Збірник тез доповідейdano.dp.ua/attachments/article/392/Збірник тез доповідей.pdf · школи відіграє ключову роль. Адже

1

УДК 35:352/354+373.3

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ

«ДНІПРОВСЬКА АКАДЕМІЯ НЕПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ»

Збірник

тез доповідей

НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

«Основні напрями та механізми становлення

публічного управління в освіті як аспект реалізації

концепції Нової української школи»

Дніпровської академії неперервної освіти

27 червня – 15 серпня 2018 року

ДНІПРО, УКРАЇНА

2

3

УДК 35:352/354+373.3

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ

«ДНІПРОВСЬКА АКАДЕМІЯ НЕПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ»

Збірник

тез доповідей

НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

«Основні напрями та механізми становлення

публічного управління в освіті як аспект реалізації

концепції Нової української школи»

Дніпровської академії неперервної освіти

27 червня – 15 серпня 2018 року

ДНІПРО, УКРАЇНА

4

ОРГКОМІТЕТ КОНФЕРЕНЦІЇ:

Сиченко Віктор Володимирович, ректор КЗВО «Дніпровська академія

неперервної освіти», доктор наук з державного управління, Заслужений

працівник освіти України.

Ватковська Марина Григорівна, проректор з науково-педагогічної роботи

КЗВО «Дніпровська академія неперервної освіти», кандидат філософських наук.

Романенко Катерина Михайлівна, декан факультету менеджменту та освітніх

інновацій КЗВО «Дніпровська академія неперервної освіти», доктор наук з

державного управління.

Мартиненко Ольга Миколаївна – завідувач кафедри освітнього менеджменту,

державної політики та економіки КЗВО «Дніпровська академія неперервної

освіти», кандидат економічних наук.

Шевченко Наталія Олександрівна - завідувач кафедри публічного управління

та права КЗВО «Дніпровська академія неперервної освіти», доктор наук з

державного управління.

Безена Іван Михайлович завідувач кафедри соціально-гуманітарної освіти КЗВО «Дніпровська академія неперервної освіти», кандидат філософських наук.

Хитько Майя Миколаївна – старший викладач кафедри публічного управління

та права КЗВО «Дніпровська академія неперервної освіти».

Контакти:

Адреса: 49006, м. Дніпро, вул. Володимира Антоновича, 70, КЗВО «Дніпровська

академія неперервної освіти», кімн. 207.

063-379-34-17 – Шевченко Наталія Олександрівна

067-636-34- 45 – Хитько Майя Миколаївна

E-mail: [email protected]

5

Сиченко Віктор Володимирович

доктор наук з державного управління,

професор кафедри освітнього менеджменту,

державної політики та економіки

КЗВО «Дніпровська академія неперервної освіти»

Дніпропетровської обласної ради»

Рибкіна Світлана Олексіївна

старший викладач кафедри публічного управління та права



СВІТОВИЙ ДОСВІД ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПІДГОТОВКИ

КАДРІВ В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Беручи до уваги те, що для України на сьогодні актуальним є питання

входження в Європейський Союз, виникає необхідність адаптації державної

політики в освітній сфері до умов глобалізації, а це, у свою чергу, передбачає

кардинальний перегляд принципів, методів i механізмів вироблення

державної політики в цій сфері.

У межах та з метою реалізації політики в сфері освіти держава

застосовує piзні способи регулювання освітньої діяльності, а саме:

1) забезпечення соціально-економічних, організаційних, правових

умов для формування та ефективного використання освітнього й освітньо-

технічного потенціалу, включаючи державну підтримку суб’єктів освітньої

діяльності;

2) створення сучасної інфраструктури освіти й системи

інформаційного забезпечення освітньої та освітньо-технічної діяльності,

інтеграції освіти, науки й виробництва;

3) підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки наукових

кадрів в освіті;

4) підвищення престижу освітньої діяльності, підтримки й

заохочення наукової молоді;

6

5) підтримки пріоритетних напрямів розвитку освіти, державних

освітніх програм та концентрації pecypciв для їх реалізації;

6) створення ринку освітньої, освітньо-технічної продукції;

7) впровадження досягнень освіти в yci сфери суспільного життя;

8) проведення освітньої та науково-освітньої експертизи викладання,

нових методів, результатів досліджень, освітніх програм i проектів тощо;

9) стимулювання освітньої творчості винахідництва й інноваційної


10) пропагування освітніх досягнень, нових сучасних методик, внеску

України в розвиток світової науки й освіти;

11) налагодження взаємовигідних зв’язків з іншими державами для

інтеграції вітчизняної та світової освіти.

В останнє десятиріччя в освітній сфері мають місце негативні тенденції

в ycix підсистемах її науково-освітнього потенціалу: інноваційному

менеджменті (кваліфіковані кадри, дослідницькі розробки); інвестиційному

менеджменті (упровадження й ринкове освоєння нововведень);

функціонально-ресурсному менеджменті (організація, управління,

забезпечення фінансове, матеріально-технічне, інформаційне).

Так, порівнюючи розвиток освіти та інноваційної діяльності в Україні з

тенденціями, що мають місце у США, країнах ЄС, Далекого Сходу,

Південно-Східної Азії, слід визначити, що Україна загрозливо наближається

до стану відсталої держави [1].

Тоді як у всіх розвинених державах спостерігається виразна

переорієнтація державної політики на використання наукових знань в освіті

як головного ресурсу суспільного зростання, науково-освітній потенціал

України доведений сьогодні до стану, за яким можуть статися незворотні

зміни, що унеможливлять його використання в інтересах розвитку

суспільства.

Враховуючи зазначене, необхідно звернути увагу на причини

виникнення вищевказаних проблем, які, на нашу думку, є такими:

7

- невизначеність засад державної політики в сфері освіти щодо

функціонування ринку освітніх технологій;

- відсутність системного підходу щодо визначення пріоритетів

державної політики в сфері освіти, державного замовлення на науково-

освітні розробки;

- суб’єктивний підхід до забезпечення розвитку інноваційної

діяльності, нехтування принципом наукового обґрунтування стратегічних

рішень щодо розвитку національної освіти [2];

- недосконалість законодавства в освітній сфері, відсутність

механізму стимулювання освітньої діяльності;

- низький рівень міжнародного співробітництва в сфері освіти.

Отже, для того щоб вищезазначені напрями державної політики в сфері

освіти отримали своє належне впровадження у практичній площині, що, у

свою чергу, зумовило б вирішення вищевказаних проблем, необхідно

створити певний механізм всіх завдань, які мають на меті реформування

освітньої сфери й забезпечення вирішення кола питань, пов’язаних із

системою фінансування, системою атестації кадрів, кадровою політикою,

інтеграцією української освіти в європейське та світове середовища[3].

Тому вважаємо за потрібне звернутися до зарубіжного досвіду

державного регулювання сфери освіти, який, на нашу думку, допоможе

розробити такий механізм процесу в освіті, що спричинить поліпшення

ситуації, яка склалася в сфері освіти України на сьогодні, та виведе

національну освіту на якісно новий рівень. Вивчення основних тенденцій,

здобутків i прорахунків реформування сфери освіти в іноземних державах

дасть змогу виробити інноваційні й організаційно-правові заходи щодо

вдосконалення механізму державного регулювання сфери освіти в Україні.

Список використаних джерел:

1. Галиця І. Державне регулювання в умовах ринкових відносин / І.

Галиця // Економіка України. – 2002. – №6. – С.52–58.

8

2. Дистанційне навчання – це сучасно [Електронний ресурс] /

Міністерство освіти і науки України. – Режим доступу:

http://mon.gov.ua/ua/comments/17415-distantsiyne-navchannya--tse-suchasno.-

gazeta-osvita-ukrayini--24-vid-17.06.2013

3. Тимошенко О. І. Освіта України в контексті розвитку світових

освітніх тенденцій / О. І. Тимошенко// Вища освіта України. – 2009. – № 3. –

С. 90–97.

Шапран Людмила Олександрівна

кандидат технічних наук, професор кафедри публічного управління та права



Вознюк Лідія Володимирівна

кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри освітнього

менеджменту, державної політики та економіки КЗВО «Дніпровська

академія неперервної освіти» Дніпропетровської обласної ради»

РЕАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПЦІЇ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ В

СИСТЕМІ ШКІЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Реформування вітчизняної шкільної освіти потребує як теоретико-

методологічного обґрунтування напрямів розвитку, так і практичних змін в

усіх її складових, у тому числі і в управлінні шкільною організацією. Ці

напрями визначено в Законі України «Про освіту», Концепції нової

української школи. Серед них: перехід на нові стандарти й результати

навчання, які спрямовано на «формування компетентностей, потрібних для

успішної самореалізації в суспільстві»; перехід на педагогіку партнерства;

надання більшої свободи вчителю, який має розвивається професійно;

децентралізація та ефективне управління, що реально забезпечує школі

автономію; нові підходи до фінансування освіти тощо. Відповідно до цього

шкільний менеджмент як системоутворювальний фактор життєдіяльності

школи відіграє ключову роль. Адже управлінська підсистема закладу освіти

визначає стратегію розвитку та забезпечує необхідні умови для реалізації

Концепції нової української школи.

9

Базою методології шкільного менеджменту є загальна методологія

внутрішньошкільного управління, в яку значний внесок зробили вітчизняні

науковці Н.М. Бібік, Г.В. Єльникова, Л.М. Калініна, О.І., Касьянова,

В.І. Маслов, О.І. Мармаза, Т.М. Сорочан, Т.І. Сущенко. На думку вчених,

сучасна теорія внутрішньошкільного управління переживає період складних

трансформацій, інтенсивного пошуку нових напрямів наукових досліджень,

розробки інноваційних управлінських технологій, які спрямовані на

забезпечення ефективного управління сучасною школою. В їхніх працях

визначено нові функції та методи управління закладами освіти,

систематизовано досвід управління шкільною організацією в умовах

трансформаційних зрушень. Разом з тим, проблема методологічних засад

шкільного менеджменту в умовах реформування освіти залишається

недостатньо дослідженою.

Розглянемо окремі підходи до управління закладами загальної

середньої освіти, які в нових соціокультурних умовах є найбільш

актуальними.

Компетентнісний підхід один з провідних у шкільному менеджменті,

оскільки спрямований на реалізацію завдань нової української школи. На

нашу думку, компетентнісний підхід характеризується здатністю менеджера

шкільної освіти забезпечувати розвиток шкільної організації відповідно до

стратегій державної освітньої політики та вимог сьогодення.

Компетентнісний підхід визначає одну з важливих складових якості

сучасної освіти, тому поняття «компететність в управлінні закладом

загальної середньої освіти» розглядається як високий рівень знань, умінь та

здатностей менеджера освіти за допомогою функціональних можливостей

управлінської підсистеми забезпечувати ефективне управління шкільною

організацією. Важливою ознакою компетентнісного управління, на думку

науковців, є здатність керівника згуртовувати педагогічний колектив,

реалізовувати особистіснозорієнтований підхід до кожного суб’єкта

освітнього процесу, сприяти гармонізації міжособистісних стосунків [7]. У

10

контексті нашого дослідження професійну компетентність представлено як

сукупність професійно значущих компетентностей менеджера освіти, які

допомагають йому ефективно здійснювати управлінську діяльність. Поряд з

комунікативною, інформаційною, розумовою, соціальною, методологічною

ми виділяємо людинознавчу компетентність як здатність управлінця

конструктивно взаємодіяти з усіма суб’єктами освітнього процесу

(вчителями, учнями, батьками, громадою).

Синергетичний підхід в управлінській підсистемі закладу освіти

розглядається як новий спосіб мислення в організації процесів управління

школою. Він пов’язаний насамперед з уявленнями про самоорганізацію,

саморозвиток педагогічних і управлінських систем, які ґрунтуються на

законах синергетики і є спільними для усіх систем. У своєму дослідженні

вітчизняний дослідник Г.В.Єльникова зауважує, що синергетичний підхід в

управлінні школою передбачає не прямий управлінський вплив на

педагогічний колектив, а ініціювання потенційних можливостей учителів, їх

творчого самовиявлення; створення сприятливого освітнього середовища, що

постійно розвивається і оновлюється [5].

Аксіологічний підхід в освіті, у тому числі і в системах

внутрішньошкільного управління тісно пов’язаний з цінностями, які чітко

визначено в Концепції нової української школи, зокрема: умінні розумно та

раціонально користуватися природними ресурсами в рамках сталого

розвитку, усвідомлення ролі навколишнього середовища для життя і здоров’я

людини інше.

Теорія і практика управління сучасною школою переконують, що

аксіологічний характер внутрішкільного управління найбільш повно

проявляється в усвідомленій орієнтації на цінності сучасної освіти; у

пріоритетах основних цінностей по відношенню до місії, цілей закладу освіти

та засобів управлінської діяльності; постійному співвідношенню цінностей

шкільної організації із цінностями суспільства.

11

Аналіз наукових джерел дає змогу зробити висновок, що в

реформуванні нової української школи важливу роль відіграє експертно-

аналітична функція менеджера шкільної освіти. У наукових джерелах

педагогічна експертиза визначається і як вивчення, дослідження

педагогічних явищ, процесів, проблем, результатів педагогічної діяльності, і

як сукупність процедур, необхідних для отримання думок у формі міркувань

або оцінювання педагогічного явища, об’єкта, і як оцінювання стану об’єкта

або діяльності педагогічних явищ [8]. Таким чином, можна зробити

висновок, що з точки зору педагогічної експертизи, експертно-аналітична

функція передбачає не тільки аналіз причинно-наслідкових зв'язків минулого

та майбутнього закладу освіти, а й містить прагматичне оцінювання

реальності, що дозволяє приймати ефективне управлінське рішення.

Експертна оцінка керівника – результат науково-педагогічної експертизи,

професійно аргументоване судження менеджера шкільної освіти про якість

того, що було предметом або об’єктом експертизи. На думку вчених, в якості

такого об’єкта можуть бути: освітнє середовище закладу освіти, освітня

діяльність закладу; інноваційні, інформаційні та інші процеси; професійна

компетентність шкільного персоналу та ін.

На нашу думку, реалізація експертно-аналітичної функції значно

впливає і на стрижневу ланку управлінської діяльності – управлінське

рішення. Змінюється вектор прийняття управлінського рішення: від

одноосібного до колегіального, змінюються методи прийняття рішень через

узгодженість спільних дій членів педагогічного колективу, через співпрацю

та співвідповідальність усіх членів шкільної організації.

Ефективне лідерство у системі шкільної освіти є одним із важливих

показників професійної компетентності шкільного менеджера. Адже тільки

лідер педагогічного колективу здатний створити і забезпечити необхідні

умови для розвитку освітнього середовища закладу. Серед важливих ознак

професіоналізму керівника школи, зокрема: знання та розуміння природи

управлінської праці та процесів менеджменту; знання посадових та

12

функціональних обов’язків менеджера освіти; уміння використовувати ІКТ

та інші засоби комунікацій, які необхідні у процесі управлінської праці;

здатність до рефлексії;володіння мистецтвом налагодження як внутрішніх,

так і зовнішніх взаємозв’язків.

Отже, реалізація Концепції нової української школи значною мірою

залежить від якості шкільного менеджменту та готовності менеджера

шкільної освіти реалізовувати нові підходи до управління сучасним закладом

освіти. Практика управління школою дає змогу стверджувати, що принципи

партнерства, взаємодії, діалогу, толерантності, спільних ціннісних

орієнтирів, виважених цілей сприяє уникненню кризових явищ в управлінні

та забезпечує якісні зміни в реформуванні сучасної шкільної освіти.


1. Закон України «Про освіту» (Закон від 05.09.2017 № 2145-VIII)

[Електрон. ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2145-19 – Назва з екрана.

2. Концепція нової української школи [Електронний ресурс]. – Режим

доступу:http://mon.gov.ua/Новини 2016/12/05/konczepcziya.pdf.– Назва з

екрана.

3. Бех І.Д. Компетентнісний підхід у сучасній освіті [Електронний ресурс] /

І.Д. Бех. Режим доступу: http//www.ipv.org.ua/component/article/ 8-beh /56-2012-

09-04-22-32-01 html.– Назва з екрана.

4. Гондюл І. Управління персоналом навчального закладу / І. Гондюл

// Відкритий урок. – 2013. – № 11. – С. 10-14.

5. Єльникова Г.В. Управлінська компетентність. – К.: Ред. загальнопед.

газ., 2005. – 128 с.

6. Забарна А. Особистісно зорієнтований освітній менеджмент / А.

Забарна // Відкритий урок: розробки, технології, досвід. – 2012. – № 12. – С.

12–13.

7. Касьянова О. М.Контрольно-аналітична діяльність керівника

навчального закладу / О. М. Касьянова. — Х. : Вид. група «Основа», 2014. —

192 с. — (Серія «Абетка керівника»).

8. Меркулова Н. В. Інноваційний менеджмент у закладі освіти /

Меркулова Н. В. - Проблеми та перспективи формування інноваційної

системи освіти в ХХІ столітті : міжнар. наук.-практ. конф., 3-4 лют. 2012 /

Львівська педагогічна спільнота. - Львів : Львів. пед. спільнота, 2012. - 84 с-

С .30-31

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2145-19

13

9. Нова українська школа: порадник для вчителя / Під заг. ред. Бібік Н. М.

— К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2017. — 206 с

10. Фурман А. Методолог-професія майбутнього/ А.В.Фурман

//Психологія і суспільство. – 2016. – № 1. – С. 16-40.

Москалець Михайло Миколайович

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри публічного управління та

права КЗВО «Дніпровська академія неперервної освіти»


ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ

ОСВІТОЮ В ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАДАХ

В Україні сьогодні відбувається процес децентралізації влади –

реформа, яка передбачає передачу більших повноважень і ресурсів на рівень

територіальних громад. Цей процес має визначальний вплив на різні сфери

життя суспільства, в тому числі і освітню.

Європейський і світовий досвід свідчать, що місцеві проблеми можуть

ефективно вирішуватися виключно на місцевому рівні. Децентралізація – це

шлях, що передбачає передачу повноважень вирішувати місцеві проблеми на

найближчий для людей рівень – від центральних державних структур

органам місцевого самоврядування - безпосередньо громадам, а також

забезпечити їх власними фінансовими ресурсами, які зроблять їх

спроможними ці проблеми вирішувати.

За Європейською хартією місцевого самоврядування, яка є частиною

законодавства України, місцеве самоврядування – це «право і спроможність

органів місцевого самоврядування здійснювати регулювання і управління

суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в

інтересах місцевого населення». На сьогодні переважна більшість

територіальних громад України, маючи право вирішувати питання місцевого

значення, неспроможна це робити через брак власних коштів, занепад або

14

відсутність інфраструктури (необхідних будівель, споруд, доріг тощо), а

також недостатність кваліфікованих кадрів. Тому значна частина питань

місцевого значення не вирішується: не утримуються на належному рівні

об’єкти комунальної власності (школи, лікарні тощо), територія, благоустрій.

Мета реформи місцевого самоврядування – забезпечити його спроможність

самостійно, за рахунок власних ресурсів, вирішувати питання місцевого

значення в інтересах жителів громади.

Децентралізація освіти – це передача повноважень і відповідальності за

управління освітою та фінансування освіти демократично обраним органам

місцевого самоврядування і школам. Але важливі повноваження щодо

визначення освітньої стратегії країни та загального напряму освітньої

реформи залишаються на рівні національного уряду, зокрема Міністерства

освіти і науки.

