В о н е р i в с е у к р наше i а с н е п н ї ПОКОЛIННЯ а i ... · 2 / № 3’02 Наше поколiння Із життя організацій –

Всеукраїнськаасоцiацiя

пенс

iоне

р i

в

нашеПОКОЛIННЯ

№ 32002

журнал ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ АСОЦIАЦIЇ ПЕНСIОНЕРIВ

ЛарисаЧЕРЕДНИЧЕНКО:«ëËÎ‡ Ú‡ÍÓª „ÓÏ‡‰Ò¸ÍÓªÓ„‡Ì¥Á‡ˆ¥ª, flÍÓ˛ π ÇÄè, –Û Ï‡ÒÓ‚ÓÒÚ¥».

• èêéÉêÄåà ÇÄè ÑIûíú

• Åéêéíàëü áÄ Üàííü – çÄâÇàôÄ åìÜçßëíú

• êÄÑàÇàãßÇëúäß ìêéäà

• çÄòéÉé èéãäì èêàÅìãé

ç‡ ÓÒÌÓ‚¥ Û„Ó‰Ë Ï¥Ê ÇÄèÚ‡ ìÍ‡ªÌÒ¸ÍËÏ Ì‡ÛÍÓ‚Ó-Ô‡-ÍÚË˜ÌËÏ ˆÂÌÚÓÏ ÂÌ‰ÓÍËÌ-ÌÓª ı¥Û„¥ª, Ú‡ÌÒÔÎ‡ÌÚ‡ˆ¥ªÂÌ‰ÓÍËÌÌËı Ó„‡Ì¥‚ ¥ ÚÍ‡ÌËÌ˜ÎÂÌË ÇÒÂÛÍ‡ªÌÒ¸ÍÓª‡ÒÓˆ¥‡ˆ¥ª ÔÂÌÒ¥ÓÌÂ¥‚ ‚¥‰ÌËÌ¥Ï‡˛Ú¸ Ô‡‚Ó:

Ä‰ÂÒ‡ ñÂÌÚÛ: Ï. äËª‚, ï‡Í¥‚Ò¸ÍÂ ¯ÓÒÂ, 121íÂÎÂÙÓÌË: 560-75-46, 560-02-56

ЧЛЕНАМ ВАП – ЗНИЖКИ!

ìçèñ ÂÌ‰ÓÍËÌÌÓª ı¥Û„¥ª, Ú‡ÌÒÔÎ‡ÌÚ‡ˆ¥ª ÂÌ‰ÓÍËÌÌËı Ó„‡Ì¥‚ ¥ ÚÍ‡ÌËÌ –ˆÂ Ì‡ÛÍÓ‚‡ ÏÂ‰Ë˜Ì‡ ÛÒÚ‡ÌÓ‚‡ π‚ÓÔÂÈÒ¸ÍÓ„Ó ¥‚Ìfl,‚ flÍ¥È Ô‡ˆ˛˛Ú¸ 4 ‰ÓÍÚÓËÌ‡ÛÍ, 8 Í‡Ì‰Ë‰‡Ú¥‚ Ì‡ÛÍ,12 Î¥Í‡¥‚ ‚Ë˘Óª Í‡ÚÂ„Ó¥ª.

● отримати консультації лікарів-ендокринологів– безкоштовно;

● провести діагностику та лікування цукровогодіабету (без медикаментозного забезпечення)– зі знижкою 10 %;

● здійснити комплексну діагностику щитовидноїзалози та наднирників – зі знижкою 10 %.

№ 3’02 / 1Всеукраїнська асоцiaцiя пенсiонерiв

НОВИНИ ВАП

Із життя організацій –партнерів ВАП

Тепло «Вишневої вітальні»............2

Тетяна Казимiрова.«Поділля»: хоч і скромна,але реальна, конкретнадопомога пенсіонерам .................10

АКТИВНЕ ДОЗВІЛЛЯ

Ветерани науки – члени ВАП:

У клубi вчених, бiля самовара ......14

ПРОГРАМИ ВАП ДІЮТЬ!

О. М. Савич:«ВАП -– це i школа, i майстернявиживання» ...................................17

О. О. Шубінська: «Програмузнижок треба розвивати» ...........18

Тетяна В.:«Економія – 300 гривень за рік» ....18

А. М. Торшина:«Тепер би зробитидоступнiшим ще й театр» ...........19

ДЕРЖАВА, ВЛАДА, ЗАКОН

Закон України .............................20

Закон прийнято. Що далі?

У кого яка пенсiя? .......................20

Запитуйте – відповідаємо

Олег Мiловчанин.А пенсiонерам залишки ...............22

Наші консультації

Як платити за електроенергію?А за телефон? ...............................26

Народна педагогіка

Алла ФАЄВСЬКА.Радивилівські уроки.....................27

«çÄòÖ èéäéãßççü» ‹ 3 ’2002НЕЗАБУТНЄ

А було це так...

Анатолій КРЮЧКОВСЬКИЙ:«Боротися за життя -–найвища мужність»... ..................28

Храми душі людської

Наталія АДАМОВИЧ.Біблія для всіх одна .....................39

ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ І ПЛАНЕТИ

Валерiй ЛИНОВИЦЬКИЙ.Не мовчiть про смертельнувтому............................................42

I в 76 рокiв ще є пороху порохiвницях ............................44

ПАСІЧНИКУ

Добірка матеріалів ......................45

На оздоровлення – з онуками ......46

ДЕНЬ ЛЮДИНИ ПОХИЛОГО ВІКУ

Дніпропетровськ .........................48

Одеса ...........................................51

ПОЕТИЧНА ВІТАЛЬНЯ

Володимир МОРДАНЬ.Добірка віршів .............................55

ТВОРЧІСТЬ ЧЛЕНІВ ВАП

Юрій ПОЛІСЬКИЙ.Поезія серця ................................57

ГУМОР І САТИРААфоризми ....................................58

Анекдоти .....................................59

Вiкторина.....................................60

Кросворд .....................................61

Спитай у зозулi, або у професораФiклiнга .......................................62

З М I С Т

2 / № 3’02 Наше поколiння

Із ж

ит

тя

ор

ган

іза

цій

– п

ар

тн

ер

ів В

АП

НОВИНИ ВАП

НОВИНИ ВАП

Енергії цієї жінки, здається, вистачило б на кількох чоловіків. А доброти й людяності– на добру сотню. Недаремно в Дніпропетровську її знають практично всі працівникинауки і освіти. Іншому після виходу на пенсію бракує часу й сил навіть на розв'язаннявласних проблем. А тут – і зустрічі з ветеранами праці, і відвідання хворих таінвалідів, і організація вечорів, і безліч питань, пов'язаних з діяльністю Фондусоціального захисту, підтримки і допомоги вченим України та членам їх сімей. На всеїї вистачає, для кожного знайде привітне слово, а коли хтось звертається до неї з про-ханням про допомогу, вона зробить усе можливе, аби підтримати людину, вирішитипитання позитивно. Кореспондент «Нашого покоління» зустрівся з генеральним директором Фонду,відмінником освіти Ларисою Лук'янівною ЧЕРЕДНИЧЕНКО і попросив її розповісти проте, як діє ця громадська благодійна організація, з якою нещодавно Всеукраїнськаасоціація пенсіонерів уклала угоду про співробітництво.

Тепло «ВИШНЕВОЇВІТАЛЬНІ»

Тепло «ВИШНЕВОЇВІТАЛЬНІ»

Фо

то Л

ьва

СТО

ТЛА

НД

А


Із ж

ит

тя

ор

ган

іза

цій

– п

ар

тн

ер

ів В

АП

– Ларисо Лук'янівно! Ви представ-ляєте Фонд, який уже має неабиякийавторитет у Дніпропетровську. Вашаблагодійна організація дбає про вчених,у тому числі – пенсіонерів, якінайбільше потребують соціальноїпідтримки. Але ці ж проблеми соціаль-ного захисту актуальні і для Києва,Харкова, Донецька, інших міст України.Та, на жаль, там бракує таких ор-ганізацій, як Ваша. Дещо робиться, зви-чайно, і там, але всі заходи з соціально-го захисту людей похилого віку, маютьепізодичний характер. Немає системи,відсутня повсякденна, копітка й цілес-прямована робота. Що, на Вашу думку,заважає розгорнути діяльність в іншихрегіонах країни? Як завжди, все зво-диться до дефіциту коштів?

– Головне, звичайно, в цьому, алене менш важливим є людський фак-тор. Не завжди людина, яка присвя-тила себе громадській, а тим більше– благодійній роботі, готова безко-рисливо служити суспільству.

– Невже такий обсяг роботи Вивиконуєте без зарплати?!

– Так, я працюю виключно нагромадських засадах.

– Читачам журналу було б корис-но, як кажуть, «з перших рук» отрима-ти інформацію про діяльність Фонду.Коли він створений? Яка його мета?Хто став його першим керівником? Яквідбувалося його становлення?

– Становлення триває й нині, аосновні його етапи починалися так.Фонд був створений і зареєстрова-ний у 1997 році, презентація відбу-лася 26 грудня. Його президентомстав ветеран Великої Вітчизняноївійни, академік НАН України, док-тор фізико-математичних наук,професор, заслужений діяч науки,Герой Соціалістичної Праці, Почес-ний громадянин міста Дніпропет-ровська, Почесний ректор Дніпро-петровського Національного уні-верситету Володимир ІвановичМоссаковський – людина мудра,

скромна, надзвичайно чуйна докожного – від студента до ака-деміка. Ідея створення Фондувизріла в умовах, коли багатьох уче-них охопило розчарування: мізерназарплата, яка до того ж не виплачу-валась протягом багатьох місяців,різке скорочення бюджетних асиг-нувань на розвиток науки, повсюд-не скорочення штатів. Ще тяжчебуло тим, хто за віком змушений бувпіти на злиденну пенсію (49 гри-вень). Соціальна незахищеність,повна байдужість з боку державиболяче вдарили по престижу вче-них. Якщо раніше в науку охочейшла молодь, то тепер середній вікнауковців становить понад 60 років.Тисячі вчених виїхали за кордон:хто – на заробітки, а хто – на «ПМЖ».У жахливому становищі опинилисяхворі пенсіонери, одинокі, інваліди.Часто траплялося, коли не можнабуло по-людськи навіть поховатипомерлого. Були моменти, коливідчай охоплював багатьох...

Саме життя підказало мету ство-рюваної громадської організації,яка могла б хоча частково взяти насебе функції соціального захистувчених та членів їх сімей, – функції,від виконання яких усунулася дер-жава. А для цього потрібно булооб'єднати зусилля, щоб спільновирішувати питання виживаннялюдей науки, забезпечувати соці-альну адаптацію наукових пра-цівників до ринкових умов, рятува-ти їх інтелектуальний та духовнийпотенціал в ім'я соціально-еконо-мічного відродження України.

Людям завжди потрібне добреслово, дружнє плече, щоб відчувативпевненість у своїх силах. Особливоце необхідно в горі, коли втрачаєшрідних та близьких. Фонд створю-вався і для того, щоб надавати ма-теріальну й моральну підтримкувченим і членам їх сімей в разі втра-ти одного із них.


Із ж

ит

тя

ор

ган

іза

цій

– п

ар

тн

ер

ів В

АП Нарешті, як би не було складно ви-

шукувати джерела фінансування, алеФонд узяв на себе і надання бла-годійної допомоги, насамперед ін-валідам, хворим, одиноким пенсіоне-рам. Допомагаємо також талановитіймолоді у її наукових розробках.

– Джерела фінансування – це те,що актуально скрізь. Ви, мабуть,маєте якийсь дуже оригінальнийпідхід до тих, хто стоїть біля роз-поділу бюджетних асигнувань? Хтодопомагає Вам?

– Які вже там джерела!.. Про бюд-жетні кошти мова взагалі не йде. Хтодопомагає? Це, насамперед, – меце-нати, спонсори. Хочу одразу сказа-ти, що завдяки їм удається вирішу-вати багато різних проблем. Є,приміром, у Дніпропетровську одинучений, талановитий педагог, вете-ран вищої освіти. Тяжка хворобазробила його калікою. Він наполег-ливо працює над своєю темою і вдо-ма. Але йому потрібна допомога, і миробимо все для того, щоб учений мавзмогу продовжити свої наукові по-шуки. І є інша чудова людина – Воло-димир Іванович Большаков, ректорАкадемії архітектури і будівництва.Приходить він до нас, дістає гроші зкишені і каже: «Прошу передати відімені Фонду хворому колезі». Володи-мир Іванович отримав Державнупремію, і практично всю її роздав наблагодійні цілі! Є інші меценати таспонсори, які з розумінням став-ляться до наших звернень. Велике їмспасибі за їхню доброту, за високепочуття громадянина, за розуміннянаших проблем! Ви навіть не уяв-ляєте, які чудові люди підтримуютьнаш Фонд! І яких пречудових діячівнауки підтримує Фонд!

– Ваше улюблене слово – «чудовий».Це – звичка говорити про ближніх ли-ше гарно, чи й справді Вам так пота-ланило на приємні знайомства?

– Я про багатьох сказала б щоськраще – просто не вистачає слів,

щоб передати Вам, які це прекраснілюди! Красиві душею, добрі, мудрі.Які талановиті! Інтелігентні... З ши-рокою ерудицією, різнобічнимиінтересами. Узяти, приміром,Андрія Микитовича Зоріна – відо-мого у нас винахідника. Він – док-тор технічних наук, а серед п'ятийого відкриттів є й такі, що стосу-ються медицини. Розумієте, нашівчені – це неординарні особистості,і працюючи з ними, спілкуючись,отримуєш справжню насолоду, мо-ральний комфорт.

– Коли ми говоримо про допомогу збоку Фонду, найчастіше маємо наувазі грошову допомогу. Але ж Вашіпідопічні, мабуть, потребують і іншихїї форм, чи не так?

– Форми нашої допомоги різні. Цеі залучення вчених та членів їх сімейдо культурних програм (театри, му-зеї, виставки, концерти), і ор-ганізація зустрічей з письменника-ми, поетами, художниками, актора-ми, спортсменами, і надання мож-ливості поспілкуватися у товариствіколег. Ми облаштували поруч зофісом Фонду «Вишневу вітальню»,де біля самовара збираються зачашкою чаю вчені, їхні близькі тадрузі. До чаю обов'язково подаємовишневе варення. Відповідно (у«вишневому стилі») оформили йінтер'єр кімнати. Особливо охочейдуть на такі зустрічі наші ветерани– ті, кому вже недоступне повсяк-денне активне трудове життя вінститутах і лабораторіях, але якимтак хочеться (хоча б раз на місяць-два) відчути «розкіш людськогоспілкування». На таких наших «по-сиденьках» у «Вишневій вітальні» ча-сто можна почути й побачити бага-то цікавого. Скажімо, досвідченийархеолог знайомить присутніх зісвоїми унікальними знахідками,розповідає про унікальні досліджен-ня. Винахідник виступає з популяр-ним викладом своїх наукових розро-


Із ж

ит

тя

ор

ган

іза

цій

– п

ар

тн

ер

ів В

АП

Окремо хочу сказати про такийвид допомоги, який дав змогу багать-ом нашим пенсіонерам та вченим пе-редпенсійного віку добре вивчитисвої права, дізнатися про особливостінарахування пенсії в кожному кон-кретному випадку. Коли вийшов За-кон України «Про наукову та науково-технічну діяльність», а потім Законпро внесення до нього змін і допов-нень, нас буквально засипали запи-таннями: як обчислюється стаж у то-му чи іншому варіанті, як бути тим,кого з наукової установи або вузу пе-ревели на державну службу тощо. Миорганізували безкоштовні консуль-тації для науковців з Дніпропетров-щини. Таку правову допомогу у насотримали більш як 2500 наших вете-ранів. Це була справді масштабна до-помога ученим-пенсіонерам, усім,хто хотів дізнатися про свої права,про те, як оформляти наукову пенсію.

– Як же вдалося залучити дос-відчених юристів? Адже юридичні по-слуги коштують чималих грошей.

– Ми пішли іншим шляхом. Коливиникає потреба, ми доручаємо то-

бок. Хтось із учених демонструєзібрану за багато років колекцію ме-теликів. Філателісти показують не-звичайні марки. Поети читають своївірші (а серед учених є чимало та-ких, хто пише «для душі»). Потім – об-говорення, відповіді на запитання,дружня критика, дискусії...

Наша довідка

До виходу на пенсію за віком (у 1990 р.)Лариса Лук'янівна вчителювала в середнійшколі № 38. Педагогічний стаж – 27років. Протягом 10 років була заступникомдиректора школи з виховної роботи. У лютому 1997 р. вона пережила тяжкувтрату: пішов із життя її чоловік – відо-мий вчений, академік НАН України, док-тор економічних наук, професор МиколаОлексійович Чередниченко, і ЛарисаЛук'янівна вирішила в пам'ять про ньогозробити все, щоб Фонд соціального за-хисту, підтримки і допомоги вченим Ук-раїни та членам їх сімей став осередкомтепла й добра, реальної допомоги тим,кого так любив її чоловік. Як громадський діяч Лариса Лук'янівнавміло поєднує організаційну роботуз виховною, добродійною, культурно-масовою. Її добре знають і поважаютьпрацівники обласної державноїадміністрації і депутати міськради,керівники міст Дніпропетровщини і ди-ректори підприємств, діячі культури імистецтва, сивочолі ветерани й молодь.За її ініціативою створені і діють приФонді клуби «Вишнева вітальня»,«Чарівниця», «Інтелект». У цьому році Л. Л. Чередниченковід імені Фонду підписала угоду проспівробітництво з Всеукраїнськоюасоціацією пенсіонерів. Вона допомагаєстановленню і зміцненню Дніпропет-ровського регіонального відділенняВАП. Л. Л. Чередниченко нагороджена орде-ном Трудового Червоного Прапора, зна-ком «Відмінник народної освіти», подя-ками, дипломами та іншими нагородами.

Лариса Лук'янівнаЧередниченко

Фо

то Л

ьва

СТО

ТЛА

НД

А


Із ж

ит

тя

ор

ган

іза

цій

– п

ар

тн

ер

ів В

АП му чи іншому вченому досконало

вивчити всі тонкощі закону, норма-тивних актів, як кажуть, увійти впроблему. Не варто пояснювати, щонауковці, які добре володіють мето-дологією вивчення будь-якого пред-мета, завжди будуть «на висоті».

Тож і в нашому випадку пред-ставник Фонду оволодів усіма «пре-мудрощами» законодавства не гір-ше дипломованого юриста. На базіБудинку вчених ми створили кон-сультаційний пункт, і там кандидаттехнічних наук Віта ФедорівнаБуліч кожного понеділка велаприйом відвідувачів з цього питан-ня. Вона не тільки давала потрібнуінформацію та роз'яснення, але йпроводила розрахунки – обчислю-вала розмір пенсії кожному кон-кретному вченому. Питань у людей,які губляться перед бюрократични-ми бар'єрами, виникає багато. Заякі роки й які довідки необхідновзяти з місця роботи? Як довести,що ти маєш право на науковупенсію? Як розмовляти з тим «клер-ком» у собесі, який іноді «плаває», ато й просто не знає достеменночинного законодавства, не вмієправильно обчислити розмір на-лежної пенсії?

Не хочу образити всіх праці-вників державних установ, але, нажаль, серед них зустрічаються такібайдужі й некомпетентні чинуші!..Якщо до такого потрапить людинаінтелігентна, але невтаємничена втонкощі законодавчих актів, можнасобі уявити, скільки нервів, скількиздоров'я відбере спілкування з та-кими службовцями!

А в даному випадку, коли нашінауковці приходили до собесу, їх неможна було ввести в оману, приму-сити «ходити по колу», бо вони булидобре підготовлені. І їхні розрахун-ки, які вони брали з собою, майжедо копійки збігалися з тими, які ро-били фахівці собесу.

За нашу допомогу люди були ду-же вдячні. І дивувалися: чому ж цеми робимо для них безкоштовно?

– Як місцеві органи влади став-ляться до ваших проектів? Чи отри-мує учений-пенсіонер хоча б мінімаль-ну підтримку з місцевого бюджету,окрім тієї державної допомоги, що на-лежить за законом?

– Для того, щоб він отримував,необхідно докласти чимало зусиль.Для цього потрібно провести певнуорганізаційну роботу. Скажімо, вміській раді є спеціальний фонд, зякого депутати надають допомогувиборцям у своїх виборчих округах– малозабезпеченим, хворим, оди-ноким людям похилого віку. Менізахотілося дізнатися: а як добитися,щоб таку допомогу отримували йнауковці? Довелося нам провести«пошукові роботи» – дізнатися: дояких конкретно виборчих дільницьналежать ті житлові будинки, вяких живуть наші вчені? Хто у нихдепутат міськради? Від імені Фондуми зверталися до депутатів з про-ханням допомогти таким-то вченим– їхнім виборцям.

Це особливо широко ми практи-кували в 1998–1999 роках, колиФонд тільки-но розпочинав своюдіяльність, а зміни в законодавствопро наукові пенсії ще не були вне-сені. Вчені бідували – знедолені, за-буті, обійдені, принижені. І в настоді була усна домовленість з депу-татами міськради: якщо допомогувони надаватимуть ученим, тотільки по максимуму. Бо мінімумстановив 10 – 15 гривень, і такамізерна допомога була б для вчено-го лише ще одним приниженням.Правда, й максимум був не такийуже й високий, та все ж таки він тодісягав 50 гривень... Треба віддатиналежне депутатам: вони відгукну-лися на наше прохання. Так само, зрозумінням, поставилися до нас ідепутати наступних скликань. А


Із ж

ит

тя

ор

ган

іза

цій

– п

ар

тн

ер

ів В

АП

міськрада надавала адресну допо-могу вченим із спеціального бла-годійного фонду.

За п'ять років, що минули від по-чатку діяльності Фонду соціальногозахисту, підтримки і допомоги вче-ним та членам їх сімей, місцеві ор-гани влади переконалися, що мисправді дбаємо про членів Фонду,що у нас кожна копійка потрапляєза призначенням – тільки тим, хтонайбільше потребує допомоги. То-му, відповідно, зросло й довір'я донас.

