mater konfer Malynovsky - eprints.oa.edu.uaeprints.oa.edu.ua/3125/1/mater_konfer_Malynovsky(1).pdf · Малиновський практично завжди займав активну

Міністерство освіти і науки України

Інститут права ім. І. Малиновського

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Национальный исследовательскийТомский государственный университет (м. Томськ, Російська Федерація)

Южный федеральный университет (м. Ростов-на-Дону, Російська Федерація)

Универзитет у Београду Правни факултет (м. Белград, Сербія)

Instytut Historii Prawa, Wydział Prawa i Administracji, Uniwersytet Warszawski(м. Варшава, Польща)

Евразийский научно-исследовательский институт проблем права(м. Уфа, Республіка Башкортостан, Російська Федерація)

МАТЕРІАЛИIІ Міжнародної науково-практичної конференції

МАЛИНОВСЬКІ ЧИТАННЯ

15-16 листопада 2013 року

м. Острог

УДК 34ББК 67.0 М 34

Друкується за ухвалою вченої ради Інституту права ім. І. Малиновського Національного університету «Острозька академія»

(протокол № 3 від 29 жовтня 2013 року)

Редколегіявипуску:ПасічникІ.Д., доктор психологічних наук, професор (головний редактор), Національний універси-

тет «Острозька академія»;ПопелюшкоВ.О., доктор юридичних наук, професор, Національний університет «Острозька ака-

демія»;ГерасимчукО.П.,кандидат юридичних наук, доцент, Національний університет «Острозька ака-

демія»;ПогорецькийМ.А., доктор юридичних наук, професор, Київський національний університет імені

Тараса Шевченка;ФомінихС.Ф.,доктор історичних наук, професор, Національний дослідницький Томський держав-

ний університет (м. Томськ, Російська Федерація);ІванніковІ.А., доктор юридичних наук, доктор політичних наук, професор, Південний федераль-

ний університет (м. Ростов-на-Дону, Російська Федерація);МіленкоКреча, професор, юридичний факультет, Белградський університет (м. Белград, Сербія)ФесенкоЄ.В., доктор юридичних наук, професор, Академія адвокатури України;ШайхуллинМ.С.,кандидат юридичних наук, доцент, Директор Євразійського НДІ проблем права

(м. Уфа, Російська Федерація)

Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Малиновські читання», м. Острог, 15-16 листопада 2013 року. – Острог : Видавництво Національного універси-тету «Острозька академія», 2013. – 368 с.

У збірнику публікуються матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Малиновські читання» (м. Острог, 15-16 листопада 2013 року) на актуальну правову та державну проблематику. На-ведені тези та статті науковців України, Білорусі, Російської Федерації, Казахстану, Польщі, Сербії та Угорщини будуть цікаві як дослідникам питань історії, права та держави, так і практикам, викладачам, аспірантам та студентам.

© Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2013

М 34

Академік І. Малиновський – науковець, правник, державний

та громадський діяч

Академик И. Малиновский – ученый, юрист, политический

и общественный деятель

Academician I. Malynovskyi – scientist, lecturer, political

and social activist

4 Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Малиновські читання»

ГерасимчукО.П.,кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри муніципального права та адміністративно-правових дисциплін

Національного університету «Острозька академія»

Методика наукових досліджень за працею і. Малиновського «паМяти учителя»

Уродженець м. Острога Волинської губернії (де він народився у 1868 році) майбутній ака-демік І. О. Малиновський здобував свою вищу освіту в Київського імператорського універси-тету Св. Володимира. Серед лекторів юридичного факультету значний вплив на становлення майбутнього науковця справив Михайло Флегонтович Володимирський-Буданов (1838-1916). М. Ф. Володимирський-Буданов – доктор російської історії, ординарний професор історії ро-сійського права, а згодом (з 1903 року) – член-кореспондент Петербурзької академії наук, – на той час читав на юридичному факультеті лекції з історії права. Саме він запропонував молодо-му але здібному хлопцю тему наукової роботи «Уголовное право Литовского Статута въ свя-зи съ развитием русскаго уголовнаго права вообще». Частина цієї праці під назвою «Учение о преступленіи по Литовскому Статуту» була опублікована як монографія у 1894 році, нагоро-джена золотою медаллю факультету і вже наступного року опублікована в Університетських вістях.

Тому можна сміливо стверджувати, що перші кроки в науці І. О. Малиновський здійснював під керівництвом М. Ф. Володимирського-Буданова. Зрозуміло, що смерть учителя, що стала-ся у 1916 році не могла залишитися поза увагою учня. В результаті І. О. Малиновський, який на той час уже захистив докторську дисертацію і встиг попрацювати на посадах професора Томського та Варшавського університетів, написав працю «Памяти учителя» (з підзаголовком «Опыт характеристики ученой и преподавательской деятельности проф. М. Ф. Владимирско-го-Буданова»).

Певний науковий інтерес цієї роботи полягає у вивченні різних методів наукової діяльнос-ті, зокрема при вивченні історії права. І. О. Малиновський у властивій для нього легкій для читання і розуміння манері досліджує науковий стиль М. Ф. Володимирського-Буданова та інших сучасних йому дослідників. Важливо при цьому враховувати, що вдячний учень і сам значною мірою пішов стопами свого вчителя, досліджуючи та викладаючи з-поміж інших дис-циплін історію права.

І. О. Малиновський відзначає наукову зосередженість М. Ф. Володимирського-Буданова, що він «ученый исследователь истории русского права. Все силы своего ума он направил в одну точку: он старается дать верное изображение прошлых судеб русского права со всеми присущими ему общечеловеческими чертами и национальными особенностями» і далі – «Был ученым чистой воды»[1]. Відзначається небажання Михайла Флегонтовича займатись по-літичною діяльністю у будь якій формі. (Цікаво, що на противагу своєму вчителю сам І. О. Малиновський практично завжди займав активну громадську позицію, приділяв значну увагу поряд з викладанням та наукою громадським та політичним справами).

У І. Малиновському дивовижно поєднувався вчений та чудовий лектор. «Лекции И. Мали-новского носят конспективный характер: они представляют собою только канву, по которой профессор вышивает узоры уже в аудитории», – писав про нього у доповідній записці попе-читель Західно-Сибірського навчального округу Л. Лаврентьєва. Можна знайти й інші згадки про успіх І. Малиновського в аудиторіях як Томська так і Варшави. Іншим чином характери-зує сам Малиновський Володимирського-Буданова: «Покойный не был присяжным оратором.

