1 Поетичний вечір Чудового осіннього дня 7 жовтня 2011р. на економічному факультеті панувала незабутня лірична атмосфера… В залі Німецько - Українського Центру зібралися гості в очікуванні авторського виконання поетичних творів студентів та викладачів факультету . Ще до початку свята лунала чарівна музика у виконані студента спеціальності «Міжнародна економіка» Євгена Бондаренка (саксофон) та студента спеціальності «Економічна теорія» Віталія Громова (труба). Ведучими свята були Юля Тараненко (спеціальність «Економічна кібернетика») та Даша Цибуля (спеціальність «Облік і аудит»). Даша: Доброго дня! Ми раді вітати вас на нашому літературному вечорі ! Юля: У каждого из вас, сидящих в этом зале, у каждого человека в нашем огромном мире своѐ понимание поэзии, индивидуальное, принятое только им одним. Поэзия – это стремление делиться своим светом с окружающими. Очень точно подметил этот факт Константин Васильев: «Поэт, таящий про себя свои стихи – лишает свою жизнь смысла».
This document is posted to help you gain knowledge. Please leave a comment to let me know what you think about it! Share it to your friends and learn new things together.
Transcript
1
Поетичний вечір
Чудового осіннього дня 7 жовтня 2011р. на економічному факультеті панувала
незабутня лірична атмосфера… В залі Німецько-Українського Центру зібралися
гості в очікуванні авторського виконання поетичних творів студентів та викладачів факультету.
Ще до початку свята лунала чарівна музика у виконані студента спеціальності
«Міжнародна економіка» Євгена Бондаренка (саксофон) та студента спеціальності
«Економічна теорія» Віталія Громова (труба).
Ведучими свята були Юля Тараненко (спеціальність «Економічна кібернетика») та Даша Цибуля (спеціальність «Облік і аудит»).
Даша: Доброго дня! Ми раді вітати вас на нашому літературному вечорі!
Юля: У каждого из вас, сидящих в этом зале, у каждого человека в нашем огромном мире своѐ понимание поэзии, индивидуальное, принятое только им
одним. Поэзия – это стремление делиться своим светом с окружающими. Очень
точно подметил этот факт Константин Васильев: «Поэт, таящий про себя свои стихи – лишает свою жизнь смысла».
2
Даша: Талановиті люди – талановиті у всьому,саме тому, коли ідея нашого
літературного вечора тільки зароджувалася, ні у кого не виникало найменшого
сумніву про те, що на нашому факультеті навчаються не лише видатні економісти, а
й літературно-творчі люди. Лишалося тільки їх відшукати. Юля: Каждый поэт – это целая эпоха, целый мир. Кого-то привлекают
картины природы; кто-то передаѐт в своих строках бурю страстей, чувств; кто-то
откровенничает с читателем, кто-то философствует; кто-то говорит о дружбе, любви; а кто-то обо всѐм этом вместе.
И безусловно, лирические описания чудестной природы никого не смогут
оставить равнодушными.
Открывает наш вечер студентка 3 курса специальности «Экономическая кибернетика» Людкевич Татьяна.
И у нас к тебе такой замечательной вопрос:
Питання: Мы знаем что ты очень любишь писать о природе, а какое время года тебя вдохновляет больше всего?
Таня Людкевич: Дихає проміння чаром ночі,
Літо принесло сонячний привіт.
А красуня-річка підіймає очі,
І пташки поринули у ясний політ.
Біля млину стежка в’ється,
Там дуб і тополя зібрались в похід.
Там тендітна берізка, як дитина сміється,
Ось пахуча липа розпустила свій цвіт.
Веселиться усе, буянить, співає,
Ласкава природа усіх нас вітає!
Долинають з швидким вітром радісні крики,
Біля ставу на трембітах виграють музики!
Хай дихає радістю і терпінням нам літо,
Щоб в достатку могли всі люди жити.
3
Хай щастить всім в будні і свято,
А вісті хороші приходять до хати!
Даша: Ну кого може залишити байдужим природа нашої Батьківщини? Звісно
ж нікого! Та й як скажіть-но можна уявити своє життя, всю свою суть без рідної і
такої різної українськості. Саме Україні присвятила свій вірш Похилюк Вікторія
студентка 1 курсу спеціальності «Економіка підприємства».
Похилюк Вікторія Україно моя,
Ти неволю пізнала!
Та щоразу з руїн
Із пожарищ вставала!
Не схилила колін,
Перед ворогом грізним!
Не зламали тебе
пазурища залізні!
Рідна земле моя,
Нам чужого не треба!
Ні заморських країв,
А ні іншого неба!
