Вісті Православної Дніпропетровщини (09)

ВідомостіПРАВОСЛАВНОЇДніпропетровщини

№ 7 (09) липень 2012 р.

За віру Православну! За Неньку Україну!

РІВНОАПОСТОЛЬНИЙ ХРЕСТИТЕЛЬ НАШОГО НАРОДУЯкщо заглянути в історію, то побачимо, що христи-

янська віра не була чимось новим для нашого народу. Україна-Русь, що знаходилась на перехресті торгівель-них шляхів сходу, заходу і півдня, мала постійні контакти з сусідніми народами. У спілкуванні через політику і еконо-мічну співпрацю на Київську Русь поширювалась також і культурна та релігійна спадщина інших народів. Відомо, що першим апостолом на Київській Русі був св. апостол Андрій Первозванний, який, проповід-уючи Христову віру в Причорномор’ї, зі своїми учнями через Корсунь дійшов до Київських гір і там встановив хрест на знак того, що ця земля скоро навернеть-ся до Христа. В 9-му столітті св. брати Кирило і Методій проповідували Єванге-ліє на слов’янських землях, тож промені Божої науки вже тоді просвічували укра-їнські землі. Також і сусідні держави в той час приймали християнство. Вже у 854 р. болгарський володар Борис прийняв Христову віру, а за часів св. Володимира Болгарія вже мала державну Церкву, в якій проводились богослужіння слов’янською мовою. Крім цього, київські князі Аскольд і Дир, пішовши походом на Царгород, пізнали там Хрис-тову віру і в 867 р. охрестилися. Відомо також, що в Києві вже за часів князя Ігоря (945 р.) було багато християн, які мали свою церкву. В 947 р. охрестилася св. княгиня Ольга, бабця св. Володимира. Отже, св. Володимир, зростаючи у її вихованні, вбирав у себе ті християнські цінності, які потім стали вирішальними у його житті і у житті усього народу. Ставши володарем Київської Русі, св. Володимир відзначився не тільки як далекоглядний мудрий політик, але також як добрий батько свого наро-ду. Добре відчуваючи стиль життя, ментальність людей, він приймає Христову віру у візантійському обряді. Най-більша його заслуга у тому, що він зумів об’єднати перші паростки християнства на Русі і вивести його на рівень державної релігії. Одружившись із сестрою грецьких князів Константина і Василія Анною, Володимир охрес-тився сам і пильно дбав про поширення християнства у своїй державі. Найперше охрестив своїх 12 синів в Києві

при джерелі на місці, яке зараз звуть Хрещатиком. Також на його приклад було хрещено всіх мешканців Києва. Про це згадує митрополит Іларіон: «Він наказав по всій своїй землі хреститися в ім’я Отця, і Сина, І Святого Духа ... щоб усі сталися християнами. ... І ні один чоловік не противився його благочестивому повелінню». Св. Воло-димира звемо також рівноапостольним князем. Це зна-чить, що у своїй ревності в проповідуванні Христової віри

він дорівнював апостолам. І справді, по своїм хрещенні св.Володимир дбав про поширення християнства у цілій державі, будуючи храми, засновуючи монастирі, стараючись про утвердження церковної ієрархії. Св. Володимир у всьому пода-вав добрий приклад. Так у 989 р. він при-ступає до спорудження церкви Успіння Пресвятої Богородиці, призначивши на її утримання десяту частину своїх доходів, тому ця церква стала називатись Деся-тинною. Після хрещення св. Володимир

змінив своє попереднє життя. Своє багатство він жерт-вував не тільки на будову церков, а також на допомогу бідним, хворим і вдовицям. Важко знайти в історії таку величну постать як св. Володимир. Князь, володар, рев-ний апостол, милосердний батько, далекоглядний дер-жавний і церковний політик; він передбачив через віки силу Христової науки в нашій землі. Завдяки його мудро-му провидінню Україна з вірою в Христа перейшла через усі тортури монголо-татарського лихоліття, більшовиць-ко-комуністичного режиму, та інших, різного роду, за-войовників. З тією ж вірою вона переможе усі незгоди і залишиться нескореною і вірною прикладу свого вели-кого Апостола і Хрестителя св. Володимира.

Дорогі в Христі! Сьогодні українська земля, хре-щена св. Володимиром, потребує віднови своїх хрис-тиянських обітів. Сьогодення багато чим подібне на дохристиянські часи перед св. Володимиром. На на-шій рідній землі ще тепер стоять поганські «капища» – пам’ятники атеїстичним вождям. Народ поділений на політичні клуби, немов на удільні князівства, що ворогу-ють між собою. Народом правлять «князі» із зруйнова-

ною свідомістю і мораллю. Церква розбита на конфесії, множаться секти. Правдиве світло Христове з трудно-щами пробивається крізь мряку чужих нашому народові забобонних традицій. Християнські чесноти милосердя і любові замінені поняттями конкуренції і ненависті. Сі-мейні традиції і подружня любов руйнуються розпус-тою. Молодь повертається до поганства, якого ще не було в дохристиянській добі Київської Русі: пияцтво, наркоманія, содомські гріхи. Зруйновані храми ще не відбудовані і немає бажаючих віддати десятину, щоб хоч щось зробити, щоб якось піднести Україну з руїни.

Св. Володимир хрестив Україну. Хрестив на покаян-ня, подібно як св. Іоан Хреститель. Що маємо робити ми, сьогоднішні християни? Перш за все чинити по-каяння. Нам сьогодні випала місія покути за гріхи. Не дивуймося, що так тяжко нам вдається політична і еко-номічна відбудова держави. Наші терпіння є певним процесом очищення від бруду безбожництва.

Разом із тим берімось до віднови віри Христової в Україні. Треба руйнувати ідоли безбожництва і бу-дувати Храми. Утверджувати науку Божу в школах і в суспільстві. Сьогодні маємо боротися з новітнім ідо-лопоклонством – різного роду сектами. Подібно, як св. Володимир, охрестивши Київську Русь, сповнив її блаженствами Христового Євангелія, ми повинні зно-ву христианізувати свою державу, утверджуючи в ній євангельські блаженства.

Вже традиційно 28 липня клір і прихожани всіх єпархій Української Православної Церкви Київсько-го Патріархату приїздять до Києва на святковий мо-лебень, присвячений Хрещенню Руси-України святим рівноапостольним князем Володимиром Великим.

Закликаємо всіх віруючих приєднатися до палом-ництва в золотоверхий Київ, щоб спільно помолитися за нашу багатостраждальну Українську державу, її роз-виток та процвітання.

Для уточнення інформації можна звернутися до па-рафіяльного священика або до очільниці паломницької служби єпархії матушки Наталії (телефон вказаний на 4 сторінці часопису).

Прес-центр Дніпропетровскої єпархії

РІЗДВО ІОАНА ПРЕДТЕЧІРіздво Іоанна, Пророка, Предтечі і Хрестителя

Господа нашого Ісуса Христа було провіщене Про-роком Ісаєю ще за 700 років до самої події: «Глас вопіющого в пустелі готуйте дорогу для Господа, ви-рівняйте в степу шлях для Бога нашого» (Іс. 40, 3), а прославив його Сам Господь, Який назвав Іоанна Ангелом і сказав, що з народжених від жінок не було більшого за Іоанна Хрестителя (Мф. 11, 10-11). Саме події цього Різдва, як попередні, так і наступні, зму-шують серце завмерти в трепеті сердечному. Осяг-нути розумом, і тим паче побудувати якийсь логічний ланцюжок в низці євангельських оповідей про цю подію неможливо, і тому невоцерковлений відчуває збентеження, атеїст скептично махає рукою, дода-ючи свій стандартний епітет: «Казки все це», а віру-ючий ... Віруючий, перехрестившись, читає молитву, яку йому підказує серце. Адже для нього – «Ти є Бог, що твориш чудеса», – цілком реальне і життєве.

