план

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………... 3

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ ТОРГОВЕЛЬНОЇ МАРКИ ЯК ОБ’ЄКТА

ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ....…………………………………… 5

1.1Поняття та функції торговельної марки у світовому та

національному законодавстві…………………………………………. 5

1.2 Критерії надання правової охорони торговельній марці ………….. 12

1.3Види торговельної марки та їх правове значення …………………... 14

РОЗДІЛ 2 ОХОРОНА ТОРГОВЕЛЬНИХ МАРОК НА СВІТОВОМУ

РІВНІ……………………………………………………………. 25

2.1Міжнародні та регіональні договори і угоди як

інструмент екстериторіального визнання прав на торговельні

марки……………………………………………………………………. 25

2.2Формування Європейських стандартів захисту прав на

торговельні марки……………………………………………………… 33

2.3Способи захисту прав на торговельні марки у міжнародному праві.. 37

РОЗДІЛ 3 ОСОБЛИВОСТІ ОХОРОНИ ТА ЗАХИСТУ ПРАВ

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ТОРГОВЕЛЬНІ

МАРКИ ЗГІДНО НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА.. 49

3.1 Виникнення здійснення та припинення суб’єктивного

права на торговельну марку……………………………………………. 49

3.2 Поняття та види порушення права на торговельну марку………….... 62

3.3 Способи захисту права на торговельну марку у

національному законодавстві…………………………………………... 65

РОЗДІЛ 4 ОХОРОНА ПРАЦІ……………………………………………… 71

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………. 82

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………… 84

2

ВСТУП

Актуальність теми. Суттєве оновлення всього цивільного законодавства

України і, ширше: прагнення до інтеграції та гармонізації національного

законодавства в галузі охорони права інтелектуальної власності із

законодавством країн Європейського Союзу і Світової організації торгівлі

потребує розробки нових теоретичних і практичних підходів до проблеми

охорони права на торговельну марку в рамках досить жорстких стандартів і

норм щодо охорони і забезпечення надійного захисту прав на марки,

визначених в Угоді ТРІПС та Директивах Ради ЄС.

Відсутність в Україні належної законодавчої бази в галузі охорони

права на торговельну марку була обумовлена насамперед тим, що в умовах

адміністративної економіки торговельна марка не могла виконувати роль, що

їй відводиться, її функції мали дещо викривлений характер. Як наслідок –

відсутність ефективного механізму захисту прав на торговельну марку та

належної законодавчої бази, де б враховувалися інтереси як тих осіб, яким

належить виключне право на торговельну марку, так і третіх осіб, що діють на

внутрішньому і зовнішньому ринках товарів та послуг, що спричинило значну

кількість порушень цих прав. З розвитком ринкових відносин в Україні

почастішали прояви недобросовісної конкуренції, пов’язаної з незаконним

використанням торговельних марок. І, на жаль, масштаби таких порушень

зростають з року в рік.

Але сьогодні ситуація кардинальним чином змінюється. Так, перехід

економіки на ринкові засади, розвиток товарно-грошових відносин, значне

оновлення законодавства забезпечують торговельній марці пріоритетне місце

серед інструментів ринкової торгівлі. Необхідно зауважити, що сьогодні

помітний підвищений інтерес до торговельної марки з боку не тільки вчених,

але й представників бізнесу та підприємців, а також засобів масової

інформації, про що свідчать численні телерадіопередачі та публікації в

газетах і журналах. Це обумовлюється тим, що у міру зростання

економічного значення кожного з об'єктів права інтелектуальної власності

3

виникає потреба у комплексному та послідовному дослідженні правових

проблем їх охорони, аналізі правового регулювання цих питань у

високорозвинених країнах світу та використання його переваг і кращого

досвіду в інтересах України.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини з приводу охорони

об’єктів права інтелектуальної власності.

Предметом дослідження є торговельна марка як об’єкт правової

охорони, критерії встановлення охороноздатності, а також закономірності, що

впливають (можуть впливати) на реалізацію особою виключного права на

торговельну марку, правозастосовна та судова практика.

Методи дослідження становить сукупність теоретико-методологічних

засобів і прийомів пізнання суспільних явищ і процесів. У ході дослідження

застосовувалися загальнонаукові методи пізнання, такі, як діалектичний

метод, метод комплексного аналізу, вивчення явищ у динаміці їх розвитку, а

також і суто юридичні прийоми й методи. Підґрунтям дослідження є

діалектичний метод пізнання, відповідно до якого проблеми, що

розв’язуються в дисертації, розглядаються в єдності їх соціально змісту та

юридичної форми.

У ході дослідження автором було використано історико-порівняльний метод,

який дав можливість розглянути в ретроспективі історію становлення і

розвитку інституту торговельної марки як соціального явища і правового

феномена, а також провести порівняльний аналіз законодавства України,

США, Великобританії, Німеччини, Франції та інших країн.

4

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ ТОРГОВЕЛЬНОЇ МАРКИ ЯК ОБ’ЄКТА ПРАВОВОЇ

ОХОРОНИ

1.1 Поняття та функції торговельної марки у світовому та національному

законодавстві

Законодавче визначення поняття торговельної марки встановлено ст.

492 Цивільного кодексу України. Торговельною маркою може бути будь-яке

позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення

товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів

(послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими

позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні

елементи, комбінації кольорів.

До окремої групи об´єктів промислової власності, що знайшли своє

закріплення у законодавстві, слід віднести свідоцтва на торговельні марки.

Крім ЦК, нормативну базу охорони прав інтелектуальної власності на

торговельні марки становлять: Закон України «Про охорону прав на знаки

для товарів і послуг» від 15.12.1993 р. № 3689-ХІІ; Паризька конвенція про

охорону промислової власності від 20.03.1883 р.; Договір про закони щодо

товарних знаків, який є чинним на території України з 01.08.1996 р.;

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14.04.1891 р.,

учасницею якої є Україна з 25.12.1991 р.; Протокол до Мадридської угоди від

28.06.1989 р., до якого Україна приєдналася 01.06.2000 р.; Ніццька угода про

Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від

15.06.1957 р., до якої Україна приєдналася 01.06.2000 р.; Положення про

Державний департамент інтелектуальної власності, затверджене постановою

Кабінету Міністрів України від 20.06.2000 р. № 997, та ін.

Торговельна марка (знак для товарів і послуг) у широкому розумінні

— це символічне позначення, що слугує індивідуалізації товару та

виробників. Торговельна марка дозволяє відокремлювати товари і послуги

конкретного підприємства від інших. Вона допомагає виробнику

5

реалізовувати товар або послуги, зарекомендувати себе на ринку, сприяє

вибору споживачем товару та послуг певної якості. Тому знаки мають бути

характерними і водночас суттєво відрізнятися від знаків, що

використовуються конкурентами [1, с. 358].

Торговельна марка дає можливість виробнику відслідковувати свої

товари (послуги), контролювати їх якість, навіть і тоді, коли право на їх

використання передане іншим особам. Торговельна марка може

використовуватися не тільки виробниками товарів, а й організаціями, які є їх

розповсюджувачами.

Відповідно до ст. 1 Паризької конвенції торговельна марка належить

до об´єктів промислової власності. Головна розрізняльна функція

торговельної марки випливає із самого визначення. Виокремлення

маркованих товарів або послуг з маси конкуруючих із ними допомагає

власнику марки у продажу товарів або наданні послуг, а споживачеві — у

виборі належних товарів чи послуг серед подібних. Торговельна марка має

також гарантійну функцію, тобто гарантує споживачам знайому їм якість

товарів (послуг). Властива комерційній марці й рекламна функція, мета якої

— привернути увагу споживачів до товарів (послуг), маркованих певними

торговельними марками.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для

товарів і послуг» позначення, які не мають розрізняльної здатності (є

загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду; вказують

на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг,

а також на місце, час виготовлення, збуту товарів або надання послуг; є

загальновживаними символами і термінами), можуть бути внесені до знака як

елементи, які не охороняють, якщо вони не посідають домінуючого

положення в зображенні марки.

Якщо торговельна марка містить елемент (елементи), які не

охороняються (неохороноздатний елемент), то в рішенні про реєстрацію

6

марки і в реєстрі, якщо це необхідно, вказують, що зазначений елемент не є

предметом самостійної правової охорони.

Мотив торговельної марки — це аспект торговельної марки,

розрахований на певний вид сприйняття. Мотив марки може бути: візуальний

(графічний) — розрахований на зорове сприйняття; фонетичний (звуковий)

— розрахований на слухове сприйняття; семантичний (смисловий) —

смисловий зміст позначення, що його використовують як торговельну марку

тощо [2, с. 5] .

Торговельні марки безпосередньо впливають на технологічний

розвиток країни через інновації, необхідні для постійного збереження якості

товарів і послуг. Такому розвиткові можуть сприяти ліцензії на торговельні

марки тощо.

Важливо відзначити, що ідентифікуючи товар певного виробника,

торговельна марка виконує для виробників і споживачів різні функції.

Одночасно для споживача торговельна марка вирізняє тільки одне з потоку

нових слів і зображень, які надають можливість йому знайти або назвати

товар, який він хоче придбати.

У науковій літературі, присвяченій дослідженню функцій

торговельної марки, наводиться розмаїття функцій, притаманних маркам.

Але в будь-якому випадку є необхідним, при аналізі функцій торговельної

марки, відмежувати функції, як правову категорію, і функції економічної

дійсності. Торговельній марці як правовому феномену не властиві особливі

функції, які відрізнялися б від функцій цивільного права в цілому (охоронна,

регулятивна тощо). Ці правові функції є основою для виконання торговою

маркою її економічних функцій, які обумовлюють її своєрідність серед інших

об'єктів виняткових прав.

Торговельна марка виконує ряд важливих функцій:

1) Створює відмінності між товарами.

2) Надає товару ім'я.

3) Полегшує впізнавання товару.

7

4) Стимулює запам'ятовування товару.

5) Вказує на походження товару.

6) Надає інформацію про товар.

7) Викликає бажання придбати.

8) Символізує гарантію.

Традиційно в якості визначальної функції торговельної марки, як

соціальної реальності виділяється відмінна або індивідуалізуюча. Так, К.

Вєркоманія вважає, що якої б форми торговельна марка не набувала, її

загальна функція полягає в тому, щоб дати можливість відрізнити конкретну

компанію, послугу або продукцію від конкуруючих компаній, послуг або

продукції, тобто зробити їх легко впізнаваною. Для виконання відмінної

функції необхідно, щоб позначенням були притаманні високі розпізнавальні

властивості.

Однак наявність у торговельної марки здатності відрізняти одні

товари від інших, однорідних, зовсім не передбачає однозначного визнання

того, що торговельна марка виконує тільки відмінну функцію. Торговельна

марка перш за все відрізняє певний товар, виділяє його з маси однорідних,

служить засобом ідентифікації товару, тобто відрізняє товар одного

виробника від товару іншого – в цьому функціональне призначення

торговельної марки. З цього випливає, що торговельна марка – марка, що

відрізняє товари одних осіб від однорідних товарів інших осіб лише на

наступному етапі, виконуючи функції гарантію якості та рекламну, може

призвести до індивідуалізації джерела походження товару [1, с. 381].

У правовій доктрині існують також і інші теорії щодо визначення

головних функцій торговельної марки. Історично першою з'явилася теорія

“джерела походження”. Згідно з якою, індивідуалізуючи товар для

споживача, торговельна марка повинна вказувати на джерело його

походження. Марка повинна інформувати споживача про дійсного виробника

даного товару або навіть про те особі, що його збуває, але в дійсності

споживач часто не знає виробника. Тому досить, щоб споживач міг довіряти

8

даному підприємству. І як наслідок функція “джерела походження” в

результаті відриву продукції від початкового виробника втрачає своє

колишнє значення, трансформуючись у відмінну і гарантію якості.

Друга теорія – це теорія "гарантії якості", яка розглядає торгову марку

в сучасній торгівлі не тільки як вказівку джерела походження товару, але і як

знак певної якості. Гарантійна функція є похідною щодо відмінної:

індивідуалізуючи продукт, торговельна марка стає показником якості

певного товару.

Якщо спробувати створити схему дії функції гарантії, то вона повинна

виглядати таким чином: основа – якість товару, як обов'язкова умова схеми,

підтримує гарантію якості торговельної марки, яка виступає у свою чергу в

ролі гарантії незмінності та стабільності якісних характеристик і

властивостей товару. У разі порушення такого зв'язку торговельна марка стає

засобом, що відштовхує споживача від товару.

Дійсно, покупець, одного разу купивши товар, який його задовольняє,

орієнтується на торговельну марку при здійсненні подальших покупок, тому

що впевнений у його якості. Тим самим торговельна марка, завдяки своєму

впливу на ринку, зменшує витрати покупця в пошуку товарів, ідентифікує

його. Адже призначення торговельної марки полягає в тому, що якість

товару є стабільною, а також у тому, що марка є фокусуючим моментом в

рекламі, який широко використовується для створення і підтримки попиту на

товар.

Існує точка зору, що торговельна марка не є гарантом якості товару,

оскільки вона проставляється як на якісних, так і на "поганих" товарах. Але,

як справедливо зазначив М.Л. Городиський, ніхто на буде рекламувати

торгову марку, яка проставляється на другосортну продукцію, оскільки в

подальшому така марка автоматично стане індикатором низької якості

маркованих ним товарів і ускладнить їх просування на ринку. Отже, якщо ми

говоримо про те, що марка виконує функцію гарантії якості товарів, то маємо

на увазі високий рівень якості.

9

Функція гарантії якості сьогодні виходить на перший план також і у

зв'язку з розповсюдженням практики з надання права використання торгових

марок (наприклад, за ліцензійним договором, договором комерційної

концесії). У таких випадках торговельна марка вже не вказує на певного

виробника, а стає певним штампом якості, властивої товарам, які

виробляються правовласником марки, і якої дотримується користувач права.

Таким чином, можна стверджувати, що особливості гарантійної

функції торговельної марки обумовлені споживчими характеристиками

маркованого товару, тоді як відмінна і рекламна функції значною мірою

залежать від властивостей самого позначення, застосовуються як марка [2, с.

9].

Торговельна марка в такому випадку може стати тим символом якості,

перетвориться на один з найцінніших об'єктів виключних прав. Тому марка

сприяє розвитку конкуренції та підтримки якості, забезпечуючи виробника

зручностями доброї репутації.

Високий престиж торговельної марки на ринку товарів потрібен для

забезпечення виконання маркою рекламної функції. Більше того, торговельна

марка не тільки виконує рекламну функцію, але і виступає як засіб реклами.

Рекламна функція торговельної марки – це здатність сприяти здійсненню

ефективної реклами товару і виступати безпосередньо як об'єктом реклами.

Рекламоздатність торговельної марки – це здатність привертати увагу

споживачів до маркованих ним товарів. Рекламоздатність включає ряд ознак,

які застосовуються одночасно. До них відносяться: новизна ідеї,

асоціативність, естетичність, лаконічність, колір. Для того щоб торговельна

марка стала засобом реклами, вона повинна стати об'єктом реклами, тобто

використовуватися у всіх своїх візуальних проявах.

У кожній рекламі перше, що кидається в очі, – це торговельна марка,

і її менш за все забувають, оскільки саме вона в основному і зберігається в

пам'яті споживачів. Коли торговельна марка належним чином

використовується в рекламі, вона стає головною рушійною силою,

10

ефективним психологічним важелем, приваблює покупця до продукції

підприємства – власника марки. Іноді торговельну марку називають

"мовчазним продавцем". Вдала торговельна марка є найбільш ефективним

засобом реклами [3, с. 46].

Успішні торговельні марки являють собою цінність з точки зору

інформації, яку вони несуть. Покупець бачить марку і вже знає, що за нею

стоїть постійна якість і висока репутація обслуговування. Значення

торговельної марки полягає у взаєминах виробника продукції і споживача,

тобто торговельна марка служить засобом комунікації: виробник продукції з

її допомогою передає певні відомості, а споживач їх сприймає. Таким чином,

торговельна марка полегшує вибір і дозволяє пізнати продукцію певного

виробника.

При цьому торговельна марка спонукає виробника поліпшити якість

продукції, адже її невідповідність певного рівня його дискредитує. У зв'язку з

цим виникає проблема охорони торговельних марок від копіювання та

незаконного використання, оскільки порушник, маркуючи свій товар більш

низької якості чужою торговою маркою, дезорієнтує покупців, підриває

репутацію її дійсного власника.

Практично всі визначення торговельної марки, чи в науковій

літературі, чи в законодавстві відбивають тільки відмінну функцію. Однак, як

було показано вище, крім, відмінної, торговельна марка виконує ще

гарантійну та рекламну функції. Всі ці функції взаємопов'язані і тому, з

практичних міркувань, вони завжди повинні розглядатися комплексно.

Наприклад, неможливо стверджувати про ефективність рекламної функції,

якщо торговельна марка позбавлена таких явищ, як виділення маркованого

нею товару серед однорідних товарів інших виробників і гарантування

стабільності його якості. Відтак і визначення торговельної марки повинне

містити всі три функції.

Всі функції разом становлять інформативний зміст торговельної

марки і впливають у певному психологічному сенсі на споживача, який у

11

свою чергу по системі зворотного зв'язку може впливати на діяльність

виробника [3, с. 51].

1.2 Критерії надання правової охорони торговельній марці

Марці може бути надана правова охорона у випадку додержання

таких основних вимог: вона не повинна суперечити суспільним інтересам,

принципам гуманності і моралі та на неї не поширюються підстави для

відмови в наданні правової охорони. Підстави для відмови в наданні правової

охорони сформульовані в законодавстві шляхом перерахування позначень,

які не підлягають правовій охороні як торговельна марка.

