Міністерство юстиції України Національна академія внутрішніх справ Інститут кримінально-виконавчої служби Пенітенціарна асоціація України Всеукраїнська асоціація А.С. Макаренка ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА АНТОНА МАКАРЕНКА В НАУЦІ ТА ПРАКТИЦІ (ДО 130-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ) ЗБІРНИК МАТЕРІАЛІВ міжнародної науково-практичної онлайн-конференції (Київ, 13 березня 2018 року) Київ 2018
213
Embed
ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА АНТОНА МАКАРЕНКА В …ikvsu.kvs.gov.ua/sites/default/files/files/materiali._onlayn-konf._makarenko.pdfукраїнський
This document is posted to help you gain knowledge. Please leave a comment to let me know what you think about it! Share it to your friends and learn new things together.
Transcript
- 1 -
Міністерство юстиції України
Національна академія внутрішніх справ
Інститут кримінально-виконавчої служби
Пенітенціарна асоціація України
Всеукраїнська асоціація А.С. Макаренка
ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА АНТОНА МАКАРЕНКА
В НАУЦІ ТА ПРАКТИЦІ (ДО 130-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ)
ЗБІРНИК МАТЕРІАЛІВ
міжнародної науково-практичної онлайн-конференції
(Київ, 13 березня 2018 року)
Київ 2018
- 2 -
УДК 371
Рекомендовано до друку Вченою радою
Інституту кримінально-виконавчої служби
28 березня 2018 року (протокол №3)
Педагогічна спадщина Антона Макаренка в науці та практиці (до
130-річчя від дня народження): зб. матеріалів міжнар. наук.-практ.
онлайн-конф. (Київ, 13 бер. 2018 р.). Київ: Ін-т крим.-викон. служби,
2018. 215 с.
Збірник містить матеріали доповідей учасників міжнародної науково-
практичної онлайн-конференції «Педагогічна спадщина Антона Макаренка в науці
та практиці (до 130-річчя від дня народження)».
Конференцію присвячено до 130-річчя від дня народження А.Макаренка та
організації взаємодії теорії та практики ефективного виховання осіб з девіантною
5. Макаренко А.С. Проблеми шкільного радянського виховання. Лекція 2.
Дисципліна, режим, покарання та заохочення//Твори в семи темах. –Т.5 –c.132.
6. Макаренко А.С. Издательство второе. М., 1990, 414с.
7. Мешко О.І. Історія української школи і педагогіки / О.І. Мешко, О.І.
Янкович, Г.М. Мешко. – Тернопіль, 1999. – 200с.
8. Ярмаченко Н.Д. Педагогическая деятельность и творческое наследие А.
С. Макаренко: Кн: для учителя / Н. Д. Ярмаченко. – К.: Рад. шк., 1989. –191 с.
Зонь В.В., кандидат педагогічних наук, провідний науковий співробітник Науково-дослідного центру Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка Дубінченко Ю.М., молодший науковий співробітник лінгвістичного науково-дослідного управління Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка
А. С. МАКАРЕНКО ПРО СУТНІСТЬ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ ТА
ОСОБИСТІСТЬ ВИХОВАТЕЛЯ І ЇЇ АКТУАЛЬНІСТЬ
- 75 -
ПІД ЧАС БОЙОВИХ ДІЙ
Постановка проблеми. Протягом історичного розвитку педагогічної думки
процес ви-ховання завжди перебував в центрі уваги у вчених і практиків. Протягом
історії виховання було провідним родовим поняттям педагогіки, від якого
походять видові категорії: педагогічна діяльність, цілісний виховний процес,
освіта і навчання, саморозвиток особистості. Зміст виховання поновлювався з
розвитком практичного досвіду, педагогічної науки та її провідної доктрини.
Суттєвий внесок у розвиток теорії виховання було зроблено видатним вітчизняним
педагогом Антоном Семеновичем Макаренком.
Формулювання мети статті. Метою означеної статті є висвітлення сутності
виховного процесу через педагогічні відкриття А.С.Макаренка, визначення ролі
вихователя у вирішенні складних виховних завдань, а особливо під час бойових
дій в державі.
Виклад основного матеріалу. А.С. Макаренко у своїх творах зазначав, що
виховання є найважливішою функцією школи, самостійною галуззю педагогічної
діяльності, пов’язаної з навчальним процесом, але має свої специфічні цілі,
функції, теоретичні основи та методику. “У нас серед педагогічних мислителів
нашого часу і окремих організаторів педагогічної роботи має місце переконання,
що ніякої особливої, окремої методики виховної роботи не потрібно. Що методика
викладання, методика навчального предмета повинна містити в собі й усю виховну
думку. Я з цим не погоджуюся, я вважаю, що виховна область – область чистого
виховання – є в окремих випадках, окрема область, відмінна від методики
викладання [3;124].
Антон Семенович Макаренко був переконаний в тому, що незалежно від
підходу до процесу виховання, у будь-якому випадку предметом виховання
виступає людина, що відчуває відповідний вплив. Сутність виховання полягає в
такій взаємодії, коли вихователь має впливати на вихованця. Тобто виховання
виступає одним з видів діяльності щодо перетворення людини або групи людей.
“Я впевнений в абсолютно безмежній могутності виховного впливу. Я впевнений,
що коли людина погано вихована, то в цьому виключно винні вихователі. Якщо
- 76 -
дитина хороша, то цим вона теж зобов’язана вихованню, своєму дитинству”
[4;124].
Видатний педагог наголошує на тому, що виховання є цілісною системою,
системоутворюючим чинником якої виступають цілі, які формуються потребами
суспільства і самих вихованців. “Я впевнений, що ніякий засіб не можна
розглядати окремо взятим від системи. Ніякий засіб... не може бути визнаним ні
позитивним . ні негативним, якщо ми розглядаємо його окремо від інших засобів,
від цілої системи, від цілого комплексу впливів” [3;128].
А.С. Макаренко був прибічником соціальної методики виховної роботи,
розглядаючи її як окрему галузь педагогіки, “яка має свою логіку, порівняно
незалежну від логіки роботи освітньої”; при цьому педагог наголошував на тому,
що “школа повинна бути єдиним колективом, в якому організовані всі виховні
процеси. На думку педагога, виховання – це перетворювальна діяльність,
спрямована на зміни психічного стану, світогляду і свідомості, знань і способів
діяльності, особистості, ціннісних орієнтацій вихованців” [1;125].
Специфіка виховного процесу розкривається у визначенні мети і позиції
вихователя відносно до вихованця. При цьому вихователь повинен враховувати
єдність природної, генетичної, психологічної та соціальної сутності вихованця, а
також його вік і умови життя. “Невизначеність виховного процесу в школі,
розпорошеність педагогічних сил, побоювання сміливого почину знижують
ефективність праці навіть талановитих учителів”, – робить висновок А.С.
Макаренко у своїй статті [3;353].
Доцільно погодитись з видатним педагогом, що “педагогіка є найбільш
діалектична, рухлива, надто складна й різноманітна наука” [3;104]. З плином
історії виникла потреба в усвідомленні процесу виховання, визначення його
специфіки. А саме, в уточненні цілей виховання та рівнів її реалізації, специфіці
засобів і напрямів виховання: “Цілі виховної роботи можуть бути виведені тільки
із суспільної вимоги, з його (суспільства) потреби” [7;167].
Докорінного значення надавав А.С.Макаренко виховному впливу колективу,
він стверджував, що “... правильне виховання повинно бути організоване шляхом
- 77 -
створення єдиних, сильних, впливових колективів” [1;104]. На думку М.Ю.
Красовицького, є всі підстави вважати означене вище твердження А.С. Макаренка
педагогічним законом, концепція виховного колективу вченого стала ключем до
з’ясування найскладнішого питання методології виховання як суспільного явища.
Педагог зазначає, що в умовах демократичної школи немає сенсу відмовлятися від
виховання в колективі і через колектив за умови глибокого сучасного
філософського і педагогічного усвідомлення цього принципу [9].
А.С.Макаренко зазначав, що для досягнення виховних завдань можливо
добирати різні поєднання методів, прийомів і засобів. При визначенні методів
необхідно орієнтуватися на позиції вихователя в доборі способів виховної
взаємодії. Педагог визначає низку взаємодій, що виникають між вихователем і
вихованцем: способи впливу на характер ставлення ви-хованця до самого себе;
включення його до системи спілкування з однолітками; способи корекції
світогляду; зміна ціннісних установок і стиля поведінки. Звідси випливає, що
метод виховання виступає одним з інструментів не лише впливу на людину, а й
взаємодії.
За А.С. Макаренком, вихователь добирає і використовує систему методів
відповідно до поставленої мети. Оскільки вони виступають “інструментами
доторкання до особистості”, при їх доборі доцільно враховувати всі тонкощі,
особливості особистості вихованця. Не існує позитивного чи негативного методу.
Ефективність вирішення виховних завдань залежить від багатьох чинників та
умов, а також від послідовності й логіки застосування сукупності методів.
Суттєве місце в педагогічній теорії А.С. Макаренка здобуло твердження про те,
що най-важливішим шляхом до ефективного виховання дітей виступає така
організація їхнього життя, яка сприяє формуванню в них певних поглядів,
стосунків, звичок. “Істинна сутність виховної роботи... полягає зовсім не у ваших
розмовах з дитиною, не в безпосередньому впливі на дитину, а в... організації
життя дитини” [7;84]. Досліджуючи проблему закономірностей організації
дитячого колективу, впливу колективу на особистість, Макаренко не стверджував,
що в усіх випадках треба використовувати колектив. Лише гармонія інтересів
- 78 -
особистості і колективу можуть забезпечити його життєдіяльність і виховний
вплив на кожного. Ця залежність підтверджена педагогічною практикою,
багаточисленними дослідженнями.
Видатний педагог наголошував на тому, що “колектив вимагає від особистості
певного внеску в загальну трудову і життєву скарбничку” [5;143]. Виховний зміст
цього положення не викликає сумнівів, оскільки людина не може бути
повноцінним громадянином своєї країни, піклуючись лише про власні інтереси і
нічого не віддаючи суспільству. Людина – суспільна істота за своїм походженням
і не може існувати, а провідне, розвиватися, не вступаючи в колективні стосунки.
Розвиваючи, викреслюючи теорію колективу, А.С. Макаренко великого
значення нада-вав традиціям: “Ніщо так не скріплює колектив як традиція.
Виховати традиції, зберегти їх – надзвичайно важливе завдання виховної роботи”
[1;112]. У сучасній педагогічній практиці методика колективних традицій дозволяє
створювати справжні, життєтворчі, зрілі шкільні колективи – гімназійні родини,
школи-сім’ї тощо.
Значної уваги в практичній діяльності та в теоретичних узагальненнях педагог
надавав ролі вихователя. Адже обмежений у свободі творчості, під тягарем
дріб’язкових перевірок і регламентуючих наказів, він не здатний принести користь
дітям. За А.С. Макаренком, вихователь повинен мати право на творчий ризик
заради своїх вихованців. “Вихователь повинен уміти організовувати, ходити,
жартувати, бути веселим, сердитим. Вихователь повинен поводитися так, щоб
кожен рух його виховував, і завжди повинен знати, чого він прагне в даний момент
і чого він не хоче” [2;162]. Уміння говорити правильно виразно, уміння жестом,
мімікою поглядом виражати свої почуття і ставлення, уміння керувати своїм
психічним станом, бачити себе збоку значною мірою визначають успішність
педагогічного спілкування. Педагогічна техніка є той комплекс умінь, які
допомагають учителю більш грунтовно, яскравіше, талановитіше виразити себе,
досягти оптимальних результатів у виховній роботі. “Я переконаний, що в
майбутньому у педагогічних вищих навчальних закладах обов’язково будуть
викладатися і постановка голосу, і поза, і володіння своїм організмом, і володіння
- 79 -
своїм обличчям, і без такої роботи і не уявляю собі роботи вихователя”, – мріяв
намагався знайти відповідь на запитання, в якому співвідношенні знаходиться
професійна компетент-ність та педагогічна майстерність вихователя. Відкидаючи
твердження про передбачува-ність педагогічної майстерності вродженими
особливостями, задатками, педагог показав обумовленість рівнем професійної
компетентності. Педагогічна майстерність, заснована на вмінні, на кваліфікації, на
думку педагога, це знання сутності виховного процесу, уміння його побудувати,
привести в рух. Оволодіння педагогічною майстерністю доступне кожному
вихователю за умови цілеспрямованої роботи над собою. Вона формується на
основі практичного досвіду. Та не всякий досвід стає джерелом професійної
майстерності. Таким джерелом виступає праця, усвідомлена з точки зору її
сутності, цілей та технології діяльності. Педагогічна майстерність – це сплав
особистісно-ділових якостей і професійної компетентності вчителя-вихователя [7].
“Виховує, – зазначав А.С. Макаренко, – все: люди, речі, явища, але насамперед
і найбільше – люди. З них на першому місці – батьки і педагоги. З усім складним
світом навколишньої дійсності дитина входить у незліченні стосунки, кожен з яких
неминуче розвивається, переплітається з іншими стосунками, ускладнюється
фізичним і моральним зростанням самої дитини... Спрямувати цей розвиток і
керувати ним – завдання вихователя” [8;20].
Висновки з дослідження і перспективи розвідок із напрямку. Таким чином,
доцільно
зробити висновок, що перебудова виховного процесу в сучасних умовах ведення
бойових дій передбачає звернення до педагогічної спадщини А.С. Макаренка,
сутність якої полягає у створенні умов для співпраці педагогів і вихованців у
єдиному дружньому колективі, котра міцним підґрунтям для формування
здорового суспільства. Творче використання практичних і теоретичних порад
видатного педагога, безумовно, є важливою складовою виховної діяльності
вчителя і вироблення в нього педагогічної техніки.
- 80 -
Список використаних джерел
1. Макаренко А. С. Методи виховання / А. С. Макаренко // Твори у 7-ми томах.
– К.: Радянська школа, 1953. – Т.5. – С. 17–125
2. Макаренко А. С. Педагогіка індивідуальної дії / А. С. Макаренко // Твори у
7-ми томах. – К. : Радян-
ська школа, 1953. – Т.5. – С. 111а – 205
3. Макаренко А. С. Проблеми виховання в радянській школі / А. С. Макаренко
// Твори у 7-ми томах.
– К. : Радянська школа, 1953–1955. – Т.5. – С. 67–139
4. Макаренко А.С. Художня література про виховання дітей / А. С. Макаренко
// Твори у 7-ми томах.
– К.: Радянська школа, 1953. – Т.5. – 460 с.
5. Макаренко А. С. Педагоги пожимают плечами / А. С. Макаренко //
Педагогические сочинения в
8-ми томах. – М. : Педагогика, 1983. . – Т.1. – С. 213–249
6. Макаренко А. С. “ФД – 1”: Очерк / А. С. Макаренко // Педагогические
сочинения в 8-ми томах. – М. :
Педагогика, 1983. – Т.4. – С. 205–218
7. Макаренко А. С. Опыт методики работы детской трудовой колонии / А. С.
Макаренко // Педаго-гические сочинения в 8-ми томах. – М. : Педагогика, 1983. –
Т.1. – С. 26–318
8. Макаренко А.С. Мої педагогічні погляди / А. С. Макаренко // Твори у 7-ми
томах. – К.: Радянська школа, 1953. – Т.4. – С. 49–164
9. Это принадлежит вечности… Теория и методика воспитания в
педагогическом наследии А. С. Макаренко / под. ред. М. Ю. Красовицкого. – К. :
Логос, 2002. – С. 256.
Ісаков П.М., кандидат історичних наук, начальник факультету заочного навчання та післядипломної освіти Інституту кримінально-виконавчої служби, полковник внутрішньої служби
- 81 -
НЕВМИРУЩІСТЬ ПЕДАГОГІЧНИХ ІДЕЙ АНТОНА СЕМЕНОВИЧА
МАКАРЕНКА
«Навчити любити, навчити впізнавати любов,
навчити бути щасливим - це значить навчити
поважати самого себе, навчити людській
гідності» [1]
Цього року виповнюється 130 років з дня народження А.С. Макаренка (1888-
1939) - всесвітньовідомого українського педагога і письменника, одного із
засновників системи дитячо-підліткового виховання, особливо перевиховання
дітей-правопорушників. Про унікальну ефективність педагогічної системи такої
непересічної особистості, як А.С. Макаренко, свідчить той факт, що жоден з його
вихованців, а це близько 3 тисяч, яких він випустив з трудових колоній ім. М.
