і був початок

В якості матеріальних носіїв інформації

спочатку використовувалися природні

матеріали, котрі були під рукою:

камінь, шкіра, кості, кераміка, глина, дере

вина, бамбук, пальма, береста.

Наприкінці 19-го сторіччя в

печері були знайдені

настінними розписами

кам’яного віку. Розписи на

стінах та стелі печери

налічують п’ятнадцять

тисяч років і зображують

тварин, що жили в

льодовиковий період:

коней, бізонів та самок

оленів.

Наскельні

малюнки, зроблені

людьми племені Сан в

Драконових

горах, розташованих на

сході Південної Африки.

Люди племені Сан жили в

районі Дракенсберг

тисячі років, поки не

були знищені в ході

зіткнень з зулусами і

білими поселенцями.

Табличка з

амарнського

архіву —

дипломатичний

документ, лист

від князя

Мегіддо Бірідії

Вважається, що першими документами

призначеними для зберігання та передачі

інформації були шумерські глиняні таблички-

бирки V-IV ст. до н.е. з назвами об'єктів та

позначенням їх кількості, виконуючи облікові

функції при зберіганні та транспортуванні

товарів. Ці документи одночасно фіксували

перші письмові знаки шумерів.

Загалом, природні матеріали не набули

широкого вжитку як матеріальний носій

інформації через непрактичність у

використанні (об'єм, вага, складність в

обробці матеріалу, тиражуванні)

Давня

шумерська

глиняна

табличка —

торгівельна

угода, приб

лизно 2600

років до

нашої ери.

рус (грец. πάπυρος) — товстий папероподібний

матеріал, що виготовлявся в стародавньому Єгипті з стебел

рослини циперус папірус (Cyperus papyrus) сімейства

осокових, яка росла на берегах Нілу. В подальшому

використовувалася як основа для письмен. Папірус в

перекладі з єгипетської - «дар річки».

У Єгипті були бібліотеки, що містили до тридцяти тисяч

сувоїв; особливо багата бібліотека була в Олександрії[1].

Папірус настільки був поширений, що єгипетські купці

загортали в нього покупцям товар. Найдавнішому свитку

папірусу налічувалося понад п'ять з половиною тисяч років.

Хімічно, папірус складається з: 57%

целюлози, 27% лігніну, 9% мінеральних речовин, а 7% води.

Cyperus papyrus

Розділ єгипетської Книги

Мертвих, написаний на папірусі

мент (також Пергамен; нім. Pergament, від

грец. Πέργαμον — Пергам, місто в Малій Азії, де в ІІ

столітті до н.е. широко застосовувався пергамент)

— матеріал для письма з недубленої шкіри тварин

(до винаходу паперу). Також древній рукопис на

такому матеріалі.

Назва походить від назви міста Пергам, де вперше

почали виготовляти пергамент як матеріал для

письма зі шкіри тварин.

Німецький

виробник

пергаменту, 15

68

сувій пергаменту

р — волокнистий матеріал, що представляє

собою тонкий шар переплетених і зчеплених між

собою волокон, що пройшли спеціальну механічну і

хімічну обробку. Використовується для

друку, пакування та в різних технічних цілях.

Китайці спочатку писали на вузьких бамбукових

планках, випалюючи на них знаки, що було вкрай

незручно; потім стали писати на лакованому

шовку, що було дуже дорого.

Китайські літописи повідомляють, що папір був

винайдений у 105 році н. е. Цай Лунем. У

китайському літописі говориться: "Всякий високо

цінує діяльність Цай-Луна: він винайшов папір, і

слава його живе дотепер ..."

Виготовлення

паперу за Цай

Лунем

"Він прийшов з Китаю дуже повільним шляхом, із середньою

швидкістю, можливо, сто кілометрів на сто років. У 650 році його бачили

в Самарканді,в 800 році - в Багдаді, в 1100 році він дійшов до

Каїра, потім він проходить по березі Африки, перепливає через

Середземне море і довго не переходить Лангедока "(французького

кордону).

нна тівка

(грамплатівка) — аналоговий

звуковий носій. Являє собою диск

з синтетичних матеріалів, на

поверхні якого по спіралі

розташовані канавки (доріжки) із

записом звуку, відтворюваного за

допомогою призначених для цієї

мети пристроїв —

грамофонів, електропрогравачів,

тощо. Процес виробництва

грамплатівок включає створення

оригінальних записів на магнітній

стрічці, перенесення їх за

допомогою рекордера на лакові

диски, з яких гальванічним

способом виготовляються

металеві оригінали матриць для

пресування грамплатівок з

пластичних мас.

Кіноплівка — це світлочутлива плівка

для кінознімання та друкування

кінофільмів. Різновид фотоплівки.

Виготовляється у вигляді стрічки з

перфорацією по краях. Випускається

шириною 8, 16, 35 і 70 мм. Кіноплівка

може бути кольоровою і чорно-

білою, негативною і позитивною. На

кіноплівках шириною 35 і 70 мм

перфорація зроблена з обох сторін, на

кіноплівці шириною 8 мм - з одного, а на

кіноплівках шириною 16 мм - як з

одного, так і з двох сторін.

Схема кадру звукової 35-

міліметрової кіноплівки.