– А скільки членів нараховує Фонд? – Якщо рахувати тільки тих, хто

особисто заповнив анкету й отри-мав наше посвідчення, то близько2000 чоловік. А з урахуванням коле-ктивного членства – понад 4000членів. Я сказала про анкети не ви-падково: слід зауважити, що тих,хто здав нам анкети, ми маємо змо-гу персонально привітати з днемнародження.

– Дрібниця, а приємно!.. – Так, здавалося б, ну що значать

ці слова привітання в день народ-

ження? Але літні люди, особливоодинокі, так вдячні нам за це!.. Атих, кому за 85 років, ми вітаємоособливо. Повагу до віку вислов-люємо не тільки телефоном, а й осо-бисто. Даруємо квіти, сувеніри. Осьтепер у нас старійшина Фонду –Іван Васильович Бєлов, колишнійвикладач Гірничого інституту. Йо-му 93 роки.

Є в нашому Фонді й молодь, єнавіть студенти. Їм теж надаємо,хай невелику, але вчасну підтрим-ку.

У екстрених випадках шукаємоможливість надати більш відчутнуматеріальну допомогу. Наприклад,є молодий учений, якому довелосьампутувати обидві ноги й праву ру-ку. Залишилася ліва, але лікарі на-полягають на необхідності ампу-тації і цієї, останньої!.. Поки що хво-

Сила такої громадськоїорганізації, якою є ВАП, –

у масовості.


Із ж

ит

тя

ор

ган

іза

цій

– п

ар

тн

ер

ів В

АП рий погодився ампутувати на ній

один палець... Страшна трагедія! Аяк тяжко її пережити членам сім'ї!..Ми зібрали тисячу гривень. Підклю-чився й вуз, у якому працював уче-ний. Усього вдалося передати йому1650 гривень. Його рідні так дяку-вали! А я не можу – сльози самі пособі ллються... Та бачили б Ви цюсім'ю! Стільки в кожному з них доб-розичливості, вихованості, скількивитримки! Мені буває соромно завсіх нас, за нашу нетерпимість дооточуючих, за знервованість і ча-сом злість!.. Коли виходжу з того до-му, відчуваю, що стала іншою лю-диною. Це не передати словами!..Заглянули б Ви в очі цього хлопця,який мужньо зносить усе нові й новіудари долі... А в нього, незважаючина тяжку семирічну хворобу, – 18наукових робіт! І вони видані у відо-мих наукових журналах, як в Ук-раїні, так і за кордоном.

Наш Фонд надає допомогу сім'ямпомерлих учених (на похорон) урозмірі 150 гривень. На проведенняхірургічних операцій виділяємо 100гривень. Це, звичайно, скромна до-помога, але й вона потрібна людям.

– А підприємства, установи,фірми допомагають Фонду?

– «Дніпрошина» перерахуваланам за 5 років 5 тисяч, міськрада – 3тисячі гривень. Вузи перерахову-ють по 200 гривень на проведенняконкурсів на кращу книгу. Такі кон-курси, виставки, презентації книг,нагородження грамотами, вручен-ня призів на наукових радах вищихнавчальних закладів – усе це потре-бує коштів.

– Як ви допомагаєте членам сімейучених?

– Частково я вже відповіла на цезапитання раніше. А ще ми надаємодопомогу вдовам померлих учених.Збираємо їх, проводимо бесіди зачашкою чаю. І вручаємо невеликігрошові суми – по 50 гривень.

Окремо хотілось би сказати прожінок-учених. У нашому регіоні ко-жен п'ятий вчений – жінка. А всьогоїх у нас 1500 чоловік. Велике задо-волення отримали вони, коли миорганізували для них свято в театрі,спеціально для них зібрали кращихакторів, музикантів, багатьох із нихназвали, відзначили грамотами,подарунками. А ще – квітами, ува-гою, привітаннями...

– А що таке «Клуб «Друзі Фонду вче-них»?

– Членами нашого клубу сталивсі ті, хто протягом п'яти років на-давав Фонду постійну моральну йматеріальну підтримку. Це – Радаректорів вузів на чолі з ГеннадіємГригоровичем Півняком, це і Прав-ління Фонду, і Рада директорівфіліалів Фонду. Ще раз скажу про В.І. Большакова, він – активний членклубу. Як і В. А.Тютін («Дніпроши-на»), С. І. Пінчук (Фонд соціальногопорятунку), О. В. Рябченко, С. А.Бичков (заступник голови облдер-жадміністрації), В. К. Єсельський –директор Будинку вчених, Н. Ф.Голікова – директор Будинку орган-ної та камерної музики, А. А. Бой-ченко – заступник директора театруопери та балету, В. В. Стукалов – ди-ректор Палацу студентів, директор івсі співробітники фірми «Чарівни-ця», Н. Д. Чупрієнко – доктор медич-них наук, депутат міськради, Г. А.Єфименко – директор ринку «Озер-ка» та багато-багато інших. Це йсправді – наші друзі. Особливувдячність хочу передати голові об-ласної державної адміністрації Ми-колі Антоновичу Швецю, начальни-ку управління культури облдер-жадміністрації В. В. Тальян, на-чальнику облуправління освіти і на-уки В. Г. Долгополову, начальникуголовного управління економіки В.В. Антонову.

– Ви уклали договір про співробіт-ництво з Всеукраїнською асоціацією


пенсіонерів. Що Вас приваблює у ВАП?Які «точки дотику» з очолюваним Ва-ми Фондом Ви хотіли б відзначити?

– Як і наш Фонд, ВАП – неурядо-ва, неполітична, некомерційна гро-мадська організація, яка діє в інте-ресах найменш соціально захище-них громадян України. Між Фондомі Асоціацією багато спільного: і те,що ми не просимо в держави, а на-впаки – допомагаємо державниморганам влади здійснювати со-ціальний захист населення; і те, щоми займаємось конкретною допомо-гою знедоленим – замість того, щобмітингувати та кликати їх на бари-кади; і те, як наполегливо й енер-гійно ми шукаємо вихід зі скрутногостановища, шляхи розв'язання про-блем – замість того, щоб бідкатись і«посипати голову попелом». Намімпонує гасло Асоціації: «Допоможисобі сам!» У цьому полягає її конст-руктивна, оптимістична позиція. Аті програми, які вже здійснює ВАП,можуть принести реальну допомогуй членам нашого Фонду. Скажімо,програма знижок для членівАсоціації на товари та послуги – цете, що потрібно сьогодні малозабез-печеним людям похилого віку, та ймолоді теж. Ось чому ми не тількиуклали договір з Асоціацією, але йусіляко допомагаємо становленнюствореного нещодавно Дніпропет-ровського регіонального відділенняВАП, яке очолила активна учасни-ця багатьох заходів Фонду ТамараВалентинівна Загребельна.

Сила такої громадської ор-ганізації, якою є ВАП, – у масовості.Чим більше в неї буде членів, тимбільші можливості вона матиме. Аце так важливо, щоб до неї прислу-халися, з нею рахувалися всі органивлади!

Хочеться закликати всіх членівФонду: підтримаймо Всеукраїнськуасоціацію пенсіонерів! І вона під-тримає вас!

ЧЛЕНАМ ВАП –ЗНИЖКИ!

На основі угоди між ВАП та Українсь-ким науково-практичним центром

ендокринної хірургії, трансплантації ен-докринних органів і тканин члени Всеу-країнської асоціації пенсіонерів віднинімають право:

● отримати консультаціїлікарів-ендокринологів –безкоштовно;

● провести діагностику талікування цукрового діабету(без медикаментозного забез-печення) – зі знижкою 10 %;

● здійснити комплексну діаг-ностику щитовидної залозита наднирників – зі знижкою10 %.

УНПЦ ендокринної хірургії, транс-плантації ендокринних органів і тканин –це наукова медична установа європейсь-кого рівня, в якій працюють 4 докторинаук, 8 кандидатів наук, 12 лікарів вищоїкатегорії.

Сучасне хірургічне та анесте-зіологічне обладнання, залучення най-новіших технологій дають змогу успішно,якісно виконувати весь спектр операційна щитовидних залозах, наднирниках,підшлунковій залозі, яєчниках та іншихорганах, захворювання яких пов'язані зрозладами ендокринної системи.

Щороку в Центрі виконується близь-ко 1000 хірургічних операцій, здебіль-шого пов'язаних з пухлинами щитовид-ної залози та наднирників. Освоюютьсянові напрями хірургічної ендокрино-логії.

Адреса Центру:м. Київ, Харківське шосе, 121.Телефони: 560-75-46; 560-02-56.


Із ж

ит

тя

ре

гiо

на

ль

ни

х в

iдд

iле

нь

ВА

П

жучи про загал пенсіонерів нашогорегіону, часом дивувалися власнійсміливості: а чи не є все це утопі-єю?.. Адже робота в «третьому сек-торі» була для нас справою новою,ми не мали жодного досвіду.

Та й взагалі тоді ми ще не малинічого, крім величезного бажанняпрацювати і щось змінити на кращев своєму нелегкому житті, у життібагатьох знедолених.

Але вже за кілька місяців по томупри сприянні облдержадміністрації

П енсіонери, люди передпен-сійного віку, які приєднують-ся до нашої організації сьо-

годні, не можуть збагнути, як цеможна було обходитись без такогогромадського об'єднання раніше.

Важко повірити в те, що «настарті», під час перших наших зуст-річей, ми з недовірою і значнимприсмаком скепсису дивились одинна одного. Працюючи над планами,думаючи про майбутнє, ми, члениініціативної групи «Поділля», не ка-

хоч і скромна, але реальна,конкретна допомогапенсіонерам

«Поділля»:«Поділля»:

Більше трьох років тому Вінницьким обласним управлінням юс-тиції була зареєстрована громадська організація – Асоціаціяпенсіонерів «Поділля» (АПП), що об'єднала громадян поважно-го віку для задоволення та захисту законних соціальних, еко-номічних, творчих та вікових спільних інтересів.

Гол

ов

а а

соц

іац

ії п

ен

сіо

не

рів

«П

од

ілл

я»

Те

тян

а М

их

ай

лів

на

Ка

зим

іро

ва

; Ф

ото

Льв

а С

ТО

ТЛА

НД

Ат

а А

нат

ол

ія М

АШ

ЕВ

ЦЕ

ВА

.


Із ж

ит

тя

ре

гiон

ал

ьн

их

вiд

дiл

ен

ь В

АП

ми отримали в самому центрі містазручне приміщення, за допомогоюспонсорів установили телефон, за-везли меблі тощо. Минали місяці іперші роки діяльності АПП. Це бувчудовий період перших досягнень івтрат, успіхів і повчальних уроків,нових знайомств, несподіванихзустрічей. Все це було поштовхомдо становлення і розвитку нашої ор-ганізації. Члени ради Асоціації таактивісти-волонтери стали набува-ти професіоналізму та досвіду, від-відуючи семінари, тренінги, круглістоли, конференції, що проводилиПодільський центр прав людини іміжнародні фонди.

Тепер ми маємо і затишне офіснеприміщення по вулиці Соборній, 72,і кімнату по вулиці Пушкіна, 11 длявиконання соціальної програмиАПП, і комп'ютер, ксерокс, факс,іншу техніку.

Ми регулярно поширюємо ін-формацію про свою діяльність. Анайголовніше – знаходяться люди,організації та міжнародні фонди,які надають кошти для нашої покищо скромної діяльності, бо визна-ють її за потрібну.

Якщо підсумувати роботу нашо-го активу та організації за цейперіод, то маємо такі показники:існує дві програми – «Банк одягу для

пенсіонерів», яка протягом піврокуфінансувалась за сприянняМіністерства Міжнародного Роз-витку Уряду Сполученого Ко-ролівства і «Демократичний клубпенсіонерів», що фінансується про-грамою TASIS. Регулярно працюєгромадська приймальня, де нада-ються консультації фахівців-волон-терів, започаткована волонтерськаслужба і таке інше.

Програма «Банк одягу для пен-сіонерів» – це реальний спосіб хочтрохи полегшити таке тяжке для ба-гатьох знедолених життя. Основоюпрограми став створений намицентр, до якого кожен бажаючийможе принести щось зі свого одягу(а така можливість є у багатьох на-ших співвітчизників). Адже мало нев кожній сім'ї завжди знаходитьсяодяг, що не використовується (толюдина вже «виросла» зі свого кос-тюма чи спідниці, то вийшло плат-тя з моди, то збирались перешити,та так і не спромоглися). А є простощедрі душею люди, готові поділити-ся з ближніми навіть і такими реча-ми, які носили б і самі, але хочетьсязробити добре діло для нужденних.

Не виключається співробітниц-тво асоціації пенсіонерів і з під-приємцями. Для програми «Банкодягу для пенсіонерів» завжди мож-на знайти в комерційних фірмах,що торгують одягом, таких бізнес-менів, які якусь частку свого товарумогли б пожертвувати для бла-годійних цілей. Робота з реалізаціївказаної програми засвідчила, що внашому суспільстві, на щастя, бага-то милосердних людей, готовихприйти на допомогу тим, хто їїнайбільше потребує. Наше діло – ор-ганізувати справу. Коли ми пе-ресвідчились, що ця програма до-сить популярна серед літніх, мивирішили створити філіали нашого«Банку одягу» в райцентрах Віннич-чини.

Члени асоціації пенсіонерів «Поділля»під час обговорення питання про колектив-

не членство у ВАП.


Із ж

ит

тя

ре

гiо

на

ль

ни

х в

iдд

iле

нь

ВА

П Діяльність «Банку одягу» не об-межується наданням допомогитільки тим, хто до нас приходить.Не залишилися поза увагою і меш-канці будинків пристарілих, жителівіддалених сіл, городяни, які за ста-ном здоров'я не виходять з дому.

Найбільша цінність та силаАсоціації – це люди, з якими ми пра-цюємо. Я вдячна персоналу, кожно-му з них та всім разом, за нелегку,але таку потрібну в розбудові грома-дянського суспільства роботу. Особ-лива подяка Людмилі МефодіївніЯцюк, Аллі Афанасіївні Слісарчук,Діні Яківні Канівець, Людмилі Фе-дорівні Пугач, Владиславу Вільгель-мовичу Пілецькому, Ірині Вікторів-ні Шевчук, Івану Денисовичу Гонча-ру, Валентині СтепанівніНесміяновій, Світлані Володимирів-ні Тарасовій, Ангеліні Іллівні Бо-ярській, Риммі Іванівні Корчак, Іго-рю Івановичу Татуревичу, Вячесла-ву Пантелейовичу Сорочинськомута багатьом іншим. Світла пам'ятьпокійному активісту Альбіну Петро-вичу Лейчаку.

Низькій уклін Вам усім, скром-ним і працьовитим, з якими ми пе-реживаємо й гіркоту невдач, і ра-

дість успіхів, проймаючись пробле-мами та тривогами сотень нашихпідопічних і всіх людей, що завіталидо нас.

У вересні 2002 року ми прийнялирішення про колективне членство уВсеукраїнській асоціації пенсіоне-рів. ВАП – це організація, що вжемає значний потенціал, ширше колопрограм, спрямованих на соціаль-ний захист літніх людей, більшіможливості, і тому ми, об'єднавшисвої сили, можемо досягти якіснихзмін у роботі.

Ми переконані – від нас, від такихорганізацій, як «Поділля», як Всеу-країнська асоціація пенсіонерів, якгромадські об'єднання ветеранів, за-лежить, якою стане подальша долягромадян похилого віку.

Нелегко ще вирішувати численніпроблеми. Їх у пенсіонерів – «хочгреблю гати»!

Слід зауважити, що для літньоїлюдини потрібна не лише мате-ріальна допомога. Спілкуючись знемічними, одинокими людьми, яне раз помічала, як радо, трепетно,схвильовано горнуться вони докожного, хто знайшов для них час,мовив тепле слово.

Пам'ятаю, як здиво-вано зустріла мене ста-ренька, сива, як сніг,хвора бабуся, коли язавітала до неї, щоб за-пропонувати допомогу.«Боже! Невже такі, як я,ще комусь потрібні?! –вигукнула вона. – За-ходьте, прошу, сідайте,сідайте!» Вона так клопо-талась, похапцем збира-ючи на стіл щось до чаю,ніби рідну дитину зуст-річала!.. Як хотілось їйрозповісти про своє не-веселе життя самотньоїлюдини!.. Як благальнодивилась мені в очі, щоб


Із ж

ит

тя

ре

гiон

ал

ьн

их

вiд

дiл

ен

ь В

АП

я ще побула з нею!.. Пригадую, якперехопило мені горло, ледве стри-мала сльози, коли уявила нестерп-ний сум старенької, яка змушенащодня, щоночі залишатися в чо-тирьох стінах одна-однісінька...

Тож і моральна, психологічнапідтримка – це дуже важлива скла-дова соціального захисту літніх лю-дей, особливо самотніх, тих, хтостраждає на хронічні хвороби, по-збавлений можливості спілкуватисяз людьми. На моє переконання, є ве-лика потреба в тому, щоб розвиватипрограму «Пенсіонер – пенсіонеру»,заохочувати волонтерство.

Коли аналізуєш зроблене, бачишвеличезне коло проблем людей по-хилого віку, приходить усвідомлен-ня того, як мало ще ми робимо дляних. Та в кожній справі важливий

початок. Хай навіть скромна нашадопомога літнім, але цілком реаль-на, конкретна. Разом з ВАП ми те-пер здійснюватимемо ряд іншихпрограм, зокрема, як мені здається,дуже перспективну програму зни-жок на товари та послуги дляпенсіонерів. І ця, і багато іншихпрограм ВАП потребують від наснапруження сил, великої цілеспря-мованої роботи.

Шлях наш не встелений троян-дами. Але його треба обов'язковопройти! Набувши досвіду подоланнятруднощів соціально-економічногорозвитку, ми зробимо ще один крокдо громадянського суспільства.

Тетяна КАЗИМІРОВА,голова асоціації пенсіонерів

«Поділля».

Голова Ради ВАП Володимир Дзьобакприймає заяву про вступ асоціації

пенсіонерів «Поділля» до Всеукраїнськоїасоціації пенсіонерів.


АК

ТИ

ВН

Е Д

ОЗ

ВІЛ

ЛЯ

Щ о вже тоді казати про вче-них пенсійного віку! Адженауковцю вже за характе-

ром його діяльності, як мовиться,сам Бог велів дошукуватись Істини.

У Київському Клубі вчених ужене перший рік раз на місяць, а інко-ли й частіше, збираються ветеранинауки. Раніше його називали Клу-бом академіків, але самі його членивирішили зробити своє зібрання

більш демократичним, і тепер тудизапрошують не лише академіків, авсіх учених, кого рекомендуютьчлени Клубу.

Сторонніх осіб (не членів Клубу)на такі зібрання не пускають, але,якщо примоститись у куточку (здозволу ведучого, звичайно) і непретендувати на слово, то в прин-ципі можна побути в цій надзвичай-но цікавій компанії, послухати лю-дей мудрих, талановитих, оригі-нально мислячих. Ну, чи вартопредставляти, скажімо, такихсвітил науки, та й просто чудовихлюдей, як академіки Микола Ми-хайлович Амосов, Борис Миколайо-вич Малиновський, КостянтинМеркурійович Ситник та інших, чиїзаслуги і в наукових дослідженнях, ів громадській діяльності, і в роз-робці концепцій Людини відомі не

У КЛУБІ ВЧЕНИХ,БІЛЯ САМОВАРА

У КЛУБІ ВЧЕНИХ,БІЛЯ САМОВАРА

Усі ми після 50 років дедалі більше за-мислюємось про сенс людського буття,про вічні цінності, про світ, про своємісце в житті, про такі категорії, як щас-тя, совість, ідеал, обов'язок. А ще – пробезсмертну душу. Ми стаємо схильнимидо філософії. І чим далі, тим більше. То-му можна стверджувати, що більшістьпенсіонерів – філософи, хай навіть і не-професійні.

Фо

тор

еп

ор

таж

Льв

а С

ТОТЛ

АН

ДА

.

Засiдання Клубувчених веде Борис

МиколайовичМалиновський.

Ветерани науки – члени ВАП


АК

ТИ

ВН

Е Д

ОЗ

ВІЛ

ЛЯ

тільки в Україні, а й за кордоном. Біля самовара, за чашкою аро-

матного чаю йде засідання Клубу.Цього разу академік Амосов не змігприйти, і всі члени Клубу стурбова-но допитуються у ведучого, як у Ми-коли Михайловича зі здоров'ям. Ве-де засідання Борис МиколайовичМалиновський – відомий у нас і закордоном вчений у галузі теорії про-ектування та застосування цифро-вих керуючих машин. Він – учасникВеликої Вітчизняної війни (був сол-датом, командиром взводу, комба-том; двічі поранений; нагородженийорденами «Червоної Зірки», Вітчиз-няної війни обох ступенів, ТрудовогоЧервого Прапора, Жовтневої Рево-люції, а також медалями); лауреатДержавної премії УРСР, премій іменіС. А. Лебедєва, В. М. Глушкова, пре-зидії НАН України; Заслужений діячнауки і техніки України.

На цьому засіданні народний де-путат України, директор Інститутуботаніки імені М. Холодного ака-демік К. М. Ситник розповів при-сутнім про хід формуваннябільшості у Верховній Раді України,

про взаємовідносини міжфракціями, про мету і тактикудіяльності опозиції, завдання пар-ламентських комітетів щодо роз-робки й прийняття найважливішихзаконів, необхідних для розв'язаннянагальних проблем держави ісуспільства.

Потім з доповіддю про свої нау-кові розвідки виступив професор,доктор технічних наук Анатолій Па-влович Лизогуб. Досить тільки на-звати тему доповіді, щоб зрозуміти:у Клубі вчених справді незвична,напрочуд інтригуюча атмосфера.Ну, де, скажіть, ми могли б послуха-ти доповідь: «Ідеал. Держава. Лю-бов»?! Як, яким чином можнапоєднати такі, здавалося б, не-сумісні поняття, як держава і лю-бов? Виявляється, можна!..

