7’2012 7’2012 noyivark.org noyivark.org Н О Ї В К О В Ч Е Г 20 + Р О К І В М И ВІР И М О РА ЗО М КРАЩЕ ЧИТАЄМО, МАЙС Т РУ Є М О, Р А Д І Є М О ! 6 12 24 8 23 26 ×îìó íå ìîæíà òðîøêè îáìàíóòè? Як східні мудреці довідалися, що в Ізраїлі народився Цар Льодяникова корона Прохолодна компанія
Дитячий християнський журнал Ноїв ковчег 8-2012 українська версія noyivark.org
Welcome message from author
This document is posted to help you gain knowledge. Please leave a comment to let me know what you think about it! Share it to your friends and learn new things together.
Transcript
7’20127’2012 noyivark.orgnoyivark.org
НО
ЇВ КОВЧ
ЕГ
20+
РО К І В
МИ ВІРИМО РАЗОМ КРАЩЕ ЧИТАЄМО, МАЙСТРУЄМО, РАДІЄМО!
Порядок виготовлення1. Щоб отримати палички різної довжини,
тобі потрібна буде допомога дорослих. Ви-
користовуючи міцні ножиці, вони зможуть
підрізати палички, укоротивши їх на довжину
від 4 до 8 см.2. На вертикальній широкій паличці роз-
клади перпендикулярно решту паличок від
найкоротшої вгорі до щонайдовшої знизу.
3. Закріпи палички клеєм. Залиш виріб
підсохнути.4. Розфарбуй ялиночку зеленою та корич-
невою фарбою.5. Коли фарба висохне, прикрась ялиночку:
наклей кольорові блискітки.6. Зроби петельку зі стрічки й прикріпи
на верхівці дерева, щоб його можна було
почепити.
8 ІСТОРІЇ З ВЕЛИКОЇ КНИГИ
ЗіркаЖили собі вавилонські
мудреці. Одного разу вони побачили на небі яскраву зірку.
Але зірка, яку побачили мудреці, не була схожою на зірки, які ти бачиш.
Ця зірка могла: з’являтися й зникати; рухатися зі сходу на
захід і з півночі на південь; низько опускатися й
зависати.Тобто, це була незвичайна
зірка. Це була Зірка Царя Христа, це була Його Зірка (див. Матвія 2:2).
ДаниїлБагато-багато років тому
— до того, як наші вави-лонські мудреці побачили незвичайну зірку, — у Вавилоні жив найголов-ніший мудрець на ім’я Даниїл. Тоді цареві на-снився сон, якого він не захотів розповісти мудрецям, але він
наказав їм від-гадати, який сон йому наснився. Інакше —
у с і м мудрецям
смерть! Отож, відгадати
сон царя зміг лише Даниїл. Так він урятував усіх мудре-ців від смерті й сам став найголовнішим мудрецем.
У Вавилоні Даниїл напи-сав книгу, у якій точно за-значив, через скільки років народиться Цар Христос. Тому, коли вавилонські муд-реці побачили незвичайну зірку, вони взяли календар Даниїла й зрозуміли, що Цар Христос уже наро-дився.
Але Даниїл у своїй книзі нічого не написав про Зірку Царя Христа.
ВалаамЗа багато років до Даниї-
ла й за багато років до того, як наші вавилонські мудреці побачили незвичайну зірку, у древньому Вавилоні жив
Як східні мудр
еці
дов
ідалися,
8
Мал
юнк
и Т
етян
и К
учер
Дивлячись у небо, ти теж можеш побачити яскраві зірки. Деякі зірки світять яскравіше, ніж інші.
ще один мудрець — Валаам. Цей мудрець знав, що колись настане такий час, коли в Ізраїлі народиться Цар Христос, і Його народження Валаам пов’язував з появою зірки.
З тих давніх часів у Вави-лоні зберігся запис мудреця Валаама. Там було написа-но так: «Я бачу його, але не тепер, дивлюся на нього, та він не близько! Сходить зоря Якова, і підіймається царський жезл з Ізраїля» (див. Числа 24:17).
Отже, наші вавилонські мудреці знали про появу Царя Христа тому, що в них були записи Валаама про Його Зірку й календар Даниїла з точним часом Його народження. Тому вони й прибули в Ізраїль і запитали: «Де народився Цар?».
