Курсовая готовая

1

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………4

РОЗДІЛ 1. НАУКОВО – ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МОНІТОРИНГУ 

ТА ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ …………………………………………………………....6

1.1. Мета та завдання моніторингу земель...………………………….....................6

1.2. Склад моніторингу…………………….....………………………......................7

1.3. Державний контроль за використанням і охороною

земель……………..…..9

1.3.1 Поняття здійснення державного контролю за

використанням та охороною земель…………………………………………………………….

…9

1.3.2 Види державного контролю за використанням та

охороною земель…………………………………………………………………………...11

1.3.3 Правова основа здійснення державного контролю

за використанням та охороною земель…………………………………………13

1.3.4 Суб’єкти здійснення державного контролю за

використанням та охороною

земель……………………………………………………………….16

2

1.3.5 Об’єкти здійснення державного контролю за

використанням та охороною

земель……………………………………………………………….22

1.3.6 Стадії здійснення державного контролю за

використанням та охороною

земель……………………………………………………………….24

1.3.7 Правові наслідки виявлення порушень

законодавства у разі здійснення державного контролю за

використанням та охороною земель..28

РОЗДІЛ 2. СКЛАД І СТРУКТУРА ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ УКАРАЙНИ ІМЕНСЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІЗОКРЕМА…...................36

2.1. Склад земель України ………………...…………………………….................36

2.2. Структура земельних ресурсів України …………………..……….................40

2.3. Загальні відомості Менського району ...……………….……………………..43

2.4. Природні умови Менського району………………..…………………….........43

РОЗДІЛ 3. РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬ МЕНСЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ……………..………….....45

3.1. Сучасний стан земельних ресурсів в Менському районі ..……………….....45

3.2. Ефективність використання земель …...………………..……………………46

3

3.3. Напрями використання та охорони земель ….………………..……………..47

3.4. Очікувані кінцеві результати виконання Програми Менського району Чернігівської області……………………………………………………………….49

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...51

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ..…….………………………………53.

Вступ4

Земельні відносини завжди перебували в центрі уваги

громадськості, різних верств населення країни незалежно

від наявності чи відсутності у них земельних ділянок. В

сучасних умовах актуальність цих відносин значно

підвищилась у зв’язку з проведенням земельної реформи,

приватизації землі; прийняттям нового Земельного кодексу

України, яким знімаються всі суперечності та

неузгодженості чинних нормативно-правових актів із

земельних питань.

Суб’єктом права державної власності на землю виступає

держава в особі уповноважених органів. Згідно з

Конституцією України – це Кабінет Міністрів України і

відповідні виконавчі органи. Держава як власник землі

забезпечує через земельне, природоохоронне та інше

законодавство її належну охорону з метою поєднання

інтересів усіх соціальних суб’єктів, а також раціональне й

ефективне використання земель державної власності,

екологічну рівновагу при експлуатації всіх земель, заходи

продовольчої та екологічної безпеки тощо.

Мета курсової роботи – уточнення порядку державного

контролю за раціональним використанням та охороною

земель, розмежування повноважень суб’єктів щодо здійснення

державного контролю.

Державний орган, який діє як господарюючий суб’єкт,

повинен проявляти підвищену увагу до того, щоб його власні

5

дії та дії його партнерів – власників землі, не задавали

збитків природі, щоб у складених за його участю орендних

договорах знайшли відображення належні права третіх осіб.

Контроль за використанням та охороною земель

покладається на відповідні державні служби та їхні органи

на місцях: Державний комітет України по земельних

ресурсах, який здійснює контроль за станом використання і

охорони всіх земель незалежно від їх відомчої належності

та форм власності; Державний комітет будівництва,

архітектури та житлової політики України; Держкомлісгосп

України; Держводгосп України.

До основних завдань контролю за використанням і

охороною земель відноситься забезпечення додержання усіма

органами державної влади, органами місцевого

самоврядування, підприємствами, установами, організаціями

і громадянами земельного законодавства України з метою

раціонального використання, охорони та відтворення

земельних ресурсів.

Державний контроль за раціональним використанням земель

в умовах ринкової економіки набуває важливого значення.

Законодавство про земельну реформу надає власникам,

землекористувачам, орендаторам широкі права щодо

6

Розділ 1. Науково-теоретичні основи моніторингу та

охорони земель

1.1. Мета та завдання моніторингу земель

7

Моніторинг земель – це система спостереження за станом

земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки,

відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів.

У системі моніторингу земель проводиться збирання,

оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації

про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення

наукового обґрунтувальних рекомендацій для прийняття

рішень щодо запобігання негативним змінам стану земель та

дотримання вимог екологічної безпеки. Моніторинг земель є

складовою частиною державної системи моніторингу довкілля.

Завданням моніторингу земель є періодичний контроль

динаміки основних ґрунтових процесів у природних умовах і

при антропогенних навантаженнях, прогноз еколого-

економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою

запобігання або усунення дії негативних процесів.

До завдань моніторингу земель відносяться:

довгострокові систематичні спостереження за станом земель;

аналіз екологічного стану земель; своєчасне виявлення змін

стану земель, оцінка цих змін, прогноз і вироблення

рекомендацій про попередження і усунення наслідків

негативних процесів, інформаційне забезпечення ведення

державного земельного кадастру, землекористування,

землеустрою, державного контролю за використанням і

охороною земель, а також власників земельних дільниць.

Інформація, одержана під час спостережень за станом

земельного фонду, узагальнюється по районах, містах,

8

областях, а також по окремих природних комплексах і

передається в пункти збору автоматизованої інформаційної

системи обласних, Київського та Севастопольського міських

управлінь земельних ресурсів Держкомзем України. За

результатами оцінки стану земельного фонду складаються

доповіді, прогнози т рекомендації, що подаються до органів

державної влади та Держкомзему України для вжиття заходів

відведення і ліквідації наслідків негативних процесів[1].

1.2. Склад моніторингу

Моніторинг земель є однією із функцій управління в сфері

використання та охорони земель. Його об’єктом є земельний

фонд України незалежно від форм власності на землю,

цільового призначення та характеру використання. Моніторинг

земель складається із систематичних спостережень за станом

земель (зйомки, обстеження і вишукування), виявлення змін,

а також оцінки: стану використання угідь, полів, ділянок;

процесів, пов’язаних із мінами родючості грунтів,

заростанні сільськогосподарських угідь, забруднення земель

токсичними речовинами; стану берегових ліній, річок, морів,

озер, водосховищ, гідротехнічних споруд; процесів,

пов’язаних з утриманням ярів, сальовими потоками,

землетрусами та іншими явищами; стану земель населених

пунктів,територій, зайнятих нафтогазовими

об’єктами,очисними спорудами,а також іншими промисловими

об’єктами.

9

Моніторинг земель здійснюється у відповідності із

загальнодержавними і регіональними програмами. Інформація

про стан земельних ресурсів та їх використання, яка була

отримана в процесі ведення моніторингу, нагромаджується в

архівах і банках даних автоматизованої інформаційної

системи. На основі зібраної інформації і результатів оцінки

стану земель складаються оперативні зведення, наукові

прогнози і рекомендації, які надаються до місцевих органів

державної виконавчої влади, органів місцевого й

регіонального самоврядування, інших держаних органів для

вжиття заходів щодо попередження і ліквідації наслідків

негативних процесів. Отримані матеріали об’єктивно

характеризують фізичні, хімічні, біологічні процеси в

навколишньому середовищі, рівень забруднення грунтів, що

дає можливість органам державного управління пред’являти

певні вимоги до землекористувачів по усуненню правопорушень

в області використання і охорони земель.

Державна система моніторингу навколишнього природного

середовища загалом покладається на Міністерство екології та

природних ресурсів України. Моніторинг земель – частина

загального моніторингу довкілля. Структура, задачі, зміст

моніторингу земель визначені в Положенні про моніторинг

земель, затверджених постановою Кабінету Міністрів України

від 20 серпня 1993 р.

Національний моніторинг охоплює територію, що

знаходиться в межах кордонів України. Регіональний

10

моніторинг проводиться на територіях, що характеризується

єдністю фізично-географічних, екологічних та економічних

умов.

Локальний – це територіях нижче регіонального рівня,

до територій окремих земельних ділянок і елементарних

структур ландшафтно-екологічних комплексів. Відповідно до

міжнародних програм Україна може брати участь в роботах по

глобальному моніторингу земель. Крім того, моніторинг

земель поділяють в залежності від терміну та періодичності

його проведення (базові спостереження, оперативні та

періодичні).

Суб’єктами на яких покладено ведення моніторингу

земель є Державний комітет України по земельних ресурсах

за участю Міністерства аграрної політики України,

Національне космічне агентство України, інші зацікавлені

міністерства та відомства. Органи Державного комітету

України або земельних ресурсах надають усім

заінтересованим суб’єктам системи моніторингу інформацію

про стан земельного фонду, структуру землекористування,

трансформацію земель, заходи щодо запобігання негативним

процесам і ліквідації їх наслідків.

Міністерство аграрної політики – інформацію про фізичні,

геохімічні та біологічні зміни якості грунтів

сільськогосподарського призначення; Національне космічне

агентствоУкраїни надає архівну та поточну інформацію з

дистанційного зондування Землі.

11

Моніторинг земель ведеться з дотриманням принципу

сумісності різнорідних даних, заснованого на застосуванні

єдиних класифікаторів, кодів, системи одиниць та інші. Для

отримання необхідної інформації при моніторингу земель

застосовуються дистанційне зондування; наземні зйомки-

спостереження; фондові дані. За результатами оцінки стану

земельного фонду складаються доповіді, прогнози і

рекомендації для прийняття необхідних рішень державними

органами в галузі вико-ристання та охорони земель.

Загальний порядок проведення моніторингу земель

урегульовано постановою кабінету Міністрів України

“Положення про моніторинг земель”[2].

1.3. Державний контроль за використанням і охороною

земель

1.3.1  Поняття здійснення державного контролю за

використанням та охороною земель

Контроль за використанням та охороною земель полягає в

забезпеченні додержання органами державної влади, органами

місцевого самоврядування, підприємствами, установами,

організаціями і громадянами земельного законодавства

України.

Земля – основне національне багатство. Це положення

зафіксоване ст.14, 41 Конституції України . Держава визнає

12

землю основним національним багатством, що перебуває під

особливою її охороною, залишає за собою значний обсяг прав

стосовно публічно-правового регулювання земельних

відносин. Така позиція законодавця щодо землі обумовлена

її найважливішими властивостями як головної екологічної

цінності та тими функціями, які вони виконують.

