Барський район_ata/data/20.pdf · Барський район Територія – 1,1 тис. км2 На території району знаходиться 92

Барський район Територія – 1,1 тис. км2

На території району знаходиться 92 населених пункти, 1 міська, 27 сільських і 1селищна рада.

Кількість населення – 62,4 тис. осіб,

сільське – 43,2 тис. чол..

міське – 19,9 тис. чол..

Відстань від райцентру до м. Вінниці автошляхами – 68 км від обласного центру та 7 км від залізничної станції.

Річка: Рів

Герб м.Бар

Адміністративний центр – м. Бар (місто районного підпорядкування з 1938 р.)

Телефонний код: 380-4341

Герб району

Прапор району

Мапа Барського району

«Яблуневе крило» – так образно називають Барський район, що вважається головним садівничим регіоном Вінницької області. А ще, самобутня місцевість краю, розмаїття фауни і флори, сприятливий клімат, а також значний історико-культурний потенціал – створює необхідні умови для задоволення потреб як вітчизняних, так і зарубіжних туристів.

Район розміщений у західній частині Вінницької області. Межує із Жмеринським, Літинським, Шаргородським, Мурованокуриловецьким районами Вінниччини та Хмельницькою областю. Барський район лежить у межах Подільської височини. Його поверхня полого-хвиляста, у південно-західній частині розчленована на вузькі каньйоноподібні долини приток Дністра, річки Лядова в межах сіл Польове та Лядова. З корисних копалин переважають будівельний камінь, суглинки і глини Ґрунти краю ясно-сірі і сірі лісові.

Поширені тут дубово-грабові ліси з домішками липи, ясена, клена, береста, тополі, берези, осики, вільхи. З лікарських рослин розповсюджені звіробій, деревій, ромашка лікарська, валеріана, м'ята, череда та ін. Серед природних перлин місцевості особливо привабливими і красивими є урочище «Шиянецьке» та .лісовий заказник «Заповідні модрини», де увагу подорожуючих привертає посаджена у 1900 р. алея модрини європейської. Знаходиться це диво природи біля с. Копайгород. У цьому самобутньому селі цікаво також оглянути старий парк над плесом ставу.

Славиться Барський край і гідрологічними пам’ятками, зокрема «Бровари», «Вікнина», «Комсомолка» та «Жорнавськими криницями», що дають початок річці Жорнавці.

На початку села Антонівка річка Рів утворює велике водосховище з чудовою природою навколо, де можна гарно відпочити та напитися чистої і цілющої води з місцевих джерел.

Полонять своєю красою ліси навколо с. Ялтушків, давнього подільського містечка, відомого ще з ХV ст. і розташованого за 16 км від Бара. Тут у природних умовах живуть дикі кози, куріпки, є зайці, борсуки, лисиці й білки.

В урочищі «Біличинський ліс» росте дуб, якому понад три з половиною сторіччя, а на околиці Підлісного Ялтушкова шумить столітня алея рідкісного червоного дуба протяжністю в 1 км. висаджена далекого 1912 р. А прозора річка Лядова, що тече через Ялтушків, утворює красиві стави, багаті на рибу. Поблизу цього мальовничого поселення, на правому березі річки зеленіє так зване Борисове поле. За переказами, тут було слов’янське місто Борисів, знищене в давнину ворогом. І досі місцеві жителі знаходять уламки стародавнього посуду, статуетки тощо.

При в’їзді в Бар вас зустрічає імітована під середньовічні часи цегляна башта, символ давньої історії міста.

Барський край дійсно винятково багатий на старожитності різних епох і народів, бо його родюча і розкішна територія, справжня «земля обітована», була зручною для проживання, починаючи з появи найдавніших людських поселень на півдні Східної Європи. Краєм, де «течуть молочні ріки в медових берегах», називав цей регіон французький мандрівник XVII ст. д’Аллераль у своїх «Мемуарах».

Мідний вік та епоха бронзи представлена в краї трипільською культурою, яка зустрічається тут досить часто. Поселення цього періоду виявлено на східній околиці Бара, на правому березі річки Рів. В передмісті Чемериси - Барські, археологами досліджено могильник комарівської культури (доба бронзи, початок І тис. до н.е.), яку вчені вважають основою дальшого розвитку стародавніх протослов’янських племен.

В кінці минулого століття на правому березі річки Рів було виявлено давньоруське поселення Х-ХІ ст.

Символ міста Бар

2002 р. у місті Бар знайшли скарб з 76 польських та литовських срібних монет ХVІІ ст. Він зберігався у невеликому глиняному горщику, виготовленому із місцевої глини барським майстром ХVІІ ст. Скарб складався із срібних коронних орт, шостаків, трьохгрошовиків, півтораків високої проби срібла. Знахідка дала можливість дослідниками простежити переважання польських і литовських монет, які перебували у грошовому обігу Поділля у 1614 -1670 рр.

Шестисотрічне мальовниче українське місто Бар розташувалося на лівому березі річки Рів. Давнє ж місто Рів знаходилося на правому березі річки. Це – історична перлина подільського краю.

Грамота князя Свидригайла, яку відносять до 1401 р., згадує про власника замку Альберта Ровського. Цей запис був першою документальною згадкою про замок і місто. Згадується Рів також у грамотах 1425 та 1435 рр., а за 1443 р. записано, що Рів і Ялтушків перейшли у володіння Стогнєва Рея із Шумська.

2007 р. у м. Бар під керівництвом кандидата історичних наук, наукового співробітника Інституту археології НАН України Лариси Виноградської розпочалися археологічні дослідження, з метою виявлення культурних нашарувань періоду Альберта Ровського, який вважається засновником міста, і який збудував перший дерев’яний замок. На території замку, (де зараз розташований міський парк) археологами знайдено чимало артефактів: свинцеві кулі для рушниці з нарізним каналом ствола другої половини ХІХ ст.(куля типу Міньє), кераміка, побутові речі, фрагменти взуття, прикраси з металу та кісток, цвяхів, серпів та ножів (в основному ХVІ - ХІХ ст.). У культурних нашаруваннях розкопали також кілька монет, що датуються від початку ХІV до ХVІІ ст. На глибині півметра зафіксовано фрагмент мурованої стіни, яка є частиною внутрішніх будівель. На глибині 0,3 метра відкрито хвіртку з арковим склепінням з каміння на вапняному розчині. Його вертикальний край йшов у глиб землі.

