НАУКОВІ ЗАПИСКИ · ББК 74. 00+88. 40+88. 840 Н 34 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Вінницького державного педагогічного університету

НАУКОВІ ЗАПИСКИ

Вінницького державного педагогічного університету

імені Михайла Коцюбинського

Серія: Педагогіка і психологія

№ 42 • 2014 р.

Частина 2

ББК 74. 00+88. 40+88. 840

Н 34

НАУКОВІ ЗАПИСКИ Вінницького державного педагогічного університету

імені Михайла Коцюбинського.

Серія: Педагогіка і психологія

ғ 42 • 2014 р.

Рекомендовано до друку рішенням вченої ради

Вінницького державного педагогічного університету

імені Михайла Коцюбинського від 26 листопада 2014 р. (протокол ғ5) РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ

В.І. Шахов – доктор педагогічних наук, професор (головний редактор)

О.В. Шестопалюк – доктор педагогічних наук, професор, академік Академії наук вищої освіти України

Н.Г. Ничкало – доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України

О.В. Сухомлинська – доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України

Р.С. Гуревич – доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України

О.В. Акімова – доктор педагогічних наук, професор (заступник головного редактора)

Г.С. Тарасенко – доктор педагогічних наук, професор

Г.О. Балл – доктор психологічних наук, професор

Б.А. Брилін – доктор педагогічних наук, професор

А.М.Коломієць – доктор педагогічних наук, професор

М.В. Савчин – доктор психологічних наук, професор

В.М. Галузяк – кандидат психологічних наук, доцент

М.І. Томчук – доктор психологічних наук, професор

П.М. Гусак – доктор педагогічних наук, професор

Мазур Пьотр – професор надзвичайний, доктор габілітований (Польща).

Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету

імені Михайла Коцюбинського. Серія: Педагогіка і психологія: Зб. наук.

праць. – Випуск 42. – Ч.2. / Редкол.: В.І. Шахов (голова) та ін. – Вінниця:

ТОВ «Нілан ЛТД», 2014. – 300 с.

ISBN 978-966-2770-30-8

У збірнику вміщені наукові статті з актуальних проблем сучасної педагогіки та психології, в яких

розкриваються питання дидактики, теорії і методики виховання, професійної освіти, соціальної

педагогіки, порівняльної педагогіки, історії педагогіки, педагогічної психології. Серед авторів

публікацій відомі науковці України та зарубіжжя.

Публікації збірника адресовані науковцям, викладачам, учителям, студентам, а також усім, хто

цікавиться проблемами сучасної педагогіки та психології.

Збірник внесений до оновленого переліку наукових фахових видань України постановою президії

ВАК України від 10.02.2010 р. № 1-05/1

Літературний редактор: М.О.Давидюк

Комп’ютерний набір і верстка: Н.Р.Опушко

ББК 74. 00+88. 40+88. 840

ISBN 978-966-2770-30-8 Автори статей, 2014

ЗМІСТ

ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ

Латуша Н.В. ПОНЯТТЯ «ПРОФЕСІЙНА МОБІЛЬНІСТЬ» У ПЕДАГОГІЧНОМУ АСПЕКТІ ................. 6 Наливайко О.Б. ПРОФЕСІЙНА КУЛЬТУРА ЯК ФІЛОСОФСЬКА ТА СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА

КАТЕГОРІЯ......................................................................................................................................................... 10

ДИДАКТИКА

Акімова О.В., Сапогов М.В. УМОВИ РОЗВИТКУ ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ СТУДЕНТІВ

УНІВЕРСИТЕТУ ................................................................................................................................................ 14 Давидюк М.О. МОНІТОРИНГ ЯКОСТІ ОСВІТИ ЯК СКЛАДОВА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ

НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ ........................................................................................................................... 18 Марченко А.І., Михалевська Л.М. ДИДАКТИЧНІ ПРИНЦИПИ ВИКОРИСТАННЯ

ІННОВАЦІЙНИХ ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ................... 21

ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ

Гудзевич А.В. ЕКОЛОГІЧНА СТЕЖИНА ЯК УНІКАЛЬНА ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ

ПРИРОДООХОРОННОЇ ПРОПАГАНДИ, ВІДПОЧИНКУ Й ВИХОВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ

СВІДОМОСТІ ..................................................................................................................................................... 24 Залєсова І.В. МОЖЛИВОСТІ ОСОБИСТІСНО-ЗОРІЄНТОВАНОГО НАВЧАННЯ У ФОРМУВАННІ

ТОЛЕРАНТНОЇ ОСОБИСТОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ .................................................................... 27 Колосова О.В. КОЛЕКТИВ ЯК ФАКТОР СОЦІАЛЬНОГО СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

СТАРШОГО ДОШКІЛЬНИКА .......................................................................................................................... 31 Острянська О.А. СПІВТВОРЧІСТЬ НАУКОВЦІВ І ПРАКТИКІВ У СИСТЕМІ ОСВІТНЬО-

ВИХОВНОГО КОМПЛЕКСУ РЕГІОНУ З ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ МІЖОСОБИСТІСНОЇ

ЗЛАГОДИ У СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ .................................................................................................... 35 Самойлов А.М. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ ПРИЧИН ДЕВІАНТНОЇ

ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ .................................................................................................................................. 39 Столяренко О.В. ПОШУК ШЛЯХІВ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ГУМАНІСТИЧНОГО

ВИХОВАННЯ МОЛОДІ .................................................................................................................................... 43 Улиська І.В. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ У ВІТЧИЗНЯНІЙ І

ЗАРУБІЖНІЙ ПЕДАГОГІЦІ .............................................................................................................................. 47 Ціхоцька О. А. ФОРМУВАНН Я ГУМАНІСТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ МОЛОДІ У ВИХОВНІЙ

ДІЯЛЬНОСТІ ...................................................................................................................................................... 51

ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА

Андрущенко І.С. СТРУКТУРА ТЕХНІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ

РАДІОЕЛЕКТРОННОГО ПРОФІЛЮ ............................................................................................................... 56 Гуменюк І.П., Білик О.В. УМОВИ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ МЕТОДІВ

ТА ТЕХНОЛОГІЙ У ВИКЛАДАННІ ФАХОВИХ НАВЧАЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН У МЕДИЧНИХ

ВИШАХ ............................................................................................................................................................... 59 Гурман А.В., Буртник Я.М. ГОТОВНІСТЬ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ПРОФЕСІЙНОГО

