Мекердичан Тетяна гр. 7.33313 Любов у першу чергу - це піклування. Спитайте будь-яку лю- дину, що вона любить, найчастіше почуєте такі відповіді: сім’ю, веселощі, смачно попоїсти, рідне місто. Я теж люблю своє рідне місто. Але останнім часом, прогулюючись містом , думаєш, що ця любов більше нагадує дорогі подарунки без душі. Тож чи лю- бимо ми насправді? Я люблю своє місто кажуть одні, а в голові лине – скоріше б поїхати в столицю, чи зовсім за кордон. Я не звинувачую за такі думки, кожна людина заслуговує бути щасливою. Рідне – це те, що гріє твою душу, із чим пов’язані теплі спогади. Це перша гойдалка, що здіймала, як здавалось тоді, до небес, це пісочниця біля дому, це радісний похід у парк родиною, де можна бігати та ненароком падати в м’якеньке листя. Я це пам’ятаю, але іноді хочеться вернутися туди насправді. Та бачиш таку картину: гойдалки заржавіли, чи їх зовсім немає, пі- сочниці – це тільки легенди з минулого, а в парках купа сміття дивиться звідусіль непривітним поглядом, ніби кажучи: це моє місце. Відгадайте загадку: Це місто-сад, місто фонтанів, там не видно тротуарів, їх приховують в тіні безліч величних каштанів, Дніпро річка несе воду і затоплює пороги, Брянчить козацькеє оружжя В славетнім місті … Так, це про Запоріжжя, але десь із півстоліття тому... Не багато з сучасних мешканців міста зрозумів чому місто- сад, наприклад. Ми втрачаємо фрагменти соціальної пам’яті - унікальні знання про історію, архітектуру, місця, де раніше жили, раділи наші батьки. А чи знатимуть про дорогі нашому серцю місця? Що дізнаються археологи про наш час?
This document is posted to help you gain knowledge. Please leave a comment to let me know what you think about it! Share it to your friends and learn new things together.
Transcript
Мекердичан Тетяна
гр. 7.33313
ЛЮБОВ ЯК МЕНТАЛЬНА КОНСТАНТА УКРАIНЦIВ
Любов у першу чергу - це піклування. Спитайте будь-яку лю-дину, що вона любить, найчастіше почуєте такі відповіді: сім’ю,веселощі, смачно попоїсти, рідне місто. Я теж люблю своє ріднемісто. Але останнім часом, прогулюючись містом , думаєш, щоця любов більше нагадує дорогі подарунки без душі. Тож чи лю-бимо ми насправді?
Я люблю своє місто кажуть одні, а в голові лине – скоріше бпоїхати в столицю, чи зовсім за кордон. Я не звинувачую за такідумки, кожна людина заслуговує бути щасливою.
Рідне – це те, що гріє твою душу, із чим пов’язані теплі спогади.Це перша гойдалка, що здіймала, як здавалось тоді, до небес,це пісочниця біля дому, це радісний похід у парк родиною, деможна бігати та ненароком падати в м’якеньке листя. Я цепам’ятаю, але іноді хочеться вернутися туди насправді. Табачиш таку картину: гойдалки заржавіли, чи їх зовсім немає, пі-сочниці – це тільки легенди з минулого, а в парках купа сміттядивиться звідусіль непривітним поглядом, ніби кажучи: це моємісце.
Відгадайте загадку: Це місто-сад, місто фонтанів, там не видно тротуарів, їх приховують в тіні безліч величних каштанів, Дніпро річка несе воду і затоплює пороги, Брянчить козацькеє оружжяВ славетнім місті …
Так, це про Запоріжжя, але десь із півстоліття тому... Не багато з сучасних мешканців міста зрозумів чому місто-
сад, наприклад. Ми втрачаємо фрагменти соціальної пам’яті -унікальні знання про історію, архітектуру, місця, де ранішежили, раділи наші батьки. А чи знатимуть про дорогі нашомусерцю місця? Що дізнаються археологи про наш час?
Архітектура — це одночасно наука і мистецтво проекту-вання будівель, а також власне система будівель та споруд,які формують просторове середовище для життя і діяльностілюдей відповідно до законів краси.