Серед присутніх – здебільшого«технарі», науковці в таких галузях,як математика, фізика, хімія,техніка, економіка, але всіх при-сутніх захопили, «зачепили за живе»ідеї, викладені промовцем, і почи-нається гаряча дискусія. Одніпідтримують автора розробки, інші

Група вчених – членiв ВАП.


АК

ТИ

ВН

Е Д

ОЗ

ВІЛ

ЛЯ піддають його нищівній критиці.

Дехто починає перекидати містоквід любові як об'єкта дослідження досвоєї далекої вже юності... І хтось небез гумору зауважує: «Так розсудли-во ставитись до високого почуттяможна тепер, з позиції 70-літньогопрофесора. А я пригадую, що в сім-надцять кохав, не задумуючись!..»Дискусія із наукової сфери поступо-во переходить у суто житейську. Ісама по собі, природньо, логічновикристалізовується думка про те,що наука ще недостатньо увагиприділяє вивченню людини.

Колись Микола Амосов писав, щопереживши п'ятьох вождів, переко-нався: зовсім різні, протилежні зазмістом явища в СРСР трактувалисяз позицій марксизму-ленінізму. Такі виникла в нього думка: немає теоріїлюдини й суспільства. Ось де неора-на й незасіяна нива!..

Так, поле наукових пошуків щечекає на нових орачів і сівачів. А цісиві вчені мужі, навіть досягшипенсійного віку (до речі, всі вони –члени Всеукраїнської асоціаціїпенсіонерів), готові внести свійвклад у філософську думку навіть утакій новій для них сфері, яквзаємовідносини між державою ілюбов'ю! Хай щастить вам нажиттєвій ниві!

Будинок учених у Києвi.

Універсами«Сільпо» у Києві,Дніпропетровську,Одесі. Найближчим часом –у Запоріжжі, Хмельницькому,Черкасах

Мій домашніймагазин

● 24 години на добу і без вихідних

● завжди широкий вибір свіжого м'яса, риби,молочних продуктів,овочів, фруктів, хліба

● ціни нижчі, ніж в інших магазинах, системазнижок для власниківдисконтних карток

50% 50%

УВАГА!ДЛЯ ЧЛЕНІВ ВАП – ДИСКОНТНІКАРТКИ «СІЛЬПО»ЗІ ЗНИЖКОЮ


ПР

ОГ

РА

МИ

ВА

П Д

IЮТ

Ь!

Відома істина: той, хто хоче допомог-ти голодному один раз, дасть йомурибину: «Їж!» А ось той, хто справді

турбується про те, щоб людина не голоду-вала, навчить її ловити рибу.

«Допоможи собі сам!» – цей девізВсеукраїнської асоціації пенсіонерів як-найкраще відобразив суть її діяльності.Навчити спочатку тисячі, а потім мільйо-ни людей пенсійного і передпенсійноговіку об'єднувати свої сили, боротись зате, щоб з нами рахувались органи влади,промисловці, підприємці, комерсанти,навчити зменшувати витрати із нашого

скромного бюджету, не зменшуючи, анавіть трохи збільшуючи кількість при-дбаних товарів і послуг. Навчити внинішніх непростих умовах знаходитиможливості для оздоровлення, для про-довження освіти, інтелектуального ікультурного розвитку – ось що такесправжня допомога тим, хто її потребує.

Але ВАП – це не тільки школа, а ще ймайстерня для реальних засобів вижи-вання. Приміром, програма інфор-маційного забезпечення членів Асоціаціїдає змогу мені отримати безкоштовнуконсультацію у професійного юриста зправових питань. Заплатити 50 гривеньза юридичну консультацію зможе не ко-жен пенсіонер, а якщо й заплатить ізсвоєї мізерної пенсії, то сидітиме голод-ний. А я користуюсь послугами юридич-ної служби ВАП завжди, як тільки вини-кає потреба. І щоразу економлю значнусуму коштів. Інший напрямок у цій про-грамі – забезпечення членів Асоціаціїбезкоштовним періодичним виданням.Серед моїх знайомих немає жодного,хто зараз передплачував хоча б одну га-зету. Бо не так це просто – викроїти із ку-цого сімейного бюджету гроші бодай наодне видання. А я отримую журнал «На-ше покоління» – цікавий, корисний ча-сопис, який розрахований на всю сім'ю.Там багато пізнавальних матеріалів, ко-

Майже два роки минуло від дня реєстрації Всеукраїнської асоціації пенсіонерів.І ось уже понад півтора року, як стартувала програма ВАП, що здійснюєтьсяспільно з сотнями підприємств, організацій, установ Києва, Дніпропетровської,Одеської, Рівненської та інших областей України. Це – програма знижок на товариі послуги для членів Асоціації, яка набуває дедалі більшої популярності.Пізніше розпочалася реалізація програми інформаційного забезпечення членівВАП, що включає і безкоштовні юридичні консультації, і безкоштовне розповсюд-ження серед них журналу «Наше покоління», різних каталогів, іншої інформації. Редакція журналу публiкує думки членів ВАП щодо ефективностi задіяних програмАсоціації та шляхів їх подальшого удосконалення.

ОлексійМихайлович САВИЧ,

працюючийпенсіонер:

«ВАП – ЦЕ І ШКОЛА, І МАЙСТЕРНЯ

ВИЖИВАННЯ»

ПРОГРАМИ ВАПДIЮТЬ! ПРОГРАМИ ВАПДIЮТЬ!

«ПРОГРАМУ ЗНИЖОКТРЕБА РОЗВИВАТИ!»

Я– член Всеукраїнської асоціаціїпенсіонерів з 2001 року. Пільгами,які передбачені програмою зни-

жок, користуюсь часто, і це дає змогуекономити і на придбанні промтоварів, іна ліках, послугах. Я живу поруч з апте-кою, де купую медичні препарати зізнижкою 15 %.

Уявляю, як багато стане бажаючихвступити до ВАП, якщо розшириться ме-режа магазинів, поліклінік, лікарень, ап-тек, хімчисток, які укладуть договорипро співробітництво з Асоціацією.

На мою думку, вдосконалення про-грами знижок має йти у двох напрямах.

По-перше, слід досягти рівномірногорозміщення «точок» (підприємств, ор-ганізацій, установ) в усіх районах міста.

По-друге, важливо залучати якомогабільше оздоровчих закладів до участі в

ОльгаОлександрівна ШУБІНСЬКА,

вчитель історіїКиївської середньоїшколи № 84:

Тетяна В.,

медичнийпрацівник, м. Київ:

програмі. Я говорила зі своїми колегами,з сусідами, і всі вони висловили схвальнуоцінку програми знижок, але зауважили,що їм би хотілось отримувати медичні по-слуги, купувати ліки, різні товари небудь-де, а в своєму мікрорайоні. Наприк-лад, нам зручно було б користуватисяпільговими послугами в поліклініці, щопо вулиці Підвисоцького, або в цент-ральній міській лікарні (колишній Жовт-невій). Були б раді мати можливість прий-мати процедури на пільгових умовах умасажних кабінетах, інгаляторних, діаг-ностичних відділеннях, що розташовані врайоні бульвару Лесі Українки.

Для багатьох учителів, інших жителівнашого району важливо мати пільги іпри придбанні окулярів. А для людейпохилого віку це особливо актуально.Скажімо, на вулиці Кіквідзе є магазин«Оптика», це недалеко від нас, зручнотуди діставатись.

Отже, програму знижок треба розви-вати, вдосконалювати, поширювати нанові житлові масиви, охоплювати новісфери сервісу, транспортного обслуго-вування.

«ЕКОНОМІЯ – 300 ГРИВЕНЬ ЗА РІК»

Яє членом ВАП – Всеукраїнськоїасоціації пенсіонерів – і користую-ся пільгами, які дає мені членство.

Власне кажучи, тільки однією із числен-них пільг, а саме 15-процентною зниж-кою при купівлі лікувальних засобів уаптеці гормональних препаратів.

Моя мама хворіє уже 11 років, у неїкомплексна хронічна тяжка патологія.Усе почалося з ревматоїдного поліартри-ту. Через рік до цієї хвороби додалися


ПР

ОГ

РА

МИ

ВА

П Д

IЮТ

Ь! рисної інформації, потрібних кожному

цінних порад. Програма знижок дає мені змогу ку-

пувати, наприклад, ліки, в тому числі йімпортні, за цінами, на 7-15 відсотківнижчими від роздрібних. Це також допо-мога нам, пенсіонерам. Влітку я навихідні їздив у село, то по магазинах немiг ходити. А ось тепер, коли з городом ісадом упорався, до весни матиму змогускористатися своєю карткою члена ВАПдля отримання знижок на промислові то-вари, будівельні матеріали.

Одне слово, спасибі Асоціації за те,що подає нам приклад активної бороть-би за виживання, за добробут, допома-гає нам пристосуватись до ринковихумов, дбати про себе самим, не чекаючидопомоги від держави.


ПР

ОГ

РА

МИ

ВА

П Д

IЮТ

Ь!

Я– пенсіонерка зі стажем. Але про-довжую працювати, доки дозво-лятиме здоров'я.

Щодо здоров'я: у мене проблеми бу-ли, я перенесла тяжку хворобу. Длялікування і реабілітації потрібні чималікошти. Тому я дуже вдячна Всеукраїнсь-кій асоціації пенсіонерів за те, що завдя-ки програмі знижок маю змогу заощад-

гіпертонічна хвороба, цукровий діабет,жовчнокам'яна хвороба, гастрит.Пізніше – цереброваскулярна патологія(2 інсульти), ішемічна хвороба серця.Щоб лікуватися, потрібно постійно прий-мати ліки, а також стежити за станом ор-ганізму. Тому я змушена купувати дужебагато дорогих ліків та інших засобів(метипред, арифон, берлітіон, фіноптин,сиган, тест-смужки для визначення аце-тону і білка в сечі та ще багато іншого).На це щомісяця я витрачаю 200 грн. ібільше. Що й казати, для бюджету нашоїсім'ї – чимала сума. Дякувати ВАП, 15-процентна знижка дає змогу зекономитикошти – близько 30 гривень на місяць, аза рік набігає понад 300 гривень.

Що й казати, програма ВАП, що даєтакі пільги членам Асоціації, дуже ко-рисна й перспективна. В нашій сім'ї подостоїнству оцінили всі її переваги. І цепри тому, що ми скористалися не всімаможливостями програми знижок, а ли-ше при купівлі медичних препаратів, за-стосування яких допомагає мені контро-лювати стан мами і підтримувати його набільш-менш задовільному рівні.

АллаМиколаївна ТОРШИНА,

вчителькаіноземної мови:

«ТЕПЕР БИ ЗРОБИТИ ДОСТУПНІШИМ ЩЕ Й

ТЕАТР!..»

жувати свої кошти. Адже у найближчiйдо мого дому аптеці, де членам ВАП на-даються знижки на 15 %, я змушена ку-пувати багато ліків, іноді за один раз до-водиться витрачати по 70-80 гривень ібільше. Тому вартість річного внеску доАсоціації вже окупилася кілька разів.

Не хлібом єдиним живе людина...Колись ми мали змогу більш-менш регу-лярно відвідувати театри, переглядатинові кінофільми. Нині для більшості на-селення це стало недоступним. А хібаможна вчителю не бувати в театрі?! Хібаможна позбавити вчителів можливостіпобувати, скажімо, в Кінопалаці? Але жтам за один квиток треба віддати 30 гри-вень. Якщо нормальна сімейна пара за-хоче прилучитися до мистецтва, одинкіносеанс там обійдеться в 60 гривень!Хто це може собі дозволити?

Мені можуть заперечити: в деякихкінотеатрах раз на тиждень – безкоштов-ний сеанс. Так, але моя подруга (тежпенсіонерка, як і я), розповіла мені, яквона посеред фільму втекла з залу, бодо кінотеатру на безкоштовні сеансиприходять погрітися бомжі... Тому я натакі «культурні заходи» не піду. А в нор-мальних умовах подивитись кінофільм –не по кишені. Тому було б добре, хай нераз на тиждень – раз на місяць, влашто-вувати для пенсіонерів (членів ВАП)платні сеанси за прийнятні ціни.Скажімо, виділити 1-2 гривні із свогобюджету я б раз на місяць змогла. Таксамо хотілося б бувати і в опері, в іншихтеатрах, у філармонії. Ми ж живемо встолиці! А мистецтво для вчительства ста-ло чимось ефемерним!.. Ось і трапля-ються ситуації, коли учні (із родинбізнесменів, народних депутатів) знають,бачили всі новинки кіно, а їхні вчителі –ні... Я вже не кажу про концерти зірокестради або вечори зустрічей з кіноакто-рами Росії. Там квитки коштують, буває,по кілька моїх пенсій!

Тому, як мені здається, тут є надчим подумати і державним мужам, ікерівництву культурних закладів. Ну, аякщо не вони, то Рада Всеукраїнськоїасоціації пенсіонерів могла б спробу-вати щось змінити в цій сфері на кра-ще. Таке моє побажання, і я впевнена втому, що тисячі моїх колег підтрималиб мене.


Н айстрашнішим у державі, яказа 11 років своєї незалежності

втратила (в мирний час!) 3 мільйо-ни чоловік, є цинізм на державномурівні. Це коли закони приймаються,Президент їх підписує, і ніхто навіть

не збирається їх виконувати. Законпро затвердження розміру прожит-кового мінімуму на 2002 рік бувприйнятий рік тому, але всі вжезнають, що всупереч КонституціїУкраїни в Державний бюджет вклю-чаються суми видатків на пенсійнезабезпечення й інші соціальні вип-лати, що розраховані за зовсіміншими нормативами. І залиша-ються: прожитковий мінімум – напапері, а пересічний пенсіонер – замежею бідності.

Міністерство праці та соціаль-ної політики України оприлюднилоцікаві цифри.

У нашій державі найменший розмірпенсії становить 56,99 грн., а найбільший –1133 грн.

На першу якось примудряються жити853,4 тисячі українських пенсіонерів.

А найвищу отримують 2918 осіб, у томучислі й народні депутати України.

Середній розмір пенсії для діючих абоколишніх депутатів Верховної Ради стано-вить 1113 грн.

Наступний за величиною се-редній розмір пенсії, передбаченийЗаконом України «Про прокуратуру»,сягає 673,97 грн. А пенсія держав-них службовців значно менша, в се-редньому вона дорівнює 258,39 грн.Середній розмір пенсії в інвалідівтрохи менший – 252, 04 грн.

Військовослужбовці терміновоїслужби та інваліди війни з виходомна заслужений відпочинок в серед-ньому отримують 205, 03 грн.

• У всіх інших пенсіонерів середняпенсія становить 120, 04 грн.• Загалом в Україні 3,26 млн.пенсіонерів отримують менше 100 грн.

Нагадаймо, що прожитковиймінімум на 2002 рік наш парламентвстановив у розмірі 342 грн. А длядеяких категорій населення цеймінімум ще вищий (див. Закон).

ДЕ

РЖ

АВ

А,

ВЛ

АД

А,

ЗА

КО

НИ ЗАКОН УКРАЇНИ

Про затвердження прожиткового

мінімуму на 2002 рік

Стаття 1. Затвердити на 2002 рікпрожитковий мінімум на одну осо-бу в розрахунку на місяць урозмірі 342 гривень, а також окре-мо для тих, хто відноситься до ос-новних соціальних і демографічнихгруп населення:

• дітей віком до 6 років – 307 гривень; • дітей віком від 6 до 18 років –384 гривень; • працездатних осіб – 365 гривень; • осіб, які втратили працез-датність, – 268 гривень.

Стаття 2. Розміри державнихсоціальних гарантій на 2002 рік,що визначаються залежно від про-житкового мінімуму, встановлюють-ся відповідними законами, Зако-ном України про Державний бюд-жет України на 2002 рік, а такожнормативно-правовими актамиКабінету Міністрів України.

Стаття 3. Цей Закон набирає чин-ності з 1 січня 2002 року.

Президент України Л. КУЧМА

м. Київ. 15 листопада 2001 року. № 2780-III

У кого якаПЕНСIЯ?

З а к о н п р и й н я т о .Щ о д а л і ?


Ви хотіли б мати знижки на ліки, товари,послуги? У Вас є потреба в безкоштовнихюридичних консультаціях? Вас цікавить

доступне й надійне медичне страхування, щодає змогу зробити хірургічну операцію абоіншу допомогу кваліфікованих лікарів у 10разів дешевше реальної вартості послуг? Вампотрібне безкоштовне інформаційне обслуго-вування? Все це та багато іншого вже є повсяк-денною реальністю для 15 тисяч членів ВАП.

Приєднайтеся до ВАП – і Ви отримаєтепостійний доступ до великої кількості пільг іпослуг, які надає членство у Всеукраїнськійасоціації пенсіонерів.

Разом ми здійснимо ще багато інших про-грам, і Ви нарешті відчуєте, що комусь потрібнів цьому суспільстві, усвідомите себе громадя-нином, вільною людиною. Ви безкоштовно от-римуватимете інформаційні матеріали, зокре-ма журнал «НАШЕ ПОКОЛІННЯ», каталог «КРО-КИ НАЗУСТРІЧ» (в якому знайдете дані просотні підприємств, організацій, аптек, медич-них установ, де Вам нададуть знижки від 5-7 до50-70 %), а також газету «50 плюс».

ВАП – це своєрідна профспілка пенсіоне-рів – неурядова, неполітична, некомерційнаорганізація, члени якої не чекають «у моря по-годи», не просять у держави, а допомагаютьсобі самі. Оформивши членство в Асоціації, Вискоро усвідомите, що стати справжньою силою,

яку поважатимуть у державі, з якою рахувати-муться усі владні структури, можна лише тоді,коли нас буде багато. Ваш голос, підсиленийсотнями тисяч колег, у недалекому майбутньо-му буде гідно представлений при вирішенні на-гальних питань пенсійної реформи, задово-ленні Ваших насущних потреб. Тож дуже скоро,як і у Вас, у багатьох з'явиться бажання статичленом ВАП – і у Ваших сусідів похилого віку, ів тих Ваших знайомих, кому вже за 50, хто, як іВи, отримавши іменну членську пластиковукартку ВАП, спільними зусиллями забезпечува-тиме повсякденне підвищення рівня життяпенсіонерів – свого життя!

Ставши членом ВАП, Ви завжди матиметезмогу спілкуватися з колегами, брати особистуучасть у волонтерських програмах, бути причет-ним до корисних справ, відчувати себе людиною.

Нині в Асоціації понад 15 тисяч членів.Мине небагато часу, і нас буде мільйон!

Тож вирішуйте просто сьогодні і приєднуй-тесь до ВАП. Наші двері відчинені для всіх, хтохоче змінити власне життя на краще і допомог-ти тим, кому вже за 50. Наша адреса: ВАП, вул. Нижній Вал, 21

м. Київ, 04 071, Україна. Телефони: (044) 417-24-28;

417-45-32; 416-24-73.

ДОПОМОЖИСОБІ САМ!ДОПОМОЖИСОБІ САМ!ставши членом ВАП,ВИ УСЬОГО ЛИШЕ

за1,5 грн. на мiсяць

Вибiр за вами!

(18 гривень на рік),

відчуєте переваги членства,економію Вашого бюджету!


ЗА

ПИ

ТУ

ЙТ

Е –

ВIД

ПО

ВIД

АЄ

МО

А ПЕНСІОНЕРАМ –ЗАЛИШКИ... А ПЕНСІОНЕРАМ –ЗАЛИШКИ...

Шановна редакціє! Ви в попередньому номері журналу

обіцяли «підтримувати постійний зв'язокіз членами Асоціації, інформувати про про-грами ВАП». Але мене та багатьох моїхзнайомих-пенсіонерів цікавлять не тількипрограми Асоціації, а й загальнодержавнаполітика щодо пенсійного забезпечення.Чи планується збільшувати розмір пенсіїзалежно від стажу та окладу? Коли ми до-чекаємось соціальної справедливості длявсіх категорій пенсіонерів? Хіба відповідаєКонституції нинішній стан пенсійного за-безпечення, коли різниця в розмірі пенсійдосягає 10-кратної величини й більше?! Чипередбачені в Державному бюджеті на2002 рік видатки на допомогу таким, як я,як мільйони моїх ровесників, які живуть намізерну пенсію? Якщо такі кошти заплано-вані, то в якому розмірі?

Т. Н. Єрмілова,Пенсіонерка, член ВАП,

м. Дніпропетровськ.

Шановний пане редакторе! У №2 «Нашого покоління» прочитала

про пенсійну реформу (інформація про те,як бачить заступник голови Пенсійногофонду України Олексій Зарудний перспекти-ви розвитку системи пенсійного забезпе-чення, під назвою «Пенсії в Україні будутьнараховувати «за заслуги»?»). Там наве-дені солідні цифри: тільки за 5 місяців 2002року надходження в Пенсійний фонд стано-вили 8 мільярдів 691 мільйон гривень, щона 22,9 % більше, ніж за аналогічний періодминулого року.

Вибачайте, але простому пенсіонеру ціцифри ні про що не говорять. Принаймні я,вчителька з 38-річним педагогічним ста-жем, не відчула, що мені стало «на 22,9 %легше жити, ніж «за аналогічний період ми-нулого року». Зате я бачу, як ростуть всенові й нові чиновницькі відомства. Ранішепенсіонер міг вистояти чергу в «собесі»,та зрештою оформити субсидію чи іншісвої справи. Тепер же треба за однієюдовідкою йти в «собес», за другою – ввідділення Пенсійного фонду, за третьою вЖЕК . Може, через те й не вистачає коштівна нормальну пенсію, що у сфері державно-го управління так багато різнихміністерств та відомств?

Дуже було б добре, якби Ви написали,скільки коштів з Державного бюджету ви-користовується на різні державні устано-ви, і скільки – на допомогу бідним. На-очність, як відомо, – найкращий спосіб по-яснити найскладніші математичні задачі.

Л. П. Дячук, вчителька математики на пенсії,

м. Одеса.


