Газета видається з 1955 року ОБОВ’ЯЗОК obovyazok_41_3.pdf · жовтня відзначають і день Українського козацтва.

ЗАКОНВИДАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Газета видається з 1955 року

ОБОВ’ЯЗОКi

14 жовтня 2016 рокуп’ятниця

№ 41 (3291)

Це свято було найбільшим та най-значущим і для українського

козацтва. Козаки вірили, що свята По-крова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вони вважали своєю заступницею. Після зруйнування Запорізької Січі у 1775 році козаки, що пішли за Дунай на еміграцію, взяли із собою образ Покрови Пресвятої Богородиці. Вони вірили в силу її захисту і підтримки. З недавніх пір в Україні 14-го жовтня відзначають і день Українського козацтва.

А позаторік Президент України Петро Порошенко у своєму виступі під час вій-ськового параду 24 серпня 2014 року від-значив, що відтепер ми будемо шанувати захисників своєї Батьківщини і наголосив на відзначенні 14 жовтня – Дня захисника України.

Захист своєї Вітчизни від зазіхань з боку тих, хто час від часу намагається за-грожувати державним засадам будь-якої країни – свята справа. Вона вимагає від людей сміливості, честі та відваги, дуже

часто величезної самопожертви і коло-сальної самовіддачі. За вікову історію української народності наша земля не один раз закликала своїх синів стати на її захист. І завжди ці заклики до оборони рідного краю були почутими. Мільйони людей вірять, що небо нашої України-ма-тері буде мирним, адже його захищають славні воїни, їм довіряють найдорожче, найсвітліше – оберігати мир!

Отож сьогодні ми відзначаємо триєди-не свято, бажаючи одне одному мирного неба і добра.

День захисника України –Мужності й геройства свято.І ми вклоняємося тим,Хто літ тому назад багато,І тим, хто нині з автоматом

Наш спокій береже і захищає,Всю нашу велику родину,Рідну землю свою – Україну.Хоч нині неспокійно у нашому домі,

проте, Україно, ніхто не здолає твій дух і свободу. І звучать, як молитва, оці невми-рущі рядки:

– Клянемось Богом, Україно!Що вмремо, та не підемо в ярмо.Дух воскреслий з темної руїни,На наругу в рабство не дамо.Збережемо і примножимо славу на-

ших мужніх героїв! Нехай їх захищає, до-помагає у цій священній справі Пресвята Богородиця.

Зоряна НАГІРНЯК

Читайте стор. 7

СВЯТО ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ – ОДНЕ З НАЙВАЖЛИВІШИХ В УКРАЇНІ КАЛЕНДАРНИХ СВЯТ. І СУТТЮ ЙОГО Є ІДЕЯ ПОКРОВИТЕЛЬСТВА.

СВЯТО

ПОКРОВА ВАС ВІТАЄ І БЛАГОСЛОВЛЯЄ!

2 жовтень 2016 року № 41ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

НА ПУЛЬСІ

ОФІЦІЙНО

У разі набуття чинності цим законодавчим актом

засуджені до позбавлення волі українці відбуватимуть увесь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, яка є найближ-чою установою відповідного рівня безпеки до місця їх проживання до засудження або до місця по-стійного проживання їх близьких родичів (за письмовою заявою ув’язненого). Якщо родичі засу-дженого переїдуть, він зможе напи-сати заяву з проханням перевести його до найближчої до їхнього нового місця проживання колонії.

Водночас в’язень не зможе від-

бувати покарання в максимальній близькості до свого дому або дому рідних у таких випадках:

1) якщо підходяща для цього колонія змінила свій вид, профіль або просто ліквідується;

2) якщо ув’язнений потребує лікування, яке йому можуть надати лише в іншій установі;

3) щоб уникнути переповнен-ня колонії (але не довше шести місяців);

4) якщо адміністрація колонії вбачає в утриманні ув’язненого в цьому виправному закладі загрозу його безпеці, безпеці інших засу-джених або інших осіб.

Як зазначається в законі, у перерахованих вище випадках за-суджена до позбавлення волі осо-ба утримуватиметься в наступній найближчій до місця її проживання або місця проживання родичів колонії. Якщо ж обставини, через які засуджений був переведений подалі від свого дому, усунено, він зможе подати заяву з проханням повернути його на попереднє місце відбування покарання.

Крім того, ув’язнений може подати обґрунтовану заяву з від-мовою перебувати в найближчій або наступній найближчій до місця проживання колонії. Ухвалений

Радою закон допускає можливість переведення засуджених у такому разі до інших виправних установ, якщо в таких установах є вільні місця та якщо це необхідно для підтримки ув’язненими соціально корисних зв’язків.

21 вересня закон №2253а було підписано спікером Ради Андрієм Парубієм та передано на підпис Президенту України. Однак Пет-ро Порошенко ветував документ та повернув його до парламенту з пропозицією відхилити,– повідом-ляє 112.ua.

На думку Глави держави, після набрання чинності цим законодав-чим актом адміністрації колоній не зможуть у разі небезпеки життю та здоров’ю засуджених (в тому числі у зв’язку з надзвичайною ситуацією) вживати відповід-них невідкладних заходів. Також тюремники не зможуть негайно запобігати погіршенню правопо-рядку в колоніях та рівномірно і раціонально розміщувати засудже-них у таких установах із дотриман-

ням встановленої норми площі.Крім того, у зауваженнях Пре-

зидента зазначається, що адмі-ністрація установи виконання покарань не зможе своєчасно по-передити конфлікти серед засудже-них, які є співучасниками злочину, свідками, потерпілими тощо. Це створить загрозу фізичних розправ та нових злочинів, оскільки у разі переведення до найближчої до свого дому або дому родичів коло-нії засуджений може зустрітися з учасниками кримінального прова-дження, у тому числі з потерпілими та заявниками.

Петро Порошенко звертає увагу народних обранців і на те, що місцем проживання багатьох ув’язнених до засудження та міс-цем проживання їхніх близьких родичів є тимчасово окуповані те-риторії України і ухвалений закон на це не зважає.

З огляду на викладене, Глава держави пропонує парламенту від-хилити цей закон.

За інформацією Інтернет-видань

ПРЕЗИДЕНТ ВЕТУВАВ ЗАКОНВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ 6 ВЕРЕСНЯ 2016 РОКУ УХВАЛИЛА ЗАКОН №2253А,

ЯКИМ ВНЕСЛА ЗМІНИ ДО СТ. 93 КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ ГАРАНТІЙ ПРАВА ЗАСУДЖЕНИХ ОСІБ НА ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ ЗА МІСЦЕМ ПРОЖИВАННЯ ДО ЗАСУДЖЕННЯ АБО ЗА МІСЦЕМ ПОСТІЙНОГО ПРОЖИВАННЯ БЛИЗЬКИХ РОДИЧІВ.

ДАТА

День Гідності та Свободи відзнача-ється 21 листопада – у день початку

подій, які стали для України історичними: Помаранчевої революції 2004 року та Рево-люції Гідності 2013 року.

Президент доручив Уряду утворити

Організаційний комітет із підготовки та від-значення у 2016 році Дня Гідності та Свободи, залучивши до його роботи представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, територіальних громад, активних учасників революційних подій, представни-

ків громадської організації “Родина Героїв Небесної Сотні”, організацій громадянського суспільства, вітчизняних науковців.

Цього дня також буде вшановано муж-ність і героїзм учасників антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях,

волонтерів, інших патріотів, які відстоюють територіальну цілісність України, захищають надбання Революції Гідності.

Указ містить низку доручень Уряду, спрямованих на гідне відзначення згаданих річниць, зокрема, вирішення питання ви-ділення земельної ділянки у Києві для спо-рудження меморіалу Героям Небесної Сотні, забезпечення діяльності Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності.

Крім того, закордонні дипломатичні установи України мають провести заходи у зв’язку з Днем Гідності та Свободи, сприяти у відзначенні цієї події українській громад-ськості за кордоном.

