Юзбаша - полковник Чорноморського козацького війська (Yuzbasha - Colonel of the Black Sea Cossack troops) 2001

І.В.САПОЖНИКОВ

36


ІВАН ЮЗБАША — ПОЛКОВНИК ТА БУНЧУЖНИЙ ТОВАРИШ ЧОРНОМОРСЬКОГО КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА

Цією розвідкою автор продовжує серію праць, присвячених вивченню біографій старшин Чорноморського козацького війська. Йдеться про керівництво, так би мовити, другого рангу, бо перші кошові отамани С.Білий і З.Чепіга та військовий суддя А.Головатий не були обділені увагою дослідників. Зауважу, що початок даному напрямку був покладений сімдесят років тому О.Рябініним-Скляревським, який у своїй класичній праці ‘‘Запорозькі заколоти та керуюча верства Коша XVIII століття’‘ звернув увагу на долю військового полковника Івана Сухини [14; 171-172]. Названий козак, почавши службу у Запорозькому війську, після його скасування побував у складі Задунайської Січі, а пізніше, вже у Чорноморському війську, на короткий час став кошовим отаманом, проте покинув його через незгоду з політикою проросійські налаштованого керівництва [16; 38; 17; 18].

Мабуть, саме тому, для порівняння автор вибрав долю чорноморського старшини ‘‘нової хвилі’‘, тобто людини, яка аж ніяк не була пов’язана зі звичаями та традиціями українського запорозького козацтва, бо, по-перше, ніколи не перебувала у складі Нової Січі, а, по-друге, не була українцем за походженням. Водночас, підкреслю, що вибір все-таки не був випадковим, бо основні віхи біографії Івана Олексійовича Юзбаши на протязі тридцяти років дуже непогано висвітлені у багатьох опублікованих документах та джерелах, а сама вона виявилась цікавою і надзвичайною навіть для шалених часів кінця ХVIII століття і притаманних ним морально-етичних норм.

Отже, вперше Іван Юзбаша (Юзбаш) згадується у червні 1789 р. у зв’язку з дуже неординарною справою. Він, на той час вже козак Васюринського куреня Чорноморського війська, просив Кіш повернути йому ‘‘природне ім’я Юзбаша’‘ замість прізвища Перехрестов, яке він отримав при вихрещенні з мусульманської віри від полковника Олексія Максимовича Сінельникова. В тому ж проханні І.Юзбаша повідомив, що у 1770 р., під час ‘‘Бендерської війни’‘, був взятий названим офіцером російської армії в полон та 19 років утримувався ним на правах слуги і кріпака. Нажаль, в цьому документі І.Юзбаша не назвав місця та року свого народження, але можна впевнено припустити, що він був турком за походженням. Цікаво, що О.Сінельников був рідним братом правителя Катеринославського намісництва, генерал-майора Івана Сінельникова, який тоді вже помер від ран, отриманих під час облоги Очаківської фортеці. Хоча свідоцтва про подальшій хід вирішення справи відсутні, із наступних подій можна зробити висновок, що прізвище було повернене, хоча й не відомо, чи одержав І.Юзбаша заборговану йому О.Сінельниковим платню за 16 років служби [Документ № 1].

У вересні того ж року, під час отримання ним військових артилерійських припасів напередодні походу чорноморців на Аджибейський замок І.Юзбаша названий полковим старшиною [Документ № 2]. Ми не маємо ніяких свідоцтв про те, чи брав він участь у штурмі цієї фортеці. Більше того, абсолютно нічого не відомо і про його присутність на будь-якій іншій баталії Другої російсько-турецької війни, яку чорноморські козаки називали ‘‘Очаківським розмиром’‘, що відбулися як раніше, так і пізніше. Проте, його подальша миттєва військова кар'єра просто вражає. Вже у листопаді 1789 р. він був полковим осавулом і отримав від головнокомандуючого Г.Потьомкіна загальновійськовий чин поручика [Документ № 3], а у грудні того ж року названий сотником* [2; 152; 4; 158]. Очевидно, що І.Юзбаша користувався протекцією когось з перших осіб війська, скоріше за все, самого А.Головатого, який також належав до Васюринського куреня [11; 5], але встановити причини та суть їхніх дуже близьких стосунків, поки що не вдалося. Цікаво, що наприкінці 1789 р. платня І.Юзбаши складала 50 карбованців на рік, тоді, як рядові козаки мали лише по 12, а курінні отамани по 40 карбованців [3; 27-28].

* Посади сотника, так само, як і квартермейстра, не було у Запорозькому козацькому війську.

Вони не довго існували у Чорноморському війську під час першої невдалої спроби його реорганізації, яка у серпні 1789 р. визвала серьйозні заворушення серед козаків піших полків. Чорноморці заявляли тоді, що ‘‘служити по-донському не бажають і сотників обирати не будуть” [2; 118; 4; 131].


37

Наступний період біографії ‘‘героя’‘ нашої статті міцно пов’язаний з останніми двома роками життя та діяльності князя і фельдмаршала Г.Потьомкіна. Все почалось з того, що у січні 1790 р. Катерина ІІ пожалувала своєму фаворитові нове звання ‘‘Великого гетьмана козацьких Катеринославських та Чорноморських військ’‘ і цей епізод з історії України і досі в достатній мірі не досліджений та не оцінений вітчизняними вченими. Відомо, що сам Г.Потьомкін надавав цій посаді особливого значення, бо вона відкривала перед ним нові широкі перспективи. В одному зі своїх приватних листів одразу ж після призначення він написав: ‘‘Пожаловано мне по новому чину 12 бунчуков, столько же санжаков и булаву, и все разрешено, по моему представлению. Войска на полудни и флоты соединены в мое начальство все, (и новых каза[ков]) да в казаки повелено из обывателей вновь обратить триста тысяч, из коих двести [тысяч] будут пехотные и сто конницы, а на море, что Бог даст, если теперь я не тужу’‘ [11; 198-199]. Після того, як Г.Потьомкін став великим гетьманом, становище чорноморців в якійсь мірі, дійсно, покращилось. Крім всього іншого, вони, нарешті, отримали давно обіцяні ним військові землі в Очаківській області між Дністром та Бугом [19; 38-44].

Для того, щоб надати своїй персоні особливої ‘‘козацької’‘ величності, новоспечений гетьман у квітні 1790 р. наказав кошовому отаману З.Чепізі зібрати новий кінний п'ятисотенний полк ‘‘Гетьманської булави’‘ із ‘‘старшин исправнейших и выбрав лучших из всего войска казаков’‘. Крім цього, він наказав обрати ‘‘достойных бунчуковых товарищей двенадцать человек’‘ [Документ № 5]. До складу останніх і потрапив І.Юзбаша, причому у списках він названий першим з дванадцяти бунчужних товаришів [4; 390; 15; 201]. Цікаво, що і такої посади у Запорозькому війську не було, а існувала вона лише у війську городових або гетьманських козаків. Вже у травні 1790 р. Г.Потьомкін наказав негайно підготувати полк разом з бунчужними товаришами для його урочистої зустрічі в Бендерах [Документ № 7], але, як видно зі щоденника його подорожей, сам він прибув до Бендер лише 28 липня [Документ № 38]. Скоріше за все, новий почт гетьмана відправився до нього раніше, принаймні І.Юзбаша перебував у Бендерах вже 22 травня [Документ № 6].

