М.Коцюбинський.

Все життя моє – в літературі

До 150-річчя від дня народження Михайла Михайловича Коцюбинського

Людина культурна, до найменших подробиць, європеєць з голови до п'ят...

був справжнім аристократом Духа без жодного силування зі свого боку...

С.Єфремов

Усе, дорогий Михайле Михайловичу, що написане кров'ю Вашого серця, зосталося в пам'яті всього нашого народу, а слово і краса ім'ям народу увійшли в безсмертя.М.Стельмах

Дитячі та юнацькі роки Михайла Коцюбинського

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 року в м.Вінниці в сім'ї дрібного урядовця.

Батько М.КоцюбинськогоМати М.Коцюбинського

Освіту Михайло здобував у Барській початковій школі (1875-1876), де був дуже старанним учнем та Шаргородському духовному училищі (1876-1880).

Будинок Коцюбинських Вінниці

«Дитячий вік мій (до 7 літ), – пише Коцюбинський, – пройшов у м. Вінниці, а відтак довелося жити то на селі, то знов у місті, все на тім же багатім природою, теплім, прекраснім Поділлі».

Тут народилася й розвинулася велика любов Михайла до природи й людей, тут виникло його захоплення культурними традиціями й історичними подіями рідного краю. Прекрасне Поділля було першою життєвою школою Коцюбинського. Ще підлітком майбутній письменник ходив на ярмарок слухати лірників, яких було на Поділлі чимало. Зачарований красою народних пісень, Михайлик з дев'яти років сам починає творити пісні на взірець народних.

Творчий доробок письменника

І. Франко відзначав, що М. Коцюбинський “ міг би стати окрасою будь-якої літератури ”…, у статті “ З останніх десятиліть ” дає таку характеристику: “ Його оповідання пливе натурально і свобідно… Стиль його простий, без жодної форсованої штучності, без риторичних ефектів. Із всіх наших письменників він найбільш нагадує Тургєнєва, того “найбільш артиста і найбільш європейця” між російськими белетристами... Він наскрізь новочасний чоловік, перейнятий високим гуманним чуттям і ясним поглядом на життя”.

Твори Михайла Коцюбинського перекладалися російською, польською, чеською, німецькою, шведською та іншими мовами. Про нього багато писали європейські дослідники і журналісти.

Творчість М. Коцюбинського – то ціла епоха кінця ХІХ – початку ХХ століття. Це був не тільки справжній художник-новатор, але й зовсім новий тип письменника-гуманіста. Характерний відсвіт кидають на письменницький образ М. Коцюбинського його фотографічні знімки. Бачимо тут письменника в оточенні літераторів, у родинному колі, на дозвіллі.

М. Коцюбинський (у брилі з палицею) серед робітників філоксерного загону. Молдавія, 1892 р.

Перший друкований твір - вірш “Наша хатка” - з'явився на сторінках львівською дитячою журналу “Дзвінок” 1890 року.

М. Коцюбинський їде у червні 1890 року до Львова і Кракова. Знайомиться там з І.Франком та прогресивною студентською молоддю, зустрічається з редакторами журналів, де згодом друкуватимуться його твори.

На фото ще зовсім молоде обличчя з лагідно-доброзичливим поглядом допитливих очей. Пізніше М. Коцюбинський посилає його з Вінниці своїм галицьким знайомим.

М. Коцюбинський. Вінниця,1890 р.

29 жовтня 1891 року М. Коцюбинський склав іспит на звання народного вчителя і одержав свідоцтво, для якого й призначалася ось ця фотографія. В літературі він робив лише перші кроки: писав вірші, оповідання, перекладав з Г. Гейне. А. Міцкевича, Е. Ожешко, виступав з публіцистичними статтями. Відчував уже, що може ввійти у великий світ красного письменства. Треба було тільки багато працювати над собою. Обставини не дозволяли вчитися далі по закінченні Шаргородського духовного училища: після смерті батька велика сім'я, у якій Михайло був найстарший, потребувала його допомоги. Працюючи заради хліба насущною, початкуючий письменник вчиться самотужки, багато читає, прилучається до громадського життя. “Визвольний рух в Росії захопив мене у 80-х роках минулого століття цілком, - писав пізніше М.Коцюбинський, - і я ходив "у народ”, займався пропагандою на селі. Вже з того часу почала переслідувати мене поліція”.