© Герасимчук О. П., 2013

5Академік І. Малиновський – науковець, правник, державний та громадський діяч

Ему совершенно чужды были какие то ни было ораторские премии. Его лекции никогда не производили того, что называется сильным впечатлением». Але разом з тим він відзначає, що «...мы, его слушатели, чувствовали, что перед нами на кафедре большой, очень большой ученый, что все то, что он так просто и бесхитростно нам излагает, является результатом твор-ческой роботы человека с громадной эрудицией и с громадным научным дарованием.»[1]

Наукові дослідження мають завжди здійснюватись на актуальну проблематику, навіть якщо предметом дослідження є історія права. М. Ф. Володимирський-Буданов шукав теми в сучасності. Два основні напрями його досліджень – історія російського права та народна освіта відповідали вимогам актуальності. З приводу другої теми І. Малиновський пише: «В Ярославле М. Ф. лишен был возможности продолжать занятия историей литовско-русского права. Он останавливается на другой теме, которая имела в то время (да и в наше время имеет) злободневный характер, на теме о народном образовании.»

У своїй роботі «Государство и народное образование в России в XVI в.» (1873)[2] та наступ-ному великому дослідженні «Государство и народное образование в России в XVIІІ в.»[3] Во-лодимирський-Буданов вивчає рух російського законодавства про народну освіту, пов’язуючи це з розвитком російського суспільного ладу. Він вказує, – пише І. Малиновський, – як еле-ментарна освіта XVI ст. була змінена у XVIII ст. професійною освітою і як ця професійна освіта сприяла зміні суспільного ладу, як суспільні класи московського періоду поступово переходять у стани за західноєвропейським зразком. Дослідження історії народної освіти ви-конувалось М. Ф. Володимирським-Будановим і пізніше, коли він написав низку праць, де виклав історію Київського університету Св. Володимира через призму історії народної освіти і історії суспільного життя в державі загалом.

Перша ж (і основна) тема досліджень М. Ф. Володимирського-Буданова – історія литов-сько-руського или західно-руського права. права теж мала свій зв’язок із тодішніми актуаль-ними подіями. У своїй біографії вчений писав: «Национальные движения, совершившиеся на глазах во времена студенчества в университете и во всем западном крае, а с другой стороны, общеславянские тенденции, ожившие тогда в умах молодежи, побудили меня к попытке на-учного объяснения тех особенностей, которыми отличается польский народ среди прочих сла-вянских. Вот чем объясняется выбор темы для магистерской диссертации и ее основные идеи» [4].

Досліджуючи пам’ятки права, М. Ф. Володимирський-Буданов звертав увагу на пошук їх смислу. Науковець не вдавався до крайнощів і, як пише І. О. Малиновський, досліджував «памятники не для того, чтобы оправдать их свидетельствами предвзятые взгляды на про-шлое, но и не для того чтобы в конечном итоге получить беспорядочную массу сведений, часто несогласованных друг с другом, противоречащих друг другу, о том, что было в прошлой жизни русского народа» [1]. Таким чином формувалась певна концепція, певний погляд, уза-гальнення, які згодом дозволяли заповнити пробіли в історії права. Можна, зокрема, навести приклад, коли М. Ф. Володимирський-Буданов дискутував з колегами з приводу того, що не міг Великий князь періоду литовсько-руської доби приймати рішення у судовій справі без консультації з дорадчим органом «пани-рада», адже це не відповідало іншим пам’яткам права того періоду. І згодом І. Малиновський таки довів правоту свого вчителя (яку той обґрунтував гіпотетично) і знайшов у в Московському архіві Міністерства юстиції оригінал акту по справі 1540 року, з якого було неправильно знято копію: в том же архиве я отыскал другую рукопись того же самого акта; рукопись более исправную: в этой рукописи 1) нет злополучной частицы не, там перед резолюцией стоит: «обмовивши с панами радами», а 2) в конце стоит обычная формула «при том были паны рады» и поименованы члены рады в числе 7 человек). Сомнений быть не может: дело разбиралось вел. кн. и панами-радами»[1]. А це вже було принципово: чи зароджувалось у Великому князівстві Литовському самодержавство, чи було аристократичне правління.


І. О. Малиновський аналізує використання М. Ф. Володимирським-Будановим методу ана-логії. «Историк-юрист строит выводы на основании свидетельств памятников. Но случает-ся, что в свидетельствах памятников нет достаточной полноты и ясности, и нельзя сделать вывода, подкрепленного бесспорными показаниями памятников. В этих случаях для уяснения древнерусского права М. Ф. прибегает к аналогии позднейшего отечественного права, к ана-логии родственного или к аналогии права других народов»[1]. Однак метод аналогії потрібно застосовувати з обережністю, в історії права – лише для поповнення прогалин. Повна ж від-сутність свідчень пам’яток права не може заповнюватися аналогією. «А потому с большой осторожностью нужно пользоваться аналогией права других народов, даже аналогией род-ственного права» – пише І. Малиновський про методи роботи М. Володимирського-Буданова.

При дослідженні історії права широко використовується історичний метод, що виник на основі принципу руху, зміни, розвитку явищ. Застосування цього методу вимагає розглядати кожну систему як таку, що у своєму розвитку проходить ряд етапів (виникнення, становлення, розвинутого функціонування, перетворення в інший якісний стан), або ж констатується стадія розвитку системи з урахуванням попередніх чи наступних стадій. Наприклад, історичний ме-тод допомагає враховувати історичні традиції, соціокультурні корені держави і права, вивчати їх в системі та взаємодії, встановлювати вплив історичних подій на розвиток права. Про це ж писав і проф. І. Малиновський: «Второе общее начало – постепенность исторических явлений. Исторические перемены совершаются медленно и постепенно. А потому скачков в истории не бывает. А потому в каждом историческом периоде можно найти черты его характеризую-щие, а рядом с ними переживание прошлого и зародыши будущего. Постепенно образовалось различие между судом и розыском. «Право государства на наказание преступника постепенно торжествует под правом частных истцов (пострадавших) на вознаграждение».[1] Володимир-ський-Буданов використовуючи у своїх роботах історичний метод, вказував на зв’язок права з економічними відносинами у побуті, станом просвіти, відзначає зміну руського права під впливом релігійного вчення, взаємовідносин з іншими народами і т. ін. Звісно, що є загально-людські риси, властиві всім народам, що можна спостерігати в ході культурної історії загалом і що пояснюється «единством психологических и физических законов человеческой природы». Водночас, досліджуючи загальну історію права, можна зробити висновок про подібні риси, а досліджуючи національне право можна встановити національні особливості.