З цього часу до самої смерті світлішого князя бунчужний товариш І.Юзбаша знаходився при штабі Катеринославської армії, або поруч з особою самого гетьмана і тому щоденник подорожей Г.Потьомкіна з липня 1790 по жовтень 1791 років безпосередньо стосується і його скромної особи [Документ № 38]. Скоріше за все, І.Юзбаша виконував в цей час особливі (читай — таємні) завдання кошового отамана та військового судді і сповіщав останніх про всі важливі події у штабі армії та про наміри і рішення самого Г.Потьомкіна [Документ № 6]. Він був там, так би мовити, очами та вухами Коша Чорноморського війська. Про цей бік його діяльності відомо замало, але опублікований один дуже характерний лист І.Юзбаші до кошового отамана З.Чепіги від 4 вересня 1791 р. В ньому розповідається про те, як І.Юзбаша разом з іншими бунчужними товаришами провів час у Санкт-Петербурзі, де вони були прийняті при дворі імператриці Катерини ІІ, і посуті вимагає у нього сплатити за рахунок війська борги, що були зроблені ним під час цього відрядження, а саме величезну суму у 500 карбованців [Документ № 9]. Важливо, що знаходячись у столиці, у лютому 1791 р. гетьман віддав наказ про нагороду новими чинами одразу п’ятисот чорноморських старшин, при чому всі без виключення 12 бунчужних товаришів отримали тоді звання капітанів армії [Документ № 8].

Низка документів свідчить про те, що І.Юзбаша у жовтні 1791 р. став свідком смерті та перших похорон Г.Потьомкіна у Ясах. І, дійсно, саме він повідомів кошового отамана та військового суддю про цю важливу для них подію [Документи № 10, 11, 13]. Існує легенда, що одразу ж після смерті гетьмана один чорноморський козак із почту ‘‘закрыл скончавшемуся фельдмаршалу глаза медною гривною’‘* [10; 110]. Характерно, що присутній там бунчужний товариш нічого про це не сповіщає, хоча саме він, мабуть, мав змогу це зробити.

* Л.Енгельгардт, досить детально описавший смерть Г.Потьомкіна та процедуру його поховання,

також нічого не розповів про чорноморського козака, який ніби-то закрив очі гетьману. Більш того, він повідомив, що князь ‘‘лег на разостланный на дороге плащ и в объятиях своей любимой племян-ницы графини Браницкой испустил дух”. На похованні в Ясах 13 жовтня був присутній ‘‘козачий полк Булави великого гетьмана”, а також використані гетьманські регалії - булава, шабля та прапор [8; 127, а також 130-136].


38

Так чи інакше, А.Головатий наказав І.Юзбаші спробувати придбати художній портрет Г.Потьомкіна, або замовити з нього копію [Документ № 12]. Із опублікованих джерел не видно, чим закінчилась ця спроба, але відомий кубанський історик П.Короленко припустив, що, скоріше за все, І.Юзбаші не вдалося роздобути такого портрета, бо пізніше у чорноморців його не було [10; 111]. Після смерті Г.Потьомкіна посада великого гетьмана козацьких військ була остаточно скасована, як, до речі, і звання бунчукових товаришів, а через якійсь час і сам І.Юзбаша повернувся у військо, де отримав звання військового полковника і армії секунд-майора, можливо, за поданням ще живого фельдмаршала [Документ № 14].

Проте, очевидно, він не зайняв ніякої відповідальної посади через те, що його очікувало нове спеціальне та відповідальне завдання. І.Юзбаша разом з А.Головатим та іншими старшинами знов мав їхати до Санкт-Петербургу, де уся ця депутація повинна була остаточно вирішити складне питання відносно військових земель. Треба сказати, що документів про це відрядження опубліковано дуже мало, хоча його перебіг досить непогано встановлений вже згаданим нами П.Короленком. З його книг відомо, що делегати виїхали зі Слободзеї 2 березня 1792 р. і дісталися столиці 30 березня. Пропускаючи цілу низку дуже цікавих подробиць, пов’язаних з перебуванням козаків у Санкт-Петербурзі, скажемо, що депутація завдяки А.Головатому виконала поставлене Кошом завдання і повернулась до нього 15 серпня [10; 120-130; 11; 46-64].

Ще у столиці усі депутати отримали від цариці значну грошову винагороду, зокрема, особисто І.Юзбаша одержав 250 карбованців [Документ № 14]. Зауважимо, що він прибув до Слободзеї за декілька днів раніше, ніж А.Головатий з рештою делегації, бо відвозив приватного листа військового судді від 1 вересня до архієпископа Катеринославського та Херсонеса Таврійського Амвросія (Серебреникова) з проханням приїхати до Коша на урочисте оголошення височайших грамот та церковну службу [4; 496-498].

Проте відпочити у Слободзеї І.Юзбаші не довелося, бо вже через місяць він знов мусив збиратися в дорогу. На це раз це була особиста сімейна справа А.Головатого, який доручив йому супроводжувати своїх синів Олександра та Опанаса Головатих до Санкт-Петербургу для продовження служби та навчання. Про цю подію свідчать власноручна інструкція військового судді та два листи, наведені нами у додатках*. Цікаво, що під час цієї подорожі І.Юзбаша двічі побував в селі Основі поблизу від Харківа, вдома у Федора Івановича Квітки - батька відомого письменника Г.Ф.Квітки-Основ’яненка і міг особисто зустрічатись з майбутнім класиком української літератури. На зворотньому шляху полковник проїхав Харків наприкінці лютого 1793 р. і десь на початку березня вже міг повернутися до слободзейського Коша [Документи № 15-17].

В той час там велися інтенсивні приготування до переселення на Кубань та Тамань усіх цивільних мешканців і решти козацьких полків, а також до перевезення численного військового майна. До речі, у самого І.Юзбаші, скоріше за все, ніякої нерухомої власності тоді ще не було, як, мабуть, не було і cвоєї родини, бо в жодному з відомих мені документів вони жодного разу не згадуються. Проте інша чорноморська старшина таке майно мала. Так, 28 квітня 1793 г. І.Юзбаша разом з п’ятьма присутніми козацькими офіцерами засвідчив продаж А.Головатим купцю Є.Кльонову всього його господарства у Слободзеї та поблизу від неї за 3500 карбованців [15; 229].

Вже через два дні А.Головатий призначив І.Юзбашу на посаду командира піхотного полку [Документ № 18], а ще через дві доби цей полк разом з іншими підрозділами та

* Саме цей епізод привернув увагу відомого українського письменника Спиридона Добровольсь-

кого. У своєму історичному романі ‘‘Карасунський Кут” він так описав відправу дітей А.Головатого до Санкт-Петербургу: ‘‘Майже все було споряджено, синам пошито нове вбрання козацького крою, заготовлено продукти, яких могло вистачити на цілий рік. Залишалось тільки підібрати меткого су-проводника-старшину, що міг би найкраще влаштувати побут хлопців у столиці. На очі Головатому потрапив осавул з турецьких полонених - Іван Юзбаша. Цей пронозливий турок завжди появлявся там, де пахло якоюсь здобиччю. Вояка з нього був не вельми хоробрий, але ділок спритний. З його послуг не раз користався Головатий, тому і зараз він зрадів, побачивши турка. Юзбаша охоче прий-няв пропозицію супроводити хлопців до Петербурга, а коли Антін Андрійович вручив йому капшук з півтори тисячами карбованців на дорожні витрати та квартирне влаштування дітей, чорні очі осавула загорілися, і він ладен був летіти в той далекий Петербург, передчуваючи, що на цій експедиції можна добряче заробити” [7; 433]. Гадаю, що письменник інтуітивно досить вірно визначив головні риси характеру І.Юзбаши.


