Шістдесятництво у спогадах і долях Випуск 2

Централізована бібліотечна система Дніпровського району

Бібліотека ім. К. Симонова

Бібліографічний список літератури

Київ 2016

Шістдесятництво у спогадах і долях

Випуск ІІ

2

Другий випуск бібліографічного списку ,,Шістдесятництво у спогадах і

долях" вміщує літературу про покоління митців початку 60-х років XX ст., яке

сформувалося під час тимчасової лібералізації суспільного життя в СРСР у

1956 - 1964 рр.

Тут Ви знайдете інформацію про поетів та прозаїків - шістдесятників:

Василя Симоненка, Василя Стуса, Бориса Олійника, Григора Тютюнника,

Валерія Шевчука, Євгена Сверстюка, Івана Світличного, Миколу Холодного.

Основами світогляду ,,шістдесятників" було - культурництво - відстою-

вання справжньої (а не спрощеної згідно з радянськими постулатами) культу-

ротворчості; лібералізм - свобода у всіх виявах; патріотизм - любов до рідної

землі; гуманізм; етичний максималізм та моралізм - мораль як мірило людських

вчинків; духовний аристократизм; духовний демократизм...

Консолідації нового покоління, яке прагнуло національного самоусвідом-

лення, сприяв Клуб творчої молоді (виник у Києві в кінці 50-х років).

Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповіду-

вали свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет зага-

льнолюдських цінностей над класовими. Шістдесятники розвинули активну ку-

льтурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували нефор-

мальні літературні читання та художні виставки, вечори пам’яті репресова-

них митців, ставили замовчувані театральні п’єси. З появою шістдесятників

гостро постала проблема «батьків і дітей» у літературі. Молода генерація

закидала «літературним батькам» відповідальність за сталінські злочини, при-

стосуванство до деспотичного режиму…

Українські митці - шістдесятники своїми творами і активною громад-

ською діяльністю намагалися відроджувати національну свідомість, боролися

за збереження української мови та культури. У своїх творах намагалися гово-

рити про реальні проблеми життя, болючі питання, замовчувані у часи сталі-

нізму і які хвилювали тогочасне українське суспільство. Клуби творчої молоді

(київський «Супутник» і львівський «Пролісок») стали центрами громадської

діяльності Шістдесятників. У клубах відбувалися літературні зустрічі, вечори

пам'яті, театральні постановки, де молоді митці формували власний світогляд

та світобачення своїх слухачів і читачів. З середини 1960-х шістдесятники роз-

почали формування політичної опозиції комуністичному режиму і незабаром

стали активними учасниками дисидентського руху в Україні, зокрема як члени

Української гельсінської групи.

@Бібліотека ім. К. Симонова, 2016

Олійник Борис Ілліч

3


Борис Ілліч Олійник народився 22

жовтня 1935 року в с. Зачепилівка, Полтавсь-

кої області. Друкуватися почав ще в школі.

Після закінчення десятилітки в 1953р. всту-

пив на факультет журналістики Київського

Шевченківського держуніверситету, який закінчив у 1958 році.

Працював завідуючим відділу республіканської газе-

ти ,,Молодь України”. З 1962 по 1973 рік працював в журна-

лі ,,Ранок”. Пройшов шлях від простого кореспондента до го-

ловного редактора. Був заступником головного редактора жур-

налу ,,Дніпро” та старшим редактором видавництва ,,Дніпро”.

З 1971 по 1974 рік — заступник голови правління Спілки пись-

менників України. З 1974 по 1991 рік — завідувач відділу, член

редколегії журналу ,,Вітчизна”. З 1976 по 1991 рік — Секретар

Спілки письменників України та СРСР. Член ЦК КПУ і ЦК

КПРС. У 1999 році Голова Комітету з Державних премій Украї-

ни імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і ми-

стецтва при Раді Міністрів України. Побував майже в усіх гаря-

чих точках міжетнічних конфліктів колишнього Союзу — побу-

вав в зоні Югославської трагедії, був проти ембарго Сербії, бу-

вав у ,,гарячих точках” Боснії - Герцеговини, під час перебуван-

ня в Сербії потрапив під бомбардування натовців. Борис Олій-

ник, по суті, зупинив будівництво промвузла у Каневі, що за-

грожувало усипальниці Т. Г. Шевченка. Ще у Верховній Раді

4



УРСР виступив проти зведення мосту через Хортицю, що й

змусило урядовців відкласти реалізацію свого заміру. У 1995

році Борису Іллічу присвоєне звання ,,Почесний громадянин

Канева”. Один із фундаторів Українського фонду культури, з

1987 очолює його на громадських засадах. Віце - президент

Парламентської Асамблеї Ради Європи. У 2002 році присвоє-

но звання ,,Почесний громадянин міста Києва”.

Відомий державний діяч: обирався депутатом Верховних Рад

СРСР (з 1989 по 1991 рік — заступник Голови Ради Націона-

льностей Верховної Ради СРСР). У 1980 — 1991 депутат Вер-

ховної Ради УРСР X, XI скликань, голова Комісії Верховної

Ради з питань освіти і культури. Депутат Верховної Ради

України 1—4 скликань (1992—2006). З 1995 по 2006 рік Голо-

ва Постійної делегації Верховної Ради України у Парламент-

ській Асамблеї Ради Європи. З 1996 по 2006 рік віце-

президент Парламентської Асамблеї Ради Європи. У 1987 ро-

ці обраний дійсним членом Міжнародної слов’янської акаде-

мії. З 1990 року дійсний член Національної Академії Наук

України. З 1992 року обраний академіком Української екологі-

чної академії наук. Голова Українського фонду культури, спів-

голова Форуму слов’янських народів.

5 липня 2010 року Указом Президента України Бориса

Ілліча Олійника призначено головою Комітету з Національної

премії України імені Тараса Шевченка.

5


Твори Б. І. Олійника

Біла мелодія. Чекання: вірші / Б. І. Олійник // Дніпро.

– 2011. - №7. – С. 97.

Вибрані твори: в 6-ти т. Т. 1-6 / Б. І. Олійник. – К. :

Просвіта, 2007.

Вибрані твори: в 2-х т. Т. 1-2 / Б. І. Олійник. – К., 2005.

– 608 с.

Відлуння: поезії / Б. І. Олійник. – К. : Радянський пи-

сьменник, 1970. – 111 с.

[Вірші] / Б. Олійник // Усі твори за шкільною програ-

мою у стислому викладі. Українська і зарубіжна література: 5

-11 класи. – Донецьк, 2006. – С. 535-542.

