Электронная Радуга #12

2 3// ЗАМІСТЬ ЛИСТА ЗМІСТ \\

Возвращаться с южной на северную часть хорватского острова Брач пришлось на рейсовом автобусе. Это не было мучительным делом, транспорт в этой стране совершенно замечательный, к тому же, не успев отъехать, мы застали спонтанный и очень радостный летний дождь. Автобус полнился туристами, а рядом с нами расположились путешественницы из Техаса, дружелюбно и настойчиво сообщавшие о своем приосхождении всем собравшимся. Одна из них, с виду - характерная нефтяная принцесса - выложила ноги на сиденье перед собой и отказывалась подыгрывать восторженным возгласам своих подружек. “Дождь? Я уже такой видела!” Минутой спустя на небе, на фоне моря, появилась роскошная радуга. Публика в автобусе заохала, зашуршала в поиске фотоаппаратов, на что техасчанка еще более будничным, лишенным тени

иронии тоном сказала “Jesus made it. Кстати, я уже такую видела”. Казалось, никто не сможет превзойти эту особу в непосредственности самовыражения, но тут начался горный серпантин, и другая жительница Техаса, значительно более спокойная внешне, вдруг поменялась в лице. Тем выражениям ужаса, которыми делилась несчастная девушка при каждом повороте, позавидовал бы любой продюсер фильмов ужасов... А поворотов таких было примерно восемьсот. Девушка хваталсь за ручки окружавших ее кресел, в том числе за наше, шептала себе под нос “Oh my gosh” и очень низким голосом требовала от подружек слов поддержки. Увы, веселая техасчанка, сидевшая рядом, так и не нашлась что сказать. Возможно, тоже переживала новый опыт. Или просто засмотрелась на Адриатическое море, отражающее лучи солнца, пытаясь вспомнить где она уже такое видела.

В номере:Пластиковые отходы Степана Процюка ... 4Электронный театр ... 12Правда и вымысел Бруно ... 14Рецензии на медиа ... 22Книжные рецензии ... 24Руди Рюкер ... 26Вежливость по камешкам ... 30Правда о натурщицах ...34Острова Хорватии ... 40Блюющие радугой ... 46Сладкий кайзершмаррен ... 56

TEXAS

Номер от 31.07.2009Архив номеров, новости и материалы, не вошедшие в pdf, можно найти на сайте журнала www.elraduga.comЕсли вы хотите опубликовать свои литературные произведения на русском или украинском языке в Электронной Радуге, присылайте их по адресу [email protected]

http://www.elraduga.com/

4 5// GRAND PRIX \\

Сонце і місяць1

Якась велика загадка життя полягає в його контрасності й незбагненності, що існує всюди й завжди, в різних пропорціях.У закритих і таємничих лабораторіях проводять нові біологічні чи хімічні експерименти. Можливо, десь поруч люди помирають від недоїдання через злидні.Багаті моделі виснажуються від дієт, впадаючи в анорексичні транси, які іноді закінчуються смертю. Хворі булімією товстуни обжираються до рослинної стадії. Тобто бажання вживати їжу витісняє будь-які інші потреби.Монахи-аскети чи просто християни з нахилом до мінімалізації бажань, окрім прославляння Господа, можуть витримувати всі пости, відчуваючи духовне піднесення, а то й просвітління. Тим часом який-небудь спадкоємець розкішних батьківських статків, знавіснілий від екзистенційної безсенсовості, кидає в голову приватному офіціанту ранкову тацю із вишуканими нектарами та амброзіями...Тим часом молодий хлопець (про цей містичний випадок писали у 1925-ому році всі французькі, й не лише, газети) Поль Бордьє готувався в парку до іспитів. До нього підсів і заговорив вишукано, але старомодно одягнений дідуган. Старий запросив Поля на концерт із творів Моцарта до себе додому, подарувавши візитівку з точною адресою. Хлопець прийшов... Дідуган назвав йому всіх своїх родичів, що виконували музику. Ніхто із них не обізвався до хлопця ні словом. Вони наче зійшли з важких сімейних портретів, що висіли на стінах. Ніхто не пропонував ні напоїв, ні перекуски. Лише попільниця, що лежала на столі, дозволила хлопцеві хоча б закурити. Здавалося, що ця музика триває безконечно. Нарешті концерт закінчився. Поль подякував і вибіг, як ошпарений. Дуже хотілося курити. Він згадав, що забув запальничку в помешканні мовчазних моцартівців. Хлопець повернувся й почав стукати. Ніхто не відповідав. Нарешті почали виходити сусіди. Прийшов будинковий швейцар. Потім поліція. Викликали квартировласника....Поль дізнався, що дідуган, який запросив його в гості, був... прадідом теперішнього квартировласника. Той народився у 1870-ому році, а дідуган саме тоді помер. Зайшли. У квартирі було холодно. На стінах висіли ті ж портрети, які щойно бачив Поль. Ось музичний куток. А на маленькому столику хлопцева запальничка... Всі отетеріли. Отже, Поль щойно слухав концерт Моцарта, який виконували мертві?Тим часом живі ненавидять собі подібних. Історія людської ненависті і заздрощів, напевне, перевершує енергетичним зарядом історію людської любові. Але все ж історія любові має неймовірні, навіть містичні, приклади відданості!У 1881-ому році в США трапилася історія, що облетіла весь світ. Машиніст Девід два дні тому одружився з Мері. Надворі бушувала завірюха. Він мусив іти на зміну. На душі було важко й тривожно. Тим часом поїзд рушив. За кілька кроків нічого не було видно. Раптом Девід побачив жіночу фігуру. Це ж Мері! Може, вона померла? Його помічник теж бачив молоду жінку, яка хотіла щось сказати. Невже двоє людей одночасно мали ґалюцинації?Вони доїхали до проміжної станції. Пасажири спали. Далі був міст через річку Елкгорн. Фігура Мері з’явилася знову, наче благала звернути на щось увагу. Раптом світлофор засигналив червоним. Девід негайно почав гальмувати. Поїзд зупинився за 3-4 метри перед мостом. Але моста не було! Світлофор світив зеленим. Боже, щойно вони, разом зі всіма пасажирами, врятувалися від стовідсоткової загибелі! Шляхівник перед тим пропустив товарний поїзд і дав зелене світло. Саме тоді вода змила

Степан Процюкуривки

Аналіз крові

Отрывок из книги эссе Степана Процюка “Аналіз крові” любезно предоставлен киевским издательством Грани-Т. Томик “Аналіза крові” появится на полках книжных магазинов в конце 2009-го года.

http://www.grani-t.com.ua/

6 7

міст! Він ще був здивований, чому поїзд гальмує.Пізніше комісія встановила, що всі ці збіги – правда. Мері дуже неспокійно спала. Їй снилося, що вона біжить за поїздом, намагаючись урятувати від небезпеки свого чоловіка. Вона прокинулася, облита холодним потом і з високою температурою. Аж у другій половині 20 століття почали писати про тимчасове відділення душі від тіла під упливом сильних стресів, деяких наркотичних препаратів чи підчас сну. Згадали за практику сибірських шаманів: так зване «камлання», коли в стані трансу шамани могли лікувати людей, знаходити пропалі речі тощо. Можливо, це був саме той випадок. Хвилювання за Девіда спричинилися до появи астрального двійника Мері, який попередив про небезпеку... Сама Мері тоді спала, м’яко кажучи, дуже неспокійно. У будь-якім разі ніхто не міг заперечити дива, котре врятувало тоді машиніста Девіда й сотні пасажирів того потягу.

