рЕГІОНАЛЬНИЙ ПрАВОВИЙ ПОряДОк В УкрАЇНІ ...mgu.edu.ua/docs/vchen_rada/disertacii/Radzilevich_AKD.pdf · Об’єктом дослідження

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІжНАРОдНИй гУМАНІТАРНИй УНІВЕРСИТЕТ

рАДЗІЛЕВИЧ Дмитро Анатолійович

УдК 340.132:353.1(477)

рЕГІОНАЛЬНИЙ ПрАВОВИЙ ПОряДОк В УкрАЇНІ: ЗАГАЛЬНОтЕОрЕтИЧНЕ ДОсЛІДжЕННя

12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

АВтОрЕФЕрАт дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Одеса – 2019

дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі державно-правових дисциплін Міжнародного гуманітарного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,член-кореспондент НАПрН України,заслужений діяч науки і техніки УкраїниКРИЖАНОВСЬКИЙ Анатолій Федорович, завідувач кафедри державно-правових дисциплінМіжнародного гуманітарного університету.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцентПОДОРОЖНА Тетяна Станіславівна,доцент кафедри публічного права юридичного факультетуЧернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича;

кандидат юридичних наукПІСОВ Максим Петрович, начальник управління організаційно-господарського забезпечення головного управління держпродспоживслужби в Одеській області.

Захист відбудеться «28» листопада 2019 р. о «12-00» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради д 41.136.01 у Міжнародному гуманітарному університеті за адресою: 65009, м. Одеса, Фонтанська дорога, 33.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Міжнародного гуманітарного університету за адресою: 65009, м. Одеса, Фонтанська дорога, 33.

Автореферат розіслано «25» жовтня 2019 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д. Г. Манько

1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Процеси глобалізації, інтеграції, регіоналізації у сучасному світі утворюють надзвичайно складну картину, у якій не проглядається формальна логіка і лінійність. Константою ж є те, що навіть в цих умовах буття людини і її первинних спільнот (сім’ї, роботи, дружнього кола та ін.) локалізується на певній території, прив’язане до неї, зберігає у свідомості певну сакральність. Це отримало відображення у науках про регіони, що досліджують різні аспекти (географічні, історичні, економічні, етнічні, екологічні, культурологічні та ін.) їхнього функціонування і самобутності. Юриспруденція мало торкалась цих питань. І хоча правники (Ж.-Л. Бержель, Р. Давид, М. Таубе, Г.Кельзен, О.Буткевич та ін.) наголошували значущість цієї проблеми, регіональні дослідження є фрагментарними. Втім, сьогодні вже є зрозумілим, що окремі складові різних країн (у т. ч. України) володіють певними правовими особливостями у сфері історії, самоврядування, місцевих податків, екології, регулювання благоустрою, стані правопорушуваності і злочинності, правової свідомості і менталітету. Підтримання сучасного правового порядку на національному і міжнародному рівні немислиме без врахування його стану на рівні регіонів країни і світу. Тому перед юриспруденцією постає завдання осягнення природи регіонального правового порядку, його інституційних засад та інфраструктури. Звернення до цього предмета дослідження викликається актуальністю завдань забезпечення правового порядку в Україні у сучасних умовах (а регіональний підхід уможливлює осягнення цього процесу «знизу» та у розрізі всіх складових території країни), а також необхідністю осмислення феномену правової регіоналізації у цілому.

Актуальність дослідження регіонального правового порядку визначається також і тим, що його рівень у різних частинах країни є досить відмінним, що відбивається на якості правового життя, іміджі, інвестиційній привабливості, призводить до появи т.з. депресивних територій. Розуміння природи правового порядку регіону має слугувати створенню тут сприятливого правового клімату і покращенню якості життя у цілому.

Теоретичну основу дослідження становлять праці фахівців у сфері полідисциплінарної регіоналістики (З. С. Варналій, Я. В. Верменич, В. І. Докаш, М. І. Долішній, А. М. Колодний, В. О. Колосов, Л. П. Нагорна, О. Г. Топчієв, В. К. Симоненко, Р. Ф. Туровський, В. К. Яцунський та ін.), загальнотеоретичної юриспруденції (С. С. Алєксєєв, Ж.-Л. Бержель, Дж. Берман, Р. Давид, В. В. Дудченко, Г. Кельзен, М. І. Козюбра, Н. М. Крестовська, С. І. Максимов, А. В. Малько, О. С. Мельничук, В. С. Нерсесянц, Ю. М. Оборотов, Н. М. Оніщенко, П. М. Рабінович та ін.) та теорії правового порядку (Н. Б. Арабаджи, Н. В. Атаманова, В. М. Казаков, О. П. Сауляк, А. Ф. Крижановський, М. П. Пісов, Т. С. Подорожна та ін.), чиї розробки визначили концептуальну канву сучасного регіонального правового порядку.

2

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках наукової теми Південного Регіонального Центру Національної Академії Правових наук України «Актуальні напрямки розвитку юридичної науки для подальшого розвитку регіонів», затвердженої Президією Національної академії Правових наук України 18 жовтня 2013 року. Тема дисертації безпосередньо пов’язана з комплексною темою кафедри теорії та історії держави і права Міжнародного гуманітарного університету «Правова реальність у сучасному світі: теорія і практика формування та функціонування», яка є частиною комплексної теми Міжнародного гуманітарного університету «Україна і світ у контексті становлення і розвитку соціогуманітарної сфери» на 2016-2020 рр.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у загальнотеоретичній характеристиці регіонального правового порядку, з’ясуванні його природи, особливостей, а також визначенні форм його взаємодії з національним правовим порядком України.

Визначена мета обумовила постановку та вирішення таких задач:з’ясувати причини і умови виникнення регіоналізму у різних

сферах життєдіяльності соціуму і формування наукових напрямків, які досліджують ці процеси;

охарактеризувати головні напрямки досліджень сучасної регіонології та їхню дотичність до правової сфери;

виявити фактори у різних сферах життєдіяльності, які «притягують» (викликають) до себе право;

охарактеризувати сутність регіонального підходу у сучасному науковому знанні та обґрунтувати необхідність і допустимість його застосування у загальнотеоретичній та прикладній юриспруденції;

здійснити предметну юридизацію методології регіональних досліджень у суміжних науках (історії, економіці, етнографії, екології, філології, політології та ін.) для її подальшої екстраполяції на правове впорядкування суспільної життєдіяльноті;

розглянути правовий порядок як можливий об’єкт і предмет регіонально-правового дослідження;

охарактеризувати соціокультурний підхід до регіонального зрізу правового порядку та обґрунтувати необхідність його використання у нашому дослідженні;

охарактеризувати категорію «регіон» у правовому вимірі та ознаки правової самобутності різних територій;

охарактеризувати фактори і умови формування феномену «регіональний правовий простір»;

проаналізувати феномен комплементарності ціннісно-нормативних систем на регіональному рівні як фактору підтримання правового порядку;

у загальнотеоретичному ракурсі проаналізувати процеси формування і підтримання регіонального правового порядку у контексті правового життя регіону;

3

з позицій загальнотеоретичної юриспруденції виявити основні риси і особливості регіонального правового порядку та виробити його визначення.

Об’єктом дослідження є правопорядок як суспільно-правове явище у його сутнісних, інституційних та функціональних аспектах.