МихейУ наших вавилонських
мудреців були записи Вала-ама й книга Даниїла. Але в них не було книги Михея. Михей жив у іншій країні — Ізраїлі, і у своїй книзі він написав, що Цар Христос повинен народитися в місті Віфлеємі. Про це мудреці не знали. На їхню думку, цар повинен був народитися в столиці Ізраїлю — місті Єрусалимі.
У Єрусалимі мудрецям сказали, що Христос по-винен був народитися у Віфлеємі, а не в Єрусали-мі. Коли мудреці прийшли у Віф леєм, то незвичайна зірка зупинилася над бу-динком, де жив маленький
в Альпійських горах у Швейцарії. І там уперше почув звучання альпійського рога. Грали музиканти в особливому
одязі.
Довгий альпенгорнАльпійський ріг — його
ще називають альпенгорн — це старовинний швейцар-ський музичний інструмент. Мабуть, це родич карпат-ської трембіти.
Виготовляють його з де-рева, що називається ялиця.
Невідомий пастухОповідають, що декілька
сотень років тому невідо-мий пастух з Флімзерштайна побачив зі скелі озброєний ворожий загін на чолі з графом де Монфоном, що
наближався до фор-теці Бельмонт.
Пастух почав що-сили сурмити в аль-пійський ріг.
Мешканці доли-ни почули по-передження і встигли зачи-нити ворота фортеці.
А пастух упав мертвим на скелі: він сурмив з такою силою, що його легені не витримали.
Звук велетнівАльпійський ріг видає
низький протяжний густий звук.
Коли звучав оркестр з декількох альпійських
Фот
о Н
К
11
рогів, мені видалося, що це казкові велетні завели свою сумну пісню. Мелодія линула гірськими схилами, а альпійська луна підносила сумні звуки до самісіньких хмар.
то б’ються олені доти, поки зо-всім не знесиляться. Тоді той, хто програв, повинен піти, а всі олениці-наречені дістаються переможцеві. Цей щасливець ще багато разів
битиметься, щоб ніхто інший не наближався до його стада. Тільки найсильніший олень зможе охороняти своїх дружин. Так відбува-ється щоосені.
Кому пасують роги?
Уляна Дубина
Роги оленя — це не лише
прикраса, але й захист від ворогів.
Іноді досить оленеві показати роги, як
супротивник утікає.
У оленів теж бувають весілляАле, щоб вибрати собі наречену, по-
трібно спочатку відвоювати її. Ось коли кожен олень задоволений, що у нього на голові великі й гіллясті роги! І тоді в лісі починаються справжні бої.
На ці бої збирається багато оленів та оле-ниць. Найсильніші дорослі олені опускають роги й кидаються один на одного. Кожен хоче вдарити чимдужче або відбити удар. Трапляється, що роги оленів від сильного удару так сплітаються між собою, що їх уже неможливо розчепити. Тоді обидва олені помруть.
Скрутний часКоли ж приходить зима, між усіма оле-
нями настає мир. Тепер вони підтримують
і виручають один одного. Бо ж зима —
найскрутніша пора року. Олені харчуються
лише рослинами. А взимку листя на де-
ревах немає і глибокий сніг укрив і траву,
і лишайники. Лишається їсти тільки хвою
або гризти кору з дерев. Копитами олені розгрібають сніг і доби-
раються до лишайників. Частенько виходять
на поля і там видобувають зимові посіви
з-під снігу. Та харчуються вони лише вночі,
а вдень лежать де-небудь у лісі.
Роги і копитаА ще взимку блукає багато голодних хижаків — ось тоді олені пускають в хід і роги, і копита. Голодний хижак може подужати тільки слабу й хвору тварину, а з сильним оленем йому важко впора-тися. Найстаріші олені живуть поодинці. Хто молодший, збираються в гурт. Так і кочують усю зиму.
Визначна подія
Наприкінці зими самці скидають роги. Їм
не шкода розлучатися з ними. Тим більше
що роги біля основи починають боліти й
шкіра навколо набрякає. Тоді олень береже
свої роги, намагається не вдаряти ними.
Через декілька днів важкі роги відпа-
дають.
13ГО
СПОДНЯ
З
Е М Л Я
ГО
СПОДНЯ
З
Е М Л Я
Нові рогиАле щойно старі роги відпали, почина-
ють рости нові. Свої нові роги олені теж ретельно оберігають. Вони дуже ранимі, укриті шкірою й безліччю кровоносних судин, слабенькі й гнучкі. Та до кінця літа роги стають великими, гіллястими, і олені труться ними об дерева, щоб скинути не-потрібну шкіру.