Інф. “ЗіО”

ДЕНЬ ГІДНОСТІ ТА СВОБОДИ УКРАЇНИПРЕЗИДЕНТ ПЕТРО ПОРОШЕНКО ПІДПИСАВ УКАЗ “ПРО ВІДЗНАЧЕННЯ У 2016 РОЦІ ДНЯ ГІДНОСТІ

ТА СВОБОДИ”, ЯКИЙ СПРЯМОВАНИЙ НА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГІДНОГО ВШАНУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ МУЖНОСТІ УЧАСНИКІВ РЕВОЛЮЦІЙНИХ ПОДІЙ У ВІДСТОЮВАННІ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО МАЙБУТНЬОГО УКРАЇНИ, ЇХ ВІДДАНОСТІ ІДЕАЛАМ СВОБОДИ, СПРАВЕДЛИВОСТІ ТА УТВЕРДЖЕННЯ В НАШІЙ ДЕРЖАВІ ДЕМОКРАТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ.

ФОТОФАКТ

МЕШКАНЕЦЬ СЕЛА ПІДЛІСНЕ, ЩО НА КІРОВОГРАДЩИНІ, 64-РІЧНИЙ ГРОМАДСЬКИЙ ПОМІЧНИК СІЛЬСЬКОГО ДІЛЬНИЧНОГО АНАТОЛІЙ УНГУЛ ВЛАСНОРУЧ ЗАТРИМАВ В’ЯЗНЯ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ВИПРАВНОЇ КОЛОНІЇ №6, ЯКИЙ У ЛИПНІ ЦЬОГО РОКУ ВТІК З-ПІД ВАРТИ У ПЕРШІЙ МІСЬКІЙ ЛІКАРНІ ОБЛАСНОГО ЦЕНТРУ.

ВИКОНУЮЧИЙ ОБОВ’ЯЗКИ ПЕРШОГО ЗАСТУПНИКА НАЧАЛЬНИКА УПРАВЛІННЯ ДПТС УКРАЇНИ В КІРОВОГРАДСЬКІЙ ОБЛАСТІ ОЛЕКСАНДР БИЧЕВ ЗА МУЖНІЙ ВЧИНОК НАГОРОДИВ АНАТОЛІЯ УНГУЛА ВІДЗНАКОЮ “ЗА СЛУЖБУ ДЕРЖАВІ”.

Анна БЕРЕЖНЬОВА

МІЖНАРОДНІ НОВИНИ

ПРЕМІЯ МИРУ

Нобелівську премію за допомогу людству отримав колумбійський

президент Хуан Мануель Сантос “за рі-шучі зусилля для завершення більш ніж п’ятдесятирічної громадянської війни у країні”.

Ця війна коштувала життя майже 220 тисячам колумбійців та змусила близько 6 мільйонів жителів Колумбії виїхати за ії межі.

Норвезький комітет також вважає, що відзнака є даниною колумбійцям, які, попри всі труднощі, не припиняли споді-ватися на мир.

Президент Сантос ініціював перего-вори, які завершилися мирною угодою між урядом Колумбії та партизанами FARC (Революційних збройних сил Колумбії).

Усвідомлюючи, що угода була спір-ною, він ініціював референдум, аби

колумбійські виборці мали можливість висловити свою думку з приводу мирної угоди. Референдум показав невизначе-ність колумбійців. Попри те, що існують побоювання чергового розгортання громадянської війни, президент Сантос намагається утримувати із керівником FARC Родріго Лондоньйо режим припи-нення вогню.

Наш кор.

НАГОРОДА ЗА ВЧИНОК

жовтень 2016 року № 41 3ОБОВ’ЯЗОК


ПРАВО

АКТУАЛЬНО

– Які види доходів враховують під час оформлення субсидії, а які ні?

– На сьогодні для призначення субсидії сукупний дохід обчислюють із нарахованих особам доходів без ураху-вання податку з доходів фізичних осіб. До сукупного доходу не враховують: сплачені особою аліменти, доходи від розміщення депозитів, допомогу громадських та бла-годійних організацій, регресні виплати, вартість санаторно-курортного лікуван-ня, вартість ортопедичних засобів та засо-бів реабілітації, які отримано через Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Також кошти осіб, отримані від участі в АТО, не враховують в дохід.

– Яких змін зазнав алгоритм призна-

чення субсидій громадянам цього року?– У травні уточнено види доходів. Пе-

реглянули і вилучили соціальні виплати, які отримують на усиновлених дітей. Від-тепер не враховують у дохід суми виплат тимчасово переміщеним особам. Вони мають можливість отримувати субсидії. Це дало можливість забезпечити соціаль-ний захист окремих груп громадян.

Також у травні внесено зміни до по-рядку надання субсидій. Громадянам, які перебувають на обліку в центрі за-йнятості і отримують допомогу з безро-біття, студентам денної форми навчання враховують фактичний розмір доходу. А громадянам, які перебувають на обліку в центрі зайнятості, але не отримують допомогу з безробіття, враховують один

прожитковий мінімум. Для тих, хто не пе-ребуває на обліку в центрі зайнятості і свої доходи декларує як нульові, ставимо два прожиткових мінімуми. У такий спосіб стимулюємо громадян показувати доходи.

– Як розраховуватимуть субсидію на нинішній опалювальний сезон? Потрібно декларувати доходи за весь минулий рік чи лише за шість місяців цього? І яку зарп-латню беруть до уваги, так звану “брудну” чи ні?

– Під час призначення субсидій нинішнього року враховують доходи, отримані в минулому календарному році. Нараховані доходи, за винятком податку з доходів фізичних осіб. Не виключається військовий податок, профвнески. Напри-клад, якщо вам нарахували 2 тисячі гри-вень, із цієї суми ви платили 350 гривень податку на доходи фізичних осіб, то в розрахунок візьмуть 1650 гривень. Ідеть-ся про середні показники. Кожна сім’я може приблизно порахувати свій дохід і витрати на сплату за комунальні послуги.

– Трапляються ситуації, не прописані в нормативах. Хто має право ухвалювати

рішення про розгляд тієї чи іншої ситуації?– 70-80 відсотків базових ситуацій

вплітають в основну канву певного до-кумента, а решта виходять за її межі. У кожному районі і місті створено комісії при місцевих органах влади. Вони коле-гіально виносять рішення щодо кожного випадку окремо. Приміром, не надають субсидію, якщо була покупка на суму 50 тисяч гривень.

Однак ця сума умовна, бо покупки бувають різні. Якщо сім’я купує за необ-хідності єдине житло, комісія має право ухвалити позитивне рішення. Або ще така ситуація, коли разом із батьками зареє-стровані в оселі ще й діти, але з певних причин не живуть за місцем реєстрації. На загальних підставах доходи всіх за-реєстрованих мають підсумувати. А в конкретній ситуації за умови докумен-тального підтвердження про відрядження чи довготривале лікування комісія має право ухвалити позитивне рішення на користь громадян.

Ольга ПРОКОПЕНКО,“Урядовий кур’єр”

БЕЗРОБІТНІ ТЕЖ МАЮТЬ ПРАВО НА СУБСИДІЮ

ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

ДОГОВОРИ ДАРУВАННЯ МАЙНА І ОФОРМЛЕННЯ ЗАПОВІТУ НЕ СКАСУВАЛИМарія ХВОСТИК, Київська область:

–Ми з чоловіком живемо в приватному будинку, який розташований у сільській місцевості у

Київській області. Ми люди вже старенькі, тож вирішили оформити на своїх дітей спадщину на все майно, яке нам належить: на цей будинок, а також на приватизовану земельну ділянку. Але нещодавно нам розповіли, що з 1 лис-топада цього року вже неможливо буде оформити договори дарування, а також вступити у права спадщини. Чи правда це, і якщо так, то що ж робити людям? Чи не станеться так, що діти не зможуть скористатися нашим майном після нашої смерті?

Консультує юрист ВБФ “Горєніє” Олег ПЕТРОВ:

–Справді, в інтернеті поширено інформацію про так звані нововведення у сфері оцінки майна,

що українці повинні бути готові до того, що з 1 листопада цього року фактично вони не зможуть вступити у спадок або оформити угоду договору Дарування, бо згідно з по-становою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2013 року №231 “Деякі питання проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов’язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства”, суб’єкти оціночної діяльності не мають права визначати оціночну вартість рухомого і нерухомого майна.

