kvdh]h e p x I

Неповна сімʼя.

Особливості роботи працівника

психологічної служби

Підготувала:

практичний психолог Лапаївського ліцею

імені Героя України Георгія Кірпи

Зимноводівської ОТГ

Пустомитівського району Львівської області

Заставна О.П.

Перш ніж глибше торкнуться

проблеми неповних сімей,

потрібно визначити, що ми

розуміємо під поняттям неповна

сім'я, дослідити її головні

аспекти.

Неповна сім'я - сім'я,

у якій через розлучення або

смерть відсутній один із

подружжя.

Неповна сім'я - група

найближчих родичів, що

складається із одного

батька чи матері із одним

або ж кількома

неповнолітніми дітьми.

Неповну сім'ю традиційно розглядають як проблемну через порушення в структурі

сім'ї:

- по-перше, відсутня подружня підсистема;

- по-друге, одинокі матері та одинокі батьки виконують одночасно і жіночі,

і чоловічі ролі по відношенню до дитини.

Дослідники виділяють наступні види неповних сімей:

а) неповна:

- материнська / батьківська;

- осиротіла;

- позашлюбна;

- та, що утворилась після розлучення батьків.

б) неповна розширена, коли в неповній сім'ї живуть інші родичі.

в) функціонально неповна сім'я, коли професійні або інші причини залишають

мало часу подружжю для сім'ї.

.

Неповна сім'я займає особливе положення в нашому суспільстві,

вона є одним з основних соціально-демографічних типів сучасної

сім'ї.

Багато вчених, що займаються соціальними проблемами,

стверджують, що діти, які виховуються в неповній сім'ї, більш

схильні до проблем різного характеру, ніж діти, які виховуються в

повній сім'ї.

ОСЬ НАЙВАЖЛИВІШІ ПРОБЛЕМИ,

ЯКІ ТОРКАЮТЬСЯ ДІТЕЙ ІЗ НЕПОВНИХ СІМЕЙ:

- економічні (неповні сім’ї частіше бувають за межею бідності, так чи інакше

відчувають економічну нестабільність, зменшення прибутків та погіршення

рівня життя);

- емоційні (зранення душі внаслідок недостатності часу спілкування із

батьками та відсутності досвіду необхідної любові з їхнього боку);

- психологічні - депресія, самотність;

- погіршення успішності у навчальному закладі; небажання продовжувати

навчання, прогулювання школи;

- проблеми з поведінкою (особливо це стосується хлопців);

- погіршення відносин з батьками (з обома);

- підвищена імовірність фізичного та сексуального насильства;

- рання небажана вагітність;

- вживання наркотиків та алкоголю;

- проблеми із дотриманням закону, злочинність.

Робота практичного психолога із членами неповних сімей (як дорослими, так і дітьми) повинна

базуватись на наступних принципах роботи: - дотриманні етичного кодесу психолога;

- актуалізації проблеми, яка потребує подальшого вирішення; - встановленні контакту, використанні «правильно підібраного ключика до особистості людини»

у побудові первинного етапу з метою побудови конструктивних методів подальшої роботи, що

забезпечували б наявність «комфортних» умов для людини і допомогли б їй відкрити суть проблем і перспективу їх подальшого розв’язання тощо;

- застосування різних методів діагностики (відповідно до потреби і типу проблем ); - встановленні довірливих взаємин у діаді / тріаді на кшталт - «психолог-дорослий-дитина»

(індивідуально -дорослий / індивідуально -дитина, а також психолог – дорослий та дитина) при

проведенні консультацій; - застосуванні корекційних методів роботи (вправи, техніки, методи психотерапії);

- за потреби пере адресація до інших спеціалістів (лікарів, психотерапевтів, працівників соціальних служб, громадських організацій тощо).

Рекомендований психодіагностичний інструментарій :

- Визначення тривожності у дітей, які проживають у неповних сім'ях. Методика

«Шкала явної тривожності СМAS», в адаптації А. М. Прихожан. - Тест «Сімейна соціограма» (Е.Г. Ейдеміллер, О.В. Черемісін). Він дозволяє

виявити положення суб'єкта в системі міжособистісних віднос ин й, крім того,

характер комунікацій у сім’ї - прямій або опосредкований. - Дослідження самооцінки дітей за допомогою методики Дембо-Рубинштейн.

Практичний психолог повинен здійснювати роботу з дітьми за різними напрямами в залежності від типу неповної сім'ї: дітьми із розлучених сімей :

- допомога в адаптації до нового статусу та відчуття себе повноправним членом суспільства;

- допомога в пошуку конструктивних шляхів виходу з кризових ситуацій;

- налагодження зв’язків з розлученими батьками.

дітьми з напівсирітських сімей: - допомога в пошуку конструктивних шляхів виходу з кризової ситуації; - навчання дитини жити без померлої близької людини.

з позашлюбних та прийомних сімей: - корекція батьківсько -дитячих відносин.

з дистанційних сімей: - адаптація до вимушеної самостійності та корекція відношення до батьків.

Методика формування соціальної компетентності має передбачати проведення тренінгів, орієнтованих як на особистість дитини, так і на її сім’ю: “ Хто я такий”, “Як бути

особистістю”, “Як бути з емоціями”, “Як бути з іншими”, “Як бути впевненим у собі”, “Як бути з суспільством”, “Соціальні ролі, які ми граємо у житті”, “Соціальні ролі в мікросоціумі”, “Як бути з сім’єю”, “Життя за власним вибором”.

Умови успішного виховання дітей у неповній сім'ї:

- усвідомлення батьком / матір'ю становища сім'ї із урахування обставин та

труднощів, що виникають на їх життєвому шляху;

- почуття відповідальності ; - налагодження збалансованого режиму праці батька / матері, побудова подальшої

картини дій дорослого, яка дозволить побачити поетапний напрям руху, спрямований на подолання труднощів та проблем;

- зрівноважений підхід . Одинокі батьки, які добре виховують дітей, не применшують і не перебільшують проблем , вони шукають спосіб їх вирішення. Такі батьки не втікають від

труднощів, а стараються долати їх без озлобленості чи жалю до с ебе.

- побудова довірливих взаємин з дитиною на основі спільних бесід, суть яких полягає у формуванні міцного взаємозв’язку та подальшого транслювання і передачі батьківського прикладу для наслідування, засвоєння зразків і моделей поведінки;

- добрий обмін думками. Одинокі батьки, які досягають успіхів у вихованні, заохочують

своїх дітей до спілкування. Вони підтримують у сім’ї щирий і відкритий обмін думками, а це допомагає дітям виливати свої почуття;

- побудова довірливих взаємин з дитиною на основі спільних бесід, суть яких полягає у формуванні міцного взаємозв’язку та подальшого транслювання і передачі батьківського

прикладу для наслідування, засвоєння зразків і моделей поведінки; - задоволення базових потреб дитини, зокрема потреби в емоційному самоутвердженні,

в соціальній орієнтації тощо;

- мобілізація власної любові та турботи для дитини; - позитивний склад розуму . Успіху у вихованні дітей досягають лише ті одинокі батьки,

які зберігають позитивний погляд на виховання і взагалі на життя. У напружених ситуаціях вони вміють побачити і позитивні сторони.

Дякую за увагу !