Дорога: уривки з поеми; На березі вічності; Вибір;

Пісня про матір; Сива ластівка; Крило / Б. Олійник // Жи-

виця: Хрестоматія української літератури ХХ ст.: у 2-х кн.

Кн. 2. – К. : Твій інтер, 1998. – С. 442-457.

Криниці моралі та духовна посуха: статті, виступи,

публікації, роздуми, інтерв'ю / Б. І. Олійник. – К. : Радянсь-

кий письменник, 1990. – 278 с.

Мера: стихи, баллады, поэмы / Б. И. Олейник. – М. :

Молодая гвардия, 1988. – 78 с.

Основи: поезії, поеми / Б. І. Олійник. – К. : Дніпро,

2015. – 694 с.

Пісня про матір. ,,Літа вже не мчать…" / Б. І. Олій-

ник // Дніпро. – 2010. - №6-8. – С. 40.

Планета Поезія: роздуми, статті, портрети / Б. І. Олій-

ник. – К. : Дніпро, 1983. – 190 с.

Поворотний круг: вірші та поеми / Б. І. Олійник. – К. :

Молодь, 1989. – 94 с.

6


Поеми / Б. І. Олійник. – К. : Дніпро, 1983. – 183 с.

Сива ластівка: поезії / Б. Олійник. – К., 1995. – 127 с.

Сім: поема / Б. І. Олійник. – К., 1988. – 94 с.

Таємна вечеря: поезії / Б. Олійник. – К., 2000. – 144 с.

Трубить Трубіж: літературно – музична вистава / Б. І.

Олійник. – К. : Росток Рекордз, 2007. – 1 комп'ютерний диск

У замкненому колі: із окупаційного зошита: поезії /

Б. І. Олійник. – К. : Оріяни, 2007. – 128 с.

Література про Б. І. Олійника

Задорожна, Л. М. Борис Олійник. Нар. 1935 р. / Л. М.

Задорожна // Живиця: Хрестоматія української літератури ХХ

ст.: у 2-х кн. Кн. 2. – К. : Твій інтер, 1998. – С. 438-441.

Іванишин, П. Феномен внутрішньої окупації в поезії

Бориса Олійника / П. Іванишин // Критика і метакритика як

осмислення літературності. – К. : Академія, 2012. – С. 59-75.

Ільницький, М. М. На спокій права не дано: поезія

Бориса Олійника / М. М. Ільницький. – К., 1980. – 11 с.

Клочек, Г. Д. Поетика Бориса Олійника: нарис / Г. Д.

Клочек. – К. : Рад. письменник, 1989. – 332 с.

Моренець, В. П. Борис Олійник: нарис творчості / В.

П. Моренець. – К. : Дніпро, 1987. – 186 с.

Наєнко, М. На сторожі людяності: [Б. І. Олійник] / М.

Наєнко // Одержимість. – К. : Молодь, 1990. – С. 132-138.

Фурсова, Л. «Я тобі засвічусь, як нікому ще не сві-

тивсь!..» / Л. Фурсова // Дивослово. – 2010. - №11. – С. 36-40.

Яновська, Л. Поет Борис Олійник: «Про один мій

сон у дитинстві баба Химка сказала: ... / Л. Яновська // Уря-

довий кур’єр. – 2015. – 24 жовт. (№198). – С. 7.

Сверстюк Євген Олександрович

7


Євген Олександрович

Сверстюк - український письменник,

філософ, правозахисник. Один із найяск-

равіших і найпринциповіших шістдесят-

ників, котрий казав: «коли не видно ясних

доріг і сонячних плаїв, безсумнівною до-

рогою є найважча – дорога шляхетна».

На початку 60-х Євген Сверстюк

став організатором напівлегальних україн-

ських вечорів і зборів, автором полум’яних противладних

есе, учасником акцій протесту щодо репресій української ін-

телігенції.

У самвидаві були відомими його твори «З приводу про-

цесу над Погружальським», «Собор у риштованні», «Іван

Котляревський сміється», «Остання сльоза»...

А 14 січня 1972-го правозахисника заарештували і за-

судили за статтею «Антирадянська агітація і пропаганда» на

7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання.

З початку 90-х колишній дисидент виступає за дерадя-

нізацію України. Стає головним редактором православної га-

зети «Наша віра», президентом Українського ПЕН - клубу.

Досліджує творчість Шевченка і Гоголя, вивчає ідею

боротьби за національну волю від часів Котляревського до

сьогодення.

Ще в есе 1970 року Сверстюк пише: «Але минуле не

зникає. Героїчно пролита кров не зникає. Вона трансформу-

ється в нову форму духовної енергії, породжує людину, яка

має його виспівати. Минуле воскресає і розцвітає в генієві».

http://1576.ua/people/3586




8


Мислитель і правозахисник помер 1 грудня 2014 року,

рівно 23 роки після того, як відбувся Всеукраїнський рефере-

ндум, де 90,32% громадян висловилася за незалежність Украї-

ни – головну мету життя Євгена Сверстюка, на яку він поклав

усього себе.

Твори Є. О. Сверстюка

Блудні сини України / Є. Сверстюк, - К. : Знання, 1993.

– 155 с.

На святі надій: вибране / Є. О. Сверстюк, - К. : Наша

віра, 1999. – 784 с.

Інформація про Є. О. Сверстюка з мережі Інтернет

Євген Сверстюк - пісні, біографія [Електронний ре-

сурс] // Українські пісні: [сайт]. - Текст. – Режим доступу:

http://www.pisni.org.ua/persons/281.html (30.05.2016). – Назва з

екрану.

Сверстюк Євген Олександрович [Електронний ре-

сурс] // ВікіпедіЯ. Вільна енциклопедія: [сайт]. - Текст. та

граф. дані. – 2005-2016. – Режим доступу: https://

uk.wikipedia.org/wiki Сверстюк_Євген_Олександрович

(30.05.2016). – Назва з екрану. «Творчість Є. О. Сверстюка в контексті української

та світової літератур» [Електронний ресурс] // Східноєвро-

пейський національний університет імені Лесі Українки:

[сайт]. - Текст. – Режим доступу: http://eenu.edu.ua/uk/event/

tvorchist-ie-o-sverstyuka-v-konteksti-ukrayinskoyi-ta-svitovoyi-

literatur (30.05.2016). – Назва з екрану.

