ua.kursoviks.com.ua · Web viewВ момент увімкнення комп’ютера в його оперативній пам’яті відсутні будь-які дані,

Шпаргалки з курсу Інформатика (60

питань)

ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАЛІКУ З КУРСУ ІНФОРМАТИКА

1. Предмет, основні поняття та завдання інформатики.

2. Поняття, властивості та види інформації. Закон України "Про інформацію".

3. Сутність інформатизації. Закон України “Про Національну програму

інформатизації”.

4. Етапи створення і тенденції розвитку засобів обчислювальної техніки.

5. Принципи побудови та роботи персонального комп’ютера.

6. Структурна схема ПК. Призначення її основних елементів.

7. Основні характеристики сучасних персональних комп’ютерів.

8. Класифікація запам’ятовуючих пристроїв ПК. Загальна характеристика

пристроїв внутрішньої (основної) пам’яті.

9. Класифікація та загальна характеристика пристроїв зовнішньої пам’яті.

10. Призначення та основні характеристики центрального мікропроцесора.

11. Представлення інформації у ПК. Одиниці вимірювання інформації. Зв’язок

між ними.

12. Класифікація пристроїв вводу – виводу інформації ПК.

13. Загальна характеристика дисплеїв та принтерів.

14. Загальна характеристика клавіатур, ручних маніпуляторів, сканерів.

15. Загальна характеристика модемів, мультимедіа-обладнання.

16. Основи організації роботи на ПК у режимі користувача. Техніка безпеки

при роботі з комп’ютерними засобами.

17. Програмно–математичні основи роботи ПК (поняття програми, команди,

алгоритму, принцип програмного керування).

18. Класифікація програмного забезпечення ПК. Прикладне програмне

забезпечення.

19. Склад та загальна характеристика системного програмного забезпечення

ПК.

20. Призначення та склад операційної системи. Загальна характеристика ОС

Windows.

21. Файлова система ОС Windows.

22. Робочий стіл, головне та контекстне меню операційної системи Windows,

особливості інтерфейсу.

23. Структура типового вікна операційної системи Windows, робота з

довідковою інформацією.

24. Елементи діалогового вікна операційної системи Windows.

25. Операційна система Windows (вбудовані додатки та утілити, особливості

використання утілит Defrag і Scandisk).

26. Створення об’єктів в операційній системі Windows.

27. Пошук, знищення і відновлення об’єктів в операційній системі Windows.

28. Копіювання і переміщення об’єктів в операційній системі Windows.

29. Робота з комп’ютером у разі його "зависання". Завершення роботи з

операційною системою Windows.

30. Текстовий редактор Word (початок роботи, вікно редактора, рядок меню та

особливості роботи з ним, робота з панелями інструментів).

31. Текстовий редактор Word (діалогові вікна, вікна документів, створення та

збереження документів).

32. Текстовий редактор Word (введення і редагування тексту, робота з

колонтитулами).

33. Текстовий редактор Word (переміщення за текстом, пошук та заміна

необхідної інформації у тексті, форматування тексту).

34. Текстовий редактор Word (робота з таблицями).

35. Текстовий редактор Word (використання графіки, перегляд і друкування

документів).

36. Сучасні системи перекладу текстової інформації з однієї мови на іншу та

перевірки орфографії.

37. Табличний процесор Excel (особливості інтерфейсу, робота з аркушами

книг, створення і збереження файлів книг).

38. Табличний процесор Excel (форматування комірок, введення і редагування

даних).

39. Табличний процесор Excel (використання формул, побудова діаграм).

40. Види комп’ютерної графіки. Сучасні засоби комп’ютерної графіки.

41. Графічний редактор Paint (вікно редактора, створення, перегляд,

редагування, збереження малюнка).

42. Засіб створення презентацій Power Point: загальна характеристика, правила

роботи з програмою.

43. Поняття бази даних та банку даних. Реляційні, мережні та ієрархічні бази

даних.

44. Поняття автоматизованої інформаційної системи. Закон України “Про

захист інформації в автоматизованих системах”.

45. Системи управління базами даних (СУБД). Основні поняття, види та

загальна характеристика СУБД.

46. СУБД Access (типи та властивості полів, створення баз даних та таблиць у

базах даних).

47. СУБД Access (робота з таблицями, зв’язування таблиць).

48. СУБД Access (створення та використання запитів і форм).

49. Поняття та класифікація комп’ютерних вірусів.

50. Засоби захисту від комп’ютерних вірусів. Основні антивірусні програми та

правила користування ними.

51. Утілити для захисту та відновлення інформації на магнітних носіях.

52. Поняття архівації даних. Способи та алгоритми архівації. Програми-

архіватори.

53. Загальна характеристика правових інформаційно–пошукових систем.

54. Режими пошуку інформації у правових інформаційно–пошукових системах.

Реквізити для пошуку інформації.

55. Комп’ютерні мережі (загальні відомості). Локальні та глобальні мережі.

56. Робота в мережі в середовищі OC Windows.

57. Світова глобальна комп’ютерна мережа Internet. Загальні поняття

середовища Internet.

58. Основні служби Інтернет. Доменна система імен Internet.

59. Основні поняття World Wide Web. Пошук інформації на WWW-серверах.

60. Програми-броузери. Загальна характеристика, правила роботи з ними.

1. Предмет, основні поняття та завдання інформатики

Слово інформатика походить від французького слова Informatique, що

утворилося в результаті об'єднання термінів Informacion (інформація) і

Automatique (автоматика), що відображає її суть як науки про автоматичне

опрацювання інформації. В більшості країн Західної Європи і США

використовують інший термін Computer Science (наука про обчислювальну

техніку).

Інформатика – це наука, що вивчає способи створення, зберігання,

відтворення, оброблення і передавання інформації засобами комп'ютерної

техніки, а також принципи функціонування цих засобів і методи керування

ними.

Предметом інформатики є:

апаратне забезпечення засобів обчислювальної техніки;

програмне забезпечення засобів обчислювальної техніки;

засоби взаємодії апаратного і програмного забезпечення;

засоби взаємодії людини з апаратними і програмними засобами.

В інформатиці особливу увагу приділяють питанням взаємодії. Методи і

засоби взаємодії людини з апаратними і програмними засобами називають

інтерфейсом користувача. Відповідно існують апаратні інтерфейси, програмні

інтерфейси та апаратно-програмні інтерфейси.

Основним завданням інформатики є систематизація способів і методів

роботи з апаратними і програмними засобами обчислювальної техніки,

впровадження найефективніших технологій автоматизації роботи з даними на

основі найновіших методичних і технологічних досліджень.

Інформатика – практична наука, її досягнення повинні підтверджуватися

практикою і використовуватися тоді, коли вони відповідають критерію

підвищення ефективності, передусім матеріального виробництва і

комерційного ринку.

Основні завдання інформатики такі:

1) вдосконалення архітектури обчислювальних систем, призначених для

автоматичного оброблення даних;

2) інтерфейси обчислювальних систем (прийоми і методи управління

апаратним та програмним забезпеченням);

3) розроблення комп'ютерних програм;

4) перетворення даних (прийоми та методи перетворення структур

даних);

5) захист інформації;

6) автоматизація обчислювальних процесів (функціонування апаратно-

програмних засобів без участі людини);

7) стандартизація (забезпечення сумісності між апаратно-програмними

засобами, а також форматами подання даних, що належать до різних типів

обчислювальних систем).

Ключовими поняття інформатики є інформація, дані, знання,

ефективність та кодування.

На всіх етапах технічного забезпечення інформаційних процесів для

інформатики ключовим поняттям є ефективність.

Для апаратних засобів під ефективністю розуміють відношення

продуктивності обладнання до його вартості (з урахуванням вартості

експлуатації і обслуговування). Для програмного забезпечення під

ефективністю розуміють продуктивність праці осіб, які використовують це

забезпечення (користувачів).

Інформація – це фундаментальне наукове поняття. Наукове визначення

інформації дається достатньо просто, якщо припустити, що інформація – це

динамічний об'єкт, не існуючий у природі сам по собі, а утворений у ході

взаємодії даних та методів. Він існує рівно стільки, скільки триває ця взаємодія,

а весь інший час знаходиться у вигляді даних.

Дані – це інформація, подана у формі, сприятливій для формальної

обробки персональним комп'ютером або користувачем.

У ході інформаційного процесу дані перетворюються з одного виду в

інший за допомогою методів обробки. Обробка даних включає в себе багато

різних операцій.

У структурі можливих операцій з даними можна виділити такі основні

операції:

збір даних – накопичення з метою забезпечення достатньої

інформації для прийняття рішень;

формалізація даних – приведення даних, що надходять із різних

джерел, до однакової форми, щоб зробити їх зіставними між собою;

сортування даних – упорядкування даних за наданою ознакою з

метою зручності використання (підвищує доступність інформації);

групування даних – об'єднання даних за наданою ознакою з метою

збільшення зручності використання;

архівація даних – організація збереження даних у зручній та

легкодоступній формі, служить для зниження економічних витрат на зберігання

та збільшує загальну надійність інформаційного процесу в цілому;

захист даних – комплекс заходів, спрямованих на запобігання

втрачання даних, на відтворення та модифікацію даних;

транспортування даних – прийняття та передача (доставлення і

постачання) даних між віддаленими учасниками інформаційного процесу. При

цьому джерело даних в інформатиці прийнято називати сервером, а споживача

– клієнтом.

Інформація – це результат перетворення та аналізу даних.

Відмінність інформації від даних полягає у тому, що дані – це фіксовані

відомості про події і явища, які зберігаються на певних носіях, а інформація

з'являється в результаті обробки даних при розв'язку конкретних завдань.

Наприклад, у базах даних зберігаються різні дані, а по певному запиту система

керування базою даних видає необхідну інформацію.

Існують і інші визначення інформації, наприклад, інформація – це

відомості про об'єкти і явищах навколишнього середовища, їх параметрах,

властивостях і стані, які зменшують наявну про них ступінь невизначеності,

неповноти знань.

З метою уніфікації прийомів і методів роботи з даними в обчислювальній

техніці застосовується універсальна система кодування даних, яка називається

двійковим кодом. Елементарною одиницею представлення даних у двійковому

коді є двійковий розряд – біт (від. англ. binary digital – двійкова цифра).

Кодування даних – процес перетворення даних з форми, зручної для

безпосереднього використання, у форму, зручну для передачі, зберігання або

автоматичної переробки.

Усі дії, які можна провадити з інформацією, називаються

інформаційними процесами. Вони містять такі складові:

отримання;

зберігання;

обробка;

передача інформації.

При цьому інформація обов'язково повинна мати такі властивості:

достовірність;

зрозумілість;

актуальність;

корисність;

повноту;

однозначність.

Знання – це зафіксована та перевірена практикою оброблена інформація,

яка використовувалася та може багаторазово використовуватися для прийняття

рішень.

Знання – це вид інформації, яка зберігається у базі знань і відображає

знання фахівця у конкретній предметній області.

Знання – це інтелектуальний капітал. Формальні знання можуть бути у

вигляді документів (стандартів, нормативів), що регламентують прийняття

рішень або підручників, інструкцій з описом розв'язку задач. Неформальні

знання – це знання та досвід фахівців у певній предметній області.

2. Поняття, властивості та види інформації. Закон України "Про

інформацію"

В літературі можна віднайти багато тлумачень терміну "Інформація", що

відображує різні аспекти розуміння цього поняття. Під інформацією Закон

України про інформацію N 2658-XII від 02.10.92 розуміє документовані або

публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються

у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Інформація та її властивості є об'єктом дослідження цілого ряду наукових

дисциплін. Різні аспекти інформації розглядають:

Теорія інформації - процеси зберігання, перетворення і передачі

інформації;

Кібернетика - загальні принципи управління в різних системах:

технічних, біологічних, соціальних та ін.;

Семіотика - способи передачі інформації, властивості знаків та

знакових систем в людському суспільстві, природі;

Теорія масової комунікації - засоби масової інформації та їх вплив

на суспільство;

Інформатика - процеси збору, перетворення, збереження,

захисту,пошуку і передачі усіх видів інформації та засобів їх автоматихованої

обробки;

Соціоніка - інформаційну взаємодію психіки людини або стійкої

соцільної групи людей з оточоючою реальністю;

Інформодинаміка - відкриті інформаційні системи;

Інформаціологія - отримання, збереження і передачу інформації для

множин об'єктів.

В інформатиці використовується таке визначення цього терміну:

Інформація - це усвідомленні відомості про оточуючий світ, які є об'єктом для

збереження, перетворення, передачі та використання. Відомості — це знання,

виражені в сигналах, повідомленнях, вістях, звістках і так далі Кожну людину в

світі оточує велика кількість різновидів інформації.

Прагнення зафіксувати, зберегти надовго своє сприйняття інформації

було завжди властиве людині. Мозок людини зберігає безліч інформації і

використовує для зберігання її свої способи, основа яких — двійковий код, як і

в комп'ютерів. Людина завжди прагнула мати можливість поділитися своєю

інформацією з іншими людьми і знайти надійні засоби для її передачі і

довготривалого зберігання. Для цього в даний час винайдена безліч способів

зберігання інформації на зовнішніх (відносно мозку людини) носіях і її передачі

на величезні відстані.

Основні види інформації по її формі вистави, способам її кодування і

зберігання, що має найбільше значення для інформатики, це:

графічна або образотворча — перший вигляд, для якого був

реалізований спосіб зберігання інформації про навколишній світ у вигляді

наскальних малюнків, а пізніше у вигляді картин, фотографій, схем, креслень

на папері, полотні, мармурі і ін. матеріалах, що змальовують картини реального

світу;

звукова — світ довкола нас повний звуків і проблему їх зберігання і

тиражування було вирішене з винахід звукозаписних пристроїв в 1877 г.; її

різновидом є музична інформація – для цього вигляду був винайдений спосіб

кодування з використанням спеціальних символів, що зробило можливим

зберігати її аналогічно графічній інформації;

текстова – спосіб кодування мови людини спеціальними символами

– буквами чи ієрогліфами, причому різні народи мають різні мови і

використовують різні набори для відображення мови; особливо велике

значення цей спосіб придбав після винаходу паперу і книгодрукування;

числова – кількісна міра об'єктів і їх властивостей на

навколишньому світі; особливо велике значення набула з розвитком торгівлі,

економіки і грошового обміну; аналогічно текстовій інформації для її

відображення використовується метод кодування спеціальними символами –

цифрами, причому системи кодування (числення) можуть бути різними;

відеоінформація – спосіб збереження «живих» картин

навколишнього світу, що з'явився з винайденням кіно.

Відповідно Закону України "Про інформацію" № 1642-ІІІ (1642-14) від

06.04.2000 р. інформацію розмежовують на:

- статистичну - це офіційна документована державна інформація, що дає

кількісну характеристику подій і явищ, які відбуваються в економічній,

соціальній, культурній та інших галузях життя України;

- масову - привселюдно поширювана друкована й аудіовізуальна

інформація;

- державних органів і органів місцевого та регіонального самоврядування

- офіційна документована інформація, яка створюється у процесі поточної

діяльності законодавчої, виконавчої і судової влади, органів самоврядування;

- інформацію про особу - це сукупність документованих або привселюдно

повідомлених відомостей про особу;

- довідково-енциклопедичного характеру - систематизовані,

документовані або привселюдно оголошені зведення про суспільне, державне

життя і навколишнє природне середовище;

- соціологічну - документовані або привселюдно повідомлені відомості

про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій і явищ,

процесів, фактів;

- науково-технічну - документовані чи привселюдно оголошені зведення

про вітчизняні та закордонні досягнення науки, техніки, виробництва, отримані

в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної,

виробничої та суспільної діяльності.

Інформація як відображення реального (матеріального) світу повинна

мати такі властивості: об'єктивність, достовірність, повнота, актуальність,

корисність, комулятивність, однозначність, зрозумілість, надлишковість.

До основних рис інформації належить віднести такі характерні риси:

- інформація - це нематеріальна субстанція, але вона передається за

допомогою матеріальних носіїв;

- інформація залежить не тільки від знаків та символів, а й від їх

взаємного розташування;

- при передаванні інформації з однієї точки простору в іншу вона не

зникає в початковій точці;

- інформація повинна відповідати вимозі розпізнання.

Існують також види інформації, для яких ще й донині не винайдено

способів їх кодування і зберігання, – це тактильна інформація, передавана

відчуттями, органолептична, передавана запахами і смаками і інші види, для

яких сучасна наука навіть не знайшла визнаних всіма термінів визначення.

Для передачі інформації на великі відстані спочатку використовувалися

кодовані світлові сигнали, з винаходом електрики – передача закодованого

певним чином сигналу по дротах, а пізніше – з використанням радіохвиль.

Творцем загальної теорії інформації і основоположником цифрового

зв'язку вважається Клод Шеннон (Claude Shannon). Всесвітню популярність

йому принесла фундаментальна праця 1948 року – «Математична теорія

зв'язку» (A Mathematical Theory of Communication), в якій вперше

обгрунтовується можливість використовувати двійкові коди для передачі

інформації.

З появою комп'ютерів спочатку з'явився засіб для обробки числової

інформації. Проте надалі, особливо після широкого поширення персональних

комп'ютерів, комп'ютери стали використовуватися для зберігання, обробки,

передачі і пошуку текстової, числової, графічної, звукової і відеоінформації. З

моменту появи перших персональних комп'ютерів – ПК (80-і роки 20 століття)

до 80% їх робочого часу присвячувалось роботі з текстовою інформацією.

Зберігання інформації при використанні комп'ютерів здійснюється на

магнітних дисках або стрічках, на лазерних дисках (CD і DVD), спеціальних

пристроях незалежної пам'яті (флеш-пам'ять і ін.). Ці методи постійно

удосконалюються, винаходяться нові пристрої і носії інформації. Обробку

інформації (відтворення, перетворення, передачу, запис) виконує процесор

комп'ютера. За допомогою комп'ютера можливе створення і зберігання нової

інформації будь-яких видів, для чого використовують спеціальні програми.

До особливого вигляду інформації в даний час можна віднести

інформацію, представлену в глобальній мережі Інтернет. Тут використовуються

особливі прийоми зберігання, обробки, пошуку і передачі розподіленої

інформації великих об'ємів і особливі способи роботи з різними видами

інформації. Постійно удосконалюється програмне забезпечення, що забезпечує

колективну роботу з інформацією всіх видів.

3. Сутність інформатизації. Закон України “Про Національну

програму інформатизації”

Під інформатизацією суспільства будемо розуміти повсюдне

впровадження комплексу заходів, які спрямовуються на забезпечення повного і

своєчасного використання достовірної інформації, узагальнених знань у всіх

соціально значимих видах людської діяльності.

4 лютого 1998 року був виданий Закон України «Про національну

програму інформатизації» в якому дається таке поняття терміну:

«інформатизація - сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових,

політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів,

що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб

громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання

інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які

побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної

техніки».

Інформатизація – об’єктивний і закономірний етап, через який в тій чи

іншій формі повинно пройти кожне суспільство, яке вступило на шлях

інтенсивного розвитку. Сучасна інформатизація – це глобальний процес, який

пов’язаний з кардинальними змінами структури і характеру світового і

соціального розвитку, з переходом до нових поколінь наукомістких технологій,

технічних систем, матеріалів, а також нових видів інформаційного обміну, які

дозволяють вирішальним чином змінювати характер праці і умови життя

людини.

Національна програма інформатизації визначає стратегію розв'язання

проблеми забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки

соціально-економічної, екологічної, науково-технічної, оборонної, національно-

культурної та іншої діяльності у сферах загальнодержавного значення.

Інформатизація в усіх сферах діяльності людини дозволяє активно і

широко застосовувати все багатство інтелектуального наслідування і уроків

розвитку нашого суспільства. З цією метою все ширше розгортається

використання інформаційних технологій в усіх сферах людської діяльності, як

від проведення референдумів, опитування суспільної думки за різними

аспектами життя суспільства, впровадження інформаційно-довідкових систем в

різноманітних галузях (наприклад, транспорту, зв’язку, торгівельних

організацій наявність товарів у формі систем замовлень товарів чи послуг для

виявлення, обліку і використання ресурсів) і, так далі. Інформаційні технології

стали широко застосовуватись в сфері відпочинку і розваг. Використання

електронних систем в бібліотеках, музеях, відеофільмотеках і створення для

будь-яких груп населення інтелектуальних відеоігор відкриває якісно нові

форми творчого розвитку людини, збереження багатств вітчизняної та світової

культури. Інформаційні технології в галузі медицини дозволяють підвищити

якість медичного обслуговування. В галузі освіти вони створюють умови для

безперервної освіти, розвитку індивідуальних форм і інтенсифікації

технологічних процесів навчання. Циклічний розвиток поколінь техніки стає

причиною необхідності оперативно підвищувати кваліфікацію і змінювати

сферу професійної діяльності. Доступність міжнародної системи баз даних і

знань для кожного члена суспільства дозволить безперервно виявляти і

розвивати творчі здатності індивідуума.

Сучасні процеси глобалізації економіки та цивілізаційної трансформації

суспільства характеризуються утворенням єдиного світового інформаційно-

комунікаційного простору, де інформація розглядається як знання, відомості

про осіб, предмети, факти, події, явища і процеси незалежно від місця, форми,

формату їх подання. Ретельний аналіз сучасних економічних, політичних та

соціальних умов розвитку суспільства породжує актуальну проблему значення

та особливої цінності інформації та інформатизації у подальшому розвитку

цивілізації. Особливе місце в цьому процесі належить праву та державі і

науковому обґрунтуванню їх ролі.

З А К О Н У К Р А Ї Н И «Про Національну програму інформатизації»

Цей Закон визначає загальні засади формування, виконання та

коригування Національної програми інформатизації.

Структура НПІ (Закон України №74-75/98-ВР від 04.02.98 р.)

Закон України „Про національну програму

інформатизації”

„Про затвердження завдань НПІ”

(періодично)

Концепція Національної програми інформатизації

  Основні завдання НПІ:  1. Загальні положення 1. Розроблення політики та

організаційно-правове забез-печення інформатизації

1. Загальні положення

2. Формування і виконання НПІ 2. Формування національної інфраструктури інформатизації

2. Стан інформатизації в Україні

3. Фінансове забезпечення та економічне стимулювання НПІ

3. Інформатизація стратегічних напрямів розвитку державності, безпеки та оборони

3. Загальні принципи державної політики у сфері інформатизації

4. Інформатизація процесів соці-ально-економічного розвитку

4. Визначення, головна мета і основні завдання

4. Державний контроль за формування НПІ

5. Інформатизація пріоритетних галузей

5. Принципи формування і виконання Програми

6. Інформатизація фінансової та грошової системи, держав-ного фінансово-економічного контролю*

6. Основні напрями інформа-тизації

5. Міжнародне співробітництво 7. Інформатизація соціальної сфери

7. Очікувані наслідки реалізації Програми

8. Інформатизація в галузі екології та використання природних ресурсів

6. Прикінцеві положення 9. Інформатизація науки, освіти і культури

8. Механізм формування та виконання Програми

10. Міжнародне співробітництво

Основні стратегічні цілі розвитку інформаційного суспільства в Україні:

- прискорення розробки та впровадження новітніх

конкурентоспроможних ІКТ в усі сфери суспільного життя, зокрема в

економіку України і в діяльність органів державної влади та органів місцевого

самоврядування;

- забезпечення комп'ютерної та інформаційної грамотності населення,

насамперед шляхом створення системи освіти, орієнтованої на використання

новітніх ІКТ у формуванні всебічно розвиненої особистості;

- розвиток національної інформаційної інфраструктури та її інтеграція із

світовою інфраструктурою;

- державна підтримка нових "електронних" секторів економіки (торгівлі,

надання фінансових і банківських послуг тощо);

- створення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед у

сферах охорони здоров'я, освіти, науки, культури, охорони довкілля;

- збереження культурної спадщини України шляхом її електронного

документування;

- державна підтримка використання новітніх ІКТ засобами масової

інформації;

- використання ІКТ для вдосконалення державного управління, відносин

між державою і громадянами, становлення електронних форм взаємодії між

органами державної влади та органами місцевого самоврядування і фізичними

та юридичними особами;

- досягнення ефективної участі всіх регіонів у процесах становлення

інформаційного суспільства шляхом децентралізації та підтримки регіональних

і місцевих ініціатив;

- захист інформаційних прав громадян, насамперед щодо доступності

інформації, захисту інформації про особу, підтримки демократичних інститутів

та мінімізації ризику "інформаційної нерівності";

- вдосконалення законодавства з регулювання інформаційних відносин;

- покращення стану інформаційної безпеки в умовах використання

новітніх ІКТ.

4. Етапи створення і тенденції розвитку засобів обчислювальної

техніки

Людство пройшло довгий шлях, перш ніж досягло сучасного стану

засобів обчислювальної техніки.

Основними етапами розвитку обчислювальної техніки є:

I. Ручний — з 50-го тисячоліття до н. э.;

II. Механічний — з середини XVII століття;

III. Електромеханічний — з дев'яностих років XIX століття;

IV. Електронний — з сорокових років XX століття.

I. Ручний період автоматизації обчислень почався на зорі людської

цивілізації. Він базувався на використанні пальців рук і ніг. Рахунок за

допомогою угрупування і перекладання предметів з'явився попередником

рахунку на абаку — найбільш розвиненому рахунковому приладі старовини.

Аналогом абака на Русі є рахівниці, що дійшли до наших днів. Використання

абака припускає виконання обчислень по розрядах, тобто наявність деякої

позиційної системи числення. Обчислення на них проводилися шляхом

переміщення рахункових кісток і камінчиків (калькулей) в полоськових

поглибленнях дощок з бронзи, каменя, слонячої кістки, кольорового скла. У

своїй примітивній формі абак був дощечкою (пізніше він прийняв вид дошки,

розділеної на колонки перегородками). На ній проводилися лінії, що розділяли

її на колонки, а камінчики розкладалися в ці колонки за тим же позиційним

принципом, по якому кладеться число на наші рахівниці. Це нам відомо від

ряду грецьких авторів.

Першим пристроєм для виконання множення був набір дерев'яних

брусків, відомих як палички Непера. Вони були винайдені шотландцем Джоном

Непером (1550-1617рр.). На такому наборі з дерев'яних брусків була розміщена

таблиця множення. Крім того, Джон Непер на початку XVII століття ввів

логарифми, що зробило революційний вплив на рахунок. Винайдена їм

логарифмічна лінійка - це рахунковий інструмент для спрощення обчислень, за

допомогою якого операції над числами замінюються операціями над

логарифмами цих чисел. Конструкція лінійки збереглася в основному до наших

днів. Обчислення за допомогою логарифмічної лінійки проводяться просто,

швидко, але приблизно. І, отже, вона не годиться для точних, наприклад

фінансових розрахунків. Вона, поза сумнівом, є вінцем обчислювальних

інструментів ручного періоду автоматизації.

II. Розвиток механіки в XVII столітті став передумовою створення

обчислювальних пристроїв і приладів, що використовують механічний спосіб

обчислень.

Ескіз механічного трінадцятирозрядного пристрою, що підсумовує, з

десятьма колесами був розроблений ще Леонардо да Вінчі (1452— 1519рр). По

цих кресленнях в наші дні фірма IBM в цілях реклами побудувала працездатну

машину. Перша механічна рахункова машина була виготовлена в 1623 р.

професором математики Вільгельмом Шиккардом (1592—1636рр.). В ній були

механізовані операції складання і віднімання, а множення і ділення

виконувалося з елементами механізації. Але машина Шиккарда незабаром

згоріла під час пожежі. Тому біографія механічних обчислювальних пристроїв

ведеться від машини, що підсумовує, виготовленої у 1642 р. Блезом Паскалем

(1623—1662), надалі великим математиком і фізиком.

У 1673 р. інший великий математик Готфрід Лейбніц розробив

рахунковий пристрій, на якому вже можна було множити і ділити. З деякими

удосконаленнями ці машини, а названі вони були арифмометрами,

використовувалися до недавнього часу.

Англійський математик Чарльз Беббідж (Charles Babbage, 1792—1871рр.)

висунув ідею створення програмно-управляємої рахункової машини, що має

арифметичний пристрій, пристрій управління, введення і друку. Перша

спроектована машина Беббіджем, різницева машина, працювала на паровому

двигуні. Вона заповнювала таблиці логарифмів методом постійної

диференціації і заносила результати на металеву пластину. Працююча модель,

яку він створив в 1822 році, була шестирозрядним калькулятором, здатним

проводити обчислення і друкувати цифрові таблиці. Другий проект Беббіджа —

аналітична машина, що використовує принцип програмного управління і що

призначалася для обчислення будь-якого алгоритму.

Вона складалася з наступних чотирьох основних частин: блок зберігання

початкових, проміжних і результуючих даних (склад — пам'ять); блок обробки

даних (млин — арифметичний пристрій); блок управління послідовністю

обчислень (пристрій управління); блок введення початкових даних і друку

результатів (пристрої введення/виводу).

III. Електромеханічний етап розвитку обчислювальної техніки є найменш

тривалим і охоплює близько 60 років — від першого табулятора Г.Холлерита

до першої ЕОМ “ENIAC”.

В кінці XIX ст. були створені складніші механічні пристрої.

Найважливішим з них був пристрій, розроблений американцем Германом

Холлерітом. Винятковість його полягала в тому, що в ньому вперше була

спожита ідея перфокарт і розрахунки велися за допомогою електричного

струму. Це поєднання робило машину настільки працездатною, що вона

отримала широке застосування свого часу. Наприклад, при переліку населення

в США, проведеному у 1890 р., Холлеріт, за допомогою своїх машин зміг

виконати за три роки те, що уручну робилося б в перебігу семи років, причому

набагато більшим числом людей.

Початок — 30-і роки XX століття — розробка рахунково-аналітичних

комплексів, які складаються з чотирьох основних пристроїв: перфоратора,

контрольника, сортувальника і табулятора. На базі таких комплексів

створюються обчислювальні центри. В цей же час розвиваються аналогові

машини.

1930 р. — В.Буш розробляє диференціальний аналізатор, використаний

надалі у військових цілях.

1937 р. — Дж. Атанасов, К.Берри створюють електронну машину ABC.

1944 р. — Г.Айкен розробляє і створює керовану обчислювальну машину

MARK-1. Надалі було реалізовано ще декілька моделей.

1957 р. — останній найбільший проект релейної обчислювальної техніки

— в СРСР створена РВМ-I, яка експлуатувалася до 1965 р.

IV. Електронний етап, початок якого пов'язують із створенням в США в

кінці 1945 р. електронної обчислювальної машини ENIAC американським

інженером-електронщиком Дж. П. Эккерт і фізиком Дж.У. Моучлі.

У історії розвитку ЕОТ прийнято виділяти декілька поколінь, кожне з

яких має свої відмітні ознаки і унікальні характеристики. Головна відмінність

машин різних поколінь полягає в елементній базі, логічній архітектурі і

програмному забезпеченні, крім того, вони розрізняються по швидкодії,

оперативній пам'яті, способам введення і виведення інформації.

I покоління (до 1955 р.)

Всі ЕОМ I-го покоління були зроблені на основі електронних ламп, що

робило їх ненадійними - лампи доводилося часто міняти. Ці комп'ютери були

величезними, незручними і дуже дорогими машинами, які могли придбати

тільки крупні корпорації і уряди. Лампи споживали величезну кількість

електроенергії і виділяли багато тепла. Притому для кожної машини

використовувалася своя мова програмування. Набір команд був невеликим,

схема арифметико-логічного пристрою і пристрою управління достатньо

проста, програмне забезпечення практично було відсутнє. Показники об'єму

оперативної пам'яті і швидкодії були низькими. Для введення-виводу

використовувалися перфострічки, перфокарти, магнітні стрічки і друкуючі

пристрої, оперативні пристрої, що запам'ятовують, були реалізовані на основі

ртутних ліній затримки електроннолучевих трубок. Ці незручності почали

долати шляхом інтенсивної розробки засобів автоматизації програмування,

створення систем обслуговуючих програм, що спрощують роботу на машині і

збільшують ефективність її використання. Це, у свою чергу, зажадало значних

змін в структурі комп'ютерів, направлених на те, щоб наблизити її до вимог, що

виникли з досвіду експлуатації комп'ютерів.

Основні комп'ютери першого покоління:

1. ЕНІАК.

У 1946 р. американські інженер-електронщик Дж. П. Эккерт і фізик Дж.У.

Моучлі в Пенсільванському університеті сконструювали, за замовленням

військового відомства США, першу електронно-обчислювальну машину -

“Еніак” (Electronic Numerical Integrator and Computer), яка призначалася для

вирішення завдань балістики. Вона працювала в тисячу разів швидше, ніж

"Марк-1", виконуючи за одну секунду 300 множень або 5000 складань

багаторозрядних чисел. Розміри: 30 м. в довжину, об'єм - 85 м3., вага - 30 тонн.

Використовувалося близько 20000 електронних ламп и 1500 реле. Потужність її

була до 150 квт.

2. ЕДСАК.

Перша машина з програмою, що зберігається, - ”Едсак” - була створена в

Кембріджському університеті (Англія) в 1949 р. Вона мала пристрій, що

запам'ятовував, на 512 ртутних лініях затримки. Час виконання складання був

0,07 мс, множення - 8,5 мс.

3. МЭСМ.

У 1948 році академік Сергій Олексійович Лебедев запропонував проект

першої на континенті Європи ЕОМ - Малої електронної рахунково-вирішальної

машини (МЕСМ). У 1951р. МЕСМ офіційно вводиться в експлуатацію, на ній

регулярно вирішуються обчислювальні завдання. Машина оперувала з

20розрядними двійковими кодами з швидкодією 50 операцій в секунду, мала

оперативну пам'ять в 100 осередків на електронних лампах.

4. UNIVAC-1. (Англія)

У 1951 р. була створена машина “Юнівак”(UNIVAC) - перший серійний

комп'ютер з програмою, що зберігається. У цій машині вперше була

використана магнітна стрічка для запису і зберігання інформації.

5. БЕСМ-2

У 1952 році вводиться в експлуатацію БЕСМ-2(велика електронна

рахункова машина) з швидкодією близько 10 тис. операцій в секунду над 39-

розрядними двійковими числами. Оперативна пам'ять на електронно-

акустичних лініях затримки - 1024 слова, потім на електронно-променевих

трубках і пізніше на феритових сердечниках.

II покоління (1958-1964рр.).

У 1958 р. в ЕОМ були застосовані напівпровідникові транзистори,

винайдені в 1948 р. Уїльямом Шоклі, вони були надійніші, довговічніші, менші,

мали змогу виконати значно складніші обчислення, володіли великою

оперативною пам'яттю. 1 транзистор здатний був замінити ~ 40 електронних

ламп і працювати з більшою швидкістю. У II-ому поколінні комп'ютерів

дискретні транзисторні логічні елементи витіснили електронні лампи. Як носії

інформації використовувалися магнітні стрічки ("БЕСМ-6", "Мінськ-2","Урал-

14") і магнітні сердечники, з'явилися високопродуктивні пристрої для роботи з

магнітними стрічками, магнітні барабани і перші магнітні диски.

Як програмне забезпечення стали використовувати мови програмування

високого рівня, були написані спеціальні транслятори з цих мов на мову

машинних команд. Для прискорення обчислень в цих машинах було

реалізовано деяке перекриття команд: подальша команда починала

виконуватися до закінчення попередньої. З'явився широкий набір бібліотечних

програм для вирішення різноманітних математичних завдань. З'явилися

моніторні системи, керівники режиму трансляції і виконання програм. З

моніторних систем надалі виросли сучасні операційні системи. Машинам

другого покоління була властива програмна несумісність, яка утрудняла

організацію крупних інформаційних систем. Тому в середині 60-х років

намітився перехід до створення комп'ютерів, програмно сумісних і

побудованих на мікроелектронній технологічній базі.

III покоління (1964-1972рр).

У 1960 р. з'явилися перші інтегральні схеми (ІС), які набули широкого

поширення у зв'язку з малими розмірами, але величезними можливостями. ІС -

це кремнієвий кристал, площа якого приблизно 10 мм2. ІС здатна замінити

десятки тисяч транзисторів. А комп'ютер з використанням ІС досягає

продуктивності в 10 млн. операцій в секунду.

У 1964 році, фірма IBM оголосила про створення шести моделей

сімейства IBM 360 (System 360), що стали першими комп'ютерами третього

покоління. Машини третього покоління — це сімейства машин з єдиною

архітектурою, тобто програмно сумісних. Як елементна база в них

використовуються інтегральні схеми, які також називаються мікросхемами.

Машини третього покоління мають розвинені операційні системи. Вони

володіють можливостями мультипрограмування, тобто одночасного виконання

декількох програм. Багато завдань управління пам'яттю, пристроями і

ресурсами стала брати на себе операційна система або ж безпосередньо сама

машина.

Приклади машин третього покоління — сімейства IBM-360, IBM-370, ЄС

ЕОМ (Єдина система ЕОМ), СМ ЕОМ (Сімейство малих ЕОМ) і ін. Швидкодія

машин усередині сімейства змінюється від декількох десятків тисяч до

мільйонів операцій в секунду. Ємкість оперативної пам'яті досягає декількох

сотень тисяч слів.

IV покоління (з 1972 р. по теперішній час).

Четверте покоління — це теперішнє покоління комп'ютерної техніки,

розроблене після 1970 року. Вперше стали застосовуватися великі інтегральні

схеми (ВІС), які по потужності приблизно відповідали 1000 ІС. Це привело до

зниження вартості виробництва комп'ютерів. Швидкодія таких машин складає

тисячі мільйонів операцій в секунду. Ємкість ОЗУ зросла до 500 млн. двійкових

розрядів. У таких машинах одночасно виконуються декілька команд над

декількома наборами операндів. C точки зору структури машини цього

покоління є багатопроцесорними і багатомашинними комплексами, що

працюють на загальну пам'ять і загальне поле зовнішніх пристроїв. Ємкість

оперативної пам'яті приблизно 1 - 64 Мбайт.

Розповсюдження персональних комп'ютерів до кінця 70-х років привело

до деякого зниження попиту на великі ЕОМ і МІНІ-ЕОМ. Це стало предметом

серйозного неспокою фірми IBM (International Business Machines Corporation)

— провідній компанії по виробництву великих ЕОМ, і в 1979 р. фірма IBM

вирішила спробувати свої сили на ринку персональних комп'ютерів, створивши

перші персональні комп'ютери - IBM РС.

Персональний Комп'ютер, комп'ютер, спеціально створений для роботи в

режимі одного користувача. Поява персонального комп'ютера прямо пов'язана з

народженням мікрокомп'ютера.

ПК - настільний або портативний комп'ютер, який використовує

мікропроцесор як єдиний центральний процесор, що виконує всі логічні і

арифметичні операції. Ці комп'ютери відносять до обчислювальних машин

четвертого і п'ятого покоління. Крім ноутбуків, до переносних

мікрокомп'ютерів відносять і кишенькові комп'ютери — палмтопи. Основними

ознаками ПК є шинна організація системи, висока стандартизація апаратних і

програмних засобів, орієнтація на широкий круг споживачів.

Зараз ведуться інтенсивні розробки ЕОМ V покоління. Розробка

подальших поколінь комп'ютерів проводиться на основі великих інтегральних

схем підвищеного ступеня інтеграції, використання оптоелектронних

принципів (лазери, голографія).

Ставляться абсолютно інші завдання, ніж при розробці всіх колишніх

ЕОМ. Якщо перед розробниками ЕОМ з I по IV покоління стояли такі завдання,

як збільшення продуктивності в області числових розрахунків, досягнення

великої ємкості пам'яті, то основним завданням розробників ЕОМ V покоління

є створення штучного інтелекту машини (можливість робити логічні виводи з

представлених фактів), розвиток "інтелектуалізації" комп'ютерів - усунення

бар'єру між людиною і комп'ютером.

Комп'ютери будуть здатні сприймати інформацію з рукописного або

друкарського тексту, з бланків, з людського голосу, упізнавати користувача по

голосу, здійснювати переклад з однієї мови на інші. Це дозволить спілкуватися

з ЕОМ всім користувачам, навіть тим, хто не володіє спеціальними знаннями в

цій області. ЕОМ буде помічником людині у всіх областях.

5. Принципи побудови та роботи персонального комп’ютера

Комп'ютер — це електронний пристрій для програмованої обробки

інформації.

Слово «комп'ютер» до нас надійшло з англійської мови (computer —

обчислювач, тобто пристрій, який виконує обчислення). Спершу комп'ютери

призначалися для автоматичного розв'язання математичних задач, їх називали

«електронно-обчислювальними машинами», скорочено ЕОМ. Але з розвитком

технічних засобів комп'ютер став не тільки обчислювальною машиною. У

сучасному розумінні комп'ютер призначений для опрацювання, зберігання

інформації будь-якого типу. Це зумовило широке використання комп'ютерів в

усіх, без винятку, галузях діяльності людини.

Нині існує величезна кількість модифікацій комп'ютерів, які

відрізняються розмірами (від сірникової коробки до багатоповерхового

будинку), швидкістю опрацювання інформації, призначенням тощо. Але всі

комп'ютери мають спільні принципи побудови та функціонування.

Базову структуру комп'ютера та принципи його функціонування було

описано Джоном фон Нейманом 1945 року. За фон Нейманом універсальна

обчислювальна машина має складатися з таких базових компонентів:

• арифметико-логічний пристрій, який виконує арифметичні та логічні

операції;

• пристрій управління, який організує процес виконання програм;

• запам'ятовуючий пристрій (або просто пам'ять) для збереження програм

та даних;

• зовнішні пристрої для забезпечення введення та виведення даних.

У процесі розвитку комп'ютерної техніки відбулися зміни у структурі та

організації комп'ютера. Так, арифметико-логічний пристрій і при-

стрій управління поєднано в один пристрій -процесор (від англ. processing

— обробка).

Загальна схема сучасного комп'ютера має такий вигляд:

Структура сучасного комп'ютера називається також магістрально-

модульною.

Магістраль (або системна шина) — це набір електронних ліній, які

забезпечують зв'язок між компонентами комп'ютера. По магістралі

передаються управляючі сигнали та дані від одних пристроїв до інших.

Згідно з модульним принципом склад пристроїв комп'ютера дозволяється

змінювати. До магістралі можуть підключатись додаткові периферійні

пристрої, деякі моделі пристроїв -замінюватися на інші.

Принципи функціонування комп'ютера

За фон Нейманом робота комп'ютера ґрунтується на двох принципах:

АЛП

Центральний мікропроцесор

ППЗППУ

Схема керування шиною та портами

ОЗП

Основна пам'ять

Системна мегістраль

Контролер

Клавіатура

Відеокарта

Монітор

Контролер

НЖМД

Контролер

портів

Принтер, миша та ін..

