Міністерство освіти і науки України - SUNICsosnove-proflicey.rv.sch.in.ua/.../katerina.docx · Web viewЗа традиціями наших предків,

Міністерство освіти і науки УкраїниУправління освіти і науки Рівненської обласної держадміністрації

ДПТНЗ “Соснівський професійний ліцей”

ВИХОВНА ГОДИНА

ЗА ТЕМОЮ:

Підготували:Кл. керівникДовмат Р.М.Майстер в/н

Годун В.В.

ТЕМА: ТРАДИЦІЇ СВЯТКУВАННЯ ЗИМОВИХ СВЯТ (КАТЕРИНИ ТА АНДРІЯ)

Мета: збагатити знання учнів про народні традиції; виховувати любов до народних звичаїв, гордість за український народ, який має давні традиції і багату творчу спадщину; відроджувати обряди нашого народу;розвивати творчі здібності учнів.

ПЛАН

1. Звичаї – скарб українського народу.2. 7 грудня - День Катерини.3. 13 грудня - День Андрія.

Народна мудрість:

Який буде перший день грудня, такою бути зимі. Рано восени лягають кури – зима буде теплою. Багато щавлю в літку – тепла зима. Пізні гриби віщують малосніжну зиму. Якщо на сосні шишки рясніють зверху – зима м’яка, посередині – холодна, знизу – люта. Як Катерина по воді, то Різдво по льоді. Як на Катерину холодно, то буде голодно. На Святу Катерину ховайся під перину.

Як на Миколу піде дощ, то врожай на озимину. Як випаде великий іней – на гарний врожай хліба. Морозняний день – на уроду хліба й огородини. Після Миколи пшениця вкриє поле. Хвали зиму після Миколи.

Багато ягід влітку - холодна зима.Урожай на жолуді передвіщає холодну зиму.Вологе літо і тепла осінь – довга зима.Рано опало листя з липи – зима буде лютою.Снігурі прилітають у грудні – зима передбачається сувора.

1. Звичаї – скарб українського народу.

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть.

Із часу виникнення людського суспільства прогрес цивілізації відбувався завдяки тому, що від покоління до покоління, від колективу до окремої людини систематично передавалися знання, трудові навики, норми поведінки, матеріальні та духовні цінності. Кожним новим поколінням все це засвоювалося, застосовувалося в житті, розвивалося та в подальшому передавалося наступному поколінню.

Наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючись до України, як до матері, що вічно страждає, питається:

Чи ти рано до схід - сонця Богу не молилась?Чи ти діток не певних Звичаю не вчила?Як бачимо з цих слів

Шевченка, не вчити своїх дітей звичаїв – це такий самий великий гріх, як гріх не молитися Богові. Всі стародавні звичаї є витвором українського народу. В них його духовні скарби. Коли їх зберігаємо, живемо нашим власним життям. А коли передаємо нашій молоді, ми даємо їй нашу духовність.

Свята в календарі староукраїнського народу найтісніше пов’язані з порами року, відповідною до них працею в полі, господарстві.

Аграрно-виробничий зміст мав народний календар українців, що яскраво засвідчують давньослов'янські за своїм походженням назви місяців. Всі вони безпосередньо пов'язані або з річним колом трудових процесів селянина, або з природними явищами, важливими для сільськогосподарського виробництва. Так, назва місяця «січень» походить від звичаю вирубувати взимку дерева на лісових ділянках, які засівали весною. Лютий — місяць, коли найбільше лютують зимові холоди та заметілі. Березень, як і січень, отримав свою назву в період підсічного землеробства, коли випалювали березові гаї, звільняючи місце для майбутньої ниви. Квітень — час весняного квітування фруктових дерев. У травні створювались сприятливі умови для випасу худоби. Червень і липень пов'язані із сезоном бджільництва та городівництва: у червні з'являються личинки бджіл (черви) й багато інших черв'яків: городні, садові тощо, а в липні наступає пора цвітіння лип, коли збирали мед — «липовець». Серпень — це час збирання врожаю, де головним знаряддям праці був серп. Решта назв місяців календаря українців має подібну етимологію.

Протягом віків християнська обрядова-звичаєва сфера перероблялася, набувала нового змісту та соціального призначення. В переосмисленому вигляді вона і включалася в християнський культ. Проте й під християнською оболонкою багато елементів колишньої обрядово-звичаєвої сфери культури продовжували розвиватися та обростати новими деталями, а окремі з них майже в незмінному вигляді дійшли до XX століття.