Предметом дослідження є регіональний правовий порядок в Україні.Методи дослідження. Методологічний комплекс дослідження

скеровується слідуванням принципу плюралізму, грунтується на регіональному і соціокультурному концептуальних підходах та системі різноманітних методів наукового дослідження. Діалектичний метод уможливив цілісне світоглядне розуміння виникнення, становлення і розвитку регіоналізму у процесах життєдіяльності суспільства та витоків і умов цього феномена у правовій сфері. Комплекс загальнонаукових (цивілізаційний, культурологічний, функціональний, системно-структурний, синергетичний та ін.) та спеціальних (формально-юридичний, соціологічний, інституціональний, аксіологічний, циклічний та ін.) підходів і методів дозволив інструменталізувати пізнавальні зусилля автора щодо осягнення природи і різноманітних аспектів предмета дослідження.

В основу дослідження покладено регіональний та соціокультурний підходи, як свого роду взаємодоповнюючі наукові парадигми. Регіональний підхід як елемент методології став важливим засобом пояснення природніх і суспільних процесів у географії, економіці, історії, етнографії, мовознавстві, політиці тощо, і ствердився як наукова парадигма, що спромагається пояснювати складні і нелінійні процеси світосприйняття і розвитку суспільства, а відтак, володіє пізнавальним потенціалом для права. Регіональний зріз правового порядку (п.п. 1.1, 1.2, 1.3) виявив комплекс умов і факторів (географічних, історичних, економічних, етнічних, екологічних, правових та ін.), які спричиняють вплив на формування самобутності, і навіть унікальності певної території (регіону) і обумовлюють формування і функціонування тут регіонального правового простору і побутуючого на цій основі правового порядку. Соціокультурний підхід (п.п. 2.1., 2.2, 2.3) до регіонального правового порядку уможливив осягнення цього феномена у контексті всієї інфраструктури соціальних умов і факторів правового впорядкування життєдіяльності регіону. Визначальним принципом взаємодії між елементами цієї інфраструктури виступає комплементарність (взаємодоповнюваність) права, релігії, моралі, звичаєво-традиційних нормативів у формуванні та підтриманні регіонального правового порядку (п.п. 2.1, 2.2, 2.3).

Системний підхід до регіоналістики правового порядку уможливив представити його як органічну складову національного правового порядку, а інтегральну цілісність регіональних правових порядків – як визначальний пласт правового порядку національного рівня (п.п.3.1, 3.2, 3.3).

Діалектичний підхід покладено в основу дослідження співвідношення основних чинників формування регіонального правового порядку (п.п. 2.1,

4

2.2, 2.3, 3.2). Синергетичний підхід уможливив виявити взаємодію і взаємопідсилення різних ціннісно-нормативних систем у регулюванні суспільних відносин саме на регіональному рівні правового порядку (п.п. 2.1, 2.2, 2.3). Системно-структурний метод надав можливість співвіднести регіональний правовий порядок з такими поняттями, як «регіональний правовий простір», «регіональне правове життя» (п.п. 3.1, 3.2, 3.3). Використання історичного методу уможливило прослідкувати розвиток регіоналізму, становлення регіоналістики (п.п. 1.1, 1.2, 1.3) та становлення регіональних цілісно-нормативних просторів (п.п. 2.1., 2.2, 2.3,) Формально-догматичний (юридико-технічний) метод використано при здійсненні аналізу чинного законодавства України та нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування (п.п. 3.1, 3.2, 3.3). Аксіологічний підхід дозволив розкрити ціннісну складову регіонального правового порядку та виявити її вплив на його формування і підтримання (п.п. 3.1, 3.2, 3.3). Описовий метод, використаний для характеристики прикладів самобутніх цінностей і норм, які поширені у різних регіонах України (п.п. 2.1, 2.2, 2.3), а статистичний – уможливив аналіз рівня уваги інституцій держави до забезпечення регіонального розвитку та стану правового життя регіонів (п.3.1, 3.2, 3.3).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першою науковою працею, у якій на монографічному рівні ставиться, обґрунтовується і досліджується загальнотеоретична проблематика формування і забезпечення регіонального правового порядку в Україні.

Запропоновано низку положень і висновків, що мають теоретичну та практичну цінність, зокрема:

уперше:встановлено, що регіоналізація різних сфер суспільного буття

спричинила правове опосередкування відповідних процесів у економіці, політиці, етнографії, екології і ін., та призвела до формування у межах національного самобутніх регіональних правових просторів;

проаналізовано і обґрунтовано необхідність застосування у юриспруденції регіонального підходу як теоретико-методологічної стратегії, що уможливлює виявлення правової самобутності суспільно-територіальних утворень (регіонів) і відкриває можливості врахування цього у здійсненні загальнонаціональної правової політики і зміцнення правового порядку;

обґрунтовується необхідність започаткування у системі юриспруденції напрямку, який буде концентрувати методологічні, теоретичні і прикладні розробки щодо правового функціонування регіонів і може називатися правовою регіоналістикою;

встановлено, що регіональний ціннісно-нормативний простір – це просторово-соціальний контекст життєдіяльності індивідів і людських

5

спільнот, що забезпечує впорядкованість соціальних комунікацій у ціннісно-нормативному вимірі та результат цих комунікацій – спільно створюваний (конструйований) суспільний порядок (і його складову – правовий порядок). Важливим елементом регіонального ціннісно-нормативного простору виступає регіональний правовий простір, який володіє такими його головними його інституціональними характеристиками, як територіальність, темпоральність, суб’єктність, а також – ціннісно-правова нормативність;

здійснено теоретико-методологічну проекцію категорії «правове життя» на регіональний рівень життєдіяльності соціуму, що уможливило дослідження правових процесів, відносин, розвитку, які характеризують суспільні, економічні, політичні і правові особливості функціонування регіону у єдності різних іпостасей цього феномена – інституціональному (статичному) і поведінковому (динамічному), і впливають на формування правового порядку;

запропоновано авторську дефініцію регіонального правового порядку, як такого стану правового життя регіону, що визначається якістю правового регулювання суспільних відносин на цій території, домінуванням правослухняних форм правореалізації та правильного правозастосування у правозначущій поведінці суб’єктів права в контексті певної соціокультурної ситуації у цій суспільно-територіальній одиниці;

удосконалено:класифікацію правових порядків на підставі територіальних

особливостей їх функціонування;модель інфраструктури регіонального правового порядку;набули подальшого розвитку: ідеї щодо природи регіону як носія комплексу рис і ознак, що

визначають його правову самобутність;положення щодо розмежування великої і малої традицій (великою

народною традицією пропонується визнавати ту, яка пронизує всю культуру народу, а малою – що поширюється на певну територію, регіон, чи культивується конкретною спільнотою людей (напр., етнічною групою).

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені у дисертації висновки та пропозиції можуть бути використаними у:

науково-дослідній роботі – як підґрунтя для подальшої розробки теоретико-методологічних положень про подальший розвиток теорії правового порядку у світлі регіонального та соціокультурного підходів;

правотворчій діяльності – при вирішенні проблем реформи місцевого самоврядування в Україні та удосконаленні механізму впливу регіональних інституцій на забезпечення правового порядку;

юридичній практиці – при розробці нових правових засобів забезпечення і підтримання регіонального правового порядку;

6

навчальному процесі – при підготовці та викладанні навчальних дисциплін із загальнотеоретичної юриспруденції, конституційного права, кримінології та інших галузевих дисциплін, а також спецкурсу «Регіональний правовий порядок у системі національного правового порядку в Україні».

