INTERACTION BETWEEN SURZHYK AND DIALECTS/ ВЗАЄМОДІЯ МІЖ СУРЖИКОМ І ДІАЛЕКТАМИ

1

УДК 811.161.2

Сальваторе Дель Ґаудіо

(Неаполь, Італія)

ВЗАЄМОДІЯ МІЖ СУРЖИКОМ І ДІАЛЕКТАМИ

Метою статті є запропонувати новий погляд на елементи мови, що впливають на творення

багатошарового мовного явища, відомого як суржик. Велика кількість статей розглядає це явище з точки зору

соціолінгвістики, у синхронії або ж з погляду теорії мовних контактів, які інтерпретують цю мовну суміш як

результат українсько-російських мовних контактів, де російська виступає як потужний адстрат, що

здійснює серйозний вплив на українську. В інтерпретації автора діалектний субстрат, чиї риси є основним

аспектом дослідження, можливо посилився через свою подібність до російської мови.

Ключові слова: суржик, міждіалектна взаємодія, субстрат, мовні контакти.

Данная статья предлагает новый взгляд на элементы языка, которые влияют на создание

многослойного языкового явления, известного как суржик. Большое количество статей рассматривает это

явление с точки зрения социолингвистики, в синхронии или же с точки зрения теории языковых контактов и

интерпретируют эту языковую «смесь» как результат украинско-русских языковых контактов, где русский

язык выступает как мощный адстрат, который осуществляет серьезное влияние на украинский язык. В

интерпретации автора диалектный субстрат, чьи черты являются основным аспектом исследования,

возможно усилился через свое сходство с русским языком.

Ключевые слова: суржик, диалектное взаимодействие, субстрат, языковые контакты.

The aim of this article is to offer a different reading key of those language elements contributing to the

formation of this multilayered language phenomenon known as Suržyk. So far the majority of articles adopted either a

prevalently socio-linguistic approach or, within a language contact theory (synchronic perspective), this so called

mixed language has been interpreted as the result of Ukrainian-Russian language contact, where the latter acts as a

powerful ad-mixing language, causing a sort of super interference on the latter. The Ukrainian dialectal substratum has

been often disregarded. This aspect, in the author’s interpretation, is fundamental. It is likewise conceivable that the

similarities between Russian forms and dialectal outcomes reinforced the convergence of several of the listed features

into Suržyk.

Кеу words: Suržyk; dialectal interaction and convergence; language contact, substratum.

За останні десятиліття значно зріс інтерес до українсько-російського суржику, який

став однією з головних тем у дискусіях щодо мовної політики, пуризму та

соціолінгвістичних питань в Україні. Зокрема, до цього часу було багато спроб

класифікувати цей феномен. Cправа в тому, що в наукових мовознавчих журналах і в

популярних виданнях з’явилося чимало публікацій, автори яких намагалися в той чи інший

спосіб визначити природу суржику, з’ясувати причину його виникнення та особливості

функціонування. Представлені точки зору відповідали галузі дослідження та науковому

інтересу вчених.

2

Більшість публікацій, особливо в перших працях [1] нормативної спрямованості щодо

цього феномену, інтерпретували це «змішане мовлення» як результат випадковості [2: 6-7]

або намагалися кваліфікувати його з функціональної точки зору, відносячи цю мішанину до

специфічних мовних категорій та регістрів, як наприклад просторіччя. Зокрема в роботі В.

Труба [3: 46-58] суржик розглядається як функціональний аналог українського просторіччя,

що утворюється в ситуації нерівноправної (диглосної) двомовності, або убачали його

спорідненість з мовними ідіомами типу піджинів, креольських мов тощо.

У другій половині 1990-х років і на початку нового тисячоліття з’явилися й перші

спроби теоретичних досліджень мішаної субмови в статтях Л. Біланюк, Г. Врублевської,

Т. Кознарського, Т. Кузнєцової, В. Радчука, О. Рудої, Л. Ставицької, М. Феллера, М. Флаєра

та інi.

Серед досліджень останніх п’яти років в Україні, що систематизували вивчення

суржику, можна згадати праці О.Тараненка [4: 665 – 668], Л. Масенко [5: 104 – 114] та С.

Дель Ґаудіо [6: 27-40].