Таким чином, децентралізована система освіти функціонує через

співпрацю та координацію діяльності багатьох незалежних інституцій.

Децентралізація передбачає створення системи управління, яка замість

вертикального підпорядкування ґрунтується на співпраці незалежних установ

різних рівнів, що керуються положеннями законодавства. В Україні це

означає, що об’єднані громади, райони та області матимуть автономні,

демократично обрані органи місцевого самоврядування, чиї ради та

виконавчі органи діятимуть відповідно до очікувань місцевих мешканців, які

їх обрали. Автономія місцевих органів влади має бути закріплена та

гарантована законодавством, а також повинна ретельно відстоюватися усіма

зацікавленими сторонами, в тому числі асоціаціями органів місцевого

самоврядування.

Водночас, органи місцевого самоврядування мають функціонувати у

відповідності до чинного законодавства, яке чітко визначає їхні сфери

компетенції, фінансові повноваження та відповідальність, а також доходи.

Звичайно, це означає, що освітнє законодавство повинно бути адаптовано до

такої нової системи врядування. Освітня вертикаль повинна бути чітко

15

визначена належним законодавством. Міністерство освіти інауки України

здійснює управління децентралізованою системою освіти через розроблення

законодавства, прийняття освітніх норм і стандартів, а також через

спеціальні, цілеспрямовані програми розвитку (наприклад, реформування

навчальної програми або запровадження системи зовнішнього оцінювання).

Міністерство також відповідає за формулу визначення розміру освітньої

субвенції від державного бюджету місцевим бюджетам, а також за

різноманітні фінансові програми, зокрема щодо інвестицій або, наприклад,

забезпечення шкільними автобусами. Такі управлінські повноваження

міністерства є значними на початку процесу децентралізації, але з часом

стають слабшими через внесення змін до законодавства. Сьогодні обласні

департаменти освіти є ключовим елементом освітньої вертикалі, оскільки

одержують запити і завдання від Міністерства та передають їх органам

управління освіти на місцях. Вони також здійснюють нагляд і керівництво

діяльністю органів управління освітою в порядку ієрархії підпорядкування

В умовах децентралізації ця вертикалі зникне. Замість цього обласні

департаменти освіти стануть підрозділами обласних виконкомів, які

призначатимуться обласними радами та відповідатимуть за впровадження

освітньої політики у відповідності до законодавства та у межах встановленої

компетенції на рівні області.

З часом об’єднані громади створять свій власний орган управління

освітою з введенням відповідних посад для ефективного менеджменту,

забезпечивши чіткий розподіл функцій між органом управління освітою

об’єднаної громади та районним відділом освіти. У випадку коли об’єднана

громада не створить власного органу управління освітою, а делегує

відповідні повноваження спільному органу управління освітою, в цій ролі

може виступити районий відділ освіти.

Делегування адміністративних повноважень з передачею відповідних

ресурсів спільному органу управління освітою має ряд переваг:

- економія коштів (оптимізація чи зменшення видатків),

16

- краще забезпечення кваліфікованими кадрами,

- спільне утримання суб’єктами співробітництва інфраструктурних

об’єктів та фінансування комунальних послуг,

- ефективність реалізації спільних проектів через централізовану

координацію.

Берковська Ольга Василівна

вчитель економіки, географії ПТУ №2 м. Дніпро

ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ У

ПІДЛІТКІВ

В народі кажуть «Або ви турбуєтесь про своє здоров’я, або воно

потурбує вас». У сучасному суспільстві життя й здоров’я людини

визначаються як найвищі людські цінності. Батьків і педагогів сьогодні

надзвичайно хвилює питання допомогти дітям бути здоровими, сильними,

витривалими. Адже, на жаль, несприятливі соціально-економічні умови

сучасної України, важка екологічна ситуація, інформаційне перенасичення та

інтенсифікація навчального процесу викликають тенденції до погіршення

здоров’я підлітків.

Ці проблеми детермінували розроблення Концепції Нової української

школи, яка проголошує наряду з гуманізацією навчання, розвитком

здібностей учнів також зберігати таку цінність дитинства як здоров’я.

Турбота про здоров’я учнів — одне з важливих завдань сучасного

освітнього закладу.

Мета вчителів — забезпечити дитині можливість зберегти фізичне,

моральне та психічне здоров’я за період навчання в школі, сформувати в неї

необхідні знання, уміння й навички зі здорового способу життя, навчити

використовувати здобуті знання в повсякденному житті.

Здоровий спосіб життя учня включає такі компоненти:

17

- режим навчання без перевантажень;

- режим активної діяльності й відпочинку;

- вироблення навичок особистої гігієни;

- раціональне харчування й культура споживання їжі;

- брак травматизму;

- профілактика шкідливих звичок і фізичну активність.

Діти та молодь, скоріше за все, розвинуть життєві навички, знання та

ставлення, потрібні для прийняття здорового вибору завдяки інтерактивним

навчальним методам, а не традиційним формам дидактичного навчання,

таким як лекції. Це означає таку навчальну діяльність, в якій діти та молодь

беруть активну участь, практикуючи різноманітні особисті та соціальні

навички, що сприяє кращому засвоєнню знань та формуванню життєвих

цінностей.

Ефективна пропаганда здорового способу життя не може відбуватися

ізольовано у стінах закладу. Увесь заклад повинен стимулювати здоровий

спосіб життя. Це означає, що всі люди у закладі — персонал, діти, батьки та

вихователі — залучені до процесу стимулювання прагнення благополуччя.

Цей процес повинен проходити червоною ниткою через середовище та

моральний дух закладу, навчального валеологічного плану і бути

невід'ємною частиною партнерства і співробітництва із закладом та сім'ями, а

також громадою, де розташовано заклад. Без цього не буде ані нації, ні

держави.

Навчити цінувати життя і здоров’я – одне із основних завдань

навчального закладу сьогодення. Охорона здоров’я розпочинається з дієвої

профілактики, орієнтації кожної особистості на ведення здорового способу

життя.

Серед форм і методів процесу формування позитивної мотивації на

здоровий спосіб життя пріоритетна роль належить активним методам, що

ґрунтуються на демократичному стилі взаємодії, спрямовані на самостійний

пошук істини і сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й

18

творчості. До них також належать соціальне проектування, метод відкритої

трибуни, ситуаційно-рольова гра, соціально-психологічний тренінг,

інтелектуальний аукціон, «мозкова атака», метод аналізу соціальних ситуацій

з морально-етичним характером, гра-драматизація тощо.

Доцільно застосовувати традиційні методи: бесіда, диспут, лекція,

семінар, роз'яснення, переконання, позитивний і негативний приклади,

методи вироблення звичок, методи вправ, контролю і самоконтролю,

створення громадської думки тощо.

Застосування цих методів сприяє утворенню у дітей, учнівської та

студентської молоді адекватної моральної самооцінки, дає можливість

організувати дієву роботу, з формування позитивної мотивації на здоровий

спосіб життя, знецінити і зруйнувати негативні мотиви, перебудувати і

змінити негативні форми у поведінці дітей та молоді на позитивні;

підтримати, посилити позитивні моральні спонуки, активізувати їх прояви чи

загальмувати негативні мотиви, знизити їх силу, утримати учня від прояву

негативної мотивації на здоровий спосіб життя.

Крім того, необхідно звернути увагу на залучення батьків до

формування навичок здорового способу життя їх дітей:

- батьківські збори;

- всеобучі для батьків;

- ігри-подорожі;

- круглі столи;

- практикуми для батьків;

- телефони довіри.

Вивчення проблеми, дає змогу уточнити зміст і сутність понять, що

характеризують здоровий спосіб життя. Зокрема визначено, що здоровий

спосіб життя є такою організацією життєдіяльності учня, що забезпечує

оптимальний за даних умов рівень збереження й розвитку його фізичного,

морального та психічного здоров’я. Крім того, постійний моніторинг

19

визначає ефективність застосованих форм і методів роботи з учнями та за

потреби коректувати їх.


1. Закон України «Про освіту» (Закон від 05.09.2017 № 2145-VIII)

[Електрон. ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2145-19 – Назва з екрана.


доступу: http://mon.gov.ua/Новини 2016/12/05/konczepcziya.pdf – Назва з

екрана.

3. Залучення дітей та молоді до розробки інформаційно-освітніх

матеріалів з питань здорового способу життя: навчально-методичний

посібник. — Київ, 2006.

4. Шевченко С. Шкідливі звички шкільної молоді. — ТОВАРИСТВО

“РІДНА ШКОЛА”: ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ НАУКОВИЙ АЛЬМАНАХ,

Число 7 — Львів 2014. каф. загальної та соціальної педагогіки ЛНУ ім. Івана

Франка, 320 с.

5. Матвєєв В. Ф., Гройсман А.Л. Профілактика шкідливих звичок

школярів: Кн. для вчителя. - М., 1987, - 327 с.

Галкіна Наталя Олексіївна

вчитель економіки, географії, Європейський вибір України,

Придніпровський професійний ліцей

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ

ПІДГОТОВКИ ПЕДАГОГА

Розвиток освіти, модернізація, рух України до європейського

освітнього простору потребують наукових обґрунтувань застосування

традиційних та інноваційних технологій навчання у процесі професійної

підготовки педагогів в умовах упровадження кредитно - модульної системи,

моніторингу якості вищої освіти.

Освіта України має значний досвід підготовки фахівців, вагомі

досягнення в методичному забезпеченні навчального процесу. У

Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті наголошено

20

на необхідність забезпечення високої якості, конкурентоспроможності

сучасних фахівців на ринку праці, оскільки на часі – запит на нового

управлінця, який би здійснював керівництво, впроваджував і творчо розвивав

нові ідеї, напрями, форми освітньої діяльності.

Здійснення демократичних перетворень усіх сфер українського

суспільства найбільшою мірою залежить від якості професійної підготовки

фахівців. Потрібен принципово новий рівень педагогічної майстерності

кадрів (найвищий ступінь компетентності), досягнення якого можливе лише

за умови корінної перебудови діяльності загальноосвітніх шкіл та шкіл-

інтернатів. Першим вирішальним кроком до цього є оновлення всього

процесу професійної підготовки майбутніх викладачів загальноосвітніх шкіл

різних типів.

В умовах значних соціально-політичних та економічних змін в Україні

до майбутніх викладачів висуваються більш складні вимоги. Завдання

сучасної вищої педагогічної школи полягає не тільки в тому, щоб формувати

відповідні професійні знання та навички, а й у тому, щоб підготувати

викладача, який глибоко розуміє і знає свою роль у суспільстві, вміє творчо

використовувати здобуті знання на практиці, працювати з учнями та їхніми

батьками, з педагогічним колективом, ураховує думку колег, використовує

передовий педагогічний досвід, критично оцінює досягнуте.

У зв’язку з цим проблема формування професійної компетентності

майбутніх викладачів набуває в наш час особливої актуальності.

З урахуванням положень Конвенції «Про визнання кваліфікації вищої

освіти в європейському регіоні» (Лісабон, 1997 р.), спільної декларації

міністрів освіти Європи «Європейський простір у сфері вищої освіти»

(Болонья, 1999 р.), «Концепції досконалості Європейського фонду

управління якістю» визначено необхідність дослідження чинників, що

впливають на забезпечення якості освіти.

Реалізація виділеного завдання передбачена Законом України «Про

вищу освіту», постановою Кабінету Міністрів «Концепція розвитку освіти в

21

Україні» та спрямована на покращення якості вищої освіти, забезпечення

рівного доступу до неї, утвердження новітніх інформаційних технологій.

Важливою умовою модернізації освіти є підвищення якості

фундаментальної підготовки педагогічних працівників, яка є основою

формування фахівця та оптимізує суспільний розвиток.

Формування професійної компетентності майбутніх учителів являє

собою взаємопов’язані елементи навчально-виховного процесу, які

забезпечують розвиток у студентів професійної спрямованості та інтересу до

професійної діяльності; особистісних якостей, знань, умінь та навичок,

необхідних для успішного здійснення педагогічного процесу; умінь і навичок

адекватної самооцінки та оцінки діяльності учнів.

Розглянемо деякі аспекти використання традиційних та інноваційних

технологій навчання у процесі професійної підготовки майбутнього педагога

у вищому навчальному педагогічному закладі.

На даний час все зрозумілішим стає той факт, що не тільки теоретичні

знання, а їх сукупність із практичними вміннями та навичками,

переконаннями є найважливішим показником всебічно підготовленого

фахівця. Важливим компонентом професійної підготовки сучасного

педагога-лідера є формування в нього особистісних умінь і навичок,

пов’язаних із новими мотиваціями, організацією власної діяльності,

створенням позитивної атмосфери колективу та вмінням працювати в ньому,

здатністю ефективно діяти в умовах невизначеності та робити свідомі рішучі

кроки.

Кожен педагог повинен уміти прогнозувати хід і результати роботи,

планувати, організовувати різноманітні форми власної та учнівської

діяльності; коригувати її за результатами контролю та аналізу;

співпрацювати з колегами, керівництвом, батьками учнів, громадськістю,

спрямовувати в певному напрямі роботу школярів і працювати над їх

всебічним розвитком, забезпечуючи планомірне формування необхідних

якостей у школярів і враховуючи їх індивідуально-психологічні особливості.

22

Процеси глибокої трансформації у вищій школі, демократизація

освітянської діяльності породжує необхідність змін усіх компонентів і ланок

освітнього процесу: методів і форм подання матеріалу, формування

професійної свідомості, стилю взаємостосунків, формування нових позицій

учителя й учнів, змін у системі управління навчально-виховним процесом.

Використання традиційних та інноваційних технологій навчання у процесі

професійної підготовки педагогів уможливлює підвищення її продуктивності

в оволодінні педагогічною майстерністю, мистецтвом комунікації, новітніми

технологіями, спрямованими на досягнення найвищого рівня

професіоналізму.


1. Бех І. Д. Виховання особистості: у 2 кн./ І.Д. Бех. – К.: Либідь. – Кн.

ІІ: Особистісно-орієнтований підхід: монографія. – 2003. –344 с.

2. Гессен С. И. Основы педагогики. Введение в прикладную

философию: учеб. пособие для вузов / С. И. Гессен. – М.: Школа-пресс, 1995.

– 448 с.

3. Данилова Г. С. Акмеологічна модель педагога в ХХІ столітті / Г. С.

Данилова // Рідна школа. –2007. – № 6. – С. 6-9.

4. Дубасенюк О.А. Концептуальні положення теорії професійної

виховної діяльності педагога / О. А Дубасенюк // Педагогіка і психологія. –

№ 4(5). 1994. – С. 90-97.

5. Кобзар Б. С. Личность и ее становление / Б. С. Кобзар, М. Г.

Тайчинов. – К.: Молодь, 1990. – 164 с.

6. Кремень В. Г. Філософія національної ідеї. Людина. Освіта. Соціум /

В. Г. Кремень – К.: Грамота, 2007. – 576 с.

7. Кузьмина Н. В. Профессионализм деятельности преподавателя и

мастера производственного обучения профтехучилища / Н. В. Кузьмина. –

К.: Высш. школа, 1989. – 167 с.

23

Заболотня Олена Василівна

вчитель біології Чумаківської ЗОШ І-ІІІ ступенів Томаківської селищної ради

Чічкань Олена Василівна

вчитель історії

Китайгородської ЗОШ І-ІІІ ступенів Томаківської селищної ради

ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ

ТЕХНОЛОГІЙ В ГРОМАДСЬКО-АКТИВНІЙ ШКОЛІ

Школа – єдине джерело сили, що рухає машиною суспільства.

Сьогодні сільська загальноосвітня школа - це школа, життєдіяльність

якої наближена до родинної де про кожну дитину піклуються, турбуються, її

люблять і дбають про її моральне і фізичне здоров’я. Навчальний процес у

школі-родині будується так, що педагоги разом із батьками, учнями та

громадськістю використовують базовий і варіативний компоненти робочих

навчальних планів. Нині, як ніколи відчувається потреба відтворення почуття

спільноти, коли більшість підприємств, інститутів та колгоспів припинили

існування або зазнали суттєвих скорочень.

Відбувається деформація ціннісних орієнтирів, що призводить до

зниження норм моралі, соціальної і особистісної адаптації молоді.

Моніторинг рівня вихованості показує зниження таких цінностей як

культура почуттів, емоційна культура, ставлення до світу природи, до світу

людей, інтелектуальні цінності. Нові зміни призвели до зникнення клубів на

базі шкіл та інших організацій, які давали змогу чимось займатися, набувати

нових навичок і бути активним поза школою. Втрачається духовний зв’язок

із дітьми, який можливий лише в такому середовищі, де панують любов і

злагода, де батьки завжди знаходять час для спілкування з дітьми.

Тому сьогодні назріла потреба створити на базі школи освітній центр, в

якому старшокласники навчають пенсіонерів створювати свої акаунти,

здійснювати онлайн-оплати комунальних послуг, користуватися інтернет-

24

магазинами та ін. Налагоджується зв’язок поколінь. Діти відчувають свою

значимість.

Даний проект – це приклад використання системного підходу школи в

об’єднанні інтересів громади та держави.


1.Стандарти громадсько-активної школи: залучення батьків: навчально-

методичний посібник / Товкало М. Я. / Під заг. ред. Даниленко Л. І. — К.:

ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2014. — 66 с.

2.Стандарти громадсько-активної школи: послуги: навчально-

методичний посібник / Ткаченко Л. М. / Під заг. ред. Даниленко Л. І. – К.:

ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2014. – 40 с.

3.Стандарти громадсько-активної школи: лідерство: навчально-

методичний посібник / Ткаченко Л. М., Ковальчук В. І. / Під заг. ред.

Даниленко Л. І. – К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2014. – 56 с.

Ківа Наталія Миколаївна

вчитель історії та правознавства, ДНЗ Інгулецький професійний ліцей

ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В УПРАВЛІННЯ

ЗАКЛАДАМИ ОСВІТИ

Інформаційні та комунікаційні технології (ІКТ) за короткий час стали

невід’ємною складовою сучасного суспільства. У багатьох країнах світу

вільне володіння цими технологіями є складовою базової освіти.

Впровадження в освіту ІКТ сприяє підвищенню її якості, а також

удосконаленню організації освітнього закладу та управління ним.

Застосування інформаційних технологій у системі управління освітою є

особливо необхідним, оскільки саме управлінські рішення спроможні

змінити всю систему в цілому, а від їх правильності та своєчасності залежить

ефективність системи освіти. Одним із методів удосконалення системи

управління освітою є впровадження новітніх інформаційних систем. Це

25

дозволяє оптимізувати процес обміну інформацією, зменшити обсяг роботи

адміністратора системи освіти та дозволяє йому приймати ефективні

управлінські рішення.

Значну роль у забезпеченні якісної освіти, зокрема у закладах освіти,

відіграють інформаційно-комунікаційні технології, що пронизують як сам

процес навчання, так і процеси управління.

Видами діяльності в системі освіти є:

- управління – впровадження інформаційних технологій в управління

закладами освіти;

- навчання – комп’ютеризація навчального процесу та виховної роботи

закладу;

- наукові дослідження – впровадження ІКТ в наукові педагогічні

розробки.

Виходячи з цього, застосування інформаційно-комунікаційних

технологій в галузі освіти і безпосередньо в навчальній діяльності та

управлінні навчальним закладом освіти стало вже загальною необхідністю в

діяльності освітніх навчальних закладів.

Під час впровадження інформаційних технологій та використання

програмного забезпечення директору закладу освіти необхідно визначити

оптимальні умови автоматизації робочих місць учасників управлінського

процесу, що допоможе систематизувати та підняти на більш високий рівень

роботу заступників директора, секретаря, викладачів, психолога, соціального

педагога, бібліотекаря.