М. Коцюбинський. Вінниця, 1891 р.

З початку 1891 року по травень 1892-го М. Коцюбинський живе і працює в с. Лопатинці на Вінниччині як домашній учитель в родині місцевою службовця. Тут були написані оповідання “Харитя”, “Ялинка”, “П'ятизлотник”, повість “На віру”. Ці твори засвідчили появу надзвичайного таланту. Праця домашнього вчителя не давала надійного заробітку для утримання чималої сім’ї. Через знайомих людей М. Коцюбинський дістав місце розпорядника в загоні по боротьбі з філоксерою - шкідником виноградників - і в червні 1892 року виїздить до Молдови.

Молдавія, 1892 р.

Панас Мирний, “несказанно зачарований” хистом незнайомого ще йому автора писав згодом: “Прочитав я її (“Харитю”) та й не стямився!.. У такій невеличкій приповісті та такого багато сказано! Та як сказано! Чистою, як кринична вода, народною мовою, яскравим, як сонячний промінь, малюнком; невеличкими, домірними нарисами, що розгортують перед очима велику - безмірно велику - картину людського горя, краси світової, виявляють безодню глибину думок, таємні поривання душі, забої невеличкого серця!..”

У січні 1896 року М. Коцюбинський одружується з Вірою Дейшею. 25 листопада того ж року в них народився син Юрій.

Робота у протифілоксерних загонах, сімейні клопоти забирають весь час. Письменник не раз скаржився в листах, що літературна праця “не йде”.

У квітні 1896 р. написано новелу “Пе коптьор”, і тільки у січні 1897 р. з'явилось нове оповідання “Посол від чорного царя”.

У Чернігівському земстві знайшлась нарешті для М. Коцюбинського посада завідуючого книжковим складом. У липні 1897 року він з родиною переїздить з Вінниці до Чернігова. Але губернатор не затвердив його на посаду через політичну неблагонадійність. У листопаді письменник змушений їхати до Житомира на роботу в редакції місцевої ліберальної газети “Волинь”.

Під час приїзду в Житомир дружини Михайла Коцюбинського подружжя сфотографувалося.

М. Коцюбинський з дружиною Вірою Устимівною.

Житомир. 1897

М. Коцюбинський з дружиною та дітьми:в центрі - Юрій, ліворуч від нього - Оксана,

праворуч - Ірина, внизу - Роман.Чернігів, 1906 р.

Робота в газеті була нецікава, виснажлива й малооплачувана. Про це писав Михайло Коцюбинський у своїх листах: “Так багато роботи, що не знаєш, за віщо взятися й що почати... Я такий стурбований, неспокійний та невеселий, бо абсолютно нічого не можу писати”.

У лютому 1898 року М. Коцюбинський залишає роботу в редакції і повертається до Чернігова, де вивільнилась посада в земстві. Перед від'їздом з Житомира письменник сфотографувався і цей знімок з дарчим написом надіслав Панасу Мирному.

В листі М. Коцюбинського від 21 травня читаємо: “Посилаю Вам своє поличчя на знак мого глибокого пошанування. Прошу вас - і то дуже прошу - прислати мені своє”. Панас Мирний надіслав Михайлу Коцюбинському свій фотознімок з автографом.

М. Коцюбинський. Житомир, 1898 р.

М. Коцюбинський серед чернігівських літераторів - співробітників земства (Б.

Грінченко - стоїть праворуч, В. Самійленко - сидить праворуч)

та інших знайомих. Чернігів, 1898 р.

Життя в Чернігові помалу налагоджувалося. М. Коцюбинський наполегливо шукає нових шляхів у творчості, розширює її тематику. 1902 року написані твори, що свідчили про мистецьке новаторство письменника: “На камені”, "Поєдинок.”, “Цвіт яблуні”. У березні 1902 року М. Коцюбинський не без задоволення повідомляв одного із своїх адресатів: "В останні часи я щось розписався, за півроку написав цілий томик”. Тепер його цікавлять "психологічні теми”. Про нього заговорила критика різних таборів: одні докоряли за відхід від усвячених традицій, інші підносили за новаторство.

Цей фотопортрет М. Коцюбинський подавав до збірки своїх творів, що видавалися у Львові.

М. Коцюбинський. Чернігів. 1902 р.

