Жану-Клоду Гунелю (1932—2006) Мені бракує тебе, тату

Жану-КлодуГунелю(1932—2006)

Менібракуєтебе,тату

Життя—тоєризик.

Якщотинеризикував—тийнежив.

Самеризикдає…присмакшампанського.

~1~

Менеогорталатиха,м’яканіч.Браламененарукийнесла.Явідчував,якмоєтілорозчиняєтьсявнійіянібисампливувповітрі.

Наступнийкрок…

Менінебулострашно.Гетьзовсім.Янезнавстраху.Лишепереймався,щоостаннімиднямитойстрахпереслідувавмоїдумкийнамагавсявтрутитисявних.Аянехотів,абивінменестримавівсезіпсував...

Іщекрок…

Яочікувавпочутиметушливийгомінміста,алебулонапрочудспокійно.Нетихо,ні—самеспокійно.Усізвуки,щодолиналидомене,булитихими,віддаленими,неслиспокій;апоглядгубивсявмерехтіннінічнихліхтарів.

Ізновукрок…

Повільно,дужеповільнояпросувавсясталевоюбалкою,укритоютьмяноюпозолотоюнезвичногоосвітлення.ЦієїночіязливсяводнецілезЕйфелевоювежею.Яішовпозолотавомуметалуйповолівдихавніжневологеповітря,ірозлитівньомуароматидивували,вабили,п’янили.

Апідногами,123метривниз,передімноюрозгортавсяПариж,якийсяяв,миготів,кликав—терплячейупевненочекав,докияскроплюйогосвоєюкров’ю.

Іщекрок.

Явсеретельнообдумав,ядозрів,яприготувавсядоцьоговчинку.Яобравйого,прийняв,усвідомив.Язваженовирішивпокластикрайжиттю,щонемалонікінця,нісенсу.Такежиття—іцепереконаннядедаліміцнішаловмені—нічогоневарте.

Крок…

Моєіснуваннябулонизкоюневдач,щотягнуласявідсамогонародження.Батько(нимвінбувхібащобіологічно)невважавзадоцільнезімноюзнайомитисятапокинувмоюматір,щойнотаповідомилапровагітність.Чинезметоюзнищитименевонавирушилатопитисвійрозпачупаризькомубарі?Однакїїмисленнялишалосяпрагматичнимнавітьпіслячисленнихчарок,яківонаперехилиларазомзамериканськимбізнесменом,котрогозустрілатамже.Йомубулотридцятьдев’ять,аїй—двадцятьшість;вонабулапригнічена,авінвипромінювавбезтурботність,яканадаваларішучості.Його,здавалось,усевлаштовувало;вонажнамагаласявижити.Вонавсезважила—і,знадієютарозрахунком,запропонуваласебетієїсамоїночі.Зранкувонабуланадзвичайноніжноютазакоханою,і—читовмитьслабкості,читосправдіщиро—вінпідтвердив,щовразівагітностівізьмеїїздитиноюнаутримання.

ВонапоїхалазанимдоАмерики.Івкраїнідобробутунікогонездивувало,щоянародивсявсімізполовиноюмісяцівзавважкивдобрихтрикіло.ЯдіставгромадянствоСШАтамісцевейменняАланГрінмор.Матививчилаанглійськуйнепоганоінтегруваласявмісцевуспільноту.Аосьпродовженнявиявилосянетакимбезхмарним.Зап’ятьроківмійновийбатьковтративроботу.ТобулопередприходомРейґана,кризабулаврозпалі:улаштуватисябуловажкоітаткозаходивсяпиячити.Розвитокподійнезабарився.Вінудавсявдепресію,ставпохмуриміповсякчасвідмовчувавсянаматеринізакидищодобракузавзятості.Вонапостійнодорікалайому,шукаланайменшогоприводу,абизачепитийого.Відсутністьреакціїзйогобокудратувалаїї,атакиставалидедалібільшособистими,дедаліобразливішими.Здавалося,вонараділа,коливіннарештірозлючувався,йогогнівбувприємнішийзаапатію.Їхняграменелякала.Ялюбивбатьків,іспостерігатицювзаємнуруйнаціюбулонестерпно.Вибухибатьковогогнівубулипоодинокими,аленищівними,яїхбоявся,тодіякмати,вочевидь,їмраділа.Вонаотримувалазрештоюхочякусьреакціювіднього:погляд,дію,—отримувалареальногосупротивника,відповідача.Нарештівнеїз’являлася

можливістьвилитивсютугіркоту,яканакопичувалась,—івонабуквальнозриваласязланцюга.Одноговечоравінпобивїї:нетакболіснобулобачитийогожорстокість,яктезбоченезадоволеннянаобличчіматері.Уніч,колиїхнясваркабулаособливогарячою,вонаувічікрикнулайому,щойогосиннасправді—нейогосин.Заоднопроцедізнавсяіясам…Наступногоднявінпішовіздомуназавжди.Другийбатькотаксамопокинувмене.

Матиборсаласящосили,абинамвижити.Працювалашістьднівнатиждень,днямипропадалавпральні.Звідтивонащовечораприносилаізсобоюхарактерніхімічнізапахи,яківсюдисупроводжувалиїї.Коливонапідходиладомоголіжкапоцілуватинаніч,явженевідчувавзапахуматері—тогозапаху,щодосізаспокоювавмене,огортавніжністю,запрошувавдосну.

Крок,іщеодин...

Вонакидаласязодногозаробіткунаінший,щоразусподіваючисьзнятися,улаштуватися,зароблятивдосталь.Переходилавідкоханцядокоханцявнадіїутримати,заснуватисім’ю.Думаю,упевниймоментвонанарештіусвідомила,щовсіїїсподіваннящодовласногожиттябулимарними—ісаметоїмитівоназосередиласьнамені.Яточномавдосягтиуспіху—абожвонапрограла.Ямавпочатизароблятистількигрошей,щоіїйставалоб.Зтоїсамоїмитімояосвітасталаїїабсолютнимпріоритетом.Ямавприносититількинайкращіоцінки.Усірозмовизастоломвелисянавколонавчання,викладачів,оцінок.Вонасталамоїмнаставником,ая—їїпротеже.Оскількивдомаярозмовлявфранцузькою,анавулиці—англійською,тожвіднародженнябувдвомовним.Вонабезперестанкутовкла,щоямаюнеабиякуперевагу.Авжеж,ястанубізнесменомміжнародногорівняабознанимперекладачем—уБіломудомі—чомубіні?Навкругижбо—самінікчеми,безжоднихамбіцій.Азрештою,ястанунавітьміністромзакордоннихсправ—вонабулапевна.Ябоявсяїїрозчаруватийучивсянайстаранніше,отримувавгарнірезультати,відякихвонанадихалася,упевнюваласяусвоїхочікуванняхістверджуваласяусвоїйстратегії.

Якснігнаголовуїйзвалиласяновина,що,виявляється,вАмерицінавчаннявуніверситетіплатне—іцінавеличенька.Тодіявпершепобачивїїприголомшеною.Янавітьподумав,щовонапуститьсябатьковогоберега—удастьсядопиятикитаперетворитьсянаовоч:такіжбопланибули,ажтутвонасіламаком.Протеоговталасявонадоситьшвидко—натуравзяласвоє.Вонадісталасякерівництвашколи,абипереконати,щонеможнакинутинапризволящеюногогромадянинаСША,блискучірезультатикотрогодоводятьйогоздатністьслужитикраїнівразідоступудоможливостей,яківідкриваютьсяпісляуніверситету.Маєбутирішення,маютьіснуватистипендії,маєбутищось!Зтоїзустрічівонаповернулася,сповненарішучості,—заїїсловами,усебулодужепросто.Відповідьмістилап’ятьбукв:СПОРТ.Якщоябудугарнимспортсменом,то,безперечно,якийсьуніверситетзапроситьменедосвоїхлавтількидлятого,щобяувійшоввуніверситетськуспортивнукомандуіприносивїйперемогивзмаганнях.

Тожябувприреченийнаінтенсивнізаняттяспортом.Ятакіненасміливсяїйзізнатися,щощироненавиджуспорт.Вонащосилиштовхаламене,заохочувала,підбадьорювала,пильностежачизамоїмирезультатами.Оцінки,якіяотримувавраніше(здебільшого,посередні),гетьневдовольнялиматір.«Усеможливозабажання»,—щоразуправилавона.Зрештою,найкращізнайгіршихрезультатівяпоказавубейсболі.Відтодіяживлишебейсболом.ДлямотиваціївонаповісилавмоїйкімнатіплакатиіззіркамизкомандиДетройтськихТигрів.ТіТигрибуливсюди.ЯснідавукомпаніїТигрів,бачивїхніобличчянабрелоках,носках,футболках,ручках,нахалаті.ПисавТиграми,ївТиграми,умивавсяТиграми,навітьспавутихТиграх.Бейсболчасомнавітьуривавсявмоїсни:вонасталарекламнимспонсороммогомозку,вкарбувалаафішіменівдумки.Матизаходиласяпрацюватищебільшегодинпонаднорму,щобсплатитивнесок,абименедостроковоприйняливклубнеподалік.Тамятренувавсящодняпотригодинищонайменше,авихідними—поп’ятьгодин.Криктренерайдосі,крізьроки,лунаєменіувухах.Янавітьпам’ятаюгидотнийсморідпотувроздягальніпіслятренувань,нестерпнийдух,якийстояв,колитоваришіперевдягались.Яненавидівспорт,алелюбивматіріпрагнувробитивсе,щобвонанезневірювалась.Усеїїжиттяминуловсподіваннях—меніздавалось,щотогодня,колиїйнебуденащочекати,їїжиттяурветься.

Майбутнєпоказало,щоятакинепомилявся:вонапомерлакількароківпотому,наступногодняпіслямоговипускузуніверситету.ЯопинивсясамнасаміздипломомМБАвкишені—іздипломом,якийбувненадтоменійпотрібен.Янеподіляванісмаку,аніінтересівтоїмолоді,середякоїнавчався,томудрузівумененебуло.Явлаштувавсяпомічникомменеджеразоблікупостачаннянавеликомупідприємстві.

Зарплатабуланормальною,аотсамароботавиявиласядуженудною.Алеянебуврозчарований—адженемавжоднихсподівань.Життямоєїматерішвидконавчиломене,щосподіваннязавждимарні.

Наступнийкрок...

ЗакількароківпорожньогойнікчемногоіснуванняпоїхавдоФранції.Янеобмірковувавцерішення.Читобулопідсвідомебажанняповернутисядокоріння,читонамірвідчепитисявідісторіїжиттямоєїзнедоленоїматерітапітизворотнимшляхом—янезнаю.Знаюлише,щораптомяопинивсявПарижіітрохизгодомвирішивтутзалишитися.Життябулонепогане,аленевтомуріч.Булодещо:тяжілоякесьвідчуття,щомоядоля,моєпокликанняпроходитьдесьповзмене.Тодіященезнав,щотакшвидкозахочупомерти.

Япочавшукатироботуйпішовнаспівбесідузоднимізпрацівників«Дункерконсалтинг»—рекрутинговогоагентства,якевинаймалофінансистівдлявеликихпідприємств.Тойповідомив,щороботуянезнайду,томущофранцузькийбухгалтерськийоблікведетьсязагетьіншимиправилами,ніжанглосаксонський—цідвісистемизовсімнеспіввідносні.«Усе,чоговастамнавчали,требавчитизнову,спочатку»,—сказаввінірозреготавсязвласногожарту.Відтогореготуколиваласякожназморшканайогоподвійномупідборідді.Яжсидівнерухомо,мовстатуя.Своєючергою,вінзапевнивмене,що,завдякизнаннямзтемизагаломукупізізнаннямамериканськоїкультури,моякандидатурацікавитьйого...всенсіобійнятипосадурекрутинговоагентавтомужкабінеті.Насправдіжбоосновнимиклієнтамиагенціїбуливеликіамериканськіпідприємства,ідлянихбулобизручно,якбифінансовихспеціалістівдлянихнаймавамериканець.«Ценеможливо,—заперечивя,—цезовсімнемійфах,янацьомунерозуміюся!»Найогообличчіз’явиласяпосмішкастарогозбоченця,щодивитьсяназашарілудівчину,якаостанньоїмитізізналася,щонезаймана.«Товженашклопіт»,—кинуввінбагатозначно.

Менезаписалинадвотижневийінтенсивразомзіншимимолодиками-рекрутерами,якізбиралисяпрацюватинарозвитокагентства.Середнійвікбувблизькотридцятироків—замало,якнамене,длятакоїпрофесії.Оцінюватикваліфікаціютарелевантністькандидатанапосадубулотесаме,щосудитилюдину,іменебентежилапотребабратинасебетакувідповідальність.Моїколегизнавчання,вочевидь,такимипитанняминепереймалися:вонирадоповдягалисоліднікостюмиагентівзрекрутингу,сприймаливседужесерйозно,входиливроль.Угрупіпанувалоколективневідчуттяпричетностідопевноїеліти.Гордістьнелишаламісцясумнівам.

Протягомдвохтижнівнамрозказувалипротонкощіпрофесії:методикуспівбесіди—просту,аледієву;безлічхитромудрихприйомчиків,якісьогодніменівидаютьсябезглуздими.

Ядізнався,що,коликандидатзаходить,слідпомовчатикількахвилин.Якщовінпочинаєговоритисам—маюсправузбезперечнимлідером.Якщожчекає,покидадутьслово,—наньомувжестоїтьтавропідлеглого.

Передтимякставитиконкретнізапитання,слідбулодужещирозапроситилюдинупредставитися:«Розкажітьпросебе».Якщокандидатпочинаврозповідати—отже,людинамислитьнезалежно.Якщожзапитував,ізчогойомукращепочати—чизосвіти,чизостанньогомісцяроботи,—отже,кандидатубракуєініціативи,маємопередсобоюпокірнувівцю.

Митренувалисяпопарно,відпрацьовувалинабутізнанняврольовійгрі:одинізнасграврольконсультанта-рекрутера,адругийстававкандидатомнапосаду,щобконсультантмігнаньомуповчитисяпроводитиспівбесідуіставитизапитання,абививестикандидатаначистуводу.

Найбільше,щоменездивувало,—цеатмосфераконкуренціїпідчастакихвправ.Кожен

намагавсяспійматиіншогочитонабрехні,читонапомилці.Найсмішнішимбулоте,щотренер—самконсультантназарплаті«Дункерконсалтинг»—такождолучавсядоцієїконкуренції,отримуючизліснезадоволення,колихтосьщосьзабувавчипомилявся.«Ага,типопався»,—тобулайогоулюбленафраза,якувінглузливовигукувавпідчасперевіряннярольовоїгри,переходячивідпаридопарипідчасвправ.Вінудавав,щонацьомурозуміється,—івсісприймалиоблудузафакт.

Задватижнінамповідомили,щомидостатньопідготовленідороботи.

Япроводивднізастолом,вислуховуючизашарілих,червонихвідперелякубухгалтерів,якірозповідалипросебе,намагаючисьменезапевнити,щоїхнімитрьомаосновниминедолікамиєперфекціонізм,надлишковапунктуальністьісхильністьдоперевтоми.Вонигетьнесумнівалися,щоящесором’язливішийзанихіпочуваюсявкрайніяково.Моярольмалахібащооднубезперечнуперевагу:ямавбільшеслухати,ніжговорити.Алещоразуядоходивтогомоменту,колимусив,мовбезжальнийсуддя,винестивирокдев’ятикандидатаміздесяти,щоїхнєрезюменепідходитьдлявакантноїпосади.Меніздавалося,щоязасуджуюїхнакаторгу.Моянезручністьзбільшувалаїхню,що,своєючергою,щепідвищуваломою—тобулопекельнезамкнутеколо.Нічоговтомукабінетінерятуваломеневідатмосферизадухи.Заявленілюдськіцінностітамбулинайпорожнішимисловами.Щоденнареальністьбуласкладною,холодною,конкурентною.

ВижитизатихобставиндопомоглаОдрі.Язустрівїїодноїнеділіпообідівчайномудомі«Мар’яжФрер»навулиціҐран-Оґюстен.Щойноятудиввійшов,якменеогорнувдухспокою.Тільки-ноявідчинивдверіістарийдубовийпаркетрипнувпідмоїминогами,менепоглинулавишуканаатмосферачайноїкрамниціфранцузькоїколоніальноїепохи.Вартобулолишепереступитипоріг,якваспідхоплюваввирсотеньвишуканихзапахівусьоготогорізнобарв’я,щодбайливозберігаливавтентичнихгорщиках,—іціароматимиттєвонемовпереносиливаснаДалекийСхіддев’ятнадцятогосторіччя,девашадушатікалавідсьогодення.Заплющившиочі,можнабулоуявитисебенабортувітрильника,наякийвантажатьстарівеликідерев’яніящики,заповненідорогоціннимчайнимлистям,якедовгімісяціподорожуватимеморямитаокеанами.

Язамовивстограмів«Сакури-2009»умолодиказаприлавком,ажраптомвонапідійшлайпрошепотіламенінавухо,що«Сакураімперська»маєбільшвитонченийсмак.Яобернувся,здивувавшись,щохтосьнезнайомийзвертаєтьсядоменевмісті,декоженлишаєтьсяусвоємуакваріумійчудовоігноруєінших.Вонасказала:«Невірите?Ходімо,ядамвамскуштувати».Узяламенезарукутапровелачереззал,прослизаючипоміжклієнтівіколекційчайничківзусіхкуточківсвіту,досходів,яківелинагору,дебуврозташованийзалдегустацій.Тутпануваладужеінтимнайелегантнаатмосфера;міжстоликамиграційнойбезшумноснувалиофіціантиусвітлійллянійформі.

Япочувавсянастількивпевнено,щосамсобіздавсьанахронізмом.Мисіливкутку,замаленькимстоликом,накритимбілоюскатертиною,наякомулежалосрібненачиннятастоялипорцеляновічашки—усе,якпристаловідомомучайномудомові.Одрізамовилапочашцічаю,запашниханглійськихсконівітістечка«coupdesoleil»1—смаколик,який,заїїсловами,меніобов’язковослідскуштувати.Менівідразусподобалосязнеюрозмовляти.Вонанавчаласянамистецькомуфакультеті,жилавтомусамомукварталі,вкімнатціажпідсамимдахом.«Ходімо,глянеш,якавонамаленька»,—сказалавонамені,даючизрозумітищонашазустрічнеурветьсяудверях«Мар’яжФрер».

1«Засмага»(фр.).

Їїкімната,розташованавмансарді,булайсправдікрасивоютамініатюрною,зістаримибалкамипостелійвіконцем,якевиходилонаодноманітнісірідахиіншихбудинків,щорозходилисяврізнобіч.Бракувалохібащорогаликамісяцянадголовою,щобдостеменнопочуватисядіснеєвськимикотами-аристократами2.Вонароздягласязневимушеноюграцією;яодразузакохавсяувишуканістьжіночоготіла,якадотибуламенінедоступною.Унеїбулиідеальновиточеніплечітарукижінки,яканевиснажуєсебеспортомідієтами.Їїбожественнобілашкіраконтрастувалазволоссям.Агруди...Боже,їїгрудибули...неперевершені,простонеперевершені.Сотнюразівзанічядякувавїй,щовонанескористаласяпарфумами—іямігсластолюбнонасолоджуватисьзапахомїїтіла,кожнаклітинкаякогоп’янилахіттю,немовнаркотик.Тунічяпам’ятатимудосамоїсмерті.

2«Коти-аристократи»(англ.«TheAristocats»)—мультфільмстудіїВолтаДіснея.

Наранокмипрокинулисявобіймаходнеодного.Язбігавзакруасанами;проніссявсімашістьмаповерхамидоїїкімнати,задиханий,влетівдонеї—імизновукинулисякохатися.Упершевжиттіяпочувавсящасливим,іцепочуттябулоновимідивним.Яйгадкинемав,щоцепочуттяпередуєпадінню,післяякогоявженезіпнуся.

ЧотиринаступнімісяціяживоднієюлишеОдрі.Воназаймалавсімоїдумкивденьівсіснивночі.Навчальнийрозкладбувдужещільнимілишавїймаловільногочасудлязустрічей—часто-густобуднями,уробочийчас.Явідпрошувавсянакількагодинпідприводомзустрічізклієнтомійшовдонеївномернайближчогоготелю.Япочувавсятрохивинним,талишетрохи:щасливимлюдямпритаманнийегоїзм.ОдногоднянароботіменепокликалаВанесса,нашасекретарка,йповідомила,щодоменеприйшлакандидатка.Янінакогонечекав,протеподумав,щозновущосьзабувчерезнеорганізованість—томузапросивїїзайти.Кращеприйнятикандидаткунаспівбесідубезпопередження,ніждатиВанессіпривідпересвідчитися,щомоєплануваннядалеконенайкраще.Явідчинивдверіймалонезнепритомнів,колипобачивукоридорі,якВанессасупроводжуєОдрі,котраперевтілиласявбухгалтера:зав’язаневолосся,строгийкостюм,окуляривметалевійоправі.Образбуввідтворенийнастількиточно,аждогротеску,щопершоїмитіяледвевпізнавїї.ЯледьвичавивіззанімілогогорлаподякуВанессітазачинивдверікабінетузаОдрі.Їївустабуливологими;красномовнимрухомвоназнялаокуляри:сумнівівуїїнамірахнебуло.Потілупробіглисироти—булотрохистрашно.Ядостатньознав,нащовоназдатна:їїбніщонезупинило.

Тогоднявеликийкруглийстілкабінетувпершевмоємужиттіграврольмеблівзовсіміншогопризначення.Менетрусиловіддумки,щонаспобачать.Воначинилабезумство,алеменіцеподобалось.

ЗачотиримісяціОдріпокинуламене,імоєжиттяраптомзупинилось.Янезнавпричини,немавбодайнайменшогоприводунатакеочікувати.Одногоразуотримавпоштоюневеликогоконверта,усерединіякогобулолишоднеслово,написанеїїрукою:«Прощавай».Явклякбілявідчиненоїпоштовоїскриньки.Кровзастиглавжилах.Головагуділа.Нетямлячи,щовідбувається,яледведіставсястарогодерев’яноголіфта,вийшовнасвоємуповерсітазайшовдосебе.Ябувшокований;упавшиналіжко,язаридав.Пролежавшидовгийчас,яраптомрізкопідвівся.Ценеможливо.Простонеможливо.Цечийсьзлийжартчищосьподібне.Алеценеможебутидійсністю.Якинувсядотелефонуйпочавдодзвонюватись.Сторазівячувїїавтовідповідач—іщоразїїголосздававсядедалівіддаленішим,чужим,холоднішим.Яприпинивнадзвонюватитоді,колипереповненапам’ятьїїтелефонуприпинилазаписуватиновіповідомлення.Повільнозвідкілясьізглибинивипливалонапівзабуте,алезнайомевідчуття,якерозтікалосяповсьомутілу.«Ценормально,—казалоцевідчуття,—цілкомнормально,щотебекинули.Ужесталосяяксталося.Немачогобитисяпротидолі,Алане».

Саметієїмитіявідчув,щопотрібнопростопомерти.Церозуміннянебулоімпульсивним.Янекинусяпідпотяг.Ні,цепростоочевидність,якаприйшладомене.Явчинюінакше—івсеминенормально.Менілиштребаобратимісцейчас,некваплячись.Цевідчуттянебулохворобливимчимазохістським—зовсімні.Метоюнебулопростопокластикрайстражданням,хайбиякісильнівонибули.Потойбічнийсвіткликавменедивно,м’яко,невідворотно—явідчував,щомоємісцетам,тількитамдушамоярозквітне.Менінемаємісцяназемлі.Явдавав,щонічогонесталося,намагавсяприв’язатися—ажиттяприпослаломеніОдрі,щобядізнався,щотакенестерпнийбіль,іпривеломенесюди,щобянарештіподививсяувічісвоємупризначенню.

Місцеменіпідказалиспогади:вочевидь,невипадковосамецемісцебулозакарбованевмоїйпам’ятітазберігалосяводномузїїзакутків.Явжебачивйогоколисьраніше,уполемічнійстаттіодногожурналу,проякийзабувчерезОдрі.Автор,напрізвищеДубровськийчищосьнакшталттого,викладавсвоютеоріюпроправосамогубстваісвоюдумку,згіднозякою,скоївшисамогубство,людиначиниладобре.Вінтакожрекомендувавмісце,щонайбільшепасувалотакійметі,котрувінпоетичноназивав«політжиття».Зайогословами,Ейфелевавежа—цілкомубезпеченавідсамогубців,окрімоднієїточки,проякуслідзнати.Требабулопіднятисядо«ЖуляВерна»,розкішногоресторанунадругомуповерсі,пройтидожіночоготуалету,відчинитиневеличкідверізнаписом«Приватнийпростір»ліворучвідумивальникатазайтидомаленькоїкімнати,уякійстоялашафазішвабрами.Віконцевкімнатінемалоґрат

івиходилопростонаметалевібалкивежі.Усіціподробиціяпам’ятавтакчітко,начепрочитавїхсьогоднівранці.ПомертинаЕйфелевійвежі—цебулощосьдійсновеличне,якреваншнікчемномужиттю.

Іщекрок...

Требабулопробратисядостатньодалеко,щобвийтиназручнемісце,підякимбудечистойнезаважатимутьметалевібалки.

Нікогонелишилосяпозаду—анідрузів,анібатьків,анізадоволення—інічого,щозмусилобпошкодуватипромійучинок.Душеюйтіломябувготовий.

Останнійкрок...

Ось.Чудовемісце.Язастиг.Повітря,якимядихав,було...солодкимякбожественнийнектар.Ябувнасамоті,ісвідомістьужепочалаполишатимене...Язосередивсяйповільноступивкрокназустрічбезодні—янедививсявнеї,алевідчувавїїприсутність,їїчудовість.

Ястоявпоручізлебідкоюприватноголіфтаресторану.Вонабуланерухомою,прямонавпротимене.Насрозділялилишетриметрипорожнечі.Зісвогобокуябачивлишетроси,якірухалися,опускалисявпорожняву...Впустоту.Вікнаресторанувиходилинаіншийбік.Ніхтомененебачив.Жоднихзвуківіззалинедолиналодомене.Лишетихийшепітночі.Іцівогні,якіздалямерехтіли,вабили,гіпнотизували...Іцем’яке,п’янкеповітря,якесповнювалонадприроднимблаженством...Більшістьмоїхдумокутекливідмене,іявжеперебувавпозасвоїмтілом,ябувнея.Ятанувупросторі,ужитті,усмерті.Янеіснувавякокремаістота.Яібувжиттям.Я...

Покашлювання...

Цевмитьвивеломенезмогостану,якгіпнотизер,клацнувшипальцями,виводитьізтрансусвогопацієнта.

Праворучвідмене,накраюбалки,стоявчоловік,якийдививсяменіпростовочі.Вік—зашістдесят.Волосся—сиве.Темнийкостюм.Поглядйого,підсвіченийвідблискамиосвітленнявежі,здавалось,ішовізтоїбезодні.Усежиттяпам’ятатимутойпоглядізблакитноїсталі,відякогокровхолоне.

Напревеликемоєздивування,менеохопилалють.Яжтакдбав,щобніхтомененебачив.Яжбувпевен,щоніхтонестежитьзамною...Япочувавсяакторомудешевомуфільмі,уякомучарівнийрятівникз’являєтьсянапрочудвчасно,щобзапобігтисамогубству.

Ягубивсвоєжиття,іншіжлишалийогособі.Тожмоясмертьналежаламені,тількимені.Неприпустимо,щобхтосьнасміливсязатримуватимене,переконувати,щомоєжиттяпрекрасне,незважаючинінащо,чищоєнещасливішізамене,чищещось.Убудь-якомуразі,ніхтонебувздатнийменезрозуміти—таяйнепросивцього.Усе,чогояволів,—цебутинасамоті.Один.

—Лишітьмене.Я—вільналюдина.Щохочу,тейроблю.Забирайтеся!

Вінмовчкидививсянамене,іявідразузнітився.Віндививсянамене...байдуже.Так-так,байдуже!

Вінспокійнісіньковийнявсигаретузрота.

—Давай-но.Стрибай!

Явкляквідйогослів.Ячекавнащозавгодно,алененатаке.Цещозазбоченець?Хочеподивитися,якяпадатиму,іпореготати?Чортйогозабирай,требажбулотакомузімноюстатися!Нуяктакможна?Божеправий,щоятакогонакоївзажиття?Яскаженіввідлютійбувладнийвибухнути,івідтогосказуменіпалалообличчя.Янейняввіри,щовсевідбуваєтьсянасправді.Ценеможливо,неможливо,але...

—Нащочекаєш?—спитаввінжахливоспокійно.—Стрибай!

Ярозгубивсявіддуростіситуації,думкимоїпереплуталися,іянемігзігнатиїхдокупи.Яледвеспромігсявимовитикількаслів:

—Вихтотакий?Вичоговідменехочете?

Віндужеспокійновитягнувсигаретуіякийсьчасдививсянадим,легенькізавиткиякоготягнулисядомене.Йогопоглядвтупивсяменівочійпаралізувавмене.ХаризмацьогочоловікамоглабзігнутиЕйфелевувежу.

—Тирозлючений.Алетидужестраждаєшнасподідуші,—сказаввіндужеспокійнимголосомізлегким,невідомимменіакцентом.

—Авжеж,неважкоздогадатись.

—Тижахливонещасний,ітобінесилатерпітижиття.

Йогослованепокоїлименетазмусилизновувідчутибіль.Якивнувголовоюназнакзгоди.Тишабулазаважкою.

—Скажімо,умене...великіпроблемипротягомусьогожиття.

Довга,довгазатяжкасигаретою.

—Небуваєвеликихпроблем.Буваютьлишемаленькілюди.

Уменізбуриласяхвилязлості,ужилахзастукалакров,обличчязновузапалало.Япроковтнувслину.

—Легкозловживатимоїмстановищеміпринижуватименезараз.Кимвисебенамислили?Нібитовиповирішуваливжевсівласніпроблеми!

Ізнеймовірнимапломбомвіндужеспокійновідповів:

—Так.Івласні,ііншихлюдейтакож.

Меніставалозле.Яцілкомусвідомлював,щонавкругименепорожнеча.

Думаю,менінавіть...ставалострашно.Страхнарештідіставсядоменейогорнувмене.Долоніспітніли.Особливолячнобулодивитисявниз.

Вінзновузаговорив:

—Якщотистрибнеш—твоїпроблемидійснощезнуть.Вирозійдетеся.Аленесправедливо.

—Тобто?

—Тизновузмусишсебестраждати.Атвоїпроблеминевідчуютьнічого.Ценедуже...зваженерішення.

—Відстрибказвежістражданьнебуде.Відшокулюдинапомирає,невстигнувшинічоговідчути.Ніякогоболю.Ядізнавався.

Вінусміхнувся.

—Щожтутсмішного?

—Туттинепомиляєшся...якщовиходитизгіпотези,щотищеживийтоїмиті,колирозбиваєшсяобземлю.Апомиляєшсятиосьучому...Ніхтонедолітаєживим.

Довгазатяжкасигаретою.Меніставалодедалібільшезле.Паморочилосявголові.Требабулоякосьсісти.

—Правдавтому,—сказаввін,помовчавши,—щолюдинавмираєпротягомпадіннявідсерцевогонападу,спричиненогожахом,твариннимжахомвідтого,щопадає,танестерпноговиглядуземлі,яканаближаєтьсязішвидкістюдвістікілометрівнагодину.Людейубиваєнеймовірнийжах,відякоговонивибльовуютьсвоїтельбухи,ажпокисерце

нерозірветься.Їмочізорбітвилазятьумоментсмерті.

Менізатрусилисяноги.Ямалонезомлівав.Головайшлаобертом.Менедуженудило.Недивитисьуниз.Зовсім.Стоятипрямо.Сконцентруватисянаньому.Невідводитипогляд.

—Ямаюдещотобізапропонувати,—сказаввінповільнойчіткопіслякількохмиттєвостейтиші.

Ямовчав,прикутийпоглядомдойогорота.

—Щосьнакшталтугодиміжнами,—сказаввін,іповітрярознеслойогослова.

—Угоди?—пробелькотівя.

—Отже,тилишаєшсяжити,япораюсяколотебе,щобзвеститебенаногитазробитиздатнимуправлятисвоїмжиттям,вирішуватипроблеми,ставатищасливим.Своєючергою...

Вінзатягнувсяіще,першніжпродовжити:

—Своєючергоютизобов’язуєшсяробитивсе,щоятобіскажу.Берешвідповідальністьзажиття.

Йогословагетьрозхвилювалимене,іцедодалосядовженаявноїнудоти.Требабулозробитинеабиякезусилля,зібратидумкидокупийпочатимислити.

—Щоозначає«взятивідповідальністьзажиття»?

Тиша.

—Тимаєшвиконуватиобов’язки.

—Аякщоні?

—Якщоні...нежитимеш.

—Требабутидурнем,щобнатакепристати.

—Ащотивтрачаєш?

—Ачогоцеямаюдовірятижиттянезнайомійлюдинівобміннагіпотетичнещастя?

Йогопоглядсповнивсявпевненістюгравця,якийзнає,щойогосупротивникужепереконаний.

—Ащотиотримаєшвобміннаоднозначнусмерть?—спитаввін,показуючисигаретоюнабезодню.

Яприпустивсяпомилки:подививсявуказаномунапрямку—івголовігетьзапаморочилося.Те,щояпобачив,менезлякало,іводночас...безодняпокликаламене,щобзвільнитивідтривоги,якаменеогортала.Захотілосявитягнутисявздовжбалкиізаклякнути,чекаючинадопомогу.Кінцівкинеконтрольованоздригалися.Тобувжах,нестерпний.

Дощ...

Задощило.Дощ.Божемій,віддощунаметалевихбалкахсталослизько,якнаковзанці.П’ятьметріввідділялименевідтогочоловіка,відвіконця,відпорятунку.П’ятьметрівбалки,прямоїта...слизької.Требасконцентруватися.Так,так,сконцентруватися.Триматисядужепрямо.Контролюватидихання.Слідбулообережноповернутисяправоруч,але...ногинерухалися,мовприклеєнідометалу.Ядовгостоявутакійпоставі,ім’язизакляклийнеслухалися.Запамороченняопануваложертву.Ногитрусилисяспочаткутрохи,аледедалісильніше.Силиполишалимене.

Лебідка...

Лебідказагула—запрацювавліфт.Лебідкавідбиваласяуводі,оберталасядедалі

швидше,булочутно,якліфтнабираєшвидкості,спускаючисьуниз.Холоднавода,уякійвідбивалисьóбрази,менезаглушила,засліпила,явтративрівновагу...іотямився,сидячивкуткуметалевихбалок.Спантеличений,крізьшумявсежтакичувкоманднийголосчоловіка:

—Ходисюди!Тримайочірозплющеними.Ідиногавногу!

Яслухався,підкоряючисьйогоавторитету,слухавтількийогонаказийзабувавпродумкитаемоції,якінамагалисяпоглинутимене.Яступивкрок,потімдругий—машинально,якробот,виконуючийоговказівки.Язмігдістатисякраюбалки,потімперейтинакрайдругогоповерху.Япідвівногу,щобпереступитигоризонтальнубалку,щовідділяламеневіднього,ажтутвінсхопивмоюпростягнутутремтливурукутаксильно,щовідперелякуяскрикнувівідсахнувся.Секундуягойдавсявпорожнечі,утративширівновагувідйогосили.Алейогозалізнарукаміцнотрималамене:

—Тощо,типогоджуєшся?

Дощстікавзморшкамийогообличчя;йогоблакитніочісвітилися.

—Так.

~2~

Наступногодняяпрокинувсявліжку,утеплому,сухомуліжку.Проміньсонцяпробивавсякрізьжалюзі.Яповернувся,щобдотягтисядостолика,невисовуючисьзізручногококонуковдри.Намацаврукоювізитівкучоловіка,якупоклавнастолик,передтимяклягтиспати.«Приходьзавтраободинадцятій»,—сказаввіннапрощання.

ІвДюбрей

авенюАнрі-Мартен,23

75116,Париж

Телефон:0147551030

Янезнав,нащослідчекати,іпочувавсяненадтовпевненим.

ЯзателефонувавВанессійпопросивскасувативсімоїзустрічінасьогодні.Япочувавсянедужедобретанезнав,колиодужаю.Завершившицюважкуроботу,япішовудушіплескавсятам,докинеспустошивбойлер.

ЯвинаймавдвокімнатнуквартирунакраюМонмартру.Помешканнябуломаленьким,акоштувалодорого,протеямилувавсячудовимміськимкраєвидом.Коливменебуладепресія,яміггодинамисидітинапідвіконнііпоглядмійгубивсявобрії,учисленнійзабудові,середпам’ятників.Яуявлявсобімільйонилюдей,якітамжили,їхніісторії,їхнізаняття.Їхбулотакбагато,щобудь-якоїгодиниднячиночібагатохтопрацював,спав,кохався,помирав,сперечався,прокидався.Язазначавмомент—ізапитувавсебе,скількилюдейсамецієїмитірозсміялися,скількирозлучилися,зраділи,розплакалися,скількипомерлиаболяглиспати,скількирозгнівалися...Яуявлявсобірізноманітніемоції,якірізнілюдимогливідчувативодинчас,тоїсамоїмиті.

Яорендувавквартирувлітньоїжіночки,мадамБланшар,яка,намоюбіду,мешкалавсусіднійквартирі—простопідімною.Ужедвадцятьроківвонавдовувала,алейдосіносилатраур.Якревнакатоличка,відвідуваласлужбукількаразівнатиждень.Яуявлявіноді,яквонастоїтьнавколішкивстарійдерев’янійсповідальніцерквиСен-П’єрнаМонмартрі;яквонашепочесповідальникукрізьрешітку,щолихословиланапередодні.Можливо,вонатакожзізнавалася,якнабридаємені:щойноязчинюнайменшийшумпонадустановленунорму—себтоабсолютнутишу,—вонапіднімаєтьсятагрюкаєменіудвері.Япрочиняюдверійбачуїїсердитеобличчя,ізякимвонавиплескуєнеймовірнідокорийвимогиповажатисусідів.Нажаль,старістьїйнепозакладалавухаівоначулашум,наприклад,відчеревика,якийперекотився,чинадторізкопоставленоїнастілсклянки.Інодіздавалося,щовонавидираласянадрабинку,прикладаластетоскопадостеліта,грізнонасупившиброви,чекаланайменшогозвуковогопорушення.

Воназнехотяпогодиласьузятимененаквартиру,пояснившипричинутакоїласкавості:вона,мовляв,зазвичайнебереквартирантів-іноземців,алеамериканцізвільнилиїїчоловікапідчасДругоїсвітової,томувоназробитьдляменевиняток,алесліддовести,щоятоговартий.

Годійказати,щоОдрініколинежилавмене.Ябоявся,щоагентиінквізиціїувірвутьсядонасутемнихсутанах,ховаючиобличчявтінікапюшонів,підвісятьголуОдріпідлюстрою,зв’язавшиїйрукийноги,аязикиполум’япочнутьлизатиїїтіло.

Цьогоранкуявийшов,неклацнувшидверима,іпролетівусіп’ятьповерхів.ЩеніколименінебулотаклегкозмоментувтратиОдрі.Об’єктивнихпричинпочуватисякращенебуло.Нічогонезмінилосявжитті.Хібащоосьце:хтосьзацікавивсямною,і,хайбиякимибулийогонаміри,цебулотрохибальзамунадушу.Звичайно,трохищеміловживоті—відчуття,досізнайомеменізавипадками,колитраплялосявиступатипублічно.

БілявиходуязіткнувсязЕтьєном—жебракомнашогокварталу.Щобзайтидобудинку,слідбулопіднятисянаґанокневеличкимисхідцями,наякихЕтьєнполюблявлежати.Мабуть,вінмучивмадамБланшар,якамаларозриватисяміжхристиянськиммилосердямтапотребоюабсолютногопорядку.ЦьогоранкукудлатийЕтьєнужевилізізбарлогутагрівсянасонці,зіпершисьнастіну.

—Хорошапогодацьогоранку,—кинувяйомумимохідь.

—Інодітакапогодатрапляється,хлопчику,—відповіввінменізвичайнимхриплимголосом.

Язабігуметро—івиглядкислихфізіономійпарижан,щоїхалинароботу,якнаешафот,зновупочавнавіватинаменетунудьгу,відкотроїястраждавнапередодні.

Явийшовнастанції«Рю-де-ля-Помп»іпотрапивдоелітногокварталустолиці.Одразувідчувразючийконтрастміжгидкимсмородомтьмянихкоридорівметрополітенуісвіжимповітрямзеленійвогнівцієїмісцини.Мабуть,цебулозавдякималійкількостіавтомобілівнавкругитаБулонськомулісу,щолежавпоблизу.АвенюАнрі-Мартен—дужегарнийпроспект,обсадженийчудовимидеревамивцентрітапокраях,зрозкішнимикам’янимиоздобленимибудинками,побудованимизапрефектаОсмана,звисокимичорно-золотимирізьбленимиворотами.Навулицібулонебагатолюдей:ішлиелегантнідами,кудисьбіглизаклопотанічоловіки.Деякімешканці,вочевидь,зловживалипластикою—івизначитиїхнійвікбулонеможливо.УоднієїзжінокобличчячимосьнагадувалоФантомаса,янавітьзамислився:щовигралалюдина,намагаючисьпозбутисявідбитківпрожитогочасу,якщосталасхожоюнаінопланетянина.

Прийшовядужезавчасно,томувирішивпоснідативкав’ярніпоблизу,щознеїпахлокавоютагарячимикруасанами.Сівбілявікнайпочавчекати.Офіціант,зважаючинавсе,бувнедужезайнятий.Ямахнувйому,алевінудав,щонепомітив.Зрештою,япокликавйого—івінзнехотяпідійшов.Язамовивгарячогошоколадуйканапокічекавназамовлення,розсіяногортаючичасописFigaro,якийлежавнамармуровомужурнальномустолику.Меніпринеслиароматнийшоколадіканапки,іякуштувавтіканапки—зісвіжогосмачногобагету,зісмачниммаслом,—насолоджуючисьунікальноюатмосфероюцієїпаризькоїкав’ярні,розмовами,щоточилисянавколо,ароматами,якихнестрінешвАмериці.

ЗапівгодиниярухавсявздовжавенюАнрі-Мартен.Проспектбувдоситьдовгим,тому,ідучи,ярозмірковувавпротогочоловіка.ХтотакийцейІвДюбрей,нащойомутадивна«угода»?Чийсправдійогонаміритакіпозитивні,яквінстверджує?Поведінкайогобуланеоднозначною,складнобулойомудовіряти.Тепер,колийшовдонього,янавітьвідчувпевнутривогу.

Ястеживзаномерами,проходячиповзбудинки,одинкращийзаодний.Дійшовдономера25.Наступниймавбибутийого,алечергажитловихбудинківраптомобірвалась.Густазеленьзаогорожеюховалабудівлю,тожяпідійшовдоворіт.23номернебувжитловийбудинок.Тобуврозкішнийпалац,гетьособливий:величезний,зведенийізкаменю.Явитягнуввізитівкуйперевіривномер.Адресабулаправильна.Щож,вражає...Тількихібажцебудинок?

Яподзвонив.Увімкнуласяневеличкакамеравідеофону,іжіночийголосзапросивменеувійти.Навпротиворітвідчинилисядвері.Щойнояступивкількакроків,якдоменезгавкотомкинувсявеличезнийчорнийдоберманізлютимиочиматавелетенськимиіклами.Явженалагодивсятікати,ажтут,останньоїмиті,ланцюгнатягнувся,трохиздавившийомушию,івінзупинивсязакроквідмене,витягнувшилапи,гаркнувшитак,щопіназзубівдолетіладомоїхчеревиків.Післяцьоговінспокійнорозвернувся,нібимійскаженийперелякудостальзадовольнивйого.

—ПерепрошуюзаСталіна,—сказавменіДюбрей,колиминарештізустрілися.—Віногидноповодиться!

—ЙогокличутьСталін?—пробубонівя,потискаючийомуруку,водночаснамагаючисьурівноважитипульс.

—Мивипускаємойоголишевночі,томувденьвіннамагаєтьсятрошкирозім’ятилапи,колихтосьнавідується.Гостітрохилякаються,затепотімбільшеповажають!Заходь,ходизамною,—сказаввін,проходячипопередуменевпросторувітальню,оздобленумармуром,уякіййогоголосвідбивавсялуною.

Стелябуланадзвичайновисокою,анастінахвисілигігантськіполотнамайстрівустаровиннихзолоченихрамках.

Дворецькийулівреїдопомігзнятийзабравмоюкуртку.Дюбрейпопрямувавдосходів,іяпішовзанимтимимонументальнимищаблямизбілогокаменю.Посерединівисілавеличезналюстразпідвіскамиізчорногокришталю,якаважила,мабуть,утричібільшезамене.Нагорімизавернуливширокийкоридор,стіниякогобуливкритігобеленами.Ізновукартини.Істаровиннісвічники.Меніздавалось,щоя—укоролівськомупалаці.Дворецькийкрокувавупевненойговоривголосно,нібиябувзадесятьметріввіднього.Йоготемнийкостюмконтрастувавзісрібноюшевелюрою,неслухнянілоконимаяли.Біласорочказвисокимкоміром,шовковахустка.Вінздававсядещосхожимнадиригентаоркестру,якийвиходитьнасцену.

—Ходімодомогокабінету,тамзручніше.

—Гаразд.

Самезручністьменібулавкрайпотрібнавцьомунадмірнорозкішномумісці,якемалоспонукалододовіри.

Кабінетісправдібувзатишніший.Уздовжстінстояликнижковішафи,заповненікнигами,здебільшогодавніми.Версальськийпаркетбувукритийтовстимперськимкилимом.Важкітемно-червонішторидодавалиприглушеностіфарбам.Навпротивікнастоявмасивнийстілізчервоногодерева,часткововкритийчорноюшкіроюіззолоченимикраями.Настолілежалистосикнижок,тек,авцентрістоявгрізнийсрібнийрізакдляпаперу,якзнаряддязлочину,щойогопокинувубивця,квапливотікаючи.Дюбрейзапросивсістиводнезвеликихкоричневихшкірянихкріселбілястолу.

—Вип’єшщо-небудь?—спитаввін,наливаючисобісклянкуалкоголю.Кубикильодузатріщали,лускаючись.

—Ні,дякую,кращезгодом.

Вінспокійноковтнув,яжочікувавдізнатися,щозімноюбуде.

—Отже,слухай.Япропонуютаке.Сьогоднітименірозповідатимешпросебе.Тисказав,щовтебеповнопроблем.Яхочузнативсе.Невдаватимемоізсебебоязкихцнотливихдівчат—довіряйменіспокійно.Завваж,щозажиттяячувужевдостальбридкихречей,томуменінемазчогодивуватисячибутиприголомшеним.Зісвогобоку,будь-ласка,можешнешукативиправданьтому,щотивчоразбиравсяучинити.Япростохочупочутитвоюособистуісторію...

Вінзамовкізновуковтнув.

Булощосьнепристойневтому,щобпереповідатисвоєжиттянезнайомцю,розказуватищосьбільшезастандартніречі—робота,повсякденністосунки,щоденнарутина.Менібулострашнодовірятийому—цебулонемовдатийомувладунадсобою.Алеякоїсьмитіяприпинивставитисобізапитання.Япогодивсязвіритися,можливо,черезте,щоневідчував,щоменезасуджують.Крімтого,зізнаюсь,яввійшовугру.Зрештою,цедоситьприємно,переступившипорігобережності,матиуважнівуха,яківислухають,—такенечастотрапляється.Відчувати,щохтосьнамагаєтьсятебезрозуміти,осягнутиплинтвоїхдумок,глибинудуші.Прозорістьнеславивільненняінавітьпевнимчиномзахоплювала.

Япровівденьупалаці,якязвиквідтодійогоназивати.Дюбрейговоривмалоіслухавнадзвичайноуважно.Рідкоколитрапляютьсялюди,здатнітакдовгозберігатиувагу.Лишечерезгодину-двінашоїзустрічінасперервалажінкароківсорока.Вінпредставивменіїї:«Катрін,якійяцілкомдовіряю».Суха,зненадтоохайнозачесанимчорнявимволоссям,погановдягнена—мабуть,жіночесередовищесприймалоїїзпрезирством.ВонаскидаласянадонькупаніБланшар,принаймнісвоєюгарячковістю.ВонаприйшласпитатидумкиДюбреястосовноякогоськороткоготекстунааркушіпаперу.Незнаю,прощотамішлося.Вонанемоглабутийогодружиною—надтохолодноповодилася.Хтожвона—співробітниця?Асистентка?

Нашабесіда—читопакміймонолог—триваладообіду.Наобідмиспустилисявсад.Нейметьсявіри,щовцентріПарижаховаєтьсятакакраса.Катрінпішлазнами,протебуланенадтоговірка.Зазначу,щоДюбрейзновувдавсядодіалогу—збільшивкількістьзапитаньтавідповідей,наченамагаючисьнадолужитимовчазністьпротягомзустрічі.

Їжуподавслужник—нетой,щобувуранці.БагатийтарозкішнийстильДюбреяконтрастувавзістриманимиманерамитаодягомйогопрацівників.Йоговідвертістьнадаламенівпевненості,бо,коливінменетількислухав,явсежтакидививсянаньогозтривогою,хочайуважно.

—Тинебудешпроти,якщоКатрінлишитьсязнамипообіді?Вона—моїочійвуха,аіноді—міймозок.Віднеївмененемаєсекретів.

Доситьвідвертийспосібповідомитимене,щоїйусебудерозказано.

—Немаюжоднихзаперечень,—збрехавя.

Вінзапропонувавпрогулятисяпарком,щобирозім’ятиногипередпродовженням.Думаю,йомуцебулотреба,щобузагальнитисказанемноюпередобідом.

Потіммизібралисявтрьохуйогокабінеті.Спершуменібулонедужезручно,алеКатрінбулалюдиноютоготипу,проприсутністьякоїшвидкозабуваєш.

Колимивтомилисявідрозповідейпромоєкарколомнежиття,ужебуламайжесьомавечора.Катрінтихощезла.

—Янадусімциммаюподумати,—сказавДюбрейзамислено.—Тодісконтактуюзтобою,щобсповіститипротвоєпершезавдання.Залишсвоїкоординати.

—Першезавдання?

—Так,завдання,місію—якхочеш.Те,щотиробитимешвочікуваннінаподальшіінструкції.

—Невпевнений,щоостаточнорозумію...

—Типереживситуації,якітимчиіншимчиномзакарбувалисявтобі,спричинившиформуваннятвогосвітогляду,твоєїманериповедінки,твоїхстосунківзіншими,емоцій.Якнаслідок,тевсенепрацює,якщоказатипоправді.Якщожитимештакінадалі,життятвоєбуденічогеньке.Отже,требапровестипевніоперації,щобзмінитийого.

Менівидалосьнамить,щовінісправдівимахуєскальпелем,наготовленийробитиопераціїтарізатименімозокпростозараз.

Вінпровадивдалі:

—Можемоговоритипроцегодинами,алезтогонебудежодногозиску,якщовідхилитиметуповідомититобіпричинитвоїхнегараздів.Алетилишишсянещасним...Знаєш,коликомп’ютерпоганопрацює,требавстановитипрограмнезабезпечення,якепрацюєкраще.

—Єоднаприкрість:я—некомп’ютер.

—Убудь-якомуразітизрозумів,прощоя.Требаорганізуватисятак,щобтипереживкількаситуацій,отримавпевнийжиттєвийдосвід,завдякиякомутвійсвітоглядзмінитьсяітизможешперемогистрахи,сумнівитатривоги.

—Азвідкиязнаю,щови—хороший...програміст?

—Тиввійшовугру.Томувженемасенсуставитизапитання.Вонитількиживлятьтвоїстрахи,аїхужейтакбагато,якязрозумів.

Якийсьчасястоявімовчкидививсянанього,заглибившисьудумки.Вінвитримавмійпоглядбезкоментарів.Минулокількасекунд,якіменівидалисягодинами.Зрештою,яперервавмовчання.

—Хтовитакий,панеДюбрей?

—О,цежтесамезапитання,щоясобіставлючасвідчасу!—сказаввін,проводжаючименевкоридор.—Ходімо,япроведутебе.Хтоя?Хтоятакий?—розмірковуваввінуголос,ійогогучнаголосинарозлягаласяширокимисходами.

~3~

Тієїночіменінаснивсякошмар,страшнийякніколи.

Янібиопинивсявособливомуготелі.Буланіч.Дюбрейтакожбувтам.Мисиділиувеликійдужетемнійзалі.Височенністінибуличорні,якукарцері.Мерехтливесвітлопадалолишевідсвічок,щоширилизапахталоговоску.Дюбрейтримавуруціпапірецьінапруженодививсянамене.ПодалістоялаКатрін,усамійлишечорнійсорочцітанависокихпідборах,волоссяїїбулозібраневкінськийхвіст.Урукахвонатрималавеличезнийбатіг,якимразуразбилапопідлозі,видаючиприцьомусиплийрик—такричитьтенісист,котрийщойнопропустивм’яча,—нелишалосясумнівівуїїжорстокості.Сталінходивнавколовідв’язанийігавкавутактударамбатога.Дюбрейневідривнодививсяменіувічізнезворушністюлюдини,упевненоїувласнійусемогутності,тапротягуваваркушпаперу:

—Тримай,осьтвоямісія!

Явзявпапіртремтливоюрукоютаприхиливсядосвічок,щобпрочитати.Імена.Списокімензадресами.

—Щоце?

—Тимусишїхубити.Усіх.Цетвояпершамісія.Лишеперша.

БатігКатрінляснувпопідлозідужегучно,відчогособакабезперервнолютозагавкав.

—Алеянезлочинець!Янехочунікоговбивати!

—Цебудедобредлятебе,—відповівДюбрей,чітковиокремлюючикожнеслово.

Менеохопилапаніка.Ногитрусилися,щелепадрижалайнедавалаговорити.

—Алезовсім.Я...нехочу.Зовсім.Я...нехочу.

—Тобіцепотрібно.Повірмені,—сказаввінспокусливимголоском.Тижрозумієш,цевсечерезтвоюісторію.Щобвийтизмороку,требазануритисявморок.Небійся!

—Янеможу,—белькотівя.—Я...неможу.

—Утебенемаєвибору,—тиснуввін.

Дюбрейпронизувавменепоглядоміповільнонаближався.

—Непідходьте!Яхочупітизвідси!

—Надтопізно.Тинеможеш.

—Пустіть.

Якинувсядовеликихдверейзали.Вонибулизачинені.Япочавсмикатиїхщосили.

—Відчиніть!—волавя,лупаючикулакамиподверях.—Відчинітьдвері!

Дюбрейповільнонаближавсядомене.Яповернувсяспиноюдодверейтасхрестивруки.

—Винеможетеменепримусити.Янікогоневб’ю.

—Незабувай,тизобов’язався!

—Аякщоязнімуізсебезобов’язання?

ВідмогозапитанняДюбрейгучнорозсміявся—івідтогодемонічногосміхувменезастиглакров.

—Учомуріч,чоговамтаксмішно?

—Якщотивідмовишсявідзобов’язань...

Скривившись,вінповернувсядоКатрін,якаподивиласянаменеізжахливоюпосмішкою—гримасою,відякоїменеледьнезнудило.

—Якщотивідмовишсявідзобов’язань...—вінговоривповільно,авогнівідбивалисянайогообличчідиявольськимсвітлом.—Якщотивідмовишсявідзобов’язань,—повториввінмакіавеллівськимголосом,—явпишутвоєім’ядоцьогопереліку...іпередамцейсписокіншому...

Цієїмитіяпочув,якзаспиноюклацнувзамок.Яповернувся,відчинивдвері,відштовхнувприслужникайкинувсятікати.

ГолосДюбреяпереслідувавмене,розлягавсястрашноюлуноюкоридорамитасходами:

—Тизобов’язався!Зобов’язався!Зобов’язався!

Япрокинувся,ажпідстрибнувши,спітнілийтазадиханий.

Усвідомивши,щоявдома,оточенийзнайомимиречами,яповернувсядореальності.Ярозумів,щоцебувпростотривожнийсон,алетакожцілкомусвідомив,щодійсністьможененадтовідрізнятисявіднічнихпригод.Зрештою,янічогонезнавпроДюбреятайогосправжнінаміри...Явписавсявгру,незнаючиніїїправил,ніфіналу.Зрозумілобулолишете,щовідмовитисьянеможу.Такібулиправила,іябувнастількидурний,щопогодився...

Булашостагодина.Япідвівся,повільнопочавзбиратисянароботу.Життязновувходилоусвоїправа,ітребабулоповертатисянаробочемісце,хочасамадумкапроповерненнявцезміїнекодлонеймовірногнітиламене.

Ванессачекаланамоюпояву,щободразуж,покияйшовдосвогокабінету,повідомити:

—Незнала,читиприйдеш,чині,тому,вочікуваннізвісткивідтебе,нескасовувалатвоїхзустрічейнасьогодні.Мушусказати,Фостеріненадтозрадівтвоїйучорашнійвідсутності.Алеятебеприкрила.Сказалайому,щовтебеголосбувледьживийітисправдізахворів.Нехочухвалитися,алеякбинея—вінбинізащотобінеповірив.

—Дякую,Ванессо,тидужезапомогла.

Ванессаобожнювала,коливидаваласянагодадовестиіншимсвоюнезамінність;якщонагодинебуло—вонаїїстворювала.Насправдіжяніколинедізнаюсь,чиФостерівзагаліпомітивмоювідсутність...Вонанастількипотребувалавизнаннятавдячності,щоцілкоммоглазігратиподвійнугру—іпітиотриматиподякувідшефазате,щодоповілапромоюнеправомірнувідсутність...Яїїчерезтакебоявсяякчуми.

ЛюкФостері,начальниквідділунаймуфінансистівібухгалтерів,був,своєючергою,підзвітнийҐреґуаровіЛарше—директорупідрозділурекрутингувнашійкомпанії.«Дункерконсалтинг»,якєвропейськийлідеругалузілюдськихресурсів,мавдвавеликихпідрозділи:рекрутингтаосвіта.Задвамісяціпомоїйпоявікомпанія«Дункерконсалтинг»вийшланабіржу.Відтогофактунашпрезидентнабравсяпихи,начебувлідероміндексуСАС403,хочафірмамалавсьогокількасотеньпрацівниківнатрикраїни.Першимжейогорішеннямпіслявиходукомпаніїнабіржубулопридбаннялюксовогоавтомобілязшофером.Требажбуловикористовуватичеснозаробленігроші.Другимрішеннямбуловинайнятиперсональногоохоронця,немовкотуваннянаПаризькійфондовійбіржіодразуперетворювалойогонацільдлямісцевогокриміналітету.Охоронецьучорномукостюмійтемнихокулярахвсюдиходивзаним,озираючиськругоміскосадивлячисьубікуявнихснайперів,якіпоховалисяподахахбудівель.Аотщодійснорізкозмінилосянаступногодня—такцезвичнаповедінкавкомпанії:відтеперочікожногопрацівникабулиприкутідоблакитноїлініїкотуваньакцій.Спочаткувсізаходилисягративцюгру,сповненіентузіазмувідспостереженняпостійногозростання.Алепотімнаційгрізациклилосявсекерівництво.Компаніямалатеперщоквартальнопублікуватисвоїдані—очевидно,щонедостатньовисокіпоказникиспричинятьпадінняакцій.Начальстворегулярнорозповсюджувалозаявидляпреси,аледужескладнобулоневпинноматидобріновини.Сенсаціїтрапляютьсянещодня,протекомпаніямусила«підтримуватисвоюприсутністьумедіа»,якказавнашпрезидент.Годуватипресупостійнимпозитивомсталоспочаткудужеважкоюроботою,апотім—рабством.

3CAC40(відфр.CotationAssistéeenContinu)—найважливішийфондовийіндексФранції.

Рокамикомпаніярозвиваласязарахунокпрофесіоналізму,серйозногопідходу,якостінадаванихпослуг.Щоразувинаймгідногоспеціалістадляклієнтабувпередусім.Докладаливсіхзусиль,щобзнайтирідкіснуперлину,кандидата,якиймавнетількипотрібнізнаннятанавички,алейхарактер,натуру,щопідходитьдляатмосфериклієнта,допоможеінтегруватися,узгодитивсезновимначальствоміуспішновиконуватипокладенінаньогозавдання.

Відмоментумоєїпоявинабіржівсезмінилося:учорашнєсталовторинним.Головнимибулибізнес-показники,якіназивалипресівкінцікварталу,тобтокількістьпрацівників,найнятихнашимиклієнтами.Усюорганізаціюпроцесівбулоперебудовано.Крімрекрутингу,усіконсультантивиконувалищейрольаналітиківринку.Цевзагалібулонедлямене.Алетребабулозабудь-якуцінуприводитиновихклієнтів:контракти—«цифри».Правилополягаловтому,щобприсвячуватимінімумчасуспівбесідамдляприйомунароботу,амаксимум—аналітиці.Роботавтрачаласвоюсуть,губиласвятенність,якудосімалавмоїхочах.

Стосункиміжколегамизмінилисьтаксамокардинально.Товариськість,команднийдух,якийпанувавдвапершімісяці,поступивсямісцемвідчайдушномуегоїзму—коженгравзасебе,внутрішняконкуренціянеймовірнозросла.Зрозуміло,щокомпаніявідцьоговтрачала,оскількикоженнамагавсявивернутись,коженпрацював,намагаючисьустромитипалицівколесаколезінашкодуспільнимінтересам.Звичайнож,уженетакбагаточасувитрачалосьнавештаннябілякавовоїмашини,нависміюванняляпівіпобрехеньок,почутихвідкандидатів.Алетімоментирозвиваливідчуттяприналежностідокомпанії,допомагалиполюбитиїїітакимчиноммотивувалинасслужитиїїінтересам.

Зрештою,щоєкомпанія,якнеугрупованнялюдей,яківідчуваютьемоції,разомпрацюючинадоднимпроектом?Оттількималюванняабстрактнихцифрпроектомненазвеш.Апідвищеннявнутрішньоїконкуренціїміжнаминесприялопозитивнимемоціям...

Задзвонивтелефон.Ванессаповідомила,щоприйшлалюдинанапершузустріч.Язазирнувущоденник:запланованощесім.Довгийденьчекавнамене.

Яшвиденькопроглянувпошту:сороквісімповідомленьзаодиннещаснийпропущенийдень.ЯзразужклацнувполистувідЛюкаФостері.Теминемає—якзавжди—лишелаконічнеповідомлення:

«Слідназдогнатипропущенузаденьроботу.Нагадую,щовийтаквідстаєтевідмісячнихзапланованихпоказників.

Щироваш,

Л.Ф.»

Отейого«щиро»,якевставлялосявпідписавтоматично,булоякосьгетьнедоречне.Отримувачівкопії:ҐреґуарЛаршеі...всіпрацівникикомпанії.Дурня,тайгоді.

Яприйнявкандидатанавакансію,розпочавспівбесіду.Менібулоскладносконцентруватисяназавданні.Третьогодняявийшовізкабінету,твердовпевнений,щобільшетудинеповернусь.Умоємумайбуттінебуломісцяційроботі.Зрештою,ялишивсяжити—іщеневсіданівмізкахоновилися...Цемісцездавалосячужим,мояприсутністьтутнемаласенсу.Нароботібуланаявнахібащомоязовнішняоболонка.

Менівдалосявтектиосьомій—можнасказати,пощастило.ЩойноявийшовізбудівлінаавенюОпера,якдоменепідскочивмолодикусинійкепці.Блідийяксмерть,напівпрозоріблакитніочі,жоднихемоційнаобличчі.Ямимохітьпозадкувавнакрок.

—ПанеГрінмор?

Япочекав,першніжвідповісти:

—Так...

—ПанДюбрейнавасчекає,—сказаввін,показуючинаприпаркованийчорний«мерседес».

Янебачивнікогочерезтонованескло.Простопішовзанимдомашини.Вінвідчинивменізаднідверцята,явмостився,дещонервуючи.Салонтрохипахшкірою.Дюбрейсидівпоряд,алезавдякипросторомусалонуміжнамивсежтакизберігаласядистанція.Замитьдотого,якмолодикзачинивзамноюдверцята,яперехопивзаінтригованийпоглядВанесси,якатоїмитісамевийшлазроботи.

«Мерседес»рушив.Трохипомовчавши,Дюбрейсказав:

—Типізновиходиш.

—Яінодійпізнішевиходжу,трапляється,щойодев’ятій,—сказавя,радий,щотрохирозбавивтишу...яказгодомвідновилася.

—Ябагатодумавпротвійвипадокібачу,щотизаваленийпроблемами,якінакладаютьсяоднанаодну.Алевцентрі—твійстрахпередлюдьми.Незнаю,наскількицеусвідомлено.Однактинетількибоїшсясамовиражатися,тинавітьбоїшсявисловитисвоїбажання—тобідужескладнойтипротиволііншихіщирозаявитипровідмову.Коротше,тинеживнасправді,тидужебагаторобивзадляіншихчерезстрахзаможливуреакціюнатвоювідмову.Першізавдання,якіятобіставитиму,матимутьнаметіпривчититебеборотисязісвоїмстрахомібутивзмозівисловитинезгоду,насмілитисясуперечитийвисловлювативласнібажання,щоботримуватите,щотобіпотрібно.

Потімтребазвикнутидотого,щотинезавждибудешхоч-не-хочвідповіднимдоочікуваньоточення,незавждивідповідатимешїхнімкритеріям,цінностям;тинасмілишсявиявлятисвоювідмінність,навітьякщочасомвонабудедивною.Коротшекажучи,відійтивідконцепціїтвогопрагненнядогоджатийнавчитисяненадтоперейматисядумкоюіншихпротебе.

Колитицілкомприймешусісвоївідмінності,тизможешбачитинесхожістьіншихі,запотреби,адаптуватисядонеї.Тинавчишсякращекомунікувати,навчишсяконтактуватизнезнайомцямитастворюватиатмосферудовіри,щобтебесприймалилюди,якінеможутьмислити,якти.Алеспочаткутимаєшзрозуміти,щоробитьтебеунікальним.Віншомуразітакі«щезатимеш»накористьінших.

Ятакожнавчутебепереконуватилюдей,щобдомогтисябажаного.Потімядоведутебедотого,щотинасмілишсяекспериментувати,реалізовуватиідеїтаконкретизуватимрії.Зірвузтебетеярмо,щогнітитьтебе,хочатицьогонеусвідомлюєш—небачиш,яквонозводитьвпекло.Язвільнютебевіднього,щобтимігжити—іжитинаповну.

—Іябудузобов’язанийвиконуватищосьтаке,абинавчитисяцього?

—Гадаєш,цевтобіякосьрозвинеться,якщойнадалітакнікчемнітимеш,якдосі?Тийтакпобачив,кудитебезавелотакежиття...

—Оцедякую,щонагадали,боязабув.

—Навітьякбинедійшлодотихкрайнощів,Алане,якщонежититак,якхочеться,—життябудетривалимінудним.

—Немапотребименепереконувати—вивбудь-якомуразімаєтемоїзобов’язання...

«Мерседес»доїхавдобульваруОсманіповернувнаавтобуснусмугу,жвавообганяючивсімашини,щостояливкорку.

—Тількистикнувшисьізреальністю,типобачиш,щовонанетакавжейстрашна,щотиможешдозволитисобіте,чогонедозволяєшсьогодні.Яхочузмінититвоєставленнядожиттєвихподій.Учора,колислухавтебе,якількаразівбувздивованийтвоєюманероюрозповідіпроповсякдення.Япобачив,щотичастоприймаєшрольжертви.

—Рольжертви?

—Цевислів,якийописуєспосібсамопозиціонування,доякогоненарокомвдаютьсядеякінеобережні.Вінполягаєвтому,щолюдиживутьяктрапиться,роблятьщоскажуть

іживотіютьтак,нібитонічоговіднихнезалежить.

—Янедумаю,щоя—такий.

—Звісно,тинеможешцьогопобачити,алетичастоставишсебевпозиціюжертви,коливикористовуєшвисловиназразок:«Умененемаєшансів»,«Усевідбулосянетак,якяхотів»,«Менібулобкраще,якби...»Підчаствоєїрозповідіпросебе:тільки-ноякасьподіяйшланетак,яктихотів,тиобов’язковододававщосьтипу«щегірше»чи«шкода»,«табайдуже»,алетиказавценечерезмудрістьіправильнесприйняттяситуації—ні,тиказавцеізжалем.Цепокірливеприйманняситуації,тинавітьінодісамкажеш,щотонебувтвійвибір.Атоді...часомтипочинаєшнавітьжалітися.Усецесвідчитьпроте,щотипідладивсяпідрольжертви,потураєшцьому.

—Можливо,яйприйнявцюроль—несвідомо,—алеязовсімнепотураю!

—Потураєш.Тивимушеношукаєшуцьомупереваги.Такпрацюєнашмозок:щоразувінведенасдотого,щовважаєза«найкращийвибір».Себтовпродовжжиттязакожноїситуаціїтвіймозокобирає,щотивмієшробити,щоботриматите,щоздаєтьсятобінайзручнішим,щодастьнайбільшепереваг.Увсіхтак.Проблемалишевтому,щоминемаємодоступудовсієїпалітривибору...Деякілюдирозвиваютьсвоєставленнядоплинуречей,відпрацьовуютьманеруповедінки.Тому,колинастаєтачиіншаситуація,їхніймозокмаєширокугамуможливихреакцій.Іншіжроблятьбільш-меншоднейтесаме—томуйарсеналїхнійнезбільшується,і,відповідно,наявнийвибірїхгетьневлаштовує...

Наведутобіконкретнийприклад:уявисуперечкудвохнезнайомцівнавулиці,колиодинзнихнесправедливодорікаєдругому.Якщовцьогодругогоасортиментреакційнемоварфазіструнами,вінможеобирати,якуструнусмикати.Може,наприклад,пояснитипершому,щотойпомиляється,чизвестикритикунанівецьжартамийгумором,ачипонаставитинезручнихзапитань,щобпершийпочаввиправдовуватися.Абожвінможепоставитисебенайогомісце,спробуватизрозумітивитокидорікань,виправитипомилку,зберегтидобрістосунки—чизрештоюпроігноруватийузагаліпітигетьсвоїмшляхом...Такот,якщовінздатнийнацевсе,йогомозокмаєбагатоможливостейвідповістиієвисокавірогідністьтого,щовіноберенайкращийзваріантів,щослужитьйогоінтересам,надаєйомупереваги.Атеперуяви,щойдетьсяпрокогось,хтовзагалінезнає,якцимкористуватися,—найвірогідніше,утакогобуделишодинвибір:початиображатидругогочисхилитисяйпідкоритися.Убудь-якомуізцихдвохвипадківцебудейогонайкращийвибір.

—Визаразкажете,щоядещообмежений,чияк?

—Скажімотак:успецифічномуконтексті,уякомуречівідбуваютьсянетак,яктиволівби,—дійсно,утебемаловибору;ти,найімовірніше,такчиінакшеприйматимешпозиціюжертви.

—Уявімо,щоцеправда:якіжмоїперевагивтакомуразі?

—Якявчорапереконався,тобіподобаєтьсящосьробитидляіншихзісподіванняминавдячністьзатвої«жертви».Апотомутитрохилюбишпобідкатися,щобтебепожаліли—такимчиномтинамагаєшсяздобутисимпатію.Міжнамикажучи,топусте:доведено,щолюдямподобаютьсялишеті,хтосвідоморобитьвибіріживетак,яксправдіхоче.Зрештою,твійплачЄреміїподобаєтьсялишетобісамому...

—Поприце,об’єктивно—справдіоб’єктивно—ямавменшешансівнастартівжитті,ніжінші.Початихочабізсоціальногопрошарку,ізякогоявийшов.Шкода,аленабагатолегшебутищасливим,якщонародитисявзручномусередовищі,вякомуєвсе,чогохочеться.

—Припини!Цевседурість.

—Зовсімні!Усісоціологикажуть,щодіти,яківиросливдобробуті,застатистикою,маютьбільшеможливостейздобутикращувищуосвіту,ніждітиізсімейсередньогодостатку,аотже,маютькращіпрофесії.

—Алежщастятутнідочого!Можнабутинещасливимінженером.Можнабути

щасливимробітником.Хочатийсамкадровик.Несправедливість—здебільшоговлюбовійосвіті,якідитинаотримуєвідбатьків;самевідцьогойзалежитьмайбутнєщастя.Згоден,буваютьті,докогодолянеласкава.Тацеажніякнестосуєтьсясоціальногосередовища—цестосуєтьсядітейіавторитету,щобїхвиховувати.Подивисьнавколосебе!

—Якщойтак—навітьуцьомуаспектівжодномуразінеможнасказати,щоменіпощастило!Умененавітьбатьканебуло!

—Цетак.Алежтепертидорослий—можешнавчитисячогосьіще,крімякплакатисьіжалітися.

«Мерседес»звернувнабульварМальшерб,азвідтивзявнапрямокнаБатіньоль.Те,щоговоривДюбрей,дошкуляломені.

—Алане...

—Що?

—Алане,жертвинебуваютьщасливими.Чуєш?Небувають.

Вінпомовчавхвилину,нібидаючичассловампристатидомоїхдумок.Те,щовінсказав,начещосилиштрикнуломеневсерце,айогомовчанняятрилощебільше.

—Ну,гаразд,тощожробити,щобнезанепадатидороліжертви?Бо,якщоцещейнесвідомо,янебачу,якменіцьогопозбутись...

—Якнамене,найкраще—тонавчитисявчинятиякосьінакше.Зновужтаки,якщоставатижертвою—твійнайкращийвибір,тоцетому,щотвіймозокнезнаєіншихваріантів.Їхтребарозвинути.Розумієш,уприродінемаєбутипорожнечі.Якщотинамагатимешсяпростопозбутисяроліжертви,незаміщуючиїїжодниминавичками,—ні,такнеспрацює.Краще,щобтипобачив,щоможешповодитисьякосьінакше.Азгодом—япевен—твіймозокшвидкосамобереновийваріантдій,якщотойбудебільшкорисним.

—Іщожбудецимновимваріантом?

—Щож,навчутебедомагатисябажаноговповсякденномужитті.Якщоопануєшце—нематимешпотребиставатижертвою.Слухай,язнаю,щоцегетьнесмішно,алетименевразивучора,колирозповівпроте,щоневдачіпереслідуютьтебенавітьудрібничках.Тисказав,що,яккуплявбагетухлібівні,отримавперепечений,хочалюбиш,щобвінбувзовсімбілий.

—Справді.

—Алежценікудинегодиться!Нібитинемігсказати:«Ні,цейперепечений,дайтетой,щопоряд».

—Авжеж,ямігсказати!Простонехотівтурбуватипродавчиню,уякоїдовжелезначергаочікує,—тайповсьому.

—Вонавитратитьнацедвісекунди.Тикращеїстимешперепеченийхліб,якийнеподобається,аніжзаберешунеїдвісекунди!Ні!Правдавтому,щотиненасмілюєшсяїйсказати.Тибоїшсясуперечити,щоботриматипотрібне.Тибоїшся,щовонасприйметебеяквибагливого,неприємного,щотиїйнесподобаєшся.Тибоїшсяроздратуванняіншихпокупцівучерзі.

—Може,йтак.

—Якпомреш,нанадгробкунапишуть:«Нічогонедосяг,ніколинемавбажаного,затевсівважалименелюб’язним».Чудово.

Меніставалозле.Явідвернувсявідцієїлюдини,якабентежиламенесвоєюпромовою,ідививсянавулицю,накрамниці,налюдей,щойшлиповз.

—Уменеєчудовановина,—сказаввін.

—Що,справді?—скептичноперепитавя,навітьнеповертаючись.

—Чудовановинавтому,щоцевсевминулому.Відтепертинеїстимешперепеченийхліб.Ніколибільше,—сказаввін,пильнороздивляючисьнавкруги.—Владі,зупини.

Водійзупинив«мерседес»іввімкнуваварійку.Машиниоб’їжджалинас,сигналячи.

—Чогобажаєш?—спитавДюбрей,показуючинахлібівню?

—Зараз—нічого.Зовсімнічого.

—Чудово.Заходиш,просишхліб,тістечкочищещось.Колитобійогодають,знаходишпривід,щобвідмовитисьівзятищосьінше.Вигадаєшіншийпривідзновувідмовитисьвіддругоговаріанта,ащетретьогойчетвертого.Потімскажеш,щотинічогонехочеш,івийдеш,нічогонекупивши.

Менізанудилопідложечкою,обличчязапалало.Секундп’ятнадцять,неменше,янемігвичавитинізвуку.

—Янезможуцьогозробити.

—Зможеш.Переконаєшсявцьомузакількахвилин.

—Цепонадмоїсили!

—Владі!

Водійвийшов,відчинивменідверцятатастояв,чекаючи...ЯпаливДюбреяпоглядом,потімзнехотявийшов.Поглянувнахлібівню.Натовппокупцівпередзачиненням.Моєсерцекалаталощосили.

Яставучергу,нібивонабуланаешафот.УпершезачасмогоперебуванняуФранціїзапаххлібаменевідштовхував.Усерединівсегуло,якназаводі.Продавчиняповторювалазамовленняпокупцякасирці,акасиркаголосноповторювалазамовленнятаприймалаоплату,покиїїколегаобслуговуваланаступногопокупця.Справжнійвідпрацьованийконвеєр.Колинасталамоячерга,замноювжебуловісім-десятьіншихпокупців.Яковтнувслину.

—Прошупана?—продавчиняпронизливодивиласянамене.

—Багет,будьласка.

Мійголосбувглухий,начезастрягугорлі.

—Багетдляпана.

—Євродесять,—сказалакасирка.

Наязикувнеїбулаволосина,івонабризкаласлиною,колиговорила,аленіхтонепереймавсязахиститивідтогохліб.

—Прошупані?

Продавчинявжезверталасядонаступногопокупця.

—Булочкуізшоколадом.

—Булочкуізшоколадомдляпані.

—Перепрошую,увастамлежитьнетакийперепечений,дайтейого,будьласка,—змусивясебевимовити.

—Зпані—євродвадцятьцентів.

—Тримайте,—сказалапродавчиняіпростягнулаіншийбагет.Дівчино,щовам?

—Хлібдлятостів,поріжте,будьласка.

—Перепрошую.Ятакивізьмувисівковийхліб.

Нарізнамашинаперекриламійголос.Вонанечуламене.

—Хлібдлятостівдлядівчини!

—Одинвісімдесят.

—Прошупані?

—Ні,перепрошую,—повторивя.—Зрештою,явізьмувисівковийхліб.

—Висівковийхлібразомізбагетомдляпана!

—Цебудетрип’ятнадцять,—сказалакасиркакрізьбризки.

—Вашачерга,хлопче.

—Ні,цебулозамістьбагета,анеразомзним.

—Двахліба,—сказавхлопець.

—Тодідваєвроп’ятьцентівізпанаідвадесятьізхлопця.

—Прошупані?—спиталапродавчиня.

Менібулодужезле.Менізабраклосміливостіпродовжити.ЯкинувпогляднаДюбрея.Водійстоявбілямашини,схрестившируки,іпильнодивився.

—Половинубагета,добрепропеченого,—сказалалітняжінка.

—Перепрошую,—сказавяпродавчині,—япередумав.Шкода,алея,зрештою,такитакожвізьмуполовинубагета.

—Гей,тапаннезнає,чогохоче,—сказалавонарізкимголосом,беручиіншуполовинубагета,відрізанудлябабусі.

Явесьпалав,ажспітнів.

—Шістдесятцентівізпаніістількиж—ізпана.

—Прошупані?

—Ящедумаю,—відповіладівчина,дивлячисьнатістечка,вочевидь,ізвідчуттямпровини.

Їйтребабулооцінитикількістькалорійукожному.

—Паніщемаєпроблеми?—запиталапродавчиняпідозріло.

—Слухайте...ясправдіперепрошую...язнаю,щоцедратує,але...хлібдлятостів.Думаю,щоменітребасамехлібдлятостів.Точно.Хлібдлятостів!

Вонаподивиласянамене,неприховуючироздратування.Яненасмілювавсяобернутися,алеменіздавалось,щопокупціпозадузаразсхоплятьменезакомірівикинутьгеть.

Зітхнувши,вонаповернулася,абивзятихлібдлятостів.

—Стійте.Зупиніться.Зрештою...

—Так?—запиталавоназлимголосом,намежізриву.

—Я...нічогоневізьму,нарештіявирішив.Дякую.Перепрошую...дякую.

Яповернувсяйпішовкрізьусючергупокупцівізпохиленоюголовою,недивлячисьнанеї.Явийшовбігцем,яккрадій.

Водійчекавнамене,відчинившидверцята,начепередміністром,алеменібулотак

соромно,якмаломухлопцю,котрогоспіймалинакрадіжціцукеркизвітрини.Язаскочиву«мерседес»,обливаючисьпотом.

—Тичервоний,яктібританці,щоприїздятьзасмагатинаЛазуровийберег,—сказавДюбрей,дужезадоволений.

—Несмішно.Гетьнесмішно.

—Бачиш,требабулотебетрохисильнішештовхнути.Алеобіцяю—закількатижнівтибудешздатнийробитицезапросто.

—Алеменіценецікаво!Янезануда!Терпітинеможузануд,якідратують,вимагають,абивсібігаличерезїхнізабаганки!Янехочубутисхожимнатаких!

—Алейдетьсянепроте,щобнудити.Янезмушуватимутебекидатисязкрайнощівукрайнощі.Япростохочу,щобтиміготриматибажане,небоявсятрошкипотурбуватилюдей.Алехтозмігмаксимум—зможемінімум.Томуяспонукатимутеберобититрохибільше,ніжпотрібно,щобтипочувавсязручно,колипросиште,щоприроднопросити.

—Тощобуденаступниметапом?

—Найближчимчасомтибудешвідвідуватищонайменшетрирізніхлібівніщодняідвічіпроситизамінитите,щотобідали.Нічогоскладного.

Упорівняннізтим,щоящойнопережив,цебулоприйнятнимзавданням.

—Протягомякогочасу?

—Покидлятебеценестанеприроднимітобінетребабудедокладатизусиль.Пам’ятай:тиможешвимагати,алебутиприцьомуввічливим.Необов’язковобутихамом.

