ФУРМАНОВИЧ С.О. - Оптимізація взаємодії державної влади та громадянського суспільства (Наукова робота)

На здобуття премії НАН України для молодих учених (студентів)

Наукова робота на тему:

«ВЗАЄМОДІЯ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА ІНСТИТУТІВ

ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ МОДЕРНІЗАЦІЇ

СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ»

студентка 6 курсу освітнього рівня «магістр» спеціальність «правознавство»

Навчально-наукового інституту права та психології Національної академії

внутрішніх справ

Фурманович Стелла Олександрівна

Київ 2014

2

ПЛАН

Вступ…………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Роль громадянського суспільства в процесах державотворення……...5

1.1. Сутність громадянського суспільства та особливості його розвитку в

Україні………………………………………………………………………………..5

1.2. Актуальні питання взаємодії інститутів громадянського суспільства та

держави в контексті сучасних суспільно-трансформаційних процесів…………9

Розділ 2. Модернізація системи державного управління в умовах розвитку

громадянського суспільства в Україні……………………………………………14

2.1. Світові тенденції модернізації державного управління: досвід для

України…………………………………………..……………………………….....14

2.2. Напрями оптимізації механізму взаємодії інститутів громадянського

суспільства з органами державної влади …………………………………………20

Висновки…………………………………………………………………………...28

Додатки………………………………………………………………………….….31

Список використаних джерел та літератури…….……………………...……32

3

ВСТУП

В умовах становлення України як соціальної правової держави

закономірно відбуваються процеси трансформації українського суспільства. У

своєму розвитку громадянське суспільство та держава взаємозалежать і

взаємообумовлюють одне одного. Становлення громадянського суспільства

детермінує демократизацію держави, однак саме держава виступає

інструментом власної модифікації та забезпечення цивілізованого

функціонування і розвитку громадянського суспільства.

Актуальність теми дослідження обумовлена стрімким розвитком

громадянського суспільства, якісні зміни в структурі якого детермінують зміни

в системі державного управління. Усвідомлення взаємозв’язку громадянського

суспільства і держави має велике значення для поглиблення розуміння

сучасних тенденцій розвитку державно-управлінських механізмів та

обґрунтування необхідності модернізації системи державного управління в

Україні. В цьому зв’язку виникає об’єктивна необхідність оптимізації

механізму взаємодії державної влади та громадянського суспільства шляхом

широкого залучення інститутів останнього до державно-управлінських

процесів, що зробить можливим становлення України як міцної правової,

соціальної демократичної держави. З огляду на викладене, наукова проблема

щодо пошуку конкретних напрямів вдосконалення механізму взаємодії держави

і громадянського суспільства є надзвичайно актуальною.

Метою роботи є обґрунтування теоретичних і практичних засад

оптимізації взаємодії організацій громадянського суспільства та системи

державної влади для модернізації сучасної української системи державного

управління.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено наступні завдання:

– узагальнити сутність громадянського суспільства, сучасний стан,

особливості його розвитку й функціонування в Україні;

4

– з’ясувати взаємозв’язок і взаємовплив громадянського суспільства і

держави в контексті вдосконалення вітчизняної системи державного

управління;

– розкрити основні світові концепції модернізації державно-управлінських

систем та визначити доцільність їх застосування в Україні;

– окреслити напрями оптимізації взаємодії громадянського суспільства і

держави як необхідної умови модернізації системи державного

управління в Україні.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що склалися у процесі

взаємодії держави та громадянського суспільства в Україні на сучасному етапі.

Предметом дослідження є механізм взаємодії органів державної влади та

інститутів громадянського суспільства в умовах модернізації системи

державного управління в Україні.

Наукова новизна полягає в обґрунтуванні модернізації існуючої системи

державного управління в Україні з урахуванням сучасних концепцій

управління, де важливого значення набуває оптимізація механізму залучення

інститутів громадянського суспільства до державно-управлінських процесів.

Методи дослідження включають як загальнонаукові, так і

спеціальнонаукові, зокрема, порівняльно-правовий, історичний, системний,

дедукції, структурно-функціональний тощо.

Теоретичною основою наукової роботи є праці багатьох відомих вчених.

У сучасному українському праві аспектам взаємодії суспільства і держави

приділяли увагу в своїх роботах В.Барков, В.Бебік, В.Березенко, В.Бех,

М.Бойчук, Н.Гудима, А.Колодій, І.Кресіна, М.Михальченко, О.Оболенський,

О.Пухкал, С.Серьогін, О.Скрипнюк, С.Телешун, Г.Щедрова, О.Якубовський та

ін.

Структура роботи: вступ, два розділи, чотири підрозділи, висновки,

додатки, список використаних джерел та літератури.

5

Розділ 1. Роль громадянського суспільства в процесах

державотворення

1.1. Сутність громадянського суспільства та особливості його

розвитку в Україні

Дефініцію громадянське суспільство часто ототожнюють з дефініцією

суспільство. Проте категорія суспільство – це людська спільнота, а категорія

громадянське суспільство – історичний феномен, що виникає на певному етапі

розвитку людського суспільства, якісна ознака, що характеризує ступінь його

зрілості. Форма існування громадянського суспільства залежить від конкретних

умов [11, с. 7]. Громадянське суспільство залежить від діяльності інститутів

влади і не може набути розвинених форм в умовах політичного насильства й

тиранії. Демократична система характеризується, насамперед, наявністю в ній

інфраструктури громадянського суспільства та правової держави, тобто

розгалуженої внутрішньої структури громадських організацій і управлінських

державних органів, що гарантують дотримання прав і свобод людини. Ідеальна

демократична система покликана трансформувати можливість самоорганізації

громадянського суспільства в можливість його самоуправління. Саме існування

правової держави виправдане лише в тій мірі, у якій вона гарантує вільний

розвиток громадянського суспільства [7, с. 122].

Сутність громадянського суспільства досить вдало визначає А. Колодій, а

саме: громадянське суспільство є засобом самовиразу індивідів, їхньої

самоорганізації та самостійної реалізації ними власних інтересів. Значну

частину суспільно важливих питань громадські спілки та об’єднання

розв’язують самотужки або на рівні місцевого самоврядування. Тим самим

вони полегшують виконання державою її функцій, бо зменшують «тягар

проблем», які їй доводиться розв’язувати. Інститути громадянського

суспільства виступають гарантом непорушності особистих прав громадян,

дають їм впевненість у власних силах, служать опорою у їхньому можливому

протистоянні з державою, формують «соціальний капітал» – ті невід’ємні риси

6

особистості, завдяки яким вона стає здатною до кооперації та ефективних

солідарних дій; інститути громадянського суспільства систематизують,

впорядковують, надають урегульованості протестам і вимогам людей, які в

іншому випадку могли б мати руйнівний характер, і в такий спосіб створюють

сприятливі умови для функціонування демократичної влади; ці інститути

виконують функцію захисту інтересів певної групи в її протиборстві з іншими

групами інтересів. Завдяки їм кожна група отримує шанс «бути почутою на

горі» державно-владної піраміди [21, c. 85].

Громадянське суспільство відрізняється від суспільства загалом тим, що

залучає громадян до колективних дій в суспільній сфері для вираження своїх

інтересів, ідей, обміну інформацією, досягнення спільної мети, висування

вимог до держави і закликів до відповідальності офіційних осіб. Воно виступає

посередником між приватною сферою життя людей та державою і об’єднує

величезне розмаїття формальних і неформальних організацій.