Таким чином, роблячи огляд наукової та викладацької діяльності професора М. Ф. Во-лодимирського-Буданова, професор І. О. Малиновський дозволяє нам побачити цікавий взаємозв’язок між цими видами діяльності, звернути увагу на методи наукових досліджень, зокрема у такій специфічній сфері як історія права.

Списоквикористанихджерел:1. Малиновскій І. А. Памяти учителя (Опыт характеристики ученой и преподавательской

деятельности профессора М. Ф. Владимирского-Буданова) / І. А. Малиновскій. – Ростов н. Д., 1917. – 44 с.

2. 1873 г. – № 10-11; 1874. – № 4-5 и отд. изд.3. Временникъ Демидов. Юридич. Лицея, 1874, №6 – 8 и отд. изд.4. Біографич. словарь профессоровъ и преподавателей Университета св. Владиміра. – Кіевъ,

1884.


ГрищукМ.В.,кандидат політичних наук, доцент кафедри державно-правових дисциплін Національного університету «Острозька

академія»

територіальна гроМада М. острога паМ’ятаЄ та ШануЄ

Мабуть у кожному місті є люди, яких у певний час життя мешканці називали диваками. Одні залишаються диваками назавжди. Інші, виношуючи проекти, упевнено і вперто йшли до поставленої мети, досягаючи неможливого. До таких людей острожани відносять І. Малинов-ського, М. Ковальського, П. Андрухова.

Однією з найяскравіших постатей в українській довоєнній академічній науці був видатний представник школи західно-руського права і палкий борець за гуманізацію кримінального по-карання, вчений і громадський діяч Оникій (Іоаникій) Олексійович Малиновський який на-родився 4(15) вересня 1868 р. у місті Острог Волинської губернії в сім’ї міщанина-ремісника.

Малиновський був вихідцем із ремісничого середовища і належав до інтелігентів у першо-му поколінні, яких в Російській імперії називали «різночинцями». Поставивши собі за мету здобути пристойну освіту і закінчивши приходську школу, згодом середню прогімназію в рід-ному Острозі, І. Малиновський продовжив освіту у київській Колегії Павла Галагана – пре-стижному на той час приватному закладі, де навчалося багато відомих українських діячів і куди приймалися обдаровані діти з бідних родин коштом доброчинця-засновника колегії.

Ще із студентських часів він вважав освіту і просвітництво всіх станів населення рушієм еволюційного розвитку суспільства. Набагато пізніше у 1909 р., будучи зрілим вченим, своє життєве кредо він сформулював так: «громадська самовідданість, життя для суспільства, для народу, просвіта народу». Цього кредо він дотримувався протягом усього життя. Тому на-уково-дослідницьку та викладацьку роботу він поєднує з активною просвітницькою, і громад-сько-політичною та публіцистичною діяльністю [7].

В часи незалежної України, після реабілітації жертв комуністичних репресій 20-30-х ро-ків минулого століття академік І. Малиновський, завдяки науковцям які по крихтах збирають його наукові праці та публіцистику, нарешті «повернувся» в українську науку. А в наукових статтях дискутується, питання його національної приналежності. На наукову спадщину акаде-міка претендують росіяни, українці, поляки [6].

Острожани свято бережуть память І. Малиновського та впевнені в тому, що сили у подо-ланні труднощів йому давала острозька земля, на теренах якої діяла славнозвісна Острозька академія і що він теж неодноразово задавав собі питання про її відродження. Крім того, слід відзначити, що життя і діяльність І. Малиновського мало певний вплив і на інших острожан які йшли в велику науку та досягали відповідних результатів.

Народжений у 1929 році у м. Острозі у старому, відомому щонайменше з XVIII ст., свяще-ницькому роді, Микола Павлович Ковальський виростав під впливом досягнень знаменитих острожан та своєї родини і, зокрема, дядька по батькові Миколи Миколайовича Ковальського (1885-1944), громадського і політичного діяча, діяча РУП, пізніше УСДРП, члена Української Центральної Ради, директора Державного контролю УНР і голови Українського Центрального Комітету у Варшаві на еміграції, а також чоловіка тітки Марії Олександрівни Лева Биковсько-го (1895-1989), який з групою українських емігрантів заснував знамениту УВАН (Українську Вільну Академію Наук), стояв біля джерел «Українського історичного товариства» та «Укра-їнського історика» [5, 10]. Працюючи на протязі 25 років у Дніпропетровському університеті і захистивши у 1985 р. докторську дисертацію, отримавши звання професора на кафедрі історіо-

© Грищук М. В., 2013


графії та джерелознавства, крок за кроком Микола Ковальський ввійшов у вітчизняну науку як визначний джерелознавець і прекрасний педагог. Під його керівництвом захистили дисертації 25 аспірантів та докторантів, а сам Микола Павлович, написавши за цей період понад 350 на-укових робіт, став фундатором цілого наукового напрямку в українській радянській і сучасній історичній науці – джерелознавства історії України періоду пізнього середньовіччя і раннього нового часу, засновником «дніпропетровської» школи джерелознавців, який розробив структу-ру джерельної бази з історії України передусім XVI-пер. пол. XVII ст., глибоко і всебічно про-аналізувавши її. Теоретичні висновки Ковальського щодо підходів і методів розробки джерель-ної бази дослідження мають універсальне значення у різних галузях гуманітарної науки. Крім того, дослідникам історії України XVI-XVII ст. праці Ковальського є базовими, виходячи з чого сьогодні вже не один серйозний дослідник української історії XVI-XVII ст., не кажучи про дже-релознавців, не може «проігнорувати», а точніше, обійтися у своїй роботі без праць професора Ковальського. Якщо дотримуватись одного з улюблених методів професора, а саме – системно-го, то можна впевнено констатувати внесок Ковальського у розвиток джерелознавства з історії не тільки України, але й Росії, Литви, Польщі, тому, що в дослідницький ареал вченого «уві-йшли» архівні фонди Росії, Польщі, Литви, а також аналіз опублікованих у цих країнах джерел. Особливе місце у творчості М.П. Ковальського посідають дослідження джерел з історії Волині, і, передусім, з історії рідного Острога, що знайшло логічне втілення в традиційних щорічних Острозьких конференціях і, нарешті, в енциклопедичному виданні, присвяченому Острогу.