«Мерседес»зупинивсябілямогобудинку.Владівийшовівідчинивдверцята.Війнулосвіжимповітрям.

—Приємноговечора,—попрощавсяДюбрей.

Явийшов,невідповідаючи.

Етьєнвислизнувз-підсходів,витріщившисьнаавтівку.

—Тиба,панвеселяться,—сказаввін,наближаючись.

Вінузявшапкуйпочавблазнювати,недаючименіпроходу:

—Панепрезиденте!

Япочувавсязобов’язанимдатийомукількамонет.

—О,пандужедобрий,—хрипнуввініудавановвічливовклонивсязізлимобличчямлюдини,яказавждиотримуєвсе,чогохоче.

***

ІвДюбрейнатиснувкількакнопокнамобільному.

—Добрийвечір,Катрін.Цея.

—Нуяк?

—Покищовінслухається.Усейдезапланом.

—Недумаю,щоцетриватимедовго.Дужесумніваюся.

—Тизавждидужесумніваєшся,Катрін.

—Вінзбунтується.

—Титаккажеш,ботизбунтуваласябнайогомісці...

—Може,йтак.

—Убудь-якомуразіявпершебачулюдину,щотакбоїтьсябодайвласноїтіні.

—Самецейнепокоїть.Томуяйдумаю,щовінненаважитьсяпостійноробитите,щотийомунаказуєш.

—Саменавпаки.Йогострахнамвигідний.

—Якце?

—Якщонезахочепродовжувати,віноднакововсевиконуватиме,принаймні...черезстрах.

Тиша.

—Якийтинещадний,Ігорю!

—Так.

~4~

Напочаткутижняязнавужевсіхлібівні18-гоокругу.Наприкінціекспериментуядослідив,щонайкращийхлібпродаютьзадвакрокивідмене,деяйогонайчастішейкупляв.Щонайменше,вінбувзапакований.

Якуплявтрибагетищодня—надлишоквіддававЕтьєну.Тойспочаткурадів,апотіммавзухвалістьзаявити,щойомунабридлоїстихліб!

Людськанатуравлаштованатак,щозвикаєдовсього.Ну,майжедовсього.Мушувизнати:те,щовимагалонадлюдськихзусильспочатку,потребувалолиштрохирішучостізатиждень.Алецевсежтакивимагалосвідомогорішеннявідмене.Менітребабулопідготуватися.Одногоразувхлібівніязустрівсвогосусіда,імирозмовляли,покистояливчерзі.Колинадійшламоячергайменідалиперепеченийбагет,умененеспрацюваврефлексзамінитийого.Моюувагувідвернуларозмова—іцьогобулодостатньо,щобповернуласядавнязвичкаавтоматичногоприйняттявсього,щозапропоновано.Тобтояпочаводужувати,аленевилікувавсяостаточно.

Моєжиттявкабінетітривало,щебільшпохмуре,ніжзавжди.Чицебуловідпогіршенняатмосферивколективі?БожЛюкФостерізапропонувавпрацівникамсвогодепартаментузбиратисяразомізнимнавосьмуранкудляранковоїпробіжки.Вінбувтугийнакреатив,томутакудурнюсамневигадавби—узявізякоїськниженціїпротімбілдингустилі«Якзробитизпрацівниківкомандупереможців»...Убудь-якомуразіпроектдостеменнобувсхваленийнагорі,бойогобос,ҐреґуарЛарше,установивдушовікабінивкомпанії.Отакафантастика.

ТеперконсультантизранкудихалинаповнілегенівихлопнимигазаминаавенюОперайвулиціРіволіаботрішечкичистішимповітрямТюїльрійськогосаду.Усібіглимовчазні.Мійначальникбувтакийсамобалакучий,якотойкопачізбюроритуальнихпослуг.Вочевидь,головноюметоюакціїбулорозпалитибойовийдухпрацівників,анерозвиватикомунікативність.Фостерітримавдистанцію,якзавждинароботі.Яздійсниввеликийподвиг:відхиливйогопропозицію—усежтакидалисявзнакипоходенькихлібівнями18-гоокругу.Мійболіснийдосвідізбейсболуназавждивідвернувменевідспорту.Тощобящезмішавсязнатовпомзадиханиххлопів,якіуявилисебедужемужніми,бомаютьфізичненавантаження,—ні,товжезанадто.Дотогожяненавидівідіотськузвичкупотімусімгуртомітийтовктисяголимивдушових.ЯнемавніякогобажаннядивитисянаначальникавкостюміАдама.Ащеменіздається:щобільшечоловікихочутьбутимужніми,тобільшеїхняповедінкастаєсексуальнонеоднозначною.Отузятитойритуал,колифутболістиобмінюютьсяфутболкамипісляматчу,змішуючисвійпітізпотомсупротивника.

Щодняяприходивзап’ятьхвилиндев’ята:явжебувнаробочомумісці,коликомандаповерталасязранковихзвершень.Чіткийсигнал:висобібавитеся,адехтопрацюєщосили...Інедорікнешменінічим.

Однакменесталинамагатисявшпилитивідчутночастіше.Один-єдинийразФостеріутнувщосьновеньке,аянедолучився.Вінпочавшукатинайменшогоприводу—якоїсьпомилкиабойбезнеї:токолірсорочкинетакий,точеревикинетакначищені,тонадтодовгобалакавізкандидатомнароботу.Докорисипалисябезперестанку,вартобулолишперетнутися—безбридкихкоментарівнеобходилося.

Алеменідошкулялогетьінше:кількістьпідписанихконтрактіврекрутингу.Коженконсультантмавзавданнязнаходитипідприємства,якіскористаютьсяйогожпослугамифахівцязпошукупрацівників.Коженгравнадваполя:рекрутеріпіарник.Відмоментувиходунабіржудругеполевисунулосянапершийплан.Кожномуконсультантовівизначавсяпотрібнийперсональнийпоказникуспіху,віддосягненняякогоотримуваласьвинагорода.

Мизаходилисящопонеділказбиратисянанарадузпросуваннякомпанії.Це,вочевидь,уженебулавигадкаФостері—вінбувнадтозакритийіненавидівперебуватисереднас.Мабуть,йогозмусивЛарше.ПротеЛюкФостерібуврозумникомізмігуникнутигидкогозавданнярозважатиціщотижневіпосиденьки.Ларшеробивцесам—вінполюблявзабиватисобоюефірівсюдивтручатися.Фостерізалюбкимовчавукуточку,удаючиексперта,якийнерозтуляєротабезнагальноїпотреби.Зайвийразбратиучатьудебатах

плебсавіннезбирався,лишезневажливодививсянанас,маленьких,інудьгував,вочевидь,запитуючисебе,навіщовсімцимблазнямкончепотрібнобезупинноповторюватитусамудурість.Осьуцьомуостанньомуаспектівін,безперечно,непомилявся.

СьогоднівкоридоріязустрівТома—свогоколегу.

—Тиба!Амидумали,типомеріщепозавчора!—глузливокинуввін.

Егей,старий,якбититількизнав...

—Мабуть,підчепиввірусізвалився.Нічого,ужевидужав.

—Тані,яжнічогонемаюпроти,—сказаввін,задкуючи.—Хочавастутусіхбивлаштувало,щобзахворівя—абияхочразнаприкінцімісяцянезганьбиввас,якзавжди!

УТомабулинайкращірезультатисереднасусіх,івіннепроминавможливостіпроценагадати.Усяпланетамалабутивкурсі.Явизнаю,щойогопоказникибулидоситьвражаючими.Цейтрудоголікпрацювавбезупинно,постійнолишавсябезобідуітакконцентрувавсяназапланованихпоказниках,щозабувавпривітатисязколегами,пробігаючикоридорами.Дотоговінзасловомукишенюнелізікориставсякожнимприводомзмуситиговоритипросебе,голосноповторювавсвоїквартальнірезультатичисповіщав,щойомувперукарнізробилизачіскузаостанньоюмодоюабощонапередоднівінвечерявулюксовомуресторані.Неоминавбодайнайменшоїможливості,абиповикаблучуватись:вінчув,щокажутьінші,тількивтомурозрізі,уякомуцедавалойомузмогунагадатипросвоювеличність,своїдосягнення,успіхи,надбання.НедайБогсказати:«Утебегарнеавто»,—цебулодлянього,якодайогоособистості,йогорозуму—віндякувавізпосмішкоюпереможця.Зньогоставалощейназватиім’яякоїсьзнаменитостізтакоюсамоюавтівкоючинеобережновикритивамтаємницюприголомшливоїсуми,якувінвитративнамашину.Усеслугувалодляпідвищенняіміджу—відбрендіводягучиаксесуарівдоFinancialTimesуньоговрукахзранку,відзачіскидовиборуфільмівікнижок,яківінобговорювавзастолом.Віннічогонеказавпростотак.

Водночаснічогоневиказувалойогоособистогосмаку.Коженжест,кожнеслово—тобулиелементиякогосьулюбленогоперсонажу,якоговінстворивізсебеізякимсебеототожнював.Лишоднепитанняпоставало:робиввінцещирочибрехавсамсобі?

ЯчасомуявлявТомаголимнабезлюдномуострові—безкостюмаArmani,безкраваткиHermès,безчеревиківWeston,безбарсеткиVuitton,безплановихпоказниківібезздобуттяслави.Анідушінасотнікілометрівнавкруги—немакоговражати.Вештавсябвін,бідний,ціпенівбипотроху,нежиттєздатнийбеззамилуванняоточення,яктойфікусузаліочікуваннянежиттєздатнийбезВанессизїїщотижневимполиванням.

Думаю,вінвдовольнивсябизміноюролі—перетворивсябнатакогособіРобінзонаКрузо,перейнявбиманеривзірцевогопотерпілогоморяка,якийзаходивсяактивновиживати.Потімбийоговрятуваввипадковийчовенрибалок,якізахоплювалисьбийогоспроможністювижити—івінповернувсябдоФранціїгероєм.Сидівбийрозказувавпросвійподвигвиживанняповсіхтелеканалах,зохайноюдоглянутоювосьмимісячноюбородою,обережнопоказуючипов’язку,якувінносивнастегнах.

Змінивсябконтекст—аленелюдина.

—Що,хлопчики,вихваляємося?

Мікель—іншийколега—полюблявпоглузувати.Алепринаймнівіннесприймавсебенадтосерйозно,хочайвважав,щовіннайгострішийнаязик.

—Єтакі,щоможутьсобіцедозволити,—відбиватакуТома.

Станбезупинногосамозамилуванняпозбавивйогопочуттягумору.

Мікельнавітьневідповівіпішовгеть,сміючись.Товстенький,чорноволосийкучерявецьзовнідещоскидавсянапройдисвіта.Віндоситьвдаловикручувався—принаймнівінживінетужив,—вочевидь,йогорезультатибулинепогані.Багаторазівязаходивдойого

кабінетубезпопередження.Щоразувінудавав,щопильновчитуєтьсяврезюмекандидатанакомп’ютері,хочасклянідверцяташафивіддзеркалювалийогоекранзусілякимизображеннями,черезякідехтообурювався,щокандидаткичерезбезробіттяладніфотографуватисяоголеними,абискорішевлаштуватисянароботубухгалтерами.

—Ач,якзаздрить,—сказавменіТомазмовницьки.

Уньоговсі,хтонезахоплювавсяним,обов’язковозаздрили.

Щотижнядонасзверталисяпідприємства,щоботриматипослугузпідборукадрівідізнатисяпронашіумови.Ванессавідповідаланадзвінки,призначаласправунакожногоклієнтаіпередавалаодномузконсультантів.Неабиякещастя:набагатолегшепідписатиконтрактізкомпанією,яказвернуласядотебесама,ніжтелефонуватихтознакуди,розмовлятизнезнайомцямиіпропонуватисвоїпослуги.ТомувідВанессивимагалосярозподілятисправирівномірноміжусіма.Нещодавноявиявив,щонасправдівонавідчутнонадавалаперевагуТома.Вінсправлявнанеївраженняпереможця,іїйбулоприємноусвідомлюватисебеневід’ємноючастиноюйогоуспіху.Яж,судячизусього,отримуваввіднеїсправинайрідше,хоча,роблячивинятокйпередаючинарештіклієнтамені,вонаудавала,нібитоямаюсправузавдякиєдиномудзвіночку,що«Дункерконсалтинг»одержавзавесьмісяць.

~5~

Задватижніпіслянашоїзустрічі«мерседес»Дюбреязновутаксамостоявнатротуаріпіддверимакомпанії,колиявиходивізроботи.

Япідійшов,іВладівийшов,обігнувмашину,щобвідчинитименідвері.Ярозтерсигаретуобтротуарівидихнувхмаркудиму.Требажтак...ятільки-нозапаливсигаретувпершезапівдня!

Явженетакнепокоївся,якминулогоразу,алетрохинудиловідмандражу—таягрішивнаобіднійсоус.

«Мерседес»рушив,з’їхавізтротуару,спокійнісінькоперетнувавенюОперачерезсуцільнулініюірозвернувсядоЛувру.ЗакількахвилинмивжеїхаливулицеюРіволі.

—Нущо,завойовникупаризькиххлібівень,якзіздобиччю?

—Яїстимутостиізсупермаркетувесьнаступниймісяць,абизабутися.

Садистськапосмішказ’явиласянаобличчіДюбрея.

—Кудививезетеменесьогодні?

—Тиба,якийпрогрес!Минулогоразутиненасмілювавсяйпитати.Тебеможнабуловезти,начев’язня.

—Яієв’язеньсвогозобов’язання.

—Топравда,—задоволеноствердиввін.

МиприїхалинамайданКонкорд.Цілковитатишавсалонілюксовогоавтоконтрастувалазіжвавістюйшумоммайдану,наповненогоавтомобілями,щоїхаливрізнобічзусіхусюд,натискаючинагаз,абипроїхатикількаметрівітрошкивипередитиоднучидвімашини.Якщоцевдавалося—протягомкількохсекунднаобличчяхводіївсяялизадоволеніпосмішкипереможців,докивонизновуневстряваливоточеннязусіхбоків.УсвітломунебінадНаціональноюасамблеєюпливлитемніхмари.Мивзялиправоруч,убікЄлисейськихПолів,—іпереднамипролігширокийпроспект,щорозрізавмістодообрію,наякомувидніласьТріумфальнаарка.«Мерседес»почаврозганятися.

—Токудиїдемо?

—Протестуємотебе,абипобачитирівеньрозвиткузмоментуостанньоговипробуванняйпересвідчитись,щоможнапереходитидочогосьіще...

Формулюванняменінесподобалось.Нагадувалопродеякітести,якіпроходиливмоємукабінетікандидати.

—Явамнеказав,алеянененавиджувсіцітеоретичнітестизпапірцемдлягалочок.

—Життянетеорія.Явірюлишевсилудосвіду,здобутогонапрактиці,—лишевіндійсноможезмінитилюдину.Решта—бла-бла,інтелектуальнийонанізм.

Праворучвідменепропливалидерева,потімзвивалисячергипередкінотеатрами.

—Тощовивигадалидляменесьогодні?—спитавязудаваноювпевненістю,якоїнасправдіневідчував.

—Завершимоцейетап,трохизмінившиначинку.

—Змінившиначинку?

—Авжеж.Перейдімовідоцихмаленькихбезіменниххлібівеньдоелітноїювелірноїкрамниці.

—Вижартуєте?—спитавя,хочайзнав,що,нажаль,тобувнежарт.

—Насправдінемаєвеликоїрізниціміжцимидвомакрамницями.

—Щейякє!Тамнемачогодивитись.

—Вобохвипадкахтиоднаковомаєшсправузкимось,хтотамстоїть,абищосьтобіпродати.Небачупроблеми.

—Припинітьудаватиблазня!Вийсамізнаєте,щоценетак!

—Основнарізниця—утвоїйголові.

—Яніколивжиттінебувуювелірнійкрамниці!Янезвикдотакихмісць...

—Ну,тотребаколисьпочинати.Усіколисьпочинають.

—Менінезручнотамперебувати—навітьякщонічогонеказати.Ятамбуду,начевпастці.

—Щосаметебебентежить?—спитаввін,злегкапосміхаючись.

—Незнаю...цілюди...вонизазвичайнеобслуговуютьтаких,якя.Янезнаю,яктребаповодитися.

—Немаєособливихправил.Цетакасамакрамниця,якінші,простодорожча.Алежудорожчійможнабутивибагливішим!

«Мерседес»зупинивсябілятротуару.МибуливцентріЄлисейськихПолів.Владіввімкнуваварійку.Янепорушнодививсяпередсобою,здогадуючись,щомійешафотмаєбутиосьтут,поряд,праворуч,затимисклянимидверима...Япродовжувавсидіти,загіпнотизованодивлячись,якавтомобілізверталинамайданЕтуаль,яксотнімурашокодназаодноюйдутьстежкоюдомети,оббігаючикожнуперепону.

Язібраврешткимужностійповільноповернувголовуправоруч—тамбулависокаімпозантнабудівля.Двапершихповерхибулизатуленівеличезноювітриною,авнизутієївітринизолотавимибуквами—ім’ямогоката:Cartier.

—Уяви,—сказавДюбрей,—нащобудесхожийсвіт,колижоднаситуаціяневзмозіпримусититебепочуватисянезручно.

—Менідотогодалеко.

—Єдинийспосібдістатисяцього—вштрикатисявреальність,ітинавпростецьпротиоб’єктівтвогостраху,ажпокистрахнещезне,анеховатисявкутокіплекатисвійлякпереднезнайомцями.

—Можливо,—відповівя.

Алеянебувутомупевен.

—Слухай,зрозумійже,що,зрештою,люди,доякихтитамзвернешся,—такісамілюди,якти—назарплатні,насереднійзарплатні,—вонийсамінеможутьсобідозволитиCartier...

—Тощоконкретноямаюробити?Якемоєзавдання?

—Тибудешпроситипоказатигодинники.Тимаєшпомірятиштукп’ятнадцять,ставитиякомогабільшезапитань,апотімпіти,нічогонекупивши.

Сталощебільшлячно.

—Меніспочаткутребапокурити.

—Щеодне...

—Що?

Вінузявмобільний,набравномер—івйогокишеністихазадзвонило.Вінвийняв

маленькийапараттілесногокольору,натиснувкнопку—ідзвінокстих.

—Надягницесобіувухо.Тодіячутиму,яктиговориш,атичутимешменеймоїпоради.

—Щоцезамаячня?—спантеличеноспитавя.

—Іостаннє...

—Тащожіще?

—Розважайся.Ценайкращапорада,якуможнатобідати.Якщотобіцевдасться—тивиграв.Перестаньусесприйматитаксерйозно.Розслабсятасприймайцевипробуванняякгру.Цежієгра,чинетак?Ніхтонічогоневтрачає—лишпроводимоексперимент.

—Ну...

—Знаєш,коженвільнийдивитисянажиття,якнаплощу,засіянупастками,якітребаоминати,абожякнамайданчикдляігор,девкожномузакуткуєякийсьцікавийдосвід,якийзбагачує.

Ямовчкивийшовізмашини.Вуличнийшумвразоточивменезусібіч:безлічавтівокзвертализмайдануЕтуальдоТріумфальноїарки;широкимтротуаромснувалитуристи;купкимолодіразпораззабігаливметротазникаливтьмянихпідземнихпереходах.Дмухнувтеплийвітерецьідещорозвіявмоїважкідумки.

Ятрохивідійшові,непоспішаючи,запаливсигарету.Безособливогозавзяттядо«мерседеса»підійшлиполіціянти,щобпереставитиавтівку,припаркованувгетьненалежномумісці.

Дюбрейсказавпротест.Вінсказав,щохочеперевірити,чиєвменепрогрес.Це,безсумнівно,означало,якщовінвважатиме,щомогопрогресунедостатньо—віннайближчимитижнямидаватимеіншінеприємнізавдання.Абиуникнутицього,слідопануватитисебетауспішнопройтивипробування—іншоговиборунемає.Увсякомуразіябувпевен,щотакпростовінмененеоблишить.

Якинувнедопалокнатротуаріретельно—ажнадторетельно—розтерйого.Яглянувзнизувгорунасклянустінуцьогохрамурозкоші.Менетрохитрусило.Алежгоді—часіти!

~6~

Яглитнувслинуіштовхнуввхіднідвері.Якоїсьмитіпередочимапромайнувобразматері,змореноїбезперестаннимпранням.Троємолодиківутемнихкостюмахпривіталисязімною,мовчкикивнувшиголовою;одинізнихвідчинивменідругідвері,іяраптомопинивсявсередині—увсесвіті,якийдосібувменігетьнезнайомий.Щосилиянамагавсяприбративпевненоговигляду.

Крамницябулавелична,широка,ізвисоченноюстелею,підякоюміниласявогнямилюстра.Посерединібулимонументальнісходи.Усюдистоялишафийтумбочки,якісяяливиставленимивнихкоштовностями.Стінибулиоббитівелюром,якийпоглинавсвітло.Уповітріширявлегкий,ледвевловимий,невідомий,алезаспокійливийзапах.Підлогабулавстеленатемно-червонимкилимом,якийробивходубезшумноюібувнастільким’яким,щохотілосявпасти,загорнутисявнього,заплющитиочійзаснути,облишившивеськлопіт.Гостроносіжіночітуфлінависокихпідборах—дужегарні,дужежіночні—ступалицимкилимомікрокзакрокомпрямували...домене.Яповільнопідвівочі...Худорлявідовжелезніноги,чорнакороткавузькаспідницяпофігурі.Приталенийпіджак—дужеприталений...Блондинка.Очісвітло-блакитні,яккрига.Ідеально,аждоштучності,пригладженеволосся.Холоднакраса.

Вонадивиласяпростонамене.Чітким,натренованимголосомвонаспитала:

—Доброгодня,пане.Чимможудопомогти?

Наїїобличчінебулойтініпосмішки.Ія,заціпенілий,загадувавсянадпитанням:читоїїзвичнаманераповедінки,чивонавжерозпізналавменічужоріднийелемент—відвідувача,якийнестанепокупцем.Відїїпоглядуяпочувавсяначеголим,немовізменезірвалимаску,викрилимене.

—Яхочуподивитися...чоловічігодинники.

—Ізнашоїколекціїчисталеві?

—Сталеві,—відповівя,задоволений,щомаюможливістьобратищосьнетакедалекевідмоїхповсякденнихуявлень.

—Золототреба!—проревівДюбрейунавушнику.

Язлякався,щопродавчиняпочуєйогоголос.Вона,здавалося,нічогонепомітила.Ямовчав.

—Ходітьзамною,сказалавонаменітоном,відякогоявідразупошкодувавпросвійвибір—тоном,якийозначав«наврядчи».Отжежбридка...

Яйшовзанею,похнюпившиголовуйспостерігаючизаїїтуфлями.Багатоможнасказатипролюдинузаїїходою.Ходацієїдівчинибуластвердною,тренованою—ніякоїспонтанності.Вонапровеламеневпершукімнатуіпопрямуваладооднієїздерев’янихшаф.Вправнийрухзолоченогоключикавїїпальцяхзідеальнимчервонимманікюром—відчиниласьгоризонтальнавітрина.Вонавийнялатонкутацю,вкритуоксамитом,наякійвеличнолежалигодинники.

—УнасєPasha,Roadster,SantosізнаменитийфранцузькийTank.Цемеханічнігодинникизавтозаводом.ТакожєChronoscaph—більшспортивногостилю:каучуковийбраслетзісталевимивставками;годинникгерметичний—тримаєдостаметрів.

Янеслухав,щовонакаже.Їїсловарезонуваливмоїйголові—яненамагавсярозпізнатисуть.Мояувагабулаприкутадожестів,щосупроводжувалиїїмову.Накожнийгодинниквонапоказуваладовгимипальцями,неторкаючись,—немовдоторкомможнабулоїхпошкодити.Самалишїїманеражестикулюваннянадавалакоштовностіциммертвимвиробамзізвичайногометалу.

Требабулоговорити,требабулопопроситиїхпоміряти.Алеслова,завждитакілегкі,раптомсталиважкимипіднатискомпрофесіоналізмупродавчині.Їїсловайжестидемонструвалитакудосконалістьтапрофесійність,щоябоявсявидатисязаселюка,щойнорозтулюрота.

Тутязгадав,щоДюбрейменеслухає.Тожтребабулорушитиназустрічдолі.

—Дайтепримірятиосьцей,—сказавя,показуючинагодинникізкаучуковимбраслетом.

Вонавдяглабілурукавичку—немоввідбиткиїїпальцівмоглизашкодитикрасівиробу—іобережнотримаючигодинникакінчикамипальців,простягнуламені.Менібулонавітьнезручнобратийогоголіруч.

—Ценашановинка.Кварцовиймеханізм,сталевийкорпус,функціяхронометра,тритипилічильника.

Кварцовийгодинник...Навітьнесправжнійгодинниковиймеханізм...Тихкварцовихгодинниківзаціноюменшевіддесятиєвронаринках—тисячі...

Яладнавсявжейогонадіти—ажраптомусвідомив,щонаруцівменевжебувмійвласнийгодинник.Язашарівсявідсорому.Неможнабулопоказуватимійдешевийпластиковийгодинник,захованийпідманжетоюпіджака...Ярізкознявйого,вочевидь,незграбнимжестом,прикрившидолонею,ішвиденькозапхавдокишені,щобвонайогонепобачила.

—Можнапокластийогонаполицю,—сказалавонаудаванодружнімтоном.

Ябувупевнений,щовонапомітила,якнезручнояпочуваюсь,ібажалатимнасолодитися.Явідхиливїїпропозицію.Обличчяменіпалало.Абижтількинезчервоніти...Ясхопивсязаперше,щовпаломенівочі,щобвідвернутиїїувагувідсебе:

—Якдовгопрацюєбатарейка?

Водночасмійсоромдосягапогею.Яж,мабуть,першийклієнтзавсюісторіюCartier,якийпоцікавивсястрокомслужбиякоїсьбатарейки.Авжеж,такідрібничкитутзазвичайнікогонецікавлять.

Продавчиняпомовчаламить,немовдаючименічасусвідомити,наскількимоєзапитаннянедоречне,абитортурисоромудостатньоглибокоопалилимене.Меніставалодедалігарячіше.

—Одинрік.

Менікончетребабулозаспокоїтися,зорганізуватися.Ящосилинамагавсяоговтатися,ізфальшивоюцікавістювтупившисьуперший-ліпшийгодинник.Явзявйоготашвиденьконадягнувназап’ясток—силивсяудати,нібитоязвикдодорогихречей;спробувавтаксамошвидкойогозастібнути—ажраптомметалеваподвійназастібказаблокувалася:мабуть,неправильносклавїї.Япохапцемїїрозкривіщеразспробував,щейтрохипритиснувши,алезастібказаблокуваласящегірше.

—Застібкаскладаєтьсявіншийбік,—сказалавонаменітак,начецілкомвикриламоїнаміри.—Дозвольте...

Япотонувусоромі,головаменікипіла.Язлякався,щокрапліпотувпадутьпростонастіл—івідхиливсянакількасантиметрів,абиуникнутитогонайвищогоприниження.

Япростягнувїйруку,почуваючисьутікачем,якийздавсяіпростягаєрукиполіціянту,щобтойнадягнувнаручники.Вона,нібинепомічаючимоєїнезручності,легкимрухомзастібнулагодинника.

Граючирольестета,щооцінюєвигляддорогоїречі,явідвіврукуйпочавроздивлятисягодинникпідрізнимикутами.

—Скількивінкоштує?—спитавятакневимушено,начеставлюцезапитаннямалонещодня.

—Тритисячідвістісімдесятєвро.

Меніздалось,щопочувуїїголосігидкезадоволення,якеподекудивиявляєтьсявницих

екзаменаторів,коливониоголошують,щовипровалилиіспитінебачитивамчитодиплому,читоводійськогопосвідчення.

Тритисячідвістісімдесятєвро—закварцовийгодинникустальномукорпусізкаучуковимбраслетом...Менікортілозапитатиїї,чимцевідрізняєтьсявідкитайськоговиробузатридцятку.Дюбрей,звісно,оцінивбизапитання.Алеянездатнийбувйогопоставити.Покищонездатний.Натомістьцязавеликаціна—неосяжна,якнамене,—надиво,даламенітрохиполегшення:очевиднаневідповідністьруйнуваламагіювсесвітурозкошітамоюповагудотоговсесвіту.

—Хочупомірятионтой,—сказавя,показавшинаіншийгодинникізнімаючиізсебепопередній.

—Tank,французький,дизайн1917року.Механіказавтозаводом,калібрCartier120.

Янадягнувйого.

—Непоганий,—сказавя,дивлячисьнаньогоінібивагаючись.

Отже,помірявужедва.Скількищетребабулопоміряти?Бува,неп’ятнадцятьштук?Япотрохупочинаврозслаблятися,колиувусіпролунавголосДюбрея,щечіткіший,ніждосі:

—Скажиїй,щоцевсе—дріб’язок,івимагайподивитисьгодинникиіззолота!

—Оцейщехочуподивитися,—сказавя,нібигетьнечувйого.

...Тобудевжетретій...

—Скажиїй...

Язакашляв,абиперекритийогоголос.Якийтоматимевигляд,якщовонайогопочує?Яподумав,щомаювиглядмалонезлодія,якийтримаєзв’язокзіспільником,щочигаєнавулиці.Камериспостереження,безперечно,ужезафіксувалимійнавушник.Язновупочавпітніти...Кончетребабулоякнайскорішезавершитизавдання.

—Навітьнезнаю.Усежтаки,мабуть,яглянунамоделііззолота,—сказавянеохоче,зістрахом,щовонанеймеменівіри.

Вонашвидкозачинилашафкувітрини.

—Ходітьзамною.

Мененеполишалонеприємневідчуття,щовонанедбаломенеобслуговувала,—гетьнамінімумі,якийвіднеївимагався.Вонаж,безперечно,знала,щолишегаяласвійчас.Яйшовзанею,крадькомаоглядаючивсенавкруги.Мійпоглядперетнувсязоднимізмолодиківутемномукостюмі,якийдоцьоговідчинявменідвері.Авжеж,тойохоронецьуцивільному.Звісно,йдивитьсявіннаменемалонезпідозрою.

Миувійшливіншу,більшпросторукімнату.Тамужебулокількаклієнтів.Вонивирізнялисьвідтихперехожих,щоходятьвулицями.Вониначез’явилисятутізнізвідки.Продавчиніснуваликімнатою,немовбезшумніпривиди,зберігаючисвятістьмісця.

Яінстинктивнопомітивмаленькікамери,установленівключовихточках.Меніздавалося,вонивсіприкутідоменеіповільноповертаються,абистежитилишезамною.Япохапцемвитерлобарукоюісиливсядихатиглибоко,абизаспокоїтись.Требабулоутамуватисвійстрах,водночасізкожнимкрокомнаближаючисьдоколекціїречей,якимикористуютьсямільярдери,якимияначебтоцікавивсяіякінібитобувздатнийпридбати.

Мизупинилисяпередоднієюзелегантнихшафок.

Перелікмоделейіззолотабувширший.Продавчиняпоказувалагодинникичерезгоризонтальнувітрину.

—Меніподобаєтьсяосьцей,—показавянамасивнийгодинникізжовтогозолота.

—МодельBallonbleu,корпусізжовтогозолота,вісімнадцятькаратів,золотакоронка,оздобленаблакитнимсапфіромкабошон4.Двадцятьтритисячіп’ятсотєвро.

4Кабошон—різновидгладкоїогранкикоштовнихабонапівкоштовнихкаменів,заякоїверхнійчастинісамоцвітунадаютьокруглоїформи,нижній—пласкоїабовипуклої.

Здавалося,вонаанонсуєцінузнаміромповідомити,щомоякишенятакумодельточнонепотягне.Вонажбавиласьзімною,спокійнісінькопринижувала.

Менецезачепило...викликаловменіпотребузреагувати,вийтиіззаціпеніння.

Вонажбулавпевнена,що,чіпляючименеподібнимчином,малонепослугуменіробила.

—Яхочуйогопоміряти,—сказавятаксухо,щоажсамсобіздивувався.

Нічогоневідповівши,продавчиняпослухалась,ая,побачивши,яквонавиконуємоєбажання,раптомвідкривусобігетьновуемоцію,досіневідомеменізадоволення.Може,цеієсмаквлади?

Янадягнувгодинника,мовчкиподививсянаньогоп’ятьсекундтаоголосивсвійвердикт:

—Надтомасивний.

Язнявйогойпростягнувїй,одразуповертаючисьдоіншихмоделей.

—Оцейхочу!—показавя,недавшиїйчасупокластинамісцепопередній.

Вонапришвидшиларухитонкихпальців;червонийлакнанігтяхвідбивавблисксвітла,івідтогоприроднесяйвогодинниківвидавалосящеяскравішим.

Янесподівановідчувусобізагадковусилу,яканевідьзвідкийузялась.Іраптомвідчувпотребувпануватися.

—Ітойятакожпоміряю!—сказавя,показуючинанаступний,абипримуситиїїтриматизаданиймноюритм.

Яневпізнававсамогосебе.Моясором’язливістьдесьподілася,ядедалібільшеопановуваввладнупозиціюврозмові.Зімноювідбувалосящосьдосінезнане.Япочавсмакуватитріумф.

—Тримайте,пане.

Яізсумомподумав,щовонавідчуладоменеповагулишетоді,колияпочаввимагати.Явиявивновудляменевладність—івонаприпиниладивитисянаменетакпихато.Вонастояла,потупившиочінагодинники,івиконувала,щояїйказав.Ятримавсяструнко,звисотисвогозростуспоглядаючинаїїпохиленуголовутавправніпальці,щоакуратнотажвавопереставлялигодинники.

Незнаю,скількичасутривалатасцена.Явженебувсобою—тойзагубиввідчуттяреальності.Бувнановійтериторіїегоїстичногозадоволення,невідомогоменілишегодинутому.Дивневідчуттявсемогутності—нібиважкакришказіскочилазкоробкимогожиття.

—Годі,вертайся.

ВажкийголосДюбреярізкоповернувмененаземлю.

Некваплячись,язавершивсвоюсправу.Вонанапросиласяменепроводжатийішлазамною.Аяйшовдовиходу,обводячиприміщенняпоглядомгенерала,щооглядаєзавойованіземлі.Приміщеннянаразіздавалисяменші,атмосфера—банальною.Чоловікивчорнихкостюмахвідчинилименідвері,дякуючизавізит.Івсібажалименігарноговечора.

Явийшовнавулицю—івсімоїпочуттяпотонулившумітазапахуавтомобілів,увітрі,унадмірнійосвітленості,відякоїнебоздавалосьажбілим.

Проте,отямившись,яцілкомусвідомиввідчуття,якіщойнопережив:ставленнялюдей

доменезалежаловідмоєївласноїповедінки...Ясамвпливавнаїхнюреакцію.

Мимохітьяпочавпереоцінюватиминулийдосвідлюдськихстосунків...

Ятакожзвідкисьвиявивусобінечуваніресурси,абиповодитисяінакше.Я,звісно,незбиравсязмінюватисвоїманериповсякденногожиття.Янебувлюдиноювладийнепрагнувтакимставати.Ябільшеполюблявтеплістосунки«нарівних»...Явідкривдлясебе,щонемушупостійнобутивроліведеного,аленавітьневтомуріч...Яназнавусобіздатністьробитите,дочогонезвик,—іцебувнайціннішийдосвід.

Вузькийтунельжиттяпомалупочинавширшати...

~7~

—Чомувихочетепрацюватибухгалтером?

Очімогокандидатабігалитуди-сюди—віншукавякнайкращогопояснення...

—Ну...такбимовити...меніподобаютьсяцифри.

Здавалося,вінсамбуврозчарованийсвоєювідповіддю.Вінрадознайшовбищосьмилозвучніше,алежнічогонеспалойомунадумку.

—Іщожвилюбитевцифрах?

Янібитокинувмонетувгральнийавтомат:кулькилотозновузакрутилися,щокийомупочалижевріти.Він,вочевидь,доклавнеабиякихзусиль,щобприйтинацюспівбесіду:відчувалося,щовіннезвикдосвогосірогокостюмутакраватки,якайомустискалашию,підсилюючинезручністьйогостановища.Білішкарпеткиконтрастувализтемнимкостюмомнастільки,щоненачесвітилися,якфосфорові.

—Ну...меніподобається...колиданіспівпадають...себто,колинарахункахпорядок,япочуваюсявпевненим.Меніцеподобається.Насправдіполюбляюдетермінованіречі.Якщоябачудесьпомилку,яможугодинамишукатипричину,докиненаведуладуданих.Хоча...може,йнегодинами...тобтоянегаючас,такожуміюпереходитидоосновного.Алеяхочусказати,щоретельновиконуюсвоюроботу.

Бідолашний.Таквідчайдушнодоводить,щовін—ідеальнийкандидат.

—Чивмієтевипрацюватиавтономно?

Ядокладавзусиль,щобзосереджуватисянайогообличчі,абипоглядзновунепадавнатійогошкарпетки.

—Так-так,ядужеавтономний.Жоднихпроблем.Явміюрозібратисясам,нікомунедошкуляючи.

—Можетенавестиприкладситуації,заякоївидовели,щоздатніпрацюватиавтономно?

Цебувприйом,добревідомийбільшостірекрутерів.Якщохтосьпереконує,щойомупритаманнапевнаякість,вінмаєнавестивипадки,якіпродемонструвалитуякість.Кандидатмуситьназватиконтекст,своїдіїтарезультат.Якщобракуєодногозтрьохкомпонентів—кандидатбреше.Цежлогічно:якщовлюдинипевнаякість—людинамаєдесьтуякістьзастосовуватинапрактиці,знати,щобулозробленоічогодосягнуто.

—Ну...так,звісно.

—Опишітьтуситуацію.

Кулькилотошаленозакрутилися:віннамагавсязгадати—читовигадати—потрібнуситуацію.Рожевістьнащокахіщезбільшилась,налобійомувиступиликрапліпоту.Яненавидів,коликандидатамставалонезручнонамоїхспівбесідах,божніколинеставивпередсобоютакоїмети.Протебувзобов’язанийоцінитивідповідністькандидатадобажаноїпозиції.

—Ну...слухайте,ярегулярнодоводжусвоюсамостійність,уцьомунемаєжоднихсумнівів,цеточно.

Вінрозвівсхрещеніноги,трохизігнувсявкрісліізновусхрестивноги.ТійогошкарпеткимоглигратиголовнурольврекламіAriel.

—Дивіться,япрошупростонавестиприклад,колививостаннєвиявилисамостійність.Уякомумісці,заякихобставин,якцесталося.Минепоспішаємо—тожпочувайтесязручнотаспокійнонамагайтесязгадати.

Вінзновупочавсоватисявкріслі,витираючиспітнілірукиобштани.Минулокількахвилин,якіменівидалисягодинами;віннезнав,щовідповісти,аявідчував,щойомустаєдедалігірше.Він,мабуть,меневжененавидів.

—Добре,—перервавяйоготортури,—яскажувам,чомуставлютакезапитання.Цявакансіянаявнанамаленькомупідприємстві,якевтратилобухгалтера.Тойбагатопрогулювавроботуйполишивфірмубезпопередженнякількаднівтому.Ніхтонезможеінструктуватийогонаступника.Якщовизаступитенацюроботу,вамтребабудесамомувусьомурозбиратися,копатисявйогопаперах,уфайлахйогокомп’ютера.Якщовиневмієтебутисправдісамостійним—єризик,щороботастанедляваскатастрофою,імоєзавдання—запобігтитому,щобвивтрапиливтакуситуацію.Яненамагаюсяспіймативаснабрехні,япростохочузрозуміти,чививпораєтесяіззавданням.Аджевцьомусенсівашінтересспівпадатимезінтересамипідприємства,якепропонуєроботу.

Вінуважноменевислухаві,зрештою,визнав,щовважавбизакращепрацюватизабільшструктурованихобставин,девінточнознавби,щонаньогочекаєідебвінзнайшоввідповідьнасвоїзапитаннявразісумнівів.Мизавершилиспівбесіду,уточнюючийогопрофесійнийпрофільтавизначаючи,якавакансіянайоптимальнішепідійшлабдойогоособистості,йогонавичокідосвіду.Япообіцяв,щозбережуйогодокументитазв’яжусьізним,щойноз’явитьсяпропозиція,щопідходитьйому.

Тодіпровівйогодоліфтайпобажавуспіхів.

Повернувшисьдокабінету,япродививсяпропущенідзвінки.ВідДюбреябулоСМС:

«ПриходьдоменевбарготелюГеоргаV.Візьмитаксі.ПідчаспоїздкимусишсуперечитиВСЬОМУ,щокажеводій.ВСЬОМУ.Чекаю.І.Д.»

Ядвічіперечитавповідомленняі,невтримавшись,скрививсявідперспективи,яканаменечигала.Усезалежатимевідпропозиційводія...Поїздказапростоможеперетворитисянапроблему...

Яглянувнагодинник:17:40.Умененебулобільшезустрічей,алеяніколинеполишавофісранішевідсьомоївечора—укращомуразі...

Япереглянувпошту.Іздесятоклистів—жоденнетерміновий.Щож,одинразпочекають.

Явзявплаща.Висунувголовувкоридор—наченікого.Явискочивіпохапцемпішовдосходів.Стоятипередліфтаминебезпечно.Явжедійшовдокраюкоридору,колипередмоїмкабінетомвирісҐреґуарЛарше.Авжеж,вінмиттюпомітив,якменінезручно.

—Вирішивпообідізавіятисявособистихсправах?—глузливоусміхаючись,спитаввін.

—Мені...уменетерміновісправи...мушуйти.

Вінмовчкипішовсобі,задоволенийужетим,щоспіймавмененагарячому.Япішовдалі,досходів,розлючений,щоподіїобернулисясаметак.Чортзабирай,ягодинамипросиджуваввечоривофісі,алеодногоразувирішивпітираніше—ітутжеспалився.

ЯвийшовнаавенюОперадоситьзнервованим—свіжеповітряменібулопотрібне,абизаспокоїтись,принаймнінастільки,наскількидозволялопередчуттявиконаннящойноотриманогозавдання.ЯйшовунапрямкуЛувру,туди,демалистоятитаксі.Нікого.Яскориставсямоментомпобутинасамоті—менітрохилегшало.Язапаливсигаретуізнервованозатягнувся.Щоразу,потрапляючивстресовіситуації,япотребувавсигарети.Дідько,якжетогопозбутися?..

Покияйшов,явідчувщосьдивне...Начезамною...стежили.Яобернувся,аленепобачивнікогонапевне...важковизначити.Яйшовдалі,почуваючисьдещонезручно.

Япочавпригадувати,коливостаннєбравтаксі.Здебільшого,таксистизавждибазіки,яківисловлюютьсвоюдумкузкожногоприводу,щодокожноїновини,ая,слідвизнати,ніколиїмнесуперечив.Дюбрейявноцезрозумів.Алежя,можливо,простолінуюсь?Тай,зрештою,навіщопереконуватилюдей—всеоднодумкувонинезмінять...

Яподививсявперед.Жвавийрух.Годинапік—чекатиможнадовгенько.

Аякщоце...боягузтво,анелінощі?Зрештою,невідповідатинеозначаєвідпочивати.Насподісерцяяжбочасто-густозлився...Алесправді,чогожбоятися?Несподобатися?Зіткнутисянезтоюреакцією,наякуочікуєш?Янезнав.

—Вамкуди?

Типовийпаризькийакцентпривівменедотями.Усвоїхроздумахяйнепомітив,якпід’їхалотаксі.Висунувшисьізвікна,водійнетерплячедививсянамене.Роківзоп’ятдесят,невисокий,лисий,ізчорнимивусамитазлимпоглядом.Нучогожтаксталося,щосьогодніянатрапивсаменанього?

—Агов!Щовирішили?Ятутнестоятиму!

—ПоїхалидоГеоргаV,—пробелькотівя,відчиняючизаднідверцята.

Поганийпочаток;требабулоодразужузятидомінантнупозицію.Тагодівже—будузараззаперечувативсе,щовінкаже.Гетьусе.

Ясівпозаду,івідразужзахотілосяблювати:тхнулостаримтютюном,змішаниміздешевимароматизаторомповітря.Нуйгидота!

—Явамодразужповідомляю,щоценедалеко,алешвидконеприїдемо.Явамточнокажу.Людямзазвичайначхати,акорокнадорозісьогоднічималий!

Гм...щобйогозаперечити...Щобсказати?

—Аможестатисятаке,щостанепросторішеідоїдемошвидше,ніжпланували?

—Авжеж,єйтакі,щовДідаМорозавірять,—сказаввін,рубаючисловапо-паризьки.Ядвадцятьвісімроківзакермом—знаю,прощокажу.Чортзабирай,половинілюдейузагалінепотрібнамашина!

Вінтаккричав,начеясидівдесьдалеко.

—Та,можеж,вонайпотрібна,хм,хтозна!

—Аякже!Більшістьнародуіпівкілометранепройдебезавта!Надтоліниві,щобходити,надтожадібні,щоббратитаксі.Немажадібнішихусвіті,яктіпарижани!

Меніздалося,щовінінепомічає,щоящосьйомусуперечу.Цехібатрохиживилонашубесіду...Може,моєзавданнявиявитьсялегшим,ніжпередбачалося.

—Меніздається,щопарижаниздебільшогочудові.

—Справді?Тавиїхпростонезнаєте.Отядвадцятьвісімроківізнимиспілкуюся,яїхзнаюякоблуплених.Явамточнокажу:щорокугіршітайгірші.Терпітиїхнеможу.Поперекгорлавонименівсі.

Йоговолохатірукивчепилисявкермо,укритесинтетичнимхутром;усяйогонапруженістьгралавбіцепсах.Поприволохатість,напередпліччівиднілосявеличезнетатуювання—щосьсхоженадовжелезнукартоплюфрі.Колиябувмаленьким,американськетелебаченняпоказувалорекламуувиглядікартопліфрі,якаходилаперевальцем.Завсежиттянебачивсмішнішоготатуювання.

—Явважаю,щовипомиляєтесь.Людипростовідбиваютьнашужманерудонихпромовляти.

Вінрізконатиснувнагальмайповернувсядомене,сповненийлюті.

—Цевизаразщотакеменіверзете,га?

Янеочікувавнатакуреакцію,тожтрохивідсунувсяназад,алевсежтакивідчувавйогоскаженузлість.Тачивін,бува,неп’яний?Требабулотрохипригаситигнітбомби,покинервонуло...

—Якажу,щолюди,можливо,закриті.Але,якщодатиїмчас,розуміючи,щовнихєпричиниперебувативстаністресу,говоритидонихввічливо,—янаголосивнацьомуслові,—вонивідкриватимутьсяіставатимутьприємнішими,бовідчуватимуть,щодонихвиявляютьцікавість.

Вінмовчкивтупивсявменепоглядомрозлюченогозвіра,потімвідвернувсяізнову

поїхав.Запалатиша,таканапружена,щохочножемріж.Яспробуваввивільнитинапруженістьізтіла,сівшизручнішейдихаючиглибше.Тиба,наштоваришвиявивсянеабиякчутливим.Ізтакимтребабутиобережнішим...Вінїхавповільно,алетишайнадалідавила.Дужедавила.Требабулотутишуперервати.

—Ащоцеувасзатату?—спитавя,намагаючисьпроілюструватийомудумку,якуозвучивхвилинутому.

—А,таот...—сказаввінмайжеспокійно,іязрозумів,щонепомилявся.—Тотакийсобіспогадмолодості.Цеозначаєпомсту,от.

Вінсказавценунадтовжеповчальнимтоном.Менікортілоспитати,якимчиномкартопляфріможесимволізуватипомсту,алежянесамогубець;тояйнадалівсміхався.

МидоїхалидомайдануКонкорд.

—ЄлисейськимиПолямиїхатиневарто—тамусестоїть.ПоїдемочерезнабережнудоАльмаізнизупіднімемосянаавенюГеоргаV.

—Але...яхочу,щобмивсежтакиїхалиЄлисейськимиПолями.

Віннічогонесказав,зітхнув—ізновузаговорив.

—Яобожнюютатуювання.Двоходнаковихнебуває.Щобзробититату,потрібнанеабиякасміливість.Боценавсежиття,цьогонепозбудешся.Ценедляслабаків.Ящелюблютатувжінок.Ніщотакнезбуджує,якнеочікуванітатувприхованихмісцях.Незнаю,чивирозумієте,прощоя.

Ябачивудзеркалійогопогляд,якийраптомставвологим.Заспокойся,дядечку.Їй-бо,заспокойся.Язібравдокупивсюхоробрість:

—Аменіотнедужеподобаєтьсятату.

—Звісно,внашіднімолодьнелюбитьтату—усіхочутьбутисхожимиодненаодного.Тількийуміють,щорозважатись.Фу...Самілишетелепні,тайгоді!

—Ні,скорішепричинавтому,щоїмцьогонетреба,абивирізнятися.

—Вирізнятися,вирізнятися...Отнамбулобайдужедоцього,длянасголовнебуло—розважатись!Браливпредківмотоциклийавтівкитагасалищосили...Егеж,тодізаторівнебуло!

Цейчолов’яганевмівговорити—лишеревти.

Нестерпний.Ілячний.Ацейзапах...Нужбо,щеоднезусилля...

—Так,алесьогоднімолоділюдизнають,щонеслідзабруднюватипланетупростозарадизадоволення.

—Ага,точно!Зновоціекодурниці!Глобальнепотепліннятаіншінісенітницівіддурбеликів,якіхочутьвиставитиінтелект,якоговнихніцнема!

—Тащовипроцезнаєте!

Оцеяляпнув,неподумавши...Вінударивпогальмах,ажколесазавищали.Явдаривсяобспинкупередньогосидінняівідлетівназад.Вінвибухнув:

—Забирайтеся!Чуєтемене?Забирайтеся!Явтомивсявідмалолітніхідіотів,якічитаютьменілекції!Досить!

Явідхиливсятак,щомоєтілозанурилосявспинкусидіння.Минулодвісекунди,двісекундимовчання—потімявідчинивдверійвискочивнавулицю.Явилетівякстріла,щобйому,бува,неспалонадумкузловитимене.Уцього,диви,щейвиявитьсякийок,захованийпідсидінням.

ЯпробігпоміжмашиндопростороготротуаруЄлисейськихПолів,потімдвигнувунапрямкуТріумфальноїаркипідмжичкою,щоосвіжалаобличчя.Острахминув—яне

відчувавнічого;япростобіг,бігповзобличчятуристівтавуличнихроззяв;біг,бонічогомененетримало,яперемігякусьчастинувласнихрамок,розв’язавкільканепотрібнихвузлів.Упершеянасміливсявільноказатинезнайомцевіте,щодумаю,—іявідчувавлегкість,анадто—свободу,свободу.Ідощикмрячивменіпообличчю,немовпробуджуючидожиття.

~8~

Швейцаруформівідчинивдвері—іяпотрапивувеличнийхолГеоргаV—одногознайгарнішихпалацівстолиці.

ЧервониймармурAlicanteвкривавусюпідлогуйпіднімавсядовеличнихколон,щотягнулисядостелі—високої,дужевисокої.

Стійкарецепціїбулаоздобленадеревом.Усенавкругисвідчилопропоєднаннявисокогостилютапрактичності.

Портьєснувалитуди-сюдиіззолотавимивізками,наякихскладалисумкитавалізи—переважнознатуральноїшкіритазнашивкамикоштовнихбрендів.Нарецепціїшвидкотазпосмішкоювидавалиключі,мапиПарижа,надавалипоясненьлюдям—мабуть,вибагливим.Одинізклієнтів,ушортахікросівкахNike—видовищетакесаменеочікуване,якреперпосередсимфонічногооркестру,—спокійнісінькойшовхолом,вочевидь,почуваючисьтутдужезручно.Безперечно,вінприїхавізмоєїбатьківщини...

Янаправивсядорецепції:

—Доброгодня.Підкажіть,будьласка,деувастутбар?

Япереймався,щовменепоцікавляться,чимаюятутномер.Виглядмійбувнедужегарний:скуйовдженеволосся,мокреобличчя.Намоєщастя,щойнопобаченийтуристушортахтрохизаспокоївмене.

—Так,пане,праворуч,трисходинки—ітрохиподалівипобачитебар,—відповівменіхлопецьчемнотадружньо.

Япіднявсясходамийопинивсяувеликійзаскленійзалі,якапростягаласявнутрішнімдвориком:цитрусовітасамшитивпрекраснихліпленихгорщиках;столикизекзотичногодереватакрісла,якізапрошувалидовідпочинку.Напідлозізалибулирозстеленікилими,якіпритишувалимармур.Наряснорозмальованійстелібулипідвішенівеликігарнілюстри.Низенькістоликибулиоточенікріслами,укритимим’якимитканинами:униххотілосяодразужлягтийкомфортнозгорнутися—поприімпозантнеоточення,якевимагалопевногоетикету.

Залавеладобару,якийупорівняннізнеювидававсяневеликим.Стінийпідлогабуливкритічервонимвелюром—тутбулодужезатишно.Небагатолюдейуцейчас:чоловікіжінка,середньоговіку,сиділивнизенькихкріслаходненавпротиодного;трохиподалідвоєчоловіківщосьобговорювалипошепки,аледужежваво.Дюбреянебуловидно.Япопрямувавдоодногозістоликівуглибинізали,щоббачити,яквінпідійде;проходячиповзпару,явідчувп’янкийароматжіночихпарфумів.

Настоликубулорозкладенопресу:кількасерйознихгазетнакшталтHeraldTribune,NewYorkTimes,Mondeтаінші,нетаківідомі.ЯвзявдоруктаблоїдCloser,станякогосвідчивпройогопопулярністьупопередніхвідвідувачів.Тайзрештоюявідеальномумісці,щобцікавитисяжиттямзірок!

Дюбрейдоситьшвидкопідійшов,іяквапливопозбувсяпосередньогожурнальчика.Вінперетнувбар,підійшовдомене,іяпомітив,якчетвероприсутніхповернулиголовитапростежилизанимпоглядом.Вінбувізтихчоловіків,яківипромінюютьенергію,притягуютьдосебеувагу,мовмагнітом.

—Нужбо,розповідайпросвоїпригоди!

Япомітив,щовінніколиневітається.Щоразу,якяйогобачив,віннібитопродовжувавпопереднюрозмову,накількахвилинперервану.

Вінзамовивбурбон,яжузявводиPerrier.

Ярозказавйомувусіхподробицяхпросвійдосвідізтаксистом.

—Оцежтобіпощастило!—веселивсявінзповедінкиводія.—Таякбияспланувавтакузустріч—ітобтакгарнонеорганізував!

Ятакожрозказавпротруднощі,якихзазнав,колинамагавсязаперечуватийогодумкам,іпровідчуттясвободи,якеопануваломененасамкінець,поприсварку.

—Ядужезадоволений,щотицепережив.Знаєш,тибагатоменірозказувавпросвоюроботу,провідчуття,нібитебезамкнулиутвоємужкабінеті,відчуттяпостійногоосуду,переслідування.

—Так.Уційкомпаніїменінедаютьбутисобою.Лишаютьзовсімтрохисвободи.Япочуваюсятамв’язнем.Здається,щовсікоментуютькоженмійрухіжест.Отнавітьсьогодні,колиявиходив,почувнасвоюадресунеприємнуремаркунашогодиректорапідрозділу.Так,булотрохизарано,алеязавждилишаюсявечорами.Цеособливонесправедливопочути—аджецебуводин-єдинийдень,колиявийшовтрохизавчасно!Менінедаютьволі,язадихаюся!

Вінпильнодививсянамене,смакуючиковтокбурбону.Домененавітьдолинавйогоаромат.

—Знаєш,колиячую:«Менізаважаютьбутисобою»,яхочувідповісти,що,навпаки,тобідозволяютьбутисобою,банавітьштовхаютьнацедедалібільше.Отчомутизадихаєшся...

—Ягетьнерозуміювашудумку,—збентеженосказавя.

Вінвідкинувсявкріслі.

—Кількаразівтирозказувавпросвоїхколег.Япам’ятаюпроодногозних,вочевидь,доситьпихатого.

—Тома.

—Саметак.Зтого,щотирозказував,вінбозна-щопросебеуявляє.

—Тощем’якосказано...

—Уяви,щосьогодніТомабувнатвоємумісці.Щовінполишивроботуочетвертійчип’ятійгодині—ізустрівукоридорісвогошефа.

—Віннебезпосереднійнашшеф.Ларше—директорпідрозділу.

—Чудово.Уявисобісцену.Томавиходитьнадзвичайнораноізустрічаєвкоридорідиректорапідрозділу.

—Гаразд.

—Ти—такасобімаленькамишкаіспостерігаєшзаними.

—Добре.

—Щовоникажуть?

—Ну...незнаю...Яуявляю,якЛаршепосміхаєтьсяйому...дружньо,навітьлюб’язно.

—Оняк...Тивважаєш,щосаметакзреагувавбидиректорпідрозділу,якбизустрівТома,якийішовзроботи?

—Ну...авжеж,гадаю,так.Ясобіцечіткоуявляю.Це,доречі,дуженесправедливо.Алежунаснароботієсвоїфаворити—правилачиннінедлявсіх...

—Гаразд,якзватиіншогоколегу—того,якийзусіхглузує?

—Мікаель?

—Так.Уявитепертусамусцену—цьогоразуміжЛаршеіМікаелем.Мікаельідезроботиоп’ятій.Щостанеться?

—Побачимо...Уявляю...Ягадаю,щоЛаршезробитьйомутесамезауваження.

—Хіба?

—Вінйомутаксамоскаже:«Пообідійдешувласнихсправах?»—може,навітьзіщебільшимсарказмом.Вінісправдізньогоглузуватиме!

—АяквідреагуєМікаель?

—Ой...складноуявити.Ячогосьдумаю,щозМікаелястанетьсявідповістидобримжартом,щосьнакшталт:«О,тавивсезнаєте!»—чищосьтаке.

—Оняк!АякжевідреагуєЛарше?

—Обоєпосміютьсятарозійдутьсякоженпосвоє.

—Якцікаво,—сказаввін,допившинапій.—Іщотидумаєш?

—Незнаю,—задумливовідповівя.—Якбитаксправдітрапилось,явважавбицеознакоюнерівності.

—Ні,Алане.Нетак.

Вінмахнувофіціанту,якийбувпоруч.

—Повторітьбурбон.

Яковтнувводи.Дюбрейнахиливсядомене,пильновдивляючисьменіувічі—ажяпочувавсяголим.

—Нетак,Алане,—повториввін.—Усенабагато...гірше.Томапостійносебевиставляєнапоказ.ЙогоповедінкавселяєвЛарше...певнуповагу.Мікаельзусіхглузує,іЛаршезнає,щовінвважаєсеберозумнішимзаінших.ТомуЛаршеглузуєзМікаеля,щобпоказати,щовініщерозумнішийзанього.Ати...

Вінзамовчав...

—Аянеграювціігри,навідмінувідінших,яєсамсобою,отвінізловживаєцим.

—Ні,усенасправдіщебільшзапущене.Найточнішатвояхарактеристика,Алане,—цесамете,щоти...невільний.Тиневільний—оттебейзакриваютьіщещільнішевтюрмі,уякійтиопинився...

Запалатиша.Янамагавсяоговтатисявідраптовогоудару.Потімкровуменіскипіла,язахóдивсявідлюті.Щоцевіннаговорюєнамене,га?

—Усенавпаки!Гетьнавпаки!Янезношу,колихтосьобмежуємоюсвободу!

—Згадайіщеразситуаціюзтаксі.Типримушувавсебевисловлюватидумку,протилежнуйогодумкам,—тисамсказав.Алежйого,якібагатьохінших,тиніколибільшенезустрінеш—топростоякісьнезнайомці.Твоєжиття,твоємайбутнєвіднихнезалежить,правда?Однактивідчуваєшпотребуякось...підлаштуватися,щобвонитебеоцінили.Тибоїшся,щовтобірозчаруютьсяітебевідкинуть.Томужботийнедозволяєшсобівисловлюватисправжнідумкийпочуття,діятитак,яктобіхочеться.Тинамагаєшсяадаптуватисяпідочікуванняінших.Причому,Алане,тебеніхтонепросить—титакробишзвласноїініціативи.

—Алежценормально,хібані?Отякбикоженщосьробивдляінших—увесьсвітзаживбикраще!

—Може,йтак,алежутвоємувипадкунейдетьсяпровибір.Тинеговоришсобі:«Отже,будусьогодніробити,щовідменечекають».Ні,типідсвідомозмушуєшсебетакчинити.Інакше,яктобіздається,тинебудешподобатися,відтебебудутьіти.Тожти,неусвідомлюючи,накладаєшнасебекупуобмежень.Життятвоєстаєвкрайобмеженим—томутийнепочуваєшсявільним.І...тихочеш,щобусітакжили.

Ябувприголомшений.Цебулоякснігнаголову.Ячекавнабудь-що,аленетаке.Думки,емоції—усезмішалосявмоїйголові,усенавкругийшлообертом.ЯвідчувбажаннягрубозаперечитивесьоцейаналізДюбрея,алежякасьчасткаменесхвильовано...

відчувала,щовінкажеправду.Правду,якабентежить.Явсежиттяжив,відчуваючищонайменшийутиск,обмеженнясвободи,підкоренняіншим,атутменіпояснювали,щоя—простомаестросамознущання.

—Розумієш,Алане,якщотизобов’язавсебенерозчаровуватиінших,щобпевнимчиномвідповідатиїхнімочікуваннямщодотебеабощобадаптуватисядоїхніхзвичок...уявисобі:утакомуразідехтобудеставатидедалівимогливішимдотебе,начетовжесталотвоїмзавданням—підкорятисяїхнімзабаганкам.Їмінасправдіцевидаватиметьсянормою.Якщотивідчуваєшпровину,щопішовтрохираніше,—твійпатронцюпровинузбільшить.Необов’язковочерезте,щовінсхиблений.Цетаксамопідсвідомо:вінвідчуває,щодлятебеєнеприйнятнимполишатиробочемісцерано,івважає,щодляньогоцетаксамо.Саметивикликаєштакуйогореакцію,розумієш?

Ямовчавізагіпнотизованоспостерігавзаколами,щойогорукавжепевнийчасвиписувалавповітрісклянкоюбурбону,відчоголідбовтавсянавсібіч,постукуючиобскляністінкисвоєїтюрми.

—Алане,—сказаввін,—свобода—усерединінас.Вонамаєвиходитизнас.Неочікуй,щовонаприйдедесьіззовні.

Йогословадзвеніливмоємумозку.

—Може,йтак,—зрештоюпогодивсяя.

—Знаєш,проводилибагатодослідженьізлюдьми,щовижиливконцентраційнихтаборахпідчасДругоїсвітовоївійни.Однезтакихдослідженьдовело,щовсі,хтовижив,малиоднуспільнурису:вонилишалисявільнимивсерединісебе.Якщовкогосьізнихбувлишешматокхлібанацілийдень,вониказалисобі:«Явільний.Яможуз’їстийого,колизахочу.Ясамвирішую,колипроковтнуйого».Здавалосяб,доступнийвибір—сміховинний,алезавдякийомувонизберігаливідчуттясвободи.Іздавалося,щоцевідчуттясвободидопомагалолишатисяживим...

Яуважнослухавйогоінемігутриматисявіддумки,щонамісцітихбідолашнихявідчувавбитисквладийпануваннямоїхутримувачівнадсобоютаксильно,щоніколибнезмігрозвинутисвійдух.

—Іякже...стативільнішимусерединісебе?

—Неіснуєєдиногорецептачистовідсотковоефективногоспособу.Однакнепоганимметодомєчасвідчасуобиратиповедінкучидії,якихзазвичайтиретельноуникаєш.

—Скажіть,будьласка,уменетакевраження,щовідсамогопочаткувсівашіпорадискладаютьсязтого,щоменінеподобаєтьсявиконувати...Цетакийвиглядцейпроцесмаєнапрактиці?

Вінвибухнувсміхом.Старенькапанізп’янкимипарфумамиажобернуласядонас.

—Усескладніше.Але,колитийдешжиттям,обходячиздалекувсе,щотебелякає,—тинеможешпобачити,щобільшістьтихлячнихречейвигаданітвоїмжерозумом.Єдинийспосібперевірити,правдивічихибніпідставидлястраху,—цепідійтийперевіритинапрактиці!Інодікорисноопануватисебе,можливо,навітьсилкуватисебезробитищось,щомалозавдатиболю,—і,такимчином,датисобішансусвідомити,щотидещопомилявся.

—Іщожвипопроситеменезробитицьогоразузадлярозв’язаннямоєїпроблеми?

—Отже,якбачимо...—сказаввін,умощуючисьусвоємукріслі,явнозадоволений,щосформулювавсвоюдумкувдало.—Тидумаєш—помилково,—щолюдямнесподобається,колитиневідповідатимешїхнімкритеріям,тимаєшпотребупідлаштовуватисьпідочікуваннящодотебе.Будемотебепереналаштовувати.

Яковтнувслину.Обличчяпалало.

—Переналаштовувати?

—Саметак.Будештренуватисяобиратипротилежнетому,що,затвоїмвідчуттям,

мусишробити.Наприклад,почнизтого,щощодняприноситимешдокабінетужурнал,якийтебенедужецікавить,щобможнабулопересвідчитись,щотебевсізнимбачили.

Язжахомпобачив,щовінузявтойсамийCloser,якийяпоклаввіддалікпідчасйогопояви.

—Алежякщотакробити—тожспалитисяпередусіма.

—Ой-ой!Авжеж,імідж,імідж!Бачиш—немавтобісвободи...

—Алеянеможуцьогоробити—яжматимунаслідки:менінедовірятимуть.

—Тизабуваєш,щотименіказавбагаторазів:утебенароботівсімбайдуже,хтощоробить,—усіхцікавлятьрезультати.Томувсімбайдуже,щотитамчитатимеш!

—Таянеможу!Мені...соромно!

—Нетребасоромитисятого,щотобіцікаво.

—Менінецікаво!Яніколинечитаютакихжурналів.

—Язнаю.Їхніхтонечитає.Вонипростопродаютьсясотнямитисячекземплярівщотижня...Алевінтебецікавить,ботийоготримавуруках,колиязайшов!

—Янедивився...Япросто...Япростопоцікавився,щотам...

—Тимаєшправоцікавитися.Цікавитися—цеприродно.Інеслідцьогосоромитися.

Явжеуявлявсвоїхколегіначальство,якебачитьменезтимжурналом.

—Алане,тибудешвільнимтогодня,колитебенавітьнезайматимепитання,щособідумаютьлюди,якіпобачатьтебеізCloserуруках.

Ялишеньповторювавсобідумку,щотойденьдалеко,гетьдалеко...

—Хтозна...

—Крімтого,щоднятиприпускатимешся,скажімо...трьохпомилок,помилокпобуту.Себтояхочу,щобтричінаденьтиповодивсянеправильно,убудь-якомусенсі,уякихосьдрібничках.Треба,щобтистававнеідеальнимнаякийсьчас,щобтиусвідомив,щотивідтоголишишсяживим,нічогодлятебенезмінитьсяістосункизіншиминепогіршаться.Інаостанок:двічінаденьтивідмовлятимешутому,прощоіншітебепросять,чинавітьбудешїмсуперечити.Навибір.

Ямовчкидививсянанього.Бракентузіазмувмененаобличчіконтрастувавізсяйвоментузіазмувнього.Він,вочевидь,бувдужещасливийзісвоїхідей.

—Колипочинати?

—Одразуж!Ніколиневідкладайнапізнішете,щодопомагаєзростанню.

—Чудово.Щож,цьогоразуяйдунепрощаючисьінепропонуюоплатитисвоючастинурахунку.

—Супер!Гарнийпочаток!

Вінявнобувзадоволений,алейогобешкетнийпогляднеобіцявнічогодоброго.

Япідвівсяйпішов.

Явжемайжепройшовкрізьвесьбарідійшовдодверей,коливінпокликавмене.Йогогучнийголостакрізонувмертвутишубару,щовсіповернулисявйогобік,намагаючисьроздивитися,чимвінтаммахає.

—Гей,Алане,повернись-но!Тизабувжурнальчика!

~9~

Ненавиджупонеділки.Цевідчуття,мабуть,найбанальнішейнайпоширенішеусвіті.Алеядляцьогомавнайбільшепричин:цещотижневіпланувальнізустрічі.Щотижнямизколегамизбиралися,абипочути,щоминедосяглипоставленоїметиіщотребаробити,щобвиконуватипоставленізавдання.Якіжрішеннявиухвалите?Аякчинитимете?

Вихіднівидалисябагатиминаемоції,яківесьтижденьпіслязустрічізДюбреєм.Першідніясилувавсебе,рахуючимоїмаленькіщоденніподвиги.Апотімявжесміливонасолоджувавсявсімаприводами,якідляцьоготраплялися.

Яповільнопосувавсявузькоювуличкою—івсіплелисязамною,—хочаменерозпираловідбажаннянатиснутинапедальгазуірвонутищосили,замістьповзти,якстарийдідуганзакермом.Язчинивтрохигаласууквартирі,імоясусідказнизу,паніБланшар,двічідзвониламені.Якинувтрубку,перервавшиагента,щовтелющувавменівікна.Яприйшовнароботувшкарпеткахрізногокольору.Яївфуа-гравневеликомуресторанітасказавофіціанту,щопаштетбувнепоганим.Іящодня,вгодинунайбільшоїнавантаженості,пивкавувбістронавпроти,декоженприходивірозказувавбанальніречітадававпорадищодоекономічногорозвиткукраїни,доякихуряднездатнийдодуматися.Авжеж,янамагавсянепогоджуватисямайжезусім.

Усецевимагаловідменезусиль,хочапевначастинаменепочиналаотримуватизадоволеннявідвивищеннянадмоїмистрахами.Яплекавнадію,щоколисьтайзвільнюсявідїхньогоярма.

Тогопонеділка,одразупісляпершоїспівбесідизкандидатом,япішовнатезлощаснезасідання.Була11:05—отже,яспізнився...Яввійшовдозали,тримаючиврукахблокноті...Closer.Усіконсультантивжесиділизакруглимстолом,чекалилишенамене.

ЛюкФостеріподививсявмійбіккрижанимпоглядом.ҐреґуарЛаршесидівліворучвіднього,незмінюючисвоюфірмовупосмішку.Вінзнав,щонайкращелюдиреагуютьнапозитив.Япевен,щовінвибіливзуби,бовонитаквиблискували,якштучні.Коливінговорив,ядививсяйомуневочі,авзуби.

Ясівнавільнемісце.Усіобличчяповернулисядомене.Япоклавжурналнастіл,щобназвубуловидно,інамагавсянеперетинатисянізкимпоглядом—надтосоромноменібуло...

ЛіворучвідменеТомазахопленочитавFinancialTimes.Мікаельрозважавсяізсусідкою,якапроглядалаTribuneтаводночасхихотіланадйогодурнимижартами.

—Цьоготижняпоказникитакі...

Ларшеполюблявпочатифразуі,привернувшиувагу,замовчати,незакінчивши.Вінпідвівсядлящебільшоїуваги,сівіпродовживзпосмішкою:

—Цьоготижнявнасхорошіпоказники.На4%підвищивсяпоказникпрацевлаштуваньнашихкандидатівпорівнянозминулимтижнем—іцена7%більше,ніжтакогосамоготижняминулогороку.Принагіднонагадаю,щонашамета—збільшенняна11%.Звичайнож,укожногорізнийособистийуспіх—тожящеразпривітаюТома,якийтримаєлідерство.

Томаудав,нібийомубайдужеівінлишетрішечкизадоволений.Вінобожнювавробитимінупереможця,якийсприймаєперемогуспокійно.Насправдіжязнав,щокоженкомпліментдлянього—якдозанаркотику.

—Алеєчудовановинадлярешти.

ПоблажливийпоглядҐреґуараЛаршеобвівгрупу,покивінтримавтеатральнупаузу,першніжвестидалі:

—Насампередхочунаголосити,щоЛюкФостерібагатопрацюєдлявас.Осьужемісяць,яквінаналізуєвсідані,абизрозумітиоб’єктивнупричину,чомудеякізвасмаютькращірезультати,ніжінші,хочаметодикароботивусіходнакова.Тожвінретельнопровівзвіряння,порівнявусіцифри,прорахувавстатистикутаграфіки.Ірезультатйого

дослідженняфеноменальний.Унасєрішення,відякогокоженізвасвиграватимещоденно!Люк,даютобіслово—самомунадатитвоївисновки!

Нашначальниквідділу,щесерйозніший,ніжзавжди,почавговоритихолодноймонотонно,непідводячисьізмісця.

—Япроаналізувавпозначкищодовашихтелефоннихпереговорів.Іпомітивзворотнупропорційністьміжсередньоютривалістюспівбесідізконсультантомзадванадцятьмісяцівісередньомісячнимрезультатомуспішностітакогоконсультантазурахуваннямпрацевлаштуваннякандидата.

Узалізапалатиша.КожензапитальнодививсянаФостері.

—Аможнанашоюмовоюперекласти?—спитавМікаельзісміхом.

—Цедужепросто!—сказавЛарше,тутжезабравшислово,якещойнодавсвоємудовіреному.—Цеозначає,щоті,хтонайдовшеговорятьпотелефону,проводячиспівбесіду,маютьменшечасу,щобвідповідатинадзвінкивідпідприємств,якішукаютьпрацівника.Цежлогічно,якщоподумати.Двохзайцівневпіймаєш.Якщовизанадтодовгорозмовляєтезкандидатом—вименшечасуприділяєтепошукуклієнта-підприємства,томувашірезультатигіршають.Неодмінно.

Усімовчали,покиінформаціядоходиланамдомозку.

—Наприклад,—вівдаліЛарше,—Тома,найкращийсередвас,проводитьзарозмовоюгодинуйдванадцятьхвилин,тодіякАлан,останнійзарезультатами,—вибач,Алане,—присвячуєспівбесідамнеменшеякгодинуйп’ятдесятсімхвилин.Виусвідомлюєте?Майжевдвічібільше!

Явтиснувсявкрісло,дивлячисьтакимиочима,нібихотіврозплавитистілпередімною.Алежнатомустолі...нічого,крімCloser.Явідчувавважкістьпоглядів.

—Безсумнівно,можназменшититривалістьспівбесід,—сказалаАліса,молоденькаконсультантка,—алевідцьоговпадеуспішністьпрацевлаштувань.Язавждипам’ятаюпрогарантію,якумипропонуємоклієнтам.Якщопрацевлаштуваннянебулоуспішнимаболюдиназвільниласявпершіпівроку,мимусимозамінитикандидата.Перепрошую,Тома,—вонаповернуласядосвогоколеги,—алеяпам’ятаю,щосаметвоїклієнтинайчастішезвертаютьсяпоцюгарантію.Змоїмижтакетрапляєтьсявкрайрідко.

Вінмовчкиподививсянанеї,лишезлегкапосміхаючись.

—НехочутутставатиназахистТома,якийтогонепотребує,—сказавЛарше,—алевитратиназамінукандидатадужемалівпорівняннізізростаннямпоказників,яківінприносить.

—Алеценевінтересахнашихклієнтів!—заперечилаАліса.—Аотже,іневнаших,бопогіршуєнашімідж.

—Ненадтовонийпереймаються,япевен.Вонизнають,щолюдськунатурунетаклегкоопанувати.Тонепросто—ніхтонеможебутипевен,щообравідеальногокандидата.

Усіпереглянулисямовчки.Ларшедививсянанас.Помовчавши,заговоривДавид,якийнайдовшепрацювавукомпанії:

—Складноцедовестиданими,алеспівбесідаможебутитривалою,боневсікандидатимислятьструктурно—небудеможмиїхперебивати...

—Ітутунасєдобрановина,—сказавЛаршеізтріумфом.—Люку,озвучуйдругийвисновок.

ЛюкФостерізновупочавоповідатипросвоєдослідження.Віннедививсянанас—вінбувзосередженийнасвоїхпаперах.

—Явжесказаввам,щосереднятривалістьспівбесідивТомазначноменша,ніжвіншихконсультантівізнижчимипоказникамиуспішності.Якщовивчитидані,то,мабуть,самецейсереднійпоказниквизначаєрізкууспішність.Тривалістьнаочнихспівбесідособливо

неефективнадлякандидатів,якихтакіневинаймуть,і...

—Іншимисловами,—сказавЛаршезвиглядомпереможця,—меншевитрачайтечасунабалакунів—будебільшечасунапошукклієнтів.Завершуйтеспівбесіду,щойновирозумієте,щопередваминенайкращийкандидатнапосаду—немасенсупродовжувати.

Незручнатишазапанувалавзалі.

—Убудь-якомуразі,—пояснювавЛаршезудаванимсміхом,—вийомуненадастероботу,тожіморокизнимнематимете...

Відмовчанкиставалозрозумілим,щопропозиціядляпрацівниківбуланедужекомфортною.Хтосьроззиравсянавсібіч,чекаючивідкогосьреакції.Інші,навпаки,зосередженовтупилисявблокноти.

—Ягетьнепогоджуюсяізцим.

Усіобернулисянамене.Ярідкоколиговоривназасіданнях—ініколиневиказувавнезгоди.Япочавобережно:

—Вважаю,щоценевінтересахфірми:кандидат,якийневідповідаєвакансіїсьогодні,можевідповідативакансії,яканадійдезавтра.Удовгостроковійперспективівсівиграють—єбазакандидатів,якідовірятимутьнаміповажатимутьнашукомпанію.

—Друзі,тутузагалінемачимперейматися.Гадаю,такусімбудезручніше.Завсіхчасівтакбулонезмінно:кандидатівнабагатобільше,ніжвакансій,томунемачогозанимибігати.Кудинекинь—усюдивонисиплються,лишеньзбирай.

Почувсясмішокузалі.

Язібравдокупивсюмужність.

—Зісвогобоку,яповажаюввічливість,наважусяназватицепрофесійноюетикою.Минаймаємопрацівниківнедлясамихсебе.Ми—рекрутинговеагентство.Нашезавдання—непростообратикандидата.Явважаю,щомимаємодаватипорадитим,хтоневідповідаєпосадінаданиймомент.Самезацеялюблюсвоюроботу.

Ларшеслухавмене,усещепосміхаючись.Алезкожнимнатякомназагрозуйогоінтересамвиразйогообличчярізкозмінювавсятастававхижацьким.

—Друзі,ябачу,Аланзабув,щовінпрацюєна«Дункерконсалтинг»,аненаматиТерезу.

Вінрозсміявся,сміхпідхопивТома,апотіміМікаель.

БровиЛаршетрохиздвинулись,апоглядбувприкутийдомене.

—Якщожутебещодоцьогосумніви,подивисьназарплатнувідомість—тамєштампик,якийнагадає,щотобіплатитьнеблагодійнаорганізація.

Зновусмішок.

—Тож,Алане,требавідірватидупуйпрацювати,щобзаслужитизарплатню.Аненадаватисоціальнудопомогу—нацьомунезаробиш.

—Компаніязаробляєнамені.Моязарплатамаєвисокурентабельність,тожвонайтакзаслужена.

Узалізапаламертватиша,хочножемріж.Усіпрацівникидивилисясобіпідноги.

—Нетобіпроцесудити,—сказаввінзле,упевнений,щойомукритичноважливолишитизасобоюостаннєслово,щобневтрачатиавторитетпередіншими.Миставимометуізавдання,анети.Інаразітитоїметинедосягаєш.

Зборишвидкозакінчились.Відчувалося,щоЛаршеневдоволенийтим,нащовсеобернулося,—щовеличйогопосланнябулонівельовано.Цьогоразуямавсміливістьвисловитизаперечення,алезакращебулоб,мабуть,мовчати.Протеябувщасливий,що

висловивсвоїпереконання,недаврозтоптатисвоїцінності.

Япоспіхомзалишивзалуіпопрямувавдосвогокабінету,намагаючисьуникнутизіткненнязним.Явзагалінікогонехотівбачити.Дочекався,щобусіпішлинаобід,першніжвисунутисязкабінету.Тодітиховідчинивдвері.Вофісіпанувалатиша.Ятихойшовкоридором—дякуватикилиму,якийприглушувавмоїкроки.

ЯпроходивповзкабінетТома,колитамзадзвонивтелефон—відрізкогозвукуямалонепідстрибнув.Цейоготелефон—мабуть,набралинапряму,бозвичайналініявобіднепрацює.Дзвіноквобіднюперервулунав,яккрикукосмосі.

Незнаю,щонамененайшло;ценебулозвичнимдлямене,ценебулопрактикоюнашоговідділу.Алетелефондзвонивтакуперто,щоявирішиввідповісти.

Явідчинивдверійогокабінету.Усебулоакуратнорозкладене,течкирядком.Нібитоненавмисне,настолінавидулежаларучкаMontblanc.Легкийпарфум(чи,може,запахкремудлягоління)уповітрі...Язнявтрубкузапарата—набагатодорожчогозаті,щомималиусвоїхкабінетах.Цікаво,чивінвипросивйоговшефа,чисамкупив,абивиділитисяізсіроїмаси.

—Ал...

Язбиравсяпредставитися,щобмійспіврозмовникзнав:я—неТома.Алезтогокінцядротуменінедаличасу—різкоперебилийпочалигримати:

—Цегидко,гидкотакчинити!Яжказав,щоященезвільнивсяірозраховуюнаконфіденційність!Язнаю,щоцевителефонувалимоємудиректоровітасказали,щоадміністративнийдиректорзвільняєтьсяівипропонуєтекандидатаназаміну!

—Пане,яне...

—Заткніться!Язнаю,щоцеви,боянікомубільшененадсилавсвоєрезюме.Нікому,чуєте?Тожцебуливи.Такчинитипідлоівамценеминеться!

~10~

ЯвийшовзофісайзіткнувсязАлісою—вона,вочевидь,чекаланаменепіслянаради.

—Тийдешобідати?—спиталавонапрямо.

Вонапосміхалася,алебулатрохизбентежена.Може,боялася,щоїїстрінутьзімною?

—Так,—відповівя.

Вонахвилинупомовчала,нібичекалавідменеініціативи,потімсказаласама:

—Пообідаєморазом?

—Добре.

—Язнаюмаленькийресторанчик,дужесимпатичний,требатрохипройтися,алепоговоримовільно.

—Яканазва?

—«Артюсовелігво».

—Незнаютакого.