ЗА

ПИ

ТУ

ЙТ

Е –

ВIД

ПО

ВIД

АЄ

МО

Т ак, усе пізнається в порів-нянні. Щоправда, для того,щоб мати чітку картину роз-

поділу «бюджетного пирога», треба от-римати доступ до вірогідних стати-стичних даних, зокрема про те,скільки бюджетних коштів фактичновитрачено на кожне міністерство,відомство, скільки витратили на себеуряд, парламент, адміністрація Пре-зидента, Пенсійний фонд тощо. Але,мабуть, ще не всі чиновники ознайо-мились з Указом Президента про за-безпечення прозорості в діяльностівсіх органів влади. Тому дістати свіжістатистичні дані про такі витратискладніше, ніж креслення космічногокорабля. Та й не дадуть вони, знову жтаки, повної наочності самі по собі, боніхто не знає, на скільки відсотків во-ни менші (чи більші?) від витрат «зааналогічний період минулого року».

Ось чому ми вирішили опублікува-ти витяг з Додатку № 3 до Закону проДержавний бюджет України на 2002рік, де поряд з цифрами тих сум, якізаплановано на цей рік для різних ор-ганів державного управління, наво-

диться також і рядок 520-й, щоб усівідчули, на якому місці державні тур-боти про бідних пенсіонерів.

Вражає така деталь: 520-та по-зиція має назву: «Допомога малоза-безпеченим пенсіонерам». Якщо вра-хувати, що абсолютна більшістьпенсіонерів отримує пенсії, менші запрожитковий мінімум, то можнастверджувати, що таких (дуже малозабезпечених) набереться щонаймен-ше 10 мільйонів. Для допомоги «мало-забезпеченим пенсіонерам» держававиділила «аж» 1 мільйон 640 тисячгривень. Виходить у середньому по 16копійок на брата!.. Отримуйте, дорогіпенсіонери, державну допомогу й ні вчому собі не відмовляйте!..

На цьому тлі дуже вражаюче ви-глядають інші суми бюджетних ви-датків. І ділять їх не на десятьмільйонів, а на тисячі державних чи-новників. А в окремих випадках – наякусь сотню-другу. Приміром, усімвідомо, що наш Конституційний суд –не така вже й багатолюдна установа.А сума видатків, як кажуть, справляєвраження!..

РОЗПОДІЛ ВИДАТКІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ НА 2002 р. (окремі позиції із Додатку № 3 до Закону України про Державний бюджет на 2002 рік)

17 0111000 Управління справами Верховної Ради України 184 407,9

28 0300000 Державне управління справами 217 857,8

30 0301010 в тому числі:Організаційне, інформаційно-аналітичнета матеріально-технічне забезпечення діяльностіАдміністрації Президента України 27 470,0

32 0301030 Обслуговування діяльності Президента 33 549,3

31 0301020 Організація та здійснення офіційнихприйомів Президентом України 5 402,1

33 0301040 Візити Президента України за кордон 3 565,0

40 0301110 Оздоровлення і відпочинок дітей у дитячихтаборах Державного управління справамита в Артеку 15 250,9

Позиція Код Найменування Загальний фондВСЬОГО,тис. грн.

Не дуже багато «прозорості» в де-яких позиціях Держбюджету, якістосуються, скажімо, силових мініс-терств. Наприклад, усім відомо, що вміністерствах апаратні працівники– це тільки ті, які перебувають безпо-середньо в стінах конкретногоміністерства, числяться в штаті йо-го апарату. А ось у позиції 103 (код1001000) автори Закону про Дер-жавний бюджет України на 2002 рікзаписали, що видатки в сумі 1мільярд (!!!) та ще й 141,7 мільйонагривень заплановані... на апаратМіністерства внутрішніх справ.Можна лише здогадуватися, що мо-ва йде не тільки про апаратнихпрацівників самого міністерства, а йапарат обласних, міських, районнихуправлінь і відділів МВС.


ЗА

ПИ

ТУ

ЙТ

Е –

ВIД

ПО

ВIД

АЄ

МО

51 0304000 Національна служба посередництва і примирення 2 331,6

63 0308010 Стаціонарне медичне обслуговування народнихдепутатів та керівного складу органівдержавної влади 22 539,9

64 0308020 Надання швидкої медичної допомоги народнимдепутатам та керівному складу органівдержавної влади 4 332,2

65 0308030 Поліклінічно-амбулаторне обслуговуваннянародних депутатів та керівного складу органівдержавної влади 12 442,2

73 0410000 Господарське управління СекретаріатуКабінету Міністрів України 88 284,3

82 0600000 Верховний Суд України 23 527,5

86 0700000 Вищий господарський суд України 105 018,6

93 0800000 Конституційний суд України 17 667,0

98 0900000 Генеральна прокуратура України 170 673,0

103 1001000 Апарат Міністерства внутрішніх справ України 1 141 738,5

507 2501010 Апарат Міністерства праці і соціальноїполітики України 186 391,1

554 2508000 Пенсійний фонд України 480 518,0

520 2501130 ДОПОМОГА МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИМ ПЕНСІОНЕРАМ 1 640,0

Позиція Код Найменування Загальний фондВСЬОГО,тис. грн.

«Замаскувався» в Додатку № 3 доЗакону і Пенсійний фонд України.Тут усе дуже хитро розписано: як нестарайся, а видатки на сам апаратцієї установи не побачиш. Та й щотам говорити про якісь 480мільйонів на рік (позиція 554 Додат-ку № 3 до Закону про Державнийбюджет), коли лише за 5 місяців ту-ди надійшло 8 мільярдів 691 мільйонгривень.

Учительці математики з 38-річним стажем важко збагнути, чо-му ж вона «не відчула, що жити ста-ло на 22,9 відсотка легше», хочазбільшення надходжень до Пенсій-ного фонду (за 5 місяців) булозафіксовано саме на таку величину.Мабуть, математика в школі істотновідрізняється від математики в


ЗА

ПИ

ТУ

ЙТ

Е –

ВIД

ПО

ВIД

АЄ

МО

Пенсійному фонді...І все, що там ро-биться, приховують від нас «за сімо-ма печатками».

Скажімо, надіслали ми офіцій-ний запит на ім'я голови Фонду панаЗайчука Б. О. з проханням повідо-мити, як виконувались статті за-гального фонду Державного бюдже-ту за 2001 рік та перше півріччя2002 року і скільки коштів витраче-но на утримання апарату Пенсійно-го фонду за цей же період.

Відповіді чекали більше місяця.Нарешті прийшов лист від 18.10.2002р. № 02/6421 за підписом заступникаголови правління Фонду пана Коро-невського В. М., у якому чітко вказаніцифри плану та виконання передба-чених Законом асигнувань за вказа-ний період. Так, видатки на виплатупенсій військовослужбовцям рядово-го та старшинського складу строковоїслужби та їх сім'ям профінансованона 100 %, а саме в сумі 538,5мільйонів гривень – за 2001 рік і 164,5мільйона – за 1 півріччя цього року.Так само, «стовідсотково» профінансо-вані видатки на виплату надбавок тапідвищень до пенсій, призначених зарізними пенсійними програмами.

Спасибі панові Короневському, улисті наведено навіть ті дані, якихми не просили. Наприклад, тепер миз вами, шановні читачі, знаємо, щовідшкодування на виплату пенсійособам, звільненим з роботи у зв'яз-ку з закриттям Чорнобильської АЕС,у сумі 5 мільйонів 118 тисяч гривень(на 1 півріччя ц.р.) теж на 100 %профінансовано.

Коли «повний ажур» у цифрах, ко-ли можна рапортувати про виконан-ня плану, виникає ілюзія такого ж«ажуру» і в житті. Така собі, рожева-рожева ідилія!.. Безробітні енергети-ки з АЕС насолоджуються пенсійни-ми, стовідсотково профінансовани-ми благами. А я пригадую своюзустріч з ветеранами ЧорнобильськоїАЕС напередодні її закриття, їхні вис-

тупи, сповнені відчаю: «Як же тепернам жити?! Що ми маємо робити те-пер? Все своє свідоме життя ми відда-ли цій електростанції, а тепер мусиможебракувати?!» І пам'ятаю, як здиву-валися англійські журналістки, щосиділи поруч зі мною, коли один з ве-теранів станції сказав їм: «За місяцьВи витрачаєте на губну помаду тамакіяж більше, ніж моя пенсія, яку язаробив за все трудове життя»...

Отже, ідилії, на жаль, не вийде...Та я не про це. У згаданому листіПенсійного фонду повідомляється,що «...з коштів Державного бюджетуфінансування витрат на утриманняапарату управління Пенсійногофонду України не проводиться». А зяких коштів проводиться? Скільки жусе таки грошей витрачається на ут-римання апарату Пенсійного фондуУкраїни? Про це, на жаль, у згадано-му листі – ні слова!..

Тож подивіться на ті (лише ок-ремі) рядки із Закону – це корисно!Цілком наочно, переконливо там по-казано, на якому місці ми, пенсіоне-ри, у нашої рідної держави. Зважте йна те, що жоден інспектор Пенсійно-го фонду не порахує, скільки в ційдержаві щороку помирає пен-сіонерів. І водночас концепція роз-поділу доходів і видатків Держбюд-жету на 2003 рік передбачає подаль-ший наступ на життєвий рівеньпенсіонерів – позбавлення пільг, зок-рема на проїзд у міському таприміському транспорті тощо. Кон-ституційний суд України вже визнавнеконституційним один із законо-давчих актів, яким передбачалосяскасування пільг для соціально не-захищених верств населення. Алевлада знову й знову порушує питан-ня про ліквідацію пільг. При цьомунезмінним залишається розрив міжофіційно встановленим прожитко-вим мінімумом (на 2002 рік він ста-новить 342 гривні) і мінімальноюпенсією (56,99 грн.).


ЗА

ПИ

ТУ

ЙТ

Е –

ВIД

ПО

ВIД

АЄ

МО

Читач «Нашого покоління» ОпанасенкоП. І. із м. Одеси звернувся до редакції з про-ханням: «Дуже прошу пояснити, чи законнонараховується і включається до тарифівпри оплаті населенням послуг зв'язку тавартості спожитої електроенергії податокна додану вартість? Скільки тепер слід пла-тити за електроенергію? А ще хотілось бидізнатися, чи мають право брати з нас пода-ток на додану вартість за телефонні розмо-ви. Може, це незаконно?»

О перації з продажу електроенергіївсім категоріям споживачів

здійснюються відповідно до Закону Ук-раїни від 03.12.99. «Про внесення зміндо Закону України «Про податок на до-дану вартість». Ставка введеного податкуна додану вартість (ПДВ) в розмірі 20 %цілком законна.

Як роз'яснила Національна комісія зрегулювання електроенергетики України(лист від 03.03.2000 № 05-39-09/417),вартість однієї кіловат-години електрое-нергії, яку має сплачувати міське насе-лення, визначається як сума тарифу наелектроенергію (13 коп.) і ПДВ (20 %, або2,6 коп.). Тобто, з урахуванням ПДВ,вартість 1 кіловат-години електроенергіїстановить 15,6 коп. Кінцева сума вар-тості 1 кіловат-години спожитої електро-енергії (становить 15,6 коп.) вказується зметою забезпечення зручності для спо-живачів при розрахунках за спожитуелектроенергію.

Платником податку на додану вар-тість згідно з Законом України від26.09.97 «Про внесення змін до ЗаконуУкраїни «Про податок на додану вар-тість» є особа, яка надає послуги зв'язку іздійснює консолідований облік доходів івитрат, пов'язаних з наданням таких по-слуг і отриманих (понесених) іншимиособами, підлеглими такій особі.

Саме на такій (законній) підставіВАТ «Укртелеком» включає ПДВ до та-рифів на оплату громадянами теле-фонних послуг.

Юридична служба ВАП.

ЯК ПЛАТИТИза електроенергію?

А за телефон?

Отже, на запитання пенсіонеркиТ. Н. Єрмілової щодо конституцій-ності такого порядку в пенсійномузабезпеченні вiдповiдаємо: він абсо-лютно не відповідає Конституції. По-перше, у зв'язку з тим, що грубо по-рушується (вже при складанні й за-твердженні Державного бюджету)стаття 46 Конституції України, вякій зокрема, сказано:

«Пенсії, інші види соціальних ви-плат та допомоги, що є основнимджерелом існування, мають забез-печувати рівень життя, не нижчийвід прожиткового мінімуму, встано-вленого законом».

По-друге, громадяни Українизгідно з Конституцією рівні перед за-коном. Як сказано в статті 24 Основ-ного Закону:

«Не може бути привілеїв чи обме-жень за ознаками раси, кольорушкіри, політичних, релігійних таінших переконань, статі, етнічногота соціального походження, майно-вого стану»...

Яка вже там рівність при 20-кратному розриві між мінімальним імаксимальним розміром пенсій!

А тому у нас немає іншого виходу,ніж подбати самим про себе. «Допо-можи собі сам!» Це – девіз Всеу-країнської асоціації пенсіонерів.Тільки громадою, тільки об'єднав-шись у ВАП, 10 мільйонів малозабез-печених пенсіонерів зможуть хочтрохи полегшити власне життя іпримусити владу справедливо діли-ти «бюджетний пиріг«.

Олег МІЛОВЧАНИН,пенсіонер, член ВАП.


НА

РО

ДН

А П

ЕД

АГ

ОГ

IКА

Вихованці середньої школи №1міста Радивилова на уроці з на-годи Міжнародного дня грома-

дян похилого віку розповідали просвоїх бабусь і дідусів. Цей урок прохо-див у рамках акції «Діалог поколінь»,започат кованої Рівненським регіо-нальним відділенням ВАП спільно ззацікавленими організаціями та уста-новами. Мета акції «Діалог поколінь»– активне сприяння гармонізаціївідносин між різними віковими група-ми населення, що в кінцевому підсум-ку має позитивно позначитися на про-цесах згуртування нації, побудови гро-мадянського суспільства.

Впродовж років на плечі наших ба-бусь і дідусів випадає, крім усього, й ви-ховання онучат, яким нерідко саме вонизаміняли неньку й батька, особливо вперші повоєнні роки, коли чимало дітейзалишалося без рідних. Та й тепер, при су-часній зайнятості батьків, вони у багатьохвипадках беруть на себе левову часткутурбот і обов'язків, пов'язаних з вихован-ням дітей. Але більш за все літні людилюблять спілкуватися. Такий діалог трьохпоколінь відбувся в рамках акції «Діалогпоколінь» за активної участі гостей, запро-шених у цей день на тематичний вечір«Душі людської доброта»: Дурди Івана Йо-

сиповича, Копилової Антоніни Йосипівни,Несесюк Устини Миколаївни, ВоронкаДмитра Костянтиновича, Ващук Лідії Ники-форівни, Тивосяна Сергія Григоровича,Пукас Таїсії Михайлівни .

Помічено, що старші люди люблятьдавати поради, «вчити жити». Може, цеякось генетично в них закладено, обумов-лено самою природою, яка потурбувала-ся про те, щоб не пропав даремно досвідпоколінь. Але природа подбала й про те,щоб у молодих спрацьовував інстинктвідштовхування від старого і тяжіння донового, незвичного. І через це багато су-перечностей, образ, сліз, трагедій. Особ-ливо зараз, коли знецінюється попе-редній досвід, коли так багато перемін і внас самих, і навколо нас.

Наш моральний обов'язок – всіляко до-помагати тим, хто безкорисливо передає успадок свій багатющий досвід і знання, ес-тафету від ветеранів – молоді. Тому такважливо надати всебічну громадську і дер-жавну підтримку акції «Діалог поколінь».

А ще школярі взяли участь у акції«Милосердя». Вони, розуміючи важ-ливість цієї справи, зібрали 412 банокконсервованої продукції, 84 кг круп, 42кг борошна, 23 кг цукру, 43 кг овочів,яку адресно вручили 40 малозабезпече-ним пенсіонерам.

Алла ФАЄВСЬКА.

РАДИВИЛІВСЬКІУРОКИ

РАДИВИЛІВСЬКІУРОКИ


А Б

УЛ

О Ц

Е Т

АК БОРОТИСЬ ЗА ЖИТТЯ –

НАЙВИЩА МУЖНІСТЬБОРОТИСЬ ЗА ЖИТТЯ –

НАЙВИЩА МУЖНІСТЬ

Одісея АнатоліяКРЮЧКОВСЬКОГОта трьох його товаришів, які разомперемогли голод, спрагу і стихію

Одісея АнатоліяКРЮЧКОВСЬКОГОта трьох його товаришів, які разомперемогли голод, спрагу і стихію

Гвозди бы делать из этих людей – крепче бы не было в мире гвоздей!

Николай Тихонов

Фо

то Л

ьва

СТО

ТЛА

НД

А.


А Б

УЛ

О Ц

Е Т

АК

– Анатолію Федоровичу! Колисьпро Вас і Ваших товаришів знали пра-ктично всі наші співвітчизники. Ми-нуло більш як чотири десятиліттявідтоді, як світ почув про подвигчетвірки на баржі Т – 36 у Тихому оке-ані. Виросли нові покоління людей, дляяких усе це – «терра інкогніта». Та йбагатьом Вашим ровесникам нині незайве було б нагадати деякі факти ізВашої біографії. Розкажіть, будь лас-ка, звідки Ви родом, хто Ваші батьки,як починалася військова служба.

– Народився я 27 січня 1939 рокув селищі Турбів Липовецького районуВінницької області. Турбів має до-сить розвинуту промисловість. Тамдіють і склозавод, і цукрозавод, ма-шинобудівний, каоліновий та іншізаводи. Турбів – селище трударів. Ма-ти моя працювала в колгоспі. Працю-вала багато, тяжко, піднімала нас,трьох дітей, сама, без чоловіка – на-шого батька, який загинув на війні зфашистами. Тепер уже немає ні ма-тері, ні сестри, загинув і мій брат. Ізнашої сім'ї залишився один я. Єтільки двоюрідні брати й сестри.

А найрідніші мої – дружина Ва-лентина Андріївна, будівельник зафахом, мій вірний друг, найдорожчав моєму житті людина, донька – моякровинка, вчителька, моя надія іопора, а також моя мила онучка, ро-зумниця, студентка факультетужурналістики, закохана у футбол. Їїрепортажі вже не раз друкувались угазеті «Команда». У мене чудовийзять – капітан 2-го рангу. З ним ми –душа в душу. Одне слово, з сім'єюмені поталанило. Щоправда, спіт-кала нас біда: дружина вже багатороків прикута до ліжка через тяжкухворобу. Дякувати, донька нас ви-ручає. Побачивши, що моє здоров'яостаннім часом дає збої (протягомдвох років я переніс три складніоперації, в тому числі й на серці), во-на кинула роботу, щоб підмінитимене біля хворої матері.

Ця історія в 1960 році довго несходила зі сторінок газет і жур-налів у всьому світі. Радіостанціїта телеканали СРСР, США, Франції,Англії, ФРН, Італії, Індії, Болгарії,Данії, Швеції, Норвегії, Куби табагатьох інших країн присвячувалицій темі спеціальні випуски.Уся планета з хвилюванням чекалаподробиць про подвиг учасниківбезпрецедентного дрейфурадянської баржі, винесеної урага-ном у відкритий океан, на якійпротягом 49 діб без прісноїводи та їжі протримались четверовідважних – молодший сержантАсхат Зіганшин, рядові АнатолійКрючковський, Пилип Поплавсь-кий, Іван Федотов. Про ті нескінченні дні і ночі увідкритому океані, про випробу-вання «на міцність», про поряту-нок і подальшу долю – власнута його товаришів – розповідаєживий свідок і безпосереднійучасник одісеї, а нині заступникголовного механіка київського за-воду «Ленінська кузня» АнатолійФедорович КРЮЧКОВСЬКИЙ.

Фо

то Л

ьва

СТО

ТЛА

НД

А.

Заво

д «

Лен

інсь

ка к

узн

я».


А Б

УЛ

О Ц

Е Т

АК

Ось так – підставляти одне одно-му плече, допомагати в скруті,підтримувати словом і ділом змалкунавчені і вся моя рідня, і колеги назаводі. Про кожного з моїхспівробітників можна було б напи-сати окремий нарис – такі це чудовілюди! Так було і в армії, де разом зтоваришами мені довелось пройтинайсуворіші випробування.

А був призваний я до армії 28серпня 1958 року. Пам'ятаю, як уКазятині, куди нас, новобранців,привезли на пересильний пункт,ми, юнаки із Вінниччини, Жито-мирської та Хмельницької облас-тей, довго думали-гадали, куди жнас направлять? Нарешті прийшовякийсь майор і сказав: «Вам випалависока честь – захищати дале-косхідні рубежі нашої Батьківщи-ни».

Далекий Схід!.. Для кожного знас це звучало так романтично, тактаємниче!.. А потім подали ешелон,завантажились ми у вагони – і в дов-гу путь, через нескінченні просторинайбільшої в світі країни. У вагоні япознайомився з сусідом – симпа-тичним хлопцем із ХмельниччиниПилипом Поплавським. Часу длязнайомства було вдосталь: півторамісяці їхали ми в одному вагоні, на-говорились досхочу! Так разом і пе-

ретнули шосту частину земної суші,коли нарешті дісталися доСовєтської Гавані. А потім ужескрізь ми були з Пилипом разом – водній частині, в одній роті, в одномувзводі. У казармі наші ліжка булипоруч. Друзями стали на все життя.

Із Совєтської Гавані – морем, че-рез Татарську протоку – на Ку-рильські острови. До острова Ітурупмали йти 14 годин. Але потрапили встрашенний шторм, такий, що йсвіту божого не видно! Три доби наскидало на тих навіжених хвилях. Бу-ли у складі екіпажу й бувалі моряки,але навіть вони потерпали від морсь-кої хвороби. Про новачків годі й гово-рити, страждали, бідні, протягомусього переходу... А ось мені й По-плавському – хоч би хни!.. Тоді, коливсі там покотом лежали в трюмі напідлозі, знемагаючи від нудоти тамріючи якнайшвидше дістатися бе-рега, відчути тверду землю під нога-ми, про їжу ні в кого й гадки не було.А нам з Поплавським їсти захотіло-ся, то ми пішли в машинне відділен-ня й випросили у матросів трохи су-харів, дістали кілька грудочок цукру,чайник з чаєм – так пообідали.

