ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИndi-fp.nusta.com.ua/files/doc/Zbirnuk_Den_nauku_2017_.pdf · Ірпінь: НДІ фіскальної політики,

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА В УМОВАХ

МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ

СТАБІЛІЗАЦІЇ

Збірник наукових праць за матеріалами

ІІ науково-практичного інтернет-семінару до Дня науки

(Ірпінь, 22–31 травня 2017 року)

Мережеве електронне видання

Ірпінь

2017

Рекомендовано до друку як електронне видання

Вченою радою Науково-дослідного інституту фіскальної політики

(рішення № 6 від 08.06.2017)

Редакційна колегія: Пашко П. В., д.е.н., професор (голова); Тарангул Л. Л., д.е.н., професор

(заступник голови); Мельник В. М., д.е.н., професор (заступник голови); Тимченко Л. Д.,

д.ю.н., професор; Білецька Г. М., к.ю.н.; Брехов С. С., к.е.н.; Коротун В. І., к.е.н., с.н.с.;

Нагорічна О. С., к.пед.н., с.н.с.; Новицька Н. В., к.е.н.; Серебрянський Д. М., к.е.н., доцент,

с.н.с.; Трубін І. О., к.ю.н.; Трубіна М. В., к.ю.н.; Дейнека В. Ф.

Укладачі: Габорак Т. А., Гороховець Є. В., Ковтунович Н. Л.

Ф 63 Фіскальна політика в умовах макроекономічної стабілізації: збірник наукових

праць за матеріалами ІІ науково-практичного інтернет-семінару, 22–31 травня

2017 року. Ірпінь: НДІ фіскальної політики, 2017. 132 с.

Збірник містить матеріали ІІ науково-практичного інтернет-семінару «Фіскальна

політика в умовах макроекономічної стабілізації», який був присвячений Дню науки та

проходив 22–31 травня 2017 року.

У збірнику розкрито концептуальні засади розвитку фіскальної політики в умовах

євроінтеграції, досліджено проблеми та напрями вдосконалення системи адміністрування

податків і зборів в Україні, а також проаналізовано міжнародний досвід із запобігання

корупції у фіскальній сфері та можливість упровадження зарубіжних методик у діяльність

фіскальних органів України.

Видання розраховане на широке коло читачів, які цікавляться окресленою

проблематикою.

Редакційна колегія не завжди поділяє позицію авторів.

За точність викладеного матеріалу відповідальність покладається на авторів.

УДК 336.221.4(063) ББК 65.261.4я431

Наукове видання

7,6 умовн.-друк. арк. Об’єм файлу – 4,3 МБ.

Виготовлювач

08200, Науково-дослідний інститут фіскальної політики, вул. Університетська, 31.

тел.: (04597) 604-75.

© Науково-дослідний інститут фіскальної політики, 2017

© Університет державної фіскальної служби України, 2017

УДК 336.221.4(063) ББК 65.261.4я431 Ф 63

3

ЗМІСТ

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ ........................................................................... 6

Балакін Р. Л., Міщанчук Ю. І.

Критерії надання державної допомоги суб’єктам господарювання

реального сектору економіки в Європейському Союзі ............................................................... 6

Бобух І. М.

Концептуальні засади оподаткування нерухомості та

оцінки основних засобів в умовах євроінтеграції ........................................................................ 9

Буряченко А. Є.

Якість життя населення як узагальнюючий показник розвитку міста .................................... 12

Гасанов С. С.

Фіскальна політика і структурні трансформації економіки ...................................................... 14

Данілкович Л. В.

Проблеми та можливості розвитку фіскальної політики в умовах євроінтеграції ................. 17

Касперович Ю. В.

Розвиток системи оподаткування у контексті виконання

Угоди про асоціацію між Україною та ЄС .................................................................................. 20

Луніна І. О.

Напрями підвищення ефективності ПДВ у контексті

євроінтеграційного розвитку України ......................................................................................... 23

Марченко А. С., Шалютіна Ю. О.

Податкове стимулювання залучення прямих іноземних інвестицій в Україну ...................... 26

Мельник В. М., Товстенко В. Ю.

Проблема дефініції бюджетної системи ...................................................................................... 29

Назукова Н. М.

Шляхи зниження рівня податкового навантаження на інвестиції в

основний капітал в Україні в умовах євроінтеграційного вектора розвитку .......................... 32

Пустовіт Ю. Ю.

Системність роботи уряду – одна з концептуальних засад

фіскальної політики в умовах євроінтеграції ............................................................................. 35

Рудик Н. В.

Екологічна відповідальність суб’єктів фінансових відносин

як критерій макрофінансової стабілізації .................................................................................... 37

Сушкова О. Є.

Податок на виведений капітал: аргументи «за» та «проти» ...................................................... 39

Трубіна М. В., Єфіменко Л. Л.,

Реформування фіскальної політики України: теоретичні

основи та практичні реалії в умовах євроінтеграції ................................................................... 43

Фрадинський О. А.

Декларація Аруша як правова основа митної доброчесності.................................................... 46

Шавло І. А.

Особливості визначення показників компетенції для оцінювання

посадових осіб органів Державної фіскальної служби України ............................................... 49

4

Швабій К. І.

Інституціональний механізм формування та реалізації податкової політики держави ......... 52

Щур Р. І.

Фінансове забезпечення об’єднаних територіальних

громад в умовах бюджетної децентралізації .............................................................................. 53

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

СИСТЕМИ АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ В УКРАЇНІ .... 55

Білецька Г. М.

Тенденції та значення судових доктрин при розгляді податкових спорів ............................... 55

Білоусова О. С.

Ризики ухилення від сплати ПДВ та шляхи їх мінімізації ........................................................ 58

Бобошко Л. І.

Сучасний стан та проблемні аспекти адміністрування земельного податку в Україні .......... 61

Бобрівець В. В.

Напрями вдосконалення податкового контролю за діяльністю

благодійних організацій в Україні ............................................................................................... 64

Борейко Н. М.

До питання виявлення податкових ризиків: зарубіжний досвід та Україна ............................ 67

Верезубова Т. А.

Оподаткування страхових організацій у Республіці Білорусь:

проблеми та шляхи оптимізації .................................................................................................... 69

Задорожня Л. А.

Практика адміністрування персонального прибуткового податку

та соціальних внесків у Великобританії ...................................................................................... 72

Ковтунович Н. Л.

Досвід Республіки Болгарія щодо електронних перевірок та

перспективи його впровадження в Україні ................................................................................. 74

Коротун В. І., Брехов С. С.

Сучасні виклики протидії мінімізації сплати податків в Україні ............................................. 77

Крит’єв А. Г.

Ознаки фіктивної діяльності підприємств. Пріоритетні завдання

боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ........................................... 80

Лаговський В. В., Радкевич М. В.

Моделювання надходжень податку на прибуток підприємств

виходячи з особливостей його адміністрування ......................................................................... 82

Лисецька Н. М.

Вплив податкової дисципліни та податкової культури на

реформування національної податкової системи: досвід європейських країн ........................ 85

Матвійчук В. В.

Переваги застосування касового методу визначення дати

виникнення податкових зобов’язань та податкового кредиту з ПДВ ...................................... 87

Мельник В. М., Товстенко Ю. В.

Проблема дефініції адміністрування податків ........................................................................... 89

5

Мельник Л. О.

Аналіз надходжень податку на доходи фізичних осіб до бюджету України........................... 91

Погребняк С. А.

Пільгове оподаткування та його вплив на інвестиційну діяльність в Україні ........................ 94

Сибірянська Ю. В., Василишен Ю. В.

Наслідки реформування єдиного внеску на загальнообов’язкове

державне соціальне страхування ................................................................................................. 97

Скоромцова Т. О.

Окремі аспекти організації постмитного контролю в Україні ................................................ 100

Сторожук Т. М.

Облік та оподаткування доходів і витрат неприбуткових організацій .................................. 102

Тимченко О. М.

Формування платформи для уніфікації звітності з податку

на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску ........................................................ 105

Тригуба Ю. В., Джобулда А. О.

Зарубіжний досвід визначення великих платників податків .................................................. 108

Хлєбнікова І. І.

Про деякі види незаконного виробництва та обігу алкогольних напоїв в Україні ............... 110

СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ У

ФІСКАЛЬНІЙ СФЕРІ: СВІТОВИЙ ДОСВІД ТА УКРАЇНА .................... 114

Дейнека В. Ф., Шкуренко Н. Г.

Міжнародні антикорупційні стандарти як рекомендації

для керівництва ДФС України щодо запобігання корупції ..................................................... 114

Долгий О. А., Долгий О. О., Зоря О. В.

Адміністративна оперативно-перевірочна робота в антикорупційній

діяльності підрозділів внутрішньої безпеки ДФС України ..................................................... 118

Овчаренко Н. О.

Основні напрями протидії корупції в органах Державної фіскальної служби України ....... 122

Сидоренко О. М.

Концептуальні підходи до визначення категорії «система державного

фінансового контролю» як складової забезпечення економічної безпеки ............................ 125

Трубіна М. В., Габорак Т. А.

Підвищення рівня професіоналізму вітчизняних держслужбовців

з урахуванням досвіду Франції .................................................................................................. 127

Шараєнко О. А.

Корупція в органах ДФС України: її детермінанти та шляхи зниження ............................... 130

6

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Балакін Р. Л.,

к.е.н., доцент,

провідний науковий співробітник,

ДННУ «Академія фінансового управління»;

Міщанчук Ю. І.,

аспірант,

ДННУ «Академія фінансового управління»

КРИТЕРІЇ НАДАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ДОПОМОГИ СУБ’ЄКТАМ

ГОСПОДАРЮВАННЯ РЕАЛЬНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ В

ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ

Угода про асоціацію між Україною і Європейським Союзом передбачає

формування в Україні інституційних, правових та організаційних засад

функціонування прозорої системи державної допомоги, її наближення до

стандартів ЄС, що спрямовані на мінімізацію негативного впливу державної

підтримки суб’єктів господарювання, на конкуренцію та міжнародну

торгівлю. Концептуальні основи надання державної допомоги закладені у

Договорі про функціонування Європейського Союзу. У статті 107 (1)

Договору зазначено: «Якщо інше не передбачено договорами, будь-яка

допомога, яка надається державою-членом за рахунок державних ресурсів у

будь-якій формі та спотворює або загрожує обмеженню конкуренції, надаючи

переваги певним суб’єктам господарювання або виробництву певних товарів,

є несумісною з внутрішнім ринком, оскільки це позначається на торгівлі між

державами-членами» [1, с. 91].

Згідно з законодавством ЄС державна допомога повинна відповідати

таким вимогам: надаватися за рахунок коштів бюджету загального уряду,

оскільки внаслідок отримання державної допомоги бенефіціар (отримувач)

опиняється у становищі, яке не є результатом його діяльності на ринку, ця

допомога не повинна спотворювати конкуренцію; допомога суб’єктам

господарювання не має створювати умови для отримання бенефіціаром

переваг перед іншими підприємствами, які є конкурентами на відповідному

сегменті ринку; державна підтримка може надаватися всім без винятку

суб’єктам господарювання на території держави та не передбачає дотримання

принципу «вибірковості»; державна допомога не повинна впливати на

торгівлю між державами-членами ЄС (вона не має спрямовуватися на

зміцнення ринкового становища однієї фірми порівняно з іншими фірмами-

конкурентами в межах ЄС).

У процесі реформування системи моніторингу та контролю за

державною допомогою ЄС відбулися суттєві зміни, спрямовані на

запровадження більш зважених оцінок негативних та позитивних наслідків

державної допомоги з огляду на ефект впливу на внутрішній ринок ЄС, на

спрощення правил і механізмів їх правозастосування як на рівні ЄС, так і на

7

національному рівні. Зокрема, були запроваджені нові методики оцінки

винятків для певних видів державної допомоги, критерії та правила

визначення незначної державної допомоги для функціонування внутрішнього

ринку (принцип «de minimis»), що звільняє держави-члени від обов’язку

подання повідомлення на отримання дозволу Європейської комісії для таких

програм або окремих випадків.

У Європейському Союзі надання державної підтримки суб’єктам

господарювання, що перебувають у скруті, регулюється Настановою з

державної допомоги для порятунку та реструктуризації нефінансових

підприємств із труднощами. Норми Настанови не поширюються на

підприємства вугільної і сталеливарної промисловості. Відповідно до цього

документа підприємство може отримати три види допомоги: на порятунок; на

реструктуризацію; на проведення тимчасової реструктуризаційної підтримки

[2, с. 1–28].

Зазначені види державної допомоги визнано Єврокомісією такими, що

найбільше викривлюють ринкову конкуренцію. Вихід з ринку менш

ефективних підприємств дозволяє їх більш ефективним конкурентам зростати

і повертати активи на ринок, де вони можуть бути більш продуктивно

використані. За умови втручання в цей процес допомога на порятунок і

реструктуризацію може істотно уповільнити економічне зростання у

відповідних секторах. Критеріями надання державної допомоги нефінансовим

суб’єктам господарювання, що перебувають у скруті, є такі:

наявність спільного європейського інтересу в реалізації проекту з

використанням державних ресурсів країн-членів ЄС, визначеного згідно з

вимогами статті 107(3) Договору, вирішення проблем провалу ринку (market

failure) за допомогою інструментів державної допомоги;

необхідність у державному втручанні: заходи державної допомоги

повинні бути спрямовані на покращання економічного і соціального становища

країни, коли ринок не здатний вирішити проблеми, що виникли (market failure),

на розв’язання питань соціальної справедливості й згуртованості держав-членів

ЄС;

доцільність заходів допомоги: захід допомоги не буде вважатися

сумісним з єдиним ринком ЄС, якщо інші менш викривлюючі заходи

дозволяють досягти тієї самої мети;

стимулюючий ефект: держава-член ЄС має довести, що за відсутності

допомоги бенефіціар підлягав би реструктуризації, продажу або ліквідації в

такий спосіб, який не дозволяє досягти мети спільного інтересу;

пропорційність допомоги: допомога не повинна перевищувати межі

мінімально необхідного обсягу для досягнення мети спільного інтересу.

Допомога на порятунок підприємства є короткостроковою й надається, як

правило, на шість місяців для розроблення плану з реструктуризації або

ліквідації;

уникнення невиправданих негативних наслідків для конкуренції і

торгівлі між державами-членами ЄС: негативні наслідки допомоги повинні

8

бути обмежені в такий спосіб, щоб загальний баланс (результат) заходів

підтримки був позитивний. Для цього застосовується правило «один раз,

останній раз» (‘one time, last time’). Допомога на реструктуризацію бізнесу

надається підприємству не частіше ніж раз на 10 років;

забезпечення прозорості надання й використання державної допомоги.

Критерій прозорості передбачає рівний доступ усіх суб’єктів

господарювання і громадськості до нормативних актів з питань допомоги та

обов’язкове оприлюднення на національному або регіональному сайті

державної допомоги такої інформації: повний текст ухваленої уповноваженим

органом угоди про схеми державної допомоги або рішення про надання

допомоги на індивідуальній основі, включаючи комплекс упроваджувальних

заходів; дані про надавача допомоги (ідентифікаційний номер з реєстру

юридичних осіб, повна назва, адреса місцезнаходження); дані про отримувача

допомоги на індивідуальній основі: форма і обсяг ухваленої допомоги

кожному бенефіціару; дата прийняття рішення; організаційно-правова форма

підприємства (мале, середнє або велике підприємство), місце його

розташування, основні види економічної діяльності.

Такої вимоги можна не дотримуватися у разі, якщо обсяг індивідуальної

допомоги становить менше 500 тис. євро (для сільськогосподарських

виробничих підприємств – 60 тис. євро). У разі надання податкових

преференцій підприємствам нефінансового сектору, що перебувають у скруті,

зазначений поріг встановлено залежно від обсягу отриманих податкових пільг

у річному вимірі в межах шести діапазонів від 500 тис. до 30 млн євро (для

сільськогосподарських виробничих підприємств – у межах одного діапазону

від 60 до 500 тис. євро). Така інформація повинна бути опублікована після

прийняття рішення про надання допомоги, вона має зберігатися принаймні 10

років і бути доступною для широкого загалу громадськості без будь-яких

обмежень [2, с. 18; 3, с. 22–42].

Список використаної літератури

1. Consolidated Version of the Treaty on Functioning of the European Union //

Official Journal of the European Union. – C. 327. 26 October 2012. P. 47–199.

URL: http://eur-lex.europa.eu/resource.html?uri=cellar%3Ac382f65d-618a-

4c72-9135-1e68087499fa.0006.02%2FDOC_3&format=PDF

2. European Commission. Guidelines on State aid for rescuing and restructuring

non-financial undertakings in difficulty // Official Journal of the European

Union. – C. 249. 31 July 2014. P. 1–28. URL: http://eur-lex.europa.eu/legal-

content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX:52014XC0731(01)&from=EN

3. Гасанов С. С., Кудряшов В. П., Балакін Р. Л. Зарубіжний досвід

забезпечення прозорості операцій у фіскальній сфері та його використання

в Україні // Фінанси України. 2015. № 11. С. 22–42.

9

Бобух І. М.,

д.е.н., с.н.с.,

провідний науковий співробітник,

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ОПОДАТКУВАННЯ НЕРУХОМОСТІ ТА

ОЦІНКИ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Політичні зміни, які відбулися останнім часом, збільшення потужності

вектора євроінтеграції можуть і мають викликати структурні зміни в

економічній системі країни, оскільки за багатьма параметрами розвитку

соціально-економічної системи в Україні напруження продовжує зростати.

Одним з головних завдань є приведення основ оподаткування нерухомості та

оцінки основних засобів до цивілізованих засад, що застосовуються, зокрема, і

в європейських країнах.

Український варіант механізму стягнення податку на нерухоме майно,

відмінне від земельної ділянки, передбачений ст. 266 Податкового кодексу

України [1], сприяє лише збільшенню соціального напруження у суспільстві.

В Україні необхідно впроваджувати податки на розкіш, а замість цього було

впроваджено податок на бідність. Для того, щоб цей податок виконував

функції, покладені на нього в розвинених країнах світу, у т. ч. у країнах ЄС,

оподатковуватися повинна вартість об’єктів нерухомості, а не житлова площа,

а на сьогодні п. 3.1 ст. 266 Податкового кодексу визначено, що «базою

оподаткування є житлова площа об’єкта житлової нерухомості» (пільги

передбачені у п. 4.1 для квартири/квартир – на 60 м2; для житлового

будинку/будинків – на 120 м2). Недосконалий механізм оподаткування

об’єктів житлової нерухомості викликає диспропорційність перерозподілу

фінансових ресурсів у державі й підвищує ризики частих подальших

законодавчих змін для приведення законодавства та практики у відповідність з

міжнародними нормативними засадами регулювання бізнесової та

інвестиційної діяльності.

Базою оподаткування потрібно визначити вартість об’єкта житлової

нерухомості, а не площу, а обчислювати базу оподаткування необхідно на

підставі даних єдиної централізованої бази даних результатів оцінювання

ринкової вартості нерухомості, що має бути створеною в Україні, з прозорим

загальним доступом до неї за допомогою мережі Інтернет, що унеможливить

тіньові схеми та корупцію в цій сфері. Це сприятиме зменшенню можливостей

для тіньових схем та корупції, зокрема у сфері оцінки вартості нерухомості,

що нині відлякують потенційних зовнішніх інвесторів, орієнтованих на

прозорі схеми ведення бізнесу, і заважають отриманню Україною повноцінних

економічних вигод від євроінтеграції.

На жаль, офіційні уповноважені державні установи в Україні дотепер

використовують методи, що передбачають визначення первісної та

залишкової вартості запасів основних засобів, у т. ч. і нерухомості, які є

неприйнятними для міжнародних зіставлень. Невідповідність вітчизняних

механізмів оцінки основних засобів міжнародним стандартам ускладнює, а

10

іноді навіть унеможливлює адекватну оцінку інвестиційних вигод та ризиків у

рамках можливих євроінтеграційних проектів.

Прерогатива у висвітленні міжнародної інформації щодо вартісних обсягів

запасів основного капіталу – «closing stocks of fixed assets (produced assets)» –

історично належала збірці, у якій наводяться результати обчислень, здійснених

згідно зі стандартами СНР, – «Статистикa національних рахунків: основні

агрегати і докладні таблиці» («National Accounts Statistics: Main Aggregates and

Detailed Tables») [2]. Навіть у випусках таких статистичних збірок ця інформація

є вкрай обмеженою: у різні роки вона була надана лише декількома країнами.

Однак потрібно зауважити, що обмеження у представленні даних щодо запасів

основних засобів у міжнародних збірках та базах даних розвинених країн та

країн, що розвиваються, викликане абсолютно різними причинами. Зокрема, в

Україні оцінки в межах міжнародних стандартів складання балансів СНР не

здійснювалися взагалі внаслідок нерозвиненої системи таких оцінок. А США (де

співвідношення запасів основних засобів та ВВП відповідає усередненим даним

країн-членів ОЕСР), навпаки, існує дуже потужна наукова та практична школа

таких оцінок, яка успішно функціонує протягом багатьох років. Отже,

порівняння співвідношень запасів ОЗ та ВВП в Україні, країнах Європи та США

можуть бути лише умовними, однак навіть ці зіставлення є досить показовими.

Згідно з даними Державної статистичної служби України, вартість запасів ОЗ

щодо ВВП змінювалася хвилеподібно – у діапазоні від 16,6 % до понад 1 000 %

[3–6] (рис. 1).

Рис. 1. Порівняльна динаміка співвідношення вартості запасів основних засобів та ВВП

(%, ліва шкала) та основних засобів на 1 особу (тис. дол. США, права шкала)*

*Джерело: розраховано на основі [3–7].

У розвинених країнах, на відміну від тих, що розвиваються, обмеження у

висвітленні даних щодо запасів основних засобів, і часом певні розбіжності,

викликані наявністю різних течій у методології СНР та складністю приведення їх

до спільного знаменника. Незважаючи на це, деякі вчені вважають, що

відхилення від міжнародних стандартів не є значною проблемою [8], практичний

досвід свідчить, що такі різнорідні дані не завжди можуть бути опрацьовані для

внесення до складу національних рахунків.

0

20

40

60

80

100

120

140

160

0

200

400

600

800

1000

1200

Тис. дол. США% до ВВПСпіввідношення вартості запасів ОЗ та ВВП у США, %

Співвідношення вартості запасів ОЗ та ВВП в Україні, %

Співвідношення залишкової вартості запасів ОЗ та ВВП в Україні, %Співвідношення вартості запасів ОЗ та ВВП у Китаї, %

Вартість запасів ОЗ на 1 особу в США, тис. дол.

Вартість запасів ОЗ на 1 особу в Україні, тис. дол.

Вартість запасів ОЗ на 1 особу в Китаї, тис. дол.

11

Одним є найважливіших сучасних трендів трансформації методології

оцінювання активів у межах СНР є узгодження різних вимірів оцінок – запасів,

потоків та продуктивності. Корисним щодо цього для України може стати досвід

Австралії, статистичне управління якої розробило модель безперервної

інвентаризації, за якою, крім валових та чистих, обчислюються продуктивні

запаси капіталу, які становлять чисті запаси з урахуванням їх продуктивності.

Також у нагоді для України можуть стати шляхи визначення середніх строків

служби активів – на основі податкових розрахунків, власних обчислень

компаній, перепису транспортних засобів, технічної інформації щодо механізмів

згідно з їхніми специфікаціями, зіставні зарубіжні розрахунки [9]. Однак

необхідно зауважити, що важливим є врахування українських особливостей

фізичних властивостей та типів основних засобів, їх використання та утилізації,

вплив технічного прогресу.


1. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI. URL:

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17/print1455039398219140.

2. National Accounts Statistics: Main Aggregates and Detailed Tables, 2011. In V

parts. – Part I–V. New York: United Nations, 2012. 685 p.; 742 p.; 721 p.; 740 p.;

748 p.

3. Національні рахунки України за 2011–2015 рр.: статистичний збірник /

Держкомстат України. Київ, 2013–2017.

4. Основні засоби України за 2000–2010 рр.: статистичний збірник / відп. за вип.

М. М.Собко. Київ, 2012. 292 с.

5. Основні засоби України за 2010–2015 рр.: статистичний бюлетень /

Держкомстат України. Київ, 2011–2016.

6. GDP (current US$): Data by Countries / The World Bank Group URL:

http://data.worldbank.org/indicator/NY.GDP.MKTP.CD.

7. Fixed Assets and Consumer Durable Goods for 1925-2011 // Survey of Current

Business BEA. 2001; 2009; 2012. Vol. 81; 89; 92. P. 20; 31; 21.

8. Ramin K.P., Reiman C. A. IFRS and XBRL: How to improve Business Reporting

through Technology and Object Tracking. Chichester, UK: J.Wiley and Sons Ltd.,

2013. 752 p.

9. Measuring capital – beyond the traditional measures / United Nations. New York,

Geneva. 2008. 151 p.

http://eu.wiley.com/WileyCDA/Section/id-302479.html?query=Kurt+Ramin

http://eu.wiley.com/WileyCDA/Section/id-302479.html?query=Cornelis+Reiman

12

Буряченко А. Є.,

д.е.н., професор кафедри фінансів,

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

ЯКІСТЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ ЯК УЗАГАЛЬНЮЮЧИЙ

ПОКАЗНИК РОЗВИТКУ МІСТА

Одним з основних соцiaльно-економiчних показників ефективної

економiчної тa соцiaльної полiтики держaви є рiвень тa якiсть життя, що є

ключовими поняттями добробуту нaселення. Це явище є бaгaтогрaнним i

водночас фaктором, який стримує aбо сприяє людському розвитку, створює

додaтковi стимули aбо, нaвпaки, обмежує людськi можливостi реaлiзaцiї

aктивної економiчної поведiнки.

Пiдвищення добробуту в нaшiй крaїні було i зaлишaється aктуaльним як

у періоди економічного зростання, так і пiд чaс зниження темпiв розвитку,

економiчної тa полiтичної нестaбiльностi. Зазначимо, що сaме тaкi умови

мaють негaтивний вплив нa добробут нaселення, що призводить до

незбaлaнсовaного розвитку регiонiв нaшої крaїни, тим сaмим

унеможливлюючи зaбезпечення їх стaлого розвитку [1]. Тому стaє непростим

виконaння зaплaновaних прогрaм i плaнiв економiчного тa соцiaльного

розвитку крaїни. Усi цi фaктори вимaгaють вiд держaви постiйного контролю

тa монiторингу соцiaльно-економiчної ситуaцiї, який мaє бути безперервним,

своєчaсним i достовiрним. Aле у зв’язку з європейським нaпрямом розвитку

крaїни тa процесaми децентрaлiзaцiї влaди центр увaги змiщується нa

регiонaльнi тa мiсцевi рiвнi, що потребують нaйбiльш повного вiдобрaження

соцiaльного стaновищa територiaльної громaди, їхнього добробуту тa умов

життя мешкaнцiв дaних територiй.

Добробут нaселення – це основний покaзник оцiнки ефективностi

впровaдження соцiaльно-економiчної полiтики держaви. Зростaння

суспiльного добробуту нaселення зaлежить вiд зaдоволення потреб людей,

рiвень яких стрiмко зростaє тa якiсно змiнюється. Сaме сукупнiсть

мaтерiaльних, соцiaльних тa духовних умов вiдобрaжaє рiвень тa якiсть життя

нaселення. Процес зaдоволення потреб суспiльствa мaтерiaльними i

духовними блaгaми є кiнцевою метою функцiонувaння будь-якої економiчної

системи.

Нa сьогодні зa бiльшiстю економiчних покaзникiв Укрaїнa залишається

нaбaгaто крокiв позaду вiд європейських крaїн. Незважаючи нa те, що рiвень

доходiв нaселення з кожним роком зростає, крaїнa не досягaє

середньоєвропейського рiвня добробуту тa економiчного стaновища [2].

Зaзвичaй, дослiджуючи добробут нaселення, ученi використовують певний ряд

стaндaртних покaзникiв, зa допомогою яких дiaгностується реaльне стaновище

суспiльствa рiзних рiвнiв aдмiнiстрaтивно-територiaльного подiлу держaви [3].

У зaрубiжних крaїнaх нaйбiльш популярними є комплекснi покaзники:

iндекс розвитку людського потенцiaлу (Human Development Index),

розроблений ООН, склaдовими якого є дохiд, освiтa, довголiття; iндекс

стiйкого економiчного добробуту; iндекс прогресу; iндекс добробуту крaщого

13

життя i т. д. Однaк усi ці комплекснi покaзники мaють ряд недолiкiв, до яких

потрібно вiднести такі: неможливiсть точного розрaхунку покaзникiв;

отримaння спотворених результaтiв розрaхунку у зв’язку з тим, що держaвa є

бiльш зaкритою системою, нiж регiон. З цiєї причини тaкi пiдходи не

дозволяють у повному обсязi оцiнити добробут нaселення територiй нижчого

рiвня aдмiнiстрaтивно-територiaльного подiлу крaїни.

Нaпрями дiяльностi повиннi бути спрямовaнi нa мобiлiзaцiю тa

концентрaцiю всiх можливих ресурсiв для реaлiзaцiї зaвдaнь з проведення

реформувaння мiського господaрствa, розвитку економiчного потенцiaлу мiст

тa досягнення європейських стaндaртiв життя [4]. Основними векторами

пiдвищення добробуту нaселення нa мiсцевому рiвнi, що дaсть можливiсть

сформувaти стрaтегiю розвитку територiй та, відповідно, буде нaуковою

основою мaйбутнiх дослiджень, мають бути такі: формувaння сприятливого

клiмaту для зaлучення iнвестицiй; розвиток мaлого тa середнього

пiдприємництвa; розвиток трaнспорту тa дорожньо-трaнспортної

iнфрaструктури; реформувaння житлово-комунaльного господaрствa шляхом

створення соцiaльних зручностей для територiaльної громaди мiстa у нaдaннi

якiсних житлово-комунaльних послуг, ремонту, модернiзaцiї, реконструкцiї

житлового фонду, зaбезпечення нaдiйностi роботи систем життєзaбезпечення,

комфортностi i безпеки умов проживaння нaселення; пiдвищення рiвня

соцiaльної зaхищеностi мешкaнцiв мiстa, доступностi тa якостi соцiaльних

послуг, полiпшення екологiчної ситуaцiї в мiстi, використання мехaнiзму

екологічного менеджменту тa стaндaртiв екологічної безпеки, покрaщання

стaну зеленого господaрствa (розвиток зеленої зони, реконструкцiя пaркiв i

скверiв) тa блaгоустрiй мiст, здiйснення постiйного екологiчного тa

сaнiтaрного контролю зa дiяльнiстю промислових пiдприємств.

Добробут життя нaселення хaрaктеризує соцiaльно-економiчний

розвиток мiст тa регiонiв. Визнaчення фaкторiв впливу тa системи покaзникiв

оцiнки якостi життя нaселення з урaхувaнням регiонaльних особливостей

дозволить у подaльшому розробити бiльш чiткi тa дiєвi зaходи й мехaнiзми

щодо пiдвищення якостi життя нaселення тa подaльшого соцiaльно-

економiчного розвитку адміністративно-територіальних одиниць.


1. Про стимулювaння розвитку регiонiв: Зaкон Укрaїни вiд 21.04.2011

№ 3275 // ВВР Укрaїни. 2011. № 44. Ст. 464.

2. Злобинa Г. Ю. Кaчество жизни: структурные состaвляющие и

перспективные нaпрaвления рaзвития. Москва: Социум, 2007. 96 с.

3. Вольськa О. М. Шляхи зaбезпечення зростaння рiвня якостi життя

нaселення крaїни // Економiкa будiвництвa i мiського господaрствa. 2011.

Т. 7. № 2. С. 73–79.

4. Жеребин В. М. Индикaторы кaчествa жизни нaселения // Вопросы

стaтистики. 2012. № 3. С. 25–36.

14

Гасанов С. С.,

к.е.н., професор,

директор Науково-дослідного фінансового інституту,

ДННУ «Академія фінансового управління»

ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА І СТРУКТУРНІ

ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

У сучасних умовах важливими структурними факторами фіскальної

політики у середньостроковому періоді є проблеми бідності, реалізація

соціально-економічних реформ – пенсійної системи, охорони здоров’я, освіти і

науки. Бюджет дедалі більше стає бюджетом «соціальних трансфертів» для

компенсації бідності, зокрема в регіональному аспекті. У цьому випадку

питання фінансування притаманних державі функцій продукування якісних і

доступних суспільних благ відходить на другий план, оскільки необхідно за

рахунок бюджету пом’якшити соціальні суперечності й провали

функціонуючої квазіринкової економіки. Для розв’язання структурних

проблем в умовах загальної інституціональної невизначеності, внутрішніх та

зовнішніх шоків й політичних циклів не вистачає часу, бюджетних ресурсів та

політичної волі. У фіскальній політиці, на жаль, домінують коротко-, навіть

мікрострокові цілі. Головною проблемою такої політики є те, що вона, з одного

боку, адекватно не враховує майбутні видатки, пов’язані з демографічними

характеристиками населення, а з іншого – обмежує поточні інвестиції в

інноваційні чинники довгострокового економічного зростання

(фундаментальна наука, дослідження і розробки, освіта, підвищення

кваліфікації, охорона здоров’я). Зобов’язання майбутніх періодів у поєднанні з

діючими податковою, пенсійною і медичною системами можуть перетворитися

на непосильний тягар для бюджету вже у середньостроковому періоді. У

цьому контексті, безперечно, позитивною подією є прийняття Закону України

«Про внесення зміни до розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення»

Бюджетного кодексу України (щодо запровадження середньострокового

бюджетного планування)» [1], схвалення Кабінетом Міністрів України

Стратегії реформування системи управління державними фінансами України

на 2017–2020 роки [2]. Навіть у розвинених країнах демографічні зрушення починають активно

впливати на державні фінанси. Державні витрати, пов’язані зі старінням

населення, за прогнозом, збільшаться до середини ХХІ ст. у країнах ОЕСР у

середньому на 6–7 в. п. ВВП, посилюючи фіскальний тягар. У міру того, як

уряди розвинених країн зміцнювали дисципліну в борговій політиці, увага

зосереджувалася на оптимізації видатків і оподаткуванні за двох принципових

обмежень: виконання суспільних зобов’язань щодо старіючого населення й

уникнення надмірного оподаткування, що стримує довгострокове зростання.

Для України несприятливі демографічні тенденції зумовлюють значні

бюджетні ризики вже в найближчі 5–7 років. Поступове реформування

пенсійної системи дасть змогу дещо пом’якшити ситуацію, але не розв’яже

проблеми загалом за відсутності комплексних і послідовних структурних

15

реформ. Практика євроінтеграційних процесів свідчить, що для структурної

адаптації національних економік до умов ЄС потрібен час, чітка програма дій,

відповідні фінансові ресурси. У межах річного бюджету важко знайти ресурси

для фінансування програм структурної адаптації. Саме тому начасі

прискорення переходу до середньострокової бюджетної політики, формування

у складі бюджету фонду структурної адаптації. Важливим джерелом його

наповнення можуть стати рентні платежі, доходи від корпоративних прав

держави та приватизації, цільові відрахування від доходів природних

монополій.

Зважаючи на порівняно малі розміри номінального ВВП і доходів

бюджету, неминуче виникає конфлікт цілей забезпечення його соціальної

спрямованості й цілей розвитку. Ефективність державних інвестицій для

розв’язання структурних проблем залишається непередбачуваною, а з огляду

на відсутність їхнього прозорого механізму, ефективного менеджменту й

дієвого фінансового контролю постає питання про їхню пріоритетність з

урахуванням критично важливих (наприклад, у житлово-комунальне

господарство, транспортну інфраструктуру). Тому треба чітко визначитися,

куди спрямовувати державні інвестиції, яка їхня очікувана ефективність, як

вони вплинуть на видатки і доходи бюджету не тільки в коротко-, а й у

середньо- та довгостроковому періодах.

Академією фінансового управління запропоновані пріоритетні напрями

науково-дослідних робіт відповідно до Стратегії реформування системи

управління державними фінансами України та на виконання постанови

Кабінету Міністрів України «Питання координації діяльності деяких наукових

установ» від 23.09.2014 № 473 [3]: за напрямом «Дотримання загальної

бюджетно-податкової дисципліни у середньостроковій перспективі»:

підвищення стабільності та прогнозованості податкової системи; стратегія

розвитку податкової системи на середньострокову перспективу; концепція

реформування системи органів, що реалізують державну податкову та митну

політику; підвищення якості та ефективності податкового адміністрування;

розширення бази оподаткування; трансформація спрощеної системи

оподаткування; удосконалення та забезпечення узгодженості

макроекономічного і бюджетного прогнозування у середньостроковому

періоді; розвиток середньострокового бюджетного планування; ефективне

управління державними активами; розроблення та запровадження фіскальних

правил; формування системи управління фіскальними ризиками;

удосконалення інформаційної бази для складання балансу державного сектору;

середньострокова стратегія управління державним боргом; розвиток

первинного ринку державних цінних паперів; удосконалення управління

ліквідністю; розроблення методології прогнозування руху коштів на єдиному

казначейському рахунку; за напрямом «Підвищення ефективності розподілу

ресурсів на рівні формування державної політики»: система державного

стратегічного планування; інституціональна координація стратегічного та

бюджетного планування; концептуальні засади оцінювання ефективності та

доцільності видатків з урахуванням рекомендацій міжнародних організацій;

16

удосконалення методології моніторингу та оцінювання результативності

бюджетних програм; міжбюджетні відносини та фіскальна децентралізація;

шляхи та механізми збільшення власних фінансових ресурсів органів

місцевого самоврядування; удосконалення фінансового забезпечення

видаткових повноважень органів місцевого самоврядування; розвиток

податкового потенціалу територій; розроблення концептуальних підходів щодо

середньострокового планування на рівні місцевих бюджетів; удосконалення

управління місцевим боргом; за напрямом «Забезпечення ефективного

виконання бюджету»: удосконалення управління державними інвестиціями;

планування, оцінювання та відбір масштабних проектів регіонального

розвитку, що фінансуються з місцевих бюджетів; інституціональна

координація управління державними інвестиціями; інституційні засади

управління змінами у сфері бюджетування, бухгалтерського обліку,

державного фінансового контролю та аудиту в Україні; наукове обґрунтування

запровадження у нормативно-правове забезпечення бюджетного процесу змін

у міжнародних стандартах бухгалтерського обліку державного сектору,

статистики та фінансового контролю; гармонізація нормативно-правового

забезпечення бюджетного процесу, бухгалтерського обліку і статистики; за

напрямом «Підвищення рівня прозорості та підзвітності в управлінні

державними фінансами»: обґрунтування механізмів участі громадян у

бюджетному процесі на його різних стадіях; розроблення концептуальних

засад, структури та системи показників «Бюджету для громадян».