Мережевий адаптер

Локальна мережа

Регістри

• двійкового кодування команд та даних;

• програмного управління.

Згідно з принципом двійкового кодування всі дані і програми їх

опрацювання представлені двійковими кодами.

Принцип програмного управління передбачає, що всі дії комп'ютера

виконуються за програмою, яка зберігається в його пам'яті. Запам'ятовуючий

пристрій зберігає як саму програму, так і дані, які вона опрацьовує — вхідні,

поточні і вихідні. Отже, пам'ять комп'ютера є єдиною для програм і даних.

Пам'ять складається з певної кількості однакових комірок, які є однаково

доступними для інших пристроїв комп'ютера у довільний момент часу. Така

організація пам'яті називається лінійною. Комірки пам'яті послідовно

пронумеровані. Щоб дістати доступ до вмісту комірки, достатньо вказати її

номер, який називається адресою комірки.

6. Структурна схема ПК. Призначення її основних елементів

Основним пристроєм ПК є материнська плата, яка визначає його

конфігурацію. Всі пристрої ПК підключаються до цієї плати за допомогою

роз'ємів розташованих на цій платі. З'єднання всіх пристроїв в єдину систему

забезпечується за допомогою системної магістралі (шини), яка являє собою

лінії передачі даних, адрес і управління.

Як пристрій введення інформації служить, наприклад, клавіатура. Як

пристрій виводу – дисплей, принтер і т.д.

Підключення всіх зовнішніх пристроїв: клавіатури, монітора, зовнішніх

ЗУ, миші, принтера і т.д. забезпечується через контроллери, адаптери, карти.

У побудованій за схемою фон Неймана ЕВМ відбувається послідовне

прочитування команд з пам'яті і їх виконання.

Номер (адреса) чергового елементу пам'яті, з якої витягуватиме наступна

команда програми, вказується спеціальним пристроєм – лічильником команд в

пристрої управління.

Запам'ятовуючі пристрої забезпечують зберігання вихідних і проміжних

даних, результатів обчислень, а також програм.

Вони включають: оперативні (ОЗУ), надоперативні (НОЗУ), постійні

(ПЗП) і зовнішні (ВЗУ) запам'ятовуючі пристрої.

Ядро ПК утворюють процесор (центральний мікропроцесор) і основна

пам'ять, що складається з оперативної пам'яті і постійного запам'ятовуючого

пристрою (ПЗУ, або перепрограмованого постійного запам'ятовуючого

пристрою ППЗУ). ПЗП призначається для запису і постійного зберігання даних.

Системна магістраль

Системна магістраль (шина) - це сукупність дротів і роз'ємів, що

забезпечують об'єднання всіх пристроїв ПК в єдину систему і їх взаємодію.

Для підключення контроллерів або адаптерів сучасні ПК забезпечені

такими слотами як PCI. Слоти PCI – E (Express) для підключення нових

пристроїв до швидкіснішої шини даних. Слоти AGP призначені для

підключення відеоадаптера.

Для підключення накопичувачів (жорстких дисків і компакт-дисків)

використовуються інтерфейси IDE і SCSI. Інтерфейс – це сукупність засобів

з'єднання і зв'язку пристроїв комп'ютера. Підключення периферійних пристроїв

(принтери, миша, сканери і так далі) здійснюється через спеціальні інтерфейси,

які називаються портами. Порти встановлюються на задній стінці системного

блоку.

Слоти (роз'єми) розширення конфігурації ПК призначені для підключення

додаткових пристроїв до основної шини даних комп'ютера.

До основних плат розширення, призначених для підключення до шини

додаткових пристроїв, відносяться:

● Відеоадаптери (відеокарти)

● Звукові плати

● Внутрішні модеми

● Мережеві адаптери (для підключення до локальної мережі)

Мікропроцесор

Арифметико-логічний пристрій і пристрій управління в сучасних

комп'ютерах утворюють процесор ЕВМ.

Процесор, який складається з однієї або декількох великих інтегральних

схем називається мікропроцесором або мікропроцесорним комплектом.

Процесор – функціональна частина ЕОМ, що виконує основні операції по

обробці даних і управлінню роботою інших блоків.

Процесор є перетворювачем інформації, що поступає з пам'яті і зовнішніх

пристроїв.

Компоненти мікропроцесора:

● АЛУ виконує логічні і арифметичні операції.

● Пристрій управління управляє всіма пристроями ПК.

● Регістри використовуються для зберігання даних і адрес.

● Схема управління шиною і портами – здійснює підготовку пристроїв до

обміну даними між мікропроцесором і портом введення – виводу, а також

управляє шиною адреси і управління.

Основні характеристики процесора:

● Розрядність – число двійкових розрядів, що одночасно обробляються

при виконанні однієї команди.

● Тактова частота – кількість циклів роботи пристрою за одиницю часу.

Чим вище тактова частота, тим вище продуктивність.

● Наявність вбудованого математичного співпроцесора.

● Наявність і розмір Кеш- пам'яті.

Оперативна пам'ять

Оперативний пристрій (ОЗУ або RAM), що запам'ятовує, - область

пам'яті, призначена для зберігання інформації протягом одного сеансу роботи з

комп'ютером. Конструктивне ОЗУ виконано у вигляді інтегральних мікросхем.

З неї процесор прочитує програми і вихідні дані для обробки в свої

регістри, в неї записує отримані результати.

Назву “оперативна” ця пам'ять отримала тому, що вона працює дуже

швидко, в результаті процесору не доводиться чекати при читанні або записі

даних в пам'ять. Проте швидкодія ОЗУ нижча за швидкодію регістрів

процесора, тому перед виконанням команд процесор переписує дані з ОЗУ в

регістри.

Основні параметри, які характеризують ОЗУ, – це ємкість і час звернення

до пам'яті.

Кеш-пам'ять

Комп'ютеру необхідно забезпечити швидкий доступ до оперативної

пам'яті, інакше мікропроцесор простоюватиме, і швидкодія комп'ютера

зменшиться. Тому сучасні комп'ютери оснащуються Кеш-пам'яттю або по

іншому надоперативною пам'яттю.

За наявності Кеш-пам'яті дані з ОЗУ спочатку переписуються в неї, а

потім в регістри процесора. При повторному зверненні до пам'яті спочатку

виробляється пошук потрібних даних в Кеш-пам'яті і необхідні дані з Кеш-

пам'яті переносяться в регістри, тому підвищується швидкодія.

Контролери

Лише та інформація, яка зберігається в ОЗУ, доступна процесору для

обробки. Тому необхідно, аби в його оперативній пам'яті знаходилися програма

і дані. У ПК інформація із зовнішніх пристроїв (клавіатури, жорсткого диска і

так далі) пересилається в ОЗУ, а інформація (результати виконання програм) з

ОЗУ також виводиться на зовнішні пристрої (монітор, жорсткий диск, принтер і

так далі).

Таким чином, в комп'ютері повинен здійснюватися обмін інформацією

(введення-виведення) між оперативною пам'яттю і зовнішніми пристроями.

Пристрої, які здійснюють обмін інформацією між оперативною пам'яттю і

зовнішніми пристроями називаються контролерами або адаптерами, інколи

картами. Контролери, адаптери або карти мають свій процесор і свою пам'ять,

тобто є спеціалізованим процесором.

Запам'ятовуючі пристрої

Зовнішні пристрої (накопичувачі на магнітних чи оптичних дисках,

жорсткий диск) запам'ятовують ємкості інформації набагато більші, ніж ОЗУ,

але з істотно повільнішим доступом, використовуються для тривалого

зберігання великих об'ємів інформації. Наприклад, операційна система (ОС)

зберігається на жорсткому диску, але при запуску комп'ютера резидентна

частина ОС завантажується в ОЗУ і знаходиться там до завершення сеансу

роботи ПК.

7. Основні характеристики сучасних персональних комп’ютерів

ПК — це універсальний комп’ютер, конструкція, набір апаратних

компонентів та програмне забезпечення якого орієнтовані на роботу з окремим

користувачем у діалоговому режимі. Універсальність ПК полягає в тому, що

характеристики його апаратної та програмної конфігурацій дозволяють

розв’язувати задачі практично з усіх галузей людської діяльності.

Характеристиками ПК є параметри їх архітектурної організації та техніко-

експлуатаційні характеристики. Під архітектурою обчислювальної машини

розуміють її логічну організацію, опис внутрішньої структури з точки зору

ресурсів, які можуть бути виділені у процесі обробки даних.

До основних технічних характеристик ПК належать такі:

> Модель (тип) мікропроцесора. У комп’ютерах ІВМ РС

використовуються мікропроцесори (МП) фірми Іntel (Іntel-8088, 80286, 80386,

80486), а також сумісні з ними мікропроцесори інших фірм (наприклад, Pentium

I, II, III, IV). Характерною рисою мікропроцесорів різних моделей є розрядність

різних основних регістрів, кількісний та якісний склад системи команд (тобто

перелік видів операцій, які може виконувати мікропроцесор). Від розрядності

залежить, який об’єм інформації в бітах опрацьовує мікропроцесор за одиницю

часу.

> Тактова частота – вказує, скільки тактів здійснює мікропроцесор за

секунду. Вимірюється тактова частота в МГц ( 1 МГц = 1 млн.тактів/сек).

Так, процесор Pentium ІІІ-600 виконує 600*106 тактів/сек.

Таблиця. Основні характеристики мікропроцесорів.

МОДЕЛЬ ТАКТОВА ЧАСТОТА РОЗРЯДНІСТЬ РОЗРЯДНІСТЬ ШИНИ ДАНИХ  РОЗРЯДНІСТЬ ШИНИ

АДРЕС

АДРЕСНИЙ ПРОСТІР (ГБ)

Pentium 66, 75, 90, 100, 120, 133, 166, 200 (МГц)

32 64 32 4

Pentium ІІ 233, 266, 300, 350, 400, 450 (МГц)

32 64 36 64

Pentium ІІІ

450, 500, 533, 550, 600, 650, 667, 700, 800(МГц)

32 64 36 64

Pentium IV

1.2, 1.46, 1.73, 2, 2.4, 3 (ГГц) 32 64 36 64

Розрядність та тактова частота істотно впливають на на продуктивність

роботи персонального комп’ютера, оскільки, чим більшою є розрядність, тим

більшими порціями мікропроцесор може читати дані для обробки, а чим

більшою є тактова частота, тим швидше здійснюється процес обробки даних.

На початку 80-х років ПК працювали з частотою 4.77 МГц, ПК на базі

мікропроцесорів 80286 мали тактову частоту 8, 10, 12 МГц, тактова частота

Pentium процесорів була не менша 66 МГц. Частота сучасних ПК досягла

рубежу 3000 в Мгц.

> Наявність підтримки співпроцесора. До ранніх моделей МП фірми Іntel

додавався математичний співпроцесор, що допомагав основному МП

виконувати математичні операції. Мікропроцесорам Pentium співпроцесори вже

не потрібні.

> Ємність ОЗП. Одним з найважливішим елементом ПК є оперативна

пам’ять. Саме з неї МП бере програми і вихідні дані, у неї він також записує

отриманий результат. Сучасні ПК орієнтовані на роботу з потужним

програмним забезпеченням, що потребує 32 - 128 Мбайт ОЗП.

> Наявність кеш-пам'яті. Кеш-пам’ять призначена для прискорення

доступу до ОП і розташовується немов би між МП і ОП. При звертанні МП до

пам’яті спочатку проводиться пошук потрібних даних у кеш-пам’яті. Доступ

прискорюється внаслідок того, що час доступу до кеш-пам’яті в кілька разів

менший, ніж до звичайної пам’яті. Комп’ютери серій 486 і Pentium містять

вмонтовану кеш-пам’ять ємністю 256 Кбайт.

> Характеристики жорсткого диска (вінчестера). Інформаційна ємність

перших вінчестерів, що застосовувалися в ПК, була усього лише кілька

мегабайт. Ємність сучасних жорстких дисків може становити 40 Гбайт і більше.

Іншими важливими характеристиками накопичувачів на жорстких дисках є час

доступу до інформації (це час, за який пристрій знаходить необхідні дані) і

швидкість запису/зчитування інформації.

> Характеристики відеопідсистеми. Визначальною характеристикою є

тип відеоадаптера (ЕGА, VGА чи SVGА). Необхідно брати до уваги також

обсяг відеопам’яті, розмір екрана монітора, розмір точки зображення і частоту

зміни кадрів.

> Тип системної шини та її пропускна здатність. Системна магістраль

(шина) забезпечує передачу даних, адрес та керуючих сигналів по шинах даних,

адрес та керуючій шині відповідно між мікропроцесором, оперативною

пам'яттю та інтерфейсними блоками (контролерами) зовнішніх пристроїв. Усі

контролери зовнішніх пристроїв підключаються до комп'ютера шляхом

вставляння цих контролерів у вільні гнізда (слоти) материнської плати і таким

чином під’єднуються до системної шини. Можна назвати наступні типи

системних шин: ISА, МСА, ЕІSА, VЕSА, РСІ, АGР. Вони з’являлись на ПК у

такій хронологічній послідовності, в якій перераховані, i наступний тип шини

мав кращу пропускну здатність та ефективність обслуговування зовнішніх

пристроїв. Нові типи шин з’являлись паралельно з появою нових типів

мікропроцесорів. Пропускна здатність шини залежить не тільки від її

розрядності, але й від алгоритмів, які керують процесами передачі даних

шиною. Обсяг адресного простору оперативної пам'яті, до якого може

звертатись мікропроцесор, залежить від розрядності шини адрес. Якщо шина

адрес має розрядність N, то кількість усіх адрес, які по ній можна передати

(відповідно, кількість усіх чарунок, до яких можна звернутися), дорівнює 2N,

тому при використанні 16, 20, 24 і 32-розрядної шин створюється адресний

простір величиною в 216 = 640 Кб, 220 = 1 Мб, 224 = 16 Мб, 232 = 4 Гб (див.

таблицю).

> Наявність математичного співпроцесора. Мікропроцесори 8088, 80286 і

80386 не містили спеціальних команд для виконання арифметичних операцій

над числами з плаваючою крапкою. Кожна операція з плаваючою крапкою

моделювалась на цих процесорах за допомогою деякої послідовності основних

команд. Це помітно знижувало ефективність використання ПК з такими

мікропроцесорами для проведення наукових досліджень, використання

машинної графіки. З метою апаратної реалізації арифметики з плаваючою

крапкою використовують математичний співпроцесор Іntel-8087, 80287, 80387.

Мікропроцесори 80486 і Реntium містять вбудований математичний

співпроцесор.

> Cклад функціональних модулів базової конфігурації та можливості її

розширення: тип монітора та розміри його екрана по діагоналі (14", 15", 17",

19", 21" і т. п.), тип вінчестера та об’єм дискового простору на ньому, наявність

відповідної відеокарти з потрібним об’ємом відеопам’яті та при необхідності з

графічним прискорювачем, наявність звукових колонок та звукової плати,

приводу для роботи із компакт-дисками (СD-RОМ) тощо.

> Габаритні розміри. Оскільки зовнішні розміри таких пристроїв, як

монітор, клавіатура, “мишка” практично не відрізняються, то, говорячи про

розміри ПК, вказують тип і розміри його системного блоку. За

конструктивними особливостями системні блоки бувають таких типів: DeskТор

(горизонтальне розташування), Міnі, Міddle, Віg Тower (вертикальне

розташування), Мultimedia Саsе (системний блок разом із звуковими колонками

для мультимедіа-комп’ютерів).

> Потужність енергоспоживання. Як правило, ПК останніх моделей зі

значно більшим апаратним наповненням споживають менше електроенергії,

ніж комп’ютери перших моделей.

8. Класифікація запам’ятовуючих пристроїв ПК. Загальна

характеристика пристроїв внутрішньої (основної) пам’яті

Запам`ятовуючі пристрої можна умовно розділити на такі два типи:

зовнішні і внутрішні. Внутрішні запам`ятовуючі пристрої служать для

зберігання інформації в рамках конкретного ПК і не передбачають можливості

перенесення інформації на інші машини. Для перенесення і зберігання

інформації служать зовнішні запам`ятовуючі пристрої. Тепер це невеликого

розміру предмети. Невибагливі й надійні, а головне, об`ємні у порівнянні з

класичними ЗЗП - книгами.

Під внутрішньою пам’яттю розуміють всі види запам’ятовуючих

пристроїв, що реалізовані у вигляді мікросхем і розташовані на материнській

платі.

Там зберігається лише інформація, що потрібна для виконання основних

функцій комп’ютера і не призначена для збереження документів користувача

чи прикладних програм.

До пристроїв внутрішньої пам’яті відносяться

Оперативний запам’ятовуючий пристрій.

Постійний запам’ятовуючий пристрій.

Енергонезалежний запам’ятовуючий пристрій.

Оперативна пам’ять RAM (Random Access Memory)

Оперативна пам’ять - це робоча ділянка для процесора і використовується

для швидкого обміну інформацією (командами та даними) між процесором та

іншими пристроями. До неї завантажується програма чи кілька програм з якою

працює користувач.

Коли користувач запускає програму, вона завантажується до оперативної

пам’яті, і лише після цього процесор виконує команди цієї програми. Також в

оперативній пам’яті знаходиться інформація, яку обробляє процесор і туди

заносяться результати цієї обробки. При виконанні команди Зберегти (Save)

вміст оперативної пам’яті зберігається у вигляді файлу на твердому диску чи

іншому носії.

Оперативна пам’ять є тимчасовим сховищем, тому дані і програми в ній

зберігаються лише при увімкнутому комп’ютері або до натиснення кнопки

перевантаження (Reset). Тому, перед вимиканням чи перевантаженням

комп’ютера слід зберегти всі результати на певний носій інформації, що може

зберігати інформацію постійно і тривалий час (твердий диск, флеш-

накопичувач тощо). Також, на випадок раптового вимикання електрики, варто

що 10-15 хвилин зберігати документ, з яким працює користувач.

Назва «оперативна» свідчить, що цей пристрій працює дуже швидко і

процесор не гає часу під час обробки інформації.

Важливою характеристикою оперативного запам’ятовуючого пристрою є

об’єм. Чим він є більшим, тим більше програм можна запустити на комп’ютері

одночасно і робити складні операції (обробка зображень, перегляд

відеофільмів, сучасні ігри, робота з надвеликими базами даних тощо).

За фізичним принципом дії розрізняють

Динамічну оперативну пам’ять DRAM (^ Dynamic RAM).

Статичну оперативну пам’ять SRAM (Static RAM).

Динамічна оперативна пам’ять

Фізично, пам’ять DRAM являє собою набір запам’ятовуючих комірок, які

складаються з конденсаторів та транзисторів, що розташовані всередині

напівпровідникових мікросхем пам’яті. В кожній комірці можна зберігати

певний об’єм даних від 1 до 4 біт.

При відсутності подачі електроенергії до комірки конденсатори

розряджаються і пам’ять очищається (обнулюється). При подачі напруги до

комірки спрацьовує транзисторний ключ і конденсатор заряджається. Тобто

конденсатори заряджаються, коли в комірку записується «1», і розряджаються,

коли в комірку записується «0».

Динамічній пам’яті притаманна простота реалізації і низька вартість. Але,

тут є повільний запис і зчитування даних, потрібна постійна підзарядка

конденсаторів.

Статична оперативна пам’ять

Фізично, пам’ять SRAM являє собою набір запам’ятовуючих комірок, які

складаються з тригерів та транзисторів. Тригер має два стани «включений» -

«1», «виключений» - «0», заряд до тригера надходить від транзисторного

ключа.

Статична пам’ять є самою швидкісною зі всіх запам’ятовуючих

пристроїв, вона має типовий час доступу біля 25 наносекунд. Але, вона є

дорогою, бо має складний процес виготовлення. На відміну від DRAM,

статична RAM зберігає дані доки на мікросхему подається живлення.

Мікросхеми DRAM використовують як оперативну пам’ять загального

призначення, а мікросхеми SRAM як високошвидкісну кеш-пам’ять процесора.

Виконання оперативної пам’яті

Фізично, оперативна пам’ять представлена у вигляді окремих панелей з

мікросхемами, що називаються модулями. Панелі оперативної пам’яті

вставляються у спеціальні роз’єми на материнській платі. Модулі пам’яті

мають різні характеристики і для свого функціонування мають бути сумісними

з основними пристроями комп’ютера (материнською платою, процесором та

іншими).

Основними характеристиками модулів оперативної пам’яті є

Об’єм, вимірюється в Мбайтах.

Час доступу, вимірюється в наносекундах.

Сучасні модулі є об’ємом в 1024, 2048, 4096 Мбайт і вище. Чим вище цей

показник, тим більше програм можна одночасно завантажити, тим складніші

процеси можна виконувати.

Час доступу показує, скільки часу витрачається на звернення до комірок

пам’яті, чим показник є меншим, тим швидше працює комп’ютер.

Постійна пам’ять ROM (Read Only Memory)

В момент увімкнення комп’ютера в його оперативній пам’яті відсутні

будь-які дані, оскільки оперативна пам’ять не зберігає дані при вимиканні

комп’ютера. Але, процесору необхідні команди відразу після вмикання. Тому,

процесор звертається за першою командою за спеціальною стартовою адресою,

яка йому завжди відома.

Ця команда міститься у мікросхемі постійного запам’ятовуючого

пристрою, де інформація зберігається постійно, навіть при вимкнутому

комп’ютері. Комплект програм, що знаходиться у постійній пам’яті записується

на стадії виготовлення мікросхеми і називається BIOS «Базова система

Вводу/Виводу» (Basic Input Output System).

Основним призначенням програм BIOS є:

Перевірка складу та працездатності основних пристроїв системи.

Забезпечення взаємодії з основними пристроями вводу/виводу: монітором

та клавіатурою.

Перші програми BIOS записувалися в одноразово програмовану

мікросхему постійної пам’яті. Згодом стали застосовувати мікросхеми з

ультрафіолетовим затиранням, тут інформацію вже можна було змінювати за

допомогою спеціального програматора.

Сучасні мікросхеми постійної пам’яті виконують за технологією Flash

ROM або EEP ROM з електричним затиранням та перезаписом, що дозволяє

користувачеві легко і швидко змінювати налаштування програм BIOS.

Але новітні технології мають й свої недоліки:

Перепад напруги в момент зміни налаштувань або раптове вимикання

живлення можуть зіпсувати мікросхему постійної пам’яті.

Існують комп’ютерні віруси, які затирають налаштування чи самі

програми BIOS, і це може цілком зруйнувати працездатність комп’ютера.

Енергонезалежна пам’ять CMOS (Complement Metal Oxide Semiconductor)

Для своєї роботи програми BIOS потребують інформацію про поточну

конфігурацію комп’ютерної системи, яка є досить різноманітною із великою

кількістю параметрів (відомості про твердий диск, під’єднані принтери,

модеми, мережні карти, паролі, системну дату, час тощо).

Спеціально, для збереження такої інформації на материнській платі

міститься мікросхема енергонезалежної пам’яті CMOS, що підживлюється від

невеличкої батарейки.

Вміст енергонезалежної пам’яті постійно оновлюється:

При під’єднанні чи від’єднанні пристроїв.

При зміні налаштувань програм BIOS через команду SETUP

При вимиканні комп’ютера вміст енергонезалежної пам’яті зберігається,

а батарейка дозволяє підтримувати відлік системної дати та часу.

9. Класифікація та загальна характеристика пристроїв зовнішньої

пам’яті

Сьогодні зовнішні запам`ятовуючі пристрої є двох видів: магнітні і

оптичні. Перші в свою чергу поділяються на гнучкі магнітні диски (Floppy

Disk), і жорсткі магнітні диски (Hard Disk). Ці два типи восновному

відрізняються ціною і об`ємом. Перші дешеві, але не дуже місткі. Другі

відносно дорогі, зате в сотні разів об`ємніші.

Оптичні диски (лазерні диски) переважно служать для тиражування

загальновживаної інформації, хоча сучасні технології дозволяють їх

перезаписувати. Ці носії також є двох типів: CD (Compact Disk), і DVD (Digital

Video Disk). Обидва типи дуже місткі дешеві й надійні. Єдиним їх мінусом

(великим, слід сказати) є складність, а часто й неможливість перезапису.

Трохи історії. В свій час, як ми знаємо ПК були грандіозними спорудами.

Характерними їх рисами були ненадійність, порівняно дуже мала потужність,

великі об`єми. Про сумісність між окремими типами ПК мова не йшла.

Переважно ці машини вимикались тільки на ремонт. Вони мали десятки

користувачів і працювали в діалоговому режимі. Переважно програмістам при

кожній "аудієнції” доводилось набирати текст програми з нуля. Само собою

виникало питання збереження інформації - як економія людського і машинного

часу.

Одним з перших популярних варіантів були перфокарти. Це своєрідні

набори матриць з інформацією у вигляді аркушів цупкого паперу. Основними

недоліками їх була дуже низька швидкість, неможливість повторного

використання і висока ціна. Це було краще ніж нічого але дуже далеко від

ідеалу.

Наступним кроком (великим) стала поява магнітних стрічок. Це була

свого роду революція. Інформація послідовно записувалась на стрічку. Для

зчитування її необхідно було перемотати і запустити з потрібного місця.

Стрічки мали низьку собівартість, досить пристойний об`єм, можливість

багаторазового використання, тощо. Проте швидкість і надійність залишали

бажати кращого.

Десь років п`ятнадцять тому з`явився стандарт популярний до сих пір -

магнітні диски. Це круглої форми магнітна пластина, на яку можна швидко і

якісно записувати інформацію. Кількість перезаписів фактично необмежена.

Ціна дуже низька, по відношенні до об`єму. Принцип запису інформації дуже

простий. Диск безперервно рухається навколо осі. В певний момент за

допомогою магнітної головки сектор комірок отримує послідовність зарядів,

які зберігаються досить довго і надійно. В потрібний момент часу по цій

послідовності можна відновити записану інформацію.

Магнітні диски є двох видів: гнучкі і жорсткі. Принципової різниці між

ними немає, є тільки якісна. Жорсткі диски швидші, об`ємніші, надійніші і

значно дорожчі. На їх основі зроблена така невід`ємна частина кожної ПЕОМ,

як вінчестер. Гнучкі диски переважно служать для перенесення невеликих

об`ємів інформації з машини на машину.

Найсучаснішим розповсюдженим стандартом є оптичні CD і DVD. Як я

вже казав єдиним їх великим недоліком є специфіка запису інформації. Зате по

всіх решта критеріях вони переважають магнітні носії. В тих випадках, коли не

потребується запис інформації, а тільки її зчитування, вони стали незамінними

для широкого загалу програмістів.

Жорсткий диск (Hard Disк) або вінчестер є важливою складовою

частиною кожного комп`ютера. Він є своєрідною комбінацією кількох

магнітних дисків з великою щільністю. Ці диски обертаються з дуже великою

швидкістю. І швидкість запису інформації у них відповідна. Але по цій же

причині вінчестери дуже делікатні. Їх застосовують для довготривалого

зберігання інформації, вона не зникає після вимикання ПК. Кожен вінчестер

характеризується двома основними параметрами: ємністю і часом доступу до

одного машинного слова. Емність вимірюється в мегабайтах. У ранніх моделях

ПК використовувались вінчестери з об`ємом 20, 42, 80, 120, 250, 340 Мб.

Найдешевші сучасні ПК мають жорсткі диски об`ємом 850 мб; 1 Гб; 2.5 Гб і т.д.

Іншим важливим параметром є час доступу до одного машинного слова . Для

сучасних моделей він рівний 5 - 12 мксек.

Гнучких магнітні диски ( Floppy Disk) служать для роботи з невеликими

об`ємами інформації. Сучасні моделі ПК комплектуються FDD ( Floppy Disk

Drive ) для дискет розміру 3.5” ємністю 1.44 Mб. У ранніх моделях

використовуються дисководи для 5.25” дискет. FD 3.5” мають об’ем від 720

кбайт до 2 мб. FD 5.25” - від 120 кбайт до 1,5 мбайт.

Трьохдюймові диски - тип дисків, який зараз домінує, в звязку з меншими

габаритами дисководів і кращою швидкістю.

В останні кілька років почали з`являтися різні модифікації жорстких

дисків, такі як Zip Drive і Jaz Drive. Це досить дорогі але великі за об`ємом

переносні магнітні диски. На відміну від вінчстера, який стаціонарно

вмонтований у ПК, іх можна переносити з машини на машину. Ці диски

переважно підключають в порт принтера або в com - порт, які мають велику

пропускну здатність у порівнянні з дисководом. Стандартні об`єми таких

дисків 150 - 300 Мб для Zip і відповідно 1 - 1.5 Гб для Jaz. Всупереч

сподіванням, ці диски досить дорогі і в результаті певних специфічних

особливостей не набули широкого вжитку.

Найновішим стандартом зараз є оптичні носії CD і DVD. Вони переважно

мають об`єм 600-650 Мб для CD і 1.8-2 Гб для DVD. Операції з ними

здійснюються за допомогою CD_ROM і DVD_ROM. На жаль вони не

передбачують можливості перезапису, тому не можуть конкурувати з

магнітними дисками а тільки доповнюють їх. Швидкодію показують дуже

хорошу, а ціни їх в десятки разів нижчі за відповідного об`єму HD.

Принципи запису інформації для всіх магнітних дисків однаковий. Тому

можна розглянути стандартний набір операцій з ними.

Форматування. Як HD так і FD продаються зформатованими. Проте часто

виникає потреба їх повторного форматування. Тому основні принципи потрібно

знати. Будь - який диск складається з секторів, які поділені на треки. При

форматуванні потрібно вказати їх кількість. В залежності від неї на диску буде

відповідна кількість адресованого простору. Адресованим називається простір,

розбитий на комірки, кожна з яких має власну адресу. Записати інформацію - не

проблема. Проблема записати її так, щоб потім можна було її знайти. Для цього

потрібно десь зберігати інформацію про адреси. Під цю задачу виділена так

звана нульова доріжка. На ній міститься FAT (File Allocation Table). Це означає,

якщо пошкоджена нульова доріжка, на диску залишилася ціла купа абсолютно

непотрібної інформації, яку ніхто не зможе відновити. Отже, в процесі

форматування створюється FAT, уякій вже потім ведеться облік і

впорядкування записаної інформації.

Форматувати диски можна різними способами. Для цього існує дуже

багато різних системних утиліт. Найпопулярніші з них Format.com, Fformat.exe.

Крім того, для HD існує Low Level Format і утиліта Fdisk.exe. Low Level Format

- апаратний засіб. До нього вдаються тільки в крайніх випадках. Переважно ж

використовують DOS утиліту Format.com. Ось кілька прикладів її

використання:

C > format a:

C > format a: /s

A > format c: /s

У першому випадку форматується диск А за допомогою утиліти

Format.com яка знаходиться на диску С. В наступному прикладі форматується

диск А, причому він стає системним. Це значить, що на нього переносяться

файли: Io.sys, MSDos.sys, Command.com, що дозволяє запускати з цього диску

Dos. Блоки інформації, що зберігається у комп`ютері називають файлами, від

англійського слова "запис”.

Вищезгадана операція використовується тільки для магнітних дисків.

Крім неї, для останніх використовуються операції знищення файла,

переіменування, копіювання і читання, запису. Можна також створити власний

підкаталог. Для оптичних дисків можна застосовувати лише дві операції:

копіювання і читання файла.

Для реалізації цих команд існують швидкі і зручні сервісні програми:

Norton Commander, Volcov Commander, Windows Commander, Dos Navigator та

багато інших. Хоча їх існування зовсім не виключає можливості робити всі

вищезгадані операції в самій Dos.

При знищенні файлів треба бути дуже обережним, бо цей процес часто

буває необоротним. Проте, інколи знищені файли все ж вдається відновити.

Зрозуміти цей процес допоможе сам принцип знищення файла. Справа в тому,

що сам файл не зникає, зникає тільки його назва з FAT. Відповідно знищується

вся інформація про нього. При записі нової інформації на цей диск є велика

імовірність що вона буде записана поверх знищеного файла. Ця імовірність тим

більша, чим менше вільного місця на диску. Отже, якщо ви випадково знищили

потрібний файл, нічого не записуйте на цей диск. Тоді існує майже

стопроцентна гарантія відновлення втраченої інформації.

Техніка безпеки при роботі з дисками (будь-якими) дуже проста.

Переохолодження, перегрів, деформація, подряпини, жирні плями, різкі удари -

найкращий метод позбутися непотрібного вам диску. Найбільш ніжним (і

найбільш дорогим) є вінчестер. Його пошкодити найлегше. Оптичі і Floppy

диски більш стійкі, але при бажанні можна пошкодити й їх.

Зараз перспективними технологіями вважаються великого об`єму

переносні жорсткі диски. Дедалі більшого розповсюдження набувають DVD і

DiVX (Digital Vegatile eXpress). За рахунок простоти, надійності, дешевизни і

великої ємності їм пророкують велике майбутнє.

Віддаленою перспективою є запис інформації на кристали. Якби існували

технології запису одного біту інформації у одному вузлі кристалічної решітки,

об`єми і швидкості запису інформації зросли б у тисячі разів. Але поки що це

тільки мрії.

10. Призначення та основні характеристики центрального

мікропроцесора

Фізично кожен елемент структурної схеми складається з різноманітних

пристроїв. Сучасні комп’ютери мають блочно-модульну конструкцію: апаратну

конфігурацію, необхідну для виконання певних робіт, можна складати з

готових вузлів та блоків.

Системний блок являє собою основний вузол, у якому зібрані найбільш

важливі компоненти. Основною компонентою є материнська плата. На ній

розміщені:

• процесор;

• шини – набір провідників для передачі даних та сигналів управління;

• оперативна пам’ять – набір мікросхем, призначених для зберігання

даних під час їх безпосереднього опрацювання;

• постійна пам’ять – мікросхема, призначення для постійного зберігання

інформації, у тому числі і при вимкненому живленні.

Головним пристроєм комп’ютера є центральний процесор. Він і виконує

основні операції по опрацюванню даних та управління роботою інших

пристроїв. По способу розташування пристроїв відносно процесора їх

поділяють на внутрішні та зовнішні (периферійні). До внутрішніх відносіть

деякі види пам’яті. Зовнішніми є пристрої вводу-виводу інформації, пристрої

для її тривалого збереження. Узгодженість роботи окремих пристроїв

здійснюють апаратні інтерфейси. Їх поділяють на послідовні та паралельні.

Через послідовний інтерфейс дані передаються по одному біту. Вони прості за

будовою, не вимагають синхронізації роботи передавальника та приймальника

даних. Однак пропускна здатність їх менша, а коефіцієнт корисної дії нижчий.

Їх використовують для підключення “повільних” пристроїв - наприклад,

різноманітних датчиків.

Жорсткий диск (вінчестер) також входить в системний блок. Його

відносять до пристроїв зовнішньої пам’яті.

Особливістю вінчестера є те, що пристрій пам’яті та носій інформації

розташовані в одному корпусі. Хоча вінчестер розташований всередині

системного блока, його можна переносити на інший ПК без втрати інформації.

Вінчестери також розбиті на доріжки та сектори, але їх кількість може бути

різною для різних пристроїв.

Крім того, вінчестер складається з декількох металевих дисків, а отже має

не дві, а більше сторін. Сукупність доріжок всіх сторін називають циліндром.

Вінчестери мають досить велику ємність пам’яті( як правило, декілька десятків

гігабайт) та досить високу швидкість переміщення даних.

Основні характеристики процесора

• Кількість обчислювальних ядер.

Багатоядерні процесори - це процесори, що містять на одному

процесорному кристалі або в одному корпусі два і більше обчислювальних

ядер.

Багатоядерність, як спосіб підвищення продуктивності процесорів,

використовується з відносно недавнього часу, але визнана найперспективнішим

напрямом їх розвитку. Для домашніх комп'ютерів вже існують процесори з 8

ядрами. Для серверів на ринку є 12-ядерні пропозиції (Opteron 6100).

Розроблені прототипи процесорів, що містять близько 100 ядер.

Ефективність обчислювальних ядер різних моделей процесорів

відрізняється. Але у будь-якому випадку, чим їх (ядер) більше, тим процесор

продуктивніший.

• Кількість потоків.

Чим більше потоків - тим краще. Кількість потоків не завжди співпадає з

кількістю ядер процесора. Так, завдяки технології Hyper-Threading, 4-ядерний

процесор Intel Core i7 - 3820 працює у 8 потоків і багато в чому випереджає 6-

тиядерних конкурентів.

• Розмір кеша 2 і 3 рівнів.

Кеш - це дуже швидка внутрішня пам'ять процесора, яка

використовується ним як буфер для тимчасового зберігання інформації, що

обробляється в конкретний момент часу. Чим кеш більший - тим краще.

Структура не усіх сучасних процесорів передбачає наявність кеша 3

рівня, хоча це не є критичним моментом. Так, за результатами багатьох тестів

продуктивність процесорів Intel Core 2 Quadro, що випускалися з 2007 р. по

2011 р. і не мають кеша 3 рівня, навіть зараз виглядає гідно. Правда, кеш 2

рівня у них досить великий.

• Частота процесора.

Тут усе просто - чим вища частота процесора, тим він продуктивніший.

• Швидкість шини процесора (FSB, HyperTransport або QPI).

Через цю шину центральний процесор взаємодіє з материнською платою.

Її швидкість (частота) вимірюється в мегагерцах і чим вона вища - тим краще.

• Техпроцес.

Поняття техпроцесу розглядалося в попередньому пункті цієї статті. Чим

тонший використано техпроцес, тим більше процесор містить транзисторів,

менше споживає електроенергії і менше гріється. Від техпроцесу багато в чому

залежить ще одна важлива характеристика процесора - TDP.

• TDP.

Termal Design Point - показник, що відображає енергоспоживання

процесора, а також кількість тепла, що виділяється ним в процесі роботи.

Одиниці виміру - Вати (Вт). TDP залежить від багатьох чинників, серед яких

головними є кількість ядер, техпроцес виготовлення і частота роботи

процесора.

Окрім інших переваг, "холодні" процесори (з TDP до 100 Вт) краще

піддаються розгону, коли користувач змінює деякі налаштування системи,

внаслідок чого збільшується частота процесора. Розгон дозволяє без

додаткових фінансових вкладень збільшити продуктивність процесора на 15 -

25 %, але це вже окрема тема.

В той же час, проблему з високим TDP завжди можна вирішити

придбанням ефективної системи охолодження (див. останній пункт цієї статті).

• Наявність і продуктивність відеоядра.

Останні технічні досягнення дозволили виробникам, окрім

обчислювальних ядер, включати до складу процесорів ще і ядра графічні. Такі

процесори, окрім вирішення своїх основних завдань, можуть виконувати роль

відеокарти. Можливостей деяких з них цілком вистачає для гри в комп'ютерні

ігри, не кажучи вже про перегляд фільмів, роботу з текстом і вирішення інших

завдань.

Якщо відеоігри - не головне призначення комп'ютера, процесор з

вбудованим графічним ядром дозволить заощадити на придбанні окремого

графічного адаптера.

• Тип і максимальна швидкість підтримуваної оперативної пам'яті.

Ці характеристики процесора необхідно враховувати при виборі

оперативної пам'яті, з якою він буде використовуватися. Немає сенсу

переплачувати за швидкісні модулі ОЗУ, якщо процесор не зможе реалізувати

усі їх переваги.

11. Представлення інформації у ПК. Одиниці вимірювання

інформації. Зв’язок між ними

Найменшою одиницею вимірювання кількості інформації є 1 біт (від

англ. binary digit – двійковий знак). 1 біт – це кількість інформації, яка

міститься у повідомленні типу “так” або “ні” і позначається двійковим числом 1

або 0.

Числа, якими кодується всяка інформація, комп’ютер легко перетворює у

послідовності нулів і одиниць, а потім вже працює з ними.

1 байт = 8 бітов

1 Кбайт = 1024 байт = 210 байт

1 Мбайт = 1024 Кбайт = 1020 байт

1 Гбайт = 1024 Мбайт = 1030 байт

1 Тбайт = 1024 Гбайт = 1040 байт

Опрацювання інформації здійснює спеціальна мікросхема – процесор.

Оскільки біт є дуже малою дозою інформації, то процесори влаштовані так, що

здатні одночасно опрацьовувати групу з восьми біт. Тоді це 8-ми розрядний

двійковий код. З нулів і одиниць у 8-ми розрядному двійковому коді можна

одержати 28 =256 різних комбінацій, що відповідно дає змогу закодувати 256

різних символів. Тобто, кожний символ записується послідовністю з восьми

одиниць і нулів. Наприклад, А – 11000001; В – 11000010; М – 11010100; С –

11000011; Я – 11011101.

12. Класифікація пристроїв вводу – виводу інформації ПК

Комп'ютери не обробляють дані взагалі; вони обробляють ті дані, що ви

їм даєте. Якби ви не мали можливості введення інформації у ваш ПК, то він не

зміг би ніколи дати вам необхідна відповідь. Так само, як монітор дає вам

можливість побачити, що ПК робить, пристрій уведення даних повідомляє

вашому ПК, що ви жадаєте від його і що робити.

Класичний пристрій уведення даних - клавіатура. Те, що ви наберете на

ній, вводиться в пам'ять ЕОМ, аналізується, чи виконується запам'ятовується.

Клавіатури всюдисущі, і вони - найбільш ефективний спосіб посилки ваших

думок вашому ПК, але в них їсть недолік. Вони погано годять для керування

графікою. Малювання зображення з клавіатури - незручно. Ви, звичайно,

можете використовувати кут клавіатури, щоб затирати зображення, давши волю

почуттям (що не допоможе вашому ПК зрозуміти набагато більше), чи ви

можете набрати ряд команд, що повідомлять ЕОМ, що малювати (але це

виявиться не тим, що ви представляєте у своїй уяві).

Для обробки графіки вам потрібні графічні пристрої введення даних, що

можуть транслювати образи у форму, засвоювану комп'ютером, і які дозволять

вам керувати зображеннями найбільш природним способом. В області ПК

маються тепер кілька загальних пристроїв керування позицією. Серед найбільш

використовуваних і найбільш корисних - миша, куля трасування і графічний

планшет. Якщо вам потрібно передати повне зображення в первісній формі, то

зручне додавання до цього тріо - сканер. Оптичне символьне розпізнавання

додасть здатність сканеру читати надрукований текст, чи інакше, автентичні

здібності.

Кожне з цих пристроїв має сильні сторони й особливості. І кожне

мистецьки підвищує різні обчислювальні можливості в роботі з ПК.