Горького під Полтавою, Курязької поблизу Харкова і дитячої комуни ім. Ф.Е.
Дзержинського, в подальшому не стали на злочинний шлях і стали повноправними
членами суспільства. Яка ще педагогічна система може похвалитися такими
ефективними результатами в роботі зі «складними» підлітками та малолітніми
злочинцями? Не випадково ж інтерес до педагогічної спадщини А.С. Макаренка
характерний не тільки для дослідників з країн колишнього СРСР, але й для
дослідників з країн далекого зарубіжжя, а найбільш повне видання творчої
спадщини А.С. Макаренка здійснено не в Україні, на превеликий жаль, а в ФРН. І
не варто навішувати ідеологічні ярлики, що він був «будівничим комуністичного
суспільства» (той, хто їм не був, в ті часи своє життя швидко закінчували в таборах
та тюрмах всемогутнього НКВС), а останні роки його життя та загадкові обставини
його смерті якраз-то переконливо і свідчать, що А.С. Макаренко не був
догматиком «світлого майбутнього». Хіба ми з Вами не є пристосуванцями до
цього світу? Хто ним не був, той вже давно загинув він жорстоких репресій
польського, османського, царського і радянського режимів! Давайте вже говорити
правду, якою б вона не була, досить її замовчувати! Демократичний устрій і
гуманістичний характер відносин у колективах А.С. Макаренка де-факто йшли
Корчова Г.Л., кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри основ професійного навчання Київського національного університету будівництва і архітектури; Руденко М.В., кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри основ професійного навчання Київського національного університету будівництва і архітектури;
2. Макаренко А. С. Педагогические сочинения : в 8 т. / А. С. Макаренко. –
М. : Педагогика, 1984. – Т. 4. – 399 с.
3. Макаренко A. C. Педагогические сочинения: в 8 т. / А. С. Макаренко. –
М. : Педагогика, 1985. – Т. 5. – 404 с.
Кріпак А А., кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник науково-дослідного центру з питань діяльності ДПтС України
А.МАКАРЕНКО: ТЕОРІЯ І ІІРАКТИКА ВИХОВАННЯ КОЛЕКТИВУ
«Научить человека быть счастливым –
нельзя, но воспитать его так, чтобы он был
счастливым, можно» (А.Макаренко)
Головна проблема педагогічної практики і теорії А.С. Макаренко -
організація та виховання дитячого колективу, про що говорила і Н.К.
Крупська.
Жовтнева революція висунула актуальну задачу комуністичного виховання
колективіста, і природно, що ідея виховання в колективі займала розуми
радянських педагогів 20-х років.
Велика заслуга А.С. Макаренко полягала в тому, що він розробив закінчену
теорію організації і виховання дитячого колективу та особистості в колективі і
через колектив. Макаренко бачив головне завдання виховної роботи в правильній
організації колективу. Марксизм, - писав він, - вчить нас, що не можна розглядати
особистість поза суспільством, поза колективом. Найважливішою якістю
радянської людини є його вміння жити в колективі, вступати в постійне
спілкування з людьми, працювати і творити, підпорядковувати свої особисті
інтереси інтересам колективу [1; 23 с.].
З'ясовуючи виховну сутність колективу, А.С. Макаренко підкреслив, що
справжній колектив повинен мати спільну мету, займатися різнобічної діяльністю,
в ньому повинні бути органи, направляючі його життя і роботу.
- 100 -
Найважливішою умовою, що забезпечує згуртованість і розвиток колективу,
він вважав наявність у його членів усвідомленої перспективи руху вперед. По
досягненні поставленої мети необхідно висувати іншу, ще більш радісну і
багатообіцяючу, але обов'язково знаходиться у сфері спільних перспективних
цілей, які стоять перед радянським суспільством, будують соціалізм [2; 97 с.].
Антону Семеновичу Макаренку доводилось узгоджувати свою педагогічну
систему з тогочасною ідеологією. На першій стадії розвитку колективу видатний
педагог радив керівнику брати на себе всі повноваження. Він повинен був сам, без
будь-якого узгодження з колективом, ставити вимоги, обов’язкові для виконання
кожним.
Для другої стадії розвитку колективу характерною була наявність ядра, тобто
групи дітей, які свідомо підтримують вимоги організатора колективу. Тобто і на
цій стадії вимоги продовжує ставити організатор, але і вони вже сприймаються
колективом не з таким опором, як на стадії диктату, оскільки підтримані багатьма
товаришами по колективу. Таким ядром новостворюваного у той час суспільства
була комуністична партія, яка активно підтримувала на місцях всі директиви,
спущені зверху.
Третя стадія передбачала можливість колегіального вирішення всіх питань
життя колективу демократичним способом — на основі прийняття рішення
більшістю голосів. Отже, вимоги до кожного члена колективу ставив сам колектив,
бо вони випливали з прийнятих ним рішень [3; 83 с.].
У такий спосіб реалізовувалась «педагогіка колективної дії». Переходу з
другої до третьої стадії передувала кропітка виховна робота по кількісному
нарощуванню ядра. Коли в ядро входило більше половини членів колективу, то
організатор міг без особливого ризику ставити будь-яке читання на голосування.
Таке введення елементу колегіальності в життя колективу зовсім не означало
повної відмови від диктату, оскільки замість диктатури однієї особи утворювалась
диктатура колективу.
За А. Макаренком, найвищою є четверта стадія розвитку колективу —стадія
самовиховання коли кожен член колективу не чекає, поки йому дасть доручення
- 101 -
колектив чи його лідер, а сам, виходячи з інтересів колективу, бере на себе певні
обов’язки, виконує їх та ще й сам себе контролює. Результатом такого підходу до
формування колективу або суспільства могло бути досягнення високого рівня
виконавчої дисципліни, створенню майже воєнізованого колективу.
Перше, що викликає симпатію в діяльності керованих А. Макаренком
колективах, це повноцінний, без будь-яких відтінків фальші, демократичний стиль
відносин. Ніхто з педагогів, включаючи й самого Антона Семеновича, не мав
ніяких привілеїв. Більше того, педагог ставав повноцінним рівноправним членом
колективу тільки тоді, коли після 4 місячного випробувального строку рішенням
загальних зборів йому присвоювалося звання колоніста (або в комуні —
комунара). А той вихователь, якому колектив відмовляв у присвоєнні цього звання,
звільнявся з роботи [4; 8 с.].
А.С. Макаренко помітив, що колектив не просто - «живе» доти, доки він
розвивається (закон руху колективу), але й потребує реалізації системи
перспективних ліній, в які входять близька, середня і далека перспективи. Це
означає, що колектив повинен мати перед собою лише якусь найближчу за часом і
за необхідними для її досягнення зусиллями перспективу (мету), а й більш
віддалену і навіть дуже далеку. Зрозуміло, що таких цілей може бути і більше
трьох. Головне, щоб була динаміка: коли близька мета досягнута, то вже середня
може стати близькою, і більш віддалені також наближаються. Якщо ж такої
системи цілей в колективі нема, а поставлена лише-якась одна мета, то після
досягнення цієї мети зникає той фактор, який об’єднує всіх у колективі і є рушієм
його розвитку.
Використання ж системи перспективних ліній формує у дітей соціальний
оптимізм, прагнення досягти власною працею «завтрашньої радості». А.
Макаренко був неперевершеним майстром індивідуального впливу, хоча й
розумів, що здійснити всю виховну роботу лише з допомогою «педагогіки
індивідуальної дії» просто фізично неможливо та й недоцільно. Більше того, він на
власному досвіді прийшов до твердого переконання, що безпосереднього переходу
від впливу на цілий колектив до впливу на окрему особу, як коректив до розвитку
- 102 -
колективу, також не повинно бути, а найдоцільнішим є тільки перехід,
.опосередкований через спеціально організований з педагогічною. метою
первинний колектив. Тобто він намагався здійснювати виховання кожного
педагогічно насиченим середовищем первинного колективу, в якому всі його
члени перебували у постійному діловому, товариському і навіть побутовому
спілкуванні. Такий
виховний вплив він назвав «педагогікою паралельної дії».
Вчений розробив чітку систему формування елементів демократичної
культури у своїх вихованців. Колектив був розбитий на загони, командири в яких
змінювалися двічі на рік. Паралельно з цими загонами були ще й шкільні класи. А
для виконання того чи іншого господарського завдання утворювалися ще й зведені
загони, в яких командири постійних загонів працювали як рядові його члени.
Більше того, кожен день призначався черговий командир, який міг зробити
зауваження або здійснити обов’язкове для виконання розпорядження будь-якому
члену колективу. Все це робилось не випадково, не стихійно [5; 14 с.].
Така система залежностей, зміни статусу служила гарантом справжньої
демократії, не залишала ніякої можливості для виникнення кар’єризму. У такому
колективі навіть найсильніша особистість не мала ніякого шансу, як писав
Макаренко, «стати над колективом» або відчувати себе належною до «командної
касти».
Список використаних джерел
1. Каиров І.А., Петров Ф.Н. Педагогическая энциклопедия: Советская
энциклопедия. Москва, 1968. Т. 3. 879с.
2. Гермогенова М.Д. Формирование коллектива в таборе работы и отдыха
школьников. Якутск: Книж. изд., 1963. 213 с.
3. Павлова М.П. Педагогическая система А.С. Макаренка. Москва. 1963.
4. Сухорський С. Ставлення сучасників Антона Макаренка до його
соціально-педагогічного експерименту. Рідна школа. 1994. № 5.
5. Любар О.О. та ін. Історія української педагогіки / ред.
М.Г.Стельмаховича: Київ, ІЗМН. 2000.
- 103 -
Кудерміна О.І., доктор психологічних наук, доцент, завідувач кафедри юридичної психології НАВС, Удалов О.С., студент магістратури кафедри юридичної психології НАВС
ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ СУЧАСНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ДЕЛІНКВЕНТНОЇ
ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ
У боротьбі зі правопорушеннями неповнолітніх важливе значення має рання
профілактика, що спрямована на усунення незначних антисуспільних змін особи
підлітків, які ще не стали на протиправний шлях. Ранню профілактику розуміють
як сукупність заходів, що вживаються державними органами і громадськими
організаціями для:
1) оздоровлення умов життя і виховання неповнолітніх у випадках, коли
обставини загрожують їх нормальному розвитку;
2) знешкодження джерел антисоціального впливу на них [1, С.108-109].
Слід зазначити, що на етапі ранньої профілактики навчальному закладу
належить виключна роль у запобіганні правопорушенням серед підлітків. При
цьому педагогові для того, щоб завадити переходу неповнолітнього на шлях
вчинення правопорушень, часто достатньо лише звернути увагу і своєчасно
відреагувати на такі ознаки у поведінці останнього, як втрата інтересу до навчання,
неприйняття вимог навчального закладу, систематичні пропуски уроків без
поважних причин. Педагогічні колективи шкіл, технікумів недостатньо проводять
роботу з дітьми, які потребують посиленої уваги, часто не можуть у силу певних
причин дати правильну оцінку тим несприятливим симптомам, що
спостерігаються у поведінці неповнолітніх, не завжди намагаються прогнозувати,
до чого вони можуть призвести, а якщо і вдаються до виховно-профілактичних
заходів, то вони, зазвичай, запізнюються, або ж їх вплив недостатньо інтенсивний
[2, С. 319-322].
- 104 -
Для побудови єдиної системи превенції соціальних відхилень неповнолітніх
існує декілька фундаментальних підходів. Ряд вчених-адміністративістів,
кримінологів, соціологів, педагогів, психологів вказують на необхідність
активізації співпраці соціальних установ з органами внутрішніх справ у
попередженні адміністративних правопорушень підлітків. Інші фахівці
наполягають на відмові від втручання правоохоронних органів у долі підлітків-
правопорушників, вважаючи за доцільне покласти визначення заходів впливу
щодо правопорушників, які не досягли вісімнадцяти років, тільки на соціальні та
інші установи.
З огляду на викладене вище досить обґрунтованим є введення у
загальноосвітніх школах такої посади як шкільний інспектор. В деяких державах
пострадянського простору інститут шкільного інспектора набув широкого
застосування, що, на нашу думку, може свідчити про його доцільність.
Шкільний інспектор поліції займає важливу роль в системі профілактики
правопорушень неповнолітніх. Інспектор у справах неповнолітніх спілкується з
особами, які перебувають на різних видах обліків лише фрагментарно, в терміни
передбачені законодавством. Не завжди інспектору у справах неповнолітніх,
особливо у сільській місцевості, вистачає часу відвідати неповнолітнього, який
перебуває на обліку за місцем проживання або за місцем навчання, а виклик
неповнолітнього з батьками або законними представниками до інспекції не завжди
дає позитивний результату через те, що багато батьків ухиляються не тільки від
виховання і навчання дітей, а й систематично ігнорують виклики у поліцію.
Шкільний інспектор поліції, навпаки, практично щодня особисто
спілкується з неповнолітніми правопорушниками, котрі перебувають у нього на
обліку. Шкільний інспектор застосовує найрізноманітніші заходи профілактики –
від загальнопрофілактичних заходів переконання до спеціальних заходів примусу,
він може проводити стосовно підлітків весь узгоджений комплекс превентивних
заходів, що, безумовно, сприяє переорієнтації неповнолітнього правопорушника.
На думку М.І. Нікуліна, проблеми попередження адміністративної
деліктності, організації виховного впливу на морально нестійку особу, питання
- 105 -
індивідуальної профілактики повинні досліджуватися разом із педагогічною
наукою. Наукові основи виховання, формування моральної, ідейно свідомої і
культурної особистості повинні бути використані при розробленні запобіжних
заходів, перш за все, щодо адміністративних правопорушень вчинених дітьми. Ця
робота повинна бути спрямована на підвищення ефективності діяльності системи
навчальних закладів усіх форм власності, а також виховних, лікувальних,
правоохоронних та інших органів та установ, громадських організацій. Навіть сама
ідеальна програма, спрямована на перевиховання морально нестійких осіб, окремо
від педагогіки приречена на малу ефективність [3. С.101-102].
В зазначеному контексті доречним буде згадати неоціненний досвід роботи
с девіантними дітьми А.С. Макаренка. Найважливішими засадами його
педагогічної системи виступала наявність чотирьох елементів: справа, ядро
колективу, самоуправління, формат. Тільки комплексний підхід та наявність всіх
чотирьох елементів дозволить підвищити ефективність превентивної діяльності
системи навчальних закладів.
Нажаль, сьогодні ми найчастіше звертаємося до досягнень зарубіжних колег.
Водночас, не вважаємо за доцільним використовувати наявний власний досвід
девіантності неповнолітніх. Практика втілення педагогічної системи А.С.
Макаренка в буремні часи нашої історії може бути безпосереднім зразком можливо
потенційної системи превенції злочинності серед неповнолітніх на державному
рівні.
Списик використаних джерел
1. Курс кримінології: особлива частина : [підруч. : у 2 кн.] / М. В.
Корнієнко, Б. В. Романюк, І. М. Мельник та ін. ; за заг. ред. О. М. Джужи. – К. :
Юрінком Інтер, 2001. – 480 с.
2. Лесько Н. В. Деякі аспекти підвищення ефективності діяльності
органів і служб у справах дітей щодо профілактики правопорушень / Н. В. Лесько
// Митна справа. – 2012. – № 5 (83), ч. 2, кн. 2. – С. 318–324.
3. Никулин М. И. Проблемы науки административной деликтологии :
дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.14 / М. И. Никулин. – М., 2006. – 461 с.