Соціально-економічні й політичні реформи в Україні, починаючи з 1990-х

років, створюють важливі передумови становлення громадянського суспільства

в Україні. Варто сказати, що якоюсь мірою громадянське суспільство існувало

в нашій державі й у радянські часи. Але в авторитарному-тоталітарному

суспільстві сфера приватного життя людей підкорялася державі, скорочувалася

до масштабів вільнодумства «на кухні». Роздержавлення власності заклало

основу економічної незалежності особистості. Однак, в активі держави як і

раніше зберігається непропорційно велика частина засобів виробництва. Значна

частина власності, переставши бути державною, була привласнена «новою»

старою бюрократією, але вже на правах приватної. Основна маса населення й

зараз залишається найманими робітниками. При цьому умови наймання для

багатьох істотно погіршилися: зросла тривалість робочого дня, відсутні

соціальні гарантії зайнятості й т. ін. Значна частина працездатного населення не

включена в активну економічну діяльність, у першу чергу, через фіскальну

податкову політику. Істотну роль в економіці грає кримінальний бізнес.

7

У цих умовах політичні, суспільні проблеми йдуть на другий план,

уступаючи необхідності задоволення життєвих потреб громадянина, його

родини.

Для становлення громадянського суспільства необхідною умовою є також

наявність розвинутої, різноманітної соціальної структури. При цьому особливе

значення має наявність економічно забезпеченого й незалежного «середнього

класу». За роки незалежності в Україні сформувався «середній клас», але його

частка в соціальній структурі суспільства дуже низька (за даними соціологічних

досліджень від 10 до 15%). Більше того, відбулася люмпенізація численних

верств населення, поляризація багатих і бідних. Більше 2/3 населення України

займають становище нижче «середнього класу» й існують в умовах

невизначеності й непевності [28].

Найбільших успіхів Україна досягла в розвитку й розгалуженості

демократії. Свідченням цьому є діяльність великої кількості інститутів

громадянського суспільства (громадські організації, благодійні

організації, профспілки і організації роботодавців, друковані

засоби масової інформації тощо). Через фіксацію зростання чи

зменшення кількості утворених і легалізованих об'єднань громадян,

інших громадських формувань можна оцінити стан формування

громадянського суспільства в Україні [39].

За даними Державної реєстраційної служби України [44], після набрання

чинності нового Закону України «Про громадські об’єднання» 1 січня 2013

року, кількість зареєстрованих громадських організацій за один квартал

збільшилася в 2,5 рази в порівнянні з аналогічним періодом попереднього року.

Це безумовно свідчить про дієвість й ефективність нового закону, який

спростив процедуру реєстрації та повідомлення про утворення громадських

об’єднань.

В умовах громадянського суспільства політичні партії виражають

інтереси й формулюють політичні пріоритети певних соціальних груп. Але на

сьогодні партії недостатньо сприяють належному встановленню каналів зв’язку

8

між державою і громадянами. Чимало партій — особливо під час виборчих

кампаній — намагаються показати себе представниками інтересів не певних

соціальних груп, а усього народу, що є популістським недалекоглядним

кроком.

Отже, інститути громадянського суспільства в Україні не одержали ще

належного розвитку й буде потрібно багато зусиль для того, щоб реформувати

державу, суспільство й самого громадянина. Ті елементи громадянського

суспільства, які існують на Заході, можуть проявитися в Україні при

кардинальному зрушенні в економіці, політичній структуризації українського

суспільства, незаангажованості українських мас-медіа [28].

9

1.2. Актуальні питання взаємодії інститутів громадянського

суспільства та держави в контексті сучасних суспільно-трансформаційних

процесів

Україна здійснює складний демократичний перехід до політично

організованого, відповідального суспільства нової якості, в якому поступово

підвищується рівень ділової активності та політичної участі громадян,

забезпечення їхніх прав і свобод, формується нова структура соціального

простору [33, c.5].

Однією із найсуттєвіших ознак розвитку демократичних інституцій в

Україні В.Павлов називає розширення сфери громадських ініціатив у

масштабах вітчизняного суспільства. Нині громадські утворення міського та

районного рівнів вирішують не лише соціальні питання, а й виходять на рівень

обговорень більш широких питань, суттєвих для суспільства в цілому [29,

c.116].

Нині Україна перебуває на важливому та складному етапі свого розвитку,

період становлення політичних процесів, який пов’язаний з переходом на нову

систему громадських відносин державного управління. За кількісними

показниками (кількість партій, громадських організацій, асоціацій і т.п.) наша

країна начебто має розвинене громадянське суспільство, а за якісними – рівень

впливу громадських організацій і партій на суспільні процеси, їх структурно-

функціональні показники, політична і моральна якість їх лідерів тощо – наша

країна серйозно поступається центрально-європейським постсоціалістичним

країнам [17, с. 80].

Сучасний стан державного управління в Україні не відповідає тим

вимогам та завданням, які може поставити перед владою громадянське

суспільство. По-перше, це пов’язано з тим, що громадяни України виявилися

більш готовими до тих змін, які сталися у державі. Події, які відбулись

наприкінці 2013 - на початку 2014 та відбуваються зараз, створюють нові

виклики для організацій громадянського суспільства. Революції

10

продемонстрували наскільки потужним є потенціал суспільства до громадської

активності.

Більше того, громадяни відчули себе суб’єктами політичного процесу, які

не тільки делегують свої права, а й вимагають їх повернути назад як головному

носієві влади. Суспільство повернуло собі функції, раніше передані державі.

Образно кажучи, громадянське суспільство певною мірою «поставило державу

на своє місце», відібравши в неї свої найважливіші ознаки, функції і

повноваження (соціальна і економічна самоорганізація та саморегуляція,

формування права, створення і надання цілком певних повноважень державним

органам, громадський контроль). Було доведено, що за добровільного

об’єднання значної кількості громадян існує реальна можливість ефективного

відстоювання індивідами своїх громадянських прав і свобод, впливу

суспільства на державну владу і макрополітичні процеси.

Таким чином, Україна здобула не лише державний, але й національний

суверенітет. Народ, суспільство заявили про себе як про носія суверенітету,

джерело влади і вимагали від державної влади відповідального виконання

делегованих їй функцій [22, с. 4]. Українські громадяни стали більш активними,

мобільними та відповідальними, ніж діюча система влади, ніж владна еліта, що

зумовлюється як відсутністю у ній інтелектуальної конкуренції, так і

нехтуванням необхідністю готовності до нових випробувань.

Підтримуючи думку М. Бойчук [4, с.172], можна стверджувати, що в ході

формування громадянського суспільства існує проблема досягнення

необхідного балансу між державою та механізмами її впливу на нього, з одного

боку, та громадянським суспільством і його механізмами саморозвитку і

соціального контролю – з другого.

Справедливо зауважують В.Бех, Г.Нестеренко, що громадська

самоорганізація та активність є важливим чинником, який стимулює процес

розвитку державного управління [10, c.265].