2

Скажу одразу, що ці начерки можна сприймати як пародію: на класифікації, символізм чи реалізм, на абстрактні картини чи фільми. Інша справа, що ця пародія далека від анекдоту. Але пародійність – не завжди синонім веселощів. Маю на увазі сонце як символ. Як життєва енергія. Як гармонія. Є люди, котрі ніколи не бачили сонця. Тобто ніколи не почувалися щасливими. Є й інші – ті, що до пори, до часу не знають чи не хочуть знати про зворотній бік цього світила. Про сонячні затемнення. Перевитрати сонячного світла. Умовно назвемо їх місяцем. Є сонячні та місячні місця. Руки. Відкриття і дослідження. Сонячні та місяцеві люди. Навіть країни чи континенти. Можливо, Галактики. Я не можу це переконливо довести, але звідкись достеменно знаю...Я був би надто недалеким, якби стверджував, мовляв, усе сонячне – це добре, а місячне – погано. Або навпаки. Критерії добра і зла настільки розмиті, що кожен встановлює їх самостійно. Інша справа, що дуже важко не прогнутися під тягарем Мономахової шапки. Покажіть мені тих, хто ніколи не зраджував своїм ідеалам. Принаймні, у дрібницях. Якщо така людина знайдеться, то, після вимушеного скрупульозного слідства і психоаналітичного рентгену її мотивів поведінки, я перший піду на пошуки золота для її прижиттєвого пам’ятника!Здається, можна лише обережно говорити про межі компромісу. Звісно, що ледь не кожен другий дядько і майже кожна третя тітка, бо чоловіки навзагал амбітніші від жінок, будуть щиро переконані у власній праведності. Чи непомильності і чеснотах. Що ж, коли, ще століття тому гуцули на похоронах раділи і грали «дупака», мовляв, душа померлого радітиме із нами, і їй буде легше. Хто може, окрім закоренілих ортодоксів, назвати їх варварами? Звинуватити в інфантильній жорстокості? Слабкому інтелекті чи тваринних інстинктах? Один грек, коли померла його дочка, цілу ніч танцював. Скажете, що він божевільний? Можливо, й так – але з точки зору наших приписів і канонів. А може, якщо би він не виливав біль у формі шаленого танцю, то щось би собі заподіяв? Чи збожеволів би від розпачу? Що ми можемо знати про інших? Переконаний – дуже мало.Ми ж навіть себе не знаємо настільки добре, як нам це здається. Дивуємось деяким своїм вчинкам чи реакціям на якісь події. Бо не усвідомлюємо, скільки всередині нас сонячного чи місячного матеріалу для життя. Тобто, сили конфлікту між нашим свідомим (сонце) і підсвідомим (місяць). Які би ми не були відмінникувато-прекрасні, які би білі і пухнасті слова не випромінювали на людях, це ще дуже мало промовляє про нас. І не кажіть, що я прискіпуюся до такої чарівної істоти, як людина. Справа не у національності чи віропричетності. Не у товщині гаманця чи ставленні

до лесбіянства. Хоча, безперечно, у цьому, як і в іншому (не забудьте про пародію на класифікації) теж. Але всі ці переконання, якими людина обростає упродовж життя і які залежать від місця і часу, є лише зовнішньою частиною айсбергу. Бачите, вже почав придумувати для сонця різні підозрілі словечка, типу, айсберг.Звісно, важко було у радянській імперії очікувати, наприклад, на якомусь-там всесоюзному комсомольському з’їзді виступів із панегіриками романові Камю «Чума» чи захоплення магією молитовного ритуалу. Але ніхто не міг би встановити, навіть різні кадебістські штірліци у квадраті, що творилося у підсвідомості деяких молодих радянських ідеалістів, коли вони відкрили очі на моторошний театр абсурду із серпом і молотом посередині. Інакше звідки тоді було взятися таким нонконформістам, як письменник Микола Руденко, що плюнув на блискучі кар’єрні можливості, ставши переслідуваним всією серпо-молоткастою машинерією для знищення?Підземна чи підводна частина – це долі багатьох поколінь наших предків за батьківською і материнською лініями, тобто карма роду. Це наші зіткнення із батьківською волею і особливостями упродовж перших років життя. Це найрізноманітніші збіги обставин, що впливали на нас більше, ніж національність чи переконання, без різниці, визнаємо ми це чи ні. Це привереди космічного вітру.Це ігрища, навіть оргії, пустунів – сонця і місяця – всередині наших голів...

Золоте руно і пластикові відходиТак-так, вони поруч. Як і поруч, на відстані протягненої руки (лише слід вміти чи наважитися її протягнути) любов і байдужість, забуття і пам’ять, життя і смерть у всіх виявах.Мене не так давно вразила історія, розказана відомим американським психоаналітиком Ірвіном Яломом. Після її обдумування я нарешті допустив, що психоаналіз також не є Золотим Руном, що лікує від всіх нездорових пристрастей. Бо ми – не боги, які встановлюють межі здоров’я і хвороби. Хоч автор, напевне, має іншу думку. Але відтоді моя палка віра у психоаналітичний тотем похитнулася.Тепер про саму історію. На прийом до лікаря-зцілювача прийшла жінка. Вона була вже немолода: майже сімдесят літ. Колись N. (будемо так називати її надалі, бо тут ім’я не має значення) працювала танцівницею. Можна лише здогадуватися, що нею захоплювалися чоловіки. Але це все було в минулому. Її чоловік – колишній бейсболіст. Але це, як ви розумієте, ще не діагноз. У нього була прямолінійна солдафонська вдача. Емоційний контакт із дружиною фактично відсутній. Лише констатація фактів, скупі короткі фрази, повна амнезія ніжності та сердечності. І так – усе їхнє подружнє життя, у якому, до речі, секс також відігравав роль лише розрядки від напруги, та й то передовсім у нього... Словом, як воно незрідка буває в багатьох сім’ях, повна відсутність душевного тепла і любові, мовби живуть разом люди, зв’язані незримими кайданами, у які закувалися добровільно. Дітей не було. Вона багато років страждала важкими депресіями, обтяженими нав’язливою ідеєю суїциду. Ходила до психоаналітиків. У одного з них, молодшого десь на тридцять літ, закохалася. Він її розумів, був делікатним і співчутливим. Усе просто... Назвемо його G. І тут сталося. Одного разу вони випадково зустрілися поза межами лікарні. G перебував у важкому стані виходу з якихось медитаційних трансів, які невдало практикував. Вони зустрілися і навіть... переспали. Потім ще кожен день зустрічалися протягом двох тижнів, але вже лише для розмов. Гадаю, що його не приваблювала думка вдруге кохатися з жінкою, яка могла би бути його матір’ю.

// GRAND PRIX \\

8 9

Потім він кудись поїхав, не попередивши N. Вона в буквальному сенсі божеволіла. Кожен день телефонувала йому (її чоловік уже давно перестав ревнувати і не зважав на те, що робить дружина, бо його єдиною пристрастю став бейсбол). Але натикалася на автовідповідач. Так тривало півроку. Нарешті він відповів. Але... Він сказав, що між ними все скінчено. Як? Це ж єдиний сенс її життя! Він не може бути таким жорстоким! Це якесь моторошне непорозуміння! Коли N. телефонувала далі, завжди говорив автовідповідач. Все. G зник із її життя назавше. Її дзвінки і благання – день у день! – тривали ... вісім років.Вона ходила на сеанси, але не хотіла лікуватися, кажучи, що ця ілюзія тримає її на світі. Досвідчений психоаналітик побачив, що за цією одержимістю любов’ю (власне, одержимістю, а не любов’ю!) ховається панічний страх старіння і в’янення, а також безсенсовості. Та й, справедливості ради, що насправді він міг запропонувати цій жінці? Лікар у думках багато разів посилав під три чорти G., який спричинився до цієї нав’язливої одержимості. та нарешті придумав геніальний хід. Він влаштував, завдяки своєму авторитету та імені, зустріч N. і G. Цей гордіїв вузол, який аналітик вирішив розрубати зустріччю-мечем, дещо прояснив. У будь-якім разі, лікар побачив, що G. – не мачо і не донжуан. Коли вони зблизилися вісім років тому, виявляється, G. сам перебував недалеко від психічного розладу. Потім це пройшло. Він знав, що N. йому телефонує впродовж восьми років, але вирішив, що тут найліпше, що можна зробити – це мовчати. Звісно, він не любив її, але по-людськи ця історія була йому небайдужою. Може, доля піджартувала над ними, підкинувши таку вікову різницю? Хтозна. У будь-якім разі домовилися, що вона дзвонитиме два рази на рік, а він відповідатиме, незважаючи на зміну власного сімейного статусу.Коли N. зустрілася з лікарем через рік, то подякувала йому за те, що завдяки йому більше дізналася про себе. Але була переконана в тому, що якби він остаточно вилікував її від кохання, то вона би вже давно померла. Їй треба від G. лише – бодай двічі на рік – п’ятихвилинної розмови. І це – була твердо переконана жінка – ще тримає її на світі...Кожні ліки можуть виявитися отрутою, а кожна отрута – ліками. Пропорції ми можемо відчути хіба що інтуїтивно.