- 106 -
Кущенко Н.В., Директор музею А.С.Макаренка
Кременчуцької міської ради Полтавської області
СТОРІНКИ БІОГРАФІЇ ВИДАТНОГО ПЕДАГОГА
КРЮКІВСЬКИЙ ДОСВІД – ПОЧАТОК ВЕЛИКОГО
ПЕДАГОГІЧНОГО ШЛЯХУ
Наприкінці 90-х років у Крюкові (правобережна частина Кременчука)
завершилося будівництво вагонних майстерень Харківсько-Миколаївської
залізниці (нині Південної).
Незважаючи на багато недоліків, Крюків здавався схожим на столицю. У
посаді був щоденно працюючий базар, багато магазинів, три церкви, аптекарський
магазин, Херсонська вулиця, вимощена камінням, але головне - чудовий, широкий
Дніпро.
Нове залізничне підприємство потребувало досвідчених робітників. Частину
їх було перевезено з Білопілля, в тому числі і маляра Семена Григоровича
Макаренка. Сім’я переїхала в Крюків у 1901 році. Коли сім’я повернулася до
Крюкова, в них залишилися Олександра, Антон і Віталій.
Незважаючи на тяжкий матеріальний стан сім’ї, батько послав Антона
навчатися до міського чотирикласного училища м. Кременчука. Навчався Антон
Семенович старанно, був гарним, уважним товаришем.
У роки навчання в Кременчуцькому училищі Антон Семенович захоплюється
літературою, багато читає. Улюбленими творами Макаренка в цей період були
твори О.С. Пушкіна, М.В. Гоголя, І.А. Крилова, М.Г. Чернишевського, І.С.
Тургенєва, М. Горького. Багато уривків з творів цих письменників він вивчив
напам’ять.
Влітку 1904 року Антон Макаренко закінчив міське училище з відзнакою й
продовжив навчання на однорічних педагогічних курсах при цьому ж училищі, і
по закінченню яких отримав звання вчителя початкових класів.
- 107 -
1 вересня 1905 року він розпочав педагогічну діяльність у Крюківському
двокласному залізничному училищі, де викладав російську мову, літературу і
малювання.
У 1905-1908 роках у Кременчуці діяло Педагогічне товариство, створене з
ініціативи А.С.Макаренка та його друга лікаря М.В.Дімари. Товариство
допомагало дітям робітників міста. Декілька засідань товариства відбулося в
будинку Макаренка.
Влітку 1914 року в Крюкові написав повість „Нерозумний день” і відіслав
М.Горькому, який похвалив тему, вказавши на недоліки. Повість не була
опублікована.
Після дев'яти років роботи на педагогічній ниві А.Макаренко в 1914 р. вступає
до Полтавського учительського інституту.
У грудні 1917 року повернувся до Крюкова і був призначений інспектором
(директором) вищого початкового залізничного училища.
Антон Семенович шукав нові методи роботи з дітьми. Створив учнівський і
батьківський комітети.
Проводилися уроки природознавства та географії, співали, танцювали під
створений в училищі духовий оркестр.
У 1918 році було створено трудову сільськогосподарську учнівську дружину,
за прикладом якої пізніше діяли в усій країні учнівські табори праці і відпочинку.
Антон Семенович приділяв увагу не тільки трудовому, а й духовному
вихованню учнів: так у 1917-1919 роках був створений драматичний гурток імені
В.Г.Короленка, який розташовувався у приміщенні кінематографа «Корсо».
Отже, знахідки крюківського періоду були використані не лише
Макаренком, а й іншими виховними установами.
У Крюкові в нього виростали крила для польоту в педагогічну науку.
8 липня 1951 року о 18 годині біля музею А.С. Макаренка відбувся
багатотисячний мітинг, присвячений відкриттю першого в державі меморіального
музею А.С. Макаренка.
- 108 -
За роки свого існування музей став однією з найвизначніших духовних
скарбниць України. Сьогодні фонд музею нараховує понад 32 000 експонатів, які
розповідають про життя і багатогранну діяльність А.С.Макаренка.
Антон Семенович Макаренко присвятив полум’яне своє життя і свою
натхненну творчість саме вихованню дітей. На цьому полі він знайшов особисте
щастя і, ніколи про це не думаючи, здобув світову популярність. Прийшла до нього
така популярність в однаковій мірі і як до педагога, і як до письменника.
Педагогіка і художня творчість поєднувались у його діяльності в одне неподільне
ціле, а сам А.С.Макаренко завжди постає в нашій уяві як гармонійний образ
педагога – письменника, справжнього інженера людських душ.
Список використаних джерел
1. Коваленко Н.В. Родина А.С.Макаренко / Українська родина. - Випуск ІІ. –
К.: Український видавничий консорціум, 2008. – С.32-33
2. Лисенко П. З числа перших робітників //Вагонобудівник. - 1974. – 16.08.
3. Лисенко П. Педагогічно-меморіальний музей А.С.Макаренка. Путівник. –
Х.: Прапор, 1977. – 28 с.
4. Лисенко П.Г., Убийвовк И.С. Антон Семенович Макаренко. Жизнь и
творчество в документах, фотографиях, иллюстрациях. 2 издание,
переработанное и дополненное (на украинском языке). - К.: Радянська
школа, 1978. – 156 с.
5. Гетманец М. А.С.Макаренко - литературный критик. – Х.: Харьковский
университет, 1971. – 63 с.
6. Лисенко П.Г. Головна вулиця Крюкова. - Кременчук: Про-Графіка Лтд, 2005.
– 36 с.
7. Лисенко П. Долі вихованців А.С.Макаренка. Документально-біографічні
нариси. - Кременчук: Про-Графіка Лтд 1999. – 175 с. ISBN 966-7454-23-1
8. Близнюк Г.А., Старі школи Крюкова. Розвиток народної освіти Крюкова в
довоєнний час (1917-1941 рр.) – Кременчук, 2006. – С.11, 115,116.
9. Лушакова А.Н. Евселевский Л.И. Улицами старого Кременчука. –
Кременчуг: Кременчук, 2001. – С. 216-217.
- 109 -
10. Загнойко Т.К., Афанасьєва Е.К. Батьки А.С.Макаренка// Кременчуцька Зоря.
– 1986. – 04.10.
11. Ільїна С. Відкриття музею А.С.Макаренка в Крюкові // Радянська освіта. –
1995. – 14.07.
12. Костин И. В доме где жил А.С.Макаренко// Учительская газета. – 1951. –
14.07.
13. Видатному педагогу. До 100-річчя з дня народження Макаренка//
Кременчуцька зоря. – 1986. – 08.10.
14. Лисенко П. Там де працював А.С.Макаренко // Кременчуцька зоря. – 1976. –
11.12.
15. Лисенко П. Музей А.С.Макаренка// Кременчуцька зоря. – 1966. – 04.08.
16. Писателю и педагогу// Социалистическая индустрия. – 1988. – 12.03.
17. Писателю педагогу // Труд. – 1988. – 12.03.
18. Палант О. В місті дитинства та юності// Зоря Полтавщини. – 1988. – 13.03.
19. На честь ювілею// Кременчуцька зоря. – 1988. – 08.03.
20. Кудиярова Г. Музей чекає відвідувачів // Вагонобудівник. – 1988. – 11.03.
21. Обревко Л. Уклін і шана Вам, Антоне Семеновичу// Кременчуцька зоря. –
1988. – 15.03.
Лазаренко Л.А., заступник начальника науково-дослідного центру з питань діяльності органів та установ ДПтС України Інституту кримінально-виконавчої служби, кандидат юридичних наук, доцент
АНТОН СЕМЕНОВИЧ МАКАРЕНКО – ПЕДАГОГІКА ДОВЖИНОЮ З ЖИТТЯ
Педагогіка довжиною з життя Його підносили до небес – як вихователя
колективізму, його клеймили за ідеологізацію "виховного процесу" і вільності у
вихованні будівників комунізму. У свій час його навіть оголосили переконаним
сталіністом і приписали безліч інших гріхів. Насправді він був зовсім не схожим
- 110 -
на жоден з цих портретів. Видатний педагог, що б ні твердили критики, він
зробив те, чого не вдалося вихователям і вчителям ні до нього, ні після – створив
дивні общини, що стали будинком для десятків дітей. Свої роздуми і методи він
описав в "Педагогічній поемі" і "Прапорах на баштах", у "Книзі для батьків". Ця
людина, по суті ні на що особливе в радянській педагогіці не претендуючи,
поступово перетворилася на її прапор, свого роду ікону, а після смерті стала
оцінюватися як ціла епоха, загородивши собою безліч не менше талановитих
сучасників. В чому ж секрет його успіху? Просто він був талановитий, любив
дітей, до самозабуття віддавався роботі і, як наслідок, добився видатних успіхів.
Втім, успіх його системи залежав від неабиякої особи самого Антона
Семеновича.
Серцевиною педагогічної діяльності А.С. Макаренка є його досвід щодо
органічного поєднання навчання з продуктивною працею. У своїй практиці
педагог послідовне керувався відомими положеннями основоположників
комуністичного вчення про єдність навчання і виховання. 16 років роботи в
колонії імені М. Горького та комуні імені Ф.Е. Дзержинського привели педагога
до висновку, що труд без освіти, без політичного й суспільного виховання, які
йдуть попереду, не приносить виховної користі, виявляється нейтральним
процесом.
Макаренко дійшов висновку, що праця без напруження, без громадської й
колективної турботи є мало відчутною у справі виховання нових мотивацій
поведінки. Така праця швидко й легко стає автономною механічною дією і
відбивається на психіці не конструктивно. Вона, на думку педагога,
завершується малим розвитком та презирством до навчання і цілковитою
відсутністю планів та перспектив на майбутнє.
Тому мале мотиваційне значення праці з самообслуговування, велика
втомлюваність, малий інтелектуальний зміст роботи, бідна за соціальним
змістом реміснича праця самі по собі ще не можуть бути шляхом повноцінного
виховання.
- 111 -
Педагог не уявляв трудового виховання поза залученням вихованців до
активної продуктивної праці поза умовами виробництва. Він був переконаний у
тому, що "праця, яка не має на увазі створення цінностей, не є позитивним
елементом виховання".
А.С. Макаренко вважав, що в соціалістичному суспільстві праця є не тільки
економічною, а й моральною категорією.
Обов'язковою умовою докорінного поліпшення роботи з виховання
безпритульних дітей педагог передбачав "вжити всіх заходів, щоб дитячі
будинки перестали бути споживацькими закладами, а стали закладами
трудового радянського соціалістичного виховання, щоб на них не треба було
викидати десятки мільйонів карбованців зовсім непродуктивне".
Основоположним принципом педагогічної системи А.С. Макаренка є
принцип виховання в колективі. Колектив розглядався ним як універсальний
метод комуністичного виховання, що є загальним і єдиним, а водночас дає
можливість кожній окремій особистості розвивати свої здібності, зберігати свою
індивідуальність, іти вперед лініями своїх нахилів. Макаренко розробив і
апробував методику колективістського виховання, технологію її втілення.
Пройшло 130 років з дня народження видатного педагога. Залишилася його
«Педагогічна поема», залишилися нащадки тих, кого він врятував своєю
любов'ю і вірністю. Він був людиною діяльною, не довіряв теоріям (хоча сам
створював їх на кожному кроці і негайно утілював в життя), не любив порожніх
розмірковувань. Макаренко як і раніше видають, читають, обговорюють. Він
цікавить тепер не стільки ветеранів комуністичної праці, скільки студентів і
молодих вчителів, що сформувалися вже після падіння революційних ідеалів,
які не вірять ні в який комунізм і будувати його не збираються. Його спадщину
як і раніше цінують за рубежем. Його ім'ям називають педагогічні університети
та океанські лайнери. А "Педагогічна поема" ніколи надовго не затримується на
інженерами, керівниками підприємств, бойовими командирами під час війни,
гідними трудівниками і громадянами. Такий результативності не знає жодна
установа пенітенціарного типу в світі.
Макаренко одним з перших вказував на те, що невірно бачити причини
соціальної дезадаптації тільки в особистісних особливостях підлітка й
обмежуватися індивідуальною психокорекцією. Основою створеної ним виховної
системи є педагогічно організоване середовище життєдіяльності підлітків,
спрямоване на соціальне оздоровлення людини (духовне, моральне, фізичне), де
головну перевиховуючу функцію виконував виховний колектив.
Багаторічні вітчизняні дослідження доводять, що процес дезадаптації
починається і супроводжується втратою референтної значущості колективу,
відчуженням від основних інститутів соціалізації. Відповідно до цього, основним
завданням педагога, який працює з питаннями перевиховання та ресоціалізації є
сформульоване ще Макаренко «відновлення нормальних відносин між
особистістю і суспільством, формування нової системи мотивації» [2]. Це не
просто включення вихованця в групу, в колектив однолітків, а створення єдиного
виховного колективу (дітей і дорослих), що представляє собою виховну систему
«цілісний соціальний організм» [2], «вільне об'єднання людей ... добре
дисциплінований одухотворений колектив, пов'язаний тісними узами дружби
»[2], де в якості однієї з цілей, і одночасно, принципом і засобом виступає «ідея
захищеності особистості в колективі» [2].
Одним з основних положень особистісно-соціальної концепції Макаренко є
розвиток якостей особистості, що дозволяють бути господарями і творцями
власного життя (а не утриманцями, в ролі яких опиняються більшість сучасних
дітей – вихованців дитячих будинків). В макаренковському колективі
відбувається не просто виховання трудових навичок, а серйозне виробництво на
госпрозрахунковій основі, участь всього колективу в економічній та
управлінській діяльності, придбання реальних спеціальностей і розвиток активної
життєвої позиції, високого рівня особистої відповідальності, мотивованості,
дисциплінованості та громадянськості.
- 114 -
Новацією є й технологія виховання майбутнім. На думку А.С. Макаренко,
величезний вплив на процес формування особистості підлітків належить категорії
психологічного часу, де минуле формує сценарії сьогодення і майбутнього. Уявні
перспективи життя спрямовують діяльність в сьогоденні, тому тільки в
сьогоденні можливі основні зміни особистості, що тягнуть за собою корекцію
уявного майбутнього. Роль психологічного майбутнього в формуванні поведінки
особистості полягає в тому, що в процесі зміни уявляється майбутнє, підліток
починає ідентифікуватися зі своїм новим образом «Я» і в процесі цієї
ідентифікації коригує свою теперішню справжню поведінку.
Педагог був переконаний, що головна роль у виборі майбутньої перспективи
належить емоціям, що відчуває особистість відносно до того чи іншого сценарію
свого психологічного майбутнього. Головним мотивом вибору того чи іншого
життєвого шляху є позитивні емоції по відношенню до даної перспективі.
А.С. Макаренко вважав, що істинним джерелом, стимулом людського життя
є емоція «завтрашньої радості», що представляє собою емоцію радісного
очікування і передчуття. Відстань у часі до бажаної події збільшує напруженість
очікування і звужує свідомість в напрямку реалізації бажаного події.
А.С. Макаренко активно використовує техніку роботи з перспективами, яка
полягає в наступному: для підтримки і посилення напруженості очікування якої-
небудь події і спрямованості мотивів педагогом застосовувався метод
ускладнення мети. У процесі подолання все більш складних цілей підвищуються
рівень домагань, самоповага, змінюється образ «Я», що дуже важливо для
затвердження підлітком свого «Я» серед значущих для нього особистостей.
Однією з особливостей навчання А.С. Макаренко про психологічне
майбутнє особистості є те, що він говорить про систему перспектив, називаючи
їх «системою перспективних ліній». В даному випадку мова йде не тільки про
диференціацію останніх у часі і міжособистісному просторі (близька, середня,
далека, особиста і колективна), але і про різноманіття людської діяльності в
професії, особистого та суспільного життя. Основним завданням на цьому тлі
постає гармонізація перспективних ліній у підлітків з тим, щоб між ними не
- 115 -
виникало ніяких протиріч. А. С. Макаренка вважав, що в перспективі іноді має
бути просте дитяче задоволення, наприклад, говорив він, діти повинні знати, що
через тиждень на обід буде морозиво ...