Мета навчального закладу, умови його функціонування, структурні

компоненти переплітаються у діяльності адміністрації та педагога й

утворюють при цьому функціональні компоненти.

Підсумовуючи слід зазначити, що основна мета використання

впроваджень новітніх технологій в управлінській діяльності закладом освіти

є створення єдиного інформаційного середовища, у якому враховані всі

необхідні та достатні вимоги для управління навчальним закладом.

26

Інформаційне середовище системи управління закладами освіти, у тому числі

й ЗНЗ, повинно вписуватися в єдину схему інформаційного простору всієї

системи освіти, відповідати всім вимогам та правилам побудови цього

простору.

Застосування інформаційно-комунікаційних технологій в галузі освіти і

безпосередньо в діяльності керівника закладу стало загальною необхідністю.

Впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-

виховний процес школи забезпечить поступовий перехід освіти на новий,

якісний рівень.

Нові інформаційні технології позитивно впливають на всі компоненти

системи навчання: мету, зміст, методи та організаційні форми навчання,

засоби навчання, що дозволяє вирішувати складні і актуальні завдання

педагогіки для забезпечення розвитку інтелектуального, творчого

потенціалу, аналітичного мислення та самостійності педагогічних

працівників.

Для ефективної модернізації освіти та оновлення технічного арсеналу

засобів навчання необхідно оптимізувати реалізацію державних програм,

спрямованих на інформатизацію, комп’ютеризацію та оновлення

матеріально-технічної бази шкіл, надання всім вільного доступу до мережі

Інтернет.

Підготовка керівників до сучасного управління школою за допомогою

ІКТ є дієвим складником ефективного освітнього менеджменту.


1. Кузьмина Н. В. Профессионализм деятельности преподавателя и

мастера производственного обучения профтехучилища / Н. В. Кузьмина. –

К.: Высш. школа, 1989. – 167 с.

2. Ландшеер В. Концепция “минимальной компетентности” / В.

Ландшеер // Перспективы: вопросы образования. – 1988. – №1. – С. 27-34].

3. Максименко С. Д. Професійне становлення молодого вчителя: навч.

посіб. для студентів пед. вузів / С. Д. Максименко, Т. Д. Щербан. – Ужгород:

Закарпаття, 1998. – 105 с.

27

Комарь Світлана Миколаївна

заступник директора з навчально-виховної роботи КЗ «СЗШ №4 ім.

А.С.Макаренка» м. Кам’янське

ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ В УПРАВЛІННІ

ЗАКЛАДОМ ОСВІТИ

Сьогодні в Україні особистість, освіту, інформацію й теоретичне

знання визнано стратегічними ресурсами та найістотнішими цінностями. У

нормативно-правових документах чинного законодавства констатовано, що

для реалізації інтелектуального потенціалу нації та міжнародної

конкурентоспроможності держави рівень комп’ютерної та інформаційної

грамотності, впровадження сучасних інформаційно-комунікативних

технологій (ІКТ) в управління соціальною сферою є недостатнім. Серед

національних пріоритетів державної освітньої політики інформатизації

визначено необхідність створення інфраструктури, інформаційних ресурсів,

інформаційних технологій, інформаційних систем, автоматизованих баз

даних і використання засобів ІКТ з метою забезпечення вільного доступу до

ресурсів комп’ютерних мереж, які детермінують зміст і структуру, вибір

форм, методів, засобів і технологій управління в закладах освіти.

Ефективне функціонування школи залежить від уміння адміністрації

закладу освіти здійснювати оперативний аналіз ситуації, своєчасного її

коригування та оптимального прийняття управлінського рішення.

Одним із методів удосконалення системи управління освітою є

впровадження інформаційних систем. Це дозволяє оптимізувати процес

обміну інформацією, зменшити обсяг роботи адміністратора системи освіти

та дозволяє йому приймати ефективні управлінські рішення. Розвиток засобів

ІКТ та все більше застосування їх у різних галузях освіти створюють основу

для широкого запровадження комп’ютерних комплексів автоматизації

управління навчальним закладом у системі середньої освіти. Сьогодні в

управлінській діяльності закладів освіти міста використовується програмний

28

комплекс «КУРС: Школа», який підтримує певний набір функцій, пов’язаних

з управлінням навчальним закладом, має певну структуру даних, яка

дозволяє забезпечити горизонтальний та вертикальний обмін даними в межах

навчального закладу, в межах органів управління міста та області.

Перевагами використання ІКТ при організації та плануванні діяльності

закладу освіти є:

- підвищення ефективності навчального процесу;

- можливість управління з використанням результатів попередньої


- прийняття більш ефективних управлінських рішень;

- підвищення об’єктивності в оцінці діяльності вчителів та учнів;

- більш ефективне управління пізнавальною діяльністю учнів;

- можливість прийняття більш виважених рішень, які стосуються

підвищення результативності навчання;

- оперативний доступ до організаційної інформації стосовно діяльності

освітнього закладу;

- економія як матеріальних, так і людських ресурсів;

- вільний час на вирішення важливих питань;

- скорочення обсягу рутинної роботи.

Задачі щодо управління навчальним закладом, які можна

автоматизувати за допомогою інформаційних систем в освітніх закладах:

- управління навчальним процесом (формування навчальних планів,

розклад, моніторинг результатів навчання);

- фінансове планування та бухгалтерський облік;

- облік матеріально-технічної бази;

- управління персоналом;

- автоматизація діяльності бібліотеки;

- документообіг;

- підготовка оперативної та зовнішньої звітності.

29

Разом з тим комп’ютерні програми не вирішують проблем рутинної

обробки інформації. І тут на допомогу користувачу приходять нові

технології.

Хмарні технології – це електронне сховище даних в мережі Інтернет,

яке дозволяє зберігати, редагувати, а також ділитися інформацією з друзями

та колегами. Прикладами хмарних технологій в освіті можуть стати:

електронні щоденники, журнали, особисті кабінети для учнів та вчителів,

інтерактивні приймальні, тематичні навчальні форуми для учнів, пошук

інформації, коли учні можуть розв’язувати певні навчальні задачі навіть за

відсутності педагога чи під його керівництвом.

Розглянемо користувацькі сервіси Google і спробуємо вичленити ті, які

можна використати в адміністративній роботі керівника навчального закладу.

Сервіси Google:

- Google Search – пошукова система;

- Google Images - сервіс пошуку картинок;

- Gmail - сервіс электронної пошти Google;

- Google Maps – це найвідоміший у світі картографічний онлайн-сервіс;

- Google Docs - онлайновий аналог офісних текстових редакторів

Microsoft Offise. Цей сервіс дозволяє працювати з документами в Інтернеті.

- Google News – сервіс новин;

- YouTube – найкрупніший у світі відео архів; найвідоміший відео

сервіс;

- Google Translate – сервіс онлайн-перекладу;

- Blogger – сервіс для ведення онлайн-щоденників;

- Google Sites – сервіс для створення сайтів;

- Google+ — соціальна мережа від компанії Google.

В закладах освіти міста Кам’янське поступово поширюється серед

заступників директорів з НВР практика використовування сервісів Gmail та

Google Docs у роботі з вчителями: формування та обмін аналітичними

матеріалами щодо визначення рівня навчальних досягнень учнів з

30

навчальних дисциплін за семестр, за рік; спільне формування планів роботи.

Окрім того, зроблено перші кроки щодо формування віртуального кабінету

директора, який також побудований за допомогою хмарних технологій (

провайдер Google).

Отже, застосування інноваційно-комунікаційних технологій має

позитивно якісний вплив на розвиток освіти і їх впровадження в

управлінську сферу діяльності і в навчально-виховний процес, є невід'ємним

компонентом розвитку освіти ХХІ століття.


1. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки

[Електронний ресурс] Режим доступу:

http://guonkh.gov.ua/content/documents/16/1517/Attaches/4455.pdf 2.

2. Биков В.Ю. Моделі організаційних систем відкритої освіти:

Монографія. К.: Атака, 2008. – 684 с.: іл. 5. Даниленко Л., Шукевич Ю.

Наукові засади інноваційної діяльності профільного навчального закладу //

Директор школи. — 2004. — № 48, грудень. — С. 7—10.

3. Дерев'янко Л. Інноваційні технології педради // Директор шко ли. —

2003. — № 14, квітень. — С. 4—5, С. 11. 7. Дорошенко Ю. О. Дистанційне

навчання: структурно-функціональний підхід (на прикладі курсу

«Інформатика. Інформаційні технології») / Ю. О. Дорошенко // Освіта і

управління. – 2003. – Т. 6. – Ч. 1. – С. 145–154

4. Калініна Л. М. Система інформаційного забезпечення управління

загальноосвітнім навчальним закладом: моногр. / Л. М. Калініна. – Київ –

Херсон: Айлант, 2005.– 275с. 11. Калініна Л. М. Методичнее забезпечення

навчального модулю «Інформаційне управління в сфері освіти» для

керівників шкіл [Електронний ресурс].

5. Гуменюк В. В. Інформаційне забезпечення управління

загальноосвітнім навчальним закладом : автореф. дис. канд. пед. Наук :

31.05.01 / Гуменюк В. В. ; ЦІППО. – К., 2001. – 20 с. 2. Управління системою

загальної середньої освіти. Розділ VI // Сайт української педагогіки,

повноваження якої визначаються "Положенням про загальноосвітні

навчальні заклади". – Режим доступу: http://ped.sumy.ua/index.php/option.com

– Назва з екрану.

6. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/

control/uk/publish/category?cat_id=825538. – Назва з екрану.

7. Забродська Л. М. Інформатизація закладу освіти: управлінський

аспект / Забродська Л. М. – Х. : Основа, 2003. – 240 с. 5.

31

8. Забродська Л. М. Інформаційна культура особистості – умова

прогнозування розвитку закладу освіти / Забродська Л. М. // Нова

педагогічна думка. – 2002. – №3-4. – С. 252–360.

9. Банк навчальних комп'ютерних програм "Універсал" [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://www.universal.modus. net.ua/baza.htm/2. –

Назва з екрану.

10. Програми для керування закладами освіти "Автоматизований

розклад уроків" АВТОР – Школа [Електронний ресурс].

Кремень Тамара Михайлівна

заступник директора НВК№ 3 м. Кам’янське

МЕХАНІЗМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В ОСВІТНІЙ ГАЛУЗІ

Модернізація української системи освіти, реалізація Концепції Нової

української школи потребують нової генерації відповідальних, креативних,

фахово підготовлених педагогів та керівників освітніх закладів, спроможних

реалізувати ідеї освіти ХХІ століття.

Освіта ХХІ століття – це освіта належної якості, яка відповідає вимогам

особистості, суспільства у цілому, яка сприяє розвитку особистості,

задоволенню її освітніх, інтелектуальних запитів, забезпечує можливість для

зміцнення матеріального благополуччя людини.

Провідні зарубіжні вчені звертають увагу на те, що в умовах сучасної

конкуренції провідних країн світу за інтелектуальні ресурси , виграє той, хто

у центр стратегії розвитку держави поставить освіту та її якість. Вирішення

цього питання потребує концентрації зусиль органів державного управління,

системи місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства та

системи освіти як соціального інституту, що стає можливим в умовах

реалізації публічного управління загалом та освітньою сферою зокрема.

Публічне управління – це галузь практики та теорії, яка є ключовою

для публічного адміністрування та зосереджена на внутрішньої діяльності

32

державних установ, зокрема на вирішенні таких управлінських питань, як

контроль, керівництво, планування, організаційне забезпечення,

забезпечення інформаційними технологіями, управління персоналом, та

оцінка ефективності[3].

Один із сучасних дослідників публічного управління Г. Букерт

наголошує на тому, що « публічне управління не є якимось нейтральним ,

технічним процесом, натомість є діяльністю, яка тісно пов’язана з

політикою, законом та громадянським суспільством»[4].

Суттю управління освітою є цілеспрямована діяльність щодо створення

соціально-прогностичних, організаційних, правових, кадрових, педагогічних,

матеріально-фінансових та інших умов необхідних для оптимального

функціонування і розвитку галузі, реалізації мети, переходу в якісно новий

стан.

Оскільки освіта виступає суспільною цінністю, має перспективну

вагомість, то повинна розглядатися як стратегія самого публічного

управління. Саме завдяки освіті та за допомогою всіх її засобів і форм

(формальна, неформальна, самоосвіта тощо) формується культура

особистості, визначаються і створюються публічні цінності, забезпечується

навчання упродовж життя, розвиваються професійні компетентності.

Зміна управлінської структури з державної на публічну надає

можливість використання широкого спектру різноманітних стратегій

реформування управління освітою, які можна об’єднати в три головні

стратегічні напрямки:

- створення і підтримка сучасних регулятивних систем ( нових

механізмів управління);

- досягнення нової якості підготовки управлінського персоналу;

- побудова системи залучення громадськості, заохочення лідерства,

ініціативи, відповідальності в управлінському процесі.

Відповідно до Концепції Нової української школи заклади освіти

отримують академічну автономію , яка базується на дотриманні принципів

33

педагогічної свободи, передбачає право педагогічних і науково-педагогічних

працівників на самостійне планування роботи, вирішення питань освітнього

процесу; організацію науково-дослідної роботи, розроблення авторських

освітніх програм або вільний вибір освітніх програм, вибору методик,

методів, засобів і способів здійснення освітньої діяльності, розробку і

використання власних авторських методик ; вибору підручників та іншого

навчально-методичного забезпечення, вільний доступ до інформаційних

ресурсів, захист професійної честі і гідності педагогічних працівників[2].

Управління закладом освіти в межах повноважень здійснюють

засновник, керівник закладу освіти, колегіальні органи управління закладу

освіти та громадського самоврядування, інші органи, передбачені

установчими документами закладу освіти[1].

Автономна школа формується не для громадян, натомість самими

громадянами, адже за виховання дитини відповідає спочатку сім’я, а вже

потім держава. Надання свободи закладу освіти призведе до посилення

відповідальності педагогічних колективів, координації зусиль школи та

батьків. Самоврядування – необхідна умова ефективної школи. Управлінські

рішення приймаються на основі реальної ситуації школи.

Збалансувати вплив суспільства на сферу освіти можливо за умови

стратегічного планування , в основі якого лежить реалізація концепції, в якій

поєднуються цільовий та інтегральний підходи до діяльності закладу освіти ,

що дає можливість встановлювати цілі розвитку, порівнювати їх з наявними

можливостями навчального закладу та приводити їх у відповідність шляхом

розробки й реалізації системи стратегій[5].

Основою стратегічного планування є цілепокладання, прогнозування,

аналіз, моніторинг. Саме ці механізми можуть забезпечити довгостроковий

розвиток навчального закладу на засадах основного методологічного

принципу стратегічного управління : рухатись від майбутнього до

теперішнього.

34

Стратегічний план дає можливість побудувати прозору систему

звітності та підвищити рівень зацікавленості та довіри громадськості до

діяльності закладів освіти завдяки відкритості процесу планування,

інформування про результати діяльності.

Удосконаленню процесу співпраці між органами державної влади,

закладами освіти та громадськістю, появленню в системі освіти управлінців з

демократичним стилем мислення сприяє реалізація україно-швейцарського

проекту «Розвиток громадянських компетентностей в Україні». Проект

покликаний удосконалити процес співпраці місцевих спільнот через

навчання державних службовців і посадових осіб органів місцевого

самоврядування з освіти для демократичного громадянства та освіти з прав

людини в Україні.

Таким чином, одним із завдань управління системою освіти є

формування нового бачення освітніх проблем усіма його учасниками. Адже

сьогодні освіта стає однією з форм суспільної практики, особливою сферою,

яка набуває своїх інтересів, цілей, цінностей і політики. У сучасних умовах

основні напрями реформування системи управління освітою вбачаються в

чіткому визначенні компетенцій, повноважень і відповідальності органів

управління всіх рівнів, забезпеченні їхньої взаємодії; переході від

розпорядчого до регулюючого управління системою освіти; розвитку

державно-громадських форм управління освітою. Для успішного досягнення

поставлених завдань необхідно вирішувати проблему підготовки

управлінських кадрів, які здатні управлінську діяльність наповнити новим

змістом : партнерством, комунікацією, участю, відповідальністю.


1.Закон України «Про освіту» http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2145-

19

2. Нова українська школа. Концептуальні засади реформування

середньої школи. Режим доступу :

https://www.kmu.gov.ua/storage/app/media/reforms/ ukrainska-shkola-

compressed.pdf

35

3. Глосарій Програми розвитку ООН.- Режим доступу :http //www.

unpan. org/Directories/ UNPublicAdministrationgLOSSARU/

4. Босак О.З. Публічне управління як нова модель управління у

державному секторі. Режим доступу : http://academy.gov.ua/ej/ej12/txts/10

bozuds.pdf

5. Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління : навч. посіб.

/ З.Є. Шершньова, С.В. Оборська. – К : КНЕУ, 1999. – 384 с.

6. Лукіна Т.О. Роль освіти у становленні публічного управління та

формуванні публічних цінностей в Україні / Т.О.Лукіна// Публічне

управління: шляхи розвитку[Текст]: матер.наук.практ.конф. за міжнар. уч.

(26 листопада 2014р., м.Київ): у 2 т. Т. 1[за наук. ред. Ю.В.Ковбасюка,

С.А.Романюка, О.Ю.Оболенського].—К.:НАДУ,2014.

Крюкова Ірина Миколаївна

директор Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №102,

Козаченко Світлана Іванівна

заступник директора з виховної роботи, Криворізької загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів №102

ГУМАНІЗАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ В РАМКАХ

ІННОВАЦІЙНОЇ ТА ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ЗАКЛАДУ ОСВІТИ

Сучасна освіта й особливо базової середньої освіти під впливом

науково-технічного прогресу та інформаційного буму вже порівняно

тривалий час перебувають у стані неперервного організаційного

реформування та переосмислення усталених психолого-педагогічних

цінностей. Постає необхідність докорінної зміни освітньої парадигми, зміни

політики і соціальних пріоритетів в освіті незалежної України в умовах Нової

української школи.

Перш за все, перед школою постає завдання забезпечити формування у

вчителя сучасного покоління нових форм мислення та поведінки у

суспільстві, які припускають уміння прогнозувати і планувати, мислити

36

творчо, критично та самокритично, відповідально та свідомо, бути

конкурентоспроможною.

Тільки інноваційна за сутністю освіта може виховувати людину, яка

живе за сучасними інноваційними законами глобалізації.

Основою управлінської діяльності в контексті інноваційної діяльності

освітнього закладу в умовах Нової української школи є стратегічне

управління. Стратегічне управління – це реальний інструмент підвищення

ефективності управління навчальним закладом. До принципів стратегічного

управління слід віднести:

- принцип ресурсно та матеріал збереження;

- проектно-моделюючий характер освітньої діяльності;

- науковість освітнього процесу;

- гуманоцентричні орієнтації управлінської діяльності.

Гуманоцентричний підхід передбачає введення у зміст управлінської

діяльності цінностей демократизму та гуманізації відносин, побудова їх на

засадах педагогіки співробітництва, демократизму та толерантності. Саме

цьому сприяє швейцарсько-український проекту «Розвиток громадянських

компетентностей» (DOCCU) в рамках реформи освіти, розвитку НУШ та

розбудови нової демократичної школи.