Віра зміцнюється на прикладах тих, хто маю-чи цю віру , сподобився осель Небесних, і тут Іоанн Предтеча, якого Сам Господь називав Ангелом, і є ідеал праведності в тілі людському, носієм ангель-ського духу, чистоти і досконалості.

У пустелі Предтеча харчувався лише акридами і диким медом, одягався лише в одяг з верблюжого волосу, підперезувався шкіряним поясом, готуючи себе до свого високого служіння. Саме він – Іоанн, є початок чернецтва. Його слова були настіль-ки сильні, що зворушували численних слухачів до глибини душі. Саме з нього бере початок місіонер-ське служіння і апостольське благовістя. Предтеча безстрашно звертав своє полум’яне слово проти гордих вдачею фарисеїв і саддукеїв, називаючи їх породженням єхидни. Уста праведника не стихали до самої мученицької кончини. Тут – джерело «віри до крові», тобто, мученицького подвигу сповідання Христа.

Традиція прославляти Іоанна Хрестителя в дні його народження і мученицької кончини склалася ще в перших християнських громадах.

І ми знаємо , що не терпить лукавий тих, хто сло-вом і ділом не жаліючи життя свого за будь-яких обставин залишається вірним Христу. Велике – лу-кавому не підвладне, але бентежити, лякати і вноси-ти розбрат, плутанину і сумніви він може. Тим більше, що пройшов велику практику справ подібних, як у старозавітні, так і в наші часи. Боротьба з Богом, основна ставка «ворога світу цього» – не припинить-ся до часів останніх, і в тому, що ця битва через наші міста, села і душі проходить – сумнівів немає.

Християнство прийшло в Русь поганську і ідея «милосердного Бога» нашими предками сприйняла-ся практично відразу, але не можна сказати, що Даж-бог, Перун та інші «боги», скинуті рівноапостольним Володимиром у Дніпро, відразу зникли із душ наших пращурів. Язичницькі традиції миттєво не переб’єш, та й у православному християнському досвіді не було прийнято викошувати все дотла. Деякі народні традиції просто наповнювали новим духовним зміс-том, і вони самі собою поступово приходили у відпо-відність з християнськими нормами. Так було і при встановленні свята Предтечі Господнього Іоанна.

Необхідно було знищити в народі язичницьку традицію, пов’язану з розгнузданістю моралі, воро-жіннями і поклоніння стихіям природи. Концентру-валися ж всі ці дохристиянські забобони і вірування в кінці червня, під час літнього сонцестояння, коли небесне світило дня після досягнення піку своїх сил, робить перший поворот на зиму. У цей день наші предки-язичники і святкували Івана Купала, для них це була сама містична ніч в році. Встановлення свята Різдва Іоанна Предтечі в цей день (хоча за часовим відрізком між Різдвом Претечі і Спасителя воно ціл-ком відповідає євангельській розповіді) дозволило

залишити добрий паросток, прибравши язичниць-кий кукіль. І свято було прийняте нашим народом, хоча старовинні вірування відмирали досить довго. Але лукавий в черговий раз підметушився ...

На дворі час «толерантності та гуманності», і як ре-зультат – сплеск найнижчого, до елементарного рівня простого, що не потребує ні розуму, ні знань вірування знову розквітло. Причин цьому безліч, але головна з них – духовна безхребетність, бажання отримати задово-лення тілесне з мінімумом витрати як розуму, так і сил.

У ЗМІ, незалежно від їх політичного нахилу і дже-рел фінансування, лише згадки, що православні 7 липня «відзначають» свято Іоанна Хрестителя, а далі – суцільний Іван Купала з розглядом практик воро-жіння, купальськими вогнищами, характеристикою 12 трав для вінків, формами і технологіями виго-товлення «оберегів» і тексти замовлянь. Мета одна: зробити з православного свята, дня пам’яті і молит-ви, чергове свято похоті.

Біда в тому, що до цього сучасного неоязични-цтва постійно залучаються діти, які за яскравими вбраннями, вогнищами та іграми не бачать того, хто цим управляє.

І все ж, на тлі «купальських святкувань» не потріб-но стверджувати про одночасне сповідання христи-янства і язичництва. Із давніх язичницьких обрядів наш народ зберіг лише музичний пісенний та танцю-вальний елемент – хороводи, пісні, ігри. Виконувані обряди поки не носять яскраво вираженого релігій-ного характеру. Це лише продовження народної ес-тетичної традиції. Імена більшості язичницьких богів забуті, а решта – Купала, Лада, Ярило – сприйма-ються більшістю, як ігрові персонажі.

Але пам’ятати треба православному, що без-перервні старання лукавого надати інше значення цьому дню можуть образити того, хто колись по-тряс серця людські проповіддю Покаяння і своїм полум’яним закликом приготував шлях Самому Богу.

Ієрей Сергій Нарольський

ПАМ’ЯТАЙМО

2 № 7 (09) липень 2012 р.

Молилися за жертв політичних репресій

Згідно указу президента України від 2007 року, 3-тя неділя травня вважається днем пам’яті жертв політичних репресій. Цього року – це 20 травня. На запро-шення влади, у пам’ятних заходах взяла участь і Дніпропетровська єпархія Укра-їнської Православної Церкви Київського Патріархату. Після церемонії покладання квітів, у якій взяли участь представники влади, опозиції, політичних партій та гро-мадських організацій, духовенство Єпар-хії відслужило панахиду за спокій душ репресованих синів українського наро-ду. Поминальну молитву очолив канцлер єпархіального управління протоієрей Ві-талій Лопушанський, також він у своєму слові закликав присутніх до братерської любові, щоб не повторювалися помилки минулих літ, а під омофором Пресвятої Богородиці і Божим благословенням ми змогли будувати світле та благополучне майбутнє нашої Батьківщини.

На Дніпропетровщині постане ще один храм

19 травня, у суботу, в селі Шевчен-ко Дніпропетровського району відбулася непересічна подія. Селище невеличке, але дуже мальовниче та гостинне. За всю його історію храму там не було, а вже майже рік часу стараннями священика Івана Семенчука жителі можуть приходи-ти на Богослужіння у пристосоване при-міщення.

І цього дня відбулася для села історич-на подія – в село, на запрошення настоя-теля, прибули священики, щоб спільною, соборною молитвою освятити хрест під будівництво нового типового храму. Дійство очолив канцлер єпархіального управління прот. Віталій Лопушанський у співслужінні духовенства району. Також були освячені і встановленні два хрес-та при в’їзді і виїзді із села. Богомольців, попри суботній день, прийшло чимало, серед присутніх був і сільський голова Попов Сергій Андрійович та депутати із районної ради. Навіть і не потрібно було придивлятися, щоб побачити вогники ра-дості , які поломеніли в очах жителів села.