—Вінтакий...самобутній.Більшенескажу—сампобачиш.

—Абитамнеїлинезрозумілихтварин—рештагодиться.

—Ох,ціамериканці!Усівитакізніжені!

МипройшливулицеюМольєраізавернуливарку,перетнулисадкоролівськогопалацуПалеРояль—шматочоктишітаспокоюпростовцентріПарижа...Садбувдужепростим—нагадувавшкільнеподвір’ядовоєннихчасів.Каштанивряд,протоптанідоріжки,старабудівля,якаувібраланавколишнюісторію.Підаркамивгадувавсяледвевловимийзапаххолодногокаменю,відлуннянашихкроківдзвенілостаримисклепіннями,потертимизастоліття.Саманостальгіяжилавцьомумісці.Плинчасутутзупинивсядвастоліттятому;атмосфератакапроникна,щоябнездивувався,якбийсправдіпобачивтутдітейустаромодній,тихчасів,формі,якібігаютьірадіютьдзвінкунаперерву,відякогонавсібічрозсипаютьсягоробці.

Зпівнічногокраюсадкамипіднялисяневеликимисходамиізшорсткимипериламизкованогозаліза,пройшлиповзобрамленутьмянимдеревомвітринупродавцямузичнихшкатулоктавийшлинавулицюПеті-Шам.СкладнобулопростойтивузькимтротуаромцієїжвавоївуличкистарогоПарижа.Кожнаізцихмаленькихкрамничокбулаунікальною,дужевідрізняласявідрізнихфраншизтасупермаркетів,уякихпродаєтьсявсейзівсьогосвіту.Туткожнавітринадивувалаприкрасамийунікальністювиставленихтоварів.Тутпродавецьпарасольокстоявпоручізковбасами,аті—поручізкапелюшником,якийбувсусідомпродавцячаю,котрийсусідувавізвиробникомприкрасручноїроботи;відвзуттєвогомайстрамиперейшлидоспеціалізованоїбібліотекистарихкнижок.Івсюдихотілосязупинитися,пороздивлятися,доторкнутися...

—ТизнаєшпрогалереюВів’єн?

—Ні.

—Пройдемочерезнеї.

Миперейшливуличку,оминаючимашинивкорку,—водіїявнобулизасмучені,щопересуваютьсяповільнішезапішоходів.Мипройшлищедвікрамниційопинилисянасвоєріднійвуличці,перекритійстаримсклянимжовтимдахомізкаркасомзкованогозаліза.Запахшкірянихвиробів,трохивологий.Галереяпоглинулакількакрамницьіресторанів,алевсеоточеннятутрізнилосявідвуличноїатмосфери.Тутнебуложвавостіперехожих,скупченнятранспорту.Галереяспочивалавцерковномуспокоїтатихомусвітлі.Щонайменшийшумвідкроківчиголосугучнолунавускляномуприміщенні.Усюдицарювалаатмосферамеланхолійноїрівноваги.Людийшлиповільно.

—Галереюдатованопочаткомдев’ятнадцятогосторіччя.ЦебулавітальняРесторації.Яприхожусюди,колихочутрохивідпочитивідофіса.

Галереямалаформупідкови,тожмипройшлинеюівийшлизіншоговиходу.Опинившисьзновунавулиці,мивідчулиароматсвіжоспеченогохліба,якийдолинавізсусідньоїпекарні,нагадавшимені,якязголоднів.

—Миприйшли!—сказалаАліса,показуючинадерев’янідверіресторану,ретельнопофарбованівсірийколір—чудовий,насиченийсірийколір.

Миувійшливневеликузалувстилібароко—наледвездвадцятьстоликів.Настінахуліпленихрамочках—безлічрізноманітнихцитатівисловлювань.Господар—сорокалітнійблондинмаленькогозростуізшовковимшарфом,пов’язанимповерхрожевоїсорочки,—жвавощосьобговорювавізклієнтами.ЩойнопобачившиАлісу,вінперерваврозмову:

—Панівербувальнице!—сказаввінізтакимпієтетом,який—якбинелукавапосмішка—можнабулобсприйнятизаулесливість.

—Яжвасужепросилатакменененазивати,Артюсе!—відповілавона,сміючись.

Вінпославїйпоцілунокрукою.

—Ащоцезапринцізвамисьогодні?—сказаввін,міряючименепоглядомзголовидоніг.—Умадамчудовийсмак...вонаризикує,привівшийогодоАртюса.

—Алан,мійколега,—сказалавона,одразурозставляючивсіакценти.

—О,товитежтампрацюєте!Інедумайтемененаймати!Попереджаю—янездатнийінтегруватисявкомпанію.

—Янаймаюлишефінансистів.

—Оняк!—Вінзобразиввеликийсумнаобличчі.—Вінцікавитьсялишетими,хтопрацюєізцифрами.

—Увасєдвавільнихмісця,Артюсе?Янерезервувала...

—Мійастрологсказавмені,щодоменеприйдеважливадляменелюдина,томуязабронювавцейстолик,самедлявас.

—Пандужедобрий.

Вінелегантнопростягнувнамменю.Алісавідразужпоклаласвоє,недивлячись.

—Тинедивитимешся?—спитавїїя.

—Марно.

Язапитальноподививсянанеї,алевонаобмежиласьзагадковоюусмішкою.

Менюбулодоситьрізноманітним,усеменівидавалосьапетитним.Складнообратисередтакогорозмаїття.Ященавітьнеперечитавусе,колинашгосподаружепідійшовзазамовленням.

—ПаніАлісо?

—Цілкомпокладаюсянавас,Артюсе.

—Ах,ятаклюблю,колижінкинаменепокладаються.Безперечно,ви—мійклієнт.Ащомійпрекраснийпринц,щосьобрав?—сказаввін,злегканахиляючисьдомене.

—Ну...мабуть...явізьмупрованськийсалатізпомідорів,деревіютабазиліку,атакож...

—Ні-ні-ні,—пробурмотіввінсобіпідніс.

—Прошу?

—Ні,ні,ценедляпринца.Давайтеядлявасоберу.Хвилиночку...явамприготую...салатізрокфором.

Менінезовсімподобаласьйогоповедінка.

—Ізякиміщерокфором?

Артюсзобразив,нібищелепайомувідвислапідподиву.Вінпостоявізроззявленимротомкількахвилин.

—Цеяк?Принцжартує,чинетак?

—Вінамериканець,—сказалаАліса.—ВінживеуФранціївсьогокількамісяців.

—Алевньогонемаєакценту!—сказаввінздивовано.—Івіннадтоввічливийтанетакийздоровило,якянкі.Хібавасростилиненапопкорнітабігмаках?

—Йогоматибулафранцуженкою,алевсежиттявінпроживуСША.

—Ясно.Тодідоведетьсявзятисязайогоосвіту.Ядуженавасрозраховую,Алісо.Йомутребавсепоказати.Язаймуськулінарнимпросвітництвом,—сказаввінповільнойчітко.—Імипочнемозрокфору.Визнаєте,уФранціїіснуєпонадп’ятсотвидівсирів...

—Ну,вАмерицітакожєтрохисирів.

—Тані—миговоримопрорізніречі!—сказаввінзудаванимвідчаєм.—Увастамнесир—уваспластикпідцелофаном,тягучаароматизованасолонагума...Тиба!Вастребавсьогонавчити.Щож,почнімозрокфору...Рокфор—корольсирівісиркоролів...

—Добре,купимосалатізрокфором,—перервавяйого.—Продано!Наступноюланкоюзамовимо...

—Ені,тутнемаланцюгівталанок—тутнекаторга!

—Добре.Слідомпіде...

—Тайслідомминізакимнеходимо.Хібазатими,хтонерозрахувався.

Япочавнаново,ретельнодобираючислова:

—Післяцьогояїстимутелятинузяблукаминапарупо-бургундськи.

—Ні,—рішучезаперечиввін.—Длявасцезовсімнегодиться.Вамнеможназабиватисмактелятиною.Ні,ні,ні.Вамтреба...япринесувамкачкувбіломувинізгливами.

Ябувдещорозгубленим.

—Ну,хочдесертямаюправосамвибрати?

—Увасєвсіможливіправа,мійпринце.

—Явізьму«Тарттатен».

—Чудово!Такізапишемо,—сказаввін,читаючипоскладах,—шоколадниймус.Дякуюзавибір.Артюсобожнює,коливамсмачно!

Вінщезнакухні.

Язареготав.

—Щоцезамаячня?

—Меню—тофейк.Унихнасправділишеодиннабір,однейтесамедлявсіх.Алевсесмачне,продуктисвіжі.Леондобираєсмачністрави,—сказалавона,показуючинависоченногоафриканцяувіконцікухні.

—Япомираюзголоду.

—Тутшвидкоготують.Уцьомуперевагаєдиногоменю...Споживачізвикли.Хібаодногоразузайшовтурист-німець.ВиставиАртюсайомуприйшлисьнедовподоби.Вінзакотивскандаліпішовгеть,лаючись...

Артюсвийшовдоволішвидкоздвомасалатами.

—Прошу,салатізрокфором!

Явжевзявсябувзавиделку,коли...

—Алісо,—прошепотівя.

Меністаловкрайгидковідтого,щояпобачивнатарілці.

—Щотам?

—Алісо,уменесирпрострочений,—тихосказавя.—Вінуплісняві.Нуйбридота.

Вонаподивиласянаменесекундизотри...апотімзареготала.

—Такценормально!

—Нормально,колисиртухлий?

—Йогозацеіїдять!

—Тихочеш,щобяївтухлийсир?..

Менівжездалося,щоцещеоднезавданнявідДюбрея.

—Віннетухлий,апліснявий,і...

—Цеоднейтесаме—щотухлий,щопліснявий.

—Ні!Цекориснапліснява.Присягаюся,їїможнаїстибезостраху.Безтоїпліснявисирнемаєсенсу!

—Тизнущаєшсязмене.

—Ні,чеснеслово!Дивись.

Вонананизалавиделкоюкількашматочківтого«дещо»...із’їла.Прожувалайпроковтнулазпосмішкою.

—Нуйбридота!

—Талишеньспробуй!

—Нізащо.

Явзявсяїстилистясалату,акуратнообираючишматочки,якінеторкалисягнилятини.

КолиАртюсповернувсязатарілками,вінудав,щоледвенеплаче.

—ТребабудесховатицевідЛеона.Вінридатиме,колипобачить,яквизневажилийогосалат.Незнаю,якйогойутішити...

Вінщезнакухнізнашимитарілками.Алісапоклалаліктінастілінахилиласядомене.

—Знаєш,тименездивувавпідчасзустрічі.Яйнеуявляла,щотизможешсперечатисязЛарше.Торизиковано...

—Незнаю.Увсякомуразі,ябуввідвертим:явпевнений,щоневінтересахкомпаніїзневажатикандидатів,якіможутьвлаштуватисянавакансію,доступнусамезараз.

Вонакількасекунддивиласянамене.Яранішенепомічав,якавонакрасива.Світло-русявеволосся,зібраненапотилиці,відтулялодужетонку,дужежіночнушию.М’який,алевідвертийпоглядрозумнихблакитнихочей.Унійбулобагатограції.

—Оттількиядедалібільшепересвідчуюсявтому,щоЛарше,Дункертарештачленівправліннядужепростоухвалюютьрішення,якінеслугуютьінтересампідприємства...

—Чомужтак?

—Вониухвалюютьрішення,керуючисьфінансовимринком,тобтобіржею.

—Нерозумію,щоцеміняє:цетакожінтереснашихакціонерів—абикомпаніядобрефункціонувала.

—Ні,цезалежитьвід...

—Відчого?

—Відмотиваціїакціонерів.Знаєш,унассередакціонерівєвсі,хтохочеш:незначніміноритарії,банки,інвестиційніфонди...

—Іщо?

—Гадаєш,більшістьізнихзацікавленавстабільномуйгармонійномурозвиткукомпанії?Длянихважливаоднаріч,точніше,дві:щобкурсакційзроставіщобдивідендивиплачувалищорічно.

—Тутнемаєнічогодивного...Цепринципкапіталізму:ті,хтоберутьнасебефінансовіризики,інвестуючивкомпанію,потімотримуютьдивіденди,якщовсеспрацює.Цеєїхнявинагородазаризик,завдякиякомупідприємствоможерозвиватися.Аакції,знаєш,ростуть,якщокомпаніяуспішнорозвивається,ботодіризикзнижується—ібудебагатотих,хтобажаєдолучитися.Стосовнодивідендів—тоїхберутьізприбуткуірозподіляютьміжакціонерами.Абибулидивіденди,треба,щобкомпаніяпрацюваластабільно.

—Утеорії—так.Анапрактицісистемагетьзбочена.Теперакціонерирідкоколипереймаютьсядовгостроковимрозвиткомкомпанії.Насправді,здебільшоговонийнезнають,щовідбувається.Вониабохочутьперепродаватиакції,колитідостатньоздорожчають,аботриматидостатньоакцій,щобвпливатинаухваленнярішеньукомпанії,і,повірмені,зовсімнедляпослідовногорозвитку,адлязбільшеннявиплатидивідендівпротягомкількохроків,покивонилишаютьсятримачамиакцій,навітьякщочерезцебраккоштівнарозвитокпризведедокатастрофи.

—Тотидумаєш,щоДункерійогопоплічникиграютьуцюгру,граютьнакористьакціонерівінашкодукомпанії?

—Так.

—АлежДункерстворивцейкорабель.Цейогокомпанія.Неуявляю,чомувінпристаєнате,щоруйнуєйогодітище.

—Цевженейогокорабель.Вінвивівйогонабіржуівідтодітримаєвсього8%капіталу.Цефактичнопроданакомпанія.

—Алежвінлишаєтьсяголовуючим.Принаймніцейомуподобається...

Алісаскривилася.

—Віннесентиментальний,яктисамзнаєш.Ні,ядумаю,щойогометодуправлінняузгодженийміжнимідвоманайбільшимиакціонерами,яківклалисявкапіталкомпаніївмоментвиходунабіржу.

Артюсприніскачку,відякоїрозходивсячудовийаромат,іпішовобслуговуватиіншихпостійнихвідвідувачів.

—Паніграфине,ядовашихпослуг!

—Артюсе,дружемій,—сказалапані,—умоємугенеалогічномудеревієлишеселяни,робітники,обслуга...Зрештою,дворянствобулоскасоване1790року...

—Але2003рокуАртюсйоговідновив!

Качкавбіломувинімаланеперевершенийсмак.Такастравабулаздатнаутриматинафранцузькійземлібудь-якогоамериканця,бодайультранаціоналістичногоконсерватора—будь-хтозабувбипробатьківщину,щойнопоклавшидороташматоктакоїсмакоти.

—ТизнавТонеро?—спиталаАлісавперервіміжшматками.

—Цетой,щозвільнивсямайжетоді,колияприйшов?

—Так.Вінбуводнимізнайкращих,сильнийгравець,видатниймаркетолог.Вінзнавсобіцінуйнамагавсяобговоритипідвищеннязарплати.

—Наскількияпам’ятаю,йомувідмовили.

—Так.Алевіннездався.Вінпідготувавдані,щобдовестиїм,що,вразівідмови,йогозвільненнякоштуватимебільше,ніжпідвищення.Вінпорахуваввартістьвинаймулюдинизамістьнього,навчання,час,якийїйоплатять,хочаефективністьіщебуденульовоюіт.д.Насправдібулоочевидно,щодешевшезбільшитизарплатуТонеро,ніждозволитийомупіти.Однаквонийогозвільнили.Знаєшчому?

—Сутоізсамолюбства?Абинезмінюватирішення?

—Навітьнеце.Вонийомухолоднопояснили,що,якщовонипідвищатьцифризарплат,цевідразужбудевидновпрогнозах,іцінинаакціїзреагуютьнегативно.Аосновнівитратинаіншулюдинупідутьпорахунках«Винагороди»та«Навчання»,наякібіржанетакрізкореагує.

—Якісьдурниці.

—Такасамадурнявпідрозділінавчання.Ранішетренуваннястажерівзакінчувалио18:00.Заразужео17:00неманікого.

—Чому?

—Тобіозвучитипричину,якдляклієнта,чипричину,продиктованубізнесом?

—Каживже.

—Усечіткопродумановметодицівикладання,панеклієнте.Нашідослідженняпоказали,що,трохизменшившичаснанавчання,милишаємочаснаінтеграціютапрактикустажера...

—Анасправді?

—Тренеро17:05сідаєнателефонпродзвонюватиновихклієнтів.Розумієш,о18:00телефонувативжепізно...

Яковтнуввина.

—Доречі,щодонедобросовіснихпрактик.Язовсімвипадководізнався,щоодинізнашихколегвикривкандидатапередйогокомпанією,розповівши,щотойзбираєтьсязвільнятися...

—Атихібаневкурсі?

—Типрощо?

—Тебетогоднянебуло.Дункерзапросивдосебенащотижневузустріч.Віннатякнув,щоцечудоваріч—такчинити.

—Жартуєш?

—Зовсімні.

—МаркДункер,нашпрезидент,спонукаєконсультантів...дотакихгидкихучинків?

—Вінявнонеговоривтакчинити,аледавцезрозуміти.

Ядививсяувікно.Небосіріло,починавнакрапатидощ.

—Таоскількимитутвиливаємооднеодномудушу,мушусказати,щоцедужегнітюче.Менітребавіритивте,щояроблю,зарадичоговстаюзранку.Менітребавідчувати,щомояпрацядлячогосьпотрібна,навітьякщобезпосередньочогосьвеликогонестосується.Щонайменше,менітребавідчуватизадоволеннявіддобревиконаноїроботи.Алеякщотребаробитинісенітницілишезметоюзбагатитиакціонерів,якігетьнецікавлятьсяпідприємством,—ценідочогонеприведе.Менітреба,щобмояроботамаласенс.

—Алане,тиідеаліст.

—Так,безперечно.

—Чудово,алетипомиливсяепохою.Миживемосередциніків,і,щобвижити,требаставатицинікомсамому.

—Я...непогоджуюся.Янехочуперейматитакийсвітогляд.Інакшевсе,щомиробимо,немаєсенсу.Янеможупогодитися,щомоєжиттятягтиметьсянароботілишезметоюзаробитинапоїсти-поспати-порозважатися.Цепозбавленобудьякоїмети.

—Нущо,качечкимоїдобрі?—запитавАртюс,заглядаючивнашітарілки,упевненийвуспіхусвоєїстрави.

—Забороняютакфамільярнозімноюрозмовляти,—відповілаАліса,удаючиобурення.

Вінпішовсобі,сміючись.

—Менітребаробитидещо,щоіденакористьіншим,навітьякщоглобальнонічогонезміниться,—вівдалія.Яхочулягатиспативвечерійусвідомлювати,щоденьминувізкористю,щоіязаклавсвійкаміньустіну.

—Требатобісказатиоднуочевиднуріч:знаєш,тинездатнийзмінитисвіт.

Япоклаввиделку.Ужейкачкавбіломувинінейшламенідорота.

Ядивився,якАртюспосилаєпоцілункиздаля.Вінживусвіті,якийсамсобістворив.

—Так,ятакожпевен,щоніхтоз-поміжнаснеможезмінитисвіт.Алепринаймнітребанеопускатируки,невідмовлятисявідтого,ущовіриш,незраджуватисвоїцінності.Інакшемайбутнєбудедужесумним.

—Так-так,язгодна,алецелишекрасивіслова.Вонинічогонезмінять.Тиризикуєшопинитисячеснимнапідприємстві,детизаважатимешповодитисянегідно.

ЯдививсянаАлісу.Дивно,алевідчуттябулотаке,що,навітьякщовонайнадаліпереконувала,щомоїзусиллямарні,—углибинідушіїйхотілося,щобянепомилявся.Самавонавже,мабуть,несподівалася,алейпотребувалановоїнадії.

Язамислився,блукаючипоглядомпостінахресторану,аждокинезупинивсяочиманаодномузвисловів,щопереповівАртюс.ТобулацитатаГанді:«Мисамімусимостатитимизмінами,якиххочемодомогтисявідсвіту».

~11~

—Щосправедливо—такцете,щовідіншихзміниненадійдуть.

ІвДюбрейвідкинувсяназадуглибокомукріслійпоклавногинастіл.Меніподобавсязмішанийзапахшкіритастарихкнижок.Цізапахиасоціювалисяізциммісцем,деявседовгоідокладнорозказувавйомунаступногодня.М’якесвітлосочилосякрізьвисокідеревапарку,підкреслюючианглійськийдухкімнати.Дюбрейпокружлявльодомусклянцібурбону,якзазвичай.

—Япереконаний,—вівдалівін,—щовсізміниприходятьізсерединитебе—неззовні.Аніорганізація,аніуряд,аніновийшеф,аніоб’єднання,анісупутницяжиттянезмінятьтвогоіснування.Погляньнаполітику:щоразулюдипокладаютьсянакогось,хтомаєзмінитиїхнєбуття,—хібаспрацьовує?Міттеран1981-го,Ширак1995-го,Обама2008-го...Щоразу—розчарування.Зрештою,вонивирішують,щопомилилисялюдиною,зробилинеправильнийвибір.Насправдіжпроблемавіншому.Реальноніхтонезмінитьтвоєжиття,крімтебесамого.Томуйтребаопануватисебе.

«Зазначу:явважаю,щовислівГандівиходивпозаіндивідуальнудумку,особистіочікуваннявідуряду.Думаю,щовінпершзавсемавнаувазізагальнийрозвиток,якийхотівбачитивсуспільстві;позасумнівом,вінхотівсказати,щонабагатосильнішийіможепрокластисамшляхдлянаслідуваннятаслугувативзірцемдляінших,анепростовідмовлятисяйкритикувати».

—Так,ярозумію,ідеяцікава,алевідтого,щоястанувзірцембалансу,нічогонезмінитьсяувимогахкомпаніїдомене,мійшефнепочнеменеповажати...

—Почне,певноюмірою.Якщотистраждаєшвідтого,щотвійшефтебенеповажає,—требазмінитисясамому:навчисяробититак,щобтебеповажали.Обдивишся,щоможнавсобізмінити,щобдодатибільшеповаги:можливоте,яктисебепозиціонуєш,якрозмовляєш,яксповіщаєшпросвоїрезультати...Можливо,неслідпропускатинедоречнізауваження...Упринципі,збоченікерівники,якічинятьморальненасильство,ненападаютьнавсіхпрацівниківтанеобираютьжертвувипадково.

—Сподіваюся,винескажете,щожертвасамавиннавтому,щоїїображають.

—Ні,ятакнекажу.Це,звичайно,непомилкажертви,інеможнанавітьказати,щовонанесвідомоспричинилаце.Ні.Якажу,щовонаповодитьсятакимчином,якийдозволяєценасильство.Начальниквідчуває,що,атакувавшицюлюдину,вінуспішнозчинитьнанеїнегативнийвплив,якийнеперейдедалі.

—Жахливо.

—Так.

—І...якжелюдинаопиняєтьсявтакійкатегорії?

—Складнопояснити.Єбагатоелементів.Алевизначальнимєбраксамоповаги.Якщолюдинанасподідушінедостатньовпевненаусвоїйцінності,вонастанеслабкоюланкою,якувідразужвідчуваютьзбоченці.Требанатиснутитам,деболить.

Меніраптомсталодушно.

—Можнатрохипровітрити?

Вінпідвівсяйвідчиниввікно.М’яке,ніжнеповітря,наповненевологоювідстарихдерев,увірвалосявкімнату,несучизатишніароматилітньоговечора.Стихащебеталипташки,схованівлисті,таледвеколивалосягіллявеличногостолітньогокедра.

—Язапитуюсебе,чи...менібракуєсамоповаги.Ні,гадаю,ізцимусегаразд.Аотте,щоменівсобінеподобається...менелегкодестабілізувати,почавшикритикуватийдорікати...

—Ятежтаквважаю.Наступногоразуятобідамзавдання,щоброзвиватитвоюсамоповагу,упевненістьусобі,щобтиставсильнішимусерединісебе.

«Мабуть,кращебулобмовчати»,—подумавя...

—Повернімосядонашоїтеми.Ядумаю,щоможназмінитиставленняйдумкуначальника,розвиваючисебе.Алеценезмінитьперебігподійукомпанії...

—Скажімо,требавмітикращекомунікувати.Але,япевен,тизможешпереконатисвоєначальство,наякепостійноскаржишся,щобвонозмінилодумкустосовнодеякихпитань.Тимусишматисилу,щоббутиздатнимвпливатиідосягтикращихрезультатів.

—Цещехтозна...

—Титаккажеш,бощенезнаєш,ізчогопочати,алеценебіда.Крімтого,знаєш:колиситуаціянамгетьнеподобається,можнапростопомінятироботу...Якбитизнав,якбагатолюдейнезадоволенісвоєюкар’єрою,скаржаться,алелишаютьсянароботі.Людськанатурабоїтьсязмін,новихречей.Їмкращезалишатисявстандартномуконтексті,навітьякщоцедуженеприємно,алецелегше,ніжперейтидонової,незнайомоїситуації.

«Тацежплатонівськапечера!Платонописувавлюдей,народженихутемнійпечері,якініколиїїнеполишали.Цяпечерабуладлянихусімсвітом.Вонабулапохмура,алезнайомаїм,тожвонипочувалисявпевнено.Вонигетьвідмовлялисявийтизнеї,бонезнали,щочекаєнанихназовні,тождумали,щотамнебезпечно.Такимчином,вонинемализмогивиявити,щоцейнезнайомийпростірнасправдісповненийсонця,краси,волі...

Багатолюдейсьогодніживевплатонівськійпечері,неусвідомлюючицього.Вонижахаютьсянезнайомого,відмовляютьсявідбудь-якихзмінвособистомужитті.Унихєідеї,проекти,мрії,алевониїхніколинереалізують,паралізованітисячеюнеобґрунтованихстрахів.Рукийногиїмскованікайданами,ключвідкотрихєлишевнихсамих.Печератаїхдушить,алевониїїніколинеполишать.

Особистоявважаю,щовсежиттяскладаєтьсязпостійнихзмін,зруху.Немаєжоднихпідставчіплятисьзастатус-кво.Самілишмерцінепорушні.Щобматизмогурозвиватисявпотрібномуруслі,кориснонепростосприйматизміни,анавітьініціюватиїхсамому».

Дюбрейналивсобібурбонуйдодавкількакубиківльоду,яківеселодзенькнули,падаючивсклянку.Яглибоковдихнув.Повітря,якенадходилозвулиці,булодужеп’янким.

—Щодозмін.Єдещо,щояхочузмінити,аленевиходить.Цестосуєтьсяменесамого:хочукинутипалити.Виможетещосьзробити?

—Дивлячись,щосаме.Скажимені...чомутихочешкинути?

—Зтихсамихпричин,щойрешта:цягидотаповільновбиває.

—Ащотобізаважаєкинути?

—Дляпочатку,якнесоромнозізнатися,—меніцеподобається.Важкообійтисябезтого,щолюбиш.Меніцьогобракуватиме,особливовмоментистресу,колитребарозслабитися.

—Тодіуявисобі,щоіснуєчудовийпродукт,приємнийнасмак,якийможнаспоживатийрозслаблятися.Нимможналасувати,колихочеться.Уявисобі.

—Добре.

—Затакоїумовитобілегшекинутипалити?

—Ммм...нутак...

—Недужепереконливавідповідь.

—Незнаю.

—Уявисобі:ємагічнийпродукт,якийнесезадоволеннятарозслабляєзапотреби.Хібасигаретадаєщещось?

—Гм...ні.

—Тощозаважаєїїкинутизатакоїумови?

Менібулопростоуявитичудо-продукт,якийдаєзадоволення.Алещосьіщеменеутримуваловідкиданняпаління.Алещо?Щобцемоглобути?Цебуловідчуття,колизнаєшвідповідь,аленезнаєш,якїїсформулювати.Меніпотрібенбувчас,покивідповідьнесклеїтьсявчіткукартину.

—Свобода.

—Свобода?

—Так,свобода.Навітьякщояхочуприпинитиспоживатитютюн,явідчуваютакийсуспільнийтискщодоцього,щоінодіменіздається,нібиценезовсіммійвибіріявтрачусвободу,припинившипалити.

—Утратишсвободу?

—Усіменідорікаютьчерезсигарету.Усікажуть:«Слідкинути».Якщоякину—уменебудевідчуття,щояпіддавсятомутиску,підкоривсяволіінших.

Намитьуньогонаобличчісяйнулапосмішка.

—Добре.Надішлютобіінструкції.Якзавжди—требабудеїхчіткодотримуватися.

Явідчувхолодокпоспині—іобернувся.Катрінвідчиниладвері,щобзайтидокімнати.Вонасілавкуточкумовчки,злегкапосміхнувшисьмені.

Яопустивпогляднижче—іпобачивнастолі,біляякоговонасиділа,зошит.Великий,сірий,наякомуярозібравсвоєім’я,написаневручну:написанешвидко,алеакуратно.УДюбреянаменецілийзошит?Якжекортитьйогопочитати!Щовньому:списоквипробувань,якимвінменепіддасть,чинотаткищодоменеймоїхзустрічей?

—Гаразд,—сказавДюбрей.—Підіб’ємопідсумки,щобзнати,наякомутиетапівзагалі.Тинавчивсявиражатинезгоду,висловлюватибажанняйбутитвердимустосункахзіншими.

—Загалом,так.

—Зараз,якмиговорилищойноцілугодину,тобісліднавчитисякращекомунікувати.Цевкрайважливо.Тинаційземліненаодинці.Обов’язковоспілкуєшся,взаємодієшзіншими—інезавждиуспішно.Тожєречі,якихкориснонавчитися,щобіншітебецінували,поважалийдобредотебеставилися.

Щосьменінеподобалосявйогоформулюваннях.

—Нехочузастосовуватиякихосьметодів,абикращекомунікувати.Яхочулишатисясам,нехочуматизавданьказатиаборобитищосьособливе,щобматидобрістосунки.

Вінподививсянаменедопитливо.

—Ачомутипогодивсявчитисярозмовляти?

—Прошу?

—Нутижговоришфранцузькоютанавітьанглійською,хібані?Навіщотипогодивсявивчатицімови?

—Цеінше...

—Чого?Тижненародивсяодразубілінгвом...Тивчивсярозмовляти,вчивправила,атеперпослуговуєшсяними,щобвисловлюватидумку.Тобізнайомевідчуття,щотинеєсамимсобоюпідчасрозмови?

—Ні,звичайноні.

—Тивпевнений?Щоблишатисьприродним,можливо,кращерозмовлятизвуками,щосьмугикати,абитебезрозуміли?

—Явивчивмову,колибувдитиною.Цезовсіміншаріч.

—Тобтоєякийсьграничнийвік,доякоговсе,щовивчив,—частина«тебе»,авсе,щовивчивпізніше,єштучним,іминебудемосамісобою,використовуючице?

—Незнаю,алеяневідчуваюцеприродним—робитиречі,якінероблюспонтанно.

—Хочеш,скажудещо?

—Щосаме?

—Цезновувиявопорузмінам!Цеосновнарізницяміждитиноютадорослим.Дитинахочерозвиватися—дорослінехочутьзмінюватися.

—Може,йтак.

—Ятобіскажу,щовідчуваю...

Вінтрохинахиливсядоменейзаговоривтономдовірливоїбесіди.

—Колилюдинанехочерозвиватися—вонапотрохупочинаєвмирати...

Яковтнувслину.Катрінзакашляла.Навулиціскрикнулаякасьпташка.

—Язрозуміводнуріч,якамененепокоїть,—вівдалівін.—Більшістьлюдей,припиняютьвиказуватибажаннярозвиватисяприблизнов20—25років.Знаєш,чомувідповідаєцейвікбіологічно?

—Ні.

—Цевік,уякомузавершуєтьсяпроцесформуваннямозку.

—Тобтоневипадковоцеєвік,колизникаєбажаннярозвиватися.Це,можливо,природно...

—Аленацьомуісторіянезавершується.Довгийчаслюдидумали,щокількістьнейронівневпиннойбезповоротнозменшуєтьсядокінцянашогожиття.Аленещодавнобулодоведено,щоможнастимулюватиутворенняновихудоросломувіці.

—Витрохидалименінаснаги,атоявжепочинавпочуватисядідом...

—Якщобутиточним,процесвідтворенняможезапускатисязарізнихфакторів,середяких...навчання.Тобтоякщохтосьвирішуєнавчатисячирозвиватися—вінлишатиметьсямолодим.Тілойдухдужепов’язані.Хочешдоказів?

—Хочу.

—Офіційнастатистикаміністерстваохорониздоров’я:намомент,колилюдивиходятьнапенсію,їхнєжиттярізкопогіршується.Чому,якуважаєш?Коливониактивні,коливонимусятьпристосовуватися,розвиватисяхочтрохи,щобнанихнедивилися,якнастарихтанемічних.Щойновонивиходилинапенсію—дляцьоговженевимагалосязусиль.Вонизастигалиусвоїхповсякденнихзвичках,починалосязгасання.

—Весело.

—Абипродовжуватижити,требалишатисьупроцесіжиття,лишатисяврусі,розвиватися.Язнаюжінку,якавзяласявчитисягрінапіаніноувісімдесятодинрік.Чудово!Усізнають,щотребарокамитренуватися,першніжнавчишсяграти.Тобтовонаувісімдесятодинрікрозмірковує,щоматимекількароків,якізможеінвестувативнавчаннягрінамузичномуінструменті,апотімзможенаньомуграти.Ставлюнате,щовонащедовгопроживе!

Якщотихочешлишатисямолодимупродовжжиття—продовжуйрозвиватися,навчатися,відкривати,незачиняйсяузвичках,якіперехоплюютьдух,незапливай

комфортомвідтого,щотивжевмієшробити.

—Відповідно,яківміннявихочетеменіпередати?

Вінглянувнаменезпосмішкоюзадоволення.

—Знаєш,яхочудовірититобісекрет.Таємницю,якадозволитьвходитивстосункибудьізким,навітьякщойогокультуравідрізняєтьсявідтвоєї.Входитивстосункитавід‐разужвикликативтієїлюдинибажанняобмінюватисязтобою,слухатитвоїслова,розмовлятивідверто.

Такаперспективавидаваласьменідужебажаною...

Вінузявпапіркольоруслоновоїкістки,ручку,чорнийлакякоївідбивавнавколишнєсвітло,іпочавписатирізкими,швидкимирухами.Вінпростягнувменінаписане.Свіжічорниламінилисянасвітлітадрижали—папірнемоввідмовлявсявбиративсебесекрет,недляньогопризначений.

Обіймисвіттвогоближнього—івінвідкриєтьсятобі.

Япрочитав.Перечитав.Ясидівзамислений—формулюванняменіподобалося,видавалосямагічнимзаклинанням.Алесенснаписаногобувнезовсімзрозумілим.

—Увасєметодиказастосуванняцього?

Вінпосміхнувся.

—Якщолишатисянарівнічистогорозуму,ясформулююцютаємницюінакше.Ясказавбищосьнакшталт:«Намагайсязрозумітиіншого,першніжчекати,щобтебезрозуміли».Алецевище.Неможназамикатикомунікаціюміждвомаістотаминарівніпростогоінтелектуальногообміну.Комунікаціяпроходитьнаіншихрівняхпаралельно.

—Наіншихрівнях?

—Так,зокремавемоційномуплані:емоції,якітивідчуваєшуприсутностііншого,сприймаютьсятвоїмспіврозмовником,інодіпідсвідомо.Якщовінтобінеподобається,навітьякщотицечудовоприховуєш,вінвідчуєцетакчиінакше.

—Можливо...

—Наміриіншоїлюдинитакожвідчутні.

—Вимаєтенаувазівідчутністьтого,щовинасправдідумаєтепідчасрозмови?

—Так,причомуценезавждисвідомо.Наприклад:нарадивофісі.Здебільшого,колихтосьпідчасцихнарадставитьзапитання,віннеобов’язковомаєнаміротримативідповідь.

—Якце?

—Йогонаміромможебутипростопродемонструвати,щовінставитьрозумнізапитання...Абопоставитисвогоспіврозмовникавнезручнестановищепередіншими,абопоказати,щовінцікавитьсятемою,абощоботриматилідерствовгрупі...

—Так,яісправдіможупригадатикількатакихвипадків!

—Дужечастоспіврозмовниксприймаєвласненамір,анесамезапитання.Колихтосьхочетебепритиснути—цевідчутно,правдаж?Навітьякщовйогословахнемаєбезпосередньонічого,чимможнайомудорікнути.

—Зрозуміло.

—Ягадаютакож,щовідбуваєтьсящось...надуховномурівні,хочацедужескладнопродемонструватиконкретно.

—Отже,якконкретноямаюкористатисявашоючудовоюмагічноюформулою?

—Обійнятисвітіншогоозначає,щовтобі,першзавсе,маєдозрітибажанняувійтивйогосвіт.Цікавитисяним,аждотого,щоббутиготовимпроекспериментувати,щоозначаєбутивйогошкурі:отримуватизадоволеннявідспробдумати,яквін,віритивте,ущовінвірить,розмовляти,яквін,рухатись,яквін...Колитидосягнешцього,тизможешдоситьчітковідчувати,щовідчуваєінший,інасправдізрозумітийого.Коженізвасвідчує,щовинаоднійхвилі.Потім,звісно,тиможешповернутисядотвогозвичайногосвітогляду.Визберігатиметеякіснуівзаємовигіднукомунікацію.Типобачиш,щоіншийнамагатиметьсязрозумітитебе.Вінпочнецікавитисятвоїмсвітом,мотивованийбажаннямневтратититакуякістьстосунків.

—Цевсезвучитьтрохидивно.Яжфінансист,незабувайте—заосвітоюіневипадково—явсежмислюраціонально...

—Яспробуюдатитобівідчутицесамому.Дамтобіпережитиодиндосвід,якийвідкриєлишеодинзаспектів,щояперелічив.Менітребадещопідготувати,—сказаввін,підводячись.—Требадвастільці.Уцихкріслахнезручно.

ВінвийшовізкабінетуразомізКатрін.Ячув,якїхнікрокивіддаляються.Ябуврозгублений:половинаменетягнуласядопочастимістичнихпоясненьстосунківміжлюдьми,перебувалавочікування.Іншажполовина,приземлена,буласповненасумнівів.

Раптоммійпоглядупавназошит.Зошит.Якжежхочетьсяйогосхопити...зазирнути...Звукїхніхкроківстих.Заразабоніколи—швидко!Ярізкопідвівся.Паркетскрипнувпідногами.Язастиг...тиша...Япройшовкабінетоміпростягнувруку...Голоси,кроки...—повертаються!Дідько!Яшвидкоповернувсядокрісла,алепаркеттакгучноскрипнув,щовониточноцепочули...Неможнасідати...Требаудати,щодивлюсяна...бібліотеку.Накнижки.

Вониувійшли.Язосередженодививсянаполиці.

—Поставимоїхтут.

Яобернувся.Вонипоставилидвастільці,уметріодиннавпротиодного.

—Сідайсюди,—показаввінменінаодинізних.

Ясів.Вінпочекавсекундуйтежсів.

—Яхочу,щобтименісказав,щотивідчуваєш,колиясиджунавпротитебе,—сказаввін.

—Якпочуваюся?Таначенічогоособливого...Нормальнопочуваюся.

—Теперзаплющочі.

Язімкнувповіки,запитуючисебе,щовінвигадав.

—Закількасекундтиїхрозплющиш,іяхочу,щобтиприслухавсядотого,щовідчуваєш,ісказав,щозмінилося.Розплющуй.

Вінусещесидівнастільці,алезмінивпозу.Вінпоклавобидвірукинаколіна—передцимтакнебуло.Цекинулосьменіувічі.Відчуття?Щосьдивне,аленезнаю,щосаме...

—Ябсказав,щоцедивує.

—Типочуваєшсякращечигірше,ніждосі?

—Щовипідцимрозумієте?

—Колитизаходишуліфтізмалознайомоюлюдиною,тобі,зазвичай,меншкомфортно,ніжзаговоритинавулиці,чинетак?

—Так.

—Осьпроцеяйкажу.Яхочу,щобтиоцінивзручністькомунікаціївідносноположеннямоготіла.

—Гаразд,зараззрозуміліше.

—Тодіповторюзапитання:якщотобітребазаговоритизімною,тобібільшкомфортночименшкомфортноговорити,колиясиджутак,ніжупопередньомуположенні?

—Меншкомфортно.

—Добре.Заплющочі.Так...Зновурозплющуйїх.

Вінзновузмінивположення.Вінуперсяліктемуколіноізіперсяпідборіддямнакулак.

—Такевраження,нібиви...спостерігаєтезамною.Щеменшприємно.

—Гаразд.Заплющочі...можешдивитися.

—Набагатокраще.

Вінсидівнастільцірозслаблено,поклавширукинаколіна.

—Іщераз.

Вінмінявпозуразівіздесять.Віддвохчитрьохяпочувавсязначнокомфортніше,ніжвідрешти.

—Катрін!—Вінповернувсядонеї.

—Уседужепросто,—сказалавонамені.—Викажете,щопочуваєтесякращещоразу,колиІвприбираєтієїсамоїпози,щойви.Щойнойоготілоприймаєпостави,відмінноївідвашої,випочуваєтесяменшкомфортно.

—Вихочетесказати,щояпочувавсякращелишетому,щовінсидів,якя?

Цієїмитіяусвідомивположеннясвоготіланастільці.

—Так.

—Такнечесно,цеякийсьтрюк!

—Хіба?

—Ітакдлявсіх?

—Так.

—Дляуточнення,—додалаКатрін,—цетакдлябільшостілюдей,аленедлявсіх.Трапляютьсявинятки.

—Нечіпляйся,Катрін,ценічогонеміняє.

—Алечимцепояснюється?—спитавя.

—Цеприроднійфеномен,якийпояснилиамериканськідослідники.Гадаю,почалосязтого,щовонипомітили:колидвоєлюдейбагатоспілкуються,вонинесвідомосинхронізуютьсяоднезоднимікінецькінцемпочинаютьнабиратисхожихпоз.Упринципі,цеможнаспостерігатизбоку.Наприклад...колизакоханісидятьуресторані,дужечастовониводнаковісінькійпозі:читоліктінастолі,щоканаруці,нахиленівпередабоназад,рукинаколінах,читосмикаютьпідставкудляприборів...

—Дужедивно...

—Апотімдослідникидовели,щоцейфеноменможнауніверсалізувати:навмиснеприбиранняпозиіншоїлюдинидопоможеобомпочуватисякомфортніше.Цезначнопокращуєякістькомунікації.Аледлятого,щобцеспрацювало,недостатньопрактикуватицеякметодику:обов’язковотребахотітиувійтиусвітіншого.

—Цевседужечудово—івипобачите,щоячинитимуопір,алеякщотребавивчатижестиспіврозмовникайпідлаштовуватисьпідйогосвідомість—тоцілкомутрачаєтьсясвоєєство!

Вінледьпосміхався.

—Хочеш,ятобіскажу?

—Що?

—Тийтакцеробиш,ненавмисне...

—Зовсімні!

—Запевняю,щотак.

—Побачимоще!Яцьогонезнавп’ятьхвилинтому.

Вініщеширшепосміхнувся.

—Ізчоготипочинаєш,колихочешзаговоритисдитиноюдвох-трьохроків?

—Якосьценечастоменітрапляється...

—Згадайостаннійраз.

—Ну...яговоривізсиномконсьєржки,тижнівзодватому.Япопросивйогорозповісти,щовінробивуденьудитячомусадочку.

ЩодовшеявідповідавДюбрею,токращепочинаврозуміти,щоцебуладивовижнаправда,якащебуласвіжоювпам’яті:щобговоритизмаленькимМарко,яприсів,абибутинаодномурівнізним,почавговоритидужепростимисловамитаголосом,щобвінкращеменезрозумів.Природно.Янедокладавжоднихзусиль,простощирохотів,щобвінрозказав,нащосхожийдитячийсадочокуФранції.

—Азнаєш,щонайнеймовірніше?

—Кажіть.

—Колипевнийчастримаєтьсяхорошакомунікація,цетакцінуєтьсяобомаучасниками,щокоженнесвідомонамагаєтьсяїїпідтримати.Наприклад,васпектіпоставитіла:якщоодинміняєпозу,другийробитьтаксамо,навітьнеусвідомлюючи.

—Хочетесказати,щояприбираюпозиіншоїлюдини,сиджудоситьдовго,апотімзмінююположеннятіла—італюдинатаксамозмінитьйого?

—Так.

—Нуйдива.

—Алепам’ятай,щоосновне—цебутищиримунаміріспілкуватисязнею.

—Неймовірнаштука!

Ценовевідкриттянадихнулойрозважиломене.Меніздавалося,щодосіябувглухимісліпимстосовнотакихочевиднихаспектівуспілкуваннізлюдьми.Булодивовижновиявляти,щоміжнамивідбуваєтьсястількиобмінупосланнямипозасловами,несвідомо.АДюбрейзгадавщеіншірівніспілкування...

Яхотівдізнатисябільшепроце.Алевінвідповів,щонасьогоднідосить.Менепроводилидодверей.Ужебуланіч.

ЯпопрощавсязКатрін,рольякоїбіляДюбреятасамуїїособистістьщедосінерозумів.Вонабулазтих,хтоговоритьмало,загортаєтьсявтаємницютавкриваєтьсязагадковістю.

ЯвжевийшовзапорігпалацутапройшовкількакроківсадкомдоворітусупроводіпоглядуСталіна,колименепокликавДюбрей.

—Алане!

Яобернувся.

—Повернись!Язабувдатитобізавдання.

Язупинився.Ні,ценеминуче...

Язайшовусередину,пройшовзанимкрізьзалу.Нашікрокивіддавалилуноюпохолодномумармуру.Миувійшливдосінезнайомуменікімнату,депанувалаатмосферастарогоанглійськогоклубу.Полицізкнижкамигетьзатулялистіни—аждоприкрашеноїліпниноюстелі.Двілюстринабезлічлампочок,щоховалисязазолотавимабажуром,давалим’якетазатишнесвітло,якечудовопасувалодоатмосферисереддавніхкниг.Докнижковихшафбулоприставленокількадрабинізчервоногодерева.Напідлозіперсидськікилимипокривалибільшучастинуверсальськогопаркету.Тотут,тотамстоялиглибокіфотелі,укритітемноюшкірою;паракрісел,з’єднанихміжсобоюстоликом.Углибинікімнати,начетрон,стояввеличезнийчестерфільдськийдиван.

Дюбрейвзявдоруктовстукнижку.Катрінлишиласябілявходуйуважнодивиласянанас.

—Дайчисловід0до1000.

—Число?Навіщо?

—Кажу,назвичисло!

—328.

—328...побачимо,побачимо.

Вінрозгорнувкнижкуіпочавгортатисторінки,вочевидь,шукаючизназваниммноюномером.

—Ось.Дужедобре.Теперназвиіншечисло,від0до20.

—Щоцевиробите?

—Називай!

—Гаразд,12.

Яподививсяближче.Цебувсловник,івінвівпальцемпоспискуслівнасторінці.

—10,11,12.«Маріонетка».Непогано.Моглоббутийгірше—можнабулонаприслівникнатрапити,наприклад.

—Може,усежтакивирішитеменіпояснити,прощойдеться?

—Цедужепросто.Тижсказав,утебедвашефивкомпанії.

—Так.Ямаюначальника,аутого—свійшеф,якийчастоприходитьособисто.

—Чудово.Тизавітаєшдокожногозних.Знайдешпривідпоговорити.Твоєзавданняполягаєвтому,щобкоженізнихсказавслово«маріонетка».

—Ацещозабезглуздя?

—Єобов’язковеправило:тинемаєшправаанісамвимовитицеслово,аніпоказуватисвітлинучиоб’єкт,щойогопредставляє.

—Анавіщовсеце?

—Наснагитобі!

Яповільновийшовзпалацу,повільнойшовдоворіт,рахуючизірки.УПарижізіркирідкопомічаєш—небозавждивидаєтьсятемнимчерезяскравівогніміста.

Ятрохигубивсявпротиріччях.Зодногобоку,завданнявикликалоінтерес.Порівнянозпопереднім,явиконувавйоговказівкинеохоче—вонивимагалинеабиякихзусиль,та

яхочаброзумів,учомукористьвідних.Нацейразяцьогонебачив...Менедратувалавзятанимманераневідповідатинамоїзапитання,гетьчистоїхігноруючи!Івзагалі,коливженастанекрайційгрі?Він,звичайно,видававсящиримубажаннінавчитименібагатьохречей,«просунутися»впередумоємужитті,алеставалодедаліважчевідчувати,щотебеведутьусвоємубаченні,навітьякщоздобрихнамірів.Тачивонидобрі?Уньогомаєбутипричинаопікуватисямною,мабуть,вінотримуєщосьізцього.Алещо?

Язновузгадавпрозошит.Зошит,цілкомприсвячениймені,безумовно,містивусівідповідінамоїзапитання...Віняскравонагадував,щомояситуаціянебуланормальною.Неможназаплющуватиочінапричини,якімотивуютьнезнайомцяцікавитисямною,радитимені,бабільше—диктувати,якповодитися,—івсецебезпоясненьправилдоговору,наякийяприставзажахливихобставин.Поспиніменіпробігхолодок.

Булодужеприкро,щояневстигхочкількахвилинподивитисявтойзошит,покиДюбрейвиходивізкімнати.Шкодапропуститинагоду,якаможеніколибільшеневипасти.Требабулообов’язковознайтиможливістьпотриматийого...Аякщояповернусявночі?Затакоїспекивікнажлишатьсявідчиненими...

Металевийбрязкітгрубоперервавмоїдумки.Сталіннаблизивсядомене,трусячиважкимметалевимланцюгом.Яступивкрокубік,абивіннедіставменеіпришвидшивходупідйогогавкіт.ЛютіочітаоголенііклаСталінавідповідалинамоєзапитання:ні,янеповернусясюдивночі.Нічналежалайому.Уночійогонарештівідпускаютьілишаютьгосподаремпарку.

***

Катрінприсіланачестерфільдськийдиван.Дюбрейзапропонувавїйсигару,алевонавідмовилась:незвикла.

—Тощотидумаєш?—спитаввін,простягнувширукудопортсигара.

Катрінаповільнопідвелаочінаоднузлюстр,розмірковуючитанекваплячисьдавативідповідь.

—Думаю,щовседобре,аленаприкінціявідчула,щовіннервує.Чеснокажучи,останнєзавданняяйсаманезрозуміла.

—Змуситишефівзронитивипадковеслово?

—Так.

Вінзапаливсірник.Зажевріввогник.Дюбрейпіднісйогодосигари,звичнимрухомзапаливїї.Першийдимокпопливуповітрі,розносячиособливийзапахсигарmontecristo.ТодіДюбрейповернувсядоглибокогокрісла;шкірафотелятихорипнула;вінсхрестивноги.

—ПроблемаАланавтому,щойомунедостатньопоказати,якпочатиправильноспілкуватися.Таквіннезможеотриматинасвоємупідприємствінічоголишетому,щовінхоче.Єдещо,щогальмуєйоговусіхаспектах.

—Щосаме?

—Віннадтозвикслухатися...Заразвінпрогресивновчитьсячинитиопір.Цедобре,алегетьнедостатньо.Однаріч—умітичинитиопір,ізовсімінша—умітиотримуватибажане.Доцьогопотрібнопідготуватися.

—Підготуватися?

—Розвинутивсобівпевненість,щоцеможливе.

—Хочешсказати,що,докивіннасподідушіневірить,щоможещосьотримативідменеджерів,віннічогонеотримає,навітьякщостаранновикористовуватименайкращіусвітіметодиспілкування?..

—Точно.

—Зрозуміло.

—Аленавітьнеценайважливіше.Колилюдинавпевнена,щоможевпливатинарішенняінших,воназавждизможецеробити;навітьколиметодиненайкращі,людинавпорається...Аякщоневіритьусебе—зупинитьсянапершійжеперешкоді,якусприймеякдоказмарностіспроби.

Вінпідніссигаретудорота.

—Тотийогопопросивспонукатишефасказатиконкретнесловопростозметоюдатийомуможливістьвиявитивсобіздатністьвпливатинаіншх?

—Тивсеправильнозрозуміла.Хочу,щобвінповірив,щоздатнийпереконувати.

—Цікаво.

Катрінраптомпідвелаголову:їйщосьспалонадумку.

—Словожнебулодібраневипадково,чинетак?Тисамдібравслово«маріонетка»,щобАланпідсвідомоспроектувавсебенарольтого,хтосмикаєзавервечки?

ЗамістьвідповідіДюбрейзатягнувсясигарою.

—Цевжезанадто,Ігорю...

Вінмовчкипродовжувавнасолоджуватисясигарою.

~12~

МаркДункер,генеральнийдиректор«Дункерконсалтинг»,буввеликим,міцнимчолов’ягою.Метрдев’яностотастошістькілограмів—важковаговикусферірекрутингууФранції.

Вінпоходивізпровінції,зБожоле.Жителіселанелюбилисім’юДункерів,якавідбатькадосинапередавалаторгівлюхудобою.Їхнєзаня´ттябулодлялюдейчимосьнакшталтвимушеногозла.Сім’ябуланайбагатшоюнавкруги,томувсівважали,щотігрошізаробленізарахунокчужоїпраці—мовляв,Дункеринестраждали,якінші,утінужденніроки,колицінанам’ясобуланизькою.

УшколіМарктримавсяостороньвіддітей.Вінусвідомлював,щобувсиномнайбагатшихлюдейнаселі,іпочувавсяособливим.Тавіннешкодувавчерезсвоєстановище,анавпаки—занайменшогозауваженнявйогобіквінпровокувавскандал.

Йогоматийсобівідтогостраждала.Їїчоловікрадів,щойомузаздрять;їйжебулодоситьтогонегативу,щонанеїлився.Усеїїсоціальнежиттяполягаловтому,що,проходячивулицею,вонастикаласязворожимипоглядамижіноктазліснимизітханнями.Післябагаторічногонакопиченняобразитагіркотивона,зрештою,зламалася—сім’япереламалатрадиціюпоколіньіпереїхаладоміста,подалівідхудобийбалачок.ДункериоселилисявЛіоні,тожнашомупанудоводилосьдолатибагатокілометрів,абинавідатисядосела.Марксприйнявцепереселенняякпоразку—ізневажавбатьказате,щотойпоїхав.

Задоволенняматерітривалонедовго:вонарозчарувалася,щойновідчула,щоїїсусіди—офісніпрацівники—малиїїсім’юзаселюків.Маркузакращебуловідчуватизаздрість,ніжзневагу,—тожвідізоляціїновоготипувіндужестраждав.Уньомузакріпиласяжагадореваншу.

Вінзакінчившколу,удвадцятьроківздобувдипломспеціалістазкомерції.Працювавдесятьроківусферіпродажусільськогосподарськихтоварів,доситьталановитозастосовуючисвійгенетичнийхисткомерсанта.Тричичотириразивінпомінявкомпанію,завждисуттєвозбільшуючизарплатню:щоразувінвикористовувавтойсамийсценарій,обманюючиконсультантазрекрутингу,приписуючисобіпосадитаобов’язки,якихофіційновньогонебуло,алеякимивінсамсебенаділяв.

Віндоситьшвидкозрозумів,щоконсультантигетьнерозуміютьсянасвоїйроботітаїхлегкообдурити.Почувшиодногоднявідпрацедавцясумугонорару,сплаченогорекрутинговомуагентствузайоговинайм,Маркнеповіривсвоїмвухам.Цифрайомуздаласяастрономічноюякдляроботи,котраввижаласяйомублизькоюдосправибатька.Легшебулопереконатикомпаніющодонаявностіділовихякостейкандидатанапосаду,аніжпереконатифермеращодофізичнихякостейкорови—аджетіякостіфермерперевіритьсам.

ЗапіврокуМарквідкривсвоюкомпанію.Пройшовшикороткийкурсметодикроботизперсоналом,вінорендуваводнокімнатнийофісуцентріЛіона,повісивтабличку«МаркДункер,консультантізрекрутингу».Підчасвиборукандидатанайбільшевінпокладавсянасвійнюх,аненаметодики.Віндійснорідкоколипомилявся,інстинктпрацював:вінвідчувавлюдей,компанії,відчувавкандидатів,розумівсянатому,якікандидатипасувалинатучиіншупосаду.

Найважчебулозалучитипершихклієнтів—немаючиреальнихрекомендацій,важкобуломатинадійнийвигляд.Колийомунаценатякали—вінрізкостававагресивним.Дужешвидковінпішовнапобрехеньки:вигадувавпрестижнихклієнтів;крімтого,називавневеликіпідприємства,якимвінвідмовивуконтракті,томущотібуцімтоневартувалийогопослуг.Такийпідхідвиправдавсебе:пішлипершіконтракти,занимиінші—успіхпритягувавуспіх.

Йогоновапрофесіячудовопасувалайому.Здавалося,щовсіцімаленькіпихатімістяни,якіранішеніколинезаглядалидооселійогосім’ї,теперзалежаливідньогопідчаспошуківроботи.Гадав,щойогобоятьсяйповажають,болюди«їлизйогорук».Вінжадавконтролюватиринокрекрутингувсьогоміста,простощобусезалежаловіднього.

Щоправда,новогостатусубулонедостатньо,абивилікуватипораненееґо.Щосьйогоштовхалоневпиннойтивперед,розвивативласнусправу,здобуватибільшевлади,зароблятиавторитетусвоїйсфері.Вінзвикважкопрацювати,тожподвоївзусиллядлярозвиткукомпанії.

Ірокунеминуло,якнайнявужетрьохконсультантів.Цепринесловеликезадоволення.Алеійогобулонедостатньо—вінрухавсядалі.ЩезапіврокувінпереїхавівідкривофісуПарижі,усамомуПарижі,устолиці.Нацьомуетапівінперейменувавсяна«Дункерконсалтинг».Наступнірокивінвідкривавщонайменшеодинофіснатримісяці—порегіонах.

Дункервимірювавсвійуспіхкількістюпрацівників—одержимийбажанням«збільшуватипоголів’я»,якщовисловлюватисьметафорамиселянськогосередовища,яківінчастовикористовував,несвідомовикриваючисвоєпоходження,якезазвичайстаранноприховував.Начейоговласна,особиставартістьневідривнопов’язаназлюдьмипідйогокерівництвом,йоговладавимірюваласячисельністюйогоперсоналу.Вінніколинепропускавможливостіефектнопроцезгадати,особливопідчаспредставленнянезнайомцям.

Швидкийуспіхкомпаніїспонукавйогорозширитисязакордоном.ВідкрившипершийофісуцентріБрюсселя,вінпочувавсязавойовником.

Щепіслядвохроківнаполегливоїпрацітацілковитоїсамопожертви(пафосвходивдолексиконукомпанії)вінвирішиввивестикомпаніюнабіржу.

~13~

ТогодняяприйшовдоофісаізCloserуруках—якприходивщодняминулоготижня.Спершувсіколегидивилисяскоса;наразівсімбулогетьбайдуже.Скутістьмоязменшилась,однакяйнадаліпочувавсядещонезручно.Щобстати«вільним»згіднозвизначеннямДюбрея,менітребабулощетрохичасу.

Удомаяпродовжувавжити,докладаючинетакбагатозусиль,якраніше:тобтояйнадаліпідтримувавнормальнийрівеньшуму,щопризводилодомайжещоденнихвізитівпаніБланшар.Явженеуникавїхтак,якколись,алекожентакийвізитдужепригнічував.Меніздавалося,неможливопримуситиїїприпинитименепринижувати.Післячисленнихвипробуваньтерпіння,япочавдемонстративнойжорстковиявляти,щовоназавдаєменіклопоту,лишетрохипрочиняючидверіпередїїобличчям.Вонасоваласявотвір,немовготовапробитисобіпрохід,супилаброви,дивиласьпоглядомінквізиторайгрізнимголосомчиталанотаціїщодопорядку.

Явжепідійшовдоофісатаздвомаколегамизіншогодепартаментучекавліфт,колиотримавповідомлення.Яглянувнаекран:Дюбрей.Явідкривповідомлення:«Терміновозапалисигарету».

Чогоцевін?Запалитисигарету?

Відчинилисьдверіліфта.Колегизайшли.

—Намененечекайте,—сказавїмя.

ЧомуДюбрейпопросивзапалитисигарету,тодіякямавнаметікинутипалити,анепродовжувати?Вінженевтрачавздоровийглузд...

Явийшовнадвір,запаливсигаретуіроздивлявсяперехожих.Раптомяпомітивчоловіка,схожогонаВладі,якийстоявсередлюдноївулиці.Янахилився,щобкращерозгледітийогосередлюдськоїтечії,—ічоловікодразужвідвернувся.

—Владі!Владі!

Людинащезлазмогополязору.

Відтогоменібулотрохинезручно…Ябувмайжевпевнений,щотобуввін.Владізамноюстежив?Аленавіщо?Дюбрей,часом,непопросивйогоперевірити,чидотримуюсьяйоговимог?Оцещедурниці…Алещожвінтамробив,урешті-решт?Чинечасбуломеніпочинатисерйознохвилюватисязасебе?Требазнайтипричинутакогоінтересу…

Яповернувсядохолу.Мененудило.

Насвоємуповерсі,укоридорі,япройшовповзкабінетЛюкаФостері,могоначальникавідділу.Вінбувуженароботі—отже,скоротивранковупробіжку.Дверібуливідчинені—незвичнийфакт:зазвичайвінзачинявся,усамітнювавсявідбільшостічленівкоманди.Дужезначнізміни,якдлянього.Уньогобулавеликапотребавлаштовуватисятак,абигодинамиуникатиспілкування.

Відчиненідверідавалиможливість,якунетребабулопропускати…Уменежбулозавдання.Нужбо,сміливіше.Витягнутизньогослово,обраневипадково,булоскладно:важкобулознайтищебільшмовчазнулюдину,ніжвін.

Язайшовіпривітався.Вінневідривавочейвіддокументівісидіваніруш,ажпокиянепідійшовдойогостолавпритул.Мипотиснулируки—віннезробивнавітьнатякунаусмішку,устайогогетьнеповорухнулися.

Яспробувавпочатирозмову,згадуючитойсамийсекретДюбрея.Якжевоноважко—обійнятивсесвіттого,хтонеподобається.

—Акціїсьогодніпо128.Зрослина0,2%засеанс,близько1%затиждень.

—Так.

Він,вочевидь,бувзахопленийпозитивнимзростанням.Требабулопідтриматице

захоплення,говоритизентузіазмом,показатизацікавленістьцієютемою.ЯкщоФостерівідчує,щояпереймаюсятим,чимівін,—вінвідкриєтьсямені.

—Щодивує,такцете,щовонипідвищилисьна14%відпочаткуроку,хочанашіпіврічнірезультатизрослина23%.Якосьнедужелогічно.

—Ні.

—Явнонедооцінені.

—Так.

—Зрештою,вонинепоказуютьреальноївартостіпідприємства.

—Ні.

Нейде…Нущож,будь-щотребапродовжувати.Неможнамовчати.

—Шкода,щотак.Кращебвонистежилизанашимирезультатами—аджевонинепогані.

Віннавітьневзявсяменіщосьвідповідати,лишеньподививсянаменетак,нібинерозумів,навіщорозтулятирота,абиговорититакідурниці.

Явідчувщосьсхоженасором.Лишетрохи.Зрештою,вінуважавменепалкимчитачемтогожурналупрозірок,томужодногоризикуйогощебільшерозчарувати,—продовжимо…

—Протекурсдобрий.Маєщепокращуватись.

Фостерізвівброви.Явівдалізподвоєниментузіазмом.

—Бувбиятрейдером,ябиставивусенаних.

Виглядуньогобувпригнічений,сповнений…страждання,—вінховавсяусвоємумовчанні.Щож,змінимотактику.Почнемоставитизапитання.

—Аяквипояснитеневідповідністьнашихрезультатівдокурсубіржі?

Кількасекундмовчанки,підчасякихвінлишавсяабсолютнонепорушним.Позасумнівом,збиравусісвоїсили,готуючисьщосьсказатиідіотузпровінції.

—Єкількаелементів.По-перше,фінансовийринокменшедумаєпрорезультатиминулого—імовірніше,проперспективимайбутнього.

—Алежвоничудові,Ларшеповторюєнамцещопонеділка!

—Крімтого,набіржувпливаютьпсихологічніфактори.

Останнюфразувінпроцідивзневажливо.

—Психологічніфактори.

Вінзітхнув.Йому,вочевидь,рольменторанедавалажодногозадоволення.

—Страхи,чутки…ІФішерман.

—Фішерман?

—Журналіст-економістізжурналуEchos,якийневіритьунашрозвитокіповторюєпроцеусвоїхдовжелезнихстаттях.Звичайно,цевпливаєнаінвесторів,томущозайогодумкоюстежать.Питання—навіщо.

—Аякщозанимєхтось,хтосмикаєзавервечки?ЯкщоцейФішерманє...яктокажуть?

—Нерозумію,комуцевигідно.

Тащожце—чогобтобіпростоневідповідатиназапитання?!

—АлеФішерманнемаєособистогоінтересувтому,щобзростаннянашихакційуповільнювалось?

—Звідкименізнати?

—Якщонемає,отже,єлюди,якимтребанаспринижувативйогожурналі.Фішерман—простоїхня...

Яудавав,щошукаюслово,якезабув,ворушачирукамивповітрі.

—Янеприхильниктеоріїзмови.

—Ех,яоценеможузгадатислово.Якоценазиваютьтого,хтодозволяєсобоюманіпулювати?

—Алане,менітребапрацювати.

—Алежні,дайтевідповідьнацезапитання!Яжденьзмарную,шукаючислово.

—Зосередьтесянасвоїйроботі—івсебудечудово.

—Таосьнакінчикуязикакрутиться...

—Нутосплюньтейого—аленевмоємукабінеті.

Вінчиневпершеспробуваввиявитипочуттягумору—алеменібулогетьнесмішно.Так-так,швиденькотребабулойогозмотивуватименівідповісти.

—Дайтеоцеслово—іявідразущезну.

—Лялька.

—Тані,тонете...Інше.

—Недратуйтемене.

—Нудайтесинонім.

—Річ.Він—чиясьріч.Підходить?

—Ні,цетежнете.

—Алеждоведетьсявамцимудовольнитися.

—Дайтещесинонім.

—Менітребапрацювати.

—Ну,будьласка...

—Допобачення.

Тонйогобувбезапеляційним,івінзновзануривсявпапери,недивлячисьнамене.

Явийшов,трохирозгублений.Нущож,янамагався.Цевжещось.Помилкою,мабуть,бувмійентузіазм.Щоб«обійнятийоговсесвіт»,требабулонепростоговоритинатему,якайогоцікавить,алетребабуловзятийогостильспілкування—серйозний,раціональний,чіткий,малослівний.Щекраще,якбиявідтогоотримувавзадоволення.Алежчизмігбияспонукатийогоговоритибільше?Невпевнений.Убудь-якомуразіябувблизькийдоуспіху.

Щойноясівусебевкабінеті,якдоменеприйшлаАліса,щобобговоритиперемовинизоднимзїїклієнтів.Миговорилихвилиндесять.АжтутяпочувкрокиФостерівкоридорі.Впершевінпройшовповзмоїдвері.Ступивкрокназадіповернувголовузнепорушнимобличчям.

—Маріонетка!

Іпродовживіти.

Алісаповернуласядомене,шокована,щоначальникщойнообізвавменеосьтак.

Япочувавсящасливим.

~14~

ІзҐреґуаромЛаршезавданнябулощеважчим.ЯкщоФостерінелюбиврозмов,позбавленихдляньогоінтелектуальногоінтересу,Ларшенезносивтих,хтовідвертавсявідмети,—кожнамитьчасумаласлугуватибитвізайогоуспіх.

Думаючипроце,явідкривдлясебеоднуріч:якманіпулятор,вінчасвідчасуприпускавобмінлюб’язностями,якщовідчував,щоцепідвищитьмотиваціюпрацівника.Мотивованийпідлеглий—продуктивнийпідлеглий,аотже,слугуєйогоінтересам.

Томубулонескладнознимзаговоритипройогосім’ю.Відтакмиперейшлидотемипродозвілля,прогулянкиздітьми—імаріонеткиз’явилисявнайбільшневимушенійрозмовіусвіті.

Щож,маніпулюватиманіпуляторомнесезадоволення.

Яотримавп’ятьСМСвідДюбреяпротягомдня—щоразувиходивпалитинатротуар,нерозуміючисправжньоїпричини.

МійденьзакінчивсявкабінетіАліси,детазновурозмовлялапросвоєзанепокоєнняпоганимфункціонуваннямкомпанії.Томазайшовдонас,щобпопрощатися,вимахуючипереднамисвоїмновенькимBlackBerryостанньоїмоделі.Раптомуменевиниклоодненепереборнебажання...

—Ясьогоднівівспівбесідуздужекрутимкандидатом.Неймовірнийпрофі,—сказавя.

—Справді?

Щоразу,колихтоськазавпрокогосьдобревйогоприсутності,посмішканайогообличчізавмирала,начецінністьіншоїлюдининеслазагрозуйоговласнійповажності.

—Колишнійфінансовийдиректор.Аякиймаєвигляд!Блискучийlook!

Алісадивиласянаменетрохиздивовано.

—Віндіставручку,щобзаписувати.Такагарна!Здогадайся,якийбренд...

—Montblanc?—спитаввін.

Егеж,якутебесамого...Розслабся!

—Невгадав.Спробуйще.

—Каживже,—сказаввін.Посмішкапомітносходила.

—Dupont!Іззолотимпером!Уявляєте—Dupont!

Яажвитріщивочі,абипоказати,якявражений.Замістьпосмішкивінскривився.ЗобличчяАлісиязрозумів,щовоназдогадаласяпромійневеличкийрозіграш.

—СправжнійDupont?—спиталавона,удаючинедовіру.

—Справжнісінький.

—Оцетак!Цежтреба...

—Звіснож,такенещоднябачиш.

—Цейомунадаєіміджупереможця.Знайтичудовуроботудляньогонебудепроблемою.

Язапитувавсебе,якдалекоможназайтидомоменту,покиТомащосьзапідозрить.

—Мабуть,усідівчатаколоньоговпадають.

—Певно,щотак.

О,цевжебулозанадто...АлеТомауважнослухавнас.Віннастількибувпевен,щовартістьоб’єктіввласностінадаєповажностівласнику,щонебачив,наскількибезглуздібулинашівигуки:усецілкомвписувалосявйогокартинужиття.

Зрештою,вінпобажавнамгарноговечорайпішов.Миледведочекалися,покивінвідійдедостатньодалеко,ірозреготалися.

Булоблизьковосьмоїгодини,тожявирішивісобіпіти.Явийшовнавулицюйневтримався—роззирнувсянавкруги.Наченіхтозамноюнестежив.Язайшовдометройзапівхвилинимусиввискочити—Дюбрейнаказавіщевипалитисигарету.Співпадінняменебентежило.Ящеразобдивився.Булопізно,тожперехожихуділовомукварталібуломенше.Янебачивнічогопідозрілого.

Затрихвилиниязновуспустивсявметро.Вирішивпотренуватисявсинхронізаціїжестів,проякугетьзабув.Досіялишеторкавсявсесвітуіншого,намагаючисьмислитияквін,переймаючисьйоготурботамийцінностями.

Підійшовпотяг,якийрізонуввискомколіс,як,бува,крейдаподошці.Безхатьконалавіщосьсобінерозбірливопробурчав,пахнувшиалкоголем.

Вагонипроносилисьпередмоїмиочимаодинзаодним,потімпотягрізкозагальмував,трусонувшинебагаточисельнихбайдужихпасажирів,якізвиклидотакихподорожей.Язайшов.ОбіцянкаДюбреявідкриваламожливостірозпочинатистосункизлюдьми,чиїманерийповедінкадужерізнятьсявідмоїх.Яоглянувкількохпасажирівізупинивсяназдоровенномуафриканцівкросівкахтачорнійшкірянійкуртці.Курткабуларозстебнута,піднею—сітчастафутболка,крізьякупроглядаломогутнєтіло.Ясівнавпроти,таксамосутулячись,яквін.Намагавсяподивитисяйомуувічі,алепоглядйогоблукавдесьутумані.Янамагавсявідчутите,щовідчуваєвін,щобкращеввійтивйоговсесвіт.Ценетакпросто...тайкостюмтисне...Трохипослабивкраватку,потімспробувавуявити,щояодягнений,яквін,навітьізтакимсамимважкимзолотимланцюгомнашиї.Відтакоїкартинименісталосмішно.Вінзмінивпозу—іяодразужскопіювавїї.Требабулотриматизоровийконтакт...

Яневідривнодививсянанього.Закількасекунд,вінсхрестивруки.Іятеж.Япитавсебе,скількичасутреба,абиутворивсязв’язок,щобвінтакожпочавнесвідомокопіюватимоїрухи.Дужехотілосяізцимпоекспериментувати...Вінвитягнувноги.Язачекавмить,алетакожвитягнувноги.Цебулонезвичнодлямене—такрозвалюватисьуметро,алеце,зрештою,буловесело.Яжіщеніколинепробувавстатинамісцеіншоїлюдини,зовсімвідмінноївідмене,—триматися,яквона,—іпобачити,щовийде.Вінпоклаврукинаколіна—яповторив.Віндививсяпрямопередсобою,і,хочапростопереднимсидівя,здавалося,вінмененебачив.Обличчявньогобулонепорушне—янамагавсяповторититакийвираз.Мисиділитаккількахвилин,цілкомідентичні.Йогопоглядгетьнечитався,алеменіздавалося,щоміжнамивжеєпевнапсихологічнаблизькість.Авжеж,вінмаввідчувати,щомизнимнаоднійхвилі.Вінпідвівсяісівналавіпрямо—іявчинивтаксамо.Віннахиливсявмійбік,дивлячисьцьогоразуменіпростоувічі,прямо,явновстановлюючизоровийконтакт,тожявжезнав,щовінзаразпочнеговорити.Явиграв:змігустановитизв’язок,спонукатинезнайомцявідкритисямені—навітьнерозмовляючизним.Оцетаквпливжестівнапідсвідомість!Вищістьтіланадсловом!Цечудово,це—неймовірно.Вінпохмуроглянувнаменеізаговоривізсильнимафриканськимакцентом:

—Тидовгощенариватимешся,кепкуючизмене?

~15~

Цьогоранкуяприйшовнащотижневунарадубезтурботним—незнав,щоневдовзіпереживатимунайгидотнішігодинисвогожиття,щопризведедозмін...найсприятливішихз-поміжможливих.Такевжежиття:рідковчасноусвідомлюєш,щоскладнощінесутьприховануфункціювестинасдозростання.Іувідьмахрозкриваютьсяянголи,абипринестинамчудовідарунки,загорнутівнепривабливуупаковку.

Колийдетьсяпропадіння,хворобу,побутовінегаразди—ніхтоніколинехочеприймати«дарунок»,недумаєрозгортатийого,щобз’ясувативмістзагорненого:чинавчитьвіннассиливолі,сміливості?Абожнавпаки,навчитьвідпускатищось,щозрештоювиявитьсяневажливим?Чипроситьменежиттятрохибільшедослухатисядосвоїхбажаньтаідей?Ухвалюватирішення,користуватисяталантами,якимиянаділений?Припинитиприйматите,щоневідповідаємоїмцінностям?Чогоямушунавчитисязацієїситуації?

Колинастаєвипробування—мичастореагуємолюттю,відчаєм,цілкомлогічновідкидаючите,щоздаєтьсянесправедливим.Алевідлютістаєшглухим,авідчайзасліплює.Мипропускаємоможливістьзростання,якапосталапереднами.Відтоговажкіударийневдачімножаться.Ценевідпоганоїкарми—цежиттянамагаєтьсяповторнодонестиінформацію.

Залбувповним.ЛишалосявільнемісцебіляАліси—вона,вочевидь,зайнялайогодлямене.Насбулобільше,ніжзазвичай.Разнамісяцьзбиравсявесьдепартаментрекрутингу—нетількинашвідділ.ЯкинувCloserнастіліспокійносів.Приходитиостаннімпочастиприємно—маєшвідчуття,щовсінатебечекають.

—ПогляньнаТома,—шепнулаАлісаменінавухо.

Яочимазнайшовйоговзалі,подививсянанього...

—Ащозним?

—Погляньпильніше.

Ятрохиприхилився,щобкращеподивитисянанього,аленепомітивнічого,крімйогозвичайноїпихатоїфізіономії.Ажраптомяпобачив—інеповіривочам.Вінневимушенопоклавнастілручку...сяючуновенькуручкуDupont.Алісаприкрилаобличчярукою,ледвевтримуючись,щобнезареготати.

—Усімдоброгодня!

Відгучногоголосуяледьнепідстрибнув.НанашунарадузавітавгенеральнийдиректорМаркДункер.Аяйнепомітив,яквінувійшов.Узалізапалатиша.

—Янебудувассильновідвертативідвашогопорядкуденного,алехочу,абививзялиучастьуновомутестуванні,якеяпридумавпідчасперебуваннявАвстрії,деминещодавновідкриливісімнадцятийофіс.Язнаю,щоувасужеєбагатоінструментівоцінювання,алецейвідрізняєтьсявідних—іясьогоднісамйогопрезентую.

Намсталоцікаво:щовінщевигадав?

—Мивсізнаємо,наскількиважчерозкритихарактеркандидата,ніжйогознання.Вивсіволодієтепрофесією,наякунаймаєтелюдей,—вивмієтеставитичудовізапитання,щобз’ясувати,чикандидатмаєпотрібнінавички,абипасуватибажанійвакансії.Аленезавждиможнарозрізнитийогореальніособистіякостійті,щовінафішує.Явженекажупронедоліки—90%вашихкандидатівназиваютьсереднедоліківперфекціонізмінадмірнувідповідальність,чинетак?..Середвигаданихперевагіпідібранихнедоліківнелегкосформуватисправжнюкартину,яккандидатвиявлятимесебенароботі.Тестування,проякеякажу,дозволяєвиявитивкрайважливухарактеристикудлябільшостівідповідальнихвакансій,особливодлятих,хтопрацюєзкадрами.Яназвувпевненістьусобі:дужескладноцевимірятипідчасспівбесіди.Язнаюлюдей,якіпройшлибагатоспівбесідізпрацевлаштування,видавалисядужевпевненимипідчасних,анасправді,прийшовшивкомпанію,«ламались»обпершогожпрацівника,якийїхзачепив.Можнаобдуритинаспівбесіді,алевсюкомандунароботінеобдуриш.

—Типравдукажеш,алездебільшоготі,комубракуєвпевненостівсобі,іпередагентомнемаютьупевненоговигляду.

Позалупрокотивсяшепіт.Реплікукинувмолодийконсультант,якийприйшовнещодавновідконкурентів,девсіозивалисяміжсобоюна«ти».Унасконсультантизазвичайбулина«ти»міжсобою,аленашкерівникніколинеподілявцюмодунапсевдоблизькістьділовихстосунків.Зрештою,цямодайсправдібуладещолицемірною,алеМаркДункервідкидавїїзіншихпричин:йомубуловкрайпотрібнобачитиповагупрацівниківстосовнонього.

—Мизвами,пане,корівразомнепасли.

Цебулатиповадляньогорепліказатакихобставин.ЯнахиливсядоАліси.

—Вінцютемудобрезнає...

Вонапирснулазосміху.Фостерікинувнанаскрижанийпогляд.

Вдовольнившисьвідповіддюнаремаркуконсультанта,Дункервівдалі:

—Тойтест,щояпропоную,трохискладнопроводити,аджепотрібнаприсутністьщонайменшетрьохосіб—необов’язковоконсультантів;насправдівиможетезапроситидоучастібудь-кого,—додаввін,посміхаючись.

Цевжегетьінтригувало.Усімбулоцікаво,дочоговінведе.Вінпродовжив:

—Тестбазуєтьсянапринципі,щосправжнявпевненістьусобінезалежитьвіддумкиінших.Цеособистариса,якаміцнозакарбованавлюдині,своєріднанепохитнавіравсебеісвоюцінність,своїздібності—томузовнішнякритиканездатназашкодити.Аотякщовіравсебеудавана,симульована—ворожесередовищеодразуцевикриє,людинавтратитьбільшучастинусвоїхпереваг...Аледоситьрозказувати.Яскравадемонстраціявартуєбільше,ніждовгібалачки.Меніпотрібендоброволець...

Вінпробігочимапогрупізлегкоюпосмішкою.Поглядиприсутніхабопотупились,абозагубилисядеіндевпросторі.

—Ідеальнобулобкогосьізкомандирекрутингузфінансів—меніпотрібенхтось,хтодобрерахує!

Половиназалутрохирозслабилась,тодіякіншанапружиласьіщебільше.Вінузявпаузу—язрозумів,якесадистськезадоволеннявінотримуєвідтогонапруженогоочікування,якепанувалосереднас.

—Отже,хтопіде?

Звіснож,ніхтоневідповівнатакезапрошення,незнаючи,підякимсоусомйогоз’їдять.

—Щож,визмушуєтеменесамогопризначитидобровольця...

Гадаю,таксамовчинялинацисти:покладалинаіншихвідповідальністьзате,щовирішиливчинитизнимиж.

—Щож...

Яудавмаксимальновідстороненийпогляд,дивлячиськудисьубіксвогожурналу.«ЧипошкодилагрудиАнджелінаДжолі,колигодуваладитину?»Захопливатема!Узалібулочутно,якдзижчаламуха.Атмосферасталанеможливонатягнутою.Явідчув,якважкийпоглядДункеравпавнамене.

—ПанеГрінмор.

Попався...Кровзастигла.Требабулореагувати,нездаватися.Божвін,безперечно,розтрощитьмене,якгоріх,передусіма.Може,цепомста?Ларше,звіснож,передавйомунашусуперечкузпопередньоїнаради.Може,вінхотівпереламатимене,відбитибажаннящеразнасмілитисянаподібне,поставитимененамісце?Требабутиспокійним.Некапітулювати.Недатийомутакогозадоволення.

—Ходіть,Алане.

Погляньте:вінназвавмененаім’я—певно,щобменевмовити.Требаневтрачатипильність.Подвоїмообережність.Япідвівсяйпідійшовдонього.Усідивилисянамене.Переляк,якиймитьтомувідчувавсявповітрі,поступивсямісцемцікавості.Вониопинилисявтеатрі.Бані—уКолізеї...ЯглянувнаДункера.Слався,Цезарю—ті,щойдутьнасмерть,вітаютьтебе!..Ні,удушігладіаторомясебеажніякнеуявляв.