Слушно зазначає Н.Гудима, “що на нинішньому етапі розвитку

державницько-управлінських відносин в українському суспільстві зберігаються

11

традиції адміністративно-бюрократичної системи державної влади з

елементами авторитарного характеру. Внаслідок цього система органів

державного управління в Україні продовжує претендувати на одностороннє

визначення основних цілей та напрямів державної політики, в тому числі й

щодо власного реформування поза межами політичного процесу” [12, с. 288].

Характер взаємодії органів державної влади з інститутами громадянського

суспільства в України сьогодні визначається можливістю задоволення першими

за рахунок останніх своїх бюрократичних потреб.

Реаліями вітчизняного життя є те, що сьогодні недостатньо враховується

конструктивний потенціал інститутів громадянського суспільства, які фактично

виступають цілком реальною формою забезпечення і реалізації громадянських

ініціатив. Як зазначає Ю. Шаров, особливістю процесів трансформацій у

суспільстві є те, що ініціатори змін змушені змінюватися самі, і часто це є

найскладнішим у здійсненні змін. Безпосередньо це стосується персоналу

органів влади й управління всіх рівнів, традиційна професійна ментальність

яких ще досить далека від управлінської ідеології, яка задається місією цих

органів [41, с. 7].

На процес взаємодії держави та організацій громадянського суспільства

впливає інформаційна закритість, що притаманна органам державної влади.

Відсутність зворотного зв’язку з громадянами негативно впливає на процес

оптимізації взаємодії держави і інститутів громадянського суспільства [24, с.

18]. На даний час спостерігається незаінтересованість владної еліти в існуванні

соціального ліфта, у відкритому спілкуванні з громадянами.

Без належного інформаційно-аналітичного забезпечення не може бути

успішної взаємодії органів державної влади з інститутами громадянського

суспільства. Об’єктивне інформування громадян про діяльність органів

державної влади та державних службовців згідно із законодавством України,

дебюрократизація відносин між державними структурами і громадянами

забезпечить демократичний розвиток нашої держави, її економічний та

соціальний розвиток.

12

У такій ситуації важливо підтримувати двосторонній потік інформації.

Підґрунтям такого підходу є принцип, згідно з яким громадські рухи дають

змогу впливати на себе в тому разі, коли влада готова до діалогу з ними з

метою узгодження своєї діяльності [3, с. 20]. Діалог із громадськістю, який має

на меті організацію громадської участі, багато в чому залежить від

ефективності такої організації, коректності й справедливості процедур, поваги

до партнерів по діалогу [2, с.21].

Слушно зазначає О.Г.Пухкал, що в Україні на сучасному етапі її

суспільно-політичного розвитку винятково важливою складовою модернізації

системи державного управління, демократичного розвитку суспільства стає

впровадження принципів прозорості та відкритості в діяльності органів

державної влади, а отже обізнаності та розширення участі громадськості в

процесах визначення цілей суспільного розвитку, підготовці та ухваленні

рішень. Реалізація цих принципів в діяльності органів публічного управління є

важливим чинником демократизації влади та розвитку громадянського

суспільства. Водночас прозорість і відкритість публічного управління сприяє

досягненню соціальної стабільності, підвищує ефективність функціонування

державної влади та рівень довіри громадян до влади [32, c.154].

Висвітлення взаємодії між правовою, соціальною державою та

громадянським суспільством зумовлює фіксацію положення про те, що

взаємозв’язок між ними має бути визначеним як діалектичний синтез:

громадянське суспільство потребує існування демократичної, правової,

соціальної держави, як своєї передумови, водночас тільки розвинене

громадянське суспільство, його широке й активне залучення до державно-

політичних процесів уможливлює створення правової, соціальної держави, що є

основою стабільності, демократичного правового режиму, міцної авторитетної

державної влади та запорукою державного спокою [16, с. 124].

Зв’язок між демократією та зрілістю громадянського суспільства

очевидний, але й досі в Україні є певний дефіцит розуміння, що власне є

громадянським суспільством і чиї інтереси воно виражає. Більшість ототожнює

13

його із сферою недержавних відносин. Громадянське суспільство є складною

соціальною системою, яка здатна до самоорганізації, відіграє в сучасному

цивілізаційному процесі провідну роль та, взаємодіючи з державою, формує її

інституціональні засади, ініціює в ній необхідні зміни, і насамперед зміни в

системі державного управління як процесі реалізації цілей і функцій держави.

Водночас, взаємовідносини держави і громадянського суспільства є відносним

показником розвитку останнього.

14

Розділ 2. Модернізація системи державного управління в умовах

розвитку громадянського суспільства в Україні

2.1. Світові тенденції модернізації державного управління: досвід для

України

Багато десятиліть кращі уми людства зайняті теоретичними та

практичними пошуками такого стану державно-управлінської системи, коли

держава і людина стануть основами соціального життя, що

взаємодоповнюються [26, с. 28].

Сучасне інформаційне суспільство, піддаючи сумніву традиційні моделі

управління, викликає появу нових способів та концепцій управління. У зв’язку

з цим потрібна спільно розроблена державою та інститутами громадянського

суспільства концепція оптимізації їх стратегічної взаємодії [15]. В контексті

вироблення і впровадження власної вітчизняної концепції реформування

системи державного управління, важливим видається аналіз світових наукових

і практичних концепцій, які визначають нові підходи до модернізації системи

державного управління.

Серед проаналізованих концепцій, на нашу думку, найпершої уваги

заслуговує концепція «governance». Для опису нової управлінської моделі

найбільш вдалим за смислом українським аналогом на сьогодні є термін

«врядування». Нова форма управління як «governance» стала результатом

інтерактивного соціально-політичного управління. Загальний зміст концепції

«governance» полягає в тому, що державне управління втрачає колишню

твердість, деталізованість і регламентованість; воно базується скоріше на

горизонтальних, ніж на вертикальних зв'язках між урядовими органами,

інститутами громадянського суспільства та асоціаціями приватного бізнесу.

Подібне управління відрізняється як від простого адміністрування, за якого

джерелом політичних рішень виступає винятково політичне керівництво, так і

від ринкової моделі з її акцентом на торговельній угоді, де кожний учасник

намагається максимізувати свою вигоду [31, c. 277].

15

В цілому концепція характеризується наступними ознаками:

По-перше, державне (ширше – публічне) управління розглядається як

функція суспільної координації, виконувати яку покликані не тільки

професіонали-керівники, а й структури та інститути громадянського

суспільства; і тут мова йде не стільки про вплив, скільки про участь.

По-друге, державні справи, державні органи та організації стають

публічними та відкритими для громадської дискусії, а остання – важливим

ресурсом вироблення політико-управлінських рішень.

По-третє, підставою вироблення політичних і організаційно-

управлінських рішень стає прагнення до досягнення загального добра,

спільного інтересу, які визначаються і державою, і громадськими учасниками

процесу; ніхто не має права узурпувати вираження спільного інтересу.

По-четверте, державне управління як управління державними та

громадськими справами дістає оцінки не лише з погляду прагматичних

критеріїв ефективності, але й вбирає політико-моральні критерії; етичний

кодекс стає важливою складовою оцінки управлінської діяльності.

По-п’яте, процес політико-управлінської діяльності оснащується новими

формами та механізмами, що застосовують такі незвичні для колишніх моделей

складові, як громадська експертиза, громадські форуми, державно-громадські

комісії тощо [9, с. 227].

