ПЛАСТ-НАЦІОНАЛЬНА СКАУТСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНИ Референтура вIйськового пластування Присвячується 100-річчю головного командира УПА Генерал-хорунжого Романа Шухевича Пластові Теренові ігри Посібник для організації та проведення Підготував ст.пл. Микола Бігус, … Тернопіль 2007
Теренові ігри є чудовим засобом самовиховання, вироблення провідницьких здібностей. Вони сприяють підвищенню фізичної витривалості молоді. Учасникам теренових ігор потрібно вміти здійснювати походи, марші на більші відстані, вміти швидко бігати, зокрема з обтяженням, навчитися переповзати, долати різноманітні природні перешкоди. Окрім того ці ігри вчать мислити, аналізувати, комбінувати, розвивають фантазію і допомагають стати дисциплінованими. Ігри виробляють в пластунів смак боротьби для досягнення мети, вміння приходити на допомогу при будь-як
Welcome message from author
This document is posted to help you gain knowledge. Please leave a comment to let me know what you think about it! Share it to your friends and learn new things together.
Transcript
ПЛАСТ-НАЦІОНАЛЬНА СКАУТСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНИ
Референтура вIйськового пластування
Присвячується 100-річчю головного командира УПА
Генерал-хорунжого Романа Шухевича
Пластові
Теренові
ігри Посібник для організації та проведення
Підготував ст.пл. Микола Бігус, …
Тернопіль 2007
Зміст
Вступ
1. методика теренових ігор
1.1. Виховна роль виховника-організатора
1.2. Учасники, місцевість, засоби
1.3. Організація гри
1.4. Тематика та легенди теренових ігор
1.5. Підготовка теренових ігор
1.6. Поради до проведення та правил
1.7. Види теренових ігор
1.8. Охорона природи
2. збірник теренових ігор
2.1. ігри на увагу
2.2. ігри на слідознавство
2.3. ігри на орієнтування
2.4. ігри на сигналізацію
2.5. ігри із застосуванням Першої медичної допомоги
2.6. ігри на визначення відстаней на місцевості, висоти і часу
2.7. ігри із застосуванням вогню
2.8. нічні ігри
2.9. зимові теренові ігри
2.10. ігри на воді
2.11. Партизанські теренові ігри.
2.12. теренові ігри на великій місцевості
3. пропоновані вмілості в ділянці теренові ігри на апробацію
3.1. вмілість „маскування” І, ІІ проба
3.2. вмілість „розвідництво” ІІ, ІІІ проба
3.3. вмілість „слідознавство” І, ІІ, ІІІ проба
4. список використаних джерел
Вступ.
Теренові ігри є чудовим засобом самовиховання, вироблення
провідницьких здібностей. Вони сприяють підвищенню фізичної витривалості
молоді. Учасникам теренових ігор потрібно вміти здійснювати походи, марші
на більші відстані, вміти швидко бігати, зокрема з обтяженням, навчитися
переповзати, долати різноманітні природні перешкоди. Окрім того ці ігри вчать
мислити, аналізувати, комбінувати, розвивають фантазію і допомагають стати
дисциплінованими. Ігри виробляють в пластунів смак боротьби для досягнення
мети, вміння приходити на допомогу при будь-яких обставинах, ризикувати в
разі потреби. Всі ці риси необхідні майбутнім провідникам суспільства.
Однак, незважаючи на свої незаперечні переваги, теренові ігри серед
пластового загалу не дуже часто і дієво застосовуються. Тому що більш
складніші за рівнем підготовки ніж деякі інші виховні засоби, зокрема
відпочинкові чи спортивні.
Сподіваємося, що пропонований читачам посібник допоможе певним
чином в реалізації такої важливої складової пластової програми як теренові
ігри.