1. Про внесення зміни до розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення»

Бюджетного кодексу України (щодо запровадження середньострокового

бюджетного планування): Закон України від 23.03.2017 № 1974-VIII. URL:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1974-19.

2. Про схвалення Стратегії реформування системи управління державними

фінансами України на 2017–2020 роки: Розпорядження Кабінету Міністрів

України від 08.02.2017 № 142-р. URL: http://zakon3.rada.gov.ua

3. URL: http://afu.minfin.gov.ua

17

Данілкович Л. В.,

студентка 3-го курсу,

Університет ДФС України.

Науковий керівник: к.е.н. Новицька Н. В.

ПРОБЛЕМИ ТА МОЖЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ФІСКАЛЬНОЇ

ПОЛІТИКИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Кінець минулого та початок нового століття супроводжувалися

глобальними трансформаціями в політичній, економічній, науково-технічній

сферах. Євроінтеграція та глобалізація – це складні та суперечливі соціально-

економічні процеси налагодження співробітництва держав. Неможливо зупинити

поступальний об’єднавчий рух, спрямований на залучення України в

інтеграційні процеси, а це викликає різноманітні й неоднозначні наслідки для

національної економіки, які насамперед позначаються на фінансовому секторі

країни в цілому та фіскальній системі зокрема.

Проблемам реформування фіскальної політики та податкового

законодавства відповідно до вимог Європейського Союзу присвячено багато

праць вітчизняних науковців, зокрема: В. Д. Базилевича, В. М. Мельника,

Т. В. Кощук, А. М. Соколовської, В. В. Мірошника, В. А. Ільяшенко, Л. В.

Трофімової, Н. С. Педченко, Ю. В. Полагнюка та ін.

Погоджуючись із професором, доктором економічних наук,

Базилевичем В. Д., під фіскальною політикою варто розуміти урядовий вплив на

економіку через оподаткування, формування обсягу й структури державних

витрат із метою забезпечення належного рівня зайнятості, запобігання та

обмеження інфляції, згубного впливу циклічних коливань [1, с. 309].

Нині фіскальна політика в Україні переходить у якісно новий вимір

розвитку, що певним чином зумовлює проблеми у її реалізації. Насамперед такі

труднощі пов’язані з потребою у гармонізації вітчизняного податкового

законодавства із законодавством ЄС, виконанні вимог МВФ, відновленні

підприємницької та інвестиційної активності, недопущенні погіршення рівня

життя населення тощо [7].

Виходячи з досліджень наукових публікацій, на сучасному етапі

економічного розвитку до проблем реалізації фіскальної політики варто віднести

такі:

– різкі коливання у структурі державних витрат (наприклад, необхідність

у виділенні додаткових коштів для державної обороноздатності, охорони

навколишнього середовища та наукових досліджень) не дозволяють ефективно

застосовувати одночасно стимулюючу і стримуючу політику;

– висока ефективність від застосування інструментів фіскальної політики

може бути досягнута тільки в короткостроковому періоді [4];

– лаговий ефект, зумовлений тим, що позитивний ефект від ухвалення

відповідного нормативного документа з’являється тільки через певний період;

– складність її узгодження з монетарною політикою, яка спрямовується

переважно на стримування темпів інфляції та підтримання курсу гривні [3].

18

У сучасних умовах, крім зазначених вище проблем, формування та

реалізація фіскальної політики України має відбуватися з урахуванням вимог

МВФ, визначених у Меморандумі:

1) прозорість та підзвітність. Має бути створена міцна структура нагляду

та підзвітності Міністерству фінансів Державної фіскальної служби,

запроваджено ключові показники діяльності для ДФС з метою моніторингу її

поступу в результаті реалізації реформ. Завершиться зовнішній аудит ІТ-систем

та баз даних ДФС, а також буде забезпечено потужний нагляд Міністерства

фінансів над ІТ-операціями ДФС;

2) зміцнення інституційного потенціалу ДФС. Основна мета полягає в

посиленні результативності, ефективності та цілісності ДФС і перетворенні її на

організацію, яка надає послуги зі збирання доходів, консолідація регіональних

податкових і митних органів у єдиний офіс. Буде затверджено нову модель

фінансування ДФС для забезпечення адекватного рівня зарплат уже перевірених

фахівців ДФС;

3) реформування роботи митних органів. Кабінет Міністрів має затвердити

нову стратегію реформування митниці до кінця березня 2017 р. разом із

детальним планом дій, що міститиме завдання зменшення щонайменше втричі

внутрішніх пунктів митного оформлення упродовж 2017 р;

4) полегшення процедури з дотримання податкового законодавства. З

1 березня 2017 року у центральному офісі ДФС запрацює однорівнева система

розв’язання спорів, реєстр результатів судових рішень після завершення всіх

адміністративних апеляційних процедур. Це допоможе правильно оцінити

ефективність апеляційної системи у ДФС. Електронне подання податкових

декларацій буде збільшено;

5) реформа фінансової поліції. Верховна Рада в найближчому

майбутньому прийме закон про створення нової цивільної служби,

відповідальної за розслідування фінансових злочинів проти держави під

управлінням Мінфіну для заміни нинішньої податкової міліції та консолідації

всіх повноважень із боротьби з фінансовими злочинами проти держави в одному

агентстві [6].

Крім виконання вимог МВФ, погоджуючись з Соколовською А. М.,

вважаємо, що податкова реформа в Україні має бути зосереджена на таких

напрямах:

спрощенні податкового законодавства, усуненні суперечностей та

недоліків у ньому (зокрема тих, які дозволяють використання поширених схем

ухилення від сплати податків);

адаптації норм Податкового кодексу до директив ЄС з ПДВ і

специфічних акцизів (відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС)

[2];

посиленні контролю за наданням податкових пільг, введенні

інвестиційних податкових пільг з урахуванням рекомендацій Єврокомісії;

розширенні бази та поглибленні прогресивності майнового

оподаткування;

19

спрощенні та автоматизації податкового адміністрування;

удосконаленні системи ризикоорієнтованого податкового контролю;

поліпшенні відносин між податковими органами та платниками податків

з урахуванням досвіду країн ЄС [5].

Отже, в Україні, незважаючи на ряд проведених змін, залишилося чимало

невирішених проблем. Подальший розвиток фіскальної політики має бути

спрямований на їх розв’язання. Адаптація до податкової системи ЄС передбачає

узгодження стратегічних орієнтирів трансформації фіскальної політики, а це

зумовлює потребу в удосконаленні податкового механізму, адміністрування

податкових платежів та у реформуванні системи оподаткування.


1. Базилевич В. Д., Базилевич К. С., Баластрик К. С. Макроекономіка:

підручник / за ред. В. Д. Базилевича. Київ: Знання, 2007. 703 с.

2. Кощук Т. В., Мельник В. М. Податкова політика України в умовах

імплементації Угоди про асоціацію з Європейським Союзом // Фінанси

України. 2016. № 7. С. 7–25.

3. Крисоватий А. І., Мельник В. М., Кощук Т. В. Сутність та концептуальні

основи формування податкової політики в умовах євроінтеграційних

процесів // Економіка України. 2016. № 650. С. 35–51.

4. Ногінова Н. М. Необхідність реформування податкової політики України в

умовах євроінтеграції // Наукові записки Національного університету

«Острозька академія». Серія «Економіка»: збірник наукових праць /

редкол.: І. Д. Пасічник, О. І. Дем’янчук. Острог: Видавництво

Національного університету «Острозька академія», 2014. № 25. С. 141–145.

5. Соколовська А. М. Шляхи реформування податкової системи України //

Фінанси України. 2014. № 12. С. 103–121.

6. Україна: Меморандум про економічну і фінансову політику /

П. О. Порошенко, В. Б. Гройсман, О. О. Данилюк, В. О. Гонтарєва. 2017.

URL: https://drive.google.com/file/d/0B1aYUsRC3tGBTmlhUFdYbzBEWFE/vie

7. Цап І. В. Проблеми та перспективи фіскальної політики в Україні //

Ефективність державного управління. 2013. № 23. С. 339–345.

20

Касперович Ю. В.,

к.е.н.,

головний консультант відділу фінансової безпеки,

Національний інститут стратегічних досліджень

РОЗВИТОК СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ У КОНТЕКСТІ

ВИКОНАННЯ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄС

Підписання Угоди про асоціацію з ЄС стало цивілізаційним вибором

України. Минає 3 роки з того часу, як була підписана її політична (21 березня

2014 р.) та економічна (27 червня 2014 р) частини, що дає підстави

підсумувати перші результати та подальші напрями євроінтеграції.

Оподаткуванню безпосередньо присвячена глава 4 (статті 349–354)

Угоди. Основний зміст статей полягає у зміцненні та розвитку

співробітництва з окремим наголосом на процедурах відшкодування ПДВ,

ефективного збору і посилення боротьби з ухиленням від сплати податків.

Окремою статтею 352 передбачено гармонізацію політики щодо протидії та

боротьби з шахрайством і контрабандою підакцизних товарів.

З моменту ратифікації Угоди відбувся ряд важливих реформ:

гармонізація бухгалтерського та податкового обліку через визначення об’єкта

оподаткування податком на прибуток підприємств за правилами

бухгалтерського обліку (з 2015 р.); запровадження системи електронного

адміністрування ПДВ (з 1 лютого 2015 р.) із налагодженням прозорого

процесу його автоматичного бюджетного відшкодування у хронологічному

порядку; набули дієвості раніше ще попередніми урядами декларовані статус

уповноваженого економічного оператора та принцип «єдиного вікна» на

митниці (2016 р.). Крім того, розроблено, затверджено та оприлюднюється ряд

показників оцінки ефективності Державної фіскальної служби України (далі –

ДФС). Вагомими економічними реформами стало зниження ставки ЄСВ

(2015–2016 рр.) та збільшення рівня мінімальної заробітної плати вдвічі

(2017 р.).

Схвалено Стратегію реформування системи управління державними

фінансами на 2017–2020 роки (Розпорядження КМУ від 08.02.2017 № 142-р.),

яка, однак, в окремих положеннях та термінах їх реалізації не повною мірою

узгоджується з профільними розділами Середньострокового плану

пріоритетних дій Уряду до 2020 року (Розпорядження КМУ від 03.04.2017

№ 275-р.). Триває розвиток середньострокового бюджетного планування.

Водночас спостерігається ряд проблем, які гальмують реалізацію Угоди:

1. Низька інституційна спроможність ДФС, у тому числі через надмірне

захоплення організаційними аспектами з централізації вертикалі митних

органів натомість їх функціонального розвитку. Загальновідомо, що вартість

розмитнення товарів між різними митницями може суттєво різнитися, а

спрощений порядок пересилки товарів використовується підприємцями для

комерційних цілей шляхом дроблення їх партій у дозволеному вартісному,

ваговому та часовому (раз на 24 години) еквіваленті. Гальмується створення

21

Служби фінансових розслідувань із централізацією розслідування

економічних злочинів.

2. Наближення ставок акцизного оподаткування гальмується різницею в

економічному розвитку країн ЄС та України. Як відомо, система непрямого

оподаткування в ЄС гармонізована для забезпечення функціонування

спільного ринку. Так якщо ставки ПДВ в Україні відповідають положенням

Директиви 2006/112/ЄС про спільну систему податку на додану вартість, то

сигаретні акцизи є істотно нижчими від Директиви 2011/64/EU. Причиною

насамперед є різниця в економічному розвитку нашої держави. Так,

наприклад, за даними бази World Economic Outlook МВФ, за показником ВВП

на душу населення Україна із значенням 2 159 дол. США, за підсумками

2016 р., матиме останнє місце серед країн-членів Європейського Союзу. Їх

показники коливаються від 103 199 дол. США у Люксембурзі до 12 778 дол.

США в Угорщині, 12 316 у Польщі, 12 095 у Хорватії, 9 465 у Румунії та 7 369

дол. США у Болгарії.

3. Відсутність автоматичного обміну податковою та митною

інформацією між компетентними органами України та ЄС.

Поточними завданнями на виконання Угоди про Асоціацію є такі:

спрощення адміністрування податків та зборів через автоматизацію

процесу, що дозволить мінімізувати вплив суб’єктивного людського фактору.

Наприклад, від жовтня 2013 р. із передачею адміністрування єдиного внеску

на загальнообов’язкове державне соціальне страхування до ДФС актуальним є

запровадження подання єдиної звітності з ЄСВ і податку на доходи фізичних

осіб. Постійне інноваційне вдосконалення наявних електронних сервісів

обслуговування для громадян та бізнесу має відбуватися рівномірно з

розвитком сучасних інформаційних технологій;

інтенсифікація інформаційного та програмно-технічного забезпечення

ДФС, у тому числі через інтеграцію митних і податкових баз даних;

підвищення рівня матеріального забезпечення і професійної

кваліфікації з гарантією кар’єрного просування службовців фіскальних

органів;

створення Служби фінансових розслідувань для зосередження у

єдиній структурі роботи з виявлення, припинення, розкриття та досудового

розслідування злочинів проти публічного інтересу в економічній сфері;

запровадження єдиної бази індивідуальних податкових консультацій у

письмовому вигляді з обов’язковим розміщенням на офіційному веб-сайті

ДФС;

реконструкція та модернізація митних пунктів пропуску, розвиток

митної інфраструктури, закупівля технічних засобів митного контролю. Як

наслідок, граничний час митного оформлення у середньостроковій

перспективі має зменшитися до 60 хвилин для митного режиму імпорту, 20

хвилин – експорту та 10 хвилин – транзиту;

зниження вартості ввезення товарів громадянами без оподаткування

митними платежами у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі з

22

1 000 та 500 євро (залежно від виду пункту пропуску) до економічно

обґрунтованого рівня через внесення змін до статті 347 Митного кодексу

України;

відкриття доступу до баз даних митних декларацій;

запровадження електронної акцизної марки, концепцію якої схвалено

Розпорядженням КМУ від 06.07.2016 № 497-р;

убезпечення ланцюгів поставок через сучасні доглядові технології та

обладнання: зважування без зупинки транспортного засобу, сканування без

відкриття вантажу, інтелектуальний відеонагляд;

імплементація у податкове законодавство мінімального пакета 4 з 15

дій плану BEPS (Base erosion and profit shifting) ОЕСР з протидії розмиванню

бази оподаткування та виведенню прибутку. Відповідні заходи на теренах ЄС

передбачені в межах Директиви 2016/1164 від 12.02.2016.

Крім зазначеного вище, Угодою про асоціацію передбачено обмін

інформацією та досвідом макроекономічного прогнозування, найкращою

практикою у сфері бюджетної політики та державного фінансового контролю

(ст. 344–347); вивчення найкращої міжнародної практики з питань розвитку

системи середньострокового бюджетного прогнозування/планування (ст. 347).

Сумлінне виконання Україною положень Угоди є запорукою наступних

етапів економічної інтеграції з ЄС. Поточним завданням на етапі асоціації є

розширення квот безмитного експорту за рядом української продукції,

зокрема пшениці, кукурудзи, цукру, курятини, оброблених томатів,

виноградного та яблучного соків, меду, вівса, ячмінної крупи та борошна.

Тактичним завданням є входження до митного союзу з ЄС із зняттям квот,

стратегічним – отримання членства у ЄС із входженням до єдиного спільного

ринку. Кожен етап інтеграції забезпечить приріст податкових надходжень

бюджетів усіх рівнів.

Розвиток системи оподаткування покликаний зміцнити фінансову

безпеку держави та суб’єктів господарювання для прискорення економічного

зростання. Паралельно має відбуватися детінізація економіки та боротьба з

корупцією. Причому перша має здійснюватися одночасно серед великого,

середнього та малого бізнесу, а друга – синхронно на всіх рівнях державної

влади: законодавчої, виконавчої та судової. Всеосяжність процесів за

прозорість бізнесу та влади забезпечить їх взаємну успішність.

Фундаментальною основою зміцнення довіри до правоохоронної та судової

систем є забезпечення захисту прав власності. Об’єднання спільних зусиль

усіх членів суспільства для прискорення темпів реформ слугуватиме

запорукою євроінтеграції.

23

Луніна І. О.,

д.е.н., професор,

завідувач відділу державних фінансів,


НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПДВ У КОНТЕКСТІ

ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Підвищення ефективності податкової системи є актуальним питанням

для багатьох країн Європи з огляду на зростання міжнародної конкуренції та

необхідність у забезпеченні довгострокової стійкості державних фінансів.

Головним податком, що забезпечує близько 43–50% податкових надходжень

Державного бюджету України, є податок на додану вартість (ПДВ). На доходи

від ПДВ припадає більше чверті загальної суми податків та обов’язкових

платежів сектору загальнодержавного управління (податків і платежів з

обов’язкового соціального страхування), що перевищує середнє значення по

країнах ОЕСР. За останні десять років надходження від ПДВ (як частка ВВП)

зросли більш ніж удвічі (за незмінної стандартної ставки) – з 4,9 % ВВП у

2004 р. до 10,0 % у 2011 р. та 9,0 % ВВП у 2015 р.

Завдяки важливим позитивним рисам (загальний характер, регулярність

надходжень, нейтральність щодо заощаджень, інвестицій та умов ринкової

конкуренції) ПДВ став останніми десятиріччями найважливішим елементом

податкових систем різних країн. Згідно з Директивою Ради ЄС від 28

листопада 2006 р. № 112 у податкових системах країн Євросоюзу має

використовуватися ПДВ, що дає змогу забезпечити вільний рух товарів і

послуг, а також усунути фактори, які спотворюють умови конкуренції.

В Україні та країнах ЄС для розрахунку зобов’язань з ПДВ, як відомо,

застосовується метод відшкодування (заліково-фактурний), відповідно до

якого підприємства вносять до бюджету податок на ту частину вартості, яка

створена на даному підприємстві (вартість, додана до вартості використаної

сировини й матеріалів), і мають право на повернення податку, сплаченого

ними при купівлі сировини й матеріалів. Важливою перевагою методу

відшкодування є потреба у підтвердженні рахунком-фактурою (в Україні –

податковою накладною) кожної операції щодо придбання товарів (робіт,

послуг) або їх реалізації із зазначенням сум ПДВ. За відсутності змови між

підприємствами документальне підтвердження ПДВ у вартості товарів, робіт

(послуг) слугує вбудованим механізмом протидії ухиленню від сплати

податку. Проведення документальних перехресних перевірок дозволяє

покращити систему контролю за нарахуванням та сплатою ПДВ.

Останніми десятиріччями проблемі ефективності функціонування

системи ПДВ було присвячено ряд робіт західних фахівців. Проведені у різних

країнах Європи дослідження доводять, що обсяги зібраного ПДВ є меншими,

ніж ті, що мають бути сплачені [1]. У міжнародних дослідженнях для

визначення сум недоотриманих доходів від ПДВ здійснюються оцінки різниці

між доходами, що могли б бути зібрані за умови застосування стандартної

24

ставки до всієї потенційної бази оподаткування, та тими доходами, що

фактично збираються [2].

На макрорівні (по економіці у цілому) оцінка потенційних надходжень

ПДВ може, зокрема, базуватися на статистичних показниках кінцевого

споживання, ураховуючи, що ПДВ є податком на споживання, а тому

загальний обсяг кінцевого споживання (домашніх господарств, некомерційних

організацій, що обслуговують домашні господарства, та сектору загального

державного управління) виступає потенційною базою оподаткування.

Відхилення фактичних надходжень ПДВ від потенційних може бути пов’язане

як із особливостями податкового законодавства, що передбачає надання пільг

(у формі звільнень від податку певних підприємств (видів економічної

діяльності) або застосування пільгових (зменшених) податкових ставок для

певних операцій або товарів), так і недоліками податкового адміністрування,

що призводять до виникнення податкової заборгованості або використання

суб’єктами господарювання різних схем ухиляння від сплати ПДВ або

незаконного отримання бюджетного відшкодування податку.

У середньому по країнах ЄС у 2013 р. недоотримані доходи від ПДВ (за

оцінками європейських експертів) становили близько 15 % потенційних

доходів і коливалися від 4,1–4,2 % потенційних доходів у Фінляндії та

Нідерландах до 41,1 % у Румунії [3]. В Україні, за нашими оцінками, цей

показник становив 49,5 % та збільшився, порівняно із 2012 р., на 10 в.п. За

рівнем недоотриманих доходів Україна посіла найгіршу позицію порівняно із

країнами Євросоюзу.

В Україні, незважаючи на те, що обсяги втрат державного бюджету від

пільг з ПДВ у 2013–2014 рр., порівняно із 2011 р., зменшилися майже на

третину, а у 2015 р. зросли до 55,4 млрд грн, податкові пільги залишаються

серйозним фактором ризику для доходів бюджету. Пільги з ПДВ, що

становлять значну частину загальної суми податкових пільг (2008–2010 та

2015 рр. – понад 90 %), не тільки призводять до прямої втрати бюджетних

надходжень, але і створюють передумови для організації схем ухилення від

податку або отримання його незаконного бюджетного відшкодування, зокрема

у випадках, коли податковий кредит (вхідний ПДВ) перевищує податкові

зобов’язання підприємства. Такі операції найчастіше здійснюються за змовою

суб’єктів господарювання, але можуть також бути наслідком існування

тіньової економіки. Отже, в Україні високий рівень недоотримання

надходжень ПДВ (порівняно з потенційними доходами) спричинений як

значними обсягами втрат бюджету від податкових пільг, так і недоліками

податкового адміністрування та ухиленням підприємств від сплати ПДВ.

У різних країнах боротьба з ухиленням від сплати ПДВ є певним

компромісом між мінімізацією ризику та скороченням адміністративних

витрат. У багатьох розвинених країнах стягнення ПДВ характеризується

низькими витратами на адміністрування (0,5–1 % надходжень ПДВ), зокрема,

у Фінляндії – 0,6 % відповідних податкових надходжень, порівняно з 0,7 % по

податку на дохід та більше 2 % по податку на нерухомість, спадщину та

подарунки [4].

25

Підвищення ефективності податку на додану вартість у контексті

евроінтеграційного розвитку України потребує запровадження дієвих заходів

щодо унеможливлення (зменшення) тіньових оборотів, незаконного

відшкодування ПДВ, зокрема шляхом:

встановлення обмеження щодо отримання бюджетного

відшкодування ПДВ у грошовій формі (для недопущення зловживань) –

перенесення позитивної різниці між кредитом і зобов’язаннями з ПДВ на

майбутні податкові періоди (із коригуванням на індекс інфляції);

запровадження вимоги щодо відсутності у підприємства

заборгованості за іншими податками і митними зборами (для отримання

відшкодування ПДВ з бюджету);

ведення органами податкової служби внутрішнього обліку

показників фінансово-господарської діяльності підприємств, що належать до

групи ризикових, отримують бюджетне відшкодування ПДВ або мають

податкові пільги;

широкої кооперації підрозділів податкової служби, що займаються

питаннями стягнення ПДВ та податку на прибуток, здійснення заходів

одночасного контролю за їх стягненням.


1. Thackray M., Ueda J. Report of the findings from the revenue administration

Gap analysis program-the value-added tax Gap in Estonia / IMF Country Report

2014, №. 14/133.

2. The concept of tax Gaps Report on VAT Gap Estimations by Fiscalis Tax Gap

Project Group FPG/041 Brussels, March 2016.

3. Study to quantify and analyse the VAT Gap in the EU Member States. Warsaw,

May 2015. p. 17. URL: https://ec.europa.eu/taxation_customs/sites/taxation/

files/docs/body/vat_gap2013.pdf

4. Options for Reforming the Finnish Tax System / OECD Economics department

working papers. 2002. No 319. p. 17.

26

Марченко А. С.,

Шалютіна Ю. О.,

група МЕБ-14-1,



ПОДАТКОВЕ СТИМУЛЮВАННЯ ЗАЛУЧЕННЯ ПРЯМИХ

ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНУ

Актуальність теми залучення прямих іноземних інвестицій (далі – ПІІ)

полягає в тому, що для розвитку економіки вони мають суттєві переваги

порівняно з іншими формами залучення капіталу. По-перше, це додаткове

джерело капітальних вкладень у виробництво товарів і послуг, яке

здебільшого здійснюється у вигляді передачі сучасної технології, ноу-хау,

новітніх методів управління тощо. По-друге, ПІІ не лягають тягарем на

державний бюджет та не збільшують зовнішній борг. По-третє, при

правильному розміщенні та управлінні ПІІ можуть прискорити відновлення

(відтворення) профільних підприємств, видів діяльності та регіонів.

ПІІ можуть здійснювати як позитивний, так і негативний вплив. Однак,

незважаючи на можливий негативний вплив, усі країни, незалежно від рівня

економічного розвитку, застосовують методи податкової конкуренції для

залучення ПІІ, адже попит на вільні інвестиційні ресурси значно перевищує

пропозицію.

Україна також не залишається осторонь міжнародних тенденцій.

Незважаючи на загострення економічної ситуації в Україні, обсяг ПІІ має

загальну тенденцію до зростання. У 2016 р. цей обсяг становив 3 млрд

763,7 млн дол. порівняно з 2 млрд 451,7 млн дол. у 2015 році. Варто зазначити,

що 33 % ПІІ в Україні надходять з Кіпру та Віргінських островів та є

капіталом переважно українського та російського походження, який спочатку

перемістився в офшорні зони, а пізніше повернувся в Україну. Викликає

занепокоєння і те, що рівень ПІІ на душу населення залишається низьким

порівняно з сусідніми країнами. За даними ЮНКТАД, у 2016 році цей

показник становив 1 420 дол. у поточних цінах і за поточного валютного

курсу. Це менше, ніж в Угорщині – 9 902 дол., Словаччині – 9 757 дол.,

Польщі – 6 414 дол., Румунії – 3 453 дол., Грузії – 2 832 дол., Росії – 2 657 дол.,

Туреччині – 2 224 дол., Білорусі – 1 905 дол., і більше, ніж у Молдові – 1 054

дол. Водночас Міністерство економічного розвитку і торгівлі у 2017 році

планує залучити 5 млрд дол. прямих іноземних інвестицій за рахунок великих

іноземних інвесторів (рис. 1) [4].

Для виконання цього завдання доцільно скористатися досвідом

зарубіжних країн податкового стимулювання ПІІ. Податкові інструменти є

невід’ємними складовими податкових систем більшості країн світу. Основні

інструменти податкового стимулювання інвестиційної діяльності у всіх

зарубіжних державах подібні: зниження ставок податків, формування

неоподатковуваних резервів, інвестиційний податковий кредит, інвестиційна

податкова знижка, прискорена амортизація та податкові канікули.

27

Рис. 1. Рівень ПІІ на душу населення в Україні та сусідніх країнах у 2016 році, дол. США* *Джерело: побудовано за даними Державного комітету статистики України.

Найбільший інтерес щодо досягнення позитивного досвіду викликають

країни Центральної та Східної Європи (далі – ЦСЄ), які вступили до ЄС

порівняно недавно та мали значні проблеми з розвитком економік. Проте з

часом ці країни досягли висхідної динаміки залучення ПІІ, що проілюструвало

здатність окремих країн ЦСЄ конкурувати з великими державами, що

розвиваються, у глобальній боротьбі за ПІІ [2]. Цього вдалося досягти,

зокрема, і за рахунок податкового стимулювання. Лідерами у цій сфері є такі

країни, як Чехія і Словаччина. Серед країн ЄС також потрібно виокремити ті

країни, у яких система оподаткування насамперед спрямована на залучення

інвестицій та підвищення власної економічної привабливості. До таких країн

варто віднести Кіпр, Ірландію, Нідерланди та ряд інших країн-[3].

Важливим напрямом покращання інвестиційного клімату в сучасних

умовах є формування конкурентної регіональної політики за допомогою

спеціальних економічних зон (далі – СЕЗ). У межах СЕЗ оподаткування, що

встановлюється на окремих територіях, застосовує комплекс взаємопов’язаних

податкових інструментів [1].

Досвід країн, які обрано для вивчення досвіду податкового

стимулювання, свідчить про те, що для України ефективними інструментами

стимулювання інвестиційної діяльності мають бути такі:

розширення переліку податків, за рахунок яких може бути виданий

інвестиційний податковий кредит. Одночасно доцільно встановити терміни

надання інвестиційного податкового кредиту, які б відповідали терміну

окупності інвестиційного проекту на основі укладення відповідних договорів

із фіскальними органами;

створення неоподатковуваного резерву, який є менш відомою

формою податкової пільги порівняно з іншими, що можуть застосовуватися в

системі прибуткового оподаткування юридичних осіб (прискорена

амортизація, знижена ставка оподаткування, податковий кредит і знижка).

0

1000

2000

3000

4000

5000

6000

7000

8000

9000

10000

28

Указані інструменти податкового стимулювання інвестиційної

діяльності могли б активізувати інвестиційну діяльність в Україні, сприяти

соціально-економічному розвитку України та поліпшенню її конкурентної

позиції на світовому ринку. Отже, Україна повинна стимулювати перетікання

капіталу в ті види діяльності, які можуть дати країні найкращі результати. У

поєднанні з виваженою макроекономічною та помірною бюджетною

політикою стимулювання інвестиційної активності в пріоритетних видах

діяльності – єдиний вірний шлях в умовах тривалої трансформаційної кризи.

Таким чином, досвід зарубіжних країн податкового стимулювання ПІІ

свідчить про ефективність використання податкових інструментів. У разі

ухвалення рішення варто зважати на ризики зниження податкових

надходжень. Також необхідно вживати заходів щодо підвищення довіри

інвесторів до реалізації започаткованих реформ, адже залучення ПІІ матиме

мультиплікативний ефект для всієї економіки, забезпечить розширення

експорту, сприятиме впровадженню нових технологій і сучасних методів

управління, розвитку високотехнологічних галузей, а також дозволить

підвищити ефективність використання виробничих ресурсів як у компаніях з

іноземним капіталом, так і в національних.


1. Адміністрування як фактор фіскальної та регуляторної ефективності

оподаткування: монографія / за заг. ред. В. Л. Андрущенка. Ірпінь, 2014.

332 с.

2. Динаміка інвестиційного клімату країн Східної Європи – досвід для

України. URL: http://old.niss.gov.ua/ monitor/june2009/01.htm.

3. Кучерявенко М., Смичок Є. Великобританія, Німеччина та Кіпр:

особливості оподаткування прибутку підприємств. URL: http://

kucheryavenko.com.ua

4. Статистика / Держкомстат України. URL: www.ukrstat.gov.ua

29

Мельник В. М.,


директор НДІ фіскальної політики,

Університет ДФС України;

Товстенко В. Ю.,

магістрант ННІ фінансів, банківської справи,

Університет ДФС України

ПРОБЛЕМА ДЕФІНІЦІЇ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ

Мобілізація фінансових ресурсів на користь суспільного союзу – держави –

традиційно здійснюється через бюджетну систему. Це дає змогу не лише

забезпечувати можливість виконання функцій усіх органів влади, а й впливати на

перебіг економічних процесів. Тому довгий період серед представників

фінансової науки триває дискусія щодо дефініції бюджетної системи, яка є

вихідною точкою для побудови її структури і забезпечення ефективності

функціонування.

Аналіз підходів вітчизняних науковців до визначення бюджетної системи

дає можливість зробити висновок про їх різноманітність (табл. 1).

Таблиця 1

Підходи до формування дефініції бюджетної системи у працях

українських учених та законодавстві Кириленко О. П. [5] Бюджетна система – це сукупність усіх бюджетів, що діють на

території країни

Чугунов І. Я. [9] Бюджетна система – сукупність бюджетів, утворена на основі

адміністративно-територіального устрою держави та

взаємовідносин між ними, які вибудовуються з огляду на

оптимальний розподіл і фінансове забезпечення повноважень

органів державної та місцевої влади між бюджетами всіх рівнів,

спрямованих на соціально-економічний розвиток суспільства.

Економічна сутність бюджетної системи як інструмента

регулювання економічного розвитку полягає у використанні

архітектоніки бюджетної системи, яка визначається сукупністю

співвідношень між елементами бюджетної системи та

механізмами їх оптимізації для впливу на динаміку показників

економічного розвитку

Василик О. Д.,

Павлюк К. В. [4]

Бюджетна система України – це сукупність державного бюджету

й місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних

відносин, державного й адміністративно-територіального устроїв

і врегульована нормами права

Фещенко Л. В.,

Проноза П. В.,

Кузьминчук Н. В. [7]

Бюджетна система – система, що будується на засадах

справедливого і неупередженого розподілу суспільного

багатства між громадянами і територіальними громадами, є

атрибутом державності і має ефективну організацію для

здійснення бюджетного регулювання, спрямованого на

підвищення рівня соціально-економічного розвитку

Юрій С. І., Федосов В. М.,

Кириленко О. П. [2; 8]

Бюджетна система – сукупність самостійних відокремлених

взаємопов’язаних між собою ланок, у яких функціонують

бюджетні відносини

30

Юрій С. І.,

Федосов В. М.,

Юхименко П. І.,

Лабезник Л. Л. [6]

Бюджетна система – сукупність державного бюджету та

місцевих бюджетів, які формуються з урахуванням економічних

відносин, державного й адміністративно-територіального устроїв

та регулюються нормами права

Федосов В. М. [1] Бюджетна система України – це сукупність окремих її ланок,

юридично пов’язаних між собою, яка ґрунтується на

загальноприйнятих принципах, що відповідають міжнародним

стандартам

Чуркіна І. Є. [10] Бюджетна система – це сукупність взаємодіючих елементів,

таких як: 1) інститути; 2) організації; 3) бюджетний механізм;

4) інструменти бюджетного регулювання, що у взаємодії

сукупно формують властивості емерджентності та синергії,

забезпечують стійке функціонування системи на певному

історичному часовому інтервалі й виконання нею функцій,

необхідних суспільству

Бюджетний кодекс

України [3]

Бюджетна система – сукупність державного та місцевих

бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин,

державного й адміністративного устроїв і врегульована нормами

права

Отже, проаналізувавши зміст наведеного, можна дійти висновку, що

погляди більшості науковців (С. І. Юрія, В. М. Федосова, П. І. Юхименко,

Л. Л. Лабезник, О. Д. Василика, К. В. Павлюк, О. П. Кириленко,

І. Я. Чугунова) мають спільну рису, яка полягає у тому, що вони вбачають у

бюджетній системі сукупність бюджетів різних рівнів, структуровану з

урахуванням державного устрою і врегульовану нормами права. Зазначене

враховано і в українському законодавстві.

Цікавим і найбільш узагальнюючим видається нам визначення

Чуркіної І. Є., яка спробувала поєднати три напрями змістовного

відображення цього поняття – загальноекономічний, структурно-

функціональний та фінансово-регулятивний. Такий підхід не заперечує інших,

зазначених вище, але потреба у його виокремленні, на нашу думку, виникає у

зв’язку з тим, що бюджетна система має властивість трансформуватися у

процесі свого розвитку. У цьому випадку відбуваються зрушення за певними

векторами (загальноекономічним, регулятивним, структурним,

функціональним тощо). Саме тому вказане визначення заслуговує на

популяризацію на науково-теоретичному полі, адже дозволяє дослідникам

ураховувати всі особливості формування та організації бюджетної системи,

зміни в її функціональному призначенні, принципах побудови. Подальша

еволюція фундаментальних концепцій фінансової науки щодо проблематики

бюджетної системи вимагатиме таких підходів.


1. Бюджетна система / за наук. ред. В. М. Федосова, С. І. Юрія. Київ: Центр

учбової літератури; Тернопіль, 2012. 871 с. 2. Бюджетна система. Вишкіл студії / за ред. С. І. Юрія, О. П. Кириленко.

Тернопіль: Економічна думка, 2010. 424 с. 3. Бюджетний кодекс України. URL: www.zakon.rada.gov.ua.

31

4. Василик О. Д., Павлюк К. В. Бюджетна система України. Київ: Центр

навчальної літератури, 2004. 544 с. 5. Кириленко О. П. Фінанси: навч. посібник. Тернопіль: Астон, 2002. 212 с. 6. Теорія фінансів / за ред. В. М. Федосова, С. І. Юрія. Київ: Центр учбової

літератури, 2010. 567 с. 7. Фещенко Л. В., Проноза П. В., Кузьминчук Н. В. Бюджетна система

України. Харків: ВД «ІНЖЕК», 2007. 296 с. 8. Фінанси / за ред. С. І. Юрія, В. М. Федосова. Київ: Знання, 2008. 611 с. 9. Чугунов І. Я. Бюджетний механізм регулювання економічного розвитку.

Київ: НІОС, 2003. 488 с. 10. Чуркіна І. Є. Діалектика трансформації бюджетної системи України в

умовах глобалізації: монографія. Тернопіль: Астон, 2015. 368 с.

32

Назукова Н. М.,

молодший науковий співробітник,


ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ ПОДАТКОВОГО НАВАНТАЖЕННЯ НА

ІНВЕСТИЦІЇ В ОСНОВНИЙ КАПІТАЛ В УКРАЇНІ В УМОВАХ

ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОГО ВЕКТОРА РОЗВИТКУ

Збільшення кількості країн з ринками, що розвиваються, створило

додаткове підґрунтя для зростання мобільності капіталу, змістивши світовий

центр виробництва та інвестицій у свій бік. Цьому процесу відповідає

зростання обсягів доступних для інвестування ресурсів, що зумовлено

збільшенням масштабу глобалізації капіталу та світової економічної

інтеграції. Однак перевага у розміщенні інвестиційних ресурсів надається

обмеженій кількісті країн. Згідно зі стратегічними цілями, визначеними у

національних програмних документах, Україні належить змінити стійку

негативну тенденцію у змаганні за мобільний капітал, створивши умови для

конкуренції з уже усталеними зонами ефективного залучення інвестиційних

ресурсів. Зокрема, пріоритетність зростання масштабів інвестиційної

діяльності в економіці України забезпечено Стратегією сталого розвитку

«Україна-2020», схваленою Указом Президента України від 12.01.2015

№ 5/2015 [1], і Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, схваленою

Постановою Верховної Ради України від 14.04.2016 № 1099-VIII [2].