Охорона земель – система правових, організаційних,

економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих

на раціональне використання земель, запобігання

необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського

призначення для несільськогосподарських потреб, захист від

шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення

родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель

лісового фонду, забезпечення особливого режиму

використання земель природоохоронного, оздоровчого,

рекреаційного та історико-культурного призначення.

Основними завданнями державного контролю за використанням

та охороною земель є: забезпечення додержання органами

державної влади, органами місцевого самоврядування,

фізичними та юридичними особами земельного законодавства

України; забезпечення реалізації державної політики у

сфері охорони та раціонального використання земель;

запобігання порушенням законодавства України у сфері

використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких

порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення;

забезпечення додержання власниками землі та

13

землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони

та використання земель, запобігання забрудненню земель та

зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і

тваринного світу, водних та інших природних ресурсів.

Основними принципами здійснення державного контролю за

використанням та охороною земель є: забезпечення

раціонального використання та охорони земель як основного

національного багатства, що перебуває під особливою

охороною держави; пріоритет вимог екологічної безпеки у

використанні земельних ресурсів над економічними

інтересами; повне відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю

внаслідок порушення земельного законодавства України;

поєднання заходів економічного стимулювання і

відповідальності у сфері використання та охорони земель.

Державний контроль за використанням та охороною земель

здійснює центральний орган виконавчої влади з питань

земельних ресурсів, а за додержанням вимог законодавства

про охорону земель – центральний орган виконавчої влади з

питань екології та природних ресурсів. Порядок здійснення

державного контролю за використанням та охороною земель

встановлюється законом. Центральний орган виконавчої влади

з питань аграрної політики проводить моніторинг родючості

ґрунтів та агрохімічну паспортизацію земель

сільськогосподарського призначення.

Державний контроль за раціональним використанням земель

в умовах ринкової економіки набуває важливого значення.

14

Законодавство про земельну реформу надає власникам,

землекористувачам, орендаторам широкі права щодо

самостійного господарювання на землі. Однак така

діяльність не повинна завдавати збитків навколишньому

природному середовищу і порушувати права й законні

інтереси інших осіб, а також держави. Повинні суворо

дотримуватися вимоги Земельного кодексу України, указів

Президента України, розпоряджень Кабінету Міністрів

України щодо раціонального використання земель і охорони

їх від забруднення, деградації тощо.До системи органів

державного контролю відносяться органи представницької і

виконавчої гілок влади, з одного боку, та органи,

спеціально уповноважені виконувати функції державного

контролю, – з другого. До перших відносяться державні і

місцеві органи загальної компетенції. Вони вирішують

загальні питання земельної реформи[3].

1.3.2 Види державного контролю за використанням та

охороною земель

Згідно із Земельним Кодексом України, контроль за

використанням і охороною земель поділяється на державний і

громадський. В окремих випадках до видів контролю

відносять виробничий контроль.

15

Державний контроль за використанням та охороною земель

здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по

земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства

про охорону земель – спеціально уповноваженими органами з

питань екології та природних ресурсів.

Уповноваженими органами виконавчої влади по земельних

ресурсах є Державне агентство земельних ресурсів, обласні,

Київське та Севастопольське міські управління та районні

відділи земельних ресурсів.

Громадський земельний контроль в Україні визначається

як допомога громадських організацій, яку вони можуть

надавати державним органам земельного контролю. Разом з

тим громадські організації не повинні розглядатися як

слухняні виконавці вказівок державних контрольних органів,

що було характерно для їх діяльності в СРСР. Практика

показує, що громадські організації недовго залишаються під

опікою державних служб. Контроль за діями порушників

нерідко приводить ці організації до конфліктів з

контролюючими органами, якщо останні незадовільно ведуть

боротьбу з порушниками природи.

З другого боку, посилилась просвітницька роль багатьох

природоохоронних організацій. За допомогою засобів масової

інформації тепер майже всі верстви населення інформовані

про велику кількість екологічних небезпек, пов’язаних з

безконтрольним використанням земель та інших природних

ресурсів. Цьому сприяло введення екологічних дисциплін у

16

навчальних закладах, а також пропаганда екологічних знань.

Закон України «Про охорону навколишнього природного

середовища» від 26 червня 1991 передбачає участь

громадськості в охороні природних ресурсів. Громадськість

має право активно здійснювати свої правка в повному

обсязі, виступати з власними ініціативами з різних питань

екології, вносити пропозиції в органи державної влади.

Позиція громадського об’єднання необов’язково повинна

збігатися з рішенням державних органів і їх посадових

осіб.

Для широких кіл громадськості ближчі і доступніші

питання охорони природи, оскільки вони торкаються здоров’я

громадян і їх життєвого благополуччя.

Закон України «Про природно-заповідний фонд України»

від 16 червня 1992 року також передбачає участь громадян в

охороні навколишнього природного середовища. Статті 26,

28, 30, 38 цього закону вказують на те, що власники або

користувачі земельних ділянок, водних та інших природних

об’єктів, оголошених заказниками, пам’ятками природи,

заповідними урочищами, парками – пам’ятниками садово-

паркового мистецтва, беруть на себе зобов’язання щодо

забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Питання господарського використання земель перебувають

на другому плані. Практично право звернення в суд

володіють лише громадські організації, які спеціалізуються

на охороні природи, оскільки складні питання доведення

17

забруднення земель і навколишнього середовища та виявлення

винних вимагає спеціальних знань, поєднання зусиль цілого

ряду експертів, включаючи правознавців. Судові позови

можуть бути надіслані не лише проти забруднювачів, але й

проти ініціаторів проектів, що можуть привести до

забруднення довкілля. Останній вид позовів полегшується

тим, що крупні проекти, які вимагають затвердження з боку

державних установ, повинні містити екологічні прогнози, що

відносяться до наслідків здійснення цих проектів.

Відсутність чи неповнота таких прогнозів, невиконання

процедури суспільного їх обговорення дають судам підстави

відхиляти проекти і не дозволяти їх здійснювати.

Виробничий контроль за використанням та охороною земель

у тій чи іншій галузі господарства здійснюють посадові

особи. Так само будується контроль і в землеробстві,

оскільки посадові особи завжди зацікавлені в культурному

веденні сільськогосподарського виробництва. Однак цей

контроль неможна назвати повноцінним через дві основні

причини:

керівники господарств обтяжені багатьма іншими

турботами, тому вони не можуть спеціально приділяти

увагу питанням охорони родючості ґрунтів,

дотриманню інших вимог земельного законодавства

щодо раціонального та ефективного використання угід

внутрішньогосподарськими підрозділами й окремими

виконавцями сільськогосподарських робіт;

18

з другого боку, деякі керівники свідомо чи

несвідомо віддають перевагу поточним проблемам і

результатам виробництва порівняно з перспективними

завданнями. Це, як правило, послаблює їх контрольні

функції щодо використання землі.

В деяких господарствах працюють штатні землевпорядники.

Свого часу вони більше займалися справами, пов’язаними з

присадибними земельними ділянками. Тепер унаслідок

створення селянських (фермерських) господарств важливого

значення набуває складання екологічно та економічно

обґрунтованих проектів земельного устрою таких

господарств, а також контроль за дотриманням ними норм

земельного законодавства.

Самоврядний контроль за використанням та охороною

земель здійснюється сільськими, селищними, міськими,

районними та обласними радами. Відповідно до Закону

України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня

1997 р., до відання виконавчих органів сільських,

селищних, міських рад належать: здійснення контролю за

додержанням земельного законодавства, використанням і

охороною земель; здійснення контролю за виконанням

проектів і схем землеустрою, проектів

внутрішньогосподарського землеустрою.

Районні та обласні ради, як це передбачено законом,

безпосередньо не здійснюють контроль за використанням та

охороною земель. Разом з тим, вони мають інші

19

повноваження, які опосередкованим чином дають змогу

контролювати додержання вимог земельного законодавства[4].

1.3.3 Правова основа здійснення державного контролю за

використанням та охороною земель

Державний контроль за використанням та охороною земель

здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по

земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства

про охорону земель – спеціально уповноваженими органами з

питань екології та природних ресурсів.

Конституція України, зважаючи на виключно важливе

значення землі у всіх сферах економіки країни, проголошує

її основним національним багатством і запроваджує при

цьому імперативний принцип особливої охорони зазначеного

найважливішого компонента біосфери.

Принцип особливої охорони державою землі як основного

національного багатства передбачено в ст. 14 Конституції

України. Він складає систему правових, організаційних,

економічних та інших заходів, спрямованих на її

раціональне використання, запобігання необґрунтованому

вилученню земель із сільськогосподарського обігу; захисту

від шкідливих антропогенних впливів, а також на

відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності

земель лісового фонду, забезпечення належного режиму

земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та

історико-культурного призначення. Ця система заходів

передбачена усіма нормами Земельного кодексу України, а

20

також іншими законами і нормативними актами, виданими

відповідними органами державної влади, місцевого

самоврядування та місцевих державних адміністрацій згідно

із їхніми повноваженнями у галузі регулювання земельних

відносин.

Сучасне земельне законодавство України являє собою

доволі складну, іноді суперечливу сукупність правових

приписів. Земельно-правові норми знайшли своє закріплення

як в спеціалізованих джерелах земельного права, так і

розташовані в нормативних актах інших галузей

законодавства.

З прийняттям 25 жовтня 2001 р. Верховною Радою України

і введенням в дію з 1 січня 2002 р. нового Земельного

кодексу України всі інші закони і нормативно-правові акти,

прийняті до вступу його в силу, діють в тій частині, яка

не суперечить Земельному Кодексу.

Пріоритет Земельного кодексу в сфері регламентації

земельних відносин закріплений і новим Цивільним кодексом

України.

Таким чином, Земельний кодекс є ядром вітчизняного

земельного законодавства, своєрідною «земельною

Конституцією держави». Він – основний нормативно-правовий

акт у сфері регламентації сучасних земельних відносин.

Його завдання полягає у регулюванні цих відносин з метою

забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб

територіальних громад та держави, раціонального

21

використання та охорони земель. Кодекс розвиває основні

концептуальні положення регулювання земельних відносин,

закріплених Конституцією України.

Відповідно до Положення про Державне агентство

земельних ресурсів України, затвердженого постановою

Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2007 р.,

Держземагенство забезпечує реалізацію державної політики

та управління у сфері регулювання земельних відносин,

використання, охорони та проведення моніторингу земель,

ведення державного земельного кадастру, а також

міжгалузеву координацію та державне регулювання у сфері

встановлення меж області, району, міста, району в місті,

села і селища.