У будинку Коцюбинських щосуботи збиралася інтелігенція. Відвідували письменника Б.Грінченко, В.Самійленко, М.Вороний, художник М.Жук та інші. В будинку грав на роялі М.В. Лисенко, відвідав письменника у 1909 шведський вчений-славіст, перекладач творів Коцюбинського Альфред Єнсен.

З 1911 літературні вечори почали відвідувати юні П.Г.Тичина, В.М. Еллан (Блакитний), Г.Г. Верьовка, А. Казка та інші. За рекомендацією Коцюбинського в першій книзі "Літературно-наукового вісника" за 1912р. було надруковано вірш Тичини "Ви знаєте, як липа шелестить..."

За станом здоров'я М. Коцюбинський у квітні 1905 року виїхав на медичну консультацію до Берліна. Недуга була викликана розладом нервової системи. Лікарі радили активний відпочинок. Письменник їде в подорож по Західній Європі: Берлін, Дрезден, Венеція, Флоренція, Рим, Неаполь, Генуя, Мілан, Ніцца, Люцерн, Берн, Женева, Цюріх, Мюнхен, Відень.

Їдучи до Берліна, М. Коцюбинський зупинився у Львові й майже два тижні гостював у І. Франка та В. Гнатюка. Мандрували в гори, ходили ловити рибу, відвідали рідне село В. Гнатюка, фотографувались. Особливе враження на гостя справив І. Франко. Ось що читаємо в рефераті М. Коцюбинського “Іван Франко”: “Не можу забути одного образу, який врізався мені у пам'ять. Се було два роки назад, коли я востаннє бачився з ним. У своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему “Мойсей”. Не знаю, чи попалась риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою”. У листі з Рима М. Коцюбинський пише, що бачив знаменитого “Мойсея” Мікеланджело, який нагадав йому героя Франкової поеми.

М. Коцюбинський, І.Франко, В. Гнатюк.

Львів, 1905 р.

Погіршення стану здоров'я змусило М.Коцюбинського пізньої осені 1911 року знову їхати на Капрі. Тимчасовий притулок дав йому його знайомий. Але М. Горький при зустрічі запропонував М.Коцюбинському кімнату в себе на віллі. В листі до дружини він писав: “Олексій Максимович перетягнув мене до себе. Мені дали дуже гарну, чисту, навіть розкішну кімнату з окремим ходом... У них же я й столуюсь”.

На фотографії, що була зроблена на віллі в Максима Горького, письменник має вигляд недужої людини. Уже неможливі були піші екскурсії в гори, доводилося обирати для прогулянок рівні стежечки. М. Горький намагався оточити його увагою, створити всі умови для праці й відпочинку. В останнє своє перебування на Капрі М. Коцюбинський написав і надіслав до друку три оповідання: "Лист”, “Подарунок на іменини” та "Коні не винні”.

М. Коцюбинський на віллі М.Горького.

Капрі, 1912 р.

Це останнє фото М. Коцюбинського. Здоров'я письменника дедалі погіршувалось. У

червні 1912 року він у супроводі свого старшого сина Юрія їде в Карпати на гірське повітря. Але це не помогло. У київській клініці В. Образцова письменника лікує відомий кардіолог М. Стражеско. М.Коцюбинський цілком усвідомлює свій стан, але до кінця залишається життєлюбом. У листі до Максима Горького він писав: “Какие великолепные люди посещают меня ежедневно, приносят мне все, что я люблю, - цветы, книги, самих себя. В окно смотрит то же солнце, которое и Вас греет, - и от того кажется еще теплее и ласкавее”.

М. Коцюбинський в київській клініці

В.Образцова. 1912 р.

25 квітня 1913 року полум'яне серце неповторного майстра слова перестало битися. Поховали М.Коцюбинського на Болдиній горі у Чернігові, улюбленому місці його щоденних прогулянок. На могилі встановлено пам'ятник письменнику. Тут же похована його дружина – Віра Устимівна.

Він залишив усім нам... найвищий заповіт: ніколи не розминатися з людиною і завжди бути вірним рідному народові, правді, соціальній справедливості й свободі.

П. Тичина

Коцюбинський дуже любив життя. Любив у ньому те, що має в собі красу й світло, радість і ласку. Любив сонце, весну, літо…

Д. Лукіянович