В порівнянні, документи «Програми розвитку» ООН підкреслюють інший

зміст терміна «governance» [43]. Існує, щонайменш, п’ять різних контекстів

уживання терміна «governance» як методу управління: як мінімум втручання

держави; як корпоративне управління; як новий державний менеджмент; як

«гарне управління»; як мережа, що самоорганізується [14, с. 52].

Заслуговує уваги концепція суспільно-політичних мереж, яка ґрунтується

на фундаментальній позиції: ідеї, цінності, ідентичність й довіра не тільки

мають значення для мереж; вони є конструктивними для логіки взаємодії між

членами мережі. На відміну від понять система або структура тут акцент

16

робиться на активній і усвідомленій взаємодії акторів, що формують

політичний розвиток і що брали участь у його виконанні [32, c. 173].

Отже, концепція суспільно-політичних мереж змінює статус держави як

найважливішого інституту, який виробляє, впроваджує та реалізовує політику:

1) при мережному підході держава і її інститути є хоча й важливим, але

лише одним з акторів виробництва політичних зв'язків на противагу ідеї

домінантної ролі держави;

2) у концепції політичних мереж державні структури розглядаються як

«зчеплені» з іншими агентами політики та змушені вступати в обмін своїми

ресурсами з ними, на противагу ідеї відносної незалежності держави в політиці,

3) мережний підхід пропонує зазначений раніше тип управління —

«governance» (врядування), загальна характеристика якого знайшла вираження

у формулі «governing without government» (управління без уряду) на противагу

ідеї державного управління як ієрархічно організованої системи [42, с. 152].

Однією із характерних рис сучасного державного управління та

важливим напрямом його модернізації має стати управління за допомогою

соціальних проектів і державних програм.

В сучасній державно-управлінській науці, а також соціології соціальний

проект розглядається як мультифункціональний механізм, який спрямований на

вирішення трьох основних завдань: взаємодія державних структур,

комерційних та некомерційних організацій; інноваційні вирішення соціальних

проблем; залучення додаткових джерел фінансування надання соціальних

послуг [19, с. 85].

Виходячи з динамізму змін, що відбуваються останніми роками в системі

державного управління України, цілком ймовірно очікувати інтенсифікацію

викликів та запитів з боку суспільства, що, у свою чергу, поставить на порядок

денний питання повноцінного залучення до управлінських процесів, передусім,

на місцевому рівні, представників громадськості, бізнесу та інших соціальних

учасників.

17

Одним із ефективних інноваційних механізмів взаємодії органів влади та

громадських організацій є соціальне партнерство. Воно являє собою принцип

соціальної взаємодії різноманітних інститутів влади, бізнесу та «третього

сектора», що дає можливість соціальним акторам вільно виражати свої

інтереси, знаходити цивілізовані способи їхньої гармонізації та реалізації в

умовах ринкової економіки. На сучасному етапі соціальне партнерство

характеризується як певна система управлінської діяльності на основі якості

раціонального, добровільного та рівноправного вибору всіма сторонами рішень

із врахуванням, з одного боку, пріоритетів суспільних інтересів з приводу

досягнення суспільних благ, підвищення якості життя, з іншого – збереження та

зміцнення цілісності держави, формування відкритого громадянського

суспільства [9, c. 215].

Досягнути ефективного співробітництва між державними службовцями та

організаціями недержавного сектора можна за добре організованої системи

експертно-консультативних послуг, надаваних працівниками органів державної

влади громадянам, організаціям та соціальним групам. Головними проблемами,

що заважають інститутам громадянського суспільства проводити успішні

консультації з органами державної влади, фахівці називають низьку

чисельність членів організацій, невміння мобілізовувати широку громадськість;

правові механізми захисту прав громадян і механізми участі в прийнятті рішень

часто ігноруються владою; держава та місцевий бізнес поки що не готові

фінансувати достатньою мірою інститути громадянського суспільства; судова

система України не гарантує доступу до правосуддя [23, с. 18–19].

Таким чином, ефективне консультування (як внутрішнє, так і зовнішнє)

разом з експертним оцінюванням є на сьогоднішній день одними з основних

інструментів підготовки, прийняття та впровадження обґрунтованих, вивірених,

професійних управлінських рішень у сфері державного управління.

До перешкод на шляху посилення ефективності ролі організацій

громадянського суспільства у системі державного управління сьогодні слід

віднести небажання багатьох представників органів державної влади

18

співпрацювати з громадськістю. У державній службі практично немає посад,

передбачених для здійснення функцій організації роботи з існуючими

громадськими інститутами і стимулювання створення нових організацій, які б у

межах заданої компетенції брали на себе відповідальність за суспільно корисні

справи [37].

Сьогодні суспільство особливо потребує державних службовців, здатних

бачити соціально-економічні та політичні проблеми і тенденції розвитку

суспільства з позиції «державної людини», постійно підвищувати вимоги до

рівня власного професіоналізму та компетентності, впроваджувати в практику

державної служби нові форми підтримки та використання творчої активності

громадян. Тому без підготовки нового типу державних службовців, здатних

співпрацювати з недержавними організаціями та ефективно розробляти й

впроваджувати інноваційні механізми управління, модернізація державного

управління залишається досить примарним завданням.

Важливим напрямом оптимізації взаємодії громадянського суспільства та

держави є розробка та реалізація цільових освітніх програм з актуальних

питань і перспективних технологій розвитку суспільства для організації

навчання перспективних представників як з боку державної влади, так і

громадського сектору. Реалізація зазначених вище положень сприятиме не

лише посиленню публічної складової системи державного управління, але й

широкому залученню інститутів громадянського суспільства до розробки,

прийняття та впровадження державно-управлінських рішень, а також контролю

за їх виконанням.

Виходячи з вищесказаного, Україна потребує вдосконалення системи

державного управління на європейських стандартах і елементах сучасних

світових тенденцій. Узагальнюючи сучасні світові підходи модернізації

державного управління, вважаємо доцільним, при виробленні нової моделі

системи державного управління в Україні, взяти до уваги основні положення

концепцій «governance», «суспільно-політичних мереж» та адаптувати їх з

урахуванням вітчизняної національної специфіки. Крім того, в процесі

19

модернізації системи державного управління в Україні необхідним є

впровадження світових інноваційних механізмів та технологій управління,

зокрема:

– управління за допомогою соціальних проектів та державних програм;

– соціального партнерства, ефективність якого залежить від організованої

системи експертно-консультативних послуг;

– цільових освітніх програм для підготовки нового типу державних

службовців, здатних впроваджувати зазначені інноваційні механізми і

технології управління.

20

2.2. Напрями оптимізації механізму взаємодії інститутів

громадянського суспільства з органами державної влади

Зважаючи на необхідність модернізації державного управління, сьогодні

важливим є здійснення таких інституційних реформ, результатом яких стануть

модифікація управлінських відносин органів державної влади та інститутів

громадянського суспільства. Упровадження пріоритетних напрямів оптимізації

взаємодії громадянського суспільства та держави – це необхідний комплекс

політико-правових, організаційних, фінансово-економічних та інформаційних

заходів.

