nadpsu.edu.ua · УДК 159.9:355;37.015.3 ISSN 2617-8559(Print) ББК 68.68 ISSN 2617-8556(Online) З-41 Засновник і видавець: Національна академія

Виходить чотири рази на рік

Заснований у 2000 році

№ 3(11)/2018

УДК 159.9:355;37.015.3 ISSN 2617-8559(Print)ББК 68.68 ISSN 2617-8556(Online)

З-41Засновник і видавець:

Національна академія Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького.

Рекомендовано до друку рішенням ученої ради Національної академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького

від 25.09.2018, протокол № 3.

Редакційна колегія:головний редактор – доктор психологічних наук, професор О. Ф. Волобуєва; відповідальний секретар – кандидат педагогічних наук, старший науко-

вий співробітник О. В. Царенко.

Члени редакційної колегії: доктор психологічних наук, професор О. А. Матеюк; доктор психологічних

наук, професор О. Д. Сафін; доктор психологічних наук, професор Є. М. Потап-чук; доктор психологічних наук, професор Т. Д. Щербан; доктор психологіч-них наук, доцент К. В. Олександренко; доктор психологічних наук, професор В. І. Осьодло; доктор психологічних наук, професор М. І. Томчук; доктор психо-логічних наук, старший науковий співробітник С. Б. Олексієнко; кандидат пси-хологічних наук, старший науковий співробітник О. Ю. Андрощук.

Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордон-ної служби України. Серія : психологічні науки / гол. ред. О. Ф. Волобуєва. Хмельницький : Видавництво НАДПСУ, 2018. № 3(11). 324 с.

У збірнику наукових праць уміщено наукові публікації вчених та науко-во-педагогічного персоналу академії й інших навчальних закладів та наукових установ. Призначений для ознайомлення громадськості з результатами науко-вих досліджень. Розрахований на науковців, педагогів та тих, хто цікавиться проблемами сучасної науки.

УДК 159.9:355;37.015.3ББК 68.68

© Видавництво НАДПСУ, 2018

З-41

Зміст

ВОЛИНЕЦЬ Н. Концептуальні положення технології психологічного забезпечення особистісного благополуччя в середовищі професійної діяльності ................5ВОЛИНЕЦЬ Н., ЛАЗАРЄВА О. Робота психолога військової частини з подолання стресового стану бійців в умовах сучасної війни ............................................................................... 22ВОЛИНЕЦЬ Н., МОКРІЮК Я. Результати апробації соціально-психологічного тренінгу формування конструктивного стилю індивідуальної поведінки подружжя в молодих сім’ях для подолання конфліктних ситуацій .................................. 35КАТОЛИК Г. Континуально-ієрархічна структура професійної та особистісної складових концепції Я дитячого практичного психолога ............................... 54КІРЕЄВА О., ТРЕУС А. Методика професійно-психологічного відбору кандидатів для проходження служби в підрозділах кримінального аналізу ................... 73КОЛЕСНІЧЕНКО О. Моніторинг психологічного стану військовослужбовців – учасників бойових дій, які повернулися до місць постійної дислокації ......................... 93КОМАР Т. Соціально-психологічні основи корекції емоційних проявів стресу педагогів у динаміці професійних криз ................................................. 111КРИШТАНОВИЧ Р. Ефективність проведення професійного відбору кандидатів екстремального профілю діяльності .................................................................. 126КУПЧИШИНА В. Психологічні особливості розвитку “Я-концепції” прикордонників раннього дорослого віку ........................................................................................ 136ЛОЗІНСЬКА Н. Поняття бойового стресу та його наслідки у військовослужбовців ........... 150

№ 3(11)2 0 1 8

З Б І Р Н И К НАУКОВИХ ПРАЦЬ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

СЕРІЯ: ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ

3

МАКАРОВА О. Особливості процесу професійної ідентичності поліцейських на етапі фахової підготовки .................................................................................. 167МАТОХНЮК Л. Програма розвитку інформаційної компетентності особистості................ 179МАХЛАЙ О. Проблемні питання визначення понятійного апарату дослідження розвитку творчого потенціалу офіцерів оперативно-розшукових підрозділів .................................................................. 195МЕЩЕРЯКОВ Д. Технології розвитку суб’єктивної активності ................................................. 210ОВЕРЧУК В., КУШНІР Ю. Статево-вікові особливості прояву булінгу в підлітковому віці .................. 226PAVELKO І. Conceptual model of physical and psychological rehabilitation of servicemen for the restoration of combat capability .................................................................. 238ПЕТЯК О. Психологічні особливості ревнощів як феномену подружнього життя ................................................................................................. 251ПІЗІНЦАЛІ В. Основні чинники розвитку психологічної культури у майбутніх офіцерів ............................................................................................... 267ПОТАПЧУК Н. Особливості виникнення та подолання паніки в умовах надзвичайної ситуації ........................................................................... 278ЯРЕМЧУК О. Структурно-функціональна модель націєтворчого потенціалу історичної психології в умовах мультикультурності ...................................... 296

4З Б І Р Н И К НАУКОВИХ ПРАЦЬ



ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ

© Волинець Н.

УДК 159.922:356.13

Наталія Волинець кандидат психологічних наук, доцент,

старший науковий співробітник відділення організації науково-дослідного відділу,

Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, м. Хмельницький

https://orcid.org/0000-0002-4118-9773 [email protected]

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСОБИСТІСНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ

В СЕРЕДОВИЩІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У статті обґрунтовано концептуальні основи розробки технології психо-логічного забезпечення особистісного благополуччя. Проблема розробки та реалізації програм психологічного забезпечення особистісного благополуч-чя в контексті професійної діяльності є достатньо складною та мало дослідже-ною, що пов’язано з відсутністю єдиного підходу до вивчення безпосередньо феномену психологічного благополуччя особистості, різноманіттям теорій і методів дослідження. У вітчизняній психології інтерес до вивчення психо-логічного благополуччя особистості є достатньо високим, проте напрацю-вання сучасних українських учених щодо розробки заходів психологічного забезпечення благополуччя в середовищі професійної діяльності зустрі-чаються украй рідко. Тому проблема психологічного забезпечення особи-стісного благополуччя потребує комплексного підходу до розробки та ре-алізації психологічних програм, спрямованих на підвищення його рівня та збереження.

5№ 3(11)2 0 1 8


Теоретичною основою розробки комплексу заходів психологічного за-безпечення особистісного благополуччя є фундаментальні положення гума-ністичної, екзистенціальної, аналітичної, генетичної та позитивної психоло-гії, а також концепції розвитку і процвітання, що ґрунтується на системному цілісному підході, відповідно до якого особистісне благополуччя розгляда-ється як складний феномен, взаємозв’язок елементів якого у взаємовідноси-нах з оточенням зумовлює його цілісні властивості, і передбачає фактичне втручання психолога-консультанта з метою усвідомлення особистістю влас-ного благополуччя, що забезпечує правильне розуміння процесів розвитку цілеспрямованого та змістовного життя в різних сферах у контексті позитив-них емоцій, взаємодії, стосунків, сенсу і досягнень.

Ключові слова: особистісне благополуччя; психологічне забезпечення особистісного благополуччя; професійна діяльність.

1. ВСТУППостановка проблеми. Проблема розробки та реалізації програм

психологічного забезпечення особистісного благополуччя в контексті професійної діяльності є достатньо складною та мало дослідженою, що пов’язано зі складністю дослідження безпосереднього самого фе-номену особистісного психологічного благополуччя, багатоманіттям теорій та методів і методик дослідження. У вітчизняній психології інтерес до вивчення психологічного благополуччя особистості є до-статньо високим, проте напрацювання сучасних українських учених щодо розробки заходів психологічного забезпечення благополуччя в середовищі професійної діяльності зустрічаються украй рідко. Тому проблема психологічного забезпечення особистісного благополуччя персоналу потребує комплексного підходу до розробки та реалізації психологічних програм, спрямованих на підвищення його рівня та збереження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сучасні наукові дороб-ки зарубіжних учених стосовно психологічної допомоги та підтримки особистісного психологічного благополуччя базуються на психотерапе-втичному втручанні, орієнтованому: на терапію благополуччя – підви-щення рівня психологічного благополуччя особистості за показниками багатовимірної моделі психологічного благополуччя К. Ріфф (автономії,





особистісного зростання, екологічної майстерності, цілей у житті, пози-тивних відносин та самоприйняття) з використанням когнітивно-пове-дінкових методів [1], [2]; психологічну інтервенцію, спрямовану на за-побігання розладам психічного або фізичного здоров’я (оцінка благопо-луччя особистості є індикатором для оцінки ефективності лікування); терапію благополуччя з метою запобігання депресії (К. Руіні та ін.) [3]; міжособистісну та когнітивно-поведінкову терапію психічного здо-ров’я, спрямовану на підвищення психічної стійкості на робочому місці (П. Міллеар та ін.) [4]; терапію сприяння підвищенню стійкості у дорос-лих до проблем, які виникають у життєвому та професійному середо-вищі (П. Ліоссіс та ін.) [5]; терапію емоційного виявлення та проживан-ня психологічної травми (С. Хеменовер та ін.) [6]; терапію ретроспек-тивно-проактивного перегляду досвіду життя (А. Аркофф та ін.) [7]; медитаційні заходи, спрямовані на вдосконалення стратегій саморегу-ляції та посилення евдемоністичного благополуччя (Б. Сахдра та ін., Т. Джейкобс та ін.) [8], [9]; екологічну терапію для посилення пережи-вання благополуччя методом терапевтичного відпочинку, що містить заходи, спрямовані не тільки на психологічну допомогу особистості, а й на зміни соціального та фізичного середовища (процвітання через дозвілля та відпочинок) (Л. Андерсон і Л. Хейн) [10].

Метою статті є обґрунтування концептуальних основ розробки технології психологічного забезпечення особистісного благополуччя.

2. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯТеоретичною основою розробки комплексу заходів психологічно-

го забезпечення особистісного благополуччя в контексті професійної діяльності є фундаментальні положення гуманістичної, екзистенці-альної, аналітичної та генетичної психології:

1) теорія самоактуалізації особистості А. Маслоу, відповідно до якої особистість володіє потенціалом внутрішнього розвитку та самовдоско-налення, вона має потребу максимально розвинути свої здібності, роз-горнути закладений природою потенціал і в процесі самоактуалізації стати саме такою, якою вона може бути, і досягнути вершини своїх мож-ливостей у контексті позитивних аспектів особистісного життя [11];

7№ 3(11)2 0 1 8


2) теорія індивідуації К.-Г. Юнга, відповідно до якої особистість має вроджене прагнення до цілісності та тенденцію до індивідуації та саморозвитку, а досягнення гармонійного стану можливе через інди-відуацію – становлення єдиного, цілого, унікального індивіда, здатно-го до самореалізації [12];

3) теорія пошуку сенсу життя В. Франкла, відповідно до якої осо-бистість має вроджене прагнення (вроджену мотиваційну тенденцію) до пошуку сенсу життя і можливостей його реалізувати [13];

4) теорія особистості Р. Мейя, відповідно до якої визнається уні-кальність особистості, її вільний вибір і усвідомлений цільовий аспект поведінки [14];

5) теорія психічного здоров’я М. Ягоди, відповідно до якої пси-хічно здорова особистість має позитивну настанову стосовно власної особистості, виробляє власний індивідуальний стиль розвитку та са-мореалізації, здатна до відновлення власних звичних моделей життя після змін під впливом стресу, самодостатня і незалежна від зовнішніх впливів, адекватно сприймає реальність, компетентна й ефективна у стосунках у соціальному середовищі й у міжособистісних стосунках, а також у вирішенні ситуаційних вимог навколишнього світу [15];

6) теорія особистісного розвитку Е. Еріксона, відповідно до якої розвиток особистості відбувається через проходження через послі-довні етапи життя в контексті її узгодження із самою собою через проживання досвіду відносин особистості та суспільства як відносин співробітництва та набуття психосоціальної ідентичності [16, с. 12];

7) теорія зрілості особистості Г. Олпорта, відповідно до якої про-пріотивне функціонування особистості з мотивацією до саморозвит-ку через досягнення важливих перспективних цілей характеризує її зрілість: широке “Я”, здатність установлювати теплі стосунки з ото-ченням, самоприйняття і емоційну стійкість, реалістичне сприйняття, орієнтацію на вирішення проблем, здатність до самопізнання і почут-тя гумору, цілісну життєву філософію з чітко визначеними ціннісними орієнтаціями, диференційованим релігійним почуттям і совістю [17];

7) теорія повноцінного функціонування особистості К. Роджер-са, відповідно до якої рушійною силою функціонування особистості





є тенденція до самоактуалізації – її потреби реалізувати власні при-родні потенційні можливості в контексті власної свободи самовизна-чення, відповідальності, позитивного ставлення до себе та з боку ін-ших осіб. Повноцінно і позитивно функціонуюча особистість володіє оптимальною психологічною пристосованістю, оптимальною психо-логічною зрілістю, самовизначеною та відкритою досвіду [18];

8) генетична теорія особистості С. Максименка, відповідно до якої особистість розглядається як унікальна цілісність, яка саморозвива-ється, саморегулюється і є носієм довічного вселюдського духу [19]. Всезагальною енергетичною силою життя та розвитку особистості, її базальною основою є її нужда, яка являє собою суперечливу єдність біологічного та соціального, на основі якої розвиваються предметні потреби [20, с. 9, 10].

Технологія психологічної допомоги, підвищення рівня та збережен-ня особистісного благополуччя базується на системному холістичному підході, відповідно до якого особистісне психологічне благополуччя розглядається як складний феномен, взаємозв’язок елементів якого у взаємовідносинах з оточенням зумовлює його цілісні властивості. Особливості особистісного благополуччя як цілісної системи визнача-ються властивостями його структури, що дає можливість осмислити та зрозуміти особистості сенс власного життя та прожити-пережити особистісну суб’єктивну правдивість (за А. Маслоу) реальності і здійс-ненності життя [21]. Відповідно до холістичного підходу особистісне благополуччя розглядається як складний процес переживання суб’єк-тивно сприйнятої правдивої реальності (саме точність і правдивість сприйняття реальності як холістична здатність особистості дають мож-ливість їй прожити або відрефлексувати благополуччя), позитивності власного “Я-існування”, з одного боку, та оцінювання якості життя як благополучного – з другого. Технологія психологічної допомоги, підви-щення рівня та збереження особистісного благополуччя ґрунтується на положенні, відповідно до якого особистість володіє потужною здатні-стю до самозахисту, саморозвитку та самоуправління, закладену в ній позитивну тенденцію до зростання та/або до самоактуалізації [21, с. 79] у різних сферах її життєдіяльності.

9№ 3(11)2 0 1 8


Окрім того, технологія психологічної допомоги з підвищення рівня та збереження особистісного благополуччя опирається на по-ложення позитивної психології та концепції розвитку й процвітання М. Селігмана та М. Чіксентміхайї [22], [24], відповідно до яких:

1) особистість прагне до зростання, здійсненності і щастя, а не до уникання чи подолання страждання, турбування та тривоги;

2) позитивні сильні сторони та властивості особистості істотно впливають на неї та її життя, є справжніми та реальними, як і симп-томи і розлади;

3) ефективні терапевтичні відносини можуть бути сформовані через обговорення та прояв позитивних ресурсів, а не лише ретель-ний тривалий аналіз та зміну слабких місць та дефіцитів (Т. Рашид та М. Селігман) [22];

4) систематичне посилення особистістю своїх позитивних ресурсів, зокрема позитивних емоцій, сильних сторін та властивостей особисто-сті, сенсу, позитивних відносин та внутрішньовмотивованих досягнень сприяє переживанню нею особистісного психологічного благополуччя та процвітання. Інтеграція сильних сторін усередині складного та часто негативно-перекрученого наративу може ресоціалізувати особистість, розкриваючи її спотворене мислення та/або відновлюючи її проблемні відносини та навчаючи користуватися своїми перевагами, навичками, талантами та вміннями долати проблеми (Т. Рашид) [25].

Технології психологічної допомоги з підвищення рівня та збере-ження особистісного благополуччя в контексті позитивної психології передбачають фактичне втручання психолога-консультанта для по-ліпшення благополуччя, що забезпечує правильне розуміння процесів розвитку цілеспрямованого та змістовного життя в різних сферах [26] і відповідно до концепції розвитку та процвітання М. Селігмана та М. Чіксентміхайї, особистісне благополуччя розглядається в контексті науково вимірюваних і керованих компонентів: позитивних емоцій, взаємодії, стосунків, сенсу і досягнень [27]. Йдеться про цінні суб’єк-тивні переживання особистості: благополуччя, задоволення та насо-лоду (у минулому); надію та оптимізм (на майбутнє); “життєвості” (існування-проживання) і автентичного щастя (життя в теперішньо-





му часі). На індивідуальному рівні скеровуються та розвиваються по-зитивні індивідуальні риси: здатність до любові та покликання, муж-ність, міжособистісні навички, естетична чуттєвість, наполегливість, прощення, оригінальність, осмислювання майбутнього, духовність, талант і мудрість; на груповому рівні розвиваються громадянські чес-ноти, які сприяють кращому життю у суспільстві: відповідальність, вихованість, альтруїзм, громадянськість, помірність, толерантність та робоча етика [23], [24].

Психологічне забезпечення особистісного благополуччя базуєть-ся на розробленій емпіричній моделі особистісного благополуччя [28], відповідно до якої її основними напрямами є:

1) психологічна допомога у досягненні особистісної здійснен-ності життя: здатності конструктивно взаємодіяти із зовнішнім сві-том, рішуче і відповідально ним керувати, готовності брати активну участь у власному житті та вибудовувати його, відповідальності, ав-тентичності поведінки та почуття обов’язку, емоційного сприйняття себе та світу, гармонійності ставлення до себе та здатності відчувати себе і світ, свободи як здатності вільного вибору, здатності емоцій-но відчувати цінності світу, вибудовувати внутрішнє ставлення до пережитого, виявляти і проживати суб’єктивні цінності, відданості важливим цінностям, людям, справі тощо, формування уявлення про себе як про сильну особистість, яка спроможна вільно вибудо-вувати власне життя відповідно до власних цілей і розуміння його сенсу, задоволеності взаєминами зі співробітниками, позитивного сприйняття минулого досвіду та життя в цілому, орієнтацій на май-бутнє, переживань емоційно позитивних станів, формування потре-би у цікавій та стабільній роботі;

2) психологічна допомога у напрямі розвитку професійної компе-тентності та самореалізації: задоволеності реалізацією професійного потенціалу, переживань стосовно професійної затребуваності, самостав-лення, професійної компетентності, набуття професійного авторитету, прояву ставлень інших людей, приналежності до професійної спільноти, оцінки результатів професійної діяльності, інтеграції зусиль інших лю-дей (колег, підлеглих) на виконання службового завдання, задоволеності

11№ 3(11)2 0 1 8


взаєминами з керівництвом, формування інтересу до роботи та узгодже-ності особистісних інтересів та трудових функцій в процесі здійснення професійної діяльності, розвитку навичок командної роботи;

3) психологічна допомога у розвитку особистісної самоефектив-ності: самоуправління, самооцінки особистісного зростання, самопо-ваги, самовпевненості, самоприв’язаності, внутрішньої узгодженості професійного самоставлення, задоволення потреби в досягненнях та розвитку навичок управління іншими людьми;

4) психологічна допомога у напрямі досягнення особистісної гармо-нії: задоволеності повсякденною діяльністю, підтримки фізичного та пси-хічного здоров’я, значущості соціального оточення, хорошого настрою та оптимістичного сприйняття майбутнього, подолання психоемоційної симптоматики, навичок переживання стану піднесення, розуміння по-зитивного впливу роботи та незалежності, задоволеності досягненнями на роботі та умовами праці, розвитку кар’єрної орієнтації на можливість втілювати в роботі свої ідеали і цінності та розвитку навичок збереження гармонії між особистим життям і кар’єрою та навичок ініціативності;

5) психологічна допомога у розвитку професійно-організацій-ної мотивації: упевненості у власній спроможності керувати власним життям, вільно приймати та реалізовувати життєво важливі рішення; формування процесу та результату як життєвих орієнтацій; розвитку самодостатності, навичок співпраці, обов’язковості, інноваційності, позитивної мотивації, переживання комфорту та задоволеності потре-бами у винагороді, креативності, різноманітті та самовдосконаленні, у структуруванні роботи та в умовах праці; розвитку кар’єрної орієнтації на виконання більш важкої та складної роботи, розвиток сприйняття підприємства (установи, організації), де працює людина, як цілісної ор-ганізації, орієнтованої на общинні стосунки та відносини;

6) психологічна допомога у напрямі сприяння професійному розвитку та досягненням: розвитку професійного самоприйняття, задоволеності рів-нем компетентності та професійними досягненнями, професійного розвит-ку, формування позитивних відносин у колективі, формування професійних цілей, розвитку автономності, ретроспективної, ситуативної та перспектив-ної рефлексії, задоволеності потреб у взаємостосунках та у визнанні.





Основними технологічними принципами психологічного забез-печення особистісного благополуччя є:

1) принцип науковості передбачає глибоке пізнання суб’єктивної та об’єктивної реальності психологічного благополуччя особистістю, впливу суб’єктивних та об’єктивних чинників на зміни цього пережи-вання, чітке визначення мети і завдань психологічного аналізу нега-тивних переживань та емоцій, застосування наукової методики й ор-ганізації психологічних досліджень;

2) принцип комплексності – передбачає всебічне дослідження особистісного благополуччя, комплексну оцінку його параметрів, змі-ни переживань особистості у просторі й часі, вимірювання за кіль-кісними і якісними ознаками та вихідними (або результативними) показниками процесу надання психологічної допомоги та підтримки;

3) принцип періодичності (або регулярності) – передбачає необ-хідність систематичного проведення психологічних досліджень осо-бистісного благополуччя в контексті професійної діяльності на основі високої їх організації та планування психологічної роботи;

4) принцип достовірності (об’єктивності, точності) – передбачає, що психологічний аналіз особистісного благополуччя повинен базу-ватися на достовірній, перевіреній інформації, що реально відобра-жає об’єктивну дійсність, а його висновки мають обґрунтовуватися точними розрахунками;

5) принцип зрозумілості та адекватності інтерпретації первинних даних – досягається через обов’язкове пояснення отриманих резуль-татів дослідження (розрахунків) у вигляді відповідних висновків, ко-ментарів, інтерпретацій тощо;

6) принцип оперативності – передбачає моніторинг стану та вчасне виявлення особливостей переживання особистісного благополуччя пра-цівниками та швидку реалізацію методики надання психологічної допо-моги стосовно підтримки, підвищення та оптимізації переживання особи-стісного благополуччя з урахуванням матеріальних, фінансових, управлін-ських та інших можливостей підприємств (установ, організацій);

7) принцип дієвості – передбачає підбір оптимальних заходів щодо підвищення рівня та збереження переживання особистісного

13№ 3(11)2 0 1 8


благополуччя, які активно впливатимуть на процес та результат цього переживання із залученням до цього процесу усіх можливостей під-приємств (установ, організацій);

8) принцип ефективності – передбачає, що витрати на проведення психологічних досліджень особистісного благополуччя працівників та впровадження заходів щодо підвищення рівня та збереження його переживання повинні бути найменшими та доцільними. Окрім того, ефективність упровадження цих заходів визначається зростанням по-казників якості повсякденного та професійного життя та діяльності, самореалізації, продуктивності та якості праці тощо.

Дотримання зазначених принципів є необхідною умовою прове-дення психологічних заходів щодо надання психологічної допомоги з підвищення рівня та збереження переживання особистісного благо-получчя персоналом підприємств (установ, організацій).

Технологія психологічної допомоги з підвищення рівня та збере-ження особистісного благополуччя персоналу підприємств (установ, організацій) може бути представлена у контексті напрямів, заходів та методів (див. рисунок).

Заходи:

психодіагностичні; консультативно-

корекційні; розвивально-

формувальні

Компоненти технології психологічної допомоги з підвищення рівня та збереження особистісного благополуччя

Напрями: досягнення особистісної

здійсненності життя; розвиток особистісної

самоефективності; досягнення особистісної

гармонії; розвиток професійної

компетентності та самореалізації;

розвиток професійно-організаційної мотивації;

сприяння професійному розвитку та досягненням

Методи:

опитування; тестування; психологічні

консультації; тренінги; психологічні

вправи та завдання; моделювання

ситуацій та дій; методи релаксації

та медитації





3. ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬТеоретичною основою розробки комплексу заходів психологіч-

ного забезпечення особистісного благополуччя в середовищі про-фесійної діяльності є фундаментальні положення гуманістичної, ек-зистенціальної, аналітичної та генетичної психології та опирається на положення позитивної психології та концепції розвитку й процвітан-ня. Вона базується на системному холістичному підході, відповідно до якого особистісне благополуччя розглядається як складний феномен, взаємозв’язок елементів якого у взаємовідносинах з оточенням зумов-лює його цілісні властивості, передбачає фактичне втручання пси-холога-консультанта з метою усвідомлення працівниками власного благополуччя, що забезпечує правильне розуміння процесів розвитку цілеспрямованого та змістовного життя в різних сферах у контексті позитивних емоцій, взаємодії, стосунків, сенсу і досягнень.

Перспективи подальших розвідок пов’язані з розробкою заходів та методів психологічного забезпечення особистісного благополуччя персоналу ДПС України.

Список використаних джерел

1. Fava G. A., Ruini Ch. Development and characteristics of a well-being en-hancing psychotherapeutic strategy: well-being therapy. Journal of Behavior Ther-apy and Experimental Psychiatry. 2003. Vol. 34. Is. 1. Р. 45–63. URL : https://doi.org/10.1016/S0005-7916(03)00019-3

2. Cosci F. Well-being therapy in a patient with panic disorder who failed to respond to paroxetine and cognitive behavior therapy. Psychotherapy and Psycho-somatics. 2015. Vol. 84. Р. 318-319. URL : https://doi.org/10.1159/000430789

3. Ruini C., Belaise C., Brombin C., Caffo E., Fava G. A. Well-being therapy in school settings: a pilot study. Psychotherapy and Psychosomatics. 2006. Vol. 75. Р. 331–336. URL : https://doi.org/10.1159/000095438

4. Millear P., Liossis P., Shochet I.M., Biggs H., Donald M. Being on PAR: outcomes of a pilot trial to improve mental health and wellbeing in the workplace with the Promoting Adult Resilience (PAR) program. Behaviour Change. 2008. Vol. 25. Р. 215–228. URL : https://doi.org/10.1375/bech.25.4.215

5. Liossis P. L., Shochet I. M., Millear P. M., Biggs H. The Promoting Adult Resilience (PAR) program: the effectiveness of the second, shorter pilot of

15№ 3(11)2 0 1 8


a workplace prevention program. Behaviour Change. 2009. Vol. 26. Р. 97–112. URL : https://doi.org/10.1375/bech.26.2.97

6. Hemenover S. H. The good, the bad, and the healthy: impacts of emotional disclosure of trauma on resilient self-concept and psychological distress. Personal-ity and Social Psychology Bulletin. 2003. Vol. 29. Р. 1236–1244. URL : https://doi.org/10.1177%2F0146167203255228

7. Arkoff A., Meredith G. M., Dubanoski J. P. Gains in well-being achieved through retrospective proactive life review by independent older women. Jour-nal of Humanistic Psychology. 2004; Vol. 44. Р. 204–214. URL : https://doi.org/10.1177/0022167804263065

8. Sahdra B. K., MacLean K. A., Ferrer E., Shaver P. R., Rosenberg E. L., Jacobs T. L., Zanesco A. P., King B. G., Aichele S. R., Bridwell D. A., Man-gun G. R., Lavy S., Wallace B. A., Saron C. D. Enhanced response inhibition during intensive meditation training predicts improvements in self-reported adaptive socioemotional functioning. Emotion. 2011. Vol. 11(2). Р. 299–312. DOI:10.1037/a0022764

9. Jacobs T. L., Epel E. S., Lin J., Blackburn E. H., Wolkowitz O. M., Bridwell D. A., Zanesco A. P., Aichele S. R., Sahdra B. K., MacLean K. A., King B. G., Shaver P. R., Rosenberg E. L., Ferrer E., Wallace B. A., Saron C. D. Intensive meditation training, immune cell telomerase activity, and psychological mediators. Psychoneuroendocrinology. 2011. Vol. 3. Р. 664–681. DOI:10.1016/j.psyneuen.2010.09.010.

10. Anderson L. S., Heyne L. A. Flourishing through Leisure: an ecological extension of the leisure and well-being model in therapeutic. Recreation strengths-based practice. Therapeutic Recreation Journal. 2012. Vol. XLVI, No. 2. Р. 129–152. URL : http://colfax.cortland.edu/nysirrc/articles-handouts/Anderson-Heyne-TRJ-2012.pdf

11. Maslow A. H. Toward a psychology of being, ed 2. New York, Van Nostrand, 1968. 240 р. URL : https://trove.nla.gov.au/work/7966604

12. Юнг К. Г. Собрание сочинений. Конфликты детской души. Москва : Канон, 1994. С. 186–200.

13. Франкл В. Человек в поисках смысла : сборник : пер. с англ. и нем./общ. ред. Л. Я. Гозмана и Д. А. Леонтьева; вст. ст. Д. А. Леонтьева. Москва : Прогресс, 1990. 368 с.

14. Мэй Р. Экзистенциальная психология. Москва : Апрель Пресс & ЭКСМО-Пресс, 2001. 149 с.

15. Jahoda M. Current concepts of positive mental health. New York : Basic Books, 1958. 136 р. URL : https://archive.org/details/currentconceptso00jaho/page/n1





16. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис : пер. с анrл. / общ. ред. и предисл. А. В. Толстых. 2-e изд. Москва : МПСИ : Прогpесс, 2006. 352 с.

17. Олпорт Г. Становление: основные положения психологии личности. Избранные труды / перевод Л. Трубицыной и Д. Леонтьева. Москва : Смысл. 2002. С. 166–216.

18. Роджерс К. Клиентоцентрированная терапия. Москва : Рефлбук, Киев : Ваклер. 1997. 320 с.

19. Максименко С. Д. Генетична психологія особистості: психічний роз-виток і навчання. Проблеми сучасної психології. 2016. Вип. 31. С. 7–19. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pspl_2016_31_3

20. Максименко С. Д. Теорія психології нужди (життєвої енергії). Про-блеми сучасної психології. 2014. Випуск 25. С. 7–18.

21. Маслоу А. Мотивация и личность. Санкт-Петербург: Питер, 2016. 290 с. URL : http://www.bim-bad.ru/docs/maslow_motivation_and_personali-ty.pdf

22. Rashid T., Seligman M.E.P. Positive psychotherapy in current psychother-apies, (10th Edition) by R. J. Corsini & D. Wedding, Belmont, CA: Cengage. 2013. Р. 461–498. URL : http://tayyabrashid.com/pdf/ppt.pdf

23. Seligman M. Authentic happiness: Using the new positive psycholo-gy to realize your full potential for lasting fulfillment. New York : Free Press 2002. 336 p.

24. Seligman M. Flourish: A visionary new understanding of happiness and wellbeing. New York: Simon and Schuster. 2011. 368 р.

25. Rashid T. Positive psychotherapy: A strength-based approach. The Jour-nal of Positive Psychology. 2015 Vol. 10. No. 1. Р. 25–40. URL: http://dx.doi.org/10.1080/17439760.2014.920411

26. Slade M. Mental illness and well-being: the central importance of positive psychology and recovery approaches BMC Health Services Research. 2010. Vol. 10:26. URL : https://doi.org/10.1186/1472-6963-10-26

27. Seligman M. E., Csikszentmihalyi M. Positive psychology. An intro-duction. American Psychologist. 2000. Vol. 55(1). Р. 5–14. URL : http://dx.doi.org/10.1037/0003-066X.55.1.5

28. Волинець Н. В. Емпірична модель особистісного психологічно-го благополуччя персоналу Державної прикордонної служби України. Вісник Національної академії Державної прикордонної служби Укра-їни. Серія : Психологія. 2018. Вип. 2. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vnadpn_2018_2_5

17№ 3(11)2 0 1 8


References

1. Fava G. A., Ruini Ch. (2003). Development and characteristics of a well-be-ing enhancing psychotherapeutic strategy: well-being therapy. Journal of Behavior Therapy and Experimental Psychiatry. 2003. Vol. 34. Is. 1. Р. 45–63. URL : https://doi.org/10.1016/S0005-7916(03)00019-3 [in English]

2. Cosci F. (2015). Well-being therapy in a patient with panic disorder who failed to respond to paroxetine and cognitive behavior therapy. Psychotherapy and Psychosomatics. 2015. Vol. 84. Р. 318–319. URL : https://doi.org/10.1159/000430789 [in English]

3. Ruini C., Belaise C., Brombin C., Caffo E., Fava G.A. (2006). Well-being therapy in school settings: a pilot study. Psychotherapy and Psychosomatics. 2006. Vol. 75. Р. 331–336. URL : https://doi.org/10.1159/000095438 [in English]

4. Millear P., Liossis P., Shochet I. M., Biggs H., Donald M. (2008). Being on PAR: outcomes of a pilot trial to improve mental health and wellbeing in the work-place with the Promoting Adult Resilience (PAR) program. Behaviour Change. 2008. Vol. 25. Р. 215–228. URL : https://doi.org/10.1375/bech.25.4.215 [in English]

5. Liossis P. L., Shochet I. M., Millear P. M., Biggs H. (2009). The Promoting Adult Resilience (PAR) program: the effectiveness of the second, shorter pilot of a workplace prevention program. Behaviour Change. 2009. Vol. 26. Р. 97–112. URL : https://doi.org/10.1375/bech.26.2.97 [in English]

6. Hemenover S.H. (2003). The good, the bad, and the healthy: impacts of emotional disclosure of trauma on resilient self-concept and psychological distress. Personality and Social Psychology Bulletin. 2003. Vol. 29. Р. 1236–1244. URL : https://doi.org/10.1177%2F0146167203255228 [in English]

7. Arkoff A., Meredith G. M., Dubanoski J. P. (2004). Gains in well-being achieved through retrospective proactive life review by independent older women. Journal of Humanistic Psychology. 2004. Vol. 44. Р. 204–214. URL : https://doi.org/10.1177/0022167804263065 [in English]

8. Sahdra B. K., MacLean K. A., Ferrer E., Shaver P. R., Rosenberg E. L., Jacobs T. L., Zanesco A. P., King B. G., Aichele S. R., Bridwell D. A., Mangun G. R., Lavy S., Wal-lace B. A., Saron C.D. (2011). Enhanced response inhibition during intensive medita-tion training predicts improvements in self-reported adaptive socioemotional func-tioning. Emotion. 2011. Vol. 11(2). Р. 299–312. DOI:10.1037/a0022764 [in English]

9. Jacobs T. L., Epel E. S., Lin J., Blackburn E. H., Wolkowitz O. M., Bridwell D. A., Zanesco A. P., Aichele S. R., Sahdra B. K., MacLean K. A., King B. G., Shaver P. R., Rosenberg E. L., Ferrer E., Wallace B. A., Saron C. D. (2011).





Intensive meditation training, immune cell telomerase activity, and psychological mediators. Psychoneuroendocrinology. 2011. Vol. 3. Р. 664–681. DOI:10.1016/j.psyneuen.2010.09.010 [in English]

10. Anderson L. S., Heyne L. A. (2012). Flourishing through Leisure: an ecological extension of the leisure and well-being model in therapeutic. Recreation strengths-based practice. Therapeutic Recreation Journal. 2012. Vol. XLVI, No. 2. Р. 129–152. URL : http://colfax.cortland.edu/nysirrc/articles-handouts/Anderson-Heyne-TRJ-2012.pdf [in English]

11. Maslow A. H. (1968). Toward a psychology of being. ed 2. New York, Van Nostrand, 1968. 240 р. URL : https://trove.nla.gov.au/work/7966604 [in English]

12. Yung K. G. Collected Works. Children’s soul conflicts. Moskva : Kanon. 1994. P. 186–200. [in Russian]

13. Frankl V. (1990). Chelovek v poiskakh smysla: sbornik [Man’s search for meaning: collection ]. Moskva : Progress. 1990. 368 p. [in Russian]

14. Mey R. (2001). Ekzistentsialnaya psikhologiya [Existential Psychology]. Moskva : Aprel Press & EKSMO-Press. 2001. 149 p. [in Russian]

15. Jahoda M. (1958). Current concepts of positive mental health. New York : Basic Books, 1958. 136 р. URL : https://archive.org/details/currentconceptso00ja-ho/page/n1 [in English]

16. Erikson E. (2006). Identichnost: yunost i krizis [Identity: youth and crisis] : per. s anrl. 2-e izd. Moskva : Progress. 2006. 352 p. [in Russian]

17. Olport G. (2002). Stanovleniye: osnovnyye polozheniya psikhologii lichnosti [Formation: the main provisions of the psychology of personality]. Izbrannyye trudy [Selected works]. Perevod L. Trubitsynoy i D. Leontyeva. Moskva : Smysl. 2002. P. 166–216. [in Russian]

18. Rodzhers K. (1997). Kliyentotsentrirovannaya terapiya [Client-centered therapy]. Moskva : Reflbuk. Kiyev : Vakler. 1997. 320 p. [in Russian]

19. Maksymenko S. D. (2016). Henetychna psykholohiya osobystosti: psykhichnyi rozvytok i navchannia. [Genetic personality psychology: the mental development and training]. Problemy suchasnoi psykholohii [Problems of modern psychology]. 2016. Vyp. 31. S. 7–19. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pspl_2016_31_3 [in Ukrainian]

20. Maksymenko S. D. (2014). Teoriia psykholohii nuzhdy (zhyttievoi enerhii) [The theory of psychology needs (life energy)]. Problemy suchasnoi psykholohii. [Problems of modern psychology]. 2014. Vypusk 25. P. 7–18. [in Ukrainian]

21. Maslow A. (2016). Motivatsiya i lichnost [Motivation and personality]. Sankt-Peterburg : Piter. 2016. 290 p. URL : http://www.bim-bad.ru/docs/maslow_motivation_and_personality.pdf [in Russian]

19№ 3(11)2 0 1 8


22. Rashid T., Seligman M. E. P. (2013). Positive psychotherapy in current psychotherapies, (10th Edition) by R. J. Corsini & D. Wedding, Belmont, CA: Cengage. 2013. Р. 461–498. URL : http://tayyabrashid.com/pdf/ppt.pdf. [in English]

23. Seligman M. (2002). Authentic happiness: Using the new positive psychology to realize your full potential for lasting fulfillment. New York: Free Press 2002. 336 p. [in English]

24. Seligman M. (2011). Flourish: A visionary new understanding of happiness and wellbeing. New York : Simon and Schuster. 2011. 368 р. [in English]

25. Rashid T. (2015). Positive psychotherapy: A strength-based approach. The Journal of Positive Psychology. 2015 Vol. 10. No. 1. Р. 25–40. URL : http://dx.doi.org/10.1080/17439760.2014.920411 [in English]

26. Slade M. (2010). Mental illness and well-being: the central importance of positive psychology and recovery approaches BMC Health Services Research. 2010. Vol. 10:26. URL : https://doi.org/10.1186/1472-6963-10-26 [in English]

27. Seligman M. E., Csikszentmihalyi M. (2000). Positive psychology. An in-troduction. American Psychologist. 2000. Vol. 55(1). Р. 5–14. URL : http://dx.doi.org/10.1037/0003-066X.55.1.5 [in English]

28. Volynets N. V. (2018). Empirychna model osobystisnoho psykholohichnoho blahopoluchchia personalu Derzhavnoi prykordonnoi sluzhby Ukrainy [An empirical model of personal psychological well-being of the staff of the State Border Guard Service of Ukraine]. Visnyk Natsionalnoi akademii Derzhavnoi prykordonnoi sluzhby Ukrainy. Seriia : Psykholohiia [Bulletin of the National Academy of the State Border Guard Service of Ukraine. Series : Psychology]. 2018. Vyp. 2. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vnadpn_2018_2_5 [in Ukrainian]

Volynets N. Conceptual Theses of the Technology of Psychological Pro-vision of Personal Well-Being of the Staff of the State Border Guard Service of Ukraine

In the article is represented the substantiation of the conceptual bases of the development of the technology of psychological support of personal well-being of the staff of the State Border Guard Service of Ukraine. The problem of developing and implementing programs for the psychological provision of personal well-being in the context of professional activity is rather complex and little investigated, which is due to the complexity of the study of the direct phenomenon of personal well-be-ing, the variety of theories and methods of research. In domestic psychology, the interest in studying the psychological well-being of a person is quite high, however, the work of modern Ukrainian scientists to develop measures for the psychologi-cal provision of well-being in the environment of professional activity is extremely





rare. Therefore, the problem of psychological provision of personal well-being of the staff of the State Border Guard Service of Ukraine requires an integrated ap-proach to the development and implementation of psychological programs aimed at improving, enhancing and preserving it.

The theoretical basis of the development of a complex of measures for the psy-chological provision of personal well-being of the personnel of the State Border Guard Service of Ukraine is the fundamental provisions of humanistic, existential, analytical and genetic psychology and relies on the positions of positive psychology and the concepts of development and prosperity. It is based on the systemic holis-tic approach, according to which the personal well-being of the border guards is regarded as a complex phenomenon, the interconnection of which elements in re-lationships with others and the environment determines its integral properties, and involves the actual intervention of a counsellor psychologist in order to understand the frontiers of their own well-being, that provides a correct understanding of the processes of development of purposeful and meaningful life in different spheres in the context of positive emotions, interaction, relationships, meaning and accom-plishment.

Key words: personal well-being; psychological support of personal well-being; staff of the State Border Guard Service of Ukraine.

21№ 3(11)2 0 1 8


УДК 159.923





Ольга Лазарєва студентка,

Хмельницький інститут соціальних технологій університету “Україна”, м. Хмельницький


РОБОТА ПСИХОЛОГА ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ З ПОДОЛАННЯ СТРЕСОВОГО СТАНУ БІЙЦІВ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ ВІЙНИ

У статті висвітлено теоретичний аналіз методики роботи психолога військо-вої частини з подолання стресового стану бійців в умовах сучасної війни. Війна в державі являє собою складне суспільно-політичне явище, пов’язане з вирішен-ням суперечностей між державами, народами, національними й соціальними групами з переходом до вживання засобів збройної боротьби, що відбувається у формі бойових дій між їхніми збройними силами. Це специфічна форма вияву соціальних відносин, у якій панує збройна боротьба як продовження політики, що підпорядковує своїм цілям усі сфери суспільного життя, і характеризується

© Волинець Н., Лазарєва О. 22





крайньою колективною агресією, руйнуваннями та високою смертністю. На вій-ні присутня величезна кількість чинників, які провокують надзвичайно сильні стресові емоції. Аналіз бойової діяльності різних категорій військовослужбовців показує, що основні психологічні труднощі викликають умови реального бою, які впливають на психіку бійця чи ведуть до перезбудження, а в подальшому і до порушення діяльності та психологічної травматизації.

В умовах сьогодення робота психолога з бійцями, які беруть участь у бойових діях, є надважливою. Пріоритетною є підготовка їх до бойових си-туацій, ведення бою в умовах стресу та виведення бійців у повоєнне нормаль-не життя на мирній території. Психологічна підготовка військовослужбовців в умовах сучасної війни є системою цілеспрямованих впливів, що має на меті формування і закріплення у воїнів психологічної готовності і стійкості, пе-реважно на основі самовдосконалення особистісних і розвитку професійно важливих якостей, набуття досвіду успішних дій у модельованих екстремаль-них умовах бойової обстановки. Основним першочерговим теоретичним та практичним завданням з психологічної підготовки майбутнього бійця є ціле-спрямоване формування і закріплення у військовослужбовців психологічних образів моделі їх майбутніх дій. Основними цілями психологічної допомоги є відновлення психічного здоров’я особового складу частини, його службової активності, подолання панічних проявів у військових колективах. Ліквідація наслідків цих станів полягає у можливості вести активну боротьбу з цим яви-щем, що полягає у прогнозуванні виникнення, попередженні, профілактиці.

Ключові слова: війна; армія; військовослужбовці, що перебували в зоні бойових дій; стрес; бойовий стрес; бойова втома; психологічне подолання; якість життя.

1. ВСТУППостановка проблеми. Війна в державі являє собою складне

суспільно-політичне явище, пов’язане з розв’язанням суперечностей між державами, народами, національними й соціальними групами з переходом до вживання засобів збройної боротьби, що відбувається у формі бойових дій між їхніми збройними силами. Це специфічна фор-ма вияву соціальних відносин, у якій панує збройна боротьба як про-довження політики, що підпорядковує своїм цілям усі сфери суспіль-ного життя. Зазвичай вона характеризується крайньою колективною агресією, руйнуваннями та високою смертністю. Головний інструмент

23№ 3(11)2 0 1 8


війни – армія. За визначенням Клаузевіца: “Війна є продовження полі-тики іншими засобами” [1].

До сьогодні у військовій психології немає єдиної класифікації психічних реакцій та станів бійців під час військових дій. Більшість дотримується думки, що психологічний стан і переживання бійця під час бою є стрес (психологічна напруга). Як ми знаємо, під стресом можна розуміти широке коло станів людини, що є відповіддю на різ-номанітні несприятливі фактори-стресори (стрес-фактори). Це явище становить комплекс біохімічних, фізіологічних, психологічних, пове-дінкових реакцій людини на все, що на даний момент може завдати шкоди. За визначенням автора теорії стресу канадського вченого Г. Сельє, стрес є неспецифічна (однотипна для різних стресорів) відпо-відь організму на будь-яку ситуацію, дію чи подію, яка допомагає йому пристосуватися до стресу, впоратися з труднощами.

Психологи і науковці, в основному зарубіжні, сформулювали по-няття стресу менш емоційно і більш конкретно. Адже війни – це по-стійна річ у ХХ–ХХІ сторіччях. Відповідно участь у бойових діях зако-номірно супроводжується виникненням великої кількості травматич-них ситуацій. Травматичні ситуації являють собою такі екстремальні критичні події, які відрізняються потужним негативним впливом і вимагають від індивіда величезних зусиль щодо їх опанування. Ці си-туації можуть бути або нетривалими, але надзвичайно потужними за силою впливу (тривалість цих подій від декількох хвилин до декількох годин), або тривалими, або регулярно повторюваними [2].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Низка досліджень (С. Балашова, О. Бойко, М. Варій, Г. Дубровинський, А. Романишин та ін.) присвячена з’ясуванню особливостей переживання стресу у військовій діяльності Посттравматичні стресові розлади вивча-ються переважно з позицій психології емоційної сфери особистості з виділенням різних рівнів – загальнопсихологічного і прикладного – дослідження переживань (Ю. Александровський, Ф. Василюк, Т. Ки-риленко, Т. Титаренко, О. Саннікова, О. Чебикін та ін.); проявів та на-слідків бойового стресу (І. Боєв, E. Борінг [3], В. Бузутіл, А. Вандом, С. Весселі, Н. Грінберг, Н. Джонес, А. Іверсен, О. Караяни, К. Кенед,





В. Лангстон, Дж. МакБревстер, Ф. Міллер, М. Решетніков [1], І. Сиро-мятніков, Н. Фір, Е. Хант, Д. Хенден, Л. А. ван Хорн [3] та ін.).

Метою статті є висвітлення основних психологічних проблем, з якими зустрічаються військовослужбовці в зоні бойових дій, і ролі психолога у вирішенні цих проблем.

2. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯСучасна екстремальна психологія поділяє чинники, які в проце-

сі військово-професійної діяльності можуть спричиняти виникнення негативних психічних станів, на специфічні і неспецифічні. До першої групи належать: ситуації, що загрожують життю і фізичній цілісно-сті військовослужбовців; поранення, контузії, травми, каліцтва; заги-бель близьких людей і товаришів по службі; жахливі картини смерті й людських мук; події, унаслідок яких постраждали честь і гідність вій-ськовослужбовця. Другу групу становлять такі стресори: підвищений рівень перманентної потенційної загрози для життя; тривала напру-жена діяльність; тривала депривація основних біологічних і соціаль-них потреб; різкі й несподівані зміни умов служби та життєдіяльнос-ті; важкі екологічні умови життєдіяльності; відсутність контактів із близькими; неможливість змінити умови свого існування; інтенсивні й тривалі міжособистісні конфлікти; підвищена відповідальність за свої дії; потенційна можливість фізичних і моральних страждань за-ради досягнення цілей, неясних для військовослужбовця [4].

Фізіологічно стрес супроводжується викидом у кров певних ре-човин, що призводять до енергетичної мобілізації усього організму, відбуваються зміни в серцево-судинній, дихальній, опорно-руховій і ендокринній системах. Відповідно це викликає зміни в протіканні психічних процесів, емоційні, мотиваційні зрушення тощо. Насправді, несильний та нетривалий стрес не завдає шкоди у стресовій ситуації. Навпаки, він сприяє мобілізації фізичних і психічних можливостей та захисних сил організму, активізує мозкові процеси, створює опти-мальне бойове збудження, діяльність бійця стає більш інтенсивною. Тривалий та сильний за своєю дією вплив стресових бойових факто-рів, високий рівень їх значимості для бійця можуть сприяти виник-

25№ 3(11)2 0 1 8


ненню непродуктивних стресових станів (дистресу). Дистрес виникає під час таких ситуацій, коли військовослужбовець почуває безпорад-ність, безсилля, безнадію, пригніченість. Нерідко це супроводжуєть-ся порушенням таких психічних процесів, як відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення; виникненням негативних емоцій типу страху, байдужості, агресивності та ін.; часто порушеннями координації ру-хів, такими як метушливість, тремор, заціпеніння тощо; тимчасовими або тривалими особистісними трансформаціями у формі пасивності, втрати волі до життя, упевненості у перемозі, довіри до товаришів по службі і командирів, схильності до шаблонних дій і примітивного на-слідування; надмірним проявом інстинкту самозбереження та ін. Під час важких боїв у непідготовлених бійців дистрес може викликати різ-ні психогенні патологічні реакції та психологічні розлади. Найчастіше стрес суб’єктивно усвідомлюється як переживання страху, тривоги, гніву, образи, туги, ейфорії, відчаю, нелюдської втоми тощо.

Одним з найвагоміших негативних переживань воїна в бою в ста-ні стресу є страх. Природно, страх притаманний усім живим істотам. Це емоція, яка виникає у стані загрози біологічному або соціальному існуванню людини, спрямована на джерело реальної чи уявної небез-пеки [5]. Страх є найпотужнішою емоцією, яку людство отримало в процесі філо- і онтогенезу. Інстинкт самозбереження не зміг існувати і працювати без страху. Страх виконує функцію попередження людини про майбутню небезпеку, сприяє мобілізації внутрішніх сил та резер-вів для її уникнення чи подолання. За своєю суттю відчуття страху під час бойових дій проявляється у таких варіантах, як страх смерті, болю, поранення, страх залишитися калікою, страх втрати боєздатності і по-ваги товаришів по службі тощо. Страх має свої форми, які викону-ють різні функції і відрізняються своїми проявами: переляк, тривога, афективний страх, індивідуальна та групова паніка.

Страх у формі переляку проявляється як миттєва реакція організ-му, яка забезпечує реалізацію вродженої, інстинктивної програми дій з метою збереження цілісності організму в ситуації дії загрозливих по-дразників. Без існування такої форми страху людина у стресовій ситуації гинула, не встигнувши оцінити рівень потенційної небезпеки. Пережи-





вання тривоги є таким емоційним переживанням, що виникає в ситуа-ції невизначеної небезпеки і проявляється в очікуванні несприятливого розвитку подій. Це явище інколи характеризують інтуїція, здатність до аналізу попередніх подій, безпричинний страх. Ця емоція пов’язана з не-усвідомлюваним джерелом небезпеки. Тривога у стані сучасної війни не тільки сигналізує про можливу небезпеку, але й спонукає бійців до пошу-ку і конкретизації її джерел, до активного дослідження обстановки бою. Прояви тривоги можуть варіюватися від відчуття безпорадності, невпев-неності в собі, безсилля перед небезпекою, перебільшення загрози повної та швидкої мобілізації внутрішніх резервів організму у формі загострен-ня спостережливості, мобілізації слухових та зорових реакцій.

Афективний страх (тваринний жах) – найсильніша форма страху. Викликається надзвичайно небезпечними, складними обставинами, що викликають повний параліч на якийсь час до певних дій. Дослі-дження показали, що у кожної людини є своя індивідуальна межа пси-хічної напруги, після чого включаються захисні реакції: камуфляж, що виявляється у спробах сховатися, замаскуватися; прагнення ухилити-ся від небезпеки, покинути стресову обстановку, як би зменшитися в розмірах, зайнявши ембріональну позу. Помічено, що при відчування афективного страху виникає реакція зціпеніння, неможливості зру-шити з місця або бажання миттєво втікти від небезпеки – боєць бі-жить, але нерідко до джерела тієї ж небезпеки [5].

Отже, на війні присутня величезна кількість чинників, що провокують надзвичайно сильні стресові емоції. Унаслідок цього виникає проблема яку назвали бойовою психічною травмою. Бойову психічну травму визначають як патологічний стан центральної нервової системи, сформований унаслі-док бойового стресу, який перевищує адаптаційний потенціал конкретної особистості й утворює pathos бойової психічної патології [6]. Посттрав-матичний розлад (ПТСР) виникає як відстрочена або тривала відповідь (після латентного періоду, але не більше шести місяців) на стресову подію (коротку або тривалу) виключно загрозливого або катастрофічного харак-теру, яка може спричинити глибокий стрес майже у кожного. Посттравма-тичний розклад має дві особливості: психогенну природу розладу та не-стерпну для пересічної людини тяжкість психогенії [7].

27№ 3(11)2 0 1 8


Аналіз бойової діяльності різних категорій військовослужбовців показує, що основні психологічні труднощі викликають умови реаль-ного бою, які чинять гнітючий вплив на психіку бійця чи призводять до перезбудження, а в подальшому і до порушення діяльності. Дослі-дження сучасними вітчизняними психологами стресу, отриманого бійцями під час бойових дій на Сході України, і дослідження зарубіж-них фахівців показали, що у військовослужбовців можуть мати місце істеричні (не пов’язані з тілесною травмою) реакції: істерична сліпота – концентричне звуження поля зору; амбліопія – зниження гостроти зору; поліопія – роздвоєння, порушення чіткості бачення предметів; амавроз – повна сліпота; глухота; параліч кінцівок (контрактура), су-дороги, ступор усього організму; плач, регіт, кашель, гикавка, мимо-вільне згинання тулуба; каталепсія – патологічно тривале збереження однієї пози тіла; істерична анестезія різних частин тіла (нечутливість) тощо [8]. Іноді має місце гіперестезія – сприйняття зовнішніх подраз-ників (світла, звуку, тактильних відчуттів) як нестерпних. Також у військовослужбовців спостерігаються такі основні фізіологічні реак-ції: випорожнення кишечника, втрата контролю над виділенням сечі, підвищене серцебиття, хвилювання, тремтіння й посмикування, хо-лодний піт, слабість і нудота, блювота тощо [9].

Серед фізіологічних чинників, що визначають характер поведін-ки військовослужбовців, важливе значення має тип нервової системи. Відповідно до особливостей нервової системи у кожного бійця може різнитися характер поведінки в бою у стані страху, що містить такі елементи: відсутність реагування або невірне, загальмоване виконан-ня команд; відсутність реакції або невірна, загальмована реакція на оперативні зміни обстановки у ході бою; відкрита відмова виконувати наказ; припинення ведення вогню; стрільба вбік, у повітря; намагання не дивитися у напрямку противника; спроби зіщулитися, заховатися в укритті або на дні окопу; неконтрольовані рухи, спроби втечі від дже-рела небезпеки; елементи істерії тощо [10].

Також різняться реакції бійців на стрес після бою. Наслідки стре-сової ситуації проявляються по-різному: відразу після бою або через певний проміжок часу. Наслідками сильного стресу можуть бути такі





прояви: втрата сну й апетиту, нав’язливі спогади, кошмарні сни про пережиту подію, погіршення настрою при згадуванні про подію, втра-та здатності переживати сильні почуття й емоції, часткове ослаблення пам’яті, прагнення уникати думок і почуттів, пов’язаних з пережитою психотравмуючою ситуацією, почуття “скороченого майбутнього”, втрата життєвих перспектив, складності в концентрації уваги, дратів-ливість, лякливість [11].

Пріоритетною в роботі військового психолога є підготовка вій-ськовослужбовців до бойових ситуацій, до ведення бою в умовах стресу та виведення бійців у повоєнне нормальне життя на мирній території. Психологічна підготовка військовослужбовців в умовах су-часної війни – це система цілеспрямованих впливів, що має на меті формування і закріплення у воїнів психологічної готовності і стійко-сті, переважно на основі самовдосконалення особистісних і розвитку професійно важливих якостей, набуття досвіду успішних дій у моде-льованих екстремальних умовах бойової обстановки. Основним пер-шочерговим теоретичним та практичним завданням з психологічної підготовки майбутнього бійця є цілеспрямоване формування і закрі-плення у військовослужбовців психологічних образів моделі їх май-бутніх дій. Тому першочерговою метою є створення найбільшою кіль-кості майбутніх психологічних образів, що максимально відповідають реальній бойовій обстановці. Тобто чим краще психологічно бійця підготують і програють з ним стресову ситуацію, тим якісніше у нього буде сформоване бачення критичної ситуації на полі бою і тим менша ймовірність його потрапляння в ситуацію невизначеності, невідомо-сті, яка призводить до спрацьовування у людини пасивно-оборонного рефлексу, а отже, штовхає на неадекватні дії.

Досвід ведення війн показує, що найчастіше отримані під час нав-чань знання тих явищ, з якими може зіткнутися військовослужбовець у ситуації бою, дозволяє певною мірою психологічно підготуватися до зустрічі зі стресовими факторами. Попередня підготовка й ознайом-лення з можливими варіантами розвитку подій, відпрацювання пси-хологічних реакцій на бойові стрес-фактори слугують як “щеплення”. Про це на початку ХХ століття говорив військовий психолог Г. Шум-

29№ 3(11)2 0 1 8


ков, який вважав, що завчасне ознайомлення воїнів з реальними поді-ями в бою є попереднім накопиченням бойового досвіду, а отже, і про-філактичною роботою зі шкідливим впливом сильних переживань на психіку воїнів при відчутті тривоги і страху в процесі реального бою [12]. Адже вченими доведено: якщо в будь-якій екстремальній обста-новці раптово настає подія, щодо якої у людини немає досвіду реагу-вання, то поведінка цієї людини може бути непередбачуваною.

Основними цілями психологічної допомоги є відновлення психічно-го здоров’я особового складу частини, службової активності, подолання панічних проявів у військових колективах. У військових частинах органі-зація психологічної допомоги військовослужбовцям проводиться коман-дирами та їх заступниками. Важливим є введення до штату військової частини психолога, який би виконував основну роботу з надання психо-логічної допомоги особовому складу. Обов’язковою в роботі з бійцями, які брали участь в бойових діях, є діагностика рівня стресу, що дозволить у подальшому надавати необхідну якісну психологічну допомогу кожно-му бійцю. На жаль, сучасна військова психологія не володіє достатньою кількістю методик, які б повністю змогли задовольнити потреби армії в психологічній допомозі особовому складу. Наявна в Україні система вій-ськового професійного психологічного відбору до лав Збройних Сил не гарантує уникнення негативних наслідків дії екстремальних чинників на психіку воїнів. Першочерговою умовою підвищення боєздатності бійців і підрозділів під час бою є робота командирів і офіцерів, військових пси-хологів щодо припинення розвитку негативних психічних станів серед підлеглих. Основна відповідальність за психологічну підготовку бійців до участі в бойових діях лежить на психологах військової частини. Від них залежить психологічна підготовка та зміцнення морально-психологічно-го стану військовослужбовців, розробка та впровадження заходів психо-логічної реабілітації та реадаптації стосовно проблем подолання психо-логічних та психічних травм та бойового стресу.

3. ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬНа сьогодні робота психолога з бійцями, які беруть участь у бойо-

вих діях, є надважливою. Ліквідація наслідків психологічних і психіч-





них травм та бойового стресу полягає у прогнозуванні їх виникнення, попередженні та профілактиці.

Перспективи подальших розвідок пов’язані з розробкою заходів надання психологічної допомоги з подолання стресових станів вій-ськовослужбовців – учасників антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил.


1. Порядок застосування психологічного інструментарію, визначеного для проведення професійно-психологічного відбору з кандидатами на військову служ-бу за контрактом : методичний посібник / Головне управління виховної та соціаль-но-психологічної роботи Збройних Сил України. Соціально-психологічний центр Збройних Сил України. Київ, 2010. 31 с. URL : http://www.mil.gov.ua/content/social_adaptation/psychological_preparation/recom end_PPV_kandudat_kontract_cl.pdf

2. Блеер А. Методы диагностики и профилактики нарушений состояний организма при боевом стрессе. Спортивный психолог. 2004. Вып. 1. С. 34, 35.

3. Зайцев В. П. Вариант психологического теста Mini-mult. Психологичес-кий журнал. 1981. Вып. 3. С. 118–123.

4. Ушаков И. Б., Бубеев Ю. А. Боевой стресс: психофизиологические маркеры устойчивости. Сборник научных трудов симпозиума, посвященного 75-летию ГНИИИ. Москва : Истоки, 2005. С. 10–12.

5. Ушаков И. Б. Боевой стресс и постстрессовая адаптация участников бо-евых действий. Сборник научных трудов. Москва : ИСТОКИ, 2003. С. 47–51.

6. Минеева О. А. Боевой стресс: механизмы развития, классификация, структура реакций. Сборник научных трудов всероссийской конференции “Бо-евой стресс. Медико-психологическая реабилитация лиц опасных профессий”. Москва, 2008. С. 187–196.

7. Краченко К. О., Тімченко О. В., Широбоков Ю. М. Соціально-психологіч-ні детермінанти виникнення бойового стресу у військовослужбовців-учасників антитерористичної операції : монографія. Харків : Вид-во НУЦЗУ, 2017. 256 с.

8. Блінов О. А. Вплив стрес-факторів діяльності на військовослужбовців. Вісник НАОУ. Київ : Міленіум, 2006. Вип. 2. С. 118–124.

9. Караяни А. Г., Сыромятников И. В. Прикладная военная психология. Санкт-Петербург : Питер, 2006. 480 с.

10. Блінов О. А. Організація надання психологічної допомоги військо-вослужбовцям у воєнний час. Київ : НАОУ, 2006. 88 с.

31№ 3(11)2 0 1 8


11. Стасюк В. В. Система соціально-психологічного забезпечення функ-ціонування військових підрозділів в умовах збройних конфліктів : моногра-фія. Київ : НАОУ, 2005. 322 с.

12. Караяни А. Г. Психологические особенности боевых действий вое-ннослужащих в различных видах и на различных этапах боя. Москва, 2003. URL : http://armyrus.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=742&Itemid=2156

References

1. Poryadok zastosuvannya psykholohichnoho instrumentariyu, vyznachenoho dlya provedennya profesiino-psykholohichnoho vidboru z kandydatamy na viiskovu sluzhbu za kontraktom : metodychnyi posibnyk [The order of application of psychological tools, determined for carrying out of professional-psychological selection with candidates for military service under the contract: a methodical manual] / Holovne upravlinnia vykhovnoi ta sotsialno-psykholohichnoi roboty Zbroinykh Syl Ukrainy. Sotsialno-psykholohichnyi tsentr Zbroinykh Syl Ukrainy [Main Department of educational and social-psychological work of the Armed Forc-es of Ukraine. Social-psychological center of the Armed Forces of Ukraine]. Kyiv, 2010. 31 р. URL : http://www.mil.gov.ua/content/social_adaptation/psychological_preparation/recom end_PPV_kandudat_kontract_cl.pdf. [in Ukrainian]

2. Bleyer A. (2014). Methods of diagnosis and prevention of disorders of the states of the body during combat stress [Methods of diagnosis and prevention of disorders of the body under combat stress]. Sportivnyy psikholog [Sports psychologist]. 2004. Issue. 1. Р. 34, 35. [in Russian]

3. Zaytsev V. P. (1981). Variant psikhologicheskogo testa Mini-mult [A variant of the psychological test Mini-mult]. Psikhologicheskiy zhurnal [Psychological Journal]. 1981. Issue. 3. Р. 118–123. [in Russian]

4. Ushakov I. B., Bubeyev Yu. A. (2005). Boyevoy stress: psikhofiziologicheskiye markery ustoychivosti [Combat stress: psychophysiological markers of resistance]. Sbornik nauchnyh trudov simpoziuma, posvyashchennogo 75-letiyu GNIII [Collection of scientific papers of the symposium dedicated to the 75th anniversary GNIII]. Moskva : Istoki. 2005. Р. 10–12. [in Russian]

5. Ushakov I. B. (2003). Boyevoy stress i poststressovaya adaptatsiya uchastnikov boyevykh deystviy [Combat stress and post-stress adaptation of combatants]. Sbornik nauchnykh trudov [Collection of scientific papers]. Moskva : ISTOKI. 2003. Р. 47–51. [in Russian]





6. Mineyeva O. A. (2008). Boyevoy stress: mekhanizmy razvitiya, klassifikatsiya, struktura reaktsiy [Combat stress: developmental mechanisms, classification, reaction structure]. Sbornik nauchnykh trudov vserossiyskoy konferentsii “Boyevoy stress. Mediko-psikhologicheskaya reabilitatsiya lits opasnykh professiy” [Collection of scientific papers of the All-Russian conference “Combat stress. Medical and psychological rehabilitation of persons of dangerous professions”]. Moskva. 2008. Р. 187–196. [in Russian]

7. Krachenko K. O., Timchenko O. V., Shyrobokov Yu. M. (2017). Sotsialno-psykholohichni determinanty vynyknennia boiovoho stresu u viiskovosluzhbovt-siv-uchasnykiv antyterorystychnoi operatsii: monohrafiia [Socio-psychological determinants of the emergence of combat stress in troops – participants in the antiterrorist operation : a monograph]. Kharkiv : Vyd-vo NUTsZU, 2017. 256 р. [in Ukrainian]

8. Blinov O. A. (2006). Vplyv stres-faktoriv diialnosti na viiskovosluzhbovt-siv [Influence of stress-factors on military personnel]. Visnyk NAOU [Bulletin NAOU]. Kyiv: Milenium, 2006. Vyp. 2. Р. 118–124. [in Ukrainian]

9. Karayani A. G., Syromyatnikov I. V. (2006). Prikladnaya voyennaya psikhologiya [Applied military psychology]. Sankt-Peterburg: Piter. 2006. 480 р. [in Russian]

10. Blinov O. A. (2006). Orhanizatsiya nadannya psykholohichnoi dopomohy viiskovosluzhbovtsyam u voennyi chas [Organization of psychological assistance to servicemen in wartime]. Kyiv : NAOU, 2006. 88 р. [in Ukrainian]

11. Stasiuk V. V. (2005). Systema sotsialno-psykholohichnoho zabezpechennia funktsionuvannia viiskovykh pidrozdiliv v umovakh zbroinykh konfliktiv : monohrafi-ya [The system of socio-psychological support for the functioning of military units in armed conflicts: a monograph]. Kyiv : NAOU, 2005. 322 р. [in Ukrainian]

12. Karayani A. G. (2003). Psikhologicheskiye osobennosti boyevyh deystviy voennosluzhashchikh v razlichnyh vidah i na razlichnyh etapakh boya [Psychological features of military operations of military personnel in various forms and at various stages of combat]. Moskva, 2003. URL : http://armyrus.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=742&Itemid=2156 [in Russian]

Volynets N., Lazarieva O. Work of the Psychologist of the Military Unit to Overcome the Stress of the Soldiers in a Modern War

The article presents a theoretical analysis of methodology of work of psycholo-gist in military part which presented overcoming of the stress state of fighters in the conditions of modern war. War is in the state, presents the difficult social and political phenomenon, related to the decision of contradictions between the states,

33№ 3(11)2 0 1 8


people, by national and social groups with passing to the consumption of facilities of the armed fight that takes place in form battle actions between their armed forc-es. It is a specific form of social relations, the armed fight as continuation of politics that subordinates all spheres of public life to the aims dominates in that. It is usually characterized extreme collective aggression, destructions and high death rate. A main instrument in war is an army.

The aim of the article to show and to describe basic psychological problems, with that serviceman in the zone of battle actions and role of psychologist meet in the decision of these problems. There are enormous amount of factors that provoke extraordinarily strong stress emotions is present on war. As a result, we get a prob-lem that was named battle psychical trauma. The analysis of battle activity of dif-ferent categories of servicemen shows that basic psychological difficulties cause the terms of the real fight, that carry out oppressive influence on the psyche of fighter or conduce to overdriving, and in future and to violation of activity.

Thus, on this day, work of psychologist with fighters that take part in battle actions is super important. Priority is preparation of them to the battle situations, embay in the conditions of stress and leading out of fighters in post-war normal life on peaceful territory. Psychological preparation of servicemen in the conditions of modern war is the system of purposeful influences that has for an object forming and fixing for the warriors of psychological readiness and firmness, mainly on the basis of self-perfection of personality and development professionally of important qualities, gaining experience of successful actions in the designed extreme terms of battle situation. A basic primary theoretical and practical concern from psychologi-cal preparation of future fighter is the purposeful forming and fixing for servicemen of psychological characters of model them future actions. The primary purposes of psychological help are proceeding in the psychical health of personnel of part, the official activity, overcoming of panicky displays in soldiery collectives. Liquidation of consequences of these states consists in possibility to conduct and active fight against this phenomenon that consists in prognostication their origins warned, to the prophylaxis as a result of these actions.

Key words: war; army; fighters that take part in battle actions; stress; war stress; war sickness; psychological overcoming; life quality





УДК 159.98:316.36





Яна Мокріюк студентка групи МПС-21

спеціальності 053 “Психологія”, Хмельницький інститут соціальних технологій

Університету “Україна”, м. Хмельницький https://orcid.org/0000-0001-8289-0075

[email protected]

РЕЗУЛЬТАТИ АПРОБАЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ТРЕНІНГУ ФОРМУВАННЯ

КОНСТРУКТИВНОГО СТИЛЮ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ПОДРУЖЖЯ В МОЛОДИХ СІМ’ЯХ ДЛЯ ПОДОЛАННЯ КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЙ

У статті подано результати апробації соціально-психологічного тре-нінгу формування конструктивного стилю індивідуальної поведінки по-дружжя в молодих сім’ях для подолання конфліктних ситуацій, мета яко-го полягає у формуванні компетенції подружжя в молодих сім’ях щодо попередження та подолання конфліктів, а також розвиток навичок кон-© Волинець Н., Мокріюк Я.

35№ 3(11)2 0 1 8


структивного стилю індивідуальної поведінки в конфліктних ситуаціях. Тренінг сприяє розвитку вмінь та навичок активного слухання та говорін-ня, використання засобів попередження конфліктів, використання різних стратегій подолання конфліктів; розвиток настанов на спілкування, нав-чання, взаємодію. Результатами тренінгу є оволодіння подружжям знан-нями про проблеми та наслідки, які виникають у конфліктних ситуаціях, уміннями використовувати засоби подолання конфліктів, настановами на аналіз, адаптацію та комунікацію; розвиток практичних навичок актив-ного слухання та говоріння; оволодіння навичками використання ігрових методів виходу з конфлікту, навичок рефлексії, ідентифікації, емпатії, а також навичок використання різних стратегій подолання конфлікту в різ-них ситуаціях взаємодії подружжя. За результатами експериментальної апробації тренінгової програми формування конструктивного стилю ін-дивідуальної поведінки подолання конфліктних ситуацій в молодих сім’ях виявлено позитивні зрушення у показниках: деструктивної (руйнівної) поведінки, самооцінки раціональної поведінки в конфлікті, самооцінки “мудрої поведінки” в конфлікті, а також рівня емпатії, та доведено, що зі зростанням терміну перебування у шлюбі зростає кількість осіб, яким притаманні конструктивні стилі індивідуальної поведінки в конфліктних ситуаціях – співпраця, компроміс та суперництво. Доведено, що соціаль-но-психологічний тренінг формування конструктивних стилів індивіду-альної поведінки в конфліктних ситуаціях, спрямований на зниження де-структивної (руйнівної) поведінки та зростання раціональної й “мудрої” поведінки в конфліктних ситуаціях, а також рівня емпатії у міжособовій взаємодії сприяє формуванню конструктивних стилів індивідуальної по-ведінки подружжя в конфліктних ситуаціях.

Ключові слова: соціально-психологічний тренінг; стиль індивідуальної поведінки; конфлікт; подолання конфліктних ситуацій; подружжя в молодих сім’ях.

1. ВСТУППостановка проблеми. Подружні взаємостосунки являють со-

бою сукупність соціально регламентованих стосунків між шлюбни-ми партнерами, зміст яких обумовлюється безпосередньо особли-востями інституту шлюбу, який організовує, стабілізує, соціально санкціонує задоволення господарсько-побутових, емоційно-сексу-альних, психологічних і батьківських потреб чоловіка і жінки. По-





дружні взаємостосунки між чоловіком та жінкою є одним з вирі-шальних чинників становлення та розвитку сім’ї в цілому та кож-ного з них як особистості. Окрім того, подружні стосунки являють собою стрижень для формування інших стосунків у сім’ї, а дисгар-монійні стосунки між батьками обов’язково відбиваються на їхній батьківській функції [1].

Конфліктність сучасного українського суспільства спричи-няє конфліктність і в сімейних та подружніх стосунках. Головною передумовою конфліктів в сучасних сім’ях, особливо в молодих, є ситуація невизначеності соціальних норм і цінностей, відсут-ність чіткої нормативної регуляції сімейного життя, що пов’яза-но з індивідуалізацією стилів життя молодого подружжя, розши-рення меж прийнятної поведінки, що призводить до подальших змін норм і зростання їх невизначеності. Окрім того, виникнен-ню конфліктів у молодих сім’ях сприяють і соціально-політичні та економічні чинники, а також обмеженість ресурсів для життя молодих сімей. Прояви конфліктів подружжя у молодих сім’ях можуть бути різними: від відкритих зіткнень, що виражаються у фізичному насильстві, відмові в матеріальному, соціальному та психологічному забезпеченні актуальних потреб одного із по-дружжя тощо, до прихованих, що виражаються в психологічному тиску, емоційному відчуженні подружнього партнера. Конфлікти в сім’ях завжди мають психологічні наслідки для постраждалої сторони і сприяють виникненню негативного емоційного фону, деструктивної поведінки подружжя, виникнення співзалежності та розриву стосунків. складні психологічні відносини набувають ефекту співзалежності, коли розрив деструктивних відносин без зовнішньої професійної допомоги неможливий. Тому соціаль-но-психологічна підтримка молодих сімей є вкрай необхідною, особливо в умовах неблагополучного формату розвитку соціаль-но-економічної та політичної ситуації в Україні, вона повинна реалізовуватися в контексті формування культури сімейних від-носин як основи стабільної і щасливої родини, незалежно від ви-кликів і загроз навколишньої дійсності.

37№ 3(11)2 0 1 8


Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сучасні наукові напрацювання вчених присвячені проблематиці трансформації шлюбно-сімейних орієнтацій сучасної української молоді (А. Бон-даренко) [2], актуалізації цінності сім’ї в українському суспільстві як основного соціального пріоритету держави (О. Михайленко) [3], впливу ситуації невизначеності на процес соціалізації сучас-ної української молоді (Л. Омельченко) [4], психологічним про-блемам міжособистісних конфліктів подружжя (Г. Кошонько) [5], проблемі конфліктності в молодій сім’ї в період первинної адап-тації (Л. Котлова, С. Котловий) [6], причинам виникнення, попе-редження та врегулювання cімейних конфліктів (Т. Кругла) [7], психологічним особливостям взаємодії подружжя у конфліктних ситуаціях (Т. Ткачук, А. Іщенко) [8], вивченню особливостей по-чуття провини в сімейних конфліктах (Д. Селезньов) [9], впливу психотравмуючих факторів на життєдіяльність молодих та зрі-лих подружніх пар (О. Ганкевич) [10], а також питанням надання психологічної допомоги та підтримки молодим сім’ям: підготовці студентської молоді до вирішення конфліктів у сім’ї (В. Кравець, Г. Терещук) [11], особливостям подолання конфліктних ситуацій у молодій сім’ї (М. Мазурок) [12] та виникнення і попередження кон-фліктів у молодого подружжя (А. Кравченко, Н. Тверезовська) [13], способам вирішення конфліктів як чиннику побудови подружніх стосунків (Н. Портницька, І. Долінчук) [14], особливостям форму-вання готовності майбутніх психологів до запобігання та їх подо-лання сімейним конфліктам (А. Руденок) [15] та інші.

Метою статті є висвітлення результатів апробації соціально-пси-хологічного тренінгу формування конструктивного стилю індивіду-альної поведінки подружжя в молодих сім’ях для подолання конфлік-тних ситуацій.

2. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯКонфліктні форми поведінки є результатом багатьох чинників,

які як позитивно, так і негативно впливають на розвиток особисто-сті. Тому своєчасна психодіагностика та корекція конфліктних форм





поведінки подружжя у молодих сім’ях є запорукою їхнього психоло-гічного здоров’я в майбутньому й збереження теплих гармонійних стосунків. З цією метою було розроблено соціально-психологічний тренінг формування конструктивного стилю індивідуальної пове-дінки подолання конфліктних ситуацій в молодих сім’ях. Мета тре-нінгу полягає у формуванні компетенції подружжя в молодих сім’ях щодо попередження та подолання конфліктів, а також розвиток на-вичок конструктивного стилю індивідуальної поведінки в конфлік-тних ситуаціях. Тренінг сприяє розвитку вмінь та навичок актив-ного слухання та говоріння, використання засобів попередження конфліктів, використання різних стратегій подолання конфліктів; розвитку настанов на спілкування, навчання, взаємодію. Результа-тами тренінгу є опанування подружжям знань про проблеми та на-слідки, які виникають у конфліктних ситуаціях, уміннь використо-вувати засоби подолання конфліктів, настанов на аналіз, адаптацію та комунікацію; розвиток практичних навичок активного слухання та говоріння; оволодіння навичками використання ігрових методів виходу з конфлікту, навичок рефлексії, ідентифікації, емпатії, а та-кож навичок використання різних стратегій подолання конфлікту в різних ситуаціях взаємодії подружжя.

Реалізація завдань для досягнення результатів програми тре-нінгу здійснюється в наочному форматі на тренінгу шляхом: оп-рацювання теоретичного матеріалу на міні-лекціях; самостійного вивчення навчального матеріалу на основі комплекту додаткових навчально-методичних матеріалів; виконання практичних завдань, спрямованих на набуття вмінь і навичок; проведення контрольного тестування. У процесі соціально-психологічного тренінгу опрацьо-вувалися теми: “Конфлікти як засіб регулювання міжособистісних стосунків”, “Сімейний конфлікт: структура, сфера, динаміка. Кон-флікт у взаємодії “батьки – дитина””, “Міжособистісні конфлікти. Конфлікт у взаємодії подружжя. Поведінка чоловіка та жінки у конфліктній ситуації. Ігрові методи вирішення конфліктів”. Ос-новна концепція тренінгу полягає у застосуванні засобів впливу та корекції, які сприятимуть засвоєнню знань та розвитку загальної

39№ 3(11)2 0 1 8


здатності до творчого мислення і активної поведінки; формування компетенції подружжя щодо попередження та подолання конфлік-тів у сім’ї. Тренінг містить також корекційно-розвивальний компо-нент (дискусії, вправи, аналіз ситуацій тощо), спрямований на ко-рекцію моделей поведінки молодого подружжя в різних ситуаціях міжособової взаємодії.

В емпіричному дослідженні взяли участь 56 осіб віком 18-30 ро-ків, з них: 7 подружніх пар, які перебувають у шлюбі від 0 до 10 років, 6 чоловіків, які перебувають у шлюбі від 3 до 5 років, 36 жінок, які перебувають у шлюбі від 0 до 10 років. Дослідження проводилося у тренінговій компанії “Розвиток” (м. Хмельницький).

Ефективність результатів формувального експерименту перевірялася за допомогою тестування до та після проведення тренінгу за допомогою психодіагностичних методик: методики дослідження стилю поведінки в конфлікті К. Томаса в адаптації Н. Грішиної, методики дослідження ефективного спілкування та раціональної поведінки в конфлікті, яка складається з такого комплексу психодіагностичних методик: методики дослідження деструктивної (руйнівної) поведінки, методики дослідження са-мооцінки раціональної поведінки в конфлікті та методики до-слідження самооцінки “мудрої поведінки” в конфлікті, а також методики дослідження рівня емпатії І. Юсупова з подальшою об-робкою та порівняльним аналізом отриманих емпіричних даних. Після проведення соціально-психологічного тренінгу в резуль-таті емпіричного дослідження було отримано певні результати (табл. 1).

З таблиці видно, що після проведення тренінгу для досліджу-ваних усіх трьох груп (розподіл за періодами перебування у шлю-бі: до 1 року, від 1 до 5 років, від 6 до 10 років) найхарактерніши-ми є такі стилі індивідуальної поведінки, як співпраця (36 % від загальної кількості), компроміс (38 % від загальної кількості) та суперництво (14 % від загальної кількості) (рис. 1), що характери-зується позитивно.