Відповідно до Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів

і послуг" не можуть набути правової охорони позначення, що:

1) не можуть бути у винятковому використанні окремих осіб (однак

такі позначення можуть бути включені у знак як неохоронювані елементи,

якщо на це мається згода відповідного компетентного органу або їх

власників): державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми);

офіційні назви держав; емблеми, скорочені чи повні найменування

міжнародних міжурядових організацій; офіційні контрольні, гарантійні і

пробірні клейма, печатки; нагороди та інші відзнаки;

2) з огляду на об'єктивні причини не зможуть виконувати функції

торговельної марки, оскільки: звичайно не мають розрізняльної здатності та

не набули такої внаслідок їх використання; складаються лише з позначень,

що є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду;

складаються лише з позначень чи даних, що є описовими при використанні

щодо зазначених у заявці товарів і послуг або у зв'язку з ними, зокрема

вказують на вид, якість, склад, кількість, властивості, призначення, цінність

товарів і послуг, місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання

послуг; є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару,

послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу; складаються лише

з позначень, що є загальновживаними символами і термінами; відображають

12

лише форму, що обумовлена природним станом товару чи необхідністю

отримання технічного результату або яка надає товарові істотної цінності;

3) тотожні або схожі настільки, що їх можна сплутати з: марками,

раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої

особи для таких самих або споріднених із ними товарів і послуг; марками

інших осіб, якщо вони охороняються без реєстрації на підставі міжнародних

договорів, учасником яких є Україна, зокрема, визнаними добре відомими

відповідно до ст. 6 Паризької конвенції про охорону промислової власності;

комерційними (фірмовими) найменуваннями, що відомі в Україні і належать

іншим особам, які набули на них право до дати подання до Установи заявки

щодо таких же або споріднених із ними товарів і послуг; кваліфікованими

зазначеннями походження товарів (у тому числі спиртів та алкогольних

напоїв), що охороняються відповідно до Закону України "Про охорону прав

на зазначення походження товарів"; знаками відповідності

(сертифікаційними знаками), зареєстрованими у встановленому порядку;

4) відтворюють: промислові зразки, права на які належать в Україні

іншим особам; назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва

або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди

власників авторського права або їх правонаступників; прізвища, імена,

псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб

без їх згоди.

Законодавство України закріплює принцип не абсолютної, а відносної

новизни позначень, що заявляються як торговельні марки, тобто новизна

позначення обмежується територією України. Це, зокрема, означає, що

реєстрація того чи іншого позначення як марки в інших країнах не

перешкоджає визнанню даного чи подібного позначення маркою в Україні,

якщо тільки інше не випливає з міжнародних угод, учасником яких є Україна

[4].

При визначенні новизни позначення враховуються: по-перше,

торговельні марки, зареєстровані чи заявлені для реєстрації в Україні; по-

13

друге, марки, хоча і не зареєстровані на території України, але охоронювані

на її території на підставі міжнародних договорів.

Ознака новизни тісно пов'язана із поняттям пріоритету. Новизна

марки визначається на дату пріоритету, яка, у свою чергу, встановлюється за

загальним правилом за датою надходження правильно оформленої заявки на

реєстрацію марки до Установи. Поряд із цим пріоритет марки може

встановлюватися за датою подачі першої заявки на марку в іншій країні -

учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності

(конвенційний пріоритет), якщо в Установу України заявка надійшла

протягом 6 місяців із зазначеної дати. Виставочний пріоритет може

встановлюватися за датою початку відкритого показу експоната на виставці,

якщо в Установу України заявка на марку надійшла протягом 6 місяців із

зазначеної дати. Пріоритет марки може встановлюватися також за датою

міжнародної реєстрації товарного знаку відповідно до міжнародних

договорів України.

Заявник, що бажає скористатися правом пріоритету, протягом трьох

місяців із дати подачі заявки до Установи подає заяву про пріоритет із

посиланням на дату подачі і номер попередньої заявки та її копію з

перекладом українською мовою або документ, що підтверджує показ

зазначеної марки знака на виставці, якщо ці дії мали місце у державі -

учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності. Якщо

матеріали подано несвоєчасно, то право на пріоритет заявки вважається

втраченим, про що заявнику направляється повідомлення [5].

1.3 Види торговельної марки та їх правове значення

Загальне визначення поняття торговельної марки не може бути

cформульовано без встановлення і дослідження різних видів торговельних

марок і значення видової класифікації торгових марок для застосування

правової і нормотворчої практики. Торгові марки можуть бути класифіковані

14

за видами залежно від їхнього зовнішнього оформлення, а також залежно від

суб'єктів права на торговельну марку. І це знаходить відповідне

відображення в чинному законодавстві України. Так, ст. 492 ЦК України та

ч.2 ст. 5 Закону передбачають, що торговельною маркою може бути будь-яке

позначення або комбінація позначень, а саме: слова, букви, цифри,

зображувальні елементи, кольори, комбінації кольорів.

Торговельна марка може бути представлена будь-яким позначенням,

яке виконано графічним способом, "особливо слова, включаючи імена,

малюнки, літери, цифри, форму товарів або їх упаковку". Умовою охорони

таких позначень в якості марок є їх здатність відрізняти товари або послуги

одного виробника від однорідних товарів і / або послуг іншого виробника.

Головним є те, що позначення, яке представлене на реєстрацію в якості

торговельної марки, повинно бути представлене графічно і сприйматися

споживачами візуально. Зовнішня форма вираження ідеї, закладеної в марці,

може бути різною. Але при всій різноманітності видів торговельних марок

можна стверджувати про п'ять груп торгових марок, що допускаються

законами практично всіх держав, у тому числі й України, а саме: 1) словесні,

2) образотворчі, 3)об'ємні, 4) комбіновані (тобто різні елементи

вищезазначених видів, які поєднують у собі) та 5) марки особливого роду –

звукові, світлові, запах і т.д.

Проте жоден закон не містить вичерпного переліку, який би вказував

на конкретні способи зовнішнього оформлення. Наприклад, законодавство

США крім вживання понять "слово" і "ім'я" оперує тільки родовими

поняттями – символ, емблема і їх з'єднання, але саме вони охоплюються

п'ятьма останніми видами (ст. 45 Закону Ленхема). У Великобританії в якості

торгових марок можуть розглядатися всі позначення, які можуть бути

представлені графічно і мають можливість відрізнити товари або послуги

одного підприємства від аналогічних інших підприємств (пункт 1 частини

першої Закону 1994 про марки).

15

Найбільш широкий перелік видів матеріального втілення марки

міститься в новому німецькому законі "Про реформу законодавства про

торгові марки" згідно з яким, торгові марки – це позначення, зокрема, слова,

включаючи імена, малюнки, літери, числа, акустичні сигнали, зображення в

трьох вимірах, включаючи форму товару або його упаковку, а також інші

властивості зовнішнього вигляду, включаючи колір, або поєднання кольорів,

які можуть відрізнити товари або послуги одного підприємства від товарів

або послуг іншого підприємства (частина 1 пункту 3 розділу 1 частини 2

Закону).

Слід зазначити, можливість тільки візуального сприйняття

торговельноїмарки звужує обсяг правової охорони марки. А як же бути зі

звуками, запахами? Звуки можна визначити не тільки як музичні фрази, але і

як шуми будь-якого походження які не можуть бути виражені нотами

(наприклад, гарчання лева для відомого кінематографічного підприємства,

шум води, тощо). Звичайно, виникають і труднощі у графічному відтворенні

таких позначень [6, с. 228].

Найбільш різноманітно відрізняються словесні марки. Без сумніву,

саме словесні торговельні марки мають перевагу через найбільшу простоту

розробки та виконання. Відмінна сила словесної марки представлена як

семантикою слова (смисловим значенням), так і фонетичним звучанням.

Словесна марка індивідуалізується саме цими ознаками, незалежно від

зовнішнього художнього (графічного) її виконання. У світовій практиці

словесні торговельні марки становлять близько 80% всіх використовуваних

марок. В якості торговвельної марка може бути використано не тільки

вигадане, але і будь-яке відоме слово; важливо лише, щоб воно не було

звичайним щодо маркованого об'єкта і мало елемент оригінальності. Значна

кількість торговельних марок є словесними позначеннями, але

використовуються вони довільно і з таким змістом, що не виникає

безпосередньо між значенням слова в словнику і товарами, щодо яких дана

16

марка застосовується. Взагалі, всі слова, які можуть бути зареєстровані як

торговельна марка, поділяються на чотири категорії:

- Слова, які не несуть в собі інформацію про товар довільні,

фантазійні), а значить їм внутрішньо притаманний розрізняльний характер.

Це можуть бути як реально існуючі слова, так і вигадані;

- Слова, які натякають на природу товару (асоціативні). Спочатку

вони не мають розрізняльного характеру, але можуть набути його завдяки

тривалому і широкого використанню;

- Слова, які надають пряму інформацію про товар опису. Завдяки

довгостроковому і тривалому використанню, можуть стати придатними для

реєстрації;

- Слова, які представляють собою загальні терміни (родові), що

просто називають товари [6, с. 261].

Вони взагалі не підлягають захисту як торговельні марки. Досить

широко в торгових марках застосовуються прізвища. Якщо прізвище

застосовується разом з іншими оригінальними словами або зображеннями,

тоді питання про дійсність такої комбінованої марки не виникає. Складніше

вирішується питання про використання прізвища як єдиного елемента марки,

оскільки визнання дійсності такої марки може стати перешкодою до

використання прізвища у комерційному обороті усіма однофамільцями.

Об'єкт, який може виступати в якості торговельноїмарки з позиції

законодавства про торговельні марки, може одночасно бути трохи іншим,

якщо його розглядати в іншому аспекті. Цей факт робить його об'єктом

подвійного правового режиму. Якщо, наприклад, підприємець використовує

своє прізвище в якості торговельної марки, то це прізвище в рамках одного

правового режиму є об'єктом регламентації в якості торговельної марки, а в

рамках іншого – в якості прізвища. Ці правові режими існують незалежно

один від одного, і якщо, наприклад, підприємець змінює свою торгову марку,

то це не означає, що він повинен змінити і своє прізвище. Теоретично права і

17

обов'язки торгових марок не повинні впливати на права та обов'язки, що

існують в рамках інших інститутів права. [3, с. 60]

У Цивільному праві України простежується тенденція по захисту

інтересів споживача від змішування або обману, коли особа, яка претендує на

торговельну марку, створила ситуацію, за якої марка складається з його

прізвища і ідентифікує та відрізняє його товари. Такі обмеження і правила

щодо використання прізвищ у якості торговельноїмарки мають на меті захист

інтересів майбутніх підприємців, пов'язаних з виготовленням однорідних

товарів, щодо використання їх прізвищ у процесі здійснення виробництва або

торгівлі.

В принципі будь-який громадянин може зареєструвати своє ім'я,

прізвище, по батькові та зображення (портрет) як торгову марку в тому

випадку, якщо виключне право на них не належить іншій. В іншому випадку

необхідно отримати згоду того, хто "підписався" першим або якщо цією

людиною виявиться відома особа (ч.4 ст.6 Закону). Згідно Закону не

реєструються як марки позначення, які відтворюють прізвища, імена,

псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб

без їх згоди і які не мають розрізняльної здатності, або якщо ці позначення є

надбанням історії і культури держави (наприклад, позначення "Тарас

Шевченко").

Щодо розрізняльної здатності прізвищ то можна стверджувати

наступне. Прізвищам як торговельній марці може бути надана правова

охорона в тому випадку, коли вони є не тільки власним ім'ям, а й мають

смислове, словникове значення. Наприклад, може бути наданаправова

охорона прізвищу "Цекало", заявленому щодо послуг “продюсування”.

Якщо позначення є тільки прізвищем і не має іншого значення,

розкритого в словниках, довідниках, енциклопедіях і т.д., то можна зробити

висновок про те, що прізвище не має розрізняльної здатності. Такий висновок

є більш переконливим, через поширення заявленого на реєстрацію прізвища.

При цьому висновок про відсутність розпізнавальної здатності не може

18

залежати від того, що прізвище зазначене у множині, наприклад "Сурмачі",

або в будь якому відмінку з прикметником, наприклад, "Від Фесенко".

У тому випадку, коли позначення складається з прізвища та інших

елементів, необхідно оцінити його значення і положення в просторі (займає

воно домінуюче або не домінуюче положення) і відмінну здатність в цілому.

При цьому слід враховувати, що включення в позначення поруч із прізвищем

імені посилює відмінну здатність позначення (наприклад відома українська

торговельна марка "Михайло Воронін"). Можуть підсилити відмінну

здатність позначення, що містять прізвища, образотворчий елемент або опис

товарів в оригінальній графічній манері, зменшуючи при цьому домінуючий

вплив прізвища [2, с. 411].

Що стосується відомих прізвищ, то такі позначення не підлягають

реєстрації, якщо відсутній дозвіл особи, якій воно належить.Так, Верховний

суд Онтаріо заборонив використання відомого імені Rothschild торговцю

тютюном Th. Hinds, який назвав свій магазин «Rothschild at Yorkville. Th.

Hinds знав, що прізвище Rothschild асоціюється з багатством і є всесвітньо

відомим. Щоб продемонструвати якість і престиж своєї продукції, він дав

магазину назву «Rothschild at Yorkville». Суд визнав дії Th. Hinds

протизаконними.

Якщо в якості торговельної марки використовуються окремі літери, то

до них застосовуються загальні вимоги, але з деякими застереженнями.

Можлива реєстрація позначень в якості торговельної марки, якщо вони є

легко вимовними словами мають спеціальне концептуальне значення, а

також, коли вони набули іншого значення внаслідок використання.

Крім того, реєстрація букв в якості торговельної марки не виключає

можливості використання цих букв у словах чи у вигляді абревіатур.

Складність для майбутнього власника марки може виникнути тоді, коли

абревіатура з'явилася в словнику раніше заявки і було подано на реєстрацію

аналогічне поєднання букв. Можливим виходом із цієї ситуації може бути

перетворення марки у вільну марку, яка використовується всіма.

19

У Великобританії поєднання трьох або більше букв реєструється

тільки за умови доведеного стороною розрізняльного характеру. У справі

Vuitton "була визнана розрізняльна здатність окремих букв" LV "в якості

торговельноїмарки. Якщо особа доведе, що тривалий час використовувала

торговельну марку на території всієї країни, і вона мала інше значення, то

позначення з двох або більше букв має право на існування.

Особливу складність серед словесних торгових марок являють собою

географічні зазначення. Згідно загальним правилом, географічні терміни не

підпадають під захист законодавства про торгові марки. Така заборона

спрямована на обмеження переважного права окремої особи

використовувати географічні назви, які є суспільним надбанням. Але цілком

можливо, що їх тривале використання може призвести до того, що

географічна марка придбає вторинне значення. Для реєстрації в якості

торговельної марки можуть допускатися такі географічні зазначення:

- Якщо географічне зазначення використовується як торговельна

марка довільно і з фантазією щодо певних товарів, то немає причин для

відмови (наприклад, "Полюс" для шоколадних батончиків).

- Коли географічне зазначення є назвою маленького села чи міста, що

не має промислових підприємств;

- Коли географічне зазначення набуде вторинного значення, що

значно відоміше, ніж географічна назва.

У країнах континентального права у разі набуття торговою маркою,

що складається з географічного найменування, вторинного значення в

результаті широкого виключного використання, право заявника може бути

визнано. У Німеччині не реєструються марки, які складаються виключно з

вказівок на місце виробництва, оскільки всі виробники і продавці, що

знаходяться в цьому місці, повинні мати право використовувати дане

найменування.

Використання таких найменувань створює дуже точне уявлення про

місце походження товару і певних його якостей. Маркування такими

20

марками товарів, вироблених в іншому місці, вводило б споживачів в оману,

була б, власне кажучи, помилковим чи обманним. Але якщо таке позначення

правдиво відображає місце походження, то не можна допустити, щоб його

використання для маркування товарів було монополізовано одним

підприємством на шкоду всім іншим, розташованим у даній місцевості.

Коли марка складається з «Bêtiès de Cambrai» (з фран, дрібнички з

Камбре) вона не буде зареєстрована, а марка "Bêtiès de Cambrai Durand (де

Durand – прізвище власника) підлягає реєстрації, тому що географічне

найменування є колективним надбанням всіх комерсантів, які живуть в

населеному пункті з цим найменуванням. Так, мер французького міста Ванс

подав позов про заборону використання назви міста в серії торгових марок,

заявлених підприємцем у реєстрації, обгрунтовуючи це тим, що в якості

торговельноїмарки не може бути зареєстрована назва міста, яка представляє

собою географічну назву, яка пов'язана з репутацією марки.

Торгові марки можуть іноді використовуватися як певні фрази –

рекламні гасла, що містять звернення, оригінально сформульовану ідею, що

стосується товару. На товарах такі гасла використовуються рідко, зазвичай –

у рекламі. Однак реєстрація їх в якості торговельної марки допускається

тільки за умови розрізняльної здатності [7, с. 132].

До образотворчих торговельних марок пред'являються ті ж вимоги,

що й до словесних. Французьке законодавство визначає образотворчі

позначення як малюнки, етикетки, друку, клейма, рельєфи, голограми,

логотипи, синтетичні зображення форми, зокрема форми товарів або їх

упаковки, або форми, що характеризують послуги; розташування, комбінації

або поєднанню кольорів і їх відтінків.

Контурні зображення і креслення повинні мати також розрізняльну

здатність. Звичайні географічні креслення не можуть бути визнанні в якості

торговельної марки. Відносно образотворчих торгових марок іноді

виникають колізії, може зображення розглядатися як торговельна марка, або

ж це просто елемент, який прикрашає. У справі In re Schenectady Varnish

21

Company, Inc. заявник подав на реєстрацію в якості торговельноїмарки для

синтетичної смоли зображення, що складається із хмари та освітлення на ній

і слова "Schenectady", написаного великими буквами через центральний

горизонтальний відрізок освітлення.

Відмовляючи в реєстрації, Апеляційна судова комісія з торгових

марок заявила, що "фон разом зі словом" Schenectady" настільки змішуються,

що вони здатні робити тільки одне враження, і споживач не буде розглядати

образотворчий фон як окремий засіб ідентифікації. Однак на прохання

заявника, 11 з його промислових покупців заявили, що вони сприймають

зображення, що використовується протягом багатьох років заявником, як

торговельна марка, що ідентифікує виключно товари заявника. Крім того, ряд

покупців здійснювали вибір товарів заявника, орієнтуючись на це

зображення. Апеляційний суд визнав інше значення і право заявника на

реєстрацію зображення.

Кольори повинні виключатися з охорони в якості торговельної марки,

тобто не можуть бути ким завгодно монополізовані. Але допускається

реєстрація колірних сполучень і поєднань кольору з іншими зображеннями.

Однією з умов надання охорони є доказ того факту, що споживачі

ідентифікують товар завдяки даному кольоровому оформленню. Колір у

поєднанні з будь-якою емблемою цілком прийнятно для реєстрації:

блакитний колір, червоний трикутник. Так,у справі "Smith,

Kline and French Laboratories Ltd." проти "Sterling-Winthrop Group

Ltd." позивачу дозволили зареєструвати 10 характерних колірних комбінацій

для торговельноїмарки на знеболювальний засіб тривалої дії, який

продається в круглих капсулах, ухваливши, що саме колір, а не форма

капсули є відмінною ознакою ліків.

Що стосується об'ємних позначень, то в цій сфері підходи правових

систем дуже відрізняються. У Франції оригінальна і здатна розрізняти товари

форма підлягає захисту, за умови, що вона не пов'язана з функціональними

характеристиками товару. У Великобританії упаковка не реєструється як

22

торговельна марка, але допускається реєстрація емблеми у вигляді

оригінальної форми пляшки або іншої упаковки, як таке, що може мати

розрізняльну здатність може бути придбана.