САМОВДОСКОНАЛЕННЯ ............................................................................................................................... 63 Зима І. Я. ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО АКТИВНОЇ ОСОБИСТОСТІ МАЙБУТНЬОГО БІОЛОГА У

ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ: ОКРЕМІ ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ........................... 66 Калініченко А.І. ОСОБЛИВОСТІ МОДЕЛЮВАННЯ СИТУАЦІЙ КВАЗІПРОФЕСІЙНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ У ВИЩІЙ ШКОЛІ ...................................................................................................................... 70 Марчук І.А. НАБУТТЯ КОМПЕТЕНЦІЙ ТА ЇХ СУТНІСТЬ У СИСТЕМІ ВИЩОЇ МЕДИЧНОЇ

ОСВІТИ ............................................................................................................................................................... 75 Надкернична Л.І., Мазур Б.М. ГОТОВНІСТЬ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ

ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ ......................................................................................................................................... 78 Павлюк Є.О. ФОРМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ТРЕНЕРІВ-ВИКЛАДАЧІВ У

ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ У ВНЗ .......................................................................................................................... 82 Полещук Л.В. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-

ЗНАЧУЩИХ ЯКОСТЕЙ МЕНЕДЖЕРІВ ОСВІТИ .......................................................................................... 86 Столяренко О.В. МОДЕЛЮВАННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ПІДГОТОВЦІ

МАЙБУТНОГО ВЧИТЕЛЯ................................................................................................................................ 91

Шапран Ю.П. КОМПОНЕНТНИЙ СКЛАД ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛЯ ............... 95 Ярошинська О.О. СТРУКТУРУВАННЯ ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ПРОФЕСІЙНОЇ

ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ............................................................. 100

ІСТОРІЯ ПЕДАГОГІКИ

Гавриленко Т.Л. ТРАНСФОРМАЦІЯ ЗМІСТУ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР У

ПЕРІОД СТРУКТУРНОЇ ПЕРЕБУДОВИ ПОЧАТКОВОЇ ЛАНКИ ШКОЛИ (друга половина 60-х –

перша половина 80-х рр. ХХ ст.) ....................................................................................................................... 106 Довгодько Т.І. ДОУНІВЕРСИТЕТСЬКЕ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ У ВИЩИХ

НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ: ІСТОРИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ .............................. 112 Ігнащук О.В. ЗАСТОСУВАННЯ ІСТОРИЧНОГО ПІДХОДУ В СТАНОВЛЕННІ УЯВЛЕНЬ ПРО

ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ ....................................................................................... 117

ПСИХОЛОГІЯ

Вакуленко О.В., Гнатюк В.В. ФОРМУВАННЯ БЕЗПЕЧНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ В ІНТЕРНЕТ-

МЕРЕЖІ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА ........................................................................... 122 Гудзевич Л.С., Дубовик Л.О. ВПЛИВ ПСИХОСОЦІАЛЬНИХ ЧИННИКІВ НА СТАН

РЕПРОДУКТИВНОГО ЗДОРОВ`Я СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ ................................................................... 125 Шахов В.В. ОСОБИСТІСНИЙ ОПТИМІЗМ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА ПРОФЕСІЙНОЇ

САМОСВІДОМОСТІ МАЙБУТНІХ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ........................................................... 128

ПОРІВНЯЛЬНА ПЕДАГОГІКА

Вознюк В.В. НОРМАТИВНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ РОЗШИРЕНИХ ШКІЛ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ ....... 133 Давиденко Г.В. СОЦІАЛЬНАПОЛІТИКА КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ З ПИТАНЬ

ОСВІТНЬОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ ....................................................................................... 137 Першукова О.О. АНАЛІЗ МОЖЛИВОСТЕЙ ДЛЯ РОЗВИТКУ БАГАТОМОВНОСТІ

ЄВРОПЕЙСЬКИХ ШКОЛЯРІВ В УМОВАХ НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ ................................................... 142

МАТЕРІАЛИ МІЖНАРОДНОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ ІНТЕРНЕТ-КОНФЕРЕНЦІЇ «ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ОСОБИСТІСНО-ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ

МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ» (м. Вінниця, 26-27 листопада 2014 р.)

Боблієнко О.П. ВИХОВНИЙ ВПЛИВ МИСТЕЦТВА НА ОСОБИСТІСТЬ СТУДЕНТА ........................... 149 Грошовенко О.П. ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ДО ВИКОРИСТАННЯ

ІНТЕРАКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ ПРИРОДОЗНАВСТВА ............................ 152 Будас Ю.О. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ ДІЛОВОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ЗАСОБАМИ ДІЛОВОЇ

ГРИ ....................................................................................................................................................................... 156 Водяна В.О. ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ У ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ МУЗИЧНО-ПЕДАГОГІЧНОГО

ПРОФІЛЮ ДО КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ................................................................ 159 Галузяк В.М. ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У КОНТЕКСТІ ОСОБИСТІСНО

ЗОРІЄНТОВАНОГО ПІДХОДУ ........................................................................................................................ 162 Глушко Н.В. ОСНОВНІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ ПЕДАГОГІВ ДО РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ З ДЕЗАДАПТОВАНИМИ ПІДЛІТКАМИ У ПРОФЕСІЙНИХ ЛІЦЕЯХ ............................... 169 Головська I.В. РОЛЬ УЧИТЕЛЯ В РЕАЛIЗАЦІЇ ОСОБИСТIСНО-ОРIЄНТОВАНОГО ПIДХОДУ У

МОРАЛЬНОМУ ВИХОВАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ .......................................................................... 174 Дмітренко Н.Є. ФОРМУВАННЯ МЕТОДИЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ВЧИТЕЛЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В

УМОВАХ ПРОФІЛІЗАЦІЇ СТАРШОЇ ШКОЛИ .............................................................................................. 177 Довгань О.З. ХУДОЖНЬО-ЕПІСТЕМОЛОГІЧНИЙ ДОСВІД МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИКИ:

ТЕХНОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ, УМОВИ ТА ПРИНЦИПИ ................................................................................ 180 Жаровська О.П. ОСВІТНЬО-ВИХОВНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ЯК

НЕОБХІДНА УМОВА ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ ..................................................... 184 Закраєвська О. Ю. ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ

ШКОЛИ ДО ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ УМІНЬ УЧИТИСЬ .......................................................................... 188 Карпенко Н. М. ФОРМИ І МЕТОДИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ-ВИХОВАТЕЛІВ В