Знайдено також фрагменти прикрас, посуду, оздоблення помешкань. На думку археологів, розкопки в цій місцевості слід продовжувати. Не випадково Бар представлений у клубі «Національні святині» у Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці ім. В. Заболотного. Адже в свій час Барська фортеця була другою після Кам’янецької на Поділлі за розмірами, боєздатністю та важливістю як стратегічного об’єкта, що стримував навали татарських орд протягом багатьох століть.

Місто знаходилося на Кучманському шляху, який проходив по вододілу Дністра і Південного Бугу. Турецько-татарські напади, як відмічав у своїй книзі «Барське староство» Михайло Грушевський, завдавали великих спустошень поселенню.

Особливою сміливістю в боротьбі із степовими ордами на початку 40-х років ХVІ ст. відзначився барський староста Бернард Претвич. На сеймі 1550 р., розповідаючи про свої походи, він зазначив, що бував у них разом з князем Дмитром Вишневецьким, якого народ називав Байдою. За час свого старостування з 1540 по 1552 рр. Б. Претвич здійснив 70 битв і сутичок з ворогами і завжди виходив переможцем. Поряд з військовою діяльністю по захисту кордонів Барського староства, він велику увагу приділяв питанням благоустрою міста, ремонту оборонних споруд, господарським справам. Польські історики називали його «мур країв подільських», а серед простого люду побутувала приказка «за Претвича від татар границя».

У краї переважало українське землеволодіння. Серед землевласників згадуються місцеві шляхетські родини: Галузинецькі, Волоковинські, Йолтухівські, Васютинські, Шеліховські, Поповські, Радзієвські, нащадки яких і сьогодні проживають у м. Бар та його околицях.

У другій половині XIV ст. місто переходить у власність литовських феодалів, а згодом, з 1449 р. потрапляє під владу Польщі.

1537 р. відкрив новий період в історії краю. Польська королева Бона Сфорца викупила м. Рів у магнатів Одровонжів і перейменувала у Бар на честь італійського міста, в якому народилася. Влітку 1538 р. розпочалося будівництво потужної фортеці, під керівництвом Альберта Старжеховського, яка боронила

місто від татарських нападів. Захист міста підсилили будівництвом греблі та влаштуванням ставу на 200 десятин. Місто було обведене подвійним рядом будових колод, між якими була насипана земля.

Довкола замку утворилося поселення Польський Бар або Ляцьке. Передмістя, не обведене парканом, утворило Руський Бар. На правому березі річки Рів, на місці старого міста Рів, оселилися татари з Волині – так утворилося село Чемериси- Барські.

1583 р. тут вже існувало 2 православні церкви і парафіяльний костьол, заснований Боною.

Пільговою грамотою від 24 листопада 1537 р. вона звільнила всіх, хто поселився в Барі, від старостинських і королівських податків. Тоді ж місто отримує Магдебурзьке право та герб з ініціалами королеви. Через рік Бар стає центром староства, яким залишається до кінця XVIII ст.

Однак, існує й інша версія щодо походження назви поселення. Її пов’язують з розташуванням містечка серед боліт. Слово «бар» у староукраїнській мові означає заболочену місцевість.

Барська фортеця була свідком багатьох подій. Так, під час селянсько-козацького повстання 1594 р. його брали загони Северина Наливайка.

Татарські завойовники постійно грабували населення Бару і відправляли їх в рабство. Але народ не корився, кожного разу вступаючи у важкий двобій з завойовниками. Багато героїчних фактів цієї боротьби зберегла історія. Ось лише один з них.

У листопаді 1627 р. на турецькій галері в Егейському морі повстали невільники. За капітана вони обрали Марка Якимовського, родом з Бара. Невільники щасливо доправилися до Італії, а звідти додому. Про подібну героїчну подію розповідає народна дума «Самійло Кішка».

У II пол. XVII ст. у Бар переніс свою резиденцію коронний гетьман Станіслав Конецпольський. Він наказав звести мурований замок, будівництвом якого зайнявся французький інженер Гійом де Боплан.

Барський замок, споруджений Бопланом, та арсенал архітектора К.Арцишевського, закріпили за Баром назву «ключ до Східного Поділля». Цьому підтвердженням є записи у щоденнику турецького мандрівника. Евлія Челебі: «Кам'яний Бар – справді могутня фортеця. Вона набагато краща за інші польські фортеці, має арсенал і гармати». Ульріх фон Вердум у своїх нотатках відмічав: «На півночі міста височиться замок, оточений грубими мурами, з чотирма мурованими баштами, між ними веде брама до міста».

У часи Визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. Бар був одним з важливих об'єктів, за який точилися запеклі бої. За роки визвольних змагань Бар кілька разів переходив то до козацьких загонів, то до польської шляхти. 1648 р. місто і замок були взяті полковником Максимом Кривоносом. Деякий час Бар був резиденцією Богдана Хмельницького.

Згідно з Андрусівським перемир'ям, місто, як і вся Правобережна Україна, залишалося під владою Польщі. Услід за панством сюди повернулися єзуїти.

Після таких соціальних потрясінь місто нагадувало руїну. Про це свідчить запис у щоденнику Ульріха фон Вердума, француза, котрий здобув освіту в університетах Голландії та Німеччини і приїхав до Польщі у пошуках фортуни. Прибувши 23 січня 1671 р. до Бару, Вердум зазначив, що «раніше це було багате й людне місто, а тепер воно майже повністю спустошене».