О. Тараненко [так само] у новому виданні «Енциклопедії української мови»,

незважаючи на те, що в його визначенні суржик трактується як суміш двох та більше мов,

відзначає, що «найчастіше під суржиком як соціолектом розуміють певний структурно-

функціональний компонент українського просторіччя з помітною домішкою русизмів, що

став розмовною мовою і фактично основним засобом спілкування україномовного населення

країни внаслідок масової тривалої контактної українсько-російської двомовності в її

асиметричній (диглосній) формі». Крім того, автор аналізує природу суржику, причини його

виникнення, окреслює три основні типи цього феномену. Л.Масенко також запропонувала

одну з перших органічних і хронологічних систематизацій стану суржику до 2004 року,

потрібну для майбутньої орієнтації нових досліджень, підкреслюючи, що більшість цих

публікацій носять попередній характер і суржик, як кожне лінгвістичне явище, має бути

описаний на підставі солідної бази даних – записів зразків відповідного типу мовлення в

його регіональних різновидах, а така база перебуває лише в процесі створення.

За кордоном ( у Сполучених Штатах Америки) досить актуальною є монографія Л.

Біланюк [7], яка пропонує кваліфікацію «типологію» суржику з точки зору антропології,

визначаючи п’ять його категорій відповідно до критеріїв його формування та соціо-

антропологічного походження.

Однак, незалежно від запропонованих теорій та спроб виокремлення цього феномену,

певні його питання залишаються відкритими. Наприклад, як пише Б.Тарасенко [8: 62–65], і

до цього Л. Біланюк [7: 104], досі актуальною лишається проблема термінологізації самого

слова суржик. Крім того, після збору мовного матеріалу необхідно проаналізувати суржик з

3

різних точок зору: лінгвістичної, соціо- та психолінгвістичної, а також з погляду

діалектології та діахронії.

Тільки позиція В. Демченка [9] є певним чином ближчою до нашої. Мовознавець

вживає термін регіональне койне на позначення «суміші елементів літературної мови,

територіальних діалектів, просторіччя та, можливо, й іншої мови з мовою національної

більшості на певній території». На наш погляд, справді, така інтерпретація мовознавця має

щось спільне із запропонованою нами дефініцією прототипу [10: 237]: «Цей термін,

очевидно, передає поняття існування базового «типу» суржику, який слугує стійким засобом

щоденної комунікації, функціонуючи як L1, особливо для мовців позбавлених інших

мовних ресурсів для правильного спілкування. Цей прототип суржику демонструє

періодичні (повторювані) морфо-синтаксичні та основні лексичні конструкції, поширені

майже у всіх областях на сході та заході. Існують, звичайно, регіональні та місцеві варіанти;

але якщо ми порівняємо ці варіанти з основною мовною «системою» суржику, то буде

очевидно, що є достатні спільні риси, які уможливлюють комунікацію між мовцями з різних

областей. Ясно, що області, які історично були під російською імперією, мають більшу

кількість спільних лексичних та граматичних рис з російською мовою, ніж місцевості в

південно-західних краях України».

Для нагромадження достатнього корпусу лінгвістичних даних за допомогою різних

соціо- та діалектологічних методів було проведено польове дослідження, в процесі якого ми

проінтерв’ювали приблизно двохсот інформантів. В результаті дослідження було

виокремлено базовий тип суржику, який базується на певних морфолого-синтаксичних

структурах та окремих лексичних рисах, що повторюються в мовленні інформантів. Для його

означення було введено поняття «прототип» суржику. Це було необхідно для подальшої

орієнтації в дослідженні та вивчення цього переважно соціолінгвістичного феномену.

На основі практичного та теоретичного вивчення походження й причин виникнення

суржику ми дійшли висновку, що для пояснення цього феномену, слід взяти до уваги інші

параметри, які спричиняли формування цього «українсько-російського гібрида», зокрема,

діалектний та регіональний аспекти, а також розглянути діахронічний розвиток української

мови як такої.

У цій статті пропонуємо додатковий погляд на традиційну інтерпретацію суржику,

яка переважно розглядає його як наслідок російсько-українських міжмовних контактів. До

цього часу в більшості наукових досліджень не зверталася увага на роль діалектів та їх

взаємодію у творенні суржику. Насправді багато суржикових кристалізованих граматичних і

лексичних форм, очевидно російського та білоруського походження, можна також пояснити

діалектологічною та діахронічною перспективою.

4

Оскільки збір суржикового матеріалу та його лінгвістичний аналіз був об’єктом

польового дослідження, яке головним чином включало Київську область, і меншою мірою

Харківщину та північно-західну Чернігівщину, було необхідно розглянути поліський та

південно-східний діалектний субстрат.

Діалектні риси, що розглядаються далі, трапляються в суржикомовних інформантів,

які походять в основному з поліської діалектної місцевості.

