Міністерство аграрної політики України Миколаївський державний аграрний університет Економічний факультет ТЕЗИ ДОПОВІДЕЙ 21-ОЇ НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНОЇ СТУДЕНТСЬКОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ (18-20 березня 2009 р.) Частина 2 Зареєстровано в УкрІНТЕІ, посвідчення № 819 від 23.12.2008 р. Миколаїв-2009
313
Embed
Тези доповідей 21-ої науково-теоретичної студентської конференції. Частина 2
Тези доповідей 21-ої науково-теоретичної студентської конференції. 18-20 березня 2009 р. Частина 2
Welcome message from author
This document is posted to help you gain knowledge. Please leave a comment to let me know what you think about it! Share it to your friends and learn new things together.
Transcript
Міністерство аграрної політики України Миколаївський державний аграрний університет
Економічний факультет
ТЕЗИ ДОПОВІДЕЙ
21-ОЇ НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНОЇ СТУДЕНТСЬКОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ
(18-20 березня 2009 р.)
Частина 2
Зареєстровано в УкрІНТЕІ, посвідчення № 819 від 23.12.2008 р.
Миколаїв-2009
3
СЕКЦІЯ «Бухгалтерський облік»
ОБЛІК ВИРОБНИЦТВА РИБОПРОДУКЦІЇ
А.Ю. Ковиньов, магістр спеціальності «Облік і аудит»
Науковий керівник - М.В.Дубініна, к.е.н., доцент
Рибна галузь має важливе значення для економіки України. Однак у
рибному господарстві спостерігається спад обсягів виробництва та зниження
його потенціалу. Руйнування внутрішньогалузевих зв’язків обумовили зміни у
господарську механізмі підприємств.
Для виходу рибної галузі з кризи, зниження витрат на підприємствах
рибного господарства в умовах зміни господарських зв’язків і розвитку
ринкових відносин необхідно впроваджувати нові методи і засоби управління
виробничо-господарською діяльністю. Виникла об’єктивна необхідність
орієнтації обліку на потреби внутрішніх користувачів, впровадження
управлінського обліку та внутрішньогосподарського контролю, які дозволяють
посилити інформаційно-аналітичні функції бухгалтерського обліку,
оперативно виявляти та попереджувати негативні явищі у господарській
діяльності. При цьому важливими показниками, які характеризують
ефективність діяльності підприємств рибної галузі, є витрати і доходи.
Питання обліку витрат і доходів розглядалися у працях відомих
українських вчених: М.Т.Білухи, Ф.Ф.Бутинця, С.Ф.Голова, З.В.Гуцайлюка,
Методика бухгалтерського обліку лише тоді має цінність, коли вона
носить прикладний характер, тобто адаптована під особливості господарювання
підприємств конкретної галузі економіки. Зміни у господарському механізмі
вимагають відповідних змін методів і форм управління. Ведення
бухгалтерського обліку відповідно до діючих нормативних актів та галузевих
інструкцій не вирішує проблем, пов’язаних із формуванням інформації,
необхідної для внутрішніх користувачів. У нових умовах господарювання
4
необхідно оптимізувати облікову політику, удосконалити форми облікової
документації, підвищити оперативність контролю за витрачанням сировини і
матеріалів, які складають близько 50% операційних витрат; розробити науково
обґрунтовані нормативи витрат; поєднати результати діяльності структурних
підрозділів підприємства із системою мотивації співробітників. Досягнення цих
вимог можливе лише через впровадження систем управлінського обліку і
внутрішнього контролю, які дозволяють посилити інформаційно-аналітичні
функції бухгалтерського обліку, оперативно виявляти та попереджувати
негативні явища у господарській діяльності підприємств рибного господарства
України.
Для забезпечення уніфікації методичних принципів планування, обліку і
контролю на різних підприємствах рибного господарства, великого значення
набуває класифікація витрат, орієнтована на галузеву специфіку і технологічні
особливості виробництва. Вивчення економічної літератури дозволило зробити
висновок, що класифікації витрат приділяється незначна увага. Встановлено,
що класифікація витрат на підприємствах рибного господарства України
здійснюється лише на змінні та постійні, прямі та непрямі, що є недостатнім.
Тому пропонуємо нові елементи групування – за місцями виникнення витрат та
за етапами виробничого процесу. Така класифікація є необхідною, тому що
складає методологічну основу обліку витрат та результатів діяльності,
формування собівартості та ефективного управління ними.
Такий підхід до класифікації витрат забезпечить їх достовірний облік,
дозволить оптимізувати структуру витрат, визначати рентабельність окремих
видів продукції і здійснювати контроль за їх отриманням.
Література 1. Торопова І.С. Облік затрат за центрами відповідальності на
підприємствах рибоконсервного виробництва / І.С. Торопова // Експрес-новини: наука, техніка, виробництво — 1998. — № 15–16. — С. 22–24.
2. Князєва О.В. Бюджети як норми контролю витрат і доходів підприємств рибного господарства / О.В. Князєва // Облік і фінанси АПК. – 2007. - № 9-10 – С.169-174.
5
ОБЛІК ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
А.М. Братченко магістр спеціальності «Облік і аудит»
Науковий керівник - М.В.Дубініна, к.е.н., доцент
Для правильної організації обліку основних засобів важливе значення має
єдиний принцип їх оцінки, доцільність переоцінки, економічно обґрунтований
вибір методу нарахування амортизації, а також своєчасно оброблена та
систематизована інформація.
В період переходу до повноцінної ринкової економіки вирішальним
фактором успішного розвитку економіки України є автоматизація
бухгалтерського обліку, точність і оперативність інформації.
За умов комп’ютерної технології передбачається вирішення таких задач з
обліку основних засобів:
- формування і ведення картотеки по інвентарних номерах основних
засобів, як регістрів аналітичного обліку в довіднику основні засоби;
- оприбуткування основних засобів, що надходять на підприємство;
- введення в експлуатацію основних засобів, що надійшли;
- нарахування зносу (амортизації) по основних засобах;
- вибуття основних засобів через реалізацію, ліквідацію і списання;
- формування регістрів аналітичного і синтетичного обліку основних
засобів.
В комп’ютерній системі для формування і відображення операцій руху
основних засобів передбачено відповідні шаблони електронних документів, а
обліково-обчислювальні роботи виконуються автоматично на обчислювальних
машинах з використанням програмного забезпечення.
Деякі аспекти обліку основних засобів потребують перегляду та
реформування, наприклад залишаються невирішеними протиріччя між
податковим та бухгалтерським обліком щодо нарахування амортизації, щодо
обліку безоплатно одержаних основних засобів, обліку поліпшення основних
засобів, що призводить до виникнення різниць в обчисленні податку на
прибуток [1, с.27].
6
Поява цієї проблеми викликана тим, що дані дві системи мають за мету
протилежні інтереси щодо амортизаційних відрахувань. Згідно Закону України
„Про оподаткування прибутку підприємств” амортизація розглядається як
елемент розрахунку бази оподаткування податком на прибуток. В обліково-
аналітичній системі амортизація – це витрати, що формують собівартість
реалізованої продукції.
Основні засоби невиробничої сфери за податковим методом не є об’єктом
амортизації, тому необхідно внести ряд коректив до системи рахунків
бухгалтерського обліку. Наприклад, субрахунок 131 „Знос основних засобів”
може мати два аналітичних рахунки 131.1 „Знос основних засобів виробничого
призначення” та 131.2 „Знос основних засобів невиробничого призначення”.
Тобто, нарахування амортизації на виробничі об’єкти буде здійснюватися за
податковим методом, а на об’єкти невиробничої сфери – за бухгалтерськими
методами.
У бухгалтерському обліку відображаються всі операції і всі витрати,
пов’язані з придбанням і виготовленням основних засобів. У податковому
обліку відображаються не всі операції, а тільки ті, під час яких підприємство
здійснює витрати, що підлягають амортизації згідно з податковим
законодавством.
Спрощення обліку основних засобів, на нашу думку, можливе за умови
застосування комп’ютерних бухгалтерських програм та прийняття на
законодавчому рівні під час формування показників податкового обліку за
основу даних бухгалтерського обліку, доцільного вдосконалення Плану
рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських
операцій підприємств та організацій, яке врахує особливості податкового
обліку основних засобів для системного відображення операцій з ними.
Література: 1. Бондар О. Проблеми визнання основних засобів у бухгалтерському та
податковому обліку // Бухгалтерський облік і аудит. – 2004. - № 3. – С.23-27. 2. Городянська Л.В. Особливості нарахування і використання амортизації в
обліково-аналітичній та податковій системах // Актуальні проблеми економіки. — 2006.- №2(56). – С. 101-112.
7
ОБЛІК ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА
І.М. Мішутіна магістр спеціальності «Облік і аудит»
Науковий керівник - М.В.Дубініна, к.е.н., доцент
Організаційно-економічні зміни, які сталися в галузі після реформування
сільського господарства, обумовлюють необхідність нових підходів щодо
вирішення проблеми формування затрат на виробництво продукції
тваринництва.
Основні теоретичні аспекти обліку і контролю витрат на виробництво
продукції висвітлюють в своїх працях Плаксієнко В.Я., Усач Б.Ф., Бутинець
2. Огійчук М.Ф. Бухгалтерський облік на сільськогосподарських підприємствах / М.Ф. Огійчук // Київ : “ Вища освіта “, 2003. – с. 479-502.
9
ОБЛІК І КОНТРОЛЬ РОЗРАХУНКІВ З ОПЛАТИ ПРАЦІ
Ващенко І.М. студент групи Б 5/3
Науковий керівник - М.В.Дубініна, к.е.н., доцент
Серед факторів сільськогосподарського виробництва (праця, земельні
угіддя, засоби і предмети праці) вирішальне значенння належить трудовій
діяльності людини. В свою чергу рівень ефективності праці колективу,
виробничого підрозділу, окремого працівника залежить від повноти
використаня фактора мотивації праці, важливими складовими якого є розмір
оплати праці, тісно пов'язане з наслідками праці матеріальне стимулюваня,
участь у розподілі результатів господарської діяльності.
Організаційно-правові та економічні основи оплати праці в умовах
переходу до ринку викладені в законах України, Кодексі законів про працю
України, Положеннях (стандартах) та інших нормативно-правових актах.
Пропозиції щодо поліпшення обліку у СЗАТ»Південний колос»
Підготовка та підвищення кваліфікації працюючих підприємства. Освіта
персоналу має свої нюанси, але в результаті підвищення кваліфікації виграють і
підприємство, і громадяни. Організація має бути зацікавлена в рості своїх
кадрів, в кваліфікованих спеціалістах, працівниках, здібних забезпечити
реалізацію завдань її розвитку, адже, якщо головний бухгалтер кваліфікований
в своїй сфері спеціаліст, то і облік буде в належному стані, і з податками все
буде добре та інше.
На мою думку,потрібно запропонувати можливість виплати заробітної
плати працівникам підприємства пластиковими картками. Розвиток електронної
техніки дає змогу широко використовувати безготівкові розрахунки у формі
пластикових карток, що містять зашифровану інформацію, яка дозволяє їх
власникам здійснювати платежі та отримувати готівкові кошти.
Підвищити обсяги фінансування облікової роботи для забезпечення
обліковців всіма необхідними матеріалами.
Розглядаючи структуру бухгалтерії, з'ясувалось, що на підприємстві немає
аудиторської групи. Наявність аудиторської групи дуже важлива для
10
підприємства. Всередині організації за вимогою та з ініціативи її керівництва
аудиторами підприємства проводиться і внутрішній аудит. Внутрішній аудит -
це невід'ємна частина загальної системи управління, створюється на середніх і
великих підприємствах, виконує контрольні функції, залежно від мети і
завдань. Завдання внутрішньої аудиторської служби полягає в допомозі
працівникам підприємства ефективно виконувати свої посадові обов'язки.
Відділ внутрішнього аудиту має бути складовою частиною підприємства і
функціонувати в рамках політики, визначеної керівництвом і правлінням.
Наступна пропозиція - удосконалення витрат на оплату праці в
управлінському обліку. Витрати на оплату праці є третьою після матеріальних
витрат та інших операційних витрат по значимості складовою частиною
операційної діяльності підприємств більшості галузей економіки. Значна
частина цих витрат потребує досконалого обліку.
Використання акордної системи праці, при якій визначають сукупний
заробіток за виконання певних стадій роботи або виробництва певного обсягу
робіт. Специфіка цієї системи у тому, що доручена робота повинна бути
виконана за визначені строки, при цьому час, витрачений на її виконання,
великої ролі при начисленні заробітної плати не грає. Основним первинним
документом по обліку зарплати при акордній системі є акордний наряд.
Систематизація первинних документів з урахуванням рівнів і функцій
управління також є одним із принципів їх уніфікації.
Ведення обліку праці і заробітної плати набуло кращих результатів за
допомогою програми «1С: Предприятие ». Програма «1С: Предприятие» є
універсальною бухгалтерською програмою і призначена для ведення
синтетичного й аналітичного бухгалтерського обліку по різних розділах.
ОБЛІК І КОНТРОЛЬ КРЕДИТОРСЬКО-ДЕБІТОРСЬКОЇ
ЗАБОРГОВАНОСТІ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ
ПІДПРИЄМСТВАХ
О.Ю. Черенкова магістр спеціальності «Облік і аудит»
11
Науковий керівник - М.В.Дубініна, к.е.н., доцент
В даний час в Україні відбуваються істотні зміни в господарській,
економічній і соціальній діяльності підприємств. Це призводить до об'єктивної
необхідності зміни системи контролю.
Для нормального функціонування всіх ланок народного господарства
необхідно, щоб підприємці, ухвалюючи рішення, мали достовірну
інформацію про фінансовий стан підприємства, в частковості, про стан
дебіторсько-кредиторської заборгованості, про законність і підтвержденість
господарських операцій, в результаті яких вона виникла.
В даний час, коли Україну охоплює криза платежів, коли дебіторсько-
кредиторська заборгованість підприємств один одному досягла величезних сум,
проведення контролю дебіторсько-кредиторської заборгованості має велику
актуальність, оскільки це стимулює підприємство до більш ретельного і
регулярного проведення інвентаризації дебіторсько-кредиторської
заборгованості, до активного проведення заходів щодо стягнення
заборгованості з неплатників через арбітраж.
Дебіторська заборгованість істотно погіршує фінансовий стан
підприємства, вона є іммобілізацією грошових засобів, відверненням їх з
господарського обороту, що приводить до зниженню темпів виробництва і
результативних показників діяльності підприємства, оскільки прострочена
дебіторська заборгованості, по якій закінчився термін позовної давності,
підлягає віднесенню на збитки підприємства.
У сучасній економічній практиці під дебіторською заборгованістю слід
розуміти активи, контрольовані підприємством у результаті минулих подій,
використання яких приведе до отримання економічних вигод у майбутньому
[1]. Тобто зміст, місце і роль дебіторської заборгованості розглядають в
прикладному аспекті - як складовий елемент активів, що формується в
ринковому механізмі на основі договорів поставки або продажу.
Кредиторська заборгованість, хоча і є тимчасовим завліканням позикових
засобів, в результаті негативно впливає на стан підприємств, оскільки
12
наявність кредиторської заборгованості говорить про неплатоспроможності
підприємства і підриває авторитет підприємства у покупців і замовників.
Кредиторська заборгованість ототожнюється з терміном позовної давності, що
підлягає віднесенню до бюджету, тобто остаточно вилучається з
господарської діяльності підприємств-виробників.
Облік дебіторської та кредиторської заборгованості здійснюється
відповідно до П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» та П(С)БО 11
«Зобов'язання».
Бухгалтерський облік як упорядкована система узагальнення інформації
про діяльність підприємства ґрунтується на суцільному та безперервному
документуванні господарських операцій, що відбуваються .
Первинна інформація про дебіторську та кредиторську заборгованість
повинна відображатись у спеціалізованих документах бухгалтерського обліку,
які є юридичним доказом здійснення операцій та використовуються для
проведення економічного аналізу і прийняття управлінських рішень. Тільки та
інформація, що міститься в первинних документах, знаходить на рахунках
бухгалтерського обліку. Саме тому правильне та своєчасне складання цих
документів є необхідною умовою для впевненості бухгалтера в тому, що ті, хто
перевірятиме, не зможуть висунути претензії до його роботи.
Економічне становище, що склалося в Україні, зумовлює потребу у вжитті
радикальних і реальних заходів, які нададуть можливість забезпечити
управління розрахунками на принципах оптимізації інтересів підприємств
партнерів. Крім того, проблема неплатежів за товари, роботи, послуги в Україні
пов'язана здебільшого з відсутністю майнової відповідальності покупців за
невиконання своїх договірних зобов'язань. Надання кредиту конкретному
покупцю збільшує ймовірність оплати ним товару. Запропонована методика
управління дебіторською заборгованістю через відносні показники може бути
використана на підприємствах різних форм власності та спроможна заздалегідь
сигналізувати про напрям змін у фінансовому стані підприємства, а також
застерегти будь-який розмір дебіторської заборгованості від інфляції.
13
Література 1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська
заборгованість», затв. Міністерством фінансів України від 08.10.99 р. № 237. 2. Городянська Л. Особливості організації обліку дебіторсько-
кредиторської заборгованості на підприємстві // Бухгалтерський облік і аудит. - 2007 № 6 – С.9-16
3. Білик М.Д. Управління дебіторською заборгованістю підприємств // Фінанси України. – 2003. - № 12. – С.24-36.
4. Матицина Н. Основні засади регулювання розрахункових відносин через управління дебіторсько-кредиторську заборгованість // Бухгалтерський облік і аудит.- 2006 № 12 – С.38-42.
ПРОБЛЕМИ ВРЕГУЛЮВАННЯ ПОДАТКОВОГО І
БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ
І.І. Дрозд, магістр спеціальності «Облік і аудит»
Науковий керівник - Н.В.Потриваєва, к.е.н., доцент
Збирання інформації для складання декларації – кропіткий процес, який
потребує ведення спеціального обліку валових доходів і валових витрат, окрім
обліку доходів і витрат діяльності.
Про характер економічних процесів, що мають місце в державі, державні
регулюючі органи повинні робити висновки на підставі достовірної інформації
з фінансової звітності, що представляє фінансовий стан підприємства,
результати його діяльності та інформацію про зміни у фінансовому стані
підприємства.
Нормальне забезпечення інформацією можна гарантувати тільки за умов
високого попиту на фінансову звітність. Для цього потрібно встановити прямий
зв’язок між даними бухгалтерської звітності та сумою прибутку, що підлягає
оподаткуванню у відповідності до податкового законодавства.
Вже зараз Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову
звітність в Україні", Національні стандарти бухгалтерського обліку(далі
П(С)БО), існуючий План рахунків дозволяють вести якісний бухгалтерський
облік і складати достовірну фінансову звітність, яка в змозі задовольнити
інформаційні потреби самих широких груп користувачів, як всередині
підприємства, так і поза ним. Разом з тим податкова політика держави може
14
бути достатньо гнучкою і змінюватися в залежності від характеру економічних
процесів.
Найпроблемнішим, з точки зору податкового обліку, залишається
питання щодо оподаткування прибутку підприємства. Оскільки саме при
відображенні в обліку прибутку виникає багато спірних питань. Типовими є
відмінності в розмірах операційного та оподатковуваного прибутку, розмірах
валових витрат і витрат діяльності та валових доходів і доходів діяльності. Це
обумовлено тимчасовими та постійними різницями та різницею в часі при
визнані доходів та витрат в фінансовому та податковому обліку.
У податковому обліку виникають так звані “постійні різниці”, обумовлені
виникненням змін у складі валових доходів та валових витрат, які не
відображуються у фінансовому обліку. З метою удосконалення податкового
облікового процесу пропонуємо такий шлях, як запровадження спеціальних
субрахунків “Валові доходи” та “Валові витрати”. До реформування
вітчизняної системи обліку в Плані рахунків були передбачені рахунки з
відповідною назвою, але в діючому Плані рахунків бухгалтерського обліку
активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і
організацій вони відсутні. На наш погляд, доречніше ввести субрахунок
900“Валові витрати” в складі рахунків класу 9 „Витрати діяльності”, а
субрахунок 700“Валові доходи” - в складі рахунків класу 7 „Доходи і
результати діяльності”. Пропонуємо також ввести додаткові субрахунки
830”Амортизація” (для відображення суми амортизації, наведеної в Декларації),
790”Оподатковуваний дохід (збитки)” (відображається в Декларації),
980”Податок на прибуток за Декларацією” (у разі отримання кредитового
сальдо на субрахунку 790). При цьому, на нашу думку, принцип їх
використання повинен відповідати принципу обліку на позабалансових
рахунках, тобто носити виключно накопичувальний характер.
Об’єктом оподаткування є прибуток (П), який визначається шляхом
зменшення суми зкорегованого валового доходу (ВД) звітного періоду на суму
15
валових витрат (ВВ) платника податків та суму амортизаційних відрахувань
(А):П = ВД – ВВ – А.
Поряд з введенням додаткових субрахунків пропонуємо одночасне
ведення податкового обліку у відомостях бухгалтерського обліку або журналах
реєстрації господарських операцій це дасть змогу залучити всіх бухгалтерів до
обліку оподатковуваного прибутку, спростити процес збирання інформації та
складання в кінці звітного періоду бухгалтерських довідок.
Таким чином, запровадження наведених пропозицій, на нашу думку,
дозволить значно спростити систему податкового обліку і, в свою чергу,
надасть можливість визначити причини розбіжностей між розміром результатів
діяльності та розміром оподатковуваного прибутку.
РОЛЬ ОБЛІКУ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ У ПІДВИЩЕННІ
КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ
Н.В. Будикіна, студентка
Науковий керівник: Н.В. Потриваєва, к.е.н., доцент
У процесі розвитку ринкових відносин сільськогосподарські підприємства
України виникає ряд проблем щодо регулювання витрат і доходів, визначення
фінансових результатів та відображення їх у обліку. Господарювання в умовах
вільної конкуренції вимагає від управлінського персоналу прийняття
оперативних та вірних рішень стосовно питань управління витратами й
доходами. Проблема організації високоефективної системи обліку та аналізу
витрат і доходів, визначення прибутку (збитку), яка буде сприяти надходженню
та обробці якісної інформації для потреб управління, постає дуже гостро.
Питання бухгалтерського обліку фінансових результатів регулюється
Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»,
ціями з планування, обліку та калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг)
на сільськогосподарських підприємствах, іншими законодавчими та
нормативними актами.
16
Але разом з тим на сьогоднішній день залишаються неврегульованими
цілий ряд питань обліку фінансових результатів. Недостатньо уваги приділено
обґрунтуванню методичних принципів, у відповідності з якими визначаються
такі категорії, як прибуток і збиток. Серйозного вдосконалення потребує
існуюча класифікація фінансових результатів для забезпечення користувачів
оперативною та достовірною інформацією. Уточнення потребує діючий
порядок визначення фінансових результатів. Наукової проблеми з визначенням
фінансових результатів, на перший погляд, не існує. Всім давно відомо, що
метою бізнесу, або ж підприємництва є прибуток, (на практиці це може бути й
збиток). Однак трактування цих понять як категорій у економічній теорії в
законодавчих і нормативних документах (зокрема стандартах бухгалтерського
обліку), навчальній та науковій літературі дається різне.
Згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»,
прибутком вважається сума валових доходів, тобто, по суті, доходів від усіх
видів діяльності, скоригована певним чином для цілей оподаткування,
зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу
(амортизації) основних засобів і нематеріальних активів. Аналіз складу валових
доходів і валових витрат свідчить про те, що прибуток як об'єкт оподаткування
являє собою досить умовну величину, яка відображає співвідношення між
доходами й витратами підприємства за певний, законодавчо встановлений
період оподаткування.
Зі сказаного очевидно, що дохід — це результат окремого виду діяльності,
а прибуток (збиток) — узагальнений фінансовий результат. За П(С)БО 3 «Звіт
про фінансові результати» доходи — це збільшення економічних вигід у
вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до
зростання власного капіталу, а витрати – це зменшення економічних вигод у
вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, що призводять до
зменшення власного капіталу.
Доходи і витрати, які відповідають названим критеріям, наводяться з
метою визначення чистого прибутку або збитку звітного періоду і
17
відображаються в бухгалтерському обліку за рахунками класів сьомого і
дев’ятого.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ ЗЕМЕЛЬНИХ УГІДЬ
К.Л. Шибко магістр спеціальності «Облік і аудит»
Науковий керівник - Н.В.Потриваєва, к.е.н., доцент
Земельна ділянка є основою будь - якої нерухомості. Й відповідно
власника нерухомості при набутті права на будівлю чи споруду має, в першу
чергу, цікавити питання оформлення прав власності на земельну ділянку, на
якій розташовано таку будівлю чи споруду. Оскільки будівлі, споруди та інші
об'єкти нерухомості є об'єктами обліку, має бути об'єктом обліку і земля, на
якій вони розміщені.
З позиції обліку правовий статус землі має першочергове значення.
Земельні ділянки відображаються в обліку як основні засоби (необоротні
активи) в разі оформлення приватної власності, або як нематеріальні активи в
разі оформлення підприємством лише права постійного користування
земельною ділянкою. Крім того, як самостійний об'єкт обліку, розглядаються
капітальні витрати на поліпшення земель. Земля відповідає всім умовам
визнання активу і може бути відображена у складі або необоротних активів
підприємства (власні та набуті на правах фінансової оренди земельні ділянки),
або на позабалансовому рахунку 01 "Орендовані необоротні активи" (земельні
ділянки в оперативній оренді).
Земельні ділянки для цілей бухгалтерського обліку класифікуються як
один із видів основних засобів. Ці положення закріплені в нормативних
документах з бухгалтерського обліку. Згідно з п.5 П(С)БО 7 „Основні засоби”
земельні ділянки - одна з груп основних засобів, а відповідно до Інструкції №
291 для їх обліку призначено субрахунок 101 „Земельні ділянки” [1,2].
Земля, як об'єкт бухгалтерського обліку, має бути відображена за всіма
його методами, а саме:
18
1. Документальне підтвердження наявності землі на балансі. Для
формування будь-якого внутрішнього первинного документу з обліку
земельних ділянок підставою мають бути оформлені належним чином технічні і
правовстановлюючі документи. Такими на сьогодні є: план меж земельної
ділянки; рішення органу виконавчої влади (органу місцевого самоврядування
про передачу землі, в т.ч. і в постійне користування); нотаріально засвідчений
договір про відчуження земельної ділянки (купівлі-продажу, міни, дарування і
т.д.); свідоцтво про право на спадщину, видане державним нотаріусом; акт
(інший, встановлений законом, документ) про придбання ділянки при
проведенні земельних торгів; рішення суду, яким вирішено спір щодо права
власності на земельну ділянку; інший правовстановлюючий документ, що
передбачений законами України.
2.Інвентаризація землі, як інвентарного об'єкту, дає можливість
впровадження щорічного контролю за якісними характеристиками землі.
3.Оцінка землі. Відповідно до Земельного кодексу України грошова
оцінка земельних ділянок визначається на рентній основі [3].
4.Калькуляція, як бухгалтерський метод визначення затрат на поліпшення
якості землі дає можливість вести облік витрат на поліпшення та оперативно
визначати вартість землі. В бухгалтерському обліку капітальні витрати на
поліпшення земель виділено в окремий обліковий об'єкт. Відповідно їх облік
згідно Інструкції № 291 передбачено вести на субрахунку 102 „Капітальні
витрати на поліпшення земель” [3] .
Облік землі доцільно організувати на рахунках, що відображають основні
засоби. У зв`язку з цим, синтетичний облік власних і орендованих на умовах
фінансової оренди земельних ділянок згідно Плану рахунків ведеться на
субрахунку 101 „Земельні ділянки” до активного рахунку 10 „Основні засоби ”
[4]. В разі визначення вартості права постійного користування земельними
ділянками її обліковують на рахунку 122 „Інші нематеріальні активи”.
19
5.Рахунки. Розв’язання питання про віднесення операцій із земельними
ділянками на відповідні рахунки вимагає насамперед знання їх класифікації,
економічної суті і певного алгоритму руху інформації.
6.Подвійний запис. Використання подвійного запису для обліку землі
вимагається не тільки чинним "бухгалтерським" законодавством, але і
законодавством, що регулює діяльність різних форм господарювання.
7.Баланс. Відображення землі в бухгалтерському балансі дає можливість
в повній мірі відобразити ресурсний потенціал підприємства, особливо
сільськогосподарського, та аналізувати ефективність його використання.
8.Звітність. Інформація про наявні на підприємстві земельні ділянки в
звітності підприємств дозволить повно відображати їх ресурсний потенціал.
В Україні сформовані певні економічні чинники щодо включення землі
як капіталу, товару до економічного життя країни, а, отже, і віднесення її до
об'єктів бухгалтерського обліку. Проте, організація такого обліку на
підприємствах потребує більшого методологічного і інформаційного
забезпечення.
Література 1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”,
затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92 (зі змінами та доповненнями).
2. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. № 291 (зі змінами та доповненнями).
3. Земельний кодекс України: правова основа управління земельними ресурсами / за ред. В.В. Горлачука. - Л.: НВФ - Українські технології, 2007. 88 с.
4. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій. затверджено наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. № 291 (зі змінами та доповненнями).
ОБЛІК ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ
Н.О. Аніщенко, магістр спеціальності «Облік і аудит»
Науковий керівник - Н.В.Потриваєва, к.е.н., доцент
20
Характерною особливістю сучасного розвитку економіки України є
глибокі економічні перетворення в сфері виробництва на основі ринкових
відносин. Ринкові відносини вимагають перегляду системи бухгалтерського
обліку, одним із центральних елементів якої є облік взаєморозрахунків
суб’єктів господарювання. На сьогодні одним з найбільш складних і
суперечливих питань всеукраїнського обліку є облік дебіторської
заборгованості, що пов’язано з існуванням проблеми неплатежів. Суб’єкти
господарювання на перший план висувають вирішення власних проблем,
замість виконання фінансових зобов’язань по платежах перед партнерами.
Відсутність майнової відповідальності за невиконання власних договірних
зобов’язань дає їм змогу ухилятись від взаєморозрахунків з партнерами.
Серед науковців, які приділяли особливу увагу дослідженню обліку
дебіторської заборгованості, є В.Г. Андрійчук, П.І.Гайдуцький, Л.З.Горянська,
І.Б. Плотніченко, В.В. Сопко. Ними подаються різні пропозиції щодо
вдосконалення обліку розрахункових операцій на сільськогосподарських
підприємствах, проте вдосконалення методики обліку дебіторської
заборгованості всеодно потребує уточнення.
Досліджувані нами сільськогосподарські закриті акціонерні товариства
використовують журнально – ордерну форму бухгалтерського обліку,
застосовану в більшості випадків на ручній обробці облікових даних, що
знижує якість інформації, збільшує строки її опрацювання, а зростання витрат
на облікове забезпечення призводить до зниження прибутків підприємства.
Тому на сьогоднішній день керівники деяких господарств намагаються
покращити умови роботи шляхом придбання комп’ютерів і встановлення
бухгалтерських програм, що полегшує обліковувати розрахункові операції.
Отже, основним напрямком удосконалення бухгалтерського обліку на
сільськогосподарських підприємствах залишається проведення його
комп’ютеризації. При цьому, також для покращення методики обліку
заборгованості пропонуємо ввести поняття «надкритичної» дебіторської
заборгованості (Нд.з) як дебіторської заборгованості, за якою минає 30 днів від
21
встановленого угодою строку оплати за продукцію, роботи, послуги. Далі
доречно обчислити відносний показник – коефіцієнт дебіторської
заборгованості:
Кд.з =ДЗ/РП,
де ДЗ – розмір дебіторської заборгованості;
РП – обсяг реалізованої продукції.
Даний показник може заздалегідь сигналізувати про напрям дійсних змін у
фінансовому стані підприємства і має велике практичне значення. Доцільність
розрахунку коефіцієнта дебіторської заборгованості полягає в можливості його
визначення як по підприємству загалом, так і по кожному покупцю окремо.
Крім того, у разі використання коефіцієнта вплив інфляції втрачає свою
актуальність через незначний період обчислення. Що є доречним, особливо у
наш час.
Також підприємствам рекомендовано розробляти умови та порядок
створення сумнівних боргів з урахуванням таких зауважень: чи враховується
платоспроможність дебітора під час підписання угоди та чи існує можливість
проаналізувати стан розрахунків з конкретним боржником упродовж 3–5 років,
як це передбачено П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість». Проте в умовах
економічної нестабільності в державі не завжди є можливість зібрати необхідну
інформацію за такий великий строк. Тому при розрахунку коефіцієнта
сумнівних боргів також пропонуємо застосувати «надкритичну» дебіторську
заборгованість таким чином: Кс.б = Нд.з/ДЗ
На нашу думку, такий методичний підхід спроможний заздалегідь
сигналізувати про напрям змін у фінансовому стані підприємства, а також
дебіторської заборгованості та захистити її від інфляції.
УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ З КРЕДИТОРАМИ
О.В. Мухіна магістр спеціальності «Облік і аудит»
Науковий керівник - Н.В.Потриваєва, к.е.н., доцент
22
Сучасний розвиток економіки України – це глибокі економічні зміни в
сфері виробництва на засадах ринкової економіки.
