ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВЕ БЮДЖЕТУВАННЯ В УКРАЇНІ: МЕТОДОЛОГІЯ, РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ Халабов Юрій магістр кафедри макроекономіки та державного управління ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»
ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВЕ БЮДЖЕТУВАННЯ В УКРАЇНІ:
МЕТОДОЛОГІЯ, РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
Халабов Юріймагістр кафедри макроекономіки та державного управління
ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»
Програмно-цільове бюджетування (ПЦБ):
- технологія ефективного управління бюджетом;
- провідний інструмент управління бюджетними ресурсами у економічно розвинутих країнах світу.
Найбільш успішно ПЦБ використовується у:США
Великобританія
ЄС (обов’язкова вимога для вступу)
Румунія
Болгарія
країни Балтії
Японія
Етапи еволюції програмно-цільового бюджетування:
(за досвідом економічно розвинутих країн)
I традиційний бюджет;
II бюджет від результатів виконання;
III базове бюджетування;
IV бюджетування “з нуля”;
V бюджетування “sunset”;
VI бюджет на основі цільових програм (аналіз альтернатив, бюджет пріоритетів).
Програмно-цільове бюджетування як бюджетний процес реалізується при:
- плануванні і прогнозуванні видатків бюджету на реалізацію цільових програм;
- оцінці ефективності та результативності державних програм;
- здійсненні фінансового контролю, аудиту результативності та моніторингу.
“Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі – метод управління бюджетними коштами для досягнення конкретних результатів за рахунок коштів бюджету із застосуванням оцінки ефективності використання бюджетних коштів на всіх стадіях бюджетного процесу”. [п. 42 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу (БК) України]
“Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі як на рівні державного бюджету, так і на рівні місцевих бюджетів має такі чотири основні складові: бюджетні програми; від повідальні виконавці бюджетних програм; паспорти бюджетних програм; результативні показники бюджетних програм”. [ч. 1 ст. 20 Бюджетного кодексу (БК) України]
Нормативно-правова база застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі: «Концепція застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі
України», схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України; Закон України «Про державні цільові програми»; Накази Міністерства фінансів України: «Про затвердження Інструкції про
статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі», «Про паспорти бюджетних програм», «Про запровадження результативних показників, що характеризують виконання бюджетних програм».
Складання та управління бюджетом за програмно-цільовим методом - надзвичайно чітке та взаємопов’язане визначення обсягів доходів та видатків, різниця між якими формує дефіцит або профіцит бюджету.
2011 рік 2012 рік 2013 рік
%
виконання
%
виконання
%
виконання
Доходи 100,38 90,34 94,23
Видатки 94,15 92,65 96,08
Дефіцит 46,23 112,74 107,21
Довідково:Дефіцит, у % до ВВП 1,8 3,8 4,4
Основні показники виконання Державного бюджету України у 2011-2013 рр.*
*Авторська розробка
[Бюджетний кодекс України,Закон України «Про державний бюджет» - щорічно]
Граничний розмір дефіциту державного бюджету - 3% від обсягу ВВП конкретного року.