39

обозами вирушив на Кубань [Документ № 19]. Після двух складних переправ через Південний Буг та Дніпро, А.Головатий відділив від основної команди три піші колонни з легким обозом, в яких нараховувалось 2288 осіб під керівництвом І.Юзбаші. Вони пішли на Тамань через Кримський півострів та Керченську протоку [10; 143-144] і 4 серпня 1793 р. прибули на місце призначення [Документ № 20].

Треба сказати, що і на Тамані І.Юзбаша продовжував активно робити кар’єру. Вже у січні 1794 р. він був призначений на посаду полковника Фанагорійського окружного правління (одного з п’яти на військових землях) і таким чином увійшов до дюжини найвищих посадових осіб Чорноморського війська [Документи № 21-22]. Він отримав досить значні повноваження і владу та почав наводити порядок на Тамані. Так, І.Юзбаша навіть підписував козакам паспорти на виїзд за кордони війська, які мали чинність на території всього Кримського півострова [Документи № 23-24]. Крім цього, окружне правління мало право використовувати всі прибутки округу для своїх місцевих потреб, що, скоріше за все, відкривало шляхи для всіляких зловживань [Документ № 27]. Тут наш ‘‘герой’‘ вирішив ‘‘наздогнати втрачене’‘ і ‘‘приватизувати’‘ разом з іншими старшинами значну частину нових військових земель. Відомо, що для будівництва власного хутора йому відвели ‘‘при Казачьем Ерике в урочище Гривенном по обе стороны речки в длину на шесть верст земли’‘ [Документ № 35]. Крім цього, І.Юзбаша мав якісь землі в самій Тамані і це могли бути старі турецькі баги (виноградники) та фруктові сади [Документ № 26].

Діяльність І.Юзбаши на Тамані була досить різноманітна. Так, він займався будівництвом Покровської церкви [Документ № 32], зустрічав різних високопоставлених гостей [Додатки № 28 та 30], вирішував кадрові питання [Документ № 31] і навіть повідомляв про незвичайні природні явища [Документи № 28 та 33]. Водночас, очевидно, через безконтрольність та патронат А.Головатого, полковник все частіше використовував такі засоби покарання козаків, як побиття киями, арешт і т.ін. [Документ № 29]. В.Голобуцький, який прямо назвав І.Юзбашу ‘‘буяном та самодуром’‘ описав, як у грудні 1794 р. він познущався не з простого козака, а з полкового хорунжого Трохима Малого: ‘‘Иван Юзбаш, призвав к себе, ругал всячески непристойными чести его вредительными словами пред многолюдным собранием и, наконец, приказал канонирам бить его киями’‘ [1; 331].

Все це тривало майже два роки і лише в жовтні 1795 р. через безпідставну тривогу цілого підрозділу російських солдат, яку І.Юзбаша ‘‘вздумал и произвел во время сильной горячки’‘ (звістка про що дійшла до російського армійського командування), А.Головатий мусив власноручно звільнити його з посади [Документ № 34]. Проте, вже 18 липня 1797 року, тобто після смерті і З.Чепіги, і А.Головатого, І.Юзбаша був призначений на таку саму посаду, але вже в Єйському окружному правлінні.

Там він вів себе таким самим чином: наказав киями єйського отамана Андрія Щура, побив шістнадцятирічного козака Тхоренка і багатьох інших. В.Голобуцький навів ще декілька прикладів такої поведінки окружного полковника. Одного разу, ‘‘сидя под хатою на призбе, усмотрел на дворе поющего петуха, велел часовому оного убить, который в скором времени не мог его поймать и за то Юзбаш не сменял с часов, яко неисправного в повеленном деле, положа, велел другим казакам бить киями до удовольствия своего, от которого побою он, Черкасенко, одну неделю проболел’‘. Іншого разу І.Юзбаша наказав козаку Павлу Братусю ‘‘всегда за собою урыльник в хате подчищать, кой от нестерпимого внутренностного смраду и к избавлению себя от оного бежал’‘. Не дивно, що в решті решт місцеві козаки написали на нього скаргу, факти якої підтвердив спеціально приїхавший з Катеринодару полковник Є.Чепіга. У скарзі, зокрема, зазначалось, що І.Юзбаша ‘‘неизменно находился в веселом образе и причинял жителям тяжелые обиды и ругательства’‘. Очевидно, що козаки не могли терпіти образи та знущання І.Юзбаши ще й через його некозацьке походження і незабаром того звільнили з посади [1; 330-331].

Але і це не стало кінцем його кар’єри у війську. Вже у січні 1798 р. ми знов бачимо його полковником Фанагорійського правління і цього разу він згадується у зв’язку з тим, що вживає енергійнх заходів для придушення наслідків козацьких заворушень [Документ № 36]. Останній раз полковник І.Юзбаша названий в опублікованих документах Чорноморського війська 17 червня 1799 р., коли його остаточно відсторонили від керівництва Фанагорійською округою [Документ № 37].


40

Підводячи підсумки сказаному, автор має зауважити, що факти життя Івана Олексійовича Юзбаши, беззаперечно, не дозволяють назвати його ‘‘позитивним історичним героєм’‘. Але, на мій погляд, історик не мусить досліджувати у своїх роботах біографії лише таких особистостей. Мені здається, що, попри всі вади і негативні вчинки, І.Юзбашу слід визнати досить енергійною, наполегливою і в чомусь навіть талановитою людиною, яка поставила за мету зробити кар’єру і змогла добитися свого. Ми мусимо визнати, що його біографія, без всяких перебільшень, і, дійсно, не є типовою. Головна її риса полягає не в тому, що якийсь, до цього нікому не відомий полонений турок, ставши козаком і християнином, досягнув високопоставленого становища і навіть дворянського рангу ‘‘высокоблагородия’‘, а пізніше був згаданий на сторінках історичного роману. Таких прикладів можна було б навести чимало. Унікальність життя І.Юзбаши з точки зору сучасного історика, полягає в тому, що під час служби у Чорноморському війську він став учасником і свідком багатьох важливих і навіть переломних подій, особисто спілкувався і зустрічався з такими видатними особами, як Катерина ІІ, Г.Потьомкін, З.Чепіга, А.Головатий і багатьма іншими персонажами історії України і Російської імперії кінця ХVIII століття, що знайшло свого відображення у цілій низці документів. Він, як і всі вони, був людиною того, я точніше - ‘‘свого часу’‘ і ми, при всьому нашому бажанні, ніколи не зможемо дати оцінку їхнім вчинкам з точки зору сучасних норм суспільної поведінки та соціально-політичних уподобань.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Голобуцкий В.А. Черноморское казачество. — К., 1956. — 416 с. 2. Гончарук Т., Гуцалюк С., Сапожников І. Чорноморське військо у війні 1787–1791 років:

Бойові дії на теренах сучасної Одещини // Хаджибей–Одеса та українське козацтво (1415–1797 рр.): Зб. наук. ст., матеріалів та републікацій / Відп. ред. І.В.Сапожников; Наук. ред Г.В.Сапожникова. — О., 1999. — С. 111–182. — (Сер.: Невичерпні джерела пам’яті. — Т. ІІІ).