Світличний Іван Олексійович

https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=3&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwjwn4TkjIfNAhXGKywKHckUAsYQFggwMAI&url=http%3A%2F%2Fwww.pisni.org.ua%2Fpersons%2F281.html&usg=AFQjCNEHirFUejLAfSsjBmwH7I6H0IyUdg&sig2=c0MHEGj1lcNJyajEWsKh7g

https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=3&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwjwn4TkjIfNAhXGKywKHckUAsYQFggwMAI&url=http%3A%2F%2Fwww.pisni.org.ua%2Fpersons%2F281.html&usg=AFQjCNEHirFUejLAfSsjBmwH7I6H0IyUdg&sig2=c0MHEGj1lcNJyajEWsKh7g

https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=4&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwiCq874rv_MAhXJFSwKHWN1AtQQFgg0MAM&url=http%3A%2F%2Flib.misto.kiev.ua%2FUKR%2FBOOK%2FGOLOBORODKO%2F&usg=AFQjCNG3rXmjIBsGnqybSvIJs-cGohQhdQ&sig2=OblBzv5sy62P3wgMIv3QOA



http://eenu.edu.ua/uk

http://eenu.edu.ua/uk

9


Іван Олексійович Світличний - критик, літературознавець, поет, перекладач.

Народився 20 вересня 1929року в родині

колгоспників. У 1932 - 33 мати працювала на

Донбасі, щоб урятувати родину від голоду. Під

час німецької окупації, у жовтні 1943, він з ін-

шими підлітками намагався підірвати німецьку

техніку, внаслідок чого позбувся пальців на руках, мав оскол-

ки в ногах.

В 1947 році закінчив школу в м. Старобільську з золо-

тою медаллю і поступив до Харківського університету на фа-

культет української філології. Закінчив університет з відзна-

кою, вів наукову роботу, але через незалежну поведінку на

кафедрі його не залишили. 1952 Світличний вступив до аспі-

рантури відділу теорії літератури Інституту літератури ім. Т.

Г. Шевченка Академії Наук України. Завідував відділом кри-

тики журналу ,,Дніпро", з 1957 по 1963 — молодший науко-

вий співробітник Інституту літератури. Через конфлікт з ака-

деміком І. Білодідом змушений був піти з Інституту. Біля ро-

ку працював на тій же посаді в Інституті філософії Академії

Наук, але і звідтіля довелося піти.

У 1964 Світличний якийсь час працював редактором

Українського Товариства охорони природи. З 1965 він оста-

точно позбувся роботи і публікувався хіба що під чужими

іменами і псевдонімами.

Разом з І. Дзюбою та Є. Сверстюком І. Світличний був

одним з найвідоміших молодих нонконформістських крити-

ків. Іван Олексійович — духовний лідер національно - демо-

кратичного руху 60-70-х років. Він незмінно знаходився в

10


центрі кожної культурної акції. У 1962 - 63 став одним із за-

сновників Клубу творчої молоді в Києві. Одним з перших

установив контакт з українською діаспорою на Заході та по-

ширював самвидав. Він налагодив зв'язки зі львів'янами: бра-

тами М. і Б. Горинями. Саме він переконав їх у перева-

гах ,,боротьби словом". Був незаперечним моральним автори-

тетом у русі. Він також дуже багато зробив і для культурної

інтеґрації Західної і Східної України зі світом: як дисидент, як

публіцист і як поет. Поезія його виходить за межі творчості

шістдесятників, за межі ,,національної літератури".

Був також першокласним перекладачем. Перекладав зі

слов'янських мов, з французької. Його поетичну інтерпрета-

цію П. Беранже можна зарахувати до вершин перекладацької

майстерності. У 1965 році Івана Олексійовича заарештували

за звинуваченням в антирадянській агітації і пропаганді та

згодом був звільнений як ,,соціально безпечний". Чарівність і

масштаб особистості Світличного Івана були так великі, а

протести з приводу його арешту такі численні, що власті не

зважилися тоді його посадити.

У 1966-71 Світличний Іван не міг улаштуватися на ро-

боту, не міг публікуватися. У цей період він активно займався

самвидавчою діяльністю, відредаґував багато статей.

12 січня 1972 — другий арешт. 27-29 квітня 1973 відбу-

вся суд. Світличного засудили до 7 років позбавлення волі в

таборах суворого режиму і 5 років заслання. Термін відбував

у таборах ВС-389/35, 36 Пермської області. Був одним із ліде-

рів табірного руху опору. Брав участь у всіх колективних ак-

ціях протесту, тримав голодівки, відігравав провідну роль у

написанні табірної хроніки й передачі її на волю.


11


Був позбавлений інвалідності, карався в ПКТ і ШІЗО.

1978 з тяжкою хворобою був етапований на заслання в с. Усть -

Кан Горно - Алтайської обл., куди прибув 27 червня. На заслан-

ні Світличний працював нічним сторожем, палітурником у біб-

ліотеці.

23 січня 1983 І. Світличний звільнений. Повернувшись

тяжко хворим, продовжувати колишню громадську діяльність

він уже не зміг. Після інсульту три останні роки не розмовляв і

не рухався. І. Світличний — член міжнародного ПЕН - клубу з

1978, член Спілки письменників України з 1990. Помер Світли-

чний 25 жовтня 1992 року. Похований у Києві на Байковому

цвинтарі. У 1989 році йому присуджено премію ім. В. Стуса, в

1994 — премію ім. Т. Г. Шевченка.

Твори І. О. Світличного

Інтродукція / І. О. Світличний // Очима серця. – Х.,

1993. – С. 330.

Побрехеньки для Яремки: вірші / І. О. Світличний. – К.

: Веселка, 2000. – 56 с.

У мене - тільки слово / І. О. Світличний. – Х. : Фоліо,

1994. – 431 с.

Література про Івана Світличного

Доброокий: спогади про Івана Світличного. – К. : Час,

1998. – 572 с.

Коцюбинська, М. Іван: [Іван Світличний] / М. Коцю-

бинська // Дивослово. – 2009. - №10. – С. 34-35.

Славутич, Я. Поезія Івана Світличного / Я. Славутич //

Меч і перо. – К. : Дніпро, 1992. – С. 337-356.

12

Симоненко Василь Андрійович

Василь Андрійович

Симоненко народився 8 січня 1935 р. в се-

лищі Біївці Лубенського району на Полтавщині.

Батьки його були колгоспники, усе дитинство

пройшло на селі у важкі воєнні та повоєнні ча-

си.

1952 р. закінчив середню школу в Таран-

динцях і вступив на факультет журналістики Київського університету.

Через п’ять років закінчив його і одружився. Працював у

«Черкаській правді», «Молоді Черкащини», «Робітничій газеті». Писа-

ти вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої ра-

дянської цензури друкувався неохоче.