Доходи Державного бюджету України у 2011-2013 рр.*
Частка % виконання Частка % виконання Частка % виконання2011 2012 2013
83.15%101.77%
79.39% 88.30% 77.45%93.01%
15.60%
94.62%
19.73%
116.32%
21.48%
112.29%Неподаткові надходження
Податкові надходження
*Авторська розробка
Видатки Державного бюджету України у 2011-2013 рр.*
2011 Частка 2011 % виконання
2012 Частка 2012 % виконання
2013 Частка 2013 % виконання
Загальнодержавні функції
0.119944325950181
97.082911255465
0.111183216739532
95.3250974768778
0.124090978621048
83.4602247349119
Оборона 0.0397082193062398
91.5238555170489
0.0366113423163175
83.3754167229447
0.0367704058071743
91.6435137561342
Громадський порядок, безпека та судова влада
0.09720905724933
97.3231501568713
0.0921705353673238
95.565019733446
0.0971504398824136
100.932167705199
Економічна діяльність
0.134263924383613
82.6639778661535
0.124843954322393
83.0717915406751
0.102376972319824
96.5868402675297
Охорона навколишнього природного середовища
0.0090218665243601
64.9599182460087
0.0104520968567737
53.1443305562022
0.011390630997235
107.479748274015
Житлово-комунальне господарство
0.000972378299024921
27.0196079024175
0.000959523541072614
48.3156158758408
0.000240206314354539
188.741721854305
Охорона здоров’я
0.0306599883266878
93.6003575644512
0.0287128742718084
90.7354726173423
0.0319263690798244
99.3311697126004
Духовний та фізичний розвиток
0.0114869242942102
92.4560457869592
0.0138716110946994
85.2035957856769
0.0126714408368018
111.19643245595
Освіта і наука
0.0816673390804852
93.0172674004449
0.0764361552483914
93.0720288730931
0.0767046435958831
95.2231332983538
Соціальний захист та соціальне забезпечення
0.19054856366236
98.7160307268888
0.19019840779117
97.1694097382031
0.219500480478991
99.3334631645737
Міжбюджетні трансферти
0.284517412923509
98.2995110735485
0.314560282450518
96.9120458980132
0.28717743206645
97.7080649344351
5%
15%
25%
35%
45%
55%
65%
75%
85%
95%
*Авторська розробка
Порівняння окремих категорій доходів та видатків Державного бюджету України у 2011–2013 рр.*
2011 2012 2013
105151.50122725.95
137577.90
261604.99274715.19
262730.52
Видатки на соціальну сферу Податкові надходження
+17574,55 +14851,95
+13110,19-11984,67
*Авторська розробка
Основні проблеми застосування програмно-цільового бюджетування в Україні:
1. Правові норми щодо формування бюджету за програмно-цільовим методом не закріплені Бюджетним кодексом України;
2. За основу складання кошторису відповідальними виконавцями приймаються фактичні видатки у поточному періоді або нормативні показники певних витрат;
3. Планові показники на трьохрічну перспективу, що занотовуються у запитах, носять формальний характер по причині відсутності єдиної методики планування видатків на середньострокову перспективу;
4. Паспорти бюджетних програм, в більшості випадків, обмежуються тільки описом заходів, не акцентуючи увагу на вигодах, котрі отримуватиме суспільство після досягнення задекларованих у програмі цілей;
5. Оцінка результативності програм в Україні відбувається через застосування показників виконання програм. Практичне застосування результативних показників не переконує у відповідності останніх до вимог програмно-цільового бюджетування. оскільки їх змістовна наповненість не відповідає їх сутності;
6. Процес бюджетування є компонентою бюджетного менеджменту, тому на досягнення мети, що декларується у програмі, впливають результати діяльності виконавчо-розпорядних органів влади, які залежать від готовності останніх витрачати бюджетні кошти економно (наприклад, при здійсненні державних закупівель) та раціонально;
7. Контроль за реалізацією бюджетних програм зосереджений на дотриманні фінансової дисципліни у процесі виконання бюджету за видатками, в той час як оцінка відповідності досягнутих результатів використаним бюджетним коштам лишається поза межами державного фінансового контролю.
Пріоритетні удосконалення управління
бюджетним процесом:1. Спрощення системи загальнодержавного планування (розробка довгострокової
Програми соціально-економічного розвитку держави, що затверджуватиметься Президентом України на час його каденції);
2. Посилення інтеграції державного і бюджетного планування (впровадження практики попереднього узгодження замовником та Міністерством фінансів України бюджетних джерел фінансування державних цільових програм);
3. Перехід до середньострокового бюджетного планування (розробка бюджету у n-ому році на n+2-й та n+3-й роки);
4. Розширення компетенцій та посилення відповідальності головних розпорядників (залишити Міністерству фінансів України функції встановлення лімітів видатків по окремих статтях, переклавши на головних розпорядників бюджетних коштів визначення напрямів безпосереднього витрачання коштів);
5. Вдосконалення практики складання «песимістичного» сценарію бюджету (в розвинутих країнах він являє собою конкретний перелік бюджетних програм чи/та статей видатків, фінансування яких обмежується, чи навіть «заморожується», у випадку, якщо надходження бюджету суттєво відхиляються від плану, а також норми, надають можливість (право) уряду у випадку посилення економічних проблем перерозподіляти кошти між окремими програмами);
6. Оптимізація кількості головних розпорядників бюджетних коштів, кількості бюджетних програм для посилення контролю та підвищення загальної ефективності бюджетних видатків.