драгоманов михайло петрович

Михайло Петрович

Драгоманов

(1841- 1895)

Михайло Петрович Драгоманов народився 30 вересня 1841 р. в м. Гадячі на Полтавщині в дворянській родині

Пам’ятний знак на місці, де стояв будинок, в якому

народився Михайло Драгоманов

Батьки Михайла Драгоманова:Єлизавета Іванівна та Петро

Якимович

Навчаючись у Гадяцькому повітовому училищі, Михайло цікавився гуманітарними дисциплінами, минулим українського народу

Продовжив навчання в Полтавській гімназії. Вражав викладачів своєю надзвичайною цілеспрямованістю, працьовитістю, освіченістю

Його сестра Ольга (письменниця Олена

Пчілка, мати Лесі Українки)

згадувала: «книжок... Михайло

перечитав ще в гімназії таку силу і таких

авторів, що багато учнів середніх шкіл

пізніших часів... здивувались би,

почувши, що між тими авторами були й такі...

як Шлосер, Маколей, Прескот, Гізо».

1859 р. допитливий юнак вступає на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира

Микола Іванович Пирогов

Недільна школа

Людмила Кучинська – вірна дружина і

помічниця Михайла Драгоманова

Ліворуч сидять діти Михайла Драгоманова – син Світозар і донька Лідія. У центрі: Олександра Драгоманова – дружина брата – з донькою Оксаною. Праворуч скраю – сестра Олена Пчілка, у дівоцтві Ольга Драгоманова, у заміжжі Косач. Стоять, зліва направо: її доньки Оксана й Ізидора Косач – сестри Лесі Українки – та їхня двоюрідна сестра Аріадна (за Оленою Пчілкою) – донька Михайла Драгоманова

Диплом кандидата, виданий Михайлові Драгоманову

Радою Київського університету Святого Володимира

З 1864 р. він – приват-доцент, а з 1870 – доцент Київського університету.

З метою вдосконалення кваліфікації, Драгоманов виїжджає на три роки за

кордон. У своїй першій праці з історії України «Малороссия в ее словесности» вчений

показав себе як неординарний історик, з власною концепцією, яка суперечила

офіційній.

Рим

М.Драгоманов став активним

членом Південно-західної філії Російського

Географічного товариства.

Збирав фольклорний

матеріал, видав збірку казок,

історичних пісень українського

народу

1875 рік – Михайло

Драгоманов звільнений з

посади доцента Київського

університету як

неблагонадійний, без права

працювати в будь-якому

університеті Росії, тому змушений

емігрувати назавжди

Восени 1878 р. М.Драгоманов заснував у Женеві вільну українську друкарню, у якій видавав наукові праці, заборонені

царатом твори Тараса Шевченка, Панаса Мирного

тощо. Почав виходити громадсько-політичний збірник – журнал

«Громада». Було видано 5 томів збірника.

З 2-ї половини 1880-х рр. М.Драгоманова запрошували

до співпраці ряд провідних видань Галичини.

1889 – Драгоманов запрошений викла-дати на кафедрі загальної історії історико-філологічного факультету Софійського університету (Болгарія), де працював до своєї смерті

Тимчасові поліпшення загального стану сприяли сплескам творчого піднесення, але несподівана

смерть від розриву аорти обірвала життя вченого і громадського діяча.

8 червня 1895 року на 54-

му році життя Михайло

Драгоманов помер в Софії.

Похований на Центральному

кладовищі.

На могилі встановлено пам’ятник

роботи українського скульптора

Михайла Паращука.

Політичні погляди Михайла

Драгоманова

1859 рік – Київський університет Святого

Володимира

Університет тих часів являв собою один з найважливіших

осередків наукового, культурного і громадського

життя

Випускник університету, він не пориває з педагогічною діяльністю – працює в 2-ій Київській гімназії.

Якраз просвітництво приводить його у 1863 р. до Київської громади. Тут він знайомиться з

М.Лисенком, П.Житецьким, В. Антоновичем.

М. Лисенко В. АнтоновичП. Житецький

Після повернення Драгоманов бере активну участь у громадському житті Наддніпрянської України 1873-1875

рр.Фактично він сам редагує «Киевский телеграф».

