він все віддав для майбуття народу,

Він все віддав для майбуття народу, Горів вогнем без диму і гниття.Шануймо кров'ю спалену свободу,І тих, хто не жалів для нас свого життя. В.Косовський

“Справжній поет повинен писати мовою свого народу”

Схрестилися мечі доріг.

Від сліз розтав полярний сніг.

Та миттю чутка полетіла

У заполярні заметілі –

По диких тундрових краях,

По каторжанських таборах,

Пронеслась крізь дроти стрілою:

У Воркуті, на шахті пять

Зустрілися: невільник-брат

Із каторжанкою-сестрою.

Тепер є їх, героїв багато,Дай їм,Боже, справжніми

стать.Буть такими,як

ти,любий тату,Проти вітру,не

гнувшись,стоять.

Імперія глумилась над святим,З народу роблячи отару.Хто жить не захотів пустим,До смерті ніс жорстоку кару. Усім єством противлячись як міг, Я не завидував “всесильним”. Бо волю у собі над все беріг, Тому й в неволі був я вільним.В ”малому таборі” і в “таборі великім”,Серед смердючого свавілля і гниття,Серед убогих думкою, дволикихЯ жив надією в нескорене життя. Осмислюючи все оте тепер, Повірив в код, закладений в насіння. Якщо я вистояв – до старості не вмер, То в тому сили Божої веління.