Завдання календарної обрядовості відповідали корінним прагненням хлібороба: забезпечити добробут і щастя родини, щасливий шлюб для молоді, високий урожай та плодючість худоби, відвести всіляке зло, передбачити майбутнє і вплинути на нього. Довгі століття через свята і обряди старші покоління передавали молодим свою любов до праці, волелюбність, гостинність, життєрадісність. Свята задовольняли духовні й

естетичні потреби народу, в них проявлялися його почуття, таланти, здібності. Невдовзі після Покрови розпочиналися вечірні зібрання молоді, що в різних місцевостях називалися: вечорниці, вечурки, супрядки, музики, де дівчата працювали (пряли, шили), а хлопці, залицяючись до дівчат, розважалися самі й розважали дівчат, влаштовували різноманітні ігри, співали, танцювали, розповідали всілякі бувальщини та небилиці й заважали дівчатам працювати. Вечорниці поділялися на два види: буденні, де в основному

працювали, допомагаючи собі піснею, й веселили жартами, і святкові, на яких веселощі й ігри, святковий стіл відігравали провідну роль. Крім цього, якщо молодь розходилася додому, після цього «з першими півнями», то це вважалося вечорниці, якщо ж засиджувалися аж до третіх півнів, то це були вже досвітки. Саме з такими святковими вечорницями й досвітками пов'язане виконання багатьох обрядових церемоній та звичаїв протягом зими.

Є у нашого народу чудова традиція — святкувати вечорниці. Віддаючи шану минувшині, беручи все найкраще у наше сьогодення, ми на вечорницях відроджуємо те найдорожче, що є в народі — його пісню, мову, історію, звичаї. Вечорниці були в минулому своєрідним клубом для сільської молоді України, де молодь розважалася, зближалася, пізнавали одне одного і, як наслідок, одружувалася.

Кожна частина села, а то й кожна вулиця мала свою хату для вечорниць. Навіть на маленьких хуторах, було не менше, як дві хати для вечорниць, бо вважалося, що ходити на ті самі вечорниці рідним братам чи сестрам не годиться. На вечорниці збиралися тільки дівчата і хлопці, а одружені чоловіки і заміжні жінки ніколи на вечорниці не ходили. Звичайно, збиралися дівчата ввечері.

Ланцюжок веселих і дзвінких зимових свят відкриває місяць грудень. Це місяць, що закінчує традиційний річний цикл, наповнений святами містичного характеру: ворожінням, магією.

В грудні є багато свят : Введеннє (4 грудня), день Катерини (7 грудня), день Андрія(13 грудня), день Варвари(17 грудня), день Сави (18 грудня), день Миколи (19 грудня), день Ганни (22 грудня), день Спиридона (25 грудня), але ми сьогодні Вас познайомимо тільки з основними, яким приділяла молодь більше значення.

День Катерини7 грудня християнський світ відзначає день пам'яті великомучениці Катерини

(«чиста душею» — так перекладається її ім'я із грецької). Розумна й освічена, ця жінка була страчена за віру близько 373 року. Через декілька років єгипетські християни

знайшли останки мучениці й поховали їх у монастирі на Сінайській горі. (відеоматеріал про Катерину)

Про життя Катерини, як і про життя переважної більшості мучеників перших століть християнства, нам відомо дуже мало.  Звичайно, для віруючої людини в житії святого головне не стільки його біографія, скільки вказівка на гарячу віру, любов до Господа і готовність віддати за Нього життя. Це зразки для наслідування, моральні орієнтири. І все ж про улюблених святих хочеться дізнатися якомога більше. Так що ж нам відомо про життя святої Катерини? 

Життя Катерини до хрещення підтверджувало: можна мати все, але не бути щасливою людиною. Знатне походження, багатство, надзвичайну красу, глибокий розум, блискучу освіту - всім цим вона володіла з надлишком. Згідно з житієм, написаному святителем Димитрієм Ростовським, Катерина «вивчила творіння всіх язичницьких письменників і всіх стародавніх поетів і філософів ... добре знала Катерина твори древніх мудреців, але вона вивчила також твори знаменитих лікарів, крім того вона навчилася всьому ораторському і діалектичному мистецтву і знала також багато мов». 

Батьки Катерини поспішали видати дочку заміж, женихи один за одним просили її руки, але дівчина заявила, що погодиться стати дружиною лише того, хто перевершить її у всьому - в знатності, багатстві, красі і розумі. Навряд чи це було проявом гордині, швидше за все, розумна дівчина розуміла, що нерівний шлюб не принесе їй щастя, і вважала за краще зберегти себе в чистоті дівоцтва. 

Мати Катерини, таємна християнка, привела її до свого духовного батька, сирійського монаха. Поговоривши з дівчиною, старець вирішив відкрити їй віру в Христа. Він розповів Катерині, що знає Юнака, що перевершує її в усьому.