Вінпоказавменінастілець,якийстояв,поверненийдогрупи,задваметрипередним.Ясів,намагаючисьтриматисябайдужимівпевненимусобі.Непростезавданнячко...

—Мидіємотакимчином,—сказаввінгрупі.—Спочаткутребасказатикандидату,щозаразбудегра:усе,щовідбувається,—цепростотест,анереальневипробування.Цеважливоповідомити,щобйомунеставалопотімнеприємно.Ужезаразвідчуваєтьсятиск...

Щоцевінвигадавдлямене,га?Явідчував,щозасмучуватисянеможна...Забудь-якуцінутребавсевитримати.

—Мояроль,—сказаввін,—ставитипануГрінморузавданнявиконатипростіматематичнірозрахунки.

Рахувати?Ценормально,яготувавсядогіршого.Ізцьогоявиплутаюсь.

—Авивцейчас,—продовживвін,—будетеказатийому...неприємності,критику...докоряти...коротшекажучи,вашоюметоюбудепідірватийогодух,висловлюючивсюгидоту,якалишспадевамнадумку.Язнаю,щодеякізвасмалознаютьабовзагалінезнаютьАланаГрінмора—цебайдуже.Щеразнаголошую:нетребашукатифактів—простокритикуйте,намагаючисьзбитийогозпантелику.

Щоцезабезглуздя?Менезібралисялінчуватипередпублікою?

—Немаюбажанняпроходититакийтест,—заперечивя.

—Звичайно,цеочікувано:кандидат,якийприродновпевненийусобі,гетьнебудеперейматисядокорами,якінемаютьпідґрунтя.

Язрозумів,щоДункерубачавуменіідеальнуціль.Цейзбоченець,безперечно,відчув,щоменелегкодестабілізувати.Вінбувмайжецілкомупевнений,щойогодемонстраціябудеуспішною—замійрахуноквінвлаштуєвидовище.Требанебратиучасть.Ужодномуразі.Янічогоневиграю—затевсевтрачу.Требашвидкознайтипривід—абиякий,щобвийтизгри.

—ПанеДункер,такийтестнеможнавикористовуватипідчасспівбесіди.Віннеетичний.

—Немаєжоднихпроблем,оскількивсевідбуваєтьсяпрозоро:кандидатапопереджають—івін,зрештою,вільнийпогоджуватисьабоні.

—Звіснож,людинавідмовиться.

—ПанеГрінмор,вижконсультант,хібані?

Ненавиджу,колилюдиставлятьзапитання,знаючинаньоговідповідь,—простоабизмуситивасозвучитиїхнюдумку.

Ялишеподививсяйомуувічі.

—Тодіваммаєбутивідомо,щокандидатизгоднінавсе,навітьбільше,абиотримативисокупосаду.

Ні,тоєнебезпечнатериторія.Тутуньогонавсеєвідповідь.Швиденько...Требащещосьпридумати.Бігом...або...простосказатиправду.

—Янехочубратиучастьутакійвправі,—сказавя,підвівшись.

Позалупробігшепіт.Ябувгордий,щонасміливсяопиратись.Такоїмужностівмененебуловсьогокількатижнівтому.

Явжеступивкількакроківдосвогомісця,коливінспитавмене:

—ПанеГрінмор,вамвідомопоняттяважкоїпровиниуфранцузькомузаконодавстві?

Язупинився,усещеспиноюдоньогоіневідповідаючи.Узалізапалатиша.Важка.Яковтнувслину.Вінпродовжив:

—Важкапровина—цеколипрацівникнавмиснешкодитьпрацедавцю.Відмовабратиучастьуцьомутестібудешкідливоюдлямене—аджепсуємоюдемонстраціюпередусієюкомандою,яказібраласяспеціальнодляцього.Вижненавмисне,панеГрінмор?

Ямовчав,усещенеобертаючись.Кровстукаламенівскронях.

Можнабулодалійнерозписувати.Яйтакчудовознавнаслідкиважкоїпровини:звільненнябезправадопрацюватидопереходу,безвиплатинеотриманихвідпусток,безвиплатикомпенсаціїзазвільнення.Требабулопростотакузятиіпітибезнічого...

—Тояк,панеГрінмор?

Меніздавалося,щоногименізагрузливбетоні.Головабуланачепорожньою.

—Вирішуйте,панеГрінмор.

Тачибувуменевибір?Це...жахливо.Требабулоневідмовлятисявідсамогопочатку.Тодібянеопинивсявційпринизливийситуації.Требабулопройтицейдурнийтест.Требабуловзятись.З’їстисвоюгордість.Нумо...нумо...Язробивнадлюдськезусилляіобернувся...Усідивилисянаменезочікуванням.Ясівнастілець,показанийДункером,сівмовчки,дивлячисьнапідлогу.Япалав,вухагоріли.Требаоговтатись.Швидко.Требазабутисором.Зібратись.Відкритисвоюенергію,направитиїї.Дихати.Так-так.Требадихати...Заспокоїтись.

Вінзробивіщепаузу.Іпочавставитизапитання.

—9на12?

Требанепоспішативідповідати—яйомунеучень.

—108.

—14плюс17?

—31.

—23мінус8?

Яспеціальнощеуповільнивсвоївідповіді.Требабулосконцентруватись,набратисясил,якізнадоблятьсямені.Повнийдзен.

—15.

Вінпочавмахатируками,заохочуючигрупукритикувати.Явсещеуникавїхніхпоглядів.Ячув,яквоништовхаютьоднеодного,хихотятьі...мовчать.Вінпідвівсяйподививсянаних:

—Нумо,давайте.Кажітьусе,щовамспаденадумку...негативногощодопанаГрінмора.

Егеж,язнову«пан».

—Неслідперейматися,—сказаввінгрупі,—янагадую,щонетребаказатиправду.Усійтакзнають,щовАланабагатопереваг.Це—простогра,длятестування.Розслабтесь—ігайда!

АтутязновАлан,ага.Майжеприятельйому.Івменеєпереваги.Нуібрехун.Отжежманіпулятор.

—Типоганий!

Стрельнувпершийнегатив.

—8на9?—спитавДункер

—72.

—47на2?

—94.

—Іще,іще,—продовживвін,закликаючигрупужестом.

Вінвимахував,якгенерал,щокличесолдатвискакуватизокопівіатакувативорога.

—Татиневмієшрахувати!

Другакритика.

—38на2?

Явідповівповільно,щобзбитиритм,якийвінзадавав.

—76.

—Давайте,давайте!

Здавалося,щовінкричавлюдям,якіштовхаютьмашину,щобтарозігналасьімоторзавівся.

—Тинегодишся!

Доцьогомоментунегативмененеторкав.Вінбувнадтофальшивий—колегищебільшесоромились,ніжя.

—13на4?

—52.

—Ти—непрофі!

—37плюс28?

—Типовільний!

—65.

—Швидше!Давайте!—кричаввінгрупі.

—Оцетигальмуєш!

—19на3?

—Тактягнеш!

—Щотакдовго?

—57.

—Зовсімнеможерахувати!

Дункерпочавзадоволенопосміхатися.

—64мінус18.

—Погано.

—Неможешполічити?

Атакапосипаласьзусібіч.

ТребабулосконцентруватисяназапитанняхДункера.Забутипроінших.Нечутиїх.

—46.

—Такесобі.

—Ляпаєщопопало.

—Дообідудуматимешчищо?

—Щотакповільно?

Процесзапустився.Усіводночаскричалищосьпринизливе.Дункердомігсясвого.

—23плюс18.

—Нічогоневийде.

Неслухати.Візуалізуватицифри.Лишесаміцифри.23.18.

—Нездатнийнінащо!

—Нувжегетьповільно!

Заломлунавсміх.

—Тугодум!

—Недано—тойнедано!

—Математика—тонетвоє.

—Неманащосподіватися.

—Усенеправильно!

Вониввійшливражіпочаливеселитисязтоїгри.

—23плюс18?—повторивДункер,широкопосміхаючись.

—42.Ні...

Сміхпосилився.

—Надуритихотів!

—Тавіннеможепорахувати!

—41.

—12плюс14.

—Танезможе.

—Тагетьнездатний!

—Тащожтакдовго!!!

—12плюс14.12,14.

—24.26!

—Дедалігіршейгірше.

—8на9?

—Нікудинегодиться!

—62.Ні...8на9—72.

—Таблицюмноженнянезнає—узагалініщо!

Ярозгубився.Геть.Требасконцентруватися.Відмежуватисявідемоцій.

—4на7?

—Непорахуєш!

—Такудитам!

—Незможеш!

—Помилився!

—4на7?—повторивДункер.

—Невмієш!

—Двадцять...чотири.

—Помилився!

—Тавін—повнийнуль!

—Гетьнетудирахує!

—Дляньоготозаважко!

—3на2?

—Ха-ха-ха!Цейнепорахує!

—Нульнулячий!

—Ляпнивжещо-небудь!

—Слабенький,слабенький.

—3на2.

Сміх.Гучний.Жахливий.Деяківжевигукувалиподвоє.Явженезнав,дея.

—2плюс2?

—Тавіндванадванепорахує!

—Нуль.Нульєнуль.

—Недорозвинутий.

—Дурень.

—2плюс2?—спитавДункер,сповненийейфорії.

—Ох...

—2плюс2?—торжествувавДункер.

—Відтакоговтомився!

Дункеррізкоприпинив,підвівсяізупинивгрупу.

—Отже,достатньо.

—Нікудинегодиться!

—Стоп!Усе,досить!

Ябувприголомшенийтарозгублений.Менібуловкрайзле.Дункерраптомцезрозумів

івмитьставдужесерйозним.Усезайшлодалеко,вінзнав,щовідповідальнийзаце.Вінмусиврозуміти,наякіризикийде.

—Закінчили.Мизагралися.Напрактиціценемаєсенсу...Алемизаразмалисправуізсильноюлюдиною,тожможнабулособідозволити,чинетак?Щож,поаплодуємоАланузасміливість!Непростевипробування.

Групурізковисмикнулизтрансу—івсінезадоволені,зненацькаприсоромлені,в’ялопоаплодували.ЯпомітивсльозинаочахуАліси.

—Браво,друже.Тидобретримався,—сказалавона,похлопавшименіпоспині,колиявиходивіззалу.

~16~

Явтікізофіса,недочекавшиськінцяробочогодня,—ініхтоненасміливсяменізаперечити.Явийшовнавулицю,узявліворучіпішовшвидкохтозна-куди.Требабуловтективідстресу.

Цевипробуваннягетьвибиломенезколії,іябуврозлюченийнаДункера.Яктепербулодивитисьвочіколегампідчасзустрічі?Цейбовдурпринизивменепублічно.Вінменізацезаплатить.Ідорого.Язнайдуспосібзмуситийогопошкодуватипроте,щовіндозволивсобігратилюдьми.

Тойфакт,щотествиявивмоюнестачувпевненостівсобі,якнепарадоксально,поставивменеувигіднупозицію:ситуаціяпублічнопішланевтеруслоіДункерзацевідповідав.Я,позасумнівом,створивйомупевнийклопіт—уюридичномуплані,—івінмавцезнати.Ястававмайженедоторканним...

ЯотримаввідДюбреяСМСізапаливсигарету,якбулозазначено.Вінточнопідкажемені,якпомститися,—ценапевне.Алеякбивінмігприпинитименінаказуватипалитиосьтак,зненацька!Палити—добре,колисамцьогозахочеш,анеколизмушують...

ЯйшоввулицямиПарижа,плекаючисвоюпомсту.Небобулопохмуре,нимшвидкопливливеликічорніхмари.Гаряче,наелектризованеповітряпахлогрозою.Яйшовшвидко,тожналобіменівиступивпіт.Відутомичивідлюті?Ямігбиподативсудіотриматикомпенсацію,алещопотім?Якнадаліпрацюватизатакихобставин?Атмосферабулабнежиттєздатна.Моїколегибоятимутьсябутивмоїйкомпанії...Чидовгоятаквитримаю?Цегетьпрограшно.

Потрохумоялютьпоступиласямісцемгіркоті,апотім—пригніченості.Енергіяцілкомполишиламене.Яневідчувавтакоготягарянадушізчасів,колименеОдрікинула.Одрі.Зірочка,щопролетіланадмоїмжиттям,даласкуштувалищастяпередтим,якзникнутивночі.Якбижвонахочабпояснилапричинусвогорішення,якбивонахочдорікнула,покритикувала...Ябимігабосприйнятидокорийвідчутипровину,абовизнатиїхнесправедливимиірозстатисязнеюлегше...Алевонаполишиламененесподівано,безпояснень—ценедаваломеніперегорнутисторінку,оплакатинашістосунки—ядужеболючепереживавїївідсутність.КолимоїдумкиповерталисядоОдрі—сумзанеюогортавмоєсерцеістискавйого.Згадкапроїїпосмішкузанурюваламеневгоре.Частинаменесамогозникларазомізнею.Тіломоєсумувалозаїїтілом,адушапочуваласясиротою.

Пішовдощ.Дрібний.Меланхолійний.Яуповільнивходу,алепродовжувавіти.Нехотілосьповертатисядодому.ПішоввідЛувруповулиціРіволі,зайшовусадТюїльрі,зякоговтекливіддощувсіперехожі.Яйшовпіддеревамиповторованійглині,де-не-девкритійлистям.Краплідощупотрохи,поодній,збігалигілкамийнеохочепадалидодолу,спершуувібравшиароматзелені.Ясівнапеньок.Життянесправедливе.Безперечно,моєдитинствопояснюєнестачувпевненостівсобі,відякоїястраждав.Тонебуломоєюпровиною,алеястраждаввідтого.Начебтоцьогобулозамало—такцейфактщейпривертавдоменеувагузбоченців,якіобиралименесвоєюжертвою,щоразузавдаючименіщебільшогоболю.Життянешкодуєстраждальців—вонододаєїміщестраждань.

Ядовгосидівотак,розчинившисьуприроді.Адумкимоїпоступоворозступалисяйрозлягалисяватмосферітогомісця.

Зрештоюяпідвівсяйнесвідоморушивунапрямкукварталу,деживДюбрей.Тількивінздатнийпіднестимійдух.

Дощстікавменіпощоках,затікавзашию,неначезмивавте,підщоменепідставили,змивавсором.

Япідійшовдоогорожіпалацу,коливжесідалосонце.Вікнабулизачинені,іпалацздававсяпорожнім,безжиття.Одразувідчулося,щоДюбреятамнебуло.Зазвичайвінвипромінювавтакуенергію,що,здавалося,йогоприсутністьможнавідчути,навітьколийогоневидно—енергіяпроникалакрізьстіни.

Яподзвонивувідеофон.

Служникповідомив,щопананемаєвдомаівіннезнає,колитойповернеться.

—АКатрін?

—Їїніколинемає,колинемаєпана.

Ятрохипогулявкварталом,вигадуючидлясебеприводи,щобнеповертатисядодому.Япішовтрохиперекусивукав’ярні.МенітребабулопобачитиДюбрея,айогонебуло.Тожяставдумати:ащо,яківінякийсьзбоченець,котрогопритягнуламояслабкість?Зрештою,вінзустрівменезаобставинбільшніжпростонадзвичайних—моюслабкістьбулоцілкомвикрито...Усецещеразнаштовхнуломененароздумищодойогомотиваціїцікавитисямною,допомагатимені.Навіщовінробивцевсе?Ятакхотівзнатибільше...Алеяк?Жодногоспособуцедослідити.

Ажраптомменівголовіпромайнуло:зошит.Зошитбезперечномістиввідповіді.Алеякотриматидоступдонього,щобмененерозірвавтойзлючийпес?Мавжебутиспосіб...ЯкупивнавулицігазетуEchos,повернувсядопалацу,алецьогоразусівналавунавулицінавпроти.Відрешіткиворітменевідділялокількарядківдерев.Тожямігспостерігатизвідситак,щобнебутипоміченим.Надумкуменіспалаідея,якуяхотівперевірити...ЯвзявсячитатиEchos,знайомлячисьізновинамивеликихісередніхпідприємств,уякихбулаоднаметанавсіх:підвищитивартістьнабіржі.Інодіязводивпогляднапалац.Нічого.Часспливавповільно.Дужеповільно.Приблизноопівнадесятунапершомуповерсіввімкнулисвітло,потімйоговвімкнуливсусідніхкімнатах.МеніневиднобуловікнакабінетуДюбрея—воновиходилонапарк,наіншийбік.Щезпівгодининавулицібуловидно.Потомусидітизрозгорнутоюгазетоюужездавалосядоситьдивним...Требабулознайтищещось.ЯдійшовдостаттіФішермана,якийучерговевисловлювавсумнівищодостратегії«Дункерконсалтинг».«Укерівництванемаєбачення»,—казаввін.Шкода,щодотакогодійшло,алеменіподобалосячитатинегативпросвоюкомпанію...

Очікуванняставалонадтотривалим.Темнішало.Машинставалодедаліменше.Повітря,вологепісляобідньогодощу,ширилоароматлип,висадженихуздовжпроспекту.Япростягнувсяналаві,поклавшигазетупідголову,безперервнотуплячисьнапалац.Усямісцинабуланавдивовижусповненаспокою,якийлишезрідкапереривавсявіддаленимшумоммотоцикла,якийганявдесьнеподалік.

Рівноодесятійвечораяпочувтихийзвук,якийодразувпізнав:відімкнувсяелектрозамокдверцятуворотах.Яуважноподивився,аленікогонепобачив.Таяточночувцейхарактернийзвук...

РаптомвідчинилисядверібудинкуЯнапружився.Хотілосьпідвестися,щобкращепобачити,алеябоявся,щопривернудосебеувагу.Кращевжебулолежати,якє.Кількасекунднічогонебуловидно—потімдодверейпіднялисячетверо.Вонизачинилизасобоюдвері,потімперейшлисадком,штовхнулидверцята,електрозамокякихвідімкнулизсередини.Тобулислужки.Вониперекинулисякількомасловами,потімрозійшлися.Одинізнихперетнувпроспектумоємунапрямку.Мійпульспочастішав.Чипомітиввінмене?Наврядчи...Явирішивневорушитися.Якщодійдедомене—заплющуочійудам,щодрімаю.Зрештою,язавітавзаздалегідьувечері,менепопередилипровідсутністьДюбрея—нічогодивного,щоявирішивдочекатисяйогойзаснув.Аякщовінповернувсяраніше—тояпропустивйого,покиходиввечеряти...Ятрохипримруживочі,пильноспостерігаючизапоглядомпрацівника.Дійшовшидотротуару,вінзавернувліворучіставбіляавтобусноїзупинки.Ярозслабивсяналавітапродовживтерплячеспостерігатизапалацом.Автобусприйшовзасімхвилин—о22:13;япереконався,щопрацівникуньогозайшов.Кінцівкименізатерпли.Довгийчаснічогоневідбувалося;дискомфортстававнестерпним.Япідвівся—ітієїжмитіяскравесвітлоосяялосадокпередпалацом:товзаліввімкнулипотужнийліхтар.Ябухнувсяналаву—івсетілозновузаболіло.Майжеводночасвідчинилисядверітаз’явивсяДюбрей.Сталінпочавголосногавкати,плигаючинарадощах.Йогогосподарнаблизивсядонього.Япочув,яквінщосьсказав,апотімпомітив,яксобаканатягнувланцюг.Дюбрейнахиливсядопса—замитьСталінужескакавнавколоньогозвільнений.Рівно22:30.

Собакаставназаднілапи,іДюбрейміцнообійнявйогозашию.Кількахвилинвонипобавилися,потімгосподарповернувсяйвимкнувліхтарнадворі,занурившисадокутемряву.Собакапобігзаіншийбікпалацу.

Япідвівся,розім’явкінцівкийпішовнаавтобуснузупинку.Глянувнарозклад:автобус,якийприйшово22:13,мавбутио22:10.Спізнивсянатрихвилини.

Отже,сімнадцятьхвилинминуломіжтим,якпішлислужки,ізвільненнямСталіна.Сімнадцятьхвилин.Чибудецьогодостатньо,щобзаскочитивбудинок?Можливо...Алехібанелишилосьіншихпрацівниківубудинку?Іякпотрапитивсадок?Потрапитипотімдобудинкубуделегко—вікнацієїпоричастовідчинені.Алеякзорієнтуватисявпомешканнігосподарянепоміченим?Усецездавалосянебезпечним.Требащеназбиратиінформації.

Ясівуметройдоїхавдодому.Неминулойп’ятихвилинпіслямогоповернення,якнамененакинуласямадамБланшар.Яквонадозволяєсобізайматиорендатораотакійпізнійгодині?Здавалосяб,ненадтовжеяйшумів.

Незнаю,щонамененайшло—читовсязлістьнаДункера,чищещось,—алевпершеявибухнувлюттюнавласницюпомешкання.Спочаткувонабулаздивована,алешвидкооговталасяйпочалароздратованощосьрозповідатипроввічливість.Вонагіршазавсіхінших,разомузятих:ніщойніхтонезмуситьїїзамовчати!

~17~

ІвДюбрейсміявся,щироідовго,неспиняючись.ЗазвичайспокійнаКатрінтежтрималасязабоки.Ящойнорозказавїмпроневдалуспробусинхронізаціїпозизіздоровеннимафриканцемуметро.

—Нічогосмішного.Мені,бува,ледвепикуненатовкличерезвас.Цеямавбинадваминасміхатися!Вашітрюкинепрацюють.

Міждвомазаходамиреготувінповторивфразу,проякуярозказавїм,імітуючиафриканськийакцент:

—Тидовгощенариватимешся,кепкуючизмене?

Вонизновневтрималисяйпочалиреготати—такзаразливо,щоіяврешті-рештрозсміявся.

Мисиділинаверандізбокупалацу,зручноповсідавшисьуглибокікріслазтиковогодерева.Погодастоялачудова—набагатокраща,ніжнапередодні.Вечірнєсонцегралобагрянцемпостінахбудинку.Відцьогокаміньпашівгарячим,атроянда,щоплеласяпостіні,ніжнопахла.

Ятішивсяциммоментомвідпочинку—даваласявзнакивтомавідпопередньоїночі:тричімійсонпереривалапотребазапалитисигарету...

Яналивсобічерговусклянкупомаранчевогосоку,ледвепіднімаючиважкукришталевукарафку,щовнійплаваликубикильоду.Мирановечерялилегкоютайськоюстравоювідпалацовогоповара.Стілбувчудовонакритий;найдивовижнішимибулисрібнітарілочкизрізноманітнимиспеціями.

—Насправді,—сказавДюбрей,якийшвидкоставсерйозним,—типрипустивсядвохпомилок,якіпояснюютьтвоюневдачу.Спочатку,передсинхронізацієюзпозоюіншого,требавитриматипевнийпроміжокчасу,щобнебуловраження,щотимавпуєш.Крімто‐го—іцевкрайважливо—тицевикориставякметодику.Цещозавгодно,аленеметодика!Передусімтребавідкритидлясебефілософію,духіншоїлюдини.Цеспрацюєтоді,колитивтілишсявлюдину,поставишсебенамісцетоїлюдини,щобвідчутитесаме,щойвона,іпобачитисвітїїочима.Ітоді,якщотвоєбажаннящире,синхронізаціяпозистаненевеличкоюмагією,фінальнимштрихом,якийдопоможетобівстановитиконтакт,якіснийстосунок,якийіншийзахочезберегти—іцевиявитьсявтому,щовіннесвідомопочнеповторюватитвоїрухи.Алеостаннійпункт—ценаслідок;віннеможебутиметою.

—Гаразд,алевизапевняли,щоцейтрюкнастількинеймовірний,щоменізахотілосяйогоспробувати.

—Звіснож.

—Отже,яспробувавіншуріч,якабільш-меншспрацювала:встановитизв’язокізмоїмначальником,синхронізуючисьізйогоманероюговорити.ЯкажупроЛюкаФостері—холодного,надтораціонального,якийнелюбитьбалачок.

—Чудовийвибір.

—Чому?

—Якщохочешобіймативсесвіткогосьіншогоіобираєшдляцьоголюдину,гетьінакшувідтебе,—цевжецікаво.Цепокращуєподорож...Ятобіказав,щописавізцьогоприводуПруст?

—МарсельПруст,французькийписьменник?Наскількияпам’ятаю—ні.

Дюбрейпроцитувавнапам’ять:

—Єдинасправжняподорож,єдинеджерелонатхнення—ценеподорожновимишляхами;цеподорожзочимаінших,знайомствозісвітомочимаінших—очимасотеньіншихпобачитисотнісвітів,якібачитькоженізних,якікоженізнихуміщує

всебе.

Катрінстверднокивнула.

Накрайстолусілапташка—вочевидь,зацікавившисьсмаколиками,якімилишескуштували.Побачитисвіточимапташки—весело,мабуть.Чиєутваринпоняттяособистості,якаспричиняєрізнуїхнюповедінкузаоднаковоїситуації?

Дюбрейпростягнувруку,щобузятиканапезлососем,—іпташкаполетілагеть.

—Ценетакпросто,—відповівя,—влізтившкурукогось,чийсвітособливонеподобається.СаметомузФостеріменібулотакскладно.Янесхибленийтак,яквін,нацифрах,покращеннірезультатівчинакурсіакцій.Язмусивсебеговоритипроце,але,звіснож,менібракувалопереконливості...читощирості.Увсякомуразі,яневідчув,щовінменівідкрився.

—Ярозумію,щотинелюбишцифри.Сутьполягаєневтому,щобсимулювати,щотвоїінтересиспівпадаютьзісмакамичизхарактеромінших.Ні.Головне—цецікавитисяособистістю—так,щобвідчутитезадоволення,якевінотримуєвідцифр.Цегетьінше...Відтак,колитисинхронізуєшсязйогорухами,розумієшйогоцінності,розділяєшізнимйогоклопіт—зробицепростознаміруподивитисянасвітзйоготочкизору,ізсерединийогосвіту.

—Гаразд.Вимаєтенаувазі,що,якщоянелюблюцифри,яначепоринаювйогосвітікажусобі:«Якцевоно,щолюдинавідчуває,колилюбитьцифри?»Так?

—Правильно!Ітиотримуєшзадоволеннявідцьогозовсімновогодлятебедосвіду.Ачудесаполягаютьутому,щовиобоєопинитесянаоднійхвилі.

Явзявканапку.Ніжнийароматлосося,наколотогонашпажкуразомзішматочкомлимона,м’якимхлібомівершковимсиром.Простотаневроті...

—Усежтакиєобмеження:ценезівсімапрацює.

—Зівсіма.Працюєчітко.

—Якщослідщироцікавитисяособистістюіншоїлюдини,щобцеспрацювало,—цемайженеможливореалізуватиз...ворогами.

—Навпаки,ценайкращийспосібїхперемогти.Яобіймаюсуперника—щобзадушити.

—Якщояненавиджукогось,хтозавдавменістраждань,язовсімнемаюбажанняпоринативйогосвітівідчуватите,щовідчуваєвін...

—Такіє.Однакчастоцеєдинийспосібзрозуміти,щоспонукаєйогоповодитисязтобоюпевнимчином.Якщонічогоневдіяти,лишаєтьсястраждатидалійвідкидатидалі,алецежоднимчиномнезмінитьситуацію.Наньоговпливатитинеможеш.Алеякщотистанешнайогомісце,тизможешпобачити,чоговіндієсаметак.Якщолюдинамучитьінших—подивисьнаситуаціюзїїточкизору—ітизрозумієш,щоспонукаєїїпіддаватиіншихтортурам.Усезарадиєдиногосподівання—щотипотімзможешцеприпинити.Алевідкидаючилюдей,тинезмінишїх.

—Так,але...

—Колитивідкидаєшкогосьчивідкидаєшнавітьчиїсьідеї—тиспонукаєшлюдинущільнішезакритися,заховатисянасвоїхпозиціях.Чомувонамуситьцікавитисятим,щотиїйкажеш,якщотивідкидаєшїїточкузору?

—Єчасткаістини...

—Аякщотидокладешзусиль—щоінодінеприємно—длясприйняттяїїбаченнясвіту,тизрозумієш,щоспонукаєїїдуматитак,яквонадумає,іповодитисятак,якповодитьсявона.Якщолюдинурозуміють,анезасуджують,вона,можливо,почуєте,щотихочешсказати,щобдалірозвиватисвоюдумку.

—Мабуть,цеспрацьовуєнезавжди.

—Звісно.Алеякщодіятинавпаки—неспрацьовуєніколи.

—Ярозумію,прощови.

—Загалом,щобільшетинамагаєшсякогосьпереконати—тобільшетойхтосьчинитиметобіопір.Щобільшетизмушуєшйогозмінитидумку—томеншеймовірність,щовінїїзмінить.Зрештою,фізикидавновжепроцеказали.

—Фізики?Дочоготутфізики—мижпролюдськістосункимовуведемо?

—Цевсезакондинаміки.ІсакНьютондовів:якщотиізпевноюсилоютиснешнапредмет—цеспричиняєопіртакоїсамоїсили.

—Егеж,щосьтакепам’ятаю.

—Таксамоівлюдськихстосунках:колитидокладаєшенергії,намагаючиськогосьпереконати,—тинемовштовхаєшйогозпевноюсилою;людинацевідчуває—іштовхаєвпротилежнийбік.Штовхни—ітебевідштовхнуть.

—Тоякежтодірішення?Виправдукажете:щобільшехочешпереконати,томеншецевдається,чинетак?Тощожтодіробити,якправильночинити?

—Нештовхай.Тягни.

—Гм...Можначіткіше?

—Штовхати—означаєстоятинасвоїйпозиціїтатиснутинаіншого.Тягнути—означаєстатинапозиціюіншогойпотрохувестизасобоюнасвою.Якбачиш,мипостійноговоримопрофілософіюсинхронізації.Зновужтакивходимоусвітіншого—цьогоразущобпровестизміни.Алевідправнийпунктнезмінний:тийдешдонього.

—Штовхни—ітебевідштовхнуть.

ЯповторювавнапівголосаформулуДюбрея,прокручуючивсівипадки,колиянамагавсяпереконатиефективнимиаргументами,алемарно.

—Цедієівпротилежномунапрямі.Хочешпозбутисякогось,хтодошкуляєтобі,штовхаєшйого—авінпритягується.

ЦеменінагадаломоюсутичкузпаніБланшар:щосильнішеяволівприпинитиїїдокоритавтручаннявмоєособистежиття,тозавзятішевонапродовжувала.Востаннє,колиярозлютивсяйгрюкнувдверимавнеїпередносом,вонаодразувідчинилаїхзнову,обсипаючименедокорамищебільше,ніжбудь-коли...

ЯрозповівпроцюсценуДюбрею.Вінуважновислухав.Потімочійогозаблищали.Вочевидь,уньогоз’явиласьідея,якоювінпишався...

—Маєтерішення?

—Дивись,щотиробитимеш...

Вінрозказавменіпросвоюідею.

Яслухавйогоіблід.Щодалівіннадававроз’яснення,тодалівінпочинавкомандуватитак,нібиямусивпідкорятися.Можливовінвідчував,щомоюзневірусліддолатичіткимиінструкціями.Те,щовінвимагавзробити,булопростоне-при-пус-тиме.Багатозйогопопередніхзавданьменінеподобались,алеязавждипоступався.Тацьогоразуцебулогетьнеможливе.Ялишуявлявсобіте,щовінпросив,івжевідчувавцілковитупоразку.

—Ні,годі,вийсамізнаєте,щоятакнеробитиму.

ЯглянувнаКатрін,чекаючинапідтримку.Вонабулатакажрозгублена,якія.

—Тижзнаєш—виборувтебенемає.

—Винепослуговуєтесьвашимижпринципами.Щобільшеячинюопір—тобільшеви

граєтезпозиціїсили...

—Справдітак.

—Вищосьнедужепереймаєтеся.Чини,якякажу,анетак,якяроблю...

—Умененатеєпричина.

—Якаж?

—Влада,друже.Влада.Чогожямаюперейматися?

Вінпромовивцезадоволено,ізпосмішкою.Піднісдовусткелихбілоговина,ароматякогостоявуповітрі.Яналивіщесоку.Яшкодував,щорозповівйомупросвоїпроблемиізсусідкою,чимштовхнувйогоназлочин,ітепердратувавсячереззапропонованері‐шення,якевінвимагавреалізувати.Усецевжебулонамежімазохізму...

Абсолютнонепорушнігілкивеличногокедранемовзатамувалиподих.М’якевечірнєповітряогорталонас,ависокідеревазахищали.ЯперевівпогляднаКатрінівраззастиг.Вінлежавнаїїколінах.Вонатрималайогооднієюрукою—авдругійбуволівець.Зошит...

Вона,мабуть,перехопиламійпоглядчивідчулайогопідсвідомо,томущопоклалайдругурукунанього,немовзатуляючи.

Думкапромайнулавмоїйголові:чомубпростонепопроситизазирнутивнього?Хтозна,щобуде.Аможе,йпогодяться...Може,яїмтутбезкоштовнівиставиграю.

Янамагавсянабратимаксимальнорозслабленоговигляду.

—Ябачу,щоназошитінаписанемоєім’я.Чиможнаменіглянути?—сказавяКатрін,простягаючирукувйогонапрямку.—Дужецікаво.

Вонанапружилась,нічогоневідповідаючи,іподивиласьнаДюбрея.

—Ні,звичайноні!—відповіввінбезапеляційно.

Янаполягав.Абозараз,абоніколи.Неможнавідступати.

—Те,щотамнаписане,стосуєтьсямене—томуямушуглянути,ценормально...

—Хібарежисерпоказуєглядачамсценарій,колизнімаєфільм?

—Уцьомуразіянепростоглядач.Бабільше—яголовнийактор!

—Тежправильно!Акторграєкраще,колийомурозказуютьпросцену,якувінгратиме,останньоїмиті!Тодівсевиходитьбільшневимушено.

—Умоємувипадкузакраще,колиакторпідготовленийзавчасно.

—Алане,сценарійтвогожиттянепишетьсязавчасно.

Цісловазависливповітрі.Катріндивиласянапідлогу.

Такатуманнавідповідьменігетьнеподобалась.Щоцеозначає?Ніхтонезнаєнапередсвоєїдолі?Чивін,ІвДюбрей,пишесценаріймогожиття?Відсамоїдумки—морозпозаспиною.

Мимоволіяповернувголовуйпоглянувнавікнапалацу.Вікнокабінетунапершомуповерсібуловідчинене.Різьбленийкарнизпростягавсявздовжусієїбудівлі.Кам’янийводостіктягнувсярогомаждоземлі.Отже,доситьпросто:ухопитисязакарнизізаплигнутиувікнокабінету...

Явзявіщеканапкузлососем.

—Щодовладийпозиціїсили.Япереживгидкуситуаціювофісі...

Ярозказавйомупронарадутапротестування,якомуМаркДункерпіддавмене

напередодні.Вінуважновислухав.Яусвідомлювавризикиотриманнячерговогонеприємногозавдання,алебувготовийнавсе,абипокаратикривдника.ЯпотребувавкреативностіДюбрея—уньогобулатакасамасила,якуДункера,алевініщейгеній.

—Хочупомсти.

—Аленакоготирозлюченийзараз?

—Хібанеясно?

—Кажи.

—Авиякгадаєте?

—Язапитуютебе.

—НаДункера,звісно!

Вінповільнонахиливсядомене,дивлячисьглибоковочі,начегіпнотизуючи.

—Алане,накоготисправдірозлючений?

Язаметушився,яккроликупастці.Вінхочевідвернутименевідпростоївідповіді?Хочезавернутимоюувагувсерединуменесамого,піддатисумнівумоївласніемоції?Хтожоб’єктмоєюлюті,якнеДункер?Дюбрейпродовжувавнепорушнодивитисянамене.Йогоочібули...якдзеркалодлямоєїдуші;япобачивунихвідповідь,якавразсталаочевидною.

—Насебе,—пробурмотівя,—щопіддавсяйогонатиску...Іщопроваливйогоідіотськевипробування.

Тишавсадкусталагнітючою.Яйсправдібуврозлюченийнасебе,бодопустив,щоцяпринизливаситуаціявзагалісталася.АлевідтогоянеприпинявзлитисянаДункера,якийусецевигадав.Ядосмертійогоненавидів.

—Усежтакицейогопровина—вінцевсерозпочав.Хочупомститисяйомутакжорстоко,яктількиможна.Тількипроцейдумаю.

—Ох,помста,помста...Рокамияпроцетількийдумав—якпомститисятим,хтоперейшовменідорогу.Ох,скількиразівямстився,скількиразіврадівстражданнямсупротивників,сяючивідщастя,щовонизаплатилизавсе!Одногоразуяусвідомив,щовсецебуломарно.Ценедаєнічого,крім...зласамомусобі.

—Собі?!

—Підчасплануванняпомститивідчуваєшдужесильнуенергію,алеенергіяця—негативна,деструктивна.Вонатягневниз.Ну,іщеодне...

—Що?

—Людинамститьсятоді,колиїйвчинилизле.Помста—цезлийучинокувідповідь.Себтолюдинасамастаєрівноюсвоємукривднику,переймаєйогодії...

—Такіє...

—Отже,вигравкривдник:вінспромігсязмуситинасдіятизасвоїмвзірцем.Хочнесвідомо,тавінперетягнувнаснабікзла.

Япроценедумав.Подібніроздумидляменебули...складні.ЯкщоязможунашкодитиДункеру—ажяпроцеймріяв—цеозначає,щовінперемігмене?Нуйжах!Однакмовчкипідкорятисяйомунестану...

—Знаєш,—вівдаліДюбрей,—наземлібулобнабагатоменшевоєн,якбилюдиприпинилибажатипомститисязавсякуціну.Отпогляньнаізраїльсько-палестинськийконфлікт.Допокивкожномутаборікоженхочепомститисязабрата,задруга,задядька—тавбитиворога—війнатриватиме,спричиняючидедалібільшесмертей,заякі...требамститися.Ценескінчитьсяніколи—покижінкийчоловіки

страждатимутьіплакатимуть...незапомерлими,азапомстою.

Цебулодивно,аждобезглуздя,—говоритипровійнивцьомумиролюбномуоазисіпалацовогопарку,сповненомуароматівумиротворення,середвеликихміцнихдерев,середспокою,уякомугетьзабувалосяпровеликемісто,якебулозовсімпоруч.

Алездавалосятакождужезрозумілим,що,колиспостерігаєшзаконфліктамиінших,цесприймаєтьсязовсімпо-іншому,ніжконфлікти,уякихсамберешучасть...НагальнапотребавселенськогопрощеннянаСходіменінездаваласьтакоюважливою,якмоявласнапроблема:прощатиДункераменівидавалосьнеприпустимим...

—Викажете,що,колилюдинашукаєпомсти,—вонашкодитьсобі.Япогоджуюсьізцієюдумкою.Алевідчуття,колияпроковтнувсвоюлють,завдаєменіщебільшоїшкоди!

—Твоялютьгенеруєенергію,силу;цясиламожебутиперенаправленаівикористананадії,якіслугуватимутьтвоїмінтересам,тодіякпомстанепринесенічого,крімруйнації.

—Якігарніслова!Аможнаясніше?

—Першзавсепотрібновисловитись,абосказавшицьомудобродію,щотидумаєшпройоговчинок,абозробившицесимволічно.

—Символічно?

—Так.Можеш,наприклад,написатилиста,уякомувихлюпнешусюгіркотуйзлість.АпотімцьоголистаспалитичивкинутивСену.

Здається,яневсерозумію...

—Інавіщо?

—Щобвивільнитисявідненависті,яканакопичиласьусерединіташкодитьтобі.Требаїївипустити,зрозумій.Тодітиперейдешдонаступногоетапу.Допокитиперебуваєшустанірозлюченості,твійрозумзасліпленийбажаннямреваншу;тинезможешдіятизарадисебе.Тиобмірковуєш,мусолишсвоїпечалітастоїшнамісці.Твоїемоціїблокуютьтебе—вивільниїх.Символічногоактудостатньодлятого.

—Анаступнийетаппрощо?

—Наступнийетап—використатиенергію,яказібраласьвідлюті,надії:наприклад,насмілитисязробитищось,чоготиніколиробив,—щоськонструктивне,щотобістаневпригоді.

Передімноюпосталадоситьамбітнакартина.Ямріявзмінитихідречейукомпанії,статиносіємзмін,анепростопливтизатечієюподійітихоскиглитиразомзАлісою.

ЗустрінусьізДункеромособисто.Йогопомилка,щовінїїприпустивсянапередодні,змуситьйогобутиввічливимнаодинці.Яскористаюсяцим.Вінбудезмушенийтрохипослухатимоїідеї,невідкидатимеїходразу.Япевен,щоподілюсьізнимсвоїмиспостереженнями,фактами,думками—спробуювтілитиїхнапрактиці.Зрештою,щоменівтрачати?

Алесумнівдолавмійентузіазм:чогоцеМаркДункермаєслухатиідеїтого,хтопублічновиявивнедостатнювпевненістьусобі?Вінбачив,якламавмоюособистість,—він,безперечно,сповненийглибокогопрезирствадомене...

ЯподіливсязДюбреємсвоїмпланомтасумнівами.

—Дійсно,впевненістьусобінабагатоспрощуєотриманнятого,чогомихочемовідроботи...

Яковтнувслину.

—Виобіцялименіпопрацюватинадцим.

Кількасекундвінмовчкидививсянамене.Потімузявдоруксклянкузводою.Склянкабуланапрочудтонкатапрозора—вода,здавалося,сяялавній.Вінпіднявсклянкунад

купкоюшафрануйпочавповільнонахилятиїї.Яуважностеживзапроцесом.

—Мивсінароджуємосязоднаковимпотенціаломвіривсебе,—сказаввін.—Апотімчуємокоментарібатьків,вихователів,учителів...

Крапляводивпаланавершинукупкийзастигланаповерхнінемовсильногляднескло,збільшуючикожнуоранжевучасточкукоштовноїспеції.Здавалось,крапляколиваласяйобираласвійшлях—ажпотімвонапокотиласядонизу,прокладаючисобістежкупоспеції.

—Якщожраптомтакприкросклалося,щовсівонийдутьлишевнапрямінегативу—висловлюютькритику,докоряють,звертаютьувагунавсінашіхиби,промахиіневдачі,—унашуманерумисленнязакарбовуєтьсявідчуттянеповноцінностійсамокритики.

Дюбрейповолінахиливсклянкузнову—наступнакраплявпаланатесамемісце.Вонайсобітежтрохипоколивалася—іпокотиласятієюжстежкою,щойпопередня.Третякрапляпокотиласявжешвидше.Закількасекунднакупцівималюваласястежка—ікраплібіглипоній,дедаліглибшевторовуючи.

—Удовгостроковійперспективіцепризводитьдотого,щонайменшаневдачазавдаєнамболю,другоряднийпромахзмушуєсумніватисявсобі,найлегшакритикавжедестабілізуєйобеззброюєнас.Мозокзвикаєреагуватинегативно—усінейроннізв’язкипосилюютьсязкожнимнегативнимдосвідом.

Яусвідомлював,щомовайшлапромене.Усе,щовінказавмені,відбивалосялуною:товсепромене,промоєжиття.Батькойвітчимпокинулимене,дляматеріяніколинебувдостатньохорошим.Тайтепер:явжедорослий,адосірозраховуюсязатедитинство,якогонеобирав.Батьківпорядуженебуло,аялишивсястраждативіднаслідківтогозлощасноговиховання.Япочинавпочуватисяглибокопригніченим.Іраптомяусвідомив,щосамецепригніченняпідсилюємоюневпевненістьусобі.

—Чиєспосібвийтиізцьогопекельногокола?—спитавя.

—Немаєвизначеногоспособу.Вийтискладно—доведетьсядокладатизусиль...

Віннахиливголовунабік,зронивщекраплинунакупку,алезлегкадмухнув,спонукаючикраплюпрокластисобііншийшляхдодолу.

—Крімтого,—вівдалівін,—такихзусильтребадокладатитривалийчас.Нашрозумдужезвикаєдоодноготипумислення,навітьякщотакемисленняйнесестраждання.

Вінзновузронивкраплюнавершечок—ітапокотиласястароюстежкою.

—Щотребаробити?Осьщо...

Вінзновдмухнув,якминулогоразу,—іновікрапліпочалистікатиновоюдоріжкою,прорізаючиїїдедаліглибше,теперужевновомунапрямку.Якоїсьмитівінприпинивдмухати,алекраплійнадаліобираливженовийшлях.

—…требапривчатимозокдонового.Доситьчастозмушуватипродукуватидумкизпозитивнимиасоціаціями,відтворюватипозитивніемоції,допокиновінейроннізв’язкинесформуються,незакріплятьсяі,зрештою,незакарбуються.Дляцьогопотрібенчас.

Япродовжувавдивитисянагарненькуоранжевукупку,теперіздвомачіткими,глибокимистежками.

—Неможнавидалитипоганізвичкирозуму,—сказаввін.—Алеможнадодатиновізвичкиізробититак,щобвонисталинепереборними.Тисказав,щолюдинунеможливозмінити.Алеможнапоказатишлях—іспонукатилюдинупітитимшляхом.

Язамислився.Наскількиглибокоюбуластежканевпевненостівсобівмоємумозку?Чизможуяколисьпробитишляхупевненості,непохитностіпередрізноманітноюкритикою?Чирозвинувсобівнутрішнюсилу,відякоїворогиприпинятьатакувати,бопобачать,щоявжененайслабшийсередусіх?

—Щожвипропонуєтеробити,щобподолатицюпроблему?

Вінпоставивсклянкуіналивсобібілоговина.Відтаквінспокійновлаштувавсявкріслітаковтнув.

—Спочаткузнай,щоядамтобізавдання,якетивиконуватимешщодняпротягом...стаднів.

—Стоднів!

Нестількимененалякало,щоятакдовговиконуватимузавдання,скількиперспективабутипідвладоюДюбреящеплюсусіцістоднів...

—Саметак,стоднів.Ящойнопояснивтобі:новізвичкинестворюютьсязаодиндень.Виконуватимешмоїзавданняпротягомтижня—незмінишнічого.Гетьнічого.Требазакарбуватинавичку,повторюючиїїдостатньодовго,щобефектвіднеїзакріпився.

—Прощойдеться?

—Завданняпросте,алеценовийдосвіддлятебе.Щовечоративитрачатимешкількахвилин,згадуючиденьізаписуючитридії,якітивиконавпротягомньогоіякимитипишаєшся.

—Янепевен,щощоднявчиняюбодайоднегеройство.

—Мованепрогеройство.Цеможутьбутизовсімдрібниці—необов’язкововофісі.Можливо,тивитративчасіперевівнезрячулюдинучерезвулицю,хочапоспішав.Можливо,типовідомивпродавця,щовінпомиливсянатвоюкористь,даючитобірешту.Акомусьпростоскажешусіприємніслова,яківважаєшдоречнимищодонього.Будь-що—абийшлосяпродещо,чимтиможешпишатися.Зрештою,мованетількипровчинки.Тобідостатньовідчутизадоволеннявідтого,яктизреагував,щотивідчув,пишатися,щотилишивсяспокійнимзаситуації,заякоїзазвичайнервуєш.

—Зрозуміло...

Ябувтрохирозчарований.Ядумав,щозаразвінменідастьзавданнязбільшчіткиминаслідками—розумнішезавдання...

—Проте...чисправдівигадаєте,щоцедастьменірозвинутивпевненістьусобі?Цежнастількипросто...

—О!Одразувидно,щоти—нечистийамериканець.Французькуприродунесховати.Дляфранцузівідеїзавждимусятьбутискладними,інакшетебезапідозрятьутупості!Осьчомувсевційкраїнітакскладно.Тутусіобожнюютьсушитимозок!

Черезційогословаязгадав,щовньогобувакцент,походженняякогоянемігзбагнути.

—Насправдіж,—продовжуваввін,—неіснуєєдиногорецепту,щободразужстативпевненимусобі.Требауявляти,щозавдання,якеядавтобі,—цевеликасніговагрудка.Яштовхаюїїзгори—ати,якщобігтимешзанеюдостатньодовго,покивонанабиратимерозмірів,зможешзрештоюпобачитилавинупозитивнихзмінусвоємужитті.

Ябувпереконанийщодоодного:впевненістьусобібуламоїмключемдоналагодженнябагатьохсфер;вартоїїрозвинути—іжиттямоєстанепречудовим.

—Такезавдання,—казаввіндалі,—допоможетобісвідомооцінювати,щодоброготизробив,чогодосягщодня.Потрохутипочнешспрямовуватиувагунатвоїякості,цінності,навсете,щоробитьтебехорошоюлюдиною.Відчуттяособистоїцінностішвидкозакарбуєтьсятобівголові—тивпевнишсяуньому,авідтак—жоднаатака,критика,докірнезможутьтебедестабілізувати:цепростотебенечіпатиме.Тистанешздатнимнавітьдозволитисобірозкішпрощатитаспівчуватинападнику...

СпівчуватиМаркуДункеруменігетьнехотілося.Дотого,вочевидь,булощенадтодалеко...

Дюбрейпідвівся.

—Ходімо,япроведутебе.Ужепізно.

ЯпопрощавсязКатрін,якадивиласьнамене,якнапіддосліднезвірятко,іпішовзаним.Миобійшлипалацпосадку.Вечоріло.Повітрясповнювалосятаємничістю.

—Збудуватитакийбудинокіоблаштуватитакийпарккоштувало,мабуть,багатозусиль.Недивно,щовинаймаєтеслужок.

—Безнихсправдіскладнообходитись.

—Алеябнепочувавсявдомазатишнозусімцимнатовпом.Вонипостійнотутживуть?

—Ні.Вонивсійдутьодесятійвечора.Уночіятутсам.

Мипройшливпритулдовеликогокедра,якийпестивземлюнижнімигілками,моврукамивширокихголчастихрукавах,розпускаючиароматисмоливповітрі.

Сталінлежав,незводячизменеочей,—авжеж,вичікувавназручнумить,щобкинутисянамене.Япобачив,щопозадуньогостояланеодна,ачотирибуди.

—Увасщо,чотирисобаки?

—Ні,усічотирибуди—дляодногоСталіна.Вінщоночіобираєсобібуду,уякійспатиме.Крімнього,ніхтонезнає,девінспатиме,—такавжевньогопараноя.

Інодіменіздавалося,щоязайшовдобожевільні.

ЯповернувсядоДюбрея.Відліхтарівобличчяйогоздавалосяблідим.

—Ябхотівзнатиоднуріч,—порушивятишу.

—Слухаю.

—Виопікуєтесямною,іявдячнийзаце.Алеябхотівматиможливістьпочуватися...вільним.Коливизвільнитеменевідмогообов’язку?

—Свободутребазаслужити!

—Скажіть,коли.Яхочузнатитермін.

—Тизнатимеш,колибудешготовий.

—Годіграти,яккітізмишею.Яхочузнатизараз.Зрештою,цясправаменестосується.

—Вонатебенестосується—тивнійберешучасть.

—Визновграєтесловами.Цеоднейтесаме:стосуватисяібратиучасть.

—Зовсімні.

—Цежтреба!Іякарізниця,по-вашому?

—Омлетізбеконом.

—Щовиверзете?

—Усіцезнають.Омлетізбеконом:куркицестосується,алесвинябереучасть.

~18~

Пане,

ПишуВам,щобповідомитипросильненезадоволеннявідтоївправи,якувиорганізуваликількаднівтомунаочахувсіхвідділівдепартаментурекрутингуВашоїкомпанії.ЯповажаюВас,убачаючиВашувисокупосаду,протеслідсказати,щоявідчуваювідтоді:яненавиджувас,уважаювасбовдуром,бовдуром,бовдуром,ненавиджувас,відвасблюватихочеться,вигидкалюдинаілицемір,сволота,чортвасзабирай.

Дякуюзаувагуівсьогонайкращого.

Зповагою,

АланГрінмор

~19~

Дев’ятавечора.Явийшовізлистомуруках.Увечірньомуповітрівитавлиповийаромат.ЯпройшовповзЕтьєна,якийсидів,обпершисьобстіну,інатхненноспоглядавнебо.

—Чудовапогодацьоговечора.

—Погодаякпогода,хлопчику.

Япідійшовдокраютротуаруйвикинувлиступершу-ліпшуканаву.«Вашлистдоставленийадресату».

Яповолійшовдометро.КрасаМонмартруполягалаврозташуваннінагорі.ВідцьогоскладалосявідчуттяперебуваннянадПарижем,аневмісті—тут,хочівцентрі,містонепоглинало,ненакривалошумомізабрудненнямбезкрайньогомегаполіса.НаМонмартріздавалося,щонебо—ось,поряд,йогоможнавдихнути.Гораздаваласьокремимселищем,відякоговулицявелапрямісінькодоцентруміста,зякогосамеселищевидавалосядалекимівисоким—ближчимдохмар,ніждопаризькоїметушні.

ЯдіставсядовжезнайомоїлавинавпротиДюбреяо21:40.Осьужетретійвечірявкладаюсяілежунанійпередцимзамком.Цьогоразуяпередумавлягати.Затеяпоклопотавсяпрокепку,якунатягнувтак,щобсховатиобличчя:здаляменевжеважкобуловпізнати.

Яледвевстигпримоститися,якпідкотиввеликийчорний«мерседес»господаря.Вінзупинивсянавпротиворіт,ізньоговискочивВладі.Віноббігмашинуйвідчинивзаднідверцята.Япобачив,якізмашинивийшламолодадівчина,азанеювідразувийшовДюбрей.Стриженабрюнетка.Гарненькаголівка.Міні-спідниця,довжелезніноги.Дужежіночнахода—можливо,черезвисокіпідбори.Але...вонанапідпитку?ВонаобіймалаДюбреязашию,авінїї—заталію.Зїхньоговеселогосміхуставалоочевидно,щовонихильнуликількачарочок...

Вонизайшлинатериторію,пройшлидобудинку,зайшливсередину.Увікнаходразужзасвітилося.Хвилиніздесятьнічогоневідбувалося.Потімяпочув,щовідчинилихвіртку,якзавсіхпопередніхднів.22:01.Моїочібулиприкутідовиходувочікуванніслужок.Зап’ятдесятп’ятьсекундвонивийшли.Задвадцятьсекундвонирозійшлисятаксамо,якінапередодні,заналогічнимритуаломобмінусловамипередтим,якгрупарозділиласяврізнихнапрямках.Мійпасажирперетнуввулицю.Йогоавтобуспідійшово22:09,нахвилинуранішезарозклад.Теперчергабулазанайважливішим:окотрійДюбрейвідпуститьСталіна?Ясхрестивпальці:абицебуловчасно,якзавжди,рівноо22:30.

Поглядперебігаввіддверейдогодинника.Щохвилиниімійстрах,імоянадіяпідсилювались.О22:18ухоліввімкнулисвітло.Меністиснулосерце.Незводячиочей,напруженочекав,покидверівідчинять.Нічого.Потімзасвітилиіншийсвітильник—цьогоразувбібліотеці.Явидихнув.21хвилина.Дванадцятьхвилинтомуавтобуспішов.Ячекав:нічогоневідбувалося.24.Нічого.28.Нічого.22:30.Теперуменебулолишоднедивнебажання—щобДюбрейскорішвийшов.БлизькістьДняД5залежаланаразівідрегулярностірозкладувідпусканняСталіна.Дверівідчинилио31хвилині—іявидихнувізполегшенням.ТретійденьпоспільДюбрейвідпускавсобакуотійсамійпорі—нахвилинупізніше.Здається,звичкабуладоситьсталою.

5ДеньД—цезагальноприйнятийувійськовійсправітермін,якийвикористовуютьдляпозначеннядатипочаткувоєнноїоперації.

Завтранеперевірятиму.Ужеп’ятниця,анавихіднихрозкладможемінятися.Требастежитизарозкладомробочихднів.

Ядочекавсязавершенняритуалу,потімпідвівсяйпішовдометро.Ямовчкийшов,дивлячисьсобіпідноги,зануренийуроздуми,ізякихменерізковисмикнувмобільний:есемескавіднього.Віннезабувпромененавітьучудовійкомпанії.Янаходузапаливсигарету,якбулонаказано.Ябикращеподихавсвіжимвологимповітрямпіддеревамипроспекту.Менепочиналодратувати,щоменезмушуютьпалититоді,колиязовсімнехочу.

Япочавобдумуватисвійдень.Чимможнапишатисясьогодні?Требатриречі...Пишатися...Ну,дляпочаткуяпишався,щоменісталомужностіпітизофісаошостій,тодіякранішеявважавзаобов’язоксидітиразомзусімадосьомої,навітьякщороботинебуло.Іще...так-так,уметрояпоступивсямісцемвагітнійжінці.Ну,іяпишавсятвердоухваленимрішенням,щопокладукрайбезперервнимзапитаннямщодотогосамогозошитаДюбрея:упонеділокввечері,засімдесятдвігодини,язнатимуйогозміст.

~20~

Нічминуланеспокійно.Чотириразименебудивнаказвикуритисигарету.Найгіршебулооп’ятійранку.Майжеувісніятремтіввідхолодуйпаливувікно—щобзапахнейшовдоквартири.Сигаретабулабридкою.Дюбрейнаказувавпалитиразівтридцятьнадень—іяпочинавненавидітипаління.Явжечекавнакожензвукесемескизжахом,щоотримаючерговийбридкийнаказ.Янамагавсяїстищоразушвидше—зостраху,щовінперервеспоживаннянаказомпалити.Щойноячувкороткийсигналпроновуесемеску,якменікортілоблювативідусвідомлення,щотребазновурозкриватитуклятупачку.

Оскількибуласубота,япоспавдовше,наганяючизгаянийуночічас,—тожпоснідавблизькоодинадцятої.Прийнявдуш,зваривсобікавизкуплениминапередоднівіденськимибулочками,якіпоставиврозігрітисявмікрохвилівку.Кімнатоюпопливзапахтеплихкруасанів,івменерозігравсяапетит.

Менізавждиподобаласясубота.Аджецеєдинийвихідний,заякимідещеодин—неділя.Алесьогоднібувособливийдень.Янервував.Страхховавсядесьглибоко,ітільки-ноядумавпроте,щойогоспричиняє,вінпочинавворушитисяйгидколоскотавуживоті.Сьогодніямавнамірздійснитиплан,наміченийДюбреємщодомадамБланшар.Зробити,щослід,—івсе,загодинуможнабудевзагаліпроцезабути.Алепокипотрібнобулозібративсюсвоюмужність...

Язтривогоюжувавкруасани,ітількитепло,щорозливалосьвідгарячоїкави,трохивтішало.Япивкавудоостанньоїкраплі,щобвідтягнутифатальниймомент.

Босоніжяпідійшовдомагнітофона,щобвисмикнутинавушники,зазвичайпостійнопід’єднанідонього,алепередумав.Нехотілосядаватиїйсправжнійпривіддляскарг.Можнабуло,звичайно,обійтисяйбезмузики,алеменібулопотрібнорозігрітися,дійтидокондиції.Потрібнабулакомпозиція,така,ну...гетьбожевільна.Подивимося,щоможнапоставити...Ні,ценегодиться.Цетеж...Осьвоно:колишнійбасистSехРistolsвиконує«МуWay».ФренкСінатра,підкоригованийважкимроком.Янадівсвоївеликінавушники,уякихпочуваєшсявідрізанимвідусіхзвуківзовнішньогосвіту.НизькийголосСідаВішесазвідкисьздалекузатягнувпершийкуплет.Ядодавзвукуіпустивсяпританцьовувати,тримаючипровідвіднавушниківуруці,якспівакитримаютьмікрофон.Раптомнесамовитовступилиелектрогітари.Япочаввідбиватиритмбосиминогами,щосилитупаючипопідлозі.Голосспіваказвучавтак,начевінвипльовувавпісню.Забутипросусідку.Щедодатизвук.Ще.Відпуститисебе.Заплющитиочі.Поринутивмузику.Музиказаповнюємоєтіло,усецілком.Відбиватиритм,вібруватиразомізнею,танцювати.Поринути.Звільнитисявідусього.Смикатисятаскакати,відчутивседокраю...

Цетривало,позасумнівом,кількахвилин—ажраптомяусвідомив,щоударнінетримаютьритм.Глухіударийшлизвідкисьізбоку,і,незважаючинаякусьподобутрансу,уякомуяперебував,яздогадавсяпроїхнєджерело...

Язнявнавушникийопинивсявприголомшливійтишікімнати.Увухахгуловідгуркотуважкогороку.

Удариудверіпочулисязновоюсилою.Вонавженестукала—вонагрюкотіла.

—ПанеГрінмор!

Моментбувнайкращий.ЯктамговоривДюбрей?Штовхни—ітебевідштовхнуть...Щобільшехочешпозбутисякогось,тоупертішедотебечіпляються.

—ПанеГрінмор!Відчиніть!

Язастигусумніві...АякраптомДюбрейпомилився?

Ударипосипалисязподвійноюсилою.Нуякоцеможнабутитакоювпертою?Явсьоголишеп’ятьабошістьразівпідстрибнув.Нічоготакогострашноговонанемоглапочути,лишенавмиснехочезіпсуватименіжиття!Отжежвідьма!

Ястрашеннорозлютився,ізлістьпідштовхнуламенедіяти.Швидкоскинувшипуловер

іфутболку,язалишивсявсамихджинсах,голийпопоясібосий.

—ПанеГрінмор,язнаю,щовитут!

Яступивкрокдодверей...ізупинився.Серцекалаталодедалісильніше.

Нумо!

Яскинувджинсиікинувїхнапідлозібілядверей.Ні,Дюбрейсправдібожевільний...

—Відчиніть!

Голосзвучаввладноізлісно.Кількакроківвідділялименевідцихбісовихдверей.Менібуломоторошно.

Зараз!

Затамувавшиподих,яскинувтрусийвідкинувїхподалі.Якийжах—опинитисяголимзатакоїситуації...

—Язнаю,щовименечуєте,панеГрінмор!

Нумо,сміливіше!

Япростягнуврукудодверноїручки.Нізащобранішенеповірив,щоздатнийнатаке.Звіснож,язглуздуз’їхав.

Останнітриударипролунали,колиявженатискавнаручку.Уменебулотакевідчуття,щоязапустиввласнугільйотину.Япотягнувдверінасебе,іструміньхолодногоповітряовіявменігеніталії—щеразнагадавши,щоястоюголяка.Опускаємогільйотину.

Сказати,требащосьсказати,коливідчинятимудвері.Усе,пізноздаватися.

Ярозчахнувдвері.

—ПаніБланшар!Якийярадийвасбачити!

Мабуть,такогошокувонавжиттіневідчувала.Усявчорному,ізсивим,забранимушиньйонволоссям,воназігнуласяйучепиласязаодвірок,бовідпобаченогодещовтратиларівновагу.Жінкавсяпочервонілаіглипалавиряченимиочима.Тодірозтулиларота,аленемоглавичавитинізвуку.

—Ласкавопрошу,заходьте!

Вонастоялазпоглядом,прикутимдомогопричандалля,ісилкуваласящосьсказати,тамовуїйгетьвідібрало.

Цебуложорстоко—стоятиголякапередстаренькоюсусідкою.Алеїїреакціядодаланатхнення.Ямайжерадів.

—Заходьте,вип’єморазомчогось!

—Я...я...Ні...пане...Я...

Воназаклякла,непорушнаібліда,якстатуя,белькочучищосьбеззмістовне,втупившиочівмоєбагатство.

Їйзнадобилосякількахвилин,щобнарештіхочтрохиоговтатись,вичавитиізсебеякісьвибаченнятавтекти.

Ніколибільшевонанескаржиласянашум.

~21~

Неділя,шостаранку.Відглибокоснуменерозбудивмобільний.Неманічогогіршого,ніжпрокидатисяпосередсолодкогосну.Страшеннавтомаздолаламене—цебулатретяесемесказаніч.Хаййомугрець,ябільшенеможу.Умененебулосилпідвестися.Ядовголежав,змушуючисебетриматиочірозплющеними,щобнезаснути.Оцежах...

Ядоклавнадлюдськогозусилля,щобпідвестисязліжка.Усетілобуловажкимвідсну.Янемігбільшепалитиобудь-якійгодинідняіночі.Цежсправжнітортури!Яроздратованоповернувсядотумби.

Яненавидівтучервоно-білупачку.Вононегарне.Воносмердить.

Простягнувшируку,явзявпачкуівитягнувсигарету.Менінеставалосилпідвестисяйпідійтидовікна.Тимгірше—будесмердіти.Явитерсигаретуносовичком,щобпозбутисягидкихзалишківхолодноготютюну.

Янамацавсірники.Маленькакоробка,прикрашеназображеннямЕйфелевоївежі.Першийсірникрозламавсянавпілузанімілихруках.Другийскрипнув—імаленькийвогникзажеврів,розносячихарактернийзапах.Останнямитьзадоволенняпередрутиною.Япідніссірникдосигарети.Вогникторкнувсяїїкінчика.Язатягнувся.Крайцигаркизажеврів,аротігорлянкуменівразобдалодимом—терпкиміміцним.Надтоміцним.Ячимдужвидихнувцегидкеповітря.Бридкевідчуттялипкостівротілишилося.Гидота.

Ящераззатягнувся.Димобпіктрахею,обдавлегені.Язакашляв—ісухийкашельщепідсиливбридкийприсмакнаязику...Хотілосьплакати.Ябільшеневитримаю.Ценеможливо.Цурйого,цевжезанадтодлямене.

Змучений,яозирнувсявпошукахоб’єктапровини.Осьвін,мобільнийтелефон,зізлощасноюесемескоювідДюбрея...Язнервованосхопивапаратіпочавгортатиотриманівідньогоповідомлення.Меніщипалоочі—читатибулоболяче.Зрештою,язнайшовномервідправника.Кількасекундяколивався,тапотімнатиснувнакнопкувиклику.Серцекалатало.Япідністелефондовухайчекав.Тиша.Потімгудки.Два.Три.Вінвідповів.

—Вітаю.

ГолосДюбрея.

—ЦеАлан.

—Знаю.

—Я...ябільшенеможу.Припинітьвесьчаспосилатименіповідомлення.Я...здаюсь.

Мовчання.Вінневідповідав.

—Благаювас.Дайтеперепочити.Янеможустількипалити,чуєте?Ябачитинеможувашісигарети.Дозвольтеменіприпинитипалити...

Зновумовчання.Вінхочрозуміє,уякомуястані?

—Благаювас...

Віннарештівимовивдужеспокійно:

—Добре.Якщотисамцьогохочеш,ядозволяютобікинутипалити.

Яневстигнавітьподякувати,яквінвід’єднався.

Уменевирвавсястогінполегшення—ябувщасливий.Язітхнувнаповнігруди.Повітряздавалосяменісолодкимілегким.Ісерцемоєсповнилосярадістю,колиязагасивостаннювжиттісигаретупростообжурнальнийстолик.

~22~

СпочаткуДюбрейвідмовлявсядопомагатименіпідготуватисядозустрічізМаркомДункером.

—Яйгадкинемаю,якпрацюєтвоякомпанія,щоябудутобірадити?—відказаввін.

Однак,поступившисьмоїмнаполегливимпроханням,усежтакидавкількапідказок.

—Щотутдлятебескладного?—поцікавивсявін.

—Дункер—людиназла.Вінзавждиготовийпокритикуватинізащо.Якщойогопрощосьзапитуютьчипакбуквальнопальцемтикаютьунедоліки—вінсампереходитьунаступ,абиуникнутивідповіді...

—Зрозуміло...Аякви—тиітвоїколеги—реагуєтенайогозакиди?

—Опираємося,доводимо,щоценеправдаійогонападинесправедливі.

—Тобтонамагаєтесявиправдовуватися?

—Звіснож...

—Нуйдурні!

—Незрозумів...

—Якщохтосьдорікаєнесправедливо,ужодномуразінеможнавиправдовуватися—таквипідтверджуєтейогослова!

—Може,йтак,алещовипропонуєтенатомість?

Вінхитронаменеглянув.

—Піддатийоготортурам.

—Дужесмішно.

—Язовсімнежартую.

—Визабуваєтеоднудрібничку...

—Яку?

—Янехочувтратитироботу.

—Атичини,яксередньовічніінквізитори.Щовониговорили,коликогоськатували?

—Незнаю...

—Йогобулодопитанозпристрастю.

—Зпристрастю?

—Саметак.

—Дочоготутмійшеф?

—Вінтебебезпідставнокритикує,атипочнийогокатувати—ставитизапитання.

—Аконкретніше?..

—Замістьвиправдовуватися,понаставйомукупузапитань—інехайвиправдовуєтьсявін!Ітисни,неполишаййого.Він—анети—муситьдовести,щойогозакидиобґрунтовані.Простішекажучи,пошийтийоговдурні...

—Зрозуміло...

—Притиснийогодостіни.Запитуй,якіпідставивньоготакговорити,інедаваййомуховатисязазагальнимисловами.Копайпіднього,вимагайточнихданих,фактів.Іякщовіндійснонесправедливий—йомудоведетьсяпережитинеприємнімоменти.Ізнаєш,щоще?

—Що?

—Геніальністьтакоїметодикивтому,щотобізовсімнетребавиявлятиніякоїагресії.Правильнезастосуваннятакогопідходудастьпоставитийогонаколінам’яко,ввічливо,сповненимповагиголосом.Тизмусишйогошукатипідґрунтядлядогани—ібудешприцьому...бездоганним.

—Непогано...

—Іякщотивсезробишправильно,великаймовірність,щовінприпинитьзайматитебе.

***

ЯпопросивприйомувМаркаДункера,зателефонувавшисекретарю...Цебуврідкіснийвипадок—секретаремуньогопрацювавчоловік,дужевихованиймолодийбританецьнаім’яЕндрю.Колийоговзялидонаснароботу,всібулипростошоковані.Дункербувсправжніймачо,івсічекали,щовінвибереякусьнімфеткувміні-спідницітаздекольте,якабудейомувусьомупідкорятисяівжодномуразінедастьзабути,щовінтут—головнийальфа-самець.

Алевибір,безперечно,бувневипадковим:япідозрював,щоДункеркомплексуєзприводусвогоселянськогопоходженняібракувиховання.Секретар-британець,якоговінусюдитягавзасобою,компенсовувавцюнестачусвоєюелегантністюйвишуканоюввічливістю.Алевершиноюйогоперевагбуввідточенийстильісправжнійбританськийакцент.Словом,він,начеїївеличністькоролеваБританії,поліпшувавситуаціюсамоюлишесвоєюприсутністю,адрібнінедолікитількидоповнюваликартинуйдодаваличарівності.

Тогоранкуянавмисноз’явивсяіззапізненням,щобдатиДункерузрозуміти,щоненастількивжеяйомуівідданий.МенезустрівЕндрю.

—Мушуповідомити,—сказаввінзісвоїмрізкимакцентом,—щопанДункерщенеготовийвасприйняти.

Нормально...Вінвідповівнамоєзапізненнящебільшимзапізненням.УФранціїчас—інструментвлади.

Ендрюзапропонувавменісістинадиван,оббитийчервоноюшкірою,щорізковиділявсянатлібілосніжноїстіни.Величезнакімнатанагадувалазалуочікування,денудилисявідвідувачі.Зіншогобокустоявстілбританця,тежоббитийчервоноюшкірою,підколірдивана.Настоліпанувавідеальнийпорядок,коженпапірецьнасвоємумісці.

—Чинебажаєтекави?

Запитанняменезаскочилозненацька—настількивононевідповідаловиглядубританця,якийнемовщойновийшовізБукінгемськогопалацу.Такийрадшемавбизапропонуватичайучашцізкитайськогофарфору.

—Ні,дякую...Хоча,мабуть,так,явипивбикави...

Ендрюмовчкикивнувіпопрямувавукутоккімнати,дестоявновісінькийкавовийавтоматізнержавкоїсталі.Автоматзафиркав,ізньогоцівкоюполиласякава.Однакраплямаланеобережністьзабруднитиблискучийметал.Ендрювідразужсхопивсерветку—зіспритністюящірки,якахапаєкомаранальоту,—іприбравзрадницькукраплю.Металзновувідтворивсвійпервіснийвигляд.

Вінобережнопоставивнанизькийстоликпередімноючервонучашку,швидшепретензійну,ніжкрасиву.

—Прошу,—сказаввінівідійшов.

—Дякую.

Ендрюповернувсядосвогостолуізаглибивсявчитанняякогосьдокумента.Вінсидівдужепрямо,високотримаючиголову,так,щотількиочідивилисявниз,нааркушпаперу,ічерезповікивидавалисязаплющеними.Часвідчасувінробивякісьнотаткинаберегахдокументаручкоюізчорноюпастою,потімпоклаваркушстрогонамісце,перпендикулярнодокраюстола.

Минулокількадовгиххвилин,колираптомдвері,щовідділялинасвідкабінетуДункера,різкорозчинилися,немоввибитіплечемграбіжника,іпрезидентвваливсявкімнату,заінерцієюпролетівшидосередини.

—Хтописавцейзвіт?—гаркнуввін.

—Аліса,панепрезиденте,—відповівЕндрю,незмигнувшиоком.

Вторгненняшефаневикликалоніякоговиразунайогобайдужомуобличчі.СправжнісінькийДжеймсБонд,уякогожоднаволосинканевиб’єтьсяіззачіски,хочусенавколозлетитьуповітря.

—Алеце,врешті-решт,неприпустимо!Вонаприпустиласякупипомилок,яківсіразомпереважатьїїдупу!Скажітьїй,щобвонаперечитувалазвіти,першніжнадсилатиїхмені!

Вінжбурнувдокументсекретарю,іаркушірозсипалисяпостолу.Ендрюмоментальноїхсклав,істілзновумавбездоганнийвигляд.

Яковтнувслину.

Дункерповернувсядоменеінесподіваноспокійно,зпосмішкою,простягнувруку.

—Доброгодня,Алане.

Іяувійшовзанимусвятаясвятих.Посередпросторогокабінетувисочіввеличезнийтрикутнийписьмовийстіл,однимізкутівспрямованийнавідвідувача.Вінсівзастіліпоказавменінакріслонавпроти,дужевишуканогодизайну,аледотогожнезручне...

Вікнобуловідчинене,протезвукизвулицідолиналиприглушено,нібиїмнедозволялосядолітатидоостанньогоповерхуофісноїбудівлі.НаддахамивиднівсякінчикобелісканамайданіЗгоди,анавіддалімаячилавершинаТріумфальноїарки.Звікнадолітавлегкийвітерець.Повітрянийструміньбувпрохолодний,аленачистопозбавленийзапахів.Якийсьмертвийвітер.

—Прекраснийкраєвид,правда?—сказаввін,зауваживши,щоядивлюсяувікно.

—Так,гарно.Алешкода,щонавулиціОперанемаєдерев,—відгукнувсяя,щоброзтопитикригу.—Сюдидоносивсябзапахзелені...

—ЦеєдинавулицявПарижі,денемаєдерев.Ізнаєтечому?

—Ні.

—КолиОсманпроектувавїїназамовленняНаполеонаТретього,вінпіддавсянавмовлянняархітектора,якийзводивбудинокОпери.Тойхотів,щобніщонепорушувалоперспективувідПалацуТюїльрійнезатулялойоготворіння.Простірмавбутивідкритим.

Докабінетувлетіламухайзакрутиласянавколонас.

—Вихотілименебачити,—сказавДункер.

—Так.Дякую,щоневідмовилисяприйняти.

—Слухаювас.Чимможуслужити?

—Яхотівбиподілитисядеякимиміркуваннями,якімоглибістотнополіпшитироботуофіса.

Вінледьпомітнозвівброви.

—Поліпшити?

Ярозробивстратегіюпереконанняшефа,іполягалавонавтому,щобпроникнутивйогосвітівбудуватисявньогозадопомогоюпонять«ефективність»і«рентабельність».Цісловабезупинусипалисязйоговуст.Нимибулипродиктованівсійогорішення.Ямавспробуватидовестийому,щомоїміркуваннявідповідаютьйогоінтересам.

—Так,істотнополіпшити,наблаговсіхнасівім’япідвищеннярентабельностікомпанії.

—Рідко,колидвоєбажаютьодногойтогожсамого,—зауваживвін,напустившинасебезацікавлено-глузливийвигляд.

Вінпочавізпозиціїсили.

—Ну,хібащоскромнийслужбовецьзахочепрацюватикраще...

Мухаприземлиласянайогостіл,івінзмахнувїїрукою.

—Якщовамсереднаснеподобається,Алане...

—Яцьогонеговорив.

—Недратуйтесятак.

—Янедратуюся,—відповівя,намагаючисьздаватисяякомогаспокійнішим,хочаменійхотілосявикинутийогоувікно.

Аякщовінспробуєнавмисновитлумачитимоїпропозиціїкривойхибно,щобзбитименезпантелику?

Непоспішайізвідповіддю.Катуййогозапитаннями.Запитаннями.

—Утім,—зновупочавя,—якийзв’язокміжмоєюдумкою,щослужбовецьможехотітипрацюватикраще,івашоїгіпотезою,щоменітутпогано?

Трисекундимовчання.

—Меніздається,цеочевидно.Хібані?

—Ні.Щовимаєтенаувазі?—запитавя,щосилинамагаючисьпідтримуватилюб’язнийтон.

—Річутім,щозовнішніпричининепояснюютьпоганихрезультатів.

—Алемої...

Невиправдовуйся.Ставзапитання.Спокійно...

—Авкогопоганірезультати?—зновупочавя.

Найогообличчіз’явилосяроздратування.Мухасіланаавторучку.Вінзновуїїзігнавізмінивтемурозмови.

—Ну,добре,якіжвашіміркуваннязприводутого,щосамеможнаполіпшити?

Щож,здається,яздобувпершуперемогу.

—Першзавсе,меніздається,требавзятищеоднуасистентку—надопомогуВанессі.Вонадужеперевантаженаі,відповідно,перебуваєвстаніпостійногостресу.Другаасистенткамоглабтакождрукуватизамістьнаснашізвіти.Япідрахував,щоконсультантивитрачаютьблизькодвадцятивідсотківсвогочасуназаповненнязвітівпроспівбесіди.Зоглядунанашусереднюзарплату,цедляпідприємстванерентабельно.Якбиунасбуладругаасистентка,вонабстенографувалапідчасспівбесідивсе,щопотрібнодлязвіту,апотімпередруковувала.Ачас,щозвільнився,ми,консультанти,використовувалибдлятієїроботи,якуможемовиконатитількими.

—Ні,коженконсультантзобов’язанийдрукуватизвітисам,такеправило.

—Самецеправилояіставлюпідсумнів...

—Захорошоїорганізаціїцебагаточасунезабирає.

—Алелогічнішебулобдоручитицюроботутому,укогозарплатанижче.Аконсультантамкращебпоратисяколовигіднішихдляфірмисправ.

—Самеякщоприйнятищеоднупомічницю,рентабельністьрізковпаде.

—Навпаки,я...

Припинисперечатися.Ставзапитання.

—Черезщожцетрапиться?

—Доведетьсязбільшитизарплатуперсоналудляобслуговування.

—Алеколивконсультантівзвільнитьсячас,якийвонивитрачаютьназаповненняпаперів,унихвідразупідвищатьсяпоказники.Зрештоюфірмавиграє.

—Недумаю,щопоказникивідцьогосильнопідвищаться.

—Чомувитакуважаєте?

—Усімвідомо:щоменшенавантажуєшпрацівника,томеншевінвиконує.

Ставзапитання.Чемноім’яко...

—Усімвідомо?Ахтоцівсі?

Кількасекундвіншукавпотрібніслова,іочійогозабігалитуди-сюди.

—Увсякомуразі,яцезнаю.

—Азвідкивицезнаєте?

Мухасілайомунаніс.Вінзігнавїївжененажартроздратованимжестом.

—Язнаю,якцебуває!

—Авамужедоводилосяекспериментувати?

—Так...тобтоні...Алеяйбезтогознаю!

Щобуньогонебулонінайменшогоприводудорікнутименівагресивності,язробивтрохидурнеобличчя—удав,щонунічогоневтямлю...

—Звідкижвиможетезнати,якщови...ненамагалисяекспериментувати?

Меніздалося,щоналобівньогоблиснуликрапелькипоту—аможе,цебувплідмоєїуяви.Алевбудь-якомуразігідноївідповідівіннезнайшов.

—Хібажвискажете,що,якувасстанетрохименшероботи,виопуститерукитапрацюватиметедедаліменше?

—Я—тоіншаріч!—вибухнуввін,алешвидкоопанувавсебе.—Слухайте,Алане,япочинаюдумати,щови—щетойнахаба!

Ось!Нарешті!Явитримавпаузу.

—Нахаба?—сказавя,зручнішевлаштовуючисьукріслі.—Вижсаміднямипублічнодовели,щовменевідсутнявпевненістьусобі...

Вінскам’янів.Насонценабіглахмарка,івкабінетісталотрохитемніше.Десьдалекозавищаласиренашвидкоїдопомоги.

Вінперевівподих.

—Послухайте,Грінмор,повернімосядонашихбаранів.Зприводувашоїпропозиції:нехайспочаткувідділпокажерезультати,апотімбудемодуматипроновупомічницю!

—Так,звісно.Звісно,—сказав,зробившимаксимальнонатхненнеобличчя.—Ащо,яксамепоявановоїпомічниціспонукатименаспоказатихорошірезультати?

Вінзмірявменепоблажливо-зарозумілимпоглядом.

—Видивитесянапроблемузанадтодрібно.Аядивлюсянанеїстратегічно,зпозиціїрозвиткупідприємства.Іцяпозиціянедозволяєменіроздуватиштат...Виневолодієтевсієюінформацією,щобсудити...Винерозумієте...

—Менідійсноважкозрозумітистратегіюпідприємства,оскількипростихслужбовцівневтаємничуютьуїїтонкощі.Але,знаєте,язавждипокладаюсяназдоровийглузд.Іменіздається,щобудь-якепідприємствомаєпотребувкоштахдлярозвитку.Хібаценесамособоюзрозуміло?

—Визабуваєтеоднуріч,Алане.Дужеважливуріч.Мивийшлинабіржу.Іринокнеспускаєзнасочей.Минеможеморобитибозна-що.

—Найнятилюдинудлярозвиткупідприємства—церобитибозна-що?

Мухакрутиласянавколо.Дункерсхопивзістолусклянку,виливводууквітковийгорщикіпочавроздивлятисяпосудину.