Таблиця 1Результати тестування особливостей поведінки

в конфлікті подружжя в молодих сім’ях після проведення соціально-психологічного тренінгу

Досліджувані ха-рактеристики

Розподіл досліджуваних, осіб (% від за-гальної кількості досліджуваних у групі) Загальна

кількість, осіб (%)0–5 років

(16 осіб)6–10 років (19 осіб)

11 і більше років

(21 особа)Стиль поведінки

Суперництво 4 (25) 2 (11) 2 (10) 8 (14)Співробітництво 4 (25) 8 (42) 8 (38) 20 (36)Компроміс 4 (25) 7 (37) 10 (48) 21 (38)Уникнення 2 (12,5) 1 (5) 0 3 (5)Пристосування 2 (12,5) 1 (5) 1 (4) 4 (7)

Деструктивна (руйнівна) поведінкаВисокий рівень 1 (6) 2 (11) 2 (10) 5 (8)Середній рівень 6 (38) 8 (42) 7 (33) 21 (38)Низький рівень 9 (56) 9 (47) 12 (57) 30 (54)

Самооцінка раціональної поведінки в конфліктіВисокий рівень 7 (44) 11 (58) 13 (62) 31 (55)Середній рівень 8 (50) 7 (37) 6 (29) 21 (38)Низький рівень 1 (6) 1 (5) 2 (9) 4 (7)

Самооцінка “мудрої поведінки” в конфліктіВисокий рівень 9 (56) 9 (47) 14 (67) 32 (57)Середній рівень 4 (25) 9 (47) 6 (29) 19 (34)Низький рівень 3 (19) 1 (6) 1 (4) 5 (9)

Рівень емпатіїДуже високий рівень 5 (31) 7 (37) 5 (24) 17 (30) Високий рівень 5 (31) 8 (42) 11 (52) 24 (43)Нормальний рівень 5 (31) 3 (16) 4 (19) 12 (22)Низький рівень 1 (6) 1 (5) 1 (5) 3 (5)Дуже низький рівень 0 0 0 0

41№ 3(11)2 0 1 8


14%

36%38%

5% 7%Суперництво Співпраця Компроміс Уникнення Пристосування

Рис. 1. Розподіл стилів індивідуальної поведінки в конфліктних ситуаціях педагогічно-виховного персоналу

Високий рівень деструктивної (руйнівної поведінки притаманний лише 5 % досліджуваних, середній – 38 % осіб, низький – 54 % осіб, що свідчить про ефективність проведення тренінгових заходів і характе-ризується позитивно (рис. 2).

9%

37%54%

Високий Середній Низький

Рис. 2. Рівні деструктивної (руйнівної) поведінки подружжя в конфліктних ситуаціях після проведення тренінгу

Щодо самооцінки раціональної поведінки в конфлікті, то високий її рівень притаманний 55 % досліджуваним, середній – 38 % особам, низький – 4 % осіб, що свідчить про ефективність проведення тренін-гових заходів і характеризується позитивно (рис. 3).





55%38%

7%


Рис. 3. Рівні раціональної поведінки подружжя в конфліктних ситуаціях після проведення тренінгу

Щодо самооцінки “мудрої поведінки” в конфлікті, то високий її рівень притаманний 32 % досліджуваних, середній – 19 % осіб, низь-кий – 5 % осіб, що характеризується позитивно (рис. 4).

57%34%

9%


Рис. 4. Рівні “мудрої поведінки” подружжя в конфліктних ситуаціях після проведення тренінгу

Щодо рівня емпатії, то дуже високий її рівень притаманний 30 % досліджуваних, високий – 24 % осіб, нормальний – 12 % осіб, низь-кий – 3 % осіб, що свідчить про ефективність проведення тренінго-вих заходів і характеризується позитивно (рис. 5).

43№ 3(11)2 0 1 8


30%

43%

22%

5% 0%

Дуже високий Високий НормальнийНизький Дуже низький

Рис. 5. Рівні емпатії подружжя в конфліктних ситуаціях після проведення тренінгу

Отже, за результатами проведення тренінгових заходів відбулися змі-ни в досліджуваних показниках (табл. 2) у групі досліджуваних, які пере-бувають у шлюбі до 1 року: у стилях індивідуальної поведінки: на 2 (12,5 %) більше стало осіб зі стилем співпраці і на 1 (6 %) особу більше зі стилем компромісу; на такі ж показники відповідно зменшилась кількість осіб зі стилями уникнення та пристосування; 2) на 3 (19 %) знизилась кількість осіб з високим і середнім рівнями деструктивної поведінки; на 2 (13 %) зріс високий рівень раціональної поведінки та на 4 (25 %) зріс високий рівень “мудрої поведінки” в конфлікті; 3) на 3 (18 %) та 1 (6 %) зросла кількість осіб з дуже високим та високим рівнями емпатії. Зміни, що відбулися у групі до-сліджуваних, які перебувають у шлюбі до 1 року, є позитивними і свідчать про ефективність проведення тренінгових заходів.

За результатами проведення тренінгових заходів відбулися такі змі-ни (табл. 2) у групі досліджуваних, які перебувають у шлюбі 1–5 років: 1) у стилях індивідуальної поведінки: на 5 (16 %) більше стало осіб зі стилем співпраці, на 2 (10 %) особи менше зі стилем суперництва і на 1 (6 %) відповідно зменшилась кількість осіб зі стилями компроміс, уникнення та пристосування; 2) на 4 (21 %) знизилась кількість осіб з високим рівнем деструктивної поведінки; на 7 (37 %) зріс високий рівень раціональної поведінки та 1 (5 %) особу відповідно зросли ви-сокий та середній рівні “мудрої поведінки” в конфлікті; 3) на 2 (11 %)





та 1 (5 %) зросла кількість осіб з надвисоким та високим рівнями ем-патії. Зміни, що відбулися у цій групі досліджуваних, є позитивними і свідчать про ефективність проведення тренінгових заходів.

Таблиця 2Зміни характеристик поведінки досліджуваних після проведення

тренінгу відповідно до періоду перебування в шлюбі

Досліджувані характеристики

Зміни характеристик поведінки за роз-поділом досліджуваних, осіб (% від за-

гальної кількості досліджуваних в групі)Загальна кількість, осіб (%)0-1 рік

(16 осіб)1-5 років (19 осіб)

6-10 років (21 особа)

Стиль поведінкиСуперництво 0 -2 (10) -1 (5) -3 (6)Співробітництво +2 (12,5) +5 (16) +5 (24) +10 (18)Компроміс +1 (6) -1 (5) +1 (5) +3 (6)Уникнення -2 (12,5) -1 (6) -3 (14) -6 (11)Пристосування -1 (6) -1 (6) -2 (10) -4 (7)

Деструктивна (руйнівна) поведінкаВисокий рівень -2 (13) -4 (21) -4 (19) -10 (19)Середній рівень -1 (6) +2 (10) 0 +1 (2)Низький рівень +3 (19) +2 (11) +4 (19) +9 (17)

Самооцінка раціональної поведінки в конфліктіВисокий рівень +2 (13) +7(37) +4(19) +13(23)Середній рівень 0 -3(16) -2(9) -5(8)Низький рівень -2 (13) -4(21) -2(10) -8(15)

Самооцінка “мудрої поведінки” в конфліктіВисокий рівень +4 (25) +1 (5) +4 (19) +9 (16)Середній рівень -1 (6) +1 (5) -3 (14) -3 (5)Низький рівень -3 (19) -2 (10) -1 (5) -6 (11)

Рівень емпатіїДуже високий рівень +3 (18) +2 (11) +2 (10) +7 (12) Високий рівень +1 (6) +1 (5) +1 (4) +3 (5)Нормальний рівень -1 (6) -2 (10) -2 (10) -5 (8)Низький рівень -3 (18) -1 (6) -1 (4) -5 (9)Дуже низький рівень 0 0 0 0

45№ 3(11)2 0 1 8


За результатами проведення тренінгових заходів відбулися зміни в досліджуваних показниках (табл. 2) у групі досліджува-них, які перебувають у шлюбі 6–10 років: 1) у стилях індивідуаль-ної поведінки: на 5 (24 %) зросла кількість осіб зі стилем співпра-ці, на 1 (5 %) особу більше зі стилем компроміс; на 1 (5 %) зменши-лась кількість осіб зі стилем суперництво, на 3 (14 %) зменшилась кількість осіб зі стилем уникнення та на 2(10%) зменшилась кіль-кість осіб зі стилем пристосування; 2) на 4 (19 %) знизилась кіль-кість осіб з високим рівнем деструктивної поведінки; на 4 (21 %) особи зріс високий рівень раціональної поведінки та 4 (19%) особи зріс високий рівень “мудрої поведінки” в конфлікті; 3) на 2 (10 %) та 1 (4 %) зросла кількість осіб з дуже високим та високим рівня-ми емпатії.

Зміни, що відбулися у цій групі досліджуваних, є позитивни-ми і свідчать про ефективність проведення тренінгових заходів.

Для підтвердження зсувів досліджуваних показників було перевірено наявність зсуву рівнів кожної ознаки за допомогою розрахунків непараметричного Т-критерію Вілкоксона, який дає можливість перевірити ефективність упровадження соціаль-но-психологічного тренінгу формування конструктивного сти-лю індивідуальної поведінки подолання конфліктних ситуацій у молодих сім’ях, а також установити не тільки загальний напрям зсуву досліджуваних ознак, а і його виразність.

Порівняння отриманих досліджуваних показни-ків здійснювалося за одними і тими самими методика-ми перед та після проведення тренінгових занять. Розра-хунки Т-критерію Вілкоксона здійснювалися за допомо-гою пакету прикладних програм SPSS 17.0 за формулою:

емпТ Rr= ∑ , де Rr∑ – сума нетипових рангів.Результати розрахунків Т-критерію Вілкоксона в експерименталь-

ній групі наведено у табл. 3.





Таблиця 3 Статистики Т-критерію Вілкоксона

ПоказникиТ- крите-рій Віл-коксона

р-рівень

Деструктивна (руйнівна) поведінка після тренінгу – де-структивна (руйнівна) поведінка до тренінгу 5,326b 0,000

Самооцінка раціональної поведінки в конфлікті після тренінгу – самооцінка раціональної поведінки в кон-флікті до тренінгу

-4,227b 0,014

Самооцінка “мудрої поведінки” в конфлікті після тренін-гу – самооцінка “мудрої поведінки” в конфлікті до тренінгу -4,488b 0,010

Рівень емпатії після тренінгу – рівень емпатії до тренінгу -4,445b 0,001Порівнявши отримані значення Т-критерію Вілкоксона, роз-

раховані для деструктивної (руйнівної) поведінки (Tемп= 5,326), са-мооцінки раціональної поведінки в конфлікті (Tемп = -4,227), самоо-цінки “мудрої поведінки” в конфлікті (Tемп = -4,488) та рівня емпатії (Tемп = -4,445) із критичними значеннями розрахованого критерію: Tкрит (р≤ 0,05)= 466 та (Tкрит р≤ 0,01)= 397, можна побачити, що в усіх розрахунках Т-критерію Вілкоксона Tемп ≤ Tкрит. Отже, на завершальній стадії експерименту відбувся достовірний позитивний зсув показни-ків на відповідних рівнях статистичної значущості: зниження проявів деструктивної (руйнівної) поведінки (на рівні високої статистичної значущості р<0,001), зростання самооцінки раціональної поведінки в конфлікті (на рівні статистичної значущості р=0,014), зростання само-оцінки “мудрої поведінки” в конфлікті (на рівні високої статистичної значущості при р=0,01) та зростання рівня емпатії (на рівні високої статистичної значущості р=0,001) подружжя після відвідування ними соціально-психологічного тренінгу формування конструктивного стилю індивідуальної поведінки подолання конфліктних ситуацій в молодих сім’ях. Необхідно також звернути увагу і на характер зсувів. Так, за результатами розрахунків Т-критерію Вілкоксона відмічаються негативні зрушення у бік зниження рівнів самооцінки раціональної поведінки в конфлікті, самооцінки “мудрої поведінки” в конфлікті,

47№ 3(11)2 0 1 8


рівня емпатії, а також зростання деструктивної (руйнівної) поведін-ки. У табл. 3 показники зрушення (зміни) наведено зі знаком “–”. Це обумовлено тим, що при розрахунках Т-критерію Вілкоксона для цих показників використовувалися негативні ранги. Негативні значення Т-критерію Вілкоксона, вищі названих показників, свідчать про пози-тивні зрушення останніх, що характеризується позитивно і свідчить про ефективність проведення тренінгових заходів.

3. ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬЗа результатами експериментальної перевірки тренінгової про-

грами формування конструктивного стилю індивідуальної поведінки подолання конфліктних ситуацій в молодих сім’ях виявлено пози-тивні зрушення у показниках: деструктивної (руйнівної) поведінки, самооцінки раціональної поведінки в конфлікті, самооцінки “мудрої поведінки” в конфлікті, а також рівня емпатії. За результатами прове-деного емпіричного дослідження доведено, що зі зростанням перебу-вання у шлюбі зростає кількість осіб, яким притаманні конструктивні стилі індивідуальної поведінки в конфліктних ситуаціях – співпраця, компроміс та суперництво. Окрім того, доведено, що соціально-пси-хологічний тренінг формування конструктивних стилів індивідуаль-ної поведінки в конфліктних ситуаціях, спрямований на зниження деструктивної (руйнівної) поведінки та зростання раціональної й “мудрої поведінки” в конфліктних ситуаціях, а також рівня емпатії у міжособовій взаємодії сприяє формуванню конструктивних стилів індивідуальної поведінки подружжя в конфліктних ситуаціях. Беру-чи до уваги узагальнення теоретичного аналізу і результати, отримані у процесі емпіричного дослідження, варто зазначити, що на сьогодні переважна більшість подружжя в молодих сім’ях не здатні конструк-тивно вирішувати конфлікти, долати труднощі сімейного життя, що обумовлено відсутністю позитивного досвіду їхніх батьків щодо по-долання сімейних конфліктів, відсутністю власного досвіду спіль-ного прийняття рішень та вирішення життєво важливих проблем, неузгодженістю норм та способів поведінки партнерів, небажанням чути, розуміти, поступатися один одному, егоїстичними бажаннями





задовольнити власні потреби через партнера тощо. Тому багато мо-лодих сімей потребують кваліфікованої психологічної підтримки та допомоги.

Перспективи подальших розвідок пов’язані з розробкою реко-мендацій для подружжя в молодих сім’ях для формування конструк-тивного стилю індивідуальної поведінки в будь-яких конфліктних ситуаціях.


1. Сатир В. Психотерапия семьи. Санкт-Петербург : Речь, 2000. 283 с.2. Бондаренко А. Б. Трансформація шлюбно-сімейних орієнтацій сучас-

ної української молоді. Соціологія. Психологія. Соціальні комунікації. Київ : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2014. Вип. 7. 200 с. C. 6–11.

3. Михайленко О. В. Цінність сім’ї в українському суспільстві як основний соціальний пріоритет держави. Збірник наукових праць Донецького державно-го університету управління. Сер. : Державне управління. 2014. Т. 15. Вип. 291. С. 181–192. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpdduu_du_ 2014_15_291_20

4. Омельченко Л. М. Вплив ситуації невизначеності на процес соціаліза-ції сучасної української молоді. Науковий вісник Національного університе-ту біоресурсів і природокористування України. Серія : Педагогіка, психологія, філософія. 2015. Вип. 230. С. 282–288. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvnau_ped_2015_230_45

5. Кошонько Г. А. Психологічні проблеми міжособистісних конфлік-тів подружжя. Вісник Національного університету оборони України. 2014. № 4(41). С. 236–242.

6. Котлова Л. О., Котловий С. А. Проблема конфліктності в молодій сім’ї в період первинної адаптації. Проблема конфлікту в глобалізованому світі. Актуальні проблеми соціального управління в Україні за умов глобалізації. Житомир : Вид-во Житомирського державного університету імені Івана Франка, 2017. С. 47–52.

7. Кругла Т. О. Сімейний конфлікт: причини виникнення, попередження, врегулювання. Медсестринство. 2017. № 4. С. 71–74.

8. Ткачук Т. А., Іщенко А. С. Психологічні особливості взаємодії подруж-жя у конфліктних ситуаціях. Young Scientist. May, 2017. № 5(45). С. 227–230.

9. Селезньов Д. О. Почуття провини в сімейних конфліктах. Вісник. Ін-т бізнесу і технологій. Київ, 2017. Вип. 2(33). С. 105–106.

49№ 3(11)2 0 1 8


10. Ганкевич О. В. Вплив психотравмуючих факторів на життєдіяльність молодих та зрілих подружніх пар. Психологія: реальність і перспективи. 2017. Вип. 8. С. 54–59. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/prp_2017_8_14

11. Кравець В. П., Терещук Г. В. Підготовка студентської молоді до вирі-шення конфліктів у сім’ї. Наукові записки Тернопільського національного пе-дагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія : Педагогіка. 2014. № 1. С. 80–88. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/NZTNPU_ped_2014_1_16

12. Мазурок М. Подолання конфліктних ситуацій у молодій сім’ї. Social Work and Education. 2014. № 1. С. 81–88.

13. Кравченко А. В., Тверезовська Н. Т. Виникнення і попередження кон-фліктів у молодого подружжя : бібліографія. Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України : Серія : Педагогіка, психологія, філософія. 2015. Вип. 220. С. 253–258.

14. Портницька Н. Ф., Долінчук І. О. Способи вирішення конфліктів як чинник побудови подружніх стосунків : актуальні тенденції. Наука і освіта. 2016. № 5. С. 233–238.

15. Руденок А. І. Програма формування готовності майбутніх психологів до запобігання та подолання сімейних конфліктів. Вісник Національної ака-демії Державної прикордонної служби України. 2015. Вип. 2. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vnadpn_2015_2_17

References

1. Satir V. (2000). Psikhoterapiya semi [Family Psychotherapy]. Sankt-Peterburg : Rech. 2000. 283 p. [in Russian]

2. Bondarenko A. B. (2014). Transformatsiia shliubno-simeinykh oriientatsii suchasnoi ukrainskoi molodi [Transformation of marital and family orientations of modern Ukrainian youth]. Sotsiolohiia. Psykholohiia. Sotsialni komunikatsii: zbirka naukovykh prats studentiv – chleniv problemnykh hrup Instytutu sotsiolohii, psykholohii ta sotsialnykh komunikatsii [Sociology. Psychology. Social communications: a collection of scientific works of students – members of problem groups of the Institute of Sociology, Psychology and Social Communications]. Kyiv : Vyd-vo NPU imeni M. P. Drahomanova, 2014. Vyp. 7. 200 p. P. 6–11. [in Ukrainian]

3. Mykhailenko O. V. (2014). Tsinnist simi v ukrainskomu suspilstvi yak osnovnyi sotsialnyi priorytet derzhavy [The value of family in the Ukrainian society as the main social priority of the state]. Zbirnyk naukovykh prats Donetskoho derzhavnoho universytetu upravlinnia. Ser. : Derzhavne upravlinnia [Collection of





scientific works of the Donetsk State University of Management. Ser. : Governance]. 2014. T. 15, Vyp. 291. P. 181–192. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpdduu_du_ 2014_15_291_20 [in Ukrainian]

4. Omelchenko L. M. (2015). Vplyv sytuatsii nevyznachenosti na protses sotsializatsii suchasnoi ukrainskoi molodi [Influence of the situation of uncertainty on the process of socialization of modern Ukrainian youth]. Naukovyi visnyk Natsionalnoho universytetu bioresursiv i pryrodokorystuvannia Ukrainy. Seriia : Pedahohika, psykholohiia, filosofiia. [Scientific herald of the National University of Bioresources and Nature Management of Ukraine. Series: Pedagogy, Psychology, Philosophy]. 2015. Vyp. 230. P. 282–288. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvnau_ped_2015_230_45. [in Ukrainian]

5. Koshonko H. A. (2014). Psykholohichni problemy mizhosobystisnykh konfliktiv podruzhzhia [Psychological problems of interpersonal conflicts of spouses]. Visnyk Natsionalnoho universytetu oborony Ukrainy. [Bulletin of the National Defense University of Ukraine]. 2014. 4(41). P. 236–242. [in Ukrainian]

6. Kotlova L. O., Kotlovyi S. A. (2017). Problema konfliktnosti v molodii sim’i v period pervynnoi adaptatsii. Problema konfliktu v hlobalizovanomu sviti [The problem of conflict in a young family during the period of primary adaptation]. Aktualni problemy sotsialnoho upravlinnia v Ukraini za umov hlobalizatsii : zbirnyk naukovykh robit [Actual problems of social management in Ukraine in the conditions of globalization: a collection of scientific works]. Zhytomyr : Vyd-vo Zhytomyrskoho derzhavnoho universytetu imeni Ivana Franka, 2017. S. 47–52. [in Ukrainian]

7. Kruhla T. O. (2017). Simeinyi konflikt: prychyny vynyknennia, poperedzhennia, vrehuliuvannia [Family conflict: causes of occurrence, prevention, settlement]. Medsestrynstvo [Nursing]. 2017. № 4. S. 71–74. [in Ukrainian]

8. Tkachuk T. A., Ishchenko A. S. (2017). Psykholohichni osoblyvosti vzaiemodii podruzhzhia u konfliktnykh sytuatsiiakh [Psychological peculiarities of spouses’ interaction in conflict situations]. Young Scientist. May, 2017. № 5(45). S. 227–230. [in Ukrainian]

9. Seleznov D. O. (2017). Pochuttia provyny v simeinykh konfliktakh [The feeling of guilt in family conflicts]. Visnyk : zbirnyk [Herald : collection] / Kyiv. in-t biznesu i tekhnolohii ; vidpovid. za vyp. R. O. Yazynina. Kyiv, 2017. Vyp. 2(33). P. 105–106. [in Ukrainian]

10. Hankevych O. V. (2017). Vplyv psykhotravmuiuchykh faktoriv na zhyttiediialnist molodykh ta zrilykh podruzhnikh par [Influence of psycho-traumatic factors on the life of young and mature married couples]. Psykholohiia: realnist i

51№ 3(11)2 0 1 8


perspektyvy [Psychology: Reality and Perspectives]. 2017. Vyp. 8. P. 54–59. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/prp_2017_8_14 [in Ukrainian]

11. Kravets V. P., Tereshchuk H. V. (2014). Pidhotovka studentskoi molodi do vyrishennia konfliktiv u simi [Student youth training to resolve family conflicts]. Naukovi zapysky Ternopilskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni Volodymyra Hnatiuka. Seriia : Pedahohika [Scientific notes of Ternopil National Pedagogical University named after Volodymyr Hnatyuk. Series: Pedagogy]. 2014. 1. P. 80–88. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/NZTNPU_ped_2014_1_16 [in Ukrainian]

12. Mazurok M. (2014). Podolannia konfliktnykh sytuatsii u molodii simi [Overcoming conflict situations in young families]. Social Work and Education. 2014. 1. P. 81–88. [in Ukrainian].

13. Kravchenko A. V., Tverezovska N. T. (2015). Vynyknennia i poperedzhennia konfliktiv u molodoho podruzhzhia : byblyohrafyia [The emergence and prevention of conflicts in the young marriage: bibliography]. Naukovyi visnyk Natsionalnoho universytetu bioresursiv i pryrodokorystuvannia Ukrainy : Seriia: Pedahohika, psykholohiia, filosofiia [Scientific herald of the National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine: Series: Pedagogy, Psychology, Philosophy]. 2015. Vyp. 220. S. 253–258. [in Ukrainian]

14. Portnytska N. F., Dolinchuk I. O. (2016). Sposoby vyrishennia konfliktiv yak chynnyk pobudovy podruzhnikh stosunkiv : aktualni tendentsii [Methods of resolving conflicts as a factor in building marital relations: current trends]. Nauka i osvita [Science and education]. 2016. 5. P. 233–238. [in Ukrainian]

15. Rudenok A. I. (2015). Prohrama formuvannia hotovnosti maibutnikh psykholohiv do zapobihannia ta podolannia simeinykh konfliktiv [The program of forming the readiness of future psychologists to prevent and overcome family conflicts]. Visnyk Natsionalnoi akademii Derzhavnoi prykordonnoi sluzhby Ukrainy [Bulletin of the National Academy of the State Border Guard Service of Ukraine]. 2015. Vyp. 2. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vnadpn_2015_2_17 [in Ukrainian]

Volynets N., Mokriyuk Y. The Results of Approbation of Socio-Psycho-logical Training for the Formation of a Constructive Style of Individual Be-havior of Spouses in Young Families to Overcome Conflict Situations

In the article are represented the results of the approbation of the socio-psy-chological training of the formation of a constructive style of the individual behav-iour of spouses in young families to overcome conflict situations, the purpose of which is to shape the competence of spouses in young families to prevent and over-come conflicts, as well as to develop skills of constructive style of individual behav-





iour in conflict situations. The training promotes the development of skills of active listening and speaking, the use of funds for conflict prevention, the use of different strategies for overcoming conflicts; the development of attitudes on communica-tion, learning, interaction. The results of the training are mastering the marriage of knowledge about the problems and consequences that arise in conflict situations, the ability to use means to overcome conflicts, settings for analysis, adaptation and communication; development of practical skills of active listening and speaking; mastering the skills of using game-based methods of conflict resolution, reflection skills, identification, empathy, as well as the skills of using different strategies to overcome the conflict in different situations of marriage interaction.

According to the results of the pilot testing of the training program for the formation of a constructive style of individual behaviour in overcoming conflict sit-uations in young families, positive changes were observed in indicators: destructive (destroying) behaviour, self-esteem of rational behaviour in conflict, self-esteem of “wise behaviour” in conflict, and level of empathy, and it is proved that as the mar-riage grows, the number of persons who have the constructive styles of individual behaviour in conflict situations is increasing – cooperation, compromise and rival-ry. It is proved that socio-psychological training of the formation of constructive styles of individual behaviour in conflict situations, aimed at reducing destructive (destroying) behaviour and increasing rational and “wise” behaviour in conflict sit-uations, as well as the level of empathy in interpersonal interaction, contributes to the formation of constructive styles of individual behaviour of spouses in conflict situations.

Key words: socio-psychological training; style of individual behaviour; con-flict; overcoming conflict situations; marriage in young families.

53№ 3(11)2 0 1 8


УДК 159.923

Галина Католик кандидат психологічних наук, доцент,

завідувач кафедри психології та психотерапії, ВНЗ “Український католицький університет”, м. Львів


КОНТИНУАЛЬНО-ІЄРАРХІЧНА СТРУКТУРА ПРОФЕСІЙНОЇ ТА ОСОБИСТІСНОЇ СКЛАДОВИХ

КОНЦЕПЦІЇ Я ДИТЯЧОГО ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА

У статті розглядаються різні підходи до формування концепції Я ди-тячого практичного психолога та пропонується авторська модель конти-нуально-ієрархічної структури професійних та особистих складових кон-цепції Я дитячого практичного психолога. Детальний аналіз існуючих до-сліджень концепції Я включав різні галузі психологічної науки, такі як: ге-нетично-моделюючий, психоаналітичний, інтерактивний, структурно-ди-намічний, наративний, когнітивний, трансперсональний і інтегративний підходи. Обґрунтовано актуальність вивчення цієї проблеми, окреслено причини, що призводять до пошуку нових освітніх моделей та підходів до формування концепції Я дитячого практичного психолога. Узагальнений і уточнений перелік об’єктивних і суб’єктивних критеріїв ефективності ди-тячого психолога-практика. Обґрунтовано методологічні засади концепції Я дитячого практичного психолога у контексті континуально-ієрархічного та психодинамічного підходів як основи методології генези концепції Я ди-тячого практичного психолога; систему теоретичних підходів до проблем розвитку та психологічних факторів формування складових континуаль-но-ієрархічної структури концепції Я дитячого практичного психолога; розроблена теоретична модель формування концепції Я дитячого практич-

© Католик Г.54З Б І Р Н И К НАУКОВИХ ПРАЦЬ




ного психолога. Сформульовано концепцію професійного розвитку психо-лога-практика та проаналізовано його змісти. Зазначається, що основним інструментом професійного впливу є фактично концепція Я дитячого психолога-практика, його міжсуб’єктивний ресурс. Розробка і доповнення уявлень про різні модальності професійної складової концепції Я дитячого практичного психолога, проведених у нашій роботі, дозволило представи-ти її як континуум-ієрархічну сутність, що складається з взаємопов’язаних підсистем.

Ключові слова: концепція Я; пренатальна самість; постнатальна са-містть; ідентичність; онтогенез; модель; континуально-ієрархічна структура; міжсуб’єктивний ресурс; дитяча психотерапія.

1. ВСТУППостановка проблеми. Фундаментальні та радикальні зміни, що

відбуваються в сучасному соціокультурному середовищі, зумовлюють зростання інтересу вчених та практиків до проблеми успішної, кон-структивної та ефективної самореалізації психологів, яка не можлива без процесів становлення професійної концепції Я.

Традиційна модель освіти з практичної психології в Україні мало враховує специфіку концепції Я дитячого психолога-практика, акцент значною мірою донині робиться на формування загальної системи знань, умінь та навичок.

Починаючи з дев’яностих років минулого століття, формувались соціально-історичні процеси, що мають певний вплив на розвиток особистості психолога та становлення його професійних структур. Центром уваги дослідників цієї проблеми стали професійно важ-ливі якості психолога (О. Ф. Бондаренко, М. В. Молоканов, В. Г. Па-нок, Н. І. Пов’якель, О. С. Романова, Н. В. Пророк, Н. В. Чепелєва, О. В. Швачко та ін.). У більшості досліджень вказується на взаємо-зв’язок психографічних та професіографічних структур у контексті становлення професійної Я-концепції практичного психолога, од-нак зміст цього зв’язку розкривається на рівні пошуку особистісних рис і якостей психолога, які сприяють ефективності психокорекції (емпатійність, толерантність, автентичність, рефлексивність тощо). Проблема полягає в тому, що наявна освітня модель не враховує ін-

55№ 3(11)2 0 1 8


трапсихічних механізмів, які продукують дані якості, а тим більше не має можливості їх задіяти.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Останніми рока-ми простежується зміщення дослідницького інтересу від розробки та опису нормативних моделей особистості та діяльності фахівця до вивчення професійної свідомості та самосвідомості даного суб’єк-та діяльності (О. Ю. Артем’єва, М. Й. Боришевський, Т. М. Буякус, М. Ю. Варбан, Н. О. Кучеровська, Д. О. Леонтьєв, Л. М. Мітіна, Н. І. Пов’якель, Д. В. Ронзін, О. Є. Сапогова, Ю. М. Швалб, Н. Ф. Шевчен-ко). У багатьох дослідженнях висловлюється думка про те, що основним компонентом формування концепції Я фахівців-психологів є створення умов для розвитку та гармонізації особистості спеціаліста (І. В. Вачков, І. В. Дубровіна, М. А. Єгорова, Ф. З. Кабіров, О. А. Мальцева, Є. І. Рогов, С. Я. Ромашина, Є. Є. Сапігова, Є. А. Спіркін, Є. Д. Соколова, Є. В. Шара-пановская та ін.). Однак надзвичайно рідко питання фокусується довкола концепції Я дитячого практичного психолога. Отже, актуальність про-блеми, що досліджується, визначається такою низкою причин:

по-перше, трансформаційними соціокультурними змінами: пере-житими воєнними подіями, економічним станом, збіднінням населен-ня, міграційними процесами. Ці трансформації висувають особливі вимоги до особистості дитячого практичного психолога, яка пов’язана з активним динамічним формуванням його концепції Я (К. О. Абуль-ханова-Славська, Г. О. Балл, М. М. Бахтін, О. Ф. Бондаренко, М. Й. Бо-ришевський, Е. Гідденс, Н. Ф. Каліна, С. Д. Максименко, Е. Л. Носенко, Я. М. Омельченко, О. П. Саннікова, В. О. Татенко, Т. М. Титаренко, Н. В. Чепелєва, А. В. Фурман та ін.); з безперервним особистісним і соціальним самовизначенням, що є адекватним існуючій реальності (Н. В. Антонова, М. В. Заковоротна, Н. Л. Іванова, М. І. Пірен, Г. Тедж-фел, Дж. Тернер, В. О. Ядов та ін.); з трансформацією соціальної та особистісної ідентичності практичного психолога (П. Бергер, К. Джер-джен, Н. В. Дмітрієва, Т. Лукман, Т. В. Румянцева, Т. В. Трандина та ін.); з утвердженням таких характеристик, як самоцінність, самовизначен-ня, самоставлення, самореалізація (Е. П. Белинська, Л. І. Божович, Б. С. Братусь, Ж. П. Вірна, М. Г. Гінзбург, І. С. Кон та ін.);





по-друге, потребою у систематизації та узагальненні існуючих у психології підходів і концепцій розвитку професійної концепції Я практичного психолога (І. Д. Андреєва, І. П. Андрійчук, Р. Бернса, О. Ф. Бондаренко, Й. Боришевського, Ж. П. Вірної, В. Вілюнаса, Н. В. Волянюк, О. Є. Гуменюк, М. Т. Дригус, Д. І. Іванової, В. П. Іва-нова, Н. Ф. Каліної, З. Г. Кісарчук, І. С. Кона, А. Ленгле, М. І. Лісіної, Д. Майерса, С. Д. Максименка, Р. Мея, О. Мироненка та ін.); пошу-ком її структурних компонентів і феноменологічних виявів (Т. В. Го-ворун, В. Л. Зливков, Н. Ф. Каліна, О. М. Кікінеджі, К. В. Коростеліна, А. В. Маричева, В. М. Павленко, М. І. Пірен, Т. В. Румянцева, В. В. Століна, Л. Б. Шнайдер та ін.); чинників, детермінант її становлення (К. О. Абульханова-Славська, Н. В. Антонова, Б. С. Братусь, Д. О. Ле-онтьєв, В. А. Петровський, С. Л. Рубінштейн, В. І. Слободчиков та ін.);

по-третє, вимогами практики, що виявляється у необхідності постійної професіоналізації концепції Я практичного психолога в умовах соціокультурних змін (О. Ф. Бондаренко, Л. П. Журавльова, І. А. Зязюн, Л. М. Карамушка, І. М. Кирилюк, С. Д. Максименко, В. Г. Панок, Н. І. Пов’якель, О. П. Саннікова, О. Я. Чебикін, Н. В. Чепе-лєва, Н. Ф. Шевченко, Т. С. Яценко та ін.).

Мета статті полягає у розробці концепції Я дитячого практичного психолога, як основи побудови цілісної моделі освітнього психотера-певтично-дидактичного проекту з психодинамічної дитячо-юнацької психотерапії.

2. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯОтже, важливість та актуальність порушеної проблеми, недо-

статня її наукова розробка, відсутність відповідного концептуально-го підходу свідчать не лише про важливість та необхідність подаль-ших досліджень формування професійної концепції Я практичного психолога загалом, а й концепції Я дитячого практичного психолога. Остання має унікальну своєрідність та специфіку площини станов-лення і визначається типом особистісного розвитку та психологіч-ного знання. Розуміння цього феномену зумовлює побудову систе-ми освітнього простору для формування специфічної, відповідно

57№ 3(11)2 0 1 8


клієнтським запитам, концепції Я дитячого практичного психолога. Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури засвідчує, що в прямій постановці проблема формування концепції Я дитячих практичних психологів у системі післядипломної спеціальної освіти не була роз-роблена, хоча саме вона є головним вузлом, де зосереджено розбіж-ності між практикою підготовки фахівця та його конкретною профе-сійною діяльністю.

Узагальнення теоретичних підходів в історичному та сучасно-му контекстах до визначення концепції Я дає підстави стверджувати про багатоаспектність та мультидисциплінарність самого поняття зо-крема, як: систему уявлень людини про себе, про свої фізичні, інте-лектуальні, характерологічні, соціальні та інші властивості (Р. Бернс, А. Маслоу, Р. Мей, К. Роджерс), те, що людина вважає собою, та те, що вона вважає своїм (У. Джемс), те, що людина означає для себе (Т. Ши-бутані) відносно стійку, не завжди усвідомлювану, неповторну систему уявлень індивіда про себе, на основі якої він будує свої взаємовідноси-ни з людьми (А. В. Петровський і М. Г. Ярошевський). Вивчення цих підходів дозволило констатувати, що вони мають спільну аналізовану предметну сферу, але при цьому різними є акценти, які фокусуються на певних структурних компонентах концепції Я. Такими підходами у сучасній психології є:

генетико-моделюючий (С. Д. Максименко, В. В. Клименко, А. В. Толстоухов та ін.), де витоком особистості в цілому, у тому числі її концепції Я є нужда як енергетично-інформаційна сутнісна якість, що забезпечує експансію життя в онто- і філогенезі. Ознаками кон-цепції Я слід вважати, по-перше, віднесеність до якогось заздалегідь визначеного масштабу, критерію, зразка, еталону; по-друге, наступ-ність, тобто обумовленість розвитку концепції Я попередніми стаді-ями розвитку; по-третє, цілісність, коли система Я розвивається як інтегрована єдність, по-четверте, універсальність розвитку потенцій концепції Я, які є самоціллю;

психоаналітичний (А. Вертман, Е. Еріксон, Н. Ф. Каліна, О. О. Кру-тікова, А. В. Маричева, Дж. Марсія, З. Фройд та ін.), в якому фокус ана-лізу центрується на процесі побудови онтогенезу індивідуального Я, й





трактується як інтрапсихічна, самопродукуюча та динамічна структу-ра, що здатна створити відчуття самості, безперервності розвитку та самоузгоджуваності особистості та має зв’язок з самовизначенням й включає, згідно з модульностями концепції Я, пошук цілей та форму-вання ціннісно-мотиваційних структур;

інтеракційний (Е. Гоффман, Р. Дженкінс, Дж. Мід, Р. Фогельсон, Ю. Хабермас, Б. Шефер, Б. Шлейдер та ін.), в якому “Я” розглядається в площині соціально-інтеракційної інтегрованості та спроможності індивіда до самосприйняття в контексті життєдіяльності;

структурно-динамічний (Е. П. Белинська, М. Й. Боришевський, Ж. П. Вірна, Т. В. Говорун, О. Є. Гуменюк, В. Л. Зливков, О. М. Кікіне-джі, Н. Л. Іванова, К. В. Коростеліна, Т. М. Румянцева, В. М. Павлен-ко, В. В. Столін, А. В. Фурман, Л. Б. Шнейдер та ін.), в якому сутність концепції Я відповідає сутності образу Я, та розглядається як дина-мічна система. Ця система має нелінійну будову, складну структуру та передбачає процеси рефлексій особистістю своєї приналежності до певних соціальнох утворень;

когнітивний (Г. Брейкуелл, Г. Теджфел, Дж. Тернер, М. Яромовіц та ін.), в якому аналізується динаміки інтрапсихічного та інтерперсо-нального просторів у процесі їх актуалізації, а сама концепція Я роз-глядається як мисленнєва система, що є регулятором біхевіоральних процесів у певних соціальних вимірах;

наративний (К. Джерджен, А. Гідденс, Л. Хагендорн, Л. Хадді, Н. В. Чепелєва та ін.), в якому концепція Я розглядається як наратив, що формується в контексті антиципації життєвих подій;

трансперсональний (С. Грофф, К. Грофф, А. Мінделл, Н. Сабрин, Б. Якель та ін.), в якому розглядаються глибинні пласти психіки, са-моінтеграція в ці пласти пов’язана з посиленням самототожності та відповідно концепції Я. При цьому відчуття власного Я звернені до архитипічних просторів, перинатального і трансперсонального досві-дів, що знаходяться у підгрунті концепції Я;

інтегративний (В. В. Козлов, У. Уілберг), в якому пропонується інтеграція вищеозначених напрямків. Ця концепція базується на ін-тегративній методології, а саме – “принципі багатомірності істини”.

59№ 3(11)2 0 1 8


Цей підхід мультивимірно трактує поняття концепції Я, в якій наявні глибинні, особистісні та соціальні компоненти. Ні один з них не роз-глядатися як домінуючий чи підпорядкований, вони знаходяться у “партнерській” взаємодії [1; 2; 3; 4; 5; 11].

Нами було узагальнено та уточнено перелік об’єктивних та суб’єк-тивних критеріїв ефективності психолога-практика. Обґрунтовано методологічні принципи моделі концепції Я дитячого практичного психолога у контексті континуально-ієрархічного та психодинаміч-ного підходів як базових у методології генези концепції Я дитячого практичного психолога; визначено систему теоретичних підходів з проблеми розвитку та психологічних чинників становлення компо-нентів континуально-ієрархічної структури концепції Я дитячого практичного психолога; розроблено теоретичну модель становлення концепції Я дитячого практичного психолога [21; 14].

Аналіз наукової літератури з проблеми формування концепції Я дитячого практичного психолога виявляє одночасне використан-ня різних психологічних уявлень щодо особистісно та професій-но важливих якостей. Представлено огляд теоретичних підходів щодо характеристик професійної свідомості психолога – практи-ка та етапів її формування, особливостей професійного мислення психолога, структури інтелектуальної готовності до вирішення консультативних завдань, висвітлено сучасну тенденцію надання особливого значення цілісному формуванню професійної свідомо-сті практичного психолога, а також упровадженню акмеологічних орієнтирів у теоретичний аналіз професійного становлення прак-тичного психолога [11].

Сформульовано концепт професійного становлення психоло-га-практика та проаналізовано його змістовне наповнення, зокрема, комунікативну компетентність фахівця, єдність свідомих та несвідо-мих аспектів психіки, ціннісно-змістові компоненти в структурі кон-цепції Я психолога-практика. У низці досліджень представлено мо-дель “ідеального психолога-практика”, що включає чотири блоки про-фесійно важливих якостей: мотиваційний; комплекс соціально-пер-цептивних цінностей; операційні процеси обробки і осмислення соці-





альної інформації; якість передачі інформації, впливу на інших людей та узагальнення. Зазначено, що професійна концепція Я як складова цілісної концепції Я визначається як сукупності уявлень суб’єкта про свою життєву позицію, перспективи і цінності у контексті здійснен-ня обраної професійної діяльності (Г. С. Абрамова, І. П. Андрійчук, А. О. Реан, З. Л. Становських, Є. В. Чорний, Н. В. Чепелєва та ін.). Зазна-чено, що зв’язок між особистісним та професійним ресурсом в контек-сті діяльності дитячого психолога-практика є значно глибшим і більш принциповим, ніж в будь-якій іншій професії. Аналіз наукової літе-ратури з проблем формування професійної Я-концепції практичного психолога виявляє одночасне використання таких різних психологіч-них понять як розвиток, формування, становлення, трансформація, які часто застосовуються як синоніми (К. О. Абульханова-Славська, Б. Г. Ананьєв, Л. І. Анциферова, Р. Бернс, О. О. Бодальов, Л. І. Божович, А. В. Брушлинський, Л. С. Виготський, О. М. Леонтьєв, С. Д. Макси-менко, Е. Л. Носенко, Г. Олпорт, С. Л. Рубінштейн, Д. І. Фельдштейн та ін.). У науковій літературі класиками психології Б. Г. Ананьєвим, Л. І. Божович, Л. С. Виготським, О. М. Леотьєвим, С. Д. Максименком, С. Л. Рубінштейном використовується поняття “розвиток особистіс-них структур”, що розглядається як закономірна видозміна в часі, виражена в кількісних, якісних і структурних перетвореннях. Базу-ючись на зазначеному можемо визначити зміст поняття формування концепції Я практичного психолога, зокрема дитячого, і охарактери-зувати цей процес як закономірну якісну зміну уявлень про себе й своє місце у професійному просторі під впливом різних чинників, що призводить до якісного та кількісного переструктурування елементів всієї концепції Я особистості. Аналіз поняття “формування особисто-сті” у низці наукових підходів, викладених у роботах Б. Г. Ананьєва, Л. І. Анциферової, О. О. Бодальова, М. Й. Боришевського, С. Д. Макси-менка, А. В. Сергеєвої та ін., дозволив у психологічному аспекті визна-чити процес формування професійної концепції Я як необхідний мо-мент соціалізації, професіоналізації, акультурації тощо, у ході якого виявляється вплив всієї сукупності чинників особистісного станов-лення, включаючи професійне становлення.

61№ 3(11)2 0 1 8


Процеси розвитку та формування професійної концепції Я особистості супроводжують один одного. Однак у формуванні під-креслюється цілеспрямованість впливу на концепцію Я особисто-сті в процесі соціалізації та професіоналізації. Результатом розвит-ку та формування професійної концепції Я особистості є її новий якісний стан. Слід зазначити, що процес становлення професійної концепції Я розуміється як одночасна інтеграція, інтерналізація і диференціація різних елементів професійних структур та водно-час напрацювання, тренування певних необхідних особистісних якостей. Так, установлено, що серед особистісних параметрів, які визначають професійну успішність психолога, на основі теоре-тичного аналізу виокремлено гармонійність та узгодженість кон-цепції Я, діалогічну орієнтацію фахівця в процесі консультування, етичність та орієнтацію на внутрішні цінності, гнучкий кому-нікативний стиль, здатність до емпатії, повагу до індивідуаль-ності клієнта, емоційну толерантність, автентичність та конгру-ентність, високий рівень рефлексії, здатність до типологічного соціального мислення (А. Адлер, Г. С. Абрамова, І. П. Андрійчук, Б. Б. Іваненко, М. В. Молоканов, А. О. Реан, Н. В. Чепелєва, Є. В. Чорний, Н. В. Шевченко, Т. С. Яценко та ін.).

У контексті цього встановлено, що головним серед неспе-цифічних чинників, які визначають успіх психотерапевтичного впливу, сьогодні визнано стосунок, що імпліцитно укладається між психологом та його клієнтом і який забезпечує клієнтові ко-регуючий досвід для інтерналізації і, як наслідок, гармонізацію його власного Я (О. І. Мироненко, Я. М. Омельченко, О. О. Фільц, А. Пріц, Е. Викукаль, В. Цімпріх та ін.). Тому, з точки зору яко-сті психотерапевтичного стосунку, важливою насамперед є кому-нікативна компетентність дитячого практичного психолога, яку включають як центральну опцію професіограми. Комунікативна компетентність означає здатність дитячого психолога до іденти-фікації з емоційними запитами дитини-клієнта, внутрішній доз-віл бути заангажованим в якості об’єкта перенесення, не втрача-ючи рефлексії (спостерігаючого Я) та автономії під тиском інтен-





сивних позитивних чи негативних проекцій. Психологу необхідна професійна налаштованість на усвідомлення несвідомих аспектів власної психіки, щоб не вдаватися до захисних спотворень при складних трансферентних викликах. Інакше фахівець залиша-ється емоційно й когнітивно ригідним, нечутливим до всієї гами змістів переживань дитини-клієнта, а також до власних виявів поведінки, мотивованої захисними механізмами та позасвідоми-ми смислами.

Констатовано, що основним інструментом професійного впли-ву є власне Я дитячого психолога-практика, його інтерсуб’єктив-ний ресурс, тобто те, що становить фундамент його особистісної концепції Я. Саме концепція Я структурує те, як людина будує емо-ційні стосунки з оточеням. Згідно з нашим визначенням, концепція Я – це інтерналізовані частки різних інтерперсональних взаємодій, які екстерналізуються у вигляді уявлень особистості про себе в стосунку до інших, визначаючи її комунікативну пропозицію та са-мопрезентацію [11; 14].

Професійну складову концепції Я дитячого психолога-прак-тика визначено як рефлексивну експлуатацію змістів та можливо-стей особистісної Я-концепції в терапевтичному стосунку з дити-ною-клієнтом. Йдеться про здатність забезпечити диференційова-ний емоційно-поведінковий відгук на різних онтогенетичних рів-нях зв’язку залежно від регресії та точки фіксації дитини-клієнта, починаючи з пренатального зв’язку, включаючи бондінг та ранній інтерактивний досвід діади, закарбований у репрезентаціях Селф та об’єкта, тощо [6; 7; 9; 19, 21, 22].

Розвиток і доповнення уявлень про різні модальності про-фесійної складової концепції Я дитячого практичного психолога, здійснений у нашій роботі, дозволив представити її як континуаль-но-ієрархічне утворення, що складається із взаємопов’язаних під-систем (рис. 2). Відповідно до цієї моделі професійна складова кон-цепції Я дитячого практичного психолога розглядається нами і як психічне явище (що має складну структуру), і як процес, під яким ми розуміємо певну послідовність її трансформації на різних ета-

63№ 3(11)2 0 1 8


пах становлення. Це відбувається в конкретних історичних умовах опосередкованих впливом різних зовнішніх і внутрішніх факторів, одним з яких є освітній простір та професійна діяльність. Результа-том цього процесу є якісна зміна професійної складової концепції Я дитячого практичного психолога. Звідси принципова двовимір-ність професійного становлення психолога-практика через нероз-ривне складне поєднання особистісного та професійного розвитку та самоідентифікації [10; 16; 17].

Нами було визначено теоретичні положення концепції конти-нуально-ієрархічної структури професійної складової концепції Я дитячого практичного психолога, розробленої у контексті контину-ально-ієрархічної моделі структури особистості О. П. Саннікової, що представлена як макросистема й складається з різнорівневих підсистем й відповідних формально-динамічних, змістовно-особи-стісних та соціально-імперативних характеристик, які є взаємопро-никливими. Це забезпечує безперервність та цілісність у розвитку професійної складової концепції Я, що по-різному виявляється на кожному рівні її структури: від нижчих до вищих. Опрацювання та теоретична рефлексія повинна стосуватися змістів концепції Я на всій онтогенетичній осі та в 4 площинах: когнітивній, емоцій-но-оцінковій, ціннісно-духовній та поведінковій (вчинково-креа-тивній). Насамперед йдеться про психотерапевтичне опрацювання психологом власних особистісних дефіцитів (дефіцитарні змісти та вияви концепції Я, зумовлені інтерналізацією негативного дос-віду ранніх стосунків і суб’єктивним конструюванням їх травмів-ного значення, які свого часу деформували особистісний розвиток шляхом патопсихологічних гіперкомпенсацій). Психотерапевтична робота спрямована на ті переживання (імпліцитні та експліцитні змісти) й поведінкові реакції (патерни), що маніфестують у процесі застосування регресивних психотехнік, вказуючи на неопрацьова-ні дефіцити. При цьому застосовується множина психотерапевтич-них інструментів з огляду на модальність психодинамічної інтегра-тивної дитячо-юнацької психотерапії у рамках тривалої закритої терапевтичної групи [11; 18].





Рис. 1. Модель континуально-ієрархічної структури професійної та особистісної складових концепції Я дитячого практичного психолога

Провідним психолого-педагогічним інструментом для форму-вання професійної складової концепції Я дитячого практичного психолога є реалізація діалогічного підходу в рамках самопізнання з наступною і поступовою професійною рефлексією та інтроспекцією.

Континуально-ієрархічні рівні професійної Я-концепції

Характеристика компонентів професійної Я-концепції практичного психолога

Соціально-імперативний рівень: компоненти психічного феномену, що відображають проекції (вимоги) культури, професії, соціального середовища;

система самоконтролю

Змістовно-особистісний рівень: предметно-змістовні та смислові психологічні структури; нужди, бажань, прагнень

системи цінностей, ідеалів, вищих потреб, переконань, настанов, інтересів, способів та програм поведінки тощо, котрі детерміновані особливостями спрямованості особистості (стійка система мотивів);

система самоконтролю

Формально-динамічний рівень: Сукупність усіх властивостей, ознак, які відображають: динаміку, перебіг психічних явищ;

силу внутрішніх тенденцій індивіда до діяльності практичного психолога, що виявляються в енергійності і різноманітності дій;

індивідуальні властивості конституційного характеру

Включення у професійні, суспільні, соціальні зв’язки: вплив реального соціального та освітнього середовища, соціальних норм

Статус сформованості професійної Я-концепції: ступінь відповідальності уявлень про профспільноти, наявні профзнання, власні професійні компетенції та успішна практика

Статус сформованості Я-концепції: рефлексивний компонент; мотиваційний компонент; самоідентифікаційний компонент; компонент інтерналізації професійних знань і навиків

Наявні уявлення практичного психолога про суспільство, мораль, етику, культуру, норми поведінки, знання

Система самоконтролю

Спрямованість Я-концепції

Система самоконтролю

Якісні характеристики

модальнісні особливості Я-концепції

Формально-динамічні характеристики, що

відображають форму та динаміку Я-концепції

Емоційний компонент. Когнітивний компонент. Поведінковий компонент. Ціннісно-духовий компонент

Стійкість професійної Я-концепції. Гнучкість у зміні професійної Я-концепції. Широта пошуку професійної Я-концепції; Безперервність професійної Я-концепції. Активність у побудові професійної Я-концепції

Сімейно-батьківська

Соціально-рольова

Професійна

Рефлексивна

65№ 3(11)2 0 1 8


Це виходить з того, що передумовою переструктурування концепції Я є пошук зв’язків, наявність іншого та взаємодії з ним як фактору ви-никнення власного Я. Звідси необхідність власного клієнтського дос-віду майбутнього дитячого психолога-практика [11; 12; 13; 14; 15; 20].

Отже, процес становлення професійної складової концепції Я ди-тячого практичного психолога – це в першу чергу опрацювання імп-ліцитних та експліцитних змістів власної концепції Я та подальша ін-терналізація здобутих знань та навичок, у процесі чого відбуваються зміни на формально-динамічному, змістовно-особистісному та соці-ально-імперативному (нормативному) рівнях.

Рис. 2. Теоретична модель формування професійної складової Я-концепції дитячого практичного психолога

777777 Загальні умови формування професійної Я-концепції практичного психолога

Зовнішні чинники: соціальні; соціально-психологічний; професійно-освітній

Субструктурні рівні професійної Я-концепції:

змістовно-особистісний; психосмисловий; інтроспективний; ціннісний (спонтанно-духовний); когнітивний; емоційно-оцінковий; вчинково-креативний; інтерналізаційний

Внутрішні чинники: психофізіологічні; індивідуально-психологічні та особистісні; соціально-психологічні; психопатологічні

Етапи становлення професійної Я-концепції

1 етап Несформованість

професійної Я-концепції

2 етап Професійне становлення

Я-концепції

3 етап Самореалізація

Незріла професійна Я-концепція

Проміжна динамічна професійна Я-концепція

Сформована професійна Я-концепція

Первинне інтерв’ю, опрацювання власних

імпліцитних та експліцитних змістів

Опрацювання власних наративних змістів,

напрацювання психотехнічних прийомів,

теоретичних знань

Професійна самореалізація (професійна практика,

приналежність до професійних спільнот тощо)





Запропонована нами в подальшому освітня модель, що базується на теоретичній моделі формування особистісної та професійної скла-дових концепції Я ґрунтується на поділі практичної психологічної освіти на первинно практичну, яка включає психотерапевтичне опра-цювання власного життєвого досвіду та вторинно теоретичну і волон-терську, що містить засвоєння спеціалізованої психологічної теорії з опорою на здобуту в терапії рефлексію особистісних переживань.

3. ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬУ проведеному нами дослідженні були послідовно та закономірно

побудовані модель континуально-ієрархічної структури професійної та особистісної складових концепції Я дитячого практичного психолога та відповідна їй теоретична модель формування професійної складової кон-цепції Я дитячого практичного психолога, на основі якої створено освітній навчальний проект з дитячо-юнацької психотерапії, у якому за допомогою регресивних психотехнік отримується можливість майбутнім фахівцям із дитячо-юнацької психокорекції та психотерапії опрацювати власні дефі-цити будь-якої стадії формування складної структури концепції Я на рівні онтогенезу та отримати наявні у кожній фазі приховані ресурси, що дає можливість її гармонізації на особистісному рівні та напрацювання профе-сійного досвіду та його інтеріоризації, що відображається на формуванні професійної складової концепції Я. Даний освітній проект впроваджений у вітчизняний науково-практичний психотерапевтичний простір післяди-пломної неперервної професійної освіти вже понад 18 років. Освіту отри-мало вже чимало професійних дитячих психотерапевтів на теренах Украї-ни та за кордоном. Програма постійно вдосконалюється та набуває нових барв у контексті суспільних та особистісних затребувань.


1. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. Москва : Прогресс, 1986. 421 с.

2. Бернс Р. Я-концепция и Я-образы. Самосознание и защитные меха-низмы личности : хрестоматия. Самара : Издательський дом “БАХРАХ-М”, 2006. С. 133–211.

67№ 3(11)2 0 1 8


3. Гуменюк О. Є. Я-концепція у плині соціального довкілля. Психологія і суспільство. 2004. № 2. С. 125–143.

4. Гуменюк О. Є. Психологія Я-концепції : навч. посібник. Тернопіль : Економічна думка, 2004. 310 с.

5. Джемс У. Личность. Психология самосознания : хрестоматия. Самара : Издательский дом “БАХРАХ-М”, 2003. 672 с.

6. Католик Г. В. Пренатально-орієнтована психотерапія: перспективи розвитку. Зб. звітної наукової конференції філософського факультету. Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2009. С. 145–150.

7. Католик Г. В. Ідентичність у контексті пре-постнатальних стосунків. Глобалізація та ідентичність: зб. матеріалів доп. учасн. наук.-практ. конф. Київ, 2010. С. 11–16.

8. Католик Г. В. Структурна інтегративні трьохвимірна модель післяди-пломної підготовки. Зб. звітної наукової конференції філософського факульте-ту. Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2011. Вип. 8. С. 208–211.

9. Католик Г. В. Ідентичність у контексті ранніх стосунків. Зб. звітної наукової конференції філософського факультету. Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2011 C. 170–174.

10. Католик Г. В. Дитяча та юнацька психотерапія: теорія та практика в сучасних наукових дослідження : монографія. Львів : Астролябія, 2012. 311 с.

11. Католик Г. В. Психологія формування професійної Я-концепції прак-тичного психолога : монографія. Львів : Видавництво ЛНУ імені Івана Фран-ка, 2013. 405 с.

12. Католик Г. В. Сучасна модель онтогенетичного підходу до розуміння розвитку Я-концепції практичного психолога. Вчені записки Університету “КРОК”. 2015. № 21 С. 74–79.

13. Католик Г. В. Онтогенетичний підхід у контексті сучасного розуміння динаміки формування Я-концепції практичного психолога. Психологія і осо-бистість. 2016. № 1. С. 174–181.

14. Католик Г. В. Інноваційна модель континуально-ієрархічної структу-ри професійної Я-концепції дитячого практичного психолога. SCIENCE and EDUCATION a NEW DIMENSION (http://seanewdim.com/), 2016. С. 74–85

15. Католик Г. В. Психотерапевтична діагностика в структурі освітніх проектів. Вісник Національного авіаційного університету. Серія : Педагогіка. Психологія. 2016. № 8. С. 51–56.

16. Katolyk H. Analise des Zustands der Kindheit und Jugendschaft in der Ukraine. Material des Weltkongress fuer Psyhotherapie, Wien 2002. Р. 178–181.





17. Katolyk H. Die volkstumlichen Mythen als ein psyhologischen Faktor der Identifikation des Ukrainuschen Jugends. Material des Weltkongress fuer Psy-hotherapie, Wien 2002 Р. 241–146.

18. Katolyk Н., Stepa O. The Motional Strategies of A Person. International Jornal for Psychotherapy, Jornal Volum 14, № 2, 2010. Р. 32–38.

19. Katolyk H., Shyshak O., Binnebesel J., Formella Z. Early pregnancy loss due to maternal sdentification process. Expereriencing a suffering vol. 2. Roma-Lodz, 2012. Р. 75–98.

20. Katolyk H. Globalizacja i naród: psyhoterapevatychnyy widok własnej kon-cepcji współczesnej. Europejczyk tworca cywilizaciji rozwoju I postepu. Wydawnic-two Polskeigo Towarzystwa Uniwersalismu, Warszawa, 2014 rok. Р. 14–23.

21. Katolik G., Shishak O. Early pregnancy loss associated with maternal identificftijn process. American Journal of Fundamental, Applied and Experimental Researhc, 2016/2 (2). P. 65–84. URL : http://journal.ua-usa.org/images/SWF/Journal-2016-2-2/Journal.html

22. Katolyk Н., Binnebesel J., Formella Z. Doświadczanie penthosu, czyli próba uporządkowania pojęcia lęku tanatycznego. MEDYCYNA PALIATYWNA. 2018. 10(3). Р. 145–149

References

1. Berns R. Razvytye Ya-kontseptsyy y vospytanye [The development of self-concept and education]. Moskva : Prohress, 1986. 421 p. [in Russian]

2. Berns R. Ya-kontseptsyia y Ya-obrazі. Samosoznanye y zashchytnіe mekhanyzmі lychnosty : khrestomatyia [I-concept and I-images. Self-consciousness and protective mechanisms of personality : scripture]. Samara : Yzdatelskyi Dom “BAKhRAKh-M”, 2006. P. 133–211. [in Russian]

3. Humeniuk O. Y. Ya-kontseptsiia u plyni sotsialnoho dovkillia. Psykholohiia i suspilstvo [I-concept in the flow of social environment. Psychology and Society]. 2004. № 2. Р. 125–143. [in Ukrainian]

4. Humeniuk O. Y. Psykholohiia Ya-kontseptsii [Psychology of the I-concept] : navch. pos. Ternopi l: Ekonomichna dumka, 2004. 310 p. [in Ukrainian]

5. Dzhems U. Lychnost. Psykholohyia samosoznanyia [Personality Psychology of self-consciousness] : khrestomatyia. Samara : Yzdatelskyi dom “BAKhRAKh-M”, 2003. 672 p. [in Russian]

6. Katolyk H. V. Prenatalno-oriientovana psykhoterapiia: perspektyvy rozvytku [Prenatal-Oriented Psychotherapy: Prospects for Development]. Zb. zvitnoi

69№ 3(11)2 0 1 8


naukovoi konferentsii filosofskoho fakultetu [Collection Report of the Scientific Conference of the Faculty of Philosophy]. Lviv : Vydavnychyi tsentr LNU imeni Ivana Franka, 2009. P. 145–150. [in Ukrainian]

7. Katolyk H. V. Identychnist u konteksti pre-postnatalnykh stosunkiv [Identity in the context of pre-postnatal relationships]. Hlobalizatsiia ta identychnist: zb. materialiv dop. uchasn. nauk.-prakt. konf [Globalization and Identity: a collection of materials of the reports of the participants of the scientific and practical confer-ence]. Kyiv, 2010. P. 11–16. [in Ukrainian]

8. Katolyk H. V. Strukturna intehratyvni trokhvymirna model pisliadyplomnoi pidhotovky [Structural integrative three-dimensional model of postgraduate train-ing.]. Zb. zvitnoi naukovoi konferentsii filosofskoho fakultetu [Collection of Re-porting Scientific Conference of the Faculty of Philosophy]. Lviv : Vydavnychyi tsentr LNU imeni Ivana Franka, 2011. Vyp. 8. P. 208 –211. [in Ukrainian]

9. Katolyk H. V. Identychnist v konteksti rannikh stosunkiv [Identity in the context of early relationships]. Zb. zvitnoi naukovoi konferentsii filosofskoho fakultetu [Col-lection of Reporting Scientific Conference of the Faculty of Philosophy, Lviv]. Lviv : Vydavnychyi tsentr LNU imeni Ivana Franka, 2011. P. 170–174. [in Ukrainian]

10. Katolyk H. V. Dytiacha ta yunatska psykhoterapiia: teoriia ta praktyka v suchasnykh naukovykh doslidzhennia [Pediatric and adolescent psychotherapy: theory and practice in modern scientific research] : monohrafiia. Lviv : Vydavnytstvo Astroliabiia, 2012. 311 p. [in Ukrainian]

11. Katolyk H. V. Psykholohiia formuvannia profesiinoi Ya-kontseptsii praktychnoho psykholoha [Psychology of the formation of a professional I-concept of a practical psychologist] : monohrafiia. Lviv : Vydavnytstvo LNU imeni Ivana Franka, 2013. 405 p. [in Ukrainian]

12. Katolyk H. V. Suchasna model ontohenetychnoho pidkhodu do rozuminnia rozvytku “Ia-kontseptsii” praktychnoho psykholoha [A modern model of the on-togenetic approach to understanding the development of the “I-concept” of a prac-tical psychologist [Scientific notes of the University “KROK”]. Vcheni zapysky Universytetu “KROK”. 2015. № 21. P. 74–79. [in Ukrainian]

13. Katolyk H. V. Ontohenetychnyi pidkhid v konteksti suchasnoho rozuminnia dynamiky formuvannia Ya-kontseptsii praktychnoho psykholoha [Ontogenetic ap-proach in the context of modern understanding of the dynamics of the formation of the I-concept of a practical psychologist]. Psykholohiia i osobystist [Psychology and personality]. 2016. № 1. P. 174–181. [in Ukrainian]

14. Katolyk H. V. Innovatsiina model kontynualno-iierarkhichnoi struktury profesiinoi Ya-kontseptsii dytiachoho praktychnoho psykholoha [An innovative





model of the continuum-hierarchical structure of the professional I-concept of a child’s practical psychologist]. SCIENCE and EDUCATION a NEW DIMENSION (http://seanewdim.com/), 2016. P. 74–85. [in Ukrainian]

15. Katolyk H. V. Psykhoterapevtychna diahnostyka v strukturi osvitnikh proektiv [Psychotherapeutic diagnostics in the structure of educational projects]. Visnyk Natsionalnoho aviatsiinoho universytetu. Seriia : Pedahohika. Psykholohiia [Bulletin of the National Aviation University. Series : Pedagogy. Psychology]. 2016. № 8. P. 51–56. [in Ukrainian]

16. Katolyk H. Analise des Zustands der Kindheit und Jugendschaft in der Ukraine. Material des Weltkongress fuer Psyhotherapie, Wien 2002. P. 178–181. [in Еnglish]

17. Katolyk H. Die volkstumlichen Mythen als ein psyhologischen Faktor der Identifikation des Ukrainuschen Jugends. Material des Weltkongress fuer Psyhotherapie, Wien 2002. P. 241–146. [in Еnglish]

18. Katolyk N., Stepa O. The Motional Strategies of A Person. International Jornal for Psychotherapy, Jornal Volum 14, № 2, 2010. P. 32–38. [in Еnglish]

19. Katolyk H., Shyshak O., Binnebesel J., Formella Z. Early pregnancy loss due to maternal sdentification process. Expereriencing a suffering vol. 2. Roma-Lodz, 2012. P. 75–98. [in Еnglish]

20. Katolyk H. Globalizacja i naród: psyhoterapevatychnyy widok własnej koncepcji współczesnej. Europejczyk tworca cywilizaciji rozwoju I postepu. Wydawnictwo Polskeigo Towarzystwa Uniwersalismu, Warszawa, 2014 rok. Р. 14–23. [in Polish]

21. Katolik G., Shishak O. Early pregnancy loss associated with maternal identificftijn process. American Journal of Fundamental, Applied and Experimental Researhc, 2016/2(2). P. 65–84. URL : http://journal.ua-usa.org/images/SWF/Journal-2016-2-2/Journal.html [in Еnglish]

22. Katolyk Н., Binnebesel J., Formella Z. Doświadczanie penthosu, czyli próba uporządkowania pojęcia lęku tanatycznego. MEDYCYNA PALIATYWNA. 2018. 10(3). Р. 145–149. [in Polish]

Katolyk H. The Continuum-Hierarchical Structure of the Professional and Personal Constituents of the Concept of a Child’s Practical Psychologist

The article deals with various approaches to the formation of the concept of a child’s practical psychologist and proposes an author’s model of the continuum-hi-erarchical structure of the professional and personal constituents of the concept of a child’s practical psychologist. A detailed analysis of the existing research of the concept I included various areas of psychological science, such as genetic modeling,

71№ 3(11)2 0 1 8


psychoanalytic, interactive, structural-dynamic, narrative, cognitive, transpersonal, and integrative. The relevance of the study of this problem is substantiated, the reasons, which lead to the search for new educational models and approaches to the formation of the concept of the child’s practical psychologist, are outlined. gen-eralized and refined list of objective and subjective criteria of the effectiveness of psychologist-practice. The methodological principles of the concept of the child of the child’s practical psychologist in the context of the continuum-hierarchical and psychodynamic approaches as basic in the methodology of the genesis of the con-cept of the child’s practical psychologist are substantiated; the system of theoretical approaches on the problems of development and psychological factors of the for-mation of the components of the continuum-hierarchical structure of the concept of the child’s practical psychologist; the theoretical model of the conception of the childhood practical psychologist has been developed. Formulated the concept of professional development of a psychologist-practitioner and analyzed its content content. It is stated that the main tool of professional influence is actually I child psychologist-practitioner, his inter subjective resource. Development and addition of ideas about various modalities of the professional component of the concept I, a child practical psychologist, carried out in our work, allowed to represent it as a continuum-hierarchical entity consisting of interconnected subsystems.

Key words: concept I; prenatal self; postnatal self; identity; ontogeny; model; continuum-hierarchical structure; inter subjective resource; child psychotherapy.





УДК 159.922:351.746.1

Ольга Кіреєва кандидат психологічних наук,

доцент кафедри управління оперативно-розшуковою діяльністю, Національна академія Державної прикордонної служби України

імені Богдана Хмельницького, м. Хмельницький ORCID ID 0000-0002-2598-6545

e-mail: [email protected]

Андрій Треус заступник начальника управління – начальник першого відділу

управління інформаційно-аналітичного забезпечення та кримінального аналізу Департаменту оперативної діяльності, Адміністрація Державної прикордонної служби України, м. Київ

МЕТОДИКА ПРОФЕСІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ВІДБОРУ КАНДИДАТІВ ДЛЯ ПРОХОДЖЕННЯ СЛУЖБИ

В ПІДРОЗДІЛАХ КРИМІНАЛЬНОГО АНАЛІЗУ

У статті висвітлено сучасні підходи до організації і проведення заходів професійно-психологічного відбору кандидатів для проходження служби в підрозділах кримінального аналізу Державної прикордонної служби України.

Як свідчать статистичні дані, на сьогодні спостерігається значна плин-ність кадрів у підрозділах кримінального аналізу оперативних підрозділів Державної прикордонної служби України, що значно впливає на ефектив-ність професійної діяльності даних підрозділів. Однією з передумов виник-нення такої кадрової ситуації є відсутність на даний момент чіткого порядку організації та проведення професійно-психологічного відбору кандидатів для проходження служби в підрозділах кримінального аналізу. Практична

© Кіреєва О., Треус А. 73

№ 3(11)2 0 1 8


реалізація ефективного добору кадрів для проходження служби в підрозді-лах кримінального аналізу оперативних підрозділів Державної прикордонної служби України є неможливою без розв’язання завдань розробки методики професійно-психологічного відбору кандидатів на посади в дані підрозділи.

Професійно-психологічний відбір тісно пов’язаний з проблемою профе-сійної придатності, а саме з наявністю у кандидата комплексу знань, умінь й особистісних якостей, які необхідні для виконання професійної діяльності відповідно до вимог щодо її ефективності.

З цією метою в процесі психологічного дослідження професійної діяль-ності кримінального аналітика оперативних підрозділів Державної прикор-донної служби України нами було опрацьовано професіограму та психограму кандидатів на посади кримінальних аналітиків оперативних підрозділів Дер-жавної прикордонної служби України.

Ключові слова: кримінальний аналітик; вимоги до кандидатів на посаду; професіограма; професійно-психологічний відбір; професійна придатність.

1. ВСТУПРезультати діяльності підрозділів кримінального аналізу Держав-

ної прикордонної служби України за останні роки свідчать, що засто-сування кримінального аналізу дає можливість мінімізувати витрати часу оперативних працівників та оперативно-розшукового підрозді-лу загалом на вирішення поставлених завдань та значно підвищити якість їх оперативно-розшукової діяльності. Однак на сьогодні спо-стерігається значна плинність кадрів у підрозділах кримінального аналізу, що значно впливає на ефективність професійної діяльності даних підрозділів. Однією з передумов даної ситуації є фактична від-сутність професійно-психологічного відбору кандидатів на посади кримінальних аналітиків.

Постановка проблеми. Відбір кандидатів для проходження служби в підрозділах кримінального аналізу Державної прикордон-ної служби України передбачає організацію та проведення профе-сійно-психологічного відбору. Практична реалізація ефективного добору кадрів для проходження служби в підрозділах кримінально-го аналізу є неможливою без розв’язання завдань розробки методи-ки професійно-психологічного відбору кандидатів на посади в дані підрозділи. Аналіз ситуації щодо підбору кандидатів на посади ана-





літиків, яка склалася на сьогодні в підрозділах кримінального ана-лізу Державної прикордонної служби України (далі – ДПС України), свідчить про те, що методика професійно-психологічного відбору кандидатів на посади кримінальних аналітиків відсутня. Усе це обу-мовлює нагальну потребу в розробці такої методики та закріпленні її Інструкцією, яка визначала б порядок організації та проведення за-ходів професійно-психологічного відбору персоналу, що виявив ба-жання проходити службу в підрозділах кримінального аналізу ДПС України, та чітко регламентувала б діяльність підрозділів та посадо-вих осіб ДПС України, які мають здійснювати заходи професійного відбору та психологічного забезпечення кадрових підрозділів, уста-нов та комісій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Як свідчить аналіз наукових досліджень, на сьогодні науковцями з галузі психології розроблено вже низку концепцій діяльності, методичних та методо-логічних підходів до її вивчення. Діяльність досліджувалася в різних аспектах. Зокрема в загальнотеоретичному аспекті дане питання роз-глядали в своїх працях такі науковці, як К. О. Альбуханова-Славська, Б. Г. Ананьєв, С. Л. Рубінштейн, В. Д. Щадріков та інші. Дослідженню психологічної складової професійної діяльності представників право-охоронних органів присвятили свої наукові праці вітчизняні науков-ці: В. І. Барко, В. О. Бодров, Т. М. Дерв’янко, Ю. Б. Ірхін, О. С. Кіре-єва, В. О. Лефтеров, М. В. Макаренко, О. А. Матеюк, Є. М. Потапчук, О. Д. Сафін, В. В. Стасюк, О. В. Тімченко, С. О. Філіппов та інші.

Метою статті є висвітлення сучасних підходів щодо організації та проведення заходів професійно-психологічного відбору кандидатів на посади кандидатів для проходження служби в підрозділах криміналь-ного аналізу ДПС України.

2. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯНа сьогодні дослідженню проблемних питань професійного від-

бору присвячують увагу провідні фахівців різних наукових галузей. Однак кожен з них розглядає лише якийсь певний аспект цього фе-номену, що обумовлює відсутність єдиної думки щодо елементів сис-

75№ 3(11)2 0 1 8


теми професійного відбору, його структури, змісту та принципів. Найповніший опис принципів професійно-психологічного відбору (далі – ППВ), на нашу думку, наведено у наукових працях В. О. Бодро-ва. Так, В. О. Бодров визначив такі принципи ППВ: системний підхід; особистісний підхід; діяльнісний підхід; актуальність вибору; наукова обґрунтованість; динамічність і прогнозованість; комплексність; ак-тивність; динамічність та адаптивність критеріїв відбору; диферен-ційоване прогнозування та практичність [1]. Можна зазначити, що сучасний ППВ є складною комплексною науковою проблемою, яку науковці розглядають і як систему, і як процес.

Теоретичний аналіз наукових досліджень свідчить, що вихідним етапом вирішення методологічних, методичних та організаційних пи-тань проведення ППВ має бути психологічне вивчення конкретних ви-дів професійної діяльності та визначення вимог до людини як до суб’єк-та праці. Дослідження за цією проблемою дозволяє визначити критерії успішності професійної діяльності, обґрунтувати процедуру вибору тестів для оцінювання і прогнозування ефективності діяльності.

Аналіз досвіду застосування ППВ у зарубіжних країнах надав можливість зробити висновки, що найбільш розробленими можна назвати системи ППВ в арміях США, Німеччини та Франції. В інших країнах світу, де існує система ППВ, відбувається повне запозичення або часткове використання основних методів і принципів вказаних країн [2], [3].

Вивчення матеріалів наукових праць зарубіжних фахівців з пи-тань ППВ показало, що групове психологічне обстеження (тестуван-ня) відповідає загальній потребі практики, і його перевагою є можли-вість одночасного обстеження великих груп людей [3], [4].

Теоретичний аналіз сучасного стану ППВ військових фахівців у арміях зарубіжних країн і наукових досліджень учених з цієї про-блеми дозволяє зробити висновок, що тестові методики і на сьогодні продовжують відповідати вимогам відбору, особливо за необхідності обстеження великих груп кандидатів на військову службу [3], [5].

Вітчизняні науковці також досліджують проблеми ППВ. Укра-їнський дослідник М. В. Макаренко формує поняття професійного





відбору як систему заходів, що дозволяють виявляти осіб, які за сво-їми індивідуальними якостями є найбільш придатними до навчання й подальшої професійної діяльності за конкретною спеціальністю [6]. У межах удосконалення ППВ кадрів для Національної поліції України В. І. Барко розглядав питання україномовної адаптації психодіагнос-тичної методики “Індивідуально-типологічний опитувальник” [7].

Як уже зазначалося, аналіз сучасного стану діяльності підрозділів кримінального аналізу ДПС України свідчить про значну плинність кадрів у даних підрозділах, що негативно впливає на ефективність їх діяльності. Одним із негативних наслідків такої кадрової плинності є недостатня професійна підготовка кадрів, у деяких випадках на поса-ди кримінальних аналітиків призначаються особи, які не мають жод-ного уявлення про кримінальний аналіз. Однак такі негативні наслід-ки успішно долаються підвищенням кваліфікації персоналу підрозді-лів кримінальних аналітиків ДПС України шляхом проведення на базі Національної академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького спеціалізованих курсів кримінальних аналітиків. Підвищення кваліфікації кримінальних аналітиків передбачає послі-довне вдосконалення їх професійних знань, умінь і навичок, зростан-ня професійної майстерності в галузі кримінального аналізу. Слід зазначити, що особливість підвищення кваліфікації кримінальних аналітиків полягає в тому, що слухачами є співробітники оператив-них підрозділів, які вже володіють певними знаннями і практичними навичками виконання професійних обов’язків і можуть завдяки кри-тично ставитися до навчального матеріалу, прагнучи отримати саме те, що їм перш за все потрібно для професійної діяльності [8].

Однак, незважаючи на якісну підготовку на курсах підвищення кваліфікації достатньої кількості фахівців для підрозділів криміналь-ного аналізу ДПС України, підвищення їх матеріального забезпечення та зміни організаційно-штатної структури, кадрова плинність у даних підрозділах не припинилася. Усе це спонукало нас до проведення до-слідження причин такої плинності кадрів у підрозділах кримінально-го аналізу ДПС України. У період з вересня 2016 до серпня 2018 року нами проводилося опитування щодо вивчення сучасного стану кадро-

77№ 3(11)2 0 1 8


вої політики в підрозділах кримінального аналізу ДПС України слуха-чів, курсів підвищення кваліфікації на базі Національної академії Дер-жавної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького за напрямом навчання “кримінальний аналіз”. Загалом до анкетування залишилися 142 офіцери, які перебувають на посадах кримінальних аналітиків в оперативних підрозділах ДПС України або плануються для призначення на ці посади. Одним із питань анкетування було “Що вас спонукало до проходження служби на посадах у підрозділах кримінального аналізу?”. Серед опитаних 40 (28,2 %) – зацікавлені в кримінальному аналізі і в підрозділах кримінального аналізу за влас-ним бажанням, 61(42,9 %) – потрапили за призначенням і за рішен-ням начальника оперативного підрозділу, а 41(28,9 %) – зазначили, що опинилися випадково на посадах у підрозділах кримінального аналізу. Крім того, лише 63 (44,3 %) з опитуваних відмітили, що в подальшому планують пов’язати свою службову діяльність з кримінальним аналі-зом, а 79(55,6 %) – не планують в подальшому проходити службу в під-розділах кримінального аналізу, з них 64 (45,1 %) – через відсутність зацікавленості в роботі кримінального аналітика.

Аналіз анкетування дозволяє зробити висновки, що через відсут-ність ППВ на посади в підрозділи кримінального аналізу ДПС України до даних підрозділів потрапляють, так би мовити, “випадкові люди”, які лише займають посади і через відсутність зацікавленості у роботі кримі-нального аналітика виконують роботу безініціативно, що значно впливає на її ефективність. Отже, практична реалізація ефективного добору ка-дрів для проходження служби в підрозділах кримінального аналізу є не-можливою без розв’язання завдань розробки методики професійно-пси-хологічного відбору кандидатів на посади в дані підрозділи. Тому гостро постало питання розробки методики ППВ на посади в підрозділи кримі-нального аналізу ДПС України, що й стало основою нашого дослідження.

Професійно-психологічний відбір тісно пов’язаний з проблемою професійної придатності, а саме з наявністю у кандидата комплексу знань, умінь та особистісних якостей, які необхідні для виконання професійної діяльності відповідно до вимог щодо її ефективності. Професійну придатність визначає взаємодія комплексу індивідуаль-





них характеристик особистості і самої діяльності, що призводить до успіху або невдачі в професійній діяльності і відображається в показ-никах ефективності діяльності і задоволеності нею. Слід зазначити, що професійна придатність не притаманна людині від народження, вона формується у процесі навчання і подальшої професійної діяль-ності за наявності позитивної мотивації [9].

Вивчення сучасних теоретичних концепцій психології діяльності дало змогу зробити висновок, що ефективний ППВ повинен ґрунту-ватися на виявленні й зіставленні особистісних характеристик кон-кретного суб’єкта діяльності з наявною моделлю професії, яка охо-плює як основні професійно важливі якості та мотиви діяльності, що дозволяють досягати професіоналізму (акмеологічні інваріанти), так і психологічні якості, що негативно впливають на ефективність профе-сійної діяльності.

Для формулювання вимог до психологічного профілю криміналь-ного аналітика необхідно здійснити професіографічний аналіз даної діяльності та скласти професіограму [10], [11].

Професіографія – технологія вивчення вимог, що висуваються фа-хом (професією) до особистісних якостей, психологічних здібностей, психофізіологічних властивостей людини. Професіографія застосо-вується для розробки інформаційних, діагностичних, корекційних та формуючих методичних посібників і практичних рекомендацій щодо забезпечення взаємовідповідності людини та професії, забезпечує постановку практичного завдання та організацію його розв’язання з метою оптимізації і підвищення ефективності професійної діяльності.

Професіографія містить комплекс таких методів вивчення про-фесійної діяльності: методи збирання емпіричних даних – вивчення документів, спостереження, опитування вивчення продуктів діяль-ності, біографічний та трудовий методи, метод експерименту; методи аналізу – експертної оцінки, метод аналізу якісних даних емпіричних, методи аналізу статистичного; методи психологічної інтерпретації – структурно-системний та функціонально-структурний аналіз.