Старець дав їй ікону, яка зображує Богородицю з Немовлям Ісусом на руках, і навчив молитві, в якій Катерина повинна була попросити Діву Марію показати їй чудесного Юнака - Її Сина. Прохання дівчини було виконане: в ту ж ніч Катерина побачила уві сні Богородицю з Немовлям на руках. Однак Немовля відверталось від

Катерини, не бажаючи дивитися на особу, за Його словами, злиденне, худородне, потворне і шалене - як і будь-яка людина, не омита водами святого хрещення. 

Прокинувшись, засмучена Катерина пішла за порадою до старця. Освітивши її у вірі, чернець зробив над Катериною таїнство хрещення. Пізні

редакції житія святої розповідають, що після цього вона знову побачила уві сні Богоматір з Немовлям, Яке тепер дивилось на Катерину ласкаво і вручило їй перстень на знак заручин з Небесним Нареченим. Після пробудження дівчина виявила перстень у себе на пальці. 

Через деякий час в Александрію на язичницьке свято прибув імператор. Катерина вирішила переконати імператора у помилковості язичницької віри і донести до нього правду про Христа. З цим вона з'явилася в палац - для знатної особи це було можливо. Імператор був вражений її красою і розумними промовами, а оскільки сам був не готовий до подібного спору, запросив до палацу п’ятдесят наймудріших філософів і риторів, які повинні були переконати дівчину відректися від християнства. Однак

Катерина з легкістю перемогла їх, довівши нікчемність римських богів. Після поразки в диспуті вчені

були засуджені до спалення на вогнищі. Перед стратою вони прийняли християнську віру, і останки їх були виявлені не зворушеними вогнем, після

чого ще багато хто увірував в Христа. Імператор умовляв Катерину відмовитися від віри в Єдиного Бога і принести жертву язичницьким богам. Після категоричної відмови мученицю довго катували, а потім

уклали в темницю. Дванадцять днів голуб приносив їй їжу, а потім з'явився Сам Христос в оточенні ангелів, щоб зміцнити її перед майбутніми муками. 

Дружина імператора, дізнавшись про мудрість і чесноти Катерини, разом з воєначальником Порфирієм та загоном солдатів вночі таємно відвідала її в темниці. Поговоривши з Катериною, всі вони також увірували в Христа. 

Спеціально для залякування Катерини було виготовлено знаряддя тортур: на вісь насадили чотири дерев'яні колеса, вкритих залізними вістрями. Обертаючись у різні боки, колеса повинні були розтерзати тіло стоячої між ними мучениці, яка залишилася непохитною і не відмовилася від Христа. 

Житіє розповідає про те, як невидима сила зруйнувала цю споруду, колеса розлетілися в різні боки, убивши чимало роззяв, які прийшли подивитися на страту. 

Після цього дружина імператора при всіх викрила свого чоловіка і визнала себе християнкою, а разом з нею - Порфирій і його воїни. Усіх їх піддали страшним мукам, а потім обезголовили. 

Безбожний імператор зробив ще одну спробу спокусити Катерину - цього разу ласкою. В обмін на зречення від Христа він обіцяв зробити її своєю наложницею або навіть законною дружиною. Максимін дійсно славився крайнім ступенем розпусти, а Катерина залишалася прекрасною навіть після всіх катувань. Мучениця з обуренням відкинула його домагання, і розгніваний імператор наказав усікти їй голову мечем. 

З молитвою поклала Катерина голову на плаху, і з рани замість крові потекло молоко. За переказами, тіло мучениці було віднесено ангелами на вершину найвищої гори Синай. 

В Україні ставлення до Катерини, як і до інших святих великомучениць, було особливим: довірливим і житейським. Невипадково свято Катерини називали святом «дівочої долі». Сподіваючись на розуміння й допомогу святої, жіноцтво просило її про щасливий шлюб, злагоду в сім'ї.

У багатьох регіонах України на Катерини дівчата за традицією зрізали гілки вишні, ставили їх у воду чи землю на покуті або на вікні у хаті. Якщо вони розцвітали до Різдва або Нового року, — це передвіщало скорий шлюб.

Якщо гілочка зацвітала до 13 січня (Василя), це означало, що дівчина випросила добру долю і через рік буде в парі. Якщо дівчина не готова до подружнього життя – не треба тривожити Святу Катерину, бо доля може повернутися іншим боком. Таким дівчатам слід працювати над собою, не говорити поганих слів, не лукавити, не заздрити, позбутися всіх негативних рис.

Рослини, що розквітали в найбільш суворий зимовий час, були зрозумілим народному світогляду символом нового відродження природи. Тому їм приписувалась особлива сила — магічним способом пов'язана з долею людей. У повір'ї, було необхідним оберігати віщу вишневу гілочку від людського ока, бо гілочка всохне.

Були ще й інші зимові ворожіння...