Контроль за використанням та охороною земель

покладається на відповідні державні служби та їх органи на

місцях: Державний комітет України по земельних ресурсах,

який здійснює контроль за станом використання і охорони

всіх земель незалежно від їх відомчої належності та форм

власності; Державний комітет будівництва, архітектури та

житлової політики України; Держкомлісгосп України;

Держводгосп України. Державний контроль за використанням

та охороною земель в умовах ринкової економіки набуває

важливого значення. Законодавство про земельну реформу

надає власникам, землекористувачам, орендаторам широкі

права щодо самостійного господарювання на землі. Принцип

особливої охорони державою землі як основного

22

національного багатства передбачено в ст. 14 Конституції

України. Він складає систему правових, організаційних,

економічних та інших заходів, спрямованих на її

раціональне використання, запобігання необґрунтованому

вилученню земель із сільськогосподарського обігу; захисту

від шкідливих антропогенних впливів, а також на

відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності

земель лісового фонду, забезпечення належного режиму

земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та

історико-культурного призначення. Ця система заходів

передбачена усіма нормами Земельного кодексу України, а

також іншими законами і нормативними актами, виданими

відповідними органами державної влади, місцевого

самоврядування та місцевих державних адміністрацій згідно

із їхніми повноваженнями у галузі регулювання земельних

відносин[5].

1.3.4 Суб’єкти здійснення державного контролю за

використанням та охороною земель

Порядок здійснення державного контролю за використанням

та охороною земель регламентовано ч. 2 ст. 188 Земельного

Кодексу України на виконання якої прийнято Закон України

«Про державний контроль за використанням та охороною

земель» від 19 червня 2003 р.

Відповідно до ст. 6 Закону «Про державний контроль за

використанням та охороною земель», до повноважень

спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань

23

земельних ресурсів у сфері державного контролю за

використанням та охороною земель належать:

– здійснення державного контролю за використанням та

охороною земель у частині:

додержання органами державної влади, органами

місцевого самоврядування, юридичними та фізичними

особами вимог земельного законодавства та

встановленого порядку набуття і реалізації права на

землю;

виконання вимог щодо використання земельних ділянок

за цільовим призначенням;

додержання вимог земельного законодавства в процесі

укладання цивільно-правових угод, передачі у

власність, надання у користування, в тому числі в

оренду, вилучення земельних ділянок;

ведення державного обліку і реєстрації земель,

достовірності інформації про земельні ділянки та їх

використання;

розміщення, проектування, будівництво та введення в

дію об’єктів, що негативно впливають або можуть

вплинути на стан земель;

виконання комплексу необхідних заходів щодо захисту

земель від ерозії, селів, підтоплення,

заболочування, вторинного засолення, пересушення,

ущільнення, псування, забруднення, засмічення

24

відходами, заростання бур’янами, чагарниками та

дрібноліссям;

дотримання строків своєчасного повернення тимчасово

зайнятих земельних ділянок та обов’язкового

виконання, заходів щодо приведення їх у стан,

придатний для використання за призначенням;

виконання умов зняття, збереження і використання

родючого шару ґрунту під час проведення

гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних

та інших робіт, пов’язаних з порушенням ґрунтового

покриву, своєчасного проведення рекультивації

порушених земель в обсягах, передбачених проектом

рекультивації земель;

додержання встановленого законодавством порядку

визначення та відшкодування втрат

сільськогосподарського та лісогосподарського

виробництва;

додержання строків розгляду заяв чи клопотань щодо

набуття і реалізації прав на землю;

внесення до органів виконавчої влади або органів

місцевого самоврядування клопотань щодо:

приведення у відповідність із законодавством

прийнятих ними рішень з питань регулювання

земельних відносин, використання та охорони земель;

обмеження або зупинення освоєння земельних ділянок

у разі розробки корисних копалин, у тому числі

25

торфу, проведення геологорозвідувальних, пошукових

та інших робіт з порушенням вимог земельного

законодавства;

припинення будівництва та експлуатації об’єктів у

разі порушення вимог земельного законодавства до

повного усунення виявлених порушень і ліквідації їх

наслідків;

припинення права користування земельною ділянкою

відповідно до закону;

одержання в установленому порядку від органів

державної влади, органів місцевого самоврядування,

власників і користувачів, у тому числі орендарів,

земельних ділянок документів, матеріалів та іншої

інформації, необхідної для виконання покладених на

нього завдань;

видачі спеціальних дозволів на зняття та

перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок

відповідно до затверджених в установленому законом

порядку проектів;

участь у розробці нормативно-правових актів з

питань державного контролю за використанням та

охороною земель;

вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення

самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам

або користувачам;

вирішення інших питань відповідно до закону.

26

Державний комітет України по земельних ресурсах є

центральним органом виконавчої влади, який здійснює

контроль за використанням та охороною земель.

Держкомзем України у своїй діяльності керується

Конституцією України, законами України, указами Президента

України, актами Кабінету Міністрів України, спеціальними

директивними наказами Міністра екології т природних

ресурсів України, а також Положенням «Про державний

комітет України по земельних ресурсах», затвердженим

Указом Президента України від 14 серпня 2000 року

№970/2000.

Держкомзем України узагальнює практику застосування

законодавства з питань, що належать до його компетенції,

розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього

законодавства і в установленому порядку вносить їх на

розгляд Президентові України і Кабінету Міністрів України.

У межах своїх повноважень Держкомзем України організовує

виконання актів законодавства та здійснює систематичний

контроль за їх реалізацією.

Основними завданнями Держкомзему України є:

підготовка пропозицій щодо формування державної

політики у сфері регулювання земельних відносин,

використання, охорони та моніторингу земель,

ведення державного земельного кадастру та

забезпечення її реалізації;

координація проведення земельної реформи в Україні;

27

здійснення державного контролю за використанням та

охороною земель;

організація і забезпечення ведення державного

земельного кадастру, здійснення землеустрою;

розроблення та участь у реалізації державних,

галузевих і регіональних програм з питань

регулювання земельних відносин, раціонального

використання, охорони та моніторингу земель,

відновлення родючості ґрунтів, ведення державного

земельного кадастру.

Держкомзем України відповідно до покладених на нього

завдань:

готує пропозиції щодо вдосконалення регулювання

земельних відносин, державного контролю за

використанням і охороною земель, а також змісту,

організації та порядку ведення державного

земельного кадастру, здійснення моніторингу земель;

розробляє державні програми з питань розвитку

земельних відносин, раціонального використання,

охорони та здійснення моніторингу земель, ведення

державного земельного кадастру, а також здійснює

нормативно-методичне забезпечення їх виконання;

бере участь у розробленні проектів Державного

бюджету, Державної програми економічного і

соціального розвитку України, Програми діяльності

Кабінету Міністрів України;

28

організовує та забезпечує проведення робіт з

грошової, в тому числі експертної оцінки земель,

готує пропозиції щодо вдосконалення методики та

порядку проведення таких робіт;

забезпечує розроблення та здійснення

організаційних, економічних, екологічних та інших

заходів, спрямованих на раціональне використання

земель, їх захист від шкідливих антропогенних

впливів, а також на відтворення та підвищення

родючості ґрунтів, продуктивності земель,

забезпечення режиму земель природоохоронного,

оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного

призначення;

бере участь у розробленні та здійсненні заходів

щодо розвитку ринку земель, кредитних відносин та

вдосконалення системи оподаткування;

здійснює в межах своїх повноважень державний

контроль за додержанням земельного законодавства, в

тому числі встановленого порядку вилучення і

надання земельних ділянок, режиму використання

земельних ділянок відповідно до їх цільового

призначення та умов надання, власниками земельних

ділянок і землекористувачами;

готує разом з іншими центральними органами

виконавчої влади пропозиції щодо вдосконалення

29

захисту права власності на землю та права

користування землею;

бере участь у формуванні інвестиційної політики,

виходячи з пріоритетних напрямів структурної

перебудови економіки;

розглядає та в межах своєї компетенції бере участь

у затвердженні нормативно-технічних документів з

питань розроблення землевпорядної документації,

ціноутворення у проектуванні, будівництві,

експлуатації об’єктів і споруд;

здійснює в межа державного земельного кадастру

реєстрацію землеволодінь, земле користувань,

договорів оренди земельних ділянок та забезпечує

ведення відповідних реєстрів;

організовує в установленому порядку землевпорядні

роботи;

здійснює відповідно до законодавства моніторинг

земель, організовує здійснення заходів щодо

відновлення корисних властивостей земельних

ділянок;

виступає в установленому порядку державним

замовником науково-дослідних, проектно-

розвідувальних робіт, що здійснюються в межах

заходів з охорони земель, реформування земельних

відносин, землеустрою, ведення державного

земельного кадастру, здійснення моніторингу земель;

30

створює інформаційну базу даних з питань

реформування земельних відносин, землеустрою,

охорони земель, ведення державного земельного

кадастру, здійснення моніторингу земель;

використовує в установленому законодавством порядку

бюджетні та позабюджетні кошти для реалізації

програм освоєння нових технологій, іншої науково-

технічної діяльності у сфері раціонального

використання та охорони земель;

здійснює державну експертизу програм і проектів з

питань землеустрою, державного земельного кадастру,

охорони земель, реформування земельних відносин,

управління земельними ресурсами, землеустрою та

охорони земель і ведення державного земельного

кадастру, науково-технічне співробітництво з

науковими установами та організаціями;

бере участь у підготовці міжнародних договорів

України, готує пропозиції щодо укладення,

денонсації таких договорів, у межах своєї

компетенції укладає міжнародні договори України та

забезпечує виконання зобов’язань України за

міжнародними договорами у сфері регулювання

земельних відносин, використання та охорони земель;

здійснює заходи щодо галузевого співробітництва

України з Європейським Союзом, у межах своїх

повноважень забезпечує виконання українською

31

стороною зобов’язань за Угодою про партнерство і

співробітництво між Україною та європейськими

співтовариствами і їх державами-членами, адаптацію

законодавства України до законодавства

Європейського Союзу, виконання інших заходів щодо

інтеграції України до Європейського Союзу.

До інших спеціально уповноважених державних органів, що

здійснюють земельний контроль, відносяться:

– Міністерство охорони навколишнього природного

середовища та ядерної безпеки України;

– Міністерство охорони здоров’я України;

– Державний комітет будівництва, архітектури та

житлової політики України[6].