Податкова конкуренція країн продовжує суттєво впливами на їх

інвестиційну привабливість. Аналіз сучасних заходів податкової конкуренції у

боротьбі за інвестиційні ресурси доцільно здійснювати за трьома напрямами, які

відображають структуру системи оподаткування інвестицій в основний капітал:

за елементами податків, у т. ч. за пільгами, що реалізуються через

елементи податків;

за заходами з податкового адміністрування;

за заходами з податкового стимулювання інвестицій.

Виходячи з результатів аналізу виявлених у системі оподаткування

інвестицій в основний капітал резервів зниження рівня податкового

навантаження на капітальні інвестиції, сформовано такі заходи податкового

реформування:

у межах елементів податку на прибуток підприємств:

а) зниження ставки податку на прибуток підприємств для підприємств,

що здійснюють інвестиційну діяльність, тобто її диференціація;

запровадження пільгової ставки прибутку для реінвестованого прибутку;

введення системи податкової знижки на власний капітал з метою уникнення

податкової дискримінації нового капіталу як джерела інвестиційних ресурсів;

б) модернізація методів обліку запасів шляхом запровадження методу

LIFO, який дозволяє зменшити суму податкового зобов’язання;

33

у межах елементів податку на додану вартість: застосування зниженої

ставки податку для обладнання, нематеріальних активів та інших об’єктів

інвестування;

у межах податкового адміністрування:

а) здійснення податковими органами контролю за правомірністю

користування податковими пільгами, спрямованими на зниження рівня

податкового навантаження на інвестиції в основний капітал;

б) запровадження реально діючого механізму автоматичного

відшкодування податку на додану вартість;

у межах боротьби з корупцією у податковій сфері: закриття

податкових ям (суб’єктів, які дозволяють сформувати податковий кредит);

скасування договорів про уникнення подвійного оподаткування з країнами, які

мають податкові пільги (передусім Кіпр).

Для підвищення конкурентоспроможності вітчизняної податкової

системи на основі аналізу зарубіжного досвіду податкового стимулювання

інноваційно-інвестиційної діяльності, можна запропонувати впровадження

специфічних податкових стимулів, які діятимуть крізь призму:

елементів податку на прибуток підприємств: інвестиційного та

інноваційного податкових кредитів, інвестиційної податкової знижки,

інвестиційної податкової премії;

адміністрування інноваційних пільг: контролю за віднесенням

витрат, пов’язаних з НДДКР, до витрат на реалізацію досліджень і розробок;

децентралізації: звільнень від сплати деяких видів податків, надання

послуг з підбору персоналу, з освоєння територій;

співробітництва між науково-дослідними та виробничими

організаціями.

Застосування цих стимулів створить додаткові можливості для

модернізації економіки на основі освоєння ядра нового технологічного

укладу та зможе дати поштовх структурній перебудові економіки і сприяти

забезпеченню її стійкості. Конкретні напрями реалізації зазначених

специфічних податкових стимулів мають бути передбачені у Законі України

«Про державну допомогу суб’єктам господарювання» [3].

Окреслені заходи за умови раціонального їх упровадження, а також при

використанні кращого закордонного досвіду щодо реформування систем

оподаткування інвестицій в основний капітал сприятимуть оновленню

вітчизняної податкової системи до рівня сучасних європейських зразків та

підвищенню рівня інвестиційної привабливості національної економіки.

Перелічені заходи щодо зниження рівня податкового навантаження на

інвестиції в основний капітал в Україні не суперечать процесам гармонізації

національного податкового законодавства з існуючими директивами та

правилами Європейського Союзу, що відбувається нині. Крім того,

запровадження запропонованих змін не створює технічних і методичних

проблем, пов’язаних, зокрема, з інструктивним забезпеченням визначення

базових елементів податків, запровадженням нових форм податкової звітності

34

суб’єктів господарювання, навчанням та підготовкою фахівців до роботи з

такою звітністю, внесенням змін у Національні положення (стандарти)

бухгалтерського обліку, які максимально збалансованості з відповідними

міжнародними стандартами та правилами.


1. Про Стратегію сталого розвитку «Україна-2020»: Указ Президента України

від 12.01.2015 № 5/2015. URL: http:// www.president.gov.ua/

documents/18688.html.

2. Про Програму діяльності Кабінету Міністрів України: Постанова

Верховної Ради України від 14.04.2016 № 1099-VIII. URL:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1099-19

3. Про державну допомогу суб’єктам господарювання: Закон України

від 01.07.2014 № 1555-VII. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1555-

18

35

Пустовіт Ю. Ю.,

к.ю.н.,

доцент кафедри права,

Київський університет ринкових відносин

СИСТЕМНІСТЬ РОБОТИ УРЯДУ – ОДНА З КОНЦЕПТУАЛЬНИХ

ЗАСАД ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Макроекономічна нестабільність, значні масштаби тіньової економіки, недостатньо розвинена конкуренція, несприятливий діловий клімат, низька продуктивність та міжнародна конкурентоспроможність, відсутність інвестицій є основними факторами, що заважають економічному зростанню нашої країни.

Для подолання зазначених проблем Уряду України насамперед потрібно працювати в руслі єдиної концепції. Концепція – це система поглядів, те або інше розуміння явищ і процесів; єдиний, визначальний задум. Єдина концепція (єдиний визначальний задум) є однією з важливих засад досягнення поставленої мети.

Уряд України поділяє європейські цінності та робить усі необхідні кроки для подальшого забезпечення інтеграції України з європейським політичним, економічним та правовим простором.

Уряд після його призначення у відносно короткі терміни зміг розробити і затвердити План пріоритетних дій Уряду на 2016 рік. Ухвалення і реалізація зазначеного Плану стали початковими кроками у системній роботі Уряду. Мета його полягала у забезпеченні зростання рівня життя громадян і підвищення його якості в результаті сталого економічного розвитку [2].

Наступним системним кроком Уряду було розроблення, відповідно до положень Програми діяльності Кабінету Міністрів України, Середньострокового плану пріоритетних дій Уряду до 2020 року [3].

Середньострокове планування послідовних та комплексних реформ, зокрема визначених Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, Стратегією сталого розвитку «Україна-2020», Стратегією реформування державного управління України на 2016–2020 роки, Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, Меморандумом щодо співпраці з МВФ, Коаліційною угодою та Планом законодавчого забезпечення реформ, є основою стійкого економічного зростання, досягнення європейських стандартів життя населення.

У проекті Середньострокового плану визначено основні цілі, напрями діяльності Уряду протягом 2017–2020 років. Зазначено провідні засади середньострокового бюджетного планування, щорічних деталізованих планів дій Уряду, стратегічних планів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, введення посад фахівців з питань реформ [3].

Упровадження інтегрованого з системою стратегічного планування держави середньострокового бюджетного планування дасть змогу:

покращити систему стратегічного планування, моніторингу та оцінювання, включаючи засади оцінювання результативності діяльності міністерств та інших державних органів у досягненні цілей упровадження запланованої політики;

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/474-2016-%D1%80#n9

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/474-2016-%D1%80#n9

36

забезпечити ефективне фінансування стратегічних напрямів діяльності, реформ та чіткий взаємозв’язок фінансування тієї чи іншої політики з їх результатами.

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика – це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво неінфляційного внутрішнього валового продукту шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому. Це дії уряду, спрямовані на формування оптимального обсягу і структури державних витрат для забезпечення належного рівня зайнятості, обмеження і запобігання інфляції та інших негативних економічних явищ.

Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою. Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат та оподаткування.

Бюджетно-податкова політика держави є важливим сутнісним компонентом державного регулювання економіки. Саме внаслідок фіскальної політики держава здійснює основні функції з регулювання основних макроекономічних процесів та явищ ринкової економіки [1].

Фіскальна політика у 2017 році базується на Середньостроковому плані пріоритетних дій Уряду до 2020 року. Верховна Рада прийняла бюджет на 2017 р. та супутнє законодавство, що узгоджується з верхньою межею дефіциту сектору загальнодержавного управління у 3,1 відсотка ВВП (попередній захід цього перегляду). На меті мається поступове зменшення дефіциту бюджету сектору загальнодержавного управління до 2½ відсотків ВВП у 2018 році та 2¼ відсотків ВВП у 2019 році. Це буде досягнуто насамперед завдяки зменшенню поточних витрат, одночасно збільшуючи витрати на капітальні інвестиції для покращання державної інфраструктури. Будь-які додаткові надходження будуть використовуватися або для зменшення суми авансових платежів щодо податку на прибуток юридичних осіб, подальшого збільшення капіталовкладень, або для заощаджень. Регулярно будуть переглядатися механізми розподілу надходжень між центральним та місцевими бюджетами та їх видаткові повноваження для запобігання накопиченню дисбалансу на рівні місцевої влади [4].

Зазначену тему ми обрали виходячи з її актуальності на сьогодні. Робота Уряду у межах єдиної концепції сприятиме економічному розвитку країни. Пріоритетними кроками щодо фіскальної політики має стати створення простих, зрозумілих, прозорих правил оподаткування шляхом спрощення системи оподаткування та оптимізація структурного і кількісного складу контролюючих органів, які ведуть боротьбу зі злочинами у сфері фінансів тощо.


1. Круш П. В., Клименко О. В. Гроші та кредит: навч. посібник. Київ: Правова єдність, 2010.

2. Про затвердження плану пріоритетних дій Уряду на 2016 рік: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.05.2016 № 418-р.

3. Проект Середньострокового плану пріоритетних дій Уряду до 2020 року (оприлюднений для обговорення).

4. Меморандум Уряду з Міжнародним валютним фондом від 02.03.2017.

37

Рудик Н. В.,

к.е.н.,

старший викладач кафедри фінансів,


ЕКОЛОГІЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ ФІНАНСОВИХ

ВІДНОСИН ЯК КРИТЕРІЙ МАКРОФІНАНСОВОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ

Розуміння та сприйняття екологічної відповідальності сьогодні стає чи не найголовнішим фактором в умовах глобального розвитку та критерієм у моделях макроекономічної стабілізації. Такий взаємозв’язок зумовлений існуванням ряду причинно-наслідкових зв’язків, що забезпечують функціонування як світової економічної системи, так і фінансової.

Задіяними у вирішенні екологічної проблеми є чотири основні суб’єкти: наддержавні організації, держава, неприбуткові організації та бізнес. На думку М. Портера та М. Крамера, «екологічна відповідальність може стати більшим, ніж просто витратами, обмеженнями чи благодійністю. Вона може бути джерелом можливостей, інновацій та конкурентних переваг» [1]. Тому має бути створена така система, за якої кожен із суб’єктів буде зацікавлений у співпраці. Актуальність проблеми підтверджується численними дослідженнями провідних науковців усього світу та загальними зовнішніми проявами у міждисциплінарному аспекті. Усе це загострює терміновість та важливість вирішення проблеми на державному рівні або визначення необхідних заходів щодо її моніторингу.

Одним з основних інструментів прояву намірів вирішення цієї проблеми є введення екологічного податку та робота з його елементами. За своєю сутністю екологічний податок повинен бути найкращим прикладом стимулюючої функції податку. Водночас нецільова спрямованість використовуваних коштів залишає під питанням економічну ефективність самого податку. Тому доречними є реалізація та стимулювання платників до впровадження екологічних інновацій у виробничих процесах за рахунок частини коштів, що надійшли до бюджету від екологічного податку. Для України екологічний податок не є бюджетоутворюючим і його фіскальне значення за аналізований період коливалося в межах від 0,4 до 1,05 % (табл. 1).

Таблиця 1

Надходження екологічного податку до ЗБУ за 2011–2016 рр. (млрд грн) та

його частка в макрофінансових показниках (%)* Показники 2011 2012 2013 2014 2015 2016

Доходи ЗБУ 398,6 445,5 442,8 456,1 652,0 782,5

Податкові надходження 334,7 360,6 354 367,5 507,6 650,9

Екологічний податок (ЕП) 2,3 2,8 3,9 4,8 2,7 5,0

ВВП 1316,6 1408,9 1454,9 1566,7 1979,5 2383,2

ЕП в ПН, % 0,69 0,78 1,10 1,31 0,53 0,77

ЕП в доходи ЗБУ, % 0,58 0,63 0,88 1,05 0,41 0,64

ЕП в ВВП, % 0,17 0,20 0,27 0,31 0,14 0,21 *Джерело: розраховано на основі [2].

Частка цього податку у ВВП за 2011–2016 рр коливалася від 0,14 у 2015 році до 0,31 % у 2014 році. До країн ЄС з найбільшою часткою

38

екологічного податку у ВВП належать такі: Данія (5,7 %), Нідерланди (3,9 %), Болгарія і Мальта (по 3,5 %), а найнижча частка – в Іспанії (1,6 %), Литві (1,7 %), Румунії (1,8 %) і Латвії (1,9 %). У свою чергу, Україна, навіть, порівняно з найнижчими показниками країн ЄС, має далеко не найкращі перспективи.

Незмінно складна екологічна ситуація (збільшення викидів і скидів

забруднюючих речовин в атмосферне повітря та водні об’єкти, штрафів за

правопорушення у галузі охорони навколишнього середовища)

підтверджується нераціональною політикою держави у вирішенні питання

екологічної проблеми. Витрати підприємств на сплату екологічного податку

мають тенденцію до зростання, вони більш ніж удвічі менші за темпи

зростання капітальних і поточних витрат на охорону навколишнього

середовища (табл. 2). Постає питання збалансування інтересів.

Таблиця 2

Економічні показники природокористування в Україні

2011–2016 рр. (млрд грн)* Показники Рік Відхилення

2016/2011

2011 2012 2013 2014 2015 2016 +/- %

Екологічний податок (ЕП) 2,3 2,8 3,9 4,8 2,7 5,0 2,70 117,4

Капітальні інвестиції на

охорону навколишнього

природного середовища

6,45 6,59 6,04 7,96 7,68 13,39 6,94 107,6

Поточні витрати на

охорону навколишнього

природного середовища

12,04 13,92 14,34 13,97 16,92 19,10 7,06 58,6

*Джерело: розраховано на основі [2].

Проблема екологічної відповідальності в Україні полягає в тому, що, по-перше, дуже низька плата за забруднення навколишнього середовища не стимулює платників до впровадження більш екологічних систем та методів виробництва, адже значно дешевше сплатити податок, а можливо, і штраф; по-друге, незацікавленість держави в реалізації проектів із збереження навколишнього середовища, а отже, відсутність законодавчої підтримки для інвесторів інноваційної сфери. Запровадження та лобіювання інтересів кожного із зазначених вище суб’єктів екологічної відповідальності може надати державі вагомі переваги на конкурентному ринку, а також сприятиме акумулюванню фінансових ресурсів та виступатиме каталізатором соціально-економічного розвитку, але лише за умови збільшення екологічних тарифів (за рахунок зниження «нестимулюючих» податків та зборів), з одночасним забезпеченням цільового використання коштів.


1. Porter M. E, Kramer M. R. Strategy and society: The link between competitive

advantage and corporate social responsibility. Harvard Business Review. 2006.

№ 84 (12). р. 78–92. URL: http://sharedvalue.org/sites/default/files/resource-

files/Strategy_and_Society.pdf

2. Офіційний сайт Державної казначейської служби України. URL:

http://www.treasury.gov.ua/main/uk/index.

39

Сушкова О. Є.,


провідний науковий співробітник

НДІ фіскальної політики,


ПОДАТОК НА ВИВЕДЕНИЙ КАПІТАЛ:

АРГУМЕНТИ «ЗА» ТА «ПРОТИ»

Практика прямого оподаткування в Україні доводить, що останніми

роками податок на прибуток підприємств не тільки не забезпечує активізації

підприємницької діяльності та збільшення темпів зростання економіки країни,

а й втратив свою фіскальну значущість. Також різнопланове використання

схем мінімізації сплати податку та великий рівень тінізації економіки, при

цьому значна кількість збиткових підприємств, за даними фінансової

звітності, є основними характерними рисами справляння податку на прибуток

підприємств в Україні.

Так, дані щодо обсягів податкових надходжень до Зведеного бюджету

України за 2012–2016 рр. демонструють втрату податком на прибуток

підприємств позиції одного з основних бюджетоутворюючих податків. Але, на

нашу думку, проблема полягає в іншому – податок на прибуток підприємств

не виконує регулятивної функції, яка в довгостроковій перспективі є основою

зміцнення фіскальної функції податку за рахунок розширення бази

оподаткування. Це зумовлює потребу у радикальних змінах порядку

справляння та адміністрування податку на прибуток підприємств.

У проекті ліберального Податкового кодексу України (далі – ПКУ)

розробниками Шевцовою Т. С., Шемяткіним О. О. запропоновано замінити

чинний податок на прибуток підприємств податком на виведений капітал.

Узагальнення результатів аналізу наведених норм дозволило виявити основні

елементи податку, щодо яких передбачені зміни в зазначеному проекті ПКУ,

та встановити характер цих змін (табл. 1). Так, перелік платників податків

залишився незмінним, зберігаючи поділ на резидентів і нерезидентів. Звітний

період зменшився з кварталу до місяця, що певною мірою може збільшити

тиск на платників податку щодо адміністрування податку на виведений

капітал. Але об’єкт оподаткування зазнав більш суттєвих змін, які

передбачають заміну одного поняття «прибутку» на три види операцій:

1) операції з виведення капіталу; 2) операції, прирівняні до операцій з

виведення капіталу; 3) операції, за якими здійснюється донарахування (рис. 1).

Змін зазнала й ставка податку, яка трансформувалася з 18 у 15 % та 20 %.

Щодо цього елемента податку, то, ураховуючи перелік операцій, щодо яких

встановлена кожна ставка податку на виведений капітал (група 1 – 15 %;

групи 2 і 3 – 20 %), можна стверджувати про збільшення рівня податкового

тиску.

Якщо більш детально проаналізувати саме об’єкт оподаткування, то

можна зробити такі висновки. По-перше, збільшення кількості понять, що

застосуються для опису об’єкта оподаткування, значно ускладнює процедуру

40

адміністрування цього податку як з боку платника, так і контролюючих

органів, вимагаючи чіткого розмежування цих понять. Ще більше ця проблема

загострюється, коли до окремих груп об’єкта оподаткування застосовуються

різні ставки податку, як це передбачено нормами проекту ліберального ПКУ.

Таблиця 1

Елементи податку, щодо яких передбачені зміни в ліберальному ПКУ* Елементи податку Залежно від резиденства платника податку

для резидента для нерезидента

Платник податку — —

Об’єкт оподаткування + —

Звітний період квартал, рік місяць, рік ↑

Ставка податку 18 % ► 15 % та 20 % ↑

*Джерело: складено автором на основі даних [1; 2].

По-друге, розгалужений склад кожної групи об’єкта оподаткування з

податку на виведений капітал також не сприяє спрощенню здійснення

податкового контролю, а потребує його переформатування в інші види

господарських операцій, інформація про характер, час, обсяги та інші

параметри здійснення яких перебуває у площині бухгалтерського обліку.

Тому, на нашу думку, запровадження податку на виведений капітал не

позбавить контролюючі органи необхідності перевіряти дані бухгалтерського

обліку суб’єкта господарювання. До того ж окремі види об’єкта

оподаткування (згідно зі ст. 108 проекту ліберального ПКУ) вимагають саме

звернення до бухгалтерських документів з метою встановлення факту

наявності об’єкта оподаткування та розміру цього об’єкта.

Рис. 1. Порівняльна характеристика об’єкта оподаткування з податку на прибуток

підприємств та податку на виведений капітал* *Джерело: складено автором на основі даних [1; 2].

41

Потрібно також зазначити, що перелік господарських операцій,

віднесених до об’єкта оподаткування податком на виведений капітал, можна

характеризувати як такий, що містить основні елементи схем мінімізації

сплати податків. А отже, законодавче закріплення цих видів операцій як

об’єкта оподаткування дозволить створити умови для зменшення обсягів

застосування окремих схем мінімізації сплати податків, які характеризуються

таким:

1) передбачають заміну правовідносин;

2) передбачають поділ або заміну правовідносин та реалізуються за

участю іноземних компаній;

3) реалізуються за участю іноземних страхових компаній;

4) реалізуються через бізнес-структуру за участю неприбуткових

установ та суб’єктів господарювання, що перебувають на спрощеній системі

оподаткування;

5) реалізуються за участю неприбуткових установ під виглядом

благодійності чи меценатства [3].

Також новий перелік об’єктів оподаткування передбачає можливість

протидії здійсненню суб’єктами господарювання операцій трансфертного

ціноутворення, а також так званих безтоварних, фіктивних операцій, роблячи

їх економічно невигідними для таких суб’єктів.

Але головним недоліком усіх цих засад боротьби та протидії мінімізації

сплати податків є те, що вони охоплюють лише операції з неприбутковими

установами та суб’єктами спрощеної системи оподаткування, виводячи зі

сфери податкового контролю аналогічні схеми між звичайними платниками

податку. Тому, на нашу думку, раціонально було б використовувати

запропонований механізм оподаткування зазначених вище операцій як

доповнення до існуючого порядку справляння податку на прибуток

підприємств, що в комплексі сприятиме підвищенню ефективності

податкового контролю з боку органів Державної фіскальної служби України,

зниженню рівня латентності та деофшоризації економіки країни.

Додатковим аргументом до поєднання наявної системи оподаткування

прибутку з пропозиціями Асоціації платників податків України є те, що за

умови високої податкової культури суб’єктів господарювання та дотримання

принципу «невиведення капіталу» нівелюється поняття «оподаткування

підприємницької діяльності», бізнес опиняється в пільговому режимі

оподаткування, а тягар наповнення бюджету країни повністю лягає на

населення країни. Але ураховуючи той факт, що існуюча система

адміністрування податку на доходи фізичних осіб не забезпечує ефективну

боротьбу або протидію несплаті цього податку, фіскальний ефект від

нововведень може звестися до нуля.

Досвід розвинених країн світу доводить, що основою для формування

дохідної частини бюджету країни повинні слугувати прямі податки з доходів,

а саме з доходів корпорацій та доходів населення. Беручи до уваги рівень

соціально-економічного розвитку України (доходи населення, рівень бідності,

ступінь поляризації населення за розміром доходів, купівельна спроможність

42

населення тощо), формування доходів бюджету країни лише за рахунок

оподаткування доходів населення може призвести до негативних наслідків.

У цьому контексті одним із головних напрямів вирішення цієї проблеми,

на наше переконання, є посилення та підвищення ефективності податкового

контролю з боку органів ДФС України, але не за рахунок адміністративного

тиску на платників податків, а завдяки застосуванню сучасних методів

контролю. Результати аналізу практики податкового адміністрування в

зарубіжних країнах доводять, що найбільш прогресивними та ефективними

методами податкового контролю є непрямі методи, які передбачають збір

інформації щодо об’єкта оподаткування з різних інформаційних джерел (від

третіх осіб) та її обробку в автоматизованому режимі з метою встановлення

фактів застосування платниками податків схем ухилення від сплати податків.

Потрібно підкреслити, що у проекті ліберального Податкового кодексу

України передбачено надання повноважень щодо контролю операцій між

платниками та неплатниками податку третій особі – банківським установам,

які зобов’язані надавати інформацію про обсяги таких операцій. Але це тільки

маленький внесок у вирішення концептуальної проблеми.




6. Проект ліберального Податкового кодексу України / Асоціація платників

податків України. URL: http://appu.org.ua/

7. Проскура К. П., Сушкова О. Є. Характеристика основних методів

мінімізації сплати податків в Україні // Вісник Одеського національного

університету. Серія «Економіка». 2016. Т. 21. Вип. 3. С. 168–175.

43

Трубіна М. В.,

к.ю.н.,




Єфіменко Л. Л.,

молодший науковий співробітник



РЕФОРМУВАННЯ ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ:

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТА ПРАКТИЧНІ РЕАЛІЇ В УМОВАХ

ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Фіскальну політику держави можна охарактеризувати як один з

основних інструментів макроекономічного регулювання. Зокрема, потрібно

зазначити, що саме фіскальна політика може виступати як складна система

економічних відносин між державою, підприємствами, організаціями,

установами, закладами та громадянами щодо розподілу та перерозподілу

суспільного продукту, створення централізованого фонду фінансових ресурсів

і його використання з метою задоволення загальнодержавних потреб. У цьому

випадку особливість зазначених відносин пов’язана з такою основною

проблемою, як невідповідність існуючих потреб суспільства реальним

можливостям їхнього задоволення.

У сучасному науковому розумінні виділяють досить велику кількість

підходів до розуміння сутності фіскальної політики держави, зокрема досить

доречно визначення її змісту компонує Ракул О. В. [1, с. 49]:

– заходи держави щодо формування, наповнення та регулювання

державного бюджету з використанням податкових важелів;

– діяльність держави щодо формування та реалізації оптимальної

політики витрат із державного бюджету, спрямована на формування

ефективної національної економіки;

– діяльність держави щодо формування та реалізації політики

надходжень і витрат державного бюджету, що має на меті створення належних

умов для продуктивного розвитку національної економіки.

Як свідчить практика, сучасна фіскальна політика України перебуває на

новому етапі свого розвитку, що супроводжується певними труднощами у

процесі реалізації цих змін. Усе це ускладнюється у зв’язку з необхідністю у

гармонізації вітчизняного податкового законодавства із законодавством ЄС,

зокрема виконанні вимог МВФ, оскільки всі ці зміни не повинні негативно

впливати на життєвий рівень населення.

Аналізуючи фіскальну політику України останніх років, можна виділити

такі її основні завдання:

– стабілізацію соціально-економічних процесів;

– створення належних умов для забезпечення виконання планових

показників наповнення бюджетів держави;

– виявлення та руйнування схем мінімізації податкових зобов’язань;

44

– запобігання і виявлення кримінальних та інших правопорушень у

сфері оподаткування, митній та бюджетній сферах тощо.

Крім того, потрібно зауважити, що нині в Україні мають місце фіскальні

суперечності щодо необхідності та можливості забезпечення достатніх

податкових надходжень, які формуються під впливом чинників як

об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Сьогодні ця проблема

ускладнюється ще й кризовою соціально-економічною та військово-

політичною ситуацією в нашій державі, що також супроводжується

зростанням бюджетного дефіциту [2].

Упродовж 2015 року можна спостерігати певні зміни, які були

спрямовані саме на забезпечення зменшення дефіциту бюджетів держави та

реалізацію основних напрямів фіскальної політики України у сфері

реформування бюджетної, податкової та митної системи. Варто вказати на

зменшення кількості податків і зборів (з 22 до 11), у тому числі спрощення

процедури їх адміністрування, удосконалення системи справляння єдиного

внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування з метою

зменшення навантаження на фонд оплати праці та легалізації заробітної плати,

запровадження електронного адміністрування ПДВ, оптимізації звітності,

переходу до якісно нової форми проведення контрольно-перевірочної роботи

органів державної фіскальної служби шляхом ефективного використання

існуючих баз даних і впровадження новітніх ІТ-технологій та, як наслідок,

зменшення виїзних перевірок.

Наприкінці 2016 року знову спостерігаються зміни у Податковому

кодексі України, які стосуються справляння податку на прибуток підприємств,

податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість, акцизного

податку, єдиного податку, транспортного податку, рентної плати [3]. У цьому

випадку запроваджені фіскальні заходи можна розглядати як відповідну

альтернативу між оптимальною конструкцією справляння податків, що

наближається до європейських стандартів, і традиційною національною

системою оподаткування, яка враховує гостру потребу держави у фінансових

ресурсах, оскільки вони суттєво переглядають порядок оподаткування доходів

фізичних осіб та можуть характеризуватися як значний крок вперед щодо

спрощення процедур податкового адміністрування та порядку дотримання

податкового законодавства, а також покращання взаємовідносин між

платниками податків і фіскальними органами.

Таким чином, проведений аналіз сучасного розвитку фіскальної

політики в Україні дозволяє стверджувати про значні зміни впродовж останніх

років, основною метою яких є підвищення фіскальної ефективності податкової

системи у майбутньому та забезпечення виконання планових показників

податкових надходжень. Зокрема, як зазначається в інфляційному звіті

Національного банку України, у 2017 році фіскальна політика стане більш

стимулюючою та спрямованою на приватне споживання, насамперед у зв’язку

з рішенням про підвищення мінімальної заробітної плати. Але в цілому

дефіцит бюджету СЗДУ залишатиметься в межах 3 % ВВП. Зростання доходів

від ЄСВ дозволить знизити бюджетну підтримку Пенсійного фонду, а

45

збільшення видатків на заробітну плату в бюджетному секторі

компенсуватиметься вищими надходженнями від податків на споживання та

підвищенням акцизних ставок. Первинний профіцит зведеного бюджету

зберігатиметься на рівні не менше 1 % ВВП [4, с. 6].

З огляду на викладене можна з упевненістю сказати, що нині в Україні є

певні прогресивні зміни у сфері розвитку фіскальної політики. Але варто

зазначити, що головним завданням під час проведення реформування

податкової політики повинна стати переорієнтація податкової системи із суто

фіскальних цілей на стимулювання економічного зростання. Реалізувати це на

практиці можна насамперед шляхом послаблення податкового навантаження

на економіку. Тільки завдяки зниженню ставок податків можна вплинути на

пожвавлення підприємницької активності, що в кінцевому підсумку не

зменшить, а, навпаки, збільшить податкові надходження до бюджету.


1. Ракул О. В. Фіскальна політика держави: проблеми розуміння // Науковий

вісник Національної академії внутрішніх справ. № 1. 2015. С. 44–50.

2. Статистичний збірник Міністерства фінансів України: Бюджет України

2014. К., 2015. C. 308. URL: http: // www.minfin.gov.ua.

3. Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких

законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості

бюджетних надходжень у 2016 році: Закон України від 24.12.2015 № 909-

VIII. URL: http: // zakon3.rada.gov.ua/laws/show/909-19.

4. Національний банк України. Інфляційний звіт (січень 2017 р.). URL: https:

// bank.gov.ua/doccatalog/document?id=43401297.

46

Фрадинський О. А.,

к.е.н., доцент, с.н.с.,

завідувач відділу



ДЕКЛАРАЦІЯ АРУША ЯК ПРАВОВА

ОСНОВА МИТНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ

Підвищена суспільна небезпека злочинів та правопорушень у митній

сфері значною мірою зумовлюється наявністю стійких контактів між особами,

які їх вчиняють, та корумпованими представниками митних адміністрацій. В

умовах розширення міжнародних зв’язків проблему корупції на митному

кордоні не можна вирішити в окремо взятій країні, вона вимагає чітких та

скоординованих дій усієї світової спільноти.

На міжнародному рівні основним інструментом та важливим елементом

формування єдиного підходу, що спрямований на протидію проявам корупції

у митній сфері, є Декларація Аруша, яку було прийнято 7 липня 1993 року у

м. Аруш (Танзанія) на виїзній сесії Всесвітньої митної організації (ВМО) та

через 10 років, у червні 2003 року, оновлено (переглянуто). Незважаючи на

свій рекомендаційний характер, вона є базою для запровадження митними

адміністраціями антикорупційних програм та проектів.

Декларація наголошує, що митні адміністрації виконують від імені

урядів своїх країн ряд життєво важливих завдань та вносять свою частку у

досягнення національних пріоритетів – формування державних доходів,

сприяння торгівлі, захист національної безпеки. При цьому корупційні прояви

на митному кордоні суттєво впливають на досягнення зазначених пріоритетів.

Такі корупційні наслідки полягають у такому: зниженні рівня національної

безпеки та захисту суспільства; ненадходженні державних доходів і

шахрайстві; зниженні іноземних інвестицій; збільшенні затратного тягаря для

суспільства; штучному створенні бар’єрів для міжнародної торгівлі і

економічного зростання; зниженні суспільної довіри до державних органів,

зменшенні рівня довіри та співробітництва між митними адміністраціями;

зниженні рівня добровільного дотримання митного законодавства; низькому

рівні моралі серед митників.

Ураховуючи викладене вище, запропоновано 10 основних принципів,

які повинні бути враховані національними митними адміністраціями при

розробці своїх антикорупційних програм [1]:

1) лідерство та підтримка. Основний тягар відповідальності за

запобігання корупційним проявам покладається на керівника й топ-

менеджмент митної служби, які повинні взяти на себе роль лідерів та

встановити належний рівень відповідальності й звітності у процесі підтримки

прозорості діяльності митниці;

2) законодавство. Митне законодавство, правила, інструкції та

процедури повинні бути максимально гармонізовані і спрощені, щоб митні

формальності не були надмірно обтяжливі. В основу митного законодавства

47

має бути покладена Міжнародна конвенція про спрощення та гармонізацію

митних процедур;

3) прозорість. Отримувачі митних послуг повинні мати право на високий

ступінь впевненості та прогнозованості своїх відносин із митницею. Митні

правила мають бути оприлюднені для широкого загалу, легкодоступні,

застосовуватися єдиним і послідовним способом. Повинні існувати механізми

апеляції для оскарження рішень митників;

4) автоматизація. Виступає ефективним інструментом запобігання

корупційним проявам, може підвищити рівень підзвітності та забезпечити

можливість пізнього моніторингу й розгляду адміністративних рішень, що

приймаються митниками. Автоматизовані системи мають бути конфігуровані

для мінімізації можливості неправильного використання дискреційних

повноважень, особистих контактів митного персоналу з декларантами і

фізичної передачі та обробки грошових коштів;

5) реформа і модернізація. Митним адміністраціям потрібно комплексно

реформувати та модернізувати свої системи й процедури для усунення

можливих преференцій, які можна отримати в обхід офіційних вимог.

Основною для такого реформування і модернізації є оновлена Кіотська

конвенція;

6) перевірки та розслідування. Запобігання та контроль за корупцією

забезпечує реалізація механізму стеження та контролю (внутрішніх програм

контролю, режимів санкцій, внутрішніх і зовнішніх перевірок та

розслідувань). При цьому потрібно зберігати розумний баланс між

позитивною стратегією заохочення законослухняних службовців та

репресивними діями у разі виявлення фактів корупції. Необхідно завжди мати

можливість залучення ресурсів незалежних антикорупційних органів;

7) кодекс поведінки. Базисом дієвої антикорупційної програми є

розробка, оприлюднення та прийняття комплексного кодексу поведінки, який

би встановив практичні та однозначні правила поведінки митного персоналу;

8) управління кадрами. Відіграє важливу роль у боротьбі з корупцією на

митниці. До кадрових антикорупційних заходів потрібно віднести такі:

адекватний рівень заробітної плати, наявність додаткових винагород і

преференцій; рекрутинг та утримання персоналу, який дотримується

принципів чесної професійної поведінки; реалізація кадрової політики підбору

та просування персоналу, що вільна від упередженості й фаворитизму та

базується на принципі «кожному за заслугами»; розстановка, ротація та

переміщення персоналу з урахуванням потреби в усуненні можливості

протягом довгого часу обіймати вразливі для корупції посади; проведення

належного навчання та підвищення кваліфікації митного персоналу після

найму та у процесі всієї кар’єри; наявність такої системи оцінки праці й

системи управління, які б були спрямовані на посилення позитивного досвіду

та сприяння високому рівню професійності та особистої чесності;

9) мораль і організаційна структура. Корупційні прояви виникають

переважно у тих митних органах, де мораль та поняття «честь мундира»

перебувають на низькому рівні, а митники не відчувають ніякої корпоративної

48

гордості за свою адміністрацію. Необхідно заохочувати митний персонал,

який взяв на себе відповідальність за боротьбу з корупцією у своїй митній

адміністрації;

10) відносини з приватним сектором. Митні адміністрації повинні

підтримувати відкриті та продуктивні відносини з приватним сектором.

Споживачів митних послуг необхідно заохочувати брати на себе певну

відповідальність та підконтрольність щодо питань корупції та за розробку і

прийняття практичних рішень, а санкції за корупцію повинні бути

обопільними, щоб у декларантів не виникало бажання «віддячити» за

пришвидшення митного оформлення чи отримання переваг і вигод.

Таким чином, акумульовані у Декларації Аруша міжнародні стандарти

щодо боротьби з проявами корупції на митниці повинні стати міцним

фундаментом, на якому ґрунтуватиметься антикорупційна база діяльності

вітчизняної митної складової Державної фіскальної служби України.


1. The Arusha declaration. URL: http://www.wcoomd.org/files/1.%20Public%

20files/PDFandDocuments/Declarations/ Revised_Arusha_Declaration_EN.pdf.

49

Шавло І. А.,

науковий співробітник



ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКІВ КОМПЕТЕНЦІЇ ДЛЯ

ОЦІНЮВАННЯ ПОСАДОВИХ ОСІБ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ

ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Підвищення ефективності діяльності владних інститутів, якість

реалізації державних функцій і впровадження нових методів управління лягли

в основу значних реформ державної служби, що здійснювалися останніми

роками в Україні. При цьому в умовах поступового входження України до

європейської спільноти особлива увага приділяється саме реформуванню

державного управління, яке є невід’ємною складовою стратегічних

перетворень у країні.

Згідно з Угодою про асоціацію між Україною та ЄС з метою

вдосконалення системи державного управління і, відповідно, підвищення

рівня конкурентоспроможності країни розпорядженням Кабінету Міністрів

України від 24.06.2016 № 474-р [1] була схвалена Стратегія реформування

державного управління України на 2016–2020 роки. Стратегія передбачає

шість напрямів реформування, серед яких особливу роль відведено

модернізації державної служби та управлінню людськими ресурсами. Серед

пріоритетів в управлінні людськими ресурсами Стратегія визначає

справедливе оцінювання результатів діяльності державних службовців.

На сьогодні правовою основою оцінки діяльності державних службовців

виступає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII [2],

який регулює питання оцінювання результатів службової діяльності

державних службовців. У 2016 році оприлюднено неофіційний проект

Типового порядку проведення оцінювання результатів службової діяльності

державних службовців (Типовий порядок) [3].

На нашу думку, оцінювання діяльності державних службовців в Україні

має стати однією з важливих процедур управління людськими ресурсами,

безпосередньо впливати на управління людськими ресурсами, сприяти

ефективності й результативності професійної діяльності державних

службовців та підвищенню мотивації персоналу.