Форма тари для продукції, хоча і не має функціонального значення,

але може бути зареєстрована, якщо вона ідентифікує продукт і виділяє його з

аналогічної продукції інших виробників. Так, у справі "Haigand Haig Ltd."

відома пляшка для віскі з заглибленнями була визнана відмінною внаслідок

набуття іншого значення. Отримання захисту у вигляді торговельноїмарки

залежить від наявності пізнавальних властивостей, тобто від здатності зразка

або його окремих рис вказувати на походження товару, пов'язаного з певним

джерелом.

Форма товару не охоплюється визначенням тoрговельної марки.

Форма згідно з законодавством України взагалі не може бути зареєстрована

як торговельна марка. Оскільки функція правового захисту, що надається

реєстрацією, - забезпечення захисту марки, але не маркованого нею товару

або його упаковки, не може бути монополізована. Торговельна марка

повинна бути такою, щоб була можливість представити її візуально і

використовувати на поверхні товару або включити в структуру товару.

Так, у справі "In re James Mark" позивач продавав графіт в різній

формі, в тому числі і куполоподібної, яка була найбільш популярною у

покупців. На етикетках фірми стали зображати чорний купол. Позивачеві

дозволили зареєструвати торгову марку з чорним куполом, відмовивши у

реєстрації реальної форми самого виробу. Схожим було рішення Палати

лордів від 8 травня 1986 про відмову в реєстрації фірмі «Coca-Cola» в якості

торговельноїмарки пляшки для свого знаменитого напою, оскільки сама

пляшка не має розрізняльноїздатності і, отже, не може бути монополізована.

Крім вказаних вище видів торговельних марок в деяких країнах

допускаються до захисту марки особливого виду – звукові, запахи, світлові

та ін. Практично отримали визнання звукові марки, причому тільки в США –

застосовується до марок обслуговування. Спеціальні позивні ідентифікують

23

радіостанцію NBCі зареєстровані як торговельна марка, а квітковий запах

виступає як торговельна марка для ниток і шиття. Звукові знаки

визначаються як звуки і музичні фрази. Аудіопозначення визнаються і у

Франції, де підлягають реєстрації як торгові марки, звуки і музичні фрази. В

Німеччині звукові позначення можуть бути зареєстровані як торгові марки,

якщо вони мають необхідну відмінну здатність.

Залежно від суб'єкта права на позначення, торговельні марки можуть

бути індивідуальними або колективними. Індивідуальна марка – це

позначення, зареєстроване на ймення окрема юридична або фізична особа.

Колективна торговельна марка – це позначення, використовуване

членами будь-якого об'єднання виробників товарів і послуг (ст. 7bis

Паризької конвенції). Під колективним позначенням розуміють марки союзу,

асоціацій, тобто об'єднань, що мають правоздатність і є комерційними або

юридичними особами публічного права (Торговельно-промислові палати і

тому подібне), товарів, що служать для позначення, і послуг, суб'єктами, які

їх виготовляють. При цьому торговельна марка служить для позначення

товарів і послуг підприємств всіх членів асоціації. Положення асоціації про

колективну марку повинне надавати відомості про найменування,

місцезнаходження, цілі і представництва асоціації, коло осіб, які мають право

на використання торговельної марки , про умови використання [7, с. 157].

24

РОЗДІЛ 2 ОХОРОНА ТОРГОВЕЛЬНИХ МАРОК НА СВІТОВОМУ РІВНІ

2.1 Міжнародні та регіональні договори і угоди як інструмент

екстериторіального визнання прав на торговельні марки

Бурхливий розвиток виробництва та глобалізація економіки, зростання

пропозицій над попитом детермінували потребу універсалізації

законодавства та, зокрема, пошуку універсальних засобів охорони прав на

торговельні марки. Подоланню територіального обмеження прав на

торговельну марку у міжнародному приватному праві слугують міжнародно-

правові акти: багатосторонні та двосторонні конвенції та договори про

визнання та охорону цих прав. Якщо перші орієнтуються на уніфікацію

національних законодавств у сфері інтелектуальної власності, то другі

зобов'язують визнати та надати охорону суб'єктивним виключним правам,

що виникли внаслідок законів іншої країни [8, с.15]. Ці акти спрямовані на

вирішення першочергового завдання – подолати екстериторіальне визнання

прав на ТМ, не обмежувати права на ці об'єкти, що ускладнені іноземним

елементом.

Проте відносини з приводу торговельної марки не вичерпуються їх

визнанням та охороною лише у відповідній державі. Цей об'єкт через

глобалізацію економіки набув міжнародного значення. Тож якщо це

ускладнено іноземним елементом, то йдеться про міжнародно-правові

механізми регулювання відносин. Попри правомірне використання

торговельної марки все більшого поширення набули контрафакти. Такі

порушення вчиняються на території національної юрисдикції. В той же час

внаслідок міжнародних угод визнані права охороняються згідно з

національним законодавством, слід надати їм правову охорону в такому ж

обсязі, як і власним об'єктам інтелектуальної власності (національний режим)

[8, с. 16]. Тож до сфери міжнародного приватного права слід віднести такі

відносини з приводу торговельної марки, що ускладнені іноземним

25

елементом: 1) визнання прав; 2) укладення договорів щодо майнових прав;

3) захист прав.

Розвиток правової охорони ТМ у міжнародному приватному праві

започатковано підписанням 20 березня 1883 року Паризької конвенції про

охорону промислової власності [9, с. 548]. Після підписання Паризька

конвенція багато разів переглядалася – у Брюсселі 14.12.1900 р., у

Вашингтоні 02.06.11 р., у Гаазі 06.11.25 р., у Лондоні 02.06.34 р., у Лісабоні

31.10.58 р., у Стокгольмі 14.07.67 р. тощо. Кожна Конференція з перегляду

починаючи з 1900 року закінчувалася прийняттям Акту перегляду Паризької

конвенції. Для України, яка також є учасницею Паризької конвенції, вона

набрала чинності з 25.12.91 р. Значення Паризької конвенції важко

переоцінити – якщо на момент підписання її учасницями було всього 11

країн, то на теперішній час учасницями цієї конвенції є близько 140 країн.

Паризька конвенція містить норми, що стосуються охорони

торговельної марки. Вони складають три головні групи: національний режим,

право пріоритету, загальні правила [10, с. 8]. Національний режим [8, с. 17]

передбачає охорону торговельної марки у кожній із країн-учасниць

відповідно до національного законодавства цієї країни. За нею іноземним

володільцям торговельної марки надається така ж охорона, як і

національним. Національний режим надається на основі принципу так званої

формальної взаємності, за яким держави взаємно забезпечують не рівність

конкретних прав, а рівність іноземців у правах з місцевими громадянами.

Відповідно до положень Конвенції умови подання заявки і реєстрація

торговельної марки визначаються в кожній країні Союзу її національним

законодавством. Тож інша країна Союзу не може відмовити заявникові в

реєстрації торговельнї марки на тій підставі, що заявникові було відмовлено

в країні його походження. Торговельні марки, що зареєстровані в одній країні

Союзу, розглядаються як незалежні від торговельних марок, що

зареєстровані в інших країнах Союзу. Проте країни Союзу зобов'язані

відмовляти в реєстрації або визнавати недійсною реєстрацію і забороняти

26

використання торговельної марки яка відтворює, імітує або є перекладом

іншої торговельної марки за визначенням компетентного органу країни

реєстрації або країни, де ця торговельна марка уже стала загальновідомою [9,

с. 549].

Право пріоритету полягає в тому, що особа, яка подала заявку на

реєстрацію торговельної марки в одній з країн Союзу, користується

пріоритетом і в інших країнах Союзу, тобто ця особа має переважне право на

реєстрацію своєї ТМ протягом шести місяців з дати подачі першої заявки і в

інших країнах-членах Союзу [11, с. 17].

Паризька конвенція встановила також ряд інших правил, яких мають

дотримуватися заявники: заява про припинення чинності або анулювання

реєстрації торговельної марки в одній країні-члені Союзу не впливає на

дійсність реєстрації даної торговельної марки в інших країнах-членах Союзу

[12, с. 22].

Торговельна марка, яка належним чином зареєстрована в країні

походження, повинна прийматися для реєстрації й охоронятися в своєму

первісному стані в інших країнах Союзу. В той же час ст. 6-quinquies

Паризької конвенції передбачає окремі винятки з неї, відповідно до яких у

реєстрації може бути відмовлено: коли це може призвести до порушення

прав третіх осіб або марка позбавлена відрізняльних ознак, суперечить

моралі чи громадському порядку, або може ввести публіку в оману.

У Паризькій конвенції було вперше на міжнародному рівні закладено

принципи та вихідні положення правової охорони торговельної марки, які у

подальшому були покладені в основу інших міжнародно-правових актів з

охорони торговельної марки, а ряд держав – членів Міжнародного союзу,

нарівні з Паризькою конвенцією, в подальшому уклали між собою угоди, що

суттєво доповнюють цю Конвенцію з окремих питань. Так, вже 14 квітня

1891 р. була підписана міжнародна угода про застосування такої системи

охорони торговельних марок – Мадридська угода про міжнародну

реєстрацію торговельних марок (надалі - Мадридська угода), учасником якої

27

є й Україна на підставі Закону від 10 грудня 1991 р. "Про дію міжнародних

договорів на території України". Мадридська угода також кілька разів

переглядалась - у Брюсселі 14.12.1900 р., у Вашингтоні 02.06.1911 р., у Гаазі

06.11.25 р., у Лондоні 02.06.34 р.,  у Ніцці 15.06.57 р., у Стокгольмі 14.07.67

р. тощо.

Мадридська угода деталізувала міжнародну охорону ТМ і встановила

їх міжнародну реєстрацію в Міжнародному бюро ВОІВ у Женеві, відкрила

можливість надання єдиної ТМ як для національної, так і міжнародної

реєстрації, яка буде визнаватись усіма членами-учасниками, що значно

знизило вартість витрат на її реєстрацію [13, с. 377].

Крім того, нею надано право власнику зареєстрованої в національному

патентному відомстві торговельних марок, за умови сплати міжнародного

мита, отримати міжнародну реєстрацію в кількох країнах-учасницях Угоди та

заявити про територіальне розширення правової охорони цієї ТМ в інші

країни-учасниці Угоди. На її основі утворено Спеціальний союз по

міжнародній реєстрації торговельних марок. Відповідно заявники з країн-

членів зазначеного Союзу можуть забезпечити в усіх інших країнах, її

учасницях, охорону своїх торговельних марок, що застосовуються для

товарів і послуг і зареєстровані в країні походження, шляхом подання заявки

на зазначену торговельні марку до Міжнародного бюро ВОІВ за

посередництвом відомства країни походження. Такою вважається: 1) країна

Союзу, де заявник має дійсне і нефіктивне промислове чи торговельне

підприємство; 2) в разі відсутності – країна, де заявник має місце

проживання; 3) якщо заявник не має постійного місця проживання в країні

Спеціального союзу, – країна його громадянства.

Дані про міжнародну реєстрацію торговельнх марок публікуються

Міжнародним бюро і про це повідомляються країни-учасниці зазначеної Уго-

ди, в яких заявник бажає одержати її охорону. Держави-учасниці вправі

письмово повідомити Міжнародне бюро ВОІВ, що охорона ТМ за

міжнародною реєстрацією буде розповсюджуватися на неї лише за

28

спеціальною заявою власника марки (заява про «територіальне

розширення»), про що окремо має зазначатися ним у міжнародній заявці або

яка має подаватися на окремому бланку через національне відомство в країні

походження марки. Така заява негайно вноситься до Міжнародного реєстру

Міжнародним бюро ВОІВ, яке й повідомляє про нього заінтересовану країну.

Заява про територіальне розширення набуває чинності з моменту внесення

запису про неї до Міжнародного реєстру та діє до закінчення строку

міжнародної реєстрації ТМ [8, с. 38].

Строк охорони зареєстрованих за міжнародною процедурою

торговельних марок становить 20 років з можливістю його неодноразового

продовження на ці ж строки шляхом сплати основного мита.

ТМ, що зареєстрована в Міжнародному бюро, може бути передана

іншому власнику в іншу країну Спеціального союзу. У такому випадку

відомство країни володільця торговельної марки зобов'язане повідомити

Міжнародне бюро про таку передачу. Разом з тим право на міжнародну ТМ

може бути уступлено лише для частини зареєстрованих товарів і послуг, про

що повинно бути повідомлено Міжнародне бюро.

Більшість організацій, які займаються торговельними марками,

здійснюють організацію своїх реєстраційних реєстрів у відповідності до

Міжнародного класифікатору товарів і послуг (надалі - МКТП). Ніццька

угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків

(надалі - Ніццька угода), підписана 15 червня 1957 р., є багатостороннім

міжнародним договором. Вона неодноразово переглядалась – в Стокгольмі

14 липня 1967 р. і в Женеві 13 травня 1977 р. ("Женевький акт"). Україна

приєдналася до Ніццької угоди про Міжнародну класифікацію товарів і

послуг для реєстрації ТМ відповідно до Закону України "Про приєднання

України до Ніццької угоди про Міжнародну класифікацію товарів і послуг

для реєстрації знаків" від 1 червня 2000 року N 1762-III. Ніццькою угодою

встановлено стандарти класифікації товарів і послуг [13, с. 381]. На

теперішній час, учасницями Ніццької угоди є понад 50 країн.

29

За нею країни-учасниці при реєстрації торговельних марок повинні

застосовувати основну чи допоміжну системи як єдину класифікацію товарів

і послуг. Вказана класифікація складається з переліку класів (34 класи для

товарів і 8 класів для послуг) і алфавітного переліку товарів і послуг, який

містить 11 тисяч найменувань [9, с. 553]. Наразі на теперішній час в Україні

діє дев’ята редакція Ніццької угоди, яка складається вже з 45 класів: 34 –

товари, 11 – послуги. Тож країни Ніццького союзу зобов'язані включати до

офіційних документів і публікацій, що стосуються реєстрації торговельних

марок, номери класів відповідно до класифікації, до яких належать товари і

послуги, відносно яких зареєстровано торговельні марки. Проте кожна країна

Ніццького союзу застосовує Ніццьку класифікацію на свій розсуд. Кожна з

цих країн може резервувати за собою право застосовувати Ніццьку кла-

сифікацію як основну або як допоміжну. В даному разі мова йде про те, що

країни Ніццького союзу можуть мати свою національну систему класифікації

товарів і послуг, де реєструється торговельна марка. У такому разі зазначені

країни можуть використовувати на свій розсуд Ніццьку класифікацію як

допоміжну. Проте ми надаємо перевагу не складним системам, а єдиній

системі класифікації. Тому Міжнародним бюро ВОІВ створена служба

класифікації торговельних марок, завданням якої є надання консультацій

щодо класифікації будь-якій особі. Її оновлення здійснюється Комітетом

експертів, що складається з представників країн-учасниць Ніццької угоди.

З метою гармонізації та узгодження національних процедур реєстрації

міжнародних торговельних марок був розроблений та підписаний у Женеві

27 жовтня 1994 р. Договір про закони щодо товарних знаків (Договір TLT),

який набув чинності 1 вересня 1996 р., а 13 жовтня 1995 р. був

ратифікований Україною. На відміну від попередніх міжнародних актів, які

передбачають введення загальних міжнародних процедур для створення умов

та забезпечення охорони торговельних марок, Договір TLT уніфікував

положення внутрішніх нормативних актів країн – його учасниць щодо

реєстрації торговельних марок, спростив її проходження в різних державах

30

заявниками та зняв деякі спірні моменти [8, с. 40]. Його положення

поширюються на торговельні марки, які складаються із візуальних та

об’ємних позначень, за умови, що договірні сторони, які приймають до

реєстрації об'ємні марки, зобов'язані поширювати його чинність на такі

марки, і не застосовувати до топографічних знаків і ТМ, які складаються не із

позначень (звукові, нюхові, колективні, сертифікаційні та гарантійні) [9, с.

556].

Договір TLT уточнює і конкретизує деякі положення Мадридської

угоди та інших міжнародних угод стосовно торговельних марок: містить

чіткі положення щодо форми і змісту заявки на реєстрацію торговельних

марок; визначає мінімальні вимоги, яким має відповідати національне

законодавство країни-учасниці Договору; є обов'язковим для країн-учасниць

цього Договору; уточнює дані, які повинні бути зазначені в заявці на

реєстрацію торговельної марки: прізвище і адреса заявника або його

повіреного, заява про пріоритет, одне або кілька зображень торговельної

марки залежно від кольору або розміру марки, зазначення назви товарів або

послуг, для яких передбачається реєстрація марки. Товари і послуги повинні

бути згруповані за Ніццькою класифікацією [8, с. 40].

Для визначення дати подання заявки на реєстрацію торговельної марки

ним встановлені обов'язкові вимоги: стосовно ідентифікації заявника, зв'язку

із заявником чи його представником, її зображення, переліку товарів і

послуг, для яких передбачається реєстрація марки. Уточнена вимога

відомства сплатити належний збір за подання заявки, підстави для відмови у

реєстрації, спрощення реєстрації ТМ, для яких нема перешкод у їх реєстрації,

визначено максимум відомостей, які можуть бути затребувані відомством для

виправлення допущених заявником помилок.

Досить важливою є Віденська угода про заснування міжнародної

класифікації зображувальних елементів торговельних марок, яка прийнята в

розвиток Паризької конвенції про охорону промислової власності і підписана

на Дипломатичній конференції, яка відбулася у Відні 12 червня 1973 р., та

31

набула чинності 9 серпня 1985 р. Нею засновано спеціальний Союз, який

застосовує загальну класифікацію зображувальних елементів торговельної

марки (далі за текстом – Міжнародна класифікація). Вона тісно пов'язана з

іншими міжнародними угодами, що стосуються охорони торговельних

марок. Встановлена нею Міжнародна класифікація складається з переліку

категорій, груп і підгруп, за якими класифіковані зображувальні елементи

торговельних марок, які в деяких випадках супроводжуються

пояснювальними записками. Оригінал Міжнародної класифікації

знаходиться на зберіганні в Генерального директора ВОІВ [9, с. 555].

Досить цікавим є Найробський договір про охорону олімпійського

символу, прийнятий від 26 вересня 1981 р. [14, с. 57], який зобов'язує його

учасниці відмовляти в реєстрації або визнавати недійсною реєстрацію як

торговельної марки, забороняти через відповідні заходи використання як

торговельної макри або іншого позначення з комерційною метою будь-якого

позначення, що складається з олімпійського символу. Такі позначення

можуть реєструватися і використовуватися лише з дозволу МОК [9, с. 558].