– Звідки ж у Вас така витри-валість до морського шторму? Може,це – гени? У Вас ніхто в роду морякомне був?

1. 2.


А Б

УЛ

О Ц

Е Т

АК

– Та в тім-то й річ, що нікого небуло! Сам не знаю, чим це поясни-ти, але на морі ми з Пилипом почу-валися так, ніби все життя були мо-ряками. Чи то організм такий, чи,може, така неймовірна здатністьшвидко адаптуватись до новихумов, але факт: потім, коли ми опи-нилися на баржі у відкритому оке-ані, – як тільки нас не кидало, як нелютували шторми, – нам усім чо-тирьом було байдуже, жодного разуне укачало! Зіганшин, як і ми з По-плавським, був людиною «сухопут-ною», далекою від моря (він – із Та-тарії). Його теж морська хвороба небрала. Один лише Федотов був ро-дом із Примор'я, виріс на ДалекомуСході, з дитинства був просоленийморськими бризками, овіянийвітрами Великого океану, який длянього був як близький знайомий. ЗФедотовим ми зустрілись уже наКурилах, на острові Ітуруп. Саметам нас, усіх чотирьох, і звела доляна баржі Т – 36.

– Без будь-якої підготовки – і одра-зу в моряки?

– Ні, звичайно ж, нас готували доплавання. Ми з Поплавським у Поро-найську закінчили курси мото-ристів, Асхат Зіганшин в Южно-Са-халінську вчився на рульового –старшину баржі. До речі, Асхат зали-

шився відданим морській професії:він і досі працює механіком на ряту-вальному судні. А живе у Стрельні,що поблизу Петербурга. Зіганшин –людина надзвичайно високої пра-цездатності, винахідлива, розумна,вміє володіти собою у найскладнішійситуації. Чуйний товариш, готовийзавжди прийти на допомогу, зроби-ти ближньому приємне. Коли миопинилися в розбурханих водах оке-ану, він умів підбадьорити нас, все-лити оптимізм. Взагалі ми всі під-тримували один одного, і саме цестало вирішальним фактором нашо-го виживання в тих умовах, у якихбільшість потерпілих не витримува-ла випробувань на міцність.

– Ви пам'ятаєте дату, коли розпо-чалася ваша одісея?

– На все життя запам'яталися двідати: 17 січня 1960 року, коли нашу«тридцять шосту» понесло у відкри-тий океан, і 7 березня, коли через 49діб дрейфу нас урятували амери-канські військові моряки з авіанос-ця «Кірсардж». Тож у мене два днінародження: 27 січня і 7 березня...

– Вам не довелось відповідатиперед радянськими «органами» зазв'язок з американцями?

– Мене часто про це запитують...Ні, все обійшлося. А ще запитують,чи не боялись ми потрапити в полондо американців? Чи не з'являлосябажання залишитись у США, щобне зазнати репресій у СРСР? А чогобоятись? Хіба ми злочин учинили?Навпаки, в СРСР нас нагородилиорденами Червоної Зірки, влашту-вали нам чудові, теплі зустрічі вМоскві, інших містах РадянськогоСоюзу. А в США нас чекав такийприйом, якого ми ніколи не сподіва-лись. Мер Сан-Франциско подару-вав нам символічні ключі від цьогокрасивого міста. Нью-Йорк насзустрічав як жаданих гостей.

Крім того, слід зважати й на тізміни, які відбулися на той час у

1. РядовийАнатолійКрючковський.

2. Нагородженняза подвиг.

3. Баржа Т – 36у Тихому океані.

Фото з архіву.

3.


А Б

УЛ

О Ц

Е Т

АК

СРСР і в світі. Адже саметоді, за Микити Сергійови-ча Хрущова, розпочалася зна-менита «відлига». Пригадую, в одно-му з документальних фільмів тогочасу прозвучали такі слова: «Напланеті стало тепліше»... Тоді Ра-дянський Союз почав піднімати«залізну завісу», а Хрущов та іншірадянські лідери об'їздили весь світ.Та й на рівні простих людей контак-ти з іноземцями почастішали.

Звичайно, серед військовослуж-бовців ще мали місце і недовіра, іпостійне нагнітання «образу воро-га». Але в нашому випадку йшлосяпро порятунок у відкритому океані.Для багатьох простих американцівми були не просто «рекордсменамивиживання», не тільки «підопічни-ми», врятованими їхніми моряками,а повпредами великої країни, прояку в США через холодну війну булоприйнято говорити переважно в не-гативному плані, країни, яку тамбоялись і яку поважали. Холоднавійна роз'єднувала народи, нагніта-ла взаємні підозри. І раптом, – та-кий прорив у відносинах: квіти,привітання, «ключі від міста», інте-

рес засобів масової інформації,прес-конференції...

– І все ж таки, невже не з'являлисьсумніви, коли льотчики ВМС СШАпідняли вашу четвірку на борт «воро-жого авіаносця»? То ж таки й справдібули ті, проти кого спрямовувались нетільки зусилля офіційної пропаганди в

СРСР і країнах «соцтабору», алей цілком реальні радянські

балістичні ракети! Чи непрогнозували Ви та

Ваші друзі полон, тор-тури в катівнях «воро-га № 1»? Чи аналізува-ли Ви ситуацію, в якупотрапили?

– Я Вас розчарую:якби ми й хотіли

щось аналізувати тапрогнозувати, то не

змогли б фізично, бо нашстан був у той момент такий,

що годі було й думати про «образ во-рога», про підступність імперіа-лістів, а тим більше – про спробузмінити громадянство.

Уявіть себе хоч приблизно на на-шому місці: Ви 49 діб практично нічо-го не їли, Вас кидали шторми на тійневеликій шкаралупці, Ви знемагаливід спраги, хвилювались, чи вдастьсяврятуватись, мерзли в холодній мета-левій коробці. А тут ще – такий стрес:авіаносець, вертольоти, підйом наборт, чужа мова... Що може думатиголодна, знесилена, напівпритомналюдина після таких, ще й нервовихнавантажень? Тут у кожного лише од-не на думці: хоч би швидше щосьз'їсти, випити ковток води і заснути!..

Так було і в нас. Пізніше, коли мивже трохи оговтались, коли набли-жались до берегів Америки, звичай-но, тривога за свою подальшу долюз'являлась. Але й там, на борту іно-земного корабля, ми підбадьорюва-ли один одного. До того ж, зауважте,американські моряки ставились донас гостинно, дружньо, жартували,

Зустріч з матір'ю ГанноюФедорівною та сестроюЛюдмилою.

Повернення на Батьківщину.

Фото з архіву.


А Б

УЛ

О Ц

Е Т

АК

розучували наші пісні. А ми вчилисьвимовляти англійські слова, заучу-вали окремі, найнеобхідніші фрази.

Нарешті врахуйте і такий важ-ливий факт: ми були ще такі юні! Девже там щось аналізувати та про-гнозувати! І потім, скажіть, хібапрості смертні так уже думають проту політику? То – клопіт для сильнихсвіту цього!.. Це у Кремлі та в Біломудомі формували «образ ворога», цевисока політика передбачає підви-щену обережність та зваженістьпри кожному контакті з по-тенційним противником. А нам тодібуло лише по 20 років!..

– У 1960 році було багатопублікацій про радянську четвірку. Удеяких з них, зокрема, розповідалосьпро те, як серед іноземних моряків уподібних обставинах доходило не ли-ше до божевілля, бійок і вбивств, анавіть до канібалізму. Якщо Ви таВаші колеги, рятуючись від голоду,з'їли навіть власні чоботи, то чи мог-ла б, на Вашу думку, людина в тій си-туації з'їсти людське м'ясо?

-– Не знаю. Можливо... Але з на-ми, дякувати Богу, такого не стало-ся. Твердо можу сказати лише одне:якби ми були інакше виховані, то втакому стані, в якому були ми, мог-ла б статися трагедія. Варто хоч од-ному сказати якесь образливе сло-во, і – все!.. Нещастя неминуче! Алетоді, в безкрайому океані, на тійбаржі вирішальну роль відігралихарактер командира, особистіякості кожного з нас. Повторюю,нас виховали колективістами.Змалку нас учили в сім'ї, у школі, апотім – у армії, на виробництві –скрізь: цінувати дружбу, вміти зав-жди прийти на допомогу друзям.Для нас прислів'я «погибай, а това-рища выручай» не було просто кра-сивою фразою. До того ж тоді щесвіжими залишалися в пам'яті роз-повіді старших про війну, про фрон-тове братство, про подвиги таких

героїв, як Олександр Матросов. Небуду говорити про всіх, але по собізнаю: у сім'ї найчастіше виховуютьне слова, а приклад дорослих. Моямати виховувала нас, трьох дітей,за принципом: роби, як я.

– Яке ж у Вас було виховання? – Змалку мене привчили працю-

вати. Прищепили любов до праці. Яще маленьким хлопчиком ніколи нелінувався, охоче допомагав стар-шим. Працював багато й по госпо-дарству, й на землі. Важким випро-буванням були війна та повоєнніроки. Але ж то була ще й школа за-гартування! З дитинства довелосязазнати голоду й холоду. Коли бать-ко загинув на фронті, не тількиматір, але й усі ми, її діти, зро-зуміли, що сподіватися доведетьсялише на свої сили. Мати виховуваланас у суворості, вчила рахуватикожну крихту, кожну копійку, дужеекономно витрачати і гроші, і про-дукти.

Так само, змалечку, були навченіпрацьовитості й ощадливості і моїдрузі – Асхат, Пилип, Іван. Повірте,ці якості закладаються в людинітільки з дитинства. Кожен з нас ро-зумів, що таке голод і холод, що такетруднощі в житті.

Новачками на флоті бути, зви-чайно, важко. Морського досвіду унас практично не було. Але, на щас-тя, ми вже мали загартування хара-ктерів, ми не були новачками в жи-тейських ділах.

Той мізерний запас продуктів,що у нас були на баржі (а так стало-ся, що обов'язковий на судні НЗ –недоторканий запас – на час ремон-ту був зданий на склад) можна було,звичайно, з'їсти за добу, а далі – зу-би на полицю... А ми весь час дума-ли, як прожити і сьогоднішній, ізавтрашній день. Їли ми тільки разна добу. Рішення приймали колек-тивно: краще якнайдовше протри-матись на мінімальному раціоні,


А Б

УЛ

О Ц

Е Т

АК

ніж двічі-тричі наїстися, а потім немати зовсім нічого. З'їдали по однійкартоплині на день.

– А як же спрага? – Питної води було мало, тому

спочатку пили по склянці на день, апотім – по два ковтки. Коли водаскінчилася, змушені були пити водуіз системи охолодження дизельнихдвигунів. Той, хто хоч раз зливав во-ду з радіатора, уявляє, що це таке: усклянці такої рідини наберетьсяковток води, а все інше – іржа,хімічні домішки. Вгамувати спрагутакою вологою було неможливо. Аледуже вибирати нам не приходилось.Коли дощило, ми збирали дощовуводу. Розстилали простирадло, а ко-ли воно намокало, викручували вчайник воду. Її, звичайно, доводи-лось витрачати дуже економно, бодощі йшли не щодня, а пити хочеть-ся за будь-якої погоди. До речі, колина 49-ту добу нашого дрейфу насврятували, у нас іще залишалосьпівчайника води...

– Мерзли, мабуть?– Ще б пак! Щоб хоч трохи

зігрітись, просушити одежу, ми

іноді топили пічку. Адже на суціль-но-металевій баржі в океані все ста-вало вологим. Солярка давно скін-чилась, ніякого іншого палива не бу-ло. Тут стала в пригоді солдатськавинахідливість. Уздовж бортів на-шої самоходки висіли старі автопо-кришки, які правили нам за аморти-затори при причалюванні. Столо-вим ножем ми різали таку шину нашматки й спалювали їх у грубці. Ну,то зараз легко сказати – різали но-жем. Хай цілком здорова людина,навіть атлет, повний сили й енергії,візьме стару автопокришку й спро-бує нарізати ножем хоча б з десятокшматків. Будьте певні: чуб буде мок-рий і в атлета!.. А ми ж були знеси-лені, виснажені, тому опалюваннядавалося з кожним разом усе важчей важче. Пізніше, змучені холодом іпостійною вологістю, ми придумалище такий спосіб зігріватися: зкількох одіял зшили величезний

Не старіють душею ветерани!.. Помічник механіка теплохода «Азовець»П.П.Поліщук, А.Ф.Крючковський, капітан-механік теплохода «Сибирь» О.Ф.Семеновта капітан-наставник заводу «Ленінськакузня» В.П. Бабак.

Фо

то Л

ьва

СТО

ТЛА

НД

А.


А Б

УЛ

О Ц

Е Т

АК

спальний мішок, куди залізали всічетверо. Так менше мерзли.

– Невже й справді з'їли власні чо-боти?

– Голод примусив шукати їжунавіть там, де її ніколи не було. Так,у машинному відділенні знайшлибаночку технічного вазеліну. Неве-ликий шматочок шкіри з чобіт (го-ловок) або з ременів, ми намазуваливазеліном і так ковтали, бо розжу-вати той «бутерброд» було неможли-во. З'їли також шкіру з гармошки.Шкода, гарна була гармонь!.. Передтим, як її розідрати, ми заспівалипід її акомпанемент «Варяга».

– У деяких засобах масової інфор-мації останнім часом з'являлися такіпублікації, в яких заперечувались де-які факти, в тому числі і з гармош-кою. Ви знайомі з такими критични-ми статтями?

– Так, є категорія людей, для якихнемає нічого святого. Вони здатні об-лити брудом усе і всіх, при цьомудіють за рецептами гебельсівськоїпропаганди: чим брехня абсурдніша,тим швидше в неї повірять... Ну, щосказати таким «акулам пера»? Вониберуть на себе великий гріх!.. Дописа-лися до того, що вже навіть на авіано-сець ми наче потрапили ... в нетвере-зому вигляді! Мовляв, вони (тобто я ітроє моїх товаришів) увесь той час (49діб!!!) пиячили. Хотів би я побачитицього борзописця всього лише післятрьох діб голодування, щоб він напив-ся спиртного – що б із нього залиши-лось? Брешуть, начебто я скаржився,що «замучився коло своєї хворої дру-жини». Хто їм дав право так ображатимене і мою дружину – найдорожчу усвіті людину?! Або з усіх сил намага-ються переконати читачів, нібито ми,учасники того дрейфу, боялися по-вертатися в Радянський Союз. Дужезневажливо пишуть про СРСР, при-писуючи нам таке ж зневажливе ста-влення до цієї великої держави.

Хочу підкреслити: і тоді, і багато

років по тому я і мої товариші згордістю говорили про те, що ми – ізРадянського Союзу. Я, син українця,який загинув у боях за нашу великуВітчизну – Радянський Союз, кажу:так, я – українець, Україна – мояБатьківщина. Та була у нас і великаБатьківщина, східні кордони якоїзахищали ми, українці Крючковсь-кий і Поплавський, росіянин Федо-тов, татарин Зіганшин. Коли ми не-сли службу на острові Ітуруп, одно-му з найвіддаленіших куточківСРСР, ми усвідомлювали, що захи-щаємо і нашу з Поплавським Ук-раїну, і Росію Федотова, і ТатарстанЗіганшина – усю цю величезнукраїну, авторитет якої в усьому світібув дуже високим. Ми любили своювелику Батьківщину, і я ніколи непогоджусь зневажливо говорити проРадянський Союз. Таким мене вихо-вали, таким я і залишусь назавжди.

А щодо того, як нас зустрінуть вСРСР, ніяких сумнівів у нас не було,бо ми були переконані: зустрінутьтак, як і належить зустріти своїхгромадян. Ми вірили в це, коли опи-нилися за 1600 кілометрів від своєїчастини, вірили твердо!

– Про що тоді мріяли? – Насамперед, про своїх рідних,

про домівку. Про те, як нас знай-дуть, нагодують, напоять справж-нім чаєм, уявляли, як ми поверне-мося додому, в рідні оселі, як утіши-мо згорьованих матерів, обнімемоувесь білий світ.

– Протягом усіх 49 діб у вас не буложодного конфлікту, ніяких сварок?

– У скрутну хвилину людям власти-ве підвищене почуття відповідаль-ності. Тож у кожного з нас це почуттяпереважало власні амбіції. До того жна військовому судні завжди має бутидисципліна. Асхат Зіганшин дужевміло виконував свої командирськіобов'язки. Він умів командувати рішу-че, але в такій формі, наче це були про-хання. У нас було повне взаєморо-


А Б

УЛ

О Ц

Е Т

АК зуміння. А головне – це була справжня

дружба. Пізніше, через багато років,коли ми з Зіганшиним були в Москві,куди нас запросили на телепередачу«Как это было», Федотов і Поплавськийбули дуже хворі. Їх давно вже немає...Федотова поховали в 1999 році, а По-плавського – торік. Так ось, пізнішемені показали останнє фото Федотова.І розповіли, що перед смертю останнімсловом Івана було: «Толік»... Мене віндуже любив, і я його теж... Там, набаржі, ми завжди намагалися зробитиодин одному щось приємне, сказатидобре слово. І з Іваном, і з Пилипом, Ас-хатом ми стали як рідні брати. Дружбавиключала будь-які конфлікти.

– Невже ніколи не приходила дум-ка, що це вже все, кінець, що на Васчекає голодна смерть?

– Думали й про таке. Домови-лись: якщо хтось із нас відчує, щовже не зможе далі жити, ми попро-щаємось, поцілуємось, а той, хто за-лишиться останнім, хай напишенаші імена та адреси рідних. Все од-но, думали ми, рано чи пізно, хтоськоли-небудь знайде баржу Т – 36,побачить прощальну записку йповідомить нашим співвітчизникампро загиблих. Та все наше єствоповставало проти підступної думкипро загибель, і ми знову й знову по-вертались до мрії: нам пощаститьспіймати рибу, і ми наїмося!..

– Французький лікар Ален Бомбар,який у 1952 році один переплив Ат-лантичний океан, харчувався виключ-но виловленими ним планктоном тарибою. А хіба так уже складно спій-мати рибу вчотирьох?

– По-перше, Ален Бомбар готував-ся до свого плавання, яке було ретель-но продуманим експериментом на ви-живання. Його плавання на надувно-му човні – це, звичайно, подвиг, алевсе ж таки заздалегідь спланований.Перш ніж розпочати цей експери-мент, він разом з колегою провів тре-нування в Середземному морі. Він мав

аварійний запас їжі та води, мав план-ктонну сітку, риболовні знаряддя, зо-крема, рушницю для підводного по-лювання. По-друге, він плив не в хо-лодних, а в теплих водах Атлантики,де зовсім інші умови, ніж у тому рай-оні Тихого океану, в якому опинилисьми. Під час нашого дрейфу майжевесь час штормило, а при штормі якатам риболовля! Хоча спроби щосьспіймати ми робили. Іван Федотовзробив із гвіздка гачок, але що можнабуло на нього насадити? Як можна ри-балити без наживки? На блешню? Ро-били ми й блешню (з консервної бан-ки), та вона рибу не приваблювала.Зробивши кілька невдалих спробщось спіймати, ми облишили це діло.Мріяли, що, може, летючі риби колисьпопадають прямо нам на палубу, і мидобре пообідаємо, наберемось сил,щоб діждатись рятувального судна.

Дуже сильним було розчарування,коли неподалік пройшов якийсь кора-бель, потім на горизонті пройшли щедва судна, але до нас не повернули...

– Не помітили? – Не знаю. Ми намагалися якось

привернути до себе увагу, але безре-зультатно.

У газеті, яка була у нас, ми прочи-тали, що Радянський Союз офіційнооголосив про випробування балістич-них ракет, у зв'язку з чим усі морські таповітряні судна попереджались про те,що в певний період випробувань вонине заходили в один із районів Тихогоокеану. Може, ми тоді опинились самев тому районі. Ваня Федотов навіть по-жартував: «От якби ракета влучила внашу баржу!.. Тоді б нас швидшезнайшли!» Ми тоді посміялися, хоча,чесно кажучи, у нас уже не було силнавіть сміятися. Виснаження було та-ким, що паморочилася голова, колинамагався звестися на ноги.

Іноді нам чулися якісь звуки,ніби щось дзвеніло – чи то в кузні,чи десь на кораблі. То вже почина-лись галюцинації...


А Б

УЛ

О Ц

Е Т

АК

Довідка

А віаносець «Кірсардж» водотон-нажністю 27 100 тонн побудований

на нью-йоркській морській верфі NavyYard. Прийнятий на озброєння в ВМССША 2 березня 1946 року. Модернізо-ваний уперше у 1952-1953 рр. , вдруге– у 1956-1957 рр. Мав номери: CV-33,CVA-33, CVS-33.

У 1952-1953 рр. брав участь у Ко-рейській війні. З 1958 р. використову-вався для боротьби з підводними чов-нами. З 1962 р. виконував роль базово-го судна у програмі орбітальних поль-отів космічних кораблів США (астронав-ти Уолтер Ширра та Гордон Купер).

Знятий з озброєння 15 січня 1970року. Знищений у 1974 році.

Допомога прийшла несподівано.Одного разу, на сорок дев'ятій добі на-шого дрейфу ми в трюмі виразно по-чули стрекотіння вертольотних дви-гунів. «Знову примарилось», -– поду-мав я. Але цей шум повторився, потімпосилився. Голосніше, потужніше...Ми виповзли з трюму на палубу. Унебі летів вертольот! Він уже відда-лявся від нас, але на горизонті з'явив-ся другий... Потім – літак, ще один...«Хлопці! – радісно вигукнув Асхат. –Десь недалеко берег! Нас принесло доберега! Якщо тут літають вертольоти,значить, земля близько!..»