Статтею 44 Закону України «Про державну службу» [2] передбачено, що

для визначення якості виконання поставлених завдань, а також з метою

прийняття рішення щодо преміювання, планування їхньої кар’єри, потреби у

професійному навчанні щороку проводиться оцінювання результатів

службової діяльності державних службовців. Визначено й показники, які

мають ураховуватися під час оцінки, а саме: результативність, ефективність,

якість та дотримання правил етичної поведінки, вимог законодавства у сфері

запобігання корупції. При цьому проектом Типового порядку передбачено, що

оцінювання відбувається шляхом визначення підсумкового рівня

результативності кожного державного службовця, окремої категорії. Для

50

державних службовців категорії «Б» та «В» результат розраховується як

комплексний показник оцінки досягнення очікуваних результатів роботи та

визначення відповідності компетенції безпосереднім керівником та

керівником вищого рівня.

Окремі переліки показників компетенції для посад державних

службовців категорії «Б» та «В» встановлені наказом Національного агентства

України з питань державної служби від 06.04.2016 № 72 «Про затвердження

порядку визначення спеціальних вимог до осіб, які претендують на зайняття

посад державної служби категорії «Б» і «В»» (далі – наказ № 72) [4], наказом

Державної фіскальної служби України від 06.08.2016 № 708 «Про визначення

спеціальних вимог» (далі – наказ № 708) [5] та проектом Типового порядку.

Відповідно до вимог наказу № 72 компетенція в державних органах повинна

визначатися з урахуванням вимог спеціальних законів, що регулюють їх

діяльність, та бути пов’язаними з потребами державного органу.

Аналізуючи та порівнюючи переліки показників компетенції, можна

стверджувати, що їх зміст має як спільні, так і відмінні риси.

Найбільше таких відмінностей спостерігається у визначенні переліку

показників компетенції в органах ДФС.

Так, до переліку показників загальної компетенції для посад державної

служби в органах ДФС категорії «Б» внесено лише 18–19 показників, для

категорії «В» – 16–15. При цьому кожним Департаментом самостійно, з огляду

на специфіку діяльності, із загальної кількості показників визначено

черговість їх урахування, де перший – це найвагоміший показник. Для

порівняння: у наказі № 72 до переліку показників компетенції для посад

державної служби категорії «Б» внесено 30 показників, для категорії «В» – 22;

у проекті Типового порядку в перелік показників компетенції державних

службовців категорії «Б» та «В» внесено 31 показник.

Також у переліку показників компетенції для осіб, які обіймають посади

державної служби в органах ДФС категорії «Б» та «В», відсутні узагальнені

напрями компетенції. Проте вони визначені і в наказі № 72, і проекті Типового

порядку.

На нашу думку, висвітлені відмінності можна розглядати як недолік при

формуванні переліку показників компетенції для посадових осіб ДФС з метою

проведення щорічного оцінювання їх службової діяльності. Зазначені

показники не забезпечать комплексного підходу до визначення загальної

оцінки результатів діяльності посадових осіб органів ДФС. Безпосередньому

керівнику та керівнику вищого рівня буде складно найбільш точно

охарактеризувати результати діяльності підпорядкованого працівника, а

відсутність узагальнених напрямів компетенції не дозволятиме йому

зосередитися на тих визначальних показниках, які притаманні конкретній

посадовій особі. Як наслідок, процедура оцінювання матиме елементи не

прозорого, не справедливого, не об’єктивного, а дискримінаційного ставлення

до службовця.

Таким чином, при підготовці проектів нормативних документів щодо

проведення щорічного оцінювання результатів службової діяльності

51

посадових осіб органів ДФС необхідно розширити перелік показників

компетенції, виокремити та узагальнити напрями компетенції. Це дозволить

при загальній оцінці результатів діяльності службовців більш детально

розкривати діяльність окремої посадової особи з урахуванням специфіки її

роботи в органах фіскальної служби.


1. Стратегія реформування державного управління України на 2016–2020

роки: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 474-р.

URL: hptt: // www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=249175778

2. Про державну службу: Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII //

Відомості Верховної Ради України. 2016. № 4. Ст. 43.

3. Проект Типового порядку проведення оцінювання результатів службової

діяльності державних службовців. URL: hptt://spo.fpsu.org.ua/images/2016/

2355_%D1%81%D0%B0%D0%B9%D1%82.pdf

4. Про затвердження порядку визначення спеціальних вимог до осіб, які

претендують на зайняття посад державної служби категорії «Б» і «В»:

наказ Національного агентства України з питань державної служби від

06.04.2016 № 72. URL: hptt://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0647-16

5. Про визначення спеціальних вимог: наказ Державної фіскальної служби

України від 06.08.2016 № 708. URL: hptt: //sfs.gov.ua/pro-sfs-ukraini/robota-

z...vimogi/69391.html

52

Швабій К. І.,


директор ННІ економіки, оподаткування та митної справи,


ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ

ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

У сучасних умовах в Україні суттєве значення має якість податкової

політики держави. Високий рівень якості політики можна забезпечити шляхом

створення ефективного інституціонального механізму її формування і

реалізації. До сьогодні в Україні не створено такого механізму, і щоразу,

особливо під час проведення чергової податкової реформи, система

напрацювання рішень та їх втілення в життя в цій сфері працює по-різному.

В одній з попередніх робіт зазначалося, що податкова політика держави

має формуватися відповідно до таких принципів, як визначеність мети

політики та її маркування, мінімізація втрат від розробки та імплементація

податкового законодавства, пріоритет легітимності над законністю, виявлення

і врахування реальних пріоритетів платників податків, інституційна

конгруентність [1].


1. Швабій К. І. Теоретичні підходи до формування і реалізації податкової

політики держави // Фінанси України. 2015. № 10. C. 90–103.

53

Щур Р. І.,

к.е.н.,

ДВНЗ «Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника»

ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ

ГРОМАД В УМОВАХ БЮДЖЕТНОЇ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ

Початком маштабного реформування місцевого самоврядування стало прийняття Кабінетом Міністрів України Розпорядження «Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні» від 1 квітня 2014 р. Тому з метою посилення соціально-економічного розвитку місцевого самоврядування, в частині створення фінансово спроможних територіальних громад в Україні, у 2015 році був ухвалений Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад».

Основною метою цього Закону є встановлення порядку об’єднання територіальних громад, надання державної підтримки об’єднаним територіальним громадам, а також насамперед створення правових умов та можливостей для формування дієздатних територіальних громад, поліпшення умов сталого розвитку відповідних територій, більш ефективне використання бюджетних коштів та інших наявних ресурсів [1].

Так, станом на 01.01.2017 в Україні вже утворено 172 добровільно об’єднані територіальні громади (ОТГ), до складу яких увійшло 847 сільських, селищних, міських рад.

Доходи територіальних громад є основою фінансової бази об’єднаних територіальних громад та головним фактором розвитку територій. Наявність доходів закріплює економічну самостійність об’єднаних територіальних громад, активізує фінансово-господарську діяльність, дозволяє їм розвивати місцеву інфраструктуру та наявний фінансовий потенціал територій, виявляти і максимально ефективно використовувати резерви фінансових ресурсів, що розширює можливості місцевих органів влади об’єднаних територіальних громад у задоволенні потреб населення [2].

Найважливішим питанням стимулювання та реалізації об’єднання територіальних громад є державна фінансова підтримка, яка полягає в наданні коштів з Державного фонду регіонального розвитку на проекти, що спрямовані на підтримку добровільного об’єднання територіальних громад та підготовлені відповідно до бюджетного кодексу, і надання коштів у вигляді субвенцій з державного бюджету для формування відповідної інфраструктури згідно зі стратегічними програмами розвитку територій та планами соціально-економічного розвитку (стаття 24-1 Бюджетного кодексу). Основним джерелом фінансування шкіл та первинної медичної допомоги є також субвенція з Державного бюджету [3].

Крім того, важливим кроком щодо соціально-економічного розвитку та фінансового забезпечення територіальних громад стало створення Державного фонду регіонального розвитку. Основним завданням даного фонду є фінансування інвестиційних проектів на конкурсній основі. Відповідно до Бюджетного кодексу фінансування Державного фонду регіонального розвитку здійснюється з розрахунку не менше ніж 1 % від прогнозного обсягу доходів загального фонду державного бюджету.

54

Запроваджені зміни сприяли загальному зміцненню та збалансуванню бюджетів об’єднаних територіальних громад як в Україні, так і в Івано-Франківській області зокрема. Так, за 2016 рік фактичні надходження доходів загального фонду місцевих бюджетів ОТГ Івано-Франківської області (з трансфертами з державного бюджету) становили 122 млн грн, що у 16 разів більше порівняно з надходженнями 2015 року. Також за 2016 рік місцевими бюджетами ОТГ області з державного бюджету отримано освітню субвенцію у сумі 42 млн грн, медичну субвенцію – 21 млн грн та субвенцію на формування інфраструктури – 22 млн грн. Крім того, ОТГ області отримали 0,8 млн грн інших субвенцій та 1,3 млн грн – з Державного фонду регіонального розвитку на реалізацію інвестиційних проектів [4].

Започаткована фінансова децентралізація, формування спроможних об’єднаних територіальних громад відкривають нові можливості для розвитку територій, зокрема у формі делегування виконання певних завдань чи робіт, реалізації спільних інвестиційних проектів, спільного фінансування інфраструктурних об’єктів, утворення спільних комунальних підприємств, установ, організацій, органів управління тощо [5, с. 51].

Проте залишається ряд проблем, які потребують вирішення: 1) ефективність витрачання коштів, які є в розпорядженні територіальних громад; 2) питання прийняття закону про комунальну власність об’єднаних територіальних громад та передання їм земель, розташованих за межами населених пунктів; 3) розширення прав щодо формування власних доходів об’єднаних територіальних громад, а також переліку місцевих податків і зборів; 4) залучення експертів та навчання працівників об’єднаних територіальних громад щодо здійснення ефективного бюджетного планування.


1. Про добровільне об’єднання територіальних громад: Закон України вiд 05.02.2015 № 157-VIII. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/157-19.

2. Васильєва Н. Підвищення соціальної спрямованості місцевих бюджетів // Управління сучасним містом. 2011. № 1–3. С. 171–179.

3. Патока І. В. Фінансове забезпечення сталого розвитку об’єднаних територіальних громад як складова ефективної децентралізації влади в Україні // Ефективна економіка. 2015. № 11. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=4582.

4. Децентралізація. Місцеві бюджети 159 об’єднаних територіальних громад. Фінансово-аналітичні матеріали / Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Міністерство фінансів України. 2016. URL: http://www.minregion.gov.ua.

5. Кириленко О. Бюджетна децентралізація: перші підсумки та перспективи для міжрегіонального співробітництва // Міжрегіональне співробітництво в національному та міжнародному вимірах: зб. матеріалів доп. міжнар. наук.-практ. конф. (м. Тернопіль, 18–19 жовтня 2016 р.) / редкол.: М. М. Шкільняк, А. Ф. Мельник, Г. Л. Монастирський та ін. Тернопіль: Крок, 2016. С. 49–52.

55

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

СИСТЕМИ АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ

В УКРАЇНІ

Білецька Г. М.,

к.ю.н.,




ТЕНДЕНЦІЇ ТА ЗНАЧЕННЯ СУДОВИХ ДОКТРИН ПРИ РОЗГЛЯДІ

ПОДАТКОВИХ СПОРІВ

Проведення в державі реформ, зокрема судової та у сфері економіки й

оподаткування, вимагає упровадження системних і комплексних змін,

спрямованих на покращання інвестиційного клімату в Україні за рахунок

підвищення прозорості та якості адміністрування податків, ліквідації схем

ухилення від оподаткування, усунення неузгодженостей норм національної

правової системи з відповідними положеннями міжнародного права з метою

вдосконалення окремих норм податкового законодавства.

Усе більшого значення як джерело права стали набувати правові

доктрини, що сформувалися внаслідок багаторічної світової наукової та

практичної діяльності судових та фіскальних органів.

Варто зазначити, що поняття «судова доктрина» пов’язане з цілою

серією одноманітних судових рішень. Зокрема, аналіз вітчизняної та світової

судової практики дозволив виділити 7 судових доктрин, хоча правозастосовна

практика постійно вдосконалюється та формує і модернізує методи, що

дозволяють сформувати нові підходи до виявлення та розкриття протиправних

дій та бездіяльності у сфері податків.

Концепція доктрини «Зміст над формою» (equity above the form) полягає у

тому, що юридичні наслідки виконання правочину визначаються здебільшого

його сутністю, ніж зовнішнім оформленням. Якщо форма та вид правочину не

відповідають відносинам, що фактично відбулися при його виконанні, то

податкові наслідки встановлюються відповідно до правовідносин, що реально

настали між сторонами.

Сутність доктрини «Ділова мета» (business purpose) передбачає, що

правочин, який спрямований винятково на зменшення бази оподаткування та

не має розумної, економічно обґрунтованої, необхідної і достатньої ділової

(господарської) мети, може бути визнаний недійсним.

Доктрина «Угода по кроках» (step transactions) полягає у визначенні

податкових наслідків суб’єкта господарювання за реально вчиненим ним

правочином, без урахування проміжних угод, що укладаються ним з метою

мінімізації податкових зобов’язань. Разом з тим, укладаючи проміжні угоди,

платник податків прагне настання тих самих наслідків, які б він мав з

укладанням однієї угоди. Найчастіше доктрина «Угода по кроках» у

56

міжнародному судочинстві застосовується під час аналізу так званих

посередницьких операцій, коли платники податків виключно удавано

укладають ряд договорів, унаслідок чого їх прибуток мінімізується.

Зміст доктрини «Економічна доцільність угоди» полягає у тому, що

господарська діяльність платника податків повинна бути спрямована на

отримання прибутку, систематична збитковість господарських операцій

викликає підозру щодо вчинення таких операцій виключно з метою мінімізації

податкових зобов’язань.

Доктрина «Одна рука», або «Фактичний власник», тісно пов’язана з

доктриною «Угода по кроках» і виявляється найчастіше при аналізі

посередницьких операцій або схем ухилення від оподаткування з

використанням ряду підконтрольних (афілійованих) фірм (найчастіше

офшорних компаній), через які чи від імені яких здійснюється продаж товарів

(робіт, послуг), з метою відпливу прибутку на ці фірми, ухилення від сплати

податків з обороту (переважно ПДВ) тощо.

Доктрина «Фактичне місце діяльності» широко використовується при

аналізі правомірності використання пільг суб’єктами господарювання,

зареєстрованими на території з пільговим режимом оподаткування.

Судові доктрини не є нормами, що законодавчо закріплені, але,

виходячи з наукових положень, тією чи іншою мірою становлять важливу

частину правової системи. Адже в широкому розумінні право базується на

загальноправових та філософських категоріях, таких як справедливість,

добросовісність, невідворотність покарання тощо. Ці категорії первинні щодо

норми права, унаслідок цього мають негласний пріоритет.

Застосування судових доктрин є необхідним кроком, що здійснюється з

метою захисту та реалізації законодавчих положень. Їх значимість полягає в

недопущенні поширення угод, що є економічно неефективними та

непов’язаними з бізнес-плануванням, оскільки податкове планування саме

собою не є завданням, поставленим державою для стимулювання [1].

Отже, використання доктрин має на меті захист закону від зловживань

платників податків, які використовують буквальне тлумачення податкових

норм, що призводить до отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Оскарження таких угод без застосування судових доктрин часом видається

неможливим.

Судові доктрини у сфері оподаткування можна порівняти з категорією

«звичаї» у цивільному праві, які, незважаючи на відсутність фіксації в

нормативних актах, є неписаним правилом завдяки багаторазовому та

широкому застосуванню на практиці.

Так, судові доктрини не обов’язкові для суду, що розглядає конкретний

податковий спір, бо навіть не є офіційними роз’ясненнями вищих судових

інстанцій. Водночас неодноразово перевірені на практиці вони показали свою

спроможність, ефективність та необхідність у подальшому їх використанні,

модернізації.

Таким чином, застосування судових доктрин на практиці зумовлено

потребою у боротьбі з недобросовісними платниками податків. Значимість

57

застосування судових доктрин полягає в недопущенні поширення (виконання)

угод, що не мають на меті досягнення економічних (господарських) цілей, а

єдиною метою яких є досягнення мінімізації податкових платежів.

Необхідність у застосуванні судових доктрин пов’язана з відсутністю

єдиної позиції щодо буквального і цільового тлумачення норм податкового

права. Оскільки за допомогою доктрини заповнюються прогалини в чинному

законодавстві, усуваються суперечності між правовими нормами, питання

застосування судових доктрин при розгляді податкових спорів забезпечує

достовірне тлумачення норм права, за допомогою положень судової доктрини

упорядковується суперечливий матеріал чинного законодавства.


1. Ардашев В. Л. Судебные доктрины как метод борьбы с недобросовестными

налогоплательщиками. URL: http://www.ardashev.ru/index.php/article/

archive/733

58

Білоусова О. С.,

к.е.н.,

старший науковий співробітник

відділу державних фінансів,


РИЗИКИ УХИЛЕННЯ ВІД СПЛАТИ ПДВ ТА ШЛЯХИ ЇХ МІНІМІЗАЦІЇ

Удосконалення системи адміністрування податків, а також

запровадження дієвих заходів із запобігання ухиленню від сплати ПДВ є

актуальними для багатьох країн у контексті вирішення проблем відновлення

макроекономічної стабілізації. У різних країнах світу тіньова економіка є

фактором, що негативно впливає на стан бюджетної сфери та розвиток

національної економіки.

Тіньову економіку розглядають як підпільне (приховане) виробництво,

що здійснюється для ухилення або зменшення сплати податків від доходу,

доданої вартості та соціальних внесків; уникнення необхідності

дотримуватися правових стандартів ринку праці та певних адміністративних

обов’язків [1]. Ураховуючи такий підхід, ухилення від сплати податків може

відбуватися у межах тіньової економіки та незареєстрованої (прихованої від

органів державної влади) діяльності шляхом зменшення податкових

зобов’язань, недекларування доходів від законного виробництва та доходів,

що отримані в результаті готівкових або бартерних операцій, незаконного

відшкодування ПДВ із бюджету тощо. Суб’єктами ухилення від сплати ПДВ є

в основному підприємства, які повністю або частково працюють за межами

податкової системи (поширені у таких видах діяльності, як будівництво, сфера

послуг), або зареєстровані платниками податків, але приховують угоди, щоб

уникнути сплати податків та зборів, або витрат, пов’язаних із захистом прав

найманих працівників та споживачів, або здійснюють господарську діяльність

без державної реєстрації [2]. Проте, як зазначають експерти МВФ, точно

визначити діяльність суб’єктів тіньової економіки досить складно, оскільки

вона перебуває в постійному розвитку, пристосовуючись до змін в

оподаткуванні та державному регулюванні [3].

У країнах, що розвиваються, тіньова економіка пов’язана з незаконною

торгівлею, організованою злочинністю та корупцією [4] («плата» певним

структурам та посадовим особам за ліцензування, отримання дозволів на

ведення окремих видів господарської діяльності, не забороненої

законодавством, уникнення податкового контролю тощо), надмірним

податковим та регуляторним навантаженням [5]. Експерти Єврокомісії

звертають увагу на випадки ухилення підприємств від сплати ПДВ шляхом

[6; 7] проведення готівкових операцій без обліку, переведення безготівкових

коштів у готівкові, приховування доходів або завищення собівартості,

наведення у податковій звітності недостовірної інформації, неподання

податкової звітності, фальшування первинних документів, участі у

безтоварних операціях та ланцюгах постачання з метою ухилення від сплати

ПДВ; агресивного податкового планування (зловживання технічними

59

особливостями податкової системи та прогалинами у податковому

законодавстві, використання розбіжностей між податковими системами різних

країн, виведення коштів та інших активів в офшорні зони). У більшості

випадків це стосується операцій, регламентація яких має законодавчі

прогалини, неоднозначне (подвійне) трактування.

Ухилення від сплати ПДВ, як складова тіньової економіки, має місце в

багатьох країнах, які застосовують цей податок. Проте існує значна різниця

між поведінкою суб’єктів господарювання та масштабами ухилення (обсягами

втрат бюджету, регіональною та галузевою розгалуженістю «податкових

каруселей», що зумовлено, зокрема, наявністю та інтенсивністю корупційної

складової економічної діяльності).

Ураховуючи зазначене, основними шляхами мінімізації ризиків

ухилення від податкових зобов’язань з ПДВ, на нашу думку, є:

1) використання непрямих методів контролю на основі оцінки обсягів

потенційних надходжень ПДВ по підприємствах. Як потенційна база

оподаткування може бути використаний показник доданої вартості, що

створена підприємством. Його розрахунок пропонуємо здійснювати із

застосуванням прямого методу додавання (адитивного методу);

2) запровадження Рахунковою палатою України дієвого зовнішнього

контролю за діяльністю податкових органів усіх рівнів у частині забезпечення

повноти надходжень до бюджету ПДВ;

3) удосконалення системи внутрішнього контролю з урахуванням

досвіду країн ЄС. Зокрема, документи податкових органів, що регулюють

вибірку підприємств для податкових перевірок, повинні мати «гриф ДСК»

(документа службового користування для обмеженого кола керівників

фіскальної служби); запровадження заходів із попередження шахрайства та

корумпованості посадових осіб податкових органів шляхом оцінки податкових

розривів по підприємствах, що є різницею між обсягами потенційних

податкових надходжень (добуток розрахованого показника створеної

підприємством доданої вартості на стандартну ставку ПДВ (20 %) та

фактичної сплати ПДВ у бюджет.

Результативність боротьби з ухиленням від оподаткування визначається

ефективністю функціонування системи стягнення ПДВ та упередження

використання «податкових каруселей», застосуванням економічно

обґрунтованого інструментарію аналізу податкових та фінансово-економічних

показників діяльності суб’єктів господарювання.


1. National accounts. URL: http://stats.oecd.org/glossary/detail.asp?ID=2789

2. Russell B. Revenue Administration: Managing the Shadow Economy. Fiscal

Affairs Department. IMF, 2010. URL: http://www.imf.org/external/pubs/

ft/tnm/2010/tnm1014.pdf

3. Hidingin the Shadows. The Growth of the Underground Economy / F. Schneider,

D. Enste. International Monetary Fund, 2002. URL:

https://www.imf.org/external/pubs/ft/issues/issues30/#1

60

4. Тищук Т. А., Харазішвілі Ю. М., Іванов О. В. Тіньова економіка в Україні:

масштаби та напрями подолання / за заг. ред. Я. А. Жаліла. Київ: НІСД,

2011. 96 с. URL: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/TEN.indd-

532d7.pdf

5. Schneider F. The Shadow Economy and Work in the Shadow: What Do We (Not)

Know? 2012. URL: http://ftp.iza.org/dp6423.pdf

6. Taxation papers – Tax reforms in EU Member States: Tax policy challenges for

economic growth and fiscal sustainability. Working Paper № 34. Publications

Office of the European Union, 2012. 118 p. URL:

http://ec.europa.eu/taxation_customs/resources/documents/taxation/gen_info/econ

omic_analysis/tax_papers/taxation_paper_34_en.pdf

7. Keen M., Smith S. VAT fraud and evasion: What do we know and what can be

Done? IMF, 2007. 33 p.

61

Бобошко Л. І.,

аспірант ВНЗ «Європейський університет»

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ АДМІНІСТРУВАННЯ

ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ В УКРАЇНІ

З введенням у 2011 році у дію Податкового кодексу України

відбувається трансформація порядку адміністрування значної кількості

податків та платежів. Такі зміни вимагають постійного здійснення аналізу

механізмів їх нарахування і сплати, мета якого полягає у визначенні та

розробці напрямів удосконалення методів адміністрування таких податків.

Винятком не стала і плата за землю, механізм справляння якої останніми

роками зазнав значних змін.

На сьогодні адміністрування плати за землю активно досліджується

вітчизняними науковцями. Питання формування інститутів оренди земельних

ділянок та шляхи вдосконалення оподаткування землі розглядали у своїх

працях А. Данкевич [3], С. Лекарь [2]. Теоретико-правові положення

справляння плати за землю мали відображення у наукових роботах

В. Андрущенка [4], І. Луніної [5]. Але окремі проблеми, які виникають у

процесі адміністрування податку на землю, все-таки залишаються

невирішеними. Питання оподаткування землі і далі є актуальним та потребує

подальшого вивчення.

Основним законодавчим підґрунтям, що регламентує економічні

відносини у сфері оподаткування землі, є Податковий кодекс України. Завдяки

запровадженню положень цього нормативного документа створено додаткові

можливості для ефективної діяльності як платників, так і контролюючих

органів.

Необхідно зауважити, що за період дії Податкового кодексу України в

нього постійно вносилися уточнення, які стосувалися переважно зміни

підходів до механізмів оподаткування, зміни об’єктів оподаткування,

податкових ставок, переліку пільг тощо. Згідно зі ст. 270 Податкового кодексу

України до об’єктів оподаткування земельним податком належать земельні

ділянки або земельні частки (паї), які перебувають у власності або

користуванні. Платниками податку є фізичні або юридичні особи, які

володіють або користуються земельною ділянкою. Стаття 271 Податкового

кодексу України базою оподаткування визначає нормативну грошову оцінку

земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації та площу земельних

ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено [6].

Протягом останніх років адміністрування земельного оподаткування

зазнало значних змін. По-перше, зміни у справлянні плати за землю

торкнулися ставок земельного податку. Ставки збільшені за земельні ділянки,

нормативну грошову оцінку яких проведено (від 1 до 3 % від бази

оподаткування); за земельні ділянки, які перебувають у постійному

користуванні суб’єктів господарювання, крім державної та комунальної

форми власності (не більше 12 % від бази оподаткування). Вилучено статтю,

ставки якої встановлювалися залежно від групи населених пунктів за

62

чисельністю населення з урахуванням коефіцієнта. По-друге, зміни також

торкнулися переліку пільговиків – юридичних осіб: з нього були вилучені

заклади науки та державні дендрологічні парки, натомість законодавці внесли

до цього переліку державні та комунальні дитячі санаторно-курортні заклади,

заклади оздоровлення і відпочинку та комунальні центри олімпійської

підготовки, школи вищої спортивної майстерності тощо. По-третє, плата за

землю внесена до місцевих податків у складі податку на майно для збільшення

фіскальної ефективності місцевих бюджетів [1; 6].

Аналіз статистичних даних показав, що в Україні податкові

надходження від плати за землю мають в основному позитивну тенденцію до

зростання, крім 2014 року. Так, у 2016 р., порівняно з 2015 р., надходження від

цього податку збільшилися на 8,5 млрд грн, або 57,43 %, і становили 23,3 млрд

грн, відповідно частка плати за землю у доходах місцевих бюджетів за той

самий період зросла на 1,4 %. Одним із чинників такого збільшення було

проведення грошової оцінки земель за введеними новими коефіцієнтами (рис. 1).

Рис. 1. Показники темпів приросту та надходжень плати за землю до місцевих

бюджетів України за 2011–2016 роки* *Джерело: Бюджетний моніторинг: аналіз виконання бюджету за 2011–2016 роки.

Оскільки плата за землю є місцевим податком та надходить у

розпорядження місцевих бюджетів, доцільним є розгляд питомої ваги у

структурі місцевих бюджетів. Незважаючи на щорічне зростання надходжень

плати заземлю, питома вага цього податку дуже низька. За даними

бюджетного моніторингу України, у середньому цей показник становить

12,5 % (рис. 1). Низький рівень цього показника можна пояснити зростанням

питомої ваги податку на доходи фізичних осіб та інших неподаткових

надходжень. Стан наповнення дохідної частини місцевих бюджетів

безпосередньо залежить від якості адміністрування плати за землю, яке, у

свою чергу, розглядається як важливий елемент адміністрування земельного

фонду.

Серед проблем оподаткування землі, що потребують вирішення, можна

виділити такі: незаконне використання земельних ділянок; значний перелік

пільг; ухилення платниками податку від необхідної реєстрації та висока

10.70 12.60 12.80 12.10 14.80 23.30

117.76% 101.59%94.53%

122.31%

157.43%

12.40 12.50 12.20 12.00

12.30 13.70

-1.00

1.00

3.00

5.00

7.00

9.00

11.00

13.00

15.00

2011 2012 2013 2014 2015 2016

%

Роки

Плата за землю, млрд.грн.Темп приростуЧастка плати за землю у доходах місцевих бюджетів, %

63

вартість відповідної процедури; проблема грошової оцінки земельних ділянок

та повільний процес інвентаризації; занижені ставки податку для окремих

категорій платників та інші.

Зазначені вище проблемні питання зменшують фіскальну ефективність

від сплати земельного податку до місцевих бюджетів. Тому для поліпшення

стану надходжень необхідно зосередити увагу на вирішенні таких завдань:

здійснити оцінку земель на основі ринкової вартості ділянок землі;

переглянути пільги щодо даного податку; упровадити штрафні санкції для

запобігання тіньовим операціям тощо.

Таким чином, для створення ефективної фіскальної політики у сфері

оподаткування землі варто приділити увагу вирішенню тих завдань, які

дозволять: по-перше, забезпечити адміністрування земельного податку

надійною законодавчою базою; по-друге, отримати додаткові надходження до

місцевих бюджетів, що дасть можливість збалансувати пільги відповідно до їх

ефективності. Ці завдання мають бути спрямовані як на підвищення

ефективності процесу наповнення дохідної частини, так і на надання

громадянам бюджетних послуг належної якості.


1. Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких

законодавчих актів України щодо податкової реформи: Закон України від

28.12.2014 № 71-VIII. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/71-19

2. Лекарь С. І. Еволюція плати за землю та її фіскальна ефективність //

Фінанси України. 2010. № 2. С. 58–64.

3. Данкевич А. Є. Особливості розвитку земельних відносин в умовах

концентрації землекористувань // Землеустрій і кадастр. 2011. № 2. С. 34–38.

4. Андрущенко В. Л., Серебрянський Д. М. Історичне значення та фіскальна

архітектура поземельного оподаткування // Фінансове право. 2014. № 3.

С. 30–36. URL: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/Fp_2014_3_9.

5. Луніна І. О., Серебрянська Д. М. Методичні засади моніторингу місцевих

бюджетів у контексті забезпечення стабільності державних фінансів //

Фінанси України. 2013. № 7. С. 33–43. URL:

http://nbuv.gov.ua/UJRN/Fu_2013_7_5;


http://zakonl.radagov.uaAaws/show/z0047-01

64

Бобрівець В. В.,

аспірант кафедри податків і фіскальної політики,

Тернопільський національний економічний університет.

Науковий керівник: д.е.н., професор Десятнюк О. М.

НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПОДАТКОВОГО КОНТРОЛЮ ЗА

ДІЯЛЬНІСТЮ БЛАГОДІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНІ

Фінанси благодійних організацій є невід’ємною частиною фінансової

системи майже для будь-якої країни світу, оскільки виступають важливим

елементом механізму розвитку соціально-культурної сфери та формування

людських цінностей. Відзначимо, що результати спостережень фіксують

щорічне зростання загальних масштабів благодійної діяльності, що втілюється

у різних формах.

При цьому перелік ТОП-10 країн – світових лідерів благодійництва – є

досить цікавим. Наприклад, за даними Всесвітнього індексу благодійності

(CAF World Giving Index 2016), що вже сьомий рік поспіль забезпечує

зрозумілу картину благодійної діяльності у всьому світі шляхом усереднення

відсотка людей у кожній країні (які пожертвували гроші; були волонтерами;

допомагали незнайомцям), найвищі щаблі у рейтингу із 140 країн

розподілилися таким чином (табл. 1).

Таблиця 1

Топ-10 країн, що є світовими лідерами з благодійної діяльності [1, c. 11] Країна Місце у

рейтингу

Масштаби

благодійництва

(% населення)

Допомога

незнайомим

(%)

Пожертвування

грошей (%)

Волонтерство

(%)

М’янма 1 70 63 91 55

США 2 61 73 63 46

Австралія 3 60 68 73 40

Нова

Зеландія

4 59 61 71 44

Шрі Ланка 5 57 61 61 49

Канада 6 56 65 65 38

Індонезія 7 56 43 75 50

Велика

Британія

8 54 61 69 33

Ірландія 9 54 56 66 40

ОАЕ 10 53 75 63 21

Як видно з даних табл. 1, М’янма – країна, яка очолює рейтинг четвертий рік поспіль. А отже, багатство не обов’язково повинне бути вирішальним фактором для оцінювання потенціалу благодійництва у країні. Тільки п’ять членів Великої двадцятки, які становлять 85 % світового ВВП, представлені у топ-20 країн-благодійників. Це Австралія, Канада, Індонезія, Великобританія і Сполучені Штати Америки.

У 2016 році помірне зростання було помічене у всіх трьох напрямах здійснення благодійної діяльності. Хоча вперше з початку публікації звітів з

65

2009 року дані свідчать про те, що більш ніж половина населення світу займається таким неформальним видом благодійності, як допомога незнайомцям (54 %). Тоді як 31,4 % жертвує гроші, а волонтерством займається 21,6 % населення світу.

Якщо проаналізувати благодійність за рівнем соціально-економічного розвитку країни (розвинена; що розвивається та перехідна економіка), то саме країни з перехідною економікою – нації, де більшість людей перейшла від способу життя, побудованому на задоволенні базових життєвих потреб, до рівня доходу, що дозволяє витрачати гроші на інші речі, ніж їжа, одяг чи пальне, – продовжують залишатися лідерами у частці людей, які дають гроші на благодійні цілі.

Така тенденція підтверджує тезу: як тільки люди стають фінансово спроможними, вони більшою мірою готові давати гроші на благодійні цілі [1, c. 12–14]. А підтримка намірів та актів благодійництва на державному рівні у країнах із перехідною економікою та тих, що розвиваються, із одночасним посиленням контрольних заходів забезпечуватиме поширення проявів доброти та щедрості у світовому масштабі.

Це є цілком справедливим і для України. На жаль, сьогодні сфера діяльності благодійних організацій, а отже, напрямів витрачання ними коштів залишається непрозорою. Відповідно, є підстави вести мову про те, що з-під оподаткування виводяться доволі значні суми, чим завдаються збитки як державі у вигляді недоотриманих податків, так і іміджу благодійної діяльності у цілому.

Як зазначає А. Гулевська-Черниш та Л. Ярошенко, «завдяки депутатському запиту в Державну фіскальну службу вперше вдалося підняти завісу над загальним станом речей у благодійних організаціях та отримати перше уявлення про загальні обсяги і розклади в цій сфері. У 2015 р., за даними ДФС, 9,5 тисячі благодійних організацій витратили на благодійні програми 9 млрд 434 млн 380 тис. 442 грн. При цьому, за даними Державної реєстраційної служби, на початок 2016-го в Україні було зареєстровано понад 15 тис. благодійних фондів та організацій. Де звіти решти 5,5 тисячі організацій, невідомо» [2]. Ще чверть фондів зі списку ДФС не має ані сайту, ані сторінки у «Фейсбуці», а отже, неможливо зрозуміти, чим займається фонд та на які програми спрямовані його витрати [3].

Зазначимо, що певні кроки у напрямі впорядкування діяльності благодійних організацій як представників неприбуткових організацій уже зроблено. Так, 31.03.2017 набрала чинності постанова КМУ від 29.03.2017 № 195, якою приведено у відповідність з чинним законодавством Постанову КМУ «Про затвердження Порядку ведення Реєстру неприбуткових установ та організацій, включення неприбуткових підприємств, установ та організацій до Реєстру та виключення з Реєстру» від 13.07.2016 № 440 та Порядок ведення Реєстру неприбуткових установ та організацій. Зокрема, але не виключно:

подовжено термін приведення неприбутковими організаціями своїх установчих документів у відповідність із вимогами ПКУ та подання копій таких документів до контролюючого органу до 01.07.2017;

визначено, що внесенню до нового Реєстру підлягають неприбуткові організації, що відповідають вимогам, установленим п. 133.4 ст. 133 ПКУ, та мають статус юридичної особи;

66

конкретизовано вимоги до установчих документів неприбуткових організацій, які діють на підставі установчих документів організації вищого рівня, та внесені інші зміни, у т. ч. редакційного характеру.

Таким чином, до початку липня 2017 року всі благодійні організації мають пройти обов’язкову державну перереєстрацію, що забезпечить повноцінну їх інвентаризацію. Цей факт ми вітаємо, але вважаємо лише одним з перших заходів серед багатьох інших, що необхідно здійснити з метою повноцінного обліку благодійних організацій та забезпечення прозорості у їх діяльності, наприклад:

постійну актуалізацію реєстру благодійних організацій на сайті ДФС та забезпечення вільного доступу до нього;

обов’язкове оприлюднення благодійними організаціями фінансової звітності та звіту про узагальнені результати діяльності за наслідками року на власному веб-сайті;

надання права на вилучення організації з реєстру неприбуткових у випадку порушення норми про оприлюднення інформації протягом року;

удосконалення Звіту про використання доходів неприбуткової організації у частині забезпечення можливості зіставлення інформації про отримані грантові кошти від того, хто виділяє, тому, хто отримує (за зразком зіставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту з ПДВ у постачальника та покупця);

Реалізація цих та інших ініціатив дозволятиме Україні забезпечити умови для розвитку справжнього благодійництва, чим у перспективі значно підвищуватиме рейтинг країни з чинної 106 позиції у Всесвітньому індексі благодійності 2016.


1. CAF World Giving Index 2016 / Charities Aid Foundation. URL: https://www.cafonline.org/about-us/publications/2016-publications/download-the-caf-world-giving-index-2016/

2. Гулевська-Черниш А. Благодійність в Україні: післясмак 2016-го // Дзеркало тижня. 2017. URL: https://gazeta.dt.ua/SOCIUM/blagodiynist-v-ukrayini-pislyasmak-2016-go-_.html

3. Гулевська-Черниш А., Ярошенко Л. Топ-благодійники України і проблемні фонди без звітів та сайтів // Українська правда. 2016. URL: https://life.pravda.com.ua/society/2016/10/5/218672/

67

Борейко Н. М.,

к.е.н.,




ДО ПИТАННЯ ВИЯВЛЕННЯ ПОДАТКОВИХ РИЗИКІВ: ЗАРУБІЖНИЙ

ДОСВІД ТА УКРАЇНА

В умовах посилення фінансово-економічної кризи у світі змінилися

принципи ведення бізнесу. Більшість компаній вживають заходів,

спрямованих на покращання управління податковими ризиками, які

виникають у процесі їх діяльності. У свою чергу, органи фіскальної служби

також здійснюють комплекс заходів для виявлення ризикових платників

податків та посилення відповідальності недобросовісних платників податків,

які занижують свої податкові зобов’язання або ухиляються від сплати

податків. У зв’язку з цим органи фіскальної служби насамперед приділяють

увагу податковим ризикам, що виникають ще на стадії податкового

планування, взяття суб’єкта господарювання на податковий облік у

контролюючих органах, а також підготовки й подання податкової звітності.