Професіографія, виконуючи різноспрямовані завдання, має свої види. Інформаційна професіографія спрямована на забезпечення про-

79№ 3(11)2 0 1 8


фесійно-орієнтовної роботи і охоплює соціальну, соціально-економіч-ну, історичну, технологічну, правову, гігієнічну, психологічну, психо-фізіологічну, соціально-психологічні характеристики, хоча дає їх уза-гальнено, стисло, описово. Корекційна професіографія спрямована на підвищення безпеки професійної праці, детально й аналітично описує ті характеристики, що є основними джерелами безпечної поведінки людини в діяльній сфері. Діагностична професіографія забезпечує ор-ганізацію професійної діагностики й орієнтована на вивчення техніч-них, правових, технологічних, гігієнічних, психологічних, психофізіо-логічних і соціально-психологічних характеристик праці тільки на тих станах роботи, від яких більшою мірою залежать кінцеві результати, де вимагаються максимальні показники швидкості, точності діяльності та відповідальності за завдання, що виконуються. Формуюча профе-сіографія застосовується у процесі професійного навчання й охоплює соціально-економічні, історичні й правові характеристики професії в загальних рисах – з детальним аналітичним вивченням технічних і тех-нологічних особливостей конкретної професійної діяльності.

Отже, професіографія дає описовутехнічну і психофізіологічну характеристику різних видів професійної діяльності, і її результатом є складання професіограми та психограми професії. Професіограма – зведення знань (соціально-економічних, технологічних, психофізіоло-гічних) про професію та організацію праці. Психограма є важливою складовою частиною професіограми й являє собою опис психоло-гічних характеристик конкретної професійної діяльності, сукупнос-ті психофізіологічних і особистісніх якостей фахівця, важливих для її успішного здійснення [12]. У процесі психологічного дослідження професійної діяльності кримінального аналітика оперативних підроз-ділів ДПС України нами було опрацьовано професіограму та психо-граму кандидатів на посади кримінальних аналітиків ДПС України.

Спробу здійснити психологічний аналіз професійної діяльності кримінального аналітика ДПС України зробила Т. М. Дерев’янко, визначивши чотири групи в системі професійно важливих якостей кримінального аналітика залежно від основних сфер його діяльно-сті. Зокрема, вона зазначає, що загальною основою розвитку кри-





мінального аналітика як компетентного спеціаліста є інтелектуаль-ні якості, що проявляються в знаннях, уміннях, навичках та здіб-ностях; емоційно-вольові якості кримінального аналітика необхідні для ефективної організації власної діяльності; комунікативні якості передбачають наявність умінь ефективного налагодження стосунків та спілкування; мотиваційні якості, що спонукають фахівців до ви-конання професійних задач та завдань професійного розвитку [13].

На нашу думку, зазначені групи в системі професійно важливих яко-стей кримінального аналітика на сьогоднішньому етапі розвитку даної професійної діяльності не дозволяють всебічно охопити всі її сфери та ок-реслити дієву психограму. З цією метою нами було розроблено психограму кандидатів на посади кримінальних аналітиків ДПСУ (див. таблицю).

Таблиця Психограма кандидатів на посади кримінальних аналітиків

оперативних підрозділів Державної прикордонної служби України

№ з/п

Вимоги профе-сії до індивіду-ально-психоло-гічних якостей

Професійно важливі якості Психодіагнос-тичні методики

1 2 3 41 Інтелекту-

альні особли-вості

Здатність до аналізу та узагальнення інформації, гнучкість процесів мис-лення, уміння виокремлювати про-блему, здатність працювати з недо-статньою інформацією, уміння бачити альтернативне рішення, загальна еру-дованість. Нешаблонність мислення та стійкість до зовнішнього впливу

Тест Равена (додатковоКОТ, шкала В опитувальни-ка Кеттелла)

2 Особливос-ті уваги та пам’яті

Швидкість переключення уваги, концентрація та стійкість. Розви-нена оперативна пам'ять, точність відтворення зорової та слухової інформації

Коректурна проба “Мне-мотест” Мето-дика вивчення оперативної пам’яті

81№ 3(11)2 0 1 8


1 2 3 43 Емоційно-во-

льові якостіСтресостійкість, здатність швидко приймати рішення, самостійність, дисциплінованість, активність. Оптимальний рівень тривожності. Стійкість до стресу та праці в умо-вах часового пресингу

Тест Люшера,опитувальник Кеттелла

4 Психомотор-ні особли-вості

Швидкість сенсорномоторної реак-ції, просторово-часова чутливість, висока реактивність і оператив-ність оцінки своїх розумових дій. Психомоторна надійність і працез-датність

Теппінг-тест “Рефлексоме-трія”

5 Професійна мотивація

Особистісна зрілість, смислове та ціннісне регулювання діяльно-сті, відповідність мотивації сенсу професійної діяльності, мотиви професійного самовдосконалення, почуття патріотизму, обов’язку, відсутність адикції, низьке значен-ня корисливої мотивації

Закрита анке-та вивчення мотивації професійного вибору кан-дидатів на службу. Метод “Сенсожиттє-ві орієнтації” Локус контр-олю

6 Комунікатив-ні якості тавміння

Комунікативна компетентність, уміння переконувати, обстоюва-ти власну думку, неконфліктність, здатність до групової роботи та ро-боти з групами

Тест Лірі (до-датковий опи-тувальник Кет-телла, СМДО (Собчик)

Професія кримінального аналітика перебуває на межі типів “лю-дина – знакова система” та “людина – людина”. Тип “людина – люди-на” передбачає постійне спілкування з іншими, а “людина – знакова система” вимагає роботи з великими обсягами інформації (включаю-чи неструктуровану інформацію), логічними та математичними мо-делями, а також уміння презентувати результат своєї праці у вигляді

Закінчення таблиці





звітів, доповідей тощо. Професійна діяльність кримінального ана-літика належить до професійної діяльності в особливих умовах, що обумовлено специфікою оперативно-розшукової діяльності. Однією з особливостей професійної діяльності кримінальних аналітиків є її до-слідницький характер, що передбачає пошук вирішення нетривіаль-них проблем, а й відповідно кожен раз виникає необхідність пошуку шляхів нових вирішень.

Аналіз професіограми полягає у виявленні домінуючих психоло-гічних і фізіологічних характеристик діяльності спеціалістів. Ці дані необхідні для складання психофізіограм діяльності. Їх основний зміст полягає у визначенні тих фізіологічних і психічних властивостей лю-дини, які безпосередньо виникають і впливають на ефективність да-ної діяльності.

Пропонуємо схему відбору та аналізу даних з психофізіологічного вивчення особливостей професійної діяльності в екстремальних умо-вах (структуру професіограми).

Професіограма (загальна)I. Загальні відомості про спеціальність (фах). Загальні обов’язки:

своєчасне та якісне виконання поставлених завдань у сфері інформа-ційно-аналітичної діяльності, здійснення збирання, оцінки, обробки (узагальнення), збереження та аналізу інформаційних матеріалів згід-но із змістом роботи.

II. Зміст діяльності. Загальна і спеціальна підготовка фахівців: вища юридична освіта або вища освіта, досвід служби, пов’язаної з виконанням оперативно-розшукової діяльності, не менше трьох ро-ків. Володіння іноземною мовою зі словником.

Професійна майстерність. Співробітник підрозділу кримінально-го аналізу повинен мати знання: правових основ, принципів, прийо-мів і методів аналітичної роботи; правил та інструкцій, що регламен-тують діяльність підрозділів кримінального аналізу; прав і обов’язків громадян, а також організацій, підприємств, юридичних і фізичних осіб у межах вимог нормативно-правових вимог прикордонного за-конодавства; психологічних особливостей, поведінкових реакцій і ді-яльності членів організованих злочинних груп; механізмів і способів

83№ 3(11)2 0 1 8


злочинного поводження, у тому числі злочинного поводження у сфері діяльності юридичних і фізичних осіб, пов’язаної з порушеннями при-кордонного режиму.

Необхідні вміння: здійснення аналітичної діяльності за різними видами аналізу; володіння основами роботи на комп’ютерній техніці та вільна праця із загальним і спеціальним програмним забезпечен-ням для виконання покладених завдань.

Необхідні навички: ефективно виконувати завдання в екстре-мальних умовах; взаємодіяти з іншими категоріями персоналу в ін-тересах виконання поставленого завдання; кваліфіковано складати документи кримінального аналізу; виявляти інтелектуальну актив-ність в умовах браку часу; переборювати тривожні стани, почуття страху, невизначеності; швидко орієнтуватися в різних умовах об-становки; приймати рішення з усвідомленням особистої відпові-дальності за його наслідки; дотримуватися встановленого порядку нерозголошення зведень стосовно службової діяльності; використо-вувати багатоваріантність при оцінці виниклої ситуації і прийнятті рішень (не допускати шаблонності й стереотипності мислення); про-дуктивної діяльності як у складі професійної групи, так і самостійно, не очікуючи на будь-яку допомогу; взаємодії, взаємодопомоги, вза-ємозамінності, підтримки і надання допомоги; підтримання стану високої психологічної готовності особисто та у складі групи спільної професійної діяльності.

III. Психологічні фактори діяльності. Особистісні якості. Мотива-ційні аспекти діяльності. Ефективність діяльності, обумовлена особи-стісними якостями офіцера підрозділу кримінального аналізу: визна-ченою світоглядною позицією, морально-етичними якостями, спрямо-ваністю особистості на суспільно значущі цілі, наявністю професійних інтересів, захоплень; високою мотивацією до виконання аналітичних дій, сильним прагненням працювати в підрозділі кримінального ана-лізу; чесністю, принциповістю, порядністю, патріотизмом; прагненням до справедливості, професійною етикою; прагненням отримати пере-могу в боротьбі із злочинними елементами; інтересом до особистісного та професійного самовдосконалення, роботи над собою.





Мотиваційне значення мають індивідуальні можливості щодо прагнення отримання найкращих результатів професійної діяльно-сті, кращого просування по службі (дострокового присвоєння спе-ціального звання, висування на вищу посаду, грошового преміюван-ня, направлення на додаткове професійне навчання і застосування засобів морального заохочення залежно від практичних результатів діяльності).

Інші особистісні якості: психологічна стійкість, у т. ч. стійкість до невдачі; упевненість у собі, незалежність та самостійність мислення; терплячість та витривалість у досягненні мети; самодостатність та ви-сока професійна і життєва самостійність; стабільне почуття відпові-дальності та обов’язковості; здатність до групової роботи та роботи з групами; високе почуття відповідальності та обов’язку; сумлінність, ґрунтовність та точність у виконанні дій; легкість адаптування до нових ситуацій та умов; нешаблонність мислення та стійкість до зо-внішнього впливу; схильність до експериментування та розв’язання складних проблем.

Необхідні інтелектуально-пізнавальні здібності: загальний інтелек-туальний рівень вище середнього або високий; здібність до логічного й аналітичного мислення та формулювання думок; здібність до визна-чення та ідентифікації причинно-наслідкових зв’язків; спроможність здійснювати аналіз та синтез (поєднання, узагальнення) інформації; швидкість та тривалість концентрації уваги; стійкий розподіл уваги та вміння виконувати декілька дій в один і той же час; вищі за середні або високі можливості та обсяг короткотермінової пам’яті; вища за серед-ню або висока швидкість виконання обчислювальних операцій; вища за середню або висока здібність до розуміння та визначення понять; вища за середню або висока креативність, здатність до творчого мислення (уміння створювати гіпотези, створювати альтернативні концепції); здатність логічного подання матеріалів у письмовому та усному вигляді, у т. ч. із застосуванням методологій проведення досліджень, створення тез, проведення процесу аргументації, підсумовування та формулюван-ня пропозицій засобів вирішення і рекомендацій до дій, спрямованих на усунення виявлених та підтверджених недоліків.

85№ 3(11)2 0 1 8


Домінуюче значення має рівень особистої креативності, індивіду-альні можливості щодо різнобічного аналізу та прогнозування в умо-вах нечітко визначених та несистематизованих перемінних.

Необхідні емоційно-вольові якості: емоційна та суспільна дозрі-лість; емоційна дисциплінованість; опанування емоцій, сильний само-контроль поведінки та реакції; низька збудливість, імпульсивність та низький рівень агресивності; добре функціонування в умовах часової напруженості; висока гнучкість поведінки (швидка зміна поведінки та дій, продовження дій в умовах сильного стимулювання, легкість у по-верненні до перерваних дій).

Особливості соціально-психологічної і професійної адаптації пов’язані з комунікабельністю, відкритістю, орієнтацією як на соціаль-не оточення, так і на себе, оптимальною агресивністю, оптимальною ла-більністю, ефективною роботою в умовах ризику для життя і здоров’я.

Тип нервової системи: сильний, з оптимальним балансом проце-сів збудження та гальмування, допускається незначна перевага проце-сів гальмування.

Помилки в діяльності фахівця: пасивність і безконтрольність у професійній діяльності; недостатня службова дисципліна; допущення помилок у роботі, що суттєво погіршують загальну результативність підрозділу; конфліктність під час спільної діяльності.

Отже, розробка та обґрунтування методики ППВ кандидатів на посади кримінальних аналітиків повинні базуватися на вивченні про-фесійної діяльності кримінальних аналітиків, що включає виявлення психологічних особливостей такої діяльності й обґрунтування комп-лексу професійно важливих психологічних якостей. Нами окреслено такі цілі методики ППВ кандидатів на посади кримінальних аналіти-ків оперативних підрозділів ДПС України:

визначення придатності кандидатів на посаду кримінальних ана-літиків за рівнем загальноосвітньої і професійної підготовленості;

оцінювання індивідуально-психічних, професійно важливих яко-стей і рівня здібностей кандидатів на посаду кримінальних аналітиків;

забезпечення раціонального розподілу кандидатів на посади кри-мінальних аналітиків в оперативних підрозділах, що дозволить вибрати





з групи кандидатів на посади кримінальних аналітиків тих фахівців, від яких можна очікувати з найбільшою ймовірністю успішного виконання функціональних обов’язків за майбутньою професією (фахом);

прогнозування ефективності їх спеціальної навчальної підготов-ки й подальшої професійної діяльності.

У практичній розробці методичних прийомів ППВ кандидатів на посади кримінальних аналітиків і проведенні досліджень необхідно керуватися ґрунтовними принципами, що визначають загальний під-хід до аналізу індивідуально-психічних особливостей та організації заходів відбору кандидатів на посади кримінальних аналітиків. Тому для відбору кримінальних аналітиків необхідно призначати комісію, до складу якої обов’язково входить представник підрозділу кримі-нального аналізу Адміністрації ДПС України.

До кандидатів на посаду кримінального аналітика, що визнача-ються з числа військовослужбовців, службовців ДПС України, вису-ваються такі формальні вимоги: стаж служби не менше трьох років; вища освіта; досвід роботи з комп’ютером у сфері використання ре-дакторських та обчислювальних програм; бажане володіння інозем-ними мовами. Кандидати, які відповідають формальним вимогам, проходять через відбіркову процедуру, яка має на меті визначення кандидатів на курс навчання з кримінального аналізу.

Як варіант ми пропонуємо певний порядок відбору та призначен-ня кримінальних аналітиків. Відбіркова процедура має складається з трьох етапів: професійно-психологічний відбір; перевірка вмінь; від-біркова співбесіда.

Відбіркову процедуру має проводити кваліфікаційна комісія. І етап – професійно-психологічний відбір. Психологічний тест

має на меті визначення персональних та інтелектуальних схильнос-тей до служби в підрозділах кримінального аналізу. Тест проводиться психологом з визначеного підрозділу ДПС України. Психологічному обстеженню підлягають індивідуально-психологічні якості, що зазна-чені у психограмі (див. таблицю).

Після проведення дослідження психолог складає психологічний висновок такого змісту: “Відповідає психологічним вимогам на поса-

87№ 3(11)2 0 1 8


ду кримінального аналітика” або “Не відповідає психологічним вимо-гам на посаду кримінального аналітика”.

ІІ етап – перевірка вмінь. Після ознайомлення з психологічним висновком кваліфікаційна комісія направляє кандидата на перевірку вмінь або ж закриває відбіркову процедуру.

У випадку позитивного результату відбіркової співбесіди прово-диться перевірка вмінь кандидата.

Перевірка має на меті практичний контроль рівня вмінь кандида-та. Вона полягає у виконанні кандидатом визначених завдань з аналізу та з’ясуванні рівня володіння комп’ютерною технікою, програмним забезпе-ченням, знання методології обробки інформації та роботи з базами даних.

ІІI етап – відбіркова співбесіда. Метою відбіркової розмови є оцінка професійного досвіду кандидата та його мотивації на виконан-ня завдань кримінального аналітика. Відбіркову розмову проводить комісія шляхом задавання кандидату профільних запитань та оцінки його відповідей.

3. ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬУ результаті експертної оцінки професійно важливих психологічних

якостей кримінальних аналітиків нами сформований “Єдиний перелік професійно важливих психологічних якостей кандидатів на посади кри-мінальних аналітиків”. Розроблені нами професіограма кримінального аналітика та методика ППВ на посади кримінальних аналітиків дозво-лять скласти та запровадити у дію Інструкцію про порядок організації та проведення професійно-психологічного відбору кандидатів для про-ходження служби в підрозділах кримінального аналізу Державної при-кордонної служби України, що й є перспективою подальших досліджень.


1. Бодров В. А. Развитие системного похода в исследованиях профессио-нальной деятельности. Психологический журнал. 2007. № 4. С. 23–28.

2. Лебедовская И. И. Исторические тенденции исторического разви-тия психологического отбора при комплектовании ВС государств – членов НАТО. Зарубежное военное обозрение. 2005. № 7. С. 14–20.





3. Biesheuvel S. Personnel selection. Ann. Rev. psychol. 1965. V. 16. P. 295. 4. Croubach L., Meehl P. Construction in psychological test. Psychol. Bull.

1952. V. 52. P. 281–303. 5. Eysenck H. A dimensional system of psychodiagnostics. New approaches to

personalityclassification. 1970. P. 169–208.6. Макаренко Н. В. Теоретические основы и методики профессионально-

го психологического отбора военных специалистов. / НИИ проблем военной медицины Украинской военно-медицинской академии. 1996. С. 271–272.

7. Барко В. І., Кирієнко Л. А., Барко В. В. Професійний психологічний добір на службу до поліції з використанням адаптованого індивідуально-ти-пологічного опитувальника. Право і безпека. 2017. № 3(66). С. 125–133.

8. Кіреєва О. С. Щодо питання підготовки кримінальних аналітиків на спеціалізованих курсах підвищення кваліфікації. Збірник наукових праць Наці-ональної академії Державної прикордонної служби України. 2015. № 1. С. 15–19.

9. Кіреєва О. С. , Треус А. С. Щодо питання відбору кандидатів для проход-ження служби в підрозділах кримінального аналізу. Освітньо-наукове забезпе-чення діяльності складових сектору безпеки і оборони України : тези ХІ всеукра-їнської наук.-практич. конф. Хмельницький, 15 листоп. 2018 р. Хмельницький, 2018. С. 564–566

10. Корольчук М. С. Психофізіологія діяльності : підручник. Київ : Ельга, Ніка-Центр, 2004. 400 с.

11. Макаренко М. В. Основи професійного відбору військових спеціаліс-тів та методики вивчення індивідуальних психофізіологічних відмінностей між людьми. Ін-т фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України, Науково-до-слідний центр гуманітарних проблем Збройних Сил України. 2006. 395 с.

12. Корольчук М. С., Крайнюк В. М. Теорія і практика професійного пси-хологічного відбору : навчальний посібник. Київ : Ніка-Центр, 2006. 536 с.

13. Дерев’янко Т. М. Психологічний аналіз професійної діяльності криміналь-них аналітиків оперативно-розшукових підрозділів Державної прикордонної служ-би України. Вісник Харківського національного університету. № 1032. С. 126–129.

References

1. Bodrov V. A. (2007) Razvitie sistemnogo pohoda v issledovanijah professional’noj dejatel’nostі [Development of the system approach to the investigation of professional activity] Psihologicheskiy zhurnal [Psychological Journal]. 2007. 4. Р. 23–28 [in Russian]

89№ 3(11)2 0 1 8


2. Lebedovskaya I. I. (2005) Istoricheskie tendencii istoricheskogo razvitija psihologicheskogo otbora pri komplektovanii VS gosudarstv–chlenov NATO [Historical sentiments of historical development of psychological assessment on recruiting of the Armed Forces of the NATO member-states]. Zarubezhnoe voennoe obozrenie. [Foreign military review]. 2005. 7. Р. 14–20 [in Russian]

3. Biesheuvel S. (1965) Personnel selection. Ann. Rev. psychol. 1965. V. 16. P. 295 [in English]

4. Croubach L., Meehl P. (1952) Construction in psychological test. Psychol. Bull. 1952. V. 52. P. 281–303 [in English]

5. Eysenck H. A (1970) Dimensional system of psychodiagnostics. New approaches to personality classification. 1970. P.169–208 [in English]

6. Makarenko N. V. (1996) Teoreticheskie osnovy i metodiki professional’nogo psihologicheskogo otbora voennyh specialistov [Theoretical foundations and approaches of the professional psychological assessment of military specialists]. NII problem voennoy meditsinyi Ukrainskoy voenno-meditsinskoy akademii.1996. Р. 271–272 [in Russian]

7. Barko V. I., Kyriienko L. A., Barko V. V. (2017) Profesijnyj psykholohichnyj dobir na sluzhbu do politsii z vykorystanniam adaptovanoho indyvidual’no-typolohichnoho opytuval’nyka [Professional psychological assessment to the service at police using abridged individual-typological inquirer]. Pravo i bezpeka. [Right and safety]. 2017. 3(66). Р. 125–133 [in Ukrainian]

8. Kireieva O. S. (2015) Schodo pytannia pidhotovky kryminal’nykh analitykiv na spetsializovanykh kursakh pidvyschennia kvalifikatsii [On the question of criminal specialists training at the specialised courses of advanced training]. Zbirnyk naukovykh prats’ Natsional’noi akademii Derzhavnoi prykordonnoi sluzhby Ukrainy. [Collection of scientific works of the National Academy of the State Bor-der Guard Service of Ukraine]. 2015. 1. Р. 15–19. [in Ukrainian]

9. Kireieva O. S., Treus A. S. (2018) Schodo pytannia vidboru kandydativ dlia prokhodzhennia sluzhby v pidrozdilakh kryminal’noho analizu [On the question of candidates selection for serving at criminal analysis subdivisions]. Osvitn’o-naukove zabezpechennia diial’nosti skladovykh sektoru bezpeky i oborony Ukrainy : tezy KhI vseukra. nauk.-praktych. Konf. Khmel’nyts’kyj, [Educational and scientific support of the components of the security and defense sector of Ukraine: theses XI allukra. practical sciences. conf. Khmelnitsky, November 15 2018]. Khmel’nyts’kyj, 2018. Р. 564–566. [in Ukrainian]

10. Korol’chuk M. S. (2004) Psykhofiziolohiia diial’nosti [Рsychology of activity] : pidruchnyk. Kyiv : El’ha, Nika-Tsentr, 2004. 400 р. [in Ukrainian]





11. Makarenko M. V. (2006) Osnovy profesijnoho vidboru vijs’kovykh spetsialistiv ta metodyky vyvchennia indyvidual’nykh psykhofiziolohichnykh vidminnostej mizh liud’my [Bases of the professional selection of military specialists and methods of learning of individual psychophysiological differences between people]. In-t fiziolohii im. O. O. Bohomol’tsia NAN Ukrainy, Naukovo-doslidnyj tsentr humanitarnykh problem Zbrojnykh Syl Ukrainy. 2006. 395 р. [in Ukrainian]

12. Korol’chuk M. S., Krajniuk V. M. Teoriia i praktyka profesijnoho psykholohichnoho vidboru [Theory and practice of professional psychological selection]: navchal’nyj posibnyk. Kyiv : Nika-Tsentr, 2006. 536 с.]. [in Ukrainian]

13. Derev’ianko T. M. Psykholohichnyj analiz profesijnoi diial’nosti kryminal’nykh analitykiv operatyvno-rozshukovykh pidrozdiliv Derzhavnoi prykordonnoi sluzhby Ukrainy [Psychological analysis of the professional activity of criminal analytics of operative-investigative units of the State Border Guard Service of Ukraine]. Visnyk Kharkivs’koho natsional’noho universytetu [Bulletin of the Na-tional University of Kharkyv].]. 1032. С. 126–129 [in Ukrainian]

Kireieva O., Treus A. Methodology Of The Professional And Psychiatric Assessment Of Candidates For Serving At Criminal Analysis Subdivisions

Results of the State Border Guard Service of Ukraine criminal analysis subdi-visions activity during the last few years affirmed, that use of the modern analyt-ical software gives an opportunity to minimize the thief of time of special agents and operative-investigative activity subdivision on the whole on the resolution of the assigned tasks and considerably improve quality of their operative-investiga-tive activity. However, today there is a considerable personnel turnover in subdi-visions of criminal analysis subdivisions that considerably influences on efficiency of professional activity of these subdivisions, in particular through the problem of insufficient professional training of criminal analysts. One of the pre-conditions for such a personnel situation is absence clear order of organization and realization of professional and psychiatric assessment of candidates for serving at criminal anal-ysis subdivisions now. Practical realization of the effective personnel selection for serving at criminal analysis subdivision is impossible without the determination of tasks for development of methodology of professional and psychiatric assessment of candidates on positions at those subdivisions.

The professional and psychiatric assessment is closely related with the problem of competency, namely with a presence of complex of knowledge of the candidate, abilities and personality qualities that are needed for performance of professional activity in accordance with requirements in relation to its efficiency. A competency is determined by cooperation of complex of individual descriptions of personality

91№ 3(11)2 0 1 8


and activity that results in success or failure at the professional activity and repre-sented in the indexes of efficiency of activity and satisfaction by it. Thus, the pro-fessional and psychiatric assessment of candidates for serving at criminal analysis subdivisions we determine as a system of complex measures that allow detecting persons most suitable after the psychological and psychophysiological qualities to the training in the assigned term and successful professional activity as a criminal analyst. The main task of professional and psychiatric assessment of candidates for serving at criminal analysis subdivisions is an estimation of competency of candi-date on psychological and psychophysiological indexes and realization on this basis a long term prognosis of efficiency of his further professional activity.

Key words: criminal analyst; requirements to the candidates on position; job description; professional and psychiatric assessment; competency.





УДК [159.9:355/351.74]:616.89

Олександр Колесніченко кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник,

Науково-дослідний центр службово-бойової діяльності Національної гвардії України, м. Харків

https://orcid.org/ 0000-0001-6406-1935 [email protected]

МОНІТОРИНГ ПСИХОЛОГІЧНОГО СТАНУ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ – УЧАСНИКІВ

БОЙОВИХ ДІЙ, ЯКІ ПОВЕРНУЛИСЯ ДО МІСЦЬ ПОСТІЙНОЇ ДИСЛОКАЦІЇ

Удосконалення системи психологічного забезпечення службово-бойової діяльності військовослужбовців, а саме системи психопрофілактичних заходів в Національній гвардії України для підтримки високого рівня психологічного здоров’я як найважливішої складової боєготовності і боєздатності військ, за-лишається головним завданням психології екстремальної діяльності.

Після повернення військовослужбовців Національної гвардії України із зони бойових дій до місць постійної дислокації, у період не більше ніж 10 днів після прибуття, за необхідності (за зверненням особи або за направленням командира підрозділу), здійснюється поглиблене психологічне та медичне вивчення (огляд).

При проведенні поглибленого психологічного вивчення військовослуж-бовців-учасників бойових дій залучаються практичні психологи військових частин, підрозділів Національної гвардії України, які на підставі результатів психодіагностичного дослідження визначають типові висновки-рекомен-дації щодо можливості залучення військовослужбовця до участі у бойових діях, виходячи із характеристик його стійкості до психологічної травматиза-ції бойовим досвідом.© Колесніченко О. 93№ 3(11)2 0 1 8


Психологічна робота з військовослужбовцями, які мають нестійкий тип до психологічної травматизації бойовим досвідом, з відсутністю оз-нак психологічної травматизації та з наявністю бойового досвіду здійсню-ється офіцерами-психологами підрозділів Національної гвардії України шляхом психологічного супроводження і періодичної (не рідше ніж кожні 6 місяців протягом 2 років) психодіагностики з метою профілактики та своєчасного виявлення відстрочених наслідків психологічної травматиза-ції (у тому числі ПТСР).

Військовослужбовці, які мають нестійкий тип до психологічної травма-тизації бойовим досвідом, з наявністю ознак психологічної травматизації та з наявністю бойового досвіду направляються начальником військової частини Національної гвардії України, начальником оперативного територіального об’єднання Національної гвардії України на позачерговий психіатричний ог-ляд з наданням відповідної інформації (службової характеристики).

За результатами позачергового психіатричного огляду приймається рі-шення про необхідність направлення військовослужбовця для подальшого обстеження та лікування в умовах спеціалізованого лікувально-профілак-тичного закладу або амбулаторне лікування.

Направлення на медико-психологічну реабілітацію військовослужбов-ців, які мають висхідний тип з наявністю ознак психологічної травматизації та з наявністю/ відсутністю ознак бойового досвіду, здійснюється не пізніше 30 діб з моменту прибуття особового складу Національної гвардії України до місця постійної дислокації з районів ведення бойових дій.

Начальники підрозділів Національної гвардії України несуть персо-нальну відповідальність за своєчасність, організацію та забезпечення захо-дів щодо направлення особового складу, що повертається до місця постійної дислокації, на медико-психологічну реабілітацію.

Ключові слова: військовослужбовець; психологічна травматизація; бо-йовий досвід; моніторинг психологічного стану.

1. ВСТУППостановка проблеми. Удосконалення системи психологічно-

го забезпечення службово-бойової діяльності військовослужбовців, а саме системи психопрофілактичних заходів в Національній гвардії України для підтримки високого рівня психологічного здоров’я як найважливішої складової боєготовності і боєздатності військ, зали-шається головним завданням психології екстремальної діяльності.





Військовослужбовці – учасники бойових дій, які повернулися в підрозділи постійної дислокації, потребують істотного покращення психічного здоров’я. Статистичні дані констатують факт, що наявна психологічна травматизація військовослужбовців – учасників бойо-вих дій Національної гвардії України збільшує число суїцидів і суїци-дальних спроб.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз наукової літера-тури визначає, що для військовослужбовців, які мають психологічну травму, що виникла під час бойових дій, вона є однією з головних вну-трішніх бар’єрів на шляху адаптації до мирного життя [1]-[8]. Трав-матичний досвід, закарбований у психіці комбатанта, тримає його в стані внутрішньої війни. Після повернення до мирної обстановки вій-ськовослужбовець – учасник бойових дій переживає вторинну трав-матизацію, пов’язану з адаптацією. На психологічну травматизацію, отриману під час бойових дій, накладається вторинна, що виникає при поверненні додому. Це стає основою для психічної і соціальної дезадаптації комбатанта в суспільстві і як наслідок виникнення ПТСР.

К. Діджованні з цього приводу пише: “Ці люди не страждають від видимих “неозброєним оком” ран, і ті, кому потім ставлять діа-гноз “посттравматичний стрес”, заявляють про себе через тривалий час після ослаблення громадського інтересу до самого конфлікту [5, c. 87]. Хвороба може проявлятися через тривалий час після того, як військовослужбовець покине свою частину або взагалі звіль-нитися із служби, і командир може навіть не знати про остаточні “втрати” в підрозділі.

Деякі військовослужбовці, які страждають психічними розлада-ми, можуть яскраво проявляти ознаки своєї хвороби, а інші перено-сять страждання мовчки, сором’язливо приховуючи свої муки. Почут-тя “сорому” особливо яскраво виражено у військовослужбовців, які ніколи не припускали, що можуть мати психічні розлади. Саме через це багато військовослужбовців – учасників бойових дій відмовлялися брати участь у проведенні дослідження з вивчення бойової психоло-гічної травматизації, а деякі звертаються за психіатричною допомо-гою в конфіденційному порядку.

95№ 3(11)2 0 1 8


Отже необхідний не тільки спеціальний, тривалий, організований період переключення психіки військовослужбовців з воєнного часу на мирний режим функціонування, поступового включення їх у систему соціальних відносин мирних умов, але і в подальшому шляхом прове-дення поглибленого психологічного вивчення здійснювати моніторинг психічного стану військовослужбовців – учасників бойовий дій, які по-вернулись до місць постійної дислокації. Мета статті – визначити місце і роль проведення моніторингу психічного стану військовослужбовців – учасників бойових дій, які повернулись до місця постійної дислокації.

2. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯПісля повернення військовослужбовців НГУ із зони АТО до місць по-

стійної дислокації, у період не більше ніж 10 днів після прибуття, за необ-хідності (за зверненням особи або за направленням командира підрозділу), здійснюється поглиблене психологічне та медичне вивчення (огляд).

Поглиблене медичне вивчення полягає в огляді лікарями-спеціа-лістами (терапевтом, хірургом, отоларингологом, невропатологом), а у разі необхідності (за показаннями) – іншими лікарями та лікарем-пси-хіатром, лікарем-психологом, практичним психологом Державної установи “Центр психіатричної допомоги та професійного психофізі-ологічного відбору МВС України”, центрів психіатричної допомоги та професійного психофізіологічного відбору ГУ МВС/УМВС (ДУ “ЦПД та ППВ МВС”, ЦПД та ППВ ГУ МВС/УМВС).

Моніторинг психічного стану військовослужбовців НГУ здійс-нюється шляхом поглибленого психологічного вивчення залучають-ся практичними психологами військових частин, підрозділів НГУ, які на підставі результатів психодіагностичного дослідження визначають типові висновки-рекомендації щодо можливості залучення військо-вослужбовця до участі у бойових діях, зважаючи на характеристики його стійкості до психологічної травматизації бойовим досвідом.

1.1.1. Низхідний тип з відсутністю ознак психологічної травмати-зації та з відсутністю ознак бойового досвіду. За своїми інтегральними характеристиками має низьку вірогідність психологічної травматиза-ції бойовим досвідом.





Практичні рекомендації. Перед залученням до участі в бойових діях обов’язковим є проходження професійної та цільової психологіч-ної (насамперед антистресової) підготовки.

1.1.2. Низхідний тип з відсутністю ознак психологічної травма-тизації та з наявністю ознак бойового досвіду. За своїми інтеграль-ними характеристиками має низьку вірогідність травматизації бойо-вим досвідом.

Практичні рекомендації. Потребує кожні 6 місяців протягом 2 років проходити моніторинг індивідуально-психологічних особли-востей особистості щодо можливого виникнення ознак ПТСР. Вій-ськовослужбовців, які мають даний тип стійкості до психологічної травматизації, рекомендовано залучати до виконання СБЗ. Даних вій-ськовослужбовців активно залучати до проведення заходів з профе-сійної підготовки з новобранцями як інструкторів (наставників). При виконанні СБЗ у бойових умовах дана категорія військовослужбовців вдало проявить себе як наставники для військовослужбовців, які не мають бойового досвіду.

1.2.1. Низхідний тип з наявністю ознак психологічної травмати-зації та з відсутністю ознак бойового досвіду. Ознаки психологічної травматизації не пов’язані з участю в бойових діях (можуть бути обу-мовлені характером службово-бойової діяльності або цивільним жит-тям військовослужбовця (сімейно-побутові фактори). Має позитив-ний прогноз щодо відновлення.

Практичні рекомендації. Тимчасово звільнити від виконан-ня службових обов’язків у складі варт, військових нарядів, чергової служби. Рекомендовано зарахувати військовослужбовця до групи посиленої психологічної уваги. Психологічну роботу проводити у ви-гляді консультативних заходів, психотерапевтичних заходів (тілесно орієнтована терапія і маніпулятивна терапія), заходів релаксації тощо. Обмежити залучення військовослужбовця до участі в бойових діях до повного відновлення після індивідуально-психологічного контролю.

1.2.2. Низхідний тип з наявністю ознак психологічної травматиза-ції та з наявністю ознак бойового досвіду. Ознаки психологічної трав-матизації, вірогідно, пов’язані з участю у бойових діях.

97№ 3(11)2 0 1 8


Практичні рекомендації. Тимчасово звільнити від виконан-ня службових обов’язків у складі варт, військових нарядів, чергової служби. Рекомендовано зарахувати військовослужбовця до групи по-силеної психологічної уваги. Активно залучати в процес професійної, психологічної підготовки до участі особового складу в бойових умо-вах. Має позитивний прогноз щодо психічного відновлення. Залуча-ти до заходів декомпресії (якщо після участі у бойових діях минуло менше 2 тижнів), реадаптації та профілактики виникнення ПТСР. За відсутності ознак психічної демобілізації поводити індивідуальну або групову психологічну регуляція активуючого типу. Після відновлення рекомендується обмежене залучення до участі в бойових діях (підви-щується вірогідність повторної травматизації). Допуск до виконання СБЗ – після індивідуально-психологічного контролю. Після віднов-лення кожні 6 місяців протягом 2 років потрібно проходити моніто-ринг індивідуально-психологічних особливостей особистості щодо можливого виникнення ознак ПТСР.

2.1.1. Висхідний тип з відсутністю ознак психологічної травмати-зації та з відсутністю ознак бойового досвіду.

Практичні рекомендації. Обов’язковою є участь у заходах із розвит-ку стійкості до психологічної травматизації бойовим досвідом (вольові якості, життєстійкості, інтернальності, професійної компетентності та відповідної ціннісної смислової сфери). Здійснювати спостереження за психічним станом і поведінкою військовослужбовця. Без загальної, спеціальної та цільової професійної та психологічної (антистресової) підготовки не рекомендується залучення до участі в бойових діях.

2.1.2. Висхідний тип з відсутністю ознак психологічної травмати-зації та з наявністю ознак бойового досвіду.

Практичні рекомендації. Обов’язковим є проведення поглибле-ного психологічного вивчення з метою визначення подальших форм психологічної роботи. У разі виявлення індивідуально-психологічних особливостей особистості потрібно зосередитися на засобах, які доз-волили проявити стійкість до травматизації бойовим досвідом і вико-ристовувати їх для формування стійкості до травматизації бойовим досвідом як стійкої характеристики особистості військовослужбовця.





Спрямувати психологічну роботу на розвиток стійкості до травма-тизації бойовим досвідом (вольові якості, життєстійкості, інтерналь-ності, професійної компетентності та відповідної ціннісної смислової сфери). Залучати до заходів декомпресії (якщо після участі у бойових діях минуло менше 2 тижнів), реадаптації та профілактики виникнен-ня ПТСР. Мета даних заходів – допомога в інтегруванні набутого дос-віду, формування відповідного ставлення до нього.

Обов’язково не рідше ніж кожні 6 місяців протягом 2 років по-трібно проходити моніторинг індивідуально-психологічних особли-востей особистості щодо можливого виникнення ознак ПТСР. Пов-торне (обмежене) залучення до участі в бойових діях рекомендоване лише після заходів із профілактики ПТСР, розвитку стійкості до трав-матизації бойовим досвідом та відповідної цільової професійної та психологічної підготовки.

2.2.1. Висхідний тип з наявністю ознак психологічної травматиза-ції та з відсутністю ознак бойового досвіду.

Практичні рекомендації. Тимчасово звільнити від виконан-ня службових обов’язків у складі варт, військових нарядів, чергової служби. Рекомендовано зарахувати військовослужбовця до групи посиленої психологічної уваги. Обов’язково провести поглиблене психологічне вивчення з метою визначення конституційних особли-востей, які роблять схильним до психологічної травматизації за будь-яких життєвих ускладнень. Скерувати на консультацію до психіатра, невропатолога. Потребує інтенсивних заходів з медико-психологічної реабілітації. Має несприятливий прогноз щодо психічного відновлен-ня. Допуск до виконання СБЗ – після індивідуального контролю ліка-ря – психіатра або невропатолога.

2.2.2. Висхідний тип з наявністю ознак психологічної травматиза-ції та з наявністю ознак бойового досвіду.

Практичні рекомендації. Тимчасово звільнити від виконан-ня службових обов’язків у складі варт, військових нарядів, чергової служби. Рекомендовано зарахувати військовослужбовця до групи по-силеної психологічної уваги. Скерувати на консультацію до психіатра, невропатолога, які приймають рішення про необхідність направлення

99№ 3(11)2 0 1 8


військовослужбовця для подальшого проходження медико-психоло-гічної реабілітації або обстеження та лікування в умовах спеціалізо-ваного лікувально-профілактичного закладу або амбулаторного лі-кування. Має несприятливий прогноз щодо психічного відновлення. Допуск до виконання СБЗ – після індивідуального контролю лікаря психіатра або невропатолога. Не рекомендоване повторне залучення до участі в бойових діях.

Нестійкий тип до психологічної травматизації бойовим досвідом з відсутністю ознак психологічної травматизації та з відсутністю бо-йового досвіду – військовослужбовці даного типу за своїми інтеграль-ними характеристиками мають низьку вірогідність психологічної травматизації бойовим досвідом, проте перед залученням до участі в бойових діях обов’язковим є проходження професійної та цільової психологічної (насамперед чергу антистресової) підготовки.

Стійкий тип до психологічної травматизації бойовим досвідом з відсутністю ознак психологічної травматизації та з відсутністю бойо-вого досвіду – військовослужбовці даного типу обов’язково є учас-никами психологічних заходів із розвитку стійкості до психологіч-ної травматизації бойовим досвідом (вольові якості, життєстійкості, інтернальності, професійної компетентності та відповідної ціннісної смислової сфери). Рекомендовано здійснювати спостереження за пси-хічним станом і поведінкою військовослужбовця. Без загальної, спе-ціальної та цільової професійної та психологічної (антистресової) під-готовки не рекомендується залучення до участі в бойових діях.

Слід зазначити, що стійкий тип до психологічної травматизації бо-йовим досвідом з відсутністю ознак психологічної травматизації та з наявністю бойового досвіду – це найбільш легка форма порушень, може виражатися в незначному обсязі порушених психічних функцій, власти-востей, станів, раптово виражених проявах цих порушень, які можуть бути компенсовані. Подібні розлади можуть мати епізодичний характер, бути спровокованими підвищеним або тривалим навантаженням, вико-нанням СБЗ в бойових умовах, цивільним життям військовослужбовця (сімейно-побутові фактори) тощо. Дана категорія військовослужбовців не потребує першочергової медико-психологічної реабілітації.





Нестійкий тип до психологічної травматизації бойовим досвідом з відсутністю ознак психологічної травматизації та з наявністю бойового досвіду – наявність порушень даного типу, передбачає, що здатність до виконання службово-бойової діяльності збережена, наявні порушення лише ускладнюють її здійснення. Прикладом, такого порушення після виконання СБЗ в бойових умовах може бути: порушення сну, неста-більність емоційного фону, спалах агресивності, депресивні симптоми, соматичні скарги, розлад уваги, витривалість до фізичних і психічних навантажень, зловживання алкоголем. Обов’язково не рідше ніж кож-ні 6 місяців протягом 2 років потрібно проходити моніторинг індиві-дуально-психологічних особливостей особистості щодо можливого виникнення ознак ПТСР. Повторне (обмежене) залучення до участі в бойових діях рекомендоване лише після заходів із профілактики ПТСР, розвитку стійкості до психологічної травматизації бойовим досвідом та відповідної цільової професійної та психологічної підготовки.

Стійкий тип до психологічної травматизації бойовим досвідом з наявністю ознак психологічної травматизації та з відсутністю бойового досвіду – ознаки психологічної травматизації, не пов’язані з участю в бойових діях (можуть бути обумовлені характером службово-бойової діяльності або цивільним життям військовослужбовця (сімейно-побу-тові фактори). Психологічну роботу проводити у вигляді консультатив-них заходів, психотерапевтичних заходів (тілесно орієнтована терапія і маніпулятивна терапія), заходів релаксації тощо. Не рекомендується залучення військовослужбовця до участі в бойових діях до повного від-новлення. Рекомендовано після етапу відновлення обмежити військо-вослужбовця до виконання СБЗ в бойових умовах, оскільки збільшу-ється вірогідність повторної психологічної травматизації.

Нестійкий тип до психологічної травматизації бойовим досвідом з наявністю ознак психологічної травматизації та з відсутністю бойо-вого досвіду – є ознаки психологічної травматизації, які виражені у розладі вищих психічних функцій, порушення динаміки психічної ді-яльності (туго рухливий, інертність або патологічна лабільність пси-хічних процесів), стійкі емоційно-вольові порушення (емоційна ри-гідність, підвищена відволіканням на зовнішні подразники), виражені

101№ 3(11)2 0 1 8


особистісні зміни (особливості ціннісних орієнтацій), мотивацій-но-особистісні порушення, психічний інфантилізм). Такі порушен-ня обмежують виконання СБЗ (за обсягом та ступенем складності). Прикладом цього порушення є: розсіяна увага, інертність психічних процесів, сильно виражені депресивні симптоми, високе відволікан-ня, інфантилізм, дистимічна акцентуація характеру. Щодо даної кате-горії військовослужбовців рекомендоване поглиблене психологічне вивчення з метою визначення конституційних особливостей (слабкий тип нервової системи, астенічні, невротичні та істероїдні риси тощо), які роблять схильним до психологічної травматизації за будь-яких життєвих ускладнень.

Стійкий тип до психологічної травматизації бойовим досвідом з наявністю ознак психологічної травматизації та з наявністю бойового досвіду – у військовослужбовців даного типу стійкі і сильно вираже-ні розлади вищих психічних функцій, порушення динаміки психічної діяльності (структурні порушення і зниження рівня інтелектуальних процесів, помітне зниження здатності до навчання, що відзначається виснаженістю,. супроводжується зниженням якості службово-бойо-вої діяльності), виражені емоційно-вольові порушення і особистісні зміни. Такі порушення перешкоджають виконанню службово-бойо-вої діяльності та викликають соціальну дезадаптацію. Ознаки пси-хологічної травматизації вірогідно пов’язані з участю у бойових діях, дана категорія військовослужбовців потребує комплексної медичної реабілітації. Після відновлення рекомендується обмежене залучення до участі в бойових діях (підвищується вірогідність повторної психо-логічної травматизації). Допуск до виконання СБЗ – після індивіду-ально-психологічного контролю. Після відновлення кожні 6 місяців протягом 2 років рекомендовано моніторинг щодо можливостей пов-торного виникнення ознак ПТСР.

Нестійкий тип до психологічної травматизації бойовим досвідом з наявністю ознак психологічної травматизації та з наявністю бойо-вого досвіду – стійкі, значно виражені порушення вищих психічних функцій, неможливість виконання тривалої діяльності, значні розла-ди емоційно-вольової сфери, повна дезорганізація діяльності; особи-





стісний дефект, обумовлений некритичністю, неадекватністю само-оцінки; деформація або несформованість мотиваційної сфери. Дана категорія військовослужбовців має несприятливий прогноз щодо психічного відновлення. Допуск до виконання СБЗ – після індивіду-ального контролю лікаря-психіатра або невропатолога. Не рекомендо-ване повторне залучення до участі в бойових діях.

Оцінка професійно-трудових даних проводиться з урахуванням таких характеристик: рівень освіти (загальної та професійної); ос-новна професія (спеціальність); кваліфікація; загальний службовий стаж; професійний маршрут (кар’єра); професійний стереотип; від-повідність психофізіологічних вимог, що пред’являються основною професією, стану здоров’я; напрям діяльності обстежуваного; умови й організація його служби, раціональність працевлаштування; наста-нова на службу; збереження його професійних знань і навичок; рівень професійних прагнень, здатність до засвоєння нових знань, оволодін-ня навичками.

Окремо слід визначити членів сімей військовослужбовців НГУ (у тому числі родин загиблих і поранених, включаючи неповнолітніх ді-тей), які потребують психологічної допомоги, зокрема тих, що обслу-говуються закладами охорони здоров’я МВС.

На основі аналізу цих даних виноситься судження про збережен-ня або порушення професійно-трудового статусу військовослужбов-ця внаслідок обмеження здатності до службово-бойової діяльності, диференційованої за характеристиками його стійкості до травматиза-ції бойовим досвідом (8 типів).

Комплексна оцінка психологом і психіатром позицій кліні-ко-функціональної, психологічної діагностики дозволяє винести судження про наявність і ступінь обмежень у виконанні військовос-лужбовцем СБЗ. З урахуванням вивчення впливу на психіку військо-вослужбовця різних екстремальних обставин особливо актуально постає питання про своєчасне і правильне виявлення ознак посттрав-матичного стресу на початковому етапі. Відзначається два типи умов, які з високою ймовірністю можуть викликати психологічний стрес і інші форми психічної дезадаптації: це ситуації професійного стресу

103№ 3(11)2 0 1 8


і “вигорання”, так звані “критичні інциденти”, у нашому випадку – бо-йові умови, за яких відбуваються реальні зіткнення з небезпекою для життя, здоров’я або системи цінностей, масові людські жертви і значні матеріальні втрати.

Боєздатність особового складу НГУ оцінюється за критеріями рівня нервово-психічної стійкості: функціональний стан, рівень три-вожності, адаптаційний потенціал, професійна працездатність, озна-ки перевтоми.

Психологічна діагностика порушень військово-професійної пра-цездатності військовослужбовця повинна здійснюватися на підставі оцінки змін психічного стану військовослужбовців додатково до тра-диційних методів обстеження – за допомогою аналізу їх скарг і спосте-реження за станом. У процесі службово-бойової діяльності оцінюєть-ся рівень професійної працездатності та об’єктивні характеристики фізіологічного виснаження у вигляді втоми і перевтоми.

Як діагностичний інструментарій поглибленого психологічно-го вивчення слід використовувати: методику “Діагностика психоло-гічної безпеки особистості” фахівця екстремального виду діяльності (автор І. І. Приходько); опитувальник оцінки стану адаптації “Осада” С. І. Яковенка; шкалу реактивної та особистісної тривожності Спілбер-гера-Ханіна, особистісний опитувальник Бехтеревського інституту (ЛОБІ), ММІЛ, СМІЛ, опитувальник травматичного стресу Котєнєва, Місісіпську шкалу для визначення посттравматичних реакцій, опиту-вальник депресивності Бека (BD1), характерологічний опитувальник Шмішика, методику діагностики рівня невротизації Вассермана, ме-тодику багатофакторного дослідження особистості Кетела (16-ФОО), багаторівневий особистісний опитувальник “Адаптивність”. Як про-ективні методики слід використовувати метод колірних виборів (тест Люшера у модифікації Л. Собчік), тест “Неіснуюча тварина”, методику малюнкової фрустрації Розенцвейга.

Психологічна робота з військовослужбовцями, які мають не-стійкий тип до психологічної травматизації бойовим досвідом з від-сутністю ознак психологічної травматизації та з наявністю бойового досвіду, здійснюється офіцерами-психологами підрозділів НГУ шля-





хом психологічного супроводження і періодичної (не рідше ніж кожні 6 місяців протягом 2 років) психодіагностики з метою профілактики та своєчасного виявлення відстрочених наслідків психологічної трав-матизації (у тому числі ПТСР).

Військовослужбовці, які мають нестійкий тип до психологічної травматизації бойовим досвідом з наявністю ознак психологічної травматизації та з наявністю бойового досвіду направляються началь-ником військової частини НГУ, начальником оперативного терито-ріального об’єднання НГУ до ДУ “ЦПД та ППВ МВС”, ЦПД та ППВ ГУМВС/УМВС на позачерговий психіатричний огляд з наданням від-повідної інформації (службової характеристики) (відповідно до п. 2.8 Інструкції про порядок проведення обов’язкових попередніх та періо-дичних психіатричних оглядів у системі МВС України, затвердженої наказом МВС України від 04.11.2003 № 1296 (із змінами), зареєстрова-ної у Міністерстві юстиції України 13.05.2004 за № 603/9202).

Позачерговий психіатричний огляд вищезазначених осіб прово-диться лікарями-психіатрами, лікарями-психологами, практичними психологами відділень (кабінетів) амбулаторної психіатричної допо-моги ДУ “ЦПД та ППВ МВС”, ЦПД та ППВ ГУМВС/УМВС відповідно до вимог.

За результатами позачергового психіатричного огляду прийма-ється рішення про необхідність направлення військовослужбовця для подальшого обстеження та лікування в умовах спеціалізованого ліку-вально-профілактичного закладу або амбулаторного лікування.

Військовослужбовці, які мають стійкий тип до психічної травма-тизації бойовим досвідом з наявністю ознак психологічної травмати-зації та з наявністю бойового досвіду, які пройшли психологічне об-стеження та поглиблений медичний огляд, направляються до ЦВЛК/ВЛК МВС, ГУ МВС/УМВС для проходження медичного огляду та обов’язкового психіатричного огляду у ДУ “ЦПД та ППВ МВС”, ЦПД та ППВ ГУ МВС/УМВС для визначення показань та термінів меди-ко-психологічної реабілітації.

Фахівці Центральної військово-лікарської комісії МВС Украї-ни, військово-лікарських комісій ГУ МВС/УМВС (ЦВЛК МВС/ВЛК

105№ 3(11)2 0 1 8


ГУМВС/УМВС) за результатами медичного огляду, приймають рішен-ня (постанову) про необхідність направлення військовослужбовця на медико-психологічну реабілітацію із зазначенням рекомендованого терміну її проведення.

Списки осіб, які потребують медико-психологічної реабілітації, направляються до медичних відбіркових комісій (МВК) Управління медичного забезпечення та реабілітації МВС (УМЗР) та МВК військо-во-медичного управління ГУ НГУ для визначення часу та закладу її проведення разом з необхідними документами (постановою ВЛК, ко-пією паспорта, службового посвідчення, посвідчення учасника бойо-вих дій або іншого документа, що підтверджує перебування особи в зоні АТО).

Результатом розгляду МВК УМЗР є видача особі упродовж 7 днів рішення про направлення на медико-психологічну реабілітацію із за-значенням медичного центру НГУ, строку реабілітації та діагнозу.

Направлення на медико-психологічну реабілітацію військовос-лужбовців, які мають висхідний тип з наявністю ознак психологіч-ної травматизації та з наявністю/відсутністю ознак бойового досвіду, здійснюється не пізніше 30 діб з моменту прибуття особового складу НГУ до місця постійної дислокації з районів виконання СБЗ (АТО).

Заходи даного етапу реалізуються фахівцями відділів (служб) ме-дичного забезпечення ГУМВС, УМВС за участю фахівців відомчих закладів охорони здоров’я (поліклінік, лікарень, госпіталів ГУМВС, УМВС), ДУ “ЦПД та ППВ МВС”, ЦПД та ППВ ЦПД ГУМВС/УМВС, ЦВЛК МВС/ВЛК ГУМВС/УМВС (лікарі-психіатри, лікарі-психологи, практичні психологи) з урахуванням інформації, наданої начальника-ми ОВС, командирами з’єднань, військових частин, підрозділів НГУ, практичними психологами СПЗ управлінь, відділів кадрового забез-печення ГУМВС, УМВС та практичними психологами з’єднань, вій-ськових частин, підрозділів НГУ.

Начальники підрозділів НГУ несуть персональну відповідаль-ність за своєчасність, організацію та забезпечення заходів щодо на-правлення особового складу, що повертається до місця постійної дис-локації, на медико-психологічну реабілітацію.





3. ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬМоніторинг психічного стану військовослужбовців Національної гвар-

дії України необхідно здійснювати шляхом проведення поглибленого пси-хологічного вивчення, на підставі якого визначаються типові висновки-ре-комендації щодо можливості залучення військовослужбовця до участі у бойових діях, виходячи із характеристик його стійкості до психологічної травматизації бойовим досвідом: стійкий тип до психологічної травматиза-ції бойовим досвідом з відсутністю ознак психологічної травматизації та з відсутністю бойового досвіду; нестійкий тип до психологічної травматиза-ції бойовим досвідом з відсутністю ознак психологічної травматизації та з відсутністю бойового досвіду; стійкий тип до психологічної травматизації бойовим досвідом з відсутністю ознак психологічної травматизації та з на-явністю бойового досвіду; нестійкий тип до психологічної травматизації бойовим досвідом з відсутністю ознак психологічної травматизації та з на-явністю бойового досвіду; стійкий тип до психологічної травматизації бойо-вим досвідом з наявністю ознак психологічної травматизації та з відсутністю бойового досвіду; нестійкий тип до психічної травматизації бойовим досві-дом з наявністю ознак психологічної травматизації та з відсутністю бойового досвіду; стійкий тип до психологічної травматизації бойовим досвідом з на-явністю ознак психологічної травматизації та з наявністю бойового досвіду; нестійкий тип до психологічної травматизації бойовим досвідом з наявністю ознак психологічної травматизації та з наявністю бойового досвіду.

Перспективи подальших досліджень: розробити програму психо-логічної реабілітації особового складу НГУ, яка буде становити собою поєднання заходів, спрямованих на зниження негативних пережи-вань, групових занять з саморегуляції, психологічних консультацій з актуальних питань, у тому числі сімейних стосунків та сексуального здоров’я, та спеціально адаптованого до завдань психологічної реабі-літації тренінгу відновлення психологічної безпеки особистості.


1. Колесніченко О. С. Засоби психологічної підтримки військовослужбов-ців при виконанні службово-бойових завдань в екстремальних умовах. Вісник Національного університету оборони України. 2016. Вип. 1(47). С. 58–64.

107№ 3(11)2 0 1 8


2. Колесніченко О. С. Розроблення програми профілактики посттрав-матичних стресових розладів у військовослужбовців Національної гвардії України : звіт про науково-дослідну роботу. Харків, 2017. 704 с. (№ держр-єстрації 0116U004047).

3. Колесніченко О. С. Психологічний супровід службово-бойової діяль-ності військовослужбовців Національної гвардії України в екстремальних умовах. Честь і закон. 2014. № 3. С. 68–74.

4. Корольчук М. С. Психологічні особливості віддалених наслідків стресо-генних впливів : монографія. Київ : Київський нац. торг.-екон. ун-т, 2014. 276 c.

5. Оніщенко Н. В. Екстрена психологічна допомога постраждалим в умо-вах надзвичайної ситуації: теоретичні та прикладні аспекти : монографія. Хар-ків : Право, 2014. 584 с.

6. Приходько І. І. Психологія екстремальної діяльності : навч. посіб. Хар-ків : НА НГУ, 2015. 408 с.

7. Приходько І. І. Засади психологічної безпеки персоналу екстремаль-них видів діяльності : монографія Харків : Акад. ВВ МВС України, 2013. 745 с.

8. Приходько І. І. Основи психологічної підготовки військовослужбовців Національної гвардії України до виконання службово-бойової діяльності в екстремальних умовах : посібник. Харків : НА НГУ, 2017. 127 c.

References

1. Kolesnichenko O. S. 2016. Zasoby psykholohichnoi pidtrymky viiskovosluzh-bovtsiv pry vykonanni sluzhbovo-boiovykh zavdan v ekstremalnykh umovakh [Service-men psychological assistance means in extreme conditions service and combat mis-sions performing]. Visnyk Natsionalnoho universytetu oborony Ukrainy [Bulletin of the National University of Defense of Ukraine]. 1(47), P. 58–64. [in Ukrainian]

2. Kolesnichenko O. S. 2017. Rozroblennia prohramy profilaktyky posttrav-matychnykh stresovykh rozladiv u viiskovosluzhbovtsiv Natsionalnoi hvardii Ukrainy [Рrofessional рrogramming of post-traumatic stressful roses at the national service of the National Guard of Ukraine]. Zvit pro naukovo-doslidnu robotu. [Report on research work]. Kharkiv, 704 p. [in Ukrainian]

3. Kolesnichenko O. S. 2014. Psykholohichnyi suprovid sluzhbovo-boiovoi di-ialnosti viiskovosluzhbovtsiv Natsionalnoi hvardii Ukrainy v ekstremalnykh umovakh [Military service service-fighting activities рsychological supрrovt of the National Guard of Ukraine in extreme minds]. Chest’i zakon [Honor and low] 3, P. 68–74. [in Ukrainian]





4. Korolchuk M. S. 2014. Psykholohichni osoblyvosti viddalenykh naslidkiv stresohennykh vplyviv : monohrafiia [Stressors long-term effects psychological fea-turess]. Kyiv. nats. torh.-ekon. Un-t, 276. [in Ukrainian]

5. Onishchenko N.V. 2014. Ekstrena psykholohichna dopomoha postrazh-dalym v umovakh nadzvychainoi sytuatsii: teoretychni ta prykladni aspekty [Eks-tra psychological aid in supreme situations: theoretical and practical aspects] : monohrafia. Kharkiv : Pravo, 584 p. [in Ukrainian]

6. Prykhodko I. I. 2015. Psykholohiia ekstremalnoi diialnosti [Psychology of extreme diagnostics] : navch. posib. Kharkiv : NA NHU, 408. [in Ukrainian]

7. Prykhodko I. I. 2013. Zasady psykholohichnoi bezpeky personalu ekstremal-nykh vydiv diialnosti [Extreme activity staff psychological safety basics] : monohra-fia. Kharkiv : Akad. VV MVS Ukrainy, 745. [in Ukrainian]

8. Prykhodko I. I. 2017. Osnovy psykholohichnoi pidhotovky viiskovosluzh-bovtsiv Natsionalnoi hvardii Ukrainy do vykonannia sluzhbovo-boiovoi diialnosti v ekstremalnykh umovakh [Establish the psychological preparation of the service for the National Guard of Ukraine before entering the service-combat in the extreme minds]. Kharkiv : NA NHU, 127. [in Ukrainian]

Kolesnichenko O. Monitoring of the Psychological State of the Serviceman – Participants in Combat Operations, Who Come Back to the Place of Permanent Dislocation

Improvement of the system of psychological providing of service – combat activity of servicemen, namely the system of psychoprophylaxis measures in Na-tional Guard of Ukraine for supporting a high level of mental health as the most important component of a readiness and combat capability of the army stays the main mission of the psychology of extreme activity.

After return of the militarises of National Guard of Ukraine from the combat zones to the places of permanent dislocation during the period of no more than 10 days after arriving if it is necessary (at the request of the person on for the order of the commander of a unit) a deep psychological and medical examination is carried out.

During the conduct of a deep psychological examination of the servicemen – participants in combat operations, practical psychologist of the military units components of the National Guard of Ukraine are involved and they define typical conclusion – recommendations of possibility of involving a serviceman to the par-ticipation in combat action based on characteristics of his fortitude to psychological traumatisme by a combat experience on base of the results of psychodiagnostic research

109№ 3(11)2 0 1 8


Psychological work with servicemen who have unstable type to psychologi-cal traumatisme by a combat experience with absence the features of psychological traumatisme and with existence of combat experience is carried out by officers-psy-chologist of the National Guard of Ukraine units by psychological escort and pe-riodical (not less than each 6 months for 2 years) psychodiagnostic with an aim of prophylaxis and timely detection of defender effects of psychological traumatisme.

Servicemen who have an unstable type of psychological traumatization due to combat experience with the presence of signs of psychological traumatization and the presence of combat experience are referred by the head of the military unit of the National Guard of Ukraine, the chief of the operational territorial association of the National Guard of Ukraine for an extraordinary psychiatric examination with the provision of relevant information (performance characteristics) .

According to the results of the extraordinary psychiatric examination, a deci-sion is made on the need to send a serviceman for further examination and treat-ment in the conditions of a specialized treatment-and-prophylactic institution or outpatient treatment.

Referral to medical-psychological rehabilitation of servicemen of upsloping type with the presence of signs of psychological traumatization and the presence / absence of features of combat experience are carried out not later than 30 days after the arrival of the personnel of the National Guard of Ukraine to the place of permanent dislocation from areas of combat operations.

The chiefs of the units of the National Guard of Ukraine bear personal respon-sibility for the timeliness, organization and provision of measures for the refer of personnel returning to the place of permanent dislocation, for medical and psycho-logical rehabilitation.

Key words: soldier; psychological travmatizatsija; combat experience; moni-toring psychological state.





УДК 159.923:37.015.3

Таїсія Комар доктор психологічних наук, доцент,

професор кафедри психології та педагогіки, Хмельницький національний університет, м. Хмельницький


СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ КОРЕКЦІЇ ЕМОЦІЙНИХ ПРОЯВІВ СТРЕСУ ПЕДАГОГІВ

У ДИНАМІЦІ ПРОФЕСІЙНИХ КРИЗ

У статті розглянуто питання професійного стресу та стресостійкості пе-дагогів. Автор визначає дані поняття. Професійний стрес – це складна галузь дослідження стресових станів, як і психологічний стрес, який співвідносить-ся з негативними та позитивними емоціями і почуттями та створюється фак-торами, які носять характер загрози або перешкод.

Стресостійкість, на думку автора, залежить від адаптивності, а детермінан-тою стресостійкості визначено адаптивність, що базується на адаптаційних по-тенціалах: нервово-психічній стійкості, комунікативних здібностях, моральній нормативності. Виявлено позитивний кореляційний зв’язок між стресостійкістю та адаптаційним потенціалом, що підтверджується результатами дослідження.

Автор досліджує особливості адаптаційних ресурсів обстеженої ка-тегорії випробовуваних різних типів професійної кризи та визначає: стрес як ситуативний стан не завжди порушує адаптацію і, крім того, повторний стрес може привести до адаптації за рахунок механізму десенсибілізації. У статті заявлено, що наявність у людини оптимального рівня адаптації надає їй змогу адекватно сприймати й об’єктивно оцінювати ситуацію. За рахунок цих механізмів можливо використовувати адаптаційний потенціал як ресурс підвищення стресостійкості.

© Комар Т. 111№ 3(11)2 0 1 8


Дослідник визначає як основну умову ефективності засвоєння і прак-тичного застосування знань, умінь, навичок та підвищення стресостійкості можливість отримати підтримку, проявити власний досвід і здійснити живе партнерське спілкування суб’єктів взаємодії.

У подальшому викладі статті подано технологію підвищення стресо-стійкості педагогів, що допомагає забезпечити дану можливість та уникнути систематичних помилок у когнітивній недооцінці або переоцінці стресових ситуацій та являє собою систему покрокових змін в емоційному, поведінко-вому та когнітивному компонентах стресостійкості педагогів.

Ключові слова: професійний стрес; стресостійкість; психологічні захис-ні механізми; професійна криза; типи професійних криз; технологія корекції стресових станів.

1. ВСТУППостановка проблеми. Реформування педагогіки загальної серед-

ньої освіти передбачає перехід до педагогіки партнерства між учнем, учителем і батьками, що потребує ґрунтовної підготовки вчителів за новими методиками і технологіями навчання. Наразі поставлено низку завдань, серед яких є оптимізація кадрового забезпечення навчальних закладів та модернізація системи роботи викладачів. Ми вважаємо, що ці завдання можна виконати шляхом створення такої системи освіти, що приділяє увагу психологічному здоров’ю викладачів.

Найважливішими характеристиками праці викладачів є напруже-ність, підвищена відповідальність, наявність широкого кола обов’яз-ків, що обумовлює її стресогенність. Зрозуміло, що викладач, який систематично перебуватиме у стресовому стані, не зможе повноцінно виконувати свої професійні обов’язки.

А тому протиріччя між динамічно зростаючими вимогами до якості професійно-педагогічної діяльності, що об’єктивовані сучас-ними соціально-педагогічними реаліями (зростання, обсягів інфор-мації, ускладнення науково-методичної роботи, викликане переходом до модульно-рейтингової системи навчання згідно з європейськими стандартами, соціально-економічні пульсації тощо), та психофізіо-логічними, інтелектуальними й емоційними ресурсами особистості педагога, широким спектром професійних функцій, підвищує ризик





професійного стресу та синдрому так званого професійного “виго-рання”. Водночас порушується нормальна течія педагогічної діяль-ності, відбувається екстремізація (наближення до крайніх меж) вза-ємовідносин між учасниками педагогічного процесу. Саме тому стає можливим професійний стрес.

Актуальність вивчення професійного стресу в професіях соціо- номічного профілю пов’язана з ростом кількості даних професій у постіндустріальному суспільстві, а також з інтелектуальними та емо-ційними навантаженнями, яким піддають себе спеціалісти в сучасних умовах конкуренції на ринку праці в Україні, що призводить до ви-никнення стресу в професії, який впливає на ефективність діяльності спеціаліста.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Професійний стрес – це складна галузь дослідження стресових станів, як і психологічний стрес, який співвідноситься з негативними та позитивними емоціями і почуттями, та створюється факторами, які носять характер загрози або перешкод. За теоретичну основу нашого дослідження нами були прийняті теорії педагогічної діяльності (Ф. Н. Гоноболін, Н. B. Кузьміна, А. К. Маркова); теоретико-емпіричні узагальнення в психології емоцій (Л. М. Аболін, П. К. Анохін, Р. Лазарус); концепції стресу (Г. Г. Араке-лов, В. О. Бодров, Л. О. Китаєв-Смик); ідеї і концепції вікової і педаго-гічної психології, психології праці, соціальної психології, психотерапії відносно чинників, що впливають на динаміку розвитку синдрому емоційного вигорання вчителів (М. О. Амінов, В. В. Бойко, Н. Є. Во-доп’янова, Л. М. Карамушка, К. Маслач, Л. М. Мітіна, Н. В. Самоукіна, Т. С. Яценко).

Метою статті є обґрунтування результатів вивчення стресостій-кості педагога як системної, інтегративної, динамічної властивості особистості та шляхів її підвищення.

Аналіз стресових реакцій - це важливе завдання психологів пра-ці, скорочення негативних психологічних і фізичних реакцій на вико-нану роботу, завдання яке стосується зменшення небезпеки для здо-ров’я педагогів, підвищення їх психологічного благополуччя. Стрес призводить до погіршення трудових показників, до складностей

113№ 3(11)2 0 1 8


у спілкуванні, до зниження задоволеності роботою, до проблем із здо-ров’ям. Значний стрес призводить до змін в особистісних якостях та поведінці людини.

2. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯЯк обстежувані виступили 75 педагогів м. Хмельницького у віко-

вому діапазоні від 22 років до 55 років. З цієї сукупності випробува-них після первинної обробки результатів тестування була витягнута вибірка в кількості 45 осіб з низькою стресостійкістю, з якими прово-дилася додаткова робота з розвитку стресостійкості.

Нами були застосовані методики, які дозволили оцінити рівень стресостійкості та її структурних компонентів: тест “Методика комп-лексної оцінки проявів стресу” Ю. В. Щербатих [1]; “Визначення рів-ня стресостійкості особистості” Ю. В. Щербатих [1]; багаторівневий особистісний опитувальник “Адаптивність” (А. Г. Маклаков, С. В. Чер-мянін) [2]; методика “Діагностика типології психологічного захисту” Р. Плутчика, Г. Келлермана, X. Р. Конте (в адаптації Л. І. Вас-сермана, О. Є. Єришева, Е. Б. Клубова та ін.) [3]; опитувальник “Індекс життєвого стилю” Р. Плутчика, Г. Келлермана, X. Р. Кон-те (в адаптації Л. І. Вассермана, О. Є. Єришева, Е. Б. Клубова та ін.).; тест “Копінг-поведінка в стресових ситуаціях” (С. Нормана, Д. Ф. Ендлера, Д. А. Джеймса, М. І. Паркера (адаптований варіант Т. А. Крюкової) [4].

На першому етапі дослідження визначене завдання вивчити особли-вості проявів стресу, рівні стресостійкості та психологічні ресурси у педа-гогів. Аналіз результатів проведеного емпіричного дослідження дозволив виявити ступінь стійкості педагогів до стресу: низькостійкі до стресу, се-редньостійкі та високостійкі. 37 % респондентів демонструють низьку стресостійкість, 32 % респондентів володіють середнім рівнем стресостій-кості. Високу стресостійкість мають лише 31 % респондентів. Вони харак-теризуються здатністю адаптуватися до ситуації, спокійно ставляться до програшів, демонструють терпимість до інших і схильність до компромісу.

У результаті подальшої комплексної оцінки проявів стресу за допо-могою тесту Ю. В. Щербатих було виявлено, що у респондентів з низь-





кою стійкістю до стресу спостерігається високий коефіцієнт виражено-сті емоційних (97 % респондентів), поведінкових (88 % респондентів) і когнітивних (74 % респондентів) проявів стресу. Аналіз результатів емпіричного дослідження дозволив виявити наявність прямого зв’яз-ку між рівнем стресостійкості і наявністю комплексу різних проявів стресу. Педагоги з низькою стресостійкістю демонструють виражене напруження у відповідь на сильний або тривалий стресовий стимул на емоційному, поведінковому і когнітивному рівнях одночасно.

Ми вважаємо, що висока вираженість різних проявів стресу у пе-дагогів з недостатнім рівнем стійкості до стресу обумовлює необхід-ність спиратися в роботі щодо її розвитку на комплексне формування і розвиток відповідних структурних компонентів стресостійкості.

У певних вікових категоріях кількість респондентів, які демон-струють низький рівень стійкості до стресу, значно більша, ніж в ін-ших категоріях. До цих категорій належать педагоги таких вікових ка-тегорій: 22–25 років, 31–35 років, 41–45 років. Даний факт може визна-чати зміст і форми роботи з підвищення стресостійкості і необхідність у диференціації методів і прийомів, що застосовуються у технології.

Причини, що визначають особливості стійкості до стресу у педагогів різних вікових категорій, можуть бути різними. Педагоги вікової категорії від 22 до 25 років перебувають у процесі адаптації до професійної діяль-ності і причиною вразливості може служити недостатній рівень розвитку рефлексивних здібностей, відсутність професійного досвіду, умінь вибудо-вувати систему спілкування з різними суб’єктами освітнього процесу та ін.

У групі респондентів у віці від 31 до 35 років наявність низьких показників стресостійкості може залежати від якості професійної під-готовки, від попередніх умов життя, особистісних особливостей, інди-відуального стилю діяльності, використання неефективних захисних механізмів поведінки, необхідності вирішувати завдання професійної ідентифікації, самоствердження і самореалізації, постійно приймати відповідальні рішення, що дозволяють своєчасно вносити необхідні корективи у свою поведінку в тій чи іншій ситуації.

У групі респондентів від 41 до 45 років низька стресостійкість може бути пов’язана з необхідністю перегляду сформованої багато раніше

115№ 3(11)2 0 1 8


системи цінностей особистості, у зв’язку з віковою кризою, з необхідні-стю відмови від деяких стереотипів у професійній діяльності, необхід-ністю гнучкого реагування на зміни, що відбуваються в системі освіти і у вимогах до рівня ключових компетентностей сучасного педагога.

У педагогів переважаючими є емоційні прояви стресу. До подібних проявів належать байдужість, зменшення почуття впевненості в собі, почуття відчуженості, невдоволення своєю роботою, зниження праг-нення до досягнень і саморозвитку, похмурість і підозрілість (дані отри-мані в результаті застосування опитувальника, розробленого автором).

Отримані в результаті вивчення стресостійкості педагогів і спе-цифіки вираженості у них різних проявів стресу дані, підтверджують положення про стресостійкість як про системну інтегративну харак-теристику, зміни в одних структурних компонентах якої забезпечують якісні зміни в інших.

Під час подальшого дослідження були вивчені особливості адапта-ції, захисту та стратегії подолання, які в нашому дослідженні розгляда-ються як психологічні ресурси, наявні у педагогів для розвитку стре-состійкості та подолання стресу. У результаті дослідження адаптацій-ного потенціалу педагогів за допомогою опитувальника “Адаптивність” А. Г. Маклакова, С. В. Чермяніна були отримані такі дані: більше поло-вини респондентів (69 %) демонструють високий рівень адаптації; се-редній рівень адаптації мають 23 %, низький - 8 % респондентів.

Аналіз отриманих даних виявив прямий зв’язок між показника-ми стресостійкості та адаптації: педагоги із середнім і високим рівнем адаптації в переважній більшості (82 %) виявляють високий і середній рівень стресостійкості. У групі низькостійких до стресу педагогів індек-си аспектів адаптації значно нижчі, ніж у групі середньостійких і висо-костійких до стресу. Наявність високих показників адаптації, швидше за все, пов’язана зі здатністю педагогів оцінювати виникнення і розви-ток стресу і можливості протистояти йому (когнітивний компонент).

Стресостійкість, на нашу думку, залежить від адаптивності, а адаптивність, у свою чергу, базується на таких адаптаційних потен-ціалах: нервово-психічній стійкості, комунікативних здібностях, мо-ральній нормативності. Результати дослідження дозволили виявити





позитивний кореляційний зв’язок між стресостійкістю та адаптацій-ним потенціалом.

Дослідження особливостей адаптаційних ресурсів обстеженої ка-тегорії випробовуваних дозволяє зробити такий висновок: стрес як ситуативний стан не завжди порушує адаптацію і, крім того, повтор-ний стрес може призвести до адаптації за рахунок механізму десенси-білізації (звикання). Наявність у людини оптимального рівня адаптації припускає, що вона в змозі адекватно сприймати ситуацію і давати їй об’єктивну оцінку. За рахунок цих механізмів можливо використовува-ти адаптаційний потенціал як ресурс підвищення стресостійкості.

Результати дослідження психологічних захисних механізмів та-кож виявили специфічні особливості в їх використанні педагогами, що мають різні рівні стресостійкості. Отже, педагоги які мають низь-кі показники стресостійкості, активно використовують неефективні психологічні захисти: заперечення, проекцію, регресію.

Заперечення частіше використовується педагогами, що мають низьку стресостійкість. Вплив заперечення виявляється у зменшенні числа свідомо фіксованих подій, визнаних як такі, що відбулися, забез-печуючи відсутність у пам’яті суб’єкта інформації про ті події, які поро-джують стан тривоги. Людина заперечує сам факт існування обставин, що фруструють або викликають тривогу, які іноді є цілком очевидними для оточення, або ж намагається позбутися стресових переживань, не-свідомо спотворюючи і витісняючи їх зі сфери своєї свідомості.

Проекція яскраво виражена в групі респондентів з низькою стре-состійкістю і знаходяться в стані вираженої напруги емоційних, фізіо-логічних систем організму або сильного стресу. У даному випадку ме-ханізм дії психологічного захисту виявляється в знятті напруженості, усуненні почуття фрустрації, зниженні рівня невпевненості у своїх силах, в усуненні заниженої самооцінки. У педагога при використан-ні даного захисного психологічного механізму знижується здатність враховувати об’єктивні чинники та об’єктивно сприймати ситуації своїх учнів, що виражається в приписуванні іншим позитивних, со-ціально схвалюваних, здатних підняти саму людину, або негативних (сарказм, ворожість, перекладання провини, відповідальності, припи-

117№ 3(11)2 0 1 8


сування агресивних намірів учням, колегам або батькам, щоб бути в ролі жертви) почуттів, думок і дій.

Регресію як прагнення уникнути тривоги шляхом переходу на більш ранні стадії розвитку важко диференціювати за ступенем вира-женості. Вона має або низьку, або високу вираженість у педагогів як з низькою, так і з високою стресостійкістю. І тим, і іншим даний вид психологічного захисту дозволяє заміняти розв’язання суб’єктивно більш складних завдань на більш прості та доступні.

Педагоги, які мають високі показники стресостійкості, вико-ристовують такі ефективні психологічні захисти: інтелектуалізацію, проекцію, компенсацію, заміщення.

Компенсація, яскраво виражена у педагогів з високою стресостійкі-стю, може бути проявом механізму отримання задоволення в інших сфе-рах життєдіяльності, наприклад - сім’я, хобі, громадська діяльність та ін.

Заміщення також яскраво виражено в групах з високою і низькою стресостійкістю. У першому випадку механізм використовується для того, щоб розрядити пригнічені емоції або зняти напругу, взаємодію-чи з безпечними або більш доступними об’єктами. Для респондентів з низькою стресостійкістю заміщення не є успішним механізмом, який дозволяє вирішити ситуацію, не приводить до полегшення і не поз-бавляє від стану вираженої напруги емоційних, фізіологічних систем організму або сильного стресу.

Інтелектуалізація більш виражена в групі стресостійких і адап-тованих респондентів. Вона дозволяє усвідомити і використовувати лише ту інформацію, завдяки якій власне поведінка видається добре контрольованою і не суперечить об’єктивним обставинам.

Отже, психологічні захисти виконують роль адаптивної перебудо-ви сприйняття та оцінки подій у ситуаціях, коли особистість не може впоратися зі стресом і адекватно відреагувати на почуття занепокоєн-ня, викликане внутрішнім або зовнішнім конфліктом. Усі досліджені механізми психологічного захисту мають ряд загальних властивостей. Вони вступають у дію в ситуації стресу, конфлікту з метою зниження емоційної напруженості та захисту від дезорганізації поведінки. Якщо людина використовує захисти неусвідомлено, у великій кількості і ви-





бирає переважно незрілі форми, це може призводити до спотворення, заперечення або фальсифікації дійсності.

Психологічні захисні механізми можуть виступати психологіч-ним ресурсом для посилення адаптації за допомогою зниження рівня тривоги. Захисна функція, реалізована за допомогою цих механізмів, набуває особливого захисного значення: люди накопичують доступні для них ресурси (проактивна поведінка), прагнуть зменшити прямі або непрямі втрати. Виражених особливостей і значущих відміннос-тей у використанні психологічних захистів педагогами різних вікових категорій і рівнів освіти не виявлено.

Дослідження вибору педагогами стратегій подолання стресу доз-волило виявити, які з них переважають. Вибори респондентами стра-тегій поведінки в стресі розподілилися так: копінг, орієнтований на вирішення завдань, використовують 27 %, на емоції - 45 %, на уник-нення - 28 % респондентів. Дослідження стратегій подолання у пе-дагогів виявило, що лише третина з них використовує ефективні ко-пінг-стратегії, спрямовані на вирішення завдань.

Подальший аналіз результатів показав, що вибір стратегій подо-лання пов’язаний з рівнем стресостійкості і має певні особливості. Рес-понденти з низькою стресостійкістю воліють стратегії подолання, що спрямовані на емоції та уникнення. Педагоги, що належать до даної ка-тегорії, для зняття або зниження психологічної напруги використову-ють емоційну розрядку, або не визнають наявність проблеми, уникаючи її, або шукають соціальної підтримки, коли не впевнені у власних силах.

У респондентів з високою стресостійкістю у виборах переважають ко-пінг-стратегії, спрямовані на вирішення завдання, тобто так звані перетво-рювальні стратегії. Це дозволяє нейтралізувати напруженість, пов’язану зі стресом, через зміну суб’єктивної оцінки ситуації і відповідну зміну рівня контролю. В основі стратегії - прийняття рішення про можливість пози-тивної зміни ситуації і сприйняття її як проблеми, яку треба вирішити. У цій групі педагоги прагнуть осмислювати ситуацію, активно на неї реагува-ти і добиватися результату при реалізації поставленої мети. Вибір стратегії, спрямованої на емоції, у даній групі теж присутній, але зміст емоцій інший – вони спрямовані на управління емоційним дистресом.