1.3.5 Об’єкти здійснення державного контролю за

використанням та охороною земель

З прийняттям у 1992 р. нової редакції Земельного

кодексу України держава перестала бути єдиним, монопольним

суб’єктом права власності на землю та інші природні

ресурси. Згідно з цим Кодексом земля може бути об’єктом

права не лише державної, а й комунальної, колективної і

приватної власності. Конституція України 1996 р.

проголосила землю та інші природні ресурси об’єктом права

власності Українського народу (ст. 13), а також громадян,

юридичних осіб і держави (ст. 14). Юридично право

32

власності народу України на свою землю було закріплено в

Декларації про державний суверенітет України від

16.07.1990 р., законі України «Про власність» та в

Конституції України. Земля як об’єкт надбання Українського

народу пов’язана з правом на всю територію, яку займає

Україна і яка обмежена кордонами з іншими країнами, з

правом територіального верховенства народу від імені якого

виступає держава. Конституція України (ст. 13) відображає

ставлення Українського народу до землі, як до території і

закріплює право територіального верховенства народу як

вираз політичного панування держави над певною частиною

земної кулі. Конституційна норма про землю як об’єкт права

власності укранського народу засвідчує територіальний

поділ держави на регіони: Автономна республіка Крим,

області, міста, селища і села. Право територіального

верховенства народа на землю, право на землю органів

державної влади та органів місцевого самоврядування є

інститутом конституційного, державного права, норми якого

відносяться до публічного права.

У зв’язку з встановленням в Україні різних форм

власності на землю і поділом земель за цільовим

призначенням на категорії землі мають різний правовий

режим. Земля як єдиний державний земельний фонд або ж

землі відповідних категорій можуть розглядатися як об’єкт

державного суверенітету, тобто як територія держави чи

місцевого адміністративного формування. З метою

33

забезпечення цільового і раціонального використання на

землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та

історико-культурного призначення забороняється діяльність,

що суперечить їх цільовому призначенню або може негативно

впливати на якісний стан земель (глава 10 ЗК України).

В умовах ринкової економіки і товарно-грошових відносин

земельна ділянка і побудовані на ній будівлі і споруди

розглядаються як єдиний об’єкт права власності. У разі

переходу права власності на будівлю і споруду разом з цими

об’єктами переходить у розмірах, передбачених земельним

законодавством, і право власності чи право користування на

земельну ділянку без зміни її цільового призначення, якщо

інше не передбачено договором.

Об’єктом особливої охорони держави є всі землі в межах

території України [9]. Він здійснюється на таких

принципах: забезпечення раціонального використання та

охорони земель як основного національного багатства, що

перебуває під особливою охороною держави; пріоритет вимог

екологічної безпеки у використанні земельних ресурсів над

економічними інтересами; повне відшкодування шкоди,

заподіяної довкіллю внаслідок порушення земельного

законодавства України; поєднання заходів економічного

стимулювання і відповідальності у сфері використання та

охорони земель.

Всі землі, що знаходяться в межах території України

складають єдиний земельний фонд. В залежності від

34

цільового призначення єдиний земельний фонд країни

підрозділяють на сімь категорій земель:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і

сільських населених пунктів);

3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та

іншого призначення;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного

та історико-культурного призначення;

5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду;

7) землі запасу.

Наведені категорії земель за своїм цільовим

призначенням, за своїм внутрішнім складом не однорідні.

Вони включають в себе землі, що використовуються для

різних господарсько-економічних цілей, які визначають

особливості їх правового режиму в рамках загального

правового режиму відповідної категорії земель; і тому вони

володіють певними особливостями режиму використання і

охорони з урахуванням правового режиму всіх категорій

земель.

Власники землі і землекористувачі, в тому числі

орендарі, здійснюють:

раціональну організацію території;

збереження і підвищення родючості ґрунтів, а також

поліпшення інших корисних властивостей землі;

35

захист земель від водної та вітрової ерозії, селів,

підтоплення, заболочування, вторинного засолення,

висушування, ущільнення, забруднення відходами

виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами

та від інших процесів руйнування;

захист від заростання сільськогосподарських угідь

чагарниками і дрібноліссям, інших процесів

погіршення культур технічного стану земель;

рекультивацію порушених земель, заходи щодо

підвищення їх родючості та поліпшення інших

корисних властивостей землі;

знімання, використання і збереження родючого шару

ґрунту при проведенні робіт, пов'язаних із

порушенням земель;

тимчасову консервацію деградованих

сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами

неможливо відновити родючість ґрунтів.

Державні органи здійснюють необхідні заходи у рамках

міжнародних, державних і регіональних програм щодо охорони

земель.

1.3.6 Стадії здійснення державного контролю за

використанням та охороною земель

Для того, щоб прийняти кваліфіковане рішення за

результатами контролю, кожний орган контролю повинен

володіти точною й об’єктивною інформацією про те, чи є

порушення земельного законодавства, в чому воно

36

проявляється, хто винен у цьому, що необхідно вжити

стосовно зупинення правопорушення, яка шкода спричинена

правопорушенням, а якщо правопорушення ще не почалося, як

йому можна запобігти. Виникають і інші питання на

початковій стадії земельного контролю. Їх рішення вимагає

збирання матеріалів, проведення перевірок, ревізій,

дослідження цих матеріалів. У необхідних випадках може

призначатись експертиза матеріалів, отриманих у ході

контролю.

Незалежно від того, чи проводить державний інспектор

планову перевірку використання того чи іншого об’єкта

природи чи здійснює виїзд за скаргою, закон дає йому право

виконувати ряд правових дій:

– перевірку законності підстав користування земельною

ділянкою;

– обстеження фактичного стану використання чи

невикористання даного об’єкта;

– перевірку його використання відповідно до цільового

призначення та згідно зі статусним станом суб’єкта

природокористування.

Характер рішення, що приймається, і його зміст

ґрунтуються на даних проведених перевірок, обстежень та

аналізу одержаних матеріалів.

Рішення, що приймається, може носити попередній

характер. Це буває тоді, коли необхідне проведення

додаткових робіт (лабораторних аналізів, економічних

37

розрахунків, оцінки екологічних наслідків тощо) під час

довготривалих порушень і відсутності можливостей їх

негайного усунення. В подальшому у разі отримання

державним інспектором усіх матеріалів, що дозволяють

винести правильне обґрунтоване рішення, вони передаються в

комісію та інші органи.

Рішення стосовно питання, що розглядається, може

прийматися на місці шляхом винесення відповідних

розпоряджень про усунення виявленого порушення чи

застосування адміністративних санкцій. Так, державний

інспектор у разі виникнення тих чи інших обставин може

прийняти такі рішення:

дати вказівку (за затвердженою формою) про

виконання певної дії, що стосується користувача

даної земельної ділянки, посилаючись на вимоги

закону, з визначенням строку виконання

перерахованих у вказівці конкретних робіт, заходів;

у вказівці дається також попередження користувачу

земельної ділянки: якщо він не виконує всі вимоги,

що містяться у вказівці, то матеріали будуть

надіслані в комісію з контролю за використанням і

охороною земель відповідного (місцевого) Комітету

по земельних ресурсах для притягнення порушника до

відповідальності;

скласти протокол про порушення земельного

законодавства, який направляється в комісію;

38

винести постанову про накладення стягнення на осіб,

винних у скоєнні земельного правопорушення;

приписати порушникові вимогу про зупинення робіт,

експлуатацію об’єкта, що здійснюється з порушенням

земельного законодавства; у вимозі вказується також

термін, протягом якого належить усунути допущені

недоліки, і попередження, що якщо роботи будуть

продовжуватись без усунення порушень, то за

приписом інспектора буде припинено фінансування

робіт;

надіслати у банк чи іншу організацію, що фінансує

роботи, припис щодо припинення фінансування

будівництва, експлуатації об’єкта. Він вручається

порушнику особисто. Лише після усунення порушень,

що були зафіксовані у вимозі інспектора

правопорушнику видається повідомлення про право

поновити зупинені роботи. Одночасно з цим

надсилається повідомлення про поновлення зупиненого

фінансування робіт.

Виконання судового рішення забезпечує державний

виконавець Департаменту державної виконавчої служби

України. Виконання рішення державного інспектора кожної

служби державного контролю забезпечується самим

держінспектором. З цією метою інспектори Держкомзему

України, Міністерства екології та природних ресурсів

України, Державного комітету будівництва, архітектури та

39

житлової політики мають книгу (журнал) обліку виявлених

земельних правопорушень, ведуть записи в ній про вжиті

заходи, домагаються поновлення порушених прав, роблять

відмітки про виконання приписів і вказівок з питань

належного виконання вимог земельного та екологічного

законодавства.

При плануванні та проведенні перевірок, оформленні

актів перевірок, протоколів про адміністративні

правопорушення, приписів та інших матеріалів щодо справ

про адміністративні правопорушення посадові особи

інспекторського складу органів Держкомзему України

зобов’язані керуватись наказами Комітету з даних питань, а

саме:

від 12.12.2003 №312 «Про затвердження Порядку

планування та проведення перевірок з питань

здійснення державного контролю за використанням та

охороною земель», зареєстрований в Міністерстві

юстиції України 25.12.2003 за №1223/8544;

від 09.03.2004 №67 «Про затвердження Положення про

порядок оформлення, видачі і реєстрації приписів у

разі виявлення порушень земельного законодавства»,

зареєстрований в Міністерстві юстиції України

18.03.2004 за №340/8939;

від 18.05.2004 №147 «Про затвердження Інструкції з

оформлення органами Державного комітету України по

земельних ресурсах матеріалів про адміністративні

40

правопорушення», зареєстрований в Міністерстві

юстиції України 09.06.2004 за №710/9309;

Погоджена діяльність державних органів земельного

контролю та громадськості з одночасною участю

екологічних служб підприємств, установ і

організацій дає змогу своєчасному запобіганню

правопорушенням, підвищити ефективність роботи

усієї системи земельного контролю і нагляду в

країні[7].

Порядок здійснення державного контролю за використанням

та охороною земель регламентовано ч. 2 ст. 188 Земельного

Кодексу України на виконання якої прийнято Закон України

«Про державний контроль за використанням та охороною

земель» від 19 червня 2003 р.[6]

У зв’язку з встановленням в Україні різних форм

власності на землю і поділом земель за цільовим

призначенням на категорії землі мають різний правовий

режим. Земля як єдиний державний земельний фонд або ж

землі відповідних категорій можуть розглядатися як об’єкт

державного суверенітету, тобто як територія держави чи

місцевого адміністративного формування. З метою

забезпечення цільового і раціонального використання на

землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та

історико-культурного призначення забороняється діяльність,

що суперечить їх цільовому призначенню або може негативно

впливати на якісний стан земель.