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Міжнародного гуманітарного університету, оприлюднювались на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема, «Розвиток державності та права в Україні: реалії та перспективи» (Львів, 15 – 16 вересня 2017 р.), «Вітчизняна юридична наука в умовах сучасності» (Харків, 15 – 16 березня 2019 р.), «Актуальні дослідження правової та історичної науки» (Тернопіль, 13 червня 2019 р.), «Теоретичні питання юриспруденції і проблеми правозастосування: виклики 21 століття (м. Харків, 21 червня 2019 р.), «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина» (Запоріжжя, 21-22 червня 2019 р.), «Національні та міжнародні стандарти сучасного державотворення: тенденції та перспективи розвитку (м. Харків, 2–3 серпня 2019 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені в 12 публікаціях: 4 у наукових фахових виданнях України, 2 у зарубіжних виданнях, та у 6 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з трьох розділів, які включають дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 266 сторінок, з яких основний текст – 200 сторінок. Список використаних джерел містить 486 одиниць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність, теоретичну і практичну значущість теми дисертації, продемонстровано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет та методи дослідження, показано наукову новизну й практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо апробації та публікацій.

Розділ 1. «Регіональний дискурс правового порядку: теоретичні і методологічні засади» складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу становлення полідисциплінарної регіоналістики, методологічні і теоретичні надбання якої можуть слугувати осмисленню регіональних процесів у правовій сфері.

У підрозділі 1.1. Регіоналізм як парадигма науки і стратегія розвитку юриспруденції проаналізовано значення регіональної парадигми осягнення життєдіяльності людського суспільства, яка відображає природно-історично

7

усталений принцип територіальної організації соціальних, політичних, економічних та інших процесів суспільного життя людей, що спричинив величезний вплив на світосприйняття і життєдіяльність людства.

Регіоналізм, як природний принцип територіальної організації соціальних, політичних, економічних та інших процесів суспільного життя, спричинив величезний вплив на світосприйняття і життєдіяльність людства. На жаль, регіональні аспекти правової сфери не були предметом ґрунтовних наукових досліджень, причому не тільки в Україні, але й за кордоном. Тому необхідно звернутися до методології, яка уможливлює здійснити юридизацію наявних у інших наукових дисциплінах актуальних знань про природу і особливості функціонування регіональних людських спільнот, і, передусім, до предметної сфери, яка є близькою до права – економіки, історії, політики тощо. Це є тим більш доречним, бо вже на перших етапах ствердження регіональних економік виявляє себе правовий аспект, що спричиняється необхідністю правового впорядкування суспільних відносин на теренах відповідних територій. Крім того, опанування регіонального теоретичного і прикладного дискурсу у історії різних наук уможливлює заповнити прогалини у вітчизняних дослідженнях регіональної проблематики правової реальності, започаткувати творення необхідного для цього теоретико-методологічного підґрунтя.

Правовий порядок, який є «інтегральним» показником стану правового життя країни і її окремих регіонів, може розглядатися у якості «ідеального» (хоча і дуже складного) предмета регіонально-правового дослідження, яке має включати аналіз інституційних його складових у контексті життєдіяльності регіону. Комплексна природа конкретної території не дозволяє розглядати правовий порядок відірвано від інших – культурних, етнічних, економічних, політичних, демографічних та інших процесів.

У підрозділі 1.2. «Регіон у правовому вимірі: поняття, ознаки, види» проаналізовано значення для правової сфери доктринальної і офіційної практики використання терміну «регіон». Слово регіон надзвичайно цікаве за змістом та етимологією, бо поєднує у собі властивості поняття і метафори, причому, інколи досить непомітний перехід від першого до другого спостерігається не тільки у побутовій сфері, але й у науковому обігу.

Проведений нами аналіз свідчить наявність широкого спектру значень у офіційному використанні терміну «регіон» (у базі даних «Законодавство України» (231836 документів) знайдено 1286 документів, у назві яких використане слово регіон, та у змісті 5000 документів). Термін «регіон» у законодавстві України має сім різних визначень, що спричинено як вадами нормотворчої юридичної техніки, так і труднощами зведення відмінностей регіонів до «одного знаменника» у юридичному визначенні поняття.

Цілий комплекс питань правового опосередкування регіоналізації України виявляє і природно та історично усталений поділ на гірські,

8

приморські, прикордонні та історичні регіони і субрегіони (напр., Бесарабія, Донбас, Галичина та ін.).

У підрозділі 1.3. «Правова самобутність територій як підґрунтя і фактор регіонального правового порядку» науковий пошук спрямований на те, чи породжує детермінована географічно, історично, етнографічно, економічно, політично, соціально та ін. унікальність регіону певну його самобутність і у правовій сфері, та чи відбивається це на стані регіонального правового порядку.

Для осягнення контексту регіонального правового порядку надзвичайно цікавими є дослідження взаємодії і співвідношення права та території, оскільки наявні розвідки дають підстави вважати, що територіальна самоідентифікація є результатом ототожнення індивіда з певною територіальною спільнотою. Важливим моментом тут виступає масштаб чи межі цієї територіальної спільноти, до якої відчуває причетність особа: це може бути обмежена територія – конкретне місце (місто, село, область), чи значно більш широкі простори (Україна).

Багато що залежить від умов соціалізації і статусу конкретного індивіда. Наявність навіть умовних кордонів між регіонами відбиває усталений у суспільстві поділ території, просторів (економічного, соціального, політичного), і є своєрідним маркером «горизонтального» поділу суспільства. Підставами для такого розмежування можуть бути природні фактори (обмеження певної території і, відповідно, ареалу людського поселення, гірськими масивами, водними артеріями тощо). Наприклад, Хустський район Закарпаття зі всіх боків оточений горами, що сприяло збереженню тут компактних поселень угорців, їхньої національної культури та етнічної самоідентифікації. Цей поділ може призводити до виникнення протиріч, конфліктів, посилення напруги у зоні межування, у які можуть бути втягнуті спільноти регіонів. Питома вага економічних, політичних, культурних, функціональних, інституційних складників при цьому є різною, то ж зусилля центральної влади мають спрямовуватися на її оптимізацію.

Кожен з факторів, які визначають самобутність регіону, притягує до себе певні правові засоби регулювання, які також надають вже правової специфіки даному регіону. Забезпечення правового порядку у подібних регіонах вимагає особливої уваги центральної і регіональної влади, з одного боку, та наукового вивчення – з іншого.

У розділі 2 «Соціокультурний вимір регіонального правового порядку в Україні» висвітлюються найважливіші складові ціннісно-нормативної системи суспільства, аналізуються традиційно-звичаєві витоки регіонального правового порядку, розкриваються релігійні детермінанти регіонального правового порядку в Україні.

У підрозділі 2.1. «Ціннісно-нормативна система і правовий порядок у регіональному вимірі: співвідношення і взаємодія» доводиться, що

9

правовий порядок у соціумі ґрунтується на цілій системі факторів і умов, які забезпечують його формування і функціонування, що дає підстави говорити про своєрідну інфраструктуру правового порядку. Серед складових цієї інфраструктури – соціокультурне середовище, ціннісно-нормативна система суспільства, правова система, правова культура і правова свідомість, правова поведінка та ін. Кожен з цих елементів сам по собі функціонує як складна система, яка поділяється на підсистеми та інші складові.