Упродовж останніх років вітчизняні вчені зосереджують зусилля на

розробці концепції ризиків, яка була б здатною забезпечити сталий розвиток

держави. Незважаючи на значну кількість наукових досліджень сфери

податкових ризиків, проблематика управління податковими ризиками в

Україні є недостатньо вивченою, що пояснюється, зокрема, і тривалими

процесами реформування податкової системи у нашій державі.

Як зазначає Кучер С. В., податковий ризик – це ймовірність понесення у

майбутньому платником податків незапланованих витрат, спричинених

недотриманням таким платником податкового законодавства [1, с. 58]. У свою

чергу, система управління податковими ризиками визначається науковцями як

сукупність взаємопов’язаних і взаємозалежних елементів, кінцевою метою

існування яких є мінімізація податкових ризиків [2].

Десятнюк О. М. у своїх наукових дослідженнях відзначає, що податкові

ризики є новою парадигмою процесу модернізації фіскальної служби, зокрема

й розбудови вітчизняної податкової системи [3, с. 357]. Запорукою

ефективного управління податковими ризиками є компетентний підхід до їх

ідентифікації та оцінки ймовірності виникнення. На сьогодні органами

фіскальної служби в Україні ведеться значна робота з удосконалення засобів

виявлення платників податків з ознаками ризику. Система інформаційного

забезпечення виявлення ризикових платників податків потребує модернізації.

На нашу думку, корисний для вивчення та можливого упровадження у

вітчизняну практику виявлення ризикових платників податків досвід фіскальних

органів Ірландії. Ірландською податковою та митною адміністрацією

застосовується система оцінки, аналізу й профілювання ризиків «REAP»

(Revenue’s Risk Evaluation Analysis and Profiling), що є цілісною системою ризик-

аналізу. Система «REAP» є програмним продуктом, у роботі якого

68

використовується математична теорія імовірності, яка дозволяє виявити випадки

ухилення від норми (потенційне порушення чи потенційну помилку) [4].

Програма здатна акумулювати й обробляти всю наявну інформацію з

понад 50 внутрішніх та зовнішніх джерел даних про платника податків, суми

сплачених ним податків і видавати відсортовану за ризиками базу даних

суб’єктів господарювання [5, с. 256]. Пошук компаній (приватних

підприємців), фінансові показники яких збігаються з показниками в типових

моделях, які розраховані на основі вже підтверджених випадків ухилення від

сплати податків, здійснюється в електронному режимі.

За інформацією Ірландської податкової та митної адміністрації, система

«REAP» дозволяє цілком правильно визначати суб’єктів господарювання, що

ухиляються від сплати податків. За допомогою цієї системи податкова

адміністрація концентрує увагу на перевірці платників податків з високим

рівнем ризику, одночасно мінімізуючи контакт із сумлінними платниками. З

упровадженням системи «REAP» в Ірландії підвищився рівень дотримання

суб’єктами господарювання податкового законодавства та якість контрольно-

перевірочної роботи, збільшилися суми податкових надходжень до бюджету.

Отже, з метою вдосконалення роботи з управління податковими

ризиками варто зробити акцент на підвищенні рівня інформаційного

забезпечення виявлення ризикових платників податків, наслідуючи при цьому

досвід провідних європейських країн, зокрема Ірландії. Оцінка, аналіз і

профілювання ризиків має здійснюватися цілісною системою ризик-аналізу,

яка дасть змогу накопичувати й виконувати обробку всієї наявної інформації

про суб’єктів господарювання. Застосування такої системи дозволить

зосередити увагу фіскальних органів на найбільш ризикових платниках

податків.


1. Кучер С. В. Оцінка податкових ризиків платника податку на прибуток //

Вісник ЖДТУ. 2014. № 3 (69). С. 58–62.

2. Лащенко О. Ю., Томашевська В. В. Системний підхід щодо управління

податковими ризиками на підприємстві. URL:

http://jrnl.nau.edu.ua/index.php/PPEI/article/view/298/287

3. Десятнюк О. М. Управління податковими ризиками – нова парадигма

розбудови податкової системи України // Вісник Національного

університету «Львівська політехніка». 2007. № 606. С. 355–361.

4. Налоговики стали искать преступников по интернет-платежам // Вести. 2015

URL: http://business.vesti-ukr.com/112454-nalogoviki-stali-iskat-prestupnikov-po-

internet-platezham

5. Романенко В. В. Європейський досвід управління ризиками в

оподаткуванні // Науковий вісник Національного університету ДПС України

(економіка, право). 2014. № 1 (64). C. 253–257.

69

Верезубова Т. А.,

д.е.н., доцент,

доцент кафедри податків та оподаткування,

Білоруський державний економічний університет

ОПОДАТКУВАННЯ СТРАХОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У РЕСПУБЛІЦІ

БІЛОРУСЬ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ

За допомогою механізму оподаткування страхових організацій держава

вирішує два взаємопов’язані завдання:

1) поповнення державного бюджету, фондів попереджувальних заходів,

гарантійних фондів;

2) стимулювання розвитку страхового сектору.

Однак на сьогодні у Республіці Білорусь переважає фіскальна функція

оподаткування страхових організацій, податкові інструменти стимулювання

страхового бізнесу використовуються недостатньо. Повільно впроваджується

передовий зарубіжний досвід оподаткування страхових організацій. Для

страхових організацій і банків встановлена підвищена ставка податку на

прибуток у розмірі 25 % (в інших галузях економіки – 18 %), операції

страхування не обкладаються ПДВ і податком на страхові внески [1].

З урахуванням ролі оподаткування в розвитку страхового бізнесу в

Республіці Білорусь існує необхідність у розробці і реалізації комплексу

заходів, спрямованих як на забезпечення формування дохідної частини

державного бюджету за рахунок податкових надходжень страхових

організацій, так і на стимулювання зростання страхових внесків. Вироблення

шляхів вдосконалення оподаткування страхових організацій залишається

актуальним напрямом наукових досліджень.

Незважаючи на вжиті урядом Республіки Білорусь заходи, спрямовані на

розвиток оподаткування страхових організацій, дотепер залишаються

невирішеними багато методологічних проблем. Основними з них є такі:

1. Проблеми, зумовлені порівняно слабким розвитком страхового ринку,

у результаті чого частка податкових надходжень від страхових організацій у

загальному обсязі податкових надходжень до бюджетів різних рівнів не

перевищує 0,5 % [2]. У результаті недооцінюється значимість страхових

організацій як джерела податкових платежів, мало уваги приділяється

передовій зарубіжній практиці оподаткування. Незважаючи на деяке

скорочення ринкової частки у 2016 р., державна страхова організація

Белгосстрах продовжує домінувати на білоруському страховому ринку

(47,5 %), що негативно впливає на стан ринкової конкуренції і приплив

іноземних інвестицій. В умовах, коли ряд видів обов’язкового страхування

мають право здійснювати тільки державні компанії, приватні компанії не

мають можливості значно посилити ринкову активність і поліпшити

конкурентні позиції, що перешкоджає зростанню податкових надходжень від

їх діяльності. Негативно впливає на величину податкових платежів від

страхових компаній також макроекономічна ситуація. Має місце зниження

платоспроможного попиту на страхові послуги у зв’язку з нестабільним

70

фінансовим становищем підприємств і організацій, а також невисокий рівень

доходів населення. Крім того, стагнація обсягу страхових внесків зумовлена

скороченням обсягів споживчого кредитування, а також кредитування

суб’єктів господарювання; скороченням кількості міжнародних перевезень, у

тому числі з країн Європи до Російської Федерації, у зв’язку із

запровадженням санкцій щодо Росії, падінням виробництва, а також

скороченням масштабів виїзного туризму (у середньому на 30 % у зв’язку із

загостренням політичної ситуації у традиційних для білоруських громадян

країнах «масового» туризму (Україна, Туреччина, Єгипет); зниженням

вартості автомобільного парку в середньому на 30 %; зменшенням

транспортного потоку в пунктах пропуску через державний кордон Республіки

Білорусь, а також перерозподілом потоку транспортних засобів [3].

2. Проблеми, пов’язані з формуванням витрат, що враховуються при

оподаткуванні прибутку страхових організацій. У страхових організаціях

існують можливості завищення видаткової частини з метою мінімізації сплати

податку на прибуток шляхом формування страхових резервів.

3. Проблема, пов’язана зі звільненням страхових компаній від сплати

ПДВ за операціями з реалізації послуг зі страхування, що веде до створення в

даному секторі економіки нерівних умов порівняно з іншими секторами. У

світовій практиці все більшої популярності набуває стягування непрямих

податків з діяльності страхових організацій. Наприклад, у більшості країн

світу не оподатковується накопичувальне пенсійне страхування і страхування

життя, що дає можливість стимулювати інтерес громадян до участі в подібних

програмах. У країнах ЄС, як правило, діє фіксована ставка податку.

Наприклад, у Німеччині ставка податку на страхові премії становить 19 %. У

США і Великобританії ставки за податками на страхові премії істотно нижче

(2–3 %) [4]. Даний альтернативний механізм оподаткування страхових

організацій дозволяє підвищити їх участь у формуванні дохідної частини

бюджету, водночас знижується ризик ухилення від сплати податку на

прибуток.

Поетапну трансформацію оподаткування страхових організацій

Республіки Білорусь доцільно проводити за такими основними напрямами:

запровадження пільги з податку на прибуток у частині прибутку, що

спрямовується страховими організаціями на збільшення власного статутного

капіталу;

удосконалення механізму парафіскальних платежів, що сплачуються

страховими організаціями: формування та використання коштів фондів

попереджувальних (превентивних) заходів; гарантування страхових виплат за

видами страхування життя;

поетапне запровадження податку на страхові внески.

Для підвищення ролі превентивної функції страхування доцільно

реалізувати заходи забезпечення суворого цільового використання цих коштів,

колегіальності та відкритості процесу прийняття рішень щодо розподілу

коштів фондів попереджувальних (превентивних) заходів. Необхідно також

удосконалювати систему гарантування страхових виплат зі страхування

71

життя, що передбачає виведення коштів гарантійних фондів з

республіканського бюджету. Досвід зарубіжних країн показує, що найбільш

ефективне управління гарантійними фондами можливе за допомогою

спеціально створеного державного агентства.

Реалізація запропонованих заходів дозволить посилити роль страхового

сектору у формуванні дохідної бази державного бюджету з одночасною

активізацією механізму стимулювання розвитку страхової діяльності.


1. Налоговый кодекс Республики Беларусь: Особенная часть: Закон

Республики Беларусь от 29.12.2009 № 71-З, в ред. Закона Республики

Беларусь от 09.01.2017 // Национальный реестр правовых актов

Республики Беларусь. 2017. № 2/2343.

2. Верезубова Т. А. Финансовая стратегия страховых организаций в условиях

развития национальной экономики: монография. Минск: БГЭУ, 2015.

185 с.

3. Финансовая стабильность в Республике Беларусь в 2015 г. //

Национальный банк Республики Беларусь. Минск, 2017. URL:

http://www.nbrb.by/publications/finstabrep/FinStab2015.pdf.

4. Хакимова Л. И. Налогообложение страховых организаций в глобальной

экономике // Молодой ученый. 2016. № 18. С. 297–301.

72

Задорожня Л. А.,




ПРАКТИКА АДМІНІСТРУВАННЯ ПЕРСОНАЛЬНОГО

ПРИБУТКОВОГО ПОДАТКУ ТА СОЦІАЛЬНИХ ВНЕСКІВ У

ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

Податок на доходи та соціальні внески у Великобританії зазвичай

стягуються у міру отримання доходу (Pay-As-You-Earn system), тобто

роботодавці зобов’язані їх утримувати із заробітної плати. Інформацію щодо

компенсацій та негрошових виплат працівникам роботодавці повинні

подавати до податкового органу один раз на рік, а також ці дані мають

працівники відобразити у своїх деклараціях.

У Великобританії діє система самооцінки податків, що означає, що

платники податків, які отримали повідомлення від податкового органу про

необхідність подати податкову декларацію, повинні самостійно оцінити та

розрахувати свої податкові зобов’язання або це зробить податковий орган.

Особи, які хочуть, щоб податковий орган оцінив їхні податкові зобов’язання,

повинні заповнити та подати їхні податкові декларації до 31 жовтня року,

наступного за звітним. Якщо платник податку самостійно розраховує свої

податкові зобов’язання, то він повинен подати декларацію в паперовому

вигляді до 31 жовтня року, наступного за звітним, або в електронному – до

31 січня року, наступного за звітним (фіскальний рік не збігається з

календарним роком і триває з 6 квітня по 5 квітня).

Існує система штрафів за несвоєчасну сплату розрахованих податкових

зобов’язань. Також застосовується штраф у розмірі 100 фунтів стерлінгів,

якщо декларація не була подана у строк, навіть якщо не виникло податкових

зобов’язань. Якщо декларація не була подана і у тримісячний термін,

податковий орган може спробувати накласти штраф у розмірі 10 фунтів

стерлінгів за кожний календарний день неподання (сумарно до 900 фунтів

стерлінгів). Якщо декларація не подана у термін, довший, ніж 6-місячний,

застосовується штраф у 300 фунтів стерлінгів, або 5 % від податкових

зобов’язань. Додатково може бути застосований штраф у розмірі 200 % від

податкових зобов’язань, якщо декларація подана із запізненням у 12 місяців

або платником податку були навмисне приховані дані щодо доходів.

Особи, щодо доходів яких не проводилося утримання податків та які не

отримували повідомлення від податкового органу про необхідність у

заповненні декларації, зобов’язані звернутися до податкового органу до 5

жовтня року, наступного за звітним, якщо вони потребують додаткового

роз’яснення щодо декларування отримуваних доходів.

Внески на соціальне страхування сплачуються і роботодавцем, і

працівником. Працівник з тижневим доходом до 155 фунтів стерлінгів не

сплачує внеску, із доходу 155–827 фунтів стерлінгів сплачує 12 %, а з суми

перевищення – 2 %. Роботодавець сплачує соціальні внески з доходу

73

працівника, що перевищує 156 фунтів стерлінгів за ставкою 13,8 %, при цьому

відсутня верхня межа для утримань [3, c. 1431–1458].

Роботодавець у Великобританії зобов’язаний звітувати про всі виплати

працівнику у день перед видачею коштів. Для цього використовується

спеціальне програмне забезпечення, яке дозволяє відображати всі нарахування

та утримання на доходи працівника (Full Payment Submission (FPS) [1]. Також

за підсумками фіскального року роботодавець надає форму «P11D Expenses

and benefits», у якій відображаються всі нарахування, утримання, пільги і

вигоди (машина, оплата житла тощо) працівника, яка в подальшому може бути

використана для заповнення податкової декларації.

Дуже важливим регулятивним інструментом є персональне вирахування,

яке для 2016–2017 фіскального року становило 11 тис. фунтів стерлінгів.

Проте особи, оцінений чистий дохід яких становить 122 тис. фунтів стерлінгів

і більше, не мають на нього права.

Варто зазначити, що 85 % осіб подають декларації в електронному

вигляді [2]. Форма декларації про доходи розміщується на 8 сторінках: на

1 сторінці вказуються персональні дані платника податку; на 2 сторінці

міститься 10 питань щодо джерел походження доходів, які допомагають

встановити, чи необхідно заповнювати додатки до декларації; на 3 сторінці

вказуються види доходів, як-от: відсотки, дивіденди, пенсії, державні

допомоги тощо; на 4 та 5 сторінках зазначаються податкові вирахування; на

сторінках 6 та 7 платник податків обирає спосіб сплати податків або зазначає

дані для повернення податку, указує інформацію про податкового

консультанта (за наявності) та додаткову інформацію; на 8 сторінці вказується

кількість додатків та підписується декларація (якщо підписує уповноважена

особа, додатково вказуються її персональні дані). Також є 18 додатків, які

заповнюються лише за необхідності.

Якщо платник податків зазначить у декларації, що він дозволяє

податковим органам стягувати суму податкових зобов’язань у наступному

році (маючи податкові зобов’язання до 3 тис. фунтів стерлінгів), то цей

податок буде поступово утриманий із його доходів.

Таким чином, практика адміністрування персонального прибуткового

податку та соціальних внесків свідчить про активне використання

електронних сервісів. Незважаючи на те, що платежі утримуються

податковими агентами, у тому числі і із заробітної плати, значимим є подання

податкових декларацій громадянами.


1. Reporting to HMRC: FPS. URL: https://www.gov.uk/running-payroll/reporting-

to-hmrc 2. Tax Return 2017 Tax year 6 April 2016 to 5 April 2017 (2016–17). URL:

https://www.gov.uk/government/uploads/system/uploads/attachment_data/file/60

4368/SA100_2017.pdf

3. Worldwide Personal Tax and Immigration Guide 2016–17. URL:

http://www.ey.com

74

Ковтунович Н. Л.,




ДОСВІД РЕСПУБЛІКИ БОЛГАРІЯ ЩОДО ЕЛЕКТРОННИХ

ПЕРЕВІРОК ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

У 2007 році Республіка Болгарія стала членом Європейського Союзу,

але перед нею як кандидатом на вступ були поставлені певні завдання з

реформування національного законодавства, зокрема податкової сфери. Тому

дослідження досвіду адаптації нормативно-правової бази Республіки Болгарія

щодо проведення податкового контролю, у т. ч. здійснення інформаційної

взаємодії між фіскальними органами та платниками податків у межах

проведення електронних перевірок, є на сьогодні дуже актуальним.

Зазначимо, що провідною організацією у сфері розробки та реалізації

податкової політики в Болгарії є Міністерство фінансів. У листопаді 2002 року

як структурний підрозділ Міністерства фінансів шляхом реорганізації

Податкової адміністрації було створено Національне агентство з доходів (далі

– НАД), яке на сьогодні є системою органів, що здійснюють контроль за

дотриманням податкового законодавства, у тому числі за правильністю

обчислення, повнотою і своєчасністю внесення до відповідного бюджету

податків та інших обов’язкових платежів.

Податково-страховий процесуальний кодекс Болгарії (далі – Кодекс, або

ПСПК) [1] є основним нормативно-правовим актом, який регулює порядок

встановлення зобов’язань зі сплати податків та інших обов’язкових платежів, а

також визначає права та обов’язки, покладені на фіскальні органи та,

відповідно, платників податків.

На основі поданої платником податків фінансової звітності НАД

здійснює реєстрацію та ведення баз даних щодо платників податків відповідно

до статті 80 «Реєстри і бази даних» Кодексу [1]. Водночас статтею 99

«Подання та прийняття декларацій» Кодексу [1] встановлено, що декларації та

інші обов’язкові документи, які подаються платником податків до компетентних

територіальних органів, повинні бути надані у друкованому вигляді шляхом

заповнення паперових форм встановленого зразка, а також в електронному

вигляді на технічних носіях у відповідному форматі запису (*.pdf; *.doc; *.docx;

*.xls; *.xlsx; *.rtf; *.jpg; *.png; *.tiff;) [2]. Декларації можуть бути надіслані до

компетентного територіального органу НАД за допомогою ліцензованого

оператора поштового зв’язку, кур’єрської служби та інтернет-ресурсів

(електронний варіант).

Основну роль у процесі перевірки достовірності податкової інформації,

яку надає платник податків, відіграє інформаційна система «Контроль» (далі –

ІС «Контроль»), яку у 2014 році було впроваджено в діяльність НАД. На

сьогодні ІС «Контроль» використовують у своїй діяльності понад 3 000

співробітників центрального управління та територіальних органів

75

Національного агентства з доходів Міністерства фінансів Республіки Болгарії

[2; 3].

На основі даних електронної бази система за допомогою модуля

«Відбір» в ІС «Контроль» знаходить невідповідності у фінансовій звітності,

яка подана платником податків, і надає рекомендації щодо відповідних

контрольних дій. Але, на жаль, попередні дані, які видає система, щодо

недобросовісності платника податків не завжди є достовірними, тому важливе

значення має професійна компетентність, наявність знань бухгалтерського

обліку, аналізу та вітчизняної системи оподаткування у посадової особи, яка

здійснює електронну документальну перевірку, адже ці знання є ключовим

фактором для прийняття обґрунтованого рішення.

У результаті даного аналізу система вказує на таке:

1) імовірність ризику – унаслідок аналізу встановлено незначні

порушення податкового законодавства;

2) наявність ризику – у результаті аналізу встановлено значні порушення

податкового законодавства, у т. ч. законодавства про соціальне забезпечення;

3) оцінку фіскального значення – тобто суму очікуваних донарахувань

від сплати податків або інших обов’язкових платежів.

Процес відбору платників податків, які підлягають податковій перевірці

на основі оцінки ризиків, відбувається таким чином:

1) контролюючий орган ухвалює рішення, підтверджене групою

компетентних експертів, про наявність невідповідностей у фінансовій

звітності платника податків, що в подальшому призвели до заборгованості зі

сплати податків та інших платежів;

2) контролюючий орган ухвалює рішення, підтверджене групою

компетентних експертів, про те, що сума податкових зобов’язань сплачена

платником податків у повному обсязі або що витрати на стягнення податкової

заборгованості перевищують їх фіскальне значення.

У разі підтвердження посадовою особою фіскального органу порушення

платником податків податкового законодавства система автоматично визначає

групу аудиторів, які будуть здійснювати перевірку.

Увесь процес відбору ризикових суб’єктів господарювання, аудиторів,

документів, що підготовлені у процесі проведення перевірки, аудиторський

висновок здійснюється системою та відповідно зберігаються в ній. Крім того,

надання даних документів платнику податків, який перевіряється, також

здійснюється через систему. Водночас особа, господарську діяльність якої

перевіряють, може використовувати ІС «Контроль» для надання електронних

документів, необхідних для проведення перевірки за допомогою електронного

підпису, а також може наділяти повноваженнями інших осіб (юридичні або

бухгалтерські фірми) надавати від його імені такі документи [2].

Отже, дослідження досвіду Республіки Болгарія щодо проведення

фіскальними органами електронних перевірок свідчить про те, що цей вид

податкової перевірки має велике фіскальне значення, адже внаслідок

упровадження ІС «Контроль» у діяльність НАД відбулися такі позитивні

зміни: 1) автоматизований відбір платників податків для проведення перевірок

76

на основі ризикоорієнтованого методу; 2) автоматизоване призначення

аудиторів для проведення податкових перевірок та посилення контролю за їх

здійсненням; 3) стовідсотковий перехід на електронний документообіг у

межах системи і частковий – у складних процесах, де беруть участь інші

організації; 4) покращання рівня обслуговування платників податків завдяки

зменшенню витрат часу та зусиль на подання документації тощо.


1. Податково-страховий процесуальний кодекс Республіки Болгарія від

01.01.2006 (із змінами і доповненнями). URL: http://www.lex.bg/

bg/laws/ldoc/2135514513

2. ИС «Контрол» Ръководство за употреба – електронни услуги. URL:

inetdec.nra.bg/docs/ИС%20Контрол%20-%20Указание%20за%20употреба_

електронни_услуги_19_08_2014.pdf

3. Білецька Г. М., Ковтунович Н. Л. Щодо впровадження електронного аудиту:

світові та вітчизняні тенденції // Інформаційне суспільство: технологічні,

економічні та технічні аспекти становлення: матеріали міжнародної інтернет-

конференції, 2 березня 2017 р. URL: http://www.konferenciaonline.org.ua/arhiv-

konferenciy/arhiv-konferenciy02-03-2017

77

Коротун В. І.,

к.е.н., с.н.с.,

заступник директора з

науково-організаційної роботи,


Брехов С. С.,

к.е.н.,




СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ПРОТИДІЇ МІНІМІЗАЦІЇ

СПЛАТИ ПОДАТКІВ В УКРАЇНІ

Сучасні соціально-економічні умови розвитку України потребують

упровадження нових підходів у податковому адмініструванні, реформування

якого потрібно розглядати як невід’ємну частину загальної податкової

реформи, оскільки останнє прямо пов’язане з рівнем податкового

навантаження на окремі галузі економіки. Відповідно, актуальною є реалізація

заходів, спрямованих на збільшення фіскальної ефективності національної

податкової системи за рахунок розширення бази оподаткування та зниження

рівня використання схем мінімізації податків.

Тому основною метою трансформаційних процесів у сфері податкового

адміністрування сучасної України повинне стати впровадження нових (часто

вже апробованих іншими країнами) механізмів протидії мінімізації сплати

податків. Причому такі механізми повинні бути спрямовані як на протидію

ухиленню від сплати податків, так і на зниження рівня використання схем

уникнення оподаткування, зокрема застосування агресивної практики

мінімізації податків.

Поряд з необхідністю у реалізації суто тактичних кроків протидії

використанню схем мінімізації податків, які пов’язані з удосконаленням

власне окремих законодавчих норм, в Україні наявна проблема недосконалості

інституціонального забезпечення такої протидії. В Україні, на відміну від

світової практики, де під терміном «мінімізація сплати податків» розуміється

зменшення податкових платежів як законними (податкове планування), так і

незаконними методами (ухилення від сплати податків), даний термін

використовується переважно у площині ухилення від сплати податків і

практично пов’язується з заниженням розміру сплачених податків як таких,

причому вважається, що це заниження здійснюється незаконними методами.

В Україні реалізація заходів податкового контролю в основному

спрямована на виявлення схем саме ухилення від сплати податків, що є цілком

об’єктивною ситуацію, зважаючи на відсутність законодавчого регулювання

здійснення контролю за реалізацією суб’єктами господарювання схем

уникнення сплати податків. Відповідно, результативність проведення

контрольно-перевірочної роботи органами ДФС України також відображає

показники збільшення податкових зобов’язань унаслідок виявлення саме

випадків ухилення від сплати податків.

78

Потрібно зазначити, що формування комплексу ефективних механізмів

протидії мінімізації сплати податків, у тому числі таких, що мають ознаки

агресивного податкового планування, залишається одним зі стратегічних

напрямів трансформації світової податкової системи. Основною причиною

зазначених негативних явищ став процес глобалізації, що почав

поширюватися у середині минулого століття і на сьогодні суттєво вплинув на

національні економіки [1, с. 20].

У зв’язку з цим уперше в історії міжнародного податкового

співробітництва країнами-членами ОЕСР і G-20 було спільно напрацьовано

План дій BEPS (Action Plan on Base Erosion and Profit Shifting). Основною

метою таких ініціатив було визначено розробку комплексної, збалансованої та

ефективної стратегії боротьби країн з проблемою розмиття (ерозії) бази

оподаткування і виведення прибутку з-під оподаткування. Також до цілей

прийняття даного Плану було віднесено вирівнювання умов оподаткування та

здійснення господарської діяльності в різних країнах світу, що планується

досягти шляхом вирівнювання норм податкового законодавства та їх

практичного значення; реалізація узгоджених норм у межах міжнародної

податкової системи; підвищення прозорості здійснюваних фінансово-

господарських операцій.

Проведене в Науково-дослідному інституті фіскальної політики

дослідження на тему «Механізми протидії агресивному податковому

плануванню в Україні» дало змогу констатувати, що в Україні платники

податків досить активно реалізують схеми агресивного податкового

планування, що потребує активізації дій фіскальних органів для протидії такій

практиці, причому заниження податкової бази і перенесення прибутку

здійснюється у міжнародному контексті. Саме тому постає необхідність у

виділенні протидії використання агресивної практики податкового планування

в окремий напрям роботи ДФС України. У свою чергу, провадження такої

діяльності відповідно до установлених принципів, затверджених нормативних

документів, стандартів та методичних рекомендацій матиме опосередкований,

але потужний вплив на широке коло платників податків у прийнятті рішення

щодо відмови застосування ними схем мінімізації податків (мова йде про

багатомільярдні суми, що з року в рік збільшуватимуть дохідну частину

Державного бюджету України).

Водночас виконання таких кроків, як інституційне становлення,

інфраструктурне забезпечення, а також апробація, коригування і розвиток

механізмів та інструментів протидії агресивному податковому плануванню,

безумовно, становлять основу системи протидії, проте не мають обмежуватися

лише цим [2]. У цілому вирішення вказаних завдань потребує етапної

трансформації застосовуваного нині в Україні механізму податкового

адміністрування, а одним з основних пріоритетів такої трансформації повинне

стати саме впровадження кардинально нових для вітчизняної практики

механізмів протидії мінімізації податків.

79


1. Протидія агресивному податковому плануванню в Україні / С. С. Брехов,

В. І. Коротун, О. Є. Сушкова, Н. В. Новицька та ін. Ірпінь: Університет

ДФС України, 2017. 108 с.

2. Коротун В. І., Брехов С. С. Концептуальні засади та напрями розвитку

системи протидії агресивному податковому плануванню в Україні //

Ефективна економіка. 2016. № 11. URL: www.economy.nayka.com.ua.

80

Крит’єв А. Г.,

головний державний ревізор-інспектор,

Офіс великих платників податків ДФС України

ОЗНАКИ ФІКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ.

ПРІОРИТЕТНІ ЗАВДАННЯ БОРОТЬБИ З ВІДМИВАННЯМ ДОХОДІВ,

ОДЕРЖАНИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ

На сьогодні можна з великою впевненістю стверджувати, що однією з

проблем будь-якої економіки світу є процес тінізації економіки, учасниками

якого, у свою чергу, виступають як суб’єкти, що ведуть господарську

діяльність з ознаками фіктивності, так і представники державної влади, які

зловживають своїм службовим становищем, що в подальшому впливає на

процес легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. Сукупність таких

дій породжує поєднання злочинних елементів на державному рівні, де

працівник державного підприємства стає невід’ємною частиною

кримінального бізнесу.

Очевидно, що протягом років незалежності залишилася невирішеною

проблема відмивання брудних доходів та активів, деофшоризація бізнесу,

виведення брудних коштів за кордон, тому боротьба у цьому напрямі є,

безсумнівно, важливою для нашої країни.

Для України актуальними є рекомендації міжнародних організацій щодо

боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом,

фінансуванням тероризму та іншими загрозами цілісності фінансової системи.

Серед таких організацій варто виділити Групу з розробки фінансових заходів

(FATF), яка була створена у 1989 р. на зустрічі керівників країн Великої сімки

у Парижі [1]. Результатом розробки 40 рекомендацій стало створення

загальних засад діяльності держав у напрямі боротьби з відмиванням грошей.

Спеціальний комітет експертів Ради Європи зі взаємної оцінки заходів

протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму (MONEYVAL)

займається забезпеченням того, щоб його країни-члени мали ефективні

системи протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму, які б

відповідали міжнародним стандартам у цій сфері. Також здійснює оцінку

відповідності своїх країн-членів усім міжнародним стандартам у правовому,

фінансовому та правоохоронному секторах шляхом надання експертної оцінки

у ході взаємних оцінок [2]. Егмонтська група підрозділів фінансової розвідки

займається проведенням засідань для підрозділів фінансової розвідки з усього

світу з метою покращання співробітництва у сфері протидії відмиванню

коштів та фінансуванню тероризму, а також сприяння впровадженню

національних програм у цій сфері [3].

Відмивання кримінальних доходів являє собою складний багатогранний

процес, де організовані злочинні утворення легалізують рухоме і нерухоме

майно, грошові кошти, використовуючи фінансові операції та правочини з

активами. Необхідно зазначити, що перед тим, як відбувається процес

відмивання коштів, суб’єкти господарювання проводять свою діяльність з

81

ознаками фіктивності. Поряд із цим можна запропонувати такі ознаки

ідентифікації фіктивної діяльності суб’єктів господарювання:

– відсутність руху активів, зобов’язань чи власного капіталу у процесі

здійснення господарської діяльності;

– відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей для

здійснення задекларованих операцій;

– незначний штат працюючих осіб, при тому, що статутна діяльність

потребує більшої кількості людей для забезпечення надання товарів (робіт,

послуг);

– постачальник товарів (робіт, послуг) не зареєстрований як платник

податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської

діяльності;

– неможливість відслідкувати походження товарів (робіт, послуг), які

реалізуються на адресу покупця, через відсутність підтвердження в

установленому законом порядку відомостей тощо.

Легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом, відбувається після

того, як були вчинені злочини з ознаками предикатних діянь. Потрібно також

зауважити, що згідно з Конвенцією Ради Європи про відмивання, пошук,

арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про

фінансування тероризму предикатний злочин − це будь-який кримінальний

злочин, у результаті якого виникли доходи, що можуть стати предметом

злочину.

Отже, можна зробити висновок, що протягом останніх років рівень

вчинення протиправних діянь організованими злочинними формуваннями

значно збільшився, а складність схем із легалізації (відмивання) доходів,

одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму стали більш

складними та витонченими. Тому для України пріоритетним завданням є

подальша співпраця з міжнародними організаціями у сфері боротьби з

відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, щоб запобігти

розкраданню бюджетних коштів, ухиленню від сплати податків суб’єктами

господарської діяльності, виведенню кримінальних прибутків в офшорні

юрисдикції та зменшенню корупційної складової на державному рівні.


1. Група з розробки фінансових заходів (FATF) // Офіційний сайт Державної

служби фінансового моніторингу України. URL:

http://www.sdfm.gov.ua/articles.php?cat_id=536&art_id=10531&lang=uk

2. Спеціальний комітет експертів Ради Європи із взаємної оцінки заходів

протидії відмиванню коштів та фінансування тероризму (MONEYVAL) //

Офіційний сайт Державної служби фінансового моніторингу України.

URL: http://www.sdfm.gov.ua/articles.php?cat_id=536&art_id=10551&lang=uk

3. Егмонтська група підрозділів фінансової розвідки // Офіційний сайт

Державної служби фінансового моніторингу України. URL:

http://www.sdfm.gov.ua/articles.php?cat_id=536&art_id=10571&lang=uk

82

Лаговський В. В.,

к.е.н.,

доцент кафедри статистики та

математичних методів в економіці,


Радкевич М. В.,

студентка 3-го курсу

ННІ фінансів, банківської справи,


МОДЕЛЮВАННЯ НАДХОДЖЕНЬ ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК

ПІДПРИЄМСТВ ВИХОДЯЧИ З ОСОБЛИВОСТЕЙ ЙОГО

АДМІНІСТРУВАННЯ

Ефективна бюджетно-податкова політика дає можливість

перерозподіляти фінансові ресурси між сферами економіки і сприяти розвитку

окремих галузей економіки та регіонів. Податкові надходження становлять

близько 75 % усіх доходів держави у Зведеному бюджеті України. Податок на

прибуток підприємств (далі – ППП) має не тільки вагоме фіскальне значення,

а й широкі можливості для регулювання і стимулювання підприємницької

діяльності. Важливість математичного моделювання ППП полягає у

необхідності у прогнозуванні доходів держбюджету для подальшого їх

ефективного розподілу за галузями використання.

Рис. 1. Динаміка надходження ППП до Зведеного бюджету України за 2007–2015 рр.,

млн грн* *Джерело: побудовано авторами за даними [1].

Із рис. 1 видно, що показники надходження ППП протягом 2007–

2015 рр. поступову зростають, але з 2013 почали зменшуватися. На нашу

думку, це пов’язано зі зміною ставки ППП, світовою кризою, а також

зменшенням кількості платників податків за рахунок підприємств, які

розміщуються на тимчасово окупованих Автономній Республіці Крим та

м. Севастополь, зоні проведення АТО. Ставка ППП у 2011 році становила

23 %, у 2012 – 21 %, у 2013 – 19 %, у 2014, 2015 – 18 %.

Для періоду 2007–2012 рр. характерні особливості податкового

законодавства та адміністрування ППП, до яких варто віднести те, що

надходження від податку за перші два місяці останнього кварталу звітного

податкового року потрапляють до держскарбниці не в першому кварталі, що

0

5000

10000

15000

20000

20

07

(1

)

(3)

20

08

(1

)

(3)

20

09

(1

)

(3)

20

10

(1

)

(3)

20

11

(1

)

(3)

20

12

(1

)

(3)

20

13

(1

)

(3)

20

14

(1

)

(3)

20

15

(1

)

(3)

ППП (квартальний)

83

йде за ним, як це відбувається в інших кварталах, а протягом останнього

місяця звітного року. У цьому періоді була встановлена декларація за 11

місяців, сплата ППП за якою відбувалася як за місячним терміном сплати,

тобто протягом 30 календарних днів, наступних за звітним періодом. Але,

якщо в ІV кварталі звітного року має місце збільшення надходжень, то в І

кварталі наступного року – його зменшення [3]. Також звітність з податку на

прибуток подавалася щоквартально. З 2013 року спостерігається зворотна

тенденція, коли надходження з ППП більші у І кварталі, ніж у ІV

попереднього року. У зв’язку з цим неможливо побудувати одну модель, яка б

якісно описувала процес. Тому доцільно поділити період 2007–2015 років на

два: 2007–2012 рр., 2013–2015 рр., і побудувати дві моделі.

Оскільки немає кількісних факторів, які могли б пояснити неоднорідні

зміни надходжень з ППП, то будемо використовувати так звану фіктивну змінну.

Фіктивна змінна вводиться в тому випадку, коли на показник впливає певна

якісна подія [2]. Для періоду 2013–2015 рр. будуємо окрему модель. Для цього

нам знадобиться фіктивна змінна. Фіктивну змінну вводимо з такими

позначеннями: «0» – для ІІ, ІІІ і ІV кварталів, «1» – для І кварталу. Фіктивна

змінна пояснюється тим, що починаючи з 2013 р. змінами, внесеними Законом

№ 5083 до п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу, запроваджено авансову сплату

податку на прибуток підприємств і спрощено порядок звітування – подається

лише річна декларація з ППП. Таким чином, основне навантаження сплати

податку на прибуток припадає на І квартал.