41

Для того, щоб прийняти кваліфіковане рішення за

результатами контролю, кожний орган контролю повинен

володіти точною й об’єктивною інформацією про те, чи є

порушення земельного законодавства, в чому воно

проявляється, хто винен у цьому, що необхідно вжити

стосовно зупинення правопорушення, яка шкода спричинена

правопорушенням, а якщо правопорушення ще не почалося, як

йому можна запобігти.

Погоджена діяльність державних органів земельного

контролю та громадськості з одночасною участю екологічних

служб підприємств, установ і організацій дає змогу

своєчасному запобіганню правопорушенням, підвищити

ефективність роботи усієї системи земельного контролю і

нагляду в країні.

1.3.7 Правові наслідки виявлення порушень законодавства

у разі здійснення державного контролю за використанням та

охороною земель

Громадяни та юридичні особи несуть цивільну,

адміністративну або кримінальну відповідальність

відповідно до законодавства за такі порушення:

укладення угод з порушенням земельного

законодавства;

самовільне зайняття земельних ділянок;

псування сільськогосподарських угідь та інших

земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними

42

речовинами і стічними водами, засмічення

промисловими, побутовими та іншими відходами;

розміщення, проектування, будівництво, введення в

дію об’єктів, що негативно впливають на стан

земель;

невиконання вимог щодо використання земель за

цільовим призначенням;

порушення строків повернення тимчасово займаних

земель або невиконання обов’язків щодо приведення

їх у стан, придатний для використання за

призначенням;

знищення межових знаків;

приховування від обліку і реєстрації та

перекручення даних про стан земель, придатний для

використання за призначенням;

не проведення рекультивації порушених земель;

знищення або пошкодження протиерозійних і

гідротехнічних споруд, захисних насаджень;

невиконання умов знімання, збереження і нанесення

родючого шару ґрунту;

самовільне відхилення від проектів землеустрою;

ухилення від державної реєстрації земельних ділянок

та подання недостовірної інформації щодо них;

порушення строків розгляду заяв щодо відведення

земельних ділянок та інші.

43

При виявленні порушень земельного законодавства з

метою усунення його наслідків державними

інспекторами з контролю за використанням та

охороною земель видаються приписи.

Відповідно до наказу Держкомзему України від 9 березня

2004 р. «Про затвердження Положення про порядок

оформлення, видачі і реєстрації приписів у разі виявлення

порушень земельного законодавства», припис – обов’язкова

для виконання письмова вимога державного інспектора, яка

видається юридичним і фізичним особам з метою припинення

виявленого порушення земельного законодавства та усунення

наслідків. Контроль за своєчасністю та повнотою виконання

заходів, зазначених у приписі, здійснює державний

інспектор. Особи, яким видано припис можуть оскаржити дії

посадової особи, яка його видала, у органі вищого рівня

або у суді. Подання скарги на дії посадової особи, яка

видала припис, розглядається органом вищого рівня в 10-ти

денний строк.

Правовими наслідками виявлення порушень законодавства у

разі здійснення державного контролю за використанням та

охороною земель є притягнення до адміністративної та

дисциплінарної відповідальності громадян України, у тому

числі посадових осіб, неповнолітніх, військовослужбовців

та інших осіб, а також іноземців та осіб без громадянства.

44

Провадження в справах про адміністративні

правопорушення здійснюється на основі суворого додержання

законності.

При визначені шкоди, нанесеної правопорушником

земельних відносин, а також при її відшкодуванні керуються

постановою КМУ від 19 квітня 1993 року №284 «Про порядок

визначення та відшкодування збитків власникам землі та

землекористувачам» Ця постанова встановлює правила

відшкодування збитків, нанесених вилученням (викупом)

землі або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, а також

обмеженням прав власників землі і землекористувачів, в

тому числі орендарів, погіршенням якості земель або

приведенням їх в непридатний для цільового використання

стан в результаті негативної діяльності підприємств,

установ, організацій і громадян. Вказані правила

застосовуються при настанні майнової відповідальності за

порушення земельного законодавства в випадках, коли

необхідно відшкодувати:

вартість плодоягідних та інших багаторічних

насаджень;

вартість лісових і дерево-чагарникових насаджень;

вартість водних джерел;

понесені витрати на поліпшення якості земель за

період використання земельних ділянок з урахуванням

кадастрової оцінки, на незавершене

45

сільськогосподарське виробництво, на розвідувальні

та проектні роботи;

інші збитки власників землі і землекористувачів.

Розміри збитків визначаються в повному обсязі

відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння

збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель.

Розміри збитків, які заподіяні вилученням або

тимчасовим зайняттям земельних ділянок, а також обмеження

прав власників землі та землекористувачів, погіршенням

якості земель або приведенням їх у непридатність для

використання за цільовим призначенням у результаті

негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств,

установ та організацій та громадян визначаються комісіями.

створеними Київською та Севастопольською міськими,

районними державними адміністраціями, виконавчими

комітетами міських Рад народних депутатів.

Збитки відшкодовуються власникам землі і

землекористувачам підприємствами, установами,

організаціями та громадянами за рахунок власних коштів не

пізніше одного місяця затвердження актів комісій, а при

вилученні земельних ділянок – після прийняття відповідною

Радою народних депутатів рішення про вилучення земельних

ділянок у період до видачі документа, що засвідчує право

на земельну ділянку підприємства, установи, організації

або громадянина.

46

Збитки при вилучені або тимчасовому зайнятті земельних

ділянок можуть завдаватися і правомірними діями,

передбаченими законом. За подібні дії майнова

відповідальність не наступає, а здійснюється компенсація

втрат сільськогосподарського виробництва в об'ємі і в

порядку. передбаченому в правових актах.

При вилученні земельних ділянок до земель запасу збитки

відшкодовують власникам землі і землекористувачам Ради

народних депутатів, які прийняли рішення про вилучення

земель.

При тимчасовому зайнятті земельних ділянок для

розвідувальних робіт збитки визначаються за угодою між

власниками землі або землекористувачами та підприємствами.

установами, організаціями-замовниками розвідувальних робіт

з обумовленням розмірів збитків і порядку їх відшкодування

в договорі.

За адміністративні правопорушення можуть

застосовуватись такі види адміністративних стягнень:

офіційне попередження, яке фіксується установленим

способом або виноситься в письмовій формі;

штраф-грошове стягнення, яке накладається на

порушників за адміністративне правопорушення;

оплатне вилучення предмета, який став знаряддям

вчинення або безпосереднім об'єктом

адміністративного правопорушення;

47

конфіскація предмета, який належав власнику і став

знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом

адміністративного правопорушення-полягає в

примусовій безоплатній передачі цього предмета у

власність держави;

позбавлення спеціального права;

виправні роботи (на строк до 2 міс. за місцем

постійної роботи особи і з відрахуванням 20%

заробітку в доход держави);

адміністративний арешт – до 15 діб у виняткових

випадках за окремі види правопорушень.

Оформлення документів (вказівок і протоколів) при

виявленні порушень земельного законодавства проводиться

спеціалістами центрального апарату Держкомзему та його

органів на місцях, на яких згідно з посадою покладено

здійснення державного контролю за використанням та

охороною земель і які є державними інспекторами по

використанню та охороні земель.

При виявленні земельних ділянок, які використовуються

не за цільовим призначенням, нераціонально або способами,

що призводять до зниження родючості ґрунтів та

забруднення, державний інспектор по використанню та

охороні земель відповідно до статті 29 Земельного кодексу

України виносить вказівку з встановленням місячного

терміну для усунення порушень, про що складається

відповідний документ. У випадку не усунення порушень у

48

вказаний термін службова особа складає протокол про

порушення земельного законодавства.

При виявлення інших порушень, які вказані в статті 115

(укладенні угод, зазначених у статті 114 Земельного

Кодексу; самовільне зайняття земельних ділянок;

псування сільськогосподарських та інших земель,

забруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами,

виробничими відходами і стічними водами;

розміщення, проектування, будівництво, введення в дію

об'єктів, що негативно впливають на стан земель;

невиконання вимог природоохоронного режиму використання

земель Земельного кодексу України протокол може бути

складений і без попередження.

Протокол про порушення земельного законодавства

складається у трьох примірниках, з яких перший примірник в

триденний термін передається службовій особі,

уповноваженій розглядати справи про правопорушення

земельного законодавства, другий примірник вручається

порушнику земельного законодавства, третій примірник

залишається у службової особи, яка склала протокол.

В випадках порушення майнових прав власників землі,

земле володільців, землекористувачів і орендарів земельних

ділянок або завдання їм шкоди застосовується цивільно-

правова відповідальність. Основною підставою цивільно-

правової відповідальності є факт правопорушення:

49

наявність майнової шкоди в результаті

правопорушення;

протиправність цивільно-правової діяльності або

поведінки боржника;

наявність вини боржника за вчинення шкоди;

причинний зв’язок між протиправними діями і шкодою,

як об’єктивна підстава цивільно-правової

відповідальності. Законом передбачаються різні види

цивільно-правової відповідальності.

Так, залежно від підстав виникнення правовідносин, за

порушення яких виникає відповідальність, остання

поділяється на договірну та позадоговірну. Довгий час

розглядалась тільки позадоговірна відповідальність, яка

передбачала відшкодування шкоди в натурі або повне

відшкодування збитків за порушення абсолютного права

власників землі, землеволодільців та землекористувачів.

Але з розвитком такого правового інституту як оренда

землі, все більш уваги приділяється договірній

відповідальності. Закон України «Про оренду» від 6 жовтня

1996 р. в ст. 31 передбачає відповідальність за

невиконання зобов’язань по договору оренди землі і

порушення земельного законодавства сторонами договору. За

невиконання зобов’язань по договору оренди земельної

ділянки, в тому числі за зміни або розірвання договору в

односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність у

відповідності з законом або договором. Орендодавець несе

50

відповідальність за недоліки переданої в оренду земельної

ділянки, які не були обумовлені в даному договорі оренди,

але які суттєво перешкоджають обумовленому договором

використанню земельної ділянки. В випадку виявлення таких

недоліків орендар має право: вимагати зменшення орендної

плати або відшкодування затрат на усунення цих недоліків;

утримати певну суму понесених затрат на усунення недоліків

з орендної плати, повідомивши про це орендодавця

заздалегідь, вимагати дострокового розірвання договору

оренди землі. Орендодавець звільняється від

відповідальності за наслідки, які виникли в результаті

недоліків переданої в оренду земельної ділянки, якщо про

ці недоліки було вказано в договорі оренди.