Макаренко «ступив далі» сучасних програм виховання та перевиховання
особистості з їх пасивною описовістю, говорячи про необхідність «проектування
особистості», створення програми формування людського характеру, що включає
весь зміст особистості. Відомі розроблені ним педагогічні принципи,
використання яких сприяє успішному вирішенню проблем виховання та
перевиховання особистості: принцип зв'язку виховання з життям, принцип поваги
і вимоги до особистості, принцип педагогічного оптимізму, паралельної дії,
щирості і відкритості, принциповості, турботи і уваги, вправляння (вправи),
загартування, ефективної праці, виховання в колективі, співпраці з сім’єю,
підтримки дитячої радості, гри, поєднання покарання і нагороди та ін. Чому ж
результати відомого педагога так складно відтворюються у сучасному житті?
Секрет один - для успішного застосування макаренківської педагогіки в
сучасних умовах, за його ж словами, «потрібна велика творчість, потрібно душа,
особистість. В цю справу треба вкласти вашу власну особистість» [2].
Список використаних джерел
1. Козлов И. Ф. О педагогическом опыте А. С. Макаренко. - М. :
Просвещение, 1987. - 159 с.
2. Макаренко А.С. Педагогические сочинения: В 8-ми т. – М., 1986.
Лубчук Н.П., здобувач освітньо-кваліфікаційного рівня магістр напрям підготовки 053 «Психологія» НАВС м. Київ Науковий керівник: доктор психологічних наук, професор професор кафедри юридичної психології, НАВС м. Київ Романенко О.В.
- 116 -
РОЗВИТОК ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ ПЕДАГОГІКИ НА ЗАСАДАХ ПРАЦЬ
А. С. МАКАРЕНКА
Серед видатних вітчизняних педагогів, які поєднували у собі талант
вихователя і обдарованість письменника, тонке знання психології дитини і дар
науковця, хист публіциста і громадського діяча, одне з чільних місць посідає
Антон Семенович Макаренко. Він був складною і незвичайною людиною. Його
постать і педагогічна діяльність донині викликають численні гострі дискусії. З
моменту видруку першої статті про досвід роботи А.Макаренка (1925) і до сьогодні
побачило світ понад тисячу публікацій різного формату і тематики, присвячених
його особі і спадщині. Сформувалася така окрема педагогічна галузь, як
макаренкознавство, що набуло світового масштабу.
Вагомим є внесок А. С. Макаренка в пенітенціарну педагогіку, що досліджує
умови, закономірності, особливості педагогічного процесу в специфічних умовах
відбування покарань.
Пенітенціарна педагогіка виникла як самостійна галузь педагогічної науки
на початку 60-х років XX ст. Проте її основи були закладені вже в середині XIX ст.
у рамках правових, пенітенціарних і психологічних досліджень, присвячених
соціальному інституту виконання покарання. У Росії в першому курсі
тюрмознавства (1871 р.), розробленому професором московського університету І.
Фойницьким, знайшли відображення питання стосунків співробітників виправних
установ із злочинцями, етичні і релігійні засоби та методи дії на ув'язнених [1]. Ідеї
трудового виховання засуджених, поваги до особистості людини, самоврядування,
співпраці педагогів і вихованців були висунуті О. Гердом.
Найвідомішим вітчизняним педагогом, який зробив вагомий внесок у
розвиток підлітків у пенітенціарних закладах у 20-30-х pp. XX ст. став
А. С. Макаренко, який створив два взірцевих педагогічних заклади — колонію
Горького («Педагогічна поема»), комуну ім. Дзержинського («Прапори на
баштах», «Марш 30-го року»). Тисячі правопорушників, дітей без нагляду він
зумів не тільки підняти «з дна» життя, але й повернув до життя, виховав їх
передовими громадянами Вітчизни. Це було здійснено завдяки вихованню в
- 117 -
колективі і через колектив, що стало центральною ідеєю його педагогічної
системи. На його думку, впливати на особистість можна через колектив, членом
якого є ця особистість. Цей принцип він називав "принципом паралельної дії" [2].
У своїй педагогічній системі А. С. Макаренко насамперед виділив основні
ознаки колективу:
- спільна мета, спільна праця, спільна організація цієї праці;
- органічний зв'язок з іншими колективами;
- наявність органів координування і управління, відносини відповідальної
залежності;
- колектив повинен стояти на принциповій позиції світової єдності трудового
людства.
А. С. Макаренко розглядав колектив як динамічне об'єднання, яке у своєму
розвитку проходить ряд стадій:
- Перша стадія — вимагає педагог, він же вивчає вихованців, організовує
різноманітну колективну діяльність;
- Друга стадія — вимагає педагог і актив. Робота з активом. Різноманітні
форми колективної діяльності, розвиток активності;
- Третя стадія — колектив висуває до окремої особистості.
Таким чином, основним законом колективу А. Макаренко вважав "закон
руху колективу": колектив завжди повинен жити напруженим життям, прагненням
до певної мети. Це положення-принцип він називав "системою перспективних
ліній". Дуже корисним є досвід А. С. Макаренка щодо застосування у виховному
процесі гри, дисципліни, системи покарання й заохочення.
Чи не найголовнішим успіхом виховної роботи А. С. Макаренка дослідники
вважають відмову комуни від споживацької благодійності та державних дотацій
на їх утримання. Він здійснював перевиховання шляхом залучення вихованців не
тільки до побутового самообслуговування, а й до рентабельної праці [2]. А.
С. Макаренку вдалося домогтися, щоб основна частина заробітку вихованців
накопичувалася на власному рахунку, з якого можна було брати заощадження
лише після випуску з комуни або з дозволу адміністрації. Десята частина
- 118 -
заробленого за загальною згодою йшла у розпорядження ради командирів для
культурно-масових потреб та соціального захисту окремих вихованців. Незначна
сума йшла на кишенькові витрати, що розвивало у комунарів навички поводження
з грошима, привчало раціонально планувати свій бюджет, давало змогу
реалізовувати право вибору на задоволення певних потреб. Організаційно-
педагогічні знахідки А. Макаренка – різновікові загони, ради командирів, загальні
збори, самоврядування давно взяті на озброєння сучасною кримінально-
виконавчою системою [3].
Отже, у процесі соціалізації головне місце займає вміння особи контактувати
і співпрацювати з іншими. Саме тому колективне виховання є основою
правильного виховання, адже особа засвоює норми і правила колективу,
суспільний досвід, вчиться регулювати свою поведінку тощо. Людина в колективі
— це людина в суспільстві. Знання теорії та практики колективного виховання є
особливо важливим для педагогів у здійсненні їхньої діяльності — вмінні
допомагати і бути провідником у процесі соціалізації.
Таким чином, історія пенітенціарної педагогіки, починаючи з 40-х років, у
своєму поступальному русі відчуває благотворний вплив педагогічних поглядів А.
С. Макаренка, який збагатив наукові уявлення про виховання не лише в школі та в
родині, але й у пенітенціарних закладах.
Список використаних джерел
1. Білецький В.В. Виправлення девіантної особистості як предмет
Мамука О.В., начальник відділення організації навчання Державної установи «Навчальний центр Вибухотехнічної служби Національної поліції України», майор поліції
ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ А.С. МАКАРЕНКА
ЩОДО ВИХОВАННЯ КОЛЕКТИВУ
А.С. Макаренко відомий тим, що організував і очолив колонії для
неповнолітніх порушників і безпритульних дітей. До Макаренко приходили діти,
які настільки вже були зіпсовані, що не могли жити в нормальному суспільстві:
- 122 -
злодії, хулігани, дівчинки-повії. Батьки привозили своїх дітей, коли вже самі не
могли з ними впоратися. А Макаренко − міг. Він досяг такої майстерності у
вихованні дітей, що міг з упевненістю сказати: «Виховання − легка справа».
Як всього цього домагався А.С. Макаренко? Викладаючи своє кредо, в числі
найважливішого пункту Антон Семенович наполягав на розробці технологій
виховного впливу.
Крім технологічності, до важливих пунктів педагогічної системи Макаренка
можна віднести такі аспекти: справа, ядро колективу, самоврядування та
формат [1].
Справа. Колоністи мали реальну справу, яка їх і годувала і дисциплінувала.
Спочатку колоністи облаштували своє натуральне господарство просто щоб себе
прогодувати, пізніше зайнялися серйозним виробництвом. Побудувавши свій
завод (менше ніж за рік), вихованці стали випускати електродрилі, пізніше освоїли
виробництво фотоапаратів «Лейка». Фотоапарат «Лейка» − це 300 деталей з
точністю до 0,001 мм, для тих часів це абсолютно інноваційне виробництво.
Виробництво в комуні було не просто рентабельне, а високорентабельне: комуна
віддавала державі свій прибуток 4,5 млн. руб. на рік. Вихованці отримували
зарплату, на яку утримували себе, молодших членів комуни, виплачували
стипендії колишнім комунарам, що навчалися у ВНЗ, відкладали гроші на
ощадкнижки для накопичення коштів до моменту виходу з комуни, утримували
оркестр, театр, оранжерею квітів, організовували походи та інші культурні заходи.
А головний сенс в тому, що справа формувала особистість: у 16-19 років діти вже
ставали майстрами і начальниками виробництва.
Ядро колективу. Колоністів виховував не вихователь в режимі ручного
управління, а ядро колективу в автоматичному режимі. Авторитетні колоністи, які
внутрішньо приймали і сповідували цінності колонії, як ядро колективу −
виконували роль "закваски", яка пропитувала новоприбулих колоністів,
виявлялися тієї м'ясорубкою, яка засобами, дохідливими для підлітків,
перемелювала новеньких і робила їх частиною системи. Діти доносили один до
- 123 -
одного нові правила життя на своїй мові, Макаренко лише стримував їх, щоб вони
залишалися в цивілізованих рамках.
«Якщо ж ця людина важка, яка мені не вірить, проти мене налаштована,
недовірливо до мене ставиться, я з нею розмовляти не буду. Я зберу старших,
викличу її в самому офіційному, привітному тоні буду з нею говорити. Для мене
важливо не то, що я говорю, а як інші на неї дивляться. Вона на мене піднімає очі,
а на товаришів боїться дивитися. Я кажу: "А далі товариші тобі розкажуть". І
товариші розкажуть їй те, чому я їх раніше навчив, а вона буде уявляти, що це вони
самі придумали» [1].
Різновікові загони − той же хід, коли маленькі отримували захист від старших
"корешів", а кореші вставляли їм нові поняття по життю.
Самоврядування. Якщо немає справи і немає здорового ядра колективу,
самоврядування неможливо і шкідливо. Якщо основа колективу здорова,
самоврядування його зміцнює і відточує, опиняючись школою лідерства та
керівництва.
Формат. Макаренко інтенсивно вводив і уважно стежив за правилами і
ритуалами, які поведінкою, через тіло вбудовували в колоністів нові норми життя.
Встати вчасно, вмитися, натерти підлогу, тим більше не плювати на підлогу −
природно та обов'язково. А ось «Не стояти, підпираючи стінку − стояти рівно" і
"Не штовхатися" − річ вже не очевидна, але саме такі дрібниці виробляють
внутрішній стрижень особистості. Колоністи швидко привчалися до військових
порядків, прапорам, горнам і ходьбі строєм. Коли всі йдуть строєм, будується крок
(а це важливо), і в колективі кожен налаштовується на кожного.
«Я вважаю, що діти навіть штовхати не повинні один одного. Вони повинні
рухатися доцільно. Ніяких безцільних рухів. І я своїм комунарам говорив: хочеться
побігати − ось майданчик, можна там бігати. Прошу тут вести себе пристойно.
Взагалі виховання стриманості, гальмування рухів − перш за все» [1].
Макаренко ніколи не був гуманістом, він готовий був працювати жорстко, по-
чоловічому, цінував порядок і дисципліну, в тому числі армійські порядки.
- 124 -
Проте, підхід Макаренко в наші дні реалізується, як не дивно, в бізнесі, а саме
в передових компаніях. Взаємозв'язок доходів співробітників із загальним
прибутком підприємства, виховання нових співробітників і залучення їх до
корпоративної культури через ядро колективу, самоврядування в творчих
командах і контроль формату − це золотий фонд сучасного бізнесу.
Педагогічну систему А.С. Макаренка слід розглядати як цінність, яка зберігає
свою актуальність і значимість, залишається затребуваною і в сучасному
суспільстві.
Список використаних джерел
1. Антон Макаренко и его "не советская" педагогическая система. URL:
для цілісного вивчення дитини у подальших психолого-педагогічних
дослідженнях. Вважливою постає позиція В. Вахтерова, який наголошував, що
«ані у природі, ані у суспільстві немає й не повинно бути такої мети, по
відношенню до якої дитини була б тільки засобом. Усі її нормальні устремління
мають бути задоволені та розвинені» [3, с. 20]. Антропологічні ідеї видатних
вітчизняних педагогів другої половини ХІХ - початку ХХ ст. виступили підґрунтям
формування педагогічного світогляду А.С.Макаренка, його педагогічних ідей.
Основою антропологічних поглядів А. С. Макаренка є віра у необхідність та
можливість удосконалення людського існування.
Показовим є висновок В. Сластьоніна про те, що А. Макаренко критично
реагував на спроби щодо дедукції стосовно тих чи інших закономірностей
розвитку особистості дитини, зумовлених досвідом положень соціології,
психології, біології та інших наук [7, с. 6 - 7].
Антропологічне підґрунтя можна визначити й в обґрунтуванні A. С.
Макаренком теорії колективу та виховання особистості у колективі. B.
Слободчиков відзначав суттєве вирішення видатним педагогом екзистенціальної
проблеми становлення людини у різних формах дитячо- дорослих спільнот [8].
Макаренковське розуміння колективу було пов' язане із гуманним
- 127 -
співтовариством, для якого властиві демократичне самоуправління та гуманні
відносини, єдність мети (людина - колективіст) та методу (виховання в колективі).
При цьому важливим слід визнати те, що саме у розвитку суспільних норм
індивідуальність набуває своїх справжніх якостей, колективістські стосунки
сприяють затребуваності та розвитку аутентичного потенціалу кожного члену
колективу. Також варто акцентувати увагу на потенційних можливостях
«індивідуального самопрограмування» вихованців у межах засвоєння ними
відповідних соціальних програм. А. С. Макаренко спрямовував свою роботу для
досягнення гармонії особистісних та суспільних інтересів як дітей, так й
вихователів.
А. С. Макаренко відзначав необхідність урахування зовнішніх та внутрішніх
чинників, що впливають на виховання, та підкреслював соціокультурну
зумовленість виховних вимог: «Немає нічого вічного та абсолютного у наших
завданнях. Вимоги суспільства дійсні тільки для епохи, велич якої більш або менш
обмежена. Ми можемо бути абсолютно впевнені в тому, що до наступного
покоління будуть висунуті дещо змінені вимоги, причому зміни ці будуть
пропонуватися поступово, відповідно до зростання та вдосконалення усього
громадського життя» [6, Т.4, с. 120].
Таким чином, звернення до теорії та практики А. С. Макаренка в аспекті
визначення філософського підґрунтя його педагогічних ідей дозволяє виокремити
антропологічні засади педагогічних поглядів А. С. Макаренка, пов'язані із
визнанням неперевершеної цінності дитини, колективних форм організації
сумісного життя дітей та дорослих, єдності виховного процесу та життя у
суспільстві. Використання антропологічного підходу в історико-педагогічних
дослідженнях має бути пов'язано із принципами розвитку, суб'єктності, природо-
та культуровідповідності.
Перспективи подальших досліджень пов'язані із вивченням методологічних
засад реконструкції педагогічних ідей видатних педагогів минулого в
соціокультурних умовах певної історичної епохи.
Список використаних джерел
- 128 -
1. Бим-Бад Б. М. Изучение людей как воспитателей и воспитуемых / Б. М.
Бим-Бад // Вестник Университета Российской академии образования. - 2002. - Вып.
3 (17). - С. 3 - 36.