Здійснений у дисертації аналіз функціонування ціннісно-нормативних систем регіонального рівня дає підстави стверджувати, що умови, в яких діють соціальні норми, характеризуються певними територіальними особливостями, які визначаються географічною, етнічною, економічною, культурно-історичною, лінгвістичною самобутністю регіону. На рівні регіону виробилися і ствердилися цінності і нормативи, які характеризуються тяглістю, ствердилися протягом тривалого часу (релігійні і моральні цінності і норми, традиції, звичаї, обряди), а також ті, яким властива відносна динамічність і змінюваність (політичні, корпоративні, правові). Зазначене дає підстави для гіпотези про функціонування на рівні регіону специфічного ціннісно-нормативного утворення, яке можна назвати регіональною ціннісно-нормативною системою. Це система цінностей і норм, що включає мораль, релігію, традиції, звичаї, обряди, корпоративні, політичні і правові нормативи, які склалися у процесі життєдіяльності і розвитку відповідного регіону, і відбивають історичні, географічні, етнічні, економічні та інші особливості людських спільнот, що проживають на цій території і утворюють певну ціннісно-нормативну цілісність.

Соціокультурний аналіз взаємодії права і інших ціннісно-нормативних систем на регіональному рівні уможливив виявити особливості комплементарності соціальних норм, стихійне суспільне використання якої вирішує проблеми протиріч права і моралі, релігії, політики тощо.

У підрозділі 2.2. Традиційно-звичаєві витоки регіонального правового порядку висвітлено питання впливу на формування правового порядку звичаїв, традицій і обрядів, які отримали поширення у різних регіонах нашої країни. Регіональні особливості звичаїв виявляють себе у різний спосіб. Є звичаї, властиві всій Україні, але у різних регіонах отримали свою специфіку (Івана Купала). Є й регіональні звичаї, які взагалі не спостерігаються на території країни. Так, в Карпатах зберігся стародавній християнський звичай, який колись існував у Європі: це прощення гріхів прапрабабці чи прапрадідові праправнуками (гуцули називають цей звичай «прошші предчіт»).

Традиційні форми регулювання (релігія, звичаї, мораль) на регіональному рівні зберігають свою роль через щільність контактів і «близькість» цих нормативів до громади. І навіть домінуюча форма сучасної соціальної взаємодії – конкуренція на місцевому і локальному

10

рівні функціонує у значно «пом’якшеному» вигляді, очевидно, через те, що учасники відносин, як правило, або добре знають одне одного, або мають певне спільне коло знайомих, пов’язані між собою не тільки діловими, ринковими відносинами, але й особистісними зв’язками. Тут зберігаються моделі солідаристських особистих відносин, які на загальносоціальному рівні активно витісняються відносинами конкурентними, ринковими, в основі яких – прагнення до особистої вигоди. Це також особливості регіональних умов функціонування правового порядку.

Регіональний рівень у сучасних умовах більшою мірою, ніж загальнонаціональний, є прихильним до регуляції традиційно-звичаєвими нормами, тому вплив цього чинника на правовий порядок зберігається і нині.

У підрозділі 2.3. Релігійні детермінанти регіонального правового порядку в Україні наголошується, що конфесійне розмаїття є тим фактом, який необхідно враховувати і у проблематиці правового порядку. Згідно з результатами досліджень, усі аспекти релігійного і церковно-конфесійного самовизначення українців мають виразний регіональний характер. Західний регіон традиційно характеризується найвищим рівнем релігійності, Південний і Східний – найнижчим, де самовизначення громадян у релігійній сфері останнім часом відзначається нестійкістю, що, ймовірно, відбиває загальну суперечливість змін у масовій свідомості цих регіонів після 2014 р. Для жителів Сходу характерним є низький рівень довіри до ієрархів усіх найбільших церков України (в т.ч. й тих, які найбільш представлені в цьому регіоні).

Не є монолітом і конфесійність головних регіонів. Західну Україну за її релігійно-конфесійними характеристиками можна розділити на чотири різні регіони: Закарпаття (греко-католицизм); Буковина (православ’я); Галичина (греко-католицизм); Волинь (греко-католицизм та православ’я). Доволі строкатий вигляд має релігійна палітра і інших регіонів України. Це змушує зробити принциповий висновок: держава має дуже зважено підходити до підтримки тієї чи іншої конфесії.

Серед регіональних тенденцій, які звертають на себе увагу – залежність між національно-церковним самовизначенням та умовами родинного, ба, навіть шкільного виховання. Тут це має свій особливий вияв. І викладання у школах християнської етики, а то й Закону Божого, що практикується за згодою батьків – яскравий доказ цього. Звідси у певних регіонах високий відсоток тих, хто вірить у Бога, може задовольняти власні потреби у будь-якій церкві, якщо вона традиційна у його сприйнятті та батьків. Такий підхід реалізується і на Півдні України, в Одесі, де завершується створення загальноосвітньої церковно-приходської школи – «школи майбутнього, яка орієнтується на духовне виховання підростаючого покоління».

Особливо актуальний сюжет нашого дослідження – осягнення ролі і значення кліриків у сфері регіонального правового впорядкування.

11

Священник живе у громаді, і тому одним з перших отримує інформацію про порушення кимось із вірян релігійних, моральних, чи навіть правових норм, і певним чином може впливати на порушників через проповідь чи індивідуальні бесіди тощо. Служіння парафіяльного священника, як свідчить практика, володіє величезним потенціалом правовиховного, профілактичного і «перевиховного» впливу на віруючих, у тому числі, і молодь.

Розділ 3 «Інфраструктура регіонального правового порядку» складається з трьох підрозділів, в яких розкрито функціонування розгалуженої системи, функціонування якої спрямовується на формування умов, необхідних для встановлення, підтримання і забезпечення правового впорядкування суспільної життєдіяльності.

У підрозділі 3.1 «Інституціоналізація правового порядку у регіональному вимірі: статика і динаміка» аналізується становлення і функціонування створюваних соціумом цінностей, правил, норм, органів і організацій, які опікуються забезпеченням правового порядку. Інститути у правовій сфері мають соціально-правову і владну природу, тому, на нашу думку, коректніше, для уникнення протиріч з термінологією юриспруденції, яка використовує категорії «правові інститути» і «інститути права», запропонувати термін «соціально-правові інститути». У якості соціально-правового інституту ми розуміємо упорядковані, усталені соціально-правові утворення (організації громадянського суспільства, органи держави і місцевого самоврядування), які на офіційній чи конвенційній основі підтримують функціонування ціннісно-нормативної правової системи для забезпечення належного правового порядку у процесі суспільної життєдіяльності.

На регіональному рівні утворення і функціонування соціально-правових інститутів включене у регіональний ціннісно-нормативний простір. Регіональний ціннісно-нормативний простір – це просторово-соціальний контекст комунікації індивідів і людських спільнот, своєрідний простір оціночних значень, що обумовлений суб’єктивним сприйняттям регіональної соціальної реальності. Цей ціннісно-нормативний простір забезпечує впорядкованість соціальних комунікацій у ціннісно-нормативному вимірі та результат цих комунікацій – спільно створюваний (конструйований) суспільний порядок (і його складову – правовий порядок). Регіональна «локалізація» ціннісно-нормативних систем, завдяки високій щільності інтерсуб’єктивних комунікацій на цьому рівні пояснює високу ефективність впливу на свідомість і поведінку соціальних суб’єктів корпусу цінностей і норм, які діють у даному регіоні. І хоча через диференціацію і ціннісну стратифікацію регіональний ціннісно-нормативний простір не позбавлений конфліктності, суспільна конвенційність щодо правових цінностей є вирішальною для формування регіонального правового порядку. Важливим аспектом інституціоналізації регіонального правового порядку виступає регіональний правовий простір, який володіє такими

12

головними інституціональними характеристиками, як територіальність, темпоральність, суб’єктність, а також – ціннісно-правова нормативність.