Гуманізм освіти – один із порівняно нових соціально-педагогічних

принципів, який відображає спрямованість розвитку освіти на гуманні

стосунки в суспільстві як загальнолюдську цінність.

Інноваційна діяльність педагогів стає на сьогоднішній день основним

напрямом реалізації модернізаційних реформ в освіті і одним із суттєвих

напрямів переходу до моделі інноваційного розвитку України в цілому, тобто

Нової української школи.

Це визначає ключові пріоритети роботи системи розвитку сучасної

школи. Основне завдання - підготувати нове покоління педагогів,

зорієнтованих на цінності сучасного інформаційного суспільства. Успіх

реформ вирішальною мірою залежить від того, наскільки вдасться збудити

37

творчий та конкурентоспроможній потенціал педагогів, які зараз працюють в

системі освіти.

До основних напрямків інноваційних процесів в системі освіти на

сучасному етапі її розвитку слід віднести:

1. Модернізацію типів та структури закладів освіти.

2. Оновлення змісту навчання і виховання:

- розробка державних стандартів освіти;

- впровадження концепції виховання дітей та молоді на підставі

національної системи освіти;

- здійснення профілізації та індивідуалізація освітнього процесу;

- створення авторських навчальних програм, підручників, посібників.

3. Розробку та апробування нових педагогічних технологій:

розвивального, модульно-розвивального, диференційованого навчання;

алгоритмізація навчально-виховного процесу; використання методів

проектування і моделювання; комп’ютерні технології навчання і управління.

4. Зміна форм і методів навчання та виховання:

- впровадження діалогових форм спілкування суб’єктів навчально-

виховної діяльності;

- проведення лекційних, семінарських, тренінгових занять;

- трансформування методів контролю знань та вмінь учнів;

- запровадження індикаторів, рейтингових систем оцінювання знань.

5. Виділення оновлених технології моделювання та проектування, які

реалізуються через навчальні модулі.

6. Модернізація форм і методів управління сучасною школою, а саме:

- підвищення значимості менеджерської функції управління;

- утворення багатоваріативності моделей управління;

- оновлення форм управління.

До основних принципів інноваційних процесів в системі освіти слід

віднести:

1. Принципи управління інноваційними змінами стану системи освіти,

38

які орієнтують педагогів на необхідність свідомої діяльності при переході від

одного стану системи освіти до іншого. Центральною проблемою

інноваційного процесу виступає зміна стану системи, в якій відбуваються

інноваційні процеси.

2. Принципи переходу від стихійних механізмів до свідомо керованих,

тобто принципи реформування системи освіти. Їх реалізація передбачає

визначення та апробацію ефективних механізмів свідомого управління

зміною змісту чи організаційних форм освіти. Таким механізмом виступає,

наприклад, створення та діяльність школи-лабораторії, експериментального

педагогічного майданчика.

3. Принципи інформаційного, матеріально-технічного і кадрового

забезпечення інноваційних процесів. Вони передбачають облік усіх

наукових аспектів забезпечення інноваційних процесів, якщо створюється

педагогічне нововведення.

4. Принципи прогнозування і незворотних структурних змін в

інноваційному соціально-педагогічному середовищі. Ці принципи

враховують закон незворотної дестабілізації в інноваційному середовищі, а

також цілість інноваційного соціально-педагогічного середовища і його

адаптивні можливості.

5. Принципи посилення стійкості інноваційних процесів, які

характеризуються ефективністю організації і механізмом реалізації

інноваційних процесів.

Важливою умовою й провідним фактором успішності процесу

підготовки педагога-новатора в випереджаючий освіті є неперервна освіта,

оскільки вона, по-перше, відповідає потребам і закономірностям розвитку

інформаційного суспільства і є фактором формування, розвитку і постійного

забезпечення сукупної культури педагога, а по-друге, адекватна специфіці

педагогічної діяльності, ролі і місцю особистості вчителя-дослідника,

новатора у педагогічному процесі, що передбачає безперервне збагачення

професійно-значущих дослідницьких якостей в сучасному суспільстві.

39

Управлінська структура передбачає взаємодію чотирьох видів

управлінських дій: планування організація навчальної діяльності

керівництво контроль. Як правило, інноваційний процес в школі

планується у вигляді концепції розвитку школи чи у вигляді програми її

розвитку, а пізніше організовується діяльність колективу навчального

закладу щодо реалізації цієї програми і контроль за її результатами.

В управлінській діяльності слід звернути особливу увагу на підготовку

вчителів до інноваційної діяльності в умовах НУШ.

Основні завдання підготовки вчителів до інноваційної діяльності в

системі управлінської діяльності полягають в тому, щоб:

- допомогти кожному вчителю в розвитку його ціннісних орієнтацій і

гуманістичної спрямованості, які визначають загальний підхід до реалізації

актуальних проблем сучасної школи;

- надати вчителю можливість усвідомити методологію вирішення

професійно-педагогічних проблем, яка ґрунтується на гуманістичній парадигмі;

- розкрити перед учителем способи побудови конкретних концепцій

роботи школи і самого вчителя, враховуючи своєрідність умов їх діяльності;

- віднайти разом із учителем способи реалізації концептуальних схем у

досвіді діяльності, особливо в організації дослідно-експериментальної роботи;

- упроваджувати методи та принципи стратегічного управління

розвитком навчальних закладів, застосовуючи новітні педагогічні технології

гуманоцентричного характеру.

А також, орієнтувати вчителя на осмислення ним результатів

педагогічних досягнень, чи є він конкурентоспроможнім на сучасному етапі

реформування освіти. Концепція «Нової української школи» - ідеологія

реформи середньої освіти, що почала діяти у 2018 році. Головне завдання

кожного вчителя – кожній дитині дати доступ до якісної освіти. Успіх країни

полягає в тому, щоб побудувати суспільство, де кожна дитина, незалежно від

її здібностей має право на успіх у житті, на максимальне розкриття своїх

здібностей.

40


1. Антонюк О. Менеджмент в освітянській сфері: концептуальні засади

/ Олександр Антонюк // Персонал. – 2006. – №10. – с. 58-66.

2. Березняк Є. С. Реалізація принципу демократизації в управлінській

діяльності директора школи: Методичний посібник для керівників шкіл. – К.,

1996.


доступу:http://mon.gov.ua/Новини 2016/12/05/konczepcziya.pdf.– Назва з

екрана.

4. Мармаза О.І. Інноваційні підходи до управління навчальним

закладом / О.І. Мармаза.- Х.: Основа, 2004. – 240 с.

5. Національна доктрина розвитку освіти / Середня освіта в Україні:

нормативне-правове регулювання / за заг. ред. В.С. Журавського. – К.:

ФОРУМ, 2004. – с. 120-137.

Крижановська Тетяна Віталіївна

доктор медичних наук, професор, професор кафедри загальної, спеціальної

педагогіки, реабілітації та інклюзивної освіти КЗВО «Дніпровська академія

неперервної освіти» Дніпропетровської обласної ради»

ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ ТА

УПРАВЛІННЯ ЗДОРОВ'ЯЗБЕРЕЖЕННЯМ В

ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

Одним з пріоритетних завдань нового етапу реформи системи освіти

стає збереження і зміцнення здоров'я учнів, формування у них цінності

здоров'я, здорового способу життя, вибору освітніх технологій, що

усувають перевантаження і зберігають здоров'я школярів. Завдання школи

не «дотягнути» дитину до останнього дзвоника, радіючи, що за ці роки з

ним не сталося нічого поганого, а повноцінно підготувати підлітка до

самостійного життя, створивши всі передумови для того, щоб це життя

склалося щасливо .

Це питання вкрай актуальне. Медико-демографічну ситуацію, яка

склалася останнім часом в Україні, можна назвати критичною. Негативні

соціальні тенденції, низька культура населення, в т.ч. - відношення до

41

здоров'я - важливі індикатори здоров'я населення, за яким Україна займає

25-е місце серед країн Європейського регіону. Показник здоров'я жителів

України становить 26,1%, а в розвинених країнах - понад 70%. Стан

здоров'я населення створює загрозу національній безпеці держави. В школу

надходять приблизно 70% здорових дітей, а серед випускників такими

виявляються тільки 10%.

Формування і розвиток здоров'язберігаючих компетенцій у суб'єктів

освітнього процесу, виховання у школярів основ здорового способу життя,

культури здоров'я, забезпечення якості освітнього середовища для

збереження і розвитку їхнього здоров'я - провідні завдання, які стоять перед

сучасною системою освіти, пріоритетні напрямки її діяльності.

Здоров'язбереження як один з основних напрямків в роботі школи дасть

хороші результати тільки при врахуванні всіх чинників і умов управління

якістю освітнього процесу в цілому.

Сьогодні вчені першопричиною нездоров'я дітей, негативних

тенденцій в здоров'ї молодого покоління вважають суперечності між

потребами дітей і застосованими способами їх навчання і виховання.

Зазначене протиріччя, з одного боку, викликає перенапруження і зростання

хронічних захворювань учнів, з іншого боку, обумовлює деформацію їх

мотиваційної сфери. Наслідком останнього найчастіше бувають різні форми

девіантної поведінки, в тому числі шкідливі звички, які завдають шкоди

своєму здоров'ю і здоров'ю інших людей [1,7].

Завдання забезпечення здоров'я молодого покоління слід вирішувати

освітніми (педагогічними) засобами [2]. Здоров'язберігаюча освіта - це

якісна характеристика, ще одна (поряд з навчальною, виховною і

розвиваючої) функція доцільно організованого педагогічного процесу,

направлено орієнтованого на становлення (збереження, підтримку,

зміцнення і нарощування) здоров'я його суб'єктів (учнів і вчителів) в умовах

їх взаємодії протягом кожного навчального дня.

42

У зв'язку з цим в нових державних стандартах початкової загальної

освіти формуванню культури здорового і безпечного способу життя

відводиться особлива роль як фактору, що сприяє пізнавальному і

емоційному розвитку дитини, досягненню запланованих результатів

освоєння програми. Можливо виділити 3 джерела загроз для здоров'я учнів і

педагогів: - гігієнічні середовищні фактори; - організаційно - педагогічні

чинники; - психолого-педагогічні чинники.

Спираючись на системний та валеологічний підходи до навчання і

виховання, можливо розробити проект цілісної системи здоров'ястворюючої

діяльності загальноосвітнього закладу, яка буде виглядати як комплекс

здоров'язберігаючих технологій за всіма напрямками життєдіяльності

школи[2]. Це - медико-гігієнічні технології, фізкультурно-оздоровчі

технології, екологічні здоров'язберігаючі технології, технологія

забезпечення безпеки життєдіяльності, здоров'язберігаючі освітні технології

(ЗОТ) [2].

Окремо потрібно зупинитися на ЗОТ. Вони поділяються на 3 три

підгрупи:

- організаційно - педагогічні технології (ОПТ), що визначають

структуру навчального процесу, сприяють запобіганню стану перевтоми,

гіподинамії та інших дезаптаційних станів;

- психолого - педагогічні технології (ППТ), пов'язані з безпосередньою

роботою вчителя на уроці, а також впливу, який він чинить всі 45 хвилин на

своїх учнів. Сюди ж відноситься і психолого-педагогічний супровід всіх

елементів освітнього процесу;

-навчально-виховні технології (НВТ), які включають програми з

навчання грамотної турботи про своє здоров'я і формування культури

здоров'я учнів, мотивації їх до ведення здорового способу життя,

попередження шкідливих звичок, що передбачають також проведення

організаційно-виховної роботи зі школярами після уроків, просвіта їх

батьків.

43

Таким чином, здоров'язберігаючі освітні технології висувають на

перший план завдання формування відповідної компетенції у всіх

працівників освітніх установ.

Для ефективного управління здоров'язбереженням в школі необхідна

цілеспрямована діяльність вчителів на формування ціннісних орієнтацій

стосовно стану здоров'я школяра, його потреб і мотивацій на збереження

здоров'я, на заняття фізкультурою, на прагнення самих педагогів і батьків

учнів підтримувати здоровий спосіб життя, об'єктивно будувати навчально-

виховний процес, виходячи з можливостей учнів і їх творчої активності як

умови позитивної самоорганізації[4].

Таким чином, впровадження здоров'язберігаючих технологій,

зацікавленість усіх учасників навчально-виховного процесу в кінцевому

результаті, уміла організація управління та створення адаптивного

освітнього здоров'язберігаючого середовища в освітніх установах,

підвищення кваліфікації та навчання педагогів на сьогоднішній момент -

одні з найважливіших завдань, що стоять перед організаторами освіти в

управлінні здоров'язбереженням в освітньому закладі.


1. Т. Карасьова Современные аспекты реализации

здоровьесберегающих технологий / Т.В. Карасева // Начальная школа. –

2005. – N 11. – С. 75–78.

2. Ващенко О. Готовність вчителя до використання

здоров’язбережувальних технологій у навчально-виховному процесі / О.

Ващенко, С. Свириденко // Здоров’я та фізична культура. – 2006. – N 8. – С.

1-6.

3. Подгорная О.Е. Проектирование здоровьесберегающего

пространства общеобразовательной школы средствами личностно-

ориентированного образования : дис… канд. пед. наук / О.Е. Подгорная. –

Тирасполь, 2005. – 211 с.

4. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии : учеб.

пособие / Г.К. Селевко. – М. : Народное образование, 1998. – 255 с.

5. Таманаева М. Н. Управление процессом формирования

здоровьесберегающей среды в общеобразовательной организации //

44

Педагогическое мастерство: материалы VI междунар. науч. конф. — М.:

Буки-Веди, 2015. — С. 120-123.

6. Доржиева Р.Д. Управление развитием здоровьесберегающей среды

в школе https://nsportal.ru/shkola/administrirovanie-

shkoly/library/2011/01/13/upravlenie-razvitiem-zdorovesberegayushchey-sredy

7. Полупанова Л.И Здоровьесбережение в школе

http://cinref.ru/razdel/03800pedagog/17/215035.htm

8. Тутатчиков А.Т. Управление системой здоровьесбережения в

общеобразовательной школе www.dissercat.com/.../pedagogicheskoe-

upravlenie-zdorovesberegayushchim -obrazovaniem-v-srednei-shkole

Кушнір Ірина Олександрівна

викладач суспільних дисциплін

вищого професійного училища № 55

м. Дніпро

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ПІДГОТОВКИ ПЕДАГОГА

Українське суспільство на даний момент перебуває у процесі складних

трансформацій та визначення подальших шляхів та перспектив для

прогресивного розвитку. Зміни торкаються найрізноманітніших сфер його

життєдіяльності, однією з яких є система освіти, яка має визначальне

значення для суспільства та держави. Адже характер навчально-виховного

процесу прямо впливає на якість освіти, що, у свою чергу, визначає темпи

науково-технічного прогресу і через нього прямо впливає на рівень розвитку

суспільства. Дослідники визнають, що ключовим фактором змін в освіті є

якісна підготовка педагогів, яка відповідає сучасним реаліям та може

забезпечити підготовку фахівців високого рівня, які у процесі своєї

професійної діяльності зможуть реалізувати складні завдання інноваційної

освіти.

За визначенням, педагогічні умови – це такі умови, які свідомо

створюються у навчально-виховному процесі навчального закладу, який

45

здійснює підготовку майбутніх педагогів, з метою забезпечення ефективного

формування і протікання даного процесу. В.М. Манько визначає педагогічні

умови як певну взаємопов’язану сукупність внутрішніх параметрів та

зовнішніх характеристик функціонування, яка забезпечує високу

результативність навчального процесу і відповідає психолого-педагогічним

критеріям оптимальності [1]. П. Підкасистий поділяє педагогічні умови на

зовнішні, під якими розуміє позитивні відносини викладача та студента,

об'єктивність оцінки навчального процесу, місце навчання, приміщення тощо,

та внутрішні — індивідуальні властивості студентів, які включають стаг

здоров'я, властивості характеру, досвід, уміння, навички, мотивацію та інше

[3]. В цілому, педагогічні умови підготовки майбутніх педагогів покликані

сформувати у них цілий комплекс якостей, таких як професійна освіченість,

майстерність, загальна та професійна культура, прагнення до

самовдосконалення та саморозвитку, тобто повинні створити умови для

набуття професійної компетентності.

Серед педагогічних умов, які сприяють підвищенню якості підготовки

майбутніх педагогів, спеціалісти виокремлюють такі як: відбір навчального

матеріалу з урахуванням їх потреб та інтересів, формування та підтримка

мотивації для отримання нових знань, умінь та навичок, використання

активних методів навчання та залучення до різних видів професійної

діяльності.

У той же час, дослідники відзначають, що існує певна кількість

проблем, які ускладнюють підготовку педагогів нової формації, не

дозволяючи створити оптимальні педагогічні умови для забезпечення якісних

результатів. Вони пов’язані як із суперечливими процесами перетворень у

суспільстві в цілому, так і з вадами самої системи освіти. До таких вад, їх

думку, належать усталені стереотипи та формалізм традиційної системи

освіти, проблемні питання, пов’язані з мотивацією та ціннісними

орієнтаціями майбутніх фахівців освітнього сфери.

46

Оскільки кожна людина схильна переносити власний досвід на свою

діяльність, тому педагоги навчають учнів так, як вчили їх самих. Тому не

можна сподіватись на використання інноваційних технологій навчання у

школах, ПТНЗ та ВНЗ, якщо майбутні педагоги знайомі з ними лише

теоретично, без застосування цих методів у процесі їх професійної

підготовки.

Зважаючи на це, надзвичайно перспективним є використання у

підготовці майбутніх педагогів методу моделювання конкретних педагогічних

ситуацій. Зокрема, О. Матвієнко наголошує, що гарні результати дає аналіз

таких ситуацій, проектування та розігрування варіантів дій у межах

запропонованих ситуацій. Все це дає змогу не лише об’єднати між собою

фрагментарні теоретичні знання, набуті під час вивчення окремих навчальних

дисциплін, але й, що є значно важливішим, завчасно отримати досвід їх

практичного використання у майбутній фаховій професійній діяльності [2].

Проте, застосування ігрових технологій та досвід вирішення

ситуаційних завдань самі по собі не є достатньою умовою для формування

необхідних компетентностей сучасного педагога. Підготовка педагога не

може бути завершеною за відсутності реального контакту з учнями у процесі

практичної підготовки. Тут, можливо, доцільним було б використання досвіду

деяких європейських країн (наприклад, Німеччини), які застосовують

двофазову педагогічну підготовку. Її суть у тому, що загальноосвітня,

спеціальна і теоретична психолого-педагогічна підготовка здійснюється

традиційно у навчальному закладі, де навчаються майбутні педагоги, а

практична фаза переноситься у спеціальні регіональні центри, школи тощо,

де вони працюють помічниками вчителя.

Отже, можемо підсумувати, що створення відповідних педагогічних

умов є запорукою формування педагогів нового типу, як цього вимагають

зміни у системі освіти України. Одну з провідних ролей у цьому процесі

відіграє застосування інноваційних технологій у процесі навчання майбутніх

педагогів, а також поглиблення та урізноманітнення їх практичної підготовки.

47


1. Манько В. М. Дидактичні умови формування у студентів професійно-

Соціалізація особистості: зб. наук. пр. Національного педагогічного

університету ім. М. Драгоманова. – К.: Логос, 2000. – Вип. 2. – С. 153–161.

2. Матвієнко О. В. Метод конкретних педагогічних ситуацій: Навч.-

метод.посібник для вузів / О. В. Матвієнко; За ред. В.І. Бондарь. – Київ:

Українські пропілеї, 2001. – 299 с.