УНІВЕРСИТЕТАХ ШВЕЦІЇ .............................................................................................................................. 192 Клімкіна Н.Г. ТЕОРЕТИКО-ДІАГНОСТИЧНИЙ АСПЕКТ СИСТЕМИ ПАРТНЕРСТВА

ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ І ГРОМАДИ СЕЛА ............................................. 196 Коржилова О.Ю. ФЕНОМЕН ВІДКРИТОЇ ОСВІТИ У СУЧАСНИХ ЗАРУБІЖНИХ

ДОСЛІДЖЕННЯХ .............................................................................................................................................. 200

Корягіна Н.В. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ МЕТОДИКИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО

ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ З ПРИРОДОЗНАВСТВА ................................. 203 Кулик І.О. ДУХОВНО-МОРАЛЬНІ АСПЕКТИ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ВЧИТЕЛЯ В

ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ .............................................................................. 207 Куцевол О.М. КРЕАТИВНО-ІННОВАЦІЙНА СТРАТЕГІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЧОЇ

ПЕДАГОГІЧОЇ ПРАКТИКИ СТУДЕНТІВ-ФІЛОЛОГІВ ................................................................................ 209 Ларіна Т.В. ФОРМУВАННЯ ЛЕКСИЧНИХ НАВИЧОК У МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ (ПОЧАТКОВИЙ

ЕТАП, МОВНА СПЕЦІАЛЬНІСТЬ).................................................................................................................. 216 Мельник Л.В. ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ ДО

ЗАСТОСУВАННЯННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У НАВЧАЛЬНО-

ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ВНЗ .......................................................................................................................... 220 Мінкіна Ю.В. ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЗМІСТУ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ МАЙБУТНЬОГО

ВЧИТЕЛЯ ПРИРОДНИЧИХ ДИСЦИПЛІН У ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ (80-

ті рр. ХХ ст.) ........................................................................................................................................................ 224 Молоченко В.В. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІАЛОГІЧНОГО ХАРАКТЕРУ НАВЧАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ЗІ

СТУДЕНТАМИ ЯК УМОВА ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ДО ПАРТНЕРСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ .......... 227 Наход С. А. ДІАГНОСТИКА РІВНЯ СФОРМОВАНОСТІ ПРОГНОСТИЧНИХ УМІНЬ У

МАЙБУТНІХ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ ................................................................................................ 231 Онофрійчук Л.М. ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА .......................................................................... 236 Павлова Н.С., Шроль Т.С. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ

УЧИТЕЛІВ ІНФОРМАТИКИ ............................................................................................................................ 240 Пушкарьова Т.Е. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ

ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ОСВІТІ .............................................................................. 244 Семенець Л.М. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ В

УМОВАХ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ ............................................................................................... 249 Стукаленко З.М. ПРОФЕСІЙНА ТОЛЕРАНТНІСТЬ У КОНТЕКСТІ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ ............... 252 Ткачук О.М. ФОРМУВАННЯ МАТЕМАТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ

ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ................................................................................................................................... 257 Турчин Т.М. ЗАСТОСУВАННЯ ТА МОДИФІКАЦІЯ ТРАДИЦІЙНОЇ ФОРМИ МУЗИЧНОГО

НАВЧАННЯ В СУЧАСНІЙ ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ ...................................................................................... 260 Уйсімбаєва Н.В. ПЕДАГОГІЧНА ПРАКТИКА ЯК ЧИННИК ОСОБИСТІСНОГО

САМОВДОСКОНАЛЕННЯ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ............................................................................. 265 Холковська І.Л., Курганова О.І. ІНТЕРАКТИВНИЙ ТЕАТР ЯК ФОРМА ПІДГОТОВКИ

МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ПОПЕРЕДЖЕННЯ І РОЗВ’ЯЗАННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ КОНФЛІКТІВ ... 269 Хренова В. В. МОДЕЛЬ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ТЕХНОЛОГІЙ ДО

ВИКЛАДАННЯ У СТАРШІЙ ШКОЛІ ОСНОВ ШВЕЙНОЇ СПРАВИ .......................................................... 274 Шарненкова Т. О. ОСОБИСТІСНО-ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК УЧИТЕЛЯ В УКРАЇНІ КІНЦЯ ХІХ

– ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ ............................................................................................................................. 279 Шкуренко О.В. ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ: ПРАКТИЧНИЙ

ДОСВІД ............................................................................................................................................................... 282 Ярощук Л.Г. УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД МОНІТОРИНГОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ: ІСТОРІЯ ТА

СУЧАСНІСТЬ ..................................................................................................................................................... 286

НАШІ АВТОРИ .........................................................................................................................................................296

6

ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ

УДК 316.444.5:37.013

ПОНЯТТЯ «ПРОФЕСІЙНА МОБІЛЬНІСТЬ» У ПЕДАГОГІЧНОМУ АСПЕКТІ

Н.В.Латуша1

Анотація. У статті проаналізовано наукову літературу з проблем професійної мобільності, виокремлено її

типи, зовнішні та внутрішні чинники, які визначають актуальність професійної мобільності.

Ключові слова: мобільність, професійна мобільність, особистість, кваліфікований робітник, готовність до

професійної мобільності.

Аннотация. В статье проанализирована научная литература по проблеме профессиональной мобильности,

выделены еѐ типы, внешние и внутренние факторы, которые определяют актуальность профессиональной

мобильности.

Ключевые слова: мобильность, профессиональная мобильность, личность, квалифицированный работник,

готовность к профессиональной мобильности.

Annotation. The article analyzes the scientific literature of the problem of professional mobility, considered the

pedagogical aspects of this subject, formulated and analyzed the basic definitions of professional mobility. Selected types

and aspects of professional mobility, external and internal factors that determine the relevance of professional mobility.

Keywords: mobility, occupational mobility, personality, skilled worker, commitment to professional mobility.

Вступ та постановка проблеми у загальному вигляді. Сьогодні соціально-економічна ситуація в

нашій державі зазнає серйозних змін, які впливають на суспільні відносини. Реформи економіки

України та розвиток ринку праці висувають принципово нові вимоги до підготовки

висококваліфікованих працівників у вищій професійній освіті. Підготовка конкурентоспроможних

спеціалістів повинна здійснюватись у вищих навчальних закладах, які випускають значну кількість

випускників, котрі сьогодні та й найближчим часом будуть брати активну участь у соціально-

економічному розвитку нашої країни.