Діалектологічний підхід

Діалектологічний підхід є важливим теоретичним та практичним підґрунтям для

коректної інтерпретації суржику. В говірках та діалектах часто зберігаються лінгвістичні

елементи які вже давно зникли з літературної мови або які не повністю відображені в

історичних документах. Крім того, діалектологія здобуває фактичний матеріал для інших

дисциплін, таких як історія мови, етнографія і та ін. Діалектологією користуються для

повнішого розуміння давніх пам’яток, а також художніх творів. Вона також пояснює деякі

нестандартні риси сучасних несоціальних діалектів.

З цього приводу, Г.П. Півторак [11: 35-36] пише, «що історія народно-діалектного

мовлення складалася зовсім по-іншому. Воно розвивалося за своїми внутрішніми законами і

майже незалежно від державного чи релігійного життя суспільства. Саме в народному

мовленні виникли ті специфічні фонетичні, граматичні риси, які згодом стали характерними

особливостями української мови. Таким чином, дослідити походження української мови – це

насамперед з’ясувати послідовність, місце і час виникнення окремих українських діалектних

рис». Можна додати, що ці риси поступово створили не тільки офіційну (літературну) мовну

систему, але й інші непрестижні усні варіанти, які в результаті потужного російського

впливу, перетворилися на так званий суржик.

Ця стаття надасть альтернативу традиційній інтерпретації, яка розглядає суржик

виключно як результат українсько-російських міжмовних контактів. До цього часу роль

діалектів та їх взаємодія у творенні суржику зазвичай зневажалася. Багато кристалізованих

граматичних та лексичних форм суржику (такі як очевидно російські та білоруські елементи)

можна пояснити як з погляду діалектології, так і діахронії.

Місцеві, часто незначні варіації в порівнянні з більш очевидними регіональними

відмінностями не можна пояснити тільки з точки зору соціолінгвістики, коли, наприклад,

певне середовище є більш урбанізованим і таким чином більшою мірою підвладне

русифікації чи українізації, як вважають більшість дослідників [13: 31] стосовно суржику.

Але їх можна пояснити лише тоді, коли проводяться ґрунтовні дослідження діалектних

характеристик цих територій. Таким чином, вивчення діалектів та історії мови є цінним

джерелом інформації.

5

Тому більш глибокі знання діалектного субстрату, безсумнівно, допоможуть

індивідуалізувати специфічні риси, які викликані подібністю відповідних російських чи

білоруських форм, що злилися в певний варіант суржику.

Слід зазначити, що варіації суржику є не такими значними, як може здаватися на

перший погляд. Людина, що мешкає в Дніпропетровську, наприклад, може відносно легко

спілкуватися з мешканцем Житомира, використовуючи свій варіант суржику, зробивши

незначні адаптації. Це мовлення, насправді, виказує достатньо подібних рис, щоб

уможливити ефективну комунікацію між більшістю українських носіїв цього ненормованого

варіанта.

Подальша аргументація на підтримку нашої теорії виходить з припущення, що кожна

стандартна (літературна) мова була на певному етапі свого розвитку результатом діалектного

компромісу; відповідно ті діалектні елементи, які не влилися до української стандартної

літературної мови, мали прямувати в іншому напрямку.

Цей підхід, таким чином, ставить під серйозний сумнів сучасну лінгвістичну

тенденцію у дослідженнях, які вважають суржик переважно результатом українсько-

російських мовних контактівii чи продуктом виключно соціолінгвістичних та психо-

культурних факторів.

Як відомо, діалектний кордон загалом не відповідає кордонам держави. Діалектний

діапазон між Росією, Білорусією та Україною завжди відігравав і продовжує відігравати

вирішальну роль, не зважаючи на доцентрові сили мовного планування. Більше того,

українські діалекти мають спільні риси з російськими та білоруськими.

На відміну від радянської традиції, коли підкреслювалися лінгвістичні зв’язки між

країнами-сусідами, такими як Росія і Білорусія, і робився наголос на подібності їхніх мов, в

останнє десятиріччя для створення нової національної свідомості, посилюється нова

тенденція, що базується не на схожості, а навпаки – на очевидності одних відмінностей та

припущенні існування інших. На додаток, наукові зацікавлення зсунулися в напрямку

розповсюдження інших досліджень стосовно використання мови для просування

«правильної» української мови. Головною метою є видання прескриптивних граматик,

підручників зі стилістики тощо, які мають намір підтримувати єдину національну мову, яка

розглядається у своїй цілісності, а не в багатошарових варіаціях. Далі ми розглянемо ті

діалектизми, які мають відповідники в прототипному суржику.

