Деснянська правда №27838

http://www.dponline.cn.ua e-mail: [email protected]

СУБОТА,17 січня2009 р.

№ 7(27838)

Чернігівська Чернігівська обласна газета обласна газета

Заснована Заснована у січні у січні

1838 року1838 рокуГоловна газета Чернігівщиниhttp://www.dponline.cn.ua e-mail: [email protected]://www.dponline.cn.ua e-mail: [email protected] Головна газетГоловна газет

Села, як і люди, ма-ють свою долю, свою біографію, минуле і

майбутнє.Неданчичі почали свій,

так би мовити, паспорт-ний родовід понад чоти-ри століття тому. Почали не на голому місці. Тут, у заплавах Дніпра, ще да-лекі пращури облашто-вували городища. Соснові ліси, квітучі луки, повно-

вода річка… Якщо і був колись рай на землі, то, можливо, якраз на нашій Чернігівщині. Довгі віки жили люди в тому раю, доки своїми ж руками не сотворили пекло на ім’я Чорнобиль.

Руді, обпалені атомом ліси і луки, принишклі в очікуванні вироку висе-лення Неданчичі. Та чаша сія минула сивочоле село.

Воно мало продовжити свій життєпис.

І навіть коли на околи-ці Неданчичів перші буді-вельники Славутича заби-ли палі, місцеві жителі не повірили, що місто підімне під себе село. Так і вийшло. Бетонні палі, вігнані в зем-лю, провалилися на той світ. У давнину там була болотиста місцевість. Все ж місто виросло на Недан-чицьких землях, та це нині сільраді на руку – частина податків поповнює місце-вий бюджет. А ще 1800 дач-ників з Києва і Чернігова, які повикупляли спорож-нілі хати у восьми селах, що територіально нале-жать Неданчицькій сіль-раді. Краса довколишніх місць настільки зваблює

людей, що боязнь радіації не руйнує оптимізму нових поселенців.

Хоч вибух на атомній до-бре попсував життя полісь-ких сіл, але ті рани поволі затягуються. Та за Чорно-билем інша розора хмарами насунула на села. Її «радіа-ція» була не менш нищів-ною. Бур’янами зароста-ли хоч і малородючі, та все ж поля-годувальники, розтягувалася радгоспна техніка, вирізалася худоба і вивозилася невідь-куди, руйнувалися господарські склади, ферми, ангари…

Неданчичі перегорнули ще одну чорну сторінку у своїй біографії…

Життя як воно є

Труба

стор. 88стор. 77

стор. 22

Через терни...

«Ми ні в кого милостиню не просимо»

До 20-річчя виводу радянських військ з Афганістану

Серце матері

Онлайн-версія «Деснянської правди»www.dponline.cn.ua

Фот

о М

икол

и ТИ

ЩЕН

КА

Гарна новина

Різдво Богдан зустрічав уже вдома

Врятувати людське життя – найблаго-родніший вчинок. Адже його ціни, особ-ливо дитячого, не виміряти.

За кілька днів до Нового року Богдану Сте-паненку з села Кархівка Чернігівського району зробили операцію на серці. У столичному На-ціональному інституті серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова 15-річному хлопцю способом хірургічного втручання замінили систему кар-діостимуляції.

Богдан з дитинства страждає на порок серця та серцеву недостатність. Вже кілька разів меди-ки робили йому операції. А в 2004 році хлопцю імплантовано штучний водій ритму серця.

Проблема виникла на початку грудня 2008 року. Під час чергової консультації у столичних ліка-рів виявилось, що Богданові потрібно терміново замінити систему кардіостимуляції. Причина – елемент живлення системи почав швидко висна-жуватися. Це загрожувало зупинкою серця.

Система, яка була придатною для цього випад-ку, коштувала 17 тисяч гривень. Лікарі наполя-гали на операції до кінця січня. Зрозуміло, що за такий короткий термін знайти потрібну суму мати хлопця не могла.

Складність проблеми полягала в тому, що на кінець 2008 року бюджетні кошти всіх рівнів, які можна було б спрямувати на лікування, були ви-користані. Така ж ситуація склалася і в благодій-них фондах та організаціях, які зазвичай дуже чуйно ставляться до медичної допомоги дітям з особливими потребами.

Питання вирішували спільно як на районному, так і на обласному рівні. Вдалося знайти вихід з ситуації та відшукати кошти для придбання системи кардіостимуляції: Богдана успішно про-оперували. А цьогорічне Різдво хлопець зустрі-чав уже вдома.

У результаті спільних зусиль багатьох людей врятоване людське життя. Приємно, коли тур-бота про дітей виявляється не лише на словах, а й в конкретних діях.

Андрій ПОДОРВАН

№ 7 (27838)17 січня 2009 року2

Поч. на 1-й стор.

Сільський голова Олександра Іва-нівна Пігор за фа-

хом агроном. Родом вона з цих місць. Отож знає, як і чим жило село, у що вірило і чим розча-ровувалося.

Ще за часів колгоспу імені Чапаєва на тутеш-ніх полях сіяли жито й овес. Зерна намолочува-ли мало. А ось картопля і овочі родили краще. Та все одно господарство не було збитковим. Кол-госпна каса поповнюва-лася переважно за раху-нок ферми. Виділялися кошти не лише на засоби виробництва, а й на ду-ховні потреби села.

На піщаних землях з низьким балом родю-чості колгоспу не під силу були вершини тру-дової слави. Зате куль-турне життя вирувало не лише в місцевому будинку культури, а й у малих бригадних селах. Художній керівник Ми-кола Кривопиш виявив-ся тим віртуозом, якого «слухався» будь-який музичний інструмент. Це під його керівницт-вом вокально-інстру-ментальний ансамбль, а затим духовий оркестр скликали великі і вдяч-ні аудиторії. Ніщо так природно і близько не тулиться до українсько-го серця, як задушевна пісня. Місцевий хор уже ось-ось мав одержати звання народного. Та не судилося.

Життя поламало ве-лику і могутню державу, мов весняне тепло лід на Дніпрі. Та й тоді на пе-реломах української долі рідна пісня не раз ста-вала духовним порятун-ком жителів села. Та ще й нині жіночий вокаль-ний ансамбль «Дніпрян-ка» дарує людям рідні мелодії. Завдяки таким, як Микола Савелійович Кривопиш, наша пісня

виривається з облогів чужої попси, графоман-ських шлягерів і будить у душах слухачів надію на ліпше життя. А воно таки настане.

У це легше віриться, коли піднімешся на дні-провські кручі за Недан-чичами і вбереш у серце довколишню красу. Важ-че – у стінах сільського будинку культури. Сьо-годні він нагадує не вог-нище культури, а згари-ще, в якому зотліла ко-лишня радянська епоха з її атрибутами і лозунга-ми. З холодних, побитих цвіллю залів і кімнат цієї капітальної споруди ніхто і нічого не виніс. Місцеві господарі збере-гли все – від партійно-комсомольських стендів до численних музичних інструментів. Ось у ку-точку складені в гірку труби духового оркестру, а ще – гітари, баян, піа-ніно… З цих позелені-лих від часу труб уже не випурхне пташкою мелодія. Їм, як й іншим інструментам, – труба. І не лише їм…

Поспішна і непроду-мана аграрна реформа догори дном переверну-ла місцевий радгосп іме-ні Коцюбинського, який ще наприкінці 70-х років виріс на базі колгоспу. За роки свого існуван-ня радгосп встиг багато: на околиці Неданчичів звів капітальні ферми, у центрі села – дитсадок, двоповерхові житлові бу-динки і красень будинок культури.

Сільський голова Олександра Пігор, яка

в ті часи працювала в радгоспі, згадує:

– На фермі утримува-лося дві з половиною ти-сячі голів великої рога-тої худоби, з тисячу сви-ней і стільки ж курей. Орної землі мали лише 1200 гектарів. Чималу площу забрав родючий яблуневий сад.

Після чорнобильської катастрофи, коли на наших землях почали будувати місто Славу-тич, будівельників го-дував радгосп у своїй їдальні.

Трохи згодом радгосп офіційно став підсобним господарством ЧАЕС. Пригадую, незадовго до закриття станції при-їжджав у село молодий директор. Не втішити, а розчарувати. Навіщо, ка-зав, нам ваші ферми, ми атомом займаємося.

Коли вже спорожні-ли тваринницькі примі-щення та і весь радгосп, вважайте, розорився, я й до міністра дісталася. Радгосп – то державна власність. І майно, на-жите селянами, і землі доглянуті, все те вияви-лося не нашим. Обіцяв міністр допомогти, щоб і ми були з паями. Та віз і нині там.

І досі в ангарах ржа-віє сяка-така техніка, а з добротних фермських споруд тільки скелети й залишилися. Щоправда, в інших селах і цього не мають. Розпродали та по дворах розтягли. А в Не-данчичах хоч і не все, та зберегли майно. Тільки кому воно дістанеться і чи прислужиться?

Одна лише комсомоль-ська організація колиш-нього радгоспу налічува-ла близько сотні чоловік. А нині молодих людей в селі на пальцях перелі-чиш. Та ще живе шко-ла, в якій 48 учнів. Це, по суті, два повноцінні класи – п’ята частина ко-лись дзвінкоголосої деся-тирічки.

Залишившись без ро-боти, молодші виїхали у Славутич та Чернігів. Лише їхні батьки до-живають віку в рідно-му селі.

І хоч за минулий рік у Неданчичах народило-ся тільки п’ятеро дітей, а померло у вісім разів більше стареньких жи-телів, та село, як вже ко-лишній радгосп, не чекає безнадійний народний присуд: труба!

Сільрада у Неданчичах одна з небагатьох в облас-ті, де не просять дотації, а живуть за свій раху-нок. І не лише себе утри-мують, а й допомагають школі, газифікують село.

– Ось зберемося з ко-штами і підведемо газ до будинку культури, ре-монт зробимо, – ділить-ся планами Олександра Іванівна. – Микола Са-велійович допоможе нам культуру підняти, – ди-виться на колишнього худрука.

– Та я вже пенсіонер, але допоможу охоче, – погоджується цей справ-ді талановитий чоловік. – Тільки ось вчити кого? – розводить руками. – Так на балалайці, як Микола Фурман вже ніхто не зі-грає. Не тягнеться дітво-ра до народних інстру-ментів. Та й скільки тих дітей у селі!..

У чорнобильську тру-бу вилітали ліси і цілі села, у трубу реформа-торську – колгоспи і рад-госпи. Неданчичі – одне з небагатьох, обпалених катастрофами сіл, яке живе з надією. І надію цю вселяє місцева влада, яка всіляко дбає про збе-реження своєї історичної батьківщини. А такі ен-тузіасти, як Микола Кри-вопиш, цінують і збага-чують народні традиції, бережуть нашу пісню – душу народу. А душа не-вмируща…

Микола БУДЛЯНСЬКИЙФото Миколи ТИЩЕНКА

Ріпкинський район

Життя, як воно є

Труба

НОВИНИ З ГОРОДНЯНСЬКОГО РАЙОНУНОВИНИ З ГОРОДНЯНСЬКОГО РАЙОНУ

Альтернативне паливо

Кредит малому підприємствуАльтернативне паливо, а тим більше з місцевих ре-

сурсів, набирає особливо актуального значення. Горо-днянське ТОВ «Біофуел» освоїло виготовлення палив-них брикетів з тирси, що бере на переробку з нижнього складу держлісгоспу, де при розпилюванні деревини за рік накопичується її понад дві тисячі тонн. Такі брикети за кордоном назвали євродровами, та й користуються вони там високим попитом. За тепловіддачею прирівню-ються до кращого вугілля, при спалюванні практично не залишається попелу, не зашкоджується чистота на-вколишнього середовища. То що ж може бути кращим для камінів, дачних будинків, а то й квартир!

– Маємо контракти на відвантаження брикетів у Болгарію, Бельгію, Прибалтику, – розповідає директор товариства І.А.Дерба. – Замовлення чітко виконуємо. Перед новим роком відвантажили на експорт 140 тонн палива. Практично все, що виготовили. У різдвяні дні колектив відпочивав. А вже є дзвінкі: чи маємо євро-дрова на відправку?

Товариство розробило бізнес-план по розширенню виробництва. Згідно з ним та обласною програмою розвитку малого підпиємства ДП «Регіональний фонд підтримки підприємництва по Чернігівській області» прийняло рішення про виділення «Біофуелу» кредиту з частковим відшкодуванням відсоткової ставки. Ко-шти спрямовуються на придбання нового обладнання для висушування тирси, що дасть змогу наростити по-тужності цеху та ефективність роботи.

До речі, експортувати брикети вигідно. Це непога-ний стимул для розвитку виробництва і ділового спів-робітництва.

Газифікація

«Пов’язуємо цивілізацію з традиціями»У січневі морозяні дні, коли поміж Росією і Украї-

ною наростав газовий конфлікт, жителі села Автуничі Городнянського району підключали свої оселі до газо-вої мережі. Голубе паливо до села подано ще напере-додні нового року. 2,5 кілометра газопроводу від Ста-росілля прокладено за рахунок субвенцій з Державно-го бюджету 2008 року – 250 тисяч гривень. Мережу по селу, а нею охоплено всі вулиці, побудовано за кошти самих споживачів, які об’єдналися в кооператив. Під-ведення газопроводу до будинку кожному обійшлося в 5 тисяч гривень.

У кооперативі 48 сімей, має бути підключено й стіль-кі ж будинків. Лише дві сім’ї взяли кредит на будівни-цтво, інші сплатили «живі» гроші. Газівники Городнян-ського району газопостачання та МП «Шанс» у різдвяні дні підключали будинки. Перед старим Новим роком голубий вогник спалахнув у 27 оселях.

– А чи непокоїть жителів села міждержавна ситуа-ція з подачею газу? – запитую у сільського голови Ан-дріївки О.І.Марченка.

– Сільські жителі, як і міські, прагнуть комфорту і зручності у побуті, – відповідає Олександр Іванович. – Люди газифікують оселі з надією. А на всякий не-передбачений випадок у будинках зберегли печі, гру-би. Дрова теж є у всіх. Тож пов’язуємо, так би мовити, цивілізацію з традиціями.

З подачею голубого палива в Автуничі завершено газифікацію населених пунктів сільради. Раніше воно прийшло в Андріївку і Старосілля. Тепер природним газом користуються понад 120 сімей трьох сіл.

Михайло ЄРМОЛЕНКО

м. Городня

ПОПЕРЕДЖАЄМОПОПЕРЕДЖАЄМО

Побічні дії ліків треба фіксувати Про це нагадав колегам головний лікар Чернігів-

ської обласної лікарні Микола Романюк під час зустрі-чі з медиками та журналістами області. Зокрема, він сказав, що, на жаль, нині зустрічається чимало під-робок лікарських препаратів, а відтак – і негативних побічних дій у результаті їх прийому. Є випадки, коли хворі помирають саме від них. Цьогорічну ситуацію в області Микола Романюк назвав тривожною: на його думку, начмеди лікувальних закладів недостатньо при-діляють уваги виявленню і фіксуванню побічних дій медикаментів, недостатньо ретельно працюють над цим і лікарі. Тому він закликав колег бути відповідальни-ми і записувати всі скарги хворих, які підпадають під поняття «побічні дії ліків».

Люба ЗИМА

№ 7 (27838)17 січня 2009 року 3

®

Заява про намір отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря

ВАТ «Чернігівгазбуд» заявляє про намір отримати дозвіл на викид забруд-нюючих речовин в атмосферне повітря від виробничого устаткування на пром-майданчику підприємства, розташовано-го у м. Чернігові по пр-ту Миру, 225а.