Введення/виведення інформації — загальний термін, який визначає

процес передачі даних між зовнішніми пристроями та основною пам`яттю.

Компонент типової архітектури ЕОМ, що надає комп'ютеру можливість

взаємодії із зовнішнім світом і, зокрема, з користувачами й іншими

комп'ютерами.

Пристрої введення — прилади для занесення (введення) даних у

комп'ютер під час його роботи.

Пристрої введення графічної інформації: Сканер, Графічний планшет,

Відеокамера, Вебкамера, Плата відеозахоплення, цифрові камери та

фотоапарати.

Пристрою введення звуку: Акордова клавіатура, Мікрофон.

Пристрою введення текстової інформації: Клавіатура.

Вказівні (координатні) пристрої:

З відносною вказівкою позиції (переміщення): Миша, Тачпад, Трекбол,

Трекпоинт, Джойстик.

З можливістю вказівки абсолютної позиції: Графічний планшет, Світлове

перо.

Ігрові пристрої уведення: Джойстик, Педаль, Геймпад, Кермо.

Пристрої виведення — використаються для добування результатів роботи

комп'ютера.

Пристрої для виводу візуальної інформації: Монітор (дисплей), Проектор,

Принтер, Графобудівник.

Пристрої для виводу звукової інформації: Убудований динамік, Колонки,

Навушники.

Пристрої введення/виведення: Дисковід, Жорсткий диск, Різні порти,

Різні мережні інтерфейси.

Принтер — пристрій для друку інформації на твердий носій, звичайно на

папір. Процес друку називається виходом на друк, а документ, що вийшов, -

роздруківка або тверда копія.

Принтери бувають струменеві, лазерні й сублімаційні, а по кольору друку

- кольорові й монохромні.

Лазерні принтери. По поверхні фотобарабана коротроном заряду, або

валом заряду рівномірно розподіляється статичний заряд, після цього

світлодіодним лазером (або світлодіодною лінійкою) на фотобарабані

знімається заряд - тім самим на поверхню барабана поміщається приховане

зображення. Далі на фотобарабан наноситися тонер, після цього барабан

прокочується по паперу, і тонер переноситися на папір коротроном

перенесення, або валом перенесення. Після цього папір проходити через блок

термозакріплення для фіксації тонера, а фотобарабан очищається від залишків

тонера й розряджається у вузлі очищення.

Струменеві принтери. Зображення на носієві формується з крапок. У

струменевих принтерах використовуються картриджі що друкують рідкими

барвниками.

Матричні принтери - найстаріші з нині вживаних типів принтерів.

Зображення формується друкуючою головкою, яка складається з набору голок

(голкова матриця), що приводяться в дію електромагнітами. Головка

пересувається порядково вздовж аркуша, при цьому голки вдаряють по паперу

через фарбувальну стрічку, формуючи точкове зображення.

Також існують сублімаційні та гусеничні принтери.

Найчастіше використовується з’єднання принтера з ПК через USB порт.

Широко поширені бездротові підключення принтерів: Іч-порт, Bluetooth, Wi-Fi.

Сучасні принтери читають флеш-пам'ять, мають відеоекран і можуть

друкувати фотографії без комп'ютера. Принтери, що мають мережевий

інтерфейс, підключаються в локальну мережу, що дозволяє користуватися

принтером автономно з декількох комп'ютерів.

Принтер може одержувати дані для печатки по різних каналах.

Провідні:

послідовний порт

паралельний порт (IEEE 1284)

Universal Serial Bus (USB)

через локальну мережу (LAN, NET)

Бездротові:

Ік-порт (IRDA)

Bluetooth

Wi-Fi

Для нормальної роботи принтера необхідно встановити драйвера.

Принтер в ОС можна настроїти через панель керування.

Сканер - пристрій для введення зображення. Він аналізує який-небудь

об'єкт (звичайне зображення, текст), створює цифрову копію зображення

об'єкта. Процес одержання цієї копії називається скануванням.

Залежно від способу сканування об'єкта й самих об'єктів сканування

існують наступні види: Планшетні, Ручні, Аркушопротяжні, Планетарні

сканери, Барабанні, Слайди-сканери, Сканери штрих-коду.

Сканери під’єднуються до ПК за допомогою USB порту. Для нормальної

роботи сканера необхідно встановити драйвера.

Монітор - це пристрій виводу графічної й текстової інформації у формі,

доступної користувачеві. Монітори входять до складу будь-якої комп'ютерної

системи. Вони є візуальним каналом зв'язку з усіма прикладними програмами й

стали життєво важливим компонентом при визначенні загальної якості й

зручності експлуатації всієї комп'ютерної системи. В наш час розвиток

комп'ютерних технологій вимагає розробки нових моніторів більшого розміру й

нових можливостей. Створювані нові програми по роботі із тривимірною

графікою вже не можуть нормально відтворюватися на старих моніторах. Всі це

привело компанії розробники до вдосконалення тих технологій в області

відтворення інформації, які мають місце бути. Тому, ця проблема й стала однієї

з важливих у комп'ютерній техніці.

Монітор можна сміло назвати найважливішою частиною персонального

комп'ютера. З екраном монітора мі постійно контактуємо під година роботи.

Від його розміру і якості залежить, наскільки буде комфортно нашим очам.

Монітор повинен бути максимально безпечним для здоров'я за рівнем усіляких

випромінювань. Також він повинен забезпечувати можливість комфортної

роботи, надаючи в розпорядження користувача якісне зображення.

13. Загальна характеристика дисплеїв та принтерів

Дисплей використовується для тимчасового відображення інформації в

процесі роботи ПК. Основні різновиди дисплеїв відрізняються принципом

роботи:

· дисплеї на базі електронно-променевої трубки;

· рідкокристалічні дисплеї;

· плазмові.

Будь-яке зображення на екрані дисплея складається із окремих точок, які

називаються пікселами. Таке зображення із окремих точок називається

растровим.

Основні технічні характеристики дисплеїв:

· розподільна здатність;

· кількість кольорів;

· розміри екрану по діагоналі.

Розподільна здатність вимірюється в кількості точок по горизонталі та

вертикалі і від неї залежить якість зображення. Для сучасних дисплеїв

середньої якості ця характеристика досягає 1600х1200 точок.

Всі кольори на екрані створюються як суміш трьох кольорів: червоного,

зеленого та синього з різним рівнем яскравості. По кожному кольору може бути

256 рівнів яскравості, отже загальна кількість кольорів становить 2563.

За розмірами по діагоналі екрани можуть бути від 14” до 22” дюймів. На

даний момент найбільш популярні дисплеї з розміром екрану 19” дюймів.

Принтери призначені для виведення інформації у вигляді паперових

документів. Основні технічні характеристики принтерів:

· принцип дії;

· використання кольорів;

· швидкодія;

· вартість експлуатації (витратних матеріалів);

· рівень акустичного шуму.

За принципом дії принтери поділяються на матричні, струменеві та

лазерні.

Основним вузлом матричного принтера є друкувальна головка. Вона

містить набір голок, кожна з яких являє собою осердя електромагніта. Коли на

електромагніт подається сигнал, він спрацьовує, голка вдаряє по фарбуючій

стрічці, а на папері з’являється крапка. Використовують головки на 9 і на 24

голки. Такі принтери надійні, дешеві в експлуатації, але мають високий рівень

шуму, низьку швидкодію і невисоку якість друку.

Принцип дії струменевого принтера полягає в тому, що окрема крапка

створюється виприскуванням фарби із спеціальної форсунки під дією

електричного сигналу. Сукупність цих сопел утворюють друкувальну головку.

Струменеві принтери здатні виконувати кольоровий друк найпростішим

способом. Вони мають досить високу швидкодію та якість друку, а також

низький рівень шуму.

Лазерні принтери використовують електрофотографічний спосіб

утворення зображення, тобто приблизно такий самий, як і у ксерокса. Лазерний

принтер має світлочутливий барабан, поверхня якого може накопичувати

різний електричний заряд в залежності від освітлення. В залежності від заряду,

на поверхню барабана потрапляє різна кількість порошкової фарби, яка

називається тонером. Зображення на папері утворюється через контакт паперу з

барабаном. Лазерні принтери мають найвищу швидкодію та якість зображення,

а також практично безшумні.

14. Загальна характеристика клавіатур, ручних маніпуляторів,

сканерів

З функціональної точки зору клавіатура являє собою сукупність певних

даних, що сприймають натискування на клавіші і займають таким чином певні

електричні кола. Створюються послідовності сигналів(по 1 байту), які

передають процесору коди клавіш.

В залежності від кількості клавіш, клавіатури поділяють на:

84 - клавішні (83 для РС ХІ)

101 - клавішні (РС АІ)

104 - клавішні (спеціалізовані для Windows)

Спеціалізовані

За конструктивним виконанням клавіатури бувають:

- Звичайні,

- Гнучкі.

Гнучкі клавіатури мають ергономічний дизайн, і призначені для

створення комфортних умов при роботі користувача з ПК. Вони мають

специфічне розміщення клавіш та спеціальні підставки для рук, що зменшує

втомлюваність кистів рук користувача. Найпоширенішим стандартом

розміщення клавіш є «QWERTY», що відповідає порядку розміщення клавіші в

лівому верхньому куті алфавітної частини клавіатури. Відповідно до цього

стандарту, всі клавіші на клавіатурі поділяють на групи:Алфавітно-

цифрові(близько 50 клавіш з літерами, цифрами і спеціальними символами);

мала цифрова клавіатура (розміщена в правій частині клавіатури і

використовується, в основному, в режимі «калькулятор»);

Клавіші перемикачі:

- Num Lock - для включення малої цифрової клавіатури, у виключеному

режимі ці клавіші мають призначення, вказане в нижньому реєстрі;

- Cars Lock - для включення режиму набору великих літер;

- Shift - переключає режим Cars Lock на протилежний і дозволяє набирати

символи над цифрами в алфавітно-цифровій клавіатурі;

- Scroll Lock - керує режимом прокрутки тексту на екрані і

використовується лише в деяких прикладних програмах;

- Insert - встановлює режим «вставки» та «заміни»

Клавіші керування курсором:

- «Стрілки» - переміщують курсор на один символ у вибраному3

напрямку;

- Tab - створює абзацні відступи, переміщує курсор між об'єктами;

- Home, End - переміщує курсор на початок чи кінець рядка;

- Page Up, Page Down - переміщує курсор на одну екранну сторінку вверх-

вниз.

Клавіші знищення символів:

- Back Space - знищує символ з ліва від курсора;

- Delete - знищує символ з права від курсора;

Спеціальні клавіші:

- Enter - створення нових рядків та абзаців;

- Esc - вийти з деяких програм;

- Pause - призупинити виконання програм чи введення інформації на

периферійні пристрої;

- Print Scrn - друк екранних сторінок на принтері;

- Ctrl, Alt - використовують в комбінаціях з іншими клавішами;

Додаткові:

- Power - разом з клавішею Turbo, дозволяє підготувати до виключення

комп'ютер;

- Sleep - разом з клавішею Turbo, переводить комп'ютер в так званий

«режим сну»;

- Wake - разом з клавішею Turbo,повертає комп'ютер з «режиму сну»;

- Turbo - разом з клавішею F11, дозволяє заблокувати ? розблокувати

клавіатур.

Сканером називають пристрій, що дозволяє вводити в комп'ютер образи

зображень, які пропонуються у вигляді тексту, малюнків, слайдів, фотографій

та іншої графічної інформації. Сканери класифікують за конструкцією

механізму руху та типом введеного зображення, способом під єднання до

системного блоку.

Для того, щоб ввести в комп'ютер будь-яке зображення за допомогою

ручного сканера, потрібно без різних рухів провести сканером по зображенню.

Таким чином проблема рівномірності переміщення сканую чого механізму

відносно паперу покладається цілком на користувача. При цьому рівномірність

переміщення сканера суттєво впливає на якість введеного в комп'ютер

зображення. В цьому ряді моделей для підтвердження нормального введення

існує спеціальний індикатор.

Настільні сканери називають по різному: сторінкові, планшетні, авто

сканери. Такі сканери дозволяють вводити зображення формату від А4 до А1.

існують три різновиди настільних сканерів: планшетні, рулонні і проекційні.

Перші моделі сканерів працювали лише в чорно-білому режимі, згодом у

відтінках сірого кольору, а всі сучасні - у кольоровому режимі. Один з

найбільш загальних принципів роботи кольорового сканера полягає в

наступному. Зображення, що скануємо, освітлюється через RGB - світлофільтр

для кожного з основних кольорів і відбите світло потрапляє на відповідний ряд

фото чутливих здавачів. Кількість кольорів залежить віт кількості біт, що

описують одну крапку зображення - розрядність кольору.

Принцип роботи барабанного сканера відрізняється від усіх попередніх

типів сканерів. В ньому оригінал прикріплюється до барабану, який обертається

з швидкістю кілька тисяч обертів за хвилину. Фокусуючи система спрямовує

вузький світловий промінь на кожну крапку зокрема, що забезпечує

надзвичайно високу якість зображення. До недоліків даного типу сканерів

можна віднести високу вартість і великі габарити.

Для управління роботою сучасних програм використовуються різні

маніпулятори. Маніпулятори здійснюють безпосереднє введення інформації,

вказуючи курсором-дороговказом на екрані монітора команду або місце

введення даних.

Трекболи та миші є координатними пристроями введення інформації в

ПК. Мишки поділяють на одно-, дво- та три кнопкові. Своєю популярністю

маніпулятор миша зобов'язаний значному поширенню прикладних графічних

програм та графічного інтерфейсу користувача. За допомогою миші зручно

керувати об'єктами, вікнами, працювати з меню, кнопками, піктограмами.

Набувають популярності повністю оптичні миші, які мають більш точне

позиціювання курсору. В них замість традиційної оптики механічної системи

використовується міні відеокамера, яка аналізує зміни малюнку чи кольору

поверхні, по якій переміщається маніпулятор.

Наступний варіант під єднання миші до системного блоку - роз'єм mini-

DIN6, який на вигляд повністю аналогічний до клавіатурного 6-штиркового

роз'єм mini-DIN6. таке під єднання підтримується практично всіма сучасними

операційними системами, а не підтримується в DOS і програмах, що написані

для цієї ОС.

Третій варіант - за допомогою універсальної послідовної шини USB -

підтримується тільки у Windows 98, Windows МЕ та Windows 2000.

Трекбол являє собою «перевернуту» мишу, тобто в трек болі рухається не

сам корпус пристрою, а тільки його кулька. Це дозволяє значно збільшити

можливості керуванням курсором.

Як правило, в портативних комп'ютерах в ролі такого пристрою, частіше

використовується не миша, а трекбол. Трекболи бувають вмонтовані та

зовнішні. Вмонтовані можуть знаходитись на передній панелі, поряд з екраном,

справа, або знизу від клавіатури. Зовнішні трекболи підключаються через

спеціальний порт без кабеля, або кріпляться до корпусу спеціальною кліпсою,

яка до відповідного інтерфейсу підключається кабелем. В сучасних графічних

пакетах знаходять своє застосування миші, що мають зворотній зв'язок об'єкта з

користувачем. Впливаючи на поверхню долоні руки, вони дозволяють

відчувати текстуру об'єкту.

Графічний планшет або дігітайзер є пристроєм введення графічної

інформації, який використовується в основному в художньому дизайні, або для

завдань САПР. До складу дігітайзера крім самого планшету входить

спеціальний вказівник(перо). Пера можуть бути простими - оснащенні

з'єднувальним провідником, декількома функціональними клавішами і

примітивним здавачем, а також професійними - не мають з'єднувальних

провідників, чутливі до сили натиску і куту нахилу.

Електричний планшет, як правило, обладнаний контролером. В

дігітайзера електронна частина має направляти імпульси по сукупності

провідників, розміщених під поверхнею планшета. Коли імпульс проходить, під

перехрестям вказівника, давач формує сигнал, який надходить до контролера.

Отримавши два таких сигнала,- від горизонтального і вертикального

провідників, - контролер перетворює їх в координати точки на екрані дисплею,

що відповідають положенню вказівника на планшеті. Таким чином можна

вводити в ПК векторні графічні зображення.

Дігітайзери можна класифікувати в залежності від галузі застосування:

- Початкового рівня мають невеликий розмір робочого поля, не високу

точність декілька градацій сили натиску, і нечутливі до нахилу пера.

- Для художніх робіт - призначені для малювання, ретушування,

підготовки макетів.

- Для інженерних робіт - за характеристиками аналогічні до попередніх,

але мають збільшені розміри.

15. Загальна характеристика модемів, мультимедіа-обладнання

Модем – це прилад для перетворення цифрової інформації в аналогову і

навпаки. Модем об'єднує в собі два пристрої: модулятор, тобто перетворювач

цифрової інформації в аналогову форму, і демодулятор — зворотний

перетворювач. Модеми мають ще й інші функції. Основні з них – це корекція

помилок та стиснення даних. Ці функції збільшують швидкість та чистоту

передачі інформації.

Модеми розрізняються за багатьма характеристиками: зовнішнім

виглядом, розміщенням модема по відношенню до комп’ютера, підтримкою

протоколів передач даних, протоколам корекціі помилок, можливостям

голосової, факсимільної передачі даних.

Головні характеристики модему - швидкість передачі даних, чутливість

до перешкод на лінії і якість з’єднання. По видах модеми діляться на

аналогових і цифрових, внутрішніх і зовнішніх, програмних і апаратних.

Аналогові (Dial-up або діалогові) модеми - прийнятний вибір для тих, хто

рідко користується Інтернетом. Діалоговий модем підходить до будь-якого

типу комп’ютера і операційної системи. Мінус - цей вид модему не забезпечує

високої швидкості передачі даних. Для виходу в Інтернет потрібна телефонна

карта оплати. З’єднання здійснюється тільки при вільній телефонній лінії.

Цифрові модеми забезпечують підключення до Інтернету за технологією

DSL. З’єднання при цьому відрізняється високою швидкістю і якістю.

Найпопулярніший з даного виду модемів - ADSL.

Вибір ADS -модема залежить від способу підключення до комп’ютера.

Виділяються два типи ADSL-модемів: USB і Ethernet. Для USB-модема

зовнішнє джерело живлення не потрібне. Цей вид модему недорого стоїть, але

вимагає сумісності з операційною системою і установки драйверів.

Ethernet-модем (LAN ADSL) сумісний зі всіма ОС і підтримує доступ в

Інтернет з декількох комп’ютерів. Можливість розподіленого трафіку

здійснюється за допомогою роутера - спеціального мережевого пристрою.

Швидкість передачі даних залежить від типу підтримуваного протоколу.

Найпопулярніші види протоколів - V 34+, V 90 і V 92. Вони забезпечують

високу швидкість обміну даними і мінімальне число перебоїв в з’єднанні.

Також на якість і швидкість з’єднання може впливати лінія.

Внутрішні і зовнішні види модемів практично однакові по набору

функцій. Внутрішній модем можна вбудувати в материнську плату комп’ютера.

Для нього не потрібні додаткові дроти і електророзетка.

Зовнішній модем оснащений світловими індикаторами передачі даних, і

з’єднується з комп’ютером за допомогою COM або USB кабелю. Цей вид

модему має окремий корпус і окремий блок живлення. Також зовнішній модем

менш чутливий до якості лінії, що дає йому перевагу перед внутрішнім.

Програмні модеми відносяться до ранніх розробок. В основному вони

сумісні з ОС Windows, і вимогливі до якості роботи комп’ютера. Програмний

модем дешевше апаратного, але велика частина навантаження доводиться на

комп’ютер.

Апаратні модеми підходять до будь-якого типу операційної системи.

Вони можуть підтримувати додаткові функції: обробку сигналу, дозвон,

автовідповідач, визначника номера, прийом-передачу даних. Такі види модемів

називаються голосовими або факс-модемами.

Модеми розрізняються за типами:

асинхронний модем може виконувати лише передачу по аналоговій

мережі та робить лише з асинхронними комунікаціоними портами

термінальних приладів (в чистому виді в наш час не використовується);

факс модем – це класичний модем з можливістю обміну факсами з

факс апаратами або іншими факс модемами;

голосовий модем - це модем, здатний не лише виконувати функції

факс-модема, але й приймати з мережі голосові повідомлення, записуючи їх до

файлу;

модем з підстраховкою виділеної лінії - ці модеми

використовуються, коли потрібна надійність зв'язку. У них є два незалежних

входи для лінії (один з'єднується з виділеною лінією, а другий - з

комутованою);

SVD модем (Simultaneous Voice and Data – одночасно голос та

данні) дозволяє одночасно з передачею даних вести розмову за допомогою

телефонної трубки, підключеної до модему.

синхронний модем – підтримка синхронного та асинхронного

режимів передачі;

чотирьохпровідний модем – ці модеми працюють з двома

виділиними лініями ( одна використовується лише для передачі, друга – тільки

для прийома) в дуплексном режимі. Це використовується для зменшення

впливу еха;

сотовий модем – використовує мобільну радіотелефонію, до якої

відноситься і сотовий звязок;

ISDN модем – об’єднує в своєму корпусі звичайний модем та ISDN

адаптер;

радіо модем використовує радіо ефір як середу передачі інформації

замість звичайних ліній;

модем зі встроєним адаптером локальної мережі для спільного

використання в локальній мережі;

кабельний модем – котрі дозволяють використовувати для передачі

інформації кабельну мережу.

Модеми також характеризуються швидкістю передачі даних.

Інформація передається модемом у вигляді послідовності байтів — груп

по 8 бітів. До кожного байта добавляється один або кілька службових бітів

(старт-біт, стоп-біт). Сучасні модеми можуть об'єднувати байти в пакети,

стискаючи інформацію і підраховуючи контрольні суми для підвищення

надійності передавання шляхом корекції помилок.

При з'єднанні два модеми автоматично домовляються між собою про

максимально можливу для обох швидкість передачі і вибір способу передачі: зі

стиском або без стиснення даних, з корекцією або без корекції помилок. Більш

швидкісний модем може зв'язатися з повільнішим, встановивши меншу

швидкість передачі.

Сучасні комп'ютери широко застосовують для відтворення мультимедіа

(лат. multurn + medium). Під цим терміном розуміють поєднання різних форм

подання інформації (текстової, графічної, аудіо- і відеоформ) в одному об'єкті-

контейнері.

Термін «мультимедіа» також часто використовують для позначення носіїв

даних, що дають змогу зберігати значні обсяги інформації та забезпечують

швидкий доступ до неї. Першими носіями такого типу були компакт-диски.

У 1990-х роках мультимедійними називали комп'ютери, оснащені

пристроями для читання компакт-дисків зі збереженою на них аудіо- та

відеоінформацією. Зараз мультимедійною системою вважають комп'ютер, що

має всі пристрої, необхідні для отримання, обробки та відтворення аудіо- та

відеоданих.

Такими пристроями є: мікрофон, цифрова відеокамера, цифровий

фотоапарат, веб-камера, проектор, інтерактивна дошка тощо.

Отже, до мультимедійного комп'ютера мають бути підключені принаймні

звукові колонки та мікрофон, а його відеокарта повинна мати відеопам'ять

значного обсягу та швидкий графічний процесор. Для відтворення мультимедіа

застосовують також спеціальне обладнання, зокрема мультимедійні проектори,

які можуть проектувати на екрані не лише відео, а й комп'ютерні зображення,

та інтерактивні електронні дошки

Проектор (зверху) та інтерактивна дошка (знизу)

Хоча така дошка має вигляд звичайної білої дошки, все, що записується

на її поверхні, миттєво з'являється на екрані комп'ютера. Електронну дошку

можна використовувати як інтерактивний монітор — у такому разі вона

перетворюється на великий сенсорний екран, команди на якому можна

вибирати дотиком пальців руки.

16. Основи організації роботи на ПК у режимі користувача. Техніка

безпеки при роботі з комп’ютерними засобами

Однією із характерних особливостей сучасного розвитку суспільства є

зростання сфер діяльності людини, в яких використовуються інформаційні

технології. Широке розповсюдження отримали персональні комп'ютери. Однак

їх використання загострило проблеми збереження власного та суспільного

здоров'я, вимагає вдосконалення існуючих та розробки нових підходів до

організації робочих місць, проведення профілактичних заходів для запобігання

розвитку негативних наслідків впливу ПК на здоров'я користувачів.

Зараз у нашій країні проводиться розробка національних нормативних

документів, спрямованих на охорону праці користувачів ПК. Найбільш повним

нормативним документам щодо забезпечення охорони пращ користувачів ПК є

«Державні санітарні правила й норми роботи з візуальними дисплейними

терміналами (ВДТ) електронно-обчислювальних машин» ДСанШН 3.3.2.007–

98.

Вимоги до виробничих приміщень для експлуатації ПК

Об'ємно-планувальні рішення будівель та приміщень для роботи з ПК

мають відповідати вимогам ДСанПіН 3.3.2.007–98.

Розміщення робочих місць з ПК у підвальних приміщеннях, на цокольних

поверхах заборонено.

Площа на одне робоче місце становить не менше ніж 6,0 м3, а об'єм – не

менше ніж 20,0 м3.

Приміщення для роботи з ПК повинні мати природне та штучне

освітлення відповідно до СНиП П-4–79/

Природне освітлення має здійснюватись через світлові прорізи,

орієнтовані переважно на північ чи північний схід, і забезпечувати коефіцієнт

природної освітленості (КПО) не нижче, ніж 1,5%

Виробничі приміщення повинні обладнуватись шафами для зберігання

документів, магнітних дисків, полицями, стелажами, тумбами тощо, з

урахуванням вимог до площі приміщень.

У приміщеннях з ПК слід щоденно робити вологе прибирання.

Приміщення із ПК мають бути оснащені аптечками першої медичної

допомоги.

При приміщеннях із ПК мають бути обладнані побутові приміщення для

відпочинку під час роботи, кімната психологічного розвантаження. В кімнаті

психологічного розвантаження слід передбачити встановлення пристроїв для

приготування й роздачі тонізуючих напоїв, а також місця для занять фізичною

культурою (СНиП 2.09.04. – 87).

Гігієнічні вимоги до параметрів виробничого с середовища приміщень із

ПК

Гігієнічні вимоги до параметрів виробничого середовища включають

вимоги до параметрів мікроклімату, освітлення, шуму й вібрації, рівнів

електромагнітного та іонізуючого випромінювання.

У виробничих приміщеннях на робочих місця із ПК мають

забезпечуватись оптимальні значення параметрів мікроклімату: температури,

відносної вологості й рухливості повітря (ГОСТ 12.1.005–88, СН 4088–86)

(табл. 1).

Таблиця 1. Норми мікроклімату для приміщень з ПК

Рівні позитивних і негативних іонів у повітрі приміщень з ПК мають

відповідати санітарно-гігієнічним нормам №2152–80 (табл. 2).

Таблиця 2. Рівні іонізації повітря приміщень при роботі на ПК

Штучне освітлення в приміщеннях із робочими місцями, обладнаними

ПК має здійснюватись системою загального рівномірного освітлення. У

виробничих та адміністративно-громадських приміщеннях, у разі переважної

роботи з документами, допускається застосування системи комбінованого

освітлення (крім системи загального освітлення, додатково встановлюються

світильники місцевого освітлення) [3, c. 173].

Значення освітленості на поверхні робочого столу в зоні розміщення

документів має становити 300–500 лк, Якщо це неможливо забезпечити

системою загального освітлення, допускається використовувати місцеве

освітлення. При цьому світильники місцевого освітлення слід встановлювати

таким чином, щоб не створювати бликів на поверхні екрана, а освітленість

екрана має не перевищувати 300 лк.

Як джерела світла для штучного освітлення мають застосовуватись

переважно люмінесцентні лампи типу ЛБ. У разі влаштування відбитого

освітлення у виробничих та адміністративно-громадських приміщеннях

допускається застосування металогалогенних ламп потужністю 250 Вт.

Допускається застосування ламп розжарювання у світильниках місцевого

освітлення [3, c. 174].

Рівні звукового тиску в октавних смугах частот, рівні звуку та

еквівалентні рівні звуку на робочих місцях, обладнаних ПК, мають відповідати

вимогам СН 3223–85, ГОСТ 12.1.003–83, ГР 2411–81 (табл. 3).

Таблиця 3. Допустимі рівні звуку, еквівалентні рівні звуку і рівні

звукового тиску в октавних смугах частот

Значення напруженості електростатичного поля на робочих місцях із ПК

(як у зоні екрана дисплея, так і на поверхнях обладнання, клавіатури,

друкувального пристрою) мають не перевищувати гранично допустимих за

ГОСТ 12.1.045–84, СН 1757–77 (табл. 4).

Таблиця 4. Допустимі параметри електромагнітних випромінювань

електростатичного поля

Значення напруженості електромагнітних полів на робочих місцях із ПК

мають відповідати нормативним значенням (ГДР №3206–85, ГДР N4131–

86, СНК 5802–91, ГОСТ 12.1.006–84) (табл. 17.4).

Інтенсивність потоків інфрачервоного випромінювання має не

перевищувати допустимих значень, відповідно до ДСН 3.3.6.042–99.

Інтенсивність потоків ультрафіолетового випромінювання не повинна

перевищувати допустимих значень, відповідно до СН 4557–88.

Потужність експозиційної дози рентгенівського випромінювання на

відстані 0,05 м від екрана та корпуса відео термінала при будь-яких положеннях

регулювальних пристроїв не повинна перевищувати ОД бер/год (100 мкР/год).

Гігієнічні вимоги до організації та обладнання робочих місць із ПК

Обладнання й організація робочого місця із БДТ мають забезпечувати

відповідність конструкції всіх елементів робочого місця та їх взаємного

розташування ергономічним вимогам з урахуванням характеру й особливостей

трудової діяльності (ГОСТ 12,2.032–78, ГОСТ22.269–76, ГОСТ 21.889–76).

Конструкція робочого місця користувача ПК має забезпечити

підтримання оптимальної робочої пози.

Робочі місця із ПК слід так розташовувати відносно світлових прорізів,

щоб природне світло падало збоку, переважно зліва.

При розміщенні робочих столів із ПК слід дотримуватись таких

відстаней: між бічними поверхнями БДТ – 1,2 м; від тильної поверхні одного

ПК до екрана іншого – 2,5 м.

Екран ПК має розташовуватися на оптимальній відстані тещ очей

користувача, що становить 600…700 мм, але не ближче ніж за 600 мм з

урахуванням розміру літерно-цифрових знаків і символів.

Розташування екрана ПК має забезпечувати зручність зорового

спостереження у вертикальній площині під кутом +30* до нормальної лінії

погляду працюючого.

Клавіатуру слід розташовувати на поверхні столу на відстані 100…

300 мм від краю, звернутого до працюючого. У конструкції клавіатури має

передбачатися опорний пристрій (виготовлений із матеріалу з високим

коефіцієнтом тертя, що перешкоджає мимовільному її зсуву), який дає змогу

змінювати кут нахилу поверхні клавіатури в межах 5… 15°.

Для забезпечення захисту і досягнення нормованих рівнів комп'ютерних

випромінювань необхідно застосовувати при екранні фільтри, локальні

світлофільтри (засоби індивідуального захисту очей) та інші засоби захисту, що

пройшли випробування в акредитованих лабораторіях і мають щорічний

гігієнічний сертифікат.

При оснащенні робочого місця із ВДТ лазерним принтером параметри

лазерного випромінювання повинні відповідати вимогам ДСанПіН 3.3.2.007–

98.

Вимоги до режимів праці та відпочинку при роботі з ПК

При організації праці, пов'язаної з використанням ПК, для збереження

здоров'я працюючих, запобігання професійним захворюванням І підтримки

працездатності передбачаються внутрішньо змінні регламентовані перерви для

відпочинку.

Внутрішньозмінні режими праці й відпочинку містять додаткові

нетривалі перерви в періоди, що передують появі об'єктивних і суб'єктивних

ознак стомлення й зниження працездатності.

При виконанні робіт, що належать до різних видів трудової діяльності, за

основну роботу з ПК слід вважати таку, що займає не менше 50% робочого

часу. Впродовж робочої зміни мають передбачатися:

· перерви для відпочинку і вживання їжі (обідні перерви);

· перерви для відпочинку й особистих потреб (згідно із трудовими

нормами);

· додаткові перерви, що вводяться для окремих професій з урахуванням

особливостей трудової діяльності.

За характером трудової діяльності розрізняють три професійні групи,

згідно з діючим класифікатором професій [4, c. 223–224]:

1) розробники програм інженери-програмісти) виконують роботу

переважно з відеотерміналом та документацією при необхідності інтенсивного

обміну Інформацією з ЕОМ і високою частотою прийняття рішень. Робота

характеризується інтенсивною розумовою творчою працею з підвищеним

напруженням зору, концентрацією уваги на фоні нервово-емоційного

напруження, вимушеною робочою позою, загальною гіподинамією,

періодичним навантаженням на кисті верхніх кінцівок. Робота виконується в

режимі діалогу з ПК у вільному темпі з періодичним пошуком помилок в

умовах дефіциту часу;

2) оператори електронно-обчислювальних машин виконують роботу,

пов'язану з обліком інформації, одержаної із ВДТ за попереднім запитом, або

тієї, що надходить з нього, супроводжується перервами різної тривалості,

пов'язана з виконанням іншої роботи й характеризується напруженням зору,

невеликими фізичними зусиллями, нервовим напруженням середнього ступеня

та виконується у вільному темпі;

3) оператор комп'ютерного набору виконує одноманітні за характером

роботи з документацією та клавіатурою і нечастими нетривалими

переключеннями погляду на екран дисплея, з введенням даних з високою

швидкістю. Робота характеризується як фізична праця з підвищеним

навантаженням на кисті верхніх кінцівок на фоні загальної гіподинамії з

напруженням зору (фіксація зору переважно на документи), нервово-емоційним

напруженням.

Правилами встановлюються такі внутрішньозмінні режими праці та

відпочинку при роботі з ПК при 8-годинній денній робочій зміні в залежності

від характеру праці:

- для розробників програм із застосуванням ПК слід призначати

регламентовану перерву для відпочинку тривалістю 15 хвилин через кожну

годину роботи за ПК;

- для операторів із застосуванням ПК слід призначати регламентовані

перерви для відпочинку тривалістю 15 хвилин через кожні дві години;

- для операторів комп'ютерного набору слід призначати регламентовані

перерви для відпочинку тривалістю 10 хвилин після кожної години роботи за

ПК.

У всіх випадках, коли виробничі обставини не дозволяють застосувати

регламентовані перерви, тривалість безперервної роботи з ПК не повинна

перевищувати 4 години.

При 12-годинній робочій зміні регламентовані перерви повинні

встановлюватися в перші 8 годин робота аналогічно перервам при 8-годинній

робочій зміні, а протягом останніх 4-х годин роботи, незалежно від характеру

трудової діяльності, через кожну годину тривалістю 15 хвилин.

Для зниження нервово-емоційного напруження, втомлення зорового

аналізатора, поліпшення мозкового кровообігу, подолання несприятливих

наслідків гіподинамії, запобігання втомі доцільно деякі перерви

використовувати для виконання комплексу вправ, які наведені у Державних

санітарних правилах і нормах роботи з візуальними дисплейними терміналами

електронно-обчислювальних машин ДСаяПІН 3.3.2.007–98.

17. Програмно–математичні основи роботи ПК (поняття програми,

команди, алгоритму, принцип програмного керування)

В основу роботи комп'ютерів покладено програмний принцип керування,

який полягає в тому, що комп'ютер виконує дії за заздалегідь заданою

програмою. Цей принцип забезпечує універсальність використання комп'ютера:

у певний момент часу розв'язується задача відповідно до вибраної програми.

Після її завершення у пам'ять завантажується інша програма і т.д.

Програма - це запис алгоритму розв'язання задачі у вигляді послідовності

команд або операторів мовою, яку розуміє комп'ютер. Кінцевою метою любої

комп'ютерної програми є керування апаратними засобами.

Для нормального розв'язання задач на комп'ютері потрібно, щоб програма

була налагоджена, не потребувала дороблень і мала відповідну документацію.

Тому стосовно роботи на комп'ютері часто використовують термін програмне

забезпечення (software), під яким розуміють сукупність програм, процедур і

правил, а також документації, що стосуються функціонування системи

оброблення даних.

Персональний комп’ютер складається з апаратної частини та програмного

забезпечення:

ПК = АЧ + ПЗ,

де АЧ – апаратна частина,

ПЗ – програмне забезпечення.

До складу системного ПЗ входить система програмування, яка

призначена для автоматизації процесу розробки та відлагодження програм

користувача.

Програмування – це складання інструкції для ПК як розв’язувати задачу.

Програма – алгоритм, записаний мовою програмування.

ПРОГРАМА = АЛГОРИТМ + ДАНІ

Назва “алгоритм“ пов’язане з ім’ям визначного математика Мухамеда

бен-Муса аль-Хорезмі (ІХ ст. до н.е.). Він заклав загальні правила виконання

дій над десятковими числами.

Сучасне поняття алгоритму є основним поняттям програмування.

Алгоритм – це сукупність точних вказівок, які визначають

обчислювальний процес, що приводить від початкових даних до шуканого

результату.

Алгоритм задає повну послідовність дій, які необхідно виконувати для

розв'язання задачі.

Властивості алгоритму

Детермінованість – визначеність, точність, зрозумілість операцій і

порядку їх виконання.

Дискретність – розбивка алгоритму на окремі дії (вказівки). Алгоритм

повинен складатися з кінцевого числа окремих послідовних вказівок.

Виконання наступної дії починається після завершення попередньої.

Масовість - можливість застосування одного алгоритму для вирішення

множини однотипних задач.

Результативність – через скінчене число кроків алгоритм приводить від

вхідних даних до результату.

Формальність – це можливість формального, чисто механічного запису

вказівок алгоритму. Ця властивість алгоритму важлива для автоматизації

створення програми, тобто немає потреби глибоко вникати в суть задачі.

Сучасну архітектуру комп'ютера визначають також такі принципи:

1. Принцип програмного керування. Забезпечує автоматизацію процесу

обчислень на ЕОМ. Згідно з цим принципом, запропонованим англійським

математиком Ч.Беббіджем у 1833 р., для розв'язання кожної задачі складається

програма, що визначає послідовність дій комп'ютера. Ефективність

програмного керування є високою тоді, коли задача розв'язується за тією самою

програмою багато разів (хоч і за різних початкових даних).

2. Принцип програми, що зберігається в пам'яті. Згідно з цим принципом,

сформульованим Дж. фон Нейманом, команди програми подаються, як і дані, у

вигляді чисел й обробляються так само, як і числа, а сама програма перед

виконання завантажується в оперативну пам'ять. Це прискорює процес її

виконання.

3. Принцип довільного доступу до пам'яті. Згідно з цим принципом,

елементи програм та даних можуть записуватися у довільне місце оперативної

пам'яті. Довільне місце означає можливість звернутися до будь-якої заданої

адреси (до конкретної ділянки пам'яті) без перегляду попередніх.

На підставі цих принципів можна стверджувати, що сучасний комп'ютер -

технічний пристрій, який після введення в пам'ять початкових даних у вигляді

цифрових кодів і програми їх обробки, вираженої також цифровими кодами,

здатний автоматично здійснити обчислювальний процес, заданий програмою, і

видати готові результати розв'язання задачі у формі придатній для сприйняття

людиною.

Реальна структура комп'ютера значно складніша, ніж розглянута вище (її

можна назвати логічної структурою). У сучасних комп'ютерах, зокрема

персональних, все частіше здійснюється.

18. Класифікація програмного забезпечення ПК. Прикладне

програмне забезпечення

Персональні комп'ютери, як і інші класи обчислювальних машин, є

універсальними засобами обробки інформації, завдяки своїй можливості

виконувати найрізноманітніші обчислювальні та інші процеси обробки даних

під управлінням заздалегідь підготовленого переліку спеціальних інструкцій,

що формує чітку послідовність і логіку обробки інформації. У цьому значенні

прийнято говорити про такий перелік інструкцій, як про спеціальну

комп'ютерну програму, що дозволяє виконувати обчислювальні процеси з

метою отримання певної вихідної інформації як результату виконання даної

програми.

Програмне забезпечення, розроблене для персональних комп'ютерів,

можна умовно поділити на такі категорії:

операційні системи - спеціалізоване програмне забезпечення, яке

керує роботою комп'ютера і виконує основні функції програмного управління

комп'ютером;

системне програмне забезпечення - програмне забезпечення, що

виконує функції забезпечення обчислювальних та інших процесів на рівні

прямої взаємодії з апаратним забезпеченням персонального комп'ютера або з

операційною системою, під управлінням якої працює даний комп'ютер;

прикладне програмне забезпечення ~ програмне забезпечення, що

виконує функції безпосередньої обробки інформації або вирішення певного

роду прикладних задач;

інструментальні програмні засоби - програмне забезпечення, що

здійснює створення нових прикладних або системних програмних продуктів.

Для користувача більш важливим є прикладне ПЗ.

Прикладне програмне забезпечення – це програми, що призначені для

реалізації конкретних задач опрацювання даних, які користувач розв’язує в ході

своєї діяльності. Їх поділяють на прикладні програми загального і спеціального

призначення.

Прикладне ПЗ загального призначення - це комплекс програм, який

одержав широке використання серед різних категорій користувачів. Найбільш

відомими серед них є: текстові редактори, графічні системи, електронні

таблиці, системи управління базами даних та ін.

Класифікація прикладного ПЗ загального призначення

1. Текстові редактори – основними функціями є введення та редагування

текстових даних.

2. Текстові процесори. Дозволяють форматувати, тобто оформлювати

текст. Основними засобами текстових процесорів є засоби забезпечення

взаємодії тексту, графіки, таблиць та інших об'єктів, що складають готовий

документ, а також засоби автоматизації процесів редагування та форматування.

3. Електронні таблиці – забезпечують організацію даних у вигляді

таблиць і їх обробку. Широке застосування знаходять у бухгалтерському

обліку, аналізі фінансових та торгівельних ринків, засобах обробки результатів

експериментів, тобто у автоматизації регулярно повторюваних обчислень

великих об'ємів числових даних.

4. Графічні редактори – дозволяють створювати, редагувати і виводити на

друк різноманітні графічні зображення - малюнки, графіки, діаграми і т.п.

Серед них можна виділити системи ділової графіки (Microsoft PowerPoint, Lotus

Freelance Graphics), художньої графіки, які ще називають просто графічними

редакторами (Paintbrush), інженерної графіки та автоматизованого

проектування (Autodesk AutoCad), системи обробки фотографічних зображень

(Adobe Photoshop), а також універсальні графічні системи (CorelDRAW!).