Нинішніми плюсами розвитку вищої професійної освіти мають бути нові вимоги до підготовки

сучасних спеціалістів, котрі повинні володіти не тільки фундаментальними та поглибленими знаннями

в своїй галузі, але й бути ерудованими, мати широке професійне й креативне мислення, не боятися

висловлювати сміливі ідеї та приймати неоднозначні рішення, оскільки кожен фахівець повинен бачити

увесь світ крізь призму своєї спеціальності. Тому головним завданням будь-якого вищого навчального

закладу є формування професійно мобільного кваліфікованого працівника, конкурентоспроможного на

ринку праці, професійно компетентного, готового до кар’єрного зростання.

Аналіз останніх досліджень і публікації з теми. Питання визначення понять мобільність та

професійна мобільність є предметом дискусій та обговорення науковців різних галузей наукового

знання, таких як соціологія, економіка, психологія, філософія, педагогіка. Вітчизняні вчені 70-х років

XX століття у своїх дослідженнях розглядали професійну мобільність не як предмет самостійного

вивчення, а як предмет соціальної стратифікації радянського суспільства (Л.Бендикс, С.Кугель,

П.Сорокін, М.Яценко та ін.). У роботах Т.Заславської, Н.Ривкіної, В.Подмаркової розроблена

методологія аналізу трудової кар’єри фахівця, досліджено механізми зміни праці. У роботах педагогів

В.Шубкіна, В.Мартинюк, В.Ядрова професійна мобільність розглядається з позиції професійного

самовизначення випускників, адаптації на робочому місці, підвищення кваліфікації, пошуку роботи.

Останніми роками українські вчені виявляють безпосередній інтерес до формування професійної

мобільності майбутніх випускників вишу (А.Ващенко, О.Гусак, Є.Іванченко, Н.Кожемякіна,

Ю.Клименко, Л.Сушенцева). У дослідженнях вітчизняних учених підкреслюється, що професійна

мобільність сьогодні виступає найважливішою складовою кваліфікаційної характеристики спеціаліста.

Мета статті: проаналізувати основні педагогічні підходи до визначення сутності поняття

«професійна мобільність» у науковій літературі.

© Н.В.Латуша

Філософія освіти

7

Виклад основного матеріалу. Для України особливе значення має забезпечення професійної

мобільності робочої сили, що є передумовою ефективної реструктуризації національної економіки, а

також гармонізації інтелектуальних рівнів різних груп населення, яка важлива для досягнення

соціальної справедливості, а отже – стабільності суспільства. Довгострокові засади реалізації цих

потреб забезпечує саме якісна й доступна освіта, потужна й розгалужена мережа навчальних закладів, у

яких здійснюється безперервна, багаторівнева та багатопрофільна фахова підготовка громадян.

Аналіз літератури засвідчує, що існує «мобільність» різних видів: академічна, екологічна,

культурна, професійна, соціальна, територіальна, трудова. Так, у новому словнику української мови

«мобільний» трактується як «здатний до швидкого пересування, рухливий, мінливий» 11, с. 209 .

Найбільш вивченим у сучасній науці є поняття соціальної мобільності, яке досить широко

використовується в соціологічних дослідженнях (термін був заснований П. Сорокіним).

У педагогіці поняття «професійна мобільність» виникло не так давно. Опрацювання словникової

літератури показало, що поняття «професійна мобільність» досить об’ємне й неоднозначне за своєю

трактовкою. При цьому воно має складну структуру. Так, у великому психологічному словнику

професійна мобільність визначається як «здатність і готовність особистості досить швидко й успішно

опановувати нову техніку та технологію, набувати знання й уміння, яких бракує, що забезпечує

ефективність підготовки до нової професійної діяльності» [4, с. 24]. У «Сучасній енциклопедії» за

редакцією Е. Рапацевича, з педагогічного погляду, професійна мобільність – можливість і здатність

успішно переключатися на іншу діяльність або змінювати вид праці.

Словник «Професійна освіта» визначає професійну мобільність як «здатність швидко змінювати

вид праці, переключатися на іншу діяльність у зв’язку із змінами техніки й технології виробництва.

Професійна мобільність виявляється у володінні системою узагальнених прийомів професійної праці та

застосуванні їх для успішного виконання будь-якого завдання на суміжних за технологією ділянках

виробництва. Передбачає високий ступінь розвитку узагальнених професійних знань, а також

готовність до оперативного відбору й реалізації оптимальних способів виконання виробничо-технічних

завдань» [6, с. 194].

Активний аналіз проблеми в професійній педагогіці розпочався у 70-ті роки ХХ століття.

Професійну мобільність на той час визначали переважно як готовність робітника, у тому числі

державного службовця, до швидкої зміни у виконанні виробничих завдань, робочих місць і навіть

спеціальностей у рамках однієї професії або галузі, здатність швидко опановувати нові спеціальності

або зміни в них, що виникають під впливом технічних перетворень [10, с. 467-472].

Інтерес до професійної мобільності спеціалістів викликаний радикальними змінами довколишньої

дійсності: переходом до демократичної і правової держави та ринкової економіки, необхідністю

наближення її до світових тенденцій економічного й суспільного розвитку.

У сучасному динамічному світі постійно виникають нові сфери діяльності, а технічний прогрес

майже повністю змінює уявлення про умови праці в уже наявних галузях. Як наслідок, навіть протягом

життя одного покоління можуть відбуватися серйозні структурні перебудови економіки, тому

необхідно бути готовим до того, що здобутої освіти буде недостатньо й упродовж життя потрібно буде

постійно підвищувати рівень своєї освіти або зовсім змінювати сферу діяльності.

Значущість професійної мобільності, на думку Н. Василенка, зумовлена декількома причинами, які

умовно можна поділити на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні причини визначаються змінами в середовищі життєдіяльності людини, які можуть мати

глобальний та індивідуальний характер. Глобальні зміни викликані реструктуризацією економіки, а

індивідуальні – зміною професії, робочого місця, статусу в організації в результаті різних причин (стан

здоров’я, зміна місця мешкання тощо). Педагог стверджує, що внутрішні причини обумовлені

індивідуальною спрямованістю особистості. З одного боку вони визначаються мотивацією успіху, яка

викликає в особистості прагнення до вдосконалення професійних умінь та навичок, саморозвитку,

кар’єрного зростання, а з іншого боку – пізнім професійним самовизначенням, що передбачає перехід

до професії, яка значно відрізняється за профілем від одержаної раніше професійної освіти. Сучасна

ситуація в суспільстві вимагає від людини здатності до самозміни як способу прийняття виклику

швидко змінюваній реальності з орієнтацією на автономність, незалежність, опору на власні сили [1, с.