Під час роботи виробничого устаткування в атмосферне повітря від стаціонарних джерел надходять: двоокис азоту, оксид вуглецю, дво-окис вуглецю, метан, оксид діазоту, речовини у вигляді твердих суспендованих частинок, мар-ганець та його з’єднання, оксиди заліза.

Адміністрація ВАТ «Чернігівгазбуд» зобов’язується виконувати норми і правила з охорони навколишнього природного середови-ща та вимоги екологічної безпеки на всіх етапах експлуатації технологічного обладнання.

Для ознайомлення з більш детальною ін-формацією про отримання дозволу ВАТ «Чер-нігівгазбуд» звертатися за адресою: у м. Чер-нігові по пр-ту Миру, 225а, за тел. 5-33-71.

Із зауваженнями або запереченнями щодо отримання дозволу на викиди забруд-нюючих речовин в атмосферне повітря під-приємством ВАТ «Чернігівгазбуд» звертатися протягом 30 календарних днів з моменту пу-блікації заяви в Чернігівську міську Раду.

Адміністрація ВАТ «Чернігівгазбуд»

Під новорічною ялинкою на Красній площі обласного центру 15-го січня було

гамірно і людно: по периметру стояли плакати з протестними гаслами, а на пеньках, де черні-гівці щойно відзначали новоріч-ні свята, в оточенні ритуальних вінків стояла домовина з напи-сом «Ринок». Обурені тим, що Верховна Рада може прийняти новий закон «Про місцеві подат-ки та збори» (наша газета про це писала в минулому номері за 15 січня), який повністю зруйнує ринки, залишить без роботи де-сятки тисяч людей і «вдарить» по кишенях покупців – ринкові торговці Чернігова і Ніжина ор-ганізували мітинг.

Площу заповнили сотні людей, з гучномовця лунали промови ке-рівників ринків і профспілкових лідерів, які детально (у цифрах і формулах) пояснювали абсурд-ність законопроекту, запропоно-ваного на затвердження Верхо-вній Раді в пакеті з іншими як антикризовий.

Аби наочно показати людям абсурдність законопроекту і мож-ливі результати його дії – мітин-гувальники організували так званий «Урядовий ринок» і аук-ціон, на якому ніби продавали низькоякісні товари під відомим брендом за ціною в 500 і 1000 умовних одиниць. Мовляв, тре-

ба ж якось заробля-ти гроші на сплату податку. Однак ніх-то нічого так і не ку-пив…

Подібні мітинги в той же день відбули-ся в багатьох містах України і в столи-ці. Сотні людей при-

йшли з вимогами призупинити абсурд під стіни Верховної Ради. До них звернулися представники парламенту і заспокоїли пікету-вальників запевненням, що цей «драконівський» закон не про-йде, а найближчим часом буде

інший, цілком лояльний, при-йнятний для всіх, а торговців навіть приємно здивує. Отож з’явилася надія, що наші ринки не помруть.

Люба ЗИМАФото Віктора КОШМАЛА

А почалося все, за інформацією центру зв’язків з громадськістю обласного УМВС, у понеділок,

12 січня, з дзвінка до чергової части-ни Чернігівського міськвідділу мілі-ції. Повідомлення було досить серйоз-ним – уночі з адміністративної будів-лі нафтобази, що на вулиці Толстого, зник… банкомат, в якому залишалося майже 40 тисяч гривень.

До місця події негайно виїхала слідчо-оперативна група, яка виявила в дверях будівлі розбите скло та, не-подалік, сліди санчат, що вели до пус-тиря біля вулиці Кропивницького.

А згодом, попри всі сподівання, мі-ліціонери знайшли викрадений бан-комат, в якому не було лише однієї з касет. За словами працівників банку, зазвичай у ній зберігалась валюта.

За версією правоохоронців, зло-чинці діяли таким чином. Спочатку вони дочекалися, коли охорона зали-

шила будівлю для обходу території, потім розбили в дверях скло, прони-кли до приміщення й викрали бан-комат, який, до речі, важить близько 500 кілограмів.

Завантаживши його на санчата, зловмисники дали чосу, але згодом, з невідомих причин, залишили бан-комат на пустирі. Чому так стало-

ся, наразі незрозуміло. Мабуть, по-ява небажаного свідка налякала злодіїв і їм довелося після майже кілометрового нічного «кросу» від-мовитися від «ласого шматка». А можливо, їм не вистачило знаряд-дя, тому й витягти касети з гроши-ма не вдалося.

Втім, як би там не було, але ж усі гроші, що зберігалися в банкоматі, так і лишилися в ньому. Найкумед-ніше ж у цій історії те, що на час крадіжки банкомату валютна касета у ньому була… порожньою! Та зло-чинці про це, як виявилося, не зна-ли, або ж переплутали касети.

Наразі за фактом злочину слідчий відділ Чернігівського міськвідділу міліції порушив кримінальну спра-ву за ст. 194 Кримінального кодексу України (умисне знищення або псу-вання чужого майна). Тож, якщо ви-нних знайдуть, їм «світить» до трьох років позбавлення волі та, зрозуміло, відшкодування збитків.

Підготував Володимир ЛИСЕНКОФото обласного УМВС

Отакої!

Найкумедніший злочинНещодавно в обласному центрі стався злочин, який, на дум-

ку правоохоронців, претендує на звання найкумеднішого.

Мітингували торговці

Українські ринки Українські ринки буде врятовано?буде врятовано?

Гаряча тема

До ветеранів з увагою –і ветерани також допоможуть

Від будь-яких кризових явищ у суспільстві передусім потерпають соціально вразливі вер-стви населення. До таких, зокрема, належить і численна когорта ветеранів війни і праці. Пле-нум обласної ради ветеранів, який відбувся минулого четверга, якраз і намагався дати від-повіді на актуальні питання, як сьогодні запо-бігти негативним наслідкам впливу нинішньої фінансово-економічної кризи на соціальний за-хист старшого покоління в нашій області.

Прикро, звичайно, що негативні наслідки цієї кризи найбільш

загрозливо проявилися в Україні. І, схоже, зусилля, спрямовані на їх мініміза-цію, поки що не принесли бажаного результату. Хоча заходи вживаються – і влад-ними структурами по всій вертикалі, і ветеранськими організаціями. Про це гово-рили на пленумі секретар Чернігівської міської ради Олег Шеремет, начальник головного управління праці і соціального захисту насе-лення облдержадміністрації Микола Уложенко, голова Варвинської районної ради ветеранів Марія Качаєва, генеральний директор ко-мунального підприємства «Ліки України» Світлана Пасталиця, голова первин-ної ветеранської організа-ції с. Красне Чернігівського району Іван Кириченко, на-чальник головного управлін-ня Пенсійного фонду Укра-їни Петро Кулініч, голова Чернігівської міської ради ветеранів Ірина Четвертак, представник Державного ко-мітету у справах ветеранів в області при Кабміні України Анатолій Кирилюк та інші промовці.

Фінансово-економічна криза вже призвела до від-чутного скорочення вироб-ництва і зростання безро-біття. Виникли серйозні проблеми з наповненням Пенсійного фонду. Проте Пе-тро Кулініч запевнив при-сутніх на пленумі, що без пенсій ветерани війни і праці не залишаться, а новий по-рядок виплати пенсій по ка-тегоріях пенсіонерів краще відповідатиме процесу над-ходження коштів до Пенсій-ного фонду.

Дуже непокоїть ветера-нів шалена інфляція, котра боляче б’є по кишені най-більш соціально незахище-них верств населення. Ціни на ліки, особливо закордон-ного виробництва, скоро вже стануть недоступними для ветеранів. І тут сьогодні міс-цевих зусиль недостатньо. Потрібно ситуацію регулю-вати на державному рівні: такого цінового різнобою ще не спостерігалося. Отже, належить усе зробити, щоб забезпечити ветеранів пере-дусім ліками вітчизняного виробництва. Бо ліки вже справді стають дорожчими здоров’я.

Начальник головного уп-равління праці і соціаль-

ного захисту населення об-лдержадміністрації Мико-ла Уложенко поінформував учасників пленуму, що, як і раніше, поза увагою управ-ління не залишаться питан-ня оздоровлення ветеранів, забезпечення їх автомобіля-ми, інвалідним візками, зу-силля зосереджуватимуться й на інших напрямках соці-ального обслуговування.

Дорожчають комунальні послуги, продукти харчу-вання. Члени сімей ветера-нів нерідко втрачають робо-ту, що погіршує моральний клімат у родинах. Все це ви-магає адекватних дій влади та ветеранських організацій, щоб, як наголосила на пле-нумі голова Варвинської ра-йонної ради ветеранів Марія Качаєва, економічна криза не переросла в духовну.

Голова обласної ради ве-теранів Анатолій Моска-ленко, підбиваючи підсум-ки обговорення, закликав ветеранів об’єднати зусил-ля з мінімізації негатив-них наслідків нинішньої фінансово-економічної кри-зи, котра вже зачепила бук-вально всі сфери життя, системно протидіяти їй, що дістало відображення і в по-станові пленуму. При цьому не забувати про вклад вете-ранів у патріотичне вихо-вання молодого покоління, увічнення героїчного ми-нулого народу, утверджен-ня в нашому житті висо-ких моральних принципів, у належну підготовку до 65-річчя Великої Перемоги і визволення України від німецько-фашистських за-гарбників. Шкода тільки, що учасники пленуму не почу-ли слова від представників обласної ради та облдержад-міністрації, котрі з різних причин не взяли участі в його роботі.

Пленум обрав головою комітету ветеранів війни області Миколу Тимченка – заступника голови обласної ради ветеранів, а секретаря обласної ради ветеранів Ва-силя Гаврика – заступником голови комітету ветеранів праці та дітей війни, вирі-шив деякі інші організаційні питання. Зокрема, кооптував до складу обласної ради ве-теранів представника Дер-жавного комітету у справах ветеранів в області Анатолія Кирилюка та голову Черні-гівської районної ради вете-ранів Анатолія Гапича.

Олекса ДОРОШ

№ 7 (27838)17 січня 2009 року4

Сергій Миколайович – місцевий. Бать-ко Микола Петро-

вич все життя працював ветфельдшером, а мати – Марія Павлівна – вчите-лювала, була директором школи. Їхній син відслу-жив армію і повернувся в рідне село. Працював водієм, завідував май-стернею, був бригадиром тракторної бригади, тру-дився на Новобиківсько-му цукрозаводі.

З 2000 року – директор ксп, а затим – ТОВ «Ко-зацьке». Починав із міль-йонними боргами і неви-плаченою за кілька років зарплатою. Дуже важко було погасити борг. До того ж, часто виходила з ладу стара техніка, а на нову не мали коштів.

Але оптиміст Сергій Чубовський підбадьорю-вав земляків: «Ви мені повірили і я вам вірю – разом усі негаразди здо-лаємо».

Нині – це вже історія. Протягом двох-трьох ро-ків повернули борги. Тоді пайовики просили хоча б 10 гривень на прожиток. А тепер затримка з випла-тою заробітку на день-два вважається надзвичай-ною подією.

Заробіток – високий. Хоча немає ні нормальної ціни на сільгосппродук-цію, ні постійних ринків збуту. Єдиний партнер, на якого можна покластися, – Чернігівське відділення ВАТ «САН Інбев Украї-на» (колишній пивкомбі-нат «Десна»). Вже чимало

років господарство не має проблем зі збутом пиво-варного ячменю, який за-вжди в ціні.

У цьому році в госпо-дарстві зібрали 9 тисяч тонн зерна (44 центнери з гектара), 2 тисячі тонн цукрових буряків, які відвезли на Згурівський цукрозавод Київської об-ласті, бо свій, Новобиків-ський, не працює. Механі-затори обробляють 2,5 ти-сячі гектарів землі, що на території трьох сільських рад – Козацької, Новоби-ківської і Гаврилівської. Таку кількість орної зем-лі віддали в оренду 850 пайовиків. Вони одержу-ють майже чотири відсо-тки зерном, цукром, ко-штами. А ще в рахунок оплати виписали 1120 по-росят, вартістю 10 грн. за кілограм живої ваги (на ринку – 50).

Тваринництво – пріо-ритетна галузь господар-ства. Три роки тому за-купили 40 нетелей висо-копродуктивної породи, які вже дали потомство. Є також доморощені 30 го-лів – телички і бички ва-гою 600-700 кілограмів.

У планах на майбутнє – відкрити репродуктор для вирощування худоби на м’ясо. Допоможе Асоціа-ція м’ясного господарства України. Розводитимуть українську м’ясну породу. А за високі вагові катего-рії держава здійснює хоч і незначну, але доплату.

Важко, звісно, проте господарство розвиваєть-ся. Закуповують нову тех-

ніку – два «Дони», шість тракторів, сівалки тощо. Її достатньо для обробітку такої кількості землі.

Під майбутній урожай зорано весь зяб. Закупи-ли 400 тонн мінеральних добрив.

Вкладають кошти і в розвиток соціальної сфе-ри. Допомагають школам. Провели ремонт вулиць, встановили нічне освіт-лення.

Господарство спов-на забезпечене кадра-ми. Багатьох трудівни-ків вшанували на про-фесійному святі. В числі кращих – механізатори Михайло Харлак, Воло-димир Журибеда, Василь Бабенко, Юрій Комиш-ний, Олександр Карту-ша, Микола Коляда, водії Григорій Коляда та Іван Дейнека, свинарки Тама-ра Харлан і Ганна Сом, завідуючі автотранспорт-ною дільницею і фермою Володимир Алієв та Ми-кола Вакуленко, головні агроном та інженер Іван Потолап та Володимир Сорока...

Заслуги Чубовського також не залишають-ся непоміченими: Сергій Миколайович удостоєний звання «Заслужений пра-цівник сільського гос-подарства України». До-стойно поповнив когорту заслужених. У ній – ди-ректори ЗАТ «Рудьків-ське» та ТОВ «Світанок», депутат районної ради Во-лодимир Марченко та Іван Ганчев, агроном АТОВ «Дніпро» Ольга Майсак

та механізатор Кобиж-чанського відділення ТОВ «Земля і воля» Микола Наконечний.

Сергій Миколайович серед них – наймолод-ший. Отже, у нього, як кажуть, все ще попереду. Чубовський вірить, що мине небагато часу і люди перестануть виїжджати з його села, бо тут є і добре оплачувана робота, і гідні умови життя. В рекордно короткі строки у минуло-му році провели газопро-від, протяжністю понад 20 кілометрів. За рахунок господарства. Жителі села оплатили лише підклю-чення голубого палива.

Турботи керівника – і відкриття дитсадка «Ро-машка» з ігровим май-данчиком, ремонт шко-ли... Відмінники навчан-ня отримують стипендії, а переможці олімпіад – ви-нагороди.

Сільгосппідприємст-во повністю забезпечує шкільну їдальню продук-тами, а добросовісні куха-рі одержують доплату.

До речі, Сергій Мико-лайович є головою пік-лувальної ради, членом батьківського комітету. До-помагає також місцевому ФАПу. Захворіє людина – своїм автобусом під везуть у Бобровицьку ЦРЛ.

Весілля і родини, про-води в армію, ритуальні послуги... І в радості, і в горі тут ніхто не буде об-ділений увагою.