1. Методика теренових ігор
Теренові ігри проводяться під час мандрівок, прогульок, в таборах і при
інших можливих нагодах. Вибір конкретних ігор залежить від пори року,
природних умов. Але при їхній організації не слід забувати, що це перш за все –
ігри. Незважаючи на важливий виховний та навчально-розвиваючий аспект,
кожна гра має залишитися грою, якій молодь віддається вповні, із запалом та
енергією, що властиві цьому віку. В ході гри її завдання і шляхи їх досягнення
мають бути для учасників привабливими, цікавими та захоплюючими.
Але при цьому організатори кожної гри мають ставити собі за мету
досягнення якогось конкретного результату, інакше вона перетвориться просто
в веселу забаву, яка і може на короткий час розважити, але не мати
довгострокового значення. Проте, якщо в ході гри надто підкреслюється її
виховне значення та завдання, вона набуває характеру офіційно-шкільного
заняття. Отож, щоби гра залишалась грою, її слід проводити, враховуючи
пластову самовиховну суть подібних занять, оминаючи вказаних крайнощів –
зайвої розважальності і зайвої дидактики.
1.1. Виховна роль виховника-організатора
Важливе місце в теренових іграх займає виховання молоді, яке здійснює
конкретний виховник, інструктор на таборі, що їх організовує. Теренові ігри
створюють для цього невичерпні можливості.
Якщо теренова гра цікава і здійснює на її учасників належний вплив, то
вона не обходиться без романтики і пригод. Юнацтво з азартом входить в роль
діючих осіб, сторін окремих ігор. І саме тут має знайти своє застосування
виховницька майстерність впорядника, його здатність видобути виховний
аспект із легенди гри.
Розглядувані нами ігри здійснюють безсумнівний вплив на формування
особистості, її характеру, ставлення до самої себе і до інших, ставлення до
праці, її результатів, до суспільства, в якому живе. Сам по собі правильний
вибір тематики та легенди вже є дієвим виховним засобом.
Успіху в виховній праці може досягнути лише такий виховник, що сам
має вироблений характер, широкий світогляд і здатен особистим прикладом
впливати на розвиток свого юнацтва. Лише тоді ідейне виховання буде мати
результат.
1.2. Учасники, місцевість, засоби
Учасники.
Теренові ігри потребують достатнього рівня фізичного розвитку,
хороших фізичних даних, а також певного рівня психологічної готовності.
Тому вік учасників кожної гри можна вказувати лише приблизно. При
правильному організаторському підході в грі можуть брати участь діти різних
вікових груп.
Кожна гра, якщо ми хочемо досягнути її результатів, передбачає певну
кількість гравців. Якщо їх надто мало, важко досягнути поставлених цілей;
якщо занадто багато – найбільш слабкі чи мало досвідченіші юнаки чи юначки
можуть опинитися незайнятими чи витісненими від найбільш цікавого
(залишені охороняти табір, відправлені по воду тощо). Опираючись на набутий
досвід, потрібно старатися для кожної гри визначати потрібну кількість
учасників.
Місцевість.
Вибір гри залежить і від характеру і розмірів місцевості. Іноді причиною
відносно невдалої гри є надто мала чи завелика окреслена територія через
неправильне визначення місцевості (на карті по одному, в дійсності по іншому,
замалий досвід в топографії тощо).
Найбільш вдала для теренової гри горбиста лісиста місцевість. Ліс додає
грі особливе зачарування і напруження. Він створює для гравців можливість
непомітно підходити до суперників на дуже невеликі відстані, напасти
зненацька, підготувати засідку, пастку, полегшує маскування гравців і
непомітне пересування зв’язкових, стійкових, стеж, розшуків. Проте лісиста
місцевість утруднює орієнтування, зоровий контакт між окремими учасниками
команди, посилює небезпеку раптової зустрічі з „ворогом”.
Ліс також обмежує можливість управління грою. Звичайно гра в лісі
розпадається на самостійні дії окремих відділів. Тому в лісі важливо
попередньо визначати завдання окремим відділам чи групам, щоб вони могли
діяти самостійно.
Засоби.