Термін “оптимізація” означає процес приведення об’єкта чи системи до

оптимального (найкращого) стану. З огляду на це, під оптимізацією взаємодіїі

нститутів громадянського суспільства з органами державної влади слід

розуміти переміщення балансу державно-управлінських ресурсів у бік

інститутів громадянського суспільства, при чому мова йде не лише про їх

потрапляння у цей «коридор», а й одночасно про динамічну участь в

інноваційних та суспільно значущих проектах на місцевому та національному

рівнях як інструменту децентралізації державної влади.

Слушно зазначають В.Скуратівський та В.Трощинський, що «посилення

ролі громадських рухів сприятиме утвердженню передумов для переходу до

якісно нового етапу будівництва громадянського суспільства – від

інституціоналізації його структур до повноцінного здійснення ними своїх

функцій» [38, с. 111]. Оптимізація взаємодії органів влади і, наприклад,

недержавних громадських організацій сприяє демократизації, інтеграції та

консолідації суспільства.

Визнаючи автономність громадянського суспільства, правова держава

має реагувати на запити і потреби асоційованого громадянства, видавати

законодавчі акти та перевіряти їх виконання, іншими словами, вона повинна

створити ситуацію правової захищеності громадян, сформувати відповідне

правове поле для діяльності створюваних ними громадських інститутів [20,

21

с.104]. Очевидно, завдання держави – сприяти процесам самоорганізації

суспільно-свідомих громадян та створення прозорих правил та процедур

інституціоналізації їх об’єднань.

Слушно зауважує О.Пухкал, що головною умовою оптимізації взаємодії

інститутів громадянського суспільства з органами державної влади є

формування у органів влади потреби в постійній взаємодії з громадянами,

громадськими організаціями, що забезпечить інституціональний розвиток

державного управління та суспільства в цілому [32, с.146].

Взаємодія – це постійна співпраця у вирішенні як значних, так і

повсякденних питань, при якій сторони діють відкрито та прозоро.

Попри численні наукові дослідження, на сьогодні не сформована

універсальна модель взаємодії громадянського суспільства й інститутів влади,

проте, на думку більшості дослідників, в їх основі лежить роль демократичної

держави як уособлення влади і представника громадянського суспільства [8, с.

25 – 26].

Однією з проблем на шляху модернізації системи вітчизняного

державного управління в цілому є гостра проблема недовіри до державної

влади з боку громадян. В.Князєв акцентує увагу на тому, що проблема недовіри

є надзвичайно актуальною для органів державної влади. Серед основних

причин, які її породжують, слід виокремити ігнорування владою інтересів і

потреб громадян, низький рівень компетенції державних службовців,

відсутність налагодженої системи зв’язків з громадськістю тощо [36, с. 14].

Прозорість і відкритість в діяльності органів державної влади є

важливими чинниками модернізації державного управління, становлення

громадянського суспільства, запорукою утвердження в Україні демократичних

стандартів щодо взаємодії органів державної влади з громадянами та їхніми

об’єднаннями.

Говорячи про прозорість як один із необхідних атрибутів управлінського

механізму будь-якої демократичної держави, насамперед необхідно

констатувати виняткову інноваційність цього феномена за умов сучасної

22

України. Прозорість як функціональна характеристика органів державної влади

та інститутів громадянського суспільства визначається мірою

поінформованості громадян та їх об’єднань про діяльність управлінського

апарату та формуванням ефективного механізму залучення громадян до

прийняття управлінських рішень на основі їх обізнаності та за допомогою

представницьких інститутів [40, с. 46]. Своєю чергою, принцип відкритості

забезпечує можливості вільного доступу громадян до здійснення управління

державними справами безпосередньо, наприклад на посадах державних

службовців, або опосередковано, шляхом участі в демократичних виборах [13,

с. 79]. Нині в Україні ситуація із обізнаністю громадян про діяльність владних

органів та обговоренням рішень влади поки що далека від цивілізаційної норми.

Зростання активної участі громадян, покращення взаємодії організацій

громадянського суспільства з державою передбачає регулярне інформування

громадян про діяльність державних органів влади. Довіра між владою і

громадськістю виникає в тому разі, якщо забезпечується прозорість і

відкритість відносин постійно. Таким чином, необхідним напрямом оптимізації

взаємодії інститутів громадянського суспільства з органами державної влади

виступає створення повноцінного інформаційного простору взаємодії з огляду

на забезпечення вільної циркуляції інформації між державою та громадськістю.

У демократичному суспільстві напрями оптимізації взаємодії організацій

громадянського суспільства з органами державної влади, на думку

В.Мартиненка, можна досягнути шляхом створення партнерських відносин між

громадянами і владою, які включають у себе постійний аналіз проблем, оцінку

проблем та інтересів, розвитку взаємодії, співробітництва і взаємної

відповідальності; налагодження двостороннього зв’язку, спрямованого на

спільний пошук шляхів вирішення найактуальніших проблем; забезпечення

довіри з боку громадян до влади, що сприяє спільному пошуку варіантів

вирішення проблем та підвищує добробут громадян [35, с. 8].

Погоджуємося з О.Пухкалом, який партнерство характеризує як певну

систему управлінської діяльності пріоритетів суспільних потреб, зростання

23

добробуту, якості життя та зміцнення цілісності держави, формування

заможного суспільства [32, с. 149]. С.Телешун звертає увагу на те, що

партнерство є найбільш дієвим рівнем “співуправління”. Такий вид взаємодії

передбачає не лише участь громадян у виробленні управлінських рішень, а й

об’єднання ресурсів державної влади, бізнесу та громадянського суспільства

[27, с. 178]. Так, партнерство виступає альтернативою диктату і є цивілізованим

методом розв'язання соціальних конфліктів на різних рівнях.

Вагомим напрямом модернізації сучасної системи державного управління

є перехід до моделі “нового соціального партнерства” – відносин, які

відображають міжсекторальну взаємодію держави (першого сектора), бізнесу

(другого сектора) та некомерційних організацій (третього сектора) [27, с. 176].

Особливістю процесу взаємодії органів державної влади з інститутами

громадянського суспільства та впливу останніх на розвиток Української

держави в цілому є співпраця організацій громадянського суспільства і бізнесу,

яку слід розглядати як важливий показник їх здатності не просто співіснувати

поруч із цим сектором, а й залучати підприємницькі структури до фінансування

власної діяльності та встановлювати взаємовигідні ділові відносини [30].

Мусимо констатувати, що навіть попри революції і певні зміни у

громадській свідомості, в Україні не з’явилося нових джерел стабільного

фінансування організацій громадянського суспільства. Передусім це пов’язано

з тим, що підприємницькі організації поки що побоюються фінансувати

інститути громадянського суспільства, адже, по-перше, бізнес заінтересований

отримувати віддачу від вкладених коштів, а громадські організації, як правило,

не мають ефективних важелів впливу на регіональні або центральні органи

влади. По-друге, чинне законодавство практично не стимулює подібну

доброчинну діяльність. По-третє, враховуючи досвід попередніх років,

підтримка структур, які перебувають в опозиції до місцевої або регіональної

влади може в результаті вилитися у адміністративний тиск на підприємців. В

результаті цього громадські організації мають значні проблеми з

фінансуванням, особливо на фоні недосконалості вітчизняного законодавства.