3. Дмитренко И.И. Сборник исторических материалов по истории Кубанского казачьего войска. Т. II: Бумаги Императрицы Екатерины ІІ и др.: 1787–1795 гг. — СПб., 1896. — 475 с.

4. Дмитренко И.И. Сборник исторических материалов по истории Кубанского казачьего войска. Т. III: Войско верных Черноморских казаков: 1787–1795 гг. — СПб., 1896. — 799 с.

5. Дмитренко И.И. Сборник исторических материалов по истории Кубанского казачьего войска. Т. ІV: Материалы по истории Кубанского казачьего войска: 1795–1800 гг. — СПб., 1898. — 496 с.

6. Дубровин Н.Ф. Сборник военно-исторических материалов. — Вып. VІІІ. Бумаги князя Григория Александровича Потемкина-Таврического: 1790–1793 гг. — СПб., 1895. — 378 с.

7. Добровольський Спиридон. Очаківський розмир. Карасунський Кут: Історичні романи. — К., 1984. — 648 с.

8. Записки Льва Николаевича Энгельгардта. 1766–1836. — М., 1867. — 240, VI c. 9. Короленко [П.П.] Черноморцы. — СПб., 1874. — 272, 76, ІІІ с. 10. Короленко П.П. Предки кубанских казаков на Днепре и на Днестре. — Екатеринодар, 1900.

— 203 с. 11. Короленко П.П. Головатий — кошевой атаман Черноморского казачьего войска. —

Екатеринодар, 1904. — 201 с. 12. [Мурзакевич Н.] Письма князю Г.А.Потемкину // Записки Одесского об.-ва истории и

древностей. — 1875. — Т. ІХ. — С. 227–282. 13. Письма светлейшего князя Григория Александровича Потемкина – Таврического разным

лицам // Записки Одесского об – ва истории и древностей. — 1872. — Т. VIIІ. — С. 191–221. 14. Рябінін-Скляревський О. Запорозькі заколоти та керуюча верства Коша XVIII століття //

Малинова Г.Л., Сапожников И.В. А.А.Рябинин-Скляревский: материалы к биографии. — О.—К., 2000. — С. 83–178. — (Сер.: Труды Государственного архива Одесской области. — Т. І).

15. Сапожников І. Чорноморське військо в Буго–Дністровському межиріччі // Хаджибей–Одеса та українське козацтво: 1415–1797 рр. — О., 1999. — С. 183–236.

16. Сапожников І.В. Штурм острова Березань чорноморськими козаками. — К.—Іллічівськ, 2000. — 128 с.

17. Сапожников І.В. Козацький полковник Іван Сухина // Київська старовина. — 2000. — № 1. — С. 93–96.

18. Сапожников І.В. Іван Сухина — невідомий кошовий отаман Чорноморського козацького війська // Південна Україна ХVІІІ–ХІХ ст.: Зб. наук. ст. — Запоріжжя, 2000. — Вип. 5. — С. 259–267.

19. Сапожников И.В., Сапожникова Г.В. Запорожские и черноморские казаки в Хаджибее и Одессе: 1770–1820 гг. — О., 1998. — 272 с.


41

№ 1 1789, червня 4. — Прохання козака Васюринського куреня Івана Юзбаши до Коша

вірних козаків Чорноморських Прошлого 1770 года во время с турками Бендерской войны взят я в плен Ростовского

карабинерского полка господином полковым квартермистром, кой ныне полковник и кавалер, Алексеем Максимовичем Синельниковым, которым и в веру христианскую по крещении приведен, дав при том мне фамилию Перекрестов. С того времени до сего 1789 года находился я у него, Синельникова в услужении девятнадцать лет, получа при том по положению его жалованья только за три года: за один - пятьдесят рублей, да за два - на каждый по сто пять рублей, а всего двести шестдесят рублей.

За последние же шестнадцать лет ничего не получил. Кроме того ж, упоминаемый Синельников, считая меня крепостным своим, на просьбу

мою, простирающуюсь к нему, об отпуске меня на вольность не взирая, удерживал до сего времени при себе усильно.

Я, считая себя чрез то суще угнетаемым, и дабы на случай и в самом действии не учинил оный Синельников меня крепостным своим, избрал за способное место продолжать службу в войске верных казаков Черноморских, в котором ныне состоя, переименовать из Перекреста на природное название Юзбашею. Оного Коша прошу, по благорассмотрению, взыскав с него, Синельникова за шестнадцать лет сколько причитается заслуженных мною денег, меня удовольствовать и о том куда следует представить не оставить.

Дмитренко И.И. Сборник исторических материалов по истории Кубанского казачьего войска. Т. II: Бумаги Императрицы Екатерины ІІ и др.: 1787–1795 гг. — СПб., 1896. —

С.110.

№ 2 1789, вересня 9. — Ордер військового судді А.Головатого полковнику Якову

Мокрому В рассуждении сближающегося походу [на Аджибей] для вооружения казаков

отпустите вы пороху двадцать пять пудов четыре фунта четырнадцать золотников, свинцу сорок девять пудов восемь с четвертью фунта пятнадцать золотников полковому старшине Юзбаше.


С.137.

№ 3 1789, листопада 10. — Ордер князя Г.Потьомкіна кошовому отаману З.Чепізі Сего войска полковой есаул Иван Юзбаш, в уважение его ревностной службы,

награжден чином поручика, который ему объявить и привести к присяге. Дмитренко И.И. Сборник исторических материалов по истории Кубанского казачьего войска. Т. II: Бумаги Императрицы Екатерины ІІ и др.: 1787–1795 гг. — СПб., 1896.—

С.28.

№ 4. 1790, січня 10. — Указ імператриці Катерини ІІ князю Г.Потьомкіну-Таврійському Приемля за благо и с особливым нашим признанием ревностные труды ваши по

устроению войск казацких во вверенной вам Екатеринославской губернии, которые в течение настоящей с турками войны при армии, вами предводимой, не один раз на тверди и водах отличились усердием и храбростью, всемилостивейше соизволяем: чтобы вы, по главному над ними начальству, именовались великим гетманом наших казацких Екатеринославских и Черноморских войск и пребываем всегда вам императорскою нашею милостью благосклонны.

Короленко [П.П.] Черноморцы. — СПб., 1874. — С. 6.


42

№ 5 1790, квітня 19. — Уривок з ордеру князя Г.Потьомкіна кошовому отаману З.Чепізі,

військовим старшинам та всьому війську Яси. № 497. К булаве Великого Гетмана потребен конный казачий полк. Я предписываю сей полк

немедленно составить, определя в оный пристойное число старшин исправнейших и выбрав лучших их всего войска казаков. Впредь до повеления состоять помянутому полку при Коше. Избрать также достойных бунчуковых товарищей двенадцать человек.

Дмитренко И.И. Сборник исторических материалов по истории Кубанского казачьего войска. Т. II: Бумаги Императрицы Екатерины ІІ и др.: 1787–1795 гг. — СПб., 1896.—

С.33.