Проте досягши вершин науки, будучи далеко від рідного краю, М. Ковальського не по-кидала ідея відродження Острога яку йому було прищеплено, у середині п’ятдесятих років домашнім вчителем Йосипом Новицьким. Примарні ідеї члена Братства ім. К Острозьких Й. Новицького про відродження в Острозі славнозвісної Острозької академії не давали спокою і спонукали М. Ковальського шукати однодумців. Неодноразово, перебуваючи в рідному місті, М. Ковальский спілкувався на цю тему з товаришем дитинства і палким прихильником відро-дження Острога Петром Андруховим. Треба сказати, що на той час П. Андрухов, починаючи з 1991 року, приділяв велику увагу дослідженням окремих сторінок історії нашого краю і ви-датних людей Волині. З-під його пера виходить низка унікальних творів: «Волинська земля (Ровенщина) з глибини століть до сьогодення (мала хронологічна таблиця)» 600 імен в історії великої Волині. [2] Волинь: події, імена, джерела.[1]. Волинська земля (Ровенщина) з глибини століть до сьогодення (мала хронологічна таблиця) [3]. «Волинь в легендах і переказах» Во-линська земля (Хроніка, джерела-постаті) [4]. Оцінюючи заслуги у розвитку краєзнавства і в популяризації історії рідного краю, у 1992 році П.З.Андрухову була присуджена регіональна премія «За відродження Волині», заснована обласним відділом Українського фонду культури, його було прийнято почесним членом Рівненського краєзнавчого товариства.

На початку 90-х років будучи запрошеними на «День міста Острога», М. Ковальський та П. Андрухов вперше публічно підняли перед острожанами питання про відродження в Острозі славнозвісної Острозької академії.

Автор цих рядків, будучи міським головою м. Острога і маючи безліч технічних та фінан-сових проблем у питанні функціонування міських інфраструктур не відразу погодився бути активним реалізатором ідей острозьких диваків, але поступово і сам прилучився до них. Між краєзнавцем. П. Андруховим, науковцем з Дніпропетровська, острожанином за духом та по-ходженням доктором історичних наук, професором М.П. Ковальським та міським головою М.В. Грищуком була складена словесна угода про співпрацю у питанні відродження м. Ост-рога. Правда тоді незвіданим був шлях вирішення цих питань, не можна було бачити до кінця і проблем які могли виникнути. Проте примарні ідеї багатьох поколінь острожан після трьох-річного ходіння у владних інстанціях України почали реально втілюватись у життя лише після Указу Президента України Л. Кравчука 12 квітня 1994 року №158/94 «Про створення Острозь-кого колегіуму»


Списоквикористанихджерел:1. Андрухов П. Волинь: події, імена, джерела / П. Андрухов. – РВП «Вісник», 1996. – 264 с.2. Андрухов П. З. 600 імен в історії великої Волині / П. Андрухов // Остріг. «Вісник». – 1993.

– 98 с.3. Андрухов П. З. Волинська земля (Ровенщина) з глибини століть до сьогодення (мала

хронологічна таблиця) / П. З. Андрухов // Ровно, Редакційно видавничий відділ обласного управління по пресі. 1991. – 48 с.

4. Андрухов П. З. Волинська земля (Хроніка, джерела-постаті) / П. З. Андрухов // Сокаль, 1992. – 82 с.

5. Мицик Ю. Документ до історії родоводу М. П. Ковальського. Осягнення історії. Збірник наукових праць на пошану професора Миколи Павловича Ковальського з нагоди 70 річчя / Ю. Мицик // Острог, НаУОА, 1999. – С. 10.

6. Морозова О. М. История научной интеллигенции международные аспекты / О. М. Моро-зова. – Изд-во «Кубанькино», 2008.

7. Попелюшко В. О. Академік Іонікій Олексійович Малиновський (1868-1932 рр.) видатний політичний та громадський діяч / В. О. Попелюшко // Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». – 2011. – № 2(4.) : [Електронний ресурс]. – Режим до-ступу : http://lj.oa.edu.ua/articles/2011/n2/11pvothd.pdf.


ІванніковІ.А.,доктор юридичних наук, доктор політичних наук, професор, професор кафедри теорії і історії держави і права Півден-

ного федерального університету (м. Ростов-на-Дону, Російська Федерація)

історик російського права іоанникій олексійович Малиновський: життя і діяльність

Іоанникій Олексійович Малиновський (04.11.1868 – 1932) народився в місті Острозі Волинської губернії (нині місто Острог знаходиться на території Рівненської області, Україна) в сім’ї реміс-ника. Після закінчення юридичного факультету Імператорського університету Св. Володимира І. О. Малиновський отримав диплом першого ступеня. Його залишили в університеті для підготов-ки до професорського звання за кафедрою державного права без призначення стипендії. Під час другого і третього років перебування в цьому статусі І. О. Малиновський отримував стипендію.

Д. М. Диновський зазначав: «Свій трудовий шлях Іоанникій Олексійович почав на Пол-тавщині, де впродовж двох років (1892 – 1894) він був учителем у родині міського поміщика Тріфановского, згодом викладав законознавство в Київському кадетському корпусі, а також нетривалий час працював домашнім учителем сина відомого збирача української старовини В. В. Тарановського. У 1895-1899 роках він – професорський стипендіат Київського універси-тету Св. Володимира» [1, C. 32]. Незабаром він познайомився з дочкою відомого українофіла А. Я. Кониського Марією Кониською. Їхній шлюб було зареєстровано у Володимирському соборі міста Києва 1 липня 1898 року. І. О. Малиновський любив українську культуру, але вважав себе росіянином і виступав за єдину Росію.