2. Бобрышов С. В. Методология историко-педагогического исследования
развития педагогического знания : дисс. ... докт. пед. наук / Сергей Викторович
Бобрышев. - Ставрополь, 2006. - 477 с.
3. Вахтеров В. П. Избранные педагогические сочинения / В. П. Вахтеров ;
сост. Л. Н. Литвин, Н.Т. Бритаева. - М. : Педагогика, 1987. - 400 с.
4. Илалтдинова Е. Ю. Разработка наследия А. С. Макаренко в контексте
развития методологии педагогики (1950 - 1980) / Е. Ю. Илалтдинова // Витоки
педагогічної майстерності : зб. наук. пр. - Полтава, 2011. - С. 143 - 150.
5. Корнетов Г. Б. Задачи, сущность и методология историко- педагогических
исследований / Г. Б. Корнетов // Историко- педагогическая ретроспектива теории
и практики образования : 13 Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 7 (266), Ч. І,
2013 монографія ; под ред. Г. Б. Корнетова. - М. : АСОУ, Золотая буква, 2006. -
Вып. 3. - С. 7-24 .
6. Макаренко А.С. Сочинения : в 7 т. / А. С. Макаренко ; ред.: И. А. Каиров, Г.
С. Макаренко, Е. Н. Медынский ; АПН РСФСР, Ин-т теории и ист. педагогики. - 2-
е изд. - М. : Изд-во Акад. пед. наук, 1957 - 1958.
7. Сластенин В. А. Макаренко как теоретик воспитания / В. А. Сластенин //
Педагогическое образование и наука. - 2008. - № 3. - С. 5 - 7.
8. Слободчиков В. И. Антропологическая перспектива отечественного
образования / В. И. Слободчиков. - Екатеринбург : Издат отдел Екатеринбур.
епархии, 2009. - 264 с.
9. Фролов А. А. А. С. Макаренко: основы педагогической системы / А. А.
Фролов. - Горький, 1990. - 116 с.
Микитась І.М., кандидат юридичних наук, доцент кафедри пенітенціарної діяльності Інституту кримінально-виконавчої служби
- 129 -
ДО ПИТАННЯ ГУМАНІСТИЧНИХ ІДЕЙ ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ
А.С.МАКАРЕНКА
На сучасному етапі розвитку суспільства виникає необхідність переходу до
нового типу гуманістично-інноваційної освіти, спрямування її на розвиток
культурного, інтелектуального, духовного потенціалу особистості. В основу
нинішніх освітніх змін, які мають уплинути й на подальший розвиток освіти,
покладено гуманістичну концепцію, яка трактує освітньо-виховний процес - як
необхідну умову для особистісного самовираження людини, можливість найбільш
повно й адекватно відповідати природі людської особистості.
Вирішення проблем гуманізації виховання і навчання педагогічна наука
звертається до різних джерел. Аналіз педагогічної літератури свідчить, що
дослідження розвитку ідей гуманізму в педагогіці привертало увагу багатьох
науковців.
Особливу увагу слід звернути на педагогічну спадщину Антона Семеновича
Макаренка, яка представлена широкою палітрою проблем теорії та практики
виховання, які він досліджував і розробляв.
Ідеї педагога щодо оптимістичного підходу до дитини та його методика
формування самостійності й волі у дітей, розвитку вмінь і навичок колективного
співробітництва не втратили актуальності й сьогодні. Досвід А.С. Макаренка
широко використовується в зарубіжних освітніх системах Німеччини, Данії,
Китаю, Японії, Угорщини, Польщі, Чехії.
Ідеї педагогічної системи А.С. Макаренка ніколи не залишали байдужими
його наступників на педагогічній ниві - прибічників гуманістичної педагогіки, які,
відкидаючи ідеологічні нашарування, докопувались до суті вчення великого
педагога. Виховна система А.С. Макаренка розроблялась як модель майбутнього -
нового суспільства.
Залучення учнів до колективної діяльності на засадах оптимістичної віри в
дитину, завжди визначали закон розвитку колективу: рух уперед і розвиток. Відтак
були втілені ідеї різновікових загонів та самоврядування, включення колективу в
- 130 -
систему соціальних ролей. Значний інтерес викликає розвиток теорії трудового
виховання А.С. Макаренка в практичній діяльності українських педагогів В.О.
Сухомлинського, І.Г. Ткаченка, О.А. Захаренка. Звичайно, неоднозначність та
суперечливість функціонування педагогічної системи А.С. Макаренка в різні
періоди розвитку школи в Україні та за її межами очевидна. У різні роки вона була
і залишається предметом наукових досліджень, стала поширеною у практиці
роботи шкіл.
Основна ідея теорії відомого педагога це принцип паралельної дії з дитиною.
Тому необхідно згадати про розуміння зв’язку волі та примусу, яке
підтверджується практичною діяльністю Антона Семеновича в колоніях. Педагог
знав, що тільки примус, навіть втілений у форму напівгри-напівреальний, не буде
прийнятий підлітками, які в дитинстві пізнали вільність. Саме тому Макаренко
реально забезпечував усім дітям в неволі право вибору. І саме це стало основою
палкої любові та поваги вихованців до Макаренка.
Працюючи з малолітніми правопорушниками, необхідно було одночасно з
воєнізованим підходом до організації практичної роботи колоністів у колонії
послідовно застосовувати традиції демократичного, гуманістичного, вільного
виховання: самоврядування, загальні збори, угода з учнем, визнання і повага його
особистості, заохочення ініціативи та творчості, віра в людину, її можливості,
задатки й необхідність її розвитку.
Він вважав, що справжня доброта, повага до особистості учня неможливі без
послідовної, безкомпромісної вимогливості з боку педагога. Саме повага та
вимогливість, що панували в колонії й комуні, наповнювали дітей вірою та
впевненістю у свої сили, сприяли формуванню почуття власної гідності, таке
ставлення виховувало вміння опиратися чужому впливові, свідомо та плодотворно
керувати почуттями й емоціями, відчувати себе вільно й комфортно в близькому
соціальному оточенні.
У процесі дослідження виявлено, що в Антон Семенович вважав, що для
здійснення процесу виховання особистості потрібна загальна програма виховання
та -індивідуальні корективи до неї, загальний і єдиний метод виховання, який у той
- 131 -
же час дає можливість кожній особистості розвивати свої особливості, зберігати
індивідуальність.
Основні гуманістичні ідеї системи трудового виховання молоді Антона
Семеновича Макаренка були пов’язані з вірою в людину, в її добро, з вимогливістю
та повагою до людини та з необхідністю розуміння і знання педагогом кожної
дитини.
Микитенко М.С., аспірант інституту проблем виховання Національної академії педагогічних наук України, викладач циклу підготовки персоналу пробації Білоцерківського центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України
ФОРМУВАННЯ НОВОГО ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ ЧЕРЕЗ
ПРИЗЬМУ ДОСВІДУ А. МАКАРЕНКА
Ми живемо в прекрасну і в той же час страшну епоху. Наше суспільство ще
ніколи не було сповнене такою кількістю можливостей і проблем водночас. В
період розвитку суспільства кожна проблема породжує можливість для її
вирішення, однак людина через ряд суб’єктивних та об’єктивних причин не завжди
може побачити її. Проблема перевиховання особистості з девіантною поведінкою
негативної спрямованості не втрачає своєї актуальності. А.Макаренко – великий
митець своєї справи, він побачив як проблеми безпритульності, злочинності та
стереотипності мислення у контексті виховного процесу мають вирішуватися з
позитивним результатом.
Аналіз його життя та праці показує істину картину буття нашого суспільства
загалом, а точніше тієї псевдорозумної частини населення, яка через свою гордість,
безграмотність, безглуздість, та інші подібні пороки, які в собі особи «людської
подоби» визнавати не бажали, через що своїми діями та вчинками закопували
майбутнє наше та наших дітей у купу «соціальних екскрементів». У таких осіб не
вистачило розуму переймати досвід митця та розвиватися, вони шукали у його
біографії «темні» сторони з метою знищення, опираючись на абсурдному
- 132 -
виправданні своїх дій: «результат роботи А. Макаренка звісно позитивний, але
методи нікуди непридатні» зазначали вони. Тобто їх увага була спрямована не на
результат, а методи, неважливо, що саме їх методи і не давали взагалі ніякого
ефекту, або перехід якості в кількість і кількості в якість від їх застосування був
мінімальним. Це просто абсурдність, яка полягала у перекладанні та закопування
себе в купі паперу, нікому не потрібних звітів, статистиці, фото та відео сенсацій
«для людського ока», тощо. А. Макаренко чітко розумів безглуздість всього цього,
тому і відмовлявся навіть перечитувати особові справи колоністів. Своє виховання
він починав з «чистого листа» та індивідуального підходу. (Нажаль нині цю
абсурдність важко зрозуміти та усвідомити багатьом).
Його намагалися поставити осторонь, зламати, однак він боровся в супереч
всім: брату, владі, тим колегам неукам, які вміли лише критикувати, а самі не
зробили і частини того, що зроблено було великим педагогом. Цій боротьбі
допомагало власне переконання: «…від опору користі немає, якщо ми опираємося
це може скінчитися смертю духовною чи фізичною, необхідно пристосовуватися
до нового життя». Як це робити А. Макаренко показав власним прикладом.
У 1988 році ЮНЕСКО визначили чотирьох світових основоположників
педагогічної майстерності у виховному процесі, одним із них є А. Макаренко. На
батьківщині методи роботи великого педагога були визнані згодом, але в
основному у спотвореному вигляді. Цьому підтвердження в Україні є досвід
виховних та виправних колоній, результати роботи працівників державних та
недержавних організацій, які працюють з особами, що засуджені до покарань не
пов’язаних з позбавленням волі, та неповнолітніми «групи ризику» для яких
девіантна поведінка є нормою життя. «Педагогічна поема» мала б стати
настільною книгою кожного хто займається вихованням підростаючого покоління.
Однак з впевненістю зазначаємо, що багато педагогів сучасності добре якщо
прочитали її хоч у хрестоматичному виданні, неговорючі про інших. І це викликає
сум та стурбованість.
Найголовніший інститут виховного процесу – сім'я. Саме батьки мають
застосовувати всі принципи позитивного виховання сформовані та показані
- 133 -
власним прикладом «Батька» - як називали А. Макаренка колоністи. Важливо
розвивати у підростаючому поколінні відповідальність за власні вчинки, турботу
про ближнього, довіру, знання, уміння та навички (трудові, творчі, розумові,
військово-патріотичні). Це важлива частина того, що має бути в основі розуміння
кожного, хто займається вихованням, перевихованням та ресоціалізацією людини
у суспільство.
Варто відзначити той факт, що школи А. Макаренка існують у всьому світі,
його методики на ряду з іншими вивчаються, розвиваються і застосовуються на
практиці. Позитивні результати отримані в Україні та закордоном привертають до
себе увагу.
З прийняттям Закону України «Про пробацію» (лютий 2015 рік) по нинішній
час, у законодавчі акти, підходи та методи виховного та пере виховного процесу
діяльності персоналу уповноважених органів з питань пробації внесено зміни.
Велика увага була приділена підліткам, що оступилися та з певних причин
опинилися в конфлікті з кримінальним законом. Ці зміни мають наукове та
практичне, перевірене через багаторічну роботу пілотних проектів підґрунтя.
Відпрацьовані інструменти та сукупність прийомів та технік виховної взаємодії з
вихованцями. Одна із основних тем, яку має вивчити та засвоїти кожний працівник
служби пробації і не лише − це: «Комунікативні навички та мотиваційне
консультування». Тема містить перли внесені в наше суспільство А. Макаренком.
Вони полягають у: розумінні важливості налагодження контакту з підлітком,
усвідомленні важливості саморозвитку, самовиховання та самоменеджменту,
визначеності причини та мотиву такої його поведінки. А. Макаренко стверджував:
«ніяких правопорушників немає є діти які попали у погане положення…., якщо
дитина стає хуліганом то в цьому винна не вона, а педагогічні методи….». Також
взято до уваги, що основа виховання це щира віра в людину, прийняття підлітка
такого яким він є не осуджуючи його, не моралізуючи. Ключовими є чітко
визначені стратегії та вміння побудови спілкування оминаючи опір, або керуючи
професійно ним, за допомогою прийомів і технік, які працівники служби пробації
вивчають під час проходження спеціалізованих курсів та первинної професійної
- 134 -
підготовки у Білоцерківському центрі підвищення кваліфікації персоналу
Державної кримінально-виконавчої служби України. Для ефективної роботи у
ресоціалізації та профілактиці девіантної поведінки підлітків, які перебувають у
конфлікті із кримінальним законом, розроблено навчально-методичний посібник
для практиків «Методики та інструменти роботи з неповнолітніми, які
перебувають у конфлікті з законом» книга 1, книга 2. Видання підготовлено в
межах проекту «Реформування системи кримінальної юстиції щодо неповнолітніх
в Україні» за фінансової підтримки Уряду Канади та розроблено за участі
персоналу підрозділу кримінально-виконавчої інспекції м. Мелітополь та
Білоцерківського центру підвищення кваліфікації персоналу ДКВС України за
загальною редакцією Гейл Стідз та Тетяни Журавель.
Отже, діяльність працівників уповноважених органів з питань пробації у
напрямку формування нової моделі виховного процесу опирається частково на
дорогоцінний досвід А.Макаренка. Результат залежить від свідомості самих
працівників! Хто з них віднесе себе до розумної чи псевдорозумної частини
населення буде видно не зі слів, а чітких дій та вчинків!
Список використаних джерел
1. Макаренко А. С. Сочинения в 7-ми т. / редкол. И. А. Каиров. – М., 1957.
– Т.1. Педагогическая поэма. – 783 с.
2. Макаренко A. С. Профилактика полоролевых нарушений у подростков
группы риска / А. С. Макаренко // Социальная педагогика. – 2005. – №2. – С.79–82.
3. Макаренко А. С. Педагогические сочииненя: в 8 т. Т. 7. / А. С. Макаренко ;
[сост. Л. Ю. Гордин, А. А. Фролов]. – М. : Педагогика, 1983. – 489 с.
4. Макаренко А. С. Воспитание гражданина / А. С. Макаренко. – М. :
Просвещение, 1988. – 308 с.
5. Методики та інструменти роботи з неповнолітніми, які перебувають у
конфлікті з законом: навчально-методичний посібник для практиків // Режим
професор кафедри теорії держави та права Національної академії внутрішніх справ
АКТУАЛІЗАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАПРАЦЮВАНЬ А. С. МАКАРЕНКА
У КОНТЕКСТІ ВИРІШЕННЯ СУЧАСНИХ ОСВІТНІХ ЗАВДАНЬ
У контексті вирішення проблеми становлення особистості, зокрема
особистості здобувача вищої юридичної освіти, актуалізується потреба вивчення
педагогічної спадщини видатних діячів української культури, науки та освіти.
Неперехідне значення для розуміння тенденцій розвитку сучасного освітнього
процесу мають напрацювання українського педагога радянського періоду Антона
Семеновича Макаренка (1888–1939).
Оригінальні теорії та практики, розроблені видатним педагогом, що своєю
неоднозначністю викликають гострі дискусії, отримали широке визнання не в
різних країнах світу. Аналізуючи внесок А. Макаренка у розвиток світової та
вітчизняної педагогіки, необхідно вказати на багатовекторність його педагогічних
досліджень. Особливого значення в освітньому процесі педагог надавав
вихованню як суспільному явищу.
А. Макаренко розглядав виховання як складну багато структурну цілісну
систему. Визначальним чинником утворення такої системи він вважав цілі, які
визначаються потребами суспільства та самих вихованців: «Я впевнений, що
ніякий засіб не можна розглядати окремо взятим від системи. Ніякий засіб... не
може бути визнаним ні добрим . ні поганим, якщо ми розглядаємо його окремо від
інших засобів, від цілої системи, від цілого комплексу впливів» [1, с. 128].
Осередком виховання особистості А. Макаренко вважав колектив. У
розробленій ним на основі власного багаторічного педагогічного досвіду теорії
визначено та охарактеризовано основні ознаки колективу, досліджено та
проаналізовано стадії його розвитку, вказано ефективні шляхи формування і
використання виховних можливостей колективу.