Зв'язку у нас не було (рація непрацювала, штатний радист за-хворів напередодні нашого виходу вморе). Ось чому тоді ми не знали, щонасправді ми опинилися далеко відсуші. А побачені нами літаки та вер-тольоти базувалися на американсь-кому авіаносці «Кірсардж», що саме вцей район океану зайшов у той час.Його ми помітили тоді, коли один звертольотів завис над нами. Пілотзнаками запропонував нам підняти-ся в кабіну (для цього був спущенийспеціальний фал. Ми знаками пока-зали, що хочемо, аби корабель за-брав і нас, і нашу баржу. Звідти в ме-гафон прокричали російською мо-вою: «Помощь вам! Помощь вам!» Ізапропонували вдруге: «Поднимай-тесь в вертолет!..»

– Хто ж піднявся першим? – Ми спочатку порадились, і Ас-

хат як наш командир сказав:«Хлопці, я спочатку піднімусь іспробую домовитись із ними, щобвони дали нам запас продовольст-ва, прісної води, дизельного пально-го». Він був переконаний, що мизможемо власним ходом поверну-тись на свою базу. На тому ми й по-годились. Але це було так наївно –сподіватись на те, щоб на нашійскаралупці дістатися власним хо-дом до Курил!.. Як виявилось,течією нас віднесло більш як на1100 миль від острова Ітуруп! А як-би нам залишалось пройти навітьменшу відстань, нічого б не вийш-ло: всі ми, а Асхат – особливо, були

Авіаносець США «Кірсардж», який уряту-вав радянську четвірку – Асхата Зіган-шина, Анатолія Крючковського, ПилипаПоплавського, Івана Федотова. Фото з Інтернету.


А Б

УЛ

О Ц

Е Т

АК такі виснажені, безсилі, що амери-

канці лише стинали плечима. Просамостійне плавання в розбурхано-му океані годі було й думати... Такми опинилися спочатку в корабель-ному госпіталі, а потім – у Сполуче-них Штатах Америки.

– Що б Ви хотіли побажати літнімлюдям, ветеранам війни і праці? Вивже пенсіонер, і тому знаєте, як важ-ливо підтримати людей немічних,бідних, передусім тих, хто зневірився,втратив надію на краще, склав руки,а дехто навіть замислив піти з жит-тя. Виживання – це справа не такавже й легка, чи не так?

– Життя – це дар Божий, і слідцінувати кожну мить свого існуван-ня на землі. Так, для більшості літніхлюдей нині часи настали нелегкі.Але ніколи не треба здаватись! Це невихід: накласти на себе руки, якщохтось образив, якщо не вистачаєпенсії для того, щоб звести кінці зкінцями. Найвища мужність – боро-тися за життя до останньої хвилини.

У нас на заводі багато ветеранів, удекого з них трудовий стаж сягаєпівстоліття. Є серед моїх знайомихбагато працівників річкового флоту,які все життя працюють на суднах.Робота нелегка, але й досі вони нехочуть здаватися, не йдуть на відпо-чинок, не мислять себе без того діла,якому присвятили себе з юних літ.Коли мені зробили операцію насерці, дехто мені радив сидіти вдо-ма, відпочивати. А для мене й тепер,коли вже досяг пенсійного віку, мійзавод, мої колеги – найкращий сти-мул для активного життя. Без них япросто не мислю себе, навіть думатипро це не хочу! Та коли все ж дове-деться залишити роботу, не думаю,що слід одразу впадати у відчай.Життя таке цікаве! Як його не люби-ти! Тож усім ветеранам хочу поба-жати сил і волі до життя, міцногоздоров'я, бадьорості. Хай ваша долявас не цурається!

Інтерв'ю провів Олег КРАВЧЕНКО.

БІБЛІЯдля всiх одна

БІБЛІЯдля всiх одна

УКРАЇНСЬКЕ БІБЛІЙНЕ ТОВАРИСТВО У СФЕРІДУХОВНО-ПРОСВІТНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ


ХР

АМ

И Д

УШ

I ЛЮ

ДС

ЬК

ОЇ

З а одинадцять років незалеж-ності Української державизначного розширення набу-

ла сфера духовно-просвітницькоїроботи релігійних організацій. Нинідуховно-релігійним просвітниц-твом опікуються 24,5 тис. священ-нослужителів, яких готують у 147духовних навчальних закладах.Функціонують 9 тис. недільнихшкіл, 317 монастирів, 242 бла-годійні місії та 69 братств. Впорівнянні з 1991 роком мережаперіодичних релігійних виданьзбільшилась у 8 разів і на сьогодністановить 222 одиниці.

В Україні станом на 1 січня2002 року діють: • 27 072 релігійнi організації;• 24 509 священнослужителів; • 18 634 культових будівель; • 317 монастирів; • 242 благодійні місії;

• 55 братств; • 130 духовних навчальних

закладів; • 9057 недільних шкіл.Чільне місце в формуванні духов-

ного світогляду населення займаєУкраїнське Біблійне Товариство(УБТ), яке було засноване представ-никами п'яти християнських церков22 червня 1991 року. Тоді першиййого президент, Яків Духонченко, впромові на установчій конференціїТовариства зазначав: «Цей день – 22червня 1991 року – наповнений сум-ними спогадами: рівно півстоліттятому гітлерівські полчища напалина нашу землю... А сьогодні Господьсотворив новий день – день надії: мистворюємо в Україні наше на-ціональне Біблійне Товариство, яке,я певен, швидко увійде у співпрацюз іншими національними Біблійни-

Українське Біблійне Товариствопокликане друкувати, перекладатий поширювати Слово Боже в Ук-раїнській державі. Для практичногоздійснення цього завдання в УБТстворені й активно працюють тривідділи: перекладів, друкування тапоширення Божого Слова.

З 1995 року двічі на рік виходить«Бюлетень Українського БіблійногоТовариства», в якому друкуютьсяосновні інформаційні матеріалипро діяльність УБТ та його цент-рального правління, зв’язки Това-риства з Церквами в Україні, за їїмежами та структурами Об’єднанихБіблійних товариств тощо. Голов-ним редактором видання є Прези-дент УБТ, відповідальним редакто-ром – досвідчений журналіст Ва-силь Коршак.

За часів тоталітарного режимуне могло бути й мови про друкуван-ня Біблії та іншої християнськоїлітератури українською мовою. Та-ка література, за винятком невели-кого тиражу журналу «Православ-ний вісник» та кількох богослужбо-вих книг, в Україні не видавалась івважалася підривною щодо влади ісуспільства.

В Україні 52,3 % від загальноїмережі релігійних громад на-лежать до православних цер-ков (13 618 парафій); • 27,7 % – до протестантсь-

ких церков і союзів (7228 гро-мад);

• 12,8 % – до Української греко-католицької церкви (3336парафій);

• 3,2 % – до Римсько-католиць-кої церкви (827 костьолів).

За сприяння держави, припідтримці Церков та допомогиОб'єднаних Біблійних товариствУБТ за роки незалежності пошири-ло в Україні понад три з половиною


ХР

АМ

И Д

УШ

I Л

ЮД

СЬ

КО

Ї

ми Товариствами, з Об'єднаним Біб-лійним Товариством у Великій Бри-танії і в майбутньому зробить по-важні кроки в новій євангелізації ук-раїнського суспільства».

Сьогодні Українське Біблійне То-вариство об'єднує десять постійних ічотири асоційованi колективнi чле-ни, серед яких: три православні, гре-ко-католицька, римсько-католицьката п'ять протестантських Церков.

На четвертій Всеукраїнськiйконференції Українського Біблійно-го Товариства (УБТ), 15 червня 2000року, асоційованим членом Товари-ства було обрано світську організа-цію – відділ релігієзнавства Інститу-ту філософії НАН України.

Центр Товариства знаходиться вм.Києві по вул. Баумана, 18. Умістах Львові, Харкові та Херсонідіють регіональні центри.

Згідно зі Статутом, в період міжВсеукраїнськими конференціямиУБТ керівну роль у Товариствівідіграє центральне правління, доскладу якого входять по два пред-ставники від кожної Церкви. Очо-люють роботу центрального прав-ління УБТ за посадами: президент,віце-президент, голова ревізійноїкомісії та генеральний директор То-вариства. Склад правління оби-рається на Всеукраїнській конфе-ренції терміном на три роки.

На черговій, четвертій, Всеу-країнській конференції УБТ прези-дентом Товариства обрано відомогопастора і богослова А.В.Глуховсько-го, віце-президентом – професораД.В.Степовика, головою ревізійноїкомісії – заступника голови ВСОЄХБ В.М.Матвіїва. Посаду генераль-ного директора Товариства обіймаєР.В.Вовк. Почесним президентомУБТ на цій конференції обраноМ.А.Мельника, який очолював ро-боту Правління впродовж останніхсеми років.


ХР

АМ

И Д

УШ

I ЛЮ

ДС

ЬК

ОЇ

мільйони примірників Біблії та ок-ремих релігійних видань: «НовийЗавіт. Псалми. Притчі», «ДитячаБіблія» (з кольоровими ілюстрація-ми), «Біблія в перекладі для дітей.Старий і Новий Завіт», «Біблійніоповіді» тощо. Це більше ніж за по-передню тисячу років з часу прий-няття українським народом хри-стиянства.

В Україні здійснено запис і вида-но азбукою Брайля Біблію ук-раїнською мовою для сліпих, окремікниги Святого Письма крупнимшрифтом. Серед країн колишньогоРадянського Союзу Українське Біб-лійне Товариство першим заверши-ло українською мовою інсценова-

ний Новий Завіт, який на аудіокасе-тах поширюється у всіх христи-янських церквах.

Вперше за останні 400 років (зчасу друкування Біблії в м.Острозі,1580–1581 рр.) була надрукованаБіблія українською мовою (другийповний переклад митрополита Іла-ріона Огієнка) на вітчизняній полі-графічній базі. Зусиллями Товари-ства до 2000-ліття Різдва Христово-го Р. Турконяком здійснено повнийчетвертий переклад Біблії сучасноюукраїнською літературною мовою, зякого вже підготовлений до друкуНовий Завіт.

Упродовж неповних десяти роківіснування Товариство розбудувалосвою інфраструктуру, має відповід-ні виробничі та складські примі-щення, технічні засоби для поши-рення Біблії.

Водночас очевидно, що проб-лемним для цієї спільноти зали-шається видавнича діяльність. Фа-хівці зазначають, що навіть неве-ликі країни мають набагато кращувидавничу базу для друку Бібліїнаціональними мовами, ніж Ук-раїна.

Сьогодні в світі здійснено близь-ко 600 перекладів Святого Письма,з яких понад 100 – в Європі, 42 – вкраїнах СНД.

(З виступу Регіонального Секре-таря Об'єднаних Біблійних ТовариствМіллера Міллоу, на четвертій Всеу-країнській конференції УБТ).

Незважаючи на певні фінансовітруднощі, Українське Біблійне То-вариство планує видати «Біблію длядітей» українською мовою. Відповід-но до програми «Можливості-21»150 тис. примірників цього виданнябуде відправлено до загальноосвіт-ніх шкіл країни. Цього ж року роз-почнеться видання повного пере-кладу Біблії сучасною українськоюлітературною мовою.

Наталія АДАМОВИЧ.


ПО

РА

ДИ

ЛIК

АР

Я З Д О Р О В ' Я Л Ю Д И Н И Й П Л А Н Е Т И

Іноді можна почути: «Я смертельновтомився!..» Як ми реагуємо в такихвипадках на ці слова рідних чи знай-

омих? У кращому разі порадимо відпо-чити, випити на ніч валер'янки, як слідвиспатись. А найчастіше «пропускаємоповз вуха» подібні скарги ближніх,оскільки твердо переконані, що все цескоро минеться. І в цьому, звичайно, єсвоя логіка. Наш життєвий досвід дає ти-сячі прикладів того, як людський ор-ганізм уміє відновлювати сили, вартолише дати йому спочинок, допомогтиувійти в норму.

Але не все так просто, як намздається. Є така хвороба цивілізації, якуназвали СХВ – синдром хронічної втоми.Вчені її називають ще міалгічним енце-фаломіелітом. Уперше масове захворю-вання на СХВ зафіксовано в штаті Невада(США), де, як відомо, здійснено найпер-ше випробування атомної бомби.

Вчені, які досліджували стан більшяк 200 пацієнтів, вивчали причини хво-роби (а в тому, що це – хвороба, а не

звичайна фізична втома, переконалисьуже давно), дійшли висновку про те, щонайголовнішою причиною недуги є ...технократія.

Так, так! Засилля технократичногоспособу життя, коли людина відчуваєпостійну напругу від високих і надвисо-ких швидкостей, найвищих потужно-стей, найважчих споруд, машин чи устат-кування, хронічна мобілізація нервовоїсистеми в умовах реальної загрози тех-ногенних катастроф, вибухів, отруєнь –усе це не може тривати до нескінчен-ності. Якщо до того ж індивідуумпостійно перебуває в стані високого ро-зумового напруження й не дає собі пе-репочинку протягом багатьох місяців інавіть років, якщо він не дозволяє собірозслабитись, «звикає» до переванта-жень, а паралельно змушений вирішува-ти сотні дрібних і не дуже питань побуту,сімейного життя, виховання дітей, томожна з високим ступенем ймовірностіпрогнозувати захворювання на СХВ. Ре-зерви людського організму можуть ви-

* Найголовнішою причиноюнедуги є ... технократія.

* СХВ – це наслідок і недбалого ставлення довласного здоров'я, і «буке-ту» негативного впливужиття «хворої цивілізації».

* Організм не може впора-тись з одночасною вірусноюта екологічною атакою. Тожзміцнюйте імунну систему!

НЕ МОВЧIТЬ про смертельну втому!

НЕ МОВЧIТЬ про смертельну втому!


ПО

РА

ДИ

ЛIК

АР

Я

черпатись, і тоді може настати момент,коли навіть запеклі трудоголики можутьстати жертвою міалгічного енцефа-ломіеліту.

СХВ – не обов'язково наслідок недба-лого ставлення до власного здоров'я –це може бути також і вияв негативноговпливу технократичного оточення, «бу-кетом» впливів багатьох факторів сучас-ного життя «хворої цивілізації». І все жнайчастіше на СХВ хворіють ті, хто невміє цінувати й берегти найдорожче, щоїм дано на цьому світі – життя!

Прикро, але абсолютна більшість та-ких хворих навіть не намагаються «тур-бувати» лікарів, вважаючи себе цілкомздоровими людьми. Адже спочатку –нібито й справді – «нічого серйозного».Навіть лікарі на початковій стадії хворо-би не можуть встановити точний діагноз,а то – кваліфікують його як «гостро-респіраторне захворювання»...

Симптоми початкової стадії СХВ: за-гальна слабкість, підвищена температу-ра, головний біль, біль у суглобах, деякезбільшення лімфатичних вузлів. М'язи втакому стані, наче після надмірнихфізичних навантажень... Отримавшилікарняний, побувши два-три дні вдома,прийнявши комплекс стандартного на-бору ліків, хворий жодного полегшенняне відчуває. Не допомагають ні відпуст-ка, ні «правильно» проведені вихіднідні, ні довгий сон. Як і до лікування,смертельна втома не відпускає ні на хви-лину.

Остаточно причини захворювання невстановлені й досі, хоча від першого ма-сового невадського спалаху минуломайже два десятиліття. Вчені схильнівважати першопричиною вірусну ін-фекцію, можливо, герпес. Однією з гіпо-тез є така: тривалий час вірус перебуваєначебто «в законсервованому» вигляді,ніяк не дається взнаки, аж поки невідбудеться якась екологічна катастрофаабо сильний стрес. При ослабленійімунній системі організм не може впора-тись з одночасною «атакою» віруса й не-гативного середовища. Тоді починаєтьсярозлад у всіх системах життєдіяльності...

За іншою гіпотезою, яка теж пов'яза-на з фактором екологічної та технокра-тичної дії , вся біда в розрегульованійцентральній нервовій системі організму

людини, особливо в тій її частині, щовідповідає за механізми пам'яті, а такожза зв'язок з вегетативною системою, якаслугує своєрідним «диспетчером» уп-равління всіма внутрішніми органами.

Нарешті третя гіпотеза передбачаєможливість впливу токсинів, які виділя-ються в кров людини одним із дріжджо-вих грибків. Приміром, дію токсинуарабінолу організм може за певнихумов нейтралізувати, побороти. Та в разіослабленої імунної системи (а це, зновуж таки – наслідок екологічних та техно-генних факторів) ризик захворюванняна СХВ цілком реальний.

Найперше попередження: ні в якомуразі не намагайтесь встановити діагнозсамотужки! Тільки лікар може об'єктив-но оцінити всі симптоми й зробитикваліфікований висновок. І призначитикомплекс лікувальних процедур.

Лікування СХВ включає як медика-ментозні, так і загальнотерапевтичні фа-ктори впливу на цю хворобу. Застосову-ють адаманти – сімейство препаратів, дояких, наприклад, належать бромантан,кемантан, деякі інші ліки, основані нагрупі вуглецевих сполук, котрі мають та-ку ж структуру кристалічної решітки, якалмаз («адамантос» – це і є алмаз грець-кою мовою).

Прийом медикаментів поєднується згіпнозом, рефлексо– та голкотерапією,аутогенними вправами. Для кращого снута вгамування нервових «сплесків» да-ють також снотворні препарати,транквілізатори, комплекс вітамінів,мінеральні добавки. Ефективність ліку-вання забезпечують також рослинні пре-парати, зокрема, екстракт часнику,ехінацея, гінкго та інші.

Важливо й те, щоб відпочинок не пе-ретворювався на «лежання», а мав ак-тивну форму – з дозованими наванта-женнями й добрим настроєм. А для цьо-го пацієнтів слід оберігати від негатив-них емоцій. Не останню роль у лікуванніСХВ відіграє і власна цільова установкана одужання й на розумне дозуваннярежиму праці та відпочинку.

Та все ж краще не доводити себе дотакого стану й прагнути до здоровогоспособу життя.

Валерій ЛИНОВИЦЬКИЙ,лікар-терапевт.

Українські альпіністи завжди відзначали-ся високою майстерністю і сміливістю,вмінням володіти собою навіть тоді, ко-ли, здавалося б, у людини не лишилосяжодного шансу вижити. Ці риси справж-нього бійцівського характеру не втрача-ються і тоді, коли невблаганний час нага-дує сивочолому ветерану про не-обхідність «знизити планку», піти навідпочинок.

Аось Володимир Моногаров, відо-мий у всьому світі альпініст, якийнародився 25 липня 1926 року,

відступати не збирається. Він і в 76 роківне мислить себе без найвищих фізичнихнавантажень. У світі, мабуть, не знай-деться іншого майстра такого класу, уякого загальний стаж в альпіністськомуспорті перевищує півстоліття! Володими-ру Моногарову за 57 років активного за-няття спортом удалося здійснити чис-ленні сходження на вершини Кавказу,Альп, Паміру, в тому числі 18 першо-прохідних маршрутів найвищої категоріїскладності.

Коли йому виповнилося 50, вінздійснив сходження на пік Корженевсь-кої (висотою 7105 метрів). Своє 60-літтявідзначив кількома сходженнями на кав-казькі вершини, а 70-літній ювілей свят-кував на Ельбрусі.

Дехто з його прихильників уже давнометикує: що б це таке йому подарувати,коли він нарешті «вгомониться» й піде назаслужений відпочинок? Тому для ба-гатьох справжньою сенсацією сталоповідомлення про те, що Володимир Мо-ногаров має намір в 2003 році здійснитисвоє «зоряне» сходження на ... Джомо-лунгму (Еверест) – найвищу точку Земноїкулі – 8848 метрів!

Планується ця неординарна акція наквітень-травень 2003 року у складіміжнародної українсько-непальської ек-спедиції. Вершину підкорятимуть семеросміливців. Серед них такі аси альпінізму,як заслужений тренер України, майстер

спорту міжнародного класу Сергій Бер-шов, майстри спорту міжнародного кла-су Ігор Свергун, Геннадій Лебедєв. А очо-лить цю експедицію 76-літній ветеранальпінізму Володимир Моногаров. Спон-сорами проекту виступають компанії«Прима-Люкс» та Samsung, інфор-маційним спонсором – Гала-Радіо.

Редакція «Нашого покоління» маєнамір теж стати інформаційним спонсо-ром цього безпрецедентного сходження.Ми знайомитимемо читачів журналу зходом підготовки та реалізації проекту іразом з усіма членами ВАП уболіватиме-мо за долю наших співвітчизників. Ба-жаємо їм та їхнім іноземним колегамміцного здоров'я, удачі й успішного за-вершення героїчного сходження. З особ-ливим хвилюванням ми стежитимемо застаном здоров'я 76-літнього ветерана –справжнього героя України!

Нагадаємо, що першою людиною,яка зійшла на Джомолунгму, був новозе-ландець сер Едмунд Хілларі. Це сталосяв 1953 році. Відтоді там побували 984альпіністи з різних країн світу, а 167сміливців загинули в суворих і небезпеч-них горах.

Якщо наші спортсмени зуміютьпіднятися в запланований строк, то цестанеться через півстоліття після першо-го сходження. Чудовий спосіб вшануватипам'ять Хілларі і всіх, хто назавжди зали-шився на «даху світу».

Інформ. «Нашого покоління».

І в 76 роківще є порох у порохівницях!..І в 76 роківще є порох у порохівницях!..


ФIЗ

КУ

ЛЬ

ТУ

РА

I С

ПО

РТ


ПА

СIЧ

НИ

КУ

Х оча листопад – місяцьосінній, але в більшос-

ті районів України в цейперіод бджоли вже пере-бувають у стані зимовогоспокою. В сильних сім'яхбджоли групуються вклуб, коли температуранадворі знизиться до +7 °С,у середніх – при +10°С, а вслабких – при +13°С.

А втім, іноді трапля-ються в листопаді й доситьтеплі, сонячні дні – з тем-пературою +14-16°С. У та-кому разі гріх не скориста-тися нагодою для обльотубджіл, а тому не слідпоспішати заносити бджо-лині сім'ї до приміщень.Адже пізні обльоти полег-шують їх зимівлю.

Доки дозволяє погода,слід перевірити, чи не за-бралася до якогось вули-

ка миша. Треба її знищи-ти, інакше вона може зав-дати великої шкоди!