119№ 3(11)2 0 1 8


Вибір респондентами з високою стресостійкістю (6 %) стратегії уникнення може бути пов’язаний з усвідомленою оцінкою реальної ситуації як непереборної або як такої, для вирішення якої необхід-ний час. Зростаюча напруга і тривога ставлять індивіда перед необ-хідністю мобілізації та вироблення стратегії вирішення життєвих труднощів. Проблемою є відсутність можливості подолання стресу способами, вже наявними або відомими людині з поведінкового досвіду, що дезорієнтує людину при виборі ефективної стратегії подолання.

Стратегії подолання є ключовим ресурсом, активізація якого в ін-теграції з ресурсами психологічного захисту та адаптації може забез-печити стійке підвищення стресостійкості. На вибір стратегії уник-нення (28 % респондентів) можуть впливати високий рівень стресу, тривалість його дії, невизначеність прогнозу ситуації і негативний досвід вирішення проблем у минулому, високий рівень тривожності, низька самооцінка, суб’єктивно висока значимість події.

Полімодальний підхід у виборі стратегій подолання спостеріга-ється у 64,5 % респондентів. Це може свідчити про гнучкість поведін-ки в стресових ситуаціях у респондентів з високою стресостійкістю. У респондентів з низькою стресостійкістю подібна особливість свід-чить про недостатню усвідомленість у виборі стратегій подолання і про відсутність такої адаптивної ознаки, як вибірковість.

Низький рівень стресостійкості супроводжується множинними проявами стресу у всіх компонентах психічної діяльності, проблема-ми адаптації, великою кількістю захистів, неефективними стратегія-ми. Стресостійкість як системна, динамічна, інтегративна характерис-тика детермінована ресурсами особистості: адаптацією, психологіч-ними захистами і стратегіями подолання стресу.

Висока стресостійкість як характеристика, що знижує уразливість до стресу, є головним критерієм ефективності поведінки подолання та адаптації людини до стресових ситуацій. Низька стресостійкість є негативною характеристикою, що виражає відсутність у особи адек-ватного відображення ситуації, зрілих захистів і ефективних стратегій подолання.





Професійна криза – глибока невдоволеність від своєї діяльності, результатів, відчуття власної неспроможності, нездатність до самореа-лізації, невідповідність задумів, можливостей отриманим результатам.

Зміни поведінки під час професійної кризи є відповіддю на склад-ність завдань, розв’язання яких спричиняє поведінкові реакції, які закріплюються, перетворюються на стереотипи, загострюють певні особистісні якості.

У педагогічній діяльності вчителя виокремлюють такі типи про-фесійних криз:

1) криза адаптації до професії, яку переживає кожен четвертий учитель на початку професійного шляху (24–25 років);

2) криза рутинності роботи, яка стосується учителів, які працю-ють у школі 10–15 років (32–33 роки);

3) криза вчителя з високим досвідом роботи (42–43 роки).Кризи настають найчастіше під час переходу від однієї стадії про-

фесійного становлення до іншої. Вони є закономірним явищем і по-стають як різкі зміни вектора професійного розвитку особистості пе-дагога: або призводять до особистісної і професійної дезадаптації, або зумовлюють перехід на вищий рівень професіоналізму.

Конструктивний варіант розв’язання кризової ситуації передбачає вироблення вчителем нової стратегії життя, професійної діяльності, пе-реосмислення, ревізію і корекцію ним своєї особистісно-професійної позиції, прийняття дійсності такою, якою вона є, відкриття в собі нових можливостей для самореалізації, підвищення професійної кваліфікації.

Найбільш уразливими до стресу є педагоги вікових категорій: від 22 до 25 років, від 31 до 35 та від 41 до 45 років. Хоча існують відмінності в стресостійкості педагогів різних вікових категорій, але фактори, що ви-значають ці відмінності, і особистісні ресурси для подолання стресу різні.

Адаптаційний потенціал більшості педагогів дозволяє ефективно пристосовуватися до стресових умов і може бути використаний як ре-сурс розвитку стресостійкості.

Дані дослідження наявних у педагогів психологічних ресурсів підтвердили продуктивність ідеї про активізацію ресурсів адаптації, психологічних захистів і подолання і використання їх з метою розвит-

121№ 3(11)2 0 1 8


ку стресостійкості, розвитку та вдосконалення професійно значущих структурних компонентів стресостійкості педагога, у тому числі емо-ційної та нервово-психічної врівноваженості, активності, прагнення до саморозвитку, уміння ставити мету і досягати результату, асертив-ної поведінки, толерантності, комунікативних та міжособистісних на-вичок, навичок подолання стресу та ін.

Аналіз даних дослідження особливостей стресостійкості педаго-гів виявив необхідність розвитку даної професійно значущої якості. У зв’язку з цим гостро постає питання про своєчасну профілактику і корекцію стресу, яка в першу чергу повинна ґрунтуватися на комплек-сній діагностиці проявів стресу, виявленні індивідуальної схильності конкретної людини до розвитку стресу і використанні різних страте-гій реагування на стресові ситуації.

Запропонована нами технологія корекції стресових станів педагогів спирається на вищеописані ідеї і, згідно із запропонованою гіпотезою, повинна забезпечувати ефективний розвиток стресостійкості. В основі цієї технології є ідея актуалізації та активізації наявних у них психоло-гічних ресурсів та розвитку структурних компонентів стресостійкості. Відомо, що стресова ситуація або подія супроводжується її суб’єктив-ною оцінкою як загрозливої або незагрозливої, небезпечної або безпеч-ної для суб’єкта. Неадекватна оцінка ситуації як загрозливої або небез-печної супроводжується негативними емоціями, порушує адаптивні реакції індивіда і сприяє вибору неефективних стратегій подолання. Активізація ресурсів у стресовій ситуації виступає як позитивна мобі-лізуюча сила, що поліпшує суб’єктивно “якість життя” і сприяє адекват-ному вибору психологічних захистів і стратегій подолання.

Якості позитивний результат застосування відповідної технології ми розраховуємо отримати стійке підвищення стресостійкості педаго-гів і подальший розвиток її структурних компонентів: емоційного (емо-ційна і нервово-психічна врівноваженість), поведінкового (активність, прагнення до саморозвитку та самопізнання, асертивна поведінка, ко-мунікативні та міжособистісні навички, толерантність), когнітивного (аутопсихологічна компетентність, уміння ставити цілі та досягати ре-зультату, навички ефективного подолання стресових ситуацій).





Подана в даному дослідженні технологія підвищення стресостій-кості педагогів допомагає уникнути систематичних помилок у когні-тивній (суб’єктивній) недооцінці або переоцінці стресових ситуацій і являє собою систему покрокових змін в емоційному, поведінковому та когнітивному компонентах стресостійкості педагогів.

Метою технології є підвищення стресостійкості педагога як про-фесійно значущої якості та розвиток її структурних компонентів.

Процес реалізації мети технології передбачає вирішення таких за-вдань: формування психологічної компетентності педагогів з пробле-ми стресу, стресостійкості та поведінки подолання; розвиток струк-турних компонентів стресостійкості; активізація, посилення та роз-виток ресурсів ефективного подолання стресових ситуацій.

Технологія передбачає актуалізацію проблеми низької стійкості до стресу, опанування теоретичного змісту, відпрацювання необхідних умінь і навичок подолання стресу, апробування їх у різних видах діяльності і мо-дифікацію власної проблемної поведінки. Покрокова реалізація технології дозволяє активізувати психологічні ресурси особистості для формування і розвитку необхідних структурних компонентів стресостійкості.

В основу запропонованої технології покладено змістовний (базові теоретичні знання та практичні вміння та навички з проблеми стресу) і процесуальний (стадії і процеси змін, що супроводжують кожну ста-дію) конструкти. Змістовний конструкт технології складається з семі-нарів, тренінгу, консультацій та інших форм роботи (організованих і запропонованих педагогу на базі інституту підвищення кваліфікації кадрів або реалізованих за запитом на базі освітніх установ), які орі-єнтують педагогів на набуття теоретичних знань, практичних умінь і навичок з профілактики та подолання стресу, дозволяють активізу-вати власні психологічні ресурси для ефективної поведінки в стресі, забезпечують формування стресостійкості поведінки. Навчальний матеріал структурується у вигляді системи елементів: лекцій, бесід, технік, інтерактивних вправ, ігор, самостійного виконання завдань та ін. Дані елементи взаємозамінні і рухливі, що передбачає відносну автономність і варіативність у послідовності опанування когнітивних одиниць інформації залежно від рівня підготовки, мотивації педагога.

123№ 3(11)2 0 1 8


3. ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬОсновною умовою ефективності засвоєння і практичного засто-

сування знань, умінь, навичок та підвищення стресостійкості висту-пає можливість отримати підтримку, проявити власний досвід і здійс-нити живе партнерське спілкування суб’єктів взаємодії.

Процесуальний конструкт технології включає спеціально орга-нізовану діяльність (групові та індивідуальні форми взаємодії, са-мостійну і спільну діяльність), пов’язану з установленням доцільних взаємин між педагогами та психологами в процесі підвищення стре-состійкості. Процесуальний конструкт забезпечує створення пси-хологічно безпечного простору, в якому здійснюється спілкування, спільна діяльність, розвиваються емоційно-психологічні та ділові відносини. Він передбачає проходження кожним суб’єктом чотирьох стадій: стадії актуалізації, стадії навчання та допомоги, стадії дій та апробування, стадії збереження. Кожна стадія супроводжується про-цесами змін.

Отже, стабільні зміни в антистресовій поведінці людей можуть бути досягнуті в процесі застосування технологічних стадій і проце-сів, які послідовно змінюють один одного, спрямовані на управління стресом і орієнтовані на зняття не стільки стрес-симптомів, скільки причин стресових реакцій.

Список використаних джерел1. Щербатых Ю. В. Психология стресса и методы коррекции. Санкт-Пе-

тербург : Питер, 2006. С. 256.2. Практическая психодиагностика. Методики и тесты / ред. и сост. Д. Я.

Райгородский Самара : “БАХРАХ-М”, 2006. С. 5493. Кружкова О. В., Шахматова О. Н. Психологические защиты личности.

Екатеринбург : Росгоспрофпедуниверситет, 2006. С. 153.4. Фетискин Н. П., Козлов В. В., Мануйлов Г. М. Социально-психологиче-

ская диагностика развития личности и малых групп. Москва, 2002. С. 490.

References1. Scherbatyh Yu. V. (2006) Psihologiya stressa i metody korrektsii [Psychology

of stress and correction methods] Saint Petersburg. Piter, 2006. P. 256. [in Russian]





2. Prakticheskaya psihodiagnostika. Metodiki i testy. [Practical psychodiagnos-tics. Methods and tests] / pod red. Raygorodsky D. Ya. [ed. D. Ya. Raygorodsky] Samara : BAHRAH-M, 2006. P. 549. [in Russian]

3. Kruzhkova O. V., Shahmatova O. N. (2006) Psihologicheskie zaschityi lichnosti [Psychological protection of personality]. Ekaterinburg : Rosgosprofped Universitet, 2006. P. 153 [in Russian]

4. Fetiskin N. P., Kozlov V. V., Manuylov G. M. (2002) Sotsialno-psihologiches-kaya diagnostika razvitiya lichnosti i malyh grupp [Socio-psychological diagnosis of personal development and small groups]. Moskva, 2002. P. 490. [in Russian]

Komar T. Socio-Psychological Bases of Correction of Emotional Manifes-tations of Stress Teachers in the Dynamics of Professional Crises

The article deals with the issues of professional stress and stress resistance of teachers. The author defines the concept. Professional stress is a complex field of study of stress states, as well as psychological stress that correlates with negative and positive emotions and feelings, and is created by factors that are characterized by threats or obstacles. Stress resistance, according to the author, depends on adaptabil-ity, and the determinant of stress resistance is defined adaptively, which is based on the following adaptive potentials: neuro-psychological stability, communicative abil-ities, moral normality. A positive correlation between stress tolerance and adaptive potential was found, which is confirmed by the results of the study.

The author studies the peculiarities of the adaptation resources of the surveyed cate-gory of subjects of various types of professional crisis and states that: stress as a situational situation does not always violate adaptation and, moreover, repeated stress can lead to adaptation due to the mechanism of desensitization. The article states that the presence of an optimal level of adaptation in a person gives it an opportunity to adequately perceive and objectively assess the situation. Due to these mechanisms it is possible to use adaptive potential as a resource to reduce stress. The researcher has defined as the main condition of the efficiency of assimilation and practical application of knowledge, skills, skills and in-crease of stress resistance the opportunity to receive support, to show own experience and to make a “live” partner communication of subjects of interaction. In the following article the article provides technology to reduce the stress of teachers, which helps to ensure this opportunity and avoid systematic mistakes in cognitive underestimation or reassessment of stress situations and is a system of step-by-step changes in the emotional, behavioural and cognitive components of stress-resistance teachers.

Key words: professional stress; stress resistance; psychological protective mechanisms; professional crisis; types of professional crises; technology of correc-tion of stress states.

125№ 3(11)2 0 1 8


УДК 159.98

Роксолана Криштанович м. Львів

orcid.ord/0000-0002-4696-9007 [email protected]

ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРОВЕДЕННЯ ПРОФЕСІЙНОГО ВІДБОРУ КАНДИДАТІВ ЕКСТРЕМАЛЬНОГО

ПРОФІЛЮ ДІЯЛЬНОСТІ

У статті проведено аналіз наукової літератури для з’ясування чинників, що впливають на ефективне проведення професійного відбору кандидатів експериментального профілю діяльності. Виявлено, що при формуванні ба-зового рівня професійного відбору кандидатів експериментального профілю діяльності є вплив переважно зовнішніх чинників (соціальних, економічних, релігійних тощо).

Ефективне проведення професійного відбору до професій екстремаль-ного профілю діяльності дозволяє суттєво знизити кількість несприятли-вих наслідків для психологічного й фізичного здоров’я фахівців, а також зменшити ймовірність появи помилок у професійній діяльності. Зазначені проблеми, як правило, є наслідком психологічної непридатності фахівців та можуть викликати значні психологічні й матеріальні втрати. З кожним днем сучасність висуває до кожного фахівця нові і нові вимоги, особливо коли йдеться про тих, хто виконує свою діяльність в екстремальних умовах. Ці фахівці несуть високу відповідальність за свої дії, дуже часто від їх про-фесіоналізму залежить збереження не тільки матеріальних цінностей, але і людського життя.

Саме тому в аспекті динамічних реалій нашої життєдіяльності своєї ак-туальності не втрачає проблема всебічного вивчення професій екстремаль-ного профілю діяльності. Попри ситуації надзвичайного характеру робота

© Криштанович Р.126З Б І Р Н И К НАУКОВИХ ПРАЦЬ




фахівців аварійно-рятувальних підрозділів кожного дня пов’язана з ризи-ком, адже кожного дня на території нашої країни знаходять вибухонебез-печні предмети, відбуваються пожежі квартир, будинків, автомобілів тощо. Постійна загроза для життя, яка ще й підкріплена факторами ризику, може спонукати прояв різних специфічних психічних реакцій.

Адже кожного разу, виїжджаючи на виклик, пов’язаний з небезпекою, рятівники не знають, з чим будуть мати справу напевно, існує тільки попе-редня інформація, яка часто може бути новою у досвіді професіоналів. Екс-тремальні умови праці спричиняють навантаження на психіку людини, коли їй загрожує небезпека, у свою чергу відбувається навантаження на нервову систему, в подальшому це може мати різні наслідки впливу на працездатність, оскільки нервова система кожної особистості має індивідуальну властивість.

Ключові слова: екстремальний профіль діяльності; психолог; психоло-гічна служба; професійний відбір; рятівник.

1. ВСТУППостановка проблеми. Питання професійного відбору кандидатів

та психологічного супроводження їх діяльності у професіях екстремаль-ного профілю наразі, постають дуже гостро. Першими заговорили про необхідність професійного відбору кандидатів екстремального профілю діяльності представники саме тих професій, діяльність яких носить екс-тремальний характер, – працівники Державної пенітенціарної служби України, військовослужбовці внутрішніх військ, працівники органів вну-трішніх справ [1]. Не викликає жодних сумнівів і той факт, що діяльність працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій також належить до видів діяльності екстремального профілю. З наукових досліджень ві-домо, що діяльність працівників ДСНС, їх оперативних підрозділів су-проводжується високим рівнем нервово-емоційного напруження, стре-согенністю, великою відповідальністю, реалізується в умовах дефіциту часу, відбувається в умовах нерегламентованого робочого дня.

Дослідження особливостей експериментального профілю діяль-ності працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій Украї-ни показали, що під час ліквідації різноманітних надзвичайних ситуа-цій частота пульсу у рятувальників іноді перевищує 160 ударів на хви-лину. Поновлення нормального психічного стану відбувається лише

127№ 3(11)2 0 1 8


через декілька годин після завершення робіт. Іноді працівники-рятів-ники не готові до виконання поставленого завдання. Так, при ліквіда-ції наслідків катастрофи російського літака під Донецьком у деяких молодих працівників були відмічені спроби відмовитися від пошуку та збору тіл загиблих. Після завершення робіт у 18 ліквідаторів наслід-ків аварії було діагностовано ознаки посттравматичного стресового розладу. Діяльність фахівців досліджуваної професійної групи нале-жить до категорії “дуже напружених”.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням ефек-тивності професійного екстремального відбору кандидатів профілю та питань психологічного супроводження діяльності працівників цих професій займались дослідники: Д. О. Александров, В. І. Барко, О. В. Іванова, Л. І. Казміренко, Н. Д. Левітов, І. К. Шпільрейн, С. Г. Гел-лєрштейн, К. М. Гуревич, К. К. Платонов, Є. О. Мільєран В. О. Криво-лапчук, Ю. Л. Майдіков, В. С. Медведєв, Л. М. Москалюк, Г. О. Юхно-вець, С. І. Яковенко та інші. Психологічні аспекти діяльності праців-ників екстремальних служб були предметами досліджень науковців С. П. Бочарової, М. С. Корольчука, В. О. Лефтерова, С. Ю. Лєбєдєвої, Г. В. Ложкіна, С. Д. Максименка, О. Р. Охременко та ін.

Метою статті є висвітлення результатів експериментального дослідження щодо ефективного проведення професійного відбору кандидатів експериментального профілю діяльності та їх практич-ної підготовки.

2. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯТермін “професійний відбір” – спеціалізована процедура вивчен-

ня і вірогідної оцінки придатності людей до оволодіння спеціальністю, досягнення необхідного рівня майстерності і до успішного виконання професійних обов’язків в типових і специфічно утруднених умовах.

Професійно-психологічний відбір – комплекс заходів, спрямованих на виявлення рівня розвитку професійно важливих якостей особистості та визначення за допомогою психодіагностичних методик рівня придат-ності кандидатів для проходження служби (роботи) в органах і підрозді-лах цивільного захисту, навчання у вищих навчальних закладах.





Екстремальні умови – виняткові, особливі, надзвичайні обстави-ни, що загрожують життю і здоров’ю людей, мають вплив стрес-фак-торів, сприймаються та оцінюються як небезпечні, складні, безвихідні ситуації, унаслідок чого підвищують тривожність, емоційну напруже-ність, створюють психотравмувальний вплив на психіку людини [2].

Розпочинаючи аналіз зазначеної проблеми, відмітимо, що по-штовхом для початку розвитку вітчизняної психології стали дослі-дження відомого ученого І. М. Сєченова.

У другій половині 20-х років ХХ століття, незважаючи на відсутність загально-методичної й теоретичної основи дослідження у вітчизняній психологічній науці, психологи формулюють деякі принципи, методи й прийоми психологічного вивчення професійного відбору й оформля-ють їх у спеціальний підхід – професіографію. Сутність цього підходу виражена в самому понятті “професіографія”: описово-технічна й пси-хофізіологічна характеристика різних видів професійної діяльності. У результаті професіографування складалися професіограми професій – звід знань (соціально-економічних, технологічних і психофізіологіч-них) про професію й організацію праці, а також психограми професій. Психограма – психологічний “портрет” професії, представлений гру-пою психологічних функцій, які актуалізовані конкретною професією.

Як один з основних принципів професійного відбору був установ-лений принцип диференційованого підходу до вивчення професійної діяльності, що вказує на необхідність цілеспрямованого досліджен-ня психологічних особливостей профілю діяльності. Сутність цього принципу полягає в тому, що програма професіографування повинна бути спрямована на виявлення тих психофізіологічних характерис-тик, зміна яких у процесі діяльності дозволила б підійти до рішення конкретних практичних завдань.

А. К. Маркова аналізує й виділяє основні підходи до змісту й структури професіограми [3].

1. Комплексна професіограма (за К. К. Платоновим, Ю. В. Котело-вою та ін.), де враховується широке коло характеристик (соціальних, технічних, економічних, медико-гігієнічних та ін.), а також вказується предмет, мета, засоби, критерії оцінки результатів та ін.

129№ 3(11)2 0 1 8


2. Аналітична професіограма (за О. М. Івановою), де розкрива-ються не окремі характеристики компонентів професії, а узагальнені нормативні показники професії й показники психологічної структури професійної діяльності. Спеціально аналізуються об’єктивні характе-ристики діяльності й психологічна характеристика діяльності, що в підсумку й дозволяє виділяти професійноважливі якості.

3. Психологічно орієнтована професіограма (за Е. І. Гарбером), де виділяються: а) опис зовнішньої картини праці, трудова поведінка: фотографія робочого дня, хронометраж робочого часу при виконанні конкретних завдань, тимчасова динаміка виробничої активності, ти-пові помилки й ін.; б) внутрішня картина праці: типові реакції осо-бистості на певні професійні ситуації, інтегральні утворення особи-стості працівника (здатності, структури научення й досвід), психічні стани (інтелектуальні й емоційні процеси, емоції, воля, увага, пам’ять, психомоторика).

4. “Модульний підхід” у професіографуванні (за В. Є. Гаври-ловим). Сам психологічний модуль – це “типовий елемент профе-сійної діяльності, властивий ряду професій і виділений на основі спільності вимог до людини”. Кожна професія складається з декіль-кох модулів. Число можливих модулів менше, ніж число всіх про-фесій, тому доцільніше вивчати ці модулі й уже з них становити опис самих професій.

Науковець А. К. Маркова, розвиваючи ідеї “модульного підходу”, пропонує свій оригінальний “задачно-особистісний модульний під-хід” до професіографування. Загальна схема задачно-особистісного професіографування припускає аналіз професії (на основі виділення професійних завдань). Сам “модуль професії” розуміється в цьому ви-падку як “сукупність одиниць об’єкта й суб’єкта трудової діяльності”. До складу модуля входить по’єднання не просто окремої норматив-ної трудової дії й бажаної психологічної якості, а сполучення певного завдання діяльності й пов’язаних з нею предметів, умов, дій, резуль-татів з рядом психологічних якостей. При цьому доцільно виділяти: а) пріоритетні, стрижневі професійні завдання й б) похідні, допоміжні завдання [3, с. 37], [38].





Професійна діяльність, пов’язана з виникненням екстремальних ситуацій, характеризується наявністю “проблемності”, що поділяють на три види: невизначеність, неоднозначність та труднощі. При цьо-му автори визначають проблемність як “психічне явище, яке виникає внаслідок суб’єктивно значущої зміни та її психічного відображення, що являє одну з форм невідповідності між ними, поява і подолання якої забезпечується механізмом психічної регуляції”. Саме тому важ-ливо оцінювати людину як професіонала при прийомі на роботу, при висуванні, при атестації. Ми вважаємо, що ці особливості мають бути враховані і при розробці професіографічного опису професій такого профілю. Це дозволить поряд з вирішенням інших завдань оптимізу-вати питання професійного відбору кандидатів на ту чи іншу посаду.

Аналіз наукових джерел показав, що на сьогодні існує досить ба-гато розроблених та обґрунтованих професіограм.

Можна сказати, що початок у розробці зазначеної проблеми був проложений розробкою професіограми льотчика-винищувача, яку здійснив вчений Б. Ф. Ломов [4].

У межах забезпечення діяльності таких фахівців особливого поши-рення набули питання професіографічного опису професій працівників правоохоронних органів України та надзвичайників. Уперше цілеспря-мовані професіографічні дослідження щодо забезпечення професійно-го відбору в органи внутрішніх справ в радянські часи було здійснено фахівцями Центральної науково-дослідної медико-психологічної лабо-раторії МВС СРСР. Зокрема були опрацьовані професіограми найбільш відповідальних спеціальностей. На їх основі здійснено перші тестові ви-пробування абітурієнтів навчальних закладів МВС України.

Колективом учених служби психологічного забезпечення МВС України в 90-х роках ХХ століття були вперше в Україні розроблені професіограми основних спеціальних посад в МВС та ДСНС України. Ця робота триває.

Заслуговують на увагу наукові здобутки О. М. Бандурки з науков-цями, які розробили психограму керівника органів внутрішніх справ, що більш детально відбиває його специфічні якості. Ця психограма передбачає, що структура професійноважливих якостей особистості

131№ 3(11)2 0 1 8


керівника містить функціональні підструктури: мотивацію, профе-сійну цілеспрямованість, функції психічних процесів та індивідуальні якості особистості [5].

У дисертаційному досліджені Л. О. Гонтаренко “Професіогра-фічний аналіз діяльності працівників чергово-диспечерської служби екстреного виклику МНС України” наведені дані про особливості професійної діяльності працівників чергово-диспетчерських служб екстреного виклику МНС України, визначені чіткі вимоги до психо-логічних особливостей особистості диспетчера. Також дана робота містить дані про рівні виразності зазначених у запропонованій пси-хограмі ПВЯ фахівців-диспетчерів “Служби 112” та їх порівняння з рівнем розвитку професійно важливих якостей у працівників черго-во-диспетчерської служби, яка була і залишається традиційною для підрозділів МНС України [6].

У дисертаційному дослідженні Ю. О. Приходька розроблено та науково обґрунтовано професіограму пожежного-рятувальника. У роботі максимально враховано усі сучасні умови діяльності професіо-нала, соціальні, нормативно-правові, виробничі, санітарно-гігієнічні, медичні характеристики цієї професії, наведено класичну психограму пожежного-рятувальника, комплекс відповідних індивідуально-пси-хологічних особливостей працівників пожежно-рятувальних підроз-ділів, що детермінують успішність їх професійної діяльності.

Однією з останніх робіт, що спрямована на опис професіограми, є робота Є. М. Рядинської. В її дисертаційному дослідженні проводить-ся професіографічний аналіз діяльності фахівців Державної воєнізо-ваної гірничорятувальної служби (ДВГДС) України; визначено психо-фізіологічну “вартість” їх професійної діяльності; установлені основні психологічні компоненти, що впливають на ефективність професійної діяльності; розроблено математичну модель для розрахунку та про-гнозування результативності виконання фахівцем ДВГРС технічних операцій, а також виведена формула прогнозу професійної резуль-тативності фахівця ДВГРС при виконанні ним завдань з порятунку постраждалих. На жаль, у працях Є. М. Рядинської не розкриваються питання організації психологічного супроводження фахівців ДВГРС





з метою запобігання виникненню та розвитку в них негативних пси-хічних станів, а також організації психологічної роботи щодо реабілі-тації та відновлення психологічної стійкості фахівців [7].

3. ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬПроаналізувавши літературу із досліджуваної проблеми, можна

зробити такий висновок: хоча професіографія як метод вивчення про-фесійної діяльності людини була розроблена ще в 20–30 рр. ХХ ст., на сьогодні не до всіх професій складені такі характеристики і рекомен-дації. Тим більше, це стосується професій, що з’явилися в нашій країні в останнє десятиліття у зв’язку зі зміною політичного та економічного устрою життя, а також значним збільшенням кількості надзвичайних ситуацій на об’єктах туристичної діяльності.

Щодо практики ефективності проведення професійного відбору кандидатів екстремального профілю діяльності в правоохоронних органах, ми з’ясували, що більшість відомств мають у своєму штаті відповідні психологічні служби, які укомплектовані практичними психологами, котрі займаються професійно-психологічним відбором кандидатів на службу і на навчання та їх психологічним супроводом.

Отже, професіограма має відбивати певний цикл професійної діяль-ності та визначати шляхи реалізації особистісних якостей, навичок, умінь та знань, що забезпечують професійний успіх на певному рівні діяльності.


1. Корсун С. І., Криволапчук В. О. Методика професійно-психологічного відбору працівників до підрозділів податкової міліції : практичний посібник. Ірпінь, 2010. 52 с.

2. Про затвердження Порядку психологічного забезпечення в Держав-ній службі України з надзвичайних ситуацій наказ Міністерства внутріш-ніх справ України 31.08.2017 № 747 : від 31.08.2017 URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1390-17

3. Маркова А. К. Психология профессионализма. Москва : Высш. шк., 1996. 246 с.

4. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психоло-гии. Москва, 1984. 444 с.

133№ 3(11)2 0 1 8


5. Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. Психология управле-ния : учебное пособие. Харьков : Титул, 2007. 532 с.

6. Гонтаренко Л. О. Професіографічний аналіз діяльності працівників чергово-диспетчерської служби екстреного виклику МНС України : автореф. дис. канд. психол. наук : 19.00.09 / Ун-т цив. захисту України. Харків, 2008. 22 с.

7. Рядинська Є. М. Професіографічний аналіз діяльності фахівців Дер-жавної воєнізованої гірничорятувальної служби України : дис. … канд. пси-хол. наук : 19.00.09. Харків, 2011. 250 с.

References

1. Korsun S. I., Kryvolapchuk V. O. (2010). Metodyka profesiino-psykholo-hichnoho vidboru pratsivnykiv do pidrozdiliv podatkovoi militsii: praktychnyi po-sibnyk [Methodology of professional psychological selection of employees to units of the tax militia: a practical guide]. Irpin. 2010. P 52. [in Ukrainian]

2. Nakaz Ministerstva vnutrishnikh sprav Ukrainy № 747 “Pro zatverdzhennia Poriadku psykholohichnoho zabezpechennia v Derzhavnii sluzhbi Ukrainy z nadz-vychainykh sytuatsii” vid 31.08.2017 [Order of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine No. 747 “On Approval of the Procedure for the Provision of Psychological Support in the State Service of Ukraine for Emergencies” from 31.08.2017]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1390-17 [in Ukrainian]

3. Markova A.K. (1996). Psykhologiya profesionalizma [Psychology of pro-fessionalism] Мoskva, 1996. P. 246. [in Russian]

4. Lomov B. F. (1984). Metodologicheskiye teoreticheskiye problem psik-hologiyi [Methodological and theoretical problems of psychology]. Moskva, 1984. P. 444 [in Russian].

5. Bandurka A. M., Bocharova S. P., Zemlianskaia E. V. (2007). Psikholohiia ypravleniya: uchebnoie posobiye [Management Psychology: study guide]. Khar-kov. 2007. P. 532. [in Ukrainian]

6. Hontarenko L.O. (2008). Profesiohrafichnyi analiz diialnosti prazivnykiv cherhovo-dyspetcherskoi sluzhby ekstrenoho vyklyku MNS Ukrainy : avtoref. dys. kand. psykhol. nauk : 19.00.09 [Occupational analysis of the work of the emer-gency and emergency dispatching service of the Ministry of Emergency Situations of Ukraine : the dissertation author’s abstract of the candidate of psychological sci-ences: 19.00.09]. Un-t zyv. Zakhystu Ukrainy. Kharkiv, 2008. P. 22. [in Ukrainian]

7. Riadynska Ye. M. (2011). Profesiohrafichnyi analiz diialnosti fakhivziv Derzhavnoi voienizovanoi hirnychoriatuvalnoi sluzhby Ukrainy [Professorial anal-





ysis of the activity of specialists of the State Military Rescue Service of Ukraine] Dys…kandydata psykholohichnykh Nauk: 19.00.09. [dissertation candidate of psychological sciences: 19.00.09.]. Kharkiv, 2011. P. 250. [in Ukrainian]

Kryshtanovich R. The Effectiveness of the Professional Selection of Candidates of Extreme Activity Profile

The article is devoted to the analysis of scientific literature to find out the factors that influence the effective conduct of professional selection of candidates for an ex-perimental profile of activity. It is revealed that when forming the basic level of pro-fessional selection of candidates for an experimental profile of activity, the influence is mainly influenced by external factors (social, economic, religious, etc.).

Effective conducting of professional selection for the profession of an extreme profile of activity, allows to significantly reduce the number of adverse consequences for the psychological and physical health of professionals, as well as reduce the likeli-hood of errors in professional activities.

These problems, as a rule, are the result of psychological disability of specialists and can cause significant psychological and material losses. Every day moderni-ty brings to every specialist new and new requirements, especially when it comes to those who carry out their activities in extreme conditions. These specialists are highly responsible for their actions; very often their professionalism depends on the preservation of not only material values, but also human life.

That is why, in the aspect of the dynamic realities of our life, its relevance does not lose the problem of comprehensive study of the professions of an ex-treme profile of activity. Despite the emergency situation, the work of emergency rescue units is associated with a risk every day, because every day in the territory of our country are found explosive objects, there are fires of apartments, houses, cars, etc. A constant threat to life, which is also backed by risk factors, can induce manifestation of various specific psychological reactions.

After all, every time leaving for the challenge of danger, saviours do not know what they will deal with for sure, there is only preliminary information that can often be new in the experience of professionals. Extreme conditions of work cause a load on the human psyche when it is in danger, in turn, there is a load on the nerv-ous system; in the future, this may have a different effect on the ability to work, as the nervous system of each individual has an individual property.

Key words: extreme profile of activity; psychologist; psychological service; professional selection; saviour.

135№ 3(11)2 0 1 8


УДК 159.9:356.13

Валентина Купчишина кандидат педагогічних наук,

старший викладач кафедри психології та морально-психологічного забезпечення,



ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ “Я-КОНЦЕПЦІЇ” ПРИКОРДОННИКІВ

РАННЬОГО ДОРОСЛОГО ВІКУ

Вікова психологія період ранньої дорослості визначає як період, який настає після юності та характеризується стабільністю у соціальному, психофізіологіч-ному, психологічному, духовному, моральному аспектах розвитку особистості.

У психологічній науці немає єдиної думки щодо точного визначення меж періоду ранньої дорослості людини в її періодизації розвитку, тому на етапі ранньої дорослості людина досягає піку у своєму фізичному розвитку завдяки включенню її в різноманітні сфери життя, що сприяє набуттю нею власного життєвого досвіду через вирішення цілого ряду проблемних питань (виховання дітей, стосунки з рідними, друзями, професійна кар’єра, завою-вання авторитету тощо).

Дослідження науковців щодо зазначеного періоду дозволяють зробити ви-сновок про те, що розвиток “Я-концепції” людини залежить від соціальної, духов-ної та моральної самоактуалізації особистості (бажання людини розвиватися).

Новоутворенням періоду раннього дорослішання є не тільки самоакту-алізація, але й взаємозв‘язок “Я-концепції” із самооцінкою прикордонника. Самооцінка – це суб’єктивне сприйняття та оцінення людиною самої себе,

© Купчишина В.136З Б І Р Н И К НАУКОВИХ ПРАЦЬ




власних досягнутих результатів. Диференціацію самооцінки психологи по-яснюють наявністю у структурі “Я-концепції” прикордонника “Я-реального” та “Я-ідеального”.

На етапі раннього дорослішання важливим є також взаємодія “Я-кон-цепції” прикордонника з його психологічним віком, який позначає певний, якісно своєрідний щабель онтогенетичного розвитку. Оскільки розвиток людини відбувається не лише в хронологічному, а й у психологічному часі, то “Я-концепція” прикордонника має індивідуальний часовий аспект. Зміст його полягає в наявності різних тенденцій сприйняття та оцінювання свого віку і часу на різних етапах життя.

Період раннього дорослішання прикордонників також дуже часто пов’я-заний з утворенням сімей, що в свою чергу спричинює виконання ними но-вих соціальних ролей та розвитком професійної “Я-концепції” (“Я-професій-не”). Поняття професійної “Я-концепції” означає уявлення особистості про себе як фахівця, що має реальну та ідеальну складові. Важливим елементом у структурі професійної “Я-концепції” особистості є професійна самооцінка, що розкривається через операційно-діяльнісний та особистісний аспекти.

Дослідження проблем “Я-концепції” у сучасній психологічній літера-турі доводить той факт, що розвиток “Я-концепції” посідає важливе місце в особистісному розвитку кожної людини на кожному етапі її розвитку, і тому воно є актуальним на сьогодні.

Ключові слова: ранній дорослий вік; “Я-концепція”; професійна “Я-кон-цепція”; самоактуалізація; самооцінка; прикордонник; офіцер-прикордонник.

1. ВСТУППостановка проблеми. Людина живе у просторі часу: у минуло-

му, сьогоденні, майбутньому, але, проходячи кожний віковий період свого розвитку, має свої особливості, які стали предметом досліджен-ня психологічної науки.

Юність – перший період дорослого, самостійного життя. Відповідаль-ність за власну долю та своє майбутнє визначає специфіку зазначеного ві-кового етапу розвитку особистості. Для когось саме в цьому періоді розпо-чинається реалізація життєвих планів, які визначені ще під час навчання у старшій школі, відбувається перевірка їх правильності у життєвій прак-тиці. Багато хто продовжує пошуки себе у дорослому житті, намагаючись вирішити проблеми самовизначення методом спроб та помилок.

137№ 3(11)2 0 1 8


Інший період у розвитку людини – молодість охоплює період життя особистості, коли людина “більш-менш міцно стверджується у доросло-му житті”. Молодість – це, насамперед, час створення сім’ї і влаштуван-ня сімейного життя, час оволодіння обраною професією, визначення ставлення до громадського життя та власної ролі в ньому [4, с. 362, 363].

“Я-концепція” складається у людини в процесі соціальної взаємо-дії як неминучий і завжди унікальний продукт її психічного розвитку, як відносно стійке і в той же час схильне до внутрішніх коливань і змін психічне надбання. Вона впливає на всі життєві прояви людини – з самого дитинства до глибокої старості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питаннями досліджен-ня розвитку “Я-концепції” особистості на різних вікових етапах її роз-витку займалися представники різних психологічних напрямів і шкіл.

У дослідженні особливостей формування “Я-концепції” особи-стості на різних етапах онтогенезу суттєвого значення отримали три концептуальні позиції: теорія гетерохронності (Б. Ананьєв, С. Візев, І. Давидовський, М. Олександрова, О. Рибалко), концепція “акме” (О. Бодальов, А. Деркач, Н. Кузьміна, В. Столін), теорія життєвого шляху і суб’єктності людини (К. Абульханова-Славська, Л. Анцифе-рова, Е. Еріксон, І. Кон, Д. Леонтьєв, С. Рубінштейн, Т. Титаренко) [2].

Щодо змісту поняття “Я-концепція”, його розуміння та феномено-логії у зарубіжній психології виділяють такі основні підходи, як гума-ністичний (Р. Бернс, А. Маслоу, Р. Мей, К. Роджерс, В. Франкл та ін.); психодинамічний (Е. Берн, Дж. Марсіа, Г. Саллівен, А. Фрейд, Е. Фром, К. Хорні та ін); інтеракціоністський (В. Вундт, П. Жане, Ч. Кулі, Т. Ліп-пс, Дж. Мід та ін.) [6].

Серед сучасних науковців-психологів питання вивчення осо-бливостей розвитку “Я-концепції” майбутніх фахівців досліджували Р. Каламаж, І. Торгаєва, К. Ушакова, О. Шевцова, А. Сіверський та ін. Питання дослідження особливостей раннього дорослого віку людини розкриваються в наукових працях Е. Катаєва, О. Киричук, Л. Рома-нюк, Л. Рось, С. Тарасюк та ін.

Досліджень “Я-концепції” прикордонників періоду раннього до-рослішання є не так багато, що і спонукало нас на більш детальний





аналіз зазначеної проблематики. Адже, як зазначає В. Сіверський, і ми підтримуємо його твердження, що на сучасному етапі суспільного розвитку посилюється інтерес до внутрішнього світу людини, її само-свідомості як регулятора думок та вчинків. У процесі самоусвідомлен-ня, зазначає науковець, формується і виділяється “Я-особистість” як утворення певної цілісності, єдності внутрішнього і зовнішнього бут-тя. У самоусвідомленні особистість здатна сприймати себе як об’єкт, побачити себе очима стороннього [8, с. 520].

Метою статті є розкриття психологічних особливостей розвитку “Я-концепції” прикордонників раннього дорослого віку.

2. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯВікова психологія період ранньої дорослості визначає як період,

який настає після юності та характеризується стабільністю у соціаль-ному, психофізіологічному, психологічному, духовному, моральному аспектах розвитку особистості. Більшість науковців-психологів од-ностайні в думці, що саме на цьому етапі особистістю активно реалі-зується власний особистісний потенціал через організацію власного життя та професійну діяльність.

У психологічній науці серед науковців немає єдиної думки щодо точного визначення меж періоду ранньої дорослості людини в її пері-одизації розвитку.

Так, за віковою періодизацією Д. Бромлея, межі ранньої дорос-лості становлять 21–25 років. Д. Левінсоном етап ранньої дорослості позначається в таких межах, як 17–45, де він також визначає умовні хронологічні рамки переходів усередині позначених стадій: 1) перехід до ранньої дорослості: 17–22 роки (входження в ранню дорослість); 2) 22–28 років (перехід у 30-річчя); 3) 28–33 роки (кульмінаційний пе-ріод ранньої дорослості). В. Слободчік у своїх працях наголошує, що досліджуваний нами етап припадає на період індивідуалізації (моло-дість (19–28 років) + криза молодості (27–33 роки).

За М. Савчиним, етап раннього дорослішання охоплює від 20 до 40 років і поділяється на два періоди: 1) приблизно з 20 до 30 ро-ків (збігається з молодістю людини, коли досягається пік фізичного,

139№ 3(11)2 0 1 8


психологічного та соціального розвитку); 2) від 30 до 40 років (серед головних характеристик людини є: продуктивність праці, соціальна активність, самоактуалізація в особистісній, професійній та сімейній сферах) [7, с. 273, 274].

Ми погоджуємося з поглядами науковців-психологів, що на етапі ранньої дорослості людина досягає пік у своєму фізичному розвит-ку завдяки включенню її в різноманітні сфери життя, що сприяє на-буттю нею власного життєвого досвіду через вирішення цілої низку проблемних питань (виховання дітей, стосунки з рідними, друзями, професійна кар’єра, завоювання авторитету тощо).

У межах дослідження нами було визначено, що до раннього до-рослішання можуть належать такі категорії прикордонників (пред-ставників Державної прикордонної служби), як курсанти, офіце-ри-прикордонники, контрактники, прапорщики, сержанти.

Для кращого розуміння змісту їх “Я-концепції” нами було з’ясо-вано, що у більшості наукової психолого-педагогічної літератури під терміном “Я-концепція” розуміють відносно стійку, більш-менш усві-домлену систему уявлень особистості про себе, яка переживається нею як неповторна і є основою її самовизначення у світі, взаємодії з іншими людьми, ставлення до себе [5, с. 343; 7, с. 276].

У педагогічному словнику С. Гончаренко зазначено, що ця систе-ма становить основу вищої саморегуляції людини, на базі якої вона будує свої стосунки з навколишнім світом [1, с. 373].

Більшість уявлень людини про себе в дорослому віці ґрунтується на оцінному процесі, який розкривається через оцінку людиною влас-них дій, відчуттів поглядів, прагнень. При позитивній оцінці людина висловлює свій стан, почуття словами: “Я здорова, красива, успішна, щаслива, уміла. Я-фахівець… Я найкраща, – що свідчить про те, що вона готова і надалі творити, розвиватися, самореалізовуватися тощо. За негативних умов розвитку вона передає свої відчуття та стан слова-ми: “Я хвора, некрасива, не користуюсь повагою, невдаха…” Цей процес пов’язаний з тенденцією актуалізації сутнісних сил особистості. Отже, розвиток “Я-концепції” залежить від самоактуалізації особистості – по-стійного бажання людини розвиватися, бути успішною, досконалою.





У період раннього дорослого віку у прикордонників (як і у пред-ставників інших професій) також відбувається взаємозв’язок “Я-кон-цепції” з їх самоактуалізацією через соціальні та моральні норми, ідеали, духовні цінності. Згідно з прийнятими у певних соціальних групах критеріями оцінювання, котрі інтеріоризують особистість, у прикордонників виникають різноманітні уявлення щодо їх спрямова-ності та способів самоактуалізації та самовираження.

У прикордонників, які активно працюють над розвитком власного “Я-образу”, ядро “Я-концепції” включає такі структурні елементи, як почуття власної гідності та свободи, особистісної відповідальності та раціональності власних дій, відчуттів, думок; відкритість для здобуття досвіду та уміння налагоджувати доброзичливі відносини з оточен-ням (командирами, колегами, підлеглими тощо); ведення здорового способу життя, який би відповідав духовним і моральним принципам, що закріплені та підтримуються у суспільстві.

У науковій психологічній спільноті підтримується думка про те, що периферична частина “Я-концепції” дорослого містить різні аспекти “Я-образу”: 1) результат усвідомлення глибинної суті людини (дає змо-гу виокремити себе серед інших); 2) позитивні і негативні самооцінки. Відмінності між “Я-образом” і “Я-концепцією” збільшуються з дорос-лішанням людини, і у подальшому остання розвивається під впливоми різноманітних зовнішніх і внутрішніх чинників. Особливо важливим є контакти зі значущими персоналіями, які на етапі ранньої дорослості певною мірою визначають уявлення індивіда про себе [5, с. 343–346].

“Я-концепція” прикордонників найкраще характеризується через розкриття змісту їх самосвідомості, адже саме вона є центром вну-трішнього світу людини та виявляється через пізнання себе у світі, са-мопізнання, сприйняття різних образів себе через різноманітні жит-тєві та професійні ситуації.

При характеристиці “Я-концепції” прикордонників періоду ран-нього дорослішання слід визначити її зміст, функції та шляхи вирі-шення проблемних питань.

У процесі спілкування, діяльності та рефлексування людина занурю-ється у свій внутрішній світ. Перед нею постають різноманітні питання

141№ 3(11)2 0 1 8


(який вона має вигляд, як сприймає її оточення, про особисті риси характе-ру тощо). Залежно від уявлення про себе у неї виникає самоповага, бажан-ня підвищити власну самооцінку, завоювати увагу інших тощо [7, с. 275].

Як активне начало “Я-власне” особистості поєднує всі її життєві прояви, що сприяє баченню себе зсередини; спостереженню за влас-ним станом, вчинками, діями; усвідомленню та змінюванню себе; ко-рекцію своєї активності та життєдіяльності; вихід за межі власного внутрішнього світу для кращого розуміння своєї внутрішньої сутнос-ті та поєднання власного минулого з теперішнім та майбутнім.

Науковці зазначають, що “Я-власне” людини є найвищою кон-центрацією суб’єктивності (індивідуальної, глибинної неповторності та суб’єктивності (зовнішньої та внутрішньої активності, духовного споглядання) людини, в якій утілюються всі відчуття. На основі цього в особистості виникає цілісне уявлення про себе – “Я-концепція”.

Дослідження науковців щодо людей зазначеного періоду дозво-ляють зробити висновок про те, що розвиток “Я-концепції” людини залежить від соціальної, духовної та моральної самоактуалізації осо-бистості (бажання людини розвиватися).

Взаємовплив самоактуалізації та “Я-концепції” людини відбува-ється через її моральні принципи, ідеали, цінності, норми та критерії оцінювання, які прийняті в соціальних групах.

Щодо особистісного досвіду, то як зазначає М. Савчин, він не завжди узгоджується з “Я-концепцією” людини, адже здебільшого сприймається нею як загроза. Залежно від ступеня цієї загрози, яку містить у собі досвід, людина може обстоювати власну “Я-концепцію”, заперечуючи досвід, сприймаючи його викривлено. Під впливом но-вого досвіду змінюється “Я” особистості, одночасно зберігаючи вла-стивості цілісності, гештальта [7, с. 276].

Периферійна частина Я-концепції дорослого містить різні аспек-ти “Я-образу” і загальної “Я-концепції”, які розширюються з дорос-лішанням людини. Я-концепція дорослого розвивається під впливом різноманітних зовнішніх і внутрішніх чинників. Особливо важливи-ми є контакти зі значущими іншими, які на етапі ранньої дорослості певною мірою визначають уявлення індивіда про себе.





“Я-концепція” особистості виконує такі функції: 1) сприяння узгодже-ності внутрішнього світу особистості; 2) визначення характеру інтерпрета-ції досвіду; 3) джерело очікувань; 4) самовизначення особистості стосовно стратегії життя та поведінки; 5) забезпечення саморегулювання.

Отже, за допомогою “Я-концепції” прикордонник має змогу утвердитися через самосвідомість, особистісні відчуття, ідентифіку-вати себе з конкретним оточенням, досягнути прийнятного самоото-тожнення, адже саме воно визначає, як людина діятиме в конкретній ситуації, як інтерпретуватиме власні дії та вчинки інших, чого очіку-ватиме в майбутньому.

Новоутворенням періоду раннього дорослішання є не тільки самоактуалізація, але й взаємозв‘язок “Я-концепції” з самооцінкою прикордонника. Самооцінка – це суб’єктивне сприйняття та оцінен-ня людиною самої себе, власних досягнутих результатів. Варто також відмітити, і ми погоджуємось з думкою науковців, що різні результати по-різному можуть бути оцінені людьми: те, що для однієї людини є успіхом, інша сприймає як невдачу.

З роками самооцінка стає все диференційованішою та стійкішою, хоч не завжди адекватною. Диференціацію самооцінки психологи пояс-нюють наявністю у структурі “Я-концепції” прикордонника “Я-реально-го” (більш чи менш адекватного уявлення особистості про себе) та “Я-і-деального” (реалістичного чи фантастичного, розбіжність між якими може мати як позитивні, так і негативні наслідки: неадекватна самооцін-ка, хворобливе ставлення до себе, різноманітні емоційні стани, неадек-ватні дії та вчинки тощо). Перебуваючи у такому стані (при негативних наслідках), прикордонник не спроможний подолати розрив між власним реальним станом і тим, чого він прагнув, застосовуючи при цьому такі деструктивні захисти, як ізоляція, агресія, конфронтація, регресія. Засто-сування цих захистів може призвести до виникнення різноманітних хво-роб (у тому числі на психологічному ґрунті). Також поряд з недооцінкою свого власного “Я” у прикордонників можлива і його переоцінка, що теж має певні наслідки, які по-різному можуть відбиватися на житті людини.

Ще одне новоутворення у досліджуваному періоді розвитку при-кордонника стосується взаємодії “Я-концепції” з його психологічним

143№ 3(11)2 0 1 8


віком. О. Кроник та Є. Головаха психологічний вік називають в сво-їй класифікації психологічним (суб’єктивно прожитим). Він позна-чає певний, якісно своєрідний щабель онтогенетичного розвитку, що зумовлюється закономірностями формування організму, умовами життя, навчання і виховання та має конкретне історичне походження (дитинство). Водночас, зазначають науковці, у наукових джерелах цю категорію розглядають з іншої точки зору, пов’язуючи вік індивіда з його індивідуальними відчуттями свого віку [3, с. 23].

Зі спостережень за молодими людьми у віці від 20 до 40 років вид-но, що вони оцінюють себе старшими i так само – інших, у той час як після 40 років спостерігається зворотна тенденція – люди сприймають себе молодшими, ніж вони є. І чим вони стають старшими, тим більше “молодшають”, i лише “біологічний” вік нагадує про справжні роки.

Оскільки розвиток людини відбувається не лише в хронологічно-му, а й у психологічному часі, то “Я-концепція” прикордонника має індивідуальний часовий аспект. Зміст його полягає в наявності різних тенденцій сприйняття та оцінювання свого віку і часу на різних етапах життя. Як приклад можна навести ставлення до свого віку чоловіка та жінки на різних етапах свого розвитку: чоловіки у період ранньої до-рослості хочуть бути старшими, жінки – молодшими. На думку пси-хологів, внутрішні відчуття віку пов’язане із суб’єктивним пережи-ванням часу. Людина, яка вважає час безповоротно втраченим, сприй-має себе молодшою, ніж вона є насправді, тобто її психологічний вік є меншим від реального. Та якщо життя людини сповнене багатьох потрясінь, її внутрішнє відчуття віку значно перевищує вік реальний.

За адекватної самооцінки чітко простежуються відмінності між людьми, котрі належать до різних вікових груп. З віком значно збіль-шується кількість дорослих із психологічним віком, що не відповідає хронологічному.

На етапі ранньої дорослості особистість бачить ще досить знач-ною свою життєву перспективу, реалістично дивиться на життя, роз-поділяє майбутнє на послідовні етапи. Ця перспектива виглядає не завжди оптимістичною, бо людина вже знає ціну реальним трудно-щам. Продовжуючи орієнтуватися на майбутнє, вона більше пов’язує





себе з теперішнім, залишаючись дещо ізольованою від минулого та навіть майбутнього.

Важливим у дослідженні зазначеного періоду розвитку прикор-донників є взаємозв’язок їх “Я-концепції” із сімейними стосунками, які створюються або вже існують. Період раннього дорослішання при-кордонників пов‘язаний з утворенням сімей, що в свою чергу спри-чинює виконання ними нових соціальних ролей (чоловіка/дружини, зятя/невістки, батька/матері). У цей період відчутними є зміни в обра-зі “Я” прикордонника та критеріях його самооцінки через самоіденти-фікацію, розподіл ролей у сім‘ї, відносини з представниками старшого покоління в родині, самооцінки. Як засвідчує практика, людям, які не мали проблем з самооцінкою до цього, набагато легше адаптуватися до нової для них ролі та до нового соціального статусу.

З появою в сім‘ї дитини “Я-концепція” також піддається деяким змінам. За умови включення образів власних дітей та очікувань щодо них у власну “Я-концепцію” можна сподіватися на доброзичливі, гармо-нійні стосунки у родині. Якщо ж ядром “Я-концепції” батьків виступає “Я-професійне” (їхнє самовираження), то це може призвести до кон-фліктів, що у майбутньому відіб’ється на відносинах дітей з батьками.

Також науковці приділяють значну увагу розвитку професійної “Я-концепції” або, як це ще називається “Я-професійному”. Тривалий час психологи вивчали особливості її становлення на етапі професій-ної самореалізації особистості (Б. Ананьєв, Є. Клімов, Н. Кузьміна, Ю. Поварєнков та ін.). Ними було доведено, що цей процес розпочи-нається на етапі професійного навчання особистості.

Як зазначає К. Ушакова, “…професійна “Я-концепція” майбутніх фахівців виступає складним інтегрованим утворенням, до якого нале-жить низка уявлень і ставлень особистості стосовно себе як майбут-нього фахівця, що зумовлюють вплив на саморегуляцію її поведінки у професійній діяльності” [9, с. 2].

Поняття професійна “Я-концепція” означає уявлення особистості про себе як фахівця, що має реальну (це реальне уявлення особистості про себе як професіонала) та ідеальну (уявлення про свої професійні досягнення та перспективи) складові. Обидві вони здебільшого не є

145№ 3(11)2 0 1 8


тотожними, що стимулює професійне самовдосконалення особисто-сті, прагнення до розвитку. На думку К. Ушакової, психологічним ме-ханізмом розвитку професійної “Я-концепції” є професійна ідентифі-кація, самоідентифікація, рефлексія [9, с. 3].

Важливим елементом у структурі професійної “Я-концепції” особистості є професійна самооцінка (оцінка себе як суб’єкта про-фесійної діяльності), що розкривається через операційно-діяльніс-ний та особистісний аспекти. Перший пов‘язаний з оцінюванням себе як суб’єкта діяльності та оцінки свого професійного рівня (сформованості операцій і навичок), рівня компетентності (систем професійних умінь і навичок) і стилю діяльності. Особистісний ас-пект виражається в оцінюванні власних якостей у зв’язку з ідеалом образу “Я-професійне”. На думку М. Савчина, ці два аспекти само-оцінки не завжди узгоджуються між собою, що негативно впливає на професійну адаптацію, досягнення успіху і професійний розвиток особистості [7, с. 279, 280].

“Я-професійне”, або професійна “Я-концепція” (розкриваються через такі поняття, як професіоналізм, професійна компетентність, професійна майстерність, професійне становлення та самовизначення, професійні здібності, професійне мислення, професійна придатність.

3. ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬ“Я-концепція” – це важлива психологічна категорія, яка тісно

пов’язана із самосвідомістю особистості та посідає центральне місце у психологічній регуляції діяльності та поведінки. Вона є інтегратив-ною сукупністю усіх уявлень людини про себе, що функціонує у не-розривній єдності когнітивної, емоційної та поведінкової складових. Як стрижнева індивідуальна характеристика “Я-концепція” є невід`-ємним фактором формування особистості прикордонника у ранньо-му дорослому віці, що визначає специфіку її психічної активності та професійної діяльності.

Дослідження проблем “Я-концепції” у прикордонників раннього дорослого віку і на подальших етапах їхнього розвитку є актуальним на сьогодні і повинно бути в центрі уваги наукового товариства.





Перспективами подальших наукових розвідок у даному напрямі є дослідження методів корекційної роботи щодо самоактуалізації при-кордонника в період раннього дорослішання через підвищення рів-ня його самооцінки, самоповаги, усунення внутрішньоособистісних, сімейних, професійних проблем, які можуть негативно впливати на його стан.


1. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. Київ : Либідь, 1997. С. 373.

2. Калюжна Є. М., Дудко А. О. Психологічні особливості формування Я-концепції у старшому шкільному віці. Актуальні проблеми педагогіки, пси-хології та професійної освіти. 2016. URL : http://journals.uran.ua/apppfo

3. Киричук О. В. Тарасюк С. О. Психологічні особливості Я-концепції безробітного : навчально-методичний посібник. Київ, 2012. 148 с.

4. Кулагина И. Ю. Колюцкий В. Н. Возрастная психология: Полный жи-зненный цикл развития человека : учебное пособие для студентов высших учебных заведений. Москва, 2004. 464 с.

5. Павелків Р. В. Вікова психологія : підручник. Вид. 2-ге, стер. Київ : Кондор, 2015. 469 с.

6. Rogers C., Stevens B. Person to person. The problem of being human. N. Y. : Simon and Schuster. 1967. V. 5. P. 341–384.

7. Савчин М., Василенко Л. Вікова психологія : навчальний посібник / 3-тє вид., перероб., допов. Київ. 2017. 368 с.

8. Сіверський В. А. Особливості формування “Я-концепції” в юнацькому віці. Збірник наукових праць К-ПНУ імені Івана Огієнка, Інституту психоло-гії імені Г. С. Костюка НАПН України. Проблеми сучасної психології. 2013. Випуск 22. С. 520–530.

9. Ушакова К. Ю. Психологічні чинники становлення професійної “Я-концепції” у студентів медичних коледжів : дис. … канд. психол. наук : 19.00.07. Київ, 2018. С. 2–3.

References

1. Goncharenko C. U. (1997). Ukrains`kuy pedagogichnuy slovnyk [Ukrainian pedagogical dictionary]. Kyiv. Lybid, 1997. Р. 373. [in Ukrainian]

147№ 3(11)2 0 1 8


2. Kalyuzhna E. M., Dydko A. О. (2016). Psykholohichni osoblyvosti formyvan-nya Ya-kontseptsiyi u starshomu shkil‘nomu vitsi [Psychological features I-concept of the forming are in senior school age]. Aktual‘ni problemy pedagogiku, psuxologii ta profesiynoy osvity [Aktual problem of pedagogy, psychology and vocational edu-cations]. 2016. URL : http://journals.uran.ua/apppfo. [in Ukrainian]

3. Kyrychuk О. V., Таracyuk С. О. (2012). Psykholohichni osoblyvosti Ya-kontseptsiyi bezrobitnogo [Psychological features of unemployed person of the I-concept] : navchal‘no-metodychnyy posibnyk. Kyiv. 148 p. [in Ukrainian]

4. Kulagina I. U. Kolyutskuy V. N. (2004). Vozrastnaya psikhologiya: Polnyy zhyznennyy tsykl pazvitiya cheloveka. [Age-dependent psychology: Complete life cycle man of the development]. Uchebnoe posobiye dlya studentov vysshyx ucheb-nyx zavedeniy [Train aid for the students of higher educational establishments]. Moskva, 2004. 464 p. [in Russian]

5. Pavelkiv R. V. (2015). Vikova psyholohiya [Age-psychology] : pidruchnyk. Vyd. 2-ye, ster. Kyiv : Kondor, 2015. 469 р. [in Ukrainian]

6. Rogers C., Stevens B. (1967). Person to person. The problem of being hu-man. New-ork. Y. : Simon and Schuster. 1967. V. 5. P. 341–384. [in English]

7. Savchyn M., Vasylenko L. Vikova psyxologiya. [Age-psychology] : navchal‘nyy posibnyk. 3-tye vyd., perepob., dopov. Kyiv, 2017. 368 р. [in Ukrainian]

8. Siverskyy V. A. Osoblyvosti formuvannya “Ya-kotseptsii v yunattskomu bitsi [forming features “conctpt” in youth age]. Zbirnyk naukovyx prats‘ K-PNU imeni Ivana Ogiyenka, Instytutu psyxologii imeni G. S. Kostyuka NAPN Ukrainy. Proble-ny suchasnoy psyxologii. [Collection of scientific works of the K-PNU named after Ivan Ogienko, G.S. Kostiuk Institute of Psychology of the National Academy of Sci-ences of Ukraine. Problems of modern psychology]. 2013. Vypusk 22. P. 520–530. [in Ukrainian]

9. Ushakova K. Yu. Psyxologichni chynnyky stanovlennya profesiynoy “Ya-kont-septsii” u studentiv medychnyx koledzhiv : dys. … kand. psukhol. nauk : 19.00.07. [The students of medical colleges have psychological factors of becoming of profes-sional “I-concept” : dissertation for a candidates degree by specialty 19.00.07]. Kyiv, 2018. Р. 2–3. [in Ukrainian]

Kupchyshyna V. Early Grown Man Age Border Guards “I-Concept” Devel-opment Psychological Features

Age psychology period of early adulthood defines as a period that comes after youth and is characterized by stability in the social, psychophysiological, psycho-logical, spiritual, moral aspects of personality development.





In psychological science, there is no consensus on the exact definition of the boundaries of the period of early human development in its periodization of devel-opment, so at the stage of early adulthood, man reaches a peak in his physical de-velopment, due to its inclusion in various spheres of life, which contributes to the acquisition of its own life experience through the decision of the whole a number of problem issues (upbringing of children, relationships with relatives, friends, profes-sional career, gaining authority, etc.).

Research by scientists of the people of this period allows us to conclude that the development of the “I-concept” of a person depends on the social, spiritual and moral self-actualization of the individual (the desire of man to develop).

New formation of the period of early maturing is not only self-actualization, but also the interconnection of “I-concepts” with the self-assessment of the border guard. Self-esteem is a subjective perception and appreciation of a person himself, of his own achieved results. Self-assessment differentiation psychologists explain the presence in the structure of the “I-concept” of the border guard “I-real” and “I-ideal”.

At the stage of early maturing, the interaction of the “I-concept” of the bor-der guard with his psychological age, which marks a definite, qualitatively peculiar stage of ontogenetic development, is also important. Since human development oc-curs not only in chronological but also in psychological time, the “I-concept” of the border guard has an individual time aspect. Its content consists in the presence of different tendencies of perception and evaluation of their age and time at different stages of life.

The period of early maturing of border guards is also very often associated with the formation of families, which in turn leads to their implementation of new social roles and the development of a professional “I-the-concept” (“I-professional”). The concept of professional “I-concept” means representing the personality of myself as a specialist with a real and ideal component. An important element in the structure of the professional “I-concept” of the individual is a professional self-esteem, disclosed through operation-al-activity and personal aspects.

The research of the “I-concepts” problems in modern psychological literature proves the fact that the development of the “I-concept” occupies an important place in the personal development of each person at every stage of its development and therefore it is relevant today.

Key words: еarly adult age; “I-concept”; professional “I-concept”; self-actual-ization; self-assessment; border guards; border guards officer

149№ 3(11)2 0 1 8


УДК 159.99:355.12

Наталія Лозінська старший науковий співробітник науково-дослідного

відділу воєнно-психологічних досліджень, Науково-дослідний центр гуманітарних проблем

Збройних Сил України, м. Київ https://orcid.org/0000-0002-8784-8279

[email protected]

ПОНЯТТЯ БОЙОВОГО СТРЕСУ ТА ЙОГО НАСЛІДКИ У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

У статті подано теоретичний аналіз становлення поняття “бойовий стрес”. Розглянуто історичні передумови його виникнення. Представлено його види і градації, основні параметри, що характеризують прояви бойового стресу у військовослужбовців. На основі аналізу найбільш поширених варі-антів вживання терміну “бойовий стрес” серед дослідників сучасної психо-логії запропоновано розуміння даного поняття в дійсних умовах, обтяжених тривалим збройним конфліктом на Сході нашої держави. У статті розгляда-ється небезпека інтенсивності бойового стресу, а також висока ймовірність виникнення в учасників бойових дій психологічної травматизації у випадках, коли бойовий стрес становиться травматичним.

Бойовий стрес доцільно розуміти як багаторівневий процес адаптаці-йної активності людського організму в умовах дії бойової обстановки, що супроводжується напругою механізмів реактивної саморегуляції і закрі-пленням специфічних пристосувальних психофізіологічних змін. За певних умов бойовий стрес може бути надзвичайно інтенсивним, що призводить до того, що виснаження особового складу відбувається раніше, ніж встигають включитися регуляторні системи, що забезпечують формування довготри-валої адаптації. Отже, бойовий стрес одночасно може бути і травматичним

© Лозінська Н.150З Б І Р Н И К НАУКОВИХ ПРАЦЬ




стресом, наслідком якого може стати психологічна травматизація військо-вослужбовців.

Чим більш інтенсивно військовослужбовець пережив бойовий стрес у бойовій обстановці, тим більша ймовірність виникнення в нього психологіч-ної травматизації після припинення впливу бойових стресорів, включаючи гострі психогенні реакції (гостра стресова реакція, гострий стресовий роз-лад), порушення адаптації.

Ключові слова: бойовий стрес; стресова криза; інтенсивність; стрес-фак-тори; психотравматизація; дистрес.

1. ВСТУППостановка проблеми. В умовах збройного конфлікту, що триває

на Сході нашої держави, з кожним роком збільшується кількість вій-ськовослужбовців, які залучалися до участі в операції Об’єднаних сил і брали участь у бойових діях. Як відомо, основною реакцією військо-вослужбовця на бойові події є бойовий стрес, відмітною особливістю якого є наявність стрес-факторів бойової обстановки.

За умови бойових дій стан бойового стресу переживає кожен вій-ськовослужбовець. З’являючись ще до прямого контакту з реальною літальною загрозою, бойовий стрес триває аж до виходу із зони кон-флікту. Завдяки стресовому механізму закріплюється пам’ятний слід нових емоційно-поведінкових навичок і стереотипів, першочергово значимих для збереження життя [1].

Якщо бойовий стрес становиться травматичним, з’являються оз-наки психологічної травматизації та знижується ефективність вико-нання завдань за призначенням, а в деяких випадках ‒ неможливість продовжувати виконувати бойові завдання. Залежно від змісту, яким наділяється поняття “бойовий стрес”, відповідним фахівцям надаєть-ся можливість у першу чергу більш ефективно підходити до питання профілактики та запобігання наслідкам бойового стресу та психоло-гічної травматизації, а також знижувати прояви її ознак у випадку їх наявності. Отже, питання розуміння сутності бойового стресу на сьо-годні є вкрай важливим і актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Наслідки війн і зброй-них конфліктів спонукають науковців приділяти увагу вивченню пи-

151№ 3(11)2 0 1 8


тання бойового стресу та його наслідків у військовослужбовців. Ос-нову для наукової розробки поняття бойового стресу заклали такі зарубіжні й вітчизняні дослідники, як: П. Автократов, М. Аствацату-ров, В. Бєхтєрєв, А. Гервер, Р. Грінкер, І. Дженіс, Г. Діллон, Р. Леопольд, О. Озерецький, М. Шайкевич, Дж. Шпігель, Г. Шумков та ін. Серед на-уковців нашого часу в межах дослідження даної проблематики варто відзначити Л. Кітаєва-Смика, І. Котєньова, О. Лазебну, В. Пономарен-ка, А. Резника, М. Решетнікова, Є. Снєдкова, С. С᾽єдіна, Н. Тарабрину, І. Ушакова та ін. На сьогодні особливої актуальності питання бойово-го стресу та його наслідків набуло для українських психологів, серед яких: Н. Агаєв, О. Кокун, В. Осьодло, І. Приходько, В. Стасюк, О. Тім-ченко, О. Хміляр, Ю. Широбоков та ін.

Мета статті полягає в теоретичному дослідженні наукових під-ходів щодо розуміння бойового стресу, визначення сутності даного поняття з метою застосування його в подальших психологічних до-слідженнях.

2. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯРозвиток та становлення категорії “бойовий стрес” у вітчизняній

психологічній науці почав розглядатися з першої чверті ХХ століття. Як відомо, військова психологія як наука в той час перебувала на ста-дії становлення, тому всі питання щодо душевних станів воїнів роз-глядалися у межах психіатрії [2].

Сучасне поняття “бойовий стрес” було отримано шляхом трансфор-мації поглядів на це явище, що розпочинається до Першої світової війни: “травматичний невроз”; “меланхолія без марення” (М. Шайкевич); “не-врастенічний психоз у солдатів” (П. Автократов, О. Озерецький); “ду-шевні рани, отримані в бою” (Г. Шумков). Під поняттям “бойовий стрес” у цей період розуміли психічний стан, що виникає у результаті тривожного очікування, стомленості, відчуття страху воїнів, неадаптованих до діяль-ності в екстремальних умовах, тобто у результаті нервового виснаження “жахіттями війни”. Цей стан виникає без помітних уражень нервової сис-теми (може проявлятися і у воїнів, які не були під артилерійським обстрі-лом) та протікає у двох стадіях – гострій та “благополучній” [3].





Зауважимо, що ще в той період часу Г. Шумков звернув увагу на те, що наслідки участі в бою, не пов’язані з фізичними ушкодженнями, спостері-гались частіше у солдатів, ніж у офіцерів. Саме тому він говорив про те, що воїнів треба ознайомлювати не тільки з особливостями майбутнього бою, а й з тими психічними станами, які у них можуть виникнути [2]. Ми пого-джуємось з цією думкою, оскільки вважаємо, що таке розуміння проблеми дозволяє певною мірою запобігти психологічній травматизації воїнів.

Війну як головну причину неврозів і психоневрозів у солдатів, які брали участь в російсько-японській війні, розглядали (1912–1916) М. Аствацатуров (“емоційний невроз”); В. Бєхтєрєв (“воєнний невроз”); А. Гервер (“бойові та окопні психічні розлади”) та інші автори [4].

Під поняттям “бойовий стрес” у період Першої світової війни розу-мілися психічні розлади (що виникають без попередньої схильності до душевних хвороб), які пов’язані з перебуванням у бойовій обстановці та можуть перетворюватись у гострі душевні розлади типу гострої сплутано-сті та астенічних психозів. Велику роль у виникненні “бойового стресу”, на думку науковців того часу, відіграють емоції військовослужбовців [2].

За радянських часів питання психічних станів військовослужбов-ців стало переважно медичним (питання психіатрії) та вирішувалося за допомогою медикаментозної терапії [5]–[8].

У подальшому, досліджуючи проблему стресових реакцій вій-ськовослужбовців під час бойових дій, у практиці науковців вико-ристовувались такі визначення: Р. Грінкер і Дж. Шпігель – “стрес боїв і битв”, “стомлення від боїв”, “виснаження від боїв” і “гостра бойова ре-акція” (1945); Р. Леопольд, Г. Діллон ‒ “посттравматичний невроз тих, хто вижив” (1963); І. Дженіс ‒ “емоційні шоки”: первинний (сам вибух) і вторинний (видовище масових втрат) (1971) тощо [9].

Характерним у вивченні бойового стресу і його впливу на військо-вослужбовців на той час був розгляд даного питання в межах медицини.

Аналізуючи підходи різних авторів до розуміння бойового стресу, Г. Кормос об’єднує їх у декілька моделей [10]:

1. Бойовий стрес розглядається як захворювання, як результат заго-стрення в бойовій обстановці прихованого інтропсихічного конфлікту, що раніше мав місце. Цій моделі відповідає термін “травматичний невроз”.

153№ 3(11)2 0 1 8


2. Модель “витривалості” або “усталеності”, відповідно до якої кожна людина має межу “тривкості”. У даному випадку не стільки важливою є роль стану здоров’я людини, скільки обставини, що скла-даються так, що поведінка військовослужбовця, яка характерна при травматичному неврозі, стає нормою повсякденної поведінки. Цій мо-делі відповідає термін “бойове виснаження” (Сameron N., 1963).

3. Бойовий стрес може бути результатом свідомої мотивації [14].4. Модель оточення або “воєнної індукції”. Вона підкреслює го-

ловну роль комбінації зовнішніх факторів (Apped J. W., 1966).5. Модель експериментального неврозу. У даному випадку вну-

трішній конфлікт, що виникає в людини в бойовій обстановці, розгля-дається за образом експериментального неврозу І. П. Павлова. Тільки змістом конфлікту є вибір між бажанням вижити та бажанням вико-нати свій обов’язок (Archibald H. E., Tuddenham R. D., 1965).

6. “Осудлива” модель. Вона відображає погляди тих, хто вважає, що бойовий стрес викликаний боягузливістю та небажанням військо-вослужбовців виконувати свій патріотичний обов’язок. Ця ненаукова модель має величезний вплив на вивчення даної проблеми [10].

Проте неоцінним вкладом Г. Кормоса стало дослідження в 1978 р. поняття “бойовий стрес” окремо від поняття “посттравматичний ст-ресовий розлад”. Г. Кормос під бойовим стресом розумів таку поведін-ку солдата, яка повинна бути сигналом для оточення про те, що він далі неспроможний брати участь у бойових діях [11].

На думку А. Егендорфа, Ч. Кдушина і Р. Лаофера, бойовий стрес являє собою сукупність переживань, обумовлених тривалою загрозою життю в бойовій обстановці. При цьому Р. Лаофер вважав, що необ-хідно говорити про військовий стрес, оскільки це поняття відображає переважно цілісний травматичний вплив бойової обстановки [2].

Отже, на думку закордонних дослідників (A. Kardiner, H. Spiegel, S. Rado, J. Goodwin, M Horowitz, N. Wilner, W. Alvarez та ін.), бойовий стрес є невід’ємним компонентом психотравматизації військовослуж-бовця в умовах його бойової діяльності [12]–[15].

На пострадянському просторі питання бойового стресу і його впли-ву на військовослужбовців більш активно почали розглядатися з почат-





ку 90-х років минулого століття, причиною чого стали наслідки війни в Афганістані та Чечні. Серед провідних дослідників можна відзначити Л. Кітаєва-Смика, І. Котєньова, О. Лазебну, В. Пономаренка, А. Резника, М. Решетнікова, Є. Снєдкова, С. С᾽єдіна, Н. Тарабрину, І. Ушакова та ін.

Аналіз останніх джерел щодо вивчення проблеми бойового стресу серед військовослужбовців показав, що не існує однозначного визначення понят-тя “бойовий стрес”, його характеристик та причин виникнення. У таблиці по-дані визначення поняття “бойовий стрес”, сформульовані різними авторами.

Таблиця Визначення поняття “бойовий стрес” різними авторамиАвтор Визначення

1 2А. Іванов, М. Жуматий

Сукупність стереотипних, філогенетично запрограмова-них реакцій організму при впливі на нього екстремаль-них факторів, що обумовлені веденням бойових дій [16]

А. Караяні, І. Сиромятні-ков

Процес активізації всіх основних можливостей організ-му: нервової, захисної, імунної, психічної систем. Це – реакція на загрозливу для життя ситуацію. Пристосу-вання до режиму військової обстановки [4]

П. Корчемний Сукупністю психічних станів, що переживаються вої-ном у процесі адаптації до несприятливих для життє-діяльності умов бойової обстановки, або до таких, що загрожують їх здоров’ю та життю. Бойовий стрес є обов’язковим чинником сучасного бою, що поширюєть-ся на всіх військовослужбовців незалежно від їх вольо-вих якостей, прямої або непрямої участі в бойових діях, підготовленості та інтенсивності бойових умов, а також має місце в ході тактичних навчань у мирний час [17]

В. Литкін Перепрограмування ресурсів людського організму на ви-живання в екстремальних умовах. Процес супроводжу-ється напругою адаптаційних механізмів і вираженими психофізіологічними змінами, які, будучи надмірно ін-тенсивними і тривалими, можуть давати пошкоджуючий ефект і ставати причиною стресогенної дезінтеграції пси-хічної діяльності – бойової психічної травми [18]

155№ 3(11)2 0 1 8


1 2Б. Овчинніков Широке коло функціональних станів зниження боєздат-

ності, які викликані несприятливим впливом різноманіт-них чинників бойової обстановки. З фізіологічної точки зору, основними компонентами бойового стресу є: емо-ційний стрес (сукупність негативних переживань з від-повідними вегетативними реакціями); фізичний стрес (адаптаційне напруження організму під впливом чин-ників навколишнього середовища); загальна втома, що пов’язана з інтенсивною діяльністю без відпочинку [19]

В. Пономаренко Системна багаторівнева реакція організму людини на вплив комплексу чинників збройної боротьби з про-тивником і соціально-побутових умов, що їх супрово-джують з реальним усвідомленням високого ризику за-гибелі або серйозної втрати здоров’я, яка проявляється на особистісному, психофізіологічному, емоційно-веге-тативному і соматичному рівнях при значній, а можли-во й провідній ролі змін у підсвідомій сфері, що полягає у грубій деформації базових Его-структур [20]

Є. Снєдков Багаторівневий процес адаптаційної активності люд-ського організму в умовах бойової обстановки, який супроводжується напругою механізмів реактивної са-морегуляції та закріпленням специфічних пристосу-вальних психофізіологічних змін. У той же час бойовий стрес є дестабілізуючим станом, передпатологічним, обмежує функціональні резерви організму та, відповід-но, збільшує ризик дезінтеграції психічної діяльності та стійких соматовегетативних функцій [1]

Ми погоджуємось із розумінням поняття бойового стресу, запро-понованого Є. Снєдковим, коли під бойовим стресом розуміється ба-гаторівневий процес адаптаційної активності людського організму в умовах бойової обстановки, що супроводжується напругою механіз-мів реактивної саморегуляції і закріпленням специфічних пристосу-вальних психофізіологічних змін [1].






Один з провідних фахівців з дослідження проблем бойового стре-су Л. Кітаєв-Смик мав можливість дослідити це питання одночасно серед двох воюючих сторін. На його думку, бойовий стрес ‒ це дуже складна зміна людських емоцій, самопочуття, діяльності, прагнень, способу мислення, людських взаємин [21].

За результатами своїх досліджень науковець запропонував роз-різняти такі види бойового стресу: конструктивний – з’являються нові, корисні властивості психіки, військовослужбовці стають більш охайними, стежать за зброєю, охоче опановують нові її види, в бою – налаштовані на перемогу, на виживання, стосовно полонених і місце-вих жителів – лояльні; деструктивний – характеризується найменшою пристосованістю військовослужбовців до бойової обстановки, навіть у порівнянні з тим, якими вони були, прибувши на фронт, відбуваються деструктивні, руйнівні психологічні зміни, автор називає таких військо-вослужбовців “ті, які зламалися”, “придуркуваті”, “оскаженілі”, необхід-на ізоляція в тил; вторинний воєнний (післявоєнний) стрес – відбувається у випадку інвергування (перевертання), коли бойовий ентузіазм молодих бійців перетворюється у відчай і здатність до протестного суїциду (само-губства) як помсти кривдникам. Зустрічається у молодих ветеранів у ре-зультаті відсутності їм допомоги під час інтегрування в мирне життя [21].

Крім того, об’єднавши результати своїх спостережень, Л. Кіта-єв-Смик запропонував при вивченні надзвичайного наростання екс-тремальних впливів, використовувати “кризові ранги стресу”.

На перший погляд, на індивідуальному рівні це вже описано Г. Се-льє [22], проте таку градацію автор пропонує для зручного і, можливо, корисного порівняння різних форм кризових ступінчастих перетво-рень за умови зростання екстремального впливу на людину.

Так, при стресовій кризі першого рангу “включаються” поверхневі адаптаційно-захисні ресурси (резерви) організму: емоції, захисна по-ведінка і готові навички, уміння долати неприємності (або пережива-ти приємні навантаження). Індивідуальна різноманітність “готових” видів емоційно-поведінкових проявів (активних, конструктивних і пасивних) забезпечує при раптових екстремальних впливах достатню стійкість не тільки індивіда, але і соціуму (групи, популяції) [23].

157№ 3(11)2 0 1 8


У випадках, коли стресор не зникає і критичність ситуації продов-жує збільшуватися, мобілізуються глибинні адаптаційно-захисні ре-сурси і виникає стресова криза другого рангу. Якщо цього недостатньо для усунення стресора або хоча б для того, щоб переживання стресу стали терпимі, тоді виникає погіршення самопочуття, болісно-дис-комфортний і навіть депресивний стан. Підвищується стомлюваність, знижується працездатність. Медико-інструментальне обстеження людей у такому продромальному (передхворобливому) стресовому стані реєструє у них несприятливі реакції серцево-судинної, шлунко-во-кишкової, нервово-м’язової та інших систем [23].