З 1672 по 1699 р. край перебував під владою Туреччини. У 1699 р. за Карловицьким договором Правобережна Україна з Поділлям ( в т.ч. Бар) переходять до Польщі.

ХVІІІ ст. для населення Бару почалося з участі у великому повстанні проти польсько-шляхетських загонів, яке очолював Семен Палій. Лише за допомогою значних сил, польській шляхті вдалося

повернути собі Поділля. Але народ і далі не корився. У відповідь на жорстокі насильства і утиски, мешканці втікали до гайдамаків під проводом Неживого, Журби, Швачки, Бондаренка, Верлана

В цей період Бар залишався опорним пунктом польської шляхти й католицизму. 1768 р. у місті відбулося створення Барської конфедерації – воєнно-політичного об'єднання польських магнатів.

Після подій, пов’язаних з Коліївщиною, Барський замок почав втрачати своє оборонне призначення, а з часом – майже зруйнувався.

Після другого поділу Польщі (1793 р.) Бар увійшов до Брацлавського намісництва, від 1897 р. – до Могилівського повіту Подільської губернії

Після приєднання краю до Російської імперії особливо гострого характеру набирає селянський рух під проводом Устима Кармалюка, сподвижниками якого були Ілля Малярчук (с. Гармак), Йосип Серветник (Покотило, Покотильчук с. Комаровець). Повстанські загони діяли в районі Бар - Ялтушків - Ушиця.

Людська пам’ять міцно береже пам’ять про народного героя Устима Кармалюка. Славний месник зі своїми побратимами не раз бував у Барі та його околицях. Восени 1826 р. загін Кармалюка напав на економію в с.Комарівці, що поблизу Бара. Тепер у селі на приміщенні Будинку культури встановлено меморіальну дошку на честь Кармалюка.

Та не дивлячись, на затяжне воєнне лихоліття, мешканці Барського краю продовжували жити, працювати і творити. Особливо високого розвитку набуває тут гончарство. Виникають цілі гончарні династії – Курликівських, Врублевських, Желіховських, Маніт, Степановичів та ін. Кераміка цих майстрів склала окрему, оригінальну стильово-орнаментальну групу. Їхні миски, полумиски, тарелі, баранці, свічники – це, як правило, полив’яний посуд з контурним малюнком жовтого або зеленого кольору на білому тлі. Особливо типовим для барських тарілок малюнок був «зозуля на калині». Вироби відомих барських гончарів П. Лукашенка і П. Самойловича, що оздоблювали миски тематичними фігурними композиціями з зображенням побутових сцен, розваг, певних людських типів і тепер прикрашають музеї Вінниці, Львова, Києва та Полтави.

Барський гончарний промисел протривав аж до Великої Вітчизняної війни і навіть після неї. Поширився він і на навколишні села, іноді досить віддалені. Наприклад у с. Лісове у 1906-1907 рр. існувала гончарна школа, яка виховала ряд професійних гончарів. Тут було чотириста гончарних дворів.

У другій половині XIX ст. Бар стає значним торгово-ремісничим містом Поділля. Його економічному піднесенню сприяло будівництво залізниці Жмеринка – Могилів. Починає розвиватися торгівля, діє 14 промислових підприємств, з них – 4 шкіряні, 2 чавуноливарні, 8 черепичних майстерень, 4 водяні млини та добре розвинений візничий промисел. У 1865 р. збудовано ґуральню, пароводяний млин. З’являється первісток цукроваріння –Ялтушківський цукроварний завод. В 1900 р. першу продукцію дала Барська цукроварня.

В с. Чемериси Волоські (тепер Журавлівка) поміщик Ганіцький будує першу на Поділлі фабрику по ремонту сільськогосподарської техніки та сільськогосподарських знарядь праці. Швидко розвивається шевська справа, ковальське і столярне ремесло.

Промислове піднесення у 80-х рр. ХІХ ст. сприяло виникненню культурно-освітніх закладів. У місті починає діяти два училища – повітове і духовне, майже в усіх великих селах створюються церковно-приходські школи, а в значній частині малих сіл – школи грамоти. Працюють дві лікарні, приватна гімназія для дівчат, яка згодом одержала право приватно-державної. При Барській міській управі відкривається перша бібліотека.

Перша світова війна завдала нових бідувань населенню регіону. У лютому 1918 р. Бар окупували війська кайзерівської Німеччини. Протягом 1918-1920 рр. ця територія кілька разів переходила із рук в руки: до Червоної армії, УГА, білополяків та військових формувань С. Петлюри.

Відразу ж після закінчення громадянської війни розпочалося відродження промисловості й сільського господарства. Реконструюються спиртовий та цукровий заводи, споруджується машинобудівний завод, відкриваються нові підприємства: цегельні заводи, хлібозавод, швейна фабрика, електростанція, машинно-тракторна станція. Та поряд з цим, радянська влада, яка була остаточно встановлена 24 червня 1920 р., принесла в край голод, репресії, арешти. Під час примусової колективізації «у Барському районі жертв заганяли у погріб, надягали на голови дерев’яні цебра і били по них молотками або палицями», – писав у своєму дослідженні «Голод на Поділлі» Г.І. Шульга.

Смерть від голодомору спустошувала цілі села. Так, у Копайгороді, лише за півроку померло 273 чол., у с. Польове – 200 чол. Масові репресії забрали в небуття тисячі ні в чому неповинних барчан.

Сповна відчули місцеві жителі і всі жахіття фашистської окупації. Гітлерівці розстріляли близько 7,5 тис. мирних громадян, 2 тис. вивезли на примусові роботи до Німеччини. Більше 8 тис. мешканців району загинуло в боях за Батьківщину.

19 березня 1944 р. війська 18-ї та 38-ї армій Першого Українського фронту розпочали бої за визволення краю. Почалося мирне життя зі своїми здобутками, досягненнями і проблемами.