Заздрість і солідарністьСпробую обмежитися лише специфічним і жалюгідним різновидом цієї (переважно таки брюнетки, а не світловолосої) пані – таким як заздрість літературна. У письменницьких колах і навколо них усі про неї знають, але вголос про це чомусь говориться нечасто.Розпочну із власного досвіду: так буде принаймні чесно. Я ловив себе кілька разів на почутті цього різновиду заздрості, намагаючись не допускатися до її деструктивних форм, як-от неприязнь до колеґи через те, що він має більші гонорари чи є відоміший, злісні плітки про нього через цю банальну і старанно масковану причину. Якось завжди я, дякуючи промислу чи збігам обставин розумів: годі, Степане, все залежить від тебе, а не від об’єкту неприязні. Ніколи не вважаючи себе направду успішним чи модним письменником, неодноразово (особливо кілька останніх літ) я відчував заздрощі, адресовані... мені. Не перебільшую. Як правило, йшлося про людей із певними літературними потугами, які, не бажаючи знати про моє життя нічого посутнього, вважали, що я... не заслуговую навіть тієї доволі скромної рецепції, яка реально склалася. Іноді це були ідеологічні чи смакові неспівпадіння, навіть відмінності психотипів. Проте таки частіше – звичайні заздрощі. Я пробував бути максимально відкритим із цими людьми, якщо мав такі підозри. Деяких із них , на щастя, не маю честі знати особисто. І не спішу знайомитися, уявіть. Я справді не розумів: хіба у випадку мого літературного

досвіду можна заздрити? Сідайте та пишіть свої нетлінки. Але, за Маяковським, «в ответ снисходительно цедят смешок уста украинца-хлопца». Хоч деяким із цих дівчат чи хлопців було чи є далеко за сорок. Заздрість не знає вікових обмежень. Переважно вона вражає посередність. Хоча є і складніші випадки. Я не хочу наразі наводити приклади з етичних міркувань, хоча руки сверблять, ох і сверблять... У нашому суспільстві з його вульгарним недокапіталізмом заздрити письменникові можуть хіба що амбітні літературні невдахи. Письменника у нас вважають у кращому разі нешкідливим диваком. І всі жабомишодраківки всередині літературного середовища не хвилюють суспільство, що сповідує свою сотню (хто може обрахувати?) різних правд. Якщо у країні немає притомного арсеналу ідеологічної пропаганди, марно говорити про соціальні функції літератури. Якщо письменники, за незначними винятками, не можуть прожити виключно із своїх творінь, про які заздрощі може йтися? І літературна слава в її українському варіанті – це рахітичне і вередливе дитинча, якого не пускають до гурту здорових однолітків. Можна скільки завгодно тішитися гурткові любителів того чи іншого талановитого письмака, але ж – знову у кращому випадку – цей гурток налічує кілька тисяч читачів. Притім багато із них не є винятково читачами, припустимо, популярних Шкляра чи Матіос. Не забуваймо і про те, що багато книг більш-менш популярних літераторів прикрашають домашній інтер’єр. Панове письменники, не будьмо надто наївними, цілковито уподібнюючись до вічних хлопчиків або дівчаток у наших душах!Але – ім’я їм леґіон – безліч практиків красного письменства не має і тих скромних відсвітів, що падають від певної запотребованості певних творів. І у глибині власного єства дуже хочуть їх мати. Загалом, одержимість літературою робить людей нечулими, навіть жорстокими. Їхня еґоцентрична сліпота часто вражає. Розбитий душевною дисгармонією Осип Турянський вважав, що його проза порятує світ після успіху роману «Поза межами болю». Але то були інші часи – та й Турянський зазнав інфернального і шкідливого досвіду учасника військових дій. Отже, мова не лише про посередності, хоча якраз вони бувають найбільш войовничо-заздрісними...Згадаймо історію літератури. Більше ніж прохолодно ставився Толстой до Достоєвського, Ахматова до Цвєтаєвої. І навпаки. Той же російський граф-богошукач не визнавав Шекспіра. В останні роки життя Франко висловлював контроверсійні міркування про творчість Шевченка. Осьмачка не сприймав Тичини. У сусіда хата біла? Ідеологічні розбіжності? Хвороба? Заздрість таланту до таланту? Саможалісливість?Справа ускладнюється ще й тим, що не буває товстошкірих письменників. І тут уже ні до чого міра таланту. Талановиті люди часто бувають надто однобокими і ортодоксальними. Нарцисизм, що колись слугував захисною маскою, починає виконувати протилежну функцію. Але ми вже не можемо бути адекватними, свідомо чи підсвідомо вірячи у власну боговідзначеність... Смішно і сумно.І ця горезвісна письменницька заздрість переважно сплетена не лише із чистої есенції сальєризму. Вона має букет розмаїтих домішок. Тут і інформація «зіпсованим» телефоном (літературне злослів’я не шкодує нікого і кожен, так би мовити, практик слова це добре знає), і хтось на когось не так глянув чи не те сказав, і турбота про вміст гаманців своїх колег чи про кількість їхніх публічних виступів і те де і те пе. Письменники бувають заміцно злопам’ятливими. Може, і є винятки, але... Те, що можна вибачити Маркесу, не пасує літераторам малограмотної – у сенсі читання – країни. Не збираюся нікого повчати, бо сам маю копицю різних вад і хиб. Але ж ніхто не вимагає від дітлахів із дитячого садку знання, наприклад, історії античної культури. У сенсі читання Україна нагадує той дитсадок, а її письменники – і заздрісні, і не дуже – ґетто якої-небудь затонулої Атлантиди.Ні в якому разі не плачу в камізелі читачів. Ми ж не б’ємося головою в підмурівок через

// GRAND PRIX \\

10 11

те, що у сусіда міцні здорові зуби. То що ж я хотів сказати? Що письменники мають неадекватні до реалій реакції, як-от заздрість? Але це відомо. Ще раз проквилити про тяжку доля літературних «хліборобів»? Даруйте сарказм. Покивати пальчиком? В такім разі – найперше собі, бо хіба я сторож братові своєму? Зіграти роль учня Сенеки? Так, я часто перечитую Сенеку, але ще не готовий говорити про марнотність і проминальність усього, окрім стоїчного духу. Та й хіба лише я читав Сенеку? Наші письменники, крім своїх специфічних хиб, є переважно людьми освіченими. Стати третейським арбітром? Я на таке нездатний.Напевно, я лише хотів докласти свого прутика у віртуальне вогнище цехової солідарності, незалежно від успішності, віку чи кількості написаного. Повинні ж колись причетні до літератури хоч подумки уявити таку картину:...Усі наші письменники, незалежно від віку чи напрямків, професійних успіхів або невдач, збираються у якомусь селі чи місті. Відбувається перший з’їзд імені Української Літературної Солідарності. Там Пашковський тисне руку Андруховичу, а той запрошує на каву Забужко. Всі співчутливо ставляться до власного життєвого вибору, сміються і радіють. І в сміхові над власними, приховуваними чи не дуже, проблемами народжується потужний вулкан нової творчої енергії. А там уже й до Нобеля недалеко...