І ось на осінь роги знову перетворюються на дві великі міцні кості.
Непрошених гостей олені
зустрічають голосним риком. Олень реве, як орган, коли шукає собі
подругу. Його ревіння — це «трубний звук», саме звук
сурми найближчий за звучанням до голосу
благородного оленя.
Помітні від народження
У самця роги помітні з перших хвилин
життя. Якщо це майбутній «чоловік», на
маленькій голівці є горбик. З нього вирос-
тають два невеликі ріжки. Наступного року
на рогах з’являються відростки.
Щорік роги в молодого оленя ставати-
муть усе більшими й більшими, а потім
він схоче помірятися силою з дорослими
родичами.
Бог не створює нічого зайвогоТворець не дав роги ведмедю — у нього й так досить сили. І у зайця немає рогів — він не вліз би з ними до своєї нірки. А якщо в оленів є роги, значить, вони їм необхідні. Вони ніколи не користуються ними даремно. Ось якби роги виросли в наших хлопців, вони билися б щодня.
Люди не повинні битися
Бог каже, щоб усі люди жили мирно, не
сварилися й не билися. Олені влаштовують
бої, щоб показати свою силу, а хлопчики
б’ються, бо вони слабкі. У них немає сили,
щоб пробачити або вирішити все мирно.
Повір, любий друже, Бог може дати цю
силу тобі — лише проси Його про це.
1414
Пастка
Ð озчистивши на третину прохід, діти спочатку по-
бачили дошки. Старі, по-тріскані, але досить товсті й ще міцні.
— Це двері!Діра, яку вони розібрали,
була вентиляційним отво-ром над дверима.
— Давайте розхитаємо її, — запропонував Гошка.
— Надто міцна, — після декількох спроб мовив Максим.
Недовго думаючи, Гошка ударив каменем по дверях. Вони не ворухнулися, а зі стелі посипалася земля й піднявся порох. Гошка знову вдарив.
І раптом двері захиталися. За мить їх по пояс засипало дрібними камінчиками й глиною, а над головою зяяла чорна діра. Допомагаючи собі руками, горе-археологи ледве вивільнилися.
Доклавши чимало зу-силь, навпомацки відшука-ли свої загублені ліхтарі. Гошчин розбився, у Мак-сима лампочка мигала, тільки Пашкин залишився цілим і непошкодженим.
— Як ви думаєте, що там? — запитала Пашка, задерши голову.
— Схоже на тунель або вентиляційну шахту, — від-повів Максим. — Самим нам не вибратися. Як би попередити Іванка, що нас завалило?
залишили біля входу в підземелля. Спочатку він нудьгував, розглядаючи коника, що стрибав із травинки на травинку, потім малював прутиком на пухкій землі різні фі-гурки, потім грав у камінчики. Так хвилина за хвилиною, гра за грою, він забув про те, про що його просили друзі.
Спочатку Іванко побіг за метеликом, але не піймавши, почав гратися з Сірком, собакою тітки Ніни, потім його покли-кали хлопчаки погратися в квача, потім... Що було потім, відомо лише Іван-кові. У результаті, вхід у печеру залишився без охорони.
Фимко тривожно круж-ляв навколо Іванка, але той не звертав жодної уваги на неспокійного голуба, тільки відмахував-ся, не піднімаючи голови, коли Фимкове крило тор-калося його потилиці. Уто-мившись від марних спроб
звернути на себе увагу хлопчика, Фимко полетів до входу в підземелля. Але там було порожньо. Він прислухався. Ані дитячих голосів, ані шурхоту, ані писку — нічого. Тільки вітер шумів, бавлячись кронами дерев у саду. — Що ж робити? —
стривожився голуб. — Дітей давно не видно. Я відчуваю лихо.
Фимко у відчаї заме-тався по саду. І тут він почув писк пацючка. При-дивившись, побачив, як з маленької нірки виповз Малюк. У зубах він тримав
складений учет-веро маленький
клаптик паперу. Це була записка для
тітки Тоні із проханням визволити дітей з підзе-мелля. Фимко зрозумів: друзі в біді. Він стрімко спустився до Малюка й, вхопивши папірець, по-летів до будинку.
Тітка Тоня ще не повернулася, двері були замкнені, але голуб помітив відчинену кватирку й залетів у неї. Покружлявши по кімнаті, голуб сів на краєчок столу й обережно поклав клаптик паперу на видне місце.