Діалектизми суржикуiii

В цьому матеріалі ми проілюструємо деякі фонетичні/фонологічні та морфологічні

характеристики правобережних та лівобережних поліських діалектів, що функціонують як

субстрат і що влилися в суржикiv, яким розмовляють на цих територіях, включаючи Київ, що

6

знаходиться на межі цих двох діалектних територій. Основні розбіжності спостерігаються у

фонетиці; морфологічні діалектизми, які влилися в суржик, мають більш послідовний та

узагальнений характер.

1. Фонетика / фонологія

1.1 У системі вокалізму можна помітити такі співвідношення:

Етимологічний [о] у ненаголошеній позиції [12 (1: 64v)], що є типовим для право - та

лівобережного поліських діалектів, зберігається в суржику; радость, стол, конь; хоча [і]

також може зустрітися.

В суржику, яким розмовляють на поліських територіях, наголошений етимологічний

[е] в нових закритих складах перед твердою приголосною (якщо в наступному складі занепав

слабкий єр [ъ]) традиційно переходить у дифтонги. Перед передуючим слабким

приголосним, після якого занепав слабкий єр [ь] ми також маємо дифтонг [іе] піеч, сніег,

хліеб тощо [12 (1:5)]. Монофтонг [і] також можливий. Відповідно до давнього [ě] у

наголошеній позиції виступає дифтонг [іе], наприклад, л’ іес; б’ іедни(й); в л’іето, а в

деяких говірках монофтонг [і]. На правобережному поліссі та у відповідному суржику

монофтонги зустрічаються частіше: хліб, обід, річка, літо [12 (1:7)].

Етимологічний [е] у ненаголошеній позиції має свій основний вияв: òсен’.

Великою є поширеність «акання», зокрема в північній частині лівобережних

поліських говірок по сусідству з білоруськими говірками: карòва, вадà і т.д. Це явище існує

меншою мірою також в західних та в центральних правобережних поліських діалектах. Цей

феномен зустрічається, очевидно, в тих іменниках, прикметниках та прислівниках, що є

спільними як у російській мові, так і в суржику: канєшнo, хароша, абєд, тощо. Наприклад:

«...така людина була хароша».

1.2 Консонантизм

У консонантизмі, як і в вокалізмі, спостерігаються помітні відмінності між

українськими діалектами, що стосуються як кількісного складу приголосних фонем, так і їх

завантаженості, частоти вживання в живому мовленні.

Традиційна опозиція тверді : м’які приголосні та дзвінкі:глухі приголосні в діалектах

може мати інакший розподіл, ніж у стандартній українській мові, а в декількох говірках та у

суржику може бути й відсутнім.

Так, наприклад, у багатьох поліських та подільських говірках немає фонеми / р’ / . В

інших діалектах, зокрема полтавських говірках (південно-східна група), навпаки поширений

в основному тільки альвеолярний [л’].

Те ж саме спостерігаємо і в лівобережних поліських та в багатьох південно-східних

говірках, у яких немає фонеми / ф /, що заступається найчастіше фонемою / х / або

7

звукосполукою [хв] [12 (1: 99)] та ін.; пор.: кох(в)е, хвотограхвія. Наприклад, я покупаю

кох(в)е там, в базарє 30 кілометров од Київа.

Дзвінкі приголосні в південно-західній системі консонантизму а також в декількох

правобережних поліських говірках втрачають їх дзвінкість перед глухими приголосними та

частково в абсолютному кінці слова: сад/(т); дуб/(п); ложка; зуб/(п); город/(т); ка(с)зка;

росказувать, тощо. Це, можливо, залежить від фонетичних позицій, в яких вони опиняються

в живому мовленні. В інших діалектах спостерігається їх дзвінкість: город; рибка.

Передньоязикові щілинні шиплячі / ж / - / ш /, крім твердої вимови, як у літературній

мові і більшості українських говорів, мають теж позиційні варіанти. Щоправда, деякі

південно-східні говірки, зокрема лівобережні, південно-київські і північно-полтавські мають

напівм’які шиплячі і в інших випадках перед [а] та в деяких інших позиціях: душ’ а, хож’ у.

Глуха фонема / ч / у більшості українських діалектів та у суржикових варіантах й

ідіолектах є непарною за ознакою «твердість : м’якість». Вона може бути напівм’якою: ноч.і

або пом’якшеною ч’отири. Напівм’який звук [ч .] або пом’якшений [ч’] можна теж

пояснити як позиційний варіант фонеми / ч /.