У підрозділі 3.2 «Нормативно-правові константи регіонального правового порядку в Україні» категорія «регіональний правовий простір» отримує змістовне наповнення аналізом корпусу правових засобів різного рівня, різної юридичної сили, правовими актами, які різняться за дією по території і по колу осіб – все це створює дуже складний «правовий ландшафт» кожного окремого територіального утворення. У якомусь сенсі можливо говорити про правову унікальність (оригінальність, окремішність) регіону, бо на додаток до загальнодержавних нормативно-правових і інших правових актів тут діють і регіональні, які й відбивають певну специфіку правового порядку на цій території. Розмаїття правових засобів має цікаві територіальні «прив’язки» і особливості, складається у досить індивідуальні конфігурації на правових просторах окремих регіонів, і тому вимагає знань практикуючих юристів, чиновників, громадян для реалізації прав та інтересів. Характерною ознакою правового регулювання територій у сучасних умовах є нормативна надлишковість, що досі залишається своєрідним рудиментом радянської системи, яка прагнула тотального охоплення відносин у правовій сфері.

Важливий для дослідження регіонального правового порядку аспект пов’язаний з аналізом «заточеності» законодавства України на розвиток конкретних регіонів. Так, база даних “Законодавство України” (234761 документ) містить 18319 офіційних документів центральних органів державної влади України, які стосувалися конкретних регіонів. При середньому значенні 705 документів на регіон по Україні «регулятивна увага» центральних органів державної влади до територій є більш-менш рівномірною, при цьому найменше актів щодо Чернівецької області (449), а найбільш щодо Києва (1499). Серед суб’єктів нормотворення тут домінують органи виконавчої влади, що породжує проблеми, пов’язані з якістю нормативно-правових актів, відповідністю їх сучасним правовим стандартам. Особливої уваги з позицій забезпечення регіонального правового порядку вимагають нормативні акти місцевих органів влади і самоврядування.

У підрозділі 3.3 «Правове життя як контекст регіонального правового порядку» здійснено спробу проекції на регіональний рівень категорії правового життя, що відкриває шлях до такого розгляду правових процесів, відносин, розвитку, які характеризують суспільні, економічні, політичні і правові особливості функціонування регіону. Категорія правового життя у такому випадку – це ще один кут зору дослідження регіонального правового порядку, де у єдності різних іпостасей цього феномена – інституціональному (статичному) і поведінковому (динамічному), з врахуванням предмета нашого дослідження робиться акцент саме на динамічній його характеристиці.

13

Правове життя регіону є складовою загальнонаціонального правового життя, проте регіональний рівень володіє особливостями, що спричинені низкою умов правової життєдіяльності конкретної територіальної одиниці.

Одним із визначальних факторів специфіки регіонального правового життя ми вважаємо наявність на цьому рівні інституту місцевої (територіальної, регіональної) нормотворчості, який охоплює різні напрямки багатоманітної діяльності органів місцевого самоврядування у сфері правового регулювання регіональних суспільних відносин.

Виявлені у процесі дослідження приклади планування і організації правової роботи у окремих регіонах свідчать про посилення відповідальності регіональної влади за стан законності і правового порядку, забезпечення прав і свобод громадян, покращення регіональної правової сфери у цілому. Загалом, позитивно оцінюючи практику розроблення і здійснення регіональних програм оздоровлення правового життя і зміцнення правового порядку, необхідно зазначити, що досягненню їх ефективності і дійсно високих результатів заважає компанійщина і формалізм у цій сфері, доволі слабка залученість інституцій громадянського суспільства, а також – досить довільні процедури визначення напрямків і обсягів фінансування, а інколи – і повної його відсутності.

ВИСНОВКИ

У Висновках узагальнено нові науково обґрунтовані результати проведеного здобувачем дослідження, яке розв’язує конкретне наукове завдання, що має істотне значення для загальнотеоретичної юриспруденції, а саме: впорядковані знання про регіональний правовий порядок в Україні, теоретично обґрунтовані положення щодо застосування у юриспруденції регіонального підходу як теоретико-методологічної стратегії, що уможливлює виявлення правової самобутності суспільно-територіальних утворень (регіонів) і відкриває можливості врахування цього у здійсненні загальнонаціональної правової політики і зміцнення правового порядку.

Вирішення встановлених наукових завдань дало можливість сформулювати такі теоретичні висновки та пропозиції:

1. Життєдіяльність людини і суспільства навіть в епоху глобалізації локалізується у конкретній територіальній одиниці, яка характеризується певними природними і географічними умовами, історичними та етнокультурними відмінностями, економічними і соціальними особливостями, і саме вони у своїй «кількісно-якісній» комплексності формують специфіку даного регіону. Регіоналізм, як природний принцип територіальної організації всіх процесів суспільного життя людей, спричинив величезний вплив на світосприйняття і життєдіяльність людства. Регіональний підхід як елемент методології став важливим засобом пояснення природніх і суспільних процесів у географії, економіці,

14

історії, етнографії, мовознавстві, політиці тощо, і ствердився як наукова парадигма, що спромагається пояснювати складні і нелінійні процеси світосприйняття і розвитку суспільства.

2. Проблематика досліджень регіональної науки охоплює надзвичайно широкий спектр питань функціонування і розвитку економіки, політичних відносин і процесів, тенденцій соціального розвитку і відношення населення регіонів до економічних та соціальних явищ, де об’єктивно необхідними виявляються правові аспекти, дослідження яких вимагає участі юриспруденції. І навіть історико-культурні, етнічні чи філологічні проблеми так чи інакше виявляють свою дотичність до правової проблематики. При цьому виявляється цілий пласт явищ, які мають правову природу, і, таким чином, відносяться до предмета юриспруденції, наприклад, правовий статус окремих територій (політичний, економічний, екологічний), політико-правовий розвиток (у тому числі й історичний) територій, місцеві податки, стан правопорушуваності та злочинності, правового порядку у регіоні та ін.

3. Попри те, що відомі правники відзначали очевидний вплив різних регіональних факторів на правовий розвиток суспільства і виникнення на цій основі регіональних правових відмінностей, це не призвело до утвердження та розвитку регіонального підходу у юриспруденції. Тому необхідно звернутися до методології (передусім, це соціокультурний підхід, дослідження циклічності, дискурс територіального простору та ін.), яка напрацьована у суміжних наукових дисциплінах та коректно юридизувати наявні теоретичні і прикладні знання про закономірності і особливості функціонування регіональних людських спільнот для використання правниками. Екстраполяція цієї методології на правову сферу відкриває нові можливості перед юриспруденцією у осягненні багатьох гострих та актуальних проблем сучасного правового буття.

4. Можливість дослідження правового порядку у конкретному регіоні має включати аналіз інституційних його складових, які не «відділяються» від загального контексту життєдіяльності регіону. Необхідно розуміти, що комплексні зв’язки явищ конкретної території не дозволяють розглядати правовий порядок відірвано від інших – культурних, етнічних, економічних, політичних, демографічних та інших процесів. Більше того, ці процеси, на нашу думку, слід сприймати у якості умов і факторів, які тією чи іншою мірою впливають на стан і розвиток правового порядку у регіоні.

5. Правова експлікація категорії «регіон» є своєрідним узагальненням різних визначень регіону на основі сучасної його інтерпретації як триєдності природного, штучного (створеного впродовж тисячоліть існування людського роду) та соціального середовища, що становить функціональну, структурно-галузеву і просторову компоненту господарчого життя держави і навколишнього природного середовища. У найзагальнішому вигляді регіон виступає як створена силами

15

внутрішнього тяжіння територія, що є однорідною з погляду певних визначальних критеріїв, за якими вона відрізняється від інших територій. Вибір регіональних конфігурацій правового порядку є достатньо широким, бо предметом дослідження може виступати і офіційна адміністративно-територіальна одиниця (велике місто, область, район), і історично усталені території-регіони, і навіть ті, дослідження яких викликається певними обставинами (напр., території Донецької і Луганської областей, де проводиться операція об’єднаних сил).