Отже, провівши дослідження в редакторі «Excel», отримаємо такі

результати: Y = 14238,31 – 782,27 xt + 3989,08 F1 + 525,75 xt F2. (±2196,01) (±282,72) (±3729,55) (±578,54)

У дужках наведено значення довірчих інтервалів.

Коефіцієнт детермінації R2 становить 0,94, що свідчить про адекватність

моделі та те, що на 94 % надходження ППП залежать від авансової сплати

податку на прибуток та строку подання річної декларації. Критерій Фішера

F=46,77 перевищує табличне значення та свідчить про те, що модель є

якісною. T-статистика показала, що перший, другий та третій коефіцієнти є

значущими.

Отримані результати показано на рис. 2.

Рис. 2. Прогнозовані і фактичні дані надходжень ППП за 2013–2015 рр.* *Джерело: побудовано авторами.

0

5000

10000

15000

20000

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Прознозні Фактичні

84

На основі наведених даних було проведено прогноз на І, ІІ, ІІІ, ІV

квартали 2016 року та І квартал 2017 року. Було отримано такі результати:

Рис. 3. Прогнозні значення надходжень ППП*

*Джерело: побудовано авторами.

З графіка видно, що фактичні дані за І, ІІ, ІІІ квартали 2016 року входять

у межі прогнозних значень.

З огляду на отримані результати на надходження податку на прибуток

до бюджету впливають не тільки кількісні змінні, а і якісні. Серед якісних

змінних, на які потрібно звернути увагу при дослідженні динаміки

надходжень ППП, можна виокремити особливості адміністрування цього

податку, яке часто змінюється. Сезонні коливання пов’язані з

адмініструванням податку на прибуток підприємств та специфікою

підприємницької діяльності. Побудована модель може бути застосована для

прогнозування надходжень ППП.


1. Державне казначейство України: офіційний сайт. URL:

http://www.treasury.gov.ua

2. Лондар С. Л., Мельникова Л. О. Середньострокове прогнозування доходів

бюджету: надходження податку на прибуток підприємств // Фінанси

України. 2012. № 1. С. 28–40.

3. Сидорович М. Я. Особливості моделювання надходжень податку на

прибуток підприємств на сучасному етапі розвитку фінансової системи

України. 2010. Т. 107. С. 75–85.

4000

6000

8000

10000

12000

14000

16000

18000

20000

І кв 2016 ІІ кв 2016 ІІІ кв 2016 ІV кв 2016 І кв 2017

ВЕРХНЯ МЕЖА

ПРОГНОЗ

НИЖНЯ МЕЖА

ФАКТИЧНІ ДАНІ

85

Лисецька Н. М.,

к.е.н.,




ВПЛИВ ПОДАТКОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ ТА ПОДАТКОВОЇ КУЛЬТУРИ

НА РЕФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ:

ДОСВІД ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН

У період нестабільності національної економічної системи основним

завданням є забезпечення стійкої дохідної бази бюджетів усіх рівнів, яке

залежить від ефективного функціонування податкової системи. Податкова

система, як і податки, в економічному розвитку держави та суспільства мають

виконувати регулятивну, соціальну та фіскальну функції, остання з яких є

найважливішою. Оптимальним методом забезпечення повної та своєчасної

сплати податків є підвищення рівня добровільної сплати всіх платежів. У цьому

випадку великого значення набуває довіра населення країни до системи

оподаткування. На жаль, в Україні складність взаємовідносин платників з

податковими органами в основному пов’язана із заплутаною та двозначною

сутністю законодавчих актів, це створює підґрунтя для довільного тлумачення

законодавства, зокрема в адмініструванні, що не сприяє ефективності

податкового контролю, а брак результативних механізмів урегулювання

відносин у сфері адміністрування призводить до негативних наслідків. Фіскальні

органи законодавчі норми застосовують так, щоб мати змогу максимізувати

податкові надходження до бюджетів різних рівнів, платники намагаються на

законних засадах мінімізувати обсяг податків, який належить сплатити.

Урегулювання цієї проблеми потребує підвищення податкової дисципліни та

податкової культури всіх суб’єктів даного механізму.

Поняття «податкова дисципліна» та «податкова культура» взаємопов’язані.

Деякі фахівці під податковою культурою розуміють своєчасну сплату податків і

обов’язкових відрахувань до державних цільових фондів у терміни, встановлені

законодавчими і нормативними документами. Але, на наш погляд, податкова

культура являє собою спосіб поведінки, що передбачає наявність та дотримання

стабільного, дієвого податкового законодавства в державі та визначає рівень

розвитку суспільства, вираженого в існуючих нормах [1].

Податкова грамотність і формування податкової культури – це одні з

найважливіших умов для того, щоб податкова система та податкове

адміністрування ефективно запрацювали. Принцип неминучості та

добровільності міцно закріпився у свідомості платників податків розвинених

країн. Наприклад, у Нідерландах добровільність сплати податків сягає 97 %. В

Україні через недовіру до владних органів теорію податків не сприймають як

загальнолюдську цінність, платники не розуміють, для чого їх примушують

сплачувати податки і позбавляють значної частини заробітку [2]. Дотримання

податкової дисципліни та податкової культури, виконання вимог закону повинні

бути обов’язковими не тільки для платників податків, а й для владних структур.

86

Відсутність суспільної довіри підриває державні доходи, а отже, і здатність

уряду виконувати свої функції. Довіра до державних службовців може сприяти

зростанню податкової дисципліни. Установи, які сприймаються платниками

податків як справедливі та ефективні, позитивно впливають на рівень податкової

моралі, коли суспільство розцінює податки як ціну, сплачену уряду за його

позитивні дії. Таким чином, якщо платники податків довіряють

держслужбовцям, вони більшою мірою готові бути чесними, а якщо уряд діє

чесно, платники податків можуть більш охоче дотримуватися податкової

дисципліни.

Практика оподаткування у країнах ЄС підтверджує, що громадяни та

держава вбачають розвиток своїх фіскальних відносин відповідно до

психологічної «податкової угоди», яка встановлює фінансовий обмін між

платниками податків та податковими органами. Проте цей взаємозв’язок

виходить за межі власне обміну та охоплює міцні відносини і лояльність

учасників угоди один до одного. Зазначені аспекти збудували основу моделей

дотримання податкового законодавства, які базуються в Європі на людських

почуттях морального обов’язку сплачувати податки; сприйнятті населенням

справедливості податкової системи і, зокрема, думки, що інші платники

податків також їх сплачують; рівні довіри платників податків до уряду, що

повинен ефективно витрачати кошти податкових надходжень, зокрема, на

суспільні блага, які принесуть користь платникам податків [3].

Завданням податкового адміністрування в європейських країнах є збір всіх

податкових надходжень з дотриманням принципів справедливості й

ефективності та мінімальними витратами для платників податків і податкових

органів. Для цього податкове відомство потребує наявності кваліфікованих

працівників, інформаційних технологій та коштів для забезпечення та

дотримання платниками податків податкових правил. Також необхідно

зазначити, що в європейських країнах для кожного типу платника податкове

відомство має застосувати адресний підхід, так звану податкову стратегію

відповідності, методи якої коливаються від надання послуг та допомоги до

примусових заходів.

Таким чином, підвищення податкової дисципліни та податкової культури в

Україні можна досягти завдяки створенню прозорої законотворчої системи,

спрощенню податкових моделей, запровадженню менш обтяжливих й більш

передбачуваних податкових процедур, а також застосуванню податковими

органами адресного підходу до кожного платника.


1. Податкова культура України: проблеми та напрями розвитку. URL:

http://intkonf.org/moshnyaga-b-b-krulikovska-l-i-podatkova-kultura-ukrayini-

problemi-ta-napryamki-rozvitku/

2. Семченко О. Формуймо тренд на податкову культуру! // Вісник податкової

служби України. 2014. № 5.

3. URL: http://eir.pstu.edu/bitstream/handle/123456789/8453/9.pdf?sequence=1

87

Матвійчук В. В.,

студентка групи ФБ-14-2

ННІ фінансів, банківської справи,


Науковий керівник – к.е.н. Новицька Н. В.

ПЕРЕВАГИ ЗАСТОСУВАННЯ КАСОВОГО МЕТОДУ ВИЗНАЧЕННЯ

ДАТИ ВИНИКНЕННЯ ПОДАТКОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ТА

ПОДАТКОВОГО КРЕДИТУ З ПДВ

Податок на додану вартість (далі – ПДВ) належить до тих, що формують дохідну частину бюджету. Хоча ПДВ – один із тих податків, надходження від яких є стабільними, він має певні недоліки, основними з яких є значна нерівномірність податкового навантаження та прихований рух коштів. Тому для запобігання цим негативним наслідкам було введено касовий метод, який впливає на фіскальну та регуляторну ефективність податку на додану вартість [1].

Відповідно до Податкового кодексу України касовий метод – це метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкових зобов’язань визначається як дата зарахування коштів на банківський рахунок (у касу) платника податку або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених ним товарів (послуг), а дата виникнення права на податковий кредит – як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених йому товарів (послуг) [2].

Цей метод нині застосовується при продажі теплоенергії, природного газу, послуг із водопостачання (каналізації), техобслуговування ліфтів і систем протипожежної безпеки у жилому фонді, послуг із вивезення та утилізації твердих побутових відходів, прибирання прибудинкової території.

Для перелічених вище операцій установлені не лише дати виникнення податкових зобов’язань та податкового кредиту у продавця, але й дата виникнення податкового кредиту у покупця, де податковий кредит у нього виникає за оплатою за товари (послуги), тобто касовий метод поширюється і на покупця [3].

На сьогодні касовий метод визначення дати виникнення податкових зобов’язань та податкового кредиту є найбільш прийнятним та ефективним з таких причин:

– недостатній рівень правової та договірної культури серед суб’єктів підприємництва;

– відсутність ефективних механізмів контролю за відповідністю руху коштів і матеріальних цінностей;

– значний рівень тінізації економіки України; – надзвичайно високий рівень збитковості економіки нашої держави; – значний обсяг пільг у загальному оподатковуваному обороті; – касовий метод стимулює покупців до своєчасних розрахунків за

придбані товари, бо передбачає здобуття права на податковий кредит тільки після оплати товарів і послуг;

– касовий метод є найбільш логічним і з погляду економічної сутності ПДВ як непрямого податку. Адже за теорією непрямого оподаткування

88

податок сплачує споживач (кінцевий споживач), а продавець товару акумулює ці кошти та вносить їх до відповідного бюджету;

– касовий метод найбільше відповідає теорії непрямого оподаткування. Адже, якщо кошти не сплачені споживачем, то і податок у складі вартості товару також не сплачений, його просто немає [4].

ПДВ, отриманий підприємством унаслідок реалізації продукції, може бути інтерпретований з економічного погляду як додаткові обігові кошти до настання терміну його сплати до бюджету. Безперечно, створення умов для поповнення обігових коштів підприємства у процесі оподаткування ПДВ є вагомим регулятивним чинником цього податку у напрямі стимулювання еко-номічної активності підприємництва. Такий економічний механізм коротко-строкового поповнення обігових коштів підприємства за рахунок позитивної різниці ПДВ при застосуванні касового методу має такі переваги:

1. Позитивна різниця між вхідним ПДВ, отриманим від реалізації, та вихідним ПДВ, сплаченим постачальникам, виникає практично завжди за результатами господарської діяльності звітного періоду, за винятком експортноорієнтованих підприємств.

2. Така позитивна різниця, яка декларується підприємством до сплати у бюджет, є фактично додатковими обіговими коштами підприємства на строк 30 днів (до визначеного терміну сплати податку до бюджету) [5].

Отже, при застосуванні касового методу визначення дати виникнення податкових зобов’язань і дати виникнення права на податковий кредит у механізмі оподаткування ПДВ зростає фіскальна ефективність податку за рахунок зменшення впливу чинника тінізації та збитковості економіки України. Застосування касового методу посилює регуляторну ефективність податку на додану вартість, оскільки дає можливість отримувати практично щомісяця додаткові обігові кошти. При такому механізмі справляння ПДВ додаткові обігові кошти підприємство отримує безоплатно, на відміну від короткострокового банківського кредитування, тобто виникає ще й економія обігових коштів на сплату банківського процента.


1. Бойко Л. І., Прокофева Ю. О. Реформування податку на додану вартість // Економічний простір. 2015.

2. Податковий кодекс України: станом на 15.04.2017. URL: http://sfs.gov.ua/nk/

3. Декларація з ПДВ від 01.03.2017. URL: http://www.buhoblik.org.ua/nalogi/nds/1428-deklaratsiya-pdv.html

4. Сторожук О. В. Регулювання підприємницької діяльності через податковий механізм // Вісник податкової служби України. 2006. № 14. С. 58–61.

5. Данілов О. Д. Податок на додану вартість як стимул інноваційної діяльності підприємства // Вісник податкової служби України. 2011. № 30. С. 61–63.

89

Мельник В. М.,


директор НДІ фіскальної політики,


Товстенко Ю. В.,

магістрант ННІ фінансів, банківської справи,


ПРОБЛЕМА ДЕФІНІЦІЇ АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ

Оподаткування, що донедавна сприймалося як один із значних, але

несамостійних і доволі обмежених фінансових напрямів у спектрі суспільних

відносин, насправді є багатогранним явищем. Воно потребує широкого

діапазону досліджень, у якому особливе місце належить проблематиці

адміністрування податків.

Термін «адміністрування податків», за висновками В. М. Мельника,

почали вживати значно раніше, ніж він був обґрунтований науковцями.

«Початок активного вживання терміна вітчизняними практиками та

політиками припадає на другу половину 90-х років ХХ століття. Кожне його

озвучування фактично засвідчувало сутнісну різницю, а інколи й

невизначеність змісту. Оскільки мова йшла про орієнтири для конкретних

рішень, що потребували однозначного сприйняття, то питання дефініції

адміністрування податків постало досить гостро» [3].

На початку 2000-х років перші спроби обґрунтування цього терміна у

методологічних підходах вітчизняної фінансової науки пов’язують з іменами

В. Л. Андрущенка та В. М. Мельника. Однак В. Л. Андрущенко у своїх працях

запропонував обґрунтування терміна «фіскальне адміністрування», що

визначив як «управління людьми й подіями у сфері оподаткування через

ієрархічно структуровані рішення представницьких політичних органів та дії

виконавчо-владних установ» [1]. Погодившись із цим, В. М. Мельник звернув

увагу на те, що поняття «фіск» фактично є синонімом слова «казна», отже,

фіскальне адміністрування – ширше за змістом поняття, яке повинне

охоплювати «адміністрування податків» як складову. Ці поняття не є

синонімічними і повинні визначатися поєднано, але не взаємозамінно.

Ураховуючи викладене, він розглянув адміністрування податків як

«управлінську діяльність органів державної виконавчої влади, яка пов’язана з

організацією процесу оподаткування, засновується на державних законодавчих і

нормативних актах та використовує соціально зумовлені і сприйняті правила» [3;

4]. Більшість фахівців у цій та суміжних галузях фінансів, праці яких ми

проаналізували (Н. М. Крючкова, Д. С. Степанова, Т. В. Кощук, А. М. Яковлєва,

О. Д. Борзенкова, Р. Є. Волощук, М. М. Мельник, С. В. Михайленко, К. П.

Проскура та ін.), визнають дану дефініцію найбільш вдалою та змістовно

прийнятною.

Паралельно потрібно зазначити, що групою авторів (Ю. Б. Іванов,

А. І. Крисоватий, А. Я. Кізима, В. В. Карпова) було визначено зміст поняття

«адміністрування податкових зобов’язань». Під ним вони запропонували

90

розуміти «процедуру реалізації прав і обов’язків суб’єктів податкового права

щодо узгодження й погашення податкових зобов’язань» [2, с. 186]. Його, на

нашу думку, варто розглядати як сегмент адміністрування податків, оскільки

процеси справляння і стягнення у своїй основі містять саме реалізацію прав і

обов’язків платників податків та фіскальних органів держави, однак,

очевидно, що ця реалізація не повною мірою збігається з усіма

управлінськими процедурами в оподаткуванні.

В українській практиці та законотворчій діяльності застосування

означеної термінології є досить дискусійним, і навіть помилковим. Так,

вітчизняне податкове законодавство час від часу трактує податковий контроль

ширше адміністрування податків або «перетинає» і «накладає» одне на одне

поля цих видів діяльності. Потрібно зауважити, що адміністрування – термін

управлінського походження, а жодне управління не відбувається без такої

складової, як контроль. У зв’язку з цим помилково розглядати податковий

контроль поза межами чи інколи навіть ширше податкового адміністрування.

Так само нелогічно відносити до складу контролю облік, який є умовою, але в

основному передує контрольній діяльності (принаймні коли мова йде про

контроль державних органів). А от вони разом як паралельні та взаємодіючі

складові адміністрування податків досить логічно вписуються у відповідну

систему. Усі ці законодавчі алогічності пов’язані з тривалою вітчизняною

тенденцією відірваності прикладних напрацювань практиків від наукового

підґрунтя, що не останньою мірою було зумовлено фаховою підготовкою

керівних кадрів. На жаль, ця проблема періодично виявляє себе.

Отже, визначення змісту поняття «адміністрування податків» є

предметом вивчення української фінансової науки і його вдосконалення,

напевно, відбуватиметься паралельно з появою нових напрямів чи видів

управлінської діяльності у сфері оподаткування. Бажаним залишається

впровадження новітніх теоретичних розробок у законотворчу практику, що

дозволило б забезпечити логічність побудови і функціонування відповідних

управлінських систем.


1. Андрущенко В. Л. Фіскальне адміністрування як наука і мистецтво /

В. Л. Андрущенко // Фінанси України. 2003. № 6. С. 27–35.

2. Іванов Ю. Б., Крисоватий А. І., Кізима А. Я., Карпова В. В. Податковий

менеджмент: підручник. Київ: Знання, 2008. 525 с.

3. Мельник В. М. До питання формування теоретичних засад

адміністрування податків // Фінанси України. 2008. № 9. С. 3–9.

4. Мельник В. М. Проблеми теорії та практики адміністрування податків в

Україні // Актуальні проблеми економіки. 2003. № 5. С. 40–43.

91

Мельник Л. О.,

студентка ННІ економіки,

оподаткування та митної справи,


Науковий керівник: Параниця Н. В.

АНАЛІЗ НАДХОДЖЕНЬ ПОДАТКУ НА ДОХОДИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ДО

БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

В умовах реалізації стратегічних планів щодо наповнення державного

бюджету важливим регулятором перерозподілу фінансових ресурсів між

державою та населенням виступає податок на доходи фізичних осіб. Цей

податок відіграє важливу роль у загальній системі оподаткування, тому що він

є фіскально значимим. Аналіз надходжень даного податку вказує на те, що

частка у доходах зведеного бюджету з року в рік зростає, а також регулює

грошові кошти (доходи) населення і при цьому стимулює використання

робочої сили.

Досліджували проблеми аналізу та оцінювання оподаткування доходів

фізичних осіб такі вітчизняні науковці, як К. Швабій, В. Шевчук,

В. Дубровський, О. Непочатенко, Т. Шуліченко, В. Мельник, І. Золотько,

А. Соколовська, Л. Шаблиста, О. Василик та інші.

Податок на доходи фізичних осіб – це плата фізичної особи за послуги,

які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична

особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок

згідно з розділом ІV Податкового кодексу України [3].

Аналіз податку на доходи фізичних осіб свідчить про те, що він відіграє

важливу роль у системі податкових надходжень України (табл. 1). Так, у

таблиці 1 можемо побачити динаміку та темпи зростання надходжень від

ПДФО до Зведеного бюджету України з 2012-го до 2016 року.

Таблиця 1

Динаміка надходження ПДФО у 2012–2016 рр.*

Роки 2012 2013 2014 2015 2016

ПДФО, млн грн 68 092 72 151 75 203 99 983 138 782

Темп приросту, % 13,06 % 5,96 % 4,23 % 32,95 % 38,81 %

Зведений бюджет, млн грн 432 944 429 986 443 983 652 031 782 748

Частка ПДФО у зв. бюджеті, % 15,73 % 16,78 % 16,94 % 15,33 % 17,73 % *Джерело: складено автором за даними джерела [1].

З поданої таблиці видно, що ПДФО у період 2012–2016 рр. мав тенденцію

до зростання. З 2012-го до 2014 року надходження від ПДФО зростали помірно,

у межах 5–10 %. Так, у цей період ПДФО змінилося від 68 092 млн грн (2012) до

75 203 млн грн (2014). У 2015 році, порівняно з 2014 роком, надходження зросли

на 32,95 % і становили вже 99 983 млн грн. А вже у 2016 році підвищилися до

показника 138 782 млн грн, що на 38 799 млн грн більше від значення 2015 року,

або становить 138,81 % від надходжень за 2015 рік.

92

Частка даного податку у Зведеному бюджеті України має стійку тенденцію

до зростання.

Податок на доходи фізичних осіб зараховується до державного та

місцевого бюджету. Згідно з бюджетним кодексом України до державного

бюджету від надходжень міста Києва зараховується 60 %, а до місцевого

бюджету міста Києва 40 % від загального обсягу ПДФО.

Для решти місцевих бюджетів 25 % загального обсягу податку на доходи

фізичних осіб, що сплачується згідно з ПКУ на цій території, зараховується до

державного бюджету, 15 % – до обласного бюджету, а 60 % – до бюджетів

об’єднаних територіальних громад [2] (див. табл. 2).

Таблиця 2

Надходження ПДФО до державного та місцевого бюджету у 2012–2016 рр.*

Роки 2012 2013 2014 2015 2016

ПДФО, млн грн 68 092 72 151 75 203 99 983 138 782

Місцевий бюджет, млн грн 88 232 92 368 89 017 120 480 170 645

ПДФО в місцевому бюджеті,

млн грн 61 066 64 586 62 557 54 921 78 971

Частка ПДФО в місц. бюджеті 69,21 % 69,92 % 70,28 % 45,59 % 46,28 %

Державний бюджет, млн грн 344 711 337 618 354 966 531 551 612 103

ПДФО в Держбюджеті, млн грн 7 026 7 565 12 646 45 062 59 810

Частка ПДФО в Держбюджеті 2,04 % 2,24 % 3,56 % 8,48 % 9,77 % *Джерело: складено автором за даними джерела [1].

Надходження від податку на доходи фізичних осіб зростають із кожним

роком. Так, у 2012 році вони становили 68 092 млн грн, з яких 61 066 млн

надходили до місцевих, а 7 026 млн грн до державного бюджету. У період

2013–2015 рр. відбувається стрімке зростання сум утриманих податків, а

також зменшується їх частка в місцевому бюджеті та збільшується в

державному. У 2016 році надходження ПДФО, порівняно з початковим

періодом дослідження, зросли майже вдвічі і становили 138 782 млн грн, з

яких 78 971 млн грн надійшли до місцевого бюджету (частка в доходах

бюджету становила 46,28 %), а 59 810 – до державного бюджету (становили

9,77% від усіх доходів бюджету).

Оскільки податок на доходи фізичних осіб є основним

бюджетоутворюючим податком, можна провести аналіз, як даний податок

розподіляється між бюджетами різних рівнів.

На рисунку 1 подано дані про розподіл надходжень ПДФО між

державним та місцевим бюджетом у період з 2012-го по 2016 рік.

З наведених даних видно, що ПДФО з 2012 по 2014 рік надходило

здебільшого до місцевого бюджету. Так, у 2012–2013 рр. до місцевих

бюджетів надходило близько 90 % всієї суми утриманого ПДФО. Починаючи

з 2014 року надходження податку до Державного бюджету починають

зростати і вже у 2015–2016 рр. становили близько 43–45 %. Цю ситуацію

93

можна пояснити змінами в Бюджетному кодексі щодо розподілу надходжень

податку між бюджетами.

Рис. 1. Розподіл надходжень ПДФО між державним та місцевим бюджетом у період з

2012-го по 2016 р. [1].

Отже, оподаткування доходів фізичних осіб є складовою фінансового

механізму держави. У результаті перерозподілу доходів (платежів) фізичних

осіб, з одного боку, реалізується економічна доктрина щодо рівня добробуту

різних верств населення, а з іншого – формується фінансова база держави.

Сфера перерозподілу доходів фізичних осіб є одним з основних фінансових

ресурсів держави.


1. Бюджет України // Ціна держави. URL: http://cost.ua/budget/revenue/#1.

2. Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 № 25842-ІІІ / Офіційний сайт

Верховної Ради України. URL: http://zakon2.rada.gov.ua /laws/show/2456-17.

3. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755. URL: http://zakon2.rada.

gov.ua/laws/ show/2755-17.

2012 2013 2014 2015 2016

89.68% 89.52% 83.18%

54.93% 56.90%

10.32% 10.48% 16.82%

45.07% 43.10%

% до Держ.бюджету

% до Місц.бюджету

94

Погребняк С. А.,

студентка 4-го курсу,


Науковий керівник: Побулавець Н. Л.

ПІЛЬГОВЕ ОПОДАТКУВАННЯ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА

ІНВЕСТИЦІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ

Ускладнення економічної та політичної ситуації в Україні досить

негативно позначилося на інвестиційних можливостях суб’єктів

господарювання та держави в цілому. Оскільки інвестиції є головним

чинником економічного зростання, то важливим є пошук важелів активізації

інвестиційної діяльності, серед яких вагоме місце посідає податкова політика

держави, а саме пільгове оподаткування.

Податкові аспекти стимулювання інвестиційної діяльності в Україні

висвітлені у працях О. М. Десятнюк, Ю. М. Коваленко, Т. В. Майорової,

А. С. Музиченка, В. М. Опаріна, Д. М. Серебрянського, А. М. Соколовської та

інших.

Аналіз інвестиційної діяльності в Україні як об’єкта податкового

стимулювання засвідчив, що розміри інвестицій в основний капітал останніми

роками не забезпечують навіть потреб простого відтворення. Про це свідчать

дані Європейської бізнес-асоціації, де зазначено, що 78 % європейських

бізнесменів не задоволені інвестиційним кліматом в Україні [4, с. 142].

Очевидно, що більшість інструментів податкового регулювання в

Україні має пасивний характер, тобто хоча і зменшує податкове навантаження

на суб’єктів підприємницької діяльності, проте не стимулює їх до

використання вивільнених коштів для інвестиційних цілей.

Якщо розглядати досвід іноземних партнерів щодо використання

податкових важелів впливу на інвестиційну діяльність, потрібно виділити два

напрями: надання окремих податкових пільг, пов’язаних із реалізацією

інноваційних проектів або діяльністю інноваційних організацій, та створення

спеціальних податкових режимів підтримки інноваційної діяльності.

Серед фіскальних пільг для інноваторів у світовій практиці

застосовують такі: зниження ставок податку на прибуток підприємств;

податковий кредит інноваційним підприємствам; зменшення суми прибутку

до оподаткування шляхом виключення з нього вартості досліджень чи

освоєння нової технології; звільнення від деяких відрахувань до бюджету;

звільнення від сплати податку на прибуток, який отримано власниками

майнових прав інноваційних та венчурних фірм; відстрочення сплати

імпортного мита чи звільнення від його сплати в разі ввезення товарів для

реалізації інноваційного проекту; пільгова амортизація для фірм, визначених

як інноваційні [2].

Одним з найефективніших методів стимулювання інвестиційної

діяльності є введення пільгових норм амортизаційних відрахувань. Їх дія

поширюється на інвестиції в окремі види капітальних активів та залежить від

регіональної й галузевої спрямованості. Сутність цієї податкової пільги

95

полягає в застосуванні різних способів і методів прискореного списання

капітальних витрат.

Надання можливості амортизації підготовчих видатків, пов’язаних зі

створенням нового бізнесу (протягом не менш 5 років з початку діяльності),

могло б стати ефективним альтернативним інструментом стимулювання

інвестиційної діяльності для України.

Тож, ураховуючи зарубіжний досвід встановлення податкових пільг для

українських підприємств, потрібно виділити дві характерні риси їх надання

при створенні податкової підтримки для стимулювання інвестиційної

діяльності: суворе цільове використання коштів, які звільняються внаслідок

надання пільг; пільговий порядок оподаткування застосовується виключно для

вирішення завдань, що належать до пріоритетних.

В Україні в результаті прийняття Закону України «Про внесення змін до

Податкового кодексу щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від

21 грудня 2016 року № 1797-VIII відбулося незначне зростання індексу

інвестиційної привабливості.

Так, за даними Державної служби статистики України, у 2016 році в

економіку України іноземними інвесторами вкладено 4 405,8 млн дол. США

прямих інвестицій проти 3 763,7 млн дол. США у 2015 році.

Рис. 1. Інвестиції зовнішньоекономічної діяльності у 2015–2016 роках, млн дол. США* *Джерело: побудовано автором за даними [3].

Також на основі зазначеного вище Закону було встановлено фіксований

період застосування «податкових канікул» до 31 грудня 2021 року, що дало

можливість бізнесу зміцнити свої позиції та частково звільнитися від

оподаткування.

Проте дана новація може розглядатися не тільки з позитивного боку, але

і як недолік, оскільки терміни «упровадження інновацій» та «тривалість

окремих стадій інноваційного циклу» суттєво різняться залежно від виду

інновацій та їх галузевої спрямованості. На жаль, забезпечити врівноважений

підхід до всіх суб’єктів пільгового оподаткування в даному випадку

неможливо [1, с. 155].

Тому першочерговими завданнями для забезпечення ефективності

реалізації пільгового інструментарію податкового впливу на активізацію

інвестиційної діяльності в Україні мають стати такі: підвищення рівня

морально-етичного виховання суб’єктів податкової політики та інвестиційної

діяльності у системі шкільної, середньої і вищої освіти; удосконалення

0.41

2.5

3.8

1

2.8

3.84.4

0

1

2

3

4

5

1 квартал 2 квартал 3 квартал 4 квартал

2015 2016

96

концептуального підходу до визначення ефективності податкових пільг за

рахунок розмежування часу надання пільги і прояву ефекту від неї;

застосовування на практиці виключно тих податкових пільг, які мають

аналітичні розрахунки обґрунтованості, розроблену методику оцінки

ефективності та механізм контролю за використанням; запровадження такого

інструменту податкового впливу на активізацію інвестиційної діяльності, як

інвестиційна податкова знижка.

Отже, вжиття запропонованих заходів щодо пільг оподаткування

суб’єктів господарювання стане ефективним інструментом стимулювання

інвестиційної діяльності в Україні та дозволить реалізувати пріоритети

економічного розвитку щодо посилення інноваційного та

конкурентоспроможного у глобальному масштабі потенціалу країни.


1. Голоядова Т. О. Необхідність удосконалення податкової системи України

для покращення інвестиційного клімату // Молодий вчений. 2017. № 2 (42).

С. 153–156.

2. Марченко О., Ткаченко В. Напрями податкового стимулювання

інноваційної діяльності підприємств. URL: file:///C:/Users/%D0%9C%

D0%BE%D1%91%20%D0%B6%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B7%D0%

BE!!!/Downloads/econ_2013_1_9.pdf

3. Офіційний сайт Державної служби статистики України. URL:

http://www.ukrstat.gov.ua/

4. Черв’якова В. В. Основні проблеми та перспективи підвищення

інвестиційної привабливості в Україні // Економіка та управління на

транспорті. 2017. № 4. С. 142–147.

97

Сибірянська Ю. В.,


доцент кафедри фінансів,

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»;

Василишен Ю. В.,

к.е.н.,

доцент кафедри інвестиційної діяльності,


НАСЛІДКИ РЕФОРМУВАННЯ ЄДИНОГО ВНЕСКУ НА

ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ

Розмір ставки єдиного внеску на загальнообов’язкове державне

соціальне страхування (далі – ЄСВ) останніми роками викликав безліч

дискусій як із боку представників бізнесу, так і наукових кіл. З метою

легалізації тіньових заробітних плат та зниження навантаження на

роботодавця по ЄСВ з 2015 року механізм його адміністрування вже тричі

зазнавав змін, які стосувалися лише зниження ставки зазначеного податку. У

зв’язку з цим доцільно оцінити, наскільки дані зміни були ефективними щодо

легалізації тіньових доходів громадян, збільшення офіційних заробітних плат,

зростання доходів Пенсійного фонду України.

Так, уперше механізм нарахування ЄСВ було реформовано на початку

2015 року [1]. Згідно зі змінами, щоб скористатися правом на застосування

зниженої ставки ЄСВ, необхідно було виконати 4 умови: збільшити фонд

оплати праці у 2,5 разу; збільшити середню зарплату на 30%; середня зарплата

має у 3 рази чи більше перевищувати мінімальну; нарахування ЄСВ на 1

працівника має бути 700 грн або більше.

Проте вже у березні 2015 року ці умови були змінені на нові, а саме:

запропоновано застосування знижувального коефіцієнта 0,4 до ставки ЄСВ у

разі виконання платником одночасно таких умов: база нарахування ЄСВ із

розрахунку на одну застраховану особу у звітному місяці збільшилася на 20 %

і більше порівняно із середньомісячною базою нарахування ЄСВ платника за

2014 р.; після застосування коефіцієнта середній платіж на одну застраховану

особу у звітному місяці становитиме не менше ніж середньомісячний платіж

на одну застраховану особу платника за 2014 р.; кількість застрахованих осіб у

звітному місяці, яким нараховано виплати, не перевищує 200 %

середньомісячної кількості застрахованих осіб платника за 2014 р. Ця умова

не стосується осіб-підприємців і фізичних осіб, які забезпечують себе роботою

самостійно. Зазначені вище умови були розраховані на суб’єктів, які офіційно

виплачували зарплати на рівні мінімальної. Серед них, зокрема, є і великі

платники. Разом з тим є суб’єкти господарської діяльності, які постійно

офіційно виплачували досить високі заробітні плати працівникам, утримували

з них податки до бюджету та нараховували ЄСВ, але скористатися правом на

знижувальний коефіцієнт по ЄСВ вони не могли, оскільки в цьому випадку їм

довелося б збільшити зарплату більш ніж у 2 рази, що є нераціональним, адже

«ціна працівника» для таких СГД не зменшиться. Також не було враховано

98

інтереси бюджетного сектору, у якому апріорі вся заробітна плата, яка

виплачується з бюджету, є офіційною, а отже, неможливо було зменшити

навантаження по ЄСВ на бюджет).

З 1 січня 2016 року з набранням чинності Закону № 909 [2] розпочався

новий етап реформування ЄСВ, оскільки цим Законом було внесено зміни до

Закону № 2464 [3] та запроваджено єдину ставку (22 %) нарахування єдиного

соціального внеску. На сьогодні в Україні діє одна з найнижчих ставок ЄСВ у

Європі. Даний захід мав на меті насамперед знизити податкове навантаження

на фонд оплати праці, що дозволяло б суб’єктам господарювання збільшувати

інвестиції у виробництво, підвищувати заробітну плату. А в сукупності мало

привести до підвищення ефективності виробництва, збільшення доходів

підприємств, зростання товарообігу і, відповідно, до збільшення надходжень

податків та зборів до бюджету. З одного боку, держава зробила крок назустріч

бізнесу з метою легалізації робочих місць та підвищення рівня заробітної

плати, з іншого – не було вжито дієвих заходів контролю та покарання за

продовження виплати заробітних плат «у конвертах». Дійсно, проблему

тінізації економіки не може бути вирішено лише за рахунок зниження ставки,

мають застосовуватися комплексні заходи. Місія МВФ, експерти якої

працювали в Україні у березні 2017 року, у своєму звіті [4] зазначила, що

зниження рівня тінізації заробітних плат в Україні не відбулося, а отже,

основна мета зниження розміру ставки ЄСВ не була досягнута. Крім того,

скоротилися власні надходження Пенсійного фонду (на сьогодні вони

покривають лише 2/5 видатків) та зросло додаткове навантаження на

Державний бюджет України, оскільки трансферти з Державного бюджету на

покриття дефіциту Пенсійного фонду зросли з 96 млрд грн (4,8 % ВВП) до 143

млрд грн (6,3 % ВВП) [4].

Таким чином, на сьогодні є три основні проблеми в механізмі

адміністрування ЄСВ, які так і не були вирішені та спричиняють подальше

зростання дефіциту Пенсійного фонду:

низькі суми сплаченого єдиного внеску на загальнообов’язкове

державне соціальне страхування;

мала кількість платників ЄСВ, що зумовлено високим рівнем

неофіційної зайнятості (у 2015 році із близько 18,0 млн осіб працездатного

віку працевлаштовано було лише 16,4 млн осіб, з яких лише 12,3 млн були

платниками ЄСВ);

заниження офіційної заробітної плати, пов’язане з існуванням

високого рівня тіньової економіки, низьким рівнем офіційної зайнятості,

поширеною практикою виплати заробітної плати у «конвертах». За даними

МВФ, частка найманих працівників, які показують заробітну плату на рівні,

нижчому за 1 та 2 мінімальні заробітні плати, у 2013 році становила 30 та 60 %

відповідно [5].

Серед інших проблем, що залишилися невирішеними внаслідок

попередніх реформ ЄСВ, є такі: існування більшого рівня навантаження на

невисокі заробітні плати, оскільки існує обмеження максимальної суми

зарплати, з якої сплачується ЄСВ; приватні підприємці, які перебувають на

99

спрощеній системі оподаткування, мають певні привілеї, бо сплачують 22 %

від однієї МЗП (704 грн у 2016 році) незалежно від отриманого доходу. Отже,

необхідно розширити базу нарахування ЄСВ шляхом виявлення нелегальних

заробітних плат, неофіційно зайнятих громадян, а не формальним введенням

нових об’єктів оподаткування. Це в кінцевому підсумку сприятиме

збільшенню надходжень Пенсійного фонду України.

Ураховуючи наведені вище факти, в Україні існують значні можливості

розширення бази ЄСВ саме за рахунок покращання платіжної дисципліни,

тому контролюючі органи мають збільшувати свої зусилля в боротьбі з

недотриманням податкового законодавства.


1. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо

реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування

та легалізації фонду оплати праці: від 28.12.2014 № 77-VIII.

2. Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих

актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у

2016 році: Закон України від 24.12.2015 № 909-VIIІ.

3. Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне

соціальне страхування: Закон України від 08.07.2010 № 2464.