Сьогодні Барський район належить до найрозвиненіших промислових, сільськогосподарських, культурно-освітніх районів області.

Промисловий комплекс району представляють 13 підприємств, що відносяться до 5 галузей господарського комплексу. Найбільш чисельними є переробна і харчова (8 підприємств).

Промислові підприємства виробляють машини і устаткування для харчової, кондитерської, лікеро-горілчаної, хлібобулочної і переробної галузей, сучасні газові побутові котли, хутрові, швейні вироби, м’ясні та ковбасні вироби, масло тваринне, сухе молоко, цільно-молочну продукцію, шкіри, спирт, цукор, яблучні концентровані соки, горілку, меблі та іншу продукцію. Розвивається малий і середній бізнес.

Вирощують в районі пшеницю, кукурудзу, зернобобові, кормові та технічні культури: соняшник, сою, буряк.

На території Барського району ось уже 110 років діє Ялтушківська дослідно-селекційна станція Інституту цукрових буряків УААН, яка протягом багатьох років плідно працює над виведенням і впровадженням у виробництво нових сортів вітчизняних цукрових буряків, які ні в чому не поступаються кращим зарубіжним.

Споруджено приміщення районної спортивної школи, що є однією з кращих в Україні. Особливо вагомих успіхів досягають юні баскетболісти, легкоатлети, футболісти, борці.

Місцевий Центр дозвілля, готує для мешканців театралізовані свята, тематичні вечори, вечори-зустрічі з ветеранами війни, праці, молодіжні вечори, дискотеки. 5 колективів художньої самодіяльності удостоєні звання «народний». Серед них: хорова капела, фольклорний колектив «Нива», естрадний оркестр «Камертон», вокально-інструментальний ансамбль «Квітень», танцювальний колектив «Веселка». З 2002 р. при Барській музичній школі діє танцювальний колектив «Перлинка», у репертуарі якого народні танці «Марусеньки», «Дівочі теревені», «Ходить гарбуз по городу».

Всі вони є постійними гостями в колективах промислових та сільськогосподарських підприємств району.

Міський камерний хор та народний вокальний ансамбль «Елегія», були неодноразовими учасниками фестивалів польської пісні у Польщі та Вінниці.

Сучасна культура Барщини – це розмаїта багатожанрова мистецька палітра, в основі якої лежить народна творчість – безцінний скарб, що передається з покоління в покоління. Своїми неповторними вишивальницями славиться с. Ходаки. Тутешня громада об’єднує аж шість населених пунктів. Майже кожна сільська оселя рясно уквітчана вишитими рушниками, килимами, подушками й іконами. Чимало унікальних робіт створили знані майстрині Г.Никитюк та М.Іванова. Сільський голова переконаний, що саме в його селі вишивають найкраще.

Село Митки, що засноване ще в ХV ст., здавна відоме своїми талановитими майстринями - вишивальницями. Тут у 1930 р. була створена артіль народної вишивки. Вироби місцевих вишивальниць – рушники, скатерки, сорочки і тепер мають високий попит в Україні і за кордоном.

У селі Ялтушків колишній директор місцевої школи Л.Кольцова лише за два місяці вишила на чорному полотні білими нитками прізвища всіх 290 загиблих на фронтах Великої Вітчизняної війни мешканців села. Серед них – п’ятьох братів Штукановських, що не вернулися з поля бою.

У с. Маньківка творить свої дива – вишивку і ткані рядна талановита вишивальниця Г.Ушаківська. Її роботи гладдю сяють насиченими фарбами, що вигідно вирізняють їх з-поміж інших. Вишивки майстрині часто замовляють закордонні гості. Вони є у Франції, Англії.

З давніх давен вважалося, що вишивання є суто жіночою справою. Село Володіївці порушило цю традицію. Вишиванням тут займаються чоловіки: В.В.Дубчак і В.С.Кметя. У Володимира Кметя вузька спеціалізація, в основному релігійного спрямування. По п’ять-шість місяців вишивав ікони Ісуса Христа, Божої Матері, Святої Ольги. Є у його доробку й портрети Лесі Українки та Богдана Хмельницького Кожна робота майстра, то скарб, то ще одне свідчення безмежності народної творчості.

Не можна відвести очей від сімейного багатства подружжя Василя та Катерини Дубчаків: вишитих ікон, рушників, серветок. Яке розмаїття кольорів – синій, жовтогарячий, червоний, зелений бузковий, чорний…Гармонія барв: то палких, то ніжно-приглушених. Стібок до стібка і плавна мелодія ліній, доповнюючи одна одну, переносять уяву у світ сонця, тепла і величності. А почав вишивати Василь Дубчак на радощах, коли дізнався, що його дружина чекає дитину. Йому захотілося зробити щось гарне і приємне для своєї майбутньої доньки. Володіївські вишивальники своїм самобутнім мистецтвом славлять красу навколишнього світу та утверджують переконання про нескінчену розмаїтість життя…

Місцеві аматори з с. Лука-Барська відродили обряд сватання і тепер у селі благословляють молодят на щасливу долю іконами, як це було в старовину.

А в с. Окладне коровайниця А.Розбийголова випікає неповторний на вигляд і дуже смачний духмяний обрядовий хліб. У селі щомісяця відбувається по 2-3 весілля, тож майстриня без роботи не лишається…

Центр позашкільної роботи у м. Бар має унікальний і єдиний в області гурток мереживоплетіння. Вологодські мережива дівчата виготовляють завдяки Г.Наказнюк, яка закінчила спеціальний заклад, де навчають цьому мистецтву. Нині вона передає свою майстерність молоді.