3. Електронний ресурс — режим доступу — пізнавального інтересу до

спеціальних дисциплін. / В. М. Манько //

http://bibl.com.ua/pshologiya/4077/index.

Нехороша Майя Іовна

методист НМЛ неперервної освіти та методичної роботи

кафедри освітнього менеджменту, державної політики

та економіки КЗВО «Дніпровська академія неперервної освіти»


НОВИЙ 2018 – 2019 НАВЧАЛЬНИЙ РІК – ОФІЦІЙНИЙ СТАРТ

РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ «НОВА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА»

Сучасне суспільство в очікуванні освітніх реформ, зорієнтованих на

розбудову європейської якості життя. Розпочаті реформи – це інноваційні

проекти розвитку освіти України на перспективу. За словами Прем’єр-

міністра України В. Гройсмана, «питання освіти є справжнім пріоритетом

для нашої країни. Наше завдання – надати рівний доступ усім до освітніх

послуг».

Тому новий 2018 – 2019 навчальний рік надзвичайний в історії

України. Розпочинається офіційний старт введення в дію стратегічних

документів:

Розпорядження Кабінету Міністрів України №988-р від 14.12.2016

«Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері

реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період

до 2029 року»;

48

Розпорядження №903-р від 13.12.2017 «Про затвердження плану

заходів на 2017-2029 роки із запровадження Концепції реалізації державної

політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська

школа», на період до 2029 року»;

Розпочаті спільно з місцевими органами влади реформи в освіті,

стратегічні напрями розвитку нової української школи, певні досягнення,

шляхи розв’язання проблем активно розглядалися на серпневих нарадах всіх

рівнів.

Розвиток сучасної вечірньої школи в умовах нормативно – правових та

нормативно – педагогічних змін в освіті України згідно з «Концепцією Нової

української школи на період до 2029 року» обговорено під час семінару-

вебінару 22 серпня 2018 року.

Увагу освітян зосереджено на нормативно-правому форматі роботи

шкіл у новому 2018 -2919 навчальному році. Крім зазначених вище

розпоряджень Кабінету Міністрів, вступив в дію Закон України «Про освіту»,

розробляється нова редакція Закону про середню освіту.

Сьогодні освітян хвилюють питання нових дій місцевих органів влади.

Учасникам наради було надано роз’яснення стосовно розвитку

територіальних громад. Зокрема, розкрито суть повноважень місцевих

органів влади щодо реалізації державної політики у сфері освіти та

забезпечення якості освіти на відповідній території, забезпечення

доступності повної загальної середньої освіти.

До їх функцій входить: формування мережі конкретних шкіл, в яких

будуть здобувати освіту діти; право укладати і розривати трудовий договір з

керівником закладу освіти; здійснювати контроль за фінансово-

господарською діяльністю та за дотриманням установчих документів закладу

освіти; утримання та розвиток матеріально-технічної бази заснованого

закладу освіти на рівні, достатньому для виконання вимог стандартів освіти

та ліцензійних умов.

49

Змінюються функції управлінь освіти. Діяльність шкіл перевірятиме і

контролюватиме зовнішній орган – обласна філія центрального органу із

забезпечення якості освіти.

Управління на місцях займатимуться забезпеченням функціонування

шкіл – виплатою зарплати вчителям, надання комунальних послуг і

стратегічним плануванням розвитку освіти .

Нині фактично в усіх регіонах області йде процес конкурсного відбору

на посаду керівника нової української школи, що фактично є новим в освіті і

сприймається неоднозначно. На нараді розглянуто сутність цієї проблеми.

Відповідно до Типового положення про конкурс на посаду керівника

державного, комунального закладу загальної середньої освіти директора

призначають не управління освіти, а конкурсні комісії, до яких входять

представники управління, вчителі школи, представники батьків та учнів,

громадських організацій і колегії директорів. Згідно вимог претенденти на

посаду керівника мають презентувати план розвитку школи і пояснити свою

мотивацію.

Найголовніше, що мають усвідомлювати новопризначені, що сучасний

керівник школи – це лідер нового тисячоліття, епохи інноваційних

перетворень в країні. Тому керівник має перш за все показати власну

готовність іти крок за кроком до нової якості роботи школи, її модернізації,

пошуку навчальним закладом власного шляху розвитку. З цією метою треба

розробити стратегічний план розвитку школи. У свій час Карл Берн сказав:

«немає нічого більш простішого, ніж зміни»

Відповідно до вимог Концепції Нової української школи керівник

школи має акцентувати увагу на власному самовдосконаленні наукової

компетентності, професіоналізму з питань державно-громадської системи

управління, теорії менеджменту, маркетингу, проектних, організаційно-

адміністративних, соціально-психологічних технологій.

Залучення до управлінських процесів широкого загалу педагогічної

громадськості, батьків, громадських організацій. вимагає набуття знань і

50

вмінь щодо управління школою як соціальною системою. Сучасні теорії

керівництва рекомендують із зазначеної проблеми: володіти сучасними

технологіями роботи з громадськістю; тримати зв’язки із засобами масової

інформації; змінити традиційні форми та методи роботи з учнями й батьками

на інтерактивні; вживати заходи щодо формування громадської думки про

школу через пропагування здобутків школи в середовищі громадськості;

формувати уміння виробляти спільні рішення, уміння сприймати іншу точку

зору.

Особливий акцент зосереджено на психологічному стані керівника, а

саме: уміння управляти своїм негативним станом, надання кожному

можливості самореалізації, створення ситуації успіху в колективі. Керувати

так, щоб люди прагнули до співпраці, не відчували що ними управляють.

«Божевільний той, хто не вміючи керувати собою, хоче керувати іншими» -

давньоримський поет Публій Сір – висловлення, яке залишається актуальним

і в нинішній час.

Сучасний лідер – це той, хто дає можливість зростати кожній людині,

дає шанс кожному успішно самореалізовуватись, показує особистий приклад

цього. В цілому поєднує в одній особі вчителя, методиста, державного

інспектора, менеджера, організатора навчально-виховного процесу, чуйного

та уважного наставника колективу.

Закон “Про освіту” допускає вечірню форму здобуття освіти. Якщо до

ухвалення закону школа діяла лише як старша, то вона продовжить

працювати, але має отримати назву ліцей (заклад освіти ІІІ ступеня).

Відповідні зміни мають відобразитися в установчих документах .

Закон “Про освіту” дає право батькам обирати вид формальної освіти.

Її дитина може здобути як у навчальному закладі, так і поза ним. Попередній

закон передбачав екстернатне, індивідуальне та вечірнє навчання. Нині

додали ще дистанційну і сімейну освіту. Вони теж можуть бути застосовані у

випадку навчання дітей з особливими освітніми потребами. Проте вибір

51

форми навчання має бути виваженим та враховувати насамперед інтереси

дитини.

Керівники денних шкіл з класами вечірньої форми навчання, вечірніх

шкіл області відпрацьовують стратегічні напрями переходу до формування

структури, змісту, державних стандартів управління новою українською

школою. Це керівники шкіл №11 (Черкун С.В.), №31 (Винничук В.Д.),

№22(Федотова Т.С.), м. Дніпра, №12м. (Крісанова О.М.), НЗШ «Центр

освіти» ( Озеряник С.Ю.), НЗШ №7(Завалій Ю.С.), СШ Кольчиба А.П., м.

Кривий Ріг, ВШ м. Новомосковськ (Галак В.О.), СШ№8 Жовті Води (Топчій

О.В.), м.Кам’янське СЗШ№31(Третяк І.І.), ЗСШ №12 м.Марганець (Крайняк

С.Д.), Тернівська СШ (Потайкіна О.В), ВШ Дніпровського району (Тімар

Л.Я.), Перещепинська ВШ (Зеніч А.І.), Апостолівська ВШ (ТкачукА.І.),

Павлоградська СШ (Гриб Л,Є), Синельниківська ВШ (Куценко Н.Г.),

Петропавлівська ВШ (Осипова Л.О.), Софіївська ВШ (Киселиця СП ).

Досвідом співпраці з місцевою громадою поділилася директор

районної вечірньої школи Киселиця С.П. За кошти селищної ради проведено

поточний ремонт приміщень школи. За кошти місцевої громади

відремонтовано електричну, теплову мережі школи ,придбано вогнегасники,

аптечку, класні журнали. Згідно з Концепцією НУШ вчителі школи

впроваджують педагогіку партнерства: співпраця між учителем, учнем і

батьками, які стають рівноправними учасниками освітнього процесу.

Софіївська ВШ надає послуги молоді і дорослим з усього району, але і

засудженим. Адже вечірня школа забезпечує можливість молоді і дорослим

здобуття загальної середньої освіти без відриву від виробництва, особистісну

адаптацію їх в новому інформаційному суспільстві, у навколишньому

соціумі, активно вирішує проблеми соціального захисту учнівської молоді;

створює умови для розвитку учнівської молоді з одночасною корекцією

поведінки; вирішує проблеми фізичного і психічного оздоровлення.

Особливу зацікавленість викликала в учасників вебінару інноваційна

система перепідготовки учителів. Якщо вчителі раз на п’ять років їздили на

52

двотижневі курси підвищення кваліфікації, то тепер це відбуватиметься

щороку. Держава за кожним вчителем закріплюватиме певну суму коштів, і

освітянин зможе сам вирішити, що і де вчити.

Норма Закону про те, що підвищення кваліфікації вчителя має скласти

150 годин на 5 років і має відбуватись щорічно, вже діє. Школа

отримуватиме кошти на підвищення кваліфікації своїх педагогічних

працівників. Ці кошти будуть розподілятися згідно із рішенням педагогічної

ради. «Це поштовх до професійного розвитку» - стверджує заступник

Міністра освіти Хобзей.

У новому навчальному році вступає в дію сертифікація. Це процедура

зовнішнього контролю вчителів. Перевірятиметься фаховість, знання

предмету, інноваційність методики викладання. Спершу сертифікація буде

добровільною. Згодом її зроблять обов’язковою для всіх. Вчителі, які вдало

пройдуть її, отримають до 20 % надбавки до зарплати

В умовах сучасного розвитку інформаційно комп’ютерних технологій

змінюється методика навчання. Якщо у попередньому держстандарті

перевага надавалася лише вивченню навчального матеріалу, то у новому

йдеться, що метою освіти є здобуття компетентностей – сукупності знань,

вмінь, навичок і цінностей. Це поєднання академічного знання і вміння

почне застосовуватися у 2018-2019 н.р.

Словесник Євген Ільїн відзначає: „Посередній учитель викладає, гарний –

пояснює, видатний – показує, великий – надихає”.

Сучасному освітянському загалу варто врахувати це для формування

нової ролі вчителів як наставників, модераторів і тьюторів.

Надто важливим є питання орієнтації учнів на виховні цінності у

формуванні компетентної особистості молодої людини Роз’яснення

керівникам шкіл було надано завідуючою центром культури здоров’я і

виховання Гаврилюк С.В.

Хвилють керівників нові навчальні плани. Навчальний план –

основний нормативний документ закладу освіти, за допомогою якого

53

здійснюється організація навчального процесу. Міністерство складає та

затверджує типові навчальні плани – рамку, за якою формують робочі

навчальні плани кожної окремої школи. Новий закон дозволить вчителям

працювати за типовими програмами, розробленими МОН, або готувати

свої. Міністерство пропонуватиме тільки стандарти. Перелік предметів і

години на їх вивчення – буде не за міністерством, а за навчальним закладом і

дітьми. Це автономія у визначенні змісту освіти, звісно, в рамках державного

стандарту.

Керівників шкіл попереджено про новації стосовно обговорюваного

проекту типового навчального плану, що дасть школам більше свободи у

формуванні своїх планів. У проекті типового навчального плану для учнів

10-11 класів скорочення кількості обов’язкових предметів (інваріантної

складової) – з 22 до 9. З’являться інтегровані предмети «Література»,

«Історія», «Людина і суспільство», «Математика». Старша школа має стати

профільною. Пропонується позбутися такого явища як «універсальний

профіль». Надається можливість для шкіл створювати власні «спецкурси»

для поглиблення профільного навчання.

У 2018-2919 навчальному році при складанні планів керівники шкіл з

вечірньою формою навчання мають застосовувати рекомендації МОН.

Зокрема: Наказ МОН України №406 від 20.04.2018 р. "Про затвердження

типової освітньої програми закладів загальної середньої освіти ІІІ ступеня".

Наказ МОН України №408 від 20.04.2018 р. "Про затвердження типової

освітньої програми закладів загальної середньої освіти ІІІ ступеня.

Розглянуто питання структури навчального року – четвертної або

триместрової, нової, запропонованої МОН. У традиційній освітній системі

рік ділиться на 4 чверті, кожна з яких триває 2-3 місяці і закінчується

канікулами (до 10 днів). Виняток становлять новорічні свята, на які школярі

отримують приблизно двотижневу перерву в навчанні, а також літній

відпочинок тривалістю 3 місяці. В умовах триместрової системи навчальний

54

рік рівномірно ділиться на 6 навчальних і таке ж число канікулярних

періодів.

В цілому керівникам рекомендовано:

Спрямувати діяльність навчального закладу на реалізацію Концепції

Нової української школи щодо стратегії розвитку школи, розбудови її нової

структури, конструювання моделі розвитку школи, впровадження сучасних

форм організації навчального процесу з орієнтацією на потреби учня,

формування його компетентностей, необхідних для успішної самореалізації в

суспільстві.

Зосередити основну увагу на створенні умов для науково-педагогічного

зростання кожного педагогічного працівника, мотивації його діяльності,

надання кожному можливості самореалізації, сприяння розробці а

впровадженню авторських навчальних програм, проектів, освітніх методик і

технологій, методів і засобів.

Вживати заходи щодо формування громадської думки про школу через

пропагування здобутків школи, співпраці з місцевою владою.

Насамкінець нагадаймо оптимістичні сподівання заступника міністра

освіти Хобзея: Нова українська школа – це наша спільна реформа, і тільки в

співпраці ми можемо досягнути результатів. Саме керівники, насамперед

директори шкіл, мають вести колектив до змін.

Надання методичної допомоги керівникам шкіл буде продовжено у

жовтні 2018 року.


1. Закони України «Про освіту», «Про загальну середню освіту»,

2. Розпорядження Кабінету Міністрів України №988-р від

14.12.2016 «Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері

реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період

до 2029 року»,

3. Розпорядження №903-р від 13.12.2017 «Про затвердження плану

заходів на 2017-2029 роки із запровадження Концепції реалізації державної

політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська

школа»,

55

4. Омельчук Є. І. Омельчу к Д. І. Вимоги до особистості та

діяльності керівника школи. Особисті та професійні якості молодого

керівника закладу освіти.

5. Шакуров Р.Х. Соціально – психологічні основи управління

педагогічним колективом

6. Г.О. Сиротенко. Шляхи оновлення освіти: науково – методичний

аспект.

Сагуйченко Валентина Володимирівна

доктор філософських наук, доцент,

професор кафедри філософії



ГРОМАДСЬКО-АКТИВНА ШКОЛА ЯК ПРАКТИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ

ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В МІСЦЕВІЙ ГРОМАДІ

Нова українська школа акцентує на необхідності отримання соціальних

компетенцій, своєчасній соціалізації учнів, де важливо врахувати і вплив

соціуму, і інноваційну діяльність науково-педагогічних працівників, коли

«…школа має бути в авангарді суспільних змін» [2, с. 7]. І для ефективного

«…реагування на зміну соціуму, школа повинна сама змінюватися,

усвідомлено пристосовуючись до нового навколишнього середовища, де

процес управління шкільною політикою базується на визначенні філософії й

формуванні місії школи, постановки цілей діяльності й всієї цілісної

концепції» [4]. Змінюється і соціум, де зростає роль публічного врядування,

коли «…виникає потреба в принципово нових підходах до розвитку

публічного адміністрування» [6, c. 143]. Питання соціалізації дискутуються

між фахівцями з філософії освіти, психології, загальної педагогіки,

державного управління. Так, актуальним залишається підхід до

«…соціалізації як процесу включення індивіда в суспільство через засвоєння

ним поведінкових шаблонів реагування на різні соціальні ситуації й

56

нагромадження соціального досвіду, засвоєння нормативних орієнтирів

діяльності й основних культурних цінностей, розвиток здібностей і практики

участі в погоджених діях на основі конвенціональних норм» [5, c. 87]. За

таких умов, зростає розуміння ролі органів самоврядування при публічному

управлінні й адмініструванні розвитком освітньої галузі і практичними

працівниками освітніх закладів [1, с. 11]. Такі світові тенденції враховано у

робочому навчальному плані КЗВО «Дніпровська академія неперервної

освіти» курсу «Європейський вибір України», де апробовано модуль

«Реалізація моделі ГАШ у контексті сучасної стратегії розвитку освіти» з

акцентуванням нової ролі керівника громадсько-активної школи,

особливостей впровадження нових функцій управління такою школою,

демократизації відносин, створенням органів управління громадсько-

активною школою, що діють на підґрунті філософії партнерства як і

передбачено Концепцією Нової української школи [2, с. 2]. Отже, модель

громадсько-активної школи підтверджує реальність практичної реалізації

публічного управління у місцевій громаді, органи самоврядування якої також

реформуються і допомагає створити діюче соціальне партнерство. У цьому

контексті можна погодитися з академіком О.Я.Савченко, яка акцентує на

«…соціальному партнерстві як умові ефективності освітніх реформ» [3, c.

102].


1. Кульков О.П. Роль органів самоврядування при публічному

управлінні й адмініструванні розвитком освітньої галузі. // Управління

школою., № 25-27, 2017. С. 11.

2. Нова Українська школа. Концептуальні засади реформування

середньої школи // Міністерство освіти і науки України. 2016. URL: http://

mon.gov.ua/Новини 2016/12/05/konczepcziya.pdf (дата звернення: 20.06.2018).

3. Савченко О.Я. Методологія і методики планування політики

загальної середньої освіти в Україні: практико орієнтована монографія : для

керівників національного, регіонального, міського (районного) та

інституційного рівнів управління освітою. Київ: Міністерство освіти і науки

України, 2010. 128 с.

57

4. Сагуйченко В.В. Вплив соціуму на діяльність громадсько-активної

школи // Науково-методичний альманах "Нива знань", № 3, 2010. С. 30.

5. Сиченко В.В. Механізми регулювання системи освіти: сучасний стан

та перспективи розвитку: монографія. Донецьк: Юго-Восток, 2010. 400 с.

6. Сиченко В.В. Основні напрями розвитку менеджменту організацій і

адміністрування: колективна монографія. Павлоград: Арт Синтез, 2014. 143

с.

Швидка Олена Миколаївна

викладач суспільних дисциплін, викладач-методист, Дніпровський

регіональний центр професійно-технічної освіти

ПІДГОТОВКА ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ

ПРАЦІВНИКІВ

Глобальні зміни, які відбулися в нашій державі після проголошення

незалежності, мають великий вплив на всі сфери життя. Особливо

актуальним, в непростий для нашої країни час, є реформування системи

освіти і виховання підростаючого покоління.

Сучасна реформа освіти в Україні передбачає оволодіння учнями

глибокими і міцними знаннями, засвоєння провідних ідей навчальних

дисциплін, вироблення комунікативних умінь і навичок гармонійно

розвиненої особистості, громадянина і патріота нашої держави.

У час швидких інформаційних змін та інновацій викладач повинен

постійно вдосконалювати свої педагогічні навички, бути в курсі передових

технологій, мати знання в різних сферах суспільного життя, орієнтуватися в

сучасній політиці, економіці, законотворенні та іншому. Щороку до нас

приходять нові учні, які несуть із собою новий етап розвитку суспільства.