Але можемо вас заспокоїти, Вищий адміністративний суд України постановою № К/800/62987/13 від 29.07.2015 скасував постанову Кабінету Міністрів України від 4 берез-ня 2013 року № 231, визнавши її незаконною.

Отже, хвилюватися нема чого.

ЧИ ОШТРАФУЮТЬ ЗА НЕСПЛАТУ ПОДАТКУ НА НЕРУХОМІСТЬ?Христина ВАНЧИШИН, м. Кропивницький:

–Наша родина з п’яти осіб має чотирикімнатну квартиру 98 квадратних метрів, зареєстро-

вану на батька – главу сім’ї. Чи зобов’язані ми сплачувати податок на нерухомість, якщо, по-перше, у нас менше 20 квадратних метрів на кожного члена родини, а норма нині – 21 квадратний метр. А по-друге, повідомлення про сплату такого податку нам не надходили. Тому не можемо зрозуміти, як ми повинні діяти. Чи повинні взагалі плати-ти, виходячи з кількості мешканців квартири? До того ж, одні наші знайомі кажуть, що ми повинні самі прийти в податкову, дізнатися, чи треба нам платити, і якщо так, то заплатити цей податок, інакше доведеться платити

штраф, і чималий. А інші стверджують: якщо не надійшло повідомлення, то нікуди не потрібно йти, це не наша про-блема. І які штрафи на нас можуть накласти, якщо по-даток все-таки треба заплатити, а ми цього не зробимо?

Консультує юрист ВБФ “Горєніє” Тетяна ОТРОШКО:

–Згідно з Податковим кодексом України ставки податку на нерухомість, що перебуває у влас-

ності (у вашого батька – глави сім’ї), регулюють ст. ст. 266.5.1., 266.4.1, податок сплачують один раз за кожний базовий податковий рік.

Оподаткуванню підлягає лише понаднормова площа житла. У вашому випадку це 38 квадратних метрів. Упов-новажений орган надсилає повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити, які вручають платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня.

Цей податок має бути сплачено протягом 60 діб із дня вручення податкового повідомлення-рішення. Якщо ж по-відомлення-рішення про сплату податку з повідомленням про вручення не надходили на адресу за місцем реєстрації, самостійно звертатися до відповідного органу щодо сплати податку не потрібно.

У разі отримання повідомлення-рішення про сплату податку податок вважається виконаним за умови його повної сплати у встановлений податковим законодавством строк. В іншому разі платника податків буде притягнуто до відповідальності у формі штрафу в таких розмірах:

– за затримки до 30 календарних днів включно – у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

– за затримки більше 30 календарних днів – у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

ЧИ ТРЕБА ПОВЕРТАТИ “ТЕПЛУ” КОМПЕНСАЦІЮ ПІСЛЯ ПРОДАЖУ БУДИНКУ?Марія і Володимир РОМАНЕНКИ, Полтавська область:

–Ми з чоловіком пенсіонери, живемо самі в приватному будинку, отримуємо невелику

пенсію, тож нам нарахували субсидію на сплату житлово-комунальних послуг. А ще, щоб економити кошти, навесні ми взяли “теплий” кредит на придбання твердопаливного котла і вже його встановили, отримали компенсацію від держави. Це для нас виявилось справді вигідно, адже сума компенсації була немалою. Але роки беруть своє, і нині ми побачили, що вже важко обходити господарство, та й хво-роби даються взнаки, а лікарня далеко. Тож у нас виникла необхідність продати будинок і переїхати жити ближче до дітей. Нам почали говорити, що ми будемо зобов’язані повернути державі суму цієї компенсації, а також усю суму субсидій, яку ми отримували. Але коли ми брали кредит, нас ніхто про таке не попереджав. Чи правда це і чи можна обі-йтися без повернення цих грошей, адже ми небагаті люди? Чи можна відсудити неповернення коштів у суді?

Консультує юрист ВБФ “Горєніє” Артем ФОМЕНКО:

–Щодо компенсації від держави. Повертати компенсацію не треба. Але ви зобов’язані

повністю виплатити банку суму взятого вами кредиту, згідно з кредитним договором.

Щодо субсидій. Субсидія є безповоротною, і її отри-мання не тягне за собою зміни форми власності житла.

Але пам’ятайте, що держава зобов’язує вас як отри-мувача субсидії протягом місяця поінформувати струк-турний підрозділ з питань соціального захисту населення про зміну складу зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб, їх соціального статусу, переліку отримува-них житлово-комунальних послуг, умов їх надання, вико-навців житлово-комунальних послуг, купівлю товарів або сплату послуг шляхом подання відповідних документів.

Підсумовуючи викладене, керуючись чинним законо-давством, та за умов виконання зазначених рекомендацій та необхідних дій, ви в жодному разі не зобов’язані по-вертати державі суму цієї компенсації, а також усю суму субсидій, яку ви отримували.

Матеріали підготувала Інна КОСЯНЧУК,“Урядовий кур’єр”

ДОПОМОГУ НА ОПЛАТУ КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ МОЖУТЬ ОТРИМАТИ Й ЛЮДИ, ЯКІ ДЕКЛАРУЮТЬ “НУЛЬОВІ ДОХОДИ”

ЩО БЛИЖЧЕ ПОЧАТОК ОПАЛЮВАЛЬНОГО СЕЗОНУ, ТО БІЛЬШЕ НА АДРЕСУ РЕДАКЦІЇ НАДХОДИТЬ ЗАПИТАНЬ ВІД ЧИТАЧІВ ЩОДО ПРИЗНАЧЕННЯ ЖИТЛОВИХ СУБСИДІЙ. РОЗ’ЯСНЕННЯ НАДАВ ДИРЕКТОР ДЕПАРТАМЕНТУ ДЕРЖАВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ МІНІСТЕРСТВА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ВІТАЛІЙ МУЗИЧЕНКО.

ФОТОФАКТ

НОВЕ ЗАМОВЛЕННЯ

Підприємство Бердянської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби

України в Запорізькій області №77 отримало міжрегі-ональне замовлення від ТОВ “Спецстіль Україна” на надання послуг з виготовлення майже 20 тисяч жилетів сигнальних на суму 247 тисяч гривень. Нове замовлення дало змогу працевлаштувати 24 засуджених.

Світлана БАХМУТ


ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi ОБОВ’ЯЗОК


ДО ДНЯ ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ

АКТУАЛЬНЕ ІНТЕРВ’Ю

Микола Володимирович Висоцький розпочав свою трудову діяльність,

пов’язану зі службою у правоохоронних ор-ганах, 25 років тому. Працював у Дергачів-ській виправній колонії №109, а звільнився з посади заступника начальника установи з нагляду і безпеки та оперативної роботи у 2004 році.

– Миколо Володимировичу, чому вирі-шили пов’язати своє життя “з погонами”, чи були якісь інші плани на життя?

– З дитинства мріяв стати, як і всі хлопці того часу, космонавтом. Однак, жит-тя розпорядилося так, що під час служби у Збройних Силах потрапив до Афганістану. Після демобілізації з армії працював спо-чатку в інституті, а потім на заводі.

За радянських часів люди в погонах завжди були в пошані. Мій товариш Ві-талій Романенко, який на той час проходив службу в ЮЖ 313/100, запропонував мені служити в системі виконання покарань. Спочатку я оформився на службу до ЮЖ 313/43 на посаду інженера з організації праці. Потім у цій же установі я працював інспектором відділу соціальної роботи, опе-руповноваженим, старшим оперуповнова-женим оперативного відділу. У 1996 році був переведений для подальшого проходження служби до управління на посаду старшого оперуповноваженого оперативного відділу, а з управління, у травні 1997 року, був при-значений на посаду старшого оперуповно-важеного оперативної групи ЮЖ 313/109.

– Ви прийшли служити в колонію прак-тично на початку її створення, мабуть, було багато труднощів та невирішених питань?