Стресова криза третього рангу характеризується розвитком хво-роб стресу, і свідчить про те, що включилися і реалізуються механізми ще більш потужні, можна сказати, самовідданого захисту організму від усе ще незборимих стресорів. Така криза ‒ це катастрофічні зміни пове-дінки (зовнішньої активності) людей і внутрішньої фізіологічної актив-ності. Ці зміни парадоксально спрямовані на знищення не стресора (не ворога), а самого себе, суб’єкта, який страждає від нестерпного стресу. Так виникає самогубна стресова поведінка людей, при якій вони не хо-чуть смерті і не повною мірою усвідомлюють своє наближення до неї. Як стресову кризу четвертого рангу можна розглядати стан вмираючих людей [23]. Відповідність перебігу бойового стресу фазам стресу Г. Се-льє подано в роботі О. Тімченко, Ю. Широбокова, К. Краченко [2]:

Фази стресу (за теорією Г. Сельє)

Перебіг бойового стресу у військовослужбовців

Фаза тривоги

Виникнення бойового стресу

Фаза резистентності

Фаза виснаження

Конструктивний бойовий стрес

Бойова психічна травма





Залежно від особливостей взаємодії таких чинників, як значи-мість бойових стрес-факторів для конкретного учасника бойових дій, особливості його копінг-поведінки, особистісні якості та індивідуаль-но-психологічні особливості, професійна та психологічна готовність до ведення бойових дій, характер і рівень бойової мотивації, особли-вості сприйняття військовослужбовцем місця і ролі бойових дій в іс-торії та перспективі його системи життєдіяльності, прояви бойового стресу у різних військовослужбовців будуть відрізнятися за такими параметрами:

а) інтенсивність прояву – від станів підвищеної психічної напру-женості до патологічних станів;

б) переважний рівень проявів – психологічний, психофізіологіч-ний, патологічний;

в) ступінь усвідомленості свого стану (інсайту) самим військовос-лужбовцем;

г) переважний прояв стресу в тій чи іншій сфері особистості вій-ськовослужбовця – емоційній, когнітивній, мотиваційній, вольовій, поведінковій;

д) ступінь підконтрольності проявів бойового стресу самим вій-ськовослужбовцем (ступінь самовладання), гіпер- і гіпомобілізованість;

е) характер впливу військовослужбовця, який перебуває в стресо-вому стані, на психічний стан інших військовослужбовців;

ж) тривалість прояву стресових розладів у військовослужбовця;и) характер впливу на бойову діяльність [10].За інтенсивністю бойовий стрес можна подати за такою градацією:бойовий стрес невисокої інтенсивності, як правило, ефективно

долається більшістю військовослужбовців та на початковому етапі може сприяти підвищенню їх бойової активності; у подальшому або стає звичним для учасників бойових дій, або переходить у бойовий стрес підвищеної інтенсивності;

бойовий стрес підвищеної інтенсивності (високої ефективності, дистрес) може значно ускладнити діяльність як окремого військо-вослужбовця, так і військових колективів. На індивідуальному рівні проявляється як: різке, неадекватне бойовій обстановці підвищення

159№ 3(11)2 0 1 8


або, навпаки, зниження бойової активності; не адекватне бойовій си-туації підвищення емоційного збудження або, навпаки, емоційне за-ціпеніння, емоційна “тупість”; поява деструктивних форм мотивації бойової діяльності або, навпаки, бажання “вийти” з бою, будь-якою ціною зберегти собі життя; втрата орієнтації в ситуації бою тощо. На груповому рівні: в якісній зміні соціально-психологічної ситуації у військових колективах. У той же час високий рівень групового роз-витку військового колективу, професійна та психологічна готовність його членів до спільних бойових дій, наявність у них позитивного досвіду внутрішньогрупової і міжгрупової взаємодії в бойовій об-становці можуть сприяти зниженню руйнівного впливу бойового стресу підвищеної інтенсивності;

найбільш інтенсивний бойовий стрес проявляється у формах, які перешкоджають здійсненню бойової діяльності на відносно тривалий час. Граничними формами його прояву є невротичні та психотичні розлади [10]; [18].

Про небезпеку інтенсивного бойового стресу йдеться в роботах В. Литкіна. Автор зауважує, що бойовий стрес може бути настільки інтенсивним, що виснаження особового складу відбувається раніше, ніж встигають включитися регуляторні системи, що забезпечують формування довготривалої адаптації [24].

Бойовий стрес одночасно може бути і травматичним стресом. Одним з перших дослідників, який дав визначення бойового

травматичного стресу, став С. Захарік. На його думку, бойовий трав-матичний стрес є нормою для учасників бойових дій, його деструк-тивні наслідки для особистості є закономірними, вони можуть спіт-кати військовослужбовця у будь-який час та через будь-які часові проміжки під дією особистісно значущих умов та обставин, навіть тих ветеранів, які, на перший погляд, здаються адаптованими до мирних умов діяльності [25].

Зрозуміло, що чим більш інтенсивно військовослужбовець пе-режив бойовий стрес у бойовій обстановці, тим більше ймовірність виникнення в нього психологічної травматизації після припинення впливу бойових стресорів.





3. ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬБойовий стрес доцільно розуміти як багаторівневий процес адап-

таційної активності організму в умовах дії бойових стрес-факторів, що супроводжується напругою механізмів реактивної саморегуляції і закріпленням специфічних пристосувальних психофізіологічних змін. За певних умов бойовий стрес може бути надзвичайно інтенсив-ним, що призводить до того, що виснаження особового складу від-бувається раніше, ніж встигають включитися регуляторні системи, відповідальні за формування довготривалої адаптації. Отже, бойовий стрес одночасно може бути і травматичним стресом, наслідком якого може бути психологічна травматизація військовослужбовців.

Перспективи подальших наукових досліджень: пропозиції щодо удосконалення заходів з профілактики психологічної травматизації військовослужбовців.

Рецензент – доктор психологічних наук, професор Кокун О. М.


1. Снедков Е. В. Боевая психическая травма (клинико-патологическая динамика, диагностика, лечебно-реабилитационные принципы) : автореф. дис. … докт. мед. наук : СПб., 1997. 48 с.

2. К. О. Краченко, О. В. Тімченко, Ю. М. Широбоков. Соціально-психо-логічні детермінанти виникнення бойового стресу у військовослужбовців – учасників антитерористичної операції : монографія /. Хмельницький : Вид-во НУЦЗУ, 2017. 256 с.

3. Сироткина И. Е. Классики и психиатры. Психиатрия в российской культуре конца XIX – начала ХХ века. Москва : Новое литературное обозре-ние, 2008. 272 с.

4. Караяни А. Г., Сыромятников И. В. Прикладная военная психология. Санкт-Петербург : Питер, 2006. 480 с.

5. Абашев-Константиновский А. Л. Острые психотические синдромы во фронтовом районе. Проблемы современной психиатрии. Москва, 1948. С. 431–444.

6. Бондарев Н. И. Психозы и психоневрозы войны. Москва, 1964. С. 126–148. 7. Гиляровский В. А. Старые и новые проблемы психиатрии. Москва :

Медгиз, 1946. С. 5–10, 67–86, 104–114.

161№ 3(11)2 0 1 8


8. Иванов Ф. И. Реактивные психозы в военное время. Санкт-Петербург : Медицина, 1970. 170 с.

9. Овчинников Б. В., Дьяконов И. Ф. Психические расстройства в усло-виях современной войны. Краткая история вопроса. URL : https://revolution.allbest.ru/psychology/00609263_0.html (дата звернення: 11.02.2017).

10. Кокун О. М., Агаєв Н. А., Пішко І. О., Лозінська Н. С. Основи психо-логічної допомоги військовослужбовцям в умовах бойових дій : метод. посіб. Київ : НДЦ ГП ЗСУ, 2015. 170 с.

11. Тимченко А. В. Психогении в экстремальных условиях. Боевая пси-хическая травма и методы ее коррекции : метод. пособ. Харьков : ХВУ, 1995. С. 52.

12. Goodwin J. The etiology of combat-related PTSD. In: Williams T. (Ed) Post-traumatic stress disorder: a handbook for clinicians. Cincinnati : DC DAV, 1987.

13. Horowitz M., Wilner N., Kaltreider N., Alvarez W. Signs and symp-toms of posttraumatic stress disorder. Arch. Gen. Psychiatry, (1980). № 37(1). Р. 85–92.

14. Kardiner A., Spiegel H. War Stress and Neurotic Illness. N.Y., 1947. Р. 325–330. 15. Rado S. Psychodynamics and treatment of traumatic neurosis. Psychoso-

matic Medicine, 1942. Р. 362–372. 16. Иванов А. Л, Жуматий Н. В. Реабилитация личности военнослужа-

щих, пострадавших в боевых действиях. Практикум по военной психологии и педагогике. Развитие личности. Москва, 2003. Выпуск 4. С. 143–152.

17. Корчемный П. А. и др. Военная психология : методология, теория, практика. Москва : Воениздат, 2008. 280 с.

18. Лыткин В. Боевой стресс и его психологические последствия : кон-спект лекций. Спб. : Ориентир, 2015. Выпуск 6. С. 58–62. URL : http://voenn.info/docs/ogp/ogp-kl/2015/2015-06-1.shtml (дата звернення : 19.02.2017).

19. Овчинников Б. В. Боевой стресс и его фармакологическая коррек-ция. Актуальные вопросы военной и экологической психиатрии. Санкт-Пе-тербург, 1995. С. 136–140.

20. Пономаренко В. А. Психология личности в кругу воздействия бое-вого стресса. Боевой стресс и постстрессовая адаптация участников боевых действий : сборник научных трудов. Москва : ИСТОКИ, 2003. С. 4–20.

21. Китаев-Смык Л. А. Стресс войны : Фронтовые наблюдения врача-пси-холога. Москва : М-во культуры РФ. Рос. ин-т культурологии, 2001. 80 с.

22. Селье Г. Стресс без дистресса. Москва : Прогресс, 1982. 124 с.23. Китаев-Смык Л. А. Организм и стресс : стресс жизни и стресс смерти.

Москва : Смысл, 2012. 464 с.





24. Лыткин В. М., Шамрей В. К., Койстрик К. Н. Посттравматические стрессовые расстройства. Санкт-Петербург : ВМедА, 1999. 91 с.

25. Захарик С. В., Крук В. М. Психология посттравматического стрес-са и работы с ветеранами войны. Москва : МГОУ, 2009. URL : https://docviewer.yandex.ua/?url=http%3A%2F%2Fwww.brtpsychotherapy.ru%2Fnetcat_files%2F19%2F11%2Fh_dfe6212ae0fb612f57ab9a8cf4b88f20&name=h_dfe6212ae0fb612f57ab9a8cf4b88f20&lang=ru&c=564b6ecc0288 (дата звернення: 19.02.2017).

References

1. Snedkov E V. (1997). Boevaya psihicheskaya travma (kliniko-patologiches-kaya dinamika, diagnostika, lechebno-reabilitatsionnyie printsipyi) [Fighting mental injury (clinic-pathological dynamics, diagnostics, medical-rahabilitation principles)] : аvtoref… dis. dokt. med. nauk. SPb., 1997. 48 р. [in Russia]

2. Sotsіalno-psihologіchnі determіnanti viniknennya boyovogo stresu u vіyskovosluzhbovtsіv – uchasnikіv antiteroristichnoyi operatsiyi [Socially-psychological determinants of occurrence of fighting stress at military men – the participants of anti-terrorist operation] : monografiya / K. O. Krachenko, O. V. Timchenko, Yu. M. Shirobokov. Khmelnitskiy : Vid-vo NUTSZU, 2017. 256 р. [in Ukrainian]

3. Sirotkina I. E. (2008). Klassiki i psihiatryi. Psihiatriya v rossiyskoy kulyure kontsa XIX – nachala ХХ veka [Classics and psychiatrists. Psychiatry in Russian he culture end XIX – begin of XX century.]. Moskva : Novoe literaturnoe obozrenie, 2008. 272 р. [in Russian]

4. Karayani A. G., Syiromyatnikov I. V. (2006). Prikladnaya voennaya psi-hologiya [Applied military psychology]. SPb. : Piter, 2006. 480 р. [in Russian]

5. Abashev-Konstantinovskiy A. L. (1948). Ostryie psihoticheskie sindromyi vo frontovom rayone. Problemyi sovremennoy psihiatrii [Sharp psychotic syndrome in front area. The problems of modern psychiatry]. Moskva, 1948. Р. 431–444. [in Russian]

6. Bondarev N. I. Psihozyi i psihonevrozyi voynyi [Psychoses and war psycho-neuroses]. Moskva, 1964. Р. 126–148. [in Russian]

7. Gilyarovskiy V. A. (1946). Staryie i novyie problemyi psihiatrii [Old and new prob-lems of the psychiatry]. Moskva : Medgiz, 1946. Р. 5–10, 67–86, 104–114. [in Russian]

8. Ivanov F. I. (1970). Reaktivnyie psihozyi v voennoe vremya [Jet psychoses at wartime]. Piter : Meditsina, 1970. 170 р. [in Russian]

9. Ovchinnikov B. V., Dyakonov I. F. Psihicheskie rasstroystva v usloviyah sovre-mennoy voynyi. Kratkaya istoriya voprosa [Mental frustrations in the conditions of

163№ 3(11)2 0 1 8


modern war. Brief question history]. URL : https://revolution.allbest.ru/psychol-ogy/00609263_0.html [in Russian]

10. Kokun O. M., Agaеv N. A., Pіshko I. O., Lozіnska N. S. (2015). Osnovi psihologіchnoyi dopomogi viyskovosluzhbovtsyam v umovah boyovih diy [The bases of psychological aid to the military man in the fight actions conditions] : metod. posIb. Kyiv : NDTS GP ZSU, 2015. 170 р. [in Ukrainian]

11. Timchenko A. V. (1995). Psihogenii v ekstremalnyih usloviyah. Boevaya psi-hicheskaya travma i metodyi ee korrektsii [Рsychogenic in hazardous environment. Fighting mental injury and methods of her correction] : metod. posob. Harkov : HVU, 1995. Р. 52. [in Ukrainian]

12. Goodwin J. (1987). The etiology of combat-related PTSD. In: Williams T. (Ed) Posttraumatic stress disorder: a handbook for clinicians. Cincinnati : DC DAV, 1987. [in English]

13. Horowitz M., Wilner N., Kaltreider N., Alvarez W. (1980). Signs and symptoms of posttraumatic stress disorder. Arch. Gen. Psychiatry, (1980). 37(1). R. 85–92. [in English]

14. Kardiner A., Spiegel H. War Stress and Neurotic Illness. N.Y., 1947. R. 325–330. [in English]

15. Rado S. Psychodynamics and treatment of traumatic neurosis. Psychoso-matic Medicine, 1942. R. 362–372. [in English]

16. Ivanov A. L, Zhumatiy N. V. (2003). Reabilitatsiya lichnosti voennoslu-zhaschih, postradavshih v boevyih deystviyah. Praktikum po voennoy psihologii i pedagogike [Military men personalito of aftercare of the who hurt in fight actions. Practical work to military psychology and pedagogics]. Moskva : Razvitie lichnosti, 2003. Vyipusk 4. Р. 143–152. [in Russian]

17. Korchemnyiy P. A. i dr. (2008). Voennaya psihologiya: metodologiya, teo-riya, praktika [Military psychology: methology, theory, practice]. Moskva : Voeniz-dat, 2008. 280 р. [in Russian]

18. Lyitkin V. (2015). Boevoy stress i ego psihologicheskie posledstviya: konspekt lektsiy [Fighting stress and hits psychological consequences: lectures abstract]. S. Petersburg : Orientir, 2015. Vyipusk 6. Р. 58–62. URL : http://voenn.info/docs/ogp/ogp-kl/2015/2015-06-1.shtml. [in Russian].

19. Ovchinnikov B. V. (1995). Boevoy stress i ego farmakologiches-kaya korrektsiya. Aktualnyie voprosyi voennoy i ekologicheskoy psihiatrii [Fighting stress and hits pharmacological correction. Pressing questions of military and ecological psychiatry]. S. Petersburg. 1995. Р. 136–140. [in Russian]





20. Ponomarenko V. A. (2003). Psihologiya lichnosti v krugu vozdeystviya bo-evogo stressa. Boevoy stress i poststressovaya adaptatsiya uchastnikov boevyih deystviy [Psychology of the person in the circle of impact of. Fighting stress and poststress adaptation of the fighting stress participants of fight actions] : sbornik nauchnyih trudov. Moskva : ISTOKI, 2003. Р. 4–20. [in Russian]

21. Kitaev-Smyik L. A. (2001). Stress voynyi: Frontovyie nablyudeniya vracha-psihologa [War stress: Front supervision of the doctor-psychologist]. Moskva : M-vo kulturyi RF. Ros. in-t kulturologii, 2001. 80 р. [in Russian]

22. Sele G. (1982). Stress bez distressa [Stress without distress]. Moskva : Prog-ress, 1982. 124 р. [in Russian]

23. Kitaev-Smyik L. A. (2012). Organizm i stress: stress zhizni i stress smerti [Organism and stress: stress of the lite and death stress]. Moskva : Smyisl, 2012. 464 р. [in Russian]

24. Lyitkin V. M., Shamrey V. K., Koystrik K. N. (1999). Posttravmaticheskie stressovyie rasstroystva [Рost-traumatic stress disorder]. S. Petersburg : VMedA, 1999. 91 р. [in Russian]

25. Zaharik S. V., Kruk V. M. Psihologiya posttravmaticheskogo stressa i rabotyi s veteranami voynyi [Psychology of posttraumatic stress and work with the veterans of the war]. Moskva : MGOU, 2009. URL: https://docview-er.yandex.ua/?url=http%3A%2F%2Fwww. brtpsychotherapy.ru%2Fnetcat_files%2F19%2F11%2Fh_dfe6212ae0fb612f57ab9a8cf4b88f20&name=h_dfe6212ae0fb612f57ab9a8cf4b88f20&lang=ru&c=564b6ecc0288 [in Russian]

Lozinska N. Concept of Combat Stress and its Consequences on Military Personnel

The article presents a theoretical analysis of the formation of the concept of “combat stress”. The historical background of its occurrence is considered. Present-ed are his types and gradations, the main parameters characterizing the manifes-tations of combat stress in the military. Based on the analysis of the most common variants of the term “combat stress” among contemporary psychology scholars, an understanding of this concept in the present conditions, burdened with a long-term armed conflict in the East of our country, is proposed. The article considers the dan-ger of the intensity of combat stress, as well as the high probability of occurrence of psychological traumatizing participants in combat operations in cases when com-bat stress becomes traumatic.

Combat stress is advisable to understand how a multilevel process of adaptive activity of an organism in conditions of action of combat stress factors, accompa-nied by the voltage of mechanisms of reactive self-regulation and fixing of specif-ic adaptive psychophysiological changes. Under certain conditions, combat stress

165№ 3(11)2 0 1 8


can be extremely intense, which leads to the fact that the exhaustion of personnel occurs before the time to engage the regulatory systems responsible for the forma-tion of long-term adaptation. Consequently, combat stress can simultaneously be a traumatic stress, the consequence of which can be psychological traumatization of military personnel.

The more intensively the military survived the combat stress in a combat en-vironment, the greater the likelihood of its psychological trauma after the termi-nation of the influence of combat stressors, including acute psychogenic reactions (acute stress reaction, acute stress disorder), violation of adaptation.

Key words: combat stress; stressful crisis; intensity; stress factors; psychologi-cal trauma; distress.





УДК 159.9:355.23

Олена Макарова кандидат психологічних наук,

старший викладач кафедри педагогіки та психології, факультет № 3, Харківський національний університет внутрішніх справ,

м. Харків ORCID ID 0000-0002-5480-5942

[email protected]

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ ПРОФЕСІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ НА

ЕТАПІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ

У статті розглянуті теоретичні дослідження психологічних особливос-тей професійної ідентичності поліцейських на етапі фахової підготовки. Розглянуті та визначені особливості статусів професійної ідентичності по-ліцейських під час навчання у вищому навчальному закладі зі специфічними умовами навчання. Проведено теоретичний аналіз з проблеми професійного становлення особистості та виділено основні моменти, а саме: професійне са-мовизначення – що є вибірковим ставленням до світу професій та в цілому до конкретної професії; ядром професійного самовизначення є усвідомлений вибір професійної діяльності з урахуванням власних особливостей та можли-востей, а також вимог професійної діяльності; професійне самовизначення, яке здійснюється протягом професійного життя, особистість аналізує власну професійну діяльність та самостверджується; актуалізація професійного са-мовизначення особистості відбувається під впливом різного роду подій, на-приклад, закінчення загальноосвітньої школи, вступ до вищого професійно-го закладу та ін.; професійне самовизначення є важливою характеристикою соціально-психологічної зрілості особистості, її потреби в самореалізації.

© Макарова О.167

№ 3(11)2 0 1 8


Теоретичний аналіз дозволив нам розглядати професійну ідентичність як комплексний показник професійного розвитку особистості, котрий через зовнішні елементи, знання, вміння та навички, формує ціннісну поведінку особистості в рамках професійної діяльності, а саме в правоохоронній сфері. Професійна ідентичність майбутнього поліцейського передбачає функціо-нальне, емоційне, мотиваційне та цілісне входження особистості в профе-сійну діяльність, що включає особистісне сприйняття та розуміння обраної професії. Формування професійної ідентичності майбутніх поліцейських відбувається під впливом комплексу зовнішніх та внутрішніх чинників, де особливе місце займає етап навчання у вищому навчальному закладі зі спе-цифічними умовами навчання, під час чого відбувається процес засвоєння знань, умінь, навичок, а також розвиток професійно значущих рис особи-стості майбутнього поліцейського, які сприяють успішній реалізації людини в обраній професії.

Ключові слова: особистість; майбутній поліцейський; професійна іден-тичність; фахова підготовка; професійне становлення.

1. ВСТУППостановка проблеми. У процесі вивчення професійної іден-

тичності вчені розглядають можливість вирішення професійно важ-ливих проблемних питань, які виникають у поліцейських під час вико-нання службових обов’язків. Уявлення себе фахівцем у певному профе-сійному середовищі містить систему професійних дій, які визначають стилі міжособистісних взаємодій у професійній спільності. Сформова-на професійна ідентичність дозволяє майбутньому поліцейському не тільки визначати місце у соціальному середовищі, а і розвивати систему цінностей та переконань, адекватних соціально-економічним умовах у світі професій. Дослідження професійної ідентичності поліцейських під час навчання у вищому навчальному закладі зі специфічними умо-вами навчання дає можливість вивчити процес становлення особисто-сті поліцейського та фактори впливу на особистість, адже професійна ідентичність майбутнього поліцейського є особливим формуванням у структурі його особистості. Це відбувається за умов поєднання загаль-ноправової, соціально-економічної та спеціальної підготовки в процесі організації навчально – виховного процесу у вищому навчальному за-кладі зі специфічними умовами навчання.





Проблематика ідентичності полягає в тому, що вона знаходить-ся на стику інтересів культурології, історії, когнітивної психології, соціології, соціальної психології та психології особистості. Поняття “ідентичність” визначається як тотожність між тим, що мислиться, і тим, як формується в словах, що мається у свідомості, і тим, як вира-жається у зовнішньому поводженні. Дослідники трактують ідентич-ність як результат процесу самопізнання, саморозуміння, ототожнен-ня тощо. Основними аспектами ідентичності виділяють соціальну та особистісну, які можна розглядати умовно. Зріла особистість здатна поєднувати ці аспекти, у свою чергу це сприяє цілісності психічного життя та успішній самореалізації. Одним з індикаторів професійної ідентичності особистості є індикатор професіоналізму. Професійна ідентичність формується в процесі професійного навчання та триває в процесі трудової діяльності. Обираючи заклад для здобування ви-щої професійної освіти, особистість ступає на перший етап професій-ної ідентифікації.

В умовах ускладнення криміногенної обстановки особливого зна-чення набуває проблема якості професійної підготовки поліцейського. Тому до молодих фахівців, які є випускниками вищого навчального за-кладу зі специфічними умовами навчання, висуваються вимоги не тіль-ки володіти певними знаннями та вміннями, строго слідувати норма-тивно правовому законодавству під час виконання своїх професійних обов’язків, а й бути здатним перевищувати рамки схваленого способу діяльності, самостійно приймати рішення для вирішення професійних завдань та продовжувати розвиватися у професійній діяльності.

Тому актуалізується необхідність перегляду наявних підходів до підготовки поліцейських у вищих навчальних закладах зі специфіч-ними умовами навчання, для здійснення адекватного та ефективного супроводження їх професійного становлення, основою якого є сфор-мована фахова ідентичність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У вітчизняній юридич-ній психології окремі аспекти розвитку та змін особистості майбутніх правоохоронців розробляли В. Андросюк, Л. Балабанова, О. Бандур-ка, В. Барко, І. Воробйова, О. Євдокімова, І. Жданова, О. Землянська,

169№ 3(11)2 0 1 8


В. Лефтеров, С. Ларіонов, П. Макаренко, Я. Мацегора, В. Медведєв, Н. Мілорадова, Г. Попова, М. Саппа, О. Тімченко, О. Федоренко, О. Цільмак, С. Яковенко та інші. У їхніх роботах розкрито особли-вості критеріїв професійного психологічного відбору на навчання у вищих навчальних закладах МВС України, самоактуалізації на різних етапах професійного становлення, мотиваційні основи професійного розвитку правоохоронців, застосування тренінгових технологій у їх психологічному супроводженні тощо.

Метою статті є теоретичне дослідження становлення професій-ної ідентичності поліцейського.

2. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ У процесі боротьби правоохоронців зі злочинністю гостро постає

питання професійного самовизначення майбутніх правоохоронців, тому що професійна діяльність поліцейських повинна виконуватись чітко в рамках чинного законодавства, ефективно та згідно з профе-сійними вимогами. Поліцейські повинні бути готовими до виконання своїх професійних обов’язків, які можуть бути пов’язані з ризиком до власного життя, тому майбутній поліцейський зобов’язаний чітко ви-значитися щодо обрання своєї професійної діяльності.

Незважаючи на те що відбір кадрів до поліції відбувається більш ретельно та відповідально, кількість порушень законності та дисци-пліни поліцейськими не зменшується. Сучасне суспільство потребує формування нового типу спеціаліста, який виділяється професійно важливими характеристиками та стійкою професійною мотивацією.

А. Роша стверджує, що недостатня ефективність професійної ді-яльності правоохоронця залежить від певних об’єктивних та суб’єк-тивних факторів: організаційних та соціально-психологічних; стійкої мотивації та комплексу здібностей до обраної професії. Науковець на-голошує, що сполучення цих двох взаємопов’язаних факторів забезпе-чує успішну професійну діяльність працівника поліції.

Визначення професійних мотивів, їх динаміка в процесі оволо-діння професією, цілеспрямоване формування під час навчально-ви-ховної роботи дозволяє: підвищити ефективність навчання та профе-





сійної роботи, є важливим для збільшення обсягу знань та скорішої адаптації курсанта до професійної діяльності; спонукати до системно-го самостійного засвоєння знань, навіть після закінчення навчального закладу; забезпечити ефективне становлення спеціаліста. Визначення професійної мотивації дозволяє правильно обрати шляхи її форму-вання та зміцнення в процесі навчання у вищому навчальному закладі системи, а також у процесі адаптації молодого співробітника поліції до практичної діяльності [3].

Значною у професійному самовизначенні є професійна підготов-ка поліцейського, яка пов’язана зі вступом до вищого навчального закладу зі специфічними умовами навчання. У вищому навчальному закладі системи головною постає професійно-пізнавальна діяльність, яка спрямована на отримання та засвоєння певних знань та умінь для забезпечення вдалої професійної діяльності.

Закінчення вищого навчального закладу плавно переходить у ста-дію професійної адаптації особистості. П. Кузнецов вважає що адап-тація – це процес установлення відповідностей між рівнем актуальних проблем особистості та рівнем їх задоволеності [1]. Особистість почи-нає виконувати професійні обов’язки, входить до нової матриці взає-мовідносин та приміряє на себе нову соціальну роль. У професійній адаптації головну роль відіграє професійна діяльність, яка спрямова-на на набуття професійного досвіду. Процес адаптації відбувається на різних етапах психічної організації особистості, активується вона тоді, коли людина потрапляє у нове середовище. Процес адаптації може призвести до деформації особистості або до знаходження свого місця в системі суспільних відносин. У житті людини можуть відбу-ватися ці два процеси, але вона сама може визначати процеси власної адаптації, узгодженості між собою та середовищем або як процес де-формації – спрощення поверхневого або внутрішнього пристосуван-ня. Загальною характеристикою професійної адаптації є спрямована активність особистості. Зміни, які відбуваються під час професійної адаптації, є смисловими, узгодженими, сприяють ефективності жит-тєдіяльності та досягненню вищого рівня гармонійності взаємодії лю-дини з життєвими обставинами.

171№ 3(11)2 0 1 8


П. Кузнецов виділяє такі аспекти професійної діяльності:конкретизаційно-ситуативний аспект – набуття особистісно-ці-

лісного змісту конкретної форми – оформлення реалізаційної спря-мованості особистості у відповідну професійну спрямованість та сфе-ру діяльності;

соціально-ціннісний аспект адаптації – характеризується усві-домленням та узгодженням цілей, цінностей та уявлень особистості про них, притаманний певній професійній спільноті, а саме праців-никам поліції;

операційно-інструментальний аспект адаптації – включається на етапі професійного становлення особистості, пристосування особи-стості до певних умов праці і навчання, професійна соціалізація, фор-мування індивідуального стилю діяльності, установлення міжособи-стісних відносин у професійній групі [1].

Важливим у професійному самовизначенні поліцейських є непе-рервне підвищення свого професійного рівня, набуття певної профе-сійної позиції, індивідуалізація виконання професійних обов’язків та ефективність службової діяльності. Становлення працівника поліції як професіонала відбувається поступово (можливо декілька років). У деяких випадках особистість професіоналом так і не стає (якщо люди-на за своїми особистісними здібностями та якостями не здатна стати професіоналом в обраній професії).

Підготовка висококваліфікованих спеціалістів Національної по-ліції свідчить про те, що вимоги до підготовки працівників поліції якісно змінюються. Завданням вищого навчального закладу зі спе-цифічними умовами навчання є не тільки надати особистості певний обсяг знань для майбутнього поліцейського, а й навчити його мислити творчо, приймати швидкі і правильні рішення, інколи навіть в екстре-мальних умовах, наполегливо долати труднощі у службовій діяльно-сті. Завданням вищого навчального закладу системи ОВС є форму-вання професійних цінностей та соціальних настанов.

Головною ланкою системи підготовки кадрів органів внутрішніх справ є підготовка, яка здійснюється вищими навчальними закладами Міністерства внутрішніх справ України. Особливості організації на-





вчального процесу у вищому навчальному закладі системи Міністер-ства внутрішніх справ України визначені у низці нормативних актів Міністерства внутрішніх справ: Законі України “Про Національну по-ліцію” [12], наказі МВС України від 26.01.2016 № 50 “Про затвердження Положення про організацію службової підготовки працівників Націо-нальної поліції України” [7], наказі МВС України від 17.11.2015 № 1465 “Про затвердження Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських” [6], наказі МВС України від 15.04.2016 № 315 “Про за-твердження Порядку добору, направлення та зарахування кандидатів на навчання до вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку кадрів для Міністерства внутріш-ніх справ, поліцейських та військовослужбовців Національної гвардії України” [2], наказі МВС України від 27.06.2013 № 621 “Про затверджен-ня Положення про практичну підготовку слухачів та курсантів вищих навчальних закладів МВС України” [8], наказі МВС від 28.04.2016 № 326 “Про затвердження Правил етичної поведінки працівників апарату Мі-ністерства внутрішніх справ України, територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС” [10], наказі МВС України від 01.02.2016 № 70 “Про затвердження Інструкції із заходів безпеки при поводженні зі зброєю” [5].

Важливу роль у соціалізації правоохоронців також відіграють такі освітні інститути, як волонтерська діяльність, самоосвіта, формуван-ня комунікативних навичок, розвиток лідерських якостей через інсти-тути старост, командирів та курсантського самоврядування в цілому, реалізація інших напрямів соціально-виховної роботи. Як зазначає Н. Мінаєва, процес самовиховання виступає як результат діяльної участі особистості в перетворенні соціального середовища, він є ос-новою для сприйняття виховного впливу суспільства [4].

Одним із значущих результатів соціалізації є набуття соціокуль-турної ідентичності. Соціокультурна ідентичність ‒ це динамічний стан пошуку порозуміння щодо оцінок власної поведінки у членів групи або спільноти та належності до певної культури, традицій, професійних та життєвих стереотипів. В аналізі ролі ЗМІ у формуванні ідентичності І. Акімова підкреслює, що набуття ідентичності ускладнене не тільки ма-

173№ 3(11)2 0 1 8


ніпулятивними технологіями ЗМІ, а й усією соціокультурною ситуацією, що має місце у сучасному суспільстві [2]. Роль ЗМІ неоднозначна, бажа-ність або небажаність професії, її престиж та значущість у суспільстві, віддзеркалені у мас-медіа, впливають на свідомість, думки, цінності та поведінку майбутніх правоохоронців. З одного боку, відкривають мож-ливості ознайомлення із сучасним досвідом, з другого, – формують під наявний запит іноді не зовсім адекватний образ фахівця-правоохоронця.

Впливає на розвиток професійної ідентичності й імідж навчального закладу, що пов’язано не тільки з усвідомленням курсантом значущості навчального закладу, у якому він здобуває вищу освіту, а й з тим, що імідж навчального закладу в цілому відбувається на авторитеті його колективу.

3. ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬУ сучасній Україні питання дослідження професійної ідентичнос-

ті та ідентифікації в процесі фахової підготовки висвітлювались як із загально психологічної точки зору, так і крізь призму окремих галу-зей психологічної науки, зокрема, юридичної психології. Професійна ідентифікація розглядається як концептуальне уявлення людини про своє місце у професійній групі й відповідно у суспільстві.


1. Беелинская Е. П. Тихомандрицкая О. А. Социальная психология лич-ности. Москва : Аспект-Прогрес, 2001. С. 300.

2. Аринушкина Н. С. Об определении и типах идентичности. Мир психо-логии. 2004. № 2. С. 48–53.

3. Про Національну поліцію : закон України від 02.07.2015 № 580-VIII URL : http://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/580-19. (дата звернення 20.11.2018).

4. Про затвердження Правил етичної поведінки працівників апарату Мі-ністерства внутрішніх справ України, територіальних органів, закладів, уста-нов і підприємств, що належать до сфери управління МВС : наказ МВС Укра-їни від 28.04.2016 № 326. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0778-16. (дата звернення 20.11.2018).

5. Про затвердження Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських : наказ МВС України від 17.11.2015 № 1465. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1445-15. (дата звернення 20.11.2018).





6. Про затвердження Порядку добору, направлення та зарахування кан-дидатів на навчання до вищих навчальних закладів із специфічними умова-ми навчання, які здійснюють підготовку кадрів для Міністерства внутрішніх справ, поліцейських та військовослужбовців Національної гвардії України : наказ МВС України від 15.04.2016 № 315. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0668-16. (дата звернення 20.11.2018).

7. Про затвердження Положення про практичну підготовку слухачів та курсантів вищих навчальних закладів МВС України : наказ МВС України від 27.06.2013 № 621. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1206-13. (дата звернення 20.11.2018).

8. Про затвердження Правил етичної поведінки працівників апарату Мі-ністерства внутрішніх справ України, територіальних органів, закладів, уста-нов і підприємств, що належать до сфери управління МВС : наказ МВС Укра-їни від 28.04.2016 № 326. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0778-16. (дата звернення 20.11.2018).

9. Про затвердження Інструкції із заходів безпеки при поводженні зі зброєю : наказ МВС України від 01.02.2016 № 70. URL : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0250-16. (дата звернення 20.11.2018).

10. Михеева С. А. Тренинг личностного роста как элемент досугового вечера для молодежи. Казань : Фолиант, 1999. 36 с.

11. Акимова И. А. СМИ как фактор формирования идентичности лич-ности в обществе. Энциклопедия маркетинга: интернет-проект. URL : http://www.marketing.spb.ru/lib-around/socio/media_identity.htm. З посиланням на журн. “Сервис Plus” № 1 за 2009 рік. (дата звернення 20.11.2018).

Reference

1. Beelynskaia E. P., Tykhomandrytskaia O. A. (2001). Sotsyalnaia psykholohyia lichnosti [Social psychology of an individual]. Moskva : Aspekt-Progres. 2001. P. 300. [in Rusian]

2. Arynushkyna N. S. (2004). Ob opredelenii i tipakh identichnosti [abaut Definition and Types of Identity]. Myr psykhologyy [World of psychology]. 2004. 2. P. 48–53. [in Rusian]

3. Zakon Ukrainy pro Natsionalnu Politsiiu : pryiniatyi 2 lyp. 2015 roku № 580-VIII [Law of Ukraine abaut the National Police from July 2 2015, № 580-VIII]. URL : http://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/580-19 [in Ukrainian]

4. Nakaz Ministerstva vnutrishnikh sprav Ukrainy pro zatverdzhennia Polozhennia z orhanizatsii sluzhbovoi pidhotovky ofitseriv Natsionalnoi Politsii

175№ 3(11)2 0 1 8


Ukrainy : pryiniatyi 26 sich. 2016 roku № 50 [Order of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine on Approving Regulations about the Organization of Service Training of the Officers of the National Police of Ukraine from January 26 2016, № 50]. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0260-16 [in Ukrainian]

5. Nakaz Ministerstva vnutrishnikh sprav Ukrainy pro zatverdzhennia Instruktsii pro poriadok atestuvannia ofitseriv politsii : pryiniatyi 17 lyst. 2015 roku № 1465 [Order of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine on Approving the Instruction about the Procedure of the Attestation of Police Officers from November 17 2015, № 1465]. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1445-15 [in Ukrainian]

6. Nakaz Ministerstva vnutrishnikh sprav Ukrainy pro zatverdzhennia Poriadku doboru, napravlennia ta zarakhuvannia kandydativ na navchannia do vyshchykh navchalnykh zakladadiv zi spetsifichnymy umovamy navchannia, yaki zdiisniuiut pidhotovku kadriv dlia Ministerstva vnutrishnikh sprav, politseiskikh ta viiskovosluzhbovtsiv Natsionalnoi Hvardii Ukrainy : pryiniatyi 15 kvit. 2016 roku № 315 [Order of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine on Approving the Procedure of Selection, Assignment and Enrollment of Candidates for Training for Higher Educational Institutions with the Specific Learning Conditions that Train Personnel for the Ministry of Internal Affairs, Police Officers and Officers of the National Guard of Ukraine from April 15 2016, № 315]. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0668-16 [in Ukrainian]

7. Nakaz Ministerstva vnutrishnikh sprav Ukrainy pro zatverdzhennia Polozhennia pro praktychnu pidhotovku slukhachiv ta kursantiv vyshchykh navchalnykh zakladiv Ministerstva vnutrishnikh sprav Ukrainy : pryiniatyi 27 cher. 2013 roku № 621 [Order of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine on Approving the Regulations about Practical Training of Students and Cadets of Higher Educational Institutions of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine from June 27 2013, № 621]. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1206-13 [in Ukrainian]

8. Nakaz Ministerstva vnutrishnikh sprav Ukrainy pro zatverdzhennia Pravyl etychnoi povedinky pratsivnykiv aparatu Ministerstva vnutrishnikh sprav Ukrainy, terytorialnykh orhaniv, zakladiv, ustanov ta pidpryiemstv, shcho nalezhat do sphery upravlinnia MVS : pryiniatyi 28 kvit. 2016 roku № 326 [Order of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine on Approving the Regulations of Ethical Behavior of the Employees of the Apparatus of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine, Local Authorities, Establishments, Institutions and Enterprises Belonging to the Management Sphere of the Ministry of Internal Affairs from April 28 2016, № 326]. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0778-16 [in Ukrainian]





9. Nakaz Ministerstva vnutrishnikh sprav Ukrainy pro zatverdzhennia Instruktsii iz zakhodiv bezpeku pry povodzhenni zi zbroieiu : pryiniatyi 1 liut. 2016 roku № 70 [Order of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine on Approving the Instruction for the Security Measures while Handling weapons from February 1 2016, № 70]. URL : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0250-16 [in Ukrainian]

10. Mykheeva S. A. (1999). Trening lichnostlnogo rosta kak element dosugovogo vechera dlia molodezhy [Training of the Personal Growth as an Element of Leisure Activities of the Youth]. Kazan : Folyant. 1999. 36 p. [in Rusian]

11. Akymova Y. A. Sredstva massovoi informatsii kak factor formirovaniia identichnosti lichnosti v obshchestve [Mass Media as a Factor for the Formation of Person’s Identity in Society]. Entsyklopedyia marketynga: internet-proekt [Encyclopedia of Marketing : Internet-project]. URL : http://www.marketing.spb.ru/lib-around/socio/media_identity.htm [in Rusian]

Makarova O. Peculiarities of the Process of Professional Identity of Police Officers at the Stage of Professional Training

The author of the article has studied theoretical research of psychological peculiarities of professional identity of police officers at the stage of professional training. The author has considered and determined peculiarities of the status of professional identity of police officers during their studies at higher educational institutions with specific learning conditions. Theoretical analysis on the problem of professional formation of a personality has been conducted; and the author has emphasized the main points, namely: professional self-determination – that is a selective attitude towards the world of professions and in general to a particular profession; the core of professional self-determination is the conscious choice of professional activity taking into account own peculiarities and possibilities, as well as the requirements of professional activity; professional self-determination car-ried out during professional life, a person analyses own professional activity and asserts oneself; the actualization of professional self-determination of a personality takes place under the influence of various events, for example, the graduation of a secondary school, admission to a higher professional institution, etc.; professional self-determination is an important characteristic of the socio-psychological matu-rity of a personality, his need for self-actuating.

Theoretical analysis has allowed us to consider professional identity as a com-prehensive indicator of professional development of a personality, which through external elements, knowledge, skills and abilities forms the value behaviour of features within the framework of professional activity, namely within law enforce-ment sphere. Professional identity of future police officers involves the functional,

177№ 3(11)2 0 1 8


emotional, motivational and integral entry into professional activities by a person, which includes personal perception and understanding of the chosen profession. The formation of professional identity of future police officers takes place under the influence of a set of external and internal factors, where a special place is occu-pied by a stage of studying in a higher educational institution with specific learning conditions, when there is the process of assimilating knowledge, skills and abilities, as well as the development of professionally significant features of a future police officer’s personality, which contribute to the successful realization of a person in the chosen profession.

Key words: personality; future police officer; professional identity; professional training; professional formation.





УДК 159.9.075

Людмила Матохнюк кандидат психологічних наук, доцент,

завідувач кафедри психології, Комунальний вищий навчальний заклад

“Вінницька академія неперервної освіти”, м. Вінниця https://orcid.org/0000-0002-6316-2352

[email protected]

ПРОГРАМА РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Динамічне використання нових засобів телекомунікації, зокрема Інтер-нету як потужного глобального інформаційного ресурсу, приваблює широкі верстви населення незалежно від віку, освіти та соціального статусу. Інтенси-фікація впливу соціального середовища на розвиток особистості призводить до послаблення факторів протидії негативним тенденціям, спричиняє зміни у сфері психічного розвитку й формуванні особистості, нівелює ціннісні орі-єнтації. Тому виникає необхідність на основі теоретичного аналізу наукової, методичної літератури, результатів емпіричного досвіду розробити програ-му розвитку інформаційної компетентності особистості, яка сприятиме са-морозвитку, професійному становленню людей у сучасному інформаційному суспільстві. Для розвитку інформаційної компетентності особистості осо-бливу значущість має розвиток її показників. Станом на сьогодні розроблено достатню кількість методів, які суттєво впливають: на формування особистої системи мотивів; усвідомлення життєвих цінностей як основи бачення влас-ної життєвої перспективи в сучасному інформаційному просторі; формуван-ня професійно важливих якостей засобами інформаційно-комунікаційних технологій; систематизацію знань на пізнання і самопізнання людиною самої себе, формуванню асертивної поведінки, довірливих стосунків, розуміння

© Матохнюк Л.179

№ 3(11)2 0 1 8


іншого; формування власної емоційної компетентності, уміння управляти своїми емоціями, аналізувати життя на майбутнє відповідно до цінностей; розвиток навичок визначати місце і роль людини в природному середовищі; розвиток знань норм юридичного права для інтернет-користувачів.

Оскільки життя сучасної людини не може відбуватися за повної відсут-ності користування віртуальним простором і сучасні реалії вимагають ко-ристування Інтернетом, з одного боку, то з другого боку, власне користуван-ня Інтернетом може бути дуже корисним для саморозвитку та професійного становлення сучасних людей тощо. Отже, програма з розвитку інформацій-ної компетентності створена на основі теоретичних положень, які мають гу-маністичну спрямованість у формуванні особистості. Перспективою подаль-ших досліджень у даному напрямі є розроблення та впровадження програми розвитку інформаційної компетентності особистості.

Ключові слова: інформаційна компетентність; Інтернет; інформаційне суспільство; програма розвитку; інформаційно-комунікаційні засоби; інфор-мація; мотив.

1. ВСТУППостановка проблеми. Оскільки сучасний світ називають сус-

пільством ризику, то інтенсифікація впливу соціального середовища на розвиток особистості призводить до послаблення факторів протидії не-гативним тенденціям, спричиняє зміни у сфері психічного розвитку й формуванні особистості, нівелює ціннісні орієнтації. Динамічне вико-ристання нових засобів телекомунікації, зокрема Інтернету як потуж-ного глобального інформаційного ресурсу, приваблює широкі верстви населення незалежно від віку, освіти та соціального статусу.

На основі теоретичного аналізу наукової, методичної літератури, результатів емпіричного досвіду розробити програму розвитку інформа-ційної компетентності особистості, яка сприятиме саморозвитку, профе-сійному становленню людей у сучасному інформаційному суспільстві.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Огляд наукової літера-тури показав, що вивчення інформаційної компетентності особисто-сті в інформаційному суспільстві є актуальною проблемою сучасних психологічних досліджень. Багато науковців досліджували різні ас-пекти інформаційної компетентності, а саме: психологічні засади роз-витку інформаційної компетентності у молодшому шкільному віці –





І. В. Форноляк та ін..; залежність від Інтернету – Н. М. Бугайова, А. Є. Войскунський, Камінських О. В. та ін.; соціально-психологічні аспекти спілкування в Інтернеті – А. Є. Жичкіна , О. М. Немеш та ін.; вплив Інтернету на особистість Ю. Д. Бабаєва, С. Д. Каракозов та ін.

Метою статті є висвітлення розробленої програми розвитку ін-формаційної компетентності особистості.

2. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ Програма розвитку інформаційної компетентності створена на

основі теоретичних положень, які мають гуманістичну спрямова-ність у формуванні особистості. Так, були використані ідеї гума-ністичної психології К. Роджерса (формування адекватності само-сприймання), А. Маслоу (самоактуалізація особистості), біхевіо-ристичні ідеї про заохочувальні методи у вихованні (А. Лазаруса, А. Бандури), ідеї екзистенціальної психології про віднаходження людиною сенсу життя (В. Франкла). Також ми опиралися на основ-ні положення когнітивної терапії А. Бека, метою якої є виправлен-ня і заміна правильними неадекватних думок, власного настрою, своїх відчуттів.

3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ Важливою для особистості є обізнаність не лише з можливостями

використання інформаційних засобів, які активно пропонує і поши-рує сучасне суспільство, а й попередження щодо правил користуван-ня ними. У даному випадку особистість має усвідомити власну відпо-відальність у користуванні інформаційно-комунікативними засобами і піклуватись про безпечність знаходження в Інтернеті, а не займати позицію пасивного приймача щодо запропонованого технологічного здобутку. Важливо усвідомити, що відповідальність за вибір ставати інформаційно компетентною особистістю лежить передусім на самій особистості.

Важливим показником розвитку мотиваційної сфери є інтереси – форма вияву пізнавальної потреби, яка забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності і сприяє ознайомленню з новими фактами дійсності. У сфері інтересів виявляються спрямова-

181№ 3(11)2 0 1 8


ність, інтелектуальна та емоційна активність особистості. У класифі-кації різноманітних захоплень російського психіатра А. Личко виділе-ні інформаційно-комунікативні захоплення: захоплення новою, але не дуже змістовною інформацією, яка не потребує глибокого осмислення та засвоєння; спілкуванням з ровесниками, яке дає змогу обмінювати-ся такою інформацією [1].

Більшість захоплень сприяють розвитку особистості, оскільки задовольняють її потребу в пізнанні, допомагають виробити корисні звички. Однак деякі захоплення за певних індивідуальних особливос-тей можуть і спотворювати розвиток особистості, формувати схиль-ність до марного витрачання часу, показної бундючності й тощо.

Сучасні ігри сприяють розвитку послідовного мислення, форму-ванню навичок прийняття рішень з урахуванням безпосередніх та віддалених наслідків. Перемога у грі чи перехід на інший рівень за-довольняє рівень домагань, а можливість випробовувати на собі ролі комп’ютерних героїв допомагає в пошуку власного ‘’Я’’.

Потреба людини в емоційному насиченні задовольняється, голов-ним чином, у процесі досягнення будь-якої мети, яку індивід перед со-бою ставить. Розглянемо процес формування мотиву, коли стимулом є потреба особистості.

Перший етап – формування первинного (абстрактного) мотиву. Він складається з формування потреби особистості і спонукання до пошукової активності. Щоб потреба стала спонукачем активності, вона повинна знайти віддзеркалення в переживанні. Виникнення пе-реживання породжує стан напруги й афективне прагнення позбави-тися від нього, відновити порушену рівновагу.

Потреба заряджає енергією всю подальшу пошукову активність людини. На цьому етапі предмет задоволення потреби виступає як узагальнений образ, поняття: спочатку з’являється абстрактна мета, без її конкретизації і без продумування способу її досягнення.

Друга стадія формування конкретного мотиву – пошукова зов-нішня або внутрішня активність. Зовнішня пошукова активність здійснюється людиною у тому випадку, коли вона потрапляє в незна-йому обстановку або не володіє необхідною для ухвалення рішення





інформацією і під впливом первинного мотиву вимушена зайнятися пошуком у зовнішньому середовищі реального об’єкта, який міг би задовольнити наявну потребу. Таким об’єктом, за умови відсутно-сті інших засобів досягнення певного бажаного стану, може стати комп’ютер, який завжди під рукою.

Внутрішня пошукова активність пов’язана з уявним перебором конкретних предметів задоволення потреби і умов їх отримання. Мислення приводиться в рух і здійснює вибір мети й шляхів її досяг-нення з урахуванням багатьох чинників: конкретних зовнішніх умов, наявних знань, умінь і якостей, етичних норм і цінностей, переваг, ін-тересів і рівня домагань.

Завданням другого етапу мотиваційного процесу насамперед є визначення суб’єктивної вірогідності досягнення успіху за різ-них способів поведінки і діяльності. Іншим важливим завданням другого мотиваційного етапу є передбачення (прогнозування) наслідків обираного шляху досягнення мети. Тут ураховуються етичні критерії того або іншого вчинку, які можуть зіграти роль моральної заборони для реалізації накресленого плану досягнен-ня мети. Може враховуватися також реакція інших людей на пе-редбачувану дію або те, як позначиться досягнення мети на само-му суб’єктові.

Третя стадія формування мотиву – вибір конкретної мети і фор-мування наміру її досягти. Після розгляду різних варіантів задоволен-ня потреби людина повинна на чомусь зупинитися, вибрати конкре-тну мету і спосіб її досягнення. У ряді випадків метою є і досягнення певної ситуації, в якій потреба може бути задоволена за допомогою даного об’єкта.

Вибір – діяти чи ні в даній ситуації, а також вибір конкретно-го предмета і способу задоволення потреби пов’язано з ухваленням рішення, яке інколи може бути болісним для людини, зачіпаючи її етичні й світоглядні настанови. Інколи схвалюване рішення носить ймовірнісний характер, коли воно пов’язане з передбаченням ре-зультатів, наслідків вчинку або з пошуком реального об’єкта задо-волення потреби.

183№ 3(11)2 0 1 8


Однією з характеристик мотиву є його сила. Вона впливає не тіль-ки на рівень активності людини, але і на успішність прояву цієї актив-ності, зокрема на ефективність діяльності.

З силою мотиву пов’язана його стійкість. Якщо вона виявляється ситуативно, “тут і зараз”, то говорять про завзятість, якщо стійкість характеризує мотиваційну настанову, то говорять про наполегливість.

Люди з сильною мотивацією і мотивовані на успіх схильні плану-вати своє майбутнє на більші проміжки часу.

Розглянемо роль зовнішніх факторів у формуванні сильного стій-кого мотиву до захоплення комп’ютером.

Роль похвали, морального заохочення і осуду, покарання має су-перечливі оцінки: одні автори стверджували, що похвала є спонука-чем більшої сили, ніж осуд, інші стверджували зворотне, треті дово-дили дієвість і похвали, і осуду.

Т. В. Маркелова [2], наприклад, установила, що і похвала, і осуд надають стимулювальної дії тільки в тому випадку, якщо повторю-ються підряд не більше чотирьох разів. Тим часом установлено, що осуд часто негативно впливає на людей зі слабкою нервовою систе-мою. Похвала діє на них позитивно, а на осіб з сильною нервовою сис-темою майже не має стимулювальної дії.

Найгірше, за даними О. Г. Ковальова, ніяк не оцінювати. О. Г. Ко-вальов позитивні і негативні оцінки ділить на глобальні, якими оці-нюється вся особа, і парціальні, часткові, пов’язані з якоюсь лиш кон-кретною діяльністю (конкретним завданням) [3, с. 32]. Він вважає, що глобальна оцінка шкідлива. При парціальній позитивній оцінці люди-на усвідомлює, що ще не все зроблено, що успіх не дає підстав для са-мозаспокоєння; за негативної же оцінки вона не втрачає впевненості в собі, розуміє, що невдачу можна подолати.

Природно, що оцінка повинна бути адекватна дійсним досягнен-ням людини. Проте для стимулювання активності старанну, але не дуже здібну або невпевнену в собі людину слід похвалити й за незнач-ні, навіть уявні успіхи.

З давнього часу змагання широко застосовувалося для збільшен-ня сили мотиву. На початку XX століття низкою досліджень було вста-





новлено, що перебування особистості в контакті з іншими будить у неї дух змагальності, стимулює її діяльність (В. М. Бєхтєрєв, Н. Тріп-плет, Ф. Олпорт). Навіть уявний зв’язок (заочний контакт) може сти-мулювати людину.

У процесі задоволення певних потреб, керуючись певними цін-ностями, людина змушена виконувати певні ролі. Прихильники теорії ролей (Р. К. Мертон, З. Фрейд, Т. Парсонс) вважали, що соціальна роль виступає важливим елементом механізму взаємодії індивіда з суспіль-ством. Діяльність людини ототожнюється із розігруванням певних стандартних ролей у стандартних ситуаціях. Кожна роль потребує від актора певної поведінки. Отже, соціальна роль – це те, що очікують у даному суспільстві від людини, яка займає певне місце в соціальній системі; це відповідність або невідповідність людини своїм статусним характеристикам.

Когнітивний метод, або раціональна терапія, є основним ме-тодом при виборі технологій для вирішення порушень когнітив-них процесів, якими визначені психічні стани (тривога, відчуття самотності, фрустрації та інші). В основі цих порушень лежать неадекватні думки, переконання та образи, які призводять до суспільної деградації та які треба змінити, переосмислити. Ког-нітивні методи будуть застосовані під час виконання домашніх завдань, які передбачають спостереження за рисами власного ха-рактеру та емоціями, а також експериментування з новими спосо-бами міжособистісної взаємодії.

Прикладні аспекти групової психологічної роботи знайшли своє відображення у працях К. Левіна, Я. Морено, І. Ялом [4]. У побудові методологічної основи розвитку інформаційної компетентності осо-бистості повинна бути орієнтація на проектувально-технологічний підхід. Ідея включення проектної діяльності в освітній процес була запропонована американським педагогом і філософом Джоном Дьюї більше століття тому [5]. Уперше у вітчизняній педагогіці актуаль-ність цієї проблеми вивчав А. С. Макаренко, який у результаті своєї новаторської педагогічної діяльності дійшов висновку про проекту-вання особистості як суб’єкта педагогічної праці. Таку думку не раз

185№ 3(11)2 0 1 8


висловлював В. О. Сухомлинський, багатогранну педагогічну спадщи-ну якого проймає ідея проектування людини [6].

В. В. Давидов, С. Д. Максименко, Ю. І. Машбиць проектування розглядали як засіб набуття нового знання [7, с. 76]. Проектування потребує створення:

а) проекту об’єкта, тобто ідеальної форми того психічного фено-мену, що має бути досягнутий;

б) проекту керування процесом засвоєння; в) проекту діяльності, яка забезпечує засвоєння ідеальної форми. У нашій структурно-функціональної моделі – це система мо-

тивів, позитивні емоції та уміння ними керувати, нормативно ціннісна структура особистості та система відповідних форму-вальних впливів, у межах яких відбуватиметься процес засвоєн-ня. Звідси і походить назва: проектувально-технологічний підхід формування ціннісної структури особистості. Проектування – особливий тип інтелектуальної діяльності, відмінною особливіс-тю якої є перспективна, практична спрямованість дослідження, спрямованість на застосування знань та здобуття нової інформа-ції. Активне включення учасників у зміст тих або інших проектів дає можливість засвоїти нові способи людської діяльності в ін-формаційному середовищі.

Інформаційний і технологічний обсяг багатьох проектів приму-шує до об’єднання людей у групи. Працюючи у команді, вони вчаться взаємодіяти один з одним, вирішувати можливі конфлікти, набувати навичок міжособистісного спілкування, брати відповідальність за ви-бір рішення, набувають досвіду вирішення реальних проблем з огляду на майбутнє самостійне життя [8; с. 26].

Вплив Інтернету на особистість має специфічні наслідки. Надмір-на захопленість кібер-середовищем може призвести до інтернет-за-лежності, внаслідок якої відбувається знецінення реальності, змінен-ня системи цінностей, мрій та прагнень, що, у свою чергу, позначаєть-ся на процесі життєвого планування.

Зазвичай кожен із нас сам для себе визначає, що є для нього цінністю в житті. Ціннісні орієнтації – головні детермінанти по-





ведінки. Найвищий рівень диспозиційної ієрархії утворює система ціннісних орієнтацій на цілі життєдіяльності і засобів досягнення цих цілей, детермінована загальними суспільними умовами життя даного індивіда. Для когось це є матеріальне забезпечення, для ін-ших – духовне збагачення, сім`я, кохання тощо. Ми можемо самі контролювати та коригувати свої потреби, проте не всі і не завжди можуть правильно обирати для себе, що для них є цінністю, тому ми часто можемо спостерігати, як деякі люди стають учасниками різних соціальних груп. Ці групи можуть нести як позитивний ха-рактер, так і негативний, коли людина може вступити в компанію з негативним впливом. Тому важливо в цей час правильно сформу-вати ціннісні орієнтації.

Розробляючи програму, ми опирались на комплекс психоло-го-педагогічних методів, які містять елементи психодіагностики, ситуативно-рольові ігри, тренінгові техніки та прийоми. Здобут-тя нових знань здійснюватиметься у формі лекцій та дискусій та ін. Незважаючи на різноманітність конкретних вправ та прийо-мів, які використовуються у тренінгу, можна виокремити базові методи роботи, до яких традиційно відносимо групову дискусію та ситуативно-рольові ігри. На нашу думку, групову дискусію у ході тренінгової роботи доцільно використовувати для спірно-го обговорення певного проблемного питання, що дозволяє не лише з’ясувати, а навіть змінити думки та настанови учасників групи в процесі невимушеного спілкування. Мета застосування групових дискусій у програмі тренінгу полягає в тому, щоб учас-ники змогли побачити той чи інший аспект впливу інформації з різних сторін. Через аналіз індивідуальних переживань групо-ва дискусія виступає як спосіб групової рефлексії, що підсилює згуртованість групи і паралельно полегшує саморозкриття учас-ників тренінгу.

Було підібрано комплекс вправ, завдань, які розвивають показ-ники, тим самим підвищуючи рівень інформаційної компетентності особистості (див. таблицю).

187№ 3(11)2 0 1 8


Таблиця Програма розвитку інформаційної компетентності особистості

Блок Вправа Мета1 2 3

Мот

ивац

ійно

-спо

нука

льни

й

“Спрямованість життя”

Сприяти визначенню цілей у житті, фор-муванню поведінки в інформаційному су-спільстві

“Знайомство” Сприяти формуванню особистої системи цінностей як основи бачення власної жит-тєвої перспективи в сучасному інформацій-ному просторі

“Правила роботи в групі”

Створити правила роботи в групі, сприяти створенню робочої доброзичливої атмосфери

“Моє Я” Сприяти усвідомленню своєї неповторності та унікальності

“Шкала цінностей” Сприяти визначенню пріоритетності цінностей“Скріпка” Сприяти усвідомленню впливу інформацій-

но-комунікаційних технологій на здоров’я

Про

фес

ійни

й

Цілі та завдання тренінгу

Обговорити цілі та очікування від тренінгу; сформулювати власні завдання щодо нав-чання на тренінгу

Метод проектів Сприяти удосконаленню знань про метод навчальних проектів за допомогою Інтер-нет-ресурсів. З’ясувати шляхи використан-ня Інтернету для проведення досліджень

Державні освітні стандарти

З’ясувати вимоги державних освітніх стан-дартів та навчальних програм

Оцінювання у проектному навчанні

Ознайомитися з поняттям формувального оцінювання, створити документ для оціню-вання навчальних потреб учнів

Інтернет у проек-тній діяльності

Використання Інтернету для розвитку нави-чок ХХІ століття; використання в своїй роботі правових та етичних питань, пов’язаних з ви-користанням інформаційних технологій, оз-найомитися із законами про авторське право

Спілкування в Інтернеті

Обговорити проблеми безпечного та відпо-відального використання Інтернету; озна-йомитися із особливостями комунікацій-них сервісів Інтернету





1 2 3

Про

фес

ійни

й

Адаптація до нав-чання за методом проектів

Визначити стратегії, які дозволять адапту-ватися до навчання за методом проектів та в навчальному середовищі, спрямованому на розвиток учнів

Фасилітація за до-помогою комп’ютер-них технологій

Розглянути стратегії постановки запитань задля розвитку та навчання учнів

Портфоліо проекту Обговорити шляхи організації демонстрації результатів проектів

Когн

ітив

но-д

іяль

ніст

ний

“Прохання” Сприяти формуванню і вдосконаленню на-вичок асертивної поведінки

“Міні-лекція” Формування внутрішньої готовності до адекватного, соціально прийнятного емо-ційного реагування

“Невиконана обіцянка”

Розвиток гнучкості поведінки, когнітивності

“Рівновага” Сприяти усвідомленню себе як рівноцінного суб’єкта комунікативної взаємодії, почуття відповідальності за її процес та результат

“Слово – стоп” Сприяти формуванню кінестетично осо-бистісного простору у взаємодії з іншими людьми, ознайомити з прийомами захисту власних кордонів

“Філософ” Сприяти формуванню навичок асертивної від-мови та прохання про допомогу, когнітивності

“Критика-похвала” Сприяти розвитку вміння зберігати емоцій-ну незалежність від думок інших

“Протилежне” Сприяти формуванню орієнтирів самовдо-сконалення

Осо

бист

існо-

цінн

існий “Непросте завдання” Розвивати комунікативність, сформувати

позиції взаємодії“Знайомство” Сприяти спілкуванню; уміння управляти

емоціями“Я сподіваюся”, “Я побоююся”

Сприяти формуванню локус контролю – Я

“Портрет емоційно компетентної людини”

Сприяти формуванню емоційно компетент-ної людини і розвивати комунікативність

Продовження таблиці

189№ 3(11)2 0 1 8


1 2 3

Осо

бист

існо

-цін

нісн

ий

“Самооцінка емоційної компетентності”

Сприяти формуванню усвідомлення впливу емоційної компетентності на життєдіяль-ність людини; розвивати власну емоційну компетентність з метою подальшого пере-несення цього досвіду в життєвий простір

“Чинники впливу на емоційну компетентність”

Визначення чинників, від яких залежить розвиток емоційної компетентності; спри-яти розвитку самооцінки емоційної компе-тентності

Рефлексія “тут і тепер”

Сприяти розвитку самосвідомості, оволодін-ня навичками практичного самопізнання, підсилення мотивації самовдосконалення

“Мотивуючий контроль “Я хочу і я здійсню”

Сприяти активізації бажань, дій; удоскона-ленню емоційної компетентності; форму-ванню локус-контролю - Я

Зміс

товн

ий

“Прості поради” Розвиток уміння переконувати людей, фор-мування активного ставлення до охорони навколишнього середовища

“Засідання угрупо-вання”

Розвиток соціального досвіду спілкування і самовираження учасників у великій групі людей

“Помста природи” Розвиток навичок визначати місце і роль людини в природних процесах

“Екскурсія” Розвиток позитивного ставлення до тварин“Природа в моєму житті”

Сприяти формуванню навичок самоаналізу

“Людина з кори” Сприяти формуванню перцептивного дос-віду, актуалізації емпатії до природи

“Чистописання” Сприяти розвитку емпатії, посилення домі-нантності ставлення до природи

“Зоологічний балет” Сприяти освоєнню технології взаємодії з природою

“Ландшафтний садок”

Сприяти розвитку емоційного і практично-го компонентів особистісного ставлення до природи

“Ритуали і традиції” Сприяти розвитку екологічного світогляду, корекція цілей взаємодії з об’єктами природи

Продовження таблиці





1 2 3

Зміс

товн

ий

“Екологічна етика” Сприяти формуванню стратегій взаємодії з об’єктами природи, засвоєння технології взаємодії, посилення всіх компонентів осо-бистісного ставлення до природи

“Екологічний кодекс жителів землі”

Сприяти формуванню екологічності світо-гляду, корекція цілей взаємодії з природою

“Дізнайся про свої права онлайн”

Сприяти розвитку знань норм юридичного права для інтернет-користувачів

“Реальність у віртуальності”

Сприяти формуванню норм моралі в онлайн- та офлайн-середовищах

“Діяльність суду” Сприяти формуванню знань, які пов’язані з порушеннями прав людини в Інтернеті

“Легально чи нелегально? ”

Сприяти формуванню умінь визначати дії, які порушують права людини в Інтернеті

“Діємо разом” Сформувати навички поширення інформа-ції про права людини онлайн

Як вже було зазначено, для розвитку інформаційної компетентно-сті особистості особливу значущість має розвиток її показників. Ста-ном на сьогодні розроблено достатню кількість методів, які суттєво впливають:

на формування особистої системи мотивів; усвідомлення життє-вих цінностей як основи бачення власної життєвої перспективи в су-часному інформаційному просторі;

формування професійно важливих якостей засобами інформа-ційно-комунікаційних технологій;

систематизацію знань на пізнання і самопізнання людиною самої себе, формування асертивної поведінки, довірливих стосунків, розу-міння іншого;

формування власної емоційної компетентності, уміння управля-ти своїми емоціями, аналізувати життя на майбутнє відповідно до цінностей;

розвиток навичок визначати місце і роль людини в природному середовищі; розвиток знань норм юридичного права для інтернет-ко-ристувачів.


191№ 3(11)2 0 1 8


3. ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬОскільки життя сучасної людини не може відбуватися за повної відсут-

ності користування віртуальним простором, і сучасні реалії вимагають ко-ристування Інтернетом, з одного боку, то з другого – власне користування Інтернетом може бути дуже корисним для саморозвитку та професійного становлення сучасних людей тощо. Отже, програма з розвитку інформацій-ної компетентності створена на основі теоретичних положень, які мають гуманістичну спрямованість у формуванні особистості. Саме тому перспек-тивою подальших досліджень у даному напрямі є розроблення та впрова-дження програми розвитку інформаційної компетентності особистості.


1. Личко А. Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. Санкт-Петербург : СПб НИПНИ им. В. М. Бехтерева, 2010. С. 8. 256 с.

2. Маркелова Т. В. Теоретико-методологические проблемы заблаговре-менной устойчивости будущих офицеров запаса к условиям военно-профес-сиональной деятельности : монографія. Москва : СГА, 2011. 257 с.

3. Психология личности : учебное пособие / А. Г. Ковалев. 3-е издание, переработанное и дополненное. Москва : Просвещение, 1970. 391 с.

4. Петрунникова Р. В., Заяц И. И., Ахременко И. И. История психологи. Минск. : Изд-во МИУ, 2009.

5. Максимовська Н. О. Модель анімаційної соціально-педагогічної діяль-ності зі студентською молоддю у сфері дозвілля. Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. 2015. № 3. C. 468–480. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/pednauk_2015_3_58

6. Макаренко А. С. Воспитание в семье и школе : в 8 т. Москва : Педаго-гика, 1984. Т. 4. С. 294.

7. Давидов М. В. Освітні інформаційні технології для глухих та слабко-чуючих. Напрацювання та досвід Національного університету “Львівська по-літехніка”. Нац. ун-т “Львів. Політехніка”. Львів : Вид-во Львів. Політехніки. Київ, 2013. 47 с. (Інноватика в сучасній освіті : номінація “Інклюзивна освіта: рівні права – рівні можливості”).

8. Агєєва О. О. Інформаційне забезпечення управління навчально-ви-ховним процесом у професійному ліцеї. Професійно-технічна освіта, 2013. № 3. С. 25–28.





References

1. Lychko A. E. (2010). Psykhopatіі і aktsentuatsyy kharaktera u podrostkov [Psychopathy and character accentuation in adolescents]. SPb NYPNY ym. V. M. Bekhtereva. 2010. S. 8. 256 S. [in Russian]

2. Markelova, T. V. (2011). Teoretiko-metodologicheskie problemy zablagovremennoj ustojchivosti budushchih oficerov zapasa k usloviyam voenno-professional’noj deyatel’nosti : monografiya [Theoretical and methodological problems of the long-term stability of future reserve officers to the conditions of military-professional activity : monograph]. Moskva : SGA. 2011. 257 s. [in Russian]

3. Psihologiya lichnosti: uchebnoe posobie [Psychology of the person: a manual]. A. G. Kovalev. 3-e izdanie, pererabotannoe i dopolnennoe. Moskva : Prosveshchenie, 1970. 391 s. [in Russian]

4. Petrunnikova R. V., Zayac I. I., Ahremenko I. I. (2009). Istoriya psihologii [History of Psychology]. Minsk : Izd-vo MIU, 2009 [in Belarus]

5. Maksimovs’ka N. O. (2015). Model of animation of social-pedagogical activity with student’s youth in the field of leisure. [Model of animation of social-pedagogical activity with student’s youth in the field of leisure]. Pedagogіchnі nauki : teorіya, іstorіya, іnnovacіjnі tekhnologії [Pedagogical sciences: theory, history, innovative technologies]. 2015. 3. C. 468–480. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/pednauk_2015_3_58 [in Ukrainian]

6. Makarenko A. S. (1984). Vospitanie v sem’e i shkole: v 8 t [Education in the family and school: in 8 v]. Moskva : Pedagogika, 1984. T. 4. S. 294. [in Russian]

7. Davidov M. V. (2013). Osvіtnі іnformacіjnі tekhnologії dlya gluhih ta slabkochuyuchih. [Educational information technologies for the deaf and weak-minded]. Napracyuvannya ta dosvіd Nacіonal’nogo unіversitetu “L’vіvs’ka polіtekhnіka” [Work experience and experience of the National University “Lviv Polytechnic”]. Nac. un-t “L’vіv. Polіtekhnіka”. L’vіv: vid-vo L’vіv. Polіtekhnіki. Kyiv, 2013. 47 s. (Іnnovatika v suchasnіj osvіtі : nomіnacіya “Іnklyuzivna osvіta: rіvnі prava – rіvnі mozhlivostі”). [in Ukrainian]

8. Ageeva O. O. Information provision of the management of the educational process in the professional lyceum. [Information provision of the management of the educational process in the professional lyceum]. Profesіjno-tekhnіchna osvіta [Vocational and technical education]. 2013. 3. S. 25–28. [in Ukrainian]

Matohnyuk L. The Program for the Development of Information Compe-tence of the Individual

193№ 3(11)2 0 1 8


The dynamic usage of new telecommunication facilities, in particular the Inter-net as a powerful global information resource, attracts wide segments of the popula-tion regardless of age, education and social status. Intensification of the influence of the social environment on the development of the individual leads to the weakening of the factors of counteraction to negative trends, causes changes in the field of men-tal development and the formation of the individual, reduces the value orientation. Therefore, there is a need on the basis of theoretical analysis of scientific, methodo-logical literature, results of empirical experience to develop a program for the devel-opment of information competence of the individual, which will promote self-de-velopment, professional formation of people in the modern information society. For the development of information competence of the individual, the development of its indicators is of special significance. To date, a sufficient number of methods have been developed that have a significant effect on: the formation of a personal mo-tive system; awareness of vital values as the basis for the vision of one’s own life per-spective in the modern informational space; formation of professionally important qualities by means of information and communication technologies; systematization of knowledge about perception and self-knowledge of the person, the formation of assertive behaviour, trusting relationships, understanding another; formation of own emotional competence, ability to manage their emotions, to analyse life for the future according to values; development of skills to determine the place and role of person in the natural environment; development of knowledge of legal norms for Internet users. Since the life of a modern person cannot occur in the full absence of the use of virtual space, and modern realities require the use of the Internet, on the one hand, on the other hand, the actual use of the Internet can be very useful for self-development and professional formation of modern people, etc. Consequently, the program for the development of information competence is based on theoretical positions that have a humanist orientation in the formation of the individual. The prospect of further research in this area is the development and implementation of an information com-petence development program.

Key words: information competence; Internet; information society; develop-ment program; information and communication facilities; information; motive.





УДК 159.922

Олександр Махлай кандидат психологічних наук, доцент,

начальник кафедри спеціальних дисциплін, Національна академія Державної прикордонної служби України

імені Богдана Хмельницького, м. Хмельницький https:orcid.org/0000-0002-8201-3387

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТІЙНОГО АПАРАТУ ДОСЛІДЖЕННЯ

РОЗВИТКУ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОФІЦЕРІВ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВИХ ПІДРОЗДІЛІВ

На основі аналізу наукової літератури у статті уточнено психологічну сутність та зміст низки понять, які використовують у дослідженнях творчос-ті, творчого процесу, творчих здібностей, готовності до творчої діяльності. Проаналізовано сутність понять “творчість” та “креативність”, визначено їх спільні риси та відмінності. Відзначено зв’язок між творчістю та мисленням. Указано на те, що творчість і мислення – це два різноспрямованих процеси, які тісно пов’язані один з одним. Мислення забезпечує пізнання реального світу, а творчість – його перебудову.

Відзначено, що функції творчості і розумової діяльності збігаються. Зокрема, це стосується пізнання сутнісних явищ природи і суспільства, не-доступних для тілесного сприйняття; пошуків оптимальних способів адап-тації до нового середовища; прогнозування і моделювання цільового образу діяльності. На цій основі виділено компоненти творчого мислення: індивіду-альний стиль розумової діяльності; розвинений загальний інтерес до знань; прагнення до постійного творчого застосування своїх знань на практиці.

Зроблено висновок, що творче мислення є надзвичайно значущим для успішної професійної діяльності офіцерів оперативно-розшукових органів, © Махлай О. 195№ 3(11)2 0 1 8


яка здійснюється в екстремальних умовах. Уточнено поняття “творче мис-лення офіцера ОРП”, яке розглядається як вищий ступінь розвитку його розумових здібностей, що дозволяє успішно вирішувати нетипові, складні завдання оперативно-розшукової діяльності. Творче мислення офіцера ОРП передбачає успішне поєднання швидкості та глибини пізнання.

Ключові слова: особистість офіцера ОРП; розвиток; самореалізація; творчий потенціал; творчі здібності.

1. ВСТУППостановка проблеми. Розроблення психологічних основ розвит-

ку творчого потенціалу офіцерів оперативно-розшукових підрозділів (ОРП) прикордонного відомства потребує узагальнення наукових підхо-дів до визначення основних понять, які визначають професійну творчість особистості. Зокрема це стосується сутності та змісту таких понять, як “здатність”, “готовність до творчості”, “творче мислення”, “творчий потен-ціал”, “творча особистість”, “креативна особистість”, “творча діяльність”, “творчі якості”, “творче виконання службових обов’язків” тощо.

Аналіз наукової літератури свідчить про відсутність єдності у по-глядах дослідників на визначення основних понять, пов’язаних з до-слідженням професійної творчості людини, і зважаючи на це, їх уточ-нення є основною метою статті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Поняття “здатність” широко застосовується в різних галузях практики. У тлумачних слов-никах української мови здатним називають того, хто “може, уміє здійснювати, виконувати, робити що-небудь, поводитися певним чи-ном; придатний для чого-небудь, здатний на щось; який має здібності, обдарований” [1, с. 453]. Під здатністю інколи розуміють здібність, природну обдарованість. Але у словнику-довіднику з культури укра-їнської мови наголошується на тому, що слова “здатний” та “здібний” розрізняються значенням. Здатним називають того, хто “має можли-вість, силу, певні дані щось зробити, виконати; спроможного. Напри-клад, здатний до всього (на все), здатний на подвиг, здатний перемог-ти”. Щодо поняття “здібний”, то це той, хто “має природні здібності; обдарований, талановитий, кмітливий. Наприклад: здібна учениця, здібний спортсмен” [2, с. 135].





Однак є й інше визначення поняття “здатність”, якого ми дотри-муємося у дослідженні: “Здатність – це психічний та фізичний стан індивіда, в якому він готовий до успішного виконання певного виду продуктивної діяльності” [1, с. 453].

Отже, здатність офіцера ОРП до творчості є детермінантою твор-чого процесу. Вона є стійкою характеристикою особистості, її функці-ональною та інтегративною властивістю, яка охоплює мотиви, знання, уміння та навички, характеризується відповідним психічним і фізич-ним станом, що забезпечує успішне та продуктивне виконання про-фесійної діяльності.

2. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ Дослідники психології особистості стверджують, що одним із важ-

ливих критеріїв розвитку особистості як певної системної якості є її здатність до творчості як у “зовнішньому” вираженні (створенні нових продуктів, ідей, знань, творів мистецтва і под.), так і у “внутрішньому” плані, в аспекті створення відносин з оточеням, із собою, а також не лише здатність до самотворчості, але й прагнення до духовного зростання. Оз-наками розвиненої особистості виступають перш за все творчі здатності і здібності, а також потреба у творчості та у саморозвитку.

Творчість практично завжди розглядається з двох позицій: у про-цесуальному аспекті та з точки зору здатностей (здібностей) особисто-сті. Часто вона визначається як особливого типу здатність особистості породжувати незвичайні зв’язки, ідеї, швидко розв’язувати проблем-ні ситуації; вона охоплює сукупність мисленнєвих та особистісних якостей, що сприяють становленню і прояву творчості як процесу створення нового, екстраординарного. З. Левчук здатністю до твор-чої педагогічної діяльності називає готовність майбутнього вчителя, яка орієнтована на професійну творчість і поєднує в собі потребу і здатність реалізовувати свої сили і можливості в інтересах виховання творчої особистості учня.

На сьогодні існують різні погляди на трактування сутності готов-ності. Це пояснюється різними підходами до вирішення цієї проблеми та характером діяльності, яка розглядається у конкретному випадку.

197№ 3(11)2 0 1 8


За М. Поташником, готовність майбутнього вчителя до педагогічної творчості – це готовність до діяльності, в результаті якої народжу-ється дещо якісно нове, яке має риси неповторюваності, оригіналь-ності та загальноісторичної унікальності [3]. Готовність до педагогіч-ної творчості – це готовність до діяльності, спрямованої на постійне розв’язання нескінченного ряду навчально-виховних завдань при частій зміні обставин. Під час такої діяльності педагогом розробля-ються і втілюються в процес спілкування з дітьми оптимальні, орга-нічні методи і прийоми творчої взаємодії. За О. Ткаченко, готовність до педагогічної творчості – це здатність вчителя до виявлення законо-мірностей формування творчої особистості та створення умов для її оптимального розвитку в навчально-виховному процесі [4]. У психо-логії трактування готовності близьке до філософського визначення: готовністю до діяльності позначають складне утворення, яке містить пізнавальний, мотиваційний, емоційний і вольовий компоненти, а та-кож розвинені здібності та властивості особистості. З. Левчук вважає, що готовність до професійної діяльності є найбільш загальним понят-тям і містить теоретичну, практичну, емоційну, вольову та інтелекту-альну підготовку [5].

Узагальнення результатів аналізу наукових досліджень дозволяє розуміти готовність до того чи іншого виду діяльності як стан мобілі-зації всіх психофізіологічних систем людини, що забезпечують вико-нання певних дій. Учені доводять, що готовність і як якість, і як стан зумовлена виключно стійкими мотивами та психічними особливостя-ми, властивостями особистості. Готовність – це настанова, спрямова-на на виконання певної дії. Вона передбачає наявність певних знань, умінь, навичок, а також готовність протидіяти перешкодам, що вини-кають у процесі діяльності.

Мотиваційну готовність молодого офіцера до військово-профе-сійної діяльності дослідники визначають як відносно стійку систему психічних утворень особистості, що актуалізуються в тих чи інших обставинах і створюють відповідні психічні стани та спонукають, регулюють поведінку і діяльність особистості офіцера [6], [7]. Взага-лі в широкому розумінні “готовність до творчості” – це здатність до





відкриття вже відомого в науці та практичній діяльності поєднання методів, прийомів та умов їх використання, яка виникає в результаті сформованості дивергентного мислення.

Отже, попередній аналіз понять “творчість” та “креативність” дозволяє зробити висновок, що творчість відображає загальну харак-теристику особистості, в той час як креативність є здатністю особи-стості до реалізації творчих якостей у процесі створення певного сус-пільного продукту. Але водночас творчість не з’являється на порож-ньому місці, творчість − це властивість, як правило, професіоналів своєї справи, які ефективно працюють у відповідній галузі. Творчість базується на розвинених мисленні, уяві та інтелекті, вважають автори підручника “Психологія” [8, с. 326]. Тому далі з’ясуємо сутність понят-тя “творче мислення”.

Мислення завжди було одним із центральних предметів психо-логічної науки. При цьому багато авторів не бачили принципової різниці між творчим і звичайним мисленням. Проте й вони розгля-дають творче мислення не як наукове, а просто як “здоровий глузд”. Результати аналізу психолого-педагогічної літератури дають змогу виділити три основні форми мислення, що охоплюють усі інші: ре-продуктивне мислення, формально-логічне (дискурсивне) та творче (евристичне). Репродуктивне мислення полягає в усвідомленому і частково неусвідомленому (автоматизмі мислення) відборі та вико-ристанні звичних, відомих способів дій. Ця форма мислення вираз-но виявляється при вирішенні типових навчальних і професійних завдань. П. Блонський вважає, що в подібних випадках взагалі немає мислення, що мислення починається там, де звичка або попереднє знання виявляються недостатніми, що змістом мислення є ще не розв’язана проблема [9].