Не забудьте провеститермообробку бджіл про-ти вароатозу. При потребіз гнізд видаляються стіль-ники, на яких раніше буврозплід і залишилось ма-ло меду.

Досвідчені пасічникикладуть на дно кожноговулика (під стільники) ар-куші цупкого паперурозміром 50х20 см. Церобиться таким чином,щоб аркуш можна буловитягнути через нижнійльоток і за кількістю тарозташуванням крупиноквоску, підмору та іншихрешток на папері судитипро зимівлю бджіл.

Сім'ї, що зимувати-муть надворі, утеплюють з

Бджолиний клуб

боків і зверху. А в тих, щомають заноситись у зимів-ник, лишають тількиверхнє утеплення. Вуликивносять у зимівники з на-станням стійкої холодноїпогоди. Здебільшого цеприпадає на кінець листо-пада – початок грудня.

У сім'ях, залишених зи-мувати надворі, льоткиприкривають гілочками со-сни або ялини, щоб бджо-лам не докучали синиці.

Скільки мають перебу-вати бджолині сім'ї в зимів-никах? Здебільшого термінїхнього перебування стано-вить 120 – 150 днів. В ок-ремі роки в північних рай-онах України цей періодзбільшується до 180 днів.

У зв'язку з важливістютривалості зимівлі необ-хідно, щоб бджоли восениостанній обліт зробили як-найпізніше. Тому помиля-ються ті, хто поспішає назва-ти поганими господарямипасічників, у яких до кінцяжовтня, а то й до серединилистопада бджоли роблятьобліт. Вся справа в тім, якатемпература надворі. Особ-ливо важливо пам'ятати проце тим, хто має пасіку впівнічних регіонах, де буваєпізня весна.

Заносять вулики взимівник у суху погоду. Нанижні стелажі ставлять вуликиз сильними сім'ями, а на верхні– вулики з середніми сім'ями.Коли сім'ї заспокояться, зніма-ють утеплення, відкриваютьльотки (у середніх за силоюсім'ях – верхні, а в сильних –верхні і нижні. Через 2 – 3 дніпісля розміщення вуликів узимівнику встановлюють пос-тійну температуру і регулюютьвентиляцію приміщення.

Слід обов'язково стежитиза рівнем вологості в при-міщенні. В разі необхідностірегулюють вентиляцію. Неможна допускати різких змінтемператури. Для нормальноїзимівлі бджіл вона має бути вмежах 0 – 4°С. Відносна во-логість повітря має бути в ме-жах 75 – 85 %. Зимівля

Утепленнядля вуликiв.


ЗД

ОР

ОВ

'Я Л

ЮД

ИН

И Й

ПЛ

АН

ЕТ

И

Всеукраїнська асоціаціяпенсіонерів (ВАП), редакціяжурналу «Наше покоління»

спільно з українськими оздо-ровницями проводять акцію,

що має на меті: • пропагувати здоровий спосіб життя; • заохочувати спільне оздоровленняпенсіонерів з онуками, що має стимулю-вати сімейний відпочинок, зміцнюватизв'язок між поколіннями, підвищуватисоціальну роль у суспільстві громадянстаршого віку; • сприяти вихованню нового поколінняв дусі високої поваги до літніх людей.

Усім членам ВАП, які мають онуків і ба-жають спільно з ними оздоровитись, про-понуємо заповнити цей «Квиток на двох» іне пізніш як 20 січня 2003 року надіслати

до редакції журналу «Наше покоління»на адресу: 04071, м. Київ, вул. НижнійВал, 21.

Не забудьте вказати чітко, розбірливо,без виправлень і підчисток, свої прізвище,ім'я, по батькові, номер картки члена ВАП,повну домашню адресу і номер контактно-го телефону, а також прізвище, ім'я та побатькові Вашого онука чи онучки, з ким Вихотіли б разом відпочити й підлікуватись усанаторії, будинку відпочинку.

Разом із заповненою анкетою надішліть Ва-ше фото, на якому – Ви удвох з онуком (ону-кою), з ким бажаєте поїхати на відпочинок.

Напередодні Нового року в редакціїжурналу «Наше покоління» відбудетьсярозіграш цієї лотереї, і власник «Квитка надвох», чий номер виявиться виграшним,безкоштовно отримає путівку в санаторійдля себе й онука (онучки).

Бажаю Вам успіху!

Увага! Конкурс-лотерея Увага! Конкурс-лотерея «На оздоровлення –

з онуками»


Прізвище онука (онуки) ____________________________

Ім'я _____________ По батькові _____________________

Дата, місяць і рік народження ________________________

Прізвище, ім'я, по батькові: – батька: _____________________

– матері: _____________________

Домашня адреса батьків дитини ______________________

_________________________________________________

Підпис батька або матері, який засвідчує їх згоду на поїздку дитини з дідусем чи бабусею ___________________

Дата заповнення анкети «________ «_____________________ 200 ___ року

Квиток на двох №

(обов'язково вкажіть нижню групу цифр з Вашої картки члена ВАП)

Ви:

Ваш онук:(онука)

Прізвище члена ВАП _______________________________________

Ім'я _____________________________________________________

По батькові ______________________________________________

Рік народження ___________ Паспорт (серія ____ № ____________

Домашня адреса: __________________________________________

Телефон _________________________________________________

Ваш підпис __________________


Т ут було все: виступи офіцій-них осіб (від облради, обл-держадміністрації, міськра-

ди), тепле слово голови Ради рек-торів Дніпропетровської областіВ. І. Большакова, вручення членсь-ких карток і наборів фітопрепаратівновим членам Всеукраїнської асоці-ації пенсіонерів (ВАП), привітаннявід ВАП, Інституту геронтології, На-уково-виробничого центру «Даніка»,а потім – концерт артистів обласноїфілармонії, Дніпропетровського му-зично-драматичного театру імені

Т. Г. Шевченка за участю артистів-учених. А ще – фуршет і дискотекадля пенсіонерів!

Душею цього свята, його ор-ганізатором і активним виконав-цем була Лариса Лук'янівна Че-редниченко – генеральний дирек-тор Фонду соціального захисту,підтримки і допомоги вченим Ук-раїни та членам їх сімей, а їй до-помагала голова Ради Дніпропет-ровського регіонального відділен-ня ВАП Тамара Валентинівна Заг-ребельна.

Вшанування літніх людей має сенс лише тоді, коли церобиться від чистого серця. Учені Дніпропетровська вжене вперше зібралися в жовтневий день в Будинку вчених.Прийшли охоче, як і належить у свято, і ті 200 чоловік,які взяли участь у зустрічі, присвяченій Дню людинипохилого віку, не пошкодували.

ДНІПРОПЕТРОВСЬКЕРЕГIОНАЛЬНЕ ВIДДIЛЕННЯ ВАП

ÑÖçú ãûÑàçà èéïàãéÉé ÇIäì


Свято вдалося! Насамперед то-му, що ці дві чарівні жінки вміютьстворити атмосферу невимушено-го, «домашнього» спілкування, по-збавленого заорганізованості й вод-ночас добре спланованого, проду-маного до деталей.

А після всього учасники святасфотографувалися на пам'ять.

Ми публікуємо фоторепортаж нашого ко-респондента Льва СТОТЛАНДА із Будинку

вчених м. Дніпропетровська.

Голова РадиДніпропетровсь-кого регіонально-го відділення ВАПТамараВалентинівнаЗагребельна.

Голова Ради ректорів Дніпропетровськоїобласті В. І. Большаков.

ДЕ

НЬ

ЛЮ

ДИ

НИ

ПО

ХИ

ЛО

ГО

ВIК

У

ДНІПРОПЕТРОВСЬК


1. Разом з артисткою театру ім. Т. Г. Шевченка Раїсою Постолакою співає вчений, лікар і

талановитий вокаліст Микола Цехоцький. 2. Член Ради ВАП, головний редактор журналу

«Наше покоління» О. О. Кравченко вітає учасників зустрічі. 3. Вчений і співак Володимир

Могилат – лауреат міжнародних конкурсів вокалістів. 4. «Кумпарсіта» у блискучому виконанні

Володимира Молієнка та Юрія Самари.

Фо

тор

еп

ор

таж

Льв

а С

ТОТЛ

АН

ДА

.

1. 2.

3. 4.

ДЕ

НЬ

ЛЮ

ДИ

НИ

ПО

ХИ

ЛО

ГО

ВIК

У

ОДЕСЬКЕРЕГIОНАЛЬНЕ ВIДДIЛЕННЯ ВАП


В іра Петрівна Кабачек – ке-рiвник Одеського регiо-нального вiддiлення ВАП –

голова Одеського товариствапенсіонерів – колективного чле-на ВАП – розповідає: «Так ми зби-раємось кожного жовтня, щобвідзначити День людинипохилого віку. Дляпенсіонерів це – «свято зісльозами на очах», бо жи-ти їм доводиться намізерну пенсію, що ста-новить третину офіційновстановленого прожит-кового мінімуму. Томудля нас дуже важливо да-ти їм відчути хоч невели-ку радість, засвітити вїхніх очах надію на кра-

ще, підтримати, виявити максимумуваги до них. Уже вісім років ми ко-лективно відзначаємо і День Пере-моги, і Міжнародний жіночий день,інші визначні дати. А жовтень – цемісяць вшанування літніх людей.Для них так важливо, що їх не забу-вають! А найголовніше для них -–побути серед людей, зустрітися здрузями, пригадати пам'ятні подіїсвоєї молодості, послухати виступиакторів».

На зустріч цього року прибулиголова Ради Всеукраїнської асо-ціації пенсіонерів Володимир Дзьо-бак, заступник одеського міськогоголови з соціальних питань Вяче-слав Крук, головний спеціаліст Цен-тру зв'язків з громадськістю Одесь-кої міськради Наталія Охонько, го-ловний лікар міського геронто-логічного центру Людмила Сиро-тенко, головний лікар медичногоцентру активного довголіття, За-служений лікар України Узак Рис-паєв, діячі культури і мистецтва,

священнослужителі, ме-ценати.

Одесити не сиділисклавши руки, не чекали«у моря погоди», а шука-ли шляхи поліпшенняжиття пенсіонерів. Тутстворили і громадськуприймальню ОТП, іЦентр соціальних ініціа-тив, і локальну мережугромадських організа-цій, і медичний центр ак-

Коли в затишному залі одного з одеських кафе збиралисясивочолі ветерани війни та праці, дехто з молодих перехожих

дивувався: «А яке сьогодні свято?»

ÑÖçú ãûÑàçà èéïàãéÉé ÇIäì


ДЕ

НЬ

ЛЮ

ДИ

НИ

ПО

ХИ

ЛО

ГО

ВIК

У

тивного довголіття. На рахунку доб-рих справ Одеського товариствапенсіонерів – акції «Милосердя»,«Врятуємо оперний – перлину Оде-си!», «Бабусі – онукам», «ВідродимоСпасо-кафедральний собор!» таінші. Члени товариства берутьучасть у волонтерському русі, допо-магають самотнім, хворим, інва-лідам – і добрим словом, і конкрет-ними послугами, продовольчиминаборами, ліками, надають медич-ну допомогу.

Саме така, активна, дійова по-зиція одеситів якнайкраще впи-сується в ідеологію діяльності Всеу-країнської асоціації пенсіонерів,девізом якої є слова: «Допоможи собісам!» Тепер, коли ОТП стало колек-тивним членом ВАП, можливості ак-тивістів і волонтерів зросли. «Цеоб’єднання примножуватиме нашісили, розширюватиме можливості»,– сказала Віра Пет-рівна Кабачек, якапідкреслила, що наданому зібранні чле-ни ВАП не тількивідпочивають, але йпро діло не забува-ють. До цього зо-бов'язує непроста си-туація: влада готуєпідвищення плати закомунальні послугита телефонні розмо-ви. «Але ж ми не має-

мо можливості збільшити витрати!А позбавити літніх людей можли-вості постійного спілкування хоча бтелефоном – це неприпустимо!» – на-голосила вона. – Той, хто хоч трохизнає проблеми людей похилого віку,не може не співчувати їм. Адже деко-му з них і з хати вийти важко. І теле-фонний зв'язок – це єдина нашаможливість постійно тримати їх укурсі справ, інформувати про нашіакції, нарешті просто знати простан їхнього здоров'я. Тому мисподіваємось, що влада нас почує, ізробить для нашої громадської ор-ганізації доступними й телефоннийзв'язок, і комунальні послуги. А щобми стали сильнішими, нам іпотрібна буде спільна робота у Всеу-країнській асоціації пенсіонерів».

Про важливість об'єднання на-ших зусиль говорив з ветеранамивійни та праці і голова Ради ВАП Во-


ДЕ

НЬ

ЛЮ

ДИ

НИ

ПО

ХИ

ЛО

ГО

ВIК

У

лодимир Дзьобак. Він наголосив, щопрограми ВАП діють уже і в Одесі.Зокрема, члени ВАП тут отримуютьсвій журнал «Наше покоління», ко-ристуються тими пільгами, які на-дає пенсіонерам програма знижокна товари та послуги. Член Асоціаціїмає змогу звернутися до спеціальноїслужби ВАП і отримати безкоштов-ну юридичну консультацію. На черзі– впровадження програми медично-го страхування. Володимир Василь-ович побажав усім ветеранам міцно-го здоров'я, успіхів у їх громадськійдіяльності.

Невимушена бесіда за святко-вим столом, спогади, жарти, пісні,танці надовго залишаться в пам'ятіучасників зустрічі. Неповторна ат-мосфера дружби, єднання, теплосердець, небайдужих до ближнього,– усе це сприяло гарному настроюнавіть у тих, хто вже давно не посмі-

Берегите сердцастариков!

Слова С. ПЕТРЕНКО

Берегите сердца стариков, Чтоб им легче встречать свою ста-рость, Чтоб смахнуть не слезу, а усталость, Берегите сердца стариков.

Накопите побольше тепла, Обогрейте их ласковым словом, Одарите их златом добра И душевным, простым разговором.

Чтобы жить-поживать с ними вместе, Подарите им добрые вести, Подарите цветы полевые, Чтобы вспомнили дни молодые.

Подарите надежду на старость, Чтоб сомнений у них не осталось, Чтобы были любимы, нужны, Чтобы старость не знала нужды.

Чтоб не каяться в будущем нам, Чтоб прижаться к их теплым серд-цам, Поддержать нам сегодня их надо, Чтоб улыбка их стала наградой,

Берегите сердца стариков, Чтоб им легче встречать свою ста-рость, Чтоб смахнуть не слезу, а усталость, Берегите сердца стариков!


ДЕ

НЬ

ЛЮ

ДИ

НИ

ПО

ХИ

ЛО

ГО

ВIК

У

хався. І люди похилого віку, здаєть-ся, забули про свій вік.

А наступного дня їх чекав щеодин приємний сюрприз: артистиОдеського театру музичної комедіїімені М. Водяного дали благодійнийспектакль – чудову оперету «Летючамиша». Мабуть, акторський колек-тив отримав від зустрічі з пенсіоне-рами не менше задоволення, ніжлітні люди від їх блискучої гри.Більш вдячного глядача годі було йсподіватися! Адже спостерігаючи зачудовою грою талановитих митцівсцени, слухаючи чарівну музику,сиві глядачі поверталися в свою мо-лодість... А втім, у залі були при-сутні не лише сиві. Разом зі своїмибатьками, дідусями й бабусямиприйшли і діти, онуки. Вони не мог-ли не помітити, як помолоділи їхністаренькі в цей час зустрічі з пре-красним...


ПО

ЕТ

ИЧ

НА

ВIТ

АЛ

ЬН

Я

П оезія в нашому житті – це насампе-ред прозріння. Поетичний погляд

на знайомі з дитинства речі захоплюєнас несподіваним баченням того, що минібито самі хотіли висловити, але не зна-ходили підходящих слів. А коли поетвживає такі порівняння, які нам і надумку не спадали, нас раптом ніби вра-жає струм емоцій, і ми відчуваємо есте-тичне задоволення від зустрічі зісправжньою красою слова.

Такою, справжньою, є висока лірикаВолодимира Григоровича Морданя, ав-тора збірок «Задесення моє», «Ритми»,«Листопад», «День», «Дерев зелені біост-руми», «Лебедин», «Верес», «Осінні жовтіписьмена» та інших чудових перлин ук-раїнської поезії».

Володимир Мордань народився в1937 році в селі Новосельському, що наСумщині. Закінчив Ніжинський пед-інститут імені Гоголя. Працював у пресі,книжковому видавництві. Він авторпісень «На рушнику зорі», «Калиновийвогонь», камерних кантат «Тріолети»,«Сміється джерело», йому належать каз-ки і пісні для дітей. Коли нещодавно Ук-раїнське радіо передало його «Пісню проКиїв» (композитор Є. Черевченко), до ре-дакції телефонували слухачі з усіх кінцівУкраїни, щоб висловити слова подяки зачудовий твір.

Володимир Григорович пробує сили ів сатиричному жанрі. На його рахункучимало нових дитячих творів. Нині вінпрацює над цілою низкою тріолетів. Алейого неповторну поезію краще сприйма-ти «з перших рук».

Знайомтесь: Володимир МОРДАНЬ.

ВолодимирМОРДАНЬ

* * *І знову зорі шелестять, Немов пожухле листя. І знову журавлі кричать Під місяцем врочистим. І знову осінь на поріг Ступила ненароком. Що загубив, а що зберіг Під небом цим високим? Та годі. Зорі шелестять Прозоро і урочо. А журавлі кричать, кричать, А сонні яблука летять На сизий попіл ночі. Все перетліло, мов колись. У сінях стала осінь. Опалим листям зайнялись Мої травневі роси. – Що загубив, а що зберіг? – Я сам себе питаю. Приблизні обриси доріг Та точний профіль краю, Де жовті зорі шелестять, Де журавлі кричать, кричать, Де стиглі яблука летять І в серце попадають.

* * * Відчиняю вікно. Прохолода. Ніч серпнева над світом.Село. Через стерні, діброви та броди смирний вересень йде напролом. Хоч іде напролом, не помітно ні відваги його, ні жури. Дерева шелестять щось привітне, а за яром гудуть трактори. Є напруженість тиші та гулу, коли літо закінчує біг. Мої думи, терпкі, незаснулі, теж виходять орать переліг. Сіять зерна – така їхня вдача – під високим наметом зорі. Прохолода, легка, нетерпляча, вже гукає мене на поріг. Обіймаю замріяний простір. І приймаю цей час дов'ядань. Як навчитися мужньо і просто переходить від стріч до прощань?!


ПО

ЕТ

ИЧ

НА

ВIТ

АЛ

ЬН

Я

МОБІЛКА «Субсидію? Влаштовує в четвер?», – В інспекції його спитала жінка. «Так, пані, – відповів пенсіонер, – Ви знаєте, як нам живеться гірко»... Промовив те старий – і враз завмер: У нього з торби пискнула мобілка!.. Почервонів, мерщій дістав її І мовив в трубку: «Слухаю, синашу... Де я? В інспекції...Кажу ж, в ін-спек-ції... Навіщо тут? Що тут оце роблю? Та домовляюсь про квартплату нашу»... «Ви не ховайте трубочку свою! Не червонійте, – засміялась жінка. – Оформлю вам я враз субсидію, А ви мені – цю, синову мобілку!..»

ТРІОЛЕТИ Навесні, навесні не помру, Навесні неможливо вмирати. Я хворобу і біль перетру. Навесні, навесні не помру. Восени не зітлію – згорю. Ні, я буду барвінком хрещатим! Взагалі, взагалі не помру. Неможливо в житті помирати.

* * * Матіоли – квіти надвечір'я – Так неждано рясно зацвіли! Обгорнули пахощі довкілля. Матіоли – квіти надвечір'я. Одцвітають в небесах сузір'я, Пелюстки обтрушують із мли. Матіоли – квіти надвечір'я – Так неждано рясно зацвіли...

* * * Незабута стежка в полі, Що на шлях мене вела. Трохи волі, трохи долі. Незабута стежка в полі, Верби хиляться додолу, Тінь лягла аж до села. Незабута стежка в полі, Що на шлях мене вела.

ДАВНО НЕ ВІРЮ Я В ПОВІР'Я

Давно не вірю я в повір'я І в байки про сучасне диво. Та задивився на сузір'я З таким ім'ям чудовим – Діва!.. Не був, не буду там ніколи, Бо натомився мій Пегас. А ось знайомий мій, Микола Туди літав уже не раз. Його там ангели стрічали Й зраділи так насамкінець, Що без вагань подарували Сузір'я з іменем: Стрілець... Тепер покинув він вершини І зорі в голубій імлі Та запросив на іменини Нас, скромних жителів Землі. І я, відбиток Козерога, У час осінніх дов'ядань До тебе віднайшов дорогу – На зустріч, де нема прощань.


ТВ

ОР

ЧIС

ТЬ

ЧЛ

ЕН

IВ В

АП

ЖЕНЩИНЕКаждая женщина – это событие, Вечная тайна и счастье открытия, Лето и осень, зима и весна. Женщина миру в награду дана.

Каждая женщина – это явление, Жизни бушующей благословение, Связь поколений во все времена. Женщина миру в награду дана.

Каждая женщина – это призвание, Радость и горе, любовь и страдание, Свет, пробуждающий звезды от сна. Женщина миру в награду дана.

Каждая женщина – это горение, Неповторимость и повторение, Песней звучащая в сердце струна. Женщина миру в награду дана.

Женщина спит и во сне улыбается. Этой улыбкой Земля наполняется, Смысл придавая течению лет. Каждая женщина – чей-то рассвет.

* * * Когда погаснут облака И станет жизнь на день короче, Лишь три засушенных цветка Спасут меня от зимней ночи. Три нежных солнечных цветка От до сих пор пьянящей встречи. Она была так коротка. Всего один волшебный вечер... А после – наяву, во сне Ищу Тебя по всей планете. Но с каждым днем тревожней мне От мысли, что могу не встретить. И время ускоряет бег. Все ближе ленточка финала. Все глубже, глубже прячет снег Твой след под белым покрывалом. Но сквозь завалы и туман, Пока я жив, смогу пробиться. Лишь три цветка – мой талисман Мне не дают остановиться. Лишь три засушенных цветка И постоянная тревога – Как бесконечно далека К Тебе идущая дорога!