Саме молоде покоління і є орієнтиром розвитку педагога, його професійного

зростання, самовдосконалення та самореалізації.

Тому, необхідною умовою зростання професійної діяльності будь-

якого педагога є його самоосвіта та підвищення кваліфікації.

58

На мій погляд, актуальність підвищення кваліфікації, полягає в

необхідності підготовки педагогічних працівників для реалізації себе в новій

українській освіті. Реалізувати ці задачі викладачу можливо шляхом

опанування новітніми методиками, формами навчання, методами

професійної діяльності на засадах інноваційних освітніх підходів.

Цілі, які покладаються на сучасного педагога, розглядаються у тандемі

європейського професіоналізму та кращих традицій української освіти,

європейського виміру педагогічних якостей. Сьогодні слід готувати молодих

викладачів, які будуть адаптовані до сучасних соціокультурних умов,

здатних творчо працювати, бути конкурентоспроможними на європейському

освітньому ринку.

Метою підготовки та підвищення кваліфікації викладачів є зростання

методичного та практичного рівнів професійної компетентності українських

педагогів, відповідно до основних напрямків державної політики у галузі

освіти, запитів громадянського суспільства, освітніх потреб споживачів

освітніх послуг, європейського вибору нашої держави.

Такі викладачі мають стати для учнів не просто наставниками та

вихователями, вони повинні виступати консультантами та менеджерами.

Підвищення кваліфікації педагогічних працівників – це цілеспрямоване

безперервне удосконалення професійних компетенцій та педагогічної

майстерності, необхідних для опанування завданнями, які сприяють

підвищенню якості навчальної, методичної, наукової, інноваційної, творчої

та виховної діяльності педагога.

Головною метою навчання педагогічних працівників є вдосконалення

професійної підготовки викладачів шляхом поглиблення і розширення їх

професійних знань, умінь і навичок. Основними завданнями навчання

працівників є:

- оновлення та розширення знань, формування нових професійних

компетентностей в психолого-педагогічній, науково-дослідній,

організаційно-управлінській діяльності;

59

- засвоєння інноваційних технологій, форм, методів та засобів

навчання;

В минулому багато видатних педагогів приділяли достатню роль

вивченню особистості вчителя, вихователя та наставника.

Так, Я.А.Коменський порівнював педагога з архітектором, садівником,

полководцем, скульптором. Гарний педагог, зауважував Василь

Сухомлинський, це насамперед людина, яка любить дітей, знаходить радість

у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина може стати доброю

людиною, вміє дружити з дітьми, бере близько до серця їх радощі й

прикрощі, знає душу дитини, ніколи не забуває, що й вона сама була

дитиною.

Ідеї видатних світових педагогів стосовно особистості вчителя

актуальні й сьогодні.

Так, відомий британський радник в освіті Кен Робінсон в своїх працях

по педагогіці виступає з ідеєю створити освітню систему, яка буде

направлена на розвиток особистості, а не на придушення творчих здібностей

учня.

Я згодна з його думками стосовно того, що досягнення учнів залежать

від рівня кваліфікації й задоволеності життям їх педагогів. Проблеми у сфері

освіти дуже схожі у всьому світі. І кожна країна, регіон, школа і навіть клас,

вирішують їх по-різному. Не конкурувати, а діяти разом, адже роботи

вистачить на всіх. Навчатися одне в одного і не боятися експериментувати.

Не менш відомий фінський педагог, Пасі Сальберг в своїй книзі

«Фінські уроки. 2:0» знайомить нас з особливостями системи освіти

Фінляндії, якій вдалося стати однією з найкращих в світі на сучасному етапі.

Цікавими, на мій погляд, є думки Сальберга стосовно системи

підвищення кваліфікації викладачів. Так, в своїй книзі автор доводить, що

одним із шляхів підвищення кваліфікації викладачів, є вивчення досвіду

інших педагогів. Ізоляція – ворог будь-якого прогресу. На мою думку,

справді, якщо ми хочемо підготувати і провести освітянські реформи, які

60

дійсно надихнуть наших вчителів на те, щоб краще вчити наших учнів,

особливо тих, хто найбільше прагне до навчання, пора покінчити з

ідеологією власної винятковості. Нам потрібно всього – на всього залучати в

сферу освіти найбільш освічених, найталановитіших молодих людей,

створювати педагогам професійне середовище, сприятливе для їх почуття

власної гідності і для реалізації їх головної місії.

Соціально-економічний розвиток України у новому тисячолітті

об'єктивно пов'язаний з якісними змінами і у культурно-освітній сфері життя

нашого суспільства, піднесенням її на рівень вимог часу. Освіта є основою

відтворення інтелектуального та духовного потенціалу народу, потужним

засобом виведення вітчизняної науки, техніки й культури на рівень світових

зразків, національного відродження, становлення державності, утвердження

принципів демократизації та гуманізації в житті країни.

В сучасних умовах із зростанням обсягів інформації, постійного

оновлення, розширення та поглиблення її, відбувається над швидке

застарівання одержаних фахівцем знань, знецінення набутої раніше освіти.

Тільки за умови безперервності освіти педагог може вважатися освіченою

людиною, бути компетентним працівником, справжнім професіоналом у

своїй сфері.


1. Історія педагогіки та освіти. Від зародження виховання в первісному

суспільстві до кінця XX століття: навчальний посібник для педагогічних

навчальних закладів / За заг. Ред. Акад. А. І. Піскунова. - 3-е вид., Испр. І

доп. - М.: ТЦ Сфера, 2007. - 496 с.

2. Каменский Я.А. Великая дидактика. Пампедия // Я.А. Коменский,

Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, ИХ. Песталоцци. Педагогическое наследие. -М.,

1987.-С. 5-137.

3. Сухомлинський В.О. Вибрані твори : в 5 т. Т. 1. Проблеми виховання

всебічно розвиненої особистості; Духовний світ школяра; Методика

виховання колективу / В. О. Сухомлинський ; [редкол. : Дзеверін О. Г.

(голова), Грищенко М. М., Заволока С. П., Сухомлинська Г. І. [та ін.]]. - Київ

: Радянська школа, 1976. - 654 с.

4. Пасі Сайбер «Фінські уроки. 2:0». Видавництво «Ранок» 2017 р.

http://194.44.28.246/cgi-bin/irbis64r_12/cgiirbis_64.exe?LNG=&Z21ID=&I21DBN=ELIBR&P21DBN=ELIBR&S21STN=1&S21REF=&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=&S21P01=0&S21P02=1&S21P03=A=&S21STR=%D0%A1%D1%83%D1%85%D0%BE%D0%BC%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%2C%20%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

61

5. «Школа будущего. Как вырастить талантливого ребенка / Кен

Робинсон и Лу Ароника»: Манн, Иванов и Фербер; Москва; 2016

Юрченко Марина Володимирівна

викладач німецької мови та курсу «Європейський вибір України», ДНЗ ПТО

«Межівське професійно-технічне училище»

ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В

УПРАВЛІННІ ЗАКЛАДОМ ОСВІТИ

Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) відіграють важливу роль

у формуванні та розвитку інтелектуального потенціалу нації. За досить

короткий час вони стали невід’ємною складовою сучасного суспільства. У

багатьох країнах світу вільне володіння цими технологіями є складовою

базової освіти. Тому, на мою думку, впровадження в освіту інформаційно-

комунікаційних технологій дасть можливість підвищити її якість, а також

удосконалити організацію освітнього закладу та управління ним.

«Біла книга національної освіти України» зазначає: «наявний стан

інформатизації і комп’ютеризації освіти вказує на те, що досягнуті в цьому

напрямі розвитку освіти результати поки що суттєво не вплинули на зміст,

методи й організаційні форми навчання та управління навчальною

діяльністю не викликали необхідних змін у діяльності учнів, учителів та

керівників навчальних закладів та органів управління освітою, не

забезпечили достатньо широке й ефективне впровадження і застосування ІКТ

при здійсненні освітньої, наукової та управлінської функцій, що притаманні

освітній галузі» [1, c. 96].

Одним із методів удосконалення системи управління освітою є

впровадження інформаційних систем. Це дозволяє оптимізувати процес

62

обміну інформацією, зменшити обсяг роботи aдміністрaтора системи освіти

та дозволяє йому приймати ефективні управлінські рішення.

У Національній доктрині розвитку освіти звертається увага на те, що

для досягнення мaксимaльної технологізації процесу упрaвління

зaгaльноосвітнім навчальним зaклaдом та осучаснення умов нaвчaння у

ньому можливa зa умов інформaтизації середньої освіти, яка шляхом

створення єдиної комунікаційної структури, спрямованої на задоволення

комунікаційних та інформаційних потреб; на створення в Укрaїні індустрії

сучaсних засобів нaвчання, що відповідають світовому нaуково-технічному

рівню і є передумовою для реaлізації ефективних стрaтегій досягнення

головної мети освіти. Вaжливе значення має випуск електронних

підручників. Зaлежно від потреб зaгaльноосвітнього нaвчального закладу

мають створюватися індивідуaльні модульні різнорівневі нaвчальні програми

[4]. Таким чином, вaжливе знaчення має готoвність керiвника навчального

заклaду до впрoвaдження iнновaцiй в нaвчaльно-виховний процес. Це

свiдчить про тe, що мeнеджер-пeдaгог визнaчає професійну спрямoваність,

нaпрямки професійної освіти, стимулює як осoбистісний розвиток, так і

професійне самовизнaчення керівника зaгaльноосвітнього нaвчaльного

зaкладу та прaцівників-педагогів.

У зaгальнooсвітньому нaвчaльному зaклaді управлінcькі рішення

можуть мати тaкі форми як план роботи школи на навчальний рiк, план

роботи підрозділів школи, рішення педагогічної ради, рішення

профспілкових зборів тa різномaнітних конференцій, рекомендaції, накази та

розпорядження. Тому, при організaції та плaнуванні дiяльності нaвчального

закладу використання ІКТ мають такi переваги: підвищення ефективності

навчального процесу; можливість управління з використанням результатiв

попередньої дiяльності; прийняття більш ефективних управлінських рішень;

підвищення об’єктивності в оцiнці дiяльності вчителiв та учнiв; більш

ефективне управління пізнавальною діяльністю учнів; можливість прийняття

більш виважених рішень, які стосуються підвищення результативності

63

навчання; оперативний доступ до організаційної інформації стосовно

діяльності освітнього закладу; економія як матеріальних, так і людських

ресурсів; вільний час на вирiшення вaжливих питaнь; скорочення обсягу

рутинної роботи.

Використaння інформaційно-комунікаційних технологiй в упрaвлiнні

загальноосвітнім навчальним закладом є важливою складовою розвитку

єдиного інформаційного освiтнього простору навчального закладу. Без чiткої

організації роботи aдмiнiстрації навчального закладу неможливо

оргaнізувати упрaвління всією системою в цілому. Зaбезпечення

функціонування та управління простором вимaгaє створення системи, яка

дозволяє: узaгaльнити інформaційні потоки; клaсифікувати всю інформaцію;

зaбезпечити доступ до центрaльних бaз дaних; зaбезпечити обмін

інформaцією.

Згідно з вищесказаним, можна зробити висновок, що зaстосувaння

інформаційно-комунікаційних технологій має позитивний вплив на розвиток

освіти. Їх впровaдження в упрaвлінську сферу діяльності і в нaвчaльно-

виховний процес є вaжливим компонентом розвитку сучасної освіти.


1. Біла книга національної освіти України / Т. Ф. Алексєєнко, В. М.

Аніщенко, Г. О. Балл [та ін.]; за заг. ред. акад. В. Г. Кременя; НАПН України.

– К.: Інформ. системи, 2010. – 342 с.

2. Калініна Л. М. Інформаційне управління загальноосвітнім

навчальним закладом: системи, процеси, технології: моногр. / Л. М. Калініна.

– Київ: Інформатодор, 2008. – 472 с.

3. Ласкова Н. О. Використання ІКТ в управлінській діяльності

загальноосвітнього навчального закладу : автореф. дис. канд. пед. Наук / Н.

О. Ласкова; НМЦУО. – Енергодар, 2011. – 47 с.

4. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/

control/uk/publish/ category?cat_id=825538. – Назва з екрану.

5. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки

[Електронний ресурс] Режим доступу:

http://guonkh.gov.ua/content/documents/16/1517/Attaches/4455.pdf

64

Козаченко Світлана Іванівна

заступник директора з виховної роботи, вчитель іноземної мови,

Криворізька ЗОШ І-ІІІ ступенів №102 Криворізької міської ради

Дніпропетровської області

РОЛЬ ВЧИТЕЛЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У ВИХОВАННІ УЧНІВ В

УМОВАХ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ

У наш час особистість вчителя дуже важко недооцінити. Вчитель

супроводжує людину упродовж певних років її життя, допомагає зрозуміти

та усвідомити споконвічні життєві цінності та знайти і вибрати вірний шлях

у житті.

Звичайно, батьки виховують та розвивають дитину, проте вчителі

продовжують цей процес, збагачують його, використовуючи при цьому свій

педагогічний талант, свої вміння та неабияку майстерність.

Вчитель може виступати в ролі вихователя, наставника та викладача.

Говорячи про вчителя саме іноземної мови, слід зазначити, що саме він

об’єднує всі ці вищезазначені функції.

Викладач іноземної мови не лише навчає учнів та формує в них

почуття комунікативної компетенції, а й виховує їх, розвиває в них почуття

поваги до культури та традицій країни, мова якої вивчається, заохочує

кожного учня до сумісної праці та активної діяльності [2; с.88].

Роль вчителя іноземної мови у вихованні та навчанні учнів неоціненна.

Відповідно до того, чи зможе вчитель викликати у учнів зацікавленість до

предмета та бажання вчити мову, буде залежати подальший навчально -

виховний процес, і зрештою буде зрозуміло, чи зможе учень стати тим, ким

прагне стати та досягти успішності у житті. Адже як відомо, знання іноземної

мови відкриває багато перспектив і допомагає оволодіти багатьма

професіями.

65

Людина, володіючи іноземною мовою, почуває неймовірне щастя та

насолоду, спілкуючись з іноземцями і усвідомлюючи той факт, що її мова

зрозуміла.

В наш час проблема особистості вчителя іноземної мови та його ролі у

житті учнів та школи доволі актуальна. Оскільки саме він навчає учнів цій

мові, виховує їх, допомагає їм усвідомити радість та щастя від можливостей

спілкування.

Педагогіка співробітництва, яка розглядає освітній процес як живу

взаємодію між рівноправними партнерами - вчителем і учнями, висуває до

мовленнєвої діяльності педагога, який виступає в якості організатора цього

процесу, особливі вимоги. Вчитель повинен своїм словом не просто

впливати на учня, організовуючи його доцільну поведінку, але й вміти

змінювати цю поведінку в залежності від різних соціальних ситуацій. Мова

педагога повинна не лише включати учнів до живого процесу свідомого

творчого засвоєння знань, але й викликати в них відповідне

співпереживання. Для вчителя найбільш важливим в цьому процесі виступає

не скільки сам акт передачі інформації, скільки її оцінка слухачами, тобто

ступінь взаємодії мовленнєвого висловлювання вчителя.[7;c.256]

Мова вчителя завжди повинна бути звернена до учня, як партнера по

спілкуванню, в незалежності від того, чи відповідає він у словесній чи

несловесній формі, в свою чергу так само енергійно впливаючи на мовця.

Кожне наступне висловлювання вчителя як головного партнера з взаємодії

повинно враховувати реакцію учня та класу в цілому.

Живе спілкування вчителя з класом завжди має практичну мету:

надання допомоги в усвідомленні школярами сутності запропонованих знань,

направлення мислення учнів до певних цілей, пробудження до осмисленого

сприйняття інформації. Щоб досягнути цього, вчитель прагне поступово

вволікати учнів до процесу своїх суджень, направляє мислення учнів у

сторону певних висновків, вивчає їх реакцію і враховує її при подальшoму

розвитку теми занять.

66

Мова вчителя – це важливий засіб навчання та виховання учнів. Проте

навчитись правильно спілкуватись, чітко та лаконічно виражати свої думки –

справа не проста, навіть для вчителя. Щоб правильно володіти мовленням,

необхідно перш за все, оволодіти технікою мови. Відомо, що мовлення – це

усне вираження мови і без опанування техніки мови, вільне та правильне

мовлення стає неможливим.[17; c.28]

В результаті дослідження ми відмітили певні важливі аспекти

діяльності вчителя іноземної мови та його участі в організації навчально -

виховного процесу у середніх навчальних закладах:

- викладач іноземної мови не лише навчає учнів, а й виховує їх,

формує та розвиває у дітей найкращі людські якості;

- збагачує дітей цікавою інформацією, новими фактами з життя країн,

по новому будує навчальний процес, заохочуючи учнів до активної праці та

сумісної навчальної діяльності;

- саме вчитель іноземної мови сприяє тому, що діти починають по

іншому дивитись на навчальний процес. Для них навчання більше не нудьга

та одноманітність, а пригода та цікава подорож, яка ніколи не закінчується.

Тим саме у учнів змінюється відношення до навчання, з’являється інтерес,

зацікавленість та бажання вчитись.

Список використаної літератури :

1. Фридман Л.М., Волков К.Н. Психологическая наука – учителю. -

М.: Просвещение, 1985. – 224с.

2. Настольная книга преподавателя иностранного языка: Спр.

пособие – Минск, Высшая школа, 1992.- 167с.

3. Крутецкий В.А. Психология обучения и воспитания

школьников. Книга для учителей и классных руководителей. М., «

Просвещение», 1976.-235с.

4. Азаров Ю.П. Искусство воспитывать: Кн. Для учителя. – 2-е

изд., испр. и доп. – М.: Просвещение, 1985.- 448 с.

5. Личность школьника в системе коллективных отношений.

Ростов – на – Дону, 1972.- 156с.

6. Профессиограмма учителя иностранного языка (рекомендации) /

67

7. под. ред. С.Ф. Шатилова, К.И. Соломатова, Е.С. Рабуновского. –

Л.: ЛГПИ, 1985.- 200с.

8. Руднева Т.И. Основы педагогического профессионализма,

Самара : СИУ, 1996.- 388с.

9. Словарь лингвистических терминов./ Сост. О.С. Ахманова. – М.:

Советская энциклопедия, 1969.- 256с.

10. Теоретические основы подготовки учителей иностранного языка

средней школы / отв. Редактор Пицкова Л.П., М.:МОПИ, 1989- 299с.

11. Вишневский О.И. Деятельность учеников на уроке иностраного

языка.- К.:Рад. школа, 1989.- 223с.

12. Зимняя І. А. Психологія навчання нерідній мові.- М.: Рус. язык,

1989.- 221с.

13. Комков И.М. Методика преподавания иностранных языков .-

Минск, Выш. школа, 1979.- 352с.

14. Махмутов И.А. Современный урок. - М.: Педагогика. 1985.-

150с.

15. Основные направления в методике преподавания иностранных

языков/ Под. ред. И.В. Рахманова. – М.: Педагогика, 1972.- 318с.