На основі аналізу психологічних досліджень можна стверджува-ти, що репродуктивне мислення як форма мисленнєвої діяльності не спрямоване на одержання нового знання, воно обмежується викорис-танням відомих знань і способів дії. Процес репродуктивного мислен-ня викликається репродуктивним завданням, якщо останнє є таким з точки зору людини до його вимоги. Там, де досвід людини дозволяє їй

199№ 3(11)2 0 1 8


вирішувати навчальне чи виробниче завдання як завдання репродук-тивне, останнє вирішується легко та ефективно.

До репродуктивного мислення вдаються не лише ті, хто недостат-ньо володіє засобами творчого мислення, а й ті, хто вбачає можливість ефективного вирішення завдання засобами саме репродуктивного мис-лення. Коли людина не має готових логічних схем вирішення завдання, їй доводиться користуватись іншою формою мислення, за допомогою якої можна або перебудувати відомі знання, або здобути нові.

Результати теоретичного аналізу проблеми свідчать, що однією з таких форм є формально-логічне, дискурсивне або розмірковуюче мислення. Дискурсивне мислення полягає в конструюванні міркуван-ня на доказ причинно-наслідкових зв’язків, що випливають з наявних даних. При цьому людина, як правило, досить повно (крім автома-тизмів мислення) усвідомлює як зміст мислення, так і операції, що входять до його складу. Основною ознакою дискурсивного мислення є положення “З цього випливає…”.

Реалізація зазначеного положення не обов’язково повинна при-водити до нового знання. Головне тут полягає у визначенні причин-но-наслідкової залежності. Але вже й це робить мислення більш рух-ливим, гнучким при використанні знань і способів дії та звільняє його від шаблону, характерного для репродуктивного мислення. Тут мір-кування складається з цілої низки логічних ланок, кожна з яких зале-жить від попередньої і визначає чергову.

Цій формі мислення не властиве передбачення без достатніх під-став, як, наприклад, здогадка, що невідомо чому виникає; не властива і уява, оскільки вона неминуче розриває чіткий ланцюг логічних мірку-вань. Тут система суджень визначається логікою причинно-наслідко-вих відношень. Результати аналізу теоретичних міркувань А. Влазнєва дозволяють стверджувати, що репродуктивне і навіть дискурсивне мислення не можна віднести до творчих форм мисленнєвої діяльно-сті. Разом з тим слід підкреслити особливе значення цих форм у про-цесі навчання і “буденної”, нетворчої праці [10, с. 84].

Результати аналізу дисертаційних робіт та монографій дозволили нам дійти висновку, що найвищий рівень розвитку мислення вияв-





ляється в інтуїтивному мисленні й свідомій мисленнєвій творчості. Різні окремі форми мисленнєвої творчості можна об’єднати терміном евристичне, або творче мислення. Евристичне мислення спрямоване на відкриття нового, ще невідомого. У цьому його специфіка. Еврис-тичне мислення є активним пошуком, інтуїтивним передбаченням і логічним моделюванням очікуваних явищ. Конкретними формами евристичного мислення є спроби, здогадки за аналогією, здогадки ін-туїтивного походження, здогадки на основі уяви, розумовий експери-мент. У них передбачення і припущення можуть виходити далеко за межі суворих дедуктивних міркувань, при цьому людина не завжди може усвідомлювати вихідні дані гіпотез і часто не усвідомлює самого способу мислення. Однак евристичне мислення тільки тоді виявля-ється плідним, коли перебуває під контролем дискурсивного мислен-ня. Аналогія, як і інші компоненти евристичного мислення, виникає, як правило, тоді, коли в розпорядженні людини немає готової логіч-ної схеми вирішення завдання і тому треба вишукувати інші елементи схеми. У процесі евристичного мислення і, зокрема, в актах аналогії та уяви відбуваються широкі й сміливі узагальнення. Тут співвідносять-ся речі, які, здавалось би, не можна порівнювати і використовувати для побудови логічної схеми вирішення завдання. У цьому перевага евристичного мислення перед дискурсивним, де думка чітко йде від причини до наслідку.

З точки зору класичної психології, основу творчого акту слід шу-кати не у виняткових виявах мислення, а в його загальних власти-востях, у здібності до творчості, яка є його складовою. На цю обста-вину справедливо вказував свого часу Л. Виготський: “Наукове розу-міння цього питання примушує нас… розглядати творчість швидше як правило, ніж як виняток. …У повсякденному житті творчість є необхідною умовою існування” [11, с. 89]. Саму природу творчого мислення можна зрозуміти лише на основі загальних закономірнос-тей процесів мислення. Психологія виходить з того, що творче мис-лення є не чимось за своєю сутністю винятковим, а лише частковим, крайнім випадком, що перебуває на загальній лінії розвитку мислен-ня [7, c. 19].

201№ 3(11)2 0 1 8


Теоретичне вивчення проблеми дає підстави стверджувати, що мислення і творчість − два процеси, які тісно пов’язані один з одним, хоча мають різні цілі й використовують різні розумові операції. Мис-лення спрямоване на пізнання реального світу, а творчість − на його перебудову, оновлення і вдосконалення [12, с. 179−180].

Усі види творчості збігаються з основними функціями інтелекту і розумової діяльності:

пізнання сутнісних явищ природи і суспільства, не доступних для тілесного сприйняття. Наукова творчість спрямована на відкриття но-вих закономірностей. Особливо це стосується нових соціально-духов-них проблем конкретної історичної епохи, відкриття яких органічно містить логічне пізнання. Усі види змін і перебудови повинні опира-тися на знання реальної ситуації;

пошуки оптимальних способів адаптації до нового середовища, яке вимагає вирішення нестандартних завдань і ситуацій. Оперативна творчість, спрямована на пошук засобів для досягнення нового резуль-тату, не може орієнтуватися на старі засоби. Нове досягається новими засобами з урахуванням тих всіх компонентів ситуації, що змінилися;

до функції мислення входить прогнозування і моделювання цільово-го образу, необхідного в усіх видах поведінки і діяльності. На основі цієї функції мислення ґрунтується вся конструктивна і художня творчість.

Отже, мислення і творчість виконують одні й ті ж функції, але за допомогою різних розумових операцій, здібності до яких не ідентичні. До того ж ці явища мають різну мету. Разом з тим перетворення ре-альності неможливе без попереднього її пізнання. Творче мислення, на думку Д. Поспєлова, який досліджував систему “людина – машина”, є образним, синтетичним, емоційно забарвленим геометричним мислен-ням, на противагу алгебрі, воно має справу “в основному з розкладан-ням об’єктів, класифікаціями за різними логічними підставами” [13].

Проведений теоретичний аналіз наукової літератури, і зокрема праць В. Бондаревського, дозволив виділити такі компоненти творчо-го самостійного мислення [14]:

яскраво виражений індивідуальний стиль розумової роботи в по-єднанні зі звичкою і потребою в систематичній праці;





досить розвинений загальний інтерес до знань, системи особи-стісної самоосвіти і професійного виховання;

прагнення до постійного творчого застосування своїх знань на практиці, навіть у несприятливих ситуаціях.

І. Желєзняк, аналізуючи проблему формування творчої актив-ності курсантів ВВНЗ, у структурі творчого системного інженерного мислення виділяє здібності здійснювати системний аналіз проблемної ситуації, технічної системи; виявляти з розпливчастої проблемної си-туації завдання і коректно їх формулювати; бачити, формулювати су-перечності (адміністративні, технічні, фізичні) та цілеспрямовано ви-рішувати їх, приймаючи нестандартні рішення; генерувати оригіналь-ні технічні ідеї; висувати гіпотези; адекватно формулювати «ідеальний кінцевий результат»; вести цілеспрямований багатоваріантний пошук рішень творчого завдання або проблеми; здійснювати об’єктивну оцінку творчих інженерних рішень; свідомо долати власну інерцію мислення (тобто відходити від попереднього погляду на проблему); цілеспрямовано здійснювати прогнозування розвитку технічних сис-тем; вести цілеспрямований пошук необхідної науково-технічної ін-формації з проблеми [15].

Наведемо короткі висновки про особливості та специфіку цьо-го пізнавального процесу з результатів аналізу праць науковців, які досліджували різні аспекти мислення. Так, Л. Засєкіна вказує на пря-молінійність творчого мислення, яке містить безліч розумових проце-сів, що відбуваються одночасно, усвідомлених і неусвідомлених [16]. М. Махмутов творче мислення розглядає як проблемне [17]. І. Семе-нов указує на парадоксальність творчого мислення [18]. Специфіку творчого мислення О. Матюшкін бачить у виявленні суб’єктивно но-вого, яке веде до формування психічних новоутворень особистості [19]. “Творче мислення створює наочну реальність, нове знання або ідеальний образ” – вважає І. Ступак [20].

Проблема творчого мислення знайшла своє відображення і у філософії. Зокрема учення І. Кaнтa про механізми творчого мислен-ня стимулювало розвиток теорії творчості тa творчої особистості у працях І. Фіхте. Він уперше за основу теорії творчості взяв поняття

203№ 3(11)2 0 1 8


“cпрaвa – дія”. Творчість він визначив як процес caморозвитку, само-розгортання діяльнісного cуб’єкта [21].

У cучacній психології творчим мисленням називають такий вид мислення, що характеризується cтворенням cуб’єктивно нового про-дукту і новоутвореннями в caмій пізнaвaльній діяльноcті. Ці новоутво-рення стосуються мотивaції, цілей, оцінок і зміcтів. Творче мислення відрізняєтьcя від процесів зacтоcувaння готових знaнь і умінь, що нa-зивaютьcя репродуктивним мисленням [22, c. 253, 254]. М. Меєрович і Л. Шрaгінa оcновними оcобливоcтями творчого мислення ввaжaють уміння aнaлізувaти будь-які проблеми, уcтaновлювaти cиcтемні зв’яз-ки, виявляти протиріччя, знaходити для них рішення нa рівні ідеaль-них, прогнозувaти можливі вaріaнти розвитку тaких рішень [23, c. 15]. І. Дичківcькою було здійснено aнaліз методів активізації миcлення. Зa його результaтaми вчена зробила виcновок про те, що здатність вирі-шувaти творчі зaвдaння можнa і потрібно розвивaти через нaвчaння. Це нaдзвичaйно вaжливий для нашого доcлідження виcновок, який підтверджує концепцію формування здaтноcті до творчоcті у курcaн-тів під час профеcійної підготовки [24].

Зaслуговує на увaгу позиція зaрубіжних учених, які досліджували ок-ремі аспекти творчого мислення. Зокрема йдеться про те, що творче мис-лення − це вид мислення, результатом якого є принципово чи суб’єктив-но новий або вдосконалений образ певного аспекту дійсності. Продуктом творчого мислення можуть бути новоутворення щодо цілей, мотивів, оці-нок та ін. Творче мислення відзначається своєрідним перебігом, особли-вою складністю і потребує великої інтелектуальної активності суб’єкта.

3. ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬТворче мислення є надзвичайно значущим для успішної військо-

во-професійної діяльності. Розумова діяльність офіцерів ОРП часто здійснюється в особливих, важких, складних і небезпечних, тобто екстремальних умовах. Для її успішного здійснення важливе значен-ня має рівень сформованості мислення. Творчим мисленням офіцера ОРП називають вищий ступінь розвитку його розумових здібностей, зокрема військово-професійних, що дозволяють успішно вирішувати





нетипові, складні завдання оперативно-розшукової діяльності. Нети-повими завданнями важаютьтакі, що характеризуються принциповою новизною умов, які не мають відомих правил їхнього вирішення. Для їхнього успішного вирішення офіцер ОРП повинен мати активне мис-лення, тому що пасивне мислення, яке не відрізняється достатньою цілеспрямованістю, зосередженістю на пізнанні, не може забезпечити мозок необхідною інформацією для творчості. У свою чергу, творче мислення офіцера ОРП передбачає успішне поєднання швидкості та глибини пізнання. Швидкість оцінки явищ оперативної обстановки залежить від здатності офіцера ОРП йти від явища до сутності, уміння використати мінімум інформації для одержання нових знань.

Подальший науковий пошук шляхів розвитку творчих здібностей офіцерів ОРП прикордонного відомства доцільно зосередити на роз-робці умов, в яких формується і розвивається здатність офіцера ОРП до творчого виконання службових обов’язків, їх характеру, чинників, які обумовлюють творче мислення офіцера ОРП у різних ситуаціях професійної діяльності, психологічних методів, які можна було б ви-користовувати з цією метою.


1. Great interpretative dictionary of the Ukrainian language / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. Київ : Перун, 2005. 1728 с.

2. Dictionary – directory of Ukrainian language culture / за ред. Д. Гринчи-шин, А. Капелюшний, О. Сербенська, З. Терлак. Львів : Фенікс, 1996. 368 с.

3. Поташник М. М. Pedagogical creativity: problems of development and ex-perience. Київ : Рад. шк., 1988. 187 с.

4. Ткаченко О. М. Principles and categories of psychology. Київ : Вища шк., 1979. 200 с.

5. Левчук З. С. Readiness for professional creativity in students of a teacher training university : автореф. дисс. на соиск. науч. степени канд. пед. наук : спец. 13.00.01. Минск, 1992. 19 с.

6. Military Psychology / под ред. В. В. Шеляга, А. Д. Глоточкина, К. К. Пла-тонова. Москва : Воениздат, 1972. 400 с.

7. Psychology and pedagogy. Military psychology : учеб. для вузов / под ред. А. Г. Маклакова. Санкт-Петербург. : Питер, 2005. 464 с.

205№ 3(11)2 0 1 8


8. Psychology : підручник / за ред. Ю. Л. Трофімова. 3-тє вид., стер. Київ : Либідь, 2001. 560 с.

9. Блонский П. П. The course of pedagogy. Introduction to the upbringing of a child. Москва : Просвещение, 2007. 560 с.

10. Влазнев А. И. Theory and practice of the development of technical cre-ativity of university students : дис. ... д-ра пед. наук : 13.00.01. Екатеринбург, 1997. 370 c.

11. Выготский Л. С. The development of higher mental functions. Москва : Изд-во АПН РСФСР, 1960. 490 с.

12. Ермолаева-Томина Л. Б. Psychology of artistic creativity : учеб. пособие для вузов / 2-е изд. Москва : Академ. проект : Культура, 2005. 304 с.

13. Поспелов Д. А., Пушкин В. Н. Thinking and automatic machines. Мо-сква : Сов. радио, 1972. 224 с.

14. Бондаревский В. Б. Educating students of creative thinking and scientific and pedagogical interests in the process of independent work. Повышение эффек-тивности учебно-воспитательного процесса в пед. вузе : сб. Москва : Знание, 1975. С. 103–119.

15. Железняк И. Л. Pedagogical conditions for the formation of creative activ-ity of cadets of military universities in the study of general professional disciplines : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.08. Челябинск, 2003. 159 с.

16. Засєкіна Л. В. Features of formation of professional and creative thinking of the future specialist of a foreign language : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук : 19.00.07. К., 2000. 20 с.

17. Махмутов М. И. Problem learning. Москва : Педагогика, 1975. 368 с.18. Семенов И. Н. Problems of reflexive psychology of solving creative prob-

lems. Москва : НИИОПП, 1990. 216 с.19. Матюшкин А. М. Thinking, learning, creativity. Воронеж : МОДЭК,

2003. 720 с.20. Ступак И. Г. Pedagogical foundations of the formation of creative thinking

of cadets in solving their system of educational and cognitive tasks : дисс. ... канд. пед. наук : 13.00.08. Самара, 1997. 150 с.

21. Фихте И. Г. The main features of the modern era / в 2 т. Санкт-Петербург : Мифрил, 1993. Т. 2. 363 с.

22. Шапар В. Б. Modern interpretive psychological dictionary. Харків : Пра-пор, 2005. 640 с.

23. Меерович М. И., Шрагина Л. И. Technology of creative thinking : практ. пособие. Минск : Харвест ; Москва : АСТ, 2000. 432 с.





24. Дичківська І. М. Innovative pedagogical technologies : навчальний по-сібник. Київ : Академвидав, 2004. 352 с.

References

1. Velykyi tlumachnyi slovnyk ukrainskoi movy [Great interpretative diction-ary of the Ukrainian language]. Uklad. i holov. red. V. T. Busel. Kyiv : Perun, 2005. 1728 p. [in Ukrainian]

2. Slovnyk katalog ukrainskoi movnoi cultury [Dictionary – directory of Ukrai-nian language culture] Za red. D. Grinchishin, А. Kapelushny, О. Serbenska, Z. Ter-lak]. Lviv : Feniks, 1996. 368 p. [in Ukrainian]

3. Potashnyk M. M. (1988). Pedahohycheskoe tvorchestvo: problemу razvy-tyia y opуt [Pedagogical creativity: problems of development and experience] Kyiv : Rad. shk., 1988. 187 p. [in Ukrainian]

4. Tkachenko O. M. (1979). Pryntsypy ta katehorii psykholohii [Principles and categories of psychology]. Kyiv : Vyshcha shk., 1979. 200 p. [in Ukrainian]

5. Levchuk Z. S. (1992). Formyrovanye hotovnosty k professyonalnomu tvorchestvu u studentov pedvuza [Readiness formation for professional creativity in students of a teacher training university] : avtoref. kand. ped. nauk : 13.00.01 “Obshchaia pedahohyka y ystoryia pedahohyky” [“General pedagogy and history of pedagogy”]. Mynsk, 1992. 19 p. [in Belorussian]

6. Voennaia psykholohyia [Military Psychology]. Pod red. V. V. Sheliaha, A. D. Hlotochkyna, K. K. Platonova. Moskva : Voenyzdat, 1972. 400 p. [in Russian]

7. Psykholohyia y pedahohyka. [Psychology and pedagogy] Voennaia psyk-holohyia : ucheb. dlia vuzov / pod red. A. H. Maklakova. SPb. : Pyter, 2005. 464 p. [in Russian]

8. Psykholohiia : pidruchnyk [Psychology: textbook]. / za red. Yu. L. Trofi-mov, V. V. Rybalka, P. A. Honcharuk. Kyiv : Lybid, 2001. 560 p. [in Ukrainian]

9. Blonskyi P. P. (2007). Kurs pedahohyky. Vvedenye v vospytanye rebenka [The course of pedagogy. Introduction to the upbringing of a child]. Moskva : Pros-veshchenye, 2007. 560 p. [in Russian]

10. Vlaznev A. Y. (1997). Teoryia y praktyka razvytyia tekhnycheskoho tvorchestva studentov vuzov [Theory and practice of the development of technical creativity of university students] : dys. ... d-ra ped. nauk : 13.00.01. Ekaterynburh, 1997. 370 p. [in Russian]

11. Vуhotskyi L. S. (1960). Razvytye vуsshykh psykhycheskykh funktsyi [The develop-ment of higher mental functions]. Moskva : Yzd-vo APN RSFSR, 1960. 490 p. [in Russian]

207№ 3(11)2 0 1 8


12. Ermolaeva-Tomyna L. B. (2005). Psykholohyia khudozhestvennoho tvorchestva [Psychology of artistic creativity] : ucheb. posobye dlia vuzov. Moskva : Akadem. proekt : Kultura, 2005. 304 p. [in Russian]

13. Pospelov D. A., Pushkyn V. N. (1972). Mуshlenye y avtomatу [Thinking and automatic machines]. Moskva : Sov. radyo, 1972. 224 p. [in Russian]

14. Bondarevskyi V. B. (1975). Vospytanye u studentov tvorcheskoho mуshlenyia y nauchno-pedahohycheskykh ynteresov v protsesse samostoiatelnoi rabotу [Educat-ing students of creative thinking and scientific and pedagogical interests in the process of independent work]. Povуshenye effektyvnosty uchebno-vospytatelnoho protsessa v pedvuze [Improving the effectiveness of the educational process in the pedagogical university]. sb. Moskva : Znanye, 1975. P. 103–119. [in Russian]

15. Zhelezniak Y. L. (2003). Pedahohycheskye uslovyia formyrovanyia tvorches-koi aktyvnosty kursantov voennуkh vuzov pry yzuchenyy obshcheprofessyonalnуkh dystsyplyn [Pedagogical conditions for the formation of creative activity of cadets of military universities in the study of general professional disciplines] : dys. ... kand. ped. nauk : 13.00.08. Cheliabynsk, 2003. 159 p. [in Russian]

16. Zasiekina L. V. (2000). Osoblyvosti formuvannia profesiino-tvorchoho myslennia maibutnoho fakhivtsia inozemnoi movy [Features of formation of profes-sional and creative thinking of the future specialist of a foreign language] : avtoref. kand. psykhol. nauk. : 19.00.07. Kyiv, 2000. 20 p. [in Ukrainian]

17. Makhmutov M. Y. (1975). Problemnoe obuchenye [Problem learning]. Moskva : Pedahohyka, 1975. 368 p. [in Russian]

18. Semenov Y. N. (1990). Problemу refleksyvnoi psykholohyy reshenyia tvorcheskykh zadach [Problems of reflexive psychology of solving creative tasks] Moskva : NYYOPP, 1990. 216 p. [in Russian]

19. Matiushkyn A. M. (2003). Mуshlenye, obuchenye, tvorchestvo [Thinking, learning, creativity]. Voronezh : MODЭK, 2003. 720 p. [in Russian]

20. Stupak Y. H. (1997). Pedahohycheskye osnovу formyrovanyia tvorcheskoho mуshlenyia kursantov pry reshenyy ymy systemу uchebno-poznavatelnуkh zadach [Pedagogical foundations of the formation of creative thinking of cadets in solving their system of educational and cognitive tasks] : dyss. ... kand. ped. nauk : 13.00.08. Samara, 1997. 150 p. [in Russian]

21. Fykhte Y. H. (1993). Osnovnуe chertу sovremennoi epokhy [The main fea-tures of the modern epoh]. Soch. : v 2 t. SPb. : Myfryl, 1993. T. 2. 363 p. [in Russian]

22. Shapar V. B. (2005). Suchasnyi tlumachnyi psykholohichnyi slovnyk [Modern interpretive psychological dictionary]. Kharkiv : Prapor, 2005. 640 p. [in Ukrainian]





23. Meerovych M. Y. Shrahyna L. Y. (2000). Tekhnolohyia tvorcheskoho mуshlenyia [Technology of creative thinking] : prakt. posobye. Mynsk : Kharvest ; AST, 2000. 432 p. [in Belorussian]

24. Dychkivska I. M. (2004). Innovatsiini pedahohichni tekhnolohii [Innova-tive pedagogical technologies] : navchalnyi posibnyk Kyiv : Akademvydav, 2004. 352 p. [in Ukrainian]

Makhlai О. Problem Questions for the Definition of the Conceptual Appa-ratus Investigating the Development of the Creative Potential of Military Offi-cers of Operational − Search Units of the State Border Guard Service of Ukraine

Based on the analysis of scientific literature, the article clarifies the psycho-logical essence and content of a number of concepts used in research on creativity, creative process, creative abilities, readiness for creative activity. The essence of the concepts of “creativity” and “creative” is analysed, their common features and dif-ferences are determined. The connection between creativity and thinking is noted. It is pointed out that creativity and thinking are two differently oriented processes, which are closely related to each other. Thinking provides the knowledge of the real world, and creativity – its restructuring.

It is noted that the functions of creativity and mental activity coincide. In par-ticular, this refers to the knowledge of the essential phenomena of nature and so-ciety, inaccessible to bodily perception; searching for the best ways to adapt to a new environment; forecasting and simulation of the target activity. On this basis, the components of creative thinking are emphasized: an individual style of mental activity; developed general interest in knowledge; the desire for constant creative application of their knowledge in practice.

It is concluded that creative thinking is extremely important for the success-ful professional activity of officers of operational-search units, which his carried out in extreme conditions. The concept of “creative thinking of the officer of the operational-search units” is clarified, which is considered as the highest degree of development of his mental abilities, which allows to successfully solve atypical, complex tasks of operational-search activity. The creative thinking of an officer of an operational – search units involves a successful combination of speed and depth of cognition.

Key words: the personality of the officer of the operational-search units, devel-opment, self – realization, creative potential, creative abilities.

209№ 3(11)2 0 1 8


УДК 159.923

Дмитро Мещеряков молодший науковий співробітник лабораторії сучасних

інформаційних технологій навчання, Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України, м. Київ

http://orcid.org/0000-0001-6831-8654 e-mail: [email protected]

ТЕХНОЛОГІЇ РОЗВИТКУ СУБ’ЄКТНОЇ АКТИВНОСТІ

У статті окреслено ефективні технології розвитку суб’єктної активності в соціальних мережах. Наведено деякі вправи з її розвитку з подальшим пси-хологічним аналізом відповідей учасників. Висвітлено результати проведе-ного емпіричного дослідження розвитку суб’єктної активності дорослих ко-ристувачів соціальних мереж. Визначено середнє значення рівня суб’єктної активності користувачів інтернет-тренінгу. Виявлено вікову диференціацію учасників інтернет-тренінгу щодо бажаної суб’єктної активності, а також різ-ницю в цінностях між різними віковими групами.

Ключові слова: суб’єкт; суб’єктність; суб’єктна активність; розвиток суб’єктної активності; технології розвитку суб’єктної активності.

1. ВСТУППостановка проблеми. Необхідність формування та розвитку

суб’єктної активності інтернет-користувачів дуже актуальна через певні рештки суспільних традицій, переважно радянських, часом до-волі інфантильних; наявності таких викликів сучасності, як віртуалі-зація, роботизація та технологізація життя; поширеність технологій інформаційних війн, масового впливу тощо.

Можливі ефекти від підвищення суб’єктної активності потре-бують додаткових досліджень, але можна зробити припущення

© Мещеряков Д.210З Б І Р Н И К НАУКОВИХ ПРАЦЬ




щодо підвищення загального благополуччя населення, збільшення економічної активності, подолання сумнозвісного комплексу “мен-шовартості”, розвиток громадянської позиції, зниження негативно-го впливу від користування соціальними мережами та Інтернетом, ефективне подолання явищ дезінформації, пропаганди, а також протидія маніпуляціям і інформаційному тиску; сприяння в проти-стоянні в інформаційних війнах з країнами-агресорами; демократи-зація суспільних традицій та вибудовування горизонтальних зв’яз-ків (Мещеряков, 2018). Наслідком розвитку суб’єктної активності є такі позитивні ефекти, як збільшення самоконтролю та впевненості, критичність мислення, стала самоідентифікація, усвідомлення своїх життєвих цінностей і цілей, емоційна стабільність, уміння прогно-зувати тощо.

Аналіз останніх досліджень і публікацій базується на до-слідженнях суб’єктно-діяльнісного підходу (К. О. Абульханова, А. В. Брушлинський, Г. С. Костюк, С. Д. Максименко, В. А. Пе-тровський, В. О. Татенко); дослідженнях різних аспектів роз-витку суб’єктності та суб’єктної активності (Н. Я. Большунова, П. П. Дітюк, І. Г. Коваленко-Кобилянська, О. Л. Осницький); кон-цепції суб’єктної активності як чиннику саморозвитку та розвит-ку інтелектуальних метакогніцій (М. Л. Смульсон); дослідженнях самопроектування особистості (Н. В. Чепелєва), проектуванні навчальних, розвивальних і терапевтичних потенціалів інтер-нет-тренінгів (М. М. Назар).

Метою статті є висвітлення технологій розвитку суб’єктної ак-тивності в соціальних мережах.

2. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯПід суб’єктною активністю ми розуміємо вмотивовану діяльність

з власних інтересів під дією інтелекту, спрямовану на досягнення ці-лей суб’єкта і розв’язування самостійно поставлених ним завдань. Структурна організація суб’єктної активності – сукупність елементо-вих зв’язків і компонентів, що її забезпечують. (Більш докладно про теоретичні засади дослідження див. [2], [3], [4].

211№ 3(11)2 0 1 8


У соціальних мережах розвиток суб’єктної активності відбуваєть-ся доволі хаотично і переважно за рахунок механізму “лайків”. Ймо-вірно, схожим чином її розвиток відбувається і на інших платформах, орієнтованих на соціальні комунікації, зокрема краудфандингових. Типово персональна активність користувачів соціальних мереж ви-нагороджується “лайками”, і спонукає створювати цікавий для їх ау-диторії контент або інфопривід для спілкування. Але існують загрози втрати суб’єктності: наприклад, у разі переорієнтації користувача з власних цілей на цілі його аудиторії. Тобто суб’єктна активність може в такому разі формуватися віртуальним оточенням користувача і ним же управлятися [1], [4].

Для ефективного керованого розвитку суб’єктної активності був створений “Інтернет-тренінг з розвитку суб’єктної активності дорос-лих користувачів соціальних мереж” у віртуальному освітньому се-редовищі на базі інтернет-сайта лабораторії сучасних інформаційних технологій навчання Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України (http://moodle.newlearning.org.ua) з використанням системи дистанційного навчання Moodle, Google Forms, групи лабораторії у Facebook та приватної сторінки там само. Інтернет-тренінг розрахо-ваний на проведення в соціальних мережах та на платформах типу MOC\MOOC [4].

Метою інтернет-тренінгу є формування та розвиток суб’єктної активності у дорослих користувачів соціальних мереж шляхом роз-витку її ключових структурних компонентів: формування та досяг-нення власних цілей; умотивованості до навчання та саморозвитку; інтелектуальної ініціації; рефлексії та самоаналізу, детермінації мис-лення та інших метакогніцій; самостійності; соціальної активності; свободи вибору та відповідальності за нього; ініціативності; саморе-алізації; комунікативності; прогностичності [4], [5].

Організаційно вправи для розвитку відповідних компонентів в інтернет-тренінгу поділені на тижні поблочно за темами. У рамках теми вправи мають характер завдань від простого до складного. На-прикінці інтернет-тренінгу – завершальне завдання, що передбачає





використання всіх набутих умінь і навичок, та виконує інтегративну функцію [4].

Учасники тренінгу були поінформовані щодо необхідності згоди на обробку даних.

Структурно інтернет-тренінг поділений на 5 тижнів і складаєть-ся з 7 коротких лекцій, 1 відеолекції, 25 вправ з розвитку суб’єктної активності та її компонентів, підсумків і анкетування (рис. 1). Опти-мальний час для проходження тренінгу – 26 днів з перервами на вихід-ні, у середньому по півгодини на день.

Емпіричний етап дослідження складався з двох фаз і тривав з 1 червня 2017 року по січень 2019 року включно. Для дослідження були використані такі діагностичні методики: опитувальник рівня суб’єктної активності у користувачів соціальних мереж у двох вер-сіях; шкала децентрації з “Опитувальника емпатії” М. Девіса, “Тест життєвої орієнтації – переглянутий” М. Шеєра та Ч. Карвера (LOT-R, Scheier, Carver), тест “Здатність до прогнозування” Л. А. Регуш, опи-тувальник “Рівень суб’єктивного контролю” – варіант А, нова вер-сія “Шкали толерантності до невизначеності” Баднера в адаптації Т. В. Корнілової [4].

Після першої фази дослідження, одразу після інтернет-тренінгу, середнє значення рівня суб’єктної активності у контрольній вибірці становило, за даними опитувальника рівня суб’єктної активності, у користувачів соціальних мереж № 1 : 3,376 бала з 5; в учасників, що пасивно пройшли інтернет-тренінг, – 3,125 бала з 5; в учасників, що пройшли тренінг частково та повністю, – 3,547 бала з 5. На контрольне питання “Моя активність стала більш усвідомленою” середнє значен-ня відповідей становило: контрольна група – 3,73 з 5; повна участь – 4,17. Виявлено, що дані опитувальника рівня суб’єктної активності № 1 мають позитивний сильний коефіцієнт кореляції з даними шкали децентрації опитувальника емпатії М. Девіса; загальні бали учасни-ків опитувальника рівня суб’єктної активності мають середню пози-тивну кореляцію із загальною шкалою тесту “Здатність до прогнозу-вання” Л. А. Регуш; наявні середні позитивні кореляції між даними шкал тесту “Здатність до прогнозування” Л. А. Регуш: загальною та

213№ 3(11)2 0 1 8


аналітичною, загальною та перспективності, загальною та усвідомле-ності, загальною та доказовості; середню позитивну кореляцію між даними опитувальника рівня суб’єктної активності № 1 та вироб-ничою шкалою опитувальника “Рівень суб’єктивного контролю – варіант А”; середню позитивну кореляцію між дисперсією даних опиту-вальника рівня суб’єктної активності № 1 та шкалою інтолерантності нової версії шкали толерантності до невизначеності Баднера в адаптації Т. В. Корнілової. Вибірка опитуваних становила 59 осіб [4].

Після другої фази дослідження, через значний час після інтер-нет-тренінгу, середнє значення рівня суб’єктної активності у кон-трольній вибірці становило, за даними опитувальника рівня суб’єк-тної активності у користувачів соціальних мереж № 2: у контрольної вибірки – 3,256 бала з 5; в учасників, що успішно завершили весь інтер-нет-тренінг, – 3.602 бала з 5. Вибірка опитуваних становила 126 осіб. Контрольна група – 26 %, повна участь – 66,9 % від загальної вибірки. Чоловіки складали 22,8 %, жінки – 77,2 % вибірки. Окремі результати розвитку суб’єктної активності подано у табл. 1.

Таблиця 1Результати розвитку суб’єктної активності дорослих користувачів

соціальних мереж (за даними опитувальника рівня суб’єктної активності у користувачів соціальних мереж № 1 і 2)

Рівень суб’єктної активності (середнє значення)Контрольна вибірка Повна участь

Після першої фази 3,376 3,547Після другої фази 3,256 3,602

Виявлено, що розвиток суб’єктної активності дорослих ко-ристувачів соціальних мереж відповідає рівню вмотивованості до саморозвитку та розвитку інтелектуальної ініціації, інших інте-лектуальних метакогніцій, що підтверджено виявленими кореля-ціями між рівнем суб’єктної активності та відповідними методи-ками і шкалами дослідження структурної організації суб’єктної активності [4].

Для розвитку суб’єктної активності в інтернет-користувачів були використані вправи на усвідомлення та набуття навичок: щодо по-





точної та бажаної ситуації з власним саморозвитком; усвідомлення власних обмежень і переваг на шляху саморозвитку, власних цілей та шляхів їх реалізації; можливих шляхів професійної та особистої само-реалізації; рефлексії; самопрогнозування; саморозвитку; децентрації мислення; свободи волі та свободи вибору; прийняття рішень та ефек-тивно робити цілепокладання; розвитку інтелекту та креативного мислення; планування та проектування власної діяльності; встанов-лення пріоритетів серед цілей та порядку їх досягнення; усвідомлення життєвих цілей та шляхів досягнення; мотивації та її підтримки; усві-домлення альтернатив; ініціативності та ініціативи; внутрішньої інте-грації та синергії особистості; оцінювання вірогідності розвитку подій та їх наслідків; установлення причинно-наслідкових зв’язків. Вправи логічно організовані за схемою: усвідомлення учасниками власних ре-сурсів, наявних і необхідних для суб’єктної активності, та подальший розвиток і тренування її відповідних структурних компонентів і нави-чок, з подальшою інтеграцією [4].

Для створення чіткого зображення можливих шляхів досяг-нення мети пропонується пошук позитивних прикладів діяльно-сті в різних соціальних мережах, позитивних практик, успішного досвіду серед тематичних груп, івентів, сервісів тощо; зображення можливих шляхів досягнення мети та пошуку творчих ідей; пошук діяльності в різних соціальних мережах, спрямованих на створен-ня чіткого зображення можливих шляхів досягнення мети та по-шуку творчих ідей [6].

Значною перевагою інтернет-тренінгу саме в соціальних мережах є можливість учасників “лайкнути” той коментар, який сподобався, тим самим висловити згоду з написаним або продемонструвати інші реакції, а ведучому – відслідковувати динаміку. Під час даного тренін-гу в коментарях під вправами відбувалися жваві дискусії, і учасники активно користувалися цим механізмом.

Наведемо окремі вправи, використані в інтернет-тренінгу, та зробимо психологічний аналіз відповідей учасників. У відповідях учасників були виправлені граматичні помилки, але авторський стиль збережено.

215№ 3(11)2 0 1 8


Вправа 1. “Бар’єри саморозвитку та навчання”Подумайте над питанням: “Що виступає в ролі бар’єрів самороз-

витку та навчання для вас або ваших знайомих?”Мета вправи: усвідомлення власних бар’єрів саморозвитку та

суб’єктної активності; саморефлексія.Учасники інтернет-тренінгу у відповідях на цю вправу відзна-

чили такі чинники, як лінощі, самовпевненість, відволікання на не-суттєве, брак часу, невміння зорганізуватись, фізична втома, відсут-ність мотивації, рутинна завантаженість. Також були відповіді, які показали брак планування: “відсутність якогось стратегічного плану на майбутнє”, “відсутність чіткого плану навчання”, “відсутність мо-тивації через невизначені стратегічні цілі і немає плану”. Серед ціка-вих відповідей, відзначимо такі: “найголовніше – відсутність мети”, “прокрастинація”, “недостатня впевненість у собі”. Один з учасників тренінгу зазначив, що “для мене рушій абсолютно для всього – не-вдоволення”: тут йдеться про те, що коли є задоволення життям, то розвиток відсутній, і навпаки.

Наведемо також частину відповіді С., який повністю пройшов ін-тернет-тренінг: “Що заважає – це розпилювання на сотню активнос-тей, зависання у Фейсбуці. Відсутність фокусу на головному. Пошук механізмів мотивації. Атомізація уваги. От просто піти і зробити за-важає страх починати”.

Як бачимо з наведених відповідей, учасники доволі чітко усві-домлюють власні бар’єри саморозвитку, серед яких є три основних: прокрастинація, відсутність мети та кліповість уваги. Прокрасти-нація часто виступає засобом уникнення відповідальності; може викликатися різноманітними негараздами, бажаннями відпочити, розважитись тощо; “включається” для втечі від проблем реальності у віртуальне, переключення уваги та діяльності на щось менш склад-не. Відсутність мети призводить до потрапляння під вплив інших людей, здійснення їх бажань, відсутності чіткого уявлення про влас-не майбутнє та, зрештою, до зниження суб’єктності та суб’єктної активності, перетворення на об’єкт у взаємодіях. Кліповість уваги виникає, як правило, унаслідок “перевантаження” інформацією або





емоціями: вмикається захисна реакція, яка може спрощувати пси-хічні процеси. У результаті відбувається зниження ефективності, то-нусу, збільшення реактивності в поведінці – тобто зниження суб’єк-тної активності [1].

Вправа 2. “Якості, що допомагають у саморозвитку та навчанні” Подумайте над питанням: “Особистісні якості та звички, які до-

помагають вам, або вашим знайомим у саморозвитку та навчанні”Мета вправи: усвідомлення власних ресурсів для саморозвитку та

суб’єктної активності, їхня актуалізація; саморефлексія.Відповіді до цієї вправи були доволі різноплановими за зміс-

том, але можна виділити певні тенденції: цілеспрямованість, ці-кавість, наполегливість. Учасники звертали увагу на важливість комплексності під час саморозвитку: “Які особисті якості та звич-ки допомагають Вам дихати?” Навчатися та саморозвиватися – це як дихати. Хтось робить це не замислюючись, хтось докладає зу-силля для нової якості свого життя. А допомагає вчитися звич-ка вчитися. Уміння ставити правильні питання, аналізувати ін-формацію та знаходити відповіді”; “Цікавість, цілеспрямованість, прагматизм, концентрація, вміння аналізувати, увага до деталей і бачення всієї “картинки” процесу чи кейсу”. Також важливим фактором саморозвитку видаються звички: “Бажання бути зав-тра краще, ніж вчора”; “Спрямованість доводити почате до кінця, сила духу”; “Цікавість, розуміння того, що завжди є куди зроста-ти, уміння концентруватись”. Так само відзначено і важливість творчості: “Бажання зрозуміти суть. Цікавість та бажання експе-риментувати, творчий підхід”.

Учасник Л. відмічає для себе важливими чинниками відпові-дальність за себе та підкріплення успіху: “почуття особистої від-повідальності і мотивація у вигляді зарплати – рухають процес навчання”.

Підсумовуючи результати вправи, робимо висновок про наяв-ність актуалізації складових суб’єктної активності та усвідомлення учасниками інтернет-тренінгу значення власних ресурсів для само-розвитку, його рушіїв та мотивації.

217№ 3(11)2 0 1 8


Вправа 3. “Професії” [7]Питання: Якби вам належало прожити ще 5 життів, чим би ви за-

йнялися в кожному з них?Мета вправи: стимуляція стану розкутості та проектування варі-

антів бажаної суб’єктної активності; усвідомлення можливих шляхів самореалізації.

Відповіді учасників інтернет-тренінгу показали чітку вікову ди-ференціацію. Учасники до 30 років виявили бажання експеримен-тувати: “1. Письменник-алкоголік. 2. Шляхетний і чесний політик, якщо такі бувають. 3. Лікар в Африці, героїчно померлий від маля-рії. 4. Людина, яка все мала і все втратила. 5. Далай-лама або інший освічений”; “Була б: 1 – акторкою, співачкою, 2 – пілотом літака, 3 – добровольцем міжгалактичної місії, поїдемо з Ілоном жити на Марс, 4 – туризм і міжкультурна комунікація, 5 – піднялась би на найвищий поверх Бурдж Халіфа...”. Учасники віком 30–50 мають більш конкретизовані, сформовані бажання: “Цілих 5 життів – це така розкіш... Якби я знала те, що знаю зараз, і прожила ще 5 життів приблизно в тих же умовах, що і моє теперішнє життя, то в 1 – я би подорожувала; 2 – навчилась грати на піаніно; 3 – була б дружиною і мамою; 4 – працювала б медсестрою; 5 – займалася б фермерським господарством. Порядок життів довільний”; “У принципі, тим же, чим і зараз, – мені цікаво жити. Але якби на мене звідкись впала купа грошей – купувала би витвори мистецтва й організувала б музей, а також розширила бізнес”; “Перед початком – запам’ятати всі помил-ки в цьому житті, щоб не повторюватися, а там подивимося, ну і так залишилися 4 життя”. Учасники віком 50+ бажають стабільного жит-тя, реалізувати досі нереалізоване та різноманіття: “У різних краї-нах: 1 – два життя в Україні: одне в маленькому містечку і селі (щоб мати корову, кроликів, кури, гусей, собаку, трьох котів і дві вудочки, щоб ловити рибу в річці; 2 – друге таке, як зараз; 3 – одне життя в Італії; 4 – одне життя в США, хокеїстом, а потім десь у кіноіндустрії; 5 – ще одне життя десь у Франції, щоб жити в 50–80 роках двадцято-го століття, роках повної свободи, розкутості і щирості”; “Навіть не знаю. Мабуть, жилось би так, як в цьому”.





Наявна і різниця в цінностях між різними віковими групами: мо-лодь більше орієнтується на матеріальні блага та розваги, доросліші учасники – на задоволення життям та духовні речі, а також займатися улюбленими справами, що називається, “для душі”.

Вправа 6. “Через 20 років”Питання: “Уявіть себе через 20 років. Ви змінилися? Що саме змі-

нилося? Що, можливо, залишилося незмінним? Чи є щось, що б ви бажали змінити чи зробити по-іншому?”

Мета вправи: актуалізація поточної та бажаної ситуації з власним саморозвитком та суб’єктною активністю; усвідомлення.

Отримані відповіді на цю вправу показали низький горизонт планування та страх перед майбутнім: “20 років – страшна цифра”; “Я не бачу поки що себе через 20 років”. Також включалися у відпо-відях учасників психологічні захисні механізми: “Хробаки. Темно. Нема з ким поговорити”; “Світ завоював. Людство на інші планети відправив. Сумно і самотньо”. Були і відповіді, в яких наявне усвідом-лення власного життєвого проекту і спрямування до бажаного векто-ра розвитку: “Буду щаслива, якщо не зміниться нічого (тобто більше грошей, звісно, не зашкодило б, але нехай би хоч так, як є)”; “Весе-ла бабуся-мандрівниця”. Учасник С. на цю вправу дав таку відповідь: “Я змінилася. Я така собі стильна бізнес-вумен, яка виглядає занад-то молодо на свої роки. Підтягнута, спортивна. Постійно в хорошому гуморі. Публічна. Маю сім’ю, і щаслива. Власний будинок, подорожі. Упевнена в собі. Можу бути різною - і м’якою, і жорсткою. Мудра.” Як бачимо з відповіді – у результаті вправи успішно закладено проект власної суб’єктної активності на довготривалий термін, надано увагу деталям, власному моральному, фізичному та матеріальному станам.

Також під час проходження даної вправи було актуалізовано в учасників інтернет-тренінгу необхідність формування проекту влас-ної суб’єктної активності на тривалий час або корекції вже наявного.

Вправа 8. “Гід для прибульців” [8]Питання: “Уявіть, що вам призначено завдання провести екскур-

сію для прибульців, які відвідують Землю та спостерігають за люд-ським життям. Прибульців зацікавила гра у футбол, і вони мають про

219№ 3(11)2 0 1 8


неї декілька питань”. Спробуйте дати відповіді на них: “Що таке гра? Чому гравці на полі однієї статі? Чому люди так пристрасно дивлять-ся, як інші люди грають у ігри? Що таке команда? Завдяки чому одна команда може перемогти іншу? Чому люди грають в ігри? Чому люди, що сидять на сидіннях, не можуть спускатися на поле і приєднуватися до гравців? Які труднощі виникли під час відповіді на ці питання? Що допомогло ці труднощі подолати? Які корисні поради ви б дали людині в подібній ситуації”.

Мета вправи: розвиток децентрації та критичного мислення; розвиток інтелекту та креативного мислення; знаходження власної суб’єктної позиції в соціумі, толерантності до думок інших, цілепо-кладання.

У значної кількості учасників ця вправа викликала включення психологічних захисних механізмів, насамперед гумору та раціоналі-зацій: “Омг, здається, я прибулець, теж хочу, щоб мені це пояснили!”; “Хотабича в студію, тобто у гру”; “Спорт, зокрема футбол, – субліма-ція стадного інстинкту та агресії”.

У той же час було і розуміння принципів функціонування со-ціуму на прикладі гри та важливості ресурсів для успіху в ньому, у тому числі – ролі цілепокладання. Так, учасник М. зазначив: “ко-манда – група людей, яка спільними зусиллями буде робити все від них залежне для досягнення однієї спільної мети. Одна команда може перемогти іншу, бо гравці/учасники однієї команди мають більше якихось навичок, ніж гравці іншої, або тому, що вони краще скористалися своїми навичками/знаннями”. Ним же було проде-монстровано елементи суб’єктної поведінки та децентрації мислен-ня: “(щоб щось пояснити), треба пояснювати, як розумієш це сам, а не намагатися сказати щось дуже супер-розумне”. Інші учасники продемонстрували подібні результати в обговореннях до вправи: “Ти граєш, коли усвідомлюєш це + дотримуєшся встановлених пра-вил для цієї гри”; “Щоб перестати бути іграшкою, треба усвідоми-ти, що ти в грі і в якій саме”.

Аналізуючи відповіді до анкети другого етапу дослідження на пи-тання “Опишіть, які важливі події відбулися з вами після проходжен-





ня тренінгу з розвитку суб’єктної активності. Що з ваших планів уже реалізовано, що буде реалізовано найближчим часом і що запланова-но на майбутнє?”, було виявлено: велика кількість учасників змінила роботу, почала подорожувати та займатися спортом і собою, вивча-ти мови. Наведемо частину отриманих відповідей: “Роблю клієнтські розстановочні роботи. Дещо спланувала власний проект, розбила його на частини і вирішила тестувати одну з частин pro bono на проек-тах друзів та волонтерських проектах як консалтинг, щоб розробити і відтестувати методологію, яка потім стане бізнесом. Подорожую по 3–4 рази на рік у різні країни. Зайнялась своєю філософською і куль-турною освітою, відвідую різні навчальні курси, пов’язані з цією тема-тикою”; “Спланована відпустка, дисциплінований робочий час, графік відпочинку-діяльності, 1 завдання за одиницю часу (ніякого мульти-таскінгу)”; “Цілеспрямована робота над собою починає видавати ви-димі результати, принаймні для мене!”; “Через рік після тренінгу: із короткострокових бажань майже все зроблено. Навіть з’явився сенс жити”. Є приклади і невдалого планування та тайм-менеджменту: “Що з ваших планів уже реалізовано: нічого. Що буде реалізовано най-ближчим часом: скоріш за все, нічого. Що заплановано на майбутнє: той же перелік, що і був раніше”.

Жіноча аудиторія під час інтернет-тренінгу виявляла більшу ак-тивність та розкутість, ніж чоловіча. Також жінки виявилися більш зацікавленими в розвитку суб’єктної активності, судячи з гендерного розподілу вибірки на обох етапах дослідження.

Важливим показником інтернет-тренінгу є початкова кількість учасників та тих, хто заповнив фінальну анкету або виявив зворот-ний зв’язок. Потенційна кількість учасників у Фейсбуці була близь-ко 4000, без урахування репостів; на базі Moodle сайта лабораторії – обмежена лише технічними можливостями. Фактично же отрима-но близько 230 заповнених анкет, відзивів та побажань. Також від-бувалася видима спонтанна участь з боку непостійних учасників у кількості, близькій до 50. Кількість анонімних учасників підрахувати неможливо, але можна припустити, що це приблизно 10 % від потен-ційної кількості (у Фейсбуці).

221№ 3(11)2 0 1 8


3. ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬЗагалом за підсумками інтернет-тренінгу його учасники показали

зростання суб’єктної активності як за кількісними, так і за якісними по-казниками. Кількісні показники були отримані шляхом онлайн-анкету-вання в два етапи, якісні – обробкою отриманих результатів, психоло-гічним аналізом відповідей учасників інтернет-тренінгу та зворотного зв’язку, відзивів через значний час після завершення інтернет-тренінгу про досягнення та зміни в їхньому житті. Також виявлено, що розвиток суб’єктної активності дорослих користувачів соціальних мереж відпо-відає рівню вмотивованості до саморозвитку та розвитку інтелектуаль-ної ініціації, інших інтелектуальних метакогніцій. Окреслено технології ефективного розвитку суб’єктної активності як теоретично, так і ме-тодологічно. Однак її ефективність значною мірою обмежується само-мотивацією потенційних учасників. Для більш ефективного розвитку суб’єктної активності та охоплення ширшого кола населення є доціль-ним комплексний підхід із залученням більшої кількості ресурсів, а також здійснення довгострокового цільового впливу з використанням державної політики, ЗМІ, навчальних закладів, сім’ї тощо.

Перспективи подальших досліджень полягають у створенні у моделі суб’єктної активності; дослідженні її механізмів; подальшому виявленні вікових і професійних особливостей; створенні спеціалізованих техноло-гій розвитку суб’єктної активності під конкретні ситуації та задачі.

Рецензент – доктор психологічних наук, професор Смульсон М. Л.


1. Мещеряков Д. С. Психологічні особливості суб’єктної активності у со-ціальних мережах. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія : Психологічні науки. Херсон : Гельветика, 4. С. 117–122.

2. Мещеряков Д. С. Сучасні тенденції дослідження суб’єктності. Техноло-гії розвитку інтелекту. Т. 2.6(17).

3. Мещеряков Д. С. Теоретичні підходи до проблем суб’єктності та суб’єктної активності. Актуальні проблеми психології : Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Київ – Жи-





томир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2017. Т. 2 : Психологічна герменевтика, Випуск 10. С. 135–154.

4. Смульсон (Ред.). Розвиток суб’єктної активності дорослих у віртуаль-ному просторі : монографія. Київ : Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України.

5. Смульсон (Ред.). Інтелектуальний розвиток дорослих у віртуальному освітньому просторі : монографія. Київ : Педагогічна думка.

6. Pinckhuk O. P. Perspective analysis of use of social networks as learning tools in learning environment. Information Technologies and Learning Tools, № 54 (4). Р. 83–98.

7. Cameron J. The Artist’s Way: A Spiritual Path to Higher Creativity. Москва : Гаятри.8. Grace Fleming. Critical Thinking Exercises. Retrieved from. URL: https://

www.thoughtco.com/critical-thinking-exercises-1857246

References

1. Mescheryakov D. S. Psyxologichni osoblyvosti subyektnoyi aktyvnosti u social-nyx merezhax [Psychological peculiarities of subjectness activity in social networks] Naukovyj visnyk Khersonskogo derzhavnogo universytetu. Seriya : Psyxologichni nauky [Scientific Magazine of Kherson State University. Series: Psychological Sci-ences]. Kherson : Gelvetyka, 4. Р. 117–122 [in Ukrainian].

2. Mescheryakov D. S. Suchasni tendenciyi doslidzhennya subyektnosti. [Mod-ern trends in the study of subjectness] Texnologiyi rozvytku intelektu [Technolo-gies of Intellect Development]. T. 2., 6(17) [in Ukrainian].

3. Mescheryakov D. S. Teoretychni pidxody do problem subyektnosti ta subyekt-noyi aktyvnosti [Theoretical approaches to the problems of subjectnss and subject-ness activity] Aktualni problemy psyxologiyi : Zbirnyk naukovyx pracz Instytutu psyxologiyi imeni G. S. Kostyuka NAPN Ukrayiny. [Collection of scientific works of the Institute of Psychology named after GS Kostiuk NAPS of Ukraine]. Kyiv – Zhytomyr : Vy`d-vo ZhDU im. I. Franka, 2017. T. 2 : Psyxologichna germenevtyka, Vypusk 10, 135–154 [in Ukrainian].

4. Smulson (Red.). Rozvytok subyektnoyi aktyvnosti doroslyx u virtualnomu prostori : monografiya [Development of subjectness activity of adults in a virtu-al space : a monograph]. Kyiv : Instytut psyxologiyi imeni G. S. Kostyuka NAPN Ukrayiny [in Ukrainian].

5. Smulson (Red.). Intelektualnyj rozvytok doroslyx u virtualnomu osvitnomu prostori : monografiya [Intellectual development of adults in the virtual learning

223№ 3(11)2 0 1 8


space : a monograph] Kyiv : Pedagogichna dumka. [Pedagogical Thought] [in Ukrainian].

6. Pinckhuk O. P. Perspective analysis of use of social networks as learning tools in learning environment. Information Technologies and Learning Tools, № 54 (4), Р. 83–98 [in Engish].

7. Cameron J. The Artist’s Way: A Spiritual Path to Higher Creativity. Мoskva : Гаятри [in Engish].

8. Grace Fleming. Critical Thinking Exercises. Retrieved from. URL: https://www.thoughtco.com/critical-thinking-exercises-1857246 [in Engish]

D. Mescheryakov. Technologies of Subjectness Activity DevelopmentThe article outlines effective technologies for the development of subjectness

activity in social networks. The technologies of the subjectness activity forming of Internet users in the form of Internet-training were developed; the experimental study “Internet-training on the subjectness activity development of adult social net-works users” was conducted. The structure and organization of an “Internet train-ing on the subjectness activity development of the adult social networks users” were described. The development of subjectness activity of adult social network users happens through the development of its key structural components: the formation and achievement of their own goals; motivation for learning and self-development; intellectual initiation; reflection and introspection, determination of thinking and other metacognition; independence; social activity; freedom of choice and respon-sibility for it; initiativeness; self-realization; communicative; prognostication. The threats of loss of subjectness are outlined.

Some exercises on its development are presented, with further psychologi-cal analysis of participants’ responses. The results of the empirical research of the subjectness activity development of social networks adult users are presented. The average value of the subjectness activity level of Internet-training users is deter-mined. The age differentiation of the Internet training participants about the desir-able subjectness activity, as well as the difference in values between different age groups was revealed: young people are more focused on material goods and enter-tainment, older participants: to enjoy life and spiritual things, as well as engage in their favorite affairs, like “for the soul”. It was shown that the participants are quite clearly aware of their own self-development barriers, among which there are three main: procrastination, lack of goals, and low (framed) attention.

During the course of exercises, the participants of the Internet-training were needed to update their own subjectness activity project for a long time, or to cor-rect the existing one. The development of subjectness activity of adult users of social





networks corresponds to the level of motivation to self-development and the devel-opment of intellectual initiation, other intellectual metacognition.The female audi-ence during the Internet-training showed more activity and openness than male.

Key words: subject; subjectness; subjectness activity; development of subjectness activity; technology of subjectness activity development.

225№ 3(11)2 0 1 8


УДК 159.92

Вікторія Оверчук кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри психології,

Донецький національний університет імені Василя Стуса, м. Вінниця

https://orcid.org/0000-0002-7744-9346

Юлія Кушнір кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри психології,

Донецький національний університет імені Василя Стуса, м. Вінниця

https://orcid.org/0000-0002-2502-0257

СТАТЕВО-ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ БУЛІНГУ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

Агресивна поведінка, насильство, жорстокість серед підлітків завжди були однією з актуальних проблем освітнього середовища, однак саме остан-німи роками ці явища все більше поширюються й призводять до важких пси-хологічних явищ. Сьогодні знущання одних людей над іншими як соціальне явище присутнє на різних етапах формування та розвитку людської особи-стості, починаючи з дитинства. Булінг – це слово перетворилося у міжнарод-ний термін і містить низку серйозних соціальних, психологічних, юридичних і педагогічних проблем сучасності, що потребують ретельного вивчення.

Незважаючи на те, що явище підліткового насилля дуже хвилює спеціалістів галузі психології, освіти, соціальної роботи, спостерігається брак наукових дослі-джень у нашій країні, які б розкривали особливості цього явища з точки зору ста-тево-вікових особливостей.

Характер булінгу багато в чому визначається статево-віковими та індивідуальними особливостями. Кожен віковий етап має специфічну

© Оверчук В., Кушнір Ю.226





ситуацію розвитку і висуває певні вимоги до особистості. Адаптація до вікових вимог нерідко супроводжується різними проявами агресивної поведінки. Вікові кризи, що супроводжуються природним зростанням агресивності, пов’язані з появою нових потреб, які не задовольняються наявними стосунками та вміннями. Стосовно гендерного аспекту тради-ційно вважається, що хлопці більш схильні до проявів агресії, однак це не однозначне твердження, просто агресія у дівчат виглядає дещо інакше. Останнім часом учені відзначають зменшення відмінностей між агресив-ною поведінкою хлопців та дівчат.

Хлопчики, назважаючи на те, що вони фізично сильніші за дівчат, володіють більшою емоційністю до дії як фізичних, так і психологічних факторів. Хлопці-підлітки виявляють агресію відкрито, грубо, вона менш керована і контрольована. Стосовно дівчат, вони теж практикують булінг в реальному житті. Треба зазначити, що хлопчики й дівчата користують-ся різними формами булінгу. Якщо хлопчики вдаються прибігають до фізичного булінгу (стусани, поштовхи тощо), то дівчата частіше користу-ються непрямими формами тиску (поширення пліток, виключення з кола спілкування), вони досить рано заміняють фізичну агресію вербальною, а деякі з них з раннього віку привчаються камуфлювати агресивність іро-нією і сарказмом. Це виглядає м’якше, але діє болючіше.

Дівчата чітко спрямовують булінг на конкретну людину, причому точ-но обирають її вразливе місце. Жіночій булінг більш завуальований і зовні менш помітний, але більш ефективний. Хлопці контролюють свою агресію погано, вона носить у них більш генералізований характер і виплескується на все оточення.

Ключові слова: булінг; особистість; агресія; гендер; вікові кризи.

1. ВСУППостановка проблеми. Агресія, насильство, жорстокість серед

підлітків завжди були однією з актуальних проблем освітнього сере-довища. Образливі прізвиська, глузування, піддражнювання, підніж-ки, стусани з боку одного або групи учнів щодо однокласника чи од-нокласниці – це ознаки нездорових стосунків, які можуть призвести до цькування – регулярного, повторюваного день у день знущання. Регулярне та цілеспрямоване завдавання фізичної й душевної шкоди отримало спеціальну назву – булінґ.

227№ 3(11)2 0 1 8


Булінг – достатньо нове поняття у житті сучасного українця. Із модного, уживаного в повсякденному житті визначення це слово пе-ретворилося на міжнародний термін і містить низку серйозних соці-альних, психологічних, юридичних і педагогічних проблем, є однією із актуальних проблем сучасності, яка потребує ретельного вивчення. Нажаль, до цього часу достатньої інформації про булінг немає.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченню проблем бу-лінгу присвячено багато робіт закордонних дослідників. Започаткува-ли вивчення цього явища науковці Скандинавських країн: E. Roland, D. Olweus, D. A. Lane, M. О’Moore, B. Hillery, D. Tattum, K. Rigby, також вагомий внесок зробили C. M. Arora, V. Besag, R. Hazler, K. Kvak, C. Lee, D. Olweus, E. Roland, P. T. Slee та інші.

На пострадянському просторі розробкою та вивченням проблеми булінгу займались І. Б. Ачитаєва, О. Л. Глазман. У наукових публікаціях окремі аспекти проблеми булінгу розкривають В. І. Вишневська, Д. А. Ку-тузова, О. Маланцева, А. А. Стрельбицька, Е. І. Файнштейн, І. C. Кон та ін.

Мета статті – більш детально висвітлити особливості булінгу з точки зору статево-вікових особливостей.

2. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯБулінг (bullying, від анг. bully – хуліган, забіяка, задира, грубіян)

визначається як утиск, дискримінація, цькування. Девід Лейн і Ендрю Міллер визначають булінг як тривалий процес свідомого фізичного і/або психологічного жорстокого ставлення з боку одної особи або ок-ремої групи до інших [1].

Булінг, за визначенням CDC (Centers for Disease Control and Prevention), – це будь-яка агресивна поведінка однієї людини чи групи людей, які не є родичами жертви, що повторюється неодноразово або має очевидні передумови для повторення.

Психотерапевт І. Бердишев визначає булінг як свідоме, тривале насильство, що не носить характеру самозахисту і виходить від однієї або декількох осіб [2]; на думку соціолога І. C. Кона, булінг – це заля-кування, фізичний або психологічний терор, спрямований на те, щоб викликати в іншого страх і тим самим підпорядкувати його собі [3].





Автор інтернет-ресурсу BullyOnLine (www.bullyonline.org) Т. Фалд вважає булінгом регулярну негативну поведінку одного працівника стосовно до іншого або до цілої групи його колег, включає різні при-скіпування через дрібниці, часто зовсім необґрунтовані, негативну оцінку роботи або відмова від будь-якої оцінки, прагнення ізолюва-ти працівника або групи працівників від інших, розпускання брудних чуток і пліток [4].

Як агресивну поведінку, що виражається в зловмисному переслі-дуванні, жорстокості, спробах образи й приниження людини, підриві її репутації тощо булінг визначає І. Малкіна-Пих [5].

Якщо проаналізувати різні визначення булінгу, то булінгом мож-на вважати умисне, що не спрямоване на самозахист і не санкціоно-ване нормативно-правовими актами держави, тривале (або таке, що повторюється) фізичне або психологічне насильство з боку індивіда або групи, які мають певні переваги (фізичні, психологічні, адміні-стративні тощо) до індивіда, що відбувається переважно в організо-ваних колективах з певною особистою метою (наприклад, бажання заслужити авторитет у деяких осіб).

Норвезький психолог Д. Олвеус розкриває сутність терміна “бу-лінг” як ситуацію, у якій учень неодноразово піддається негативним діям з боку одного чи кількох інших учнів. Визначення Д. Олвеуса по-казує, що булінг відрізняється від випадкової бійки або сварки між двома учнями приблизно однакової сили. У випадку булінгу і “кривд-ник”, і “жертва” – частини однієї й тієї ж взаємодійної соціальної гру-пи [6, с. 151]. Подане Д. Олвеусом означення підкреслює три важливих компоненти, що входять до складу явища булінгу: булінг – це агресив-на поведінка, що включає небажані негативні дії; булінг являє собою модель поведінки, що неодноразово повторюється в часі; булінг – це дисбаланс влади й сили [6, с. 151].

За даними різних досліджень, майже кожен третій учень в Укра-їні так чи інакше зазнавав булінґу в школі, потерпав від принижень і глузувань: 10 % – регулярно (раз на тиждень і частіше); 55 % – част-ково піддаються знущанню з боку однокласників; 26 % батьків вва-жають своїх дітей жертвами булінґу. Близько 90 % дітей в Україні до

229№ 3(11)2 0 1 8


15-річного віку в тій чи іншій формі стають учасниками булінгу [7]. Вони можуть бути жертвами, булерами або сторонніми спостерігача-ми. І якщо більша частина дітей зустрічаються з булінгом одноразово, близько 8 % дітей шкільного віку є хронічними жертвами і піддаються булінгу декілька разів на тиждень.

Прояв булінгу в людській спільноті багато в чому ґрунтується на протиставленні “своїх” і “чужих” у боротьбі за різні ресурси.

Відповідно до думки більшості дослідників, булінг має чотири го-ловних компоненти:

1) це агресивна й негативна поведінка; 2) вона здійснюється регулярно; 3) вона відбувається у стосунках, учасники яких мають неоднако-

ву владу; 4) ця поведінка є навмисною.Агресивна поведінка й булінг зовні схожі за своїми проявами, од-

нак вони не тотожні. На відміну від агресії у булінгу відсутні причини для конфлікту, існують приховувані від оточення ситуації, що набува-ють витончених засобів цькування [8].

Булінг має такі основні ознаки:здійснюється навмисно;не носить характеру самозахисту;є не окремим актом, а тривалим процесом;спричиняє фізичну чи психологічну шкоду жертві;булер – той, хто вчиняє булінг, – має певні переваги;відбувається переважно в організованих колективах;здійснюється з певною метою;порушує права і свободи (булер відрізняється від того, хто чинить

правомірний примус, тим, що його дії не санкціоновані норматив-но-правовими актами).

Підлітка, якого вибрали жертвою і який не може постояти за себе, намагаються принизити, залякати, ізолювати від інших різними способа-ми. Найпоширенішими формами булінґу є: словесні образи, глузування, обзивання, погрози; образливі жести або дії, наприклад, плювки; заля-кування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жер-





тву щось зробити чи не зробити; ігнорування, відмова від спілкування, виключення із гри, бойкот; вимагання грошей, їжі, речей, умисного по-шкодження особистого майна жертви; фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження); приниження за допомогою мобільних телефонів та інтернету (СМС-повідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі у чатах і т. д.), поширення чуток і пліток.

Види булінґу можна об’єднати у групи словесного (вербального), фізичного, соціального (емоційного) й електронного (кібербулінґ) знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу.

Причини булінгу пов’язуються як із зовнішніми факторами (ситуа-цією взаємодії, соціально-демографічними особливостями однокласни-ків, поведінкою дорослих), так і з особистісними особливостями самих дітей, включених у ситуацію шкільного цькування. Деякими науковця-ми виділяється три основних причинних фактори булінгу [8]:

у дитини немає друзів; вона спілкується з тими, хто не може їй допомогти або захистити; вона не приймається групою однолітків. Серед біологічних факторів називаються інстинкти, зокрема по-

тяг до агресії, що, на думку З. Фрейда і його послідовників, багато в чому визначає поведінку людини [9].

Явище булінгу має свої вікові, гендерні та інші особливості. Біль-шість даних свідчить про те, що в 12–16 років кількість випадків бу-лінгу сягає максимуму, а вже після 17 років – знижується [8]. На думку К. З. Абсалямова та О. Л. Луценко, вже у 8 років діти вміють користу-ватися всіма засобами булінгу: вербальні знущання, фізичні знущан-ня, моральний тиск, але справжніми булерами є лише деякі з них.

Характер булінгу багато в чому визначається статево-віковимии та індивідуальними особливостями. Кожен віковий етап має специ-фічну ситуацію розвитку і висуває певні вимоги до особистості. Адап-тація до вікових вимог нерідко супроводжується різними проявами агресивної поведінки. Кризові, перехідні періоди пов’язані з незадо-воленістю своїм положенням, протестною поведінкою, негативізмом, капризністю та неврівноваженістю. Вікові кризи, що супроводжують-

231№ 3(11)2 0 1 8


ся природним зростанням агресивності, пов’язані з появою нових потреб, які не задовольняються наявними стосунками та вміннями. Більшість дослідників вважає, що булінг підлітків зумовлюється чин-никами середовища [11], [12].

Специфічною рисою агресивної поведінки підлітків є залежність від групи однолітків на тлі руйнування авторитету дорослих. У цьому віці бути булером часто означає “здаватися або бути сильним”[12].

В окремих випадках ініціаторами булінгу можуть бути окремі під-літки – аутсайдери, дезадаптовані через різні причини, що здійснюють спроби самоствердитися з допомогою агресії. Більшість досліджень, проведених у цьому напрямі, показують, що однією з головних при-чин агресивності підлітків є порушення стосунків з однолітками, вчи-телями та батьками, і досить часто визначається його статусом у групі.

Високий рівень агресії спостерігається у лідерів та відторгнутих. Лідери з допомогою агресивних дій укріплюють свою першість, а від-торгнуті групою виявляють незадоволеність своїм станом та прагнуть таким чином змінити його [10], [12].

Стосовно гендерного аспекту традиційно вважається, що хлопці більш схильні до проявів агресії, однак це не однозначне твердження, просто агресія у дівчат виглядає дещо інакше. Останнім часом учені відзначають зменшення відмінностей між агресивною поведінкою хлопців та дівчат [13].

Однак І. Кон указує на більшу поширеність даного явища в серед-овищі хлопців. Це пов’язано не стільки з підвищеною агресивністю представників чоловічої статі, скільки з особливостями чоловічої нор-мативної культури, що помітно міняється з віком. “Крутість” і агре-сивність сприяють підвищенню статусу хлопчика в колі однолітків чоловічої статі, а потім і серед дівчат.

Хлопчики фізично сильніші за дівчат, проте володіють біль-шою емоційністю до дії як фізичних, так і психологічних факторів. Не випадково у хлопчиків частіше за дівчат зустрічаються психічні розлади. Хлопці-підлітки виявляють агресію відкрито, грубо, вона менш керована і контрольована. Крім цього, донині зберігається стереотипний погляд суспільства на те, що дівчатам не личить ви-





являти свою агресію, і тому їх набагато раніше починають учити стримувати її.

Крос-культурні дослідження показують, що більш напористі хлопчики успішності щодо дівчат, частіше мають побачення з ними. Дівчата, теж практикують булінг у реальному житті. Просто хлопчи-ки й дівчата користуються різними формами булінгу. Якщо хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу (стусани, поштовхи тощо), то дівчата частіше користуються непрямими формами тиску (поширен-ня пліток, виключення з кола спілкування) [3], вони досить рано замі-няють фізичну агресію вербальною, а деякі з них з раннього віку при-вчаються камуфлювати агресивність іронією і сарказмом. Це виглядає м’якше, але діє болючіше.

Дівчата раніше навчаються контролювати свою агресивність, тому вона рано стає у них вибірковою, що б’є точно в ціль. Дівчатка чітко спрямовують булінг на конкретну людину, причому точно оби-рають її вразливе місце. Дівчачий булін більш завуальований і зовні менш помітний, але більш ефективний. Хлопці контролюють свою агресію погано, вона носить у них більш генералізований характер і щедро виплескується на все оточення без розбору.

У підлітковому віці дівчатка починають випереджати хлопців у своєму фізичному та психічному розвитку. Маючи кращий контроль, дівчата нерідко “підставляють” хлопців. Вони частіше виступають провокаторами булінгу хлопців.

Агресивні дівчата відрізняються дратівливістю, образливістю, ма-ють відхилення у статево-рольовій поведінці. Фізичний булінг дівчат значно частіше спрямований на протилежну стать і членів сім’ї, часто поєднується з аутоагресією та змішаною агресією.

У хлопців фізичний булінг значно частіше спрямовується проти осіб своєї статі, незнайомих перехожих і мотивується бажанням під-тримати самооцінку та статус серед однолітків.

3. ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬПсихічні відмінності хлопців та дівчат визначаються як статевим

деформізмом та загальними особливостями і закономірностями його

233№ 3(11)2 0 1 8


розвитку, так і специфічним проявом характерних типів мужності та жі-ночості, рівнем розвитку суспільства. Підлітковий вік є періодом гострої кризи дорослішання і часто супроводжується ризиковою поведінкою та девіаціями. Підліток стоїть перед завданням формування власних погля-дів на життя і потребує мудрої і ненав’язливої поради дорослого.

Метою нашого подальшого дослідження стане більш детальне вивчен-ня особливостей жіночого булінгу, адже, за зовнішньою грубістю хлопчи-ків-підлітків та скритістю дівчат лежить складна картина статево-вікових розрізнень їх розвитку, у тому числі і прояву різних форм булінгу.


1. Лейн Д. А. Школьная травля (буллинг). Детская и подростковая психо-терапия. Санкт-Петербург : Питер, 2001. С. 240–274.

2. Бердышев И. С. Лекарство против ненависти. Первое сентября. 2005. № 18. С. 3.

3. Кон И. С. Что такое буллинг и как с ним бороться? Семья и школа. 2006. № 11.

4. Фалд Т. Буллинг. Офисные хулиганы. URL: http://psyfactor.org/lib/bull-ing.htm.

5. Малкина-Пых И. Г. Психология поведения жертвы. Справочник прак-тического психолога. М. : Ексмо, 2006. 1008 с.

6. Петросянц В. Р. Проблема буллинга в современной образовательной среде. Вестник Томского государственного педагогического университета. 2011. № 6. С. 151–154.

7. Бутовская М. Л. Буллинг как социокультурный феномен и его связь с чертами личности у младших школьников. Этнографическое обозрение. 2012. № 5. С. 139.

8. Вишневская В. И. Феномен школьной травли: агрессоры и жертвы в российской школе. Этнографическое обозрение. 2010. № 2. С. 55–68.

9. Фоминова А. Школьная травля. Классное руководство и воспитание школьников. Приложение к газете “Первое сентября”. 2009. № 5. С. 31–36.

10. Максименко К. Агресивність підлітків. Психолог. 2003. № 6. С. 10–12.11. Fehr E. Egalitarinism in young children. Nature. 2008. V. 454. P. 1079–1083. 12. Roland E. Aggression and bullying. Aggressive Behavior. 2001. V. 27, № 6.

Р. 446–462.





13. Copeland W. E. Adult Psychiatric Outcomes of Bullying and Being Bullied by Peers in Childhood and Adolescence. JAMA Psychiatry. 2013; ( Published online February 20, 2013 ): Р. 1-8. doi:10.1001/jamapsychiatry. 2013. 504.

Refereces

1. Lein D. A. (2001). Shkol`naya travlya (bully`ng) [School biting (bullying)]. Detskaia y podrostkovaia psykhoterapyia. [Child and adolescent psychotherapy]. SPb. Pyter [SPb. Pyter], 2001. P. 240–274. [in Russian]

2. Berdyshev Y. S. (2005). Lekarstvo proty`v nenavy`sty. [A drug against ha-tred]. Pervoe sentiabrya. [First of September]. 2005. № 18. P. 3. [in Russian]

3. Kon Y. S. (2006) Chto takoe bully`ng y` kak s ny`m borot`sya? [What is bulling and how to deal with it?]. Sem’ya i shkola [Family and school]. 2006. № 11. [in Russian]

4. Fald T. Bullynh. Ofisnye huligany [Bulling. Office hooligans]. URL : http://psyfactor.org/lib/bulling.htm [in Russian]

5. Malkina-Pyh I. G. (2006). Psihologiya povedeniya zhertvy [Psychology of the victim’s behavior]. Spravochnik prakticheskogo psihologa [Handbook of practi-cal psychologist]. Moskva : Eksmo, 2006. 1008 p. [in Russian]

6. Petrosyanc V. R. (2011) Problema bullinga v sovremennoj obrazovatel’noj srede [The problem of bullying in a modern educational environment]. Vestnik Tomskogo gosudarstvennogo pedagogicheskogo universiteta [Bulletin of Tomsk State Pedagogical University]. 2011. № 6. P. 151–154. [in Russian]

7. Butovskaya M. L. (2012) Bulling kak sociokul’turnyj fenomen i ego svyaz’ s chertami lichnosti u mladshih shkol’nikov [Bulling as a sociocultural phenomenon and its connection with personality traits from younger schoolchildren]. Etnogra-ficheskoe obozrenie [Ethnographic Review]. 2012. № 5. S. 139. [in Russian]

8. Vishnevskaya V. I. Fenomen shkol’noj travli: agressory i zhertvy v rossijs-koj shkole [The phenomenon of school harassment: aggressors and victims in the Russian school]. Etnograficheskoe obozrenie [Ethnographic Review]. 2010. № 2. P. 55–68. [in Russian]

9. Fominova A. (2009). Shkol’naya travlya. Klassnoe rukovodstvo i vospitaniya shkol’nikov [School schooling Cool leadership and education for schoolchildren]. Prilozhenie v gazetu “Pervoe sentyabrya” [Application in the newspaper “The First of September”]. 2009. № 5. P. 31–36. [in Russian]

10. Maksymenko K. (2003). Agresy`vnist` pidlitkiv [Aggressiveness of ado-lescents]. Psyholoh [Psychologist]. 2003. № 6. P. 10–12. [in Ukrainian]

235№ 3(11)2 0 1 8


11. Fehr E. Egalitarinism in young children. Nature. 2008. V. 454. P. 1079–1083. [in English]

12. Roland E. Aggression and bullying. Aggressive Behavior. 2001. V. 27, № 6. Р. 446–462. [in English]

13. Copeland W. E. Adult Psychiatric Outcomes of Bullying and Being Bullied by Peers in Childhood and Adolescence. JAMA Psychiatry. 2013; (Published online February 20, 2013): Р. 1-8. doi:10.1001/jamapsychiatry. 2013. 504. [in English]

Overchuk V. Kushnir J. Sex-Age Features of Manifestation of Bullying in their Teens

Violent behaviour, violence, violence among teenagers have always been one of the actual problems of the educational environment, however, in recent years, these phenomenon are becoming more common and lead to severe psy-chological phenomenon. Today bullying of some people over others, as a social phenomenon is present in various stages of formation and development of the human personality since childhood. Bullying is the word has evolved into the international term and includes a number of serious social, psychological, legal and pedagogical problems and is one of the urgent problems of our time, which requires careful study.

Despite the fact that the phenomenon of teenage violence very concerns psy-chological specialists, education, social work, there is a lack of scientific researches in our country, which would expose the features of this phenomenon in terms of sex-age features.

Character of bullying in many ways determined by sex-age and individual features. Each age stage has a specific situational development and puts forward some requirements to the personality. Adapting to age requirements is often ac-companied by various manifestations of aggressive behaviour. Age crisis, accom-panied by the natural growth of aggressiveness, associated with the emergence of new needs that are not being met by existing relationships and skills. With regard to the gender dimension, traditionally it is believed that boys are more prone to displays of aggression, however it is not a clear statement, simply aggression in girls looks a bit different. Recently, researchers say reducing the differences be-tween the aggressive behaviour of boys and girls.

The boys, despite the fact that they are physically stronger than girls, have more emotionality to both physical and psychological factors. Teenagers are show-ing aggression openly, it is less manageable and controlled. With regard to girls, they are also practicing bullying in real life. Just boys and girls enjoy different forms





of bullying. If boys are more frequently resort to physical bullying (pinky, humping and etc.), then the girls often enjoy indirect forms of pressure (the spread of rumors, the exclusion of the circle), they quite early replaced physical aggression to verbal, and some of them from an early age, their masking the aggressiveness of irony and sarcasm. It looks softer, but acts hurt worse.

The girls clearly bullied specific person, and definitely choose her vulnerability. Girls` bullying is more veiled and outside less catchy but more effective. The boys control their aggression is bad, it wears them with a more generalized character and generously it splashes out on all others indiscriminately.

Key words: bullying; personality; aggression; gender; age of crisis.

237№ 3(11)2 0 1 8


UDK 159.91+612.821:355.018

Іryna Pavelko PhD (Psychology),

Leading researcher of Scientific Research Laboratory, Military Academy, Odesa

https://orcid.org/0000-0002-3933-6949 р[email protected]

CONCEPTUAL MODEL OF PHYSICAL AND PSYCHOLOGICAL REHABILITATION OF SERVICEMEN

FOR THE RESTORATION OF COMBAT CAPABILITY

The article explains the necessity of addressing the personality of a serviceman, reveals the concept of his personal growth as a factor of rehabilitation. As a method-ological approach for the physical and psychological rehabilitation of servicemen, it was proposed a personally oriented process of reinsertion and rehabilitation of servicemen. The article presents a conceptual model of psychological and physical rehabilitation of servicemen for the restoration of combat capability of troops as a theoretical basis for a personal centred rehabilitation process for servicemen after participating in hostilities.

As a methodological approach for the physical and psychological rehabilita-tion of servicemen in order to restore the combat capability of troops, a personally oriented process of rehabilitation and rehabilitation of servicemen was proposed. The article presents the conceptual model of psychological and physical rehabilita-tion of servicemen for the restoration of combat capability of troops as a theoretical basis for a personally centred rehabilitation process for servicemen after participat-ing in hostilities.

Conceptual model was developed in accordance with the stages of human traf-ficking stages of the natural habitat of psychotrauma, which allows to characterize it as a process developed in time. These are the following stages: shock, severe emo-

© Pavelko І.238З Б І Р Н И К НАУКОВИХ ПРАЦЬ




tional reactions, depression (combat fatigue), psychosomatic disorders and person-ality renewal.

The structure of complex rehabilitation on the activity level of the personality of the serviceman includes the following components: needs-motivation, informa-tion-cognitive, goal-generating and emotional-sensory.

The structure of rehabilitation at the personal level includes the following components: ontology of spirituality, psychosociality, communication, orientation, character, consciousness, experience, intelligence, psychophysiology, psychosomat-ics. It is determined that the rehabilitation process should begin with the higher psychological levels of the personality of the soldier, because changes that occur at a higher psychological level always lead to changes at a lower psychological level.

Key words: personality; rehabilitation of servicemen; conceptual model; per-sonal growth.