— Вона відразу його помітить, — подумав він і знову полетів до підзе-мелля.
Шукачі не здаютьсяА в підземеллі кипіла
робота. Пашка світила ліх-тариком, хлопці камінь за каменем розбирали завал біля дверей. Справа просу-валася повільно. Невдовзі, утомившись, витираючи піт, вони сіли, безсило звісивши руки.
— Такими темпами ми ніколи не виберемося, — зітхнув Гошка.
— Точно, завалило так завалило, — зітхнув Мак-сим.
— Може, нам не роз-чищати всю купу, а спро-бувати розширити діру над дверима? — запитала Пашка.
— Ти бачила, що тра-пилося, коли ми стукнули по дверях? — заперечив Гошка. — Ти хочеш, щоб нас зовсім завалило і якісь нащадки через двіс-ті років відкопали наші кістяки?
— Гаразд, не кип’ятись. Пашка має рацію, — зупи-нив друга Максим. — Якщо обережно виймати камені над діркою, то можна буде перелізти. Двері не-високі, зістрибнемо — не заб’ємося. І ця купа нам допоможе — стоячи на ній, ми до стелі дістаємо. От і збільшимо діру до стелі, тоді кожний із нас зможе пролізти, може, там є вихід.
— Такі підземелля, зви-чайно, мають два виходи, — погодився Гошка. — Гаразд, ліземо наверх.
Алла Алексєєва
16
— Я буду відколювати, ти приймати, — запро-понував Максим.
— Піде, — погодився Гошка.
Пашка всміхнулася: на-решті і її слова знадо-билися.
Робота пішла швидше. Камені порівняно легко відколювалися від стіни, видно, розчин був неміц-ним у цьому місці.
Нещаслива запискаА в цей час Антоніна
Андріївна повернулася з роботи додому. Вона не поспішаючи переодяглася, вийняла із сумки покупки й зібралася готувати вече-рю. Почистивши картоп-лю, вона разом зі шкір-кою змахнула у відро для сміття й клаптик паперу із проханням про допомогу.
Фимко ходив по підві-конню й тривожно зазирав у вікно. Але Антоніна Андріївна не звертала на птаха ніякої уваги, вона чистила овочі, нарізала м’ясо, потім поралася біля плити. Фимко зрозумів, що якщо він зараз нічого не зробить, записка наза-вжди пропаде під товщею овочевих відходів.
— Що ж ро-бити? — метався голуб. — Треба кликати на допомогу Малюка.
І Фимко полетів у сад. Малюка не було ні біля входу в підземелля, ні біля отвору. Фимко розпачливо вигукнув по-голубиному.
Малюк неначе чекав цього заклику, він відразу ж з’явився з отвору.
— Зараз побіжу, — пискнув він, вислухавши пернатого друга. — Ось тільки тітка може мене помітити й поставити капкан.
— Не бійся, ти ж ідеш рятувати друга! — вигук-нув голуб. — Згадай, що Бог говорить про дружбу:
щирий друг є за-
вжди вірним. Зараз саме час забути про свій страх і допомогти нашим друзям. Чіпляйся за мої лапи й полетимо.
— Полетимо?! — жах-нувся пацючок. — Як по-летимо?!
— Просто, візьмемо й полетимо, — розсердився Фимко. — Ти пропонуєш бігти зі швидкістю пацю-ка?! Ні, на крилах усе ж швидше. Чіпляйся, не барися, бо не встигнемо.
Нічого не вдієш, пацю-чок учепився за тонкі го-лубині лапки, замружився, і Фимко злетів у небо.
Мал
юно
к ав
тор
а
Ти ж ідеш
рятуват
и друга! Сам
е час забути про свій страх і допомогти нашим д
рузям
.
17НА ЗДОРОВ’Я!
Ï оява на полицях магазинів хурми — це маленьке
свято. Узимку, за хмарної по-годи ця яскра-ва помаранчева ягода нагадує літнє ласкаве сонеч ко.
Хурма до нас прийшла з Япо-нії, хоча деякі стверджують,
що з Китаю. У Китаї слово хурма означає радість, а в Японії — перемога.
Зимова ягодаХурму також називають
шарон або золоте яблуко. Формою її плід нагадує помідор. Ця смач-на м’ясиста ягода має їстівну гладень-ку шкірку жовтого, оранжевого або на-віть червоно-оранжевого
кольору. У янтарній, схожій на желе м’якоті ховаються великі довгі кісточки. У недо-спілих плодів терпкий смак, а у стиглої хурми серцевина солодка й трохи гостра.