Після священнодійства місцевий во-кальний колектив «Горлиця», а також школярі подарували гостям та односель-чанам чудовий концерт, який відбувся у актовому залі школи.

Від імені духовенства до присутніх звернувся отець Віталій, який подякував громаді та настоятелю за чудовий гос-тинний прийом, побажав Божого благо-словення та успіхів у подальших трудах та будівництві храму і вручив активістам благословенні єпархіальні грамоти.

СЛАВНИХ І ВСЕХВАЛЬНИХ ПЕРВОВЕРХОВНИХ АПОСТОЛІВ ПЕТРА І ПАВЛА

12-го липня православні християни відзначають день пам›яті двох великих християнських подвижників – святих пер-воверховних апостолів Петра і Павла. У них були різні життєві шляхи, але, прийнявши християнство, вони стали в рівній мірі Бо-жими угодниками. Церква особливим чином виділила це свято, підкресливши його значення для кожного з нас.

Церковний рік – це не ха-отичне нагромадження свят і постів. Церковний рік – це ціла поема, що розповідає про перетворення людської душі, про перемогу над гріхом і смертю, про спасіння люд-ського роду від влади дияво-ла. Але, щоб по-справжньому зрозуміти цю поему, її треба пережити власним життям.

Так в чому ж сенс настільки особливо-го, незвичайного виділення свята святих апостолів Петра і Павла? Чому пам’ять про цих людей, що жили дві тисячі років тому, так сильно впливає на нашу душу і надихає на християнське життя? Ким були ці двоє людей, двоє святих апостолів, що зробили небувалий вплив на світову історію?

Прославляючи їх в один день, Церква, здається, хоче нагадати нам про різнома-нітність людських характерів і шляхів, що ведуть до Бога. Обох апостолів називають первоверховними, але і першість у них зо-всім не однакова. Петро був одним з най-

ближчих учнів Христа при Його земному житті, а Павло взагалі не мав ніякого відно-шення до євангельських подій. Він почав проповідувати набагато пізніше, і навіть не був «офіційно затверджений» в ролі одного з дванадцяти апостолів. І все-таки ми мо-

жемо порівняти в найзагаль-ніших рисах ці дві долі.

Апостоли Петро і Пав-ло були протилежні багато в чому: неграмотний простий рибалка Петро і наймудріший Павло, який отримав чудову освіту та знав кілька мов. Пе-тро був одружений, а Павло незайманий. Петро був на-ближеним учнем Господа, а Павло ніколи за життя Ісуса не бачив і навіть з апостола-ми дуже мало спілкувався. І в той же час долі їх схожі…

Порівнювати двох апостолів, які зго-дом були названі первоверховними, мож-на довго й докладно, зазначаючи спільне та відмінне в житті кожного з них. Але кра-ще за все дати слово їм самим, щоб вони сказали нам, що це таке – бути першими серед апостолів.

Петро: «Тож благаю між вами пресві-терів, співпресвітерів та свідків Христових страждань, співучасників слави, що пови-нна з’явитися: пасіть стадо Боже, що у вас, наглядайте не з примусу, але добро-вільно по-Божому, не для брудної наживи, а ревно, не пануйте над спадком Божим,

але будьте для стада за взірець. А коли Архипастир з›явиться, то одержите ви нев›янучого вінка слави.» (1 Петра 5:1-4).

Павло: «... обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племени Веніамінового, єв-рей із євреїв, фарисей за Законом. Через погордливість я був переслідував Церкву, бувши невинний, щодо правди в Законі. Але те, що для мене було за надбання, те ради Христа я за втрату вважав. Тож усе я вважаю за втрату ради переважного по-знання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа, ... Кажу так не тому, що я вже досягнув, або вже вдосконалився, але прагну, чи не до-сягну я того, чим і Христос Ісус досягнув був мене» (До Филип’ян 3:5-8, 12).

Богонатхненне повчання святих пер-воверховних апостолів Петра та Павла і нині є для нас цінністю, і залишиться великою цінністю до кінця часів. Це та-кий духовний скарб, який ніколи не за-старіє і не вичерпається, незважаючи на всю велич і новизну завоювань людсько-го розуму. Приклад ж їх святого життя, їх духовний досвід завжди буде дбайливо зберігатися в церковних переказах і пе-редаватися з роду в рід. Будемо ж про-сити прославлених нині святих апостолів, щоб вони допомогли нам прийняти їх на-станови розумом і серцем та послали не-бесну допомогу у виконанні їх у нашому житті. Амінь

Прот. Михаїл Стіньо

СТАВЛЕННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ДО КРЕМАЦІЇЗ найдавніших часів у християнській

Церкві утвердилось благоговійне став-лення до тіл померлих, по слову апосто-ла Павла: «Тіла ваші є храм Святого Духа, що живе у вас» (1 Кор. 6,19).

Тільки після революції 1917 р., під впливом атеїстичної пропаганди, поча-ла широко розповсюджуватися практика спалення тіл, причому спочатку як зну-щання над померлими, а вже потім на законних підставах. Тепер кремацію здій-снюють під різними приводами, часто на-віть по заповіту померлого. Безумовно, це нововведення чуже християнській Церкві і явно суперечить глибоко молитовному чину поховання померлих православни-ми християнами. Для східного містицизму тіло людини – в’язниця, яку треба спали-ти після смерті для звільнення душі. Тіло християнина – храм Духа Святого, який буде відновлено після воскресіння. Тому померлих родичів ми не кидаємо у вогня-ну безодню, а кладемо в могилу.

Звичайно, померлі постануть з мерт-вих, щоб не сталося з їхніми тілами після смерті. Але для їх родичів такий спосіб по-ховання більшою мірою може символізу-вати лише безнадійність і безвихідність.

Скільки перед Православною Церк-вою і православною богословською дум-кою не поставало питання про кремацію, воно неодмінно вирішувалося негативно, хоча ніяких прямих загальноцерковних ухвал не було.

Християнська Церква успадкувала біблійну традицію поховання в землю – інгумацію, засновану на словах Бога,

звернених до нашого праотця Адама: «… земля ти і в землю відійдеш» (Бут. 3, 19). У християнстві з давніх часів міс-ця поховання називали усипальницями, звідки успіння – сон тіла. Для будь-якого християнина, учня Ісуса Христа, питання поховання вирішується дуже просто: Гос-подь наш Ісус Христос як був похований? – ось і я в цьому (як і у всьому іншому) по-винен наслідувати Його приклад.

Звичайно, якщо родичі просять про від-співування небіжчика перед кремацією, священики їм не відмовляють. Але ми, пра-вославні, розглядаючи цю проблему нашо-го суспільства, можемо тільки позаздрити ясності й твердості мусульман та юдеїв.

Мусульмани заявляють: «Іслам і кре-мація – питання несумісні. Цей дикий язичеський звичай чужий нам і є для му-сульманина абсолютним гріхом, що су-перечить основним постулатам ісламу. Оскільки людина – найкраще і найвище творіння Господа, її треба поважати як за життя, так і після смерті».

Юдеї з цього приводу не менш катего-ричні: «Іудаїзм заперечує кремацію і не до-пускає ніяких компромісів в цьому питанні. Тора абсолютно однозначно наполягає на забезпеченні природного процесу».