Перша збірка «Тиша і грім», що вийшла 1962 р., була впливом

серця чистого і довірливого юнака, захопленого повівами

«хрущовської відлиги». Збірка була схвально сприйнята критикою і

читачами.

Разом з іншими талановитими представниками української мо-

лоді В. Симоненко бере участь у роботі Клубу творчої молоді, їздить

Україною, спілкуючись із ровесниками. Потім поет працює в комісії,

що займалася розслідуванням масових розстрілів у катівнях НКВС.

Потрапляє під нагляд КДБ. Літом 1962 його заарештували та жорстоко

побили. Відмовлялися друкувати твори, друзі відвернулися.

Восени 1962р. починає щоденник «Окрайці думок».

У 1963 вийшла казка «Цар Плаксій та Лоскотон». На початку

вересня 1963р. ліг у лікарню, оскільки після побиття його мучили болі,

було діагностовано рак нирок.

Помер він 14 грудня 1963 р.


13


Поет прожив лише 28 років. З великими труднощами друзям В.

Симоненка вдалося надрукувати його твори: 1964 р. — «Земне тяжіння»,

1965 р. — збірку новел «Вино з троянд», 1966 р. — «Поезії», 1981 р. —

«Лебеді материнства».

Твори В. А. Симоненка

[Вірші] / В. А. Симоненко // Дніпро. – 2011. - №1. – С.

101.

[Вірші] / В. Симоненко // Усі твори за шкільною програ-

мою у стислому викладі. Українська і зарубіжна література: 5-

11 класи. – Донецьк, 2006. – С. 487-498.

,,Задивляюсь у твої зіниці…"; ,,Є тисячі доріг…";

Я… / В. Симоненко // Українська література: Хрестоматія ново-

введених творів за програмою 2002 року: у 3-х ч. Ч. 3 (9-11 кла-

си). – К. : Генеза, 2003. – С. 496-498.

Лебеді материнства: поезії, проза / В. А. Симоненко. –

К. : Молодь, 1981. - 344 с.

Любов: [вірш] / В. Симоненко // Теорія українського ко-

хання / М. Томенко. – К., 2005. – С. 100.

На схрещених мечах: вибрані твори / В. А. Симоненко. –

К. : Пульсари, 2004. – 384 с.

Подорож в країну навпаки: казка / В. А. Симоненко. –

К. : АВДІ, 2002. – 18 с.

Поезія / В. Симоненко // Українська література для шко-

лярів: хрестоматія в 2-х т. Т.2. – Донецьк : Сталкер, 1997. – С.

452-461.

Поет; Толока; Жорна; Піч; Дід умер; Лебеді материнс-

тва; ,,Ти знаєш, що ти людина?.."; Монархи; Пророцтво 17-

го року; ,,Де зараз ви, кати мого народу?.."; Казка про

14


Дурила / В. Симоненко // Живиця: Хрестоматія української

літератури ХХ ст.: у 2-х кн. Кн. 2. – К. : Твій інтер, 1998. –

С. 315-330.

Ти знаєш, що ти людина: вірші, сонети, поеми, каз-

ки, байки / В. А. Симоненко. – К. : Наукова думка, 2001. –

296 с.

У твоєму імені живу: поезії, оповідання, щоденнико-

ві записи, листи / В. А. Симоненко. – К. : Веселка, 2003. –

382 с.

Література про В. А. Симоненка

Бондар, Н. І. Василь Симоненко. 1935-1963 / Н. І.

Бондар // Живиця: Хрестоматія української літератури ХХ


Дзюба, І. Більший за самого себе: [Василь Симонен-

ко] / І. Дзюба // Літературні портрети. – К. : Український пи-

сьменник, 2015. – С. 4-23.

Жулинський, М. «Я для тебе горів, український на-

роде…»: [Василь Симоненко] / М. Жулинський // Слово на

сторожі нації. – К. : Укр. письменник, 2015. – С. 355-371.

Ільницький, М. ,,В твоєму імені живу” / М. Ільниць-

кий // У вимірах часу. – К. : Рад письменник, 1988. – С. 189-

211.

Капелюх, Г. «Я хочу правді бути вірним другом»: [В. Симоненко] / Г. Капелюх // Дивослово. – 2005. - №6. – С.

26-29.

Ковальчук, О. Г. Василь Симоненко / О. Г. Коваль-

чук // Гроно нездоланих співців. - К. : Укр. письменник,

1997. – С. 266-274.


15


Лищенко, О. К. Від імені покоління (про Василя

Симоненка) / О. К. Лищенко. – К. : Акценти, 2004. – 176 с.

Никанорова, О. Серце, повне любові. В. Симонен-

ко / О. Никанорова // Поезії одвічна висота. - К. : Радянсь-

кий письменник, 1986. – С. 75-84.

Полотнянко, В. Є. Життя, як спалах блискавки:

[Василь Симоненко] / В. Є. Полотнянко // Розкажіть онуку.

– 2011. - №11-12. – С. 14-15.

Романенко, Ю. «Витязь молодої української пое-

зії»: [Василь Симоненко] / Ю. Романенко // Дивослово. –

2010. - №1. – С. 11-17.

Світличний, І. Василь Симоненко (1935-1963).

,,Задивляюсь у твої зіниці…"; ,,Є тисячі доріг…"; Я…//

Українська література: Хрестоматія нововведених творів

за програмою 2002 року: у 3-х ч. Ч. 3 (9-11класи). – К. : Ге-

неза, 2003. – С. 495-496.

Сердюк, П. «Виростеш ти, сину…». (Перлини ін-

тимно – патріотичної лірики): [В. Симоненко] // Невичерп-

ність пізнання. - К. : Рад. письменник, 1989. – С. 73-79.

Сом, М. Д. З матір'ю на самоті / М. Д. Сом. – К. :

Смолоскип, 2005. – 134 с.

Ткаченко, А. О. Василь Симоненко: Нарис життя і

творчості / А. О. Ткаченко. – К. : Дніпро, 1990. – 312 с.

Федун, Н. «Рожеві лебеді Василя Симоненка»:

[сценарій вечора] / Н. Федун // Дивослово. – 2010. - №1. –

С. 17-21.

Яременко, В. ,,Щоб правду більш не кидали за

грати…": літературний портрет Василя Симоненка / В.

Яременко. – К. : Веселка, 2003. – 23 с.

16

Стус Василь Семенович

Василь Семенович Стус -

український поет, перекладач, прозаїк,

літературознавець, правозахисник.