24

Зазначимо, що організації громадянського суспільства України майже

повністю залежать від фінансування місцевими благодійниками та іноземними

донорами (75 – 85%). Обсяг такої підтримки за умов економічної кризи істотно

скорочується, що загрожує виконанню завдань організацій громадянського

суспільства. У середньому лише 2 – 3% бюджету українських організацій

громадянського суспільства формується за рахунок державного фінансування.

Залучення інших джерел грошових ресурсів – зокрема, членських внесків та

доходів від господарської діяльності – також досить проблематичне для

організацій громадянського суспільства України [18].

Підприємницький сектор зі своїми насамперед фінансовими

можливостями повинен відігравати значну роль у спробах інститутів

громадянського суспільства впливати на перебіг державної політики в країні.

Так, на користь залучення бізнесових структур до участі у державницьких

справах свідчать їх організаційні здатності та можливості, технологічні знання,

автентичний підхід до розв’язання нагальних проблем. Водночас в умовах

сучасного українського суспільства їх часто негативний імідж в очах

громадськості та інші перепони не дають змоги наразі розглядати цей варіант

як ключовий. Суттєву роль грає й системна корупція.

Вагомим кроком до вирішення цих проблем є створення Ради бізнес-

омбудсмена, з метою забезпечення прозорості діяльності органів державної

влади, сприяння зниженню рівня корупції та запобігання недобросовісній

поведінці стосовно суб’єктів підприємництва в Україні [1]. Положення про її

створення затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 26

листопада 2014 року з урахуванням Меморандуму про взаєморозуміння щодо

підтримання української антикорупційної ініціативи від 12 травня 2014 року,

який в свою чергу є результатом травневої тріади Всеукраїнських круглих

столів національної єдності. Вони були започатковані представниками владиної

еліти і проведені за участю громадських лідерів, політичних діячів та іноземних

дипломатів з метою вирішення ключових для українського суспільства

25

проблем. Проте, таку владну ініціативу до діалогу з громадськістю можна

трактувати як піар кампанію напередодні виборів в кінці травня 2014 року.

В даному зв’язку органам державної влади слід розглядати розширення

взаємодії органів державної влади з громадськими інституціями не як чергову

передвиборчу кампанію щодо поліпшення взаємин з громадськістю, а як

постійну партнерську співпрацю з використанням потенціалу громадських

об’єднань для задоволення публічних потреб. Водночас, перехід від відомчої

орієнтації діяльності держави до орієнтації на потреби і задачі громадян буде

сприяти підвищенню рівня довіри з боку громадян.

Взаємодію держави і громадянського суспільства потрібно розглядати

саме через співробітництво. Співробітництво – особливий тип відносин між

публічною та приватною сферами. На противагу контрактній моделі, коли

ключовою фігурою виступає адміністрація, що встановлює мету та об'єкти

угоди, форму кооперації та ін., співробітництво має на увазі вироблення єдиної

платформи взаємодії із загальними ризиками і відповідальністю за отримані

результати. Як фіксує Є. Вигода, співробітництво досяжне тоді, коли громадяни

і їхні асоціації одержують повноваження на розв'язання низки суспільних

завдань: «Наділення повноваженнями стимулює автентична вільна поведінка

громадян без втручання держави. Уряд може створити зовнішні умови для

прояву активності індивідів, груп або організованих інститутів. Програмами

залучення та співробітництва повинні керувати громадяни, а управляти

практики, що розуміють їх» [44].

У такому ракурсі великого значення набуває здатність представників

органів державної влади діяти відповідно соціальним та політичним змінам.

Нині об’єднання громадянського суспільства стають все менш залежними від

держави і все більше впливають на управлінські процеси в Україні. Розвинене

громадянське суспільство потребує не просто сильних, а раціональних та

ефективних інститутів влади як партнера у розв’язанні багатьох проблем.

Готовність органів державної влади та об’єднань громадянського

суспільства до партнерських відносин та спільної продуктивної праці слугують

26

передумовою модернізації системи державного управління. Якщо ці

взаємовідносини будуватимуться на основі суперництва – в державі, і у всіх її

інститутах, відстежуватимуть відносини суперництва, тобто ми будемо мати

модель розшарованого соціуму і навпаки, якщо відносини влади і суспільства

будуються на основі взаємодії, то аналогічні відносини проектуватимуться на

весь соціум [42, с. 8 – 9].

Саме сильна держава у партнерському союзі із зрілим громадянським

суспільством здатна створити необхідні умови для самореалізації її громадян,

демократизації українського суспільства. Побудова нової моделі державного

управління, сутнісною ознакою якої є участь організованої громадськості у

виробленні, реалізації та контролі виконання конкретних рішень,

представляється цілком реальною та вмотивованою.

Становлення України як правової держави, а суспільства як

громадянського можливе тільки за умови децентралізації влади і розвитку

місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування мають відмінну

від органів державної влади природу та ознаки, які споріднюють їх з

інститутами громадянського суспільства. Дії органів місцевого самоврядування

значно більше спрямовані в інтересах суспільства аніж дії органів державної

влади. Тим не менш, на даний час місцеве самоврядування не досягло

достатнього рівня розвитку під гальмуючим впливом законодавчих та

економічних причин, незацікавленості з боку органів державної влади.

Таким чином, завдяки делегуванню повноважень та їх фінансуванню з

боку держави, органи місцевого самоврядування повинні стати

посередницькою сполучною ланкою між органами державної влади та

інститутами громадянського суспільства.

У контексті соціального розвитку людства і глобалізації, створення

єдиного інформаційного простору є безумовно позитивним процесом. При

цьому суттєво змінюється зміст взаємодії у процесі спільної діяльності

суб’єктів суспільного життя.

27

Виходячи з вищевикладеного, слід констатувати, що Україна в умовах

модернізації системи державного управління потребує побудови моделі

взаємодії держави і суспільства на новій теоретико-методологічній основі.

Водночас розвиток демократичних процесів у суспільстві потребує координації

і гармонізації соціальних взаємодій, дієвим елементом яких є система

публічного управління.

Враховуючи теоретичні та практичні напрацювання, розроблено

концепцію механізму взаємодії суб’єктів суспільного життя в єдиному

інформаційному просторі України, впровадження якої істотно покращить стару

систему державного управління. Концепція як єдина платформа взаємодії

враховує взаємовідносини між державою, органами місцевого самоврядування,

інститутами громадянського суспільства та бізнесу на засадах рівності всіх

учасників. Окрім того, інститути громадянського суспільства, органи державної

влади і бізнес можуть вступати у взаємовідносини як безпосередньо, так і

опосередковано через органи місцевого самоврядування з метою співпраці для

вирішення суспільно важливих питань із загальними ризиками й розподілом

відповідальності за отримані результати.

При цьому має відбуватися поступова зміна типу соціальних відносин

між владою і громадськістю – з відносин підпорядкування на відносини

діалогу, а технології впливу мають змінитися технологіями взаємоузгодження.

Що стосується концептуального бачення вдосконалення системи

державного управління та забезпечення динамічного розвитку країни, слід

констатувати незворотній соціальний поступ країни в напрямі становлення

громадянського суспільства, демократичної правової соціальної держави та

ефективної системи державного управління. Успішна модернізація існуючої

системи державного управління в Україні є цілком можливою за умови

оптимізації механізму комплексної взаємодії органів державної влади, органів

місцевого самоврядування, бізнесу та інститутів громадянського суспільства з

метою вдосконалення соціальної системи відповідно до публічних інтересів.