У 1894 році в Києві була видана його книга «Вчення про злочин за Литовським Статутом», яку він почав писати ще студентом. У цій роботі І. О. Малиновський виклав вчення про сут-ність злочину, подав класифікацію видів злочинів за Статутом Великого князівства Литов-ського. Він виконав велику роботу. Він дослідив три законодавчих пам’ятки XVI століття: Литовський Статут 1529 року (Старий Статут), Статут Великого князівства Литовського 1566 року (Волинський статут) і Статут Великого князівства Литовського 1588 року, які, як він вважав, пов’язані між собою. Кожен попередній був джерелом для наступного. Вже в «Перед-мові» І. Малиновський висловив свою точку зору, що литовське право є російським правом.

Надалі його кар’єра складалася досить успішно. Спеціальним наказом попечителя Київ-ського навчального округу від 13 березня 1898 року йому було дозволено читати лекції як приват-доценту університету з початку нового навчального 1898-1899 року. Але вже 4 жовтня 1898 І. О. Малиновського призначено на посаду екстраординарного професора Імператорсько-го Томського університету кафедри історії російського права. У Томську з 1 липня 1900 до 1903 року він був почесним мировим суддею томського окружного суду. У 1900-1902 роках І. О. Малиновський у канікулярний час збирав матеріали для майбутньої дисертації в архівах Москви, Києва та інших міст. 1904 року в раді юридичного факультету Київського універси-тету І. О. Малиновський захистив дисертацію на ступінь магістра державного права, в якій обґрунтовував, що в основі державного ладу стародавньої Росії (Русі) було три начала: монар-хічне, аристократичне й демократичне.

Життя і наукова діяльність І. О. Малиновського, з моменту створення в Росії 1905 року Кон-ституційно-демократичної партії (партії Народної Свободи), суттєво змінилося. Він не лише вступає в члени цієї партії, а й стає пропагандистом її ідей, виявляючи небувалу толерантність.

І. О. Малиновського помітили як ученого. «Так, – зазначав І. Б. Усенко, – на першу значну працю І. О. Малиновського – монографію «Вчення про покарання за Литовським статутом»,

© Іванніков І. А., 2013


опубліковану університетом Св. Володимира (за підсумками конкурсу студентських робіт) позитивну рецензію в альманасі юридичної товариства при Санкт-Петербурзькому універси-теті дав А. Міхельсон. З часом низку хвалебних відгуків спричинила головна праця вченого «Рада Великого князівства Литовського в зв’язку з Боярською думою давньої Росії». Перша частина була ним захищена як магістерська, а друга – як докторська дисертація. Висока оцінка цього дослідження знайшла відображення в інформації газети «Право» про гостру наукову дискусію під час захисту магістерської дисертації І. О. Малиновського. З часом монографію ... було нагороджено в 1914 р. премією ім. П. М. Батюшкова Російської академії наук, як най-кращу працю з історії Південно-Західного краю» [2, с. 5].

1909 року в Томську він видав книгу «Кривава помста і смертна кара», яка неоднозначно була оцінена критиками. Він виступив за скасування смертної кари. У цій роботі засуджувався самодержавно-бюрократичний і кріпосницький лад, який в Росії повинен поступитися міс-цем новому, республіканському і демократичному порядку. Через те, що це не було зроблено вчасно, то ліквідація старого порядку в Росії відбувалася революційним шляхом. На думку І. О. Малиновського, революція в Росії 1905 року» є пізніший у російській історії момент відродження кровної помсти» [4, C. 3]. Причина цього явища в соціальній нерівності, соціаль-ній несправедливості, які породжують зло і помсту. Терор уряду Малиновський розглядав як форму репресій. Вироки страти, на його думку, не є «кримінальним покаранням, а кровною помстою. В їх основі лежить не ідея права, просвітлена розумом і облагороджена моральними началами, а тваринний інстинкт, який спирається на грубу силу» [4, с. 76]. Важливим був ви-сновок автора про те, що «закони про смертну кару завжди було спрямовано ... проти нижчих класів суспільства ...» [4, с. 109].

Після видання книги авторитет І. О. Малиновського виріс. «Восени 1910 р. його обирають деканом юридичного факультету, але І. О. Малиновського не було затверджено на цій посаді Міністерством народної освіти» [3, с. 107]. 1911 року за свою книгу «Кривава помста і смерт-на кара» І. О. Малиновського було притягнуто до юридичної відповідальності за 129 статею Кримінального уложення. Вироком Омського окружного суду від 27 вересня 1912 його було засуджено і винесено вирок з призначенням покарання у вигляді місячного терміну тюремно-го ув’язнення.

Зазнавши осуду за свою книгу, І. О. Малиновський був звільнений 4 жовтня 1911 р. з про-фесорів Томського університету і зарахований до Міністерства народної освіти [3, с. 108].

7 лютого 1913 р. в Імператорському харківському університеті І. О. Малиновський захистив докторську дисертацію, а 16 березня 1913 р. йому видали диплом доктора державного права.

7 жовтня 1913 р. його призначено екстраординарним професором Імператорського варшав-ського університету за кафедрою історії російського права, де його захоплено зустріли студен-ти та професура.

Опинившись у Варшаві, він правильно оцінив політичну психологію поляків, їх ставлення до росіян. Росіяни у Варшаві були небажані і вважалися завойовниками.

З 14 липня 1914 року він є ординарним професором Імператорського варшавського універ-ситету при кафедрі історії російського права. 1915 року Імператорський варшавський універ-ситет було евакуйовано до Ростова-на-Дону. Серед професорів, які прибули до Ростова-на-Дону, був й І. О. Малиновський.

Через телеграму товариша, міністра Народної освіти, від 14 березня 1917 р. І. О. Малинов-ського було звільнено зі служби.

Ростовський період його науково-педагогічної діяльності збігся з кризою політичної влади в Російській імперії та актуалізацією проблеми форми Російської держави. 2 вересня 1917 р. Тим-часовий уряд Росії оголосив про те, що Росія за формою правління є республікою. І. О. Мали-новський починає писати брошури, в яких прославляє республіканський лад у Росії. У Ростові-на-Дону були опубліковані його роботи «Монархія і республіка», «Установчі збори», «Партія


Народної Свободи і революція», «Ф. Ф. Кокошкін». Він публікує чимало статей у газеті «При-азовський край».