—Ринокздатнийробитипрогнознамайбутнє,тількианалізуючирезультатисьогоднішньогодня.Інвесторивідразужпоцікавляться,чидійсноновалюдинабудесприятизростаннюпідприємства.Зізбільшеннямштатузнижуєтьсякурсакцій,цевідбуваєтьсяавтоматично.Занамипильноспостерігають.

Івінпоказавменівирізкузгазети.НанійкрасувавсяпортретжурналістаФішермана,злогогеніяДункера.Статтястосуваласянашоїбіржовоїактивності:«Певнийпотенціалє,алепотрібнізначнізусилля».

Мухасіланастіл.ШвидкиміспритнимрухомДункерперевернувсклянку—імухаопиниласявполоні.Обличчяммайнулалегкасадистськапосмішка.

—Уменетакевраження,щомидійснорабикурсуакцій.Ну,відкотимосямитрохиназад...Якнанасвплинеслабкепідвищенняабозниження?Хібанамнебайдуже?

—Витакговорите,томущоуваснемаєакцій!

—Аледлятих,укоговониє,зокремаідлявас,важливийкінцевийрезультат.Якщофірмабудерозвиватися,курсакційтакчиінакшепідевгору...

—Так,алеминавітьнакороткийчаснеможемодозволитисобітриматиакції,якіпадають.

—Чому?

—Черезризикпропозиціїпублічноїпокупкиакцій.Вимаєтецезнати,аджеувасекономічнаосвіта!Тількивисокийкурсакційзахиститьнасвідспробіншихпідприємствїхперекупити.Анамдошкулятимутьвитратинакупівлюдодатковихакцій,щобневтрачатиконтрольнадкомпанією.Осьчомужиттєвоважливоматинабіржікурс,якийпостійнозростає,причомузростаєшвидше,ніжунашихконкурентів.

—Алеякщоцепов’язанозтакимиризиками—навіщобуловиходитинабіржу?

—Щобшвидшерозвиватися.Яквамвідомо,колипідприємствовиходитьнабіржу,воноотримуєгрошівідусіх,хтовиявитьбажаннястатиакціонерами.Зарахунокцьогофінансуютьсяпроекти.

—Так,алеякщоцепотімзаважаєухвалюватиздоровірішення,щодозволяютьпросунутисяврозвитку,черезтещотребатриматизростаннякурсуакцій,—результатбудепротилежнийочікуванням...

—Цепростопевніобмеженнявуправлінні...

—Алеминевільнічинитияктреба!Фостерісказав,щоминезмогливідкритиофісвБрюсселі,боторішніприбуткитребабулорозподілитинадивідендиакціонерам,аутинатирезультатимайбутньогорокунехотілося.

—Так,алецеіншаріч.Курсуакційценестосується.Цевимоганашихакціонерів.

—Чому?Аджеякщоздійснитипевнівитратинарозвиток—миотримаємоприбутокнетількицьогороку,алейнаступного!

—Унасєдвігрупивеликихакціонерів,яківимагають,щобнеменшедванадцятивідсотківрічногоприбуткуїмвиплачувалиувиглядідивідендів.Ценормально:дивіденди—цевинагородаакціонерам.Вонивклалигрошіймусятьїхотримувати.

—Алеякщоцівимогизаважаютьзростаннюїхньогожпідприємства—невжеїмневартопочекатирік-другий?

—Нашітруднощіїхнецікавлять.Вонивкладалисяненадальнюперспективу.Їмтреба,щобгрошіповерталисяшвидко.Іце—їхнєправо.

—Алеякщонамучерговедоведетьсяухвалюватирішення,невигіднідлянассамих,то...

—Такіє:унаснемаєвибору;справжнігосподарі—акціонери.

—Оскількиїхнямета—вкластисянакороткийтермініякомогашвидшеотриматиприбуток,логічно,щоїмначхатинаподальшудолюпідприємства.

—Цевходитьвумовигри.

—Умовигри?Алеценегра,цереальність!Тутпрацюютьреальні,живілюди!Їхніжиттяіжиттяїхніхсімейзалежитьвідуспішностіпідприємства.Івиназиваєтецегрою?

—Ащовихочете,щобявамсказав?

—Тобтовкінцевомупідсумкумирабинетількикурсуакцій,айабсурднихвимогакціонерів,якимкраюнемає...Аувасневиникаєвраження,щовсецеабсурд?Ярішученебачуніякоївигодивтому,щобвиходитинабіржу.Вимоглиброзвиватипідприємствоібезцього,якбинедоводилосяреінвестуватизминулогорокувмайбутній.

—Так,алененастількишвидко.

Швидко,швидше...Яніколинеподілявцієїодержимостішвидкістю.Чомувсетребаробитишвидко?Комуцепотрібно?Кудипоспішати?Усі,хтодужепоспішав,—ужемерці...

—Якщойдетьсяпрокрокназад—токудипоспішати?

—Требазайнятитатриматидомінантнупозицію,щобїїнепосіликонкуренти.

—Аінакше?

—Інакшебудеважковідвоювативнихпростірнаринкуйполіпшитисвоїпоказники.

—Проте,якщомибудеморозвиватисяспокійно,анепохапцем,іпідвищимоякістьсвоїхпропозицій,унасз’являтьсяновіклієнти,аджетак?

Мовчання.Аможе,Дункерсамужепоставивсобіцезапитання?

—Так,аледалеконевідразу.

—Ну...авчомупроблема?Нерозумію,щозаважаєнамзробитипаузу,домагаючисьгарногоприбутку?

Вінзвівочідостелі.

—Доречі,прочас...Визаразйоговменезабираєте.Менієщоробити,крімяк

філософствувати...

Івінпочаврозкладатипостосахпаперинастолі,більшенедивлячисьумійбік.

—Меніздається,—сказавя,добираючислова,—щозавждикориснотрохивідійтиназад,щоб...поставитисобікільказапитаньзприводусенсутого,щоробиш.

—Сенсу?

—Сенсутого,навіщовсецеіщоцедає...

Мухакружлялапідсклянимковпаком.

—Нетребашукатисенсутам,дейогонемає.Висамівірите,щожиттямаєякийсьсенс?Виплутуютьсязавждинайсильнішійхитрі—тайповсьому.Унихівлада,ігроші.Атой,укоговладаігроші,маєвцьомужиттівсе,щозабажає.Уcедужепросто,Грінмор.Арешта—інтелектуальнамастурбація.

Яглянувнаньогозподивом.Якможнахочабнасекундувирішити,щотвоєжиттяповноцінне,томущовтебеєвладаігроші?Ідоякоїжміритребасебеобманювати,щоббутищасливимтількитому,щосидишзакермом«порше»?

—БідолашнийАлане...Вамніколинедізнатися,доякоїмірипрекраснамогутність!

Передтакимтвердженнямяпочувавсяпростоінопланетянином...Цеставалосмішним.Зрештою,хібаДюбрейнезакликавменевлазитившкурулюдей,абсолютноменіпротилежних,щобізсерединипізнатиїхнійсвіт?

—Отже,практикуючиосьцевсе...випочуваєтеся...могутнім?

—Так.

—Аякщоприпинитецеробити,випочуватиметеся...

Дункерпочервонів.Анаменераптомнапавсміх.Язгадавфільмпробізнесмена,якийзішкуригетьпнувсянароботі,щобкомпенсуватинедолікпочастинісексу.

—Нудобре,—сказаввін,—щостосуєтьсяасистентки,яговорю«ні».Щеєзапитання?

Явиклавйомущекількаміркувань—таксамобезуспішно.Цемененездивувало,особливотепер,колиярозумів,щонимрухає,ізнавйого«правилагри».

Протеяпоставивйомущеоднезапитання,нацейразізпроханнямпояснити.

—Япомітивупресібагатооголошень,опублікованихнашоюкомпанією.

—Так,такіє,—задоволенохмикнуввін.

—Аленаразіменінедоручалинікогонаймати...Яктакеможебути?

—Непереймайтеся,ценормально.

—Уякомусенсінормально?

—Повірте,винічогоневтратитевпорівняннізвашимиколегами.Завданнябудутьрозподіленіпорівнуміжусіма.Атепер,Алане,мушузвамипопрощатися,уменебагатороботи.

Івінпідкріпивсвоїсловажестом,махнувширукоювбікстосупаперівнастолі.Янерушивзмісця.

—Алевтакомуразічомуянеотримуюбільшезавдань?Учомулогіка?

—Ох,Алане,вихочетевсюдивстигнути...Вимуситерозуміти,щоворганізаціїнашоготипузавждиєтакірішення,проякінеслідкричатинакожномуперехресті.Уданомуразі,якщоопублікованооголошення,цезовсімнеозначає,щозанимєконкретнеробочемісце...

—Вихочетесказати,щомипублікуємо...фальшивки?Помилковізапрошеннянароботу?

—Фальшиві,помилкові...усецесаміслова!

—Аленавіщовсеце?

—Ні,Грінморе,вигетьневмієтемислитистратегічно!Явамдужедовготовкмачу,щодлянасжиттєвоважливо,щобнашіакціїпідвищувалисявцініщодня.Требабвамзнати,щоринокреагуєнетількинареальнірезультати.Існуєщейпсихологічнийфактор—уявітьсобі.Наінвесторівпозитивновпливає,коливонибачатьугазетахоголошенняпрозапрошеннянароботучерез«Дункерконсалтинг».

Янездавався.

—Ценепорядно!

—Требавмітивириватисявпередвіднатовпу.

—Випублікуєтефальшивіоголошенняспеціальнодлятого,щобпідтриматиіміджіпідвищитикурсакцій?А...якжездобувачі?

—Длянихужиттінічогонезмінюється.

—Алевонивитрачаютьчас,щобвисилатисвоїрезюме,складатилистизмотивацією...

Замістьвідповідівінзітхнув.

—Іщочастішеїмвідписуютьпроневідповідністьїхньоїкандидатури,тобільшевонивтрачаютьвпевненістьусобі!

Вінзакотивочідостелі.

—Алане,вамкортитьпрацювативасоціаціїподоланнябезробіття?

Язастиг,ураженийтим,щопочув.Менініякневдавалосязрозуміти,якможнанастількиплюватиналюдей,навітьякщовонитобійнезнайомі...Підвівшисьзістільця,яповернувся,крутнувшисьнапідборах,іпішовдовиходу.Чоготягнути?Нíчоготутробити.РішенняДункерапродиктованілогікою,уякійнемаємісцящиромубажаннюзмінитищосьнакраще.

Яступивдвакрокийзупинився.Якможназадовольнятисятакимбезглуздимібездушнимпоглядомнасвіт?Цебулонастількинезбагненно,щояпростозобов’язанийбувзвільнитисявідусьогоцьогойпітизлегкимсерцем.

Дункерсидівізнезадоволенимвиглядомінепідвівочейвідстосудосьє.

—ПанеДункер...Невжецевседійсноробитьвасщасливим?

Найогообличчіз’явивсяякийсьдивнийвираз,алевіннічогоневідповів,утупившисьупапери.Мійчасминув.Можливо,йомувпершевжиттіпоставилитакезапитання.Яподививсянаньогоізцікавістюйжалемізновупопрямувавдовиходум’якимкилимом,щоприглушувавмоїкроки.Дійшовшидодверей,яобернувся,щобзачинитиїхзасобою.Він,якіраніше,пильновивчавдокументиі,напевно,вжезабувпромоєіснування.Алепоглядуньогобувякийсьнапрочудскам’янілий,заглибленийусебе.Потімвінпростягнуврукудосклянкийпіднявїї.

Мухавилетілайпонесласядовікна.

~23~

Тогожвечораясівнаавтобусіпоїхавдопалацу.Менеохопилисуперечливіпочуття:зодногобоку,гостребажаннянарештізазирнутивзагадковийблокнот,який,намоєпереконання,допоможеменірозібратисявнамірахДюбрея;зіншого—острах.Ябоявсязабратисясередночівтемісце,якесправлялонадзвичайневраженнянавітьудень.Булострашно,щоменеспіймаютьнамісцізлочину...

Незважаючинапізнюгодину,вавтобусібулоповнонароду.Поручзімноюсиділамаленькабабуся,анавпроти—здоровеннийвусань.Япоставивуногахпластиковийпакетізкупленоюнапередоднібаранячоюногою.Запах,спочаткуледвевловимий,одразузаповнивпростір.Закількахвилинугарячомуповітріавтобусанестерпнозапахлосиримм’ясом.Старенькасталакидатинаменекосіпогляди,апотімдемонстративновідвернулася.Вусаньздивовановитріщивочі,івйогопоглядічиталасявідраза.Язібравсябувпересістинаіншемісце,алевчасносхаменувся:баранячаніжкабуласьогоднімоїмCloser.Нетребареагуватинакосіпогляди.Дивовижнаштукажиття:абсолютнонесподіванопідкидаєможливостідлязростання.

Язалишивсянамісці,намагаючисьрозслабитисяінепіддаватисясорому,якийатакувавмене.Зрештою,нікомунезабороняєтьсяподорожуватизбаранячоюніжкою...

Ябувдонадзвичайностігордийсвоїмрішенням,тимбільшещотричінаденьменінаказанобулособоюпишатися.Гаразд,подивимося,щоязможущедодатисьогоднідосвоїхподвигів.ЗустрічізДункером—безсумнівно!Правда,янічогонедомігся,алеменінезабракломужностійомупротистоятийневиправдовуватися.Умененавітьвиникловраження,щотактиказапитань,запропонованаДюбреєм,йоготрохирозворушила.Егеж,менібулочимпишатися.

Вусаньтимчасомпідозріловдивлявсявмійпакет,мабуть,намагаючисьугадати,щотамтаке.Може,вінзапідозрив,щоявезучерезвесьПарижрозчленованийтруп...

Явийшовзаоднузупинкудопалацу,маючинамірпройтиостаннюсотнюметрівпішки.Автобусвід’їхав,шуммоторастих,ікварталзануривсявтишуіспокій.Теплеповітрябулонапоєнелегкимзапахомдерев,якінемовчекалиночі,щобвіддатисвійаромат.Яйшов,зосередившисьнамайбутніймісіїтащераз,хвилинузахвилиною,прокручуючивмозкусвійплан.

21:38.Першийкрокопераціїнаміченозадвадцятьдвіхвилини.Яодягнувтемнийспортивнийкостюм,якийнеуповільнювавбирухийдозволявзалишатисянепомітнимутемряві.

Щодаліянаближавсядопалацу,тобільшевменінаросталопоганепередчуття,якевідчинялодверісумнівам.Читакужеменікончепотрібнопрочитатите,щонаписановзошиті?Ащо,якменевідразусхоплять?Тожчистебезумство—ітинатакийризик!Страхинаввипередкинашіптувалименікоженсвоє.Дюбрейщосьвідменеприховує,цезрозуміло.Інакшенавіщойомунапускатистількитуману?Аджевінзахарактеромлюдинащирайрішуча.Чомубодразуневідповістинамоїзапитання?Менітребавсезнатизарадидушевногоспокою.Ізарадибезпеки...

Яприбувнамісцео21:47,затридцятьхвилиндовирішальногомоменту,івлаштувавсяналавцінаіншомубоцівулиці,поклавшипакетпоруч.Кварталбувбезлюдний—посередлітамешканці,напевно,роз’їхалисянавідпочинок.Янамагавсядихатиглибше,щобзаспокоїтися.

Силуетпалацутонувутемряві.Тьмянесвітловуличноголіхтарянадавалойомупохмуроговигляду.Замокізпривидами.Світилисятількивікнавеликоївітальні,щовиходилинабічнустіну.

О21:52япідвівсязлави.Підложечкоюгидкосмоктало,колиянавскосипереходиввулицю,щобприйтитрохираніше.Менітребабулотриматисяближчедодверей,алетак,щобніхтонеподумав,щоясиджувзасідці,якщоменераптомпобачатьсусіди.

21:58.Більшезволікатинеможна.Пройшовшивздовжрешітки,язупинився,удавши,щозав’язуюшнурок,іподививсяназад.22:00.Нікого.Япочавбуввідраховуватисекунди,ажосьяпочувклацанняелектронногозамка.Серцемоєзабилосясильніше,

япришвидшивкрок,озираючисьіперевіряючи,чинемаєкогонавулиці.Меншніжзадвісекундияопинивсяпередчорнимидверима.Ядіставізкишенімаленькийметалевийпрямокутник,якийпридбавнапередоднівкрамницідріб’язку,іприслухався.Нікого.Яштовхнувдвері—вонивідчинилися.Нахилившись,япідсунувпрямокутникпідметалевийодвірок.Довелосяпововтузитися,першніжвінрівноставнакрай.Післяцьогоявідпустивдверіінервовоспостерігав,яквонизачиняються.Дверістукнулипопрямокутнику,іцейзвуквіддаленонагадавменіклацаннязамка.Ящеразштовхнувдвері,і,намоєпревеликеполегшення,вонивідчинилися.Прямокутникабулодосить,щобнедатиїмзамкнутисядокінця.Розібравшисьіздверима,явідійшовнакількакроків,переконався,щовулицяпорожня,—ізновуперейшовнаіншийбік.Невстигясістинасвоюлавку,якізґанкупочулисяголоси:здомувиходилислужки.Вонивийшлинавулицюі,здається,нічогонепомітили.Відмінно.Попрощавшись,якзазвичай,вонирозійшлисяврізнобіч,іодинізнихпопрямувавдоавтобусноїзупинки.22:06.Покивсейдебездоганно.Автобусбудезачотирихвилини.

Ітутнапротилежномубоцівулиціз’явиласядамаізсобачкоюнаповідку.Здалекубулопомітно,яквогникїїцигаркикреслитьдугивтемряві.Занеюназирцібігпекінес,пихкаючиіразпораззупиняючись,щосьвинюхуючийпідмітаючиземлюдовгоюшерстю.Жінказатягнуласясигаретою—вогникставяскравішим—ітерплячечекала,покипесикзакінчитьнасолоджуватисячерговимзапахом.

22:09.Зхвилининахвилинумавприйтиавтобус,аледамаізсобачкоюзаважаламеніувійтиухвіртку.Нічогоневдієш...Ітребажбуло,щобєдинамешканка,яказалишиласяукварталі,вийшланапрогулянкусамевтомумісці,деякончепотребувавсамотності...

Воназатрималасясаменавпротисадовоїрешітки.Часвідчасувонанетерплячепоглядаланазастряглогобілячерговоїсобачоїміткипесикатасмикалазаповідець.Здалекуздавалося,щовонатягнезасобоюшвабру.Пекінесінедумавслухатигосподиню,упиравсявсімалапами,вигинавсядугоюінебажавзрушуватизмісця.Господиняздаваласяізновузатягуваласясигаретою.

22:11.Автобусзапізнювався.Слугавсещечекавназупинці.Ятежвичікував.Навітьякщоавтобусприїде,щедобриххвилинп’ятьпіденате,щобдамаізсобачкоюзвільниладорогу.Уменезовсімнезалишалосячасу.Мабуть,доведетьсяперенестинамічене...

Явжепочавдуматипроте,щозавтрабаранячаногасмердітимещебільше,алетутпочувсяшуммотора.Утоймомент,колиавтобуспідійшовдозупинки,сталосядиво.Дамасхопилапесиканарукийпобігладоавтобуса.Головапекінесабовталася,якутихпластиковихсобачок,щовшістдесятихмоднобулонаклеюватиназаднєсклоавтомобілів.Дамавстиглавскочити,дверізачинилися,іавтобусрушив.

Ябуввражений...Передімноюраптомзновувідкриваласяможливістьздійснитизадумане,аледіятитребабулонегайно.

22:13.Дюбрейвипуститьсвогогігантазасімнадцятьхвилин.Часіщеє.Уперед.

Ярвучкопідвівсяйперетнуввулицю.Завмерпереддверимаілегеньконатиснув,усіпочуттябулизагостренідокраю.Дверіпіддалися,якіраніше,іяковзнувдосередини.Сталінтутжесхопивсятазгавкотомкинувсявмійбік.Явідскочивузонунедосяжностідлясобачихіклівізануриврукудопластиковогомішка.Пальціковзалихолоднимм’ясом,іменініякневдавалосяйогосхопити.Нарештіянамацавкістку,ухопивсязанеїтавитягнувбаранячуногузпакета,нібимечізпіхов.Зігнувшись,язастигупозіпокори,простягнувшивпередрукузішматкомм’яса.Сталінодразуприпинивгавкати,ізубийоговчепилисявчастування.Япочавтихоговоритийомуякісьласкаві,заспокійливіслова.Готовийзаприсягтися,щовінприйнявбицейподарунок,навітьякбибачивменевперше.Собакитежсхильнібратихабарі.Яшвидкозгорнувпакет,сховавйогодокишенійвитеррукиобштани.

Важкопройтиповзбудинокбезризику,щохто-небудьпомітитьмененатліосвітленихвікон.Довелосяшвидкимкрокомпробиратисявобхід,закущами.

Колия,захекавшись,обійшовбудинокзіншогобоку,неменечекавнеприємнийсюрприз:незважаючинаспекуінате,щовкімнатахнапевностоялазадуха,усівікнадругогоповерхубулизачинені.Тількинанижньомуповерсівиднілосякількавідчиненихвікон,найімовірніше,увітальні.Справаставаладедаліризикованішою.22:19.Часпоки

є,понадодинадцятьхвилин.

Явибравсяз-закущіві,перебігшигалявину,крадькомапідібравсядобудинку.Серцевідчайдушнокалатало.Збудинкучутимузику...Дюбрейслухавфортепіано,ПершусонатуРахманінова,причомунадужевеликійгучності.Фортунаповернуласядоменеобличчям.

Яперевівподих(хочасерцещекалатало)іковзнувдобудинку.

Уповітрівитавп’янкийароматжінки...Диявольськипривабливий...Господарбудинкубувцьоговечоранесам...

Гучнізвукифортепіанодолиналидооздобленогомармуромхолу,деяопинився.Великілюстрибуливимкнені,алевнастіннихсвітильникахмінилисяпроменім’якогосвітла.Відпрочиненихдверейувітальнюмармуровоюпідлогою,мовпроміньпрожектора,тягласядовгасмугасвітла,вихоплюючизтемрявилишепевнузону,якназйомкахкіно.

Шляхдосходівлежавчерезцюсмугу,іменемоглипомітити...Щож,тепер,опинившисьбілясамісінькоїметиівитратившистількисил,відступити?

Ітутсталосящосьдивне:прозвучалафальшиванота,ізанеюпочуласялайкачужоюмовою.ВилаявсяДюбрей.Минулосекундизодві,імузиказазвучалазнову.Такцебувнезапис,цевінграв?Осьтакнесподіванка!

Алепарфуми...

Можливо,уньогосидитьгостя,якаможеменепомітити...Хоча,якщовінграєдляжінки,вона,найімовірніше,дивитьсянанього.Єдинаслухачкаповиннаочейнезводитизпіаніста.Вартобулоризикнути...

Іяпішовнаризик,нероздумуючи,підкоряючисьінстинкту,перебуваючипідвладоючаклунськогоаромату...згораючивідбажанняпобачититу,якайоговидавала.

Серцеменістислося,янавшпинькипідкрадавсядосходів,ікоженкрокнаближавменедонебезпечногойчарівноговідкриття.Зворушлива,приголомшливамузикаРахманіновазаповнювалапростір,проникаючивсамуглибинумоєїсутності.Сантиметрзасантиметром,меніпоступоворозгортавсявидвітальні,ісерцекалаталодедалічастіше,утактдемонічнимакордам,яківибивализклавішміцнірукипіаніста.

Вітальня,зїївисокоюліпноюстелею,незважаючинавеличезнірозміри,справлялавраженнятеплоїтазатишноїкімнати.Версальськийпаркетбувнакритийрозмаїтимперськимкилимом.Білястінвисочіливкритіпавутиноючасувеликікнижковішафи,ізнихвизираликнигивтемнихшкірянихпалітурках.

Яповоліпросувався,іраптомпередмоїмпоглядомрозгорнулосяприголомшливевидовище.Увітальнівсебулонепропорційновелике:дивани,оббитічервонимоксамитом,канапе,глибокітам’якіліжка,столикизрізьбленимивигнутиминіжками,високідзеркаластилюбароко,імпозантніполотназнаменитиххудожників,деперсонажівиглядали,немовізтемрявичасів...Покутахдовгогочорногостолувисочілистільціздвометровимипишнимиспинками.Двівеликікришталевілюстринесвітилися,алевсюди:настоликах,настолах,навсіхвиступах—непристойностирчаливеличезнісвічки.Їхнеправильнеполум’ямінилосяначорномулакустоликіві...фортепіано.Фортепіано...

Дюбрей,утемномукостюмі,сидівдоменеспиною,ірукийогобігалипоклавішах.СонатаРахманінова...Апередним,напросторомуложі,вкритомучорноютканиною,лежала,зручновмостившисьнабоці,довговолосабіляважінка...Абсолютногола.Підвівшисьналікті,вонапідперлаголовудолонеютанеуважнодивиласянапіаніста.Янемігочейвідвестивідцієїнескінченноїграціїізастиг,враженийкрасою,витонченістюінезмірноюжіночністюнезнайомки...

Часзупинився,і,напевно,минулацілахвилина,першніжяусвідомив,щоїїпоглядзвернувсядоменеівонамовчкименероздивляється.Язрозумівцейвідразувесьпідібрався,ужаху,щоменевикрили,іводночасрозбурханийізачарованийцимневідривнимпоглядом.Язастиг,невзмозізрушитизмісця.

Ятакстарався,щобмененепомітили,одягавсявчорне,скрадавсянавшпиньки,ажраптомопинивсяпідпильнимпоглядом—інамененіхтоніколитакнедивився.Уцієїжінкибувпоглядсфінкса.Нінайменшогозбентеженнявласноїнаготою,присутністюнезнайомогочоловіка,навпаки—вонадивиласянаменезапломбомівикликом.

Ябвіддавусе,щозавгодно,зате,щобвдихнутиароматїїшкіри...ІвмірутогоякпальціДюбреябігалипоклавішах,затоплюючибудинокхвилямипотужнихзвуків,уменірославпевненість,щовонамененевикаже.Хочайздавалося,щовонався,цілком,тут,заразйусвоємувласномутілі,ячомусьвідчував,щовонаабсолютновідстороненавідусього,щовідбуваєтьсячиможестатися.

Відчайдушноборючисьізсобою,яставповільнозадкувати,івона,мабутьрозцінившицеяксвоюпоразку,відвелаочі.

Тихо,усещерозгублений,япіднявсядовгимисходами,аобразнезнайомкийдосістоявуменепередочима.Поступовооговтуючись,япохапцемглянувнагодинник:22:24!Сталінаспустятьзланцюгазашістьхвилин...Хутчіш!

Япроскочивнапівтемнийкоридортакшвидко,яктількидозволялапотребарухатисябезшумно.Блідітінісвічниківзізгаслимисвічкамилягалинастінийкилими,надаючиїмпохмурості.

Зновнетанота,короткалайка—імузиказазвучалаще.Хутчішдокабінету!Яштовхнувдверіізаскочивусередину.Серцестиснулося.

Явідразупобачивзошит.Вінлежавпоручізножемдлярозрізанняпаперу.Лезоножабулозагрозливонаправлененавідвідувача.Серцебилосящосили.Якинувсядостолу.Залишилосячотирихвилини...Цечистебезумство...Швидше!

Схопившизошит,якинувсядовікнайуслабкомусвітлімісяцянавманнярозгорнувйогонасередині.МузикаРахманінова,якасупроводжуваламеневідсамоговестибюля,тількипосилиламійжах.Зошитскидавсяначийсьрукописнийщоденник,коженпараграфпочинавсяздати,підкресленоїолівцем.Інодірискабулаособливожирною.Яшвидкопробігйогоочима,вихоплюючишматкитотут,тотам,розчарованийтим,щонеможупрочитативсе.

21липня.Аланзвинувачуєіншихутому,щовонизазіхаютьнайогосвободу,інерозуміє,щовінсамдозволяєсобоюкомандувати...Вінпідставляєголову,оскількивважаєсебезобов’язанимвідповідатичужимочікуванням,щобнебутивигнанцем.Вінхочедобровільногопоневолення,бовйогонатуріприсутнійраб...

КолиАланпідвладоюнепереборногобажаннябутиякусічиневідхилятисявіднорми,уйогосвідомостідомінуютьсумніви.

Коженпараграфсупроводжувавсякоментарямипроменеймоюособистість.Немовякусьпіддосліднутваринурозглядалипідлупоюдослідника.Япочавгортатизошитназад,ісерцевменестислося.

16липня.Аланнесподівановийшовізтаксі,недоїхавшидокінця,іляснувдверцятами.Цеговоритьпроте,щозавданнявінвиконав.

Отже,замноювесьцейчасстежили...Здогадкипідтвердилися...Авідтак...Відцієїдумкипоспиніпобіглисироти:ащо,яквінзнає,щояперебуваютут?

Яшвидкопереглядавсторінки...Іраптомзрозумів,щофортепіанобільшенеграє.Палацзануривсявгнітючутишу.

Наостанокяперескочиводразудесять-дванадцятьсторінок,повертаючисьназадучасі.

Колимоїочіпобачилитекст,серцезавмерлоікровзахололавжилах.

ЯвпершезустрівсязІвомДюбреємтогодня,колизбиравсянакластинасеберуки,стрибнувшизЕйфелевоївежі.Цюдатуяніколинезабуду:вонапов’язаназболем,тугоюісоромом.Двадцятьсьомечервня.

Однакпараграф,наякомуярозгорнув,бувдатованийодинадцятимчервня!

~24~

Ястояв,скам’янілий,іззошитомуруці,ажраптомпочувусебезаспиноюякийсьрух.Яобернувся:ручкадверейповільноповерталася.

Кинувшизошитнастолі,япохапцемзаховавсязаштору,думаючи,щовсепропалоіменевикрили.Тканинабулащільною,алекрізьпереплетеннянитокцілкомможнабулорозгледіти,щовідбуваєтьсявкімнаті.Дверіпрочинилися,івщілину,пильновдивляючисьунапівтемряву,просунулосячиєсьобличчя.

Тасамажінка.Уменезновустислосясерце.Те,щовонапобачилавкімнаті,мабуть,відповідалоїїочікуванням,томущовонарішучештовхнуладверійувійшла.Якбула,голяка,потопаючивм’якомукилимімаленькими,витонченимиступнями,вонайшлапростонамене.Язатамувавподих.Алевоназупиниласябілястолу—іязітхнувнаполовинуполегшено,наполовинурозчаровано.Очіїїпоблискуваливнапівтемряві,вонаявнощосьшукала.Ястоявменшніжзапівметравіднеї.Вонанахилиласянадстолом,простягнувширукудозошита,іїїгрудизлегкахитнулися.

Їїзапаххвилював,будивчуттєвість;явмираввідбажання.Менібулодоситьпростягнутируку,щобторкнутисяїїшкіри,ідоситьнахилитися,щобпритиснутисядонеїгубами...

Вонавідсунулазошит,потягнуласядоквадратноїкоробки,щостояланастолі,ідісталазвідтивеличезнусигару.

Залишившикоробкурозкритою,незнайомка,напревеликемоєполегшення,повернуласядодверей,затиснувшивтонкихпальцяхпризначенудлягосподарябудинкусигару.

Першніжповорухнутися,явідрахувавдвадцятьсекунд.22:29.Ащо,якДюбрейзахочевипуститипса,покидамавирушилазасигарою?Щожробити?

Випробовуватидолюдаліабозалишитисявпалацінанічівийтирано-вранці,колисобакузновуприв’яжуть?

Фортепіанозновузаграло...Язітхнувізполегшенням.Швидше,негаятиніхвилини...Ітипросточерезвікно.Явідчиниввікно,підтягнувсяйвилізназовні.Порівняноіззадухоюкабінетуповітряздалосяменідужесвіжим.Ябувнапершомуповерсі,алевменепідногамибуластелявестибюля,іяопинивсянакарнизічотириметровоївисоти.Повільнойшовкарнизом,розкинувшируки,якканатоходецьабосновида,намагаючисьвигнатизпам’ятінеприємніспогади.Менідовелосядійтитакимробомдорогу,атамможнабуловжез’їхативнизводостоком.Рухаючисьшвидкимиперебіжками,яобійшовсадкругомібілясобачихбудокзітхнувізполегшенням:Сталінусещегризбаранячукістку.Побачивши,щоявилажузкущів,вінмоментальносхопивсяінашорошиввуха.Яласкавопокликавпсанаім’я,намагаючисьйогозаспокоїти,щобвіннепереполошивувеськвартал.Вінзлобнозагарчав,роздимаючиніздрійоголившигостріікла,потімзновузайнявсякісткою,алеочейзмененезводив.Невдячний.

Упалаціспалахнулосвітло.Хутчіш!Якинувсядохвіртки,потягнувїї...івонавиявиласязамкненою:язичокбувщільновставленийузамок.Металевийпрямокутниквалявсяназемліпереддверима.Ввійшовши,янеобережнопустивдвері,оскількивідразузаходивсяколособаки...

Яопинивсявпастці,якщур.Менеось-осьвикриють,цепитаннякількохсекунд.Тривогаібезсилалютьохопилимене.Іншоговиходунемає!Садоточенийґратамипонадтриметризаввишки,ізгостримисписамиповерху.Інідеревця,нібодайякоїсьстінибіляогорожі,щобможнабулоскористатисянею,якпідставкою,—нічого...ЯперевівпогляднаСталіна.Вінпідвівголову,невипускаючиіззубівбаранячукістку,ігрізніікланамитьблиснуливтемряві...Азанимвиднілисячотирисобачихбудки,щовишикувалисявакуратнийрядсамевздовжпаркану...

Ягикнув...

Дюбрейговорив,щоусвітібізнесумисливцініколиневибираютьдичинунавмання.Аусвітісобак?НападенаменеСталінчині?Аджепідчаспершоїзустрічізнимядужезлякався...Яквінпоставиться,якщояпідунаштурмйогобудокабсолютноспокійно,без

панікиінавіть...довірливо?Умененемаєіншоговиходу...

Усерединіменезазвучавслабкийголос,вінледвечутношепотів,щоямушупітинацейризик.Звичайно,металевийпрямокутниквискочивіздверейабсолютновипадково,алещеЕйнштейнговорив,щовипадок—цеБог,якийзавждиподорожуєінкогніто...Уменебулотакевідчуття,щожиттяпосилаєменівипробування,щобдатишансзмінитися,іщо,якщоянескористаюсявипадком,якийменівипав,—яназавждилишусявполонівласнихстрахів...

Моїстрахи...Сталіннагонивнаменежах.Цікаво,чинадтовінрозсердиться,колизрозуміє,чогоявідньогохочу?Іщозавдастьменістраху—йогоагресивністьабострибоксампособі?Чистанеменімужностіперемогтистрах,приборкатийогоівийтийомуназустріч?Кажуть,сміливийпомираєодинраз,абоягуз—тисячі,зостраху.

Яглибоковтягнувусебеласкавевечірнєповітряіповільновидихнув.Потіміщеіщераз,похилившиплечійрозслабляючивсім’язи.Ізкожнимвдихомядедалібільшерозслаблявсяйзаспокоювався.Інаставмомент,колиявідчув,щопульсдійсносповільнився.

Сталін—друг,чудовийпес...Япочуваюсячудово,явірювсебе...Іявірювсимпатичногособаку...Яйоголюблю,івінтежменелюбить...Усечудово...

Япотихенькупочавпросуватисядопершоїбуди,дихаючирівнойдедалібільшезаспокоюючись...Усейдедобре...

Яйшов,незвертаючиувагинапса,цілкомзосередившисьнакольорійогобудки,натепломувечорі,намирномуспокоїсаду...

ЖодногоразунеглянувянаСталіна,хочабоковимзоромізауважив,щовінстежитьзамною.Янамагавсязосередитисьнадрібницяхнавколишньогосередовища,щобпідживитивідчуттявпевненостітаспокою.І,колияспокійнопоставивногунадахбуди,наймилішийпеснавітьнепідвівголови.Яперелізчерезґрати,зістрибнувзізворотногобокуіщезунічнійтемряві.

~25~

Понадмісяцьядозволявнезнайомимлюдямкеруватисвоїмжиттям.Явважавдлясебесправоючестідотримуватисяугоди.Нащоясподівався?ЩоДюбрей,якобіцяв,зробитьізменевільнуйрозкутулюдину?Алеякможнастативільним,підкоряючисьчужійволі?Янебажавпомічатицейпарадокс,небажавуньоговірити,засліпленийегоцентричнимзадоволеннямвідсамогофакту,щомноюцікавляться.Атепервиявив,щонашазустрічбуланевипадкова.Уцихлюдейбулиякісьприхованімотиви,проякіянезнав.Ябіщезрозумів,якбиДюбрейпочавцікавитисямоєюдолеюпіслятого,якзнявменезЕйфелевоївежі:рятуватичужежиття—усеоднощопочатигризтигорішки—неможливозупинитися.Алеякпояснитите,щовінпочавскладатипроменезвітищедонашогознайомства?Цяневідповідністьсталадляменеджереломтривоги,якавженевідпускала.Япочавпоганоспатиночами,авденьставнеспокійнимірозсіяним,менемучилопередчуття,щомаєстатисящосьіще.

Уменевголовіпостійнозвучалиумовиугоди,якїхсформулювавДюбрей:«Типовинендотримуватисядоговору,інакшетобінежити».

Іямовчки,сліпойомупідкорився.Цісловараптомспливливпам’яті,повертаючисьуглибинисвідомостіякбумеранг.

Моєжиттябулоцілкомурукахцієїлюдини.

Томувіністеживзамноювсюди.

Алезатакихумовнеможливожити.Дебтинебув:уметро,усупермаркетіабонатерасікав’ярні,роздивляючисьпарижан,—десьудалекомузакапелкумозкусвербітимедумка,щозатобоюстежать.

Першимижднямицезмусиломенезавестиновізвички:уметроятепервискакувавізвагонаостанньоїмиті,передсамимзачиненнямдверей,азкінотеатрувиходивчерезаварійнийвихід.Алевсіціхитрощінезвільнялисвідомість—навпаки,тількипосилювалитривогу,тожявирішиввіднихвідмовитися.

ВідДюбреянебуложоднихзвісток,іце,замістьтогощобуселитивменевпевненість,тількиживилобагатууявутамножилозапитання.Дізнавсявінпромоєвторгнення?Стежилизамноютогоднячині?Виказалаабоневиказаламенетаголадівчина?Іякбутизугодою,якапов’язуєменезДюбреєм?Відпуститьвінмененасвободучитількипосилитьтиск?Явідчував,щовіннезтих,хтолегкоздається...

УнеділюявесьденьбродивПарижем,намагаючисьзабутипробезвихідь,уякійопинився.ЯбезцільнокружляввузькимивулицямикварталуМаре,десередньовічнібудинкитакпохилилися,щомимоволізагадуєшсянадпитанням,якимдивомвонидосітримаютьсяіневпали.ТрохипостоявпідаркамимайдануВож,делунализвукисаксофонавуличногоджазиста.ПотімзробивневеликеколоповулиціРозьєізайшовдосправжньоїєврейськоїкондитерської,щозбереглакрасуминулихстоліть.Запахпирогів,щойновийнятихзістаровиннихпечей,викликавбажаннякупитивідразувсе.Явийшовізкондитерськоїзіщетеплимяблучнимструдлем,якимраптомвирішивсебепотішити,і,непоспішаючи,рушивдалібрукованимивуличками,розглядаючисимпатичнихперехожих.

Довечораяповернувсяусвійкварталвиснажений,алезадоволенийпроведенимднем.Утомавідтривалоїпрогулянкибулаприємною.

Минаючиперехрестядвохмаленькихпустельнихвуличок,яздригнувся:наплечеменіляглачиясьрука.Яобернувся.НадімноюнавислависокамасивнафігураВладі.

—Ітизамною,—спокійносказаввін,нічогонепояснюючи.

—Навіщо?—похапцемзапитавя,озираючисьнавколоівпевнившись,щомисамі.

Віннезавдававсобізайвогоклопотувідповістийпоказаврукоюна«мерседес»,якийстоявбілятротуару.Тілойогоприцьомузалишилосянерухомим,якскеля.

Кинутисянавтьокименізабраклосил,кричатитежнемалосенсу.

—Алескажіть,навіщо?

—НаказпанДюбрей.

Лаконічнішенескажеш...Язнав,щобільшенічогозньогоневитягну.

Вінвідчинивдверцята.Янерушивзмісця.Вінстоявнерухомо,спокійнодивлячисьменівочі,івпоглядійогозовсімнебулоагресії.Язнехотязабравсявмашину.Дверцятаізглухимстукотомзачинилися.Ябувусалонісам.Десятьсекундпотомумирушили.

Ледвеясівназручнесидіння,якстрахзмінивсяцілковитимзанепадомсил.Япідкорився.Такспійманийполіцієюутікач,опинившисьузвичномуфургоні,відчуваємайжеполегшення.Япозіхнув.

Владіввімкнуврадіо.Ізгучномовцяполиласяякасьпискляваоперетковаарія.«Мерседес»їхавпустельнимивулицями,мешканціякихуліткунадавалиперевагупляжамЛазуровогоБерегуабоАтлантичногоокеану.МиминулибульварКліші,тежсумнобезлюдний.Поодинокіавтомобілі,безсумнівно,розвозилиподомівкахподружніпарипіслянедільноїпрогулянки.Світлофорзасвітивсячервоним.Поручзупинилосятаксізпасажиромназадньомусидінні.Він,схоже,бувпоглиненийосвітленоювітриноюсекс-шопа.Владізновурушивзмісцяйопустивскло.Досалонуувірвалосятепленічнеповітря,змішуючисьзізвукамиарії.Миминулиперехрестяіїхалитеперуздовжбульвару.Біля«МуленРуж»завтобусавиваливнатовптуристів.

«Мерседес»доїхавдомайдануКліші,але,замістьтогощобповернутидобульваруБатіньольдопалацуДюбрея,несподіваноповернувліворучіпопрямувавнапівденьповулиціАмстердам.

—Кудивименевезете?

Відповідінебуло.ЧувсятількихриплуватийголосФредаАстеравзаписучасів«LetYourselfGo».

—Скажіть,кудимиїдемо,абоявистрибну!

Ніякоїреакції.Меністалозле.

Машиназновузупиниласянасвітлофорі.Янапружився,готуючисьвискочити,ісмикнувручкудверей.Вонабулаблокована!

—Япоставитизахистдлядітей,виневипадативночішосе.

—Яке«вночішосе»?

—Мояпорадаспати.Машинавсюніч.

Яінстинктивнопідібрався,менеохопилапаніка.Щоозначаєвсяцямаячня?Требаскорішезвідситікати!

Мив’їхалинавулицюМадлен,потімповернулинавулицюРуайяль.Жодногополіціянта,нíкомунавітьподатисигналувікно.Вікно...Точно,віконнескло!Яжможувистрибнутиувікно...УвікніВладісклобулоопущено,ізвідтивіяловітерцем.Наврядчивінустигнеменізавадити,якщояшвидковідчинюсвоє.Ячекав,поклавшипалецьнакнопку.МивиїжджалинамайданЗгоди.ВладіповернувголовудофонтануДеФльов,дебавилисяпідлітки,зверескомобливаючиоднеодноговодою.Розуміючи,щовикладаюостаннюкарту,янатиснувнакнопку,ісклопоповзлодонизу.Владінереагував.Язатамувавподих.БіляОбеліска,передповоротомнаЄлисейськіПоля,автомобільзупинився.

Яспробувавпірнутиувікно.

Менеміцновхопилизаногуіпотяглиназад.Якричав,чіплявсязадверцята,намагаючисьнедативтягнутисебеназад,івідчайдушнимижестамисилкувавсяпривернутиувагутихлюдей,щостоялипоручізмашинами.Алевсівони,якідіоти,втупилисянаосвітленіЄлисейськіПоляідивилисявіншийбік.Ябивпокузовуногами,руками,кричав...Даремно.

Владівдалося-такивтягнутименевсередину,прицьомувінледьневідірвавменівухо.

—Заспокоїтися,тазаспокоїтисяж,—твердиввін.

Немаєнічогогіршого,ніжтаківмовляння,особливозвустлюдини,уякоїпульснечастішевіддвадцятип’ятиударів,коливашвласнийзашкалюєзадвісті.

Яйнадалівідбивався,навітькількаразівударивВладі.Алепотім,коливінсилоювтягнувмененазад,здавсяіприпинивопиратися.Далівсезамигтілодужешвидко:Сена,НаціональнаАсамблея,бульварСен-Жермен,Люксембурзькийсад...Ащезадесятьхвилинвеличезнийчорний«мерседес»,якхижийптах,поніссянічноюпівденноюавтострадою.

~26~

Менерозбудилиякісьпоштовхи.Ярозплющивочітарвучкосів,нерозуміючи,деперебуваю.«Мерседес»повільноповзкам’янистою,страшновибоїстоюдорогою.Владінавітьнегальмувавпередкупинамийвибоїнами,ікамінцівиблискувалиусвітліфар.

Ящосилинамагавсянезаснути,аледовгийшляхнерівноюдорогоюменедоконав.

Уротіменіпересохло.

—Деми?—насилувимовивя.

—Скороприїхати.

Автомобільпіднявсясухимзапиленимсхилом.Попередунебуловидкожодногожитла.Тількисилуетитонкихскрученихдереввиділялисянатлікруглякаіпучківсухоїтрави.Виникловідчуття,щоменеетапуютьнакаторгу.

Машиназупиниласянамайданчикубіляпідніжжяпагорба.Далішляхбувусипанийкаменями,щовивалилисязіщербатоїстіни-мазанки.Владізаглушивмотор,івсепоринуловтишу.Якийсьчасвінсидівнерухомо,немоввивчаючимісцевістьнавколо,потімвийшов.Крізьвідчиненідверцятаввірвалосьгарячеповітря.Уменезабилосясерце.Цікаво,щонамтребавтакомумісці?

Вінзробивкількарізкихрухів,розминаючиспину.Величезний,утемномукостюмі,вінбувсхожийнаякесьнічнечудовисько.Моїдверцятавідчинилися,іяздригнувся.

—Виходити,будьласка.

Явиліз.Усетілоболіло.Його«будьласка»менетрохизаспокоїло,але,колияпобачив,кудимиприїхали,тривогазрославдвічі.Переднамивисочіливеличнійпохмуріруїнизанедбаногозамку.Напівзруйнованістіни,освітленізнизунашимифарами,тьмяновиділялисяначорномунебі.Зубчастасередньовічнавежадивомтрималася,непадаючи,накрихкомуфундаментіздіркамизамістьтихкаменів,яківипали.Мертвутишупорушувалитількипохмурікрикинічнихптахів.

—Ходити,—сказавВладі.

Імипішли,маневруючисередрозкиданихвсюдикаменівікупинізсухоютравою.Колючийчагарникчіплявсязаодяг,недаючийти.

Насталамояостаннягодина.Яснаріч,вінзбираєтьсяменеліквідувати.Місцебезлюдне,ніхтонічогонепобачитьінепочує.Незнаю,щоменелякалобільше:думкапрошвидкусмертьчицемоторошнемісце,гіднефільмужахів.

Мипройшликількаметрів,іВладіобернувся.

—Підводитируки.

—Що?

—Випідводитируки,будьласка.

Цясволотахочеменевбити,яксобаку,ідотогожмаєнахабствовишукановисловлюватися!Ускроняхменізастукало.

Япідвівруки.

Вінпідійшовдоменейобшукав,обмацавшизголовидоніг.Потімзмусиввивернутикишенійусезнихвитягти.Вінзабравгаманецьзусімадокументами,гроші,чековукнижку,книжкуквитківметро,сунувусецеувеликийчорниймішокіакуратнозастебнувйогона«блискавку».Теперуженіхтонезможевпізнатимійтруп,аоскількивмененемаєсім’ї,тоніхтонезаявитьуполіцію.Отже,доведетьсяменізавершитисвоїднівбезіменніймогилі.

Вінроззирнувсянавсібіч,щобпереконатися,щопоблизунікогонемає,ізасунувруку

вкишеню.

Ятежкинувостаннійпогляд,щобзабратиізсобоювнебуттяобразцьогосвіту,алепейзажбувтакийпохмурий,щоявважавзакращезаплющитиочі.Ящосилинамагавсязабути,щозаразпомру,ізосередивусюсвоюувагунатому,щовідбуваєтьсявсерединімене.Явслухавсяусвоєдихання,убиттясерця,відчувавм’язи,уявлявсебезбоку,намагавсяобстежитисвоюсвідомість...Зновупережитисвоєжиття...

—Візьмітьце...

Ярозімкнувповіки.Вінменіщосьпростягав.Увсякомуразі,меніначебтонепропонуваливідмовитисявіджиття...

—Тримайтеж!

Янахилився,щобунапівтемрявірозгледіти,щовінменіпростягає.Цебуламонета...Монетаводинєвро...

—Щоце?..Щоцетаке?..Іщоменізцимробити?

Цієїмитіякийсьгортаннийпискзмусивменездригнутися.Звежі,шарудячикрилами,зірваласязграякажанів.

АВладінезворушновівдалі:

—Візьміть,будьласка.Виматинацеправо...Цевсе.

—Алея...янерозумію...

—ПанДюбрейсказав:вимуситивиплутуватисьсам,зовсімсам.Цевсе.Одинєвро...цевсе.ПанДюбрейчекаєнавассьогодніосьомійгодинінавечерю.Вибутивчасно.ПанДюбрейнелюбитизапізненняобідати.

Завершившимісію,вінповернувсядоменеспиною.

Уменегоразплечейзвалилася.Усерединібулапорожнеча,ногитремтіли.Яповіритинеміг...Якбивменебулисили,якинувсябйомунашию.

—Зачекайте!

Алевіннеобернувся,заліздомашинийрозвернувсянамайданчику,здійнявшихмарупилу,якаспалахнулавпроменяхфар.Чорний«мерседес»помчавгеть,навсібічрозгойдуючисьнавибоїнах.Уповітрізновузапалагнітючатиша.Навколобулотемнохочвокострель.Яобернувсядозамкутаздригнувся.Умінливомусяйвімісяцявінздававсяіщестрашнішим.Тількизірки,поблискуючиувисочині,вносиливзагальнукартинудещицюспокою.Відцьогомісцявіялочимосьнедобрим.Інелишетому,щостарізамкивзагалівикликаютьтугу.Яабсолютноточнознав,щоціруїнинесутьусобіпохмурийзарядколишніхстраждань.Тутвідбувалисяякісьжахливіподії;каміннязберігаютьїхнінаслідки—ябувпевен.

Япобігсхиломуниз:хотілосяшвидшепокинутицемісце.Покия,гетьзахекавшись,добігдожитловихбудівельнакраюякогосьселища,якількаразівмалоневивихнувногу.Сірікам’янібудинкибулиперекритікруглоючерепицею.Ясповільнивбіг,потрохуприходячидотями.

Жахливозахотілосяїсти.Бракувалощейпроцедумати...Янеївзучорашньогоранку,сподіваючисьзабігтидодомупообідати.Незабіг...Шкода...

Яувійшовустаресело,якещеспало.Досходусонцябулогетьнíчогоробити.Сівнакам’янулавуйпогладиврукамишорсткесидіння.Янамагавсяуявити,якзакам’янимистінамицихбудинківмешканцімирноспалинацупкихпростирадлах,щоввібраливсебезапахсонця,наякомуїхсушили.Івідтого,щояживийізновусередлюдей,менеохопилощастя.

Деньнарештізайнявся,іразомізнимпрокинулисячудовізапахисвітанку.Передімноюповільнорозгортавсякраєвид,відкрасиякогоперехоплювалоподих.Селонависалонад

прірвоюнастрімкомусхилігори,укритомудеревамийкущами.Передімноюлежаладолина,авкількохсотняхметріввисочілащеоднагора,набагатовищазату,наякійястояв.Наїїсхилівиднілосяіншеселозістаримибудинкамиізсірогокаменю.Івсюдикрізьдерева,кущітаколючкипросвічувавдвошаровийсиньо-зеленийкамінь.

Зійшлосонце,осяялонезвичайнукрасуцьогомісцятазбудилогострийароматсосен,підякимиярозмістився.

Яоглянувсело.Требабулоякомогашвидшезібратиінформацію,потрібнудлятого,щобповернутися.Схиломгорийшлалишеоднаголовнавулиця.Явідразупідпавпідчарівністьцьогомісцязйогохарактернимибудиночками,відякихвіялоспокоєм,щоособливогостровідчувавсяпісляпаризькоїсуєти.Дорогоюменінетрапилосянідуші,хочазвідчиненихвіконтотут,тотамчулисяхарактерніголосимешканцівгір.

Закрутимповоротомяпобачивкав’ярню,щорозташовуваласявпершому,якщорахувативіддолини,абовостанньому,якщорахувативідвершинисхилу,будинку.Зїїтерасирозгортавсязапаморочливийкраєвид,дверібулирозчахнуті.Яввійшов.

Застоликами,покритимиплівкою,сиділочоловікдесять.Замоєїпоявирозмовивідразустихли.Вусатийбарменроківп’ятдесятивитиравсклянкизастійкою.Япройшовзалом,кинувшикороткепривітання,якезалишилосябезвідповіді.Усівідразузанурилисяусвоїдумки,схилившисьнадкелихами.

Дійшовшидостійки,япривітавсязбарменом,якийобмеживсятим,щопідвівголову.

—Будьтеласкаві,можнасклянкуводи?

—Чого?—голосноперепитаввін,обвівшипоглядомзал.

Яобернувсяйустигпомітитиглузливіпосмішкивідвідувачів.

—Склянкуводи.Уменеізсобоюнемаєгрошей...Аяпомираювідспраги...

Віннічогоневідповів,аледіставзполицісклянку,наповнивводоюз-підкранаігучнопоставивнастійку.

Явідпивкількаковтків.Тишапочиналатиснути,требабулорозтопитикригу.

—Гарнапогодасьогодні,правда?—Відповідінебуло.Явівдалі:—Напевно,дужеспекотнонебуде...

Вінглузливоглянувнамене,невідриваючисьвідпротираннясклянок.

—Висаміжбозвідки?

Чудо!Вінзаговорив...

—Я...язвідти,іззамку...зверху.Тількищовранціспустився.

Вінобвівочимаіншихвідвідувачів.

—Послухай,хлопче,думаєш,разтинетутешній,тактобіможнанасдурити?Тутусізнають,щотамніхтонеживе.

—Ні.Але...менепривезлидозамкувночі,авранціяспустився—яцехотівсказати.Янешуткую.

—ТижізПарижа,га?

—Так-так,можнатаксказати.

—ІзПарижачині,якарізниця,якщоможнатаксказати.

Вінговоривпо-місцевому,співуче,томунеможливобуловизначити,роздратованийвінчині.

—Ацейзамок...Віндужестарий?

—Замок...—вимовиввін,іщебільшерозтягуючислова,—замокналежав...маркізудеСаду.

—МаркізудеСаду?!

Янезмігстриматитремтіння.

—Так.

—А...деми?

—Уякомусенсіде?

—Ну...демиперебуваємо?

—Слухай,хлопче,скажи-но,щотищепив,крімводи,га?

—Так...ну,загалом...цескладнаісторія...Такдежяперебуваю?

Вінхитропосміхнувсяйобвівочимазал.

—ОсобистояперебуваювЛакостінамасивіЛюберон.Ати,хлопче,напевно,наіншійпланеті...

Заломпробігсмішок.Барменбувдужезадоволенийсобою.

—Люберон...АлежцевПровансі?

—Нуось,колизахочеш,такусерозумієш!

Отже,Прованс...Ценеменшеніжвісімсотабодев’ятсоткілометріввідстолиці...

—Аденайближчийвокзал?

Вінзновуоглянувзал.

—Найближчийвокзалонтам,уБоньє,—сказаввін,показуючивбікселанаіншомусхилігори.

Ябувурятований.Годину-другупішки—ісправузроблено.

—Авинезнаєте,колинайближчийпотягдоПарижа?

Залвибухнувреготом.Барментріумфував.

—Щотуткумедного?Вінщо,ужепішов?

Вінподививсянагодинник.Узалізновузасміялися.

—Алежіщедужерано,—сказавя.—Напевно,будутьіщепоїзди.Колийдеостанній?

—Останнійпоїздпішов...тисячадев’ятсоттридцятьвосьмого.

Зновувибухреготу.Япроковтнув.Барменсмакувавсвійуспіхізцієїнагодиналивусімпосклянцізарахунокзакладу.Відвідувачіповернулисядосвоїхрозмов.

—Слухай,хлопче,яйтебепригощаю.

Вінпоставивпередімноюнастійкучаркубілоговина.

—Затвоєздоров’я!

Склянкидзенькнули.Янеставйомуговорити,щонеп’юнатщесерце:насьогодніглузуваньбулодосить.

—Такасправа.ВокзалвБоньєзакривсясімдесятроківтому.УсіпоїздинаПарижтеперходятьвідАвіньйона.Ближченезнайдеш,хлопче.

—АдоАвіньйона...далеко?

Вінвідпивковтоківитервусатильнимбокомдолоні.

—Сороктрикілометри.

Чимало...

—Аавтобуситудиходять?

—Побудняхходять,аленепонеділях,хлопче.Неділямитут,кріммене,ніхтонепрацює.

Вінпідніссвійкелихдорота.Уньогобувкумеднийакцент,вінрозтягувавусі«е»івставлявїхнавітьтам,денебуло.

—А...винезнаєте,хтомігбименетудипідкинути?

—Сьогодні?Знаєш,сьогоднівсісидятьподомівках,занадтоспекотно.Виходятьхібащодоцеркви.Атидозавтранеможешпочекати?

—Ні.МенікончетребабутивПарижісьогодніввечері.

—Охужеменіціпарижани!Їмзавждивсеніколи—навітьпонеділях!

Явирішив,щокращебудетікати,івийшов,попрощавшисьзусієюкомпанією,—нацейразотримавшиувідповідьвітання.

—НаАвіньйон—ліворучівниз,—сказавбармен,іярушивуцьомунапрямкуловитипопутнімашини...

Вузькадорогаспускаласясхиломпагорбавдолину,петляючисередпахучогочагарнику.

ЯопинивсявПровансі!Прованс...Явжедавнопроньогочув,алевінвиявивсянабагатокрасивішим,ніжясобіуявляв.Менібачиласяпрекрасна,алевисушеназемля,апередімною,наскількисягалооко,стелилисякилимипишноїзеленінечуваногобагатстваірізноманітності.Дуби,соснизчервонимистовбурами,блискучиминасонці,кедри,буки...Простовнебоздіймалисяблакитнікроникипарисів,авнизутіснилисяквітибудяків,дроку,густізаростірозмаринуіщеякихоськвітучихкущів,одиняскравішезаінший.Язподивомзнаходивновійновірослини,івсівонинемовзмагалисявяскравій,кричущійкрасі.

Сонце,хочібулощенизенько,ужедобрячеприпікало,іспекабудилатапосилювалазапахи,якіоточувалименевцьомураю.

Біляпідніжжяпагорбадорогапобігладолиноюсередгаївіфруктовихсадів.Якрокувавужепонадгодину,ажодноїмашининетрапилося.Ізпопуткамименіявнонещастило...Ушлункубулопорожньо,трохиболілаголова.Ставалотакисправдідещоспекотно.Надовгомененевистачить...

Минулощехвилиндвадцять,іяпочувшумдвигуна.Ззаду,з-заповороту,неспішновиїхавмаленькийсірийфургон—старенькаситроєнівськамалолітражка,якуящевдитинствібачивнаілюстраціяхукнижкахпроФранцію.Якинувсяйомунавперейми,розкинувшируки.Вискнулигальма,фургончикчхнувізупинився.Надорогувідразувпалатиша.Змашинивийшовводій—маленькийгладкийчоловічокізсивимволоссямічервонимобличчям.Вінбувявнороздратований,щойогозупинили,ізгнівомнакинувсянамене:

—Хібатакможна?Щовисобідумаєте,чортзабирай!Умененетакігальма,яку«феррарі»—яжмігвасзадавити!Іхтопотімлагодивбименімашину,яваспитаю?Давненькоменінетраплялисятакінавіжені...

—Ядужеперепрошую...Розумієте,менібудь-щотребапотрапитивАвіньйон.Явжегодинизодвійдупоспеціізучорашньоговечоранічогонеїв.Ябільшенеможу...Вираптомневцьомунапрямкуїдете?

—Авіньйон?Ні,явжеточнонеїдувАвіньйон.Щоятамзабув,утомуАвіньйоні?

—Ну,може,місце,кудивиїдете,ближчедоАвіньйона?

—Взагалі-тояїдувП’юївер...Цевтомунапрямку,алеменітребабудененадовгозупинитися—усправах...

—Ценічого!Головне—щовименетрохипідкинете.Апотіміщехтосьпідкине...

Ябачив,щовінладенпогодитися.

—Ну,якщохочете...Тількисідайтеназад,уменепопередувсезайнятопакетами,іянезбираюсяїхворушитизарадивас.Явасупершебачу...

—Супер!

Пасажирськемісцеісправдібулозавалено.Миобійшлимашинуззаду,івінвідчинивдвостулковідверіфургона.

—Залазьтейсідайте,—сказаввін,показуючименінадвадерев’янихящики,якимизахаращеновесьпростір.

Ледвеяпотрапивусередину,яквінзачинивдверцята,іяопинивсявсуцільнійтемряві.Сяк-так,надотик,розмістивсянаящиках.

Водійдвічінамагавсязавестимотор,нарештітойпрочхавсяіфургончикпомчав,трусячисьнаходу.Навколоменесильнотхнулодизельнимвихлопом.

Нуінатерпівсяжя!Мояімпровізованалавабуладивнимчиномнахилена,ізакожногоповороту,прискоренняабогальмуванняяледветримався,абиневпасти.Утемрявіянамагавсянамацатибікящика,щобзаньогозачепитися,алечіплятисянебулозащо.Тодіясівнаящикверхи,затиснувшийогоногамийнамагаючисьтриматирівновагу.Цебулодотогокомічно,щоменездолавбожевільнийсміхіяніякнемігзупинитися,здригаючисьусімтіломівдихаючизапахсолярки.Напевно,упершевжиттіятакреготавнаодинціізсамимсобою...

Фургонзупинився.Моторстих,іяпочув,якгрюкнуливодієвідверцята.Ітиша,нічичирк.Вінщо,забув,щоятутсиджу?

—Гей!Агов!

Жодноївідповіді.

Раптомяпочувглухегудіння.Дивно,алейшловонозвідкисьіз-підмашини...Зовніпочулисяголоси.Колисидишутемряві,усізвукиздаютьсягучнішими,ніжнасправді.Дзижчанняпосилилося,і...воновиходилозящика,наякомуясидів...Неможебути...ОГосподи...Бджоли!ВУЛИК!

Ярізкосхопивсяйударивсяголовоюобстелю.Цієїмитіпереднідверцятазновустукнули,моторчхнув,іфургонрвонувізмісця.Менекинулоназаднідверцята,іявпав,затиснутийміжнимийвуликомізбджолами.

Ми,певно,з’їхалинапутівець,бомашинутрусиловусібоки.Вонанещадноскрипіла.Найкраще,щоямігзробити,—залишатисявтійсамійпозі.Клопітуменебуводин:щобмененеатакувалипопутники,якісиділивящику.Цікаво,можутьвонивибратисязвідтичині?

Мизновузупинилися,імашинусильнотруснуло.Зновустукнулипереднідверцята.Ячекав.Двостулковідверіразомвідчинилися,іявиваливсяназемлюпростопідногисвоємурятівникові.

—Явідразупомітив,щовідтебепахневином.Ївнеїв,атрохивипитинезабув,егеж?

Япідвівнаньогозасліплівідяскравогосвітлаочі.

—Ценете,щовидумаєте...

—Ядумаюте,щобачу,яксвятийФома...швидше,те,щочуюносом.

Япідвівся,посиленоморгаючи,щобзвикнутидояскравогосвітла.Передімноюрозгорнувсякраєвидсліпучоїкраси.Попередупростягалисяполялаванди,синімихвилямиомиваючипідніжжяфруктовихдерев,щоросликраямиулоговини,демистояли,ійдучидалівгорупосхилу.Аромат,котрийширивсявідцієїкраси,бувтакий,щоямайжезабув,уякійпікантнійситуаціїопинився.Аленайдивнішимбувоглушливийхорцикад.Такогоянавітьуявитинеміг.Успекотномуповітрі,напоєномупахощамиквітів,лунавтакийгуркіт,нібивсіцикадиПровансупризначилитутпобаченняоднаодній,щобпривітатимене.

—Гей,відійди,ятутусправах!

Вінпірнуввкузовівитягнувзвідтиодинізвуликів.

—Давайдопомагай,візьмемокоженпоодному.

Явзяввуликіпонісйогонавитягнутихруках.

—Ставондечки,—сказаввін,зазначившимісцесередквітів.

—Таквиробителавандовиймед?

—Чортзабирай,тавже,яснаріч,не«Нутелу»...

—Цікаво...Менінадумкунеспадало,щовуликизнімаютьзмісцяйпереносятьтуди,децвітелаванда.

—Атищодумав?Щоїмдоситьдатимапурайонутапроінструктувати,щобнесідалинаіншіквіти?

Ізцимисловамивінповернувсяназад.

—Атепердавайвикладай,чогоцетобітакзакортіловАвіньйон?

—Ну...цескладнопояснити.Скажімотак,яприйняввиклик.Уменевідібралидокументиігроші,ямушубудь-якимизасобамидістатисядоПарижа.Щобпройтивипробування,менітребабутивПарижінепізнішесьогоднішньоговечора.

—Випробування?Цещо,гратака?

—Щосьнакшталттого...

Вінскосанаменеглянув,івочахуньогозасвітивсявогник.

—Ага,яздогадався,типроходишвідбірковийтурутелегрі«Кох-Ланта»,так?

—Ну...

—Ясно!КолияскажуЖозетті,вонаменінеповірить,хаййомугрець!

—Тані...

—Іякщотебевідберуть,топокажутьузимкувтелевізорі!

—Зачекайте,яне...

—Вонанеповірить!Гетьнеповірить!

—Послухайте...

—Стривай,стривай-но...

Вінраптомнабравнатхненноговигляду.

—Слухай,аякщоятебевідвезувАвіньйон,типройдешвідбірковийтур?

—Так,але...

—Осьщоятобіскажу,хлопче:ятебевідвезупростонавокзал,якщонатомістьти

зробишкількасвітлинумоємубудинку,длясім’ї.Щотинацескажеш?

—Звісно,зроблю,але...

—Усьогокільказнімків—інавокзал!Тебеоберутьіпотімпокажутьпотелебаченню!

—Недумайте,будьласка...

—Поїхали!Поквапся-но,хлопче!

Вінзновувідчинивзаднідверцята.

—Лізьназад,менінемаколиперебиратипакетинапередньомусидінні,часуобмаль,типрийняввиклик!

Ясівнапідлогу,задоволений,щонацейразпоїдубезпопутників.

Фургондовгонезаводився,потімзатрусивсяізновузастрибавнавибоїнах,відбиваючименібоки.

Крізьтонкуметалевуперегородкудоменедолітавголос:водійрозмовлявпомобільнику.

—Алло,Жозетта!Готуйщосьперекусити,явезукандидатана«Кох-Ланта».Тані,кажутобі,на«Кох-Ланта»!Алло?Йоговзимкупокажутьпотелевізору.Щираправда!Знайдифотоапаратіперевір,чиєвньомубатарейки.Батарейки,кажутобі,зрозуміла?ПопередьМішеляйпокличБабетту,хайпідведедупу,якщохочепотрапитинасвітлину.Давайпоквапся.Алло?

ОГосподи,вінроздзвонивзаразповсьомусвіту...Алежтовсебрехня...Щожяїмскажу?

Приблизнозачвертьгодинимашиназупиниласяіпочулисяжвавіголоси.

Дверцятавідчинилися,і,зновузвикнувшидояскравогосвітла,япобачивлюдейзодванадцять,якінерухомостояликружком.Вонивитріщалисянаменезочікуваннями,аяпочувавсяцілковитимдурнем,сидячинабруднійпідлозіцьоговізкадляхудоби.

—Гей,слухай,—запитавменеводій,—аяктебезвати?

—Алан.

—Алан?Такзвутьзнаменитогоамериканськогоактора.Длятелевізора—самете,щотреба.

—Алан...—пошепки,знатхненнямповторилавагітнажінка,щостоялавколі.

Менезапросилидобудинку,потімусізібралисявсадубілямангалу,відякогопливапетитнийзапахсмаженихсосисок.Страшенноапетитний...Фотосесіярозпочалася.Щожяїмусе-такискажу?Ябувзатиснутий,якулещатах:зодногобоку,требабутичесним,зіншого—нехочетьсярозчаровуватилюдей,яківжеповірилиусвоюмрію...НекажучивжепроприписиДюбрея...

Напевно,завсемоєжиттяменестількинефотографували.Явжедумавпроте,якмояфізіономіякрасуватиметьсянавеликійкількостікаміннихполицьвочікуванніпочаткутелегри.Водійтріумфував.Вінживсьогоднішнімднем.Відбезперервноїдегустаціїаперитивівпикайогочервоніладедаліяскравіше.Вінужетричівідхилявмоєпроханнявсе-такиїхатинавокзал:«Потім,пізніше».

Менініякневдавалосяпоїсти,меневесьчассмикалиіпросиливстатиліворучвідтакого-тоабоправоручвідтакої-то...

—Послухайте,—нарештізаволавя,—менідійсночасїхати,інакшевсязадумкапровалиться.

—Стривай,ну,постривай...Вам,парижанам,усеабибігати!—Вінсхопивтелефон.—Мама?Поквапся,ятобікажу.Ітатовіскажи,інакшевінменінепробачить.

—Ні,послухайте,—устрявяврозмову.—Такнеможна.Зрештою,требадотримуватислова...

Вінпропустивмоєзауваженняповзвуха,алезчервоногоставмалиновим.

—Хлопче,янезмушувавтебесідатидоменеуфургон,правда?Здаєтьсямені,щовсебулоякразнавпаки:тисампопросився.Ну,такнебудьневдячним,інакшенетещовАвіньйон,узагалінікудинепоїду!

Айсправдінепоїде,чортзабирай...

Якжейоговиманитиздому?Часминав,аянавітьнезнаврозкладупоїздів.Може,взагалівжепізновиїжджати,щобпотрапитинасьомувечорадоДюбрея...Дюбрей...Вінговорив,щовжиттідужеважливозрозуміти,щорухаєіншоюлюдиною...Алеякимчиномцезастосуватитут?Стоп,яквінтамговорив?...

Тивідштовхнеш—ітебевідштовхнуть...

Нештовхай—тягни...

Тутженадумкуспалаоднахорошаідея,але...щосьзаважало.Дотеперішньогомоментуменівдавалосябалансуватинагранінепорозуміння,аленаявнубрехнюйтивсежтакинехотілося.Гаразд,спробуємозайтизіншогобоку...

—Знаєте,якщоводинпрекраснийденьменівдастьсяпотрапитинаекранителевізорів,уменебудеправозапроситиодного,можливо,двохосіб.

Вінпідвівнаменеочі,ійогопоглядодразуставдужеуважним.

—Однак,—зновупочавя,—нехочумарновасобнадіювати...

—Хлопче...

—Ні-ні,прошувас,ненаполягайте...

—Якщоятебепростозаразвідвезунавокзал,запросишмененазнімальниймайданчик?

Тонйогобувтакийсерйозний,немоввінпитавдозволупоставитисвоївуликинамоємулавандовомуполі.

—Звісно...алеменінехочетьсяпереривативашесвято...

Вінповернувсядокомпаніїтагучнимголосомоголосив:

—Друзі,продовжуйтебезнас.Яскороповернуся,тількивідвезуАланавАвіньйон.Йомутребапройтивипробування.

ЗапівгодиниясівупотягнаПариж,шлунокмійбув,якіраніше,порожній,наднікишенітеліпавсяєдинийєвро.

Ядобрезнав:їхатибезквитказагрожуєштрафом,аотбездокументівможназапростозагримітищейуполіцію...

Уменебувплан,який,завідсутностікращого,явирішивнегайнореалізувати.Отже,ястоюідивлюся,чинейдеконтролер.Щойнойоговидновіншомукінцівагона—яшвидкозаходжувтуалетіперечікуютам,незамикаючизасувки.Побачивши,щотуалетпорожній,контролерідедалі.Такяівчинив.Хвилиниминали,аянерухомостоявзадвериматуалету,інічогоневідбувалося.Поїздпохитувало,ітриматирівновагубуловажкувато,тайзапах...

Раптомдверівідчинилисяіпередімноюнісдоносаопиниласяздивованафізіономіяякогосьпасажира.Ачерезйогоплечепозиралаінша,вусата,безсумнівно,дужезадоволена...Іналежалавоналюдиніуформеномукашкетікольоруморськоїхвилі.

~27~

Насупившиброви,Катрінтрохиподаласявперед.

—Менібхотілосяпоговоритипроте,яктивідучивАланакурити.

ІвДюбрейвідкинувсянаспинкуглибокогокріслазтиковогодереваізлегкоюпосмішкоюпочавпохитуватистаканізбурбоном,деплаваликубикильоду.Вінобожнювавповертатисядосвоїхдослідівікоментуватиїх.

—Тизмушувавйогопалитидедалібільшеівінвідчувогидудосигарет?

—Зовсімні,—відгукнувсявініззадоволеннямлюдини,чиїприйоминастількигеніальні,щоїхневзмозірозгадатинавітьпрофесіонали.

—Тимінявсмактютюну?

Вінвитримавпаузу,разомізковткомбурбонунасолоджуючисьувагою,зякоюКатрінчекаланавідповідь.

Деньвидавсянарідкістьспекотний,івечіробіцявм’якусвіжість,якоювонинаразібезтурботнонасолоджувалися,затишнорозташувавшисьусаду.Переднимистоялатацязтістечкамиптіфур6,однесмачнішезаінше.

6Птіфур—асортізмаленькихтістечок,щочастішеготуютьсязоднаковоготіста,алевідрізняютьсяоформленняміначинками.

—Пам’ятаєш,Аланговорив,щодляньоговеликезначеннямаєсвобода.Углибинідушівіндавнохотівкинутикурити,алейогоутримувалоте,щоізсигаретоювінпов’язувавособистусвободу.Усітакумовлялийогокинути,щовінневідчувавзасобоюсвободивибору.Йомуздавалося,щоякщовінрозлучитьсязпоганоюзвичкою,топідкоритьсячужійволі.

—Йогоможназрозуміти.

Катрінзосередженослухала,незвертаючиувагинасолодощі,якістоялипереднею.

—Тодіяпомінявперебігподій:язробивтак,щодляньогопаліннясталофактором,нав’язаниміззовні.Ісвободавиявиласягетьвіншому...Теперпристрастьдосвободивінмігзадовольнити,тількикинувшипалити.

Катріннічогонесказала,алепоглядїїзуважногоставзахопленим.

~28~

ІнспекторПтіжанудитинствіполюблявувихіднітанаканікулахїздитинавелосипеді,спостерігаючизаперехожиминавулицяхпаризькогопередмістяБург-ля-Рен.Усісвоїспостереженнявінзаносивусинійблокнотнапружині,ізякимніколинерозлучався.Одніперехожіпрямувалинавокзал.Вінпомічавчасікрізьґрати,щозагороджувалишляхи,стежив,сядутьвонивнайближчийпотягчині.Араптомхтосьповерненазад,плутаючисліди,апотімуб’єсусіда?Аджецепрекраснеалібі:тебебачилинавокзаліякразпередсамимзлочином...Іншіповерталисядодому—івінзагадувавсянадпитанням,чогобцеїмтудипоспішати,колинавулицітакдобре?Унихявноєякісьтаємнімотиви.Івінцімотивирозгадував.Так-так...Дамавширокійсинійспідниці—вінбачивїїминулоготижня.Подивимося...Вінгортавсвійблокнотінеодміннознаходивінформацію.Товонаходилаваптеку?Цежтреба!Анавіщоповернуласятудисьогодні?Двічізакількаднівз’явитисявтомусамомумісці—цепідозріло.Ащо,яквонапідшукуєякісьнебезпечніліки,щобпозбутисячоловіка?Нузвісно,цежочевидно!Требабутипильним...

Количерезкількароківвінпроваливіспитнаюридичнийфакультет,йогоогорнулострашнерозчарування.Стрімкакар’єравполіції,проякувінзавждимріяв,розсипалася.Алевінбувнезтих,хтовідрікаєтьсявіддитячоїмрії.Невдалосяувійтичерезпараднідвері?Нущож,тимгірше!Вінвивчитьоснови,авжепотімпочнепідйомсходамиуспіху.

УполіціювінприйшовінспекторомібувприставленийдоЛіонськоговокзалувслужбувилову«зайців».Коливінупершевдягнувформу,товідчув,щонаділенийвеликоюмісією—немовтурботапробезпекувсієїФранціїлягланайогоплечі.

Колиждоньогодійшло,щорольйогоабсолютномарна,віннедозволивсобірозчаруватися:усецеявищетимчасове,нетребаздаватися!Правда,похмурістьобстановкиукупізубогістюмісцядогарногонастроюнеспонукали.Алевінінадалівіривущасливийшанс:йогочаснастане!

Поліційнийпостмістивсянанижньомуповерсібудівлівокзалу.Нівікон,нівиходівнавулицютамнебуло.Кімнатуледьосвітлюваликільканеоновихслухавокзапожовклимипластиковимиплафонами,такимижстарими,яксумніметалевілависерединиминулогостоліттяіякстіни,якихнібизовсімнеторкаласьфарба.Стійкийзапахцвілітількичасвідчасупоступавсямісцемсмороду,щодолинавізтуалетівпосусідству.

Аленайважчимибулийогостосункиізшефом—людиноюпередпенсійноговіку,якузламаласистема.Йоговирізнялацілковитавідсутністьмотивації,аєдиноюрадістюбулонагриматинапідлеглихіроздативказівки,абсолютнонезамислюючисьнадтим,яктібудутьїхвиконувати.Більшейогоніщонецікавило,хібащопорнографічніжурналиталотерейнібілети,яківінзаповнювавусебевкабінеті.Утьмяномусвітлівокзалувонималитакийсамостарийвигляд,якімеблі.

ІнспекторПтіжандавсобісловоніколиненудьгуватиіневестибезцільнеіснування.«Тойдень,колитиприпинишвіритивсебе,станедлятебеостаннім»,—повторюваввінсобібезкінця.Івіддававсядушеюітіломроботі,якумавіякуйомудовіряли,піддаючибезквитковихпасажирівдопитам,гіднимвеликихполіційнихрозслідувань.Вінзмушувавїхвиправдовуватися,силуючичасомзізнаватисявякихосьдрібнихзлочинахірозкриватисвоїтаємнізадуми.Цебувйогоконик.Користуючисьтим,щойогопрактичноніхтонеконтролює,вінпровадивсправжнірозслідування,часомнабагатоперевищуючисвоїповноваження.Більшістьпорушниківбулистуденти,єдинупровинуякихстановивсампособібезквитковийпроїзд.Більшістьізних«кололися»підчасдопиту,іПтіжанбувпереконаний,щоце—неминучийрезультатйогопрофесіоналізму.Алетраплялисяйтакі,якіпотімскаржилисяшефу,алетойїхзнатинезнавійомудонихбулобайдуже.

ЦьогодняінспекторПтіжанперебуваввособливопоганомунастрої.Йоговжетретюнеділюпоспільзмушуваличергувати,івінпочаввідчувати,щосамнариваєтьсянаце...завдякивласномужезавзяттю.

Усусіднійкімнатірізкойголоснозадзвонивстарийтелефоннийапарат.Шефмовчкизняврурку,вислухав,потімпоставивкільканезміннихзапитань:

—Потяг?Платформа?Часприбуття?—Грубокинувшислухавку,вінзакричавкрізьдвері:—Птіжан!Дев’ятнадцятийшлях!Марсель!18:02!

Нічогонесказавши,інспекторвирушивнадев’ятнадцятийшлях.Терпінняімужність.Вінбувупевнений,щоодногоразузатримаєзлочинцяівикриєйоготаємнізадуми.Саметодійвизнаютьйоготалантслідчого,тодійзапаморочливозлетитьйогокар’єра.

~29~

Шкірам’яких,глибокихкріселтрохирипнулапідїхньоювагою,запрошуючирозслабитися.Вонибезтурботночекали,покиофіціантготелю«Інтерконтиненталь»завершитьїхобслуговувати.

—Якщовамщо-небудьзнадобиться,будьласка,зателефонуйте,панеДункер,—прошепотіввін,першніжзникнути.

Дверіокремогокабінету,обтягнутікоричневоюшкірою,безшумнозачинилися,івідрухуповітрякімнатоюпопливзапахконьяку.МаркДункеробвівкімнатупоглядом.

Розкішнікнижковішафизчервоногодеревабулизаставленірядамикнижокучервонихшкірянихпалітурках.Мабуть,блищаливонизанадтояскраво,щобсправлятивраженнястаровинних.Торшериназолоченихніжкахзопаловимизеленимиабажурамивипромінюваливишуканийсвіт,непорушуючиінтимноїнапівтемрявиприміщення.

ВінвибравцемісцезапорадоюЕндрю.Вонобулонеподаліквідбюро,білямайдануОпера,і,найогодумку,спонукалодовишуканоїстриманостіанглійськогостилю(якщотакийузагалііснує),щообіцялосприятливістьпереговорів.Трійцязбираласятутужевп’яте,іДункербувзадоволенийвибором.Особливойомуподобалисявеличезнікрісла,уякихобидвайогоголовнихакціонеритонулизголовою,авін,завдякисвоємузросту,отримувавпереважнупозиціюівисочівнадними,красуючисьпотужнимторсом.Вінбувпереконаний,щотакаконфігураціямаєчималезначеннявпереговорах.

—Отже,мивизначилися,—сказавтой,щотовстіший,ікинувпогляднадругого.