Ці недоліки можна суттєво виправити, а то й звести до мінімуму, якщо
використовувати технічні засоби зв’язку: радіостанції, GPS, мобільний зв’язок,
сигнали світлові, звукові тощо. Тепер це не є вже складним. З досвіду табору
„Легіон” застосування портативних радіостанцій (зокрема Motorolla, Orion,
українського виробництва) чи більших військових радіостанцій давали змогу
розширювати територію гри на радіус від 3 до 10 км. Рації можна придбати за
ціною від 400 грн/шт., але вони себе виправдають як на таборі, так і під час
проведення масових заходів. Потрібно вияснити питання з дозволами
(частотний нагляд, випадково можна підслухати таксі, міліцію ). Якщо нема
рацій, то можна спробувати провести гру із застосуванням мобільного зв’язку.
Тут лише справа з кількістю грошей, витрачених на розмови.
Особливого захоплення і задоволення можуть дати юнацтву застосування
азбуки Морзе в радіозв’язку, певних шифровок, символів. Перемога в грі може і
непрямо мотивувати пластунів осягнути переважно зараз не популярну вмілість
„Сигналізація”. А це ж так цікаво! Перехитрити когось з допомогою
винахідливості, власних знань та умінь!
Застосування рацій та інших засобів зв’язку дасть змогу значно
розширити об’єм поставлених в грі завдань. По ходу гри її учасники зможуть
уточняти обстановку, видавати додаткові інструкції, керувати під час нападу на
табір тощо. Це все може бути дуже вдало вплетено в легенду гри (повстанська,
партизанська тематика та подібне).
Лісова місцевість, особливо з настанням ночі, може спричинювати на
деяких учасників ігор гнітючий вплив: шум поблизу чи подалі, тріск гіляк,
шелест трави чи листя створюють враження, що хтось підкрадається, хоче
напасти, оточує. А як відомо, що невідоме, те страшне. Зате, досвідчена
команда здатна проявити в нічному лісі сміливість, винахідливість, перемогти
більш сильнішого противника.
Рухаючись по лісі, гравці визначають напрям свого руху з допомогою
карти і компаса, орієнтуються з допомогою природних орієнтирів (дороги, ріки,
пагорби, вершини, галявини, сонце, зорі та ін.). Щодо карт, то найпоширеніший
варіант, що можна дістати – це військові карти мірилом 1:100 000 і складені по
них цивільні. Зараз є вже можливість діставати топографічні карти окремих
територій мірилом 1: 50000, 1:25000, а то і 1:10000. Зараз в електронному
вигляді є карти „п’ятсотметрівки” Карпат, можна і придбати карти окремих
ділянок (Чорногора, Горгани тощо). Також можна домовлятись в місцевих
лісництвах, щоб вам дали копію карти лісу, де ви хочете провести гру.
Переважно, якщо нормальні відносини, то це вдається. Іншим варіантом,
зокрема початковим, є проведення ігор на територіях, по яких складені карти
для спортивного орієнтування та інших туристичних змагань. Їх можна дістати
в туристів, купити.
Щодо компасів, то тут добрі до застосування рідинні компаси для
спортивного орієнтування (від 20 грн.)
Засоби, що використовуються для „життя”.
Також в грі важливу роль відіграють різноманітні пов’язки та інші засоби,
що використовуються як „життя”. Розглядаємо умови, що потрібно зірвати
пов’язку з супротивника, застосувавши боротьбу. З досвіду „Легіону” краще
застосовувати пов’язки на липучках, які при здійсненні зусилля на них
розриваються. А потім можуть застосовуватися ще багато разів. Щодо
розміщення пов’язок, то практикуються варіанти: на праву або на ліву руку, на
одну руку та на одну ногу. Дуже важливо, щоб пов’язки не приховувалися на
одязі, були яскравого кольору, порівняно із маскувальним тлом, порівняно
легко зривалися. Небезпечно застосовувати шнурки, марлю, оскільки можуть
бути травми в ситуаціях, коли зчепляться дуже завзяті гравці.