Малиновський як ліберал був переконаний в еволюційному шляху розвитку суспільства. Через це абсолютна монархія в Росії мала бути замінена монархією обмеженою, а на зміну об-меженій монархії повинна була прийти республіканська форма правління.

На думку І. О. Малиновського, «республіка, саме демократична республіка як більш до-сконала форма державного устрою. Нам, росіянам, які впродовж століть задихалися в лещатах самодержавства, ідеал політичного досконалості уявляється у вигляді народоправства» [5, с. 5–6]. Чому республіка? А тому, що, на думку І. О. Малиновського, республіка – найбільш чистий вид народовладдя. Коли народ вирішує задвдання встановити нову форму правління, то, на думку І. О. Малиновського, він повинен надати перевагу республіці. І. О. Малиновський вважав, що «самодержавство – не самобутня підвалина російського життя, не споконвічне на-чало російської історії. Це явище історичне. За змінених умов історичного життя російського народу воно повинно було зійти з історичної сцени і поступитися своїм місцем іншому спосо-бу правління» [5, с.13].

І. О. Малиновський писав, що про республіку в Росії мріяв ще імператор Олександр I, багато декабристів і всі революціонери другої половини XIX – початку XX століття. Малиновський зазначав: «Після опублікування маніфесту 17 жовтня 1905 р. юридично, а після відкриття за-сідань Державної думи 27 квітня 1906 фактично, Росія стала конституційною державою у фор-мі обмеженої монархії» [5, с. 17]. За 11 років після встановлення в Росії обмеженої монархії народ побачив недосконалість монархічної форми правління. Фактично саме життя висунуло вимоги заміни монархії республікою. «Якщо раніше, лише якихось 11–12 років тому, встанов-лення республіки було б актом насильства над російським народом, над його політичними по-глядами та традиціями, то тепер актом насильства над російським народом була б реставрація монархії» [5, с. 25].

Ще раніше, VII З’їзд партії «Народної свободи», за пропозицією її лідера Ф. Ф. Кокошкіна, прийняв резолюцію «Росія повинна бути демократичною парламентською республікою». Цю форму правління члени партії збиралися захищати в Установчих зборах. Найбільш доскона-лою формою народоправства, на думку І. О. Малиновського, потрібно вважати «республіку демократичну і парламентську» [5, с. 29].

Після звільнення з місць позбавлення волі І. О. Малиновський працював в Академії наук України і досліджував звичаєве право.

Влітку 1918 року, на підставі наказу ректора від 7 червня, І. О. Малиновський їде в наукове відрядження по Росії та за кордон [7, арк. 1].

15 вересня декан юридичного факультету Ф.Ф. Зігель (1845 – 1921) просить дозволити ви-ділити І. О. Малиновському 100 рублів авансом на придбання новітньої політичної літератури для кабінету російського права, яка з’явилася після перевороту. 30 вересня це клопотання під-писав ректор [7, л. 2].

1918 року в ростовському кооперативному видавництві «Єднання» були опубліковані його «Лекції з історії російського права», які становлять чудовий посібник з вивчення історії російського права і методичний посібник з викладання цієї юридичної дисципліни. Коли в Ростові-на-Дону до влади прийшов А. І. Денікін, начальником управління народної освіти стає приятель Малиновського, професор М. М. Малінін, який запропонував йому посаду свого за-ступника.

Ще до взяття Ростова-на-Дону «більшовиками», І. О. Малиновський «на початку другої половини грудня» 1919 року їде до Царицина. Метою поїздки були видавничі справи коопе-ративного товариства «Єднання», головою правління якого він був. Однак через бої, як він сам зазначав, «не вдалося ні проїхати в Царицин, ні повернутися назад до Ростова. Після до-вгих поневірянь я потрапив наприкінці грудня 1919 року до Катеринодару, звідки припускав


при першій можливості виїхати до Ростова [7, л. 26]. Але проїхати до Ростова було так само неможливо, й І. О. Малиновський скористався запрошенням економічного факультету Кубан-ського політехнічного інституту почитати лекції. Йому запропонували прочитати спеціальний курс лекцій з історії державного ладу Росії (сам він пізніше писав, що читав лекції з історії Російського права). Про це йому видали довідку з печаткою і за підписом декана економічного факультету від 1 квітня 1920 р. [7, л. 25]. У цій подорожі І. О. Малиновського багато незрозу-мілого. Як він, наприклад, вирушивши на схід до Царицина, опиняється західніше Ростова в Катеринодарі?

11 квітня 1920 року І. О. Малиновський повертається з Катеринодара до Ростова-на-Дону. Їхав він з міста при «білих», а повернувся при «більшовиках». Про його повернення донесли в Донське НК.

3 травня І. О. Малиновський звернувся із заявою до голови Комітету професійного союзу Донського університету з проханням видати йому платню і пайку [7, л. 27], які йому не за-платили.

4 травня місцевком профспілки розглянув його заяву і вважав за можливе залучати Мали-новського як фахівця. Проте 6 травня в місцевком профспілки університету надійшла заява з ДонНК, в якому зазначалося, що залучати І. О. Малиновського як фахівця можливо, «якщо на те буде отримана санкція ДонНК». Але оскільки це рішення місцевкому було прийнято до пер-шотравневої амністії, то його потрібно переглянути [7, л. 36]. З’явилася явна загроза втрати І. О. Малиновським роботи. Він це відчув, а тому дня 7 травня 1920 року написав листа до Ко-мітету професійного союзу службовців Донського університету, в якому зазначав: «4 травня комітет прийняв постанову з приводу моєї заяви від 14 минулого квітня. Я змушений заявити, що зазначена постанова для мене не прийнятна, і з’ясувати, за яких підстав.

Як викладач вищої школи і діяч науки й освіти, я вважаю нижче своєї гідності звертатися за власною ініціативою до тої установи, яка покликана наглядати за політичною благонадійніс-тю громадян, з проханням дозволити мені займатися моєю професійною діяльністю.