На сьогодні одним з найбільш складних і суперечливих питань
бухгалтерського обліку є облік кредиторської заборгованості, пов’язаний з
існуванням проблеми неплатежів. В умовах недостатнього забезпечення
сільськогосподарських підприємств оборотними засобами зростання
кредиторської заборгованості стає поширеним явищем. В свою чергу платіжна
криза підприємства впливає на несвоєчасну сплату державних зобов’язань, які
здійснюються за рахунок бюджету.
Насамперед, розрахунки – це система взаємин між юридичними і
фізичними особами, що виникають у момент практичного виконання юридично
оформлених фінансових зобов'язань при здійсненні товарних і нетоварних
операцій.
Аналіз структури розрахункових операцій сільськогосподарських
підприємств Миколаївського району свідчить, що найбільшу питому вагу у
структурі кредиторської заборгованості станом на 01.10.2008р. займала
кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги (45,3%). Слід
зазначити, що її частка з кожним роком поступово збільшується. Найменшу
питому вагу займали поточні зобов’язання зі страхування (4,1%) та з
учасниками (0,3%). Зобов’язання з одержаних авансів, позабюджетних
платежів та внутрішніх розрахунків майже відсутні. Частка поточних
зобов’язання за розрахунками з бюджетом складала 10,4%.
Отже, кредиторська заборгованість зростає з кожним наступним роком,
що свідчить про актуальність обраної теми дослідження.
Переважна більшість сільськогосподарських підприємств застосовує
журнально-ордерну форму бухгалтерського обліку, засновану в більшості
випадків на ручній обробці облікових даних. Це знижує якість інформації,
збільшує строки її опрацювання, що в результаті призводить на збільшення
витрат на облікове забезпечення. Це, в свою чергу, знижує прибутки
підприємства.
23
Вдосконалення облікової політики кредиторської заборгованості
передбачає формування способів первинного спостереження, вартісного
вимірювання, поточного групування та підсумкового узагальнення, що дає
змогу оптимізувати документування розрахункових операцій.
Розробка графіку документообігу за операціями розрахунків, на наш
погляд, повинна враховувати особливості створення, передавання та отримання
електронних документів.
Ми вважаємо за доцільне в обліковій політиці облік розрахунків з
кредиторами та способи документування розкривати в такій послідовності:
наведення переліку документів, що виробляються на бланках, розроблених
підприємством, а безпосередньо форми бланків затверджуються у додатках;
затвердження списку осіб, які мають право підписувати первинні документи, а
також можливих підстав для використання печаток та штампів підприємства;
затвердження способів захисту інформації та зберігання електронних
документів.
Не останнє місце в процесі удосконалення обліку розрахунків з
кредиторами слід приділяти його автоматизації. Це, в свою чергу, дозволяє
значно полегшити роботу бухгалтерії в цілому та кожного бухгалтера окремо.
Автоматизація робочого місця дає значні переваги, а саме: введення,
обробка і видача облікових даних безпосередньо на робочих місцях, що значно
покращує інформаційне забезпечення органів управління; посилення контролю
за дотриманням встановлених норм і лімітів, економією і раціональним
витрачанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; створення
сприятливих умов для інтеграції збору, обробки і використання даних.
Оперативна обробка дозволяє своєчасно погашати кредиторську
Також в умовах формування і становлення нових соціально-економічних
відносин актуальним є створення ефективного внутрішнього аудиту. Постійне
впорядкування і вдосконалення системи внутрішнього аудиту дасть змогу
24
забезпечити керівництво інформацією про стан розрахунків для прийняття
управлінських рішень і складання звітності.
При створенні цієї служби, на нашу думку, слід врахувати економічну
ефективність і фінансові можливості підприємства. Доцільно було б розробити
«Положення про організацію системи внутрішнього аудиту», затвердити
Посадову інструкцію внутрішнього аудитора, що дасть змогу чітко визначити
його функціональні обов’язки та надасть можливість доступу до будь-якої
необхідної йому інформації.
Запровадження служби внутрішнього аудиту значно полегшить роботу
бухгалтера, дасть змогу контролювати операції з обліку кредиторської
заборгованості, визначати характер, терміни і обсяги цієї заборгованості.
Отже, при можливості впровадження автоматизованої системи обліку
заборгованості на підприємствах, з метою удосконалення обліку кредиторської
заборгованості сільськогосподарським підприємствам Миколаївського району
пропонується здійснити наступні заходи: створити інформаційну базу
кредиторської заборгованості учасників розрахунків; звірити в електронній
формі взаємні вимоги та зобов’язання; знайти найбільш раціональні способи
погашення заборгованості через проведення взаємозаліку кредиторської і
дебіторської заборгованості, що дозволить скоротити розмір заборгованості;
вести облік та звітність проведених взаєморозрахунків створення служби
внутрішнього аудиту.
ОБЛІК ДОХОДІВ, ВИТРАТ, ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ
СУБ’ЄКТІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА
Ю.С.Матюкова, магістр спеціальності «Облік і аудит»
Науковий керівник - Н.В.Потриваєва, к.е.н., доцент
Підтримка вітчизняних суб'єктів малого підприємництва (далі - СМП)
відбувається через реалізацію державної політики, яка спрямована на
вирішення проблем безробіття та створення нових робочих місць. Дослідження
25
проблеми ведення СМП обліку за спрощеною формою актуальне й дуже
важливе в сучасних умовах.
Дослідженню питань ведення обліку СМП та оподаткування їх діяльності
приділяли увагу у своїх працях провідні вітчизняні та зарубіжні вчені –
економісти: Ф. Бутинець, І. Вельбицька, С. Голов, В. Завгородній, О. Савченко,
Г. Ямборко та ін. Однак недостатньо уваги приділено саме обліку доходів,
витрат та фінансових результатів СМП за видами економічної діяльності.
Суб'єкти малого підприємництва – юридичні особи будь-якої
організаційної форми і форми власності, які відповідають певним критеріям, а
також фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення
юридичної особи. СМП можуть самостійно обирати загальну систему
оподаткування, бухгалтерського обліку і звітності або спрощену систему
оподаткування, яка передбачає заміну сплати встановлених законодавством
податків, зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку та
застосування спрощеної форми бухгалтерського обліку і звітності.
Бухгалтерський облік СМП ведуть відповідно до вимог чинного
законодавства із застосуванням національних стандартів бухгалтерського
обліку. Важливим питанням для СМП, як доведено дослідженнями,
залишається вибір форми організації бухгалтерського обліку, до яких ми
відносимо: ведення бухгалтерського обліку штатним бухгалтером або бухга-
лтерською службою, на договірних засадах централізованою бухгалтерією або
аудиторською фірмою, а також власником або керівником (за винятком під-
приємств, звітність яких має оприлюднюватися).
Оскільки в наукових виданнях доходи, витрати та фінансові результати
поділяють за видами економічної діяльності, внаслідок яких вони виникають,
то діяльність СМП, як і будь-якого підприємства, поділяється на звичайну
(основну) та надзвичайну.
Для обліку доходів, витрат і фінансових результатів діяльності суб'єкти
малого підприємництва використовують рахунки класів 7 «Доходи і результати
діяльності» та 8 «Витрати за елементами». Облік доходів СМП ведуть на
26
рахунку 70 «Доходи», на якому узагальнюють інформацію про доходи від усіх
видів діяльності підприємства. Можливість вести облік витрат тільки з вико-
ристанням рахунків класу 8 «Витрати за елементами» отримали СМП та
організації, які не здійснюють комерційної діяльності. Проте за бажанням СМП
може вести облік витрат діяльності на рахунках класу 9 «Витрати діяльності»
або одночасно з рахунками класу 9 використовувати рахунки класу 8 для
узагальнення інформації про витрати діяльності за елементами.
Отже, під час організації спрощеної системи бухгалтерського обліку
відповідно до чинного законодавства СМП надано можливість вибору ведення
обліку за спрощеним або повним планом рахунків бухгалтерського обліку,
форми організації обліку та ведення його за спрощеною або повною формою.
Доречною, на наш погляд, є пропозиція щодо ведення обліку доходів, витрат та
визначення фінансових результатів СМП залежно від виду економічної
діяльності. При складанні Звіту про фінансові результати спрощеної форми №
2-м СМП доцільно вести облік витрат діяльності з використанням рахунків
класу 8 «Витрати за елементами», оскільки назви та економічний зміст цих
рахунків та статей витрат за елементами спрощеної форми № 2-м «Звіт про
фінансові результати» тотожні. Не останнє місце в процесі обліку доходів,
витрат і фінансових результатів СМП слід приділити його автоматизації, що
дозволить значно полегшити роботу бухгалтерії в цілому та кожного
бухгалтера окремо.
ПЕРСПЕКТИВИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ ЗА
ВИПЛАТАМИ ПРАЦІВНИКАМ
І. В.Лахтіонов, магістр спеціальності «Облік і аудит»
Науковий керівник - Н.В.Потриваєва, к.е.н., доцент
На сьогоднішній день на сільськогосподарських підприємствах
Миколаївської області та Очаківського району зокрема, розрахунки за
виплатами працівникам ведуться без застосування комп’ютерів, значно менше
користуються ними з використанням новітнього програмного забезпечення.
27
Автоматизація обробки інформації на сільськогосподарських підприємствах
дозволяє підняти рівень організації праці в сфері управління, дає можливість
значно зменшити витрати часу на обчислення і розрахунки, а також створює
умови для підвищення продуктивності праці. Досить вагомими причинами, що
гальмують розвиток комп’ютеризації сільського господарства, є нестача
коштів у сільськогосподарських підприємствах та витрати на навчання кадрів.
Сьогодні сільськогосподарські підприємства не готові до комплексної
комп’ютеризації бухгалтерського обліку.
Проблеми обліку, оплати й стимулювання праці багатогранні, їх вивченням
займалося дуже багато науковців. З них можна виділити таких, як Бутинець
Ф.Ф., Гура Н.О., Лень В.С., Ткаченко Н.М., Хом’як Р.Л. та інші. Якісний облік
розрахунків за виплатами працівникам допомагає підвищенню ефективності
господарювання. Тому це питання є досить актуальним та потребує подальшого
вивчення.
Удосконалення оплати праці та її обліку передбачає необхідність більш
точного обліку кількісних та якісних витрат праці та покращення використання
фонду заробітної плати в цілях стимулювання росту продуктивності праці та
підвищення ефективності виробництва в цілому. Посилення зв’язку оплати
праці з кінцевими результатами повинно стати основним направленням
перебудови в області розрахунків за виплатами працівникам. Важливо, щоб
фактично заробітна плата кожного робітника була поставлена в чітку
залежність від його особистого трудового вкладу в кінцевий результат
підприємства.
Ділянка обліку розрахунків за виплатами працівникам є досить
трудомісткою та ризиконебезпечною, адже помилка у нарахуванні заробітної
плати автоматично призводить до цілого ряду помилок і порушень. Саме
якісний облік оплати праці на підприємстві в сучасних умовах господарювання
сприяє вдосконаленню інформаційного забезпечення господарства щодо
реального стану фонду оплати праці.
28
Поточна заборгованість розрахунків за виплатами працівникам займає
певну частину в структурі кредиторської заборгованості досліджуваних
сільськогосподарських підприємств Очаківського району. Аналізуючи склад та
структуру кредиторської заборгованості в закритому акціонерному товаристві
імені Ольшанців, можна зробити висновок, що заборгованість з оплати праці у
2008 році становила 2,9% від загальної суми. Найбільшим даний показник був у
2007 році і становив 38.1%, що повязано з недостатністю обігових коштів.
Досліджуване підприємство постійно удосконалюється і вводить нові
технології щодо ведення господарської діяльності. Так, у вище зазначеному
господарстві створені всі необхідні умови для покращення та спрощення
роботи бухгалтерів та економістів. Дане господарство веде облік, в тому числі і
розрахунки за виплатами працівникам автоматизовано, що дозволяє
зекономити час та уникнути багатьох помилок. У зв’язку з цим, досліджуване
підприємство заслуговує на те, щоб бути прикладом для інших підприємств.
Автоматизація обліку розрахунків за виплатами працівникам дозволить
вирішити проблему не тільки удосконалення форми бухгалтерського обліку на
сільськогосподарських підприємствах, а й своєчасності погашення боргів,
пов’язаних з виплатою заробітної плати.
ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ КАПІТАЛУВ
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ
І.А.Кшевзінська, магістр спеціальності «Облік і аудит»
Науковий керівник – А.С.Пшениченко, к.е.н., доцент
Капітал у традиційному розумінні поступово став оцінкою вартості
підприємства, тому в умовах членства у СОТ та прагнення вступу до ЄС
необхідні нові методичні підходи та аналітичні інструменти щодо
вдосконалення обліку капіталу сільськогосподарських підприємств.
Правильне розуміння теорії капіталу для сільськогосподарських
підприємств Березанського району допомагає розкрити сутність цього явища
та знайти відображення результатам дослідження [ 4,С.207 ] .
29
Погляди на зміст капіталу трансформувалися за різних економічних
систем. В загальному – це певне реальне майно чи кошти, здатні створювати
нову вартість та приносити дохід. Зміст капіталу полягає в тому, що він
приносить дохід [ 3, С.432] .
Широковідомим на півдні України є розташоване в курортній зоні
Причорномор’я ВАТ «Прикордонник», якому притаманні невирішені
економічні проблеми, пов’язані з використанням капіталу.
Поняття “капітал” асоціюється з поняттям “власність”. Сума власного капіталу
– це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною
вартістю.
Збільшення власного капіталу підприємства розцінюється як позитивна
тенденція в його господарсько-фінансовій діяльності, що відбувається за
рахунок збільшення балансової вартості основних фондів, дооцінювання
основних засобів, здійсненням інвестиційної діяльності за методом участі у
капіталі, збільшення безгрошових доходів тощо.
Статутний капітал ВАТ «Прикордонник» в розмірі 2685 тис.грн
залишається незмінною величиною майже 10 років. Тут можна побачити
протиріччя дійсності з обліковими даними. Названа величина не є
віддзеркаленням дійсного потенціалу підприємства
Реальний власний капітал ВАТ «Прикордонник» постійно змінюється, що
зумовлено специфічними особливостями сільськогосподарського виробництва.
Особливим моментом під час правильного відображення суми статутного
капіталу є справедлива оцінка внесків учасників
Існуюча методика бухгалтерського обліку власного капіталу ґрунтується
на фінансовій концепції збереження капіталу [ 1,С.175 ] .
В умовах постійного здорожчання енергоносіїв, продуктів харчування,
змін природно-кліматичних умов, зростання населення планети власний капітал
суб’єкта підприємницької діяльності динамічно змінюється під впливом низки
чинників. Насамперед треба зазначити, що в ринкових умовах змінюється
«ціна» кожного підприємства.
30
Отже, не можна погодитись з тим, що власний капітал залишається
незмінним п’ять і більше років, Навіть, якщо знехтувати попереднім, то цього
аж ніяк не можна робити щодо впливу інфляції, оскільки цей чинник
невідворотно знецінює щороку активи підприємства. Як стверджують експерти,
навіть за мінімальних рівнів інфляції у межах семи відсотків, реальна вартість
сільськогосподарських підприємств за десять років при фіксованій сумі
власного капіталу стає заниженою у два рази [ 2,С.133 ] .
За даними складу та змінами джерел власного капіталу ВАТ
«Прикордонник» користувачі фінансової звітності проводять детальну оцінку
ефективності управління, визначають динаміку та перспективи економічних
прав існуючих та потенційних інвесторів.
Література 1. Железняк Н.В. Бухгалтерський облік власного капіталу має
адекватно відображати його зміни / Железняк Н.В. // Облік і фінанси АПК. - 2007. - № 11-12. - С.175.
2. Мельничук В.В. Питання обліку та оцінки статутного капіталу аграрних підприємств / Мельничук В.В. // Облік і фінанси АПК. - 2007. - № 11-12. - С.133.
3. Фишер И. Капитал. Процент. Доход / Фишер И. // Основные течения современной экономической мысли / Пер. С англ.,: Под ред.. А.М. Румянцева. – М.,1968. – 660 с.
4. Шумпетер Й.А. Теория экономического развития. Капитализм, социализм и демократия / Шумпетер Й.А. // Пер.с нем.и.англ. – М., 2007 – 864 с.
ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ В
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ
Л.С. Поплужна магістр спеціальності «Облік і аудит»
Науковий керівник – А.С.Пшениченко, к.е.н., доцент
На сучасному етапі розвитку України однією із найскладніших проблем, з
якою зустрічаються вітчизняні підприємства, є наявність надмірних обсягів
дебіторської заборгованості. Тому належна організація обліку дебіторської
заборгованості сприяє ефективному управлінню її розмірами і термінами на
підприємстві та посиленню контролю за своєчасним здійсненням розрахунків.
31
Як економічна категорія бухгалтерського обліку та фінансової звітності
дебітори – це юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій
заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів та
інших активів.
Дебіторська заборгованість – це складова оборотного капіталу, яка
передбачає певні вимоги до фізичних та юридичних осіб щодо оплати товарів,
продукції, послуг. Дебіторська заборгованість є невід’ємною складовою
збутової діяльності будь-якого підприємства.
Стан розрахунків з дебіторами на вітчизняних підприємствах є дуже
напруженим, що виявляється у значних сумах заборгованості і тривалих
строках її погашення, що пов’язане з кризою неплатежів в економіці.
Ефективне управління дебіторською заборгованістю на сучасному етапі є
актуальною проблемою для багатьох вітчизняних підприємств, про що свідчать
наведені нижче дані.
Дебіторська і кредиторська заборгованість великих сільськогосподарських
підприємств Врадіївського району (їх кількість складає 5) на 1 січня 2008 року
становила відповідно 7710,5 тис грн та 18336,5 тис грн. Протягом 2007 року
дебіторська заборгованість зросла на 1184,0 тис грн, а кредиторська – на 7136,8
тис грн.
Якщо ж розглянути детальніше на прикладі СТОВ Агрофірма «Україна»,
то можна сказати, що на 1 жовтня 2008 року його дебіторська і кредиторська
заборгованість становила відповідно 5472 тис грн та 14032 тис грн. До кінця
року дебіторська заборгованість зросла на 3851 тис грн, а кредиторська - на
5192 тис грн.
Вивчення ситуації сільськогосподарських підприємств району показало,
що дебіторська заборгованість – це головним чином борги покупців, тобто ті
борги, на основі яких формується виручка (доходи) від продажу продукції
рослинництва і тваринництва власного виробництва.
Оскільки покупців і замовників у господарстві досить багато (на сучасному
етапі глобальної економічної і фінансової кризи не просто знайти постійних і
32
надійних партнерів), то облік і контроль розрахунків з покупцями і
замовниками, дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи,
послуги повинні здійснюватися особливо ретельно. Наприклад, фіктивне
завищення суми заборгованості дебіторів може призвести до завищення
вартості активів підприємства, недостовірності фінансової звітності.
Розглядаючи питання аналізу дебіторської заборгованості, слід
ознайомитися з одним із методів розрахунків з покупцями, що широко
використовується в країнах з розвинутими ринковими відносинами - методом
надання знижок за дострокової оплати.
Відомо, що за умов інфляції будь-яка відстрочка платежу призводить до
того, що підприємство-виробник реально одержує лише частину вартості
реалізованої продукції. Тому підприємству інколи вигідніше зробити знижку на
реалізований товар за умови швидкої оплати рахунка, ніж втратити більшу
суму в результаті інфляції. В розрахунках з покупцями «Україна» намагається
отримати попередню оплату за продукцію, хоча це не завжди вдається.
Отже, оптимальною та результативною можна вважати таку діяльність
підприємства, оцінка показників якої свідчить про високий рівень
прибутковості та ліквідності. А для забезпечення постійної наявності
оборотних коштів і платоспроможності підприємства дуже важливе значення
мають розміри його дебіторської заборгованості.
Література 1. Бондаренко О. С. Методика управління портфелем дебіторської
заборгованості / Бондаренко О. С. - Актуальні проблеми економіки. – 2006. - № 4 (58). – С. 17-22.
2. Економіка України за січень 2008 року // Урядовий кур’єр. – 2008. - № 37. – С. 6.
3. Іванілов О. С. Механізм управління дебіторською заборгованістю підприємства / Іванілов О. С., Смачило В. В., Дубровська Є. В. - Актуальні проблеми економіки. – 2007. - №1. – С. 156-163.
4. Городянська Л. Особливості організації обліку дебіторської заборгованості на підприємстві / Городянська Л. - Бухгалтерський облік і аудит. – 2007. - №6. – С. 9-16.
5. Черненко Л. В. Стан дебіторської заборгованості підприємств та організація системи управління нею / Черненко Л. В. - Збірник наукових праць. - Кам’янець – Подільський. – 2008. – С. 115-117.
33
ОБЛІК ФАКТОРІВ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ
ПІДПРИЄМСТВ НОВООДЕСЬКОГО РАЙОНУ
МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
І.М.Мілінчук магістр спеціальності «Облік і аудит»
Науковий керівник – А.С.Пшениченко, к.е.н., доцент
У результаті реформування сільського господарства відбулися радикальні
структурні зміни в аграрному секторі економіки, які потребують адекватної
зміни системи раніше набутих форм і методів ведення аграрного виробництва.
Сформовано принципово нові засади організації сільського господарства та
аграрного бізнесу, в результаті чого реструктуризовано колективні
сільськогосподарські підприємства.
Сільськогосподарські підприємства всіх форм власності та особисті
селянські господарства зіткнулися з проблемами ефективного функціонування
в умовах ринкової економіки. Відбувається процес згортання виробництва
багатьох видів сільськогосподарської продукції, особливо у тваринництві,
скорочуються робочі місця, збільшується розшарування селян за рівнем
доходів, руйнується соціальна інфраструктура. Причинами зниження
агроресурсного потенціалу є: неготовність керівників сільськогосподарських
підприємств до самостійного прийняття управлінських рішень та майнової
відповідальності за прибутковість аграрного бізнесу; відсутність досвіду
практичної роботи в умовах ринкової економіки; недостатня кількість
висококваліфікованих спеціалістів у галузі сільського господарства; низький
рівень обізнаності з новітніми досягненнями сільськогосподарської науки та
відсутність практичних навичок інноваційного розвитку в умовах обмежених,
фінансових, матеріальних та інших ресурсів[4, С. 1];
Неодмінною умовою ефективного функціонування ринкового механізму є
підвищення платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників та
усунення з ринку підприємств-банкрутів;
34
Платоспроможність підприємства як його здатність забезпечувати
своєчасне виконання боргових зобов'язань знаходиться під впливом безлічі
факторів;
При виявленні факторів, які визначають платоспроможність
підприємства, доцільно їх підрозділити по сфері виникнення на групи
зовнішніх і внутрішніх факторів. Це дозволить визначити, до яких факторів у
процесі забезпечення платоспроможності підприємство повинне
"пристосовуватися", а якими може керувати. Такий підхід дозволить істотно
підвищити практичну значимість систематизації;
Зовнішні фактори є незалежними від підприємства чи ступінь їхнього
впливу на ці фактори незначна. Підприємство змушене пристосовуватися до
даних факторів. Внутрішні фактори залежать від організації діяльності самого
підприємства. Фактори тісно взаємозалежні між собою, деякі з них можуть
виступати одночасно як внутрішні і як зовнішні [3, С. 228];
В складі зовнішніх факторів варто виділити основні групи: економічні,
Сьогодні по ступені несприятливого впливу на платоспроможність
підприємств превалюють зовнішні фактори. Вітчизняні підприємства
функціонують у зовсім інших, чим у країнах з розвитий економікою, умовах
нестабільної економіки і політики, викликаної трансформаційною кризою.
Тому різко зростає роль зовнішніх, макроекономічних факторів;
Функція держави - створювати сприятливе економічне середовище для
сільськогосподарських виробників. Президент України постійно своїми діями,
розпорядженнями та указами стимулює органи влади, всіх громадян держави
до якомога швидшого освоєння ринкової системи господарювання, що є
основною передумовою розв'язання виробничих і соціальних проблем;
Створення сприятливого зовнішнього середовища для підвищення
платоспроможності сільськогосподарських підприємств слід здійснювати за
напрямками: формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення
свободи вибору нових організаційно-правових форм господарювання на основі
удосконалення земельних та майнових відносин власності; надання правовому
забезпеченню більшої динамічності, якості і соціально-економічної
результативності; удосконалення системи управління аграрною сферою;
удосконалення системи оподаткування, цінової політики, кредитної системи;
ліквідація заборгованості і належний страховий захист сільськогосподарських
товаровиробників; розвиток інфраструктури агропромислового ринку;
Забезпечення платоспроможності СЗАТ «Південний колос»
Новоодеського району та інших сільськогосподарських підприємств
Миколаївської області вимагає теоретичного, методологічного, інформаційного
обґрунтування та визначення практичних резервів підтримання фінансової
стійкості;
Сприятливе зовнішнє середовище для сільськогосподарських
товаровиробників та оптимальне використання внутрішніх резервів
38
забезпечуватиме становлення платоспроможності окремих суб’єктів
господарювання.
Література 1. Соціально-економічне становище України за січень-серпень 2008
року // Урядовий кур'єр. – 2008. - №178. 2. Бутинець Ф.Ф. Економічний аналіз. – Ж.: ПП «Рута», 2003. – 680 с. 3. Розпорядження «Про схвалення Концепції Державної цільової
програми сільськогосподарської дорадчої діяльності на 2006-2009 роки», затверджене Кабінетом Міністрів України від від 20 червня 2005 р. N 210-р.
ПЕРСПЕКТИВИ ОБЛІКУ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ У СТОВ
«УКРАЇНА» ВРАДІЇВСЬКОГО РАЙОНУ
О.О.Кушнір, студент групи Б 5/3
Науковий керівник - С.В.Сирцева, асистент
У сучасному динамічному економічному середовищі облік фінансових
результатів діяльності виявляє цілу низку проблем в обліковому процесі будь-
якого підприємства.
У формуванні показників Звіту про фінансові результати у СТОВ “Україна”
Врадіївського району відокремлено декілька основних проблем: формат Звіту
про фінансові результати; поняття фінансового результату по суті
господарської діяльності; ступінь розгорнутості фінансового результату;
ступінь деталізації даних про доходи і витрати. Ці питання - важливі аспекти
подання інформації у фінансовій звітності, оскільки, формат Звіту значною
мірою визначає можливість та напрями аналізу й прогнозування фінансових
результатів підприємства.
Про актуальність тематики обліку фінансових результатів свідчить рівень її
розгляду в наукових працях. Проте, мало хто приділяє увагу проблемі
розходження фінансових результатів між прийнятою класифікацією видів
діяльності підприємства та субрахунками рахунку 79 “Фінансові результати”.
Для обліку й узагальнення фінансових результатів підприємства від
звичайної діяльності і надзвичайних подій відповідно до Інструкції № 291 від
30.11.99р. “Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів,
39
капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій” (зі
змінами та доповненнями) (далі – Інструкція №291), призначений рахунок 79
“Фінансові результати” з наступними субрахунками: 791 “Результат
операційної діяльності”; 792 “Результат фінансових операцій”; 793 “Результат
іншої звичайної діяльності”; 794 “Результат надзвичайних подій”.
Разом з тим, П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати”, свідчить про те, що
діяльність підприємства поділяється на звичайну діяльність та надзвичайну
подію. Звичайна діяльність, у свою чергу, поділяється на операційну,
інвестиційну та фінансову діяльність.
На відміну від визначеної П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати”
класифікації, План рахунків виділяє іншу операційну та іншу звичайну
діяльність.
Відповідно до Інструкції № 291 на субрахунку 791 “Результат операційної
діяльності” визначається прибуток (збиток) від основної діяльності
підприємства, але на цьому субрахунку показують у порядку закриття також і
результати від іншої операційної діяльності.
На субрахунку 792 “Результат фінансових операцій” відображаються не
тільки результати, які відносяться до фінансових, але і частково - до
інвестиційних (рахунки 72 “Дохід від участі в капіталі” і 96 “Втрати від участі в
капіталі”).
На субрахунку 793 “Результат іншої звичайної діяльності” закриваються
рахунки 74 “Інші доходи” та 97 “Інші витрати”. Так, згідно П(С)БО 3 “Звіт про
фінансові результати” у статті “Інші доходи” показується доход від реалізації
фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів; доход від
неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі
звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.
Тобто можемо спостерігати, що на субрахунку 793 “Результат іншої звичайної
діяльності” частково відображаються і доходи, і витрати від інвестиційної
діяльності (реалізація або придбання необоротних активів, а саме інвестицій).
40
Фінансові інвестиції приносять значні прибутки підприємству, але План
рахунків не виділяє конкретних рахунків, на яких би відображався результат від
інвестиційної діяльності, а за таких умов, підприємство не може чітко та наочно
перевірити доцільність залучення інвестицій та прослідкувати їх ефективність.
Для того, щоб чітко бачити з яких саме доходів складається фінансовий
результат від звичайної діяльності пропонується зробити наступні дії.
Перш за все, розділити результати від операційної та іншої операційної
діяльності, які відносяться до субрахунку 791 “Результат операційної
та 943 „Собівартість реалізованих виробничих запасів” із рахунку 94 „Інші
витрати операційної діяльності” слід перенести окремими субрахунками до
складу рахунку 97 „Інші витрати”, на якому обліковують витрати, які
виникають в результаті звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не
пов'язані з виробництвом або реалізацією готової продукції, робіт, послуг.
72
Також зазначимо, що субрахунки 711 „Дохід від реалізації іноземної
валюти” та 712 „Дохід від реалізації інших необоротних активів”, виключені зі
складу рахунку 71 ”Інший операційний дохід”, було б доцільним ввести
окремими субрахунками до складу рахунку 74 „Інші доходи”, на якому
відображають доходи, що виникають в процесі звичайної діяльності, але не
пов'язані з операційною та фінансовою діяльністю підприємства.
На наш погляд, є недоцільним збереження у складі рахунку 94 „Інші
витрати операційної діяльності” субрахунків 946 „Втрати від знецінення
запасів” та 947 „Нестачі і втрати від псування цінностей”. До такого висновку
ми дійшли тому, що на дебет субрахунку 947 „Нестачі і втрати від псування
цінностей” із кредиту відповідних рахунків здійснюють списання вартості
виявлених у процесі інвентаризації нестачі товарно-матеріальних цінностей, які
буде відшкодовано відповідальною особою. Подальший розрахунок суми боргу
для відшкодування матеріально-відповідальною особою відповідно до вимог
законодавства України, а також здійснення відповідних бухгалтерських записів,
на нашу думку, нагадує реалізацію товарно-матеріальних цінностей
підприємства.
Ми пропонуємо перенести субрахунок 947 „Нестачі і втрати від псування
цінностей” окремим субрахунком до складу рахунку 97 „Інші витрати”
виходячи із того, що до розділу ІІ „Елементи операційних витрат” Звіту про
фінансові результати, враховуючи вимоги відповідного П(С)БО, не
включається собівартість реалізованих товарів, запасів та іноземної валюти, а
також, базуючись на вищевикладеній мотивації стосовно перенесення
субрахунку 943 „Собівартість реалізованих виробничих запасів” із рахунку 94
на рахунок 97.
Отже, запропоновані зміни в обліку доходів і витрат удосконалять облік
фінансових результатів підприємства.
Література 1. Лишиленко О. Напрями вдосконалення обліку та аудиту фінансових
результатів / О.Лишиленко // Бухгалтерський облік і аудит. – 2005. – № 6. – С. 16–23.
73
2. Іванова Н.А. Удосконалення бухгалтерської звітності сільськогосподарських підприємств / Н.А. Іванова // Економіка АПК. – 2006. – № 6. – С. 70–72.
ОБЛІК ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ
ПІДПРИЄМСТВА
Фабрикова Л. В., студентка групи Б 5/4
Науковий керівник - Сіренко Н.М., к.е.н., доцент
В процесі господарської діяльності підприємства одержують фінансові
результати у вигляді прибутку або збитку. У зв’язку з особливостями
сільськогосподарського виробництва кінцевий фінансовий результат
господарської діяльності аграрних підприємств визначають в кінці року
шляхом порівняння доходів і витрат.
В межах даного дослідження нами було вивчено та проаналізовано :
1) забезпечення максимальної оперативності та достатньої аналітичності
вихідної інформації про витрати й доходи підприємства;
2) рівень відповідності обліково-контрольної системи підприємства щодо
його витрат і доходів чинним нормативно-правовим актам України з обліку та
контролю, меті й завданням самого підприємства;
3) матеріально-технічне та організаційне забезпечення ведення обліку
витрат і доходів підприємства.
В процесі дослідження обліку фінансових результатів діяльності ССПП
«Куйбишева» нами було виявлено певні недоліки. Основною проблемою
обліку витрат і доходів підприємства, на нашу думку, є проблема повноти та
своєчасності їх відображення у системі обліку. Ця проблема досить
багатопланова, надзвичайно складна й стосується всього нашого суспільного
ладу.
На думку Моссаковського В. [2] нині переважна більшість вітчизняних
підприємств відображує власні витрати і доходи неповністю. Погоджуючись з
даними твердженнями, нами було проведено дослідження, в результаті яких
встановлено, що рівень не відображення доходів коливається від 30 до 70%, а
74
витрат - від 10 до 50%, тобто витрати відображують більш повно, ніж доходи.