Микола КОХАНФото Ірини ТИЩЕНКО

Бобровицький район

АПК: роль керівника

Життєве Життєве кредокредоСергія Сергія ЧубовськогоЧубовського

Колгосп, що існував у Козацькому Бобровицького району, в 90-х роках став занепадати. Ви-роджувалися чорноземи, на яких вже буяли бур’яни вище людського зросту. Трудівники не одержували зарплати, зневірилися. І все ж зажеврів вогник надії, коли на їхнє звернення дав згоду очолити розвалене сільгосппідприємство молодий фахівець Сергій Чубовський.

Ринок праці

Як у нас із безробіттям?

Останнім часом в Україні (і Чернігівщи-на не виняток) через масові скорочення багато людей залишилося без роботи. А як справи на ринку праці на початку 2009-го?..

За даними директора Чернігівського міського центру зайнятості Олександра ЗЕВЧЕНКА, протягом року створено

більше восьми тисяч робочих місць.Станом на 1 січня 2009 року на обліку в

міському центрі зайнятості перебувало понад п’ять тисяч чоловік. Рівень офіційно зареє-строваного безробіття становить 2,46% проти 1,39% торік. Нині у центрі щодня реєструєть-ся понад 70 осіб.

У 2008 році, як і раніше, не вистачало фа-хівців робочих професій: 76% заявок робо-тодавців було саме на них, у той же час 98% випускників вступили до вищих навчальних закладів. Тому ринок праці поповниться но-вими економістами, юристами, менеджерами, але потреба в них буде мінімальна.

За даними державної служби зайнятості, на 1 січня 2009 року на Чернігівщині налі-чувалося понад 30 тисяч безробітних, що в півтора рази більше, ніж торік. Рівень заре-єстрованого безробіття в області на цей же час сягнув майже п’яти відсотків (на селі він був вищим, ніж у місті). У грудні з дев’яти до п’ятнадцяти зросла кількість претенден-тів на одне вільне робоче місце.

Важливо: з 13 січня при звільненні за зго-дою сторін виплата допомоги буде надавати-ся, як і при звільненні за власним бажанням, тобто на 91-й день після того, як ви станете на облік, а не на 8-й, як було раніше (ч.3 ст. 23 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіт-тя» зі змінами, внесеними згідно з Законом №799-VІ (799-17) від 25.12.2008.

Підготувала Наталія ГАРБУЗ

Поради працівникамРоботодавець не має права:

1. Звільнити вас з роботи у зв’язку зі скоро-ченням штату, не попередивши персонально за два місяці до звільнення під розпис;

2. Відправити у відпустку без збереження заробітної плати більш ніж на 15 днів про-тягом року без вашої згоди;

3. Перевести на неповний робочий тиждень (день), не попередивши вас за два місяці, а також не отримавши на те вашої згоди.

Якщо роботодавець вимагає підписати до-кумент, з яким ви не згодні, пишіть: «озна-йомлений, але не згодний, бо…».

На території області збереглося майже п’ять тисяч пам’яток культурної спадщини, 192 з

яких мають національне значен-ня. У 2008 році створено музейний комплекс «Древній Любеч».

– Проблемною залишається сіль-ська клубна бібліотечна мережа. Кошти з бюджету розподіляються за принципом кількості населення, а воно, особливо в селах Чернігів-щини, зменшується, – зазначив Сергій Мойсієнко.

Питання Чернігівського акаде-мічного обласного драматичного театру ім. Шевченка й досі не ви-рішене.

– Борг театру – це пряма про-вина його керівника Івана Семе-ненка, який не визнає його. Нині в театрі я не бачу активного твор-

чого життя, – підсумував Сергій Михайлович.

Незрозумілим, за його словами, залишається питання управління театром.

У 2009 році вперше плануєть-ся проведення фестивалю духової музики ім. Юхима Баліна та об-ласного фольклорного фестивалю-конкурсу ім. Левка Ревуцького. Управління братиме участь у ро-боті міжнародних, регіональних галузевих фестивалів, виставок-ярмарок тощо.

Наталія ГАРБУЗ

Прес-конференція

Управління культури і туризму: підсумки та плани на майбутнє

Нещодавно відбулася прес-кон фе рен ція на-чальника управління культури і туризму облдерж-адміністрації Сергія Мойсієнка. Він підбив підсум-ки роботи за 2008 рік і відповів на запитання журналістів.

№ 7 (27838)17 січня 2009 року 5ОсвітаОсвіта

– Пане Олександре, що ж змінилося з часу засну-вання очолюваного Вами навчального закладу?

– Сьогодні в інституті навчається близько 2 ти-сяч студентів, серед яких українці, росіяни, білору-си, громадяни прибалтій-ських країн, представни-ки інших національнос-тей. Навчальний процес забезпечують більше, ніж 120 кваліфікованих ви-кладачів з України та Росії. Інститут готує фа-хівців з таких спеціаль-ностей як юриспруден-ція, світова економіка, менеджмент організацій, державне і муніципаль-не управління, економі-ка і управління на під-приємстві.

– Які ж спеціальності найбільше приваблюють наших північних сусідів?

– Більшість, а це при-близно 70 відсотків, фа-культету менеджменту організації та економіки управління складають гро-мадяни Білорусі, в той час як росіян більше цікавить юриспруденція. Привабли-вим фактором є й ціна, яка в 4 рази менша за ту, яку сплачують у МДВУ.

– А чи немає проблем з визнанням диплому?

– Взагалі ніяких. Випуск-ники нашого навчального закладу отримують універ-ситетські дипломи держав-ного зразка, котрі, згідно з міждержавними угодами, визнаються як на території України, так і в Росії, Біло-

русі та інших державах. До того ж, кращі студенти що-річно нагороджуються сти-пендіями у 2 тисячі доларів від Посла РФ в Україні Ві-ктора Черномирдіна, який опікується справами інсти-туту і є почесним професо-ром кафедри економіки і права. До речі, гасло «Впе-ред і прямо» інститут отри-мав саме від Віктора Степа-новича. Не менш важливим девізом, яким керуються ви-кладачі інституту в органі-зації навчального процесу, є слова класика української літератури Т. Шевченка «...І чужому навчайтесь – й сво-го не цурайтесь...».

– Олександре Васильо-вичу, цікаво було б дізна-тися про найближчі плани інституту.

– Ми працюємо над но-вою навчальною програ-мою, яка передбачати-ме підготовку фахівців згідно з тими освітньо-кваліфікаційними вимо-гами, які потрібні робо-тодавцям. Наприклад, ке-рівнику підприємства чи організації потрібен пра-цівник, котрий, окрім юри-дичної освіти, мав би на-вички водіння авто, знав іноземну мову тощо. Тобто,

ми розробляємо індивіду-альну навчальну програ-му для кожного студента. Також планується вклю-чення до Українсько – Російського інституту ще й білоруської складової – Гомельського Державно-го університету ім. Фран-циска Скорини, керівни-цтво якого вже висловило бажання співпрацювати з нашим навчальним за-кладом. Ця ідея отримала

підтримку й у голови Чер-нігівської обласної ради Наталії Романової. Зали-шилося лише переконати міністерство освіти і науки України в потребі створен-ня навчального закладу, який би став майбутньою альма-матер для студентів з України, Росії, Білорусі та інших країн – сусідів. Освіта не має обмежува-тися кордонами.

Олександр ІЛЛІН

Минуло дванадцять років, як у Чернігові з’явився Українсько-Російський інститут (філія Московського державного відкритого уні-верситету – МДВУ). Заснування цього навчального закладу є яскравим прикладом успішної співпраці освітніх систем двох братніх держав: України та Російської Федерації. Студенти мають унікальну можливість отримати диплом одного з престижних російських вищих навчальних закладів, не виїжджаючи до Москви та не витрачаючи при цьому не-абиякі кошти. Про справи насущні цього навчального закладу ми ви-рішили поцікавитися у директора інституту, кандидата економічних наук Олександра Васильовича Желєзняка.

Успішна співпраця

Не обмежена кордонами

Вчителі обрали дуже нелег-ку, відповідальну ношу – бути відповідальним за

майбутнє. Їм довіряють най-цінніший скарб – дітей, дитя-чі душі. Від них все найкраще в людини. Важливо, щоб всі роки навчання в клас прихо-див учитель, на якого чекають, який, перш за все, любить дітей. Тому що без любові до дітей – не буде вчителя. За словами В.О.Сухомлинського, «Педагог без любові до дитини – це все одно, що співак без голосу, му-зикант без слуху, живописець без відчуття кольору».

Саме до таких щасливих вчителів, вчителів з великої літери, як кажуть у народі, від Бога, належить Віра Петрівна Ващенко. Вона віддала своїй улюбленій справі, служінню школі 37 років життя, а нині на заслуженому відпочинку. Всі ці роки Віра Петрівна вчила учнів англійської мови в Бобровиць-кій середній школі №1 (тільки перший рік працювала в серед-ній школі №2). Почалась її тру-дова біографія в далекому 1960 році, коли після закінчення Київського інституту іноземних мов вона вперше переступила поріг школи як вчитель.

Її професійні успіхи і до-сягнення завжди гідно оці-нювалися. Як вчитель вищої категорії, Віра Петрівна одна з перших отримала звання вчителя-методиста. Була на-

городжена Грамотою Президії Верховної Ради, має медаль «Ветеран праці».

Та, на мій погляд, найбіль-шою нагородою для справж-нього вчителя є повага і любов вихованців. Важко перелічити, скільки було у неї учнів за всі роки роботи в школі. Але я не зустрічала людини, яка б не за-хоплювалась цією жінкою.

У кожного з нас є своє, мож-ливо, спрощене, почерпнуте із життя, уявлення, який він – ідеал вчителя. Є наукове ви-значення з цього приводу. Але я думаю, що не помилюсь, коли скажу: Віра Петрівна на 100 відсотків відповідає всім критеріям, котрі вважаються важливими і потрібними для професії педагога. Любов до дітей, досконале знання свого предмета, справжня інтелігент-ність, справедливість і чесність, гідність і працьовитість. Всі ці якості притаманні їй. Я не кажу про неї, як про колишнього вчителя. Від першого робочого дня і до кінця життя вчитель, якщо він справжній, талано-витий, залишається вчителем. Його пам’ятають і згадують до-брим словом. З надзвичайною теплотою згадує Віра Петрівна свою першу вчительку – Клав-дію Василівну Яновську.

Недаремно прожила своє життя Віра Петрівна. Має вона повагу й шану від людей. Її під-тримують і допомагають рідні і

близькі. Не забувають колиш-ні учні. Телефонують, пишуть, приїздять.

Дарувала Вірі Петрівні доля не тільки успіхи, удачі, перемо-ги, але й великі випробування. Була часом до неї жорстока та несправедлива. Як мовиться, життя прожити – не поле пе-рейти. Й інколи потрібно дуже багато мужності, щоб справи-тися з бідою.

Минають роки, але здаєть-ся, вони не владні над цією мудрою і сильною жінкою. Вона любить життя. Має ба-гато улюблених занять, які роблять його змістовним, ці-кавим, наповненим. Як і ра-ніше, багато часу проводить за читанням книг. Одне із її захоплень – квіти. Її садиба просто потопає в них. З ран-ньої весни до пізньої осені вони діляться з нею своєю красою і ароматами. Часто заходять друзі, приїздять рідні. Віра Петрівна дуже гостинна гос-подиня і нікого не випустить, не пригостивши. А кулінар вона – пречудовий!

Йде рідним містом висо-ка, статечна, красива, завжди зі смаком одягнута, усміхне-на жінка. Жінка, на яку ми-моволі звертаєш увагу, яку не можна не помітити. Така вона завжди.

Людмила ХВОЯм. Бобровиця

Вчителі

За покликом душіВ усі часи вчитель був дуже шанованим серед людей. Ще у І ст. до н.е. римський

імператор і сенат почали видавати платню першому «штатному» вчителеві ора-торів Марку Фабію Квінтіліану, що засвідчило появу... вчительської професії.

Розумовий розвиток шести-річок відбувається набагато швидше, ніж у старшому віці.

Тому важливо в родині створити умови для формування у дитини потреби в інтелектуальній та твор-чій активності.

Головне завдання батьків – до-помагати дитині пізнавати навко-лишній світ. Розвивати її інтелект – справа непроста і вимагає певних умінь та навичок, а передусім – ба-жання. Часто батьки скаржаться на нестачу вільного часу. Але все ж намагайтеся його знайти.

Наприклад, вихідний почніть з фізичної зарядки. Підбирайте ці-каві для дитини вправи. Скажімо, вправа «Пташка» імітує руками рухи крил. Інший характер рухів – у вправах «Барабанщик», «Боксер», «Гребець», «Штангіст», «Бігун».

У вправі «Дзеркало» дитина по-вторює рухи дорослого. У «Панто-мімі» дорослий із дитиною по черзі демонструють пантоміму, намага-ючись при цьому розгадати, що ж вона означає.

Такі вправи не тільки розвива-ють координацію рухів, а й увагу та уяву дитини.

Доки ви готуєте сніданок, запро-понуйте дитині накрити стіл. Нага-дайте, що виделку кладуть ліворуч, а ніж – праворуч від тарілки. По-рахуйте, чи вистачить тарілок для членів сім’ї. Пограйтеся з дитиною в гру «Що з чого приготувати?».

Готуючи обід, запропонуйте дити-ні помити овочі та зіграйте з нею в гру «Різнокольорові овочі та фрук-

ти» (дитина при цьому має прига-дати кольори овочів). Або така гра: «Що можна приготувати з…» (дитина має пригадати всі можливі варіанти страв з того чи іншого овочу).

Під час прогулянки лісом чи парком, зверніть увагу малюка на довколишню красу природи. Розви-ваючи окомір, спробуйте визначи-ти відстань до дерева. Дітям дуже подобається гра «Солодке дерево» (дитина заплющує очі, а дорослий на гілку вішає цукерку, потім про-понує знайти солодке дерево за ко-мандами: «Зроби два кроки вперед», «Чотири кроки направо…» і т.д.

Повертаючись додому, пограйте-ся у гру «Я знаю п’ять назв дерев» (квітів, тварин)». Запропонуйте ди-тині позмагатися: «Ти рахуватимеш автомобілі жовтого кольору, а я – червоного. Хто більше їх нарахує?». Перегодом можна рахувати авто-мобілі обох кольорів. Ця вправа чудово розвиває спостережливість, пам’ять та увагу.

Увечері можна потренувати ди-тину в діленні предметів на час-тини – розрізати яйце, яблуко на дві частини, чотири, шість. По-рівняти, яка частина більша, яка менша.

Годину перед сном корисно присвя-тити читанню. Перш ніж перейти до самостійного читання, дитина має на-вчитися слухати та переказувати.

Галина ТИМОШЕНКО,вчитель початкових класів

19-ї загально-освітньої школим. Чернігів

Незайві поради

Якщо у васвихідний

№ 7 (27838)17 січня 2009 року6

Першооснови

На Йордані Христос хрестився

Коли Ісус Христос до-сяг 30-річного віку, він прийняв хре-

щення в річці Йордан. Вий-шов на берег, а з небес по-чувся голос Бога-Батька, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голу-ба. Звідси ще одна назва – Богоявлення. Православні вважають, що саме це свя-то засвідчує таїнство Свя-тої Трійці. Адже в цей день, за християнським вчен-ням, з’явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець – у голосі, Син Божий – у пло-ті, Дух Святий – у вигля-ді голуба.

Вважається, що на Водо-хреща, з опівночі до опів-ночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи ті-лесні й духовні хвороби.