Кримінальна відповідальність є найбільш суворим видом

відповідальності за земельні правопорушення і носить

каральний характер. Діючий Кримінальний кодекс України до

числа суспільно небезпечних правопорушень в області

земельного правопорядку відносить такі злочини: порушення

правил, встановлених з метою боротьби з хворобами і

шкідниками рослин, що спричинило тяжкі наслідки (ст. 158),

самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне

будівництво (ст. 199). В Кримінальному кодексі лише 2

статті регулює земельні відносини. В наш час існує

тенденція до декриміналізації окремих складів злочинів і

віднесення їх до числа адміністративних проступків.

51

За порушення земельного законодавства Земельний кодекс

України передбачає цивільну, адміністративну і кримінальну

відповідальність.

В Земельному кодексі правової норми, що передбачає

дисциплінарну відповідальність за земельні правопорушення,

не існує однак у практиці дисциплінарні проступки з питань

використання та охорони земель скоюються і винні в їх

скоєнні притягаються до дисциплінарної відповідальності

згідно з вимогами Кодексу законів про працю України.

Кожна із перерахованих вище форм відповідальності

застосовується за скоєнні відповідного правопорушення:

дисциплінарного проступку, цивільно-правового (майнового

порушення), адміністративного проступку і кримінального

злочину.

У правовій нормі визначається коло органів і службових

осіб, яким закон надає право застосовувати заходи

правового впливу, та порядок здійснення функції

застосування права[9].

52

Розділ 2. Природні умови Менського району

2.1 Склад земель України

До земель України належать усі землі в межах її

території, в тому числі острови та землі, зайняті водними

об’єктами, які за основним цільовим призначенням

поділяються на категорії. Категорії земель України мають

53

особливий правовий режим. Україна за межами її території

може мати на праві державної власності земельні ділянки,

правовий режим яких визначається законодавством

відповідної країни. Землі України за основним цільовим

призначенням поділяються на такі категорії: а) землі

сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та

громадської забудови; в) землі природно-заповідного та

іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого

призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі

історико-культурного призначення; е) землі

лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж)

землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики,

оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не

надані у власність або користування громадян чи юридичних

осіб, можуть перебувати у запасі. Віднесення земель до

тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень

органів державної влади та органів місцевого

самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна

цільового призначення земель провадиться органами

виконавчої влади або органами місцевого самоврядування,

які приймають рішення про передачу цих земель у власність

або надання у користування, вилучення (викуп) земель і

затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про

створення об’єктів природоохоронного та історико-

культурного призначення. Зміна цільового призначення

54

земель, які перебувають у власності громадян або юридичних

осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних

ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів

України.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового

призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними

рішень органів державної влади та органів місцевого

самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок

громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними

угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній

реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації

недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно

до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні

порядку встановлення та зміни цільового призначення

земель.

Землями сільськогосподарського призначення

визнаються землі, надані для виробництва

сільськогосподарської продукції, здійснення

сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної

діяльності, розміщення відповідної виробничої

інфраструктури або призначені для цих цілей. До земель

сільськогосподарського призначення належать: а)

сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні

насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б)

несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і

прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні

55

насадження, крім тих, що віднесені до земель

лісогосподарського призначення, землі під господарськими

будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

До земель житлової та громадської забудови

належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які

використовуються для розміщення житлової забудови,

громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального

користування.

Землі природно-заповідного фонду – це ділянки суші

і водного простору з природними комплексами та об’єктами,

що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову,

естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно

до закону надано статус територій та об’єктів природно-

заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду

включаються природні території та об’єкти (природні

заповідники, національні природні парки, біосферні

заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники,

пам’ятки природи, заповідні урочища), а також штучно

створені об’єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки,

зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового

мистецтва). До земель іншого природоохоронного призначення

належать: а) земельні ділянки водно-болотних угідь, що не

віднесені до земель лісового і водного фонду; б) земельні

ділянки, в межах яких є природні об’єкти, що мають

особливу наукову цінність.

56

До земель оздоровчого призначення належать землі,

що мають природні лікувальні властивості, які

використовуються або можуть використовуватися для

профілактики захворювань і лікування людей.

До земель рекреаційного призначення належать землі,

які використовуються для організації відпочинку населення,

туризму та проведення спортивних заходів, а саме: земельні

ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших

населених пунктів, навчально-туристських та екологічних

стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті

територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об’єктів

фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів,

яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих

таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних

станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних

об’єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного

будівництва і спорудження інших об’єктів стаціонарної

рекреації.

До земель історико-культурного призначення належать

землі, на яких розташовані: а) історико-культурні

заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки,

меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили,

історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і

пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями; б)

городища, кургани, давні поховання, пам’ятні скульптури та

мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки

57

фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки

історичного культурного шару укріплень, виробництв,

каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси,

історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього

планування і забудови міст та інших населених пунктів,

споруди цивільної, промислової, військової, культової

архітектури, народного зодчества, садово-паркові

комплекси, фонова забудова.

До земель лісогосподарського призначення належать

землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті

лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та

використовуються для потреб лісового господарства. До

земель лісогосподарського призначення не належать землі,

зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених

пунктів, які не віднесені до категорії лісів; б) окремими

деревами і групами дерев, чагарниками на

сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і

садових ділянках.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: а)

морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними

об’єктами, болотами, а також островами; б) прибережними

захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та

каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для

них; г) береговими смугами водних шляхів.

58

Землями промисловості, транспорту, зв’язку,

енергетики, оборони та іншого призначення визнаються

земельні ділянки, надані в установленому порядку

підприємствам, установам та організаціям для здійснення

відповідної діяльності. До земель промисловості

належать землі, надані для розміщення та експлуатації

основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд

промислових, гірничодобувних, транспортних та інших

підприємств, їх під’їзних шляхів, інженерних мереж,

адміністративно-побутових будівель, інших споруд. До

земель транспорту належать землі, надані підприємствам,

установам та організаціям залізничного, автомобільного

транспорту і дорожнього господарства, морського,

річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та

міського електротранспорту для виконання покладених на них

завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об’єктів

транспорту. До земель зв’язку належать земельні ділянки,

надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії

та супутникові засоби зв’язку. Землями енергетичної

системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі

об’єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції,

електростанції з використанням енергії вітру і сонця та

інших джерел), під об’єкти транспортування електроенергії

до користувача. Землями оборони визнаються землі, надані

для розміщення і постійної діяльності військових частин,

установ, військово-навчальних закладів, підприємств та

59

організацій Збройних Сил України, інших військових

формувань, утворених відповідно до законодавства України. 

2.2 Структура земельних ресурсів України

Територія України характеризується унікальним

комплексом фізико-географічних, ландшафтних,

гідрологічних, структурно-геологічних і інших параметрів,

що зумовило формування в її межах значної кількості видів

та об'єктів природних ресурсів. За оцінками Ради по

вивченню продуктивних сил України найбільш цінними серед

природних ресурсів є земельні (72%) і мінерально-сировинні

(26%). Але це в ніякій мірі не применшує екологічного та

економічного значення водних, лісових, рекреаційних

ресурсів, тваринного і рослинного світу у створені

сприятливих умов життєдіяльності населення та

збалансованого розвитку держави.

За своєю площею Україна є найбільшою державою Європи.

Станом на 1.01.2006 р. площа її земельного фонду становила

60 354,8 тис. га.

Приведена діаграма свідчить, що земельний фонд

України характеризується надзвичайно високим показником

сільськогосподарської освоєності (71,2%). У структурі

сільськогосподарських земель переважну частку займають

сільськогосподарські угіддя (69,12% від загальної площі),

а розораність території України становить 53,8%. Значна

60

протяжність території України з заходу на схід і півночі

на південь, розташування в декількох природно-географічних

зонах обумовлює суттєві відмінності у структурі земельних

ресурсів у різних адміністративних утвореннях.

Найвищими показниками сільськогосподарської

освоєності характеризуються області Степової зони

(Запорізька, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська,

Донецька), де цей показник перевищує 80%. Найнижчі

значення сільськогосподарської освоєності характерні для

Закарпатської (37,03%) Івано-Франківської (46,51%),

Рівненської (48,33%) областей.

За даними обліку лісів станом 1.01.2006 р. площа лісів та

інших лісо-вкритих площ в Україні становила 10 503,7 тис.

га (17,4%), з яких 9,5 млн. га вкриті лісовою рослинністю.

Лісистість України (частка вкритих лісовою рослинністю

земель від загальної площі території держави) становить

15,6% і є нижчою, ніж в багатьох країнах Європи. Найвищі

відсоткові значення лісів та інших лісовкритих площ у

структурі земельних ресурсів характерні для Закарпатської

(56,79%), Рівненської (39,76%), Волинської (34,34%),

Івано-Франківської (45,70%) областей. Проте для цілого

ряду областей цей показник не перевищує 10% (Херсонська –

5,32%, Миколаївська – 4,91%, Запорізька – 4,29%,

Дніпропетровська – 6,01%).

Площа забудованих земель станом на 1.01.2006 р. в Україні

становить 2 467,5 тис. га (4,1% від загальної площі

61

держави). Найвищими відсотковими значеннями забудованих

земель у структурі земельного фонду характеризуються

області із значною кількістю великих міст і потужним

промисловим потенціалом (Донецька – 7,39%,

Дніпропетровська – 5,98%). Найнижчі значення забудованих

земель характерні для Херсонської (2,47%), Житомирської

(2,97%) областей, що обумовлено як природно-географічними

умовами так і особливостями заселення.

Відкриті заболочені землі в Україні займають площу 966

тис. га (1,6% від загальної площі держави) і в основному

представлені низинними болотами. Найбільші площі

заболочених земель приурочені до поліських областей

(Волинська – 5,76%, Рівненська – 5,3%, Чернігівська –

3,81%).

Сухі відкриті землі з особливим рослинним покривом в

межах України займають всього 17,6 тис. га (0,03% від

загальної площі) і характерні тільки для п'яти облас-тей.

Найбільша площа земель цієї категорії розташована в

Херсонській області – 15,7 тис. га (0,55% від загальної

площі області), а решта більш менш рівномірно приурочена

до Донецької, Запорізької, Луганської та Сумської

областей.