В Європі спалювання тіл в крематоріях починається в другій половині 18 ст., коли в 1873 р. професор Бруно Брунетті роз-робив першу в світі кремаційну піч. Вона була продемонстрована на міжнарод-ній виставці у Відні, а перші крематорії були збудовані в Мілані в 1875 р. Неза-баром були засновані численні суспіль-

ства кремації в Цюріху, Лондоні, Парижі. По свідоцтвам сучасників, тіла небіжчиків спалювали переважно запеклі атеїсти.

Відразу після Жовтневого переворо-ту всі пекельні сили намагаються поши-рювати звичаї та обряди антицерковного змісту. У 20-ті роки радянська влада поча-ла готуватися до будівництва крематоріїв у всіх великих містах країни, неначе піс-ля руїни Світової та Громадянської війн нічого було відбудовувати. Про це свід-чить велика кількість проектів «Кремацій-ної архітектури», що збереглися в архівах багатьох видатних архітекторів того часу. Колумбарії повинні були замістити кладо-вища, а крематорії зайняти місце церков.

Світло християнства завжди проти-стояло мороку язичницьких помилок. Вчення Церкви про людину містить гли-боко шанобливе відношення до люд-ського тіла та плоті, на якому засновано шанування святих мощів, останків роди-чів і взагалі всіх єдиновірців.

Кладовища завжди шанувалися як місця святі, бо на них поховані христи-яни. освячені благодаттю і таїнствами Церкви, навіки сполучені своєю плоттю з Тілом і Кров’ю Господа. Якби християн-ство дозволяло кремацію або інші штучні руйнування тіл покійних, то у нас не було б мощів святих угодників Божих.

Коли є бажання зберегти заповідану Богом традицію – знаходяться можливос-ті, коли такого бажання нема – знаходять-ся виправдання й посилання на «життєві обставини», що перешкоджають цьому.

Протоієрей Орест Юнак

НАЧАЛЬНИК ВСІХ РУСЬКИХ ЧЕНЦІВМи, православні християни, глибоко

шануємо угодників Божих. В кожній нашій оселі поруч з образами Спасителя та Бо-городиці присутні ікони святих, перед яки-ми ми приносимо молитви Господу Богу.

Нині – 10 (23) липня – Свята Українська Православна Церква прославляє велико-го подвижника Божого нашого краю, пре-подобного Антонія Києво-Печерського. Преподобний Антоній народився в 983 р. у невеличкому містечку Любеч неподалік від Чернігова. З дитинства він відчув по-тяг до Господа і ще зовсім юним подоро-жував по святим місцям. В ченці Антоній був пострижений в одному з Афонських монастирів, які вразили його святістю та благочестивими подвигами ченців. При-йнявши Ангельський образ, Антоній одер-жав від ігумена благословення на життя в печері, висіченій в скелі над морем. Але Бог покликав його до Русі, де вже в той час була поширена християнська віра.

Прибувши до Києва, він довго шукав пустельного місця, і зрештою оселився в печері над Дніпром, яка була колись викопана варягами.

Слава його святого жит-тя швидко привабила до нього багатьох жадаючих християн-ського подвигу. Чимало людей, шукаючих спасіння в чернецтві, виривали собі печери навко-ло його помешкання та при-ймали постриг. Святий Антоній, поставивши над ними ігуме-на Варлаама, дав їм своє свя-те благословення, а сам вирив собі нову печеру, де і слугував Господу 16 років до свого успіння. Це міс-то зараз відоме як Ближні Антонієві пече-ри.

Слава великого схимника Преподобно-го Антонія дедалі зростала. Бог прославив його даром чудо творіння і ясновидіння. У

1073 р. Преподобним Антонієм була за-кладена церква на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Цього ж року 23 липня 90-річ-ний старець відійшов до Господа.

У печерах Преподобний Ан-тоній прожив понад 56 років. Лі-тописець Нестор називав його великим із славних святих землі Руської. Після смерті великого подвижника святі мощі його ста-ли благодатним джерелом зці-лень для віруючих. Преподобний Антоній став повік незабутнім для нас не лише тому, що був за-сновником руського православ-ного чернецтва, але й за те, що він повік є великим незабутнім духовним світочем і великим по-

движником для нашого народу на всі часи.І зараз, в скрутну годину й хвилини

радощів ми благаємо великого святого землі нашої: «Преподобний отче Антонію, моли Бога за нас.» Амінь.

Ієромонах Герасим (Чех)

З ЦЕРКОВНОГО КАЛЕНДАРЯ

ВАРТО ЗНАТИ

ПЕЧЕРНЕ СВІТЛО

ЛІТОПИС

День Святого ДухаУ наступний за П’ятдесятницею поне-

ділок - свято на честь Святого Духа. Воно було встановлене Церквою в протидію вченню єретиків, що відкидали Божество Святого Духа і єдиносущність Його з Бо-гом Отцем і Сином Божим. Святий Дух - Третє Особа (Іпостась) Святої Трійці, іс-тинний Бог, єдиносущий і рівнославний Отцю і Сину.

Цього року день Святого Духа припа-дає на 4 червня. У цей день на запрошен-ня настоятеля із архіпастирським візитом Преосвященнійший Симеон єпископ Дні-пропетровський і Криворізький відвідав Свято-Духівський храм міста Дніпропе-тровська та очолив у ньому святкову Бо-жественну літургію. Йому співслужили: канцлер єпархіального управління прот. Віталій Лопушанський, благочинний Пра-вобережного округу міста Дніпропетров-ська прот. Михаїл Стіньо, настоятель прот. Ярослав Малерик, прот. Юрій Мельничен-ко та духовенство єпархії.

На малому вході Архіпастир відзна-чив отця Ярослава Малерика черговою Церковною нагородою – правом носіння хреста з прикрасами. Також за Богослу-жінням владика звершив ієрейську хіро-тонію диякона Петра Валігурського.

А закінчення Служби Божої був звер-шений хресний хід, під час якого архіє-рей окропив присутніх, територію та стіни храму святою водою.

Після проповіді керуючого Єпархією, вихованці недільної школи подякували гостям святковими віршами.

Богослужіння закінчилося уставним многоліттям.

3№ 7 (09) липень 2012 р.

Добра традиція нашої єпархії27 травня, ввечері 7-мої неділі після

Пасхи у Свято-Петро-Павлівському храмі міста Дніпропетровська був відслужений перший, після пасхальної перерви, ака-фіст до Пресвятої Богородиці, який очо-лив канцлер єпархіального управління прот. Віталій Лопушанський, якому спів-служило духовенство єпархії. Вже майже 2 роки священики Дніпропетровського району у недільний вечір соборно слу-жить акафіст Цариці Небесної по черзі у кожному храмі. Більшість акафістів очо-лює Правлячий Архієрей нашої Єпар-хії – єпископ Симеон. Ця добра традиція Дніпропетровської єпархії стала новим подихом в життя кожної парафії, адже ві-руючі можуть частіше бачитись та спілку-ватись із своїм архіпастирем, молитись у присутності великої кількості духовенства та на самих собі відчути міць та красоту Православної віри.

P.S.З розкладом акафістів можна ознайо-

митись у правому блозі нашого сайту та в газеті.