Вважаю також, що не відповідає завданням Професійного союзу працівників культури й освіти вимагати санкцій своєю постановою від сторонньої установи, що переслідує інші цілі, які нічого спільного не мають з наукою та освітою.

Вважаю, що принципово неприпустимо змішання політики з наукою та освітою. Школа загалом і вища школа зокрема повинні стояти поза політикою. У найпохмуріші часи старого режиму політика втрутилася в школу, і це завдавало величезної шкоди шкільній справі. При новому ладі потрібно уникнути цих помилок минулого.

У будь-якому разі, зараз питання про політичну благонадійність відпадають через оголо-шену Всеросійським центральним виконавчим комітетом рад амністію.

Вказуючи на те, що втручання політики в шкільну справу неприпустимо і що через оголо-шення амністії відпадає і власне питання про політичну благонадійність, я аж ніяк не хочу ско-ристатися цим для того, щоб приховати від товаришів свої політичні переконання, оскільки комітет ними цікавиться [7, л. 24]... Я завжди стояв і продовжую неухильно стояти на тій точці зору, що влада має належати народу, бо така влада в змозі керувати державою в інтересах народу, що праця лежить в основі суспільного життя, що неприпустима експлуатація приві-лейованою меншістю маси трудового населення. Цю точку зору я розробляв і розвивав у своїх працях і на своїх лекціях, у доповідях, статтях тощо. З цієї точки зору ідеї радянської влади як влади трудового народу цілком відповідають моїм переконанням. ... Але в той самий час я відкрито протестував і при старому режимі, і при новому радянському ладу проти тих методів управління, які суперечать моїм переконанням про народне благо, про свободу, про права лю-дини і громадянина, про справедливість: я протестував проти страти, розстрілів, самовільних арештів, насильства і свавілля, грабежів, руйнування культурних цінностей. Не я один про-тестував. Протестувала вся інтелігенція. Зокрема, дуже різко протестував відомий письменник


Максим Горький [7, л. 25] ... Я не можу не вітати скасування страти радянською владою тепер. Але я не міг протестувати раніше, коли так часто застосовувалася страта.

Через все викладене я прошу Комітет виключити в постанові від 4 травня ... санкції Дончека. І. Малиновський.

7 травня 1920» [7, л. 25].12 травня місцевком профспілки Донського університету направив в.о. ректора А. Євлахо-

ву лист про те, що не бачить «перешкод щодо допущення професора Малиновського до читан-ня лекцій з отриманням платні» [7, л. 30].

Платню і продовольчий пайок вирішено було видавати І. О. Малиновському з 14 квітня 1920 року.

Однак таке рішення профспілки та ректорату не влаштувало співробітників Донської НК. З 16 червня за І. О. Малиновським встановлюється негласне спостереження, а 30 червня 1920 року його заарештовано Донською надзвичайною комісією і поміщено до в’язниці. Незабаром була заарештована і його старша дочка Марія Ходжаєва. Після арешту І. О. Малиновсько-го ректор Донського університету професор А. Євлахов особисто написав комісару народної освіти А. В. Луначарському лист, в якому повідомлялося:

«30 червня ц.р. Донською надзвичайною комісією ... арештований професор Донського уні-верситету І. О. Малиновський – один із кращих фахівців з історії політичного та соціального ладу Росії й історії Західної Росії ... « [7, л. 21].

Під час допиту в Донській НК про винуватців погромів в Ростові-на-Дону він сміливо за-явив, що погроми, грабежі квартир і магазинів були при Радянській владі й за безпосередньої участі червоноармійців і частини громадян, що революція в Росії, яку організували більшо-вики, не відповідає вченням К. Маркса, який вважав, що лише крайній розвиток капіталізму призведе до встановлення соціалізму. На його думку, «в Росії, де 80% сільського населення і де капіталізм зробив перші боязкі кроки», соціалізм неможливий.

У червні – грудні 1920 року Малиновський перебував під арештом в Ростовській в’язниці, а потім був переведений до в’язниці ВНК у Москві.

Після вироку президії ВНК з 28 грудня 1920 до 9 вересня 1921 року і з 1 липня 1922 до квіт-ня 1925 І. О. Малиновський відбував покарання в Іванівському таборі особливого призначен-ня НКВС РРФСР. Цей табір створили в 1919 році на території колишнього Іоанна-Предтечин-ського жіночого монастиря. І. О. Малиновський в таборі працював у друкарській майстерні і займався просвітницькою роботою. Він прочитав 37 лекцій з історії російської культури, про-водив заняття в школі щодо ліквідації неписьменності. Інститут радянського права Народного комісаріату юстиції РРФСР залучив його до написання наукових робіт. Досліджуючи біогра-фію цього періоду життя І. О. Малиновського, В. Т. Окіпнюк зазначав: «На ученого була по-ширена практика використання радянською владою ув’язнених спеціалістів за своїм основним профілем з відповідним звільненням від покарання або пом’якшення наявного режиму відбу-вання покарання. Саме це дало можливість І. О. Малиновському з 9 вересня 1921 звільнитися з-під варти» [8, с. 119]. Однак клопотання про дострокове звільнення І. О. Малиновського 20 вересня 1921 слідчою частиною Президії ВНК було відхилено.

Численні листи з проханням звільнити ні в чому не винного вченого, його працьовитість і чесність врятували йому життя і посприяли достроковому звільненню з місць позбавлення волі після двох років перебування в таборі неподалік від міста Іванова. Вченого залучають до роботи в Інституті радянського права, але зобов’язують щотижня відмічатися в Покровському таборі примусових робіт у Москві.

«В Інституті радянського права І. О. Малиновський працював у секції судового права та кримінології, в секції конституційного права та у відділі правових матеріалів. Він брав участь у розробці проекту Кримінального кодексу РРФСР, підручника з кримінального права для народних суддів і слідчих, а також підготував низку цінних наукових праць у галузі радян-


ського права – «Кримінальний кодекс РРФСР і старе кримінальне законодавство», «Про май-нові злочини за кримінальним кодексом», «Про злочини проти особистості за кримінальним кодексом», «Рішення народних судів як матеріал для вивчення революційної правосвідомос-ті», «Історичні і психологічні основи радянської конституції», «Огляд газетних матеріалів за радянським правом» та інші» [8, с. 119–120].