15].

Науковець І.Хорєв у своєму дослідженні теж розділяє поняття професійної мобільності на зовнішні

й внутрішні чинники. Науковець зазначає, що зовнішні спричинені об’єктивною необхідністю зміни

спеціальності, спеціалізації, статусу особистості. А вже внутрішні зумовлені індивідуальними

особливостями, пов’язаними з мотивацією успіху, спрямованістю особистості на вдосконалення

професійних навичок, саморозвиток, кар’єрне зростання. Внутрішні чинники можуть бути пов’язані

Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

Серія: педагогіка і психологія, випуск 42. Ч.2 • 2014

8

також із схильністю людини до зміни предметної діяльності, пізнім професійним самовизначенням,

різноманітними особистими проблемами [9, с. 243].

Дослідження професійної мобільності Л.Рибникова ґрунтуються на дослідженнях Л.Лесохіної, яка

розглядає поняття професійної мобільності з двох позицій:

1) зміна позицій, зумовлена зовнішніми умовами, а саме: відсутністю робочих місць, низькою

заробітною платою, побутовою невпорядкованістю тощо, тобто соціальна мобільність зумовлена

необхідністю адаптуватися до реальних життєвих ситуацій;

2) професійну мобільність можна розглядати як внутрішнє самовдосконалення особистості, що

базується на стабільних цінностях і потребі в цьому самовдосконаленні. Підставою для цієї мобільності

є грамотність, освіченість та професійна компетентність. У результаті особистість, що має внутрішню

свободу, здатна швидко реагувати на зміни в соціумі 7, с. 130 .

Наприклад, І.Шпекторенко розглядає професійну мобільність як:

1) здатність (тобто готовність) особистості досить швидко й успішно оволодівати новою технікою

й технологією, набувати знань та умінь, які забезпечують ефективність нової професійно орієнтованої

діяльності;

2) рухливість особистості, спроможність її до динамічного нарощування власного ресурсу, до

швидкого пересування, змін;

3) ознаку кар’єрного розвитку індивіда;

4) процес переходу індивіда або професійної групи з однієї професійної позиції в іншу [10, с. 469-

470].

Майже кожна людина сьогодні хоче щось змінити, щоб досягти успіху, який відповідає уявленню

про достатній рівень життя. Виникає ситуація, коли порушення соціальних приписів є «нормальною»,

тобто психологічно й соціально очікуваною реакцією, детермінованою соціальними умовами.

«Відхиленою» поведінкою вважається дотримання старого способу життя та професійної стратегії, які

втратили свою актуальність і позбавили індивіда можливості жити гідно.

Професійна мобільність передбачає готовність фахівця за необхідності опанувати нову для себе

професію. Вона зумовлена тим, що спеціалісти володіють додатковими професіями, мають певний

ступінь їхнього засвоєння, хорошу базову підготовку (як умову швидкого освоєння нової професії),

мотивацію, налаштовану на зміну трудової діяльності.

На сучасному етапі в педагогічній літературі висвітлено види професійної мобільності –

горизонтальну та вертикальну. Під горизонтальною професійною мобільністю слід розуміти перехід

індивіда з однієї професійної групи в іншу, що розташована на тому ж рівні в плані оплати праці й

престижності професії, тобто переміщення фахівця без якісної зміни професії і кваліфікації. Під

вертикальною професійною мобільністю розуміють переміщення індивіда з одного професійного

прошарку в інший. Соціологи, як правило, під професійною мобільністю розуміють плинність кадрів,

аналізуючи яку, вони констатують динаміку розвитку в суспільстві різних професійних груп. Педагоги

професійну мобільність передбачають як оволодіння системою узагальнених професійних способів і

вміння ефективно їх застосовувати для виконання кількості завдань у суміжних галузях виробництва й

порівняно легко переходити від однієї діяльності до іншої. Професійна мобільність передбачає також

високий рівень узагальнених професійних знань, готовність до оперативного відбору та реалізації

оптимальних способів виконання різних завдань в області своєї професії 2, с. 12 .

Заслуговує на увагу тлумачення терміна «професійна мобільність», наведення Н.Кожемякіною, яка

досліджує професійну мобільність менеджерів-аграріїв як здібність і готовність особистості працювати

в умовах швидких динамічних (горизонтальних і вертикальних) змін у рамках професійно-

управлінської діяльності у сфері агропромислового комплексу України, а також в умовах певних

соціальних перетворень (статусу, ролі, професії і т. ін.). Вона виділяє варіанти професійної мобільності:

1) за активністю участі в ній індивіда – активна (людина за власною ініціативою шукає нову

роботу) і пасивна (у результаті втрати робочого місця за ініціативою роботодавця);

2) за рівнем вияву – горизонтально професійна мобільність (зміна місця роботи без зміни місця, яке

обіймає особистість у структурі престижних професій), і вертикальна – зі зміною вказаного статусу;

3) за ступенем мінливості – професійна мобільність без зміни чи зі зміною профілю роботи;

4) за первинністю (вторинністю) – первинна професійна мобільність (зміна основного місця

роботи) і вторинна (зміна другого місця роботи);

5) початкова мобільність (вибір профілю освіти, залежно (чи без неї) від батьківських професій 3,

с. 8 .

Дослідники Г.Міхненко і Ю.Мороз розглядають наступні типи професійної мобільності:


9

1) за певних обставин випускник вишу змінює сферу діяльності в рамках однієї широкої

спеціальності, але при цьому явного професійного зростання не відбувається;

2) характер діяльності працівника зазнає тих чи інших змін у зв’язку з призначенням на нову

(вищу) посаду;

3) працівник змінює одну професію на іншу, тією чи іншою мірою подібну до першої, що дозволяє

хоча б в обмеженому варіанті спиратися на набуті в процесі навчання у вищій школі знання, уміння й

навички: наприклад, викладач фізики ВНЗ переходить працювати до фізичної лабораторії науково-

дослідного інституту й навпаки;

4) тип професійної мобільності, що означає кардинальну зміну професії, коли потрібно заново

опановувати нове поле діяльності [5].