Також можуть бути хустки-бандани на голову – її потрібно стягнути.
Важливо під час гри, щоб бандану не зірвала гілка .
Маскувальні засоби.
Під час теренових ігор треба вчити юнацтво маскуванню,
використовуючи штучні і природні матеріали, звук, світлові ефекти, рух тощо.
Це справжнє мистецтво пластуна-розвідника. Детальніше про це читайте в
спеціальній літературі.
Пейнтбол, страйкбол, інші засоби імітації стрільби в теренових іграх.
За кілька останніх років вдалося урізноманітнити технічні засоби в
теренових іграх. Зокрема дуже вдалим доповненням до таких традиційних
речей в тернівках як маскування, підкрадання, стеження, слідження, силова
боротьба, добавились способи імітації стрільби та способи враження
супротивника на відстані. Це вже розвиває зовсім інше сприйняття співдії,
тактики, швидкості прийняття рішень, добавляє ще більше адреналіну та
захоплення. Коли ти знаєш, що по тобі будуть „стріляти”, то це заставляє
справді ховатися, безшумно та швидко пересуватися, виховує самодисципліну,
пильність, готовність до миттєвої зміни ситуації.
Дешевший варіант. Стрільба з саморобних пристроїв, що стріляють
ягодами, пластмасовими кульками та подібним. Тут варто згадати також
відомий варіант для молодшого юнацтва і не тільки – попадання шишками.
Також на „Легіоні” та деяких курінних таборах кілька років тому почали
застосовуватись ігри з використанням дешевих пластмасових „рушниць”,
згідно правил страйкболу. Їх можна придбати на ринку в іграшкових відділах,
ціна від 20 грн. Деякі з них були досить “живучими”, тобто не швидко
ламались, і стріляли на 15 – 20 м. В усіх цих варіантах дуже важливим є
використання кожним учасником окулярів. Це можуть бути для столярських
робіт чи з металом, спортивні лижні та подібні.
Дорожчий варіант. Хто має можливість, то варто переходити до
професійного страйкболу. Але це дороге задоволення. Спорядження коштує від
300-400 $ комплект. Проте зараз поблизу Києва проводяться теренові ігри для
дорослих чисельністю до 300 осіб. І кожен зі своїм спорядженням. Страйкбол
створює можливості до відтворення елементів військової тактики та реальності
бойових дій. Страйкбольна зброя дуже подібна за зовнішнім виглядом, вагою
до справжньої.
Кілька слів про пейнтбол. Тут також спорядження дороге (від 270
$/комплект), більше потребує технічного обслуговування. Але пейнтбольних
клубів є більше і погратися простіше. Ціна гри до 2 год. вам може коштувати
приблизно від 50 до 100 грн. (залежно від кількості кульок, кількості послуг та
ін.).
Про інші засоби, що можуть використовуватись в теренових іграх, буде
згадано ще під час розгляду конкретних ігор. Загалом переважну масу
можливих в Пласті тернівок можна провести без великих затрат,
використовуючи те спорядження, що у кожного пластуна під рукою.
1.3. Організація гри
Успішне проведення теренової гри забезпечують добра організація і
точне дотримання правил.
Основною організаційною (“бойовою”) одиницею для теренових ігор є
відділ чи команда (в Пласті є ще назви “рій”, “боївка”) чисельністю 6-10 осіб.
Дуже важливо, щоб діти вибирали між собою найкращого провідника. Це
є половина успіху в грі. Також варто застосовувати і провідництво в тереновій
грі як добру нагоду дати можливість всім себе спробувати. Це є добра проба –
тоді кожен почне розуміти свій реальний рівень лідерства і здатності до
управління іншими. Також бути провідником – це плекання сили характеру. В
неодноразових ситуаціях, коли поставала потреба на початку гри вибрати
командирів недосвідчені гравці відразу починали озиратись і показувати своїм
виглядом – аби не мене. Інколи доцільно і виховникові призначити командирів,
щоб заохотити до провідництва більш невпевнених та нерішучих в собі. Але
переважно є потрібно добитися того, щоб юнацтво самостійно
організовувалось.