Копачова Надія Олександрівна

вчитель російської мови та світової літератури, «Ганнівський НВК

«Середня загальноосвітня школа – дошкільний навчальний заклад»

Верхньодніпровської районної ради» Верхньодніпровського району



Українське суспільство ХХІ століття – це суспільство, яке

розвивається швидкими темпами. На етапі інтеграції України до

європейського освітнього простору важливою є підготовка вчителя нової

генерації: сучасній школі потрібні вчителі з яскраво вираженою творчою

індивідуальністю [2, 4]. Такі вчителі здатні забезпечити виховання й

навчання підростаючих поколінь соціально активними громадянами й

патріотами своєї держави, з високими моральними якостями, з почуттям

обов’язку й прагненням працювати задля розвитку нації й суспільства. У

Законах України «Про вищу освіту», «Про освіту», Державній національній

68

програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття»), Концепції національного

виховання, Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті,

Державній програмі «Вчитель» говориться про те, що основною рушійною

силою модернізації системи освіти є педагог – професіонал зі сформованими

морально – громадянськими якостями й готовністю до соціально значущої

діяльності у суспільстві.

В умовах модернізації системи освіти в Україні суттєво змінюються

вимоги до професійної підготовки і діяльності вчителя, оскільки «основою

всіх перетворень в освіті має стати реальне знання потенційних можливостей

дітей, прогнозування потреб і моделей розвитку особистості» [4]. В

Національній доктрині розвитку освіти України зазначається, що

пріоритетним завданням та провідним принципом державної освітньої

політики України є підготовка якісно нового складу педагогічних

працівників, творчих, високоосвічених фахівців, здібних до діяльності в

різних умовах, які прагнуть до постійного самовдосконалення та розвитку, є

конкурентноздатними на ринку праці.

Що ж таке якість освіти? "Якість освіти" - це збалансована

відповідність процесу, результату і самої освітньої системи меті, потребам і

соціальним нормам (стандартам) освіти, а отже, перелік вимог до

особистості, освітнього середовища й системи освіти, яка реалізує їх на

певних етапах навчання. Тому якість освіти можна розглядати як структурні

компоненти освітнього процесу: якість мети, якість педагогічного процесу

(якість управління, якість педагога, якість педагогічної діяльності, якість

студента), якість результату. Звичайно, кожен учитель повинен бути якісно

підготовленим. Якісна підготовка вчителя – це один із видів професійної

підготовки, що передбачає вивчення теоретичних основ спеціальності згідно

з вимогами до рівня теоретичної підготовки педагогічного працівника

відповідного профілю в університетах і ґрунтується на новітніх досягненнях

науки. Проблема якісної підготовки вчителя була важливою завжди. Вона

представлена як у класичній спадщині (Аристотель, Г. Гегель, Я.

69

Коменський), так і в напрямах сучасної наукової думки: методологічні засади

професійної підготовки фахівця (А.М. Алексюк, Г.П. Васянович, Н.В.

Кузьміна, Н.Г. Ничкало, В.В. Рибалка, П.Ю. Саух, В.А. Садовнічий,

Які ж чинники впливають на якість підготовки педагога? В першу

чергу, це психолого – педагогічні умови. Що означає саме поняття

«умови»? Новий тлумачний словник української мови визначає «умови» як

сукупність положень, що знаходяться в основі чого – небудь, як необхідна

обставина, що робить можливим здійснення, створення, утворення чого –

небудь, або сприяє чомусь.

Кожен педагог прагне стабільного професійного росту. А для цього,

насамперед, потрібна неперервна освіта, яка сьогодні є основою життя

людини у світі, що постійно змінюється і розвивається. Принцип неперервної

освіти – прагнення постійно вдосконалювати себе як професіонала,

особистість, яка намагається самоствердитись у колективі й суспільстві,

досягнення економічної стабільності. Таким чином, самоосвіта вчителя –

невід’ємна складова неперервної освіти. Науковці вважають, що

«ефективність самоосвітньої діяльності залежить від певних психолого –

педагогічних умов організації самоосвітньої діяльності» [6].

Педагогічні умови – це результат «цілеспрямованого відбору,

конструювання та застосування елементів змісту, методів (прийомів), а також

організаційних форм навчання для досягнення цілей» [1, с.124]. Сутність

педагогічних умов полягає в тому, що вони створюються педагогами

незалежно від діяльності. Таким чином, педагогічні умови – це сукупність

об’єктивних можливостей змісту, форм, методів, прийомів, засобів

педагогічної діяльності.

До педагогічних умов, які забезпечують якість підготовки вчителя,

можна віднести:

1) формування ціннісно – мотиваційних установок на

необхідність професійного саморозвитку;

70

2) організація самоосвіти вчителів для підвищення рівня їхньої

психолого – педагогічної компетентності;

3) самовиховання професійних якостей для саморозвитку та

вироблення індивідуального стилю викладання;

4) самопідготовка вчителів до інноваційної педагогічної

діяльності як форми самореалізації.

У процесі педагогічної діяльності людина виявляє особистісне

ставлення до свого професійного самовдосконалення. Процес професійного

самовдосконалення є самостійним видом діяльності та розпочинається із

зіставлення «Я - професійне реальне» з «Я - професійне ідеальне».

Структуру «Я - професійне ідеальне» становлять: творчий професійний

світогляд, мотивація самовдосконалення, технологія самовдосконалення,

творча активність, адекватність самооцінки, прагнення успіху. «Я -

професійне реальне» передбачає: рівень професійної компетентності,

здібності, професійний досвід, рівень розвитку здатності до

самовдосконалення [1, с.277].

Для покращення роботи педагогічного колективу в КЗ «Ганнівський

НВК» створені всі умови. По – перше, оновлені форми науково –

методичного супроводу. В НВК працює науково – методична рада і чотири

науково – методичних центра:

1) центр розвитку творчої уяви (дошкільне відділення, початкова

школа);

2) центр художньої творчості (вчителі – мовники, образотворчого,

музичного мистецтва);

3) центр історичної творчості;

4) центр науково – технічної творчості (вчителі математики, фізики,

біології, хімії, інформатики, трудового навчання).

Упродовж року проводились засідання методичної ради, на яких

аналізувалась професійна компетентність вчителя, організовувались

проблемні семінари, педагогічні лекторії. Працювала «Школа молодого

71

вчителя», де молодим педагогам надавалась методична допомога з питань

планування робочих навчальних програм.

Члени педагогічного колективу беруть активну участь у семінарах,

тренінгах, педагогічних іграх, педагогічних майстернях, конференціях,

педагогічних фестивалях, дистанційних та онлайн – курсах, спілкуванні в

Інтернет – спільнотах. Участь в цих заходах покращила якість професійної

підготовки наших вчителів.


1. Андрєєв В.І. Педагогіка.

2. Андрощук Л.М. Формування індивідуального стилю діяльності

майбутнього вчителя. – Полтава, 2009.

3. Гладкова В. М. Основи акмеології: підручник / В. М.Гладкова

4. Концепція загальної середньої освіти (12 – річна школа)//Директор

школи. – 2002 р. - № 1, с.5 15.

5. Леся Василенко, Ігор Василенко. Джерело: Український науковий

журнал "ОСВІТА РЕГІОНУ", с. 407

6. Методичні рекомендації педагогічної самоосвіти вчителя.

7. Освітні технології: навч.-метод. посіб. / О. М.Пєхота, А. З.Кіктенко,

8. Пальчевський С. С. Акмеологія: навч. посібник / С. С.Пальчевський.

- К.: Кондор, 2008. - 398 с.

Ліснєвська Юлія Олександрівна

кандидат політичних наук, доцент кафедри публічного управління та



ОСОБЛИВОСТІ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ

ОСВІТОЮ У ПОЛЬЩІ

Інтеграція України в глобальну цивілізацію майбутнього вимагає від

педагогічної громадськості нового погляду на професійні завдання та

способи їх вирішення і активізує інноваційну діяльність у сфері публічного

управління освітою. Досвід зарубіжних систем освіти, розуміння процесів і

72

механізмів оновлення, діючих на європейському освітньому просторі,

допомагає знайти оптимальні шляхи до вирішення сьогоденних завдань, що

стоять перед українською освітою. Реформування публічної освіти у Польщі,

як елемент становлення нової суспільно-економічної системи, розпочалося

близько 30 років тому. Складність, масштаби фінансування і соціальна

значущість цієї сфери надають пріоритетної ваги проблемам управління

освітою на всіх рівнях адміністрування. Сьогодні Польща є однією з східно-

європейських держав, що вже наближаються до завершення процесу

реформування основних сфер діяльності суспільства.

Основна мета Болонського процесу – створення єдиного європейського

освітнього та наукового простору, була співзвучна прагненню Польщі до

прискореної адаптації національної економіки та ринку праці до

турбулентного ринкового оточення.

Протягом усіх років реформування та реструктуризації національної

системи вищої освіти накопичено певний позитивний досвід, який свідчить

про роль вищої освіти як важливої складової розвитку держави. В даний час

вищу освіту мають 21% поляків у віці від 25 до 64 років [5]. Це середній

показник в ЄС, але для порівняння: у Німеччині та Великобританії цей

показник не перевищує 11%. У 2017 році в Польщі на 10 000 населення 433

були студентами вузів. [6].

В даний час в країні функціонує 35 таких вузів, переважно в містах, які

втратили статус воєводських після адміністративної реформи 1999 року.

Вищі професійні школи стали істотною противагою для приватних вузів. У

2017 році в Польщі функціонувало 419 вищих навчальних закладів, з них 283

приватних [7]. Прийнято наступний поділ їх за типами: університети; вищі

технічні навчальні заклади; вищі сільськогосподарські школи; вищі

економічні школи та економічні університети; вищі педагогічні школи та

педагогічні університети; медичні університети та Медичний центр

післядипломної освіти у Варшаві; вищі морські школи; академії фізичного

виховання; вищі богословські школи; вищі художні школи, в тому числі

73

Варшавський музичний університет і Університет мистецтв у Познані; вищі

школи Міністерства національної оборони та офіцерські школи і військові

академії, вищі школи Міністерства внутрішніх справ і адміністрації;

державні вищі професійні школи.

Вищі навчальні заклади самостійно визначають комплекс показників,

які можна вивчити і оцінити в процесі навчання студентів. Група польських

авторів – П.Гурський, М.Пельц і Я.Плачек – розробила методику оцінки

якості навчання студентів, що включає вивчення п'яти параметрів [2, c.60]. Ці

критерії використовуються в Польщі для щорічного визначення рейтингу

вітчизняних навчальних закладів. Перший критерій оцінки – престиж

навчального закладу, дозволяє визначити ступінь авторитету внз, викладачів,

а також випускників в академічному середовищі. Друга характеристика

дозволяє оцінити інтелектуальні здібності наукових кадрів внз як в плані

здійснення наукових досліджень, так і в підготовці та проведенні

дидактичної роботи. Оцінка умов навчання, що надаються студентам у

навчальному закладі, має велике значення для абітурієнтів. При виборі внз

цей критерій іноді має вирішальний вплив. Досить поширеною є думка, що

«очікування студентів змінюються протягом кожного року навчання» [3,

c.121]. Однак, оцінюючи якість навчання, було б неправильним ігнорувати

думку студентів, що сформувалася в процесі навчання. І, нарешті, п'ятий

критерій – інтернаціоналізація навчання, має велике значення для навчальних

закладів держави, яка входить до Євросоюзу. Ця характеристика, на думку

авторів, дозволяє оцінити в більш широкому вимірі конкурентоспроможність

освіти у польських навчальних закладах, так само як і здатність студентів до

адаптації в процесі навчання за кордоном. Таким чином, запропоновані

авторами характеристики навчального закладу подають всебічну оцінку вузу:

в науковому середовищі, з точки зору студентів, в суспільстві, в

європейських інститутах.

Пріоритети у визначенні якості підготовки випускників надаються

зовнішнім акредитованим організаціям та ринку праці, притому на ринку

74

праці така оцінка здійснюється на регулярній основі. Одночасно багато

польських вузів самостійно проводять моніторинг кар'єри своїх випускників,

що, як правило, відображено також на їх офіційних сайтах в Інтернеті.

Незважаючи на те, що механізми і процедури підвищення якості вищої

освіти в Польщі можна представити у формі двох систем – внутрішньої і

зовнішньої, ключова роль вищих навчальних закладів у формуванні якісного

рівня наданої освіти не підлягає дискусії в академічних колах [4, c.30]. Вищі

навчальні заклади несуть повну відповідальність за якість наданої освітньої

послуги, включаючи матеріальні умови навчання і впроваджені методи

навчання. У вузі формується культура якості навчання. Завданням же

зовнішніх організацій є вивчення та формальна оцінка освітнього процесу.

Окремого аналізу заслуговує роль працівників вищих шкіл у

безперервному процесі підвищення якості навчання. Вимоги активної участі

в процесі починаються з таких «дрібниць» як пунктуальність, доступність

для студентів поза годинами занять. Велике значення мають дидактична

допомога та надання студентам технічних засобів, висока кваліфікація

польських викладачів, їх непорушні етичні установки, особиста культура. І,

нарешті, головним завданням вищих навчальних закладів на цьому напрямку

є не декларована, а справжня колективна відповідальність працівників за

якість дидактичного процесу, як важливий елемент загальної системи

цінностей [4, c.34].

Болонська система для Польщі була лише одним із способів

інтегрування в європейське співтовариство, проте її значення не слід

абсолютизувати. Як пише український вчений М.Згуровський, «не слід

ідеалізувати Болонський процес. Він нерівномірний, суперечливий,

складний. Його цілі ще дуже гіпотетичні. Як приєднання до цього процесу,

так і неприєднання мають свої переваги та ризики. Втім, з урахуванням усіх

«за» і «проти» для країн, які прагнуть до економічного і суспільного

розвитку і, нарешті, вступу в Європейський Союз, альтернативи Болонському

процесу немає» [1].

75

Вдосконалення якості навчання у вищій школі – це послідовний і

безперервний процес, зміни та нововведення в одній області освіти

викликають необхідність змін в інший. Вищенаведені критерії реформування

польської системи управління вищою освітою довели свою ефективність і

відповідність до сучасних європейських стандартів. Україна обирає свої

шляхи реформування освіти, але польський досвід системної зміни цілей і

змісту освіти варто проаналізувати і взяти на озброєння.


1. Згуровський М.З. Болонський процес – структурна реформа вищої

освіти на європейському просторі, http://euroosvita.net/?category=8&id=233

2. Ratajczak M. O powszechnosci akredytacji / М. Ratajczak // Forum

akademickie. – 2008. - №1.

3. Wawak S. Zarzadzanie jakoscia / S. Wawak – Gliwice: Helion, 2017.

4. Wojcicka M., Urbanikowa J. Zewnetrzne zapewnienie jakosci kształcenia

w szkolnictwie wyzszym. / M. Wojcicka, J. Urbanikowa. – Warszawa: Centrum

Badan Polityki Naukowej i Szkolnictwa Wyzszego, 2015.

5. Сайт Главного Статистического управления Польши [Электронный

ресурс]. – Режим доступа: https://stat.gov.pl/rocznik+statystyczny+2017

6. Сайт Главного Статистического управления Польши [Электронный

ресурс]. – Режим доступа: https://stat.gov.pl/obszary-tematyczne/rynek-

pracy/bezrobocie-rejestrowane/stopa-bezrobocia-rejestrowanego-w-latach-1990-

2018,4,1.

7. Информационный сайт новости onet.pl [Электронный ресурс]. –

Режим доступа: https://wiadomosci.onet.pl/polskie-uczelnie-w-liczbach-/51yt7dh

Майданенко Світлана Вікторівна

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри публічного управління та



ІННОВАЦІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ В НОВІЙ

УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ

Сучасні тенденції розвитку України, демократизація суспільства

ставлять перед керівниками навчальних закладів нові завдання, одним з яких

76

є вдосконалення процесу підвищення рівня професійної підготовки вчителів

шкіл.

Ефективна організація методичної роботи в закладах освіти передбачає

врахування різних чинників, що впливають на цей процес (економічні,

законодавчі, соціальні тощо). Важливе місце серед них посідають психолого-

педагогічні чинники, пов’язані з розвитком особистісного потенціалу

педагогічних кадрів та закономірностей впровадження сучасної нової

освітньої філософії.

Слід зазначити, що сьогодні складність управлінських проблем в

організації методичної роботи у системі підвищення кваліфікації

педагогічних кадрів зростає з огляду на такі групи причин.

Першою є наявність у сучасній освітній діяльності педагога певних

тенденцій (у порівнянні з традиційною діяльністю), що відзначають видатні

вчені В.К.Буряк, С.Т.Золотухіна, Л.В.Кондрашова, С.Г.Мельничук,

С.О.Сисоєва, Є.М.Хриков та інші. До таких тенденцій належать:

а) фундаментальні зміни у філософії педагогічної освіти та праці вчителів;

б) зміни в ставленні до учнів відповідно до нових форм організації

навчального процесу; в) упровадження наукових досягнень у різноманітні

інноваційні технології навчання; г) орієнтація на самостійну пізнавальну

діяльність учнів; д) формування вміння у школярів отриманні знання

використовувати для власних, індивідуальних і професійних завдань.

Вимоги сучасної педагогіки пов’язані з розробкою педагогічних

технологій організації методичної роботи, що передбачає підготовку вчителів

не стільки до відтворення наукової інформації, скільки до професійного

саморозвитку і розвитку особистості школяра. Але й до сьогодні у системі

педагогічної освіти не подолано розрив між готовністю керівників

«перебудувати» традиційну організацію методичної роботи на інноваційну,

між індивідуально-новаторським шляхом підвищення кваліфікації і

організацією творчого, конкурентноспроможного педагогічного колективу, в

якому відбувається спільна діяльність усіх учасників методичної роботи.

77

Розвиток сучасної педагогіки та управління підвищенням професійної

підготовки вчителів пов’язані, як уже зазначалося, з перебудовою філософії

освіти. Цей період характеризується, за визначенням В.К.Буряка, якісно

новим підходом до розуміння сутності управління педагогічним колективом.

Дослідник вказує: «Сьогодні ми ясніше розуміємо, що сам по собі новий

економічний механізм не здатний примусити людину працювати краще. Під

час переходу від однієї соціально-економічної формації до іншої у

спеціаліста не може автоматично підвищитися кваліфікація. … Розвиток

системи освіти – це особлива форма інвестицій, які забезпечують економічну

переорієнтацію нашого суспільства. Без стійкого і тривалого нарощування

цих інвестицій політична та економічна перебудова згасне». Ідея вченого

полягає в тому, що загальні зрушення відбудуться лише за умов, «по-перше,

докорінних змін соціального статусу вчителя, по-друге, підготовки самого

вчителя» .[1]


1. Буряк В.К. Розвиток Болонського процесу в європейських країнах //

Рідна школа. – 2005. – №8 (907). –С.6-8.

2. Lepo D. Organizational Behavior and Human Decision Processes: The

new agenda. – London and New York: Routledge, 1999. -288 p.

3. Medous E. Management Learning // Morgan C., King R. Introduction to

pscyhоlоgy. – ed. N.-Y.: MeGraw, 2001. – P.1-14.