У цей день в усіх міс-тах і селах, де є церкви, святять воду. Віддавна в народі посвячену на Во-дохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домів-ки і тварин. Залишаєть-ся загадкою той факт, що

водохрещенська вода не псується, не має запаху і може зберігатися протя-гом року. Дехто схильний вважати, що цьому спри-яє срібло від хреста, який священик занурює у воду під час обряду.

Напередодні Водохре-щі святкується «Голодна кутя», або другий Святий Вечір. Увесь цей день ві-руючі нічого не їдять – постують. Сідають вече-ряти, коли вже засяє ве-чірня зоря. На вечерю подають пісні страви – смажену рибу, вареники з капустою, гречані млин-ці на олії, кутю та узвар. Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху – хлібину, «щоб хліб родився».

На другий день зранку ходять до церкви святити воду. Цією свяченою водою починається трапеза, нею ж кожний господар кро-пить усіх членів сім’ї, хату, інші будівлі, криниці.

За давньою традицією, церемонія освячення води відбувалася на берегах рі-чок, струмків, озер. Ще на-передодні Йордана, з льоду вирубували великий хрест

(«йордан») і ставили його поруч з ополонкою. Скуль-птурне зображення хреста встановлювали вертикаль-но і нерідко обливали буря-ковим квасом, від чого воно набирало червоного кольо-ру. Було прийнято також прикрашати хрест барвін-ком та гілками сосни.

Із глибини століть у день водосвяття в селах і містах влаштовувалися багатолюдні хресні ходи до річки. Крім ікон і церков-

них хорогв, учасники цих процесій несли запалені «трійці» – три свічки, пере-виті зіллям васильків, че-брику та інших квіток. Акт водосвяття в багатьох міс-цевостях супроводжувався стріляниною з рушниць порожніми набоями. Од-ночасно у небо випускали голубів, попередньо при-крашаючи їх стрічками з кольорового паперу.

Після Водохреща роз-починався новий весіль-

ний сезон, який тривав до Великого посту. Це був час веселощів і дозвілля. Мо-лодь збиралася на вечор-ниці, сім’ї влаштовували складчини та ходили один до одного в гості, щоб на-близити весну.

Прикмети цього дня такі: на Водохрещi день ясний – хліба будуть чис-ті, а якщо похмурий – буде у хлібі повно «саж-ки»; іде лапатий сніг – на врожай.

До Водохрещ жінки на-магалися не полоскати у воді білизни, бо «там чор-ти сидять і можуть вчепи-тися». Натомість дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі і вми-валися, аби щоки були рум’яними. Загалом до Во-дохрещ протягом всіх свят жінки не ходили по воду, це мали робити лише чо-ловіки.

Володимир МИКОЛАЄНКО

Йордана (або Ордана, Водохреща, Богояв-лення) – третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православ-ні християни відзначають 19 січня. З ним пов’язують хрещення на Йордані Христа.

Фот

о М

икол

и ТИ

ЩЕН

КА

Зазбиралися ми в Ле-вичівку до баби Ка-терини. Як зимується

старенькій у глухому селі на закрайках Ріпкинщини, де вже немає жодних ознак цивілізації, навіть електри-ки? І жодної живої душі майже на десяток кіломе-трів. Колишня тваринниця неіснуючого колгоспу одна-однісінька на всеньке село! Вона і оберіг Левичівки, і його жива історія.

Яким глибоким було роз-чарування, коли, звернув-

ши з битого шляху на путі-вець, що вів до села, мусили спинитися. Січневі віхоли услали дорогу товстим ша-ром снігу. Хіба на санях проб’єшся до забутої Богом і людьми Левичівки, а наш легковик не для таких ман-дрівок – він і на вкатаній до-розі не тримається колії.

А день який видався – тихий, сяючий сонцем, лег-ким морозцем збадьорений. Наш фотокореспондент Ми-кола Тищенко, обвішаний фототехнікою, ладен пішки

ходити лісовими селами за-ради гарних знімків.

Та мусимо повертатися в Неданчичі і вже звідти прямувати на Любеч. До-рога лежить через ліси, і Микола час від часу про-сить водія зупинитися. «Не можна, – ніби оправдову-ється за затримку, – обми-нути такої краси». І поспі-шає до вкритих шапками іскристого снігу молодих сосен.

Зіскучилися ми за сні-гами. Давненько зима так

щедро не гуляла в наших краях.

У селі Миси вуличка скочується до самісінького Дніпра. Біля берега крижа-ні східці-тераси. Нелегко пробитися через них лю-бителю зимової риболовлі. Остерігається він замаско-ваних опарів. І в люті мо-рози не замерзають вони під заметами. Та любите-лів повудити рибу майже не було. Місцевим ніколи з вудками сидіти, а дачники з’їжджаються на вихідні.

Забіленою зимовими ху-гами дорогою вертаємося з Мисів на шлях до Любеча. За переліском на рівнині чорніють списики висо-хлих бур’янів. Видно, дав-но цими полями не ходили плуги. Спочине земля під снігом, який завжди хлі-боробу був від срібла до-рожчий, покличе сівача, та чи й прийде він?

І знову ковзанка на лі-совій дорозі, і знову в на-півколі березової варти молоді соснячки. Нараз ліс уривається – і ми за-хоплено милуємося біли-ми островами зими. То піщані пагорби, вибілені хугами і морозами, клуб-

кують на сонці срі-блястими димами.

Піднімаємося на найвищий, схили якого густо усіяні сосновим підрістом. Зору відкривається безмежна цілина слі-пучого снігу. А довкіл така тиша… Здаєть-ся, на цьому піщаному узвишку ніколи не буває злих вітрів і завжди панує заколисуючий спокій.

Фотокореспондент за-любки знімає то білі із синювато сизими пере-метами схили, то зелене мереживо молодюсіньких сосен, то заплутані заячі сліди. І собі придивляюся. Їх два, але однаковісінь-кі. Із розповідей мислив-ців знаю, що це звичайна хитрість вуханя. Зробив петлю, пройшов поруч зі своїм слідом і плигнув далеко вбік. Значить, за-ліг десь неподалік. Спро-буй, угледь його в білому кожушку.

Грузнучи по пояс у за-метах, спускаємося на до-рогу. День ще молодиться сонцем у холодному небі. Позаду залишаються білі острови зими.

Остання зупинка на краю лісу. Сонце вже не згори, а ніби знизу під-свічує дерева, і вони, зда-ється, пливуть у прозо-рій блакиті снігів туди, де земля зливається з обрієм. Їм услід бляшано шелестить одинокий дуб над канавою. Він і посеред зими ще не скинув листя. Нараз згадалася оповідка про хитрого цигана, який віддавав чорту гроші. Від-дам, каже, коли дуб листя скине. Той прийшов во-сени – є листя, прийшов узимку – дуб все ще в ру-дому листі, прийшов вес-ною – знову є листя, тіль-ки вже зелене.

Коли ж ми дочекаємося зелені… Хоч дні зимові й короткі, але так повільно пливуть до далекої при-стані весни.Микола БУДЛЯНСЬКИЙ

Відрядження у дивосвіт природи

На білім острові зими

Фот

о М

икол

и ТИ

ЩЕН

КА

№ 7 (27838)17 січня 2009 року 7

...3258 днів і ночей ра-дянські юнаки падали на гостре каміння і розпечений пісок на чужій землі. Падали і знову під-німалися з вогнем у грудях, щоб йти на допомогу бойовим побра-тимам, які потрапили до душ-манської пастки. Йшли афган-ськими горами і пустелями, аби знешкодити черговий караван зі зброєю і забезпечити проходжен-ня колон з продовольством.

Солдати, прапорщики й офі-цери сумлінно виконували свій військовий обов’язок. Ні ці хлоп-ці, ні їх рідні не хотіли війни. Вони мріяли про повернення до рідного дому. «Я повернусь!»–повторювалося з надією у всіх листах, які надсилалися бать-кам, друзям і коханим.

Підсумки тієї далекої війни обпікають: тисячі загиблих, по-ранених, хворих, інвалідів, зла-маних в афганському пеклі люд-ських доль. Сотні тисяч рідних і близьких людей тоді стали заручниками великодержавної політики…

Герой Радянського Сою-зу генерал-полковник Борис Громов, на той час командую-чий 40-ю армією в Афганістані, пише: «Вони – наші сучасники, які потрапили у вир виснаж-ливої війни, зберігши найкращі людські якості. Не вбивати і руй-нувати йшли вони в Афганістан, а захищати і будувати.

На зорі нашої ери були сказа-ні пророчі слова про те, що не-має в світі більшої любові, ніж та, яка змушує покласти душу свою за «други своя». Цією ве-ликою любов’ю освячена пам’ять про тих, чиє життя обірвалося в Афганістані. Вони присяга-лися на вірність Батьківщині, військовому товариству і клят-ву свою дотримали».

Загиблі співвітчизники поверта-ються до нас і нащадків у спогадах рідних та друзів, книжках і кіно-фільмах. Й донині гіркими споми-нами озиваються в душах колиш-ніх воїнів-інтернаціоналістів роки війни, не висохли сльози у вдів, не загоїлись рани у зболених серцях матерів…

Сьогодні ми розповідаємо про Ларису Олександрівну Ко-жар, голову комітету сімей за-гиблих військовослужбовців Чернігівського обласного від-ділення Української спілки ве-теранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), та її сина, що не повернувся з війни.

Ти не підведеш, Птахо!За веселу вдачу і летючу ходу

однокурсники називали Ігоря Кожара Птахою. До щирого й доброзичливого хлопця завжди тягнулися однолітки: і в школі, і в Чернігівському кооперативно-му технікумі. Товариський і від-вертий, він неодмінно ставав лі-дером у будь-якому колективі. А ще любив «щось» хороше робити для друзів. Пригадується: щойно першого березня Ігор одержав ди-плом, як відразу помчав у Львів на республіканські змагання з кульової стрільби – відстоювати честь свого навчального закладу. Там він здобув срібну медаль! І звідти ж поїхав на Коропщину до друга Сашка Шукюрова, щоб допомогти їм з мамою дрова за-готовляти. Працювали хлопці «по-стахановськи» і жартома ви-

мальовували в уяві «картинки з майбутнього»: якими зберуться однокурсники років через п’ять на традиційну зустріч. А вдома на Ігоря вже чекала повістка.

Ларисі Олександрівні й Воло-димиру Дмитровичу, зайнятим з ранку до вечора на роботі, якось не вірилося, що син виріс і неза-баром стане солдатом. Та старша донька Ірина постійно нагадувала батькам: часу обмаль залишило-ся, а треба ж, як слід, підготува-тися до проводів брата в армію. І проводжали Ігоря на службу рідні та друзі тепло, з напутніми підбадьорюючими порадами.

Коли юнак стояв серед одно-літків у обласному військкоматі на плацу, Лариса Олександрівна саме екзамени у технікумі при-ймала. Материнське серце трі-потіло, як у сполоханої чайки, немов біду відчувало. І думки до сина наввипередки бігли – за сльозами й відомості не бачила. Виручили студенти, більшість з яких знала Ігоря: мовляв, не гайте часу, до допризовників поспішайте, а ми мишенятами принишкнемо в аудиторії.

Невдовзі у двері їхньої домів-ки «постукав» лист із далекого Узбекистану: син з гумором опи-сував перші армійські будні.

… На підвіконні присів зимо-вий день і у шибку заглядає: літня жінка, прислухаючись до щебе-тання маленького правнука Віта-лика, перечитує (вкотре) написані дорогою рукою рядки і спогади з незабутніх 80-х перегортає. Гамір-ний квітень у Самарканді. Дзве-нять серед принишклої тиші дужі молоді голоси, виструнчилися в шерензі юнаки, а їх рідні тамують подих і приховують хвилювання: йде урочисте прийняття військо-вої присяги. Не може відвести очей від сина Лариса Олексан-дрівна: незвично їй бачити Ігоря у військовій формі. Подорослішав, тільки дитяча радість з очей аж вистрибує: мама такий нелегкий шлях подолала, а приїхала! Ла-риса Олександрівна і з його но-вими друзями познайомилася, і

ліки їм, «пташенятам домашнім», купувала, від простуд рятуючи, і цукерки в казарму приносила. Син жодної не залишав собі: не-хай більше хлопцям дістанеться. Адже з ним поруч мама – ось уже десять днів!

Ігор служив санінструктором в автотранспортному баталь-йоні – його шлях прямував до Афганістану. З тих пір у вели-кій родині Кожарів оселилися безсонні ночі, тривога й надія, як і скрізь у сім’ях, що чекали синів з чужої сторони, в якій вони «виконували свій інтерна-ціональний обов’язок»…

А які зворушливі «афганські» листи, лагідні і наповнені турбо-тою про близьких людей, він над-силав. Ігор неодмінно цікавився всіма родинними подіями. І про витівки та перші вивчені вірши-ки допитливого тезки племінника розпитував, і про новини в їхньо-му дружному чернігівському дво-рику. Переймався повсякденни-ми клопотами стареньких дідуся й бабусі і обіцяв дотримуватися їхніх настанов. Таткові-педагогу бажав успіхів у вихованні шкіль-них шибайголів і пригадував вда-лі сімейні грибні «полювання». А маму, знаючи її активну життєву позицію, прохав берегти себе. Не-рідко аркуші, до яких доторкала-ся Ігорева рука, розмовляли з його рідними ліричними віршами: і ві-домих поетів, і однополчан.

«Я чекаю тебе, мій Маленький Принце!»«Здрастуй, мій Маленький

Принце! Вже не пригадаю, коли я тебе назвала так, як свого улюб леного героя з мудрої казки Екзюпері. Мені здається, що ви дуже схожі між собою. Ти про-сто не уявляєш, як це здорово, що ми одного разу зустрілися – таким ти увійшов у моє життя і назавжди залишишся в ньому. Настає Новий рік, який (я в це вірю) принесе нам обом щастя, коли ти повернешся. Я дуже-дуже тебе чекаю…»

Це – тремтливо-ніжні рядки з листа Тані Ісмагілової, роман-тичної дівчини-філологині, до Ігоря Кожара. Вони познайоми-лися в Термезі, де юнак, вирвав-шись з лабет війни, лікувався у госпіталі: не поранення, а під-ступний інфекційний гепатит ви-вів хлопця з ладу. Але саме тоді доля, немов втішаючи, приготу-вала Ігорю цілу пригорщу дарун-ків: до нього, прорвавшись через неймовірні перепони, прилетіла мама. А ще несміливо прийшло кохання: чисте, сором’язливе.

– Біжить назустріч мій Іго-рьок, легко так, наче й до землі не доторкається. З «їжачком» на голові – а скроні сиві. І очі гли-бокі, бездонні. Птаха моя, – вдив-ляється у спомини Лариса Олек-сандрівна. – Ніяковіє, вибачення

просить, що без квітів зустрічає: «Мамо, я так тебе виглядав і при-готував троянди, а тут хлопців в Афган відправляють – я їм і від-дав. Прости мене». Два тижні я була поруч з сином: ми говорили і наговоритися не могли. У вічі кидалося, як Ігор подорослішав і змужнів. Про війну й душманів майже нічого не розказував, щоб не засмутити, а все про найменші дрібниці з дому розпитував. Коли ж син брав до рук гітару, щоб з друзями афганських пісень по-співати, теж наказував мені не приходити: оберігав матір. Щоб якось відволікти від невеселих думок, водив мене Ігорьок і в зо-опарк, і на базар за величезним кавуном для нашого гурту. А піс-ля мого від’їзду він познайомив-ся з Танею…

«Я повернуся, мамо!»І знову в родині Кожарів вчи-

тувалися в кожен рядок листів, які починалися незмінним (і за-спокійливим) «привітом із со-нячного Афганістану». Минула зима, відшуміла весна і настало літо, дзвінкоголосе, заквітчане. Сім’я вже дні рахувала, чекаю-чи повернення сина. Настав ли-пень – і почорніло придеснянське небо: зойкнув болем день.