Фонетична риса, що є типовою для більшості поліських говорів і окремих населених

пунктів південно-східних говірок, також узагальнена в суржику, існує спрощення або

відсутність африкатів /дж/ - /дз/, які заступаються фонемами /ж/ - / з /; як наприклад, у

дієсловах першої особи однини теперішнього часу дієслів II дієвідміни з основою на [д] , де

замість ходжу, воджу, сиджу, маємо: хо(д)жу, вожу, сижу [12 (1: 254-255; також 3: 57)].

2.Морфологічні характеристики

У відміні іменників чоловічого та середнього роду можна спостерігати:

Узагальнення в суржику ознаки відмінку в давальному відмінку однини – у;

наприклад брат-у; сел-у і т.д., що є типовим для північних і частково південно-східних

діалектів.

Більшість українських діалектів у якості форм паралельних до стандартної мови

вживають форми закінчення –у та –а як закінчення іменників чоловічого роду у родовому

відмінку з переважанням будь-якої з них, залежно від діатопічного поширення. У суржику

спостерігається узагальнення закінчення на –а, хоча не виключаються і партитивні форми на

–у.

Іменники першої відміни м’якої групи у давальному та місцевому відмінках однини

мають закінчення: –іе (чи –і) та –е; наприклад: земл-іе, на земл-іе, на сонц-е і т.д.

Іменники, прикметники, кількісні числівники та деякі займенники у діалектах

лівобережного Полісся та суржику мають у вжитку паралельні закінчення –ою, -ой в

орудному відмінку однини; e.g.: галавою – галавой, табою – табой і т.д.

8

Всі форми прикметників та займенників, що належать до прикметникової відміни,

мають у називному відмінку чоловічого роду однини такі закінчення: добр-и, молод-и; так

само повні форми прикметників жіночого та середнього роду в називному відмінку однини

зберігають закінчення –я та –йе відповідно; e.g.: добр-ая, молод-ая, так-ая, добр-ойе,

молод-ойе..

Це саме стосується і називного відмінку множини: добри-jе, молоди-jе.

Аналітична форма найвищого ступеня прикметників є досить поширеною в кількох

українських діалектах. Вона переважно утворюється або простим прикметником або

синтетичною формою найвищого ступеня з додаванням слова самий, як в самий молодий,

самий молодший, самий старий, самий старший.

Зустрічається періодичне вживання інфінітива, що закінчується на –т’ чи –т,

наприклад: ходит’, носит’, брат’, ходит, носит, брат; але тільки на –ти: нести, везти в

наголошеній позиції.

Широко вживається дієслівний суфікс: -ова [12 (1:179)]: ціловат(ь); куповат’,

торговат’.

Часто спостерігається м’яке закінчення в другій особі однини та множини у

теперішньому часі: знаєш’ та в другій особі множини у наказовому способі. Майбутній час

може утворюватися як за допомогою синтетичних, так і аналітичних форм. Для майбутнього

часу в діалектах лівобережного Полісся та суржику переважно використовують аналітичну

конструкцію на зразок буду брат’ і т.д.

Третя особа однини і множини в теперішньому часі часто приймає закінчення – т;

воно може бути твердим чи м’яким, залежно від діалектної території; наприклад: він робит.

Отже, можемо підбити підсумки, додавши оригінальні діалектні риси черкасько-полтавської

територіїvi, що влилися в суржик і виокремлюють мовлення деяких інформантів. Ми вже

бачили, що третя особа однини у дієсловах теперішнього часу може мати різні суфікси. У

східно-полтавських місцевих діалектах дієслова закінчуються на –т’; наприклад: ходит’,

бачит’, просит’. Навіть більше паралельні форми на –т притаманні східно-полтавській

території так само, як і черкаській говірці. Однак, у деяких діалектних (говіркових) варіантах

також можливі форми без будь-якої суфіксації, що характеризувала б третю особу однини у

дієсловах І дієвідміни; типовою формою є, наприклад, зна тощо; що часто відмічалася у

суржиковому мовленні.

Вказівні займенники: это, эта, jэта, jэто і т.д., окрім найбільш поширених це, цей,

притаманні обом діалектам, особливо в північно-західній частині правобережного Полісся та

в північно-східних волинсько-поліських діалектах, а також суржику населення, що походить

9

з цих регіонів. Це можна пояснити перехідністю даних форм українсько-білоруського

діалектного континуумуvii

.

Звичайний займенник української мови “що” може мати кілька варіантів як в

діалектах, так і в суржику: очевидно типовою формою є шо. Але також зустрічаються і такі

діалектні форми: ш’о, ч’о, шчо.