За архітектурними спорудами, місцями на карті міста ми ді-знаємося про події, людей, про життя та смерть. Про героїв,вчинки, які будують наші ідеали, формують з нас особистість.Сьогодні до нас завітає привид Минулого та покаже місця накарті Запоріжжя, які вже не пам’ятають слова ЛЮБОВ або по-ступово її втрачають. А допоможе йому привид Теперішнього.
Ці фотокартки – це ниніш-
ній проспект Металургів. Та
надзвичайний туалет, що
був спроектований архітек-
тором, що був відомим у
всьому світі - Г. М. Орловим.
Таку красу навіть німецькі
окупанти не змогли зруйну-
вати. Але...
Тепер тут стоїть Стела із заржавілими прикладами продукції
наших заводів, за якою теж ніхто не стежить, але мешканці, які
пам’ятають “часи туалету”, трохи сумують за ним та назива-
ють це місце “Памятник погибшему туалету”
Запоріжжя - це місто, в якому було багато кінотеатрів,
в якому знімали кіно. Запоріжці дихали культурою.
Кінотеатр «Комсомолець» на сучасній вул.
Анголенко.
І тепер...
Згадую парк, де горить Вічний вогонь. Але не можу згадати в
ньому хоч одну незламану лавочку чи не погнутий смітник.
Там покояться герої. Правду співав Сашко Положинський: «Я
не хочу бути героєм України, не цінує героїв моя країна».
Та якщо відійти від пам’ятки, а згадати історію: ця площа була
найголовнішою площею Олександрівська. Тут вперше був про-
кладений водопровід (1894), зіграний футбольний матч (1922 р.).
Саме тут раніше проходили ярмарки, а неподалеку розташо-
вана перша електростанція (1911 р). Та поглянувши зараз на цю
площу не скажеш, що вона має такі цікаві фрагменти історії.
Часто задаю знайомим таке питання: де в Запоріжжі парк
ім. Кірова? Та чую: - Та нема наче такого…
Парашутні вишки. Колись вони були мало не в кожному парку
будь-якого міста Радянського Союзу.
У 30-х роках в СРСР населення дуже активно захоплювалося
авіаційними видами спорту, став швидко розвиватися парашут-
ний спорт. У 1933 році керівництво його було передане Осовиа-
химу.
Навіть у невеликих районах області підприємства купляли пла-
нера для невеликих польотів. Інструктори, громадські діячі, на-
бувши необхідних навичок в аероклубі, навчали у себе усіх, хто
бажав зробити перші стрибки з парашутом. На додаток до тре-
нувальних польотів у багатьох містах встановлювалися пара-
шутні вишки.
1956 рік, Запоріжжя
Парк ім. Кірова
Приїжджаючи в інше місто, країну, завжди ідеш у стару ча-стину, музей, бо цікаво а чим жили люди. Туристам, що при-їжджають в Запоріжжя показують Хортицю, Дніпрогес, площуМаяковського, таке враження, Запоріжжя існує в минулому, нія-кого діалогу немає, сьогодні відомою може стати тільки Чер-вона річка, яка до речі зветься Суха Московка.
Це все, що про нас дізнаються діти, якщо ми і далі ТАК люби-тимемо своє місто.
Є ще й інша загадка, її загадало Теперішнє: серед бруду й без-доріжжя стоїть місто…
Давайте навчимось любити навіть мале, бо для когось йокрема лавка – це історія!
Є такі місця в Запоріжжі, які зробили прості мешканці, але по-бачивши їх, стає тепло та сонце починає світити і в наш бік.
Біля під’їзду люди змайстерили симпатичну огорожу.
А отут висить маленька годівничка
Любовь Хорошилова “Кошкин дом”.
В минулому - трансформаторна будка
А насправді так легко змінити життя - наприклад з душею по-
фарбувати старі будівлі. Ось декілька будівель, що зберіглися
ще з часів Олександрівська.
Особисто мені було приємно, коли я побачила, що після
того, як ми розфарбували сходи в Порту Леніна, вони стали ще