СВІТІ ЖОНИ

ПРАВОСЛАВНІ СВЯТА

ЛІТОПИС

Освята єпархії в ДонецькуНа запрошення Високопреосвящен-

ного архієпископа Донецького та Марі-упольського Сергія Донеччину відвідав Першоієрарх нашої Церкви – Святійший Патріарх Філарет. 10 червня, у Неділю Всіх Святих, Патріарх Філарет звершив чин освячення побудованого на честь святого праведного Філарета Милостивого храму та нового приміщення Донецького єпархі-ального управління. А після цього очолив у ньому Божественну літургію. Його Свя-тості співслужили: митрополит Білгород-ський і Обоянський Іоасаф, митрополит Хмельницький і Кам’янець-Подільський Антоній, архієпископ Донецький і Маріу-польський Сергій, архієпископ Сімферо-польський і Кримський Климент, єпископ Харківський і Богодухівський Лаврентій, правлячий архієрей нашої Єпархії єпис-коп Дніпропетровський і Криворізький Симеон, єпископ Слов’янський Всеволод та духовенство з єпархій.

Також владика Симеон брав участь у ряді інших заходів присвячених до цієї дати, які проводила Донецька єпархія.

Того ж дня архіпастир повернувся на Дніпропетровщину

СТАРОДАВНЄ СВЯТОСобор святих славних і всехвальних 12

апостолів Христових – стародавнє свято. Свята Церква, вшановуючи кожного з 12 перших апостолів у різні пори року, з давніх часів встановила загальне святкування їм на наступний день після пам’яті первовер-ховних апостолів Петра і Павла.

Грецьке слово «апостол» означає «по-сланник, слуга», тобто апостоли були посланцями, слугами Христа. Ще вони на-зивалися учнями Христовими, бо були най-ближче до Нього і більше всіх слухали Його святе вчення. Спаситель обрав їх на слу-жіння людям, коли Сам виступив на служін-ня роду людському – за три роки до Своєї хресної смерті. Щоб відкрити світу Свою всемогутність, Христос обрав і наділив чу-довою силою майже всіх апостолів з бідних, незнатних родин. Будучи покликані до апос-тольства, вони залишили своїх рідних, свої домівки і заняття і невідступно слідували за Учителем. За Його велінням вони проповід-ували по містах і країнах, охоче розділяючи з Ним всі позбавлення і страждання.

Імена 12 апостолів в Євангеліях перера-ховані в оповіданні про їх обрання та послан-ні на проповідь (в Діян 1:13-26 цей список повторюється, за винятком імені Іуди Іскарі-ота, який замінюється жеребом на Матфея).

Проте виділення учнів Христа відбувалося досить тривалий час. Першими до апостоль-ства були покликані Андрій, Іван, Яків, Симон (наречений Петром), Пилип і Нафанаїл (Ін. 1:35-49), з яких принаймні Андрій та Іоан ко-лись були учнями Іоанна Хрестителя (Ін. 1:35 – 40). Хоча перебування з Христом вже про-будило в них віру в Нього (Ін. 2:11), після пер-шої зустрічі з Учителем вони ще на деякий час повертаються до своїх звичних справ. Про-довжуючи займатися рибальством, майбутні апостоли, як і інші учні, бачили чудеса Госпо-да в Галілеї, чули Його проповідь (Лк. 4:31-5:1). Переломною подією, після якої рибалки перетворилися в «ловців людей», з’явився чудовий улов риби (Лк. 5:2-12). Вони виріши-ли «залишити все» і слідувати за Вчителем. З безлічі учнів Господь пізніше поповнив число Своїх перших апостолів до дванадцяти, які

аж до арешту Христа вже не відлучалися від Господа, від Якого навчалися і готувалися до наступного виходу на проповідь.

Остаточне обрання апостолів сталося, коли вустами ап. Петра (Мф. 16:16) була сповідана їх загальна віра в Христа як Сина Божого. Однак і після цього Спаситель по-винен був зміцнювати їхню віру. В Євангеліях описані приклади маловір’я апостолів (Мф. 14:25-31; 16:8; 17:20; Мк. 4:37-40), нерозу-міння ними слів і справ Христа (Мф. 15:15-16; 26:7 -13; Лк. 9:45; 18:34; Ін. 12:16). Розуміючи вчення про Царство Боже як про земне цар-ство Ізраїлю (Мк. 10:32-37), вони ставлять питання про людські привілеї, які можна отри-мати, слідуючи за Господом (Мф. 20:20-24; Мк. 9:33; Лк . 9:46). Слабкість їх віри доходить до того, що в момент арешту всі вони зали-шають Месію (Мф. 26:56; Ін. 16:32), а Петро тричі відрікається від Нього (Мф. 26:69-75). Один з дванадцяти навіть став зрадником. Навіть після Воскресіння Христа деякі з них ще сумніваються (Мф. 28:17), продовжують по земному розуміти вчення про Царство (Дії 1:6). І ці вказівки Священного Писання на не-досконалості і людську слабкість навіть обра-них учнів Господа говорять про те, що тільки з Божою допомогою і силою Духа Святого лю-дині дано перемагати свою гріховну природу і знаходити істинне знання Бога.

Остаточно апостоли стали тими, ким Хрис-тос «вловив всесвіт» (тропар П’ятидесятниці), лише отримавши в день П’ятидесятниці у вигляді вогненних язиків дар Святого Духа, Який «навчив їх усьому» (Ін. 4:26). Силою Його вони і робили справу свого служіння до самої смерті. Подібно до свого Божественно-го Вчителя апостоли випробували безліч лих і скорбот під час просвіти язичників – і встояли в цих випробуваннях.

Майже всі апостоли Христові закінчи-ли свою страдницьку життя мученицьки. Святий Андрій Первозванний, який про-повідував Євангеліє нашим предкам, був розп’ятий на хресті, також як і Петро, Яків Алфеїв, Юда Яковів та Симон Зилот. Святі апостоли Павло і Яків Заведеїв були обез-головлені, Фома – проткнути списом. Один

лише святий Іоанн Богослов помер мир-но, хоча і він за життя зазнав безліч страж-дань: його кидали в кипляче масло, томили в ув’язненні. Тепер вони удостоєні високої честі на небі – оточують престол Божий, а на страшному суді Христовому, сидячи на дванадцяти престолах, будуть разом з Гос-подом судити всіх людей, живих і мертвих.