– Звичайно, створення сільгоспколонії (до речі, єдиної у всій області) тягло за со-бою дуже багато проблем. Поняття “режим” було настільки далеке, що зараз згадуєш з посмішкою, бо засуджені спочатку про-живали і розміщувалися в с. Березівське у приміщенні колишнього табору праці та відпочинку для школярів. Про огорожу годі було й думати! Нагляд за ними здійснювала чергова зміна, яка проживала поряд у вагон-чику. Згодом, зусиллями колективу устано-ви та засуджених, а також завдяки наданій допомозі всіх установ виконання покарань Харківської області, відбувалося поступове

становлення та створення єдиної в області сільськогосподарської колонії. Були про-ведені ремонтні роботи у недобудованому клубі у с. Південне Дергачівського району, де обладнувалися кімнати для засуджених. Одночасно тут проводилися ремонтні та відновлювальні роботи виробничих об’єктів, а згодом встановлено основну огорожу. І лише через декілька років важої праці колективу та засуджених, руками яких виконувалися усі роботи, ця колонія стала схожа на установу, де відбувають покарання засуджені, з усіма режимними вимогами. З кожним роком процес поліпшення по-бутових умов для тримання засуджених, збільшення виробничих потужностей на-бирав свого оберту.

– Чи відрізняється служба в сільсько-господарській колонії від роботи установ закритого типу?

– Так, відрізняється. Співробітник повинен знати не тільки нормативні до-кументи своєї службової діяльності, а бути

ще й агрономом, зоотехніком, інженером, психологом. Сільськогосподарський про-цес – безперервний, і протягом доби по-трібно вирішувати багато питань. А вони виникають постійно. Засуджені не пере-бувають на території, що охороняється, а постійно переміщуються з житлової зони до виробничих об’єктів, самі управляють кіньми, тракторами, машинами. І по-стійно навколо засуджених маса спокус: магазини зі спиртним, і треба всі їхні думки “прочитати”, щоб нікому не заманулося додому піти. Та й місцеві мешканці “до-помагали”: поряд з огорожею проживали такі, що пос тійно торгували самогоном, доводилося з ними боротися, ввічливим способом роз’яснювати про шкоду алко-голю для засуджених. Траплялися у ті часи й випадки, коли засуджені самовільно залишали територію установи. Бувало, не встиг приїхати з одного розшуку, вже інший засуджених втік. За всю мою службу скільки всього було!

Засуджених на той час було більше, ніж зараз. Планова наповнюваність – 310 осіб, а фактично – близько 500. За усіма треба стежити, усіх треба забезпечити роботою, до всіх довести необхідність працювати та приносити користь собі та державі. А от кількість персоналу на той час була значно менша, у кожному відділі

або групі по одному співробітнику. А ще й два відділення. Тому ця колонія трималася на роботі ентузіастів, які віддавали всі свої сили, власний час, щоб створити її такою, якою вона є сьогодні.

– Миколо Володимировичу, Ви не по-шкодували про обраний життєвий шлях?

– Бути офіцером – це честь! Тому мені шкодувати нема про що. Робота в установах виконання покарань дуже важка і відповідальна. Однак, її повинен хтось виконувати. Причому виконувати, не шкодуючи своїх сил, часу, майже ніколи не бувати вдома, не приділяти уваги ді-тям. Протягом моєї службової діяльності в системі виконання покарань доводилося вирішувати долі людей, і коли зараз зустрі-чаюся зі своїми колишніми вихованцями, завжди чую від них слова вдячності.

– Чим займалися після звільнення зі служби?

– Звільнився з посади заступника начальника установи з нагляду і безпеки та оперативної роботи у червні 2004 року. Спочатку, звичайно, було незвично, не доводилося зранку вирішувати, куди яких засуджених розставляти на роботу: хто буде сіно скирдувати, хто корів доїти, хто гусей пасти.

Трішки відпочив і влаштувався на ро-боту в приватну фірму з промислового аль-пінізму на посаду начальника виробничої дільниці, де пропрацював теж немало часу. Нині не працюю, мешкаю у приватному будинку та займаюся веденням госпо-дарства, мабуть, робота в сільгоспколонії далася взнаки! Більше спілкуюся з роди-ною, відпочиваю, займаюся вихованням чотирирічного внука Кирила.

Найкращі роки мого життя було від-дано службі. Тому не згадувати про ці часи не можна. До речі, мені дуже приємно, що до цього часу у Дергачівській виправній колонії №109 підтримується давня тра-диція святкування Дня Служби, на яку кожного року запрошуються ветерани-пенітенціарії.

– Що побажаєте співробітникам, які сьогодні несуть службу?

– Своїм наступникам та персоналу, який сьогодні проходить службу у період чергових реформ, хочу побажати терпіння, стабільності і, звичайно, соціальної захи-щеності з боку держави, адже ту роботу, яку виконує щоденно персонал установ, мо-жуть виконувати тільки самовіддані люди.

– Успіхів Вам! Дякую за цікаву та змістовну розмову.

Спілкувалася Інна БЛАЖКО

МИКОЛА ВИСОЦЬКИЙ: “БУТИ ОФІЦЕРОМ – ЦЕ ЧЕСТЬ!”

БУТИ ЗАХИСНИКОМ СВОЄЇ ЗЕМЛІ, СВОЄЇ ВІТЧИЗНИ ДЛЯ КОЖНОГО ЧОЛОВІКА, БАТЬКА, СИНА – ЦЕ ЧЕСТЬ І СВЯТИЙ ОБОВ’ЯЗОК. І НЕ ВАЖЛИВО, ДЕ ТИ ОБЕРІГАЄШ СВОЮ КРАЇНУ. ЧИ ЦЕ КОРДОНИ БАТЬКІВЩИНИ, ЧИ НА ПЕРЕДОВІЙ, ЧИ В НЕБІ, ЧИ ТИ ПОРУЧ З ЛЮДЬМИ, ЯКІ ПЕРЕСТУПИЛИ ЗАКОН І ТИ ПОВИНЕН ЗНАХОДИТИСЯ З НИМИ ПОРУЧ, ЩОБ ІНШІ ГРОМАДЯНИ ТВОЄЇ ДЕРЖАВИ БУЛИ ЗАХИЩЕНІ. СЬОГОДНІ, НАПЕРЕДОДНІ СВЯТА ДНЯ ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ, НАША РОЗМОВА З ОДНИМ З ТАКИХ ЧОЛОВІКІВ.

Микола Висоцький, 1981 рік

Пяндж, Таджикістан, 1981 рік

День Служби, зібрання ветеранів, 2015 рік


ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi ОБОВ’ЯЗОК


ВИДАТНІ УКРАЇНЦІ

(Продовження. Початок у №35, 37, 38)

ЛІНА КОСТЕНКО

Українська письменниця-шістдесятниця, поетеса,

яка повернула нам віру в сучасну українську літературу. Живий класик, який ходить з нами по-руч одними й тими ж вулицями і так само болісно переживає зміни в країні, як будь-який пат-ріот. Українська поетеса рідко з’являється на публіці і відмови-лася від державних нагород.

Їй ще не було 30 років, як вийшли перші збірки її віршів. Проте у 1960-ті вона вже писала в “шухляду”. У 1970-ті Ліна Кос-тенко потрапила до “чорних” списків, а історичний роман у віршах “Маруся Чурай” пролежав шість років, аж поки спілка пись-менників дозволила його друк.

Книги Л. Костенко “Над бе-регами вічної ріки” (1977), “Ма-руся Чурай” (1979), “Неповтор-ність” (1980) стали небуденними явищами сучасної української поезії, явищами, які помітно впливають на весь її подальший розвиток. Так як вона подивилася на проблему жіноцтва, її одвічні болі, так ніхто й ніколи не на-важувався говорити про стерео-типність думок і традицій.

Поетеса – почесний профе-сор Національного університету “Києво-Могилянська академія”; почесний доктор Чернівецько-го національного університету (2002); лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987, за роман ”Маруся Чурай” і збірку “Неповторність”); лауреат Між-народної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000). Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.