Педагогічні напрацювання А. Макаренка не позбавлені ідеологічної
забарвленості, що є закономірним, враховуючи історичні умови його професійної
діяльності та теоретичних узагальнень. Саме тому він розглядав колектив як
- 136 -
вищий ступінь об’єднання спільноти, якого можна досягнути лише прагненням до
спільної мети. При цьому колектив повинен постійно ускладнювати,
удосконалювати свої цілі та зміст діяльності.
Обов’язковими умовами утворення та існування колективу педагог визначав спільну працю та спільну організацію цієї праці. Серед основних ознак колективу
А. Макаренко також вказував на органічний зв'язок із іншими колективами,
наявність органів координування і управління та утвердження відносин
відповідальної залежності. На його думку колектив повинен стояти на
принциповій позиції світової єдності трудящого людства, при цьому бути
красивим, щоб у кожного було бажання в ньому жити і гордитися своєю
приналежністю до нього.
Педагог відстоював переконання, що кожна особистість повинна відчувати
себе захищеною, зберігати власну гідність у колективі. Таким чином, в основі
формування стилю відносин колективу повинна лежати ідея захищеності.
Висуваючи вимоги до організації колективу, А. Макаренко наголошував на
необхідності утвердження ділових відносин, за яких встановлюються взаємна
відповідальність і взаємне підпорядкування.
Поділяємо думку педагога, що справжній колектив повинен мати традиції,
зберігати та примножувати їх, оскільки традиції створюють зовнішній каркас
колективу.
Виховання у колективі А. Макаренко розглядав як унікальний метод, що
дозволяє водночас розвиватися всім загалом та кожному особисто. Саме у досягненні гармонії суспільних та індивідуальних інтересів, фізичного та
естетичного розвитку особистості педагог і вбачав сутність правильно
організованого процесу виховання. Водночас педагог не визнавав іншого
емоційного настрою у колективі окрім як мажорного. Так, на його думку, в
колективі повинна підтримуватися атмосфера постійної бадьорості.
А. Макаренко переконував, що для вирішення різних виховних задач
потрібно добирати різні методи, прийоми і засоби виховання. Таким чином,
високопрофесійний педагог добирає і використовує систему методів відповідно до
- 137 -
поставленої мети. При визначенні ефективних методів у кожній конкретній
ситуації необхідно враховувати різні аспекти, зокрема особистісні якості
вихованця, а також дотримуватися послідовності й логіки застосування системи
методів.
Аналізуючи доцільність та розглядаючи перспективи впровадження
педагогічних ідей А. Макаренка у сучасний освітній процес, зокрема вищих
навчальних закладів, покликаємося до переконань самого педагога, який зокрема
вважав, що мета виховання у кожну історичну епоху і для кожного покоління
визначатися діалектично, оскільки зумовлена вимогами суспільства: «Я під метою
виховання розумію програму людської особистості, програму людського
характеру, при цьому в поняття «характер» я вкладаю весь зміст особистості, тобто
і характер зовнішніх проявів і внутрішньої переконливості, і політичне виховання,
і знання – абсолютно всю картину людської особистості; я вважаю, що ми,
педагоги, повинні мати таку програму людської особистості, до якої повинні
прагнути» [2, с. 45].
Отже, позитивні педагогічні здобутки видатних діячів української культури,
науки та освіти потребують глибокого вивчення, переосмислення відповідно до
сучасних освітніх завдань та послідовного впровадження у систему роботи вищих
навчальних закладів.
Список використаних джерел
1. Макаренко А. С. Проблеми виховання в радянській школі / А. С. Макаренко
// Твори у 7-ми томах. – К. : Радянська школа, 1953–1955. – Т. 5. – С. 67–139.
2. Макаренко А. С. О воспитании. / А. С. Макаренко // – М.: Политиздат, 1990.
– 415 с.
3. Это принадлежит вечности… Теория и методика воспитания в
педагогическом наследии А. С. Макаренко / под. ред. М. Ю. Красовицкого.
– К. : Логос, 2002. – 250 с.
- 138 -
Неїзжала М.П., здобувач ступеня вищої освіти магістра VII курсу факультету заочного навчання та післядипломної освіти Інституту кримінально-виконавчої служби
ГУМАНІСТИЧНА СУТНІСТЬ ПЕДАГОГІКИ А.С. МАКАРЕНКА
130-та річниця дня народження Антона Семеновича Макаренка дає нам
привід в черговий раз згадати про значущість його педагогічної спадщини і
«звірити годинники», наскільки ми в своїй практичній діяльності користуємось
здобутками Великого Педагога.
Одним з наріжних каменів педагогічної системи А.С. Макаренка є гуманізм,
що дуже важливо в наш непростий час потрясінь і катаклізмів, з якими
нерозривно пов’язані жорстокість і байдужість до страждань інших, які буквально
заполонили сучасне українське суспільство. Гуманісти зараз не в пошані, великий
попит на авторитарних особистостей. Але ж і А.С. Макаренко теж жив і творив
не в простий час – 20-30-ті роки ХХ ст., які були переповнені всіма жахіттями
громадянської війни, голодом, холодом, репресіями. Звичайно, специфіка епохи
відклала свій глибокий відбиток на систему педагогічних ідей А.С. Макаренка у
вигляді особливої уваги до таких понять, як колектив, дисципліна, праця. Заради
справедливості слід зазначити, що вихованцями А.С. Макаренка були в
переважній більшості не випускники «пансіонату для шляхетних дівчат», а
«важкі» діти вулиці і підлітки-правопорушники, для яких колектив, дисципліна,
праця були дієвими засобами виховання і виправлення. Головне – це не оболонка,
а сутність, зміст. Колектив, дисципліна, праця можуть бути «вбивчим» елементом
будь-якої педагогічної системи, а можуть бути і життєздатним, творчим началом.
Якщо звернутись до тлумачного словника, то побачимо, що гуманізм (лат.
humanitas — «людяність», humanus — «людяний», homo — «людина») — це
система ідей і поглядів на людину як на найбільшу соціальну цінність, створення
умов для її повноцінного життя і фізичного та духовного розвитку. Всі ці
елементи в усій повноті присутні в педагогічній спадщині А.С. Макаренка.
Людиноцентристський підхід чітко зафіксований у Великого Майстра
Виховання: Мій світ - люди, моєю волею створене для них розумне життя в
колонії, постійна складна й тонка боротьба зі стихією Я, які утверджують себе.
Мій світ – світ організованого творення людини...» [1, т. 8., с. 30]. З цього приводу
С. Карпенчук цілком слушно зазначає: «…А.С. Макаренко зумів інтегрувати
загальні й індивідуальні цілі виховання, виокремивши таке поняття, як
«індивідуальний коректив» [2, с.120]. При цьому дуже важливим виявляється той
факт, що А.С. Макаренко був противником абстрактного підходу в формуванні
особистості вихованця, на що, на превеликий жаль, дуже часто страждає сучасна
педагогіка. Вихованець повинен бути адекватно пристосованим (в кращому
значенні цього слова) до вимог і викликів сьогодення та найближчого
майбутнього! Тобто, педагогіка повинна розв’язати проблему відповідності мети
виховання і способу її реалізації [3, с. 25]. Визначення виховних цілей
передбачало цілісний виховний процес, який повинен був в кінцевому підсумку
привести до формування ОСОБИСТОСТІ. Ось чому попри зовнішнє схвалення
радянською владою педагогічних ідей А.С. Макаренка вони в повній мірі так і не
були реалізовані – комуністичному режиму не потрібна особистість, їй потрібні
слухняні виконавці!
Гуманізм А.С. Макаренка проявлявся і в тому, що він фактично як
безкорисний благодійник (в багатьох випадках тільки завдяки власному
ентузіазму) врятував від голоду в ті страшні роки лихоліття і голоду більше 3
тисяч безпритульних дітей. Чого не скажеш про сучасних популістів в українській
політиці.
І чи не найголовніше – це визначення щастя як однієї з кінцевої мети
виховання будь-якої людини. Саме цього нам зараз найбільше і не вистачає.
Згідно міжнародних досліджень українці за показником відчуття себе щасливими
займають останні позиції у світі! А.С. Макаренко стверджував, що виховний
процес – це «послідовна боротьба за радість життя, за право людини на любов до
себе й навколишнього світу» [4, с. 452]. І після цього хтось хоче сказати, що Антон
Семенович Макаренко несучасний педагог? Хіба не є актуальними і
- 140 -
гуманістичними такі положення педагогіки А.С. Макаренка, як створення умов
для самореалізації вихованця, гармонійне поєднання особистісного й
колективного (чого так не вистачає зараз!), принцип здорового способу життя,
визнання права особистості на неповторність, спрямованість на виховання
поваги, пошани, довір’я до кожної особистості, любов до людини і
навколишнього світу, віра дитини у власний творчий потенціал і почуття поваги
до самої себе? Тому давайте ще і ще раз перечитувати Великого Педагога і
кожного разу розуміти його актуальність і глибину гуманістичних поглядів!
Список використаної літератури
1. Макаренко А. С. Педагогические сочинения : в 8 т. I А. С. Макаренко; сост.:
А. А. Фролов, Л. Ю. Гордин, М. Д. Виноградова. - М., 1983-1986.
2. Карпенчук С. Педагогічні ідеї А.С. Макаренка: гуманістичні контексти //
Нова педагогічна думка. - №4(80). – 2014. – С.118-124.
3. Макаренко А.С. Вибрані твори: статті, лекції, виступи I А.С. Макаренко.-
К.: Радянська школа, 1950.-302с.
4. Открытое письмо Ф.Левину // Сочинение : в 7 т. – М ., 1957 . – Т.
Нікітенко К.О., старший інспектор ( з виховної та соціально- психологічної роботи з персоналом) відділу по роботі з персоналом державної установи « Надержинщинська виправна колонія ( № 65)»
ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА А.МАКАРЕНКА У ВИРІШЕННІ ПРОБЛЕМ
ДИТИНСТВА
Сім’я- це перший громадський ступінь, перший колектив з яким стикається
дитина, в якому вона здобуває свій життєвий, соціальний досвід, набуває знання,
уміння, навички. Велику увагу питанням виховання дітей у сім’ї та їхнього
дитинства надавав вітчизняний педагог Антон Семенович Макаренко. Він говорив,
що сім’я- це місце, де дитина знаходить відповіді на всі свої запитання. У
сучасному суспільстві актуальною є проблема, що стосується вирішення питань з
приводу того чи справді у наших дітей є дитинство? Чи достатньо батьки
- 141 -
приділяють уваги своїм дітям? Чи розуміють вони, як саме потрібно виховувати
молоде покоління, формувати в них особистість? Питання виховання є одним з
найважливіших, тому що має прямий і безпосередній зв'язок з розвитком людства.
Традиційно, основним інститутом виховання людини, починаючи з моменту її
народження і закінчуючи часом її становлення, як зрілої особистості, була і
залишається сім'я.
Концепцію сімейного виховання Антон Семенович виклав у роботах «
Книга батьків». Там він зазначав, що «Батьківська вимогливість до себе, повага до
своєї сім'ї, контроль над кожним своїм кроком - це перший і найголовніший метод
виховання»[1–128]. Щоб виховання дитини було повноцінним, слід проектувати
взаємини в сім'ї так, щоб малюк не помічав зайвої уваги до себе і не звикав, що все
найкраще має неодмінно призначатися тільки йому. Лише тоді можна мати шанс
уникнути розвитку такої негативної якості, як егоїзм, та заглушити ще в зародку
елементи споживацької психології.
Основою доброзичливого клімату в сім’ї є, за А. С. Макаренком, ставлення
батька до матері й навпаки, відношення батьків до дітей. З появою дитини у
батьківському серці народжуються почуття відповідальності й усвідомленості
сили свого прикладу. Діти стають для батьків своєрідним стимулом для них, щоб
самовдосконалюватися, ставати чистішими, благороднішими, культурнішими та
обізнанішими. Недарма педагог акцентує свою увагу на питанні самовиховання
батьків, вважаючи найголовнішим методом «батьківський контроль над кожним
своїм кроком» [3, 260].
Так як стосунки матері і батька завжди знаходяться на очах у дитини, вона
наслідує своїх батьків, їх поведінку, манеру спілкування. На цю тему А.С.
Макаренко писав: « Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли ви з нею
розмовляєте або навчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її вкожний момент
вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома»[2, c.128].
Цікавим є те, що у кожній сім'ї складається певна система виховання чи стиль
сімейних взаємин. З урахуванням цілей, завдань, методів і прийомів виховання,
начальник кафедри загально-правових дисциплін Інституту кримінально-виконавчої служби
ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ПЕДАГОГІЧНО-ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ
КОНЦЕПЦІЇ А. С. МАКАРЕНКА
Реалізація покарання у виді позбавлення волі щодо неповнолітніх у XIX ст.
постійно зазнавала нищівної критики не лише на теренах Російської імперії, але й
загалом у світі. У своїй праці «Нелітні проступники в світлі нових напрямів в праві
карнім» (1895 р.) український вчений, фахівець в галузі карного права та пенології
П. Стебельський особливу увагу приділяє проблемі злочинності неповнолітніх,
форм і методів боротьби з нею, а особливо системи покарань для цієї категорії осіб.
«Вязниці нинішні, зорганізовані в переважній більшості на системі спільності, в
котрі втручувано нелітніх проступників, є школами, в котрих майстрами є
ветерани злочину, ті непоправні проступники, вічні мешканці посеред мурів
в’язниці. Велика провина суспільства полягає в тому, що воно занурює
неповнолітнього в ту ж атмосферу, в якій перебувають репрезентанти
найбрутальніших злочинів. Навіть і найбільш взірцева організація в’язниці
криючої в своїх мурах найрізноманітніші елементи, не в силах охоронити
нелітного проступника від деморалізуючого впливу і не перемінить і не відробить
його морально. В цьому власне лежить безсильність нинішніх пенітенціарних
систем і навіть найбільш радикально обдумана класифікація засуджених не в силі
зарадити цьому злу».
Не краще справи були і у французьких місцях ув’язнення. Відомий вчений М.
М. Гернет з жахом описував паризьку тюрму для неповнолітніх – смердюча,
брудна з напівтемними одиночними камерами, де без свіжого повітря знаходилися
слабкі діти-злочинці, часто на вигляд не старше 10 років. Серед ув'язнених були й
діти, яких батьки помістили туди без рішення суду.
Певних успіхів щодо утримання неповнолітніх злочинці досягла
Великобританія. Особливий режим утримання неповнолітніх злочинців від 16 до
21 років відомий як борстальська тюремна система сформувався в кінці XIX ст.
- 164 -
Основний принцип утримання неповнолітніх осіб у борстальских установах
полягав у цілеспрямованій підготовці засуджених до умов життя поза в'язницею і
спеціальній виховній роботи з ув'язненими. Особливість борстальского режиму
полягає в тому, що він, як правило, застосовувався до молодих злочинців, які
раніше вже вчиняли злочини. Це було обумовлено нібито більш складними
засобами виправлення засуджених, розміщених в борстальскій установі, ніж при
звичайному тюремному ув'язненні.
Основою Борстальської системи було відокремлення неповнолітніх злочинців
від дорослих, полегшений режим утримання, розширення навчальної та виховної
програм, за допомогою заохочень і видачі спеціального розряду стимулювався
процес виправлення.
Борстальська система передбачала марочну систему, спрямовану на
необхідність «заробітку» засудженим балів (марок) для переходу з початкового до
вищого класу. Особи, які відбували покарання у борстальскій установі та
перебували у вищому класі, зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до
навчання і праці могли заслужити дострокове звільнення. Борстальська система
мала низку недоліків, на які звернули увагу вчені і практики. Серед них, зокрема,
каральна складова під час ув’язнення і виправлення неповнолітніх поступалася
виховній; особи, які більше всього потребували педагогічного впливу, були
фізично не розвинені, морально зіпсовані, не приймалися в борстальські заклади;
особи з психічними відхиленнями поміщалися в однаковий режим з іншими;
перенаповненість закладів; багато зусиль було спрямовано на задоволення потреб
самого закладу, а не на навчання.