Серед міжнародних угод стосовно торговельних марок особливе місце,

з огляду на вступ України до СОТ, займає Угода з торговельних аспектів

прав інтелектуальної власності 1994 р. (далі – Угода TRIPS). Вона визначає

базові стандарти і норми; які мають задовольнятись законодавствами держав-

членів СОТ, і охоплює всі аспекти охорони об'єктів інтелектуальної

власності, які розглядаються як товар. Окремий її розділ встановлює базові

стандарти у сфері використання торговельних марок.

Угода TRIPS зобов'язує держави надавати власникам зареєстрованих

торговельних марок виключне право на їх використання, а також право

забороняти третім особам її використовувати без дозволу власника. За її ст.

16 власник зареєстрованої торговельної марки має виключне право не

дозволяти третім особам без його згоди використовувати у торгівлі тотожні

або схожі позначення для товарів і послуг, які є однорідними або

32

спорідненими з тими, стосовно яких зареєстрована торговельна марка, якщо

таке використання могло б призвести до появи вірогідності змішування.

Згідно з Угодою TRIPS строк охорони торговельної марки не може

бути меншим семи років, а реєстрація торговельнї марки може

продовжуватися без обмеження будь-яким строком (ст. 18) [8, с. 42].

Таким чином, стан міжнародно-правового регулювання прав на

торговельні марки надає підстави для висновку про уніфікацію охорони прав

на торговельних марок у всьому світі. Ці права визнані та захищаються

екстериторіально – у межах територій усіх відповідних зарубіжних держав.

Міжнародні та регіональні договори щодо торговельних марок слугують

подоланню територіального обмеження прав на них, забезпечують захист

прав на них у світовому контексті, що відповідає сутності інтелектуальної

власності та міжнародної торгівлі. З огляду на приєднання України до СОТ

це є позитивним моментом для приведення національного законодавства до

визнаних стандартів та посилення правової охорони торговельних марок.

2.2. Формування Європейських стандартів захисту прав на

торговельні марки

Глобалізація економіки, поширення ТНК, активізація торгового

капіталу на внутрішніх та міжнародних ринках об’єктивно зумовили потребу

універсалізації чи стандартизації правового регулювання цих відносин.

Стандартизація охорони торговельних марок започаткована Паризькою

конвенцією з охорони промислової власності та особливо запровадженням

міжнародної реєстрації торговельних марок Мадридською угодою про

міжнародну реєстрацію торговельних марок 1891 р. та Мадридським

протоколом до Угоди 1989 р. В ЄС вони були розвинуті прийняттям у 1988 р.

Першої Директиви Ради про наближення законодавства держав-членів, що

стосується торговельних марок (89/104/ЄЕС), та у 1993 р. – Регламенту Ради

(ЄС) № 40/94 про торговельну марку Спільноти [15, с. 269].

33

Вагомим кроком до уніфікації охорони торговельних марок на

міжнародному рівні стало запровадження єдиної процедури їх реєстрації,

усунення перепон, прискорення і спрощення цієї процедури, зменшення

витрат та забезпечення охорони торговельних марок відразу на території

всіх держав-членів. Тож не дарма введення таких торговельних марок було

успішним, і за перший рік замість очікуваних 15 000 заявок надійшло більш

ніж 40 000. З 1993 по 2000 рр. заявниками європейських та інших країн було

подано більш ніж 200 000 заявок, зареєстровано 93 000 марок. В той же час з

1997 до 2000 рр. було подано 33 000 заперечень, що відобразило складність

знаходження нової марки, яка не конфліктувала б з відомими в межах

держав-членів [16].

Правова модель врегулювання відносин щодо торговельних марок на

міжнародному рівні сприяла зближенню законодавств та імплементації їх

положень в усі договори з партнерства та співробітництва, що були укладені

ЄС з Україною, Російською Федерацією, Білорусією, Молдовою та іншими

державами. Практично усі асоційовані члени ЄС вже привели національні

законодавства щодо торговельних марок у відповідність зі стандартами ЄС.

Орієнтація на право ЄС детермінує розвиток законодавств країн Європи. Це

право наразі є стандартом і випереджає в ряді випадків відповідне

законодавство не тільки України, але й інших країн, де воно неодмінно

враховується і при оновленні законодавства, і у процесі реалізації прав

інтелектуальної власності [17, с. 514].

У Директиві 89/104/ЄЕС підкреслювалася її повна відповідність

положенням Паризької конвенції про захист промислової власності і повна

узгодженість із зобов'язаннями, що випливають з Конвенції [18]. Тож

положення Директиви підлягають застосуванню щодо всіх торговельних

марок на товари і послуги, які підлягають реєстрації в державах-членах ЄС, і

діють також відносно колективних торговельних марок, торговельних марок

для сертифікації продуктів на території держав-членів. Зокрема, Директива

уніфікує позначення, з яких можуть складатися торговельної марки: будь-які

34

позначення, які можуть бути представлені у графічній формі, а саме слова,

включаючи власні імена, малюнки, букви, зовнішній вигляд товару або його

упаковки, за умови, що такі позначення володіють розрізняльною здатністю,

тобто дозволяють відокремити товари і послуги однієї особи від іншої (ст. 2).

Регламент Ради (ЄС) № 40/94 повторює це визначення ТМ (ст. 4). У

порівнянні із легальним визначенням торговельної марки у чинному

законодавстві України воно видається більш прогресивним особливо щодо

представлення марки у графічній формі. За нею як торговельні марки можуть

заявлятись музичні фрази, інші звуки, в тому числі шуми, звуки природи.

Такі марки мають бути або зафіксовані нотами, рінгтоном, у вигляді опису

тощо. Тож ми підтримуємо пропозиції щодо графічного представлення

торговельної марки для введення в законодавство України [19].

Директивою 89/104/ЄЕС визначено обов'язкові підстави відмови в

реєстрації або визнанні реєстрації торговельної марки недійсною для всіх

держав-членів:

1) використання позначень або знаків, які не можуть бути включені до

торговельних марок;

2) відсутність у торговельної марки розрізняльної здатності;

3) використання торговельних марок, що складаються виключно з

позначень або знаків, які можуть використовуватися для спеціального

позначення виду, якості, кількості, призначення, цінності, географічного

походження або часу виробництва товарів чи надання послуг чи інших

характеристик товарів або послуг;

4) використання торговельних марок, що складаються виключно з

позначень або знаків, які стали загальновживаними в мові або в даній сфері

діяльності;

5) використання торговельних марок, що складаються виключно з

форми, яка відповідає природі самого товару, або форми, яка повинна бути

надана товару для досягнення технічного результату чи для надання товару

суттєвої цінності;

35

6) використання торговельних марок, які суперечать публічній політиці

або загальноприйнятим принципам моралі;

7) використання торговельних марок, характер яких може ввести в

оману публіку, наприклад, відносно властивостей, якості або географічного

походження товарів чи послуг;

8) використання торговельних марок, реєстрація яких не була

дозволена компетентними органами, або в реєстрації яких повинно бути

відмовлено, або реєстрація яких повинна бути визнана недійсною згідно зі ст.

6-ter Паризької конвенції.

Обов'язкові підстави для відмови в реєстрації торговельних марок або

визнанні її недійсною застосовуються під час конфлікту з правами, що

виникли раніше, зокрема: 1) коли подана на реєстрацію чи зареєстрована

торговельна марка є тотожною раніше зареєстрованій, а товари або послуги,

відносно яких подана заявка, тотожні товарам і послугам, що охороняються

торговельна марка, яка була подана на реєстрацію раніше; 2) якщо внаслідок

її тотожності або схожості з раніше поданою на реєстрацію торговельною

маркою та тотожності або схожості між товарами і послугами, що

охороняються цією маркою, існує вірогідність їх змішування публікою,

включаючи ймовірність асоціації з раніше зареєстрованою маркою (ст. 4)

[17, с. 842].

Стаття 6 Директиви 89/104/ЄЕС визначає випадки, коли дозволяється

використання торговельної марки без згоди її власника: 1) якщо йдеться про

використання особою її власного імені чи адреси; 2) якщо ці позначення

вказують на вид, якість, кількість, призначення, цінність, географічне поход-

ження, час виробництва товарів чи надання послуг або інші характеристики

товарів чи послуг; 3) в разі потреби вказати призначення продукту (зокрема,

комплектуючих чи запасних деталей) чи послуги, за умови, що таке

використання є добросовісним.

Дозволено запобігати забороні власником зареєстрованої торговельної

марки використання у процесі торгівлі будь-якою особою пріоритетного

36

права, яке застосовується лише у певній місцевості, якщо таке право

визнається законодавством держави-члена, і на території, де воно є визнаним.

Слушним є правило Директиви про "вичерпання прав" на торговельну

марку, за яким торговельна марка не повинна надавати власникові права

забороняти її застосування у зв'язку з товарами, які було випущено на ринок

під цією маркою власником або за його згодою. При цьому положення цієї

частини не можуть бути застосовані, якщо існують правомірні підстави для

заперечення власником подальшої комерціалізації товарів, особливо у разі,

якщо стан товарів змінюється або погіршується після випуску їх на ринок.

Статтею 10 Директиви визначено наслідки невикористання

торговельної марки. Якщо протягом п’ятирічного періоду після завершення

процедури реєстрації володілець не використав торговельну марку у державі-

члені у поєднанні з товарами чи послугами, щодо яких її було зареєстровано,

або якщо таке використання було призупинено протягом неперервного

п'ятирічного періоду, торговельна марка може бути визнана недійсною [18,

с.15].

За невикористання торговельної марки передбачені санкції до її

власника: 1) втрата права вимагати визнання недійсною реєстрації марки,

яка порушує його права; 2) неможливість заперечувати проти реєстрації

іншої марки; 3) неможливість використовувати її у справах про порушення

прав; 4) якщо торговельна марка використовувалась лише стосовно частини

товарів і послуг, для яких вона була зареєстрована, то щодо невикористаної

частини можуть застосовуватись наслідки невикористання (ст. 11) [17, с.

861].

2.3. Способи захисту прав на торговельні марки у міжнародному

приватному праві

Існування будь-якої системи правової охорони тих чи інших об'єктів у

юридичній науці втрачає свій сенс, якщо їх власникам не буде забезпечена

реальна можливість здійснювати захист своїх прав у разі їх порушення. В

37

цьому зв’язку в законодавстві зарубіжних держав захист прав

інтелектуальної власності на торговельні марки прийнято традиційно

поділяти на два види: юрисдикційний і неюрисдикційний [20, с. 307].

Стосовно прав на торговельні марки йдеться здебільшого про

юрисдикційний захист, який здійснюється у судовому порядку та іншими

уповноваженими на те державними органами. Цей спосіб захисту прав

полягає в тому, що у випадку порушення прав суб’єкт, якому вони належать,

звертається до належного державного органу за їх захистом, який у разі

необхідності і надає такий захист. Неюрисдикційний спосіб захисту прав на

торговельні марки характеризується тим, що це позасудовий захист, який

здійснюється особою, права якої порушено, самостійно, але в межах закону

шляхом звернення до порушника з метою добровільного врегулювання

ситуації щодо порушення.

Головною метою цивільно-правового способу захисту прав на

торговельні марки є поновлення порушених прав, зокрема, припинення

відповідного порушення та відшкодування завданих ним збитків [21, с. 15].

Для здійснення ефективного цивільно-правового захисту прав власника

торговельної марки законодавець повинен принаймні: визначити, які саме дії

слід вважати порушенням його прав; передбачити дієвий механізм

перешкоджання та припинення вчиненого правопорушення; надати

власникові можливість отримати компенсацію втрат майнового та

немайнового характеру, а також забезпечити останньому можливість

вживати заходів по запобіганню подальшим порушенням його прав з боку

третіх осіб. З огляду на це слід встановити відповідні положення

міжнародних та національних актів окремих зарубіжних держав стосовно

визначення порушення прав власника торговельної марки, що дає підстави

для цивільно-правового захисту прав.

Зокрема, Угода TRIPS, Директива ЄС про товарні знаки виходять з

того, що власник торговельної марки вправі вимагати припинення

використання будь-якого розрізняльного позначення, застосування якого

38

може порушити його права. Так, ст. 16.1 Угоди TRIPS зобов'язує держави-

учасниці забезпечити власнику торговельної марки право забороняти всім

третім особам використовувати без його згоди в процесі торгівлі тотожні або

схожі позначення для товарів чи послуг, які є тотожними або схожими на ті,

стосовно яких реєструється марка, якщо таке використання може призвести в

результаті до ймовірності плутанини. Оскільки термін «позначення» є

узагальнюючим і застосовується не лише для вказівки на торговельну марку,

можна стверджувати, що за певних умов власник може заборонити

використання своєї торговельної марки в іншому розрізняльному позначенні.

Відповідно до п. 3 § 14 Закону Німеччини «Про товарні знаки»

порушенням прав власника ТМ визнано: нанесення тотожного чи схожого

позначення на товари чи їх упаковку; пропозиція товарів під таким

позначенням, введення його в обіг або зберігання з цією метою; пропозиція

або надання послуг під таким позначенням; експорт та імпорт товарів під

таким позначенням; використання такого позначення в діловій документації

або рекламі.

У ст. ст. 713-2, 713-3 Кодексу інтелектуальної власності Франції

порушенням прав власника торговельної марки визнається: абсолютне

(повне) або часткове відтворення марки; нанесення марки на продукцію, на

яку третя особа не має права наносити таке позначення; імітація торговельної

марки; незаконне її використання; зберігання, продаж або виставлення на

продаж товару чи послуги, позначених підробленою торговельною маркою;

заміна позначених маркою товару або послуги, а також знищення чужої

торговельної марки.

Захист прав на торговельні марки у міжнародному приватному праві

здійснюється шляхом застосування до порушників відповідних заходів

примусового впливу. При цьому вибір судом цих заходів залежить від того, в

якому порядку розглядається справа – цивільному чи кримінальному. У свою

чергу, захист прав на торговельні марки, що здійснюється у цивільному

порядку, полягає в тому, що власник марки, права якого порушено, має право

39

в судовому порядку вимагати застосування до порушника однієї або

декількох передбачених законом санкцій. Цивільно-правовими санкціями за

порушення прав на торговельні марки у законодавствах зарубіжних держав є:

1) припис про припинення порушення прав на торговельні марки або дій, які

можуть призвести до такого порушення;

2) покладення обов’язку відшкодувати усі завдані порушником збитки,

включаючи витрати власника марки, на відновлення порушених прав;

3) публікація судового рішення про порушення прав на торговельні марки за

рахунок порушника [22, с. 165].

У деяких країнах застосовуються й інші санкції:

1) усунення з товарів та їх упаковки незаконно використаних торговельних

марок, а у випадку, якщо такі позначення усунути неможливо – знищення

самих товарів;

2) конфіскація фальсифікованих товарів, а також приладів та обладнання,

використаних для маркування; у деяких зарубіжних державах, крім того,

знищення самих цих засобів виробництва фальсифікованої продукції.

Дієвою санкцією є заборона здійснення діяльності, спрямованої на

незаконне використання торговельних марок. Директива 404/48/ЄС

Європейського Парламенту та Ради від 29 квітня 2004 р. «Про забезпечення

дотримання прав інтелектуальної власності, яка діє у межах Європейського

Союзу» (далі за текстом – „Директива 2004/48/ЄС”) передбачає обов’язок

держав-членів забезпечити, щоб судові органи разом з прийняттям судового

рішення про порушення прав інтелектуальної власності, зокрема, прав на

торговельні марки, могли прийняти рішення про судову заборону для

запобігання продовженню зазначеного правопорушення. Якщо це

передбачено національним законодавством, то невиконання рішення щодо

судової заборони тягне за собою стягнення штрафу з метою забезпечення її

виконання. Такі ж норми мають застосовуватися і для посередників, чиї

послуги використовувались третіми особами для порушення відповідних

прав інтелектуальної власності.

40

Таким чином, власник торговельної марки може вимагати у судовому

порядку винесення рішення про заборону відповідачу продовжувати

здійснення тих або інших незаконних дій стосовно використання

торговельної марки або підготовки до їх здійснення. Наприклад, у ст. 36

Закону про торговельні марки Японії зазначено, що особа, якій належить

право на торговельну марку або виключна ліцензія, має право вимагати від

іншої особи припинення або призупинення дій, які порушують або

створюють загрозу порушення цього права [23, с. 25].

Ефективним є вжиття судами відповідних заходів стосовно

недопущення продовження порушень прав на торговельні марки. З цього

приводу у ст. 50 Угоди TRIPS йдеться про те, що судовим органам мають

бути надані повноваження щодо використання ефективних засобів для

запобігання порушенням прав інтелектуальної власності. Зокрема, вони

мають право не допускати надходження до торговельної мережі

контрафактних товарів, включаючи імпортні товари, що надійшли відразу

після процедури розмитнення. Тобто йдеться про арешт партії товарів, щодо

яких є підозра, що вони введені в цивільний оборот із порушенням прав

інтелектуальної власності.

Суди можуть вживати ефективних заходів щодо забезпечення охорони

матеріалів, які в майбутньому можуть бути використані як докази у справі

про порушення прав інтелектуальної власності. Суд повинен вжити

термінових заходів стосовно попереднього забезпечення позову власника

прав на торговельні марки, включаючи накладення арешту на майно

відповідача, за умови, що існує вірогідність того, що подальша затримка

завдасть непоправної шкоди законному власникові прав інтелектуальної

власності, або існує доказовий ризик того, що зазначені матеріали будуть

знищені [14, с. 112].

Положення ст. 50 Угоди TRIPS щодо запобігання порушень прав

інтелектуальної власності на торговельні марки були розвинуті ст. 9

Директиви 2004/48/ЄС „Тимчасові та застережні заходи”. Ці заходи

41

включають: рішення про судову заборону, призначену запобігти будь-якому

неминучому порушенню прав інтелектуальної власності на торговельні

марки; заборону на певний час та, у відповідних випадках, якщо таке

передбачене національним законодавством, за примусової сплати штрафу,

продовження гаданих порушень цих прав; обумовлення продовження

порушень наданням гарантій, призначених забезпечити компенсацію суб'єкту

права; застосування таких самих заходів проти посередника, чиї послуги

використовуються третьою особою для порушень права інтелектуальної

власності на торговельні марки; рішення про конфіскацію або передачу

товарів, що підозрюються в порушенні права інтелектуальної власності, щоб

запобігти їх розміщенню або обігу у комерційних каналах (те ж саме має

місце і для забезпечення доказів); у разі правопорушень, скоєних у

комерційному масштабі, — прийняття рішення про запобіжний арешт

рухомого і нерухомого майна правопорушника, у тому числі блокування

його банківських рахунків та інших активів, якщо сторона, що зазнала

шкоди, наводить переконливі обставини щодо загрози неотримання нею

компенсації. З цією метою компетентні органи можуть постановляти рішення

про передачу банківських, фінансових або комерційних документів або про

належний доступ до відповідної інформації [15, с. 434].