Це пов'язано з тим, що витрати важче приховати, адже їх легше
проконтролювати, ніж доходи. На нашу думку, найвищий відсоток у структурі
витрат, що залишається поза обліком, належить до витрат на оплату праці, тому
немає нічого дивного, що в науковому обігу з'явився термін «тіньова зарплата».
У величині доходів підприємства насамперед занижується виручка від
реалізації продукції (робіт, послуг), внаслідок чого значно звужується база
оподаткування підприємств (організацій, закладів) податком на додану вартість
[1]. Ми переконані, що з метою посилення контролю за рухом податків, облік
податку на додану вартість потрібно здійснювати на окремому синтетичному
рахунку (в класі 6 рахунків «Поточні зобов'язання»).
Як вважає Ластовецький В. головною проблемою обліку витрат і доходів
підприємства є проблема створення єдиної інформаційної загальнодержавної
(міжгалузевої) бази норм і нормативів для обліку та контролю за витратами й
доходами підприємства [3]. Розробка й запровадження норм і нормативів
сприяють наведенню елементарного порядку та дисципліни на підприємстві,
тому наша законодавча і виконавча влада зобов'язані приділяти цьому питанню
більше уваги з метою скорочення сума не продуктивних витрат та
необліковуваних доходів підприємства.
Порушені нами питання не є вичерпними й потребують доповнень, змін,
уточнень та конкретизації щодо подальшого розвитку обліку витрат - доходів
та фінансових результатів діяльності аграрних підприємств.
Література
1. Чумаченко М. В. Економічна робота на підприємстві та П(С)БО 16 «Витрати» / М.В. Чумаченко, І.Білоусова // Бухгалтерський облік і аудит. - 2007. - № 3. - С. 13-16.
2. Моссаковський В. Про управлінський облік / В. Моссаковський // Бухгалтерський облік і аудит. - 2006. - № 10. -С. 37-44
3. Ластовецький В. Інформаційне забезпечення підприємницької діяльності / В. Ластовецький // Бухгалтерський облік і аудит. - 2006. -, № 10. - С. 7-10.
75
СЕКЦІЯ «Фінанси»
СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ АКТИВІЗАЦІЇ
ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ
К.Є.Ісаєва, студентка групи Е 3/2
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
Питання інвестиційної діяльності у сфері сільського господарства на
сьогоднішній день має актуальний характер, тому що інвестиції є основою
відтворення виробничого потенціалу аграрного сектору економіки.
Уповільнення інвестиційних процесів — одна з головних причин кризових
явищ, що мають місце у більшій частині сільськогосподарських підприємств.
На жаль, нині сільське господарство не є привабливою для інвесторів галуззю.
Основними причинами цього є сезонність виробництва, тривалість періоду
обігу капіталу, велика залежність від ґрунтових і погодних умов тощо. У
сучасних економічних умовах інвестиції в розвиток сільського господарства
нашої країни є незначними. При цьому частка вкладень в аграрну сферу
економіки як в Україні в цілому, так і в Миколаївській області є мізерною.
Порівнюючи країну в цілому з Миколаївщиною, як позитивне явище необхідно
зазначити, що в останній на частку аграрної сфери припадає трохи більший
відсоток загальної суми інвестицій в основний капітал. Водночас темпи
збільшення інвестицій у сільське господарство і в економіку країни є вищими,
ніж в області. Зокрема, якщо по країні в цілому загальний обсяг інвестування у
розвиток сільського господарства за 2003—2006 роки зріс у 3,5 раза, то по
Миколаївській області — в 2,7 раза.
На жаль, інвестиційна активність як внутрішніх, так і зарубіжних
інвесторів у нашій країні є досить низькою, основні причини чого такі:
неоднакові «правила гри» для учасників фінансового ринку; надмірно великий
податковий тиск на товаровиробників; гостра нестача оборотних засобів у
підприємств; бартеризація взаєморозрахунків між партнерами; велика
Месель-Веселяк та інші. Однак область досліджень з цього питання
залишається ще розкритою не до кінця.
У фінансовому забезпеченні сільськогосподарського товаровиробництва
суттєву роль повинні відігравати кооперативні й кредитні установи, зокрема
кредитні кооперативи, їх союзи та кооперативні банки. У зв’язку з цим
необхідно створити сприятливі умови для розширення мережі таких установ та
підвищення гарантій повернення запозичених фінансових ресурсів.
Відновленню платоспроможності й стабілізації фінансового стану
сільськогосподарських виробників аграрного сектора сприятиме практичне
впровадження запропонованої програми фінансового оздоровлення
сільськогосподарських товаровиробників, в основу якої покладено принцип
об’єднання матеріальних і земельних ресурсів підприємств різного рівня
ефективності господарювання.
Кількість фінансово нестійких сільськогосподарських підприємств
невпинно зростає. У 2008 році їх кількість зросла майже на 6% в порівнянні з
2007 роком.
Благополучний фінансовий стан сільськогосподарського підприємства - це
важлива умова його безперервного й ефективного функціонування. Для його
досягнення необхідно забезпечити постійну платоспроможність суб'єкта,
високу ліквідність його балансу, фінансову незалежність і високу
результативність господарювання.
Література
1. Соловйова Н.І. Основні компоненти фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств / Н. І. Соловйова // Економіка АПК. – № 1. – 2009. – С.81-89.
2. Олійник Д.С. Необхідність та напрями бюджетної підтримки сільськогосподарського виробництва в Україні / Д. С. Олійник // Наукові праці НДФІ.–2008.–Вип.4(29).–С.13-19.
97
ФОРМУВАННЯ І РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ АГРОПІДПРИЄМСТВ
Л.О.Рижик, студентка групи Е 3/1
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
У ринковій системі господарювання категорія доходів посідає одне з
центральних місць. Одержання доходів є головною метою підприємницької
діяльності, основним спонукальним мотивом будь-якого бізнесу. Закони
ринкової економіки не дозволяють виробляти продукцію, реалізація якої завдає
збитків. Ситуація, яка складається останнім часом у сільському господарстві, не
є природною. Значний вплив на формування доходів сільськогосподарських
підприємств має державна політика у сферах ціноутворення, оподаткування та
кредитування. Протягом тривалого часу держава не виконувала покладених на
неї функцій, а здійснювана нею політика в зазначених сферах перетворилася з
активного стимулятора проведення ефективних агропродовольчих реформ на
руйнівну силу для виробничого потенціалу. Сільське господарство є базовою
галуззю національної економіки, рівень його розвитку визначає в значній мірі
стан і перспективи розвитку інших галузей. За цих обставин створення
передумов для ефективної роботи аграріїв, забезпечення прибуткового ведення
сільськогосподарського виробництва є надзвичайно актуальним.
Становлення та розвиток ринкових відносин в економіці України, зокрема,
в агропромисловому комплексі кардинально змінили порядок формування
доходів сільськогосподарських підприємств. Отже, виробляти треба не те, що
можеш виробити, а те, що зможеш продати. Вимогою часу став ретельний
аналіз місткості та цінової ситуації ринку з метою своєчасного внесення
корективів у прогнозні показники виробництва. Особливості формування
доходів сільськогосподарських товаровиробників обумовлені дією факторів,
основними з яких є високий ступінь відносної демонополізації сільського
господарства, нееластичність зв’язку між попитом на сільськогосподарську
продукцію та цінами на неї, низька купівельна спроможність населення
України.
98
У забезпеченні оптимальної рентабельності виробництва поряд із
зниженням собівартості продукції велику роль відіграють економічно
обґрунтовані ціни. По більшості видів продукції, яка виробляється
сільськогосподарськими підприємствами, співвідношення собівартості та
фактичних цін реалізації перебуває в останні роки в досить загрозливому стані.
Наступним питанням, яке має бути розв’язане, є розподіл і використання
прибутку, який залишився у розпорядженні підприємства після здійснення
платежів до бюджету. Сьогодні більшість економістів сходяться переважно на
думці, що у створенні споживчої вартості беруть участь не окремі елементи
продуктивних сил, а всі залучені у виробництво ресурси (фактори
виробництва). Відповідно при розподілі одержаного від застосування
виробничих факторів ефекту кожний з факторів (праця, земля, капітал) має
одержати свою частку в загальному результаті. При цьому вважаємо за
можливе орієнтуватися на пропорції, які складаються між частками цих
факторів у виробничому потенціалі підприємства.
Недосконалість державної економічної політики веде до стримування
положення. Підвищенню ефективності капітальних вкладень в Україні, на мою
думку, сприятиме: оптимізація відтворювальної структури капітальних
вкладень, підвищення питомої ваги капітальних витрат на технічне
переозброєння діючих підприємств, їх розширення, реконструкцію;широке
використання найновітніших досягнень у галузі техніко-технологічних і
організаційних рішень, будівельних матеріалів і конструкцій;удосконалення
організації і технології будівельно-монтажних робіт; підвищення рівня
спеціалізації і кооперування в будівництві.
Отже капітальні вкладення в економіку нашої держави виступають
найважливішими засобом виходу зі сформованої економічної кризи,
структурних зрушень у народному господарстві, забезпечення технічного
прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності. Активізація
інвестиційного процесу є одним з найбільш діючих механізмів соціально-
економічних перетворень. Обсяги прямих іноземних інвестицій із країн
Європейського Союзу в українську економіку станом на 1 липня 2008 року
збільшилися до $30 млрд, що свідчить про те, що наша держава стрімко
рухається до вирішення проблеми інвестування вітчизняної економіки.
ОПОДАТКУВАННЯ ОБ’ЄКТІВ ГРАЛЬНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ
А.О.Сахнюк, студентка групи Б 3/5
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
Розв'язати клубоправових колізій, пов'язаних із регулюванням фінансових
аспектів грального бізнесу в нашій державі, і досі не вдалося. На розгляд
Верховної Ради України час від часу подаються законопроекти, які пропонують
всі норми щодо проведення азартних ігор викласти в єдиному документі. Тому
проблема встановлення законодавчої бази для дотримання всіх правил їх
103
діяльності та оподаткування об’єктів грального бізнесу в Україні є нагальною
проблемою для розв’язання.
Донедавна стрімкому розвитку грального бізнесу в Україні значною мірою
сприяло недостатнє законодавче регулювання цієї галузі. Досить поширеним
серед дрібних учасників ринку є й такий метод збагачення, як нелегальне
встановлення декількох гральних автоматів на один придбаний патент, тоді як
згідно торговий патент на здійснення операцій з надання послуг у сфері
грального бізнесу має бути виданий на кожне окреме гральне місце. Усе
вищенаведене робило цей вид діяльності більш прибутковим та як сектор
економіки – більш тіньовим.
Водночас досить ефективним інструментом регулювання ринку є
збільшення податкового навантаження на суб'єктів підприємницької діяльності.
Вітчизняний досвід: в Україні механізм оподаткування доходів від гральної
індустрії покладає обов'язок сплати податків на дві сторони – операторів ринку
і фізичних осіб – гравців, у вітчизняному законодавстві визначено, що для
суб'єктів грального бізнесу ставка податку на прибуток повинна бути не
меншою, ніж загальна ставка цього податку – 25% до об'єкта оподаткування.
Проектом Податкового кодексу передбачено, що, крім ліцензійних умов,
вимоги до об'єктів грального бізнесу для проведення азартних ігор, у тому
числі щодо їх розташування, повинні встановлюватися спеціальним законом,
який регулюватиме таку діяльність [1]. Ставки збору за розміщення об'єктів
грального бізнесу залежатимуть від розміру прожиткового мінімуму на одну
працездатну особу з розрахунку на місяць і кількості населення на певній
території. Збір сплачуватиметься щороку на підставі дозволу місцевого органу
влади на розміщення об'єктів грального бізнесу, що видаватиметься терміном
на п'ять років. У Податковому кодексі також визначено, що сплата цього збору
не звільнить операторів ринку від придбання торгових патентів і ліцензії, що
видається на відповідний вид діяльності, пов'язаний з гральним бізнесом.
Досвід зарубіжних країн свідчить про те, що більш жорстко
регламентувати діяльність з проведення азартних ігор можна за рахунок як
104
підвищення фінансової відповідальності суб'єктів господарювання, так і
встановлення територіальних обмежень щодо розташування гральних закладів.
Причому суттєвому збільшенню дохідної частини держбюджету сприяє
подорожчання ліцензій для здійснення підприємницької діяльності в цій сфері.
На думку експертів, ринок азартних ігор потребує якнайшвидшого
регулювання Верховною Радою України, адже встановлення чітких правил для
нього дасть змогу щороку додатково залучати до держбюджету понад 700
млн. грн А сам гральний бізнес із соціального зла для окремих категорій
громадян перетвориться на потужне джерело державних надходжень, які можна
буде інвестувати в розвиток пріоритетних проектів [2].
Література
1. Германова О. Азарт у законі / О. Германова // Податковий вісник України. - 2007. - № 14. - С.15-18.
2. Влащук М. Податки ліквідувати! Які? / М. Влащук // Податковий вісник України. – 2009. - №2. - С. 32-36.
ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЛІЗИНГУ В РЕГІОНАЛЬНИХ АПК
О.В.Симоненко, студентка групи Е 3/3
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
Сучасні лізингові відносини в Україні знаходяться на стадії становлення.
Існує об’єктивна потреба в розвитку лізингового бізнесу, що зумовлено
необхідністю залучення інвестицій до процесу технічного оновлення
виробничих потужностей підприємств. Так, понад 90% наявних у
підприємствах АПК сільськогосподарських машин відпрацювали свій
амортизаційних строк, а темпи списання зношеної техніки в кілька разів
перевищують її закупівлі. Світовий досвід свідчить, що одним із ефективних
методів інвестування, який дає змогу без різкої фінансової напруги
підприємства забезпечити формування матеріально-технічної бази,є лізинг –
один із найпрогресивніших методів матеріально-технічного забезпечення. В
Україні в загальному обсязі інвестицій в основі засоби частка лізингу поки що
не перевищує 3-5%. Низький рівень лізингового бізнесу в країні зумовлений як
105
недосконалістю законодавчої бази, так і неврегульованістю організаційно-
економічного механізму лізингової діяльності.
Економічна ситуація в Україні характеризується досить складною
ситуацією: з одного боку, одні підприємства мають готову до реалізації
продукції(машини, обладнання, сільгосптехніка тощо),з іншого – є такі, що не
мають достатньо коштів для її придбання. При цьому понад 80% наявної в
агропідприємствах сільгосптехніки відпрацювали свій амортизаційний строк, а
темпи її оновлення становлять 10-15% від потреби. Щоб зупинити
катастрофічне руйнування технічного потенціалу агровиробництва необхідним
є пошук нетрадиційних шляхів оновлення основних засобів. Лізинг дає
можливість не залучати позичений капітал і не «заморожувати » власний,
економити на витратах, пов’язаних із володінням майном, встановлювати за
погодженням з лізингодавцем гнучкий порядок здійснення лізингових
платежів. Лізинг – це економічно вигідніша, ніж інші, форма найму завдяки
відносно високому рівню лізингових платежів. Лізинговоодержувач може
скористатись пільгами: лізингові платежі відносять на собівартість продукції,
включають до валових витрат і, таким чином, зменшують суму оподаткованого
прибутку. За умови використання лізингу, лізингоодержувач надається
можливість оперативного поновлення виробничих фондів за рахунок
одержання в користування нового дорогого обладнання без його повної
оплатив.
Лізинг одночасно активізує інвестиції приватного капіталу у сферу
виробництва, поліпшує фінансове становище безпосередніх товаровиробників і
підвищує конкурентоспроможність малого й середнього вітчизняного бізнесу.
Для виробників, завдяки лізингу, розширюються можливості збуту власної
продукції, особливо дорогої. Широко розповсюджений у розвинутих країнах
лізинг є досить складним і багатогранним економічним явищем, оскільки в
ньому поєднуються операції купівлі й продажу, оренди, кредитування та
інвестування, підприємницька і фінансова діяльність. В економічному
середовищі України такий вид взаємовідносин ще мало поширений через його
106
відносну новизну, брак досвіду і недосконалість законодавчої бази Отже,
впровадження лізингу завжди супроводжується багатьма труднощами. Однак
без застосування лізингових схем аграрний сектор може залишитися взагалі без
можливості придбати нову техніку – транспортну, сільськогосподарську чи
будівельну. До основними напрямів удосконалення лізингових відносин у
регіональних АПК слід віднести: доопрацювання механізму залучення
фінансових інвестицій у Державний лізинговий фонд;зменшення величини
лізингової маржі (до 3-4%);звільнення сільських лізингоодержувачів від сплати
лізингового платежу за перший рік дії лізингової угоди з компенсацією його за
рахунок державного бюджету.
СУЧАСНИЙ СТАН ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЛИХ
ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ
Н.В.Буячок, студентка групи Е 3/5
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
Підприємництво в Україні після більш ніж 70-літньої перерви має
невелику історію. Тому його становлення і розвиток пов'язані з чисельними
проблемами фінансового характеру. Економіка України до початку 90-х років
була в основному повністю одержавленою, тобто абсолютна маса підприємств
перебувала у власності держави чи під таким її контролем, що говорити про
інші форми власності реально було просто неможливо. Найбільше малих
підприємств зосереджено у сфері торгівлі й громадського харчування - близько
50%. У галузях промисловості та будівництва - відповідно 14% і 10%. У сфері
побутового обслуговування населення було створено понад 5% малих
підприємств, в інших галузях частка їх становила від 0,4% до 2,4%. У
сільському господарстві частка малого бізнесу дорівнює лише 2,3% у 2006 році.
З 197 127 малих підприємств, зареєстрованих у країні, реально
здійснювали свою діяльність тільки 155 456, або 78,8%. Найбільший обсяг
продукції був виконаний у торгівлі - 39,3% від загального обсягу в середньому
на одне діюче торгівельне підприємство припадає 0,117 млн. грн виконаних
107
робіт і послуг. У розрахунку на одне торгове мале підприємство в 2007 році
припадало 2,2 тис. грн прибутку, водночас у цілому в Україні прибуток на одне
мале підприємство становив лише 0,8 тис. грн. Малий бізнес не лише
виготовляє продукцію, формує валовий дохід і прибуток, а й досить активно
бере участь у процесі утворення централізованих державних фондів коштів за
рахунок податкових платежів.
Частка приватних малих підприємств у загальній кількості функціонуючих
підприємств становила близько 30%, але основна частина малих підприємств
припадала на колективну форму власності (понад 65%). Малі підприємства
колективної форми власності виробили більш як 3/4 усієї продукції, тоді як
приватні малі підприємства тільки 16,5%. Колективні малі підприємства
забезпечили одержання майже 3/4 валового доходу від реалізації продукції, у
той час як приватні лише 24%. Однак прибутковими виявилися приватні
підприємства, а малі підприємства інших форм власності одержали балансовий
збиток. У розрахунку на одне приватне підприємство було отримано 4,85 тис.
грн. балансового прибутку. З метою виходу з економічної кризи та виправлення
становища, що склалося в державі у сфері малого підприємництва, Верховна
Рада України намагається підтримувати підприємницькі структури.
Законом передбачається фінансування програм підтримки малого
підприємництва за рахунок Державного бюджету України, місцевих бюджетів,
позабюджетних коштів, у тому числі коштів, одержаних від приватизації
державного і відчуження комунального майна, та інших джерел фінансування,
не заборонених законом.
На 2008 рік у видатковій частині Державного бюджету України на
підтримку малого і середнього підприємництва було виділено 27,0 млн. грн.,
які спрямовані на: впровадження регіональної політики - 65,7%, активізацію
фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки - 12,1%, сприяння створенню
інфраструктури - 22,2%. Що стосується окремих програм сприяння розвитку і
підтримки малого підприємництва, в 2007 році кошти в сумі 32,3 млн. грн. мали
бути спрямовані на фінансування значних програм.
108
Таким чином, необхідний диференційований підхід до малих підприємств,
що повинен знайти відображення у всіх законодавчих актах України, у тому
числі в законах з оподаткування, податковому кодексі. Однак мало звільнити
підприємців від необгрунтованого податкового тягаря, треба надати їм,
особливо на початковому етапі, відповідну фінансову підтримку.
ПРОБЛЕМИ І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ АКЦІОНЕРНИХ
ТОВАРИСТВ В УКРАЇНІ
І.О.Корсак , студентка Е 3/5
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
Акціонерні товариства займають досить важливе місце в економіці
України. В акціонерних товариствах сконцентровано 30,1% основних засобів та
30,3% оборотних активів, формується 26,1% чистого доходу (виторгу) і 79,6%
чистого прибутку підприємств всіх сфер економіки. За офіційним даними,
кількість акціонерних товариств (АТ) в Україні в 2008 році становить близько
32 тис., з них 11 тис. - відкриті (ВАТ) і майже 21 тис. - закриті (ЗАТ). Вони
провадять майже 75% ВВП країни. Саме в АТ зосереджено понад 60%
промислово-виробничого потенціалу України [1].
Питання розвитку діяльності АТ досліджували чимало вчених:
В.В.Корнєєв, О.М.Мозговий, В.В.Оскольський, присвячували свої праці
зарубіжні вчені Т.Коупленд, Т.Коллер. Тому, питання про розвиток сучасних
акціонерних товариств залишається відкритим та актуальним і зараз.
Поява акціонерних товариств (АТ) пов’язана з розвитком і вдосконаленням
продуктивних сил. Основна причина виникнення акціонерних товариств
полягає в протиріччі між зростаючим обсягом виробництва та обмеженими
розмірами індивідуального капіталу.
Згадані причини змушують підприємців укладати угоди про заснування
акціонерних товариств і мобілізацію капіталів завдяки випуску (емісії) акцій.
109
Ефективне функціонування акціонерних товариств визначається такими
обставинами, що одні обумовлені самою сутністю акціонерного товариства,
інші – умінням вести його виробничу, комерційну і господарську діяльність.
Перша група обставин: ступінь правової захищеності прав акціонерів від
некоректних дій управляючих, наявність реальної можливості контролю
господарської діяльності та управління з боку акціонерів. Друга група обставин
– скорочення витрат виробництва, підвищення якості виробів, що
випускаються, оптимальна маркетингова політика – це впливає на ефективність
діяльності будь-якої виробничої чи комерційної структури [2].
Важливим аспектом функціонування акціонерного товариства є дивідендна
політика корпорації. Тому самий ефективний шлях – контролювати виплату
дивідендів, щоб мінімізувати фінансування за рахунок зовнішніх джерел.
Емісія акцій — відносно дешеве джерело фінансових ресурсів, які не обтяжені
борговими зобов'язаннями, що безпосередньо впливає на збільшення величини
статутного капіталу і чистих активів акціонерного товариства.
Уся історія розвитку акціонерних товариств свідчить про те, що
формування і методи їх створення змінювалися залежно від потреб розвитку
продуктивних сил та раціонального використання факторів виробництва.
Основними проблемами в подальшому розвитку акціонерних товариств є:
приватизація, жорстка політика регулювання держави, доступне придбання
акцій для будь-якої особи. Тому зазначені вище проблеми зумовили значний
спад розвитку акціонерних товариств в Україні.
Література
1. Король В.А. Проблеми управління фінансами ВАТ / В.А. Король // Фінанси України. - 2007. - №2. – С.54-57.
2. Ватаманюк З.Г. Перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні / З.Г. Ватаманюк, О.В.Баула // Фінанси України. - 2008. - №5. – С.110-113.
110
РОЗВИТОК ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ
В МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ
В.М.Влас, студентка групи Е 3/5
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
З розвитком ринкових відносин фермерське господарство стає
рівноправною ланкою в системі АПК поряд з державними, колективними,
кооперативними, акціонерними та іншими підприємствами, організаціями і
установами.
Питаннями функціонування фермерського господарства в Україні
займалися такі вчені як А. Лісовий, Б. Пасхавер, О. Чаянов, В. Зіновчук та інші.
Вони досліджували роль функціонування фермерських господарств в Україні в
умовах ринкової економіки та вплив інтенсивного розвитку фермерського
господарства на сільське господарство і на АПК в цілому.
Протягом останніх років в Миколаївській області відмічається стала
тенденція росту кількості фермерських господарств. Станом на 1 січня 2008
року було зареєстровано 4638 фермерських господарств, що на 1.7% більше,
ніж на відповідну дату попереднього року (10.7% від їх наявності в цілому по
Україні).
На початок 2008 року фермерські господарства мали у користуванні 325.6
тис. га сільськогосподарських угідь, з яких на ріллю припадало 98.5% площі
сільгоспугідь фермерських господарств порівняно з початком 2007 року зросли
на 5%. Більше половини сільськогосподарських угідь, які знаходяться у
користуванні фермерів, орендовані.
Фермерські господарства є роботодавцями не тільки для членів своєї
родини, а й для працездатного населення. За результатами вибіркового
обстеження фінансово-господарської діяльності в Миколаївській області, на
роботах у фермерських господарствах торік, було зайнято 7.4 тис. осіб. Із
загальної кількості працюючих 31.3% становили жінки. Фермерськими
господарствами протягом 2007 року засіяно 254.4 тис. га ріллі, що на 1.7 %
менше ніж у попередньому році (19.2% загальної посівної площі регіону).
111
У загальному виробництві зернових культур сільськогосподарськими
підприємствами частка фермерів у 2007році порівняно з 2006 роком становила
18.3%, соняшнику – 24.1%, овочів 30.2%.
Тваринницька галузь отримала у фермерів значно менший розвиток. У
загальному виробництві продукції тваринництва Миколаївської області частка
фермерських господарств залишається досить незначною – 0.6 %, а в структурі
аграрної продукції фермерів – 4.9%.
На початок 2008р. у фермерських господарствах Миколаївської області
отримувалось 845 голів великої рогатої худоби, що на 13.3% менше, ніж
попереднього року, свиней – 3542 голів (на 33.5%), птиці – 13.7 тис. голів (на
38.6% менше).
Одним із найважливіших процесів фермерської діяльності є реалізація
виробленої продукції. За 2007 р. виручка від реалізації аграрної продукції
фермерськими господарствами порівняно з попереднім роком зменшилась на
18.3% і становила 132.2 млн. грн.. Основна частина доходу від реалізації
сільгосппродукції надійшла в господарства від реалізації продукції
рослинництва і тільки 2.3% - тваринництво. За результатами дослідження
фермерськими господарствами у 2007 р. отримано 109.9 млн. грн.. чистого
прибутку, що в розрахунку на одне господарство становило 30.5 тис. грн.
Провівши дане дослідження спостерігається інтенсивний розвиток
фермерських господарств не тільки в Миколаївській області, а й в Україні в
цілому, що має позитивний вплив економіки сільського господарства і АПК в
цілому.
АКЦИЗНИЙ ЗБІР НА ТЮТЮНОВІ ВИРОБИ: ПРОГНОЗ НА 2009 РІК
О.І.Білик, студентка групи ЗЕД 4/1
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
На сьогодні основною стратегією реформування законодавства з акцизного
збору має бути поступове наближення до норм, прийнятих в країнах-членах
112
Європейського Союзу з урахуванням національних інтересів та особливостей
оподаткування країн-сусідів.
В даний час рівень цін на тютюнові вироби в Україні є неприпустимо
низьким у порівняні з країнами ЄС.
За даними Інформаційного центру з проблем алкоголю та наркотиків
(ІЦПАН) в останні роки обсяг споживання сигарет в Україні коливається в
межах - 65-70 мільярдів штук (або 1600 – 1700 сигарет в рік на кожну дорослу
людину віком від 15 років і старше). Не останню роль ціна тютюнових виробів
відіграє в тому, що багато молоді починає вживання тютюну. Одним із
найбільш ефективних податкових засобів, що безпосередньо впливає на ціну
тютюнових виробів є акцизний збір.
Акцизний збір визнано ефективним інструментом зниження споживання
сигарет Європейським Союзом, який має достатньо довгу практику його
використання. За цей період було сформульовано і закріплено відповідними
нормативними актами ЄС підходи до розбудови системи справляння акцизного
збору на сигарети.
Проектом пропонується збільшити всі компоненти акцизного збору на всі
сигарети, а саме:
- ставки, встановлені у твердій сумі із одиниці реалізованого товару
(продукції) – на 16 грн. (для сигарет з фільтром) та на 7,5 грн. ( для сигарет без
фільтру);
- ставки, встановлені у процентах до обороту з реалізації товару (продукції)
на 3,5%;
- мінімальне податкове зобов’язання збільшити – на 22 грн.(для сигарет з
фільтром) та на 10 грн. ( для сигарет без фільтру).
Зокрема, в поточному році підвищення ставок акцизного збору на
тютюнові вироби передбачено у два етапи: на 25% - з 1 лютого, та ще на 25% -
з 1 липня.
Підвищення ставок акцизного збору у запропонований спосіб дозволить:
113
1. Створити економічні передумови для підвищення цін на тютюнові
вироби;
2. Забезпечити збереження цінового паритету із сусідніми державами,
що не створюватиме передумов для активізації нелегального обігу тютюнових
виробів;
3. Буде кроком у напрямі виконання зобов’язань України за Рамковою
конвенцією ВООЗ із боротьби проти тютюну.
Таким чином, до кінця цього бюджетного року (за умови введення в дію
змінених ставок з 1 серпня 2008 р.), навіть без урахування підвищення цін на
сигарети, податкові надходження до Державного бюджету складуть майже 1
млрд. гривень. Прогнозний розрахунок на наступний 2009 рік, також без
урахування підвищення цін, становить близько 2,5 млрд. гривень.
ЗЕМЕЛЬНЕ ОПОДАТКУВАННЯ У СУЧАСНИХ УМОВАХ
І.В.Марчук, студентка групи ЗЕД 4/1
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
Платність стала основним фактором переведення сфери
природокористування на ринкову модель розвитку. Особливо актуалізувалось
завдання підвищення результативності земельного оподаткування. .
Першочергового значення набуває проблема посилення диференційованості та
стимулюючої ролі плати за землю, щоб вилучати у землекористувачів та
землевласників ту частину ренти, яка утворюється під впливом природного
чинника, і тому закономірним є її розподіл між членами суспільства.
Актуальність даного питання досліджували, вивчали і присвятили цій темі
свої роботи такі автори: Б. Данилишин, С. Дорогунцов, І. Бистрякова, М.
Хвесик, А. Третяк, В. Медведева, І. Пліско, В. Криська, Л. Тулуша, В.
Янковського, В. Бондаренко, О.Петриченко, В. Фінашка, К. Гривнак та інші.
Проте дане питання так і не було вирішене, і даний момент залишається
відкритим.
114
Плата за землю в Україні - обов'язкова норма для всіх землекористувачів,
крім випадків, передбачених законодавством. Вона є джерелом формування
коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання й охорони
земель, підвищення родючості грунтів; відшкодування витрат власників землі і
землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, і
ведення земельного кадастру; здійснення землеустрою та моніторингу земель;
проведення земельної реформи; здійснення витрат на розвиток інфраструктури
населених пунктів. Плата за землю належить до прямих податків і є одним з
найстаріших в історії податком, його платниками є власники землі та
землекористувачі, у тому числі й орендарі.
Цей податок стимулює ефективне використання землі за рахунок
запровадження диференційованих ставок залежно від регіону, сприяє більш
рівномірному розміщенню продуктивних сил на території країни. переваги від
справляння цього податку на практиці реалізуються не повною мірою через
недостатню розвиненість фінансової підтримки українського
сільгоспвиробника. У спектрі проблем земельного оподаткування вагоме місце
посідає встановлення взаємозв'язку між надходженнями плати за землю та їх
цільовим використанням, визначення форм та методів відчуження земельних
ділянок, застосування корегувальних коефіцієнтів для оптимізації земельного
оподаткування, удосконалення оцінки земель як основи встановлення
земельних податків та ефективних схем купівлі-продажу окремих складових
земельноресурсного потенціалу.
З метою збільшення надходжень плати за землю у найближчій перспективі
варто переглянути методику грошової оцінки різних категорій земель і
підвищити ставки земельних податків та орендної плати, щоб максимальною
мірою вилучати земельну ренту, яка виникає під дією природного чинника і має
розподілятись, у першу чергу, в інтересах місцевого населення.
Література
1. Голян В.А. Земельне оподаткування: інституціональні бар’єри та нові пріоритети / В.А.Голян // Економіка АПК. - 2008. - №7. – С. 34-37.
115
2. Петриченко О. Особливості оподаткування земельних ділянок / О. Петриченко / Вісник податкової служби України. – 2008. - №18-19. – С.24-27.
СУТНІСТЬ І РОЛЬ ПДВ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ ДЕРЖАВИ
Н.В.Вєтрова, студентка групи Б 3/5
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
На шляху переходу нашої країни до ринкових відносин особливо
актуальною є проблема своєчасного забезпечення грошовими ресурсами
дохідної частини державного бюджету. Вирішення цієї вкрай важливої
проблеми значною мірою залежить від ефективності діяльності податкової
служби, а також розробки науково-обґрунтованої системи оподаткування, яка б
відповідала реаліям сьогоднішнього дня, забезпечувала зростання податкових
надходжень до бюджету та підвищувала рівень збору податкових платежів.
Податок на додану вартість останнім часом привертає до себе значну увагу,
тому що він став предметом широких дискусій щодо доцільності його
застосування та наслідків справляння для економічного розвитку і бюджету
країни.