ВАСИЛЬ ЛОМАЧЕНКО

Василь Ломаченко – най-кращий український бок-

сер сучасності. Вважається одним із найсильніших і технічних боксерів за всю історію люби-тельського боксу. Чемпіон світу за версією WBO у напівлегкій вазі (до 57,2 кг) та другій напівлегкій вазі (до 59,0 кг). Дворазовий чем-піон Олімпійських ігор (у 2008 та 2012 роках), дворазовий чемпіон світу (2009, 2011), чемпіон Євро-пи (2008), багаторазовий чемпіон України. Заслужений майстер спорту України. Найтитуловані-

ший український боксер. Входить до рейтингу найкращих боксерів, незалежно від вагової категорії, за версією журналу “Ринг”.

ІВАН МАРЧУК

Іван Марчук – український живописець, народний

художник України, лауреат На-ціональної премії України ім. Тараса Шевченка. 2007 року потрапив до рейтингу 100 геніїв сучасності, який уклала британ-ська газета “The Daily Telegraph”. Доробок митця налічує понад чотири тисячі творів і понад 100 персональних виставок.

Сьогодні його картини вра-жають мистецтвознавців Європи, Америки, Австралії, йому пропо-нують виставлятися в найкращих залах світу, і це все на противагу минулому гонінню та пересліду-ванню в Україні. Картини Івана Марчука зберігаються в багатьох колекціях у різних країнах світу.

НІНА МАТВІЄНКО

З голосом цієї співачки асоціюється українська

пісня. Творчість народної ар-тистки України Ніни Матвієнко не є продуктом шоу-бізнесу, не є об’єктом бізнесової діяльності. Її творчість – надзвичайно рідкісне природне Диво. Її голос – це Голос народу.

Шлях у мистецтво Ніни Мат-вієнко щонайменше нагадує історію Попелюшки. Казковість її долі лише в тому, що народив-шись на Житомирщині у простій сім’ї, вона з дитинства переймала від мами і бабусі безцінне ремесло співу. Пізніше Ніна сама збирала й записувала старовинні пісні, велика кількість яких через роки

увійшла до книги, що за формою нагадує автобіографічний роман.

Гастролювала у багатьох краї-нах світу, серед яких США, Фран-ція, Канада, країни Латинської Америки. Ніна Матвієнко має безліч призів, нагород і премій, зокрема, є лауреатом Державної премії ім. Тараса Шевченка. Од-нак найголовнішим є інше – в її особі ціла нація має колосальні сили модератора і ретранслятора народної мудрості.

ЛІЛІЯ ПУСТОВІТ

Найвідоміший дизайнер одягу в Україні. Поки

змінюється політична еліта, вона продовжує працювати над створенням позитивного іміджу України у світі.

Лілія Пустовіт входить до сотні найвпливовіших жінок України, займаючи 82-е місце. Вона є одним з найуспішніших дизайнерів в Україні, причому не

тільки обласканим увагою крити-ків, але й відмінно продаваним. Клієнтками Лілії Пустовіт є такі знаменитості, як Софія Ротару і Руслана, Катерина і Віталіна Ющенки, Мішель Пфайфер, а також багато інших.

ОЛЕГ СКРИПКА

Олег Скрипка – тала-новитий співак, який

став за багато років одним із символів української музики. У його піснях народні мотиви тонким чиноми переплітаються з естрадними аранжуваннями і традиційним “роковим” звучан-ням. Можливо, саме цей симбіоз і робіть його музику воістину унікальною. Сьогодні музика і пісні Олега Скрипки добре відомі в Україні і далеко за її межами.

Він ініціатор і керівник між-

народного етнофестивалю “Кра-їна мрій”. Під егідою “Країни мрій” Олег Скрипка бере участь також у різносторонній видавни-чій і просвітницькій діяльності.

МИРОСЛАВ СЛАБОШПИЦЬКИЙ

Єдиний український ре-жисер, який отримав на

Каннському кінофестивалі одра-зу три призи за один фільм – приз фонду Ган, приз “Одкровення” (Prix de la rеvеlation) та Гран-прі. Таким чином, фільм став єдиним, який за 53-річну історію “Тижня критики” отримав таку кількість нагород. За постановку фільма режисер був нагороджений Дер-жавною премією України імені Олександра Довженка. Унікаль-ність стрічки “Плем’я” полягає у тому, що вона повністю знята мовою жестів.

До речі, його дебютний ко-роткометражний фільм “Ін-цидент” (український варіант – “Жах”, прем’єра на кіно-фестивалі “Молодість”, Київ, 2006) брав участь у конкурсних програмах 27 фестивалів у 17 країнах світу (Бельгія, Іспанія, Італія, Британія, Парагвай, Гре-ція, Чехія, Угорщина, Румунія, Сербія, Росія тощо) й отримав приз на кінофестивалі в Альгарві (Португалія).

ВАСИЛЬ СЛІПАК

Український оперний спі-вак, соліст Паризької

національної опери, волонтер, учасник бойових дій під час ві-йни на Сході України, позивний “Міф”. Загинув у бою від кулі снайпера.

Виділявся серед солістів своєю експресивною манерою виконання і надзвичайним голо-

сом (контртенор, до речі, єдиний в Україні). Цікавий факт про Василя Сліпака. Партію чотирьох дияволів з опери Оффенбаха “Казки Гофмана” на півдні Італії Василеві Сліпаку згадували дуже довго. Гастролював там напри-кінці 1990-х. До того часу контр-тенор у нього зник і залишився бас-баритон. Глядачі аплодували стоячи і казали, що він – при-роджений Мефістофель. Саме тому на передовій і мав позивний “Міф”.

БОГДАН СТУПКА

Український актор театру і кіно, лауреат Шевчен-

ківської премії (1993, за головну роль у виставі “Тев’є-Тевель”, за Шолом-Алейхемом), народний артист УРСР (1980), народний артист СРСР (1991), Герой Украї-ни (2011). Уособлення цілої епохи в українському театрі і кіно. Навіть зарубіжні критики при-знають його величезний вклад у світовий кінематограф.

На честь Богдана Ступки названі вулиці у містах Вінниця, Буча, Бориспіль, Жовті Води, Запоріжжя, Синельникове, Тав-рійськ, Покровськ. Астероїд 269252 Богданступка, відкритий у ніч на 67-й день народження Богдана Ступки в Андрушівській астрономічній обсерваторії, на-званий на його честь.

5 жовтня 2016 року УДППЗ “Укрпошта” введено в обіг ху-дожню поштову марку, при-свячену Богданові Ступці та проведено погашення марки і конверта “Перший день” на поштамтах Львова та Києва спе-ціальним пам’ятним штемпелем “Першого дня”.

Юлія СЕРЕДА(Продовження у наступних числах)

ГОРДІСТЬ НАЦІЇПОСТАТІ



ЧИТАЧ – ГАЗЕТА – ЧИТАЧ

ТЕПЛІ РЯДКИ

ЛІТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС “ДЗЕРКАЛО”

БО ТІЛЬКИ БОГ І ДОНЯ МАМИ ЗНАЄДочка пішла до війська захищатиСвою Вкраїну, батьківське селоІ ту хатину, де лишилась матиДля свої доні берегти тепло.Аби його не вихлюпала стужаІ серце не бентежив скрутний час,Своїм коханням ласкавим і дужимРятує мати донечку щоразВід куль ворожих й зрадників Вкраїни,Що діточок вбивають із гармат,Перетворивши села у руїниІ в попелище молоденький сад.Від цього біль у серці не стихає –Війна калічить підліткам життя.І тільки Бог і доня мами знає,Що враг зітліє в морі прокляття.

НА ЗАЗДРІСТЬ ТІЛЬКИ ВОРОГАМ ТВОЇМЩоби в душі любов розквітла в мене,До серця твого ніжно пригорнусь,Моя Вкраїно, рідна моя нене,З тобою своїм щастям поділюсь.Бо нам судилось, люба Україно,Щодня плекати воленьку святу,Щоби літа прийдешні неодмінноСтрічали з щастям не одну весну.І солов’ї в гаях і на калиніНа заздрість тільки ворогам твоїмПісні співали всій твоїй родині,Збагачуючи радістю наш дім.