28

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз дає нам змогу навести узагальнення поглядів на

взаємопов’язані явища і процеси, які лежать в основі розв’язання важливої

наукової проблеми суспільного розвитку – обґрунтування теоретичних і

практичних аспектів оптимізації взаємодії інститутів громадянського

суспільства з органами державної влади, та окреслити наступні засади

модернізації існуючої української системи державного управління:

1. Не зважаючи на створені правові умови для становлення суспільства в

Україні як організованого та громадянського, необхідно констатувати низький

рівень практичного залучення інститутів громадянського суспільства до

розроблення, прийняття та реалізації державно-управлінських рішень.

Залишається відкритим питання делегування інститутам громадянського

суспільства окремих функцій органів державної влади, передусім в соціальній

та комунальній сферах, сферах культури, спорту тощо. Крім того, цілком

можливим є розподіл відповідальності між інститутами громадянського

суспільства та органами державної влади.

Громадські організації, які здатні висвітлювати інтереси суспільства,

місцевих громад, та представляти суспільні інтереси при взаємодії з органами

державної влади, здебільшого не мають відчутного впливу на процеси

прийняття та реалізації управлінських рішень. В усіх сферах державного

управління, при остаточному прийнятті рішень, громадська думка та результати

консультацій з громадськістю переважно не враховуються.

Успішність модернізації державного управління визначається рівнем

стабільності та порядку в суспільстві, що можливо за умови соціальної

мобілізації та розширення участі об’єднань громадянського суспільства в

управлінні державними справами, в розв’язанні питань, що становлять

публічний інтерес.

2. Ефективне державне управління – це необхідна умова прискорення

процесу подальшого розвитку сучасної України як демократичної, правової та

29

соціальної держави. Створення сучасної ефективної системи державного

управління шляхом її модернізації передбачає, з одного боку, комплексну

перебудову даної системи державного управління, яка вичерпала себе з погляду

інноваційного змісту і гальмує процеси суспільних перетворень, а з іншого –

розбудову організаційних схем державних структур і технологій залучення

недержавних структур в систему державного управління для ухвалення та

реалізації управлінських рішень, спрямованих на задоволення потреб і вимог

суспільства.

3. Cистема державного управління, апріорі, має стати демократичною,

демонополізованою та соціальноорієнтованою. Забезпечення реалізації

принципів публічності, прозорості та відкритості детермінує перехід до нової

моделі публічного управління як інтегрованого виду управління, що

гармонійно поєднує державне управління і місцеве самоврядування.

Безперечно, в сучасних українських реаліях впровадження нової моделі

державного управління є цілком можливим за умови конструктивної співпраці

органів державної влади та інститутів громадянського суспільства.

Взаємовідносини громадянського суспільства та правової держави

повинні базуватися на певних засадах, серед яких:

– законодавчо закріплений захист прав і свобод людини як пріоритет

державної політики в усіх сферах суспільного життя;

– перехід від відомчої орієнтації діяльності держави до орієнтації

на потреби і задачі громадян;

– наявність ефективного інформаційного простору взаємодії,

налагодження та зміцнення зворотних зв’язків;

– взаємовідповідальність громадян й держави тощо.

В цьому аспекті органам державної влади слід розглядати розширення

взаємодії органів державної влади з громадськими інституціями не як чергову

передвиборчу піар кампанію щодо взаємодії з громадськістю, а як постійну

партнерську співпрацю з використанням потенціалу громадських об’єднань для

задоволення публічних потреб.

30

4. Громадські об’єднання, ініціативи, рухи шляхом створення системи

партнерських організацій, коаліцій і мереж об’єднуються для відстоювання

своїх прав та інтересів. З огляду на це, інститути громадянського суспільства,

що залучаються до прийняття та реалізації управлінських рішень з суспільно

важливих питань, поряд з органами державної влади, потрібно визнати

суб’єктами публічного адміністрування.

5. Доцільним є напрацювання нормативно-правових змін. По-перше,

нормативного регулювання потребує заохочення бізнесу до фінансування

інститутів громадянського суспільства шляхом зменшення податкового

навантаження та спрощення дозвільної та ліцензійної систем. По-друге,

конструктивна громадська ініціатива в державно-управлінських процесах

повинна домінувати і сприйматися органами державної влади як керівництво до

дії. Дані положення можуть бути втілені в життя тільки за умови їх

законодавчого закріплення.

6. Становлення України як правової держави, а суспільства як

громадянського можливе тільки за умови децентралізації влади і розвитку

місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування завдяки

делегуванню повноважень та їх фінансуванню з боку держави, повинні стати

посередницькою сполучною ланкою між органами державної влади та

інститутами громадянського суспільства.

7. Успішна модернізація державного управління має стати результатом

свідомо керованого процесу комплексного залучення до співпраці органів

державної влади, органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського

суспільства та бізнесу.

8. Враховуючи теоретичні та практичні напрацювання, розроблено

концепцію механізму взаємодії суб’єктів суспільного життя в єдиному

інформаційному просторі України, впровадження якої істотно покращить стару

систему державного управління.

31

Концепція взаємодії суб’єктів суспільного життя

в єдиному інформаційному просторі України

Додаток 1

Держава

Органи місцевого

самоврядування

Інститути громадянського

суспільства

Бізнес

32

Список використаних джерел та літератури:

1. Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Радибізнес-

омбудсмена» від 26 листопада 2014 р. № 691 // Урядовий кур'єр № 232, 12

грудня 2014 року.

2. Афонін Е. А. Громадська участь у творенні та здійсненні державної політики

/ Е. А. Афонін, Л. В. Гонюкова, Р. В. Войтович. – К.: Центр сприяння

інституційному розвитку державної служби, 2006. – 160 с.

3. Березенко В. В. Соціальні комунікації в контексті становлення

громадянського суспільства в Україні / В. В. Березенко // Держава та

регіони. Серія: Державне управління. – 2009. – №1. – С. 17–20.

4. Бойчук М.А. Влада і громадянське суспільство: механізми взаємодії [Текст]:

дис... канд. політ. наук: 23.00.01 / Бойчук Микола Андрійович //

Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. - К., 2006. – 222.

5. Відносини між державою і громадянським суспільством: Матеріали

«круглого столу». – К., 2003. – 115 с.

6. В Україні зареєстрували майже півтисячі громадських організацій / сайт

Державної реєстраційної служби України [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.drsu.gov.ua/show/11005

7. Гершунский, Б. С. Гражданское общество в России: Проблемы становления

и развития / Б. С. Гершунский. – М.: Педагогическое общество России, 2001.

– 460 с.

8. Головатий М. Політико-правові аспекти взаємодії демократичної держави й

громадянського суспільства / М. Головатий // Суспільні реформи та

становлення громадянського суспільства в Україні. – К.: УАДУ, 2001. – Т. 1.

– С. 25 – 26.

9. Государственная политика и управление. Учебник. – В 2 ч. – Часть I. –

Концепции и проблемы государственной политики и управления / Под ред.

Л. В. Сморгунова. – М.: «Российская политическая энциклопедия»

(РОССПЭН), 2006. – 384 с.