Із вечорницями в день Катерини пов'язаний ще один звичай, який називається в народі «закликання долі або судженого». В день Катерини дівчата закликають долю, а через декілька днів, на Андрія, доля показує їм свої дари. Закликання долі полягає в тому, що дівчата, зібравшись в яку-небудь хату, варять, кашу із пшона та маку й опівночі, перед тим як заспівають перші півні, обгортають горщик новим рушником і

простують до воріт. Кожна із них вилазить по черзі на стілець біля воріт, тримаючи в руках горщик із вечерею і тричі гукає: «Доле, доле, йди до нас вечеряти! Якщо ж у цей час заспіває півень, то значить «доля обізвалася», якщо ж ні: «Доля оглухла, не чує мого голосу».

Та це ще не біда. Гірше, коли зірка з неба впаде. “Погасне Доля!” – злякано шепочуть дівчата.” 

Якщо десь у цю мить загавкав пес чи озвалася якась інша худобина, це

означало, що доля почула дівочі благання і з тієї сторони слід чекати нареченого. Причому якщо закукурікав півень – парубок прибуде статний і багатий; якщо

озвався собака – чоловік буде вірний і не дуже страшний, трохи сварливий; якщо заіржав кінь – чоловік трапиться роботящий, спокійний, але з характером.

Розповідають, що під час такого ворожіння уже в наш час до горщика підбіг щур і почав їсти кашу, аж за вухами лящало. Дівчина як побачила, то зомліла.

А весною приїхали в село іноземці з Франції по обміну досвідом господарювання і вирощування цукрового буряка. Дівчина познайомилася з одним із них і незабаром вийшла заміж. Поїхала жити на батьківщину чоловіка і писала батькам, що він дуже добрий. З тих пір у селі знають, що щур – то чоловік-іноземець.

Хлопці ж цього дня постилися до служби Божої і щиро молилися, аби Бог дав їм хорошу дружину – роботящу, не ледащу, до того ж лицем пригожу і до чоловіка лагідну.

В народних переказах дівоча доля – то гарний і вдатний хлопець, а чоловіча – гарна та працьовита жінка. Та вона буває і роботящою, і лінивою – це вже кому яка дістанеться. Вгадати,

звичайно, нікому не дано.

Вдалу і щасливу долю могла приворожити і сама дівчина. Треба було лише причепуритися: одягти сорочку самотканну, вишити на ній гарні візерунки. Плахту чи спідницю треба було підв’язати тканою крайкою чи вишитим золотом поясом. У коси заплести червоні та золоті стрічки, а ще взути чобітки на підборах. А до того ж усміхнене миле личко, розважна розмова – і найкраща доля приголубить таку господиньку і розумну дівчину.

Іноді молодь ворожила по іншому.Дівчата набирали в руку боби і рахували, якщо випало парне число бобів – значить буде в парі і скоро вийде заміж.

Молодь веселилась і виконувала пісні.

Пісня «Ніч яка місячна»

День Андрія

Великим зимовим святом, особливо важливим для молоді, був день Андрія. Це свято відзначається 13 грудня і вважається днем пам'яті мученицької смерті одного із дванадцяти апостолів Христових — Андрія Первозваного.

13 грудня - День пам'яті Апостола Андрія Первозванного. Православна церква шанує пам'ять апостола Андрія Первозванного, що є одним з найбільш шанованих православних святих.

Ім'я Андрій - грецьке і в перекладі означає «мужній».

Андрій, раніше інших апостолів пішов за Господом, і за це отримав найменування Первозванного. Він перебував з Христом протягом всього періоду Його суспільного служіння. Після Воскресіння Спасителя апостол Андрій разом з іншими учнями удостоювався зустрічей з Ним і був присутній на Єлеонській горі, коли Господь, благословивши їх, піднісся на Небо.

Після зішестя Святого Духа апостоли кинули жереб, кому в яку країну йти для проповіді Євангелія. Святому Андрію дісталися країни, що лежать

уздовж узбережжя Чорного моря, північна частина Балканського півострова і Скіфія. Згідно з переказами, апостол Андрій проповідував на Таврійському півострові, потім по Дніпру піднявся на північ і дійшов до місця, де стоїть тепер славне місто Київ. Тут він зупинявся у Київських гір на нічліг. Вставши вранці, він сказав тим, що були з ним: "Бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, буде велике місто, і Бог спорудить багато церков". Апостол піднявся на гори, благословив їх і поставив хрест. Через 12 століть по тому, в пам'ять славного пророцтва, була споруджена на цьому місці церква Воздвиження Чесного Хреста, замінена в середині вісімнадцятого століття прекрасним храмом, спорудженим в честь самого Первозванного апостола.

Помолившись, він піднявся ще вище по Дніпру і дійшов до поселень слов'ян. Звідси апостол пройшов через землі варягів до Риму, для проповіді, і знову повернувся до Фракії, де в невеликому селищі Візантії, майбутньому могутньому Константинополі, заснував християнську Церкву.