Манія величіНапевне, ви засміялися, читаючи назву. Насправді манія величі має безліч найнесподіваніших форм і відтінків. Наприклад, не так давно все населення багатомільйонної імперії переконували про перехід до комунізму, де зникнуть усі проблеми і золотий німб рівності та братерства вічно сіятиме над шостою частиною земної суші. Загалом, радянська монументальність і помпезність, зокрема, у мистецтві, теж мала щось від манії величі. Принаймні, нетлінну віру у власну винятковість і потрібність людям.... Але всі імперії, повіривши в свою боговибраність, зрештою, розпадаються. Можливо, це метафізична спокута за імперський варіант манії величі? Стереотипне розуміння манії величі – це зламана людина в психіатричній лікарні, котра вдає з себе, наприклад, Наполеона, що може, при бажанні, все і всіх знищити. Або страждає так званою манією винахідництва, вірячи, наприклад, що її руки випромінюють енергію, котра здатна порятувати людство від апокаліпсису. До речі, навіть у цих клінічних проявах манії величі відображено різну людську природу. Бо «наполеон» хоче нищити, а «винахідник» рятувати. Боротьба творчих і деструктивних тенденцій людської психіки триває навіть за ґратованими вікнами психіатричок! Чи території дверей без клямок. Але це вже замежові вияви цього, на жаль, поширеного явища...Переважно ми стикаємося з його закритими і зовні малопомітними виявами. Кожен із нас спілкувався, припустимо, з чиновниками-високопосадовцями. Незважаючи на зовнішній спокій (іноді навіть спокою не дочекаєшся), в багатьох із них відчувається розбухле внутрішнє марнославство. Навіть пихатість. Зрештою, кумедне марнославство є не лише чиновницькою моральною болячкою. Маленькі калігули всюди. Подумайте – і пригадаєте кілька таких ґротескових і кишенькових тиранів, із якими ви колись перетиналися.Як писав філософ і стоїк Сенека, «кожен цар був рабом, кожен раб був царем». Ми (в тім числі й автор) буваємо кумедними, іноді страждаючи непомірною гординею, що не має нічого спільного із відчуттям людської гідності. Вже не кажу про те, що смерть зрівнює всіх, а хибне відчуття своєї богоподібності суперечить законам природи, бо ми всі із землі вийшли і в землю підемо. Здається, що немало тиранчиків знають усе: як

маніпулювати людьми, навіть державами, як наростити приватне казкове багатство, як сліпуче усміхатися при потребі. Вони навіть знають, як завоювати любов чималої кількості людей, що на денці душі мають махохістичні потреби. Вони не допускають до себе лише думки про власну проминальність, страждаючи панічним жахом смерті. Кажуть, перестарілому Мао Цзедуну клали до постелі юних дівчат, мовляв, тоді відбувається енергетична дифузія – і стомлене тіло китайського вождя може частково відродитися. Пригадаймо останні роки життя Лєоніда Брєжнєва. Хоча, справедливості ради, манія величі радянського керманича не мала деструктивного й диктаторського відтінку. Вона виражалася більш інфантильним способом: численними відзнаками різних країн, що були проявом лише дипломатичної чемності, чи кумедними письменницькими амбіціями. За своєю суттю Брєжнєв був, вочевидь, непоганою людиною, яку зиґзаґи долі занесли аж на вершину радянського геронтократичного Олімпу...Не прагну когось повчати. Але навіть диктатори, що уявляли себе богами, закінчували життя переважно безславно, а іноді й жалюгідно. Згадаймо Нерона чи Калігулу. Перший палив Рим, щоб отримати порцію демонічного натхнення для писання бездарних віршів, а потім боявся встромити у свої груди зброю (це Нерон, до речі, наказав своєму вчителю Сенеці померти, мовляв, той очолював змову проти нього). Другий, одержимий некрофілією та людиноненависництвом, приводив у сенат коня й наказував стягнути із неба Місяця. До речі, Альбер Камю у своїй п’єсі «Калігула» спробував зобразити трагічного й моторошного кесаря, пересиченого владою, навіть життям. Кесаря, який бажає смерті навіть собі, бо він знецінив людське життя і гідність до рівня ламаного гроша, втрутившись у тонкі метафізичні закони...Якщо звернутися до ближчих часів, то досить згадати садиста й параноїка Сталіна, який, посилаючи сотні тисяч людей на смерть, боявся заходити в туалет без охоронця під дверима. Або некрофіла й злопам’ятного мізантропа Гітлера, який любив цілувати руки тогочасним відомим кіноактрисам. Ліпше би перший став посереднім поетом, а другий – пересічним живописцем! Манія величі нероздільна із страхом.Але переважно гордовитим і чванливим, на щастя, не випадає можливостей тероризувати цілу країну. Хоча маніакальні нарциси, вагітні нав’язливою ідеєю влади, здатні, коли потрібно, навіть прикидатися субтильними і тихими, наче голуби...Зате в нашій душевно нездоровій країні скільки завгодно прикладів побутового і сімейного тероризму, заснованого на уявленнях про власну вищість і незаслужене становище. Газети рясніють замітками про нелюдську жорстокість і криваві безчинства, хоча, на мій погляд, для такої інформації існує вузька, нішова преса. Бо в нашому, українському випадку, такі статті вже не повчають чи застерігають, а лише залякують значну частину людей, що і без них опинилися у лещатах економічного колапсу.Християнські ідеали, які можуть протистояти деструктивним психологічним тенденціям у житті нашого суспільства, часто не спрацьовують. І на це багато причин, пов’язаних не лише з фарисейством та лицемірством багатьох церковників, а й із початками нашого духовного здичавіння. Як писав колись трагічний поет Павло Тичина, «здається, людське серце до краю обідніло».Скажете, читачу, що це лемент чи, принаймні, перебільшення? Гадаю, що не скажете.. Спитаєте, що пропонує автор? Нічого нового. Але кожному слід починати від себе. У нашій країн, на щастя, ще чимало порядних людей. І всім їм слід позбуватися взаємного холодку недовіри й збайдужіння, мовляв, «мояхатаскраю». Бо у всіх, небайдужих до психологічного клімату в країні, де проживають вони та їхні діти, спільного більше, ніж відмінного. Наша приватні гординя та байдужість нищить. Наше душевне тепло та доброзичливість, навіть у важких умовах, зцілює. Чи, принаймні, дає надію.

// GRAND PRIX \\

12 13

– Наша мама ходит в магазин только за платьями. Или за таблетками. Единственный раз в году, когда она покупает продукты сама, бывает, когда она решает устроить специальный ужин для Дома.

– Какая муха укусила тебя сегодня, сестренка? Что случилось с тобой?

– Да, – кивнула Терри, – со мной действительно кое‑что случилось. Всего полчаса назад, когда я убиралась в доме и пылесосила в кабинете отца, я увидела у него на столе кое‑какие бумаги. Знаешь, что я там увидела. Отцовское завещание.

– Вот, черт, он что, чем‑то болен?

– Если ты решил вдруг составить завещание, это совсем не значит, что ты завтра умрешь, идиот, – фыркнула Терри. – Завещание пишут все взрослые. Это то же самое, как платить налоги.

– Десять тысяч долларов. Но это же целая куча денег, черт возьми. Почему он мне вообще не оставил денег?

– Ты болван, Айк, ресторан стоит гораздо больше десяти тысяч.

– Черт, да, наверное. Я не догадался.

– И ты получишь все это один. Только потому, что ты пацан с яйцами, вот и все.

– Bay!

Так вот, в завещании сказано, что ты получишь в наследство ресторан, мне достанется десять тысяч долларов, а Элис – мотель, дом и все остальное.

Протагонистам настоящего бокс‑офиса ‑ Саше Барону Коэну и Сандре Баллок ‑ достались роли Айка и Терри, брата и сестры, в сцене из романа Руди Рюкера Freeware.

// ЕЛЕКТРОННИЙ ТЕАТР \\

14 15

BRÜNOДопустим, что вы, будучи украинцем, решили ослушаться настояний нашего доблестного средневекового комитета по борьбе с моралью и все-таки раздобыли себе копию фильма Бруно. Или, может, вам повезло родиться в другой менее прибацанной стране, где не запрещают фильмы лишь за то, что они получились достаточно смешными. В любом случае, после просмотра новой комедии Саши Барона Коэна возникает очевидный вопрос - насколько все увиденное реально? Красавчик Бруно действительно нахально домагался всех этих недоумевающих людей или большинство съемок было подстроено? Мы сумели в этом разобраться.