Стосовно закріплення вказаних заходів у національних законодавствах

окремих зарубіжних держав, слід вказати, що норми про судові заборони

здійснення дій, які становлять порушення прав на торговельні марки,

передбачаються в основному в їх процесуальному праві. Разом з тим, вони

одночасно знаходять своє закріплення також у законодавствах відповідних

держав стосовно торговельних марок (США, Німеччина, Японія). У

законодавствах зарубіжних держав відомі дві форми застосування цих

запобіжних заходів: як тимчасові або постійні. Тимчасова заборона

встановлюється судом за клопотанням власника торговельної марки на

підставі попередньої оцінки обставин справи з урахуванням можливості

змішування торговельної марки у обігу з метою попередження подальшого

42

вчинення правопорушення, до моменту винесення остаточного рішення у

справі (тимчасова або попередня заборона). Варто зазначити, що суд може

відмовити у застосуванні відповідного запобіжного заходу, якщо вважатиме,

що ризик змішування не є вірогідним.

У країнах французької або німецької системи права (Франція,

Німеччина, Австрія, Швейцарія тощо) така постанова суду має назву

тимчасового заходу, а в США, Великобританії, Японії та інших вона має

назву заборони [103, с. 166]. У випадку визнання факту порушення прав на

торговельну марку суд як цивільну санкцію може заборонити відповідачу

здійснювати дії, які є порушенням (постійну або остаточну заборону).

Змістом заборони може бути припис припинити виробництво або реалізацію

фальсифікованої продукції, використання ТМ у рекламі, під час

експонування продукції і т. ін.

У Нідерландах не виноситься рішення про конфіскацію та знищення

підробленої чи піратської продукції, якщо не було особистої співучасті особи

в порушенні, вона не займалася професійно виробництвом та

розповсюдженням відповідних товарів та придбала їх винятково для

особистих цілей. У Великобританії інструменти, що використовуються для

виготовлення піратських копій та фальсифікованої продукції, можуть

знищуватися, тільки якщо особа, яка ними володіє, знала або мала підстави

знати, що вони призначалися для таких цілей [15, с. 418].

У Німеччині обладнання, що використовується винятково або майже

винятково для виробництва піратських копій об'єктів авторського права,

може бути конфісковане та знищене, якщо тільки є власністю пірата, у той

час як відповідні норми не передбачені щодо об'єктів права промислової

власності, зокрема, ТМ. У Нідерландах судами використовується практика,

згідно з якою існує можливість зобов'язати порушника видалити товари з

порушеннями прав з ринку з покриттям порушником витрат на ці заходи

виплатою компенсації покупцям.

43

Переважаючою формою цивільної відповідальності за порушення прав

на торговельні марки у міжнародному приватному праві є відшкодування

майнової шкоди, завданої власнику марки неправомірними діями

відповідача. Положення щодо відшкодування майнової шкоди визначені ст.

45 Угоди TRIPS, згідно з якою судові органи мають повноваження вимагати

від порушника прав інтелектуальної власності (порушника прав на

торговельну марку) оплати власникові прав збитків, сума яких компенсувала

б шкоду, що була йому завдана у зв'язку з цим порушенням, та/або стягнення

прибутку. Згадана компенсація виплачується незалежно від того, знав

порушник чи повинен був знати про те, що він своїми діями порушує права

законного власника прав на торговельну марку. Крім того, Директива

404/48/ЄС суттєво уточнює способи відшкодування шкоди, заподіяної у

випадку порушення прав інтелектуальної власності, в тому числі і прав на

торговельну марку, порівняно зі ст. 45 Угоди TRIPS. Згідно з указаною

Директивою при встановленні розміру відшкодування судові органи мають

можливість:

– врахувати всі належні аспекти, такі як негативні економічні наслідки,

у тому числі втрату прибутків, спричинену стороні, що зазнала шкоди, будь-

які неправомірні доходи, отримані правопорушником, та, у відповідних

випадках, інші фактори, крім економічних, такі як моральна шкода,

спричинена порушенням суб’єкта права;

– альтернативою щодо зазначеного вище пункту, у відповідних

випадках, встановлювати компенсацію шкоди як паушальну суму, не меншу

за розмір роялті або зборів, які мав би сплатити правопорушник, якби він

запитав дозволу на використання прав інтелектуальної власності, про які

йдеться;

– коли правопорушник не знав або не міг знати, що в його діяльності є

правопорушення, – прийняття рішення про повернення доходів або виплату

шкоди, розмір яких міг би бути встановлений заздалегідь [15, с. 438].

44

Ця санкція за порушення прав на ТМ визначена у відповідних законах

зарубіжних держав стосовно торговельних марок (США, Великобританія,

Німеччина, Японія тощо). Вона також базується на загальних нормах

цивільного законодавства та судовій практиці (у англосаксонських країнах).

Відповідно до п. 6 § 14 Закону Німеччини «Про торговельні марки» особа,

яка умисно або з необережності вчинила порушення прав на ТМ, зобов’язана

відшкодувати власнику марки шкоду, завдану внаслідок правопорушення

[95, с. 25]. В США власнику торговельної марки за порушення його прав за

рішенням суду повинно бути відшкодовано збитки, інколи – у потрійному

розмірі, а також стягуються прибутки, що одержані порушником у результаті

протиправного використання чужої торговельної марки [24, с. 46].

Для визначення завданої порушенням прав на ТМ шкоди у державах-

членах ЄС застосовуються наступні три підходи: компенсація дійсних

понесених втрат, вимога передачі прибутків, отриманих порушником, та

сплата роялті, які б були нараховані, якби порушник запитав дозволу на

використання ТМ. У більшості зарубіжних країн позивач може вибирати між

трьома видами або, принаймні, між першим та третім, без сумування або

змішування різних видів обчислення [15, с. 419].

Врахувавши переважну більшість положень цивільно-правового

способу захисту прав на ТМ у міжнародному приватному праві, достатньо

широкі можливості реагувати на порушення права інтелектуальної власності

на ТМ з боку третіх осіб надає власнику вітчизняне законодавство.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і

послуг» будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені ст. 16

цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що

потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається

порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність

згідно з чинним законодавством України (п. 1 ст. 20). Таким чином,

вітчизняний законодавець не обмежується вказівкою на якісь конкретні види

порушень права власності на знак, що є позитивним фактором, оскільки

45

власник має реальну можливість протидіяти дуже широкому колу

незаконних дій. Відносини щодо створення і використання об'єктів права

інтелектуальної власності, в тому числі торговельних марок, регулюються

ЦК та спеціальним законодавством України. Закон України «Про охорону

прав на знаки для товарів і послуг» зобов'язує порушників прав на

зареєстровану торговельну марку відшкодувати її власнику заподіяні збитки.

Оскільки Закон не уточнює, які саме збитки повинні відшкодовуватись в

даному випадку, для вирішення цього питання слід звернутись до загальних

норм про відшкодування шкоди, які закріплені в ЦК України.

У відповідності до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана

неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим

правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну

фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою,

яка її завдала. Як відомо, наслідком заподіяння шкоди є наявність збитків у

потерпілої особи. Під збитками доктрина цивільного права розуміє

об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ, пов'язане з порушенням чи

обмеженням прав уповноваженої особи як учасника певних суспільних

відносин, яке виражається у понесених уповноваженою особою витратах, у

втраті чи пошкодженні її майна, а також у втраті доходів, які вона повинна

була отримати. За таких обставин правопорушник зобов'язаний відшкодувати

потерпілому в повному обсязі як позитивну шкоду (втрата чи пошкодження

належного потерпілому на праві власності об'єкта, в тому числі зменшення

його вартості, а також проведені витрати), так і упущену вигоду

(перешкоджання можливості вилучити певні майнові вигоди від належного

об'єкта в майбутньому). З огляду на те, що власник свідоцтва на торговельну

марку набуває весь комплекс майнових правомочностей по володінню,

користуванню та розпорядженню своїм позначенням, будь-яка шкода,

заподіяна внаслідок порушення чи обмеження його прав, повинна бути

відшкодована винною особою в повному обсязі. Крім відшкодування

заподіяної шкоди, власник торговельної марки може також вимагати

46

усунення з товару, його упаковки незаконно використаної торговельної

марки або позначення, схожого з нею настільки, що їх можна сплутати, або

знищення виготовлених зображень марки або позначення, схожого з нею

настільки, що їх можна сплутати (п. 2 ст. 20 Закону України «Про охорону

прав на знаки для товарів і послуг»).

Оскільки нормами ст. 2 Конвенції про заснування Всесвітньої

організації інтелектуальної власності 1967 р. (із змінами від 2.10.1979 р.)

торговельні марки віднесені до об'єктів інтелектуальної власності, до них

застосовуються всі загальні положення про інтелектуальну власність,

включаючи ті, що стосуються захисту прав їх власників. Тому, виходячи із

змісту ст. 432 ЦК України, власник прав інтелектуальної власності на

торговельну марку у разі їх порушення може вимагати в судовому порядку:

а) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права

на торговельну марку та збереження відповідних доказів;

б) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи

експорт яких здійснюється з порушенням права на торговельну марку;

в) вилучення з цивільного обігу товарів, виготовлених або введених у

цивільний обіг з порушенням права на торговельну марку;

г) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знаряддя, які

використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права

на торговельну марку;

д) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування

збитків за неправомірне використання марки, розмір якого визначається з

урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

е) опублікування в засобах масової інформації відомостей про

порушення права на торговельну марку та зміст судового рішення щодо

нього.

Таким чином, на підставі дослідженого матеріалу слід зробити

висновок, що цивільно-правовий спосіб захисту прав на торговельні марки у

міжнародному приватному праві надає власнику відповідних прав вельми

47

широкий вибір передбачених як міжнародним, так і національним

законодавством окремих зарубіжних держав засобів для поновлення своїх

порушених прав на торговельні марки. При цьому більшість відповідних

положень Директиви 2004/48/ЄС, Угоди TRIPS та позитивних положень

національних законодавств окремих зарубіжних держав стосовно цивільно-

правового способу захисту прав на ТМ було враховано у законодавстві

України. Очевидно, це, насамперед, пов’язано зі значною роботою, що була

проведена у зв’язку зі змінами у законодавстві відповідно до вимог Угоди

TRIPS [15, с. 439].

48

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ОХОРОНИ ТА ЗАХИСТУ ПРАВ

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ТОРГОВЕЛЬНІ МАРКИ ЗГІДНО

НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

3.1 Виникнення здійснення та припинення суб’єктивного права на

торговельну марку

Для того, щоб в повному обсязі розкрити момент та підстави

виникнення права на торговельну марку, необхідно звернутися до самого

визначення поняття торгової марки. Відповідно до статті 492 Цивільного

кодексу України (надалі – ЦКУ), торговельною маркою може бути будь-яке

позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення

товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів

(послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими

позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні

елементи, комбінації кольорів.

Підстави та момент виникнення права на торговельну марку

визначається статтею 494 ЦКУ, яка говорить, що «набуття права

інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується

свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються

законом [25].

Обсяг правової охорони торговельної марки визначається

наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг,

якщо інше не встановлено законом. Набуття права інтелектуальної

власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або

визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає

засвідчення свідоцтвом.» Аналізуючи положення цієї статті, можна

стверджувати, що моментом виникнення права на торговельну марку є

момент реєстрації торговельної марки у відповідному державному

відомстві. В Україні таким відомством є Державна служба

інтелектуальної власності (надалі – ДСІВ). Формально, ДСІВ відповідає

49

за весь процес реєстрації знака. Однак на практиці більшість

оперативних функцій ДСІВ в Україні виконує Державне підприємство

«Український інститут промислової власності» відоміше як Укрпатент.

Саме ця установа здійснює експертизу заявок на реєстрацію об’єктів

інтелектуальної власності.

В Україні процедура реєстрації прав на торговельні марки (знаки для

товарів і послуг) визначена Законом України «Про охорону прав на знаки для

товарів і послуг» від 15 грудня 1993 року № 3689-ХІІ (із змінами і

доповненнями) (надалі — ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і

послуг»), а також Правилами складання, подання та розгляду заявки на

видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затвердженими

наказом Державного патентного відомства України від 28 липня 1995 року №

116 (із змінами і доповненнями) (надалі – Правила подання заявки).

Відповідно до пунктів 2.1.1.-2.1.3. Правил подання заявки, «Особа, яка

бажає одержати свідоцтво, подає до Державного підприємства (надалі – ДП)

«Український інститут промислової власності» заявку, яка складається

українською мовою і повинна стосуватися одного знака для товарів і послуг.

Право на одержання свідоцтва має заявник, заявка якого має більш ранню

дату подання до ДП «Український інститут промислової власності» або,

якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету за умови, що вказана

заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за нею не прийнято

рішення про відмову в реєстрації знака, можливості оскарження якого

вичерпані.

Заявка має містити сукупність таких документів: - заява про

реєстрацію знака; - зображення знака, що заявляється; - перелік товарів і

послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак, згрупованих за

Міжнародним класифікатором товарів і послуг; - документи, що додаються

до заявки, зокрема, документ про сплату збору, за подання заявки,

довіреність на ім'я представника, якщо заявка подається через такого тощо.

Заявка може бути подана заявником особисто або через представника у

50

справах інтелектуальної власності чи іншу довірену особу». За подання

заявки сплачується збір, розмір якого встановлюється відповідно до Порядку

сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної

власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23

грудня 2004 р. № 1716Розгляд матеріалів заявки проводиться відповідно до

статті 10 ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» і передбачає

«проведення щодо них формальної експертизи та кваліфікаційної експертизи

(експертизи по суті)» [27]. «Кінцеві результати експертизи заявки, що не

вважається відкликаною або не відкликана, відображаються в

обґрунтованому висновку експертизи за заявкою, що набирає чинності після

затвердження його Державним департаментом інтелектуальної власності. На

підставі такого висновку Держдепартамент приймає рішення про реєстрацію

знака для всіх зазначених у заявці товарів і послуг, або про відмову в

реєстрації знака для всіх зазначених у заявці товарів і послуг, або про

реєстрацію знака щодо частини зазначених у заявці товарів і послуг та

відмову в реєстрації знака для іншої частини зазначених у заявці товарів і

послуг» [27].

Як зазначає Харитонов, «На підставі рішення про реєстрацію знака та

за наявності документів про сплату державного мита за видачу свідоцтва і

збору за публікацію про видачу свідоцтва в офіційному бюлетені

«Промислова власність» здійснюється публікація відомостей про видачу

свідоцтва, визначених в установленому порядку. Зазначені мито та збір

сплачуються після надходження до заявника рішення про реєстрацію знака.

Одночасно з публікацією відомостей про видачу свідоцтва Державний

департамент інтелектуальної власності здійснює державну реєстрацію

торговельної марки шляхом внесення до Державного реєстру свідоцтв

України на знаки для товарів і послуг відповідних відомостей. У місячний

строк після державної реєстрації знака здійснюється видача свідоцтва.

Необхідно пояснити, що всі торговельні марки реєструються відносно

певних товарів і послуг відповідно до Міжнародної класифікації товарів і

51

послуг (надалі – МКТП). Тому при поданні заявки обов'язково зазначається

перелік товарів та/або послуг, відносно яких заявник має намір одержати

правову охорону.» [28, c. 510]. Тобто, якщо торговельна марка зареєстрована

відносно товарів 33 класу МКТП — алкогольні напої, то правова охорона

такої марки не буде поширюватися на кондитерські вироби чи телефонні

послуги.

Відповідно до МКТП всі товари і послуги розподілені по 45 класах

наступним чином: 1-34 класи — товари; 35-45 класи — послуги. Причому,

перелік товарів і послуг та їх групування періодично переглядаються, що

призводить до викладення МКТП у новій редакції. Україна приєдналася до

Ніццької угоди про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації

знаків (від 15 червня 1957 р.) 1 червня 2000 року. З 1 січня 2002 року в

Україні введена в дію восьма редакція МКТП.

Як передбачає частина 3 статті 494 ЦКУ, «набуття права

інтелектуальної власності на торговельну марку не завжди вимагає

засвідчення свідоцтвом». Це стосується торговельних марок, які мають

міжнародну реєстрацію, а також торговельних марок, які визнані в

установленому законом порядку добре відомими.

Треба також звернути увагу, що, хоча, частина 1 статті 16 Закону

України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993

року № 3689-ХІІ (із змінами і доповненнями) і говорить, що права, які

випливають із свідоцтва, діють від дати подання заяви, заявник до моменту

трансформації позначення, заявленого на реєстрацію в торговельну марку, не

може укладати договори на передачу прав на торговельну марку або

надавати в користування таку марку, а має лиш право укладати договір про

уступку заявки або надання права використовувати таке позначення як

об’єкта авторського права. Таким чином право саме розпорядження виникає з

моменту отримання свідоцтва.

«Підставою набуття права на торговельну марку є завжди правомірні

юридичні факти. Підставою набуття статусу колективного суб’єкта права на

52

торговельну марку господарського об’єднання є як правоутворюючий

юридичний факт — реєстрація заявленого позначення як знака для товарів і

послуг, так і правозмінюючий юридичний факт — ліцензійний договір, у

результаті укладання якого господарське об’єднання набуває статусу

колективного суб’єкта на колективний знак, що належить іншому

господарському об’єднанню, чи на ліцензійний знак іншої особи.» [30]

Стаття 493 ЦКУ чітко регламентує, що «суб’єктами права на

торговельну марку є фізичні та юридичні особи». Закон України "Про

охорону прав на знаки для товарів і послуг" зазначає, що під поняттям

"особа", що вживається у даному правовому акті, слід розуміти будь-яку

фізичну або юридичну особу. Тобто Закон та ЦКУ не вимагає набуття

суб'єктом права на торговельну марку правового статусу підприємця. Проте,

якщо ж зареєстрована торговельна марка не використовується в Україні

повністю, або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг,

протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва, то

будь-яка особа згідно ст. 18 Закону України "Про охорону прав на знаки для

товарів і послуг" має право звернутися до суду із заявою про дострокове

припинення його дії. Тому суб'єкт права на торговельну марку хоча і не

повинен бути підприємцем, але зобов'язаний, згідно вимог Закону,

використовувати належне йому право на марку щодо товарів чи послуг для

яких вона зареєстрована. Уповноважена особа може реалізувати дане право

як безпосередньо шляхом маркування виробленої продукції чи при надані

послуг, так і через передачу (надання) права на її застосування іншому

суб'єкту на підставі відповідних ліцензійних договорів. Даний висновок

випливає з ч. 4 ст. 18 наведеного Закону, який вказує, що використанням

знака власником свідоцтва вважається також використання його іншою

особою за умови контролю з боку власника свідоцтва.