Нарешті, типовий український прийменник та дієслівний префікс –від у цій групі

діалектів завжди заміщується на –од [12 (1: 269)] так само, як і в суржику. E.g.: од-дати : від-

дати, тощо.

3. Синтаксичні особливості

Хоча в деяких діалектах існували роширені конструкції для передачі давального

відмінка з прийменником –к / ік; e.g.: к сéрц’-у і т.д., майже в усіх текстах суржику цей

прийменник замінено на “більш” український – до.

Обмежене вживання протиставного сполучення але, який часто замінюють на такі:

та, так, а, но (ну): ну, ніяк не можна.

Словосполучення: два стола замість стандартного два столи є теж характерною

рисою деяких (населених пунктів) поліських діалектів [12 (1: 275)] і показує одне й те саме

коливання у багатьох суржикомовців.

Творення діалекту / суржику

Потрібно відмітити кілька діалектних конструкцій, що мають відповідники в

прототипному суржику а їх вживання обмежується київським регіоном. Оскільки наступні

приклади належать до різних місцевих діалектів (говірок) і кожен з них являє певну

фонетичну особливість, ми обмежилися лише морфо-синтаксичною конструкцією, не

наголошуючи на фонетичних особливостях, які можна знайти в зібранні діалектних текстів

[14: 111-138].

1. Починаймо росказуват’ як готовім …супчик (111);

2. а потом помідори вібіраєм (112);

3. А хліеб тоди печеца час полтора… (113);

4. де велике село, до (то) большая церква… не скажу вам за это… не можна йіх

понят (114);

5. хто самий старшій в лісі… потому шо нападут на нас звірі (131);

6. канешно більши трохсот год йіму… то хто зна які то луди були (133).

Лексичні діалектизми в суржику

Цілісне вивчення українського лексикону є особливо цінним для встановлення межі

між діалектними рисами суржику і справжніми російськими змішаними елементами.

Лексикон дійсно дає приклади слів, здебільшого іменників та дієслів, які частково влилися в

10

суржик і сьогодні вважаються прибічниками стандартної мови іншомовними для

української. Наприклад: а) місцеві слова, що не є сучасними в стандартній мові; б) слова-

кальки, запозичені з інших слов’янських та неслов’янських мов, що існують в українських

діалектах; в) російські слова староруського походження, наприклад, бутилка; г) розмовні

слова; д) дитяча мова, наприклад, бу (корова); е) слова, які зазнали семантичного зсуву чи

мають інший, аніж в стандартній мові, рід тощо. Далі ми будемо вести мову про ті

повторювані діалектизми, що сприймаються пересічною людиною як русизми або

“суржикізми”, які головним чином походять з поліської (ліво- та правобережної) та

південно-східної групи, зокрема наддніпрянської та слобожанської підгруп. Однак

повторювані лексеми південно-західних діалектів також буде додано до переліку з

особливою увагою до північно-карпатської (чи бойківської), східно-карпатської

(гуцульської) та волинсько-подільської підгруп. Той факт, що спільні діалектні лексеми

зустрічаються з певною регулярністю також і на маргінальних територіях України, є

значущим. Маргінальні зони певної лінгвістичної/діалектної території мають підтверджувати

наявність більш архаїчних рис, які часом зникають з мовлення центральних діалектів (що не

є характерним для української мови) та з літературної мови. Додаткові аргументи на

підтримку теорії, яка стверджує, що численні діалектизми та архаїзми походять з давніх

стадій української мови, які залишили певні сліди в діалектах і сьогодні, пояснюються як

русизми або суржикізми, дають І. Огієнко та Л.П. Гнатюк.

І. Огієнко [15: 328–329] пише: « (…) Проте архаїчних форм у нашiй мовi позосталося

немало, тiльки ми не вiдчуваємо їх за архаїзми. - Говiрки нашi, переповненi рiзними

архаїзмами (…)». Він також зазначає, що було помилково оцінювати певні російські форми

тільки як результат інтерференції, а насправді, можна додати більшу причину створення

суржику. А на завершення, він додає: «(…) У нас нашi архаїзми, коли вони однаковi з

виразами росiйськими, звуть русизмами, а це погляд зовсiм не науковий (…)». Л. П. Гнатюк

[16: 44-48], також стверджує, що існують такі лексеми, «які з позицій сучасної мовної

свідомості трактуються як явище суржику, насправді воно є явищем історії української

мови».

Більше того, відсутність специфічних українських реалій у стандартній мові (чи,

можливо, ідеологічне їх уникання через їхню подібність до російської мови), може також

стосуватися зміненої мовної свідомості [20: 397 – 402].