Народився 6 січня 1938р. в селі Рахнів-

ка на Вінниччині. Закінчив філологічний фа-

культет Донецького педінституту, учителю-

вав, працював у газеті. 1963р. вступив до аспірантури Інститу-

ту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР у Києві, звідки його

було відраховано за протести проти арештів у середовищі

української інтелігенції. Належав до «шістдесятників» — опо-

зиційно настроєних представників творчої молоді, які активно

боролися за відродження національної культури, протестували

проти реставрації сталінізму.

1972р. В. Стуса арештовано разом з іншими українськи-

ми правозахисниками та засуджено до п'яти років таборів і

трьох років заслання. Перебуваючи в ув'язненні в Мордовії,

продовжував творити поезію, писав заяви - протести проти пе-

реслідувань інакодумців в СРСР.

1979р. повернувся до Києва, але через 8 місяців його

знову заарештовано й засуджено на 15 років позбавлення волі.

Помер під час голодування в карцері 3 вересня 1985р. 19

листопада 1989р. відбулось перепоховання праху Василя Сту-

са в Києві на Байковому цвинтарі.


17


Перша поетична збірка «Зимові дерева» ще продовжува-

ла поетичну традицію «шістдесятників»: тут переважала гро-

мадянська лірика з її пристрасними роздумами про долю украї-

нської культури, протестом проти атмосфери гноблення, несво-

боди, яка панувала в тогочасному суспільстві («Дума Сковоро-

ди», «Останній лист Довженка», «Звіром вити, горілку пити»).

Позбавлений можливості друкуватися на Батьківщині, видає

ряд поетичних збірок за кордоном («Зимові дерева» (Брюссель,

1970), «Свіча в свічаді» (Сучасність, 1977)).

Найвизначнішим досягненням Стуса - поета є збірка

«Палімпсести» (1986). Глибинне проникнення у внутрішній

світ людини, досконалість мистецької форми характеризують

цю книгу віршів, яка стала однією з вершин української поезії

XX ст. Стус відомий також і як літературознавець: його перу

належать статті про творчість В. Свідзинського, Б. Брехта, Г.

Белля, грунтовна розвідка про поезію П. Тичини «Феномен до-

би».

Твори В. С. Стуса

Зібрання творів: в 12-и т. Т 3-4 / В. С. Стус. – К. : Факт,

2008.

[Вірші] / В. Стус // Усі твори за шкільною програмою у

стислому викладі. Українська і зарубіжна література: 5-11 кла-

си. – Донецьк, 2006. – С. 526-530.

Дорога болю: поезії / В. С. Стус. – К. : Радянський пись-

менник, 1990. – 222 с.

18


Золотокоса красуня: вірші / В. С. Стус. – Х. : ОКО,

1995. – 128 с.

Із збірки Палімсести. Вірші 1971-1979р. / В. С. Стус //

Очима серця. – Х., 1993. – С. 358.

Листи до сина / В. С. Стус. – Івано – Франківськ, 2001.

– 192 с.

Отак і ти згоряй: вірші / В. С. Стус. – К. : Просвіта,

2005. – 288 с.

Очима гуманіста: [про Г. Белля] / В. С. Стус // Зарубіж-

на література. – 2011. – С. 4-7.

Палімпсест: вибране / В. С. Стус. – К. : Факт, 2006. –

432 с.

Під тягарем хреста: поезії / В. С. Стус. – Львів : Каме-

няр, 1991. – 159 с.

Поезія / В. Стус // Українська література для школярів:

хрестоматія в 2-х т. Т.2. – Донецьк : Сталкер, 1997. – С.447-

451.

,,Посоловів від співу сад…"; ,,На колимськім морозі

калина…"; ,,Мені зоря сіяла нині вранці…"; ,,Крізь сотні

сумнівів я йду до тебе…"; ,,Господи, гніву пречистого…";

,,О земле втрачена, явися…" / В. Стус // Українська літерату-

ра: Хрестоматія нововведених творів за програмою 2002 року:

у 3-х ч. Ч. 3 (9-11 класи). – К. : Генеза, 2003. – С. 536-539.

Феномен доби: (Сходження на Голгофу слави) / В. Стус.

– К. : Знання, 1993. – 95 с.

,,Як добре те, що смерті не боюся я…"; ,,Наснилося, з

розлуки наверзлося…"; ,,Зі мною Київ тягнеться у снах;

За літописом Самовидця; ,,Сто років, як сконала Січ…";

Трени М. Г. Чернишевського; ,,Верни до мене, пам'яте


19


моя"; Двоє слів читачеві / В. Стус // Живиця: Хрестоматія

української літератури ХХ ст.: у 2-х кн. Кн. 2. – К. : Твій інтер,

1998. – С. 489-496.

Література про В. С. Стуса

Бедрик, Ю. І. Василь Стус: проблема сприймання / Ю.

І. Бедрик. – К., 1993. – 80 с.

Бондаренко, А. І. Час вибору: Вивчення творчості Ва-

силя Стуса в школі: посібник / А. І. Бондаренко, Ю. І. Бонда-

ренко. – К. : Академія, 2003. – 232 с.

Василь Стус. Поетична спадщина: Біографія письменни-

ка. Тексти поезій. Аналіз творів поета. Зразки учнівських тво-

рів: посібник для 11 класу. – Х. : Ранок, 2002. – 48 с.

Драч, І. Василь Стус (1938-1985) / І. Драч, Ю.Шерех //

Українська література: Хрестоматія нововведених творів за

програмою 2002 року: у 3-х ч. Ч. 3 (9-11 класи). – К. : Генеза,

2003. – С. 535-536. Колончук, Т. І. Василь Стус. 1938-1985 / Т. І. Колон-

чук // Живиця: Хрестоматія української літератури ХХ ст.: у 2-

х кн. Кн. 2. – К. : Твій інтер, 1998. – С. 481-488.

Не відлюбив свою тривогу ранню…: Василь Стус – по-

ет і людина: спогади, статті, листи, поезії. – К. : Український

письменник, 1993. – 400 с.

Стус, Д. В. Василь Стус: життя як творчість / Д. В. Стус.

– К. : Факт, 2005. – 368 с.

Стус, Д. В. Життя і творчість Василя Стуса / Д. В.

Стус. – К., 1992. – 87 с.

20

Тютюнник Григір Михайлович


Григір Михайлович

Тютюнник народився 5 грудня 1931 року

в селі Щилівці на Полтавщині в селянській

сім’ї.

У 1937р. батька заарештували і відп-

равили на заслання, з якого він не поверну-

вся.