5. Системи управління базами даних – призначені для об'єднання наборів

даних з метою створення єдиної інформаційної моделі об'єкта. Ці програми

дозволяють накопичувати, обновляти, коригувати, вилучати, сортувати

інформацію, організовану спеціальним засобом у вигляді банку даних.

Найпоширеніші СУБД: dBase III Plus, FoxBase+, Clipper, Oracle, Acces, FoxPro,

Paradox.

Крім перерахованих систем до складу прикладного ПЗ загального

призначення слід віднести й інтегровані системи. Ці системи об'єднують у собі

можливості текстових редакторів, графічних систем, електронних таблиць та

систем управління базами даних. Головна перевага інтегрованих систем перед

окремими системами прикладного ПЗ загального призначення полягає у тому,

що вони створюють єдині правила роботи для користувача, тобто вони мають

єдиний інтерфейс як при роботі з текстом, так і при роботі з електронними

таблицями та ін. Найвідоміші серед них: Microsoft Works, Microsoft Office,

Lotus SmartSuite, Perfect Office.

Прикладні програми спеціального призначення використовують у

специфічній діяльності користувачів.

Класифікація прикладного ПЗ спеціального призначення:

1. Системи автоматизованого проектування (CAD-системи). Призначені

для автоматизації проектно-конструкторських робіт. Застосовуються у

машинобудуванні, приладобудуванні, архітектурі. Окрім графічних робіт

дозволяють проводити прості розрахунки та вибір готових конструктивних

елементів з існуючої бази даних.

2. Настільні видавничі системи. Автоматизують процес верстання

поліграфічних видань.

3. Бухгалтерські системи. Містять у собі функції текстових, табличних

редакторів та СУБД. Призначені для автоматизації підготовки початкових

бухгалтерських документів підприємства та їх обліку, регулярних звітів по

підсумках виробничої, господарської та фінансової діяльності у формі

прийнятної для податкових органів, позабюджетних фондів та органів

статистичного обліку.

4. Фінансові аналітичні системи. Використовують у банківських та

біржових структурах. Дозволяють контролювати та прогнозувати ситуацію на

фінансових, торгівельних та ринків сировини, виконувати аналіз поточних

подій, готувати звіти.

5. Редактори HTML (Web-редактори). Призначені для створення і

редагування Web-сторінок Інтернету.

6. Системи автоматизованого перекладу. Розрізняють електронні

словники та програми перекладу мови. Електронні словники - це засоби для

перекладу окремих слів у документі. Програми автоматичного перекладу

отримують текст на одній мові і видають текст на іншій, тобто автоматизують

переклад. При автоматизованому перекладі неможливо отримати якісний

вихідний текст, оскільки все зводиться до перекладу окремих лексичних

одиниць.

7. Інтегровані системи діловодства. Засоби для автоматизації робочого

місця керівника. Зокрема, це функції створення, редагування і форматування

документів, централізація функцій електронної пошти, факсимільного та

телефонного зв'язку, диспетчеризація та моніторинг документообігу

підприємства, координація дій підрозділів, оптимізація адміністративно-

господарської діяльності й поставка оперативної та довідкової інформації.

8. Експертні системи. Призначені для аналізу даних, що містяться у базах

знань і видачі результатів, при запиті користувача. Такі системи

використовуються, коли для прийняття рішення потрібні широкі спеціальні

знання.

9. Системи відеомонтажа. Призначені для цифрової обробки

відеоматеріалів, монтажу, створення відеоефектів, виправлення дефектів,

додавання звуку, титрів та субтитрів.

Текстові редактори – могутні програми для створення невеликих

текстових документів. Вони дозволяють вводити, редагувати, форматувати

текст, вставляти малюнки, таблиці, перевіряти правопис, складати зміст та

багато інших складних операцій.

Такими програмами є MS WORD, Лексикон та ін. Для підготовки досить

складних документів (книг, газет, журналів) застосовують інші програми, що

називаються видавничими системами.

Графічні редактори – це прикладні програми, що дозволяють створювати,

редагувати, записувати у файли, посилати на пристрій виведення графічні

зображення. Більшість редакторів дозволяють обробляти картинки, введені за

допомогою сканерів.

Приклади графічних редакторів: Paint Brush, Adobe PhotoShop, Adobe

Illustrator, Corel Draw, Free Hand, 3D Studio Max та ін.

Табличні процесори – це програми, що забезпечують роботу з великими

таблицями чисел, а також автоматизацію математичних обчислень за

допомогою формул. Вони забезпечують роботу з символьними даними,

здійснюють побудову діаграм, графіків тощо.

Найпопулярніші електронні таблиці – це Excel, Quattro Pro, Works та ін

СУБД – це програми, що дозволяють створювати бази даних, здійснювати

їх обробку та управління за відповідним запитом. Ці програми здійснюють

пошук даних, генерацію звітів різної форми, обчислювальну обробку даних,

сортування даних тощо.

Прикладами таких програм є Access, FoxPro, Clipper, Oracle тощо.

До прикладних програм спеціального призначення можна віднести

програми бухгалтерського обліку, розрахунку будівельних конструкцій,

проектування деталей машин, керування матеріальними запасами, статистичної

обробки даних, програмні засоби мультимедіа, банківські інформаційні системи

тощо.

19. Склад та загальна характеристика системного програмного

забезпечення ПК

У загальному переліку видів і класів програмних продуктів для

персональних комп'ютерів особливе місце займають так звані системні

програмні продукти. До них передусім належать драйвери. У широкому

значенні цього слова, стосовно інформаційних технологій, драйвер - це такий

пристрій або програма, який контролює або регулює роботу іншого пристрою.

З погляду системного програмного забезпечення драйвер - це окремий клас

системних програм, що розширює можливості операційних систем по

управлінню тими чи іншими додатковими пристроями, підключеними до

комп'ютера.

Для сучасних операційних систем характерний досить широкий набір

драйверів для забезпечення коректної роботи периферійних пристроїв. У

більшості випадків ці драйвери входять у комплект поставки самих

операційних систем. Розробники нового апаратного забезпечення (принтери,

сканери, модеми, факс-модеми і т.д.), як правило, включають у комплект

поставки своїх пристроїв і драйвери, орієнтовані на роботу даних пристроїв під

управлінням найбільш поширених операційних систем.

Серед системних програмних продуктів особливе місце займають

допоміжні програми, так звані утиліти (Utilities). Призначення цих програм -

забезпечити користувача персонального комп'ютера, що працює під

управлінням якої-небудь операційної системи, зручними програмами, які

розширюють можливості операційної системи або виконують цілий ряд

корисних функцій з обробки даних. Даний клас системного програмного

забезпечення можна класифікувати таким чином:

програми діагностики персонального комп'ютера - призначені для

перевірки коректності установки програмного забезпечення, його

працездатності, перевірки працездатності додаткових пристроїв, підключених

до комп'ютера;

програми резервного копіювання даних - призначені для виконання

операцій по копіюванню інформації на різні додаткові магнітні носії (дискети,

стримери, магнітооптичні диски і т.д.);

програми архівування даних - призначені для стиснення інформації,

яка зберігається на магнітних носіях, що призводить до зменшення загального

обсягу збережених на них даних, а отже, до економії дискового простору;

антивірусні програми - призначені для пошуку, знешкодження

комп'ютерних вірусів і запобігання зараженню даних, що може завдати значний

збиток інформації, що зберігається в комп'ютері;

програми обмеження доступу до даних призначені для запобігання

несанкціонованого доступу до інформації, що зберігається в комп'ютері і має

конфіденційний характер.

Є ще цілий ряд корисних програм, які полегшують повсякденну роботу з

персональним комп'ютером. Цей перелік постійно зростає і вдосконалюється,

оскільки потреба в програмах подібного роду буде завжди, незалежно від

конфігурації самого комп'ютера і встановленого на ньому програмного

забезпечення.

СХЕМА ІЄРАРХІЧНОЇ СТРУКТУРИ ПРОГРАМНОГО

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

20. Призначення та склад операційної системи. Загальна

характеристика ОС Windows

Як було зазначено вище, операційні системи комп'ютерів загалом і

персональні комп'ютери зокрема - це спеціалізоване програмне забезпечення,

що забезпечує роботу комп'ютера і виконання основних обчислювальних

процесів. Операційна система безпосередньо управляє всією роботою

персонального комп'ютера, забезпечуючи взаємодію мікропроцесора,

оперативної пам'яті і периферійних пристроїв. Процес розвитку і

вдосконалення операційних систем для персональних комп'ютерів проходив

паралельно з процесом вдосконалення його основних елементів, насамперед

мікропроцесора. За останні роки операційні системи перетворилися з досить

обмежених у своїх функціональних можливостях систем, призначених для

вирішення одним користувачем однієї задачі, в потужні операційні системи,

здатні виконувати одночасно безліч найскладніших обчислювальних процесів,

забезпечуючи при цьому коректну роботу відразу декількох користувачів.

На більшості сучасних персональних комп’ютерах використовується

операційна система Windows. Розроблена фірмою Microsoft операційна система

Windows має дуже простий для вивчення і зручний для використання графічний

інтерфейс, тобто використовується графічний режим роботи дисплея.

Операційна система Windows являє собою графічне, багатозадачне,

багатовіконне середовище.

Особливості ОС WindowsХР:

- багатозадачність — одночасне виконання декількох програм;

- багатовіконний графічний інтерфейс;

- обмін даними між різноманітними програмами Windows;

- використання довгих імен файлів;

- автоматична настройка різноманітних зовнішніх пристроїв.

Основними об’єктами Windows є: файли (документи), папки (каталоги),

диски, піктограми, ярлики.

Піктограма — графічне зображення об’єкта.

Ярлик — це файл-вказівка, що містить посилання на інший файл.

Використовується для швидкого запуску програм. Подвійне клацання по

піктограмі ярлика виконує запуск програми, на яку посилається ярлик.

Для роботи з об’єктами в Windows використовується буфер обміну.

Буфер обміну Windows — це область пам’яті, призначена для

тимчасового зберігання інформації. Вміст буфера обміну доступний будь-якому

з додатків Windows для обміну даними. При занесенні в буфер обміну нової

інформації стара інформація знищується.

21. Файлова система ОС Windows

Файлова система - це частина операційної системи, призначення якої

полягає в тому, щоб забезпечити користувачеві зручний інтерфейс при роботі з

даними, що зберігаються на диску, та забезпечити спільне використання файлів

кількома користувачами і процесами.

У широкому розумінні поняття "файлова система" включає:

сукупність усіх файлів на диску,

набори структур даних, використовуваних для управління файлами,

такі, наприклад, як каталоги файлів, дескриптори файлів, таблиці розподілу

вільного і зайнятого простору на диску

комплекс системних програмних засобів, що реалізують управління

файлами, зокрема: створення, знищення, читання, запису, іменування, пошуку

та інші операції над файлами.

Файли бувають різних типів: звичайні файли, спеціальні файли, файли-

каталоги.

Звичайні файли в свою чергу поділяються на текстові і двійкові. Текстові

файли складаються з рядків символів, представлених в ASCII-коді. Це можуть

бути документи, вихідні тексти програм тощо. Текстові файли можна

прочитати на екрані і роздрукувати на принтері. Двійкові файли не

використовують ASCII-коди, вони часто мають складну внутрішню структуру,

наприклад, об'єктний код програми або архівний файл. Всі операційні системи

повинні вміти розпізнавати хоча б один тип файлів - їх власні виконувані

файли.

Спеціальні файли - це файли, асоційовані з пристроями вводу-виводу, які

дозволяють користувачеві виконувати операції введення-виведення,

використовуючи звичайні команди запису у файл або читання з файлу. Ці

команди обробляються спочатку програмами файлової системи, а потім на

деякому етапі виконання запиту перетворюються ОС в команди керування

відповідним пристроєм. Спеціальні файли, так само як і пристрої введення-

виведення, діляться на блок-орієнтовані і байт-орієнтовані.

Каталог - це, з одного боку, група файлів, об'єднаних користувачем

виходячи з деяких міркувань (наприклад, файли, що містять програми ігор, або

файли, складові один програмний пакет), а з іншого боку - це файл, що містить

системну інформацію про групу файлів, його складових. У каталозі міститься

список файлів, що входять в нього, і встановлюється відповідність між файлами

і їх характеристиками (атрибутами).

У різних файлових системах можуть використовуватися в якості

атрибутів різні характеристики, наприклад:

інформація про дозволений доступ,

пароль для доступу до файлу,

власник файлу,

творець файлу,

ознака "тільки для читання",

ознака "прихований файл",

ознака "системний файл",

ознака "архівний файл",

ознака "двійковий/символьний",

ознака "тимчасовий" (видалити після завершення процесу),

ознака блокування,

довжина запису,

покажчик на ключове поле в запису,

довжина ключа,

часи створення, останнього доступу і останньої зміни,

поточний розмір файлу

максимальний розмір файлу.

Файлова система Windows являє собою запам'ятовувальний пристрій з

кількома круглими жорсткими пластинами покритими шаром феромагнітного

матеріалу, розташовані на одній осі приводу і з рухомими зчитувальними

голівками. В роботі жорсткого диска (вінчестера) використовується принцип

магнітного запису.

Файлова система комп'ютера (ФС) — опис способу зберігання, розподілу,

найменування та забезпечення доступу до інформації, що зберігається на

жорсткому диску комп'ютера. Саме файлова система жорсткого диска визначає

правила найменування файлів і каталогів, обмеження на максимальні розміри

файлу і розділу, довжину імені файлу, максимальний рівень вкладеності

каталогів та інші моменти. До речі, максимальний розмір файлу у файловій

системі FAT32 складає 4 Гбайта.

В ОС Windows найбільш поширеною на сьогоднішній день є файлова

система NTFS, що замінила застарілу файлову систему FAT. Саме файлову

систему NTFS краще всього використовувати на сьогоднішній день. Щоб

жорсткий диск можна було використовувати в комп'ютері, його необхідно

підготувати, відформатувати у виділену файлову систему. Програма

форматування створює на жорсткому диску комп'ютера структуру у

відповідності з правилами файлової системи Windows після чого диск стає

видно в операційній системі і його можна використовувати. Форматування

жорсткого диска здійснюється силами операційної системи або сторонньої

програми. При цьому вибирається тип файлової системи жорсткого диска,

розмір кластера і спосіб форматування.

22. Робочий стіл, головне та контекстне меню операційної системи

Windows, особливості інтерфейсу

Робочий стіл – головне вікно операційної системи Windows, яке

з‘являється незабаром після включення комп‘ютера. На ньому розміщені

ярлики програм та папок. Призначення ярлика програми – запуск програми на

виконання, для чого ярлик програми слід клікнути двічі (або один раз і

натиснути Enter). Якщо клікнути ярлик папки – наприклад, Мои документы, на

екрані з‘явиться перелік папок і файлів цієї папки. Якщо клікнути двічі ярлик

якогось файлу (наприклад, Gas.doc), то завантажиться та програма, документом

якого є цей файл, а вона в свою чергу покаже згаданий файл на екрані. В разі

файлу з розширенням імені .doc завантажиться Word , у вікні якого буде

показано першу сторінку файлу.

На стіл можна встановити годинник та календар. Для цього слід клікнути

правою (контекстною) клавішею миші панель задач, “СВОЙСТВА” і включити

прапорець “ОТОБРАЖАТЬ ЧАСЫ”. Щоб настроїти годинник та дату, слід

клікнути годинник на панелі задач і у меню, що з‘явиться, вказати пункт

«НАСТРОЙКА ДАТЫ/ВРЕМЕНИ». Інші настройки можна здійснити через те

ж саме меню. Наприклад, через нього можна настроїти робочий стіл так, щоб

вікна програм розташовувались у певному порядку – каскадом, зверху вниз

тощо.

Особливістю робочого стола, яка відрізняє його від всіх інших вікон, є

панель задач. Мабуть, найбільш цінною властивістю її є те, що вона завжди

доступна – які б вікна не стояли на екрані. Втім, через контекстне меню її

можна зняти.

На робочому столі розміщені ярлики програм та папок. Деякі

встановлюються автоматично в ході встановлення Windows: Мой компьютер,

Кошик, Сетевое окружение, Проводник, Мои документы. Користувач може

встановити свої ярлики. Для встановлення ярлику папки або окремого файлу

досить перетягнути мишею її ім‘я із списку програми Проводник на робочий

стіл. Так само встановлюється ярлик виконуваної програми (файл з

розширенням .exe). Наприклад, встановлення ярлику файлу Лаб_1.doc можна

виконати у такій послідовності: відшукати цей файл програмою ПРОВОДНИК і

з її вікна перетягнути ім‘я Лаб_1.doc на робочий стіл. Якщо тепер клікнути цей

ярлик двічі, то завантажиться Word з документом Лаб_1.doc у своєму вікні.

Діючи так само, можна розмістити ярлик папки на робочому столі. Подвійний

клік по ньому приведе до появи змісту цієї папки у вікні, кожен з об‘єктів

можна активізувати подвійним кліком. Якщо ярлик папки клікнути та дати

клавішу DEL, то ярлик відправиться у Кошик. Його можна звідти повернути.

Для цього слід двічі клікнути ярлик КОРЗИНА, виділити у списку НЕДАВНО

УДАЛЕННЫЕ ФАЙЛЫ потрібний ярлик та натиснути у вікні кнопку

ВОССТАНОВИТЬ.

При перетягуванні значка символ “+” біля укажчика миші під час

виконання перетягування. Вилучення таким чином утвореного ярлика не

приведе до знищення папки або файлу, ним позначеного. Але якщо виконати

перетягування з притиснутою клавішею Shift, то після вилучення ярлика зі

столу вилучиться і позначений ним об‘єкт. Аби уникнути помилок, варто перед

вилученням непотрібного на робочому столі ярлика з‘ясувати, чи є такий

позначений цим ярликом об‘єкт у файловій структурі. Якщо є, то вилучення

ярлика з робочого столу цілком безпечне.

Подвійний клік по ярлику програми приводить до її завантаження.

Розміщення ярлика такого типу буває потрібне після встановлення нової

програми на комп‘ютері, якщо, звичайно, програма установки сама не зробить

це автоматично. Для цього потрібно перезавантажити комп‘ютер, дати кнопку

ПУСК, ПРОГРАММЫ, вказати розділ (це, як правило, назва фірми-

виготовника), можливо ще підрозділ у ньому з потрібною програмою, і якщо

він матиме праворуч значок “трикутник праворуч”, розкрити і його, аж поки не

з‘явиться ім‘я потрібної програми. Наприклад, після установки програми Adobe

PhotoShop дії по встановленню її ярлика такі: ПУСК, ПРОГРАММЫ, Adobe і

перетягнути PhotoShop на робочий стіл.

Графічний інтерфейс – це комплекс засобів для виведення зображень на

екран та маніпулювання ними.

Основними елементами графічного інтерфейсу Windows є:

вікна – для відображення системних ресурсів комп’ютера (папок, файлів,

програм) та організації роботи з ними;

піктограми – для відображення об’єктів – файлів, папок та ярликів.

Піктограма — графічне зображення об’єкта;

меню – для доступу до команд;

панелі – для прискореного доступу до команд;

вказівник миші – для вибору інших елементів інтерфейсу або

позиціонування курсору.

Операційна система Windows XP являє собою графічне, багатозадачне,

багатовіконне середовище.

Контекстне меню – це меню, що відкривається в процесі натискання

правої кнопки миші, становить перелік команд, які можна виконати з певшим

об’єктом.

Кожним різновид об’єктів має свій склад команд контекстного меню.

23. Структура типового вікна операційної системи Windows, робота з

довідковою інформацією

Всі дії з операційною системою Windows та її додатками відбуваються у

вікнах. Недарма вона називається Windows - “Вікна”. Всі вікна відповідають

певному стандарту, що значно спрощує роботу у Windows та з її додатками.

Тому встановивши нову програму, з якою користувач ніколи не працював,

після її запуску він побачить багато знайомого і зможе відразу виконувати деякі

операції, користуючись тими знайомими стандартними елементами, які є у

вікні. Всі розробники програмного забезпечення пунктуально додержуються

цього стандарту.

За наборами однорідних елементів є кілька типів вікон: вікна папок,

діалогові вікна, вікна довідкової системи та робочі вікна додатків.

Якщо інформація, яка виводиться не може вміщуватися у вікні, то

автоматично з’являються смуги прокрутки з кнопками управління

(горизонтальна та вертикальна).

З вікнами можна проводити такі операції: відкриття, активізація, зміна

стану, зміна положення та розмірів, закриття.

Для зміни розмірів вікна і зміни його положення на Робочому столі

можна користуватися мишею або клавіатурою. Суміщуючи вказівку миші з

межею вікна або кутом до появи подвійних стрілок, натискуючи і утримуючи в

такому стані ліву кнопку миші, можна переміщувати межі у потрібне місце. Те

саме можна виконати за допомогою системного меню вікна.

Для переміщення вікна на Робочому столі треба сумістити вказівку миші

з полем рядка заголовка вікна і, натиснувши і не відпускаючи ліву кнопку

миші, перемістити вікно у потрібне місце.

Для того, щоб розташувати вікна каскадом або мозаїкою (щоб навести

порядок в розташуванні вікон), необхідно клацнути на незайнятій ділянці

Панелі задач правою кнопкою миші. При цьому з’явиться контекстне меню, з

якого слід вибрати ту чи іншу команду.

Доступ до довідкової інформації здійснюється через команду

Довідка головного меню. Вказівник миші суміщаємо з меню Пуск на панелі

завдань і, натискаючи ліву кнопку миші, переміщуємо вказівку миші до пункту

Довідка й натискаємо ліву кнопку миші. З’являється вікно, яке вміщує три

вкладки: Зміст, Предметний покажчик, Пошук. В основному полі вікна за

вибраної вкладки Зміст відображається список усіх розділів довідкової системи

Відкриття пунктів із позначкою книжки призводить до появи нових

пунктів, якщо відкрити об’єкт із символом “?” – на екрані з’явиться інформація.

Для відкриття, закриття, виведення відповідних розділів можна користуватися

кнопками в нижній частині вікна Відкрити ,Закрити ,Вивести або подвійним

клацанням вказівником миші по їх піктограмах.

Пошук файлів та папок.

Досить часто виникає необхідність знайти деякий об’єкт, місце

розташування якого невідоме, а іноді і ім’я якого відомо не зовсім точно. Для

цього використовують операцію автоматичного пошуку, яка дозволяє швидко

знайти об’єкт шляхом перегляду вмісту дисків і папок. Початковою

інформацією для пошуку об’єкта є його ім’я (або його частина).

Пошук об’єктів у Папках здійснюється за допомогою спеціальної

програми, яка включається командою Найти – Файлы и папки … головного

меню. Після виконання команди на робочому столі з’являється діалогове

вікно Найти: Все файлы.

Після закінчення всіх установок на вкладинках, для початку процесу

пошуку натискується кнопка Найти. Результати пошуку виводяться у

додатковому нижньому полі цього самого діалогового вікна, яке з’являється

після закінчення пошуку.

Знищення об’єктів.

Рано чи пізно доводиться знищувати непотрібні об’єкти. Для вилучення

об’єктів у Windows використовують спеціальну папку, розміщену на робочому

столі, - Корзина. У разі знищення об’єкти не знищуються, а вміщуються у цю

папку. Якщо очистити вміст Корзини, то відновлення стає неможливим.

Знищення об’єктів проходить таким чином:

- вибрати об’єкт або групу об’єктів, які потрібно знищити;

- відкрити меню Файл або викликати контекстне меню і клацнути

вказівкою миші по команді Удалить;

- після появи діалогового вікна Подтверджение удаления папки

натиснути кнопку Да для підтвердження знищення або Нет, якщо передумали

знищувати об’єкт.

Відновлення знищених об’єктів.

Одним із варіантів відновлення випадково знищених об’єктів є відміна

операції знищення шляхом виконання команди Отменить меню правка того

вікна, з якого виконувалась операція знищення. Однак найкращий спосіб

відновлення – це використання Корзини. Якщо довго не очищувати кошик, - є

велика вірогідність знайти там випадково знищений об’єкт навіть через

великий проміжок часу і відновити його.

Для відновлення об’єктів спочатку потрібно відкрити папку Корзина.

Далі потрібно вибрати ті об’єкти, які необхідно відновити, відкрити меню Файл

і вибрати рядок Восстановить. Вибрані об’єкти повертаються у те саме місце,

звідки вони були знищені.

Відмічені об’єкти можуть бути скопійовані (переміщені) з кошика в будь-

яку папку звичайним способом, методом перетягування чи через буфер обміну.

Використовуючи меню Файл вікна Корзина, можна також безповоротно

знищити з неї відмічені об’єкти (рядок Удалить) або повністю очистити її, для

чого призначена команда Очистить корзину.

24. Елементи діалогового вікна операційної системи Windows

Для виконання деяких команд потрібно вводити допоміжню інформацію.

Для введення такої інформації використовуються вікна діалогу, які містять такі

елементи: кнопки, списки, прапорці, перемикачі, рядки введення. Ці елементи

розміщені за тематичними групами, які називають полями.

Перехід від групи до групи здійснюється за допомогою миші або клавіші

[Tab]. В разі введення допоміжної інформації у діалоговому вікні здійснюється

постановлення прапорців і перемикачів, вибір елементів із списку, введення і

редагування тексту в полях введення.

Прапорці являють собою невеличкі квадрати, в яких в разі їх ввімкнення

з’являється «галочка». Прапорці встановлюються незалежно один від одного.

Перемикачі (зображаються у вигляді кола) використовують тоді, коли

необхідно вибрати тільки одну з декількох опцій.

В рядки введення вводиться текстова інформація.

Списки використовуються для вибору одного з декількох варіантів.

Особливою формою списків є однорядкові списки, в яких показано тільки

перший елемент. Такі списки мають праворуч стрілку, направлену вниз. Для

розкриття такого списку треба встановити курсор миші на стрілку і натиснути

ліву клавішу миші.

Кнопки управління діалогом:

OK – закінчує діалог з підтвердженням всіх змін , після цього Windows

виконує відповідну команду.

ОТМЕНА – анулює всі зміни.

Вікно "Свойства”

У Windows застосовують особливий вид діалогового вікна – Свойства.

Основне призначення – отримання довідкової інформації про конкретний

об’єкт з можливістю зміни деяких його параметрів. Щоб відкрити таке вікно

треба виконати пункт меню Файл, команду Свойства, або вибрати цю команду з

контекстного меню об’єкта.

Елементи діалогового вікна.

Діалогові вікна використовуються у тих випадках, коли користувач

повинен втручатися у роботу операційної системи або відкритого додатку

(запущеної програми) з метою зміни режимів роботи, зміни деяких параметрів,

введення деякої додаткової інформації і т.д.

Для взаємодії користувача з системою діалогові вікна мають спеціальні

елементи управління: Флажок, Переключатель, Строка ввода, Счетчик, Список,

Ползунок.

Флажок (прапорець). Такі елементи використовуються для вибору

параметрів або установки відповідних режимів роботи. У вікнах такі елементи

управління подані маленькими квадратними віконцями. Прапорці вважаються

установленими, якщо у віконцях встановлено значок.

Переключатель (перемикач). Такий елемент схожий на прапорець, але із

запропонованого списку параметрів потрібно вибрати тільки один із них.

Список (список). Використовують відкриті списки і списки які

розкриваються. У відкритому списку елемент вибирають за допомогою смуги

прокрутки. Для роботи із списком, який відкривається, спочатку його потрібно

відкрити, клацнувши мишею по кнопці.

Строка ввода (рядок введення) використовують для введення текстової

інформації за допомогою клавіатури.

Ползунок (повзунок) використовують для зміни значення деякого

параметра у відповідному інтервалі. Положення повзунка змінюється за

допомогою миші методом перетягування.

25. Операційна система Windows (вбудовані додатки та утілити,

особливості використання утілит Defrag і Scandisk)

Утиліта ScanDisk. Стандартна конфігурація Windows містить системні

програми (утиліти) для виконання службових функцій. Утиліта ScanDisk

виконує пакет тестів жорсткого або гнучкого диска, включаючи пошук

неприпустимих імен файлів, дефектних секторів, неправильних структур

ущільнення. У файловій структурі програма виконує такі функції:

Пошук утрачених кластерів. Утраченими є кластери, які відповідно до

FAT-таблиці пов’язані з файлом і не мають посилань на відповідний запис у

каталозі файла. Вони виникають у разі перебою програми або раптового

перезавантаження комп’ютера. При знаходженні таких кластерів утилітою

ScanDisk виводиться запит на їх вилучення або перетворення на файли з

іменами File000.chk, File001.chk тощо. Пізніше ці файли можна переглянути в

корене-вому каталозі.

Пошук дефектних кластерів. Дефектними є кластери з такими ознаками:

– запис FAT указує на номер кластера, що перевищує число кластерів

диска;

– запис FAT визначає нульовий номер кластера, який вказує, що кластер

вільний;

– запис FAT знаходить кластер із номером 1 у той час, коли номери

можуть починатися тільки з 2. Знову з’являється запит і в разі позитив-ної

відповіді таким кластерам присвоюється маркер EOF кінця файла, тобто при

спробі відновити цей файл він буде складатися з кількох частин.

Пошук кластерів з перехресними посиланнями. Ці кластери пов’язані або

двічі з одним і тим самим файлом, або з двома різними файлами. При запиті

потрібно активізувати варіант копіювання такого кластера в кожен файл.

Для завантаження утиліти ScanDisk активізують команди Пуск,

Программы, Стандартные, Служебные, Проверка диска. В результаті на екрані

дисплея з’являється вікно, у якому:

• в переліку дисків активізують потрібний;

• у групі Проверка вибирають одну з опцій:

- Стандартная – для виявлення помилок FAT-таблиці, неприпустимих

імен, дат створення файлів, помилки ущільнення. Цей тест триває кілька

секунд;

- Полная – спочатку виконуються функції стандартної перевірки, після

чого здійснюється сканування поверхні диска для виявлення дефектних

секторів. Залежно від ємності диска цей тест може тривати більше години.

Утиліта Disk Defragmenter. Ця програма усуває фрагментацію файлів

жорсткого диска. Файл розміщується на диску у вільних кластерах, які можуть

зустрітися в системі під час записування на диск. Фрагментація різко знижує

продуктивність системи, створює додаткове навантаження на зчитувальну

головку пристрою.

Програма дефрагментації змінює фізичне розташування файлів на

жорсткому диску так, щоб кластери кожного з них розміщувалися послідовно.

Для її заванта-ження активізують команди Пуск, Программы, Стандартные,

Служебные, Дефрагментация диска.

В екранному вікні вибирають із переліку потрібний диск. Після клацання

мишею на кнопці ОК на екрані дисплея з’являється вікно, в якому

відображається процес роботи програми. Для перегляду більш детальної

інформації (розташування вільних і зайнятих кластерів на диску, наявності

дефектних кластерів тощо) активізують кнопку Сведения. Залежно від ступеня

фрагментації диска, його ємності, потужності комп’ютера цей процес може

тривати кілька годин, але тим, хто щодня працює з комп’ютером,

рекомендується проводити дефрагментацію диска щотижня.

26. Створення об’єктів в операційній системі Windows

Як правило, документи створюються у конкретних прикладних

програмах. Наприклад, для створення текстового документа необхідно

запустити текстовий редактор, відкрити файл, ввести текст і зберегти документ

за яким-небудь ім'ям. Цей варіант вважається класичним.

У Windows документ може бути створений без запуску будь-яких

програм-додатків. У цьому випадку відкривається і надається піктограма та ім'я

деякому порожньому файлу. Можна створювати тільки ті типи документів, які

передбачені для даного комп'ютера. Список типів документів залежить від того,

які додатки установлені на комп'ютері. Відкриття такого файлу призводить до

запуску відповідного додатку, в якому завантажено порожній файл.

Папки, які створюються, представляються значками та іменами.

Відкриття порожньої папки призводить до появи порожнього вікна, у якому

можна розмістити документи, вказівки та папки. Імена документів та папок,

при їх створенні, визначає користувач. Найчастіше, імена ярликів визначаються

іменем об'єкта, на який вказує даний ярлик. Вказівка може посилати на

документ, папку, програму.

Створення об'єктів відбувається за допомогою команди Создать, яка

знаходиться або у пункті горизонтального меню вікна Файл, або у

контекстному меню. Після запуску команди Создать, відкривається підміню, де

треба вибрати тип об'єкта.

Якщо ви створюєте папку чи документ, на робочому столі або у вікні

з'являється нова піктограма з затемненим полем, у якому необхідно з

клавіатури ввести ім'я нового об'єкту.

Якщо ви вибрали створювання ярлику, то з'являється діалогове вікно

Создание ярлыка:

у полі Командная строка треба ввести ім'я об'єкта, для якого створюється

ярлик зі вказівкою повного шляху, або скористатися кнопкою Обзор (у новому

вікні знайти шлях до об'єкта);

натиснути кнопку Далее, з'являється вікно - Выбор названия программы;

подане ім'я ярлика можна коригувати;

натиснути кнопку Готово - з'являється ярлик.

Для створення ярлика об'єкта, можна сумістити вказівку миші з її

піктограмою і клацнути правою кнопкою. Після появи контекстного меню

необхідно вибрати команду Создать ярлык. Значок нового ярлика з'явиться

моментально. У полі Ярлык для <имя объекта> потрібно відредагувати ім'я.

27. Пошук, знищення і відновлення об’єктів в операційній системі

Windows

Пошук об'єктів. Досить часто виникає необхідність знайти деякий об'єкт,

місце розташування якого невідоме, а іноді і ім'я об'єкта відомо не зовсім точно.

Для цього використовують операцію автоматичного пошуку, яка дозволяє

швидко знайти об'єкт шляхом перегляду вмісту дисків і папок. Інформацією для

пошуку об'єкта може бути його ім'я (або його частина), приблизна вказівка

місцезнаходження, знання формату файла, часу створення або кількох слів його

змісту. Пошук здійснюється за допомогою спеціальної програми, яка

викликається командою Поиск головного меню Пуск.

Знищення об'єктів. Для знищення непотрібних об'єктів у ОС Windows

використовується спеціальна папка ^ Корзина, куди переміщуються знищені

об'єкти. Це дозволяє відновити за необхідності знищені об'єкти.

Алгоритм знищення об'єктів.

Виділити об'єкт або групу об'єктів, які потрібно знищіти;

Відкрити пункт горизонтального меню Файл або викликати контекстне

меню і вибрати команду Удалить, для цього ж можна використати кнопку

панелі інструментів або натиснути на клавіатурі клавішу Del;

Після появи діалогового вікна Подтверждение удаления папки натиснути

кнопку Да для підтвердження знищення або кнопку Нет для відміни операції

знищення.

Знищіти об'єкт можна використовуючи метод перетягування об'єкта в

кошик, для цього можна відкрити вікно Корзина або використовувати

піктограму кошика.

Відновлення об'єктів. Одним із варіантів відновлення випадково

знищених об’єктів є відміна операції знищення шляхом виконання команди

Отменить меню Правка або натискуванням комбінації клавіш [Ctrl+Z], або

натискуванням кнопці на панелі інструментів: Цей варіант використовується,

якщо між операціями знищення і відновлення пройшов невеликий проміжок

часу. Однак найкращий та універсальний спосіб відновлення - це використання

Корзины.

Алгоритм відновлення об'єктів:

Відкрити папку Корзина;

Виділити ті об'єкти, які потрібно відновити;

Відкрити меню Файл і вибрати команду Восстановить.

Вибрані об'єкти повертаються у те саме місце, звідки вони були знищені.

Відмічені об'єкти можуть бути скопійовані (переміщені) з кошика в будь-

яку папку звичайним способом, тобто через буфер обміну або методом

перетягування з вікна у вікно.

Для безповоротного знищення об'єктів, їх потрібно спочатку виділити у

папці Корзина, а потім виконати любий із варіантів знищення об'єктів. Якщо ви

бажаєте повністю очистити Корзину, треба скористатися командою Очистить

корзину, яка знаходиться в пункті Файл горизонтального меню, після цього

відновлення стає неможливим.

28. Копіювання і переміщення об’єктів в операційній системі

Windows

Перейменування об'єктів. Для виконання цієї дії викликають команду

Переименовать пункту горизонтального меню Файл або таку саму команду з

контекстного меню, перед цим потрібно виділити об'єкт, який треба

перейменувати. Після виклику команди іншим кольором виділяється старе ім'я,

і потрібно на клавіатурі набрати нове ім'я об'єкта, натиснути [Enter].

Копіювання і пересилання об'єктів. При копіюванні на новому місці

створюється тільки копія початкового об'єкта - на старому місці він

залишається без змін. При переміщенні об'єкта він переноситься у нове місце.

Ці операції можна виконувати кількома способами:

Програма Проводник. Для запуску програми необхідно відкрити головне

меню і вибрати Программы\Проводник або в відкритому вікні використати

команду Проводник пункту горизонтального меню Файл. На екрані з'являється

діалогове вікно, де на лівій панелі відображається дерево каталогів, а на правій

панелі - вміст відкритої папки.

Алгоритм копіювання:

На правій панелі вибрати об'єкт для копіювання (клацнути по значку

об'єкта вказівкою миші).

Натиснувши клавішу [Ctrl] і ліву кнопку миші (вказівка миші показує на

об'єкт).

Не відпускаючи [Ctrl] і ліву кнопку миші, перетягнути копію піктограми

вибраного об'єкта на ліву панель і сумістити її з піктограмою папки, де

знаходиться місце призначення.

Відпустити кнопку миші.

Якщо проходить операція переміщення, то замість клавіші [Ctrl]

необхідно натиснути і утримувати клавішу [Alt].

Буфер обміну - область пам'яті комп'ютера, призначена для тимчасового

зберігання інформації. Буфер обміну використовують для обміну інформацією

між відкритими додатками. Інформація у буфер записується за допомогою

команди Копировать, Вырезать меню Правка або спеціальними кнопками на

панелі інструментів у вікні, або за допомогою тих самих команд контекстного

меню. Зчитується інформація з буферу обміну за допомогою команди Вставить

тих самих меню. Команду Вырезать використовують для переміщення об'єктів.

При копіюванні (переміщенні) об'єктів їх вміщують спочатку у буфер, а потім з

нього вставляють у будь-яке нове місце.

Алгоритм копіювання:

Відмітити об'єкт (сумістити вказівку миші з об'єктом і натиснути ліву

кнопку миші);

Вибрати команду Копировать з пункту горизонтального меню Правка або

таку саму команду з контекстного меню (для виклику меню слід натиснути

праву кнопку миші), або натиснути комбінацію клавіш [Ctrl+C], або кнопку на

панелі інструментів;

Відмітити папку чи диск, де треба зробити копію, або активним зробити

вікно відкритої папки, яке є місцем призначення.

Вибрати команду Вставить з пункту горизонтального меню Правка або

таку саму команду з контекстного меню, або натиснути комбінацію клавіш

[Ctrl+V], або кнопку на панелі інструментів;

Алгоритм переміщення:

Відмітити об'єкт;

Вибрати команду Переместить з пункту горизонтального меню Правка

або таку саму команду з контекстного меню, або натиснути комбінацію клавіш

[Ctrl+Х], або кнопку на панелі інструментів;

Відмітити папку чи диск, куди треба зробити переміщення, або активним

зробити вікно відкритої папки, яке є місцем призначення.

Вибрати команду Вставить з пункту горизонтального меню Правка або

таку саму команду з контекстного меню, або натиснути комбінацію клавіш

[Ctrl+V], або кнопку на панелі інструментів.

З вікна у вікно. Легко виконуються операції копіювання і переміщення

об'єктів з однієї відкритої папки до іншої (з вікна у вікно). При виконанні цих

операцій мають бути чітко визначені і відкриті у окремих вікнах джерело та

місце призначення. Виконуючи ці операції, використовують метод

перетягування значків за допомогою вказівки миші:

Сумістити вказівку миші з вибраним об'єктом, натиснути ліву кнопку

миші;

Не відпускаючи кнопку миші, перетягнути об'єкт в інше вікно;

Відпустити кнопку миші - у вікні з'явилась копія вибраного об'єкта.

Якщо при перетягуванні значків об'єктів утримувати не ліву, а праву

кнопку миші, то після її відпускання на місці призначення з'являється

контекстне меню, в якому є команди: Копировать, Переместить, Создать ярлык,

Отменить, ви маєте змогу вибрати любий пункт. Цей спосіб найбільш

універсальний.

Якщо потрібно зробити копію об'єкта на диску а: чи відправити об'єкт за

допомогою електронної пошти, то можна використати команду Отправить

пункту горизонтального меню Файл, тільки перед вибором цієї команди слід

виділити об'єкт.

Допускається виконання операцій копіювання і переміщення всередині

одного вікна, якщо об'єкт і місце призначення розміщені у цьому вікні. Папку,

яка є місцем призначення не відкривають, а тільки відмічають при виконанні

команд.

Копіювання і пересилання групи об'єктів. Перед операціями копіювання

чи пересилання групи об'єктів потрібно спочатку відмітити цю групу об'єктів.

Щоб відмітити групу файлів, розташованих у довільному порядку, необхідно

клацнути по їх значках, утримуючи клавішу [Ctrl], а якщо вони розміщені один

за одним, - клавішу [Shift] (клацнути на першому та на останньому).

Для виділення всіх об'єктів поточного вікна слід використовувати

команду Выделить пункту горизонтального меню Правка. Після виділення

групи об'єктів можна використати команду Обратить выделение меню Правка -

виділені об'єкти стають не виділеними, а не виділені об'єкти, навпаки, стають

виділеними.

Для відміни операцій (якщо вони проведені помилково) потрібно

скористатися командою Отменить меню Правка або натиснути комбінацію

клавіш [Ctrl+Z], або натиснути кнопку на панелі інструментів.

29. Робота з комп’ютером у разі його "зависання". Завершення

роботи з операційною системою Windows

Інколи трапляється ситуація, коли у силу апаратних або програмних

збоїв, комп’ютер перестає реагувати на ваші команди: ви не можете вийти з

програми, перейти у інше вікно, на екрані немає курсору, при натисканні на

клавіші або мишку комп’ютер пищіть і т. п. У такому разі, як кажуть,

комп’ютер чи програма «висять». Щоб зняти програму, що «висить», натисніть

клавіші CTRL+ALT+DEL. Зауважимо, що раніше, при роботі у середовищі MS-

DOS, натискання вказаних клавіш приводило до теплого перезавантаження

операційної системи. Зараз викликається панель завершення роботи, за

допомогою якої можна зняти програму, що «висить».