Наведена вище класифікація має в якості основи вираженість ступеня розрізненості між початковою

спеціалізацією й тією, яка приходить їй на заміну, і одночасно змістову специфіку цієї відмінності.

На думку Ю.Клименко, яка досліджує професійно-педагогічну мобільність, важливу роль у

дослідженні цього явища відіграє «ідеал», якого слід прагнути в професійній підготовці вчителів.

Останнім часом у науковій літературі набуло поширення поняття «професійно мобільний педагог», під

яким розуміється людина, спроможна вдосконалюватися, гнучко реагувати на нові вимоги та умови

існування, адаптуватися до них (Л.Амірова); особистість, яка володіє сенситивністю до інноваційних

змін в освіті, здатністю до внутрішньої мобілізації власних ресурсів з метою адаптації в освітньому

середовищі, що постійно змінюється, нарощування власного ресурсу для розв’язання нових завдань, а

також готова до оволодіння новими педагогічними технологіями (Л. Горюнова); інтегративна

властивість особистості, що передбачає динамічний стан індивіда, здатного гнучко адаптуватися до

зміни змісту та умов професійно-педагогічної діяльності, усвідомлювати необхідність безперервної

самоосвіти й спроможного за її допомогою підтримувати свій професійно-творчий і соціальний

потенціал (І. Нікуліна).

Висновок. Аналізуючи науково-педагогічну літературу та дослідження науковців із проблеми

професійної мобільності можемо з упевненістю сказати, що названа властивість сьогодні є неодмінною

складовою фахового профілю конкурентоспроможного працівника. Тому система освіти має бути

орієнтована на результат навчання представлений уміннями й навичками самостійно здобувати нові

знання, освоювати нові види професійної діяльності. У сучасному суспільстві сформовані в процесі

навчання знання мають бути запорукою успішної професійній діяльності, що досягатиметься через

професійну мобільність.

Перспективи подальших розвідок. Зважаючи на актуальність проблеми та необхідність її

детального вивчення, у подальшому перспективним вважаємо розроблення проблеми професійної

мобільності на основі ідей гуманізації.

Література 1. Василенко, Н. Формування професійної мобільності майбутніх соціальних працівників у процесі навчання у

ВНЗ [Текст] / Н. Василенко // Науковий вісник. – 2012. – Вип. 18. – С. 14 – 18.

2. Іванченко, Є. А. Формування професійної мобільності майбутніх економістів у процесі навчання у вищих

навчальних закладах [Текст] : автореф. дис. … канд. пед. наук : 13.00.04 / Є. А. Іванченко; Південноукраїнський

держ. пед. ун-т ім. К.Д. Ушинського. – О., 2005. – 21 с.

3. Кожемякіна, Н. І. Соціально-педагогічні умови формування професійної мобільності майбутніх менеджерів-

аграріїв [Текст] : автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.04 / Н. І. Кожемякіна Південноукраїнський держ. пед. ун-т

ім. К.Д. Ушинського. – Одеса, 2006. – 21 с.

4. Мещеряков, Б. Г. Большой психологический словарь [Текст] / Б. Г. Мещеряков, В. П. Зинченко. – М. : Прайм-

Еврознак, 2003. – 672 с.

5. Міхненко, Г. Е. Професійна мобільність як показник якості професійної освіти фахівців-випускників ВНЗ

технічного профілю / Г. Е. Міхненко. – Режим доступу : http://www.rusnauka.com/10_NPE_2011/ Pedagogica

/2_82977.doc.htm (дата звернення : 12.12.2013). – Назва з екрану.

6. Професійна освіта: cловник: навч. посіб. / уклад. С. У. Гончаренко та ін.; за ред. Н. Г. Ничкало. – К.: Вища

школа, 2000. – 380 с.

7. Пріма, Р. Професійна мобільність фахівця як наукова проблема [Текст] / Р. Пріма // Педагогіка, психологія та

медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. – 2008. – ғ1. – С. 127 – 132.

8. Сущенцева, Л. Професійна мобільність як сучасна педагогічна проблема [Текст] / Л.Сушенцева // Креативна

педагогіка : наук.-метод. журн. – 2011. – Вип. 1. – С. 129 – 136.

9. Хорєв, І. Теоретичні проблеми дослідження наукових засад професійної мобільності викладача вищої школи

[Текст] / І. Хорєв // Вісник Львівського ун-ту. Сер. педагогіка. – 2009. – Вип. 25, Ч.3. – С. 242 – 249.

10. Шпекторенко, І. Поняття та структура феномену професійної мобільності державного службовця [Текст] / І.

Шпекторенко // Університетські наукові записки. – 2007. – ғ 4 (24). – С. 467 – 472.

11. Яременко, В. Новий словник української мови / В. Яременко, О. Сліпушко. – Київ, 2001. – 926 с.

http://www.rusnauka.com/10_NPE_2011/Pedagogica/2_82977.doc.htmhttp://www.rusnauka.com/10_NPE_2011/Pedagogica/2_82977.doc.htm



10

УДК 378.14

ПРОФЕСІЙНА КУЛЬТУРА ЯК ФІЛОСОФСЬКА ТА СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА

КАТЕГОРІЯ

О.Б. Наливайко1

Анотація. У статті представлений аналіз та узагальнення різних підходів до визначення філософського та

соціально-педагогічного аспекту категорії професійної культури викладачів вищих навчальних закладів.

Ключові слова: професійна культура, філософська сутність професійної культури, соціально-педагогічна

сутність професійної культури, професійна культура викладача.

Аннотация. В статье представлен анализ различных подходов к определению философского и социально-

педагогического аспекта категории профессиональной культуры преподавателей высших учебных заведений.

Ключевые слова: профессиональная культура, философская сущность профессиональной культуры,

социально-педагогическая сущность профессиональной культуры, профессиональная культура преподавателя.

Annotation. The paper presents an analysis and synthesis of different approaches to determining the philosophical

and socio-professional categories pedagogical aspects of culture academics.

Keywords: professional culture, philosophical essence of professional culture, socio-pedagogical nature of

professional culture, professional culture of the teacher.