№ 6. 1790, травня 22. — Лист бунчужного товариша Івана Юзбаши до кошового отамана

З.Чепіги Бендери.

Присланный от вашего высокородия к обер-квартирмейстеру полковой хорунжий для обозрения назначенной от великого гетмана войску Черноморскому Очаковской земли, тем же господином обер-квартирмейстером в Кош возвращен с тем, чтобы тогда явиться, когда он изволит потребовать. А сверх сего сказывал, что де для скорейшего обозрения должно быть старшин два, а казаков не тридцать, а шестьдесят, да может еще и есть захочется, то хотя бы баранчиков на дорогу приготовить, сколько вам угодно будет. Уведомивши о сем, навсегда с истинным моим почитанием пребываю.

Дмитренко И.И. Сборник исторических материалов по истории Кубанского казачьего войска. Т. III: Войско верных Черноморских казаков: 1787–1795 гг. — СПб., 1896. — С.183.

№ 7 1790, травня 27. — Уривок з ордеру князя Г.Потьомкіна кошовому отаману З.Чепізі Я наготове сам быть в Бендеры и тут, увидя Вас самолично, о многом поговорить.

Предварительно же Вам предписываю, чтобы чины к булаве Великого гетмана и бунчуковые товарищи, равномерно и полк конный лучших казаков и доброконных, ради стражи моей были изготовлены.

Дубровин Н.Ф. Сборник военно-исторических материалов. — Вып. VІІІ. Бумаги князя Григория Александровича Потемкина-Таврического: 1790–1793 гг. — СПб., 1895. — С.55.

№ 8 1791, 10 лютого. — Ордер князя Г.Потьомкіна кошовому отаману З.Чепізі Войска верных Черноморских казаков чиновников, в течение прошедших кампаний

бывших в разных делах, а напоследок при осаде и взятии Измаила, и отличившихся там храбростью, мужеством и трудами, я сего числа наградил чинами, а кого и какими именно, прилагаю у сего список. Предписываю всем по оному объявить новые чины и привести на оные к присяге. Я надеюсь, что все сии чины не упустят при каждом случае показать новых заслуг и соделаться достойными моего внимания.

Именной список «В капитаны: бунчуковые товарищи - Иван Юзбаш, Герасим Кухаренко, Иван Великий,

Андрей Драган, Евтихий Чепега, Василий Танский, Федор Бурсак, Павел Гельдыш, Емельян Щигловский, Козьма Троща, Петр Бурнос, Павел Рубцов».


С.42-44 (зі списку наведений уривок).


43

№ 9 1791 р., вересня 4. — Лист бунчужного товариша Івана Юзбаши до кошового отамана

З.Чепіги Яси. Чрез сие осмеливаюсь вам, милостивейшему благодетелю донести, что в бытность

нашу в Петербурге великий гетман представлял нас государыне, чрезвычайно хвалился Черноморским войском и от господ генералитетов слышна была хвала и оказываемы от оных нам ласковые приемы и милости.

Во все пребывание на содержание себя, как должно, к имеющимся у меня собственным 250, да Порохниным 50-ти, всего 300-м рублям, когда уже и сих не достало, принуждены были позаимствоваться еще двумя стами рублев, а всех и не стало пятисот рублев. Наградите, милостивый государь, посудя и мои недостатки, о возвращении сих в Петербург прожитых денег 500 рублей, учините ваше благорассуждение. Занятые же 200 р., по прошедшему уже сроку, теперича отдать бы и надобно с благодарностью сему человеку, который в этом нужном случае нам много пособил. Я же уплатить не в состоянии.

Дмитренко И.И. Сборник исторических материалов по истории Кубанского казачьего войска. Т. III: Войско верных Черноморских казаков: 1787–1795 гг. — СПб., 1896. — С.352].

№ 10

1791 р., жовтня 7. — Уривок з листа бунчужного товариша Івана Юзбаши до військового судді А.Головатого

Яси. С чувствительным сожалением доношу Вам о кончине жизни батька нашего великого

гетьмана, который отъехав от Ясс и не доехав до большой горы, по пути велел себя из кареты вынесть и разослать плащ, и на оном кончился сего месяца 5 числа, по полуночи в 12 часу; тело ж его возвращено в Яссы, а где оное будет похоронено, еще не известно.

Короленко П.П. Головатий — кошевой атаман Черноморского казачьего войска. — Екатеринодар, 1904. — С. 8.

№ 11 1791 р., листопада 15. — Лист бунчужного товариша Івана Юзбаши до кошового

отамана З.Чепіги Яси. Преставившегося великого князя Григория Александровича Потемкина-Таврического

сего октября 13 дня с большою церемониею несли прямо от дворца на нижний рынок до монастыря Трех Святителей, а оттоль прямо в леву руку, которая церемония означена на картине Павлина, какая была над римским императором. При препровождении оного не было такой породы людей, чтобы не сожалели и великий плач в оной церемонии от жалости проливаний, которого и поставили в монастырь до настоящей от Ея Величества резолюции.

Дмитренко И.И. Сборник исторических материалов по истории Кубанского казачьего войска. Т. III: Войско верных Черноморских казаков: 1787–1795 гг. — СПб., 1896. — С.362

(скорочено).

№ 12 1791 р., жовтня 25. — Ордер військового судді А.Головатого бунчужному товаришу

Івану Юзбаши Прилагая у сего конверт надписанный с письмом к его преосвященству архиепископу

Амвросию, какое есть наиубедительнейшее о доставлении сему войску портрета великого гетмана в то время сделанного, когда он был великим гетманом, который сему войску есть наинужнейший в вечной ему фундамент, почему рекомендую вашему благородию


44

приложить всевозможное старание и труд о доставке оного сюда. Ежели нельзя сделанного, то хотя и скопированного посредством наших приятелей с какою бы заплатою не стало, которую вы и произведете на счет войсковой суммы.


№ 13 1791 р., листопад. — Лист бунчужного товариша Івана Юзбаши до військового судді

А.Головатого Яси. На сих днях прибыл для заключения с Портою мира в Яссы граф Безбородько,

которому встреча была как Монарху, и делает ежедневно с турками разговоры; о исполнении дела действительно ничего не слышно. 13 октября тело гетьмана Потемкина с большой церемонией внесено в монастырь Гелию. Сего ж месяца 10 числа с полночи с полками в 4 часу покойного гетмана по повелению царицы отправлено в Херсон; на том же месте, где умер, сделан большой крест и курень и панихиду правил архиерей Амвросий с великим плачем; господ же при препровождении тела никаких не было.

В нас же слух носится по словах, что будто бы препорученность будет главнокомандующим опять Репнин, и на бумаге ничего не видно. Жалованье же на сих днях получим и в скором времени у войск пребудет; впрочем, желаю Вам всякого здравия и благополучия и остаюсь с истинным моим к Вам почтением.

Короленко П.П. Головатий — кошевой атаман Черноморского казачьего войска. — Екатеринодар, 1904. — С. 8, 120].