Турбота про здоров’яУ плодах хурми міститься
величезна кількість бета-ка-ротину — саме він надає їй оранжевого кольору, а тобі — покращить зір і захистить від бронхіту. У хурмі багато
вітаміну Р, який допо-
магає подо-лати втому. А
ще хурма корис-на, коли болить
живіт, адже в ній ба-гато клітковини й пекти-
ну. А ось недостиглу хурму їсти не раджу, особливо на голод ний шлунок.
Якщо раптом заболить горло, кілька днів полощи його соком однієї хурми, розведеним у 100 грамах теплої води, — і біль від-ступить.
Головне багатство хурми — рослинний цукор, тому вона дуже поживна. Якщо ти
з’їси на десерт два стиг-лі плоди — голод тобі не страшний.
— Посидіти не можна. Можна постояти поряд, — відповів він.
— Зрозуміло, — зітхнув Денис і хотів було нахили-тися, щоб краще все роз-дивитися.
Та Едик відразу наставив руку:
— Близько дивитися не можна. Мало що!
Малюки розчаровано перезирнулися й стали осторонь. Дівчатка почали про щось шепотітися й позирати на Едика, а той, подумавши, що готується змова, узяв свого снігови-ка й… поніс додому. «Хай краще на балконі постоїть», — вирішив він.
Не встиг Едик піднятися сходами на другий поверх, як спіткнувся і… ледве не впав. Та хлопчик втримався, а от снігового ведмедика
упустив. А тут саме тітка Поля вийшла зі своєї квар-тири.
— Ти навіщо снігу в під’їзд натаскав? — обури-лася вона. — Ото шибеник! Швидко все прибери!
Красу дає Бог …Лежить Едик у себе в
кімнаті і… Ні, не плаче — так, просто не зміг втрима-ти сльози. А хіба не при-кро? Мало того що розбив свого сніговика, так ще й тітка Поля вичитала. Та чи ж Едик носив сніг? Адже він ніс снігового ведмедика! Ховав його від малечі…
І тут хлопчик пригадав, що в церкві розповідали, як за
шість днів Бог створив світ. Сніг — теж Його творіння. Вся краса природи — для людини, і щодня
вона радує нас. Ми завжди можемо нею милуватися. Чому ж Едик не доз волив дітлашні милуватися своїм сніговим ведмедиком? Сні-говичок міг радувати увесь двір, та Едик вирішив його заховати. І що тепер? Лише сльози. Але ж талант тво-рити красу власноруч теж дає Бог. Вийшло щось добре — подякуй Творцеві. А як же Едик?..
— Чому я раніше про це не подумав, — зітхнув хлопчик і почав збиратися на вулицю.
Ми рекомендуємо для цієї гри викорис-товувати маркери, які можна легко відіпрати. Коли ди-тина малює із за-плющеними очима, не виключено, що сліди від марке-ра залишаться не лише на папері, але й на столі, на одязі і навіть на стінах:)))
Це
проста гра,
у яку можна грати
будь-коли.
Кількість гравців
Два і більше.
Що потрібно для гри аркуш паперу
(ігрове поле) маркери різних
кольорів (ключки) за кількістю гравців
ПочатокНа папері конту-
ром познач майдан-чик (грін) і намалюй лунку з прапорцем.
На протилежній стороні аркуша на-малюй стартовий квадрат (ті), звідки починатиметься гра.
ПравилаПерший гравець
ставить маркер на стартовий квадрат і, заплющивши очі,
веде його по полю, намагаючись потра-пити в лунку. Коли гравець вирішує, що дійшов до лунки, він піднімає свій маркер і розплющує очі. Потім «удар» робить наступний гравець.
Гравець, який опи-нився найдальше від лунки, продовжує гру, починаючи звід-ти, де він зупинився. Очі заплющені.
ПереможецьПеремагає той, хто
за менше число «ударів» потрапить у лунку.
Нас
тіл
ьни
й м
іні -
гольф із
зап
лю
ще
ни
ми
очима
Фот
о Н
К
21
Сергій Рачинець
Мал
юно
к А
нни
Жел
ізни
х
Біжить зайчик, а за нимДикі свині, кабани,Сірий вовк, руда лисицяІ ведмідь і ведмедиця.