Слід додати, що у деяких випадках «серйозного зависання» зарадити

справі можуть лише кнопки «RESET» або «POWER» на системному блоці

комп’ютера, які викликають холодне перезавантаження системи.Рано чи пізно ви закінчите роботу з комп'ютером, і його необхідно буде вимкнути. Це не така

проста процедура, як могло б здатися. Дуже важливо правильно завершити роботу комп'ютера, коли

ви використовуєте Windows.

Відключення живлення комп'ютера під час роботи Windows може

зіпсувати важливу системну інформацію і привести до непрацездатності

системи. Тому просто вимкнути комп'ютер при роботі з Windows не

можна. 

Для правильного закінчення роботи з системою Windows XP необхідно

скористатися командою головного меню Завершення роботи (Shut Down),

розташованої поруч з кнопкою   в нижній частині головного меню. На

екрані з'явиться діалог Завершення роботи Windows (Shut Down Windows).

Цей діалог пропонує вам зробити вибір способу завершення роботи,

натиснувши одну з великих кнопок у центрі діалогу. Якщо ви натиснете

кнопку Відміна(Cancel), то діалог буде прибраний з екрану, і ви повернетеся до

звичайної роботи з Windows XP. Нагадуємо, що для натискання кнопки слід

просто клацнути на ній лівою кнопкою миші. 

Для звичайного завершення роботи системи слід натиснути кнопку   .

Почнеться процес завершення роботи з Windows, який може зайняти кілька

хвилин. По його закінченні ваш комп'ютер вимкнеться автоматично, або на

екрані з'явиться напис про те, що комп'ютер можна відключити. У другому

випадку вам слід самостійно відключити живлення комп'ютера. Якщо ви хочете

запустити Windows XP знову, не вимикаючи комп'ютер, слід натиснути

кнопку   . Перезавантаження може знадобитися, якщо деякі програми стали

працювати ненадійно або перестали відповідати. Однак у Windows XP в

більшості випадків не потрібне перезавантаження при ненадійно працюючих

програмах. Іноді перезавантаження системи може знадобитися при установці

нових програм або нового обладнання. 

Цікавий режим виключення комп'ютера вибирається при натисканні

кнопки   . Вся поточна інформація з пам'яті комп'ютера записується на

жорсткий диск, і комп'ютер вимикається. При наступному включенні

комп'ютера стан пам'яті відновлюється з диска, і ви можете продовжити роботу

з того місця, на якому вибрали команду переходу в сплячий режим. При такому

способі старту системи завантаження відбувається значно швидше, ніж при

звичайному способі. Крім того, при поновленні роботи залишаються працюють

всі програми, з якими ви працювали до вимикання комп'ютера. Однак у даного

режиму є й свої недоліки. Далеко не все обладнання та програми правильно

відновлюються після переходу в сплячий режим. Є ймовірність, що деякі

пристрої перестануть працювати після прокидання. Для відновлення

працездатності вам доведеться виконати перезавантаження системи. 

30. Текстовий редактор Word (початок роботи, вікно редактора,

рядок меню та особливості роботи з ним, робота з панелями інструментів)

Текстовий редактор Microsoft Word є одним із найпоширеніших

текстових редакторів. Це зумовлюється його численними перевагами, до яких в

першу чергу відносяться широкі функціональні можливості. Важко знайти таку

задачу при роботі з документами, яку не можна було б розв’язати засобами

Microsoft Word .

Текстовий редактор Microsoft Word входить до групи програм Microsoft

Office. Крім текстового редактора, ця група включає електронну таблицю Excel

і систему управління базою даних Access, тобто основні програми, які можуть

використовуватись для форматування документообігу в установах. Широкому

використанню Microsoft Word сприяють також вбудовані в нього засоби

перетворення файлів, створених іншими редакторами, в файли формату Word.

Існує декілька версій Microsoft Word для Windows, кожна наступна

версія, як правило, сумісна з попередніми версіями і має додаткові можливості.

Основні способи запуску Word

Натиснути кнопку «Пуск» у системі Windows (за допомогою миші

або клавіатури), вибрати пункт «Программы», а потім — «Microsoft Word».

Двічі натиснути мишею на ярлику «Microsoft Word», який у

більшості конфігурацій Windows розташовано на робочому столі.

Двічі натиснути мишею на піктограмі документа, підготовленого у

Word.

Microsoft Word має потужні засоби для адаптації до вимог конкретного

користувача. За їх допомогою можна змінити зовнішній вигляд екрана

редактора, параметри редагування, перегляду, збереження і друку документів.

Ці засоби реалізуються командами меню. Команда Сервис/ Параметри виводить

на кран вікно діалогу параметри.

Вікно має ряд вкладок. Розгорнувши певну вкладку, можна встановити

відповідні параметри.

У будь-який момент роботи з Microsoft Word користувач може одержати

допомогу декількома способами. Для одержання довідки про команду або

елемент вікна слід натиснути кнопку ? стандартної панелі інструментів,

встановити курсор миші ( який при цьому набуде форми знака питання) на

вибраний елемент і натиснути ліву кнопку миші.

Короткий опис кнопок панелі інструментів відображається в рядку стану

при установці на них курсора миші. Кожне вікно діалогу також містить

кнопку ?. Ширші можливості відкриваються при використанні пункту ?

основного меню. Команда ?/Вызов справки/Содержание дає змогу

ознайомитися з змістом довідки Microsoft Word. Команда ?/Вызов

справки/Указатель дозволяє одержати доступ до предметного показника

довідкової системи, в якому можна вибрати потрібну тему. При використанні

цих команд на екран виводиться вікно довідки.

Вікно довідки містить у собі вкладку Поиск, яка дозволяє вести

тематичний пошук за введеним критерієм. Відображення попереднього

вибраного довідкового тексту здійснюється натискуванням кнопки назад.

Панель інструментів Стандартная містить кнопку Мастер подсказок. В разі

натискування цієї кнопки на екрані з'являється рядок, у який майстер,

слідкуючи за діями користувача, дає контекстуальну підказку про виконання

наступних дій.

Довідкова система містить у собі також наочні приклади, які

допомагають навчатись у роботі з Microsoft Word, а також навчальну програму.

Головне вікно Word

Після запуску Word у системі Windows на екрані з’являється головне вікно

Word, фрагменти якого з відповідними поясненнями наводяться нижче.

Зауважимо лише, що Word має потужні засоби настройки системи і тому вигляд

головного вікна може бути суттєво іншим.

Заголовок редактора разом із іменем документа, що редагуєтьсяГоловне меню редактора

Стандартна панель інструментівПанель форматування

ЛінійкаКнопка звичайного режиму

Кнопка режиму розміткиКнопка режиму структури

Горизонтальна смуга прокруткиРядок стану

31. Текстовий редактор Word (діалогові вікна, вікна документів,

створення та збереження документів).

Утворення нового документа

Виберіть команду «Создать...» у меню «Файл». Щоб утворити новий

порожній документ, виберіть вкладку «Общие», а потім значок «Новый

документ». Щоб утворити документ за допомогою шаблону або майстра,

виберіть вкладку, що відповідає потрібному типу документа, а потім вкажіть

ім’я цього шаблону або майстра.

Порада. Щоб утворити новий порожній документ, що базується на

шаблоні, який використовується за умовчанням, натисніть кнопку стандартної

панелі інструментів — «Создать».

Відкриття документів

Виберіть команду «Открыть...» у меню «Файл» або натисніть кнопку

стандартної панелі інструментів — «Открыть». У результаті з’явиться таке

вікно діалогу:

Зі списку «Папка» виберіть диск, що містить потрібний документ, потім

встановіть покажчик на потрібну папку та двічі натисніть кнопку миші.

Відкривайте папки доти, поки не відкриєте папку, що містить потрібний

документ. Зі списку файлів виберіть ім’я документа. Натисніть кнопку

«Открыть», або двічі натисніть ліву клавішу миші на потрібному файлі.

Порада. Щоб відкрити документ, який використовувався нещодавно,

виберіть його ім’я зі списку файлів у нижній частині меню «Файл». Якщо цей

список відсутній, у меню «Сервис» виконайте команду «Параметры», а потім

виберіть вкладку «Общие». Встановіть прапорець «Помнить список

из ... файлов».

Зауваження. Для відкриття документа, утвореного в іншому застосуванні,

виберіть потрібний формат зі списку «Тип файла», а потім виберіть документ зі

списку файлів та папок.

Конвертування файлів

Якщо відкривається документ, утворений в іншому застосуванні, його

необхідно конвертувати у формат MS Word. Для цього у вікні «Преобразование

файла», що з’являється у цій ситуації, виберіть необхідний пункт зі списку «Из

формата». У поставку Word входять конвертери форматів файлів для практично

всіх відомих текстових редакторів. Якщо ви не знаєте формату вихідного

документа, спробуйте перетворити його за допомогою різних конвертерів.

Зауважимо лише, що більшість «старих» текстових файлів можна конвертувати,

вибираючи пункт «Текст DOS» у згаданому вікні «Преобразование файла».

Вставка файлів

У разі необхідності вставити в один документ інший, встановіть

покажчик миші в місці вставки і виберіть спочатку з меню «Вставка» команду

«Файл», а потім — з аналогічного відкриттю файлу меню необхідний файл.

Збереження та закриття документів

Збереження документа

Щоб зберегти активний документ, виберіть команду «Сохранить» у

меню «Файл», або натисніть кнопку стандартної панелі інструментів —

«Сохранить».

Щоб зберегти всі відкриті документи одночасно, виберіть команду

«Сохранить все» у меню «Файл». Якщо деякі відкриті документи жодного

разу не зберігались і тому не мають імені, відкриється вікно діалогу

«Сохранение документа» (див. далі), в якому слід задати ім’я та місце

зберігання документа.

Копію активного документа можна зберегти під іншим іменем або в

іншому місці зберігання або в іншому форматі файла. Для цього треба виконати

команду «Сохранить как...» у меню «Файл». У результаті з’явиться таке вікно

діалогу:

Задайте ім’я, місце зберігання, тип (формат) файла (документа) та

натисніть кнопку «Сохранить». Імена можуть бути довгими (до 255 символів,

включаючи ім’я диска (серверу) та шлях до папки). В іменах можна

використовувати кирилицю. Імена не можуть містити такі символи: косу риску

(/), обернену косу риску (\), знак «більше» (>), знак «менше» (<), зірочку (*),

знак питання (?), подвійні лапки ("), вертикальну риску (|), двокрапку (:) або

крапку з комою (;).

Щоб документ автоматично зберігався через визначений проміжок часу,

виконайте команду «Параметры...» у меню «Сервис», виберіть вкладку

«Сохранение» та встановіть прапорець та проміжок часу у пункті

«Автосохранение каждые ... минут».

Закриття документа

Виберіть команду «Закрыть» у меню «Файл». Щоб закрити всі відкриті

документи без виходу з Word, натисніть клавішу SHIFT, та, не відпускаючи її,

виберіть команду «Закрыть все» у меню «Файл». Якщо ви попередньо не

зберегли документи, які редагували, вам буде запропоновано зробити це.

32. Текстовий редактор Word (введення і редагування тексту, робота

з колонтитулами)

Введення тексту

Однією з основних особливостей будь-якого текстового процесора є

автоматичне розміщення тексту у рядках та на сторінках. Це означає, що при

введенні немає ніякої потреби слідкувати за досягненням кінця рядка чи

сторінки (як при друку на друкарській машинці). Word автоматично перенесе

слово (повністю або частково, якщо дозволено перенос), яке не вміщується у

рядку, на наступний рядок, а рядок, що не вміщується на сторінці, на наступну

сторінку. В разі необхідності перейти на наступний рядок, до досягнення кінця

попереднього, треба натиснути одночасно клавіші SHIFT та ENTER, що буде

позначено на екрані символом . Перехід на нову сторінку, здійснений Word

автоматично, позначається на екрані пунктирною лінією:

В разі необхідності перейти на наступну сторінку, до закінчення

попередньої, треба одночасно натиснути клавіші CTRL та ENTER, що буде

позначено на екрані пунктирною лінією зі словами «Разрыв страницы»:

Для кращого сприйняття будь-який текст треба розбивати на абзаци.

Ознакою переходу на новий абзац є натискання клавіші ENTER. Кінець абзацу

на екрані позначається символом ¶. Введені пропуски (проміжки) між словами

на екрані позначаються точками (в деяких старих шрифтах — квадратиками).

Ці точки, так само як і значки та ¶, не виводяться при друкуванні документа.

Щоб відключити зображення точок та інших символів, що не друкуються,

натисніть кнопку стандартної панелі інструментів — «Непечатаемые

символы». Хоча такі символи і «засмічують» екран при введенні тексту, вони

часто допомагають зрозуміти чому Word автоматично розмістив текст саме так,

тому при виникненні незрозумілості з розміщенням тексту радимо обов’язково

вмикати цю кнопку.

Вставка спеціальних символів

Для вставки спеціальних символів, букв інших національних алфавітів та

інших нестандартних символів (зокрема, математичних) призначена команда

«Символ» у меню «Вставка».

Щоб швидко вводити необхідні символи, призначте для них «гарячі

клавіші». Для цього виберіть команду «Символ» у меню «Вставка» а потім

потрібну вкладку. Виберіть необхідну букву або символ. Натисніть кнопку

«Клавиша». В полі «Новое сочетание клавиш» введіть потрібне сполучення

клавіш. Натисніть кнопку «Назначить».

Word також автоматично замінює деякі сполучення клавіш символами.

Наприклад, символи «-->» замінюються стрілкою . Інші варіанти подані нижче у

таблиці.

Введіть Щоб

утворити

Введіть Щоб

утворити

(c) © :(

(r) ® <--

(tm) ™ <==

:) <=>

:| ==>

Заміна виділеного тексту іншим

Для введення нового тексту замість виділеного тексту потрібно, щоб при

цьому у меню «Сервис», команда «Параметры...», вкладка «Правка», вікно

діалогу «Параметры правки», був встановлений прапорець «Заменять

выделенный фрагмент при вводе».

Вставка дати та часу в документ

Для вставки поточної системної дати та часу виконайте команду «Дата и

время» з меню «Вставка», а потім оберіть потрібний формат.

Зміна параметрів введення та правки

Для встановлення та зміни параметрів введення та редагування виберіть у

меню «Сервис» команду «Параметры», а потім вкладку «Правка». У вікні

діалогу «Параметры правки» встановіть потрібні прапорці.

Вставка нетекстових об’єктів

У документ, що готується Word’ом, можна вводити не тільки текстову

інформацію. Серед багатьох видів нетекстових об’єктів, які можна вводити за

допомогою відповідних команд із меню «Вставка», відмітимо лише

математичні формули, рисунки, діаграми, таблиці тощо. Техніка роботи з цими

об’єктами буде пояснена у відповідних розділах.

ВиділенняВиділення тексту та рисунків за допомогою миші

Щоб виділити Дія

Будь-який

елемент або фрагмент

тексту

Встановіть покажчик у початок

виділення та, утримуючи натиснутою кнопку

миші, виділіть текст

Слово Вкажіть на слово та двічі натисніть

кнопку миші

Рисунок Вкажіть на рисунок та натисніть кнопку

миші

Рядок тексту Перемістіть покажчик у лівий край

рядка так, щоб він змінив вигляд, після чого

натисніть кнопку миші

Декілька рядків

тексту

Перемістіть покажчик у лівий край

рядка так, щоб він змінив вигляд, після чого,

натиснувши та утримуючи кнопку миші,

виділіть декілька рядків

Речення Утримуючи натиснутою клавішу CTRL,

натисніть кнопку миші, встановивши

покажчик у будь-якому місці речення

Абзац Перемістіть покажчик у лівий край

рядка так, щоб він змінив вигляд, після чого

двічі натисніть кнопку миші у будь-якому

місці абзацу

Декілька абзаців Перемістіть покажчик у лівий край

рядка так, щоб він змінив вигляд, після чого

двічі натиснувши та залишивши натиснутою

кнопку миші, виберіть декілька абзаців

Весь документ Перемістіть покажчик у лівий край

тексту в будь-якому місці документа так, щоб

він змінив вигляд, після чого тричі натисніть

кнопку миші

Колонтитули Встановивши поточну позицію курсору

в області колонтитулів, перемістіть покажчик

у лівий край колонтитулу так, щоб він змінив

вигляд, після чого тричі натисніть кнопку

миші. В режимі макету двічі натисніть кнопку

миші, установивши покажчик на неяскравий

текст колонтитулу (щоб перейти до нього),

після чого тричі натисніть кнопку миші,

установивши покажчик ліворуч від

колонтитулу

Зауваження та

виноски

Встановивши курсор у відповідну

область, перемістіть покажчик у лівий край

тексту так, щоб він змінив вигляд, після чого

тричі натисніть кнопку миші

Виділення тексту та рисунків за допомогою клавіатури

Для виділення фрагментів документа також досить широко

використовується клавіатура. Для цього спочатку встановіть курсор у початок

(або кінець) виділення, а потім, утримуючи натиснутою клавішу SHIFT

(можливо, разом із клавішею CTRL), натискайте клавіші керування курсором:

, , , , HOME, END, PAGE UP, PAGE DOWN.

Порада. Щоб вибрати діапазон елементів, вкажіть перший та останній

елементи списку, утримуючи натиснутою клавішу SHIFT. Щоб вибрати

елементи у довільному порядку, вказуйте їх почергово, утримуючи натиснутою

клавішу CTRL.

Виділення всього документа

Виберіть команду «Выделить все» у меню «Правка».

Зауваження. Команда «Выделить все» виділяє весь текст та рисунки у

вікні або області, де знаходиться курсор. Так, при вміщенні курсору в область

виносок буде виділена вся область виносок.

Продовження виділення

Якщо потрібно продовжити процес виділення у бік збільшення чи

зменшення виділеного фрагмента, натисніть клавішу SHIFT і перемістіть

курсор у потрібне місце.

Зняття виділення

Для зняття зробленого виділення достатньо перемістити курсор у будь-

яке інше місце (не натискуючи клавішу SHIFT) за допомогою клавіш

управління курсором, або зафіксувавши інше положення курсору миші.

Режим виділення (клавіша F8)

Після натискання на клавішу F8 у рядку стану Word з’являються виділені

літери ВДЛ. Це означає, що Word перейшов у режим виділення. У цьому

режимі переміщення курсору (за допомогою клавіатури чи миші) виділяє

покритий переміщенням текст. Друге натискання F8 виділяє слово, третє —

виділяє речення, четверте — виділяє абзац, п’яте — весь документ. Щоб

відключити цей режим після виділення потрібного фрагменту, двічі натисніть

мишею на літери ВДЛ або натисніть клавішу ESC.

Відміна або повторення останньої дії

Виберіть команду «Отменить_» або «Повторить_» у меню «Правка».

Назва команди «Отменить_» («Повторить_») змінюється на «Нельзя

отменить_» («Нельзя повторить_»), якщо останню дію неможливо відмінити

(повторити). Вказані операції можна також реалізувати за допомогою кнопок

стандартної панелі інструментів — «Отменить» та — «Повторить».

Утворення колонтитулів

Колонтитул — це текст та/або рисунок, який друкується знизу або зверху

кожної сторінки документа. В залежності від місця розташування (на

верхньому або на нижньому полі сторінки) колонтитули бувають верхніми та

нижніми.

Допускається утворювати унікальний або взагалі не утворювати

колонтитул для першої сторінки документа або кожного з розділів. Можна

також утворювати різні колонтитули для парних та непарних сторінок розділів

або документа.

Для утворення колонтитулу виберіть команду «Колонтитулы» у меню

«Вид». На панелі інструментів «Колонтитулы» натисніть кнопку —

«Верхний/нижний колонтитулы» для переходу в область верхнього або нижнього

колонтитулу. Введіть текст або вставте рисунок.

Щоб

вставити

Дія

Текст Введіть текст в обмежену пунктиром

область колонтитулу

Номери сторінок Натисніть кнопку — «Номер

страницы»Поточну дату Натисніть кнопку — «Дата»Поточний час Натисніть кнопку — «Время»

Поки на екрані видна область колонтитулу, основний текст документа

редагувати неможливо.

Включення номера сторінки, назви документа та інших даних у

колонтитул

Виберіть команду «Колонтитулы» у меню «Вид». Щоб перейти в

область верхнього або нижнього колонтитулу, натисніть кнопку на панелі

інструментів «Колонтитулы». Виберіть команду «Поле...» у меню «Вставка».

Щоб вибрати тип поля для вставки, спочатку виберіть категорію в полі

«Категории». Щоб побачити всі можливі типи полів, виберіть значення «Все».

В полі «Поля» виберіть тип поля для вставки.

Проглядання, правка та форматування колонтитулів

Виберіть команду «Колонтитулы» у меню «Вид». Внесіть в колонтитул

необхідні зміни.

Позиціювання колонтитулів

Можна змінити розташування колонтитулів по горизонталі шляхом

центрування колонтитулу, вирівнювання його по лівому або правому краю або

винесення тексту колонтитулу на поле. Можна також змінити розташування

колонтитулів по вертикалі шляхом зміни віддалі від колонтитулу до верхнього

або нижнього краю сторінки.

Позиціювання колонтитулу по горизонталі. Виберіть команду

«Колонтитулы» у меню «Вид». Виберіть верхній або нижній колонтитул.

Виберіть потрібний спосіб вирівнювання на панелі форматування («По левому

краю», «По центру», «По правому краю», «По ширине»).

Позиціювання колонтитулу по вертикалі. Виберіть команду

«Колонтитулы» у меню «Вид». Виберіть верхній або нижній колонтитул.

Натисніть кнопку — «Параметры страницы». Виберіть вкладку «Поля». В

групі «От края до колонтитула» вкажіть віддаль від краю сторінки до верхнього

краю верхнього колонтитулу в полі «Верхнего» або до нижнього краю

нижнього колонтитулу в полі «Нижнего».

Зміна віддалі між основним текстом та колонтитулом. Виберіть

команду «Колонтитулы» у меню «Вид». Виберіть верхній або нижній

колонтитул. Вкажіть на верхню або нижню границю колонтитулу на

вертикальній лінійці, яка розташована ліворуч. Після того як покажчик миші

прийме вигляд двосторонньої стрілки, перетягніть верхню або нижню лінію

границі уверх або униз.

Видалення колонтитулів

Виберіть розділ, який містить колонтитул, що підлягає видаленню.

Виберіть команду «Колонтитулы» у меню «Вид». Виділіть колонтитул, який

підлягає видаленню, після чого натисніть клавішу DEL.

33. Текстовий редактор Word (переміщення за текстом, пошук та

заміна необхідної інформації у тексті, форматування тексту)

Копіювання та переміщення тексту за допомогою буфера

Виділіть фрагмент, який необхідно копіювати, перемістити або видалити.

Якщо ви хочете залишити оригінал на місці (копіювати фрагмент),

натисніть кнопку стандартної панелі інструментів — «Копировать в буфер»,

або виберіть команду «Копировать» у меню «Правка», або натисніть клавіші

CTRL+INSERT. Після цього вкажіть курсором місце у документі, куди ви

хочете вставити обраний фрагмент, та натисніть кнопку стандартної панелі

інструментів — «Вставить из буфера», або виберіть команду «Вставить» у

меню «Правка», або натисніть клавіші SHIFT+INSERT.

Якщо ви хочете видалити оригінал із старого місця (перемістити

фрагмент), натисніть кнопку стандартної панелі інструментів — «Удалить в

буфер», або виберіть команду «Вырезать» у меню «Правка», або натисніть

клавіші SHIFT+DEL. Подальші дії ті ж самі, що і при копіюванні.

Видалення тексту

Якщо ви хочете видалити виділений фрагмент, не переміщуючи його у

буфер, натисніть просто клавішу DEL.

Пошук тексту

Щоб знайти будь-який текст у поточному документі (при умові, що він

там є, звичайно), виконайте команду «Найти...» у меню «Правка». У

результаті з’явиться таке вікно діалогу:

При виконанні пошуку ви можете враховувати регістр (великі чи малі

літери), шукати вираз як ціле слово, а також враховувати формат виразу

(наприклад, курсив).

Пошук та заміна тексту

Щоб знайти якийсь текст у поточному документі та замінити його на

інший, виконайте команду «Заменить...» у меню «Правка». У результаті

з’явиться таке вікно діалогу:

Діалог цього вікна нагадує діалог попереднього вікна, він досить

прозорий і тому не коментується.

Пошук та заміна нетекстових об’єктів

За допомогою вікон діалогу «Найти» та «Заменить» можна шукати та

заміняти рисунки, спеціальні символи, поля тощо. З цією метою виберіть

команду «Найти...» або «Заменить...» у меню «Правка». Натисніть кнопку

«Специальный» та виберіть необхідний об’єкт із запропонованого списку.

Засоби швидкого форматування

При виконанні команди «Автоформат...» із меню «Формат» (можна

також натиснути кнопку стандартної панелі інструментів — «Автоформат»)

Word автоматично відформатує весь документ або його виділену частину

відповідно до вбудованих параметрів. Якщо вам не сподобається результат, то

дію форматування можна відмінити

34. Текстовий редактор Word (робота з таблицями)

Таблиця складається з комірок, які згруповані по рядкам та стовпцям.

Введення даних у таблицю та переміщення по ній

Результат Дія

Переміщення у наступну

комірку

Натисніть клавішу TAB. Якщо

курсор знаходиться в останній

комірці таблиці, натискання цієї

клавіші добавляє до таблиці новий

рядок

Переміщення у попередню

комірку

Натисніть клавіші SHIFT+TAB

Переміщення у попередній

або наступний рядок

Натисніть клавішу СТРІЛКА

УВЕРХ або СТРІЛКА УНИЗ

Переміщення у першу

комірку рядка

Натисніть клавіші ALT+HOME

або ALT+7 на цифровій панелі

Переміщення в останню

комірку рядка

Натисніть клавіші ALT+END

або ALT+1 на цифровій панелі

Переміщення у першу

комірку стовпця

Натисніть клавіші ALT+PAGE

UP або ALT+9 на цифровій панелі

Переміщення в останню

комірку стовпця

Натисніть клавіші ALT+PAGE

DOWN або ALT+3 на цифровій

панелі

Початок нового абзацу Натисніть клавішу ENTER

Добавлення нового рядка у

кінці таблиці

Натисніть клавішу TAB у кінці

останнього рядка

Добавлення тексту перед

таблицею на початку документа

Натисніть клавішу ENTER у

початку першої комірки

Виділення елементів таблиці

Результат Дія

Виділення комірки Установіть покажчик на лівий

край комірки та натисніть кнопку

миші

Виділення рядка Установіть покажчик ліворуч

від рядка та натисніть кнопку миші

Виділення стовпця Установіть покажчик на

верхній лінії сітки стовпця та

натисніть кнопку миші

Виділення декількох

комірок, рядків або стовпців

Утримуючи кнопку миші,

переміщуйте покажчик по комірці,

рядку або стовпцю, або виділіть одну

комірку, рядок або стовпець, а потім,

утримуючи клавішу SHIFT, виділіть

наступну комірку, рядок або стовпець

Виділення тексту в

наступній комірці

Натисніть клавішу TAB

Виділення тексту в

попередній комірці

Натисніть клавіші SHIFT+TAB

Виділення всієї таблиці Перейдіть у таблицю, а потім

натисніть клавіші ALT+5 на цифровій

панелі при вимкнутому режимі NUM

LOCK

Порада. Щоб виділити рядок, стовпець або всю таблицю, перейдіть у

таблицю та використайте одну з команд «Выделить» (меню «Таблица») або

використайте потрібні гарячі клавіші.

Утворення та видалення таблиць

Утворення таблиці

Існує можливість утворити порожню таблицю, а потім заповнити

комірки, або перетворити існуючий текст у таблицю. Можна також вибрати

одну з таблиць, що пропонується майстром таблиць, або утворити таблицю з

існуючих зовнішніх вихідних даних, наприклад, електронної таблиці або бази

даних із Microsoft Excel або Microsoft Access. Вказані застосування автоматично

формують таблицю.

Утворення порожньої таблиці

Встановіть курсор у позицію, куди треба вставити таблицю. Натисніть

кнопку стандартної панелі інструментів — «Вставить таблицу». Виберіть

потрібну кількість рядків та стовпців.

Перетворення тексту в таблицю

Визначить місця, де необхідно розділити текст на рядки та стовпці,

шляхом вставки розділяючих символів у текст. Наприклад, використовуйте

символи табуляції для відокремлення стовпців та символи абзацу — для

відокремлення рядків. Виділіть текст, який треба перетворити. Виберіть

команду «Преобразовать в таблицу...» у меню «Таблица». Задайте потрібні

параметри.

Введення зовнішніх вихідних даних у таблицю

Виберіть команду «База данных...» у меню «Вставка». Натисніть кнопку

«Получить данные», а потім виберіть джерело даних. Натисніть кнопку «OK».

Натисніть кнопку «Отбор записей», а потім виберіть потрібні записи.

Перетворення таблиці у текст

При перетворенні таблиці у текст можна визначити символ, який буде

служити роздільником у перетвореному тексті. Це може бути кома, символ

табуляції, символ абзацу або іншій символ. Виділіть рядки таблиці, які

необхідно перетворити в абзаци. Виберіть команду «Преобразовать в текст...»

у меню «Таблица». В групі «Разделитель» встановіть потрібний перемикач або

введіть символ, який буде використаний як розділювач комірок. Рядки

розділяються символами абзацу.

Переміщення та копіювання елементів таблиці

Виділіть комірки, рядки або стовпці, які треба перемістити або

скопіювати. Для переміщення або копіювання тексту на нове місце без зміни

вже присутнього там тексту, виділіть тільки текст без символу комірки. Для

переміщення виділеного фрагменту перетягніть його на нове місце. Для

копіювання виділеного фрагменту перетягніть його на нове місце, утримуючи

натиснутою клавішу CTRL.

Видалення таблиці або елементів таблиці

Існує можливість видалення однієї або декількох комірок, рядків,

стовпців, або цілої таблиці. Можна також видалити уміст комірок, не

видаляючи самих комірок.

Видалення таблиці разом з умістом. Виділіть таблицю. Натисніть кнопку

стандартної панелі інструментів — «Удалить в буфер».

Видалення комірок із таблиці. Виділіть комірки, які треба видалити,

включаючи символи комірок. Виберіть команду «Удалить ячейки...» у меню

«Таблица». Установіть перемикач, що відповідає необхідному параметру.

Видалення рядків або стовпців із таблиці. Виділіть рядки або стовпці, які

треба видалити. При видаленні рядків уключіть у виділений фрагмент символ

рядка. Виберіть команду «Удалить строки» або «Удалить столбцы» у меню

«Таблица».

Видалення умісту таблиці. Виділіть елемент, який треба видалити.

Натисніть клавішу DEL.

Зміна таблиці

Добавлення комірок у таблицю

Виділіть праворуч від місця вставки стільки комірок (включаючи

символи комірок), скільки треба вставити їх у таблицю. Натисніть кнопку

стандартної панелі інструментів — «Вставить таблицу». Установіть потрібні

параметри.

Добавлення рядків або стовпців у таблицю

Виділіть рядок нижче місця, куди треба вставити новий рядок, або

стовпець праворуч від місця, куди треба вставити новий стовпець. Виділіть

стільки рядків або стовпців, скільки треба вставити їх у таблицю. Натисніть

кнопку стандартної панелі інструментів — «Вставить таблицу». Рядок буде

вставлений над виділеним рядком, а стовпець — ліворуч від виділеного

стовпця.

Зауваження. Для добавлення рядка у кінці таблиці встановіть курсор в

останню комірку останнього рядка та натисніть клавішу TAB. Для добавлення

стовпця праворуч від останнього стовпця встановіть курсор праворуч від

найправішого стовпця таблиці. Виберіть команду «Выделить столбец» у меню

«Таблица», а потім натисніть кнопку стандартної панелі інструментів —

«Вставить таблицу».

Розбиття таблиці або вставка тексту перед таблицею

Для розбиття таблиці на дві частини виділіть рядок, який буде першим у

новій таблиці. Для вставки тексту перед таблицею виділіть її першій рядок.

Виберіть команду «Разбить таблицу» у меню «Таблица».

Форматування таблиці

Добавлення та видалення обрамлення й заливки

Для автоматичного добавлення обрамлення та заливки виділіть таблицю

та виберіть команду «Автоформат...» у меню «Таблица». Нарешті, виберіть

потрібний формат із списку «Форматы».

Для добавлення обрамлення та заливки у ручному режимі до всієї таблиці

або її частини виділіть відповідне, а потім виберіть команду «Обрамление и

заливка...» у меню «Формат» та задайте потрібні параметри.

Для видалення обрамлення та заливки виділіть таблицю, а потім виберіть

команду «Автоформат...» у меню «Таблица». Зі списку «Форматы» виберіть

«Нет».

Зміна ширини стовпця таблиці

Виділіть стовпець, ширину якого треба змінити. Виберіть команду

«Высота и ширина ячейки...» у меню «Таблица», а потім — вкладку

«Столбец». Для визначення точної ширини стовпця, введіть число у полі

«Ширина столбца». Для встановлення ширини стовпця у відповідності з його

умістом натисніть кнопку «Автоподбор».

Зауваження. Можна змінювати ширину стовпця, пересуваючи границі

стовпця усередині самої таблиці або, переміщуючи маркери стовпця на

горизонтальній лінійці.

Порада. Щоб побачити величину ширини стовпця, встановіть покажчик

миші на горизонтальну лінійку та натисніть кнопку миші, утримуючи

натиснутою клавішу ALT.

Зміна висоти рядка таблиці

За умовчанням висота рядка встановлюється в залежності від умісту

комірок та заданих інтервалів перед та після абзацу. Висоту рядків можна

змінювати, але всі комірки одного рядка будуть мати однакову висоту.

Для виконання дії виділіть рядок, висоту якого треба змінити. Виберіть

команду «Высота и ширина ячейки...» у меню «Таблица», а потім — вкладку

«Строка». Для встановлення ширини стовпця у відповідності з його умістом

виберіть параметр «Авто» зі списку «Высота строки».

Для визначення точної ширини рядка виберіть параметр «Точно» зі

списку «Высота строки» та введіть число в полі «Значение». Якщо уміст

перевищує фіксовану висоту рядка, нижня його частина буде відрізана.

Для визначення точної ширини рядка можна також вибрати параметр

«Минимум» зі списку «Высота строки» та ввести число у полі «Значение».

Якщо уміст перевищує фіксовану висоту рядка, то вона буде змінена так, щоб

уміст поміщався у комірці.

Зауваження. Висоту рядка можна змінювати за допомогою вертикальної

лінійки у режимі розмітки сторінки. Виберіть команду «Разметка страницы» у

меню «Вид». Пересуньте на вертикальній лінійці маркер рядка.

Зміна інтервалу між стовпцями таблиці

Перейдіть у таблицю. Виберіть команду «Высота и ширина ячейки...» у

меню «Таблица», а потім — вкладку «Столбец». Уведіть потрібне число в поле

«Интервал между столбцами».

Вирівнювання таблиці або рядків таблиці на сторінці

Виділіть таблицю або рядки, які необхідно вирівняти. Виберіть команду

«Высота и ширина ячейки...» у меню «Таблица», а потім — вкладку

«Строка». Для вирівнювання таблиці або виділених рядків виберіть один із

трьох параметрів зі списку «Выравнивание»: «По левому краю», «По правому

краю» або «По центру». Для визначення точного відступу від лівих полів

уведіть число у полі «Отступ слева».

Відображення сітки таблиці

Виберіть команду «Сетка» у меню «Таблица».

Вставка символу табуляції у комірку таблиці

Натисніть клавіші CTRL+TAB.

Об’єднання декількох комірок таблиці в одну

Існує можливість злиття двох або більше комірок одного рядка в одну

комірку. Наприклад, необхідно злити декілька комірок в одну для утворення

заголовка таблиці, що відноситься до декількох стовпців. Злиття комірок

можливе лише по горизонталі. Виділіть комірки, призначені для злиття.

Виберіть команду «Объединить ячейки» у меню «Таблица».

Розбиття однієї комірки таблиці на декілька

Виділіть комірки, призначені для розбиття. Виберіть команду «Разбить

ячейки» у меню «Таблица». Уведіть кількість стовпців, на яку треба розбити

кожну комірку. Текст комірки розбивається у залежності від кількості символів

абзацу, що знаходяться у ній. Якщо у комірці міститься лише один символ

абзацу, то весь текст, що знаходиться у ній, поміщається у найлівішу з нових

комірок, а решта залишаються порожніми. Якщо у комірці містяться більше

одного символу абзацу, то абзаци розподіляються порівну між комірками.

Повторення заголовку таблиці на кожній сторінці

Виділіть рядки тексту, включаючи першу, які будуть використовуватись

як заголовок таблиці. Виберіть команду «Заголовки» у меню «Таблица».

Зауваження. Заголовки будуть автоматично повторені лише у випадку

автоматичного розриву сторінок. При примусовому розриві сторінок усередині

таблиці повторення не буде зроблене. Повторені заголовки таблиці можна

бачити лише у режимі розмітки сторінки.

Сортування даних у таблиці

Виділіть стовпці, по яким треба провести впорядкування таблиці.

Виберіть команду «Сортировка» у меню «Таблица», а потім — потрібний

спосіб сортування.

Виконання розрахунків у таблиці

Виділіть комірку, в яку треба помістити результати розрахунків. Виберіть

команду «Формула...» у меню «Таблица». Якщо у полі «Формула»

пропонується не та формула, яку треба використати, видаліть її. Виберіть

потрібну формулу зі списку «Вставить функцию». Наприклад, для додавання

чисел виберіть SUM. Для посилання на комірки таблиці введіть їх у дужках у

формулу. Наприклад, для посилання на комірки A1 та B4 введіть a1;b4. У полі

«Формат числа» введіть формат для чисел. Наприклад, для виводу чисел у

вигляді відсотків уведіть 0,00%. Результат обчислення з’являється в обраній

комірці у вигляді поля. При зміні посилань на комірки для поновлення

результату обчислень виділіть потрібне поле та натисніть клавішу F9.

35. Текстовий редактор Word (використання графіки, перегляд і

друкування документів)

Робота з графічними об’єктами

У документ крім тексту можна добавити також графічні об’єкти. За

допомогою кнопок, що розташовані на панелі графічних елементів, легко

зображувати лінії, стрілки, еліпси, прямокутники, кола, дуги, сектори та різні

криві. Після створення графічного об’єкту його можна залити кольором або

узором, змінити колір та тип ліній, збільшити або зменшити, перемістити,

повернути або дзеркально відобразити об’єкти. Нижче наводиться приклад

графічного об’єкту, що підготовлений у редакторі.

Рисування лінії, прямокутника, еліпса, дуги та інших фігур

Щоб вивести на екран панель графічних елементів, виконайте команду

«Панели инструментов...» у меню «Вид», а потім встановіть прапорець

«Рисование». Швидше це можна зробити, натиснувши кнопку —

«Рисование» на стандартній панелі інструментів.

Виберіть інструмент, який слід використати. Наприклад, натисніть

кнопку — «Дуга» для рисування дуги. Встановіть курсор у точку, з якої слід

почати рисування, а потім переміщуйте покажчик до отримання потрібного

об’єкта.

Якщо при проведенні ліній утримувати натиснутою клавішу SHIFT,

одержана пряма буде проведена по горизонталі, по вертикалі або точно під

кутом у 30, 45 або 60 градусів.

Допустима

область

Лінія рівня

цільової функції

Порада. Для зображення квадрата або круга натисніть кнопку —

«Прямоугольник» або — «Эллипс», а потім переміщуйте покажчик,

утримуючи клавішу SHIFT.

Примітка. Для багаторазового рисування фігури одного типу двічі

натисніть кнопку із зображенням потрібного інструменту. Після закінчення

роботи встановіть покажчик у будь-якому місці документа і натисніть кнопку

миші для відміни вибору інструменту.

Зміна кута дуги

У режимі розмітки сторінки виділіть сектор. Переміщуйте маркер розміру

до одержання потрібного кута.

Примітка. Для зміни кута на 45 градусів переміщуйте маркер розміру,

утримуючи натиснутою клавішу SHIFT. Для зміни кута з центру сектору

переміщуйте маркер розміру, утримуючи натиснутою клавішу CTRL.

Утворення рисованої кривої

Щоб вивести на екран панель графічних елементів, натисніть кнопку .

Натисніть кнопку — «Рисованная кривая». Встановіть курсор у точку, з якої

слід почати рисування, і проробіть одну з наступних дій:

* Переміщуйте покажчик для утворення кривої лінії.

* Натискайте кнопку миші для утворення прямої лінії.

Для закінчення утворення кривої двічі натисніть кнопку миші.

Зміна рисованої кривої

Щоб вивести на екран панель графічних елементів, натисніть кнопку .

Натисніть кнопку, яка відповідає потрібній формі. Натисніть кнопку —

«Изменить форму». Для зміни форми кривої встановіть покажчик на одній із

вершин та перемістіть її на нове місце. Для добавлення вершини натисніть

клавішу CTRL та, встановивши покажчик на потрібній лінії, натисніть кнопку

миші. Для видалення вершини натисніть клавішу CTRL та, встановивши

покажчик на потрібній вершині, натисніть кнопку миші. Для закінчення роботи

встановіть покажчик зовні кривої та натисніть кнопку миші.

Добавлення та видалення стрілок

У режимі розмітки сторінки виділіть пряму або криву, на кінці якої треба

утворити або видалити стрілку. Щоб вивести на екран панель графічних

елементів, натисніть кнопку . Натисніть кнопку — «Тип линии». Для

добавлення стрілки виберіть потрібний вигляд стрілки. Для видалення стрілки

виберіть тип лінії без стрілки.

Примітка. Для появлення на екрані більшої кількості типів ліній зі

стрілками виберіть параметр «Другой...».

Вибір типу лінії

У режимі розмітки сторінки виберіть лінію, тип якої слід змінити. Щоб

вивести на екран панель графічних елементів, натисніть кнопку . Натисніть

кнопку — «Тип линии» та виберіть потрібний тип лінії.

Примітка. Для вибору з інших параметрів виберіть «Другой...».

Добавлення, зміна або видалення заливки або узору

Кожний графічний об’єкт може бути залитий кольором або відтінком

сірого або кольоровим чи однокольоровим узором. Після добавлення заливки її

легко видалити або змінити.

Добавлення, зміна або видалення заливки. Щоб вивести на екран панель

графічних елементів, натисніть кнопку . У режимі розмітки сторінки виділіть

потрібний об’єкт. Натисніть кнопку — «Цвет заливки». Виберіть потрібний

колір або параметр «Нет» для видалення заливки.