Необхідно звернути увагу, що, оскільки законодавством чітко не

визначається, у науці гостро дискутується проблема можливості бути

власниками свідоцтва на торговельну марку фізичних осіб, які не є

53

підприємцями. Пов’язано це з тим, що основна функція торговельної марки -

розрізняльна. А особа, яка не займається підприємницькою діяльністю і

відповідно не бере участі у процесі виробництва товарів чи наданні послуг,

не переслідує мету використання марки на ринку.

Однак, враховуючи, що для одержання охоронного документа потрібен

час, напевно, не варто вводити норму, яка б змушувала фізичну особу перед

подачею заявки на торговельну марку реєструватися як суб’єкт

підприємницької діяльності.

Частина 2 статті 493 ЦКУ , відповідно до міжнародних договорів

України та на основі принципу взаємності, урівнює іноземних осіб та осіб

без громадянства у правах з особами України, передбачені законодавством

України. Зокрема, Іноземні та інші особи, що проживають чи мають постійне

місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Державною

службою інтелектуальної власності реалізують свої права лише через

представників, зареєстрованих згідно з Положенням про представників у

справах інтелектуальної власності, яке затверджене постановою КМ України

від 10.08.94 р. N 545. [31]

Крім зазначеного вище, стаття 493 ЦКУ передбачає, що «право

інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати

одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам». Діюче

законодавство України передбачає можливість надання правової охорони

знаку, зареєстрованому на ім'я декількох суб'єктів - колективної марки. На

зазначену обставину вказує Закон України "Про охорону прав на знаки для

товарів і послуг", який у частині 5 статті 5 зазначає, що «право на одержання

свідоцтва має будь-яка особа, об'єднання осіб або їх правонаступники».

Тобто, на законодавчому рівні закріплюється належність знаку об'єднанню

осіб. Такий знак, що належить не одній особі, а об'єднанню у цілому,

прийнято ідентифікувати як колективний.

Більш детально регулюється зазначене питання Правилами складання

та подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг,

54

затвердженими наказом від 28.07.95 № 116. Правила не містять визначення

колективного знаку, але у загальному окреслюють процедуру його реєстрації.

Згідно пункту 2.1.32 Правил, якщо об’єднання осіб, що заявляє на

реєстрацію знак для товарів і послуг зі спільними характерними ознаками,

бажає зареєструвати знак як колективний, така можливість може бути надана

з урахуванням положень Паризької конвенції. У цьому випадку до заявки

додається статут колективного знака. [32]

У свою чергу, стаття 7bis Паризької конвенції закріплює, що «країни

Паризького Союзу (його утворюють країни, що підписали Конвенцію)

зобов'язуються приймати заявки на реєстрацію та охороняти колективні

знаки, що належать колективам, існування яких не суперечить закону країни

походження, навіть якщо ці колективи не є власниками промислового чи

торговельного підприємства. При цьому кожна країна сама визначає особливі

умови охорони колективного знака і може відмовити в охороні, якщо цей

знак суперечить громадським інтересам».

Харитонов визначає, що «особливістю колективних торговельних

марок є їх належність не конкретному члену, а організації в цілому. Лише

остання має весь комплекс прав інтелектуальної власності на колективне

позначення. Членам організації надається лише право у порядку та на

умовах, визначених статутом колективного знаку, використовувати останній

у процесі здійснення своєї підприємницької діяльності. Характерною рисою

правового режиму колективних торговельних марок є неможливість

відчуження або передачі права на їх використання іншій особі, яка не

входить до об'єднання, на ім'я якого було видане свідоцтво про реєстрацію

колективної марки.»

ГКУ також дає визначення торговельної марки, права на яку належать

декільком особам. Відповідно до статті 158 «торговельна марка, право на яку

належить кільком особам, - це марка, що відрізняє товари і послуги учасників

об'єднання підприємств (торговельна марка об'єднання, спільна торговельна

марка) від однорідних товарів і послуг інших суб'єктів господарювання, або

55

використовується спільно кількома суб'єктами в інших випадках,

передбачених законом».

Підсумовуючи все сказане вище, як висновок, можна сказати, що

розглядаючи суб’єктів права на торговельну марку, можна надати їх

класифікацію за такими видами: так, до першого виду суб’єктів права на

торговельну марку належать юридичні та фізичні особи. До другого — треті

особи як суб’єкти суміжних прав на торговельну марку. До третього виду —

колективні суб’єкти права на торговельну марку.

Правом на торговельну марку є право власності, а також право, яке

виникає внаслідок делегування певних повноважень власника іншій особі на

договірній основі та на підставі інших правочинів.

Право на торговельну марку, як право об’єктивне, — це сукупність

правових норм, встановлених і санкціонованих державою для регулювання

відносин між особами щодо торговельної марки.

Суб’єктивне право на торговельну марку — це міра можливої

поведінки особи по відношенню до неї. Слід визначити межі суб’єктивних

прав на торговельну марку. У науковій літературі і на сьогодні немає єдності

поглядів у питанні прав на торговельну марку. Основна причина

диференціації доктринальних поглядів та законодавчих позицій щодо

природи прав на торговельну марку полягає, насамперед, у наявності різних

підходів до розуміння сутності права на результати інтелектуальної

діяльності. На сучасному етапі розвитку основними є проприєтарна теорія та

теорія виключних прав. Проприєтарна теорія, основи якої було закладено в

ХІХ ст. у час, коли панівною стала теорія права власності, передбачає

поширення на регулювання відносин, пов’язаних із використанням

результатів інтелектуальної діяльності правового режиму, конструкцій та

механізмів права власності. Іншою теорією є теорія виключних прав. Т.

В.Нікольська виділяє три точки зору щодо питання змісту виключного права.

«Представники першої (І. А. Близнець, А. К. Юрченко) стверджують, що

виходячи з заборонної функції, яка виключає всіх третіх осіб від

56

використання відповідного об’єкту, виключними можуть вважатися лише

особисті немайнові права, характерними якостями яких є нерозривний

зв’язок з особистістю, невідчужуваність, непередаваність. Згідно другої

точки зору, до виключних прав належать як особисті немайнові, так і майнові

права (О. П. Сергєєв, І. В. Єременко, С.М. Мирзоян, А. Р. Єрмакова). На

думку ряду інших вчених (В. А. Дозорцев, Е. П. Гаврилов, С. В. Петровський,

В. О. Калятін), виключними можуть бути лише майнові права. Позиція

останньої групи авторів базується на тому, що виключні права виникли як

особлива група прав на нематеріальні результати інтелектуальної діяльності

для того, щоб забезпечити правовий механізм товарного обороту таких

об’єктів. У силу своєї нематеріальності результати інтелектуальної діяльності

не здатні до участі в обороті, тому в обороті беруть участь лише права на

даний об’єкт, оскільки їх можна передати. Особисті ж немайнові права не

здатні до відчуження, не можуть забезпечити вказані функції, а тому не є

виключними». З огляду на зазначені теоретичні розробки, структура

суб’єктивного права на торговельну марку визначається у юридичній

літературі та законодавстві неоднозначно.

Можна погодитись з Т. В. Нікольською, що «правомочностями

правоволодільця є використання та розпорядження виключними правами на

торговельну марку та правомочність з розпорядження полягає у праві

володільця не тільки передати своє право іншій особі, а й надати право

використання, залишивши також його і за собою, тобто лишаючись

правоволодільцем».

Володілець прав на торговельну марку має право розпоряджатися

торговельною маркою на свій власний розсуд. У разі, коли права належать

кільком особам, жоден з них не має права давати дозвіл на використання

торговельної марки та передавати право власності на торговельну марку

іншій особі без згоди решти власників свідоцтва, якщо інше не передбачено

угодою між ними.

«Володілець прав може передавати будь-якій особі право власності на

57

торговельну марку повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві

товарів і послуг. Передача права власності на торговельну марку не

допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача

щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає

послугу» [29, с. 835]

Виключне право володільця забороняти іншим особам неправомірне

використання торговельної марки поширюється не тільки на використання

зареєстрованої марки, але при певних умовах і на використання позначень,

схожих із зареєстрованою маркою.

Так, відповідно до Закону «володільцю прав на торговельну марку

надається право забороняти неправомірне використання:

- зареєстрованої торговельної марки стосовно наведених у свідоцтві товарів і

послуг; - зареєстрованої торговельної марки стосовно товарів і послуг,

споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання

можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги; -

позначення, схожого із зареєстрованою маркою, стосовно наведених у

свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці

позначення і торговельну марку можна сплутати; - позначення, схожого із

зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг,

споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання

можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги,

або ці позначення і знак можна сплутати».

Протягом часу існування суб’єктивних прав на торговельну марку

правомочність з розпорядження майновими правами може бути обмежена

або змінена. До обмеженням прав правоволодільця торговельної марки

відносяться такі інститути, визначені Цивільним кодексом, як право

попереднього користувача та вичерпання прав.

Інститут попереднього користування в Україні введено чинним

Цивільним кодексом і його зміст визначено статтею 500 вказаного Кодексу і

полягає в тому, що будь-яка особа, яка до дати подання заявки на

58

торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету

заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну

марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого

використання, має право на безоплатне продовження такого використання

або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право

попереднього користувача).

Згідно з законодавством України реєстрація торговельної марки є

правом особи, а не обов'язком. Однак саме реєстрація надає особі весь

комплекс майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку. На

жаль, суб'єкти господарювання не завжди приділяють належну увагу

питанням юридичного оформлення прав на торговельну марку.

Незареєстрована торговельна марка є дуже уразливою. Перш за все це

стосується вдалих та «розкручених» торговельних марок.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і

послуг» від 15 грудня 1993 року № 3689-ХІ1 (із змінами і доповненнями)

«право на реєстрацію торговельної марки має особа, заявка якої має більш

ранню дату подання або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату

пріоритету». Користуючись цим, деякі непорядні особи реєструють

торговельні марки на своє ім'я, а потім, отримавши реєстрацію, забороняють

використання таких торговельних марок особам, які добросовісно

використовували їх на протязі значного періоду часу без державної

реєстрації. З метою захисту прав добросовісних першокористувачів

Цивільним кодексом України була запроваджена норма щодо права

попереднього користувача.

Право попереднього користувача надає лише право безоплатно

використовувати торговельну марку та обмежене право розпорядження нею,

у зв'язку з тим, що право попереднього користувача може передаватися або

переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою

практикою. Крім того, право попереднього користувача не дає таких

важливих правомочностей як право надавати дозвіл на використання

59

торговельної марки іншим особам та право забороняти іншим особам

використання цієї торговельної марки. Таке право може передаватися або

переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою

практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких

було використано торговельну марку або здійснено значну і серйозну

підготовку для такого використання.

Від обмеження права розпоряджатися слід відрізняти зміну такої

правомочності. При розгляді підстав зміни права розпорядження, слід з

акцентувати увагу, що мова йде про право розпорядження як про право

розпоряджатися певною сукупністю прав (способів використання

торговельної марки) і зміни відбуваються саме у складі таких способів

використання. Як підставу зміни права розпорядження розглядаємо видачі

ліцензій, де навіть видача не виключної ліцензії позбавляє особу можливості

видати наступній особі виключну ліцензію. Виключне право на торговельну

марку, як зазначалось вище, складається з двох правомочностей: право

використання та розпорядження. Особа, яка спочатку мала як право

використання, так і право розпорядження, може позбутися права

розпорядження, при цьому маючи право використання лише шляхом транс-

формації таких прав. Підставою для цього має бути укладання договору

уступки прав на торговельну марку з наступним укладанням ліцензійного

договору. Тобто спочатку суб’єктивні права на торговельну марку будуть

припинені, а потім особа набуває право використання. Таким чином, при

розгляді питання припинення права розпорядження є можливим

ототожнювати таке припинення з припиненням суб’єктивних прав на тор-

говельну марку.Припинення прав особи на торговельну марку може

відбутися за волею особи (реалізація права розпорядження майновими

правами інтелектуальної власності на торговельну марку) або поза волею

такої особи.

До підстав припинення прав особи поза її волею є припинення прав на

торговельну марку як об’єкта охорони (окрім відмови правоволодільця), а

60

також з припиненням суб’єктивного права в результаті смерті фізичної особи

(спадкування); у зв’язку з визнанням суб’єкта підприємницької діяльності

банкрутом або іншим припиненням існування суб’єкта поза його волею.

Розпорядження правом на відміну від спадкування має вольовий

характер. З аналізу ст.ст. 1218, 1219 Цивільного кодексу України та Закону

«Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» можемо зробити

висновок, що в Україні права на торговельну марку можуть входити до

складу спадщини.

Випадки, коли припиняється право на торговельну марку як

суб’єктивного права, але не припиняються на торговельну марку як

нематеріальний актив, слід віднести до підстав для переходу прав. Таким

чином розпорядження є однією з підстав припинення прав на торговельну

марку і має бути віднесено до підстав для переходу прав.

На сьогодні, в законодавстві України немає комплексного визначення

підстав припинення прав на торговельну марку. Так, у Законі лише

регулюється припинення прав на торговельну марку, як нематеріальний

актив. Цивільний кодекс України лише зазначає підстави для дострокового

припинення виключних прав на торговельні марки та містить окремий розділ

про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, що, як

можна зробити висновок, є однією з підстав припинення суб’єктивного

права. Поза увагою законодавця залишився цілий ряд підстав припинення

майнових прав на торговельну марку поза волею особи. Таким чином

Цивільний кодекс має бути доповнений статтею наступного змісту:

Припинення прав на торговельну марку відбувається внаслідок:

1)припинення реєстрації торговельної марки: визнання недійсним свідоцтва,

припинення дії свідоцтва, відмова правоволодільця; 2)переходу прав:

звернення стягнення за зобов’язаннями правоволодільця; припинення

юридичної особи чи смерті правоволодільця, уступка прав.

На основі вищевикладеного, можна зробити висновок, що суб’єктивне

право на торговельну марку має деякі практичні особливості здійснення.

61

Зокрема, це можливість обмеження чи змінення майнового суб’єктивного

права. До обмеженням прав правоволодільця торговельної марки відносяться

такі інститути, визначені Цивільним кодексом, як право попереднього

користувача та вичерпання прав.

3.2 Поняття та види порушення права на торговельну марку

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону про знаки для товарів і послуг

будь-яке посягання на права власника свідоцтва та підготовка до порушення

цих прав є порушенням прав власника свідоцтва на торговельну марку.

Для того щоб визначитися з правами власника свідоцтва, що порушуються,

треба звернутися до статті 16 Закону про знаки для товарів і послуг. У зв'язку

з тим, що переважно порушується право використання торговельної марки,

зупинимося на способах використання торговельної марки.

Використанням торговельної марки визнається (частина 4 ст. 16 Закону

про знаки для товарів і послуг):

– нанесення торговельної марки на:

будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано;

упаковку, в якій цей товар утримується;

вивіску, пов'язану з товаром;

етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет;

– зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з

метою пропозиції до продажу;

– пропозиція товару до продажу з нанесеною торговельною маркою;

– продаж, експорт, імпорт товару з нанесеною торговельною маркою;

– застосування торговельної марки під час пропозиції та надання послуг, для

яких торговельну марку зареєстровано;

– застосування торговельної марки в діловій документації, у рекламі, у

мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.

Аналізуючи перелічені вище способи використання торговельної

марки, можна стверджувати, що їх об'єднує те, що торговельна марка і товар,

62

позначений торговельною маркою, залучаються до господарського обороту.

З цього можна зробити висновок: якщо ця мета не передбачається, то

порушення прав власника свідоцтва немає. Так, якщо товар, промаркований

чужою торговельною маркою, перебуває на складі на відповідальному

зберіганні, то власник складу не несе відповідальності за маркування товару

чужою торговельною маркою. А от якщо товар, промаркований чужою

торговельною маркою, зберігається власником складу для залучення його до

господарського обороту, то ці дії можна вважати порушенням прав власника

свідоцтва на торговельну марку.

Відповідно до Закону України «Про знаки для товарів і послуг» можна

виділити види порушень прав на торговельну марку. Отже, порушеннями

прав на торговельну марку є вчинення без дозволу прав на неї таких дій:

- нанесення її на будь-який товар, для якого торговельну марку

зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з

ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет,

зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з

метою пропонування для продажу, продаж, імпорт та експорт;

- застосування її під час пропонування і надання будь-якої послуги, для

якої цю торговельну марку зареєстровано;

- застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі

Інтернет, у тому числі в доменних іменах.

«На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути

припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва

заподіяні збитки.

Власник свідоцтва може також вимагати усунення з товару, його

упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з

ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених

зображень знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх

можна сплутати.

63

Вимагати поновлення порушених прав власника свідоцтва може

за його згодою також особа, яка придбала ліцензію» - так передбачає

частина 2 статті 20 ЗУ «Про знаки для товарів і послуг».

Водночас, стаття 431 ЦКУ передбачає наслідки порушення права

інтелектуальної власності. Таким наслідком є настання цивільно-правової

відповідальності. Аналогічне положення містить і частина 1 статті 20 ЗУ

«Про знаки на товари та послуги».

Необхідно додати також те, що цивільно-правова відповідальність за

порушення права інтелектуальної власності може також встановлюватися у

договорі. До неї відноситься така цивільно-правова відповідальність, яка не

передбачена ні в ЦК, ні в спеціальних законах про інтелектуальну власність.

Тобто, вона є додатковою відповідальністю по відношенню до тієї, яка

встановлена чинним законодавством.

Зокрема, адміністративна відповідальність за порушення прав на

торговельні марки, передбачена кодексом України про адміністративні

правопорушення (надалі-КУпАП), застосовується, зокрема, при: порушенні

прав інтелектуальної власності; вчинення дій, що становлять акти

недобросовісної конкуренції. Відповідно до статті 24 КУпАП захист прав

здійснюється шляхом проведення адміністративних процедур, таких як

вилучення або конфіскація контрафактної продукції та обладнання, що

використовується для її виготовлення, виправні роботи, адміністративний

арешт або накладання адміністративних штрафів. [33]

Також, за порушення прав на торговельні марки передбачена

кримінальна відповідальність. Так, стаття 229 Кримінального кодексу

України ( надалі - ККУ) визначає відповідальність за незаконне використання

знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого

зазначення походження товару. Зокрема, такі дії караються штрафом від

однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів

громадян з конфіскацією і знищенням відповідної продукції та знарядь і

матеріалів, які спеціально використовувалися для її виготовлення.