ПДВ зберігає переваги багаторівневого податку з обороту щодо
оподаткування усіх ступенів руху товару, але одночасно ліквідує його основний
недолік — кумулятивний ефект. Специфіка нарахування та сплати ПДВ полягає в
його нарахуванні на кожному етапі руху товару від виробника до споживача —
при цьому з оподатковуваного обороту виключаються податки, сплачені на
попередніх етапах, в результаті чого об'єктом оподаткування виступає вартість,
створена на конкретному ступені руху товару (цим зумовлюється й назва
податку).
Значне поширення ПДВ у податкових системах країн світу обумовлене
фіскальними, психологічними та економічними перевагами даного податку.
широке використання ПДВ в більшості країн зумовлене насамперед фіскальними
вигодами — він має широку базу оподаткування. Проте, слід зазначити, що
фіскальна ефективність ПДВ в Україні не є високою і це передусім пов'язано із не
відпрацьованістю та певними недоліками механізму бюджетного відшкодування
116
даного податку. Важливою є регулювальна функція ПДВ, адже його застосування
впливає на інфляцію та ціноутворення. Регулюючи величину цін за допомогою
ПДВ, можна безпосередньо впливати на споживання й доходи суб'єктів
господарювання. Ціноутворювальний ефект ПДВ великою мірою залежить від
того, зменшує ПДВ бюджетні доходи чи просто заміщує собою інші податки,
скасовані або знижені в результаті його впровадження. Розглядаючи питання
впливу ПДВ на процеси ціноутворення, доцільно також звернути увагу на те, що при
заміні кількох податків на ПДВ здійснюється доволі складний процес, що
виявляється у змінах цін виробничих факторів (землі, капіталу, праці) та цін
відпуску фірм-виро6ників.
ПДВ забезпечую нейтральність оподаткування за умови правильного
застосування та врахування особливостей даного податку. Причому нейтральність
оподаткування в більшості випадків не є притаманною та властивою іншими
податковими формами, тоді як ПДВ має нейтральний і всеохоплюючий характер,
що призводить до позитивного впливу на економіку. Виділяють і специфічні
функції ПДВ, що реалізуються в окремих галузях народного господарства. Зокрема,
в окремих випадках спеціальні режими справляння ПДВ слід розглядати як
непряме бюджетне фінансування розвитку сільськогосподарського
виробництва, Результатом реалізації такого механізму є те, що ПДВ
перетворюється з інструменту фіску в елемент фінансового забезпечення,
завдяки якому поліпшується рівень фінансування підприємств здійснюється
їхня фінансова підтримка. Такі механізми непрямої фінансової підтримки
суб'єктів господарювання спрямовуються на стимулювання розвитку
пріоритетних галузей економіки — це дає можливість виділити підтримувальну
функцію податку на додану вартість.
Протиріччя та неприйняття використання ПДВ пояснюється його
недоліками, зумовленими не відпрацьованістю механізму справляння даного
податку внаслідок відсутності належного досвіду застосування такої форми
універсального акцизу.
117
КАПІТАЛОУТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ ЯК ПРЕДМЕТ СИСТЕМНОГО
АНАЛІЗУ ТА УХВАЛЕННЯ СТРАТЕГІЧНИХ РІШЕНЬ
В.О. Коваль, студентка групи Е 3/1
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
Капітал є однією з головних домінант функціонування та розвитку
економічної системи. Аналіз капіталу з позицій його характеристики як
інвестиційного ресурсу має велике значення для впровадження інноваційно-
інвестиційної моделі економіки. Відомо, що капітал здійснює рух у процесі
інвестування, реінвестування, дезінвестування. Для суб’єкта господарювання
використання капіталу як реального інвестиційного ресурсу створює основу
для чистого капіталоутворення. Під цим терміном розуміють різницю між
обсягом валових інвестицій капіталу та амортизацією. Завдяки чистому
капіталоутворенню стає можливим зростання виробничого потенціалу
підприємств і суспільства загалом. Варто зауважити, що використання капіталу
як інвестиційного ресурсу у фінансовому секторі, а саме при здійсненні
фінансових інвестицій в акції, облігації, новий реальний капітал не
створюється. Про негативні тенденції у сфері такого інвестування в Україні
свідчить, зокрема, порівняння обсягу фінансових інвестицій з інвестиціями в
основний капітал. На кінець 2008 р. фінансові інвестицій, які віддзеркалюють
трансферне інвестування, досягли майже 40% до ВВП, у той час як інвестиції в
основний капітал лише 23%. Подібні тенденції мають теж стати предметом
уваги функціональних установ і об’єктом законодавчого врегулювання. Про
загальні перспективи інвестування на макроекономічному рівні свідчать дані
про процеси заощадження та чистого нагромадження основного капіталу. Як,
відомо, інвестиційні ресурси – це один із головних чинників забезпечення
стабільного економічного зростання. Їх достатність, насамперед, визначає
можливість технологічного оновлення та безперебійного ведення суб’єктами
господарювання економічної діяльності та впровадження інновацій. Відповідно
до Національних рахунків України, на макроекономічному рівні величина
валових заощаджень за 2008 р. склала 127 млрд. грн. як різниця між валовим
118
наявним доходом (551,9 млрд. грн.) і кінцевими споживчими витратами (424,9
млрд. грн.). Чисті заощадження як різниця між валовими заощадженнями і
споживанням основного капіталу за 2008 рік становили 68,7 млрд. грн. [1].
Норма заощаджень, за висновками експертів, знаходиться поки що на високому
рівні, але має тенденцію до зниження. Якщо у 2007 р. норма валових
заощаджень становила 25,7% до ВВП, а чистих заощаджень – 14,2%, то у 2008
р. ці норми зменшилися відповідно до 23,3 та 12,6%. У розвинених країнах
середня норма валових заощаджень знаходиться на рівні 27%. [2]
Таким чином, доцільно на державному рівні впровадити систему
комплексного аналізу процесів капіталоутворення для своєчасного ухвалення
відповідних рішень і визначення економічної стратегії формування капіталу.
Необхідно забезпечити умови для розвитку нових форм нагромадження
капіталу, які дозволять ефективно запроваджувати інновації в усіх сферах і
галузях економіки; забезпечити рівновагу на ринку заощаджень – інвестицій
шляхом використання ринкових і неринкових важелів регулювання діяльності
економічних суб’єктів нагромадження; активізувати амортизаційну,
інвестиційну та структурну політику держави з метою оновлення основного
капіталу.
Література
1. Баліцька В.В. Капіталоутворення в Україні як предмет системного аналізу та ухвалення стратегічних рішень / В.В. Баліцька // Актуальні проблеми економіки №8 (86), 2008. - С. 55-64.
2. Анін В.І. Аналіз статистичних даних обсягів інвестицій в основний капітал / В.І. Анін // Статистика України, 2008, №1. - С. 59-65.
ПОДАТОК НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВА - ВАЖЛИВИЙ ВИД
ДЕРЖАВНИХ ДОХОДІВ
А. О. Вакуленко, студентка групи ЗЕД 4/2
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
На сьогоднішній день Україна знаходиться в дуже складному становищі –
переживає економічну кризу. Для того, щоб стабілізувати ситуацію потрібно
119
збільшити або залишити на тому рівні на якому є надходження до державного
бюджету.
Цьому питанню приділяється в наш час дуже багато уваги і воно є
актуальним, про це свідчать статті вчених, економістів, управлінців, наприклад
Т.Г. Бондарчук, Л.О. Омелянович, Є.С. Гордієнко.
Податок на прибуток підприємств – одна із найрозвиненіших форм
оподаткування. Цей податок – продукт економічного і політичного розвитку
суспільства, фіскальний інститут, який властивий високій культурі державності
з витонченим механізмом функціонування, що потребує від платників
усвідомленого ставлення до своїх прав та обов’язків.
У 2008 році виконання помісячного розпису Міністерства фінансів України
з податку на прибуток до Загального фонду Державного бюджету України
забезпечено на 113,1 %. До бюджету фактично надійшло 45940, 3 млн. грн , що
на 12713,0 млн. грн або на 38,3 % більше, ніж за відповідний період 2007 року,
та на 20576,8 млн. грн або в 2,2 рази більше, ніж за 2006 рік.
За даними Департаменту податку на прибуток та інших податків і зборів
(обов’язкових платежів) ДПА України, упродовж 2008 року спостерігалася
стала тенденція до зростання показника податкової віддачі по податку на
прибуток. Так, якщо за результатами 2007 року рівень податкової віддачі
становив 1,27 %, то за 2008 рік – 1,75 %. Враховуючи те, що в листопаді 2008
року обсяги промислового виробництва України зменшилися на 28,6 %
порівняно з листопадом 2007 року та на 15,2 % порівняно з поточним роком,
рівень податкової віддачі за результатами знизився до 1,46 %.
А також можна відзначити, що рейтингова оцінка результатів
господарської діяльності великих платників податків Миколаївської області за
2008 рік займала друге місце після надходжень від сплати ПДВ. Було сплачено
податку на прибуток у бюджет держави 684,6 млн. грн , що в порівнянні з 2007
роком збільшилось на 60 млн. грн . У порівнянні з прибутковим податком із
громадян податок із прибутку підприємств має в прибутках бюджету України
більш питому вагу .
120
Оподаткування прибутку в Україні має стати суттєвим важелем
державного регулювання, за допомогою якого можна достатньо впливати на
процеси економічного зростання та соціального розвитку. Податки відіграють
важливу роль у функціонуванні держави, тому що вони є одним із
найважливіших видів державних доходів, що їх одержує держава на підставі
своїх владних повноважень.
Таким чином, підприємства мають великі можливості зменшення своїх
податкових зобов’язань, але податкова політика кожного з них повинна
базуватися на вимогах економічної доцільності. Якщо цим питанням не
приділятиметься належна увага, то негативні наслідки можуть перекрити всі
переваги зменшення оподаткування. Разом з тим необхідно зазначити, що
кризовий стан підприємств свідчить про необхідність реформування податкової
системи України.
ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКУ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ
ПІДПРИЄМСТВАХ
К.С.Горєва, студентка групи Е 3/2
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
Відомо, що прибуток у ринкових умовах є кінцевою метою будь-якої
підприємницької діяльності, в тому числі й у галузі сільського господарства. І
якщо ця мета не досягається за будь-яких умов, комерційна діяльність
оцінюється як неуспішна і суб’єкт господарювання за відсутності фінансових
резервів повинен її припинити. Поліпшення ситуації можливе лише за умови,
коли кожне сільськогосподарське підприємство забезпечить стимулювання
внутрішніх механізмів формування прибутку на основі обґрунтованих
управлінських рішень.
Багато науковців таких як Ф.Ф.Бутинець, В.П.Галушко, О.Д.Гудзинський,
та інші, проте механізм ПДВ потребує удосконалення.
ПДВ – непрямий податок, що сплачується кінцевим споживачем:
населенням, державою та неприбутковими неурядовими організаціями, що
обслуговують населення. Проте не з кожної покупки населення належить
стягувати ПДВ, а деякі виробничі підприємства – не кінцеві споживачі, можуть
виявитися кінцевими платниками ПДВ.
Більше половини первинного ПДВ генерується видатками населення на
товари і послуги; державними закупівлями забезпечується десята частка
надходжень; видатками фізичних осіб-підприємств та інших суб’єктів малого
підприємництва – більше чверті, що відповідає значним масштабам поширення
цього виду економічної діяльності. Наприклад, фізичні особи, які орендують
площі в торгівельних центрах, реалізують свої товари населенню без ПДВ,
проте закупівля цих товарів або у виробника, або у оптовика може відбуватися
з ПДВ [1].
У 2008 році кінцеві платники зплатили 35,6 млрд. грн ДПВ, тоді як до
бюджету дійшло 33,5 млрд. грн. З урахуванням того, що 0,6 млрд. грн отримано
за рахунок приросту заборгованості з відшкодування ПДВ, тобто
надзвичайними методами, надходження, зібрані за основним механізмом,
становили 32,9 млрд. грн, або на 2,7 млрд. грн менше, ніж сплачено кінцевими
платниками. Таким чином, у скарбницю потрапило менше 92% первинної
сплати ПДВ [2].
125
Нестабільність фактичних надходжень ПДВ може бути пояснена тільки
суб’єктивними факторами - фіктивним відшкодуванням та іншими
шахрайствами. Прогнозування та динаміка надходжень від ПДВ залежить від
механізму його адміністрування, який потребує перегляду та вдосконалення.
Питання покращення адміністрування ПДВ, підвищення рівня його прозорості,
погашення заборгованості з відшкодування й запобігання її виникненню в
майбутньому – пріоритети у розробках практичної діяльності органів державної
податкової служби України.
Таким чином, ПДВ – це пропорційний податок, який стягується як відсоток
від ціни, а отже, є прозорим на кожному єтапі виробництва та поширення. Він
збирається частинами, через систему відрахувань, коли суб’єкти оподаткування
(зареєстровані як платники ПДВ) можуть зменшувати свої зобов’язання на
величину податку, яку вони сплатили іншим платникам ПДВ, купуючи ресурси
для своєї виробничої діяльності. Цей механізм забезпечує нейтральність
податку, незалежно від того, скільки трансакцій задіяно а економічному
ланцюжку.
Література
1. Сігайов А. Ефективне адміністрування ПДВ: проблеми і перспективи / А. Сігайов // Економіка України. – 2007. – №7. – С.24-25.
2. Карпінський Б. Податок на додану вартість / Б.Карпінський // Економіст. – 2007. – №1. – С.30-33.
ЧЕКОВА ФОРМА ОПЛАТИ ЯК ВИД БЕЗГОТІВКОВИХ ОПЕРАЦІЙ,
ТА ЗАСТОСУВАННЯ ЇХ В УКРАЇНІ
П.Ю.Дзюба, студент групи Е 3/3
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки, для
отримання готівки з рахунків у банківських установах. Використання
розрахункових чеків зменшить оборот розрахунків готівковими коштами, що не
призведе до санкції за перевищення лімітів оплати готівкою за даними
платежами. Така форма оплати може застосовуватися, при стійких довірчих
126
відносинах між партнерами; при можливості повного або часткового контролю
партнерів одне одного; при розрахунках за межами підприємства при
роз’їзному характері здійснення господарської діяльності тощо.
Безготівкові операції, зокрема чеки, та їх застосування в Україні
досліджували такі вчені та науковці: І.С.Гринько, І.В.Зятковський,
В.Д.Лагуніна, Р.А.Слав’юк, О.В.Уляницька та інші.
Платником по чеку завжди є банк або інша кредитна установа. Право
чекодавця — звертатися до банку з вимогою щодо оплати чека; обов’язок банку
— виконати цю вимогу, виходячи з угоди між банком і клієнтом. Відповідно до
чекової угоди клієнту дозволяється використовувати його власні, а також
залучені кошти для оплати своїх чеків. Банк сплачує готівкою або
безготівковим переказом коштів з рахунка чекодавця на рахунок пред’явника
чека.
Чекова форма розрахунків потребує від банківської установи дотримання
відповідних правил: банк зобов’язаний упевнитися в достовірності чека (форма,
термін дії, відсутність виправлень, відповідність підпису чекодавця зразку
підпису, який є в банківській установі). Чек може бути оплачений тільки тій
особі, яку вказано в ньому (іменний чек); або пред’явнику, коли чек видано на
пред’явника. Чекодавець не тільки несе відповідальність за оплату чека банком-
платником, а й зобов’язаний забезпечити цей платіж, заздалегідь надавши
банку необхідні кошти для покриття своїх чеків. За видачу чека без покриття
чекодавець несе відповідальність. Банк-платник, підпис якого на чеку
відсутній, як правило, не несе відповідальності перед власником чека за його
оплату, крім випадків, коли чек банком акцептовано.
На даний момент в Україні розрахунки чеками, стають більш вживаними.
Так, у 2008 році, в порівнянні з 2007, відбувся зріст чекових операцій на 3,4%,
що в загальному обсязі склало приблизно 150 млн.грн [1].
Таким чином, чеки мають як негативні, так і позитивні сторони, деякі
банки при видачі готівки за чеком стягують 2 - 4% за послуги. Також - це
вилучення коштів з обороту, можливість неотримання платежу, тривалий
127
термін документообігу, складнощі з оформленням тощо. Але такі розрахунки
мають і сильні сторони: суми, які виписуються за розрахунковим чеком не
впливають на ліміт каси, а вразі втрати чекової книжки, підприємство втрачає
самі бланки, а не грошові кошти [2].
Література
1. Лагунін В.Д. Безготівкові розрахунки між підприємствами / В.Д.Лагунін // Фінанси України. – 2009. - №1. – С. 13-20
2. Гринько І. С. Грошові розрахунки між сільськогосподарськими підприємствами / І.С.Гринько // Економіка та управління національним господарством. – 2009. - №1. – С. 26.
НАПРЯМИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ ТА ОЦІНКА
НЕРУХОМОСТІ
О.М.Зуб, студентка групи ЗЕД 4/1
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
Прозоре та доступне оподаткування нерухомості на підставі її ринкової
вартості стає для України дедалі актуальнішим. Активне обговорення
зазначеного питання відзеркалює прагнення суспільства та політиків до
справедливого оподаткування багатства та його видимих ознак у формі
земельної власності.
Податки на майно є додатковим потужним інструментом перерозподілу
доходів, не охоплених прибутковим оподаткуванням із будь-яких причин,
слугують забезпеченню справедливості в оподаткуванні та протидії
розшаруванню населення.
В Україні вже не перший рік точаться жваві дискусії стосовно
запровадження податку на нерухомість. При цьому ставиться за мету, з одного
боку зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів, а з другого — залучення до
участі в податковому перерозподілі передусім надвисоких доходів,
недостатньою мірою охоплених податком з доходів фізичних осіб та
спрямованих власниками на створення майнових об'єктів. З поміж авторів які
приділяли увагу даній тематиці В.Л. Андрущенко, В.П. Вишневський, П.І.
Гайдуцького, М.Я. Дем'яненка, В.І. Кравченка, Ю.О. Лупенка, М.К. Орлатого, Г
128
О. П'ятаченка, І.А. Розумного, П.Т. Саблука, А.М. Соколовської, А.М. Третяка,
В.М. Федоров, М.М Федорова, І.Я. Чугуновата та інші. Проте існує потреба в
конкретизації елементів податку на нерухоме майно й механізмів його
справляння, що можуть бути застосовані в сучасних вітчизняних умовах.
Розвинуті держави оподатковують нерухоме майно виходячи з його
вартісної оцінки. Цей підхід за умови застосування механізмів індексації й
переоцінки дає змогу врахувати зміни ренти, яку отримують часники. Проте в
Україні існує низка проблем, що лежать у адміністративній площині та не
дають змоги запровадити подібні підходи й механізми.
Таким чином, вирішення питань грошової оцінки нерухомості вимагає
проведення спеціальних досліджень протягом декількох років із метою
врахування регіональних і місцевих особливостей, що впливають на вартість
об’єктів. За прогнозами КМУ, у випадку введення податку на нерухоме майно,
надходження від нього у 2009 р. складуть 471,2 млн грн, або 0,06 % ВВП, у
2010 р. – 553 млн грн, або 0,06 % ВВП [1].
Алгоритм розв'язання окресленої проблеми такий: у законодавчому
порядку зобов'язати платників самостійно задекларувати нерухоме майно й
надати розрахунки з податку на нерухомість; податковій службі провести
попередню масово-роз'яснювальну роботу з метою детального інформування
населення щодо необхідності та порядку декларування нерухомого майна,
порядку розрахунку суми податку; підрозділам податкової служби спільно з
органами місцевого самоврядування здійснити вибірковий подвірний обхід і
контрольні обміри об'єктів нерухомості, застосувавши санкції до тих платників,
які надали неправдиві відомості. Обходу 5 % платників на рік достатньо для
формування свідомого ставлення громадян до виконання своїх зобов'язань
перед державою [2]. Таким чином, введення податку на нерухоме майно
найближчим часом, як того хоче уряд, можливе. Треба лише створити
оптимальні механізми його справляння, які враховували б реалії сьогодення та
інформаційно-технічні проблеми.
Література
129
1. Заєць В.М. Напрями розвитку системи оподаткування та оцінки нерухомості в України / В.М. Заєць //Фінанси України - 2007. - №3. – С. 41-49.
2. Мельник В.М. Податок на нерухоме майно: фіскально-адміністративні проблеми запровадження в Україні / В.М. Мельник, М.М. Мельник // Фінанси України. - 2008. - №3. – С. 61-67.
ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ДОВГОСТРОКОВОГО
КРЕДИТУВАННЯ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ
В.Г.Лаба, студент Е 3/1
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
Обмеженість власних коштів у сільськогосподарських підприємствах
обумовлює пошук зовнішніх джерел фінансування, найбільш можливими серед
яких на сьогодні виступають довгострокові кредити банків. Потребують
розгляду питання, пов’язані з плануванням потреби підприємств аграрної сфери
виробництва у довгострокових банківських кредитах. Актуальність визначених
питань, вирішення яких певною мірою забезпечить розвиток довгострокового
банківського кредитування сільськогосподарських підприємств, обумовило
вибір теми дослідження.
Проблеми довгострокового банківського кредитування сільськогоспо-
дарських підприємств у ринковій економіці знайшли відображення в працях
таких вітчизняних вчених: В.М. Алексійчука, М.Я. Дем’яненка, Ш.І. Ібатулліна,
але незважаючи на численні наукові розробки, окремі теоретичні, методичні та
практичні аспекти довгострокового банківського кредитування залишаються
недостатньо дослідженими.
Протягом останніх років значно збільшились обсяги довгострокового
банківського кредитування сільського господарства, причому більшими
темпами зростали кредити в національній валюті. Так, на початок 2008 році
питома вага довгострокових кредитів у загальному обсязі кредитів становила
45,3%, що на 23,0% більше, ніж на початку 2007 року. Також на початок 2008
року 74,6% вимог банків за довгостроковими кредитами, наданими в сільське
130
господарство, були в національній валюті. Позитивні тенденції обумовлені в
основному економічною стабілізацією в країні [1].
Перешкодами подальшого динамічного зростання обсягів довгострокового
кредитування сільського господарства є: низький фінансовий стан
сільськогосподарських підприємств; недостатнє правове регулювання відносин,
пов’язаних із забезпеченням кредитів; відсутність належної застави в
сільськогосподарських підприємствах; високі відсоткові ставки, які обумовлені,
як показали дослідження, високою вартістю залучених довгострокових ресурсів
(у 2004–2005 рр. перевищення кредитної ставки над депозитною становило
всього 1,35 та 2,87% відповідно); дефіцит довгострокових ресурсів у банках;
недостатній менеджмент у банках [2].
З метою удосконалення процесу довгострокового кредитування
сільськогосподарських підприємств банкам необхідно:
- ретельно оцінювати грошові потоки від інвестиційних проектів, що
кредитуються, так як грошові потоки на сьогодні є основним джерелом
погашення довгострокових кредитів у сільськогосподарських підприємствах;
- звертати увагу на придатність об’єктів застави (в аграрному секторі
України склалася ситуація, коли об’єкт довгострокового кредитування
одночасно виступає об’єктом застави);
- здійснювати контроль в процесі супроводу довгострокового кредиту за
такими основними напрямами: цільове використання кредиту; фінансовий стан
позичальника; стан збереження застави; своєчасність повернення основного
боргу і відсотків.
Таким чином, розвиток довгострокового банківського кредитування
сільськогосподарських підприємств буде залежати від правильної організації
визначених процедур як з боку банку, так і з боку підприємства.
Література
1. Олійник О.О. Аналіз фінансового стану аграрних підприємств як передумова їх довгострокового банківського кредитування / О.О. Олійник // Економіка, фінанси, право. – 2008. – №8. – С. 20-24.
131
2. Дем’яненко М.Я. Довгострокове банківське кредитування аграрних підприємств / М.Я. Дем’яненко // Науковий вісник НАУ. – 2008. – №76. – С. 243-246.
ІНОЗЕМНЕ ІНВЕСТУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ
ПІДПРИЄМСТВ
Н.В.Безпалько, студентка Е 3/1
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
Економіка України перебуває у стадії трансформації, тому суспільство
повинно мати відповідну стратегію, можливість реалізації якої значною мірою
залежить від багатьох чинників. Важливою умовою економічного зростання є
зростання на основі інвестиційно-інноваційного розвитку. Водночас залучення
й ефективне використання інвестицій є однією з найактуальніших проблем
сучасної економіки, у розв’язанні якої відіграє інвестиційний потенціал країни.
Саме інвестиційний потенціал, його раціональне використання створюють
передумови для розвитку підприємств, галузей і національного виробництва в
цілому.
Незважаючи на значні наукові дослідження та вагомі практичні розробки
недостатньо вивченими залишаються питання щодо покращення умов
інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств, підвищення
ефективності інвестиційних процесів.
Інвестиції – встановлюють стабільні зв’язки, забезпечують перспективну
зацікавленість іноземних суб’єктів у сталому розвитку фінансових, виробничих
і торгівельних відносин із нашою державою.
В перспективі такий чинник як інвестиційний клімат в Україні сприятиме
збільшенню інвестиційних потоків із ЄС до України. Але в перспективі ,на
даному етапі розвитку він має суперечливий характер, оскільки з одного боку
,зростання обсягів прямих іноземних інвестицій в Україні відбувається досить
динамічно. З іншого боку деякі заходи українських урядів призвели до
відлякування іноземних інвесторів.
132
Шляхи розв’язання проблеми залучення прямих іноземних інвестицій
пов’язані із тенденціями світових інвестиційних процесів, динамікою прямих
іноземних інвестицій, умовами формування інвестиційного іміджу України на
міжнародному ринку та її місця у світових інвестиційних рейтингах ,а також
рівнем державного впливу на інвестиційні процеси.
Стратегія розвитку країни залежить від потенціалу регіону. Зокрема
структурні елементи інвестиційного потенціалу у складі підприємств і
організацій, що значною мірою формується під впливом соціально-
економічного розвитку регіону.
Слід зазначити, що „за обсягами залучення іноземних інвестицій в
аграрний сектор Миколаївської області дуже відстає від економіки в цілому, в
якій рівень залучення іноземного капіталу порівняно з іншими дуже низький.
Разом з тим, стан агропромислового комплексу України свідчить, що система
регуляторів, які перебувають в руках держави, не створює необхідних умов для
швидкого розвитку даної сфери економіки. Більшість інвесторів не бажають
вкладати свій капітал у сільськогосподарські підприємства. Тому розроблення
саме регіональної системи страхування інвестицій, надання спеціальних пільг і
гарантій для інвестування проектів бажаної спрямованості на рівні регіону,
створення підприємств агробізнесу для забезпечення залучення довгострокових
інвестицій – це об’єктивна необхідність.”
На кінець 2008 року прямі іноземні інвестиції в сільське господарство
України склали 552,7тис.дол.США що в структурі інвестицій в галузі склало
1,9%.Понад 70% інвестицій в АПК України здійснено у вигляді фінансових
інвестицій , насамперед внесків до статутного капіталу.
Таким чином, ситуація в країні негативно впливає на інвестування з боку
іноземців в Україну взагалі, а кризовий стан сільського господарства
максимально обмежує приток іноземних інвестицій в агропромисловий
комплекс Держави, регіону та підприємств зокрема як комплектуючих.
133
ОСОБЛИВОСТІ СПЛАТИ ПОДАТКУ НА ЗЕМЛЮ
Ю.М. Бойко, студентка групи ЗЕД 4/1
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
Земля — це основне національне багатство України, що перебуває під
особливою охороною держави та є об'єктом права власності українського
народу. Земельні відносини в Україні посідають і посідатимуть одне з чільних
місць у житті держави та суспільства. Тому цілком очевидно, що вони мають
бути належним чином врегульовані на вищому законодавчому рівні.
В періодичних виданнях з׳являлися різні публікації щодо окремих питань
плати за землю. Зокрема, це питання досліджували: Л. А. Василенко, В. О.
Кравченко, С. М. Криниця, В. С. Падалко, В. В. Петров, К. Р. Седов, Д. І.
Чирка. Але, майже кожного року на законодавчому рівні проводяться зміни
щодо сплати земельного податку, тому область дослідження цього податку
залишається відкритою. Використання землі в Україні є платним. Плата за
землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.
Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім
орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду,
справляється орендна плата.
Особливості сплати податку на землю розглянемо на прикладі дочірнього
підприємства «Агро-Коблево» в Березанському районі. Розмір орендної плати
за землю встановлюється у договорі оренди. При обчисленні суми земельного
податку на дочірньому підприємстві «Агро-Коблево» нормативну грошову
оцінку земель за 2008 рік індексували на коефіцієнт 1,152. Коефіцієнт
індексації нормативної грошової оцінки землі на 2009 рік розраховують
виходячи із середньорічного індексу інфляції за 2008 рік – 125,2%, відповідно
до порядку проведення індексації грошової оцінки земель. Ставки земельного
податку з 1 га сільськогосподарських угідь встановлюються у процентах від їх
грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1; для
багаторічних насаджень - 0,03. На дочірньому підприємстві «Агро-Коблево», у
134
2008 році порівняно з 2007 роком, орендна плата з 5000 грн. збільшилася до
7000 грн. У 2008 році загальна плата за землю становила 8350 грн [1].
Кошти від плати за землю використовуються на фінансування заходів
щодо раціонального використання й охорони земель, підвищення родючості
ґрунтів, відшкодування витрат власників землі та землекористувачів,
пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення Земельного
кадастру, здійснення землевпорядження і моніторингу земель, проведення
земельної реформи і розвитку інфраструктури населених пунктів.
Несплата земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки
державної та комунальної власності виробниками сільськогосподарської і
рибної продукції та громадянами протягом року, іншими платниками —
протягом півроку вважається систематичною і є підставою для припинення пра-
ва користування земельними ділянками.
За несвоєчасну сплату земельного податку справляється пеня у розмірі
0,3% суми недоїмки за кожний день прострочення. Розмір пені за несвоєчасне
внесення орендної плати передбачається у договорі оренди, проте він не може
перевищувати ставки пені за несвоєчасну сплату земельного податку [2].
Література
1. Агєєва Т. Правові основи обчислення податку на землю. / Т. М. Агєєва //
Моніторинг. – 2008. – № 8. – С. 25–26.
2. Гривнак К. Податок на землю: так чи ні? / К. М. Гривнак, В. А. Козюк,
А.М.Поддєрьогін, І.Я.Сав`як, А.Д.Шеремет, В.В.Чепурко, та інші, хоча
недостатнє місце в них займає оцінка фінансової стійкості.
Стійкість підприємства є якісною характеристикою його стану,
індикатором його «здоров'я», запорукою його життєздатності і підгрунтям
стабільності на ринку і розвитку у конкурентному середовищі.
Фінансова стійкість сільськогосподарського підприємства перебуває під
дією різноманітних фінансово-економічних факторів. Проте важливим є
усвідомлення того, що фінансова стійкість – це ще й така властивість
підприємства, яка дозволяє долати всі виробничо-економічні перешкоди і
зберігати своє фінансове положення [1]. Загальна оцінка стійкості фінансового
стану має включати такі основні етапи оцінки: складу і динаміки активів;
наявності і структури поточних активів; динаміки і структури фінансових
ресурсів; взаємозв'язку статей активу і пасиву балансу; величини власного
поточного капіталу; стану дебіторської і кредиторської заборгованостей;
платоспроможності.
Узагальнення результатів оцінки фінансової стійкості по
сільськогосподарських підприємствах Миколаївської області з 2004 по 2008
роки показало, що приріст активів в 2,9 рази відбувався за рахунок приросту
довготермінових активів; частка власного капіталу знижувалась, а кредитів
підприємства майже не отримували; дебіторська і кредиторська заборгованість
зростала, причому найбільшу частину в структурі заборгованості займала
прострочена заборгованість за товари; величина власного поточного капіталу
мала чітку тенденцію до зниження і на початок 2005 року була від`ємною;
підприємства є неплатоспроможними, причому протягом досліджуваного
періоду ситуація загострювалася [2].
136
Таким чином, створення сприятливого зовнішнього середовища для
підвищення фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств слід
здійснювати за напрямками: формування багатоукладної аграрної економіки,
забезпечення свободи вибору нових організаційно-правових форм
господарювання на основі удосконалення земельних та майнових відносин
власності; надання правовому забезпеченню більшої динамічності, якості і
соціально-економічної результативності; удосконалення системи управління
аграрною сферою; удосконалення системи оподаткування, цінової політики,
кредитної системи; ліквідація заборгованості і належний страховий захист
сільськогосподарських товаровиробників.
Література
1. Шеремет А.Д. Фінансова стійкость сільськогосподарських підприємств / А.Д.Шеремет // Економіка АПК. – 2009. - №1. – C. 35-38.
2. Лях Л. М. Проблеми визначення фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств. / Л.М.Лях // Вісник Полтавського державного сільськогосподарського інституту. - 2008. - № 8, – C.102-104.
ІННОВАЦІЙНІ ФОНДИ СІЛЬСЬКОГОГОСПОДАРСЬКОГО
ПІДПРИЄМСТВА
Д.А.Гросу, студент групи Е 3/3
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
Забезпечення сталого розвитку національної економіки та подальше
зростання всіх її показників - є першочерговим завданням керівництва України,
основною метою державної інвестиційної політики, що здійснюється сьогодні.