1. INTRODUCTIONFormulation of the problem. It is known that the life of servicemen

is regulated by statutes and orders, and the personality of a serviceman is often secondary in relation to his duties. The need to address the person-ality of the soldier and the concept of personal growth is still not clearly understood, despite the enormous world experience and statistics of mental losses in local wars. The contradiction of the influence of the specific war conditions on the psychology of its participants for a long time continues to affect after the end of hostilities. Personality changes that occur during a military operation are often irreversible, and emotional failures, irrecon-cilability, increased conflict, cruelty, on the one hand, fatigue, apathy and psychosomatic disorders – on the other, accompany the whole life.

Analysis of recent research and publications. In the behaviour of the man who returned from the war, there are the combination of methods that were formed under the influence of stress-factors of combat environment and pre-war ways of behaviour. The psyche of each person in his own way protects himself from extreme influences, putting forward as a protective mechanism motor excitability and activity, aggression, apathy, depression, psychic regression, or the use of alcohol and narcotic substances.

L. Kitaev-Smyik differentiated the participants of the warfare on the following: “broken”, for those who feel constant experience of fear, inferior-

239№ 3(11)2 0 1 8


ity and predisposition to cruelty, imbalance; “fools” who have a tendency to infantile actions, inappropriate jokes, they often overestimate the real threat to their own lives; “savage” those who has produced hyper-gravity during the fighting (they can be dangerous to themselves and others, especially when they have weapons in their hands) [1].

R. Stretch and E. Boudreaux believe that depending on the individual properties of the participants in the fighting, various delayed reactions to the traumatic events of the war appeared [2; 3]. According to A. Cardiner’s re-search, it can be concentration on an injury, typical dreams, a decrease in the overall level of mental activity, irritability or explosive aggressive reactions [4].

There are some views on the nature of the differences in post-traumatic stress reactions among veterans. Thus, A. Cardiner and D. Spiegel title the following factors that influence the course of the veteran’s adaptation pro-cess: the pre-war personal characteristics of the soldier, including his ability to adapt to new situations; a reaction to dangerous situations in which the threat of destruction is a primary factor; the level of restoration of the integ-rity of the individual [4].

According to M. Horovitz, “the length of the process of reaction to a stressful event is conditioned by the significance for the individual of the information associated with this event.” For a favourable implementation of this process, it can take from several weeks to several months after the end of the traumatic effect [5].

N. Tarabrin notes that when the effect of a traumatic stressful event is a violation of the mental field of a person, similar to the violations in the somatic processes, then stress becomes a psychotrauma [6].

The theory of imprints K. Lorents [7] also contributes to the for-mation of psycho-trauma. According to this theory, if the impregnat-ing event was psycho-traumatic, it tends to be amnestied and departed deeply into the unconscious, from which it is rigid and unshakable, often contrary to human consciousness, to begin to govern the behaviour of man and his actions. That is, this event continues to live in the human soul. And if someone does not lose the “record” of this psycho-trauma, then this event/psychotrauma, as a kind of “mine” (even if preserved) is stored in its unconscious world and at any moment, this “mine” can “ex-





plode”, and a person will be forced to spend energy and power to save it. If such subconscious “mines” are several, then a person consumes a large amount of energy and forces to restrain them, it means that the man does not live in full force of his possibilities or becomes ill, because any traumatic event is captured at all levels and substructures of the person – his psychosomatics, psychophysiology, intelligence, self-awareness, expe-rience, characterological manifestations, beliefs, peculiarities of commu-nication, in psychosocial and spiritual spheres [7].

Thus, almost all researchers notice the importance of taking into ac-count individual personal characteristics of servicemen to overcome the psycho-traumatic stress factors of combat environment.

We believe that it is necessary to choose a personally oriented process of reinsertion and rehabilitation of servicemen in order to restore the per-sonality of the serviceman as a methodological approach to the physical and psychological rehabilitation of servicemen with the purpose to restore the combat capability of troops.

The purpose of the article is to justify the conceptual model of psy-chological and physical rehabilitation of servicemen for the restoration of combat capability of troops as the theoretical basis for a personally centred rehabilitation process for servicemen after engaging in hostilities.

2. RESEARCH RESULTSWe consider that as the initial theoretical component of the personally

centred process of military rehabilitation, it is relevant to consider the psy-chological structure of the personality, which is its principle attribute as a “system of systems” [8].

From our point of view, the most appropriate for solving the questions posed in this article, can be considered the concept of a three-dimension-al, gradually specified psychological structure of personality, proposed by V. Fisherman [8]. On the basis of this concept, we developed a theoretical model of personally centred rehabilitation and reinsertion of servicemen. This theoretical concept served as the basis for developing our own concep-tual model of physical and psychological rehabilitation of servicemen for the restoration of combat capability of troops (Figure 1).

241№ 3(11)2 0 1 8


Conceptual model was developed in accordance with the stages of hu-man passing phases of natural habitat psychotrauma. After analysing the existing models of post-traumatic stress disorder, we identified five stages of psychological reaction to traumatic stress, which allows us to characterize it as a process developed in time. These are the following stages: shock, severe emotional reactions, depression (combat fatigue), psychosomatic disorders and personality renewal.

It is known that the process of rehabilitation of the individual is always carried out with the intensive functioning of the main components of men-tal activity.

As a philosophical category, activity means the way of existence of man and society, which determines the active attitude of man to the world, aimed at his knowledge and purposeful transformation. At the same time, the per-sonality creates the activity itself. That is, as stated by H. Kostyuk, psychic movement of the person is carried out through self-motion in social condi-tions in the form of activity. Only through the activity, the person becomes the subject of knowledge and transformation of reality. The totality of ac-tivities carried out by a person forms the wealth and breadth of human ties with the world [8].

According to V. Rybalka, human activity is also mediated by complex economic and technical systems: social and technical, social and informa-tional, political and economic, cultural and psychological and pedagogical systems. Personality is included in their composition as an object and sub-ject, interacting with other objects and subjects of joint co-operation [8].

In these conditions, there is the problem of the organization and im-plementation of a special psychological activity of the military personnel, which is aimed at their rehabilitation after participating in hostilities. This activity should be organized in such psychological components of activi-ty measurement as: motivational and sensory; subject informational and cognitive; purpose-forming; operational and effective, emotional and satis-fying, as well as having its own specificity on each substructure of person-ality measurement (ontology, psychosociality, communication, orientation, character, consciousness, experience, intelligence, psychophysiology, psy-chosomatics).





Psychological activity acts as an essential core component of other sub-stantive activities and the integral activity of the personality of the service-man. It has its own specific system of mediation – psychological concepts, scientific psychological language, a complex sign system of psychological concepts and theories. We should take into account that the formation of a person occurs because of the growth of the level of mediation, instrumental-ization, tool-equipment of the personality as of the subject. Thus, there are significant theoretical and practical grounds to consider all psychological phenomena as peculiar knowledge, methods, means, tools of personality, and the person himself – as a mega-meta-method as a subject of behaviour and activity with “the sum of technologies” (by the expression of S. Lem). According to the cultural and historical theory of development of higher mental functions of L. Vygotsky, it is a complex “system of mediation” of hu-man life. According to the activity approach of O. Leontev, a set of activities can be recognized as the basis of personality [9].

The structure of complex rehabilitation on the activity level of the per-sonality of the serviceman includes the following components:

1) demand and motivational component (need to define goals to over-come the consequences of a traumatic event for the healing and growth of personality; desire to determine the meaning of overcoming the trauma; creating a new image of the future);

2) informative and cognitive component (acquiring of knowledge, ac-quisition of skills as to the course and overcoming of traumatic consequenc-es of participation in hostilities);

3) purpose-forming component (the ability to determine, put, accept and achieve the goals set for growth and recovery of the individual);

4) operational and productive component (possession of methods and means of physical and psychological rehabilitation, acquisition of self-as-sisting skills);

5) emotional and sensory component (desire and decision in the pro-cessing of their emotional resources received as a result of psycho-traumatic events, the formation of self-esteem, the emotional experience of the lessons of nobility, courage, honour, heroism, the ability to self-control skills, emo-tional and volitional resistance).

243№ 3(11)2 0 1 8


Personality of a serviceman and its qualities appear in this case as a subject of activity, as a certain system’s organizer, as a system of potential, ready for deployment and implementation in certain conditions of activities of qualities.

The structure of physical and psychological rehabilitation to restore the combat capability of troops at the personal level includes the following com-ponents:

1. Psychosomatic component of recovery of serviceman personality: pos-session of psycho-physical self-regulation techniques; knowledge of the body feelings, awareness, response, and the emergence of psychosomatic illnesses and the skills of working with them.

2. Psychophysiological component of the restoration of military per-sonnel: sensitivity and endurance of the perceptive organs of the nerv-ous system (vision, hearing, touch), which ensure the allocation of sig-nificant elements of reality and long-term work with them; mobility, ductility of the nervous system, which facilitate the flexible, rapid re-organization of behavioural programs and activities after traumatic ex-perience; knowledge about individual psychodynamic, temperamental characteristics of the nervous system, ability to take this into account in the service activities and the process of recovery from combat ex-perience).

3. Intellectual component of the restoration of military personnel: resto-ration of disturbed mental processes of attention, memory and attention concentration; the return of the excited critical thinking; cognitive process-ing of combat events; overcoming of “tunnelling” thinking; the ability to integrate, systematic perception and understanding of events, facts, reality; the ability to call into their respective positive images, creatively and con-structively transform the traumatic experience, carry out reconstruction of events in the imagination.

4. Personal experience of a serviceman: awareness of specific combat ex-perience and ability to apply it in accordance with the circumstances; adap-tation of unique combat experience to the conditions of civil life; formation of civil, civilian competence of life, conscious control of the acute reaction to danger; fighting deviant forms of behaviour.





5. Self-awareness of military personality: the need for transformation, improving the reflection of traumatic experience; awareness of the irrevers-ibility of personality changes; the ability to reflexively overcome the crisis of identity; ability to self-organize their own activities; ability to self-examine; ability to self-improvement of one’s personality; ability to renew self-identi-ty, self-actualization and self-improvement.

6. Characteristics of the personality of the serviceman: demanding to himself; work on oneself in case of emotional failures, ability to solve inter-nal conflicts, overcoming conflicting features of the character; knowledge of their character accentuations and work on oneself; the ability to assume responsibility in difficult situations.

7. Personnel orientation of a serviceman: clear civil position; high mor-al and ethical qualities; the breadth of views and beliefs, the high level of spiritual and intellectual maturity, the assimilation of positive spiritual values: the humanistic worldview, the values of life, man, faith, hope, love, goodness, beauty and truth.

8. Ability to full-fledged communication of servicemen: overcoming the difficulties in communication in connection with receiving a psycholog-ical trauma; the ability to manage and adjust the interaction process, to withstand barriers to communication, to establish feedback; tact and be-nevolence; the ability to give an objective assessment of actions of other people; the ability to reasonably combine business and personal contacts with others.

9. Psychosocial component of the personality of the serviceman: social orientation of the individual; civic position; the ability to maintain optimal social relations.

10. Ontological component of the personality of the serviceman: faith in its various forms and manifestations (faith and achievement of the goals, religious belief, understanding, sense of life meaning, finding of meaning of psycho-traumatic events, creating a new image of the future), hope for spiritual salvation, love.

This concept, as the basis of a personally centred rehabilitation process, should be used primarily in determining the psychodynamic characteris-tics of the basic characteristics of a person, in structuring the methods of

245№ 3(11)2 0 1 8


Components of activity measurement

Demand and motivational component

Informative and cognitive component

Purpose-forming

component

Operational and

productive component

Emotional and sensory component

Subs

truc

ture

of p

erso

nal m

easu

rem

ent o

f ser

vice

men

Ontology of spirituality

Psychosociality

Communication

Direction

Character

Consciousness

Experience

Intelligence

Psychophysiology

Psychosomatics elat

ions

hip

of th

e st

ages

of t

he n

atur

al h

abita

tion

of p

sych

otra

uma

with

subs

truc

ture

s of t

he in

divi

dual

Shock stages

Stage of expressed emotional reactions

Stage of depression

(combat fatigue)

Stage of psychosomatic

disorders

Stage of personality

upgrades

Fig. 1. Conceptual model of physical and psychological rehabilitation of servicemen for restoration of combat capability of troops





psychodiagnostic examination of the soldier’s personality, in interpreting the mass of psychodiagnostic data regarding a serviceman, for constructing a program for reinspiration and rehabilitation, collective rehabilitation of servicemen who received combat experience.

The importance of consideration of basic personality traits, such as psychosomatic medicine, neuroscience, intelligence, experience, iden-tity, character, focus, communication, psychological sociality, ontology of spirituality – should be underlined, in this very order determined by social and psychological and individual dimension of personality. Lo-cation psychosomatic and physiological properties below, based on the structure of the individual, literally means recognizing their basic role as a vital foundation of personality. The quality of this foundation deter-mines the psychodynamic requirements for higher floors of the struc-ture of the individual.

At the same time, according to the “Law of pyramids” by R. Diltsa to de-termine the relationship between the classes of information of different logic levels, changes that occur at a lower psychological level, rarely lead to changes at a higher psychological level. Changes that occur at a higher psychological level, almost always lead to changes at a lower psychological level [10].

It was found that at each level we use only part of the mechanisms and capabilities of our consciousness and body (the lower the level, the less). However, the “inclusion” of these levels and the corresponding regimes of the brain must pass gradually and consistently – first from the bottom up, and then – from the top to the bottom.

That is, in any field, a person first develops as an individual, his or her intellect is formed, abilities are manifested and developed, the nature and characteristics of communication are formed. After this, man realizes his values and beliefs, shapes his worldview, his civic position, his identity, and determines who he is, who finds the meaning of his life, often comes to faith.

As a result, a completely different holographic mode of work is achieved, when the neural ensembles, providing the work of each level – as if merging into a single powerful chord. And by reaching this holographic vision – you can gradually drop to each level below to view it (if necessary).

247№ 3(11)2 0 1 8


It was found that “passing” and “mastering” each of the personal levels “includes” completely different but progressive and powerful systems of our consciousness and body.

If we apply the above principle in the context of the proposed concep-tual model, then it is obvious that if changes occur at the level of physiology, intelligence and other substructures of personal measurement, then they do not affect the higher logical levels – psychosocial and ontological. But, if there are changes in the field of worldview, on the ontological level, then there are changes in the level of social orientation, in the sphere of communication, orientation, character, development of abilities, self-consciousness, which can influence on physiology and psychosomatic component of personality.

When carrying out rehabilitation measures, it is important to re-member also the general laws, stages of the natural experience of trauma: shock, emotional reactions, depression, psychosomatic disorders and re-newal of personality.

By performing work at a certain stage in accordance with the gener-al principles and peculiarities of assistance at a certain stage, we must al-ways realize at what level of personality work is being performed, starting from the stage of shock, where the leading substructures of the person with whom we work are psychosomatic and psycho-physiological components and completing work at the stage of updating the person, when the work is carried out mostly at the level of substructures such as self-awareness, spiritual (ontological) dimension, psychosocial level. That is, the way to healing, recovery, renewal of the person lies in the passage of the person of all stages of the traumatic experience, while employing all the substructures of the individual, since overcoming the consequences of psychotrauma al-ways lies in the difficult path of personal growth.

3. CONCLUSIONS AND THE PROSPECT OF FURTHER EXPLORATION IN THIS AREA

The experience of combat battle fundamentally changes human life. However, as it sounds paradoxical, obtaining a psycho-traumatic experi-ence gives the person new opportunities. This does not mean that the psy-cho-trauma is something “positive”. Simply its inevitability does not mean





the inevitability of only negative changes. Like any experience in our lives, it reveals different ways of living in front of us. Knowledge about them gives us a resource for psychological help.

That is, traumatic combat experience for a person, if he is viewed in the context of life in general, is a reason to solve his problems and the possibility of personal integration and personal growth.

References

1. Kitaev-Smyik L. A. 2009. Psihologiya stressa. Psihologicheskaya antropology of stress. [Psychology of stress. Psychological anthropology of stress]. Moskva : Aka-demicheskiy prospekt, 2009. 943 p. [in Russian]

2. Stretch R. H., Knudson K. H., Durand D. Effects of preliminary and military trauma on the development of PTSD symptoms in female and male active duty soldiers. Mil. Med. 1998. V. 163, P. 466–470. [in English]

3. Boudreaux E., Kilpatrick D., et. Al Criminal victimization, posttraumatic stress disorder, and comorbid paychopathology among a community sample of women. 1998, Vol. 11, P. 665-678. [in English]

4. Kardiner A. The traumatic Neuroses od War. New York. 1941. [in English]5. Horovitz M., Wilner N., Olvares W. Impact of event scale: A measuers of

subjective stress. Psyhosom. med. 1979. V.41, P. 209–218. [in English]6. Tarabrina N. V. Psihologicheskoe posledstvie voyni [Psychological conse-

quences of war]. Psihol. zhurnal. 1992. T. 13. № 2, p. 14–19. [in Russian]7. Lorents K. Agression (as so-called “evil”). Moskva : Progress, Univers, 1994.

272 p. [in Russian]8. Rybalka V. V. Metodolohichni problemy naukovoi psykholohii [Methodological

problems of scientific psychology] : posibnyk. Kyiv : Talkom, 2017. 245 p. [in Ukrainian]9. Leontev A. N. Deyatelnost. Soznanie. Lichnost. [Activity. Consciousness. Per-

sonality]. 2 izd. Moskva : Politizdat, 1977. 304 p. [in Russian]10. Dilts R. Strategii geniev. [Strategies of geniuses]. T. 2 Albert Eynshteyn / per. s

ang. G. N. Ivanovoy. Moskva : Nezavisimaya firma “Klass”, 1998. P. 86; 87. [in Russian]

Павелко І. Концептуальна модель фізичної та психологічної реабілітації військовослужбовців для відновлення боєздатності військ

У статті обґрунтовується необхідність звернення до особистості вій-ськовослужбовця, розкривається поняття його особистісного зростання як чинника реабілітації. Здійснено аналіз досліджень, які присвячені вивченню

249№ 3(11)2 0 1 8


поведінки людини, що повернулась з війни. З’ясовано, що психіка кожної людини по-своєму захищається від екстремальних впливів, висуваючи як за-хисні механізми рухову збудливість і активність, агресію, апатію, депресію, психічну регресію або ж вживання алкоголю і наркотичних речовин.

Як методологічний підхід для фізичної та психологічної реабілітації вій-ськовослужбовців з метою відновлення боєздатності військ запропоновано особистісно орієнтований процес реадаптації і реабілітації військовослуж-бовців. У статті подано концептуальну модель психологічної та фізичної ре-абілітації військовослужбовців для відновлення боєздатності військ як тео-ретичної основи особистісно центрованого процесу реабілітації військовос-лужбовців після участі у бойових діях.

Концептуальна модель була розроблена відповідно до етапів проход-ження людиною стадій природного проживання психотравми, що дозволяє характеризувати її як розгорнутий у часі процес. Це наступні стадії: шоку, виражених емоційних реакцій, депресії (бойова втома), психосоматичних розладів та оновлення особистості.

До структури комплексної реабілітації на діяльносному рівні особисто-сті військовослужбовця належать такі компоненти: потребово-мотивацій-ний, інформаційно-пізнавальний, цілеутворювальний та емоційно-почуттє-вий. До структури реабілітації на особистісному рівні включено такі компо-ненти: онтологія духовності, психосоціальність, спілкування, спрямованість, характер, самосвідомість, досвід, інтелект, психофізіологія, психосоматика. Визначено, що процес реабілітації повинен починатися з вищих психологіч-них рівнів особистості військовослужбовця, оскільки що зміни, які відбува-ються на більш високому психологічному рівні, завжди призводять до змін на більш низькому психологічному рівні.

Ключові слова: особистість; реабілітація військовослужбовців; концеп-туальна модель; особистісне зростання.





УДК 159.923.2

Олена Петяк аспірант кафедри психології та педагогіки, Хмельницький національний університет,

м. Хмельницький https://orcid.org/0000-0002-0635-493Х

[email protected]

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕВНОЩІВ ЯК ФЕНОМЕНУ ПОДРУЖНЬОГО ЖИТТЯ

В наш час проблема ревнощів стає все більш актуальною і є частиною повсякденного життя багатьох сімей. Про цю проблему тривалий час мов-чали, і усе зводилося до того, що ревнощі служили приводом для сімейних конфліктів. У зв’язку з цим зростала кількість неблагополучних сімей, в яких причиною усіх негараздів були саме ревнощі і відчуття недовіри партнерів один до одного.

У вітчизняній та зарубіжній психології різні аспекти ревнощів вивчали-ся відокремлено: ревнощі в соціально значущих відносинах розглядалися як базова настанова особистості, ревнощі до суб’єкта відносин були предметом психотерапевтичної та психокорекційної роботи, ревнощі як симптом захво-рювань розглядалися в патопсихології і медицині з проведенням відповідної терапії. Проблемою ревнощів займалися багато вчених, зокрема такі, як Бус Ларсен, Г. Ю Айзенк, С. Мамонтов, Є. П. Потапчук, Р. Декард, та багато інших. Сексолог та психотерапевт Л. Щеглов вважав, що у чоловіка ревнощі про-являються у більш жорстокому варіанті, оскільки чоловіки більш тривожні, ніж жінки.

Для сучасної сім’ї любов – найважливіший мотив для вступу в шлюб. Необхідно відзначити, що у шлюбі зустрічаються не просто дві людини, а два унікальних за своєю складністю психологічних світи, два сімейних дже-

© Петяк О. 251№ 3(11)2 0 1 8


рела. Шлюб – це наче центр ваги всієї родини, її фокус тяжіння, який або перетворює всю сім’ю на єдине нерозривне ціле, або навпаки, розганяє її членів по орбітах самотності. Базисом для щасливого шлюбу є сумісність подружжя – дуже складна, багатокомпонентна і багаторівнева характеристи-ка. Однією з найчастіших причин порушення сімейних відносин є ревнощі. Ревнощі – одна з найбільш сильних, руйнівних і хворобливих емоцій. Най-частіше вони розглядаються як міра любові однієї людини до іншої. Відсут-ність ревнощів, навпаки, часто трактується як ознака байдужості. Ревнощі – це емоційний вираз потреби жінки, чоловіка у збереженні вірності і в той же час в одноосібному володінні. Ревнощі мають біологічні витоки в інстинктах продовження життя і самозбереженні. У працях сучасних психологів, як ві-тчизняних, так і в зарубіжних, таке явище, як ревнощі, знаходить недостатнє висвітлення, і єдиної думки з приводу цього явища немає. У даний час існує мало джерел, які б однозначно відповідали на питання: що можна зробити, якщо ревнощі заважають нормальному існуванню людини, як змінити себе, як навчатися жити з ревнощами, не завдаючи болю іншим. Пошук відповідей на ці питання для найбільш ефективної допомоги людям, у яких дане почуття має високу ступінь прояву, робить проблему ревнощів досить актуальною, цікавою і значущою для дослідження.

Ключові слова: ревнощі; подружня зрада; фаза пристрасті; прив’яза-ність; ретроспективні ревнощі; патологічні ревнощі.

1. ВСТУП Постановка проблеми. Історія виникнення поняття “рев-

нощі” походить із давнини. Їх розглядали як один із видів емо-ційного стану людини, наприклад як “вид страху при бажанні зберегти за собою володіння якимось благом” (Декарт). Ревнощі пов’язували з такими емоціями, як образа самоповаги, гнів, праг-нення до повного панування, сумнів, самодокір, страждання, тривога. Деякі вчені обєднували ревнощі з почуттям заздрощів. У тлумачному словнику В. І. Даля [18, с. 55] цим словом позна-чається сліпа й пристрасна недовіра, сумніви в чиїйсь любові, вірності. У словнику Д. Н. Ушинського ревнощі визначаються ще як бажання безроздільно володіти чимось, боязнь чужого успіху, побоювання, що інший зробить краще. Отже, ревнощі – це підозріле ставлення людини до об’єкта обожнювання, пов’язане





із сумнівами в його вірності чи інформацією про його невірність. Ф. Ларошфуко писав: “Ревнощі підкріплюються сумнівами; вони вми-рають, як тільки сумніви перетворюються на впевненість” [2, с. 7].

Ревнощі здатні проникати практично в усі види відносин людей. Ми говоримо про ревнощі дитячі, професійні, національні, спортив-ні, творчі. М. Фрідман у книзі “Психологія ревнощів” виділяв два різ-новиди почуття ревнощів: ревнощі любовні та ревнощі в досягненні цілі (у процесі діяльності, у галузі життєвого покликання). Причому перші трапляються частіше, оскільки з ними стикаються практично всі подружжя й закохані пари. За визначенням науковця, ревнощі – почуття, що проявляється при змаганні або при безпосередній участі певної особи в діяльності, пов’язаній із сильними переживаннями. Вони виражаються у вигляді хворобливого роздратування, до якого приєднується бажання відтіснити суперника. Ревнощі діють там, де існують ідеальні чисті цінності почуття, де відіграють роль честь, стан у суспільстві, почесті, гордість, а головне – любов. Інші вчені виділяли ревнощі соціальні й еротичні. При цьому, визнаючи в деяких випадках соціальні ревнощі цінними та корисними, любовні ревнощі вважали негативним явищем, пов’язаним із підозрами й недовірою [5, с. 31].

Ревнощі – одна з найбільш сильних, згубних і хворобливих емоцій [1, c. 29]. Вони викликають стрес, почуття страху, страждання, нервові розлади, провокують іншу людину на брехню, помсту, зраду. Життя, отруєне надмірними ревнощами, стає нестерпним для всієї сім’ї. Вони псують фізичне та психічне здоров’я, відображаються на вихованні дітей. Найнебезпечніші наслідки показує кримінальна статистика: в Україні серед побутових злочинів мотив ревнощів стає їх причиною в майже 55 %. Недостатній рівень вивчення цього феномену з психоло-гічної точки зору, а також криміногенність обумовлюють актуальність і практично важливі аспекти вивчення проблеми ревнощів.

Отже, значення феномену ревнощів, у тому числі патологічних, зараз особливо зростає, оскільки вони виявляються тісно пов’язани-ми з проблемою особистості й людського фактора.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Психологічні меха-нізми виникнення ревнощів досліджували у психоаналізі З. Фрейд,

253№ 3(11)2 0 1 8


К. Юнг, Е.Фромм та ін. Відомі спостереження за приводом ревнощів зустрічаються також у Дж. Ролза, К. Ізарда, В. Татаркевича, В. Фран-кла, А. Маслоу, К. Роджерса і др.

Основні уявлення про ревнощі формуються філософами в період античності. Сократ бачив у ревнощах складне і суперечливе душевне почуття, “суміш страждання та задоволення”. На цю амбівалентність ревнощів, їх генетичний зв’язок як зі злом, так і з добром у подальшо-му також указували Платон і Арістотель.

У періоди Середньовіччя і Відродження ревнощі тісно пов’язува-ли з любов’ю. Ревнощі не заохочувались і не заперечувались з одно-значністю, у них сприймалися почуття, що є постійними і невід’ємни-ми супутниками справжньої любові. Для Августина Аврелія і Фоми Аквінського, Дж. Бруно і М. Монтеня ревнощі виступали як складний стан, в якому любов зафарбована ненавистю, але причиною якої в кін-цевому рахунку залишається любов. Хоч ревнощі об’єднувала любов і ненависть, повне відчуття ревності, за думкою мислителів цього пе-ріоду, привело б до заперечення кохання [3, c. 45].

У роботах західноєвропейських мислителів Нового часу: (Ф. де Ларошфуко, Б. Паскаля, Р. Декарта, Б. Спінози, Т. Гоббса, Б. Мандеви-ля, Ш. Монтескье, К. Гельвеція, Д. Юма, І. Канта та ін. дається аналіз даного явища, розглядаються форми його прояву. Основною тенден-цією цього етапу є переважне трактування ревнощів як асоціативно-го, ірраціонального афекту та заклику до обмеження або придушення їх за допомогою розуму. Вони осуджують ревність як самолюбну та індивідуалістичну пристрасть, вважаючи, що вона не повинна мати місця у людини. Особливий інтерес до ревнощів виявляли представ-ники західноєвропейського ірраціоналізму XIX–XX ст. А. Шопенгау-ер досліджував їх у зв’язку з метафізією статевого кохання, Ф. Ніцше вписав ревнощі у більш широкий контекст такого складного соціаль-но-психологічного явища моралі, як ressentiment [7, с. 14 ]. Також ці-кавий погляд Карла Ізарда, який пише: “... ревнощі пробуджують такі фундаментальні емоцію, як страх і гнів. Можливість позбутися кохан-ня і всього, що пов’язано з ним, породить у людини страх. Любов, крім іншого, означає емоція гніву, також представлену у феномені ревності,





яка виникає тоді, коли людина відчуває, що всі її спроби зберегти по-зицію у відносинах з коханою людиною, повернути її увагу, любов, від-чуття безпеки безрезультатні” [6, с. 38].

Західні психологи Е. Хетфілд і Г. Уолстер вважають, що причиною появи ревнощів є ущемлена гордість і усвідомлення порушення права власності.

Франсуа Ларошфуко ще в XVII столітті стверджував, що в ревнощах тільки одна частина кохання і дев’яносто дев’ять частин самолюбства. Парадокс полягає в тому, що нерідко в сім’ї ревнує саме той з членів по-дружжя, який сам найбільшою мірою схильний до порушення подружньої вірності. Польський письменник Станіслав Вапняк писав: “Підозрювати жінок у невірності нас заставляють не їхні зради, а наші власні” [8, c. 96].

Мета статті. Метою нашого дослідження було визначення стате-вих відмінностей у почуттях ревнощів, кохання та сексуальної задово-леності. Вік вибірки респондентів був визначений необхідністю вийти за рамки більшості досліджень у цій сфері, що охоплюють студентів початкових курсів, які мають обмежений досвід подружнього життя. Ураховуючи специфіку розвитку вищезгаданих почуттів, ми зверну-лися до їх вивчення у старшокурсників та представників середнього віку, що мають більший та глибокий досвід партнерських відносин.

У дослідженні взяли участь 42 чоловіки та 58 жінок у віці 22–45 років. Усі учасники заповнили три опитування: опитувальник трьох-мірного кохання, шкалу ревнощів SRJS та шкалу ЧИСУ.

2. МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯОдна з найкращих опитувальних методик вивчення кохання ос-

нована на трьохмірній моделі кохання Стернберга (Sternberg, 1988). Її привабливість пояснюється її високими психометричними показ-никами (Sternberg, 1997) та відповідністю іншим моделям кохання (Aron, Westbay, 1996; Shaver, Hazan, Bradshaw, 1988). Відповідно до наших даних, методика кохання Стернберга володіє високою на-дійністю за внутрішньою узгодженістю (α Кронбаха за підшкалами кохання у жінок складає з інтимності, пристрасті і обовязків, від-повідно – 0,899, 0,904, 0,937; у чоловіків відповідно – 0,919, 0,945,

255№ 3(11)2 0 1 8


0,945). Також високою надійністю відрізняється методика SRJS Брін-гла і його колег (α Кронбаха = 0,88-0,92, а двотижнева ретестова на-дійність – 0,77, за даними Брінгла) (Bringle, Roach, Andier, Evenbeck, 1979), де α Кронбаха, за нашими даними, у жінок – 0,906 і 0,953 – у чоловіків. Не менш висока надійність у шкала ЧИСУ – у жінок 0,928, у чоловіків – 0,943.

Ми припускали, що у випадку, якщо ревнощі сприяють збере-женню любовних взаємин, то слід очікувати позитивного зв’язку між ревнощами і всіма компонентами кохання. Ураховуючи дані про наявні відмінності у реакціях на сексуальну та емоційну невпевне-ність, можна очікувати і деяких статевих розбіжностей у ревнощах, коханні та сексуальній задоволеності, а також у їх взаємозв’язках у людини.

3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ У табл. 1 можна побачити середні, стандартні відхилення і статеві

відмінності ревнощів, кохання і задоволення за d-Cohen.Таблиця 1

Статеві відмінності ревнощів, кохання і задоволенняСтать Чоловіча Жіноча d Cohen

M SD M SD

Ревнощі 67,25 21,72 67,98 16,13 0,04

Кохання-інти-мність 7,24 1,14 7,86 0.73 0,66**

Кохання-при-страсть 6,99 1,42 7,56 1,01 0,47*

Кохання-обов’язки 7,27 1,45 7,85 1,05 0,46*

Сексуальна задо-воленість 75,89 16,21 74,99 14,42 0,06

Значимість відмінностей відповідно двостороннього t-критерію *р ≤ 0,05, ** р ≤ 0,01

У табл. 2 можна побачити кореляцію між ревнощами, коханням та сексуальною задоволеністю.





Таблиця 2Кореляції між трьохмірними показниками

(ревнощі, кохання, сексуальна задоволеність)

Кохання- інтимність

Кохан-ня-при-страсть

Кохан-ня-обов’яз-

ки

Ревнощі Сексуальна задово-леність

1. Кохан-ня-інти-мність

1 0,83*** 0,85*** 0,47*** 0,75***

2. Кохан-ня-при-страсть

0,78*** 1 0,91*** 0,58*** 0,73***

3. Кохан-ня-обов’яз-ки

0,74*** 0,83*** 1 0,53*** 0,69***

4. Ревнощі 0,06 0,10 0,17 1 0,45***

5.Сексуаль-на задово-леність

0,49*** 0,41*** 0,20 0,25* 1

Результати вказують на наявність статевих відмінностей за всіма трьома підшкалами кохання: у жінок вони вищі (d Cohen – 0,66** для інтимності, р ≤ 0.01; 0.47*– для пристрасті, 0,46* – для обов’язків, р ≤ 0,05), але вказують на відсутність відмінностей по ревнощах і сексу-альній задоволеності. У той же час для обох статей спостерігаються позитивні кореляції між сексуальною задоволеністю і коханням (від-повідно 0,75***, 0,73***, 0,69***для чоловіків, 0,49***, 0,41***, 0,20 – для жінок), а також між ревнощами і сексуальною задоволеністю (0,45*** – для чоловіків, 0,25*для жінок). Лише у чоловіків мають місце пози-тивні кореляції між компонентами кохання і ревнощами (відповідно, 0,47***, 0,58***, 0,53***). Усі інші значимі кореляції у них також вира-жені сильніше (рис. 1, 2).

257№ 3(11)2 0 1 8


Рис. 1. Середні показники компонентів кохання

Рис. 2. Середні показники ревнощів та сексуальної задоволеності чоловіків (1) і жінок (2)

Висунута гіпотеза частково підтвердилася. Статеві відмінно-сті були виявлені в усіх підпунктах кохання, але не в ревнощах і не в сексуальній задоволеності. Жінки сильніше люблять, але за рівнем ревнощів та сексуальної задоволеності не відрізняються від чоловіків. Виявилося, що схильність до ревнощів у жінок не пов’язана з кохан-





ням, а у чоловіків пов’язана. Для обох статей сексуальна задоволеність пов’язана з любов’ю і ревнощами, але, очікувано, ці зв’язки більше виражені у чоловіків, оскільки сексуальна задоволеність у чоловіків більш явно пов’язана з якістю взаємин, ніж у жінок.

Отримані аналітичні розбіжності можуть бути інтерпретовані на основі моделі інвестицій Розбалта та еволюційних і соціокультурних ідей про статеворольові очікування [16, c. 47]. У той час як фінансові та психологічні інвестиції чоловіків в основному фокусуються на житті партнерів, інвестиції жінки фокусуються на житті дітей і на створенні домашнього затишку. Це зовсім не означає більш слабку любов жін-ки до партнера. Жінка поєднує любов до партнера і любов до дитини так само, як і любов до інших близьких людей, У той час як чоловіча любов більшою мірою фокусується на сексуальних відносинах і тому носить більш власний та особистісний характер. Вивчення чоловічих пріоритетів виявило істотні кореляції між задоволенням взаємин та інвестицією в ці взаємовідносини. Наявність відповідальних відносин зумовлює більшу прикрість від невірності партнера і більші ревнощі у чоловіків, ніж у жінок.

В європейській культурі зобов’язання є природною частиною лю-бовних взаємин, також як і задоволення цими взаєминами, де сексу-альна складова є дуже значимою. Це пояснює позитивний і стійкий зв’язок між любов’ю та ревнощами у чоловіків, які бояться втратити цінний об’єкт любовних взаємин та фінансових інвестицій. Чоловік прагне зберегти близькі відносини, намагаючись зруйнувати зв’язок партнерів з іншою людиною, відповідно до статеворольових стерео-типів. Жінка ж цінує не тільки свого партнера, але і всі наслідки цих відносин, тому у неї зв’язок між любов’ю та ревнощами значно слаб-ший. Її ревнощі основані не тільки на коханні до партнера, але і на всіх інших обставинах життя [10, c. 83]. До того ж вона боїться виразити гнів у відповідь на дії партнера, відповідно до статеворольових стере-отипів про вираження “правильних” емоцій. Жінка вважає за краще фокусуватися на своє майбутнє і майбутнє своєї дитини, і її ревнощі більшою мірою спрямовані на захист від руйнування життєвої пер-спективи для себе і дитини, ніж на захист взаємин з партнером.

259№ 3(11)2 0 1 8


4. ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬЗа даними, позитивний зв’язок між ревнощами і любов’ю виявив-

ся тільки у чоловіків. Це означає, що ревнощі навряд чи можна зараху-вати до універсальних механізмів збереження партнерських відносин, але їх можна розглядати як захисний супровід кохання у дорослих чоловіків. Згідно з цими даними, ревнощі можна вважати позитив-ним фактором збереження партнерських відносин у чоловіків. Для перевірки обґрунтованості такого висновку треба також вивчати різні аспекти задоволення партнерськими відносинами, переконання, очі-кування та інвестицій у ці відносини. Особливо важливим є контроль типу та тривалості партнерських відносин у різних вікових групах, бо наші дані говорять про те, що в дорослому житті відбувається істот-не зниження такого компонента кохання, як пристрасть. Дані факти становлять відому прикладну цінність, але потребують ретельного контролю всіх найбільш важливих факторів, включаючи питання на-явності або відсутності спільних дітей.

Результати проведених досліджень підтверджують, що жінки, діз-навшись про емоційну невірність, страждають сильніше, ніж чоловіки. А ось зрада сексуальна є серйозним приводом уже для чоловічих ревно-щів. Ще більшу ясність у це питання вносить дослідження, проведене вченими Тель-Авівського університету Аяллою Пінес та Аріеллою Фрі-дман, які запропонували досліджуваним оцінити “ступінь тяжкості” емоційної й сексуальної невірності. За подібних умов було наочно по-казано, що чоловік та жінка однаково гостро переживають сексуальну невірність партнера, хоча жінки й уважають емоційну невірність “най-страшнішим злом”, яке може спіткати подружжя [5, с. 100].

Можна стверджувати, що соціобіологічний фактор не такий уже й сильний, як це могло здаватися на початку. Передусім, соціобіології важко пояснити, чому 50 % чоловіків вважають сексуальну зраду не страшнішою від емоційної.

Відмінність чоловіків і жінок у їх переживанні почуття ревнощів свідчить про те, що важливіше враховувати навіть не біологічну стать конкретно, а світоглядні настанови, погляди на права й принципи вза-ємин статей. Дослідження засвідчують, що одні люди (причому зовсім





не важливо, якої вони статі) схильні домінувати в сім’ї, високо оціню-ють сексуальну залежність, уважаючи, що сексуальний партнер дея-ким чином утрачає автономність і стає невіддільною частиною тан-дему. Люди такого типу гостріше переживали сексуальну невірність. Водночас потрібно визнати, що в цій групі серед ревнивців виявилося більше чоловіків. Ті з опитуваних, хто дотримувався ліберальних по-глядів у відносинах між партнерами, говорили переважно про гріхов-ність емоційної невірності. До ліберальних поглядів у взаєминах, зви-чайно, виявилися більш схильними жінки.

Ще одна теорія трактує відмінності в переживанні ревнощів так. Розбіжні оцінки емоційної й сексуальної невірності цілком і повністю залежать від того, які цінності переважають в ієрархії надання пере-ваги людини. Один, наприклад, вважає, що ніяка духовна близькість не замінить сексуальних відносин. Добре, якщо з хорошою партнер-кою можна ще й поговорити, але не буде трагедією, якщо виявиться, що вона нерозумна сексуальна лялька. Схильних до подібних поглядів досить багато, і не тільки серед сильної половини людства. Такі люди будуть дуже важко переживати сексуальну зраду, а втрата емоційна їх не змусить страждати. Ще одна категорія, навпаки, надає перевагу духовному партнерству, тобто дружбі, інтелектуальній привабливості партнера. І навіть якщо дружба з часом переростає в любов і секс, то вони будуть страждати від утрати емоційної близькості.

Однак ці альтернативні пояснення залишають відкритим питання, чому різностатеві істоти роблять такі різні висновки з невірності партнера й опираються при цьому на розбіжні уявлення про нормальність того чи іншого типу поведінки. Очевидно, усе це пояснюється тим, що розбіжно-сті в уявленнях про норми поведінки й обумовлені, з одного боку, успад-кованими, біологічно запрограмованими властивостями, а з другого – це відображення досвіду соціалізації, тобто виробленого віками погляду на відмінні ролі чоловіка та жінки в соціумі [11, c. 72]. Дуже часто учасники конфлікту, що виник на підставі ревнощів, обвинувачуючи партнера в не-вірності, опираються на звичайні рольові стереотипи: жінки вважають, що всі чоловіки “здатні отримувати задоволення від сексуальних відносин без любові” й що сексуальна невірність чоловіка зовсім не обов’язково озна-

261№ 3(11)2 0 1 8


чає його емоційну невірність; а чоловіки, зі свого боку, скуті сформованою думкою, що жінка, зраджуючи своєму партнерові, віддається супернику не тільки тілом, але й душею, і вважають сексуальну невірність своєї партнер-ші ознакою того, що вона невірна й емоційно.

Проаналізувавши позитивну та негативну роль ревнощів у взає-минах, можна стверджувати, що для багатьох людей ревнощі – один із приємних доказів любові, і сприймаються вони ними – у певних дозах – із задоволенням. Ці природні ревнощі відіграють активізуючу роль у коханні. “Ніщо так не прив’язує, як ревнощі”, – пише Андре Моруа.

Ревнощі, залишаючись на високоморальних позиціях, не ведуть до підозрілості, образ, підглядання, взаємної ненависті, не створюють ат-мосфери недовіри до об’єкта своїх почуттів і хвилювань. Вони викли-кають смуток про втрачені хвилини спілкування, тугу за можливою втратою коханої людини. Любовні задоволення, на думку філософів, потребують певного стимулятора. Вони ніколи не можуть довго існу-вати “безхмарно”. Ось чому, на їхню думку, коханню необхідний легкий напад суму, трохи ревнощів, сумнівів, драматичної гри [14, с. 78].

Проте ревнощі можуть ставати цілком домінуючим пережи-ванням, відділеним від почуття любові, здатні стати нав’язливими, навіть ілюзорним страхом, що може викликатися будь-якими чин-никами. Ревнощі охоплюють, крім емоційної, інтелектуальну сфе-ру особистості – порушуються логіка, мислення, часові зв’язки те-перішнього, минулого й майбутнього, страждає воля, порушується правильне сприйняття того, що відбувається. Поведінка ревнивця часто викликає “в обвинуваченого” не ту реакцію, на яку він роз-раховував, викликає почуття страху, страждання, неприязні, нерво-ві розлади, провокує іншого на брехню, помсту, зраду, розлучення. Життя з такою людиною може виявитися нестерпним для іншого партнера, зіпсувати психічне й фізичне здоров’я, відбитися на ви-хованні та здоров’ї дітей, стати мотивом злочину проти особистості того, кого ревнують, чи суперника, або навіть випадкової людини.

Заради уникнення у відносинах почуття ревнощів потрібно із самого початку сімейного життя створити таку атмосферу в сім’ї, щоб не було місця докорам, приниженням, суперечкам, щоб кожен





із подружжя міг відчути свою необхідність й особливу значимість у сім’ї. Створення благополучного психологічного клімату, основа-ного на взаємній довірі та взаємній відвертості, взаєморозумінні й взаємній повазі, сімейного клімату, що дало б змогу кожному від-чути свою цінність і потрібність для іншого, залишаючись при цьо-му самим собою, – це найкращий захист від усіляких спокус, брехні, сумнівів та недовіри.

Рецензент – доктор психологічних наук, доцент Комар Т. В.


1. Абрахам К. Классические психоаналитические труды. Москва : Коги-то-Центр, 2009. 224 с.

2. Балинт М. Базисный дефект: Терапевтические аспекты регрессии. Мо-сква : Когито-Центр, 2002. 256 с.

3. Бреслав Г. Разработка частотного индекса сексуальной удовлетворен-ности (ЧИСУ) в диагностике супружеских отношений. Журнал высшей шко-лы экономики. 2013. Т. 10(1). С. 25–36.

4. Бреслав Г. Психология эмоций. Москва : Смысл, 2016. 127 с.5. Винникотт Д. В. Маленькие дети и их матери. Москва : Независимая

фирма “Класс”, 1998. 80 с.6. Кляйн М. Зависть и благодарность. Исследование бессознательных

источников. Санкт-Петербург, : Б.С.К., 1997. 96 с.7. Кохут Х. Анализ самости: Системный подход к лечению нарциссиче-

ских нарушении личности. Москва : Когито-Центр, 2003. 308 с.8. Кохут Х. Восстановление самости. Москва : Когито-Центр, 2002. 316 с.9. Куттер П. Любовь, ненависть, зависть, ревность. Психоанализ стра-

стей. Санкт-Петербург : Б.С.К., 1998. 115 с.10. Михалев А. А. Япония : социальная рефлексия в модернизированном

обществе (50–70-е гг. XX столетия). Москва : ИФ РАН, 2001. 147 с.11. Райкрофт Ч. Критический словарь психоанализа. Санкт-Петербург :

Восточно-Европейский институт психоанализа, 1995. 260 с.12. Столороу Р., Брандшафт Б., Атвуд Дж. Клинический психоанализ.

Интерсубъективный подход. Москва : Когито-Центр, 1999. 252 с.13. Хорни К. Невротическая личность нашего времени. Санкт-Петер-

бург : Питер, 2002. 224 с.

263№ 3(11)2 0 1 8


14. Ференци Ш. Теория и практика психоанализа. Москва : Университет-ская книга, ПЕР СЭ, 2000. 320 с.

15. Фрейд З. Собрание сочинений в 10 томах. Том 7. Навязчивость, пара-нойя и перверсия. Москва : ООО “Фирма СТД”, 2006. 336 с.

16. Rusbult C. E. Commitment processes in close relationships: an interde-pendence analysis. Journal of Social and Personal Relationships, 10, Р. 175–204.

17. Rydell R. J. Differentiating Reactive and Suspicious Jealousy. Social Behav-ior & Personality: An International Journal. 2007, Vol. 35 Issue 8, Р. 1099–1114.

18. Salovey P. Differentiation of social-comparison jealousy and romantic jeal-ousy. Journal of Personality and Social Psychology, 50, Р. 1100–112.

References

1. Abrakham K. Klasychni psykhoanalitychni pratsi [Classic psychoanalytic works]. Moskva : Kohyto-Tsentr, 2009. 224 p. [in Russian]

2. Balint M. Bazovyy defekt: Terapevtychni aspekty rehresiyi [Basic Defect: Therapeutic Aspects of Regression ]. Moskva : Kohyto-Tsentr, 2002. 256 p. [in Russian]

3. Breslava H. Rozrobka chastotnoho indeksu seksual’noyi zadovolenosti (chisu) v diahnostytsi podruzhnikh vidnosyn [Development of the frequency index of sexual satisfaction (NIS) in the diagnosis of marital relations ]. Zhurnal Vyshchoyi Shkoly Ekonomiky [Journal of the Higher School of Economics]. 2013. T. 10(1). P. 25–36. [in Russian]

4. Breslava H. Psykholohiya emotsiy [Psychology of emotions ]. Moskva : Sens, 2016. 127 p. [in Russian]

5. Vynnykott D. V. Malen’ki dity i yikh materi [Small children and their moth-ers ]. Moskva : Nezalezhna firma “Klas”, 1998. 80 p. [in Russian]

6. Klyayn M. Zazdrist’ i podyaku. Doslidzhennya nesvidomykh dzherel [Envy and gratitude. Research unconscious sources] S. Petersburg : B.S.K., 1997. 96 p. [in Russian]

7. Kokhut K. H. Analiz samosti: Systemnyy pidkhid do likuvannya nartsys-sycheskykh porushennya osobystosti [Self-analysis: A systematic approach to the treatment of narcissistic personality disorders ]. Moskva : Kohyto-Tsentr, 2003. 308 p. [in Russian]

8. Kokhut K. H. Vidnovlennya samosti [Recovery of one self ]. Moskva : Kohy-to-Tsentr, 2002. 316 p. [in Russian]

9. Kutter P. Lyubov, nenavyst’, zazdrist’, revnoshchi. Psykhoanaliz prystrastey [Love, hate, envy, jealousy. Psychoanalysis of passions]. S. Petersburg : B.S.K., 1998. 115 p. [in Russian]





10. Mikhal’ov A. A. Yaponiya: sotsial’na refleksiya v modernizovanomu suspil’stvi (50-70-i rr. XX stolittya) [Japan: social reflection in a modernized soci-ety (50-70-ies. XX century)]. Moskva : IF RAN, 2001. 147 p. [in Russian]

11. Raykroft C. H. Krytychnyy slovnyk psykhoanalizu [Critical Dictionary of Psychoanalysis]. S. Petersburg : Skhidno-Yevropeys’kyy Instytut psykhoanalizu, 1995. 260 p. [in Russian]

12. Stolorou R., Brandshaft B., Atvud Dzh. Klinichnyy psykhoanaliz. Intersub’ektivnyy pidkhid [Clinical psychoanalysis. Intersubjective approach]. Moskva : Kohyto-Tsentr, 1999. 252 p. [in Russian]

13. Khorni K. Nevrotychna osobystist’ nashoho chasu [Neurotic personality of our time]. Piter, 2002. 224 p. [in Russian]

14. Ferentsi S. H. Teoriya i praktyka psykhoanalizu [Theory and Practice of Psychoanalysis]. Kyiv : Universytet·s’ka knyha, Naukova dumka, 2000. 320 p. [in Ukrainian]

15. Freyd Z. Zibrannya tvoriv u 10 tomakh. Tom 7. Nav’yazlyvist’, paranoya i perversiya [Collected Works in 10 volumes. Volume 7. Obsession, paranoia and perversion]. Moskva : TOV “Firma STD”, 2006. 336 p. [in Russian]

16. Rusbult C.E. Commitment processes in close relationships: an interde-pendence analysis. Journal of Social and Personal Relationships. 10, 175–204. [in English]

17. Rydell R. J. Differentiating Reactive and Suspicious Jealousy. Social Behav-ior & Personality: An International Journal. 2007, Vol. 35 Issue 8, P. 1099-1114. [in English]

18. Salovey P. Differentiation of social-comparison jealousy and romantic jeal-ousy. Journal of Personality and Social Psychology, 50, P. 1100–1112 [in English].

Petiak O. Psychological Features of Jealousy as a Phenomenon Of Human Life

In our time, the problem of jealousy is becoming more and more relevant and is part of the everyday life of many families. This problem was kept silent for a long time and everything was reduced to the fact that jealousy served as an occasion for fam-ily conflicts. In connection with this, the number of dysfunctional families grew, in which the very reason for all the hardships was the jealousy and the lack of confidence of the partners to each other.

In domestic and foreign psychology, various aspects of jealousy were stud-ied separately: jealousy in socially significant relationships was seen as the basic unit of personality, the jealousy of the subject of relations was the subject of psy-chotherapeutic and psycho-corrective work, jealousy as a symptom of diseases was

265№ 3(11)2 0 1 8


considered in pathopsychology and medicine with the conduct of appropriate ther-apy. The problem of jealousy was examined many scientists, including such as Bus Larsen, H. Iu. Aizenk, S. Mamontov, Ye. P. Potapchuk, R. Dekard and many others. Sexologist and psychotherapist L. Shcheglov believed that the husband’s jealousy appears in a more severe option, since men are more alarming than women. For a modern family, love is the most important motive for marriage. It should be noted that in marriage there are not only two people, but two unique in their complexity psychological worlds, two family sources. Marriage is like the center of gravity of the whole family, its focus of gravity, which either transforms the whole family into a single inseparable whole, or vice versa, disperses its members orbits of loneliness. The basis for a happy marriage is compatibility of the spouses – a very complex, multicomponent and multilevel characteristic. One of the most common reasons for breaks in family relationships is jealousy. Jealousy is one of the strongest, de-structive and painful emotions. Most often, they are considered as a measure of love of one person to the second. The lack of jealousy, on the contrary, is often interpret-ed as a sign of indifference. Jealousy is an emotional expression of the needs of a woman, a man in maintaining fidelity and, at the same time, in a sole possession. Jealousy have biological origins in the instincts of life extension and self-preser-vation. In the writings of modern psychologists, both in domestic and in foreign, such a phenomenon as jealousy finds insufficient coverage and unanimous opinion about this phenomenon does not have. At the moment, there are few sources that would unambiguously answer the question: what can be done if jealousy interfere with the normal existence of a person, how to change oneself, how to learn to live with jealousy, without causing pain to others. Finding answers to these questions for the most effective help to people in whom this feeling has a high degree of man-ifestation makes the problem of jealousy very relevant and interesting for research.

Key words: jealousy; marital treason; passion phase; association; retrospective jealousy; pathological jealousy





УДК 159.9:37.032:355/359.08

Віктор Пізінцалі курсовий офіцер курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації,

Військова академія, м. Одеса https://orcid.org/0000-0001-6823-8945

[email protected]

ОСНОВНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ У МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ

У статті проаналізовано наукову літературу для з’ясування чинників, що впливають на психологічну культуру особистості загалом та майбутніх офі-церів зокрема. Виявлено, що при формуванні базового рівня психологічної культури (психологічної грамотності) особистості значущим є вплив пере-важно зовнішніх чинників (соціальних, економічних, релігійних тощо).

При набутті рівня психологічної культури (психологічної компетент-ності), який майбутній фахівець опановує під час навчання у закладі вищої освіти, науковці виокремлюють такі основні чинники, як базовий рівень пси-хологічної культури суспільства; педагогічний вплив; вплив батьків; вплив однолітків або колективу; власна психологічна діяльність.

На підставі аналізу наукової літератури з проблеми дослідження осо-бливостей службової діяльності офіцерів Збройних Сил України та опиту-вання курсантів вищих військових навчальних закладів виявлено чинники, які впливають на розвиток психологічної культури у майбутніх офіцерів. За допомогою кореляційного аналізу було виявлено основні з них.

У результаті дослідження встановлено, що на розвиток психологічної культури впливають такі основні чинники: базовий рівень психологічної культури суспільства; вплив авторитетної особи (командир, товариші, сім’я); командирський стиль начальників і викладачів; якість соціально-психологіч-них контактів; активність і продуктивність пізнавальної сфери особистості;

© Пізінцалі В. 267№ 3(11)2 0 1 8


інтелектуальний рівень людини та її ерудованість; особиста відповідальність за стан психічного здоров’я власного та підлеглих; регульована стабільність емоційно-вольового стану.

Ключові слова: психологічна культура; майбутній офіцер; чинник; пси-хологічна грамотність; психологічна компетентність.

1. ВСТУППостановка проблеми. Управління підрозділами Збройних Сил

України в умовах бойових дій показало важливу роль морально-пси-хологічного забезпечення у формуванні особистості військового фа-хівця. Сьогодення вимагає від офіцерів високого рівня розвитку пси-хологічної культури. Про це свідчать дослідження військових психо-логів (В. Осьодло, І. Приходько, О. Хайрулін, А. Романишин, О. Бойко, І. Гузенко та ін.). Вони підкреслюють значущість психологічної куль-тури під час підготовки майбутнього офіцера як до участі у бойових діях, так і до повсякденної службової діяльності. У цьому зв’язку важ-ливості набуває проблема визначення чинників, які впливають на розвиток психологічної культури у майбутніх офіцерів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У науковій літературі проблема визначення чинників розвитку психологічної культури не знайшла детального висвітлення. Однак існує низка наукових дослі-джень, які стосуються окремих аспектів цієї проблеми. Це досліджен-ня Т. Єгорової щодо основних умов підвищення рівня психологічної культури, К. Сидорової щодо умов формування та розвитку психоло-гічної культури, Н. Остапчук щодо чинників, формуванню психоло-гічної компетентності тощо.

Метою статті є висвітлення результатів дослідження щодо вияв-лення основних чинників розвитку психологічної культури у майбут-ніх офіцерів.

2. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯТермін “чинник” у тлумачному словнику української мови визна-

чається як умова, рушійна сила, причина будь-якого процесу, що ви-значає його характер або одну з основних рис [1, с. 326]. Як правило, науковці всі чинники, які впливають на ефективність професійної ді-





яльності, що прямо залежить від рівня психологічної культури, поді-ляють на три види:

об’єктивні – чинники, що пов’язані з певною системою та послі-довністю дій та спрямовані на досягнення певного результату;

суб’єктивні – чинники, що пов’язані із суб’єктивними передумо-вами рівня успішності професійної діяльності (зокрема, професій-но-психологічні, індивідуально-типологічні і психофізіологічні якості суб’єкта професійної діяльності, які сприяють або перешкоджають професійному зростанню, компетентність, спрямованість, здібності, мотиви, творчість тощо);

об’єктивно-суб’єктивні – чинники, що пов’язані з організацією професійного середовища, якістю управління системою і професіона-лізмом керівників [2, с. 25].

Описані в науковій літературі дослідження окремих аспектів про-блеми, що досліджується нами, надали можливість з’ясувати ті чин-ники, що можуть впливати на психологічну культуру особистості за-галом та майбутніх офіцерів зокрема.

Наприклад, Т. Єгорова у своєму дослідженні як основні умови під-вищення рівня психологічної культури розглядає: безперервну психо-логічну освіту; створення особливого освітнього середовища для реалі-зації принципів гуманізму й екологічності соціальних взаємовідносин; пропаганду психологічної культури на всіх рівнях освіти як основи під-вищення духовно-морального потенціалу людини [3, с. 134].

К. Сидорова умовами формування та розвитку психологічної культури майбутніх державних службовців вважає:

соціальне середовище, під яким розуміють сукупність матеріаль-них, політичних, духовних і соціально-психологічних чинників, без-посередньо взаємодіючих з особистістю в процесі її життєдіяльності;

особистість викладача, який є унікальною за своєю значущістю фігурою для тих, кого він навчає;

соціальну діяльність (навчально-пізнавальна діяльність, спря-мована на забезпечення успішної майбутньої професійної діяльно-сті; участь у масових заходах культурного і спортивного характеру, у роботі органів студентського самоврядування; підприємницька та

269№ 3(11)2 0 1 8


інша соціально значуща діяльність, яка сприяє покращенню та задо-воленню матеріальних і духовних потреб та професійному вдоско-наленню) майбутніх державних службовців та їх мотивацію [4].

Є також наукові дослідження, які визначають психологічні чинни-ки, що перешкоджають особистісному розвитку людини. Наприклад, І. Ластовець вважає, що це такі особистісні характеристики, як ригід-ність, тривожність, егоїзм, внутрішнє напруження, консерватизм, без-принципність [5, с. 253].

Н. Остапчук виокремила чинники, які сприяють формуванню пси-хологічної компетентності, та чинники, що перешкоджають цьому про-цесу. Перші – це низька вираженість традиційних професійних стере-отипів; упевненість у собі; ініціатива в соціальних контактах; емоційна врівноваженість; яскраво виражена мотивація досягнення успіху; умін-ня використовувати й оцінювати знання тощо. Другі – висока вираже-ність стереотипів у структурі особистості; високий рівень нейротизму як показник емоційної нестійкості індивіда; наявність розузгодженості в ціннісній сфері; низький рівень сформованості індивідуальної систе-ми усвідомленої саморегуляції емоцій і поведінки [6, с. 187].

Як свідчить аналіз наукової літератури з проблеми дослідження, на розвиток психологічної культури впливає певна кількість чинників. Переважно це зовнішні чинники: соціальні; економічні; релігійні тощо. Їх вплив є найбільш значущим у формуванні базового рівня психоло-гічної культури (психологічної грамотності) особистості. Особливої значущості розвиток психологічної культури набуває у контексті фор-мування компетенцій в освітньому процесі (набуття чергового рівня психологічної культури – психологічної компетентності, яку майбутній фахівець опановує під час навчання у закладі вищої освіти). Сформо-вана психологічна компетентність допомагає майбутньому фахівцеві адекватно сприймати себе та інших людей [7, с. 35].

На цьому етапі науковці виокремлюють такі основні чинни-ки, які впливають на розвиток психологічної культури: базовий рівень психологічної культури суспільства; педагогічний вплив; вплив батьків; вплив однолітків або колективу; власна психологіч-на діяльність. Слід відзначити, що власна психологічна діяльність





і набуття через неї власного психологічного досвіду, якість якого залежить від психологічної грамотності особистості, є найваж-ливішими для формування особистості. Саме цей чинник робить людину індивідуальністю, але він, на жаль, є найменш впливовим. Найбільший вплив має базовий рівень психологічної культури су-спільства, оскільки він є визначальним чинником, який формує психологічну культуру, і визначає всі подальші чинники. Педаго-гічний вплив та вплив батьків перебувають приблизно на одна-ковому рівні. Вплив колективу або однолітків, який є найменш контрольованим, може розглядатися як один з найголовніших, але слід пам’ятати, що й він визначається впливом попередніх трьох чинників й незначним власним досвідом [8], [9].

На підставі аналізу наукової літератури з проблеми дослідження, особливостей службової діяльності офіцерів Збройних Сил України та опитування 108 курсантів вищих військових навчальних закладів у віці 18–27 років, 39 з яких брали участь у воєнних діях, було виявлено 22 чинники, що впливають на розвиток психологічної культури май-бутнього офіцера:

Активність і продуктивність пізнавальної сфери.Базовий рівень психологічної культури суспільства. Відповідальність військових побратимів за стан психічного здо-

ров’я людини.Відповідальність за себе та військових побратимів.Відповідальність сім’ї за стан психічного здоров’я людини.Відповідальність соціальних служб за стан психічного здоров’я

людини.Вплив авторитетної особи (командир, товариші, сім’я).Інтелектуальний рівень людини та її ерудованість.Командирський стиль начальників і викладачів.Компетентність командирських рішень.Матеріальна залежність людини.Особиста відповідальність за стан психічного здоров’я власного

та підлеглих.Особливості внутрішнього психологічного світу.

271№ 3(11)2 0 1 8


Поведінкова автентичність стосовно професійного еталону та мо-рального ідеалу офіцера.

Прагнення до аналізу внутрішнього стану людини.Прагнення звертатись за допомогою.Регульована стабільність емоційно-вольового стану.Рівень впливу сім’ї.Рівень впливу співслужбовців.Рівень задоволення потреб особистості.Рівень педагогічного впливу.Якість соціально-психологічних контактів.Для визначення основних чинників розвитку психологічної куль-

тури у майбутніх офіцерів було проведено кореляційний аналіз (ви-значення коефіцієнтів кореляції Пірсона), у результаті якого отрима-но такі результати.

Визначено, що регульована стабільність емоційно-вольового ста-ну майбутнього офіцера залежить від базового рівня психологічної культури суспільства (r = 0,616 при p < 0,01).

Також з’ясовано, що розвиток психологічної культури перебу-ває під впливом командирського стилю начальників і викладачів, є наслідком становлення у сім’ї, пов’язаного з інтелектуальним рівнем людини та її ерудованістю (r = 0,405 при p < 0,01), рівнем задоволення потреб особистості, у тому числі матеріальних. Виявлено зворотний зв’язок якості соціально-психологічних контактів з матеріальними потребами людини (r = -0,191 при p < 0,05), при збільшенні матеріаль-ної залежності погіршується якість контактів між людьми.

Компетентність командирських рішень має важливе значення для формування майбутнього офіцера як фахівця. Існує зворотний зв’язок цього чинника з рівнем впливу співслужбовців (r = -0,300 при p < 0,01), тобто при зменшенні виважених та чітких командирських рішень збільшується вплив співслужбовців.

У частині психологічної культури, що стосується психологічного здоров’я, провідним чинником є розвиток особистісної відповідаль-ності за стан психічного здоров’я власного та підлеглих. Прагнення до аналізу внутрішнього стану людини має зворотний зв’язок з осо-





бистісною відповідальністю за стан психічного здоров’я власного та підлеглих (r = -0,219 при p < 0,005), при збільшенні уваги до свого внутрішнього стану зменшується відповідальність сім’ї за здоров’я. Якість соціально-психологічних контактів також залежить від особи-стої відповідальності за стан власного психічного здоров’я та психо-логічного здоров’я підлеглих (r = 0,531 при p < 0,01).

Виявлено взаємозв’язок регульованої стабільності емоційно-во-льового стану з відповідальністю військових побратимів за стан пси-хічного здоров’я (r = 0,289 при p < 0,01), що підтверджується військо-вою практикою американських психологів, які ще у 1980 році вияви-ли значущість ветеранських організацій для контролю внутрішнього стану колишніх учасників воєнних (бойових) дій.

Учасники бойових дій приділяють менше уваги соціальним служ-бам (r = 0,263 при p < 0,01). Водночас високий рівень психологічної культури визначає особисту відповідальність однією з перших в іє-рархії чинників розвитку психологічної культури.

За своєю характеристикою людина з високим рівнем психологіч-ної культури має виражену інтернальність. Зменшення особистої від-повідальності за себе збільшує рівень впливу співслужбовців. Виявле-но зворотний зв’язок між загальною інтернальністю і рівнем впливу співслужбовців (r = -0,216 при p < 0,05), зменшення особистої відпо-відальності за себе збільшує рівень впливу співслужбовців. Можна зробити висновок, що з підвищенням рівня психологічної культури зменшується вплив зовнішніх чинників на особистість.

Базовий рівень психологічної культури суспільства і регульо-вана стабільність емоційно-вольового стану мають значущий ко-реляційний зв’язок (r = 0,616 при p < 0,01), чинник особистої від-повідальності за стан власного психічного здоров’я та психологіч-ного здоров’я підлеглих корелює з якістю соціально-психологічних контактів (r = 0,531 при p < 0,01), інтелектуальний рівень людини та її ерудованість ‒ з командирським стилем начальників і викладачів (r = 0,405 при p < 0,01), а вплив авторитетної особи (командир, то-вариші, сім’я) – з активністю і продуктивністю пізнавальної сфери (r = 0,474 при p < 0,01).

273№ 3(11)2 0 1 8


3. ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬУ результаті дослідження виявлено, що на розвиток психологіч-

ної культури впливають такі основні чинники: Зовнішні – базовий рівень психологічної культури суспільства; вплив

авторитетної особи (командир, товариші, сім’я); командирський стиль начальників і викладачів; якість соціально-психологічних контактів;

Внутрішні – активність і продуктивність пізнавальної сфери осо-бистості; інтелектуальний рівень людини та її ерудованість; особиста відповідальність за стан психічного здоров’я власного та підлеглих; регульована стабільність емоційно-вольового стану.

Перспективами подальших досліджень вважаємо обґрунтуван-ня та розробку комплексу заходів щодо розвитку психологічної куль-тури у майбутніх офіцерів.

Рецензент – доктор психологічних наук, професор Сафін О. Д.


1. Словник української мови : в 11 т. 1980. Т. 11. С. 326.2. Мизиковский Е. А. Психологические факторы эффективности про-

фессиональной деятельности аудитора. Вестник профессиональных бухгал-теров. 2016. № 4. С. 24-28.

3. Егорова Т. Е. Становление психологической культуры: теория, экспери-мент, практика. С. 99-152. URL : https://core.ac.uk/download/pdf/ 42058845.pdf.

4. Сидорова К. Г. Особливості формування психологічної культури дер-жавних службовців. Державне управління: удосконалення та розвиток : електрон. наук. фахов. вид. 2012. № 4. URL : http://www.dy.nayka.com.ua/ ?op=1&z=412.

5. Ластовець І. В. Психологічні чинники, що перешкоджають гармоній-ному розвитку особистості курсанта ВНЗ МВС України. Вісник Національно-го університету оборони України. Київ, 2014. № 3(40). С. 248–254.

6. Остапчук Н. В. Факторы формирования психологической компетентно-сти педагога. С. 176–189. URL : https://core.ac.uk/download/pdf/ 42058847.pdf.

7. Бутримова С. С., Спиридонова А. И., Стажевская А. В., Шамратов П. С. Видеоблог как средство формирования психологической культуры студентов. Психологическая культура в пространстве образования : материалы X юби-





лейной Всероссийской студенческой олимпиады по психолого-педагогиче-скому образованию (г. Екатеринбург, 14-17 апреля 2014 г.). Екатеринбург, 2014. С. 35–41.

8. Газман О. С. Воспитание: цели, средства, перспективы. Новое педаго-гическое мышление / под ред. А. В. Петровского. Москва : Педагогика, 1989. С. 221–237.

9. Некрилов Д. О. Психологічна культура як складова професіоналізму викладача. URL : http://www.psyh.kiev.ua/

References

1. Slovnyk ukrayinsʹkoyi movy [Ukrainian language Dictionary] : in 11 vol-umes. 1980. V. 11. P. 326. [in Ukrainian].

2. Mizikovskiy Ye. A. (2016). Psikhologicheskiye faktory effektivnosti profe-ssional’noy deyatel’nosti auditora [Psychological factors of effectiveness of the professional activity of the auditor]. Vestnik professional’nykh bukhgalterov [Bu-lletin of professional accountants]. 2016. 4. P. 24-28. [in Russian].

3. Yegorova T. Ye. Stanovleniye psikhologicheskoy kul’tury: teoriya, eksperi-ment, praktika [Formation of psychological culture: theory, experiment, practice]. P. 99-152. URL : https://core.ac.uk/download/pdf/42058845.pdf. [in Russian].

4. Sidorova K. G. (2012). Osoblyvosti formuvannya psykholohichnoyi kulʹtury derzhavnykh sluzhbovtsiv [Features of formation of psychological culture of the civil servants]. Derzhavne upravlinnya: udoskonalennya ta rozvytok : elektron. nauk. fakhov. vyd. [Public administration: improvement and development : elec-tronic scientific specialized edition]. 2012. 4. URL : http://www.dy.nayka.com.ua/ ?op=1&z=412. [in Ukrainian].

5. Lastovetsʹ I. V. (2014). Psykholohichni chynnyky, shcho pereshkodzhayutʹ harmoniynomu rozvytku osobystosti kursanta VNZ MVS Ukrayiny [Psychological factors that prevent the harmonious development of the personality of a cadet of a higher education institution of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine]. Visnyk Natsionalʹnoho universytetu oborony Ukrayiny [Bulletin of the National Universi-ty of Defense of Ukraine]. Kyiv. 2014. 3(40). P. 248–254. [in Ukrainian].

6. Ostapchuk N. V. Faktory formirovaniya psikhologicheskoy kompetentno-sti pedagoga [Teacher psychological competence formation Factors]. P. 176–189. URL : https://core.ac.uk/download/pdf/42058847.pdf. [in Russian].

7. Butrimova S. S., Spiridonova A. I., Stazhevskaya A. V., Shamratov P. S. (2014). Videoblog kak sredstvo formirovaniya psikhologicheskoy kul’tury studen-

275№ 3(11)2 0 1 8


tov [Videoblog as a formation means of the psychological culture of students]. Psikhologicheskaya kul’tura v prostranstve obrazovaniya : materialy X yubileynoy Vserossiyskoy studencheskoy olimpiady po psikhologo-pedagogicheskomu obra-zovaniyu (g. Yekaterinburg, 14-17 aprelya 2014 g.) [Psychological culture in the space of education : materials of the X Anniversary All-Russian Student Olympiad on Psychological and Pedagogical Education (Ekaterinburg, 14–17 April, 2014)]. Ekaterinburg, 2014. P. 35–41. [in Russian].

8. Gazman O. S. (1989). Vospitaniye: tseli, sredstva, perspektivy. Novoye pe-dagogicheskoye myshleniye [Education: goals, means, prospects. New pedagogical thinking] / pod red. A. V. Petrovskogo [ed. A. V. Petrovsky]. Moskva. Pedagogika, 1989. P. 221–237. [in Russian].

9. Nekrilov D. O. Psykholohichna kulʹtura yak skladova profesionalizmu vykladacha [Psychological culture as a component of the teacher’s professionali-sm]. URL : http://www.psyh.kiev.ua/Психологічна_культура_як_складова_про-фесіоналізму_викладача. [in Ukrainian].

Pizintsali V. The Main Factors of the Development of Psychological Culture in Future Officers

The article analyses the scientific literature for determine the factors which influence on the psychological culture of a personality in general and future officers in particular. Determined that when forming the base level of psychological culture (psychological literacy) of a personality, the significant is the influence of mainly external factors (social, economic, religious, etc.).

When acquiring the next level of psychological culture (psychological com-petence), which the future specialist masters during training at a higher education institution, scientists identify such main factors as: basic level of the psychological culture of a society; pedagogical influence; parental influence; influence of coevals or collective; own psychological activity.

Based on the analysis of the scientific literature on the research problem, the features of the service activities of officers of the Armed Forces of Ukraine and the questioning of cadets of military higher education institutions, factors which influence on the development of psychological culture in future officers have been determined. To determine the main factors of the development of psychological culture in future officers, a correlation analysis was conducted between the factors determined during the study.

As a result of the study, is established that the such main factors influenced on the development of psychological culture: basic level of psychological culture of society; influence of authority (commander, comrades, family); commander style





chiefs and teachers; quality of social and psychological contacts; activity and pro-ductivity of the cognitive sphere of the personality; human intellectual level and his erudition; personal responsibility for own mental health and subordinates; regulat-ed stability of the emotional-volitional state.

Key words: psychological culture; future officer; factor; psychological literacy; psychological competence.

277№ 3(11)2 0 1 8


УДК 159.9.07:504

Наталія Потапчук кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник,

старший науковий співробітник науково-дослідного відділу, Національна академія Державної прикордонної служби України

імені Богдана Хмельницького м. Хмельницький


ОСОБЛИВОСТІ ВИНИКНЕННЯ ТА ПОДОЛАННЯ ПАНІКИ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНОЇ СИТУАЦІЇ

У статті розглянуто особливості виникнення та подолання паніки в умо-вах надзвичайної ситуації (Ж). Уточнено змістовні аспекти виникнення та подолання масової паніки в різних умовах надзвичайної ситуації. Розкрито динаміку виникнення та протікання паніки в умовах надзвичайної ситуації: шокуючий стимул; різкий переляк; хаотичні індивідуальні спроби зрозуміти та проінтерпретувати подію; посилення інтенсивності страху; масова втеча.

Уточнено основні зміни в психічних процесах та поведінці людини у когнітивній, емоційній та поведінкових сферах, а також наслідки впливу чу-ток на людину в умовах надзвичайної ситуації.

Досліджено поведінкові, емоційні та вербальні реакції рятувальників, що здатні сприяти появі чуток та тривоги серед населення. З’ясовано, що суттєвий вплив на виникнення чуток та паніки в умовах надзвичайної си-туації можуть мати назви та зміст публікацій засобів масової інформації про це явище.

Виявлено, що для запобігання паніці важливим є: своєчасне визначення суб’єктів, які можуть залучатися для попередження чи нейтралізації чуток, а також панічних станів серед населення; відбір ефективних психологічних

© Потапчук Н.278З Б І Р Н И К НАУКОВИХ ПРАЦЬ




прийомів та технік запобігання чи протидії чуткам при виникненні НС; опе-ративна протидія негативним чуткам про НС та панічним станам серед на-селення. Серед способів боротьби з виникненням панічних настроїв та чу-ток є достовірне, переконливе і досить повне інформування населення про те, що трапилося, нагадування про правила поведінки і періодичні розповіді про заходи, що вживаються. Основними завданнями роботи психологів в умовах НС мають бути: зниження інтенсивності гострих стресових реакцій у потерпілих; оптимізація їх актуального психічного стану; психологічний супровід родичів загиблих при проведенні процедури впізнання; супровід масових заходів; робота з натовпом з метою запобігання появі негативних масових реакцій (паніки, агресії); інформаційно-психологічна робота з по-страждалими та їхніми родичами; психологічний супровід евакуйованих громадян.

Ключові слова: паніка; надзвичайна ситуація; особистість; поведінка; рятувальники; чутки.

1. ВСТУППостановка проблеми. Як свідчить світова практика, запобі-

гання надзвичайним ситуацям (далі НС) природного і техногенного характеру, ліквідація їх наслідків, максимальне зниження масштабів втрат є загальнодержавною проблемою. Адже такі масштабні події екстремального характеру здатні чинити значний деструктивний вплив на людську психіку та поведінку населення. Насамперед, це пов’язано з відсутністю достовірної та однозначної інформації про будь-яку НС. Це зумовлює виникнення у людей переживань, підви-щує їх психологічну напруженість та здатне породжувати паніку се-ред населення. Звідси набуває актуальності проблема дослідження особливостей виникнення та подолання паніки в умовах НС.

На сучасному етапі розвитку людської цивілізації спостерігається негативна тенденція до зростання масштабів виникнення та розпов-сюдження НС, а також їхніх деструктивних наслідків, зокрема появи панічних настроїв серед населення. Наслідки панічної поведінки та панічних настроїв у суспільстві можуть виражатись у масовій депре-сії, підвищенні рівня смертності та зниженні народжуваності. Звідси виникає вагоме наукове завдання – дослідження закономірностей ви-никнення та подолання паніки в умовах НС. Важливість цієї пробле-

279№ 3(11)2 0 1 8


ми зумовлена низьким рівнем готовності населення контролювати себе в екстремальних ситуаціях та долати вияви панічної поведінки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Незважаючи на склад-ність вивчення проблеми виникнення та подолання паніки, вона є сферою наукових інтересів вітчизняних і зарубіжних фахівців (Г. Ан-дрєєва, В. Крисько, Г. Лебон, В. Моляко, А. Назаретян, Д. Ольшан-ський, С. Яковенко та ін.). У своїх дослідженнях вони зуміли виділити основні характеристики паніки, її динаміку та наслідки впливу на лю-дей. Проте питання виникнення та подолання панічних станів серед населення в умовах НС потребують окремого дослідження.

Метою статті є дослідження особливостей виникнення і подолан-ня паніки в умовах НС.

2. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯПроведений теоретичний аналіз науково-психологічної літера-

тури [1]–[6] свідчить про те, що під поняттям “паніка” слід розуміти один із видів поведінки натовпу, який перебуває в умовах поведінко-вої невизначеності, у підвищеному емоційному збудженні від безкон-трольного почуття страху. Згідно з думкою В. Бехтерєва [1], паніка не-розривно пов’язана з інстинктом самозбереження, який проявляється в особистості незалежно від її інтелектуального рівня та є сигналом тривоги в небезпечній ситуації. Основою паніки є страх – тривога, що виникає як результат переживання безпорадності перед реальною чи уявною небезпекою, породження некерованої, нерегульованої по-ведінки людей, іноді з повною втратою самоконтролю, нездатністю реагувати на заклики, з втратою почуття обов’язку і честі. Варто від-значити, що страх, який охоплює натовп в хвилини дійсної або уявної небезпеки, має заразливий характер. Підтвердженням цього є дослі-дження Г. Андрєєвої [2], у якому феномен зараження разом із навію-ванням та наслідуванням входить до механізмів зародження та поши-рення паніки. На її думку, зараження можна визначити як “несвідому мимовільну схильність індивіда до певних психічних станів” [2, с. 97].

Численні дослідження [3], [4], [7] дозволили визначити найваж-ливіші характеристики паніки: стихійний, неорганізований стан і по-





ведінка людей; виникає в групах великої чисельності (у натовпі, ма-совому скупченні людей); викликає відчуття безконтрольного страху, заснованого на реальній або уявній загрозі та поведінковій невизна-ченості (стан розгубленості, неясності, хаотичність у діях і неадекват-ність поведінки).

Досліджуючи феномен паніки, В. Крисько [3] вказує, що це яви-ще є виявом групового афекту страху. При цьому він зазначає, що первинним є індивідуальний страх, який виступає передумовою, під-ґрунтям для групового страху. Згідно з Г. Андрєєвою, паніка – це пев-ний емоційний стан, що виникає внаслідок дефіциту інформації про яку-небудь новину або надлишку цієї інформації” [1, с. 127]. За ви-значенням А. Назаретяна, “паніка є станам жаху, що супроводжується різким ослабленням вольового самоконтролю” [7, с. 75].

Виникнення панічних станів пов’язане з цілою низкою характе-ристик людей. За результатами аналізу наукової літератури [4], [8], [9] було з’ясовано, що жінки і діти частіше піддаються паніці, так само як і люди з низьким майновим статусом. Дослідник Л. Почебут [10] відмічає такі передумови виникнення паніки: фізіологічні причини (депресія, втома, голод, безсоння, стрес, наркотичне сп’яніння, які роблять людей слабкими фізично та психічно, знижують їх здатність швидко та правильно оцінити ситуацію), психологічні передумови (відчуття болю, здивування, невпевненість, страх, жах, почуття ізо-льованості, безсилля), соціально-психологічні передумови (загальна напруженість у суспільстві, відсутність групової солідарності, ціліс-ності, єдності групи, втрата довіри до керівництва, дефіцит інформа-ції, панічні чутки).

Паніку в людей можуть викликати різні обставини (аварії, по-жежі, стихійні лиха, терористичні акти, бойові дії), у результаті чого людина відчуває стрес. Будь-яка екстремальна ситуація характери-зується сильним страхом і відчуттям смерті, що насувається. У ста-ні паніки відбувається гальмування великих ділянок кори головного мозку, що зумовлює зниження свідомої активності. На виникнення та перебіг того чи іншого стану психіки людини в екстремальній ситуації впливають такі чинники: інтенсивність і особливості дії подразника;

281№ 3(11)2 0 1 8


психологічна надійність (стійкість до перенапруження та небезпеки, оптимальний рівень тривожності, стриманість в емоціях, врівноваже-ність, розвиненість певних психофізіологічних якостей та особливос-тей психічних пізнавальних процесів; психологічна підготовленість (тренованість); функціонально-психологічний стан організму (сома-тичні захворювання та психічні травми).