4. Ukraine: Selected Issues (2017). Country Report No. 17/84. International

Monetary Fund, Washington, D.C. April 2017. URL:

http://www.imf.org/en/Publications/CR/Issues/2017/04/04/Ukraine-Selected-

Issues-44799

5. Основні висновки МВФ щодо зниження ставки ЄСВ та стану пенсійного

забезпечення в Україні / Офіс фінансового та економічного аналізу при ВРУ.

URL: https://feao.org.ua/wp-content/uploads/2017/05/Звіт-МВФ_МД-1.pdf

http://www.imf.org/en/Publications/CR/Issues/2017/04/04/Ukraine-Selected-Issues-44799

http://www.imf.org/en/Publications/CR/Issues/2017/04/04/Ukraine-Selected-Issues-44799

100

Скоромцова Т. О.,

к.е.н., с.н.с.,




ОКРЕМІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПОСТМИТНОГО

КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

Створення вітчизняної митної служби європейського зразка та перехід її на міжнародні стандарти митного адміністрування вимагає нового механізму митного контролю за діяльністю суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Важливим тут є зміщення акценту щодо контрольних заходів з митного кордону України на безпосередньо підприємства – суб’єктів ЗЕД. А отже, розробка ефективної системи постмитного контролю має підвищити ефективність контрольно-перевірочних заходів митних органів та сприяти розробці сучасних механізмів контролю зовнішньоекономічної діяльності.

Розгляд науково-теоретичних джерел та проблемних питань розвитку організації та здійснення митного постаудиту у вітчизняній практиці показав ряд недоліків, які лежать у декількох площинах.

До організаційних проблем, які гальмують розвиток системи постмитного контролю в Україні, потрібно віднести недосконалу структуру державного апарату, що регулює питання митної політики країни.

Як зауважує Сагарьова Д. О. [1], з моменту затвердження Положення про Державну фіскальну службу України питання регулювання та проведення документальних перевірок перейшло до компетенції Департаменту податкового та митного аудиту, який повинен здійснювати постмитний контроль. У результаті об’єднання митної та податкової служб, включно з підрозділами аудиту, митні органи були фактично позбавлені можливості проводити власний постмитний контроль.

А враховуючи, що при документальній перевірці майже 90 % питань, що перевіряються, стосуються виключно компетенції митниць, виникає необхідність у забезпеченні відповідних фахових знань і досвіду роботи у сфері державної митної справи та митного постконтролю.

У цьому аспекті не викликає заперечень думка фахівців у сфері державної митної справи про те, що одним з основних недоліків здійснення митного контролю фахівцями податкового аудиту є певна неспроможність запровадження контролю за базою оподаткування на всьому ланцюгу постачання товару: від імпортера до кінцевого споживача [1]. Тобто надання тільки податковій службі (Головному управлінню ДФС України в областях) повноважень на здійснення митного постконтролю негативно впливає на ефективність його проведення.

Так, ряд експертів щодо цього наводять такі дані: у 2012 році надходження від митного аудиту становили понад 100 млн грн, у 2014 році – 44,7 млн грн, а за 11 місяців 2015 року – трохи більше 18,3 млн грн [2].

Також заслуговує на увагу і позиція О. В. Грачова [3], який вважає, що митний контроль після випуску товарів, спрямований на забезпечення надходжень до бюджету повних сум митних платежів, повинен стати механізмом ефективного захисту національних інтересів без створення

101

додаткових адміністративних бар’єрів. Контроль після випуску товарів розглядається не як самоціль, а як невід’ємний, органічний елемент єдиної системи саме митного контролю.

Водночас, як підкреслюють дослідники, при проходженні митного контролю в певних випадках можуть виникати сумніви щодо достовірності відомостей, які містяться в документах, поданих митному органу, обставини, що впливають на митну вартість товарів, підтвердження наявності ризику, прийняття митним органом рішення про випуск товарів у вільний обіг згідно зі ст. 264 Митного кодексу України [4]. Отже, одним з основних напрямів роботи митних органів є контроль за достовірністю відомостей, які пред’являють для проведення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів після їх випуску у вільний обіг – шляхом проведення митного постаудиту.

Тобто ефективність процедур митного контролю пов’язана із необхідністю у чіткій концентрації функцій, пов’язаних з адмініструванням податків, у різних структурних підрозділах, але в межах єдиного митного блоку [3]. Про це свідчить і зарубіжний досвід організаційної побудови структур, до складу яких входять як податкові, так і митні органи.

Поряд з недоліками організаційного характеру необхідно вказати і на певні прогалини щодо законодавчого врегулювання здійснення митного постконтролю. Так, у вітчизняній практиці на сьогодні податкові перевірки проводяться відповідно до норм Податкового кодексу України, а митний аудит – згідно з Митним кодексом. Різниця у нормативному регулюванні полягає у тому, що дані види перевірок різні за змістом. Податкові перевірки здійснюються за певний період, а митні застосовуються до конкретної поставки (митної декларації) і є, по суті, завершенням контролю, який був розпочатий при митному оформленні товару. Саме така різниця у перевірках є основною перепоною в інтегруванні їх з єдиною перевіркою.

Необхідно також зазначити, що є ряд невирішених питань, які перешкоджають подальшому розвитку та забезпеченню результативності митного контролю після випуску товарів у вільний обіг. Вони перебувають у площині недостатнього методичного та методологічного забезпечення, і передусім неузгодженості деяких положень Митного кодексу України з відповідними статтями інших галузей права.


1. Сагарьова Д. О. Оцінка ефективності митної політики у напрямку здійснення постмитного контролю / Глобальні та національні проблеми економіки. URL: global-national.in.ua/issue-9-2016/17-vipusk-9-lyutij-2016

2. Шинкаренко І., Короп О. Затаможенная реакция // Юридическая практика. 2016. № 7 (947). URL: pravo.ua/article.php?id=1001.12800

3. Грачев О. В. Проблемные вопросы таможенного контроля после выпуска товаров // Юрист. 2008. № 11. С. 13–15.

4. Бережнюк І. Г. Митне регулювання України: національні та міжнародні аспекти. 2009. 543 с.

102

Сторожук Т. М.,


доцент кафедри бухгалтерського обліку,


ОБЛІК ТА ОПОДАТКУВАННЯ ДОХОДІВ І ВИТРАТ

НЕПРИБУТКОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Одним із атрибутів сьогоднішнього економічного життя є діяльність

громадських об’єднань, політичних партій, творчих спілок, релігійних та

благодійних організацій, асоціацій тощо. Незважаючи на значну

різноманітність та різноплановість, їх об’єднує відсутність мети одержання

прибутку та спрямування своєї діяльності на задоволення суспільних потреб.

Діяльність неприбуткових організацій переслідує гуманітарну мету.

«Неприбуткові організації – організації, що надають ряд послуг і здійснюють

позитивний економічний та соціальний вплив на суспільство» [1, с. 3]. Доходи

неприбуткових організацій використовуються для здійснення неприбуткової

(добродійної) діяльності, передбаченої законодавством, у тому числі надання

гуманітарної допомоги, здійснення благодійної діяльності, милосердя тощо.

На законодавчо-нормативному рівні поняття «неприбуткова організація»

визначено лише статтею 14.1.121 Податкового кодексу України (далі – ПКУ)

[2], де зазначено, що неприбуткові підприємства, установи та організації – це

неприбуткові підприємства, установи та організації, які не є платниками

податку на прибуток підприємств. Цим встановлюється, що неприбуткова

організація – це не вид суб’єкта господарювання, а особливий статус

оподаткування. Відповідно до статті 133.4.1 ПКУ [2] неприбутковим

підприємством, установою та організацією є підприємство, установа та

організація, що одночасно відповідає таким вимогам:

утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що

регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;

її установчі документи містять заборону розподілу отриманих

доходів (прибутків) або їх частини між засновниками (учасниками), членами

такої організації, працівниками (крім оплати їхньої праці, нарахування

єдиного соціального внеску), членами органів управління та інших пов’язаних

з ними осіб;

її установчі документи передбачають передачу активів одній або

кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до

доходу бюджету у разі припинення юридичної особи;

вона внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових

установ та організацій.

До неприбуткових організацій можуть належати бюджетні установи;

громадські об’єднання, політичні партії, творчі спілки, релігійні організації,

благодійні організації, пенсійні фонди; спілки, житлово-будівельні

кооперативи, дачні, садівничі та гаражні кооперативи та товариства; ОСББ,

професійні спілки.

103

Особливість оподаткування податком на прибуток підприємств накладає

відбиток на організацію бухгалтерського обліку доходів і витрат таких

організацій, підприємств та установ. Оскільки доходи (прибутки)

неприбуткової організації мають використовуватися виключно для

фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації,

реалізації мети (цілей, завдань) і напрямів діяльності, визначених її

установчими документами, то облік витрат необхідно здійснювати в такому

розрізі: витрати на утримання неприбуткової організації і витрати на

здійснення статутної діяльності. Тобто весь отриманий дохід має бути

спрямований на діяльність, заради якої воно утворювалося.

Доходи неприбуткові організації можуть одержувати з різних джерел як

кошти і майно, що надходять безоплатно чи у вигляді безповоротної

фінансової допомоги або добровільних пожертвувань; доходи у вигляді

коштів і майна, які надходять від ведення їх основної діяльності. До основної

діяльності також належить і продаж неприбутковою організацією товарів, що

пропагують принципи та ідеї, для захисту яких було створено таку

неприбуткову організацію, і які тісно пов’язані з її основною діяльністю, за

умови, що ціна таких товарів є нижчою за звичайну або якщо така ціна

регулюється державою, зокрема ПКУ [2]. Якщо під час реалізації товарів

громадською організацією не дотримано хоча б однієї з умов (товари не

пов’язані з її основною діяльністю або ціни вище, ніж звичайні), отримані

кошти потрібно оподатковувати. Для неприбуткових організацій, які

відповідають вимогам ПКУ та внесені до Реєстру неприбуткових установ та

організацій, встановлюється річний податковий (звітний) період.

Неприбуткові організації зі статусом юридичної особи для виконання

своєї статутної мети можуть володіти, користуватися та розпоряджатися

майном, яке відповідно до закону передане їм як пожертвування від громадян,

підприємств (установ, організацій), набуте в результаті підприємницької

діяльності, а також майном, придбаним за рахунок власних коштів, тимчасово

наданих у користування чи на інших підставах, не заборонених законом.

Разом з тим у ч. 6 ст. 3 Закону «Про громадські об’єднання» [3] чітко

прописана заборона щодо розподілу між членами (учасниками) громадського

об’єднання його доходів або майна (активів). Їх не можна й використовувати

для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об’єднання,

його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).

Тобто весь отриманий дохід має бути спрямований на діяльність, заради якої

воно утворювалося.

Облікове відображення доходів від членських внесків на рахунках

бухгалтерського обліку буде залежати від їх виду і від того, чи передбачено

порядок їх цільового використання. А документальне оформлення залежить

від того, яким чином вони надходили: готівкою чи безготівковим шляхом.

Узагалі при здійсненні бухгалтерського обліку доходів одним із проблемних

аспектів є визнання доходів. Так, відповідно до П(С)БО 15 «Дохід» [4]

отримання цільового фінансування на придбання оборотних активів визнають

доходом протягом тих періодів, у яких були зазначені витрати, пов’язані з

http://www.interbuh.com.ua/docs/pku.pdf

http://www.interbuh.com.ua/ua/documents/oneregulations/1166

104

виконанням умов цільового фінансування. Цільове фінансування на

придбання необоротних активів визнають доходом протягом терміну корисної

експлуатації придбаних об’єктів, пропорційно сумі нарахованої амортизації

таких об’єктів за звітний період.

Таким чином, ПКУ підп. 133.4.3 [2] встановлює особливий об’єкт

оподаткування для неприбуткових організацій, які порушили умови своєї

неприбутковості, – не фінансовий результат до оподаткування, визначений за

правилами бухгалтерського обліку, а суму коштів, використаних всупереч

установчим документам такої юридичної особи. Тобто оподаткуванню

підлягає сума доходів неприбуткових організацій від діяльності, яка не

пов’язана зі статутною, та сума коштів, використаних не для фінансування

видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей,

завдань) та напрямів діяльності відповідно до її установчих документів. Отже,

особливість оподаткування неприбуткових організацій полягає в тому, що

головним є не сам факт отримання доходу, а напрям використання отриманих

коштів або інших активів. Статус неприбуткової організації не впливає на

перебування таких організацій у Реєстрі платників ПДВ. Тому неприбуткова

організація повинна відповідно до п. 181.1 ПКУ [2] або бажає згідно з п. 182.1

ПКУ [2] зареєструватися платником ПДВ.

Отже, організація бухгалтерського обліку доходів за джерелами

надходження, формами компенсації, видами діяльності тощо та витрат за

напрямами використання повинна здійснюватися таким чином, щоб з

найменшими витратами часу, коштів та людської праці можна було мати

інформацію для здійснення оподаткування, складання звітності, проведення

контролю та управління.


1. Глєбова Н. В., Волошан І. Г. Облік у неприбуткових організаціях: конспект

лекцій. Харків: Вид. ХНЕУ, 2011. 132 с.

2. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755. URL:


3. Про громадські об’єднання: Закон України від 22.03.2012 № 4572-VI. URL:


4. П(С)БО 15 «Дохід». URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0860-99

http://www.interbuh.com.ua/ua/documents/oneregulations/1166

105

Тимченко О. М.,

д.е.н.,

професор кафедри фінансів,


ФОРМУВАННЯ ПЛАТФОРМИ ДЛЯ УНІФІКАЦІЇ ЗВІТНОСТІ З

ПОДАТКУ НА ДОХОДИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ТА ЄДИНОГО

СОЦІАЛЬНОГО ВНЕСКУ

Науковий пошук варіантів уніфікації звітності з податку на доходи

громадян (далі – ПДФО) та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне

соціальне страхування (далі – ЄСВ) передбачає передусім пошук однакових

або подібних компонентів у процесах адміністрування зазначених видів

обов’язкових платежів.

І для платників ПДФО, і для платників ЄСВ процес, пов’язаний зі

сплатою цих платежів, починається зі взяття на облік у відповідних державних

органах, потім платники здійснюють операції, які мають податкові наслідки,

тобто виникають об’єкти для нарахування ПДФО і ЄСВ, а далі відбуваються

процедури обчислення і сплати платежів. Завершальним етапом є формування

та складання звітності, яка подається до контролюючих органів. Останні, у

свою чергу, ведуть облік платників та надходжень і здійснюють контроль за

виконанням обов’язку зі сплати ПДФО та ЄСВ з боку платників. Отже,

платники ПДФО і ЄСВ виконують однакові процедури, пов’язані із

справлянням та адмініструванням цих двох платежів. Цей висновок є

важливим з огляду на пошук шляхів уніфікації звітності.

Аналіз законодавства, що ідентифікує платників ПДФО і ЄСВ [1; 2], дав

підстави для висновку, що у більшості випадків один і той самий суб’єкт

сплачує і ПДФО, і ЄСВ, будучи відповідно податковим агентом (під час

сплати ПДФО) і безпосереднім платником (під час сплати ЄСВ). При цьому

реальні платники ПДФО (фізичні особи) є одночасно особами, що підлягають

загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.

Ідентичність осіб, що сплачують ПДФО та ЄСВ, є необхідною, але

недостатньою умовою для уніфікації форм звітності. Наступне суттєве

питання у цьому контексті – це дослідження об’єктів і баз нарахування ПДФО

і ЄСВ.

Так само, як і платники, об’єкт та база нарахування ПДФО та ЄСВ

регламентуються різними законодавчими актами. При цьому суттєво

відмінними є підходи до ідентифікації та структуризації елементів, що

формують зміст об’єкта й базу оподаткування.

Зіставлення видів виплат, що підлягають і не підлягають оподаткуванню

ПДФО та ЄСВ, дає підстави для таких висновків.

1. База нарахування ПДФО і ЄСВ збігається у частині заробітної плати,

винагород за цивільно-правовими договорами та доходів фізичних осіб від

підприємницької діяльності. Отже, констатуємо факт про наявність спільної

платформи для уніфікації звітності з ПДФО і ЄСВ.

106

2. База нарахування ЄСВ має обмеження. Ми вважаємо, що цей факт не

завадить уніфікації звітності, оскільки не змінює співвідношення баз

нарахування ПДФО і ЄСВ як відповідно цілого і його частини.

3. Наявність видів виплат, що оподатковуються ПДФО, не є базою

нарахування ЄСВ, а, навпаки, свідчить про те, що особа водночас може бути

податковим агентом та платником ЄСВ за ідентичними базами нарахування

зазначених платежів і податковим агентом щодо ПДФО або платником ЄСВ

стосовно інших операцій з виплати доходів, за якими бази нарахування ПДФО

і ЄСВ не збігаються. Наприклад, банк буде і податковим агентом щодо ПДФО,

і платником ЄСВ стосовно заробітної плати, виплаченої найманим

працівникам, і тільки податковим агентом стосовно нарахування, утримання і

сплати ПДФО з процентних доходів клієнтів банку. Цю особливість необхідно

буде врахувати при розробці уніфікованої форми звітності. Однак,

незважаючи на численний перелік видів доходів, які не збігаються як бази

нарахування ПДФО і ЄСВ, їх виплата стосується або окремих категорій

платників, або має непостійний характер. Отже, ці розбіжності, на нашу

думку, не будуть суттєвою перешкодою у процесі уніфікації звітності.

Незважаючи на те, що податкові агенти і платники ПДФО, з одного

боку, та платники ЄСВ – з іншого, фактично є однією особою, їхній облік

ведеться окремо.

У результаті аналізу документів, що регламентують порядок обліку

платників ЄСВ [3; 4], виникають швидше питання, а не висновки. По-перше,

якщо зазначені документи є чинними, то державний реєстратор має

передавати дані з реєстраційної картки юридичної або фізичної особи до

органів ДФС і Пенсійного фонду одночасно. Таке дублювання явно є

недоцільним. По-друге, якщо уповноваженими адмініструвати ЄСВ є органи

ДФС України і вони мають проводити перевірки стану розрахунків, зокрема

під час процедури припинення діяльності, то здійснення таких перевірок з

боку Пенсійного фонду є недоцільним. Отже, положення Порядку обліку

платників ЄСВ, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду, що

стосуються перевірок і видачі довідки про відсутність заборгованості, також

втратили актуальність. Звідси виникає третє запитання: навіщо взагалі

органам Пенсійного фонду вести облік платників ЄСВ, якщо функції

адміністрування передані ДФС? Більше того, навіщо органам Пенсійного

фонду передавати інформацію про зміни в Реєстрі страхувальників, як це

передбачено п. 7 розділу І Порядку обліку платників ЄСВ, затвердженого

наказом Міністерства фінансів [3]. Чим цікавими можуть бути для Пенсійного

фонду страхувальники? Якщо органи Пенсійного фонду відповідають за

нарахування та виплату пенсій, то їм потрібна інформація про застрахованих

осіб. Ця інформація міститься у Реєстрі застрахованих осіб [5]. Нагадаємо, що

в органах ДФС ведеться Державний реєстр фізичних осіб платників податків,

які, як було доведено вище, є застрахованими особами. Завдання уніфікації

звітності з ПДФО і ЄСВ ставить питання про можливість об’єднання цих баз

даних. Порівнявши зміст інформаційних баз ДРФО та Реєстру застрахованих

осіб, робимо висновок, що вони містять однакову інформацію, яка може

107

слугувати основою для об’єднання. Разом з тим ДРФО містить інформацію як

про об’єкти оподаткування ПДФО і ЄСВ, так і про об’єкти, що

оподатковуються лише ПДФО, а інформаційна база Реєстру застрахованих

осіб містить дані, які необхідні для нарахування пенсій.

Виходячи з викладеного вище, пропонуємо: 1) облік платників ЄСВ

вести тільки в органах ДФС; 2) створити Єдину базу даних з ПДФО та

визначити показники та відомості, до яких мають доступ відповідно

контролюючі органи та органи соціального страхування.


1. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755. URL:

http://zakon.rada.gov.ua/go/2755-17

2. Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне

соціальне страхування: Закон України від 08.07.2010 № 2464. URL:


3. Про затвердження Порядку обліку платників єдиного внеску на

загальнообов’язкове державне соціальне страхування та Положення про

реєстр страхувальників: наказ Міністерства фінансів України від

24.11.2014 № 1162. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1553-14

4. Про затвердження Порядку взяття на облік та зняття з обліку в органах

Пенсійного фонду України платників єдиного внеску на

загальнообов’язкове державне соціальне страхування: постанова правління

Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-6. URL:

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0995-10

5. Про затвердження Положення про реєстр застрахованих осіб Державного

реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування:

постанова правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1.

URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0785-14

108

Тригуба Ю. В.,

студентка групи ФБ 14-1,


Джобулда А. О.,

студентка групи ФБ 14-1,



ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ВИЗНАЧЕННЯ ВЕЛИКИХ ПЛАТНИКІВ

ПОДАТКІВ

У сучасних економічних умовах надзвичайно важливим елементом

розвитку держави є ефективне наповнення державного бюджету. В Україні, як і в

розвинених країнах світу, значна частка податкових надходжень забезпечується

за рахунок великих платників податків (далі – ВПП). У зв’язку з цим актуальним

є питання підвищення ефективності податкового супроводження ВПП та

надання необхідного комплексу адміністративних послуг.

Виходячи з досліджень наукових праць О. О. Лепетюка,

В. М. Андрущенка, В. К. Романіна та інших з питань визначення ВВП, нині

доцільним є перегляд діючих критеріїв до їх визначення та оновлення їх реєстру.

Варто зауважити, що в жодній країні не використовується один критерій

для визначення ВПП. Як правило, це поєднання декількох різних критеріїв,

якими є обіг, прибуток, активи, сплачені податки, чисті активи, дохід,

залучений персонал тощо. Основними з них є обсяг валового доходу (який

використовується в Україні, Австрії, Ірландії, Нідерландах, Данії, Німеччині,

Франції, Італії, Норвегії) та сума сплачених податків (Ірландія, Нідерланди,

Сербія, Болгарія, Угорщина) або кількість найманих осіб (Австрія, Данія,

Ірландія, Норвегія).

Таким чином, критерії відбору ВПП визначаються виходячи з їхньої

фінансово-економічної діяльності, що обліковується в розмірах сукупного

валового доходу, нарахованих та сплачених податків до державного бюджету

тощо [2].

Нині в Україні відбір платників податків для внесення до Реєстру ВПП

на наступний календарний рік проводять на підставі аналізу інформації про

сумарні обсяги доходів від усіх видів їх діяльності за друге півріччя

попереднього року та перше півріччя поточного року, що має перевищувати

500 млн грн, а також про суми сплачених до Державного бюджету України

податків за платежами у другому півріччі попереднього року та першому

півріччі поточного року. На думку науковців та практиків, такий підхід

втратив свою актуальність та потребує реформування.

На відміну від України, ряд іноземних держав, таких як Нідерланди,

Австрія, Німеччина та Ірландія, використовують зовсім інший підхід до

визначення ВПП. У цих країнах застосовується критерій «самостійний важіль

управління економікою» для ефективного функціонування податкових

відомств, які проводять самостійне щомісячне нарахування податкових сум до

бюджету. Позитивним напрямом використання даного підходу є те, що ВПП

109

стали засобом здійснення важливих реформ, які згодом охопили решту

категорій платників податків. Прикладом цих реформ є таке: самостійне

визначення податкової заборгованості; єдиний основний файл платника

податків; ідентифікаційний номер платника податків; організаційна структура,

що базується на основних функціях податкового відомства; електронний

метод подання податкових декларацій і нова або вдосконалена комп’ютерна

інформаційна система. Негативною стороною цих перетворень стало те, що

податкові відомства цих країн були змушені за короткий термін

реорганізувати свою діяльність відповідно до сегментів платників (особливо

відповідно до розміру платника податків), оскільки для цих сегментів

характерні різні податкові ризики, що вимагає застосування особливих

підходів до контролю за дотриманням податкових зобов’язань.

Як показує досвід країн із розвиненою економікою у сфері регулювання

діяльності ВПП, стає надзвичайно помітним позитивний зв’язок між

ефективним регулюванням ВПП і прогресом у сфері макроекономічної

стабілізації та іншими структурними реформами, включаючи реформи

податкової політики. В основі найбільш успішного державного регулювання

діяльності ВПП є високий рівень централізованого контролю за операціями і

обмежена кількість підконтрольних платників податків, що не простежується

в Україні на сьогодні, хоча і відбувається помітне збільшення операцій у

галузі контролю ВПП. Щодо України, то пріоритетом у нинішніх реаліях

глобалізаційного розвитку бізнесу є налагодження співпраці та встановлення

партнерських відносин із великими організаційно-господарськими

структурами, а також пропагування добровільної сплати податків і зборів. Але

не варто забувати, що такі відносини належать до сфери державного

управління, а отже, їм притаманний державно-владний вплив однієї сторони

на іншу для досягнення певної мети – збору податків. Тому побудова

партнерських відносин, які передбачають можливість домовленостей,

наприклад, певного договору ВПП із ДПІ про взаємовизначення ставок,

терміну сплати, все-таки неможлива.


1. Податкове право: навч. посіб. / Бех Г. В., Дмитрик О. О., Кобильнік Д. А.,

Криницький І. Є., Кучерявенко М. П. Київ: Юрінком Інтер, 2013.

2. Мочерний С. В. Економічна теорія. Київ: Академія, 2014.

110

Хлєбнікова І. І.,

старший викладач кафедри митної справи,


ПРО ДЕЯКІ ВИДИ НЕЗАКОННОГО ВИРОБНИЦТВА ТА ОБІГУ

АЛКОГОЛЬНИХ НАПОЇВ В УКРАЇНІ

Сучасна економічна ситуація в Україні, зниження платоспроможності

населення, збільшення акцизних податків на алкогольну продукцію

призводять до того, що люди починають віддавати перевагу дешевій

нелегальній продукції. Унаслідок цього послаблюється конкуренція з боку

легальних виробників і збільшується частка недобросовісних підприємств, які

скорочують свої операційні витрати шляхом придбання необлікованого

спирту, використання сурогатних речовин, ухилення від сплати податків,

виробництва та постачання контрафактної продукції, контрабанди.

Насамперед необхідно визначити, що нелегальний ринок алкоголю – це

ринок, який заборонений законом та обслуговує потреби тіньової економіки,

що є несанкціонованою господарською діяльністю. Так, у Законі України

«Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового,

коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» [1] під

незаконним обігом спирту та алкогольних напоїв розуміється імпорт, експорт,

транспортування, зберігання, торгівля зазначеної продукції з порушенням

вимог законодавства, що регулює ці питання. У свою чергу, під незаконним

виробництвом алкогольних напоїв мають на увазі виробництво без наявності

ліцензії на цей вид підприємницької діяльності.

Під терміном «необлікований алкоголь» розуміють споживання

населенням алкогольних напоїв, які не фіксуються органами Державної

статистики та не оподатковуються податками. До необлікованого алкоголю

належить алкоголь, який потрапив на територію країни завдяки

транскордонному продажу або купівлі; легальний «кустарний

алкоголь»/алкоголь домашнього виробництва; нелегальний «кустарний

алкоголь»/алкоголь домашнього виробництва; алкоголь, ввезений

контрабандою; підробки; алкоголь, за який не сплачено податки; продукція,

яка не відповідає вимогам; сурогат; добавки; фальсифікати; розбавлені

алкогольні напої [2].

Велика кількість питань зумовлює потребу у класифікації нелегального

ринку алкогольної продукції в Україні та визначенні сутності застосовуваних

термінів (рис. 1).

Фальсифікація товару (лат. falsificatio, від falsifico «підробляти») – дії,

спрямовані на обман споживача шляхом підробки об’єкта купівлі-продажу,

тобто товару, із корисливою метою (за рахунок погіршення споживчих

властивостей).

На законодавчому рівні, а саме відповідно до положень згаданого вище

закону [1], під фальсифікацією алкогольних напоїв розуміють умисне, з

корисливою метою, виготовлення алкогольних напоїв з порушенням

технології чи з неправомірним використанням знака для товарів і послуг, чи

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0

https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9A%D1%83%D0%BF%D1%96%D0%B2%D0%BB%D1%8F&action=edit&redlink=1

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B6


https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%8C

111

копіюванням форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само прямим

відтворенням товару іншого підприємця з самовільним використанням його

імені. Залежно від характеристик алкогольної продукції виділяють

фальсифікацію асортиментну, якісну, технологічну, кількісну, інформаційну

та брендову.

Рис. 1. Структура нелегального ринку алкогольної продукції в Україні* *Джерело: складено автором.

Одним із способів фальсифікації є заміна натуральних компонентів

рецептури на сурогатні, що лише імітують відповідні органолептичні

властивості й харчову цінність лікеро-горілчаної продукції та не відповідають

вимогам державної стандартизації. Сурогати алкоголю – різні рідини, які не

призначені для внутрішнього вживання, але використовуються замість

звичайних алкогольних напоїв через недоступність останніх. Сурогати

алкоголю поділяють на справжні і несправжні. Справжні сурогати

складаються з етилового спирту і різних технічних добавок (одеколони, інші

косметичні рідини, гідролізний спирт, денатурат, клей БФ та ін.) Помилкові

НЕЛЕГАЛЬНИЙ РИНОК АЛКОГОЛЬНОЇ ПРОДУКЦІЇ

ФАЛЬСИФІКАЦІЯ

(ПІДРОБКА)

незаконне використання зареєстрованої торгової

марки чи фірмової назви

незареєстрований товарний вигляд

незаконне використання патенту, дизайну повної

конструкції, права на проектування

асортиментна;

якісна;

технологічна;

кількісна;

інформаційна

Паралельний імпорт

Товари дефективні

(браковані)

Контрафакція

Сурогати

КОНТРАБАНДА

істинні сурогати алкоголю;

помилкові сурогати алкоголю

ПОДАТКОВІ ВТРАТИ

незаконне ввезення

незаконний транзит

незаконне вивезення

незадеклароване виробництво («виробничі втрати»,

«чорні» зміни, неофіційна робота зупинених заводів)

виробництво харчового спирту під виглядом технічного

фіктивні експортні контракти (продукція не залишає

територію України)

112

сурогати алкоголю – це інші одноатомні та багатоатомні спирти (метиловий

спирт, етиленгліколь, ізопропіловий спирт тощо).

У науці та практичній діяльності, крім терміна «фальсифікація»

алкогольних напоїв, широко застосовується поняття «контрафактна

продукція». Якщо терміни «підробка» та «фальсифікація» в українській мові

використовуються як синоніми та означають дещо, що імітує дійсний виріб, то

контрафакцією називається несанкціоноване використання чужих авторських

прав. Відповідно, під терміном «контрафактна продукція» розуміється

продукція, яка виготовлена з порушенням цих прав [3]. Основні відмінності

між поняттями «підробка (фальсифікація)» та «контрафакція» полягають у

сфері їх застосування, а саме поняття «фальсифікація» використовується у

декількох сферах діяльності, водночас поняття «контрафакція» застосовується

тільки щодо порушень інтелектуальної власності.

Отже, контрафактні алкогольні напої – це товари, які незаконним

шляхом копіюють або дублюють без дозволу вже зареєстровані торгові марки,

тим самим обмежуючи юридичні права законних власників.

Контрафактні товари нерідко протиставляються товарам, які ввозяться

шляхом паралельного імпорту. Перші розглядаються як підроблені, а другі –

як правомірно виготовлені та введені в цивільний обіг, тобто оригінальні.

«Паралельний імпорт» – поняття, яке існує на законодавчому рівні в

багатьох країнах. Паралельний імпорт розглядається як ввезення з метою

продажу оригінальних товарів, що були введені в цивільний обіг на території

іншої країни. На сьогодні у вітчизняному законодавстві діє національний

принцип вичерпання прав, відповідно до якого тільки правовласник товарного

знака має право імпортувати товар в Україну, тобто виключне право

використання товарного знака має пріоритет над правом імпорту. Ураховуючи

це, до контрафактних товарів також потрібно відносити товари, які хоча й

були правомірно введені в цивільний обіг в іншій державі, але в Україну

ввозилися без дозволу правовласника.

Наступним різновидом незаконного обігу товарів є обіг оригінальної

продукції (товарів), увезеної контрабандним шляхом на митну територію

України. Під італійським за походженням терміном «контрабанда»

(іт. сontrabando) розуміють незаконне перевезення або переміщення товарів та

інших предметів через митний кордон (державний кордон). У свою чергу,

переміщувані товари або цінності також отримали назву «контрабанда».

Під незаконним переміщенням у даному аспекті розуміється таке

переміщення, яке здійснюється без/або з порушенням установлених процедур

(зазвичай таємно), а також переміщення таких товарів або цінностей,

переміщувати які заборонено або обмежено законодавством.

Суспільна небезпека контрабанди полягає в тому, що протиправне

переміщення через митний кордон України товарів та предметів порушує

порядок державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який

передбачає загальний, а щодо окремої групи товарів та предметів (зокрема

алкогольних напоїв) – спеціальний порядок переміщення їх через кордон.


https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D1%82%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8F

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B4%D0%BE%D0%BD

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD

113

Як уже згадувалося, нелегальний алкоголь виготовляють і на легальних

заводах з метою уникнення сплати акцизного податку, а також супутніх ПДВ і

податку на прибуток:

1) незадеклароване виробництво («виробничі втрати», «чорні» зміни,

неофіційна робота зупинених заводів);

2) виробництво харчового спирту під виглядом біоетанолу;

3) фіктивні експортні контракти (продукція не залишає територію

України).

За даними правоохоронних органів, основними каналами надходження

тіньового спирту на ринок України є не облікована продукція, що

виготовляється на ДП «Укрспирт» і державних спиртових підприємствах, які

перебувають у підпорядкуванні Міністерства аграрної політики та

продовольства України, а також контрабанда із Придністров’я, Білорусі та зони

АТО.

Важливим у здійсненні незаконного обігу фальсифікованих алкогольних

напоїв є існування відповідних каналів збуту в торговій мережі. Так,

нелегальна продукція відкрито продається в магазинах формату «біля дому»,

на ринках, у закладах громадського харчування, з товарними партіями

справжніх алкогольних напоїв, через Інтернет (у випадку підробки брендового

елітного алкоголю), територією України розповсюджується за допомогою

служби кур’єрської доставки.

Резюмуючи викладене, потрібно відзначити, що в сучасних умовах

актуалізується роль органів влади в регулюванні алкогольного ринку, що

зумовлює наявність державної структури у сфері закупівлі і розподілу

спиртовмісної продукції, основними функціями якої повинні стати такі:

планування і контроль виробництва, а також коригування споживання

етилового спирту на умовах соціальної відповідальності і творчої мотивації,

оскільки ринок алкогольної продукції є одним з традиційних і значних

споживчих ринків.


1. Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового,

коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів: Закон

України від 19.12.1995 № 481/95-ВР. URL:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/481/95-%D0%B2%D1%80.

2. Оборот нелегального алкоголя на российском рынке: условия, тенденции,

основные факторы, влияющие на оборот нелегального алкоголя //

Аналитический отчет. 2016. URL:http://tppzkam.ru

3. Коросташова І. М. Види порушень у сфері інтелектуальної власності:

питання застосування термінології і класифікація // Матеріали

Міжнародного круглого столу «Актуальні проблеми екологічного права»,

22–23 квітня 2010 року. Д.: Національний гірничий університет, 2010.Ч. 1.

С. 30–36.

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/481/95-%D0%B2%D1%80

114

СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ У

ФІСКАЛЬНІЙ СФЕРІ: СВІТОВИЙ ДОСВІД ТА УКРАЇНА

Дейнека В. Ф.,




Шкуренко Н. Г.,




МІЖНАРОДНІ АНТИКОРУПЦІЙНІ СТАНДАРТИ ЯК РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДЛЯ КЕРІВНИЦТВА ДФС УКРАЇНИ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ

КОРУПЦІЇ

Міжнародна спільнота відзначає, що прояви корупції створюють

реальну загрозу національній безпеці, демократичному розвитку більшості

країн світу, а також негативно впливають на всі сторони їх суспільного життя.

Україна у зв’язку з цим також не становить виняток.

Аналізуючи багатоаспектність природи виникнення та поширення

корупції, яка негативно впливає на функціонування окремих держав, на наш

погляд, можна виділити такі основні фактори, що сприяють її прояву: з одного

боку, зростаюче зубожіння широких верств населення, погіршення

криміногенної ситуації, високі показники нерівності розподілу прибутків,

відсутність дієвої системи соціального захисту населення в більшості країн, а з

іншого – нарощування економічного потенціалу та щорічне збільшення

фінансових надходжень у вигляді іноземних інвестицій у ряді країн.

Корупція у більшості держав Центральної та Східної Європи, а також у

країнах, які виникли на пострадянському просторі, тісно пов’язана з тим, що

вони перебувають у стані економічної та суспільної трансформації.

Необхідно підкреслити, що міжнародною спільнотою розроблено та

впроваджено правове забезпечення регулювання сфери запобігання корупції.

Крім того, виділено ряд чинників успішної протидії корупції, до них

насамперед можна віднести такі: відкритість влади; прозорість та зрозумілість

процедур прийняття державних рішень; дієві механізми контролю за

діяльністю державних органів з боку громадянського суспільства, свобода

слова, свобода та незалежність засобів масової інформації.

Потрібно наголосити, що загальні засади, зокрема щодо запобігання

корупції, розроблені міжнародними організаціями, взято за основу у

розвинених країн світу. До найважливіших документів, які ратифіковані та

набули чинності й в Україні, потрібно віднести такі: «Цивільну конвенцію про

боротьбу з корупцією», «Кримінальну конвенцію про боротьбу з корупцією»,

«Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти корупції» тощо.

Проведений аналіз законодавства та вимог міжнародних стандартів

дозволяє стверджувати, що метою «Цивільної конвенції про боротьбу з

115

корупцією» є передбачення кожною стороною у своєму внутрішньому

законодавстві ефективних засобів правового захисту осіб, яким заподіяно

шкоду внаслідок корупційних дій, з метою надання таким особам можливості

захищати свої права та інтереси, включаючи можливість отримання

компенсації за заподіяну шкоду [1].