Как ни странно, если распределить собранную из разных источников информацию на две колонки - “правда” и “неправда” - то первая окажется заполненной значительно более плотно. Удивительно, но большинство сцен в фильме имеют под собой реальную основу. Коэну, конечно, пришлось идти на немало ухищрений и обманов, заманивая ни о чем не подозревающих обывателей в свой фильм. Но несмотря на все хитрости, мы имеем удовольствие наблюдать абсолютно непосредственные реакции людей, связавшихся с эксцентричным Бруно.

no big deal. whatever

// ВИНУВАТЕ ЗАДОВОЛЕННЯ \\

Fashion-шоу в Милане

16 17

По словам самого Саши Барона Коэна, ближневосточный террорист, которому Бруно сообщает, что “у вас волосы подгорели”, - настоящий. И это был самый страшный момент в работе над фильмом. С одной стороны, сцены с его участием должны были вписываться в общую вульгарную канву фильма; с другой, характерные для Бруно мошеночные шутки с реальным экстремистом могли закончиться очень плохо. В итоге, с большим трудом Коэн нашел для себя телохранителя, чьим прошлым клиентом был Энрике Иглесиас. Работа с Бруно оказалось для охранника значительно горячее: им действительно пришлось уносить ноги от недовольного услышанным террор-мэна. Правда, обошлось без стрельбы.

Знаменитая история с погромом, который Барон Коэн устроил на показе Де Ла Прады в Милане, абсолютно реальна. Он даже был арестован, но вскоре отпущен за отсутствием серьезного преступления. Следует предполагать, что следующие за этим событием в фильме кадры, когда Бруно пытается прорваться сквозь охрану на другие показы, но его настойчиво не пускают, также не были инсценированы.

Кадры, где Бруно с усыновленным младенцем на мопеде комично подсекает грузовик - постановочные. Более того, не обошлось без помощи каскадера. Рисковал жизнью не сам Саша.

Вечер в клубе свингеров, который попытался провести Бруно, пытаясь всем доказать, что он натурал, имеет под собой реальную основу, хотя, конечно же, не обошлось без специальных договоренностей. Далеко не каждый согласиться, чтобы его снимали на камеру в процессе соития.

Зато, садо-мазо девица, которая заводит Бруно в отдельную комнату и обходится с ним максимально грубо - личность подставная. Говорят, даже, профессиональная порно-актриса. И, действительно, в этих кадрах все как-то слишком складно подстроено: и девушка ничему не смущается, и окно Бруно пробивает очень отрепетированным движением.


Девица с вечеринки свингеров Бруно на мопеде

18 19

Политик Рон Пол, которого Бруно шокировал откровенными танцами и скинутыми штанами - личность не только настоящая, но и очень популярная в Соединеных Штатах. Естественно, он и представить себе не мог, на какую аферу соглашается.

Многочисленные сцены с участием голливудского агента - на мой взгляд, самые смешные в фильме - имеют высокий коэфициент реальности. Агент, недоумевающий дядечка ковбойской внешности, не был предупрежден, что снимается в комедии: отсюда и совершенно роскошные выражения на его лице, который не смог бы сыграть ни один актер. Другое дело, что принимал он участие в съемках не за бесплатно. Так, его присутствие во время показа пилотного номера “Шоу Бруно” для тестовой аудитории обошлось продюсерам фильма в 500 долларов.

Кстати, о тестовой аудитории. Люди, собравшиеся наблюдать экспериментальную программу, в которой головка члена металлическим голосом произносит слово “Бру-но”, конечно же, не знали, что участвуют в съемках комедии. Их реакции отнюдь не наиграны.

Как в этом ни трудно поверить, сцены в армии - довольно-таки настоящие. Военным было сказано, что австрийское телевиденье снимает документальный фильм об американской армии. И хотя военные понимали, что принимают участие в съемках, все же были весьма качественно выставлены на смех хитростями Коэна.


What is D&G? Кинопробы

20 21

Тренер по карате, обучающий Бруно обороняться от дилдо, вполне реальный. Как и медиум, устроивший для Бруно сеанс астрального секса с Милли из группы “Милли-Ванилли”.

Телешоу, на которое Бруно приходит со “своим ребенком” - одновременно и реально, и нет. Ведущим стал специально нанятый актер, осведомленный о происходящем. Женщина из спецслужбы, отобравшая у Бруно ребенка, также фейковая. Зато публика, в большинстве своем, ни о чем не догадывалась. Их реакция вполне искренна. Кстати, и самого шоу To-day with Richard Bey на самом деле не существует. Приглашенной аудитории сказали, что снимается пилотный выпуск.

Сцена, в котором сотрудники отеля находят Бруно и его помощника Лутца скованными в интересной позе - не наиграна. Интересно, что у людей Барона Коэна был подписан с отелем такой дотошный контракт (о возможности проведения съемок внутри помещения и прочих деталях), что невольные актеры, попавшие в кадр и выглядящие там откровенно глупо, впоследствии не смогли подать в суд. Хотя и собирались.

Полицейский, который заходит в трамвай и застает там развратно связанных Бруно и Лутца - вероятнее всего, актер, хотя об этом нет точной информации.

Как нету информации и о том, как и почему родители детей-моделей соглашаются на все кощунственные предложения Бруно. “Ваш ребенок чувствует себя комфортно в окружении ос?” “Да!” “Вы готовы сделать своему сыну липосакцию?” “Да!” Скорее всего, здесь есть некоторая хитрость, хотя не исключено что в голливудских окрестностях обитают родители-карьеристы, готовые на все, лишь бы пропихнуть свое двухлетнее чадо в модную фотосъемку.

Ким Снегирів


Учитель по каратеБруно с младенцем на телешоу

22 23// ЗЛИВА ЗЛИВА \\

Предложение от Сандры Баллок

Идеи для фильмов со своим участием Сандра Баллок выдумывает сама. И воплощает их за свой счет, а потому не чувствует себя ни перед кем обязанной, появляясь на экране в любом пришедшем на ум образе. В этот раз ее героиня - ведьмоподобная, хотя и чертовски привлекательная, начальница, очень уж напоминающая Миранду Пристли из “Дьявол носит Prada”. А малоизвестный мужчина, играющий ее подчиненного-дефиз-жениха - ни кто иной, как муж Скарлетт Йоханссон. О чем он думал, появляясь в кадре с Сандрой голыми, понять трудно. Но практичность Баллок очевидна: обнаженная парочка блестяще заставила ее недоброжелателей подвизгнуть о зависти и помогла ей оседлать на один-два викенда бокс-офис веселых народцев.

Полдень Тома Йорка

19го июля этого года Том Йорк появился на сцене фестиваля Lati-tude, который проходит в графстве Саффолк, в неприличное для рок-звезды время. В 12 утра. Когда его встретили восторженными овациями, Том весело огрызнулся “Тише. Люди еще спят!” и сел за рояль играть композицию Eraser с одноименнного альбома. Так начиналось его редкое сольное, лишенное поддержки могучих Radiohead, выступление. В очередной раз удивляешься трезвости ума этого невысокого англичанина. Действительно, полдень - лучшее время, чтобы досматривать сны до конца. Для песен, даже очень хороших, еще рановато.

The Dead Weather – Treat me like your mother В клипе на одну из самых сильных песен альбома Horehound лидер The White Stripes Джек Уайт и половина дуэта The Kills Элисон Моссхарт ведут активную перестрелку. Автоматные очереди, длинные волосы, сексуальность, наглость и жесткая музыка – составные видео Treat me like your mother. Если вы давно хотели послать кого-то к чёрту, но не решались – посмотрите клип, он точно на это вдохновит. Да и вообще всё впечатление от просмотра можно уместить в одно нецензурное, но ёмкое наречие, которое мы не можем себе позволить напечатать. Но у Электронной Радуги догадливые читатели и они наверняка сами разберутся, что это за слово. Главное, не испугаться, когда выкатится бомба.

Смерть Майкла Джексона

Помню, как мы обсуждали, что объявленные Майклом 50 концертов в Лондоне почти наверняка окажутся эксцентричной затеей. Учитывая физическое, психическое и творческое здоровье, которые артист демонстрировал последние десять лет, от этих шоу можно было ожидать чего угодно: что его проглотит слон, на котором, по слухам, Майклу предстояло выезжать на сцену, что он частично растворится в воздухе... Но Джексон, как всегда, превзошел все ожидания и до концертов просто-таки не дожил. Западная цивилизация, ожидаемо, встретила известие о смерти MJ без капли юмора и устроила по этому поводу угрюмую и затянутую панехиду. На самом деле, всем приходится когда-нибудь умирать, и если чувствуешь что не дотянешь до ста, 50 - очень неплохое время, чтобы остановиться.