«Майстер на всі руки» – так називають у селі Буцні, та й далеко за його межами Володимира Тихоновича Гнідова. Змалку його оточувала деревина: сім’я жила на краю села, майже в лісі, батько був лісничим і хорошим столяром. Саме він прищепив синам, а їх було п’ятеро, любов до дерева, столярства. Побачивши будинок Володимира Тихоновича ще здалеку, людина, яка його не знає, одразу може здогадатися: тут живе майстер. Весь будинок оздоблений дерев’яними прикрасами. Серед його витворів є такі унікальні речі, як дерев’яний підвісний будиночок-п’ятикутник, іменна етажерка, оздоблена вирізьбленими з дерева фігурками ялинок, лебедів, підсніжників. Також він сконструював неповторний ручний електроплуг.

А любов до природи, яка оточувала цього самобутнього майстра з дитинства, проявилася у вирощуванні рідкісних та лікарських рослин. У його охайному садку росте понад 40 видів рослин. З 1982 р. він почав збирати різні матеріали про флору й фауну з усього світу, які помістив у величезний альбом, що за

обсягом складає понад 800 сторінок. Цей чоловік є настільки цікавою і непересічною особистістю, що ви не пожалкуєте, коли завітаєте до його оселі і поспілкуєтеся з ним.

«Спасибі тому, хто нап’ється у нас води», – такі гарні слова написані біля оригінально оздобленої криниці оселі Івана Калиновича Драгана з с. Супівка. Іван Калинович і його дружина Галина Йосипівна разом уже 54 роки, виховали трьох дітей. Неподалік їхнього будинку живуть лелеки. Ці птахи, за народним повір’ям, селяться там, де панує добро і злагода. Усе своє життя господар прагнув творити красу. Іван Калинович гарний столяр. То ж оригінально прикрасив власне житло, змайстрував вікна, двері. Тут всі столярні роботи зроблені майстровитими руками Івана Калиновича. Та найкращим його творінням є споруджена ним капличка під відкритим небом. Біля великого хреста, розміщений невеликий іконостас. І що цікаво, вечорами, коли згущаються сутінки, перед образами загоряться невеликі лампочки, немов запалені свічки. Кожен, хто відвідував капличку, відчуває якесь дивне умиротворення. А написані на щитку вислови з народної мудрості вказують, як це жити згідно Божих заповідей.

Зачаровують не лише барчан, а й шанувальників мистецтва Німеччини, Польщі, Ізраїлю картини місцевих художників П.Тимошенка, Л.Клюшкіної, В.Ольшевського.

Вивчення історії краю, популяризація його традицій, культурних цінностей, надбаних протягом століть, є одним з найголовніших завдань Барської районної бібліотеки.

Великого значення тут надається збиранню краєзнавчих матеріалів, постійному поповненню краєзнавчого каталогу, формуванню електронної краєзнавчої бази, виданню бібліографічних покажчиків про відомих людей краю, проведенню краєзнавчих конференцій.

Нещодавно відбулася Перша міжнародна науково-практична конференція «Бар. Барська земля крізь призму століть» на базі Барського гуманітарно-педагогічного коледжу ім. М. Грушевського. Вперше, за всю історію району, в місті видано такого обсягу (понад 400 сторінок) вичерпний збірник наукових досліджень про рідний край, куди увійшли матеріали краєзнавчої конференції. Проведено й перше засідання клубу «Національна святиня» з розглядом теми «Історія малих міст України. Місто Бар Вінницької області» в стінах Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки ім. В.Г. Заболотного (Київ), де взяли участь міський голова м. Бару, краєзнавці району та колектив виконавців автентичної пісні. Районна бібліотека була активним учасником і організатором проведення перелічених заходів, допомагаючи своїм накопиченим десятиліттями краєзнавчим фондом.

Варто відзначити, що районну бібліотеку включено до числа шести об’єктів туризму міста Бар, де можна пізнати історію цього унікального краю, заглибитися до витоків його розвитку, відпочити душею. Відвідувачам стануть у пригоді змістовні матеріали історико-краєзнавчої палітри, зібрані бібліотекарями цьогоріч в окремий зшиток з нагоди святкування 85-річчя від часу утворення Барського району.

Важливим напрямком краєзнавчої роботи по збереженню і відтворенню традицій слугує робота клубу «Подільські оденьки», якому від часу заснування виповнилося вже 15 років. Це духовний острівець в гуманітарному просторі Барщини, до якого закликають поетичні рядки українського поета Василя Симоненка:

В океані рідного народу

Відкривай духовні острови.

Назва «оденьки» відроджує прекрасний подільський звичай, що колись побутував у Прибар’ї. Оденьки – українська традиційна форма дозвілля, куди включалися й елементи праці, де вівся обмін думками та спостереженнями, вивчалася культура, побут і традиції народу, де мали місце спів, відпочинок, пригощання. Кожне засідання клубу націлене на відродження кожного елементу української культури: витинанки, вишивки, писанки тощо. За час його існування десятки дітей, дівчат та жінок навчилися

робити квіти і випалювати по дереву, виготовляти гобелени і готувати вишукані страви, шити, в’язати, гаптувати, вишивати, виготовляти та відтворювати традиційний український одяг, займатися писанкарством і, що важливо, пов’язувати все це з книгою, піснею, а найголовніше зустрічатися з прекрасними людьми, небайдужими до краси і народних традицій, людьми різних професій і занять, різних за віком і уподобаннями, але однаково добрих і щирих та зі спільним бажанням – безкорисливо передати іншим таємниці своєї майстерності й таланту.

«Подільські оденьки» – це своєрідна оаза духовного світла у місті, чи то б пак кришталеве джерельце, з якого пружно б’є дух предків, випромінюючи тепло, гріючи серця, підтримуючи у такий спосіб безперервний зв’язок між поколіннями.

До речі, нещодавно районна бібліотека отримала подарунок, який можна вважати королівським. Це аж чотирнадцять посилок з літературою з Америки, загальною кількістю більше півтори тисячі різноманітних українських видань, які виходили у світ впродовж останнього півстоліття переважно за кордоном. До того ж значна частина їх нині – рідкісні. Потрапили сюди книги завдяки приватній ініціативі родини Партикевичів, яка мешкає в місті Палатін поблизу Чикаго.