33

10. Громадські організації у дискурсі демократизації суспільства: монографія /

за наук.ред. В. П. Беха. – К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2011. – 680

с.

11. Громадянське суспільство у світовому та українському вимірах / Матеріали

засідання Дискусійного клубу української науково-педагогічної інтелігенції

22 листопада 2000 р. – К., 2002. – 68 с.

12. Гудима Н. Громадський контроль в Україні за діяльністю органів

державного управління (правове регулювання) // Держава і право: зб.

наук.пр. Вип. 36: Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права

ім.В.М.Корецького НАН України, 2007. - С. 282-290.

13. Гудима Н. Принципи відкритості і прозорості та їх реалізація в державному

управлінні / Н. Гудима // Вісн. НАДУ. – 2005. – № 3. – С. 77–85.

14. Данилова Н. Ю. Публичная политика: от теории к практике / сост. и

науч.ред. Н. Ю. Данилова. - СПб. : Алетейя, 2008. - 356 с.

15. Даудова Г.В. Взаємодія держави і громадянського суспільства:європейський

досвід [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2014-1/doc/4/01.pdf

16. Держава і громадянське суспільство в Україні: проблеми взаємодії :

монографія / І. О. Кресіна, О. В. Скрипнюк, А. А. Коваленко [та ін.] ; за ред.

І. О. Кресіної. – К. : Логос, 2007. – 316 с.

17. Держава і громадянське суспільство: партнерські комунікації у глобальному

світі : навч.-метод. посіб. / В. Бебик, В. Бортніков, Л. Дегтерьова, А.

Кудряченко ; за заг. ред. В. Бебіка. – К. : ІКЦ “Леста”, 2006. – 248 с.

18. Доповідь Національного інституту стратегічних досліджень «Про стан

розвитку громадянського суспільства в Україні». – Київ, 2012. – 56 с.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.niss.gov.ua/public/File/2012naukanrozrobku/stanpozgpsus.pdf

19. Колбеч Г. К. Політика: Основні концепії в суспільних науках / Г. К. Колбеч

/ Пер. з агл. О. Демянчука. – К.: Вид.дім «КМ Академія», 2004. – 127 с.

34

20. Колодій А. Ф. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади

й соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні.

Монографія / А. Ф. Колодій. — Львів: Видавництво «Червона Калина». –

2002. – 276 с.

21. Колодій А. Ф. На шляху до громадського суспільства. Теоретичні засади та

соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні / А. Ф.

Колодій. – Л. : Червона калина, 2007. – 149 с.

22. Кресіна І. До питання про визначення поняття громадянського суспільства і

української революції 2004 року / І. Кресіна // Політичний менеджмент. –

2005. – № 6 (15). – C. 3 – 6.

23. Лациба М. Державне регулювання та стан розвитку громадянського су-

спільства в Україні / М. Лациба // Пріоритети розвитку громадянського су-

спільства України. – К. : Укр. незалеж. центр політ. досліджень, 2008. – С.

15–31.

24. Літкевич В. С. Становлення та сучасний розвиток взаємодії Української

держави з громадянським суспільством / В. С. Літкевич // Стратегічні

пріоритети. - 2014. - № 1. - С. 18-23.

25. Модернізація системи державного управління: теорія та практика

[Текст] : матер. наук.­практ. конф. за міжнар. уч. (5 квітня 2013 р.) :

у 2 ч.Ч. 2 / за наук. ред. чл.­кор. НАН України В. С. Загорського,

доц.А. В. Ліпенцева. - Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2013. - 472 с.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.lvivacademy.com/download_3/ch_2.pdf

26. Оболенський О. Ю. Державна служба : підручник / О. Ю. Оболенський. – К.

: КНЕУ, 2006. – 472 с.

27. Основи публічної політики та управління / за заг. ред. С. О. Телешуна. – К. :

НАДУ, 2011. – 312 с.

28. Особливості формування громадянського суспільства в Україні

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://1snau.ru/gromadyanske-

suspilstvo-3/

35

29. Павлов В. Развитие демократии в мире: украинский контекст / В. Павлов. –

К. : Фонд “Европа XXI”, 2007. – 250 с.

30. Паливода Л. Стан та динаміка розвитку неурядових організацій України

2002–2010 роки : звіт за даними дослідж. / Л. Паливода, С. Голота. – К. :

ТОВ “Видавн. Дім “КуПол”, 2010. – 118 с.

31. Публичная политика: от теории к практике / Сост. и науч. ред. Н. Ю.

Данилова – СПб.: Алетейя, 2008. – 356 с.

32. Пухкал О.Г. Модернізація державного управління в контексті розвитку

громадянського суспільства в Україні [Текст] : монографія / О. Г. Пухкал ;

Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - К. : Київ. ун-т, 2010. - 287

с.

33. Пухкал О.Г. Модернізація системи державного управління в контексті

розвитку громадянського суспільства в Україні [Текст] : автореферат дис. ...

канд. наук з держ. упр. : 25.00.01 / О. Г. Пухкал ; Нац. акад. держ. упр. при

Президентові України. - К. : [б. и.], 2011. - 36 с.

34. Серьогін С. М. Застосування синергетичних підходів до оптимізації системи

органів публічної влади : наук. розробка / С. М. Серьогін, І. В. Письменний.

– К. : НАДУ, 2008. – 52 с.

35. Соціальне партнерство і державна політика: від теорії до практики

демократизації державного управління : монографія / за заг. ред.

В. М. Мартиненка. – X. : Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2009. – 252 с.

36. Традиції демократичного врядування в історії українського

державотворення / В. М. Князєв, Ю. В. Бакаєв, Т. Е. Василевська та ін. – К. :

НАДУ, 2010. – 44 с.

37. Удосконалюючи партнерство між владою та громадянським суспільством:

досвід, моделі, методи : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю. – К.

: НАДУ, 2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://gurt.org.ua/news/events/10979/

36

38. Управління соціальним і гуманітарним розвитком / за заг. ред.

В. А. Скуратівського, В. П. Трощинського : у 2 ч. – К. : НАДУ, 2009. – Ч. 1. –

456 с.

39. Характеристика громадських формувань як інститутів громадянського

суспільства Мін'юст України; Роз'яснення від 24.01.2011р. [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0016323-11

40. Чуклинов А. Е. «Прозрачная» государственная политика: некоторые

проблемы теории и практики / А. Е. Чуклинов // Вестник Российского

университета дружбы народов. – Серия: Политология. – 2006. – № 8 – C. 44–

50.

41. Шаров Ю. П. Стратегічне планування в муніципальному менеджменті:

концептуальні аспекти : монографія / Ю. П. Шаров. – К. : Вид-во УАДУ,

2001. – 302 с.

42. Якубовський О. П. Державна влада і громадянське суспільство: система

взаємодії: Монографія / О. П. Якубовський, Т. О. Бутирська. – Одеса :

ОРІДУ НАДУ, 2004. – 196 с.

43. UNDP. Governance for Sustainable Human Development. New York: UN Policy

Document; 2002.

44. Vigoda E. From Responsiveness to Collaboration: Governance, Citizens, and the

Next Generation of Public Administration / Е. Vigoda // Public Administration

Review. – 2002. – Vol. 62. – № 5. – Р. 527 – 540.