Проте досвід економічно розвинених країн свідчить: розбудова економіки
держави неможлива без збільшення обсягів інвестиційних коштів, які
залучаються до всіх галузей вітчизняного виробництва; без поліпшення
загального рівня інвестиційної діяльності, що може здійснюватись лише на базі
інноваційних структурно – технологічних змін.
Вагомий внесок у розв’язання проблем підвищення ефективності
інвестиційно-інноваційної діяльності зробили українські вчені: В.М. Геєць, Б.Є.
На початок 2008 року аграрний сектор економіки Миколаївської області
складався з 644 сільськогосподарських підприємств та 4260 фермерських
господарств. У 2007 р. в економіку області 20 підприємств залучили та
зареєстрували 31 інвестицію на загальну суму 14,6 млн. USD, що у 3,5 рази
більше, ніж за відповідний період попереднього року. Усього присутніх
іноземного капіталу в економіці області складає 50,7 млн. USD. Найбільшими
інвесторами є Кіпр, Туреччина, Нідерланди, Франція, Туреччина, Литва [1]. У
2004 році іноземний капітал, який надходить в область на 18% складався з
грошових внесків, а на 87% - з нерухомого майна. У 2008 році навпаки: 70%
надходження іноземного капіталу складаються з грошових внесків і приблизно
на 11% - з нерухомості та обладнання. Це пов’язано з тим, що стимулююча
політика держави в цьому напрямку за чотири роки впливала на інвестиційний
клімат. Тобто створювалися необхідні умови для інвестора, які б гарантували
йому захист його інвестицій і сприяли привабливості економіки для іноземного
інвестування. Було прийняте інвестиційне законодавство України, яке
забороняє органам влади втручатися в діяльність суб’єктів інвестиційної
діяльності. Так, у 2008 році інвестори купили акції підприємств
агропромислового комплексу Миколаївської області на 9,9 млн. USD. Більше
всього інвесторам, зокрема британським, сподобалася харчова промисловість.
У неї вклали 72% всіх інвестицій. Але цього недостатньо для комплексного
розвитку аграрного сектору в цілому [2].
Разом з тим, стан агропромислового комплексу України свідчить, що
система регуляторів, які перебувають в руках держави, ще не створює
необхідних умов для швидкого і наступального розвитку даної сфери
економіки. Більшість інвесторів не бажають вкладати свій капітал у
сільськогосподарські підприємства. Тому розробка саме регіональної системи
страхування інвестицій, надання спеціальних пільг і гарантій для інвестиційних
проектів бажаної спрямованості на рівні регіону, створення підприємств
агробізнесу для забезпечення довгострокових інвестицій та нових технологій в
140
агропромисловий комплекс значно покращить привабливість області для
потенційного інвестора.
Література
1. Мартиненко К.С. Поліпшення інвестиційної привабливості підприємств агропромислового комплексу Миколаївської області /К.С. Мартиненко // Вісник аграрної науки Причорномор’я. – 2008, вип. 5. – С. 124-125.
2. Гончаренко І.В. Стан іноземного інвестування аграрного сектору Миколаївської області / І.В. Гончаренко, А.В. Ключник // Вісник аграрної науки Причорномор’я. – 2008, вип. 1. – С. 31-35.
ОПОДАТКУВАННЯ ДОХОДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ СВІТОВОЇ
ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ
В.С.Сидоренко, студентка групи ЗЕД 4/1
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
Світова фінансова й безпосередньо пов’язана з нею економічна криза має
глобальний, системний і затяжний характер. На сьогоднішній день, податкова
система України перебуває на етапі кардинальних перетворень – готується до
прийняття Верховною Радою проект Податкового кодексу України. В державі
постійно проводиться політика зміни системи оподаткування, але, на жаль, не
завжди продумана і економічно обґрунтована. Дестабілізуючим фактором для
України є величезна кількість податків, одним із яких являється податок з
доходів фізичних осіб - від’ємна частка добробуту населення, особливо в
умовах глобальної інфляції, зростання безробіття, скорочення промислового
виробництва та сільськогосподарської продукції в Україні на 25-45 % .
Питання пов’язані з оподаткуванням доходів фізичних осіб досліджувалися
такими вченими: Т.Добродій, С.Латинін, О.Фомін, А.Б.Бабійчук, О.Д.Данілов,
Н.П.Фліссак та ін. Однак у зазначених працях практично відсутній
комплексний підхід до аналізу існуючих і можливих майбутніх проблем
працюючого населення країни, пов’язаних зі сплатою податку з доходів
фізичних осіб у світлі глобальної кризи.
141
Треба зазначити, що в умовах скачкоподібних трансформацій суспільно-
економічного буття особлива роль відводиться податковій системі України.
Розглянемо детальніше поняття податку з доходів фізичних осіб. Так, під
податком з доходів фізичних осіб будемо розуміти – прямий,
загальнодержавний податок, який стягується з доходів (заробітку) громадян.
Утримання податку з оподатковуваного сукупного місячного доходу (зокрема
доходи у вигляді заробітної плати, виплати і винагороди , нараховані платнику
податку згідно з умовами трудового або цивільно-правового договору) з
01.01.2007р. здійснюється підприємствами всіх форм власності за ставкою - 15
% [1].
Дослідивши ставку податку з доходів фізичних осіб та її вплив на розмір
заробітної плати у СТОВ Маяк Березнегуватського району Миколаївської
області, на прикладі штатного розпису адмінперсоналу, чисельність якого
складає 7 чол., можна сказати, що загальний розмір заробітної плати – 8640 грн
після сплати податків становить 7067,5 грн. На перший погляд, незначні суми
щомісячних відрахувань у вигляді податку з доходів фізичних осіб – 1296 грн і
відрахувань на обов’язкове державне пенсійне та соціальне страхування
відповідно 172,8 та 103,7 грн, за рік перетворюються у чималу суму – 18870
грн.
В Україні за весь період її розвитку не було такого стрімкого стрибка цін
на продовольчі товари, який стався останнім часом. Тому, у період глобальної
кризи, податок з доходів фізичних осіб став вагомим джерелом зменшення
сімейного бюджету населення країни, а подальший розвиток ринкових відносин
все більше підкреслюють наявні недоліки в діючій сьогодні системі
оподаткування. Все це й обумовлює необхідність створення Податкового
кодексу – виваженого і прийнятного для всіх суб’єктів податкового процесу [2].
Нині важливим завданням має стати орієнтація держави на зростання
добробуту народу, створення цілісного, узгодженого, стабільного та
раціонального податкового законодавства. Саме це потребує більш детального,
глибокого аналізу в подальшому дослідженні та практичному застосуванні.
142
Література
1. Добродій Т. Оподаткування фізичних осіб / Т. Добродій // Вісник податкової служби України. – 2008. - №40. - С.31-34
2. Бабійчук А.Б. Напрямки удосконалення системи оподаткування в Україні / А.Б. Бабійчук // Фінанси України. – 2008. - №4. - С.16
РЕФОРМУВАННЯ МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ В УКРАЇНІ
О.О.Борисова, студентка групи ЗЕД 4/1
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
В Україні практика організації системи місцевого оподаткування виявила
недоліки, зумовлені невирішеністю суто теоретичних проблем, які стосуються
ідеї місцевих податків у контексті зміцнення місцевого самоврядування. Тому
важливого значення в сучасних умовах набуває осмислення процесу
реформування системи місцевого оподаткування України. На жаль, в Україні
роль і значення місцевих податків і зборів, їхній вплив на розвиток органів
місцевого самоврядування недооцінюється. Так, за офіційними статистичними
даними середні надходження до місцевих бюджетів від місцевих податків і
зборів не перевищує 4 % [1]. Види місцевих податків і зборів, їх граничні
розміри та порядок обчислення встановлено Декретом Кабінету Міністрів
України “Про місцеві податки і збори”. Але в усій цій історії мало знайдеться
прикладів ефективності місцевих податків та зборів. Однак на сьогодні норми
цього Декрету не дають змоги суттєво вплинути на формування дохідної
частини місцевих бюджетів, які на половину складаються і трансфертів з
державного бюджету: у 2007 р. – 51,5 %, у 2008 р. – 47,7 %. Порівняно з 2001 р.
цей показник зріс більше ніж удвічі. Виникає нагальна потреба докорінної
зміни системи місцевих податків і зборів та підвищення їх ролі як джерела
доходів бюджетів органів місцевого самоврядування [2]. Доцільним є
скасування малоефективних для бюджету таких місцевих податків і зборів, як
збір за проведення гастрольних заходів, податок на промисел, фіксований
податок з фізичних осіб від підприємницької діяльності, збір за участь у бігах
на іподромі. Сума надходжень від цих податків за 2007 р. становила 729,9 млн
143
грн, або 0,7 % від загальної суми надходжень до місцевих бюджетів. З метою
зменшення навантаження на фонд оплати праці передбачається об’єднати всі
внески на державне соціальне страхування в один платіж – єдиний соціальний
податок [2]. На думку одних дослідників місцеві бюджети необхідно
забезпечити стабільними та значимими джерелами доходів, головним з яких
має стати податок на нерухоме майно. Він забезпечить стабільне надходження
коштів до місцевих бюджетів, нерухоме майно не може бути переміщене тому
можливі регіональні особливості в його ставках не спричинять небажані
наслідки [3]. Законопроектом “Про місцеві податки і збори” ухваленим
Верховною Радою України у першому читанні буде скасовано 10 видів
податків, зокрема ринковий збір. Замість нього буде запроваджено ринковий
податок, який передбачає плату не за торгове місце, а за кожен метр земельної
площі, в тому числі за проходи, проїзди, за ставкою в 700 – 7000 разів більшою,
ніж нинішня ставка ринкового збору. При введенні ринкового податку для
підприємців не було жодного іншого збору, це призведе до знищення малого
підприємництва, ринки закриють і 2,5 – 3 млн громадян втратять роботу, а
велике коливання ставок податку (від 0,5 до 2,5 %) призведе до збільшення
корупції [4]. Такими чином, система місцевих податків і зборів має бути
багатогранною та гнучкою в плані використання фіскальних інструментів.
Основним напрямом вдосконалення системи місцевого оподаткування має
стати збільшення її фіскально значення як за рахунок нових податків, так і за
рахунок податків можуть бути передані місцевим органам влади.
Література
1. Сунцува О.О. Оптимізація місцевих податків і зборів та оцінка податкової конкуренції як чинники регіонального розвитку / О.О. Сунцува // Актуальні проблеми економіки. – 2009. - №1 - С.134-141.
2. Влащук М. Податки ліквідувати! Які? / М. Влащук // Вісник податкової служби. – 2009. - №4 – С.6-8.
3. Бондарук Т.Г. Реформування місцевого оподаткування в Україні / Т.Г. Бондарук // Актуальні проблеми економіки. – 2008. - №6 – С.213-221.
144
ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСІВ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ
Л.Л.Сабодаха, студентка групи Е 3/2
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
Однією із складових управління фінансовими ресурсами малих
фермерських господарств є система заходів фінансово-кредитного забезпечення
малого сільськогосподарського виробництва.
В умовах глибокої кризи, пережитої агропромисловим комплексом,
особливо цінними є іноземні інвестиції в цю складну, з тривалим строком
окупності сферу економіки. Однак, як відомо, інвестиції спрямовуються туди,
де є гарантія їх високоефективного використання та максимальної віддачі.
Фінансове забезпечення підприємств досліджували такі вчені:
В.М.Опарін, та інші. Дослідженням питань інвестиційної діяльності, залучення
інвестицій в аграрний сектор України, вивчали як вітчизняні, так і зарубіжні
учені-економісти: І.Т.Балабанов, І.О.Бланка, С.О.Буткевич, Ф.Шарпа та інші.
Розглянемо тенденції кредитування малих фермерських господарств в
Україні протягом останніх років з позиції макрорівня.
Починаючи з 1999 р., кредити в аграрний сектор України видавалися за
надзвичайно високими ставками – 65%. У 2003 році ставка вже значно
знизилась і становила 20,9%.
На сучасному етапі лідерами серед комерційних банків за обсягами
кредитування АПК є Райффайзен Банк Аваль і Промінвестбанк. Так, у 2005
році Райффайзен Банк Аваль почав видавати кредити українським аграріям під
16-17% річних [1].
Умови надання фермерам кредитів розрізняються в різних регіонах країни,
що пов’язано з ризикованістю землеробства в певному регіоні, наявністю
розгалуженої мережі філій різних банків, прибутковістю ведення сільського
господарства. На початок 2008р. В Україні діяло 619 кредитних спілок, які
становили лише 3% у структурі загального кредитування [2].
145
Інвестиційна діяльність є неодмінною умовою виходу підприємств АПК на
стійку траєкторію економічного росту. Для відновлення й зростання
економічного потенціалу України необхідне посилення ролі держави в
інвестиційному процесі.
Пріоритетним напрямком інвестиційної політики на найближчу
перспективу повинна стати підтримка інвестицій у секторі малого й середнього
підприємництва. Обсяг інвестицій у цей сектор сьогодні оцінюється в 7% усіх
вкладень в основний капітал.
Таким чином, для поліпшення фінансового стану аграрних підприємств,
потрібно залучати не лише традиційні види кредитування, а й розвивати і
підтримувати кредитні спілки, кооперативи, товариства загального
кредитування, які довели за час свого існування свою функціональність. Також,
важливим моментом є інвестиційна діяльність, яка характерна для будь-якого
підприємства.
Література
1. Опарін В.М. Фінансове Джерела фінансового забезпечення розвитку малих фермерських господарств / В.М. Опарін // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – № 7. – С. 154 – 160.
2. С.О. Буткевич Інвестиційні залучення в аграрний сектор, та їх подальший розвиток / С.О. Буткевич // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – № 11. – С. 137 – 142.
ОПОДАТКУВАННЯ ФІКСОВАНИМ
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ПОДАТКОМ
Н.О.Осіпова, студентка групи ЗЕД 4/2
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
Сільське господарство одна з найбільш розвинутих і прибуткових галузей
господарства України. Товаровиробники завжди переймались сплатою податків
у своїй діяльності, тому що прибуток такого господарства залежить від
багатьох факторів, в основному від природних умов, і достовірно його
підрахувати дуже важко і тому держава повинна робити все, щоб ця галузь
удосконалювалась, створювати сприятливі умови для роботи підприємців.
146
Питання сплати ФСП підприємцями, що мають у власності землю або вона
надана їм в оренду є дуже актуальним. Його розглядали багато зацікавлених в
цьому науковців, наприклад, К.Гривнак, В.Фінашко О.Шумський але всеодно,
воно залишається до кінця нерозкритим.
Метою даної статі є особливості сплати землекористувачами фіксованого
сільськогосподарського податку на прикладі приватного
сільськогосподарського підприємства „Агроурожай” Жовтневого району
Миколаївської області.
З 1 січня 1999 року у державі запроваджено фіксований
сільськогосподарський податок (ФСП), який знижує податковий тиск на
сільськогосподарських товаровиробників [1].
ФСП є загальнодержавним податком із застосовується поряд із загальною
системою оподаткування. Це означає, що сільськогосподарські виробники
мають право самостійного вибору системи оподаткування. Це є своєрідними
зниженням податкового тиску на ПСП „Агро урожай”.
Площа земель даного господарства у 2008 році становить 2170га, рілля
займає 1418га, а пасовища 752га. Загальна оцінка земельної площі становить 44
тис.грн. При обчисленні суми ФСП застосовуються ставки податку у відсотках
від нормативної грошової оцінки, для ріллі та пасовищ коефіцієнт становить -
0,15. За підрахунками бухгалтера ПСП „Агро урожай” за 2008 рік сплатило
ФСП у розмірі 8600грн. Починаючи з 1 січня 2005 року розрахована ПСП
„Агроурожай” та задекларована ним у податковому розрахунку ФСП сума
податку в повному обсязі надходить до місцевого бюджету Жовтневого району.
Розрахунок суми ФСП підприємство самостійно подає до органу
державної податкової служби до 1 лютого поточного року. Сплата податку
здійснюється щомісяця протягом 30 календарних днів, наступних за останнім
календарним днем базового звітного місяця [2].
При обчисленні питомої ваги доходу від реалізації сільськогосподарської
продукції власного виробництва в ПСП „Агроурожай” включають доходи від:
147
реалізації продукції рослинництва і тваринництва; реалізації продукції,
виробленої із сировини власного виробництва на давальницьких умовах.
Отже, сплата ФСП для власників сільськогосподарських підприємств
полегшує їх податкове забов’язання, вони мають змогу не сплачувати до
бюджетів різних рівнів три податки і три збори. Тому, загалом перехід на ФСП
є вигідним для товаровиробників сільськогосподарської продукції [3].
Література
1.Фінашко Ф. Фіксований сільськогосподарський податок /Ф.І. Фінашко// Вісник податкової служби України. - 2008. - №43. - С. 24-25.
2.Гривнак К. Терміни подання розрахунку ФСП у 2009р / К.Л. Гривнак // Вісник податкової служби України. - 2009. - №3. - С. 16-17.
3.Шумський О. Подовження терміну дії ФСП. /О.П. Шумський // Вісник податкової служби України. - 2008. - №48. - С.- 11.
ОЦІНКА РИЗИКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ НА УКРАЇНІ
В.В.Габелюк, студент групи Е 3/1
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
У сучасних умовах господарювання, за наявності на вітчизняному
фінансовому ринку альтернативних варіантів капіталовкладень із різним
ступенем ризику й дохідності, великого значення набуває кредитний аналіз
підприємства як об’єкта інвестування. Таке комплексне оцінювання передбачає
застосування цілої низки методів фінансового й економічно-математичного
аналізу з метою прогнозування ймовірності дефолів (банкрутства) підприємств
та визначення надійності відповідних капіталовкладень.
Ризиковий характер підприємницької діяльності, невизначеність і
непередбачуваність багатьох факторів зовнішнього середовища, а також
політична і економічна нестабільність в Україні та підвищення рівня
конкуренції значно активізували проблему виживання підприємства в існуючих
умовах господарювання. Такий стан зумовлює потребу в коректному
визначенні рівня економічної безпеки підприємства, виявлення зон ризику та
своєчасній розробці комплексу антикризових заходів.
148
Оцінку ризикової діяльності підприємств в Україні можна здійснювати за
допомогою методів аналізу надійності підприємств: експертного, економічно-
математичного, штучногї інтелектуальної системи, метода оцінки фінансового
стану.
Під економічною безпекою суб’єкта господарської діяльності слід розуміти
здатність підприємства до ефективного функціонування і успішному розвитку в
майбутньому. Такий стан досягається при найефективнішому використанні
ресурсів, що перебувають у розпорядженні підприємства [1].
На сьогоднішній день сформулювалось чимало методичних підходів до
визначення рівня економічної безпеки підприємства, які можна класифікувати
таким чином: методи прогнозування банкрутства; методи комплексної оцінки;
методи комплексної оцінки економічного потенціалу підприємства [2].
Оцінка результатів діяльності підприємств є одним з основних елементів у
системі управління і обґрунтування господарських рішень. Вона становить
інтерес для інвесторів, кредиторів, постачальників матеріально-технічних
ресурсів, державних органів управління й виробничих менеджерів.
Зазначається, що багатокритерійний підхід на основі комплексної оцінки
діяльності підприємства дає змогу формувати напрями підвищення
ефективності виробництва і стратегічного розвитку підприємства. Проведений
аналіз існуючих методичних підходів дав змогу виявити певні недоліки, що
ускладнюють їх використання для повної ефективності діяльності фінансових
підприємств. Зокрема, методи прогнозування банкрутства та фінансового стану
підприємства.
Отже, потрібно вдосконалити методичну базу оцінки рівня ризикової
діяльності підприємств з метою формування ефективного й адекватного
вітчизняним умовам господарювання і прогнозування кризових явищ
підприємства та визначення шляхів підвищення його економічної стійкості.
Література
1. Сащук Д. П. Оцінка надійності підприємств: теоретико-методологічний підхід / Д.П. Сащук // Фінанси України. – 2008. - №1. – С.32-35.
149
2. Гічова Н. Ю. Діагностика рівня економічної безпеки підприємства / Н.Ю. Гічова // Фінанси України. – 2008. - №4. – С.108-109.
КРЕДИТУВАННЯ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ
С.М.Сенишина , студентка групи Б 3/1
Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент
Ринкові зміни, які відбуваються останнім часом у сільському господарстві,
супроводжуються докорінною перебудовою системи фінансування галузі, у
якій зі зміною пріоритетів серед джерел формування фінансових ресурсів
основну роль відіграють власні кошти підприємств і приватних осіб, які в
цілому по галузі складають більше 90%. Розглянемо тенденції кредитування
сільськогосподарських підприємств в Україні протягом останніх років,
спираючись на офіційні статистичні дані.
На сучасному етапі лідерами серед комерційних банків за обсягами
кредитування АПК є Райфайзен Банк Аваль і Приватбанк. Відбувається і певне
зниження ставок за кредитами. Так, у 2005 році Райфайзен Банк Аваль почав
видавати кредити українським аграріям під 16-17% річних. Станом на
01.01.2008 українські аграрії залучили кредитних ресурсів на суму 4,277 млрд.
грн [1].
Особливістю кредитування сільського господарства є переважання
короткострокового кредитування сільськогосподарських виробників. В Україні
сьогодні одержати кредит у розмірі декількох тисяч доларів США приватний
підприємець або мале підприємство може в банках, які є учасниками програм
мікрокредитування Європейського банку реконструкцій та розвитку і
Німецького-Українського фонду. Відсоткова ставка коливається залежно від
банку, розміру кредиту і специфіки бізнесу позичальника від 11% до 16%
річних в іноземній валюті і 21-24% річних у вітчизняній.
Розвиток кредитних відносин вимагає від сільськогосподарських
підприємств, створення механізмів, спрямованих на зниження фінансових
втрат. Для цього створюються кредитні бюро. Кредитне бюро - це установа
основний вид діяльності якої становить збір, накопичення, обробка, збереження
150
та надання інформації про виконання фінансових зобов’язань фізичними і
юридичними особами. Функціонування в державі кредитних бюро стимулює
зростання банківських кредитів щодо ВВП близько 20%. Отже, створення
кредитних бюро для сільськогосподарських підприємств дасть можливість
банкам краще орієнтуватись у їх фінансово – господарському стані [2].
Також ефективним є створення кредитних кооперативів. Кредитні
кооперативи є одночасно громадськими і специфічними фінансовими
установами.
Отже, в Україні на сьогодні не існує ефективної системи кредитування
агропромислового комплексу. Робота аграрної галузі залежить від природно-
кліматичних умов і пов’язана з високими ризиками та низьким рівнем
рентабельності. Тому потрібно використовувати і розвивати не тільки
традиційні види кредитування підприємств, а й за сприяння держави активно
відроджувати діяльність представників небанківського сектора, які органічно
доповнюють фінансування аграріїв.
Література
1. Гринківська О.В. Джерела фінансового забезпечення агропромислових підприємств / О.В. Гринківська, І.В. Хлівіна // Актуальні проблеми економіки. – 2008. - №7. - С.154-163.
2. Годук В.М. Кредитні бюро у розвитку кредитування сільськогосподарських підприємств / В.М. Годук // Економіка АПК. - 2008. - №6. - С.105-109.
ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ РЕФОРМУВАННЯ РИНКУ
АГРОСТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Є. Ткачук, студент групи ЗЕД 5/1
Науковий керівник- А.Ю. Долгоаршинова, асистент
Сучасний стан розвитку аграрного страхування в Україні не відповідає
його першочерговому завданню – бути ефективним механізмом управління
ризиками в аграрному секторі та забезпечувати стабільність виробництва та
доходів сільськогосподарських виробників.
151
В Україні процеси реформування аграрного сектору проходять непросто.
На сьогодні їх результатом є складний фінансовий стан сільськогосподарських
підприємств, значне зменшення поголів’я сільськогосподарських тварин,
збитковість тваринницької галузі, а також зниження рівня життя в сільській
місцевості. Однією з причин такого стану є те, що на початку реформ в
аграрному виробництві не були враховані можливі ризики реформування та їх
вплив на результати діяльності сільгосппідприємств, а також не були
напрацьовані адекватні інструменти та механізми їх мінімізації.
Нині основні напрями реформування ринку агрострахування в Україні
знаходяться в центрі уваги багатьох вчених, зокрема Клюй С. В., Криворучко
А.В., Точилін В.О., Городній В.В. та інші.
Сучасний стан розвитку системи аграрного страхування диктує потребу у
формуванні системного підходу до його розбудови. Системний підхід
передбачає визначення та законодавче оформлення форм взаємодії трьох
головних учасників аграрного страхування – сільськогосподарських
виробників, страхових компаній та уряду.
Необхідність розбудови системи аграрного страхування зумовлена
потребами стабілізації виробництва та доходів у аграрному секторі економіки,
залучення сільськогосподарських виробників до управління ризиками та
стимулювання використання кращих здобутків технології
сільськогосподарського виробництва. Повноцінний розвиток системи аграрного
страхування потребує також розвитку допоміжних організацій (професійних та
громадських об’єднань, експертно-правових структур). Центральне місце серед
цих організацій належить об’єднанням сільськогосподарських виробників [1].
Таким чином, сучасний стан розвитку системи аграрного страхування
диктує потребу у формуванні системного підходу до його розбудови, який
передбачає визначення та законодавче оформлення форм взаємодії трьох
головних учасників аграрного страхування – сільськогосподарських
виробників, страхових компаній та уряду.
Література
152
1. Криворучко А.В. Розвиток страхового ринку в сільському господарстві // Економіка АПК. — 2008. - № 12. - С. 66-70.
2. Клюй С. В. Добровільне страхування врожаю сільськогосподарських культур на основі індексу врожайності // Економіка АПК - 2008. - №9. - C. 55 - 59 .
СТРАХУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ РИЗИКІВ ЯК
ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗЗБИТКОВОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО
СЕКТОРУ УКРАЇНИ
О.Ю. Толчева, студентка групи ЗЕД 5/1
Науковий керівник- А.Ю. Долгоаршинова, асистент
Сільське господарство - одна з ключових і життєво важливих галузей
суспільного виробництва - є водночас однією з найбільш ризикових галузей
економіки, оскільки відтворювальний процес повязаний з природно-
кліматичними та біологічними чинниками. Тому одним із ключових факторів
забезпечення стабільного розвитку виробництва є страхування
сільськогосподарських ризиків.
Більш того, ця проблема є для України більш актуальною, ніж для багатьох
інших країн тому, що лише порівняно недавно українські підприємства
отримали змогу самостійно, без обмежень виходити на зовнішні ринки.
Вагомий внесок у вивченні основних напрямків розвитку механізму
страхування сільськогосподарських ризиків здійснили такі вітчизняні науковці:
Сільськогосподарське страхування – один із самих тяжких видів
страхування з точки зору його організації і проведення. Рівень наукових
розробок у сфері аграрного страхування залишаються значно нижчими
порівняно з іншими сегментами страхування.
По своїх характеристиках сільськогосподарські ризики можна цілком
віднести до категорії ризиків, що являють собою небезпеку нанесення збитку
сільськогосподарському підприємству внаслідок порушення нормального ходу
виробничого процесу.
153
Слід зазначити, що при страхуванні сільськогосподарських культур в
Україні на сьогодні застосовують лише страхування затрат та страхування
очікуваного врожаю. Страхування доходу, що захищає виробника не тільки від
падіння врожайності культури, але й від падіння закупівельної ціни.
На основі показників Мінагрополітики України, сума страхових платежів
аграрних ризиків в 2006 р. становила 12,8 млн. грн. (державою компенсовано
5,8 млн. грн.), в 2007 р.- 28,5 млн. грн.(10,1 млн. грн.), в 2008 р.-116,9 млн. грн.
(47,8 млн. грн.).
Найбільш активно використовується агрострахування сільгоспвиробників
Вінницької, Луганської, Ровенської, Тернопільської, Черкаської, Чернігівської
області.
Причинами низького рівня страхування є: незадовільне фінансове
становище аграрного ринку, відсутністю вільних оборотних засобів,
нерозуміння вигод страхування, незначний рівень довір до страхування.
Таким чином, правильне управління сільськогосподарськими ризиками
здатне підвищити стабільність доходів від агробізнесу, підвищити
конкурентоспроможність вітчизняних сільгоспвиробників на зовнішньому
ринку, сприятиме більш інтенсивному залученню іноземних інвестицій в
агропромислових комплекс, а також підвищити прибутковість окремих
операцій завдяки зменшенню втрат від настання неочікуваних або не
застрахованих подій.
Література
1. Ґудзь О.Є. Страхування агроризиків та напрями розвитку агро страхування в Україні / О.Є. Ґудзь //Економіка АПК.- 2007.- №8. – С. 72-76
2. Навроцький С.О. Страховий захист фермерів від ризику зниження урожайності/ С.О. Навроцький // Бухгалтерія в сільському господарстві. - 2008. - №13.- С. 18-22.
3. Лукінов І.І. Агрострахування: дві сторони однієї медалі/ І.І. Лукінов // Фермер України.- 2008. - №11. – С. 5-7.
154
ПРИОРІТЕТНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ БЮРО КРЕДИТНИХ
ІСТОРІЙ В УКРАЇНІ
Е.А. Новак, студентка групи Б 3/3
Науковий керівник- А.Ю. Долгоаршинова, асистент
Сьогодні в Україні виникла досить важлива проблема кредитних історій, у
зв’язку з підвищення рівня кредитування малого та середнього бізнесу,
поширення попиту на іпотечні та споживчі кредити, але відсутністю у
кредитора інформації відносно кредитної історії потенційного позичальника
призводить до ускладнення процесу оформлення кредиту та росту плати за
такий кредит.
Найважливішим елементом даної проблеми являється незаконна діяльність
банківських установ, щодо заведення кредитних історій.
Значну допомогу у вирішенні даної проблеми може відіграти утворення
єдиної системи, яка дозволить фізичній особі або іншому суб’єкту
підприємницької діяльності створити свою кредитну історію, накопичувати
інформацію відносно виповнення фінансових зобов’язань, а також пред’являти
її в установленому законом порядку для ознайомлення зацікавленим
контрагентам.
Такими спеціалізованими організаціями, котрі здатні надавати послуги
відносно формування та використання кредитних історій є Бюро кредитних
історій.
На сьогоднішній день в нашій країні діє три кредитні бюро. Два з них –
Міжнародне бюро кредитних історій (МБКІ), засновниками якого стали
Національна асоціація кредитних союзів України, інвестиційно–фінансова
група ТАС та ісландська компанія CREDITINFO GROUP; та перше
всеукраїнське бюро кредитних історії (ПВБКІ), засновниками якого являється
30 банків, дві страхові компанії та Асоціація українських банків. Третє бюро –
ТОВ ,,Українське бюро кредитних історій» (УБКІ).
Кредитні історії повинні створюватися виключно за згодою клієнта банку,
як і зазначено в законі. Замовник кредиту повинен підписувати дозвіл на
155
заведення на нього кредитної історії, але у зв’язку з підписанням великої
кількості документів під час отримання кредиту особа може небажано для себе
підписати даний дозвіл.
Населення України мало проінформоване про порядок отримання кредитів,
про необхідні документи для цього, а також про документи які підлягають
обов’язковому підписанню.
Заведення кредитної історії для клієнта банку може мати як негативні, так і
позитивні наслідки. Наприклад, негативні: якщо позичальник невчасно
виплачує кредит, це буде відображатися в кредитній історії і за необхідності
отримати кредит вдруге банк може відмовити в наданні послуги, мотивуючись
даними про невчасну виплату кредиту, що занесені до кредитної історії. Але в
кредитній історії не відображаються фактори, які спричинили неналежне
виконання зобов’язань, вони можуть бути неумисними і поважними (хвороба,
відрядження та інше, що перешкодило особі вчасно прибути до відділення
банку); позитивні: якщо клієнт виконує належним чином всі зобов’язання, то
при наступному бажанні отримати кредит банк може надати його під менший
відсоток, а також наявність кредитної історії скоротить час перевірки
кредитоспроможності особи, що дозволить останній швидше отримати кредит
та інше.
Таким чином, з позиції банку ведення кредитної історії відіграє дуже
важливу, позитивну роль. Бюро кредитних історій допомагає оперативніше
отримати та переглянути інформацію про клієнта банка під час надання
кредиту фізичній або юридичній особі, на яку заведена кредитна історія. Це
дозволяє скоротити час перевірки кредитоспроможності особи, що, в свою
чергу, полегшить роботу працівникам банку та надасть більше часу для
спілкування з іншими клієнтами.
156
ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ
ІНВЕСТИЦІЙНИХ ФОНДІВ УКРАЇНИ
А. Г. Фурсова, студентка групи Б 3/1
Науковий керівник- А.Ю. Долгоаршинова, асистент
На сьогодні Україна попри політичну нестабільність, лишається
інвестиційно привабливою державою, через що не виключається можливість
появи суверенних фондів. Знання механізму та мотивації суверенних фондів
дозволить передбачити і мінімізувати вплив негативних наслідків, а також
отримати вигоди від них.
Трансформаційні процеси спричинили великі інвестиційні втрати в
економіці України. Останніми роками інвестиції зростали дуже нерівномірно, з
великими перепадами.
Актуальним питанням формування фондів суверенного розвитку та
функціонування присвячено праці І. Бланка, П. Гайдуцького, А. Пехника,
Малютіна О. К., Гаврилюка О. В.