Петро Першоверховний – перший єпис-коп римський. Проповідував в Нікеї, Сирії, Мал. Азії, Сицилії, Коринті, Іспанії, Карфагені, Єгипті, Британії. У 67 р. в Римі розп’ятий вниз головою. Св. мощі – в Римі. Пам’ять 29 черв-ня. Андрій Первозванний, брат Петра, пропо-відував у Візантії, Фракії, Македонії, Мал. Азії, Аланії, Криму, Причорномор’я, на Русі. Коло 62 р. в Патрах розп’ятий на хресті у вигляді лі-тери Х. Частина голови в Амальфі. Пам’ять 30 листопада. Яків Заведеїв, брат Іоана Богосло-ва, проповідував в Іспанії. Коло 44 р. усічений мечем в Єрусалимі за царя Ірода Агріппи I. Пам’ять 30 квітня. Іоанн Богослов, євангеліст, проповідував в Мал. Азії, Єрусалимі, Ефесі, на о. Патмос. На поч. II ст. (коло 106 р.) мир-но спочив в Ефесі. Пам’ять 8 травня і 26 ве-ресня Філіп проповідував у Сирії, Мал. Азії з ап. Варфоломієм; Греції, Аравії, Ефіопії, Фрігії. Розіп’ятий вниз головою в Гієраполі (Фрігія) в I ст. Св. мощі в храмі 12-ти Апостолів (Рим); рука – у Флоренції. Пам’ять 14 листопада. Варфо-ломій проповідував в Сирії, Мал. Азії (з ап. Фі-ліпом); Індії, Вел. Вірменії. У I ст. язичниками в Баку розп’ятий вниз головою (здерли шкіру, відрубали голову). Частина св. мощей в Римі. Пам’ять 11 червня і 25 серп. Фома проповіду-вав в Індії, Парфії, Мідії, Персії. У I ст. мучениць-ки помер в Індії, пронизаний 5-ю списами. Св. мощі в Індії, в Едессі, в Константинополі, рука – в Угорщині. Пам’ять 6 жовтня. Матфей (ко-лишній митар Левій), перш. євангеліст (41). Проповідував в Македонії, Сирії, Персії, Пар-фії, Мідії, Ефіопії. У 60 р. в Африці розп’ятий на землі і спалений людожерами. Пам’ять 16 листопада. Яків Алфеїв, брат ап. Матвія, про-повідував в Едессі, Юдеї, Газі, Півд. Палести-ні, Єгипті. У I ст. розіп’ятий на хресті в Єгипті. Пам’ять 9 жовтня. Юда Яковів, або Фаддей, – брат Господній по плоті. Був в Юдеї, Гали-леї, Самарії, Ідумеї, Аравії, Сирії, Месопотамії, Персії. У Вірменії коло 86 р. розп’ятий на хрес-

ті, пронизаний стрілами. Пам’ять 19 червня. Симон Зилот проповідував у Єгипті, Маврита-нії, Лівії, Нумідії, Киринеї, Абхазії. У I ст. в Абхазії розп’ятий на хресті. Пам’ять 10 травня. Матфій обраний в число 12-ти замість Іуди Іскаріота. Проповідував в Юдеї, Колхіді, Македонії. Коло 63 р. побитий камінням в Юдеї. Голова в Римі, частина мощей в Трірі, Павії. Пам’ять 9 серп-ня. Вище йшла мова про перші 12 апостолів, яким присвячений сьогоднішнє свято. Єванге-ліст Лука повідомляє також про те, що Господь «обрав і інших 70 учнів і послав їх по двох пе-ред Себе до кожного міста та місця, куди сам хотів іти» (Лк. 10:1). Причина появи цього кола обраних учнів наводиться в наступному вірші: «Жнива великі, та робітників мало; тож бла-гайте Господаря жнива, щоб робітників вислав на жниво своє» (Лк. 10:2). Церква вшановує їх 4/17 січня як Собор 70 апостолів. Ще пізніше, через кілька років після Вознесіння Господа, Їм був покликаний на служіння Савл, що став апостолом Павлом. Але незважаючи на таке пізнє покликання і на винятковість обставин, при яких він став благовісником, апостол Пав-ло разом з Петром іменується Церквою як первоверховний. Не було тоді ні одного наро-ду, якому б не благовістили святі апостоли (а пізніше їх наступники). Палестина, Сирія, Ме-сопотамія, Італія, Греція, Вірменія, Індія, Пер-сія, Великобританія, Єгипет, Ефіопія і багато інших країн були оголошені їх вченням, підкрі-плені чудесами. У цьому ряду стоїть і Руська земля, яку відвідав і благословив апостол Ан-дрій Первозванний, особливо шанований за це Українською Церквою. Згадуючи близькість апостолів до Господа, їх великі труди і страж-дання на славу Божу заради нашої святої віри, багато святих послідовників намагалися наслі-дувати їх, якщо не в просвітницькій апостоль-ської діяльності, яка не для всіх була доступна, то, в усякому разі, в жертовному служінні Богу . Особливо ми шануємо святих, яких Церква ве-личає рівноапостольними – в їх числі св. рівно-апостольного Володимира, Хрестителя Русі. Не так вже й багато було в перший час учнів Христових, але, за допомогою Божою, вони своїм вченням перемогли весь світ і затверди-ли засновану Господом Церкву. «На всю землю піде мовлення, і в кінці вселенної слова їх».

Ігумен Філарет (Солошенко)

КНЯГИНЯ ОЛЬГА Радісно празнуємо у світлому дні твоєї

святої смерти, Ольго богомудра, засилаю-чи молебну пісню до Христа, що вінчав тебе вінцем нетлінним

(Канон святої Ольги)

На небосхилі святих Христової Церкви, наче зорі, сяють різні святі українського наро-ду. Поміж ними особливим світлом святости ясніє княгиня Ольга, пам’ять якої відзначає-мо 24 липня. «Повість временних літ» вели-чає Ольгу такими словами: «Вона предтеча християнської землі, як рання зірниця перед сонцем і як зоря перед світанком... Вона пер-ша від Руси ввійшла в царство небесне, тому руські сини хвалять її як начальницю, бо й по смерті вона молить Бога за Русь».

Свята Ольга це перша християнка на ве-ликокняжому престолі Києва, перша про-світителька й учителька християнської віри в Русі-Україні. Її хрещення створило широ-кий шлях до християнізації нашої держави.

Після смерті свого чоловіка, князя Іго-ря († 945), Ольга довгі роки сильною рукою правила великою державою від імені свого малолітнього сина Святослава. «Нікому з володарів, — каже історик Наталія Полон-ська-Василенко, — не присвятив наш лі-топис стільки уваги, як Ользі, що протягом двох десятиріч виступає в авреолі мудрости й жіночого чару» (Історія України, Т.І, с. 101).

Велика мудрість святої Ольги виявилася і в тому, що вона прийняла християнську віру і саме цим сильно піднесла авторитет свій і своєї держави в очах Візантії та християн-ських володарів Західної Європи. «Княгиня Ольга, – вважає історик Микола Чубатий, – стоїть дійсно на перехресті релігійної та культурної історії Руси-України» (Історія Християнства на Руси-Україні, Т.І, с. 186).

Наша Церква у богослуженні свята величає Ольгу такими похвалами: «Наче сонце, засяя-ла нам твоя преславна пам’ять, Ольго богому-дра, мати князів руських, Христова мізинице... Ти наша велич і похвала, Ольго богомудра, бо тобою ми визволилися від ідольського об-ману... Сильна наче львиця, одягнена силою Святого Духа... Чиста наставнице закону й учителько Христової віри, прийми похвалу від недостойних рабів, і молися до Бога за нас, що свято празнуємо твою пам’ять».

Були різні спонуки, щоб схилити святу Ольгу прийняти християнську віру. Це пере-дусім політичні, культурні й торговельні від-носини Руси з християнською Візантією та християнськими державами Заходу. Уже за часів князя Олега († 912) були в Києві й на Русі варяги-християни, а за князя Ігоря вони мали свою церкву святого Іллі в Києві. У цій церкві християни-дружинники, підписуючи мирний договір з Візантією 944 року, присягали кня-зеві Ігореві, чоловіку Ольги. Ольга бачила та-кож чесне і високоморальне життя християн у Києві. Тож нічого дивного, що і в неї з’явилося бажання стати християнкою. Проф. М. Чуба-

тий про мотив Ольги прийняти Христову віру каже: «Немає сумніву, що її вроджена інтелі-генція обсервувати світ, окружаючий Русь, та її зносини з християнами, яких у Києві було багато, особливо варяг, довели її поволі на шлях до християнства» (Цит. твір, с. 174).