Антихрист Фон Триера

Насправді наш світ створив не Бог, а Диявол - приблизно так звучить головний месседж нового фільму Ларса фон Трієра. “Антихрист” - історія про подружню пару, що переживає в будиночку посеред лісу смерть своєї маленької дитини. Фон Трієр чесно намагався зробити хоррор, але вийшла, як завжди, садистська порнографія. На знімальному майданчику він часто ходив без штанів - мовляв, щоб акторам було комфортніше зніматись у відвертих сценах. Очевидно, гола срака режисера неабияк вразила Уіллема Дефо і Шарлотту Гінзбур: їхній дует виявився грандіозним, а Шарлотта отримала нагороду в Каннах як найкраща актриса. Однак найцікавіший персонаж “Антихриста” все ж не Вона, а Лис із комп’ютерним голосом.

Mount Eerie - Wind’s Poem

Можно попытаться расслушать этот альбом во время позднего летнего заката, но значительно лучше ему подходят черные минуты вокруг полуночи. Новая работа Фила Елверума, давней звездочки американской глубинной инди-сцены (его прошлая группа The Micro-phones наделала немало мелодичного шума), совершенно безжалостна к слушателю. Грозные и плохо записанные партии в стиле блэк-мэтал сменяются бульканьем тихого органа, и контраст этот присутствует здесь не ради развлечения, а как инструмент в поиске спокойствия. Впрочем, стоит только пережить второй на альбоме трек Through the Trees, который тянется 12 минут и кажется самой медленной композицией на свете, как мир Елверума, влюбленного в северную природу, предстает увлекательным и отлично артикулированным.

24 25// КНИГА КРИГА \\

Румынская кровь Месячные по‑арабскиВыпущенный молодым и перспективным “Видавництвом Жупанського” роман писателя, названного критиками ирландским Ирвином Уэлшем, - своевременный подарок любителям контркультурной прозы. Ведь переводная литература на украинском языке ограничивается в лучшем случае Чарльзом Буковски, а современных литераторов приходится читать на русском. В “Алине” несколько ключевых героев, один другого безжалостней и несчастней. Генри Сендер - сирота, по счастливой случайности ставший владельцем сайта “Вундликер Дот Ком”, виртуального борделя, работают на котором украинки и румынки. Алина - как раз такая вот 18-летняя девушка, при помощи веб-камеры и чата удовлетворяющая желания мужчин со всего мира с целью погасить долги отца; мимолетом роман дает познавательный экскурс в новейшую историю Румынии (стоит только глотать слюнки в фантазиях о том, насколько интересней читалась бы книга, будь на месте Алины - украинка). Шафф Шеридан - ирландец, нанятый Генри с целью сопроводить его в Румынию. Генри жаждет познакомиться с Алиной, ведь, кажется, влюбился в нее онлайн. Есть и еще один влюбленный персонаж - пользователь этого самого порно-сайта ГАДАКА, чья развиртуализация не закончится добром. В общем, от данной книги не стоит ожидать романтики, а, наоборот, следует приготовиться к побоищам в духе раннего Тарантино: причем степень жестокости увеличивается с каждой страницей, а безусловной фишкой романа оказывается финал - развернувшийся в Интернете, завязанный на сексе, смерти и деньгах.

24-летняя арабская девушка, живущая во Франции, пять лет назад написала дебютную повесть, принесшую известность и переведенную более, чем на 20 языков (кстати, на украинский - Леонидом Кононовичем). Стоит сразу отметить, что секрет успеха - не в стилистическо-синтаксических чудесах, которые так мечтаешь увидеть в произведениях современных литераторов, а в тематике “Завтра кайф”. Предельно автобиографическое или, уместнее сказать, блоговое повествование, - о 15-летней девушке Дории, переживающей в городке под Парижем бедность, предательство отца и первые месячные. Отец вернулся в Марокко, чтобы найти там себе новую женщину, которая родила бы ему мальчика. Дория - единственный ребенок у мамы, с молоком которой и впитался главный комплекс жизни: она - не мальчик, значит - неполноценна. Мусульманская и европейская культура борются в девочке; гармонично сосуществовать среди них сложно не только подростку, и потому оптимистический посыл романа ограничен тем, что жизнь Дории начинает налаживаться, когда она начинает встречаться с ровесником Набилем, в которого, кажется, влюблена. До этого девочка время от времени общалась с неким Гамуди - любителем гашиша, зачитывавшего ей стихотворения Артюра Рембо. А сойтись с кем-то в школе Дории не просто, ведь одноклассницы судят о ней не столько по национальности, сколько по одежде, купленной то ли в сэконде, то ли на распродаже типа “поддельные джинсы Levi`s за двенадцать евро”. Вот такими вот бытовыми деталями и переполнен “Завтра кайф” - книжка познавательная, наивная и, скажем

Нашлось в “Алине” место и наркотикам - Шафф даже в туалете самолета умудряется выкурить косячок. В тот момент история еще кажется комической, но когда этот неконтролируемый 44-летний мужчина (кстати, стрижется он самостоятельно) устраивает карнавал садизма в румынском клубе, читать становится по-настоящему страшно. Нешуточные переживания стоит отнести на счет литературного таланта Джейсона Джонсона, пусть поначалу книга и кажется вторичной.

так, слегка узкопрофильная: да, судьба конкретной арабской девочки в чужой стране интересна, но все это слишком уж напоминает многочисленные статьи, репортажи. В первую очередь повесть стоит посоветовать подросткам - ведь проблемы одинаковы во всех странах, а повзрослевшим читателям имеют шанс понравиться едкие ремарки Фаизы Ген о европейской культуре. К примеру: “У Франції трьох слів на “іст” вистачає, аби твоїм ім`ям назвали ліцей, вулицю, бібліотеку або станцію метро”.

Катерина Лебедева

26 27

РУДИРЮКЕР

писатель-крюкер

Пра-пра-пра-прадедушкой американского фантаста Руди Рюкера был знаменитый немецкий философ Георг Гегель, а сам писатель в свободное от литературы время является математиком, педагогом, программирует умненькие компьютерные забавы и рисует акрилом пейзажи с инопланетянами. Увлекательные романы Рюди Рюкера примечальны не только характерными для фантастики перепетиями с роботами, космическими полетами, интригами и разбоем, а подчас и радикальными идеями. Так, в интервью Рюкер неоднократно заявлял, что компьютеры - это метафора наркотиков, и всячески, разнообразно и познавательно, идею эту продвигает.

Самой известной работой писателя является тетралогия Ware: Software (1982), Wetware (1988), Freeware (1997), Realware (2000) (на русский язык все незадачливо переведено как Халявинг.exe, Софтуха.ехе, Мокруха.ехе и т.д.). Книги эти - веселые и оригинальные, с черным юморком и обильными историями любви между роботами и людьми. Руди Рюкер - отличное развлечение для любителей остросовременных выдумок: к примеру, копирования человека в оболочку робота, созданную из пластика и морских водорослей. Писатель дважды становился лауреатом награды им. Филипа К. Дика: “С тех пор, как в 1982 году был награжден за роман Software, все говорят, что я - законный наследник Фила Дика, и я стараюсь поддерживать качеством доверенный мне уровень”.

Зачитывался Рюкер и Уильямом Барроузом: “Но у него есть одна серьезная проблема - ирреальные рутины никогда не простираются больше, чем на пару страниц”. Среди любимых писателей называет Борхеса, а Gravity’s Rainbow, очень повлиявшую на него, читал аж пять лет! “Я много узнал о писательстве, читая Пинчона, - признается Руди. - Он блестящий стилист”.

// МАТЕРІАЛ МАТЕРІАЛ \\

http://www.cs.sjsu.edu/faculty/rucker/

28 29

на предупреждения, я съел марку, чтобы по-настоящему стать частью 1960-ых. Мой ум вспыхнул подобно лампочке; я плавал в белом свете. Явился Господь. Единственный. “Я всегда здесь, Руди, - сказал мне голос. - И всегда буду любить тебя”. В общем, незабываемый опыт, после которого я перестал бояться смерти. Да и не было никакого смысла еще раз употреблять психоделики. Белый свет снова я ожидаю увидеть на смертном одре”.