Відкриті землі без рослинного покриву в Україні станом на

1.01.2006 р. займають площу 1 040,5 тис. га (1,7% від

загальної площі) та представлені кам'янистими місцями,

пісками, ярами. Найбільші площі цих земель розташовані в

62

межах Луганської (7,24%) області, Автономної республіки

Крим (4,82%), Херсонської (3,98%) області.

Землі під водами в Україні займають площу 2 416,9 тис.

га (4,0% від загальної площі) та представлені землями, які

розташовані як під природними так і штучними водними

об'єктами. Найвищі відсоткові значення земель під водами

характерні для адміністративних утворень, які розташовані

на узбережжі Чорного та Азов-ського морів (Автономна

республіка Крим - 8,11%, Запорізька – 6,31%, Миколаївська

– 5,19%, Одеська – 6,35%, Херсонська – 15,13% області) і

через території яких протікає р. Дніпро із величезними

площами водосховищ (Черкаська – 6,48%, Київська – 6,24%

області, м. Київ – 8,01%).

Структура земельних ресурсів України характеризується

значною динамічністю, що пояснюється проведенням земельної

реформи та впровадженням заходів охорони земель,

передбачених національною програмою.

В Україні практично завершена приватизація

сільськогосподарських угідь шляхом безоплатної передачі

земель державної форми власності у приватну. За період

1995-1997 років у власність недержавних

сільськогосподарських підприємств згідно Указу Президента

України від 10.11.1994 р. безоплатно передано 30,0 млн. га

земель загальною вартістю 257,2 млрд. грн. Логічним

продовженням земельної реформи в аграрній сфері стало

паювання земель недержавних сільськогосподарських

63

підприємств в результаті якого 6 578,9 тис. громадян

України стали власниками земельних паїв. В державі

відбуваються активні процеси оформлення державних актів на

право приватної власності на землю (1,8 млн. громадян

отримали державні акти на середній земельний пай).

Одночасно відбувається приватизація земельних ділянок, що

надані громадянам для:

- ведення особистого підсобного господарства – 1 911,8

тис. га (57,0%);

- житлового будівництва та обслуговування будинку – 1

319,2 тис. га (39,3%);

- садівництва – 120,8 тис. га (3,6%);

- дачного і гаражного будівництва – 2,4 тис. га (0,1%).

Таку приватизацію здійснили 1,2 млн. громадян (85%

від загальної кількості, які мають на це право). Загальна

площа приватизованих земельних ділянок складає 3 354 тис.

га. Проведення приватизації земель кардинально змінило

структуру земельного фонду України за формами власності.

У державній власності залишилося лише 29,1%

сільськогосподарських угідь держави, які використовуються

переважно для забезпечення наукової діяльності, в

навчальних цілях, для насінництва та ведення племінного

господарства, вирощування лікарських рослин, виробництва

специфічних видів сільськогосподарської продукції.

2.3 Загальні відомості Менського району

64

Розташований на півночі Чернігівської області.

Межує з Борзнянським, Городнянським, Корюківським,

Куликівським, Сосницьким, Чернігівським, Щорським районами

Чернігівської області. Відстань до обласного

центру залізницею – 160 км, автомобільними шляхами – 68

км.

Склад населення:

Міське – 19,78 тис. осіб, або 49,6 %;

Сільське – 20,09 тис. осіб, або 50,4 %.

Щільність населення на 1 кв. км.  становить 29 осіб.

Питома вага району в області:

По території - 4,3 %;

По чисельності населення - 3,6 %;

Населених пунктів – 56,

в т.ч. міст – 1;

селищ – 2;

сіл – 53;

в т.ч. сіл, де проживає до 10 людей – 6;

не проживає жодної людини – 1.

2.4 Природні умови

Клімат помірно-континентальний, добре зволожений, без

різких змін температур. Середньорічна температура 5оС.

Найвища температура буває у липні-серпні до +37оС,

найнижча в лютому – до -35оС.

65

Рельєф характеризується у північно-східній частині

району підвищеним плато, особливо у Придесенні. У

північній частині – понижена рівнина зі слабим нахилом, на

заході і південному заході - з великою кількістю блюдець

і западин. Південна частина району представлена згладженою

і заболоченою рівниною, що заливається паводковими водами

річки Десна. Значну площу району займають дернові і

лугові легкосуглинисті і болотні грунти. Північна і

центральна частина району відноситься до Поліської зони,

але за ґрунтовим покровом наближається до лісостепу.

Ґрунтоутворюючі породи тут переважно лесові легкі

суглинки. Виділяється Волосківський і Жовтневий

чорноземні "степки". Середній бал грунтів – 54.

Площа лісів – 13666 га, основні породи – вільха, сосна.

Гідрографія району представлена річками Десна та

частково Снов, їх притоками і озерами. Ширина русла річки

Десна в середньому 100 м, інколи досягає 150-200 м.

Ширина долини річки досягає 12 км. Води Десни гідро-

карбонатно-кальцієві, слабо мінералізовані, придатні як

для пиття, так і для технічних потреб.

Площа водяного дзеркала річок, озер, ставків – 3279 га.

Корисні копалини представлені піщано-глинистими

породами. До них відносяться суглинки, піски і торф. У

селі Каменка - родовище будівельних пісків, глина – в

Червоних партизанах, Данилівці, Мені. Торф”яний фонд

району по видах розвідки на 1 січня 1959 р. такі :

66

кількість торф”яних родовищ та їх ділянок 17, їх площа –

2354 га, об”єм торф”яних покладів у тисячах кубометрів –

40029. До торфових сирцевих місцеродовищ належать : в

долині р. Дягова (3120 тис.куб.м.), Домковське з “Репищем”

біля Гусавки у поймі р. Млинок (3402 тис.куб.м.),біля

Киселівки у поймі р. Мена (“Ракита”, 21029 тис.куб.м.),

Менське в долині р. Мена між Меною, Лісками, Осьмаками,

Дубровкою (5250 тис.куб.м.), Слобідське (667 тис.куб.м.),

Макошинське (620 тис.куб.м.), Чемаровське (1537

тис.куб.м.), Яськівське з Бикове (9204 тис.куб.м.),

Сновське біля Бігача і Климентинівки (2176 тис.куб м.)

та інші родовища. Товщина пластів торфу – від 1 до 4

метрів. Торф використовувався на паливо і для добрива в

сільському господарстві (торфокришка, торфокомпости). Біля

Ленінівки і в Мені експлуатуються джерела мінеральної води

(“Поліська”, “Остреч”). Продуктивність свердловин

відповідно – 10 і 86 кубометрів на добу. Земельний фонд

громадського користування по угіддях розподіляється так :

рілля – 65,6 %, сінокоси – 18,9 %, пасовища – 9,8 %, сади

– 1,3 %, ліси – 4,2 %, чагарники – 1,4 %, під водою -

0,6 %, під дорогами і прогонами – 0,7 %, під будівлями –

1,8 %, болота – 3,9 %, інші землі – 0,8 відсотків [8] .

Розділ 3. Раціональне використання і охорона земель

Менського району Чернігівської області

67

3.1. Сучасний стан земельних ресурсів в Менському

районі

Земельний фонд Менського району Чернігівської області

станом на 1 квітня 2011 року складає 137,6 тис. га.

Структура земельного фонду свідчить, що 77,2% зайнято

сільськогосподарськими угіддями, з них ріллі 46,4%,

багаторічних насаджень – 1,01%, сіножатей і пасовищ –

25,9%, перелоги – 5,8%.

Розораність сільськогосподарських угідь становить

48,5%.

Ліси та інші лісовкриті площі по району становлять

15,44  тис. га (11.2 %).

На даний час в районі створено 50 недержавних

сільськогосподарських підприємств, які використовують

землю на умовах оренди і їх площа складає 42,079 тис. га

(30,58%).

У власності і користуванні громадян знаходиться

12,91 тис. га 9,38 % (від загальної площі), у т.ч. наданих

для ведення селянського (фермерського) господарства –

4,608 тис. га (3,35%).

Землі закладів, установ, організацій складають

0,392 тис. га (0,28%); промислових та інших підприємств –

0,146 тис. га (0,11%); підприємств та організацій

транспорту, зв’язку – 1,017 тис. га (0,74%); частини,

підприємства, організації, установи оборони – 0,054тис. га

(0,039 %); лісогосподарські підприємства – 10,89 тис. га

68

(7,91%); водогосподарські підприємства – 0,152 тис. га

(0,11%).

Землі державної власності складають 28,509 тис. га

(20,7%), з них: землі запасу складають – 27,175 тис. га

(95,32%), резервного фонду – 1,334 тис. га (4,68%).

До 1991 року земля перебувала виключно у власності

держави. В процесі здійснення земельної реформи

відбувається перерозподіл земель за формами власності.

Кількість землевласників та землекористувачів має

тенденцію зростання.

Ці приклади підтверджують необхідність розробки

регіональної програми використання та охорони земель для

подальшого розроблення конкретних проектів оптимізації

структурних угідь, схем землекористування, схем

рекультивації, розробки робочих проектів охорони земель,

проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне

обґрунтування сівозмін та впорядкування угідь, схем

землеустрою і техніко-економічні обґрунтування

використання та охорони земель та проектів землеустрою

щодо консервації деградованих малопродуктивних та

техногенно-забруднених земель.

Перетворення у суспільно-політичному житті України

потребують кардинального удосконалення екологічних і

економічних аспектів використання земельних ресурсів.

69

Оптимізація співвідношення ріллі, сіножатей і пасовищ

має велике значення, тому що це найдешевший спосіб

регулювання еколого-економічних

3.2. Ефективність використання земель

Наміри та потреби використання земель в районі,

визначені у загальнодержавних та обласних програмах

економічного, науково-технічного, соціального,

національно-культурного розвитку, охорони довкілля, інших

державних програмах, схемах розвитку галузей економіки,

передбачають необхідність значного скорочення площі ріллі

з передачею вивільнених земель для інших видів

використання.

Територіальна організація потребує вдосконалення і

поліпшення суспільного виробництва. Важливим методом

використання земель сільськогосподарського призначення є

їх екологічна оптимізація з урахуванням басейнової

приналежності ділянок, наявності природних первісних

осередків. Підвищення рівня потенційної і економічної

родючості ґрунтів є стратегічним напрямком щодо

інтенсифікації землеробства, удосконалення і зміцнення

кормової бази тваринництва.

Гостро стоїть проблема раціонального лісокористування,

збереження та відновлення лісів, оскільки їх безсистемні

рубки призвели до негативних наслідків.