Після війни вступив у Зіньківське ре-

місниче училище, бо там одягали і годува-

ли. Учився виключно російською мовою.

Працював на Харківському заводі ім. Малишева, але

захворів на легені, повернувся в Шилівку, став колгоспни-

ком. А мусив відпрацювати 3 роки. За «втечу» відсидів 4 мі-

сяці в колонії.

Звільнившись повертається на Донбас, де береться за

самоосвіту.

Був призваний до війська, служив на флоті на Далеко-

му Сході. Тоді ж почав писати літературні твори.

Після демобілізації закінчив вечірню школу і 1957 ро-

ку вступив на філологічний факультет Харківського універ-

ситету.

1961 року в журналі «Крестьянка» побачило світ пер-

ше оповідання Тютюнника «В сумерки», написане російсь-

кою мовою. Автор невдовзі переклав свій твір на українську

й відтоді писав лише рідною мовою.

Після завершення навчання в університеті Тютюнник

виїхав на Донбас, учителював у вечірній школі.

21


1963 року письменник перебрався до Києва, працював у

редакції газети «Літературна Україна», в сценарній майстерні

Київської кіностудії їм. О. Довженка, у видавництвах

«Радянський письменник», «Молодь», «Дніпро», «Веселка».

1966 року вийшла перша книжка прози Тютюнника

«Зав’язь».

Пізніше побачили світ збірники новел «Батьківські поро-

ги» (1972), «Крайнебо» (1975), «Коріння» (1978), книжки для

дітей «Ласочка» (1970), «Степова казка» (1973), повісті

«Климко» (1976) та «Вогник далеко в степу» (1978).

У 1980р. присуджено літературну премію ім. Лесі Україн-

ки (за твори «Климко» і «Вогник далеко в степу»).

Помер Григір Тютюнник 6 березня 1980 року.

За свою творчість письменник був посмертно відзначе-

ний Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.

Твори Г. М. Тютюнника

Твори. Кн. 1-2 / Г. М. Тютюнник. – К. : Молодь, 1984-

1985. – 328 с.

Вибрані твори / Г. М. Тютюнник. – К. : Грамота, 2006. –

400 с.

Водоворот: роман / Г. Тютюнник. – М. : Известия, 1983. –

580 с.

22


Зав'язь: [оповідання]; Три зозулі з поклоном: новела;

Климко: [повість] (скорочено) / Г. Тютюнник // Живиця: Хрес-

томатія української літератури ХХ ст.: у 2-х кн. Кн. 2. – К. :

Твій інтер, 1998. – С. 271-310.

Завязь: повесть, рассказы / Г. М. Тютюнник. – К. : Дніп-

ро, 1988. – 335 с.

Климко: повість / Г. М. Тютюнник. – К. : Молодь, 1995.

– 72 с.

Облога: вибрані твори / Г. М. Тютюнник. – К. : ПУЛЬ-

САРИ, 2005. – 832 с.

Література про Г. М. Тютюнника

Брюховецька, Л. Григір Тютюнник: «Пишу – і плачу,

пишу – і радію» / Л. Брюховецька // Кіно. Театр. – 2008. - №3.

– С. 16-21.

Григір Тютюнник (1931-1980). [Вірші] / Г. Тютюнник //

Усі твори за шкільною програмою у стислому викладі. Україн-

ська і зарубіжна література: 5-11 класи. – Донецьк, 2006. – С.

521-525.

Гримич, Г. М. «Найкраща традиція – духовне нова-

торство»: [Г. Тютюнник] / Г. М. Гримич // Загадка творчого

бунту. – К. : Український письменник, 1993. – С. 41–94.

Дзюба, І. Слово про незабутнього: [Г. Тютюнник] / І.

Дзюба // Літературні портрети. – К. : Український письменник,

2015. – С. 410-420.

Дончик, В. Г. Син свого народу: [Г. Тютюнник] / В. Г.

Дончик // Зупинені миті. – К. : Радянський письменник, 1989.

– С. 243-260.


23


Конончук, М. М. Григір Тютюнник. 1931-1980 / М. М.

Конончук // Живиця: Хрестоматія української літератури ХХ


Мовчан, Р. «Найкращий твір кожної людини – лист»: [Г. Тютюнник] / Р. Мовчан // Дивослово. – 2010. - №5. – С. 55-

59.

Мороз, Л. З. Григір Тютюнник: Нарис життя і творчос-

ті / Л. З. Мороз. – К. : Дніпро, 1991. – 207 с.

Надурак, С. «Немає загадки таланту. Є вічна загадка

любові»: [Г. Тютюнник «Климко»] / С. Надурак // Дивослово.

– 2011. - №7. – С. 7-8.

,,Не согрішивши проти правди": [Г. Тютюнник] // Уря-

довий кур’єр. – 2015. – 18 квіт. (№71). – С. 8.

Неживий, О. І. Життя у слові: джерелознавча пробле-

матика творчості Григора Тютюнника: монографія / О. Не-

живий. – К. : Академія, 2014. – 224 с.

Смольницька, О. Мої роздуми над новелою Григора

Тютюнника «Три зозулі з поклоном» / О. Смольницька // Ди-

вослово. – 2007. - №5. – С. 21-22.

Шугай, О. ,,Усе живе – тепле…": нове про Григора Тю-

тюнника / О. Шугай. – К., 2006. – 226 с.

Щербак, Г. Дарунок долі: [Г. Тютюнник] / Г. Щербак //

Україна. Наука і культура: вип. 33. – К., 2005. – С. 314-319.

Ющенко, О. Як господар на ниві: [Г. Тютюнник] / О.

Ющенко // В пам'яті моїй. – К., 1998. – С. 288-292.

24

Холодний Микола Костянтинович

Микола Костянтинович

Холодний - поет - шістдесятник, літе-

ратурознавець, публіцист, перекладач.

Народився 31 липня 1939 на Ягідному

хуторі, с. Краснопілля Коропського району

Чернігівської області.

Миколу Холодного помітив ще Павло

Тичина і виписав йому особисто газе-

ту ,,Літературна Україна". А коли сільський

хлопчина з Чернігівщини прийшов навчатися на філологіч-

ний факультет університету імені Т. Г. Шевченка, то він уже

сам на повен голос заявив про себе. Щоправда у самвидаві.

Його віршам притаманна іронія, алегоричність, потуж-

ний патріотичний пафос. Багато його рядків тут же стають

„крилатими”. Його поезії переписуються, завчаються. Студе-

нтська молодь середини шістдесятих років минулого століт-

тя мала за високу честь цитувати поезії Миколи Холодного.