6. Здійснений у дисертації полідисциплінарний аналіз терміна «регіон» уможливив позначити ті його ознаки, які мають універсальний характер. 1. прив’язка до території, межі якої склалися природнім шляхом чи визначені людиною. При цьому одна і та ж територія може бути поділена на різні частини за різними підставами і складати множинність різних за характером регіонів. 2. Регіон характеризується цілісністю, як територіальне утворення, що має відносну гомогенність через поєднаність на основі певних принципів – економічних, географічних, політичних, етнографічних, історичних та ін. 3. Регіон позначається топономічно, тобто має власну назву, яка виокремлює його з числа інших, (у різних предметних сферах усталилися певні правила присвоєння назв регіонам). 4. Регіон – це система, точніше, це система-комплекс – сукупність різнорідних складових, які необхідні для підтримання його функціонування, його повноцінної життєдіяльності (самодостатності) – географічних, природних, економічних, соціальних, етнічних, політичних. 5. «Самоусвідомленість» регіону, тобто сприйняття регіональною свідомістю (свідомістю домінуючої частини спільноти), як певним чином виокремленого суспільно-територіального утворення; здатність регіону бути «силою сакральності», насамперед, для його населення, для країни, і зарубіжжя. 6. Регіон – це соціальний організм, всередині якого функціонують збалансовані історичні, економічні, етнічні, політичні, суспільно-психологічні, правові, та інші процеси, як необхідні аспекти регіональної життєдіяльності (регіонального суспільного життя).

7. Регіональний рівень правового порядку є важливим, бо різноманітні правові акти – правозначуща поведінка людей, нормотворча діяльність чи правозастосовні акти державних і недержавних органів завжди є локалізованими у просторі. Площина цього простору є своєрідною ареною, на якій відбуваються правозначущі події, у результаті яких виникають локальні правові порядки, котрих навіть у межах регіону виникає дуже багато. Своєрідним «інтегралом» цих локальних правових порядків виступає регіональний правовий порядок. А, оскільки, «сума» (не арифметична, а «інтегральна») локальних правозначущих подій складається з окремих поведінкових актів, то первинним джерелом правового порядку слід назвати індивіда, який, насправді, є справжнім «атомом» правового життя і правового порядку.

16

8. Для осягнення процесу формування регіонального правового порядку надзвичайно важливими є дослідження взаємодії і співвідношення права та території. Правова самобутність окремих регіонів формується під впливом державного кордону. Кордон, як один із факторів, що «конструює» людське світобачення, створює такий феномен, як прикордоння, яке власне, є розділеним кордоном, і відноситься до юрисдикцій різних держав. Відносини між різними сторонами прикордоння можуть розвиватися за різними сценаріями (конфронтація, кооперація, чи ігнорування), але так чи інакше формується нова єдність, яка є своєрідним «буфером» відносно території вглиб обох країн, і є особливим різновидом регіонів.

9. Аналіз географічних, історичних, економічних, політичних, етнічних та інших процесів у регіональному вимірі наводить на думку, що кожен із цих аспектів життєдіяльності і розвитку території володіє власним «каналом» притягнення права. Так, свого часу, прагнення українських міст до самоврядування і економічного розвитку стали «силою тяжіння» для впровадження Магдебурзького права. Наслідком є не тільки велика кількість правових пам’яток, але й очевидний їх відбиток у ментальності населення цих регіонів.

10. Дослідження регіонального зрізу функціонування ціннісно-нормативної системи суспільства дає підстави для висновку, що ця система досить чітко розділяється на два рівні – на загальнонаціональний, і регіональний. Загальнонаціональний рівень охоплюють цінності і норми, які є домінуючими (значущими) для всього суспільства. Регіональний рівень відбиває територіальні і групові особливості сприйняття цінностей і норм. Регіональна групова свідомість виконує функцію своєрідного фільтра, який послаблює чи, навпаки, посилює дію тих чи інших цінностей і норм на певній території. Дослідження факторів, умов і механізмів формування правового порядку на регіональному рівні виявило, що тут задіяні як загальносоціальні чинники (культурний контекст, релігійні і традиційні фактори, і, звичайно ж, правові засоби), які, інколи піддаються впливу територіальних особливостей, так, власне, і регіональні.

11. Пошуки ефективного еквівалента цінностей шляхом інструменталізації уявлень про належне у конкретно-історичному, соціальному контексті, як складових системи нормативної регуляції і елементів «життєвих програм» соціальних суб’єктів призвели до появи нового концепту – «соціокультурний зразок». Це суто особистісно опосередковані соціальні уявлення про належне, живий приклад, який втілює ті чи інші цінності, норми, принципи, знання чи вірування. Регіональне життя демонструє тенденцію до «економізації» уявлень людей – найбільш популярним соціокультурним зразком стає підприємець, «економічна людина», яка має специфічну систему цінностей, розбудовує відносини з іншими, керуючись вигодою чи інтересом, може бути наочним прикладом ведення бізнесу у рамках права, ствердження правового

17

порядку у економічній сфері, а, відтак, у регіоні в цілому. Так, у 2018 році рішенням міської ради м. Одеси звання почесних громадян присвоєне двом відомим бізнесменам – будівельнику і ресторатору.

12. При дослідженні функціонування різних ціннісно-нормативних систем (моралі, релігії, права, звичаїв, традицій) на регіональному рівні виявляються такі особливості співвідношення і взаємодії між ними, як їхнє «зближення», конвергенція і взаємодоповнюваність (комплементарність). Використаний у нашому дослідженні соціокультурний підхід уможливив формулювання гіпотези про функціонування на рівні регіону специфічного ціннісно-нормативного утворення, яке можна назвати регіональною ціннісно-нормативною системою. Це система цінностей і норм, що включає мораль, релігію, традиції, звичаї, обряди, корпоративні, політичні і правові нормативи, які склалися у процесі життєдіяльності і розвитку відповідного регіону, і відбивають історичні, географічні, етнічні, економічні та інші особливості людських спільнот, що проживають на цій території і складають ціннісно-нормативну цілісність.

13. Спроба інституційного осягнення феномена мегасистеми ціннісно-нормативного регулювання соціальної життєдіяльності у сфері правового впорядкування на регіональному рівні дала підстави стверджувати, що співвідношення права і інших ціннісно-нормативних систем у сучасному суспільстві необхідно розглядати як сукупність інституційних відносин між цими соціальними інститутами, їх співвідношення і взаємодію в процесі регулювання суспільних відносин для досягнення спільної мети – впорядкування суспільної життєдіяльності. Категорія «інституційні відносини» розуміється як відносини між такими соціальними інститутами як держава, суспільство і суспільні утворення, релігія, етнічні інституції на основі усталених у суспільстві цінностей, принципів і норм соціального співжиття та уявленнях про роль і місце у ньому права, релігії, традиційних і моральних норм.

14. Потужним потенціалом впливу на правовий порядок у суспільстві, і на регіональному рівні володіє Церква в Україні. Співпраця держави і Церков є, або у перспективі може бути плідною у багатьох напрямах, а це – розробка й впровадження різноманітних соціальних програм, захист фундаментальних норм моралі, духовне виховання молоді, підтримка інституту сім’ї, збереження довкілля, відродження традицій милосердя і благодійництва, охорона здоров’я тощо.