Відповідно до особливостей гри, командир може розподіляти обов’язки
та завдання між членами його відділу: формувати підвідділ нападу на
суперників, підвідділ оборони свого табору, прапору, призначати спостерігачів,
розвідників, стійкових, зв’язкових, диверсантів, радистів тощо. Також є і
побутові обов’язки: відповідальний за кухню та спорядження (інтендант), за
піонірські роботи і т.д. Чим більша чисельність гравців в грі, тим більше
з’явиться обов’язків та завдань. І тут важливо, щоб пластуни вчилися
виконувати різноманітні обов’язки, поставленні “бойові” завдання. Адже ті
самі таборові обов’язки, які юнак може виконувати зазвичай з неохотою, під
час теренової гри на довший час сприймаються зовсім по іншому – адже тут
можна підвести своїх і програти! А програвати підліткам зовсім не хочеться.
Досвід показує, що правила гри доводиться пристосовувати до різних
умов. Але змінювати їх можна лише під час підготовки, але не в ході гри.
Також слід переходити від простих і коротких ігор до складніших і довших.
Учасники будуть по справжньому задоволеними від гри, коли вони чітко
знають її правила. Тому не бажано дуже часто переходити до нових ігор.
Достатньо провести знайому гру в іншій місцевості і вона сприйметься
гравцями як нова. Щоб викликати в пластунів більш глибшу зацікавленість,
можна залучити їх в спільну працю над вдосконаленням правил гри та її
підготовки. Це підвищує увагу всіх залучених, стимулює їх ініціативу та
збільшує виховну роль гри.
Під час руху по місцевості для передачі різноманітних сигналів і команд
застосовується азбука Морзе, Семафор, радіостанції та умовні знаки, що
передаються руками, що дозволяє грати безшумно. Загалом сигналізація
розвиває кмітливість, обережність, винахідливість і перетворює гру на
справжнє захоплююче дійство.
Дуже важливо встановити сигнал про закінчення гри, а при потребі і про
її перерву чи зупинку. По сигналу “Зупинка в грі” кожен учасник повинен
залишатися на своєму місці і тільки після наступного сигналу “продовження
гри” діяти далі. Після сигналу про закінчення всі гравці мають якомога швидше
з’явитися на місці збору. Для сигналів можуть використовуватись свистки,
гудки, сигнальні ракети, вибухи петард, інформація по рації тощо. Все залежить
від часу тривання та розмірів території.
Учасникам слід пояснити, що не потрібно зловживати сигналом “СОС” і
кликати на допомогу варто лише у випадку реальної загрози, здоров’ю чи
життю. Про спосіб його подання слід також перед грою обумовити.
Кожна теренова гра має свою оптимальну тривалість. Якщо гра
затягується, це знижує зацікавлення юнацтва, а якщо час занадто короткий –
гравці не встигають виконати отримані завдання. Коли гра відбувається вперше
на незнайомій місцевості, важко визначити точно необхідний час. Проте
потрібно завчасно повідомити учасникам гри точний час початку та кінця.
Напевно, краще є дати трохи більше часу на гру, ніж би його не вистачило.
Варто мати на увазі, що лісиста і горбиста місцевість важче і довше долається
ніж відкриті простори, що спуск з гори швидше відбувається ніж підйом на неї.
Хід гри також залежить від природно-кліматичних умов та погоди. Дощ,
багнюка, мряка, вітер, сніг, можуть унеможливити виконання окремих завдань
гри. Але потрібно досягати того, щоб пластуни поступово привикали до
особливостей погодних умов, загартовувались, навчились переборювати
фізичну і психологічну втому, тобто виробляли в собі ті риси, що необхідні
молодому здоровому поколінню.