Ігор загинув біля перевалу Са-ланг, що недалеко від містечка Хинжал, під час обстрілу їхньої автоколони, допомагаючи моло-дому недосвідченому бійцю-водію вирватись із засідки. Рядового Ко-жара за виявлені мужність і від-вагу було нагороджено орденом Червоного Прапора (посмертно).

«Він не раз ризикував у бою життям і прикривав товаришів від душманських куль. Ігор був і назавжди залишиться нашим побратимом. Таким його вихо-вали батьки. Простіть нас!» – у зажурі схилили голови перед Ларисою Олександрівною і Во-лодимиром Дмитровичем одно-полчани сина. Вони із замполі-том Ігорем Летьєном приїздили наприкінці 80-х до Чернігова пом’янути друга…

А поранене серце матері не гоїлося. Лариса Олександрівна, заходячи в аудиторію, відчувала серед студентів незриму присут-ність сина. Вона упродовж бага-тьох років провідувала його в Яцево кожного дня – за будь-якої погоди – і приносила квіти. Роз-каже Ігорю, як день пройшов, – і на душі посвітліє.

Лариса Олександрівна переко-нана, що це син їй підказав, як жити далі – зібрати в жменю всі свої сили і йти на поміч матерям і дружинам воїнів-земляків, які не повернулися з Афганістану. А скільком колишнім солдатам тієї невидомої війни потрібна її підтримка! Мати вистояла у ве-ликому горі і йде до людей з від-критим щирим серцем.

…Якось у двері квартири Ко-жарів подзвонили: посивілий Сашко Шукюров прибув із Са-халіна, щоб побувати на міс-ці останнього спочинку свого друга юності і вклонитися ма-тері Птахи. Поруч з ним стояв малюк: «Здрастуйте, бабусю! А мене Ігорем звуть».

Своєю мамою вважає Ларису Олександрівну і Таня Ісмагілова. Вона приїздила підтримати матір коханого в тому гіркому липні, і Лариса Олександрівна навідується до Санкт-Петербурга, де нині меш-кає Тетяна. Жінка своєму єдиному сину дала ім’я юнака, якого нази-вала Маленьким Принцем.

Горнуться до Лариси Олександ-рівни люди. У великому любля-чому серці матері для всіх зна-йдеться прихисток.

Віра ГУБАР

До 20-річчя виводу радянських військ з АфганістануДо 20-річчя виводу радянських військ з Афганістану

Серце матері

Афганістан, травень 1984-го – (стоять) Ігор Кожар (зліва) і Анатолій Колесников (з Вітебська), (сидить) Саша Бочаров

(з Алтайського краю)

Лариса Олександрівна Кожар з отцем Петром (Квашніним), настоятелем Святомиколаївської церкви

Фот

о М

икол

и ТИ

ЩЕН

КА

№ 7 (27838)17 січня 2009 року8 Через терни...Через терни...

Без роботи. Але не без любовіВона в школі була най-

меншою в класі. Та й за-раз невеличка. Худенька, швидка, все в руках спо-риться. Уже б, мабуть, ор-дени мала, якби її фабри-ка господарських виробів працювала. Лариса туди пішла на роботу з мага-зину, де торгувала після закінчення навчання на курсах. На підприємстві зарплата була хороша, чом не піти? Після пер-шого року Ларисі Муля-ренко грамоту вручили, а як два відпрацювала, фотографували на Дошку пошани.

– Мене похвалять, а я ще більше стараюся! – зі-знається Лариса. – Ніби на крилах літала, щоб жодної хвилини не згаяти, норму перевиконати! Все вда-валося, як у гарній пісні. Ніби солодкий сон.

Тут, на фабриці, і її сім’я народилася. З цеху в де-крет пішла, синок з’явився на світ, кімнату виділили в гуртожитку. Живи, радій! Але після декретної від-пустки молодій мамі пра-цювати стало ніде – фа-брика зупинилася. Згодом спорожнів і гуртожиток – хто в холоді буде жити? З чоловіком не склалося, розійшлися. Куди дітися? Обпеклася і вдруге. Сказа-ла собі: «Нам з Дмитриком ніхто не потрібний! Буде-мо вдвох».

– Перебралася я з си-ночком у бабусину хату на вулицю Прорізну. Від-писала мені її старенька, наче відчувала, що біду-ватиму. Анютою бабусю звали, таке це мені ім’я дороге! – в Лариси сльо-зи навертаються, але бере себе в руки. – Трудно мені було. Влаштувалася ре-алізатором у приватного підприємця, торгувала на базарі товаром, який він привозив. Хіба то заробіт-ки? Мерзни, пропадай від спеки, а мусиш стояти! Відчуття приниження, не-повноцінності мучило не-стерпно…

Її врятувала зустріч із Сашком. Просто випад-ковість: Лариса зайшла до подруги – дружини стар-шини прикордонної заста-ви, що базувалася на той час у Корюківці, а Саша завітав поговорити із стар-шиною…

Через півтора року Ла-риса й Олександр Лашко одружилися. У них наро-дилися син і донька.

«Нас врятували ікони»Бабусиної хати вже не-

має. На її місці стоїть пере-везений із села зруб. Уже накритий дах – високий. Буде другий поверх з ве-ликими вікнами.

Де таку велику хату знайшли? У Новоселівці, за Рибинськом. Розібрали, привезли, склали. Мороки багато! Та ще біля дому чимало роботи.

Вони жили б, мабуть, ще й досі у старенькій хаті, якби не пожежа.

Це було три роки тому. Восени, у вересні.

– Мені якраз сон наснив-ся, що я від Микитки від-ганяю бджіл, так рятую його, так рятую! – згадує Лариса. – Прокинулася і думаю: «Від чого ж це я його рятую?»

Урятував трирічно-го хлопчика якраз Олек-сандр. Він до цього ніколи не брав дитину на дальній город. А цього дня повіз із собою. Поки працював, Микитка заснув на межі.

– У цей час він спав би в хаті на ліжечку, і міг за-дихнутися димом, – жаха-ється і досі його мама.

Де була сама? З Діанкою вибирала помідори на го-роді, за сараєм. Не поспі-шала, розмовляла з доне-чкою. Найстарший, Діма, якраз у школі на уроках сидів. У хаті – нікого.

Коли ж рідний дядько зі свого городу кричить: «Пожежа!»

Оглянулася й обімліла…– Хата стара, електро-

проводи – теж. Чого було чекати?! – це тепер можна про все розсудливо погово-рити, а тоді…

Шкоду пожежа наробила велику, та була б ще більша біда, якби не пожежники й ікони бабусі Анюти.

Ось ця висіла біля лі-чильника. Він розплавився. Не пустила ікона вниз во-гонь. Він її не торкнувся. І скло ціле. А в цей час вікна у хаті від вогню розлітали-ся. Друга ікона, бо її не було де повісити, лежала на го-рищі, загорнута в папір. Він згорів – ікона ціла. Вогонь теж зупинився. Щось на сві-ті є, – говорить Лариса.

Після пожежі як буває? Хто погорів, скрізь оббиває пороги, щоб допомогли. Є такі, що самі пальцем не поворухнуть – хтось ін-ший їм, постраждалим, повинен плече підставити і все зробити.

Лариса і Олександр не зверталися в жодну уста-

нову, аби допомогли їм з дітьми. На третій день піс-ля пожежі, оговтавшись, Олександр взяв лопату і почав копати фундамент під нову хату.

З дітьми і дружиною він зимував у батьковій хаті, щоб весною перебратися в тимчасове житло – у «вре-мянку», як у нас кажуть.

Він усе вмієПоки буде закінчений

новий дім з п’ятьма кім-натами внизу і стількома ж наверху, сім’я Лашків мешкатиме в цій тимчасо-вій хатинці. Тепло в ній і затишно. Дві невеличких кімнати й кухні. Через стінку – сарай, три коро-ви стоять – Марта, Снігур-ка і Люся.

– Ми так спішили зро-бити це житло! – згадує Лариса. – Стільки працю-вали, що майже ночува-ли тут, рук і ніг не чули. Правда, нам люди дещо допомогли спочатку: на-вести «хребет», а тоді ми самі. Саша сам піч склав і плиту, хоч до цього часу він ніколи їх не ліпив.

– Він усе вміє? – не мо-гла стриматися, щоб не запитати.

– Краще спитайте, чого він не вміє… Саша те-пер будь-яку піч чи грубу може скласти. Буває, що й просять. Одна сусідка дов-го страждала: поки топить грубку – тепло, перестане – не нагріється. Саша склав їй чудо-піч. Казала, наче на світ народилася!.. У нас теж добре – кинеш дровець оберемок – не тільки тепло, а й жарко. Свою піч Саша любить сам топити.

Дивно, коли чоловік піч топить, з рогачем стоїть, горщик ставить.

– Нічого в цьому дивно-го! – не ображається Олек-сандр. – Хто ж дружині до-поможе, як не я? Лариса за-йнята, особливо вранці. Їй треба їхати на базар про-давати молоко, а я – вдома. Що готую? Все підряд. У нас тільки одного супу не буває. Картопля з м’ясом, смажена в печі, – неперевершена стра-ва. А ще ж млинці, варени-ки, плов, піца. Меню кожно-го дня нове.

– А молоко діти лю-блять?

– Ще й як! У ньому ж стільки вітамінів!

Оце наші корови не до-їлися, Микита з чашкою відкрив холодильник і здивовано вигукнув:

– Де ж це молоко? Що, всі три корови не дояться? Такого не буває!

Два братики й сестричка звикли до смачної домаш-ньої їжі. Магазинна смета-на навіть на смак не така.

Сашко й торти пече! «А що їх пекти? Прочитав у книжці – і за роботу!»

– Він готує краще від мене, – признається Ла-риса. – Спитайте у дітей, вони підтвердять.

Я й спитала у Микитки. Він, на подив мамі, сказав, як вважав за потрібне:

– І мама, й тато готують дуже смачно!

Молодчина! У нього ж вони найкращі в світі, не-вже не зрозуміло?

Усе добре, коли дружно

– Не люблю, коли люди безкінечно плачуться, що погано жити, нічого їсти, а в самих городи в бур’яні, і курки у дворі немає, – небайдуже говорить Ла-риса. – Руки ж є – беріть і робіть! До мозолів, до сьомого поту! У нас діти ніколи голодними не хо-дять, вдягнуті не гірше від інших. Не розкошуємо, та все необхідне є. А без ро-боти ж осталися обоє. На біржі стояли. Не хочеться на когось працювати за ко-пійки, втрачаючи людську гідність. Сашка не хотіли відпускати корів пасти, а як нам без них? Довелося теж розрахуватися. Вирі-шили, що зуміємо прого-дувати сім’ю завдяки гос-подарству і городу.

Сміливо! У них вийшло, бо горілки не п’ють, а пра-цювати вміють. І свиней навчилися вирощувати, і птицю, і кролів. Була одна корова – тепер три.

– Спочатку нам батько корову віддав, – розпові-дає Сашко. – Чекали, що отелиться, перестали до-їти, а вона не тільна, всіх обдурила. Довелося здати. На її місце іншу купили. Моя бабуся віддала ще й теличку. Привів її малень-ку, за рукою бігла. Лариса за голову взялася: «Коли вона виросте?» Виросла. Вже четверте теля приве-

ла. А третя корівка – від нашої телички, пожаліли ми її здавати.

Лариса слухає, що Саша говорить і своє додає: «Він добрий і жалісливий до ді-тей і тварин особливо. Ми кролів перестали тримати через те, що не може він їх забивати. Раніше батька кликали, та його вже не-має на світі. Телят теж не ріжемо, здаємо. Як взяти ніж, коли воно до тебе тяг-неться, руки лиже?...»

У них усе робиться дружно, без суперечок, без «не хочу», чи «не буду». Ко-рів, правда, Олександр, як черга підходить, сам пасе, а от на городі всі стараються. Особливо Дмитрик. Щолі-та, незважаючи на погодні умови, у них помідори ро-дять. Раніше 82 сорти було, тепер трохи зменшили. Ба-гато розсади капусти виро-щують – Лариса на базарі продає. Каже, що вигідно. Біля хати аж 25 соток. Ро-зігнатися є де. Вже Діаноч-ка біля мами старається. І Микитка береться допома-гати. Правда, спочатку по-милки в нього траплялися. Думав, якось, що то бур’ян, а воно – щавель. Увесь ви-полов. Мама не сварилася, а пояснила, як треба.

Тільки так, а не інакше!

Крім роботи по госпо-дарству, в Лашків ще одна додалася: Діану й Микитку до «Школярика» проводжа-ти. Це далеко, в центр Ко-рюківки, у Будинок шко-ляра, де готують дітей, які не відвідують дитячий са-док, до першого класу. Тре-ба було одну Діану водити, бо ж вона старша від Ми-китки на рік і два місяці, та вирішили й хлопчика – хай вчиться розуму й спіл-куванню з дітьми, пізнає світ науки. А щоб разом до першого класу віддати, ще думають. Наче й жаль, малуватий.

Дівчинці в «Школя-рику» дуже подобається. Вона уважна, старанна, а от Микитка…

– Мамо, він же зовсім дитина! – каже Діана. – Я йому наказую: «Не їж пря-ники на уроці! А він діс-тає і їсть!»

Мама посміхається, тро-хи журить своє хлоп’я і гла-дить по голові. Він справ-ді ще маленький! Але так схожий на татка! Навіть в один день – 11 грудня – у них день народження.

Дмитрику треба підтяг-нутися в навчанні. Хворів, дещо не засвоїв, як слід. Ти старший, отже старайся! З кожним треба поговорити, кожного зрозуміти, розра-дити. Олександр полюбив хлопця, мов рідного. Це відчувається в усьому. Не кожен так зміг би…

Людям у палацах не за-тишно, а їм у хатинці добре.

Багато пережили випро-бувань, поки трохи під-нялися на ноги. Був час, коли треба було жити на 130 гривень усією сім’єю цілий місяць. І жили! Ні-коли не опускали руки, не просили гуманітарної до-помоги, не чекали манни небесної. А випробування ще будуть. Будинок треба закінчити. Лариса і Олек-сандр подивилися одне на одного: «Осилимо!»

Слова тут зайві. Вони все доведуть до кінця.

* * *Незвичайна сім’я, прав-

да? Лариса й Олександр Лашки не тільки з вели-кою любов’ю піднімають на ноги аж трьох дітей – у наш час це багато! А й спрямовують їхні інтереси, прагнення назустріч Добру і Праці. Вони ні від кого не чекають блага. Не вижива-ють, а живуть – з радістю. Дбають про добробут сім’ї й ефективність своєї сади-би, не цураються ніякої роботи. Молоді, справжні господарі. Своїми діями, працелюбністю і злагодою за приклад усім: «Не опус-кайте руки! Надійтеся на себе. І лише на себе!»

Зоя ШМАТОК

м. Корюківка

Фото автора

Ці слова з вуст Лариси й Олександра Лашків звучали щиро і навіть гордо.