«А чого?» — питає хтось.Відповів поважно Лось:«Всі ми тут одна родина,В світі трапилась новина!Пам’ятайте, що сьогодніНародився Син ГосподнійТо ж Йому віддаймо шану!»Загукали всі: «Осанна!»
×îìó íå ìîæíà Анабаптиста Дірка Віллема заарештували за його релігійні переконання. Узимку 1569 року йому вдалося втекти з в’язниці. В’язень зважився на відчайдушний крок і по тонкій кризі перейшов через річку. Здавалося, найстрашніше позаду, але один з тюремників кинувся слідом за Дірком, провалився під лід і почав голосно кликати на допомогу. Не вагаючись, Дірк повернувся й витягнув свого переслідувача з води. Урятований відразу ж заарештував рятівника... Цього ж року Дірк Віллем був спалений на багатті.
Чому та сама подія одного робить сильнішим, а іншого ламає? Усе залежить від ставлення до того, що відбувається, або від світогляду.
òðîøêè îáìàíóòè?
26П
РИ
ВІТ
З О
БК
ЛА
ДИ
НК
ИП
родо
вжен
ня. П
очат
ок н
а с.
3 Місто
Ò ут кажуть, що Ан-гарськ —
це молоде місто, якому всього 60 років. Мені здається, що 60 років — це вже ба-гато. Кажуть, що від Москви до Ангарсь-ка більш ніж 5000 кілометрів. Це точно дуже далеко.
Але зовсім близько від нашого міста є озеро Байкал. Я вам розповім про це озеро
т е , що знаю.
ОзероО з е р о
Байкал — най г либ -ше озеро
у світі. Уявляєте, у цьому одному озері більше води, ніж у всіх п’яти Вели-ких озерах Америки разом узятих.
Як ви думаєте, яка вода в Байкалі: прісна
чи солона? Вода в Байкалі дуже холодна навіть улітку, але така прозора, що видно каміння навіть на ве-ликій глибині.
Річки й струмкиВ озеро Байкал
упадає багато річок і струмків. А з озера витікає лише одна річка, що називається так само, як і місто, у якому я живу, — Ангара.
Нам розповідали казку, що в батька Байкала було багато дітей-річок і всі вони допомагали батькові. Але одна його дочка — Ангара — покохала річку Єнісей і вирі-шила піти від батька.
Тоді Байкал кинув вели-ку скелю на шляху А н г а р и , щоб вона не пішла.
Але Ангара все-таки пішла й зустрілася з Єнісеєм, і далі вони потекли разом.
ЛідУзимку озеро за-
мерзає повністю. Товщина льоду сягає метра. Це багато.
Мені дуже подоба-ється Байкал узимку. Лід на озері прозорий. При сильному морозі він тріскає. Деякі тріщини дуже широ-кі. Коли лід тріскає, здається, що гримить грім. Це страшно. Але тріщини на льоді — це дуже добре, тому що риба в озері тоді може дихати й не гине.
РибаТільки в Байкалі
водиться риба, яка на-зивається голом’янка. Це прозора риба, у неї немає луски. На-певно, тому її так на-звали, що вона гола.
Це невеличка риба — дов-жиною 15-20 сантиметрів. Голом’янка плаває на ве-ликій глибині з відкритим
ротом, у який потрап-ляє різна їжа.
Ми з татом любимо ловити рибу, що нази-вається байкальський омуль. Ця риба дуже цінна й важить понад кілограм.
Як ви думаєте, чи є ця риба в інших озерах?
ХолодноТам, де я живу, хо-
лодно. Минулої зими ми з сім’єю поїхали на Гаваї. Там було тепло. Мені подо-бається, коли тепло взимку.
Там, де ми живе-мо, кажуть, що риба шукає, де глибше, а людина — де краще. Поки що мені більше подобається тут, де не дуже тепло, де я живу. А вам?
Коли на озері
тріска
лід, зда ться,
що гримить грім
Лід на озері Байкал починає танути в травні. А на човні по озеру можна буде плавати тільки влітку.
Коли мій тато чистив від снігу дах нашої багатоповер-хівки, він узяв мене з собою. Було страшно, але до краю даху я не підходила. І вам не раджу.
З таким чудовиськом
— напевно, це
електричний скат — я
сфотографувалася в
океанаріумі. В океанаріумі
зібрані тварини, які
живуть в океані.
Це я на Гаваях: на цьому водо-велосипеді можна кататися на березі й плавати по воді.