64

Антимонопольний комітет України відповідно до Закону України

«Про захист від недобросовісної конкуренції» накладає штрафи на суб’єктів

господарювання за вчинення дій, визначених законодавством України як

недобросовісна конкуренція, а також адміністративну та цивільно-правову

відповідальність. До таких дій належать: неправомірне використання

торговельних марок; введення в обіг під своїм позначенням товарів іншого

виробника; відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб’єкта

господарської діяльності та введення його в цивільний оборот; інші

протиправні дії. Треба відзначити, що Антимонопольний комітет України

розглядає скарги щодо дій, які вчинені після введення торговельних марок в

обіг.

Отже, як висновок, можна сказати, що порушенням прав на

торговельну марку є неправомірні дії будь-яких осіб, що обмежують

виключне право володільця торговельної марки. На вимогу володільця торго-

вельної марки порушення може бути припинено, а порушник зобов'язаний

відшкодувати володільцеві торговельної марки заподіяні збитки. Вимагати

поновлення порушених прав володільця торговельної марки може також

ліцензіат, якщо інше не передбачено ліцензійним договором.

3.3 Способи захисту права на торговельну марку у національному

законодавстві

Під захистом прав і законних інтересів суб’єктів інтелектуальної власності

слід розуміти передбачені законом заходи, спрямовані на їх визнання й

відновлення, припинення їхнього порушення, застосування до

правопорушників заходів юридичної відповідальності.

Захист прав і законних інтересів суб’єктів інтелектуальної власності

реалізується через механізм захисту, що є системою форм, способів і засобів

діяльності відповідних юрисдикційних органів і зацікавлених осіб,

спрямованою на захист прав і інтересів суб’єктів інтелектуальної власності.

Відповідно до частини 1 статті 21 ЗУ «Про знаки на товари та послуги»

65

захист прав на знак здійснюється у судовому та іншому встановленому

законом порядку. Взагалі, у законодавстві розрізняють дві основні форми

захисту прав інтелектуальної власності - юрисдикційну і юрисдикційну.

«Юрисдикційна форма захисту прав інтелектуальної власності

полягає в тому, що, особа, права інтелектуальної власності якої порушено,

звертається за захистом до суду, інших компетентних державних органів,

уповноважених вжити необхідні заходи для відновлення порушеного права і

припинення правопорушення.

У рамках юрисдикційної форми захисту прав інтелектуальної

власності, у свою чергу, виокремлюють загальний (судовий) і спеціальний

(адміністративний) порядки захисту порушеного права інтелектуальної

власності.

За загальним порядком захист прав інтелектуальної власності та

охоронюваних законом інтересів здійснюється судом. Основна маса таких

спорів розглядається місцевими судами. Якщо обидва учасники спірних

правовідносин є юридичними особами, то спір, що виник між ними,

підвідомчий господарському суду. За згодою учасників правовідносин у

сфері інтелектуальної власності спір між ними може бути переданий на

розгляд третейського суду.

Спеціальною формою захисту прав інтелектуальної власності є

адміністративний порядок їх захисту. Він застосовується як виняток із

загального правила, тобто тільки в прямо передбачених законодавством

випадках. Згідно із законодавством потерпілий може звернутися за захистом

свого порушеного права до уповноваженого на це державного органу,

зокрема, до Антимонопольного комітету України, Державної митної служби

України, Державного департаменту інтелектуальної власності або до вищого

органу відповідача, який в разі необхідності надає такий захист». [34]

Відповідно до частини 2 статті 22 ЗУ «Про знаки на товари та

послуги» юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що

66

виникають у зв'язку з застосуванням цього Закону. Суди відповідно до їх

компетенції розв'язують, зокрема, спори про:

- встановлення власника свідоцтва;

- укладання та виконання ліцензійних договорів;

- порушення прав власника свідоцтва.

Зупинимося на способах захисту торговельної марки. У ст. 432 ЦКУ

перелічено основні способи цивільно-правового захисту права

інтелектуальної власності судом. Суд може прийняти рішення про таке:

– вжиття невідкладних заходів щодо запобігання порушенню прав власника

свідоцтва на торговельну марку і збереження відповідних доказів;

– призупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи

експорт яких здійснюється з порушенням прав власника свідоцтва на

торговельну марку;

– вилучення з цивільного обігу товарів, виготовлених або введених в обіг із

порушенням прав власника свідоцтва на торговельну марку;

– вилучення з цивільного обігу матеріалів та знаряддя, що використовуються

переважно для виготовлення товарів, промаркованих чужою торговельною

маркою;

– застосування разових грошових стягнень замість відшкодування збитків за

неправомірне використання торговельної марки;

– опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення

прав власника свідоцтва на торговельну марку і зміст судового рішення щодо

такого порушення.

Зупинимося тільки на деяких способах цивільно-правового захисту

права інтелектуальної власності.

У зв'язку з тим, що в деяких випадках сліди порушення прав власника

свідоцтва на торговельну марку легко приховати, суддя може одноосібно за

заявою заявника, яким може бути власник свідоцтва на торговельну марку,

застосувати запобіжні (тимчасові) заходи щодо збереження доказів порушень

прав власника свідоцтва на торговельну марку. Ці запобіжні (тимчасові)

67

заходи можуть застосовуватися до пред'явлення позову або до початку

розгляду справи про порушення прав у суді. До таких запобіжних

(тимчасових) заходів, зокрема, належать:

– винесення постанови про огляд приміщень, в яких, як передбачається,

відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав власника свідоцтва на

торговельну марку, наприклад, у приміщенні знаходиться призначений до

продажу товар, промаркований торговельною маркою заявника;

– накладення арешту і вилучення товарів, стосовно яких є підстави вважати,

що їх промарковано торговельною маркою заявника;

– накладення арешту і вилучення рахунків, договорів та інших документів,

які можуть бути доказом порушення прав власника свідоцтва на торговельну

марку чи підготовки до порушення цих прав.

Постанова суду про застосування запобіжних (тимчасових) заходів

підлягає негайному виконанню органами державної виконавчої служби. Слід

зауважити, що виконання постанови суду може здійснюватися за участі

власника свідоцтва на торговельну марку чи іншого заявника.

У тому випадку, коли суд прийняв постанову про вжиття запобіжних

(тимчасових) заходів, заявник зобов'язаний подати до суду позов про захист

порушених прав.

З метою унеможливлення зловживань із боку позивача при

застосуванні запобіжних (тимчасових) заходів суд має право вимагати від

позивача внесення застави чи іншої гарантії для компенсації відповідачу

шкоди, заподіяної застосуванням запобіжних (тимчасових) заходів. Ця подія

може настати, якщо суд відмовить у прийнятті заяви або не задовольнить

позов.

Одним зі способів цивільно-правового захисту є відшкодування

збитків, яких зазнала особа, права якої порушено. Відповідно до ЦКУ

(частина 2 ст. 22) збитками власника свідоцтва на торговельну марку є:

68

– витрати, яких зазнав або змушений буде понести власник свідоцтва на

торговельну марку у зв'язку з відновленням свого порушеного права (реальні

збитки);

– доходи, які власник свідоцтва на торговельну марку міг би отримати у

звичайних умовах, якби його права не було порушено (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо законом не

передбачено їх відшкодування в меншому чи більшому розмірі. Якщо особа,

яка порушила права власника свідоцтва на торговельну марку, отримала у

зв'язку з цим дохід, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися

власнику свідоцтва на торговельну марку, не може бути менше цього доходу

(частина 3 ст. 22 ЦКУ).

Дуже часто неправомірне використання торговельної марки

виражається у створенні для власника свідоцтва на торговельну марку

конкуренції на ринку товарів та послуг. У цьому випадку довести збитки

дуже важко, оскільки на вибір споживачами товарів та послуг конкурентів

можуть впливати й інші фактори: якість товару, додаткові послуги тощо. Для

того щоб вийти з такої, прямо скажемо, неприємної ситуації, суд може

застосувати разове грошове стягнення замість відшкодування збитків за

неправомірне використання торговельної марки. Розмір разового грошового

стягнення визначається судом з урахуванням вини особи та інших обставин,

що мають істотне значення.

У разі встановлення в судовому порядку факту порушення прав

власника свідоцтва на торговельну марку суд має право винести рішення про

відшкодування моральної (немайнової) шкоди. У нашому випадку моральну

шкоду може бути завдано діловій репутації власника свідоцтва на

торговельну марку (п. 4 частини 2 ст. 23 ЦКУ).

В Україні відсутній достатньо розвинений інститут юридичної

відповідальності за правопорушення у сфері створення та використання

торговельних марок, особливо на стадії розгляду заявок та експертизи (на

стадії отримання правоохоронних документів). На законодавчому рівні

69

відсутній механізм розгляду справ в адміністративному порядку, що

виникають у процесі створення та використання торговельних марок в

Україні. Такий організаційно-правовий механізм має бути спрямований на

розвиток інституту, насамперед юридичної відповідальності у сфері

промислової власності, вдосконалення процедури захисту прав заявників

знаків, створення та розвиток організаційно-правових гарантій охорони та

захисту прав на торговельні марки.

70

РОЗДІЛ 4 ОХОРОНА ПРАЦІ

Як кожна комплексна наука, методика організації наукових

досліджень користується багатьма поняттями, запозиченими з інших галузей

знань. Перенесення понять є важливим процесом розвитку мови кожної

науки (причому не лише мови, а й стилю мислення). Такими перенесеними

поняттями є наукова організація праці (НОП), її «інтенсивність»,

«продуктивність» та «ефективність». Поняття «організація» включає в себе

безліч структурних елементів із взаємозв'язаними функціями. Це і стан

існуючої системи науки, і процес її становлення, і створення умов для

працівників правової галузі. Першочерговим напрямом у цьому плані є: опис

робочого місця та шляхи його удосконалення, технічного оснащення, гігієни

розумової праці.

Робоче місце і шляхи його вдосконалення

Дуже важливим фактором підвищення розумової працездатності є

організація робочого місця. У це поняття входить наявність робочих меблів,

потрібних для проведення робіт зі систематизації, аналізу інформації та

винесення справедливих і правомірних вироків; раціональне розміщення і

планування робочого місця.

Робочі меблі. Якщо виникає питання про робоче місце юриста, то

деякі дослідники зводять його лише до наявності письмового столу та

сидіння. Але це вузьке розуміння цього поняття. Наявність цих двох

складових робочого місця не може забезпечити продуктивної діяльності

працівника правової сфери. Потрібні ще допоміжні меблі – полиці, шафи

тощо, де можна було б розмістити інформаційні матеріали і канцелярські

приладдя так, щоб вони були під рукою [35, с. 176].

Після визначення переліку необхідних меблів варто вирішити, якими

вони повинні бути за розмірами. Тут потрібно враховувати площу робочого

приміщення і характер роботи. Стіл може бути невеликим за розміром. Такий

самий підхід буде і для визначення розмірів полиць, шаф, каталожних

ящичків. Їх ємкість визначається не лише кількістю зібраних працівником

71

матеріалів, а й з врахуванням можливості їх поповнення. При цьому юрист

уникне перестановок і труднощів у створенні постійного робочого місця.

Найрадикальнішою, до того ж науково обґрунтованою вимогою є

правильне влаштування робочого місця відповідно до вимог фізіології і

гігієни праці. Робочі меблі повинні відповідати антропометричним даним

людини, яка працюватиме за ними. На цю вимогу, як правило, не звертають

уваги, мотивуючи тим, що меблі універсальні. Проте варто пам'ятати, що їх

універсальні розміри розраховані лише на відповідні дані середньої людини,

які не завжди збігаються з її зростом [35, с. 181].

Порушення співвідношення між висотою робочої поверхні і висотою

сидіння, відстані від очей до робочих матеріалів і кута їх розташування так

само як і всіх інших розмірів призводить до зниження ефективності праці та

погіршення стану здоров'я. Тому одним із напрямів створення раціонального

робочого місця є вимога самостійного вдосконалення робочих меблів.

Внесення навіть невеликих змін у цьому плані дасть змогу зробити вашу

працю значно зручнішою.

Розглянемо характеристику деяких предметів робочих меблів, їх

оптимальні розміри і рекомендації спеціалістів щодо можливого їх

вдосконалення. Як ми вже підкреслювали, основним елементом робочого

місця є письмовий стіл. Він повинен бути підібраний і влаштований таким

чином, щоб забезпечити максимальну зручність у роботі. При правильно

підібраній висоті поверхня столу повинна бути на рівні ліктів, передпліччя

повинні рухатися вперед, паралельно підлозі, а плечі при цьому не підні-

маються. Це й досягається правильним підбором сидіння.

Окрім висоти столу, велике фізіологічне значення має розмір кута, під

яким розміщені робочі матеріали. Матеріали, які читаються, повинні лежати

не на плоскій поверхні, як це заведено в побуті. Їх традиційне горизонтальне

розміщення несприятливо діє на зір та статуру. Фізіологи рекомендують

розміщувати все на спеціальному настільному пюпітрі під певним кутом: 60°

- при роботі сидячи і 30° - при роботі стоячи. При такому розміщенні тексту,

72

що читається, м'язи очного яблука менше стомлюються, зникають неприємні

відчуття мигтіння в очах, припиняється головний біль як наслідок перевтоми

відповідних нервових центрів, що регулюють рух очей [35, с. 186].

Не менш важливе значення має проблема робочої пози. Характерною

особливістю розумової праці є сидяча поза, що зберігається протягом 6-8

годин на добу. Це призводить до стомлення потиличних і шийних м'язів, а

також до порушення положення хребта, ребер, зменшення обсягу повітря, що

вдихається. Погіршення кисневого режиму веде до порушення режиму

кровообігу, що викликає хворобливі відчуття в області серця і голови. Тому

окремі гігієністи рекомендують при розумовій праці давати роботу ногам,

хребет тримати розігнутим, тобто необхідно працювати стоячи. Але оскільки

наша промисловість не випускає меблі для роботи стоячи, тобто так званих

конторок, то сидяча поза є основною в повсякденній діяльності та науково-

дослідній роботі.

Деякі автори, які досліджують проблеми наукової організації праці,

часто дають рекомендації, якого розміру повинна бути робоча поверхня

столу. Вибираючи письмовий стіл слід надавати перевагу двотумбовому, без

спільних дверцят, з якомога більшою кількістю висувних ящиків. Важливо,

щоб він був досить стійким, особливо якщо на ньому доведеться друкувати

на комп’ютері. Його поверхня не повинна бути занадто світлою і

контрастною з білим папером. Поліровка, як і скло, покладене поверх столу,

дають шкідливі для очей відблиски [34, с. 213].

Неодмінним атрибутом робочого місця є книжкові полиці і шафи.

Вони допоможуть розмістити весь робочий матеріал, що не вмістився в такий

стіл. Основна вимога тут – розмістити зібраний матеріал так, щоб він був під

рукою і щоб можна було швидко його знаходити.

Пошук матеріалів у столі, шафах і на полицях значно прискориться,

якщо їх поділити на «робочі зони». Порядок розміщення письмового

приладдя, як і матеріалів інформації, повинен увійти в повсякденний фонд

звичок працівника. А тим часом доводиться бачити на робочих місцях навіть

73

кваліфікованих працівників книги, брошури, які не потрібні для роботи в

даний час. Продуктивність праці в такому хаосі знижується. Книги, брошури,

журнали потрібно розміщувати не на столі, а на полицях і при потребі

переносити їх на стіл. Центральна робоча зона повинна бути звільнена від

усього зайвого. Зона обслуговування, або так звана допоміжна, знаходиться

звичайно перед працюючим. Тут розташовуються потрібні канцелярські

приладдя.

«Зона планування» і «служба часу», тобто розклад робочого дня і

годинник-будильник, займають місце на столі перед очима. Це необхідно для

проведення коротких перерв у роботі. Чистий папір і транспаранти

зберігаються в шухляді письмового столу зліва. Картотека, про ведення якої

ми надаватимемо поради,– праворуч [34, с. 219].

Правова сфера діяльності пов'язана з багатогодинною виснажливою

роботою. Тому, сидячи за письмовим столом, варто потурбуватися про те,

щоб і сидіння було таким же зручним, як і всі інші елементи робочого місця.

Це завдання не таке вже й просте. Одна з гігієнічних вимог – воно повинно

якнайбільше відповідати характеру праці і антропометричним даним

працівника. Для цього потрібно правильно підібрати висоту сидіння, бо для

здоров'я однаковою мірою шкідливі і дуже високі, і дуже низькі. При занадто

високому сидінні ноги опиняються стиснутими в підколінній частині, що

призводить до утворення застою крові в голінці та стопі. Тому можна

спостерігати, що в такому випадку людина намагається підставити щось під

ноги. При недостатній висоті сидіння також порушується кровообіг, але

цього разу внаслідок того, що ноги виявляються надто зігнутими в колінах.

Гігієністи рекомендують таку висоту сидіння.

Незручність у роботі викликає також горизонтальне сидіння, бо воно

не відповідає формі стегна, що розширюється від колінного до кульшового

суглоба. Гігієністи рекомендують, щоб сидіння мало невеликий ухил:

передня його частина має бути на 2,5 – 3 см вища, ніж задня. Як свідчать

74

наукові спостереження, при такій формі зменшується статичне напруження

спинних м'язів [34, с. 224].

Утома юриста буде значно меншою, якщо на робочому сидінні буде

спинка. При цьому має також значення кут її нахилу. Пряме сидіння не

відповідає формі хребта і практично не сприяє опору. Не сприяє йому і надто

похила спинка. При ній людина витрачає енергію, щоб не сповзти з сидіння.

Краще вибирати крісло з підлокітниками. Вони також зменшують фізичне

напруження. Надто зручним є крісло, що обертається: воно в роботі

економить час, не створює напруження, зберігає сили.

Планування робочого місця. Для створення творчої обстановки велике

значення має планування робочого місця. Воно повинно забезпечити

вирішення такого завдання, як створення максимуму зручностей у роботі.

Це передбачає, по-перше, що всі інформаційні матеріали повинні

розташовуватися в межах досяжності правознавця; по-друге, постійну

готовність технічних засобів і пристосувань до роботи; по-третє, при потребі

– ізольованість робочого місця. Ці вимоги взаємопов'язані між собою.

Розглянемо окремо кожну з них.

Одна з першочергових вимог – розташування матеріалів таким чином,

щоб усі вони були під рукою, у полі вашого зору. Починати роботу потрібно

з практичного визначення зони досяжності, тобто того простору, в якому

можна працювати, не пересуваючись з одного місця на інше. Чітко уявивши

розміри таких зон, найбільш зручних для роботи, можна приступити до

вирішення питань розміщення окремих пристосувань і матеріалів відповідно

до їх призначення і частоти використання. Цього ми вже частково торкалися

вище.