Ти найкраща з країн,
кращі всіх твої зорі,
Наймиліші твоїн найя осн
найрідніші простори!
Гордий Київ стоїть -
України окраса!
Там - Славутич тече!
Там - могила Тараса!
Незалежність твоя -
процвітання основа!
Відродились пісні
І звучить рідна мова!
Роз”єднати народи
4
Нікому не вдасться!
Бо у дружбі й труді,
У соборності щастя!
Рідна земле моя,
Твоя сила безмежна!
Будь щаслива завжди
І завжди - НЕЗАЛЕЖНА!
Даша: Своїми думками про рідну Батьківщину з нами хоче поділитися
студент 1-ого курсу магістратури спеціальності «Економічна теорія» Сидоренко Дмитро.
Юля: А сейчас стих Лихолобовой Ольги студентки 2-ого курса магистратуры
специальности «Экономическая теория» расскажет нам Виталий Грушецкий студент 1 курса специальности «Финансы и кредит».
Виталій Грушецький: Земля, де річки і рівнини
Кутають хмурі полонини,
Це край, де сонце, море й гори
Мені ще змалечку знайомі.
Тут антрацитової ночі
Дитяті пісеньку шепочуть,
А як прокинувся світанок
Народ працює спозаранок.
Це край, де я родився, вчився,
Радів та іноді журився,
Де я шукав, зустрів, кохав
І більш тебе н відпускав!
Країна, де живе надія,
Моя любов й дитяча мрія,
Мої батьки, що всіх дорожчі,
Та друзі, що цінніші грошей.
Тут зорі барвами мінливі
6
І пісня солов’їна лине,
Люблю свою я Батьківщину
Навіки рідну Україну!
Даша: Звичайно ж, на нашому факультеті талановиті не лише студенти, а й
викладачі, що незважаючи на економічну спеціальність та науковий ступінь лишаються небайдужими до поезії. Тож до слова запрошується викладач кафедри
«Облік та аудит» Гура Надія Олександрівна.
Гура Надія Олександрівна: Киев
Мой Киев подо мной, как на ладони,
И края нет светящимся огням…
Холодный лучик Лаврской колокольни
Его святил и согревался сам.
И вечный Днепр, седой, чернильно-синий,
Что неподвластен бурям и ветрам,
Укутанный в хрустальный тихий иней,
Несущий свой покой всем временам.
Мой Киев, золотистый, величавый,
Сверкающий ночною красотой,
Ты никогда не жаждал бранной славы,
Искал лишь мира, радости простой.
То счастьем для тебя была молитва,
То—роскошь княжеских забав.
Но никогда ты не мечтал о битвах,
Ты в мирной мудрости и чести прав.
Святые звоны Лаврской колокольни,
Благословите мирный город мой!
И в Киев златокупольный, град стольный
Несите свет, свободу и покой…
7
ВІРШІ ПРО ЖИТТЯ Ведучий: Жизнь - ты прекрасна, ты бьѐшь ключом, ты вдохновляешь и
увлекаешь за собой целиком и полностью, но иногда стоит всѐ таки остановится на
минуточку и задуматься о тех вещах, которые делают еѐ именно такой. Частичкой свого внутреннего мира с нами поделится студент 3 курса
специальности «Экономическая теория» Дудка Станислав.
Дудка Станислав: Про що гадає журавель старий
Над висохлою раною криниці?
Старечим сном заснули явори, –
Чому ж йому на самоті не спиться?
Он поруч спогад стомлено присів
Із того безтурботного розмаю,
Де на скрипучій буковій нозі
Дід Никодим городом шкутильгає.
І оксамитом міниться земля,
Світанок даль туманами крохмалить,
А дід всміхається до журавля.
Присяде поруч, люльку мовчки смалить.
Минуло. Здаленіло. Відійшло.
Вже друге літо, як нема старого.
Лиш журавель, здійнявшись над житлом,
Так і не може призабуть нічого.
І шелестять тихенько явори,
Позиркуючи скоса на криницю:
— Про що гадає журавель старий,
Чому йому на самоті не спиться?
8
Даша: Юля, щось мені підказує, що ти також пишеш вірші, це правда?
Тараненко Юлія
Пусть помнят… Печальная луна над головой склонилась,
Всѐ стонут небеса, что же с тобой случилось?!