Чергове клопотання про скасування щотижневої явки для реєстрації в Покровському таборі примусових робіт закінчилося тим, що 13 червня 1922 року за рішенням Президії ГПУ РРФСР його було повторно заарештовано 1 липня 1922 року і відправлено до Іванівського табору. У таборі він пише розділ до підручника з кримінального права, історію Іванівського табору при-мусових робіт. У квітні 1925 року І. О. Малиновський був звільнений достроково з табору на два місяці раніше встановленого вироком строку.

17 лютого 1926 на ім’я ректора Донського університету з Всеукраїнської академії наук прийшов лист, в якому містилося прохання передати документи і книги колишнього професо-ра Варшавського та Донського університетів у 1913 – 1920 роки І. О. Малиновського, оскільки він тепер працює дійсним академіком на кафедрі звичаєвого права Української академії наук. 26 лютого на адресу АН України було надіслано: 1) копію формулярного списку; 2) диплом № 1190 доктора державного права на ім’я І. О. Малиновського, 3) метрику № 3518 [4, л. 4].

Період роботи І.О. Малиновського у Всеукраїнській академії наук ретельно досліджено спів-робітниками Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України. І.Б. Усенко на-віть заявив про створення цілого напряму в науці – «сучасного Малиновськознавства» [2, с. 5].

Т. І. Бондарук зазначила, що І. О. Малиновський за своє життя написав «... близько 200 праць, більшість з яких є монографічними розробками різних проблем історії права, кримі-нального права, пенітенціарної системи каральної політики тощо» [9; с. 23]. У період з 1925 до 1928 року він написав чимало праць з кримінально-виконавчого права, пенітенціарного законодавства. Серед них «Редакційні похибки виправно-трудового кодексу» (1925), «Караль-на політика Радянської влади і Виправно-трудовий кодекс» (1925), «Сувора ізоляція» (1926), «Кари майнові i кари особисті» (1927), «Виправно-трудові кодекси окремих республік або Ви-правно-трудовий кодекс СРСР?» (1928) та інші роботи. Пропонуючи ідею про те, що режим у місцях позбавлення волі повинен поєднувати примусову працю та культурне просвітництво засуджених, але при цьому фізичний вплив і приниження людської гідності повинні бути ви-ключені, а короткострокове ув’язнення непотрібним, І. О. Малиновський, за влучним твер-дженням, Т. І. Бондарук, пропонував концепцію розвитку пенітенціарної системи, яка ним «...була вистраждана на власному досвіді перебування в таборах ...» [9, с. 26].

У сучасний період, коли в Росії іноді обговорюється питання про те, чи врятує країну мо-нархічна форма правління, якою повинна бути форма правління, ідеї І. О. Малиновського про монархію і республіку набувають особливої актуальності. У його працях дано аналіз еволю-ції форми правління російської держави початку XX століття, чітко відображено правосвідо-мість вченого з ліберально-демократичними поглядами періоду революцій 1917 року, грома-дянської війни і перших років перебування більшовиків при владі в Росії. Політична криза в лютому – жовтні 1917 року в Росії суттєво змінила в країні форму держави, економічне життя і культуру суспільства, торкнувся долі кожного громадянина імперії. Бурхливо розвивалася російська політична і правова думка. Проте її розвиток у самій Росії незабаром був перерва-ний провідниками більшовизму. І лише в період «перебудови» і на початку XXI століття вчені України та Росії отримали можливість ознайомитися з роботами мислителів російського за-рубіжжя М. М. Алексєєва, І. О. Ільїна та інших. Останніми роками вчені виявляють все більшу цікавість до спадщини І. О. Малиновського – чудового вченого, громадського діяча і політика.

Його творчості вже присвячено кілька наукових конференцій [10]. У Національному уні-верситеті «Острозька академія» щорічно проводяться «Малиновські читання». Ім’ям академі-ка І. О. Малиновського в містах Острозі та Рівному названо вулиці. Забуте на сімдесят років


за радянської доби ім’я вченого і його праці з 1992 року стали цікавити вчених Росії, України, Білорусі, Польщі та інших країн.

Списоквикористанихджерел:1. Диновский Д. М. Творчість О. О. Малиновського: сучасність та Рівненщина / Д. М. Ди-

новский // Наукова спадщина академiка О.О. Малиновського i сучаснiсть. Матерiали Всеукра-їнської науково-практичної конференції 4-5 грудня 2008 р. – м. Рiвне. – Київ, 2010. – 232 с.

2. Усенко І. Б. Історіографія життя та діяльності І. О. Малиновського / І. Б. Усенко // Науко-ва спадщина академiка О.О. Малиновського i сучаснiсть. Матерiали Всеукраїнської науково-практичної конференції 4-5 грудня 2008 р. – м. Рiвне. – Київ, 2010. – 232 с.

3. Некрылов С. А., Фоминых С. Ф. Томский период в жизни Иоанникия Алексеевича Мали-новского // Наукова, просвiтницька, громадська та полiтична спадщина академіка I. Малинов-ського і сьогодення. Матерiали 1-го Мiжнародного науково-практичного семiнару 16 березня 2012 року, м. Острог. – Острог, 2012. – 224 с.

4. Малиновский И. А. Кровавая месть и смертная казнь. – Выпуск второй / И. А. Малинов-ский. – Томск, 1909.

5. Малиновский И. А. Монархия и республика / И. А. Малиновский. – Ростов-на-Дону, 1917.6. Государственный архив Ростовской области. Ф. 527; О. 1; Д. 429.7. Государственный архив Ростовской области. Ф. 46; О. 3; Д. 471.8. Окіпнюк В. Т. Перебування О. О. Малиновського в Іванівському таборі особливого при-

значення / В. Т. Окіпнюк // Наукова, просвітительська, громадська та політична діяльність академіка І. Малиновського і сьогодення. Матеріали I-го Міжнародного науково-практичного семінару 16 березня 2012 року, м. Острог. – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія». 2012. – 224 с.

9. Бондарук Т. І. До концепції видання вибраних праць І. О. Малиновського / Т. І. Бондарук // Наукова с

mater konfer Malynovsky - eprints.oa.edu.uaeprints.oa.edu.ua/3125/1/mater_konfer_Malynovsky(1).pdf · Малиновський практично завжди займав активну

Documents