Вінговорив,посміхаючисьічасвідчасузводячиброви,відчогонайогомайжелисийчерепнабігализморщечки.Дункеруважав,щовіннедарманоситьпрізвищеПупон—лялька.ДавидПупон.Маленькийтовстун.Однак,незважаючинаповажнийвік,уньомуісправдібулощосьвідвеликої,усміхненоїтадоброзичливоїдитини—іДункерацевідлякувало.ВінпобоювавсятакихлюдейівважавкращимзаПупонаіншогоакціонера—Розенблака.Тойбувнетакийблагодушний,сухішийуспілкуванні,затеграввідкрито.Віннеробивніякихзусиль,щобприховатицілковитувідсутністьінтересудоособистостіДункера,інепідводивочейвіддокументів,якітримавнаколінахінедбалогортав,постійночухаючигустушевелюрузаправимвухом.

Дункерпримружився,зосередившипогляднатому,хтоговорив.ДавидПупонвівдалі:

—Мидійшливисновку,щоякдляінвестиційнихфондів,уякихголовуюя,такідляпенсійнихфондів,якіочолюєнашдруг,—тутвінкинувпоглядназануреноговпапериРозенблака,—потрібнівідрахуваннявп’ятнадцятьвідсотківвідприбутку,аочікуванийпідйомакційнабіржістановитимецьогорічблизьковісімнадцяти.

Своївимогивінвимовивізтієюжмерзенноюпосмішкою.

Дункермовчав,незводячизньогоочей,чекаючи,покитойзакінчить.Потімповільновідпивковтокконьяку.Вінзнав,якусилумаємовчання,якщохтосьчекає,щотискажеш.

—Ябнеставбратинасебезобов’язаннявираховувативісімнадцятьвідсотків,оскільки,яквамвідомо,яневолодіювсімаважелями.Іпотім...—Вінвідпивіщековток,тримаючиспіврозмовникавнапрузі.—Іпотім,єодинжурналодногописаки.ДехтоФішерманкопаєпіднасібазікаєвсякінісенітницізанашоюспиною.Нажаль,нафінансовомуринкудойогодумкиприслухаються...

—Мипереконані,щовиздатнівпоратисязтакоюситуацією.Самеізцієїпричинимийвирішилинаостанніхзборахпоставитивасначолікомпанії.

Дункеротримавясну,ледьзавуальованузагрозу,висловленузпосмішкою.

—Винегіршезаменезнаєте,наскількинепередбачуваніжурналісти.Фішерманспершурозсипаєтьсявкомпліментах,апотімпротягомусієїстаттізапевняє,щороботанашихкоманднеефективна.Зрозуміло,цетвердженняабсолютнопомилкове.Янанихтисну—івонипрацюютьщосиливпотічола,—заявиввінізгордістюкапітана,якийприйняв

командупідзахист.

—Немаєдимубезвогню,—зауваживРозенблак,непідводячиочей.

Дункер,неприховуючироздратування,відпивіщековток.Щозамука—даватизвітлюдям,якінічортанетямлятьутвоїйроботіінавітьнезнають,щоцетаке!

—Дійте,—сказавПупон.—Несумніваюся,щовизнайдетевихід.

—Євменеоднаідея,аледляпочаткуямушузаручитисявашоюпідтримкою,оскількинаслідкинеминучі.

—Ага!Усерозумієте,колихочете...

ТовстунПупонбувявнозадоволенийсвоєюпроникливістю.Вінзасовавсявкріслі,улаштовуючисьзручніше,якукінопередпочаткомсеансу.

—Мояідеяполягаєвтому,щобштучнозавищитицифрирезультатів.

Розенблакнарештізвівнаньогопохмурийпогляд,якстарийпес,лежачивкуткубілявогню,безнадійнойзапитальнодивитьсянагосподаря—чинедастьвінсолодкукоманду«гуляти».

—Дотеперішньогочасу,—пояснивДункер,—першніжпідписуватиконтракт,мичітковиконувалипроцедуруперевіркиплатоспроможностіклієнтів.Якщовнихвиявлялисяфінансовітруднощі,мивимагаливесьгонорарнаперед,що,природно,приймалосярідко.Якщожмизмінимоцеправилоістанемозаплющуватиочінафінансовестановищеновихклієнтів,товідразужотримаємозростанняпоказниківнадвадцятьвідсотків.

Пупон,якийуважнослухавйого,дививсязмовницьки.Прихильникполітикивичікування,Розенблакдививсяскептично.

—Япідрахував,—продовжувавДункер,—щомиризикуємоотриматиприблизнотридцятьвідсотківнеплатників,щонетакстрашноздвохпричин:по-перше,біржастежитьтількизацифровимипоказникамиіїйусеодно,єнеплатникичині;по-друге,нашіконсультантиотримуютькомісійнінезареалізовані,азаоплаченіугоди.Немаєоплати—немаєкомісійних.Отже,вонибудутьнанашомубоці.Авзагальномуйціломуніхтобагатоневтратить,іакціїпоповзутьугору...

—Блискуче,—сказавПупон.

Розенблакскривився,алетежсхвальнопокивавголовою.

—Аякщодоп’ятнадцятивідсотківвідрахувань?—запитаввін.

Дункерзновуповільновідпивковтокконьяку.

—Погоджуюсь,—процідиввінкрізьзуби.

Пупонпосміхнувся.

—Чудово!Тодівменедляваспоганановина:цьогорічвипокищонеотримаєтепарашутавтримільйониєвро,передбаченоговконтрактінавипадокпорушень.

Усірозсміялися,причомуРозенблак—ізявнимзусиллямнадсобою.Келихизідзвономстукнулисяодинободний.

—Гаразд,—сказавПупон,—ви,напевно,вважаєтенасзанадтовимогливими,алетакулаштованийсвіт:вивимагаєтевідсвоїхспівробітників,мивимагаємовідвас,анашіклієнтивимагаютьвіднас.Завждихтосьвиявляєтьсявище,правдаж?

~30~

—Явамневірю.Нінасекунду.

Цісловапрозвучалияквирок,якийоскарженнюнепідлягає.Потімповислотяжкемовчання.Підстелеютьмяногорілинеоновілампи.

—Алецеправда,—розгубленопробелькотівя.ІнспекторПтіжанходивтуди-сюдикабінетом.Ясяк-такумостивсянамаленькому,дуженезручномушкільномустільчику.Кабінетнаганявнаменегнітючевраження.Відчайдушнохотілосяїсти.Івсеменідобісанабридло.

—Почнемовсезпочатку...

Цебуловжевчетверте...

Язновувзявсявідповідатинайогозапитання,намагаючисьговоритиякомогабільшрозпливчасто.Ясилувавсязмуситийогоповірити,щомаювиконатиобіцянку,щояставжертвоюрозіграшу.Алецейхлопецьбувзанадтодієвийісприймавусезанадтосерйозно.Івсецедлятого,щобпроїхатибезквитка?Меніщо,робитибільшенічого?Скінчилосятим,щовінбуквальнорозстрілявменезапитаннями,іменідовелосятрохирозповістийомупромоївзаєминизДюбреєм.Однакявідчував,щовідтоговінтількизміцнюєтьсяусвоїхсумнівах.Віннавідрізвідмовлявсяменівірити.Ядокладавусіхзусиль,щобпереконатийогоусвоїйдобрійволі,алещобільшеаргументівянаводив,тобільшевінсумнівавсявмоїхсловах.

—Вистверджуєте,щовиконуваливказівкилюдини,зякоюнезнайомі,якабажаєвамдобра,алевикликаєувасстрах.Вінвідібравувасдокументитагрошійвідвізна«мерседесі»наіншийкрайФранції,щоброзвинутиувасздатністьвиплутуватисязіскладнихситуацій.Так?

—Узагальнихрисах.

—Івивважаєте,яповедусянацібалачки?Такзтихсамихпір,якяпрацюювполіції,янечувнічогосміховиннішого!

Менініякневдавалосяйогопереконати.Доведетьсяпровеститутвесьвечір,аможе,ініч...

Требапідійтидоньогозіншогобоку...Якжезмуситийогоповірити,щоянезлодій?

Колитиснеш—чинятьопір...Розверниенергіюузворотнийбік...

Уменепромайнуладумка...

—Єщедещо...—заявивянайщирішимтоном.

Віннезмігутриматисявідледвепомітноїусмішки,мабуть,бувупевнений,щояось-ось«розколюсь».

—Щож?

Япочекавкількасекунд

—Про...ні,янеможувамсказати...

Вінподививсянаменездивовано.

—Чому?

Явідвівочі.

—Умененемаєвпевненості.

Вінзаливсячервінню.

—Тобто...якце—немаєвпевненості?

Явитримавмаксимальнодовгупаузу.

—Умене...немаєвпевненості,щовименевислухаєте.

—Ащотакевихочетеменірозповісти?—пробурмотіввін,дедалібільшечервоніючи.

Явідвівочітаізсумнимвиглядомутупивсявпідлогу.

—Це...дужеособисте,іменінехочеться,щобцеслухавтой,хтонавітьнезавдавсобіклопотуприсісти,щобпослухати.

Вінпроковтнув.

—Товбудь-якомуразі...ценічогонедасть,оскількивинехочетеменевислухати.

Минулокількасекунд.Янаньогонедивився,алевідчував,щовіннезводитьзменеочейіобличчяйого,якіраніше,червоне.Доменедолинавзвукйогодихання.

Вінсів.

Мовчаннятяглосядовго.Укімнатівсезавмерло,навітьповітря,здавалося,згустилося.

Ітутявирішиввикластисвоїкарти.

—Нетакдавноявчинивспробусамогубства.Цейчоловіквипадковоопинивсяпоруч...ну,принаймні,ятакдумаю.Вінурятувавменіжиття,аленатомістьузявзменеобіцянкупідкорятисявсьому,щовіннакаже...Зарадимогожблага...

Вінслухавмовчки.

—Щосьнакшталтдоговору,—зновупочавя.—Іяпогодився.Добровільно.

Укабінетібуложаркоізадушливо.Менібракувалоповітря.

—Івидійсновиконували...усе,щовінскаже?

—Можнасказати,так.

—Авиусвідомлюєте,що,накаживінвамщосьпротизаконне,відповідатидоведетьсявам?

—Вінніколинічоготакогоненаказував.Івінневелівменісідативпоїздбезквитка.Тутсправавіншому...

—Івсе-такинеможузрозуміти,чомувипідкорялисяйоговимогам.Зрештою,вимоглирозірватиугоду.Табудь-якийнавашомумісцітакізробивби...

—Ячастодумавпроце.Незнаю...Явважав,щомушудотримуватиданогослова.

—Ну-ну,часитрьохмушкетерівдавноминули!Вірністьслову—цепрекрасно,алеісвійінтересугрітребаберегти!

—Доостанньоговипадкувсе,щовінвимагав,буловажковиконати,алебагатоменідало:явідчув,щорозвиваюся...

—Небачу,щоцемогловамдати,крімнеприємностей.

—Знаєте,ябувдужесамотній,колийогозустрів...Апотім...аджезавждиприємно,коливикомусьнебайдужі,коливамихтосьопікується...

—Послухайте...Аджевінзмусиввасдатислово,коливибулислабкі,ужахливомустані.Тепервивньоговруках,і,якщовіннакаже,вивіддастеБоговідушу—так,чищо?Такимиметодамиорудуютьсекти!

—Ні,цеякразмененелякає.Ізауважте,сектинасампередцікавлятьсявашимигрошима.Віннічоготакогоневимагає.Ну,судячизтого,щовінужепохилоговіку

ідоситьзаможний,наврядчийомущосьвідменепотрібно...

—Тобтовінусецеробитьзарадивашихпрекраснихочей?Ну-ну!

—Утомуйріч.Менінезрозумілиййогомотив.Нещодавноявиявив,щовінстеживзамноюзадовгодо...зустрічінаЕйфелевійвежі.

—Івінневипадковоз’явивсясамевденьвашої...

—Спробисамогубства.Виходить,щоневипадково.Алеяготовийзаприсягтися,щоранішеніколийогонебачив.Інезнаю,навіщовінстеживзамноюдоцьогодня.Янеможуцьогопояснити,іце...менепригнічує.

Старанеоновалампаблималаіпотріскувала:ось-осьзгасне.Інспектордививсянаменезтривогою.Напочаткудопитувінвідштовхнувмене,атепернавітьвиказавдеякусимпатію.Явідчув,щойомунебайдужамоядоля.

—Виможетеменічимосьзарадити?—запитавя.

—Абсолютнонічим.Якщонемаєзлочину,тоіслідствонеможнарозпочати.

—Уньогоєзошит,ітамзаписипромене.Цізаписидоводять,щовінзамноюстежив.

—Якщозошитунього,умененемаєдоньогодоступу.Дляцьогопотрібнасанкціянаобшук,алежоденсуддяїїнедасть,томущонемаєфактузлочину.Іпотім,нікомунезабороненозакимосьстежити.Усіхлопці,наприклад,закимосьстежать.

—Знаєте,найскладнішевційісторіїте,щояперебуваювсумнівахіякасьчастинамененавітьвідчуваєпровину...томущоявамусерозповів.

—Невтямлю,прощови...

—Умененемаєстовідсотковоївпевненості,щовньогопоганінаміри.Я,звичайно,злякався,коливиявив,щовініранішезамноюстежив.Але,якщонебратицедоуваги,менінемаєвчомуйомудорікнути.Якщоміркуватиоб’єктивно,віннезавдавменініякоїшкоди...

—Слухайте,адженевиключено,щоцепростостарийдивак,якийказна-щопросебеуявляєтатішитьсебероллюрятівникаінаставника.Найпростіше,напевно,сказатийому,щоуваснемаєнастроюпродовжуватигру.Вирозриваєтедоговіріговорите:«Дякуюзавсе,прощавайте».Івсярозмова.

—Неможливо.

—Щозаважає?

—Явамнесказав,але...унашомудоговоріставканажиття...

—Якце—ставканажиття?

—Яприйнявумову,щовразінепокориярозлучаюсязжиттям.

Вінподививсянаменеошелешено.

—Цещо,жарт?

—Ні.

—Нугаразд,випристалинаумову—іцевсе,щовименіхочетеповідомити?

—Требазгадати,уякомуконтексті...

—Таквитакийжедивак,яківін!Тодійнепросітьменевамдопомагати!

—Янемігзнати,що...

—Убудь-якомуразівидалилишеуснуобіцянку.Доказівнемає,іянічогонеможувдіяти.

—Алевижнеможетезалишитименевнебезпеці,аджевитеперукурсісправи!

—Вищо,вважаєте,щоплатникиподатківнаймутьвамагентадлясупроводувденьівночі,покицейтипдійсноненападенавас?Унасінареальнізлочиникоштівбракує.

Вінсказавцездокором,але,незважаючинаявнероздратування,уйоготонічулося,щоситуаціяйогосхвилювала.

Яглянувнастіннийгодинник.

—Нудобре,тодіпринаймнівипустітьмене,ямушубутивньогоодев’ятнадцятійнуль-нуль.

Вінзадумливонаменеподивився,раптомрізкосхопивсязістурбованимвиглядом.

—Послухайте...ачимвидоведете,щовсеце...недурницяівиневигадалицюісторію,щобвасвідпустилидодому?

Віннасупивброви,іобличчяйогозновузалилосярум’янцем.

—Якщовименіневірите,проведітьменедонього.

ТакоївідповідіПтіжанявнонеочікував.Вінзастигнамісці,аочіперебігализмененагодинник.

—Деце?

ЯпоривсявкишенійвитягнуввізитнукарткуДюбрея,прикрашену,збрістольськогокартону,вичиненогопідстаровиннутканину.Вінсхопивїїішвидкопробігочима.

—Шістнадцятийокруг?

Вінзачекав,потімпідійшовдодверейнаіншомукінцікабінетуітихенькопостукав.

—Розбирайтесясамі,якхочете,Птіжан!—гаркнувчерездверічийсьголос.

Інспекторзхвилинурозмірковував.Вочевидь,розривавсяміжпротилежнимипочуттями.Потімвідчинивметалевушафуйдіставключівідмашини.

—Поїхали!

***

ГодиноюпізнішеінспекторПтіжанобережнопоклавключіназадушафку.Йогоначальник,зачинившисьусвоємукабінеті,такнічогойнепомітив.

Неможнабуловтрачатиніхвилини.Справа,наякувінчекавдовгімісяці,самайшлайомудорук,причомусаметак,яквінімріяв.Інтуїціякричалапроце,вінбувуцьомупереконаний:справавартароботи.Хлопецьнебрехав.ВіндійсноувійшовдопалацузазначеногоДюбрея.Нуібудинок!Вінніколитакихнебачив.АніврайоніЛіонськоговокзалу,анівіншихкварталах,дейомудоводилосябувати,простонемаєнічогоподібного.Хтожмігкупититакийбудинок?Тутявнонеобійшлосябезбруднихгрошей,сказаввінсобі.

Требанегайнопровестирозслідування,неставлячишефадовідомапросвоїпідозри.Інакшетойодразузагальмуєсправуабозабереїїтанедастьйомуможливостівиявитинарештісправжнійталантслідчого.

АЛіонськийвокзалпокидастьсобірадубезнього.

~31~

Палацвиділявсянатліщесвітлогонеба:темнаспоруда,сповненатаємницьізагадок.

Менепровелидобібліотеки.Проходячичерезхол,янемігутриматисяйнезаглянутидовітальні,детодібіляфортепіанолежалаоголенакрасуня.Унапівтемнійкімнаті,безмузиймузикантазаклавіатурою,фортепіаномаловиглядсиротливийізанедбаний.Небулокомуйогооживити.

Дюбрейкурив,зручнорозташувавшисьуглибокомушкіряномукріслівбібліотеці.Ябувупевнений,щопісляселаЛакоствіннеприставивзамноюстеження.Цебулобнепосильнимзавданням.Отже,віннезнав,щоядовіривсяполіції.

НавпротиньогосиділаКатрін.Вонапривіталасязімною.Нанизькомустоликупереднимияпобачивсвійгаманецьірештуречей.

—Осьбачиш,грошінічогонеозначають,безнихпрекрасноможнаобходитися!—промовиввін,тримаючивзубахздоровеннусигаруmontecristo.

Щоховалосязайогопосмішкою?Чого,врешті-решт,домагавсявідменецейзагадковийчоловік?Може,вінбувгуруякоїсьсекти?Старийвідставнийгуру,набитийгрошимапослідовниківсекти,щосилинамагавсянаставитинашляхістиннийостаннюзагубленувівцю?Простотак,знічев’я...

—Однактищенерозповівмені,якминулатвоябесідазначальником.

Відтодівідбулосястількиподій,щотарозмовасталадляменегетьдалекимспогадом...

—Непогано.

Мійшлунокзапівторадняприрісдоребер,алеДюбрейнепоспішавзапрошуватименедостолу.

—Ітиспромігсяутриматисявідтого,щобвиправдовуватисянайогозакиди,ставивйомунеприємнізапитання?

—Так,івсепройшловідмінно.Але,зіншогобоку,ямалочогозмігдомогтися.Янамагавсявибитидодатковікоштидлянашоговідділу.Алеменідовелосяпітинізчим.

—Атидоклавдостатньозусильдотого,щобувійтивйогосвітізрозумітихідйогодумок,передтимякнамагатисяйогопереконати?

—Так,більш-менш.Скажімотак,ядавйомузрозуміти,щомоїідеївідповідаютьйогоуявленнямпропродуктивністьірентабельність.Алеядумаю,щонашісистемицінностейнастількидалекіоднавідодної,щоменінеможливонінаблизитисядойогоуявленьпросвіт,анінавітьудати,щонаблизився...Знаєте,важкопримірятинасебецінностіворога...

Дюбрейвипустивкільцедиму.

—Ідеяполягаєневтому,щобнаближатисядойогосистеміцінностей.Якщовонанезбігаєтьсязтвоєю—ценеможливо.Навітьутомуразі,колисистемацінностеймерзеннайогидна,самаособистістьздатнабути...відновленою.Важливоневпастивзасудженняцихцінностей,сказатисобі,що,навітьякщовонитебешокують,єдинийшляхзмуситиособузмінитисвоїпогляди—ценевідкидатиїїразомзїїідеями.Увійтиусвітлюдиниозначаєпоставитисебенаїїмісце,влізтивїїшкурутаспробуватизсерединиповіритивте,ущовіритьвона,думати,яквона,відчувати,яквона,ітількипотімповернутисянасвоїпозиції.Тількитакможназрозумітилюдину,незневажаючиїї,відчути,щонеюрухає,щозмушуєвпадативоману.

—Гм...гм...

—Міжнаближеннямірозуміннямєрізниця.Якщотиправильнопоставивсебенамісцесвогоначальника,щобзрозумітихідйогодумок,незасуджуючи,—тистанешдоньогобільштерпимим,івінцевідчує...Утебез’явитьсянадія,щовінзміниться...

—Яневпевнений,щовінвідчуває,хтоякоїдумкипронього,іщоцейоговзагалі

непокоїть!Ну,припустімо,цебувсаметойвипадок,колименівдалосядостатньоюміроюввійтивйогосвітінедатийомузрозуміти,щоязасуджуюйогочивідкидаю...Алехібацездатнезрушитийогозвласноїпозиції?Аможе,яризикуютількизміцнитицюпозицію?

—Пам’ятаєш,миколисьговорилипросинхронізаціюжестів.Ясказавтобітоді,щовпевниймомент,якщотидоситьдовгоіщиронамагаєшсяпроникнутиусвітіншого,тойпочинаєнесвідомоповторюватизатобоюнезначнізмінипози.

—Пам’ятаю.

—Явважаю,цевідбуваєтьсятому,щовиникаєщосьнакшталтвзаємопроникнення,нанесвідомомуідужеглибокомурівні,навітьякщовинеобмовилисяжоднимсловом.Такаякістьвідносинтакчиінакшезавждивідчувається,іцетрапляєтьсянастількирідко,щокоженхочеїїзберегтиіпродовжити.

—Розумію...

—Такось,відповідаюнатвоєпопереднєзапитання.Якщотобівдасться,уникаючибудь-якихсуджень,увійтиусвітворога,влізтивйогошкуру,зрозумітихідйогодумок—себтодосягтитогорівнялюдськихвідносин,якиййомуніколинебувдоступний,—уньогонеодмінновиникнебажаннязалишитисянацьомурівні.Ітодітобібудедостатньобутисамимсобою,простоіприроднодемонструючийомусвоюсистемуцінностей.Івінвиявитьдонеїінтерес.Дляцьогозовсімнепотрібнопроситийогозмінитисячиповчатийого.Затоготипувідносин,якийтийомузапропонуєш,уньогообов’язкововиникнебажаннявідкритисятобі,зрозуміти,чимтивідрізняєшсявіднього,якітвоїцінності.Іврешті-рештвінпідезатобою,дозволитьтобінаньоговпливати,змінитьпозицію—аотже,сампочнезмінюватися.

—Тобтовихочетесказати,що,опинившисьнайоготериторії,явикличувньогобажанняобстежитимою?

—Упевномусенсітак.Залишаючисьсамимсобою,тиуособлюєшдляньогоіншумодельсвіту,іншийпогляднаречі,іншумодельповедінки.Йомуцебудецікаво,атебепозбавитьнагальноїпотребиформулювативимогийвисловлюватидокори.

—Пам’ятаю,миякосьізвамиговорилипроГанді...

—Так-так:«Мисамімусимостатитимизмінами,якиххочемодомогтисявідсвіту».

Язамислився.Перспектива,звичайно,прекрасна,чудова,алеважкодоступна.Чистанеменібажання,мужностійтерпіннястворититойзв’язок,якийДюбрейвважаєнеодмінноюпередумовоюзмінилюдськоїособистості?

—Знаєте,менідійснобулодужекепськовйогошкурі;япочувавсянастількичужимуйогосвітімухивокропі,окропійоготурбот...Якщовжеказатиякє,янеможузрозуміти,щоштовхаєтакихлюдей,яквін,зранкудовечорабитисязапросуваннянакількапунктівнабіржіабозакількадесятихупоказникахрентабельностіпідприємства.Щоїмізцихпунктівідесятих?Якщонавітьіспуститисянакількащаблівжиттєвимисходами,щовідцьоговкінцевомупідсумкузміниться?Якможнаматийогорівеньінтелектутакидатисязголовоювшаленугонитвузапоказникамирозвитку...чого?Якоїськомпанії.Хібаценепозбавленосенсу?Існуватизаради...роботи,зарадиофіса?Алежцесмішно!КолияживуШтатах,уменебувприятельБраян,якийлюбивповторювати:«ХочешнасмішитиБога—торозкажиЙомупросвоїплани!»

Катрінпирснула.Язовсімзабувпроїїприсутність.Дюбрейсьорбнувковтокбурбону.

—Може,длятвогобосацеспосібзабутипродрамусвогожиття?

—Проякущедраму?

—Бачиш,япереконаний,щоначоліпідприємствневипадковостоятьздебільшогочоловіки,анежінки.Іті,хтопостаєпротидискримінації,якоїнібитозазнаютьжінки,помиляються.Дотогожфінансисти,учиїхрукахтепернашаекономіка,незвертаютьувагинастатьтих,когоставлятьначолікомпаній,уякихрозміщенийїхнійкапітал.Схоже,вонинепереймаютьсяцим.Длянихважливийтількирезультат.Ні,ядумаю,тут

іншепояснення.

КатрінвідірвалаочівідзошитайподивиласянаДюбрея.

—Якеж?

—Ужінокєдарнебесний,вонизнаходятьсяпідзаступництвомбогів,іїмнетребаборотисязавсілякідурниці...

—Вихочетесказати...

—Тищо,серйознодумаєш,щотой,хтоздатнийстворитидушу,створитижиття,виноситийого,апотімподаруватийомувесьсвіт,станецікавитисятим,яккотуютьсяакції?

Створитидушу...Якщовдуматися,ценезвичайно...Появанасвітдітейсталавжетакоюзвичайноюсправою,щомизабулипрограндіозність,величімагіюцьоговражаючогодійства.Створитидушу...

Дюбрей,засвоєюзвичкою,похитувавстакан,милуючиськубикамильоду.

Такізаявизйоговустменетрохизаспокоїли,божпіслячитаннязошитаяпочувавсявнебезпеці.Невжелюдина,якутакзахоплюєтадивуєжиття,здатнатежиттязабрати?

Катрінвтупиласявпорожнечу,занурившисьусвоїдумки.

—Ми,чоловіки,—зновузаговоривДюбрей,—углибинахнашоїпідсвідомостімучимосятим,щонеможемодаватиінестиізсобоюжиття.Япереконаний,щопрофесійніамбіції,настількичастівбільшостізнас,єнаслідкомпрагненнякомпенсуватицюпрогалину,заповнитипорожнечу.

—Висправдітакдумаєте?

—Дляцьогодоситьвслухатисявофісіврозмовиначальства.Ізнаєш,навітьсловниковийзапасцихбесідневипадковий.Він,якдзеркало,відображаєдушу...Вслухайся,вслухайся,ітипочуєшметафори,пов’язанізвагітністюйпологами.Хібанеговорятьпроважкийпроект,щовін«народжувавсявмуках»абощойого«довговиношували»?Аякщопроектпровалився,йогооголошують«недоношеним».Хібанетак?Якщожйогоніякнеможутьзавершитиівінвимагаєдодатковогофінансування,проньогообов’язковоскажуть,щойого«витягуютьщипцями».Апропрограму,якаспочаткуподаваланадіїінічимнескінчилася?«Горанародиламишу».Аякщонаміченийпланблизькийдозавершення?Він,виявляється,«ось-осьвилупиться».Апроідею,якавтілиласявжиття?«Побачиласвіт»...

Відподивуявтративдармови.Яніколиніпрощоподібненедумавінепроводивтакихпаралелей.Дляменескаженагонитвазавладоюзавждибуларезультатомзмішанняагресіїтасуперництва,характерногосамедлячоловіків...

БулоцікавопочутитакітвердженнязвустДюбрея,унатуріякоговиразновідчувавсясмакдовлади.Ачитверезовінсебеоцінював?

Цещож,виходить,женоненависництвобагатьохчоловіківтежпояснюєтьсяприхованимкомплексомнеповноцінності?

—Якщоповернутисядомоєїрозмовизначальством—незнаю,чиревнуєвінсвоюдружинуічизашкалюєйогорівеньтестостерону,—алебільшеменінічогоневдалосявідньогодомогтися.

Дюбрейроздратованоскривився.Може,образився,щояневиконавусіхйогозавданьудеталях,може,бувнезадоволенийсобою,томущонезмігменіясновсерозтлумачити.

Вінкинувсигаруувеликуміднупопільничку.

—Наразівтебеєвсіпотрібніресурси,щобсамомукеруватисвоїмжиттям,анезавказівкоюззовні.

Вінрішучедопивбурбон,зістукомпоставивкелихнанизенькийстоликіпідвівся.

Катрін,опустившиочі,дивиласявзошит.

—Іосьщотиповиненбудешзробити,—сказаввінзмакіавеллівськоюпосмішкою,міряючикрокамипростірпередкнижковоюшафою.—Цетвоєновезавдання.

—Слухаю.

Повітрябулонапоєнезапахомсигари.

—Типереконаний,щотвійшефнахибномушляхуіщойогорішенняєзгубнимидлякомпанії?

—По-моєму,цеочевидно.

—Тивважаєш,щоуправлятипотрібнопо-іншому,впливаючинетількинафінансовіважелі?

—Абсолютноправильно.

—Тодітобітребапосістийогомісце.

—Дужесмішно.

Вінподививсяменівочі.

—Янежартую,Алане.

—Неможебути,зрозуміло,жартуєте!

Віннасупився.

—Запевняютебе,щоні.

Язніяковів.Вінщо...серйозно?

Вінзауважив,якязнітився,ікількасекундпильнодививсянамене.

—Ащо,власне,тобізаважає?—запитаввінсолоденькимголосом.

Усецебулотакбезглуздо,щоягетьрозгубився.Якувідповідьможнадатиродичу,котрийзапитує,щовамзаважаєстатиміністромабокінозіркоюміжнародногорівня?

—Але...цежочевидно...Будемореалістами,аджевкожногосвоямежа,згіднозякоювінідіє...

—Існуєлишетойліміт,якийтисамсобіпоставиш.

Явідчув,якуменінаростаєгнів.Алеяйогодужедобрезнав,щоброзуміти:вінневідступитьсявідідеїфікс.Цейдядькоборсавсявідцілковитоїясностірозумутаздатностідотонкогоаналізуаждоявноговідхиленнявіднормиіповногобожевілля.

—Виусвідомлюєте,щовіннавітьнемійначальник?Щовінначальникначальникамогоначальникаінасрозділяютьтрирівніслужбовоїієрархії?!

КатрінзвелаочійтеперпильновивчалаДюбрея.

—Той,хтомаєнамірштурмуватигору,неповиненлякатисяїївисоти.

—Ависаміхочраззаймалисябізнесом?Щаблікар’єрнихсходівтакнеперескакують—натеєсвоїправила!

—Той,хтопідлаштовуєтьсяпідправила,простонехочедуматисамостійно!Якщотиміркуєшумежахпевнихрамок,тинезнайдешновихрішень—тількиті,щодавновідомі.Вкрайпотрібновийтизацімежі!

—Усецекрасивіслова.Аосьвисаміякбичинилинамоємумісці?

Вінприсівнапідлокітниккріслайподививсянаменезпосмішкою.

—Виплутуйсясам,Алане.Черпайізвласнихджерел.

Япідвівсязтвердимнаміромпітизвідси.Бракувалощеобідативкомпаніїбожевільного.

—Умененемаєдляцьогокоштів.

Повільно,дуженизькимголосомвінсказав:

—Атитакиспробуй.Цетвоєостаннєзавдання.Виконаєш—іяповернутобісвободу.

Свободу...Моюсвободу...Язвівнаньогоочі.Вінусміхавсяспокійною,сповненоюрішучостіусмішкою.

—Винеможетеставитиумовоюмоєїсвободинездійсненнезавдання.Янеможупристатинацюумову.

—Але...утебенемаєвибору,мійдорогийАлане.Чимушуянагадуватитобіпронашдоговір?

—Якяможувиконатидоговір,якщовисаміробитейогонездійсненним?

Вінуп’явсявменевладним,вимогливимібезжальнимпоглядом.

—Янаказуютобістатипрезидентом«Дункерконсалтинг».

Цісловагулковідлуниливпросторікімнати.

Ябезстрашновитримавйогопогляд.

—Даютобітритижні,—сказаввін.

—Ценеможливо.

—Ценаказ.Хайбищосталося,тизнайдешменедвадцятьдев’ятогосерпня.Ябудучекатинатебео20:00у«ЖуляВерна».

Меністислосясерце.У«ЖуляВерна»...ЦерестораннаверхівціЕйфелевоївежі...Останнісловавінвимовивдужеповільно,знизившиголосідивлячисьменіпростовочі.Загрозабулаяснаіжахлива.Уменезатремтілиноги.Усінадіїзвалилися.Я,безсумнівно,перебувавурукахбожевільного.

Мидовгостоялиодинпротиодного,лицемдолиця,потімяповернувсянапідборахіпішовдовиходу.ДорогоюязловивнасобіпоглядКатрін.Схоже,вонабулаприголомшенанеменшевідмого.

~32~

—ІваДюбреянеіснує.

—Прошу?

—ГоворитьінспекторПтіжан.Вирозчулиправильно:ІваДюбреянеіснує.

—Ялишедвігодинитомувньогобув.

—Йогосправжнєім’яІгорДубровський.

Почувшицеім’я,я,самнезнаючому,відчувлегкунудоту.

—Росіянин.Знатногопоходження,незамішанийвжоднихтемнихсправах.ЙогобатькивиїхализРосіїпідчасреволюції.Їмпощастиловивезтиізсобоюцінності.Грошей,вочевидь,унихбуловдосталь.ЇхнійсиннавчавсяуФранціїтавШтатах.Ставпсихіатром.

—Психіатром?

—Так,лікарем-психіатром.Алепрактикувавдужемало.

—Чому?

—Уменепокималоінформації,сьогоднінеділя,ідобутивідомостіважко...Схоже,йоговиключилизмедичноїспільноти.Менісказали,щоцевідбуваєтьсявкрайрідко,хібачерезтяжкупровинулікаря.

—Тяжкупровину...

Язамислився.

—Ябнавашомумісцібувобережнішим.

Нацихсловахяпочувуслухавціщеякісьзвуки,уривкислів.

«Ізкимцевиговорите,Птіжан?Хтоце?»

Приглушенийшум.Мабуть,Птіжанприкривруркурукою.

«ЩойнодзвонилиізЦентру—сказали,щовизапиталикартотеку.Учомуріч,Птіжан?Щозачортівня?Янехочу,щобменезатягали,Птіжан,ясно?Крімтого...»

Слухавкуповісили,івнійзазвучалинескінченнікороткігудки.Явідразувідчувсебесамотнім,самнасамізтривогою,якарославмені.

Квартирараптомздаласяменіпорожньоюідужетихою.Япоклавслухавкуіпідійшовдовікна.Черезбезлічвогнівзовсімнеможнабулорозрізнитизіркинанебі.

Ябувприголомшений.Ужесамфакт,щоДюбрейприховаввідменесвоєсправжнєім’я,вибивавменезколії.Людина,якійядовірився,виявиласянетою,закогосебевидавала.

Тяжкапровина...Наскількижважкиммігбутийоговчинок?

Нервоветапсихічненапруження,накопиченепіслятого,якменевикралидобутому,наляглонамене,іявідчувсебеспустошенимтагетьбезсил.

Явимкнувсвітлоізалізпідковдру.Алесоннейшов,хочаядужевтомився.

Ябезкінцязгадувавумовинечуваного,абсурдногодоговорузДюбреєм,іменіставалодедалістрашніше.

Гарантієюбудетвоєжиття...

Цейтипздатнийперейтидодії,теперявцьомубувпереконаний.

***

Япрокинувсясередночі,весьупоту.Увісніменісяйнуло:утойчас,колипідсвідомістьстаєгосподаремстановища,найлегшевитягтизбездонногоколодязяпам’ятіте,щотамзагубилосясередвеличезногочислапізнаного,середдосвідуікупизабутоїінформації.

Прізвищепсихіатра,якийнаписавстаттюпросамогубцівіпоказавшляхдозатишногомісцянаЕйфелевійвежі,десамогубствонабувалограндіознихрис,булоДубровський.

~33~

Весьнаступнийденьяпровівуякомусьдивномустані.Заприхованимстрахом,якийтепервсюдименесупроводжував,язновувідчувавсамотність.Ябувстрашносамотній,одинувсьомусвіті.Ізнестицебулонайважче.

НавесьворожийсвітлишеАлісабуладляменецяткоюсвітла.Звичайно,вонавсьоголишеколега,навітьнеподруга,протеяцінувавунійприродність:вонабуласправжня.Явідчував,щовонатежменецінує,простотак,безжодноїзайвоїдумки.Івжеоднецебулочудово.

Заденьяприйнявчотирьохкандидатів.Незнайомілюди,звичайнож,намагалисяпоказатисвоєжиттязнайвигіднішогобоку.Аяспіймавсебенатому,щозаздрюїміхотівбиопинитисянаїхньомумісці,яквони,безтурботноприбитисядоновоїкомпанії,будуватикар’єруйнеставитисобівічнихпитаньпросенсжиття.Меніраптомзакортілознимиподружитися,забувшипроте,щовсяїхня«щирість»спрямованалишенате,щобвикликатимоюсимпатію.Аджецеянаймаюїхнароботу...

Яранопішовзофіса.НапорозібудинкуязатримавсябіляЕтьєна.Мисілинанадщербленихсходинкахстарихкам’янихсходів.Незнаючому,алейогоприсутністьівідчайдушнийвигляднадалименівпевненостіщодомоєїподальшоїдолі.Мипобазікалипрожиття,поласувалияблучнимитістечками,якихякупивухлібівнінавпроти.Незважаючинакінецьдня,повзнасрухавсядосіжвавийпотікпішоходів.

Повернувшисьдодому,япереривусевідверхудонизу,перебравшинавітьнайдрібнішіречі.Звичайно,янічогонезнайшов.

Тодіякинувсявінтернет.НабравуGoogle«ІгорДубровський»іклікнувна«Пошук».Уменезасмокталопідложечкою.Сімсоттрирезультати.Деякічужоюмовою—напевне,російською...

Япереходивзісторінкинасторінку,пробігаючиочимавиразністатті.Наодномусайтівиявивсписокпрізвищфранцузькоюмовою,інавпротикожногобулопозначеновідсотки:«БернарВ’яллі13,4%,ЖеромКордьє8,9%,ІгорДубровський76,2%,ЖакМа...»

Яскосаглянувнаназвусайту:societe.com—сайтфінансовоїінформаціїпропідприємства.Ні,звичайнож,однофамілець.Аледляочищеннясовістіклікнув.Навеб-‐сайтібувнаданийсписокакціонерівтовариствапідназвою«ЛюксарСА».Нічогоспільного.ЯповернувсядоіншихрезультатівпошукувGoogle.Ага,осьіщефранцузькою:«ЧивбивавДубровськийФрансуаЛіттрека?»Яздригнувся.Інформаціюбулоопублікованонасайтіпреси,legasettedetoulouse.com.Серцевменезакалатало...Янатиснувкнопкусайту.

Помилка.Знайтисторінкунеможливо.Чортзабирай,вонинехочутьоприлюднюватисвоїзв’язки...

ПовертаюсядоGoogle.Насайтахрізнихвиданьопублікованіщестатті,судячизусього,натусамутему.«СправаДубровського.Колиобвинуваченийбересправуусвоїруки».Яклікнув.Тексткоментувавперебігпроцесу,але,замістьроз’яснитисутьсправи,описувавповедінкузазначеногоДубровськогонаслуханні.Вінбезкінцяпоправлявсвогоадвокатаі,зрештою,посівйогомісце.Повідомляли,щосуддібулиабсолютнорозгубленічерезйоговтручання...

Судді...Цебулозасіданнясудуприсяжних,отже,слухалисправузізвинуваченняувбивстві.

Язаглянуввіншустаттю:«Чидізнаємосямиколи-небудьправду?»Журналістрозповідавпроповоротситуаціїнапроцесійдужедивувався,якимчиномлюдина,представленаполіцієюяквинна,зумілазародитисумнівиврозумівсіхприсутніх.

Багатостатейговорилиприблизнопротесаме.Івсібулидатовані...сімдесятимироками.Подіїтридцятирічноїдавнини...Пресавикладалавінтернетісвоїархіви.

СтаттязMonde:«Фрейд,прокинься,вонивсіз’їхализглузду!»Яклікнув.Матеріал

підписанийтакимсобіЖаномКалакомідатований1976роком.ДовгийтекстбувздебільшогоприсвяченийосудуметодівпсихіатраІгоряДубровського,якікваліфікувалисяякнебезпечні.Яздригнувся.Цевін...Авторатакувавпрактикупсихіатричноголікування,прийнятувСполученихШтатах,прихильникомякоїбувДубровський.Віндоситьрізкозасуджувавосновиметодупсихіатра.СтаттянезалишалажоднихсумнівівувинностіДубровського.Те,щовінштовхнувюногоФрансуаЛіттреканасамогубствозаобставин,досьогоднінез’ясованих,здавалосяочевидним.Калаквимагавстрати.

Оценовина!Япотрапивдорукнебезпечногопсихіатра,який,можливо,самбожевільнішийзапацієнтів...ОГосподи...

Япошукавіщестатті.Івочіменівпалослово«виправданий».Parisienнадрукувала«Дубровськийвиправданий».Яклікнув.

«ВиправданняДубровськогоставитьпроблемудлявсієїсистемиюриспруденції.Журналістдивується,яксудмігвідпуститилюдину,провинаякоїнастількиочевидна?»

Іншастаттязапитувала,чинезагіпнотизувавтойпсихіатрсуддів,абивплинутинаїхнєрішення,іцитуваламутнійневизначенівідгукилюдей,якібралиучастьудебатах.

ЩедвістаттіповідомлялипровиключенняДубровськогозмедичноїспільнотирішеннямрадиіоголошувалицерішеннянеяснимінезрозумілим,тимбільшещорадавідмовиласякоментуватипресіпричинитакоїсанкції.

Їхятежпрочитав.

Явимкнувкомп’ютерізважкимсерцем.Требабулоякосьсебеубезпечити,вийтиізцієїситуації.Алеяк?Яснобулоодне:спробавиконатимісію,якувіннаостанокменідоручив,проблеминевирішить.

~34~

Осьужедвадніяпрокручувавподумкивсіможливіваріанти.Невлаштовувавжоден.Доводилосязмиритисязочевидністю:варіантівнемає,особливопіслятого,якполіціявідмовиласяменідопомогти.Ядійшоввисновку,щоєдиноюмоєюнадієюзалишалосяпереконатиДюбреязмінитирішенняіскасуватиостаннєзавдання.Ценаймудрішезусього,щоможназробити.Іявирішивзастосуватийогожприйоми,щобзмуситийогопередумати.

Ярозробивдетальнийсценарій,вибудувавцілийланцюжокположень,запитаньіаргументів,передбачивусізаперечення,прорахувавусіможливості,усіреакції...

Багатоднівяпровів,шліфуючидеталі,покинезрозумів,щовжедавноготовийітупцююнамісцітількитому,щохочувідтягнутивирішальнуподію.ЯбоявсяДюбрея,ісамадумка,щотребаповернутисядойоголігвайдобровільноопинитисявньоговкігтях,шаленопригнічувала.

Нарештіяпризначивсобітермін.Явирішивз’явитисянесподіванойзаскочитийогозненацькапісляобіду,колийогоенергетикаявноненапідйомі.Однакчекати,покипідеприслуга,умоїпланиневходило.

Япішовдоньогоприблизноопівнадесятувечорайвийшовзавтобусазупинкоюраніше.Хотілосяпройтися,щобнасититимозоккиснем,потруситизведенийспазмамишлунок.Угарячомуйзадушливомуповітрі,напоєномуароматомлип,відчувалосянаближеннягрози.

Укварталі,якіраніше,панувалатиша,хочадеякімешканцівжеповернулисязлітніхподорожейтавідпустокіобживалиапартаменти.Яподумкиповторювавусісценарії.Шансимоїбули,звичайно,слабкі,алеяплекавнадію,якупробудилопристраснебажаннявирватисязпасткиДюбрея.

Умірунаближеннясилуетпалацувипливавізнапівтемряви.Нарештіязупинивсяпередвисокими,наїжаченимиґратами.Вікназануренівтемряву.Усюдимертватиша.Здавалося,будинокнезаселений.Нанебіразуразспалахувализірниці.

Явсумнівістоявпереддзвінком,удивляючисьутемряву.Іраптомпочувжіночийголос,якийщосьрізкопромовляв.Вікнахолуосвітилися.

—Ябільшенеможу!Зменедосить!—кричалажінка.

Дверірозчинилися,інапорозіз’явивсячийсьсилует.

Язастигвідподиву,нездатнийусвідомити,щовідбувається.Молодажінка,яказбігаласходамиґанку,буланіхтоінша,як...Одрі.Одрі,моєкохання...

Першніжязмігповорухнутися,хвірткавогорожірізкорозчинилисяівонаопиниласянісдоносазімною.Вонатутжевідскочила,наїїобличчізастиглоздивування,очіокруглилися.

—Одрі...

Вонаневідповіла,вочахзастигламука,обличчяспотворилося,яквідболю.

Напотемніломунебіодназаодноюспалахувализірниці.

—Одрі...

Очіїїнаповнилисясльозами,вонаухилиласявідмене.

—Одрі...

Яступивдонеї...Почуттяпоглинулимене,ярозривавсяміжнездоланнимпотягомінестерпнимболемвідтого,щовоназновуменевідштовхнула.

Воназупиниламене,простягнувшируку,іпромовила,стримуючисльози:

—Янеможу...

І,неозираючись,утекла.

***

Більмійтутжезавернувнашаленийгнів.Забувшистрах,якинувсядохвіртки.Замкнена.Я,начебожевільний,тиснувнакнопкувнутрішньогопереговорногопристрою,покинезанімівпалець.

Жодноївідповіді.

Ятарабанивпорешітцікулаками,щосилитрясїї,виплескуючисвоюлють,кричав,перекриваючигавкітСталіна:

—Язнаю,щовитут!

Язновузаходивсядзвонити,алемарно.Ітутнарештіпочаласягроза,почулисяглухіударигрому.Упалипершікраплі,поодинокійтеплі,потімдедалічастішійбільші,ідощпішовякізвідра.

Нероздумуючи,якинувсяштурмуватисадовурешітку.Нагладкихвертикальнихпрутахнебуложоднихзачіпок,алегнів,якийвирувавумені,збільшивмоїсиливдесятеро.Підтягуючисьнаруках,ясяк-таквидряпавсянагору,ставнарешітку,просунувшиступніміжгостримисписами,істрибнувупорожнечу.Кущізамортизувалипадіння.Ясхопився,задихаючись,діставсядоважкоїдверійопинивсявпрохолодномухолі.Звітальніструменілосвітло.Великимистрибками,голосностукаючикаблукамипомармуровійпідлозі,яперетнувхолівлетівувітальню.М’яке,розсіянесвітлоніякнепов’язувалосязмоїмтеперішнімстаном.ЯмайжевідразупобачивДюбрея.Віннерухомосидівзафортепіано,повернувшисьдоменеспиноюіопустивширукинаколіна.Язмокдонитки,обличчяміодягомструменілавода,стікаючинаперськийкилим.

—Тирозлючений,—сказаввінякнайспокійнішимтоном,необертаючисьдомене.—Іцедобре.Ніколинетребапридушувативсобігнівчирозчарування...Тому,давай,якщохочеш—можешкричати.

Цевибилоґрунтуменез-підніг.Язбиравсянаньогонакричати,алетеперцеозначалокоритисяйоговолі...Моєпориваннярозбилосяйзахлинулося,іяпочувавсямаріонеткою:моїмипочуттямийучинкамикерували,смикаючизаневидиміниточки.Алеявирішивнепіддаватисяйоговпливуінакинувсянанього:

—ЩовизробилизОдрі?

Жодноївідповіді.

—Щовонатут,увас,робила?

Мовчання.

—Язабороняювамутручатисявмоєособистежиття!Нашдоговірнедаєвамправагратимоїмипочуттями!

Він,якіраніше,нічогоневідповідав.Укутку,япомітив,сиділанадиваніКатрін.

—Язнаю,щовинехтуєтепочуттями.Дляваскохання—ценіщо,порожнємісце.Насправдівипростонездатнікохати.Визмінюєтежінок,якігетьусі—удвічімолодшізавас,томущобоїтесяпокохатихочабоднузних.Васцевлаштовує:видомагаєтесявіджиттятого,щовамтреба.Винав’язуєтесвоюволю,адлявасце—межамрій.Япередвамивборгуізнаюцінусвогоборгу.Алевсецемарно,якщовиневмієтелюбити,любитилюдину,любитилюдей...Викуритевгромадськихмісцях,роз’їжджаєтепосмузігромадськоготранспорту,визневажаєтеінтересиіншихлюдей.Але,якщовідгородитисявідусьогосвіту,якдізнатися,щопотрібнолюдям?Неможливожититількидлясебе,життятодівтрачаєсенс.Жодніблаганасвітінездатнізамінититеплолюдськогоспілкування,чистотупочуття,навітьщируусмішкусусіданапорозібудинкуабодоброзичливийпоглядперехожого.Вашітеоріїбездоганні,ефективні,навітьгеніальні,

алевизабуваєтепрооднуріч,усього-на-всьогопроодну,алесамевонаієголовною:вирозучилисялюбити.

Язамовк,відгнівувменеперехопилоподих.Язамовк,іувеличезнійкімнатізапалаповнатиша.Дюбрейтакізалишивсяспиноюдомене,Катрінсиділа,непідводячиочей.Обидванерухалися.

Яповернувсяйпішовдодверей,аленапорозіобернувсяйкрикнув:

—НесмійтечіпатиОдрі!

***

ЩеякийсьчассловаАлана,здавалося,луналивпорожнечі.Потімувітальніповислатиша.

Катрінболячезачепиласцена,щорозгорнуласявнеїпередочима.Можливо,вонанавітьзвикладотакихсплесківемоцій,протенезносилаїх.

Вонасиділа,некажучижодногослова,мабуть,очікувала,щоскажеІгор.

Тойсидівнерухомо,похмуровтупившисьупідлогу.

Мовчаннятривалоцілувічність,потімвонапочула,якпомертвілийголоспрошепотів:

—Вінмаєрацію.

~35~

Назавтрамійзапалтрохивщухіпоступивсямісцемрозгубленості.

Дедалібільшезросталакількістьнепоясненихподій,імоїстосункизДюбреєм,тобтозДубровським,ставализагадкою.Якйомувдалосянастількипроникнутивмоєжиття?Аголовне—щовіннамислив?Ценепростостарийпсихіатр,котрийзаслабнахворобусвоїхпацієнтів.Цебувнебезпечнийзбоченець,маніпулятор,здатнийнавсе.

Івсежтакиядумав,щонамацавслабкемісцевйоготеоріїлюдськихвзаємин.Длятогощобувідносинахвідбувалисячудесні,магічніподії,требалюбити.Любити.Мабуть,цеібувключдобудь-якихвідносин—ідружніх,іпрофесійних.Ключ,якогобракувалоДубровському.Яйсамзазнавфіаско,переконуючишефаусвоїйправоті,томущоменібракувалолюбові.Яйоготерпітинеміг—івінцевідчував...Усімоїзусиллявиявилисямарнимиінедаваликористі.Требабулознайтиспосібпробачитийомумерзеннуповедінкуіхочтрішкийогополюбити.Хочтрішки...Ітількизатакоїумовивідкриватийомусвоїзадумитапропонуватищось...Аледевзятимужність,щобполюбитизаклятоговорога?

Деньдобігкраю,яйшовдодому,інаближеннядознайомогомісцянавеломененадумкутрохирозслабитися.НаМонмартрієоднадужесимпатичнакафешка...Тамязавждизабував,щоживуувеликомумісті.

Ятакпоринувусвоїміркуванняпролюбов,щонезчувся,якпобачив,щоназустрічменійдемоялітнясусідка,якзавжди—усявчорному,зголовидоніг.Післяостанньоговізитудоменевонауникаларозмовзімною.

Нашіпоглядизустрілися,алевонавідвернуласяйудала,щороздивляєтьсявітринунайближчоїкрамниці.Наїїбіду,тамторгувалибілизноювельмифривольногодизайну.Тожтаквийшло,щовонарозглядаластрінгийпідв’язкинаманекенахузакличнихпозах.Уцентрівітрини,простонавпротинеї,розташовуваласявеличезнаафішавеликогобрендубілизнизпишнотілоюпанянкоювусійкрасі.Наафішібулонаписано:«Порада№36:згладжуйтегострікути».Непомітитипорадувонанемогла.Тож,похапцемвідвернувшись,воназадріботіладалі,потупившиочі.

—Вітаю,мадамБланшар!—веселокрикнувя.

Вонаповільнопідвелаочі.

—Вітаю,панеГрінмор,—сказалавона,злегказашарівшись,мабуть,згадавшиподробицінашоїостанньоїзустрічі.

—Яксямаєте?

—Дякую,усегаразд.

—Яканинічудовапогода!Нетещовчораввечері...

—Вашаправда.Оскількимивжезустрілися,маювамповідомити,щонадіслаласкаргунасусідазчетвертогоповерху.Йогокітгуляєкарнизамийзаходитьдочужихквартир.Учораязнайшлайогосплячимнамоємудивані.Ценеприпустимо!

—Цетесірекотеня?

—Саметак.ЩодопанаРобера,тозменедоситьізапахівзйогокухні.Коливінготує,язмушеназачинятивікна.Явжеразівзотриговорилапроцеуправителюбудинку,алежяєдина,хтоскаржиться...

Годівже,змінимотему...Дужехочетьсяпозитивнихемоцій...

—Авивирішилипрогулятисядокрамниці?

—Ні,яйдудоцеркви.

—Убудень?

—Яходжутудищодня,панеГрінмор,—сказалавонадещопихато.

—Щодня...

—Звісно!

—Але...навіщо?Щодня?

—Ну...ЯрозповідаюІсусуХриступросвоюлюбовдонього.

—А,зрозумів...

—Ісус—він...

—Івищодняходитедоцеркви,щобповідомитиІсусу,щовийоголюбите?

—Так...

Секундуяколивався.

—Знаєте,паніБланшар,мушувамзізнатися...

—Учому?

—Уменеє...ну...деякісумніви...

—Сумніви,панеГрінмор?Якісаме?

—Ну,якбицем’якшевисловитися...Ясумніваюсявтому,щовипоряднахристиянка.

Воназастигла,зачепленазаживе,потімпочервонілайзатремтілавідобурення.

—Таяквисмієте...

—Меніздається,винедотримуєтесьІсусовихнастанов.

—Щейякдотримуюся!

—Янефахівець,але...щосьнепригадую,щобІсусказав:«Любітьмене».Навпаки,ядобрепам’ятаю,вінказав:«Любітьоднеодного».

Вонадивиласянаменемовчки,знапівроззявленимротом,зовсімзбитазпантелику.Моїсловаїїошелешили.

Вонадовгостоялатак,немовзакам’яніла,дивлячисьнаменевиряченимиочима—іздаласяменічомусьнавітьзворушливою.Язглянувсянанеї.

—Затеябачу,щовидотримуєтесязаповіді«Любітьближньогосвого,яксамогосебе».

Вонамовчала,приголомшена,дивлячисьнамене,нерозуміючи,прощоя.Явклавусвійголосусюм’якістьініжність,наякібувздатний,ісказав:

—ПаніБланшар,чомувитаксамусебенелюбите?

~36~

Друганочі.Яніякнемігзаснути,думкикрутилисянавколоодногойтогож.Відповідіятакінезнайшов.Такінедізнався,чогодомагаєтьсяДубровський.Збожеволітиможна—настількинеможливістьзрозумітиситуаціюпровокуєстрес...

Тащецейсписокакціонерів,якийязнайшовуGoogle...Однофамілецьчивсежтакивін?Напевно,требабулотрохикопнути...Ядужеповерхневодоцьогопоставився...Щотамбулазафірма?«Люксор»,«Люксар»...щосьнакшталттого...

Ну,тепервжеточнонезасну,покинеподивлюсящераз...Отужежмука!Чомуянеможувимкнутимозокнаніч,припинитидуматитаспокійнозаснути?

Япростягнуврукудолампочкивголовахізамруживочі,щобсвітлонесліпиломене.

Клац!Лампаспалахнулаізгасла.Перегоріла.Отдідько!Тимгірше,теперявжеточнопрокинувсяізаснутинезможу.

Япідвівсязліжка,утемрявіпідійшовдовікна,відсунувшторуівпустивдокімнатислабкесвітло.Соннемістопоблискуваловогниками.

Япройшовчерезкімнатуіввімкнувкомп’ютер.Екранспалахнув,осяявшинапівтемрявухолоднимсвітлом.Тишурозірвалитрикороткихзвуки,якізавждисупроводжуваливмикання.

Клавіатураскрипілапідмоїмизадерев’янілимипальцями,покиянабиравім’яІгорявGoogle.

Наекранівискочилирезультатипошукуросійськоюмовою.Япереходивзісторінкинасторінку,переглядаючиїхподіагоналі.Япочавпозіхати,потімтрохимерзнути:нічвидаласяпрохолодною,аясидівусамихтрусах.

Явідразувпізнавсписокімен,біляякихстояливідсотки.Компанія,власником76,2%акційякоїбувІгорДубровський,називалася«ЛюксарСА».Аленасайтінебулобільшежодноїінформації,тількицифри.ЯскопіювавназвувзонупошукуGoogleінатиснувEnter.Комп’ютервидавлишедвадцятьтрирезультати.Щож,тимкраще.Сайтипреси,фінансоваінформація...Потімз’явиласяголовнасторінкапідприємства:«luxares.fr,ЛюксарСА,спільнотаспеціалізованихресторанів».

Яклікнувітутжемимоволівідсахнувся,враженийтим,щопобачив.

Навесьекранвипливласвітлина,явнозробленавночі.Напередньомупланіперепліталисягорезвіснібалки,немовохороняючипростірвідневидимоїатаки.Азанимивиднілиосвітленівікнайрозкішніінтер’єриресторану«ЖульВерн».

~37~

Меністаломоторошно.Слабкепередчуттянещастя,якесупроводжуваломеневесьчасвіднашоїпершоїзустрічі,поступилосямісцемсправжнійтривозі,івонавженевідпускаламене.Людина,якавзялапідконтрольмоєжиття,виявиласядуженебезпечною—багатоюівпливовою.Теперлишоднанав’язливадумкапоглинуламене:яквивільнитисязйоголабетів.

ЯзателефонувавінспекторовіПтіжану,розповівпросвоївідкриттяіпопросивдопомогивполіції.Вінповторивте,щовжеговорив:усецесамілишеприпущення,нехайітривожні,алескладузлочинутутнемає.Івіннічогонеможедляменезробити.

Ямарношукавбудь-якіспособизвільнитися.НайреалістичнішимздававсяменіпланвступитизІгоремупереговори.АлепоявавйогобудинкуОдрізвелавсенанівець.Янемігбільшез’являтисявпомешканні,дезчинивстількигаласу.ЯобразивгосподарявприсутностіКатрін,авінявнонезтих,хтовибачаєподібніжарти...

Доводилосявизнати:єдинийдієвийспосіброзквитатисяздоговором—цевиконатиостаннюумовуДубровського,хайпрактичнонездійсненну.Яопинивсявпастці,якщур.

Дванаступніднібулидляменесправжнімкошмаром.Явідчайдушношукаврозв’язанняцьогонеймовірногорівняння.Япоганоспав,схоплювавсяночами.Нароботізостанніхсилнамагавсязосередитисянаспівбесідах.Менітраплялосядвічіставитиоднейтесамезапитанняздобувачеві,якийтактовноцьогонепомічав...Алісасказала,щояблідийяксмерть,іпорадиланегайнозвернутисядолікаря.Загалом,ужиттіпішлачорнасмуга...

Надвечірдругогодня,повертаючисьізроботи,ярізкоповернувназад,щобзабратизабутийвофісігаманець,іпобачивВладі,якийнібивипадковойшовзамноюметрахудесятиповулиціОпера.Страхпаралізувавменімозок.

Наступноїночіменінаснивсядивнийсон.ЯопинивсявШтатах,наякийсьфермівМіссісіпі.Углечикізвершкамипотрапилажаба.Стінкиглечикабуливисокі—івонаопиниласявпастці.Рідкі,слизьківершкинедавалиніякоїопори,щобвистрибнутиназовні.Шансівужабинебуло.Участьїїбуловирішено.Їйзалишалосятількипотонути.Алесвоєюжаб’ячоюголовоювонанемоглазмиритисязнеминучиміпродовжувалаборсатисящосили,нерозуміючи,щовсемарноіїйневибратисязісмертельногополону.Вонаборсалася,борсалася,ісправазавершиласятим,щозвершківвийшовмаленькийшматочокмасла.Тепержабамалаопертятазмоглавистрибнутизглечика.

Рано-вранціяухвалив,щобудубитисявсімазасобами,щобпосістимісценачальника.

~38~

Більшеянегаяванісекунди.

ТогождняязнайшовнасайтіТорговоїпалативсе,щостосувалосястатусу«Дункерконсалтинг»,атакожусіофіційноопублікованірахункитазвіти.Меніпотрібнобулознативсігвинтикийколіщаткацієїорганізації.

Двадніпоспільяваривсявційлітературі,сповненійпекельногоеротизму.Ічомуфранцузькіюристикористуютьсятакимихитромудримиформулюваннями,щобвисловити,посуті,простіречі?Доситьшвидкоязрозумів,щоанглосаксонськабухгалтерськаосвітанедозволяєменіосягнутивсюцюабракадабру.Менітерміновопотрібнадопомога.

Однимізвигіднихаспектівроботиврекрутингуєте,щошвидконаростаєбазанепоганихконтактів.Язв’язавсязфінансовимдиректором,якогонаправивдооднієїфірмисередньогобізнесукількатижнівтому.Вінсправивприємневраженняіздававсясимпатичнимюнаком.Япопередньопротестувавйогореакціютапояснив,якогородудопомогаменіпотрібна.Вінвідразувідгукнувся,іявідправивйомуекспрес-поштоювсідокументи,якімав.

Закількаднівмизустрілисяввечерівкав’ярнібіляЛюксембурзькогосаду.Вінприйшовточновпризначенийчас.Шикарнийбежевийкостюмпрекрасносидівнайоговисокійхудорлявійфігурі,останнійґудзикнабілосніжнійсорочцібуврозстебнутий,вузолкраваткизлегкапослаблений.Вінвиказавлюб’язністьівсеперечитав.

—«Дункерконсалтинг»єакційнимтовариствомспрощеноготипунановомуринкуПаризькоїбіржі,—повідомиввін.

—Спрощеноготипу?

—Товариствозіспрощенимуправлінням.Специфікатакоїюридичноїформиполягаєвтому,щоправилафункціонуваннявизначаютьсястатутом,анецивільнимправом.

—Тобтозасновникидиктуютьсвоїправила?

—Певноюміроютак.

—Іякіжправилавційформіособливі?

—Так,загалом,нічогоособливого,крімпроцедуриобранняпрезидента.

—Осьсамецеменейцікавить.

—Президентбезпосередньообираєтьсязагальнимизборамиакціонерів,щосамопособіпрактикуєтьсянечасто.

—Отже,якщояправильнозрозумів,запрезидентаголосуютьусіакціонери?

—Ні,зовсімневсі.Тількиті,хтоприсутнійназборах.Бутиприсутнімимаютьправовсі,алебагатьохусеценеобходить,завиняткомкрупнихакціонерів,звичайно.

—Крімкрупнихакціонерів...

—Так,єдвакрупніакціонериідесяткитисячдрібнихвласниківакцій.

—Спробуювгадати...Певно,щоодинізкрупних—МаркДункер.

—Ні,уньоголишевісімвідсотків.

Язгадав,щоАлісавжеколисьговориламеніпроце.Разомізбіржовимиопераціями,уДункерабулодужемалоакцій.Реальнавладазосереджуваласяневйогоруках...Блискуче...

—Ахтожрештаакціонерів?

—ІнвестиційнийфондInvenira,керівник—ДавидПупон;американськийпенсійнийфондStravex,начолізтакимсобіРозенблаком—керівникомфранцузькоїфілії.Вонивдвохволодіютьтридцятьмачотирмавідсоткамиакцій.Рештаакціонерів,крім,звичайно,самогоДункера,володіютьнебільшеніжоднимвідсотком.Некажучивжепроте,щоувеликихакціонерівцілкомрозв’язаніруки...

Перехожихставалодедалібільше:здебільшогоцебулитуристиабопростороззявивсонячнихокулярах,якінікудинепоспішають,навідмінувідпарижан,якібіглинароботу.Напротилежномутротуарізібраласяневеликаюрбаохочихпомилуватисянабанери,розвішанінарешітціЛюксембурзькогосаду.Застоликомпоручізнамиякасьдівчинауминалагарячіпиріжки,відякихширивсячудовийзапахяблукікарамелі.

Япішовнавеличезнийризиківиклавспіврозмовникусутьсвогопроекту.

ВінчерезделікатністьНЕпосміявсянадімною,обмежившисьлегкоюгримасою.

—Нехочувасзасмучувати,але,думаю,ценедосяжно...

—Яісамсумніваюся...

—Ні,насправді,якщопорахувати,шансє.ЯкщоДункерзалишивсяпрезидентом,цеозначає,щовінзавоювавголосиобохвеликихакціонерів.

—Чому?Аджевнихтількитридцятьчотиривідсоткиголосів,неп’ятдесятже...

—Явамужесказавчому:дрібніакціонериназагальнізборинеходять.Цеїмнічогонедає.Звичайно,єйтакі,хтоприходитьунадіїнаподальшийбенкет,алеторідко.Яснаріч,вонинічогонездатнізмінитивкількостіголосів.Мушузауважити,дрібнихвласниківакційкількадесятківтисяч.Щобякосьуплинутинаголосування,їмтребазібратисявсімразом...Упевнений,щоцьогоніколинестанеться,хібащопідприємствоопинитьсянакраюпрірвиівонизлетяться,злякавшисьзасвоючастку.Іхоромзаплачуть...

Уданомуразіплакатихотілосямені.

—ЯкщоДункерапереобралипрезидентом,—вівдалівін,—цілкомможливо,щовінтежякосьпідтримавцюпарочку.Унихтридцятьчотиривідсотки,щостановитьвісімдесятвідсотківголосівусіхприсутніхнаасамблеї.Янеможусудитиніпровашіталанти,ніпровашхистпереконувати,аленебачупричин,заякимицідвоємоглибзмінитидумкунакористьмолодогоконсультанта,якийсидитьназарплаті...

Ясидівузадумі,збентеженийміркуваннямиздоровогоглузду.

По-літньомуодягненітуристибезтурботноснувалиповзнас,повзрешіткисаду,задивляючисьнабанери.

—Менідужешкода,—закінчиввінцілкомщиро.

Завждиприємновислухатиспівчутливийголос,коливтебевсекепсько,алеященебувготовийсебепоховати.Требазнайтиякийсьвихід,скластиплан.Маєжбутивихід!..

—Якбивибулинамоємумісці,щобвизробили?Щобулоб,навашудумку,найкращимзатакихобставин?

Вінвідповівневагаючись:

—Відійти.Винічогонезможетезробити.Увашомустановищівивтратитевсеінічогонепридбаєте.

Умоємустановищі...Знавбити,хлопчику,моєстановище...

ЯрозрахувавсязадвіпляшкиводиPerrier,подякувавйомузадопомогу,імирозійшлися.

АявирушивчерезЛюксембурзькийсад.Ходитипішки—цейметодзавждидопомагавскинутинапругу,позбутисятривогийвідновитисили.Язазнавпоразки,алездаватисянезбирався.Цябитвабуламоєюєдиноюнадієюздобутиволю,аможе,ізалишитисясередживих.Іядушеюітіломбувготовиййогоприйняти,нехайнавітьшансимої

наближалисядонуля.Требабулознайтислабкемісце,кудизавдатиудару...

Язаздривбезтурботнимлюдям,якігуляливсаду.Маленькібабусігодувалихлібомгоробців,якісідалиїмнаруки,ледьторкаючисьлапкамидолонь,хапаликрихтуізліталинанайближчедерево.Студентинамагалисьзвернутинасебеувагудівчат.Аті,мовнепомічаючи,горталипідручники,сидячинаметалевихзеленихлавках,щотонуливароматітроянд.Садомходилипоніззадоволенимидітлахаминаспинах,апоручішлибатьки.

Япопрямувавдотоговиходу,щопоручізСенатом,іпокрокуваввуличками,яківелидотеатру«Одеон».

Весьвечірявештавсямістом,абиоговтатись,подуматинадситуацією,знайтислабкемісцевсистемійрозробитикупурізнихсценаріїв.Мененеполишаловідчуття,щояось-осьнамацаю,якпідступитисядосправи.Потрібнадумка,якзановорозкластикарти,щобвигратипартію,крутиласядесьпоруч.Чибулатосправжняінтуїція,чижпростопристраснебажаннязнайтивихід?

Увійшовшидобудинку,япобачив,щодоручкимоїхдверейприв’язанийпаперовийпакет.Япоклавйогонакухоннийстіл.Усерединівиявивсящетеплий,загорненийуфольгузгорток.Зверхулежавсинійконвертізтонкоюоблямівкою.Ярозкривйого.Уньомубулазаписканатакомужсиньомупапері.Почеркбуврівний,закуратниминатисками—старашкола,такунашіднівженіхтонепише.

«Смачного.ПаніБланшар».

Тоговечораяполасувавчудовимишоколаднимитістечками.

~39~

Незважаючинатещоявсімасиламинамагавсявиконатиостаннєзавдання,слідбутиреалістичнимізабезпечитисобіпозиціїдлявідступу.Шансинауспіхнаближалисядонуля,іяпростозобов’язанийбувпередбачитипоразкуйбутиготовимдоможливихнаслідків.Цебулопитаннямвиживання.

ЯвирішивглибшепокопатисявтемномуминуломуІгоряДубровського.Якщовіндійсноспромігсявиправдатись,загіпнотизувавсуддів—учомуябувдалеконевпевнений,—меніпотрібнорозшукатищеякісьдеталі,якізабезпечилибменісильнупозиціюнапереговорах.Якщоявикопаюякийсьтруп—матимущеодинкозир...Мененепокидаловнутрішнєпереконання,щоключдомоєїволікриєтьсясамевйогоминулому.

ЯзновувлізвінтернетізаходивсяшукатистаттіжурналістазMonde,ім’яякоговилетіловменезпам’яті.Цейжурналістбільшезаіншихнаводивфакти,щостосуютьсявбивства.Язгадав,щовіндававтакіподробиціпрометодДубровськогоітаківідомостіпроньогосамого,нібибувізнимособистознайомий.Ізнимтребабулообов’язковопоговорити.

Статтюязнайшовшвидко.АвторазвалиЖанКалак.Щож,незволікатиму:явзявсязателефон.

—Вітаю,ярозшукуюжурналіста,якийпрацювавуMondeвсімдесятіроки,незнаю,чипрацюєвінтепер...

—Якйогоім’я?

—ЖанКалак.

—Яквисказали?

—Калак.ЖанКалак.

—Ніколинечула.Явжевісімроківтутпрацюю...Імовірно,вашзнайомийдавнозвільнився!

—Віннемійзнайомий,алеменібудь-щотребайогорозшукати.Цедужеважливо.Аєтамхто-небудь,хтойогознавізберігйогокоординати?

—Звідкижязнаю?Хібажябудубігатиповсіхповерхах.

—Алеви,напевно,знаєте,хтобувтодіголовнимредактором.Може,вінбименізарадив...

Сопіннявслухавці.

—Якогороку,викажете?

—Тисячадев’ятсотсімдесятшостого.

—Некладітьслухавку...

Урурцізалуналаджазовамелодіянасаксофоні.Вонагралатакдовго,щоявжезасумнівався,чинезабулипромене.

—Ядамвамйоготелефон,алежоднихгарантій,щовінправильний.Явжедавновтратилазнимконтакт.РаймонВерже,нульодин,сороксім,двадцять...

—Зачекайте,язаписую...РаймонВерже,нульодин,сорок...

—Сороксім,двадцятьвісім,одинадцять,нультри.

—Прекрасно!Щиродякую!

Вонашвидкопоклаласлухавку—мабуть,немаючибажанняпочутищеякесьзапитання.

Янабравномер,невірячи,щовінщедійсний.Почувсягудок.Уф!Хочабщось...Чотиригудки,п’ять...Нічого.Сім,вісім...Явжевтративнадію,алетутруркузняли.Спочаткувслухавцібулотихо,потімвідгукнувсятрохитремтячийжіночийголос.Схрестившипальцінаудачу,явиклавсвоюсправу.

—Хтойогозапитує?

—АланГрінмор.

—Вінвасзнає?

—Покищоні.Алеябдужехотівізнимпоговоритизприводуодногозйогоколишніхспівробітників.

—Добре.Цейогорозважить...Тількичітковимовляйтеслова,якщохочете,щобвінваспочув.

Триваламовчанка.Ятерплячечекав.Услухавціпошептались,потімзновузамовкли.

—Алло,—почувсянарештітягучийчоловічийголос.

Япослухавсяпорадийогодружиниістаранновиділявкоженсклад.

—Вітаю,панеВерже.Моєім’яАланГрінмор,вашномертелефонуменідаливжурналіMonde.Янаваживсявамзателефонувати,оскількименікончетребазустрітисязоднимізвашихколишніхжурналістів.Дляменецедужеважливо,авжурналівважають,щоувасмоглизберегтисяйогокоординати.

—Колишнійжурналіст?Здеякимиязустрічаюсядосі.Якейогоім’я?Явсіхпам’ятаю.Моядружинапідтвердить.

—ЖанКалак.

—Як-як?

—ЖанКалак.

Тривалапауза.

—ПанеВерже,виналінії?

—Цеім’яменінічогонеговорить,—зізнавсявін.

—Минуловжетридцятьроків...

—Ні,ні!Справаневцьому!Ябзгадав...Ні,це,позасумнівом,бувпсевдонім.

—Псевдонім?

—Так,журналістичастопослуговуютьсяпсевдонімом,підписуючистатті,які,наприклад,непотрапляютьурічищеїхньоїзвичайноїтематики.

—А...винемоглибпідказатийогосправжнєім’я?

—Так,уменеєсписокусіхмоїхжурналістівіїхніхпсевдонімів.Знаєте,явсецезберігаю...Зателефонуйтезапівгодини,явамскажу.

Запівгодинидружиназновуйогопокликала,попросившименеговоритикоротко,щобнепорушуватипісляобіднійвідпочинок.

—УмоємуспискуКалаканемає.Вивпевнені,щойогозвутьсаметак?

—Абсолютнопевен.

—Тоді,мабуть,ідетьсяпрокогосьіззнаменитихжурналістів.Утакихвипадкахвонивиступалианонімно.

—Хтосьіззнаменитих?Алечомувінзацікавивсясамогубствомякогосьнезнайомця?

—Менідужешкода,—зявнимрозчаруваннямсказавВерже,—аленеможунічимзарадити.Залиштевашікоординати,раптомщосьзгадаю...

~40~

Кажуть,щоуспіхпосміхаєтьсясміливим.Умоємувипадкувінзмусивнасебечекати.Уменейшласмуганевезіння.Яприйнявграндіознийвиклик,вийшовшипоодинцінаборотьбузгеніальнимімогутнімбожевільним.Алезіркиявнорозташувалисяненамоюкористь.

Тогоранкуяз’явивсявофісііззапізненням.Першіпретенденти,записанінацейдень,ужесиділивприймальні,одягненівтемнікостюми,безєдиноїзайвоїзморшкинаштаняхабоспідницях.Яшвидкопройшовчерезхол,девиталиароматипарфумівілосьйонівпіслягоління,іпіднявсянагорупішки,щобнеопинитисявліфтіразомізначальникомслужбийнеїхатидваповерхивнезручномумовчанні.

Ледвеявлаштувавсяусвоємукабінеті,якувійшлаАліса,обережнопричинившизасобоюдвері.

—Глянь-но,—сказалавона,простягаючименідвааркуші.

Явзявдокументи.Одинбувзадміністративноїслужби.Япобачивчорнийперелікпідприємств,щоледвефункціонуютьчерезфінансовукризу,якийскладалислужбинашогоуправління.Такіспискидрукувалищомісяцядлякерівниківпідрозділів,атіпересилалиїхнам.Цьогомісяцямиїхнеотримували.

Другийдокументдававрозкладзустрічейіконсультаційдлякожногознаснатиждень.Йогомиотримувалипонеділками.Навітьпобіжноглянувшинаобидвісторінки,можнабуловизначити,щобагатоназвфігурувалиітам,ітам.Чорнийперелікбувдатованийпершимсерпня,арозклад—п’ятим.

—Тирозумієш?—спиталавонавражено.—Тиусвідомлюєш,щоцеозначає?Насштовхаютьнате,щобмивиставлялирахункиклієнтам,які,найімовірніше,намнезаплатять.Цечортзна-що!Керівництвоухвалюєрішення,якідедалібільшесуперечатьздоровомуглузду!Ятакоїроботинерозумію.Інезнаю,чирозумієшти,щоцевсеозначає!Якщоклієнтнеплатить,тойнамвідсотківнедістанеться!Насхочутьзмуситипрацюватизадарма,розумієш?

Ябільшенеслухавїї.Думкимоїбулидалеко,їхзахопилазасобоюідея,якащойнозародиласявменевголовійтеперповільнонабувалаформи,якпрояснюєтьсякартинкауфотооб’єктиві,колинаведешфокус.

—Ачомутипосміхаєшся?—запиталавона,явнозачепленатим,щоянеподіляюїїобурення.

—Алісо,можнаязбережуціаркуші?

—Звичайно,а...

—Дякую,тисячуразівдякую,Алісо.Можливо,тизаразурятуваламеніжиття...

—Скажикраще,даламожливістьнеішачитинамарно...

—Алісо,перепрошую,алеменітребавийти...

Явзявтелефон,зателефонувавВанессійпопросивскасувативсімоїзустрічі.Менітребабулозвільнитидень.Цеозначалонеабияк«засвітитися»,алемоємайбутнєслужбовцятутітакбулопроблематичним,атому—хайбуде,якбуде!

***

Загальнізбориакціонерівбулопризначенонадвадцятьвосьмесерпня,азустрічізДубровським—надвадцятьдев’яте...Отже,вінбувдобрепоінформованийіназвавцюдатуневипадково.Аясобідумав,вінухваливрішеннявзапалінашоїостанньоїзустрічі...Ні,тутусепродумано.

Повернувшисьдодому,язателефонувавдосвогобанкутапридбавкількаакцій«Дункерконсалтинг»,щобулонагальноюумовоюдляучастівконкурсінамісцепрезидента.Статутбувтакий,щозаявлятикандидатурузаздалегідьнеобов’язково,достатньо

повідомитипроценапочаткузборів.

Мійзадуммаводиншанснатисячу.Ямавпостатипередакціонерамийпостаратисяпереконатиїхусвоїйправоті.Відоднієїдумкипроцюперспективуменетрусило...Яіпередодинадцятьмаколегамибоявсявисловлюватись...

Уменевжезаздалегідьпересихаловгорлітатрусилисяруки.Требабулощосьробити...Немігжеячерезбоягузтвоупуститисвійшанс...Требабулопридумати,якзмуситисебеспокійновиступитипередпублікою.

Язновупонишпориввінтернеті.Багацькоінституційпропонуваликурсийсемінари.Менівдалосядодзвонитисятількизаоднимномером,рештавсерпнінепрацювали.Назвабулобагатообіцяльною:«Спіч-майстер».Людина,якавзяласлухавку,запропонуваласпочаткузустрітисязорганізатором,апотімужезаписуватисянакурси.Мипризначиличас.

ПізнішеязателефонувавАлісівофіс.

—Яговоривтобі,щоДункерпублікуєфальшивізапрошеннянароботу?

—Так,Алане.Іязцимніколинезмирюся.

—Слухай,можешменідопомогти?Тизможешвідновитисписок?

—Списокфальшивихзапрошень?

—Саметак.

Вонапомовчала.

—Цезаберебагаточасу.Азаякийтермінвінтобіпотрібен?

—Точнонезнаю.Ну,скажімо,заостаннітримісяці.

—Дляцьогодоведетьсяпереглянутивсіпублікаціївусіхгазетахізіставитиїхізнашимисписками.

—Зможешзробитицедлямене?Жахяктреба.

—Тисьогодніякийсьзагадковий.

—Прошутебе,Алісо...

~41~

ОскількизнайтислідиколишньогожурналістаMondeневдалося,явирішивпошукатиінформаціювпершоджерелі.Завданнябулоделікатним,вимагалоемоційноїнапруги,затеямігбагаточогодовідатися.

Відшукатибудиноквиявилосяневажко.Газетитогочасудоситьточноописувалимісце.УІкварталінебулоіншихлюдейзтакимпрізвищем,іяшвидкознайшовадресувдовіднику.

Намісцеявирушивнамашині.Вітрі-сюр-СеннлежавукількохкілометрахнапівденнийсхідвідПарижа.Знаючи,щозамноюможутьстежити,яразуразпоглядавудзеркалозадньоговиду.

Нічогоособливогоянепомітив,алевсеодноризикуватинеможнабуло.Ігоружодномуразінемавздогадатися,кудияїду.ЯвиїхавнаПівденнешосечерезОрлеанськіворота,але,проїхавшикількакілометрів,з’їхавнасмугуаварійноїзупинкиіпочавпорпатисяпідкапотом,нібитоналагоджуючищось.Маневрнебезпечний,затебезпрограшний.

Упаризькихпередмістяхузагалідужеважкоорієнтуватися.Накожномусвітлофоріязупинявсяізвірявмаршрутізмапою,якалежаланапасажирськомусидінні.

Яв’їхавуВітрібульваромМаксимаГорького,проїхавповзколеджМакаренко,вулицеюЮріяГагарінаіСталінградськимбульваром.Кудияпотрапив?Меніздавалося,СРСРрозпавсядвадцятьроківтому...Яповернувголовуправоручіпобачивмерію.Відподивуямалонев’їхавумашину,якарухаласяпопереду.МеріяявляласобоюКремльумініатюрі.