1.4. Тематика та легенди теренових ігор
Молодь приваблюють незвичайні історії, випадки, пригоди. Вони з
задоволенням ідуть в мандрівки по новим, невивченим дорогам, шукають
небезпек. Завдяки бурхливій фантазії і жагучому бажанню пригод юнаки ти
юначки легко входять в образи романтичних персонажів ігор. Місцевість
відразу для них стає пралісом, неозорим степом, незвіданими горами або
районом, де діють диверсанти з партизанами.
Теренові ігри черпають свої теми із багатьох джерел. Найбільш важлива з
них є героїчна національно-визвольна боротьба в історії України (княжі часи,
козацтво, УСС, ОУН-УПА). Цікавими є також епоси та приклади героїзму в
різних народів, боротьба індіанців, що прославили себе незламністю та вмінням
виживати в природі, різноманітні місцеві перекази, легенди, оповіді,
пригодницькі та фантастичні книги. Останнім часом цікавими є і приклади з
сучасного життя: різноманітні політичні події, поява нових резонансних
фільмів тощо.
Успішно вибрана тема полегшує організатору гри проведення виховної
діяльності, допомагає йому в невимушеній формі плекати пластунів в дусі
патріотизму та високих моральних якостей.
Ось деякі приклади тем з героїчної доби України.
1. Давньоукраїнська та Києво-руська доба – від найдавніших часів, коли ми боролись за свою
землю, до загибелі Київської Русі;
Боротьба скіфів з Дарієм І в 6 ст. до н.е.;
Боротьба полян з Хозарами;
Походи Олега Віщого;
Походи Святослава Хороброго;
Перемога Ярослава Мудрого на печенігами в 1036 році;
Перемога короля Данила на хрестоносцями під Дорогочином в 1238 році;
Боротьба проти монголо-татарської навали: легенда про Захара Беркута, оборона Києва та ін.;
2. Козацька доба – період 15-18 століть, Запорізька Січ;
Морські походи козаків проти турків;
Визволення бранців із бусурманської неволі;
Взяття козаками фортеці Кодак;
Визволення Богдана Хмельницького із польського полону в 1647 році;
Визвольна війна 1648-1657рр. (дуже багато цікавих епізодів)
Перемога під Конотопом 1659р;
Подвиги І. Сірка;
Гайдамацькі рухи;
Опришки та Кармелюк.
3. Період Визвольних Змагань поч. ХХ століття – Січове Стрілецтво, Гайдамаки, УГА, герої Крут,
герої Листопадового Чину, Армія УНР та ін.;
Січові стрільці: Бій на горі Маківка, на г. Лисоня, оборона карпатських перевалів;
Листопадовий Чин;
Бій під Крутами;
Чортківська офензива;
ІІ Зимові походи армій УНР;
4. Боротьба ОУН-УПА – чини бойовиків ОУН в 30-х рр., Карпатська Україна, боротьба УПА
(партизанська тактика, новітні досягнення підпільної боротьби тощо).
Рейд боївки УВО по Тернопільщині в 1924 році;
Чин Біласа і Данилишина 1932 року;
Боротьба “Карпатської Січі” проти угорської агресії в березні 1939 року;
Зайняття Львова батальйоном “Нахтігаль” в 1941 році та проголошення “Акту відновлення Української
Держави”;
Рейди похідних груп ОУН на східноукраїнські землі літом 1941 року.
Боротьба УПА:
- рейд повстанського відділу;
- засідка на ворожу колону;
- наскок на ворожу заставу;
- вихід із оточення;
- боротьба проти червоного партизанського загону, що нищить українські села;
- знищення ворожого потяга;
- ліквідація ворожих диверсантів.
Знищення генерала Ватутіна в засідці в 1944 році;
Бій під Гурбами 1944 року;
Знищення полку НКВД в 1946 році повстанською сотнею М.Симчича;
Рейд на Захід 1947 року;
Перелік умовний і неповний. Кожен бажаючий може доповнити його
своїми пропозиціями.
1.5. Підготовка теренових ігор
Із всього сказаного випливає, що теренові ігри потребують детальної
підготовки.