Традиційно суверенні фонди створюються державами – головноми
товарними експортерами, зокрема нафтоекспортерами, такими, наприклад, як
Кувейт або Норвегія.
Характерною рисою недавнього різкого збільшення фондів суверенного
розвитку є бурхливе економічне зростання. Причини створення суверенних
фондів. пов’язані з тим, що спрямування надлишкових коштів у економіку
становить загрозу, особливо в умовах невеликих національних господарств із
високим ВВП на одну особу населення й розвинутою приватною пенсійною
системою, оскільки може викликати перегрів економіки.
Позитивний момент функціонування суверенних фондів полягає і в
націленості на перспективу, через що в основі їхньої стратегії лежать
довгострокові пріоритети, а не примат короткострокових ефектів – отримання
швидкоплинного спекулятивного прибутку.
Для забезпечення прозорості функціонування суверенних фондів
необхідно задіяти такі заходи, як щорічне проходження аудиту з розкриттям
157
масштабів інвестицій, розміщення та структури їх активів, джерел ресурсів і
прав власності, структури валют, засобів державного регулювання.
Еволюція функціонування та розвитку суверенних фондів потребує
постійного моніторингу, контролю їх діяльності, забезпечення регулювання та
вивчення, оскільки прогресуючі відкритість економіки України та масштаби
вільних коштів у глобальній економіці можуть спричинити появу нових
учасників і відповідно передбачених загроз і наслідків для національних
економік.
Таким чином, можна спрогнозувати, що найближчим часом активність
державних інвестиційних фондів зростатиме.
КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ЗА РАХУНОК КОШТІВ
МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ ІНСТИТУТІВ
Н. С. Безугла, студентка групи Б 3/3
Науковий керівник - А.Ю. Долгоаршинова, асистент
Нині комерційні банки України дуже рідко надають підприємствам
довготермінові кредити. Можливість отримати такий кредит є реальнішою
через кредитні лінії Світового банку і Європейського банку реконструкції та
розвитку (ЄБРР), що надаються уповноваженими банками.
Головні критерії та обсяги фінансування підприємств по лінії ЄБРР:
1. фінансуються тільки проекти підприємств з приватною формою
власності, які функціонують у галузях сільськогосподарського виробництва,
харчової промисловості та послуг;
2. допроектні активи підприємств не повинні перевищувати 2,5 млн
доларів США за винятком вартості споруд та будівель;
3. кількість працівників не повинна перевищувати 500 осіб;
4. частка приватної власності має бути не меншою за 51 %;
5. підприємство має відповідати вимогам техніки безпеки, еколо-
гічним, санітарно-гігієнічним та іншим нормам охорони довкілля;
6. власний внесок позичальника в проект не може бути меншим за
158
30% вартості проекту;
7. коефіцієнт обслуговування боргу (відношення прибутку по-
зичальника після сплати податків, амортизаційних відрахувань та витрат на
сплату відсотків за всіма позиками до всієї заборгованості підприємства з
урахуванням кредиту ЄБРР) має бути не меншим за 1,3.
За рахунок коштів ЄБРР здійснюються короткострокове та довгострокове
фінансування проектів, які задовольняють вимоги ЄБРР.
У кредитному договорі встановлюються терміни сплати відсотків за
кредитом ЄБРР. Протягом всього строку кредитування підприємство надсилає
в банк щомісячні та щоквартальні повідомлення про хід виконання робіт згідно
з бізнес-планом.
За рахунок коштів ЄБРР кредитуванню підлягають тільки забезпечені
заставою проекти. При цьому вартість застави не повинна бути меншою 140%
суми загальної заборгованості за кредитом за умови підтримування
позичальником коефіцієнта обслуговування боргу.
Кредитні кошти не спрямовуються: на рефінансування вже існуючих
зобов'язань приватних підприємств або на фінансування придбання цінних
паперів діючих підприємств і нерухомості; на реалізацію проектів, пов'язаних з
ігорним бізнесом, виробництвом або постачанням зброї та ін. Підприємство
здійснює платежі згідно з умовами кредитної угоди, укладеної з банком.
ЄБРР активно співпрацює з українськими фінансовими установами (у
різних кредитних лініях беруть участь до 10 комерційних банків) у частині
проектів мікрокредитування й кредитування малого і середнього бізнесу.
Пріоритетом для ЄБРР в Україні є приватний бізнес, агросфера, банківський
бізнес, транспортна інфраструктура, безпека АЕС і енергоефективність. І вже
нині прогнозується збільшення більш ніж удвічі обсягу кредитування для
України.
Таким чином, через нестабільність фінансового середовища українські
комерційні банки практично не кредитують реального сектору, зосередивши
159
свої основні зусилля на сегментах ринку, які можуть забезпечити швидку
ліквідність і високий прибуток.
Література
1. Владичим У.В. Роль кредитування в економічному зростанні України // Фінанси України. - 2008. -- № 1. -- С 96.
2. Бобров Є.А. Сучасний стан і перспективи розвитку кредитування малого бізнесу // Фінанси України. - 2006. - № І. - С 104-105.
ПРОБЛЕМИ ІПОТЕЧНОГО КРЕДИТУВАННЯ В УКРАЇНІ
Н.Ю. Шепель, студентка групи Б 3/3
Науковий керівник - А.Ю. Долгоаршинова, асистент
Розвиток іпотечного кредитування в Україні стримується існуванням
рядом проблем, що не дозволяють повною мірою використовувати іпотеку як
гарантію своєчасного повернення банківських позик і не сприяють розвитку
іпотечного кредитування.
У результаті аналізу діяльності українських іпотечних банків cлід
відзначити, що українські іпотечні банки є обмежені кількісно, мають
неглибоку спеціалізацію і незначну роль у кредитній системі. Центральною
проблемою розвитку іпотечного кредиту в Україні є нестача (обмеженість)
вільних фінансових ресурсів і пошук інвесторів.
Одна з головних проблем становлення вітчизняного іпотечного ринку -
формування необхідних грошових ресурсів для здійснення іпотечного
кредитування. До числа факторів, які перешкоджають розвитку іпотечного
кредитування, слід віднести: інфляційні ризики, нерозвиненість механізмів
залучення коштів населення, непрозорість взаємовідносин учасників ринку,
незначна роль Державної іпотечної установи на ринку іпотечних кредитів.
Серйозні проблеми для іпотечного кредитування створює наявність
тотальної дебіторської заборгованості між вітчизняними підприємствами. До
проблеми в іпотечному кредитуванні можна також віднести істотну
валютизацію.
Виходячи з вищевикладеного, аналізуючи досвід іпотечного кредитування
160
в Україні, аналітики прогнозують декілька сценаріїв впровадження і розвитку
іпотечного кредитування в Україні:
1. локальна банківська ініціатива
2. ініціатива держави
3. ініціатива місцевої влади
4. ініціатива зарубіжних банків
5. ініціатива забудовника.
В даний час найбільш перспективними сценаріями впровадження і
розвитку іпотечного кредитування в Україні є державна ініціатива і локальна
ініціатива банків.
Наявність вторинного ринку іпотечних кредитів є запорукою успіху в
реалізації програм довгострокового іпотечного кредитування.
Одним з найбільш вагомих факторів, що стримують розвиток іпотечного
кредитування, є відсутність у банків дешевих довгострокових ресурсів.
Встановлені пруденційні норми у вигляді нормативів достатності капіталу та
ліквідності, а також необхідність диверсифікації активів за строками та
обсягами змушують банки шукати шляхи рефінансування.
Таким чином, іпотечне кредитування має стати невід'ємним елементом
ринкової економіки, що формується в Україні, і сприяти економічному і
соціальному розвиткові нашої держави.
ВЕКСЕЛЬНИЙ ОБІГ В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА
ПЕСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
В.В. Коваленко, студент групи Б 3/1
Науковий керівник - А.Ю. Долгоаршинова, асистент
На даному етапі сфера використання векселя в Україні значно звужена
через порушення еквівалентності обігу оборотних і необоротних активів,
високу тонізацію економіки тощо. На фондовому ринку вексель існує лише на
первинному ринку (при його випуску) та на пасивному позабіржовому ринку
161
(при його авалі, акцепті, передачі по індосаменту, протесті у неплатежу та
неакцепті, а також погашенні).
Використання векселів у господарській діяльності дозволяє суб'єктам
господарювання збільшувати обігові кошти, знижувати вартість залучених
ресурсів, ліквідовувати касові розриви та формувати позитивний інвестиційний
імідж.
Для відновлення та активізації повноцінних вексельних відносин в Україні
на сучасному етапі актуальними є проблеми правильності здійснення операцій
з векселем, починаючи з випуску і до його погашення, запобігаючи
застосуванню кримінальних схем та забезпечення інформаційної «прозорості»
ринку.
Поширення вексельного обігу неможливе без наявності механізму захистів
інтересів кредиторів та підвищення надійності і довіри до векселедавців,
акцептантів, індосантів тощо.
За активізації вексельного обігу на фондовому ринку України явно
визначилися прогалини у вітчизняному законодавстві, яке регулює порядок
випуску та обігу зазначених цінних паперів. У першу чергу на законодавчому
рівні необхідна регламентація умов та розмірів оподаткування операцій з
векселями, встановлення відповідальності за правопорушення, повязані з
вексельним обігом, а також обмеження випуску векселя сумою сплаченого
статутного фонду, резервного фонду або вартості чистих активів, або
процентного співвідношення цих величин.
Впровадження вексельного обігу в Україні та його регулювання
банківською системою повинно відбуватися одночасно з створенням
спеціалізованих вексельних центрів, які будуть продавати, погашати векселі,
надавати консультативні послуги щодо їх бухгалтерського обліку, дисконту,
дослідження ланцюгів неплатежів та контролю безпеки вексельного обігу.
Таким чином, важливість та величезні обсяги поставлених задач перед
учасниками вексельного обігу в Україні, практично необмежене коло
господарських зв’язків та економічних відносин вимагають кооперації
162
діяльності державних і комерційних структур щодо скорочення сум неплатежів
і впровадження вексельного обігу.
ОРГАНІЗОВАНА ЗЛОЧИНІСТЬ У СФЕРІ СТРАХУВАННЯ
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ
ЇХ ВИРІШЕННЯ
О.В. Березницький, студент ЗЕД 5/1
Науковий керівник - А.Ю. Долгоаршинова, асистент
На сьогодні організована злочинність активізувалася у багатьох сферах,
серед яких необхідно виділити шахрайство з фінансовими ресурсами,
проявляється в порушенні монополії першого винахідника нововведення та в
утворенні нових виробництв, що сприяє конкуренції та вдосконаленню якості
винайденого товару, технології чи послуги.
Для швидкого розповсюдження інновації необхідна розвинена
інфраструктура. Інновації можна класифікувати за рядом ознак. Залежно від
технологічних параметрів інновації поділяють на продуктові і процесові.
Варто зазначити, що особливістю діяльності інноваційних
підприємницьких структур, що відрізняє їх від інших, є те, що ціль, яку вони
ставлять перед собою, – це одержання надприбутку.
В ході проведених в Україні реформ найбільшого руйнування зазнали
сфери науки і наукомістких виробництв. І оскільки науково-технічна політика
держави як така не була сформована, відбувся регрес науково-технічного
потенціалу промисловості та інших галузей економіки.
Відповідно до спрямованості інноваційних процесів у підприємницькій
діяльності ми пропонуємо класифікувати інновації за такими ознаками:
• за типом;
• за масштабом;
• за цілями;
• за ефективністю.
Отже, науково – технічні інновації підприємства повинні:
• нести в собі новизну;
• задовольняти ринковий попит;
• приносити прибуток виробнику.
Література
1. Бутенко А.І., Шлафман Н.Л., Стоянова М.М. Розвиток підприємницького сектора в регіоні / А.І. Бутенко, Н.Л. Шлафман, М.М. Стоянова// Вісник Академії економічних наук України, 2004.– № 1(5).– с.152.
2. Стоянова М.М. Вдосконалення регулювання підприємницької діяльності в регіоні. Економічні інновації/ М.М. Стоянова//Підприємство: досвід, проблеми, перспективи розвитку. – К.: Каравела, 2005.– 480с.
201
ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ В ПРОМИСЛОВОСТІ
Я.О. Драчов, студент групи Е1/1
Науковий керівник – Л.П. Марчук, к.е.н., доцент
Характерною рисою сучасних світових економічних відносин є
інтенсивний розвиток процесів глобалізації із залученням національних
економік у світову господарську систему, посилення їх взаємної залежності. У
постіндустріальному суспільстві все більшу роль відіграє теоретичне знання,
що є головним джерелом технологічних нововведень, що сприяє раціональному
плануванню технологічного та соціального розвитку країн світу.
Розвиток науки та технологій перш за все пов'язаний із інноваційним
розвитком. В Україні інноваційний розвиток відбувається за вкрай
несприятливих умов, про що свідчить збільшення зношеності основних фондів
і виробничої інфраструктури, значне скорочення резервних виробничих
потужностей. Спостерігається спад виробництва у наукомістких галузях, відтік
із країни висококваліфікованих фахівців і коштів, старіння кадрів та слабке
фінансування державою науково-дослідних робіт, що обумовлює
несприятливість економіки до науково-технічних інновацій.
Сучасний кризовий стан, в якому опинилася національна економіка,
також в певній мірі є результатом того, що провідні галузі українського
господарства не є пристосованими до загальносвітових потреб та не можуть
гідно конкурувати на зовнішніх ринках. Саме тому, все більш гострим стає
питання впровадження інноваційних технологій на промислових
підприємствах.
Надаючи характеристику інноваційної активності підприємств
промисловості України, варто відмітити той факт, що введення інновацій
відбувається нешвидкими темпами. Частка підприємств, які впроваджували
інновації, за 5 років - з 2003 р. по 2007 р. не зросла, а навіть зменшилась на
0,9%. А отже і кошти, витрачені підприємствами на оновлення технологій не
відповідають сучасним потребам.
202
Промислові підприємства за 5 років значно зменшили обсяги
впровадження інновацій, що можна пояснити загальним спадом в економіці та
відсутністю підтримки з боку держави. У 2007 р. на технологічні інновації було
витрачено у 55 разів більше власних коштів, ніж державних (7,9 і 0,15 млрд.
грн. відповідно).
Для вирішення даної кризової ситуації важливою є розробка стратегії
розвитку національної інноваційної системи України – визначення
пріоритетних напрямків розвитку промисловості з виділенням першочергового
фінансового забезпечення тих галузей, що здатні в найкоротший термін
наростити власний інвестиційний потенціал, орієнтованих на випуск продукції
з життєвим циклом, що вимагає безперервного удосконалення та модернізації,
викликаних досягненнями науки. До таких галузей можна віднести
автомобілебудування, авіацію, виробництво комп’ютерів, побутової
електронної апаратури, послуги зв’язку.
На ці галузі повинна орієнтуватися інноваційна політика держави з
поступовим розширенням інноваційної активності в області наукомістких
виробництв. Саме в поліпшуючі інновації, що швидко окупаються, і комерційні
проекти повинні вкладатися кошти, тому що вони забезпечують швидкість
одержання прибутку і розширення ринку.
Література
1. Гальчинський А., Геєць В., Кінах А., Семиноженко В. Інноваційна стратегія українських реформ. – К. : Знання України, 2002.
2. Ковальчук С.С. Інноваційна діяльність як пріоритет економічного розвитку України // Фінанси України. – 2004. – №7. – С. 96-103
3. Офіційний сайт Державного комітету статистики України.
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ
В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ
М.І Розкладай, студентка групи Е 1/1
Л.П Марчук, к.е.н., доцент
Інноваційна інфраструктура — сукупність підприємств, організацій,
установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги
203
із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові,
маркетингові, інформаційно — комунікативні, юридичні, освітні тощо).
До об'єктів інфраструктури підтримки підприємництва відносяться: бізнес-
технологічні центри, технопарки, інкубатори бізнесу, інформаційні системи,
фонди підтримки інновацій, зокрема, венчурні, розвинена система підготовки і
підвищення кваліфікації фахівців в галузі менеджменту — дозволяє розширити
масштаби інноваційних процесів, залучаючи в них все нових і нових учасників.
Якнайкращим варіантом розвитку інноваційного середовища є
налагодження тісного контакту між державою, безпосередньо зацікавленою в
зростанні інновацій, що підвищують соціально-економічний добробут
громадян, освітою в особі вищих учбових закладів, що виступають як джерело
інноваційних ідей, і бізнесом, здатним здійснити фінансування інноваційних
розробок.
204
Становлення інноваційної інфраструктури об’єктивно зумовлене як
зростанням потреб суб’єктів інноваційної діяльності в послугах, що нею
надаються, так і рівнем розвитку національної науково-технічної сфери,
наявністю науково-технічних розробок, що могли бути комерціалізовані;
Інноваційна інфраструктура в Україні пройшла етап становлення, про що
свідчать результати функціонування вітчизняних технопарків, бізнес-
інкубаторів та низки інноваційних центрів. Розвиток національної інноваційної
інфраструктури має передбачати головні цілі й завдання діяльності об’єктів
інноваційної інфраструктури, форми їх державної підтримки, джерела та
порядок їх надання, систему класифікації, систему державної акредитації для
підтвердження рівня компетентності і відповідності діяльності об’єктів
інноваційної інфраструктури заявленим цілям.
Література 1. Закон України “Про інноваційну діяльність” вiд 04.07.2002 № 40-IV. 2. О.І. Жилінська, Розвиток інноваційної інфраструктури./ Д.В.Чеберкус,
О.І. Жилінська // Фінанси України. – 2005. – № 7. – С. 57-67. 3. В.О. Василенко, Інноваційний менеджмент./ В.Г. Шматько,
В.О.Василенко – К.: Центр навчальної літератури. – 2005. – С. 437.
ПРО НЕОБХІДНІСТЬ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ
АПК УКРАЇНИ
Ю.О.Юськів, студентка групи Е1/1
Науковий керівник – Л.П. Марчук, к. е. н ., доцент
Нині на часі необхідність розробки інноваційно-випереджальної моделі в
агропромисловому виробництві України. Світові макроекономічні виклики
суспільству та економіці України зумовлюють визначення ключового завдання
для країни: перехід від експортно-сировинного до інвестиційно-інноваційного
типу економіки.
Стратегічним напрямом економічного розвитку України стає перехід від
доктрини «розвитку навздогін» до доктрини «розвитку на випередження», в
основу якої має бути покладена інноваційно-технологічна модель, що
ґрунтується на максимальному використанні потужного людського потенціалу.
205
Здійснюючи стратегію переходу до моделі «розвитку на випередження»
слід мати на увазі, що економіка України потребує суттєвих структурних змін,
всебічно обґрунтованої концепції економічних реформ, формування
відповідних управлінських структур, професійно підготовлених кадрів, які б
досконало володіли методами управління інноваційною економікою.
Можна виділити кілька напрямків розробки та впровадження
прогресивних техніко-технологічних і організаційних рішень в рослинництві,
застосування яких дозволяє стабільно підвищувати ефективність
сільськогосподарського виробництва. До них можна віднести: запровадження
технологій мінімального та нульового обробітку ґрунту,використання
посівного матеріалу високих репродукцій, запровадження інтегрованих систем
удобрення ґрунту, оптимізація товарної структури виробництва продукції
рослинництва.
Основними напрямами реалізації інноваційних технологічних рішень
підприємствами низького рівня ресурсного забезпечення, питома вага яких
серед підприємств аграрного сектора найбільша, є пошук можливостей для
використання високоякісних посівних матеріалів та впро-вадження
інтегрованих систем удобрення, заснованих на сучасних методиках
програмування врожаїв. Це дозволить підвищити не лише загальний рівень
культури виробництва рослинницької продукції,а й врожаї
сільськогосподарської сировини та стабілізувати результативність виробничо-
господарської діяльності агропідприємств.
За результатами досліджень, виконаних в УкрНДІПВТ ім. Л.Погорілого,
запровадження нових технологій( звичай, на базі найсучаснішої і в основному
імпортної техніки) дає можливість, зокрема, при обробітку ґрунту і сівбі
зменшити: витрати палива більше, ніж у 7 разів; витрати праці більше, ніж у 10
разів; прямі експлуатаційні витрати більше, ніж у 2 рази.
Отже, основна увага загальнодержавної інноваційно-інвестиційної
політики повинна зосереджуватися на зближенні рівнів соціально-економічного
розвитку регіонів через ефективне використання місцевих умов і ресурсів та
206
активізацію зовнішньоекономічної діяльності. Тому на депресивних територіях
необхідно створювати сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій у
високотехнологічні виробництва.
Література
1.Мазнєв Г. Адаптація інноваційних агротехнологічних рішень до умов різного ресурсного забезпечення сільськогосподарських підприємств/ Г. Мазнєв , О. Бобловський, О. Красноруцький// Техніка АПК. - 2008. - №9-10. -С. 12-16.
2.Зубець М. В. Інноваційно-випереджувальна модель якісно нового розвитку агропромислового виробництва / М. В. Зубець, П. Т. Саблук, С. О. Тивончук // Економіка АПК. – 2008. - №12. – С. 3-8.
ПЕРСПЕКТИВИ ІННОВАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ
ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ
Н.Я. Бунзяк, студентка групи Е1/2
Науковий керівник – Л.П. Марчук, к.е.н.,доцент
Сьогодні, як правило, у більшості вітчизняних підприємств залишається
тільки один спосіб вистояти в жорсткій конкурентній боротьбі – освоювати і
впроваджувати нові технології. Водночас вони мають сконцентрувати свої
зусилля на тих технологіях, при впровадженні яких можна бути переконаним,
що корисний ефект від їх застосування дозволить окупити необхідні витрати.
Проте реальний економічний стан вітчизняної промисловості в контексті
інноваційного розвитку змушує говорити про нестабільність цього процесу.
Щоб витримати суперництво в технологічній сфері та мати доступ до
нових перспективних технологій, центри розвитку яких нерідко розкидані по
всьому світі, передові високотехнологічні підприємства прагнуть проводити
діяльність по можливості відразу в кількох високорозвинутих індустріальних
країнах. У цей же час найчастіше нова техніка ставить перед підприємством
складні завдання щодо впровадження технологічних і продуктових інновацій. З
одного боку, управлінські рішення такого роду мають перспективні наслідки і
істотно змінюють конкурентні позиції. З іншого боку, відмова або відстрочення
207
впровадження нової технології може мати в майбутньому досить негативні
наслідки для конкурентноспроможності цього підприємства.
Зростання складності технологій визначається величиною технічних
ускладнень, пов’язаних з розробкою товарів на їх основі. Ці проблеми
спричиняються в тому числі й збільшенням обсягу технологічних інновацій, які
зростають шляхом злиття різних технологій, а також дедалі
диференційовнішими вимогами суспільства у сфері охорони здоров’я, безпеки
та екології.
Просування на ринок і економічний успіх нових технологій залежать не
тільки від їх економічної ефективності, але й значною мірою від їх сприйняття
суспільством. Соціальні конфлікти при впровадженні нових технологій як
наслідок викликаної ними заміни наявних технологій є найважливішим
фактором при просуванні нових технологій на ринок. Нові технології легко
сприймаються в тому випадку, коли розроблені на їх основі продукти чи
процеси незначно відрізняються від колишніх.
З огляду на це, головна мета організаційних структур на всіх рівнях
господарювання в Украіні має бути націлена на забеспечення докоріннної
модернізації виробничої бази більшості галузей виробництва, підвищення
ділової активності та ефективності виробництва, поліпшення інвестиційного
клімату та інноваційної діяльності. І стабільне економічне зростання
залежатиме від 3 основних факторів: 1) технологічного рівня; 2) стану
суспільних інститутів; 3) стану макроекономічного середовища. При цьому
важливу роль відіграють фактори інноваційного розвитку економіки, серед
яких – фактор мотивації та затребуваності інновацій, техніко-економічна
трансформація виробництва, характер і структура ринку та ін.
Також повинна бути чітко сформульована позиція держави – Україна або
прагне зберегти статус передової науково технічної держави, що породжує нові
технологічні знання й інновації, або погодитися з роллю економіки, яка
запозичує й імпортує інновації із зовнішнього світу.
Література
208
1. Федулова Л. Перспективи інноваційно-технологічного розвитку економіки України/ Л. Федулова// Економіка України.–2008.- №7.–С.24-36.
2. Дихтер И., Шнайдер Г. Технологический маркетинг/И.Дихтер, Г.Шнайдер. – М.: Янус-К, 2003. – 478 с.
ТЕХНОПОЛІСИ І ТЕХНОПАРКИ ЯК ІННОВАЦІЙНІ ФОРМИ
РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ
А.П.Шевченко, студентка групи Е 1/ 2
Науковий керівник – Марчук Л.П. ,к. е .н., доцент
За кордоном до науково-технічних комплексів відносять
технополіси, технопарки, наукові, технологічні, інноваційні та інші центри.
Метою створення інноваційних науково-технічних структур є
інтенсифікація процесу розробки і впровадження у виробництво новітніх
Інноваційні процеси завжди мають комерційний характер, тому що
метою їхньою введення є збільшення прибутку підприємства.
212
За останні роки в Україні закладено цілком сучасний фундамент
інноваційних перетворень, тобто формуються досить різноманітні початкові
умови, необхідні для запуску масштабних інноваційних процесів в окремих
секторах господарського комплексу
Україна – одна із перших держав СНД, яка в 1995р.прийняла Закон
України « Про туризм », що відкрило перспективу розвитку галузі та намітило
шляхи її модернізації.
У туристичній сфери є два основних типів інновацій: поліпшуючі
(проходить оновлення деяких параметрів туристичного продукту, не змінюючи
його сутності) та проривні (спричиняють перехід на більш високий рівень
розробки і виробництва).
Туристично-рекреаційна сфера є дуже важливою складовою національної
економіки. Її розвиток значно впливає на такі важливі сфери економіки, як
транспорт, сільське господарство, торгівля, зв'язок та інші. Сьогодні туризм
став стилем життя багатьох людей і приносить шалені прибутки.
Для введення інновацій потрібно розробити стратегію. Стратегічним
інноваційним пріоритетом в Україні для розвитку туризму повинно бути
технологічне перетворення цієї сфери, для того щоб більш повно
використовувати потенціал країни. Потрібна довгострокова цільова державна
інноваційна програма, яка дозволить модернізувати технологічну базу туризму
(мережі готелів та ресторанів; туристично-транспортні маршрути).
Необхідно цільовим методом використовувати вагому частку доходів від
туризму для розвитку інфраструктури туризму, підтримки закладів культури,
збереження і реставрації культурно-історичних пам’ятників. Одним із
стратегічних напрямів розвитку туристичної сфери України є формування
туристично-рекреаційного комплексу регіонів.
Одним із напрямків реалізації стратегії повинно стати інформаційне
забезпечення туризму. Для цього потрібна розробка багатомовного порталу
Інтернет, який дозволить здійснювати віртуальні тури, тим самим даючи
можливість туристам та зацікавленим особам більше дізнатися про країну, до
213
якої вони бажають потрапити; познайомити з її етносом та традиціями.
Більшість туристів купують свої тури саме через Інтернет. Також покупець
сьогодні бажає отримати все (медична страховка, віза, бронювання готелю) в
одному місті, тому туристичні компанії повинні враховувати це, складаючи
перелік своїх послуг.
Туристичні компанії повинні керуватися у своїх діях інноваційним
маркетинг-менеджментом. Його основна мета – забезпечити рентабельність
операції та отримати високі комерційні результати. Компанія має
дотримуватися суверенітету споживача: пропонувати те, що потрібно
споживачу та отримувати прибуток за рахунок повного задоволення його
потреб. Індустрія туризму в Україні має всі передумови для потужного
розвитку та входження в світовий ринок послуг за умови врахування тенденцій
та принципів інноваційного розвитку.
Література
1 Наджафов З. Некоторые аспекты инновационной политики в промышленно развитых странах/ З. Наджафов // Економіст. – 2006.-№6.- С.54-56.
2 Гриньов Б.В. Проблеми формування інноваційної системи в Україні / Б.В. Гриньов // Економіка і прогнозування. – 2004.- №3.- С.128-138.
3 Федулова Л.І. Інноваційні контури розвитку туризму / Л.І. Федулова // Актуальні проблеми економіки.-2006.-№2.- С.137-147.
ПРО УМОВИ СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ
СИСТЕМИ УКРАЇНИ
С.І. Царик, студент групи Е1/1
Науковий керівник - Л.П. Марчук, к.е.н.,доцент
Верховна Рада України постановою № 1244 від 27.06.2007 року схвалила
Рекомендації парламентських слухань на тему «Національна інноваційна
система України: проблеми формування та реалізації», де зазначається, що в
розвинутих країнах світу виник новий механізм саморозвитку – національні
інноваційні системи(НІС). Проте на відміну від розвинутих країн світу в
Україні національна інноваційна система поки що не створено, що знижує та
214
робить нерівномірною інноваційну активність підприємств і регіонів; більш як
у 20 разів зменшилася чисельність винахідників та раціоналізаторів; відсутня
стратегія переходу до інноваційної моделі розвитку(ІМП); планові методи
використовуються неналежно, слабкі системи обов’язкової стандартизації
продукції й технології, акумулювання результатів НДДКР; галузева наука
опинилася за межами корпоративних структур; зруйновані механізми взаємодії
галузевої науки та виробництва; базове законодавство щодо НІС певною мірою
створено, але його практичне застосування стримується недостатньою
інфраструктурою, нерозвиненим інноваційним менеджментом і захистом прав
інтелектуальної власності.
Кабінету Міністрів України доручено розробити концепцію розвитку НІС
на основі: 1) структурної перебудови економіки, прогнозів та пріоритетів; 2)
розвитку науково-технічного потенціалу й формування інноваційної
інфраструктури; 3)стимулювання й фінансування підтримки інноваційної
активності та діяльності; 4) розвиток ринку наукоємної продукції й послуг; 5)
розвиток інноваційної культури, а також 6) чинної системи правової охорони і
використання інтелектуальної власності. Всі неузгоджені у сприйнятті
суспільством методи проведення і результати вітчизняної аграрної реформи
обумовлені, передусім, незавершеністю відповідних наукових розробок,
особливо у сфері економічної теорії та її прикладних аспектів, тобто тим, що
еволюція реформ поки що не була науково проаналізована.
За цих умов виникає ситуація, коли «рух уперед – є поверненням назад, у
підвалини». Тому коли мова ведеться про НІС, необхідно провести реальний
аналіз витоків даної системи. Одразу звернемо увагу, що багато дослідників
ототожнюють інноваційні процеси із процесами науковими.
Отже, дієва НІС України приведе нашу державу до благополуччя, зробить
її сильною і багатою. Це аргументується, по-перше, тим, що продукція
агросфери – унікальна та незамінна у виживанні людини, як виду. По-друге,
тим, що будь-яке дослідження слід розпочинати від того, що залишається
незмінним. По-третє, тим, що саме товарообмін між містом і селом завжди є
215
висхідним пунктом ринкового економічного розвитку. Інноваційна діяльність, і
її визначальна під функція – комерціалізація вагомих наукових результатів,
повинні повно відповідати пріоритетам агросфери.
Література 1. Інноваційна система України// Економіка АПК.- 2008 , - №4 -ст.49-54. 2. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку. / за
Рентні відносини є важливою складовою аграрних відносин. Слово рента
походить від лат. reddita – повертаю, сплачую, і відповідно до економічного
словника трактується як доход з капіталу, землі чи майна, який його власники
221
регулярно одержують, не займаючись підприємницькою діяльністю. Рента
виступає економічною формою реалізації права власності на землю. Є три
основних види земельної ренти: диференційна, абсолютна й монопольна.
Диференційну ренту у свою чергу підрозділяють на: диференційну ренту І і
на диференційну ренту ІІ. Диференційна рента І – додатковий чистий дохід,
одержуваний у результаті продуктивнішої праці на кращих за природною
родючістю і місцезнаходженням землях. Диференційна рента ІІ – виникає в
результаті штучного підвищення продуктивності землі за рахунок додаткових
вкладень капіталу на землю. Монопольна рента – це прибуток, який
утворюється з різниці між монопольною ціною і витратами підприємця на його
виробництво. Абсолютна рента – це рента, яку сплачують всі орендатори за
право користування землями.
Таким чином можна констатувати, що земельна рента – поняття складне і
багатогранне, що зумовлено тісним переплетінням у процесі її створення
природних та економічних факторів.
У сучасних умовах питання теорії земельної ренти та застосування її на
практиці ґрунтовно розглядається в роботі М.М. Федорова, який зазначає, що
економіка не може нормально розвиватися, якщо порушуються об’єктивні
закони ринкової економіки, у тому числі й закон земельної ренти.
Розглянемо основні проблеми розвитку рентних відносин в Україні.
На розвиток рентних відносин в Україні великий вплив має формування
приватної власності. На сьогоднішній момент три чверті сільськогосподарських
угідь України передано в приватну власність. Земельна приватна власність дає
можливість отримувати рентні доходи в трьох ринкових формах: використання
землі для товарного агро- виробництва, передача землі в оренду, продаж або
застава земельних ділянок. У разі самостійного ведення землевласником
господарської діяльності на власній земельній ділянці, земельна рента має
залишатися в нього. Цільове призначення ренти - відтворення родючості
ґрунтів. Проте за умов низької ціни на сільськогосподарську продукцію
відсутній прибуток і рента, тому доходу вистачає тільки щоб покрити
222
мінімальні фізичні потреби. Також, потребує значних змін нормативно
грошова оцінка земель. З моменту розрахунку нині діючої грошової оцінки
земель минуло близько 18 років. За цей час суттєво змінилася технологічна
складова процесу сільськогосподарського виробництва. Реальний
диференційний рентний доход з орних земель по Україні не відповідає
фактично існуючому в 7,4 ц/га.