Безумству горечь не прогнать, а мыслям в чащу не сбежать;
И сердцу боли не унять, лишь только прошлое обнять,
И на прощанье пожелать, любимых вместе всех собрать,
Пусть помнят, чтобы не забыли, пусть знают те, кого любили…
Наверно осени случиться и быть зиме в моѐм окне,
Наверно утро будет сниться, я плакать буду при луне,
Она укроет серой тенью, погладит светом по плечу,
Я разорву стальные цепи, любовью небо отравлю,
На берег поздно убегу, чтоб одолеть свою тоску, -
Пусть помнят, чтобы не забыли, пусть знают те, кого простили…
Юля: Как выяснилось, на факультете пишут ещѐ и на иностранных языках.
Божена Шеремета 2 курс «Менеджмент организации». Божена, что вдохновляет тебя писать стихи на, казалось бы, не родном тебе языке?
Шеремета Божена: My life is full of challenges
But I never give up
I strive achieve and don't look back
This is what's life about
I try to hold my head upstraight
Though my unfaithful fate
Will always have some stormy news
for me to face again
Like lonely leaf I stay so late
Upon this autumn tree
Most leaves have left
So you can see some bare branches here
9
Though there're still two strongest ones
They don't let go the branch
They fight the wind, the snow, the rain
I'm proud- I'm one of them
A man will come to treat his eye
With autumn view today
A leaf he'll notice and then say
Oh look at that one there
He's like a hero who survived
He found the strength to stand till end
Only my neighbour's mentioned here
For me is this the end?
I had the strength to stand till now
I should win prize as well
My victory is silent though
I am surprised by pain
It shouldn't hurt, but yet it does
Indeed I know the cause
To be the noticed one by all
Is sweetest in the world
And yet I know that agony
Can't help me to achieve
What I strive to and know some day
I will be strong to gain
Don't lose your hope,
be pleased with life
Fate didint take an oath
To make you lucky every time whenever you wish for
Just keep your faith, don;t let it go,
Like leaf stick to the branch
The spring will come some day and spring
Will make you strong again.
10
Даша: Своїми життєвими поглядами з нами хоче поділитися студент 3 курсу
спеціальності «Облік та аудит» Зборовський Михайло. Питання: Михайло, що тебе надихнуло написати свого вірша?
Зборовський Михайло : Летить зоря.. дожила віку
Упала з неба: не кричить
Горить, щоб пам’ятали зірку
Яскраво – хоче ще пожить.
Та це останній день. Бувай
А поки можеш – то світи
Гори, трощи, ломись – давай,
З останніх сил хоч щось роби!
Яка прекрасна смерть зорі!
Краса вогню, палка стихія!
Лети, яскрався та гори,
Гори! Хоча й нема надії..
Даша: Дуже складно висловити свої думки за допомогою ритму та рими, але
іще складніше, на мій погляд, писати прозу, адже кожне слово у ній мусить бути
влучним та виваженим. Цибульник Маша 3 курс спеціальності «Облік та аудит». Питання: Маша,чому саме проза?
Цибульник Маша: Звалище надій
Треба завжди віддавати частину чогось
це як донорство : лишаючись частини, ми оновлюємо весь організм,
інакше маємо болото
Чому болото?
– Адже ми маємо всередині стільки прекрасного / чудового / гарного / і т.д. /і
т.п. / і так до безкінечності
Але хто Вам сказав, що у болоті немає нічого гарного? Наївні. Навпаки.
Тільки уявіть, скільки всього прекрасного може бути у болоті… Уявили?? – Отож.
Може, це взагалі було не болото, а колись найчистіше, найкристальніше озеро, яким усі
милувалися
а результат ? – воно не самоочищувалося
нічого не віддавало і не втрачало – почалося гниття зсередини
а потім… а потім – болото
Добре, якби ж просто болото
а то таке собі
11
звалище надій
нібито й гарне як на перспективу, і те там, і те…
А почнеш лізти – затягне й потонеш
Тож донорство – єдиний вихід
самооновлення і допомога іншим
2 в 1
Недаремно, найчистіші струмочки, джерела.
А чому? А тому, що не мають нічого, що могло б згнити.
А якщо й мають, то воно відноситься течією – і усе – жодних проблем
Завжди чисті – отже, завжди готові прийняти нове, відкриті для всього.
Так ось:
струмочки – малі діти
озера – ми з вами
А ось яке :
проточне / з перспективою болота
з можливістю самореалізації / загублених мрії
(потрібне підкреслити)
вирішувати Вам…
Юля: Своими жизненными взглядами с нами хочет поделиться Татьяна
Людкевич.
Таня Людкевич: Пустка захопила сили,
Закувала усі жили.
Колір смерті скрізь кружляє,
І хатини не минає.
Промінь лине в небокрай,
Ти, надіє, не згасай!
Нам здаватись не слід,
Загіркий же буде плід.
Оптимізм завжди присутній,
Згиньте, згиньте думки мутні.