Перш за все організатор гри повинен до дрібниць вивчити місцевість, де
буде проходити гра. Краще, щоб учасники мали справу з незнайомою
місцевістю (тому що невідоме викликає в них посилену зацікавленість). Слід
зібрати всю необхідну інформацію, яка б свідчила чи добра для гри місцина чи
ні.
Опісля потрібно точно визначити розміри та межі території гри, час її
тривання, дізнатися, чи не потрібно дозволи місцевої влади, чи це не є приватні
володіння тощо. Забезпечити учасників гри всіма необхідними засобами
(пов’язки, рації, карти тощо). Після того слід зібрати на обговорення правил та
деталей всіх командирів відділів.
Якщо чисельність учасників велика, потрібно прослідкувати, щоб всі
вони були долучені до виконання завдань, чітко були ознайомлені з правилами
та легендою. Розуміючи суть гри, рядові її учасники будуть краще виконувати
накази провідників.
Всі залучені до гри повинні також знати, де вони збираються по
закінченні, про можливе запасне місце збору, що робити, коли згубився, який
сигнал про закінчення гри.
Після закінчення гри кожен учасник повинен швидко прибути на
встановлене місце збору, де має обов’язково відбутися обговорення гри.
Командири доповідають про дії їхніх відділів, які було вжито кроків, щоб
перемогти, які було допущено помилки відділом чи окремими учасниками,
чому перемогли чи програли. Можна також запроваджувати письмові звіти,
привчати до лаконічного викладу інформації. Це може сприяти кращому
сприйнятті легенди. Доповіді командирів доповнюють деякі учасники, що
мають що сказати. Організатор гри підводить підсумки дій всіх сторін і дає
загальні висновки. Висловлює подяку тим, хто відзначився, вказує на недоліки і
як їх не допускати в майбутньому.
Якщо гра була успішно проведеною, дуже добре є записати її,
зафіксувати в таборову чи курінну хроніку, надрукувати в пластових виданнях
для поширення.
1.6. Поради до проведення та правил.
Застосування до правил способів полонення чи “вбивства” .
В кожній грі має бути чітко визначено систему “вбитий-живий”, взяття в
полон. Можна використати різні способи:
- забирання хустки чи пов’язки. Учасники гри носять хустки чи
пов’язки одного кольору по командах, прив’язаної за пояс чи на
голові у вигляді бандани, а пов’язки на руках чи і на ногах.
Використовується боротьба. Важливо наголосити учасникам, щоб не
губили хусток випадково. Можна встановлювати обмеження щодо
боротьби: один на один, до трьох падінь на землю, заборона
притримувати рукою тощо. Також можна встановлювати в правилах
можливість “оживати”: після повернення в свій табір, після
виконання додаткових завдань чи якихось спеціальних дій.
Цей спосіб полонення чи “знищення” підходить майже до всіх ігор,
він розвиває меткість, бистрість, відвагу. Але буває небезпека, що
пластуни, захопившись боротьбою, можуть забути про основні
завдання гри.
Замість хустки чи пов’язки можна застосувати і паперові пагони.
- Прочитання числа. Кожний учасник гри має прикріплені на голові в
двох-трьох місцях однакові двох чи трьох значні числа. Гравець,
число якого суперник назвав правильно стає полоненим чи “вбитим”.
Цей спосіб примушує пластунів краще маскуватися.
- Попадання предметом. Гравець стає полоненим чи “вбитим”, якщо в
нього попали паперовим шариком, м’ячиком, шишкою чи каштаном.
- Полонення торканням. Гравець стає полоненим, якщо суперник
торкнувся якої-небудь частини його тіла. Цей спосіб застосовується,
якщо в полон має право брати тільки одна сторона.
- Застосування стрільби. Вже було сказано про пейнтбол, страйкбол.
Тут слід пам’ятати про техніку безпеки. І ці ігри слід давати після
того, як юнацтво спробує простіші, де воно навчиться пересуватися