78

Хитько Майя Миколаївна

старший викладач кафедри публічного управління та права



КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕНЬ СТРАТЕГІЧНОГО

ПЛАНУВАННЯ У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ ОСВІТНЬОЮ

ГАЛУЗЗЮ

Найбільш загальним концептуальним контекстом дослідження проблем

стратегічного планування у сфері державного управління освітньою галуззю

є неперервний процес інноваційних змін, пов’язаних з

загальноцивілізаційними трансформаціями постмодерного зразка,

модернізацій ними процесами українського суспільства, його сфери освіти

та державного управління. Безпосереднім змістовним підґрунтям аналізу

досліджуваного феномену є модернізація освітньої галузі, що має системний

характер і торкається усіх форм та рівнів освітньої діяльності. Стратегічні

цілі інновацій в освіті визначаються як потребами в інтеграції до

європейського та світового освітнього простору, так і потребами нової якості

освіти у відповідності з запитами українського суспільства, зокрема, у

практичній та особистісній переорієнтації освіти. Орієнтація державної

стратегії на комплексне оновлення освітньої галузі має реалізуватися у

системі інновацій різного рівня, підпорядкованих стратегічним цілям, що

вимагає стратегічного планування з використанням інноваційних методології

та технологій. Це можливо лише за наявності адекватного концептуального

та методологічного обґрунтування як дослідження, так і здійснення

стратегічного планування освітянських реформ.

Можна з упевненістю говорити про те, що сьогодні процес

стратегічного планування в освіті стосується насамперед радикальної, проте

упорядкованої зміни усіх складових освітньої галузі, інноваційних

трансформацій як на змістовному рівні, так і на рівні форм і технологій

79

освітньої діяльності. Дослідники вказують, що всі напрями розвитку

сучасної освіти, починаючи від формування її нових парадигмальних засад з

переходом до особистісних компетенцій і закінчуючи становленням

ефективних механізмів організаційно-управлінського та фінансово-

економічного забезпечення освітніх змін і упровадження в процесі

планування більш дієвих інструментів оцінювання досягнутих результатів, є

інноваційними [1, с.107].

В освіті стратегічне планування розглядається у контексті наявності

керуючих впливів з боку зовнішнього середовища у вигляді нормативного

визначення напрямів освітніх реформ, впливу органів державної влади чи

економічних процесів, а також врахування завдань соціокультурного

розвитку та інших чинників, які перш за все пов’язані з діяльністю

конкретних людей, що мають власні цілі та інтереси. Як на теоретико-

методологічному рівні, так і на рівні здійснення практичних управлінських

дій, у межах системного підходу та цілісних моделей управління процес

стратегічного планування є механізмом ефективного управління освітніми

змінами з боку органів державної влади.

Основна характеристика освіти як об’єкта стратегічного планування з

боку органів державного управління – створення нового інтерактивного

освітнього середовища з домінуванням інтересів споживача освітніх послуг.

У розвинених країнах спостерігається радикальне розширення електронно-

віртуальної складової освітньої діяльності як на рівні освітніх закладів, так і

на рівні системи освіти загалом. Електронний освітній простір заповнений

масовими відкритими онлайн-курсами на базі відповідної платформи.

Саме у межах цієї інноваційної форми освіти зараз все більше

здійснюється організація дистанційного навчання у межах таких інтернет-

проектів як Coursera, EdX,MIT Open Courseware, Udacity, UMass Boston Open

Courseware, FutureLearn та інші. Домінування електронної освіти створює

новий об’єкт для стратегічного планування освітньої діяльності, оскільки

саме сюди переміщується споживач освітніх послуг [5].

80

Основна проблема для стратегічного планування, яка при цьому

виникає, це те, що такий матеріалізований у реальних освітніх процесах

Інтернет-простір поступово виводить споживачів освітніх послуг та самі

освітні інститути за межі системи жорсткої каузальності. Віртуалізація

освітньої діяльності практично знищує звичну систему жорстких причинно-

наслідкових зв’язків і відповідно можливість прогнозування навіть

найближчого майбутнього з застосуванням сучасних інформаційних

технологій, методів сценарного прогнозування, технологій обгрунтування

імовірнісних суджень тощо. Старі моделі передбачення і прогнозування

стають нефективними і безпредметними у тій точці сингулярності, «де наші

моделі повинні бути відкинуті, де виникнуть нові правила пізнання

реальності» [6].

Стратегічне планування розвитку освіти як такої складної системи

вимагає використання наднових технологій, і однією з найбільш визнаних є

технологія форсайту. Саме на його основі сьогодні здійснюється визначення

стратегічних цілей у процесі управління розвитком складних соціальних

об’єктів, адже сукупність методологій, які його складають, «вживаються на

систематичній основі як зусилля по дослідженню довгострокових перспектив

розвитку …з метою виявлення стратегічних галузей наукових досліджень і

нових технологій, що зароджуються, які з високим ступенем ймовірності

принесуть значний економічний і соціальний ефект» [8, с.5].

Форсайт як методологія стратегічного планування дозволяє на

системній і постійній основі визначати нові глобальні тенденції розвитку

освіти, які формують майбутній стан освітньої галузі і відповідно визначають

її вплив на розвиток суспільства загалом у довгостроковій перспективі. Як

науковий підхід форсайт також є формою менталітету і способом осмислення

проблем стратегічного планування розвитку галузі на основі розуміння

специфіки її ресурсів і ризиків у довгостроковому контексті. Наявний і

практичний вимір форсайту у вигляді інструментальної складової

прогнозування майбутнього і формування механізмів управлінських впливів

81

на нього. На основі методології форсайту відкриваються можливості

розробки довгострокових стратегій розвитку освіти навіть в умовах

невизначеності соціокультурних змін.

Динаміка розвитку, різноманіття зв'язків та чинників, що впливають на

сучасну освіту, вимагає використання нових методологій та технологій

стратегічного планування в освіті.

Проблема обґрунтування методологія дослідження стратегічного

планування в освіті, як і проблема вибору та обґрунтування його

інноваційних методів у процесі практично-управлінської діяльності є

багатозначною і не вирішуваною у вигляді одномоментного результату.

Адаптація інноваційних концептуальних підходів та методологій до потреб

стратегічного планування розвитку освіти є найбільш важливим напрямом

подальшого дослідження проблеми.


1. Синельников И.Ю. Методология прогнозирования рисков

инновационного развития в сфере образования: проблемы и пути решения /

И.Ю. Синельников // Конфликтология. - 2014. - Т. 2. - С. 106-130.

2. Семенець-Орлова І.А. Сучасні тенденції управління актуальними

освітніми змінами на прикладі зарубіжного досвіду / І.А. Семенець-Орлова //

Університетські наукові записки. – 2014. - № 1 (49). - С. 219-226.

3. Фуллан Майкл. Сила змін: Вимірювання глибини освітніх

реформ :Пер. з англ. /М. Фуллан. - Львів : Літопис, 2000. - 269 с

4. Мариносян Т.Э. Образование и прогнозирование в образовании в

эпоху пост-пост / Т.Э. Мариносян // Философские науки. - 2016. - № 11. - С.

69-81.

5. Vinge V. The Coming Technological Singularity: How to Survive in the

PostHuman Era / V. Vinge. - San Diego: San Diego State University, 1993. –

Електронний ресурс. URL: http: // www-rohan.dsu.edu

/faculty/vinge/misc/singularity.html. Дата звернення: 26 квітня 2018.

6. OpenCourseWare. Massachusetts Institute of Technology. –

Електронний ресурс. URL: http: // ocw. mit.edu/about/our-history/. Дата

звернення: 17 травня 2018.

7. Дроздов Г.О. Инновационная система формирования стратегических

целей /Г.О. Дроздов //Часопис економiчних реформ. - 2017. - № 4 (28). - С. 6-

10.

8. Гапоненко Н. В. Форсайт. Теория. Методология. Опыт / Н. В.

Гапоненко. - М .: ЮНИТИ-ДАНА, 2008. - 239 с.

https://elibrary.ru/item.asp?id=21961314


https://elibrary.ru/contents.asp?id=33988287



https://elibrary.ru/contents.asp?id=34834995

https://elibrary.ru/contents.asp?id=34834995&selid=32544709

82

Невмержицька Олена Миколаївна

заступник директора КНЗ «Широківська ЗОШ І-ІІІ ступенів»

ВРАХУВАННЯ ДОСВІДУ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ

ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ РІЗНИХ КРАЇН В УКРАЇНІ

Соціально-економічний розвиток України у новому тисячолітті

об'єктивно пов'язаний з якісними змінами і у культурно-освітній сфері життя

нашого суспільства, піднесенням її на рівень вимог часу. Освіта є основою

відтворення інтелектуального та духовного потенціалу народу, потужним

засобом виведення вітчизняної науки, техніки і культури на рівень світових

зразків, національного відродження, становлення державності, утвердження

принципів демократизації та гуманізації в житті країни.

В сучасних умовах із зростанням обсягів інформації, постійного

оновлення, розширення та поглиблення її, відбувається надшвидке

застарівання одержаних фахівцем знань, знецінення набутої раніше освіти.

Тільки за умови неперервності освіти людина може вважатися освіченою,

бути компетентним працівником, справжнім професіоналом у своїй сфері.

Світова тенденція неперервної професійної освіти зумовлює потребу

цілісного розв’язання проблем розвитку персоналу, його професійної

підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації, щоб дати людині

належні знання, вміння та компетентності для забезпечення її гармонійної

взаємодії з технологічним суспільством, що швидко розвивається [6].

Підвищення кваліфікації педагогічних працівників у Франції

забезпечується різноманітними установами післядипломної освіти,

університетськими інститутами і регіональними центрами освіти.

Серед пріоритетних напрямів реформування системи неперервної

освіти Франції: значне покращення освіти вчителів, навчання через

дослідницьку роботу, масове запровадження в освітній процес інновацій,

створення нових навчально-науково-дослідних установ вищого рівня.

83

Особливістю змісту курсів підвищення кваліфікації у Франції є

гармонійне поєднання циклу загальноосвітніх, спеціально-предметних і

теоретичних дисциплін психолого-педагогічного компонента та

використання набутих знань на практиці у шкільному середовищі. Вчителям

пропонують широкий вибір курсів із педагогіки, психології та методики.

Використовують методи демонстрації педагогічних відеофільмів,

моделювання, мікровикладання, «міні-курси», рольові ігри, презентації

проектів, телекомунікаційні та інформаційні технології тощо. Тривалість усіх

періодів підвищення кваліфікації у Франції за кошти бюджету чи

підприємства з початку активного професійного життя до моменту виходу на

пенсію має скласти один рік (або 1200 годин, якщо підвищення кваліфікації

відбувається без відриву від виконання виробничих чи службових

обов’язків).

У Великій Британії підвищення кваліфікації відбувається за двома

моделями: курсова модель (course model) на базі вищих навчальних закладів

та підвищення кваліфікації безпосередньо в школах (school based in-service

education).

Головною метою системи підвищення кваліфікації є ознайомлення

вчителів із новинками теорії та практики педагогічної діяльності,

прогресивними педагогічними технологіями, а також закріплення у них

навичок самостійного набуття знань, необхідних для професійного розвитку.

Підвищення кваліфікації відбувається за гнучкими навчальними планами і

варіативними навчальними програмами в очному і заочному форматі з

використанням виїзних форм. Підвищення кваліфікації безкоштовне, а на

період навчання вчитель звільняється від занять у школі.

Про підвищення кваліфікації зазначається у трудовому контракті. В

країні існує спеціальні ради з оцінки професіоналізму, введення процедури

атестації. Дуже широко застосовуються вузькоспеціалізовані

короткострокові курси, які носять насамперед профільний характер [1].

84

Система післядипломної педагогічної освіти Німеччини відзначається

децентралізацією управління, вертикальною адміністративно-організаційною

диференціацією, і у кожній із 16 земель-суб’єктів федерації реалізовується на

міжземельному(федеративному), земельному(центральне підвищення

кваліфікації), місцевому(локальне підвищення кваліфікації) та

індивідуальному(особистісне підвищення кваліфікації) рівнях.

Підвищення кваліфікації у Німеччині – добровільна справа кожного

педагога, який має можливість отримати додаткову спеціальність,

навчаючись на підготовчих курсах, організованих земельними

міністерствами культури та освіти або ж в університетах. Під час вибору

предмета, що додатково вивчається, враховуються як побажання слухача, так

і потреби навчального закладу. Після завершення підготовки вчитель складає

додатковий іспит і, у разі успішного його складання, отримує допуск до

викладання дисципліни за фахом в усіх типах шкіл.

Післядипломна освіта вчителів у Греції здійснюється в різних закладах

післядипломної педагогічної освіти за програмами підвищення кваліфікації,

які відрізняються за структурою, змістом та терміном навчання. Загалом

неперервна освіта педагогічних працівників реалізується за двома основними

моделями: традиційною, яка підпорядкована інтересам влади у реалізації

освітньої політики країни та інноваційною, яка враховує інтереси та

побажання кожного педагога щодо підвищення його професійного рівня.

Сучасна післядипломна педагогічна освіта Греції спрямована на

реалізацію концепції неперервної освіти, проектування єдиної системи

накопичення навчальних одиниць під час післядипломної підготовки,

удосконалення знань та вмінь без відриву від роботи, адаптацію та підтримку

молодих учителів.

Серед організаційних форм професійного розвитку вчителів:

пропедевтичне, періодичне, спеціальне підвищення кваліфікації та

перепідготовку.

85

У США підвищення кваліфікації забезпечується різнорівневими

вищими навчальними закладами, які пропонують широкий перелік різних за

часом програм підвищення кваліфікації, за очною і дистанційною формою

навчання, деякі програми викладаються безпосередньо в навчальному

закладі.

Зміст підвищення кваліфікації визначається стандартами професійної

педагогічної освіти за фахом і передбачає їх фундаментальну, психолого-

педагогічну, методичну, інформаційно-технологічну, практичну й соціально-

гуманітарну підготовку.

Важливу роль у професійному розвитку вчителів відіграють

колегіальні форми роботи, зокрема асоціації вчителів, основною метою

діяльності яких є покращення якості освіти чи певних її галузей, підвищення

навчальної успішності учнів та професійний розвиток учителів. Участь в

асоціаціях дає можливість учителю на безкоштовні (чи зі знижкою)

публікації у виданнях асоціації, підписки на професійний журнал та

інформаційні бюлетені, доступ до цінних професійних видань. Це допомагає

вчителям заявити про себе та свою роботу у наукових освітніх колах, бути в

курсі останніх тенденцій розвитку у сфері їхньої діяльності, ознайомитися з

працями кращих професіоналів.

Також для підвищення кваліфікації впроваджується багато грантових

програм від уряду.

Проаналізувавши системи підвищення кваліфікації різних країн можна

дійти висновку, що атестація педагогічних працівників – це підсумок

професійної майстерності, демонстрація найкращих професійних умінь, це

новий етап на шляху до підняття педагогічного авторитету серед колег та

учнів, змога проявити свої здібності.

Україна потребує створення нової системи післядипломної освіти

вчителя, яка враховувала би кращий зарубіжний досвід. Підвищення

кваліфікації має забезпечувати особистісні потреби вчителя у професійному

розвиткові.

86


1. Зубко А.М. Шляхи оптимізації управління навчальним процесом

в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів // Збірник наукових

праць. Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи. Випуск 5. – К.: Логос,

2001. – С.94-98;

2. Котова О.Г. Формування системи пiдготовки i атестацiї наукових

i науково-педагогiчних кадрiв в Українi. // Освiта i управлiння. — 1997. —

С.162-168;

3. Куценко В.I., Неженцев В.В., Погребняк В.П., Ятченко А.Д.

Фахова освiта в Українi та її трансформацiя в умовах переходу до ринкових

вiдносин. — АКТА. — Харкiв. — 1997. — С. 197;

4. Погребняк В.П., Миленька Г.Д., Котова О.Г., Бандуренко В.О.,

Гукун Л.Г. Основнi принципи побудови системи управлiння кадрами освiти //

Проблеми освiти. — 1996. — Вип.5 — С.15-21.

5. Постанова Верховної Ради України від 7 вересня 2016 року №

1493- VIII «Про Рекомендації парламентських слухань на тему: "Професійна

освіта як складова забезпечення кваліфікованого кадрового потенціалу

України: проблеми та шляхи вирішення"» // Відомості Верховної Ради

України. — 2016. — № 40.

6. Підвищення кваліфікації педагогічних кадрів [Електронний

ресурс] // Режим доступу до інформації: http://www.educationua.net/silovs-861-

1.html

87

АЛФАВІТНИЙ ПОКАЖЧИК

Берковська О.В. 16

Вознюк Л.В. 8

Галкіна Н.О. 19

Заболотня О.В. 23

Ківа Н.М. 24

Козаченко С.І. 35,64

Комарь С.М. 27

Копачова Н.О. 67

Кремень Т.М. 31

Крижановська Т.В. 40

Крюкова І.М. 35

Кушнір І.О. 44

Ліснєвська Ю.О. 71

Майданенко С.В. 75

Москалець М.М. 13

Невмержицька О.М. 82

Нехороша М.І. 47

Рибкіна С.О. 5

Сагуйченко В.В. 55

Сиченко В.В. 5

Хитько М.М. 78

Чічкань О.В. 23

Шапран Л.О. 8

Швидка О.М. 57

Юрченко М.В. 61

88

ЗМІСТ

Сиченко В.В., Рибкіна С.О.

СВІТОВИЙ ДОСВІД ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ПІДГОТОВКИ КАДРІВ В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

5

Шапран Л.О., Вознюк Л.В.

РЕАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПЦІЇ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ В

СИСТЕМІ ШКІЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

8

Москалець М.М.

ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ

ОСВІТОЮ В ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАДАХ

13

Берковська О.В.

ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ У

ПІДЛІТКІВ

16

Галкіна Н.О.



19

Заболотня О.В., Чічкань О.В.

ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ

ТЕХНОЛОГІЙ В ГРОМАДСЬКО-АКТИВНІЙ ШКОЛІ

23

Ківа Н.М.


УПРАВЛІННЯ ЗАКЛАДАМИ ОСВІТИ

24

89

Комарь С.М.

ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ В


27

Кремень Т.М.

МЕХАНІЗМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В ОСВІТНІЙ ГАЛУЗІ

31

Крюкова І.М., Козаченко С.І.

ГУМАНІЗАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ В РАМКАХ

ІННОВАЦІЙНОЇ ТА ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ЗАКЛАДУ ОСВІТИ

35

Крижановська Т.В.

ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ ТА

УПРАВЛІННЯ ЗДОРОВ'ЯЗБЕРЕЖЕННЯМ В

ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

40

Кушнір І.О.

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ПІДГОТОВКИ ПЕДАГОГА

44

Нехороша М.І.

НОВИЙ 2018 – 2019 НАВЧАЛЬНИЙ РІК – ОФІЦІЙНИЙ СТАРТ

РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ «НОВА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА»

47

Сагуйченко В.В.

ГРОМАДСЬКО-АКТИВНА ШКОЛА ЯК ПРАКТИЧНА

РЕАЛІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В МІСЦЕВІЙ

ГРОМАДІ

55

90

Швидка О.М.

ПІДГОТОВКА ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ

ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

57

Юрченко М.В.



61

Козаченко С.І.

РОЛЬ ВЧИТЕЛЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У ВИХОВАННІ УЧНІВ В

УМОВАХ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ

64

Копачова Н.О.



67

Ліснєвська Ю.О.

ОСОБЛИВОСТІ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ

ОСВІТОЮ У ПОЛЬЩІ

71

Майданенко С.В.

ІННОВАЦІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ В НОВІЙ

УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ

75

Хитько М.М.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕНЬ СТРАТЕГІЧНОГО

ПЛАНУВАННЯ У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ ОСВІТНЬОЮ

ГАЛУЗЗЮ

78

91

Невмержицька О.М.

ВРАХУВАННЯ ДОСВІДУ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ

ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ РІЗНИХ КРАЇН В УКРАЇНІ

82

92

93

Збірник тез доповідейdano.dp.ua/attachments/article/392/Збірник тез доповідей.pdf · школи відіграє ключову роль. Адже

Documents