Бо в них саме життя…

Сам поет – душа на розпір. Він усюди – на чолі ходи зі

смолоскипами до пам’ятника Іванові Франку. До дня філоло-

га виступає в університеті з віршем про «300-ліття возз'єд-

нання України з Росією», після чого на диби стає весь уні-

верситет. Від тієї поезії шаленіє КДБ, партком, усе керівниц-

тво… У квітні 1965 р. Микола Холодний виступив на студе-

нтській науковій конференції з доповіддю «Про душу в пісні

та про пісню в душі», де позитивно згадував С. Петлюру, У.

Самчука. А в серпні того ж року їздив у карпатське село Ше-

шори на відкриття забороненого пам'ятника Т. Шевченку, де

з В’ячеславом Чорноволом, Зіновією Франко та іншими


25


влаштував мітинг протесту.

У вересні 1965 всупереч волі парткому університету лі-

тературна студія ім. Василя Чумака («СіЧ») обрала поета сво-

їм головою. 5.12.1965 р. Холодний критично виступив на об-

говоренні роману професора Арсена Іщука «Вербівчани». На-

ступного дня його виключили з комсомолу і з університету.

Це лише кілька штрихів до долі поета, яким у самвида-

ві зачитувалися всі.

Відомий правозахисник і колишній політв’язень Василь

Овсієнко згадував, що коли він поступив 1967 року до київсь-

кого університету, то вірші Миколи Холодного цитували як

молитви.

Але далі самвидаву поезії талановитого юнака не про-

совуються, позаяк за його перевиховання впритул взялося

КДБ.

Але диво, згодом у Франції, США, Канаді, Чехословач-

чині, Польщі виходять книги Миколи Холодного. Неначе ля-

паси всім сторожовим псам ,,залізної завіси". Особливого роз-

голосу набуває його поетична збірка «Крик з могили» (1969

р.) 20 лютого 1972 року Миколу Холодного заарештовують за

звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропа-

ганди. Його не посадили, але влада видворяє поета з Києва.

Починається період справжніх поневірянь молодої лю-

дини. Яке, власне, затяглося практично на все життя. Це був

надзвичайно складний час талановитого поета і вельми супе-

речливої людини Миколи Холодного.

Працював учителем у Вінниці, де 1974 р. створив з міс-

цевими літераторами «Студію Устима Кармалюка», яка була

розгромлена на районній ідеологічній нараді. Зазнавав у

26


Вінниці арештів і необґрунтованих звільнень з роботи.

З липня 1976 р. Холодний живе в м. Остер Чернігівсь-

кої обл. У листопаді звільнений з посади заввідділом крає-

знавчого музею. Працював у школах, звідки його неоднора-

зово звільняли.

У квітні 1982 р. поета звинуватили у знищенні статует-

ки Леніна, портрета Брежнєва та рушника «300 років Украї-

ни з Росією» і на 10 діб запроторили до чернігівської облас-

ної психлікарні. Робота в школі супроводжується численни-

ми доносами, викликами в КГБ, заборонами і звинувачення-

ми в націоналізмі.

У березні 1991 р. виходить перша в Україні збірка вір-

шів Холодного «Дорога до матері», її висунуто на здобуття

премії ім. Т. Шевченка. У січні 1997 р. йому присуджено пре-

мію та звання академіка Бу-Ба-Бу, 1998 р. – премія В. Сосю-

ри (Луганськ).

Написав спогади про А. Горську, В. Некрасова, В. Сту-

са та ін. Автор низки передмов. Лауреат літературно - мисте-

цьких премій ім. В. Нефеліна, «Благовіст», Почесної премії

Ватикану. Чотири рази його творчість висували на здобуття

Шевченківської премії.

Член Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і

репресованих (ВТПВіР) з лютого 2002 р., Національної Спіл-

ки письменників України (НСПУ) з 23.03.1993 р., голова Ко-

зелецької районної організації Всеукраїнського педагогічно-

го товариства ім. Г. Ващенка. 2005 р. нагороджений Почес-

ною грамотою Президії Верховної Ради України. Учасник

«Помаранчевої революції».


27


Весною 2006 року Миколу Холодного було закатовано

до смерті у власному помешкані в Острі на Чернігівщині. Ми-

колина сусідка чула вночі крики і звуки боротьби з його квар-

тири. З тієї ночі Микола Холодний не з'являвся на людях. Две-

рі у його квартирі зламала міліція по заяві сусідів. Точна дата

смерті поета невідома. Прокуратура мовчала, слідство не вело-

ся. Офіційний висновок традиційний, коли влада приховує

свої злочини: «Помер від серцевої недостатності». Перед тим,

як з ним розправилися, громадянин своєї Вітчизни поет Мико-

ла Холодний виступав у пресі проти місцевого начальства,

звертався до центральних органів із заявами, звинувачуючи

районну владу у злочинній діяльності.

Твори М. К. Холодного

Поезії / М. К. Холодний // Дивослово. – 2010. - №12. – С.

58-59.

Усмішка Джоконди: вибране / М. К. Холодний. – К. :

Український письменник, 1995. – 271 с.

Література про М. К. Холодного

Баран, Є. «Відпливає від Вас мій човен…»: [Микола

Холодний] / Є Баран // Дивослово. – 2010. - №12. – С. 55-57.

Дзюба, І. «Я народжусь, коли помру…»: [Микола Хо-

лодний] / І. Дзюба // Літературні портрети. – К. : Український

письменник, 2015. – С. 509-525.

Дроздовський, Д. Микола Холодний у житті і творчо-

сті / Д. Дроздовський // Дивослово. – 2010. - №12. – С. 52-55.

28

Шевчук Валерій Олександрович

Валерій Олександрович Шевчук народився 20 серпня 1939 року в Житомирі в сім'ї

шевця. Закінчивши середню школу, вступив на істо-

рико - філософський факультет Київського універси-

тету. Здобувши вищу освіту, працював журналістом

у житомирській газеті «Молода гвардія». Відбув

строкову службу в армії. Після демобілізації 1965

року працював у методичному відділі музеєзнавства

при історичному музеї Києво - Печерської лаври.

Перші твори Шевчук опублікував на сторінках літературної періо-

дики ще в студентські роки. У другій половині 60-х років його прозові

твори почали виходити окремими виданнями: «Серед тижня»,

«Середохрестя», «Набережна 12». Автор цих творів зазнав гострої крити-

ки і майже десять років мусив писати ,,в шухляду". Почасти це зумовило

зосередження на науковій діяльності: письменник підготував і видав низ-

ку творів давньої літератури в перекладах сучасною українською мовою,

серед них спадщина І. Вишенського, Г. Сковороди.