Сейчас Руди Рюкеру 63 года, два новейших его романа называются Postsingular (2007) и Hylozoic (2009), а посвящены - развитию телепатических способностей человечества, а также вторжению инопланетян. Кроме того, Рюкер увлекается живописью и в 2002 году написал роман As Above, So Below о любимом художнике Питере Брейгеле. Прошлое и будущее гармонично сочетаются в творчестве Руди Рюкера, а наслаждение полотнами 16 века он совмещает с фантазированием на тему видеологгинга: мол, люди скоро начнут носить камеры под названием влог-звонок, круглосуточно передающие в Интернете все, что вы делаете, делая возможным онлайн-соревнование “чья жизнь интереснее”. “Вроде шоу American Idol”, - отмечает Руди.

Катерина Лебедева

Кроме Ware, Рюкер стал известен и романами в стиле трансреализма, а соответствующий манифест опубликовал в 1983 году. The Transrealist Manifesto вещает о том, что научная фантастика должна быть основана на личном восприятии автора, замешанном, в свою очередь, на фантастическом восприятии действительности, связанной с измененями в психике. Иными словами - описание обыденных действий и происшествий подается в фантастической манере.

Роман “Белый свет” (1980) демонстрирует трансреализм тем, что захватывающе продвигает математические идеи о бесконечности. Руди Рюкер, чья докторская работа была посвящена знаку 8, считает, что число параллельных Вселенных конечно. Мол, есть некоторые последовательные проекты Вселенной, каждый из которых лучше предыдущего. Кроме того, математика, утверждает писатель и ученый, - именно тот язык, который помог бы общаться с жителями других планет, ведь цифры всюду одинаковы.

“Судьбоносным для меня стал один день 1970-го года, когда друг принес дозу ЛСД, - рассказывает Руди Рюкер. - Он как раз принял накануне, и отнюдь не наслаждался эффектами. Несмотря

// МАТЕРІАЛ МАТЕРІАЛ \\

Блог на своем сайте Руди Рюкер обновляет порой несколько раз в день. Часто - своими же фото.

30 31

Потусторонняя вежливостьВ старинной библиотеке, покоящейся на даче подруги нашего журнала, нашлась книга по этикету, изданная в социалистической Польше в 1969

году и переведенная на русский язык в 1974. Она полнится советами столь отрешенными от реальности, что начинаешь задумываться о параллельных - страшных - мирах, в которых брюнетам положено бриться дважды в день, а

людям запрещено передвигаться по улицам вчетвером. Лучшими фрагментами мы решили поделиться.

// СЛУХАЙ СЮДИ \\

32 33// СЛУХАЙ СЮДИ \\

34 35

Strike a pose«Радуга» так углубилась в поиск интересной информации, что раздобыла текстик о профессии натурщицы. Личными впечатлениями об одной из самых необычных работ в мире делится Варвара Громова, которая около года вдохновлява киевских художников на разноцветные подвиги.

// BITTER BITTER \\

36 37

Когда я в первый раз решила раздеться перед публикой, то в полной мере не осознавала, на какой шаг иду. Тогда мне просто нужны были деньги и какая-нибудь работа. Труд натурщицы казалась мне не хуже и не лучше остальных.

Никто не поспорит, что без нас, натурщиков, не было бы искусства, как такового. Не было бы ни Венеры, ни Джоконды, ни врубелевского Демона, ни всяких разных Апполонов. Посему профессию натурщика вполне можно считать одной из самых древних. Впрочем, ничего общего наше ремесло не имеет с иной, еще более древней профессией. Но люди часто об этом забывают, считая наше занятие чем-то неприличным. А на заявление, что я работаю натурщицей, многие таращат глаза и многозначительно восклицают. Затем следуют всяческие расспросы, всегда начинаясь с одной и той же фразы: «Так ты позируешь ГОЛАЯ?» Ну, положим, в художественных кругах, принято пользоваться словом «обнаженная». И потом, висящая в их гостиной ГОЛАЯ Венера тоже была написана вот примерно с такой женщины, как я. Случаются иногда и довольно неприятные инциденты. У одной моей знакомой натурщицы однажды взяла интервью какая-то местная газетенка. Женщина, по своей наивности, рассказала, все как есть о своей нелегкой

работе. В итоге, в новом номере газеты вышла статья с заголовком вроде: «Учительница украинского языка 15 лет зарабатывает деньги своим телом». Оказалось, что все ее слова журналист изложил так, как это было удобно и выгодно изданию, ради поддержания скандального статуса. Пусть же икнется тому журналисту и всей редакции газеты, которые пошатнули статус нашей и без того неоднозначной профессии!

К моему великому удивлению, когда раздеваешься перед художниками, пусть даже их человек 100 (было и такое в моей практике), то ровным счетом не испытываешь ни тени смущения. Все происходит так, будто ты только что пришел в офис, сел за компьютер и стал писать вот такую вот статью. По большей части думаешь о … боли. Многие считают, будто для того, чтобы быть натурщиком, много ума не надо. Может, ума и не надо, но выносливость, терпение и сила – не помешают. Ведь никогда не знаешь, в какую позу завернет тебя художник-садист.Говорят, Караваджо истязал и бил своих моделей, прежде, чем запечатлеть их в живописи. Ибо, по его мнению, без такой прелюдии они просто не смогли бы изобразить на лице подлинную боль, ужас или отчаяние, которое иногда

// BITTER BITTER \\

Гуру позирования из Филадельфии

38 39

могло потребоваться для картин о жизни святых мучеников. Позировать приходится порой по 9 часов в день, с небольшими перерывами – если речь идет о художественном заведении. Если же позируешь частному художнику, то рабочий день неограничен, как, впрочем, и перерывы.По моему мнению, людям, с психическими отклонениями или с отчаянной тягой к самокопанию, лучше воздержаться от позирования – иначе можно докопаться до неожиданных вещей и откопать в себе что-то не нужное.

Если коллектив художников попался доброжелательный и общительный, то во время сеанса лучше поговорить. Хорошо слушается музыка. А если в какой-то день повезло принять более-менее удобную лежачую позу, можно даже и незаметно вздремнуть.Зарабатываем мы, натурщики, не много. В учебных заведениях платят совсем скудно – экономят на нас, Венерах и Апполонах. У частных художников или на каких-то художественных курсах, цена за час выше. Да и условия часто намного лучше, чем даже в академиях. Особенно это заметно зимой, когда на улице 25 градусов мороза, художники одеты в свитера и куртки, а ты стоишь в чем мать родила и проклинаешь тот день, когда решил податься в

натурщики. Обогреватели времен раннего коммунизма обычно играют роль мебели и ни капли не греют.Несомненно, в отличие от художников, их модели почти никогда не становились знаменитыми. Хотя о некоторых натурщиках и натурщицах все же кое-что известно.К примеру, об одной из моделей знаменитого Буше. Его скандальная картина «Светловолосая Одалиска» была написана с 14-летней фаворитки короля Людовика ХV Луизы О’Мерфи. Впрочем, ничем оригинальным она не прославилась, кроме того, что, по слухам, “сделала” королю двух незаконнорожденных детей и благополучно пережила Французскую революцию.Сюрреалистам Парижской школы начала 20-того века позировала достаточно известная особа - Кики с Монпарнаса. Она также прославилась в качестве певицы, актрисы и художницы.А художник-график Анри де Тулуз Лотрек, известный любитель Мулен-Руж, писал, в основном, с представительниц дна, то есть с женщин легкого поведения.

Варвара Громова

// BITTER BITTER \\

40 41

LEGO-ПЛЯЖдля Порко Россо

Хорватия кажется интересной даже когда рассматриваешь её на карте Европы. Истринский полуостров, выдающийся в чистое открытое море, выглядит серьезно и обстоятельно. Но намагниченный взгляд утекает правее, в направлении островков Далмации, вкинутых в воду, как камушки.

Адриатика воспета во многих произведениях fiction’а, но первым на ум конечно же приходит Порко Россо Хаяо Миядзаки. В этом странном, потустороннем для остального творчества японского аниматора мультике главный герой, свин-пилот, так живописно путешествует с острова на остров, так эффектно становится объектом любви и преследований и, главное, так отлично проводит время на тихих бережках с расслабляющим радио и бутылкой вина, что вся Адриатическая зона теперь ассоциируется у нас исключительно с такими эпизодами. И поэтому мы довольно быстро решили для себя, что куда интересней оказаться на острове, чем на континенте.