– Ми покладаємося на власні сили!Їхній домашній трудящий світ сповнений світла. Мало його в

наш час. А в них – багато.

«Ми ні в кого милостиню не просимо»

Родина Лашків

№ 7 (27838)17 січня 2009 року 9

На захист життя мешканців рай-центру, їх сімей

і майна стали місце-ві підприємці, організу-вавши загін самообо-рони. Ініціатором стала район на організація пар-тії «Батьківщина» – її го-лова Микола Кравченко, депутати міської і район-ної рад, які входять до фракції БЮТ, підприєм-ці В’ячеслав Андрушко та Микола Рябінко. До складу загону увійшли понад 80 підприємців. Загін очолив син по-

терпілих В’ячеслав Ан-друшко.

Члени загону само-оборони пройшли під-готовку на базі облас-ного стрілецького спор-тивного клубу (директор Петро Титаренко). Вони перед усім ґрунтовно ви-вчили Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку».

Тепер цілодобово про-водиться патрулювання об’єктів підприємниць-кої діяльності і житло-вих мікрорайонів. Ви-рішується питання про

надання до зволу на от-римання пневматичної зброї, наручників і гумо-вих кийків. Іншою умо-вою вступу в загін само-оборони є наявність ав-томобіля.

Колись на патрулю-вання вулиць виходили народні дружини, тепер ось – загін самооборони захищатиме від пося-гань зловмисників різ-них мастей життя і май-но громадян.

Микола КОХАННосівський район

На кордоні

Контрабандистське ноу-хау з… «дотриманням гігієнічних умов»

Кримінал. Обов’язок. ПравоКримінал. Обов’язок. ПравоГРАФІК

прийому громадян керівництвом УМВС Українив Чернігівській області

Начальник управління КАТЕРИНЧУКІван Петрович

Щосередиз 15 до 19 години

Перший заступник начальника управління

ПОТАПЕНКОСергій Віталійович

Щовівторказ 14 до 19 години

Перший заступник начальника управління – начальник УБОЗ

Михайлик Олександр Григорович

Щовівторказ 13 до 19 години(у приміщенні УБОЗ, вул. Щорса, 70)

Заступник начальника управління

ГАМОРІван Олексійович

Щопонеділказ 15 до 19 години


ТОВКАЛОМихайло Володимирович

Щочетвергаз 14 до 19 години


МИЛЕЙКООлексій Олександрович

Щоп’ятниціЗ 14 до 19 години


БУРЕНОКЮрій Олександрович

ЩосуботиЗ 9 до 13 години


ТИТОРЕНКОВіктор Миколайович

Щовівторказ 9 до 13 години

Відповідальний по УМВС

Понеділок, Четвер, Субота9.00–13.00

Щосуботиз 13 до 19 годинищонеділіз 9 до 13 години

Помічник міністра внутріш-ніх справ відділу регіонального контролю Управління моніто-рингу дотримання прав людини в діяльності ОВС

ЛЕПЕХААлла Григорівна

Щоп’ятниціз 9 до 13 години

Сектор юридичного забезпечення

Щосередиз 9 до 13 години

ТЕЛЕФОН ДОВІРИ УМВС: 619-700

Правопорядок

Загін самооборони – проти злочинців

Вночі стався напад на подружжя колишніх підприємців–пенсіонерів, які мешкають у Носівці, та пенсіонерок сіл Андріївка та Адамівка. Аферисти під різними приводами оббирають одино-ких ветеранів.

Лікаря спіймали на хабарі

ДовідкаСтаття 368. Одержання хабара1. Одержання службовою особою в будь-якому

вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища – ка-рається штрафом від семисот п’ятдесяти до однієї тисячі п’ятисот неоподатковуваних мі-німумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев-ною діяльністю на строк до трьох років.

Нещодавно в ході перевірки опера-тивної інформа-

ції співробітники сектора Департаменту державної служби боротьби з еконо-мічними злочинами Чер-нігівського міського від-ділу міліції затримали «на гарячому» 36-річного лікаря-травматолога од-нієї з лікарень обласно-го центру.

За словами прес-сек-ретаря міськвідділу мілі-ції Марини Кордик, горе-ескулапа затримали в його ж службовому кабінеті під час отримання хабара від 25-річного мешканця рай-центру Ріпки.

Хабар у сумі 800 гри-вень лікар отримав за ви-дачу листка тимчасової непрацездатності.

На початку січня про-куратура міста Черніго-

ва порушила стосовно хабарника кримінальну справу за ознаками зло-чину, передбаченого ч.1 ст. 368 Кримінального кодексу України.

Трагедії

Двоє людей Двоє людей загинулозагинулона переїздіна переїзді13 січня, близько

9-ї години, на 137-му кіломе-

трі автошляху «Чернігів – Прилуки – Пирятин», у Куликівському райо-ні, сталася дорожньо-транспортна пригода, під час якої загинуло двоє людей.

Причина трагедії – зі ткнення автомобіля ВАЗ-2103, який виїхав на залізничний переїзд, з

швидкісним потягом №633 «Харків – Чернігів».

31-річного водія ав-томобіля з тілесними ушкодженнями доста-вили до хірургічного відділення Куликівської ЦРЛ, але під час тран-спортування він помер. А пасажир автомобіля, 48-річний мешканець

смт Куликівка, від отри-маних тілесних ушко-джень загинув на місці пригоди.

Для проведення ава-рійних робіт залучали-ся співробітники МНС. Затримка руху потягу склала 28 хвилин.

Фото обласного відділу ДАІ

Згоріла школаУ ніч з неділі на понеділок, 12-го січня, горіла Долинська загаль-

ноосвітня школа І ступеня, збудована ще у 1929 році.

За повідомленням за-ступника начальни-ка ГУ МНС України

в Чернігівській області Валерія Приступи, ряту-вальники, яким допома-гали колеги з Великого Устя, прибули до місця по-дії вчасно. Завдяки їхнім оперативним діям вдалося врятувати більшу частину будівлі, але вогонь зни-щив покрівлю на площі близько 50 квадратних метрів та деякі меблі.

Працівникам районно-го пожежно-рятувального підрозділу МНС про ли-хо повідомила місцева жителька, яка близько п’ятої години ранку йшла на роботу та помітила в середи ні школи полум’я. Крім районних рятуваль-

ників, вона також по-відомила сільських по-жежників та директора школи.

Згодом вдалося з’ясу-вати причину пожежі – порушення правил по-жежної безпеки під час експлуатації пічного опа-

лення, яке, до речі, такого ж віку, як і школа.

Наразі долинські учні ходять до Великоустівської школи, що за кілька кіло-метрів від рідного села.

Фото ГУ МНС України в Чернігівській області

Сосницький район

Сто двадцять п’ять грамів наркотичної речовини (за попе-

редньою оцінкою, марі-хуани) нещодавно нама-галася перемістити через україно-білоруський кор-дон 19-річна жінка, яка їхала потягом «Сімферо-поль – Мінськ».

Наркотик у громадянки України вилучили праців-ники Чернігівської митниці та прикордонники у співп-раці зі співробітниками пра-воохоронних органів. Стало-ся це під час оперативних заходів у пункті пропуску «Горностаївка – Терюха», що в Ріпкинському районі.

Заборонену законодав-ством і небезпечну для здо-ров’я речовину знайшли се-ред особистих речей паса-жирки, у дорожній сумці, в напівпорожній упаковці з-під… гігієнічних пакетів.

За повідомленням керів-ника прес-служби Черні-гівської митниці Світлани Стрижак, громадянку за-тримали, стосовно неї скла-ли протокол про порушен-ня митних правил.

З цього приводу началь-ник відділу боротьби з не-законним переміщенням наркотиків та зброї Черні-гівської митниці Василь Кос-мач згадав про деякі інші

хитрощі, до яких вдаються порушники, аби перевезти наркотики через кордон.

Так, за його словами, у січні минулого року 22-річ-ний юнак аналогічним чи-ном перевозив маріхуану, розфасувавши її у п’ять па-чок з-під цигарок. А для того, щоб не викликати підозру, що пачки вже відкривали-ся, хлопець навіть накле-їв на них акцизні марки. У лютому маріхуану виявили вже у пачках з-під чаю: нар-котик заховали під верхнім шаром чайних пакетиків. В іншому випадку юнак віз психотропну речовину пря-мо… у шприцах.

Підготував Володимир ЛИСЕНКО

№ 7 (27838)17 січня 2009 року10 Реклама та оголошенняРеклама та оголошення

Купон РУБРИКА: Продам Куплю Міняю Зніму Здам

Текст оголошення (українською мовою):

Інформація про клієнта (заповнюється обов’язково)

Телефон, адреса:

Телефон: Підпис:

Прізвище, ім’я, по батькові:

Адреса:

безкоштовногобезкоштовногооголошенняоголошення

Шановні читачі!Якщо ви хочете, щоб ваше оголошення було опубліковано, запо-

вніть, будь-ласка, розбірливо купон, бажано друкованими літерами, вказавши всі потрібні дані про вас та про предмет оголошення.

Заповнений купон надішліть листом на адресу редакції: 14000, м. Чернігів, проспект Перемоги, 62.

Редакція залишає за собою право редагувати текст оголошення.

Виклики до суду

Приватні оголошення

Заява про екологічні наслідки діяльностіТовариство з обмеженою відповідальністю «Онікс» планує в 2009

році влаштувати автономне джерело теплопостачання для опален-ня власної будівлі, що розташована за адресою: м. Чернігів, вул. Гончарова, 4-а.

При роботі виробничого устаткування в атмосферне повітря від ста-ціонарних джерел надходять: оксид вуглецю, діоксид азоту, метан, оксид діазоту. Викиди шкідливих речовин в атмосферу з урахуванням існу-ючого фонового забруднення не будуть перевищувати нормативних.

Адміністрація ТОВ «Онікс» зобов’язується дотримуватися норм і правил з охорони навколишнього природного середовища та ви-мог екологічної безпеки на всіх етапах експлуатації технологічно-го обладнання.

Для ознайомлення з більш детальною інформацією про екологіч-ні наслідки діяльності ТОВ «Онікс» звертатися за адресою: м. Чер-нігів, вул. Гончарова, 4-а, тел. 614-063.

Продам:Житловий будинок з усіма господарчи-• ми будівлями. Тел.: 8-096-364-85-45.Будинок у Корюківці, 64 кв. м, со-• ломорізку, водяний титан з ван-ною під дрова. Тел.: 8-099-463-12-75; 8-097-721-30-33.Причіп до китайського трактора • 1,30х2,50м. Тел.: 8-068-102-25-58.Шифер плоский (8 мм 08х09 м), фанеру • бакелітову (8 мм 1,5х1,6 м), борти при-чепа л/а з алюмінію, скло заднє авто-мобільне ГАЗ 24 «Волга». Тел.: 60-48-83.Тік імпортний для наволочок, піджак • жін. р-р 46 з натур. шкіри, дублянку жін. р-р 46 (Югославія), туфлі жін. р-р 36, 37 (Італія). Тел.: 60-48-83.

Військові ватяні штани 50 розм., тка-• нину шинельну. Тел.: 663-584.Причіп під бджолині вулики. 7,6 м х • 2,3 м. Тел.: 8-068-10-22-558.УАЗ-316303 «Патріот», після аварії, • дешево, можна по запчастинам, шкіряні сидіння, кондиціонер. Тел.: 8-066-774-06-54, 8-095-874-60-47.ЗИЛ-130 в хорошому стані. Тел.: • 8-066-264-36 21 та 8-063-184-03-29.Будинок в смт Любеч, 40 км • від Чернігова. 56 000 грн. Тел.: 8-098-712-74-74.Будинок в с. В. Муравінка, 0,4 га, • сад, два погреби, сарай, гараж. Тел.: 8-097-898-66-91, 8-097-123-21-32.

Новозаводський районний суд м. Чернігова повідомляє, що цивільна справа за позовом Лещенка Віктора Михайловича до Прядка Володими-ра Петровича про стягнення забор-гованості за договором позики, при-значена до розгляду на 20 лютого 2009 року на 10 год.

Відповідачу потрібно з’явитися в судове засідання в указаний вище час (при собі мати паспорт).

У разі неявки відповідача в судо-ве засідання без поважних причин або неповідомлення про причину неявки, справу буде розглянуто на підставі наявних в матеріалах спра-ви даних і доказів та буде прийнято заочне рішення.

Судове засідання відбудеться у приміщенні суду за адресою: м. Чер-нігів, вул. Мстиславська, 17, під головуванням судді Овсієнко Ю.К. (каб. 10).

Новозаводський районний суд м.

Чернігова повідомляє, що попередній розгляд цивільної справи за позовом Вовк Ганни Дмитрівни до Лютикова Андрія Євгеновича про визнання та-ким, що втратив право на користуван-ня житловим приміщенням, відкладе-но на 28 січня 2009 р. на 10 год.

Справу буде розглянуто у примі-щенні суду за адресою: м. Чернігів, вул. Мстиславська, 17, під головуван-ням судді Філатової Л.Б. (каб. 13). Для участі у справі як відповідач виклика-ється Лютиков Андрій Євгенович, 17.07.1970 року народження (останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, вул. Войкова, 32/54).

Одночасно повідомляємо, що з опублікуванням оголошення про ви-клик відповідач вважається повідо-мленим про час та місце розгляду справи, тому у разі неповідомлення про причини неявки або якщо при-чину буде визнано судом неповаж-ною, суд вирішить справу на підставі наявних у ній даних та доказів.


Чернігова повідомляє, що відкритий розгляд справи за позовом Гончар Параски Яківни до Гончара Сергія Олексійовича, Ковтуненко Валентини Олексіївни, Гончар Олександри Олек-сіївни, третя особа Друга Чернігівська державна нотаріальна контора про визнання права власності на части-ну будинку призначено до судового розгляду на 6 лютого 2009 р. на 15 год. під головуванням судді Деркач О.Г. у приміщенні суду за адресою: м. Чернігів, вул. Мстиславська, 17, каб. 14. Для участі у справі як від-повідач викликається Гончар Олек-сандра Олексіївна (останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, пр. Перемоги, 63/15).

Одночасно повідомляємо, що з опублікуванням оголошення про ви-клик відповідачка вважається пові-домленою про час та місце розгляду справи, тому у разі неповідомлення про причини неявки Гончар О.О., пові-домленої належним чином, або якщо причину буде визнано судом непо-важною, суд вирішить справу на під-ставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).


Чернігова повідомляє, що відкритий розгляд справи за позовом ВАТ «Банк «Демарк» до фізичних осіб – підпри-ємців Рагимової Ольги Григорівни, Рагимова Велі Абдула Огли, Межлу-мян Михайла Даниловича про стяг-нення заборгованості за кредитним договором призначено до слухання 2 лютого 2009 р. на 9 год. під голову-ванням судді Деркач О.Г. у приміщен-ні суду за адресою: м. Чернігів, вул. Мстиславська, 17, каб. 14. Для участі у справі як відповідачі викликаються Рагимова Ольга Григорівна (останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, вул. 50 років ВЛКСМ, буд. 13, кв.10), Рагимов Велі Абдула Огли (остан-нє відоме місце проживання: м. Чер-нігів, вул. 50 років ВЛКСМ, буд. 13, кв.

10), Межлумян Михайло Данилович (останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, вул. Шевченка, 239-Б).