№ 14 1792 р., липня 14. — Уривок з розподілу височайше дарованих грошів між

депутатами, які перебували у Санкт-Петербурзі Полковнику и кавалеру Антону Андреевичу Головатому………………………….600 руб. Премьер-майору и кавалеру [Алексею] Высочину………………………………...340 руб. Майорам: Ивану Юзбашу.……………………………………………………………………….250 руб. Петру Бурносу..……………………………………………………………………….250 руб. Козьме Трощину…………………..………………………………………….………250 руб. Дмитренко И.И. Сборник исторических материалов по истории Кубанского казачьего

войска. Т. III: Войско верных Черноморских казаков: 1787–1795 гг. — СПб., 1896. — С.488.

№ 15 1792 р., вересня 17. — Інструкція військового судді А.Головатого полковнику Івану

Юзбаши По высочайшему Ея императорского величества указу, к доставлению к

всевысочайшему двору двух господина полковника и кавалера Головатого сынов Александра и Афанасия поручается вам, за которыми, при следовании в пути, имеете смотреть так, как должно. Написанные же разным особам письма, по прилагаемому регистру, извольте передать каждому, приняв, ежели от кого будут ответные на оные. Для содержания в дороге оных моих сынов поручается вам денег 1500 р., из числа которых по прилагаемой записке не упустите справить покупку, и что вами их оных расходов употребите, то за возвращением как об оном, так и обо всем подать мне рапорт.



45

№ 16 1792 р., жовтня 6. — Лист полковника Івана Юзбаши до військового судді

А.Головатого Харьков. После отправленного от 28 числа прошедшего сентября из Санжар к вам письма, 30

числа к Федору Ивановичу [Квитке] в Основу благополучно прибыли и пробыли до сего числа. Об Александре Антоновиче вам доношу, до приезду Вашего он был здоров, а на другой день сделался слаб и более жалуется на голову и кашель имеет небольшой и думаю, что это скоро пройдет. Не оставляю вам и о сем донести, что за него учителю заплатил его долгу 39 р., которые он употребил на себя, а именно — легкоконную куртку, белые рейтузы, саблю с перевязью темляком и эксельбант серебрянный, хотя не очень хорош, однако на первый случай служить может. Теперь ему докупить шляпу и мундир с бантом, штаны красные и сапоги со шпорами.

Доношу Вам, что я, по приказанию вашему, в Харькове повозку купив, за которую заплатил 52 р., а старую оставляю у Федора Ивановича, в которой только и порчи, что переднее колесо совсем сломалось. При отправлении сего письма отправляемся с Божиею помощью в путь.

Дмитренко И.И. Сборник исторических материалов по истории Кубанского казачьего войска. Т. III: Войско верных Черноморских казаков: 1787–1795 гг. — СПб., 1896. — С.523;

Короленко П.П. Головатий — кошевой атаман Черноморского казачьего войска. — Екатеринодар, 1904. — С.126.

№ 17 1793 р., лютого 18. — Уривки з листа Федора Квітки до військового судді

А.Головатого "На сих днях получил я известие из Петербурга, что любезные ваши дети приняты Ее

Величеством милостиво и Александр Антонович, по именному указу, пожалован поручиком и из кабинета велено на каждый год выдавать на содержание…".

"Я всякую почту письма получаю, и последнее получил, что она [жена автора письма], дети и брат уже выехали и на сих днях их жду, и с ними едет Иван Алексеевич Юзбаша".

Короленко П.П. Головатий — кошевой атаман Черноморского казачьего войска. — Екатеринодар, 1904. — С. 134].

№ 18 1793 р., квітня 1. — Ордер військового судді А.Головатого полковнику Івану Юзбаши Так как пехотного полка господин полковник армии секунд-майор Давид Белый за

изнеможением и крайней слабостью здоровья уволен для излечения болезни, от которой скорого выздоровления не предвидиться, для того рекомендуем вашему высокоблагородию оный пехотный полк со всею его внутренностию от командующего ныне оным старшины Андрея Шульги надлежащим образом по описи принять и вступить в полное и точное командование оного, ибо приспевшее к переселению войску время убеждает меня поручить оный командованию вашего высокоблагородия с надеждою несомненною, что вы поусердствуете восстановить довлеемый в нем порядок и исправить всем нужным так совершенно, дабы оный, существуя в надлежащей дисциплине и довлеемой исправности, убедил каждого восчувствовать относимую вам справедливость, которой я паче всех не премину воздать вашему высокоблагородию. По приеме же оного, о числе казаков вооруженных и невооруженных именной список, артиллерии, ее снарядах, лошадях, волах, возах и упряжи обстоятельную ведомость подать мне, да и впредь семидневные и месячные рапорты о состоянии вверенного вам полка с обозначением прибыли и убыли доставляйте в мою канцелярию.

Дмитренко И.И. Сборник исторических материалов по истории Кубанского казачьего войска. Т. III: Войско верных Черноморских казаков: 1787–1795 гг. — СПб., 1896. — С. 585.


46

№ 19 1793 р., травня 4. — Ордер військового судді А.Головатого полковнику Івану Юзбаши Сего числа имеет быть поход в урочище Свинной Балки. Рекомендую вашему

высокоблагородию дать ваше предписание начальникам, состоящим в обозах, дабы они при следовании соблюдали благоустройство и порядок и взирали бы со вниманием, чтобы один другого не упреждал в пути, а в случае какой последовать могущей в чем-либо потери, подаваемо бы было каждому взаимное вспомоществование и дабы кто из людей или скота не мог по какому-нибудь случаю остаться, определить можете из команды вашей конный отряд при исправном и надежном офицере, дав ему давлеемое на такой случай наставление, подтвердя строжайше, чтобы отнюдь по пути каких-либо шалостей последовать не могло.


№ 20 1793 р серпня 8. — Лист полковника Івана Юзбаши до військового судді

А.Головатого По прибытии моем сего августа 4 числа с полком в Тамань, для изготовления

войсковым лошадям и волам сена при полковом хорунжем Дубовом сорок человек казаков к Сукоровому лиману отправлены, где как для лошадей и скота хутор в удобном месте занять и для строения оного на первый случай взяты мною меры.

По записке вашего высокоблагородия, артиллрия и девять знамен мною в повеленном месте поставлены. Казаки ж полку моего некоторые распущены, а другие, по просьбе их, для заработков, сам же со старшинами и поныне под Таманью в лагерях.

С под ведомства моего колонн некоторые до получения от вас ордера чрез Черный Проток, а другие селятся в Тамани и занимают места Кубани поблизь ставки полковника Кордовского хуторами.

Дмитренко И.И. Сборник исторических материалов по истории Кубанского казачьего войска. Т. III: Войско верных Черноморских казаков: 1787–1795 гг. — СПб., 1896. — С. 668.

№ 21 1794 р., січня 1. - Уривки з ‘‘Инструкции из войскового Черноморского

правительства окружным правлениям’‘ ‘‘О должности окружного правления: 1. Окружного правления: полковник, полковой есаул и писарь выбираются

правительством, и погодно, в 29 июня переменяться будут’‘ ‘‘12. Окружному правления поручено в округе: 1) Земская полиция или благочиние; 2)

Приведение в исполнение закона; 3) приведение в действие повелений правительства и пр.’‘

Короленко [П.П.] Черноморцы. — СПб., 1874. — С.37-38,39.