На початку 80-х років побачила світ нова проза Шевчука: «На полі

смиренному», «Дім на горі», «Три листки за вікном» та ін. Цими творами

письменник завоював широке читацьке визнання. За роман «Три листки за

вікном» він був удостоєний Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

Наприкінці 90-х — у 2000-х роках вийшли книжки письменника «Жінка

змія», «Юнаки з вогненної печі», «Біс плоті», «Срібне молоко». «Тіні зни-

комі. Сімейна хроніка», «Темна музика сосон», «Компанія з пивниці біля

Чуднівського мосту» та н.

Твори В. О. Шевчука

Барви осіннього саду: повісті, оповідання / В. О. Шев-

чук. – К. : Дніпро, 1986. – 488 с.

Біс плоті: історичні повісті / В. О. Шевчук. – К., 1999. –

360 с.


29


Вершинний твір українського бароко: літературне до-

слідження «Енеїди» І. Котляревського / В. О. Шевчук. – К. :

Веселка, 2005 – 39 с.

Дім на горі: роман – балада (фрагменти); Джума / В.

Шевчук // Українська література: Хрестоматія нововведених

творів за програмою 2002 року: у 3-х ч. Ч. 3 (9-11 класи). – К. :

Генеза, 2003. – С. 512-535.

Із вершин та низин / В. Шевчук. – К., 1990. – 45 с.

Камінна луна: повісті / В. Шевчук. – К., 1987. – 212 с.

Книга історій: інтелектуальний детектив; Син Юди: ма-

ленька повість / В. О. Шевчук. – Львів, 2009. – 214 с.

Козацька держава: етюди до історії українського дер-

жавотворення / В. О. Шевчук. – К., 1995. – 392 с.

Маленьке вечірнє інтермеццо: повісті / В. О. Шевчук.

– К. : Молодь, 1984. – 280 с.

Око Прірви: роман / В. О. Шевчук. – К. : Український


Привид мертвого дому: роман – квінтет / В. О. Шевчук.

– К. : ПУЛЬСАРИ, 2005. – 600 с.

Птахи з невидимого острова: роман, повісті / В. О. Ше-

вчук. – К. : Радянський письменник, 1989. – 470 с.

Сон сподіваної віри: готично – притчова проза / В. О.

Шевчук. – Львів : Піраміда, 2007. – 415 с.

Око Прірви: роман / В. О. Шевчук. – К. : Український


Привид мертвого дому: роман – квінтет / В. О. Шевчук.

– К. : ПУЛЬСАРИ, 2005. – 600 с.

Птахи з невидимого острова: роман, повісті / В. О. Ше-

вчук. – К. : Радянський письменник, 1989. – 470 с.

30


Сон сподіваної віри: готично – притчова проза / В. О.

Шевчук. – Львів : Піраміда, 2007. – 415 с.

Срібне молоко: трагікомедія: в 4-х актах / В. О. Шевчук.

– Львів; К. : Кальварія; Книжник, 2002. – 192 с.

Стежка в траві: Житомирська сага: в 2-х т. Т. 1-2 / В. О.

Шевчук. – Х. : Фоліо, 1994.

Темна музика сосон; Сад життєйський думок, трудів

та почуттів: роман, автобіографічні замітки / В. О. Шевчук. –

К. : Акцент, 2003. – 448 с.

Три листи за вікном: роман – триптих / В. О. Шевчук. –

К. : Радянський письменник, 1986. – 587 с.

Усміх із ночі; Самсон: [оповідання] / В. Шевчук // Жи-

виця: Хрестоматія укр. літ. ХХ ст.: у 2-х кн. Кн. 2. – К. : Твій

інтер, 1998. – С. 584-613.

Фрагменти із сувою мойр: роман в 3-х ч. Ч. 1-3 / В. О.

Шевчук. – К. : Либідь, 2014.

Література про В. О. Шевчука

Барабаш, М. Валерій Шевчук у готичному дзеркалі

української літератури / М. Барабаш // Критика прози: статті

та есеї. – К. : Грані – Т., 2011. – С. 287-307.

Городнюк, Н. А. Знаки необарокової культури Валерія

Шевчука: компаративні аспекти / Н. Городнюк. – К. : Твій –

Інтер, 2006. – 214 с.

Гримич, Г. М. Портрет і характер: [В. Шевчук] / Г. М.

Гримич // Загадка творчого бунту. – К. : Український письмен-

ник, 1993. – С. 165-208.


31


Павлишин, М. Валерій Шевчук (Народився 1939 р.) /

М. Павлишин // Українська література: Хрестоматія нововве-

дених творів за програмою 2002 року: у 3-х ч. Ч. 3 (9-11 кла-

си). – К. : Генеза, 2003. – С. 511-512.

Семенчук, І. Р. Шевчук Валерій. Нар. 1939 р. / І. Р. Се-

менчук // Живиця: Хрестоматія укр. літ. ХХ ст.: у 2-х кн. Кн. 2.

– К. : Твій інтер, 1998. – С. 589-583.

Солецький, О. Валерій Шевчук і Бароко / О. Солець-

кий // Дивослово. – 2010. - №10. – С. 35-40.

Харчук, Р. Б. Творчість Валерія Шевчука 90-х років

ХХ століття: між модернізмом і неопозитивізмом / Р. Б. Хар-

чук // Сучасна українська проза. – К., 2011. – С. 52-67.

Зміст

Б. І. Олійник __________________________________2-6

Є. О. Сверстюк ________________________________7-8

І. О. Світличний _______________________________9-11

В. А. Симоненко ______________________________12-15

В. С. Стус ___________________________________16-19

Г. М. Тютюнник ______________________________20-23

М. К. Холодний ______________________________24-27

В. О. Шевчук ________________________________28-31

32

Літературу, яка Вас зацікавила,

можна отримати

в бібліотеці ім. К. Симонова

Звертайтесь за адресою:

Київ—125

вул. Курнатовського, 9

Телефон: (044)510-88-57

Бібліотека працює:

з 10.00 до 19.00 год.

Вихідний день: п'ятниця

Останній день місяця: санітарний

E-mail:[email protected]

http://dniprolib.com.ua

Бібліографічний список літератури

підготувала провідний бібліограф Львова А.Л.

Відповідальна за випуск Тян Т.Г.

mailto:[email protected]

http://dniprolib.com.ua/







Шістдесятництво у спогадах і долях Випуск 2

Documents