Одночасно повідомляємо, що з опублікуванням оголошення про ви-клик відповідачі вважаються повідо-мленими про час та місце розгляду справи, тому у разі неповідомлення про причини неявки Рагимової О.Г., Рагимова Велі А.О., Межлумян М.Д., повідомлених належним чином, або якщо причину неявки буде визна-но судом неповажною, суд вирішить справу на підставі наявних у ній да-них чи доказів (постановляє заочне рішення).

Деснянський районний суд м. Чер-

нігова викликає як відповідача Доцен-ка Сергія Яковича (місце реєстрації: м. Чернігів, провул. Бойова, буд. 2-А; останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, вул. Савчука, буд. 1, кв. 145), для участі у цивільній справі №2-3379/08 за позовом Чумаченко Наталії Степанівни до Доценка Сергія Яковича про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Судове засідання відбудеться 28 січня 2009 року о 15 год. у примі-щенні суду за адресою: м. Чернігів, пр-т Перемоги, 141, каб. 104, суддя Кулініч Ю.П.

Попереджаємо, що у разі неявки в судове засідання без поважних при-чин або неповідомлення про причини неявки, справу буде розглянуто за ва-шої відсутності та за наявності доказів, що містяться в матеріалах справи.

Щорський районний суд Чернігів-

ської області викликає в судове засі-дання в особі відповідача Грищенка Павла Володимировича, який про-живає за адресою: м. Щорс, вул. Шев-ченка, буд. 7, кв. 1, Чернігівської об-ласті, за позовною заявою Грищенко Світлани Петрівни до Грищенка Павла Володимировича про стягнення алі-ментів на утримання неповнолітньої дитини. Судове засідання відбудеться 27 січня 2009 року о 10 год. у залі судового засідання №1 Щорського районного суду Чернігівської об-ласті за адресою: Чернігівська об-ласть, м. Щорс, вул. 30 років Пе-ремоги, 37-Б.

У разі неявки відповідача в судове засідання на вказану дату, справу буде розглянуто за його відсутності.

Суддя Шаповал З.О.

Бахмацький районний суд Черні-гівської області викликає в судове за-сідання Аніщенка Олександра Ми-колайовича, який є відповідачем у справі за позовом КП «Бахмачтепло-мережі» до Крамаренко Галини Мико-лаївни, Аніщенка Олександра Микола-йовича про стягнення заборгованості за надані послуги опалення.

Судове засідання відбудеться 28 січня 2009 року о 8 год. у приміщен-ні Бахмацького районного суду Черні-гівської області за адресою: вул. Жов-тнева, 42, м. Бахмач, Чернігівська область. Суддя Костенко О.Ф.


Чернігова повідомляє, що відкритий розгляд справи за позовом Афісо-вої Людмили Миколаївни до Афісова Станіслава Павловича про стягнення аліментів на неповнолітню дитину та колишню дружину відкладено на 26 січня 2009 р. на 9 год. 40 хв. під го-ловуванням судді Гордійко Ю.Г., у при-міщенні суду за адресою: м. Чернігів, вул. Мстиславська, 17, каб. 18. Для участі у справі як відповідач виклика-ється Афісов Станіслав Павлович (останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, пр-т Перемоги, б. 52, кв. 50).

Одночасно повідомляємо, що з опублікуванням оголошення про ви-клик відповідач вважається повідо-мленим про час та місце розгляду справи, тому у разі неповідомлення про причини неявки Афісова С.П., повідомленого належним чином, або якщо причину буде визнано судом не-

поважною, суд вирішить справу на під-ставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Чернігівський районний суд Чер-

нігівської області повідомляє, що су-дове засідання за позовом ЗАТ КБ «ПриватБанк» до Мацапури Вікто-рії Олександрівни та Мацапури Сергія Вадимовича (останнє відоме місце проживання: Чернігівська об-ласть, Чернігівський район, с. Селян-ська Слобода, вул. Космонавтів, б. 95), про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості призна-чено до розгляду на 28 січня 2009 р. на 9 год., під головуванням судді Шитченко Н.В. у приміщенні суду за адресою: м. Чернігів, вул. Воров-ського, 4.

Одночасно повідомляємо, що з опублікуванням оголошення про ви-клик відповідачі вважаються повідо-мленими про час та місце розгляду справи. Тому у разі неповідомлення про причини неявки Мацапури Ві-кторії Олександрівни та Мацапури Сергія Вадимовича, повідомлених належним чином, або якщо причину буде визнано судом неповажною, суд вирішить справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Ніжинський міськрайонний суд

Чернігівської області повідомляє, що судове засідання за позовом ЗАТ КБ «ПриватБанк» до Кохана Олексія Іва-новича (останнє відоме місце прожи-вання: м. Ніжин, вул. Шевченка, б. 11, кв. 77) та Кохан Марини Олексан-дрівни (останнє відоме місце про-живання: м. Ніжин, вул. Шевченка, б. 11, кв.77, та м. Ніжин, вул. Піонерська, б. 32), про стягнення солідарно боргу за кредитним договором призначено до розгляду на 27 січня 2009 р. на 9 год., під головуванням судді Пантелі-єнко В.Г. у приміщенні суду за адресою: м. Ніжин, вул. Шевченка, 57 а.

Одночасно повідомляємо, що з опу-блікуванням оголошення про виклик відповідачі вважаються повідомлени-ми про час та місце розгляду справи, тому у разі неповідомлення про при-чини неявки Кохана Олексія Іванови-ча та Кохан Марини Олександрівни, повідомлених належним чином, або якщо причину буде визнано судом неповажною, суд вирішить справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Чернігівський районний суд у по-

рядку частини 9 статті 74 ЦПК Укра-їни викликає в судове засідання 23 січня 2009 р. на 10 год. відповідача Бєдненка Радіона Михайловича, який зареєстрований за адресою: с. Тихоновичі, вул. Молодіжна, б. 2, кв. 3, Щорського району Чернігівської об-ласті, у справі за позовом ЗАТ «При-ватБанк» про стягнення боргу.

Судове засідання відбудеться у приміщенні суду за адресою: м. Чер-нігів, вул. Воровського, 4.

Одночасно повідомляємо, що з опублікуванням оголошення про ви-клик відповідач вважається повідо-мленим про час та місце розгляду справи, тому у разі неповідомлення про причини неявки Бєдненка Р.М., повідомленого належним чином, або якщо причину неявки буде визнано судом неповажною, справу буде роз-глянуто за його відсутності на підставі наявних даних чи доказів.

Бахмацький районний суд Чер-

нігівської області викликає в судове засідання Усенка Юрія Михайло-вича, який є відповідачем у справі за позовом Горячка Сергія Іванови-ча до Усенка Юрія Михайловича про стягнення боргу згідно з договором купівлі-продажу. Судове засідання відбудеться 28 січня 2009 р. о 12 год. у приміщенні Бахмацького ра-йонного суду Чернігівської області за адресою: вул. Жовтнева, 42, м. Бахмач, Чернігівська область. Суд-дя Ковалюх В.М.

Територіальне управління державної судової адміністрації в Чернігівській об-ласті відповідно до п. 2 ст. 2 Закону Укра-їни «Про порядок обрання та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України» від 18 березня 2004 року №1625-IV повідомляє про підготовку ма-

теріалів щодо кандидатів для обрання безстроково на посаду суддів:– Ріпкинського районного суду Чер-

нігівської області Жовтка Євгенія Анатолійовича;

– Щорського районного суду Чернігівсь-кої області Шаповал Зої Олексіївни.

Колектив Чернігівського обласного центру радіаційного захисту та оздо-ровлення населення висловлює глибоке співчуття лікарю-офтальмологу Та-марі Олександрівні Шумковій з приводу смерті батька

Олександра Михайловича.

Соціалісти Чернігівщини глибоко сумують з приводу тяжкої втрати – передчасної смертіПетра Івановича ПОЛТКА –

голови контрольної комісії Чернігівської обласної організації Соціалістичної партії України, одного з її засновників, члена СПУ з перших днів створення партії, першо-го секретаря Чернігівського обласного комітету Соцпартії у 1990-х роках, принци-пової і прекрасної людини, яка плідно і самовіддано працювала в лавах соціалістів упродовж багатьох років, не шкодуючи власного часу, сил, здоров’я.

Чернігівський обласний комітет Соціалістичної партії висловлює щире співчуття рідним, близьким, друзям Петра Івановича у зв’язку з такою непоправною втратою.

№ 7 (27838)17 січня 2009 року 11

Інститут Здоров’я Нації20, 21, 22, 23, 24, 25 січня БЕЗКОШТОВНО

Індивідуальні консультації з «ГРІНІЗАЦІЇ»

«Грінізація» сприяє усуненню хвороб!!!

«Грінізація» – новітня медична розробка, результат об’єднання біо- нанотехнологій та вікового медичного досвіду.

Запрошую на консультації з «Грінізації». Наші лікарі мають величезний досвід і допоможуть кожному подолати «букети» хронічних захворювань, повернути здоров’я та радість життя».

Генеральний директор Інституту Здоров’я Нації,Лауреат Державної Премії України

А. В. БУЛАВКА

Буде проводитись реалізація препаратів «Грінізація».Ціна 250 грн.

www.izn.com.uaІнститут Здоров’я Нації, Київ, ліц. МОЗ України АБ №299091 від 22.11.2005р. «Грінізація» – висновок ДСЕЕ №05.03.03-04/50789 від 08.08.2008 р.

– Серцево-судинні захворювання, у т.ч. атеросклероз, гіпертонія, стенокардія;– Цукровий діабет, панкреатит, простатит;– Захворювання шлунково-кишкового тракту;– Реабілітація онкологічних хворих;– Синдром хронічної втоми, вегето-судинна дистонія, головний біль, порушення сну;– Захворювання суглобів;– Гепатити, цирози печінки;– Підвищення імунного статусу

КОНСУЛЬТАЦІЇ З «ГРІНІЗАЦІЇ» ВІДБУДУТЬСЯ:20, 21, 22, 23, 24, 25 січня

м. Чернігів, Будинок культури «Хіміків», вул. Щорса, 23(вхід зі зворотного боку), з 10.00 до 12.00.

23, 24, 25 січняготель «Градецький», пр-т Миру, 68

(18 поверх, кон ференц-зал). Початок о 14-ій год.

20, 21, 22 січням. Славутич, Кіноконцертний комплекс.

Початок о 15-ій год.

Керівники Валентин Іс-кандаров та Костянтин Одненко й самі гонщики

хоч куди. Постійно їздять на між-народні змагання. Отож хлопцям з гуртка є кого наздоганяти.

А якщо поговориш з цим за-хопленим чоловіцтвом, то од-разу зрозумієш: ніяка це для них не гра, а найсправжнісіньке життя. Цікаве й, без перебіль-шення, натхненне.

Валентин і Костянтин моде-лювати гоночні машинки на-вчалися разом – у Палаці для дітей та юнацтва у Чернігові. Потім їхні шляхи розійшли-ся. Костянтин навчався у Чернігові, Валентин – у Харкові, в авіаційному інституті. Але, як бачите, проектує не ракети, а

спортивні машинки. Однак ду-же професійно.

Мабуть, час розповісти, що ж воно таке – трасове моделювання. Ясна річ, для цих гонок потрібна невелика траса. Але й не іграш-кова. Вона розташована у вели-кій залі, має кілька ярусів і вісім «бігових» доріжок для модельок. Машинки вміщуються на доло-ні. Проте вони не такі прості, як здається. На одну модельку ви-трачається місяць кропіткої пра-ці. Все робиться по справжньо-му – і рама, й двигун. А деталі настільки мікроскопічні, що диву даєшся. Одразу спадає на думку, що зібрати звичайну вантажівку, мабуть, було б легше…

Коли машинка готова, її ви-пробовують на трасі. Тут теж

треба бути майстром. Моделька, оснащена електродвигуном, роз-міщується на спеціальній метале-вій канавці. А керується пультом. Усі дані одразу виводяться на мо-нітор комп’ютера. Головне – дуже тонко відчувати, як гоночка їде. Ой, даруйте, не їде, а букваль-но мчить. Бо коло вона пролітає за чотири секунди. А один тур триває три хвилини. Я, скажімо, ледве встигала слідкувати за «по-льотом джмеля» – звук, до речі, саме такий. А тут ще й керувати потрібно. І то вправно. Інакше мі-сячна праця враз перетвориться на купку брухту з пластиковим салоном зверху…

– Дивно, що багато народу сю-ди ходить, – міркую собі вголос. – Адже заняття ніби для флегмати-

ків. Це коли збираєш машинку. Проте ж для гонок азарт потрі-бен. До того ж, моделі, виявляєть-ся, такі «ніжні». Раз розіб’ється, вдруге. А далі парубок махне рукою і піде до комп’ютера. Там теж гонки, чи уві сні, чи наяву. Та все, як справжнє. Невдача? То просто знову натисни кнопку – і починай спочатку…

– Все правильно, – усміха-ються Валентин і Костя. – До нас записується багато, біль-шість, як кажуть, шукає себе, своє уподобання. А надія на кістяк – з десяток одержимих хлопців. До речі, так було й тоді, коли комп’ютерів ще ніхто й не знав. Просто технічна творчість дуже захоплююча, бо можеш щось творити сам. А потім на

змаганнях всі бачать, наскільки ти вправний гонщик – неначе крила виростають. Можна чесно зізнатися: коли твоя моделька летить трасою, здається, ти си-диш у кабіні за кермом.

– А як воно після цього у власному авто?

– А ми на великих маши-нах за кермом не їздимо. Принципово.

Для гоночки, аби виграти змагання, треба пройти макси-мальний шлях за визначений час. Отож неабияку роль, крім швидкості, відіграє роль піло-та. Ну, і ясна річ, пані удача. Рекордна швидкість такої ма-шинки – понад 50 кілометрів на годину. А середня – 25-30. Картингістам така динаміка й не снилася. І якщо в «Формулі 1» мотор робить 18 тисяч обер-тів за хвилину, то в наших го-ночках – 120-150 тисяч!

Торік Костя і Валентин побува-ли в Словакії на всесвітніх змаган-нях. До речі, їздять вони тільки з власноруч зробленими моделями. Виступили нормально, потрапили до «золотої середини». У жовтні Валентин Іскандаров побував на чемпіонаті світу в Англії. А своїм найбільшим досягненням спортс-мен вважає міжнародні змагання на Мальті – тоді Валентин увійшов до десятки кращих гонщиків. До речі, і Валентин, і Костя – май-стри спорту.

Хлопці з їхнього гуртка теж, як кажуть, не ликом

шиті. Команда чернігівських школярів-підлітків п’ять років поспіль утримувала командну першість України. Змагання про-ходили в Одесі, отож хлопці (бо дівчат у гуртку немає) встигали й на морі відпочити. Бувало, що з 12 призових місць (змагання відбуваються в чотирьох кла-сах моделей) 11 медалей їхали до Чернігова. Цьогоріч парубки трішки поступилися херсонцям і привезли додому друге командне місце. Але не журяться – все ще попереду. Можливо, незабаром поїдуть до Дніпропетровська.

Максим Харченко, Сашко Бендо та Влад Ляшенко, з якими познайомилася, – якраз еліта цьо-го гуртка. Живуть вони на Кругу, в одному будинку. Максим і Влад навіть навчаються в одному класі, сьомому, у школі №10. А Сашко – у школі №17. І, без перебільшен-ня, ці освітні заклади можуть пишатися такими «технарями-початківцями». Олександр був переможцем чемпіонату Ук раїни торік, а нині привіз із всеукраїн-ських змагань почесне друге міс-це. Влад і Максим перемагали на обласних турнірах. На запитання, чим їх приваблює такий незвич-ний вид спорту, хлопці відповіли, що дуже цікаво вміти робити ма-шинки своїми руками. Нехай і справа копітка, і почасти маруд-на. Але те, що довго і старанно робиш, – дорогого варте.