№ 22 1794, січня 12. — Повідомлення кошового отамана З.Чепіги військовому уряду Сего года генваря в 9-й день, за собранием вверенного мне войска войсковых старшин,

бунчуковый товарищ, господин армии секунд-майор Иван Юзбаш, в помощь войсковому судье, господину армии полковнику и кавалеру Головатому, в исправлении от повреждения в первобытное состояние Черноморской казачьей гребной флотилии, то ж и к управлению всем, состоящим на острове Фанагории войскам и жителям, определен полковником, почему я, утвердя его в сем звании, дал от себя полное наставление с тем, чтобы он, как о благосостоянии всего войска и жителей, так и о других встречающихся чрезвычайностях, в каждые две недели, по прежде посланному предместнику его, полковнику, армии капитану Гулику, повелению и форме, без малейшего упущения рапортовал мне и войсковому правительству, а маловажные, между войском и жителями


47

случающиеся тяжбы, по справедливости разбирал и обиженнымдоставлял бы с виновных довлеемое удовольствие. Об отдаче ему, Юзбаше в командование и распоряжение всего, тамо состоящего войска, принадлежащих к флотилии войсковых припасов и прочего, предместнику его, капитану Гулику сего числа ордером от меня предписано.

Дмитренко И.И. Сборник исторических материалов по истории Кубанского казачьего войска. Т. III: Войско верных Черноморских казаков: 1787–1795 гг. — СПб., 1896. — С.713-

714.

№ 23 1794 р., січня 28. — Рапорт полковника Фанагорійського окружного правління Івана

Юзбаши кошовому отаману З.Чепізі За прибытием моим в Тамань и по рассмотрению здешнего порядка, я учредил от сего

войска на базаре главную гауптвахту, с обходом каждой ночи нужных мест по три раза, особливо же в рассуждении неоднократно случающихся ночью ссоры и драки, при том же и воровства, для пресечения которого я учредил и от торгующих в оном разного звания промышленников, в четырех приставных местах, кроме гауптвахты, ночной караул, также к оному по одному столбу с горящим чрез целую ночь фонарем, а для наблюдения им в торговле, так и во всем порядка, определил я базарного и дал довлеемое наставление, о чем вашему высокородию честь имею донесть.


№ 24 1794 р., лютого 15. — Лист Таврійського віце-губернатора К.Габліца до кошового

отамана З.Чепіги По представлению вашего высокоблагородия от 29 января под № 127, чтобы по

билетам от находящегося в Тамани полковника, армии секунд-майора Юзбаши, вверенной ему части казакам не далее Перекопа и на небольшие сроки даваемым, делано было уважение, о том, ради надлежащего в области Таврической опубликования, Таврическому областному правлению я сообщил.


С.433.

№ 25 1794 р., лютого 28. — Рапорт полковника Фанагорійського окружного правління

Івана Юзбаши кошовому отаману З.Чепізі Хотя я сего течения 28-го числа для настоящего узнания о случившемся противу

северо-восточной косы на кургане проишествия и отправлялся, но за приездом моим к оному, хотя я, пробывши тут часа два, и покушался дойтить до отверстия и видеть, но за накиданным с оной большим глеем вокруг, в ширину до двухсот, а в вышину до двух и более маховых саженей, который так вязок, что едва я с помощью трех человек выбраться мог, и потому дойтить и видеть обстоятельно никаким способом не можно, ибо непременно с отверстия оной горы изрыгаем с дымом глей, а за отъездом не больше двух верст от оного места опять с сильным дымом огонь и чрезвычайным шумом показывался и вверх саженей до четырех выкидывала, а за сею свирепостью дойтить нельзя, изыскать способа никак не можно, о чем вашему высокородию сим доношу.

Дмитренко И.И. Сборник исторических материалов по истории Кубанского казачьего войска. Т. III: Войско верных Черноморских казаков: 1787–1795 гг. — СПб., 1896. — С.726].


48

№ 26 1794 р., березня 13. — Повідомлення кошового отамана З.Чепіги військовому уряду Фанагорийского окружного правления командир, полковник армии секунд-майор

Юзбаш, рапортуя мне, что находящиеся в его владении при Тамани фруктовые и виноградные сады, состоят в крайнем запустении, да и оберегать их, в рассуждении тамошнего малолюдства, не малое будет отягощение, просит о раздаче с оных части желающим старшинам на обрабатывание, с соблюдением рассмотрения.

Для чего я всех, состоящих при Тамани садах, с описей справочные копии у сего препровождая в войсковое правительство с тем, дабы благоволило учинить о распоряжении сих садов свое рассмотрение и что по сему сделано будет, в обстоятельстве меня уведомить.


№ 27 1794 р., квітня 30. — Донесення Чорноморського військового уряда кошовому

отаману З.Чепізі По сообщению Вашего высокородия от 30-го исшедшего марта под № 280-м, при коем

вы, препровождая в копии рапорт командующего Фанагорийского округа, полковника, армии секунд-майора Юзбаши, спрашивающего резолюции, на каком основании Фанагорийского окружного правления старщины, яко-то полковник, есаул и писарь, в непременном должностей своих отправлении оставаться должны, требуете учинить о том в сем правительстве рапоряжение и ваше высокородие уведомить, определено: все на острове Фанагория в подведомственных Фанагорийскому правлению доходы отдать в пользу того правления старшины с тем, однако, чтобы оные, как находящегося в Еникале при переправе сего войска смотрителя прапорщика Станкевича определенной частью продовольствовали, так и на все встречающиеся от оного правления в Симферополь посылки с тех доходов употребляли, не требуя более ни отколь, о чем к непременному исполнению предписано полковнику, армии секунд-майору Юзбаше, для сведения же вашему высокородию сим дается знать.

Дмитренко И.И. Сборник исторических материалов по истории Кубанского казачьего войска. Т. III: Войско верных Черноморских казаков: 1787–1795 гг. — СПб., 1896. — С.746-

747.

№ 28 1794 р., травня 5. — Лист полковника Фанагорійського окружного правління Івана

Юзбаши до військового судді А.Головатого В среду сего течения 3 числа, надвечер преосвященный [епископ Феодосийский и

Мариупольский Иов] в Тамань прибыть изволил. По дороге сюда следуя, заездил к могиле, пламенем горящей и землю изрыгающей.

Встречен с господами старшинами у другого моста от Тамани и препровождены до назначенной ему квартиры, где ночлег имел. И на другой день, отобедавши, часу в 12 отправился на двух почтовых лодках и шлюпке прямо в Керчь.


Короленко П.П. Головатий — кошевой атаман Черноморского казачьего войска. — Екатеринодар, 1904. — С. 164-165 (cкорочено).


49

№ 29 1794 р, червня 24. — Уривок з листа полкового старшини Володимира

Григор’євського до військового судді А.Головатого Банабана позавчера Иван [Юзбаша, начальник Таманского округа - прим. П.Короленко]

с лакеями добре выбил и содержит под арестом, а как я слыхал, то маловажности ради и на место его указал смотреть Покурницкому.


Короленко П.П. Головатий — кошевой атаман Черноморского казачьего войска. — Екатеринодар, 1904. — С. 181.

№ 30 1794, червня 26. — Уривок з листа полковника Фанагорійського окружного

правління Івана Юзбаши до військового судді А.Головатого Его высокопревосходительство Михаил Васильевич Каховский сего течения 24 числа

бытностью своею посетил нашу Тамань. Короленко П.П. Головатий — кошевой атаман Черноморского казачьего войска. —

Екатеринодар, 1904. — С.182.