На своєму шляху Первозванний апостол зазнав багато печалей і мук від язичників: його виганяли з міст, били.

У Синопі його побили камінням, але, залишившись неушкодженим,

вірний учень Христа невпинно ніс людям проповідь про Спасителя. За молитвами апостола, Господь здійснював чудеса. Працями святого апостола Андрія виникали християнські Церкви, яким він ставив єпископів і священство.

Останнім містом, куди прийшов Первозваний апостол і де йому судилося прийняти мученицьку кончину, було місто Патри, розташованому біля Корінфської затоки. Тут він зцілив від недуг багато людей. Серед зцілених була і знатна Максиміла, яка від щирого серця увірувала в Христа і стала ученицею апостола. Оскільки багато жителів Патри увірували в Христа, місцевий правитель Егеат запалав ненавистю проти апостола Андрія і засудив Його до розп'яття на хресті. Апостол, анітрохи не злякавшись вироку, натхнений, розкрив перед присутніми духовну силу і значення хресних страждань

Спасителя.

Правитель Егеат не повірив проповіді апостола, назвавши його вчення божевіллям. Потім він велів розіпнути апостола так, щоб він якомога довше страждав. Святого Андрія прив'язали до хреста на зразок букви X, не вбиваючи цвяхів у його руки і ноги, щоб не викликати швидкої смерті.

Несправедливий вирок Егеата викликав в народі обурення, проте цей вирок залишився в силі.

Висячи на хресті, апостол Андрій невпинно молився.

Перед розлученням його душі з тілом небесне світло осяяло хрест Андрія, і в його блиску, апостол відійшов у вічне Царство Боже. Мученицька смерть апостола Андрія Первозванного відбулася близько 62 року після Різдва Христового.

Максимила зняла з хреста тіло Апостола і з честю похоронила його.Кілька століть потому, при імператорі Костянтині Великому, мощі святого апостола

Андрія були урочисто перенесені до Константинополя і покладені в храмі Святих Апостолів поруч з мощами святого євангеліста Луки і учня апостола Павла – апостола Тимофія.

Зерна віри, посіяні святим апостолом Андрієм, щедро зійшли завдяки старанням благовірного князя Володимира. Київська Русь сподобилася Святого Хрещення. Прийнявши віру візантійську, єпископи якої ведуть преємство від апостола Андрія, наша Церква отримала ще один благодатний зв’язок зі святим Апостолом. З того часу пам’ять апостола Андрія Первозванного особливо шанується в нашій Українській Православній Церкві і серед нашого благочестивого народу.

Одна з найвідоміших вулиць Києва — Андріївський узвіз має його ім`я. На узвозі

височіє пам`ятка архітекури українського бароко — Андріївська церква.В нас в Україні дуже велично і благоговійно вшановують пам'ять святого апостола

Андрія Превозванного, так як він вважається основоположником Української Церкви. Саме його святі проповіді лунали тут до наших пращурів, і закликали вірити у Ісуса Христа. Саме його слова стали тим лейтмотивом, і здійснилися повністю через майже 2000 років, коли дійсно Господь запалав лампаду своєї Божественної благодаті.

Тож будемо і ми усі шанувати і зігрівати пам'ять про святого апостола взиваючи: «Святий апостоле Андрію моли Бога за нас».

АНДРІЯ – молодіжне свято, близьке за змістом до Катерини. Молодіжні зібрання цього дня були наповнені веселощами й розвагами і подекуди називалися великими вечорницями. На Андрія вдавалися до різноманітних прийомів любовно-шлюбної магії: ворожінь із калитою, балабушками та іншими предметами. Ці ворожіння мали відповісти на такі основні питання: чого чекати в Новому році – шлюбу чи ні; якщо шлюбу – то хто буде чоловіком; чи буде шлюб щасливим. Намагалися також дізнатися про професію, матеріальне становище майбутнього чоловіка, главенство у майбутній сім'ї. Магічні дії нерідко супроводжувались відповідними примовками:

3 давніх-давен славилася Україна таким звичаєм, як ворожіння у ніч на Андрія. Ця давня традиція - прекрасний витвір людської фантазії, призабутий сьогодні. Ми хочемо повернути йому життя. Нехай оживе одна із сторінок молодості наших матерів і бабусь.Справляли вечорниці на Андрія здебільшого в вечорничній хаті. Із принесених продуктів: масла, олії, меду, риби – дівчата готували вареники з маслом і сливами, пироги, узвар, гречану кашу, капусту, кисіль. Найбільш поширеними

стравами та печивами на Андрієві вечорниці були традиційні каша, вареники, узвар, калита і балабушки. З них ритуальні – каша, балабушки і калита – вживалися при ворожіннях. Ворожили з водою , вогнем, зерном, деревиною, соломою, воском, свійськими тваринами – худобою і птицею, речами. Ворожили гуртом (хлопці і дівчата).

Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці – Києва.

Хоч Андрій Первозванний - християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в цей день мають дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання «калити»

В народі ще це свято називають Калита. Воно вважається парубочим святом, оскільки у Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, а

дівчата цієї ночі можуть дізнатись свою долю. Вже кілька днів до того, себто 7 грудня, у свято покровительки дівчат Катерини, починаються молодіжні обряди. Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата шукають собі пару для майбутнього подружнього життя.

За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ввечері 12-го грудня. Жартували, оповідали цікаві історії та грали в різні ігри, а в ніч з 12-го на 13-е грудня ворожили.

Колись вечорниці були дуже поширені. На них молодь ближче знайомилася і пару собі вибирала. Було так заведено, що кожне село і навіть вулиця мала „свою" хату для вечорниць.

 Цікаво й те, що на ті самі вечорниці рідним братам і сестрам не дозволялось ходити - була повага до старших: молодші слухалися своїх старших братів чи сестер. Як тільки звечоріло, дівчата до господині, де мали відбутися вечорниці, приносили хто що мав: сир, масло, яйця, борошно, фрукти. Хлопці приносили наливку і цукерки. Господиня ще за дня варила компот із сушених фруктів і картоплю на вареники.

 Дівчата приходили заздалегідь, щоб допомогти господині приготувати святкову вечерю.

Після заходу сонця надходили парубки, розсідалися по світлиці і тоді розпочиналося дійство.

Починалося все із цікавих історій, які переказували хлопці, поки деякі дівчата з господинею накривали святковий стіл. Найдивовижніші оповідки розповідали старші парубки, вставляючи поміж тим всілякі жарти, щоб наймолодші дівчата не заспали, адже треба було 12-ї години ночі дочекатися, щоб наворожити собі свою доленьку... Хлопці і з дівчатами встигали порозважатися і їм збитки зробити для годиться і поспівати.

Виконується пісня

ВОРОЖІННЯ МОЛОДІ.

- Дівчат посилали по дрова. Вони брали по в'язанці, поверталися назад і тоді їх рахували. Якщо була парна кількість, то бути весіллю.

- На підвішену стрічку дівчата прив’язують нитки однакової довжини. Тоді одночасно кожна підпалює свою нитку і чия нитка згоряє першою, та дівчина та дівчина і вийде заміж раніше за других дівчат.

- Дівчата переставляють свої черевички від протилежної стіни до дверей по черзі. Чиє взуття буде першим біля порога, та дівчина вийде першою заміж і так по порядку.

- Дівчата дуже прагнули знати, якого будуть мати чоловіка: багатого чи бідного. Для того брали навмання, із зав’язаними очима, поліно і його розглядали. Якщо поліно сукувате, то чоловік буде багатий, а якщо - гладеньке, то бідний посватає.

- Також випікали коржики - "балабушки". Кожна дівчина свій коржик якось позначала, щоб упізнати. Клали їх на стільчик, а в кімнату собаку впускали. Чий коржик собака з'їсть, ця дівчина швидше за подруг вийде заміж.

- Хопці розстилали сіно, в нього кидали горіхи, все перемішували і тоді вибирали горіхи, якщо випадало парне число горіхів, то буде в парі.

Дівчата й хлопці ворожили, веселились і виконували пісні.

Калита

Ця весела гра є основною на Андріївський вечір. Калита - це великий  корж  із білого борошна, який печуть усі дівчата разом, адже кожна має взяти участь у готуванні калити. Тож місять тісто всі за чергою, від найстаршої дівчини до маймолодшої дівчини.

Тісто солодке, з медом. Зверху оздоблюють коржа сухими вишнями чи родзинками. Печуть в печі "на сухар" - щоб важко було вкусити. Посередині дірка, куди протягують червону нитку, за яку підвішують калиту до сволока

посередині хати. Підвішують високо, щоб парубок міг дістати її зубами, тільки коли добряче підстрибне. До того ж, один кінець нитки довший, аби можна було смикнути за нього - тоді калита підстрибне угору.

Біля калити стає вартовий - "Пан Калетинський": це повинен бути веселий, жартівливий парубок. Він запрошує "пана Коцюбинського"  кусати калиту. Останнім може бути кожен учасник гри. "Пан Коцюбинський" бере коцюбу поміж ноги, ніби сідає верхи на коня, і їде кусати калиту. Завдання Калетинського - розсмішити Коцюбинського, бо тоді не можна кусати калити. А витримавши навіть жарти, дарма підскакуєш, бо Калетинський одразу смикає за нитку.

Запрошуємо Вас переглянути відеофільм «Ворожіння на Андрія».

Ми показали тільки малу часточку ворожінь, які проводилися на Україні. І тоді молодь була дуже кмітлива і тому придумала і застосовувала безліч способів ворожіння, особливо в різних регіонах.