Дата хрещення Ольги до сьогодні не розв’язана. У літописі сказано, що Ольга хрестилася в Царгороді 955 року. Грецькі джерела широко описуючи її побут у Царго-роді в 955-957 роках, нічого не згадують про її хрещення. Таку важливу подію, як хрещен-ня володарки Руси вони не могли б оминути мовчанкою. Більшість істориків вважають, що Ольга охрестилася в Києві в 954-955 ро-ках і вже як християнка була потім з великим почтом у Царгороді.

Християнська віра сильно вплинула на особисте життя Ольги і її оточення. Те-пер вона творить багато справ милосердя. У деяких документах сказано, що ніби це вона збудувала в Києві церкву святої Софії і дала гроші на будову церкви святої Тройці у Пскові. У 959 році вона посилала послів до німецького короля Оттона І. Західні літопи-си стверджують, що княгиня просила в ньо-го єпископа і священиків.

Старання Ольги навернути і свого сина Святослава на християнську віру не увінчало-ся успіхом. У Повісті временних літ читаємо: «Ольга живучи зі своїм Святославом, навчала його потреби охреститись, і він того не при-тримувався, ані не приймав до своїх ушей... Ольга часто говорила: «Я, мій сину, Бога піз-нала і радуюся, коли ж і ти пізнаєш, то пічнеш радуватися». Він же не звертав уваги на те, ка-жучи: «Як я можу новий закон прийняти один? А дружина моя почне з цього сміятися». Вона ж говорила до нього: «Коли ти охрестишся, всі будуть робити те саме». Він же не послухав ма-тері, творячи звичаї поганські. Одначе Ольга таки любила свого сина Святослава говорячи: «Нехай буде воля Божа. Коли Господь схоче по-милувати мій рід та руську землю, хай вложить їм у серце навернутися до Бога, як і мені дару-вав Бог». І не кажучи, молилася за свого сина кожної ночі й кожного дня, виховуючи сина до його мужеськости та росту». Хоча не вдалося Ользі навернути сина, але все-таки її вплив на нього був великий. «Одне Ольга осягнула, — завважує історик М. Чубатий, — а саме, що її син Святослав був толерантний до християн і лояльний до неї, як до своєї матері. Крім роз-ходжень у вірі в инших справах до самої смер-ти був він добрим та відданим сином. Ольга ж справу його навернення, як ми читали в Пові-сті, віддала вповні на Божу волю» (Цит. твір, с. 182). Немає сумніву, що Ольга, ставши христи-янкою, хотіла, щоб і її народ прийняв Христову віру, однак, з огляду на тодішні політичні обста-вини в державі, вона не наважилась приступи-ти до загального хрещення своїх підданих. Це зробив її внук святий Володимир Великий.

Про християнське життя Ольги свідчить її остання воля, де вона просить, щоб її по-

ховали за християнським звичаєм і на гробі не справляли поганської тризни. Померла вона у глибокій старості 969 року, маючи близько 75 років.

Святий Володимир Великий близько 1000 року переніс тіло Ольги до новозбу-дованої Десятинної церкви за київського митро полита Леонтія (992-1008). Монах Яків пише, що в труні було віконце, через яке можна було побачити нетлінне тіло Ольги. Під час нападу монголів мощі Ольги сховали під руїнами Десятинної церкви. Митропо-лит Петро Могила, відбудовуючи 1635 року невелику церкву на місці Десятинної, від-найшов мощі святої Ольги, вони зберігали-ся там до XVIII ст. За наказом московського Святішого Синоду їх переховали, але місце нікому не відоме.

Після смерті княгиню Ольгу тривалий час не канонізували, оскільки на її гробі не діяли-ся чуда, що є умовою канонізації. Ані літопи-сець, ані монах Яків нічого не згадують про святкування пам’яті святої Ольги, хоч обидва говорять, що при перенесенні її мощей за Володимира Великого її тіло було нетлінне.

Культ святої Ольги і відзначення дня її смерті існували в нашій Церкві ще до прихо-ду монголів. Здається, також, що і чуда діяли-ся, бо її ім’я було поміщено у список святих приблизно XII ст. Про святкування пам’яті Ольги ще в домонгольській добі довідуємося з трьох збережених списків сербського Про-логу з XIII-XIV століття. Ті списки переписано з болгарського тексту, який відписали з русь-кого оригіналу. У них подано життєписи русь-ких святих київської області, що їх свята були встановлені ще до нападу монголів. Серед тих святих є також життєпис княгині Ольги, який закінчується словами: «Ольго, не пе-реставай молити Бога за тих, що почитають день твого упокоєння». Згаданий сербський Пролог подає день смерті Ольги 11 липня.

Не можна з певністю сказати, чи окре-ма служба на честь святої Ольги вже була в домонгольській добі, бо до нас з того часу нічого не дійшло. Теперішня служба її свята походить з середини XV ст.

Московський цар Іван Васильович у 1557 році вислав до царгородського патріарха Іо-асафа пом’яник руських великих і удільних князів. У ньому немає імені Ольги серед імен князів і княгинь, яких поминали на молебнях як святих, але воно засвідчене серед імен тих, яких треба було поминати на панахидах.

Постать святої Ольги, як володарки, кіль-кома словами влучно охарактеризував М. Грушевський: «Держала сильною та зручною рукою державну систему й не дала їй ослаб-нути ні розвалитися». Вона наладнала дипло-матичні відносини з двома наймогутнішими імперіями Європи, представниками культури Середньовіччя. Хрещення Ольги, яке зали-шилося її приватною справою, дало підста-ви називати її «світанком перед сонцем», а сучасникам її внука Володимира казати, що вона була «наймудрішою серед чоловіків».

Протоієрей Михаїл Хабло

ОГОЛОШЕННЯУ Дніпропетровську, по вул. Короленка, 25, працює єпархіальний опто-

во-роздрібний склад-магазин. Тут можна придбати церковне начиння, ікони, священичі ризи, богослужбо-ву та іншу духовну літературу тощо. Магазин працює з понеділка по п’ятницю, з 09 до 17 год; в суботу – з 10 до 16 год; неділя – вихідний. Вхід до склад-магазину – із двору. Довідки за телефоном: (056) 374-73-51.

У Дніпропетровську при Свято-Петро-Павлівському хра-мі працює майстерня з пошиття богослужбових риз, в якій виготовляється на замовлення: ієрейське облачення (грецький та російський крій), стихарі дияконські та пала-марські, ряси та підрясники (грецький та російський крій) та багато іншого богослужбового та церковно-текстильно-го начиння. В асортименті широкий вибір кольорів та візе-рунків. Детальну інформацію можна отримати за тел.: (096) 207-67-70 та (099) 35-59-756.

При єпархіальному управлінні працює паломниць-ка служба «Паломник-Дніпро», яка займається ор-ганізацією прощ святинями України та зарубіжжя. Всіх бажаючих на власні очі побачити красу православного світу, просимо звертатись до очільниці служби мона-хині Наталії за телефоном: (097) 453-23-01.

4 № 7 (09) липень 2012 р.

ВідомостіПРАВОСЛАВНОЇДніпропетровщини

За віру Православну! За Неньку Україну!

ЗасновникДніпропетровська єпархія

Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Реєстраційне свідоцтво ДП №1693-431Р від 05.11.2010 р.