Добавлення, зміна або видалення узорної заливки. У режимі розмітки

сторінки виділіть потрібний об’єкт. У меню «Формат» виконайте команду

«Графический объект...», а потім виберіть вкладку «Заливка». Зі списку

«Узоры» виберіть потрібний узор. Зі списку «Цвет узора» виберіть потрібний

колір.

Примітка. Колір, вибраний зі списку «Цвет», є кольором фону узорної

заливки, а колір, вибраний зі списку «Цвет узора», є кольором узору.

Добавлення або видалення тіні

У режимі розмітки сторінки виділіть об’єкт, до якого слід добавити тінь.

У меню «Формат» виконайте команду «Графический объект...», а потім

виберіть вкладку «Линия». Для добавлення тіні встановіть прапорець «Тень».

Для видалення тіні зніміть прапорець «Тень».

Завдання точного положення графічних об’єктів

Один із способів точного переміщення об’єктів виконується за

допомогою клавіш із стрілками, при цьому об’єкт переміщається до наступної

лінії сітки. Якщо необхідно переміщати об’єкт по одному пікселу за крок,

переміщайте його за допомогою клавіш зі стрілками, утримуючи натиснутою

клавішу CTRL. Якщо необхідно обмежити переміщення об’єкта у

вертикальному або горизонтальному напрямках, переміщайте його, утримуючи

натиснутою клавішу SHIFT. Якщо необхідно розташувати об’єкт в

конкретному місці сторінки, у вікні діалогу «Форматирование объекта»

виберіть вкладку «Размер и положение» та введіть координати в поля «По

горизонтали» та «По вертикали».

Зміна порядку графічних об’єктів та імпортованих рисунків у купці

Якщо деякі об’єкти накладаються один на одного, то їх можна

переміщати відносно один одного, розташовуючи поверх решти потрібний

графічний об’єкт. Так саме можна помістити графічний об’єкт або

імпортований рисунок поверх тексту або під текст. Для цього виведіть на екран

панель графічних елементів, натиснувши кнопку . Виділіть графічний об’єкт.

Натисніть одну з кнопок , , або . Якщо виділити потрібний об’єкт не

вдається, виділіть верхній із накладених об’єктів, а потім натискайте клавішу

TAB, поки не буде виділений потрібний об’єкт.

Управління переміщенням виноски, назви або надпису

Можна приєднати виноску, назву або надпис до графічного об’єкту або

рисунка. Тоді, при переміщенні зображення по документу, текст переміщується

разом з ним.

Щоб вивести на екран панель графічних елементів, натисніть кнопку .

Для появи символів прив’язки натисніть кнопку . Натисніть кнопку —

«Надпись» або — «Выноска», а потім перемістіть надпис, назву або

виноску. Введіть потрібній текст. Перемістіть текстовий об’єкт у положення,

яке він повинен займати по відношенню до графічного об’єкту. Перемістіть

символ прив’язки текстового об’єкту до абзацу, який містить символ прив’язки

графічного об’єкту.

Добавлення тексту до рисунка

Текст може бути добавлений до графічного об’єкту декількома

способами. За допомогою команди «Название...» у меню «Вставка» легко

утворити назву. Можна утворювати назви, заставляючи програму саму

слідкувати за нумерацією рисунків та інших об’єктів у документі. Виноски

допомагають утворювати покажчик на деяку область рисунка. У всіх інших

випадках для добавлення тексту до рисунків служать надписи.

Робота з рисунками

Зміна розмірів рисунка

Розміри рисунка, імпортованого в документ, можна змінити після його

вставки в документ. При зміні розміру рисунка можна зберігати притаманні

йому пропорції або, навпаки, змінити їх, збільшуючи або зменшуючи тільки

висоту або ширину. Після зміни розміру та/або пропорцій рисунка легко

відновити його первісний вигляд. Вказані нижче дії слід проводити у режимі

розмітки сторінки.

Зміна розмірів рисунка зі збереженням пропорцій. Виділіть рисунок.

Встановіть покажчик на кутовий маркер розміру та, утримуючи кнопку миші,

переміщайте його до одержання потрібного розміру рисунка.

Зміна висоти або ширини рисунка. Виділіть рисунок. Встановіть

покажчик на середній маркер розміру та, утримуючи кнопку миші, переміщайте

його до одержання потрібного розміру рисунка.

Відновлення вихідних розмірів рисунка. Виділіть рисунок, пропорції та

розмір якого слід відновити. Виберіть команду «Рисунок...» у меню «Формат».

Натисніть кнопку «Восстановить».

Зміна розмірів рисунка відносно його центру. Виділіть рисунок.

Переміщайте маркер розміру, утримуючи натиснутою клавішу CTRL.

Проглядання документа перед друком

Можливість друкування документа саме так, як його видно на екрані

Текст на екрані більш всього відповідає виведеному на друк, якщо у вікні

діалогу «Масштаб» (команда «Масштаб...» меню «Вид») встановлено масштаб

100% (найпростіше встановлювати та змінювати масштаб можна за допомогою

кнопки — «Масштаб» стандартної панелі інструментів). Крім того, при

роботі у звичайному режимі можна зробити зображення на екрані більш

точним. Для цього, знаходячись у звичайному режимі, виберіть команду

«Параметры...» у меню «Сервис», а потім — вкладку «Вид». В групі

«Показывать» зніміть прапорці «Черновик» та «Перенос по границе окна».

Попередній перегляд документа перед друком

Виберіть команду «Предварительный просмотр» у меню «Файл» або

натисніть кнопку — «Предварительный просмотр» стандартної панелі

інструментів. Ви побачите сторінки документа так, як вони будуть виглядати на

папері після друку.

Правка тексту в режимі попереднього перегляду

В режимі попереднього перегляду відкрийте сторінку, що підлягає

редагуванню. Помістіть курсор у початок тексту, який треба змінити. Натисніть

кнопку — «Увеличение». Коли покажчик змінить вигляд з лупи на

звичайний текстовий покажчик, внесіть необхідні зміни в документ.

Зміна полів у режимі попереднього перегляду

У режимі попереднього перегляду зробіть видимими лінійки, для чого

натисніть кнопку — «Линейка». Щоб перемістити ліве або праве поле

сторінки, підведіть покажчик до границі поля на горизонтальній лінійці. Коли

покажчик змінить вигляд на двосторонню стрілку, перетягніть границю поля.

Щоб перемістити верхнє або нижнє поле сторінки, підведіть покажчик до

границі поля на вертикальній лінійці. Коли покажчик змінить вигляд на

двосторонню стрілку, перетягніть границю поля.

Попередження переносу невеликої частини тексту на останню

сторінку

Знаходячись у режимі попереднього перегляду, натисніть кнопку —

«Подгонка страниц».

Друк документів

Виконайте команду «Печать...» у меню «Файл», після чого з’явиться

таке вікно діалогу:

Відразу скажемо, що тип принтера, ім’я якого виводиться у полі «Имя:»

групи «Принтер», повинний відповідати дійсності (тому принтеру, який зараз

підключений до вашого комп’ютеру).

У відповідних полях задайте сторінки документа, які виводяться на друк,

необхідну кількість копій та натисніть кнопку «OK».

Зауваження. Знаходячись у режимі попереднього перегляду, перейти до

друку документа можна, натискуючи кнопку — «Печать».

Фоновий друк

Щоб мати можливість продовжити працювати у системі Word під час

виведення документа на друк, виконайте команду «Параметры...» у меню

«Сервис» та у вкладці «Печать» встановіть прапорець «Фоновая печать». При

цьому використовується додаткова системна пам’ять, що уповільнює роботу

принтера.

Друк чернетки документа

Щоб виводити на друк документи з мінімальним форматуванням

(чернетку документа) виконайте команду «Параметры...» у меню «Сервис» та

у вкладці «Печать» встановіть прапорець «Черновой» групи «Режим».

Переривання друку

Якщо режим фонового друку вимкнутий, натисніть кнопку «Отмена».

Якщо режим фонового друку увімкнутий, двічі натисніть значок друку

в рядку стану.

Зауваження. Якщо на друк виводиться короткий документ при

увімкнутому режимі фонового друку, значок принтера може не встигнути

з’явитись у рядку стану і відмовитись від друку буде неможливо.

36. Сучасні системи перекладу текстової інформації з однієї мови на

іншу та перевірки орфографії.

Програми автоматичного перекладу документів доцільно

використовувати:

при абсолютному незнанні іноземних мов;

у разі необхідності одержати переклад швидко, наприклад, при

перекладі Web-сторінок;

для створення підрядкового перекладу - чернетки, що

використовується для повноцінного перекладу;

у разі пересилання документів іноземним партнерам.

До засобів автоматизації перекладу можна віднести два типи програм:

електронні словники й програми перекладу.

Електронні словники - це засоби для перекладу окремих слів і виразів

документа. Деякі з них забезпечують звуковий супровід перекладених слів.

Серед найпопулярніших програм даного класу слід відзначити НБАРС - новий

великий англо-російський словник, Контекст 3.51, ABBYY Lingvo та ін.

Програми перекладу забезпечують повний цикл перекладу всього

документа: введення початкового тексту, переклад на іншу мову, редагування,

форматування й збереження перекладеного тексту. Прикладами програм

перекладу можуть бути PROMT та Language Master.

Програма PROMT

Цю програму (її більш ранні версії відомо під назвою Stylus) розроблено

російською фірмою PROMT. Програма є додатком до операційних систем,

таких як Windows 95, 98, NT 4.0, 2000 і може бути інтегрована в комплект

програм Microsoft Office, зокрема, у програми Microsoft Word та Excel.

Можливості програми PROMT:

забезпечення перекладу документів з англійської, німецької та

французької мов на російську і навпаки;

до неї можна підключати кілька десятків спеціалізованих словників,

що забезпечує правильний переклад термінів, які стосуються певної області

знань;

динамічне відслідковування напрямку перекладу, тобто визначення

мови оригіналу і перекладу;

переклад вмісту буфера обміну, поточного параграфа, виділеного

фрагмента тексту або всього тексту;

забезпечення будь-якого з можливих напрямків перекладу,

підключення й відключення словників, доповнення та виправлення їх,

складання списку зарезервованих слів, які не перекладаються;

робота безпосередньо з програмами розпізнавання текстів,

наприклад, FineReader;

не виходячи з програми можна використати відомі способи

редагування й форматування оригіналу та перекладу;

забезпечення перевірки орфографії оригіналу і перекладу після

встановлення прикладних програм для перевірки правопису (LingvoCorrector,

Пропис, Орфо, Hugo).

Головне вікно програми складається з трьох частин: дві призначені для

відображення оригіналу тексту і його перекладу, третя - утворює інформаційну

панель, де відображаються інформація про перекладений документ і спеціальні

настройки. Вікно має стандартні елементи керування вікна Windows -

заголовок, рядок меню, панелі інструментів і т.д.

Програма Language Master

Програма PROMT 98 не забезпечує переклад з інших мов на українську

мову і зворотний переклад. Можна спочатку перекласти документ на російську

мову, а потім використати додаткові програми перекладу з російської мови на

українську, такі як Рута, РУМП та ін. Цей підхід, крім загальних незручностей,

збільшує час, що витрачається на переклад, підвищує ймовірність помилок

тощо. Програма Language Master (LM) вільна від цих недоліків, оскільки є

лінгвістичним засобом для трьох мов: російської, української та англійської і

призначена для підготовки документів на будь-якій з цих мов або їх комбінації

та подальшого перекладу тексту на одну з трьох мов у будь-якому напрямку. В

наступних версіях передбачається підключення німецької мови.

Перевірка орфографії під час роботи може проводитись двома способами:

або автоматично у процесі введення, або після закінчення створення документа.

Зауважимо, що для перевірки обов’язкова наявність у системі відповідних

словників. У разі потреби ви повинні встановити також мову у вікні діалогу

«Язык», що з’являється після виконання команди «Язык...» у меню «Сервис».

Автоматична перевірка орфографії

Виберіть команду «Параметры...» у меню «Сервис», а потім — вкладку

«Орфография». Щоб орфографічна перевірка слів відбувалася під час їх

введення з клавіатури, встановіть прапорець «Автоматически проверять

орфографию».

Примітка. При орфографічній перевірці слів під час введення тексту

кожне слово, відсутнє в словнику, підкреслюється хвилястою червоною лінією.

Щоб побачити список можливих вірних слів для виправлення, встановіть

покажчик миші на хвилясту червону лінію, натисніть її праву кнопку, а потім

виберіть вірне слово.

Перевірка орфографії після закінчення створення документа

Виберіть команду «Параметры» у меню «Сервис», а потім — вкладку

«Орфография». Щоб орфографічна перевірка слів не відбувалася під час їх

введення з клавіатури, вимкніть прапорець «Автоматически проверять

орфографию».

Для перевірки виділеного фрагменту тексту або тексту, що починається

від курсору та далі, натисніть кнопку стандартної панелі інструментів —

«Орфография». Можна також скористатися командою «Орфография...» у

меню «Сервис».

Перенос слів

Word дозволяє автоматично робити перенос слів, тобто переносити слово

не повністю на новий рядок, а залишити певну частину слова у відповідності з

правилами граматики. Перенос слів відбувається за правилами тієї мови, яка

встановлена для відповідного абзацу, тому для здійснення переносів необхідна

наявність у системі відповідних словників для цієї мови.

Щоб перенос слів відбувався автоматично, виберіть команду

«Расстановка переносов...» у меню «Сервис», а потім встановіть прапорець

«Автоматическая расстановка переносов». Цей режим може встановлюватися

чи для окремих виділених абзаців, чи для документа в цілому. У випадку, коли

треба явно вказати Word, де робити перенос (відсутні словники, чи там не

позначена певна можливість), достатньо вставити символ м’якого переносу. З

цією метою виконайте команду «Символ» у меню «Вставка» та у вкладці

«Специальные символы» виберіть пункт «Мягкий перенос». На екрані

вставлений символ м’якого переносу має вигляд «», але на друк, як і інші

службові символи, не виводиться.

Використання переносів доцільне принаймні у 2-х випадках: коли занадто

довгі слова залишають в рядку багато вільного місця, або коли треба скоротити

кількість рядків у документі. Водночас, використання переносів створює великі

труднощі при необхідності зберегти документ у іншому форматі, зокрема, у

текстовому.

37. Табличний процесор Excel (особливості інтерфейсу, робота з

аркушами книг, створення і збереження файлів книг)

Документ Excel називається робочою книгою або просто книгою. Книга

являє собою набір робочих листів або просто листів, кожний з яких має

табличну структуру і може містити одну або декілька таблиць. У вікні

документа в програмі Excel відображається поточний лист, з яким і ведеться

робота. Кожний лист має назву, яка відображається на ярличку листа, що

відображається в його нижній частині. За допомогою ярличків можна

перемикатися на інші листи, що входять в ту ж саму книгу. Щоб перейменувати

лист, треба двічі клацнути на його ярличку.

Лист складається з рядків і стовпців. Стовпці озаглавлені великими

латинськими буквами і, далі, комбінаціями з двох букв. Усього лист може

містити до 256 стовпців, пронумерованих від А до IV. Рядки нумеруються

числами від 1 до 65536. Осередки і їх адресація. На перетині стовпців і рядків

утворяться осередки (комірки).

Осередок - це мінімальний елемент таблиці для зберігання даних. Адреса

осередку складається з імені стовпця і номеру рядка, на перетині яких вона

розташована, наприклад адресою комірки, розташованої у верхньому лівому

куті листа буде А1. Розрізнюють абсолютні і відносні адреси осередків, про що

буде йти мова нижче.

Один з осередків завжди є активним і виділяється рамкою активного

осередку. Ця рамка в програмі Excel грає роль курсору. Операції введення і

редагування завжди виготовляються в активному осередку. Перемістити рамку

активного осередку можна за допомогою курсорних клавіш («стрілка») або

укажчика миші.

Діапазон осередків. На дані, розташовані в сусідніх осередках, можна

посилатися в формулах, як на єдине ціле. Таку групу осередків називають

діапазоном. Найчастіше використовують прямокутні діапазони, що

утворюються на перетині групи рядків і стовпців, які послідовно йдуть.

Діапазон осередків означають, вказуючи через двокрапку номери осередків,

розташованих в протилежних кутах прямокутника, наприклад: А1: С15.

Якщо потрібно виділити прямокутний діапазон осередків, це можна

зробити простяганням покажчика від одного кутового осередку до

протилежного по діагоналі. Рамка поточного осередку при цьому розширяється,

охоплюючи весь вибраний діапазон. Щоб вибрати стовпець або рядок цілком,

потрібно клацнути на заголовку стовпця (рядка).

Простяганням покажчика по заголовках можна вибрати декілька стовпців

або рядків, які йдуть підряд.

38. Табличний процесор Excel (форматування комірок, введення і

редагування даних)

Окремий осередок може містити дані, що відносяться до одного з трьох

типів: текст, число або формула, а також залишатися пустим. Програма Excel

при збереженні робочої книги записує в файл тільки прямокутну область

робочих листів, що примикає до лівого верхнього кута (осередок А1) і що

містить всі заповнені осередки. Тип даних, які розміщуються в осередку,

визначається автоматично при введенні. Якщо ці дані можна інтерпретувати як

число, програма Excel так і робить. У іншому випадку дані розглядаються як

текст. Введення формули завжди починається зі знаку рівності «=»..

Введення тексту і чисел. Введення даних здійснюють безпосередньо в

поточний осередок або в рядок формул, розташований у верхній частині вікна

програми безпосередньо під панелями інструментів.

Місце введення відмічається текстовим курсором. Якщо почати введення

натисненням алфавітно-цифрових клавіш, дані з поточного осередку

замінюються текстом, що вводиться.

Якщо клацнути на рядку формул або двічі на поточному осередку, старий

вміст осередку не віддаляється і з'являється можливість його редагування. Дані,

що вводяться у будь-якому випадку, відображаються як в осередку, так і в

рядку формул.

Щоб завершити введення, зберігши введені дані, використовують кнопку

Enter в рядку формул або клавішу ENTER. Щоб відмінити внесені зміни і

відновити колишнє значення осередку, використовують кнопку Скасування в

рядку формул або клавішу ESC.

Для очищення поточного осередку або виділеного діапазону простіше

усього використати клавішу DELETE.

Форматування вмісту осередків. Текстові дані за умовчанням

вирівнюються по лівому краю осередку, а числа - по правому. Щоб змінити

формат відображення даних в поточному осередку або вибраному діапазоні,

використовують команду ФОРМАТ > ЯЧЕЙКИ. Вкладки цього діалогового

вікна дозволяють вибирати формат запису даних (кількість знаків після коми,

вказівка грошової одиниці, спосіб запису дати і інше), задавати напрям тексту і

метод його вирівнювання, визначати шрифт і зображення символів, управляти

відображенням і виглядом рамок, задавати фоновий колір.

39. Табличний процесор Excel (використання формул, побудова

діаграм)

Формули. Обчислення в таблицях програми Excel здійснюються за

допомогою формул. Формула може містити числові константи, посилання на

осередки і функції Excel, сполучені знаками математичних операцій. Дужки

дозволяють змінювати стандартний порядок виконання дій. Якщо осередок

містить формулу, то в робочому листі відображається поточний результат

обчислення цієї формули. Якщо зробити осередок поточним, то сама формула

відображається в рядку формул.

Правило використання формул в програмі Excel полягає в тому, що, якщо

значення осередку залежить від інших елементів таблиці, завжди потрібно

використати формулу, навіть якщо операцію легко можна виконати. Це

гарантує, що подальше редагування таблиці не порушить її цілісності і

правильності обчислень, що виробляються в ній.

Формула може містити посилання, тобто адреси осередків, вміст яких

використовується в обчисленнях. Це означає, що результат обчислення

формули залежить від числа, що знаходиться в іншому осередку. Осередок, що

містить формулу, таким чином, є залежним. Значення, що відображається в

осередку з формулою, перераховується при зміні значення осередку, на який

вказує посилання. Посилання на осередок можна задати різними способами.

По-перше, адресу осередку можна ввести вручну.

Інший спосіб складається з кліку по потрібному осередку або виборі

діапазону, адресу якого потрібно ввести. Осередок або діапазон при цьому

виділяються пунктирною рамкою.

Всі діалогові вікна програми Excel, які вимагають вказівки номерів або

діапазонів осередків, містять кнопки, приєднані до відповідних полів. При

натисненні на такій кнопці діалогове вікно згортається до мінімально

можливого розміру, що полегшує вибір потрібного осередку (діапазону) за

допомогою натиснення або простягання.

Для редагування формули потрібно двічі клікнути на відповідному

осередку. При цьому осередки (діапазони), від яких залежить значення

формули, виділяються на робочому листі кольоровими рамками, а самі

посилання відображаються в осередку і в рядку формул тим же кольором. Це

полегшує редагування і перевірку правильності формул.

Термін діаграма вживається для позначення графічного представлення

числових даних.

Побудова графічного зображення проводиться на основі ряду даних. Так

називають групу осередків з даними в межах окремого рядка або стовпця. На

одній діаграмі можна відображати декілька рядів даних.

Діаграма являє собою об'єкт, впроваджений на один з листів робочої

книги. Вона може розташовуватися на тому ж листі, на якому знаходяться дані

або на будь-якому іншому листі (часто для відображення діаграми відводять

окремий лист). Діаграма зберігає зв'язок з даними, на основі яких вона

побудована, і при оновленні цих даних негайно змінює свій вигляд.

Для побудови діаграми звичайно використовують МАСТЕР

ДИАГРАММ, який запускається натисненням на кнопці МАСТЕР

ДИАГРАММ на стандартній панелі інструментів. Зручно заздалегідь виділити

область, що містить дані, які будуть відображатися на діаграмі, але задати цю

інформацію можна і в ході роботи майстра.

Тип діаграми. На першому етапі роботи майстри вибирають форму

діаграми. Доступні форми перераховані в списку ТИП на вкладці

СТАНДАРТНЫЕ. Для вибраного типу діаграми праворуч вказується декілька

варіантів представлення даних (палітра ВИД), з яких потрібно вибрати

найбільш відповідний. На вкладці НЕСТАНДАРТНЫЕ відображається набір

повністю сформованих типів діаграм з готовим форматуванням. Після завдання

форми діаграми потрібно клацнути на кнопці ДАЛЕЕ.

Вибір даних. Другий етап роботи майстра служить для вибору даних, по

яких буде будуватися діаграма. Якщо діапазон даних був вибраний заздалегідь,

то в області попереднього перегляду у верхній частині вікна майстра з'явиться

приблизне відображення майбутньої діаграми. Якщо дані утворять єдиний

прямокутний діапазон, то їх зручно вибирати за допомогою вкладки

ДИАПАЗОН ДАННЫХ. Якщо дані не утворять єдиної групи, то інформацію

для відображення окремих рядів даних задають на вкладці РЯД.

Попереднє представлення діаграми автоматично оновлюється при зміні

набору даних, що відображаються.

Оформлення діаграми. Третій етап роботи майстра (після натиснення на

кнопці ДАЛЕЕ) складається у виборі оформлення діаграми. На вкладках вікна

майстри задаються:

• назва діаграми, підпису осей (вкладка ЗАГОЛОВКИ);

• відображення і маркіровка осей координат (вкладка ОСІ);

• відображення сітки ліній, паралельних осям координат (вкладка

ЛИНИИ СЕТКИ);

• опис побудованих графіків (вкладка ЛЕГЕНДА);

• відображення написів, відповідних окремим елементам даних на графіку

(вкладка ПОДПИСИ ДАННЫХ);

• представлення даних, використаних при побудові графіка, у вигляді

таблиці (вкладка ТАБЛИЦА ДАННЫХ).

У залежності від типу діаграми деякі з перерахованих вкладок можуть

бути відсутнім.

Розміщення діаграми. На останньому етапі роботи майстра (після

натиснення на кнопці ДАЛЕЕ) вказується, чи потрібно використати для

розміщення діаграми новий робочий лист або один з тих, що є. Зазвичай цей

вибір важливий тільки для подальшого друку документа, який містить

діаграму. Після натиснення на кнопці ГОТОВО, діаграма будується

автоматично і вставляється на вказаний робочий лист.

Редагування діаграми. Готову діаграму можна змінити. Вона складається

з набору окремих елементів, таких, як самі графіки (ряди даних), осі координат,

заголовок діаграми, область побудови та інше. При натисненні на елементі

діаграми, він виділяється маркерами, а при наведенні на нього покажчика миші

- описується спливаючою підказкою. Відкрити діалогове вікно для

форматування елемента діаграми можна через меню ФОРМАТ (для виділеного

елемента) або через контекстне меню (команда ФОРМАТ). Різні вкладки

діалогового вікна, що відкрилося, дозволяють змінювати параметри

відображення вибраного елемента даних.

Якщо потрібно внести в діаграму істотні зміни, потрібно знову

скористатися майстром діаграм. Для цього потрібно відкрити робочий лист з

діаграмою або вибрати діаграму, впроваджену в робочий лист з даними.

Запустивши майстер діаграм, можна змінити поточні параметри, які

розглядаються у вікнах майстра, як задані за умовчанням.

Щоб видалити діаграму, можна видалити робочий лист, на якому вона

розташована (ПРАВКА > УДАЛИТЬ ЛИСТ), або вибрати діаграму,

впроваджену в робочий лист з даними, і натиснути клавішу DELETE.

40. Види комп’ютерної графіки. Сучасні засоби комп’ютерної

графіки

Комп’ютерна графіка – це застосування обчислювальної техніки для

створення графічних зображень, їх відображення різними засобами і

маніпулювання ними.

Отже, комп’ютерним (цифровим) може бути назване зображення,

створене за допомогою комп’ютерної програми.

Спочатку програмісти навчились отримувати рисунки в режимі

символьної печаті. На паперових листах за допомогою символів (зірочок, точок,

хрестиків, букв і ін.) отримували рисунки, які нагадували мозаїку. Так

друкувались графіки функцій, зображення течій рідин і газів, електричних і

магнітних полів і т.д. За допомогою символьної печаті програмісти ухитрялися

отримувати навіть художні зображення.

Потім з’явилися спеціальні пристосування для графічного виведення на

папір – графопобудовувачі (плотери). За допомогою такого пристосування на

лист паперу чорнильним пером наносяться графічні зображення: графіки,

діаграми, технічні креслення і інше.

Проте, справжня революція в комп’ютерній графіці відбулася з появою

графічних дисплеїв. На екрані графічного дисплею стало можливим

отримувати рисунки, креслення в такому вигляді, як на папері за допомогою

олівців, фарб, креслярських інструментів.

Зв’язок традиційної і комп’ютерної графіки, з однієї сторони, визначає

застосування розмножувальної техніки, з іншої – можна знайти ще одне

пояснення виникненню терміну «графіка», яке застосовується до роботи

художника-комп’юторщика. Слово графіка означає зображення лініями,

штрихами, точками. Всі графічні комп’ютерні програми принципово

розділяються на два типи: векторні (зображення будуються лініями) і растрові

(зображення п’ятном із точок). Отже, яким б складним не казалось зображення,

створене в комп’ютері, по своїй сутності, будь-яке з них відноситься до

графіки.

Для роботи з комп’ютерною графікою існує багато класів програмного

забезпечення, проте розрізняють всього три види комп’ютерної графіки:

1) растрова,

2) векторна,

3) фрактальна.

Ці види відрізняються принципами формування зображення під час

відображення на екрані монітора чи під час друкування на папері.

Правомірна і інша класифікація комп’ютерної графіки:

1) двомірна,

2) трьохмірна.

Двомірна графіка – це зображення, яке має два вимірювання, тобто яке

лежить на площині. Цей вид графіки є основою комп’ютерної графіки, в тому

числі і трьохмірної.

Трьохмірна (3D) графіка – це побудова на комп’ютері, за допомогою

спеціальних програм, просторової моделі, яка складається з простих і складних

геометричних форм, присвоєння цій моделі фактури (т.т. особливість побудови

та оздоблення поверхні будь-якого предмета), кольору, ступені прозорості і

матовості, надання їй і умовній камері руху у віртуальному (т.т. можливому)

просторі, розміщення в цьому просторі джерел світла і, нарешті, прорахунок

вибудованої сцени. Цей вид комп’ютерної графіки застосовується під час

створення комп’ютерних ігор, реклами і т.д.

Сучасне застосування комп’ютерної графіки дуже різноманітне.

Основними галузями застосування комп’ютерної графіки є:

1) наукова,

2) ділова,

3) конструкторська,

4) поліграфічна,

5) Web-дизайн,

6) мультимедіа.

Напрям наукової графіки з’явився самим першим. Його призначенням є

візуалізація (наочне зображення) об’єктів наукових досліджень,

графічнаобробка результатів розрахунку, проведення обчислювальних

експериментів із наочним представленням їх результатів.

Ділова графіка – це галузь комп’ютерної графіки, призначена для

створення ілюстрацій, які часто застосовуються у роботі різних установ.

Планові показники, звітна документація, статичні зведення – ось об’єкти, для

яких за допомогою ділової графіки створюються ілюстровані матеріали.

Частіше всього це графіки, колові і стовпчикові діаграми.

Конструкторська графіка – застосовується в роботі інженерів-

конструкторів, є обов’язковим елементом систем автоматизації проектування

(САПР). Графіка в САПР застосовується для підготовки технічних креслень

проектуючого пристрою. Графіка в поєднанні з розрахунками дозволяє

проводити в наочній формі пошук оптимальної конструкції, найбільш вдалого

компонування деталей, прогнозувати наслідки, до яких можуть привести зміни

в конструкції. Засобами конструкторської графіки можна отримувати плоскі

зображення (проекції, січення) і просторові, трьохмірні зображення.

Поліграфія – це сукупність технічних засобів для множинного

репродукування (т.т. відтворення, відновлення) текстового матеріалу і

графічних зображень. Спеціаліст, працюючий у цій галузі, повинен не тільки

знати програми верстки і графічні редактори але й розбиратися в до печатній

підготовці видання.

Web-дизайн – це оформлення web-сторінки. Ця галузь комп’ютерної

графіки має таке саме значення для сайту, як і поліграфічний дизайн і верстка

для паперового видання. Часто під web-дизайном розуміють не тільки

створення графічних елементів для сайту, але й проектування його структури,

навігації, тобто створення сайту повністю.

Мультимедіа – це галузь комп’ютерної графіки, пов’язана зі створенням

інтерактивних додатків, які дають можливість активно впливати на вміст і

направленість енциклопедій, довідкових систем, навчальних програм і

інтерфейсів до них (т.т. системи уніфікованих зв’язків (по виду передаючої

інформації, параметрів сигналів, апаратурі), призначеної для обміну

інформацією між пристроями обчислювальної системи, наприклад, між

пристроями вводу даних і запам’ятовуючими пристроями.

41. Графічний редактор Paint (вікно редактора, створення, перегляд,

редагування, збереження малюнка)

Графічний редактор Paint входить до складу стандартних програм

Windows і призначений для створення і обробки малюнків растрової графіки.

Для запуску редактора слід виконати команду

Пуск/Программы/Стандартные/ Paint. Після запуску на екрані з'являється вікно

редактора, яке містить ряд типових для вікон середовищ Windows елементів.

Будова вікна

Рядок заголовку (верхній рядок вікна) містить назву програми Paint і ім’я

графічного файла, який редагується. Крайня ліва кнопка є кнопкою виклику

управляючого меню. Праворуч розміщені відповідно кнопки згортання,

відновлення та закриття вікна. Рядок меню розміщується під рядком заголовку

включає такі пункти:

Файл — робота з графічними файлами (створення, відкриття, збереження,

друкування);

Правка — редагування малюнка;

Вид — управління зображенням деяких елементів вікна;

Рисунок — обробка малюнка (встановлення розмірів, поворотів);

Параметры — завантаження, зміна і збереження палітри кольорів;

? — виклик довідкової інформації. Кожний пункт меню має вертикальне

підменю.

Панель інструментів для малювання розміщена ліворуч і включає ряд

кнопок, за допомогою яких можна вибрати необхідний інструмент, побудувати

типові елементи малюнка, виділити певний фрагмент і т.д. При фіксації курсора

миші на кнопці під нею з'являється її назва, а в рядку стану - коротка довідка

про призначення кнопки.

Палітра кольорів розміщена внизу і включає 28 зафарбованих різним

кольорами квадратів. З цих кольорів користувач може вибрати основний колір,

яким виконуються побудови, і колір фону. Ліворуч від палітри розміщується

індикатор кольорів, який складається з двох квадратів. Квадрат на передньому

плані зафарбовується основним кольором, а квадрат на задньому плані -

кольором фону.

Рядок стану розміщений у нижній частині вікна Paint. Він складається з

трьох полів. У лівому полі виводиться довідкова інформація про призначення

пунктів меню, кнопок інструментів, хід виконання деяких операцій. У

центральному полі виводяться координати курсора миші в пікселях, якщо він

знаходиться у вікні малювання.

Область малювання призначена для побудови малюнка. Вона обмежена

головним меню, панеллю інструментів, палітрою. Розміри області малювання

встановлюються командою Рисунок/Атрибуты. При виконанні цієї команди

відкривається вікно Атрибуты, в полі Размер якого вказані поточні розміри

області малювання. Ці розміри користувач може змінити.

Виведенням на екран деяких елементів вікна Paint можна керувати за

допомогою команд-перемикачів меню Вид. У стані Ввімкнено ці команди-

перемикачі позначаються галочкою. Команда Вид/Набор инструментов керує

виведенням на екран панелі інструментів, комадна Вид/Палитра — палітри, а

команда Вид/Строка состояния — рядка стану. Панель інструментів і палітру

можна також перемістити в будь-яке місце екрана типовим для середовища

Windows способом.

Довідкова система. В будь-який момент роботи з Paint користувач може

одержати довідку декількома способами.

Короткий опис кнопок панелі інструментів відображається в рядку стану

при установці на них курсора миші. Кожне вікно діалогу також містить

кнопку ?, при натискуванні якої можна одержати довідку про елементи вікна.

Ширші можливості відкриваються при використанні пункту ? основного меню.

Команда ?/Вызов справки/Содержание дає змогу ознайомитися з вмістом

довідки Paint. Команда ?/Вызов справки/Указатель дозволяє одержати доступ

до предметного показника довідкової системи, в якому можна вибрати потрібну

тему. При використанні цих команд на екран виводиться вікно довідки.

Вікно довідки містить вкладнику Поиск, яка дозволяє вести тематичний

пошук за введеним критерієм. Відображення попереднього вибраного

довідкового тексту здійснюється натискуванням кнопки Назад.

Масштабування зображень. Для точного доведення малюнка іноді

необхідно збільшити його масштаб. Максимальне збільшення - восьмикратне.

Для зміни масштабу служить команда Вид Масштаб. Те ж можна зробити за

допомогою інструменту Масштаб, в цьому випадку величину масштабу

вибирають в палітрі настройки.

У режимі восьмикратного збільшення на малюнок можна накласти

допоміжну сітку (Вигляд Масштаб Показати сітку). Кожна осередок цієї сітки

являє собою одну збільшену точку зображення. У цьому режимі зручно

редагувати зображення по окремих крапках.

Трансформація зображень. Трансформаціями називають автоматичні

зміни форми, розташування або розмірів графічних об'єктів. У програмі Paint не

дуже багато інструментів трансформації, але все-таки вони є. Їх можна знайти в

меню Малюнок.

Команда Малюнок Відобразити / повернути викликає діалогове вікно

Віддзеркалення і поворот, що містить елементи управління для симетричного

відображення малюнка щодо вертикальної або горизонтальної осі симетрії, а

також для повороту на фіксований кут, кратний 90 °.

Команда Малюнок Розтягнути / нахилити викликає діалогове вікно

Розтягування і нахил. Його елементи управління дозволяють розтягнути

малюнок по горизонталі і вертикалі або нахилити щодо горизонтальної або

вертикальної осі. Параметри розтягування задають у відсотках, а параметри

нахилу - в кутових градусах.

Команда Малюнок Крім кольору діє як перемикач. При використанні цієї

команди колір кожної точки зображення міняється на "протилежний". У даному

випадку ми назвали "протилежним" той колір, який доповнює даний колір до

білого.

Введення тексту. Програма Paint - графічний редактор і не призначена

для роботи з текстом. Тому введення тексту в цій програмі є винятком, а не

правилом. Уникайте використання дрібних символів, які виглядають неохайно.

Розглядайте режим роботи з текстом в програмі Paint тільки як засіб для

створення коротких і великих заголовків.

Для введення тексту використовують інструмент Напис. Вибравши

інструмент, клацніть на малюнку приблизно там, де напис повинен починатися,

- на малюнку відкриється поле введення. У це поле вводиться текст з

клавіатури. Розмір поля введення змінюють шляхом перетягування маркерів

області введення - невеликих прямокутних вузлів, розташованих по сторонах і

кутах області введення.

Закінчивши введення, викликають панель атрибутів тексту (Вигляд

Панель атрибутів тексту). Елементами управління цієї панелі можна вибрати

форму шрифту, його накреслення і розмір.

42. Засіб створення презентацій Power Point: загальна

характеристика, правила роботи з програмою

Програма PowerPoint призначена для розроблення презентацій.

Презентація - це набір слайдів, у яких текст поєднується з графічними

об'єктами, рисунками, звуком, відео та мультиплікаційними ефектами.

Засобами PowerPoint слайди можна подавати як у чорно-білому форматі,

так і у вигляді кольорових зображень. Для цього використовують шаблони

оформлення, створені професійними дизайнерами. Шаблони можна створювати

і за власною ініціативою.

Слайди PowerPoint можуть містити такі елементи: текст (написи,

колонтитули, об'єкти WordArt, символи, вбудовані об'єкти, дату, час,

нумерацію); таблиці; зображення (рисунки, графіку, фотоальбоми, фігури,

SmartArt фігури, діаграми); медіакліпи (фільми та звуковий супровід);

гіперпосилання на інші слайди та документи (презентації, таблиці, діаграми та

ін., які знаходяться на даному комп'ютері або в Інтернеті). Окремі об'єкти

слайдів можуть мати ефекти анімації. Готуючи презентацію, можна

використовувати фрагменти документів Word, електронних таблиць і діаграм

Excel та ін. Створені в PowerPoint слайди можна відразу переглянути і, при

потребі, змінити.

Презентації, створені в PowerPoint, можна продемонструвати: на моніторі

для невеликого кола осіб (у тому числі в Інтернеті); на екрані за допомогою

мультимедійного проектора; як матеріали на папері.

Завантаження програми PowerPoint. Вікно PowerPoint

Програма PowerPoint входить до складу MS Office тому має риси, спільні

з іншими додатками Office. Завантажити її можна так само, як і будь-який

інший додаток - через меню Пуск, за допомогою панелі Office, або подвійним

натисканням лівої кнопки миші на його ярлику чи підготовленій раніше

презентації.

В режимах підготовки презентації вікно PowerPoint за своєю структурою

нагадує вікна інших додатків.

Вікно містить панель швидкого доступу, смугу заголовка, стрічка

вкладок, робочу ділянку слайда, ділянку слайдів (структури), ділянку нотаток,

кнопки режимів, масштаб, рядок стану.

Основні режими роботи PowerPoint

Програма PowerPoint має кілька основних режимів роботи. Перехід до

того чи іншого режиму здійснюється натисненням кнопки режимів перегляду

слайдів (Рис. 4.19). Ці кнопки дублюють відповідні команди меню Вигляд -

Режими перегляду презентацій: звичайний (слайди, структура), сортувальник

слайдів, показ слайдів.

Розглянемо основні режими роботи PowerPoint.

Звичайний режим. У цьому режимі робоча ділянка вікна PowerPoint

складається з ділянок слайда, структури і нотаток. Розміри кожної з них можна

змінювати. На ділянці структури відображаються номер, назва слайда і текст,

що міститься в ньому. Натиснувши на кнопку зліва від номера, можна зразу ж

перейти до роботи з відповідним слайдом, який з'являється на ділянці слайда.

При цьому можна вставляти також малюнки, фільми, звуки, ефекти анімації й

гіперпосилання. Текст вводиться і до ділянки структури, і до ділянки слайда.

У режимі структури перевага надається ділянці структури. Інші ділянки

подаються у зменшеному вигляді. Тому його використовують, щоб

ознайомитися зі структурою всієї презентації і, при потребі, змінити її шляхом

переміщення розділів, їх вилучення, редагування тексту тощо.

У режимі слайдів здійснюється створення й заміна поточного слайда.

Поточний слайд займає всю робочу ділянку.

Режим сортувальника слайдів. У режимі сортувальника на робочій

ділянці вікна PowerPoint відображається вся презентація (Рис. 4.20). Кожний

слайд тут виводиться у зменшеному вигляді. Тому цей режим використовують

для перегляду послідовності, у якій розташовано слайди в презентації, а також

для того, щоб перейти до роботи з певним слайдом. Для цього необхідно

навівши показник миші на слайд, двічі натиснути на ньому ліву кнопку. Що

призведе до переходу програми у режим слайдів.

У режимі сортувальника зручно переміщати окремі слайди на інше місце

презентації, утримуючи ліву кнопку миші. Це дозволяє компонувати

презентацію слайдами за бажанням користувача. Також можна додавати нові

слайди перед виділеним слайдом або видаляти виділений слайд, натиснувши

клавішу Delete. На етапі підготовки демонстрації цей режим використовується,

щоб задати інтервали часу для показу кожного слайда й встановити анімаційні

ефекти при переході від одного слайда до іншого.

Створення будь-якої презентації складається з таких основних етапів:

визначення теми презентації; визначення ключового питання чи низки

ключових питань, розкриттю яких присвячується презентація; визначення мети

і завдання презентації; складання конкретного плану; підготовки вихідного

матеріалу за змістом презентації (тексти, малюнки, діаграми тощо);

розроблення ескізів слайдів; створення самих слайдів з використанням

інструментів програми PowerPoint; визначення послідовності показу слайдів;

демонстрація презентації.

Для створення нової презентації, після завантаження програми PowerPoint

з'являється робоче вікно, у якому пропонується вибрати один із шаблонів

створення презентації.

Якщо жоден із шаблонів не влаштовує користувача, то варто обрати Чисті

та недавні - Нову презентацію і скористатись послугою Створити. За

допомогою вкладки Основне - Слайди необхідно вибрати потрібний варіант

авторозмітки першого слайда, тобто той вид макета, який містить потрібні

місценаповнювачі.

Починати потрібно з титульного слайда. Після чого ввести інформацію до

місценаповнювачів цього слайда. Аналогічно створюються інші слайди за

планом презентації.

Кожен слайд по черзі створюють у режимі слайдів, де можна редагувати

слайд: вводити (вилучати, змінювати) текст, вставляти (переміщати,

збільшувати, зменшувати) об'єкти і т. д.