Для поліпшення ситуації, що склалася в Україні, щодо розвитку рентних
відносин невідкладним слід вважати здійснення у нашій державі ряду заходів,
що спрямовані на нормалізацію дії закону земельної ренти. А саме: поетапне
формування національної програми розвитку і планування землекористування;
розроблення нової системи земельних платежів, в основу якої буде покладено
диференційований земельний податок; необхідно удосконалити методи діючої
грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення; посилення
державного контролю за використанням та охороною земель; розроблення
національної програми охорони земель. Лише при сукупному здійснені цих
заходів сучасний стан рентних відносин України поліпшиться.
СЕКЦІЯ суспільно-політичних наук
СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ МІГРАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ
П.М.Грохович, студент групи Е2/4
Науковий керівник – О.Б. Молчанова, к.ф.н., доцент
Актуальність теми полягає в тому, що міграція як суспільний процес
набула особливої актуальності в Україні, загалом, і в Західній Україні, зокрема,
з кінця 80-х – початку 90-х рр. нашого століття. Пояснюється це, передусім, її
глобальними масштабами, зміною кардинальної регіональної політичної
ситуації, регіональним характером ходу економічних змін, особливостями
історичного розвитку регіону, менталітетом його мешканців, тісним
взаємозв’язком сучасної міграції як із деінтеграційними, так із інтеграційними
процесами тощо. В загальному міграційному контексті зростаючого значення
набувають зовнішні (поза межі держави, до складу якої входить кожен
223
конкретний регіон дослідження) переміщення громадян, хоча провідними
залишаються внутрішні (у межах держави) механічні рухи мешканців. Міграція
за своєю сутністю – це соціальні відносини, які виникають і розвиваються в
результаті налагодження чи порушення різнобічних зв’язків між особистістю,
групою, колективом або утворенням, з одного боку, та державою, нацією,
суспільством, з іншого боку. Тому можна констатувати, що міграція набула
глобального характеру, перейшовши з субконтинентального на
континентальний і загальнопланетарний рівень. Її феном зачепив такі
структурні складові континентів як групи країн, окремі держави, регіони
держав, адміністративні одиниці останніх як найвищого, так і найнижчого
рівнів.
Для України міграційні явища доцільно розглядати під двома кутами зору
– соціальним і політичним. Саме соціальні наслідки безконтрольної та
обсягової спонтанної міграції є надто відчутними для формування ринку праці,
що проступають у галузевих інфраструктурних перевантаженнях, етно-
культурних та світоглядно-політичних суперечностях, можливо етнорелігійних
суперечностях тощо. Особливо яскраво ці процеси проявляються в
Тернопільській області, яка може бути еталоном для Західної України й тому
обрана об’єктом дослідження даної дисертації. .
Метою дослідження є вивчення у розрізі локальних (районних)
міграційних комплексів економіко-географічних особливостей розвитку
стаціонарних механічних міграцій; визначення оптимальних зон розвитку
стаціонарних міграцій; дослідження територіальних відмінностей стаціонарних
рухів населення, простеження їхньої внутрішньої структури (внутрі-,
міжрегіональні і міждержавні) та аналіз їхньої територіальної і часової
диференціації.
Об’єктом дослідження виступає регіональний (обласний) міграційний
комплекс, що складається із менших за територіальними осягами локальних
(районних) міграційних комплексів.
Література
224
1. Географічні особливості внутрірегіональних і міжрегіональних міграцій населення Тернопільської області// Науковий вісник Чернівецького національного університету. Географія. – Випуск 80. – Чернівці- 2000. – С. 65-75.
2. Скокова Л. Стиль життя та культурно – дозвіллєві практики /Л.Скокова // Соціологія: теорія, методи, маркетинг – 2006, №1. – С.198 – 200.
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СОЦІОЛОГІЇ МОЛОДІ
C.В. Кудін, студент групи Е 2/4
Науковий керівник-О.Б. Молчанова, к.ф.н., доцент
Недавні аграрно-економічні перетворення в українському селі неоднаково
вплинули на життєдіяльність різних груп сільського населення. Особливо
226
складну й суперечливу ситуацію життєвого самовизначення аграрна реформа
створила для сільської молоді. І справді, реформа, з одного боку, відкрила
молоді прямий шлях до самостійного господарювання, а з іншого – значною
мірою заблокувала цей шлях, оскільки не забезпечила потенційних хліборобів
необхідними умовами та ресурсами для започаткування своєї справи.
Якщо ж узяти міську молодь, то вона більшою мірою, аніж сільська,
відчула останнім часом певні позитивні для себе зрушення, хоча б, скажімо,
зменшення безробіття. Більш як половина сільських мігрантів становлять
молоді люди віком від 14 до 34 років. Кількість молодих родин на селі поза
межею бідності удвічі більша, аніж у містах, і в 1,6 раза – ніж у середньому по
країні. Лише 9% молодих сільських жителів мають вищу освіту, тоді як у малих
містах – 17%, а у великих – 29%.
Безумовно, негативно впливає на молодь і загальна атмосфера села, в якій
чимало конфліктів і невирішених питань. Молодь не може не бачити, що попри
оптимістичні заяви деяких керманичів країни та АПК на селі триває загальний
занепад, а держава й досі уникає партнерства із сільгоспвиробником, якого він
потребує і заслуговує.
Міграційні інтенції молоді автор досліджує ще з 1978 року. За тих часів
молодь вабило місто, сьогодні – і місто, і закордонні принади, і мрії про
високий заробіток.
Молодь села не може кинути напризволяще й лишати поза увагою держави
та суспільства, як це спостерігаємо сьогодні. Передбачені для неї
законодавчими актами преференції й пільги, безумовно, мають бути реально
надані. Так у дев′ятій статті закону ”Про сприяння соціальному становленню і
розвитку молоді в Україні” декларується підтримка молодіжного
підприємництва: держава має сприяти розвиткові підприємницької ініціативи
та діяльності молоді на засадах довгострокового пільгового кредитування,
забезпечення виробничими приміщеннями, страхування комерційного ризику
тощо.
227
Крім того, сільська молодь має користуватися пільгами, які передбачені
Законом України ” Про пріоритетність розвитку села і агропромислового
комплексу в народному господарстві ”. однак реальне життя не підтверджує
виконання приписів закону.
За умов тотальної аномії для молоді тією самою мірою, що й для старших
генерацій, притаманні низький рівень соціального самопочуття, схильність до
аномічної деморалізованості, авторитаризму та соціального цинізму. Внаслідок
аномічної деморалізованості у молодих людей не формується уставленої
системи цінностей, яка відповідає перспективі демократичного розвитку
суспільства. А отже, й сама перспектива виходу суспільства із соціально –
економічної кризи демократичним шляхом дотепер залишається невизначеною.
Література
1.ПанінаН. Молодь України: структура цінностей, соціальне самопочуття та морально-психологічний стан за умов тотальної аномії/Н.Паніна// Соціологія: теорія, методи, маркетинг– 2001. - №1.– С. 5-26.
2.Чигрин В. Актуальні питання професійного та трудового самовизначення сільської молоді/ В.Чигрин// Соціологія: теорія, методи, маркетинг – 2007. - №4. – С. 172-179.
ГЕНДЕР ТА ГЕНДЕРНИЙ АНАЛІЗ
Ю.О.Бондарець, студентка групи Е 2/5
Науковий керівник – О.Б.Молчанова, к.ф.н., доцент
Починаючи з 1960-х років, проблематика гендера стає популярною
насамперед у соціальній психології. Незабаром, як зазначає Дж. Ріцтер,
з’являються феміністичні соціологічні теорії, які також набувають значного
поширення. Але ж, звичайно, суспільний інтерес до відносин між чоловіком та
жінкою такий само старий, як і людська історія. Стосовно цього філософ Н.
Хамітов слушно наголошує, що „особистість приходить з Вічності в час
щаблями статі. Ними вона й повертається у вічність”. Загалом слід зазначити,
що ще Платон у трактаті „Держава” звертав увагу на необхідність однакової
освіти для чоловіків та жінок як передумови набуття ними справді рівних
шансів брати участь в громадських справах. Проте інший видатний давній грек,
228
Софокл, наголошував, що досить лише зрівняти жінку в правах з чоловіком, як
вона починає чоловіка переважати за своїми суто людськими властивостями.
Історично гендерні стереотипи формувалися в рамках типів соціального та
економічного обміну. Так, в часи розвиненої „військової економіки”
вродливими полонянками нагороджували вояків за хоробрість – жінки
вважалися предметом престижного споживання. Але вже у ХІІ столітті у
Франції одночасно з появою куртуазних романів (звичайно, у вищих
суспільних верствах) зароджується етика високої поваги до жінки. Проте в добу
Відродження і церковної Реформації, коли активізуалась буржуазна економіка,
продовжували розвиватися патріархальні відносини. В цих умовах індивід не
був упевнений у власній цінності, якщо вона не підкріплювалася ринковим
успіхом. Відтак розрахунку підпорядковуються й сексуальні відносини. Жінка
навіть втрачала власне прізвище, чого не було у середньовіччі (у середовищі
знаті). Зазначимо, що І. Кант, А. Шопенгауер, Ф. Енгельс, К. Маркс, З. Фройд
та інші філософи, психологи, соціологи звертали пильну увагу на відносини
між статями, розкриваючи різні їх аспекти. Так, Ф. Ніцше (1844 – 1900 рр.)
ставив занепад народів у залежність від зменшення індивідуальної пристрасті
та збільшення шлюбів за соціальними мотивами. У „Книзі для вільних умів” у
розділі про жінку й дитину він зазначає, що досконала жінка є вищим типом
людини, ніж досконалий чоловік, але зустрічається такий жіночий тип
надзвичайно рідко. Впродовж ХІХ і ХХ століть гендерні дослідження
проводились переважно на основі феміністичних теорій. Формуються основні
ідейні течії. Смислом ліберального фемінізму стає боротьба проти
дискримінації жінок у сфері громадського життя. На початку ХХ століття
утверджувалась перша хвиля розвитку фемінізму.Наприклад, в США саме
суфражистки стали першими істориками свого руху. Проте це лише один із
напрямків досліджень. А завдання соціології полягає в тому, щоби розкрити
сенс соціальної диференціації статей та соціально-статевих відносин.
Зазначимо, що гендер може розглядатись як історична та соціальна
категорія. Природна гендерна ієрархія пов’язується з функціонально-рольовою
229
моделлю поведінки. Тому гендер, будучи культурно та історично відносним
феноменом, визначається не біологічно, а соціокультурно. Він також
розглядається як сукупність уявлень про особистісні та поведінкові особливості
чоловічого та жіночого. Ці особливості, взяті окремо, визначають фемінінність
або маскулінність: чоловіче в жіночому і жіноче в чоловічому. Жіноче
ідентифікується з тонкою інтуїцією, емоційністю, покірністю. Чоловіче – з
агресивністю, логікою.Використання гендерного підходу в соціальному
пізнанні надає широкі можливості для переосмислення культури та соціальних
відносин.
Література
1. Астафьев Я. И. Экономика любви: формирование гендерных стереотипов // Социс. – 2002. - №1.
ГЕРОЙ В СУЧАСНОМУ КІНЕМАТОГРАФІ
В.О. Клецко, студентка групи ЗЕД 1/1
Науковий керівник – О. К. Костюков, асистент
Здається, кінематограф був створений, аби втілювати та руйнувати утопії.
Як ніякий інший вид мистецтва, він уміє переконливо показати приклад
наслідування поведінки героя фільму для глядача. Тож хто він, герой сучасного
кінематографа? У типовому його представникові виділяють такі риси: високий
інтелект, практицизм, винахідливість, амбітність, добросовісність в роботі,
почуття переваги над іншими, прагнення влади.
Наш герой живе яскравим життям на фоні ультрамодерних висотних
офісних комплексів, переплутаних, наче павутинням, автострадами з дорогими
імпортними автомобілями, неймовірним нагромадження ресторанів, барів з
еротичним шоу. І це викликає шалений інтерес і збудження у глядача. Молода
людина моделює на себе запропонований кінематографом райський спосіб
життя. Втіленням успішності є герой популярних акторів, таких як Брюс Уілліс,
Том Круз, Бред Піт, Дженіфер Лопес, Анджеліна Джолі, Роберт де Ніро і інші.
На шаленій швидкості з неймовірною легкістю вони мчать до своєї мети, не
230
звертаючи уваги на такі «дрібні» речі, як совість, почуття справедливості,
товаристськість, людяність. Словом, все, що заважає успіху.
Насправді ж надмірне захоплення матеріальними речами та прагнення в
будь-який спосіб здобути успіх веде на шлях зубожіння особистості, руйнації
основної Божої іскри – совісті. Бо коли порушуються Божі заповіді, тоді
людина з легкістю стає на шлях гріха та злочину. Дух матеріалізму та
пожадливості доноситься з популярних кінострічок, що сприяє формуванню у
та інші добровільні товариства; творчі спілки; різноманітні земляцтва, фонди,
асоціації, товариства і т. ін. Характерною їх ознакою є документальне
оформлення мети і завдань, організаційно-структурне забезпечення, що, власне,
й відрізняє їх від громадських рухів.
Громадські рухи теж мають масовий характер і створюються з певною
метою. Основними різновидами громадських рухів нині є: політичні рухи
(Народний рух України на початковій стадії); масові демократичні (рухи за
демократичні перетворення, спрямовані на захист прав і свобод людини,
антифашистські й антидиктаторські, проти расової та національної дискри-
мінації та ін.); соціальні (локальні) рухи; так звані "нові соціальні рухи", що
набули поширення в останні десятиліття (антивоєнний, екологічний,
неофеміністський та ін.).
Широке розмаїття у цілях і завданнях громадських організацій і рухів
визначає багатоваріантність їх функціональної спрямованості. Усі функції, які
вони виконують у суспільстві, можна поділити на дві основні групи: 1)
забезпечення захисту інтересів своїх членів; 2) системи влади в державі,
розвитку суспільства в цілому. Однією з найпоширеніших традиційних
організацій, що забезпечує виконання цієї функції у будь-якому
демократичному суспільстві, є профспілки.
Роль останніх набуває в Україні дедалі більшого значення з переходом від
держави, відчуженої від населення, до правової держави і
громадянського суспільства. Найпоширеніші на сьогодні є Всеукраїнська
профспілка ФПАД, працівників НАН, Медіа профспілка. Серед молодіжних
організацій виділяють-«Українська молодь», «Молодіжна рада», «Молодь за
Україну». Серед жіночих громадських організацій найвідоміші – «Жінки за
майбутне», «Жіночий Рух України». Творчі об'єднання,куди входять
представники творчих професій – «Союз письменників», «Спілка художників
242
України».До добровільних організацій відносяться «Захисники оточуючого
середовища», «Екологічний рух України». До релігійних – « Християнський
Рух в Україні», «Баптистська спілка України», «Католичний Рух в Україні»
Література
1. Бакун Л.А. Группи в политике/Л.А. Бакун // Полис. – 1999. - №1. 2. Дюверже М. Партийная политика и группы давления/М. Дюверже //
Соц.-гуманит. знания. – 2000 - № 4. 3. Журавський В.С. Становлення політичних партій в українському
суспільстві та їх роль у політичному структуруванні парламенту/В.С. Журавський. – К. , 2002.
ПОЛІТИКА І МОРАЛЬ
В.М.Яров, студент групи Е 2/4
Науковий керівник- Л.П. Мандрик, ст. викладач
У проблемі співвідношення політики й моралі є аспект, що
стосується впливу влади на моральне обличчя людини. У характері й
поведінці кожної людини поєднуються як позитивні, так і негативні риси.
Перші з них вона намагається проявити, другі – приховати. Давно
помічено, що влада виявляє справжню сутність людини, її як позитивні, так
і негативні риси. І це закономірно. Наділена владними повноваженнями
людина завжди на виду, їй доводиться приймати відповідальні рішення, що
більш виразно проявляє риси її характеру та особливості поведінки.
Важливо врахувати й наступне: влада негативно впливає на людину,
посилює її негативні риси. Ще Нікколо Макіавеллі писав, що влада
розбещує людину. Пізніше відомий англійський історик і політичний діяч
Джон Актон (1834 – 1902) сформулював знаменитий афоризм: „Влада
розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно”. Незаперечний на Заході
авторитет, англійський філософ Карл Раймунд Поппер (1902 – 1994)
центральним питанням політики вважав не те, хто має правити, а те, в
яких умовах це робитиметься. Оскільки немає впевненості в тому, що в
державі будуть гідні правителі, зазначав він, головним є питання про те, як
звести до мінімуму шкоду, якої можуть завдати негідні правителі, які
243
інститути та механізми потрібно створювати, щоб запобігти можливих
втрат.
Варто наголосити, що особливо пильним у демократичних країнах
є контроль за доходами тих, хто наділений владою. Майже повсюдним є
щорічне декларування не тільки доходів, а й майнового стану
можновладців, особливо членів парламенту та урядовців. Наприклад, у
Великобританії депутати парламенту, в тому числі й міністри, зобов’язані
декларувати свої інтереси, зокрема щодо: директорства в приватних або
публічних компаніях; оплачуваної роботи, консультацій, професійної
діяльності; імен клієнтів; участі у спонсорстві; закордонних відряджень, які
пов’язані з депутатською діяльністю, але оплачені сторонніми особами;
коштів або пільг, одержаних від зарубіжних урядів, організацій, осіб; землі
або власності, що дають значний дохід; назви компаній або інших
організацій, в яких більше однієї сотої частини капіталу належить
депутатові, його дружині чи дітям. Відповідний перелік інтересів видається
й поширюється щорічно, і депутати зобов’язані подавати подробиці про
зміни в їх інтересах протягом чотирьох тижнів.
У США рішення конгресу стосовно підвищення заробітної плати
парламентаріїв або введення для них будь-яких пільг вводиться в дію
лише починаючи з наступного складу парламенту, тобто законодавці не
можуть приймати рішення про поліпшення власного матеріального
становища. Членам конгресу, а також їхнім помічникам заборонено,
зокрема, пригощатися у ресторанах за рахунок лобістів, здійснювати
поїздки на курорти, на спортивні змагання і проживати під час відпочинку
в готелях за рахунок компаній. Цінні подарунки дозволяється приймати
лише від рідних та близьких друзів, але речі на суму понад 250 доларів
можна отримувати лише за згодою Комітету конгресу з етики. Подібні
законодавчі та етичні обмеження діють у багатьох інших країнах. Україна
знаходиться тільки на шляху розробки дієвих механізмів контролю громадян
244
за здійсненням влади й відповідальності її перед народом, щоб
унеможливити зловживання службовим становищем у корисливих цілях.
Література
1.Політологія. Підручник / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – 3-тє вид., перероб., доп. – К.: ВЦ «Академія», 2008. – 568 с.
2.Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь, 2002. – 576 с.
СЕКЦІЯ «Українська мова»
ЕТИКЕТ СЛУЖБОВИХ ВЗАЄМИН
Л.В. Кононенко, студентка групи Б 1/2
Науковий керівник – Н.Г. Шарата, в.о. доцента
Взаємини колег, начальника і підлеглого, чиновника і відвідувача
передбачають насамперед дотримання основних правил етикету й основних
норм загальнолюдської етики та моралі.
Особливість ділового етикету полягає у тому, що дотримання основних
правил не є самоціллю: головне – ділова доцільність. Інакше кажучи, етикет не
повинен заважати роботі, заважати виконанню завдань колективу, фірми.
Слушним видається міркування видатного вітчизняного фахівця з питань
етикету В.Н. Шеломенцева: «Вихована людина і на службі пропустить жінку
вперед, притримає перед нею двері, утримається від уживання брутальних слів і
висловів, устане, якщо жінка підійшла до неї і звернулася з якимось питанням.
Запропонує їй сісти. Але ці форми ввічливості не повинні заважати головному –
роботі.
Чоловік може не відволікатися від справи для того, щоб подати жінці-
співробітниці пальто, коли вона йде з установи. Але він не може не допомогти
їй одягтися, якщо він опинився поруч у гардеробі. Жінка не повинна
ображатися на чоловіка-колегу, якщо його ввічливість буде трохи «скороче-
ною». Якщо звичайно чоловік устає, коли до нього звертається жінка, яка стоїть
поруч з ним, то на службі він може цього не робити» [1, с. 125].
245
Одним із найголовніших правил службового етикету є вимога утримувати
в чистоті й порядку робоче місце.
Не суперечить етикету службових взаємин традиція відзначати різні свята,
дні народження на роботі. Правда, не рекомендовано примусово збирати гроші
на купівлю подарунка товаришеві по службі абсолютно з усіх колег, якщо не
усі хочуть брати участь у святкуванні. Подаровані вам квіти не варто залишати
в офісі – заберіть їх додому. А подарунками-ласощами відразу почастуйте своїх
колег.
Відвідувач зовсім не зобов’язаний стукати в двері офісу чи окремого
кабінету офіційної особи. Вхід до офіційного приміщення мусить бути вільним
для усіх. Стукіт у двері тільки відволікає від роботи співробітників установи.
Правда, якщо керівник установи або фірми попередив співробітників, щоб
ніхто не заходив до нього без стукоту, або якщо на дверях висить табличка з
таким попередженням, то, звичайно, краще постукати.
Є ще одна обставина. Відвідувач, що прийшов на прийом до керівника,
відповідальної особи, залежить від них. А володіння владою часто робить
гордовитим і дріб’язково-причепливим навіть дуже виховану людину.
Одна з найхарактерніших рис чиновника – прагнення довести усім
виняткову значущість своєї роботи, своєї посади і своєї персони на цій посаді.
Варто пам’ятати й про дві форми ділового спілкування – офіційну та
неофіційну. Офіційна форма спілкування має місце в етикеті керівника під час
прийому відвідувачів, в якому він виявляє характер спілкування.
Неофіційна форма спілкування характеризується рівністю прав на порядок
обміну інформації, але від приватного форми спілкування відрізняється більш
офіційною формою ввічливості.
Література
1. Шеломенцева В.Н. Етикет і культура спілкування / В.Н. Шеломенцева. – Київ: Вища школа, 2007. – 415 с.
2. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Навч. посібн. / С.В. Шевчук. – К.: Вища школа, 1997. – 271 с.
246
ЕТИМОЛОГІЯ ЯК НАУКА. ЗНАЧЕННЯ ЕТИМОЛОГІЇ
Ю.В. Гаркуша, студентка групи Б 1/2
Науковий керівник – Н.Г. Шарата, в.о. доцента
У лексиці кожної мови є значний фонд слів, значення яких є незрозумілим
для носіїв мови, оскільки структура слова не підлягає поясненню на основі
діючих у мові зразків утворення слів. Вивченням походження таких слів
займається етимологія.
Отже, етимологія (від грец. «справжнє значення» та «слово») – це розділ
знань, який вивчає походження слів, зокрема з’ясовує, за якою ознакою
називаються предмети, явища, дії [1, с. 7].
Предмет етимології як розділу мовознавства – вивчення джерел та
процесу формування словникового складу мови, реконструкція словникового
складу мови давнішого періоду (зазвичай дописемного).
Слід розрізняти наукову та народну етимологію [2, с. 10].
Наукова етимологія вивчає, коли, в якій мові, за яким словотворчим
зразком, на основі якого мовного матеріалу виникло слово. Вона досліджує,
історичні зміни первинної форми слова та причину цієї зміни, які відбулись у
сучасних словах.
Окрім цього, етимологія як розділ мовознавства порівнює існуючі мови.
На основі цього лінгвісти роблять гіпотези щодо походження власне мови та
споріднених з нею мов. Основа методики – порівняльно-історичний метод, що
передбачає дослідження різних одиниць мови, спираючись на закони
фонетичних змін та морфологічні закономірності.
На противагу науковій етимології щодо фактів хибного розуміння
походження або значення мовної одиниці вживається термін «народна
етимологія», що ґрунтується на дії аналогії [2, с. 25].
Вона характерна для сприймання незрозумілих слів (іншомовних,
застарілих і подібне). Виникає між паронімами, омонімами, рідше – при
полісемії (багатозначності). Виявляється або просто як хибне осмислення слова
за зразком іншого, або як його структурне переоформлення.
247
Народна етимологія може використовуватись як стилістичний засіб,
переважно як деталь мовного портрету малоосвічених людей [2, с. 75].
Значення етимології полягає у тому, що:
- вона відіграє роль основи і джерела нових матеріалів для лексикології та
порівняльно-історичної граматики;
- служить найважливішим інструментом вивчення історії людського
суспільства;
- є основою для створення етимологічних словників слов’янських мов,
зорієнтованих на реконструкцію та етимологізацію православного лексичного
фонду, які стали основою для виникнення лексикології й лексикографії
православної мови;
- без відомостей з етимології важко, а інколи й неможливо, розібратися у
складних семантичних (значеннєвих) зрушеннях, що відбувалися в слові у
процесі історичного розвитку мови;
- етимологічні дані про запозичення слів є важливими свідченнями про
територіальні, економічні і культурні зв’язки між різними народами – носіями
відповідних мов;
- на відомості з етимології посилаються у всіх розділах мовознавства, у
методиці вивчення української мови, де одним із методичних прийомів
вивчення орфографії є етимологічний аналіз слів [3, с. 152].
Література
1. Гнаткевич Ю. В. Уникаймо русизмів в українській мові / Ю.В. Гнаткевич – К.: Просвіта, 2008. – 220 с.
2. Етимологія й народна етимологія / [наук. ред. В.О.Пономарів]. – К.: Мовознавство, 1994. – 190 с.
3. Отін Є.С. Мовознавство / Є.С. Отін. – К: Вища школа, 1993 – 381 с.
ДОТРИМАННЯ ЛЕКСИЧНИХ НОРМ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ
ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ – ОЗНАКА ВИСОКОГО РІВНЯ МОВНОЇ
КУЛЬТУРИ СУЧАСНОГО ФАХІВЦЯ
А.Ю. Наумова , студентка групи Б 1/2
Науковий керівник – Н.Г.Шарата, в.о. доцента
248
Для більшості з нас вивчення рідної мови асоціюється з опануванням
фонетичних, граматичних та орфографічних норм і правил. Для грамотної
побудови слів і речень це дійсно має принципове значення. Проте для практики
професійного спілкування найважливішим є точний вибір потрібного слова з
його вписаним у контекст значенням, яке не можна трактувати абияк. В
останньому випадку документ як засіб закріплення діяльності і розумову
діяльність людини перестане існувати як такий [1].
• Для української мови, де найтонші нюанси значень передаються різними
словами, неправильна оцінка контексту і неправильне вживання лексичних
одиниць призводить не тільки до двозначності, але й до повного руйнування
висловлювання або тексту. Згадайте хоча б “комп’ютерні виверти“ зі
словосполученнями вище утворення (рос. высшее образование), виробничий
шлюб (рос. производственный брак), роздягнув три (рос. раздел три), в
ув’язненні я прийшов до висновку (рос. в заключении я пришел к выводу) і
подібні. Ось чому робота над лексикою набуває в українській мові не тільки
теоретичного, але й суто практичного, професійного значення [1].
• Спілкування між людьми відбувається не окремими словами чи
словосполученнями, а реченнями, і конкретне значення кожного слова можна
встановити лише в реченні, тобто через зв’язок його з іншими словами. Так,
наприклад, у реченні з українського фольклору Вона чула, як у грудях
стукотіло серце швидко-швидко (І. Нечуй-Левицький) слово серце означає
«центральний орган кровоносної системи, що забезпечує кровообіг у людини і
тварини». У реченні ж Не так серце любить,щоб з ким поділиться, Не так
воно хоче, як Бог нам дає (Т.Шевченко) слово серце вжите у значенні «символ
любовних почуттів, любовної прив’язаності». У сполученні із займенником моє
та іменниками козаче, дівчинонько, матінко, батечку та іншими слово серце
виражає ласкаве звертання до особи: Згадай, серце, як з тобою Вдвох весінньою
добою…Ми під явором сиділи (І. Манжура); Калино-Малино, Ряснеє деревце!
Хто ж тебе пригорне, Дівчинонько-серце? (С.Руданський). Тож і цьому
249
питанню (питанню багатозначності слів) треба також уділяти велике лексичне
значення [2].
• Не можна або не рекомендується вживати в діловому і науковому стилях
російський чи інтернаціональний варіанти запозичених слів, якщо в
українській мові є власний усталений термін: не справка, а довідка;не неділя(7
днів), а тиждень;не відзив, а відгук; не угол, а кут; не раствор, а розчин тощо
[1].
• У наш час професійна діяльність фахівців різних галузей дуже тісно
пов’язана з готовністю до професійного спілкування. Вміння спілкуватися з
підлеглими, партнерами та керівництвом – основа діяльності сучасного
фахівця. Але при цьому не можна припускатися навіть найдрібніших помилок у
лексиці, бо це одразу ж може знизити ваш авторитет та навести на оточуючих
думку про вашу безграмотність та невміння вести ділові переговори. [2.]
Література
1. Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні (модульний курс. Навчальний посібник) / В.І. Мозговий – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 592с.
2. Козачук Г.О. Українська мова - для абітурієнтів (Навч. посібник) / Г.О. Козачук. – [2-ге вид., стер.] – К.: Вища шк., 2005. – 272с.
СУРЖИК
О.І. Попова, студентка групи Б 1/6
Науковий керівник – М.П. Савчук, старший викладач
Перші наукові роботи, присвячені дослідженню суржику, як явища
багатопланового, з'явилися в 1990-х роках. Проблематика суржику
розглядалася в працях Т. Возняка, Т. Кознарського, Л. Масенко, Я. Поліщук, В.
Радчук, О. Рудою, Л. Ставіцкой, М. Стріхи, В. Товстенко, В. Труба, М.
Феллера, О. Шумілова, Л. Біланюк, М. Флаєра та інших учених-мовознавців.
Раніше роботи носили переважно публіцистичний характер. Станом на 2008 р.
існують лише робочі варіанти визначення поняття суржик: Суржик - це
некодифікуючий розмовно-побутовий стиль мови (мова), яка виникла
250
унаслідок масової тривалої контактної українсько-російської двомовності в
його діглоссной формі (Л.Ставіцька і В.Труб).
Суржик виникає в результаті системної інтерференції на фонетичному,
морфологічному, лексичному, синтаксичному рівнях; він репрезентується
цільнооформленими лексемами - суржікизмамі, які накладаються на українську
або російську мовну основу; виявляються на базі регіональних різновидів
української мови як мовний код в середовищі індивідів різних типів мовної
компетенції, в різнотипних соціально-корпоративних і комунікативних сферах.
Численні ранні письмові пам'ятки суржику належать до XVIII ст. (тобто
передують появі літературної української мови) і відбуваються з Лівобережної
України, регіону, де суржик найбільш поширений і сьогодні. Суржик
зафіксовано письмово вже у першого автора, що писав розмовною українською
мовою – в І.Котляревського («Наталка Полтавка», 1819).
Не існує єдиної думки щодо природи суржику. Суржик не може бути
названий піджіном, оскільки піджіни виникають в екстремальній ситуації
міжетнічних контактів при гострій необхідності досягти взаєморозуміння Крім
того, піджіни не є ні для кого рідними, оскільки унаслідок своєї примітивності
нездібні забезпечити повноцінне спілкування. Складно назвати суржик і
креольською мовою, оскільки креольські мови виникають в процесі натівізациї
піджіна. Точнішим є позначення «змішана мова». Можливий погляд на суржик
як на міське просторіччя, що формується в результаті мовної інтерференції,
відсутнє в українській мові унаслідок слабкої поширеності в містах; у такому
разі він може бути визнаний соціолектом.
Суржик утворився в середовищі сільського населення в результаті
змішення українських говоров з російською розмовною мовою. Як правило,
граматика і вимова залишаються українськими, тоді як значна частина лексики
запозичена з російського, при цьому частка запозичень варіюється залежно від
освіти і життєвого досвіду носія.
За даними Київського міжнародного інституту соціології на суржику
спілкується від 11 до 18 % всього населення України (тобто 5,1 - 8,3 млн. чол.).
251
На суміші російського і українського говорять від 2,5% на Західній Україні, до
максимального показника 21% в областях Лівобережної України; у південних і
східних регіонах кількість носіїв суржику значно перевищує частку
україномовного населення (на Півдні говорять на суржику 12,4%, на
українському - 5,2%, на Сході України використовують суржик 9,6%, а
український - 3,7%). За даними всеукраїнського дослідження, яке провів в 1998
році центр соціологічних досліджень Києво-Могилянської академії, на суржику
відповідали 15-16% респондентів.
Суржик не має якого-небудь офіційного статусу і розглядається
українськими властями як зіпсована русизмами українська мова.
СЕКЦІЯ «Історія України» та «Культурологія»
МОЛОДІЖНІ РУХИ ТА ЇХ БАЗОВА ТИПОЛОГІЗАЦІЯ
Д.Ю. Кабакова, студентка групи А ¼
Науковий керівник - М.П. Савчук, старший викладач
Сучасні молодіжні рухи в Україні можна назвати своєрідною “молодіжною
культурою”. Саме поняття “молодіжна культура” передбачає таке змістове
наповнення: “молодіжна культура”, про “часткова молодіжна культура”,
“молодіжна субкультура”, “контркультура”.