Постановка проблеми. Формування професійної культури фахівців пов’язане із сучасною

модернізацією економічних, соціальних та освітньо- інформаційних інститутів суспільства. Ці

перетворення виявляють сутнісні передумови входження в європейський освітній простір, механізми

Болонського процесу. Феномен професійної культури відіграє істотну роль у розвитку сучасної освіти,

висвітлюючи шляхи і напрямки реформування освітньої системи і забезпечення її відповідності

вимогам часу. На думку науковців, професійна культура є вищою формою фахової підготовки

майбутнього фахівця, оскільки вона, по-перше, перетворює традиційну сукупність знань, умінь і

навичок у цілісну систему, а по-друге, доповнює утворену систему духовно-ціннісними компонентами

[9].

Аналіз останніх наукових джерел. Наукові дослідження проблеми формування професійної

культури викладача ґрунтуються на положеннях: неперервної професійної освіти (Р. Гуревич, О.

Дубасенюк, І. Зязюн, В. Луговий та ін.); психолого-педагогічних концепцій формування особистості

педагога (І. Бех, Н. Кузьміна, С. Максименко та ін.); теорій розвитку індивідуальності (А. Маслоу, Р.

Роджерс та ін.); формування творчої особистості педагога (О. Акімова, Н. Гузій, Н. Кічук, С. Сисоєва та

ін.).

Мета статті полягає в аналізі та узагальненні різних підходів до визначення філософського та

соціально-педагогічного аспекту категорії професійної культури викладачів вищих навчальних

закладів.

Виклад основного матеріалу. Питання про необхідність філософського осмислення і

узагальнення сутності та змісту феномену професійної культури і надання цьому поняттю належного

статусу однієї з основних категорій філософії вищої освіти підняв О.Пономарьов. Без цього, на думку

автора, уявляється проблематичною сама можливість успішного розв'язання важливого і вкрай

відповідального завдання формування професійної культури викладачів та її належного розвитку в

процесі їх фахової підготовки. Тому розглянемо основні філософські аспекти сутності й ролі поняття

професійної культури [9 ].

Онтологічний статус професійної культури пов'язаний з її проявом, по-перше, як однієї з основних

цілей навчально-виховного процесу у вищій школі, а по-друге, як визначальної характеристики

професійної діяльності фахівця, важливого аспекту його людського буття. У цьому відношенні

професійна культура істотно змінює розуміння сутності фахової освіти та її змісту, піднімаючи на

новий рівень їх відповідність соціальним очікуванням [9].

Гносеологічний статус професійної культури означає, з одного боку, її визначальну роль у

прищепленні людині прагнення до подальшого пізнання як предметної сфери своєї діяльності, так і

суміжних сфер, до постійного самонавчання і самовдосконалення. З іншого ж боку, сам процес

формування і розвитку професійної культури вимагає від науково-педагогічного складу навчальних

© О.Б. Наливайко


11

закладів постійного оволодіння новими знаннями, щоб залишатись справжніми професіоналами і

принаймні не відставати від студентів, які мають змогу користуватись різними джерелами інформації.

Нарешті, гносеологічна роль професійної культури полягає в тім, що вона сприяє більш глибокому

усвідомленню сутності діяльності та логіки її здійснення [9].

Аксіологічний статус професійної культури визначає її роль як одного з найбільш характерних

атрибутів у системі життєвих цінностей та ідеалів людини, оскільки саме усвідомлення цією людиною

соціальної значущості своєї фахової діяльності та її визнання одним з істотних життєво ціннісних

чинників власне і виступає основним індикатором рівня розвитку особистості фахівця та його

професійної культури. Крім того існує і ще один аксіологічний аспект професійної культури, який

певною мірою споріднений з онтологічним її статусом. Цей аспект полягає у значному підвищенні

суспільної цінності фахівця, якому вона притаманна [9].

Морально-етичний статус професійної культури, зумовлений тією обставиною, що вона

передбачає в загальній структурі складної системи різних відтінків ставлення людини до своєї

діяльності ще й глибоке відчуття особистісної відповідальності перед людьми і своєю совістю, перед

нинішніми і прийдешніми поколіннями за можливі результати і наслідки цієї діяльності. І це відчуття

вимагає його постійного самонавчання з метою підвищення професійної компетенції, а відтак і

професійної культури [9].

Таким чином, професійна культура, як філософська категорія, дійсно виявляється пов'язаною з

такими важливими елементами загальної системи категорій філософії освіти, як цінності та цілі й має

посідати чільне місце у їх ієрархії. Відомі зарубіжні фахівці в галузі філософії освіти Е.Н. Гусинський

та В.І. Турчанінова впевнені, що «людина може ставити собі цілі й інколи робить це, однак по

відношенню до цінностей особистості її цілі посідають підпорядковане положення, як у свою чергу

засоби по відношенню до цілей». Особистість, на їхню думку, «скоріше відчуває свої цінності, ніж

усвідомлює свої цілі. У процесі розвитку вона обирає цінності, норми та ідеали, які й визначають її

шлях» [3, с. 140].

Для сучасного етапу цивілізаційного розвитку важливо також уточнити зміст категорії духовності

саме у його взаємозв'язку з культурою, у тому числі й культурою професійною. Як зазначає Б.С.

Гершунський, «системна і глибока криза, яка охопила найважливіші сфери духовного життя людства –

науку, релігію і освіту, призвела до фактичного розколу єдиного матеріально-духовного простору

цивілізації, породила руйнівний за своїми наслідками розрив між Знанням та Вірою, який все більше

поглиблюється, і найнесприятливішим чином позначилась і продовжує позначатися на стані та

розвитку освіти, яка все більш очевидно втрачає свої культуротвірні функції, свій вплив на моральні

складові індивідуального і суспільного менталітету» [2, с. 15].

Для освіти взагалі, у тому числі й для освіти професійної, надзвичайно важливого значення

набуває естетичний аспект формування особистості як один з визначальних елементів її культури. Цей

«своєрідний феномен соціальної реальності зафіксований у філософській категорії «естетичне». Як

спеціально підкреслюють автори підручника з філософії, «естетичне не є виключно прерогативою

мистецтва. Воно складає одну із загальних характеристик самого соціального буття і немов би

«розлите» по всій соціальній реальності, естетичним, тобто таким, що викликає у людини відповідні

почуття, може бути все, що завгодно: природні ландшафти, будь-які предмети матеріальної й духовної

культури, самі люди та різноманітні прояви їх активності – трудові, спортивні, ігрові тощо. Тобто

естетичне являє собою немов би певну грань практичної діяльності людини, яка породжує у неї

специфічні почуття і думки» [10, с. 578-579].