У кінці XIX – на початку XX ст. змінюється підхід щодо відбування покарань
неповнолітніми і в США. Там були створені спеціальні заклади: реформаторії та
виправні колонії. Цікавою видається досвід діяльності так званої «Дитячої
Республіки».
«Дитяча Республіка» як заклад для утримання неповнолітніх злочинців
здорових як фізично, так і психічно віком від 14 до 18 років, була створена
Вільямом Джорджем 1895 р. на території його маєтку. Республіка була заснована
- 165 -
на принципах праці та понятті добра. Лозунг закладу: «Ніщо не дається без праці».
Зрозуміло, що утримання дітей потребувало витрат, що частково покривалися за
рахунок пожертв, але більшою мірою з доходів від праці неповнолітніх. Вони
працювали цілими днями, ті, хто лінувався і був менш здатними до праці, жив
гірше за інших. За статистикою, майже всі, хто вийшли з даної «Республіки», не
вчиняли злочини повторно. На території «Республіки» були церква, школа,
адміністративний будинок, будівля для утримання хлопчиків, корпус для дівчат,
майстерні, столярні, парова пральня, лікарня, банк «Республіки», магазин тощо. В
одній з будівель жив і сам Джордж. Думається, саме ця «Республіка» могла стати
зразком для організації подібних закладів в перші роки радянської влади.
Російські пенітенціаристи були знайомі з прогресивним досвідом організації
відбування покарання за кордом. З метою вивчення форм і методів впливу на
неповнолітніх злочинців ще 1868 р. В Швейцарію була направлена група
чиновників МВС, які впродовж 6 місяців знайомилися з діяльністю закладів для
неповнолітніх, відкритих ще 1775 р. відомим педагогом Й. Г. Песталоцці. 1881 р.
в Москві пройшов перший з’їзд представників виховно-виправних притулків для
неповнолітніх. На початку ХХ ст. у результаті роботи благодійних організацій,
педагогічних колективів виправних установ для неповнолітніх та представників
Головного тюремного управління ухвалено Положення про виховні виправні
заклади для неповнолітніх (1909 р.), підготовлене на основі окремих статутів
виховних притулків.
У російській пресі неодноразово оприлюднювалися статті про борстальські
заклади, американські реформаторії. Отже, широкі кола юристів, педагогів могли
ознайомитися з ними. Ґрунтовні наукові розвідки присвячені неповнолітнім
злочинцям було видано знаними фахівцями-пенітенціаристами М. М. Гернетом,
Д. А. Дрілем, С. В. Познишевим та іншими.
Отже, коли мова йде про пенітенціарні та педагогічні концепції початку XX
ст., зокрема і А. С. Макаренка, ми не можемо не враховувати те підґрунтя, що
склалося до нього. Саме в цьому контексті, з урахуванням конкретних історичних
умов, варто розглядати ідеї та новації великого педагога.
- 166 -
Стеблинська О.С., кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін Інституту кримінально-виконавчої служби Залялова І.М., кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінально-правових дисциплін Інституту кримінально-виконавчої служби
ПЕДАГОГІЧНА СИСТЕМА МАКАРЕНКА А.С.:
ІНТЕГРАЦІЯ ПОЗИТИВНОГО ДОСВІДУ
1. Антон Семенович Макаренко сказав хороші слова: «Я хочу бути
щасливою людиною, але найвірніший шлях, якщо я буду поступати так, щоб всі
інші були щасливі. Тоді і я буду щасливий. У кожному нашому вчинку повинна
бути думка про колектив, про спільну перемогу, про спільний успіх». Країна
сьогодні продовжує активний шлях реформування. Педагогіка починається з
свідомості людини, з думок та інтересів, з створення умов, які б давали можливість
особистості в повній мірі реалізувати свої творчі потенціали. Своєю діяльністю
А.С. Макаренко відстоював ідею динамічної єдності життя і виховання.
Займаючись вихованням підростаючого покоління, він боровся, перш за все, за
гармонійний розвиток особистості дитини.
Центральне місце в теорії А.С. Макаренко займає вчення про виховний
колектив, який є, по-перше, знаряддям формування активної творчої особистості з
високорозвиненим почуттям обов'язку, честі, гідності, а по-друге, засобом захисту
інтересів кожної особистості, перетворення зовнішніх вимог до особистості у
внутрішні рушійні сили особистості на шляху її розвитку. Особистість і колектив,
колектив і особистість ... Розвиток їх взаємовідносин, конфлікти та їх вирішення,
переплетення інтересів і взаємозалежностей в самому центрі нової педагогічної
системи.
2. В історії вітчизняної пенітенціарної системи відомий лише один приклад
багатовимірного використання соціокультурного фактору в умовах ізоляції - це
- 167 -
досвід роботи А.С. Макаренка у виправній установі з неповнолітніми. Сьогодні
необхідно знову повернутися до його спадщини і з урахуванням сучасних умов
реалізувати його відкриття. Творчість А.С. Макаренко настільки багатогранна, а
його педагогічні інтереси настільки великі, що важко визначити щось базисне,
головне ... Перечитавши його праці сьогодні, все ж, перш за все, розумієш - сила
Макаренко в його системному підході до процесу виховання та виправлення.
3. У «макаренківських» установах не цікавилися минулим вихованців.
Але це означало тільки те, що педагогам треба було побачити у кожному
вихованцю хороше. «А бачити хороше в людині, - як казав А.С. Макаренко, -
завжди важко. Розкриття позитивного в вихованцю можливо тільки тоді, коли
виховання здійснюється без будь-яких забобонів, в дусі копіткого розуміння
усього життя підлітка з боку педагога, без виокремлення його кримінального
минулого». І установи під його керівництвом випускали в життя корисних нашому
суспільству людей. У них була потреба, їх із задоволенням брали на роботу.
Макаренко вважав, що впливати на окрему особистість можна, діючи на
колектив, членом якого є ця особистість. Це положення він називав «принципом
паралельної дії». У цьому принципі реалізується вимога колективу «всі за одного,
один за всіх». «Принцип паралельної дії» не виключає, однак, застосування
«Принципу індивідуальної дії» прямого, безпосереднього впливу педагога на
окремого вихованця.
Одним з найважливіших законів колективу Макаренко вважав «Закон руху
колективу». Якщо колектив досяг поставленої мети, а нових перспектив перед
собою не поставив, настає самозаспокоєння, немає більше прагнень, надихаючих
учасників колективу, немає у нього майбутнього. Розвиток колективу зупиняється.
Колектив завжди повинен жити напруженим життям, прагненням до певної мети.
Відповідно до цього Макаренко вперше в педагогіці висунув і розробив важливий
принцип, який він назвав «системою перспективних ліній». «Людина не може
жити на світі, якщо у нього немає попереду нічого радісного. Справжнім стимулом
людського життя є завтрашня радість ... Найважливіше, що ми звикли цінувати в
людині, це сила і краса. І те й інше визначається в людині виключно за типом його
- 168 -
відношення до перспектив ... Виховати людину означає виховати у нього
перспективні шляхи, по яких розташовується його завтрашня радість. Розвиток
дитячого колективу, за Макаренком, має відбуватися постійно; він має
спрямовуватися педагогічним колективом, який творчо шукає найбільш ефективні
шляхи для його руху вперед. Педагог повинен уміти захопити весь колектив
вихованців і кожного з його учасників певною метою, досягнення якої, вимагає
зусиль, праці, боротьби, дає глибоке задоволення. Домігшись цієї мети, треба не
зупинятися на досягнутому, а ставити подальші завдання, більш широкі, більш
суспільно значимі, робити більше і краще, ніж раніше. Мистецтво педагога полягає
в тому, щоб поєднувати своє керівництво, свої педагогічні вимоги з великими
реальними правами колективу. Така сутність «системи перспективних ліній» А. С.
Макаренка, що є однією з частин його вчення про виховання в колективі.
Правильно здійснювана в педагогічній практиці, вона породжує у вихованців
впевненість в їх силах, піднімає їх почуття власної гідності, розвиває волю і
наполегливість, підтримує бадьорість і життєрадісність і спонукає колектив
прагнути до нових досягнень.
4. Макаренко відводив важливу роль в житті колективу грі. У дитячому
віці гра має велике значення, і дитина, як писав Макаренко, повинна грати, «треба
не тільки дати їй час пограти, але треба просочити цією грою все його життя». Ця
сторона життя колективу знайшла своє яскраве вираження в естетиці та символіці
(сигнали, рапорти, відмітні знаки і т. д.).
Необхідним чинником виховання в педагогічній системі Макаренка є праця.
У «Лекціях про виховання дітей» він говорив: «…у виховній роботі праця повинна
бути одним із самих основних елементів». Макаренко правильно вважав, що
працьовитість і здатність до праці не дані дитині від природи, а виховуються в
ньому. Праця повинна бути творчою, радісною, свідомою, основною формою
прояву особистості і закладених в ній можливостей. Кожен член колективу
зобов'язаний усвідомлювати і відчувати свій обов'язок перед колективом,
починаючи з первинного колективу. Він повинен мати почуття честі, пишатися
- 169 -
своїм колективом, своєю великою Батьківщиною, бути дисциплінованим, так як
без дисципліни не може бути міцного колективу.
5. Макаренко тісно пов'язує питання про дисципліну з вихованням волі,
мужності, твердого характеру. «У наших школярів іноді буває ще дисципліна
порядку, але не буває дисципліни боротьби і подолання», писав Антон Семенович.
Дисципліна особливо розвивається і міцніє в організованому колективі. Макаренко
говорив: «Дисципліна це особа колективу, його голос, його краса, його рухливість,
його міміка, його переконаність». «Все, що є в колективі, в кінцевому рахунку,
приймає форму дисципліни.
6. Педагогічна спадщина А. Макаренка вражає своїми кардинальними
інноваційними зрушеннями, що досягнуті зусиллями видатного педагога-
новатора, який в ті тяжкі роки та при постійному тиску з боку Наркому УРСР
реалізовував велику виховну роботу, обстоював ідею прилучення молоді до
найбільш передових галузей виробництва як засіб професіоналізації і водночас
формування особистості «нової людини». Система роботи А. Макаренка, що
багато в чому перегукується з широко запроваджуваним нині в педагогіці методом
проектів, дозволяє активізувати особистість та забезпечити її різнобічний
розвиток, надзвичайно важливий для майбутнього фахівця, що також свідчить, зі
слів великого педагога, який не відокремлював «дитячий досвід, життєвий досвід»,
про необхідність раннього «входження» в професійну сферу.
7. Сучасний навчальний процес професійної підготовки студентів на
порозі великих інноваційних педагогічних впроваджень, що включає як часткове
оновлення традиційних педагогічних методик, технологій та форм взаємодії, так і
кардинальне «переозброєння» педагога новим «інструментом» інформаційно-
комунікативного напрямку розвитку освітнього простору. Також, з іншого боку,
це супроводжується необхідністю підтримки ефективності надання навчального
матеріалу студентам, утримання високих показників підготовки компетентних
фахівців та рівня якості освітніх послуг, які надаються вищими навчальними
закладами. З появою та активним розвитком комп’ютерних технологій в освітній
сфері, розширенням навчальних можливостей цифрового забезпечення,
- 170 -
розробкою електронних підручників, довідників, комп’ютерних моделей,
тренажерів, лабораторних практикумів, тестових систем, відеолекцій, відеочатів,
мультимедійних курсів та інших інноваційних педагогічних технологій сучасне
аудиторне навчання набуває підтримку інформаційного та технічного
забезпечення. Це, в свою чергу, створює умови для розвитку нового інноваційного
комплексу – персоналізованої навчальної моделі, яка втілює педагогічні традиції
та досвід видатних педагогів, особливо набутки А. Макаренка.
Педагогічні проекти, що їх виокремлюємо нині в досвіді А. Макаренка щодо
професіоналізації особистості, зокрема, в умовах прогресивного на той час,
високотехнологічного виробництва, усували проблематику засвоєння
теоретичного матеріалу, практичного оволодіння уміннями та формування
навичок, підвищували соціально зорієнтований багатосторонній розвиток суб’єкта
навчання. На сьогодні проект у педагогічній практиці стає все більш
соціалізованим та персоналізованим, чому значною мірою сприяє поширення
інноваційних навчальних технологій, великий спектр навчальних засобів та
стрімке «оцифровування». Так, перед викладачем на сьогодні відкриті великі
можливості застосування інтерактивних навчальних проектів, спеціалізованих
аудиторних програмних платформ, моделюючих систем, власних розробок. Для
професійної підготовки важливо включати до навчання креативний елемент разом
з наявними традиційними та іншими формами навчальної взаємодії, використання
інтерактивних програмних продуктів. Таким чином, практичні та лабораторні
заняття, які становлять головну практичну складову навчальної діяльності
студента, можуть реалізуватися на базі розроблених комп’ютерних інтерактивних
курсів, що можуть мати режими як off-line, так і on-line. За останнім вибудовується
можливість дистанційного мобільного виконання завдань, організація розсилки та
самостійна діяльність студентів.
8. Актуальність педагогічної спадщини на сьогодні є головним акцентом
при розробці педагогічних інновацій, спрямованих на покращення навчальних
умов, які вимагають більш ґрунтовного внутрішнього осмислення, виокремлення
- 171 -
універсальної складової педагогічного досвіду для засвоєння майбутніми
педагогами та реалізації перспективних освітніх стратегій.
Список використаних джерел
1. Борисенко Д. Педагогічні ідеї А.С. Макаренка через призму
інформаційно-комунікативних освітніх інновацій сучасної вищої школи. Витоки
педагогічної майстерності. 2014. Випуск 13. С. 59-63
2. Куклина В.И. Пусть будет вечно жить в сердцах людей, необыкновенно
одарённый, кристально честный, великий педагог А.С. Макаренко . URL:
Відсоток рецидивної злочинності серед колишніх вихованців А. С.
Макаренка був дуже малий. Цьому причина є те, що комуна здійснювала
ресоціалізацію особистості аж до повної інтеграції в суспільство через
застосування таких основних підготовчих заходів як виявлення педагогічним
колективом вихованців, достойних випуску; підготовка майбутніх умов для його
життя: отримання роботи, квартири або гуртожитку, створення умов для
продовження освіти; точне призначення, куди буде випущений той або інший
вихованець ; виготовлення випускних документів, отримання паспорта; виділення
грошей на випуск, обмундирування тощо [1; 206].
- 178 -
А. С. Макаренком було налагоджено зворотній зв’язок між комуною та
випускниками, які у свою чергу листувалися з комуною, власним прикладом
допомагали у виховній роботі та відвідували свята.
Значення наукового доробку А. С. Макаренка полягає в тому, що педагог, на
наш погляд, розробив ефективні методики управління діяльністю неповнолітніх
засуджених, які на практиці призводять до їх ресоціалізації.
Список використаних джерел
1. Караман О. Л. Імплементація педагогічного досвіду А. С. Макаренка в
сучасну пенітенціарну систему україни / О. Л. Караман. // Вісник ЛНУ імені Тараса
Шевченка. – 2013. – №7. – С. 195–208.
2. Бардинов А. В. Управління процесом ресоціанізації осіб спецконтингенту
в педагогічній спадщині А.С. Макаренка / А. В. Бардинов. // Витоки педагогічної
майстерності. Збірник наукових праць.. – 2011. – С. 54–58.
Сулицкий В.В., кандидат психологических наук, доцент, старший преподаватель кафедры социальной педагогики и социальной роботы Институт человека Киевского университета имени Бориса Гринченко.
НАУЧНО-ПЕДАГОГИЧЕСКОЕ НАСЛЕДИЕ А.С. МАКАРЕНКО:
РЕАЛИИ СЕГОДНЯШНЕГО ДНЯ
Каждый этап исторического развития любого государства, выдвигает на
первый план личность, которая по своим взглядам, поступкам, идеям,
мировосприятию опережает время. И пусть современники не понимают, не ценят
«чужой опыт», но даже они не могут не прислушиваться, не считаться с уже
существующим мнением. По истечению времени потомки начинают понимать и
осознавать прогрессивность и эффективность опыта, прошедшего испытания
годами, а иногда и веками. Опыта осмысленного, подтвержденного практикой.