Микола ДЗУДЗЕЛО,Миколаївська область

ПОЕТИЧНИМ РЯДКОМ

ПЕКЕЛЬНИЙ СХІД

Уже сутеніло. На заході ще догасала червона крайка відблисків, а на сході сонця світ згортала густа

пітьма. День засинав, натомлений, закопчений пороховою сажею війни, заслуханий розривами снарядів і зойком по-ранених бійців…

Тиша. Ані шелесне. На чисте поле неба повибігали зорі… Донеччина, яку звали колись Кам’яним Пасмом, а поети – “краєм вишневих завірюх”… Це обрії нашого узграниччя – нікому не помітної межі колишніх вольнос-тей Запорозької Січі та земель України гетьманської…

Вони сиділи під молодою яблунею і гомоніли стиха, як личить добрим людям. Над ними мліла у місячному сяйві туга зелена зав’язь. А трохи збоку на білім тлі розтрощеної війною оселі палав нестримним вогнищем розкішний ряд півоній. Я стояв поряд двох цих бійців і дихав, дихав, п’ючи невидимий весняний трумок. Так п’ють у спеку воду…

Вечір щедрів теплом, а лагідний вітерець гойдав віт-тя яблуньки, немов будив дерева і давав розгін та силу сокам, які їх живлять. Тут вільно і легко дихалось. Збите, зморене боями тіло знову наливалося хмільною диво-

силою, місячним промінням, цвітом півоній, тишею. Тут жили добрі люди, панував спокій і був зароблений

чесний кусень хліба мозолями та потом. Тут були жінки й діти, їхні батьки, що мали щире серце, їхні родичі й сусіди. Мали друзів, щастя – справжнє, земне, відчутне, а не при-марне, як той туман…

– Тебе, Петре, зрозуміти важче, ніж море кухлем ви-черпати.

– Знаєш, я все думаю: а можливо, ми марно прийшли сюди?

– Не треба так жалкувати тяжко за тим, що втрачено і пережито. Радуйся, Петре, краще тому, що маємо: життю, здоров’ю, сонцю, ось цьому спочинку між боями, дітям своїм, внукам та правнукам.

– Мироне! А в них, цікаво, були діти?..Десь прогриміли гарматні постріли, і залопотів по

стінах свинцевий дощ. Місяць одягнув свій “бронік” із хмар, а ніч, як чорна галка, пролетіла над пораненим селом, бійцями, широким донецьким степом, підхопивши на свої крила гуркіт і свист смерті тієї, так і не оголошеної, війни.

Світало. Ніби схаменувшись, принишкли перед схо-дом сонця й вітри, знесилено впали на діброви, причаї-лися в некошених хлібах і давай вслухатися в моторошну симфонію пострілів, передсмертних людських зойків та

дикого скреготіння металу. Чи скоро вже смерть скінчить свій спустошуючий танок?..

Стривожено зашушукали вітри в посічених кулями парканах і майнули за розрадою до молодого бійця, що, розпластавшись, лежав на траві під скронею яблуні. Роз-куйовдили йому посріблену вологою чуприну, торкнулися оксамитовими долонями запалих пошерхлих щік, зазирну-ли в розкриті очі, що безтямно дивилися в ранкове небо. Але він уже був байдужий до вітру і до клекоту згасаючого бою, до кров’янистої пожежі, що вилизувала край неба. Він лежав без дум, без почуттів, без споминів. Лежав, як зборений століттями, загублений у степовому безмежжі кам’яний скіфський ідол. Невблаганна рука долі витиснула з нього тепло життя, заморозила холодом…

– Петре…Плач матері, жалючий крик вдови і легкий туман та ще

калина, що похилилась над затуманеним свічадом річки та з журбою вдивляється в світ. Он іще, іще горять кущі калини, що проривається із-за сивих років, пронизуючи туман. І відбиваються у воді її нестерпно палаючі ягоди, налиті соком, а може, кров’ю воїнів, що полягли у цій сліпій війні…

Борис БОРОДАЙ,Чернігівська область

Острів Хортиця (довжина – 12 км, ширина – 2,5 км) роз-

ташований на Дніпрі нижче греблі Дніпровської гідроелектростанції. Острів поділяє Дніпро на дві великі течії – Старий Дніпро та Новий Дні-про. Тут представлені усі ландшафтні зони України – від степів до гір. На території острова є озера та річки. На скелястих підвищеннях, у ярах,

урочищах, плавнях росте понад ти-сяча видів вищих рослин, 11 з яких занесені до Червоної книги України, 41 вид – релікти та ендеміки. Хор-тиця входить до складу геологічного заказника “Дніпровські гори”. Тут також виявлені археологічні та іс-торичні пам’ятки різного часу: епохи пізньої бронзи (культові споруди та поховання), Черняхівської культури

II – VI ст., близько 50 поховальних курганів VII – X ст., Київської Русі IX – XIII ст., Запорозького козацтва XV – XVIII ст. (перше укріплення на острові було побудовано Дмитром Вишневецьким у 1556 р). З 1965 року острів входить до складу Державного історико-культурного заповідника “Хортиця”.

Інф. “ЗіО”

МАНДРУЄМО УКРАЇНОЮ

СЛАВНИЙ ОСТРІВ ХОРТИЦЯ

“БЛАГОДАРИМ ВАС, УВАЖАЕМАЯ РЕДАКЦИЯ…”На адресу нашої редакції надходить

багато теплих і щирих листів. Це слова вдячності та людської доброти, що линуть від серця до серця, від однієї люд-ської душі до іншої. Ми з радістю друкуємо ці листи, радіємо за вас, що навіть під час життєвих випробувань на вашому шляху трапляються порядні та чуйні люди. Тому, звичайно, приємно отримати гарну оцінку від вас, читачі, і за нашу працю. Ми це дій-сно цінуємо.

Саме з такими словами надійшов на нашу адресу лист від дружини засудженого Олександра Пихтіна, який і процитуємо нижче:

“Здравствуйте, уважаемая редакция газеты “Закон і обов’язок”. Пишет вам Та-тьяна Пыхтина, жена Пыхтина Александра, который отбывает наказание в виде лише-ния свободы в ТИК № 100. Вы уже несколь-ко раз публиковали на страницах вашей замечательной газеты стихи моего мужа, за что позвольте вас поблагодарить. Для нас с детьми и для Саши это очень важно.

Благодарим вас, уважаемая редакция, за возможность проявить себя, сделать жизнь в неволе более содержательной, за психо-логическую поддержку людей, лишенных

свободы. Зачастую такая поддержка для них становится важнее хлеба. Спасибо за то, что вы у нас есть.”

До листа ми додаємо вірш Олександра Пихтіна, нашого постійного дописувача:

Много лет поглощаю я буквы,Много лет поглощаю я строчки,Много лет я пишу не от скукиНа листках запятые и точки.

В каждой точке особая боль,В каждой букве томится тоска,А под ними святая любовь,А под ними надежда моя.

Когда письма читаю – живу,Буквы серой тоской обнимаю,Без задержек ответы пишу,Потому что люблю и скучаю.

Хлеба белого мне не давайте,Не давайте мне чистой воды,На кусочки меня разрывайте,Только письма отдайте мои.

Намотайте на руки мне цепиИ заприте на десять замков,

Мне оставьте открытыми веки,Чтобы мог я читать про любовь.

Замуруйте мне окна и двери,Перекройте мне солнечный свет.Для меня нет больнее потери,Чем на письма не видеть ответ.

Ще одного відвертого листа ми отрима-ли від Олександри Кириленко з Кам’янської виправної установи №34. Дівчина пише, що спочатку відбувала покарання в одній уста-нові, а потім була переведена в цю установу, де нині і відбуває термін, відведений на пе-реосмислення своїх вчинків та дій. У своєму листі вона дякує адміністрації установи та пише: “Я хочу поблагодарить за человеч-ность, понимание и заботу: Ирину Юрьевну Боброву, Ольгу Викторовну Муравьеву, Галину Андреевну Шестак, Карину Алек-сандровну Абрамович, Наталью Сергеевну Горяку, Татьяну Николаевну Ярошенко и, конечно же, своего начальника отделения Наталью Алексеевну Латыш. Вы действи-тельно на своем месте! Вы – настоящие профессионалы! Я рада, что с вами знакома и что вы принимаете участие в моей жизни.