Слайди, що містять текст, можуть мати заголовок і основний текст.

Найчастіше основний текст подають у вигляді маркованих списків, де

висвітлюють пункти, план чи головні ідеї доповіді, ставлять запитання

(відповіді на них дають усно) тощо. Щоб ввести текст, натискають на ліву

кнопку миші у потрібному місці слайда і набирають текст на клавіатурі. Для

наданню тексту необхідного форматування доцільно скористатись

вкладкою Основне, за допомогою якої можна змінювати шрифти (шрифт,

розмір, колір, ефекти, міжсимвольні інтервали), абзаци (відступи та інтервали,

табуляцію, напрям тексту, вирівнювання, перетворення на рисунок) тощо.

У слайди можна помістити різні об'єкти: малюнки, діаграми, фотографії з

графічних файлів, таблиці з Excel, ефекти WordArt, заготовки таблиць Word, а

також елементи мультимедіа: відеокліпи, звукові кліпи з файлів чи дикторські

тексти. Усе це роблять послуговуючись вкладкою Вставлення та групами

інструментів у її стрічці: Таблиці, Зображення, Посилання, Текст, Медіакліпи.

До об'єктів застосовують ефекти анімації із однойменної вкладки.

Після створення презентації потрібно її налаштувати і переглянути з

метою кінцевої перевірки. Для цього скористаємось вкладкою Показ слайдів.

На стрічці відображаються три групи інструменів: розпочати показ

слайдів (з початку, з поточного слайду, з довільного (настроюваний показ),

настоювання (запис звуку, настроювання часу, приховування слайдів та

настроювання показу слайдів, де задаються параметри показу, керування

показом, зміна слайдів і їх відображення) та монітори (повноекранне

відтворення та завдання роздільної здатності).

Програма PowerPoint дає змогу вибрати для демонстрації тільки потрібні

слайди із всієї презентації, тобто створити довільну послідовність слайдів для

показу. Разом з тим можна зберегти в одній презентації варіанти різних

комбінацій слайдів, що можуть використовуватися під час різних демонстрацій.

Щоб утворити бажану послідовність слайдів користуємось послугою

Показ слайдів - Розпочати показ слайдів - Настроюваний показ слайдів -

Довільний показ. У робочому вікні Довільний показ при натисненні кнопки

Створити активується вікно Визначення довільного показу.

У вікні, що відкрилося, до текстового поля Ім'я показу слайдів вводимо

назву бажаного варіанту демонстрації, а потім на основі списку Слайди

презентації створюємо список Слайди вибіркового показу і натискаємо ОК.

Бажана послідовність слайдів може відрізнятися від вихідної.

Перед початком демонстрації довільної послідовності слайдів, потрібно:

- у вкладці Показ слайдів обрати послугу Настроювання показу слайдів;

- у робочому вікні Настроювання презентації у групі Слайди ввімкнути

альтернативний перемикач Вибірковий показ і в списку, що розкривається,

вибравши назву варіанта демонстрації, натиснути ОК.

43. Поняття бази даних та банку даних. Реляційні, мережні та

ієрархічні бази даних

Основними складовими компонентами АБД є база даних (БД) і система

управління БД (СУБД).

База даних - це пойменована, структурована сукупність взаємопов'язаних

даних, які характеризують окрему предметну область і перебувають під

управлінням СУБД. БД являє собою інтегроване сховище даних, яке

призначене для використання багатьма споживачами і забезпечення

незалежності даних від прикладних програм. Зв'язок кінцевих користувачів та

прикладних програм з БД відбувається через СУБД, яка є інтерфейсом між

користувачами і БД.

Під предметною областю розуміють один чи кілька об'єктів управління,

інформація яких моделюється за допомогою БД і використовується для

розв'язування різних функціональних задач. Усі дані, які зберігаються в БД,

поділяють на фонд і архів даних. Такий поділ пов'язаний із різницею в

технологічних режимах використання даних.

Фонд даних - це активні дані, з якими постійно працюють прикладні

програми, які зберігаються на вінчестері і перебувають безпосередньо під

управлінням СУБД.

Архіви - це копії файлів БД, які зберігаються на різних носіях. В архівах

зберігаються неактивні дані, що вже відпрацювали, але які необхідно зберігати

згідно із законодавчими та нормативними актами досить тривалий час. В

архівах також можуть зберігатися страхові копії файлів БД, які

використовуються для відновлення БД на випадок її зруйнування через різні

збої.

Особливістю БД є те, що вона складається з даних та їх опису. Опис

даних називають метаданими. Метадані дають змогу реалізувати незалежність

даних від прикладних програм. При файловій організації даних потрібно в

кожній прикладній програмі повністю описати структури відповідних

інформаційних файлів, незалежно від того, скільки полів обробляється в тій чи

іншій програмі. При використанні БД у програмі потрібно описувати лише

поля, потрібні для обробки. Отже, метадані є незалежними від прикладних

програм і являють собою самостійний об'єкт для зберігання.

Для автоматичного опрацювання даних їх потрібно певним чином форма-

лізувати. Формалізація даних відбувається на основі певної моделі даних. До

основних моделей даних належать: ієрархічна, мережева і реляційна.

Ієрархічна модель даних будується за принципом ієрархії об'єктів, тобто

один тип об'єкта є головним, усі нижчележачі - підлеглими. Установлюється

зв'язок "один до багатьох", тобто для деякого головного типу існує кілька

підлеглих типів об'єктів. Інакше, головний тип іменується вихідним типом, а

підлеглі - породженими. У підлеглих типів можуть бути у свою чергу підлеглі

типи. Найвищий в ієрархії вузол (сукупність атрибутів) називають кореневим.

Мережна модель даних будується за принципом "головний і підлеглий

тип одночасно", тобто будь-який тип даних одночасно може одночасно

породжувати кілька підлеглих типів (бути власником набору) і бути підлеглим

для декількох головних (бути членом набору).

Реляційна модель дані об'єкти і зв'язки між ними представляються у виді

таблиць, при цьому зв'язки теж розглядаються як об'єкти. Усі рядки, що

складають таблицю в реляційній базі даних повинні мати первинний ключ. Усі

сучасні засоби СУБД підтримують реляційну модель даних.

44. Поняття автоматизованої інформаційної системи. Закон України

“Про захист інформації в автоматизованих системах”

Автоматизована система (у інформаційних технологіях) — система, що

реалізує інформаційну технологію виконання встановлених функцій за

допомогою персоналу і комплексу засобів автоматизації.

У цьому випадку автоматизовані системи розглядаються як інформаційні

системи. Загалом АС — це система, яка складається з персоналу і комплексу

засобів автоматизації його діяльності та реалізує інформаційну технологію

виконання установлених функцій.

Залежно від виду діяльності розрізняють такі різновиди АС:

АСК (автоматизовані системи керування), які у свою чергу в залежності

від виду об'єкту керування поділяються на:

АСК технологічними процесами (АСК ТП);

АСК підприємствами (АСКП), виробництвом (АСКВ) тощо;

САП (системи автоматизованого проектування):

САПР (системи автоматизованого проектування і розрахунку);

САПР ТП (системи автоматизованого проектування технологічних

процесів) тощо;

АСНД (автоматизовані системи наукових досліджень);

АС оброблення та передавання інформації:

АІПС (автоматизована інформаційно-пошукова система);

АСІТО (автоматизована система інформаційно-термінологічного

обслуговування) тощо;

АСТПВ (АС технологічної підготовки виробництва);

автоматизовані системи контролю та випробувань;

АС, що поєднують функції, перелічених вище систем.

АС реалізують інформаційну технологію у вигляді певної послідовності

інформаційно пов'язаних функцій, завдань або процедур, що виконуються в

автоматизованому (інтерактивному) або автоматичному режимах.

Законом України “Про захист інформації в автоматизованих системах”

регулюються взаємовідносини між суб’єктами інформаційної діяльності,

встановлюються вимоги та порядок забезпечення в автоматизованих системах

захисту інформації, яка є власністю держави або захист якої гарантується

державою.

Одними з головних напрямів забезпечення інформаційної безпеки, як

елемента національної безпеки в цілому, є забезпечення захисту національних

інформаційних ресурсів, розробку та впровадження сучасних безпечних

інформаційних технологій, побудову захищеної національної інформаційної

інфраструктури, формування і розвиток інформаційних стосунків в сфері

захисту інформації.

Проект Закону України “Про захист інформації в інформаційних та

телекомунікаційних системах” розроблено на виконання ст.2 Указу Президента

України від 6 грудня 2001 року.

Об'єктами захисту в системі є інформація, що обробляється в ній, та

програмне забезпечення, яке призначено для обробки цієї інформації.

Суб'єктами відносин, пов'язаних із захистом інформації в системах, є:

власники інформації;

власники системи;

користувачі;

уповноважений орган у сфері захисту інформації в системах.

У порівнянні з чинною редакцією Закону, законопроект містить ряд

відмінностей та доопрацювань, зокрема:

внесено зміни та доповнення у перелік термінів та визначень з

урахуванням сучасного розвитку інформаційних технологій;

більш чітко встановлено норми щодо доступу до інформації в

системі;

визначено відносини між власниками системи, власником

інформації та користувачем;

доопрацьовано чинні вимоги і правила щодо захисту та обробки

інформації в системі;

визначено повноваження державних органів у сфері захисту

інформації;

передбачено, що норми міжнародних договорів, згода на

обов’язковість яких надана Верховною Радою України, мають вищу юридичну

силу, ніж норми внутрішнього законодавства.

Закон „Про захист інформації в автоматизованих системах” був

прийнятий ще в 1994 році і не враховує сьогоденних реалій, досягнень науково-

технологічного прогресу та появи нових інформаційних та телекомунікаційних

систем. Прийняття законопроекту допоможе врегулювати цілий ряд відносин,

які не були чітко врегульовані нормами діючого Закону.

45. Системи управління базами даних (СУБД). Основні поняття, види

та загальна характеристика СУБД

Системи управління базами даних – це програмні засоби, за допомогою

яких можна створювати бази даних, заповнювати їх та працювати з ними. У

світі існує багато різноманітних систем управління базами даних. Багато з них

насправді є не закінченими продуктами, а спеціалізованими мовами

програмування, за допомогою яких кожний, хто вивчить дану мову, може сам

створювати такі структури, які йому потрібні, і вводити в них необхідні

елементи управління. До таких мов відносяться Clipper, Paradox, FoxPro та інші.

Необхідність програмувати завжди утримувала устаткування баз даних в

малому бізнесі. Великі підприємства могли дозволити собі зробити наказ на

програмування спеціальної системи „під себе”. Малим підприємствам звичайно

не по силам було не тільки вирішити, але й правильно сформулювати цю

задачу.

Становище покращилось з появою у складі пакета Microsoft Office

системи управління базами даних Access. Ранні версії цієї програми мали

номери Access 2.0 та Access 95.

За допомогою Access 9x звичайні користувачі отримали зручний засіб для

створення та експлуатації досить міцних баз даних без необхідності щось

програмувати. У той же час робота з Access 9x не викреслює можливості

програмування. За бажанням систему можна розвивати та настроювати своїми

силами. Для цього треба володіти основами програмування на мові Basic.

Ще одним додатковим досягненням Access 9x є інтегрованість цієї

програми з Excel 9x, Word 9x та іншими програмами пакета Office 9x. Данні,

створені в різних додатках, утворюючих цей пакет, легко імпортуються та

експортуються з одного додатка в інший.

Системи управління базами даних (СУБД) є набором програмних засобів,

необхідних для створення, використання і підтримки баз даних.

Система управління базами даних (СУБД) поєднує відомості з різних

джерел в одній реляційній базі даних. Створювані форми, запити і звіти

дозволяють швидко й ефективно обновляти дані, отримувати відповіді на

питання, здійснювати пошук потрібних даних, аналізувати дані, друкувати

звіти, діаграми і поштові наклейки.

Організація єдиної бази даних стала можливою лише завдяки тому, що

були створені спеціальні програмні продукти — системи управління базами

даних (СУБД).

Основне призначення СУБД — створення та підтримка в актуальному

стані бази даних, а також зв'язок її з програмами розв'язування економічних

завдань (прикладні програми користувачів).

База даних – це комп’ютерний термін, який використовується для

позначення сукупності інформації з окремої теми або відомостей, пов’язаних з

деякою прикладною задачею. Зберігання інформації у вигляді бази даних

полегшує доступ до неї, пошук та вилучення потрібних фрагментів.

На магнітному диску база даних може зберігатись у вигляді одного файла

(бази даних MS Access, Informix та ін.) або у вигляді папки з файлами (бази

даних Interbase, Paradox та ін.).

Системи управління даними першого покоління

СУБД першого покоління характерні тим, що кожна група користувачів

розробляла своє власне програмне забезпечення по управлінню даними.

Наслідками такої сепаратизації стало надмірне дублювання програмних кодів і

даних.

Системи управління даними другого покоління

Файли взаємопов'язаних даних об'єднуються в бази даних. СУБД

створюються для таких досвідчених користувачів, як програмісти.

Системи управління даними третього покоління

Можливості СУБД розширились. Створені розвинуті інтерфейси, що

забезпечують інтерактивний доступ звичайним користувачам.

Переваги СУБД :

Скорочення надлишку даних;

Без баз даних неможливо уникнути зберігання надлишкових даних;

При наявності центрального контролю баз даних деякі надлишкові

дані можна усунути;

Надлишкові дані не можуть бути повністю усунені, оскільки велику

роль в СУБД відіграють питання часу і достовірності.

У світі існує безліч СУБД. Незважаючи на те, що вони можуть по-

різному працювати з різними об'єктами і надають користувачу різні функції й

засоби, більшість СУБД спираються на єдиний устояний комплекс основних

понять. Це дає нам можливість розглянути одну систему й узагальнити її

поняття, прийоми й методи на весь клас СУБД.

Найпоширенішими СУБД є Visual FoxPro та Microsoft Access.

Система управління базами даних VISUAL FOX PRO (VFP)

СУБД VFP — це реляційна база даних. Кожна таблиця зберігається в

окремому файлі з розширенням dbf. Усі інші об'єкти — форми (form), запити

(query), звіти (report), програми (program), меню (menu), уявлення (view) теж

зберігаються в окремих файлах з відповідними типами.

Дані поділяються на змінні бази даних (поля), змінні пам'яті

(використовуються для проміжного зберігання даних) та масиви змінних

пам'яті. Ім'я змінної може мати довжину до 10 символів, містити літери від А

до Z, всі цифри та знак підкреслювання (—). У таблиці 1 перелічені типи

даних, які можуть приймати змінні.

Таблиця 1Тип даних Характеристика

Character Може містити всі символи клавіатури, максимальна довжина — 254

Currency Грошовий тип, може приймати значення від -900Е8 до +900Е8, містить 4 дробові розряди •

Float Може містити цифри, десяткову крапку. Максимальна довжина поля — 20 символів

Numeric Може містити цифри, десяткову крапку. Максимальна довжина поля — 20 символів (ціла частина + дробова частина + 1, якщо є десяткова крапка)

Date Містить дату в такому вигляді: місяць/число/рік, наприклад, 10/31/01

Date Time Містить дату та час, наприклад, 10/31/01 11:59 РМDouble Може містити числові дані, але обчислення виконуються з більшою точністю, ніж з даними типу

NumericLogical Логічний тип даних. Може приймати два значення Т (True) та F (False)

Memo Дозволяє зберігати текст необмеженого розміру. Дані у цьому випадку зберігаються в іншому файлі

General Може містити OLE-об'єкти, компоненти Windows, об'єкти, що створені в інших додатках

Character (binary) Може містити будь-які 8-бітні значення та символ null (0)

Memo (binary) Дозволяє зберігати відскановані зображення, оцифровану музику тощо.

СУБД FoxPro – це реляційна СУБД. При роботі в СУБД FoxPro

користувач може працювати в інтерактивному і програмному режимах. В

пам’яті зберігаються бази даних і змінні які можуть бути записані у файлах.

46. СУБД Access (типи та властивості полів, створення баз даних та

таблиць у базах даних)

Система управління базами даних Microsoft Access входить до складу

пакета Microsoft Office. Вона дозволяє розв’язувати широке коло завдань

користувачів без програмування і доступна для широкого кола непрофесійних

користувачів персональних комп’ютерів.

Система управління базами даних (СУБД) Access розроблена для

експлуатації у комп’ютерних мережах у середовищі Windows.

Одна з основних переваг СУБД Ассеss полягає у тому, що вона має прості

та зручні засоби обробки кількох таблиць у одній базі даних. Таблиця є

основним об’єктом бази даних. У одній базі даних зберігається кілька таблиць

та засоби зв’язування таблиць.

У системі Acсess є різні способи управління даними, а саме:

система меню;

панелі інструментів;

контекстивне меню;

укажчик миші;

комбінації клавіш.

СУБД Access має значну кількість спеціальних програм – “майстрів”. Є

майстер таблиць, майстер кнопок, майстер форм та ін. Майстри здійснюють

діалог з користувачем, у процесі якого визначаються дані, необхідні для

розв’язування відповідної задачі. Для зручності роботи кожен майстер має

певні етапи (кроки). Будь-який етап можна пропустити або звернутись до

попередніх.

Формою видачі даних на екран користувач може управляти. Важливо

правильно конструювати форми, оскільки саме з ними працює користувач при

введенні і редагуванні записів бази даних. Крім того, форми можна

використовувати для збирання та виведення інформації.

Етапи створення бази даних у середовищі Microsoft Access:

визначення мети створення бази даних;

визначення таблиць, які повинна містити база даних;

визначення структури таблиць (полів та їх типів);

призначення ключів таблиць та створення потрібних індексів;

визначення зв'язків між таблицями;

завантаження даних;

створення інших об'єктів бази даних: запитів, форм, звітів, макросів

та модулів;

аналіз ефективності бази даних за допомогою майстра таблиць (меню

СЕРВИС>АНАЛИЗ>ТАБЛИЦА) та аналізатора швидкодії (меню

СЕРВИС>АНАЛИЗ>БЬІСТРОДЕЙСТВИЕ).

На початковому етапі роботи з базами даних процес їх створення

доцільно починати з підготовчого етапу:

1) Побудувати на папері структуру таблиці.

2) Запустити систему Access і у вікні запрошення встановити перемикач у

положення Новая база данных і натиснути ОК. У результаті на екрані

з’являється вікно Файл новой базы данных. (Це ж саме можна зробити через

меню Файл →Создать). У цьому вікні потрібно задати ім’я файла, його тип і

каталог, а потім натиснути кнопку Создать. Після цього відкривається вікно

База данных. У цьому вікні слід натиснути кнопку Создать – з’явиться вікно

Новая таблица. У цьому вікні потрібно вибрати один з запропонованих режимів

створення таблиць: Режим таблицы, Конструктор, Мастер таблиц, Импорт

таблиц, Связь с таблицами. Виберемо, наприклад, Конструктор і натиснимо ОК

– з’явиться вікно у режимі конструктора. Заповнюємо таблицю даними –

називаємо поля, їх типи та розміри виходячи з побудованої на папері структури

таблиці. Після заповнення таблиці необхідно виділити ключеве слово, для

цього треба втановити курсор на потрібне поле і клацнути по кнопці Ключевое

слово – поряд з іменем цього поля з’явиться зображення ключа. При закритті

вікна з’явиться запит: чи зберігати структуру таблиці? Натиснути Да. З’явиться

ще одне повідомлення про необхідність збереження таблиці. Потрібно ввести

ім’я таблиці і натиснути ОК.

Аналогічно створюється структура інших таблиць.

3) Для заповнення даними створених таблиць потрібно відкрити потрібну

базу даних: Файл→Открыть, у вікні із списка вибрати ім’я потрібної бази баних

і натиснути Enter – з’явиться вікно бази даних. У цьому вікні потрібно відкрити

ту таблицю, у яку будуть вводитись дані і заповнити таблицю необхідними

даними. Якщо після відкриття вікна бази даних потрібно внести зміни у

структуру таблиці, то потрібно виділити необхідну таблицю і натиснути кнопку

Конструктор, внести необхідні зміни і зберегти змінену структуру.

Типи полів, що використовуються в СУБД Access. Властивості текстових

та числових полів.

У системі Access як і в інших базах реляційного типу рядок таблиці

ототожнюється з терміном "запис", а колонка – з терміном "поле".

Кожне поле має ім’я, тип і властивості. При створенні структури таблиці

обов’язково вказують імена і типи полів.

В СУБД Access використовуються такі типи полів:

1) текстове поле, у якому можуть записуватись літери, цифри, та інші

символи;

2) числове поле, в нього можна записувати цілі числа і числа у

нормальному вигляді (з плаваючою крапкою);

3) поле Дата/Время, яке використовують для запису дат та часу;

4) логічне поле, у якому може бути записане одне з двох значень: "так"

або "ні", "хибне" або"істинне", "ввімкнен" або "вимкнен";

5) поле типу лічильник, використовують як лічильник записів;

6) поле типу Memo, поле приміток, може містити до 64000 символів.

Текстові поля мають властивості: розмір поля, формат поля, маска вводу,

значення за умовчанням, обов'язкове поле та інші.

Суть деяких властивостей:

1) розмір поля – він має межі від 1 до 255 символів;

2) формат поля – за допомогою спеціальних символів можна задавати

вигляд та розмір рядків, що вводяться;

3) маска вводу – за допомогою спеціальних символів можна визначити

тип символу (літера, цифра, пропуск та інш.) у кожній позиції введення. У

масці введення можуть використовуватись такі кодові символи: 0 – цифра від

нуля до 9; 9 – цифра чи пропуск; L – буква від A до Z чи від А до Я та інші;

4) значення за умовчанням – дозволяє автоматично вставляти рядки, які

часто повторюються, в усі новостворені поля.

Числові поля мають властивості: розмір поля, формат поля, число

десяткових знаків, значення за умовчанням та інші. Слід звернути увагу на

властивість Размер поля. Вона може набирати таких значень:

1) байт – цілі числа у межах від 0 до 255;

2) целое – цілі числа від -32 768 до 32 767;

3) длинное целое – цілі числа від - 2 147 483 648 до 2 147 483 647;

4) с плавающей точкой (4 байта) – числа у межах від - 3.402Е38 до

3.402Е38;

5) с плавающей точкой (8 байта) – числа у межах від -1.797Е308 до

1.797Е308.

47. СУБД Access (робота з таблицями, зв’язування таблиць)

СУБД Аccess дозволяє виконувати різні операції над даними, що

зберігаються в таблицях. І ці операції можна виконувати різними способами.

Один з найпростіших способів роботи з таблицями – контекстне меню:

- контекстне меню стовпців;

- контекстне меню рядків;

- контекстне меню таблиці;

- контекстне меню окремої комірки таблиці;

- контекстне меню заголовка таблиці.

Якщо база даних містить кілька таблиць, то під час розробки складних

форм та звітів, які використовують ці таблиці, потрібно між ними (таблицями)

встановити зв’язки. Для цього:

1. У вікні бази даних відкриваємо вкладку Таблицы і вико-

нуємо команду Сервис/Схема данных. З’явиться вікно Схема данных. Якщо

зв’язки встановлюються вперше, то воно міститиме діалогове

вікно Добавление таблицы.

2. Вибираємо таблицю, яку хочемо використати при встановленні зв’язку,

потім натискаємо кнопку Добавить, щоб додати таблицю у вікно Схема данных.

Після закінчення додавання таблиць натискуємо на кнопку Закрыть.

3. Для створення зв’язку між таблицями виділяємо поле в першій таблиці,

потім лівою кнопкою миші переносимо на поле, розташоване в іншій таблиці.

Після відпускання лівої кнопки миші з’являється діалогове вікно Связи.

4. За потреби вибираємо відповідні режими. Натискаємо кнопку Создать,

для створення зв’язку між таблицями.

Повторюємо пункти 1—4 потрібну кількість разів для створення

необхідних зв’язків.

Для перегляду зв`язків між таблицями: Сервис→Схема данных.

48. СУБД Access (створення та використання запитів і форм)

Запити використовуються для пошуку з однієї чи кількох таблиць та

видачі на екран даних, які відповідають умові, визначеній користувачем.

Для створення запиту вручну виконують такі дії.

1. У вікні бази даних відкриємо вкладку Запросы. Даємо команду

Создать. З’явиться діалогове вікно Новыйзапрос.

2. У діалоговому вікні Новый запрос виберемо пункт Конструктор і

натиснемо кнопку ОК. У результаті відкриється вікно конструктора запиту з

діалоговим вікном Добавление таблицы.

3. На вкладці Таблицы або Таблицы и запроси вибираємо потрібні

таблиці та натискуємо кнопку Добавить.

4. Після закриття діалогового вікна Добавление таблицы на весь екран

розкриється вікно конструктора запиту, яке містить вікно таблиць і запитів, що

використовуються у створюваному запиті.

Вікно конструктора запиту поділено на дві частини. У верхній частині

міститься вікно таблиць і запитів, які використовуються у створюваному запиті,

а нижня частина містить бланк запиту QBE, в якому задаються поля, ім’я

таблиці (чи таблиць), порядок сортування, умови відбору.

Для додавання полів у запит переміщуємо їх з вікна таблиць у

рядок Поле. Потім у рядку Условия отбора задаємо умови відбору у вигляді

виразів. У полях Сортировка задаємо порядок сортування По возрастанию або

Поубыванию. В рядку Вывод на экран можна управляти виводом на екран

полів.

5. Після створення запиту й установки всіх його параметрів запит можна

виконати. Для цього натискуємо на кнопкуЗапуск панелі інструментів або

використовуємо команду Запрос/Запуск. Запит відбирає дані і відображає

результати в динамічному наборі.

Запит можна зберегти командою Файл/Сохранить. Запит можна

надрукувати, давши команду Файл/Печать.

Створення форм. Заповнювати таблиці бази даних можно і безпоседньо

працюючи з самими таблицями, але більш зручно створити форми, які значно

полегшують як введення інформації в таблиці, так і її редагування.

Розробка форм вручну

Форми можна розробляти вручну, відкривши порожню форму та додавши

в неї потрібні об’єкти.

1. Формы/Создать/Новая форма.

2. У діалоговому вікні Новая форма натискаємо кнопку Конструктор.

Потім у списку Выберите в качестве источника данных таблицу или

запрос робимо вибір.

3. Натискаємо ОК, форма відобразиться в режимі конструктора форми.

4. Далі виконуємо команду Вид/Панели элементов.

5. За допомогою Панели элементов поміщаємо на форму потрібні об’єкти

(поля, тексти, графіки, кнопки).

6. Виконуємо команду Файл/Сохранить для збереження форми.

Види форм: стовпцева, стрічкова, таблична

Вкладника →Форми→кн. Создать→відкр. вікно Новая форма→ вибрати

із списку потрібну таблицю, а потім форму

49. Поняття та класифікація комп’ютерних вірусів

Багато хто принаймні чув про комп’ютерні віруси i про те, яких

прикрощiв вони можуть завдати користувачевi ПК. Дiї вiрусiв можуть бути не

дуже небезпечними: несподiванi звуковi або графiчнi ефекти, перезавантаження

комп’ютера, змiна функцiй клавiш на клавiатурi тощо. Однак iснують вiруси,

якi можуть спричинити серйознi збої у роботi комп’ютера: псування даних на

дисках, втрату програм, видалення iнформацiї, необхiдної для роботи

комп’ютера, i навiть переформатування жорсткого диска.

Комп’ютерний вiрус — це програмний код, що може несанкцiоновано

формуватися, запускатися й самовiдтворюватися.

Пояснимо цi властивостi вiрусiв. Оскiльки, комп’ютернi вiруси є

програмами, вони можуть виявитися лише пiд час запуску на виконання. Поки

вiрус не запущений, вiн може досить довго знаходитися на диску у «сплячому»

станi i не завдавати нiякої шкоди. Важливо знайти вiрус ще до того, як вiн

встигне виявити себе. Це принцип роботи всiх антивiрусних програм,

призначених для боротьби з вiрусами.

Пiсля свого запуску вiрус може створювати власнi копiї, тобто нові

фрагменти програмного коду. Цi копiї можуть не збiгатися з оригiналом.

Розмноження вiрусу вiдбувається, як правило, через оперативну пам’ять

комп’ютера. Код вiрусу потрапляє в пам’ять разом iз завантаженим зараженим

файлом i звiдти починається зараження інших файлiв, передусiм файлiв

операцiйної системи (файловi вiруси).З пам’ятi вiрус може перемiщатися також

у завантажувальнi сектори дискiв (завантажувальнi вiруси). Щоб зрозумiти, яку

шкоду спричиняють вiруси, потрiбно розiбратися в їх класифiкацiї.

Об’єкти, до яких вносяться комп’ютернi вiруси, називаються

середовищем iснування вiрусiв. Залежно вiд середовища iснування розрiзняють

такi типи вiрусiв.

Файлові вiруси—проникають у файли, що виконуються (exe, com, bat), у

системнi файли, файли драйверiв (sys, drv, vxd), файли бiблiотек (DLL), а також

у ряд iнших типiв файлiв. Пiсля вкорiнення файловi вiруси починають

розмножуватися пiд час кожного запуску файла.

Завантажувальнi вiруси — заражають завантажувальний сектор диска

(Boot сектор) або сектор, що мiстить програму системного завантажувача

вiнчестера (Master Boot Record). Такий вiрус замiщає собою програму в

завантажувальному секторi, внаслiдок цього потрапляє до оперативної пам’ятi

й перехоплює керування вiдразу пiд час завантаження операцiйної системи.

Файлово-завантажувальнi вiруси можуть проникати як уфайли, такi в

завантажувальнi сектори. До таких вiрусiв належать, зокрема, стелс-вiруси i

найнебезпечнiшi екземпляри полiморфних вiрусiв.

Макровiруси проникають у файли документiв (пакет Microsoft Office) й

iншi файли, пiдготовленi в додатках, що мають свою мову макрокоманд.

Формально цi вiруси є файловими, але заражають вони не файли, що

виконуються, а файли даних. Небезпека макровiрусiв не стiльки в їхнiй

руйнiвнiй дії, скiльки в поширеності документiв, пiдготовлених у популярних

системах Word i Excel.

Мережнi вiруси поширюються по комп’ютернiй мережi. Особливiсть цих

вiрусiв полягає в тому, що вони заражають тiльки оперативну пам’ять

комп’ютерiв i не записуються на носiї iнформацiї.

Можлива класифiкацiя вiрусiв не тiльки за середовищем їхнього

iснування, а й за iншими характеристиками, за способом зараження, за

руйнiвними можливостями, за алгоритмом роботи.

У зв’язку з iснуванням рiзних способiв зараження часто використовують

термiни «резидентний» i «нерезидентний» вiрус.

Резидентнi вiруси потрапляють до оперативної пам’ятi комп’ютера i

можуть постiйно виявляти свою активнiсть аж до вимикання або

перезавантаження комп’ютера.

Нерезидентнi вiруси, навпаки, до пам’ятi не потрапляють i активнi лише

протягомчасу, пов’язаного з виконаннямпевних завдань.

Класифiкацiя вiрусiв за алгоритмом їхньої роботи неможлива через

велику кiлькiсть (десятки тисяч) вiрусiв. Алгоритми роботи нових вiрусiв

набагато витонченiшi вiд алгоритмiв вiрусiв, що створенi десять рокiв тому. До

вiрусiв зi складним алгоритмом роботи належать полiморфнi вiруси. Їх важко

виявити, тому що вони мають зашифрований програмний код, який є нiби

безглуздим набором команд. Розшифровування коду виконується самим

вiрусом у процесi його виконання.

Вірусами зi складним алгоритмом є також стелс-вiруси. Їх неможливо

побачити пiд час перегляду файлiв засобами операцiйної системи. Стелс-вiруси

можуть перехоплювати звернення до операцiйної системи. Пiд час вiдкриття

ураженого файла вони негайно видаляють iз нього свiй програмний код, а пiд

час закриття файла вiдновлюють його.

50. Засоби захисту від комп’ютерних вірусів. Основні антивірусні

програми та правила користування ними

Для виявлення та знищення комп'ютерних вірусів використовують

антивірусні програми. Всі вони поділяються на чотири великі групи: ревізори,

детектори, лікарі, фільтри.

Найпоширенішими є: AidsTest, Doctor Web, AVP, Norton Antivirus та інші.

Антивірусні програми групи детекторів виявляють файли, які заражені

одним із відомих цим програмам вірусів.

Антивірусні програми групи лікарів (або фагів) «лікують» заражені

програми або диски, вилучаючи з них код вірусу, тобто відновлюючи програму

в тому стані, в якому вона була до зараження вірусом.

Антивірусні програми групи ревізорів спочатку запам'ятовують відомості

про стан програм і системних областей дисків, а після роботи з цими

програмами порівнюють їхній стан з початковим. При виявленні

невідповідності повідомляють про неї.

Антивірусні програми групи фільтрів завантажуються резидентно в

оперативну пам'ять, перехоплюють ті звернення до системи, які

використовуються вірусами для розмноження та нанесення шкоди і

повідомляють про них.

З вiрусами можна боротися не тiльки після їхньої появи, а й шляхом

виконання певних профiлактичних заходiв, якi зменшують ймовiрнiсть

зараження або вiрусної атаки.

51. Утілити для захисту та відновлення інформації на магнітних

носіях

Утилі́та (англ. Utility program, utility) – сервісна програма, що допомагає

керувати файлами, отримувати інформацію про комп'ютер, діагностувати й

усувати проблеми, забезпечувати ефективну роботу системи. Утиліти – сервісні

програми, що розширюють можливості ОС.

Не застосовуючи спеціальних утиліт, не можна перезаписувати або

іншим способом змінити дані у необхідному секторі диска.

Серед таких утиліт можна відзначити:

McAfee Office 2000. Набір утиліт з декількох програм, що забезпечують

відновлення працездатності диска, переміщення програм і очищення жорсткого

диска. Однією з функцій утиліт є запис даних поверх вилученого файлу, що

дозволяє надійно знищити дані.

Norton Utilities 2000. Ці утиліти можна розглядати як стандартний засіб

роботи з дисками. Хоча найвідомішим засобом відновлення файлів є утиліта

Unerase, до складу даного пакета входить також достатня кількість інших

засобів ремонту й обслуговування жорсткого диску. До останнього відноситься

Wipelnfo – утиліта, що дозволяє знищити всі сліди обраних файлів у всіх

папках.

Norton Wipelnfo може також цілком очистити вільний простір на

твердому диску, гарантуючи повну відсутність раніше вилученої інформації.

Методи, застосовувані при роботі цієї утиліти, цілком відповідають вимогам до

видалення інформації, пропонованим Міністерством оборони США.

Quarterdeck Remove-It. Ця програма очищення диска, що дозволяє

також видаляти резервні копії Інтернет-файлів. У випадку помилки, існує

можливість відновити тільки що вилучені файли. Як і будь-яка інша аналогічна

програма, Remove-It дозволяє робити запис поверх вилучених файлів.

Утиліти очищення диска. Утиліти очищення диска є відносно новими

програмами. Програми такого типу призначені для видалення тимчасових і

інших непотрібних файлів, що залишаються після роботи різних додатків, а

також для допомоги в деінсталяції програм.

Такі утиліти допоможуть видалити тимчасові файли різних типів. Вони

також можуть виконувати чергові операції з регулярного очищення диску від

непотрібних файлів.

Norton Cleansweep. Це, ймовірно, найефективніша програма такого роду,

що надає додаткові можливості, відсутні в аналогічних продуктах

Основне призначення програми – звільнення дискового простору.

CleanSweep дозволяє виявляти різноманітні тимчасові файли. Можна настроїти

програму тільки для роботи з виділеними папками, файлами визначених типів і

т.п.

Norton CleanSweep також видаляє залишки Internet-файлів і забезпечує

акуратне “підчищення” Реєстру (Registry) Windows. Norton CleanSweep входить

у комплект постачання Norton System Works 2000.

Добре себе зарекомендувала також утиліта CClener.

Останнім часом загострилася проблема знищення інформації, записаної

на магнітних носіях. Це пов’язано з швидкою зміною поколінь обчислювальної

техніки та прискоренням її морального старіння.

При передаванні на утилізацію такої техніки для запобігання витоку

інформації, що зберігається на жорсткому диску комп’ютера, вона має бути

попередньо знищена. В такому разі інколи диски знищують фізично, а інколи за

допомогою утиліт знищення інформації. Але таке знищення не гарантує

неможливість її відновлення.

Ще гірша ситуація виникає в разі відмови жорсткого диску комп’ютера,

що знаходиться на гарантійному обслуговуванні. Адже в цьому випадку

постачальнику апаратури необхідно надати фізично неушкоджений диск для

його заміни. І якщо на диску зберігається інформація з обмеженим доступом, то

її власник попадає у безвихідне становище: з одного боку диск не обміняють та

комп’ютер на відремонтують, якщо не буде наданий зовні неушкоджений диск,

а з іншого боку, якщо диск не працює, то не має можливості знищити

інформацію, що міститься на його поверхні, з використанням утиліт. Крім того,

якщо інформація містить державну таємницю, о знищенні інформації з

використанням утиліт мова взагалі не йде.

Та ж сама ситуація виникає при необхідності швидкого та гарантованого

знищення інформації, адже утілити працюють повільно. Крім того, інформація

може міститися не лише на жорстких дисках, а й на інших магнітних носіях,

наприклад, на магнітних стрічках. Це можуть бути касети від стріммерів, DVD-

касети і т. інше. А часто за умовами використання апаратури запису та

дотримання правил зберігання таємної інформації, великі обсяги такої

інформації знищуються через певний час, інколи для повторного використання

носіїв інформації. Але в такому разі необхідно виключити можливість витоку

інформації шляхом її копіювання. Отже, знищення інформації необхідно

провести з максимальною швидкістю.

Для забезпечення швидкого знищення інформації, записаної на магнітних

носіях, використовуються спеціальні прилади, що генерують потужне магнітне

поле. При цьому може використовуватися як змінне магнітне поле, так і

потужний магнітний імпульс. При такому впливі носій або повністю

розмагнічується, або повністю намагнічується до стану однорідного

насищення. В будь-якому випадку при достатній потужності магнітного поля

інформація буде повністю знищена.

Апаратуру для такого знищення виробляють багато фірм різних країн.

Серед них можна назвати апарати: V6000HDD Max фірми Verity Systems

(США, вартість 10000 доларів), HD-3WXL фірми Garner (США, вартість 9000

доларів), HC2000S фірми Orient Computer (Японія, вартість 11000 доларів), Mag

EraSURE ME-P3E фірми Fujitsu (Японія, вартість 46000 доларів) та інші.

52. Поняття архівації даних. Способи та алгоритми архівації.

Програми-архіватори

3 розвитком інформаційних технологій гостро постало питання щодо

способів зберігання даних. Починаючи з сорокових років XX ст, вчені

розробляють методи представлення даних, за яких простір на носіях інформації

використовувався б економніше. Результатом цього стала технологія стиснення

й архівації данних.

Архівація даних - це злиття кількох файлів чи каталогів до єдиного файла

- архіву.

Стиснення даних - є скороченням обсягу вихідних файлів шляхом

усунення надлишкової інформації.

Для виконання цих завдань є програми-архіватори, які забезпечують

стиснення даних. За допомогою спеціальних алгоритмів архіватори-видаляють

з файлів усю надмірну інформацію, а при зворотних операціях розпаковування

вони відновлюють інформацію у первісному вигляді. При цьому стиснення та

відновлення інформації відбувається без втрат. Стиснення без втрат актуальне

при роботі з текстовими і програмними файлами, у задачах криптографії.

Існують також методи стиснення із втратами. Вони видаляють з потоку

інформацію, яка незначно впливає на дані або взагалі не сприймається

людиною. Такі методи стиснення застосовуються для аудіо та відеофайлів,

деяких форматів графічних файлів.

Методи стиснення інформації:

- з втратами (стиснення аудіо, відео та графічних файлів).

- методи стискання даних без втрат (текстові, програмні файли, задачі з

криптографії).

Переглянемо деякі методи стиснення без втрат;

Групове кодування RLE (Run Length Encoding) - один з найстаріших

методів стиснення, який використовується в основному для архівації графіки

Кодування Хаффмана - в основі лежить той факт, що деякі символи в

тексті можуть траплятися частіше середньої частоти повторень, а інші -рідше.

Кодування Лемпеля-Зіва - використовує факт неодноразового повторення

фрагментів тексту, тобто послідовностей байтів.

Для архівації файлів використовують спеціальні програми-архіватори. На

даний момент найчастіше використовують програми-архіватори WinRar та

WinZip (за допомогою цієї ссилки ви можете закачати собі дану програму)

Для того щоб зробити архів документу потрібно вибрати його та

клацнути правою кнопкою мишки, Із меню вибрати команду Додати до архіву,

та виконати архівування в програмі (див. на рис.)

Процес розархівування обернений до архівації, а це означає, що потрібно

вибрати архів клацнути на ньому два рази лівою клавішею мишки і виконавши

потрібні дії (вказати шлях розархівації, та вибрати файл який потрібно

розархівувати) розархівувати файли з архіву.

В сучасних архіваторах спостерігаються такі методи архівації:

Неперервний архів, який звичайно створюється з багатьох схожих файлів.

Вміст цих файлів розглядається як суцільний потік даних. Завдяки можливим

повторенням досягають більшого стиснення, ніж при роздільній упаковці

файлів. Неперервні архіви можуть займати на третину менше місця, ніж

звичайні архіви.

Недоліком неперервних архівів є, насамперед, більша уразливість архіву

(при ушкодженні архіву не відкриється жоден файл). Крім того, такі архіви

розпаковуються дуже повільно.

SFX - саморозпаковувальний архів, що є архівним файлом з розширенням

.exe, .com. Після запуску цього файлу відбувається автоматичне вилучення

вмісту з архіву. Термін SFX означає буквально "самовилучення".

Багатотомні архіви - це архіви, які складаються з кількох файлів (томів).

Вони звичайно створюються для запису архівних файлів на окремі дискети.

Архіватор WinRAR

WinRAR - це 32 розрядна версія архіватора RAR для Windows - потужний

засіб створення архівів і управління ними. Є декілька версій RAR для різних

операційних систем: Windows, Linux, UNIX, DOS, OS/2 і так далі

Існує дві версії RAR для Windows:

• версія з графічним інтерфейсом користувача - WinRAR.EXE

• Консольна версія RAR.EXE пульт лінії команди (спосіб тексту) версія -

Rar.exe

Можливості WinRAR

• Дозволяє розпаковувати архіви CAB, ARJ, LZH, TAR, GZ, ACE, UUE,

BZ2, JAR, ISO, і забезпечує архівацію даних у формати ZIP і RAR

• Забезпечує повну підтримку архівів ZIP і RAR

• Має спеціальні алгоритми, оптимізовані для тексту і графіки. Для

мультимедіа стискання можна використовувати тільки з форматами RAR

• Підтримує технологію перетягування (drag & drop)

• Має інтерфейс командного рядка

• Може здійснювати безперервну архівацію, яка забезпечує вищу міру

стискання в порівнянні зі звичайними методами стискання, особливо при

упаковці великої кількості невеликих файлів однотипного змісту

• Забезпечує підтримку багатотомних архівів, тобто здійснює розбиття

архіву на декілька томів (наприклад, для запису великого архіву на диски).