Не полишає, однак, і дослідницької роботи. Виходить його спільна з В. Антоновичем праця «Исторические песни малорусского народа»,

«Малорусские народние предания й рассказы», «Про українських козаків, татар і турків» та інші.

У середині 1870-х рр. сили реакції розпочали наступ на український рух. У 1876 р. вийшов Емський указ, який

унеможливлював подальший розвиток української культури й національної

науки.Драгоманова було звільнено з

університету за політичну неблагонадійність.

Наступ реакції, повторне запровадження утисків проти відроджуваних проявів

української культури змусили Михайла Петровича виїхати за кордон і стати політичним емігрантом. Восени 1875 року через Галичину та Угорщину він вирушив до Відня з наміром створити там осередок національної політичної

думки, започаткувати випуск української газети.

Драгоманов активно співробітничав з І. Франком, О. Терлецьким, В. Навроцьким та іншими молодими галицькими діячами.

І. Франко

Його статті друкувалися в газетах і журналах «Правда», «Діло», «Друг». Не приховуючи своїх переконань, часто вступав у дискусії на сторінках журналів «Правда», «Зоря», «Діло».

У Женеві М.Драгоманов видавав громадсько-

політичний збірник - часопис «Громада».

Головна тема «Громади» — дати якнайбільше матеріалів

для вивчення України і її народу, його духовних

починань і устремлінь до свободи і рівності серед

світової спільноти.

У часописі з’явилася політична програма

українського руху з вимогою повної самостійності спілки вільних громадян України.

Вища школа

(майбутній університе

т) в Софії

(Болгарія)

«Пригнічений стан духу значною мірою збільшується від усвідомлення

печального стану справ в Україні», — свідчила Леся Українка про останні дні життя

свого дядька.

Педагогічна спадщина

Михайла Драгомано

ва.Вклад

в оновлення

освіти

Просвітницькі ідеї та особиста участь

Миколи Пирогова в долі майбутнього вченого, а також

власна викладацька практика сприяли

виробленню поглядів Михайла

Драгоманова на освіту і педагогіку.

• В недільних школах М. Драгоманов і студенти застосовували новітні методи й форми викладання (звуковий спосіб навчання грамоти, наближення змісту навчання до потреб учнів).

• Особистість, її свобода, право на свободу слова, товариств, свободу отримати культурно-освітній розвиток (без урахування національності, статі) – ця квінтесенція педагогічного світогляду М. Драгоманова й сьогодні не втратила своєї актуальності.

Для того, щоб українці посіли гідне місце, потрібна довготривка, складна робота через розвиток і розбудову освіти, яка буде поширювати й популяризувати знання, культуру, мораль.

Рідномовна освіта: «треба, щоби нашому народу давали науку в його країні на його мові, бо в чужій здобувати йому науку важко».

• М. Драгоманов, підкреслюючи важ-ливість мати власну українську школу, освіту, на перше місце ставив її зміст, тим самим засіваючи зерна полі-культурності й толерантності.

• Мислитель у своїх роздумах велику увагу приділяв етнографії та фольклору, які складають значну частину його спадщини.

• І це є започаткуванням народної педагогіки.

• Найвідоміші праці - два томи «Исторических песен малороссий-ского народа» (1874 – 1875).

• Михайло Драгоманов привертав увагу до ролі вчителя у вихованні нової людини, якій були б притаманні демократичність, гуманізм і патріотизм, високий рівень національної свідомості і водночас толерантне ставлення до представників інших народів. Він надавав вирішального значення особистості вчителя у виховному процесі. Замінити його не можуть ні нові методи навчання, ні книги. Адже, крім знань, він передає дітям частину власної душі.

Вчений визначив основні завдання розбудови національної школи:

• наповнення української школи європейськими, гуманістичними ідеями з пріоритетом загальнолюдських цінностей над національними;• орієнтація школи на національну самобутність;• обов'язкова українська мова для початкового навчання українських дітей;• деполітизація освіти;• підготовка народних учителів тощо.

«Михайло Петрович Драгоманов. 1841—1895 Его юбилей, смерть, автобiографiя i опис творiв», упорядник Михайло Павлик,

1896

Ювілейна монета присвячена М. Драгоманову

Будинок культури та' . ,пам ятник М Драгоманову , Лесі Українки Олені Пчілки

!Дякую за увагу