Варіантів розміщення необхідних матеріалів може бути безліч. Чого

можна досягти шляхом удосконалення письмового столу? Наприклад, деякі

дослідники проблем НОП рекомендують за допомогою пристосувань на

письмовому столі розмістити: персональний комп'ютер, полицю для

довідкової літератури, колонки, картотеку, допоміжні канцелярські приладдя.

75

Це досягається шляхом раціонального розміщення окремих предметів,

меблів. Найдоцільнішою є така їх компоновка, коли вони знаходяться в

безпосередньому сусідстві, створюючи ніби одне ціле. Добра оглядовість у

поєднанні з постійністю місця зберігання всіх предметів і матеріалів

забезпечить звичайну автоматичність у роботі. Ідеальним вважається така

організація робочого місця, при якій усе необхідне перебуває у полі зору.

Для досягнення цього потрібно:

– забезпечити окреме зберігання всіх допоміжних пристосувань і

інформаційних матеріалів;

– збільшити робочу поверхню і ємкість письмового столу, полиць і

шаф;

– обмежити кількість предметів, що знаходяться на робочому місці;

– використати пристрої для забезпечення оглядовості, необхідної для

роботи з інформацією;

– позначити всі матеріали, які є на збереженні [35, с. 191].

Як ми вже зазначали, першим і основним способом максимального

забезпечення перебування робочих матеріалів у полі зору є їх окреме

збереження. Для досягнення цього треба використати різного роду коробки,

папки, футляри тощо. Такі пристосування зберігаються в шухлядах

письмового столу, шафах і на полицях. При накладенні адміністративного

вироку виникає потреба в довідковій науковій інформації. Для задоволення

цієї потреби необхідно створити так звані «оглядові картотеки». Вони

допоможуть одержати інформацію за лічені секунди.

Важливим для підвищення ефективності праці є раціональне

розміщення зібраної інформації. Проте пошук її буде ускладнюватись, якщо

систематизовані матеріали не будуть позначені. Позначається все, що

зберігається у вашому архіві: справи, папки, коробки, тощо. Встановлених

правил для цього не існує. Їх визначає сам юрист. Це можуть бути короткі

написи, цифрові позначення з тим, щоб у картотеці завести картки,

розклавши їх за змістом.

76

Гігієна розумової праці

Добре відомо, що довготривала розумова праця викликає, як правило,

розумове перевантаження, яке часто проходить швидко і безболісно після

завершення виконаного завдання, якщо воно принесло задоволення. Але

якщо це перевантаження систематично повторюється, то, як встановлено

медичною наукою і практикою, воно часто викликає такі наслідки, як розлад

психічного і фізичного стану. Розумове перенапруження, що

супроводжується безсонням та підвищеним емоційним збудженням, може

призвести до захворювання неврастенією, погіршується і фізичний стан.

Інтелектуальна діяльність умовно підрозділяється на три види роботи

з інформацією: зорова, слухове сприйняття інформації, переробка її у

свідомості.

Гігієна зорової діяльності. Зорове сприйняття інформації – це в

основному читання літератури, преси, документів і матеріалів з архівів. Ця

форма інформації вимагає великих затрат енергії. Як стверджують фізіологи,

зорова форма інформації при оптимальному рівні освітлення та незначній

складності інформаційного матеріалу забирає 25 % всієї енергії, що

витрачається людиною в стані неспання, тобто енергія витрачається лише на

те, щоб дивитися і бачити. Погане освітлення і складний матеріал не тільки

вимагають великих енергетичних затрат, а й швидко стомлюють [34, с. 273].

Тому, щоб цього не сталося, існують гігієнічні вимоги до освітлення.

Гігієнічні вимоги до штучного освітлення робочих приміщень такі:

1) освітлення поверхні робочих місць повинно бути досить високим

(відповідно до гігієнічних нормативів) і в той же час рівномірним, не

допускається різких коливань в освітленні;

2) місцеве і загальне освітлення поєднується таким чином, щоб 10 %

освітлюваної поверхні робочого місця припадало на місцеве освітлення з

лампою (не менше 60 вт), розташованою зліва і трохи спереду від

дослідника;

77

3) щоб захистити очі від виблискування освітлювальних приладів і

прямого попадання в них променів нитки напруги лампи, потрібно

використовувати захисні абажури або рефлектори з достатнім захисним

кутом;

4) систематично протирати світильники як місцевого, так і

загального освітлення від забруднення.

Гігієна слухової діяльності. Звукова інформація більш насичена, ніж

зорова, хоч вона часто поєднується з останньою. Сприймаючи звукову

інформацію, працівнник одночасно чує фон, який йому заважає, внаслідок

чого сприйняття такої інформації значно слабше. Це часто дратує людину. У

цих умовах вона намагається захистити себе від надмірного шуму. Проте, як

показують дослідження фізіологів, абсолютна тиша діє на людину також не

кращим чином. Звукова інформація дуже часто допомагає людині в її

інтелектуальній праці. Треба лише знати міру звукового фону. Його

оптимальний рівень може бути різним і залежати від індивідуальних

особливостей кожної людини. Одній достатньо під час роботи цокання

годинника. Його зупинка може призвести до зниження продуктивності праці.

Другій необхідно, щоб постійно неголосно говорило радіо. Деякі спеціалісти

стверджують, що так звана функціональна музика позитивно впливає на

психіку людини і навіть сприяє підвищенню продуктивності праці. Проте не

вивчено питання, яка музика є функціональною для людей різних професій.

Стосовно працівника правової сфери, то взагалі невідомо, чи потрібна йому

функціональна музика. Напевно, це залежить, як стверджують фізіологи, від

індивідуальних особливостей людини і умов її праці [34, с. 279].

Гігієна розумової діяльності. Пошук шляхів підвищення

продуктивності інтелектуальної праці є невідкладним завданням медицини.

Які ж способи найбільш ефективно впливають на її підвищення? За

висновками гігієністів, це, по-перше, щоденно в один і той самий час сідати

за роботу на своє звичайне місце. По-друге, поступово входити в роботу. Її

слід починати зранку. За даними гігієністів, протягом перших 45 хвилин

78

незалежно від виду роботи ступінь розумової діяльності істотно нижча, ніж

протягом наступних. Незважаючи на це, виконання поставленого завдання

доцільно починати відразу з найбільш складного. Період входження в

активний робочий процес визначається необхідністю мобілізації всього

організму на більш високу функціональну готовність. Це забезпечить

наростання інтенсифікації інтелектуальної діяльності. Проте тривалість

цього стану – 40-50 хвилин, характерного для розумової діяльності, не є

універсальною.

По-третє, одна з обов'язкових умов підвищення ефективності є

ритмічність праці. Реалізація зазначеного принципу передбачає вироблення

раціонального режиму праці з відповідним розподіленням розумової

діяльності протягом усього часу її виконання. Проте слід мати на увазі, що

виконання навіть у певному, раніше встановленому ритмі не призупиняє

розвиток стомленості. У той же час розробка оптимального режиму в процесі

виконання повсякденної розумової діяльності може сприяти продовженню

періоду, протягом якого спостерігається найбільша працездатність [35, с.

218].

Фізіологічною наукою і медичною практикою доведено, що в

більшості людей період інтенсивності розумового процесу може бути більш

тривалим за умов вироблення оптимального режиму. Спеціалісти

рекомендують влаштовувати короткі перерви приблизно на 5-10 хвилин

після кожних 50 хвилин розумової праці. Враховуючи те, що потім з 15

години спостерігається зниження працездатності, варто після обідньої

перерви влаштовувати відпочинок (до однієї години). Після відпочинку знову

спостерігається незначне підвищення працездатності, яка переходить у

необхідність повного відпочинку.

Такою формою відпочинку є сон. Навіть незначні порушення

фізіологічного режиму сну, намагання «позичати» час у нічного відпочинку з

тим, щоб потім надолужити і відіспатися за місяць або ще за якийсь час,

призводять до поганих наслідків для продуктивної праці, особливо

79

розумової. Кількість годин пасивного відпочинку, тобто сну, варіюється

залежно від віку і індивідуальних особливостей. Діти (до 15 років) можуть

спати 9-11 годин, дорослі (до 50 років) – 7-8 годин. Але за сном потрібно

слідкувати і в похилому віці (після 70 років). При всіх вікових відмінностях

сон повинен бути повноцінним. Людина повинна почувати себе після сну

свіжою і працездатною. Добре було б перед сном робити прогулянки

протягом 30-40 хв., причому щодня і за будь-якої погоди. Прослуховування

радіо і перегляд телепередач перед сном забороняється.

По-четверте, істотним фактором забезпечення високої працездатності

фізіологи вважають також послідовність і систематичність у роботі, що є

передумовою вироблення відповідного динамічного стереотипу.

Систематичність сприяє розвитку природних даних і допомагає вихованню

певних корисних навиків і прийомів трудової діяльності.

По-п'яте, підтримка високої продуктивності неможлива без

правильного поєднання праці і відпочинку, зміни одних форм діяльності

іншими. Із власного досвіду та з досвіду інших науковців можна

рекомендувати декілька форм такої зміни. У період роботи по збиранню

інформації дослідник, наприклад, першу половину дня працює в архіві, а

другу – в офісі.

По-шосте, соціологи вважають, що найважливішою умовою

підвищення працездатності є прихильне ставлення суспільства до правової

діяльності. Соціальні стимули сприяють високій її продуктивності [35, с.

227].

Стимулятори розумової діяльності. Поряд із загальними принципами

підвищення продуктивності розумової праці її можна стимулювати й

деякими конкретними заходами. Одним із таких заходів є емоційний стан

людини. Позитивні і негативні емоції чинять протилежний вплив на стан

розумової діяльності. Проведені фізіологами експерименти свідчать, що під

впливом позитивних емоцій працездатність помітно підвищується.

Підвищується і продуктивність праці за рахунок продовження періоду

80

роботи без стомлювання. Проте ці фактори потрібно дозувати. Захоплення

фактором емоцій, як свідчать медики, може призвести до ряду патологічних

порушень.

Серед факторів, що сприяють підвищенню продуктивності праці,

значну роль відіграють різні подразники, зокрема температурні, звукові,

світлові, нюхальні та смакові. Як засіб підвищення розумової працездатності

гігієністи рекомендують, зокрема, обмивання обличчя холодною водою

протягом 1-2 хв. після 3-3,5 годин праці. Одним із факторів, що впливає на

економічну і високопродуктивну роботу, є циклічний режим дня і

харчування. Впорядкованість і систематичність режиму притаманна людям з

високою працездатністю.

Для поліпшення розумової діяльності медики рекомендують також

різні штучні стимулюючі (фармакологічні) препарати. Деякі з них

призначають для лікування на певний час, деякі – на короткий час. У будь-

якому випадку самолікуванням займатися не варто. При виникненні

проблеми порушення працездатності потрібно звертатися до медичних

працівників [34, с. 239].

81

ВИСНОВКИ

1. На сучасному етапі розвитку ринкового господарства торговельну

марку можна визначити як один із видів товарних позначень, призначення

якого полягає в ідентифікації товару залежно від конкретної ситуації чи з

точки зору джерела його походження, чи з точки зору певного стандарту

якості. При цьому торговельна марка виконує такі основні функції:

відрізняльну, гарантію якості та рекламну. Ці функції є взаємозалежними і з

практичної точки зору їх завжди слід розглядати комплексно.

2. Критерії охороноздатності торговельної марки фіксуються в

негативній формі, тобто за допомогою перерахування ознак, які не повинні

бути притаманні торговельній марці. Торговельна марка, що характеризується

розрізняльною здатністю та новизною, не може бути помилковою чи

оманливою та суперечити державним інтересам, міжнародним угодам,

публічному порядку, принципам гуманності і моралі.

3. Суб’єктивне право на торговельну марку не можна розглядати як

право власності в суб’єктивному розумінні. Право власності не поширюється

на результати творчої діяльності. Уживання ж терміна “власність” може

створити неправильне уявлення про зміст права, його дію та способи захисту.

4. Незважаючи на детальну регламентацію в законі, вирішення питання

про надання позначенню правової охорони на практиці часто залежить від

фактичного складу, який характеризує його використання. Тому кожне

конкретне позначення, як потенційна торговельна марка, повинно бути

розглянуте не абстрактно, а як органічний елемент середовища використання.

Стверджується, що детальна регламентація в законі конкретних допустимих

форм зовнішнього вираження торговельної марки (видів) є зайвою.

5. Виключне право на торговельну марку – це не тільки пасивне право,

що дозволяє ініціювати позов у випадку його порушення, але й таке, що

передбачає ряд дій, спрямованих на охорону репутації, яка асоціюється з

торговельною маркою і підтримкою якості маркованих товарів (послуг).

82

Саме з цих моментів потрібно виходити при аналізі правомірності

обмежувальної ділової практики.

6. Порушення права на торговельну марку може бути здійснене не тільки

у вигляді контрафакції та обманної імітації, а і шляхом обманного

маркування. Обманне маркування полягає у використанні іншою особою

справжньої, оригінальної марки іншої особи для позначення неоднорідних

товарів чи послуг.

83

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Право інтелектуальної власності : підруч. для студ. вищих навч.

закладів / за ред. О. П. Сергєєва. — К., 2005. — С. 580.

2. Промислова власність у цифрах. Показники діяльності

Державного департаменту інтелектуальної власності у I півріччі. — К.,

2008. — С. 14.

3. Азимов Ч. Н. Основы патентного права Украины: изобретение,

полезная модель, промышленный образец, товарный знак. – Х.: 1994. – 64 с.

4. Андрощук Г. А. Захист від недобросовісної конкуренції//

Конкуренція. – 2003. - № 5 (8). – С. 57-60.

5. Андрощук Г. А. Товарні знаки і захист від недобросовісної

конкуренції// Конкуренція. – 2004. – № 3 (12). – С. 48-51.

6. Алексеев С. С. Теория права. –М.: БЕК.1995. – 350 с.

7. Антимонопольное законодательство зарубежных стран /

В.И. Еременко – М.: ВНИИПИ, 1997. – 180 с.

8. Банніков В., Левічева О. Знак для товарів і послуг – фактор

успіху в умовах ринку / Інтелектуальна власність.– 1999. – № 1. – С. 15-17

9. Правова охорона комерційних позначень в Україні: проблеми

теорії і практики: Зб. наук. статей /За заг. ред. Ю. С. Шемшученка,

Ю. Л. Бошицького. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН

України; ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. – 638 с.

10. Мельник О. М. Проблеми правової охорони знаків для товарів і

послуг в Україні: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03/ Національна

юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 1999. – 16 с.

11. Боденхаузен Г. Парижская конвенция по охране промышленной

собственности: Комментарий. – М.: Прогресс, 1977. – 310 с.

12. Господарське судочинство в Україні: Суд. практика. Захист прав

інтелектуальної власності / Упоряд.: В. С. Москаленко (кер.) та ін.; Відп.

ред. Д. М. Притика. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 904 с.

84

13. Мюллерсон Р. А. Международное публичное и международное

частное право: соотношение и взаимодействие //Советский ежегодник

международного права. 1985. – М.: Наука. 1986. – С. 64-73

14. Фейгельсон В. М. Основные принципы защиты и использования

интеллектуальной собственности в современных условиях. – М., 1996. – 321

c.

15. Право інтелектуальної власності: Науково-практичний коментар

до Цивільного кодексу України / За заг. ред. М. В. Паладія, Н. М.

Мироненко, В. О. Жарова. – К.: Парламентське видавництво, 2006. – 532 с.

16. Constitutional Court [Електронний ресурс]:

http://www.constitutionalcourt.org.za/site/ laughitoff. html.

17. Проблеми охорони інтелектуальної власності в Україні

(Аналітична доповідь УЦЕПД) // Національна безпека і оборона. – 2001. –

№ 10 (22). – c. 683.

18. Европейское право. Право Европейского Союза и правовое

обеспечение защиты прав человека: Учебник для вузов / Рук. авт. колл. и

отв. ред. д. ю. н. Л. М. Энтин. – 2-е изд. пересмотр. и доп. – М.: Норма,

2005. – 960 с. Кольченко Ю. Досудове врегулювання та досягнення мирової

угоди // Інтелектуальна власність. – 2005. – № 10. – С. 33-36.

19. Закон США о товарних знаках // ВНИИПЭ. – 1982.

20. Основи інтелектуальної власності. – К.: Юридичне видавництво

«Ін Юре», 1999. – 578 с.

21. Мельник О. М. Правова охорона знаків для товарів і послуг в

Україні. Цивільно-правовий аспект/ Державна податкова адміністрація

України, Академія ДПС України. – Ірпінь, 2001. – С. 47.

22. Свядосц Ю. И. Правовая охрана товарных знаков в

капиталистических странах. Учеб. пособие. – М., 1969. – 174 с.

23. Правовая охрана товарных знаков, фирменных наименований и

географических указаний в Германии / Пер., ред. и коммент.

Г. А. Андрощук, А. П. Пахаренко – К.: Таксон, 1997. – 112 с.

85

24. Демченко Т. С. Охорона товарних знаків (порівняльно-правовий

аналіз)/ НАН України Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. – К.:

Преса України, 2004. – 184 с.

25. Цивільний Кодекс України:

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15.

26. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і

послуг»[електронний ресурс]:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3689-12

27. Постанова від 23 грудня 2004 р. N 1716 Про затвердження

Порядку сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти

інтелектуальної власності [електронний ресурс]:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1716-2004

28. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є. О.

Харитонова, О. М. Калітенко. — Одеса: Юридична література, 2004. — 1112

с.

29. Право України » 2010 » № 2 Стаття «Адміністративно-правові

аспекти набуття права на торговельні марки, їх охорони та захисту в

Україні» МОЖАРОВСЬКА Н.О. [електронний ресурс]: http://www.info-

pressa.com/article-218.html

30. Постанова від 27 серпня 1997 р. N 938 Про затвердження

Положення про представників у справах інтелектуальної власності

(патентних повірених) [електронний ресурс]: http: //zakon2.rada.gov.ua/

laws/show/938-97-%D0%BF

31. Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20

березня 1883 року (укр/рос)[електронний ресурс]: http:// zakon2.rada.gov.ua/

laws/show/995_123.

32. Кодекс України про адміністративні правопорушення редакція

від 05.01.2013 року

33. Адміністративно-правові аспекти набуття права на торговельні

марки, їх охорони та захисту в Україні. МОЖАРОВСЬКА Н. [електронний

ресурс]: http://www.info-pressa.com/article-218.html

86

34. Яремко З.М., Тимошук С.В., Третяк О.І., Ковтун Р.М. Охорона

праці: Навч. посіб. за ред. проф. З.М. Яремка. – Львів: Видавничий центр

ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 337 с.

35. Катренко Л.А., Піскун І.П. Охорона праці в галузі: Навчальний

посібник 2-ге вид., доп. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. – 304

с.

87