№ 31 1794 р, липня 1. — Уривок з листа полковника Фанагорійського окружного

правління Івана Юзбаши до кошового отамана З.Чепігі По скоропостижному вашего высокородия с наших пределов в Санкт-Петербург

отбытию, не успел я трудить моею всенижайшею просьбою за находящегося при мне у исправления письменных дел прапорщика Григория Матвеева, который почти с начала еще сего войска заведения вступил в службу и продолжал безотлучно во всю прошедшую с турками войну.

Дмитренко И.И. Сборник исторических материалов по истории Кубанского казачьего войска. Т. III: Войско верных Черноморских казаков: 1787–1795 гг. — СПб., 1896. — 766.

№ 32 1794 р., вересня 11. — Лист полковника Фанагорійського окружного правління Івана

Юзбаши до військового судді А.Головатого Доставленный ко мне господином архитектором Таманской Покровской церкви

иконостаса план при сем к Вам препровождаю. И приятнейшим долгом моим поставляю свидетельствовать Вам мое совершеннейшее почтение, с ним и глубочайшей преданностью навсегда пребуду.

Короленко П.П. Головатий — кошевой атаман Черноморского казачьего войска. — Екатеринодар, 1904. — С.191.

№ 33 1795 р., березня. — Рапорт полковника Фанагорійського окружного правління Івана

Юзбаши військовому судді А.Головатому Сего течения пятого числа с полночи в 10 часу состоящий от Тамани за шесть верст в

сторону Ак-Денизского лимана небольшой курган поднялся в гору в полтора аршина, а ширины той поднятой земли маховых саженей десять и промежду расщелинами оной слышно на спаде происходящий большой шум, но отчего именно не известно, а примечательно, да и не отчего более сие происходит, как только от наполненных на сем Фанагорийском острове разных селистречных материй, то посему и не занужное находит


50

сие правление таковые проишествия к замечанию, а о сем вашему высокоблагородию Фанагорийское окружное правление рапортует.

Дмитренко И.И. Сборник исторических материалов по истории Кубанского казачьего войска. Т. ІV: Материалы по истории Кубанского казачьего войска: 1795–1800 гг. — СПб.,

1898. — С.22-23.

№ 34 1795 р., жовтень. — Уривок з часопису військового судді А.Головатого про події, які

відбулися з часу від’їзду кошового З.Чепіги у Польщу з війсками 7-е. Между сим временем полковник, армии секунд-майор Юзбаш, будучи болен

горячкою, октября 9 противу 10 числ в вечеру одевся формально, взяв с собою казака, пошел, якобы, осматривать караулы, а между тем ушел от него тайно прямо в Таманскую старую крепость, к состоящему в ней командиру третьего егерского батальона подполковнику Ивану Павловичу Кираеву, наговорил ему, что возстал в войске на Тамани сильный бунт, грабительство по всем лавкам и домам, и что, якобы, уже бунтовщики меня схватили в доме и где подели, он не ведает, а наконец требовал от него на защиту вооруженных людей.

Почему реченный Кираев, хотя долго не верил, но, по убеждению его, пришед с вооруженной ротой к моему двору, застав меня в доме спокойно сидящего с лекарем первого батальона Дмитриевым в 10 часу ночи, удивляясь наговоренной Юзбашей тревоге, к одному бесславию.

Я, зная, что сия его шаль не обойдется без взыскания от ответов, велел на другой день открыть ему кровь в прекращение такой горячки и моим об нем представлением упредил господина генерал-майора и кавалера Семена Семеновича Жегулина, прося о неверии такому пронесшемуся о бунтах слуху, и что сего ни от служащих во флотилии казаков, ниже живущих в Фанагории войсковых жителей не происходило, а сие вздумал и произвел Юзбаша во время сильной горячки; в какой силе прочим начальникам на представления Кираева противу запросов отвечал, что самое на том и кончилось.


1898. — С. 103.

№ 35 1796 р., січень. — Уривок з записки про відмежовані у 1794 та 1795 роках під хутори

землі Секунд-майору Ивану Юзбаше при Казачьем Ерике в урочище Гривенном по обе

стороны речки в длину на шесть верст земли отведено. Дмитренко И.И. Сборник исторических материалов по истории Кубанского казачьего

войска. Т. ІV: Материалы по истории Кубанского казачьего войска: 1795–1800 гг. — СПб., 1898. — С.108.

№ 36 1798 р., січня 6. — Таємний рапорт полковника Фанагорійського окружного

правління Івана Юзбаши Чорноморському військовому уряду Секретным указом Его Императорского величества из того войскового правительства

от 20 прошлого декабря 1797 года под № 6465 ко мне последовавшего, велено во вверенной мне округе учредить по границе при исправных старшинах пристойное число верховых казаков, неприкосновенных к бунтовавшимся в 6 день августа в гор.Екатеринодаре казакам, коим наикрепчайше подтвердить, дабы они ни под каким предлогом переходящих из пределов сего войска в Новороссийскую губернию без пашпортов, равным образом и на сию сторону без письменного вида перепускать не могли, а имели бы наиприлежнейшее за таковыми смотрению, оному войсковому правительству сим имею честь донесть, что ведомства моего по границе надлежащая предосторожность мною учреждена с таким подтверждением, дабы определенные для денных и ночных


51

разъездов старшины с казаками имели неусыпное и найзрелейшее при разъезде смотрение и как можно бы старались изловлять таковых, тайно переходящих чрез границу разного звания людей. О чрезвычайностях, на случай последовать могущих, в то же самое время с нарочным не премину оному правительству донести.


1898. — С.281.

№ 37 1799 р., червня 17. — Уривок зі ‘‘Списка, кто именно с прошлого 1798 года по сие

время в должностях и у каких именно находились, равно и на места их ныне поступили’‘ Прежние Ныне на их место поступили При окружных правлениях Фонагарийском: Полковник, майор Иван Юзбаш Есаул, полковой есаул Никита Гаджанов Писарь, полковой есаул Николай Борзиков

Майор Ефтихий Чепега Прапорщик Залезняк Остался попрежнему


1898. — С.376.

№ 38 1875 - Уривок зі щоденника подорожей князя Г.Потьомкіна, складений

Н.Мурзакевичем на підставі дат із різних офіційних документів та ордерів 1790 год. 4 марта — Яссы. 26 мая — с.Кокотени. 12 июля — Чердак. 14 — с.Копоу. 28

— Бендеры. 1 августа — Ольвиополь. 4 — Бендеры. 12 сентября — Богоявленск (село у Николаева). 17 — Спасское (сад у Николаева при р.Буге). 21 — Бендеры.

1791 год. июля — Санкт—Петербург. 1 августа — Кременчуг. 21 — Киев. 1 сентября — Яссы. 5 октября — Унцешты (с.Кишиневского уезда). Здесь кончина Светлейшего.

Письма светлейшего князя Григория Александровича Потемкина – Таврического разным лицам // Записки Одесского об – ва истории и древностей. — 1872. — Т. VIIІ. — С.

250.

Юзбаша - полковник Чорноморського козацького війська (Yuzbasha - Colonel of the Black Sea Cossack troops) 2001

Documents