Вашим домашнім завданням було: розпитати своїх рідних чи сусідських дідусів та бабусь, як вони проводили ці святкові дні та які прикмети та приказки пов’язані із зимовими святами вони пам’ятають. Хто нам їх розповість: (розповіді учнів про ворожіння , про які не велася мова та народні прикмети та приказки).

ЯК МОЛОДЬ ВОРОЖИЛА.

- Виходили дівчата одна за одною на подвір'я і примовляли:

О Святий, добрий Андрію,       Я лишень на Тебе маю надію!       Дуже хочу знати,       Звідки нареченого маю виглядати?Так промовляла тричі і чекала на гавкіт собаки. З якої сторони пес залає, то з цієї й буде її наречений.

- Також вірили, що можна на дзеркалі свою долю впізнати. Твердили, що дзеркало долю віщує, але не кожна дівчина ворожитиме, бо треба бути відважною, не боятися. У тій ворожбі дівчина має бути наодинці, щоб не було в кімнаті ні душі. Треба сісти перед дзеркалом, а з обох боків свічки засвітити й такі слова говорити:

Я тебе, дзеркало, питаю,      З ким я свою долю злучити маю?      З'єднати з Іванком прошу,      Бо його в серденьку ношу.

Тричі треба так казати. Тоді відвернутися від дзеркала та із заплющеними очима знову промовляти

Святий Андрію, допоможи,    Судженого мого покажи!    Ворожу на свій вінок,    Прошу захисту від зірок! Дай, Боже, шлюбу дочекати,     Мене з Іванком звінчати

Відтак зразу різко повернутися і на дзеркало подивитися, але не жахнутися. Адже в дзеркалі може не бути обличчя Івана, а незнайомого пана. Коли за перший раз не вийде, то дівчина повторювала ті ж слова тричі, якщо ж нічого не виходило, то повторювала наступного року, - бо це означало, що її доля ще десь блукає.

- Коли вже дівчата лягали спати, то так робили, щоб мати змогу в сні свого судженого оглядати: під ліжко ставили миску з водою, а зверху - дощечку (ніби кладку через річку) і так просити:

О дай же, Боже, молодій мені,      Щоб приснився мій суджений вві сні.

      І Тебе, Святий Андрію,      Я прошу, як умію:      Святий Андрію, допоможи,      Мене сьогодні не залиши!      Ой ти, місточок, та не хилися,

      А ти, Іванку, мені приснися.      Перейди річку - биструю воду,      Й веди до шлюбу мене, молоду.

Перш ніж заснути, повторювали ці слова кілька разів

- Щоб знати, яку професію матиме суджений, дівчата ішли на город, розкопували землю, в пригорщі набирали, приносили до світлиці та пильно її розглядали. Якщо знаходили тріску, то майбутній чоловік буде теслею; якщо залізо чи цвях - буде ковалем, якщо скло - склярем. А якщо земля без домішок, то буде хліборобом. Ниточку чи стебло віднайдете, то суджений буде добрим сім'янином; коли пір'я, то буде вчений чоловік; якщо камінчик, то впевнено йтиме до мети; а коли знайдете вуглинку, то буде нещасливий шлюб.

- Дівчата вибігають на вулицю, зупиняють першого зустрічного та питають у нього ім'я. Вірять, що таке ім'я буде у майбутнього чоловіка.

- На аркушах паперу ім'я хлопців писали, потім перемішували їх, у шапку клали і собі «хлопця вибирали».

- І зараз дівчата часто на папірцях пишуть імена знайомих хлопців і вечором 12 грудня кладуть їх під подушку, а вранці тільки проснеться то рукою витягує з під подушки один папірець і виріть, що її суджений буде мати таке і҆мя.

На Україні побутувало дуже багато найрізноманітніших ворожінь. Ми знаємо лише маленьку часточку ритуалів та обрядів "Андріївських вечорниць" наших предків. Проте і досі "Андріївські вечорниці" - це веселе і колоритне дійство, жарти і сміх, який охоплює не тільки молодь, а і старше покоління. Це збитки, жарти, пустощі, здебільшого хлопців, які дозволяються тільки в Андріївську ніч.

А зараз пригадаємо прикмети, приказки та прислів’я до грудневих свят.

Будь –ласка.

НАРОДНІ ПРИКМЕТИ, ПРИСЛІВ̓Я ТА ПРИКАЗКИ

1 грудняЯкий перший день грудня, така і вся зима буде. Взимку сухо й холодно - влітку сухо й жарко Якщо грудень сухий, то буде довга суха весна і сухе літо. Яскраві зірки взимку - на мороз.Багато інею на деревах - буде багато меду.