– А якщо розіб’ється на трасі?– Ну, то й що? Зробимо но-

ву гоночку.– Не шкода?– Шкода. Але ж це не без-

надійно. Нова буде ще доско-налішою. Хто ж відступає піс-ля першої невдачі? Та й після другої теж?..

Людмила ПАРХОМЕНКО

Фот

о В

ікто

ра К

ОШ

МА

ЛА

Сашко Бендо

Ось так!

Гонки по... горизонталіМабуть, рідко який хлопчак, та й юнак, та й чо-

ловік, не уявляв себе Шумахером… Що ж, це і є вони, чоловічі ігри: швидка їзда, суперавтівка і – змагання! Відтак море адреналіну, перемога. Або хоч хвіст фортуни…

Уявіть собі, все це можна мати і без «Формули 1». Не вірите? Завітайте до гуртка трасового авто-моделювання, що при станції технічної творчості для учнівської молоді. До речі, він – єдиний у Чер-нігові. І хоч розташований не в головному примі-щенні, в центрі, а у філіалі, на Шерстянці, все ж аж 60 підлітків відвідують цей гурток.

®

Шановний акціонер!Правління ВАТ «Облтеплокомун-

енерго» повідомляє, що до поряд-ку денного позачергових загальних зборів акціонерів ВАТ, які відбудуть-ся 29 січня 2008 року о 13 год. за адресою: м. Чернігів, вул. Ро-коссовського, б. 17-б (в актовому залі електроцеху) внесено додатко-ві питання.

Порядок денний:1. Про зміни у кількісному та персональ-

ному складі наглядової ради товари-ства, термінах повноважень її членів та умов їх матеріального забезпечення.

2. Вирішення питання стосовно форми випуску акцій товариства та обліку прав власності на них.

Правління товариства

Пожалуй трудно найти человека, который за свою жизнь не испытал боли в суставах или по-звоночнике. Чрезмерные физические нагрузки, болезни внутренних органов, гормональные нарушения, наряду с возрастных изменениях в тканях, постепенно разрушают костную основу и хрящевую поверхность суставов. Известно, что остеопороз, остеохондроз, артрозы – это в основном проблемы людей преклонного возрас-та. Но всё чаще эти заболевания обнаруживают-ся у молодых людей, и даже у детей.

При заболеваниях суставов и позвоночника разрушается не только кость, но истончается и хрящевая ткань с образованием микротрещин. Замедлить и приостановить эти разрушения поможет «Биокосмовит Плюс» – уникальный кальциево-белковый комплекс, который содер-жит все необходимые вещества для построения белкового костного матрикса, формирующе-го костную и хрящевую ткани. Кроме кальция яичной скорлупы (ценность которого общеиз-вестна) «Биокосмовит Плюс» содержит белки с незаменимыми аминокислотами, углеводы и сбалансированный набор важнейших витами-нов и микроэлементов.

С помощью «Биокосмовит Плюс» увеличи-вается плотность, а значит и прочности костей, стимулируется восстановление и обновление хрящевой поверхности суставов, улучшаются обменные процессы в хрящевой ткани, а в ме-стах её повреждения постепенно образуются волокна из соединительной ткани, создающие своеобразную прокладку, частично выполняю-щую функцию разрушенного хряща.

После курса применения «Биокосмо вит Плюс» уменьшаются или полностью исчезают боли в различных отделах позвоночника, в су-

ставах верхних и нижних конечностей, в области грудной клетки. Исчезает чувство скованности при движениях, увеличивается устойчивость при ходьбе – что особенно важно для пожилых лю-дей. У пациентов также уменьшается головокру-жение, интенсивность головных болей, исчезает усталость, улучшается сон.

Всем, кто страдает остеопорозом, остеохон-дрозом, при различного вида артрозами, име-ет травмы костей, суставов и позвоночника «Биокосмовит Плюс» поможет избавиться от мучительных болей, увеличить объём движений, сохранить трудоспособность.

А при повышенной потребности в кальции, бел-ках, витаминах и микроэлементах «Биокосмовит Плюс» эффективно поможет подросткам в пери-од интенсивного роста и формирования скелета, женщинам во время беременности, кормления грудью, менопаузы.

«Биокосмовит Плюс» отмечается при ятным вкусом, не имеет побочных эффектов.

Спрашивайте в аптеках Чернигова!ТРК «Мегацентр», т. 61-41-96; м-н «Янтарь», т. 97-22-93; «Скарбниця здоров’я», т. 614-196, 97-22-93, 614-326; пр. Победы, 90, т. 62-59-71; ул. Пятниц-кая, 49, т. 67-45-00; пр. Мира, 44, т. 66-63-17; ул. Рокоссовского, 17, т. 67-19-17; ул. Комсомольская, 53, т. 67-73-66; ул. Толстого, 102, т. 4-83-72; ул. Гагарина, 4, т. 2-60-07; пр. Победы, 82, т. 4-10-43;

и в других аптеках города.Заказы по почте: 01133, г. Киев, а/я 20, тел. (044) 285-80-72

Закл. госуд. сан.-эпид. экспертизы МЗУ№05.03.02-04/18564 от 31.03.08 г.

СУСТАВЫ БУДУТ ВАМ БЛАГОДАРНЫСУСТАВЫ БУДУТ ВАМ БЛАГОДАРНЫ

•• К А Л Е Н Д А Р К А Л Е Н Д А Р •• П О Г О Д А П О Г О Д А • • К А Л Е Н Д А Р К А Л Е Н Д А Р • • П О Г О Д А П О Г О Д А ••

№ 7 (27838)17 січня 2009 року12 Остання сторінкаОстання сторінка

Співзасновники:Чернігівська обласна рада,

облдержадміністрація,первинна організаціяжурналістів редакції

•Головний редактор

Лариса МІЛОВА•

Заступник головного редактора

Петро ГРОМОВИЙТел. 4-44-42

•Літературний редактор

Леся КОШЕЛЬТел. 678-200

•Відповідальний

секретарВіталій АДРУГ

Тел. 4-21-92•

Комп’ютерний набірЛюдмила ШЕВЧЕНКО

•Комп’ютерна верстка

та дизайнОлександр БОЖОК,

Ганна ЗЕВКО,Світлана КУЗЬМЕНКО

•Коректори

Альона ШЕВЧЕНКО,Олександр

ФАЛЬЧЕВСЬКИЙ•

Відповідальна за випускВіра ГУБАР

•Телефони відділів редакції:

суспільних питань4-22-71;

соціальних питань4-44-12;

гуманітарної сфери4-21-92;

реклами та оголошень4-40-07.

•Факс

4-21-92, 4-42-35.•

Веб-сайт:www.dponline.cn.ua

•Електронна пошта: [email protected]

•Реєстраційне свідоцтво

ЧГ № 230 від 10.11.2000 р.Видавець – ВАТ «РВК «Деснянська правда»

•Віддруковано в редакційно-

видавничому комплексі «Деснянська правда»,

14000, м. Чернігів, пр-т Перемоги, 62.

•Газета виходить

тричі на тиждень(вівторок, четвер, субота).

•Тираж тижня – 38 610

•Розповсюджується

по передплаті•

Передплатні індекси:для індивідуальних

передплатників – 61651,

для підприємств, організацій –

94530,четверговий випуск –

94531.•

Редакція не завжди поділяє погляди авторів

публікацій.•

Відповідальність за достовірність

інформації та реклами несуть автори

та рекламодавці.Знаком позначені

матеріали рекламного змісту.

•Листування

з читачами – тільки на сторінках газети.

ВДЕНЬВНОЧІ 17.01 18.01 19.01

Хмарність

Опади

Температура, °C 0 ... –5 0 ... –5 0 ... –5 0 ... –5 0 ... –5Вітер (напрямок, швидкість, м/с)

Пн-З, 5–10 Пн-З, 7–12 Пн-З, 7–12

Радіаційний фон, мкР/год Чернігів 10Ніжин 10 Покошичі 12 Семенівка 11Остер 13 Прилуки 12 Щорс 8

Інші природні явища Ожеледиця За даними облгідрометцентру

За релігійним календарем сьогодні – Собор 70-ти апостолів. Преподобного Ахили, диякона Печерського. Преподобномучени-ка Зосими і мученика Афанасія. Святки.

Завтра – Навечір’я Богоявлення (Хрещенський святвечір). Свя-щенномученика Феопемпта, єпископа Нікомідійського, і мученика Феони, волхва. Преподобної Синклітикії Олександрійської. Пророка Михея. Преподобної Аполлінарії. Преподобного Фостирія. Преподо-бного Григорія Акритського. День строгого посту.

Післязавтра – Святе Богоявлення. Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

Іменинниками будуть: сьогодні – Артем, Денис, Архип, Панас, Та-насій, Остап, Зосим; завтра – Григорій, Роман, Аполлінарій, Феона.

Несприятливі дні січня – 18, 23, 25, 26, 27, 30

Повний Місяць 11.01Схід 7:51Захід 16:26Тривалість 8:35

«Все краще у моєму твор-чому житті пов’язане з «Дес-нянкою». Вона завше на пульсі життя, служить лю-дям…» – це слова, написані знайомою не одному поко-лінню читачів журналіст-кою, нині вже ветераном, почесною авторкою «Дес-нянської правди» Тетяною Баскіною. Понад шість де-сятиліть пов’язує Тетяну Григорівну з улюбленою газетою. Адже після виходу на заслужений відпочинок вона продовжувала писати про хороших людей і цікаві події, узявши за гасло ви-словлювання, що пенсійні роки можуть бути не менш насиченими і результатив-ними, ніж трудові. Це наша ювілярка довела на власно-

му прикладі. Її публікації знаходили і ще, сподіває-мося, знаходитимуть свого вдячного читача.

Моя співбесідниця від-криває шафу із своїм архі-вом, де зібрано дуже багато папок з акуратно розкладе-ними по роках найдорож-чими, найпам’ятнішими публікаціями: про парти-занську розвідницю Олену Білевич, про славну зем-лячку Ганну Жованик, ко-тра в роки вій ни у тимчасо-во окупованому фашистами Бахмачі врятувала життя 37 дітей, про кавалера бо-йових орденів Леоніда Не-говського. Це був бойовий побратим по партизансько-му з’єднанню О.Ф. Федорова батька молодої журналіст-

ки, Григорія Овсійо-вича Баскіна…

Роки журналістської пра-ці були нелегкими, але не-ймовірно захоплюючими. Зустрічі з цікавими людьми, несподівані відрядження, «гаряча» інформація. Тетя-на Григорівна дуже полю-била цей лаконічний і вод-ночас промовистий жанр, небезпідставно вважаючи його головним у кожному свіжому номері.

Вона й нині, перебира-ючи публікації, легко при-гадує обставини їх напи-сання, усі нюанси, імена, історії: закладення пер-шої цеглини на «Хімволок-ні», відкриття в обласному центрі торговельного цен-тру «Дружба», випуск дво-

мільйонної гітари на фабри-ці музичних інструментів і ще багато-багато подій, які сьогодні вже – історія.

Із задоволенням працю-вала невгамовна журна-лістка над темами свого відділу: медичними, спор-тивними, улюбленою приро-доохоронною сторінкою «Ле-лека», котра неодноразово перемагала на творчих кон-курсах журналістів Украї-ни, дуже любила готувати пізнавально-розважальну «Недільну сторінку», добір-ку «Рідне місто моє». Виста-чало її кипучої енергії і на громадську роботу.

Їй дуже пасує це слово – лідер. Така вона і є по на-турі – налаштована на по-

зитив оптимістка, жвава, запальна і невтомна, яка багато років очолювала пер-винну журналістську орга-нізацію «Деснянки», була головою ради обласного ка-бінету журналістів і по сьогодні залишається ак-тивним членом правління обласного відділення Фон-ду миру.

А ще Тетяна Григорівна є активним членом клубу колишніх фронтовичок і трудівниць тилу «Ветеран», котрий діє при міській орга-нізації Спілки жінок Укра-їни. А у 2000 році стала ла-уреатом міського конкурсу «Жінка року».

Про Тетяну Григорівну Баскіну можна розпові-дати ще багато, цитувати листи її читачів, героїв пу-блікацій. Та найпам’ятніші і наймиліші серцю до-брі слова, написані з на-годи різних урочистос-тей друзями і колегами. Тож насамкінець хочеть-ся навести рядки одного з «деснянців», Володимира Назаренка:

«Ваші весни – сади зелені

І замріяна повінь ріки,Ваші весни – прудкі,

мов олені,І дзвінкі, як газетні

рядки».Краще не скажеш. З

ювілеєм, шановна Тетя-но Григорівно!

Євдокія ТЮТЮННИК

Ювілеї

Закоханий у журналістикуПетру Громовому – 60

Швидкоплинний час… Це ніби вчора по-знайомились, а вже

нашому знайомству сорок років. Було це у Ніжині, на філологічному факультеті Гоголевого педінституту. Я – першокурсник, а Петро уже був старшокурсником.

Петра привела на філфак, як і більшість із нас, любов до поезії. Був він і головою літстудії, якою тоді керував Дмитро Наливайко – нині член-кореспондент Націо-нальної академії наук Укра-їни, доктор філологічних наук, професор. По закін-ченні вузу разом із неза-бутнім товаришем Васи-лем Нікітіним поїхали на рідну Коропщину

в… районну газету «Нові гори-зонти». Отам і прийшла до Петра Громового закоханість у журна-лістику. З кожним роком його пу-блікації ставали змістовнішими, аргументованішими, виважени-ми. Такими є вони і тепер.

Потім рік армійської служби, два роки навчання на факуль-теті журналістики Вищої пар-тійної школи у Києві, після чого став редагувати ріпкинську «ра-йонку».

Уже понад двадцять років Петро Олександрович працює у «Деснянській правді». Спершу завідуючий відділом сільського господарства, а потім, уже багато літ, на неспокійній посаді заступ-ника головного редактора.

А в короткі години перепочин-ку подумки лине на рідку Короп-

щину, в село Криски, де, на жаль, уже з батьків нікого немає…

Там, далеко, у сонячних Крисках,

Де на луках висока траваДо Десни пригортається

низько,Мов русява твоя голова,Певно, є джерело незглибиме,У якому вода, мов снага –Не замерзла в морозяних зи-махІ терпка, мов калина в снігах.Із того джерела твоє слово,Що стає до газетних рядків,Що лунає і ніжно, й громово,І бентежить серця читачів.

Хай же бентежать і надалі серця читачів «Деснянки» твої публікації!

Володимир САПОН, заслужений журналіст України

«Ваші весни дзвінкі, мов газетні рядки»...Тетяні Баскіній – 85

Завтра ветерану «Деснянської правди» Тетяні Григорів-ні БАСКІНІЙ виповнюється 85 років з дня народження. Щиро вітаємо Вас з цією поважною датою, зичимо міц-

ного здоров’я, гарного настрою, бадьорості – на довгі, щасливі роки. Нехай барвінком стелиться Ваша доля, гараздиться у родині, рясно колоситься життєва нива. З роси Вам і води!

Деснянці

мільйонної гітари на фабр

їни, доктонаук, проченні вубутнім тлем Ніна рі

їн

блн

Деснянська правда №27838

Documents