Порівняння 35 мм та 70

мм кіноплівок

Стандарти S8,N8і2x8.

вка — це прозора стрічка, вкрита чутливою до світла речовиною

(емульсією). Основа емульсії — желатин, речовина, що збільшує об'єм в

воді, але не розчиняється.

Непроявлена фотоплівка

Кольорові шари плівки: 1)Пластикова підкладка.

2) Емульсія з покриттям антивідблиску 3)

Емульсія чутливий до червоного світла 4)

Емульсія чутливий до зеленого світла 5) жовтий

фільтр 6) Емульсія чутливі до синього світла 7)

УФ-фільтр 8) захисний шар 9) видиме світло

- та (аудіокасета, або просто

та, англ. Compact Cassette, від от фр.

cassette — ящик) — носій інформації. що

являє собою плоску закриту коробку, у якій

розміщена магнітна стрічка для запису

звуку.

Вперше була представлена в 1963 році

компанією Philips. Через свою відносну

дешевину довгий час (з початку 1980-х по

1990-ті роки) була найпопулярнішим

аудіоносієм, але згодом (приблизно, з

початку 1990-х років) була витиснута

компакт-диском.

Запис здійснюється на магнітну стрічку, що

поділена на дві (моно) або чотири (стерео)

звукові доріжки (у касети 2 сторони — з

кожної доступна одна або дві доріжки).

Компакт-касета

Порівняння розмірів

звичайної та

мікрокасети

Дискета (floppy disk) — портативний носій

інформації, який використовується для

багаторазового запису та зберігання даних, що

представляє собою поміщений в захисний

пластиковий корпус (диск діаметром 3½" має більш

жорсткий футляр, ніж диск діаметром 5¼") гнучкий

магнітний диск, покритий феромагнітним шаром.

8-дюймовий, 51⁄4-дюймовий

(повна висота), та 31⁄2-дюймовий пристрої

зчитування дискет

Пристрій дискети 3 ½ «: 1 — заглушка»

захист від запису "; 2 — основа диска з

отворами для приводить механізму; 3 —

захисна шторка відкритої області корпусу;

4 — пластиковий корпус дискети ; 5 —

протипиловий серветка; 6 — магнітний

диск; 7 — область запису.

Відеокасета складається з

магнітно стрічки розташованої у

корпусі з полістиролу, є носієм

інформації і застосовується для

запису і відтворення відео та звуку

за допомогою відеомагнітофону чи

відеокамери. Касета — це лінійний

метод зберігання інформації, і в

наші часи майже всі відеозаписи є

цифровими. Очікується, що

відеокасета поступово буде

втрачати своє значення.

VHS (англ. Video Home System) —

найпоширеніший формат запису

відеокасет. Розроблений японською

компанією JVC (Victor Company of

Japan, Ltd.), Представлений в 1976 році.

У цьому ж році в Європі і Азії з'явилися

перші касети, а в наступному році — в

США.

З розробки VHS почалася ера

домашнього відео. На 2002 рік, за

оцінками JVC, в світі було продано

понад 900 млн відеопристроїв цього

формату і ще більше відеокасет.

- ск (розм. кружальце, розм. диск, англ. compact disc) або КД, Сіді

(англ. CD) — переносний оптичний диск для збереження інформації у

цифровому вигляді, діаметром 12 см (стандарт) або 6-8 см (міні-

CD), використовується для запису значних обсягів інформації — аудіо-

, відеопродукції, даних тощо. У стосунку до музики принципово відрізняється

від довгограючої грамофонної платівки. Виготовляють з поліакрилату з

прозорим пластиковим покриттям. Металевий диска знаходиться під ним. З

диска з мікроскопічних канавок зчитується лазерним променем те, що несе

цифровий код, яким закодовані звуки. Під час програвання лазерний промінь

зчитує код і створює сигнал, що практично не відрізняється від звучання

оригіналу.

Перший прообраз сучасного компакт-

диска був розроблений у середині 60-х

років ХХ аспірантом Київського інституту

кібернетики Петровим В. В. (рос.

Петров Вячеслав Васильевич) й

виготовлений на скляній підложці.

й диск (англ. Hard Disk Drive, англ.

HDD), також жорсткий диск, у комп'ютерному

сленгу — «вінчестер», — постійний

запам'ятовувальний пристрій ЕОМ.

Постійний, означає, що на відміну від оперативної

пам'яті, продовжує зберігати дані після вимикання

струму.

Перші тверді диски з'явилися на початку 70-х

років. Вони мали ємкість не більше десятка

кілобайтів. У 1973 році фірма IBM випустила

жорсткий диск моделі 3340, що вперше об'єднав в

одному нероз'ємному корпусі пластини диска й

голівки, що зчитують. При його розробці інженери

використали коротку внутрішню назву «30-

30», що означало два модулі (у максимальному

компонуванні) по 30 Мб кожний. Кеннет

Хотон, керівник проекту, через співзвучність назви

з позначенням популярної мисливської рушниці

«Winchester 30-30» запропонував назвати цей

диск «вінчестером»

Твердотілий накопичувач (SSD) -

комп’ютерний запоминаючий пристрійна

основі мікросхем пам’яті

Порівняння розібраного

HDD(справа) і розібраного SSD

(зліва)