15. Результатом вкорінення у життєдіяльність людської спільноти умов і факторів життєдіяльності, які пов’язані з особливостями регіональних чинників (історичних, географічних, економічних, моральних, релігійних, правових тощо), є утворення особливого простору людського буття, який ми пропонуємо називати «регіональний ціннісно-нормативний простір». Регіональний ціннісно-нормативний простір – це просторово-соціальний контекст комунікації індивідів і людських спільнот, своєрідний простір

18

оціночних значень, що обумовлений суб’єктивним сприйняттям регіональної соціальної реальності. Цей ціннісно-нормативний простір забезпечує впорядкованість соціальних комунікацій у ціннісно-нормативному вимірі та результат цих комунікацій – спільно створюваний (конструйований) суспільний порядок (і його складову – правовий порядок).

16. Важливим елементом регіонального ціннісно-нормативного простору виступає регіональний правовий простір, який володіє такими його головними інституціональними характеристиками, як територіальність, темпоральність, суб’єктність, а також – ціннісно-правова нормативність. Для регіонального правового порядку ці диспозиції також мають велике значення, бо така інституційність виявляється і у правовому впорядкуванні регіональної життєдіяльності. Регіональний правовий простір формується Конституцією і законами України, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, міністерств, відомств та інших центральних органів виконавчої влади, нормативно-правовими актами місцевої влади, а також міжнародно-правовими актами.

17. Проекція правового життя на регіональний рівень відкриває шлях до такого розгляду правових процесів, відносин, розвитку, які характеризують суспільні, економічні, політичні і правові особливості функціонування регіону, і впливають на формування правового порядку. Категорія правового життя у такому випадку – це ще один кут зору дослідження регіонального правового порядку, де у єдності різних іпостасей цього феномена – інституціональному (статичному) і поведінковому (динамічному), з врахуванням предмета дослідження робиться акцент саме на динамічній його характеристиці. Головною особливістю правового життя є переважно горизонтальний характер його структури. Вплив вертикальних інституцій тут, звичайно, ж. є присутнім, але має контекстне (фонове) і факультативне значення. Більше того, надмірне втручання держави у правове життя деформує природні процеси правової комунікації, стримує і придушує правову ініціативність соціальних суб’єктів, що, у підсумку, обмежує суспільний розвиток у цілому.

18. З загальнотеоретичних позицій регіональний правовий порядок характеризується наступним:

– він може функціонувати як на національному рівні, будучи його складовою, так і на міжнародному (міждержавному, глобальному) рівні (правовий порядок Європейського Союзу);

– може бути «прив’язаний» як до територіальних утворень, офіційно визнаних регіонами, так і до тих, які склалися у процесі соціально-історичного розвитку;

– на його теренах у якості складових можуть функціонувати галузеві правові порядки (адміністративно-правовий, цивільно-правовий, трудовий, кримінально-правовий, екологічний та ін.), корпоративний, місцевий (локальний);

19

– він відображає стан (якість) правового життя регіону та інституційно грунтується на цінностях і нормативах загальнонаціонального і регіонального рівня, співвідношення і взаємодія яких вимагає балансу;

– суб’єктами підтримання регіонального правового порядку є регіональні громади та інституції громадянського суспільства, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, правоохоронні органи та органи галузевого управління у регіоні, а у разі необхідності – центральні органи державної влади.

19. Регіональний правовий порядок як органічна складова національного – це такий стан правового життя регіону, який визначається якістю правового регулювання суспільних відносин, домінуванням правослухняних форм правореалізації та правильного правозастосування у правозначущій поведінці суб’єктів права в контексті певної соціокультурної ситуації у цій суспільно-територіальній одиниці та ефективністю правозахисної і правоохоронної діяльності.

20. Забезпечення сучасного правового порядку в Україні має ґрунтуватися на правовій політиці, яка враховує і задіює засоби і заходи загальнонаціонального і регіонального рівня, особливості правового життя і правових ситуацій у регіонах країни, інтегрує зусилля конструктивно налаштованих соціальних суб’єктів з метою підтримання надійного правового порядку в країні та її регіонах.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Радзілевич Д. А. Правовий порядок у регіональному вимірі: до постановки проблеми. Юридичний бюлетень. 2017. випуск 5. С.35-40.

2. Радзілевич Д. А. Феномен регіонального правового порядку в концептуальному полі загальнотеоретичної юриспруденції. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2019. Випуск №2. С. 24-27.

3. Радзілевич Д. А. Релігія та правовий порядок у регіональному вимірі (до постановки проблеми). Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Cерія Юриспруденція. 2019. Випуск №38. С.14-17.

4. Радзілевич Д. А. Правове життя як контекст регіонального правового порядку в сучасній Україні. Південноукраїнський правничий часопис. 2019. №2. С. 60 – 64.

5. Радзілевич Д. А. Регіональний правовий порядок в Україні як концепт загальнотеоретичної юриспруденції. Recht der Osteuropaischen Staaten. 2018. №4. С.216-219.

6. Радзилевич Д. А. Комплементарность элементов инфраструктуры правового порядка: к постановке проблемы. Legea si Viata. 2019. №7. С. 74-76.

20

7. Радзілевич Д. А. До питання про регіональний вимір правового порядку. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Розвиток державності та права в Україні: реалії та перспективи» (м. Львів, 15 – 16 вересня 2017 р.). Львів, 2017. С. 8-11.

8. Радзілевич Д. А. Національний і регіональний правові порядки як грані єдиного правового простору. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Вітчизняна юридична наука в умовах сучасності» (м. Харків, 15-16 березня 2019 р.). Харків, 2019. С. 16-19.

9. Радзілевич Д. А. Релігійне підґрунтя регіонального правового порядку в Україні. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні дослідження правової та історичної науки» (м.Тернопіль, 13 червня 2019 р.). Тернопіль: Юридична лінія. 2019. С. 6-10.

10. Радзілевич Д. А. Ціннісно-нормативна інфраструктура регіонального правового порядку в Україні. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина». (м. Запоріжжя, 21-22 червня 2019 р.). Запоріжжя, 2019. С.21-24.

11. Радзілевич Д. А. Комплементарність ціннісно-нормативних систем як фактор сучасного правового порядку. Матеріали І Всеукраїнської науково-практичної конференції «Теоретичні питання юриспруденції і проблеми правозастосування: виклики 21 століття». (м. Харків, 21 червня 2019 р.). Харків: Право. 2019. С.25-28.

12. Радзілевич Д. А. Військова прокуратура і регіональний правовий порядок як предмет дослідження загальнотеоретичної і прикладної юриспруденції. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Національні та міжнародні стандарти сучасного державотворення: тенденції та перспективи розвитку». ( м. Харків, 2–3 серпня 2019 р.). Харків: Східноукраїнська наукова юридична організація. 2019. С.19-22.

АНОТАЦІЯ

Радзілевич Д. А. Регіональний правовий порядок в Україні: загальнотеоретичне дослідження. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень». – Міжнародний гуманітарний університет, Одеса, 2019.

Дисертаційна робота є першою монографічною науковою працею у вітчизняній загальнотеоретичній юриспруденції, у якій здійснено дослідження регіонального правового порядку в Україні та вироблено концептуальні положення, що характеризують теорію і практику його

21

забезпечення та перспективи подальших наукових досліджень регіональної проблематики правової сфери.