Серед стратегічних завдань щодо планування використання

земель найважливішими на перспективу є:

70

• зменшення розораності земельного фонду;

• збільшення лісистості території;

• поетапне встановлення екологічно збалансованого

співвідношення земельних угідь;

• дотримання екологічних вимог охорони земель при

землевпорядкуванні територій;

• заборона відведення особливо цінних

сільськогосподарських угідь для несільськогосподарських

потреб;

• застосування економічних важелів впливу на суб’єкти

землекористування.

3.3. Напрями використання та охорони земель

Система заходів, які передбачені Програмою, являє собою

комплекс взаємопов’язаних технічних, організаційних,

технологічних, господарських, екологічних та інших

заходів, що направлені на ефективне використання земель,

їх охорону і підвищення родючості ґрунтів. Ці заходи мають

фінансове, матеріально-технічне, наукове, інформаційне і

кадрове забезпечення.

Програмою раціонального використання і охорони земель

Менського району Чернігівської області визначені основні

напрями використання земель сільськогосподарського

призначення:

• для виробництва сільськогосподарської продукції;

71

Землі сільськогосподарського призначення передбачено

використовувати: фізичними особами – громадянами,

юридичними особами – сільськогосподарськими

підприємствами, установами та організаціями.

За цільовим призначенням сільськогосподарські землі

будуть використовуватися фізичними особами:

• для ведення особистого селянського господарства,

садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби;

юридичними особами:

• для ведення товарного сільськогосподарського

виробництва;

Програмою Менського району передбачено зменшення

сільськогосподарської освоєності території області та

зниження розораності шляхом виведення деградованих,

малопродуктивних і радіаційно забруднених земель з

інтенсивного сільськогосподарського використання та

переведення їх в природні території. Землі

сільськогосподарського призначення передбачено

використовувати з обмеженням щодо вирощування певних

сільськогосподарських культур, розорювання сіножатей і

пасовищ, використання деградованих, малопродуктивних, а

також техногенно-забруднених земельних ділянок.

Передбачається проведення ґрунтових обстежень

сільськогосподарських угідь, геоботанічних обстежень

сіножатей та пасовищ.

72

Охорона земель сільськогосподарського призначення

забезпечується на основі реалізації комплексу заходів щодо

збереження продуктивності сільськогосподарських угідь,

підвищення їх екологічної стійкості та родючості ґрунтів,

впровадження екологічно та економічно обґрунтованих систем

ведення сільського господарства з контурно-меліоративною

організацією території та адаптованих до місцевих умов

технологій, а також обмеження їх вилучення (викупу), у

тому числі особливо цінних ґрунтів. Необхідно вводити

ґрунтозахисні сівозміни і технології вирощування

сільськогосподарських культур на основі мінімізації

обробітку ґрунту, впроваджувати його безвідвальний

обробіток, освоювати технологічні прийоми зниження

негативного впливу на ґрунт технічних засобів і

забезпечити застосування всього комплексу агротехнічних

заходів.

Програмою Менського району передбачена система заходів

з охорони земель сільськогосподарського призначення:

• захист земель від ерозії (організаційно-господарські,

агротехнічні, лісомеліоративні, гідротехнічні заходи);

• рекультивація порушених земель;

• поліпшення сільськогосподарських земель, підвищення

родючості ґрунтів;

• консервація малопродуктивних і деградованих земель

шляхом залуження (самозалуження) та заліснення.

73

Виконання заходів, передбачених Програмою Менського

району, забезпечить удосконалення ефективного використання

земель водного фонду в частині

будівництва гідротехнічних,інших водогосподарських споруд

і каналів та створення захисних лісових насаджень вздовж

річок та навколо водойм[10].

3.4 Очікувані кінцеві результати виконання ПрограмиМенського району Чернігівської області

Виконання передбачених Програмою Менського районузаходів і завдань дасть змогу:

• оптимізувати структуру земельних угідь;• зменшити сільськогосподарську освоєність і

розораність території;• збільшити площі земель з природними ландшафтами до

рівня, достатнього для збереження ландшафтного ібіологічного різноманіття;

• створити єдину та завершену системулісомеліоративних насаджень у долинах річок і навододілах, довести рівень лісистості до Європейськогорівня;

• здійснити консервацію деградованих,малопродуктивних і техногенно забруднених земель шляхомзалуження (самозалуження) та заліснення;

• здійснити рекультивацію порушених земель;• провести нормативну грошову оцінку земель

населених пунктів;• виконати роботи інвентаризацію земель за межами

населених пунктів;• здійснити заходи по розмежуванню земель державної

та комунальної власності;• створити та упорядкувати водоохоронні зони і

прибережні смуги водних об’єктів, запровадити особливийрежим використання земель на ділянках витоку річок;

• розробити природно-сільськогосподарське, еколого-економічне, ґрунтово-ерозійне та інші види районування

74

земель, які узагальнюють уявлення про земельний фонд іє основою інформаційної бази та обґрунтування системиприродоохоронних заходів;

• запровадити цілісну систему нормативно-правових танормативно-технічних актів у галузі використання таохорони земель;

• запровадити періодичне ґрунтове обстеження;• вдосконалити моніторинг на землях всіх форм

власності;• посилити державний характер землеустрою і

вдосконалити управління в галузі використання таохорони земель.

Поетапна реалізація Програми Менського району шляхомздійснення комплексу організаційних, правових, еколого-економічних та інших заходів дозволить зупинити процесидеградації ґрунтового покриву, мінімізувати, перш завсе, ерозійні процеси, створити стійку системунарощування біоресурсного потенціалу земель тапідвищити економічну ефективність їх використання.

В економічній сфері – підвищення ефективностісуспільного виробництва завдяки більш раціональномувикористанню природно-ресурсного потенціалу земель,демографічних, природних та економічних ресурсів,поселенської мережі та ін.

В екологічній сфері – раціональне використання таохорона земель, збагачення довкілля природнимиелементами ландшафтів, забезпечення техногенно-екологічної безпеки життєдіяльності людини шляхомобґрунтування, зокрема, екологічно-припустимих рівнівта режимів використання земель та ін.

В соціальній сфері – це створення та підтриманняповноцінного життєвого середовища, збереження тастворення нових робочих місць, усунення суттєвихрегіональних відмінностей в умовах життя, забезпеченнярівнодоступності всіх громадян до ресурсів людськогорозвитку.

Щорічне використання коштів місцевих бюджетів(кошти, що надходять у порядку відшкодування втратсільськогосподарського виробництва) здійснюється на

75

підставі розпорядження голови облдержадміністрації запереліком видів та обсягів робіт, що надходять упорядку відшкодування втрат сільськогосподарського ілісогосподарського виробництва.

Перелік складається відповідно до клопотань тапропозиції сільських, селищних та районних рад щодопроведення робіт з охорони та поліпшення земель.

Виконавці робіт з охорони та поліпшення земель закошти місцевих бюджетів визначаються відповідно доЗакону України “Про закупівлю товарів, робіт і послугза державні кошти”.

76

Висновки

Сучасна екологічна криза настільки глибока, що ставить

під сумнів навіть можливість життя людей України,

територія якої найвищим законодавчим органом держави

визнана зоною екологічного лиха. Необхідне наукове

визнання меж антропогенного тиску на природу, перевищення

яких унеможливлює гармонійну єдність в розвитку біосфери і

суспільства.

Земля, як складова частина біосфери, сьогодні потребує

особливого захисту, збереження, відновлення та підвищення

її родючості. Це виняткова, загальнодержавна справа.

Потрібно визначити та реалізувати основні напрями

державної політики, спрямованих на удосконалення земельних

відносин та створення сприятливих умов для сталого

розвитку землекористування міських і сільських територій,

сприяти розв’язанню екологічних та соціальних проблем

села, розвитку високоефективного конкурентоспроможного

сільськогосподарського виробництва, зберегти природні

цінності агроландшафтів.

Потрібно провести заходи спрямовані на цілеспрямоване

виконання державою та іншими суб’єктами права власності на

землю і всіма землекористувачами робіт направлених на

здійснення заходів по попередженню і недопущенню проявів

водної та вітрової ерозії та пов’язаних з нею екологічної

77

оптимізації структури земельних угідь, зберегти природу

регіону, поліпшити фізико-хімічні і фізичні властивості

ґрунтового покриву, запобігти забрудненню земель та

сільськогосподарської продукції, встановити механізм

економічного стимулювання власників землі і

землекористувачів, визначити обсягів робіт, джерел

фінансування, а також ефективності здійснюваних заходів.

Заходи розробити на землях усіх категорій, де існує

небезпека виникнення або мають місце появи ерозії та інші

несприятливі природні і антропогенні процеси, що

спричиняють деградацію ґрунтів, пов’язану з ерозією і

дефляцією. Пріоритетно обґрунтувати заходи на землях

сільськогосподарського призначення.

Проаналізувати сучасний стану земельних ресурсів

області і визначити обсяги та ефективність необхідних

заходів в питаннях захисту земель від ерозії з врахуванням

існуючих наукових рекомендацій.

Потрібно базуватися на нормативних актах з питань

регулювання земельних відносин. Заходи здійснювати з

урахуванням діючих в Україні норм і правил, інструкцій,

вказівок, методик, наукових рекомендацій, матеріалів

вишукувань і обстежень тощо.

78

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України: Закон України від 28

червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. –

1996. – №30. – Ст. 141.

2. «Земельний кодекс України»

79

3. Цивільний кодекс України: Закон України від 16

січня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. –

№11. – Ст. 461.

4. Про державний контроль за використанням та

охороною земель: Закон України від 19 червня 2003 р. //

Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №39. –

Ст. 350.

5. Про утворення Державної інспекції з контролю за

використанням і охороною земель: Постанова Кабінету

Міністрів України від 25 грудня 2002 р. №37 //

Офіційний вісник України. – 2002. – №34. – Ст. 762.

6. Програма використання та охорони земель

Менського району Чернігівської області на 2011-2020

роки.

7. Місцева інвестиційна програма Менського району на

2007 – 2012рр.

8. "Моніторинг земель". "Навчальний посібник".

Львів, 1997 р. Сохнич А. Я.

9. "Моніторинг земель і прогнозування земельних

ресурсів". Рівен, 1999 р. Ніщинський А. Г.80

10. Правознавство: Навчальний посібник / За заг.

ред. С.М. Тимченка, Т.О. Коломоєць – Запоріжжя:

Запорізький національний університет,2007. – 588 с.

81