Річ у тім, що корені родини тягнуться з с. Сеферівка, що поблизу Бара, і все життя вони пам’ятали про свою українську батьківщину.

Батько родини Петро Партикевич мріяв хоч раз побувати в Україні, все життя збирав бібліотеку, яку вирішив подарувати землякам. У вісімдесяті роки пана Петра не стало, але він заповів старшому синові В’ячеславові виконати його волю. У дев’яності той таки відвідав Вінниччину, розшукав родичів, згадав дитинство в Сеферівці і узявся за реалізацію другої частини батьківського заповіту – зав’язав стосунки з районною бібліотекою і почав пересилати книги.

Бібліотекарі вирішили не вливати їх у загальний фонд, а створити окрему колекцію родини Партикевичів.

У Будинку культури с. Гулі, за ініціативою бібліотекаря сільської книгозбірні О.В.Вільчинської, відкрито українську світлицю, завдяки якій ожила минувшина села, його традиції та звичаї. У цій самобутній світлиці розмістилися горщики, гладущики, старі праски, рогачі, скриня та солом’яний сундук. На старому дубовому ліжку лежать гарні вишиті подушки, подаровані сім’єю Охрімовських. Жителі села із задоволенням дарують у цей невеличкий музей свої стародавні реліквії, за допомогою яких можна багато чого цікавого дізнатися про життя і побут попередніх поколінь. Відоме це найдавніше у Барському районі село й своїми чарівними краєвидами. Розлогі верби понад джерелами. Тут їх аж чотири. Чиста і холодна вода в них солодкувата на смак. Предки вирощували коноплі, тому й нарекли джерела Коноплиська. І старші, і молодші гулівчани бережуть ці місця. Адже у літню спеку так приємно тамує спрагу прохолода джерельної води. Джерело-криниця «Червона хата» розташоване на північний схід від села, в однойменному урочищі. За народними переказами, тут жив лісник і хата його була покрита червоною черепицею, тому й назвали джерело «Червона хата» Цікаву історію про джерело «Давня криниця», що знаходиться біля водосховища Стависько, і має цілющу воду, що лікує хворі очі, повідають вам місцеві старожили.

Славиться с. Гулі й алеєю каштанів у колишньому панському маєтку. Таємниче дерево каштан – гість з далеких країв – Балкан. За народними переказами, посаджені вони наприкінці ХІХ ст. за вказівкою пана Кумановського для улюбленої красуні-доньки.

Зачаровує приїжджих гостей живописна краса с. Гармаки: хлюпіт джерельних вод, тихий гомін зажурених верб, шелест очерету, спів нестихаючого солов’я, дуби-старожили, розлогі родючі поля… Не менш унікальна й історія цього поселення. Перша назва села, Станковичі, згадується ще 1493 р. у Польському реєстрі.

Село Комарівці спочатку носило назву Коморівці. Тут розміщувалися комори Барського староства, його продовольчі склади. Була колись тут стародавня церква. Яка, на жаль, не збереглася. Зате збереглися

історичні відомості про те, що людина яка її розмальовувала, якийсь Микола Галіпса, гончар і маляр заснував тут у 1878 р. школу. Нині в селі діє плодово-ягідне господарство «Подільське». З розкішного саду, площею 426 гектарів збирають багаті врожаї яблук різних сортів. Взагалі Барський край – це рясна гілка на дереві Вінниччини, яка родить найсмачніші яблука.

Чудова місцина, ну просто оаза для відпочинку! Це перша думка, яка з’являється у кожного хто відвідує село Козарівку вперше. Тут природа створила разючої краси краєвиди. Поза селом – мальовничий став. Недалечко від села – ліс. Гриби тут водяться різні, в тому числі й козарі. Від них, від червоношляпкових козирів, кажуть, і село отримало назву. А за іншою версією, назву поселенню дав поміщик Козаровський. Останнім тутешнім власником був пан Лохвіцький. Виселили його з родиною більшовики бозна-куди, а ось будинок залишився. Його руїни й досі збереглися. На комині занедбаного маєтку звила гніздо лелеча родина…

Багатий край і на пам’ятки археології, архітектури та історії, яких тут налічується більше 100. Найвідомішими є залишки фортеці, де відбувалася битва військ М.Кривоноса з польсько-шляхетськими військами (ХVІ ст.); будинок, у якому жив видатний український письменник М.М.Коцюбинський; будівля єзуїтського колегіуму (ХVІ ст.); церква Успіння Пресвятої Богородиці, споруджена на кошти полковника Семена Палія, з елементами бароко і рококо; костьол Святої Анни, споруджений домініканцями в 1811 р. в стилі неоготики, перебудований на початку ХХ ст. Його два високі шпилі видно з усіх кінців міста.

Ззовні храм прикрашають вежі у готичному стилі. Високої витонченості будівлі додають керамічні оздоблення,

різьблені дерев’яні вікна, видовженої заокругленої форми. Вхід в костьол прикрашає скульптура святої Анни і розп’яття Ісуса. Дах оздоблено годинником і скульптурою янгола з мечем, що символізує судний день.

Всередині будівля прикрашена численними колонами з керамічними оздобленнями – виступами та розписом. Колони сполучаються між собою виступами, які створюють стиль костьолу і додають йому витонченості. Стелю огортає ніжний розпис. Всередині костьолу – скульптури янголів та святих. Стіни прикрашають ікони та видовжені і заокруглені згори вікна з вітражами. Чудову ауру, як при денному, так і при нічному освітленні, створюють люстри на стінах і колонах. В глибині споруди – вівтар з іконою Богоматері та Ісусом на руках. Над виходом із храму – підвищення, де стоїть орган, до речі, один із найбільших в Україні.

Барська парафія є цілою системою костьолів і каплиць у Барському районі. Історії цих чудових храмів дуже цікаві, а ознайомлення з ними поліпшує настрій і виховує естетичний смак, а також збагачує розум, знання і духовний світ людини.