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ: 49070, м. Дніпропетровськ, вул. Пушкіна, 3/4

Контактні телефони: (056) 767-20-90; (094) 910-90-90

е-mail: [email protected]сайт: cerkva.dp.ua

«Відомості Православної Дніпропетровщини»щомісячна церковна газета.

ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР ієрей Сергій Нарольський

Літературний редактор, коректор ігумен Філарет (Солошенко)

Листування з читачами тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовір-ність інформації несуть автори. Редакція може не поділяти позицію авторів публікацій. Рукописи не рецензуються та не повертаються. Редакція залишає за собою право ре-дагування та скорочення текстів. При використанні наших публікацій посилання на «Ві-домості православної Дніпропетровщини» обов’язкове.

Друк: ТОВ «САЛВЄЙ», м. Дніпропетровськ

Наклад 2000 примірників. Замовлення № 1234

Розповсюджується безкоштовно.

БЛАГОДІЙНУ ДОПОМОГУ НА ДРУК ГАЗЕТИ МОЖНА НАДАТИ ЗА ТАКИМИ РЕКВІЗИТАМИ:«Управління Дніпропетровської Єпархії УПЦ Київського Патріархату», ЄДРПОУ 23024635 п\р 2600336812352 у ПАТ «Діамантбанк» МФО 320854

адреса банку: 04070, м. Київ, вул. Контрактова площа, 10а ЄДРПОУ 23362711

Шановні читачі, дороги брати і сестри! Не використовуйте наш часопис у господарських цілях. Якщо газета Вам вже не потрібна – передайте її ближнім або в бібліотеку

Допоможіть врятувати Владика Яроша 10 років!

На початку травня 2012 Владик захворів – думали про-ста кишкова інфекція, а виявилося не все, так просто. В Обласній дитячій лікарні м. Дніпропетровська за ре-зультатами обстеження поставили страшний діагноз «Лімфома Беркітта, IV стадії. Хлопчик був переведений до Києва центр ДОГ і ТКМ НДСЛ «Охматдит». Позаду у Владика перший курс хіміотерапії, а попереду ще 4. Мама Марина перебуває з сином у стаціонарі, а на тата Сергія – пошук медикаментів, донорів та коштів. Це дуже складно в чужому місті, де немає ні родичів, ні друзів. Всі кошти родини пішли на перший курс хіміо-терапії і донорів.

Ця дружна і міцна сім’я бореться за життя і здоров’я свого єдиного сина, але без Вашої допомоги їм не обійтися.

Будь ласка, підтримайте їх!

Реквізити для надання допомоги в гривні: Найменування Банку: АТ Сбербанк Росії Номер рахунку: 26203017220336 МФО: 320627 ЕДРПНОУ 3079411899Призначення платежу: Для зарахування на карту № 26250015220336, Ярош Сергій Олександрович моб. тел. 093-562-50-41 Благодійний внесок на лікування Владислава Яроша. (картка відкрита на батька хлопчика)

Найменування Банку: Приватбанк Номер рахунку: 29244825509100 МФО: 305299 ОКПО 14360570Призначення платежу: Для зарахування на карту № 4405885017912988, Ярош Наталія Володимирівна Благодійний внесок на лікування Владислава Яроша (картка відкрита на тітку хлопчика)

РОЗКЛАД ПАЛОМНИЦЬКИХ ПОЇЗДОК НА ЛИПЕНЬ 2012 РОКУ

18 липня – паломництво до Свято-Успенської Почаївської Лаври

17 липня, о 16:00 год. – зустріч паломників біля пам’ятника Пе-тровському на Вокзальній площі та виїзд із Дніпропетровська.

Програма поїздки:• Божественна літургія у Свято-Успенському соборі обителі; • Поклоніння мощам преподобних Іова та Амфілохія Почаїв-

ських; • Вшанування чудотворної ікони Божої Матері «Почаївська»;• Поклоніння чудотворній стопі Божої Матері;• Відвідання печери преподобного Іова Почаївського;• Відвідання Свято-Духівського монастиря (колишній скит оби-

телі);• Відвідання могили преподобного Амфілохія Почаївського

(монастирське кладовище);• Відвідання жіночого монастиря праведної Анни;• Купання в чудодійному джерелі;• Та багато чого іншого.

Вартість поїздки – приблизно 550 грн.

28 липня – паломництво до святинь м. Києва

27 липня, о 23:00 год – зустріч паломників біля пам’ятника Пе-тровському на Вокзальній площі та виїзд із Дніпропетровська.

Програма поїздки:• Божественна літургія у Володимирському патріаршому ка-

федральному соборі (на Божественній літургії будить моли-тися всі ієрархи нашої Церкви та численні паломники з різних областей України);

• Участь у хресному ході та спільний молебень за Україну на Во-лодимирській гірці (молебень очолить патріарх Філарет);

• Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра та інші святині.Вартість поїздки – 300 грн.

Зареєструватися та отримати детальну інформацію про поїздки мож-на у голови паломницької служби матушки Наталії (тел.: 0974532301).

ВІТАЄМО

РОЗКЛАД СПІВУ АКАФІСТІВ, які звершуються у храмах Дніпропетровської єпархії

Української Православної Церкви Київського Патріархату

8 липня (акафіст до Пресвятої Богородиці) – храм Різдва Пресвятої Богоро-диці Дніпропетровський район, с. Олександрівка, вул. Колгоспна, 1а;

15 липня (акафіст до Пресвятої Богородиці) – храм первомученика і архіди-якона Стефана, Дніпропетровський район, с. Степне, вул. Леніна,28;

22 липня (акафіст до Пресвятої Богородиці) – храм преподобних Антонія та Феодосія Києво-Печерських, м. Дніпропетровськ, вул. Рилєєва, 36.

Наші храми завжди відкриті для богомольців. Запрошуємо взяти участь у спільній молитві, бо це – розмова з Богом. Вона необхідна для нас так само, як повітря і їжа. У нас все від Бога і немає нічого свого: життя, здібності, здоров’я, їжа, – все це дає нам Господь. Тому в радості і смутку, при потребі чи з подякою, ми повинні звертатися саме до Бога. Молитва дозволяє відчути радість присут-ності Бога в нашому житті.

Із Днем народження:4 липня – 75 років протоієрею Петру Сауляку, настоятелю храму Свя-

того Архистратига Божого Михаїла села Чаплі Дніпропетровського району;5 липня – 54 роки ієрею Петру Валігурському, клірику Свято-Духів-

ського храму м. Дніпропетровська;5 липня – 49 років протоієрею Михайлові Смачило, настоятелю хра-

му Святого Архистратига Божого Михаїла м. Дніпропетровська;13 липня – 62 роки диякону Григорію Саприкіну, клірику Свято-По-

кровського храму м. Нікополя;19 липня – 47 років протоієрею Миколі Марчуку, благочинному Со-

лонянського району;20 липня – 33 роки ієрею Володимиру Мокрусі, настоятелю Свято-

Пантелеймонівського храму села Орлівщина Новомосковського району;24 липня – 38 років протоієрею Олександру Агаркову, настоятелю

храму святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії м. Кривий Ріг;26 липня – 25 років ієрею Артему Логвінову, настоятелю храму святи-

теля Іова Борецького села Усть-Кам’янка Апостолівського району;26 липня – 39 років протоієрею Віктору Рожаловському, настоятелю

храму святої мучениці Олександри села Олександрівка Широківського району.