Остров Брач - это кусочек земли 40 на 60 километров, столица которого Супетар находится прямо напротив города Сплит, пляжного мегаполиса, куда летают прямые рейсы даже из Украины. Сплит потрясающе красиво светится по ночам, и наблюдать его с острова - даже большее удовольствие, чем находится непосредственно в окружении тех огоньков. С другой, южной, стороны Брача открывается вид на туманный остров Хвар, легендарный, и издалека кажущийся очень тихим. В обоих - северных и южных - случаях между Брачем и землей находится пространство моря, кажущееся, одновременно, по-уютному небольшим, и довольно таки впечатляющим. Это идеальное количество воды для небольших приключений и кратких морских рассказов.

// МАГІЯ МАГІЯ \\

Изысканная набережная города Сплит

42 43

Связывают Брач с континентом регулярные паромные рейсы, общение с которыми доставляло нам чуть ли не самое большое удовольствие за всю поездку. Хорватский транспорт вообще производит удивительно богатое впечатление. Судна с гордой и немного смешной надписью Jadrolinia казались готовыми для участия в вип-круизах. Эскалаторы доставляют пассажиров в суперсовременный салон с барной стойкой, а множество открытых пространств делают возможным наслаждаться морскими пейзажами самым проникающим образом. Сложно было поверить, что билет в такую роскошь можно купить самым будничным образом и всего за 30 куней. Паром, плывущий по 50ти-минутному маршруту, преследуют десятки чаек, которые ведут себя даже слишком игриво. Их присутствие кажется отрепетированным шоу. Они носятся, как дети, над верхними палубами, облагораживают своим присутствием флагштоки и кажутся более заинтересованными пассажирами на судне, чем потенциальным обедом из рыбы в море.

Куни, местная денюжка, стоит столько же, сколько и гривна до последней девальвации (а именно, 5 куней за 1 американский доллар), так что все действия, связанные с покупками, в этой стране кажутся призрачно знакомыми. Хорватские цены более-менее отвечают украинским: продукты в магазинах чуть дороже, рестораны - заметно дешевле, чем в Киеве. Роскошное порционное мороженное обходится в 5-6 куней за шарик, и шариком таким сложно не наесться. Из нескольких десятков сортов наиболее рекомендуются вариации на тему шоколадных.


Старинный центр Сплита Спутники паромов

Паромы Jadrolinija

44 45

Это мороженное так прекрасно, что кажется, будто облизываешь статую шоколадного бога. Хотя, в целом, Хорватию нельзя назвать самой вкусной в мире страной. Булочные, например, и на острове, и на континенте, испекают исключительно один вид хлеба, разновидности которого отличаются лишь формой и наличием, например, полосочки запеченного сыра. Начинаешь, даже, скучать по украинскому мучному разнообразию. Зато здесь произростают фиги - фрукт, свежести которого мне больше всего не хватает в Киеве.

А крупнейшим впечатлением от поездки на Адриатику оказалось само море и то, в каких необычных прибрежных образованиях оно участвует. Пляжи на Браче покрыты достаточно крупной галькой, не слишком удобной для любителей загорать. Зато, благодаря, в том числе, и ей, морское пространство прозрачно, как минеральная вода. А если ночью с пирса посветить в море фонариком, то запросто можно увидеть дно… До которого метров восемь. Вода здесь тихая, а сами пляжи оказываются зрелищем очень своеобразым. Они будто сложены из более совершенной версии конструктора LEGO. Первый, с которым получилось познакомиться, находился прямо у отеля и представлял из себя аккуратный ковш, уходящий в глубину парка с какими-то странными строениями. Встретил он нас довольно пасмурной погодой, из-за чего вода казалась идеально серой, очень кинематографичной и какой-то совершенно не морской. Здесь можно было бы снимать передачу о жизни по ту сторону реальности. Впоследствии выяснилось, что стоит пройтись вдоль берега минут 15, и встретишь еще десяток таких же удивительных ковшей-пляжей. А загадочными строениями, выглядывающими из парка, оказались элементы… кладбища. Что, почему-то, совершенно не смущало.



Античные руины Сплита

Каменный барашек в зарослях лаванды

Вывеска обещает нечто освежающее и ярко-желтое

46 47

Блюющие радугами существа отлично проводят время в интернете. Художественное явление, которое в последнее время разрослось в реальную лавину, отказывается обживаться конкретными формами, ограничивающими фантазию. Зато постоянно, с интенсивностью орангутанга, выбрасывает в сеть новую саморозоблачающую порцию ярких jpg’ов.

<БЛЮЮЩИЕРАДУГОЙ>

СпазмырадостиБлюющие радугами существа отлично проводят время в интернете. Художественное явление,

которое в последнее время разрослось в реальную лавину, отказывается обживаться конкретными формами, ограничивающими фантазию. Зато постоянно, с интенсивностью

орангутанга, выбрасывает в сеть новую саморозоблачающую порцию ярких jpg’ов.

// ДАРУНОК ДАРУНОК \\

48 49

Только посмотрите, как легко заполнились картинками на радужно-рыгадужную тему развороты нашего журнала. Самые разные существа (среди которых, впрочем, заметна мощная доминация единорогов) с самыми разными эмоциями извергают радуги из... самых разных мест. Семицветное сияние, исходящее изо рта - это уже, можно сказать, классика жанра. Совсем другая, намного более любопытная история случилась с единорожкой, которого покормили сахарной ватой. Не постесняйтесь поинтересоваться - это уже настоящий авангард! Среди новых веяний, также, блюющая радугой радуга, и опасный психоделический волк, увлекшийся нехарактерным для своего животного рода делом.


50 51// ДАРУНОК ДАРУНОК \\

52 53

Мне, как пассивному искусствоведу, кажется, что весь юмор и весь смысл этого кошмарного явления состоит в том, чтобы изрыгающие цветные полосы существа излучали при этом радость, а еще лучше - экстаз. Печальные участники процесса производят исключительно неприятное впечатление! Зато сошедшая с ума фиолетовая лошадка или группа ХэппиПанд не вызывают, на мой взгляд, никакого отвращения и отлично развлекают. Блевать радугами не больно, не противно: это как минимум хобби, а скорее даже призвание.



54 55// ДАРУНОК

56

Fashion Frühstück

// СУПЕРДОБРАНІЧ

Кайзершмаррен, изысканный сдобный десерт, и Бруно, герой нашего номера, имеют общее происхождение - австрийское. Только вряд ли последний часто угощается кайзершмарреном, ведь его диета основывается на булимии. Мы же решили поделиться недавним открытием с трудно запоминаемым и вызывающим уважение названием, которым, слегка наловчившись, можно поражать восприимчивое к сладостям воображение.

Приобретать представление о казйрешмаррене все же стоит в каком-нибудь австрийском ресторане. В нашем случае это произошло в заведении на углу улиц Шота Руставели и Рогнединской. Здесь десерт, стоящий в пределах 50-ти гривен, после заказа приходится ждать минут 30. Мягкие желтоватые кусочки “императорского месива” напоминают самодовольные ленивые вареники, хорошо прожаренные и выложенные красивой взъерошенной горкой.

Удивительное дело, но творог в рецепте блюда не значится. Вместо него: молоко (250мл), яйца (6шт), мука (250г), сахар (50г) и масло (50г). Первыми взбиваются яйца с сахаром, в них вливается молоко

и засыпается мука. Масло топится на разогретой сковородке и, туда же выливается тесто. Секрет: иногда тесто лучше печь в два захода, чтобы оно полностью пропеклось. Когда блинчик поджарится с одной стороны, его следует перевернуть и - как указывают австрийские повара - порвать его двумя вилочками на кусочки, прожаривая их до корочки.

Ароматные ломтики обкладываются орешками, вымоченным в алкоголе изюмом или ягодами, посыпаются сахарной пудрой и подаются с джемами в отдельных емкостях. Традиционные: абрикосовый, клубничный, яблочный или сливовый.

Электронную Радугу #12 делали:

Главный редактор - Ким Шамбуей

Зам. главного редатора - Тим Баллиста

Авторы:Катерина ЛебедеваВарвара ГромоваМёдор СлавскийНазар Шешуряк Олесь Николенко

Электронная Радуга #12

Documents