Поняття “молодіжна культура” у більшості випадків характеризує
порушення відносин між молодими людьми та їхніми батьками; термін
“контркультура” означає серйозний конфлікт між молоддю і суспільством, що
за певних обставин може перерости у свого роду “молодіжну революцію”.
Термін “неформальний молодіжний рух” означає систему молодіжних
субкультур і широкої неорганізованої молодіжної діяльності у взаємозв’язку
між собою і з суспільством загалом. У свою чергу, молодіжний неформальний
рух є частиною ширшого середовища “андеґраунду”, що є контркультурним
середовищем, до якого належать не тільки молодіжні субкультури, але й
специфічні спільноти людей, які за віком не підпадають під поняття “молодь”;
явище як соціальне, так і політичне. Молодіжні субкультури є передовими
252
спільнотами андеґраунду. Фактично вони визначають характер і напрямок
андеґраунду.
Молодіжна субкультура – будь-яке об’єднання молоді, що має власні
елементи культури, а саме: мову (сленґ), символіку (зовнішня атрибутика),
традиції, норми і цінності. Молодіжна контркультура – об’єднання молоді,
норми та цінності перебувають в активній чи пасивній опозиції до існуючих у
суспільстві норм і цінностей.
По суті, молодіжні субкультури – це результат пошуку своєрідної,
нової ідентичності, створення нового стилю. Джерелом цього стилю можуть
бути романтизовані чи ідеалізовані образи іншої цивілізації чи культури
(“культурні міфи” або “культурні утопії”).
Для молодіжних субкультур Заходу джерелами “нового стилю” стали
культури Азії, Африки й американських індіанців. Це було радше
конструювання, ніж запозичення: образ чужої культури очищався від рис, які
не сприймалися середовищем, поповнювався власними інтерпретаціями
культурних феноменів. Тому результат міг кардинально відрізнятися від
оригіналу.
Причина появи молодіжних субкультур: молодь завжди прагне до
спілкування з ровесниками, намагається втекти від духовної самотності в
родині, у суспільних інститутах, іноді це спроба піти від суспільства загалом.
Проаналізувавши зроблені розрахунки, можна зробити висновок, що
збільшення площ під овочевими культурами на 13,7 га дало змогу збільшити
валовий збір на 4505,9 ц. Також підвищення урожайності на 10 ц/га сприяло
збільшенню валового збору на 2263 ц.
За аналізовані роки в розмірах валових зборів та структури по видах овочів
відбулися певні зміни. Відносна величина структури у 2005, 2006, 2007 роках
по валовому збору овочів у фермерському господарстві «Владам» дає нам
змогу стверджувати, що господарство спеціалізується на виробництві овочів
відкритого ґрунту: вони складають по роках 44,6%, 42,6% та 45,1% від
загального показника валового збору, що являють собою найбільші частки. Ці
показники свідчать про певну тенденцію до зростання.
З овочів відкритого ґрунту слід виділити такі культури як капуста всяка,
валовий збір якої становить 11,2%, 11,8%, 17,2% відповідно по роках та
помідори – 18,1%, 9,9%, 10,7%. Деяке зниження частки цих двох культур в
загальному валовому зборі викликано розширенням асортименту овочевої
продукції за рахунок включення до нього картоплі, столових гарбузів, зеленої
цибулі та маточників дворічних овочевих культур.
За розмірами площ у фермерському господарстві «Владам» можна зробити
висновок, що площі практично всіх овочевих культур у звітному 2007 році були
більшими, ніж у базовому 2005 році крім площ таких культур як: капуста
цвітна, огірки, помідори, морква столова, цибуля та ріпку, часник.
Проте по більшості овочевих культур єдина закономірність у зміні площ по
роках відсутня. Виключенням у цьому були лише картопля, капуста всяка та
інші овочі, посівні площі яких за досліджуваний період з 2005 року по 2007 рік
стійко розширювалися.
РОЗВИТОК ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ
МИКОЛАЇВСЬКОГО РАЙОНУ
Сухаревська Д., студентка групи Е 2/2
271
Науковий керівник - М.А.Домаскіна, старший викладач,
В останні роки в Україні швидкими темпами наростають процеси
реформування аграрного сектору економіки, продовжують свій розвиток
фермерські господарства. Ці господарства є новим для України типом
виробничих відносин. Розглянемо діяльність сучасних селянських
(фермерських) господарств на прикладі господарств Миколаївського району
Миколаївської області.
Кількість фермерських господарств району коливається рік від року, але не
дуже суттєво. З початком виникнення фермерства на Україні темп створення
фермерських господарств в районі різко зростає. Але поступово, зважаючи на
всі труднощі, що постали перед новоствореними господарствами, кількість їх в
районі до 1998 року не уклінно зменшувалася, і в 2001 році складала вже 71,4%
порівняно з 1993 роком, а в 2007 – 58,6%. Господарства району складають в
середньому близько 5% загальної кількості фермерських господарств області.
Площа сільгоспугідь, наданих у користування фермерським
господарствам, зростає і різкий стрибок відбувся у 2001 році. Як правило,
фермери розширюють площі своїх земель за рахунок оренди пайових часток,
отриманих селянами в процесі приватизації. Відповідно зростає середня площа
сільгоспугідь в розрахунку на одне господарство. Якщо в 1993 році це було
всього 11,41 га, то в 2007 – 35,74га. Таким чином, середня площа земель одного
фермерського господарства зросла більше, ніж у три рази. Не дивлячись на
вказане, середня площа господарств району неодмінно залишається меншою,
ніж середня по області.
Виробнича діяльність фермерських господарств району пов’язана із
рослинництвом. Ця галузь не вимагає значних капіталовкладень та затрат
трудових ресурсів. Товарним тваринництвом в районі не займається жодне
фермерське господарство. Основними культурами, які вирощують фермери, є
озима пшениця, озиме жито та соняшник, в меншій мірі вирощують ярий
ячмінь, дехто в незначних об’ємах займається вирощуванням гречки та проса,
баштанних культур. Найбільші площі відводяться під зернові культури. Дещо
272
меншу площу займає вирощування соняшнику, але площа посівів цієї рослини
також зростає. Фермерські господарства району зовсім не займаються
вирощуванням цукрового буряку. Це обумовлено тим, що район входить до
грунтово-кліматичної зони – сухий степ, де традиційно цукровий буряк не
вирощувався, оскільки природні умови цьому не сприяють. Морський порт
Миколаєва являє собою надійного споживача зернових культур та насіння
соняшника, що і пояснює популярність цих культур серед фермерів.
Загальний валовий обсяг зерна з роками постійно зростає, що можна
пояснити збільшенням площ, які зайняті цією культурою. Однак урожай
зернових у 2007 році був набагато нижчим завдяки несприятливим погодним
умовам. Обсяги виробництва овочів у фермерських господарствах району
порівняно із загальними обсягами виробництва в області досить незначні і
складають менше 2%. Не дивлячись на те, що район розташовано поблизу
значних ринків збуту овочевої продукції, овочівництво не набуває значних
розмірів. Це пов’язано із великими затратами праці в овочівництві, а також з
необхідністю мати зрошувальні системи та можливості їх утримувати, що зараз
фермерові не по кишені.
Література
1. Статистичний збірник “Фермерські господарства Миколаївської області”. /Миколаївське обласне управління статистики. За ред. П.Ф. Зацаринського – М., 2008 – 102 с.
ВИРОБНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ФІЛІЇ „СНІГУРІВСЬКОЇ”
ТОВ СП „НІБУЛОН”
Мінько О.С., студентка групи Е2/1
Науковий керівник - Домаскіна М.А., старший викладач
На сучасному етапі розвитку економіки України набули поширення різні
правові форми господарювання підприємств, у тому числі і товариства з
обмеженою відповідальністю (ТОВ). Одним з таких підприємств є ТОВ СП
„Нібулон”, яке було засноване 5 грудня 1992р. За 17 років було створено багато
273
філій. На даний момент ТОВ СП „Нібулон” займає лідерські позиції на ринку
сільського господарства України.
Однією з філій ТОВ СП „Нібулон” є філія „Снігурівська”, яка була
відкрита у 1995 р. Філія займається вирощуванням зернових та зернобобових
культур, соняшнику. На 2008р. площа пайових земель становила 4734,40 га, яка
в порівнянні з 2006р. скоротилася на 12,23%, але валовий збір зерна та
врожайність підвищилися на 83,2% та 153,6% відповідно. Таких результатів
вдалося досягти завдяки використанні новітньої техніки. У розпорядженні
господарства знаходяться 2 комбайни „John Deer”, 8 комбайнів „Casse”, 10
тракторів „Casse” та перевізні машини. Для приймання зерна у період збирання
врожаю побудовано зерно тік та сучасну лабораторію, яка є сертифікованою.
Все це дозволяє зберігати зернову масу згідну зі стандартами та уникати її
значних втрат.
Порівнявши структуру посівних площ у філіалі „Снігурівському” за
останні три роки ми спостерігаємо поступове зростання у структурі
господарства частини зернових та зернобобових, яка у 2007 р. в порівнянні з
2006 р. зросла на 1,56%, а у 2008 р. на 3,94%; частка соняшнику знизилася у
2007р. в порівнянні з попереднім роком на 36,61%, а у 2008 р. на 22,72%, але в
порівнянні з 2007 р. збільшилася на 21,91%. Спостерігається скорочення площі
пайових земель, яка у 2007р. в порівнянні з 2006 р. зменшилася на 10,04%, а у
2008р. в порівнянні з 2006 р. зменшилася на 12,23%. Щорічно в середньому
врожайність зернових та зернобобових підвищувалася на 59,24% або на 12,68 ц.
У структурі виробничих витрат найбільшу частку займають витрати
загально виробничого характеру, а саме у 2006 р вони складали 60,64%, у 2007
р. 69,22%, у 2008 р. 62,43%. У 2007 р. в порівнянні з 2006 р. загальновиробничі
витрати збільшилися на 225,06%, а у 2008 р. в порівнянні з 2006 р.
загальновиробничі витрати збільшилися на 400,5%.
Такі коливання в структурі пов’язані головним чином з тим, що
загальновиробнича собівартість у 2007 р. в порівнянні з 2006 р. зросли на
274
184,79%, а у 2008 р. в порівнянні з 2006 р. на 386,15%. Ця ситуація склалася за
рахунок несприятливих погодних умов (засуха).
Найменшу частку виробничої собівартості становлять прямі витрати на
оплату праці, які у 2007 р. в порівнянні з 2006 р. зросли на 70,48%, а у 2008 р.
зросли на 184,82%. Ця ситуація пов’язано насамперед з тим, що була підвищена
заробітна плата працівникам підприємства.
Виробнича собівартість пшениці на 1ц у 2007 р. в порівнянні з 2006 р.
збільшилася на 128,56%, у 2008 р. зменшилася на 1,97%. Виробнича
собівартість пшениці на 1га у 2007 р. в порівнянні з 2006 р. збільшилася на
7,79%, у 2008 р. збільшилась на 44,02%.
Виробнича собівартість кукурудзи на 1га у 2007 р., якщо порівняти його з
2006 р., збільшилася на 64,65%,а у 2008 р. збільшилася на 68,92%.
Виробнича собівартість соняшнику на 1ц у 2007 р. в порівнянні з 2006 р.
збільшилася на 202,06%, у 2008 р. збільшилася на 19,28%. Виробнича
собівартість соняшнику на 1га у 2007 р. в порівнянні з 2006 р. збільшилася на
53,05%, у 2008 р. збільшилася на 87,1%.
СЕКЦІЯ: «Сучасні комп’ютерні технології в економіці й освіті»
ПРОЕКТУВАННЯ БАЗИ ДАНИХ «ВНЗ: КОНТИНГЕНТ
СТУДЕНТІВ»
К.Є. Ісаєва, студентка групи Е 3/2
Науковий керівник - Л. Я. Боборикіна, к.е.н.,доцент
У зв’язку з постійним збільшенням обсягів інформації, розвитком і
застосуванням інформаційних технологій, використання автоматизованих
банків і баз даних та інформаційних систем стає невід’ємною складовою
функціонування різних організацій, в тому числі і підрозділів заклади освіти.
Варто зазначити, що одним із пріоритетних напрямків розвитку
інформаційного суспільства в Україні є прискорення розробки та впровадження
275
новітніх конкурентоспроможних інформаційно – комунікаційних технологій в
усі сфери суспільного життя.
Виходячи з цього, перед Центром інформаційних технологій
Прикарпатського національного університету ім.. Василя Стефаника та
кафедрою інформатики було поставлено завдання розробити модель бази
даних, яка б забезпечила збір, збереження й опрацювання інформації про
навчальний процес на факультетах (а також в інститутах як структурних
підрозділах університету) та організацію пошуку, вибору потрібних даних,
формування різноманітних відомостей, розпоряджень тощо.
При розробці проекту бази даних «ВНЗ: контингент студентів» було
виконано всі етапи проектування : від вивчення об’єкта автоматизації на
Разом з тим, високими технологіями активно цікавиться й злочинний світ.
Одночасно зі стрімким зростанням кількості персональних комп’ютерів і
користувачів глобальної мережі Інтернет зростає й кількість злочинів, що
вчинюються з використанням обчислювальної техніки та комп’ютерних
технологій.
Експерти в усьому світі визнають, що міжнародний характер сучасних
комп’ютерних і телекомунікаційних технологій спричинив появу нових форм
транснаціональної злочинності. Це призвело до появи такого феномену, як
“комп’ютерна злочинність” (або “кіберзлочинність” від англ. cyber crime).
Боротьба з комп’ютерними злочинами для сучасного суспільства, насиченого
інформаційними комп’ютерними технологіями, стала однією з першочергових
проблем.
Забезпеченням інформаційної безпеки вимагає вирішення наступних
ключових проблем:
1. Розвитку науково-практичних основ інформаційної безпеки, сучасній
геополітичній ситуації, яка відповідає, і умовам політичного і соціально-
економічного розвитку держави.
2. Формування законодавчої і нормативно-правової бази забезпечення
інформаційної безпеки, зокрема розробка реєстру інформаційного ресурсу,
регламенту інформаційного обміну для органів державної влади і управління,
підприємств, нормативного закріплення відповідальності посадових осіб і
громадян за дотримання вимог інформаційної безпеки.
3. Розробки механізмів реалізації прав громадян на інформацію.
4. Формування системи інформаційної безпеки, складовою частиною
загальної системи національної безпеки країни, що є.
5. Розробки сучасних методів і технічних засобів, що забезпечують
комплексне вирішення завдань захисту інформації.
284
6. Розробки критеріїв і методів оцінки ефективності систем і засобів
інформаційної безпеки і їх сертифікації.
7. Досліджень форм і способів цивілізованої дії держави на формування
суспільної свідомості.
8. Комплексного дослідження діяльності персоналу інформаційних систем,
зокрема методів підвищення мотивації, морально–психологічної стійкості і
соціальної захищеності людей, що працюють з секретною і конфіденційною
інформацією.
Для ефективного забезпечення безпеки інформації потрібне створення
розвиненого методологічного базису, що дозволяє вирішити наступні
комплексні завдання:
– створити систему органів, відповідальних за безпеку інформації;
– розробити теоретико–методологічну основи забезпечення безпеки
інформації; вирішити проблему управління захистом інформації і її
автоматизації;
– створити нормативно–правову базу, що регламентує вирішення всіх
завдань забезпечення безпеки інформації;
– налагодити виробництво засобів захисту інформації;
– організувати підготовку фахівців із захисту інформації;
– підготувати нормативно–методичну базу для проведення робіт по
забезпеченню БІТ.
СУЧАСНІ ВІДЕОКАРТИ
С.О.Жеребцов, студент групи ЗЕД 1/1
Науковий керівник – Р.М.Кубова, к.ф.- м.н.,доцент
Об’єктами дослідження були 3 відеокарти : GeForce 7300 GT, GeForce 9600
gso, GeForce gtx 285.
GeForce 7300 GT
Графічні процесори NVIDIA GeForce 7300 забезпечують новітні ігрові
ефекти без збитку продуктивності. Наділені можливостями 3D графіки і відео
285
найпередовіших графічних процесорів, які включають повну підтримку
Microsoft DirectX 9.0 Shader Model 3.0 і освітлення в широкому динамічному
діапазоні (HDR), графічні процесори гарантують вражаючу якість відео високої
чіткості і чудову ясність картинки при мінімальному навантаженні на
центральний процесор завдяки технології PureVideo. Щоб одержати
продуктивність і характеристики, необхідні для новітніх ігор і якості відео
рівня домашнього кінотеатру, переконайтеся, що у вашому ПК встановлений
графічний процесор серії GeForce 7300.
GeForce 9600 GSO
Всі рішення побудовані на базі чипа G92 з 96 потоковими процесорами і
зовні виглядають абсолютно однаково. При цьому для запобігання можливості
перегріву основних компонентів кожного з прискорювачів розробники
застосували в своїх дітищах ефективнішу альтернативну двуслотову систему
повітряного охолоджування власного дизайну, що складається з поділеного на
дві секції радіатора з парою теплових трубок, спеціального вентилятора
Seaweed-blade Fan з подібними водоростям лопатями, а також теплового екрану
BatMobile.
Відеокарта має 192-бітову шину пам'яті і 96 потокових процесорів.
Продуктивність на досить високому рівні: у Crysis при максимальних
налаштунках якості FPS тримається на рівні 33-34. Підтримка HDCP забезпечує
відтворення нестислого відео із захищених дисків, технологія PureVideo HD
переносить навантаження з процесора на графічну карту під час відтворення
HD-контента.
GeForce GTX 285
Що стосується GeForce GTX 285, то ця відеокарта прийде на зміну
нинішньої GTX 280. Принциповою відмінністю новинки стане тонший 55-нм
техпроцесс і підвищені частоти ядра, пам'яті і шейдерних блоків. В основі
GeForce GTX 285 буде оновлене ядро GT200, яке за рахунок зменшення
технологічного процесу змогло підкорити вищу частотну планку.
286
GeForce GTX 285 оснащується двома шестиштирьковими роз'ємами, на
друкарській платі присутнє місце для установки одного восьмиштирькового
роз'єму, замість одного шестиштирькового.
GeForce GTX 285, оснащується пам'яттю, що працює на ефективній частоті
2484 Мгц. Для цих цілей використовується нова пам'ять виробництва Hynix, з
часом вибірки 0.77 нс і розрахована на ефективну частоту 2600 Мгц.
ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕКСТОВИХ ПРОЦЕСОРІВ
MS WORD 2007 ТА MS WORD 2003
С.Ю. Задорожній, студент групи Е 2/4
Науковий керівник- К.О. Кірей, к..е.н., ст.викладач
При оформлені економічної документації на підприємствах набули
широкого розповсюдження текстові процесори, серед яких великим попитом
користується MS Word. Вказане програмне забезпечення (ПЗ) входить до
складу інтегрованої програмної системи автоматизації офісної діяльності
Microsoft Office.
Перша версія Word 1.0 була розроблена в 80-х роках для операційних
систем Xenix и MS-DOS. Нині на підприємствах використовуються в
переважній більшості версії MS Word 2002, що входить до складу пакета Office
XP та версії MS Word 2003, що входить до складу пакета Office 2003. З 2008
року на ринку ПЗ з’явилась нова версія програми – MS Word 2007. При
плануванні Microsoft Office розробники намагалися зробити ПЗ більш зручним
для користувача. В результаті був створений новий інтерфейс, який дозволяє
швидше знайти потрібну функцію; з’явився новий формат збереження файлів
docx, що дозволяє зменшити розмір, створеного в MS Word текстового файлу.
У MS Word 2007 значно змінився інтерфейс користувача. Так від
традиційного головного меню залишилась тільки кнопка Office. Деякі команди
переміщені сюди з меню Файл. Раніше для настройки параметрів роботи з
MS Word 2003 потрібно було звертатися до Сервіс – Параметри. Тепер ця
команда знаходиться в меню Office – Параметри Word. Традиційну панель
287
інструментів замінила стрічка, головною особливістю якої є наявність вкладок,
завдяки яким у полі зору може знаходитись значна частина команд. Елементи
стрічки незмінні, але для збільшення робочої області її можна приховати
(згорнути). Отже, в MS Word 2007 (після адаптації до нового інтерфейсу)
користувач витрачає менше часу на пошук необхідних функцій і має змогу
більше приділити уваги роботі зі змістом документа.
Функціонал MS Word 2007 традиційно було розширено. Так, наприклад,
нова версія програми може запам’ятовувати до 50 останніх відкритих
документів, MS Word 2003 – тільки до 9. Для створення маркірованого або
нумерованого списку у MS Word 2007 можна вибрати вид списку у вкладці з
восьми списків, які недавно використовувались. Під час форматування тексту у
новій версії при наведенні курсору на будь-яку кнопку вибору параметрів
форматування, виділений фрагмент змінюється до того як застосується дія.
Однак слід зазначити низку наявних проблем, що спостерігаються у
процесі роботи з MS Word 2007, оскільки ПЗ нове і потребує подальшого
удосконалення. Так у деяких випадках має місце проблема некоректного
форматування тексту в MS Word 2003, якщо попередньо файл був створений в
MS Word 2007 та збережений в форматі docx. Наприклад, - це незбереження
нових параметрів нумерованого списку, що встановлюються засобами
MS Word 2003, якщо попередньо документ був створений в MS Word 2007 та
збережений в форматі docx. Наступна проблема – це неможливість згрупувати
графічні об’єкти, що створені «із файлу» з автофігурами MS Word, що
ускладнює подальше розміщення в тексті рисунка, в якому використовуються
різні графічні об’єкти. Також слід зазначити проблему “незвичного
інтерфейсу”, що зазначається багатьма користувачами при переході на нову
версію текстового редактора.
Зважаючи на наявні проблеми MS Word 2007 залишається відкритим
питання: «Яке ПЗ є більш вдалим – Word 2007 або MS Word 2003?» і ми
вважаємо, що відповідь залежить від подальших дій розробника цього ПЗ.
Література
288
1. Обзор Microsoft Office Word 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://office.microsoft.com/ru-ru/word/HA101656411049.aspx
2. Проблемы и решения в Microsoft Office 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://wordexpert.ru/2007/12/13/problemyi-i-resheniya-v-microsoft-office-2007/
3. Word 2007: проблемы перехода [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://interestingsoft.blogspot.com/2007/06/word-2007.html
РОЗУМНІ РЕЧІ
Т.О.Коржова- студентка групи А1/5
Науковий керівник – А.В.Нєлєпова, асистент
Технологічні досягнення, що обумовили появу ноутбуків, КПК і мобільних
телефонів, забезпечили й основу нетрадиційних комп’ютеризованих пристроїв,
таких як інтерактивні стіни, столи й крісла, посуд і прилади, одяг і взуття,
косметика, папір і навіть зубна паста, що представляють собою приклади
компонентів інтелектуального кімнатного встаткування (roomware), з новою
функціональністю.
Розрізняють два види розумних артефактів - орієнтовані на системи й на
людину. Перші створюють середовище, у якій окремі розумні артефакти - або
середовище в цілому - можуть уживати деякі самостійні дії на основі раніше
зібраної інформації.
Робот, по визначенню, - це автоматичний пристрій, призначений для
здійснення виробничих й інших операцій, звичайно виконуваних людиною.
Робот може мати який завгодно розмір або форму, і працювати в якому
завгодно режимі. Термостат, автопілот, сканер і марсіанський спускати апарат,
що, є знайомими всім прикладами роботів. Для опису автоматичних пристроїв-
роботів, що не мають зовнішньої подібності з людиною, часто
Linux достатньо добре поєднуються з рядом стандартів на рівні початкових
текстів, включаючи IEEE POSIX.1, System V и BSD. Він створювався маючи на
увазі таку поєднаність .
Linux підтримує різні типи файлових систем для зберігання даних.
Реалізована також файлова система MS-DOS, яка допомагає прямо звертатися
до файлів MS-DOS на жорсткому диску. Підтримується також файлова система
ISO 9660 CD-ROM для роботи з дисками CD-ROM.
Linux є проектом з відкритим вихідним кодом. Все, що потрібно для
встановлення Linux є підключення до Інтернету, щоб завантажити ISO файли і
CD, де ви можете записати ISO.
Linux вважається набагато більш стабільною операційною системою в
порівнянні з Windows. Саме з цієї причини велика частина веб-серверів
працюють з використанням Linux.
Всі дистрибутиви Linux гідного завершення: Вони включають в себе майже
всі програми, такі як офісні додатки, PDF Reader, веб-сервери, компілятори і
т.д.
Переваги переходу з Windows на Linux:
• безкоштовно;
• Linux дистрибутивов є повними;
• ніяких вірусів та програм-шпигунів;
• низькі системні вимоги;
• стабільніший;
• програмування;
• можливість запускати Linux разом з Windows;
• та ін.
Сьогодні Linux - це повноцінна ОС сімейства UNIX, здатна працювати з X
Windows, TCP/IP, Emacs, UUCP, mail і USENET. Практично всі найважливіші
програмні пакети були поставлені й на Linux, тобто для Linux тепер доступні й
комерційні пакети. Все більша розмаїтість устаткування підтримується в
порівнянні з первісним ядром. Багато хто тестували Linux на 486-ом і
292
встановили, що він цілком порівнянний з робочими станціями Sun Microsystems
і Digital Equipment Corporation.
Література
1. Эви Немет, Гарт Снайдер, Трент Хейн. Руководство администратора Linux. Установка и настройка = Linux Administration Handbook. — 2-е изд. — М.: Вильямс, 2007. — 1072 с.
2. Кристофер Негус. Linux. Библия пользователя = Linux Bible. 2005 Edition. — М.: Диалектика, 2006. — 704 с.
3. Скотт Граннеман. Linux. карманный справочник. Необходимые коды и команды. = Williams Publishing 2008. — М.: Вильямс, 2008. — 211 с.
ЦИФРОВИЙ КОНТЕНТ: ВІД АВТОРА ДО СПОЖИВАЧА
Г.П.Куліш, студентки групи Б 4/5
Науковий керівник -0.Л.Божко, асистент
Чим надійніше захищаються права власності, тим багатша країна", —
відзначають автори опублікованого Міжнародного індексу дотримання прав
власності (IPRI).
Виробництво піратської продукції та порушення прав інтелектуальної
власності ніколи раніше не здійснювалося з такою зухвалістю та відкритістю,
як останнім часом.
В області цифрового права можна умовно виділити наступні розділи:
* Авторське право на цифрові сутності
* Право цифрових грошей
* Право цифрових операцій
* Право цифрових суперечок
* Право цифрового державного керування
* Право доступу до даних і захисту при доступі
Даний поділ умовний, однак він відображає об'єктивно існуючі в даний час
напрямки розвитку інформаційно-комунікаційних технологій.
У найбільш загальному вигляді під захистом авторського права й суміжних
прав у юридичній науці розуміють систему заходів, спрямованих на
відновлення або визнання авторських і суміжних прав і захист інтересів їх
293
володільців при порушенні або оспорюванні даних прав. Такі заходи можуть
носити цивільний, кримінальний або адміністративний характер, а також
характеризуватись як прикордонні митні заходи.
У провідних державах світу, таких як Велика Британія, Німеччина, США,
досить популярним на сьогодні є програмне забезпечення, за допомогою якого
можна виявити порушення авторського права, - це численні так звані детектори
плагіату. Причому, на відміну від стандартних пошукових систем в Інтернеті
(Google, Yahoo, Yandex тощо), при використанні таких програм створюється
цифровий образ усього перевіюваного документа, після чого він порівнюється з
матеріалами, розміщеними в Інтернеті та спеціалізованих базах даних, у тому
числі на академічних ресурсах i каталогах матеріалів засобів масової
інформації.
За даними Всесвітньої організації інтелектуальної власності, комп’ютерні
програми належать до трійки категорій об’єктів авторського права й суміжних
прав, що найчастіше стають жертвами піратства. Проте в Україні за останні два
роки суди розглянули не більше двох десятків справ, пов’язаних із незаконним
використанням програмного забезпечення.
СИСТЕМИ ВІДЕОСПОСТЕРЕЖЕННЯ
А.В.Лємєшко, студентка групи А1/5
Науковий керівник –А.В. Нєлєпова , асистент
Сфери застосування охоронного телебачення й коло розв'язуваних з його
допомогою завдань досить широкі. Вже давно стали щоденністю телевізійні
камери в супермаркетах, складах й офісах, не говорячи про такі серйозні
об'єкти як банки, режимні підприємства й т.п.
Системи охоронного телебачення складаються з:
1. телевізійних камер;
2. моніторів;
3. устаткування для обробки зображення;
294
4. відеомагнітофонів, інших пристроїв запису й зберігання
відеоінформації;
5. джерел живлення;
6. кабельної мережі передачі інформації й живлення [1].
У цей час можна виділити кілька основних завдань, розв'язуваних за
допомогою систем охоронного телебачення при охороні об'єктів:
1. загальне спостереження за обстановкою;
2. виявлення телекамер, що з'явилися в поле зору, людей, автомашин,
О.В. Мухіна УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ З КРЕДИТОРАМИ
21
Ю.С.Матюкова ОБЛІК ДОХОДІВ, ВИТРАТ, ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ СУБ’ЄКТІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА
24
І. В.Лахтіонов ПЕРСПЕКТИВИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ ЗА ВИПЛАТАМИ ПРАЦІВНИКАМ
26
І.А.Кшевзінська ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ КАПІТАЛУВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ
28
Л.С. Поплужна ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ
30
І.М.Мілінчук ОБЛІК ФАКТОРІВ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ НОВООДЕСЬКОГО РАЙОНУ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
33
О.О.Кушнір ПЕРСПЕКТИВИ ОБЛІКУ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ У СТОВ «УКРАЇНА» ВРАДІЇВСЬКОГО РАЙОНУ
38
Н.В. Крижановська ПЕРСПЕКТИВИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ ЗА ВИПЛАТАМИ ПРАЦІВНИКІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ « ВІДРОДЖЕННЯ» БАШТАНСЬКОГО РАЙОНУ»
41
А.І.Кіктєва ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ
43
О.В.Стафікопуло ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ З ОПЛАТИ ПРАЦІ В ТОВАРИСТВІ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ«ЮЛИГС – МС» ЖОВТНЕВОГО РАЙОНУ
47
Л.М.Марчук ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ РОСЛИННИЦТВА 50
309
О.М.Яковлєва ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ В ПСП ІМ. ЩОРСА ДОМАНІВСЬКОГО РАЙОНУ»
52
О.С.Чиричкіна ОБЛІК І АУДИТ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ(НА ПРИКЛАДІ ТОВ «ОКСАМИТ» ЖОВТНЕВОГО Р-НУ)
54
Г.О. Дерябіна ОБЛІК ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ 56
В.С. Димко ОБЛІК ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ 58
А.В.Комаренко ПЕРСПЕКТИВИ ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ 60
С.О.Козлова ОБЛІК І КОНТРОЛЬ РОЗРАХУНКІВ ЗА ПОДАТКАМИ І ПЛАТЕЖАМИ В СТОВ «АГРОФІРМА «УКРАЇНА» ВРАДІЇВСЬКОГО РАЙОНУ
62
П.В. Гончарук ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ У ФЕРМЕРСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ „ОКЕАН” ПЕРВОМАЙСЬКОГО РАЙОНУ
64
Т.І. Рижова ОБЛІК ГРОШОВИХ КОШТІВ У ПСП «УКРАЇНА» ОЧАКІВСЬКОГО РАЙОНУ
66
А.А. Рєпка ПЕРСПЕКТИВИ ОБЛІКУ ОРЕНДОВАНИХ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
68
Н.М. Савченко УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ
70
Л.В. Фабрикова Л. В.ОБЛІК ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
73
СЕКЦІЯ «Фінанси»
К.Є.Ісаєва СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ АКТИВІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ
75
А. М.Рудіч ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ АКЦІОНЕРНИХ ПІДПРИЄМСТВ
77
О. Р. Алексєєва ДОЦІЛЬНІСТЬ ЗАТВЕРДЖЕННЯ ЗАКОНОПРОЕКТУ ПРО ПОДАТОК НА НЕРУХОМІСТЬ
79
Т.С. Богуш МОНІТОРИНГ ФІНАНСОВОГО СТАНУ В СИСТЕМІ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ АГРАРНИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ
81
Є.Юрченко ПЛАТА ЗА ЗЕМЛЮ ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ
83
В.М. Зданюк ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ФІНАНСУВАННЯ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ
85
В.С.Шеметова ФОРМУВАННЯ І РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ АГРОПІДПРИЄМСТВ
86
С.Корнєєва ОСОБЛИВОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В АГРОПРОМИСЛОВОМУ ВИРОБНИЦТВІ
88
О.С.Устименко ДОТУВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРА УКРАЇНИ 90
І.С.Нікітенко ПРОВЕДЕННЯ САНАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ
91
О.О. Бурдейна РОЛЬ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЕФЕКТИВНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ВИРОБНИКІВ
93
С. Л. Ткачук ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
95
310
Л.О.Рижик ФОРМУВАННЯ І РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ АГРОПІДПРИЄМСТВ
97
І. Валько СУТНІСТЬ ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ ДЕРЖАВИ