Соціокультурні основи формування професійної культури викладачів, на думку науковців,

імпліцитно обумовлені економічною глобалізацією; посиленням виробництва та необхідністю його

кардинального перетворення у цьому напрямі; інтеграцією професійної освіти людини з організацією

виробничої праці та сучасними ринковими інститутами; переходом цінностей ринкової економіки із

субкультурного стану в узагальнений стан сучасного суспільства; інтенсивною освітньою та

професійною інтеграцією викладачів в європейські освітні та виробничі структури; потребами

суспільства у фахівцях, здатних виступати в якості суб’єкта сучасної виробничої, наукової та трудової

культури, в інноваторах, які створюють інтенсивні технології із тими новими вимогами до підготовки

молоді за канонами передової професійної культури, які випливають звідти, з економізацією

педагогічної праці, з її ускладненням, з ростом суспільного запиту на синтез різних груп компетенцій

сучасних педагогів, з модернізацією освіти, націленої на виховання соціально-інтегрованого молодого

спеціаліста, у тому числі й викладача як міждисциплінарно підготовленого фахівця [5, с. 59].

Позиційно-смислова парадигма [5] дослідження професійної культури та компетенцій педагогів

дозволяє проаналізувати їх як цілісність. Вона дає можливість взяти до розгляду такі поняття, як



12

професійний та кваліфікаційний статус викладачів; співвідношення їх фізичних та розумових зусиль;

позиційні можливості останніх; їх цільові, ціннісні та смислові характеристики розвитку в якості

ведучого суб’єкта освітнього процесу. Такий підхід дає змогу визначити не тільки відносно стабільні

елементи професійної праці та компетенцій педагогів, але й його особливі динамічні соціальні форми,

що активно взаємодіють з фундаментальними суспільними умовами їх життєдіяльності [5, с. 59].

Представлений підхід дозволяє: вивчити діяльність викладача через синтез культурології,

економіки, соціології, професіології та педагогіки; провести науковий аналіз та розкрити систему його

ціннісних та смислових позицій в освітньому процесі; визначити якість та складність, кваліфікацію й

можливий потенціал педагогів у галузі ціннісного виховання студента як особистості, професіонала й

громадянина. Пізнання позицій й смислів діяльності педагога дає змогу перехресним чином

застосувати культурологічні та соціологічні підходи до дослідження формування його компетенцій,

категоріально відобразити особливий цілісний, ансамблевий характер навчальної та виховної діяльності

у вищому навчальному закладі [5, с. 59].

Як принципи формування професійної культури викладачів у науковій літературі розглядаються

такі постулати.

Принцип детермінованості професійної культури викладачів. Цей постулат інтегрує у собі

принципи нової культури професійної діяльності як об’єктивної причини створення, удосконалення й

підвищення ефективності інтегративних систем професійного навчання молоді, обумовленості

саморуху «кваліфікаційної валентності» молоді як у національних, так і в міжнародних межах [6].

Принцип демократизації й гуманізації навчально-виховного процесу. Цей постулат передбачає

організацію підготовки майбутніх фахівців на принципах самоврядування та «суб’єкт-суб’єктних»

відносин у системі «викладач – студент». Він вимагає враховувати підвищення ролі та значення

гуманітарної та суспільно-світоглядної підготовки молоді як сили, що формує у неї соціальну

активність, громадянську та економічну свідомість, навички участі у керуванні професійної діяльності

[6].

Принцип людини, що удосконалюється. Цей постулат, враховуючи об’єктивний динамізм сучасної

професійної культури особистості, виходить з необхідності вікової оптимізації її формування у молоді,

з її етапного, комплексного характеру розвитку, а також з реально завданого адаптаційного потенціалу

особистості студентів, у якості центральної системоутворюючої категорії формування їх професійної

культури та самовизначення їх в якості людини та громадянина [6]. Зазначений принцип дозволяє під

час формування професійної культури особистості скерувати зусилля на міждисциплінарних засадах

соціокультурного та професійного виховання студентів. Це об’єктивно примушує викладача

модернізувати професійну освіту й виховання майбутніх фахівців таким чином, щоб вони могли

виступати в якості суб’єктів загальної та професійної культури. Такий фахівець перш за все

орієнтований на творчість та реалізацію власних фундаментальних (соціологічно, психологічно й

культурно представлених) характеристик – як у сфері професійної діяльності, так і у процесі

міжкультурної взаємодії [6].

Більшість науковців розглядає професійну культуру викладачів вищих навчальних закладів як

інтегральне явище та вищу форму їх професійної та гуманітарної компетентності, як історично

вироблену систему спеціальних знань, способів і норм, необхідних педагогам для здійснення

продуктивної освітньої діяльності й постійного її насичення ціннісним й світоглядним змістом. При

цьому, взаємодія організаційних і виховних компонентів формування професійної культури педагога

здійснюється на трьох фундаментальних рівнях: особистісному (через його цінності та ідеали, творче,

естетичне та художнє самовизначення педагога); професійному (через ціннісно-смислові індикатори

змісту їх діяльності, професійні та соціальні статусні установки); громадянському (через показники їх

економічної мотивації, включення у корпоративну культуру освітнього закладу) [5, с. 59].

Важливим для нашого дослідження є підхід, у відповідності до якого, основу професійної культури

викладачів вищого навчального закладу в аксіологічному аспекті складають педагогічні цінності, що

виступають як відносно стійкі орієнтири, з якими педагоги співвідносять своє життя й педагогічну

діяльність. Підвищення значимості педагогічних цінностей зумовлене наступними обставинами:

- по-перше, саме ціннісний компонент творчого потенціалу особистості викладача багато в чому визначає його професійну культуру, придатність до обраної професії, його професійну готовність,

здатність до викладацької діяльності [4, с. 94];

- по-друге, розвиток ціннісного компонента творчого потенціалу особистості педагогів, осмислення ними ціннісної природи професійної культури є дуже складним процесом; великою мірою

це пов’язано з тим, що питання про цінності та ідеали в науці ще недостатньо вивчені [7, с. 94].


13

Сукупність педагогічних цінностей як норм, що регламен�

НАУКОВІ ЗАПИСКИ · ББК 74. 00+88. 40+88. 840 Н 34 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Вінницького державного педагогічного університету

Documents