Встановлено, що правовий порядок, який є «інтегральним» показником стану правового життя країни і її окремих регіонів, може розглядатися у якості «ідеального» (хоча і дуже складного) предмета регіонально-правового дослідження. Дослідження правового порядку у конкретному регіоні має включати аналіз інституційних його складових, які не «відділяються» від загального контексту життєдіяльності регіону. Аргументується інфраструктурність у формуванні регіонального правового порядку.

З’ясовано, що комплементарість різних соціальних норм є дуже важливою для правової сфери, бо саме її стихійне суспільне застосування певним чином вирішує проблеми протиріч права і моралі, права і релігії, права і політики тощо. Тому питання комплементарності ціннісно-нормативних систем, на думку автора, є перспективним напрямком наукових досліджень, а сама поява цього терміна свідчить про серйозний методологічний пошук, необхідність оновлення відповідного сучасним реаліям методологічного інструментарію юриспруденції.

З’ясовано, що регіональна «локалізація» ціннісно-нормативних систем, завдяки високій щільності інтерсуб’єктивних комунікацій на цьому рівні пояснює ефективність впливу на свідомість і поведінку соціальних суб’єктів корпусу цінностей і норм, які діють у даному регіоні.

Здійснено проекцію правового життя на регіональний рівень, що відкриває шлях до такого розгляду правових процесів, відносин, розвитку, які характеризують суспільні, економічні, політичні і правові особливості функціонування регіону та впливають на формування правового порядку. Правове життя – ще один аспект осягнення регіонального правового порядку, де у єдності різних іпостасей цього феномена – інституціональному (статичному) і поведінковому (динамічному) робиться акцент саме на динамічній його характеристиці.

Ключові слова: регіон, правовий порядок, регіональний правовий порядок, інфраструктура правового порядку, регіональний підхід, соціокультурний підхід, правова реальність, правове життя, ціннісно-нормативна система, регіональний правовий простір.

АННОТАЦИЯ

Радзилевич Д. А. Региональный правовой порядок в Украине: общетеоретическое исследование. – Квалификационный научный труд на правах рукописи.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 «Теория и история государства и права; история политических и правовых учений». – Международный гуманитарный университет, Одесса, 2019.

22

Диссертация является первым монографическим научным общетеоретическим исследованием регионального правового порядка в Украине, в котором выработаны концептуальные положения, характеризующие теорию и практику его обеспечения, а также перспективы дальнейших научных поисков региональной проблематики в правовой сфере.

В основу исследования положены региональный и социокультурный подходы, выступающие в рамках выработанной для данной диссертации индивидуализированной исследовательской программы, своего рода взаимодополняющими научными парадигмами. Региональный срез правового порядка открывает потенциал выявления комплекса условий и факторов (географических, исторических, экономических, этнических, экологических, правовых и др.), которые оказывают влияние на формирование самобытности, и даже уникальности определенной территории (региона) и обусловливают функционирование здесь регионального правового порядка. Социокультурный подход к региональному правовому порядку открывает возможность осмысления этого феномена в контексте всей инфраструктуры социальных условий и факторов правового упорядочения жизнедеятельности региона. Определяющим принципом взаимодействия между элементами этой инфраструктуры выступает комплементарность (взаимодополняемость) права, религии, морали, обычно-традиционных нормативов в формировании и поддержании регионального правового порядка.

Установлено, что правовой порядок, являющийся «интегративным» показателем состояния правовой жизни страны и ее отдельных регионов, может рассматриваться в качестве «идеального» (хотя и очень сложного) предмета регионально-правового исследования. Исследования правового порядка в конкретном регионе должно включать анализ институциональных его составляющих, которые не «отделяются» от общего контекста жизнедеяльности региона. Аргументируется инфраструктурность в формировании регионального правового порядка.

Обосновывается, что одна из тенденций современного правового развития Украины – утверждение очень важной для правовой сферы комплементарности разичных видов социальных норм, ибо именно ее стихийное применение в обществе определенным образом разрешает проблемы противоречивости права и морали, права и религии, права и политики. Само появление этого термина свидетельствует о доктринальном утверждении проблемы, а вопросы комплементарности ценностно-нормативных систем, по мнению автора, являются перспективным направлением научных исследований, требующих и соответствующего современным реалиям обновления методологического инструментария юриспруденции.

23

Определено, что региональная «локализация» ценностно-нормативных систем, благодаря высокой плотности интерсубъективных коммуникаций на этом уровне, объясняет эффективность влияния на сознание и поведение социальных субъектов корпуса ценностей и норм, действующих в данном регионе. И хотя по причине дифференциации и стратификации региональное ценностно-нормативное пространство не лишено конфликтности, доминирование общественного согласия относительно социальных ценностей становится решающим фактором формирования регионального правового порядка.

Осуществлена проекция правовой жизни на региональный уровень, что открывает путь к такому рассмотрению правовых процессов, отношений, развития, которые характеризуют социальные, экономические, политические и правовые особенности функционирования региона и влияют на формирование правового порядка. Категория правовая жизнь предстает как еще один аспект осмысления регионального правового порядка, когда в единстве разных ипостасей этого феномена – институциональном (статическом) и поведенческом (динамическом) акцент делается именно на динамической его характеристике.

Ключевые слова: регион, правовой порядок, региональный правовой порядок, инфраструктура правового порядка, региональный подход, социокультурный подход, правовая реальность, правовая жизнь, ценностно-нормативная система, региональное правовое пространство.

SUMMARY

Radzilevich D. A. Regional Legal Order in Ukraine: A General Theoretical Study. – Qualifying scientific work on the rights of the manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in Law specialty 12.00.01 – Theory and History of State and Law; history of political and legal studies. – International Humanities University, Odessa, 2019.

The dissertation is the first monographic scientific work in the national general theoretical jurisprudence, which carried out the study of the regional legal order in Ukraine and elaborated conceptual provisions characterizing the theory and practice of its enforcement and prospects for further scientific research of the regional problems in the legal sphere.

The legal order, which is an “integral” indicator of the state of legal life of a country and its individual regions, can be considered as an “ideal” (though very complicated) subject of regional legal research. The study of the legal order in a particular region should include an analysis of its institutional components that are not “separated” from the general context of the region’s life. Infrastructure in the formation of regional legal order is argued.

The complementarity of different social norms has been found to be very important for the legal sphere, because its spontaneous social application

24

in a certain way solves the problems of contradictions between law and morality, law of value-regulatory systems, in the author’s opinion, it is a promising area of scientific research, and the very appearance of this term indicates a serious methodological search, the need to update the methodological toolkit of jurisprudence appropriate to modern realities.

It has been found that the regional “localization” of value-normative systems, due to the high density of intersubjective communications at this level, explains the effectiveness of influencing the consciousness and behaviour of social subjects of the corpus of values and norms that operate in the region. The projection of legal life at the regional level is carried out, which opens the way to such consideration of legal processes, relations, development, which characterize the social, economic, political and legal peculiarities of the region functioning and influence the formation of the legal order. Legal life is another aspect of comprehending the regional legal order, where in the unity of different components of this phenomenon – the institutional (static) and behavioural (dynamic) emphasis is placed on its dynamic characteristic.

Keywords: region, legal order, regional legal order, infrastructure of the legal order, regional approach, socio-cultural approach, legal reality, legal life, value-normative system, regional legal space.

Підписано до друку 21.10.2019.Формат 60х90/16. Ум.-друк. арк. 0,9. Наклад 100 прим.

Видавець і виготовлювач ПП «Фенікс»Свідоцтво суб’єкта видавничої справи дК № 1044 від 17.09.2002 р.

65009, м. Одеса, вул. Зоопаркова, 25. Тел. +38(048)795-91-60.