ЮрійПОЛІСЬКИЙ

В ін любив свою маму – красунюРахіль, про яку так і написав у но-

велі: «Моя прекрасная Рахиль». У пер-ший день війни, 22 червня 1941 року,мама, залишивши малюка у батьків,пішла добровольцем на фронт.

Він любив свого батька Давида – лю-дину високого громадянського обов'яз-ку, який, виконуючи наказ Наркоматуважкої промисловості, забезпечувавевакуацію секретного заводу, що випус-кав броню для танків. А потім усе життявіддав своєму заводу.

Він любить свою сім'ю, онучку, своємісто Дніпропетровськ, свою Україну.

Так само щиро й відверто він любивсвою колишню Вітчизну – РадянськийСоюз. Ніколи він не дозволив собіпідлаштуватися під когось, піддатисяспокусі сподобатись тим, хто вчорапрославляв, а сьогодні плює на все ра-дянське.

Він органічно не сприймає, ненави-дить кон'юнктурників, пристосуванців,крадіїв, нещирих політиканів, які дове-ли нашу Україну до соціально-еко-номічної прірви.

Він любить друзів, любить Поезію,любить Життя.

Такий він – член Всеукраїнськоїасоціації пенсіонерів, Заслужений ви-нахідник України, кандидат технічнихнаук, інженер з майже сорокарічнимстажем роботи в НДІ автоматизації чор-ної металургії. А ще – чудовий поет, вду-мливий літератор і просто талановиталюдина.

Знайомтесь:Юрій Давидович ПОЛІСЬКИЙ.


ТВ

ОР

ЧIС

ТЬ

ЧЛ

ЕН

IВ В

АП МИНАЮТЬ ДНІ

І день іде, і ніч іде, І, голову схопивши в руки, Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки. Т. Г. Шевченко

Минають дні – я відповідь шукаю: За що покараний, мій рідний краю? Як статися могло, що разом Ми на безглуздя захворіли всі відразу? Бо з насолодою все зруйнували, Та енергійно знищили, що мали. І викинули хліб з своєї хати, Щоб, наче злидні, крихти підбирати. Хіба, народе мій талановитий, Отак, як зараз, можна далі жити? З руками (золотими, слава богу) На імпортну чекати допомогу? Що ж дітям та онукам ми залишим: Країну без добробуту і тиші, Науку, що схилилася додолу, Бо над усім тепер панує долар? Нас мусить охопити жах пекучий, Бо, божевільні, вже дійшли до кручі. Минають дні – я відповідь шукаю: За що покараний, мій рідний краю?

ВНУЧКАВот и счастье, как солнца лучик, Снова наш озарило дом. У меня появилась внучка Мягким теплым ноябрьским днем.

И сквозь серость, что буднями стала, Что бесцветна, хоть стой, хоть кружись, Снова красками жизнь заиграла, Снова смыслом наполнилась жизнь.

Как стремительно мчатся мгновенья: Мне все кажется, будто вчера Я племяшку качал на коленях, А теперь качать внучку пора.

Пусть ее обойдут непогоды, Злые ветры пройдут стороной. Пусть счастливою все свои годы Будет мой человечек родной.

Чтоб здоровой, мой солнечный лучик, И удачливой чтобы была. У меня появилась внучка – Жизнь по новому кругу пошла.

● Мудрість, зазвичай, приходитьзі старістю, але буває, щостарість приходить одна...

● Якщо інтенсивно працювативісім годин на добу, можнавибитись у начальники й щеінтенсивніше працюватичотирнадцять годин на добу.

● Начальнику не «тикають»ні за яких обставин.За винятком церемонії йогопоховання...

● Переможців не судять.Тому й переповнені нашів'язниці.

● Добре там, де нас немає.Тому й добре...

● Людина звикає до всього.Навіть до риб'ячого жиру.

● Найміцніший інтелекту боксера.

● Не заважайте злому собацімовчати!

● Над голим королем несміятиметься лише добренагодований і вдягнений народ.

● Наш народ роботящийі сильний. У нас майже кожен –Гулівер. Тільки шкода,що мільйони гуліверівпрацюють за зарплатумолодшого ліліпута.

АФОРИЗМИ

* * *Видатний драматург Бернард Шоу зай-

шов до ресторану й замовив обід. – Ваш оркестр може виконати будь-яке

замовлення? – запитав він офіціанта. – Так, сер! – Тоді скажіть їм, хай п'ятнадцять хви-

лин помовчать, поки я пообідаю...

* * *Ворожка дивиться на долоню своєї юної

клієнтки й віщує: «До пенсії ти страждати-меш від побоїв п'яниці-чоловіка». «А напенсії? – стривожено запитує дівчина. «Ана пенсії звикнеш»...

* * *Опівночі хазяїна квартири розбудив

страшенний грюкіт у двері. – Хто там? – запитує господар. – Міліція. Відчиніть! – А в чім справа? – Поговорити треба... – А скільки вас? – Троє. – То й поговоріть...

* * * – Товаришу капітан! Ваше завдання ви-

конано! – Так я ж нічого не наказував! – А я нічого й не робив...

* * *«Спокій нам тільки сниться», – пробур-

мотів він і знову захропів.

АНЕКДОТИ* * *

Черепаха марно намагається видертисяна піщаний бархан у пустелі. «Гей! Ти, гор-бань! – гукає вона до верблюда. – Сипни,будь ласка, пісочку! Бач, який гололід!..»

* * *Студент, який їде в одному купе зі свя-

щеником, просить провідника: «Будь лас-ка, розбудіть мене на станції Лазня. Я дужеміцно сплю, боюсь проїхати зупинку, демаю робити пересадку». Ось глупої ночіпровідник розбудив його: «Мерщій виходь-те, бо зараз рушаємо!» Сонний юнак похап-цем одягнувся, взувся, спрожога накинувна себе замість свого плаща рясу священи-ка й на ходу вистрибнув з вагона. До наступ-ного поїзда ще кілька годин, і він неквапнопоходжає по напівпорожній залі транзит-них пасажирів. Підійшовши до великогодзеркала, лупає сонними очима, мовчки ди-виться на своє відображення і раптом вигу-кує: «Ідіот!!! Кого він розбудив?!»

* * *– Ігоре, скільки пір року ти знаєш? – за-

питує вчитель сина директора пансіонату. – П'ять, – відповідає учень.

– Які п'ять?! – Весна, літо, осінь, зима і мертвий се-

зон...

* * *«Любий, а що ти зробиш зі мною, якщо

я почну тобі зраджувати?» – запитує дру-жина чоловіка. «Якщо зрадиш уперше –вб'ю! А якщо вдруге...»

* * *Вночі пасажир прокинувся від галасу

двох підлітків, які разом з матір'ю влетіли вкупе.

– Чи не можна їх угамувати? – звернув-ся чоловік до пасажирки.

– Ні, – відповіла нова супутниця. – Алевам уже не довго терпіти: незабаром зупин-ка.

– І ви там виходите? – Ми – ні. А от вам, напевне, дове-

деться!. .


ГУ

МО

Р I С

АТ

ИР

А


ВIК

ТО

РИ

НА

1. Хто винайшов канцелярськускріпку?

2. Де встановлено пам'ятникскріпці?

3. Яке походження назвининішньої столиці Шрі-Ланки?

4. Яке місто було першоюстолицею Шрі-Ланки?

5. Назвіть нинішню і колишнюстолицю Австралії.

6. Яке місто держави інківнесподівано покинули його жителі?Що вам відомо про цивілізаціюінків, зокрема, про їхні технологіїу будівництві?

7. Який острів у Карибськомуморі Колумб назвав «Непорочнимзачаттям»?

8. Що спільного між островомТасманія і колишньою військовоюбазою Російської імперії?

9. Який кам'яний колос простоявусього 50 років, а залишаєтьсяв пам'яті людей 2228 років?

10. На честь кого булопобудовано Тадж-Махал?

ПОЗДОРОВЛЯЄМОПЕРЕМОЖЦІВ!

У № 2 журналу «Наше покоління» бу-ло вміщено вікторину «Чи знаєте ви,

хто автор слів пісень і романсів?» Ми пи-сали, що переможцеві вікторини (тобтотому, хто першим надішле до редакціїправильні відповіді на всі запитання) бу-де вручено премію: для члена Всеу-країнської асоціації пенсіонерів – 100гривень; для інших читачів – 50 гривень.

Так трапилося, що в один і той жедень із одного й того ж міста були від-правлені листи з правильними відпо-відями на всі 20 запитань вікторини. І доредакції вони надійшли теж в один і тойже день. Автори цих листів – одеситкиТетяна Григорівна Домаскіна т а Ніна Ми-колаївна Самарська.

Обидві вони – члени ВАП. Тож ми вирішили вважати перемож-

цями обох, а премію в сумі 100 гри-вень розділити між ними порівну.Премії можна одержати в Одеськомутоваристві пенсіонерів – регіональномувідділенні Всеукраїнської асоціаціїпенсіонерів – за адресою:

м. Одеса, вул. Базарна, 29.Слід звернутися до голови товари-ства Віри Петрівни Кабачек(телефон в Одесі: 21-74-13). Вітаємо вас з перемогою! * * *

Відповіді на вікторину, вміщену в №2 журналу «Наше покоління» «Чи знаєтеви, хто автор слів пісень і романсів»?

1. М. Петренко. 2. Є. Гребінка.3. Я. Полонський. 4. О. Толстой(Олексій Костянтинович).5. В.Богданов. 6. О. Толстой(Олексій Костянтинович).7. Є. Гребінка. 8. Л. Мей (заГенріхом Гейне). 9. І. Котляревсь-кий. 10. І. Суріков. 11. С. Климовсь-кий. 12. О. Разорьонов.13. Л. Глібов. 14. А. Жемчужніков.15. Л. Радін. 16. С. Руданський.17. Ю. Нелединський-Мелецький.18. М. Старицький. 19. О. Толстой(Олексій Костянтинович).20. М. Некрасов.

Перевірте свою

ерудицію

Тому, хто першимнадiшле правильнiвiдповiдi на всiзапитання вiкторини,буде вручено премiю

50 гривень50 гривень

Тому, хто першимнадiшле правильнiвiдповiдi на всiзапитання вiкторини,буде вручено премiю


КР

ОС

ВО

РД

1 2 3 4 5

6

7 8

9 10 11

12 13

14 15

16 17 18

19

20

Відповіді на кросворд, вміщений в № 2 журналу «Наше покоління»

По горизонталі: 6. Автор п'єси «Дай серцю волю, заведе в неволю» та ще 40 драматичних творів.

9. Тюркомовний письменник кінця XIII – початку XIV ст., перу якого належать«Розповіді про пророків» – пам'ятка мусульманської літератури. 12. Повітрянатечія, стійка протягом року. 13. Кондитерський виріб. 14. Середньовічне арабськеукріплення у вигляді табору прямокутної форми, огородженого мурами з баштами.16. Земля, вкрита травою. 18. Дерево. 19. Головна частина атомної електростанції.20. Видатна українська співачка.

По вертикалі: 1. Програма ЕОМ, за допомогою якої автоматично перекладається опис

алгоритму з однієї мови на іншу. 2. Змагання. 3. Форма існування води. 4. Місто вУкраїні. 5. Психічно хвора людина. 7. Наріст на стовбурі дерева. 8. Частина тіла.10. Світильник. 11. Столиця Башкортостану. 15. Англійський історик, соціолог-позитивіст, автор книги «Історія цивілізації в Англії». 17. Один із персонажів п'єсиО. Корнійчука «Макар Діброва». 18. Сталь.

Склала Марина ШЕВЧУК.

По горизонталі: 6. Маніпулювання. 9. Інженю.10. Еклер. 11. Диня. 12. Селена.14. Сейнер. 15. Леово. 18. Ортодокс.19. Абориген. 21. Кольт . 22. Парана.25. Людина. 26. Богу. 27. Тонус.28. Дублін. 30. Селективність.

По вертикалі: 1. Каре. 2. Бірюза. 3. Електрон.4. Матрос. 5. Гнідий. 7. Інтерпрета-тор. 8. Інтерференція. 13. Ефіоп.15. Лікок. 16. Орбіт. 17. Синод.20. Альбуцид. 23. Амулет. 24. Астрея.25. Людвіг. 29. Бота.


ЗН

АК

И З

ОД

IАК

У

Американський соціолог Фіклінгзахопився астрологією, але, навідміну від тисяч інших «про-

років», які свої прогнози складають зашаманськими принципами, вирішивдослідити численні факти із життя тасмерті конкретних людей, згрупувавшиїх за знаками Зодіака. ПрофесоруФіклінгу вдалося встановити такі зако-номірності, які вразили і його самого, ібагатьох учених, які кинулися пере-провіряти результати його спостере-жень. Висновки його опонентів можнасформулювати кількома словами: ней-мовірно, але факт!

– Знак Зодіаку кожної людини, – вважаєпрофесор Фіклінг, – не лише визначає її ха-рактер, її шанси стати щасливою, зрештою –її майбутнє, а й може бути орієнтиром длявизначення можливої тривалості життя.

Для того, щоб зробити такий висно-вок, професор дослідив дані про народ-жуваність та смертність більш як 60 ти-сяч людей.

– Результати досліджень викликаютьшок, – каже Фіклінг. – Але ж факти неможна заперечити!

Ось яку закономірність виявив аме-риканський вчений: люди, народженіпід деякими знаками Зодіака, живутьдовше за інших.

Фіклінг згрупував дані своїх спосте-режень таким чином (див. таблицю):

Знак Зодіаку Тривалістьжиття (років)чоловіки жінки

Козерог(22 грудня – 20 січня) 77,5 80,0

Водолій(21 січня – 19 лютого) 71,5 71,5

Риби(20 лютого –20 березня) 71,0 75,0

Овен(21 березня – 20 квітня) 79,0 78,0

Тілець(21 квітня – 21 травня) 81,5 79,5

Близнюки(22 травня– 21 червня) 78,0 81,5

Рак(22 червня– 22 липня) 68,0 73,0

Лев(24 липня – 23 серпня) 76,5 74,5

Діва(24 серпня– 23 вересня) 76,5 80,5

Терези(24 вересня – 23 жовтня) 73,0 77,0

Скорпіон(24 жовтня – 22 листоп.) 68,5 72,5

Стрілець(23 листоп.– 21 грудня) 62,0 63,5

СПИТАЙ У ЗОЗУЛІ,або У ПРОФЕСОРА ФІКЛІНГА...

СПИТАЙ У ЗОЗУЛІ,або У ПРОФЕСОРА ФІКЛІНГА...

«Зозуле, зозуле! Скільки мені на світіжити?..» – хто з нас хоча б раз у своємужитті не звертався до невидимої в гуща-вині верб та вільхи голосистої птахи,що над берегами ріки виголошує своєку-ку!.. У народі склалося повір'я, ніби-то людині залишилося стільки років жи-ти, скільки разів прокує зозуля. Звісно, цей «метод» визначення трива-лості життя не має нічого спільногоз наукою. Так само скептично ставлятьсявчені й до прогнозів астрологів, якихнині більше, ніж зозуль у гаях. І все ж деякі астрологи примушують насуважніше прислухатись до їхніх думок.


ЗН

АК

И З

ОД

IАК

У

О тже, орієнтири для кожного з насцілком конкретні. Але слід одразу

підкреслити: тут дано середні значен-ня на основі статистичних рядів, а цеозначає, що, наприклад, у деякихстрільців максимальна тривалістьжиття могла становити 90 років, а удеяких – 30, так само, як у окремихпредставників тільців нижня межамогла скласти 25 років, а верхня – 110.Тож не варто наведену середньостати-стичну картину переносити на кожно-го конкретного індивідуума.

Є ще один момент, що викликаєпевний сумнів у коректності проведе-них досліджень. Річ у тім, що не кожнасмерть була природньою: хто може га-рантувати, що всі померлі дожили досвоєї «межі», а не пішли у небуття зчиєюсь «допомогою», а то й за власнимбажанням?

На жаль, ми не знаємо, чи увійшлидо статистичних викладок амери-канського професора ті факти смерті,котрі пояснюються загибеллю в авто-катастрофах, внаслідок бандитськогонападу, отруєння, загибелі на війні, підбомбардуванням чи від самогубства.Хоча, як кажуть, мертвим і живим бай-дуже, чи потів хворий перед смертю...

Однак ця статистика цікава вжехоча б тим, що вона застерігає нас відзайвого ризику, спонукає до підвище-ної обережності. Це передусім сто-сується тих людей, чий знак підпадаєпід найкоротший ліміт існування нацьому світі.

Що ж ми бачимо з таблиці професо-ра Фіклінга? По-перше, як це не дивно,приналежність до того або іншогозодіакального знаку таки й справді по-значається на долі кожного з нас. По-друге, ми можемо з упевненістю ствер-джувати, що рекордсменами дов-голіття є (в масі своїй) тільці серед чо-ловіків і близнюки серед жінок. Меншпощастило тим, хто народився підсузір'ям Стрільця. «Можливо, – гово-рить Фіклінг, – через те, що цей знаквідповідає інтенсивному, напружено-


ЗН

АК

И З

ОД

IАК

А му життю. З моїх досліджень виходить,що жінки цього знаку живуть у серед-ньому 63,5, а чоловіки – 62 роки».

Разом з дружиною професор зібравдати народження та смерті тисяч лю-дей, а його колеги розписали зібранідані за зодіакальними знаками. Дже-релами інформації були енциклопедії,церковні книги, бібліотечні формуля-ри і навіть написи на надгробках.

– Ми дуже здивувались, – роз-повідає професор Фіклінг, – коликомп'ютер, опрацювавши дані першихп'яти тисяч чоловік, показав виразнеспіввідношення між тривалістю жит-тя та відповідними знаками Зодіака.Подальші спостереження нічого незмінили. Ми переконались у правиль-ності своїх висновків після обробки да-них 20 тисяч чоловік. Решта 40 тисячлише підтвердили наше відкриття.

У це було важко повірити, тому дляФіклінга не стало несподіванкою не-сприйняття колегами його висновків.Група соціологів ряду університетів СШАспробувала їх спростувати й висміятипрофесора. Яке ж було їхнє здивування,коли результати досліджень, проведениху різних штатах США, виявились іден-тичними з його висновками!

Мабуть, в усіх скептиків, які несприймають астрологію як серйознунауку, та й взагалі відкидають будь-якіспроби видавати її за науку, тепер спо-стерігатиметься деяка розгубленість:що ж можна протиставити висновкамФіклінга? Якщо й було щось цікаве вастрологічній літературі, то відкриттяФіклінга, поза будь-якими сумнівами,увійде в історію XX століття як най-більша астрологічна сенсація.

А ми, щоб заспокоїти, скажімо,стрільців, повторюємо: не зважайте намізерність «вашої» цифри! Сприймайтеїї так само критично, як «віщування» зо-зулі! Бо якщо вірити наведеним циф-рам без будь-яких застережень, то хто бтоді, скажіть, дожив до 100 років?..

Порфирій НОСТРАДАМЧУК, 80-літній водолій.

Ì‡¯ÂèéäéãIççü‹3 ‘2002

Засновник: ВГО ВСЕУКРАЇНСЬКА АСОЦІАЦІЯПЕНСІОНЕРІВ ( В А П )Свідоцтво про реєстрацію: КВ № 5751 від 14.01.2002 р. Видавець: ДП «Видавничий дім«ІНФОЦЕНТР»

Шеф-редактор Володимир ДЗЬОБАК

Головний редактор

Олег КРАВЧЕНКОЛітредактор-коректор Людмила ДИКА Дизайн і верстка Наталія КАРЯКІНА Худ ожник Володимир КРУЧОК Фотокореспондент Лев СТОТЛАНД

Розміщення реклами в журналі – через ДП «Видавничий дім «ІНФОЦЕНТР»Рекламний агентКатерина ШКУРАТ

Тел. (044) 417-24-28;факс (044) 417-50-96

Редакція журналу не завжди поділяє думки авторів. Відповідальність за зміст рекламних публікаційнесе рекламодавець. При передруку матеріалів посиланняна «Наше покоління» обов'язкове.Журнал надається безкоштовно членам ВАП

Адреса редакції та видавця: 04071, Київ, вул. Нижній Вал, 21 тел. (044) 417-45-32 факс (044) 417-45-27

E-mail: [email protected] http://www.uarp.org

Друк:Київ, вул.Підписано до друку 30.10.2002. Тираж 10 000 примірників.

ФIЛ

АТ

ЕЛ

IСТ

У

МАРКИ УКРАЇНИБлок марок, присвячений 2000-літтю християнства

(спільний українсько-російсько-білоруський випуск)

Поштовий блок.Мал. О.В.Штанка. Др. О. П. кр. Зуб. Р. 111/2.

Розм. М. у Бл. 36,5х48,75 мм. Розм. Бл. 15х100 мм. У Бл. 3 М., що містяться в такій послідовності:

1. М. 80 коп. – Мозаїка Софійського собору в м. Києві – Бо-гоматір Оранта – композиційний тип Богородичних ікон, вякому Марія – Оранта (з грецької – заступниця) молитьсяза Сина, заступаючись за кожну окрему людину, за при-сутніх у храмі, за місто або село, за народ, за країну.

2. М. 80 коп. – Христос Вседержитель – благословляючийСпас – Центральне зображення фрески «Деісус» XII ст. зкелії прп. Євфросинії Спасо-Преображенської церкви вПолоцьку.

3. М.80 коп. – Вишгородська (за теперішньою назвою Во-лодимирська) ікона Божої Матері. На початку XII ст. її бу-ло привезено з Константинополя до Вишгорода, що підКиєвом, а в 1155 р. володимиро-суздальський князьАндрій Боголюбський вивіз ікону з м. Вишгорода до м. Во-лодимира-Суздальського. В 1480 р. її було перевезено доМоскви. Вшановується як Чудотворна.

В о н е р i в с е у к р наше i а с н е п н ї ПОКОЛIННЯ а i ... · 2 / № 3’02 Наше поколiння Із життя організацій –

Documents