В с. Біличин, що за три кілометри від Ялтушкова зберігається архітектурна пам’ятка класицизму – палац кінця ХУІІІ ст. Він невеликий, зате відзначається витонченою красою. У бік парку палац має два поверхи. А спереду, з головного фасаду – одноповерховий, прикрашений чотириколонним портиком. Над парадними дверима крізь численні нашарування вапна проступають обриси богині Фортуни з рогом достатку. Всередині збереглися мармуровий камін і чудові ліпні розетки на стелі. Палац яскраво відбиває архітектурний стиль своєї епохи.

Костьол і церква

Костел Св.Анни

До давніх православних святинь краю по праву належить Барський монастир, заснований князем Верещатським спочатку в дрімучих лісах біля с. Семенки. У ті часи монастирі були місцями просвіти, відпочинку та прихисту для мандрівників. 1551 р. для святої обителі було обране нове місце, у самому Барі. Будували його вже із каменю. А відомою святинею монастир став через те, що до нього із Мірлікійських (Мала Азія) були перенесені мощі Святителя Христового та Чудотворця Миколая. Сталося це 9 травня, і цей день щороку відзначався як велике свято. «День светлого торжества й град Барский радуется и вместе с ним вся вселенная ликовствует песнями духовными», – так з нагоди 300-річчя Барського православного монастиря у 1881 р. писалося у спеціально виданій у Санкт-Петербурзі брошурі. Недарма один із кращих в Україні за красою і впливом костьолів – Барський – носив ім’я Святого Миколая.

Ченці Барського монастиря відзначилися тим, що у 1577 р. пристали до загону свого земляка Івана Підкови під час його посягання на молдовський престол, а потім взяли активну участь у повстанні 1594–1596 рр. під проводом Северина Наливайка. Вони першими почали закликати до повалення влади польської шляхти по всій Україні.

Ось чому після придушення повстання гетьман Станіслав Жолкевський розправився з ченцями Барського монастиря. Монастир було розорено і пограбовано, а маєтності відібрано. На його місці спочатку постає єзуїтський, пізніше базиліанський монастир.

Барський орден єзуїтів щедро користувався королівськими привілеями. Орден був найбагатшим господарем у Барі. Він мав приміщення костьолу та колегіуму, пивоварний, рибний, свічковий та цегляний заводи.

За актами 1773 р., у володіннях ордену перебували села Кужельово, Кужельовка, Семенівці, Залуга, Сеферівка, Окладне, Борщі, Думаново і Кормиличі. Щорічний прибуток з маєтків складав 22 тис. злотих, а суми пожертв – більше 67 тис. злотих. І це в той час, коли по цій землі прокотилася хвиля руйнівних воєн та повстань, горіла і рушила з місця земля.

1648 р. при штурмі Бара Кривоносом загинуло більше 15 тис. людей. У 1672-1764 рр. тут люто господарювали турки. 1764 р. місто штурмом брали російські війська. А вже у 1684-1793 рр. край став полем битви поляків, турків і козаків. У ті тривожні часи вщент було знищено єзуїтський костьол і усі будинки ордену, а самі єзуїти змушені були мешкати у скромних дерев’яних хатинах. Однак, усі бурі ХVII-ХVІІІ ст. не знищили єзуїтської школи – бастіону виховання місцевого суспільства у дусі полонізму та католицизму. Особливо відомою ця школа стала у ХVIII ст., а кульмінацією діяньності єзуїтів стала відома в усій Європі Барська конфедерація – збройний союз місцевої барської шляхти проти польського короля Станіслава Августа Понятовського.

Монахи чину Святого Василія, або базиліани утвердилися у Барі по милості його володаря князя Любомирського, який у 1727 р. видав грамоту, яка дозволяла їм оселитися в одній милі від Бара. 1787 р. була освячена їхня головна церква і недобудований єзуїтський колегіум.

Барська базиліанська школа була найбільшою в Україні, а кількість її учнів досягла 700. Базиліани, учні єзуїтів, ревно поширювали унію і католицизм, забували українську мову, культуру і повністю орієнтувалися на Польщу. Цьому немає чого дивуватися тому, що вихованці були активними учасниками польського повстання 1830 р., спрямованого на відновлення Речі Посполитої. По придушенню повстання у 1831 р. польські школи були закриті, а 1837 р. будинок Барського православного монастиря знову знайшов своїх господарів.

Ініціатором відродження православ’я у древніх стінах монастиря став преосвященний Кирило Подольський. На народні гроші Барську святиню відновили. Нова церква була присвячена Покрову Божої Матері.

Заснуванням 1845 р. у Барі духовного училища опікувався його ректор О. Нектарій при великій кількості народу він виголосив зворушливу промову, в якій закликав студентів до наполегливого

навчання, вірності Батьківщині і рідній вірі. Ім’я першого ректора стало гордістю училища. 19 грудня 1847 р. О. Нектарій став ректором Києво-Софійського духовного училища, потім архієпископом Нижегородським, а в подальшому – Харківським. Училище проіснувало до 1860 р. і було переведено до Кам’янця-Подільського. А 20 червня 1861 р. Барський чоловічий монастир було перетворено у жіночий.

Окрім мощей Миколи Чудотворця, святинею монастиря вважалася і знаменита Барська чудотворна ікона Божої Матері, яка знаходилася у вівтарі над місцем для архієрея. Ця свята ікона зажила величезної слави. На поклоніння до неї та в надії на зцілення сходилися майже всі православні віруючі з усієї України. 1959 р. Барський православний жіночий монастир припинив своє існування.

Лише 1992 р. напівзруйновані приміщення монастиря були передані черницям римо-католицького Згромадження Сестер Бенедиктинок-місіонерок. Розпочалися реставраційні роботи, більша частина яких завершилася у 1996 р. Нині при монастирі проживає близько 20 сестер-бенедиктинок, які виконують обов’язки місіонерок. Божий дім продовжує виконувати своє велике духовне призначення.