И, несмотря на сложность моего харак-

тера и наличие трехлетнего срока впереди, я могу смело сказать – верьте в меня и я вас еще приятно удивлю. Я благодарна вам!”

До свого листа Олександра додає вірш, уривок з якого ми і публікуємо:

Ну, ошиблась, ведь с каждым бывает.Поднимись и тихонько иди,Но ведь гордость мне путь заграждает,И без злости мне трудно идти.Где искать госпожу Справедливость?Где тот мир, где покой и любовь?Подскажите мне, люди, на милость,Отчего же бурлит моя кровь?Ведь была я хорошей девчонкойИ любила весь мир я всегда,И ходила с косой и в юбчонке, Но меня подкосила беда…Я хочу, чтобы все изменилось,Чтоб ушла эта грусть и печаль,Я хочу, чтобы все получилось – Я на ту надавила педаль.

Сподіваємось, Олександрі все вдасться, адже головне для реальних особистісних змін – це бажання по-новому збудувати своє життя.

Підготувала Людмила ТОМІНА



ЗЕМНЕ І ВІЧНЕ

CЬОГОДНІ – ДЕНЬ ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ

14 ЖОВТНЯ – ПОКРОВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Попри неодноразові оголошення перемир’я, бої на Сході України

тривають. Як засвідчив досвід бойових дій під час проведення антитерористичної операції в окупованих регіонах нашої кра-їни, сержанти є надійними помічниками командирів підрозділів. Ось що розповідає речник штабу АТО Валентин ШЕВЧЕНКО:

– Неодноразово сержантам та стар-шинам у ході боїв доводилося миттєво приймати складні рішення, від яких зале-жав успіх подальшого захисту, а головне – людські життя. При цьому високий рівень управління своїми підрозділами показали не лише кадрові, а й мобілізовані молодші командири. За приклад можна взяти сер-жантський склад 93-ї окремої гвардійської механізованої бригади.

Один із них – заступник командира механізованого взводу сержант Олександр з позивним “Бокс” свого часу проходив строкову службу в Києві на базі зберігання озброєння. Згодом працював у правоохо-ронних органах. А під час першої хвилі часткової мобілізації добровільно прий-шов до військкомату, щоб зі зброєю в руках захищати Батьківщину.

Він був першим захисником “Доне-цької фортеці”, за ним закріпилося грізне для ворогів прізвисько “кіборг”. Протягом двох місяців йому було довірено коман-дувати підрозділом, який обороняв один із найбільш важливих об’єктів аеропорту – термінал “С”. Щодня по них гатили во-рожі міномети та артилерія. Досить добре запам’яталися танкові атаки ворога. Як пригадує хлопець, у тактиці терористів не було чогось незвичного. Зокрема, перед

основним штурмом так званих ополченців їхні “командири” відправляли тих уперед на вірну смерть.

“Ми їх добре відрізняли, адже на них була зовсім інша уніформа, та й рухалися вони невеликими тактичними групами по 6-8 осіб, причому дуже злагоджено, при-криваючи один одного, – згадує заступ-ник командира взводу. – Однак скільки б російські військові не старалися, в них так нічого і не виходило. Ми успішно від-бивали всі їхні атаки. Кожен боєць підроз-ділу чітко знав своє місце в бою, основні та запасні сектори вогню. А найбільш небезпечні напрямки контролювали добре підготовлені українські воїни.

Та згодом позиція, яку займали наші військовослужбовці, втратила своє страте-гічне значення і стала для них невигідною. Терористам було досить зручно вести во-гонь по підрозділу відразу з-за ангара. А нашим танкам, щоб здійснити хоча б один постріл, необхідно було виїхати вперед. Та-ким чином, бойова машина опинялася на відкритій місцевості й була легкою ціллю для ворога. Тож залишатися в тій будівлі не було жодного сенсу, адже наші бійці могли зазнати втрат”.

Того дня кілька українських “ведме-диків” (танки, термінологія АТО) потра-пили в засідку, а російські танки пішли в наступ. Тож було вирішено вивести осо-бовий склад – близько тридцяти бійців. Причому все відбувалося досить чітко та злагоджено, без метушні. Підрозділ відій-шов до нового терміналу, де відразу зайняв заздалегідь підготовлені вогневі позиції і далі вів бій і тримав оборону. У колек-

тиві завжди панує високий бойовий дух.А командир механізованого відділен-

ня – командир бойової машини піхоти сержант Дмитро Деменський – усвідо-мив роль та місце молодших командирів, проходячи строкову службу в окремому розвідувальному батальйоні. І, що він, хоч і молодший, проте – командир, який відповідає за бойову підготовку та вій-ськову дисципліну свого підрозділу. А під час ведення бойових дій – за виконання бойового завдання.

У зоні проведення антитерористич-ної операції Дмитро – майже із самого

її початку. Розпочинав бойову службу на Червоноармійському блокпосту. Там ко-мандирами були здебільшого мобілізовані офіцери. Тож сержантський склад, розумі-ючи складну ситуацію, став для них досить серйозною та надійною опорою. Кожен екіпаж отримував конкретне завдання, визначав сектори стрільби та найбільш небезпечні напрямки.

Основним завданням наших військо-вослужбовців зараз є утримати стратегічну позицію та нікого не підпускати до неї. Адже дух наших бійців – незламний!

Записала Зоряна НАГІРНЯК

В Україні збудовано ба-гато церков на честь

Покрови Пресвятої Богороди-ці. Одна з них – Покровська церква в селі Сулимівка Борис-пільського району Київської області. Ця церква започатку-вала відродження мурованого будівництва на Подніпров’ї та

Лівобережній Україні. Вона є однією з найдавніших пам’яток козацької доби, яка збереглася до наших днів і має історико-ар-хітектурну та мистецьку цінність.

Покровську церкву в селі Сулимівка було збудовано ста-раннями Івана Сулими – гетьмана Запорозького козацтва. Після

того, як йому вдалося звільнитися з турецької неволі, в якій провів декілька років, він дав обітницю збудувати удома кам’яну церк-ву на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Як нам відомо, за-порізькі козаки вважали святу Покрову своєю покровителькою і теж cпоруджували на Запоріжжі церкву на її честь.

З розповідей Людмили Сули-ми, продовжувачки шляхетного роду Сулимів, будувати кам’яну споруду гетьман Іван Сулима мав змогу, хоча на той час це було великою розкішшю. У 1622 році будівництво було розпочато, а завершено 1629 року (ймовір-но, після повернення гетьмана І.Сулими з Кримського походу).

Дещо про архітектурний стиль Сулимівської церкви, еле-менти якої є у київській церкві Миколи Притиска на Подолі (1631 р.) та Іллівській церкві в Чернігові (1649 р.).

У внутрішньому просторі, як і в екстер’єрі, панує баня, що під-коряє собі неглибокий бабинець

та вівтар. Завдяки цьому домінує прийом висотного розкриття прос тору, як зазначають фахівці.

А зовні церква прикрашена темно-зеленими банями та увін-чана автентичними козацькими хрестами. Усередині розпису немає. Церква відзначається су-ворістю форми, що притаманна оборонному будівництву ХVІІ століття. Свідченням цього є ма-сивні стіни, високо розташовані вікна, відсутність декоративних прикрас на фасадах. На стінах церкви були ікони, які вивозили до схову у разі нападу завойовни-ків. На церкві у різний час було встановлено аж сім дзвонів.

Основна храмова ікона “По-крова Богородиці”, своєрідний ктиторський портрет, характер-ний для тогочасної доби, має ве-лике історичне, культове та рядове значення, підкреслюють науковці. На таких портретах художники зображали осіб (навіть померлих), які підтримували церкву або мо-настир. Оригінал цієї ікони “По-крова Богородиці” та портрети

зберігаються у відповідній галереї в Національному художньому музеї в Києві. У церкві Сули-мівки є копія родинної ікони.

Як зауважує Людмила Су-лима, тривалий час Покровська церква була родовою усипаль-ницею. Тут знайшли свій вічний спочинок нащадки гетьмана, які прославили українську землю добрими справами.