Однак, залишається важке завдання навіть для історика мови чітко розмежовувати такі риси,

які можливо розглядати як частину української мови, та такі, що належать до російської

мови.

11

Поліські лексеми [17]

Іменники

Берег (31); бильо (31); бутилка (38); ві(илка) (44); дівочка (67); дом (68); дорожка (68);

жизнь (73); за врем’я (76); за город (76); зеркало (83); лекарство [9: 111-138] (115); лєс;

медвєдь (125); м’єсто \ место (126); мост (128); муж (129); незя (139); ничо (136); нож

(137); очеред = черговість пастухів (147); письмо (160); супчик (208); столь (205); теплó

(212); яблочко (238).

Дієслова

Випивать \ виппить (44); йєсти принести? (71); кричать = голосно кликати кого-

небудь (107); кушать (112); пагулять (148); пєть (160).

Прислівники

Тута (217), тудоюviii

(217); крепко \ крєпко (106).

Прикметники

Плохи–а –е (163);

Сполучники

Хотя (225).

Нижньо-наддніпрянські

Варто згадати про лексеми наддніпрянських діалектів, тому що цей варіант є ближчим

до прототипного суржику. Існує набагато більше слів (іменників, дієслів, прикметників та

прислівників, тощо), які мають еквіваленти та відповідники в інших діалектних групах /

місцевих говірках і вочевидь у суржику та російській мові; наприклад: дєлати; єслі;

глубокий; первий і т.д.

В дійсності, набагато важливішим було довести існування цих діалектизмів на

українській території, зменшуючи відсоток імовірних русизмів як у власне українській мові,

так і в суржику, ніж повторювати весь список лексем:

Іменники: времня; забота; польза; воздух; год; час.

Дієслова: пойнять.

Прислівники: даже, всегда.

Сполучники: будто.

Нарешті, існують слова, які були частиною мовної традиції української літературної

мови і які тепер ще можна знайти у специфічних діалектах, як наприклад, у наддніпрянських:

польза [12 (3: 180)]; пользуваться [12 (3:181)]; нужний\нужно; чи на сході Слобожанщини

[19]; наприклад, трудно і та ін.

Отже, метою даної статті було підтвердження нашої гіпотези про те, що причинами

творення елементів суржику не завжди є вплив російської мови на українську.

12

Потрібно також брати до уваги діалектний субстрат та історичний розвиток самої

української мови до часів формування літературної норми через існування великої кількості

слів і конструкцій, які зникли з літературної мови, але зафіксовані у писемних текстах від

кінця 16ст. до середини 19ст. (до часів Т. Шевченка) та в усній формі в діалектах. В той же

час слід пам’ятати, що суржик, є явищем наддіалектним, тобто не прив’язаним до якогось

конкретного регіону. Тому та сама лексична одиниця може мати амбівалентний характер: в

устах одного мовця вона являє собою суржикізм, джерелом якого є сучасна російська мова,

а в іншого мовця вона має справді діалектне походження (тобто має статус діалектизму).

Таким чином, з суто синхронічного погляду, суржик - це субмова, яка крім власне

суржикізмів, може містити як діалектизми, так і питомі українські просторічні елементи.

Зрозуміло, важко визначити у синхронічній перспективі, де знаходяться межі між

російським адстратом та справжніми українськими діалектами. В даній статті ми не ставили

завданням зосередитись на діахронічних аспектах, які зробили внесок у творення суржику,

чи звернути увагу на психолінгвістичні аспекти існування ймовірних русизмів та

“суржикізмів”, пов’язаних, наприклад, зі зміною мовної свідомості [20: 397 – 402].

ЛІТЕРАТУРА

1. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. − К., 1997.

2. Антисуржик / За заг. ред. О. Сербенської. – Львів, 1994. – 6 -7с.

3. Труб В. Явище «суржику» як форма просторіччя в ситуації двомовності /

Мовознавство. – 2000. – №.1– 46-58с.

4. Українська Мова: Енциклопедія / Ред. В.М. Русанівський, О.О.Тараненко

(співголови) та ін. 2-ге вид., виправ. і доп. - К.: Українська Енциклопедія, 2004.

– 665 – 668 с.

5. Масенко Л.Т. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. – К., 2004. – 104

– 114 с.

6. Del Gaudio S. On the Nature of Suržyk: a double Perspective Wiener Slawistischer

Almanach, Sonderband 75. München - Wien 2010 (= PhD dissertation 2008).

7. Bilaniuk L. Contested Tounges. Language Politics and Cultural Correction in

Ukraine. – New York, 2005.