Про історичні події, пов’язані з Барським краєм, є чимало творів та досліджень як польських, так і українських авторів, зокрема історична поема «Конфедерати Барські А.Міцкевича (1836), «Барське староство» М.Грушевського (1894).

Місто Бар та деякі села району описуються в багатьох творах художньої літератури. Історичне минуле, сповнене героїки, знайшло яскраве відображення у творчості видатного класика української літератури М.Старицького. У романі «Останні орли» письменник розповідає про Поділля, і, зокрема, про Бар. Останні

орли – це гайдамаки, повстанці, що піднялися на боротьбу зі шляхтою у 1768 р.

В романі І.Ле «Наливайко» йдеться про події селянсько-козацького повстання 1594-1596 рр., яке розпочалося у Брацлаві, а також на території сучасного Барського району.

В історичному романі П.Панча «Гомоніла Україна» відтворена визвольна боротьба українського народу 1648-1654 рр. Йдеться тут і про визволення Бару загонами М.Кривоноса

Щедра ця древня земля і на талановитих людей. З Бару походить видатний хімік, академік АН УРСР Ю.Делімарський., дипломат О.Война. Тут народився відомий російський математик В.Я.Буняковський, який був віце-президентом Петербурзької академії наук. Його праці стосуються математичного аналізу («Буняківського нерівності»), теорії імовірності, теорії чисел, геометрії та інших розділів математики.

Уродженцями району є Герої Радянського Союзу П.У. Богатир, М.В. Медвецький, О.І. Якимчук, О.М. Щербаков, повні кавалери ордена Слави Ф.А. Вітомський, П.С. Ляховська, М.В. Савчук, Г.П. Грабовляк.

Родом з Барського району відомий педагог, диригент і композитор Ф.Д.Ганицький, який народився у с. Журавлівка.

В історію міста ввійшло ім’я великого українського письменника і громадського діяча М.Коцюбинського. Він навчався у Барському народному училищі. В Барі М. Коцюбинський робить перші літературні кроки: створює п’єсу за мотивами народної балади «Бондарівна» та комедійну п’єсу «Поп Влас, что имеет власть», про місцевого попа Янковського. На пам’ять про перебування М.Коцюбинського у Барі, одну з вулиць названо ім’ям письменника.

Монастир Сестер Бенедиктинок

З Барською землею пов’язане життя та творчість видатних письменників Леоніда Мосендза, Аркадія Любченка, Генріха Яблонського.

У с. Верхівка в 1825-1829 рр. перебував видатний польський поет Юліуш Словацький. У своїй поемі «Беньовський» він описав верхівський гай, названий»Юліанками» на честь дочки місцевого поміщика Юлії Михальської, яку кохав. Ці близькі йому місця він змалював у багатьох творах, мріяв навіть тут оселитися.

Назва міста знаходиться у прізвищі відомих діячів вітчизняної культури ХУІІІ ст. – братів Василя та Івана Григоровичів-Барських. Батьки їхні переїхали до Києва з Бара, тому й отримали такий додаток до прізвища. Обидва хлопці навчалися в Київській академії. В.Г.Григорович - Барський став мандрівником і письменником. Він подорожував країнами Європи, Азії, Африки, вів дорожні записи. Спочатку вони поширювалися в рукописах, потім неодноразово публікувалися як цінний документ наукового та літературного характеру.

І.Г.Григорович-Барський – архітектор, видатний представник українського бароко. Він автор міського водогону на Подолі в Києві, магістратської хлібної крамниці, будинку бурси, Гостинного двору, кількох храмів.

В Барі пройшло дитинство і юнацькі роки Мирона Костіна (1633-1691 рр.) – визначного політичного діяча, літописця, мислителя і самобутнього поета Молдови. Його батько Янко Костін, будучи господарем Молдови, виступав проти сваволі турецького султана і змушений був рятуватися від переслідувань на Поділлі. Біля Бару він мав маєток, тут і був похований. Мирон Костін, одержав освіту у відомому в той час Барському колегіумі на початку 1652 р.

1891 р. м. Бар і навколишні села відвідав молодий, у майбутньому найвизначніший український історик і лідер національного руху України М. Грушевський. Тут він збирав матеріали для своєї магістерської дисертації «Барське староство, історичні нариси ХV-ХVІІІ віків», і двох томів актових матеріалів (Архив Юго-Западной России). Блискучий захист дисертації дав змогу йому зайняти професорську посаду з української історії у Львівському університеті.

До відзначення 600-річчя від дня заснування міста (2001 р.) споруджено пам'ятник М.Грушевському, до 10-ї річниці Незалежності України відкрита Стелла польським воякам, які загинули на території краю в 1919 р.

Відомості про славне історичне минуле краю, відомих земляків, перлини археології, архітектури, культури і етнографії зібрані в численних унікальних експонатах Барського народного історико-краєзнавчого музею.

Багатий на історичну спадщину, фольклорні традиції місцевих колективів, майстерність народних умільців край залишає у спогадах і серцях подорожуючих неповторні враження. А доброзичливість і гостинність місцевих жителів приємно вражає.

Гостинний двір «Перлина» – вул. Марата,1, тел.: 2-55-53

Готель «Кодри» – Вул. Червоноармійська,3, тел. 2-16-65, 25475

Готель «Україна» – пл. Пам’яті, 13, тел.2-25-44

Центр відпочинку «Подолянка» – вул. Дзержинського, 14, тел.: 2-45-42.

Сільський зелений туризм – www.greentour.vn.ua

Проживання у сільській хаті, вбраній вишитими рушниками та домотканими роботами. Тут Ви можете скуштувати справжню українську кухню за старовинними рецептами, поспати на сіні просто неба, відвідати домашній музей, взяти участь у місцевих обрядах, вирушити в подорож на велосипедах, покататись на возі, на рибацькому човні