Разом з тим «Кримінальною конвенцією про боротьбу з корупцією»

передбачено здійснення у невідкладному порядку спільної кримінальної

політики, спрямованої на захист суспільства від корупції, включаючи

ухвалення відповідних нормативно-правових актів і застосування

превентивних заходів. Крім того, Конвенцією наголошено на тому, що

корупція загрожує правопорядку, демократії та правам людини, руйнує

соціальну справедливість, перешкоджає конкуренції, економічному розвитку,

загрожує стабільності демократичних інститутів і моральним засадам

суспільства [2].

Цілями «Конвенції ООН проти корупції» є такі: застосування та

посилення заходів, спрямованих на більш ефективне й дієве запобігання

корупції та боротьбу з нею; заохочення, сприяння та підтримка міжнародного

співробітництва й технічної допомоги в запобіганні корупції та в боротьбі з

нею, зокрема в поверненні активів; заохочення чесності, відповідальності й

належного управління громадськими справами й державним майном [3].

Відповідно до Конвенції ООН проти корупції кожна країна – сторона

Конвенції, згідно з фундаментальними принципами своєї правової системи,

розробляє та впроваджує або забезпечує виконання ефективної,

скоординованої антикорупційної політики, яка сприяє участі суспільства та

ґрунтується на принципах верховенства права, належного управління

державними справами та державною власністю, прозорості та підзвітності.

Кожна країна – сторона Конвенції – сприяє втіленню в життя ефективної

практики, спрямованої на запобігання корупції, тощо.

Разом з тим Конвенцією рекомендується забезпечення наявності

незалежного органу або у відповідних випадках органів, які здійснюють

запобігання корупції за допомогою таких засобів:

a) проведення політики і у разі потреби здійснення нагляду та

координації реалізації такої політики;

б) розширення та поширення знань з питань запобігання корупції.

Крім того, важливу роль відіграють необхідні матеріальні ресурси та

спеціалізований персонал, а також його підготовка, яка може бути потрібна

для виконання покладених на нього функцій.

Необхідно наголосити на тому, що з метою боротьби з корупцією кожна

держава-учасниця заохочує непідкупність, чесність і відповідальність своїх

державних посадових осіб згідно з основоположними принципами своєї

правової системи. Зокрема, кожна держава-учасниця прагне застосовувати у

межах своїх інституціональних і правових систем кодекси або стандарти

поведінки для правильного, добросовісного й належного виконання

державних функцій.

116

Тому, на нашу думку, ураховуючи норми міжнародних антикорупційних

стандартів, можна зробити висновок, що суттєве значення при запобіганні

корупції має політична воля керівництва як країни, так і її державних органів

влади, зокрема у фіскальній сфері, оскільки визначальна роль керівника

випливає з того, що він наділений повноваженнями приймати управлінські

рішення та координувати діяльність персоналу [4] як в апараті Державної

фіскальної служби України, так і у структурних підрозділах.

Отже, зміст діяльності керівника фіскальних органів полягає у

спрямуванні та координації діяльності підлеглих шляхом виконання його

наказів, розпоряджень, завдань. Крім того, керівники всіх рівнів органів

Державної фіскальної служби України повинні сприяти подальшому розвитку

підлеглих і впливати на їхню поведінку щодо нетерпимості до корупції, а

цьому сприятиме не лише знання керівником антикорупційного

законодавства, а й досвід роботи з людьми та знання соціально-психологічних

аспектів керівництва, оскільки вони дійсно відображають суспільну поведінку

та вчинки [5]. Таким чином, можна стверджувати, що керівник відіграє

важливу роль при запобіганні корупції в органах фіскальної служби.

Підкреслимо, саме керівник має своїм прикладом нетерпимості до

корупції спонукати підлеглих до невчинення корупційних правопорушень та

проводити заходи щодо роз’яснення антикорупційного законодавства.

Досліджуючи соціально-психологічні аспекти керівництва, Гончарук Н. та

Сурай І. відзначають, що центральне місце в системі особистісних якостей

керівництва у сфері державної служби залежить від спрямованості діяльності

керівника, його ставлення до суспільства і до самого себе [6].

Тому, на нашу думку, необхідно зосередити увагу на впровадженні в

органах Державної фіскальної служби України норм і стандартів

міжнародного антикорупційного законодавства, що гарантуватиме ефективне

запобігання корупції, зокрема, за такими напрямами: забезпечення прозорих

управлінських рішень; недопущення порушення антикорупційного

законодавства у фіскальних органах; звуження меж державного регулювання,

економічних і соціальних процесів; розробка та запровадження механізму

залучення трудових колективів до контролю за додержанням

антикорупційного законодавства, здійсненням заходів щодо запобігання

корупційним діянням та їх громадського обговорення; удосконалення системи

оподаткування, зменшення податкового тиску на підприємців та інших

фізичних осіб, спрощення порядку стягнення податків, розширення сфери

застосування фіксованих платежів; виявлення та заборона будь-яких

монопольних проявів, сприяння природній конкуренції тощо.

Підсумовуючи наведене, доходимо висновку, що за умов виявлення

проявів корупції акцент має робитися саме на усуненні причин та факторів, а

не на боротьбі з конкретними корупційними проявами.


1. Цивільна конвенція про боротьбу з корупцією: міжнародний документ від

04.11.1999. URL: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/994_102.

117

2. Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією (ETS 173) : міжнародний

документ від 27.01.1999 № ETS173 // Відомості Верховної Ради. 2007.

№ 47–48.

3. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції від 31.10.2003.

URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_c16.

4. Майський Д. І. Менеджмент персоналу. URL:

http://lubbook.org/book_358_glava_45_47.Sutn%D1%96st_funk%D1%81%D1

%96jj_%D1%96_ro.html

5. Саврук О. Ю. Систематизація та класифікація стилів керівництва

персоналу. URL: http://lubbook.org/book_358_glava_45_47.

Sutn%D1%96st_funk%D1%81%D1%96jj_%D1%96_ro.html

6. Гончарук Н., Сурай І. Портрет керівника в державному управлінні:

соціально-психологічний аспект. URL: http://visnyk.academy.gov.ua/wp-

content/uploads/2013/11/2010-2-9.pdf

118

Долгий О. А.,

д.держ.упр., професор,

головний науковий співробітник



Долгий О. О.,

д.ю.н., с.н.с.,

головний науковий співробітник

НДІ Національної академії прокуратури України;

Зоря О. В.,

начальник відділу військової прокуратури

Центрального регіону України

АДМІНІСТРАТИВНА ОПЕРАТИВНО-ПЕРЕВІРОЧНА РОБОТА В

АНТИКОРУПЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДРОЗДІЛІВ ВНУТРІШНЬОЇ

БЕЗПЕКИ ДФС УКРАЇНИ

1. Приведення діяльності органів і підрозділів Державної фіскальної

служби України (далі – ДФС України) у відповідність з євроінтеграційними

вимогами потребує формування оновлених засад організації та управління

антикорупційною роботою у фіскальному відомстві. За оцінками, воно

вважається чи не найбільш корумпованим серед органів державної влади. І це не

випадково, бо, за світовими рейтингами, наша держава віднесена до найбільш

корумпованих, і винятки серед її державно-владних інституцій навряд чи можуть

існувати. Поряд із загальними заходами економічного, правового, соціального та

іншого характеру, чільне місце у протидії корупції має бути відведене

оперативно-розшуковій діяльності (далі – ОРД), вирішення завдань якої,

вважаємо, сьогодні має бути більш активно підтримане адміністративно-

правовими засобами. У теорії [1, с. 152] доведено тісний зв’язок ОРД з

адміністративним правом, оскільки система нормативно-правового регулювання

ОРД має адміністративно-правовий характер і здійснюється шляхом видання

органами, що здійснюють таку діяльність у межах своєї компетенції,

нормативних актів, які регламентують організацію і тактику проведення ОРД, у

тому числі й щодо протидії корупції у фіскальній службі, де цей обов’язок

покладено на спеціальні оперативно-розшукові підрозділи внутрішньої безпеки

відомства. Крім того, доцільність посилення адміністративної складової у

вирішенні завдань ОРД ми пов’язуємо з останніми змінами оперативно-

розшукового законодавства. Зокрема, що стосуються його профілактично-

попереджувального аспекту, а це значною мірою корелюється із

попереджувальним (у тому числі – антикорупційним) потенціалом

адміністративного права і, незважаючи на наявність останніх досліджень за

антикорупційною тематикою у сфері діяльності фіскальної служби [2], залишає

актуальним проведення додаткових наукових пошуків за вказаним напрямом. У

цьому сенсі значний інтерес становлять категорії «адміністративна оперативно-

перевірочна робота» та «адміністративно-правовий режим».

2. Стосовно перевірочних заходів у сфері ОРД у теорії застосовується

декілька термінів, зокрема: «оперативна перевірка» – як стадія оперативно-

119

розшукового процесу (М. М. Васильєв та ін.); «оперативно-перевірочна

робота» – як вид ОРД (О. Ю. Шумілов); «адміністративна оперативно-

перевірочна робота» – як форма ОРД (на думку, що дискутується,

вітчизняного дослідника Ю. Ю. Орлова). Щодо останнього терміна, то в теорії

обґрунтовано, що адміністративна оперативно-перевірочна робота – це

забезпечення адміністративно-правових режимів за допомогою оперативно-

розшукових сил, засобів і методів шляхом збору про осіб даних, необхідних

для прийняття юридично значимого рішення відповідно до чинного

законодавства [1, с. 601]. Практично такий самий зміст у трактування сутності

адміністративної оперативно-перевірочної роботи вкладає і Ю. Ю. Орлов.

Щодо адміністративно-правових режимів, то, вважаємо, що інтересам нашого

дослідження відповідає їх тлумачення, запропоноване М. В. Ковальовою: це

форма правового регулювання, яка побудована на комплексі юридичних й

організаційно-технічних процедур та адміністративно-правових засобів, що

визначає міру можливої та належної поведінки суб’єктів і надає особливу

спрямованість суспільним відносинам у сфері державного

управління [3, с. 80]. У нашому випадку – це сфера державного управління

податковою діяльністю.

3. Звернемо увагу на такі елементи наведених вище визначень.

Формулюючи поняття адміністративної оперативно-перевірочної роботи,

О. Ю. Шумілов на перше місце ставить термін «адміністративна», але обмежує

забезпечення адміністративно-правових режимів лише за допомогою

оперативно-розшукових сил, засобів і методів. У свою чергу, автор наведеного

визначення адміністративно-правових режимів М. В. Ковальова, на нашу

думку, цілком обґрунтовано вказує на комплекс (лат. complexus – поєднання):

1) юридичних процедур; 2) організаційно-технічних процедур та

3) адміністративно-правових засобів, що в контексті забезпечення

адміністративно-правових режимів застосовуються для правового регулювання

суспільних відносин у тій чи іншій сфері державного управління. На наше

переконання, тут потрібно виходити з того, що досліджуваний термін

складається з двох елементів: адміністративної роботи (діяльності) й

оперативно-перевірочної роботи (діяльності). Перший передбачає застосування

адміністративного методу і, відповідно, адміністративно-правових засобів

(способів), другий – оперативно-розшукових сил, засобів і методів. За такого

підходу, безсумнівно, для забезпечення адміністративно-правових режимів

може здійснюватися й ОРД (за наявності законних підстав, у комплексі з

адміністративно-правовими засобам). Але, підкреслимо, ОРД може

проводитися виключно за наявності законних підстав. Їх вичерпний перелік

наведений у ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від

18.02.1992 № 2135-ХІІ (далі – Закон «Про ОРД»).

4. Щодо предмета нашого дослідження, то нас цікавить адміністративно-

правовий режим законності у сфері податкової діяльності у широкому та

вузькому розумінні. Отже, у широкому значенні адміністративно-правовий

режим законності у сфері податкової діяльності – це стан адміністративно-

правової врегульованості суспільних відносин у цій сфері, результатом якої є

120

неухильна відповідність функціональної активності задіяних у цю сферу

державного управління конкретних суб’єктів (платників податків – фізичних чи

юридичних осіб, органів влади) чинним приписам законодавчих та підзаконних

нормативно-правових актів, інших джерел права. Режим законності в

зазначеній сфері містить обов’язкову антикорупційну складову, що насамперед

поширюється на органи державної влади – контролюючі органи (органи ДФС

України). Тому в основу вузького розуміння адміністративно-правового

режиму законності у сфері податкової діяльності ми пропонуємо покласти стан

урегульованості відповідних суспільних відносин, що охоплює його

антикорупційний сектор і є антикорупційним адміністративно-правовим

режимом. Основний тягар з його забезпечення несуть оперативно-розшукові

підрозділи внутрішньої безпеки ДФС України.

5. Наведені вище обставини зумовлюють необхідність у переосмисленні в

інтересах антикорупційної практики, відповідно до викликів сучасності,

міжнародних вимог до терміна «адміністративна оперативно-перевірочна

робота», що повинно дати підстави для оновлення нормативно-правового

підґрунтя застосування адміністративно-правових засобів у сфері ОРД для

вирішення її завдань, насамперед в інтересах протидії корупції – одній з

основних загроз національній безпеці і взагалі існуванню держави. Одним із

перших правових кроків тут має бути внесення змін, що сприятимуть посиленню

протидії корупції, до антикорупційного законодавства, Кримінального кодексу

України, Кримінального процесуального кодексу України, Закону «Про ОРД».

Щодо останнього, то, ураховуючи надзвичайно високий рівень загроз і втрат, які

спричиняють сьогодні нашій країні корупційні діяння – як ті, що містять

суспільну небезпеку, так і суспільно шкідливі, пропонуємо викласти у такій

редакції окремі положення Закону «Про ОРД»: 1) статтю 1 «Завдання

оперативно-розшукової діяльності» після слів «Завданням оперативно-

розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні

діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним

кодексом України...» доповнити таким текстом: «корупційні діяння,

відповідальність за які передбачена антикорупційним законодавством України

…», далі – по тексту; 2) пункт 1-й частини першої ст. 6 «Підстави для

проведення оперативно-розшукової діяльності» після «…злочини, що

готуються…» доповнити словами «корупційні діяння, відповідальність за які

передбачена антикорупційним законодавством України…». Відповідні зміни

повинні бути внесені до ст. 9-1 – щодо ведення оперативно-розшукових справ

(далі – ОРС), і до ст. 9-2 Закону «Про ОРД» – про закриття ОРС, передбачивши

їх закриття у разі притягнення особи до адміністративної відповідальності за

корупційне правопорушення. У разі доповнення Закону «Про ОРД» також

необхідно буде внести відповідні зміни до відомчих нормативно-правових актів,

що регулюють ОРД, протидію корупції. У такий спосіб можна буде розширити

законні підстави застосування у процесі протидії корупції адміністративно-

правових засобів в оперативно-перевірочній роботі при вирішенні завдань ОРД

підрозділами внутрішньої безпеки ДФС України, а також інших органів влади.

121


1. Оперативно-розыскная деятельность: учебник / под ред. К. К. Горяинова,

В. С. Овчинского, А. Ю. Шумилова. М.: ИНФРА-М, 2002. 794 с.

2. Практичні аспекти оцінки схильності працівників органів доходів і зборів

України до корупційних діянь у розрізі галузей національної економіки,

притаманних відповідним регіонам: звіт про науково-дослідну роботу /

О. А. Долгий, О. М. Сидоренко, О. О. Долгий та ін. Ірпінь: НДЦ з проблем

оподаткування Національного університету ДПС України, 2014. 208 с.

(державний реєстраційний № 0114U002297); Розробка методики

визначення рівня корупції в органах доходів і зборів та практичних заходів

з попередження, виявлення і припинення корупційних порушень з

урахуванням світового досвіду: звіт про науково-дослідну роботу /

О. А. Долгий, О. М. Сидоренко, О. О. Долгий та ін. Ірпінь: НДЦ з проблем

оподаткування Національного університету ДПС України. 2015. 376 с.

(державний реєстраційний № 0115U005630) та ін.

3. Ковальова М. В. Адміністративно-правові режими підприємницької

діяльності в Україні: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. Харків, 2007. 197 с.

122

Овчаренко Н. О.,

викладач

Миргородського художньо-промислового коледжу імені М. В. Гоголя,

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ

ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Проблеми боротьби з корупцією у сфері оподаткування завжди посідали

провідне місце в діяльності відповідних органів державної служби. Сьогодні,

коли Державна фіскальна служба України перебуває у стані реформування, це

питання не втрачає своєї актуальності. Основними причинами масштабної

корупції, яка характеризується багатоманітністю форм, є відсутність

системного та комплексного антикорупційного підходу з боку держави і

громадянського суспільства, слабке законодавство та неефективність методів

подолання корупції.

Корупція – використання особою, зазначеною у частині першій статті 3

Закону України «Про запобігання корупції», наданих їй службових

повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання

неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття

обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно

обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, указаній у

частині першій статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», або на її

вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до

протиправного використання наданих їй службових повноважень чи

пов’язаних з ними можливостей [2].

Соціальні аспекти корупції проявляються в політичній, економічній,

культурній та інших сферах життєдіяльності українського суспільства в

масштабах, близьких до критичного показника. Вплив корупції на

адміністративне й соціальне середовище державних службовців,

трансформацію їх моральних норм і цінностей, корпоративну культуру

державної служби сьогодні дуже значний. Одним із важливих напрямів

сучасної стратегії розвитку України є прагнення до подолання корупції та

мінімізації її суспільно-політичних наслідків. Досягнення успіху у цьому

процесі є передумовою для демократичних перетворень у державі, зміцнення

національної безпеки, зростання її економічного потенціалу, формування у

суспільства довіри до влади, покращання добробуту громадян України.

В умовах інтеграції України з європейським та світовим товариством

одним із важливих аспектів сучасної державної правової політики виступає

реформування та вдосконалення системи запобігання та протидії корупції.

Жодні реформи в державному секторі не можуть бути реалізованими за умов

високого рівня корупції.

Подолання корупції в органах Державної фіскальної служби України є

одним із першочергових завдань українського суспільства, оскільки наявні

прояви корупції негативно впливають на рівень надходжень грошових коштів

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/%D0%B7%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D0%B1%D1%96%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D1%83%D0%BF%D1%86%D1%96%D1%97#n25

123

до державного бюджету, на ефективність діяльності фіскальних органів, їх

рейтинг, взаємовідносини з платниками податків тощо.

Ужиті в попередні роки організаційно-правові заходи певною мірою

забезпечили попередження та протидію корупції в органах ДФС, що

базуються на принципах системності та наступальності в боротьбі з

корупцією, розподілі функцій і відповідальності суб’єктів, на яких покладені

завдання із запобігання та протидії корупції. Разом з тим ця діяльність

потребує подальшого вдосконалення, забезпечення комплексного поєднання

профілактичних, попереджувальних та правових заходів, спрямованих як на

безумовне дотримання норм чинного антикорупційного законодавства, так і

на усунення причин та умов, що створюють сприятливе підґрунтя для скоєння

корупційних правопорушень у сфері службової діяльності. Крім того,

очевидною є необхідність у зосередженні зусиль на вирішенні, у межах

компетенції ДФС, питань цілеспрямованої нейтралізації соціальних та

економічних чинників відомчої корупції.

У контексті зазначеного вище постає нагальна потреба у впровадженні

Програми протидії та запобігання корупції у фіскальних органах відповідно до

міжнародних антикорупційних стандартів та вимог чинного законодавства [1].

Механізм запобігання корупції в органах доходів і зборів має містити

такі основні заходи:

1) з боку керівництва:

урегулювання конфлікту інтересів;

контроль доступу громадян до публічної інформації, а також

нерозголошення підлеглими конфіденційної та іншої інформації з обмеженим

доступом;

оприлюднення в колективі відомостей про осіб, яких притягнуто до

кримінальної, адміністративної, дисциплінарної або цивільно-правової

відповідальності за вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією

правопорушень;

проведення навчання працівників з антикорупційного законодавства;

контроль за виконанням підлеглими етичних норм;

проведення перевірки при надходженні анонімних звернень про

ймовірні факти корупції;

здійснення службових перевірок за фактами корупції;

вжиття заходів щодо припинення корупційних правопорушень та

негайне письмове повідомлення про його скоєння спеціально уповноважений

суб’єкт у сфері протидії корупції;

2) з боку працівника:

неухильно додержуватися вимог закону про запобігання корупції та

загальновизнаних етичних норм поведінки, бути ввічливими у стосунках з

громадянами, керівниками, колегами та підлеглими;

утримуватися від одержання від фізичних, юридичних осіб

безоплатно грошових коштів або іншого майна, нематеріальних активів,

124

майнових переваг, пільг чи послуг, якщо це пов’язано з виконанням

службових повноважень;

дотримуватися політичної нейтральності, уникати демонстрації у

будь-якому вигляді власних політичних переконань;

сумлінно, компетентно, вчасно, результативно і відповідально

виконувати службові повноваження та професійні обов’язки, уникаючи

конфлікту інтересів;

утримуватися від виконання рішень чи доручень керівництва, якщо

вони суперечать закону.

Виконання цих норм, удосконалення відповідного законодавства та

підвищення рівня життя державних службовців – усі ці елементи в комплексі

дозволять значно знизити рівень корупції в органах ДФС України і, як

наслідок, збільшити надходження до відповідних бюджетів.


1. Антикорупційна програма Державної фіскальної служби України на 2015–

2017 роки. URL: http://sfs.gov.ua/baneryi/protidiya-koruptsii/antikoruptsiyna-

programa-dfs/print-248131.html

2. Про запобігання корупції: Закон України від 14.10.2014 № 1700-VII URL:


125

Сидоренко О. М.,


КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ КАТЕГОРІЇ

«СИСТЕМА ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ» ЯК

СКЛАДОВОЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Сучасна система державного фінансового контролю України перебуває

на етапі становлення, що в науковому світі породжує неоднозначність

трактування її сутності. Між тим система державного фінансового контролю є

однією з центральних ланок забезпечення економічної безпеки держави. Від

функціонування системи державного фінансового контролю значною мірою

залежить рівень останньої.

Перш ніж перейти до безпосереднього розкриття сутності категорії

«система державного фінансового контролю», на наш погляд, доцільно

розкрити внутрішній зміст поняття «економічна безпека».

У науці на сьогодні існують численні підходи до її визначення.

Найбільш поширеними серед них є такі. Наприклад, Л. Абалкін визначає

економічну безпеку як сукупність умов та факторів, що забезпечують

незалежність національної економіки, її стабільність і стійкість, здатність до

постійного оновлення та самовдосконалення [2, c. 5]. У свою чергу,

М. Єрмошенко розглядає її як такий стан економічного механізму країни, що

характеризується збалансованістю та стійкістю до негативного впливу

внутрішніх і зовнішніх загроз, здатністю забезпечувати на основі реалізації

національних економічних інтересів сталий та ефективний розвиток

вітчизняної економіки й соціальної сфери [3, c. 26]. Інший вчений –

Г. Пастернак-Таранушенко, стверджує, що економічна безпека – це стан

держави, що забезпечує можливість створення і розвитку умов для плідного

життя її населення, перспективного розвитку її економіки в майбутньому та

зростання добробуту її мешканців [4, c. 29]. Усі запропоновані підходи

визначають досліджувану категорію виключно з позицій сфери наукового

пошуку їх авторів, що ускладнює їх використання в контексті нашого

дослідження.

Ураховуючи зазначене, ми вважаємо за доцільне погодитися з думкою

професора Варналія З. С., який під економічною безпекою пропонує розуміти

систему економічних відносин, яка ґрунтується на механізмі узгодження

економічних інтересів суб’єктів господарської діяльності, який дає можливість

вирішувати економічні конфлікти з найменшими втратами та забезпечує

незалежність, стійкість, розвиток, адаптаційність та інерційність національної

економіки у взаємодії з внутрішнім і зовнішнім середовищем [1, c. 54]. На наш

погляд, запропоноване професором Варналієм З. С. визначення даної категорії

є найбільш повним та узагальнюючим, максимально простим у використанні

при дослідженні ролі системи державного фінансового контролю у

забезпеченні економічної безпеки.

Водночас у вітчизняній науці на сьогодні немає однозначного

трактування сутності категорії «система державного фінансового контролю».

126

Спостерігається неоднозначне розуміння поняття «система державного

фінансового контролю» і на практиці, що негативно впливає на ефективність її

функціонування у сфері забезпечення економічної безпеки.

Зважаючи на те, що однією з цілей державного фінансового контролю є

забезпечення економічної безпеки, ми пропонуємо такий підхід до

трактування категорії «система державного фінансового контролю».

Система державного фінансового контролю – це функціонуючий у

процесі державного управління національною економікою комплекс

структурних елементів, що забезпечує взаємодію контролюючих суб’єктів з

метою впливу на підконтрольні об’єкти за допомогою контрольних дій,

передбачених законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами,

для забезпечення досягнення цілей контрольної діяльності.

На наш погляд, запропоноване визначення узагальнює наукову

парадигму трактування сутності категорії «система державного фінансового

контролю» у контексті забезпечення економічної безпеки, є також придатним

для практичного використання і може бути закріплене в нормативному полі,

що регламентує функціонування системи державного фінансового контролю в

Україні.


1. Варналій З. С., Буркальцева Д. Д., Саєнко О. С. Економічна безпека

України: проблеми та пріоритети зміцнення: монографія. Київ: Знання

України, 2011. 299 с.

2. Абалкин Л. И. Экономическая безопасность России: угрозы и их отражение //

Вопросы экономики. 1994. № 12. С. 4–13.

3. Єрмошенко М. М. Фінансова безпека держави: національні інтереси, реальні

загрози, стратегія забезпечення. Київ: КНТЕУ, 2001. 309 с.

4. Пастернак-Таранушенко Г. А. Економічна безпека держави. Методологія

забезпечення: монографія. Київ: Київський інститут менеджменту, 2003.

320 с.

127

Трубіна М. В.,

к.ю.н.,




Габорак Т. А.,

молодший науковий співробітник



ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ ВІТЧИЗНЯНИХ

ДЕРЖСЛУЖБОВЦІВ З УРАХУВАННЯМ ДОСВІДУ ФРАНЦІЇ

На сьогодні успішна реалізація фіскальної політики в нашій державі

безпосередньо залежить від дієвого реформування інституту державної служби

в цілому та підвищення рівня професіоналізму працівників Державної

фіскальної служби України зокрема.

Сучасні реалії вимагають системної та комплексної підготовки

державних службовців з динамічно-креативним стилем мислення, які мають

новий погляд на політичні, правові, економічні, соціальні, психолого-

педагогічні та управлінські процеси. Забезпечення належного рівня

професійної компетенції державних службовців можливе за умови

функціонування ефективної системи підвищення їх кваліфікації.

У зв’язку з цим цілком закономірною є потреба в науковому

переосмисленні технологій підвищення професійних якостей державних

службовців, удосконаленні системи підготовки, перепідготовки та підвищення

кваліфікації державних службовців за рахунок упровадження у навчальний

процес нових прогресивних методик.

Безумовно, що не останню роль у здійсненні зазначених перетворень

може відіграти дослідження і використання на практиці позитивних зарубіжних

здобутків у цій сфері. Європейський вектор розвитку нашої держави

передбачає вивчення саме досвіду країн Європи з питань підвищення

кваліфікації держслужбовців.

У свій час проблеми підготовки й перепідготовки кадрів державного

управління в Україні та за кордоном висвітлювали такі українські вчені, як

Є. Бородін, О. Гончаренко, С. Каплун, Т. Кононенко, Н. Липовська,

А. Мельник, С. Серьогін, В. Чмига та інші.

Французький досвід у контексті окресленої тематики викликає особливий

інтерес. І це не випадково, адже Франції, як країні зі сталими демократичними

традиціями, належить одне з чільних місць серед держав, що змогли створити

сучасні державні та правові інституції, в організації яких пріоритетом виступає

професіоналізм управлінських кадрів.

Крім того, вибір саме цієї держави пов’язаний із спорідненістю вітчизняної

системи перепідготовки та підвищення кваліфікації держслужбовців із

французькою. Проте при цьому потрібно зауважити, що підвищення

французькими державними службовцями компетентності як здатності ефективно

виконувати професійні завдання відбувається здебільшого не завдяки навчанню за

128

професійними програмами підвищення кваліфікації, як це має місце в Україні, а у

процесі виконання ними посадових обов’язків і самоосвіти [1, с. 176].

Безперечно, що цілісність та стабільність державної служби Франції

забезпечується насамперед завдяки працівникам, які мають високий

професійний рівень. Для того щоб обіймати вищі посади державної служби у

Франції, потрібно отримати відповідну підготовку у вищих школах, де

здійснюється жорсткий відбір. Це, у свою чергу, гарантує високу

компетентність державних службовців, а також престиж органів державного

управління.

Крім базової, у системі професійної підготовки Франції функціонує

безперервна професійна підготовка, що охоплює підготовку до

адміністративних конкурсів, перепідготовку у зв’язку з переходом на іншу

посаду та виконання нових функцій, навчання на тематичних курсах,

підвищення кваліфікації на робочому місці та ін. Ця підготовка передбачає для

державних службовців кар’єрне просування протягом усієї службової

діяльності на основі особистих заслуг та професійну мобільність. Постійно

відбувається адаптація системи державної служби до нових реалій, що

викликає закономірну потребу у безперервному підвищенні професійної

компетенції посадовців.

Спрямованість централізованої французької державної системи

підготовки держслужбовців на досягнення конкретних практичних результатів

зумовлює використання ефективних наукових та педагогічних методик, що

базуються на застосуванні інтерактивних методів. Вони сприяють активному

залученню слухачів до навчального процесу, із можливістю використання

новітніх інформаційних і комунікаційних технологій.

Підготовка державних службовців ґрунтується на широкому задіянні в

процесі навчання практиків – так званих форматорів. Ситуативні форматори

здійснюють навчання в межах підвищення кваліфікації з розрахунку до

тридцяти календарних днів на рік (залежно від навчального закладу), решту

часу вони виконують професійні обов’язки в адміністративних установах.

Внутрішні ситуативні форматори – це професіонали, які створюють так звану

внутрішню хартію в державній установі з метою визначення потреб

внутрішнього навчання для забезпечення його ефективності, впливають

безпосередньо на розвиток внутрішньої підготовки кадрів [2, с. 160].

Ефективна конкурсна політика у сфері державної служби Франції –

запорука її якісного функціонування. Призначення на керівні посади будь-

якого ієрархічного рівня мають відбуватися за умови того, що кандидат, який

призначається на посаду, пройшов чи буде проходити підготовку, пов’язану з

виконанням ним професійних обов’язків на цій посаді. Тобто в основу кадрової

політики у сфері державної служби Франції покладено таке правило:

безперервна професійна підготовка повинна мати стимулювальний характер

для кар’єрного становлення державних службовців шляхом забезпечення тісної

пов’язаності між навчанням і службовим просуванням. У Франції уніфіковано вимоги до прийому на державну службу,

підготовки службовців і кар’єрного зростання. Визначальним моментом у

129

цьому є забезпечення державної служби персоналом, підготовленим до різних

аспектів управлінської діяльності в сучасних умовах – починаючи від розробки

до практичного втілення в життя державної політики.

Аналіз системи професійної підготовки державних службовців у Франції

дозволив виділити такі основні умови її успішного функціонування:

– забезпечення безперервної підготовки впродовж службової кар’єри як

необхідної умови ефективної діяльності кадрів;

– застосування інтегральної ієрархії адміністративної діяльності, що

передбачає спільну працю універсалів і спеціалістів;

– інтеграція безперервної професійної підготовки з кар’єрним розвитком

кожного держслужбовця;

– використання новітніх інформаційно-комунікаційних технологій під

час підготовки кадрів;

– постійне вдосконалення змісту навчання державних службовців,

віддаючи перевагу прикладному аспекту підготовки;

– забезпечення відповідності, наступності й послідовності між базовим і

безперервним професійним навчанням державних службовців;

– застосування інтенсивних короткотермінових програм підвищення

кваліфікації, що гарантують швидку віддачу та не вимагають значних витрат.

Беручи до уваги досвід Франції в зазначеній сфері, можна дійти

висновку, що в основу реформування вітчизняної державної служби повинен

бути покладений принцип професіоналізму, реалізація якого має

забезпечуватися ефективним здійсненням так званої безперервної підготовки

державних службовців.


1. Гончаренко О. Праксеологічне застосування принципів навчання

державних службовців у процесі підвищення їх кваліфікації (досвід

Франції) // Порівняльно-педагогічні студії. 2014. № 6 (20). С. 175–179.

2. Каплун С. Можливості впровадження французького досвіду підвищення

кваліфікації державних службовців в Україні // SCIENS TIME. 2015.

№ 7 (19). С. 154–162.

130

Шараєнко О. А.,

студентка групи МЕБ-14-1

ННІ економіки, оподаткування та митної справи,



КОРУПЦІЯ В ОРГАНАХ ДФС УКРАЇНИ: ЇЇ ДЕТЕРМІНАНТИ ТА

ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ

Ще з кінця минулого століття світова спільнота визначила корупцію

глобальною проблемою всього людства, з якою потрібно боротися. У зв’язку з

цим було ухвалено ряд міжнародно-правових актів, які підготовлені і ухвалені

в Організації Об’єднаних Націй, Організації економічного співробітництва та

розвитку, Організації американських держав, Раді Європи, Європейському

Союзі, Африканському Союзі. Усі міжнародні інструменти подолання

корупції у суспільстві різняться за сферою застосування, але в усіх них одна

мета – встановити загальні стандарти боротьби з корупцією шляхом

забезпечення виконання антикорупційних законів на національному рівні.

Аналіз статистичних даних свідчить, що в Україні вчиняється значна

кількість корупційних діянь. Одним із проявів корупції є зловживання владою

або службовим становищем, що скоюється працівниками органів державної

влади, у т. ч. і фіскальної служби. Так, за даними органів прокуратури,

найбільша кількість таких зловживань виявляється серед працівників

Львівської, Київської регіональної, Чернівецької, Сумської, Чопської,

Південної, Рівненської, Запорізької, Харківської та Івано-Франківської

митниць (це ст. ст. 364, 366, 367, 368 КК України) [1].

За інформацією бізнес видання «РБК-Україна», корупція, незважаючи на

зміну людей у політичній сфері, не зменшилася, а подекуди й зросла на 5–

18 %. Це підтверджується порівняльним аналізом досліджень рівнів корупції в

Україні, які проводили такі компанії, як «Transparency International», «Gallup

International» та Центр Разумкова у 2013–2015 роках. Корупція існує в усіх

сферах життя українського суспільства та продовжує набирати обертів.

Наприклад, якщо у 2013 р. 44,9 % українців вважали корумпованою діяльність

державних органів, то вже у 2015 р. 56 % населення було такої самої думки, за

два роки показник зріс на 11,1 %. Схожа ситуація і в інших сферах

життєдіяльності:

правоохоронна – 2013 р. – 45,5 %, 2015 р. – 64 % (різниця – 18,6 %);

судова система – 47,3 % і 66 % (різниця – 18,7 %);

медицина – 40,6 % і 54 % (різниця – 13,4 %) [2].

Висока частка населення, що вважає державні органи в цілому і

фіскальні зокрема корумпованими, зумовлена такими детермінантами:

невідповідністю рівня оплати праці працівників державної служби та

обсягу їх повноважень і рівня відповідальності;

відсутністю регулярних заходів щодо тімбілдингу та підвищення

кваліфікації працівників фіскальної служби;

недостатнім рівнем доброчесності працівників державних структур;

131

несприятливим кліматом для підприємницької діяльності та

економічними пільгами для окремих категорій;

відсутністю критичного ставлення до корупції серед верств

населення;

сприйняттям суспільством корупції одним із способів досягнення

бажаного результату.

З огляду на сказане вище можна зробити висновок, що працівників

фіскальної служби до скоєння корупційних протиправних дій спонукають

певні обставини, до основних з яких належать такі: недостатній рівень

соціально-правового захисту персоналу, заходів для тімбілдингу, професійної

підготовки та перепідготовки працівників фіскальної служби, низький рівень

оплати праці працівників тощо.

Нині відбувається вдосконалення антикорупційного законодавства

України, створення нових антикорупційних інституцій. На ці реформи

покладаються значні сподівання щодо вирішення проблеми подолання

корупції.

До позитивних новацій системи запобігання та протидії корупції варто

віднести антикорупційний сервіс ДФС України «Пульс», який утворено для

подолання корупції в лавах відомства, ліквідації перешкод, що існують для

усунення труднощів у спілкування з посадовими особами.

Проте, незважаючи на ці кроки, система запобігання і протидії корупції

потребує подальшого розвитку, зокрема вжиття таких заходів:

створення нових відомчих ефективних механізмів зниження рівня

корупції;

забезпечення умов для доброчесної поведінки осіб, уповноважених на

виконання функцій держави;

завершення розпочатої адміністративної реформи (2015 р.) з

розмежування функції органів державної влади з надання адміністративних

послуг та контрольно-наглядових (інспекційних) функцій, зокрема і

фіскальних органів;

активне використання міжнародного досвіду у подоланні корупції у

фіскальних органах;

підвищення рівня професійної і правової культури робітників ДФС

України [3].

Подолання корупції – не одноразове завдання. Повинна існувати цілісна

система дій для протидії корупції, а також необхідно запровадити

систематичне проведення на найвищому рівні організаційних заходів за

участю керівників правоохоронних та інших державних органів, присвячених

проблемі протидії корупції.

Таким чином, запобігання корупції – один з найвідповідальніших

напрямів діяльності ДФС України, а запорука успіху – відкритість, що

проявляється в активній співпраці з громадськістю, налагодженні партнерства

з бізнесом, створенні сприятливих умов для діяльності підприємств.

132

Безумовно, окреслене буде сприяти зменшенню, а згодом і повному

викоріненню корупції в органах Державної фіскальної служби України.


1. Коросташова І. М. Питання попередження корупції в митних органах //

Відповідальність посадових осіб за корупційну діяльність: збірник

матеріалів міжнародного науково-практичного семінару. Харків: Східно-

регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2007. С. 165–168.

2. Офіційний сайт газети «РБК-Україна». URL: https://www.rbc.ua/ukr/

news/poslednie-goda-uroven-korruptsii-ukraine-1428572826.html

3. Положення про Державну фіскальну службу України: Постанова Кабінету

Міністрів України від 24.05.2014 № 236 // Офіційний вісник України. 2014.

№ 55. Ст. 1507.