Гаразд,усецедужецікаво,алетребабуловідшукатидорогу.Подивимося,деяперебуваю.ПроспектРобесп’єра,вулицяМарата...Тіщедемократи,егеж...Схоже,язаблукав.Увімкнувшиаварійку,язупинився,щобзвіритисязмапою.Ага,ось:требапроїхатипроспектомПовстання,згорнутинаСтовповуалеютаперетнутимістРозстріляних.Осьщоменітребабуло...

Урезультатіяопинивсянатихійвулиціізсільськимибудиночкамиобабіч.Будинкибулидужемаленькійзатишні.Яприпаркувавсяйдалірушивпішки.Номер19виявивсявузькимівисокимцеглянимбудиночком,пофарбованимубілийколір.Напевно,колисьвінбувчарівним,покичаснепопрацювавнадним.Штукатуркапішлаплямамийподекудиобвалилась,оголившицеглянукладку:цескидалосянатемніпляминашкіріхворого.

Япідійшовдодерев’янихдверей.Садок,якщотакможнаназвативузькийпростірміжбудинкомівулицею,бувзанедбаний,крізьщебіньнадоріжкахпробивалисябур’яни.

Номербудинкубувнамальованийнамаленькійжерстянійтабличці,якразнадпоштовоюскринькою,наякійнезначилосяім’ямешканця.

Язібравдокупивсюсвоюмужністьікороткоподзвонив.

Спочаткубудинокздававсянезаселеним—усерединіпануваламертватиша.Потімдверіпрочинилися,із’явилосяблідестаречеобличчя.Головнимскульпторомтогообличчя,вочевидь,буличастаглибокапечаль.Явідразузрозумів,щонепомиливсяадресою.

—ПанеЛіттрек?

—Так.

—Добридень.МенезвутьАланГрінмор,яприїхавдовас,щобпоставитикільказапитань.Заздалегідьпрошувибачити,щосколихнуважкіспогади,алеменідужепотрібнопоговоритизвамипровашогосина.

Вінзаперечливопохитавголовою,ізморшкавздовжлобасталащеглибшою.

—Ні,пане,—сказаввінслабкимголосом.—Янехочуговоритипроце.

—Уменеєпідставивважати,щояпотрапивутакусамуситуацію,яксвогочасувашсин,

ія...

—Запросийоговсередину!—долинувзвідкисьізсерединижіночийголос.

Старийпотупивочі,сумнозітхнув,покірливозрушивзмісцяівідійшоввіддверей.

Яштовхнувдерев’янустулку,якажалібноскрипнула,іувійшов.

Обстановкабулапростенькаістаренька,повітрязастояне,алевідчувалося,щопробудинокдбають.

—Неможупідвестися,щобпривітатисязвами,бослабуюнаноги,—сказалазглибиникрісластаренькаіззібранимувузолволоссям.

—О,щови,ядужевдячний,щовименеприйняли,—відгукнувсяя,підкоряючисьїїжестуісідаючинаоббитийрепсомстілець.

Япочув,якзаскрипілидерев’янісхідці:цевіддалялисявгорупосходахкрокиїїчоловіка.

—Наразіменізагрожуєодналюдина,психіатрІгорДубровський.Якщомоївідомостіточні,виподавалинаньогоскаргу,коли...

—Колимійсиннаклавнасеберуки...

—Цюлюдинувиправдализавідсутностідоказів.Чинемоглибвирозповістименівсе,щовампроньоговідомо?

—Цебулотридцятьроківтому...—сказалавоназадумливо.

—Розкажіть,будьласка,все,щопам’ятаєте,щобямігспробувати...якосьсебезахистити.

—Визнаєте...післяпроцесуябачиласязнимлишеодинраз...

—Алежцевінвівтерапіювашогосина...

—Так,здебільшоговін.Вінізнамипроцеговоривтогодня,колимизчоловікомдовірилийомулікуванняФрансуа.Правдукажучи,янепам’ятаю,щовінтодіговорив...

—Якзрозуміти«здебільшого»?

—Франсуалікувалидвалікарі.

—Увашогосинабулодвапсихіатри?

—Так.ДокторДубровськийіщеодин,улікарні.

Язамислився.

—Чинехочетекави?Мійчоловікприготує,—м’якозапропонувалавона.

—Ні,щиродякую.Скажіть,ащовашсинрозповідавпроІгоряДубровського?

—Ох,пане,нічоговінменінеговорив.Знаєте,вінбувненадтоговіркий.Мавзвичкувсезамовчувати.—Вонатрохивіддихаласьідодала:—Але,безсумнівно,цейогодужепригнічувало.

—Але,якщовашимсиномопікувалисядвалікарі,чомувиподалискаргусаменаДубровського?

—Єречі,якіперевищуютьнашерозуміння.Минимінецікавилися,усвідомлюючи,щосинавженеповернеш.Вінбувнашимєдинимсином...Світзруйнувавсяіземляпішлаз-підніг,коливінпомер.Рештавженемаласенсу.Миподалискаргунезпомсти,атому,щонаспроцепопросили.Сперечатисяздолеюмарно.

—АлечомусаменаДубровського,аненаіншогопсихіатра?Ічомуненаобох?І...учомувимоглийомудорікнути?

—Нампояснили,щоцесамевінштовхнувФрансуанасамогубство.Іценевигадка,знаєте...Доситьужетого,щовіннамповідомив.Іпотім,тактяжкоходитивсудщодня...Намтакхотілосяпобутинасамоті...

—Зачекайте,будьласка...Хтовсецевамговорив?

—Тойпан,щонасконсультував.Вінвесьчасповторював:«Подумайтепротихмолодихлюдей,якихвиврятуєте».

—Вихочетесказати—вашадвокат?

—Ні,вінбувнеадвокат.Віндосудунеїздив.

—Тодіхтож?

—Язаразточнонепам’ятаю.Аджеминулопонадтридцятьроків...Багатолюдейтодіприходилодонасубудинок...Пожежники,поліціянти,комісар,страховіагенти...Минебулизнимзнайомі,нічоловік,нія...

—Аталюдина...Винеможетесказати,якавньогобулапрофесіячипосада?

Вонапомовчала,напружуючипам’ять.

—Ні...алецебувякийсьвисокопоставленийпан.

—Ачинемоглибвийогоописати?

—Ні...Менідужешкода...Язовсімнепам’ятаюйогообличчя.Єдине,щоспадаєнадумку,такцете,щовінбувсхибленийнавзутті.Цебулонезвичноідодалонамчималоклопоту,томуйзапам’яталося.

Егеж,важливаінформація—далеконезайдеш...

—Ну,простосправжнійманіяк,—зновузаговорилавона,ізсумноюпосмішкоюзгадуючисценуздавньогоминулого.—Вінусепитав,чинепідходивнашсобакадойогомокасинів.Іпам’ятающе,щовінбризкавслиною...Іпідчасрозмовивседістававізкишеніхусткуйобмахувавсвоїчеревики.Айдучи,ретельновитерногиобкилимок.Мушузізнатися,тодіменеценавітьобразило...

~42~

Ворогивашихворогівзовсімнеобов’язкововашідрузі.Людина,зякоюязустрічавсятогоранкубілябіржі,небуламенідругомівжеточноніколинимнестане.

Однакцебулаєдинаусвітілюдина,якамоглаперешкодитиДункеруспатиспокійно.Фішерман.ТойсамийФішерман,щорегулярнопублікувавуEchosнегативнівідгукипронашукомпанію.Жодногоразувнаснепобувавши,віннаваживсянаписати,щоспівробітники«Дункерконсалтинг»працюютьнедостатньопродуктивно,викликавшитимсамимвофісіцілийшквалрозпоряджень,однегіршезаінше,урезультатічоготискнанаспосиливсядомаксимуму.Мипоговорилизнимпотелефону,іявмовивйогозустрітисязімною,напустившизагадковоготумануінадражнившийогоапетит.

Яприйшовранішеівлаштувавсязаоднимізмармуровихстоликівуметалевійоправі.Уцейчасклієнтівбулонебагато,аленаближавсячасобіду,укав’ярнідедаліжвавішало.Офіціантквапивсярозставитиначиння.Бармензастійкоюрозливавпиводлязавсідників,перемовляючисьізкимосьдемонстративнимшепотом,азайогоспиноювкавоварцівжеготувалосяеспресо,наповнюючивсенавкругиароматомарабіки.Мийниквітринплавновозивпосклущіткою,залишаючидивовижнімильніструмочкиітутже,якзапомахомчарівноїпалички,знімаючиїхгубкою.Анатротуарівиконувалисвійнескінченнийвальстемнікостюмиікраватки.

ЯописавсебеФішерману,щобвінмігодразуменевпізнати.Алеколияпобачив,щовходитьлюдинаутвідовомукостюмі,усорочцізрозстебнутимкоміромйувеликихтемнихокулярахучерепаховійоправі,якігетьзатулялигустіброви,товідразузрозумів,щоцевін.Зрозумівнабагатораніше,ніжвінменепобачив.

Вінпривітавсякрізьзуби,безпосмішки.Язапропонувавйомукаву,алевінвідмовився.

—Якявжеказав,ямігбивпевнідніівпевнихмежахповідомлятивампередбаченнязмінкурсуакцій«Дункерконсалтинг»нанайближчідні.

—Ащовамдаєтаку...можливість?

—Часвідчасувменез’являютьсявідомостіпродеякіподії,якіпублікуютьсяневідразу.

Вінподививсянаменезпідозрою.

—Ізвідкиувасцяінформація?

—Япрацюювційкомпанії.

Теперуйогоочахз’явилосяпрезирство.

—Іщовихочетенатомість?—вимовиввінзвиглядомлюдини,уякоївженезалишилосяжоднихілюзійщодолюдськоїприроди.

—Нічого.

—Якбивамнебулоцевигідно,вибсюдинеприйшли.

—Мизвамизаодно.

—Алещовамцедасть?—наполягаввінзінквізиторськимзаповзяттям.

—ЯненавиджуМаркаДункера.Іменівигідновсе,щоможейогознищити.

Схоже,моявідповідьйоговлаштувала,оскількицілкомукладаласявйогокартинусвіту.

Вінзробивзнакофіціантупринестикави,аявівдалі:

—Щоразу,яквипублікуєтеякусьгидотупронашукомпанію,цедоводитьсядовідомавсьогоштату.

Вінніякневідреагувавнамоїслова,обличчяйоготакізалишилосякам’яним.

—Товизбираєтесязаздалегідьпопереджатименепроподії,прояківамудастьсядізнатися?Так?

—Ні,янезбираюсяповідомлятипроподії.Алетільки-ноядізнаюся,щоінформаціяготуєтьсядопублікації,одразужваспопереджу.

—Іщожуцьомуразізміниться?

—Якщовивідреагуєтешвидкойопублікуєтерозгромнустаттюраніше,ніжнашаінформаціядійдедодруку,увсіхвиникневідчуття,щов«Дункерконсалтинг»щосьнетак.Цепогіршитьситуацію.Аясамецьогоіпрагну.

Кількасекундвінмовчкименероздивлявся.

—Цікаво,цеінформація...аботількипопередженняпроте,щоакціївпадуть?

—Аосьцьогоявамнескажу.Небудьтетакимужерозбірливим...Аджесутністьвашоїпрофесіївтому,щобробитипрогнозибіржовихкурсівіакційкомпаній,аядаювамможливістьранішезавсіхоголосити,щоакції«Дункерконсалтинг»підутьуниз.Цейтакчимало...

Віннічогоневідповів,тількисвердливмененедовірливимпоглядом.

—Цеексклюзив,—додавя.

—Алевмененемаєдоказів,щовашіпопередженнябудутьточні.

—Нацьомутижніувасбудеможливістьуцьомупереконатися.

Вінзвівброву.

Язлегканахиливсядоньогоістишивголос,підкреслюючиважливістьсказаного.

—Післязавтра,—сказавя,—акції«Дункерконсалтинг»упадутьпротягомднящонайменшенатривідсотки.

Віннаменеподививсяпохмуроімовчкивипивкави.Весьйоговиглядвисловлювавсумнів.

—Убудь-якомуразі,—сказаввін,—янеможунічогопублікуватинапідставіпліток,принесенихнезнайомоюлюдиною.

—Робітьякзнаєте.Янадамвамвідомості...скажімо...тричі.Якщовиниминескористаєтеся,нущож...віддамкомусьізвашихконкурентів.

Япідвівся,вийнявізкишенігрошізасвоюкавуйпоклавнастолик.Тількизасвою.Апотімпішов,залишившийогосамнасамізйогоскепсисом.

~43~

Телефоннийдзвіноквивівменеіззадумів.

Язняврурку.

—Некладітьслухавку,чоловікзаразпідійде.

Тривалапауза.

—Алло?ПанеГрінмор?

Явідразувпізнавтягучийголос.

—Так,я.

—ЦеРаймонВерже,вименітелефонували,яколишнійголовнийредакторMonde.

—Так-так,звичайно...Яксправи?

—Дякуювам,любиймій,добре.Ядзвоню,томущо,здається,знайшовім’яжурналіста,якийховавсяпідпсевдонімомЖанКалак...

Удачаповернуласядоменеобличчям.Нарештіязможупоговоритизавторомстатті,якийвбивчо,аледужевжеточноописуєІгоряДубровського—журналістнемігнезнатийогоособисто.

—Яправильноподумав,щомовайдепроякусьзнаменитість,—вівдалівін.—Томуйогопсевдонімайнемаєвмоємусписку.

Серцевменезакалатало.

—Скажітьжеменінарешті.Якйогоім’я?

—Прошу?

—Язовсімзабув,щовінпоганочує,іповторив,виокремлюючикоженсклад:

—Якйогозвати?

—Першзавсепрошувасузятидоуваги,щоядотримуюсяетикету,шановний.Івідкриваювамйогоім’ятількитому,щойоговжебагатороківнемаєнасвіті.Інакшеязахищавбийогоанонімність.Алетепер,колиминулостількироків...Єпоняттятермінудавності...

Уменекровзахололавжилах.Усезникло...

—Явирахувавйогосправжнєім’я,згадавши,щобагатохторозважався,використовуючивякостіпсевдоніміванаграмивласнихімен.Менідовгодовелосяпововтузитися,першніжязрозумів,щоЖанКалак—тоєЖакЛакан.

—Лакан,знаменитийпсихоаналітик?

—Так-так,самевін.

Ябувздивований.ЩожтакрозлютилоЛакана,чомувіннаписавпроДубровськоготакуущіпливустаттю?

Цезапитанняяйпоставивсвоємуспіврозмовникові.

—Незнаю,шановний.Нацезапитанняможевідповіститількифахівець.ПровсяквипадокможетезапитатиКрістінВеспаль.

—Ахтоце?

—КрістінВеспальпрацювалаколисьужурналі«Гуманітарнінауки».Психоаналізітакеінше—тоїїпристрасть.Воназвеличезнимзадоволеннямвідповістьнавсіваші

запитання.Знайтиїїневажко:післятогояквийшланапенсію,вонавсівечорапроводитьукав’ярніDeuxMagots.

—ЦекафевСен-Жермен-де-Пре?

—Яквисказали?

Яповторивпоскладах.

—Саметак.Можететудиз’їздити.Упізнатиїїтежлегко:вонанапевнобудевекстравагантномукапелюшку.Унашічасиполюбляликапелюшки...Івонадужетовариська,саміпобачите.Яїйзателефонуюіскажупровас.

***

Янасилузнайшоввулицю,якагубиласязамайданомБастилії,укварталі,дещезберегласячарівністьстаровини.Нанижніхповерхахбільшостібудинківрозташувалисякрамниціаболавкиремісників.Дверібуливідчиненінавстіж,івесьстрокатийсвіткварталувеселовисипавнатротуар,охочішевіддаючисьобговореннюновин,ніжроботі.Водіїзавантажувалитранспорттоваромпростопосереддороги,окликаючизнайомихіголоснішезавсіхперемовляючисьнаходу.Вантажникивправноманевруваливізками,алепакетивсеоднознихпадали,викликаючирегітглядачів.Задверимамайстернівиднівсяшвецьзамашинкою,інавколопливзапахнагрітоїшкіри.Знимпоручпідпоетичноювивіскою«Продавецьфарб»приліпивсягосподарськийкіоск.Язаглянувусередину:вивісканебрехала.Кіоскбувущертьзаповненийвсілякимипредметамипобутунеймовірноїстрокатостіірізноманітності.Вішаки,різнокольоровішпильки,губки,кухоннісерветкизміткалю,зелені,жовтіісиніфартухи,тазикиімисочкивсіхсортівірозмірівзчервоного,жовтогоібежевогопластику...Усецерадісновиступалонатротуар.Городинникнавсегорлозакликавклієнтів,гучновигукуючиціниовочівтафруктів.Далівиднівметалевийприлавокпродавцягазетіжурналів.Видання,якікричалипровсілякіскандали,затулилисобоюледьнеполовинутротуару.Ізсусідньоїфарбувальнівиривалисяцівкипаризхарактернимзапахом.Навпротисяялавітринаковбаснихвиробівізвеличезнимикопченимисосисками,щетеплимисирнимипирогами,ковбасами,якізвисализверхунаметалевихгачках,ібезліччюіншихспокусливихречей.

Ядобрезнавтількиамериканськіторговельніцентри—холодні,знеособлені,—атутзрозумів,якпощастилофранцузам,щовнихзалишилисящетакімаленькіжвавівулички.Чижвоницеусвідомлюють?Ащо,якраптомвонидозволятьзникнутицимкрамничкаміразомзнимизмістапідеостаннєлюдськетепло?Набісатодіскуплятисявгіпермаркетахіжитивспальнихрайонах,ізякихразомізцимикрихітнимикіоскамизникнедушаміста?

Номером51бувпозначенийбудинок,фасадякоговкривалапатиначасу.Прибитазбокувідаркидощечка,навмиснонаписанавідруки,гордозазначала:

«АсоціаціяСПІЧ-МАЙСТЕР,вхідіздвору».

Япірнувваркуіввійшовувнутрішнійдворик.Передімноювиявивсящеодинбудинок.Дверібулизачинені,зкодовимзамком.Анівивіски,анітаблички...Цікаво.Япішовподвір’ямвіншийбікітутпобачивсходи,щовеливнизуздовжбоковоїстінки,яказ’єднувалаобидвібудівлі.Здалекубуловидновивіску,прикрученудротомдопоручнів.Провсяквипадокяпідійшовближче,алебезвеликоївпевненості:такісходимогливеститількивпідвал.Навивісці,тежвідруки,булонаписаноназвуасоціації,анамальованапоручстрілкапоказувалавниз.Яспустивсясходами.Деннесвітловисвітлювалотількипершіщаблі,якірозпливалисявнапівтемряві,адалізяялачорнота.Днанебуловидко.Якосьнедужегостинно...

Потихенькуспускаючись,яловивсебенавідчутті,нібиявходжувчеревокварталу.Внизубулизалізнідверіздзвоником.Янатиснувнакнопкуіприслухався.Тягнулохолодомівогкістю.Дверівідчинилися,інапорозівиникрудийхлопецьроківтридцяти.

—Доброгодня!Я—Ерік.

—Дужеприємно,Алан.

Усмішканезміниласерйозноговиразунайогообличчі.Яввійшов.

Приміщенняменівідразусподобалося.Підвисокоюкам’яноюстелеювідчувавсяпростір.Склоблоки,вмонтованівкожномукутку,булиджереламиденногосвітла.Галогеннісвітильникидавалидодатковеосвітлення.Стара,витертапідлогаподекудипровалилася.Легкобулоуявити,скількиісторійвонапам’ятала.Білястінибулозбитодощатусцену,схожунаті,щоінодітрапляютьсявшколах.Ябувзачарований.Біляпідніжжяпомосту,подесятьуряд,захаращуючивесьіншийпростір,стоялитабурети—штуксто.Білявходустоявкухоннийстілзкавовимавтоматомівисоченькимистовпчикамипластянок.Піднимбурчавмаленькийхолодильник.

—Ранішетутбувпідвал?

—Ви—наколишньомускладісім’ї,якапрацювалазчервонимдеревом.Туттрудилисябагатопоколіньмайстрів,ітактривалодо1975року,колиостаннійізнихвийшовнапенсію,апередатимайстернюбулонíкому.

Яуявивсобі,яктутгарувалиремісникизножами,стамескамиймолотками,апотімскладалирезультатисвоєїпраці,іприміщеннясповнювалосязапахамисосни,дуба,горіха,палісандраічервоногодерева.

—Скажітьчесно,чомувивирішилисюдизвернутися?—спитаврудийдужесерйозно.

Тонбувсуворий,алехлопецьнесправляввраженнялюдинисамозакоханої.Добрепоставленийголосзвучавдоброзичливо.Вінрозглядавменемайжехолодно,немовоцінював...Можнабулоподумати,щоямушувиправдовуватисяпередним,ая,навпаки,чекав,щовінзавалитьсвійіспит.

—Чомувирішив?Яневміюговоритинапубліці,страхзабираєвменевсісили.Анезабаромменіналежитьвиступитипередвеликоюаудиторією.Іяповиненїїзахопити,інакшестанетьсякатастрофа.

—Зрозуміло.

—Яквідбуваютьсязаняттянавашихкурсах?

—Ценекурси.

—Хіба?

—Кожензучасниківмаєбезжодноїпідготовкипротягомдесятихвилинпроголошуватипромовунатему,якувибересам.Потіміншіпишутьнааркушіпаперусвійфідбекіпередаютьйому.

—Фідбек?

—Так,відгукипровиступ.Коментарі,якіспрямованінате,щоможнаіпотрібновиправити:невеликідефекти,запинки,неузгодженічастинимовиабоструктуруречення.

—Зрозуміло.

—Якщослухачівтридцятьосіб,виотримаєтетридцятьаркушів.Вамтребапереглянутикоментарітавиділитинедоліки,якінайчастішеповторюються,авнаступномувиступінамагатисявиправитисяйговоритикраще.

Вінвиділивслова«виправитися»і«краще»,злегканасупившиброви,мовшкільнийучитель.Незважаючинінащо,методиказдаласяменіцікавою.

—Іколияможуприступити?

—Мипочинаємозаняттяздвадцятьдругогосерпня.Іпотімщотижня.

—Тількиздвадцятьдругого?Аранішенеможна?

—Ні,всіувідпустці.

Япропав.Загальнізбори,якщоязбираюсянанихвиступати,призначенінадвадцятьвосьме.Явстигнупотрапитивсьогонаоднезаняття—ацьогоявнонедостатньо...Яподіливсязнимсвоєюпроблемою...

—Звичайно,ценеідеальнийвихідізположення.Нашкурсрозрахованийнатривалийчас.Але,принаймні,виотримаєтезауваження,якіповиннівамдопомогти...Требабулозвернутисядонасраніше.

Останнюфразувінвимовивіздокором.

~44~

—ЛюбийАлане!Яксправи?

Язніяковів:невідомадама,якуябачивуперше,кинуласядоменезтакимзапалом,начемибулидрузямироківіздвадцять...Половинаклієнтівобернуласядонас.Напівпримружившиочі,вонатеатральнимжестомпростягламенірозслабленурукудолонеювниз.Чоговонахотіла?Щобяпоцілувавруку?

Япотиснувїї,несильно,алейнеслабо.

—Вітаю,паніВеспаль.

—МійлюбийРаймонВержерозповідавпровасстількихорошого...

ЯпоганоуявлявсобіколишньогоредактораMonde,якийрозсипаєтьсявкомпліментахщодомоєїперсони.

—Сідайте,будьласка,—сказалавона,показуючинастілецьпоручізсобою.—Цемійстолик,іви—бажанийгість.Жорже!

—Так,пані?

—Щовизамовите,Алане?АджевидозволитеменіназивативасАлан,правда?Такеприємнеім’я...Вибританець,ятакрозумію?

—Американець.

—Цеоднейтесаме.Чоговибажаєте?

—М-м-м...Кави,мабуть.

—Алежвиневідмовитесявідшампанського?Жорже,дружемій,двакелихи!

УцейсерпневийвечірнатерасіDeuxMagotsбулотісновідтуристівізавсідників,якіпризвичаїлисяспілкуватисячерезстолики.КрістінВеспаль,якіочікувалося,булавмонументальномублідо-рожевомукапелюсізіштучнимифіалкамизверхуітканиннимптахомкольоруфуксіїнаодномузкрисів.Усяврожевому,вонамаладужеелегантнийвигляд,незважаючинаексцентричністьвбрання.Їйбулороківсімдесят,алевнійвідчувалисярозуміжиттєвасила,гіднідвадцятирічноїдівчини.

—МійлюбийРаймонсказав,щовицікавитесяЖако?

—Жако?

—Так-так,вінменісказав:«Розкажийомувсе,щотизнаєш,проЛакана».Аяйомукажу:«Любий,тигетьнедооцінюєш,наскількидовгояможуговоритинацютему.Тутцілоїночібудезамало,аяневкурсіможливостейАлана...»

—Насправді...менецікавитьтільките,щостосуєтьсявзаєминЛаканазіншимпсихіатром.ІзтакимсобіІгоремДубровським.

Ярозповівїйпростаттю,якупрочитаввінтернеті.

—А!ЛаканіДубровський...Процюпарочкутаїхнєвічнесуперництвоможнанаписатироман.

—Суперництво?

—Нузвичайно!Требаназиватиречісвоїмиіменами:вонибулисуперниками!ЛаканревнувавдоДубровського,цеочевидно...

—Аколицебуло?

—Усімдесяті,колипроДубровськоговсізаговорили.

—Але,наскількиязнаю,ЖакЛакантодібувужедужезнаменитий,тайжиттяйого

хилилосядозаходу.Яквінмігревнуватидоякогосьневідомогопсихіатра?

—Знаєте,усецетребарозглядативконтекстіепохи.Лаканстояввавангардіфранцузькогопсихоаналізу.Психоаналізнезмінюється:одинітойжепацієнтроківп’ятнадцятьсидитьнакушетційвикладаєсвоїпроблеми,івсівважаютьценормальним.Атутз’являєтьсяякийсьросіянинівирішуєпроблемисвоїхпацієнтівзакількасеансів...Непорядок,правда?

—Але,можливо,вониневидужували...уповномурозумінніслова?

—Яцьогознатиніякнеможу.Алепацієнт,якийп’ятнадцятьроківнакушетцівЛаканастраждавнаарахнофобію,уДубровськогоприпинявбоятисяпавуківзапівгодини.Осьвибнайогомісціщовибрали?

—Отже,ЛаканзаздриврезультатамДубровського?

—Тайнетільки.Унихусебулонавпаки.

—Себто?

—Одинстарий,іншиймолодий.Лакан—інтелектуал,якийконцептуалізувавсвійпідхід,писавкнижки.Дубровський—прагматик,йогоцікавилидіятарезультат.Крімтого,справащевсамихїхніхметодиках.

—Вихочетесказати,уметодах,якимивонипослуговувалися?

—Так.Психоаналізз’явивсявЄвропі.ДубровськийжепершимпочаввикористовуватиуФранціїкогнітивнутерапію,якаприйшлазіШтатів.

—Івчомужпроблема?

—Скажімотак,затихроківсередінтелектуалівбулидужепоширеніантиамериканськінастрої.Але,бачте,справанетількивцьому.Їхрозділялигроші.

—Гроші?

—Так.Дубровськийбувбагатий.Дужебагатий.Сімейнийспадок.НетещоЛакан,уякогозавждибуливсімвідоміпроблемизкоштами.—Вонасьорбнулашампанськогоіпродовжувала:—Ядумаю,ДубровськийставдляЛаканасправжньоюідеєюфікс.ЙомунедаваласпокоюшвидкістьрезультатівДубровського,івінставдедаліскорочуватичасвласнихсеансів.Скінчилосятим,щохвилинчерезп’ять,ледьпацієнтустигавпочатисвоюсповідь,Лаканйогопереривавіговорив:«Сеансзакінчено».

—Алецебезумствоякесь...

—Тайтоневсе.ВіндотакоїміризаздривДубровському,щопочавпідвищуватицінидозахмарнихвисот.Усьогозакількахвилинвінвимагавп’ятсотфранків—навітьнатічасифантастичнусуму.Якосьодинізйогопацієнтівзапротестував.Товінвирвавуньогозрукпортмоне,щобвідрахуватисвійгонорар.Так,мійЖакодійснозглуздуз’їхав.

Ятежковтнувшампанського,насолоджуючисьйогоніжнимароматом.НаіншомубоцімайданустоялацеркваСен-Жермен-де-Пре.Цьоговечора,досіосвітленаспекотнимсерпневимсонцем,вонамалаякніколичудовийвигляд.

—Найсумнішимуційісторіїбулоте,щоякбиЛаканпростоігнорувавДубровського,товсінавколопроньогодужешвидкозабулиб.

—ПроДубровського?Алечому?Уньогожбулипрекраснірезультати!

—Одразувидно,щовиамериканець,—ставитетакезапитання.Вам,американцям,важливийрезультат.Ами,французи,кудибільшецінуємоінтелект,арезультатдлянас—щосьпобічне...

Вонапокопирсаласяусумочцізрожевоїкрокодиловоїшкірийвитяглазвідтикнижечкукишеньковогоформату.

—Тримайте,цеядляваспринесла.Розгортайтенавманняйчитайтебудь-якийабзац.

Явзявкнижку,підписануЖакомЛаканом,ірозгорнувнасамійсередині:

—Характеризуючиструктурусюжетуфіліальнихінтерпретаторівзадопомогоюафективноїнедостатності,щовиявляєтьсявчастійнеправомірностісюжетуіментальнійформаціїзатипомблагородногороману,щовважаєтьсянормальнимвиявомувіцівідвосьмидотринадцятироків,авториоб’єднуютьвигадки,щовиникаютьупізнішомувіці...

Абсолютнонічогонеможливозрозуміти.Алеянепсихіатр.

—Запевняювас,психіатрамцеточнотаксамонезрозуміло.АлеФранціяєФранція:щоменшзрозуміловивисловлюєтесь,тошвидшезійдетезагенія.

—Ого!

—АтеперуявітьсобіДубровського,зйогопрагматичнимпоглядомнаречі,йогоконкретнимийлаконічнимизавданнями.НатліЛаканавінмавздаватисяпростонікчемою...

Цієїмитіязробивнеобережнийрух,мійкелихупавнабік,ішампанськерозлилосяпостолику,плеснувшименіначеревики.СлаваБогу,тількимені.

—АосьцьогоЖакЛаканточнонезнісби.

—Чого?Розлитогошампанського?

—Егеж—вінбувсхибленийнавзутті.БороньБоже...

Яздригнувся.

—Взуттєвийманіяк...

—О,цебулайогопристрасть!Вінмігутектизкабінету,кинувшипацієнтівізмусившиїхчекати,щобкупитисобіновупаручеревиківміжсеансами.Геніально,правда?

~45~

Ну,припустімо.ЮнийФрансуаЛіттрекнаклавнасеберуки.Вінлікувавсяудвохпсихіатрів,іоднимізнихбувІгорДубровський.ЖакЛакан,ізйогонездоровоюзаздрістюДубровському,зробивусе,щобвинуватимвиявивсясаметой.АнонімнонаписавубивчустаттювMonde,прийшовдобатьківЛіттрекаі,маніпулюючиними,змусивїхнаписатискаргу.Йоговиказаламаніакальнапристрастьдовзуття...Дляпсихіатра—кудивжедалі?Віддатиколегупідтрибуналневийшло,однакудалосяналаштуватипротиньогорадумедичноїспільнотийнаполягтинавиключенні.Цепоклалокрайкар’єрімолодоголікаря.Може,таквоноібуло.Чомубіні...АлеякщоІгорДубровськийдійсноневиненувсьомуцьому,якпояснитивсіпрогалинивйогоісторії,яківнійдосізалишаються?Навіщойомубулозаманюватитих,хтостраждаєнадепресією,наЕйфелевувежу,досвоїхволодінь,своєюстаттеюпроправонасамогубство,апотім,останньоїмиті,їхвідловлювати?Щоблегшебулонимиманіпулювати?Щобзмуситиїхукластиугоду?Алезякоюметою?Чоговінхотівдомогтися?Іякпояснитизаписипромене,зробленізадовгодомоєїспробипокластикрайжиттю?ІдочоготутОдрі?

Зануренийусвоїдумки,язовсімнестеживзаперебігомчерговихпонеділковихзборів.ЛюкФосте𳳥реґуарЛаршездеякоюнервозністюінавітьзлістюкоментуваликолонкицифрнаекранівідеопроектора.Цифри,цифри...потімпішликриві,потімпаличкилінійнихікругляшкикруговихдіаграм...Ябувситийпогорлоцієюбалаканиною,позбавленоюсенсу.Тірезультатименеабсолютнонецікавили.Голосидоходилидомене,немовздалеку,невиразнимбурмотінням.Двоєсанітарівпсихлікарнізавзятопропонувалиприсутнімпсихамвідзначитигалочкоюпрограшніномеривтаблицілото.Амивиявилисянастількислабкійнекомпетентні,нездатніздогадатися,якіжномерипотрібні.Наекранінамдемонструвализнаряддяпокарання:насвідшмагаютьрізкамиграфіківіпалицямилінійнихдіаграм,апотімпозбавлятьсмачненькогокамамберусхем.Апотім...потімрізкиграфіківвитягнутьсяіперетворятьсянаотруйнихзмій,палицілінійнихдіаграмстанутьтовстимийважкими,апрокамамберідуматизабудьте...Психиаплодували.Вонидавновжесталимазохістами...

Зборискінчилисяпізно,івсіпорозходилисяобідати.Усі,кріммене.Яповернувсядокабінетуйдочекався,покинаповерсінікогонезалишиться.Потімузявізверхньоїполицітеку,витягнувдварезюмезвідмовою,висмикнувізнихдвааркушіпаперуйзасунувїхдокишенісорочки.

Вийшовшивкоридор,яозирнувсяіприслухався.Усебулоспокійно.Наверхньомумайданчикусходівязновупочекав.Нікого.Ябезшумнозбігсходаминапершийповерхіщераззупинивсябілявиходу.Тиша.Уменізаворушивсястрах,серцезабилосячастіше.Япідійшовдодверейприміщення,дестоявфакс,іувійшов.Діставшизкишеніаркуші,яобережнорозмістивїхміжнапрямнимиапарата:бороньБоже,застрягнуть...Останнійпоглядукоридор.Нікого.Ярозгорнувзаписникінабравпершийномер.Пальцітремтіли.Апаратпищаввідкожногонатисканнякнопки,іцейзвукздававсяменіоглушливим.Нарештіянатиснув«Старт»,імашинанадіслалапершийфакс.

Знадобилосяхвилинзодвадцять,щоброзіслатифаксизвідомостямипрофальшивівакансії«Дункерконсалтинг»довсіхредакцій.Довсіх,крімEchos.

~46~

ТоговечораІгорДубровськийбувсамувеличезнійвітальнізм’якимосвітленням,підібранимтак,щобстворюватиатмосферу,якаогорталабкожногозприсутніх.Вінсидівзафортепіано,звукисонатиРахманіновапідйогосильнимиівладнимипальцямизлітализклавіш,ікришталевочистийзвукфортепіаноSteinwayзаповнювавпростір.

Зайогоспиноюхтосьрвучковідчинивдвері.Неперериваючигри,вінкинувшвидкийпоглядчерезплече.Ага,Катрін.Вриватисятакимчиномбулоневїїзвичках.

—Владінепомилявся!—кинулавона,явнозбуджена.

Ігорзняврукизклавіатури,алеостаннійакордпродовжуваввібрувати,підтриманийправоюпедаллю.

—Владізапевняє,—веладалівона,—щоАланготуєтьсядотого,щобзапропонуватисвоюкандидатурувякостіпрезидента«Дункерконсалтинг»нанайближчихзагальнихзборах!

Ігорглитнув.Віночікувавнащозавгодно,тількиненатаке.

Вінзнявногузпедалі,ізвукакордуповільнозгас.Запалагнітючатиша.Катрін,зазвичайспокійна,заразговорилазбуджено,находуміряючикрокамивітальню.

—Схоже,вінзаписавсянакурсикрасномовства.Алетількинаоднезаняття.Іосьужетритижні,яквінзустрічаєтьсязякимисьнезрозумілимилюдьми,мабуть,агітуючиголосуватизасебе.Віннашляхудограндіозногопровалу,іцебудекатастрофа!

Ігорповернувсядонеї,глибокосхвильований.

—Цеправильно,—пробурмотіввін.

—Алецежйогозгубить!Тирозумієш?Дляньогонемаєнічогогіршого,ніжпублічнеприниження.Вінопинитьсявжахливомустановищі.Апотімйогопростозітрутьнапорох.Увесьпрогреспіденанівець,івінстанещебільшвразливий,ніжбув...

Ігорневідповів,тількипохитавголовою.Вочевидь,вонамаларацію.

—Іякогобісатидавйомуцезавдання?

Ігорзітхнувівідповівбезбарвнимголосом,розсіянодивлячисьупростір:

—Ябувупевнений,щовінвідмовиться.

—Але...тодінавіщобулодавати?

—Томуйдав,щобзмуситийоговідмовитися...

Зновутривалемовчання.

—Яперестаюрозумітитебе,Ігорю.

Вінподививсянанеї.

—Меніхотілосязмуситийогозбунтуватися.Протимене.Яхотівпоставитийоговтакенестерпнестановище,зякогобувбитількиодинвихід:пітипротименеізмуситименерозірватинашуугоду.Наставмоментучневізвільнитисявідучителя.Тиждобрерозумієш,Катрін,учомупарадокс:неможнакрутитикермочужогожиттяіпосереддорогиочікувати,щоопіканецьвирветься...Спочаткужорсткийконтрольвкрайпотрібний,бовінмуситьсувородотримуватисявказівок,алепотімвінпростозобов’язанийскинутиярмоопікиістатипо-справжньомувільним...Аленеяповиненйогозвільнити.Цемаєвиходитивідньогосамого,інакше...виявиться,щовінсвоєїволінезаслужив...

Ігорузявізфортепіаностаканзбурбоном.Лідужерозтанув.Вінвідпивковток.Катріннезводилазньогоочей.

—Теперрозумію.

—Давшийомузавдання,нехайінездійсненне—статипрезидентом,—ятимсамимдавйомудозвілнарештівідчутисвійвласнийавторитет.Цебулометафоричнепосланнящодонашихізнимстосунків.

Вінпоставивсклянку.Наньоготиснувважкий,сповненийдокорупоглядКатрін.

—Інезважаючинінащо,віннезбунтувався,—сказалавона.—Вінпродовжує...

—Так.

—Йомутребадопомогти.Требащосьзробити.Мисаміпоставилийоговтакускруту—інеможназалишатийогосамого!

Запаладовгамовчанка,потімІгорсумнозітхнув.

—Нажаль,цьогоразуядійснонебачу,щоможнавдіяти...

—Нуаякщотипростоскажешйому,щорозумієшнадмірнускладністьзавданняіхочеш,щобвінзупинився...

—Ужодномуразі!Цебуденайгірше.Цебудеозначати,щоя,йогонаставник,невірювнього.Цебуденищівнийударпойогогідності.Некажучивжепроте,щоценабагатопосилитьйогозалежність,якійя,навпаки,хочупокластикрай!

—Добре,алежтребащосьпридумати!Неможнажосьтакузятиівідправитийогонагільйотину!Якщовжезмінитиперебігподійнеможливо,потрібнощо-небудьзробити,щобпоразканевбилайого.Завсякуцінупозбавитийогопублічногоприниження.Нехайуньогозалишитьсяхочабілюзія,нехайвінневідчуєсебенікчемою,гіршимзавсіх,нехай...

—Умененемаєідейстосовноцього.Янебачувиходу.Залишменесамого,будьласка...

Катрінприпинилаговорити,мовчкипідвеласяйпішладовиходу.Їїкрокигулколуналихолом,потімдедалітихіше,тодізовсімстихли.

Зновупочаладавититиша.Ігорзалишивсясамнасамзісвоєюнайбільшоюпедагогічноюпомилкою,якамогламатинайважчінаслідки.

Вінповільнопоклаврукинаклавіші,ісонатаРахманіновазновузаметушиласяусвоїхболіснихмріях.

~47~

Виходячитогоранкуздому,япомітивунизубілясходівсилуетпаніБланшар.ВонащосьпростягалаЕтьєну.Заформоюпредметаяздогадався,щоцетакежтістечко,якевонанадіслаламені.ВиглядуЕтьєнабувукрайздивований.

Яшвидкоперейшоввулицю:натомубоцістоявгазетнийкіоск.Уменевсерединівсестислосявідпоганогопередчуття.

Ізхлібівнісмачнопахлосвіжимибагетамиігарячимишоколаднимихлібцями.

Купившипопримірникувсіхгазет,явлаштувавсянатерасісусідньоїкав’ярні.ЯрозгорнувFigaroізашурхотівсторінками,покинедіставсярозділу«Економіка».Очімоїперебігаливідзаголовкадозаголовка,асерцешаленокалатало.Хвилюваннязростало,анічогоцікавогодлямененатемнихвіддрукарськоїфарбишпальтахнебуло,ішансимоїрізкозменшувалися.Раптомязатамувавподих.

«Підозранамахінаціїв“Дункерконсалтинг”».

Далібулокількарядківроз’ясненьзприводупорушеноїтеми,написанихдоситьнейтрально.

—Щозамовлятимете?—пролунавумененадвухомнепривітнийголософіціанта,вусанязневиразнимобличчям.

—Увасєбулочкиізшоколадом?

—Ні.Єкруасанийтартинкизмаслом,—відповіввін,недивлячисьнамене.

—Тодідвакруасанийкаву,будьласка.

Вінпішов,нічогоневідповівши.

ЯпохапцемсхопивMondeітежзнайшовкороткуінформаціюнацютему,заякоюйшластаттяпробюрозпрацевлаштуваннятапрометодийогороботи,зусімазакидами,якійомузазвичайадресують.Libérationопублікувалакоротку,алеяскравустаттю,супроводившиїїсвітлиноюнашогоофісайпомітнимзаголовком:«Колимисливцізаголоваминасдурять».Parisienпідрахувавчас,згаянийздобувачем,покитойвідповідавнавсіфейковізапитийвимоги,атакожприблизнуцінудрукутанадсиланнярезюме.FranceSoirпояснювала,щоміжсекторамислужбизайнятостііснуєсуперництвоіщоканцеляріїпотрібноакуратнішеповодитисязоголошеннями,босамесуперництво,вочевидь,змусилоДункерапереступитимежу.L’Humanitéприсвятилаподіїцілихпівсторінки.Навеликийсвітлинібувзображенийздобувач,якийчорнимфломастеромобводитьфальшивіоголошеннявгазеті,азаголовоквеликимилітерамикричав:«Скандалізфальшивимивакансіямив“Дункерконсалтинг”».Статтявикриваланепередбаченінаслідкибезконтрольноголібералізмутаїхнійзгубнийвпливнанещаснихкандидатів.Безлічбезробітнихсвідчили,щовонивзагалінеотрималивідповідінасвоїчисленнірезюме.Вонойнедивно,зауважуєжурналіст,аджетакихвакансійпростонеіснувало!ЩождоCanardenchaîné,товонаназваласвійматеріал«Бюрознаймутобібреше».

Кіоскнеторгувавпровінційноюпресою,алеязнав,щовДункерабагатоофісівурегіонах.

Найважливішимдляменебуло,щонапишутьфінансовівидання.Інформаціюопублікуваливсі:відTribuneіCoteDesfossésдоJournaldesfinances.Жоднихкоментарівзприводулюдськогофактора,жоднихемоцій,алеценеважливо.Інформаціяявнодійшладокерівників.Япідхопивсяіпішовдоофіса.Меніхотілосяопинитисятамдодев’ятої,щобнавласніочіпобачитивідкриттяторгівнаПаризькійбіржіітенденціїкотуваньакцій.

Булазадесятьдев’ята,аявжесидівпередкомп’ютероміпереглядавсайтEchos.Янезнав,вплинечинітакаінформаціянакотуванняфірми.Може,процеімріятиневарто...Нервимоїбулинатягнуті.

Рівноодев’ятійнаекраніз’явилисяцифрикурсуакцій«Дункерконсалтинг»,набранічервонимшрифтом.Вонивпалина1,2%.Язастиг,невірячисвоїмочам,менезахлеснулабожевільнарадість,позамежнезбудження.Я,АланГрінмор,вплинувнакурсакцій«Дункерконсалтинг»наПаризькійбіржі!Неймовірно!Нечувано!1,2%!Аджецевеличезнацифра!Приголомшливо!

ЗгадавсвійпрогнозурозмовізФішерманом.Яобіцявйому3%задень.Яснаріч,цифруявзявзістелі.Але,схоже,докінцяднятакібуде.Цепитаннядовіри.Дляменезаразцепитаннябулоголовним.Життєвим.Тепертреба,щобтенденціязакріпиласяіпосилилася.

Протягомдняяпостійнозвірявсязкурсомакцій.Навітьпідчасспівбесідиячасвідчасукидавпогляднаекран.

Заденьтенденціязміцнилася,хочавсерединіднянасталопевнеполіпшенняситуації.Дочетвертоїгодиникурсупавна2,8%.Фортунабуланамоємубоці.

Вейфоріїявийшовдокімнативідпочинку.Шампанськоговавтоматахнеподавали.ВознаменуванняпершоїперемогияналивсобіводиPerrier.

Повертаючисьдокабінету,яйшовповззаскленіофісийбачив,уякийшокувігналоспівробітниківнашекерівництво.Аджевсінелюдськівимогибулинібитопродиктованіміркуваннямибіржовоїрентабельностіімотивованінатхненнимипроектамирозвитку.Нуінакрутили!Теперусібезцільнотовчутьсявбюро,алежмоглибпрацюватиівіддаватисяроботі!Контрастізмоїмзахопленимстаномбувпростокричущий.Іяраптомзрозумів,щонетількистрахпередДубровськимспонукавменетакоскаженіловзятисязайогоостаннєзавдання.Віддавшисьп’янкійгрі,першийтаймякоїменівдалосявиграти,явідчув,щовменізаворушилисяпаросткипокликання,місії.Незважаючинате,щояризикувавутратитивсейопинитисянавулиці,мноюрухалооднепристраснебажання:дійтидомети.

Повернувшисьпісляобідньоїперерви,МаркДункеркинувпобіжнийпогляднаекранкомп’ютера,щобзвіритисязкурсомвласнихакцій.

—Якогобіса?—промовиввінуголоссамдосебе.

ІзсусідньоїкімнатипролунавголосЕндрю:

—Панепрезиденте,щосьпотрібно?

Дункерзалишивзапитанняпозаувагою.Сайтнепублікувавроз’яснень.Однактутбулощосьнете...

—Тащожвідбувається,чортзабирай...

Удверномуотворіз’явивсястрункийсилуетЕндрю.

—Вичиталигазети,якіявранціпоклаввамнастіл,панепрезиденте?

—Ні.Цещенавіщо?—підозрілозапитавДункер.

—Ем-м-м...Здається,ставсявитік,па...

КровкинуласяМаркуДункерувголову.Вінзірвавсяйсхопивстосгазет.

—Що?!Щовиверзете?

ВінпочавгарячковогортатиTribune,мнучиірозриваючинавпілсторінки.

—Дванадцятасторінка,панепрезиденте.

Дункеродразупобачивстаттю,якуЕндрюокресливжовтим.Прочитавшиїї,вінповільноопустивсянастілецьізадумливопромовив:

—Унасзавеласяпаршивавівця.

Голосйогобувспокійний,алеобличчяпочервоніло.

—Цевседурниці,—відчеканиввін,немовпереконуючисамсебе.—Закількатижнівусезабудеться.

~48~

Великийчорний«мерседес»,зробившискладнийвіраж,завернувнамаленькуторговувуличку,дейогоодразужблокуваврозвізниктоварів,якийвивантажувавящикизрибоюінектаринами.ЗалишившимашинунаВладі,Ігорвийшовіостанніметрипройшовпішки,пробиваючиськрізьранковуштовханину.«Так,Парижнепристосованийдляавтомобілів,—подумаввін.—Ажнадтоцінапівзруйнованістаріквартали.Їхдавночасзнестийпобудуватинові,сучасні».

Вінпірнувпідарку—справжнійвхіддоякого-небудьгенделику—іопинивсяувнутрішньомудворі,відразупопрямувавшидотихдверей,якійомупоказавВладі.Сходигубилисявтемряві,немоввеливпідземнийхід.Місцевиявилосящегіршим,ніжописувавшофер.ІчомуцеАланвибравтакущурячунору?Вінспустивсяйопинивсяпередчимосьсхожимнавхіддоказемату.Щосилинатиснувнакнопкудзвінка,хочайнесподівавсяотакійпорізнайтитутживудушу.Привидийкажанипрокидаютьсятількиночами.

Дверіпрочинилися,ізнихвисунувсярудийхлопець.Ігорувійшов.

Незважаючинадоситьсухеліто,зпідвалутягнуловогкістю.Узимкутут,напевно,справжнійкошмар.

—Чимможуслужити?—запитаврудий.

Ігорозирнувся,зауважившипідлогу,щопровалилася,старий,прогнилийпоміст,накритийклейонкоюкухоннийстіл.Цієїмитізінфернальнимгуркотомувімкнувсяхолодильник.

Рудийстояв,схрестивширукинагрудях.Ігорвитримавпаузу.

—Яприйшовпоговоритизвамипроодногозіслухачіввашихкурсів.

—Вихочетесказати,проодногозчленівнашоїасоціації?

—Ахібаценеоднейтесаме?

—Минекомерційнаорганізація.

Ігорпосміхнувся.

—Цецікаво—даватисобівизначеннявідсупротивного,виказуючимету,якувинеставите...

Рудийтрохипомовчавіповолісказав,ретельнодобираючислова:

—Метоючленівнашоїасоціаціїєрозвитокнавичокпублічнихвиступів.

—Розвиток...Щож,чудово...Авитежчленасоціації?

—Звичайно.

Ігоркивнув.

—Вітаю.Абсолютнощиро.Унашчаслюди,охочірозвиватися,трапляютьсярідко...Удитинствімищосьсприймаємоірозвиваємося,апотім—ні!Подорослішавши,ніхтонехочемінятиніманеруспілкування,ніповедінку.Людикажуть:«Ні,хочузалишитисясамимсобою»,—неначезмінастилюспілкуваннязмінитьїхнюсутність.Булобдико,якбидитинавідмовляласявчитиріднумовупідтимприводом,щохочезалишитисясамасобою!

Рудийкивнув.

Ігорступивкількакроківпопідвалу.

—ЯхочузапитативаспроАланаГрінмора.Вінзаписавсядоваскількаднівтому.

—Булотаке.

—Напевно,вінсказаввам,щонаприкінцімісяцяготуєтьсявиступитипередгрупоюдужесерйознихлюдей.

—Так.

—І,напевно,сказав,щовідцьоговиступузалежитьйогомайбутнє.Вважаю,іпсихологічнарівновагатеж.

Рудийнасупивброви.

—Точніше,йомупотрібновиступити,щобпереконатиприсутніхвіддатизаньогосвоїголосинавиборах.Вийдевньогочині—неважливо.Навпаки,дляньогоглибоко,ябсказав,життєвоважливонеопинитисясмішнимнапубліці.Якщовіносоромиться—ценадовговиб’єйогозколії,вінвтратитьґрунтпідногами,бодужевразливий.Наслідкиможутьбутитрагічними.

Ігорсхиливголову,уявляючисобіцюсцену.Рудиймовчав.

—Ви,напевно,покизовсімнезнаєте,щобазадлявиступунапубліцівнього...нульоваабомайженульова.Ценейогосильнийбік,затакоїситуаціївінпочуваєтьсядужекепсько.Коротше,йомудляцьоготребаподолативажкийшлях.

—Язрозумівусе,щовисказали,аленетребазанадторозраховуватинанашуасоціацію.Річутім,щоцетриваларобота.Затрисеансицьогоненавчишся,тай...зможевінвідвідатилишеодин.

—Розкажітьменіпровашуметодику.

—Уседужепросто.Одинізчленівасоціаціїмаєвиголоситипромовухвилиннадесятьпередіншими,хтовцейденьбудегратирольслухача.Потімкожензіслухачівнапишеанонімнийвідгукнавиступ,зазначивши,що,найогодумку,требавиправити.Цівідгукипередаютьпромовцю—інаступногоразувіннамагаєтьсяскорегуватипромовузурахуваннямзауважень.Прогресспостерігаєтьсявідсеансудосеансу.Докінцярокувсівиходятьнадуженепоганийрівень.

—Докінцяроку,—задумливоповторивІгор.

—Явідвасінеприховую,щоцедужетриваларобота.

—Івінмаєправотількинаодинсеанс...

—Йомуслідбулозаписатисяраніше.

—Уменедоваспропозиція,—сказавІгор,дивлячисьнарудоговпритулсвоїмисиніми,зісталевимполискомочима.

Івінвиклавсвійпланудеталях.Хлопецьслухавмовчки,алебуловидно,щовіннезгоден.Дослухавши,вінпохитавголовою.

—Ні,ценеможливо.

—Аявамкажу—можливо.Ідоситьлегко.

—Янепроце.Цененашаметодика.Шкода,алетакминепрацюємо.

—Ну,осьвамінагодаспробуватищосьнове!

—Ні,васоціаціїсвоїправила.Нашаметодикапройшлавипробування.Унасхорошірезультати.Можливо,вониповільні,аленавсесвійчас.Дужеважливо,щобусейшлосвоєючергою.Явідмовляюсязмінюватинашіметодипіслячотирьохроківроботи.

Ігордовгойбезуспішнонамагавсяйогопереконати,алерудийтвердостоявнасвоєму,мабуть,переконаний,щозберігаєістину,викарбуванунамармурі.

ЗрештоюІгорпопрямувавдовиходу,але,дійшовшидомоторошноїтюремноїдвері,

обернувся:

—Дивно,щолюдина,якаприсвятиласебетому,щобдопомагатиіншимурозвитку,самавідмовляєтьсярозвиватисвоюметодику...Ябувупевнений,щовибільшгнучкі,готовідозмін,відкритіновому,готовіосягнутинезвичне...Мабуть,япомилявся.

~49~

Убіржікороткапам’ять.Акції«Дункерконсалтинг»днівдесятьпротрималисянатомурівні,наякийз’їхали,потімповільнопоповзливгору.Інвесторималопереймалисядолеюзлощаснихкандидатівіїхнімивідповідяминафальшивізапитипровакансії.Нашомупрезидентубулобдоситьопублікуватипопереднізвіти,настількижоптимістичні,наскількисміховинні,щобвідновитидовіруфінансовогоринку.Інвесторинеставилизайвихзапитаньінебажалинічогопомічати,охочедаючиобдуритисебещодореальнихможливостейпідприємства.Легковір’яіжадібністьзавждийдутьрукавруку.Убудь-якомуразіреальністьнетакаважлива,ураховуючи,щосистемаприцьомурозхитана.Нащастя,уменевзапасібувіщеодинсюрприз,здатнийтрохиохолодитизагальнугарячність.

ЯзателефонувавФішерманувEchosсамепередздаваннямномеравнабір.Менез’єднализредакцією,іяназвавсебелюдині,щозняласлухавку.Журналістпогодивсяпоговоритизімною.Може,мійсправдженийпрогнозпоклавкраййогоскепсису?Тодіменітребазміцнитидовіру,якавиникла.

—Хочуповідомитиваміщеоднуінформацію,—сказавятаємничимтоном.

Жодноїреакції.Алейслухавкувіннекинув.

—Акції«Дункерконсалтинг»післязавтравпадутьбільшніжначотиривідсотки.

Язновувзявцифринавмання.Інтуїціяпідказувала,щосукупністьскандальноїінформаціїмаєпосилитиреакціюбіржі.

—Післязавтра?

Дива,вінзаговорив!Вінлизнувгачоккінчикомязика...

—Так,післязавтра.

Ядавйомуможливістьопублікуватипередбачуванийкурсузавтрашньомуномері.

Жодноївідповіді.

Яповісивслухавку,почавшивжешкодувати,щовибравсамейого.Аджеяпоставивнаньоготількитому,щовінпостійнонападавнанашуконторунасторінкахсвоєїгазети.Помилкамояполягалавтому,щоявирішив,нібивінмаєзубнамогопатронаівхопитьсязавсе,щобруднитьрепутаціюпідприємства.Мабуть,яприписувавйомувласніпочуття...Поміркувавши,явирішив,щовінузагаліпозбавленийбудь-якихемоцій.ВіннападавнаДункератількитому,щонезгоденізйогостратегією.

Цейнесподіванийвисновокмучивменерештудня.Увечеріменініякневдавалосязаснути.ВесьмійпланбуврозрахованийнаФішермана.Невжеяпомиливсяіпрограю?

Наступногодня,рано-вранці,яспустивсявкіосккупитиEchos.Жодногорядкапро«Дункерконсалтинг».Цеменепростовбило.

Звертатисядоіншогожурналістабуловжезапізно.Невиключено,щоядаремновитративостаннійпатрон.АлеязмушенийбувробитиставкунаФішермана.Коливказиногравецьставитьвесьвечірначервоне,йомуніколинедістанемужностіпоставитиначорне:араптомчервоневсе-такивипаде?Вінженіколисобіцьогонепробачить.

Вобіднюперервуязновуповернувсядонезавершеноїоперації.Зачинившисьукабінеті,ярозіславдовсіхредакційнеспростовнівідомостіпроте,що«Дункерконсалтинг»заздалегідьвирішилавдумливоперевіритивсінеплатоспроможніпідприємства.

***

Щобвибратитемутренувальноїпромови,менізнадобилосятридні.Ясно,щонайкращеміркуватипроте,щодобрезнаєш.Отже,вибіртакий:абобухгалтерія,знайомаздитинства,аботеперішнєремеслоконсультантазнаймунароботу.Останнійваріантбувякміннеполе.Слухачімоглипригадатисвоїневдалідослідивційсфері,оскільки

багаточерезцепройшли,інесвідомоспроектуватинаменесвоюзлість.Ітодінаменечекаютьнедужеприємніхвилини...

Отже,требаобиратисюжет,пов’язанийізбухгалтерією.Зрештою,хібаневбухгалтеріїзнаходятьпритулокусібоязкілюди?Звісно,наврядчимоєоповіданнябудезахопливим,алеяуникнунебезпекироздратуватислухачів.Араптомхтознихізасне—явідчуюсебетількивіщебільшійбезпеці.

Виступяготувавдовго.Тому,хтосхильнийдонападівстраху,корисноматипередсобоюнаписанийтекст,доякогоможначасвідчасузвертатися,щобневпастивступоріболіснонешукатипотрібнесловопересохлимигубами,стоячизпорожньоюголовою.

Назаняттяяприйшовзаздалегідь.Менібулолегшеспостерігати,яклюдивходятьодинзаодним,ніжодразуопинитисяпередзаповненоюаудиторією.Ямавчасоглянутисятаприборкатистрах,недатийомувзятименезагорлойцілкомзаволодітимною.

Ерік,керівникзанять,якийзаписувавменевгрупу,зустрівменедужепривітно.Менівідразусталодобреіспокійно.Однакнасценуяпоглядавякнаешафот.Ідужездивувався,побачившимікрофонізвуковуапаратуру.Минулогоразу,колиятутбув,янепомітив,щозалобладнаний.

Слухачідедаліприбували.УсітепловіталисязЕрікомідружньожартували,немовбулизнайомібагатороків.Цеменісподобалосяінавітьвселилодеякувпевненість.Однак,якщотутусі—своїлюди,напевно,вонивженабагатоперевершуютьменевкрасномовстві.

Упризначенийчаскерівникрішучезачинивдвері,щосамопособібулодивомуПарижі,девсівважализанормальнеспізнюватисянеменшякнапівгодини.Менезаспокоїлоте,щовсіприсутнібулинестаршівіддвадцятип’яти.Якбивонибуливдвічістарші—япочувавсябигетьнезручно...

Ерікпіднявсянасцену,узявмікрофоніпостукавпоньомупальцем,перевіряючи,чиєзвук.Удинамікутежпролунавстук.Ерікзаговоривнизьким,приємним,прекраснопоставленимголосом.Усвоїйсправівінбувмайстер.Віноголосивпропочатокзанятьуновомусезоні,якийобіцяєбутидужецікавим,призначивденьдлявнесківінагадав,щоназаняттяслідприходитивчасноі,заможливості,їхнепропускати.

—Атепер,—сказаввінназавершення,—ямаюприємністьпредставитивамновогоучасника...

Серцевменестислося.

Дихай,глибоко,повільно.Розслабся.

—...якийвиголоситьсьогоднісвоюпершупромову.АланГрінмор!

Усідружньозааплодували.Япіднявсянасцену,аЕріксівнастілецьсередслухачів.Пульсуменебувнеменшийвідстап’ятдесяти.Усіпоглядибулиспрямованінамене.Дідько,чомуянеможупозбутисяцьогопроклятогостраху!Простокараякась...Явзявмікрофонуправуруку,ааркушізнаписанимтекстомуліву,щобпідглядати,якщознадобиться.

Якийцежах—усвідомлювати,щовсічекають,колитипочнешговорити...

—Вітаювсіх...

Голосмійзвучавглухо,немовзастрягугорлі.Губитремтіли,атілозадерев’яніло.

АджецілюдищойнослухалиЕріка,такоговпевненого,якийтакчудововолодієіголосом,ітілом.Явпорівняннізним—простонульбезпалички...

—Яхочупоговоритипроте,що,намоюдумку,ніякненазвешзапальнимабозахопливим:проанглосаксонськубухгалтерію.

Узаліпролунавсміх,аслідом—грімоплесків.

Ого!..Щовідбувається?

Ябуввражений...

Японадгодинурозшукувавгумористичнийпасажвамериканськомустилі,щобоживитипочатокпромови,аленіякнеочікувавнатакийуспіх.Явідчув,яксерценакриваєтеплахвиля,істрахнаполовинувипарувався.

Гаразд,продовжимо...Требабільшвиразновимовлятисловаінадатиголосутвердості...

—ЯчотирирокививчавцейпредметуСполученихШтатах,і...е...

Дідько...щожменіговоритидалі?Зновустрах.Уголовісуцільнапорожнеча...Алеяжвивчивпромовунапам’ять!Чортівня,отже,невивчив...Швидше...аркуш...

—КолияприїхавдоФранціївпошукахроботи,апоматеріяфранцуз...

—...Консультантоднієївеликоїфірмизнайму,якузнаютьусі,повідомивменізіщироюпосмішкою,щофранцузькіпринципибухгалтеріїрізковідрізняютьсявідамериканськихіщомійдипломгодитьсяхібащодлясміттєвогокошика.

Зновусміх.Усідивлятьсянаменезусмішкоюітакдружньо...Яїхобожнюю.

—Вінтежсміявся,колиговоривце.Алеменібулонедожартів.

Зновувибухреготуйоплески.Янеміготямитися.Зглуздуз’їхати:якжездоровозмуситиаудиторіюсміятися!Ценадихає,стимулює...Неймовірно.Теперярозумію,чомудеякіперетворюютьценапрофесію.

—Іявирішивз’ясувати,учомужвідмінністьміжфранцузькоюіанглосаксонськоюбухгалтерією.

Ніякогостраху...Менібільшенестрашно...Менідобрейлегко...Геніально!..

—УФранціїнормибухгалтерськогооблікудиктуютьсядержавнимислужбовцями,авСполученихШтатахвониберутьпочатоквіднезалежнихспільнот,якіпереслідуютьпевніцілі.Наїхнюдумку,бухгалтеріяпокликанаслужитиінтересамінвесторів,надаючиїмінформацію,якоївонипотребують,щобухвалюватирозумнірішення.Тобтопріоритетиабсолютнопротилежніфранцузьким...

Япродовжувавговоритидесятьхвилин,майженезаглядаючиусвоїзаписи.Слухачібулиявнозахопленітемою,причомузахопленівідсамогопочатку.Мабуть,менівдалосяпривернутиїхнюувагуйутриматиінтерес.Япочувавсянапрочуддобре,дедалібільшеібільшевільно.Янавітьдозволивсобірозкішходитипосценійдивитисявзал.Урешті-рештвиступатинапубліцівиявилосязаняттям,щонадихаєтазбуджує.

Язавершиввиступпідгрімоплесківтавітальнівигуки.Кількалюдейпідвелися,занимище,інарештіпідвівсявесьзал.Вонивлаштувалименіоваціюстоячи...Янеміготямитися!Вонискандувалимоєім’я...Явитавухмарах,віншомувимірі,ябувщасливий...

Ерікпіднявсядомененасцену,продовжуючиаплодувати,іпопросивусіхнаписатисвоїкоментарі.Насталатиша.

Замитьвінпростягнувменістосскладенихучетвероаркушів.Явлаштувавсявкуточкуйпочавізнетерпіннямрозгортатиїходинзаодним.Менідужехотілосядізнатися,якихпомилокяприпустивсяіщоменіпорадятьслухачі.Щодаліярозгортаваркушики,здивуваннязростало:усівідгукибулипозитивні!Усіякодин!Стовідсотків!!!Ценеймовірно,нечувано...Янеміготямитися.Щож,виявляється,підусімамоїмистрахамипереховувавсяталант,природнийдар,якийтількийчекав,щобзаявитипросебе?

Ерікпорадивнеслухатиіншихораторів,апітидодому,щобзберегтивпам’ятісвійвиступівсівідчуттятаспокійноперечитативсівідгуки.

Япопрощавсязприсутнімийпішов.Менеогорнулосвіжевечірнєповітря.Накрилах

успіхуяпіднімавсятемнимисходами,яківелидопалацу.Наповерхнюявиринув,напоєнийновимисилами,готовий,колинастанедень,вийтиназустрічдолі.

~50~

—Середнасзавеласяпаршивавівця!

—Прошупана?

Ендрюзновуокресливсяудверномуотворі.

Дункерштовхнувдоньогопостолудвірозгорненігазетийвідкинувсянаспинкукріслазгримасою,якасупроводжувалайогозагіршихчасів.

Ендрюпідійшовдостолу.

ЗаголовкиTribuneкричали:«“Дункерконсалтинг”:зафальшивимивакансіями—фальшивіклієнти?»Figaro:«Завакансіямибезвакансій—клієнтибезгрошей».

—Ценедобредлянашогоіміджу,—зауваживЕндрюзісвоїмрізкимакцентом.

ПоглядДункерабувподібнийдопострілу.

—Ібагатоувасіщевзапасінастількиприголомшливихвисновків,Ендрю?

Англієцьневідповів,тількизлегказашарівся.Требабуломовчативідсамогопочатку.Колибосутакомунастрої—вінвесьнанервахіможеобернутипротитебенайменшевимовленеслово,щобтинесказав...

—Устадізавеласяпаршивавівця,цеочевидно!—повторивДункер.—Акціїзновувпали...

Підкріпившисвоїсловавиразнимжестом,вінповернувсядокомп’ютераінервовозатарабанивпоклавіатурі.

—Осьвам,будьласка!Невстигнешозирнутися...Отжежкомпаніятупаків...Аджедосить,щобпішлагулятинайдурнішаплітка—усіцінедоноскитутжекидаютьсявпанікуібіжатьпродавати...Боягузи!Ганчірки!Ужемінусдвавідсотки!Алецетількиквіточки!Хаййомугрець...

***

—Нутак...саметак!...Ні,тутвивжезанадто!

—Висказали«зусмішкою»,яінамалювавусмішку...

—Так...зусмішкою,вінпосміхається!...Прекрасно...менецепереконало.Дужедобре!

Язаплатив,якдомовилисянапередодні,іпобіг,насилупробившиськрізьгрупуроззяв,щозібралисяподивитися,якмалюєхудожник.

ТоготеплогосонячноговечоранамайданіТертрбулолюдно.Піддеревами,щовипускалиніжнийароматліта,навколомайданурозташувалисязісвоїмимольбертамивуличніхудожники,тримаючиводнійруціпалітру,вдругій—пензель.Туристизамовлялиїмпортрети.Найцікавішебулостежитизаочимахудожників:воничіпкимпоглядомупивалисявобличчязамовника,подумкидобираючидляньогочерговуусмішкуіпідшукуючивираз,якийнайточнішепередастьхарактерлюдини.

Закоханіпозувалипарами.Батькикожнітридцятьсекундповторювалидітям:«Некрутись,атодядькотебезабере!»Маленькабабусяіззастиглоюусмішкоюблагалатого,хтобувнапорозібезсмертноїслави,дозволитиїйпересістивтінь.Авінвідповідав,щовжемайжезакінчив,іпродовжувавмалювати,начейнебулонічого.

Середхудожниківснувалиперехожі,намагаючисьпорівнятипортретиізживимимоделями,івкожноговзапасібувсвійкоментар...Деякізмоделейявнопишалисязтого,щопривертаютьдосебеувагунезнайомихлюдей,хтосьніяковівічервонів,ахтосьвиявлявознакироздратування.

Дорогоюдодомуязробивгак,щобзабратизамовлениймалюнок.Післязакриттябіржі

яширявухмарах:акції«Дункерконсалтинг»упалимайженап’ятьвідсотків.Ценадзвичайнобагато.Іяраптомвирішивбутищедрим...

—ДвомахвилинамипізнішеяпостукавудверіпаніБланшар.

—Хтотам?

—Грінмор,вашсусід.

Вонавідчинила.

—Візьміть,цевам,—сказавя,простягаючиїйпакет.

—Мені?—запиталавона,неприховуючиподиву.—Алезащотакачесть?

—Простотак.Ябувдужезворушений,коливиприйшлидоменезподарунком.Іменітежзахотілосявамдещоподарувати.

Вонарозгорнулапакетікількасекундмилуваласямалюнком.

—Дужекрасиво.Ідужедобренамальовано.Щиродякую,панеГрінмор.

Явідчував,щовонахочещосьзапитати,алененаважується.

—Вамсподобалось?

—Такдуже.А...хтотутзображений?

—ПаніБланшар,яквонотак!АджецеІсусХристос!

—О!

Очівнеїсталиякблюдця.Требабулоїїзаспокоїти.

—Звісно,незвичнобачитийоготаким...

Вонамовчала.

—Зізнайтеся,аджеценегідно,колийогозображуютьтількинахресті,зобличчям,спотворенимстражданням...Отвибулибзадоволені,якбивассфотографувалинасмертномуложі,вагонії,апотім,післявашоїсмерті,розтиражувалисвітлинуповсьомусвіті?

~51~

НаприкінцідняязбиравсязателефонуватиФішерману,залишившийомузовсіммалочасудоздаванняматеріалувнабір.Меніхотілося,щобвінвідреагуваводразу,нероздумуючи,немаючиможливостіпередумати.

Алеянемігпередбачити,щоостанняконсультаціязатягнетьсянацілувічність.Здобувачспеціальноприїхавізпровінції,іянемігперерватиконсультаціюйвикликатийогощераз.Вінпішовтількиодев’ятнадцятійтридцятьп’ять.ОстаннійтермінздачіматеріалівуредакціїEchosбуводвадцятійнуль-нуль.Якинувсядотелефону,побоюючись,щовжезапізно.

—Echos,доброгодня.

—Скажіть,будьласка,панФішерманіщевредакції?Цедужетерміново.

—Невішайтеслухавку,будьласка.

Зазвучалинескінченні«Порироку».ВідтакоїінтерпретаціїВівальді,мабуть,обертавсявтруні...

Знімижслухавку,ну-бо!..

—Алло?

—ПанеФішерман?

—Хтойогозапитує?

Явідповів,іувухозновузалунали«Порироку».Грало«Літо»,алеякесьзаморожене...

Дев’ятнадцятасороктри...Тазнімижтислухавку!Уньогонезалишитьсячасухайбитамщонаписатидоздаванняномеравнабір...

—Добрийвечір.

—Нунарешті!

—Уменедлявасіщеодинексклюзив.

Мовчаннявслухавці.Аленацейразвінзаговоривперший:

—Слухаювас.

—Колиязателефонуваввамуперше,топередбачивпадінняакцій«Дункерконсалтинг»приблизнонатривідсотки.Імоєпророцтвозбулося.

—Певноюміроюзбулося,—поправиввін.

—Удругеяназвавцифрувчотиривідсотки,тодіякакціївпалиначотирийвісімдесятих.

—Так.

Язосередився.Треба,щобмійголосзвучавтвердоіспокійно.Ніякоїнапруги.Блефуватибуловзагаліневмоїхзвичках,атутязбиравсяблефуватипо-серйозному.Ізамоєюінформацієюнічогонестояло...Абсолютнонічого.Уменебільшенебулодляпресижоднихскандальнихновин.

Янабравсядуху.

—Завтравідбудетьсянайзапаморочливішепадінняакційзавсюісторію.Вонивпадутьнапонаддвадцятьвідсотків.

—Надвадцятьвідсотків?Заодиндень?Ценеможливо...

Недаватисебепереконати,інакшевсепропало...

—Насправдіяпереконаний,щопадінняочікуєтьсященижче...Значнонижче.Можливо,навітькотуванняпризупинять,щобуникнутипадіннядонуля.

Мовчанка.

—Щож,подивимося,—видавиввіннарешті.

Такадвозначнавідповідьменінесподобалася.Щовінмавнаувазі?Що,якопублікуєтількидумку,прогноз,апотімподивиться,щобуде?Абозалишиться,якзатихразів,стороннімспостерігачем?Якщовінвиберерольспостерігача—япропав.

Мипоклалислухавки.

Жеребкинуто.

Потягнулосятривалеочікування...Язмучився,намагаючисьпрорахувати,якбудутьрозвиватисяподії.Чидостатньодвохточнихпрогнозів,щобвінставменідовіряти?Весьвечірцізапитаннявируваливмоїйголові.Ятокидався,тосумнівався,тосподівався...Хотілосяб,звичайно,вірити,алеямігіпомилятися...

ДопорадФішермананастількиприслухалися,настількислухалисяїх,щоповорушивінпером—іакціївпадуть.Остаточноібезповоротно.

Менібулоскладнозаснути.Тайспавякепсько,постійнопрокидавсяйдививсянагодинник.Зеленіцифрисвітилися,змінювалиоднаоднуповільно,немовприклеєні.Ошостійгодиніяпідвівсяі,збираючись,змусивсебеслухатирадіо,щобніпрощонедумати.Ошостійп’ятдесятп’ятьяспустивсявниз,навулицю.Булощепрохолодно.Господарісобаквигулювалисвоїхгодованцівпередроботою.Перехожізневеселимиобличчямитупцювалидоофісів.

Кафезновувідчинилопередімноюсвоїдвері.Ясів,замовивкавуіпопросивпринестиEchos.

—Требатрохипочекати,газетащенеприйшла,—непривітнобуркнувофіціант.

Почекати,почекати...Неможуябільшечекати!

Кавабуладужеміцною,іпершийковтокзалишивуротігіркийпосмак.Япопросив,щобїїрозбавили,ізамовивіщекруасан,щобперебитигіркоту.Смакуїжіяневідчував,бозануривсяусвоїдумки.

Офіціантвивівменеізцьогостану,кинувшинастілгазету.

Яздригнувся,схопивїїтапочавжадібногортатисторінки.Усерединівсестиснулося.Раптоммійпоглядзапнувсяобзаголовоквеликимилітерами.Якусьмитьянічогоневідчував,абсолютнонічого,шокпаралізувавідумки,іпочуття.

«“Дункерконсалтинг”:продавайтешвидше,покинепізно».

Меніхотілосязакричативідрадості,яневіриввласнимочам.Оцетак!Зглуздуз’їхати!Казковіновини!

Язамовивіщекавийкруасанізаглибивсявчитаннякороткоїзамітки,щомістиласяпідзаголовком.Фішерман,усімашановнийвсесильнийФішерман,радивпродаватиакції!Вінпояснював,щоостаннівідомостіпрозловживанняуфірмівикликалибагатоскандальнихрозмов,які,вкупізявнимистратегічнимипомилками,щоїхприпустилисязаостаннімісяці,ніпрощохорошенеговорять.Триматиакціїдужеризиковано,ікращеїхпозбутисяякнайшвидше.

Блискуче!Супер!Неймовірно!

Якбивінопинивсяпоруч,ябкинувсяйомунашию,незважаючинайогонеприступнийвиглядіхолоднокровність,гідніцілогополкутореадорів!

Годиноюпізнішеявжесидівукабінетіпередекраномкомп’ютераітремтіввіднетерпіннявочікуванніпершихзвістокзПаризькоїбіржі.Довгоочікуваніцифриз’явилисявідразуподев’ятійгодині:падінняна7,2%начасвідкриття.Янезнав,що

йдумати.Чибудецьогодостатньо?

Цейденьяпровів,незводячиочейзекрана.

Весьраноккурсхилиталототуди,тосюди,алезявноютенденцієюдозниження.Дообідуакціївпалина9,8%.Япобігкупитисобісендвіч,аколиповернувся,вонивжебулинарівні14,1%.Уменестислосясерце:єдинимпоясненнямцьогомігбутимасований,протягомбуквальнокількоххвилин,продажвеликогопакетаакцій.Одинзінвесторівздавпозиції.Yesss!Язлетівнанебеса,ятріумфував!Психологічнийпорігу10%падіннямавзігратирольпусковогомеханізму.Інвестиційніфондиухвалилирішенняпропродаж,спираючисьнаранішеприйнятікритерії.

Щеодин!Іщеодин!Другийінвесторпродавпакетізвільнивменітериторію!

Якийнаразізафіксованорівень?15%?Янесмівсподіватися.Мизаразбілясамісінькоїмети...

Наступноїгодининевідбулосянічогоособливого.Якипіввіднетерпіння.Апетитгетьзник,іяз’ївтількиполовинусендвіча.Якскажений,помчавязачашкоюкавиіповернувся,розлившиполовинудорогою.Зновужоднихзміннабіржі.

Веб-сайтEchosопублікувавдварядки,деповідомлялося,щофондINVENIRAпродавусіакції«Дункерконсалтинг»,жоднимчиномценепрокоментувавши.

О15:30бар’єру15%булоперейдено.Ячекав,затамувавшиподих.

Ну,давайте,продавайтеждругийпакет!

Хвилиниминали,аленічогоневідбувалося.Поганаознака.Ячекав,закусившивудила.15,3%.Акціїйнадаліповільноповзливниз,алерятівногопоштовху,наякийятакчекав,досінебуло.15,7%.

Та,чортзабирай,продавайже!

Зниженняневідворотнотривало.

Деньзакривсязісторичнимрезультатом:падінняна16,8%.Цебулавеличезна,нечуванацифра,алезалишавсященайбільшийінвестор,іцедужеускладнювалосправу.Об’єднавшисьізМаркомДункером,вонимоглизалишитизасобоюбільшістьголосівназагальнихзборах.Партіяобіцялабутинелегкою.

Увесьденьяпровівукрайньомузбудженні,окриленийрезультатами—більшніжобнадійливими,іраптомусеобірвалосянанезавершенійноті...Механізмзаклинило.Безхмарненебовідразузаволоклохмарами.Уменевиникловідчуття,щояперемігтількинаполовинуіперемогабільшескидаєтьсянапоразку.Весьадреналінразомвипарувався,іяпочувавсявтомлениміспустошеним.

Нащоменітеперпереконливийвиступпередакціонераминазагальнихзборах?Щоцезадесятки,навітьсотніголосів,якімені,може,івдастьсяроздобути,упорівняннізважкоюартилерієювеликихінвесторів?

~52~

Ендрювитрусивсобінастілвмістполотняноїсумки,якуйомупередаладівчинавприймальні.Біліконвертигромадилисяначервонійоббивцітакоюжсолідноюкупкою,якізапопередніхднів.Триконвертивпалинапідлогу.Ендрюпоквапивсяїхпідняти.Вінпоставивкошикнасміттяправоручвідстолу,ізсунувпірамідулистівліворучі,озброївшисьножемдлярозрізанняпаперу,підпечатавпершийконверт,поклавйогопередсобою,апотімвикинувукошик.Тусамупроцедурувінмайстерновиконавізрештоюкореспонденції.Запівгодинизкабінетушефадолинулогарчання.Може,тойговоривпотелефону?Побіжнийпогляднаекранповідомив,щоценетак.Кращепітиподивитися,щотамтаке.

Якзазвичай,віндвічістукнувудверітаввійшов.Дункернедавйомучасудовідатися,чинетребачого.

—Панурговестадо!

—Пан...

—Телепнітамакаки,кажутобі!Цейнедотепажурналістлізенеусвоюсправу,астадоідіотів,недаючисобіклопотуподумати,біжитьзаним.Вонипродаютьакції,ікурс,яснаріч,повзевниз,ітодівжеіншінесутьсяслідомзаними,нерозмірковуючи.Гетьнерозмірковуючи!

Ендрюзнавіздосвіду,щопідчастакихсплесківемоційупатронакращевзагалінічогонеговоритиідатийомувипуститипару.Покисамнезамовкне.Іпотім,тількипотім,ітонезавжди,вінзновуможестативихованимджентльменом,якимумієбутизавідповіднихобставин.

—ІПупон—такийжебаран,яківсі!Ужетридні,якINVENIRAвіднасвідкололася,ітридніянамагаюсявзятибиказароги,телефонуюПупону,щобумовитицьогобовдуразновувикупитиакції,покикурснизький.Він,бачте,недоступний!Тобтонібитонедоступний.Ганчіркавін,мужикбезяєць!Тайнедивно,зтаким-тоім’ям...Іцежйомунедорогообійдеться.Пресапогріларукинанашихвигаданихпроблемах—іакціїнатриднівпали.Алевгазетярівкишкатонка,явамкажу,вонискоровидихнуться!Івсіїхнівипадишелягаламаногонекоштуватимуть!

Ендрюнезворушнослухав,хочатерпітинеміг,колипатрон,ібезтогоздатнийнамовнінадмірності,якщоситуаціявиходилавньогоз-підконтролю,дозволявсобівідвертулайку.

Стоїчновитерпівшимонологізрозумівши,щогнівущух,вінспробувавобережнозмінититему.

—Панепрезиденте,явжескликав,навашепрохання,найближчимчасомзагальнізбори,і...

—Зачекайтевизвашимзборами,невонинепокоятьмененасамперед!Явтративнайбільшогозакціонерів,ікурсакційдалекийвідтого,щобпідвищуватися.Дужеменітребатеревенитипроцетрьомледарям,щоз’являться,томущоїмбільшенічимзайнятися.Можнаподумати,цещосьзмінить.Івзагалі,якщобнашіхріновізаконинезобов’язувалименескликатизбори,ябїхузагаліскасував.

—Панмаєрацію:закондійснонаказуєскликатизборищороку.