12
Стальна міра – так і треба.
І кінець… Блакитне небо!
Усі є, і усе плинно…
Страшно, сумно, але змінно.
Почуття терзають муки,
Не складати треба руки!
Доля, щастя, перемога –
Крізь життя веде дорога.
Тільки прямо слід іти –
Це мандрівка до мети!
Руки в гору підіймаєм,
Силу в русло напрямляєм.
Стальна віра – так і треба!
І кінець… Блакитне небо!
Даша: Давайте трохи відпочинемо і насолодимось чарівним виконанням музики у виконанні студента 2 курсу спеціальності «Економічна теорія» Віталія
Громова
(Лунає музика)
Юля: Даша, знаешь, когда я была на первом курсе, то очень скучала по
родному дому, старалась ездить чаще…. Даша: у мене теж так було…. (Про важливість батьків).
13
Цибуля Даша: Твої найперші і непевні кроки
І впевнену ходу у перший клас
Не завжди добре вивчені уроки
Й сердиті личка, коли ви сварили нас
Ви пам’ятаєте усе!
Всі перемоги, удачі, радості, поразки, - кожну мить!
Які б бурхливі не були життя пороги -
Ви поряд, і уже не так болить!
Найкращі вчителі – то мама й тато,
Порадники – бабусі й дідусі…
Для щастя треба зовсім небагато –
Лиш тільки б ви були здорові і живі.
І хай життя нам розведе дороги,
Хай доля наші сплутає шляхи
Ми вас нізащо в світі не забудем
Ви – найрідніші люди на землі!
Юля: Самое прекрасное слово на Земле – мама. Это первое слово, которое произносит человек, и звучит оно на всех языках одинаково нежно. У мамы самые
добрые и ласковые руки, они все умеют. У мамы самое верное и чуткое сердце – в
нем никогда не гаснет любовь, оно ни к чему не останется равнодушным. И сколько бы ни было тебе лет, тебе всегда нужна мама, еѐ ласка, еѐ взгляд. и чем больше твоя
любовь к матери, тем радостнее и светлее жизнь.
Мы передам слово студенту 3 курса специальности «Экономическая теория»
Савчуку Виталию: Савчук Виталій:
Мама
Ты не успел еще родиться,
но времени хватил, чтобы в мамочку влюбиться.
Ты появляешься на свет,
Но слышишь крик ее в ответ.
Тебя очень скоро от нее унесут,
Но не бойся - сразу же вернут.
Ты едешь с мамочкой домой,
Да, теперь тот дом поистине твой.
Тебе все рады, улыбаются,
Но лишь она мамой называется.
Немного времени - и ты заговорил,
Впервые "мама" проронил.
Еще чуть-чуть - ты это слово написал,
Когда впервые маму поздравлял.
Через мгновенье в школу ты пошел,
О ком? - О маме первый стих прочел.
Вот тут твой школьный выпускной,
И с мамой белый танец твой.
Теперь и в вуз ты поступил,
14
Чуть-чуть от мамы отступил.
Да, в другой ты городок попал,
Но голос мамы не пропал.
Завел уже свою семью,
Но маму не забыл твою.
Пройдут года, ребеночек родится,
В бабулю мама превратится.
Уже и постарела мамочка твоя,
Быстрей намного, чем твои сыновья.
И вот однажды ты приедешь вдруг,
И не застанешь ее, друг.
И будет только слово в голове,
Увидишь маму лишь во сне.
Даша: Живуть таланти і на 2-ому курсі спеціальності «Фінанси і кредит».
Зараз ми хотіли б задати питання Опанасенко Янні. Питання: А що необхідно тобі для створення поезії?
Опанасенко Яна: Вірш про музу
Приходить Муза – в щасті чи у горі,
Бери папір і ручку та й пиши.
Про світлий день чи ніч, чи тепле море –
Чи добре, чи погано – та спіши,
Бо пані Муза ой яка примхлива –
То на зорі прийде, то в глупу ніч,
Зате подруга давня, незрадлива –
Вже кілька років з нею пліч-о-пліч.
Бувало, часом, забуває зовсім:
І часу вдосталь, а її нема.
І навпаки: невчасно прийде й просить,
Щоб їй усю увагу віддала.
Але якби не ці ось витребеньки,
Невчасні примхи і не палкі слова,
Як сумно б нам було, моя ти ненько,
Й від щастя не боліла б голова.
Яка то втіха – зватися поетом
15
Від Бога, від народу, від душі.
Писати вірші, ну або сонети
Й просити слухачів: ну не спішіть.