Паніка в екстремальних ситуаціях може виражатися в різних формах [5], [11]:

масова втеча (утікання людей від небезпеки, що їх лякає; люди не усвідомлюють, куди й чому вони тікають, їх миттєво охоплює силь-не відчуття жаху і страху, що супроводжують хаотичні, безладні дії, здійснення неадекватних вчинків);

панічні настрої (психологічний стан, який супроводжується пе-реважанням емоційного над раціональним, дії не завжди адекватні загрозі, рухи та вчинки в такому стані непередбачувані або слабо під-даються прогнозуванню).

Досліджуючи передумови виникнення паніки, варто розглянути динаміку її протікання. Як свідчить практика, спершу для виникнен-ня паніки необхідний стимул, який повинен бути досить інтенсив-ним, тривалим та повторюваним (вибух, сирена, задимлення), щоб привернути увагу людей до себе та викликати емоційний стан страху. На шокуючий стимул починають реагувати окремі індивіди, присутні в даному скупченні людей, найчастіше це діти та жінки. Саме вони стають джерелом страху, який передається іншим, відбувається вза-ємна індукція та нагнітання емоційної напруги через механізм цирку-лярної реакції. Після цього люди остаточно втрачають самоконтроль, і починається панічна втеча. Кульмінація настає в момент психічного перенапруження. Переламний момент супроводжується криками тих, хто отримує травми в тисняві. Через це натовп починає рідшати, після чого відновлюється спокій [5], [8]. Підсумовуючи вищесказане, можна встановити динаміку протікання паніки в умовах НС: шокуючий сти-мул (чутка-страх, чутка-відчай) → різкий переляк (відчуття сильної несподіваності та шоку) → хаотичні індивідуальні, абсолютно безладні спроби якось зрозуміти, проінтерпретувати подію → посилення інтен-





сивності страху (по психологічних механізмах циркулярної реакції) → масова втеча (послаблення та завершення паніки.

Паніка пов’язана з інстинктом самозбереження, тому природно, що у момент небезпеки у людини виникає природне відчуття – від-чуття страху. На ґрунті страху з’являються неспокій, нервування, слабкість, безсилля, нерухомість, виникає прискорене серцебиття, пульсація в животі, задишка і пітливість. Цей стан супроводжується істеричною реакцією, нездатністю до дій, відмовою людини від опору. Загалом, поведінка людини в умовах екстремальної ситуації є різною та визначається як самою ситуацією, так і характером людини, яка опинилась в осередку лиха [4], [9].

Зважаючи на сказане вище, можна виділити загальні способи ре-агування людини в умовах НС:

імпульсивний – людина бурхливо, емоційно переживає, реагує на ситуацію неадекватно, і, як правило, це негативно відображається на її поведінкових реакціях;

пасивний – людина немов би відключається, відсторонюється від ситуації, впадає в емоційно заморожений стан;

активний – поведінка людини характеризується ініціативністю, пошуком виходу з такого становища, прагненням подолати наявні труднощі, знайти точку опори в собі та в інших.

Беручи це до уваги, можна виділити основні зміни в психічних процесах та поведінці людини:

у когнітивній сфері: порушення відчуття, сприймання, уваги, мислення, пам’яті; зниження критичності мислення; розклад коорди-нації рухів; погіршення сприйняття навколишнього світу; порушення процесів ухвалення рішення, контролю, регуляції станів;

соматовегетативні зрушення: порушення сну, апетиту; запа-морочення; зниження (чи підвищення), ваги енергетичного тонусу; збліднення або почервоніння обличчя; посилюється потовиділення; сухість у роті; з’являється напруга в м’язах; тремтіння кінцівок та го-лосу; млявість;

в емоційній сфері: тривога; страх, крайнім вираженням якого є жах; панічний стан; необґрунтована агресія; гнів; відчуття провини;

283№ 3(11)2 0 1 8


туга, пригніченість, апатія; втрата довіри до людей та до світу. Харак-терними емоційними реакціями людини на паніку є: переляк, шок від раптового стимулу; сприймання ситуації як безвихідної, реакці-ями на яку є крик та плач; підвищення почуття страху через немож-ливість адекватно оцінити ситуацію, що склалася, інтерпретувати її, знайти вихід із неї; вищий ступінь емоційного напруження – жах, який паралізує розум і здатність людини раціонально мислити та контролювати свою поведінку та дії; страх і жах одних людей переда-ється іншим, внаслідок чого паніка набирає все більших масштабів; виникнення страху приреченості через неможливість спасіння; ви-никнення надії на порятунок, на розв’язання НС; наслідки панічного стану – тривога, збудливість, готовність до агресії, а потім – утома, заціпеніння;

у поведінковій сфері: дезорганізація поведінки; втрата контро-лю, цілеспрямованості поведінки; пасивність; агресивність, конфлік-тність; пошук винних; відчуження; різке зниження організованості, гальмування активних дій; несподівана втрата раніше набутих нави-ків. Поведінка людей в екстремальних ситуаціях поділяється на дві категорії: раціональна, адаптивна з психічним контролем емоційно-го стану (відзначається адаптацією людей до обставин, збереженням спокою, взаємодопомогою, точним виконанням інструкцій і розпоря-джень керівництва) та випадки, що носять негативний, патологічний характер (відсутність адаптації до обставин, нераціональна поведінка, збільшення кількості жертв і дезорганізованість натовпу, шокова за-гальмованість і безініціативність).

За свідченням дослідників [5], [12], [13], [14], особи, які пере-жили НС, можуть сприймати її як: пригоду (характерна різноспря-мована, дисгармонійна зміна самооцінки, зростання самоповаги та домінантності, задоволеності самореалізацією); загрозу (характерна різноспрямована, дисгармонійна зміна самооцінки, зниження са-моповаги, розвиток тривожності, підвищення ступеня цілеспрямо-ваності, витривалості, зосередженості); випробування (характерне підвищення самооцінок за усіма параметрами, підвищення ступеня цілеспрямованості та задоволеності самореалізацією).





З метою виявлення наслідків впливу чуток на людину в умо-вах НС нами було проведене емпіричне дослідження цієї пробле-ми серед жителів міста Львова та сіл Великі Грибовичі, Збиранка, Підлужки, які розташовані поблизу сміттєзвалища у Великих Гри-бовичах, де 29-30 травня 2016 року виникла масштабна пожежа. За допомогою анкети “Вплив чуток на людину в умовах НС” ми – з’ясували думки людей щодо впливу чуток на людину в умовах НС (див. таблицю).

ТаблицяРезультати опитування населення щодо впливу

чуток на людину в умовах НС, %

Варіанти відповідейЖителі, які про-живали в районі

НС (n=420)Викликають бажання допомогти постраждалим від НС 66,19Викликають бажання поділитися інформацією з інши-ми людьми

91,67

Викликають злість на винуватців НС 54,05Викликають паніку, бажання залишити домівку 46,19Викликають тривогу за здоров’я та життя 100Ваш варіант відповіді:викликають бажання випити спиртні напої 6,43

Як свідчить аналіз отриманих відповідей, 100 % учасників опи-тування вказали на те, що чутки в умовах НС викликали тривогу за здоров’я та життя. Водночас майже половина опитаних (46,19 %) зазначили, що чутки про пожежу на сміттєзвалищі викликали у них паніку, бажання залишати домівку. Особливо таке бажання го-стро виявлялося після порад представників рятувальних підрозді-лів менше перебувати на вулиці, оскільки під час горіння пластику та деревини виділяються шкідливі речовини. Поряд із цим суттєва кількість людей (66,19 %) вказали на те, що чутка про пожежу та постраждалих на ній людей викликала в них бажання допомогти їм. Це, на нашу думку, підкреслило важливу рису українців прихо-дити на допомогу людям, які опинились у біді.

285№ 3(11)2 0 1 8


Доречно зазначити, що трапляються випадки, коли до виникнен-ня паніки серед населення в умовах НС призводить поведінка самих рятувальників, а саме: шаблонність та невпевненість у їхніх діях; «хо-лодний», дещо агресивний та жорсткий вираз обличчя; швидка, не-чітка і важко зрозуміла мова; похмурий погляд тощо. Тобто, у потер-пілих складається враження, що рятувальники не усвідомлюють та не сприймають небезпечності всієї ситуації, а при спілкуванні постійно прагнуть відвернути голову в бік, опустивши вниз підборіддя. Усі ці поведінкові прояви викликають занепокоєння у людей та створюють підґрунтя для появи страху і різноманітних чуток [16]. За допомогою опитувальників було з’ясовано певні тенденції у поведінці учасників ліквідації на Грибовицькому сміттєзвалищі, які також певною мірою сприяти появі чуток та тривоги серед населення, а саме: “роздратуван-ня”, “почуття провини”, “вербальна агресія”, а також “непряма агре-сія”. Загалом за результатами проведеної роботи було визначено, що основними поведінковими, емоційними та вербальними реакціями рятувальників, що здатні сприяти появі чуток та тривоги серед насе-лення, є: говірливість як схильність до багатослів’я (5,98), песимізм як вияви безнадії та зневіри (5,95), розгубленість як втрата здатності міркувати та діяти (5,93), безпорадність як вияви безпомічності (5,57), мовчазність як відсутність комунікації (4,98), невпевненість як побо-ювання діяти (4,91), некомпетентність як необізнаність з обстановкою (4,70), відстороненість як ухилення від наявної ситуації (4,57), три-вожність як вияви переживань щодо можливих негативних наслідків НС (4,39), пасивність як вияви бездіяльності (4,23).

Суттєвий вплив на виникнення чуток та паніки в умовах НС можуть мати назви та зміст публікацій ЗМІ про це явище. Цю дум-ку підтверджують результати аналізу назв публікацій про пожежу 29–30.05.2016 на території сміттєзвалища на Львівщині. Зокрема, 100 % учасників опитування до цього переліку віднесли такі назви публіка-цій, як: “Отруйні витоки зі звалища у Грибовичах забруднили воду та ґрунти в навколишніх селах”, “У Грибовичах люди масово скаржать-ся на біль у горлі, – сільський голова”, “У річці масово загинула риба, місцеві мешканці підозрюють, що це сталося через Грибовецьке сміт-





тєзвалище”, “Хімік-токсиколог: “Не треба довіряти заявам, що немає небезпеки від горіння Грибовицького сміттєзвалища”, “Через пожежу в Грибовичах львів’ян чекає сміттєва катастрофа”. Крім того, досить великий відсоток опитуваних (від 87,38 до 67,62 %) визначили ще дея-кі назви текстів, які теж можуть сприяти виникненню чуток.

Схожу картину демонструють і результати аналізу назв публіка-цій про НС у Балаклії (23.03.2017), що на Харківщині. Серед назв пу-блікацій про НС у Балаклії, які на думку жителів, здатні суттєво спри-яти виникненню чуток, виявилися такі: “Черги на заправках і пробки. Люди тікають з Балаклії, де вибухають боєприпаси” (100%), “Через ви-бухи снарядів у Балаклії евакуювали 20 тис. людей” (100 %), “Вибухи в Балаклії можуть тривати до тижня, – Гройсман” (100 %), “Осколки від вибуху снарядів у Балаклії розлітаються на 2 км” (91,67 %), “У Балаклії на арсеналі розлітаються осколки, небо над вогнем закрили” (87,38 %). Учасники опитування зазначили, що ці назви викликають у них три-вогу та страх через очевидну небезпеку, яку породжували такі окремі ключові фрази, як “люди тікають з Балаклії”, “осколки розлітаються на 2 км”, “небо над вогнем закрили”.

Із перерахованих назв публікацій видно, що їх автори, прагнучи змусити читача прочитати текст, назвали статті так, що вони не тільки відображають основну думку про результати пожежі на сміттєзвали-щі, а й прямо натякають на “катастрофічний контекст” НС, тим самим створюють фонову ситуацію та задають певну інтенцію чи загальну настанову, що здатні породити в людини негативні психічні стани [17].

Через негативні наслідки паніки для людей в екстремальних си-туаціях виникає потреба зупинитися більш детально на основних способах її подолання. Професор В. Андросюк [18] підкреслює важ-ливість в екстремальній ситуації розрізняти небезпеки справжні й удавані, приймати швидкі рішення, оцінювати людей, постійно і без-перервно контролювати себе, правильно визначати свої можливості і намагатися знайти вихід навіть із безнадійної ситуації. Дуже давно були сформульовані загальні правила особистої безпеки: передбачи-ти, за можливості уникнути, за необхідності діяти. Подолання паніки в натовпі починається із заспокоєння окремих осіб. Спершу потріб-

287№ 3(11)2 0 1 8


но спробувати заспокоїтися самому та зорієнтуватися в ситуації, яка виникла. Насамперед слід з’ясувати, наскільки ця загроза реальна і чи можливо її уникнути. Після оцінки ситуації потрібно спробувати знайти раціональний вихід із неї. У ситуації паніки людина повинна спробувати вжити заходів, які будуть спрямовані на власне виживан-ня, виживання близьких, та докласти максимальних зусиль, щоб вря-тувати максимально можливу кількість людей.

Отже людині, яка опинилася в ситуації паніки, необхідно: уміти передбачати небезпеку; відрізняти справжню небезпеку від уявної; зо-середитися і не падати духом; не впадати у відчай із втратою сил; уміти контролювати власну поведінку, дії та емоції; приймати та ухвалювати швидкі та виважені рішення; бути незалежним і самостійним; твере-зо мислити й оцінювати ситуацію; уміти імпровізувати та намагатися знайти вихід із екстремальної ситуації; бути твердим і рішучим; про-являти наполегливість і працездатність, уміння підкоритись вимогам групи або зовнішнім обставинам; не поспішати, давати собі час на від-починок; не здаватись завчасно [7], [10], [14].

Для подолання паніки можна використовувати: переконання (якщо є час), категоричний наказ, пояснення неістотності небезпеки або ж використання сили і навіть усунення найнебезпечніших пані-керів. Найголовніше для подолання паніки в екстремальних ситуаціях знизити загальну інтенсивність емоційного зараження, вивести людей з-під гіпнотичного впливу стану і раціоналізувати, індивідуалізувати психіку [5], [13].

Результати нашого дослідження свідчать про те, що дуже важли-вим для запобігання паніці є: своєчасне визначення суб’єктів, які мо-жуть залучатися для попередження чи нейтралізації чуток, а також панічних станів серед населення; відбір ефективних психологічних прийомів та технік запобігання чи протидії чуткам при виникненні НС; оперативна протидія негативним чуткам про НС та панічним ста-нам серед населення. Доречно зазначити, що у процесі експеримен-тального дослідження 41,67 % серед фахівців, які можуть залучатися до складу штабів із ліквідації НС, виявили низький рівень готовно-сті до оперативної протидії негативним чуткам про НС та панічним





станам серед населення. Водночас середній рівень готовності проде-монстрували 58,33 % опитуваних. Після теоретичного та практичного вивчення з ними феномену чуток в умовах НС та змісту авторської програми щодо запобігання та нейтралізації цієї проблеми серед на-селення результати суттєво покращилися (низький рівень готовності зменшився на 34,53 %, а високий збільшився на 47,62 %). Позитив-ні зміни були зафіксовані і за іншими показниками, зокрема: відбір ефективних психологічних прийомів та технік запобігання чи проти-дії чуткам при виникненні НС (низький рівень готовності фахівців зменшився на 41,66 %, а високий збільшився на 47,61 %); організація взаємодії з суб’єктами, які залучаються для запобігання чуткам та їх нейтралізації (низький рівень готовності зменшився на 21,43 %, а ви-сокий – збільшився на 39,29 %).

Після розгляду способів подолання паніки виникає потреба у більш детальному аналізи наявних прийомів протидій, серед яких: по-переднє навчання людей дій у критичних ситуаціях; правдиве і повне інформування населення на всіх етапах розвитку надзвичайних подій; спеціальна підготовка активних лідерів, здатних у критичний момент очолити розгублений натовп, спрямувати його дії на самопорятунок і порятунок інших постраждалих, тобто на самоорганізацію.

Одним із найкращих способів боротьби з виникненням панічних настроїв та чуток є достовірне, переконливе і досить повне інформу-вання населення про те, що трапилося, нагадування правил поведінки і періодичні розповіді про заходи, що вживаються. Інформація повин-на періодично повторюватись, оновлюватися [19], [20].

Результати нашого дослідження свідчать про те, що основними завданнями роботи психологів в умовах НС мають бути: зниження інтенсивності гострих стресових реакцій у потерпілих; оптимізація їх актуального психічного стану; психологічний супровід родичів заги-блих при проведенні процедури впізнання; супровід масових заходів; робота з натовпом з метою запобігання появі негативних масових ре-акцій (паніки, агресії); інформаційно-психологічна робота з постраж-далими та їхніми родичами; психологічний супровід евакуйованих громадян та інше [5], [6].

289№ 3(11)2 0 1 8


Поведінка людей багато в чому визначається їх підготов-леністю до дій у НС, про яку необхідно піклуватися заздале-гідь. Однак після подолання початкового етапу настання НС, коли важливою є самоорганізація людей, їх попередня готов-ність, усе більшого значення набувають управлінські впливи. У зв’язку із цим безпосередньо зростає практично значення тео-ретичних та методологічних основ забезпечення психологічної допомоги населенню щодо корегування тривожних і панічних станів.

3. ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬЗа результатами науково-теоретичного дослідження було

встановлено, що паніка в умовах НС є одним із видів поведінки населення, яке перебуває в умовах поведінкової невизначеності в підвищеному емоційному збудженні від безконтрольного почуття страху перед НС. Паніка має заразливий характер, який здатний охопити велику чисельність людей та позбавити їх здорового глу-зду. Найбільш ефективними засобами боротьби з панікою є: пере-конання, категоричний наказ, пояснення помилковості небезпеки, використання сили, усунення (ізоляція) найнебезпечніших пані-керів. З’ясовано, що до виникнення паніки можуть призвести як екстремальні ситуації (пожежа, бійка), так і поширення необґрун-тованих чуток.

Важливим для запобігання паніці є: своєчасне визначення суб’єк-тів, які можуть залучатися для запобігання чуткам чи їх нейтралізації а також панічних станів серед населення; відбір ефективних психоло-гічних прийомів та технік запобігання чи протидії чуткам при виник-ненні НС; оперативна протидія негативним чуткам про НС та паніч-ним станам серед населення.

Серед перспективних напрямів подальших досліджень даної проблеми є вивчення основних шляхів ефективного використан-ня засобів запобігання та подолання паніки в НС та забезпечення психологічної допомоги населенню щодо корегування тривожних та панічних станів.






1. Бехтерев В. М. Внушение и его роль в общественной жизни. Санкт-Пе-тербург : Питер, 2001. 211 с.

2. Андреева Г. М. Социальная психология : учебник для высших учебных заведений. Москва : Аспект Пресс, 2001. 384 с.

3. Крысько В. Г. Секреты психологической войны (цели, задачи, методы, формы, опыт). Москва : Изд-во Минск, 1999. 417 с.

4. Моляко В. А. Особенности проявления паники в условиях экологичес-кого бедствия. Психологический журнал. 1992. Т. 13. № 2. С. 66–73.

5. Оніщенко Н. В. Екстрена психологічна допомога постраждалим в умо-вах надзвичайної ситуації: теоретичні та прикладні аспекти : монографія. Харків : Право, 2014. 584 с.

6. Кризова психологія : навч. посіб. : 2-ге вид. / за заг. ред. О. В. Тімченка. Харків : НУЦЗУ, КП “Міська друкарня”, 2013. 380 с.

7. Назаретян А. П. Агрессивная толпа, массовая паника, слухи : лекции по социальной и политической психологи. Санкт-Петербург : Питер, 2003. 192 с.

8. Мокшанцев Р., Мокшанцева А. Психология толпы. Социальная психо-логия : учеб. пособие. Москва – Новосибирск, 2001. 127 с.

9. Психологія екстремальної поведінки : навч.-метод. комплекс / укладач Андросюк В. Г. Київ, 2014. 393 с.

10. Почебут Л. Г. Социальная психология толпы : монография. Санкт-Пе-тербург : Изд-во “Печь”, 2004. 346 с.

11. Гаврилец И. Г. Психофизиология человека в экстремальных ситуаци-ях : учеб. пособ. для студ. вузов. Киев : Випол, 2006. 188 с.

12. Психология экстремальных ситуаций / под ред. В. В. Рубцова. Москва : Психологический институт РАО, 2007. 253 с.

13. Решетников М. М. Особенности состояния, поведения и деятель-ности людей в экстремальных ситуациях с витальной угрозой (стихийные бедствия, техногенные катастрофы). Психологический журнал. 1990. № 7. С. 21–29.

14. Яковенко С. І., Лисенко В. І. Соціально-психологічна допомога при надзвичайних ситуаціях та критичних інцидентах : монографія. Київ : Центр соціальних експертиз і прогнозів Інституту соціології НАНУ, 1999. 226 с.

15. Миронець С.М. До проблеми психологічної адаптації фахівців зведе-них рятувальних загонів. Проблеми екстремальної та кризової психології : зб. наук. праць. Харків : НУЦЗУ, 2010. Вип.8. С. 18–25.

291№ 3(11)2 0 1 8


16. Христенко В. Є. Психологічні прийоми нейтралізації чуток в осеред-ку надзвичайної ситуації. Проблеми екстремальної та кризової психології : зб. наук. праць. Харків : НУЦЗУ, 2012. Вип.12, ч. 2. С. 143–150.

17. Юрченко В. М. Теоретико-методологічні засади дослідження психіч-них станів людини : дис. … д-ра психол. наук : 19.00.01. Київ : Інститут психо-логії ім. Г. С. Костюка АПНУ, 2009. 452 с.

18. Андросюк В. Г. Коли ситуація екстремальна. Іменем Закону : тижне-вик. 1996. № 44, 45. С. 5–12.

19. Психологія мас : навч. посіб. / автор-упорядник Я. Є. Кальба. Терно-піль : Навчальна книга – Богдан, 2012. 208 с.

20. Ромек В. Г., Конторович В. А., Крукович Е. И. Психологическая помо-щь в кризисных ситуациях. Санкт-Петербург : Речь, 2005. 256 с.

References

1. Bebterev V. M. Vnushenіye і jego rol` v obshсhestvennoj zhіznі [Impression and its role in public life]. Sankt-Peterburg : Pіter, 2001. 211 р. [in Russian]

2. Andreeva G. M. Social`naya psy`khologiya [Social Psychology] : uchebnik dlya vyshykh uchebnykh zavedenij. Moskva : Aspekt Press, 2001. 384 р. [in Russian]

3. Krys`ko V. G. Sekrety psikhologicheskoj vojny (celi, zadachi, metody, formy, opyt) [Secrets of psychological warfare (goals, objectives, methods, forms, experience)]. Moskva : Izd-vo Minsk, 1999. 417 p. [in Russian]

4. Molyako V. A. Osobennosti proyavleniya paniki v usloviyakh ekologicheskogo bedstviya [Environmental disasters panic manifestation features]. Psikhologicheskij zhurnal. 1992. T. 13. № 2. Р. 66–73. [in Russian]

5. Onishchenko N. V. Ekstrena psykholohichna dopomoha postrazhdalym v umovakh nadzvychajnoi sytuacii: teoretychni ta prykladni aspekty [Emergensy psychologicol help: theoretical and practical aspects] : monografiia. Kharkiv : Pravo, 2014. 584 р. [in Ukrainian]

6. Kryzova psykhologiia [Crisis psychology] : navch. posib. : 2-e vyd. / za zag. red. O. V. Timchenka. Kharkiv : NUCzZU, KP “Mis`ka drukarnya”, 2013. 380 р. [in Ukrainian]

7. Nazaretyan A. P. Agressivnaya tolpa, massovaya panika, slukhi [Aggressive crowd, massive panic, rumors. Lectures on social and political psychology] : lektsiyi po social`noj politicheskoj psikhologiyi. Sankt-Peterburg : Piter, 2003. 192 р. [in Russian]

8. Mokshancev R., Mokshanceva A. Psikhologiya tolpy. Social`naya psikhologiya [The psychology of the crowd. Social Psychology] : ucheb. posob. Moskva-Novosibirsk, 2001. 127 р. [in Russian]





9. Psykholohia ekstremal`noyi povedinky [Psychology of Extreme Behav-ior] : navch.-metod. kompleks / ukladach Androsyuk V. G. Kyyiv, 2014. 393 р. [in Ukrainian]

10. Pochebut L. G. Social`naya psikhologiya tolpy [Social psychology of the crowd] : monografiia. Sankt-Peterburg : Izd-vo “Pech`”, 2004. 346 р. [in Russian]

11. Gavrylecz Y`. G. Psikhofiziologiya cheloveka v ektremal`nykh situatsiyakh [Psychophysiology of a person in extreme situations] : ucheb. posob. dlya stud. vuzov. Kiyev : Vypol, 2006. 188 р. [in Russian]

12. Psikhologiya ektremal`nykh situatsij [Psychology of extreme situations] / pod red. V. V. Rubtsova. Moskva : Psikhologicheskii institut RAO, 2007. 253 р. [in Russian]

13. Reshetnikov M. M. Osobennosti sostoyaniia, povedeniya i deyatel`nosti lyudej v ektremal`nykh situatsiyakh s vital`noy ugrozoj (stikhijnye bedstviya, tekhnogennye katastrofy). [Features of the state, behavior and activities of people in extreme situations with a vital threat (natural disasters, man-made disasters] : Psikhologicheskij zhurnal. 1990. № 7. Р. 21–29. [in Russian]

14. Yakovenko S. I., Lysenko V. I. Sotsial`no-psykhologichna dopomoga pry nadzvychaynykh sytuatsiyakh ta krytychnykh intsydentakh [Social and psychological assistance in emergencies and critical incidents] : monografiya. Kyyiv : Centr sotsial`nykh ekspertyz i prognoziv Instytutu sotsiologii NANU, 1999. 226 р. [in Ukrainian]

15. Myronecz S. M. Do problemy psykhologichnoi adaptatsii fakhivtsiv zvedenykh ryatuval`nykh zagoniv [The problem of psychological adaptation of specialists of the combined rescue units]. Problemy ekstremal`noi ta kryzovoi psykhologii : zbirnyk nauk. prats`. Kharkiv : NUCzZU, 2010. V`p. 8. Р. 18–25. [in Ukrainian]

16. Khrystenko V. Ye. Psykhologichni pryjomy nejtralizatsii chutok v oseredku nadzvychajnoi sytuatsii [Psychological techniques of neutralization of rumors in the cell of an emergency]. Problemy ekstremal`noi ta kryzovoi psykhologii : zbirnyk nauk. prats`. Kharkiv : NUCzZU, 2012. Vyp. 12, ch. 2. Р. 143–150. [in Ukrainian]

17. Yurchenko V. M. Teoretyko-metodologichni zasady doslidzhennya psykhichnykh staniv lyudyny [Theoretical and methodological foundations of the human mental states study] : dys. … d-ra psykhol. nauk : 19.00.01. Kyyiv : Instytut psykhologii im. G. S. Kostyuka APNU, 2009. 452 р. [in Ukrainian]

293№ 3(11)2 0 1 8


18. Androsyuk V. G. Koly sytuatsiya ekstremal`na [When the situation is extreme]. Imenem Zakonu : tyzhnevyk. 1996. № 44–45. Р. 5–12. [in Ukrainian]

19. Psykhologiya mas [Psychology of the masses] : navch. posib. / avtor-uporyadnyk Ya. Ye. Kal`ba. Ternopil` : Navchal`na knyga – Bogdan, 2012. 208 р. [in Ukrainian]

20. Romek V. G., Kontorovich V. A., Krukovich Ye. I. Psikhologicheskaya pomoshh` v krizisnykh situatsyyakh [Psychological assistance in crisis situations]. Sankt-Peterburg : Rech`, 2005. 256 р. [in Russian]

Potapchuk N. Special Features of Arising and Overcoming of Panic in an Emergency

The article deals with the special features of arising and overcoming of panic in emergencies. The substantive aspects of arising and overcoming of a massive panic in different conditions of an emergency have been specified. The dynamics of the arising and course of panic in an emergency have been analysed: shocking stimulus; sharp fear; chaotic individual attempts to understand and interpret the event; inten-sification of fear; mass stampede.

The main changes in mental processes and human behaviour in cognitive, emotional and behavioural spheres, as well as the consequent influence of rumours on a person in an emergency, have been specified.

The rescuers’ behavioural, emotional and verbal reactions, which can contrib-ute to the appearing of rumours and anxieties among the population, have been researched. It has been ascertained that the headlines and content of mass media publications about this phenomenon can have a significant influence on the arising of rumours and panic in an emergency.

It has been found out that for preventing panic it is important to: timely identify the subjects that can be involved in preventing or neutralizing rumours, as well as panic states among the population; select effective psychological tech-niques for preventing or counteracting rumours in case of an emergency; prompt-ly counteract to negative rumours about the emergency and to panic states among the population. Among the ways to combat panic moods and rumours there is credible, convincing and sufficiently complete informing of the population about what has happened, reminding the rules of conduct and recurrence informing about the measures being taken. In an emergency the main tasks of psychologists should be: reducing the intensity of acute stress reactions of victims; optimization of their actual mental state; psychological support of the deceased’ relatives dur-ing the identification procedure; supporting mass events; work with the crowd in





order to prevent the arising of negative mass reactions (panic, aggression); infor-mation and psychological work with the victims and their relatives; psychological support for evacuees.

Key words: panic; emergency; personality; behaviour; rescuers; rumours.

295№ 3(11)2 0 1 8


УДК 159.9.072

Оксана Яремчук доктор психологічних наук, доцент, провідний науковий співробітник,

Інститут соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України, м. Київ

https://orcid.org/0000-0001-8837-467X [email protected]

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА МОДЕЛЬ НАЦІЄТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ІСТОРИЧНОЇ

ПСИХОЛОГІЇ В УМОВАХ МУЛЬТИКУЛЬТУРНОСТІ

Пропонується структурно-функціональна модель націєтворчого по-тенціалу історичної психології в умовах мультикультурності, акцентуються можливості консолідації етнокультурних груп та особистостей в соціальній роботі на основі принципу мультикультуралізму. Розглянуто особливості мультикультурних суспільств у постмодерністському ракурсі; проінтерпре-товано соцієтальне підґрунтя мультикультуралізму.

Проблеми розуміння та управління культурним розмаїттям на рівні ре-гіонів, держав, національних спільнот і навіть окремих особистостей вияви-лися сьогодні важко вирішуваними. Тому видається актуальним розглянути умови, необхідні й достатні для того, щоб консолідувати в соціальній роботі спільноти, що різняться за культурним спрямуванням. Для цього ми зверта-ємось до структурно-функціональної моделі націєтворчого потенціалу істо-ричної психології в умовах мультикультурності.

З урахуванням можливості консолідації етнічних груп та окремих осіб у соціальній роботі за принципом мультикультуралізму розглянуто харак-теристики багатокультурного суспільства в постмодерністській перспекти-ві, проінтерпретовано соцієтальну основу політики мультикультуралізму.

© Яремчук О.296





Викликом багатокультурного суспільства є заперечення ієрархії культури, культурного поділу між центром і периферією, примат горизонтальних зв’яз-ків над вертикальними. Усе це наближає мультикультуралізм до практики постмодерних спільнот.

Принцип багатокультурного суспільства полягає в тому, щоб ураховува-ти етнічні відмінності тією мірою, якою мігранти можуть ототожнюватися з культурною традицією, але лише якщо їх ідентифікація не порушує прав лю-дини та закони приймаючих країн. З одного боку, це уможливлює вищезга-дане горизонтальне спілкування культур у мультикультурній спільноті, а з другого – змушує людину подолати межі своєї особистості і визнати цінність інших культур у власній самореалізації. Постмодерністський проект сучасної багатокультурної реальності зосереджується на гармонізації понять “Я”, “Ін-ший”, “Чужий” в індивідуальному та соціальному просторі, а також зверта-ється до ідеї культурного діалогу. У цих умовах індивідуальний мультикуль-туралізм є необхідним. Індивідуальний мультикультуралізм – це здатність суб’єкта в процесі самоконституювання створювати нові цінності і смисли на перетині різних культур. Етнічна ідентичність, яка була досягнута через етнічну самоідентифікацію особи в соціальній роботі, у тому числі через осо-бистісно прийнятні етнічні традиції, цінності, уможливлює досвід співпраці у складі колективного суб’єкта – нації.

Ключові слова: структурно-функціональна модель націєтворчого по-тенціалу історичної психології; мультикультуралізм; консолідація етнокуль-турних груп; соціальна робота; особистість.

1. ВСТУППостановка проблеми. Проблеми розуміння та управління куль-

турним розмаїттям на рівні регіонів, держав, національних спільнот і навіть окремих особистостей виявилися сьогодні важко вирішува-ними. Тому видається актуальним розглянути умови, необхідні й до-статні для того, щоб консолідувати в соціальній роботі спільноти, що різняться за культурним спрямуванням. Для цього ми звертаємось до структурно-функціональної моделі націєтворчого потенціалу істо-ричної психології в умовах мультикультурності.

Дана проблематика є складовою парадигми, яку можна назвати соціально-психологічним підходом в історичній психології до фено-менів, які за своєю суттю є міждисциплінарним предметом, зокрема

297№ 3(11)2 0 1 8


до історичної пам’яті. Специфіка розкриття націєтворчого потенціалу історичної психології на основі модифікації історичної пам’яті в дано-му дослідженні полягає у принциповому акцентуванні на суб’єктній, індивідуально-особистісній природі цього процесу. У цьому різниця між пропонованим психолого-історичним підходом до націєтворен-ня та іншими підходами, які акцентують на колективному суб’єкті, на груповому рівні проблематики. Близьким за ідеєю постає суб’єк-тно-вчинковий підхід до націєтворення В. О. Татенка, але, на наш по-гляд, він не бере до уваги міфологічну сутність історичної пам’яті та спільний вчинок етнокультурної міфотворчості зі створення консолі-дуючого національного міфу. Ці феномени якраз і виявляються своє-рідними містками для переходу від індивідуального авторського міфу стосовно нації до консолідуючого національного міфу. Останній по-стає з ціннісно-смислових напрацювань індивідуальних авторських міфів учасників спільного вчинку етнокультурної міфотворчості і передбачає синтез індивідуального ціннісно-смислового континуу-му і соціально значущих смислів і цінностей певних етнокультурних спільнот, з якими себе ідентифікують учасники цього спільного вчин-ку. Створення консолідуючого національного міфу поєднане з проце-сами самоактуалізації, саморозвитку, самоздійснення учасників, і це вирішує проблему мотивації до націєтворення. Зазвичай брак остан-ньої в учасників є причиною неефективності соціокультурних та полі-тико-психологічних технологій консолідації нації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед дослідників, які займаються цією проблематикою в цілому мультикультуралізм розуміється як теорія, практика і політика неконфліктного співіс-нування в одному життєвому просторі кількох різнорідних куль-турних груп.

Такої позиції дотримуються В. О. Наумкін, Ю. І. Рубінський, І. А. Мальковська, В. С. Котельніков, В. А. Мамонова, Н. І. Басіна та ін. Мультикультуралізм також тлумачиться як засіб, який здатний пом’якшити негативні (перш за все для традиційних культур, етніч-них і конфесійних груп) наслідки глобалізації. Один з них – міграційні переміщення, що змінюють у короткі терміни історичний, соціальний





та етнокультурний вигляд населення держав. Тому термін “мульти-культуралізм” часто використовується для опису демографічних умов культурного та етнічного розмаїття (там, де воно є), незалежно від того, чи підтримується таке розмаїття офіційною політикою держави, чи ні. Цьому аспекту дискурсу мультикультуралізму присвячені пра-ці Е. Гідденса, З. Баумана, А. Лейпхарта, П. Бергера, С. Хантінгтона, Р. Лейкена, Р. Брубейкера, Е. Паіна, С. Жижека, К. Галлі, Б. Лофлера, Ф. О. Радтке та ін. Українські дослідники: М. О. Шульга, І. О. Кресіна, О. Ю. Хорошилов, Л. Д. Бевзенко та ін. розглядають політичну практи-ку мультикультуралізму з точки зору застосування її досвіду в Украї-ні. Переважно із соцільно-філософських, морально-етичних позицій, зокрема в контексті дискурсу між лібералами та комунітаристами, розглядають мультикультуралізм Ч. Тейлор, М. Сендел, А. Макінтайр, М. Уолцер, В. Кимліка, Б. Парекх, Б. Беррі, Ч. Кукатас.

Важливу роль у рамках теорії мультикультуралізму відіграє тран-сформація понять “нація”, “етнос”, “національна ідентичність”, і тут необхідно відмітити роботи Б. Андерсона, Р. Брюбейкера, Е. Геллнера, У. Альтерматта, В. Малахова та ін.

Мета статті – зважаючи на необхідність концептуалізації бага-тофакторного, різновекторного та когнітивно складного поля дослі-дження націєтворчого потенціалу історичної психології, подати його структурно-функціональну модель в умовах мультикультурності.

2. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯІсторична психологія – це соціально-психологічна парадигма ви-

вчення психічних явищ, зумовлених історичною та культурною єдні-стю людей, глибинно-психологічними передумовами їх взаємодії та спільної діяльності, що визначають спадкоємність культурно-істо-ричних смислів і цінностей та уможливлюють конструювання полі-тико-психологічних проектів майбутнього великих соціальних груп в умовах мультикультурності на основі історичної пам’яті.

Історична пам’ять – це соціально-психологічний феномен ко-лективного та індивідуального відтворення (усвідомлення) минулого досвіду, що має архетипову природу, опосередковується сьогоденням

299№ 3(11)2 0 1 8


та виконує функцію моделювання майбутнього спільнотою та особи-стістю, сприяючи трансформації їхньої свідомості в процесі націєтво-рення. Також акцентуємо увагу на кількох поняттях, які вироблялися в межах соціально-психологічної моделі етнокультурної міфотворчо-сті особистості та спільноти (МЕМОС), а також нашої соціально-пси-хологічної концепції етнокультурної міфотворчості, яку покладено в основу теперішніх досліджень історичної пам’яті і націєтворчого по-тенціалу історичної психології [1].

Етнокультурна міфотворчість особистості – процес створення суб’єктивного міфологічного простору, що корелює з певним типом культурно-історичного, етносоціального та екзистенціального дос-віду, відбитого в різних текстах, наративах, поведінці, життєвому шляху загалом.

Спільний вчинок етнокультурної міфотворчості – особлива си-стема взаємодії між людьми, що передбачає творення його учасника-ми унікальних, індивідуально і соціально значущих смислів і ціннос-тей етнокультурної спільноти, з якою вони себе ідентифікують. Ос-новний його принцип – ціннісно-смислова спрямованість особистості на процес переструктурування середовища відповідно до структури особистісних смислів.

Індивідуальний авторський міф (це поняття ми розробляли на основі поняття особистого міфу в концепції Карла Густава Юнга, привносячи акценти, які передбачали, перш за все, авторство у взає-модії з ціннісно-смисловими проявами особистого міфу) – трансцен-дентний акт цілісного осягнення суб’єктивного екзистенціального досвіду, пізнаючи який шляхом інтерпретації автонаративу, особи-стість розширює межі уявлень про власний внутрішній та зовнішній світи. Індивідуальний авторський міф постає в діалозі суб’єкта на-цієтворчості з несвідомим у міфологічному наративі і є результатом осмислення особистого міфу. Найяскравішим його проявом є твор-чість життєвого шляху.

Беручи до уваги представлені поняття, хотіли б підкреслити сутність соціально-психологічної концепції етнокультурної мі-фотворчості, в якій етнокультурна міфотворчість розуміється як





синтетичне і багаторівневе явище, що відображує здатність людини розпізнавати архетипово-символічні змісти і, взаємодіючи з ними, розкривати свій культурно-історичний і соціально-психологічний потенціал. Етнокультурна міфотворчість виступає важливою фор-мою пізнання, самоактуалізації, саморозвитку та самоздійснення особистості, особливо в умовах культурної глобалізації. У процесі спільного вчинку етнокультурної міфотворчості створюються цін-нісно-смислові та предметно-дієві передумови консолідації етнона-ціональної спільноти. Етнокультурна міфотворчість ґрунтується на індивідуальному авторському міфотворенні, яке узгоджує етнокуль-турну картину світу та індивідуальний образ світу суб’єкта і лежить в основі формування та розвитку національного міфу, оскільки відо-бражає взаємозв’язок ментальності особистості як суб’єкта й етносу як колективного суб’єкта.

Зважаючи на це концептуальне бачення, далі робимо акцент на тому, що соціально-психологічна модель етнокультурної міфотвор-чості особистості та спільноти (МЕМОС) надає можливість зроби-ти кроки від “я” (пошуків власного глибинного уявлення про свою індивідуальність, закорінену в культуру) через спільний вчинок етнокультурної міфотворчості до феномену, який можна назвати колективним суб’єктом – “ми”. У моделі розробляється складний алгоритм досягнення цього переходу, ми свого часу акцентували на механізмах, які дають можливість досягнути певного рівня самоусві-домлення, щоб стати учасником спільного вчинку консолідації ет-нонаціональної спільноти.

На основі даної концепції і моделі МЕМОС далі розробля-ємо структурно-функціональну модель націєтворчого потенці-алу історичної психології в умовах мультикультурності (на під-грунті історичної пам’яті) – НКПІП. Ця модель досить складна, але вбачаємо в цьому прояв того, що сам процес націєтворення, розкриття націєтворчого потенціалу історичної психології є ба-гатоаспектним, мультипарадигмальним. Поєднання у даній мо-делі, яка має форму пентатетраедра, основних проявів, елементів цього процесу надає можливість поступово впроваджувати ідеєю

301№ 3(11)2 0 1 8


консолідації нації, яка як певний імпульс досягає суб’єкта роз-гортання цієї ідеї, а саме історичної психології (як науки та як певної спільноти науковців, вмотивованих пізнати основні цін-нісно-смислові координати консолідації нації). Отже основними елементами пропонованої моделі є суб’єкт – історична психоло-гія як наука і спільнота науковців; об’єкт розгортання самої ідеї – “нація”; принципи, на основі яких відбувається таке розгортання, – принцип національного міфу, принцип смислоутворення в симво-лотворчості, принцип мультикультуралізму. Застосування суб’єк-том націєтворення психоісторичної реконструкції передбачає не тільки зчитування певних кодів ціннісно-смислових ресурсів ідеї консолідації нації, але й вчування в культурно-історичний простір, щоб вступити в певний ціннісно-смисловий резонанс з історични-ми подіями, присутніми в історичній пам’яті.

На наш погляд, дуже важливою є модифікація історичної пам’яті, яка уможливлюється саме завдяки взаємодії ідеї консолідації нації з суб’єктами розгортання цієї ідеї і об’єктом. Зазначимо, що основні еле-менти цієї моделі відповідають викликам сучасності: мультикультур-ності як певному ресурсу, який може бути стимулом для націєтворен-ня в сучасних умовах глобалізації; соціогуманітарним технологіям на основі історичної психології в освіті та мистецтві; розвитку громадян-ського суспільства; модернізації традицій. Основними механізмами розгортання націєтворчого потенціалу історичної психології є психо-резонанс з історичними подіями, катарсис, сповідальність, механізм спільного вчинку, пов’язаний з консолідуючим національним міфом і технологією його створення, а також психоісторична реконструк-ція. Звернемо увагу, що є й друга частина цієї комплексної моделі – структурно-функціональна модель конфліктологічного потенціалу іс-торичної психології в умовах мультикультурності, з якої бачимо, що ідея консолідації має зворотний бік – називаємо його ідеєю деконсолі-дації нації. Суб’єктом розгортання цієї ідеї є вже історична психологія саме як даність характерних для певної нації історичних подій, пери-петій, проблематики конфліктів, які виникали між самими представ-никами даної нації та з оточенням. Об’єкт ідеї деконсолідації – насе-





лення, тобто вже не національна спільнота, а саме населення у вигляді представників різних етнокультурних груп, які не вбачають власної спільності. Проявляються деструктивні тенденції, пов’язані з авто- та гетеростереотипами, та індивідуалістична мотивація до роз’єднання. Тут, звичайно, спільного вчинку не відбувається, діє розбрат. Відпо-відно механізми, які тут спрацьовують, є антиподами механізмів, які розглядали в першій частині моделі: психоісторична деконструкція, самоприниження і комплекс меншовартості, практики протидії кон-солідаційним процесам, формування негативного образу майбутньо-го. Зрештою дія цих механізмів може призводити до фальсифікації історичної пам’яті, до нівелювання традицій, асиміляції населення, загалом до згортання націєтворчих процесів.

Підкреслимо, що ці дві складові – націєтворчий потенціал істо-ричної психології та конфліктологічний потенціал історичної психо-логії – є необхідними, тому що відбувається діалектична взаємодія цих тенденцій, і ідея деконсолідації нації зі свого боку дає певний імпульс на те, щоб шукати індивідуальні прояви, які б могли поєднувати різні етнокультурні спільноти, різні соціальні верстви, покоління на осно-ві пошуку спільних цінностей, які у тому числі можуть бути знайдені в історичній пам’яті як феномені, що характерний для представників різних соціокультурних груп і етнокультурних спільнот. Культурна глобалізація в даному випадку виглядає саме як виклик до націєтвор-чого процесу і стимулює можливість створення оновленої нації.

Об’єднана структурно-функціональна модель націєтворчого та конфліктологічного потенціалу історичної психології в умовах муль-тикультурності виглядає як два пентатетраедри один на одному: верх-ня частина – це націєтворчий потенціал, нижня – це конфліктологіч-ний потенціал, і дуже важлива точка перетину, яка є й ідеєю консолі-дації, й ідеєю деконсолідації національної спільноти.

Концептуальна схема націєтворчого/конфліктологічного по-тенціалу історичної психології в умовах мультикультурності дає нам можливість розглядати елементи, категорії філософського осмислення, принципи, механізми, результат прояву цих тенденцій (див. таблицю).

303№ 3(11)2 0 1 8


ТаблицяКонцептуальна схема націєтворчого/конфліктологічного потенціалу

історичної психології в умовах мультикультурності

Структурні елементи

Категорії фі-лософського осмислення

Принципи Механізми Результат

Ідея консо-лідації / де-консолідації етнокультур-них спільнот у складі нації

Різнорід-ність се-редовища, змінення

Мультикуль-турність, по-ліетичність

Установлення партнерських відносин / розбрат

Оновлена нація / асимільо-ване насе-лення

Суб’єкт – історична психологія як наука, спільнота вчених / історична психологія як данність

Рух, розви-ток

Симво-лотворчість, смислоутво-рення

Психоісто-рична ре-конструкція / психоісто-рична декон-струкція арте-фактів

Моди-фікація історичної пам’яті / фальси-фікація історичної пам’яті

Об’єкт роз-гортання ідеї консолідації – нація; об’єкт розгортання ідеї деконсо-лідації – насе-лення

Простір, час, три-валість, порядок змін

Національ-ний міф / квазінаціо-нальний міф

Психорезо-нанс (спіль-ний ритм, синхронізація, звукові архе-типи) / Психо-дисонанс

Нація як суб’єкт / нація як об’єкт

Мотивація до СВ ЕКМ / індивіду-алістична мотивація до роз’єднання

Організо-ваність, самоорга-нізованість

Ціннісно- смисловий континуум на-цієтворчості / деструктивні автостерео-типи

Індивідуаль-ний мульти-культуралізм / закритість стосовно до інших культур

Дія кон-солідації в СВ ЕКМ / дія роз-брату





Політико- психологічні технології консолідації нації / по-літико-пси-хологічні технології пригнічення націєтворчо-го потенціалу

Міра – врівнова-женість між ім-пульсом та відгуком на нього

Конструю-вання нової картини світу / застаріла картина світу, моральність, що випливає з них

Практики по створенню консолідуючо-го національ-ного міфу / практики протидії кон-солідаційним процесам

Соціогу-манітарні технології на основі історичної психології в освіті та мистецтві / маніпу-лятивні технології

Мультикуль-турність як ресурс онов-лення нації / культурна глобалізація як виклик існуванню нації

Зв’язність (єдність), систем-ність

Ствердження національної самосвідомо-сті / занепад національної самосвідо-мості

Катарсис, спо-відальність / самоприни-ження, куль-тивування комплексу меншоварто-сті

Модер-нізація традицій / нівелю-вання тра-дицій

Оновлена нація / аси-мільоване населення

Якість – перехід кількості в нову якість

Самоініці-ація нації в глобальному просторі / саморуйну-вання нації в глобальному просторі

Формування позитивного образу май-бутнього нації / формування негативного образу май-бутнього нації

Розвиток громадян-ського су-спільства / занепад громадян-ського су-спільства

Отже, надамо обґрунтування зв’язків між елементами структур-но-функціональної моделі націєтворчого та конфліктологічного по-тенціалу історичної психології в умовах мультикультурності (на під-ґрунті історичної пам’яті) – НКПІП.

Почнемо з того, що історична психологія може розглядатися як суб’єкт націєтворення в умовах мультикультурності і, за нашим тлу-маченням в цьому напрямі, є соціально-психологічною парадигмою


305№ 3(11)2 0 1 8


вивчення психічних явищ, зумовлених історичною та культурною єд-ністю людей, глибинно-психологічними передумовами їх взаємодії та спільної діяльності, що визначають, зрештою, спадкоємність культур-но-історичних смислів і цінностей та уможливлюють конструювання політико-психологічних проектів майбутнього великих соціальних груп в умовах мультикультурності. Щодо останньої цікаво звернутися до тенденцій, які проявляються в багатьох соціальних дослідженнях [1–9], де мультикультурність розглядається як вплив політики муль-тикультуралізму, як результат практики інтеграції мігрантів у полі-культурне середовище західноєвропейських країн. Ми пропонуємо досліджувати мультикультурність у контексті глобалізації, і не тільки у горизонтальному зрізі – як взаємодію культурних смислів, ціннос-тей різних регіонів, країн, ментальностей, а й у вертикальному зрізі – як прояв взаємодії цінностей і смислів, що закарбовані в історичній пам’яті. Модель НАКОПІП дозволяє розглядати різні історичні епохи, які в собі в знятому вигляді несуть ті чи інші важливі для націєтво-рення цінності, оприявнені міфами, і ці міфологічні утворення про-довжують своє існування в історичній пам’яті сучасників і мають пев-ний прогностичний потенціал. Від того, що ми виділяємо в історичні пам’яті, які події вважаємо знаменними, значущими, залежить, який образ майбутнього ми на сьогодні акцентуємо.

Історична пам’ять в предметно-понятійному полі соціальної психології – це соціально-психологічний феномен колективного та індивідуального відтворення (усвідомлення) минулого досвіду, що має архетипову природу, опосередковується сьогоденням та вико-нує функцію моделювання майбутнього спільнотою та особистістю, сприяючи трансформації їхньої свідомості в процесі націєтворення. Такий погляд на історичну пам’ять видається доповнювальним до ба-гатьох визначень в інших соціальних науках і відкриває можливість саме через особистість, через колективного суб’єкта (етнокультурна, регіональна спільноти) дослідити, як спільні переживання певних історичних подій можуть викликати мотивацію до етнокультурної міфотворчості, до спільного вчинку, у результаті якого і буде консо-лідуватися нація. Це розлогий процес, що потребує соціально-пси-





хологічних технологій, які вже певною мірою розроблялись нами на попередніх етапах дослідження. Це технологія творення консоліду-ючого національного міфу на основі спільного вчинку, пов’язаного з історичними подіями, які виділяли учасники формувального експе-рименту 2009–2012 рр. у Південному (Одещина), Центральному, За-хідному (Львів, Луцьк, Івано-Франківськ) регіонах, переважно сту-дентська молодь (18–26 років, n=600). Результати були обнадійливи-ми – оптимістичний образ того, як Україна може прямувати далі в умовах глобалізації та мультикультурності [1].

Можливо за допомогою певних механізмів пройти шлях (підня-тися) від “я”, індивідуального авторського бачення культурно-цін-нісних презентацій, до “ми”, тобто сформулювати цінності і смисли на рівні спільноти, колективного суб’єкта, нації. Ці напрацювання було покладено в основу подальших досліджень, і на сьогодні пра-цюємо над вдосконаленням моделі націєтворчого потенціалу істо-ричної психології в умовах мультикультурності. Основним його сенсом є те, що розглядаємо можливості під час націєтворення враховувати не тільки чинники, які зазвичай співвідносяться з на-цією (наприклад, держава як об’єднувальний елемент, єдине право, спільна територія проживання, наявність різнорідних етносів для більшої консолідованості держави), але доєднати до цих важливих елементів націєтворення також ті, які стосуються етнічності: пасі-онарний імпульс, що несе основну ідею етносу, релігія та культура, географічний фактор (клімат), менталітет (матриці колективного несвідомого), спосіб існування (економіка, побут, звички, поведін-ка, вплив сусідів, зовнішнє середовище). Для націєтворення в умо-вах мульткультурності, на наш погляд, дуже важливо створити такі умови, за яких може зреалізовуватись мотивація окремих індивідів і спільнот (етнокультурних груп), шукати певні цінності і смис-ли, які б об’єднали і доповнили культурно-ціннісні континууми, що вже сформувалися впродовж історичного шляху цих етносів. Для України це значуще саме тому, що багато подій на історично-му шляху пов’язані не тільки з українським етносом, а й з іншими, які тут проживають, сьогодні дуже важливими для консолідації

307№ 3(11)2 0 1 8


видаються такі механізми як катарсис, сповідальність, також сим-волотворчість і смислоутворення. Вони дають можливість через “вчування”, аналіз культурно-історичних контекстів, опрацюван-ня символів, смислів піднятися на рівень усвідомлення, що ж саме та чи інша історична подія може нам дати зараз для консолідації. Пропонуємо авторську структурно-функціональну модель наці-єтворчого потенціалу історичної психології в умовах мультикуль-турності (рис. 1).

Рис. 1. Структурно-функціональна модель націєтворчого потенціалу історичної психології в умовах мультикультурності

У даній моделі акцентуємо, що центральним, імпульсним началом є ідея консолідації нації, яка перебуває в постійній динаміці. Суб’єк-том, який розробляє цю ідею, є історична психологія як наука. Важливо підкреслити, що це не тільки напрацювання вчених минулих епох, які

Структурно-функціональна модель націєтворчого потенціалу історичної психології в умовах мультикультурності





залишили свої важливі відкриття, але спільноти людей, що вивчають дану проблематику і вносять свій суб’єктний потенціал у цю насправді дуже складну тему. Об’єктом ідеї консолідації є потенційна нація, тобто народ, який перебуває на етапі трансформації національної спільнос-ті чи, так би мовити, “пересотворення створеного”. Спільна вчинкова діяльність різних етнокультурних груп (через формувальний експе-римент, через певні тренінгові форми) призводить до дії консолідації в спільному вчинку етнокультурної міфотворчості. Це підсилюється мультикультурністю як ресурсом. Доречно враховувати не тільки куль-турні особливості окремих етнокультурних груп, а ще й підключати контексти культурних надбань інших країн. Тобто модель може пра-цювати не тільки всередині однієї країни, а й для того, щоб знаходити консенсус та інтегрувати цінності й смисли країн-сусідів (наприклад, конфлікт Польщі й України), а також ЄС тощо. Очікуємо в результаті всіх зусиль 7-му позицію – оновлену націю. Проблематика в тому, що остання постає саме завдяки тому, що її учасники є “індивідуальними мультикультуралістами”, синтезуючи всередині свого “я”, у власній пси-хіці ціннісно-смисловий континуум різних культурних регіонів, різних історичних епох, особистість стає більш динамічною, відкритою і може працювати на консолідацію, не втрачаючи власних культурних особли-востей (у т. ч. пов’язаних з етносом, релігією, мистецтвом тощо).

Звернімося до концептів, пов’язаних з конфліктологічним потен-ціалом історичної психології і запропонуємо структурно-функціо-нальну модель конфліктологічного потенціалу історичної психології в умовах мультикультурності (рис. 2). Тут історична психологія роз-глядається вже не як наука-суб’єкт, а як даність, певне підґрунтя, що склалося впродовж історичного шляху в свідомості і несвідомому пев-них етносів. Імпульсом цієї конфліктологічної сторони вже є стихійна ідея, що постає як ідея деконсолідації нації, об’єктом впливу є вже не нація, а населення.

Тут культурна глобалізація (6-та позиція) є викликом, який по-стійно становить загрозу для того, щоб нація могла постати як суб’єкт у глобалізованому просторі. Якщо негативний сценарій збудеться, то Україну складатиме асимільоване населення.

309№ 3(11)2 0 1 8


Структурно-функціональна модель конфліктологічного потенціалу історичноїпсихології в умовах мультикультурності

Рис. 2. Структурно-функціональна модель конфліктологічного потенціалу історичної психології в умовах мультикультурності

Насамкінець, акцентуємо поєднання цих двох моделей (у точці 1–1’), де націєтворення протистоїть ідеї націєруйнування, пригнічен-ня національного потенціалу. Це відображено у структурно-функціо-нальній моделі націєтворчого та конфліктологічного потенціалу істо-ричної психології в умовах мультикультурності (рис. 3).

Якщо подивитися на цей варіант, то дуже важливо колективно-му суб’єкту – тобто представникам історичної психології та інших су-спільних наук – впливати таким чином, щоб верхня частина цієї моде-лі, консолідуюча, давала імпульс для перетворення негативних явищ, наприклад, стереотипів, пов’язаних з колективними травмами, чи комплексом меншовартості. Щоб відбувався певний баланс (у точці 1–1’), причому він був динамічним, спроможним зустрічати виклики деконсолідації.





Структурно-функціональна модель націєтворчого та конфліктологічногопотенціалу історичної психології в умовах мультикультурності

1 1'

4'

2' 5'7'

6'3'

2 7

63

5

4

Рис. 3. Структурно-функціональна модель націєтворчого та конфліктологічного потенціалу історичної психології в умовах

мультикультурності

З’ясуймо можливості консолідації етнічних груп та особистостей в соціальній роботі на основі принципу мультикультуралізму. Для цього розглянемо особливості мультикультурних суспільств у пост-модерністському ракурсі та проінтерпретуємо соцієтальне підґрунтя мультикультуралізму. Одна з відмінних характеристик мультикуль-турного суспільства – заперечення ієрархії культури, культурного розподілу на центр і периферію, примат горизонтальних зв’язків над вертикальними. Усе це зближує мультикультуралізм з практикою по-стмодерних спільнот [3].

Зокрема, відповідно до офіційної політики мультикультуралізму в Канаді етнічні відмінності приймаються тією мірою, якою індиві-ди можуть ідентифікувати себе з культурною традіцією їх вибору, але

311№ 3(11)2 0 1 8


тільки в тому випадку, якщо ця ідентифікація не порушує прав люди-ни, права інших і закони країни [10]. У зв’язку з цим постає проблема соцієтального підґрунтя політичної практики мультикультуралізму. Оскільки воно, з одного боку, обумовлює зазначені вище горизон-тальні зв’язки культур в мультикультурній спільноті, а з другого – по-долання людиною меж своєї ідентичності і визнання цінності інших культур у власній самореалізації. Останню тенденцію ми співвідноси-мо з індивідуальним мультикультуралізмом [1].

Дослідники мультикультуралізму сходяться на тому, що невід’єм-ною рисою сучасних спільнот і навіть умовою їх розвитку є культурна складність [1], [2], [11], [12]. Вона відтворюється під впливом різних факторів, викликаючи проблеми міжкультурних комунікацій, міжет-нічних відносин, етнічних конфліктів. Проблема полягає в тому, що культурні системи розглядаються як свого роду карта, яка при всій її наповненості етнографічними типажами насправді є тільки умов-ним і статичним відображенням неповторного багатства рельєфу [11]. Погляд на культуру тільки як на архетип, а на етнічну ідентичність – як на біосоціальний організм заперечує рух і розвиток культурних форм, ігнорує роль особистісної стратегії вибору, проектної діяль-ності людей, політичних приписів та управлінських процедур [11, с. 163]. У сучасному світі окреслилися нові тенденції і канали культур-ного ускладнення, нові технічні та інформаційні ресурси руйнування культурної норми або монокультури без обов’язкової маргіналізації її носіїв, з’явився феномен і концепт культурної гібридності. Процес цей має глобальний і, швидше за все, незворотний характер. Ті країни та регіони, які знайдуть адекватні політичні відповіді, – виграють, ті, що будуть зволікати, – програють. У зв’язку з цим виявляється диску-сійною соціально-культурна природа сучасних націй. Саме багатоет-нічне співгромадянство, а не етнічні групи і релігійні громади є нині основними виробниками культурного капіталу [11, с. 164]. Нація в сучасному розумінні – це історична, культурна та соціально-політич-на спільність людей у межах державного утворення, що перебуває під єдиною суверенною владою та усвідомлює власну спільність на осно-ві єдиних цінностей при збереженні культурної складності. Остання





може стискатися і поступатися місцем громадянському націоналізму (патріотизму) у роки політичної централізації і загальногромадян-ських потрясінь і набувати актуалізовану стару і знову здобуту різно-манітність в епоху демократизації, деколонізації та масових міграцій. Усе це відбивається в перевіреній і широко застосовуваній формулі націєбудування – “єдність у різноманітті” [11, с. 165].

Виокремлюючи нез’ясовані частини цієї проблеми, зазначимо, що загалом, етнічний “ренесанс” пов’язується дослідниками з ускладненням когнітивної, інформаційної структури сучасного світу, що зумовлює від-родження етнічності на основі своєрідного “інформаційного фільтра”, який дозволяє впоратися з інформаційним навантаженням [1]. У зв’язку з цим актуальною виявляється соціальна політика та соціальна робота з урахуванням соцієтальних складових мультикультуралізму [13].

Соцієтальна психіка, за визначенням О. А. Донченко, – це про-дукт історико-культурного шляху певного соціуму, який утілює, зо-крема, кліматичні, географічні, ландшафтні умови життя народів, що проживали на даній території, а також традиційні умови і форми за-доволення їхніх основних потреб, взірці діяльності та поведінки в цих умовах, настанови на ті чи інші реакції, певні мисленнєві та духов-ні спрямування. Дійсно, соцієтальна психіка – це своєрідний каркас, на якому вибудовуються суспільні психологія, свідомість, культура і який є ґрунтом для прийняття чи неприйняття тієї чи іншої соці-альної політики зокрема. Політична практика мультикультуралізму, заснована на соцієтальному підґрунті, безпосередньо відбивається у практиці соціальної роботи [2].

У найзагальнішому вигляді “мультикультуралізм” передбачає визнання правомірності та цінності культурного плюралізму, і з цієї причини вважається, що всі сучасні держави зобов’язані надавати своїм культурним, етнічним і релігійним групам рівний соціальний статус. Несхожість і відмінність класифікується не як другосортне і чуже, вони оцінюються просто як “інше”; в цій ситуації етнічні мен-шини стають об’єктом особливої уваги [4; 5].

“Мультикультуралізм” розглядається нами як політична практика, що реалізується в соціальній роботі щодо неконфліктного співіснуван-

313№ 3(11)2 0 1 8


ня в одному життєвому просторі різнорідних культурних груп. Соці-альна фасилітація такого типу стверджує повагу до відмінностей, але при цьому не відмовляється від пошуку універсальності. Тобто взаємо-дія культур відбувається через координацію, а не субординацію [1].

Термін “мультикультуралізм” використовується в різних значен-нях залежно від контексту (політичного, емпіричного або філософ-ського), а також залежно від того, про який з чотирьох основних типів мультикультурних суспільств йдеться. До цих типів належать імперії, що існували до епохи сучасності; поселення в новому Світі; колоніаль-ні і колишні колоніальні суспільства; нарешті, постнаціональне муль-тикультурне суспільство, характерне для сучасної Північної Америки та Західної Європи. Але об’єднуючим усі ці мультикультурні суспіль-ства є рівноправне існування різних форм культурного життя.

Загалом, політика мультикультуралізму може носити як пасив-ний, так і активний характер. У першому випадку вона передбачає то-лерантне ставлення до культурного різноманіття, у другому – активну підтримку і заохочення цього різноманіття.

Зазвичай окреслюють такі сфери політологічного застосування поняття “мультикультуралізм”: 1) описове використання терміну, при якому поняття “мультикультуралізм” характеризує суспільство, яке має складний етнокультурний склад; 2) нормативну або ідеологічну сферу використання терміну, в якій мультикультуралізм позначає спе-цифічну групу політичних принципів; 3) сферу політики, де мульти-культуралізм – це низка політичних заходів [11].

Отже, мультикультуралізм як ідеологію західного суспільства можна розглядати як особливого роду ідеалістично-прагматичну (ха-рактерну саме для Заходу) концепцію соціального життя.

Можна констатувати, що ліберальна модель мультикультуралізму зіткнулася з неприйнятністю її неєвропейськими культурами і це є викли-ком сучасності. Демографічні зміни, що відбуваються в західних країнах, уже в найближчому майбутньому спричинять трансформації культурної політики. Тому пошук альтернативи, з одного боку, традиційній концеп-ції національної ідентичності, а з другого, ліберальній моделі мультикуль-туралізму потребує створення нової парадигми [5], [7], [9], [12].





У зв’язку з цим великого значення набуває позиціонування осві-тою і засобами масової інформації консолідуючого національного міфу, який сприяв би розвитку національної ідентичності як резуль-тату колективної ідентифікації представників різних етносів у межах однієї держави [14].

3. ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬ Розвинуто уявлення про структуру та функції націєтворення на ос-

нові історичної пам’яті та принципу мультикультурності, що відобрази-лось у комплексній структурно-функціональній моделі націєтворчого та конфліктологічного потенціалу історичної психології в умовах муль-тикультурності (НКПІП). Ця модель відтворює логічно пов’язані між собою структурні елементи, які складають, з одного боку, націєтворчий, з другого, – конфліктологічний потенціал історичної психології.

Історична психологія в розробленій моделі виступає і як наукова парадигма, спільнота вчених, колективний суб’єкт націєтворення, і як даність, що відбиває соціально-психологічні особливості історичного досвіду етнокультурних спільнот, що вибудовують націю.

У центрі моделі – ідея консолідації/деконсолідації етнокультурних спільнот у складі нації, причому вона розгортається на основі принци-пу мультикультурності, який постає у двох взаємообернених варіантах: індивідуальний мультикультуралізм – культурна глобалізація.

Полюсність представлених у моделі тенденцій самоініціації/ са-моруйнування нації постає у системі соціально-психологічних меха-нізмів, інтегральним серед яких виступає механізм спільного вчинку етнокультурної міфотворчості і відповідно дія консолідації в цьому вчинку чи навпаки, дія розбрату етнокультурних спільнот. Обґрун-тована доцільність виокремлення таких багаторазово пов’язаних між собою структурних компонентів націєтворчого потенціалу історич-ної психології в умовах мультикультурності: ідея консолідації нації; суб’єкт – історична психологія як наука; об’єкт – потенційна нація; мотивація до спільного вчинку ЕКМ; політико-психологічні техноло-гії консолідації нації; мультикультурність як ресурс; оновлена нація, історичний час епохи глобалізації, історична пам’ять.

315№ 3(11)2 0 1 8


Запропонована модель НКПІП дає можливість підійти до за-стосування соціально-психологічних технологій націєтворення в умовах мультикультурності в різних регіонах України та прогнозу-вати соціально-психологічні прояви консолідаційних процесів у ході культурного діалогу та конфронтації в різних країнах та міжнарод-них відносинах.


1. Яремчук О. В. Концептуалізація феномену мультикультураліз-му в теорії етнокультурної міфотворчості особистості. Особистість у просторі культури : матеріали V Севастопольського міжнародного на-уково-практичного симпозіуму, 27 червня 2013 р. Севастополь : Рібест, 2013. 190 с.

2. Веретевская А. В. Перспективы и препятствия для политики мульти-культурализма в консолидированных демократиях Западной Европы : дис …. канд. полит. наук : 23.00.02. Москва, 2012. 209 с.

3. Вовк Д. Мультикультурализм как технология социально-политиче-ской регуляции современного гетерогенного общества. Administrarea Publică: teorie şi practică. Chişinău, 2013. Nr. 77/1. P. 101–105.

4. Тейлор Ч. Мультикультуралізм і політика визнання. Київ : Альтерпрес, 2004. 172 с.

5. Kymlicka W. Minority Rights go to the international level. Comporative con-stitutional review. 2008. № 6, Р. 17–41.

6. La Citoyennete multiculturelle. Une theorie liberie des minorits, trad. fr. P. Savidan, La Decouverte, “Textes a l`appui”, 2001. 280 p.

7. Guéant C. annonce un durcissement du droit d’asile. 25 nov. 2011. URL : http://www.liberation.fr/politiques/01012373796-claude-gueant-annonce-un-dur-cissement-du-droit-d-asile

8. Widerspruche in Taylors liberalem Multikulturalismus / Zwischen Assimi-lation und Multikulturalismus von Prof. Dr. Berthold Löffler. Hochschule Ravens-burg-Weingarten, 2011.

9. Glazer N. We Are All Multiculturalists Now. Cambridge, Mass.; London, England : Harvard Univ. Press, 1997. 179 p.

10. Ульянова М. Е. Мультикультурализм в условиях миграционных про-цессов: социокультурная политика и практика : дисс ….канд. культуроло-ги : 24.00.01 / Рос. акад. гос. службы при президенте РФ, 2008. 120 с.





11. Тишков В. Российская полиэтничность в мировом контексте. Россия в глобальной политике. Т. 11. № 5. Сентябрь-октябрь, 2013. С. 160–174.

12. Castoriadis C. The Imaginary Institution of Society. Transl. by K. Blamey. Cambridge : Polity Press, 1987.

13. Донченко О. А., Романенко Ю. В. Архетипи соціального життя і по-літика: глибинні регулятиви психополітичного повсякдення. Київ : Либідь, 2001. 334 с.

14. Яремчук О. В. Психологія етнокультурної міфотворчості особистості : монографія. Одеса : Фенікс, 2013. 431 с.

References

1. Yaremchuk O. V. (2013). Kontseptualizatsiia fenomenu multykulturalizmu v teorii etnokulturnoi mifotvorchosti osobystosti [Conceptualization of the phenomenon of multiculturalism in the theory of ethnocultural myth-creativity of the individual]. “Osobystist’ u prostori kultury”: materialy V Sevastopolskoho mizhnarodnoho naukovo-praktychnoho sympoziumu, 27 chervnia 2013. [“Personaliny in the space of cultures’ : Materials of V Sevastopol International Scientific and Practical Sym-posium, June 27, 2013] Sevastopol’ : Ribest, 2013. 190 p., P. 184–187. [in Ukrainian]

2. Veretevskaya A. V. (2012). Perspektivy i prepyatstviya dlya politiki mul’tikul’turalizma v konsolidirovannyh demokratiyah Zapadnoj Evropy: dis. … kand. polit. nauk : 23.00.02. [Prospects and obstacles for the policy of multiculturalism in the consolidated democracies of Western Europe : dis. … political science : 23.00.02]. Moskva, 2012. 209 p. [in Russian]

3. Vovk D. (2013). Mul’tikul’turalizm kak tekhnologiya social’no-politicheskoj regulyacii sovremennogo geterogennogo obshchestva [Multiculturalism as a technology of social and political regulation of a modern heterogeneous society]. Administrarea Publică: teorie şi practică. Chişinău, 2013. 77/1. P. 101–105. [in Moldovіan]

4. Teilor Ch. (2004). Multykulturalizm i polityka vyznannia [Multiculturalism and politics in life]. Kyiv : Alterpres, 2004. 172 p. [in Ukrainian]

5. Kymlicka W. (2008). Minority Rights go to the international level. Compo-rative constitutional review. 2008. 6, Р. 17–41. [in English]

6. La Citoyennete multiculturelle. Une theorie liberie des minorits, trad. fr. P. Savidan, La Decouverte, “Textes a l`appui”, 2001. 280 p. [in French]

7. Guéant C. (2011). Annonce un durcissement du droit d’asile. 25 nov. 2011. http://www.liberation.fr/politiques/01012373796-claude-gueant-annonce-un-dur-cissement-du-droit-d-asile [in French]

317№ 3(11)2 0 1 8


8. Widerspruche in Taylors liberalem Multikulturalismus. Zwischen Assimi-lation und Multikulturalismus von Prof. Dr. Berthold Löffler. Hochschule Ravens-burg-Weingarten, 2011. [in German]

9. Glazer N. (1997). We Are All Multiculturalists Now. Cambridge, Mass.; London, England: Harvard Univ. Press, 1997. 179 p. [in English]

10. Ul’yanova M. E. (2008). Mul’tikul’turalizm v usloviyah migracionnyh pro-cessov: sociokul’turnaya politika i praktika : diss. … kand. cultural st. : 24.00.01 [Multiculturalism in the conditions of migration processes: sociocultural policy and practice: diss. …kand. kulturologii : 24.00.01]. Ros. akad. gos. sluzhby pri pre-zidente RF, 2008. 120 p. [in Russian]

11. Tishkov V. (2013). Rossijskaya poliehtnichnost’ v mirovom kontekste [Russian polyethnicity in the global context]. Rossiya v global’noj politike. T. 11. 5, Sentyabr’-Oktyabr’, 2013. P. 160–174, p. 163. [in Russian]

12. Castoriadis C. (1987). The Imaginary Institution of Society. Transl. by K. Blamey. Cambridge: Polity Press, 1987. [in English]

13. Donchenko O. A., Romanenko Yu. V. (2001). Arkhetypy sotsialnoho zhyttia i polityka: hlybynni rehuliatyvy psykhopolitychnoho povsiakdennia [Archetypes of social life and politics: the deepregulations of psychopolitical everyday life]. Keiv : Lybid, 2001. 334 p. [in Ukrainian]

14. Yaremchuk O. V. (2013). Psykholohiia etnokulturnoi mivfotvorchosti osobystosti : monohr. [Psychology of ethno-cultural multivitual creativity of a person : monogr]. Odesa : Feniks, 2013. 431 p. [in Ukrainian]

Yaremchuk O. Structural-Functional Model of Nation-Building Potential of Historical Psychology in the Conditions of Multiculturalism

The structural-functional model of nation-building potential of historical psy-chology in the conditions of multiculturalism is offered, the possibilities of consol-idation of ethno-cultural groups and individuals in social work are emphasized on the basis of the principle of multiculturalism. Features of multicultural societies in the postmodernist perspective are considered; Interpreted societal basis of multi-culturalism.

The problems of understanding and managing the cultural diversity on the re-gion level, states and national communities’ level and even on the individuals’ level were difficult to be solved today. Therefore it is important to consider the conditions that are necessary and sufficient in order to consolidate communities in the social work that are different in cultural orientation.

The purpose of the article is to find out the possibilities of consolidation of the ethnic groups and individuals in social work on the principle of multiculturalism.





The aim of the article is realized in the following tasks: 1) consider the characteris-tics of multicultural societies in a postmodern perspective. 2) to interpret societal foundation of the policy of multiculturalism. The challenge of the multicultural so-ciety is the negation of culture hierarchy, the cultural division between center and periphery, the primacy of horizontal connections over the vertical ones. All this brings multiculturalism to the practice of postmodern communities.

The principle of a multicultural society is to take ethnic differences to the ex-tent that individuals can identify themselves with the cultural tradition, but only if their identification does not violate the human rights and the laws of the countries. In this regard, there is a problem of societal basis of political practice of multicul-turalism. As it is, on the one hand, makes the above horizontal communication of the cultures in a multicultural community, and on the other hand – makes person to overcome the limits of his/her identity and makes person recognize the value of other cultures in own self-realization. The postmodernity project of modern multi-cultural reality focuses on the harmonization of the concepts of “Self ”, “Other”, “Al-ien” in the individual and social space and appeals to the idea of cultural dialogue. In these circumstances, the individually multiculturalism is necessary. The indi-vidual multiculturalism – is person`s ability in the existence process, to create new values and meanings at the crossroads of different cultures. The ethnic identity that was achieved through the ethnic self-identity of the individual in the social work, including personally acceptable ethnic traditions, values and meanings of creativity, the empathy and co-working experience as part of a collective subject – the nation.

Key words: structural-functional model of the nation-building potential of his-torical psychology; multiculturalism; consolidation of ethno-cultural groups; social work; personality.

319№ 3(11)2 0 1 8


ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ СТАТЕЙ

Структурні параметриСтатті повинні містити такі елементи: постановка проблеми у за-

гальному вигляді; аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких за-початковано вирішення даної проблеми та на які опирається автор; мета статті; виклад основного матеріалу дослідження; висновки; пер-спективи подальших розвідок у даному напрямі; список використаної літератури.

Анотації Анотації (500–600 знаків) українською та російською мовами з

назвою статті та ключовими словами (5–8 слів).Анотація розширена (2 500–3 000 знаків) англійською мовою з

назвою статті та ключовими словами (5–8 слів) має містити актуаль-ність проблеми, результати дослідження та висновки. Обов’язковим є якісний переклад.

Технічні параметриЗагальний обсяг: 8–14 сторінок. Мова публікації: українська, російська.Стандарти: шрифт Tіmеs Nеw Rоmаn, кегль (розмір шрифту) – 14,

міжрядковий інтервал – 1,5, абзацний відступ – 1,25 см, усі поля – 2 см, редактор Wоrd, тип файла – документ Wоrd 97–2003 (обов’язково).

Пробіли між цифрами, ініціалами і прізвищем мають бути нероз-ривними.

Обов’язкове дотримання правил вживання тире (–) і дефіса (-).Список літератури – у порядку появи в тексті (не більше 20 най-

менувань). Формули оформляються через редактор формул MаthTypе, розмір

символів – 10, довжина формул не повинна перевищувати 80 мм. Фор-мули набираються у формульному редакторі MаthTypе латинськими символами або англійськими з клавіатури, кирилиця не допускається.

Рисунки, виконані векторною графікою, мають бути розміщені одним об’єктом або згруповані.





Зразок оформлення статтіУДК

Ім’я, ПРІЗВИЩЕ,науковий ступінь, вчене звання, посада, місце роботи

НАЗВА СТАТТІАнотація (500–600 знаків) українською мовою з ключовими сло-

вами (5–8 слів).Постановка проблеми у загальному вигляді. …Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано

вирішення даної проблеми та на які опирається автор. …Мета статті ... .Виклад основного матеріалу дослідження. ...Висновки. …Перспективи подальших розвідок у даному напрямі. …

Список використаної літератури(оформляється відповідно до ДСТУ)

1. …Рецензент – науковий ступінь, учене звання, прізвище, ініціали.Анотація російською мовою (500–600 знаків) за формою:Прізвище, ініціали. Назва статті Текст анотації.Ключові слова: 5–8 слів.Анотація англійською мовою розширена (2 500–3 000 знаків) за

формою:Прізвище, ініціали. Назва статті Текст анотації.Ключові слова: 5–8 слів. Анотації подаються на окремому аркуші і не враховуються до за-

гальної кількості сторінок статті.

Документальний супровід статті1. Рецензія фахівця (кандидата або доктора наук) у галузі науки,

за якою підготовлена стаття (для авторів, які не мають наукового сту-пеня доктора наук), за формою:

Рецензіяна статтю _______________________________________________

(посада, прізвище, ініціали автора та назва статті)

321№ 3(11)2 0 1 8


Текст рецензії __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Рецензент _______________________________________________ (науковий ступінь, вчене звання, посада, прізвище, ініціали)

_____________________ “___” ______________ 20__ р. (підпис)

П р и м і т к а . Рецензія на статтю пишеться в довільній формі. Обов’язково підкреслюються: відповідність вимогам до наукових статей; новизна теоретичних результатів та їх практичне значення; відповідність назви статті її змісту; обґрунту-вання висновків, зроблених авторами; висновок (статтю прийняти до публікації із зазначенням галузі наук).

2. Експертний висновок, що завіряється гербовою печаткою за-кладу, в якому працює експерт (експерти), за формою:

Експертний висновокЕксперт (експертна комісія) _______________________________, (назва міністерства, відомства, організації)

розглянувши матеріали статті ___________________ автора (авторів) (назва статті)

______________, підтверджує, що в матеріалах не містяться відомості, (прізвище, ініціали)заборонені для опублікування у відкритому друці.

Висновок: стаття ___________________ може бути опублікована у (прізвище, ініціали)

відкритому виданні.Експерт: _________________________________ (підпис, ініціали, прізвище)

3. Відомості про автора (авторів) Прізвище, ім’я, по батькові ________________________________Науковий ступінь та вчене звання __________________________Місце роботи ____________________________________________Посада _________________________________________________Ідентифікаційний номер __________________________________Номер, серія паспорта, ким і коли виданий ___________________Домашня адреса _________________________________________Контактні номери телефонів _______________________________Е-mаіl __________________________________________________





Відомості про рецензентаПрізвище, ім’я, по батькові ________________________________Науковий ступінь та вчене звання __________________________

Контактна інформаціяВідповідальний секретар – Царенко Оксана Василівна.Моб. тел.: 098-067-91-60, роб. тел.: (0382) 65-05-93, е-mаіl: [email protected]

323№ 3(11)2 0 1 8


№ 3(11)/2018

Збірник включено до Переліку наукових фахових видань України у галузі психологічних наук

(наказ МОН України від 13.07.2015 № 747)

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 16330-4802Р від 27.01.2010

Коректори: С. С. Кондратюк, В. В. ЗавидовичКомп’ютерна верстка Л. О. Універсалюк

Відповідальність за достовірність фактів та інших даних несуть авториЗдано до набору 04.10.2018. Підписано до друку 18.10.2018Формат 60×84/16. Гарнітура Mіnіоn Prо. Тираж 100 прим.Друк офсетний. Ум. друк. арк. 18,83. Обл.-вид. арк. 19,76

Адреса редакції та видавця:Національна академія Державної прикордонної служби України

імені Богдана Хмельницького, вул. Шевченка, 46, м. Хмельницький, 29007, Україна тел. +38(0382)65-05-93. http://nаdpsu.еdu.uа/nаukа/fаhоvі-vіdаnnyа-аkаdеmіyі/

Електронну версію збірника розміщено за веб-адресою ttp://аrсhіvе.nbuv.gоv.uа/pоrtаl/sос_gum/znpnаpv_ppn/іndеx.html

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 3010 від 22.10.2007. Зам. № 184

nadpsu.edu.ua · УДК 159.9:355;37.015.3 ISSN 2617-8559(Print) ББК 68.68 ISSN 2617-8556(Online) З-41 Засновник і видавець: Національна академія

Documents