8. Тарасенко Б.В. До питання про дефініцію мішаного українсько-російського

мовлення // Наукові записки. - К., 2006. – Вип. 60. – 62 – 65 с.

13

9. Демченко В. Органічна та неорганічна українська мова. – Херсон, 2003.

10. Del Gaudio S. On the Nature of Suržyk: Diachronic Aspects // Wiener

Slawistischer Almanach. – 2006. – N.58. – 237 S.

11. Півторак Г. П. Походження Українців, Росіян, Білорусів. – К., 2004. – 35-36

c.

12. АУМ - Атлас української мови. – К., 1984-2001. Том 1 – 3.

13. Масенко Л.Т. Мова і політика. – К., 2004. – 31c.

14. Говори української мови. Зб. текстів \ відп. ред. Т.В. Назарова. – К., 1977. –

111-138 c.

15. Огієнко І. Історія української літературної мови. - К., – 2004. – 328 – 329 c.

16. Гнатюк Л.П. То якою мовою писав Григорій Сковорода? / Дивослово. –

2006. – № 3. – 44-48 c.

17. Гнатюк Л.П. Мовна свідомість як поняття лінгвістики [діахронічний вимір].

Вісник Львівського університету / Серія філологічна. - 2004. - Вип. 34/II. – 397

– 402 c.

18. Лисенко П.С. Словник поліських говорів. – К., 1974.

19. Глуховцева К. та ін. Словник українських східнослобожанських говірок. –

Л.,- 2002.

20. Гнатюк Л.П. Мовна свідомість як поняття лінгвістики [діахронічний вимір].

Вісник Львівського університету / Серія філологічна. - 2004. - Вип. 34/II. – 397

– 402 c.

Примітки i Див.: Bilaniuk L. Contested Tounges. Language Politics and Cultural Correction in Ukraine. – New York, 2005;

Врублевська Г. Суржик як елемент міської субкультури // Урок української. – 2002. – № 11-12. - С.12-14; Кознарський Т. Нотатки на берегах макабресок // Критика. – 1998. – Ч. 5 (травень). – С.14 –19; Кузнєцова Т.

Суржик і мовлення // Урок української. – 2001. – № 6. – С.22-24; Радчук В. Суржик як недопереклад //

Українська мова та література. – 2000. – Ч. 11. – С. 3-4; Ставицька Л. Кровозмісне дитя двомовності // Критика.

– 2001. – Ч. 10 (жовтень). – С.14-15; Феллер М. Чи може суржик стати мовою? // Українська мова та література.

– 2001. – Ч. 40. – С. 5-10; Флаєр М. Суржик: правила утворення безладу // Критика. – 2000. Ч. 6. – С.14-17. ii У статті, написаній до початку польових досліджень, ми схилялися до думки, що українсько-російські мовні

контакти були одним із головних факторів створення суржику. Однак, ми також стверджували, що остаточні

висновки могли бути зроблені лише після точних польових досліджень. Див.: Del Gaudio S. Vom ukrainisch –

russischen Sprachkontakt zum Suržyk. In: Cichon Peter (Hrsg.) Gelebte Mehrsprachigkeit. (Akten des Wiener

Kolloquiums zur individuellen und sozialen Mehrsprachigkeit, 5. / 6. XI. 2005). Wien, 2006 – S. 100 – 112. iii

Для загальних діалектних рис, див.: Жилько Ф.Т. Нариси з діалектології української мови. – К., 1966;

Бевзенко С.П. Українська діалектологія. – К., 1980; Матвiяс I.Г. Українська мова i її говори. – К., 1990; АУМ -

Атлас української мови. – К., (1984-2001). Том 1 – 3.

14

iv Необхідно підкреслити, що суржик розглядається як «система», яка розвивала свої певні риси, комбінуючи

діалектно-історично елементи з домішкою русизмів та інших факторів,наприклад рис просторіччя тощо. v Нагадаємо, що всі номери не відносяться до сторінок а до карт атласу. vi Необхідно підкреслити, що суржик розглядається як «система», яка розвивала свої певні риси, комбінуючи

діалектно-історично елементи з домішкою русизмів та інших факторів,наприклад рис просторіччя тощо. vii Форми сей, с’ая, тощо надзвичайно рідко зустрічалися в мовленні літніх людей, постійних мешканців села

(non mobile speakers). Див: Атлас української мови. – Том 1. Карта 299. viii Прислівник тудою ймовірно утворився за аналогією з орудними конструкціями на позначення напрямку:

туди, тією дорогою, в тому напрямі (217). Прислівник сюдою, типовий для суржику, не був зазначений в

Словнику поліських діалектів Лисенка (1974).