- 179 -
Любое начинание настоящего времени уже имело место в истории, аналог в
прошлом. Единожды обретенная форма, наполняется новым содержанием,
которое отвечает требованиям исторического развития социума по принципу
«здесь и сейчас». И, предлагая что-то свое, во избежание подмены понятий, надо
всегда обращаться к истокам, первоисточнику, стоявшему в самом начале пути
познания.
Развитие общества идет вперед. Меняются условия жизни, умирают старые и
возникают традиции, совершенствуются технологические процессы, зарождаются
новые отрасли знаний. Жизнь не стоит на месте. В суматохе ежедневного быта, мы
не замечаем, как меняется сам человек, его психика. Под влиянием и воздействием
внешних (социальных) и внутренних (биологических) факторов, в личности
происходят изменения мировоззрения, ценностей, предпочтений, взглядов,
убеждений, привычек и т.д.
Не являются исключением осужденные, отбывающие наказания в местах
лишения свободы. Особенно это относится к подросткам, которые, за совершенное
преступление по приговору суда, находятся в воспитательных колониях. В
настоящее время, в Украине, таких учреждений шесть, где содержится 316
человек, совершившие тяжкие и особо тяжкие преступления.
Нет ничего удивительного, что вся деятельность исправительных учреждений
происходит вокруг идей А.С. Макаренко. Его деятельность и творчество
постоянно переосмысляется потомками, обретает новые трактовки, вкладывается
смысл современного восприятия жизни. Чем же примечательно его наследие? Тем,
что оно:
- является результатом практического опыта, прошедшего испытание
методом «проб и ошибок», доказавшего свою эффективность конкретными
примерами положительного воздействия на воспитанников;
- прошло испытание временем и нашло свое подтверждение в деятельности
тех, кто следовал его принципам справедливости, последовательности,
открытости, объективности, уважения;
- 180 -
- постоянно переосмысляется каждым поколением и, со временем, не
утрачивает своей актуальности;
- используется как научное наследие не только в одном государстве, но и в
других странах (Швейцария, Германия, Россия, Норвегия, Швеция и т.д.);
- стало толчком в совершенствовании организации деятельности учреждений
по исполнению наказаний в вопросах исправления и ресоциализации осужденных,
в частности – несовершеннолетних;
- положило начало социально-педагогической работе с осужденными в
уголовно-исполнительной службе;
- построено по принципу устранения негативных причин события, а не только
устранения их негативных последствий.
Каждый, кто знаком с биографией и творческим наследием А.С. Макаренко,
возможно, согласится с мыслью, что его талант не был оценен по достоинству. Он
затерялся среди «административной посредственности», «номенклатурной
серости». Но, отсутствие страха, вера в собственную правоту, фанатичная
преданность делу, любовь к людям помогли ему не только сохранить, но и донести
через творчество свои мысли и убеждения для потомков.
Анализируя наследие А.С. Макаренко, обращаешь внимание на мысль, что
людей надо ценить за талант и трудолюбие. Именно им, от природы скромным,
надо помогать идти по жизни. Очень жаль, что некоторые идеи великого педагога
приобрели искаженные формы: соревнование стало соперничеством, показатели
заменили рейтингами, взаимопомощь на конкуренцию, милосердие на
толерантность. Методы работают только тогда, когда у использующего их есть
сильная внутренняя убежденность в эффективность своей работы и умение
передать эту внутреннюю убежденность тем, с кем он работает, заражая их
желанием изменить не только себя, но и свою жизнь.
Думал ли А.С. Макаренко, что его деятельность и творчество будут
интересны тем, кто придёт после него в будущем? Думаю, что нет. Человек,
который поглощен собственной работой, судьбой воспитанников, сослуживцев-
соратников, активно работающий над осуществлением заветных желаний, не
- 181 -
задумывается, что будет после его смерти, он нацелен на результат в данный
момент.
Сушков О.О., кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, завідувач кафедри вогневої та спеціальної фізичної підготовки Інституту кримінально-виконавчої служби; Дубченко Ю.М., молодший науковий співробітник лінгвістичного науково-дослідного управління військового інституту Київського Національного університету ім. Т. Г. Шевченка
АНТОН МАКАРЕНКО ПРО СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ
Гуманізація життєдіяльності сім'ї, школи, суспільства в цілому є необхідною
умовою побудови демократичного суспільства. Саме А.С. Макаренко причетний
до наукових підходів щодо виховання гуманної особистості, педагогічних основ
сімейного виховання. Над проблемою педагогічних основ сімейного виховання
дітей працювали також такі видатні педагоги, як Т.А. Куликова, М.Г.
Стельмахович, В.О. Сухомлинський, Т.В. Шеляг, О.Г. Харчев та ін. Серед
українських вчених, які досліджували різні аспекти проблеми сімейного
У його системі виховання трудова діяльність займала центральне місце. А.С.
Макаренко вбачав працю не тільки як економічну категорію, а як категорію
моральну, тобто праця буде мати виховне значення лише за умови її органічного
поєднання з моральним, естетичним, фізичним, політехнічним та іншими
сторонами виховання. Але економічна складова теж відіграє важливу роль,
почуття гордості за виконану роботу, та гідна її оплата істотно впливають на
виховання почуття власної гідності дитини.
Але ми повинні пам’ятати те що Макаренко працював не тільки з
неповнолітніми правопорушниками. Зараз в Україні важке економічне і політичне
становище, дуже багато громадян знаходяться за межою бідності, і в останні роки
значно збільшилась кількість дітей, змушених займатись жебратством, дітей яких
дорослі залишають без нагляду і належного виховання, дітей-безхатьків, які, звісно
рано чи пізно, стануть і на злочинний шлях. Служби у справах дітей часто є просто
бездіяльними в напрямку належного догляду та контролю за ними. Зрозумілим є,
що такі діти пропадуть для суспільства, вони не отримають середню освіту, не
здадуть ЗНО та не зможуть належним чином працевлаштуватись, щоб забезпечити
себе та своїх близьких. І тому постає просте питання: чому не створити хоча б
декілька шкіл, за напрямком діяльності схожими на макаренківські? Де діти
зможуть не тільки бути залучені у виховний та навчальний процес, вони
отримають одну із необхідних зараз професій, таких як слюсар, токар, столяр,
водій і т.п. Тобто на нашу думку, щоб шось створити не обовязково довго думати,
аналізувати думки інших вчених та переймати европейський досвід, а можна
просто поглянути в наше минуле і використати досягнення наших видатних вчених
переклавши на сучасний лад.
- 186 -
На сьогодняшній день, ми маємо п’ять виховних колоній, з яких, нажаль
працюють тільки три: Дубенська, Прилуцька та Курязька ім. А.С. Макаренка. З
можливістю виховувати там понад 800 неповнолітніх, на даний момент в них
утримується лише 162 вихованці, з них лише 48 – неповнолітні. Звернемо увагу на
Курязьку виховну колонію. В даній установі діють 2 відділення соціально-
психологічної служби, кімнати виховної роботи, психо-ємоційного
розвантаження, де з вихованцями працюють досвідчені вихователі та психологи.
На теріторії колонії функціонує Курязька загальноосвітня школа та Курязьке ПТУ
де навчають за спеціальностями слюсаря з ремонту автомобілів, слюсаря з механо-
складних робіт та токаря.
Саме у Куряжі А.С.Макаренко створив «школу-господарство», яка діяла на
засадах самоврядування та госпрозрахунку де колишні безпритульні навчалися у
школі і працювали на сільськогосподарському виробництві. З часом це дало змогу
не тільки економити державні кошти, які виділялись на їх утримання, а й
приносити прибуток. Наприклад, створена Макаренком комуна ім. Дзержинського
давала державі щорічно близько 5 мільйонів карбованців.
Підсумовуючи вищезазначене, хочемо запропонувати внести зміни до ЗУ
«Про пробацію» та деякі інші нормативно-правові акти України. Необхідно значно
розширити повноваження служби пробації в напрямку роботи з неповнолітніми
певних категорій(правопорушників, безхатьків, сиріт, дітей, яких відлучили від
батьків за неналежне виконання ними своїх обов’язків та інших), тобто відвести
таких «складних» дітей під пробаційне піклування, яке б поєднувало ідеї
А.С.Макаренка із нашими сучасними можливостями. Тим більше матеріальна база
для цього наявна, є і відповідні спеціалісти.
«Наші діти – це наша старість. Належне виховання – це наша щаслива
старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша
провина перед усією країною. – Антон Макаренко».
Хворост А., воспитанник Харьковской Духовной Семинарии Божко А.А.,
- 187 -
воспитанник Киевской Духовной Семинарии Супрун Н.А. доктор педагогических наук, профессор, профессор кафедры психокорекционной педагогики НПУ имени М.П. Драгоманова
ДУХОВНО-ПРОСВЕТИТЕЛЬСКАЯ РАБОТА ВОСКРЕСНОЙ ШКОЛИ
КУРЯЖСКОЙ ВОСПИТАТЕЛЬНОЙ КОЛОНИИ им. А.С. МАКАРЕНКА
Современная церковная воскресная школа представляет собой занятия для
детей или взрослых по Закону Божию, духовному пению, рукоделию. Эти занятия
обыкновенно проводятся при храмах в небогослужебное время и носят
педагогически-просветительский характер. Но воскресные школы
функционируют не только при храмах. Особые воскресные школы открыты в
учреждениях пенитенциарной системы Украины.
Анализ исследований по данной проблеме даёт нам возможность
утверждать, что общие положения воспитания и перевоспитания
несовершеннолетних правонарушителей изложены в трудах А.С. Макаренко,
пенітенціарної педагогіки і психології. Біла Церква, 2003. 101 с.
- 200 -
3. Омеляненко В.Л., Кузьмінський В.І. Теорія і методика виховання: Навчальний
посібник. Київ, 2008. 415 с.
Школьницька І. К., здобувач ступеня вищої освіти «Магістр» за спеціальністю «Психологія» Бойко-Бузиль Ю.Ю., Кандидат психологічних наук, доцент, завідувач кафедри практичної психології ІКВС
КВІНТЕСЕНЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ А.С. МАКАРЕНКА В
ПЕНІТЕНЦІАРНІЙ НАУЦІ ТА ПРАКТИЦІ
Науковцем та педагогом, який успішно застосовував в теорії і на практиці
виховання діалектико-матеріалістичні принципи був видатний А.С. Макаренко.
Його внесок в соціальну педагогіку, зокрема, пенітенціарну психологію є вкрай
важливим, оскільки саме він виступав проти каральних функцій перевиховання,
проти використання в роботі з дітьми елементів тюремного режиму, що є
актуальним враховуючи принципи сучасної пенітенціарної системи України, яка
має на меті перевиховання та ресоціалізацію, аніж каральні функції.
Питання щодо теорії та практики Антона Семеновича досі вважалися
дискусійним, однак не можна не зважати на той факт, що А. С. Макаренко мав
значущу практичну базу, оскільки самі він в період з 1920 по 1928 роки дуже
успішно керував трудовою колонією для неповнолітніх правопорушників поблизу
м. Полтави, яка в 1926 році була переведена в м. Куряж (ця колонія досі носить
його ім’я), під м. Харковом. В цій колонії він застосував новаторський підхід та
створив на принципах самоврядування і господарського розрахунку дитячої
трудової колонії «школу-господарство», де малолітні правопорушники вчилися у
школі та працювали на сільськогосподарському виробництві. З 1927 року А.С.
Макаренко поєднував роботу в колонії з організацією дитячої трудової комуни
імені Ф.Е. Дзержинського під м. Харковом. З 1928 року був завідувачем комуною,
з 1932 року начальником педагогічної частини. У 1935 році був призначений
начальником, а з 1937 року заступником начальника відділу трудових колоній
НКВС УРСР.
- 201 -
Саме досвід організації моделі ресоціалізації в якій поєднується виховання
та праця, тобто теорія виховного колективу як форми педагогічного процесу, в
якому формуються властиві об'єднанню людей норми, стиль життя і відносини, не
тільки вплинув на розвиток суміжних з педагогікою дисциплін, які в 30-х рр.
практично були заборонені: соціальну педагогіку, педагогічну психологію і
особливо виправно-трудову педагогіку, але й практично дозволив в короткий
термін налагодити практичну роботу трудових колоній.
Квінтесенцією методики системи виховання, за А. С. Макаренком, є ідея
виховного колективу, яка розглядає формування єдиного трудового колективу
педагогів і вихованців, життєдіяльність якого служить живильним середовищем
для розвитку особистості і індивідуальності. Саме такий підхід колективного
виховання та перевиховання актуальний для колоній неповнолітніх
правопорушників, оскільки потреби в наявності спільної соціально цінної мети,
спільній діяльності та наявності органів самоврядування, з врахуванням
індивідуального підходу до особистості є значущим в закладах виконання
покарань. Для неповнолітніх правопорушників, які опинилися в системі вкрай
важливими є почуття захищеності, здатність до гальмування, звичка поступатися
товаришеві, єдність колективу, почуття власної гідності, здатність до
орієнтування, що стимулює їх до повернення в соціум повноцінними членами
суспільства та не стати на шлях рецидивіста. А.С. Макаренко створив систему яка
має на меті виховання самостійного і діяльного члена суспільства.
Крім морального виховання, тобто поваги до себе, жінок, осіб літнього віку,
розвитку волі та стриманості, пошани до авторитету старших тощо, фізичне та
трудове виховання відіграє дуже значущу роль, оскільки в сучасній системі
виконання покарань в Україні, особи які відбувають покарання, вважають працю
за непотрібне. Це є не тільки економічним фактором, але й моральним, оскільки
саме праця розвиває творчість, мислення, відповідальність та систему цінностей. З
цього приводу А.С. Макаренко писав «праця, яка не має на увазі створення
цінностей, не є позитивним елементом виховання». До речі, вихованці трудової
комуни імені Ф.Е. Дзержинського, які поєднували продуктивну працю з освітою,
- 202 -
після закінчення середньої школи успішно витримували іспити до вузів, що
свідчить про те, що праця розвивала відповідальність, прагнення до досягнення
цілі, мала значущий виховний та перевиховний вплив. Досвід багатьох країн
показує, що позбавлення волі і утримання в закритих установах дітей, які вчинили
не надто тяжкі правопорушення, замість виправлення під впливом кримінальних
елементів в місцях позбавлення волі надає асоціальний досвід і під час відбування
покарання в установах виконання покарань засуджені перетворюються в
потенційних злочинців. Ще дуже занепокоює той факт, що дуже часто в результаті
у таких дітей відбувається затримка фізичного, психічного та інтелектуального
розвитку. Саме система А.С. Макаренка заповнює всі прогалини виховання, які
виникають в виховних установах закритого типу.
Загалом, гуманістичний підхід А.С. Макаренка до особистості підтримує
європейські цінності та є базисом для дотримання прав людини в пенітенціарних
закладах, що є одним з пріоритетних завдань в умовах реформування системи.
Педагог та науковець вважав за потрібне поважати права і обов'язки кожної
людини, в тому числі право на радість і обов'язок відповідальності. Такий принцип
відповідає асертивним правам людини, які були розроблені американськими
психологами.
Враховуючи вище наведене, можна зробити висновок, що саме А.С.
Макаренко є основоположником пенітенціарної педагогіки, який залишив свою
безцінну наукову спадщину у теорії і практиці виховного впливу на особистість
правопорушника, яка використовується не тільки в Україні, але і в світовій
пенітенціарній практиці. Модель його виховання є актуальною для сучасної
системи виконання покарань, а також для системи пробації, в цілому, оскільки
елементи теорії та практики підходять не тільки для роботи з дітьми та підлітками,
а й особами, які відбувають покарання в установах виконання покарань, та де
можливо започаткувати та підтримувати трудовий виховний колектив з метою