3 грудня — Прокла.Коли 3 грудня йде сніг, то 3 червня піде дощ.Якщо заспівав снігур, а сорока лізе під стріху - бути завірюсі.Зайці підходять ближче до житла - буде мороз.Грудень холодний, сніжний та з вітрами - на врожай.

4 грудня — Введення.Введенські морози ще зими не роблять.Як на Введення буде вода, то влітку буде молоко.Як горобець нап'ється на Введення води, то напасеться худоба до Юрія (6 травня) трави.Як ляже глибока зима, то готуй глибокі закрома.

6 грудня — МитрофанаЯкщо на Митрофана моросить сніг і північний вітер, та 6 червня буде вітер з півночі і дощ. Збіглися хмари в одну купу - чекай негоди.Заєць обирає лігво вище, ніж звичайно, - наближається негода.Миготять зірки в небі - на сніг.

7 грудня — Катерини. Катерина по воді, то Різдво по льоді.Як на Катерини холодно, то буде голодно.Снігурі прилетіли в грудні - зима буде суворою.Зима малосніжна - літо посушливе.

9 грудня — Юрія, Юріїв деньНа Юрія ходять слухати воду в колодязях: коли тихо, не хвилюється - зима буде теплою, почуються звуки - чекай сильних заметілей.Дощова зима - ознака неврожайного року.Зима морозяна, з великим снігом віщує гарний врожай хліба.Паморозь - провісниця снігопаду.Перший сніг щільний і мокрий - на вологе літо, сухий і легкий - на сухе.

12 грудня — Парамона.

Якщо вдень йшов сніг, то бути хурделицям цілий тиждень Ранок красний - бути грудню ясним,сніг на Парамона - бути заметілям до Миколиного дня.Якщо вода на річці тиха - на рівну зиму, шумовита - на завірюхи.Якщо до 13 грудня не випаде сніг, зима буде тепла й малосніжна, якщо випаде - холодна й сніжна.

13 грудня — Андрія.Якщо горобці збираються купками на деревах і цвірінькають, то буде тепла зима.Дерева в інеї - урожай на фрукти.Снігур співає - на сніг та заметільЯкщо ворони летять до села, то буде холодно, а коли з села, то тепло.

17 грудня — Варвари.Який день на Варвари, такий і на Сави.Яка погода на Варвари, така й на Різдво.Якщо в грудні на Варвари болото, то буде зима красна, як золото.Якщо проти цього дня нічне небо в зорях - чекай холодів, а сліпе й тьмяне – на тепло.

19 грудня — Миколи, Миколи Чудотворця.Який день на Миколу зимового, такий і на Миколу літнього.У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи.Як впаде великий іній - на гарний врожай хліба.

Як на Миколу піде дощ, то врожай на озимину.Морозяний день - на уроду хліба й городини. 22 грудня — Ганни.Коли йде дощ - вся весна буде дощовою.Тихий і безвітряний день - на врожай садовини.Яка Ганна до ніченьки, така зима до весноньки.Яка Ганна до полудня, така зима до кінця грудня.

25 грудня — Спиридона Сонцеворота.Якщо на Спиридона світло, то Новий рік буде морозним, ясним, а коли похмуро і на деревах буде іній - похмурим і теплим.Якщо ніч ясна, то зима буде холодна, а літо жарке; як темна - зима тепла , а літо похмуреЗимове сонце, як мачушине серце: світить та не гріє.Якби не зима, то б літо було довше.

26 грудня — Євстрата, Євгенія.Який Євстрат - такий січень.

Сніг у грудні глибокий – урожай високий. Сумний грудень у свято і в будень.Грудень багатий на опади – червень буде дощовий.Той в зимі голодує, хто влітку гайнує.

28 грудня — Трифона.Який Трифон - такий і березень.Грудень землю грудить і хату остудить. Грудень не брат, а морознеча не сестра. Хмари йдуть проти вітру – на сніг. Горіхів та жолудів багато, а грибів мало – зима буде сувора.

29 грудня — Агей.Який Агей - такий і квітень.Хоч мороз припікає, зате комарів немає. Груднева днина куца: сюди тень, туди тень – та й минув день. Грудень – кінець року, а початок зими.

30 грудня - Данила.Якщо з'явиться іній - Різдво буде теплим.Який Данило - такий і травень.Зимовий деньок , як комарів носок. Січень рік починає, а грудень кінчає.

Ось і ожили перед нами звичаї, ігри і забави нашого народу. Тепер головне, щоб вони і надалі не пішли у забуття. Міцний наш рід, жива у ньому пам'ять про минуле. Тож бережіть цю прекрасну, невичерпну скарбницю. У ній розум, кмітливість, гумор, надія і світло завтрашнього дня. Хай у вас завжди живим вогником світяться обереги пам'яті!

На прощання виконується пісня

На цьому: Дякуємо за увагу!!! До побачення!!! Веселих Вам свят!!!