Треба зазначити, що функціо-нувати Покровська церква почала в роки незалежності України. Тоді ж було й відновлено іконостас, проведено реставрацію святині, щоб мешканці села та й з інших місць могли прийти до храму і вшанувати покровительку люд-ського роду.

Зоряна НАГІРНЯК

У 2014 РОЦІ УКАЗОМ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ПЕТРА ПОРОШЕНКА 14 ЖОВТНЯ ОГОЛОШЕНО ДНЕМ ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ. І СЬОГОДНІ, КОЛИ НАША КРАЇНА БОРЕТЬСЯ ЗА СВОЮ СВОБОДУ І НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, ЇЇ ЗАХИСНИКИ ДЕМОНСТРУЮТЬ МУЖНІСТЬ, ПАТРІОТИЗМ, ГЕРОЇЗМ, ПОКАЗУЮТЬ ПРИКЛАД ТОГО, ЯК ТРЕБА ЗАХИЩАТИ РІДНУ ЗЕМЛЮ.

“СВЯТА МАТИ, ПОКРОВОНЬКО, НАКРИЙ МОЮ ГОЛОВОНЬКУ...”

ЦЕ ОДНА З МОЛИТОВ НАШОГО НАРОДУ, ЯКИЙ У НЕЛЕГКІ ЧАСИ ЗВЕРТАВСЯ І ЗВЕРТАЄТЬСЯ ЗА ДОПОМОГОЮ ДО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ. ВІРА У ЗАСТУПНИЦТВО БОЖОЇ МАТЕРІ І ВСІХ СВЯТИХ В УКРАЇНЦІВ ПЕРЕХОДИТЬ ВІД ПОКОЛІННЯ ДО ПОКОЛІННЯ. ПОКРОВА СВЯТКУЄТЬСЯ У НАС НЕ ТІЛЬКИ ЯК НАРОДНО-РЕЛІГІЙНЕ, А Й НАЦІОНАЛЬНЕ СВЯТО.

ДУХ НАШИХ БІЙЦІВ – НЕЗЛАМНИЙ

Свято-Покровська церква у с. Сулимівці

Тут знайшли свій вічний спочинок нащадки гетьмана



КАЛЕЙДОСКОПОБОВ’ЯЗОК


ПРІОРИТЕТ

У Національному Києво-Печер-ському історико-культурному

заповіднику відбулася святкова вис-тавка-презентація Національного університету “Острозька академія” – першого вищого навчального за-кладу Східної Європи, який цьогоріч відзначає 440-річчя від дня заснування.

Місце для презентації було обрано не випадково: на території Дальніх печер лаври покояться мощі Фео-досія Печерського – він же Федір Острозький, в Успенському соборі похований Костянтин Острозький. На жаль, цей факт нині відомий далеко не кожному, тоді як внесок родини Острозьких у розвиток України над-звичайно великий. Гальшка Острозька та Василь-Костянтин Острозький стали засновниками першого вишу в Україні – Острозької слов’яно-греко-латинської академії.

“Голос України”

ВАРТО ЗНАТИ

Фінансові реквізити: рахунок ДЗД ДПтСУ, р/р №31250227201887 в ДКСУ

в м. Києві, код банку 820172, ЄДРПОУ 08565003. Свідоцтво платника ПДВ №200062177.

Інд. под. № 085650026068

ГазетаДержавної

пенітенціарної служби України

Адреса редакції: 04050, м. Київ50, вул. Ме льни кова, 81.

Телефон: 4810562; еmail: [email protected]

Листування з читачами тільки на сторінках газети. Думки авторів публікацій

не завжди збігаються з точкою зору редакції. Редакція залишає за собою право редагувати матеріали. За

точність викладених фактів відповідальність несе автор. Художні твори друкуються мо-вою оригіналу. При використанні наших

публікацій посилання на “Закон і обов’язок” обов’язкове.

Головний редакторОксана

ВЄЛКОВА-ЛАГОДАСвідоцтво

про реєстраціюКВ №9609

від 21.02.2005 р. Ціна договірна.

Рукописи і фотознімки не повертаються і не рецензуються. Відповідальність за достовірність

реклами несе рекламодавець.

Передплатний індекс: 23102Наклад: 30000

Замовлення № 50298ТОВ “МЕГА-ПОЛІГРАФ”,

м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14

ОБОВ’ЯЗОКЗАКОНЗАКОН

ОБОВ’ЯЗОКi

ЛІТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС “ДЗЕРКАЛО”

Для вихованців Кременчуць-кої виховної колонії управ-

ління ДПтС України в Полтавській області провели тренінгове заняття “Життєві цінності”.

На початку тренінгу вихованці разом визначили відмінності між ре-чами, які є головними у житті кожної людини, а які – другорядними. Пере-рахували речі, яких можна позбутися з легкістю, та речі, які залишаються для особистості цінними: сім’я, здоров’я, дружба, кохання, робота.

Хлопці виконали проективну методику “Я і інші”. В розмальо-

ваних різнокольорових повітряних кульках написали імена людей, яких вони найбільше цінують, люблять та поважають у своєму житті. Людей, заради яких потрібно змінюватися кожному з підлітків на краще та переглядати свої ціннісні орієнтації.

Наприкінці заняття юнаки взя-ли участь у грі “Крок за кроком”. Відповідаючи на певні запитання, дійшли висновку, що особистою ри-зикованою поведінкою за короткий час можна втратити найцінніше, що є в їхньому житті.

Марина ЯКУБОВИЧ

CКАНВОРД

Відповіді на сканворд у № 40

ФОТОФАКТ

ЖИТТЄВІ ЦІННОСТІ

ПРАЦЯ ЯК ЗАДОВОЛЕННЯ

У виробничій майстерні Харківської установи ви-конання покарань №27 освоєно нове виробництво

– виготовлення штучних квітів. Протягом місяця збиралась експериментальна партія у

кількості 100 тисяч одиниць квітів, відвантаження якої попо-внило спеціальний фонд установи на 12 тисяч гривень. Робо-та дільниці з виготовлення штучних квітів надала можливість працевлаштувати протягом місяця 12 засуджених жінок.

Як зазначає начальник виробничої майстерні установи Сергій Грошов, наступна партія продукції буде не меншою, а навички, відпрацьовані під час виробництва першої партії, дозволять покращити кількісні та якісні показники замов-лення.

Олег БЕЛЕНЧЕНКО

ОСЕННИЙЛист дрожит от дыхания Осени.Еще миг – Ветер бросит егоНам под ноги с немыми вопросами:“Загрустила она от чего?Почему золотыми нарядамиУж не радует и не поет?Посерела с дождями – так надо ли?Как надолго отсюда уйдет?”Пригласил он на вальс – вдруг осмелился,Робко Осень в нем закружил.Что останется – Ветер надеялся,Но ушла. Он по ней загрустил.Лист дрожал от дыхания ОсениИ кружился в нарядах ее.На дороге остался с вопросамиТихий Ветер, любивший ее.

***

Я шукала свій дім у світі,Тільки важко було знайти.Та з роками змогла зрозуміти – Дім мій там, де жили батьки.Там, де було моє дитинствоІ чарівна юність. ЖиттяПривело мене до заміжжя – Так змінилося моє буття.Я шукала свій дім у світі,Де всі мрії були чужі.Я хотіла лише любитиІ не знати ніколи біди.Так хотіла й шукала в світіДім, в якому б щаслива була.Тільки зараз змогла зрозуміти:Дім мій там, де рідна сім’я.

Наталия ДУБОВАЯ,г. Харьков

Ты далеко, в осеннем холоде,И тишина грустит на проводе;К тебе рукой не дотянутьсяИ телефон не достать.Я твою искренность обманывал,В глаза старался не заглядывать,Лишь за тобой закрылась комната –Я понял, что ушла душа…И потянулись дни пустые,Словно вагоны “порожняк”,И захотелось выть от боли!Мне без тебя не жить никак!..Брожу по улице в надеждеИсправить что-то, изменить…Ничто не будет так, как прежде,Не получается забыть…

Михайло КУЗНЄЦОВ,м. Івано-Франківськ

Газета видається з 1955 року ОБОВ’ЯЗОК obovyazok_41_3.pdf · жовтня відзначають і день Українського козацтва.

Documents