Розширення томів: RAR, R01, R02 і так далі.

• Створює саморозпаковуючі архіви (SFX), звичайні і багатотомні архіви,

забезпечує захист їх паролями

• Забезпечує відновлення фізично пошкоджених архівів

• Має засоби відновлення, які дозволяють відновлювати відсутні частини

багатотомного архіву

• Для новачків призначений режим Майстра (Wizard), за допомогою якого

можна легко здійснити усі операції над архівами WinRAR має і інші додаткові

функції. WinRAR здатний створити архів в двох різних форматах: RAR та ZIP.

53. Загальна характеристика правових інформаційно–пошукових

систем

Саме для полегшення роботи фахівців з законодавчими документами на

ринку України існують автоматизовані інформаційно-пошукові системи.

Інформаційно-пошукова система (ІПС) — це сукупність методів і засобів,

призначених для зберігання та пошуку документів, відомостей про них чи

певних фактів.

За тематикою виділяють галузеві ІПС, полі- та вузькотематичні. Залежно

від типу інформації, що зберігається, розрізняють документальні системи, в

яких об’єктом зберігання і пошуку є документ, та фактографічні, в яких

зберігаються і розшукуються окремі дані, що характеризують деякі факти —

події, процеси, явища.

За режимом функціонування виокремлюють:

• системи з вибірковим пошуком — ІПС, в яких пошук виконується за

постійним набором запитів для певного контингенту користувачів у масиві

поточних надходжень документів чи даних, які надходять через певні інтервали

часу. При цьому змінюється вміст системи, а запити залишаються без змін;

• системи з ретроспективним пошуком, які обслуговують разові запити,

що змінюються залежно від інформаційних потреб користувачів, у

нагромадженому інформаційному фонді зі значною хронологічною глибиною.

Найефективнішим способом пошуку інформації є перегляд кожного

документа і визначення його відповідності інформаційному запиту — тексту

певною мовою, що відбиває деяку інформаційну потребу. Проте такий пошук є

дуже тривалим. Тому насправді пошук здійснюється не за текстами документів,

а за їх стислими описами інформаційно-пошуковою мовою — пошуковими

образами. Процедура визначення пошукового образу документа (ПОД)

називається індексуванням.

Взаємодія користувача з ІПС охоплює такі операції:

• введення в систему пошукових образів документів і самих документів;

• зберігання інформації в системі;

• формування запитів, опис і введення у систему пошукових

розпоряджень — інформаційних запитів, викладених інформаційно-пошуковою

мовою і доповнених допоміжною інформацією;

• пошук — порівняння пошукових образів документів з пошуковими

розпорядженнями;

• прийняття рішення про видачу знайденої інформації залежно від

критерію пошуку, визначеного користувачем;

• видача інформації, що відповідає інформаційному запиту.

Функціонування ІПС можна оцінити за кількома критеріями:

• повнота — здатність відшукувати та видавати релевантні документи,

тобто такі, що відповідають запитові користувача;

• точність — здатність відсіювати та затримувати нерелевантні

документи; (Релевантність — характеристика ступеня відповідності змісту

документа, знайденого в результаті інформаційного пошуку, змісту

інформаційного запиту)

• економічна ефективність — окупність витрат на функціонування

системи вигодами від її використання, серед яких важливе значення мають

підвищення оперативності та зменшення трудомісткості пошуку.

ІПС може видати документ навіть якщо його ПОД не повністю відповідає

пошуковому розпорядженню. У цьому разі результатом пошуку може бути не

один якийсь документ, а їх множина, з якої користувач має вибрати ті, які

відповідають його потребам найбільше. Це залежить від критерію пошуку, який

може змінюватись за бажанням користувача. А загалом ефективність взаємодії

користувача з ІПС та робота самої ІПС прямо залежить від якості

інформаційно-пошукової мови (ІПМ) — спеціалізованої штучної мови,

призначеної для опису центральних тем і формальних характеристик

документів, а також опису інформаційних запитів і наступного виконання

пошуку. З цією метою не може бути використана жодна з природних мов через

їх неструктурованість, велику кількість граматичних винятків, неоднозначність

та надмірність.

Основні елементи ІПМ такі:

1) алфавіт — система графічних знаків, що використовуються для

утворення слів і словосполучень;

2) лексика — сукупність слів, що використовуються в мові;

3) граматика — сукупність засобів та правил побудови висловлювань;

4) парадигматичні (базові, аналітичні) відношення — відношення, які не

залежать від контексту використання і спричинені не мовними, а логічними

зв’язками. Наприклад, поняття «магнітний диск», «магнітна стрічка»,

«лазерний диск», «паперовий документ» утворюють тематичну групу «носії

інформації», усередині якої можна виділити лексико-семантичні парадигми

«паперові носії інформації» та «машинні носії»;

5) правила побудови індексів та їх ідентифікації.

Розрізняють ІПМ таких видів:

• передкоординатні в основу яких покладено систематичну класифікацію

понять, що відбивають певні парадигматичні відношення. Класифікація може

бути ієрархічною, фасетною, алфавітно-предметною;

• посткоординатні, в основу яких покладено принцип координатного

індексування — зміст документів і запитів виражається набором ключових слів,

вибраних з індексованого тексту.

Ключові слова — це слова, найбільш характерні для даного тексту або

тематики. Пошук і вибір ключових слів є окремою складною проблемою, яка

вимагає творчого підходу. Для правової ІПС таку роботу може виконати тільки

висококваліфікований юрист широкого профілю. Але навіть повне визначення

ключових слів недостатньо для організації ефективного пошуку, оскільки

• ключові слова можуть мати різні варіанти написання та синоніми. Тоді

документ, індексований за допомогою певного терміна, не буде виданий у

відповідь на запит, складений з використанням терміна-синоніму;

• ключове слово може мати різні значення (проблема омонімічності).

Запит, в якому присутні омоніми, призведе до видачі документів, які не

стосуються вибраної користувачем теми;

• набір ключових слів не визначає родово-видові відношення між

поняттями, а це звужує пошук.

З метою вирішення названих проблем для різноманітних тематик

розробляються тезауруси — структуровані списки ключових слів, призначених

для однозначного подання концептуального змісту документів і запитів.

Тезаурус упорядковується так, щоб встановити прозорі еквівалентні,

гомографічні, ієрархічні та асоціативні зв’язки між термінами.

54. Режими пошуку інформації у правових інформаційно–пошукових

системах. Реквізити для пошуку інформації

Операція пошуку — це основна операція в IПС. Сутність пошуку — це

ідентифікація відомостей, які зберігаються в системі з інформаційним запитом.

АIПС виконує такі основні операції:

ввід у систему пошукових образів документів чи пошукових образів

разом із самими документами;

зберігання інформації в системі;

формування запитів, опис пошукових розпоряджень та введення їх у

систему;

пошук, тобто порівняння пошукових образів документів з пошуковими

розпорядженнями, прийняття рішення про видачу відповідної інформації;

видача інформації, що відповідає інформаційному запиту.

Найефективніший засіб пошуку інформації — це перегляд кожного

документа і перевірка на відповідність його інформаційному запиту. Проте для

зберігання в системі повних текстів документів потрібні великі витрати часу на

перенесення цих текстів до пам’яті ЕОМ. Крім того, для зберігання інформації

в повному обсязі необхідно багато пам’яті, а сам інформаційний пошук

триватиме досить довго.

Тому в АIПС виконується пошук не за текстами самих документів, а за їх

короткими характеристиками, які називаються пошуковими образами.

Пошуковий образ (ПОБ) — це виражений у термінах інформаційно-

пошукової мови основний зміст документа, який підлягає зберіганню в АIПС.

Процедура визначення пошукового образу називається індексуванням і

полягає в семантичному аналізі основного змісту документа та перекладі його

інформаційно-пошуковою мовою (IПМ). Для пошуку документів запити, як і

самі документи, підлягають індексації, тобто перекладу на IПМ.

Iнформаційний запит, перекладений на IПМ і доповнений допоміжною

інформацією для пошуку (рік видання, серія і т.ін.), називається пошуковим

розпорядженням (ПР). Прийняття рішення про успішне завершення пошуку

може бути прийняте не обов’язково при повному (стовідсотковому) збігу

пошукового образу і пошукового розпорядження. Для прийняття рішення про

успішне завершення пошуку збіг ПР і ПОБ може бути на 70 і навіть на 50 %. Це

залежить від критерію пошуку, який може змінюватися за бажанням

користувача. Тобто результатом пошуку текстової інформації може бути не

один якийсь документ, а ціла їх підмножина, із якої користувач може дібрати ті

документи, що найбільш відповідають його інформаційній потребі.

Ступінь докладності вираження в ПОБ документа його центральної теми

чи предмета, а також супутних тем і предметів називається глибиною

індексування. Кожна людина один і той самий документ може індексувати по-

різному, тому автоматизація цього процесу дає змогу забезпечити його

уніфікацію і звільнити від важкої непродуктивної праці частину персоналу,

який індексує документи.

Процес пошуку текстової інформації в таких системах включає етапи,

представлені на рис.

55. Комп’ютерні мережі (загальні відомості). Локальні та глобальні

мережі

Комп’ютерна мережа (КМ) являє собою систему розподіленої обробки

інформації, що складає як мінімум із двох комп’ютерів, взаємодіючих між

собою за допомогою спеціальних засобів зв’язку. Або іншими словами мережа

являє собою сукупність з’єднаних один з одним ПК і інших обчислювальних

пристроїв, таких як принтери, факсимільні апарати й модеми. Мережа дає

можливість окремим співробітникам організації взаємодіяти один з одним і

звертатися до спільно використовуваних ресурсів; дозволяє їм одержувати

доступ до даних, що зберігається на персональних комп’ютерах у видалених

офісах, і встановлювати зв’язок з постачальниками.

Класифікація комп’ютерних мереж

Для класифікації комп’ютерних мереж використовуються різні ознаки,

вибір яких полягає в тім, щоб виділити з існуючого різноманіття такі, які

дозволили б забезпечити даній класифікаційній схемі такі обов’язкові якості:

- можливість класифікації всіх, як існуючих, так і перспективних КМ;

- диференціацію істотно різних мереж;

- однозначність класифікації будь-якої комп’ютерної мережі;

- наочність, простоту й практичну доцільність класифікаційної схеми.

Певна невідповідність цих вимог робить завдання вибору раціональної

схеми класифікації КМ досить складної, такою, котра не знайшла до цього часу

однозначного рішення. В основному КМ класифікують за ознаками структурної

й функціональної організації.

По призначенню КМ розподіляються на:

– обчислювальні;

– інформаційні;

– змішані (інформаційно-обчислювальні).

Обчислювальні мережі призначені головним чином для рішення завдань

користувачів з обміном даними між їхніми абонентами. Інформаційні мережі

орієнтовані в основному на надання інформаційних послуг користувачам.

Змішані мережі поєднують функції перших двох.

По типу комп’ютерів, які входять до складу КМ, розрізняють:

1. однорідні комп’ютерні мережі, які складаються із програмно-спільних

ЕОМ;

2. неоднорідні, до складу яких входять програмно-несумісні комп’ютери.

Особливе значення займає класифікація по територіальній ознаці, тобто

по величині території, що покриває мережа. І для цього є вагомі причини, тому

що відмінності технологій локальних і глобальних мереж дуже значні,

незважаючи на їхнє постійне зближення.

Класифікуючи мережі по територіальній ознаці, розрізняють:

– локальні (Local Area Networks – LAN) мережі;

– глобальні (Wide Area Networks – WAN) мережі;

– міські (Metropolitan Area Networks – MAN) мережі.

LAN– зосереджені на території не більше 1–2 км; побудовані з

використанням дорогих високоякісних ліній зв’язку, які дозволяють,

застосовуючи прості методи передачі даних, досягати високих швидкостей

обміну даними порядку 100 Мбіт/с, Надавані послуги відрізняються широкою

розмаїтістю й звичайно передбачають реалізацію в режимі on-line.

WAN – поєднують комп’ютери, розосереджені на відстані сотень і тисяч

кілометрів. Часто використовуються вже існуючі не дуже якісні лінії зв’язку.

Більше низькі, чим у локальних мережах, швидкості передачі даних (десятки

кілобит у секунду) обмежують набір надаваних послуг передачею файлів,

переважно не в оперативному, а у фоновому режимі, з використанням

електронної пошти. Для стійкої передачі дискретних даних застосовуються

більш складні методи й устаткування, чим у локальних мережах.

MAN– займають проміжне положення між локальними й глобальними

мережами. При досить більших відстанях між вузлами (десятки кілометрів)

вони мають якісні лінії зв’язку й високих швидкостей обміну, іноді навіть

більше високими, чим у класичних локальних мережах. Як і у випадку

локальних мереж, при побудові MAN уже існуючі лінії зв’язку не

використовуються, а прокладаються заново.

Також додатково виділяють:

4. кампусні мережі (CampusArea Network – CAN), які поєднують значно

віддалені одна від однієї абонентські системи або локальні мережі, але ще не

вимагають віддалених комунікацій через телефонні лінії й модеми;

5. широкомасштабні мережі (Wide Area Network – WAN), які

використовують віддалені мости й маршрутизатори з можливо невисокими

швидкостями передачі даних.

Відмітні ознаки локальної мережі:

– висока швидкість передачі, більша пропускна здатність;

– низький рівень помилок передачі (або, що те ж саме, високоякісні

канали зв’язку). Припустима ймовірність помилок передачі даних повинна бути

порядку 10-7 – 10-8;

– ефективний, швидкодіючий механізм керування обміном;

– обмежене, точно певне число комп’ютерів, що підключаються до

мережі.

Глобальні мережі відрізняються від локальних тем, що розраховані на

необмежене число абонентів і використовують, як правило, не занадто якісні

канали зв’язку й порівняно низьку швидкість передачі, а механізм керування

обміном у них у принципі не може бути гарантовано швидким. У глобальних

мережах набагато важливіше не якість зв’язку, а сам факт її існування.

Правда, зараз уже не можна провести чітку й однозначну межу між

локальними й глобальними мережами. Більшість локальних мереж має вихід у

глобальну мережу, але характер переданої інформації, принципи організації

обміну, режими доступу до ресурсів усередині локальної мережі, як правило,

сильно відрізняються від тих, що прийнято в глобальній мережі. І хоча всі

комп’ютери локальної мережі в даному випадку включені також і в глобальну

мережу, специфіки локальної мережі це не скасовує. Можливість виходу в

глобальну мережу залишається всього лише одним з ресурсів, поділюваних

користувачами локальної мережі.

56. Робота в мережі в середовищі OC Windows

Досить часто користувачі стикаються з необхідністю створення

локальних мереж. Ці мережі, самі по собі, мають безліч конфігурацій і структур

з різним змістом і призначенням. Ми розглянемо конкретно варіант створення

мережі, що працює в програмному середовищі Windows 7, за схемою «1 – 1».

Це досить затребувана конфігурація для домашнього користування, тому що

сьогодні більшість користувачів мають кілька комп’ютерів і працюють саме на

основі Windows 7.

Формування та налаштування локальної мережі для даної операційної

системи є одним з достоїнств, так як всі ресурси для цього вбудовані в саму ОС

і налаштування не вимагає яких-небудь особливих спеціальних навичок, проста

і доступна практично будь-якому користувачеві.

Отже, розглянемо послідовно, як проводиться налаштування підключення

по локальній мережі, і що для цього треба зробити.

Перше – це з’єднати ваші комп’ютери за допомогою кабелю з так званої

розводкою «кросовер». Такий тип припускає, що обтиск проводів треба

проводити в зворотному порядку.

Після того, як ви з’єднали комп’ютери, проведіть настройку робочої

групи – так тепер називається ваша робоча мережу. Для цього необхідно

переконатися, що комп’ютери цієї групи мають однакові імена. Якщо цього

немає, перейменуйте комп’ютери або змініть їх на назви за замовчуванням.

Windows 7 привласнює всім комп’ютерам ім’я групи за замовчуванням –

WORKGROUP.

Така настройка локальної мережі передбачає такі дії. Пройдіть в меню

«Пуск» і виберіть правою клавішею миші пункт «Комп’ютер».

Потім зайдіть в меню “Властивості” і у вкладці «Ім’я комп’ютера» введіть

вибране вами. Введіть команду «Змінити», потім таким же чином змініть ім’я

іншого комп’ютера. Така процедура необхідна для того, щоб ваш пристрій

могли бачити в мережі.

Зручною властивістю ОС Windows 7 є те, що у разі, якщо ви встановили

операційну систему до підключення мережевого кабелю, ваша мережа

розпізнається автоматично і відобразиться в сервісі «Мережеві підключення».

Якщо такого не відбувається, пробуйте перезавантажити комп’ютер.

Далі настройка локальної мережі буде відбуватися в меню Панелі

управління “Мережа та інтернет». Тут вам необхідно послідовно увійти до

«Центр управління», потім відкрити вкладку «Налаштування нового

підключення» і запустити Майстра. Ця опція проведе вас через весь процес

створення підключення, який нічим не відрізняється від того, який ви робите

при простому підключенні одного комп’ютера до мережі.

Важливо пам’ятати, що як в Інтернет-просторі, так і в локальній мережі ,

кожне пристрій повинен мати власне унікальне ім’я і власний IP адресу. Як

правило, настройка локальної мережі передбачає привласнення цих адрес за

певним алгоритмом. Для нашої конфігурації цей алгоритм такий: якщо,

приміром, перший комп’ютер має адресу 192.168.0.1, то значить мережу треба

так формувати, щоб другий мав 192.168.0.2. Значущою складовою адреси

виступає маска підмережі. При мережевої конфігурації принцип налаштування

маски також припускає, що вона повинна бути однаковою для всіх пристроїв.

Як правило, в домашніх мережах номер маски – 255.255.255.0.

Створена нами мережа не є складно-ієрархічною. Тому ніякого сервера

або іншого пристрою, що виконує функції сервера, нам не потрібно. Практика

показує, що для мереж з кількістю робочих місць менше десяти встановлювати

сервер локальної мережі немає необхідності.

Але, якщо виникає необхідність розширення мережі, наприклад,

підключення додаткових пристроїв, може знадобитися використання сервера.

Сервер в цьому випадку буде виконувати своє головне завдання –

забезпечувати зберігання інформації, а також може використовуватися як

програмний сервер, наприклад, забезпечує можливість спільного користування

мережею Інтернет.

57. Світова глобальна комп’ютерна мережа Internet. Загальні

поняття середовища Internet

Internet – це світова глобальна комп’ютерна мережа, що поєднує

мільйони комп’ютерів і десятки мільйонів користувачів в усьому світі. Вона

охоплює практично всю земну кулю і включає тисячі мережевих підсистем з

комп’ютерами різних типів: від персональних до суперкомпютерів. Ніяка

організація і ніхто особисто не адмініструє мережу, вона існує і розвивається

завдяки загальним зусиллям сотен тисяч добровільних активістів і багатьох

організацій у різних куточках світу. Кожен користувач мережі Internet має

унікальне ім’я (адресу).

Система імен мережі Internet.

Адреса користувача в мережі Internet представлена 4-байтним числом,

байти розділені крапкою. Оскільки граничне значення числа в кожнім байті

255, то діапазон користувачів від 0.0.0.0 до 255.255.255.255. Адреса в цифровій

формі незручна і важка для запам’ятовування, тому була створена доменна

система імен. Ця система прив’язує до цифрової адреси легку для

запам’ятовування комбінацію скорочених слів. Простір доменних імен має

ієрархічну структуру, схожу на структуру імен каталогів файлової системи. Це

означає, що на кожнім рівні такої ієрархії можуть вказуватися імена піддоменів

і конкретних комп’ютерів. Першим праворуч указується скорочена назва

країни, наступним – ім’я піддомена і так далі до імені комп’ютера.

Слід підкреслити, що доменне ім’я не описує шлях, по якому потрібно

передавати повідомлення, а тільки вказує, де знаходиться адресат. Шлях, по

якому пересилаються повідомлення, вибирають служби маршрутизації. У

загальному випадку існує кілька шляхів, по яких можна доставити

повідомлення зазначеному адресату, і відправник незнає, по якому маршрути

пересилається повідомлення в конкретному випадку.

Для комп’ютерів СЩА повне доменне ім’я може не включати код країни.

Це пов’язано з тим, що мережа Internet “виросла” з національної мережі

Arpanet, що охоплює тільки територію США. У цій мережі ім’я домена

найвищого рівня визначало тип організації. Таку ж систему доменних імен

іноді використовують і поза територією США.

При передачі повідомлення по мережі в ньому повинна бути IP-адреса.

Для перекладу імені з цифрової форми в доменну і назад використовуються так

звані DNS-сервери.

Сервіси і протоколи мережі Internet.

У мережі Internet використовується передача з комутацією пакетів по

протоколу TCP/IP. Цей протокол складається з транспортного протоколу TCP і

мережевого протоколу IP. Сервіси мережі реалізуються протоколами більш

високих рівнів.

Мережа Internet надає такі види сервісу:

1. Електронна пошта

2. Мережеві новини

3. Передача файлів

4. Пошук файлів 

5. Віддалене керування комп’ютером

6. Пред’явлення і передача інформації в гіпермедійній формі.

Підключення користувачів до мережі Internet.

Послуги по підключенню до мережі Internet і використання сервісів

Internet надають спеціальні організації – провайдери. Можна виділити 4

способи приєднання користувачів до мережі Internet. Ці способи визначають

доступні сервіси Internet, швидкість обміну інформацією, а також вартість

підключення і користування.

Користувач до мережі Internet може підключатися такими способами:

З’єднання в режимі віддаленого термінала. Комп’ютер користувача

через модем і телефонну лінію з’єднується з комп’ютером, підключеним до

Internet. Комп’ютер користувача не має IP-адреси і працює в режимі

віддаленого термінала.

SLIP/PPP з’єднання.

З’єднання через ЛОМ. У цьому випадку комп’ютер користувача до

ЛОМ, сервер якої має вихід в Internet. Користувачу доступні всі послуги, якими

користується сервер.

З’єднання через виділену лінію. Комп’ютер користувача з’єднаний

виділеною високошвидкісною лінією з мережею і може користуватися всіма

сервісами Internet. Для підключення до такої лінії звичайно використовуються

спеціальні плати.

58. Основні служби Інтернет. Доменна система імен Internet

Електронна пошта (e-mail) — перший із сервісів Інтернету, найбільш

розповсюджений і ефективний. Електронна пошта - типовий сервіс

відкладеного читання (off-line). Ви посилаєте ваше повідомлення, як правило, у

вигляді звичайного тексту, адресат одержує його на свій комп’ютер через

якийсь, можливо, досить тривалий проміжок часу, і читає ваше повідомлення

тоді, коли йому буде зручно.

Отже, електронна пошта має ті ж переваги (простота, дешевизна,

можливість пересилання нетекстової інформації, можливість підписати і

зашифрувати лист) і недоліки (негарантований час пересилання, можливість

доступу третіх осіб під час пересилання, неінтерактивність) що і звичайна

пошта.

Мережні новини Usenet, або, як їх прийнято називати, телеконференції,

— це, мабуть, другий за поширеністю офлайновий сервіс Інтернету. Якщо

електронна пошта передає повідомлення за принципом «від одного — одному»,

то мережні новини передають повідомлення «від одного — багатьом».

Механізм передачі кожного повідомлення схожий на передачу чуток: кожен

вузол мережі, що довідався про щось нове (тобто отримав нове повідомлення),

переказує новину всім знайомим вузлам, тобто всім тим вузлам, із якими він

обмінюється новинами.

Ще один широко розповсюджений сервіс Інтернету — FTP.

Розшифровується ця абревіатура як протокол передачі файлів, але при розгляді

FTP як сервісу Інтернету мається на увазі не просто протокол, але саме сервіс

— доступ до файлів у файлових архівах. Її вихідне призначення — передача

файлів між різними комп’ютерами, що працюють у мережах TCP/IP: на одному

з комп’ютерів працює програма-сервер, на другому користувач запускає

програму-клієнт, що з’єднується із сервером і передає або одержує протоколом

FTP-файли. Тут передбачається, що користувач зареєстрований на обох

комп’ютерах і з’єднується із сервером під своїм ім’ям і зі своїм паролем на

цьому комп’ютері.

WWW (World Wide Web — всесвітня павутина) — найбільш популярний

і цікавий сервіс Інтернету сьогодні, найпопулярніший і найзручніший засіб

роботи з інформацією. Найпоширеніше ім’я для комп’ютера в Інтернеті

сьогодні — WWW, левова частка потоку даних Інтернету припадає на частку

WWW. WWW — інформаційна система, що працює за принципом клієнт-

сервер, точніше, клієнти-сервери: існує безліч серверів, які на запит клієнта

повертають йому гіпермедійний документ — документ, що складається з

частин із різноманітним представленням інформації (текст, звук, графіка,

тривимірні об’єкти і т. д.

До́менна систе́ма іме́н (англ. Domain Name System, DNS) — ієрархічна

розподілена система перетворення імені хоста (комп'ютера або іншого

мережевого пристрою) в IP-адресу.

Кожен комп'ютер в Інтернеті має свою власну унікальну адресу — число,

яке складається з чотирьох байтів. Оскільки запам'ятовування десятків чи

навіть сотень — не досить приємна процедура, то всі (чи майже всі) машини

мають імена, запам'ятати які (особливо якщо знати правила утворення імен)

значно легше.

Уся система імен в Інтернеті — ієрархічна. Це зроблено для того, щоб не

підтримувати одне централізоване джерело, а роздати владу на місця.

Домени першого рівня розподіляють і контролюють домени другого

рівня і т.д. Тому в Інтернеті поряд з IP-адресацією функціонує система

доменних імен (DNS), яка контролюється службою DNS, що використовує

сервери DNS.

Основне призначення служби DNS – це визначення IP-адреси за

введеною назвою. Рівні доменів при введенні адреси вводяться справа наліво,

відмежовуючись крапкою.

При введенні назви DNS пошук спочатку виконується у власному списку,

а при його нерезультативності – у DNS-списку сервера. При невдалому пошуку

на DNS-сервері відбувається звертання до домена першого рівня. У випадку

результативності пошуку введена адреса записується на всі сервери, через які

цей пошук відбувався.

59. Основні поняття World Wide Web. Пошук інформації на WWW-

серверах

World Wіde Web (WWW, Всесвітня павутина) - це найбільш популярний

вид інформаційних послуг Іnternet, заснований на архітектурі клієнт - сервер.

Наприкінці 80- х років в CERN (Європейський центр фізики елементарних

часток) почалися роботи зі створення інформаційного сервісу, що дозволив би

будь-якому користувачеві легко знайти й прочитати документи, розміщені на

серверах у будь-якій частині Іnternet. Для цього був розроблений стандартний

формат документів, що дозволяє наочним образом представити інформацію на

дисплеї комп'ютера будь-якого типу, а також забезпечити можливість

установки усередині одних документів посилань на інші документи.

Хоча WWW був розроблений з метою застосування співробітниками

CERN, після того як цей вид сервісу був оприлюднений, його популярність

стала рости надзвичайно швидко. Була розроблена безліч прикладних програм,

використовуваних у якості WWW-клієнтів, тобто, що забезпечують доступ до

WWW-сервером і подання документів на екрані. Є клієнтське програмне

забезпечення, засноване як на графічному інтерфейсі користувача (одними з

найбільш популярних є програми Іnternet Explorer і Netscape), так і на емуляції

алфавітно - цифрового термінала (прикладом є програма Lynx). На

сьогоднішній день виконується ряд проектів по розробці WWW- Інтерфейсу

для людей з обмеженими здатностями. Більшість WWW-клієнтів дозволяють

використовувати їхній інтерфейс і для доступу до інших видів сервісу Іnternet,

таким як FTP і Gopher.

Документи, розташовані на WWW-серверах, являють собою не просто

текстові документи в стандарті ASCІІ. Це ASCІІ-файли, що містять команди

спеціальної мови, названого HTML (Hyper Text Markup Language, Мова

розмітки гіпертексту). Команди HTML дозволяють змінювати документ,

виділяючи в ньому логічно, що розрізняються частини, тексту (заголовки

різних рівнів, абзаци, перерахування й т.д. ). У результаті кожна із клієнтських

програм перегляду WWW може форматувати текст документа таким чином,

щоб найкращим способом відобразити його на конкретному дисплеї. Для

додання документам більшої виразності текст звичайно форматується з

використанням збільшених розмірів шрифту заголовків, застосуванням

напівжирного й курсивного накреслень для важливих термінів, виділенням

пунктів перерахувань і т.д. Мова HTML дозволяє також включати в документи

ілюстративну графіку, що може бути відображена програмами перегляду,

заснованими на використанні графічного інтерфейсу користувача. Одним з

найважливіших властивостей HTML є можливість включення в документ

гіпертекстових посилань. Ці посилання дозволяють користувачеві завантажити

новий документ на свій комп'ютер, просто клацнувши покажчиком миші в тім

місці екрана, де розташоване посилання.

Будь-який документ може містити посилання на інші документи.

Документ, на який указує посилання, може перебувати як на тім же WWW-

сервері, що й вихідний документ, так і на будь-якому іншому комп'ютері в

Іnternet. Областю документа, використовуваної як посилання, може служити

слово, група слів, графічне зображення або навіть заданий фрагмент

зображення. На додаток до цього програми перегляду WWW дозволяють

працювати з файлами що містять відео й звук.

WWW працює по принципу клієнт-сервер, а точніше, клієнт-сервери:

існує велика кількість серверів, які по запиту клієнта надають йому

гіпермедійний документ — документ, що складається із частин з різними

представленням інформації (текст, звук, графіка, тривимірні об’єкти тощо), в

якому кожний елемент може бути посиланням на інший документ чи його

частину. Такі посилання в WWW організовані таким чином, що кожний

інформаційний ресурс в глобальній мережі Internet однозначно адресується, і

документ, який зчитується в даний момент, може посилатися як на інші

документи на цьому ж сервері, так і на документи, які (і взагалі ресурси

Internet) на інших комп’ютерах Internet, причому користувач не помічає цього і

працює з усім інформаційним простором Internet як з єдиним цілим. Посилання

WWW вказують не тільки на документи, специфічні для самої WWW, але й на

інші сервіси і інформаційні ресурси Internet. Більш того, більшість програм

клієнтів WWW (браузер) не просто розуміють такі посилання, а є програмами-

клієнтами відповідних сервісів: FTP, Gopher, новин мережі Usenet, електронної

пошти і т. і. Таким чином, програмні засоби WWW — універсальні для різних

сервісів Internet, а сама інформаційна система WWW грає інтегруючу роль.

Основні способи пошуку у глобальній мережі такі:

1. Вказання адреси веб-сторінки. Це найшвидший спосіб пошуку.

Його використовують, якщо точно відома адреса сторінки.

2. Переміщення за допомогою гіперпосилань: можна переходити зі

сторінки на сторінку, шукаючи потрібну інформацію. Недолік очевидний: так

можна довго і безрезультатно подорожувати мільйонами сторінок Інтернету.

3. Використання спеціальних інструментів пошуку: добірок

посилань, пошукових каталогів та систем метапошуку. Ці інструменти

мають спеціальні засоби організації пошуку, що забезпечує ефективний пошук

потрібної інформації в Інтернеті.

Знайдену в результаті пошуку інформацію обов'язково потрібно

проаналізувати. Публікації у глобальній мережі можуть містити застарілу

інформацію або навіть помилки. Тому до використання знайденої інформації

потрібно з'ясувати:

коли було створено сайт і як часто поновлюють повідомлення на

ньому;

кому належить сайт — приватній особі чи організації;

чи є посилання на джерела інформації;

чи є зворотній зв'язок з адміністратором сайту або авторами статей.

При використанні матеріалів з Інтернету потрібно дотримуватися вимог

авторського права: вказувати персональні дані автора, повну назву й адресу

публікації.

Для передавання та пошуку інформації у WWW використовують

протокол http (hypertext transfer protocol), згідно з яким кожній Web–сторінці

присвоюють адресу URL. Адреса (ідентифікатор) скла¬дається з трьох частин:

- імені протоколу, двокрапки і двох знаків, наприклад, "/" http:// ;

- зазначеного доменного імені комп'ютера, наприклад, www.vstu.vinica.ua;

- визначення файла на даному комп'ютері (при записі шляху

використовують знак"/"), наприклад, rozd1.list1.txt.

Таким чином, повний шляху до файлу у наведеному прикладі матиме

вигляд: http://www.vstu.vinica.ua//rozd1.list1.txt.

Для пошуку потрібних даних використовують спеціальні пошукові

сервери. При звернені до такого сервера у вікні відкривається сторінка, що

містить каталоги з різних тем (музика, математика, новини, і т.д.). Такий спосіб

пошуку називають спрямованим. Крім того, можна виконувати контекстний

пошук, вводячи у спеціальне поле запиту ключові слова або їх комбінацію з

використанням логічних операторів "І" (+), " АБО" (,), "НІ" (–) та ін.

Найпопулярнішими є пошукові сервери: www.google.com, www.altavista.com,

www.yyahoo.com (рис.19), www.meta.com.ua, www.aport.ru, www.el.visti.net,

www.rambler.ru, www.list.ru.

Браузер Internet Explorer надає кілька способів вибору Web–сторінок:

- введення до поля адреси URL–адреси;

- вибір URL–адреси зі списку, який відкривається обранням трикутника

за допомогою миші в полі адреси (15 останніх використаних адрес);

- копіювання адреси через буфер обміну і внесення її в поле ад-рес;

- обрання певного посилання за допомогою миші.

Пошукові сервери (машини) вміщають величезні бази даних (копії

мільйонів Web–сторінок або коротку інформацію про них), у яких можна

шукати інформацію кількома способами. Зважаючи на те, що при використанні

пошукових машин, отримується надто багато результатів пошуку, наприклад

список із більше тисячі Web–сторінок, важливо звузити ступінь пошуку. Це

досягається різними способами. Способи, що будуть розглянуті нижче, є

найбільш типовими для більшості пошукових машин.

Пошук за тематичними рубриками проводиться за рубриками,

означеними на домашній сторінці пошукового сервера і які мають поси-лання

на рубрики нижчого рівня і т.д. Завдяки ієрархічній структурі таких тематичних

посилань користувач може перейти на рівень інформації свого пошуку.

Іноді трапляється так, що пошуковий сервер на потрібне посилання видає

повідомлення ОШИБКА 404. ДОКУМЕНТ С УКАЗАННИМ ВАМИ АДРЕСОМ

НА СЕРВЕРЕ ОТСУТСТВУЕТ. Часом це можна виправити, і найти потрібну

сторінку шляхом ОБРЕЗАНИЕ URL СПРАВА, доки не потрапимо на сторінку,

звідки можна знайти потрібну інформацію або доки не прийдемо на домашню

сторінку сервера і пошук стане неможливим. Таким чином, метод ОБРЕЗАНИЯ

URL СПРАВА не завжди дозволяє знайти потрібну сторінку (може статись, що

потрібна інформація і посилання на неї відсутні), але часто такі дії для пошуку

інформації можуть бути корис-ними.

Пошук за запитами (ключами). Спочатку потрібно правильно

сформулювати запит. Запит – це те, що користувач вводить в комп’ютер,

відображається одним або кількома словами (ключові слова), які коротко

виражають суть пошуку і які набираються в рядку введення ключа.

Для прискорення пошуку користувач має можливість звузити обсяг

пошуку на Web–сторінці, які містять функції, що дозволяють ввести додаткові

обмежувальні параметри пошуку (наприклад, огляд заголовків статей, текстів,

держав, міст і т.д.). На англомовних серверах з цією метою натискують кнопку

ADVANCED SEARCH або кнопку POWER SEARCH.

Ефективність пошуку зростає при використанні мови пошукових машин.

Відомо ряд команд, слів або символів, які дозволяють задати умови

поводження з ключовими словами. Багато таких команд працюють однаково на

більшості пошукових серверів, інші записуються по різному.

Символ “*” в ключовому полі означає, що на його місті може стоя-ти

будь-яка кількість будь–яких інших символів. Таким чином, якщо потрібно

найти інформацію про “диск”, “диски”, “диском” і т. п. потрібно в ключове

поле ввести <ДИСК*> – і РС не пропустить жодного документа про диски.

Синтаксис використання символів “+”, “–“ в ключовому полі:

- ключ – за даним запитом система буде шукати в базі даних інформацію

про всі сторінки, що містять слово <ключ>;

- ключ1 ключ2 – шукає всі сторінки, що містять строго словоспо-лучення

<ключ1 ключ2>;

- +ключ1+ключ2 – система шукає всі сторінки, на яких зустріча-ються

разом або окремо слова <ключ1> і <ключ2>;

- +ключ1 – ключ2 – шукає сторінки, на яких є слово <ключ1> і

обов'язково відсутнє слово <ключ2>.

Якщо в системі пошуку передбачені логічні операції, то звуження пошуку

досягається шляхом поділу питання на окремі поняття, які шукаються окремо, а

потім об’єднуються командами И, ИЛИ, НЕ на російськомовних серверах або

AND, OR, NOT – на англомовних.

Наприклад, потрібно знайти все про енергоресурси в рослинництві, але

без вирощування кукурудзи. Запит матиме форму: ЕНЕРГИЯ И

РАСТЕНИЕВОДСТВО НЕ КУКУРУЗА.

При відсутності на сторінці пояснень щодо способу пошуку інфор-мації

рекомедується звернутись до посилання на довідник HELP або HELP=>

CUSTOMIZE SETTINGS або SEARCH TIPS=> HELP.

Для ще більш точного пошуку в потужних пошукових машинах при

опрацюванні сторінок аналізатор не “викидає” вміст команд мови HTML, а так

само включає ці команди у фрагмент бази даних, пов'язаний із даною

сторінкою. У такий спосіб користувач у рядку запиту може також вказувати і

команди, що дозволять йому шукати дані типу заголовків, назв файлів

зображень, включених у сторінку, спеціальних слів–метаданих (що містять дані

про автора, програмне забезпечення, використовуване при розробленні

сторінки) та інше.

Наприклад, після виконання такого запиту:

+title:Corp +image:hello.gi

буде виведена інформація про всі сторінки, у заголовку яких є слово

CORP і в який вставлене зображення з ім'ям файла “hello.gif”.

60. Програми-браузери. Загальна характеристика, правила роботи з

ними

Web-браузери (від англ. Web Browser) - це програмні засоби для роботи з

гіпертекстовими документами Всесвітньої Павутини. Також, з їх допомогою

можна завантажувати потрібні файли з мережі. Деякі браузери мають вбудовані

поштові програми та редактори гіпертекстів.

Сучасні вимоги до браузерів

– персоналізація роботи і налаштування представлення інформації

– комунікації з іншими користувачами за допомогою засобів

електронної пошти

– скорочення вартості підтримки персональних комп'ютерів, які

підключені до мережі

– підтримка широкого спектру мов програмування, розширень

HTML, мультимедіа та інтегрованих модулів (plug-in) для створення вмісту

Web

Програми-браузери

Найпопулярнішими Web-браузерами в ОС Windows є Internet Explorer,

Opera, Mozilla Firefox, Google Chrome та ін.

Mozilla Firefox

За перші 99 днів, після виходу браузера (9 листопада 2001 р.) Firefox

вивантажили 25 млн разів. Завдяки цьому, він став однією з найпопулярніших

безкоштовних для домашніх користувачів. У листопаді 2005 р. Firefox захоплює

ринок Інтернет-браузерів на 9.4 %, і стає серйозним конкурентом для відомого

Internet Explorer. У 2007 р. браузер Firefox застосовують 28 % європейських

користувачів.

Firefox оптимізовано для Windows, FREEBSD, OS/2, Mac OS X, а також і

для інших операційних систем.

Firefox містить всі необхідні засоби і кнопки, які необхідні для

комфортної роботи в Інтернет.

Особливості браузера Firefox:

невеликий розмір установчого файлу

підтримка великої кількості розширень

можливість автоматичного оновлення

широкі налаштування зовнішнього вигляду і загальної роботи

програми

наявність вбудованої панелі пошуку інформації в Інтернеті

наявність веб-редактора

Недоліки.

Браузер Firefox вимагає великої кількості пам'яті - це суттєво помічається

при тривалій роботі в програмі.

Можливості Firefox.

- Швидке завантаження файлів. Після завантаження файлів з Інтернету

вони автоматично зберігаються на робочому столі, тим самим, спрощуючи

подальшу роботу з ними.

- Блокування спливаючих вікон. При заходженні на будь-який сайт

спливаючі вікна вже не заважатимуться - користувач сам вирішує,

які вікна відкривати.

Opera

У 1992 році норвезька компанія Televerket почала проект розробки

системи збору, збереження документації, зображень та іншої інформації.

Розробники збагнули, що найбільш поширений тоді браузер Mosaic має досить

примітивну структуру і він вже не може забезпечити достатній рівень

ефективності. І вони вирішили розробити власний браузер. Керівництво

Televerket погодилося і в кінці 1993 р. було представлено перший робочий

прототип. Це була Opera.

Особливості Opera

– Швидкий запуск програми

– Швидке завантаження інформації

– Малий розмір програми (дистрибутив дуже компактний - від 3,9

МБ.)

– Мінімальні вимоги до ресурсів

Internet Explorer (IE)

Найперша версія вийшла у світ в 1995 році.

Internet Explorer можна безкоштовно завантажити і використовувати

навіть на нелегальній копії операційної системи Microsoft Windows. Але, на

відміну від інших браузерів, ліцензійна угода даного дозволяє встановлювати

браузер лише на легальні копії ОС. На 2010 р. браузер охоплює приблизно 60%

ринку, але кількість користувачів IE стабільно знижується.

Особливості останньої версії Internet Explorer 8:

автоматичне відновлення вкладок після збою

швидкі команди, які доступні із контекстного меню

«розумний адресний рядок» - при введенні адреси браузер повертає

результат, який засновано не тільки на URL-адресі раніше відвіданого сайту,

але і на заголовку сторінки та інших її властивостях

приватний режим роботи InPrivate дозволяє заходити на сайти, не

залишаючи «слідів» в історії браузеру