—Ах,акціонери,ох,акціонери!Красивеслівцедляпозначеннятрьохдідусів,якіобробляютьсвоїсправинабіржіісподіваються,щоцепринесеїмбільшедоходу,ніжзвичайнаощадкаса.Зрештою,назборинеходитьніхто,крімдурнів,якіуявилисебеважливимиперсонами,томущовониволодіютьпачкамиакцій.

—Е...явважаю,щоїхбуденабагатобільше,ніжвидумаєте,панепрезиденте.Мищодняотримуємодедалібільшепідтвердженьнанашезапрошенняназбори.Самепроцеяйказаввампозавчора:требамінятиприміщення,томущозалзасідань,якиймиорендуваливготелі«Лютеція»,будезамалий.

—Замалий?Якцерозуміти?Івзагалі,щоозначаєвсяцячортівня?

—Вважаю,людизлякалисяцілковитогокрахуакцій,пане,томувирішилидокладнішеознайомитисязістаномсправкомпанії,уякувклалися.

—Тавнихтихакцій—кітнаплакав!Укожногопоп’ять-шість,небільше.Хайїмгрець!ЯнезбираюсяобговорюватистратегіюрозвиткукомпаніїзкожнимПетренком-Іваненком.Менінемапрощознимирозмовляти!

—Ті,хтонестеживзакурсомакцій,виявлять,щовтратилитридцятьвідсотків,івважатимуть,щопродавативжепізно:занадтовеликівтрати.Отже,їмзалишаєтьсятількисподіватися,щопідприємствовиправиться.Томувониіприйдутьназбори,ботеперїхдужецікавитьте,щощекількаднівтомубулодлянихсправоюдругорядною.Щосьподібнебуло,коливпалиакціїEurotunnel:дрібніакціонеривирішилиз’явитисяназбори,щобзахищатисвоїінтереси.

—Давайте-новиприпинитенебезпечніпорівняння,добре?

—Убудь-якомуразі,пане,требазмінитизал,щобможнабуловміститивсіх.

—Змінитизал,змінитизал!Янезбираюсяорендувати«Зеніт»!

—Е...ні,пане,«Зеніт»тежбудезамалий.Зоглядунатемпрозвиткуподій,доведетьсяподуматипропалацспортувПарі-Берсі.

~53~

Яківсіакціонери,дочислаякихятеперналежав,яотримавзапрошенняназборирекомендованимлистомзадватижнідопризначеноготерміну.

Іосьужецілийтижденьскладаввиступ,шліфуючийого,якскульпторполіруємармур,прибираючивсішорсткості.Явивчивйогомайженапам’ять,репетирувавйогопереддзеркаломуванній,уявляючипередсобоюгрупуакціонерів,якихменітребапереконати.Ядумавпроцебезперервно,ідучивулицею,сидячивметроабостоячивчерзі.Навітьпіддушемявідпрацьовувавдеякіпасажійуявлявсобі,якпублікапідкоряєтьсямені.Авцейчасструменітеплоїводитеклипоголові,шкірі,зігріваючитілойсерцетазмушуючиїхвібрувативунісонізмоїмголосом,домагаючисьрезонансузаудиторією.Явесьчасзгадувавсвійуспіху«Спіч-майстер»,іцевселяловірувсебе.

Явважавсвоюпромовувельмипереконливоюіпишавсясобою.Намісцідрібнихакціонерівябезколиваньпроголосувавбизасебе.

Напочаткутижнямісцепроведеннязборівпомінялиіяотримавповідомленнязновоюадресою:СтадіонПарі-Берсі,БульварБерсі,8,12-йокруг.Такійлюдині,якя,котранедавнопереїхаладоПарижа,цяадресаніпрощонеговорила.

Напередодніявзяввихідний,абиперепочити,зібратисяздумкамиівнутрішньоналаштуватися.Однак,колисонцесталохилитисядообрію,апотімзниклозахимерноюсумноюнизкоюпаризькихдахівітруб,віравсебепочалапотрохутанути.Іпередімною,проганяючирайдужнімрії,наповнийзрістпосталасуворадійсність.Ісутьїїполягалавтому,щоподія,наякуястількипоставив,невідворотнонаближалася.

Булоясно,щоДункернепробачитьменівисуненнясвоєїкандидатуринапротивагуйому.Завтра,уцейсамийчас,ястануабопрезидентом«Дункерконсалтинг»,абобезробітнимекс-консультантом,якогопереслідуєколишнійпсихіатр,самнаполовинухворий.

Ітутздоровийглуздраптомузявгорунадсерцевимипоривами;менеохопивтваринний,всепроникнийстрах.

Ранокнаступногодняпролетівшвидко.Явчерговеперечитавсвійвиступ,потімвийшовпрогулятися,щобподихатиповітряміспробуватихочтрохивгамуватимандраж.Нав’язливийстрахпривівменевякийсьдивнийстан.Внизу,підсходами,япобачивЕтьєнаівирішивподілитисязнимсвоїмипобоюваннями.Може,щобзайвийразупевнитися,щонасвітієхтосьслабкішийзамене.Аможе,тому,що,якщоменіневдастьсяпереломитиситуацію,ясамопинюсянайогомісці.

—Меністрашно,—сказавяйому.

—Страшно?—перепитаввінсвоїмхрипкимголосом.

—Так.Мушусьогоднівиступатипередлюдьмиівикластиїмсвоїпоглядинадеякіречі.Іцевганяєменевстрах.

Вінізнедовірливимвиглядомузявсястежитиочимазаперехожими.

—Небачу,учомупроблема.Язавждикажу,щодумаю,якщовзагалідумаю,івсезакінчуєтьсядобре.

—Невсетакпросто...Ябудунесам.Наменедивитимуться,менебудутьслухати,променестанутьрозповсюджуватичутки...

—Тахайїмгрець,яквонитакібалувані!Требаговорити,щодумаєш.Слухатисвоєсерце,анестрах.Тодіістрахунебуде.

Яприготувавсобілегкийсніданоківвімкнуврадіо,інформаційнийканал.Явважавзакращеслухати,якговорятьінші:прицьомузайвідумкинелізутьуголову.

Щойнояприступивдотрапези,якпростоскам’янів:передтрансляцієюекстренихновиндиктороголосивчас.Півнап’ятнадцяту.Півнап’ятнадцяту...Яподививсянагодинник,

ісерцевменестислося:вінпоказувалисімпотринадцятій.Язаметушивсяпокімнаті.Набудильникутежбулопівнап’ятнадцяту!Якжетак?!!!Зборипочнутьсяоп’ятнадцятійнуль-нуль...наіншомукінціПарижа!

Яскинувфутболкуіджинси,накинувнасебесірийкостюмзбілоюсорочкоюідіставіталійськукраватку.Пристойнийвузолменівдалосязав’язатитількизтретьогоразу.Сунувногивтуфліводнумить.Сунувшизапрошенняітекствиступувкартоннутеку,язачинивдверііпобігсходами.

Чотирнадцятьтридцятьвісім.Дотретьоїгодинияневстигну.Ніякоїнадії.Залишалосятількимолитися,щобзборинепочаливчасно.Своюкандидатуруможназаявлятитількинапочаткузасідання.Якщоявтрачучас—усепропало...

Япобігщосилийустигнаперонметросамевтоймомент,колидверімализачинитися.Япроскочивувагоніплюхнувсянасидіння,відсапуючись,якзагнанийбик,саменавпротиякоїсьбабусі,якавитріщаласянаменевиряченими,яккулькилото,очима.

Ітутявибухнув.Ітребажбуло,щобгодинникзламавсясаметакогодня,колиянемаюправанапомилку!

—Неможебути!—закричавянаповнийголос.

Цевсеодно,якбияотримавударпоголові.

—Невірю,невірю!—злеповторювавя,сховавшиобличчявдолоні.

Бабусяпересіланаіншемісце.

Усюдорогуяврозпачітупавногами.

Колиявийшовізметро,мобільнийпоказувавп’ятьпоп’ятнадцятій.Тахочвінправильнопоказує?ЯкинувсяшукатибудиноквісімпобульваруБерсі.Вулицявиявиласядуженезвичайною:обабічїївисочілинасипи,укритігазоном,авнихвиднілисяшироківікна.Усеценаводилонадумкупропідземнийангарабопаркінг.Жоднихномерівбудинківвиднонебуло.Простопрокляттяякесь!Метнувсядоперехожого,алетойвідсахнувся,ледьяспробувавізнимзаговорити.Явідшукавіщеодного.

—Вибачте,будьласка,дебудиноквісімпобульваруБерсі?

Вінподививсянаменездивовано.

—Гадкинемаю,деце.Ащотамтаке?

—Стадіон...

—А,тодіцеонтам.

Іпоказавнаоднезвеликихвіконсередгазону,поручізвеличезноюафішеюМадонни.

—Непанікуйте,концертзавтра!

Япобігщодухуівлетівудвері,помахавшизапрошеннямпередносомохоронця.Вивіскасвідчила:«ПалацспортуПарі-Берсі».Отнезнав,щостадіониздаютьзалипідприємствам.Веселаідея!

—Проходьте,будьласка,—сказавохоронець,показавшинарядстолів,заякиминудьгувалиреєстраторкивсинійуніформі.

Япідійшов,тримаючиврукахкартоннутеку.

—Язапізнився,—сказавянетерпляче,показавшизапрошення.

Реєстраторканеквапливопошукаламоєім’явсписку,розмовляючизтоваришками.Потімсталаготуватибейджикізтієюшвидкістю,зякоюдозволяладовжинаїїнафарбованихнігтів,потімвідвернуласянателефоннийдзвінок.

—Ой,ядовгонезатримаюся,—защебеталавонавслухавку.—Почекайнамене,яйду

доперукаря,він...

—Вибачте,будьласка,—втрутивсяя,—ядужеспізнююся,іменітерміновотребапотрапитивзал.Цедужеважливо.

—Яперетелефоную,—сказалавона,повісившислухавку,ібуквальноспопелиламенепоглядом.

Ізнезадоволенимвиглядомзаписавшимоєім’янабейджик,вонапростягнулайогоменійочимапоказаланапрямок,кудийти.

—Онтуди,другийвхідліворуч.

Уїїголосічувсядокір.

—Дякую,але...е...янезнаю,мушуяйтиразомзусімачині:яхочувисунутисвоюкандидатурунапостпрезидента.

Вонаглянуланаменеошелешенойнабраланомернакомутаторі.

—ЦеЛінда,реєстратор.Уменетутодинвізитерстверджує,щохочевисунутисвоюкандидатурунапостпрезидента.Щоробити?А?Добре,домовились.

Вонапідвеланаменеочі.

—Завамиприйдуть.

Двадцятьпоп’ятнадцятій.Часминав,азамноюніхтонеприходив.

Дідько,неможебути!Невжевсенанівець?

Менетакмучилацядумка,щоязабувпрострах.Вінщез.Випарувався.Я,самтогонезнаючи,знайшовсобіантидот.

Япобачивйогоздалекуінервовопроковтнув.Тобувнашфінансовийдиректор.Вінпідійшовдореєстраторки,івонапоказаланаменепальцем.Відподивуочівньоговилізлизорбіт,алевінопанувавсебе.

—ПанеГрінмор?

Цікаво,акиміщеямігбути?

—Самевін.

Відподивувіннавітьзабувзімноюпривітатися.

—Меніповідомили,що...

—Дійснотак,явисуваюсвоюкандидатурунапостпрезидентакомпанії.

Ізсекундувіношелешеномовчав.Зайогоспиноюпрощосьщебеталиреєстраторки.

—Ави...попередилипанаДункера?

—Цестатутомнепередбачено.

Вінрозглядавменезявнимневдоволенням.

—Ходімо?—запитавя.

Вінзадумливокивнув.

—Ходітьзамною.

Япішовзанимдовгоюгалереєюзвисокоюстелею.Холоднеповітрявіддавалометалом.Такмоглопахнутивкоридоріякогосьзаводу.

Шляхбувдоситьдовгим,ізгалереїмипотрапиливперехід,дестоявохоронець.Той

кивнувголовоюмоємусупутникові.Перехідпривівнасдовузькогойдоситьтемногокоридорузнизькоюстелею,такогодовгого,щокраюневидно.Пахло,якупідвалі,івиникаловідчуття,щоперебуваєшпідземлею.Нарештімидісталисядосірихметалевихдверей,надякимичервонілалампочка.Япройшовудверіі...зазнавнайбільшогошокузасвоєжиття.

Яопинивсянасценівеличезного,простогігантськогозалу,набитоголюдьмивщерть.Людисиділивсюди:навпротимене,ліворуч,праворуч,збившисьнасходинках...Їхбулотисячп’ятнадцять,може,двадцятьабонавітьбільше...Трибунийшливгору,івсяцявеличезнакількістьлюдейнависаланадімноюзусібіч.Немовпащавеличезногочудовиська,цяюрбамоглазапростопроковтнутисцену,яктістечко.Видовищебулозахопливетазапаморочливе.

Требабуловступативгру.Дрібнихвласниківакційбулоцілкомдостатньо,щобпереважитибудь-якоговеликогоакціонера.Тепермоядолябулавмоїхруках...Протедесьглибоковсерединіщосекундимандраждедалісильнішестискавгруди.Іпередцієювеличезноююрбоюменідоведетьсявиступати...Відсамоїдумкипротакуперспективуменезанудило.

Тутяраптомзрозумів,щофінансовийдиректорідедалі,віддаляючисьвідмене.Якинувсяйомунавздогін.Нелегкойтипосцені,усвідомлюючи,щонатебедивитьсядвадцятьтисячлюдей.Ходамимоволістаєнеприродною.Мипрямуваливправучастинусцени,дестоявдовгий,накритийсиньоюскатертиноюстіл.Цебувколірнашогологотипа,якийбулоспроектованонавеличезномуекранізіншогобокузалу.Застолом,обличчямдопубліки,сиділичоловікдесять:Дункер—уцентрі,директори—поручізниміщекільканезнайомихлюдей.Заїхнімиспинамибулирядамирозставленіблизькоп’ятдесятикрісел,мабуть,длязапрошених.Явпізнавлишекільказнайомихоблич:колег,напевно,ретельновідбирали.

Метрівзадесятьдостолуфінансовийдиректоробернувсяйрукоюзробивменізнакпочекати,асампідійшовдоіншихдиректорів,якісиділизаіншимстолом.Язалишивсясам,кинутийпосередсцени,немовмеблі,якіпоставили,непогодивширозташування.Затакоїситуаціїважконепочуватисядурнем...Язасунуврукудокишені,удаючибайдужість,аленасправдіменібулодуженезатишноіпринизливобутивиставленимосьтак,упарадномусіромукостюмі,усімнасміх.

Фінансовийдиректорстоявпередпрезидентом,злегканахилившисьуперед.Їхнюрозмовуячутинеміг,алебулоясно,щомоякандидатуравнеслатрохибезладувнаміченийсценарій.

Дункеркількаразівбравсярозмахуватируками,показуючипальцемсобізаспину,туди,дестояликрісла.Нівін,нііншіжодногоразунамененеглянули.Аястояв,якзаколоченавсценупаля,іненасмілювавсязвестиочінапубліку.

Нарештіфінансовийдиректорпідійшовдоменейпокликавзасобою.

—Сядьте,будьласка,онтам,—сказаввін,показавшинакрісло,щойогоякийсьздорованьніснарукахіззадніхрядів.

Япішовутойбік,задоволений,щоможу,нарешті,хочякосьрухатися,апершзавсе—відвернутисявідпубліки.Намійпревеликийподив,цейтиппоставивкріслонавіддалі,метрахуп’яти-шестивідрешти.Чортзна-що...Менеізолювали,якзачумленого.Ясів,відчуваючи,якуменізакипаєгнів.Іцейгніводразунадавменімужності.Теперяжадавреваншу.

Закількасекундодинізнезнайомців,щосиділизастолом,підвівсяйпідійшовдомене.Представившисьревізором,вінпопросивпоказатидокументи,апотімдавменіпідписатиякийсьпапірець,якийяпобіжнопробігочимаподіагоналі.Цебуладеклараціяпроте,щоявисуваюсвоюкандидатуру.Вінтутжеповернувсянамісце,зновузалишившимененаодинці.Зісвогокріслаямігбачититількиспинидиректорів:рівнулініютемнихкостюмів.Сивеволоссяєдиноїсереднихжінкибулокороткопідстрижене,немоввонапрагнулазатушуватисвоюжіночність,щобкращеінтегруватисявїхнєсередовище.

—Панітапанове,вітаювас.

Голосзвучнопролунавупотужнихдинаміках,ізаломпрокотиласяхвиляпокашлювань,немовлюдивирішили,щобільшевідкашлятисяїмнедозволять.Апотімнасталатиша.

—МенезватиДжекіКер’єль,яфінансовийдиректор«Дункерконсалтинг».Яуповноваженийвідкритинашіщорічнізагальнізбори,повідомившивамдеякідані,яктоговимагаєстатут.Почнузпідрахункуприсутніхіз...

Івіндовгоймонотонноперераховуваврядкицифр:показникирентабельності,квоти,результати,сумизаборгованостей,можливостісамофінансування,розподілгрошовихпотоків...Новачок,напевно,запитавбисебе,навіщовсецепотрібно.Яслухавнеуважно,асамспостерігавзазалом.Ніколибнеподумав,щораптовепадінняакційзберестількинароду.Цебуловищимзамоєрозуміння...Напевно,насерціїмтривожнойкепсько.Збориобіцялибутибурхливими.Ярозумів,щоменітребарадіти,томущотількитакааудиторіядаваламенішансзібратипотрібнукількістьголосів,незважаючинаприсутністьвеликогоакціонера.Аледляменесправабуланевцьому.Менібулострашновиступативтакомувеличезномузалі,деменезвідусільвиднойчутноідеслухачіоточуютьменезусібіч.Простокошмарякийсь.Цепонадсилу.Подіїменеперемагали,яопинивсяявноненасвоємумісці.Моємісце...Адевоно,моємісце?Може,ястворенийдлятого,щобпосідатименшвідповідальнийпост?Хтойогознає...Напевно,такбулобспокійніше.Алечому?Убудь-якомуразісправаневрівніосвіти.Відомобезлічвинятків.Може,справавмоїйособі?Алесереднашихначальників,такихрізних,янебачивжодноївидатноїособистості.Ні,тут,безсумнівно,булощосьіще.Може,минесвідомоперебуваємопідвпливомсередовища,уякомународилися,іцевоноперешкоджаєтому,щобмипіднімалисянащабель,щоперевищуєрівеньнашоїсім’ї?Може,мисамісобінедозволяємотудизабратися?Або,вийшовшизамежіпланів,якібудувалинашібатьки,мивглибинідушівідчуваємо,щоопинилисявзабороненійзоні?Невиключено...Алеправильнойте,щопросуваннясоціальнимищаблямидаєнамвідчуттяособистогозростання...

—Якщоувасєзапитання,прошуїхпоставити,аминамагатимемосямаксимальновичерпнонанихвідповісти.Реєстраторизмікрофонамиходятьпозалу.Якщовихочетевисловитися,дайтеїмзнакпідійти.

Почавсясеансзапитань-відповідей,якийтривавцілугодину.Тойіздиректорів,докогобулозверненезапитання,відповідавпростоз-застолу.Деякіговорилилаконічно,деякідовгойнудно,присипляючипублікучисленнимидеталями.

—Теперяпередаюсловонашомупрезидентові,МаркуДункеру,кандидатунанаступнийтермін.Вінознайомитьвасізвласнимпоглядомнаситуацію,щосклалася,інадастьвашійувазісвоюстратегіюнамайбутнє.

Дункерпідвівсяйрішучимкрокомвийшовнасерединусцени,дерозташовуваласятрибуназпюпітром,доякогокріпивсямікрофон.НавідмінувідКер’єля,віннеставговорити,сидячизастолом,хочастілбувобладнанийтаксамо.Вінуважавзакращевідокремитисявідрешти,з’явитисявобразілідера.

Узалісталотихо.Найоговиступявночекали.

—Друзімої,—сказаввінудаванодружнімтоном,якийчудовоопанувавдлямоментів,колийомубулотактреба.—Дорогімоїдрузі,першзавсе,дозвольтеподякувативамзате,щовассьогоднітакбагато.Ядужевдячнийвамзавідданістьнашійфірміізавашінтересдоїїмайбутнього...

Негідникбувнеперевершений...

—Миопинилисявпарадоксальнійситуації:компаніященіколинебулавтакійхорошійформі,іпротесвідчатьрезультати,зякимивасознайомивнашфінансовийдиректор.Водночаскурснашихакційніколинепадавтакнизько...

Йоговпевненістьусобійвеличезнахаризмаболіснонагадалименіпромоївласнінедолікиіслабкості.Якийвиглядяматимунатлітакогоблискучогооратора?

—Утихметодах,черезякінаскритикуєпреса,особливоодинжурналіст,немаєнічогоекстраординарного.Унашійпрофесіїцетакасобірозміннамонета,і,якправило,ценікогонешокує.Алеменіхотілосябсподіватися,щовсяцякритикаівсінапади—

небільшеніжзаздрістьслабкихщододосильних.

Швидкожвінзреагував.Начийжебікпристанутьслухачівзалі?Бік«крупних»,томущовнихурукахбільшеакцій,абобік«малих»,якихвінпозначивяк«слабаків»?..

—Нажаль,ямушуповідомитивамоднуріч.Першопричиноюнашихнеприємностей,найімовірніше,єінформаторзнашоїжфірми.Паршивавівця,яказабезпечиланаклепницькоюінформацієюжурналістів,авонинеюскористалисяусвоїхбруднихцілях.Мені,яккерівнику,гіркоцеусвідомлювати,алевяблуцізавівсячерв’як,донашихлавзатесавсязрадник.Йогопідступністьпохитнулакотуваннянашоїкомпанії.Покийомувдаєтьсявіднасвислизнути,алеяпривсіхдаюслововикритийогойвигнати,яквіннатейзаслуговує.

Меніраптомзахотілосязникнути,полетіти,телепортуватися.Ящосилизберігавнаобличчібайдужийвираз,тодіякусерединікипівсоромуперемішізпочуттямпровини.

Заломпрокотиласяхвиляоплесків.Дункерувдалосянаправитизлістьдрібнихакціонерівнатаємничогонезнайомця,асамвінграврользаступника,якийприйшоввідновитисправедливість.

—Усецескоростаневсьоголишепоганимспогадом,—продовжуваввін.—Навітьруйнівніциклонинеможутьперешкодититравівиростизнову.Істинаполягаєвтому,щонашепідприємствонапідйомі,інашастратегіяобіцяєбагато...

Івін,ізвидомцілковитогозадоволеннясобою,почавперераховуватиперевагисвоїхстратегічнихпочинань,підкреслюючи,щоневідійденінакрок,упроваджуючиїхужиття.

Вінзакінчивпромовупідоплескидиректорівізапрошених,щосиділивкріслахпотойбікстолу.Доситьсолідначастиназалутежзааплодувала.Спокійно,яквождь,вінчекав,покизалзатихне,іпродовживдужеспокійнимітихимголосом:

—Вийшлотак,щоостанньоїхвилинивнаснамітивсящеодинкандидат...Кандидатура,скажімотак...дещонавіжена...

Явтиснувсявкрісло.

—...Оскількицялюдинаперебуваєвнасуштаті.Вініщемолодийіпрацюєвнасусьогокількамісяців...Прийшов,такбимовити,простозішкільноїлави.

Середприсутніхпролуналисмішки.Ящебільшевтиснувсявкрісло.Ябвіддавзаразщозавгодно,лишебопинитисяде-небудьвіншомумісці.

—Янезмігйоговідговорити,щобвиневитрачаличасдаремно.Алезрештоюсказавсобі,щовсімнам,післятогощосталосянабіржі,непоганобудепосміхнутисяоднеодному.Якщовньогонемаєвідчуттясміховинностітого,щовідбувається,товнасжепочуттягуморузалишилося...

Іззалупочулисяглузливівигуки,іДункерспокійнорушивнамісце.Найоговустахгралазадоволенапосмішка.

Менепростоприголомшилапідлістьігидотаостанньоговисловлювання.

Проходячиповзмене,вінповернувголовуізмірявменепрезирливим,сардонічнимпоглядом.

Невстигвінсістинамісце,якфінансовийдиректорузявзістолумікрофон.

—Отже,япередаюсловодругомукандидатовівпрезиденти,пануАлануГрінмору.

Япроковтнув,івсерединіуменевсестислося,шлунокпростоприрісдохребта.Тілоналилосясвинцем,немовменеразомізкрісломзакаталивбетон.

Іди.Требайти.Утебенемаєвибору.Вставай!

Язробивнадсобоютитанічнезусилляйпідвівся.Усідиректориповернулисядомене,удеякихнаобличчяхгралаглузливість.Запрошенізісвоїхкріселправоручвідмене

дивилисятаксамо.Уменеперехопилоподих,іяраптомвідчувсеберозчавленимісамотнім,жахливосамотнім.

Аркушіздоповіддюязатиснувуруці.Першікрокидотрибунидалисяменіособливоважко.Яйшовсценою,апублікадедалібільшенаближалася.Господи,хочбихто-небудьвимкнувузалісвітло,чищо...Ізалишивбитількипрожектор,направленийнасцену...Упроменіпрожектораменібулоблегше:ябнебачивусіціусміхненіобличчя,яківитріщилисянамене,нібиназвіравзоопарку.

Яйшовдалі,ікоженкрокбувтяжкимвипробуванням.Наменетиснулисотніпоглядів.Я,начегладіатор,вийшовнааренуназустрічлевам,іменеспоглядавспраглийкровіплебс.Менінавітьздалося,щоумірумогонаближенняіззалупочулисяглузування.Утім,цемоглабутиграхвороїуяви...

Нарештіядіставсятрибуниітеперстоявуцентрісцени,усамомусерцічудовиська,готовогозагарчати...Мішеньдлявсіхпоглядів...Насмертьпереляканатіньсамогосебе...

Поклавшиаркушінапюпітр,япоправивмікрофон.Рукивменетремтіли,серцешаленокалатало,ікоженударвіддававсявскронях.Требабулообов’язковозібратися,першніжпочати...Дихати...Дихати...Яподумкиповторивпершіфразивиступу,івонираптомздалисяменінепереконливимиіневрівноваженими...

Іззадніхрядівхтоськрикнув:«Давай,хлопче,нетягни!»—ізаломпрокотилисясмішки.

Колизвассміютьсядвоє,цеболісно,алеколиїхтриабочотирисотні,тащенаочахп’ятнадцятитисячглядачів,ценестерпно.Цеслідбулонегайноприпинити.Зрештою,дляменецепитаннявиживання.Язібравусісилийкинувсяувир.

—Панітапанове...

Мійголос,багаторазовопосилениймікрофоном,здавсяменіякимосьглухим,начезастрягугорлі.

—МенезватиАланГрінмор.

Жартівникіззадньогорядуневгамовувався:«Грінмор—зеленийтавмер!»Йомувідповіввибухреготу,набагатопотужніший,ніжспочатку.Один—нуль.Злоперемагало.

—Яконсультантізнаймунароботу,тобтояперебуваювсамомуцентрі«Дункерконсалтинг».Ісьогодніяприйшовсюди,щобпредставитивамсвоюкандидатуру...

Непрацює...звучитьфальшиво...

—...Напостпрезидента.Ярозуміювесьтягарвідповідальностіцієїмісії...

Злівапочувсяглузливийголос:«Тацимтягаремтебевженакрило!»—іновийвибухсміху.Дункердобрепрорахувавсвоїмакіавеллівськіглузуванняідавдобронаатаку.Механізмприйшовудію:дрібнівласникиакційзакусиливудила.Менеїмзапропонуваливякостізабавки,івонибулиготовіменерозтоптати.Вонивжезаходилисябілувати.

Найгіршимнасвітідляменебулостатипосміховиськом.Ценачистопозбавляломеневіривсебе,забираловсінадії.Яволівбивитерпітинасильство,ніжглузування.Ворожийнападспонукаєвідповісти,авідглузуванняхочетьсявтекти.Осьізараз:меніхотілосязникнути,провалитисякрізьземлю.Опинитисяде-небудьдалеко-далеко,неважливоде...Алецетребабулонегайноприпинити!Будь-якимизасобами,алезмуситиїхзамовкнути...

Ситуаціяпогіршуваласящомиті...Ось-осьпролунаєсвист...Соромзахлеснувмене,і,забувшипронаписанийтекстіпровласнікровніінтереси,япідвівочінатучастинутрибуни,звідкилуналиособливолихівисловлювання,іпіднісмікрофондовуст.Губивідчулихолодметалу.

—ЦеяпопередивпромахінаціїДункера!

Мійголосперекривсобоювсіглузування,івзалівідразунасталатиша.Суцільна,

оглушливатиша.Нечуванадлязалунап’ятнадцятьтисячосіб.Знущанняпоступилисямісцемподиву.Блазнянасценібільшенебуло.Тамстоявворог,небезпечнийсупротивник,якийзазіхнувнаїхнізаощадження.

Неймовірно,якоїсилиенергетичнийзаряднесевсобізаповненийлюдьмизал.Цейзарядприголомшує.Вінперевершуєвсііндивідуальніемоціїтадумкилюдей,щозібралися,разомузяті.Причомугрупавипромінюєцюенергіювідразу,єдинимпроменем.Стоячисамнасамізп’ятнадцятитисячнимзалом,явідчувавцейпромінь,сприйнявйогоглибиннувібрацію.Митьвінвагавсявточцінейтральногорівноваги,апотімрізкохитнувсявбікворожості.Ніхтоневимовиваніслова,аяфізичновідчувцюворожість,їїможнабулопомацати,понюхати,лизнути...Вонамовчки,тяжкорозливаласявповітрізагрозливимихвилями...Але,дивнаріч,ябільшенебоявсяїї.Ось-осьмалостатисящосьтаке,щобулосильнішезанеї,щосьпотойбічне,приголомшливе...

Уцеймоментдушівсіх,хтоменеоточувавуцьомузалітапридушувавсвоєювеличезноюмасою,виявилисяпов’язанимиодназодною.Неважливо,щоїхпов’язало:озлобленість,ворожість,розчарування...Вониоб’єдналися—іцебулоголовне...Явідчував,яквіднихвиходитьневидимаенергія,немоввонибулиєдинимцілим.Цебулозахопливо,явідчувавцесамоюсерцевиноюсвоєїістоти.Їхнійбезмовнийсоюзхвилював,тривожив,заворожував,вінбувмайже...прекрасний.Ястоявпередцимилюдьмиабсолютносам.Язаздривїм,меніхотілосябутинаїхньомумісці,злитисязними.Івідмінності,якіподілялинас,здалисяменіраптомгетьнезначущими,другорядними.Вонивсьоголишетакіжлюди,якія.Їмтаксамохотілосяврятуватисвоїзаощадженняізабезпечититили,якменіхотілосявижити.Хібанеоднейтесаменепокоїлонас?

Уменевмозку,якочевидність,якавипаламенінадолю,раптомпролуналисловаІгоряДубровського.Філософськаістина,якуменіслідбулозастосувати,незнаючинапевно,якцезробити.

Впустивсебесвітіншоїлюдини—івонатобівідкриється.

Впустивсебесвітіншоїлюдини...Ми—неіндивідуалісти,якізустрічаютьоднеодногобагнетами,мизвичайнілюди,унасоднаковіпрагнення,однаковінадіїтаоднебажанняжити,причомужитиякомогакраще.Ате,щонасрозділяє,цетак,незначнідеталіупорівняннізтим,щооб’єднує.Аджевсіми—люди...Алеякрозділитизнимиціпочуття,якїмпояснити?..Іякзнайтивсобісилипояснити?

Передмоїмиочимапромайнувобразпідвалу«Спіч-майстер»,іязновувідчувволодіннясобою,володінняаудиторією.Такявіднайшовресурси.Язнав:якщоризикну,тозможуступитикрокназустрічцимлюдям,висловитиїмусе,відкритисвоюдушу...

Трибунапередімноюздаласяменібар’єром,перешкодою,втіленнямтого,щонасрозділяє.Япростягнувруку,знявмікрофонзпідставкиіобігнувтрибуну,залишившинанійсвоїзаписи.Яйшовдопубліки,абсолютнобеззбройний,увсійсвоїйуразливості.Ішовповільно,меневелобажанняоб’єднатисяізцимилюдьми.Менібулострашно,алестрахпотрохувідступав,поступаючисьмісцемпочуттюглибокоїдовіри,якенаро‐джувалосявмені.

Парадоксально,алеменінехотілосяприховуватисвоюнезахищеність,навпаки,япрагнув,щобвониїїрозгледіли.Дляменевонабулагарантієющиростітапрозоростінамірів.Підкоряючисьінстинкту,ярозв’язавкраваткуівідкинувїївбік.Тежсамеяпроробивзпіджаком,ізім’ятатканиназшурхотомсповзланапідлогу.

Япідійшовдокраюсцени,іменісталидобревиднісерйозніобличчятих,хтосидівупершихрядах.Адаліобличчявтрачаличіткість,перетворюючисьнакольоровіплями,якнакартинахімпресіоністів.Алевповислійнапруженостітишіявідчував,щовсіпоглядизверненінамене.

Сталоясно,щоговоритизаготовленийтекстнеможна:заразвіннегодився.Отже,требапокладатисянаслова,якіспадутьсамі.ЯктамсказавЕтьєн:«Говори,щодумаєш,щонасерці».

Яоглянувзал.Сум’яттялюдей,їхнєневдоволеннябулибуквальновідчутні.Ісерцемоєлуноювідгукнулосянаїхнютривогу.

Губизновувідчулиметалмікрофона.

—Язнаю,щовизаразвідчуваєте.

Мійголосрозірвавтишуізазвучавувеличезномупросторізализнесподіваноюсилою...

—Явідчуваювашутривогу,вашенезгоду.Вивклалигрошівакціїнашоїкомпанії.Моївикриттявпресіпризвелидотого,щокурсакційупав,івинаменеображені,вирозсерджені.Видивитесянаменеяк...нанегідника,зрадникаівзагалісволоту...

Узалінізвуку.

Відпотужнихпрожекторівуменепалалообличчя.

—Навашомумісціядумавбитаксамо.

Залзавмерунапруженій,наелектризованоїтиші.

—Вашінадіїнаприбутокзруйнувалися.Вирозраховувалинацігроші—хтоякназасібполіпшитижиття,хтоякнаможливістьщоськупити,хтоякназабезпеченнянафорс-мажорабоякнакапітал,якийвизалишитедітям.Хочбиякимибуливашіклопоти,ярозуміюїхіставлюсядонихізповагою.Напевно,видумаєте,щояпередавінформаціюпресічерезособистуненавистьдоМаркаДункера,щобйомупомститися?Зоглядунавсе,щоязазнавчерезнього,цемалобсенс.Алепричинагетьінша.Яопублікувавціданізоднієюметою:спровокуватипадіннякурсуакцій...

Почулисяображенівигуки.Явівдалі:

—...Спровокуватипадіннякурсуакцій,щобзібративасусіхіпоговоритизвамитак,якяговорюзараз:очівочі.

Напругадосяглаапогею,іявідчувценаостаннійрепліці,колиспробувавроз’яснитисвоюпозиціюісенссвоїхучинків.

—Вимаєтеправознати—цеправойнародиловашецілкомзрозумілебажанняпобачити,якдокінцямісяцяідокінцярокукурсакційпоповзевгору.Підчасствореннябіржівїїфункціївходивдозвілкомпаніямзбиратигрошізвкладниківнарахунокмайбутньогорозвитку.Ті,хтохотівукластися,неважливо,якоюсумою,надавалидовірукомпаніїтапишалисятим,щоможутьсприятиїїрозвитку.Тимсамимвониприєднувалисядопроекту.Згодомспокусашвидкоїнаживисталаспонукатидеякихвкладниківінвестуватикоштинадедалікоротшітерміни,переводячикапіталзоднієїкомпаніївіншу,щобперехопитиакціїнапідвищеннійотриматимаксимальнийрічнийдохід.Ціспекуляціїдужепоширилися,ібанкивинайшлите,щовониназвалифінансовимінструментом:можливістьзакладатисянабудь-якузмінукурсу,зокремайцілковитепадіння.Ті,хтоставитьназниження,виграють,якщосправивкомпаніїпідутьпогано.Цевсеодно,щоспекулюватинахворобісусіда.Припустімо,уньогорак.Виставитенате,щойогоздоров’язначнопогіршитьсяпротягомпівроку.Черезтримісяціз’явилисяметастази?Чудово!Вивигралидвадцятьвідсотків...Ви,звичайно,подумали,щотутнемаєнічогоспільного,аджемовапролюдину,анепрокомпанію.Тутмийпідходимодоголовного!Відтодіякбіржаперетвориласянаказиноівсізабулипроїїпервіснепризначення,самособоюзабулосяйте,щозаназвамикомпаній,наякіхтосьпоставив,якпідчасгринарулетці,тічиіншісуми,стоятьлюди.Людизплотіікрові,вонивцихкомпаніяхпрацюютьівіддаютьїмчастинусвогожиття.Справавтому,щокурсвашихакційбезпосередньозалежитьвідперспективкороткостроковогоприбутку.Щобакціївиросливціні,компаніякожентриместрпублікуєшикарні,чарівнірезультати.Аджебудь-якаспільнотавсеоднояклюдина:їїздоров’язнаєспадиіполіпшення,іценормально.Будь-якахворобавимагаєвзятитайм-аут,трохиздатипозиції,полежати...Ітаксамокомпаніяпотребуєпереорієнтації,змінитраєкторіїрозвитку,щобпотімзнайтибільшстійкурівновагу.Алеівтому,івіншомуразівіднасвимагаєтьсятерпіння.Якщожякакціонервинехтуєтецієювимогою,компаніятежоминетруднощі,почнебрехативамабоухвалитьрішення,якізавсякуцінупринесутьшвидкийприбуток.Публікуючиінформаціюпрофальшивівакансіїабосвідомозвертаючисьдонеплатоспроможнихклієнтів,МаркДункерусього-на-всьоговиконувавумовигризанечеснимиправилами.Вимогабезперервногозростанняакційпризвеладовеличезноготискунавсіх—відпрезидентадослужбовців.Цейпресингзаважавпрацюватиспокійно

тапродуктивно.Вінпризвівдонеобдуманихучинків,щонепринеслокористінікомпанії,ніспівробітникам,нісуміжникам,які,яснаріч,переклалитягартискунасвоїхспівробітниківісвоїхсуміжників...Дійшлодотого,щоцілкомжиттєздатнікомпаніїзмушенізвільнятиспівробітників,щобзберегтиабозбільшитирентабельність.Відтодіцянебезпеканависаєнадусіманамитаспонукаєнасстатиіндивідуалістами,щопсуєстосункиміжколегами.Урезультатімиживемовстаністресу.Роботапересталабутизадоволенням.Аяпереконаний,щовонанимбутиповинна.

Узалістояламертватиша.Ніщонавітьблизьконенагадувалотівеселіпідбадьорювання,щолетілизмісцьу«Спіч-майстер».Алеябувабсолютнощирий,намагавсядонестидолюдейте,ущосамглибоковірив.Янепретендувавнаістинувостаннійінстанції,простоговорив,щодумаю,іцедаваломенісилипродовжувати.

—Світмисьогоднінепереробимо,друзімої.Хоча...МенізгадалисясловаГанді:«Мисамімусимостатитимизмінами,якиххочемодомогтисявідсвіту».Іцеправильно,томущосвіт—нещоінше,якусіми.Сьогодніпередвамистоїтьвибір.Звичайно,надолюпланетицейвибірневплине.Вінвплиненакількасотеньлюдей,щопрацюютьу«Дункерконсалтинг»,натисячінашихпошукачівта,можливонебезпосередньо,наспівробітниківсуміжнихізнамикомпаній.Скромно,звичайно,алевсе-такибільше,ніжнічого.Простішекажучи,цейвибірформулюєтьсятак:якщовихочете,щобвашіакціїшвидковиросливцінідоколишньогорівняірізкопішливгору,яраджувампереобратитого,хтосьогоднікеруєнашоюфірмою.Якщовиоберетемене,янезможувамцьогообіцяти.Можливонавіть,щокурснаякийсьчасзалишитьсянадуженизькомурівні.Алезатеяможуобіцятизробити«Дункерконсалтинг»гуманнішоюкомпанією.Меніхочеться,щобкоженбувщасливим,прокидаючисьуранцізперспективоюробитите,щодопоможерозкритисяйоготаланту,щобкоженбувнасвоємумісційнасвоїйпосаді.Яхочу,щобнашіменеджеривважалисвоїмзавданнямстворитиумовидляуспішногорозвиткувсіхчленівсвоговідділуідбалипропостійнезростанняпрофесіоналізму.Япереконаний,щозатакогопідходукоженвиявитьсяздатнимнакраще,інезарадитого,щобпереслідуватизовнішніобставини,щоїхнав’язали,авиключночереззадоволенняпочуватисякомпетентним,оволодітипрофесієюі,врешті-решт,перевершитисамогосебе.Розумієте,япереконаний,щопотребаврозвиткузакладенавгенахусіхлюдейізавждипрагнетого,щобсебевиявити.Зрозуміло,якщоїйнезаважаєнасильствоменеджерів,якезмушуєчинитиопір,щобвідстоятисвоюсвободу.Меніхотілосябстворититакуспівдружністьлюдей,дерезультатистанутьплодамизахопленогоставленнядороботи,аненаслідкомпресингу,якийруйнуєірадість,івнутрішнюрівновагу.Менібтакожхотілосядомогтися,щобнашіспівробітникиставилисядосуміжників,клієнтівіпошукачівізтакоюжповагою,якдосамихсебе.Небачу,чимцеможезашкодитирозвитковіфірми.Скорішенавпаки.Адже,якщотягнутиковдрунасебеівестипереговоризметоюпоставитикогосьнаколіна,завждиризикуєш,щотобіпринагідновідплатятьтієюжмонетою.Мивсіживемоусвітіконкуренції,декоженноровитьзробититак,щобпротивникпрограв.Урезультатівпрограшімимоволіопиняютьсявсі.Нішляхомконфлікту,нізадопомогоюсилинічогопутньогонестворити.Повагавикликаєповагу.Довіраспонукаєтого,комуїїнадано,статигіднимїї.Язобов’язуюсьзробитиабсолютнопрозоримивсіметодийрезультатироботифірми.Дезінформаціїбудепокладенокрай.Якщонасспіткаютькороткочасніневдачі,навіщовідвасцеприховувати?Щобвинепродалиакції?Аледлячоговамїхпродавати,якщовисамібралиучастьвукладаннідовгостроковогопроекту?Усімвамнапевнотраплялосясхопитинежитьабогрип,якийднівнавісімукладаввасуліжко.Алехібавиприховувалихворобувіддружиничичоловіказостраху,щовінабовонаваскинуть?Яхочуперевестинашукомпаніюнадовгостроковуперспективурозвитку.Томущо,бачте,ценесолодкімріїутопіста.Япереконаний,щокомпанія,якабазуєтьсяназдоровихцінностях,дужешвидкозіпнетьсяйпочнеприноситиприбуток.Алецейприбутокнетребашукатизодержимістюнаркомана,якомукончепотрібнадоза.Прибуток—природнийрезультатздоровогойгармонійногоуправління.

МеніраптомзгадалисясловаІгоря:

Знаєш,людейнеможназмінити,можнатількипоказатиїмшлях,апотімвикликатигостребажанняйтицимшляхом.

—Вибірзавами.Зрештою,виобираєтенепрезидента,атойтипвнутрішньогозадоволення,якехочетеотримувативкінцевомупідсумку.Водномуразівибудетезадоволені,щошвидкозбільшилизаощадженняізможетепоїхатиувідпустку,купити

соліднішумашинуабовідкластигрошінаспадокдітям.Віншомуразінавасчекаєзадоволеннявідучастівказковійпригоді:поверненняділовимстосункамлюдськогообличчя.Можестатися,щоднявглибинідушівибудетевідчуватигордістьвідтого,щосаміробитетрохикращимтойсвіт,якийзалишитепотімсвоїмдітям.

Япідвівочінатихлюдей,якісиділивзалі.Їхбулодужебагато,алевсівонисталименіблизькі.Явисловивїмусе,щобуловмененасерці,інідочогобулододаватищосьіще.Яневідчувавпотребизавершитисвоюпромовуякимосьпродуманимоборотомізірватиоплески.Тай,суворокажучи,мійвиступнебувпромовоюнапубліку.Япростовисловивте,учомубувглибокопереконаний,поділивсявіроювможливістьіншогомайбутнього.Кількасекундядививсянанихуцілковитійтиші,іцятишаменебільшенелякала.Апотімпішовдосвогосамотногокрісла.Директорисиділизастолом,потупившиочійдивлячисьупідлогу.

Голосуванняйпідрахунокголосівтривалицілувічність.Булавжевосьма,колияставпрезидентом«Дункерконсалтинг».

~54~

ЩоближчеяпідходивдоЕйфелевоївежізапашнимиалеямиЄлисейськихПолів,товищоювонаменіздавалася,нависаючинадімноювсієюсвоєюмасою.Освітленапурпуровимсвітломпризахідногосонця,вонасправлялавеличнеітривожневраження.Напередодніявиконавостаннєзавданняітепербуввільнийвідзобов’язань,данихІгорю.Отже,мизниммоглимирновідсвяткуватиперемогу.Однаквежаякбула,такізалишиласядляменекапканомстароголева.Уменевиникловідчуття,щоязновупотрапивупастку,ужепіслятого,якзумівізнеївислизнути.

ПідійшовшидопідніжжяЗалізноїДами,япідвівголовуйподививсянавершину.Меніодразузапаморочилося,іВежаповільнозахиталася.Поручізнеюябувтакиммаленькимітендітним...Грішник,щостоїтьнавколішкипередгігантськимпредставникомБогаіблагаєпроласку.

Протовпившиськрізьстрійтуристів,япідійшовдопівденноїопориіпредставивсяохоронцевібіляліфта,щоналежитьресторану«ЖульВерн».

—Начиєім’яувасзамовленомісце?—запитаввін,звіряючисьзісписком,якийтримавуруках.

—ЯдопанаІгоряДубровського.

—Прекрасно,ходіть,будьласка,замною,пане,—відповіввін,припинившипроглядатисписок.

Япішовзанимслужбовимиприміщеннямивсерединіопори.Вінпомахаврукоюсвоємуколезі,якийчекавразомізклієнтами.Мипройшлиповзньогойопинилисяпередстаримтіснимліфтомзісклайзаліза.Дверцятаізшумомзачинилися,немовдверітюрми,імипоїхаливгорукрізьсерцеметалевихконструкційопори.

—ПанаДубровськогощенемає.Виприйшлипершим.

Ліфтпідіймавсядедалівище,доневидимихзірок,залишившидалековнизумісто,якерозляглосяпіднами.

Наверхньомуповерсівменетьохнулосерце:явпізнавзнайомийканал,якимпростягавсяпучоктовстихелектричнихкабелів.Долонівідразуспітніли.Охоронецьпровівменедометрдотеля,ітойприйнявменевишукановвічливо.МипройшличерезресторандонашогозІгоремстолика,огородженогосклянимбордюром,іметрдотельзапропонувавменіаперитив,щобзвеселитиочікування.ЯзамовивPerrier.

Уресторанібулозатишно.Сувореоздобленнявчорно-білійгаміівечірнєсвітло,щопронизуєгоризонтальнимипроменямикоженкуточок,створюваливраженняповітряноїлегкості.Деякістоликибуливжезайняті,ідоменедолиналиуривкирозмовчужоюмовою.

Роззирнувшисьнавколо,янезмігстриматитремтіння.Металевібалкибулименідужедобрезнайомі.Вонинахабносміялисянадімною,нагадуючипромійрозпачіколишністраждання.Відзапаморочливогопростору,якийрозгортавсявнизу,перехоплювалоподих:здавалося,щотивисишухмарах.Зрештою,повернутисянамісце,депереживдушевнутравму,—справадобра.Яприйшовсюдинестертизпам’ятіминуле,аодягнутийоговновуісторію.Іпотрібнобулозановоперезнятистарукіноплівку,наякійподіїнетещобстерлися,алевкрилисяпилом.

Якийжедовгийшляхпройденозтогодня...Скількитруднощівітривогпережито...Скількиразівокрилюваланадія,скількибулоривківуперед...Звичайно,нія,ніоточеннянезмінилися.Язалишивсятаким,якимбув,тайякінакше?Алевменевиникловідчуття,щоязвільнивсявідланцюгів,якітрималимене,нібичовеннаберезі.Япереконався,щобільшістьсвоїхстрахівястворювавсам.Дійсністьчасомнабираєвиглядужахливогодракона,якийвідразужзникає,вартолишесміливоглянутийомувочі.ЗавдякиІгорюяприручивусіхсвоїхдраконів,ітепержиттямоєнаселенеянголами.

Ігор...ІгорДубровський.ІвДюбрей.Тепер,колинашдоговірутративсилу,чинавсі

потаємнікуточкийогожиттяпролилосясвітло?Чизрозумівя,щоїмрухало,чині?Ікимятеперйоговважаю?Усещеколишнімпсихіатром,тежнаполовинухворим?

Часминав,аІгорнез’являвся.Рестораншвидконаповнювавсявідвідувачами,інавколостоликівзакрутилисявнімомувальсіофіціанти,аметрдотельісомельєкерувалицієюплавноюхореографією.Язамовивщесклянку.Цьогоразу—бурбону.Яніколинепивбурбон,алезаразменіраптомстрашеннозакортіло.

Сонцесіло,інебопорожевіло.Теплерожевесвітлорозлилосявсюди,несучиізсобоюякісьнеймовірніспокійіясність.Намененечекалижоднісправи,менінізкимнетребабулорозмовляти.Япростосидівінасолоджувавсякожноюмиттю.Часнібизупинився,блаженнорозтягуючись.

Явзявсвоюсклянкуіпочавповільнокрутитиїївпальцях.Ікубикильодузакружляливтанці,тихенькоподзенькуючиобтонкістінкиледвечутнимкришталевимдзвоном.

Ігорнеприйде.Язнавцевглибинідуші,смутновідчував.

Ядовгодививсявнебо,івсемоєєство,здавалося,розчинилосявйогокрасі.Ковтокалкоголюобволікавгорлоніжнимароматомізігрівавтіло,ваблячийоговитягнутисязручніше.

НаПарижспустивсявечір,імістозасвітилосявогнями,створюючитут,нагорі,абсолютночаклунськуатмосферу.

Яповечерявсам,іменезабиралавдалинуніжністьпаризькоговечораізаколисувалитягучіакордифортепіано.Ананебімирносяялизірки.

~55~

Чоловікзручновлаштувавсявальтанці,поставившипоручсебечашкузароматноюкавою,діставізпачкисигаретуйзатиснувїївзубах.Чиркнувсірником,алесірникзламався,івіннедбалокинувуламкиназемлю.Другийзагорівсявідразу,чоловікзапаливсигаретуівипустивпершийзасьогоднішнійденьдимок.

Цебувнайкращийчасдня.Маленькийкуточокживоїприродипередбудинкоміщеспав,іквітиледвепомітнопахлиросою.Крапліроси,начекрихітніперлини,щевиднілисяназадубілихзіснупелюстках.Сонцеледьпочалосходитищеблідимвранішнімнебом.Деньобіцявбутиспекотним.

Чоловікрозгорнувгазету«Прованс»іпереглянувзаголовкинапершійшпальті.Ніякихособливихновиннаприкінцісерпнянеспостерігалося.ЩеодналісовапожежапоблизуМарселя,швидколіквідованапіслятого,якусправубулипущенілітаки.Певнаріч—якийсьпіроманаботелепні-туристи,яківлаштувалипікнікусуперечзабороні.Підвищилосячисловідвідувачівлітньогофестивалю,підчаспроведенняякоговиручканіколинепокривалавитрат.Нуось,зновумимусимооплачуватиконцертипарижанзісвоїхмісцевихподатків.

Вінвідпивкавиіперегорнувгазету,щобглянутинаостаннюсторінку.

Йомувочікинуласясвітлина,підякоюжирнимшрифтомбулонабрано:«Двадцятирічногоюнакабулообранопрезидентомоднієїзнайбільшихкомпанійізпрацевлаштування».

Сигаретавипалавньогозрота.

—Оцетакої!Жозетто!Ходиподивися!

Немісцеприкрашаєлюдину.Алевононевблаганнозмінюєставленнядовасіншихлюдей.Мояпоявавофісінаступногодняпісляобранняпереполохалавсіх.Ухолізібравсяцілийнатовп.Мабуть,колегибулинастількиприголомшенітакимперебігомподій,щонеповірилийвирішилипересвідчитисясамі.Коженвітавсяпо-своєму,алевсіякодинзверталисядоменеякосьнезвично.Відчувалося,тутнеобійшлосябезособистоїзацікавленості,чогобмені,звичайно,дуженехотілося.Одніявнобулиобережними,інші,навпаки,поспішаливстановититіснішістосунки,сподіваючисьраночипізноотриматиізцьогоякий-небудьзиск.Томабільшестаравсяпідлабузнюватися,щоажніякмененездивувало.ЛишеАлісаповодиласяякзазвичай,і,схоже,їїрадістьбулащирою.

Янезволікаючипіднявсядосвогокабінету.Неминулойп’ятнадцятихвилин,яктамз’явивсяМаркДункер.

—Немачогоходитиколами,—заявиввінзпорога,навітьнепривітавшись.—Усеодновименезвільните,тожкращезробитицещиройодразу.Підпишіть,щобшвидшеізцимвладнати!

Іпростягнувменіпапірнабланкунашоїкомпанії.Япрочитав,неберучийогозрук.Тобувуженадрукованийлистщодотого,щодолюпанаДункеравирішеноійогозвільненозпосади,якувінобіймав.Натомумісці,демавбутипідпис,віннаписав:«АланГрінмор,генеральнийдиректор».

Отужелюдина!Настількизвикусімакомандувати,щонавітьпитаннявласногозвільненняузявусвоїруки.Явзяваркуші,першніжвикинутиувідро,порвав.Вінзачудованодививсянамене.

—Ядовгодумавпроце,—сказавя,—івирішив,щобудутількипрезидентом,апосадугенеральногодиректорапередаміншійлюдині,щобнеобійматиобидвіпосадисамому.Пропонуюцейпоствам.Визнаменитікультомефективності,пристрастюдорезультатів.Миобернемоціякостінакористьблагороднійметі.Відтепервашіфункції,якщови,звичайно,пристанетенацюпропозицію,будутьполягативтому,щобзробитинашукомпаніюорієнтованоюналюдей.Усівідділимаютьпрацюватинадзвичайноякісно,урежиміабсолютноїповагидоклієнтів,працівниківісуміжників.Яквивжезнаєте,япоставивнате,щощасливілюдибудутьпрацюватибільшефективно,асуміжники,якщознимиповодитисяякізпартнерами,намагатимутьсябутинависотінаданої

довіри.Щожстосуєтьсянашихклієнтів,товонигіднооцінятьусе,щомиїмзапропонуємо.

—Цедовгонепротягне.Вижбачили:акціївпалищенаодинадцятьвідсотків!

—Нічогострашного.Простощеодинвеликийакціонерпродавсвоючастку.Теперкомпаніяскладаєтьсятількиздрібнихвласників,іцезмушуєнаспереглянутисвійпідхіддонеї.Тискузбокувеликихінвесторів,якідиктувалисвоїзакони,покладенокрай!Тепермивсіякоднасім’я...

—Висамісебепідставили,щобвасз’їлизтельбухами.Яйпіврокунедамдотогодня,колиякий-небудьконкурентупикувампублічнооголоситьпрототальнийрозпродажакцій.Такожнедаміп’ятнадцятиднівдомоменту,колиз’явитьсяякийсьмажоритарнийакціонерівасвідправлятьувідставку.

—Тотальнийрозпродажакційнічимнезагрожує.Затотальногорозпродажузазвичайпрагнутьперекупитиакціївчастиниакціонерівзацінами,вищими,ніжнабіржі.Аленагадую:вониголосувализаменевжепіслятого,якяпопередив,щоакціїбудутьнабиратиобертівзначноповільніше,ніжзавашогоправління.Отже,вониприєдналисядопроекту,відмовившисьвіднадіїнаприбутокукороткітерміни.Ставлюнате,щовонидоговорунепорушатьінепіддадутьсяназаманливийспівсирен.

—Випростонехочетебачитинайпростішихречей.Вониневтримаються.Колийдетьсяпрогроші,людинаслабка.

—Витакінезрозуміли,щоситуаціязмінилася.Вашіакціонериплюватихотілинадолюкомпанії.Їмпотрібенбувтількиприбуток—осьівсямотивація.Томувийсталирабомрентабельностіїхніхукладень.Усі,хтозалишивсязімною,тепероб’єдналисянавколосправжньогопроектукомпаніїнаосновіфілософіїцінностей.Їмнемаєніякогосенсувідмовлятисявідцихцінностей.Вонизалишаться.

Дункердививсянаменегетьрозгублений.Ярозгорнувтеку,якалежаланастолі,діставзвідтиаркушіпростягнувйому.

—Ось,візьміть,цевашновийконтракт.Тримачконтрактутойсамий,ізтієюлишерізницею,щотепервинепрезидентігенеральнийдиректор,атількигенеральнийдиректор.

Кількасекундвінізвеликимподивомменероздивлявся.Потімуйогоочахпромайнулахитраіскорка.Віндіставізкишеніручку,обіперсянастіліпідписавконтракт.

—Гаразд,язгоден.

Цієїмитізадзвонивтелефон.

—Так,Ванессо?

—Умененадротіжурналіст.З’єднативас?

—Так,будьласка.

Дункеркивнувменітавийшов.

—ПанеГрінмор?

—Слухаювас.

—ЕманюельВальгадозBFMTV.Яхотівбизапроситиваснапередачу,якайдеувівторокуранці.Булобчудово,якбивиподілилисязглядачамизакуліснимбокомвашоїперемогинавиборах.Яквамудалосязахопитивладу?

—Янерозцінююцюподіюякзахоплення...

—Самеценасіцікавить.Зйомкупризначенонапонеділок,начотирнадцяту.Чизможетеприйти?

—Е...тількиосьщо...Тампередбачаєтьсяякасьпубліка?

—Щонайбільшелюдейзодвадцять.

—Аяможузапроситищекількохлюдей?Яобіцяв...

—Безпроблем!

***

МаркДункервийшовізкабінетуАланаГрінморазхитроюпосмішкоюнавустах.Юнийпройдисвітрветьсядовлади,алевньогокишкатонкавпоратисясамотужки.Осьчомувінпокликавйого,Дункера,намісцегенеральногодиректора.Самвіннездатнийкеруватипідприємствоміпрекрасноцезнає...

Перестрибуючичерездвісходинкийпотираючируки,колишнійпрезидентминувдвамаршісходів,щоведутьнаповерх,дерозташовувавсяйогокабінет.Ужезцимхлопчиськом,якийнеспромігсянавітьпідстрахуватися,вінупораєтьсявмить.Ухлопцянемаєнінайменшогоуявленняпровладу.Зрештою,нічогожнезмінилося.Ікомандуватибудевін,МаркДункер,генеральнийдиректор.Апрезидентбудеслухнянойтизаним.Наприкінцірокувіннадастьзвіт,і,колизагальнізборизрозуміють,щоцевінзробивусюроботу,вінзажадає,щобйогопереобраливідкритимголосуванням...

Вінпідійшовдодверейсвогокабінету,іобличчяйогораптомзморщилось,апотімналилосякров’ю:йогораптововразилаоднадумка.Йогопарашут...йогозолотийпарашутутримільйониєвро,заготовленийнавипадоккраху...Осьучомуріч!!!

ОсьчомуГрінморпопросивйогозалишитися!!!Авін...підписавконтракт...

МаркДункерувійшовдокабінету,навітьнепомітившиЕндрю.Словавиліталисамісобою,віннездававсобісправ,щоговорить:

—Схоже,хлопчиськодвічіменеобдурив!

Секретарзвівброву:

—Прошупана,яквисказали?

~56~

ЯпішовзофісаранішеірушивдоІгоряДубровського.Вінмуситьменівсепояснити.Сховатися,яквінучинивучора,булонайпростішим.

Штатнийшофер,якогопрезидентмавзапосадою,ужечекав,щобменевідвезти.Аменібулосмішнойдивно.Ярозваливсянам’якійшкірізадньогосидіння,анавколонас,навулиціРіволі,усіводіїсиділи,нервововчепившисьукермо.Яраптомвідчувсебеважливоюперсоноюіздивувався,піймавшисебенатому,щостежузапоглядамиводіїв,колимизупинилисянасвітлофорі.Щояхотівпобачити?Ушанування?Можливо...Захоплення?Сказатипоправді,намененіхтонезвертавуваги.Усібулистурбованітим,щобпроскочитизодногорядувінший,обігнавшиприцьомусусіда.Черезгабаритинашоїмашинимивційгріпотрапляливрозрядневдах,інасусіобганяли...

Цікаво,нащоясподівався?Чиясамзахоплювавсяколи-небудьтим,укогобувособистийшофер?Тані,звичайно...Щеоднаілюзія.Шукативизнаннятакимспособом—марнасправа.Якимчиномзахопленняіншихможекомпенсуватибраксамоповаги?Те,щоприходитьззовні,невзмозізалікуватиранинашоговнутрішнього«я»...Іменіраптомстрашеннозахотілосяповернутисядозавдання,якедавменіколисьІгор:щовечоравідзначатитривчинки,якимиямігбипишатися.Яприпинивцеробити,коливиявив,щоІгор—нетой,закогосебевидає,іколипочаласятанеможливакруговертьтривожнихподій,яказмусиламобілізувативсюмоюенергію.

КількомахвилинамипізнішемизастряглиувеличезномукоркунамайданіЗгоди,іяпошкодував,щосиджуневметро:ябхвилинзадвадцятьдіставсядомісцябезжоднихпроблем!

Нарештімидоїхали,інашгроміздкийседанзупинивсябілячорноїогорожіпалацу.Небозатяглогустимихмарами,ізпарковоївулиціповіялодеревноювологою.Зануренийусіруімлузамокбувсхожийнакорабель-привид.

Явпізнавдворецького,якийвідчинивменіі,несказавшиніслова,провівувеликувітальню.Негодазатяглакімнатусумнимсерпанком.Усуперечзвичномупорядкувбудинкусвітилося.

Катрінсиділанадивані,скинувшинапідлогутуфлійпоклавшиногинаподушку.

—Добридень.

Вонапідвеланаменеочі,аленічогонесказала,тількикивнулаголовою.Яобвівочимакімнату.Катрінбуласама.Унапівтемрявізакритефортепіаноздавалосячорноюмармуровоюплитою.Крізьвідчиненевсадвікнояпомітив,яклистямдеревзабарабанилипершікраплідощу.

—АдеІгор?

Жінкавідповіланевідразу,відвівшиочі.

—А...Тидізнавсяйогосправжнєім’я...

—Так.

Вонапомовчала.

—Алане...

—Так.

Воназітхнула.

—Алане...ямушутобісказати...

—Що?

НарештіКатрінзібраласяздухом,іявідчув,яквонавсястиснулася.

—Ігорпомер.

—Помер?..

—Так.Учоравранці,відсерцевогонападу.Служникинічогонезмоглизробити,ашвидкаприїхалазанадтопізно.

Ігорпомер...Яповіритинеміг.Немислимо,незбагненно...Тепермоїпочуттядоньоговирівнялисяіпом’якшилися,алезалітояйогосторазівненавидів,сторазівнимзахоплювавсяісторазівйогобоявся.Ітакижцевінзвільнивменевіднашийникабоязкостітазробивізменелюдину,здатнужитиповнимжиттям.Помер...Яраптомумитьзрозумів,скількомаречамияйомузобов’язанийі...наскількибувневдячний.Ітеперуженіколинезможуйомувіддячити.

Смутокохопивмене,проникаючивусікуточкимогоєства.Навалилисятяжкістьівтома.Старийлевпокинувцейсвіт.

Раптовомозокпронизаладумка:щож,тепервідповідінавсімоїзапитаннязникнутьразомізним?

—Катрін,можуяваспрощосьзапитати?

—Алане,я...

—Процес.ПроцесФрансуаЛіттрека.БувІгорвиннийчині?

—Ні.Тутйомунебуловчомусобідорікнути.

—Алетодінавіщовінгіпнотизувавсуддів?Аджецебулотак?

Катрінсумнопосміхнулася.

—Якбийбуло,ябнездивувалася.Отже,вінуважавзакращевпливатинасуддів,аневиправдовуватисяпередними...Абопростозрозумів,щонезможедовестисвоюневинність.Дотогожвінмайженезустрічавсязтимхлопцем,заякимневсипущостежили.Іякщотойнаклавнасеберуки,Ігорбувнідочого.

—Ая?АдженашазустрічнаЕйфелевійвежінебулавипадковою?

Вонаподивиласянаменезтеплотою.

—Ні,небула.

—Аджевінспеціальнозаманивменедосвоїхволодінь?

Катрінмовчкикивнула.

Уменепересохловроті.Вонайогоспільниця,вонабулавкурсівсіхйогозадумівідозволилайому...

—Катрін,вижзнаєте,навіщойомузнадобиласяОдрі?

Вонавідвернуласядовікнаізадумливозаговорила,стежачиочимазаструменямидощу,якийізшумомпадавнасад.

—Ігорзнавпроте,якіблизькістосункиваспов’язували,ірозповівОдріпросвоїпланищодотебе.Вінпереконавїїнібитовипадковозалишитивтебестаттюпросамогубствайпіти.

—ТакцевінумовивОдріменекинути?!

Ябуввражений.Яквінмігучинититакмерзотно?

—Вонадовгонепіддаваласянавмовляння,алеІгорумівпереконувати.Віндовів,щоцеутвоїхінтересах,іобговоривізнеючас,протягомякоговоназникнезтвогожиття.Ядужешкодувала,щоОдрівступилавгру:вонадляцьогозанадтоціліснанатура.

—Аколияодногоразупобачив,яквонавиходила...

—Вонаприйшла,щобпослатийогодобісаісказати,щобільшенеможеіщовсеце—цілковитанісенітниця.Ігорвиторгувавіщетрохичасу.Алане...

Цяісторіяроздратуваламене.Явідчував,якуменіздіймаєтьсяглухийгнів.

—Алеяквінміг...

—Алане...

—Алежцепідло—гратилюдськимипочуттями!

—Алане...

—Аякбивоназацейчасзустрілакогосьіншого?

—Алане...

—Аджецеозначаєвзятинасебевеличезнийризик...

Катрінвикрикнула,щобяїїпочув:

—Ігорбувтвоїмбатьком,Алане!

Їїголосгучноюлуноюрозлетівсявітальнеюіназавждивкарбувавсявміймозок.Навколозапалатиша.Розуммійперевернувсяпіднатискомбезладнихдумокіпочуттів.

Катрінзастигланамісці,тежрозгублена,незводячизменеочей.

—Батьком...

Язатнувся,невзмозівимовитинічогозрозумілого.

—Янезнаю,говорилатобімамачині,—лагіднопродовжувалаКатрін,—алелюдина,якавідвезлавасвАмерику,небулатвоїмбатьком...

—Тані...Язнав...Знав...

—ЗабагатороківдознайомствазтобоюІгорпогодивсянадатипритулокдочціхвороїслужниці.Вонабуламатір’ю-одиначкою,інатіп’ятнадцятьднів,щовонапровелавлікарні,дівчинкунебулозкимзалишити.Дівчинцібулоприблизностількижроків,скількийтобі.Відважна,сповненажиття,кумеднадитина...Малá—авжеособистість,тащейяка!Ігорбувпідкорений.Він,якийніколинецікавивсядітьми,проводивізнеювсідні.Вонасталадляньогосправжнімвідкриттям,безціннимжиттєвимдосвідом.Колимативиписаласязлікарнійзабраладитину,Ігорнаполігнатому,щобідаліпронеїпіклуватися.Вінграврольхрещеногобатька,покровителяіпродовжувавпіклуватисяпродівчинку,коливонавирослаіособливоколиїїматипереїхала.Появавйогожиттімаленькоїдитинипослужилапусковиммеханізмом:Ігорраптомзгадав,щосаммавстатибатькоміщойогодитина,швидшезавсе,нічогопроньогонезнає.Йогопочавмучитисором.Булонестерпноусвідомлювати,щойогоєдинадитинаживедесьдалековіднього.Івінкинувсятеберозшукувати,підключившивсідоступнійомузасоби,влаштувавшисправжнювеликомасштабнуоперацію.Алезтакимсамимуспіхомможнабулошукатиголкувсіні...Нате,щобзнайтитвоїсліди,пішлопонадп’ятнадцятьроків.Ітребажбуло,щобвипадокпривівтебепростодоньогоіти,самтогонезнаючи,оселивсязовсімпоруч...

—Випадок...

—Апотімвіндовгозволікав,тижнямивичікувавнапотрібниймомент...Напевно,тутбулисоромібоязкість...Присвятившистількичасупошукаміопинившисьраптомпоручізтобою,вінзлякався—йомубракуваломужностіпоглянутитобівочі.Вінбоявся,щотийоговідштовхнеш,щотинепробачиш...Аджевінкинуввасізматір’ющедотвогонародження.Уякийсьмоментянавітьвирішила,щовінзовсімдотебененаблизиться,щовіностаточновідмовивсявідцієїдумки.Потімвінналагодивстеженнязатобою—тебевелипостійно.Вінвечорамибезперервночитавзвітиізнавпротебевсе:усітвоїпочуття,страхиірозчарування.

АлеВладінемігходитизатобоюповсякчас:раночипізнотибйоговикрив.Ітодівінпопросивдолучитисясвоюопіканку.Вонапогодилася.АлеІгор,зайогоздатностівсеконтролювати,немігпередбачити,щоізцьоговийде.Дівчина,походившизатобоюіпоспостерігавши,пристрасновтебезакохаласяйвідмовиласяскладатирапорти...

—Некажітьмені,що...

—Так...

—Одрі?

Катрінмовчкинаменеподивиласяйкивнула.

Одрі...ОГосподи...ОпіканкоюІгорябулаОдрі!

—Осьтодівінізважився...прибратитебедорук.Ядумаю,дляньогоцебувспосібпозбутисяпочуттяпровини.Адженевінвиростивтебе.Дотогожтребабуловиправитиситуацію,щовийшлаз-підконтролю...Вінрозшукувавтебеп’ятнадцятьроків,ітієїмиті,коливінужебувготовийз’явитисяутвоємужитті,тираптомдушеюітіломкинувсявобіймидівчини.Можливо,вінпідсвідомохотівіщеякийсьчасзберігатитебедлясебе...Щостосуєтьсямене,тоянедужепідтримувалайогоідеюстатитвоїмпокровителем.Намоюдумку,цемоглосильноускладнитивашістосунки,колитинарештіуседізнаєшся.Алевінневзявцьогодоувагиівчинивпо-своєму.Якзавжди...

—Акимвибулидлянього?Ячастоставивсобіцезапитання...

—Можнасказати,колега,якасталаподругою.Ятежбулапсихіатром,ізатихчасів,коливініщенеприхованопрактикував,багаточулапройоговідважніподвиги.Тодіязнимзв’язаласяіпопросиладозволусупроводжуватийогозарадиобмінудосвідом.Вінодразупогодився:йомубулоприємно,щохтосьзацікавивсянимсамимійогометодом.Требавизнати,щотвійбатько,Алане,бувгенієм,хочайогометодибулидосить...специфічними.

—Алевизгодні,щоцебезумство—штовхативласногосинанасамогубствотількизарадитого,щобматипривідпотімпідставитийомуплече?Ямігнеприйти,мігскористатисяіншимспособом...

—Неміг.Затобоюретельностежили...

Щосьувсійційісторіїмененепокоїлойглибокозачіпало,алещо—явизначитинеміг.

Раптомодинспогадпромайнувуменевмозку.

—Катрін...тогодня,колимивпершезустрілися,ябув...ужахливомустані.

—Знаю.

—АлеІгормене...спонукавстрибнути.Присягаюся.Вінтакісказав:«Давай,кидайся—чогостоїш?»

Катрінсумнопосміхнулася.

—Ах,це...УцьомувесьІгор!Віндужедобретебевивчив,знавусепротвоюособистістьічудоворозумів,щодатитобінаказстрибнути—цекращийзасібуберегтитебевідстрибка.

—Ну...аякбивінпомилився?Аджеризикбуввеличезний...

—Бачиш,дотакоїлюдини,яквін,намніколинавітьненаблизитися.Вінусежиттяйшовнаризик.Алетвійбатькознавлюдейкраще,ніжвонисамісебезнали.Уньогобулаприголомшливаінтуїція.Вінзавждибезпомилкововідчував,щопотрібносказативпотрібниймомент.Ініколинепомилявся.

Дощущух.Садосяявсясвітлом,відбитимумокромусвіжомулисті.Ізвідчиненихвікондолітаввітерець.

Мищедовгоговорилипромогобатька.НасамкінецьяподякувавКатрінзадовіру.Вона

назваламеніденьпохорон.Требавзятивідпустку.Ужебілядверейвітальні,виходячи,язатримавсяйобернувся.

—Ігорзнав...промоєобрання?

Катрінпідвеланаменеочійкивнула.

Менемучилооднезапитання,алеясоромивсяйогопоставити.

—Авін...пишавсямною?

Воназновувідвернуласядовікна,помовчалаіглуховідповіла:

—Тоговечораязайшладоньогопотому,якменетелефономсповістивпроцеВладі.Самвінневстигавприїхати.Колияувійшла,Ігорсидівзафортепіано.Віннеобернувсядомене,алеприпинивграти,щобменевислухати:вінзрозумів,чомуяприйшла.Яповідомилайомупротвоюперемогу,алевінсприйнявзвісткумовчки,навітьнеповорухнувся.Ятрохипочекалайпідійшладонього.

Катрінпомовчалайдодала:

—Уньоговочахстоялисльози.

~57~

Євжиттіперіоди,насиченіподіямиіпочуттями,іїхнеможливоніпояснити,ніназватиточнимсловом.МоязустрічзОдрівписаласясамевтакийперіод,ібезтогонапружений.Якещастябулозновуїїзнайтиізакритинарештідужкинашоїболючоїрозлуки.Ямовнанебілітав,дізнавшись,щовесьцейчасвонакохаламене.Ябувщасливий,враженийтим,щозновубачуїї,чуюїїголос,можудонеїдоторкнутися,обійняти...Мизаприсяглисяніколибільшенерозлучатися,щобнесталося.Звичайно,миобидвабагатоговорилипроІгоря,іобидваплакали.Вонарозповілапросвоєдитинствопоручізним,ая—пронедовгі,алетіснівзаємини,якізв’язалинас.Миобидвазановопережиливсімоїтривоги,усівипробування,якимвінменепіддавав,івсінадзвичайніпригоди,щопородилацяісторія.

ІгоряпоховалинакладовищіСен-Женев’єв-де-Буа,відспівуваннявідбулосявсоборіСвятогоОлександраНевського.

Більшістьприсутніхнапохоронахбулиоднезоднимнезнайомі,винятокстановилагрупаслуг.Ніхтонерозмовляв,людипростопрогулювалисятінистимиалеямикладовищавочікуванніприбуттятіла.Жінкибуливпереважнійбільшості,причомубагатохтозних—дужекрасиві—прийшливяскравихсукнях,аневжалобі.

Потімпринеслитруну,івсіінстинктивноскупчилисянавколонеї.Трунунесличетверочоловіківучорному.ЗанимийшовВладі,ведучинаповідкунавдивовижуспокійногоСталіна.

Мирушилидовгоюмовчазноювервечкоюзеленимипросторамицьогопрекрасногоіхвильногомісця.Надбезмежнимспокоємсвітилояскравесонце,шелестілиберези,смолкопахлиялини,дояскраво-синьогонебастриміливузлуватігілкисосен.Біляповоротуалеїменіраптомстислосясерце.Переднамистоялофортепіано.Заклавіатуроюсидівнезнайомиймолодикзіслов’янськимирисамиобличчяівеликимивологимиблакитнимиочима.Вінзаграв,ікришталевізвукирозсипалисявтиші.Натовпзастиг,умитьзахопленийпочуттям.Одріпритулиласядомене.Мелодіялилася,чергуючисьізневтішнимиакордами,ібулавонатакоїкраси,щорозбиваладушевнубронюнайсильніших,торкаласяїхніхсердецьівелазасобоювтікраї,депануваласкорботнавідчуженість.

Цюмелодіюявпізнавбисередтисячінших...МогобатькавостаннюпутьпроводжавРахманінов.Навітьунайбайдужішихнаочінавернулисясльози.

~58~

Минулимісяці.Мипереїхаливпалацзимовогоранку,колиснігукривсадщільнимплащеміпластівцямилігнадовгихвеличнихгілкахстарогокедра.Ухолодномуповітрівідчуваласягірськасвіжість.

Менебентежиласамадумкажитивтакомупросторомуізручномубудинку.Першоготижнямищоночіспалинановомумісційобідалитоувеликійвітальні,товбібліотеці,товчудовійїдальні.Мибулиякдвоєдітейупалаці,набитомуіграшками.Усіповсякденнітурботизникли,занасїхвиконувалаприслуга.

Докінцядругоготижняминарештівизначилисвійпростір,івнасз’явилисяпершізвичкинановомумісці.Нашежиттяпоступовозосередиласяудвохкімнатах,арешта,цілкомприродно,лишилисяпорожніми.

МибагаторазівзапрошувалидосебедрузівОдрі,алещосьнеклеїлося.Хочавнашійповедінцінічогонезмінилося—уцьомумісці,якеіменесамогодовговибивалозколії,вонипочувалисянівсихнівтих.Вонидивилисянанасінакше,ізнашихрозмовзниклибезпосередністьітеплота.Стосункиохляли,сталихолоднимийвідстороненими.Вонизнали,щомибагаті,ібезсоромнопросилипрофінансовудопомогу,уякійминевмілиїмвідмовити.Скінчилосятим,щозрозрядудрузівмиперейшливрозрядбанкірів...Аінші,навпаки,усілякодомагалисянашоїдружби,алемивідчували:насампереднимирухаєбажанняпохвалитисяде-небудь,щовонивнасбувають.Багатствопритягуєдосебекар’єристівіхвальків.Поступовоминавчилисянезвертатинацеуваги,апотімізовсімсталивідлюдниками.

Повсюдністьслужокдужескоросталавідчуватисянамияквтручаннявприватнежиття.Вонимоглиз’явитисяраптово,заважаючинампо-справжньомурозслабитися,зазіхаючинанашублизькість.Увласномубудинкумипочувалисячужинцями.

Задва-тримісяцімивтратилизначнучастинурадостіжиттяісвоєїмайжедитячоїбезпосередності.Ситуаціявиходилаз-підконтролю,мибулиабсолютнобезпорадні.Мизрозуміли,щозазналипоразки,іцепідштовхнулонасдодій.Яспробувавзрозумітисенстого,щознамивідбувалося,оскількибувтеперпереконаний,щонічогонасвітіневідбуваєтьсявипадково,простотак.Випадок...Яподививсянаситуаціюзбокуйзапитавсебе,ізчогобцераптомнаменезвалиласявсяцярозкіш.Може,життяменевідчогосьзастерігає,хоче,щобяпереглянувсвоїідеали?Може,ядозволивзаманитисебевпастку,переплутавшипотребувсаморозвиткузбанальнимпідйомомсоціальнимищаблями?Аджесправжнійрозвитокмаєвідбуватисявсередині...Тищасливий,колизмінюєшсясам,анеколищосьзмінюєтьсянавколо.

Післятакогорятівноговідкриттямиухвалилирішенняпозбутисяобтяжливоговантажу.Мипродалипалацірозділилигрошіміжслугами:вонивсежиттячеснопрацюваливмогобатька.МатиОдрі,якарокомранішевийшланапенсію,тежотрималасвоючастку.Владі,якийузявнасебеклопітпроСталіна,ставдотогожвласником«мерседеса»,ізякимминезналищоробити.Розкішнімашинивикликаютьзаздрістьпосередностей,презирствоінтелектуалівіжальтих,хтозберігживудушу.Загалом,нічогохорошого.Яподарувавресторан«ЖульВерн»мережіблагодійнихїдалень.Буловеселоуявляти,якколи-небудьпаризькібідакипіднімутьсянаЕйфелевувежу,щобпомилуватисяпрекраснимкраєвидоміполасуватисмачненьким.

ПотіммизОдрі,схрестившипальцінащастя,зателефонувалипаніБланшар.Іпідстрибнуливідрадості,коливонасказала,щонікомунездаламоюквартиру,побоюючись,щосусідивиявлятьсяшумними.

Одноїчудовоїквітневоїнеділімизновуступилинапорігжитла—тогосамого,якебулонампотрібнедлящастя.Ледверозібравшивалізи,Одрівідчинилавікнойнасипаланапідвіконнякрихтихліба.Сонячніпроменірозбіглисякімнатою,іпаризькігоробцінезабарилисяз’явитисяначастування,наповнившиквартирурадіснимщебетом.

УвечерітогождняпаніБланшарорганізувалаудворігулянкуначестьнашогоповернення.Щосьунійзмінилося,алеяніякнемігзрозумітищо.Вонапостелиланастарийстілбілускатертинуірозставилабезлічусілякоїсмакоти:пирогів,запіканок,тістечок,надякими,напевно,працювалавесьдень,сповнюючибудинокспокусливими

запахами.Вонапокликалавсіхсусідів,ітібулидужерадіпосидітиввечерітакогогарногодня.Аленайбільшимсюрпризомбулоте,щовонасамапішла...заЕтьєном.Віннабивсобічеревоіоголосивпрототальнийрозпродаж«Croze-hermitage»,ізпляшкоюякогонерозлучавсявесьвечір.Старенькиймагнітофоннабатарейкахгравфранцузькихпісеньок,яківжевийшлизмоди,алебулидужевеселі—івсіпогойдувалисявтактпідгучніжарти.Донасповерталисяколишнібезтурботністьілегкість.

АявсепоглядавнамадамБланшарінамагавсязрозуміти,щожунійзмінилося.Івжедесьопівночівідповідьраптомспаласамасобою:якжеянепомітив?Вонабільшеневчорному,наній—милаквітчастасукня.Найвизначнішіподіїчасомзалишаютьсянепоміченими.