Іще дізнаєтесь, на що кохання здатне,
Що Батьківщина дасть і хто ти є,
Що в світі справжнє, ну а що примарне,
Що споконвіку в нас самих живе.
Яка ж то втіха – бачити напевно,
Як слово зачіпає струни в душах,
Як хтось кивне, а хтось зітхне й запевнить:
Є люди, яким все це небайдуже.
Як прикро іноді, що визнання поети
Отримують, часом, із потойбічча,
Коли нарешті знайдуться стилети
Й здобудуть перемогу в протиріччях.
Шануйтесь, любі. Ми не пишем правду.
Ми пишемо лиш те, що відчуваєм:
Чи про кохання, чи душевну зраду.
Ви ж не судіть: бо ми самі все знаємо.
ВІРШІ ПРО ЛЮБОВ Юля: Любовь земная… Любовь человеческая… Вечная, бессмертная тема.
Каждый из поэтов по-своему неповторимо пытался выразить, передать это чувство.
Каждый в этой теме новатор, ибо пишет и говорит, о чѐм болит его сердце, его душа.
Тарас Винничук і Цибуля Даша: (Пісня) Дай мені, будь ласка, ляльку
Я буду її любити
Шити їй новий одяг
Вона буде його носити
Дай мені, будь ласка, ровер
Я буду його любити
Змінюватиму йому шини кожного тижня
16
Він буде у гори ходити
Дай мені, будь ласка, парасольку
Я буду її любити
Відкриватиму її кожен дощ
Вона буде обличчя мити
Дай мені, будь ласка, серце
Я буду його любити…
Не хочеш давати – віддай моє!
Без серця ж не можу я жити.
Юля: Хотелось бы также представить студентку 3-ого курса специальности
«Международная экономика» Гавчук Ирину. Питання: Ира, нам стало известно, что ты пишешь стихи еще с 6-ого класса.
Наверно, у тебя уже много работ. Ты не думала опубликовать свои стихи?
Гавчук Ірина:
На мить я все суєтне відпускаю-
Хай лиш святі залишаться слова.
Я зрозуміла, що тебе кохаю,
Йде обертом від щастя голова.
Все спрощую: обов’язки і побут.
З коханим,кажуть, рай і в куріні.
На жаль, для тебе-поміж нами побрат,
І серцю мушу я казати«ні!».
В пил труть ці почуття життєві жорна.
Дмухну той пил -і куряву здійму.
17
І ти побачиш посмішку мажорну-
Самій собі вже віри я не йму.
Невже те світле полум’я лукаве?
Чому ненависть зараз до всього?
Йде пари аромат від чашки кави
І сморід від братерства твойого.
А де ж святі слова, святе кохання?
Злякався раю ти втім куріні
І запропонував взамін братання
Та співробітництво в святій броні.
О, та життєва боротьба буремна!
Що ж будемо виборювати в ній?
Хитруєш, брате,ти мабуть даремно-
Я не сидітиму на лавці запасній.
Грай гру свою,але вже не зі мною.
Сестринський послух-це вже із буття.
Так хочу я любові неземної!-
Бажання прийняла за почуття.
Жага кохання-найстрашніша сила,
Сильніша від кохання самого,
Бо здатна душу всю вона знесилить,
Поки не знайде свій об’єкт- ЙОГО.
Засліплена любов малює образ
Того єдиного, що раз й на все життя.
І, не розгледівши як слід той навіть обрис,
Ти віддаєш йому всі почуття…
Дощем весняним я вгамую спрагу,
У вірш зіллю я сей пекучий біль
І помолюсь - хай ця жага не стратить
Те світло, що находить звідусіль.
Бог посилає той вогонь любові.
Щоб квіткою розкрились почуття.
Але якщо ті квіти паперові,
Хай спалить їх вогонь той, як сміття.
На рівні цім вогонь нас очищає,
Хоч боляче він інколи пече.
Те полум’я нас наче причащає-
Освітить шлях,коли любов втече.
18
Даша: Юля, а ты пишешь стихи про любовь?
Тараненко Юлія:
Моя душа
Моя душа, моя душа,
Была там у ворот, Она стучалась в дверь твою,
Но ты понять не смог.
Моя душа, летела ввысь,
Смеялась и жила,
Моя душа хотела жить,
Зачем она ушла?
Теперь лишь тело одиноко,
В плену порывов боль моя, Я далеко ведь уходила,
Вернуться снова не смогла.
Зачем играли мы на струнах? Осколки боли сберегли,
Одна любовь - вся наша мука,
За все грехи ответим мы.
19
Ведуча: А зараз своїми думками про кохання поділиться з нами Сидоренко Дмитро. (Пісні 2)